Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2144Full metadata record
| DC Field | Value | Language |
|---|---|---|
| dc.contributor.advisor | Єгорова, Оксана В'ячеславівна | - |
| dc.contributor.author | Демко, Альона Ігорівна | - |
| dc.date.accessioned | 2021-04-25T17:07:38Z | - |
| dc.date.available | 2021-04-25T17:07:38Z | - |
| dc.date.issued | 2021-04 | - |
| dc.identifier.uri | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2144 | - |
| dc.description.abstract | Актуальність теми. Зростаючий антропогенний вплив на навколишнє природне середовище, його забруднення відходами виробництва призводять до значного погіршення екологічного стану всіх його компонентів, зокрема водних об’єктів. Серед них найуразливішими є малі річки, які використовуються насамперед для потреб комунального й сільського господарств, промисловості та водночас є водоприймачами стічних вод. Усе це призводить до погіршення екологічного стану в басейнах річок. З огляду на це особливої актуальності набувають дослідження антропогенного навантаження і визначення екологічного стану малих річок як єдиної системи. Адже відновлення природно-екологічної рівноваги у водних і навколоводних екосистемах річок України, а також створення умов для екобезпечного водокористування можливе лише на основі визначення їхнього сучасного екологічного стану. Мета роботи полягає у дослідженні екологічного стану малих річок Черкаської області на прикладі річки Сріблянка. Об’єкт дослідження: природна вода у річці Сріблянка (Смілянський район Черкаської області). Предмет дослідження: оцінювання властивостей та складу води з точки зору її придатності для господарсько-питного та рибогосподарського водокористування. Методи дослідження: для експериментального визначення гідрохімічних показників якості водного об’єкта використовувалися хімічні (гравіметричний та титрометричний) та фізико-хімічні методи аналізу (фотометричний, потенціометричний та хроматографічний); аналітичну обробку даних проводили за допомогою ПК та програмного пакету Microsoft Excel Результати дослідження. Визначено органолептичні показники (запах, смак, колір), вміст розчиненого кисню, активна реакція (рН), жорсткість, лужність проб води, відібраних на трьох котрольних створах. Показано, що вода річки Сріблянка не відповідає рибогосподарським нормативам. У осінній період було встановлено перевищення концентрацій у річці за такими показниками, як розчинений кисень, азот амонійний, хлориди, сульфати. Наведено загальні пропозиції для поліпшення екологічної ситуації на малих річках Черкащини. Наукова новизна: досліджено механізми і наслідки впливу господарської діяльності на малі річки Черкаської області; експериментально досліджено та визначено сучасний екологічний стан річки Сріблянка; запропоновано заходи покращення екологічного стану малих річок Черкащини. Теоретичне і практичне значення: досліджено основні джерела забруднення малих річок і механізми надходження забруднюючих речовин у водні об’єкти. Встановлено, що промислові стічні води є потужним антропогенним джерелом забруднення природних вод. Безпосередньо скидання стічних вод у природні об’єкти, навіть із дотриманням санітарно-гігієнічних вимог, є небажаним. Надходження різноманітних сполук неорганічного і органічного походження може призвести до евтрофікації річки та значних негативних екологічних наслідків. Для ефективного обмеження й зменшення забруднень, важливою складовою є комплексна інформація про екологічний стан басейнів річок у цілому і в межах окремих підсистем (радіоактивне забруднення території, використання земельних ресурсів, річкового стоку, якість води), а також вплив зміни окремих показників на стан підсистем і екосистеми басейну в цілому може бути корисною для управлінців різного рівня (регіонального, обласного та державного) у сфері охорони навколишнього природного середовища, комунальних підприємства та підприємців. Структура та обсяг роботи. Кваліфікаційна робота магістра складається зі вступу, анотації, двох розділів, висновків, переліку посилань (38 джерела), графічної документації до кваліфікаційної роботи магістра, додатків. Повний обсяг роботи – 83 сторінки друкованого тексту, основна частина – 71 сторінка. | uk_UA |
| dc.description.abstract | Actuality of theme. The growing anthropogenic impact on the environment, its pollution by industrial waste leads to a significant deterioration of the ecological condition of all its components, including water bodies. Among them, the most vulnerable are small rivers, which are used primarily for the needs of utilities and agriculture, industry and at the same time are water intakes of wastewater. All this leads to the deterioration of the ecological condition in river basins. In view of this, the study of anthropogenic load and the definition of the ecological state of small rivers as a single system become especially relevant. After all, the restoration of natural and ecological balance in aquatic and near-water ecosystems of rivers of Ukraine, as well as the creation of conditions for ecologically safe water use is possible only on the basis of determining their current ecological status. The purpose of the work: s to study the ecological condition of small rivers of Cherkasy region on the example of the river Sriblyanka. Object of research: natural water in the river Sriblyanka (Smilyansky district of Cherkasy region). Subject of research: assessment of water properties and composition in terms of its suitability for drinking and fishery water use. Research methods: for experimental determination of hydrochemical water quality parameters object used chemical (gravimetric and titration) and physical-chemical methods of analysis (photometric, potentiometric and chromatographic); analytical data processing was performed using a PC and Microsoft Excel software package Results of the research: Organoleptic parameters (smell, taste, color), dissolved oxygen content, active reaction (pH), hardness, alkalinity of water samples taken at three control points were determined. It is shown that the water of the river Sriblyanka does not meet fishery standards. In the autumn, the concentrations in the river were exceeded in such indicators as dissolved oxygen, ammonium nitrogen, chlorides, sulfates. General suggestions for improving the ecological situation on small rivers of Cherkasy region are given. Scientific novelty: the mechanisms and consequences of the impact of economic activity on small rivers of Cherkasy region are studied; the current ecological condition of the Sriblyanka River was experimentally studied and determined; measures to improve the ecological condition of small rivers of Cherkasy region are proposed. Theoretical and practical significance: the main sources of pollution of small rivers and mechanisms of inflow of pollutants into water bodies are investigated. It is established that industrial wastewater is a powerful anthropogenic source of natural water pollution. Direct discharge of wastewater into natural objects, even with the observance of sanitary and hygienic requirements, is undesirable. The influx of various compounds of inorganic and organic origin can lead to eutrophication of the river and significant negative environmental consequences. To effectively limit and reduce pollution, an important component is comprehensive information on the ecological status of river basins in general and within individual subsystems (radioactive contamination of land, use of land resources, river runoff, water quality), as well as the impact of changes in individual indicators of subsystems and Basin ecosystems in general can be useful for managers at different levels (regional, regional and state) in the field of environmental protection, utilities and entrepreneurs. Structure and scope of work. The master's qualification work consists of introduction, annotation, two chapters, conclusion, list of references (38 sources), graphic documentation, applications. The full amount of work is 83 pages of printed text, the main part is 71 pages. | uk_UA |
| dc.language.iso | uk | uk_UA |
| dc.subject | малі річки | uk_UA |
| dc.subject | якість поверхневих вод | uk_UA |
| dc.subject | річка Сріблянка | uk_UA |
| dc.subject | гідрохімічні показники | uk_UA |
| dc.title | Екологічні проблеми малих річок Черкаської області | uk_UA |
| dc.type | Master Thesis | uk_UA |
| Appears in Collections: | 101 Екологія (Екологія та охорона навколишнього середовища) | |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Демко А.І._ПЗ.pdf Restricted Access | 3.24 MB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Будівельний факультет
Кафедра екології
Пояснювальна записка
до кваліфікаційної роботи магістра
на тему ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ МАЛИХ РІЧОК ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Виконала: студентка 2 курсу, групи МГЕК-903
спеціальності 101 «Екологія»
(шифр і назва спеціальності)
_Демко А.І.___________________________
(прізвище та ініціали)
Керівник _Єгорова О.В._________________
(прізвище та ініціали)
Нормоконтроль Хоменко О.М.___________
(прізвище та ініціали)
Рецензент__Спрягайло О.В.______________
(прізвище та ініціали)
Черкаси – 2021 рік
2
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………………... 3
1 Аналітичний огляд літератури…………………………………………………. 5
1.1 Коротка характеристика водних ресурсів світу та їх екологічна оцінка 5
1.2 Нормативна база оцінки якості поверхневих вод………………………. 10
1.3 Основи функціонування річкових систем……………………………….. 13
1.4 Використання малих річок і проблеми збереження їхніх ресурсів……... 15
1.5 Механізми і наслідки впливу господарської діяльності на малі річки… 25
1.6 Зміни режиму річок, пов’язані з експлуатацією біоресурсів і
виробництвом біопродукції………………………………………………. 29
2 Екологічні проблеми малих річок Черкаської області………………………. 36
2.1 Загальна характеристика водних ресурсів України та їх екологічний
стан…………………………………………………………………………. 36
2.2 Транскордонне забруднення українських річок………………………… 40
2.3 Природні умови утворення малих річок в Черкаській області………….. 45
2.4 Фактори антропогенного навантаження на малі річки Черкаської
49
області………………………………………………………………………
2.4.1 Використання водних ресурсів малих річок у Черкаській області 49
2.4.2 Скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти та очистка
стічних вод…………………………………………………………………. 53
2.5 Оцінка якості води річки Сріблянка за гідрохімічними показниками…. 55
2.6 Заходи щодо поліпшення стану водних об’єктів малих річок
Черкаської області………………………………………………………… 63
Висновки……………………………………………………………………………. 69
Перелік посилань………………………………………………………………….... 71
Додатки……………………………………………………………………………... 74
Додаток А. Апробація результатів роботи……………………………………….. 75
3
ВСТУП
Води належать до найцінніших національних багатств України. Вони
відіграють важливу роль у житті суспільства, розвитку економіки країни,
покращенні стану навколишнього природного середовища. Їх значення як
природничого компонента, як елемента екосистеми важко переоцінити. За
запасами доступних до використання водних ресурсів Україна належить до
малозабезпечених країн.
На сьогодні в Україні практично немає жодної поверхневої водойми за
ступенем забруднення води, екологічним станом, яку можна віднести до водойм
першої категорії з чистою питною водою.
Внаслідок проведення недосконалої водної меліорації, високої розораності
земель і недостатньої лісистості водозборів, розорювання прибережних захисних
смуг і заплав, випрямлення русел річок, спостерігається нерівномірність
(розрегульованість) їх стоку, прогресуюче обміління, замулювання, забруднення і,
навіть, зникнення.
Малі річки становлять близько 99% річкової мережі басейнів великих річок і
несуть надзвичайно велике антропогенне навантаження. Водою малих річок
забезпечується понад 20% усіх народногосподарських потреб України. Водні
ресурси малих річок мають істотне значення як для народного господарства, так і
для підтримки екологічної рівноваги у регіоні їх розташування. Тому проблема
раціонального використання та охорони малих річок повинна вирішуватись
комплексно, системно, з урахуванням взаємовпливу усіх факторів, процесів та
компонентів географічної мережі, а також впливу господарської та іншої діяльності
з боку людини. В значній мірі вирішення цієї проблеми залежить від ефективного
правового регулювання використання та охорони малих річок нашої держави.
Тому питання якості води у малих річках, раціонального їх використання та
охорони є дуже актуальними.
4
Мета роботи полягає у дослідженні екологічного стану малих річок
Черкаської області на прикладі річки Сріблянка.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні
завдання:
1. Проаналізувати сучасний стан світових водних ресурсів, їх використання та
екологічний стан.
2. Проаналізувати основні джерела забруднення малих річок і проблеми
збереження їхніх ресурсів.
3. Дослідити механізми і наслідки впливу господарської діяльності на малі
річки.
4. На основі проведеного аналізу основних фізичних та хімічних показників
якості води річки Сріблянка Черкаської області за сезонами зробити
висновки про екологічний стан річкових поверхневих вод.
Об’єкт дослідження: природна вода у річці Сріблянка (Смілянський район
Черкаської області).
Предмет дослідження: оцінювання властивостей та складу води з точки зору
її придатності для господарсько-питного та рибогосподарського
водокористування.
Методи дослідження: для експериментального визначення гідрохімічних
показників якості водного об’єкта використовувалися хімічні (гравіметричний та
титрометричний) та фізико-хімічні методи аналізу (фотометричний,
потенціометричний та хроматографічний).
5
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.1 Коротка характеристика водних ресурсів світу та їх екологічна оцінка
Із кожним роком спостерігається арифметичне зростання споживчих потреб
водних ресурсів у світі, що становить близько 1% в рік і залежить, серед іншого,
від зростання кількості населення, економічного розвитку країн і структури
споживання. Відповідно до прогнозу вчених, протягом наступних двох десятиліть
ці потреби лише зростатимуть (рисунок 1.1). Промислові та побутові потреби у
водоспоживанні будуть зростати набагато швидше, ніж, наприклад, в сільському
господарстві, однак, останнім, в цілому, буде залишатися її найбільшим
споживачем (рисунок 1.2). У переважній більшості випадків зростання потреб у
водних ресурсах припаде на країни з економікою, що розвивається або економікою,
що формується.
Рисунок 1.1 – Динаміка доступності та споживання водних ресурсів на період
1990-2025 рр., м3 на 1 особу в рік
6
Рисунок 1.2 – Динаміка використання водних ресурсів у світі, %
Світові запаси водних ресурсів (рисунок 1.3) на планеті дуже солідні – три
чверті земної кулі постійно покрито водою, при цьому лише незначна частина
водних ресурсів є джерелом водопостачання для підтримки життя на планеті –
прісні озера, водосховища і річки (всього 0,09 млн км3 із загального обсягу води на
Землі 1 386 млн км3). Дані джерела є поновлюваними і використовуються для
водозабору.
Рисунок 1.2 – Склад світових запасів водних ресурсів, %
7
У той же час у зв’язку зі зміною клімату йде активізація глобального
кругообігу води в природі – в регіонах з вологим кліматом останній стає ще більш
вологим, в регіонах з сухим кліматом – ще більш сухим.
В даний час, за оцінками, 3,6 мільярда людей (майже половина населення
світу) проживають в районах, де дефіцит водних ресурсів може спостерігатися не
менше одного місяця на рік; до 2050 року це населення збільшиться, і його
чисельність може скласти від 4,8 до 5,7 мільярда чоловік (рисунок 1.3).
Рисунок 1.3 – Статистичні дані щодо кількості осіб без доступу до води, млн. осіб
З 1990-х років було зафіксоване зростання майже вдвічі забруднення водойм
майже у всіх річках Латинської Америки, Африки та Азії. У найближчі десятиліття
очікується подальше погіршення якості води, що призведе до зростання небезпек
для здоров’я людини, навколишнього середовища і сталого розвитку. У всьому
світі найбільш поширеною загрозою для якості води є проблема біогенного
навантаження, яка, в залежності від регіону, часто буває пов’язана з антропогенним
чинником, зокрема сотні хімічних речовин і сполук, що потрапляють із стоками
промислових підприємств. Очікується, що найбільше збільшення впливу
забруднювачів буде спостерігатися в країнах з низьким доходом і доходом нижче
8
середнього, головним чином в результаті більш високого демографічного і
економічного зростання і відсутності систем управління стічними водами.
Тенденції щодо наявності та якості води дозволяють екстраполювати зміну
ризиків повеней і засух. Очікується, що число людей, які можуть постраждати від
повеней, до 2050 р зросте з 1,2 мільярда чоловік (сьогоднішній показник) до
приблизно 1,6 мільярда і складе майже 20% світового населення.
В даний час чисельність населення, яке зіткнулась із проблемою деградації
земель/опустелювання і посухи, оцінюється в 1,8 мільярда чоловік; таким чином,
ця категорія «стихійних лих» виявляється найбільш значущою, якщо враховувати
дані фактори, як смертність і соціально-економічні наслідки для валового
внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення.
Деградація екосистем є основною причиною зростання проблем, пов’язаних
з управлінням водними ресурсами. Хоча лісовий покрив складає 30% світової суші,
ці лісові райони, на жаль, на дві третини знаходяться в стані деградації. Стан
більшості світових ґрунтових ресурсів, особливо сільськогосподарських угідь,
оцінюється як посередня, погане або дуже погане, причому нинішні оцінки
прогнозують його подальше погіршення, що призводить до серйозного
негативного впливу на колообіг води в природі в результаті зростання
інтенсивності випаровування, зменшення запасів ґрунтових вод і збільшення
поверхневого стоку, що супроводжується посиленням ерозії. За оцінками, з
1900 року в результаті діяльності людини в усьому світі було втрачено від 64 до
71% природних водно-болотних угідь. Всі ці зміни матимуть серйозні негативні
наслідки для гідрології в різних масштабах, від місцевого до регіонального і
глобального рівнів.
Ландшафтні екологічні процеси впливають на якість води та характер її руху
в екосистемі, а також на процеси ґрунтоутворення, ерозії, транскордонне
переміщення макро- та мікроелементів, тощо – всі ці фактори можуть чинити
істотний вплив на гідрологію. Коли мова заходить про рослинний покрив і
гідрологію, найбільшу увагу найчастіше приділяють лісам, проте забувають про
9
важливу роль пасовищ та орних земель. Ґрунти мають вирішальне значення для
контролю руху води, її накопичення і перетворення. Функціональну роль також
грає біологічне різноманіття, котре забезпечує реалізації більшості екосистемних
процесів і функцій. Однак, варто зауважити, що рослинність, напевно, більш
правильно було б розглядати не як «споживача» води, а в якості «системи
рециклінгу» водних ресурсів. У глобальному масштабі до 40% опадів, що
випадають на земну поверхню забезпечуються за рахунок випаровування води
рослинами та іншими наземними джерелами; в деяких регіонах на це
випаровування припадає основна частина опадів
Використання водних ресурсів України є багатоаспектним. Споживчі
властивості води зумовлюють можливості їх комплексного і різнопланового
використання. Основними напрямами водокористування в Україні є забезпечення
водою населення, сільського господарства і промисловості. Структура
водоспоживання в Україні (основні галузі економіки) наведена на рисунку 1.4.
Рисунок 1.4 – Структура і прогноз водокористування в Україні
10
1.2 Нормативна база оцінки якості поверхневих вод
В даний час на більшість водних екосистем в тій чи іншій мірі має вплив
антропогенний чинник, який найчастіше є комплексним, багатофакторним,
складним по локалізації – забруднення промисловими і комунальними стоками,
скидання підігрітих (рідше – холодних) вод енергетичних станцій, забудова
заплави тощо. Крім того, до негативних наслідків стану водних екосистем
призводять глобальні зміни клімату, зокрема виникнення явищ замору риби, що
зумовлене підвищенням температури водойм. Всі ці дії призводять до погіршення
якості водного середовища, їх евтрофікації, заболочуваності, втрати здатності до
самоочищення та зниження рекреаційної здатності [1].
Поверхневі води можуть використовуватись споживачами абсолютно для
різних цілей, починаючи від господарсько-побутових, рибогосподарських та до
виробничих, при цьому різні водокористувачі пред’являють до якості води певні
селективні вимоги, зокрема це стосується хімічного складу (низька жорсткість,
відсутність специфічних запахів, кольору, заявлений іонний та катіонний склад).
Виходячи з таких вимог, існуючу систему класифікацій і нормативів – оцінку
якості води можна – розглядати базуючись на таких основних принципах:
екосистемного і споживчого (санітарно-гігієнічного та народногосподарського).
Екосистемний принцип ставить на чільне місце стан водного середовища і
визначає всі впливи як небезпечні або безпечні. Головне призначення екологічного
принципу полягає в охороні водних екосистем від антропогенного навантаження,
поліпшенні їх стану шляхом встановлення екологічних стандартів (нормативів)
оптимальної якості води, з урахуванням типу водних екосистем і здійснення
цілеспрямованої програми водоохоронних заходів, а також збереження
біологічного різноманіття водних об’єктах. У публікаціях ООН з водних проблем
[2] відзначено, що при проведенні оцінки впливу на навколишнє середовище
(ОВНС) необхідно визначити потенційні ризики для екосистеми або складових її
компонентів [2].
11
Санітарно-гігієнічний принцип ґрунтується на основі встановлення та
дотримання показників гранично-допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих
речовин, котрі регламентують вміст забруднюючих компонентів у водоймах в
межах безпечних для здоров’я населення [3-4]. Критеріальною нормою в даному
випадку виступають фонові концентрації забруднюючих речовин (кількісний склад
катіонів та аніонів хімічних речовин) .
Споживчий принцип ґрунтується на технічних вимогах галузей, які
використовують воду. У споживчому розумінні якість води, як ресурс народного
господарства, за своїм складом і властивостями є придатним або непридатним для
окремих видів водокористування. Ця група нормативів оцінки якості води
розділена на підгрупи: рибогосподарську [5], промислового і
сільськогосподарського водопостачання [6].
Для вирішення різних водоохоронних завдань необхідна узагальнена
інформація про стан водних об’єктів, котра дозволяє комплексно оцінювати як
ступінь їх забрудненості, так і самовідновлювальну здатність водойм. В даний час
чітко простежується дві тенденції в даному напрямку. Перша – посилення
диференціації проблеми комплексних оцінок з метою більш детального вивчення
складових, що характеризують якість води за окремими показниками. Друга –
інтеграція цих складових, яка дозволяє отримати обґрунтовані висновки про якість
водної екосистеми в цілому.
В цілому, оцінка антропогенного впливу на водні екосистеми та оцінка якості
середовища проводиться за двома методологічними підходами – за абіотичним
(визначення гідрохімічних показників та порівняння їх із ГДК) і біотичними
параметрам. Обидва підходи мають свої переваги і недоліки.
Абіотичні параметри зручніше тим, що характеризують склад середовища в
момент дослідження. Вони показують конкретні негативні зміни, причому мають
чітке кількісне вираження, наприклад нормативи ГДК. У більшості випадків
концентрація забруднюючих речовин значно перевищує встановлені нормативи,
оскільки існуючі технології очищення стічних вод не забезпечують належного
12
ступеня очистки. До недоліків системи прирівняння величин концентрації хімічних
сполук у водоймі до величин ГДК є відсутність врахування ефекту синергізму і
антагоністичної дії декількох забруднюючих речовин, до того ж, похідні продукти
розкладу хімічних компонентів (чи ті, що утворюються при взаємодії під час
змішування стоків) бувають більш токсичні, ніж вихідні сполуки. Тому, негативні
зміни в водних об’єктах, в тому числі погіршення якості води, має місце навіть при
концентраціях, що не перевищують дозволенні ГДК. Використання лише критеріїв
ГДК дає можливість підприємствам розбавляти свої скиди, підганяючи
концентрації забруднюючих речовин до рівня заданих параметрів. Все це дає
підстави говорити, що система ГДК не забезпечує надійного захисту водних
об’єктів.
Проведені дослідження літературних джерел показали, що отримати повну
оцінку стану середовища лише за абіотичними параметрам неможливо, реакція
біоти на зміни середовища не враховується, неможливо відновити картину
минулих впливів і, навіть орієнтовно, скласти прогноз. Оцінка по біотичних
параметрам більш надійна і об’єктивна, дає уявлення про стан середовища
незалежно від характеру і джерела антропогенного впливу. Екологічне розуміння
якості середовища засновано на тому, що поверхневі води мають три головні
складові з різними гідрофізичними, гідрохімічними і гідробіологічними
характеристиками: водну масу, донні відкладення і біоту. Якість середовища є
результатом функціонування екосистеми, а вода – єдиним середовищем для життя
водних організмів. На сучасному етапі не вирішена проблема встановлення
кількісних проявів токсичних ефектів з одного боку і якісна і кількісна оцінка
загального руйнівного ефекту токсикантів на різних рівнях екосистем.
Однією з популярних і широко застосовуваних систем оцінки органічного
забруднення водних об’єктів є система сапробності. Класична система сапробності,
запропонована З. Колктвіцем і М.Марссоном [9], заснована на присутності видів-
індикаторів. Система включала 4 зони: олігосапробну, β-мезосапробну, α-
мезосапробну і полісапробну. Великий список водних організмів-індикаторів
13
сапробності широко застосовується в багатьох країнах, в тому числі і в Україні. В
свою чергу, недоліком оцінки за біотичними параметрам є неможливість
визначення фактору, що викликав зміни водних екосистем. Інтегрований метод, що
поєднує абіотичні і біотичні параметри, вважається більш ефективним.
1.3 Основи функціонування річкових систем
Будова річкової долини. Рельєф земної поверхні дуже неоднорідний. З
різними формами рельєфу пов’язані ті чи інші природні утворення. Зокрема, з
різного роду пониженнями асоційовані водойми та водотоки, а підвищення, що їх
оточують, представляють собою ніби гігантську воронку, що вловлює і збирає воду
та живить нею водні об’єкти [10].
Частина поверхні суші, з якої річка збирає свої води, називається її
водозбором, або водозбірним басейном. Лінії земної поверхні, які розділяють
водозбірні басейни різних річок, називаються вододілами. Лінії вододілів
проходять по найбільш високих точках в межах даної місцевості.
Річки течуть у більш чи менш вузьких, понижених, видовжених формах
рельєфу, які називаються річковими долинами. В будові річкової долини
розрізняють річище, заплаву та надзаплавну терасу (іноді їх буває дві і навіть три).
Така специфічна будова річкової долини обумовлює функціональні
особливості заплави. В період масового танення снігів з річкового басейну до
водотоку надходять великі маси води [11].
В цей час річка виходить з берегів, і її води розливаються заплавою. Це дуже
принциповий момент: з одного боку талі води приносять в заплаву значну кількість
мулистих часток, багатих поживними речовинами, а з іншого – промивають
заплаву і виносять з неї надлишок «важкої органіки» – продуктів напіврозкладу
заплавної рослинності. Період затоплення заплави може тривати 1-1,5 місяці, і
цього, як правило, досить, щоб види фітофільних риб, що рано нерестяться,
14
відклали ікру на затоплену рослинність, а їхня молодь встигала скотитися до
заплавних водойм і далі у річище.
У малих річок заплава може бути мало вираженою.
Друга тераса – це стародавня заплава, яка утворилася в доісторичні часи, коли
водність річок була значно більшою. Друга тераса може бути вкрита незволоженим
лісом, або представляє собою суху луку.
Функції ландшафтів річкової долини. Множину функцій ландшафтів річкової
долини варто умовно поділити на 3 групи:
1. Регулювання водного режиму території:
– забезпечує дренування території, а також пропуск великих мас полих і
паводкових вод. Слід розрізняти такі поняття, як повіддя і паводок.
Паводок – це тимчасове збільшення витрат води через поперечний переріз
річкової долини внаслідок опадів, а повіддя – збільшення витрат води
внаслідок танення снігів.
– затримує певну частину полих і паводкових вод і уповільнює їхнє стікання
додолу (збереження води, ефект губки).
2. Підтримка біорізноманіття самої долини і прилеглих територій:
– суттєво збільшує ландшафтну різноманітність території. З річковими
долинами пов’язані такі типи ландшафтних комплексів:
• ліси різного ступеня зволоження;
• луки різного ступеня зволоження;
• заплавні озера і старики.
– підтримує видове різноманіття. Ландшафтні комплекси річкових долин є
місцями помешкання самих різних видів флори і фауни:
• видів – мешканців виключно водноболотних ландшафтів річкової
долини (верби, рогози, очерет, більшість видів земноводних тощо);
• видів, для яких ці ландшафти слугують місцем відтворення і
підтримання життєздатності популяцій;
15
• видів, що здійснюють короткі міграції між суміжними плакорними
ландшафтами і ландшафтами річкових долин (хижі птахи та ссавці,
деякі ратичні та копитні тощо);
• видів, що здійснюють далекі міграції (перелітні птахи: гусячі, качині).
3. Забезпечення належної якості та інтенсивності продукційних і деструкційних
процесів:
– первинна продукція (продукція зелених рослин, в тому числі цінних
кормових і лікарських рослин);
– продукція тваринного населення (зокрема риб);
– деструкція органічної речовини бактеріями і грибами.
Від того, наскільки ефективно ідуть продукційно-деструкційні процеси,
можна говорити про стан екосистем річкової долини і, зокрема, про їхню здатність
до самоочищення та кондиціонування середовища.
Таким чином, збереження і відновлення малої річки фактично означає
забезпечення можливості для річки здійснювати притаманні їй функції [12].
1.4 Використання малих річок і проблеми збереження їхніх ресурсів
На долю малих річок припадає зараз понад 30% загального світового
водоспоживання. Зростання економічного потенціалу більшості обжитих регіонів
передбачає інтенсифікацію використання ресурсів малих річок.
Національний екологічний центр України провів експедиційні обстеження
100 малих річок України. В останні роки серед обстежених річок для транспортних
потреб використовувалося 25%, для гідроенергетики – 4%, для іригації
(обводнювання долин) – 44%, для безпосереднього водопостачання – 40%, для
рибництва та інших видів аквакультури – 70%, для різних форм рекреації – 55%
річок. Становили особливий інтерес у природоохоронному плані 56% річок.
Заплави усіх обстежених річок тією чи іншою мірою порушені
сільськогосподарською діяльністю [13].
16
Вода малих річок використовується, головним чином, для місцевої
промисловості – крохмальних, шкіряних, цукрових, консервних заводів і харчових
комбінатів.
Водоспоживання визначається спеціалізацією і розмірами підприємств
(рисунок 1.5). Як правило, обсяги промислового водопостачання багаторазово
перевищують обсяги побутового.
Наприклад, при виплавці 1 т сталі використовується 1200 т води, чавуну –
відповідно 2500 т, капрону – 5000 т. Теплова станція потужністю 1 млн. кВт при
прямоточному водопостачанні споживає 1,53 км3 природної води щорічно.
Розведення стічних вод також є елементом водокористування. Багатьом, навіть
очищеним, промисловим і комунальним стокам при скиданні їх у річки потрібно
10-25-кратне розведення свіжою водою, а окремим стічним водам хімічної
промисловості – 2000-3000-кратне [14].
Рисунок 1.5 – Використання поверхневих вод галузями економіки, млн. м3
17
Промислові стічні води, на відміну від побутових, характеризуються
наявністю великої кількості різноманітних забруднюючих речовин. Такі галузі, як
машинобудування, будівництво, вуглевидобуток є постачальниками мінеральних
забруднень. Стоки підприємств харчової і целюлозно-паперової промисловості
забруднені органічними речовинами. Деякі виробництва забруднюють воду як
мінеральними, так і органічними сполуками.
Кількісні показники забруднення промислових стоків значно вищі, ніж
комунальних. Наприклад, стічні води м’ясокомбінатів містять жири, білки і кров,
кількість яких може складати більше 1% від продукції, що випускається
комбінатом. Целюлозно-паперовий комбінат середньої потужності забруднює воду
так само, як і місто з півмільйонним населенням [15].
Однією з найдавніших функцій водних об’єктів є транспортна, котра, нажаль,
зараз має обмежене значення. Зазвичай, водойма (річка) використовувалась
місцевим населенням для перевезення невеликих обсягів продовольчих та
побутових товарів у невеликих, веслового типу човнах власного виготовлення. В
Україні судноплавними є менше 1% малих річок, більшість яких знаходиться в
нижній течії Дніпра.
Певний внесок у руйнування берегів і забруднення води нафтопродуктами
можуть вносити моторні човни. Однак, відповідні природоохоронні заходи було
запроваджено адміністрацією багатьох областей, вони ввели в дію наказ про
заборону їх експлуатації на малих річках.
Спорудження житла і промислових об’єктів у річкових заплавах обмежене
законодавством України. Однак, багато населених пунктів – від невеликих сіл до
таких великих міст, як Донецьк і Харків, – історично будувалися в заплавах малих
річок.
Зазвичай водопостачання комунальних послуг будується на зворотній основі.
Однак незворотні фільтраційні втрати в міських системах водопостачання та
очищення стічних вод складають в середньому понад 10% загального водозабору,
а в деяких випадках і більше 30%.
18
У міських районах утворюється велика кількість стічних вод, які являють
собою концентрований розчин або суміш різних дисперсних мінералів та
органічних речовин. У багатьох промислових містах кількість органічних та
мінеральних речовин, що містяться у стічних водах лише у завислому стані,
становить понад 10 літрів вологого мулу на людину на добу. Вплив стічних вод
житлово-комунальних підприємств на стан малих річок залежить від стоку,
концентрації забруднюючих речовин та ступеня очищення [15].
Малі річки України мають величезний енергетичний потенціал. Відповідно
до місцевих умов наявна енергія малих річок становить 0,5-5,0 кіловат на 1
квадратний кілометр басейну. У роки після війни в Україні за кошти колгоспів було
побудовано близько 700 малих гідроелектростанцій. Електростанція потужністю
10 кВт може подавати електроенергію до села площею 80 дворів. В даний час
більшість малих ГЕС не можуть працювати через відсутність необхідного
обладнання [16].
Гідроенергетика є протилежною формою використання води. Її вплив на
річки полягає головним чином у зменшенні регулювання водного потоку під час
будівництва річкових дамб. Однак попередні розрахунки показують, що без
регулювання основного стоку мала гідроелектростанція потужністю від 30 до
1000 кВт може забезпечити від 0,3 до 2,0 кВт електроенергії на 1 км2 зібраної води
[16].
Найбільше впливає на режим малих річок сільськогосподарська діяльність. Її
головним проявом, що визначає стан малих річок, є зміна природної структури
рослинного покриву річкових долин. Необхідні норми перерозподілу площі під ліс,
травостій та сільськогосподарські культури на території водозбору річки не
дотримуються в більшості регіонів України.
Нормальне співвідношення передбачає, що площа лісу (охорона поля,
протиерозія та захист води) становитиме 20-25%, а багаторічні трави (з
урахуванням незайманих площ, пасовищ та запровадження протиерозійного
сівозміни) – 25-30 % площі. При цьому площа однорічних культур не повинен
19
перевищувати 40-45% від загальної площі. За відсутності протиерозійних заходів
порушення правильності цих взаємозв’язків призведе до поверхневого стоку,
посиленої ерозії та, врешті-решт, замулення річок [17].
Рослини для посадки сільськогосподарських культур, навіть у межах
дозволів на посадку, серйозно впливають на гідрологічні та екологічні процеси в
основному у водозбірному басейні. Але основним незворотним споживанням води
є зрошення або зрошуване землеробство. Щоб виростити 1 т пшениці в полі,
потрібно 1500 т води та 1 т рису – 7000 т води відповідно. Зокрема, велика кількість
води з малих річок використовується для зрошення земель у районах з невеликою
кількістю води. Для зрошення у вегетаційний період потрібно в середньому
близько 2000-2500 кубічних метрів води з гектара, тоді як у південному регіоні –
до 4000 кубічних метрів з гектара. Відповідно до регламенту стоку малих річок в
Україні загальна зрошувана площа складає 500-600 000 га.
Принципи ощадливого використання стоку річок у зрошувальному
землеробстві наведено на рисунку 1.6 [17].
Рисунок 1.6 – Методи ощадливого використання води уземлеробстві
20
Застосування мінеральних добрив на полях і городах обумовлює
надходження в річки великої кількості біогенних елементів. Зазвичай з
сільськогосподарських угідь вимивається 20-20% азотних добрив та 1,5-2%
фосфорних добрив, що може призвести до евтрофікації природних водойм. Зі
збільшенням частки мінеральних добрив відповідно збільшується і загальний потік
у гідрологічну мережу. Інтенсивність надходження солей мінеральних добрив у
водотоки залежить від періоду їхнього внесення в ґрунт, рухливості хімічних
сполук і характеру ерозійних процесів. Найбільш інтенсивне надходження добрив
з поверхневим стоком спостерігається у період весняних повеней та розливу
річкового басейну. Загальна кількість азотистих речовин, що виводяться з 1 га землі
щороку, становить 15,7 кг (з них на нітратний азот припадає 96,6%, на нітрити
0,1%, на амоній – 3,3%). Навесні вміст мінерального азоту у воді талої річці
становить близько 60%, тоді як восени – лише 6%. Протягом усього сезону
видалення фосфору є відносно стабільним. Фосфор потрапляє в ґрунт як
мінеральне добриво і перетворюється в слаборозчинні сполуки. Вміст його в
ґрунтовому розчині дуже малий, і він потрапляє у водний шлях у зваженому стані
разом з частинками ґрунту [18].
Сполуки, що містять азот, більш рухливі. Вони надходять у ґрунтові розчини.
Амонійна форма азоту затримується, головним чином, у ґрунті, а його нітратна
форма цілком переходить у ґрунтовий розчин і разом з ним попадає у водотоки.
Високий вміст у воді нітратів (вище 10 мг/л) являє собою загрозу для здоров’я
людей і тварин.
Пестициди використовуються як хімічні засоби захисту рослин для
запобігання шкідникам та хворобам на місцях. Більшість із них мають низьку
рухливість, тому виведення пестицидів у річкову мережу повністю залежить від
інтенсивності ерозійного процесу. Це в основному стосується широкомасштабних
зрошуваних площ, де щорічно використовується 150-200 кг/га пестицидів. Середнє
вимивання пестицидів поверхневим стоком становить близько 1%.
Найтоксичнішими є хлорорганічні сполуки. Велика небезпека полягає у здатності
21
хлорорганічних сполук накопичуватися в організмі. Замор риби настає при
концентрації у водоймі даної сполуки 0,001-0,01 мг / л [18].
Здатність вищих водних рослин поглинати пестициди може захистити водні
об’єкти від забруднення, з одного боку, але з іншого боку, це може сприяти міграції
пестицидів по харчовому ланцюгу та накопиченню їх у кінцевих споживачів,
включаючи рибу та людей. Коли концентрація досягне 50-200 мг на кілограм живої
ваги, риба та зоопланктон загинуть. Встановлено, що не існує пестицидів, які не є
токсичними для людини, риб та інших тварин.
Великі тваринницькі комплекси, молочні ферми та птахофабрики
потребують великої кількості водопостачання. До того ж річкова вода
використовується тут необоротно. Технологічні схеми птахофабрик, молочних
ферм та відгодівлі ґрунтуються на утворенні великої кількості стічних вод, де,
зазвичай, відсутні спеціалізовані системи очистки, або наявні не розраховані на
задані виробничі об’єми, морально застарілі та потребують суттєвих модифікацій.
Висока концентрація органічної та біологічної речовин ускладнює повторне
використання стічних вод. Особливо агресивними є стічні води свиноферм [19].
Основний обсяг забруднених стоків від об’єктів тваринництва надходить у
малі річки з ґрунтовими водами, які забруднюються внаслідок інфільтрації з
відстійників.
Надмірне випасання неминуче призводить до деградації рослинного покриву
долини річки, що в кінцевому підсумку веде до посилення ерозії. Особливо
небезпечним є надмірне випасання худоби на перезволожених ділянках заплав та у
прибережних водоохоронних смугах. У цьому випадку розтоптані береги та заміна
прибережної чагарниково-лучної рослинності на водно-болотну створюють
додаткові місця перебування для малого ставковика (Limnaea truncatula) [19].
Основною формою рибогосподарського використання малих річок є ставкове
рибництво. Сільськогосподарські водойми країни, пов’язані з малими водотоками,
можуть давати 50 тис. т товарної риби щорічно.
22
Основна маса рибної продукції продукується у ставках та невеликих
водоймах, а це більше 90% всієї продукції. Зазвичай такі риборозплідні ставки,
руслового чи заплавного типу розміщуються на більшій частині малих річок. В
Україні таких споруд нараховується близько 26 тисяч об’єктів. Екологічні
наслідки експлуатації таких ставків ті ж самі, що й для інших іригаційних водойм.
Таке виробництво характеризується великим витратами прісної води, зокрема
питоме водоспоживання для ставкових господарств складає 17-26 тисяч метрів
кубічних на 1 га площі і 26-40 тисяч метрів кубічних на 1 т рибної продукції
щорічно. При нераціональних витратах води її додатковий забір може негативно
відбиватися на водному балансі малих річок [20]. Для оптимізації витрат води з
риборозплідних угідь рекомендується дотримуватись положень, наведених на
рисунку 1.7.
Деякі господарства вносять мінеральні добрива з розрахунку 2-3 кг/га. Навіть
така кількість може призвести до евтрофікації нижчих течій річок.
Рисунок 1.7 – Заходи мінімізації витрат води у риборозплідних угіддях
23
Однак, варто враховувати, що вода з риборозплідних ставків є біологічно
активною і має підвищену здатність до самоочищення. Значне забруднення
водотоків нижче таких ставків, як правило, не спостерігається. Відповідно до
існуючих норм водоспоживання вода після використання у риборозплідних
процесах не вимагає доочищення [20].
Загалом риборозплідне водокористування може розглядатися як переважно
зворотне.
Як правило, вода, що використовується для вирощування риби, в основному
вважається зворотною. Звісно, відповідно до технологічних особливостей
риборозведення, якість води – головний фактор, однак дедалі поширенішими є
ресурсозберігаючі техніки вирощування риби. Звичайно, додаткова стимуляція
рибоводів у підтримці екологічно чистої продукції, якості стічних вод та їх впливу
на водну систему шляхом різниця диференціації зборів за воду може збільшити
інтерес рибних господарств до економічного водокористування.
Одним із завдань рибальства є підтримка популяцій промислових видів у
малих річках. Для розведення цих видів у деяких малих річкових басейнах створені
інкубатори для отримання молоді коропа, окуня, форелі та інших видів. Щоб риби,
що харчуються рослинами, могли розмножуватися природним шляхом, циркуляція
малих річок у південному регіоні забезпечує умови для будівництва циркуляційних
каналів, що збільшить виробництво цінних популяцій риб, захистить їх маточні
популяції та випустить великі райони класу риби. Смажена риба ставку.
Будівництво цього каналу може виконуватися в різних частинах русла річки, або
може використовуватися існуюча зрошувальна система, яка допоможе заощадити
дефіцитні водні ресурси.
Водойми на малих річках іноді використовують для розведення водоплавних
птахів та водяних хутряних звірів. Хороші результати дає поєднання розведення
риби та качки. По 300 качок на гектар органічних речовин, що потрапляють у воду,
потрапляють у водойму, і мешканці водойми використовують їх перед входом у
річку. Окрім риби, ви також можете отримати 10-15 кг / га м’яса качки. Наявні
24
можливості для розведення інших нерибних об'єктів (жаб, раків, води та інших
істот) в даний час майже не використовуються [21].
Косовиці і збір лікарських рослин у заплаві річки істотно не впливають на
водотік, якщо проводяться в розумних межах.
У заплавах малих річок не можна допускати рубання дерев, а також
видобуток піску, граніту і торфу, як це було в минулому.
Полювання та риболовля на малих річках України не мають економічного
значення. В даний час це досить активна розважальна діяльність – розваги на
свіжому повітрі, тобто різновид розваги. Масштабне браконьєрство може
спричинити тут значні втрати. Використання електричних вудок супроводжується
великою кількістю загибелі риби і руйнує запаси риби. Західні Гати, побудовані
браконьєрами, спричинили завал і заростання русла річки. Використання пасток,
пасток тощо для отримання хутрових звірів призводить до дисбалансу в дуже
неміцній заплавній екосистемі. Згодом інтенсивне полювання на водяних птахів
призвело до значного накопичення свинцю у заболочених місцях. Експерти
вивчають вплив цього процесу на навколишнє середовище [22].
На берегах або невеликих річках побудовано багато будинків для літнього та
стаціонарного відпочинку, молодіжні табори, спортивні та туристичні бази.
Керівники цих установ часто не відповідають за стан річки. Іноді зона відпочинку
річки, проектування потужності та розміщення рекреаційних об’єктів проводяться
без урахування місткості та здатності самоочищення річки, особливо в обмежений
літній період максимального навантаження.
Останнім часом сміття в прибережних районах малих річок та водосховищ
стало справжнім колапсом. Люди масово залишають пластикові, скляні та харчові
відходи на берегах річок після відпочинку, не задумуючись про вплив на
навколишнє середовище. Згідно з нашими підрахунками, у багатьох місцях
щільність пластикових та скляних пляшок, а також поліетиленових пакетів та
одноразового пластикового посуду, що викидають, перевищила щільність усіх
земноводних екосистеми річки, що там мешкають.
25
Багато мальовничих річок масово відвідуються водними туристами, які
сплавляються за течією на дрібних судах. Хоча туристи-спортсмени є більш
дисциплінованими у ставленні до природи, тут також існує проблема культури
берегових стоянок і багаторазового використання місць для вогнищ [23].
На малих річках і у річкових долинах є значна кількість природних об’єктів,
які мають велике природоохоронне значення. У заплавах річок частіше
зустрічаються ділянки, стан яких є близьким до їх первісного природного стану.
Заплави річок, які більш-менш збереглися, фактично є найважливішими
єднальними ланками загальної мережі природоохоронних територій.
Перспективним напрямком є поєднання водоохоронних заходів із завданнями
збереження високого рівня біорізноманіття річкових заплав.
1.5 Механізми і наслідки впливу господарської діяльності на малі річки
Існування на певному рівні рухливої рівноваги між біотичною складовою
річки і фізичною якістю середовища у найзагальнішому вигляді визначається
трьома факторами – станом водозбору, наявністю локальних стоків та станом
русла. Від стану водозбору, тобто від загальної площі антропогенно змінених
ландшафтів, від їх віддаленості від русел та наявності природних біоценозів з
їхніми біофільтраційними властивостями залежить якість поверхневого стоку [24].
На сьогоднішній день використання річкових екосистем продовжує носити
екстенсивний, руйнівний для них характер. Даний вплив проявляється у освоєнні
людиною річкової долини та розорення прибережної ділянки, зокрема вирубка
лісів, розораність, житлова чи промислова забудова берегової лінії, а також у
збільшенні надходження забруднень у річку, руйнуванні русла річки (дамби,
намивні береги, штучна зміна русла). Цим самим басейни малих річок практично
позбавляють природних біофільтрів. Їх водозбори або розорані майже до урізу
води, або нищівно експлуатуються іншими способами, що призводить до майже
безперешкодного потрапляння поверхневого стоку безпосередньо до русла.
26
Практично кожен вид господарської діяльності в басейні малої річки при
технологіях, що сьогодні використовуються, веде до надходження у річку
надлишкової кількості забруднюючих компонентів (хімічних сполук різного
складу, як органічного так і неорганічного). При цьому страждає ланцюг хімічних
та біологічних перетворень, що відповідно чинить прямий вплив на видове
різноманіття, сприяє зниження стійкості екосистем та веде до її деградації, втрату
водності річки, заболоченню її заплав і русел, скороченню довжини малих річок,
або навіть повному зникненню.
Різні фактори шкідливого впливу на річку тільки підсилюють негативну дію
один одного. Нижче представлено один із типових ланцюжків механізму
проявлення негативної дії на річку комплексу різних факторів (рисунок 1.8)
Тут перераховані основні ланки лише одного ланцюжка процесів, руйнівних
для річки. Однак, як наслідок – мала річка деградує, замулюється, заростає, зникає.
Кожну його ланку суттєво підсилюють паралельні руйнівні процеси.
Наприклад: зруйнований суцільний природний рослинний покрив не може
зупинити видування ґрунту вітром. Цей ґрунт, а також пилюка з доріг, пустирів,
брудних дворів включаються у процес на ланках «3-4» і у підсумку посилюють
негативний для річкової екосистеми процес. Тут має місце явище потенціювання
або синергії дії негативних для річки факторів.
Стоки з комунальних міських очисних споруд завжди несуть надлишок
поживних речовин. Вони включаються у цей загальний процес на ланках «5-6».
Стоки з промислових підприємств можуть містити в собі іони важких
металів, різні токсичні органічні та неорганічні речовини. Вони суттєво
пригнічують життєдіяльність водних мікроорганізмів, дрібних безхребетних
тварин, сприяють зникненню їх окремих видів з еко системи. А всі живі організми
є основою процесів самоочищення в річці. Тобто, забруднення цими речовинами
пригнічує природний процес самоочищення річок. Їх негативний ефект
проявляється на ланках «7-8» загального процесу [24].
27
Рисунок 1.8 – Механізм проявлення негативної дії на річку комплексу різних
факторів
28
Меліоративні роботи, виконані у заплавах багатьох річок, привели до
зниження рівня ґрунтових вод, що особливо підсилює процеси деградації річкових
екосистем на етапі «9», а також посилює замулювання русла малої річки у її верхів’ї
тим, що слабший річковий потік не може винести мул у нижчі ділянки річки або у
час повені на заплаву.
Аналогічно можна деталізувати механізми шкідливої дії на екосистеми річок
всіх факторів.
Не для всіх річок комплекс цих факторів однаковий. У різних ландшафтно
кліматичних зонах він різний, як і неоднаковий за різних соціально-економічних
умов, що сформувалися у даному регіоні. Але механізм дії кожного із цього
комплексу факторів може бути представлений таким ланцюжком негативних
впливів на річки. І всі вони ведуть до деградації, замулення, заростання малої річки,
а далі до зникнення.
Явними джерелами забруднень річок є стоки, які надходять з очисних споруд,
населених пунктів або підприємств. До джерел забруднення річок також належать
розташовані по берегах житлові і виробничі приміщення та двори, ферми, літні
табори худоби, деградовані пасовища, рекреаційні зони з надмірною кількістю
відпочиваючих, смітники тощо [25].
Неявними джерелами забруднень річок є рілля, дороги, різноманітні
господарчі двори тощо. І усі вони за своєю негативною дією на річкові екосистеми
лише взаємопідсилюються, тобто, має місце синергія негативних факторів.
Сучасне переважно екстенсивне використання річок і їх заплав, ресурсів їх
ландшафтів та екосистем привело до розвитку практично усіх сучасних проблем
річок [25]. Загальний їх характеристика наведена на рисунку 1.9.
Навіть переривання окремих зв’язків, що представлені у схемі, і ліквідація
окремих проблем не гарантують загального покращення екологічного стану річок.
Зупинити процеси деградації малих річок, їх екосистем можна, лише
впроваджуючи комплекс заходів, направлених, з однієї сторони, на зниження
антропогенного пресу на річкові та заплавні екосистеми, а з другої – на відтворення
29
природних властивостей зруйнованих русел і заплав малих річок. Для досягнення
цього необхідна комплексна Державна програма збереження і оздоровлення малих
річок України.
Рисунок 1.9 – Схема видів забруднення водойми
Нова екологічна політика стосовно «використання річок», що може
впроваджуватись через таку програму, повинна бути направлена на розширення
використання інформаційного ресурсу та суттєвого зменшення використання
матеріальних ресурсів. Зокрема, необхідне планомірне зменшення використання
земельних ресурсів річкових долин під ріллю, площі для житлового і
господарського будівництва, а особливо під смітники.
1.6 Зміни режиму річок, пов’язані з експлуатацією біоресурсів і
виробництвом біопродукції
Безпосередня експлуатація біоресурсів малих річок незначна і, як правило,
істотно не впливає на них. Проте, виробництво біопродукції дуже сильно впливає
на малі річки непрямим чином – через меліорацію угідь [26].
30
Це поняття (від латинського melioratio – поліпшення) означає сукупність
заходів щодо спрямованої зміни природного середовища з метою його поліпшення
для життя людей і господарської діяльності. Меліоративні заходи, пов’язані з
малими річками, як правило, спрямовані на збільшення виробництва біопродукції,
насамперед – зрошувального землеробства. Разом з тим, меліорація повинна
передбачати очищення річок від мулу, поліпшення умов формування стоку і
ефективне регулювання витрат води за допомогою шлюзів.
Зараз накопичена велика кількість даних про екологічні наслідки різних
меліоративних робіт, що проводилися на малих річках. На жаль, їхнім результатом
часто було різке погіршення екологічної ситуації. Особливо це стосується
непродуманого осушення перезволожених територій з метою розширення посівних
площ. Інтенсивна меліорація з глибоким дренажем (водозбором), випрямленням
річкових русел і проведенням численних каналів призвела до швидкого осушення
заплавних лук і боліт, обміління стариць, погіршення вологоутримуючої здатності
угідь. У заплавах були створені великі поля монокультур, а дренування (водовідвід)
і оранка знищили велику кількість дуже цінних вологих лук. При цьому висохли
деякі заплавні водойми і різко впав рівень ґрунтових вод. Зміни виявилися
згубними для багатьох риб і більшості мисливських видів тварин водно-болотного
комплексу. Оскільки для більшості каналізованих річок характерними рисами
стали обміління і одноманітність гідрологічних умов, тут зникли глибокі місця та
окремі ями, де могла б збиратися і зберігатися велика риба. Деградація водної
рослинності погіршила умови нересту таких риб, як плотва, червоноперка, щука,
окунь. Через надмірне осушення боліт в окремих лісництвах зустрічаються
випадки усихання лісів і зникнення ягідників. Подібні нераціональні
агромеліоративні заходи зменшують стік річок на 8-20% [27].
Однак, у деяких випадках меліорація призводила до стабілізації річкового
стоку, підвищення продуктивності і біорізноманіття заплавних лук, а також до
санітарного оздоровлення місцевості. Осушення деяких чорно-вільхових боліт
31
сприяло ліквідації осередків туляремії в заплавах малих річок. Зі зменшенням
водної поверхні заболочених низин падає чисельність кровосисних двокрилих.
Досвід свідчить, що будь-яка гідромеліорація повинна бути двосторонньою,
тобто передбачати регуляцію вологозабезпеченості угідь як у більшу, так і в меншу
сторону. Вплив осушувально-зволожуючої меліорації на водний режим річок
необхідно розглядати в аспекті географічної зональності і з урахуванням різних
причин заболочування в різних природних зонах. Так, осушення заболочених
земель у лісовій зоні, де болота є невід’ємним типовим елементом ландшафту, не є
рівнозначним осушувальній меліорації в степовій зоні, де болота – порівняно
рідкісні об’єкти, що зустрічаються лише в умовах місцевого надмірного
зволоження, головним чином – у заплавах річок.
Осушення обов’язково повинно бути мозаїчним. На угіддях, що включені у
сільськогосподарський оборот, необхідно залишити паркові насадження,
лісосмуги, гаї і навіть окремі дерева, болота і вологі луки, що мають наукове і
рекреаційне значення. Не підлягають меліорації ботанічні заказники незалежно від
характеру встановленого в них традиційного лісового промислу, усі типи
заповідників, лісові масиви, верхівкові болота, зони масового поселення
навколоводних ссавців, місця міграційного відпочинку і гніздування водоплавних
птахів, непридатні для сільськогосподарського освоєння ділянки, зайняті
природною рослинністю, буферні зони сільськогосподарських угідь. В усіх
випадках необхідна детальна ландшафтноекологічна експертиза запланованих
меліоративних заходів [28].
Найважливішими за впливом на малі річки факторами меліорації є
перетворення русел і зарегулювання стоку, тобто, істотна зміна параметрів
основного водотоку за допомогою гідротехнічних споруд. Зарегулювання
обумовлює не тільки зміну водного режиму і гідрологічних особливостей малих
річок, але і зміну якості води.
Руслові роботи. Випрямлення річкових русел і перетворення їх на канали
зараз припинено. Однак, ці пагубні заходи протягом декількох десятиліть встигли
32
торкнутися більш ніж половини малих річок України, русла яких були каналізовані
і фактично спотворені – якщо не цілковито, то на деяких ділянках. Необґрунтовані
видозміни русел часто супроводжуються зникненням плес і перекатів, нерестовищ
і зимувальних ям, погіршенням умов обводнення заплав, надмірним осушенням
прилеглих земель.
Річковий потік повинен мати швидкість, яка забезпечує поглиблення та
очищення русла від залишків водної рослинності, а також винос матеріалу, що
потрапив у русло внаслідок обвалів і зсувів. У деяких випадках прочищення чи
корекція русла необхідні, але вони повинні дуже ретельно проектуватися. Роботи,
що змінюють русло, не повинні проводитися при ширині заплави менше 300 м, а
також поблизу населених пунктів, буферних зон, заповідних об’єктів.
Варто врахувати, що механізовані руслові роботи можуть завдавати помітної
шкоди водним організмам. В зоні роботи земснарядів спостерігалося руйнування
частками суспензій великих клітин і окремих колоній фітопланктону
(вольвоксових, діатомових, пірофітових та евгленових водоростей), що в багатьох
випадках викликало загибель водоростей. Частками суспензій ушкоджувалися
також м’які покриви планктонних тварин, які мають велику поверхню тіла. У
молюсків і рачків дрібні фракції суспензій засмічували фільтраційний апарат. При
цьому сумарна біомаса зоопланктону в зоні роботи земснарядів порівняно з
контролем знижувалася в 15-30 разів. При роботі земснаряду протягом декількох
років деякі види зоопланктону можуть перейти у розряд рідкісних і навіть зовсім
зникнути на цій ділянці річки. Тому гідромеханічні роботи на малих річках бажано
проводити в ті періоди року, коли розвиток зоопланктону в них практично
припиняється. З бентосних організмів найбільш чутливими до впливу
гідромеханізмів виявилися личинки поденок і ручайників, а також пелофільні види
хірономід. Кількість і біомаса цих тварин різко знижуються, тоді як кількість
олігохет у районах проведення робіт може зростати. Відновлення донних
співтовариств у річці відбувається повільно. Звичайно через 3-4 роки після
33
закінчення робіт формується інше співтовариство з меншим видовим
різноманіттям і біомасою тварин, особливо молюсків у ракоподібних і червів [29].
Земснаряди, крани, драги та інші механізми, які експлуатуються в сутінках, є
зоровим орієнтиром для молоді риб. Концентрація риб біля освітлених орієнтирів
у сотні разів вища, ніж на неосвітлених ділянках річки, що збільшує ймовірність
потрапляння молоді риб в робочі механізми машин, її травмування і загибелі. Тому
органи рибнагляду обмежують чи забороняють проводити гідромеханізовані
роботи на річкових ділянках, що мають вищу і першу категорії рибогосподарської
значимості.
Майже половина обстежених малих річок з’єднана з системами різних
каналів. Спорудження осушувально-зволожуючих, іригаційних (зрошувальних, з
відкритою чи закритою водопровідною системою), дренажних (осушно-відвідних),
скидних і деяких інших типів каналів є найважливішою складовою частиною
меліорації прирічкових угідь. Системи каналів можуть обумовлювати нестійкість
гідрологічного режиму пов’язаних з ними ділянок річки. В іригаційних каналах
втрачається значна частина стоку. При значному розвитку дренажних систем
підсилюється міграція кальцію, магнію, сульфатів, хлоридів, зростає загальна
мінералізація води. Деякі недбало прокладені мілководні канали поступово
заростають і перетворюються у слабопроточні заболоченості, де інколи
розвиваються личинки малярійних комарів. Менших втрат річкам наносять
польдерні системи, тобто, низини, які захищені валами від затоплення і де
застосовується машинне осушення. Основне русло в цьому випадку зберігається у
природному стані.
Можливо, в деяких випадках канали можуть слугувати бар’єрами від
забруднень, що надходять через заплаву річки до її русла. У зрошувальних каналах
південних областей можна одержати вихід риби до 13 ц/га [30].
Греблі. На 85% обстежених річок споруджені руслові греблі, які є найбільш
значимим фактором зарегулювання водотоків. Місцевий стік у басейнах малих
річок досягає максимальних величин (75-95% усього річного стоку) навесні, після
34
сніготанення. Найбільша ж потреба у зрошенні сільськогосподарських культур
припадає на червень-серпень. Тому часто виникає необхідність регулювати
річковий стік шляхом створення водоймищ і ставків та використання їхніх запасів
води у літні місяці [31].
На малих річках України споруджено близько 27 тис. ставків і малих
водоймищ. Їх сумарний обсяг – близько 7,0 км3, а площа водного дзеркала –
близько 300 тис. га, у тому числі ставків – близько 200 тис. га [32]. Різких
типологічних відмінностей між ставками і малими водоймами не існує. Ставками
вважаються відносно компактні водойми з невисокими греблями, які займають
лише частину річкової долини (часто відгороджені дамбою), а водоймищами –
водойми подовженої форми з досить потужними греблями, при спорудженні
яких заповнюється весь профіль долини річки до її корінних берегів. Ставки –
найбільш розповсюджена в Україні форма зарегулювання малих водотоків; у
середньому на 1 річку припадає близько 6 ставків. Створення ставків для різних
господарських цілей – це чи не найдавніша галузь водокористування. Деякі ставки
існують вже сотні років. Значна частина ставків і більшість малих водойм створені
для потреб іригації, а деякі водойми (водопійно-тваринницькі, рекреаційно-
побутові, накопичувально-водозабірні, скидально-відстійні, протипожежні тощо) –
для інших сільськогосподарських і місцевих потреб. Майже усі вони паралельно
використовуються у рибогосподарських цілях.
У середні за водністю роки при заповненні ставків і водойм затримується до
50-60% весняного стоку, що призводить до зміни природного гідрологічного
режиму річки. В цьому випадку скорочується загальний водообмін, виникають
мілководні, застійні зони, які добре прогріваються. Властивий річкам транзитний
тип круговороту речовин перетворюється на відносно замкнений, падає
чисельність типових мешканців текучих вод. Однак, біопродукційний потенціал і
таксономічне багатство руслових водойм звичайно буває вищим, ніж вихідних
річкових ділянок. Показники продукції і деструкції, а отже, біологічна активність
води, підвищувалися в середньому в 1,5 рази після витікання з руслових водойм.
35
Нижче греблі також спостерігалося збільшення загальної кількості видів
гідробіонтів, підвищення чисельності водоростей за рахунок розвитку зелених,
діатомових і протококкових водоростей, зниження індексу сапробності (тобто,
вмісту органіки у воді) [33].
Однозначну оцінку екологічних наслідків зарегулювання малих річок
греблями дати важко. Значною мірою вони визначаються особливостями
конкретних руслових водойм. Наприклад, після витікання із сильно заболочених
мілководних ставків біологічна активність водних мас, як правило, знижується. До
того ж ставок, що заріс вищими водними рослинами, випаровує на 30% більше, ніж
ставок з чистої поверхнею. Деякі ставки зі слабкою регуляцією проточності за
певних умов можуть поглинати весь стік і цим фактично збезводнювати русло
річки. При значному осушенні русла і зменшенні швидкості течії самоочисна
здатність річки різко падає, а показники забруднення зростають. Обмеження
весняного льодоходу греблею і наявність значних мілководь можуть сприяти
заростанню русла.
З іншого боку, протиерозійні ставки, що створюються за допомогою дамб у
вигляді фільтруючих насипів, захищають річки від наносів. Створення водойм на
річках, що течуть у глибоких долинах з крутими схилами, дозволяє уникнути
утворення значних мілководь. При правильній витраті води такі водойми можуть
стабілізувати гідрологічний режим водотоків, якоюсь мірою компенсуючи
скорочення природних джерел живлення (боліт, стариць, джерел тощо). Значне
підвищення самоочисної здатності річок звичайно спостерігається нижче
регульованих риборозплідних ставків. Подібні водойми, особливо при
періодичному очищенні від мулу, можуть виконувати роль біофільтрів. Багато
ставків є місцеперебуванням екологічно важливих видів, а деякі з них – це своєрідні
резервати біорізноманіття в долинах річок і мають особливе природоохоронне
значення [34].
36
2 ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ МАЛИХ РІЧОК ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1 Загальна характеристика водних ресурсів України та їх екологічний стан
За запасами доступних для використання водних ресурсів Україна належить
до недостатньо забезпечених держав. Її сумарні водні ресурси становлять 210 км3.
Для порівняння зазначимо, що у маловодний рік на 1 км2 у нашій державі припадає
менш як 50 тис. м3, тоді як для наших найближчих сусідів, наприклад Білорусії цей
показник більший у 4 та 2 рази відповідно. Крім того, розподіл річкового стоку на
території України дуже нерівномірний: особливо бідними на водні ресурси є
південні області держави.
Об’єм в 52,4 км3 стоку водних ресурсів безпосередньо формується в Україні,
а решта надходить з сусідніх районів. Розподіл річок в Україні дуже нерівномірний.
Захід України характеризується найщільнішою річковою мережею, особливо
басейн Придністров’я, а найменш щільною є південна, степова частина, де місцями
водотоки цілком відсутні. У басейні Чорного моря значення щільності річкової
мережі коливається від одного або декількох км/км2 (Карпати) до і менше км/км2,
що значною мірою залежить від районування, спричиненого нерівномірними
опадами.
Основа водного запасу України формується в басейнах Дніпра, Дністра,
Сіверського Донця, Південного та Західного Бугу, а також малих річок Азовського
та Чорноморського узбережжя (рисунок 2.1). Частка озер в Україні становить 0,3%
території країни, при цьому великі озера розташовані в нижній течії Дунаю та на
узбережжі Чорного моря (Сасик, Ялпуг, Катлабуг, Кагул, Китай); в басейні
Західного Бугу – Світязь, з гірських озер найбільше - Синевир. За підрахунками,
обсяг води в прісноводних озерах сягає 2,3 млрд. м3. Прісноводні озера
використовуються для місцевого водопостачання, зрошення, вирощування риби,
водоплавних птахів та цінних хутрових звірів, а також акумуляторів прісної води.
37
В Україні розподіл водних ресурсів дуже нерівномірний та недостатній.
Беручи до уваги природне водопостачання та кліматичні умови в Автономній
Республіці Крим та Донбасі, проблему водопостачання можна вирішити шляхом
перерозподілу водних ресурсів. Це досягається транспортуванням води по каналах
між басейнами. Найпотужнішими є Північно-Кримський канал, Дніпро-Донбас та
Дніпро-Інгулес.
Рисунок 2.1 – Перелік основних річкових басейнів України та їх рад
Північно-Кримський канал є найбільшою спорудою такого роду в Європі та
має важливе економічне значення. Завдяки своїй потужності, зрошувана площа
майже всього степу Криму становить приблизно 280 000 га. В середньому канал
щорічно постачає 1,8 мільярда кубічних метрів води, більша частина якої (до 90%)
використовується для зрошення. На жаль, через недосконалу структуру лоткової
сітки велика кількість води не може потрапити на сільськогосподарські угіддя та
підвищує рівень ґрунтових вод. Зараз надлишки підземних вод скидаються в
38
Сиваш, солоні озера та затоки, викликаючи опріснення. Виправлено багато
помилок у будівництві та експлуатації зрошувальної системи каналу Північний
Крим, але все ще існує багато невирішених проблем.
Дніпровський водосховищний каскад забирає більшу частину
зарегульованого стоку. Всі шість водосховищ каскаду річки Дніпро мають
комплексне використання і можуть використовуватися для задоволення потреб у
гідроенергетиці, промислових підприємствах, зрошенні сільськогосподарських
угідь, міських та сільських житлових районах, водних перевезеннях, риболовлі та
відпочинку. Найбільші водосховища (Кременчуцьке та Каховське) мають ширину
25-28 км.
Найзабрудненішими річками України є річка Либідь, яка протікає через Київ
і є правою притокою Дніпра, а також річка Полтава, що протікає по Львівський
області У басейні річці Либідь розміщується близько 300 великих та малих
компаній (100 з яких скидають повністю неочищені стічні води). За рахунок цього,
вміст солей різного катіонного та аніонного складу у воді в 3 рази перевищує наявні
в річці Дніпро, а нітратів – у 900 разів вище, ніж зазвичай, приблизно у 50 разів
міді, цинк – у 4 рази, свинцю (біля гирла) міститься приблизно 3,5 кг на тонну води
тощо. За даними «Грінпіс», концентрація хлороформу, небезпечного канцерогену,
перевищує рівень, дозволений у питній воді Києва. У річці Полтаві у воді взагалі
немає розчиненого кисню, а сірководень перевищує допустимі межі в десятки
разів. Забруднення, спричинене такими підприємствами як «Хлорвініл» (м.
Калуш), «Укрцемент» (Кам’янець-Подільський), «Укрнафтохім» (м. Надвірна),
Бурштинська ДРЕС та інші.
Найбруднішими річками України також є: річка Сіверський Донець, Самара,
Інгул, Інгулець, Дністер. Щороку з шахти Донбасу у річку Самару скидається
приблизно 80 мільйонів кубічних метрів мінералізованої шахтної води. Стан річок
в Україні представлено на рисунку 2.2.
За підрахунками вчених, сьогодні в Україні налічується понад 22 000 малих
річок. Десятиліття тому мова йшла про кількість, що перевищувала 60 000 річок.
Рисунок 2.2 – Стан річок в Україні за класом якості води
40
Багато з них існують лише на папері. Найяскравішим прикладом є річка Либідь,
яка функціонує як колектор води та канал для збору стічних вод від міських
господарств та підприємств. Інший приклад – річка Самара. Колись судноплавна
річка, що веде до Павлограда, тепер вона стала каскадом озер. Її прозора і м’яка вода
нині в офіційних звітах оцінюється як одна з найбільш забруднених територій басейну
річки Дніпро.
Схожа ситуація із станом водних екосистем і в Нижньому Придніпров’ї та
Донбасі, де, на даний час, вже немає жодної чистої річки, а підземні водні об’єкти
надзвичайно обмежені або непридатні для використання.
У Лісостепу підземне живлення малих річок є меншим, але все ж таки достатнім
для підтримання постійної течії води протягом року у найбільшій частині малих річок.
На багатьох річках побудовано велику кількість ставків. Тому режим стоку
відрізняється вирівнюванням та залежить від режиму дії ставків. Частина стоку малих
річок втрачається з поверхні ставків на додаткове випаровування. На деяких малих
річках ставки в окремі маловодні роки не заповнюються водою.
2.2 Транскордонне забруднення українських річок
Транскордонна екологічна небезпека – один із аспектів забруднення
навколишнього середовища воно виникає поза юрисдикцією або контролем країни,
котра проводить заходи, що спричиняють транскордонну шкоду. Сам процес
транскордонного забруднення включає три стадії:
1) скидання забруднюючих речовин у навколишнє середовище;
2) транскордонний перенос забруднюючих речовин;
3) взаємодія забруднюючої речовини з об’єктами навколишнього середовища
іншої держави або середовища, що перебуває за межами національної юрисдикції.
41
Оскільки головні ріки України (Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський
Донець, Дунай) переважно транзитні, через які в Україну (з сусідніх держав –
Російської Федерації, Білорусі, Румунії та ін.) потрапляють різні токсичні відходи
(шкідливі як для здоров’я населення, так і для навколишнього природного
середовища), то представники державних прикордонних (обласних, районних,
населених пунктів) рівнів суміжних держав зобов’язані створювати відповідні
організаційні форми транскордонного співробітництва, які б сприяли ефективній
системі контролю й управління водними ресурсами відповідно до концепції сталого
водокористування.
Однією з базових міжнародних конвенцій транскордонних вод є Конвенція про
охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер [35]. Ця
конвенція розширює можливості транскордонної співпраці України з державами-
сусідами в басейнах головних рік (Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський
Донець, Тиса, Дунай), а також Чорного та Азовського морів
На виконання зобов’язань України, згідно із чинними міжурядовими угодами із
сусідніми країнами про спільне використання та охорону транскордонних вод,
організації Держводагентства та Державної гідрометеорологічної служби
забезпечують моніторинг водних об’єктів в транскордонних створах річок басейнів
Дніпра, Десни, Сіверського Донця, Дунаю, Тиси, Дністра, Західного Бугу.
Одним з основних джерел забруднення поверхневих вод в басейні Дніпра є
транскордонний перенос забруднюючих речовин, які переносяться на території
України із суміжних держав по Дніпру, і ряду його великих приток. Для контролю
масопереносу забруднюючих речовин з кінця 2003 року в басейні Дніпра діє
транскордонна мережа гідрохімічного моніторингу, в рамках якої організовані пункти
спостережень безпосередньо примикають до кордону з Україною.
42
Річки на західному кордоні з Польщею: Західний Буг – 3 км нижче села с.
Литовеж, Рата – 0,5 км нижче с. Межиріччя, Солокія – в межах м. Червоноград, Луга
– 3 км нижче міста м. Володимир-Волинський. У 2018 р. зафіксовано погіршення
якості води через збільшення вмісту сполук азоту нітритного у р. Західний Буг нижче
с. Литовеж та у р. Солокія – м. Червоноград. Максимальні концентрації досягали 19
та 13 ГДК (рівень ВЗ). Дещо вище, ніж у попередньому році, відмічена забрудненість
р. Луга у нижньому створі спостережень сполуками азоту амонійного та цинку.
Зафіксовані максимальні концентрації на рівні 16; 22 ГДК та 9 ГДК відповідно. У
річках Рата, Луга, Західний Буг (с. Литовеж) підвищився рівень забруднення
сполуками заліза загального. Дещо зменшились концентрації азоту амонійного у
пункті р. Західний Буг нижче с. Литовеж, сполук міді – у річках Рата та Солокія. За
такими показниками, як сполуки хром шестивалентного, феноли значних змін не
відбулось. За гідробіологічними показниками – 3-й клас якості вод, помірно
забруднені води [35].
Стан забруднення річок Дунай (мм. Рені,54 миля, 115 км, Ізмаїл, Кілія, Вилкове),
Тиса – (0,5 км нижче м. Рахів, 10 км нижче м. Тячів, в межах смт Вилок, в межах м.
Чоп), Латориця – 1 км нижче м. Чоп, Уж – 2 км нижче м. Ужгород, Сірет – 0,5 км
нижче м. Сторожинець, Прут – 7 км нижче м. Чернівці, озер Ялпуг – с. Коса, Кугурлуй
– с. Нова Некрасівка у прикордонних пунктах з Молдовою, Румунією, Угорщиною,
Словаччиною. У нижній течії річки у пунктах Рені, Ізмаїл, Вилкове у 2018 р. відмічено
незначне покращення якості води через зменшення вмісту сполук цинку, мангану,
хрому шестивалентного. На рівні попереднього року залишились концентрації сполук
азоту, міді, заліза загального, нафтопродуктів та фенолів. Забруднення річок
сполуками заліза загального має тенденцію до погіршення. Покращення якості води
відбулось у річках Сірет та Прут (нижче м. Чернівці) через зменшення вмісту сполук
цинку, у р. Сірет ще й сполук хрому шестивалентного. У трансграничних пунктах
річки Дунаю вміст сполук азоту нітритного та азоту амонійного, фенолів був
43
стабільний і невисокий. За гідробіологічними показниками – 3-й клас якості вод –
помірно забруднені [35].
Протягом року екологічна ситуація у всіх створах спостережень р. Тиса була
стабільною та благополучною. Води річки були переважно чистими, 2-й клас якості,
погіршення стану макрозообентосу було незначним та короткостроковим. Протягом
року якість вод р. Уж (м. Ужгород) відповідала 2-му класу, чисті води, у вересні
спостерігалось різке погіршення екологічної ситуації на ділянці 2 км нижче міста: 4-
й клас якості – забруднені води. Екологічний стан донних угруповань р. Прут був
стабільний та благополучний. В створі 7 км нижче м. Чернівці стан водної екосистеми
за розвитком макрозообентосу відповідав 1-2-му класу якості – чисті води
[35Ошибка! Источник ссылки не найден.].
У прикордонних пунктах з Молдовою (р. Дністер – м. Могилів-Подільський,
Дністровський лиман – м. Білгород-Дністровський) майже на рівні минулого року
залишився вміст сполук заліза загального, хрому шестивалентного, фенолів.
У Дністровському лимані дещо зросли концентрації нафтопродуктів, але вони
не перевищували відповідні ГДК. Середньорічний вміст сполук азоту був нижче
санітарно-гігієнічних нормативів, а максимальний був майже на рівні ГДК.
Протягом року води Дністра в середній течії відповідали 2–3-му класу якості –
чисті-помірно забруднені води. Екологічний стан річки, крім впливу забруднення, ще
зумовлений особливостями гідрологічного і термічного режиму [35].
На північному та північно-східному кордоні з Білоруссю та Росією у річках
басейну Дніпра (Дніпро – с. Неданчичі, Прип’ять – с. Річиця, Стохід – смт. Любешів,
Стир – 1,5 км нижче м. Луцьк, Горинь – 1 км нижче смт Оржів, Уборть – с. Перга,
Десна – 0,5 км вище м. Новгород-Сіверський, Сейм – с. Мутино, Псел – 0,5 км вище
м. Суми, Ворскла – 2 км вище с. Чернеччина) та у Київському водосховищі – 1 км
вище м. Чорнобиль стан забруднення водних об’єктів у порівнянні з попереднім
роком дещо змінився за такими показниками, як сполуки азоту, заліза загального,
44
мангану, міді, хрому шестивалентного. Порівняно з 2017 р. у річках Дніпро –
с. Неданчичі, Прип’ять, Стохід, Стир відбулось збільшення середньорічного вмісту
сполук азоту амонійного до 3 ГДК, а максимальна разова концентрація досягла 12
ГДК у пункті р. Стир – м. Луцьк. Дещо вище, ніж у попередньому році, спостерігалось
забруднення води річок Стохід, Стир, Уборть сполуками заліза загального. Найбільша
середньорічна концентрація цієї хімічної речовини становила 8 ГДК, а максимальна –
30 ГДК і зафіксована у пункті р. Уборть – с. Перга. Найбільш забруднені сполуками
цинку р. Уборть нижче с. Перга та р. Дніпро – с. Неданчичі, де разові концентрації
перевищили ГДК у 14 – 18 разів відповідно.
У 2018 р. відмічено 8 випадки ВЗ сполуками мангану у пунктах: р. Прип’ять –
с. Річиця (11 ГДК), р. Уборть – с. Перга (12; 21 ГДК), р. Ворскла - с. Чернеччина (23;
27 ГДК) та у Київському водосховищі – вище м. Чорнобиль (11,1; 11,2; 11,3 ГДК).
Погіршення якості води відбулось через збільшення вмісту сполук хрому
шестивалентного у річках Дніпро (с. Неданчичі), Прип’ять, Стир, Сейм, Псел,
Київському водосховищі (м. Чорнобиль). У воді р. Сейм – с. Мутин вміст хрому
шестивалентного (середній та максимальний) перевищив ГДК у 15 та 42 рази
відповідно і це найбільша зафіксована концентрація сполук хрому шестивалентного у
транскордонних пунктах.
Поряд з цим деяке зменшення концентрацій сполук міді зафіксовано у воді р.
Стохід в районі смт Любешів, але максимальна концентрація перевищила ГДК у 41
раз і вміст сполук міді залишається ще досить високим. Знизився рівень забруднення
води сполуками міді у воді річок Горинь, Уборть, сполуками азоту та заліза загального
– р. Ворскла, сполуками мангану – рр. Дніпро, Стир, Псел, хрому шестивалентного –
р. Десна. Концентрації фенолів, нафтопродуктів у пунктах транскордонного переносу
значних змін не зазнали. Якість вод відповідала 3-му класу.
Якість вод р. Прип’ять відповідала 3-му класу. На р. Псел стабільна екологічна
ситуація. Навесні якість вод р. Стир відповідала 2-3-м класу – чисті-помірно
45
забруднені води, пізніше спостерігалось погіршення сапробіологічної ситуації – в
жовтні 1 км нижче міста – 5-й клас якості, брудні води. Протягом року на р. Горинь
спостерігалась благополучна екологічна ситуація, 1-2-й клас якості вод, чисті води. За
результатами гідробіологічних спостережень стан водних ценозів Київського
водосховища відповідав 3-му класу якості вод – помірно забруднені води [35].
У річках та пунктах на східному кордоні (рр. Уди – 10 км вище м. Харків, Лопань
– 1 км вище м. Харків, Харків –у межах м. Харків, Оскіл – 1 км вище м. Куп’янськ)
загальна картина забруднення у 2018 р. суттєво не змінилася. У річках відмічена
тенденція незначного збільшення вмісту сполук заліза загального. Підвищення
концентрацій за сполуками мангану відбулось у воді р. Уди вище м. Харків.
Зафіксована максимальна концентрація мангану перевищувала ГДК у 12 разів (рівень
ВЗ). У р. Лопань максимальний вміст сполук міді підвищився до 11 ГДК, дещо зросли
концентрації сполук цинку та мангану у р. Оскіл. Поряд з цим зменшився вміст сполук
мангану у воді річок Лопань та Харків.
Якість вод р. Уди за фітопланктоном відповідала 3-4-му класу – помірно
забруднені – забруднені води. Якість вод за зоопланктоном відповідала 3–4-му, 4-му
класу – забруднені води. У створі 1 км вище Харкова у червні якість вод відповідала
3-4-му класу, у жовтні – 2. За планктонними показниками р. Оскіл 3-й клас якості вод.
Екологічний стан придонних шарів води за показниками розвитку макрозообентосу
був благополучним та стабільним, 2-3-й клас якості вод [35].
Природні умови утворення малих річок в Черкаській області
Черкаська область розташована на території Східноєвропейської рівнини, в
басейні середньої течії Дніпра. Площа Черкаської області становить 20,9 тис. км2, що
становить 3,5% від загальної площі України. Територія області простягнулась з
південного заходу на північний схід на 245 км, з півночі на південь – на 150 км.
46
Черкащина межує на півночі з Київською (межа 340 км), на сході – з
Полтавською (212 км), на півдні – з Кіровоградською (388 км), на заході – з
Вінницькою (124 км) областями [36].
Клімат регіону помірно континентальний. Абсолютний мінімум температури
повітря у 2019 році – мінус 25,2 спостерігався у січні. Абсолютний максимум
температури повітря у 2019 році – плюс 34,8 спостерігався у серпні [36].
На території області протікає головна водна артерія України – річка Дніпро. По
території області протікає 1037 річок, найбільша з них р. Дніпро
(в межах області – 150 км), 7 середніх річок – Рось, Тясмин, Гнилий Тікич, Гірський
Тікич, Супій, Ятрань, Велика Вись. В області налічується 2,3 тисяч озер, ставків та
водоймищ та 40 водосховищ, найбільшими є Канівське і Кременчуцьке [37].
За сприятливих кліматичних умов область багата на рослинність, славиться
цінними мальовничими лісами, різноманітним тваринним світом. Так, в області
розташований найбільший у лісостеповій зоні України Канівський природний
заповідник, всесвітньо відомий Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН
України – перлина садово-паркового мистецтва.
Ліси ростуть здебільшого на узбережжях річок, степова рослинність поширена
на вододілах. У районі Канева й на південний схід від нього переважають дубово-
грабові ліси (дуб, граб, клен, липа, ясен), у південно-західній, південній і центральній
частині – дубово-ясеневі та грабові ліси. Черкаський бір (сосна, дуб, клен, береза) –
найпівденніша межа природного поширення наддніпрянських хвойних лісів на
Україні. Ліси та лісовкриті площі займають 338,7 тис. га (16,2% території області) [37].
Основними джерелами водопостачання області є Кременчуцьке водосховище,
річки Гірський Тікич, Рось, Тясмин та підземні водозабори. Загальні відомості про
адміністративні райони та малі річки адміністративних районів – в таблиці 2.1 [37].
Гірський Тікич – річка в Оратівському районі Вінницької області та
Монастирищенському, Жашківському, Маньківському і Тальнівському районах
47
Черкаської області, права притока Тікичу (басейн Південного Бугу). Довжина 167 км,
в межах області 161км, площа басейну 3510 км². Бере початок біля с. Юшківці. Долина
У-подібна, завширшки до 2,3 км., завглибшки до 60 м. Річище звивисте, береги
підвищені, кам'янисті; є водоспади та пороги. Похил річки 0,78 м/км. Основні
притоки: Тальнянка (права) і Торч (ліва). Живлення снігове і дощове. Льодостав з
початку грудня до середини березня. Споруджено 2 ГЕС, є водосховища. Воду
використовують для зрошування. Рибництво. Водний туризм. На Гірському Тікичу –
м.Тальне.
Рось, ріка на Придніпровській височині, права притока Дніпра; довжина –
середній течії до 50 м, долини до 3 км. У місцях перетину Рось’ю кристалічних порід
долина звужується до 100-150 м, річище стає порожистим, краєвид мальовничий.
Живлення переважно снігове. Замерзає в грудні, скресає у березні. Частково
використовується для водопостачання. Найбільші притоки: Роська (права), Роставиця,
Кам’янка, Росава (ліві).
Супій, ріка на Придніпровській низовині, ліва притока Дніпра, впадає в
Кременчуцьке водосховище; довжина 130 км, в межах області 45км, сточище – 2 000
км2, переважна ширина, долини 1,3-3 км, річища 2-8 м (у пониззі – до 20 м). Основне
живлення снігове. Використовується для водопостачання.
Тясмин, права притока Дніпра; довжина – 164 км, в межах області 133км, Басейн
– 4570 км2, переважаюча ширина долини – 1-4 км, ширина річища – 5-20 м, Основне
живлення – снігове. Використання: технічне та с/г водопостачання, зрошування,
рибництво. Міста над Тясмином: Кам’янка, Сміла, Чигирин
Ятрань, ріка на Придніпровській височині і сусідній частині Причорноморської
низовини, права притока Синюхи. Довжина – 104 км, в межах області 68 км, басейн –
яр, в середній течії долина поширюється до 20 м.
48
Таблиця 2.1 – Розподіл малих річок
№ Район, місто Малі річки
Городищенський Вільшанка
Драбівський Супій, Коврай, Золотоношка, Чумгак
Жашківський Торча, Бурта, Конелка
Звенигородський Шполка, Вільшанка
Золотоніський Золотоношка
Тясмин, Мокрий Ташлик, Сухий Ташлик,
Кам'янський
Жаботинка, Косарка
Канівський Росава
Катеринопільський Шполка
Корсунь-Шевченківський
Лисянський Свинотопка
Маньківський Кищиха
Монастирищенський
Смілянський Ірдинь, Сріблянка, Медянка
Тальнівський Тальянка
Уманський Синиця, Ятрань, Уманка, Ревуха
Христинівський Удич, Кублич, Синиця, Уманка, Руда
Черкаський Вільшанка
Чигиринський Притока Тясмин
Чорнобаївський Суля, Ірклій, Бурімка
Шполянський Шполка, Товмач, Велика Вись
Над Ятранню споруджено два водоймища і гідроелектростанцію. Воду Ятрані
використовують для водопостачання і зрошування. У басейні Ятрані знаходиться
дендропарк «Софіївка».
Гнилий Тікич, притока Гірського Тікича. Загальна довжина його становить
157км, в межах області 115 км. Живлення у річки снігове та дощове. Льодостав
починається в кінці листопада, а закінчується в середині березня. Річка
використовується як джерело водопостачання та зрошування.
Велика Вись, притока Синюха(притока Південного Бугу), довжина становить
166 км, в межах області простяглась на 80 км. Живлення у річки снігове та дощове.
Льодостав починається в грудні і завершується в травні. На річці створені
49
водосховища, ставки. Використовують для технічного та с/г водопостачання,
зрошування, рибництва [37].
Фактори антропогенного навантаження на малі річки Черкаської області
.1 Використання водних ресурсів малих річок у Черкаській області
За даними статистичної звітності за формою 2ТП (водгосп) загальний водозабір
в 2019 році складає 184,4 млн м3. У порівнянні з 2018 роком (172,6 млн м3) забір води
з
б
і Таблиця 2.2 – Динаміка забіра свіжої води, млн. м3
л Роки 2015 2016 2017 2018 2019
Забір свіжої води, млн.м3/рік 174,3 175,9 179,6 172,6 184,4
ь
ш
Зміни обсягів забору води в 2019 році відбулися за рахунок збільшення
и
водозабору з поверхневих джерел на 13,1 млн м3 та зменшення водозабору
в
з підземних джерел на 1,3 млн м3 у порівнянні з 2018 роком.
с
я
н
а
1
1
,
Рисунок 2.1 – Забір свіжої води, млн. м3
8
м
л
н
50
Використання води у 2019 році становило 149,7 млн м3, в тому числі:
на виробничі потреби – 82,79 млн м3, господарсько-питні потреби –
23,52 млн м3, зрошення – 20,71 млн м3, сільськогосподарські потреби –
22,63 млн м3 (таблиця 2.3, рисунок 2.2) [37]. Динаміка основних показників
використання і відведення води наведена в таблиці 2.5.
Таблиця 2.3 – Структура використання водних ресурсів в 2019 році, млн. м3
Галузі використання Кількість Відсотки
Виробничі потреби 82,79 млн м3 55,32 %
Господарсько-питні потреби 23,52 млн м3 15,72 %
Зрошення 20,71 млн м3 13,84 %
Сільськогосподарські потреби 22,63 млн м3 15,12 %
Всього 149,65 100,00
Рисунок 2.2 – Структура використання водних ресурсів у 2019 році, відсотки
Обсяги забору, використання та відведення води по басейнах річок Дніпра та
Південного Бугу в 2019 році показані в таблиці 2.4.
51
Таблиця 2.4 – Забір, використання та відведення води у 2019 році, млн. м3
Забрано води Водовідведення у поверхневі
із природних водні об’єкти
Назва водного Використано
водних з них
об’єкту води
об’єктів - всього забруднених
всього зворотних вод
Басейн
150,2 121,2 70,57 2,080
р. Дніпро
Басейн р. П. Буг 34,2 28,5 17,0 0,774
Всього
184,4 149,7 87,57 2,854
по області
Таблиця 2.5 – Основні показники використання і відведення води, млн. м3
Показники 2000 2005 2010 2015 2016 2017 2018 2019
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Забрано води з природних
233,6 294,4 286,1 174,3 175,9 179,6 172,6 184,4
водних об'єктів - всього
у тому числі для
223,7 254,3 252,6 145,2 147,9 149,5 144,1 155,8 використання
Спожито свіжої води
(включаючи морську) 213,5 246,2 244,0 138,9 141,9 143,0 137,9 149,7
з неї на
виробничі потреби 74,8 55,89 46,64 76,65 81,39 76,36 77,92 82,79
побутово-питні потреби 52,21 39,74 34,02 26,50 25,38 24,99 23,74 23,52
зрошення 3,545 0,789 5,04 10,94 10,05 17,37 12,03 20,71
сільськогосподарські
34,35 29,66 40,42 24,80 25,11 24,26 24,2 22,63
потреби
ставково-рибне
господарство (без 42,56 120,2 117,9 78,96 79,92 78,26 75,15 76,11
вилучення)
Втрати води при
14,84 11,38 11,79 9,88 9,23 9,91 9,62 9,68
транспортуванні
Загальне водовідведення
194,2 233,7 231,0 124,2 128,4 123,8 104,8 103,8
з нього
у поверхневі водні об'єкти 169,4 209,34 206,6 106,4 110,7 106,5 87,62 87,57
52
Продовження таблиці 2.5
1 2 3 4 5 6 7 8 9
у тому числі
забруднених зворотних вод 22,8 23,3 11,0 5,958 7,318 4,486 7,171 2,854
з них без очищення 3,478 7,1 4,4 2,383 1,382 1,168 1,564 0,06
нормативно очищених 60,29 58,17 54,9 42,33 42,17 41,04 38,80 40,94
нормативно чистих без
86,34 127,8 140,7 58,11 60,27 59,67 40,28 42,52
очистки
Обсяг оборотної та
послідовно використаної 613,6 743,6 719,8 435,6 530,5 406,4 471,4 483,5
води
Частка оборотної та
послідовно використаної 89,13 93,01 93,95 85,74 87,34 85,09 86,76 86,21
води, %
Потужність очисних
154,9 179,9 144,0 87,83 88,94 83,46 84,34 76,35
споруд
Динаміка забору і використання води по галузях народного господарства
наведено в таблиці 2.6.
Таблиця 2.6 – Забір і використання води по галузях народного господарства,
млн.м3/ рік
Забрано води Використано води
З
Річковий З
Роки поверх- Інші Рибороз- Інші
басейн підземних Разом Промисловість * Комунгосп Зрошення невих потреби ведення галузі
джерел
джерел
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
2015 Дніпро 112,0 32,63 144,63 65,70 15,91 23,33 9,92 49,07 0,011
П.Буг 14,20 15,43 29,63 10,94 8,895 3,171 1,020 29,88 -
Всього по
126,2 48,06 174,3 76,65 24,80 26,50 10,94 78,96 0,011
області
2016 Дніпро 113,5 32,19 145,7 70,15 16,15 22,16 9,02 48,92 -
П.Буг 14,92 15,28 30,2 11,24 8,960 3,217 1,035 31,01 -
Всього по
128,42 47,47 175,9 81,39 25,11 25,38 10,05 79,93 -
області
2017 Дніпро 116,9 32,92 149,8 64,98 15,68 21,75 16,28 47,86 -
П.Буг 14,81 15,02 29,83 11,38 8,580 3,242 1,088 30,40 -
53
Продовження таблиці 2.6
1 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Всього по
131,7 47,94 179,6 76,36 24,26 24,99 17,37 79,26 -
області
2018 Дніпро 110,7 32,2 142,9 66,36 15,6 20,39 11,13 46,07 -
П.Буг 14,4 15,3 29,7 11,56 8,6 3,35 0,90 29,08 -
Всього по
125,1 47,5 172,6 77,92 24,2 23,74 12,03 75,15 -
області
2019 Дніпро 119,2 31,0 150,2 67,93 13,77 20,49 19,00 46,06 -
П.Буг 19,0 15,2 34,2 14,86 8,86 3,03 1,71 30,05 -
Всього по
138,2 46,2 184,4 82,79 22,63 23,52 20,71 76,11 -
області
Із таблиці 2.6 можна побачити, що основні показники забору та використання
води по галузях народного господарства Черкаської області мають тенденції до
збільшення починаючи із 2015 року до 2019 року.
.2 Скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти та очистка стічних вод
У 2019 році в поверхневі водні об’єкти було скинуто 87,57 млн. м3 зворотних
вод, що на 0,05 млн. м3 менше в порівнянні з 2018 (87,62 млн. м3). Це відбулося за
рахунок зменшення скиду нормативно очищених стічних вод та нормативно чистих
без очистки стічних вод (рисунки 2.3, 2.4) [37].
Рисунок 2.3 – Динаміка загального скиду зворотних вод у басейн р. П.Буг, млн. м3
54
Рисунок 2.4 – Динаміка скиду зворотних вод у басейн р.Дніпро, млн. м3
Обсяг скиду забруднених зворотних вод зменшились на 4,317 млн м3 (60,2 %) з
7,171 млн м3 у 2018 році до 2,854 млн м3 у 2019 році. Інформація по типах очищення
зворотних вод в динаміці приведена в таблиці 2.7.
Таблиця 2.7 – Типи очищення зворотних вод, млн. м3/рік
Скинуто Потужність очисних
Нормативно очищених на очисних спорудах
всього споруд
в В т.ч. перед
Рік
поверхневі Біологічна Фіз.-хім. Механічна скиданням до
Всього Всього
водні очистка очистка очистка водного
об’єкти об’єкта
2015 106,4 42,33 39,01 0,053 3,267 87,83 79,64
2016 110,7 42,17 39,24 0,049 2,887 88,94 83,20
2017 106,5 41,04 38,53 0,121 2,389 83,46 77,96
2018 87,62 38,80 36,44 0,056 2,301 84,34 78,40
2019 87,57 40,94 38,02 0,054 2,864 76,35 71,05
Динаміка скидання забруднюючих речовин в поверхневі водні об’єкти області
наведена в таблиці 2.9. Із таблиці 2.9 видно, що скидання забруднюючих речовин
загалом в динаміці по роках 2015-2019 рр. незначно, але все ж зменшуються – 2015
рік – 47695,2 т/рік проти 2015 року – 40500,7 т/рік. Із забруднюючих речовин
найбільша кількість приходиться катіони та аніони мінерального складу – 25370 т/рік,
55
найменша – на нафтопродукти – 6,349 т/рік.
Обсяг оборотного водопостачання у 2019 році становить 435,6 млн. м3. Обсяг
повторного водопостачання за 2019 рік становить 10,88 млн. м3. Відсоток економії
свіжої води у 2019 році становить 85,74 %.
2.5 Оцінка якості води річки Сріблянка за гідрохімічними показниками
Існуюче антропогенне навантаження на р. Сріблянка в даний
час пов’язане зі скиданням стічних вод, з поверхневим стоком з
сільськогосподарських угідь та урбанізованих територій. Зокрема, поблизу басейну
річки розташовані такі підприємства як птахофабрика Агро-Рось «Золоте курча»
(с.Балаклея, Смілянський район), кондитерська Фабрика «Меркурій» (с.Балаклея,
Смілянський район), селянське (фермерське) господарство «Агро Рось» (м.Сміла), ТОВ
«Агрохімпродукт» (м.Сміла), «Смілянська Агрохімічна Компанія» (м.Сміла).
Річка Сріблянка відноситься до рибогосподарських водойм і категорії малих
річок. Для контролю якості гідрохімічного складу річки використовують 2 створи. До
створу у районі цукрокомбінату її довжина складає 30 кілометрів за площі водозбору
410 км2. Характерні гідроморфометричні параметри річки на ділянці в межі до
контрольного створу становлять: ширина – до 10 м, глибина – 0,6–0,9 м, швидкість
течії – 0,015–0,025 м/с. На ділянці до м. Сміли р. Сріблянка має переважно
струмкоподібний вигляд з суттєвою швидкістю течії. Дані систематичних натурних
спостережень за якістю води р. Сріблянка відсутні.
Гранично-допустимий скид (ГДС), допустимі концентрації речовин у стічних
водах згідно інструкції СЗЗ не повинні перевищувати прийнятих фактичних їх
концентрацій, а перелік нормованих речовин та показників складу стічних вод
повинен відповідати обов’язковому переліку згідно Постанови Кабінету Міністрів
України від 11.09.96 року № 1100.
56
Річка Сріблянка є водоприймачем очищених стічних вод, побутових та зливових
стічних вод. Значний антропогенний вплив на р. Сріблянка пов’язане з поверхневим
стоком з полів фільтрації, на даний час вже не функціонуючого ТОВ «Смілянський
цукровий завод». Не дивлячись на те, що на підприємстві вже зупинено процес
виробництва продукції, відходи, що утворювались до даного часу, і розміщувались на
полях фільтрації, залишаються там, ферментуються, розкладаються та забруднюю
навколишнє середовище.
Оцінка рівня забруднення поверхневих вод р. Сріблянка проведена на основі
затверджених в Україні критеріїв оцінки показників якості води і нормативів хімічних
речовин у воді рибогосподарських водних об’єктів ( Постанова Кабінету Міністрів
України від 20 липня 1996 р. № 815 «Про затвердження порядку здійснення
державного моніторингу вод» // Зібрання постанов Уряду України. 1996. № 15. С. 403.;
Методика екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними категоріями /
Затв. наказом Мінекобезпеки України від 31.03.98 № 44. Київ, 1998. 28 с.; ДСТУ 3041-
95. Гідросфера, використання і охорона води. Терміни та визначення; ДСТУ ISO 5667-
3-2001. Відбір проб. Частина 3. Керівництво з методів консервування та зберігання
проб).
З метою оцінки рівня забруднення поверхневих вод в рамках роботи виконаний
аналіз відібраних проб води. Точки відбору проб води були вибрані з урахуванням
напрямів поверхневого стоку від джерел впливу по лініях зниження в рельєфі до русла
р. Сріблянка. Дослідження проводилось на трьох дослідних створах, розташування
яких зображено на рисунку 2.5. Результати дослідження представлені в таблиці 2.8.
Оцінку рівня забрудненості річки Сріблянка здійснювали за розрахованим
коефіцієнтом забрудненості за методикою КНД 211.1.1.106 «Організація та
здійснення спостережень за забрудненням поверхневих вод (в системі
Мінекоресурсів)».
Рисунок 2.5 – Схема відбору проб води з річки Сріблянка: контрольний створ 1 – 49.230459, 31.767239;
контрольний створ 2 – 49.230865, 31.817182; контрольний створ 3 – 49.217704, 31.876360.
58
Вивчення стану водойми проводилось в межах Смілянського району та м.Сміла
зокрема. Таким чином, було встановлено, що річка забруднена. У деяких ділянках
річка дуже замулена (рисунок 2.6). Стічні води Сміли потрапляють в річку без
попереднього очищення. За межами міста, біля селища Балаклея, в річку потрапляють
нечистоти з підприємств, які розмішені вздовж басейну річки. При натурному
обстеженні було виявлено, що річка забруднена пластиковими відходами, металевими
конструкціями і великою кількістю органічних відходів. Спостерігається збільшення
синьо-зелених водоростей, обміління, зменшення течії (рисунок 2.7). На замулених
ділянках річки виникають стихійні звалища, що порушує екологічну безпеку
місцевості. Було встановлено збільшення кількості випадків масової загибелі риби у
водоймі (рисунок 2.8).
Рисунок 2.6 – Збільшення синьо-зелених водоростей на річці Сріблянка
59
Рисунок 2.7 – Пластикові відходи, металеві конструкції і велика кількість органічних
відходів на річці Сріблянка та по береговій лінії водного об’єкта
Рисунок 2.8 – Масової загибелі риби у водоймі річки Сріблянка
60
Дослідження органолептичних властивостей води річки показало, що в
досліджувані періоди вода даної водойми мала «землянистий» запах. У осінній період
інтенсивність запаху складала 2 бали і характеризувалась як «помітний», у зимово-
весняний – 1 бал. Прозорість води обумовлена вмістом у воді різних забарвлених і
зважених органічних і мінеральних речовин. Вода об’єкта була слабомутною,
кольоровість води в річці в осінній період склала 10о за платиново-кобальтовою
шкалою, в зимово-весняний період – 6о. Зменшенням кольоровості води в зимовий
період можна пояснити закриттям дзеркала річки льодом, відсутністю надходження
гумусових речовин і сполук трьохвалентного заліза із дощовими водами.
Аналіз результатів досліджень гідрохімічних показників (таблиця 2.8), при
оцінці ступеня забруднення водного об’єкта за показником показав, що протягом
досліджуваного періоду спостережень стан води в річці за рівнем забрудненості
можна охарактеризувати як слабко забруднена.
Величина водневого показника є важливою характеристикою якості вод,
оскільки чинить безпосередній вплив на розвиток і життєдіяльність водної біоти,
міграційну активність багатьох елементів. Результати досліджень даного показника
на трьох контрольних створах у осінньо-весняний період показала, що водойма має
pH в межах 5,95-6,35 відповідно і відноситься до слабкокислих водойм (від 4,00 до
6,50 pH), що не відповідає вимогам для водних об’єктів рибогосподарського значення
(від 6,00 до 9,00 pH).
Вміст розчиненого кисню у воді має важливе значення для оцінки екологічного
стану водойми: кисень повинен міститися у воді в достатній кількості, щоб
забезпечувати умови для дихання гідробіонтів. Зменшення концентрації розчиненого
кисню до 1,5 мг/дм3 викликає масову загибель риб та інших гідробіонтів. За вмістом
розчиненого у воді кисню можна оцінити екологічний стан водойми
Кисень також необхідний для самоочищення водойми, оскільки він бере участь
в процесах окислення органічних і інших домішок, а також розкладання відмерлих
61
організмів. Надходження кисню у водойму відбувається в основному шляхом
розчинення його при контакті з повітрям (абсорбції), а також в результаті фотосинтезу
водоростями.
Таблиця 2.8 – Гідрохімічні показники якості води р. Сріблянка 2020-2021 рік
Затверджені За осінній період станом на За весняний період станом на
Показники допустимі 15.10.2020 року 05.03.2021 року
складу вод концентрації,
3 Створ 1 Створ 2 Створ 3 Створ 1 Створ 2 Створ 3 ГДКрг, мг/дм
Водневий 6,15 5,95 6,10 6,35 6,05 6,25
6,50-8,50
показник, рН ±0,02 ±0,02 ±0,02 ±0,02 ±0,02 ±0,02
Завислі
3,00 1,85 1,65 0,60 0,50 0,50
речовини, 25,00
3 ±0,035 ±0,042 ±0,038 ±0,042 ±0,037 ±0,040 мг/дм
Сухий 686,00 695,00 525,00 180,00 170,00 225,00
1000,00
залишок ±0,965 ±0,955 ±0,98 ±0,972 ±0,957 ±0,938
Розчинний
5,05 5,65 5,35 6,30 6,05 6,65
кисень, >6,00
3 ±0,004 ±0,005 ±0,006 ±0,006 ±0,005 ±0,006 мг О2/дм
Мінералізація, 738,00 589,00 685,00 376,00 320,65 307,19
500,0
мг/дм3 ±0,977 ±0,959 ±0,948 ±0,878 ±0,011 ±0,943
Хлорид-іони, 111,30 80,15 94,17 90,17 90,56 120,80
300,0
мг/дм3 ±0,0112 ±0,0110 ±0,0095 ±0,0082 ±0,016 ±0,0088
Сульфат-іони, 64,80 48,86 46,15 45,95 22,46 30,46
100,0
мг/дм3 ±0,121 ±0,118 ±0,112 ±0,112 ±0,965 ±0,115
Амоній-іони, 1,61 1,40 0,56 0,66 0,84 1,25
мг/дм3
0,60
±0,098 ±0,096 ±0,094 ±0,092 ±0,0109 ±0,086
Нітрит-іони, 0,09 0,05 0,04 0,05 0,05 0,04
0,08
мг/дм3 ±0,028 ±0,027 ±0,022 ±0,040 ±0,117 ±0,032
Нітрат-іони, 22,14 22,88 17,10 13,15 10,75 17,75
40,0
мг/дм3 ±0,25 ±0,25 ±0,02 ±0,25 ±0,098 ±0,4
Залізо
0,37 0,35 0,35 0,30 0,35 0,48
загальне, 0,30
3 ±0,07 ±0,05 ±0,038 ±0,10 ±0,05 ±0,14 мг/дм
Примітка. Істинне значення середньої арифметичної величини для генеральної сукупності
при вірогідності 0,95 буде знаходитися в діапазоні M±tmМ, де t=2,78 для ν=5.
62
Результати дослідження річки Сріблянка у осінній період показали низький
рівень розчиненого кисню у водоймі на всіх трьох створах – 5,05-5,65 мг/дм3, ступінь
насичення відповідно коливається в межах 39,4-42,5%, що характеризує дану річку як
«брудну», V класу якості, а з точки зору рибного господарства означає «замор».
Наявні концентрація розчиненого кисню у воді свідчить про інтенсивність
біологічних процесів у водоймі, переважання процесів деструкції органічної
речовини, надходженням великої кількості забруднювачів разом із дощовими водами
з затоплених полів. Зниження концентрації розчиненого кисню викликає масову
загибель гідробіонтів.
Відповідно до значень величин загальної мінералізації (307-738 мг/дм3)
річка Сріблянка – прісний водотік з найбільшими її значеннями (738 мг/дм3) на
контрольному створі №1 поблизу двох великих підприємств – Агро-Рось «Золоте
курча» (с.Балаклея, Смілянський район) та кондитерської фабрики «Меркурій»
(с.Балаклея, Смілянський район), як результат впливу скидів неочищених і
недостатньо очищених стічних вод. Зміст і співвідношення макрокомпонентів, що
характеризують мінералізацію, визначається, перш за все, структурними
особливостями порід берегової зони і породами дна водотока, а також характером
техногенного впливу на річку. Відповідно зі зростанням мінералізації змінюється і
жорсткість води. На верхній ділянці річки вода характеризується як жорстка (6,0-8,6
мг-екв/дм3), на середньому створі №2 в районі нижче скидів стоків – переходить в
розряд дуже жорсткою (11,0-13,0 мг-ек/дм3). У житловій частині – створ №2 вода
пом’якшується до 4,6-6,8 мг-ек/дм3 за рахунок розведення стоку побутово-
господарськими стоками.
Серед розчинених речовин спостерігалося збільшення вмісту сульфатів та
хлоридів. Значення вмісту хлоридів коливається в межах від 64,80 до 45,95 мг/дм3 для
першого створу, що є найвищим значенням серед досліджуваних створів, однак
63
знаходиться в межах норми. Якість води відповідає ІI класу, «добра» за станом,
«чиста» за ступенем чистоти.
Дослідження показали, що мінливість біогенних елементів у річковій воді має
чітко виражений сезонний характер і залежить від величини водного стоку та
розвитку гідробіологічних процесів.
Зміна вмісту у воді мінеральних форм азоту (нітритний, нітратний і амонійний
азот) носить досить складний характер. Високий вміст азотистих сполук майже у 2
рази на створі 1 та 2 – результат постійного їх надходження в річку зі стічними водами
точкових і дифузних джерел.
Процентне співвідношення NH4/NO3 дозволяє певною мірою визначити процес
мінералізації азоту, а також ступінь активності річки до самоочищення на окремих її
ділянках. На створі 2, вище стоку СВ, це співвідношення не перевищує 23%, що
говорить про відносно сприятливі умови мінералізації азоту. Досліджування точка 1
та 3 відносяться до області сповільненій інтенсивності процесів самоочищення
водотоку (відношення NH4/NO3 досягає 40-44%).
2.6 Заходи щодо поліпшення стану водних об’єктів малих річок Черкаської
області
Щоб об’єктивно та всебічно зважити всі підстави для постановки завдань щодо
збереження та відновлення річок, треба, насамперед, зорієнтуватися у їх сучасному
екологічному стані. Це можна зробити на основі показників комплексної оцінки
екологічного стану річок, а саме:
загальносанітарного стану;
визначення стану водних екосистем за макробезхребетними організмами;
ландшафтно-ценотичної оцінки стану долин річок та впливу
господарювання на них;
64
оцінки якості поверхневих вод за показниками іхтіофауни;
біогенного навантаження у водозбірній площі річки;
ландшафтно-рекреаційної оцінки прибережних територій.
Підставою для постановки питань щодо збереження та відновлення річок
України є також наслідки господарської діяльності у їх басейнах, а саме:
зменшення лісистості;
збільшення розорюваності;
збільшення безповоротнього використання води та зарегульованості стоку;
замулення, занесення русел річок внаслідок зменшення чагарникової
рослинності у прирусловій зоні, ерозійних процесів на водозборі.
Внесення органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, винесення
біогенних елементів із площинних і точкових забруднювачів, скидання шкідливих
стоків призводить до погіршення екологічного стану річкових долин та якості води,
до виснаження водних ресурсів річок.
Недостатність або відсутність періодичних попусків із ставків та водосховищ у
їх нижній б'єф призводить до нездатності підтримувати русло річки у природному
стані - з постійним током води у руслі та водообміном в обсягах, необхідних для
життєдіяльності гідробіонтів та іхтіофауни. Замулення, занесення та заростання
русла поступово призводить до зменшення об'ємів водотоку у річці, а потім - до
відмирання русла, створення окремих заплавних водойм, заболочування, підтоплення
і затоплення прилеглих територій під час паводків та повеней.
Отже, техногенне втручання у природні ландшафти заплави, берегових терас,
корінних берегів або вододільних територій призводить до різкої зміни гідрологічної
структури та гідробіологічного режиму річок. Внаслідок цього відбувається
обміління річок, заболочення, зникнення звичайних раніше видів водної флори та
фауни, погіршення якості води. Тому виникла необхідність розробки першочергових
заходів для захисту річок від антропогенного впливу.
65
Головні положення, на які звертається увага у разі визначення, наукового
обґрунтування і розробки першочергових заходів для збереження та відновлення
малих річок наведені на рисунку 2.9.
Рисунок 2.9 – Основні положення розробки першочергових заходів для збереження
та відновлення малих річок
66
Для охорони річок необхідно запроваджувати зворотні системи
водопостачання, безстічні системи, використовувати в технічному водопостачанні
теплообмінні або інші стічні води після очистки (рисунок 2.10). Наприклад,
гідротехнічні роботи по розчищенню малих річок від мулу і закріпленню берегів слід
проводити на основі обґрунтованого проекту, без виправлення русел і поглиблення
дна у межах природних берегів.
Рисунок 2.10 – Можливі наслідки негативного впливу діяльності людини на
екосистеми малих річок
67
Для покращення стану водних ресурсів та вирішення питання щодо зменшення
скиду забруднюючих речовин у водні об’єкти області, суб’єктами господарювання
при отриманні дозволів на спеціальне водокористування розробляються заходи по
охороні і раціональному використанню вод.
Виконання запланованих природоохоронних заходів дозволить покращити стан
водних об’єктів та зменшити скид забруднюючих речовин.
Для поліпшення екологічної ситуації в річці Сріблянка пропонується провести
ряд заходів:
1. Удосконалити систему управління і механізми, по яким здійснюється
регулювання використання та охорона водних ресурсів. Це передбачає перехід від
роботи на рівні відомчих структур (таких як Держводгосп) до басейнових органів
управління. В структуру даних органів мають входити представники державних
служб, а також неурядових та громадських організацій. Важелями управління є плата
за воду, штрафи за порушення .
Інший важливий крок – це розробка заходів, що спрямовані на зменшення рівня
забруднення водоймища двома-трьома забруднюючими речовинами, які найбільше
впливають на стан водних ресурсів.
2. Провести ряд заходів щодо поліпшення якості води. Зокрема, здійснити
реформування сектору водопостачання і водовідведення. Головним завданням
сектору водопостачання повинне бути задоволення потреб людей у доброякісній
питній воді, та охороні водних екосистем. Пріоритетним напрямком сектору
водовідведення має стати вирішення проблем ефективної очистки стічних вод та
впровадження нових технологій щодо водопідготовки. Удосконалення методик
визначення норм скиду відпрацьованих вод, впровадження безстічного
водопостачання та зворотної системи водокористування на ряді промислових
підприємств – значно знизять об’єми забору води та скидів стічних вод у басейн та
поліпшать екологічний стан р. Сріблянка.
68
Крім того, впровадження державної системи екологічного моніторингу
річки Сріблянка зможе забезпечити:
– розробку єдиної методики відбору і аналізу проб води, підготовку методичних
довідників та використання відповідного устаткування;
– здійснення контролю за точністю даних;
– розробку єдиної методики збирання і обробки даних;
– використання сучасних систем зберігання та поширення інформації, створення
спеціальних банків даних, їх узгодження з міжнародними еколого-
інформаційними системами;
– доступність екологічної інформації широкому колу населення.
При сучасному стані навколишнього природного середовища постає розуміння
того, що безповоротне споживання природних ресурсів уже вичерпано. Управління в
галузі охорони навколишнього природного середовища за допомогою економічних та
законодавчих інструментів має спрямовуватись на мінімізацію споживання
первинних природних ресурсів, на забезпечення їхньої оборотності, зменшення
негативного техногенного впливу на довкілля.
69
ВИСНОВКИ
Води належать до найцінніших національних багатств України. Вони відіграють
важливу роль у житті суспільства, розвитку економіки країни, покращенні стану
навколишнього природного середовища. Їх значення як природничого компонента, як
елемента екосистеми важко переоцінити. За запасами доступних до використання
водних ресурсів Україна належить до малозабезпечених країн.
На сьогодні в Україні практично немає жодної поверхневої водойми за
ступенем забруднення води, екологічним станом, яку можна віднести до водойм
першої категорії з чистою питною водою.
Внаслідок проведення недосконалої водної меліорації, високої розораності
земель і недостатньої лісистості водозборів, розорювання прибережних захисних смуг
і заплав, випрямлення русел річок, спостерігається нерівномірність
(розрегульованість) їх стоку, прогресуюче обміління, замулювання, забруднення і,
навіть, зникнення.
Малі річки становлять близько 99% річкової мережі басейнів великих річок і
несуть надзвичайно велике антропогенне навантаження. Водою малих річок
забезпечується понад 20% усіх народногосподарських потреб України. Водні ресурси
малих річок мають істотне значення як для народного господарства, так і для
підтримки екологічної рівноваги у регіоні їх розташування. Тому проблема
раціонального використання та охорони малих річок повинна вирішуватись
комплексно, системно, з урахуванням взаємовпливу усіх факторів, процесів та
компонентів географічної мережі, а також впливу господарської та іншої діяльності з
боку людини. В значній мірі вирішення цієї проблеми залежить від ефективного
правового регулювання використання та охорони малих річок нашої держави.
За даними статистичної звітності за формою 2ТП (водгосп) загальний водозабір
в 2019 році складає мажйе 185 млн м3. У порівнянні з 2018 роком забір води
70
збільшився на 12 млн м3. Зміни обсягів забору води в 2019 році відбулися за рахунок
збільшення водозабору з поверхневих джерел на та зменшення водозабору з
підземних джерел
У 2019 році в поверхневі водні об’єкти було скинуто 71 млн. м3 зворотних вод,
що на 3,6 млн. м3 менше в порівнянні з 2018. Це відбулося за рахунок зменшення скиду
нормативно очищених стічних вод та нормативно чистих без очистки стічних вод.
З метою оцінки екологічного стану малих річок Черкаської області, був
проведений лабораторний аналіз відібраних проб води за основними гідрохімічними
показниками, в якості тест-об’єкту бул обрана річка Сріблянка, яка є лівою притокою
Т
я Аналіз результатів досліджень гідрохімічних показників при оцінці ступеня
сзабруднення водного об’єкта за рядом показників характеризує якіст води у річці як
«мпомірно забруднена».
и Результати досліджень водневого показника на трьох контрольних створах у
онсінньо-весняний період показала, що водойма має pH в межах 5,95-6,35 відповідно і
вуідноситься до слабкокислих водойм (від 4,00 до 6,50 pH), що не відповідає вимогам
д ля водних об’єктів рибогосподарського значення (від 6,00 до 9,00 pH).
т Результати дослідження річки Сріблянка у осінній період показали низький
раівень розчиненого кисню у водоймі на всіх трьох створах – 5,05-5,65 мг/дм3, ступінь
н асичення відповідно коливається в межах 39,4-42,5%, що характеризує дану річку як
п«брудну», V класу якості, а з точки зору рибного господарства означає «замор».
рНаявні концентрація розчиненого кисню у воді свідчить про інтенсивність
боіологічних процесів у водоймі, переважання процесів деструкції органічної
ртечовини, надходженням великої кількості забруднювачів разом із дощовими водами
із затоплених полів.
к Відповідно до значень величин загальної мінералізації (307-738 мг/дм3) річка
Са ріблянка – прісний водотік з найбільшими її значеннями (738 мг/дм3) на
є
в
71
контрольному створі №1 поблизу двох великих підприємств – Агро-Рось «Золоте
курча» (с.Балаклея, Смілянський район) та кондитерської фабрики «Меркурій»
(с.Балаклея, Смілянський район), як результат впливу скидів неочищених і
недостатньо очищених стічних вод.
Відповідно зі зростанням мінералізації змінюється і жорсткість води. На верхній
ділянці річки вода характеризується як жорстка (6,0-8,6 мг-екв/дм3), на середньому
створі №2 в районі нижче скидів стоків – переходить в розряд дуже жорсткою (11,0-
13,0 мг-ек/дм3). У житловій частині – створ №2 вода пом’якшується до 4,6-
6,8 мг-ек/дм3 за рахунок розведення стоку побутово-господарськими стоками.
Серед розчинених речовин спостерігалося збільшення вмісту сульфатів та
хлоридів. Значення вмісту хлоридів коливається в межах від 64,80 до 45,95 мг/дм3 для
першого створу, що є найвищим значенням серед досліджуваних створів, однак
знаходиться в межах норми. Якість води відповідає ІI класу, «добра» за станом,
«чиста» за ступенем чистоти.
Для покращення стану водних ресурсів та вирішення питання щодо зменшення
скиду забруднюючих речовин у водні об’єкти області, надані рекомендації заходів для
збереження та відновлення малих річок
72
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Айдаров И. П. К проблеме экологического возрождения речных бассейнов /
И. П. Айдаров, Е. В. Веницианов, Д. Я. Раткович // Водн. ресурсы. – 2002. – Т. 29,
№ 2. – С. 240–252.
2. Серии публикаций по водным проблемам № 1. Охрана водных ресурсов и
экосистем [ECE/EN-VWA/31]. – Нью-Йорк; Женева: Европейская
экономическая комиссия ООН, 1993. – 192 с.
3. Предельно допустимые концентрации вредных веществ в воздухе и воде/
Беспамятнов Г. П. Богушевская К. К. Беспамятнова А. В. и др. // Справочное
пособие для выбора и гигиенической оценки методов обезвреживания
промышленных отходов. 2-е изд., перераб. и доп . – СПб. : Химия, 1975 . – 456 с.
4. Беспамятнов Г. П., Кротов Ю. А. Предельно допустимые концентрации
химических веществ в окружающей среде. Справочник. – Л. : Химия, 1985. – 528 с.
5. ГОСТ 17.1.2.04-77 Показатели состояния и правила таксации
рыбохозяйственных водных объектов. – 62 с.
6. Обобщенный перечень предельно допустимых концентраций (ПДК) и
ориентировочно безопасных уровней воздействия (ОБУВ) вредных веществ для
воды рыбохозяйственных водоемов. Утв. Главрыбводом Минрыбхоза СССР
09.08.90 г. № 12-04-11. – М. : Минрыбхоз СССР, 1990. – 44 с.
7. Kolkwitz R. Okologie der tierischen Saprobien / R. Kolkwitz, M. Marsson // Int. Rev.
Ges. Hydrobiol. – 1909. – Vol. 2. – P. 126–152.
8. Жадин В. И. Жизнь в реках // Жизнь пресных вод. – М.-Л.: Изд. АН СССР, 1950. –
Т. 3. – С. 104-256.
9. Жадин В. И., Герд С. В. Реки, озера и водохранилища СССР, их фауна и флора. –
М.: УчПедГиз, 1961. – 600 с.
10. Хімко Р. Досліджуємо малі річки (методичні вказівки). – К., 1997. – 70 с.
73
11. Мальцев В. І., Зуб Л. М., Потапенко В. Г. та ін. Річка Стугна. Сучасний стан.
Перспективи на майбутнє. – К., 1997. – 52 с.
12. Вендров С. Л. Жизнь наших рек. – Л.: Гидрометеоиздат, 1986. – 112 с.
13. Перехрест В. С., Чекушкіна Т. А. Малим річкам – чистоту і повноводність. – К.:
Урожай, 1984. – 112 с.
14. Фильчиков Л. П., Полищук В. В. Возрождение малых рек. – К.: Урожай, 1989. –
184 с.
15. Восстановление и охрана малых рек. Теория и практика / Под ред. К. К.
Эдельштейна, М. И. Сахаровой. – М.: Агропромиздат, 1989. – 317 с.
16. Мережко О. І., Хімко Р. В. Річки Карпат. – К.: 1999. – 124 с.
17. Нежиховский Р. А. Гидролого-экологические основы водного хозяйства. – Л.:
Гидрометеоиздат, 1990. – 230 с.
18. Проблеми малих річок України. – К.: Наукова думка, 1974. – 180 с.
19. Фидман А. И., Мастицкий Н. В., Фаворин Н. Н., Маттисен А. З. Малые реки в
народном хозяйстве СССР. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1949. – 208 с.
20. Харченко Т. А., Ляшенко А. В., Овчаренко М. О., Кім Ю. В. Гідроекологічний стан
басейну Тиси. – К.: 1999. – 152 с.
21. Проектування, упорядкування та експлуатація водоохоронних зон водосховищ.
ВБН 33-4759129 – 03-05092, Держводгосп України, Мінприроди України. – К.,
1993.
22. Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України. Мінекоресурсів
України, УНДІВЕП. – К., 2001.
23. Водний Кодекс України / Голос України. – 1995. – 15 с.
24. Яцык А. В., Чернявская А. П., Денисова А. И. Руководство по контролю качества
водных ресурсов в системе Госводхоза Украины. – К.: ТВіМС, 1994. – 107 с.
25. Методика екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними категоріями.
Мінекобезпеки України. – К., 1998.
74
26. Руководство по методам исследования качества вод. Том 1. Гидрохимия.
Радиология. Том 2. Токсикология. Госводхоз Украины, УНИИВЭП. – К., 1995.
27. СаНПиН – 4630-88. Санитарные правила и нормы охраны поверхностных вод от
загрязнения. – М., 1988. – С. 70.
28. Руководство по методам гидробиологического анализа поверхностных вод и
донных отложений. – Л.: Гидрометеоиздат, 1983 – 240 с.
29. Ліси України: сучасний стан, збереження, збалансоване використання – К., 1997. –
64 с.
30. Романенко В. Д., Жукинський В. М., Оксіюк О. П. та ін. Методика екологічної
оцінки якості поверхневих вод за відповідними категоріями. – К., 1998. – 28 с.
31. Величко О,М., Зеркалов Д.В. Контроль забруднення довкілля. Навч. Посіб. − К.:
Основа, 2002, − 256с.
32. Осика В.Ф, Кравченко С.С Якість вимірювань складу та властивостей об’єктів
довкілля та джерел їх забруднення. Київ., 1997, − 663с.
33. Зеркалов Д.В. Екологічна безпека: управління, моніторинг, контроль. Посібник. К.:
2007, − 412с.
34. Некос В.Ю, Максименко Н.В., Владимирова О.Г, Шевченко А.Ю Нормування
антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище.: ХНУ, 2007 −
288с.
35. Центральна геофізична обсерваторія імені Бориса Срезневського. Огляд стану
забруднення навколишнього природного середовища на території України за
даними спостережень гідрометеорологічних організацій у 2018 році. К., 2019. URL:
http://cgo-sreznevskyi.kiev.ua/data/ukr-zabrud-viz-1/oglyad_2018_doc.doc
36. Національний атлас України. URL: http://wdc.org.ua/atlas/default.html
37. Національна доповідь Черкаської області за 2019 рік.
38. Екологічний паспорт Черкаської області за 2019 рік.
75
ДОДАТКИ
76
Додаток А
Апробація роботи
77
78
79
80
81
82