ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2454| Title: | Екологічні особливості Корсунь-Шевченківського ландшафтного парку. |
| Authors: | Загоруйко, Неллі Вікторівна Залізський, Артем Русланович |
| Keywords: | ПАРК;ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД;САДОВА АРХІТЕКТУРА;ПАМ’ЯТКА САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА |
| Issue Date: | Jun-2021 |
| Abstract: | Випускна кваліфікаційна робота: 59 с.; 17 рисунків; 6 таблиць; 25 джерел; мультимедійна презентація. Мета роботи: дослідження сучасного стану Корсунь-Шевченківського парку¬-пам’ятки садово-паркового мистецтва та визначення можливості вирішення його екологічних проблем. Завдання роботи: проаналізувати стан парків–пам’яток садово-паркового мистецтва в Черкаській області в структурі природно-заповідного фонду Черкащини та зробити комплексну оцінку екологічного стану Корсунь-Шевченківського парку. Об’єкт досліджень: Корсунь-Шевченківський парк. У роботі проведений детальний аналіз природно-заповідного фонду Черкаської області, визначено місце в ньому парків-пам’яток садово-паркового мистецтва та зроблена комплексна оцінка Корсунь-Шевченківського парку. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2454 |
| Appears in Collections: | 101 Екологія (Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природо-користування) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| робота_Залiс_кий_А.pdf Restricted Access | 1.76 MB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Будівельний факультет
Кафедра екології
Пояснювальна записка
до випускної кваліфікаційної роботи
___________________бакалавра______________________
(освітній рівень)
на тему ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО
ЛАНДШАФТНОГО ПАРКУ
Виконав: студент ІV курсу, групи ЕК-73
Спеціальності 101 «Екологія»
(шифр і назва спеціальності)
Заліський А.Р.
(прізвище та ініціали)
Керівник _Загоруйко Н.В.__________
(прізвище та ініціали)
Рецензент_Осипенко В.В.__________
(прізвище та ініціали)
Черкаси – 2021 рік
2
ЗМІСТ
Вступ 3
1 Аналітичний огляд літератури 5
1.1 Оцінка сучасного стану природно-заповідного фонду України 5
1.2 Аналіз вітчизняної законодавчої бази по організації території та 16
використанню парків пам’яток садово-паркового мистецтва як
об’єктів природно-заповідного фонду України
1.3 Історико-екологічні аспекти створення парків садово-паркового 22
мистецтва
2 Екологічні особливості Корсунь-Шевченківського ландшафтного парку 30
2.1 Парки–пам’ятники садово-паркового мистецтва в структурі природно- 30
заповідного фонду Черкаської області
2.2 Аналіз стану парків–пам’яток садово-паркового мистецтва в 37
Черкаській області
2.3 Комплексна оцінка сучасного стану Корсунь-Шевченківського парку 44
2.4 Екологічні проблеми Корсунь-Шевченківського парку та шляхи їх 52
вирішення
Висновки 56
Перелік посилань 59
Додатки 62
3
ВСТУП
Протягом багатьох тисячоліть у людини виникала необхідність змінювати
окремі компоненти та властивості ландшафтного середовища, адаптуючи
відповідні потреби та бажання й таким чином створюючи умови для появи та
розвитку зокрема й антропогенних ландшафтів. В урбанізованому ж середовищі
все глибше виявляється прірва між потребами людини та можливостями
природного середовища, що спонукає людину здійснювати моніторинг стану
довкілля, аналізувати сучасний стан і передбачати своє безпечне існування,
забезпечувати умови для життя та відпочинку. Серед значної кількості
антропогенних ландшафтів особливою групою є група садово-паркових
ландшафтів, які за своїми функціональними особливостями, взаємозв’язками, що
виникають при взаємодії природної та створеної людиною системи у сучасних
умовах розвитку суспільства, вирішують проблеми гармонізації середовища,
створення комфортних умов для життя та діяльності сучасної людини. Їх варто
розглядати як своєрідний компроміс між потребою перетворювати,
використовувати компоненти природи й водночас їх зберігати.
Одним із найскладніших «синтетичних мистецтв» – є садово-паркове
мистецтво. Це вид архітектурно-художньої творчості, специфіка якого полягає в
його синтетичному характері – поєднанні природи, архітектури, пластичних
мистецтв у композиційно цілісний твір. Використання для організації простору
живого рослинного матеріалу, що безупинно змінює свій вигляд, вносить у твори
садово-паркового мистецтва їхню ні з чим незрівнянну естетичну та емоційну
своєрідність. Паркові краєвиди будуються за законами живопису, а чергування
різноманітних візуальних ефектів, які сприймаються в русі, підпорядковане таким
же складним ритмічним закономірностям, як музика. Парк і сад – це поезія, її
символи та асоціації. Варто зазначити, що в різні часи сади й парки, крім
утилітарних функцій, мали й певне естетичне навантаження. Тому сьогодні вони є
4
об’єктами детального вивчення не лише історії мистецтв, архітектури, а й інших
наук, зокрема й антропогенного ландшафтознавства.
Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш
визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання
в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-
пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є
природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам'яток
садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку
або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх
власників або користувачів. На території парків-пам'яток садово-паркового
мистецтва можуть проводитися наукові дослідження. На їх території забороняється
будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і
загрожує їх збереженню.
В Україні знаними взірцями садово-паркового мистецтва, окрім парку
«Софіївка» вважають дендрологічні парки «Олександрія», «Тростянець», «Веселі
Боковеньки», магнатські палацові парки Західної України та інші.
Об’єкт досліджень входить до складу Корсунь-Шевченківського державного
історико-культурного заповідника і має давню історію. Аналіз сучасного стану та
дослідження екологічних проблем Корсунь-Шевченківського парку-пам’ятки
садово-паркового мистецтва є актуальним для пошуку реальних напрямів
популяризації природно-заповідних територій та об’єктів й сприяти залученню
інвестицій у розвиток рекреацій в Україні, що спонукає до вивчення цих питань в
окремих регіонах, зокрема на прикладі Черкаської області.
Метою роботи було дослідження сучасного стану обраного парку та
визначення можливості вирішення його екологічних проблем.
5
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.1 Оцінка сучасного стану природно-заповідного фонду України
Після набуття незалежності в нашій країні почала активно розвиватись
заповідна справа. Підґрунтям правових і організаційних засад, що законодавчо
забезпечило розвиток природно-заповідної справи та розбудову вітчизняної мережі
земель та об’єктів ПЗФ стало прийняття у 1992 р. Закону України про природно-
заповідний фонд держави, загальнодержавної програми «Заповідники» низки
нормативно-правових документів з питань розвитку заповідної справи на
найвищому рівні органів влади [1]. Завдяки цьому за роки незалежності в країні
сформована розгалужена мережа територій та об’єктів ПЗФ (рисунок 1.1) [2].
Рисунок 1.1 – Карта природно-заповідного фонду України
Необхідно відмітити, що кількісні та якісні показники стану природно-
заповідної справи у 90-ті роки минулого століття відповідали кращим світовим
стандартам. За 30 років розбудови екологічної мережі площа вітчизняного ПЗФ
збільшилась утричі ( 1991 р. –1310000 га , 2021 р.– 4085862 га) [3].
6
Станом на перше січня минулого року відсоток заповідності в нашій державі
складає 6,8 % від загальної площі країни, що є недостатнім згідно тенденціям
розвитку заповідної справи в світі. Наприклад, в європейських країнах середній
відсоток заповідності дорівнює 21%. Українські природно-заповідні території та
об’єкти інтегровані в міжнародну систему охорони природних територій.
Останніми роками після Революції Гідності Україна все сильніше консолідує
свої дії у рамках міжнародного співробітництва з країнами-сусідами з питань
формування міжнародних транскордонних екологічних коридорів та спільних
заповідних об’єктів. Прикладом такої кооперації може бути створення польсько-
словацько-українського біосферного заповідника «Східні Карпати» та румунсько-
українського «Дельта Дунаю». Розпочались роботи зі створення польсько-
українських біосферних заповідників «Розточчя», «Західне Полісся» [4,5].
В умовах загострення глобальної екологічної кризи все більшого значення
набуває збереження природних екосистем. Роль природних та біосферних
резерватів, національних природних парків, заказників у збереженні видового
різноманіття та ландшафтної цілісності просто неоціненна. На територіях
заповідних земель ростуть більше 80% рослин Європейської Червоної книги, 88%
українських червонокнижних видів, та знаходиться 94% фітоценозів вітчизняної
Зеленої книги. В природних екосистемах резерватів живуть та успішно
розмножуються майже 90% рідких та зникаючих видів тварин з Європейського
списку та української Червоної книги [6].
За підпорядкуванням, функціональним призначенням, площею територій та
видовим різноманіттям об’єкти ПЗФ поділяються на групи загальнодержавного та
місцевого, регіонального значення. Площа територій та об’єктів
загальнодержавного значення складає 2565262,49 га – це більше половини (58%)
всіх площ державного природно-заповідного фонду України. Вона розподілена між
усіма категоріями заповідних об’єктів: заповідниками, природними парками,
заказниками, пам’ятками природи, ботанічними садами, дендрологічними та
7
зоологічними парками, парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва (рисунок
1.2) [7].
Рисунок 1.2 – Структура природно-заповідного фонду України
Лише за останній рік в Україні було створено 125 територій та об’єктів ПЗФ.
Зокрема, Указом Президента України задекларовано у якості національного
природного парку резерват «Королівські Бескиди» на Львівщині, загальна площа
якого майже 9000,0 га та визнано 3 території та об’єкти в Донецькій та Львівській
областях загальною площею 246,7 га заповідними об’єктами загальнодержавного
значення [7].
За показником заповідності українські регіони можуть суттєво відрізнятись,
що обумовлено комплексом причин. Це і особливості природних ландшафтів і
історичні передумови, розвиток промисловості та інтенсивність сільського
господарства із ступенем розораності ґрунтів. Порівняння територій природно-
заповідного фонду у розрізі адміністративно-територіальних одиниць (у відсотках
від загальної площі) наведено на рисунку 1.3[8].
8
Рисунок 1.3 – Порівняння територій природно-заповідного фонду у розрізі
адміністративно-територіальних одиниць (у відсотках від загальної площі)
Найменшим цей показник (≤5%) є у Вінницькій, Дніпропетровській,
Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській,
Миколаївській, Одеській, Полтавській, Черкаській, Харківській областях,
найбільшим (≥12 %) у Івано-Франківській, Хмельницькій, Закарпатській та
Чернівецькій областях. У Києві він більше 21%. У Волинській, Херсонській,
Київській, Тернопільській, Рівненській, Чернігівській, Львівській, Сумській
областях ступінь заповідності коливається в межах 6–12%. У порівнянні з
європейськими країнами це дуже мало. Наприклад, показник заповідності в Іспанії
27%, в Німмеччині-33%, а в Польщі площа заповідних територій складає 46% віз
загальної площі країни [8].
Порівняння територій природно-заповідного фонду загальнодержавного та
місцевого значення у відсотках від загальної площі адміністративно-
територіальних одиниць по різних областях України наведено у таблиці 1.1.
9
Таблиця 1.1 – Площа територій природно-заповідного фонду
загальнодержавного та місцевого значення у відсотках від загальної площі
адміністративно-територіальних одиниць (областей) України
10
В Державній стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки,
передбачається розширення територій ПЗФ до 15% від загальної площі держави у
2027 р.[10] Індекс заповідності є інформативним індикатором екологічного і
соціального стану суспільства, зростання якого спрямовано на підтримання
екологічної рівноваги екосистем та екологічної стійкості земель. За 2019 рік було
створено 107 територій та об’єктів ПЗФ ,загальна площа яких перевищила 6,% тис.
га. Протягом 2019 року площа заповідних територій та об’єктів найбільше
збільшилась у Донецькій (на 3,7 тис. га), Київській (на 1,2 тис. га) та Харківській
(на 0,4 тис. га) областях. Це збільшення відбулося за рахунок набуття статусу
заповідних територій місцевого значення. Динаміку розширення вітчизняної
екомережі та резерватів на протязі 2000-2019 рр. відображено на рисунку 1.4.[8]
Рисунок 1.4 – Динаміка створення територій та об’єктів природно-
заповідного фонду в Україні за 2000-2019 рр. (в тис. га)
Національний природний заповідний фонд поєднує 19 природних і 5
біосферних заповідників, 52 національних природних парків, 3258 заказників, 3492
пам’яток природи, 83 регіональних ландшафтних парків, 815 заповідних урочищ;
значну кількість штучних резерватних об’єктів (ботанічні сади, зоологічні парки,
дендропарки та парки пам’ятки садово-паркового мистецтва) – майже 700. Частка
11
площ територій та об’єктів окремих категорій ПЗФ відображена на рисунку 1.5.
Найбільший відсоток серед них складають національні природні парки, заказники
та регіональні ландшафтні парки, сумарна площа яких понад 80% загальної площі
об’єктів природно-заповідного фонду України[8].
Рисунок 1.5–Частка площ територій та об’єктів окремих категорій ПЗФ(%).
Загальна площа земель ПЗФ нараховує понад 4 млн. га територіальної
України та більше 402тис. га в межах акваторій Чорного та Азовського морів.
Існує декілька класифікації об’єктів ПЗФ, які враховують їх призначення,
походження, функцій та завдань, які вони мають виконувати.
Залежно від походження виділяють природні та на штучно створені
резерватні об’єкти та площі. Штучно створеними вважаються 4 категорії, а саме:
ботанічний сад, дендрологічний та зоологічний парки, парк-пам’ятка садово-
паркового мистецтва.
Території та об’єкти ПЗФ розрізняють також за призначенням на
загальнодержавні чи місцевого значення. В основу цього поділу покладені
екологічні, наукові, історико-культурні, естетичні, оздоровчі цінності об’єктів та
12
земель, що підлягають охороні. Цікаво, що певні категорії ПЗФ можуть поєднувати
у собі загальнодержавне і місцеве значення. Об’єктами комплексного призначення
можуть бути заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та
зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. До категорій ПЗФ
місцевого значення відносять регіональні ландшафтні парки і заповідні урочища.
А природні заповідники, біосферні заповідники і національні природні парки
створюються лише на загальнодержавному рівні. Біосферні заповідники займають
особливе місце в структурі національного природно-заповідного фонду, оскільки
створюються і діють на основі не тільки вітчизняного, але й міжнародного
природоохоронного законодавства. Всі біосферні заповідники зареєстровані у
Програмі ЮНЕСКО „Людина і біосфера” і входять до складу глобальної екомережі
[6].
Існує також класифікація природоохоронних територій за юридичним
статусом. Згідно чинного законодавства всі заповідні об’єкти загальнодержавного
значення мають статус юридичної особи. Заказники, пам’ятки природи чи заповідні
урочища не мають подібного рангу. Юридичний статус штучно створених
заповідних об’єктів залежить від рішень місцевої влади, оскільки вони відносяться
до природоохоронних територій місцевого значення.
Україна відноситься до країн із значним ступенем урбанізації, провідне
господарське місце в якій належить сільському господарству. Ці особливості
призвели до значних змін в вітчизняних природних екосистемах і ландшафтах. За
думкою екологів, певні наслідки антропогенного тиску спостерігаються навіть на
територіях та об’єктах ПЗФ. Тому, важливе місце в природоохоронній роботі
резерватних об’єктів є ренатуралізація природних екосистем і їх компонентів до
вихідного стану там, де це можливо. В стратегічних принципах Всеєвропейської
стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття відновлення
природного стану екосистем та ландшафтів серед головних завдань[9].
Ренатуралізація відрізняється від власне базової діяльності заповідних
територій та об’єктів часовою необмеженістю та комплексним, системним
13
підходом. Встановлений екологічний баланс на відновлених природних об'єктах
потребує постійного контролю.
У відновленні природних екосистем та їх складових можуть бути задіяні
різноманітні заходи. Стан природних екосистем, їх розмір, ступінь антропогенних
змін, пріоритети їх охорони визначають характер та комплексність застосування
заходів по ренатуралізації. Всі відновлювальні заходи в заповідних об’єктах можна
згрупувати в п’ять основних напрямків (таблиця 1.2) [10].
Таблиця 1.2 – Основні напрямки відновлювальних заходів на територіях та
об’єктах ПЗФ
14
Продовження таблиці 1.2
Пріоритетність, наступність, системність, репрезентативність, наукове
забезпечення - це засади, на яких побудована вітчизняна природно-заповідна
справа. Ці принципи забезпечують її дієвість відповідно до сучасних міжнародних
стандартів в галузі природоохоронної діяльності.
Разом з тим в імплементації міжнародних завдань в природоохоронній
діяльності виникають і проблеми, обумовлені багатьма факторами. Однією з них є
передача права власності на землю місцевим територіальним громадам в рамках
земельної реформи. Наслідком виявилося небажання багатьох ОТГ відчужувати
свої землі резерватні об’єкти, що ускладнює збільшення показника заповідності в
Україні. Створення заповідних категорій загальнодержавного значення, а саме,
національних природних і регіональних ландшафтних парків є більш
перспективним, ніж розширення заповідних земель та об’єктів місцевого значення
[10]/
Таким чином, завершення побудови комплексної ефективно керованої і
екологічно репрезентативної національної екомережі та уповільнення втрат
біологічного і ландшафтного різноманіття все ще продовжується і є
відтермінованим у часі у зв’язку із складним соціально-економічним станом
країни.
За час незалежності майже у 4 рази збільшилось число рідкісних та
зникаючих видів рослин та тварин у Червоній книзі України. Лише 40% природних
15
ландшафтів представлені в природно-заповідному фонді. Біосферні заповідники
організовані в 3 фізико-географічних провінціях (21% від загальної кількості), а з
57 фізико-географічних областей лише 60% забезпечені природними
заповідниками і національними природними парками. Фактично відсутні в ПЗФ
морські екосистеми. На кожного жителя нашої країни припадає 570 м2 площі
природоохоронних земель, що в 4 рази менше у порівнянні з європейськими
країнами, де цей показник складає 2220 м2 [11].
Зростання розмірів національної екомережі фактично призупинилося.
Прискорене збільшення кількості національних природних парків останніми
роками відбувається завдяки вже існуючим категоріям ПЗФ: заказників, пам’яток
природи, регіональних ландшафтних парків.
На жаль, з початку 21 ст., увага до вітчизняної заповідної справи та
природоохоронної діяльності поступово відійшла на другорядні позиції навіть у
центральних органах Уряду країни. Реформування Міністерства екології та
охорони навколишнього природного середовища, його об’єднання з Міністерством
енергетики, а потім знову, виокремлення в самосійний орган свідчить при про
пріорітетність інших завдань в галузі екології, як наприклад, проблеми вирубки
лісів, або наслідків глобальної зміни клімату. Розвиток заповідної справи зміщений
на другорядні цілі. В країні відсутня затверджена стратегія або державна програма,
спрямована на перспективний розвиток природоохоронної та заповідної справи,
яка б базувалася на світових тенденціях розвитку заповідної справи. Оновлена,
законодавча база, соціально-економічне реформування країни роблять цю задачу
нагальною, особливо в світі руху до європейської спільноти. Термін дії Програми
перспективного розвитку заповідної справи, затвердженої Верховною Радою
України ще 1994р., сплив ще в 2005 р. До законодавчих актів, що здійснюють
природно-заповідне регулювання, відносяться також Закони України “Про
затвердження Загальнодержавної програми формування національної екологічної
мережі України на 2000–2015 роки”, яка також вже закінчилась [4]. На сьогодні
16
розвиток вітчизняної заповідної справи суттєво відстає від сучасних світових і
європейських дій.
1.2 Аналіз вітчизняної законодавчої бази по організації території та
використанню парків пам’яток садово-паркового мистецтва як об’єктів природно-
заповідного фонду України
В Україні діє Закон «Про природно-заповідний фонд України», в якому
регламентовані питання формування, охорони, ефективного використання ПЗФ та
засади відновлення вітчизняних природних екосистем та окремих об’єктів [1].
Окреме місце в Законі займають парки–пам’ятки садово-паркового мистецтва. В
одинадцятій статі документу висвітлені питання статусу і завдань цих об’єктів
природно-заповідної справи, а також окреслені вимоги щодо режиму їх діяльності.
Парки, що оголошені садово-парковими пам’ятками, є найбільш визначними та
цінними зразками паркового мистецтва. Саме їх культурно-ландшафтна спадщина
потребує охорони і дає можливість виховувати в людях естетичні та
природоохоронні риси. Як і всі об’єкти природно–заповідного фонду, парки–
пам’ятки можуть бути загальнодержавного і місцевого значення. Якщо вони мають
статус загальнодержавного значення, то визначаються як природоохоронні
рекреаційні установи. При оголошенні парків пам’ятками садово-паркового
мистецтва можуть бути вилучені із користування земельні ділянки, водні та інші
природні об’єкти у їх власників або користувачів. На вилученій території
дозволено проведення наукових досліджень. Стаття «Основні вимоги щодо режиму
парків-пам’яток садово-паркового мистецтва» Закону України «Про природно-
заповідний фонд» забороняє будь-яку діяльність на території вищезазначених
рекреаційно-заповідних об’єктів, якщо вона не стосується цільового призначення
пам’яток і становить небезпеку для їх збереження [1]. Оскільки, парки-пам'ятки
входять до складу ПЗФ нашої країни і охороняються як національна спадщина, то
на їх території діють природоохоронні охоронні вимоги, особливі правила
17
використання. Відповідальність за належний стан та дотримання прописаного
порядку роботи площі парку-пам'ятки закріплюються за землекористувачами цієї
території і визначена вітчизняними законодавчими та нормативно-правовими
документами.
Площа території таких об’єктів заповідної справи закріплюється
розмежувальними знаками, які вказуються на планово-картографічних матеріалах
АТО Державного земельного кадастру. Інформація про обмеженість використання
паркових територій вноситься до Держгеокадастру та неодмінно враховується при
плануванні забудови навколишньої території, при оформленні містобудівної
документації. Обмежувальні позначення наносяться на схеми землевпорядкування
і враховуються при техніко-економічному обґрунтуванні подальших робіт з
розвитку територій та при розробці заходів по охороні земель відповідної АТО.
Межі Парку-пам'ятки встановлюються попередньо згідно проекту його
створення, а в подальшому згідно натурних обстежень.
Роботи з реконструкції та догляду історичних ландшафтних парків-пам'яток
проводяться згідно проектів, розроблених в спеціалізованих наукових та
проектних установах і затверджених установою, на балансі якої знаходиться
заповідний об’єкт, за погодженням із Міністерством захисту довкілля та природних
ресурсів.
Основними завданнями Парку-пам'ятки є:
– захист та догляд за найбільш визначними та цінними зразками садово–
паркового мистецтва з використанням їх естетичної, виховної, наукової,
природоохоронної та рекреаційної;
– забезпечення захисту паркової території та всіх природних об'єктів на ній,
дотримання режимного статусу резервату;
– сприяння забезпеченню екологічної рівноваги в області;
– еколого–просвітницька діяльність.
Згідно Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на площі
Парку-пам'ятки заборонена будь-яка активність, що йде у розріз із метою та
18
завданнями цього заповідного об’єкту та створює небезпеку для збереження
природного комплексу, у тому числі [1]:
– не цільове використання земель на парковій території;
– роботи по розвідці та розробці різновидів корисних копалин із
застосуванням, підривних робіт, діяльність, пов’язана із порушенням ґрунтового
покриву, розкопки;
– вандальські дії, пов’язані із знищенням або пошкодженням
інформаційно-охоронних стендів та об’єктів, пов’язаних з парковою ландшафтною
архітектурою;
– самовільне вирощування городини, травмування дерев та кущів,
руйнування квітників та газонів;
– розміщення та складування на парковій території твердих побутових
відходів, рослинних решток та снігу;
– накопичення на паркових площах будівельного обладнання та матеріалів;
– самовільне розташування рекламних стендів, торгівельних яток;
– боротьба з обледенінням тротуарів взимку за допомогою солі;
– вирубка чи травматична обрізка дерев і чагарників на парковій території
та викопування трав'яної рослинності;
– активні ігри на газонах;
– створювання ситуацій із загрозами виникнення пожеж та порушення
правил протипожежної безпеки;
– знищення комах та птахів і звірів на заповідній площі;
– здійснення сінокосіння;
– випасання худоби, вигул та дресирування тварин у не відведених для
цього місцях;
– боротьба зі шкідниками та хворобами рослин із застосуванням пестицидів
та інсектицидів, за виключенням випадків спалахів чисельності збудників хвороб
та шкідників за умови наукового обґрунтування;
– засмічення паркових земель промисловими та комунальними відходами;
19
– облаштування автостоянок;
– пересування на машинах поза транспортними шляхами. Виключенням є
транспортні засоби спеціальних служб та службовий транспорт
балансоутримувачів при виконанні службових обов'язків;
– забудова паркової території чи розміщення на ній тимчасових споруд, що
не стосуються охоронної діяльності на землях парку-пам'ятки;
– збір червонокнижних видів рослин, або їх окремих органів;
– ремонт, догляд та миття транспортних засобів;
– діяльність, спрямована на порушення гідрологічного та гідрохімічного
режимів на території, що охороняється;
– роботи, пов’язані з руйнацією екосистеми та загрозою втрати науково–,
естетичної цінності паркового комплексу.
Догляд за станом парку потребує постійного контролю за парковою
рослинністю. Це передбачає санітарні рубки пошкоджених дерев, роботи з
реконструкції та відновлення окремих площ, що зазнають значного антропогенного
впливу, відновлення видового складу рослин з висадженням їх на місці втрачених,
попередження самосіву, контроль за збереженням ландшафтних композицій. При
закладанні парку в проекті можуть передбачатись функціональні зони, згідно
правил, що встановлені для ботанічних садів.
Діяльність парків-пам’яток садово-паркового мистецтва передбачає
можливість організації екскурсій, не забороняє відпочинок населення.
Утримання та реконструкція парків-пам’яток садово-паркового мистецтва
відбувається згідно розроблених проектів, і якщо природоохоронний об’єкт має
статус загальнодержавного значення погоджується з відповідними органами
центральної влади, якщо це пам’ятка місцевого значення – з місцевою виконавчою
владою.
Балансоутримувачі парків-пам’яток садово-паркового мистецтва
зобов’язуються забезпечувати безпеку та захист їх видового різноманіття та
ландшафтних особливостей при збереженні принципів їх діяльності. Підтримання
20
визначеної діяльності заповідних об’єктів, профілактика посилення
антропогенного тиску здійснюється із встановленням визначених законодавством
площ охоронних зон. Якщо це необхідно для забезпечення захисту
природоохоронних об’єктів, охоронна зона може бути встановлена навколо на
прилеглих ділянках[12].
Серед завдань, що виконуються парками-пам’ятками, є і наукові
дослідження, що передбачають створення на базі заповідних об’єктів наукових
підрозділів з певним штатом працівників. Наукова робота також може
виконуватись іншими НДУ за умови розробки та реалізації спільних програм і
планів чи наявності відповідних угод між цими організаціями і керівництвом
об’єктів ПЗФ. Якщо створення адміністративного штату в резерватних об’єктах
місцевого значення не передбачається, то угоди про науково-дослідну роботу
підписуються з органами, яким підпорядковуються дані парки-пам’ятки садово-
паркового мистецтва. Дослідження можуть бути організовані науковцями
природних та біосферних заповідників, національних природних парків,
ботанічних садів та дендрологічних парків загальнодержавного статусу,
розташованими у цих регіонах, які координують свою наукову роботу з природно-
заповідними об’єктами місцевого значення.
Основним призначенням парків-пам’яток садово-паркового мистецтва є
збереження, підтримання та відновлення паркових ландшафтних композицій, а
також проведення екскурсій і масового відпочинку населення. Природоохоронні
функції на цих об’єктах поєднуються з історичними, культурними та естетичними.
Проведення заходів щодо охорони і використання територій парків, їх
утримання та реконструкція здійснюється за проектами, які розробляються на
основі продовження задумів архітекторів історичних природних парків або при
закладанні нових паркових територій. Будь-який парк в своїй основі передбачає
науково обґрунтований проект утримання та реконструкції (або консервації,
реставрації, відновлення). Така нормативна документація може передбачати
функціональне зонування паркових територій з розробкою спеціальних режимів
21
охорони і використання, визначенням допустимих норм рекреаційного
навантаження. Режим охорони паркової території враховується при розробці
генеральних та інших планів, проектів будівництва, схем планування території,
землевпорядної документації тощо.
Для здійснення навчально-виховної роботи керівництво навчальних закладів
повинно укласти відповідні угоди з адміністрацією об’єктів ПЗФ чи з
керівництвом установ, яким вони підпорядковані.
Забезпечення охорони, утримання в належному стані, дотримання
встановленого режиму їх використання покладається на адміністрації парків, або
на підприємства, установи й організації, на землях і у віданні яких знаходяться
парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Установа чи організація, у підпорядкуванні якої перебуває парк-пам'ятка
садово-паркового мистецтва отримує статус Землекористувача, до функцій якого
відносяться забезпечення охорони, утримання, а також забезпечення дотримання
режиму території земельних ділянок у межах даного об’єкту [1,12].
Дотримання режимності у діяльності парку-пам’ятки контролюється на
державному та громадському рівні. Державний контроль здійснює Державна
екологічна інспекція. Громадські інспектори охорони довкілля забезпечують
громадський контроль за дотриманням режиму охорони паркової території.
При порушенні вітчизняних законодавчих вимог щодо охорони
навколишнього природного середовища на території заповідного парку до
порушників може застосовуватись дисциплінарна, адміністративна, цивільна або
кримінальна відповідальність. Незалежно від юридичного статусу, порушники в
обов’язковому порядку відшкодовують заподіяну шкоду у розмірах, що
визначаються у визначеному законодавством порядку та компенсують наслідки
своїх неправомірних дій.
Зміна меж, категорії та скасування статусу Парку-пам'ятки проводиться у
законодавчо визначеному порядку [12].
22
1.3 Історико-екологічні аспекти створення парків садово-паркового
мистецтва
Садово-паркове мистецтво (садово-паркова архітектура) виникнуло в
історичні часи для задоволення естетичних уподобань та відпочинку власників
багатих маєтків. При створенні декоративних садів та парків ландшафтні
архітектори використовують місцеву рослинність, особливості рельєфу,
різноманітні природні елементи як базові складові, що викликають в уяві певні
художні образи, які під час сезонних змін декоративних і плодових рослин
надають нових форм краєвиду[13]. Більш ширшим поняттям є ландшафтне
мистецтво, яке використовує різноманітні компоненти просторового середовища
життєдіяльності людини, поєднуючи їх із природним ландшафтом
Найбільш відомим прикладом садово-паркового мистецтва є формальний
сад, який згідно історичним традиціям характеризується прямолінійним та
осьовим дизайном. Такий сад під час створення розподіляється на виразні
геометричні і часто симетричні контури, галявини та живі загородження якого
регулярно підрізаються для побудови запроектованих живих фігур. Всі різновиди
рослинності висаджуються згідно плану парку, їм надається форма, що постійно
підтримується. Прикладом найпростішого регулярного саду є центральна клумба,
оточена живою загорожею з самшиту, якому за рахунок постійного формування
кущів надається кубічна форма. Більш складні регулярні сади передбачають статуї
та фонтани [14,15,16].
Французький формальний (регулярний) сад фокусується на фасаді будинку,
має алеї та гравійні доріжки, які розходяться від центру. Він передбачає галявини,
партери та пруди, які обмежені кам'яними геометричними формами, фонтани та
скульптури. Версальські сади є вершиною французького формального саду
(рисунок 1.6). В Україні прикладом регулярного саду французького типу був
садово–парковий комплекс Підгорецького замку. План саду передбачав три тераси
з півночі будинку. На призамковій терасі був закладений сад з геометричним
23
візерунком. Сходинки на другу терасу підтримувались аркадою. В центрі
розміщувались фонтан. Та мармурові скульптури. Третя тераса містила зелений
масив з прогулянковими просіками. На сьогодні сад, на жаль, не зберігся [15].
Рисунок 1.6.– Зразки французького формального (регулярного) саду
У 18 ст. виникає новий стиль у садово-парковому мистецтві – англійський
пейзажний сад, який практично відмовився від традицій більш ранньої садово-
паркової архітектури епохи Відродження. Натуралістичний стиль англійського
саду акцентував увагу на природному ландшафті і суттєво змінив дизайн
приватних та громадських садів у Європі того часу (рисунок 1.7)[16,17].
Рисунок 1.7–Зразки англійського пейзажного парку
24
Мода на регулярні сади французького паркового стилю повернулася на
початку 20-го ст., при закладці нових садів (сад у Центральному парку Нью-Йорка),
так і при відновленні старих (реконструкція саду Бленгеймського замку).
Часто історичні сади і парки мають статус пам’яток. Пам’ятки садово-
паркового мистецтва ‒ це історико-культурні пам’ятки, що поєднують у своєму
складі багатий та декоративний видовий склад рослин, своєрідні риси ландшафту
(пагорби, джерела води та водоспади, долини ручаїв чи річок, каміння, скелі, дальні
пейзажні перспективи, іноді стави), архітектурні споруди, скульптури, квітники
тощо [18]. На сьогодні в нашій країні цей статус мають 88 історичних парків
пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного і 426 місцевого
значення [19].
Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення
включають: парки культури і відпочинку, дендропарки, ділянки лісу, які
використовуються як парки відпочинку, тобто є лісопарками, та інші об’єкти.
Вітчизняні парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва різного юридичного
статусу сформовані на базі старовинних парків, закладених ще у XVII-XIX ст.
Заможні власники багатих маєтків, згідно існуючих традицій, запрошували
ландшафтних архітекторів для виконання робіт по художньому облаштуванню
присадибної території. Згідно модних тенденцій при їх створенні
використовувались або природні особливості ландшафтів, або штучні архітектурні
споруди, засаджувались значні площі декоративними видами рослин,
викопувались ставки та будувались фонтани. З часом стиль парків власники могли
змінювати. В сучасній Україні старовинні парки (інколи і дендропарки) є місцями
відпочинку населення або рекреаційними зонами навколо лікувально-
профілактичних установ. Трансформація використання історичних парків
зумовила видозміну окремих територій, будівництво сьогочасних об’єктів, які не
були передбачені першими авторами архітектурних проектів.
Процеси урбанізації, недостатнє фінансування зумовлюють значні
рекреаційні навантаження, недостатній догляд за насадженнями, що фіксують
25
суттєві модифікації в загальній структурі цих природно-антропогенних ансамблів.
Значна частина історичних парків потребує тривалого відновлення з
реконструкцією та збагаченням видового складу рослин, поновлення там де це
можливо, вихідних ландшафтів, акцентації уваги на тих видах, домінуюча роль
яких була задумкою творців парку під час його закладання, або у період
процвітання.
Кілька революцій, війни на українській землі, перехід до нових власників,
перманентні зміни власників та землекористувачів призвели до змін площі та
цілісності паркових комплексів в результаті періодичного відчуження паркових
земель, їх забудови, розорювання під городи. Межі парків-пам’яток садово-
паркового мистецтва не завжди визначені в натурних умовах, що породжує
проблему збереження парків не зважаючи на їх природно-заповідний статус. Тому
сучасний стан старовинних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва може
суттєво відрізнятись від задумок творців і містити значну кількість споруд, які
видозмінюють їх початковий вигляд. Це не може не викликати занепокоєнь,
оскільки такі зміни зовсім не на користь прагненням донести до нащадків приклади
мистецтва перетворення природних ландшафтів із створенням досконалих у
художніх форм краєвидів. Парки це не лише рекреаційна територія, живі природні
ансамблі, які є результатом творчого і розумного перетворення людиною природи.
Значна частка парків–пам’яток виконує не тільки історико-культурні та
просвітницькі завдання, але також є центрами утворення штучних фітоценозів, в
яких широко представлені інтродуковані деревні рослини. До появи у 19ст. перших
ботанічних садів маєткові парки були місцями, де зацікавлені власники збирали
колекції інтродукованих декоративних рослин зі всього світу.
Протягом історичних етапів розвитку сучасної цивілізації людина займалась
не тільки забезпеченням свого матеріального життя, але й створювала унікальні
шедеври мистецтва, задовольняючи духовні потреби свого існування. Так, на
певному етапі розвитку людства з’явилось мистецтво перетворення природних
ландшафтів з утворенням прекрасних художніх краєвидів, надаючи можливість
26
милуватися прекрасним довкіллям. Сьогодні відомі зразки садово-парковаої
архітектури це композиційно цілісні ансамблі, що приваблюють не тільки місцеве
населення, але й туристів та екскурсантів. Розвиток туризму на початку 21ст. був
обумовлений покращенням транспортної інфраструктури та доступністю зв’язку,
що призвело до переміщення значної кількості мандрівників в різні країни світу.
Можливість по милуватись найкращими парками-пам’ятниками садово-паркового
мистецтва з’явилась у багатьох пересічних людей. Тому ці природно-заповідні
паркові об’єкти в значній мірі впливають на розвиток рекреаційної та туристичної
діяльності в окремих регіонах.
До середини 17ст. сади і парки створювались для дуже обмеженого кола
заможних людей –королів та та вищих державних діячів. За задумкою архітекторів
садово-парковий комплекс був ознакою влади, заможності і також місце для
влаштування прийомів та ділових зустрічей. Для ландшафтної структури садово-
паркових ансамблів кінця 18–першої половини 19ст. властиве перетворення
природного ландшафту малоповерхового типу. В цей час у архітектурну моду
входить класицизм. Парки та сади сприймалися в контексті модних тенденцій часу,
як фон відомих мистецьких творів. Деколи у створеному парку відчувалась власна
філософія, яка відображала індивідуальне сприйняття світу власника. До нашого
часу у прекрасному стані збереглися знакові об’єкти та ділянки відомого парку
«Софіївки» в Черкаській області [18,19,20,].
Буремні роки минулого століття принесли багато змін на територію нашої
країни. Значна кількість історичних примаєткових парків зникла або
трансформована відповідно до вимог сучасності. Ті культурно-історичні садово-
паркові пам’ятки, що залишились, мають статус об’єктів культурної спадщини та
пам’яток архітектури та містобудування України. Майже без змін з початку
створення і до сьогодні, милує людей чудовий приклад садово-паркового
мистецтва кінця на рубежі 18-19ст. Національний дендрологічний парк «Софіївка»
НАН України в Черкаській області. Цей парк за свідченням міжнародних фахівців
є яскравим прикладом пейзажного парку романтичного типу. Подібних йому немає
27
у садибній архітектурі нашої держави. Його композиційний центр зосереджений не
на палаці, якого вже немає, а на річковій долині р. Кам’янки (рисунок 1.8).
Рисунок 1.8–Зразок садово-паркового мистецтва 18-19ст.
Національний дендрологічний парк «Софіївка»
Загальний план формування та засадження парку був відсутній від самого
початку, оскільки роботи проводились відразу на місці паркової території».
Власник маєтку, граф Потоцький, довірився творчім здібностям архітектора,
винаймав найкращих інженерів, садівників, художників, які змогли реалізувати
його задум. Завдяки поєднанню різних деревних видів рослин, сполученню їх із
водоймами, скелями та архітектурними спорудами, було створено різні види
краєвидів з цікавими перспективами.
Садово-паркові ландшафти українського Правобережжя пов’язані із
відомими фаміліями польської шляхти та російської аристократії: Потоцьких,
Даховських, Лопухіних, Шувалових, та ін. Присадибні парки та сади, створені
згідно тогочасної ландшафтної моди, виконували роль культурних осередків і
стали центрами інтродукції нових видів рослин-екзотів в місцеві екосистеми [19] .
В історії української садово-паркової архітектури можна виділити 4 етапи у
формуванні і подальшому розквіту вітчизняних штучних парків:
–1 етап: від часів Київської Русі до середини 17ст., коли розпочалася
паркобудівнича справа;
28
–2 етап: середина 17ст. – революція 1917 р. Супроводжувався будівництвом
приватних палацово-парковихкомплексів;
–3 етап: 1918 – 1991 рр., або часи радянської влади;
–4 етап: з 1991р. і по сьогодні, або період незалежності нашої країни.
Найкращі приклади розквіту садово-паркового мистецтва в Україні пов’язані
із поширенням українського бароко, який характеризується підкресленою
народністю. Паркова архітектура на другому етапі швидко трансформується і
всього лише на протязі одного століття відбувається виникнення і розвиток
регулярного, пейзажного, романтичного і сентиментального парку. Саме період 18-
19 ст. відзначається появою неповторних зразків паркобудівництва на території
сучасної України.
Реформа 1861 р позначилася і на подальшому розвитку маєткових парків.
Звільнення кріпаків позбавило дворян дешевої робочої сили. Увійшов в моду стиль
англійського пейзажного парку, коли на перше місце в проекті виходить створення
окремих затишних ділянок на фоні величного природного ландшафту. Великого
значення набула своєрідність й оригінальність природного рельєфу та дерева-
екзоти. В садових архітектурних задумках з’являється змішаний тип саду-парку, де
є місце для оформлених квітників та природним ділянкам лісу[21].
Головними рисами садово-паркових комплексів другої половини 19ст.
стають поділ паркових ділянок на функціональні невелики зони. Дизайнери
захопились різноманітними декоративними рослинами. Родзинкою парків стає
висадження інтродуцентів, поєднання в композиціях рідкісних видів рослин. Сади
стають більш яскравими, зачаровують пишною красою квітів, дивують
рослинними контрастами, але позбуваються цілісністю композиції. Переважає
еклектика. Невеликий регулярний сад може поєднуватись з пейзажним парком.
Проявляється тенденція заміни вартісних при догляді декоративних садово-
паркових ансамблів більш економічними садами [19,21]. Прикладом парку цього
часу є ландшафтний парк у Тростянці, створений навколо маєтку І.
29
Скоропадського. Його ознакою є майже повна відсутність архітектурних об’єктів,
але рідкісне богатство фітоценозу (рисунок 1.9) [18].
Рисунок 1.9 –Приклад пейзажного парку другої половини 19ст.
Державний дендрологічний парк «Тростянець»
Пейзажні краєвиди, що виникають за задумкою архітекторів при поєднанні
природних особливостей рельєфу та висадження різноманітних видів рослин,
зробили Тростянецький парк одним з найкращих ландшафтних парків свого часу.
Наукові дослідження вже у 19ст. зумовили формування нового розуміння
ролі парків в суспільстві та їх завдання у вихованні молоді. Якщо раніше садово-
паркова архітектура (особливо садибна) слугувала для задоволення естетичних
потреб аристократів, то в кінці 19 ст. сади і парки позбавляються історичної
монополії багатих дворян. З’являється новий вид садів – ботанічні сади,
завданнями яких були збирання та примноження рослинних колекцій, наукове
дослідження та пошук можливостей використання відкритих видів рослин в
державному господарстві і в промисловості[19].
30
2 ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО
ЛАНДШАФТНОГО ПАРКУ
2.1 Характеристика природно-заповідного фонду Черкаської області
Черкаська область є наймолодшою українською областю, утвореною ще в
1954 р. За загальною площею область невелика, лише 21 тис. км², і займає 18
сходинку за цим показником серед інших регіонів країни. Чисельність наявного
населення Черкаської області на 1 жовтня 2013 р., за попередніми даними,
становила 1,18 млн. населення, яке поступово скорочується. Черкащина є
центральним регіоном нашої держави, густозаселеним, але переважну більшість
населення складають містяни (57%), в сільській місцевості проживає відповідно
43%. Більшість населення області проживає на правобережжі Дніпра –88% [8].Як і
по всій території України на території області створена розгалужена екомережа, що
поєднує природно-заповідні території та ділянки різного статусу. Ділянку суходолу
та водні об’єкти, природні комплекси та об’єкти повинні мати особливе
природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне значення для виокремлення в
природно-заповідний фонд області. Така природоохоронна діяльність дозволяє
зберегти природну різноманітність ландшафтів, генофонд місцевої флори та фауни,
підтримувати загальний екологічний баланс.
Станом на кінець 2019 р. ПЗФ Черкащини налічував майже 560 територій та
об’єктів, загальна площа яких складає понад 76 тис. га (фактична площа майже 65
тис.га). Серед заповідних об’єктів 22 мають юридичний статус загальнодержавних,
решта відносяться до місцевих природно-заповідних одиниць. Показник
заповідності в Черкаській області складає 3 %, і один з найменших по Україні в
цілому. Для порівняння, середній показник заповідності в Європі у 5 разів вищій
(12—15 %).
Розподіл об'єктів та територій природно-заповідного фонду в межах
адміністративних районів в нашій області є нерівномірним. Така ситуація
31
зумовлена в першу чергу значною розораністю земель. Ґарні чорноземи, м’який
клімат створюють надзвичайно сприятливі умови для розвитку сільського
господарства. Загальна площа сільськогосподарських угідь області складає 70 %
загальної площі Черкащини, з яких ріллі 88 % від площі с/г угідь. Відсоток
розораності для більшості районів коливається в межах від 60 % до 80 %. З 20
районів області лише 2 характеризуються вищим від середньоукраїнського
показника заповідності: Золотоніський та Канівський райони. Ще один,
Чорнобаївський, наближений до нього. У Канівському районі розміщені:
Канівський природний заповідник, Національний природний парк
«Білоозерський», Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів». У
Золотоніському районі: орнітологічний заказник «Липівський», ботанічний
заказник «Пташині острови». В трьох районах Черкаського краю показник
заповідності коливається в межах від 3 до 7 % (Чорнобаївський, Корсунь-
Шевченківський, Черкаський), в 4-х – від 1 до 3 % (Маньківський,
Монастирищенський, Смілянський, Чигиринський). В решті десяти районах цей
покажчик менше 1 %[22].
На території області розміщується Канівський природний заповідник.
Заповідник було створено ще у 1923 р. Про його значення у збереженні
біорізноманіття лісостепової зони країни та її природних екосистем свідчить той
факт, що на 5 областей центральної України (Вінницька, Київська, Кіровоградська,
Полтавська, Черкаська) це лише один природний заповідник. На сьогодні це
найбільший за площею (понад 8,5 тис. га) заповідний об'єкт Черкащини. Цієї площі
недостатньо для ефективного захисту та утримання сталості біологічного та
ландшафтного різноманіття. Тому екологічним департаментом обласної влади
проводиться робота по розширенню меж заповідника та створення на його базі
Канівського біосферного заповідника, загальна площа абсолютно заповідних ядер
якого складатиме близько 20 тис. га. Це дасть можливість заповіднику отримати
міжнародний юридичний статус із включенням до мережі біосферних резерватів
ЮНЕСКО.
32
Структура та динаміка природоохоронних об’єктів в Черкаській області на
протязі 25 років відображена у таблиці 2.1 [22].
Таблиця 2.1–Структура та динаміка природоохоронних об’єктів в Черкаській
області на протязі 1995-2019рр.(загальнодержавного та місцевого значення).
33
На території області знаходиться 2 національних природних парка
загальнодержавного значення: Білоозерський та Нижньосульський. Вони створені
ще у 2009р. і знаходяться на межі області: «Білоозерський»– з Киівським регіоном,
а «Нижньосульський»– з Полтавським. Сумарна їх площа в межах Черкаської
області складає понад 11тис.га.
Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» виконує не тільки
резерватну функцію, але й має потужне культурно-історичне значення. Значна його
частина розташована у Канівському районі Черкащини. Площа парку, без
вилучення земель, складає понад 5тис.га.
Особливе місце серед природно-заповідних об’єктів області займає
дендрологічний парк «Софіївка» (загальна площа майже 180 га), – зразок світового
садово-паркового мистецтва кінця 18–початку 19 ст., де зростає понад 2 тис. видів
деревних рослин, серед яких багато інтродукованих екзотичних видів.
На сучасному етапі розвитку обласного центру, м. Черкаси, небувалого
розквіту набув Черкаський зоологічний парк заснований більше 40 років назад.
Співпраця з корпорацією «Рошен» дозволила створити нові вольєри та композиції,
що відповідають сучасним світовим вимогам щодо утримання тварин в подібних
закладах. На площі 4,5 га утримується колекція тварин, що нараховує 200 видів, що
становить 500 особин. Ведуться перемови з міською владою з питань збільшення
площ зоопарку.
Природно-заповідний фонд Черкащини також нараховує 236 заказників
(43тис. га), 198 пам’яток природи (18тис. га), 64 парків-пам’яток садово-паркового
мистецтва та 52 заповідні урочища (3,7 тис. га). Серед різноманітних пам’яток
природи сімнадцять мають загальнодержавний юридичний статус, а одинадцять
знаходяться на туристичних маршрутах «Золотої підкови Черкащини» [22].
Загальну площу об’єктів природно-заповідного фонду області у 2019 році
збільшено на 478,09 га [23].
Динаміка зростання кількості природоохоронних об’єктів в Черкаській
області представлена на рисунку 2.1.
34
Рисунок 2.1– Динаміка зростання кількості природоохоронних об’єктів в
Черкаській області протягом 1990-2019рр.
В області завершена підготовча робота щодо створення національних
природних парків "Холодний Яр" та "Середньодніпровський". Погоджено
збільшення площі пам’ятки природи загальнодержавного значення «Холодний Яр»
до 6,5 тис. га, з подальшим створенням на даній території національного
природного парку. В минулому році розширені межі ландшафтного заказника
загальнодержавного значення "Тарасів обрій" на 311 га.
В 2019 році оголошено 9 нових об’єктів ПЗФ місцевого значення, а саме:
гідрологічний заказник "Джерела живої та мертвої води" площею 12 га, ботанічні
заказники "Грушевий Яр" площею 30га, "Кут" площею 16 га, ландшафтні заказники
"Солонці" площею 27 га, "Лихолітський" 52, парки-пам'ятки садово-паркового
мистецтва "Сквер "Молодіжний" площею 2 га, "Сквер "Троянд" площею 0,1 га,
"Лісова пісня" площею 6, "Сосновий ліс" площею 21. У 2020 році до ПЗФ
Черкаської області було додано ще 2 об'єкти у Чорнобаївському районі:
ландшафтні заказники «Довжанський» площею 29 га та «Мацькова гора» площею
35
102 га [22]. Структура природно-заповідного фонду області представлена у таблиці
2.2.
Таблиця 2.2– Структура природно-заповідного фонду Черкаської області
36
Невисокий в порівнянні з іншими регіонами України, показник заповідності
Черкаської області зумовлює проведення робіт по його збільшенню. Згідно
Стратегії розвитку Черкаської області в регіоні передбачені такі поліпшення [23]:
Отримання регіональним ландшафтним парком «Трахтемирів» статусу
національного природного парку із збільшенням площі до 10 тис. га;
Утворення національного природного парку «Черкаський бір»,
загальною площею 40 тис. га
Реєстрація національного природного парку «Холодний Яр», загальною
площею 6,8 тис. га;
Утворення національного природного парку «Середньодніпровський»,
загальною площею 300 тис. га;
Розширення територій Канівського природного заповідника з
присвоєнням йому біосферного статусу;
Формування 5 регіональних ландшафтних парків в долинах річок Рось,
Тясмин, Гірський Тікич;
Формування резерватних територій місцевого значення у межах водно-
болотяних угідь, лісостепових масивів, середніх та малих річок Черкащини, які є
основними площами ландшафтного розмаїття та місцями зберігання та
розмноження різних представників флори та фауни. Здійснення цих заходів дасть
змогу збільшити загальну площу природно-заповідних територій та об’єктів в
межах Черкаської області більше 10 %.
Одним з головних шляхів вирішення природоохоронних проблем
Черкаського регіону може бути розширення регіональної екологічної мережі, яка
функціонально об’єднує природні екосистеми і забезпечує їх ценотичну
цілісність. Основними структурними елементами регіональної екомережі 2
національних та 13 місцевих екологічних коридорів, які забезпечують системний
підхід у збереженні природно-заповідних територій та об’єктів. На жаль, поки що
розроблений лише проект регіональної екомережі Черкаської області [23].
37
2.2. Аналіз стану парків–пам’яток садово-паркового мистецтва в Черкаській
області
Аналіз особливостей історії розвитку паркобудівництва в Черкаській області
дозволяє виділити шість періодів у формуванні парків–пам’яток, під час яких були
закладені відмінні парки різних типів садово-паркової архітектури. Вони мали
різне призначення і на сьогодні збереглися в неоднаковій мірі. Перший період
тривав від найдавніших часів до кінця 17ст.; другий продовжувався від кінця 17ст.
до середини 19ст.; третій поєднує період від середини 19ст. до 1917 року; четвертий
період можна назвати радянським і закінчився він в середині 20ст.п’ятий період–
це час від середини 20ст. до набуття Незалежності України в 1991 року; шостий
період сучасності (рисунок 2.2) [21].
Рисунок 2.2– Розподіл парків-пам’яток садово-паркового мистецтва в
Черкаській області залежно від періоду створення.
Перший період є типовим для всіх регіонів України і характеризується
спільними рисами висадження давніх садових культур і закладання плодових
садів. Інтродукція рослин в той час відбувалась заради досягнення практичних
цілей. Від парків цього періоду на Черкащині зберігся лише 1 парк, який рахується
38
як парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва ПЗФ області. Знаходиться він у с.
Будище Звенигородського району, на його території ростуть дуби віком до 1000
років (рисунок 2.3).
Рисунок 2.3–Дуб Шевченка №1. у Будищанському парку.
Висота – 20 м, обхват – 8,4 м, вік–понад 1000років.
Характерною ознакою для другого періоду становлення садово-паркової
архітектури в нашому регіоні є нарощування інтродукції видів плодових дерев, що
пояснюється важливим значенням господарської частини великих маєтків
сезонного типу, найбільш типових історично в цій місцині. Парки, що були
закладені під час 2-го періоду, цікаві для нас, оскільки є зразками садово-паркового
мистецтва 18-19ст. і мають подвійну цінність: як історико-культурні та наукові
природні об’єкти. До парків цього періоду відносяться такі парки–пам’ятки садово-
паркової архітектури, як Корсунь-Шевченківський, Козачанський, Тальнівський та
Синицький парки. Вони приваблюють як науковців, так і мандрівників тим, що на
їх територіях зростають вікові інтродуценти.
Третій період в садово-парковому мистецтві Черкащини характеризується
формуванням маєткових парків з багатими колекціями висаджених декоративних
деревних видів рослин. Залишки парків цього періоду також є парками –
пам’ятками садово-паркового мистецтва, хоча від вихідної рослинності парків
нічого не залишилось. До цих об’єктів ПЗФ відносяться Таганчанський,
39
Сидорівський та Ягубецький парки. Окремі сади закладаються, як дендрарії
(Дендропарк Мліївської дослідної станції). Колекція дендропарку Мліївської
дослідної станції у цей період нараховувала понад 200 видів деревних рослин, у
повоєнний період зменшилася до 100 видів, серед яких цінними є Ginkgo biloba L.,
Acer monspessulanum L., Juglans nigra L. Згідно новим віянням, власники маєтків
поповнюють дендрологічні колекції присадибних парків. Наприклад, колекція
деревних рослин Корсунь-Шевченківського парку примножується висадженими
екземплярами G. biloba L., Picea pungens f. ‘Glauca’, P. strobus. На протязі 3-го
періоду було закладено 7 парків: Дендропарк Мліївської дослідної станції, Алея
княгині Лопухіної, Сидорівський парк, Сільський парк (с. Бочкурино),
Шельпахівський парк, Ягубецький парк, Міський парк (м. Чигирин), Парк (смт
Монастирище).
В радянський період (4-й період) відразу після революції 1017 р. відбулася
націоналізація земель та маєтків. Почався занепад історичних парків за рахунок
зміни функцій. Території садибо-паркових комплексів почали використовуватись
як рекреаційні зони санаторіїв, шкіл, частково їх територія розподілялась між
населенням під городи. Такі тенденції значно погіршили стан зелених насаджень в
парках, змінювалась планувальна структура парків заради прагматичних цілей,
зникло розуміння необхідності постійного догляду за збереженістю паркових
композицій. Після встановлення міцної радянської влади в Україні розпочинається
активна науково-практична діяльність по створенню дендраріїв та
акліматизаційних садів. Так, у 1936 р. був закладений Ботанічний сад Черкаського
педагогічного інституту, сьогодні національного університету ім. Б.
Хмельницького. Характерною ознакою 4-го періоду для наукових робіт є
дослідження умов та факторів акліматизації плодових рослин та декоративних
деревних видів, для чого і створювалась переважна більшість дендропарків того
часу.
Після здобуття незалежності України у 1991р. розпочинається 5-й період в
розвитку вітчизняного садово-паркового мистецтва. Парки набувають нових
40
призначень, вони можуть бути поліфункціональними (Парк ім. 50-ти річчя
Радянської влади, Лозоватський), меморіальними (Сквер ім. Т.Г. Шевченка, Парк
ім. Б. Хмельницького), дендрологічними (Дендропарк «Дружба», Колгоспний
дендропарк). Кожен з цих типів парків має власні особливості, пов’язані з часом
створення, цільовим призначенням і відповідними функціями, планувальною
структурою, якісним складом насаджень. Цей час характеризується активною
роботою по висадженню інтродукованих видів деревних рослин на площах лісових
господарств, де створюються невеликі парки-дендрарії навколо центральних
адміністративних будівель лісових господарств (Дендропарк Дружба). Історичні
парки отримують статус парків-пам’яток садово-паркового мистецтва і входять до
складу природно-заповідного фонду Черкаської області. З них 6 парків отримують
статус парків-пам’яток загальнодержавного значення: Велико-Бурімський парк,
Козачанський, Корсунь -Шевченківський парк, парк Декабристів (Давидовський
парк у Кам’янці), Соснівський парк в Черкасах, Тальнівський парк.
Сьогоднішній період в розвитку садово-паркової архітектури на території
Черкаської області (6-й період) характеризується дослідженням історичних
паркових територій та деревних колекцій, що збереглися, з метою визначення
можливості їх відновлення, а також їх науково-практичної цінності для подальшого
використання. Багатьом паркам надано статус парків-пам’яток садово-паркового
мистецтва місцевого значення (Шельпахівський, Ягубецький парки, Сквер ім. Т.Г.
Шевченка, Алея княгині Лопухіної).
У структурі існуючих парків-пам’яток садово-паркового мистецтва
Черкаського краю згідно їх функціональної ролі та періоду формування найбільша
частка належить паркам, створеним у 5-й період (середина 20 ст. до 1991 р.) – 49%,
найменша (3%) –1-го,4-го та 6-го періодів. За особливостями формування та
розвитку садово-паркових об’єктів, найбільший відсоток мають громадські парки
(сільські та міські) – 51 %. Друге місце у кількісній структурі парків-пам’яток
садово-паркового мистецтва області займають історичні парки (40%), які були
41
стали громадськими і виконують різні функції. Дендрологічні парки в загальній
структурі займають лише 8,6%.
В архівах збереглися дані по видовому різноманіттю в деяких ландшафтних
парках Черкащини за довоєнний період. Динаміка видового різноманіття деяких
ландшафтних парків протягом 1940-2019 рр. відображена у таблиці 2.3 [21].
Таблиця 2.3 – Динаміка видового різноманіття в деяких ландшафтних парках
Черкащини протягом 1940-2019 рр.
Аналіз кількісного та видового складу насаджень садово-паркових об’єктів
Черкаської області дає можливість визначити загальні тенденції в стані та розвитку
парків. Якщо в деяких парках (наприклад, Корсунь-Шевченківський) видове
різноманіття дендрологічної колекції у порівнянні з довоєнним періодом минулого
століття відновилось, і навіть збільшилось, то на території більшості ландшафтних
42
історичних парків Черкащини спостерігається зовсім протилежна картина.
Видовий склад більшості парків-пам’яток садово-паркового мистецтва Черкаської
області значно зменшився порівняно з повоєнним періодом. Причини цієї
негативної динаміки мають комплексний характер: біотичні та абіотичні чинники,
і в значній мірі вплив людської діяльності. Найголовнішу роль відіграють
підтримка і відповідний догляд за зеленими насадженнями парків. Значимість цих
факторів залежить від місцезнаходження парку стосовно населених пунктів,
потужності рекреаційного навантаження, характеру використання земель парку,
стану архітектурних споруд, установи, у підпорядкуванні якої знаходиться парк,
юридичного статусу парку. Наслідком незначного рекреаційного навантаження
часто є відсутність належного догляду за парковою територію. Це, як правило,
стосується парків, що розміщені зараз на околицях селищ, або межують з лісовими
масивами (Велико-Бурімський, Синицький, Тальнівський). З часом у них
спостерігається втрата ознак садово-паркових об’єктів і перетворення на лісові
масиви навколо людських поселень[24].
Можна вважати, що серед всіх факторів впливу на збереженість парків-
пам’яток садово-паркового мистецтва головним є належний догляд. Яскравим
прикладом цього твердження є два парки–пам’ятки садово-паркового мистецтва
місцевого значення на Черкащині: Дендропарк "Дружба" (с. Синиця Уманського
району) та Колгоспний дендропарк (с. Васютинці Чорнобаївського району). Видове
різноманіття на час створення у дендропарку «Дружба» становило 646 видів
рослин, у Колгоспоному – приблизно 300 видів. На сьогодні в цих дендраріях росте
приблизно 200 видів деревних інтродуцентів, однак стан насаджень різний. У
дендропарку "Дружба" видове різноманіття зменшилося майже втричі порівняно з
часом закладання парку. Особливо значна кількість видів, що пропали за цей час,
спостерігається серед світлолюбних видів, зокрема тюльпанне дерево Liriodendron
tulipifera L. (з 10 екземплярів залишилося лише 2), різних видів роду берези Betula
L., бархат сахалінський Phellodendron sachalinense (Er. Schmidt) Sarg., та бархат
японський Phellodendron japonicum Maxim. та багато інших. Колекція деревних
43
рослин Дендропарку "Дружба" порівняно швидко зменшується в значній мірі через
відсутність необхідного догляду. Більшість рослин перебувають у незадовільному
стані у зв’язку з великою густотою, яка викликана засміченням території самосівом
деревних і кущових видів як аборигенної, так і інтродукованої флори (рисунок 2.4).
Рисунок 2.4 – Сучасний вигляд дендропарку «Дружба» у Синицькому
лісництві
У Колгоспному дендропарку за період його існування відпад порівняно
незначний (близько 50 видів) і пов’язаний здебільшого з невідповідністю
біологічних особливостей інтродукованих рослин кліматичним умовам регіону.
Насадження Колгоспного дендропарку перебувають у відмінному стані.
Родзинкою парку є фігурні живоплоти із самшиту вічнозеленого. Їх загальна
довжина сягає майже 2 км. Планування парку — регулярне. Регулярність
планування підкреслюють стрункі ряди ялівцю звичайного вузько-колоновидні
форми і живоплоти з стриженого самшиту і туї західної (рисунок 2.5).
Інша причина такої відмінності у історії цих парків полягає у розміщенні та
рекреаційному навантажені. Якщо дендропарк «Дружба» знаходиться на території
лісництва, де майже не буває людей, то парк Колгоспний знаходиться в цетральній
частині Васютинців, і не зважаючи на значне рекреаційне навантаження, місцеві
жителі турботливо ставляться до збереження пам’ятки та окраси всього села
У відмінному стані знаходяться паркові фітоценози, що використовуються
для науково-просвітницьких цілей (Колгоспний дендропарк, Ботанічний сад НЧУ
44
ім. Б. Хмельницького, Корсунь-Шевченківський парк), культури та відпочинку
(Соснівський парк).
Рисунок 2.5 – Сучасний стан Колгоспного дендропарку у с. Васютинці
Чорнобаївського району
Значне виродження ЗН спостерігається на паркових територіях, що
розміщуються на межі з лісовими масивами, на околицях населених пунктів,
площах лісового фонду (Дендропарк "Дружба", Велико-Бурімський,
Тальнівський)[21].
2.3 Комплексна оцінка сучасного стану Корсунь-Шевченківського парку
Правобережний лісостеп України знаходиться в межах Дністерсько-
Дніпровського лісостепового краю, ландшафти якого належать до підкласу
височин. Корсунь-Шевченківський парк географічно розміщується на території
Центральнопридніпровської височини і офіційно віднесений до категорії парків-
пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Клімат парку можна охарактеризувати як помірно-континентальний з
середньорічною температурою повітря 7,0 – 7,7оС. Найхолодніший місяць – січень
з середньомісячною температурою повітря 4,4–6,1оС нижче нуля, найтепліший –
липень із середньою температурою 18,0–20,8оС. Зима м’яка, постійне снігове
45
покриття формується в середньому 10-25 грудня й утримується упродовж 80-90
днів. Сума опадів за період активної вегетації – 360 мм із збільшенням зі сходу на
захід. Середньорічна кількість опадів – 550-600 мм. Середня вологість повітря
становить 76 %. Місцеві кліматичні умови вважаються сприятливим для росту і
розвитку деревних рослин. Головним обмежуючим фактором, що може вплинути
на життєдіяльність акліматизованих видів є короткочасні низькі температури
взимку. Абсолютний мінімум температури повітря становить 34–38оС нижче нуля
і припадає на січень-лютий. Абсолютний максимум температури повітря 38оС
припадає на липень-серпень.
Згідно архівних даних власники маєтків створювали парки на площах, що
були непридатні для успішного сільського господарства. Так було і з об’єктом
досліджень. Корсунь-Шевченківський парк був закладений в 1782 році за наказом
князя Станіслава Понятовського в стилі англійських пейзажних парків з
використанням природних особливостей місцевого ландшафту [24,25]. Парк за
задумкою архітектора розміщувався у долині річки Рось, тому в його ландшафтній
структурі присутній русловий тип місцевості. Такий тип місцевості
характеризується натуральними аквальними та водно-антропогенними
комплексами, які поєднують у собі ставки, канали, водоспади. Русло будь-якої
річки має плеса і перекати, чергування яких вздовж течії річки роблять
переривчастим ухил її дна. Перекати на Росі виражені в районах порогів. У
сучасній структурі перекатів річки Рось розрізняють 4 природних типи урочищ:
центральне русло, мілководні русла і рукави, пороги і острови. Саме на 3-х
островах р. Рось і був закладений Корсунь-Шевченківський парк. Чіткої
композиції при плануванні парку не передбачалось: були прокладені чисельні алеї,
які переплітались між собою, відкриваючи відвідувачам нові перспективи. Головна
прогулянкова алея починалась від входу і проходила по всій території парку. Вона
була запланованою домінантою, з якої відкривається огляд річки та її долини і
сьогодні. Таким чином, головною родзинкою Корсунь-Шевченківського
ландшафтного парку є те, що він був сформований на основі природного
46
ландшафту: насаджень листяних і хвойних дерев, численних річкових протоків,
перекатів, мальовничих островів, гранітних скель, могутніх груп обкатаного
каміння (рисунок 2. 6). Головними складовими парку були і є дерева, вода і камінь
[24].
Рисунок 2.6–Особливості ландшафту Корсунь-Шевченківського парку
З 1787 по 1789 велися активні роботи на землях парку. Були побудовані
альтанки та лавки для відпочинку, 2 храми у єгипетському та давньогрецькому
архітектурному стилі, тріумфальна арка, з’явився висічений у скелі грот. На
окремій ділянці розташовувався зоопарк, в павільйонах якого тримали павичів і
фазанів.
У 19 ст. швидкий ріст економіки, розвиток торгівлі та транспорту сприяв
зростанню інтересу до висадження в сади і парки рідкісних та екзотичних рослин.
Протягом володарювання князів Лопухіних кількість екзотичних і рідкісних
рослин у Корсунському парку сягала 70 видів, серед яких значна кількість росла в
оранжереї [25].Аж до початку 20 століття Корсунь-Шевченківський сад був одним
з кращих парків України.
Після революції, починаючи з 1918 року, парк став занепадати. У радянський
час він був перейменований на «Парк ім. Леніна». У 80-х роках 20 століття влада
47
прийняла рішення про проведення масштабної реконструкції парку, завдяки чому
відбулося облагородження території.
З 1994 р. згідно з постановою уряду Корсунський парк було внесено до
списку об’єктів Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного
заповідника, у штаті якого передбачений відділ охорони природи.
В сучасному парку виділяється доглянута територія навколо палацу, площа
якої складає 28 га. Решта території – це природні лісові ділянки з окремими
віковими деревами голчастих та листяних видів. На території парку є 6 мостів, зони
відпочинку. Корсунь-Шевченківський ландшафтний парк відкритий для
відвідувачів і завдяки значної кількості туристів перебуває під значним
антропогенним навантаженням.
Незважаючи на те, що за радянських часів парку приділяли недостатню
увагу, його рослинний світ і сьогодні відрізняється значною різноманітністю.
Корсунський парк входить до п’ятірки парків Черкаської області з
найчисельнішими за таксономічним складом колекціями рослин. Зараз у парку
росте близько 300 видів рослин, серед яких є екзотичні та рідкісні види. На
території парку трапляються види, занесені до різних природоохоронних списків
(таблиця 2.4).
На території парку ростуть представники понад 100 видів деревних рослин,
що належать до двох відділів. Зокрема, до відділу голонасінних належить 4 родини,
8 родів і 12 видів, а відділ покритонасінних об’єднав 29 родин, 58 родів і 89 видів
[26,27]. Загальна кількість визначених на сьогодні видів природної флори налічує
409 видів.
Колекція дендроекзотів, що ростуть в парку представлена 32 видами.
Найбільш відомими є софора японська (Styphnolobium japonicum (L.) Schott.),
гледичія колюча (Gleditsia triacanthos L.), катальпа бігнонієподібна (Catalpa
bignonioides Walt.), гінкго білоба (Ginkgo biloba L.) та ін. Софора японська –
інтродуцент, рослина яка з’явилась в Україні на початку 19ст і потім поширилась
по приватних садах-парках, як красива листопадна рослина, яка акліматизувалась
48
до нашого клімату. Всі інші види на сьогодні широко поширені і відомі пересічним
українцям.
Таблиця 2.4 – Рідкісні видів рослин парку, що занесені до різних
природоохоронних списків
Оскільки парк існує вже понад 200 років, то на його території є чисельна
група унікальних вікових деревних рослин, які мають історичне значення і
знаходяться у відмінному стані. До них відноситься Сосна Веймута (Pinus strobus
L.), Сосна звичайна (P. sylvestris L.), Тополя біла (Populus alba L.), Дуб черешчатий
49
(Quercus robur L.), Липа дрібнолиста (Tilia cordata Mill.) та ін. Серед дерев, які
мають історичне значення, відомий гіркокаштан звичайний (Aesculus
hippocastanum L.), біля якого любив відпочивати та малювати Т. Шевченко під час
приїзду до Корсуня у 1859 р., та гінкго білоба (Ginkgo biloba L.), посаджене у 1916
р. імператрицею Марією Федорівною. У східній частині ландшафтного парку
збереглася також частина алеї ялини європейської (Picea abies (L.) Karst), що нині
має назву «Князівська алея» ( рисунок 2.7) [27].
а–Ялинова алея б–Каштан Шевченко в–царське Гінкго білоба
Рисунок 2.7 – Вікові дерева Корсунь-Шевченківського парку як історичні
об’єкти
Видове різноманіття трав’янистих рослин парку налічує 268 видів. Вони
належать до 192 родів, 58 родин і 2 відділів. Відділ Magnoliópsida об’єднує 215
видів, Liliopsida – 53 види. Найчисельнішими є родини Злакові (Gramíneae),
Капустяні (Brassicaceae), Губоцвіті (Lamiales), Айстрові (Asteraceae), Бобові
(Fabaceae), Розоцвіті (Rosaceae), Окружкові (Apiaceae), Шорстколисті
(Boragináceae), Гвоздикові (Caryophyllaceae), Жовтецеві (Ranunculaceae). До
50
Зеленої книги України занесено 1 угруповання водних макрофітів Глечиків жовтих
(Nupharluteum (L.) Smith). [27].
Вивчення і дослідження мікофлори за останні 5 років проводились
фрагментарно. На цей час визначено 40 видів грибів, поширених у парку. Це
переважно справжні гриби: опеньки осінні справжні (Armillaria mellea (Vahl) P.
Kumm.), опеньок луговий (Marasmius oreades (Bolton) Fries), зморшок їстівний
(Morchella esculenta Pers.), трутовик лускатий (Polyporus squamosus (Huds.) Fr.),
траметес різнобарвний (Trametes versicolor (L.) Lloyd), трутовик сірчано-жовтий
(Laetiporus sulphureus (Bull.) Murrill) та ін. Дослідження ліхенофлори, альгофлори
та мохоподібних на території парку не проводились.
Видовий склад тварин здебільшого представлений видами, які витримують
антропогенне навантаження, тому що територія парку розташована в межах
населених пунктів: міста Корсуня-Шевченківського та хутора Нижні Боки.
Найбільшим представником фауни парку є козуля (Capreolus capreolus), яка
періодично забігає на територію з довколишніх агробіоценозів. Із хижих звірів
визначені лисиця звичайна (Vulpes vulpes), ласка (Mustela nivalis), борсук (Meles
meles). У парку також наявні такі види: їжак звичайний (Erinaceinae europaeus), кріт
звичайний (Talpa europaea), заєць-русак (Lepus europaeus), білка звичайна (Sciurus
vulgaris), миша домашня (Mus musculus). З плазунів зустрічаються черепаха
болотна (Emys orbicularis), вуж звичайний (Natrix natrix), гадюка звичайна (Vipera
berus), прудка ящірка (Lacerta aagilis), живородна ящірка (Lacerta vivipara), зелена
ящірка (Lacerta iridis), медянка (Coronella austriaca), два останні види занесені до
Червоної книги України [27]. Одними із найбільш досліджених та поширених
тварин є клас птахів. Зокрема, із хижих птахів на території парку вдень можна
побачити Еrythropus vespertinus (кібчик), а вночі – Аsio otus (вухата сова). Найменш
дослідженими є представники фауни, які ведуть нічний спосіб життя, але
достеменно відомо, що в сутінках над парком ширяє руда вечірниця (Nyctalus
noctula) [27]. Найбільшим представником пернатих є лебідь шипун (Сygnus olor).
51
Найменшою птахою парку є ремез (Remiz pendulinus). Загалом на території парку
ідентифіковано 46 різних видів птахів.
Великою чисельністю і різноманіттям видів представлений клас комах.
Однак їх не досліджували через брак спеціалістів цього напряму. Та все ж два
червонокнижні види ідентифікував молодший науковий співробітник К. Лоєнко:
подалірій (Iphiclsdes po dalirius) і жук-олень (Lucan us cervus) [27].
Дослідження фауни акваторії річки Росі, що входить до меж парку,
проводились поверхнево. На сьогодні визначені такі, зокрема, види риб: білий амур
(Ctenopharyn godonidella val), верховодка (Alburnus alburnus L.), в’юн (Misgurnus
fossilis L.), густера (Blicca bjoerkna L.), карась золотий (Carassius carassius L.),
карась сріблястий (Carassius auratusgibelio Bloch), краснопірка (Scardinius
erythropthhalmus L.), лин (Tinca tinca L.), лящ (Abramis brama L.), окунь (Perca
fluviatilis L.), плітка (Rutilus rutilusL.), сом (Silurus glanisL.), судак (Lucioperca
lucioperca L.), щука (Esox lucius L.) [27]. Крім того, акваторія річки Росі є ареалом
для проживання таких видів ссавців, як видра річкова (Lutra lutra), бобер річковий
(Caster fiber), ондатра (Ondatra zibetica). У зв’язку зі збільшенням антропогенного
навантаження та погіршенням екологічного стану річки Росі різко зменшилась
популяція річкового рака (Fstacu sastacus) та представників класу земноводних:
жаби звичайної (Вufo bufo), зеленої (Bufo viridis), очеретяної (Bufo calamita),
ропухи (Rana terrestris).
Таким чином, Корсунь-Шевченківській парк характеризується значним
біорізноманіттям, де зустрічаються рідкісні та зникаючі види рослин та тварин.
Розміщення цього об’єкта природно-заповідного фонду в межах населених пунктів
Корсунь-Шевченківського району призводить до значного антропогенного
навантаження.
Перспективним для об’єкту досліджень є проведення робіт з реконструкції
ландшафтного парку відповідно історичним задумкам та його адаптація до
сучасних умов з метою популяризації історії розвитку садово-паркового мистецтва
в Україні.
52
2.4 Екологічні проблеми Корсунь-Шевченківського парку та шляхи їх
вирішення
Парки мають величезне значення для нормального функціонування міста і у
забезпеченні здорового життя містян. Зелені насадження парків сприяють
очищенню повітря, покращують міський мікроклімат, виконують рекреаційні та
оздоровчі функції. Разом з тим всі екологічні проблеми урбанізованого середовища
впливають на стан та збереження паркових територій.
Корсунь-Шевченківський парк-пам’ятка – один з небагатьох в Україні, який
розташований в центрі міста. Площа парку складає 98 га (рисунок 2.8).
Рисунок 2.8–Карта – схема територіального розміщення парку в м. Корсунь-
Шевченківський
Зважаючи на розташування, парк зазнає значного антропогенного
навантаження, що негативно впливає на його природний баланс та
функціонування. До екологічних проблем об’єкту дослідження можна віднести
наступні:
53
- поступове зростання кількості автотранспорту у районному центрі та
інтенсивності його руху викликає пригнічення життєдіяльності рослин на
околицях парку;
- внаслідок відсутності необхідного догляду на значній території парку
спостерігається зростання кількості деревних рослин, пошкоджених шкідниками.
Особливо для каштанів є актуальним зростання чисельності популяції мінуючої
молі. Несвоєчасна обрізка дерев та певне їх загущення сприяє поширенню омели
білої;
- занедбання і заростання бур'янами значної площі парку призводить до
зменшення чисельності культурних рослин;
- спонтанне захоплення окремих ділянок парку задля господарської
діяльності людини;
- забруднення земель парку вздовж прокладених маршрутів різного роду
відходами;
- боротьба взимку з ожеледицею і обледенінням на дорогах з використанням
солевмісних сумішей порушує сольовий баланс ґрунтів та сприяє пошкодженню
коренів рослин.
Ці екологічні проблеми зумовлені в значній мірі низькою свідомістю містян
та відвідувачів парку в питанні бережливого ставлення до природи. Низька
культура поведінки окремих мешканців районного центру на території парку,
усвідомлення вседозволеності, коли ніхто не бачить вандалізму, призводить до
пошкодження паркового майна, деревних насаджень майна парку та зменшує його
привабливість. Окремі водії можуть на околицях парку та його рекреаційних зонах
можуть припарковувати власний автотранспорт, або, навіть, їздити по території
парку, що може призводити до появи ґрунтових доріг та порушення поверхневих
шарів ґрунту. Недостатнє фінансування парку, призводить до низького рівня
догляду за його територією та контролем за поведінкою відвідувачів парку.
Низький рівень екологічної свідомості містян породжує небережливе ставлення до
зелених насаджень.
54
Таким чином, основні екологічні проблеми Корсунь-Шевченківського
ландшафтного парку можна поділити за на такі групи:
1) спостерігається значна частка засмічених територій на околицях парку;
2) рекреаційне навантаження провокує утворення витоптаних територій;
3) на окремих ділянках парку спостерігається початок ерозійних процесів;
4) несвоєчасна обрізка вражених дерев призводить до поширення омели
білої;
5) зміни клімату та теплі зими провокують спалахи чисельності шкідників
рослин. Останнім часом стало гострим питання пошкодження гіркокаштанів
мінуючою молю.
Усі ці екологічні проблеми в даний час не створюють суттєвих загроз для
виконання парком свого заповідного призначення, але їх несприйняття може
складати загрозу для існування парку в майбутньому.
Екологічний стан парків-пам’яток садово-паркового мистецтва залежить від
багатьох чинників, тому долучитись до його покращення треба не тільки
державним органам влади, науковцям, але й громадським організаціям та
мешканцям міста. Для цього можна застосувати дуже багато заходів, які приведуть
до вирішення екологічних проблем парку.
Адміністративна реформа, що зараз реалізується в Україні змінила статус
Корсунь-Шевченківського як районного центру. Це несе багато загроз для парку.
Він має загальнодержавний статус, але держава виділяє недостатньо коштів для
належного догляду за парковою території. Згідно реформи, всі фінансові питання
об’єднанні територіальні громади можуть вирішувати в значній мірі самостійно.
Виникає питання, наскільки сучасна адміністрація зацікавлена у спільному
фінансуванні разом з державою догляду за парковою територією. Це питання, поки
що відкрито. Державних коштів для дотримання цільового призначення всієї
паркової території; боротьби із шкідниками, паразитами, бур'янами; охорони парку
і встановлення огорожі, що дасть змогу краще стежити за діями відвідувачів парку;
покращення патрулювання правоохоронців на парковій території (наприклад,
55
використати досвід європейських країн - патрульні служби представити кінною
поліцією) недостатньо.
Парк потребує науково-проектного забезпечення догляду та експлуатації
зелених насаджень; залучення інвестицій з метою реконструкції і відновлення
історичного вигляду родзинки маєтку князів Лопухіних. Природоохоронному
відділу наукового департаменту історико-культурного комплексу потрібна
допомога у вивченні біорізноманіття парку, у запроваджені сучасних заходів по
боротьбі із шкідниками, паразитами, бур'янами (вакцинація каштанів від мінуючої
молі, ін’єкції у стовбури дерев або часткове обрізання гілок для боротьби з омелою
білою, знищення і захист від бур'янів), виконанні ботанічних робіт з відновлення
декоративних зон.
Найважливішими проблемами сьогодення є осмислення людиною
неможливості подальшого існування без збереження біологічного різноманіття і
налагодження збалансованих стосунків з довкіллям. Вирішення екологічних
проблем Корсунь-Шевченківського ландшафтного парку потребує поєднання сил
державних органів, науковців та широких верств населення. Збереження
природного навколишнього середовища і раціональне використання багатств
природи тісно пов'язане із станом здоров'я мешканців міста. Тому надзвичайно
важливо підвищити вимоги до охорони зелених насаджень. Подальший розвиток
суспільства і забруднення на фоні загального потепління клімату породжують нові
проблеми в існуванні ландшафтного парку. Оскільки здатність природи до
самовідтворення обмежена, а темпи антропогенного навантаження постійно
зростають, назріла нагальна необхідність розроблення науково-обґрунтованих
заходів, які здатні забезпечити довготривале виживання та адаптацію зелених
насаджень у стресових умовах довкілля.
56
ВИСНОВКИ
В Україні діє Закон «Про природно-заповідний фонд України», в якому
регламентовані питання формування, охорони, ефективного використання ПЗФ та
засади відновлення вітчизняних природних екосистем та окремих об’єктів. Окреме
місце в Законі займають парки–пам’ятки садово-паркового мистецтва. В
одинадцятій статі документу висвітлені питання статусу і завдань цих об’єктів
природно-заповідної справи, а також окреслені вимоги щодо режиму їх діяльності.
Україна відноситься до країн із значним ступенем урбанізації, провідне
господарське місце в якій належить сільському господарству. Ці особливості
призвели до значних змін в вітчизняних природних екосистемах і ландшафтах. За
думкою екологів, певні наслідки антропогенного тиску спостерігаються навіть на
територіях та об’єктах природно-заповідного фонду.
Природно-заповідний фонд Черкащини налічує майже 560 територій та
об’єктів, загальна площа яких складає понад 76 тис. га. Серед заповідних об’єктів
22 мають юридичний статус загальнодержавних, решта відносяться до місцевих
природно-заповідних одиниць. Показник заповідності в Черкаській області складає
3 %, і один з найменших по Україні в цілому.
У складі природно-заповідного фонду Черкаської області перебуває 62 парки
–пам’ятки садово-паркового мистецтва, з яких 6 мають загальнодержавний
юридичний статус.
Аналіз особливостей історії розвитку паркобудівництва в Черкаській області
дозволяє виділити шість періодів у формуванні парків–пам’яток, під час яких були
закладені відмінні парки різних типів садово-паркової архітектури.
Сьогоднішній період в розвитку садово-паркової архітектури на території
Черкаської області (6-й період) характеризується дослідженням історичних
паркових територій та деревних колекцій, що збереглися, з метою визначення
можливості їх відновлення, а також їх науково-практичної цінності для подальшого
використання.
57
Видовий склад більшості парків-пам’яток садово-паркового мистецтва
Черкаської області значно зменшився порівняно з повоєнним періодом. Головною
причиною цієї негативної динаміки є вплив людської діяльності. Найголовнішу
роль відіграють державна фінансова підтримка і відповідний догляд за зеленими
насадженнями парків. Значимість цих факторів залежить від місцезнаходження
парку стосовно населених пунктів, потужності рекреаційного навантаження,
характеру використання земель парку, стану архітектурних споруд, установи, у
підпорядкуванні якої знаходиться парк, юридичного статусу парку.
Корсунь-Шевченківський парк був закладений в 1782 році за наказом князя
Станіслава Понятовського в стилі англійських пейзажних парків. Головною
родзинкою Корсунь-Шевченківського парку є те, що він був сформований на
основі природного ландшафту: насаджень листяних і хвойних дерев, численних
річкових протоків, перекатів, мальовничих островів, гранітних скель, могутніх
груп обкатаного каміння. Головними складовими парку були і є дерева, вода і
камінь.
З 1994 р. згідно з постановою уряду Корсунський парк було внесено до
списку об’єктів Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного
заповідника, у штаті якого передбачений відділ охорони природи.
В сучасному парку виділяється доглянута територія навколо палацу, площа
якої складає 28 га. Решта території – це природні лісові ділянки з окремими
віковими деревами голчастих та листяних видів. На території парку є 6 мостів, зони
відпочинку. Корсунь-Шевченківський ландшафтний парк відкритий для
відвідувачів і завдяки значної кількості туристів перебуває під значним
антропогенним навантаженням.
Корсунський парк входить до п’ятірки парків Черкаської області з
найчисельнішими за таксономічним складом колекціями рослин. Зараз у парку
росте близько 300 видів рослин, серед яких є екзотичні та рідкісні види. На
території парку трапляються види, занесені до різних природоохоронних списків а
також вікові дерева у відмінному стані.
58
Видовий склад тварин здебільшого представлений видами, які витримують
антропогенне навантаження, тому що територія парку розташована в межах
населених пунктів: міста Корсуня-Шевченківського та хутора Нижні Боки.
До основних екологічних проблем Корсунь-Шевченківського парку-
пам’ятки можна віднести: засмічення територій на околицях парку, значне
рекреаційне навантаження провокує утворення витоптаних територій, на окремих
ділянках парку спостерігається початок ерозійних процесів. Несвоєчасна обрізка
вражених дерев призводить до поширення омели білої. Зміни клімату та теплі зими
провокують спалахи чисельності шкідників рослин. Останнім часом стало гострим
питання пошкодження гіркокаштанів мінуючою молю.
Усі ці екологічні проблеми в даний час не створюють суттєвих загроз для
виконання парком свого заповідного призначення, але їх несприйняття може
складати загрозу для існування парку в майбутньому.
59
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» [Електронний
ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go
2. Природно-заповідний фонд України. Національна екологічна мережа:
карта» [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://textbooks.com.ua
3. Природно-заповідні території та об'єкти лісового фонду (організація,
охорона, управління): [навч. посіб.] / Ю. М. Грищенко, А. Ю. Якимчук. — Рівне:
Волин. обереги, 2007. — 143 с.
4. Закон України «Про Загальнодержавну програму формування
національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» [Електронний
ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go
5. Стеценко М.П., Попович С.Ю. Транскордонні природно-заповідні
території і перспективи створення в Україні. // В: «Развитие системы
межгосударственных особо охраняемых природных территорий».Киев, 1996 -
С.93-97.
6. Андронов В.А. Заповідна справа: навчальний посібник. / В.А. Андронов,
Є.О. Варивода, Г.В. Тітенко. – Х.: НУЦЗУ, 2013. ‒ 204 с.
7. Державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду
[Електронний ресурс]. Режим доступу:https://data.gov.ua/
8. Інформаційно-аналітичні матеріали Міністерства енергетики та захисту
довкілля України з питання «Аналіз площ природно-заповідного фонду України в
розрізі адміністративно-територіальних одиниць» [Електронний ресурс]. Режим
доступу: https://mepr.gov.ua/
9. Державна стратегія регіонального розвитку на 2021—2027 роки.
[Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua
10. Заповідна справа в Україні: Навчальний посібник. / За загальною
редакцією М.Д.Гродзинського, М.П. Стеценка. – К.: 2003. - 306 с.
60
11. Закон України « Про екологічну мережу України» від 24.06.2004 №
1864-IV (Редакція станом на 19.04.2018) [Електронний ресурс]. Режим доступу:
https://zakon.rada.gov.ua
12. Правовий режим земель природно - заповідного фонду (ПЗФ) та іншого
природоохоронного значення [Електронний ресурс]. Режим доступу:
https://wiki.legalaid.gov.ua
13. Садово-паркове мистецтво//Термінологічний словник-довідник з
будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М.
Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 175.
14. Садово-паркове мистецтво. [Електронний ресурс]. Режим доступу:
https://uk.wikipedia.org
15. Білоус В.І. Садово-паркове мистецтво: Коротка історія розвитку та
методи створення художніх садів / В.І. Білоус. – К.: Науковий світ, 2001. – 299 с.
16. Кучерявий В.П. Історія ландшафтної архітектури. Підручник. К.«Новий
світ-2000», 2018.- С.703
17. Англійський (пейзажний) сад // Садові декоративні рослини / Олєйнікова
О. М.. — Харків : «Веста», 2010. — С. 16.
18. Денисик Г. І. Садово-паркові ландшафти Правобережного
лісостепу України / Г. І. Денисик, І. В. Кравцова. – Вінниця : ПП «Едельвейс
і К», 2012. – 211 с.
19. Кравцова І.В. Український садово-парковий ландшафт [Електронний
ресурс]. Режим доступу: https://dspace.vspu.edu.ua
20. Природно-заповідний фонд Черкаської області / Укл. Коноваленко О. С.,
Карастан І. М. − Черкаси: Вертикаль, 2006. − 196 с.
21. Гатальська Н.В. Періодизація формування парків-пам’яток садово-
паркового мистецтва на території Центральнопридніпровської височинної області
/ Гатальська Н.В. // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і
природокористування України. – 2011. – Вип. 164, Ч.2. – С. 40-48.
61
22. Регіональна доповідь від Управління екології: про стан навколишнього
природного середовища в Черкаській області у 2019 році [Електронний ресурс].
Режим доступу: https://cherkassyrda.gov.ua
23. Звіт про стратегічну екологічну оцінку стратегії розвитку черкаської
області на період 2021-2027 роки році [Електронний ресурс]. Режим доступу:
https://ck-oda.gov.ua/wp
24. Корсунь-Шевченківський парк [Електронний ресурс]. Режим доступу:
https://uk.wikipedia.org
25. Клименко Ю. О., Клименко А. В. Корсунь-Шевченківський парк //
Екологічна енциклопедія: У 3-х т. / А. В. Толстоухов (гол. ред.). — К.: ТОВ «Центр
екологічної освіти та інформації», 2008. — Т. 2. — С. 209.
26. Олексійченко Н.О. Осередки інтродукованої дендрофлори в парках-
пам’ятках садово-паркового мистецтва Центральної придніпровської височинної
області / Н.О. Олексійченко, Н.В. Гатальська // Науковий вісник Національного
університету біоресурсів і природокористування України. – 2010. – Вип. 152, Ч.1.
– С. 121-125 (виконано польові дослідження, аналіз літературних та архівних
матеріалів
27. Лоєнко К.М. Біорозмаїття корсунь-шевченківського парку – пам’ятки
садово-паркового мистецтва [Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://journals.nubip.edu.ua
62
ДОДАТКИ
63
Додаток А
Апробація роботи
1. Загоруйко Н.В., Заліський А. Р. Екологічні загрози для Корсунь-
Шевченківського ландшафтного парку внаслідок глобального потепління //
Матеріали Міжнародної інтернет–конференції «Екологічна безпека–сучасні
напрямки та перспективи вищої освіти». –25.02. 2021, м. Харків: с.51 -53
2. Заліський А.Р. керівник Загоруйко Н.В. Екологічні проблеми
ландшафтних парків // Збірник тез доповідей студентської науково-практичної
конференції ЧДТУ 19-22 квітня 2021, м. Черкаси, ЧДТУ, с.