Напрями покращення виробничої діяльності підприємства (на матеріалах ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго», м. Черкаси)

Канюка, Володимир Сергійович

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2606

Title:	Напрями покращення виробничої діяльності підприємства (на матеріалах ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго», м. Черкаси)
Authors:	Манн, Руслан Володимирович Канюка, Володимир Сергійович
Keywords:	виробнича діяльність;оцінка виробничої діяльності
Issue Date:	Dec-2020
Abstract:	АНОТАЦІЯ на кваліфікаційну роботу магістра на тему: «Напрями покращення виробничої діяльності підприємства ( на матеріалах ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго», м. Черкаси)» Студента групи ЗЕПМ-019 Канюка Володимир Сергійович (шифр групи) (прізвище, ім’я, по батькові факультету економіки та управління денної форми навчання спеціальності 076 – Підприємництво, торгівля та біржова діяльність Кваліфікаційна робота магістра містить 86 сторінки, 20 таблиць , 11 рисунків, список літератури з 55 найменувань, 4 додатки. Об’єктом дослідження є виробнича діяльність підприємства ВП «Ременерго», яке спеціалізується на наданні послуг по ремонту обладнання для різних видів електростанцій. Предметом дослідження є визначення сутності виробничої діяльності, оцінки ефективності ведення виробничої діяльності на ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго», розробка напрямів вдосконалення виробничої діяльності підприємства. Мета роботи полягає в дослідженні діяльності підприємства та розробці пропозицій щодо удосконалення виробничої діяльності ВП «Ременерго» Метод дослідження – статистичний аналіз, системний аналіз, метод порівнянь, прийоми фінансового і економічного аналізу. Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго, так як їх впровадження є економічно доцільним. SUMMARY for master’s qualification work at the subject «Ways for improving the production activities at the enterprise ( as exemplified PDUO «Remenergo», PJSC «Centrenergo», Cherkasy)» Student of the group ZEPM– 93 – Kanyuka Vladimir Faculty of the Economics and Management, full-time education Specialty 076 Entrepreneurship, trade and stock exchange activities The final work contains 86pag es, 20 tables, 11 figures, a list of references from 55 titles, 4 appendices The object of the study is the production activity of the enterprise SE "Remenergo", which specializes in providing repair services for equipment for various types of power plants. The subject of the study is to determine the essence of production activities, assess the effectiveness of production activities at the air defense of SE "Remenergo" PJSC "Centerenergo", the development of areas of improvement of production activities of the enterprise. The purpose of the work is to study the activities of the enterprise and develop proposals for improving the production activities of SE "Remenergo" Research method - statistical analysis, system analysis, method of comparisons, methods of financial and economic analysis. The obtained results can be used in the practical activities of the air defense of SE "Remenergo" PJSC "Centerenergo. Year of completion of a bachelor’s qualification work – 2020 Year of the protection of the bachelor’s qualification work – 2020
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2606
Appears in Collections:	076 Підприємництво, торгівля і біржова діяльність/Підприємство та торгівля (ОП Підприємництво та економіка підприємства)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
Канюка.pdf Restricted Access		1.46 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy

Show full item record

Extracted text

4

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

Пояснювальна записка
до кваліфікаційної роботи магістра

на тему: «Напрями покращення виробничої діяльності підприємства
(на матеріалах ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго», м. Черкаси)»

Виконав: студент 2 курсу, групи ЗЕПМ - 93
Спеціальності 076 «Підприємництво, торгівля та
біржова діяльність»
Канюка Володимир Сергійович_______________
(прізвище та ініціали)
Керівник _Манн Руслан Володимирович____
Рецензент _________________________________
(прізвище та ініціали)

Черкаси 2020 року

5

РЕФЕРАТ
кваліфікаційної роботи магістра
Кваліфікаційна робота містить 86 сторінок, 20 таблиця , 11 рисунків, список
літератури з 55 найменувань, 4 додатки
«Напрями покращення виробничої діяльності підприємства
(на матеріалах ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго»,
м. Черкаси)»
Об’єктом дослідження є виробнича діяльність підприємства ВП
«Ременерго», яке спеціалізується на наданні послуг по ремонту обладнання для
різних видів електростанцій.
Предметом дослідження є визначення сутності виробничої діяльності,
оцінки ефективності ведення виробничої діяльності на ППО ВП «Ременерго»
ПАТ «Центренерго», розробка напрямів вдосконалення виробничої діяльності
підприємства.
Мета роботи полягає в дослідженні діяльності підприємства та розробці
пропозицій щодо удосконалення виробничої діяльності ВП «Ременерго»
Метод дослідження – статистичний аналіз, системний аналіз, метод
порівнянь, прийоми фінансового і економічного аналізу.
Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності
ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: виробнича діяльність, вдосконалення виробничої
діялькості, оцінка виробничої діяльності .
6

ЗМІСТ
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ 7
ВДОСКОНАЛЕННЯ
1.1 Сутність виробничої діяльності 7
1.2 Ефективність виробничої діяльності 17
1.3 Шляхи вдосконалення виробничої діяльності підприємства 27
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 34
ППО ВП «РЕМЕНЕРГО» ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО»
2.1 Загальна характеристика ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго» 34
2.2 Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства 40
2.3 Аналіз основних засобів на ППО ВП «Ременерго» ПАТ
«Центренерго» 57
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 63
ППО ВП «РЕМЕНЕРГО» ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО»
3.1 Пошук пропозицій для покращення виробничої діяльності ППО ВП 63
«Ременерго» ПАТ «Центренерго»
3.2 Проект покращення виробничої діяльності підприємства за рахунок 70
оновлення обладнання підприємства

ВИСНОВКИ 79
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 81
ДОДАТКИ 86

7

ВСТУП

Важливе значення приділяється виробничій діяльності як ключовій
складовій діяльності підприємства.
Виробнича діяльність приносить організації основну виручку і основні
потоки грошових коштів. До виробничої відноситься діяльність, що забезпечує
випуск продукції.
Значний внесок у розробку теоретичних основ діяльності підприємства
здійснили М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, А.М. Герасимович, С.Ф. Голов, В.П.
Завгородній, В.Г. Лінник, Ю.І. Осадчоий, В.М. Пархоменко, М.С. Пушкарь, В.В.
Сопка, Н.М. Ткаченко та інші вчені-економісти. Отримані ними протягом
багатьох років результати теоретичних і практичних розробок із проблем
удосконалення виробничої діяльності мають велике значення для розвитку
вітчизняної теорії управління підприємством.
Об’єктом дослідження є виробнича діяльність підприємства ППО ВП
«Ременерго» ПАТ «Центренерго», яке спеціалізується на виконанні ремонтних
робіт на енергетичному обладнанні електростанцій та виготовленні складових
енергетичного устаткування для різних видів електростанцій.
Предметом дослідження є визначення сутності виробничої діяльності,
оцінки виробничої діяльності на ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго»,
розробка напрямів вдосконалення виробничої діяльності підприємства.
Мета роботи полягає в дослідженні операційної діяльності підприємства та
розробці пропозицій щодо удосконалення операційної діяльності ППО ВП
«Ременерго» ПАТ «Центренерго».
Для досягнення цієї мети в роботі були поставлені наступні завдання:
 визначення сутності виробничої діяльності підприємства
 провести аналіз виробничої діяльності ППО ВП «Ременерго»
 розробка пропозицій щодо вдосконалення виробничої
діяльності на досліджуваному підприємстві.
Метод дослідження – статистичний аналіз, системний аналіз, метод
порівнянь, прийоми фінансового і економічного аналізу.
8

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ
ВДОСКОНАЛЕННЯ

1.1 Сутність виробничої діяльності

Будь-яка корисна діяльність пов'язана з переробкою чого-небудь.
Наприклад, переробкою інформації на фондовій біржі, у видавничій справі чи
сфері реклами. При наданні послуг (готель, перукарня, туризм тощо) у процес
переробки залучаються споживачі. Операції з переробки чого-небудь
відбуваються також у структурних (функціональних) підрозділах підприємства,
наприклад, у плановому відділі, службі маркетингу, кадрів тощо.
Сучасні процеси виготовлення продукції характеризуються зрощуванням
і переплетенням основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, при цьому
двом останнім відводиться дедалі більше місце в загальному виробничому циклі.
Це пов'язане з відставанням механізації та автоматизації обслуговування
виробництва порівняно з оснащенням основних виробничих процесів. У цих
умовах стає усе більш необхідною регламентація технології та організації
виконання не тільки основних, а й допоміжних та обслуговуючих процесів
виробництва продукції.
Основою виробничого управління є управління виробничою системою.
Виробнича система - це система, що використовує операційні ресурси для
перетворення "входу" в продукцію на "виході".
"Вхід" може бути представлений сировиною, замовником або готовою
продукцією, отриманою з іншої операційної системи, а також клієнтом (у сфері
послуг), якому необхідне обслуговування [17].
Виробнича діяльність - це діяльність, яка здійснюється в рамках
виробничої системи з метою створення будь-якої корисності шляхом
перетворення входів (ресурсів усіх видів) у виходи (готові продукти та послуги).
Виробнича функція включає в себе дії, у результаті яких виробляється
продукція та послуги, що поставляються організацією зовнішньому споживачеві.
9

Виробничу функцію виконують усі без винятку організації, інакше вони просто
не зможуть існувати.
Сутність виробничої функції полягає в процесі конверсії (трансформації,
перетворення), тобто в послідовній низці подій, у ході яких ресурси
перетворюються на готову продукцію чи послуги. Схематично це явище можна
передати просто: витрати перетворення результати.
Розрізняють два основних типи конверсії. Перший, відомий під
назвою аналітичного, припускає, що сировина перетворюється в один або кілька
різноманітних продуктів, що можуть мати, а можуть і не мати схожість з
первісним ресурсом за формою та за функціями. Інший тип конверсії, який
відомий під назвою синтетичного, передбачає створення єдиного виду
продукції на базі використання великої кількості первісних матеріалів[10].
Таким чином, виробнича діяльність являє собою процес перетворення
входів у виходи. До складу входів виробничої системи належать:
1) об'єкти виробничої діяльності, на які спрямовані зусилля системи в
процесі трансформації: а) матеріальні ресурси; б) клієнти; в) власність клієнтів;
2) засоби виробничої діяльності;
3) персонал.
До складу виходів виробничої системи належать:
1) основні: а) готова продукції; б) клієнт, стан якого було піддано змінам;
в) власність клієнта, що була піддана змінам
2) другорядні: а) матеріальні; б) енергетичні; в) інформаційні.
Рішення з виробництва приймаються в контексті загального
функціонування підприємства залежно від його місця і ролі на ринку та
ухваленої стратегії.
Стратегія ґрунтується на місії підприємства на ринку і відображає, як
саме підприємство планує використовувати всі свої ресурси та функції з метою
забезпечення конкурентної переваги.
Виробнича стратегія визначає спосіб і рівень використання виробничої
потужності, що сприяють реалізації стратегії підприємства. Маркетингова
10

стратегія відображає, за допомогою яких конкретних методів здійснюватиметься
збут товарів і послуг, а фінансова стратегія визначає найефективніші варіанти
використання фінансових ресурсів підприємства [17].
Як зазначалося, основою виробничого управління є управління
операційною системою. Такі системи використовують операційні ресурси
підприємства для перетворення фактора виробництва ("входу") у вибрану ним
продукцію або послугу ("вихід"). "Вхід" може бути представлений сировиною,
замовником або готовою продукцією, одержаною з іншої операційної системи.
Як видно на рис. 1.1 операційні ресурси включають п'ять основних елементів, які
одержали назву 5Ps операційного менеджменту (5Ps of operational management)
від наступних англійських слів:
персонал (People),
заводи (Plants),
матеріали та комплектуючі вироби (Parts),
процеси (Processes),
системи планування та управління (Planning and Control Systems) [12].
Персонал - це робоча сила, безпосередньо або непрямо зайнята у
виробництві продукції або послуг. Заводи - це фабрики, виробничі та сервісні
підрозділи компанії, на яких виготовляється продукція або надаються
послуги. Матеріали і комплектуючі проходять перетворення у виробничій
системі. Процеси охоплюють устаткування і етапи виробництва продукції та
послуг. Системи планування та управління - це процедури та інформація, що
використовуються менеджерами в процесі експлуатації операційної системи
[23].
11

Рис. 1.1 - Модель операційної системи в загальній структурі виробничого
підприємства
У процесі виробництва сировина, матеріали змінюють (трансформують)
свій стан і перетворюються на продукт, необхідний людині. Операційний процес
здійснюється одним чи групою працівників і складається із сукупності
технологічно пов'язаних між собою операцій, об'єднаних єдністю кінцевої
продукції. Процес включає робочі операції, що становлять організаційно
неподільні повторювані однорідні елементи цього процесу [17]. Зовнішньою
ознакою операції є незмінність складу виконавців, предметів і знарядь праці.
Кожна операція поділяється на дрібніші елементи, названі робочими прийомами,
які, у свою чергу, складаються з робочих рухів.
Виробниче перетворення може мати наступний характер.
- Фізичне перетворення як результат виробничого процесу.
- Зміна місця розташування як результат транспортування.
- Обмін як результат роздрібної торгової операції.
- Складське зберігання як результат складського обслуговування.
- Фізіологічне перетворення як результат медичного обслуговування.
- Інформаційне перетворення як послуга телекомунікації.
Поза сумнівом, перераховані вище перетворення не є взаємовиключними.
Так наприклад, супермаркет одночасно дозволяє покупцю:
12

1) порівнювати ціни та якість пропонованих товарів (інформаційне
перетворення);
2) зберігати певні товари на складі до тих пір, поки в них не виникне
необхідність (складування);
3) продавати товари (обмін) [23].
Таким чином, можна зробити наступне визначення: ресурси - це керовані
фактори виробництва, що наділені вартісними властивостями і перетворюючими
можливостями, необхідні для забезпечення функціонування і розвитку
виробничих процесів з метою досягнення запланованих результатів [3].
Щодо виміру ресурсів використовують такі поняття:
"Вузьке місце" або "недостатній ресурс" - будь-який ресурс, потужність
(пропускна здатність) якого менше, ніж потреба в ньому. Це обмеження в межах
системи, яке лімітує засоби в системі. Недостатнім ресурсом може бути верстат,
малокваліфікований персонал або неспеціалізований інструмент.
"Надлишковий ресурс" - будь-який ресурс, потужність якого перевищує
потребу в ньому, тобто такий ресурс не може працювати безперервно, оскільки
в цьому випадку буде вироблений більший обсяг продукції (надано послуг), ніж
потрібно.
"Ресурс обмеженої потужності" - ресурс, завантаження якого
практично відповідає його потужності. Він може стати недостатнім ресурсом при
умові нечіткого планування його роботи.
На підприємстві управляють не тільки розглянутими вище ресурсами і
процесами. Досягти мети можливо лише при реалізації випущеної продукції або
шляхом надання послуг. А це пов'язано із зовнішнім середовищем, яке є
споживачем продукту, що випускається, і джерелом постачання ресурсів. Адже
зовнішнє середовище є не тільки джерелом загроз, але й можливостей. Інакше
кажучи, менеджмент не обмежується управлінням ресурсами, виробництвом, але
й підприємством в цілому. Це поняття пов'язане отримання прибутку, тобто,
досягненням мети підприємства [3]. Оскільки ми розглядаємо виробничу
систему як об'єкт ситуаційного управління, нас, в першу чергу, повинна цікавити
13

відповідь на запитання про те, які можливості ми маємо в даний час і які
можливості ми повинні мати в перспективі для забезпечення
конкурентоспроможності підприємства.
Розглядаючи виробничу діяльність, необхідно зазначити відмінності між
процесами виробництва продукції та надання послуг на підприємствах і в
організаціях. Основна відмінність полягає в тому, що процес надання послуг
характеризується не наявною властивістю, тоді як продукція є фізичним
результатом конкретної виробничої операції. Образно виражаючись, послуга - це
те, що "падаючи на ногу, не заподіює болю". Інші відмінності полягають в тому,
що в процесі надання послуг часто дуже важливим чинником є вдале
розташування сервісних приміщень, а також те, що в ньому нерідко беруть
участь самі споживачі, чого практично не відбувається в процесі виробництва
продукції. Проте дане твердження також не слід сприймати однозначно. Так
наприклад, виробники нерідко надають послуги у вигляді сервісного
обслуговування продукції, що випускається ними; багато підприємств сфери
обслуговування часто проводять фізичну продукцію, яку пропонують своїм
клієнтам, або самі в процесі надання послуг споживають які-небудь матеріали.
Досить пригадати компанію McDonald's. Вона виробляє продукцію, але, оскільки
ця продукція пропонується так, щоб вона забезпечувала певний контакт із
споживачами і тим самим завершувала процес обслуговування, то дана фірма
відноситься до підприємств сфери послуг.
Далі, якщо розглядати питання з погляду операцій, то слід зазначити, що
в процесі споживання більшості послуг, на відміну від споживання матеріальної
продукції, клієнти знаходяться безпосередньо на місці їх надання: у залі
ресторану, в хірургічній операційній, в купе потягу і т.д. (залежно від галузі).
Крім того, існує також немало сфер, в яких матеріальні "входи" і "виходи" задіяні
неявно, приховано. Так наприклад, крупні авіакомпанії, банки і страхові
компанії, як правило, утримують великі допоміжні офіси, що забезпечують
контакт з клієнтами. В ході роботи таких офісів проводиться обробка документів
14

та інформації (квитків, чеків, скарг і т. д.), а отже, і процес управління ними
багато в чому співпадає з процесом управління якою-небудь фабрикою [21].
Операційний (виробничий) процес організації є основою
функціонування та розвитку операційної системи
Операційний (виробничий) процес представляє собою сукупність
діяльності людей і засобів праці, необхідних на даному підприємстві для
виготовлення продукції, тобто це сукупність взаємозв'язаних процесів праці, а
іноді й природних процесів, в результаті яких вихідні матеріали та
напівфабрикати перетворюються в готову продукцію або послуги.
Головну частину виробничого процесу становить технологічний процес,
який забезпечує зміну форм, розмірів і властивостей оброблюваних предметів
праці і складання готових виробів.
Технологічний процес є частиною виробничого процесу, що містить
цілеспрямовані дії щодо зміни і встановлення стану предмета праці. Завершена
частина технологічного процесу, що виконується на одному робочому місці,
називається технологічною операцією.
Процес виробництва на підприємствах (зокрема машинобудівних) має
три стадії: заготівельну, обробну і складальну.
Заготівельна стадія забезпечує одержання різних заготовок: відливків,
штамповок, поковок та ін.
Обробна стадія забезпечує механічну, термічну, хімічну обробку та
інші її види.
На стадії складання з деталей і вузлів формують складальні одиниці та
готові вироби, їх регулюють, випробовують, пакують.
Розглянемо класифікацію виробничих процесів. В залежності
від призначення виділяють основні, допоміжні та обслуговуючі виробничі
процеси.
Основні виробничі процеси призначені для безпосередньої зміни форми
або стану матеріалу товарної продукції, яка є товарною. Наприклад, на
15

автомобілебудівному об'єднанні це процеси виготовлення деталей і автомобіля в
цілому; на інструментальних заводах - це виготовлення інструменту[10].
Допоміжними виробничими процесами називаються процеси, в
результаті яких виготовляється продукція, яка використовується на самому
виробництві, щоб забезпечити нормальне функціонування основних процесів.
Наприклад, виготовлення засобів технологічного оснащення, засобів
автоматизації і механізації власного виробництва, запчастин для ремонту
обладнання, виробництво електроенергії, пари, газу на підприємстві.
Обслуговуючі виробничі процеси забезпечують основні та допоміжні
процеси послугами, необхідними для їх нормального функціонування. До них
належать транспортні та складські процеси.
За рівнем автоматизації виділяють ручні, механізовані,
автоматизовані та автоматичні виробничі процеси.
За характером об'єкта виробництва розрізняють прості та складні
виробничі процеси.
Простий виробничий процес - це послідовність операцій, результатом
яких є виріб.
Складний виробничий процес передбачає поєднання декількох простих
процесів.
Уміння менеджера раціонально організувати операційний (виробничий)
процес виготовлення виробу полягає власне в тому, щоб розчленувати складний
процес на прості, а потім звести їх в єдиний комплекс у часі й просторі так, щоб
забезпечити випуск готових виробів або надання послуг у необхідній
номенклатурі та кількості, у потрібний строк.
Організація виробничого (операційного) процесу полягає також у
забезпеченні раціонального поєднання у просторі й часі основних, допоміжних і
обслуговуючих процесів, а також людей і матеріальних елементів
виробництва[13].
Залежно від способу організації виробничого процесу розрізняють різні
їх типи.
16

Під типом виробничого процесу розуміють таку організаційно-технічну
характеристику цього процесу, яка базується на його спеціалізації,
повторюваності та характері технологічних процесів. Властивий певному
виробничому підрозділу тип виробничого процесу зумовлює застосування тут
методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці,
особливостей технологічних процесів, кожен з яких характеризується
сукупністю ознак. Тому наявність лише однієї з них (наприклад, кількості
виробів, що виготовляють) або навіть декількох не дає підстав для висновку про
наявність того чи іншого типу виробництва. За сукупністю цих ознак
розрізняють одиничне (індивідуальне), серійне і масове виробництво[5].
Слід зазначити, що віднесення операційної системи до певного типу
виробництва є досить умовним, поскільки різні цехи або дільниці навіть на
одному підприємстві можуть характеризуватись різними типами організації
виробничих процесів. Наведемо стислу характеристику кожного з
вищезазначених типів виробництва.
Одиничний виробничий процес характеризується:
- виготовленням виробів в одиничних екземплярах або малими серіями
(один-два десятки на місяць);
- широкою номенклатурою виробів, які виготовляють;
- застосуванням універсального устаткування, універсальних пристроїв,
ріжучого та вимірювального інструменту загального призначення;
- групуванням робочих місць за принципом технологічно однорідних
операцій;
- відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;
- високою кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний
характер виконуваних робіт;
- відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготовлення
виробу;
- тим, що об'єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його
великі вузли (складові частини);
17

- доволі невисокою вартістю підготовки виробництва нових виробів у
зв'язку з наявністю трьох останніх особливостей.
Форма одиничного виробничого процесу поширена на дослідних
заводах, які виготовляють складні вироби і системи спеціального призначення.
Для серійного виробничого процесу властивим є:
- виготовлення виробів партіями, які періодично повторюються, близько
декількох сотень за місяць - дрібносерійне, 2-5 тис. штук за місяць -
великосерійне;
- обмежена номенклатура виробів, які виготовляють;
- застосування універсального та спеціалізованого обладнання,
пристроїв, обробного та вимірювального інструменту,
- групування робочих місць за технологічним і предметним принципами;
- закріплення за робочими місцями обмеженої кількості деталеоперацій;
- середня кваліфікація працівників;
- детальне розроблення технологічних процесів;
- об'єкт планування, нормування, обліку - вузли і деталі виробу;
- відносно більші витрати для підготовки виробництва нових виробів
порівняно з одиничним типом виробництва.
Цей тип виробничого процесу розповсюджений на підприємствах, які
випускають складні вироби і системи спеціального призначення, які часто
змінюються за конструкцією.
Масовий виробничий процес має такі особливості:
- вироби виготовляють у великій кількості (6-10 тис. штук за місяць);
- застосовують спеціалізоване та спеціальне обладнання, пристрої та
інструменти;
- робочі місця розміщують за ходом технологічного процесу обробки
виробів (предметний принцип);
- робочі місця спеціалізують на виконанні однієї операції;
- технологічний процес розробляють детально;
- об'єктом планування, нормування, обліку є деталі, операції;
18

- робітники можуть мати невисоку кваліфікацію;
- підготовка виробництва нових виробів потребує найбільших витрат
(порівняно з іншими типами виробництва).
Такий тип виробничого процесу властивий переважно виробам
широкого вжитку (автомобілі, радіоприймачі, телевізори, мобільні телефони
тощо).

1.2 Ефективність виробничої діяльності

Вимірювання продуктивності є основним засобом для порівняння якості
менеджменту різних підрозділів підприємства або менеджменту різних
підприємств. Продуктивність охоплює та характеризує всі зусилля, витрачені
підприємством і є найголовнішим показником компетентності менеджменту.
Постійне підвищення продуктивності є одним з найскладніших завдань
управління, по скільки продуктивність розглядається як баланс між багатьма
чинниками, і лише деякі з них піддаються чіткому визначенню та вимірюванню.
Продуктивність підприємства означає баланс між усіма чинниками
виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними тощо),
який забезпечує найбільші обсяги виробництва при найменших витратах [13].
Дане поняття продуктивності підприємства відрізняється від загальновідомого
показника продуктивності на одного працюючого або на одну людино-годину.
Необхідно зазначити, що продуктивність підприємства є категорією
ринковою, оскільки тільки ринок через систему попиту і пропозиції може
визначити, наскільки продуктивно функціонує підприємство. І тому поняття
продуктивності підприємства як економічної категорії слід розуміти як здатність
операційної системи задовольняти потреби споживачів в продуктах і послугах із
затребуваними на ринку споживчими властивостями при забезпечені постійного
зростання доходу в розрахунку на витрачену одиницю ресурсу[7].
19

Управління продуктивністю підприємства ставить за мету оптимізацію
співвідношення виробленої продукції та затрачених на це ресурсів і передбачає
реалізацію комплексу стратегічних та оперативних заходів, практичних дій,
спрямованих на її досягнення. Сучасне управління продуктивністю потребує
наявності таких принципових елементів: загальної політики менеджменту
продуктивності; методів вимірювання та оцінки продуктивності; методів
контролювання та підвищення продуктивності; ефективного впровадження всіх
елементів.
Управлінню продуктивністю належить вирішальна роль у забезпеченні
ефективного функціонування промислового підприємства, тому в умовах
постійного зниження продуктивності підприємства, що є наслідком кризового
періоду, особливо важливою є проблема знаходження того обсягу виробництва,
який би забезпечив так звану достатню продуктивність підприємства.
Продуктивність у широкому розумінні - це відносна ефективність та
економічність організацій. Одним із головних складників ефективності є якість.
Ринкова вартість виходів
Продуктивність = (1.1)
Ринкова вартість входів
Загальний підхід до визначення продуктивності відображено на рис. 1.2

Рис. 1.2 - Загальний підхід до визначення продуктивності.
Необхідно розрізняти зовнішню та внутрішню продуктивності. Якщо
внутрішня продуктивність полягає у тому, що підприємство повинно
виготовляти якісні товари, то зовнішня продуктивність передбачає якісне
виготовлення товарів, які користуються попитом у споживачів.
20

Зовнішня продуктивність виконує вирішальну роль, оскільки споживачу
продукції байдуже, яка кількість ресурсів була витрачена на її виробництво, для
нього важливе лише те, якою мірою продукція задовольняє його потреби.
Зовнішня продуктивність визначається як відношення ціни продукції, за
якою вона може бути реалізована, до витрат на її виробництво. Чим більше
виручка від реалізованої продукції, тим вище продуктивність. Саме висока
зовнішня продуктивність забезпечує підприємству стійке положення на ринку.
Поряд з цим зовнішня продуктивність забезпечується підвищенням
внутрішньої продуктивності, тобто підвищенням продуктивності
використовуваних в процесі виробництва економічних ресурсів. При оцінці
продуктивності треба враховувати також взаємозаміну ресурсів, зміну попиту на
продукцію та інші впливові фактори.
На рівні виробничої бригади, дільниці, відділення, цеху, функціональної
служби та підприємства в цілому необхідно забезпечувати повну інтеграцію
планування, вимірювання, оцінювання, контролю та підвищення
продуктивності.
Багато економістів і політичних діячів надає перевагу теоріям, в яких
головне місце займають макропроблеми - податкове законодавство, інвестиційна
політика, реформи економічного планування, законодавство про працю тощо.
Вони вважають, що низькі результати продуктивності в багатьох галузях
національної економіки віддзеркалюють незадовільну економічну політику.
Очевидно, що певні аспекти цієї проблеми впливають на прийняття
менеджерами рішень, а тим самим на їх результативність. На національному і
галузевому рівнях можна й потрібно проводити політику втручання держави, яка
впливатиме на продуктивність. Проте суть регулювання продуктивності полягає
у тому, щоб досягти максимально можливого рівня ефективності в економічних
умовах, що існують у даний момент. Без сумніву, це політика індустріалізації,
яка за рахунок інвестування може і повинна сприяти зростанню продуктивності.
Але навіть найкраща політика неспроможна компенсувати невдалі методи
оперативного управління виробництвом. Добре налагоджене регулювання
21

продуктивністю з метою її підвищення надасть можливість досягти найкращих
результатів за даних умов функціонування виробничих систем [16].
Регулювання продуктивності виробничої системи складається з таких
елементів [16]:
- забезпечення основи для регулювання, тобто концентрація уваги на
продуктивності та опрацювання загального підходу до цієї проблеми;
- розробка стратегічних планів обґрунтування програми продуктивності;
- розробка підходів до стратегій і методів вимірювання та оцінки
продуктивності;
- розроблення підходів до методів контролю та регулювання
(підвищення) продуктивності;
- забезпечення організації планування та ефективного впровадження усіх
елементів.
У загальному вигляді вимірювання продуктивності зводиться лише до
виявлення співвідношення між обсягом продукції та ресурсними витратами в
системі. Є дві основні групи вимірювачів продуктивності. До першої входять
статичні коефіцієнти продуктивності - це вимірювач обсягу продукції,
поділеного на вимірювач витрат за певний період часу. Другу групу становлять
динамічні індекси продуктивності. За своєю суттю це статичний коефіцієнт
продуктивності за певний період, поділений на аналогічний коефіцієнт за якийсь
попередній період. Таким чином отримуємо безрозмірний показник, який
характеризує зміну продуктивності в часі [16].
Усередині кожної групи виділяють ще по три типи вимірювачів
продуктивності:
 частковофакторний;
 багатофакторний;
 сукупнофакторний.
Кожен із цих вимірювачів характеризує відношення обсягу продукції до
витрат, але вони відрізняються тим, скільки елементів витрат враховано у
знаменнику. Якщо мова йде лише про один елемент (праця, капітал, енергія,
22

інформація, матеріали), то такий вимірювач називають частковофакторним.
Якщо у знаменнику враховують декілька елементів витрат, то такий вимірювач
називають багатофакторним. А коли йдеться про всі елементи витрат, то маємо
вимірювач сукупнофакторний [16].
Контроль і регулювання продуктивності для її підвищення - це результат
оперативного управління виробництвом і втручання у ключові процеси
перетворень. Підвищення продуктивності буде відбуватись за наступних умов
[16]:
- обсяг продукції зростає, витрати зменшуються
- обсяг продукції зростає, витрати залишаються незмінними
- обсяг продукції зростає, витрати теж зростають, але повільніше
- обсяг продукції залишається незмінним, витрати скорочуються
- обсяг продукції скорочується, витрати теж скорочуються, але
скорішими темпами
На перший погляд вимірювання продуктивності здається доволі простою
справою. Достатньо поставити в чисельник обсяг продукції даної виробничої
системи, а в знаменник витрати на виробництво цієї продукції. Однак справа
зовсім не проста, і на це є кілька причин. Більшість виробничих систем
виготовляє декілька продуктів або послуг; характеризується неперервними
змінами цін і витрат; вносить постійні зміни у продукти і технологічні процеси;
вимушена враховувати інші критерії результативності; витрачає різні види
ресурсів і в різних обсягах [16].
Питання про те, що записати в чисельник і знаменник коефіцієнта
продуктивності, часто може бути доволі важким. Ще одне ускладнення пов'язане
з вибором тривалості періоду для аналізу і вибору базового періоду. Ще постає
проблема при узгодженні системи вимірювання з контролюванням і
підвищенням продуктивності.
Перелік основних труднощів, які пов'язані з вимірюванням
продуктивності, наступний:
- визначення меж системи для вимірювання її продуктивності;
23

- визначення того, що необхідно записати в чисельнику і що у
знаменнику;
- відсутність загальноприйнятих визначень продуктивності;
- технічні проблеми вимірювання, наприклад, зміни асортименту
продукції, вплив зростання цін і витрат, тривалість періоду вимірювання;
- практичне вимірювання продуктивності праці фахівців, службовців,
керівників і працівників у сфері послуг;
- диференціація системи вимірювання для контролю, планування і
регулювання (підвищення) продуктивності;
- інтеграція вимірювання продуктивності з вимірюванням інших
показників результативності.
Результати виробничої діяльності операційної системи проявляються у
зовнішньому середовищі на виході системи й можуть бути бажані (планові,
прогнозні, нормативні) та фактичні. Результат виробництва створює продукція,
яку реалізують покупцям зовнішнього і внутрішнього середовища. Споживачі
платять за продукцію (товари, послуги), отримують її, використовують,
реагують на неї, а виробники можуть і повинні стежити за результатами
виробництва [16].
Результативність виробництва є наслідком того, що виробляються
необхідні, потрібні речі, які забезпечують стабільний довготерміновий успіх
системи в досягненні своїх цілей. Вимірювання результативності за своєю суттю
- різновид управлінського контролю. На практиці результативність
функціонування операційної (виробничої) системи оцінюють за допомогою семи
показників: дієвості, економічності, якості, прибутковості (рентабельності),
продуктивності, якості трудового життя і впровадження нововведень [16].
На кожному підприємстві існують різноманітні системи, розроблені для
обліку, оцінювання, контролю та регулювання показників результативності
системи. Наведені показники результативності системи можна розглядати як
багатоцільові або багатокритеріальні системи вимірювання. Розглянемо наведені
вище показники детальніше:
24

1) Під дієвістю розуміють ступінь досягнення системою поставлених
перед нею цілей, ступінь завершення "потрібної" роботи.
Для оцінювання ступеня дієвості виділяють такі показники:
- якість: чи робимо ми "потрібні" речі відповідно до наперед визначених
вимог?
- кількість: чи робимо ми всі потрібні речі?
- своєчасність: чи робимо ми потрібні речі вчасно?
Для вимірювання дієвості необхідно передусім порівняти те, що
планували зробити, з тим, чого фактично досягли. Дієвість стосується продукції
або досягнення мети. Вона є одним із показників результативності виробничої
системи, поскільки фіксує увагу на обсязі випуску продукції. Можна
розрахувати індекси дієвості, які показують ступінь досягнення мети в одному
періоді порівняно з іншим періодом.
2) Під економічністю (Е) розуміють ступінь використання системою
необхідних їй ресурсів:
(1.2)
Величину в чисельнику знаходять за кошторисом, нормативом,
прогнозом, оцінкою, припущеннями, інтуїцією тощо. Величину в знаменнику
визначають на основі бухгалтерського обліку, звітності, оцінок тощо. Якщо
знаменник менший від чисельника, коефіцієнт буде більший за одиницю, і ми
можемо говорити про економічність. Якщо ж чисельник менший від знаменника,
коефіцієнт буде менший за одиницю, і ми можемо констатувати збитковість
(неекономічність). Отже, економічність являє собою вимірювач, який
характеризує результативність виробничої системи відносно ресурсних витрат.
Можна визначити індекси, які б характеризували динаміку економічності в
окремі періоди, і порівнювати їх між собою[11].
3) Показник якості відображає ступінь відповідності системи вимогам,
специфікаціям та її очікуванням. Вона характеризується якісними ознаками
(властивостями), що їх закладають при конструюванні й створенні даного
25

продукту та прагнуть проявити при його експлуатаційних випробуваннях.
Основні питання, пов'язані з якістю, такі:
- чи виготовлено і доставлено продукт так, як це було задумано чи
вимагалось?
- чи задоволений покупець товаром чи послугою?
- чи буде товар або послуга виконувати те, для чого він призначений?
4) Прибутковість (Пр) характеризується як співвідношення між
валовими доходами та сукупними витратами:
(1.3)
Прибутковість можна визначати по-різному. Традиційні фінансові
вимірювачі результативності мають фінансові коефіцієнти: ліквідності,
структури цінних паперів, прибутковості, зростання. Ці коефіцієнти
використовують для визначення фінансового стану підприємства.
Конкретнішими показниками прибутковості є:
- рівень прибутку стосовно обсягу продажів:
(1.4)
- прибуток, віднесений до сукупності активів:
(1.5)
- прибуток, віднесений до власного капіталу:
(1.6)
5) Показник продуктивності визначається як співвідношення кількості
виготовленої системою продукції та кількості витрачених ресурсів на випуск
даної продукції:
(1.7)
У чисельнику наведеного співвідношення є елемент дієвості: Q0 - належна
продукція - якість та кількість. У знаменнику присутній елемент
економічності: Qj - фактично використані ресурси.
26

6) Якість трудового життя показує, як особи, причетні до системи,
реагують на соціально-технічні аспекти даної системи.
7) Впровадження нововведень можна трактувати як прикладну творчість.
Це процес, за допомогою якого ми отримуємо нові, сучасніші
конкурентоспроможні товари та послуги. Нововведення є вирішальним
фактором продуктивності. Підприємство, яке не впроваджує нові продукти,
послуги, технологічні процеси, найімовірніше не зможе витримати конкуренцію
протягом тривалого часу своєї діяльності на ринку[8].
Усі наведені показники результативності функціонування операційної
системи взаємопов'язані. Це говорить про те, що результативність системи
багатогранна і що високі показники за одним або навіть шістьма критеріями із
семи ще не забезпечують успіху і виживання підприємства. Якщо продукція чи
послуга неконкурентоспроможні за функціональними характеристиками,
дизайном, естетикою, ціною, попитом тощо, то їх не купуватимуть. Через це
основними завданнями менеджера є визначення того, яка значимість і відносна
вага кожного показника результативності та як ув'язати систему виміру з
підвищенням продуктивності.
Взаємозв'язок між показниками оцінки результату діяльності операційної
системи можна подати у вигляді схеми (рис. 1.3) [16].
27

Рис. 1.3 - Схема взаємозв'язку між показниками результативності
виробничих систем
Таким чином, сукупність кількісних та якісних факторів (параметрів
стану) і показників їх динаміки є комплексною характеристикою якоїсь
узагальненої категорії, яка виражає відповідність операційної системи її цілям,
інтегральну якість її функціонування, успіх її діяльності. Цю категорію
називають результативністю виробничої системи. Всі показники
результативності взаємопов'язані та для забезпечення виживання підприємства в
ринкових умовах господарювання їх не можна розглядати окремо, а лише в
сукупності.

28

1.3 Шляхи вдосконалення виробничої діяльності підприємства

Управління виробничою системою за критерієм продуктивності - це
процес, який передбачає стратегічне, тактичне й оперативне планування і
постійний контроль за реалізацією прийнятих оптимальних рішень відповідно до
конкретної ситуації [16]. Для досягнення стабільної високої продуктивності
менеджери підприємства повинні постійно розробляти та впроваджувати плани
її підвищення. Не маючи конкретних цілей щодо продуктивності, неможливо
визначити, чи досягнута продуктивність є високою або низькою. Цілі слугують
орієнтирами при вирішенні питання про те, яка праця підвищує загальну
продуктивність, а яка заважає її зростанню. Це допомагає працівникам
підприємства координувати свої зусилля, що є одним з важливих факторів
забезпечення відповідного рівня продуктивності виробництва. Стратегічне
планування повинно передбачати систематичний аналіз ринку, конкурентів і
пропускної здатності виробничої системи. Перспективні довгострокові
стратегічні плани необхідно постійно підкріплювати короткостроковими
(тактичними і оперативними) планами, цілями виробничих підрозділів,
правилами та нормами Формалізоване планування продуктивності має
простежуватися у всьому процесі оперативного управління виробництвом.
Плани розвитку продуктивності одночасно є основою для контролю за
нею. Об'єктивна оцінка продуктивності (функція процесу контролю) необхідна
для того, щоб можна було переконатися в досягненні поставленої мети і створити
справедливу основу для винагороди людей за підвищення продуктивності
діяльності. Отже, сутність процесу управління продуктивністю полягає в тому,
щоб спонукати до планування продуктивності й забезпечення заходів щодо
управління нею за допомогою системи вимірювання продуктивності [16].
Система вимірювання продуктивності на підприємстві має вказати
керівництву, коли виникає необхідність у плануванні і на якому рівні треба
втрутитися. Вона повинна надати інформацію, яка б доповнювала інші системи
вимірювання результативності виробничої діяльності. Ця система має вказати,
29

коли й куди необхідно спрямувати зусилля, постільки сама система не може
приймати рішень і недостатня для того, щоб зросла продуктивність.
Процес управління продуктивністю виробничої системи складається з
таких складових:
- вимірювання та оцінювання продуктивності;
- планування контролю і підвищення продуктивності на основі
інформації, яку отримують в процесі вимірювання та оцінювання;
- здійснення заходів контролю та підвищення продуктивності;
- вимірювання та оцінювання впливу цих заходів [16].
Наведений концептуальний апарат управління продуктивністю має
достатньо загальний характер і може використовуватись для системи будь-якого
типу виробничого підприємства або підприємства сфери послуг.
Розглянемо детальніше функції управління продуктивністю. Управління
продуктивністю як частка ширшого процесу управління передбачає планування,
організацію, керівництво, контроль і регулювання, основою яких є
співвідношення кількості продукції, випущеної системою, і витрат на цю
продукцію. Воно нерозривно пов'язане з управлінням якістю (процесом
забезпечення якості); плануванням виробництва (процесом, який визначає, що
має бути зроблено для підвищення ефективності); вимірюванням затрат праці та
складанням кошторису витрат (процесом оцінювання економічності);
бухгалтерським обліком і фінансовим контролем (процесом оцінювання
прибутковості); управлінням кадрами [12].
В умовах ринкової економіки головним завданням управління
продуктивністю є забезпечення здатності підприємства до виживання,
пристосування до ринкових змін і використання нових можливостей. Ці завдання
стоять не тільки перед менеджерами з управління продуктивністю, а й перед
усіма іншими менеджерами підприємства. Водночас продуктивність є джерелом
всіх економічних результатів, ознакою ж результативності виробництва слугує
його продуктивність. Важливим є те, що результативність виробництва не
впливає на продуктивність, а навпаки, постільки результат здебільшого
30

проявляється у зовнішньому середовищі, у споживача під час експлуатації
виробу, а продуктивність характеризує внутрішній процес виробництва.
Процес управління продуктивністю полягає в розробці моделі цього
процесу для конкретної операційної системи. На рис. 1.4 [16] показана типова
модель процесу управління продуктивністю (порядкові номери етапів процесу
управління зображені в кружечках).

Рис. 1.4 - Типова модель процесу управління продуктивністю
В даній моделі передбачено такі етапи:
1) вибір виробничої системи та чітке визначення її меж.
2) визначення зовнішнього середовище - постачальників і споживачів
даної виробничої системи. Необхідно також врахувати випадки, коли в деяких
31

системах постачальники та споживачі перебувають усередині самого
підприємства.
3) з'ясування основної мети операційної системи, яка випливає з процесу
стратегічного планування, якщо воно здійснюється.
4) визначення по кожній групі ресурсів (капіталу, праці, матеріалів,
енергії, інформації), їх основних підгруп, які буде використовувати операційна
система.
5) виявлення основних видів перетворень ресурсів на продукцію або
послуги.
6) визначення основних видів продукції (товарів або послуг) операційної
системи.
7) формулювання бажаних результатів, які мають бути отримані від
реалізації продукції.
8) визначення показників результативності системи, їх пріоритетів.
Встановлюється, що означає результативність стосовно обраної системи.
Визначаються пріоритети для семи головних критеріїв. Розробляються конкретні
вимірювачі для шести показників (у цій процедурі восьмого етапу
продуктивність не враховують).
9) встановлення видів і пріоритетів коефіцієнтів чи індексів
продуктивності, які, будучи розробленими, обчисленими, проконтрольованими
та оціненими, забезпечать менеджера додатковою корисною інформацією про те,
наскільки раціонально функціонує чи функціонувала операційна система.
10) надання характеристики процесам оцінювання, регулювання,
зворотного зв'язку і планування поліпшення функціонування операційної
системи для підвищення її продуктивності та результативності[7].
За допомогою моделювання процесу управління продуктивністю
виробничої системи можна реалізувати оптимальні рішення щодо забезпечення
високої результативності підприємницької діяльності відповідно до конкретних
ситуацій.
32

При розгляді питання підвищення продуктивності підприємства
доцільно дослідити цикл продуктивності (рис. 1.5) [17], який являє собою
логічну послідовність дій, які забезпечують підприємству можливість успіху
через зростання продуктивності.
Підприємство здатне досягти зростання продуктивності, реалізуючи
різні стратегічні підходи. Так, можна збільшити обсяг виробництва без зростання
кількості ресурсів. Іншим шляхом зростання продуктивності є скорочення
кількості ресурсів при стабільності обсягів послуг. Крім того, продуктивність
збільшується за умови випереджальних темпів зростання обсягів виробництва
порівняно з темпами зростання кількості використаних ресурсів, або навпаки,
при скороченні обсягів виробництва більш повільними темпами, ніж скорочення
кількості ресурсів. Кожний із шляхів зростання продуктивності залежить від
чинників зовнішнього середовища (клієнти, конкуренти, постачальники тощо) та
стану мікросередовища підприємства (мета, технологія, персонал тощо).
Потенційний клієнт, який має свободу вибору, відають перевагу, безумовно,
товарам чи послугам більш продуктивного підприємства.
На закінчення слід відмітити важливість комунікацій та оперативного
прийняття рішень для оперативного управління продуктивністю підприємства.
Чітко налагоджена система комунікацій на підприємстві сприяє підвищенню
якості управління продуктивністю. Оперативне передавання інформації дає
можливість швидко координувати дії окремих осіб і підрозділів. У процесі
управління підприємством циркулюють величезні потоки інформації, з яких
складно виокремити необхідні дані. Тому важливою складовою управління
продуктивністю підприємства є поліпшення продуктивності комунікативних
систем.
33

Рис. 1.5 - Цикл продуктивності
З іншого боку, продуктивність комунікативних систем є наслідком
загальної продуктивності підприємства. Ще одним напрямом підвищення
продуктивності підприємства є підвищення продуктивності процесу прийняття
рішень. Цього можна досягти, використовуючи сучасні інформаційні технології.
Релевантна, точна і своєчасна інформація є умовою прийняття якісних
управлінських рішень. Забезпечення стабільної продуктивності вимагає участі в
цьому процесі керівників усіх рівнів[15].
На підприємстві реалізація процесу управління продуктивністю повинна
здійснюватись через створення відповідної системи, основою якої будуть
індекси, коефіцієнти та вимірювачі продуктивності, розроблені як для окремих
підрозділів, так і для всього підприємства в цілому. Розробкою таких систем
повинні займатись працівники, які несуть відповідальність за стан
продуктивності на підприємстві.
34

Діяльність підприємства є багатогранним складним процесом, який
враховує величезну кількість складових. Правильне їх поєднання і узгодження
відповідно до поставлених цілей дає змогу підприємству отримати конкурентні
переваги перед іншими. Варіантів покращення виробничої діяльності існує
багато, але вибір конкретного повинен враховувати внутрішні можливості
підприємства, ринкову ситуацію і завдання для досягнення цілей діяльності
підприємства.

35

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ППО ВП «РЕМЕНЕРГО» ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО»

Загальна характеристика ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго»

ПАТ „Центренерго” існує вже 25 років. Але станції, на базі яких створено
підприємство, починають свою історію з 60-70 років. Це історія багатотисячного
колективу будівельників, робітників експлуатації, які вдень і вночі на вахті, з
пультів управління електростанцій керують складним обладнанням та
устаткуванням, усувають несправності, реалізують нові технології,
забезпечують надійне електропостачання промисловості і населення
України.
З 1955 року починала відлік часу свого існування Зміївська ТЕС, коли було
затверджено проектне завдання будівництва великої базисної ДРЕС поблизу
міста Харків. У 1960 році було введено в експлуатацію перший енергоблок, в
1969 році вона вийшла на проектну потужність - 2400 МВт і стала однією з
найбільших теплових електростанцій СРСР. У 1979 році вироблено 200-
мільярднний кіловат електроенергії. З квітня 1995 року Зміївську ДРЕС було
виведену зі складу ВЕО “Харківенерго” і передано до сформованої Державної
акціонерної енергетичної компанії “Центренерго».
Будівництво Трипільської ДРЕС розпочато у 1963 році на Дніпровському
березі в 45 км від Києва. Станція споруджувалася в дві черги. У грудні 1969 року
перший енергоблок електростанції був поставлений під промислове
навантаження. 1972 року Трипільська ДРЕС була повністю введена в
експлуатацію. На станції було встановлено шість енергоблоків потужністю по
300МВт кожний.
Протягом експлуатації обладнання електростанції піддавалися необхідним
ремонтам, реконструкції та модернізації. Паралельно з розвитком та
нарощуванням потужностей станцій виросли і міста-супутники, розвивалася
36

соціальна інфраструктура регіонів, які обслуговують найбільші енергогенеруючі
підприємства України. Наказом Міністерства енергетики і електрифікації
України № 49 від 17 березня 1995 року в результаті реструктуризації і
приватизації енергетичного сектора України на базі Зміївської, Вуглегірської та
Трипільської ТЕС створене Державне підприємство "Центренерго". У цьому ж
році відбулося його перейменування в Державну акціонерну енергогенеруючу
компанію "Центренерго" (ДАЕК "Центренерго").
У 1966 року затверджено розпорядження про будівництво в 1967-1977рр
Вуглегірської ДРЕС потужністю 3600 МВт. 31 грудня 1972 о 19 годині 25 хвилин
перший енергоблок потужністю 300МВт включений в мережу. 1973 – введені в
експлуатацію енергоблоки № 2,3,4, і встановлена потужність першої черги
досягла проектної - 1200МВт. У 1981 році досягнуто проектне виробництво
електроенергії 22 млрд кВт / год на рік. У зв'язку з реструктуризацією галузі
Вуглегірська ДРЕС у 1995 році вийшла зі складу ВЕО "Донбасенерго" і увійшла
до складу ДАЕК "Центренерго".
У 1996 році Міністерством фінансів України зареєстрована емісія акцій
ДАЕК "Центренерго" та прийнято рішення щодо приватизації
корпоратизованого підприємства ДАЕК "Центренерго". На перших загальних
зборах акціонерів у 1998 році було прийнято рішення про перереєстрацію ДАЕК
"Центренерго" у Відкрите акціонерне товариство "Державна енергогенеруюча
компанія "Центренерго" (ВАТ "Центренерго"). Згідно вимог закону України
«Про акціонерні товариства» 29 березня 2011 року ВАТ "Центренерго"
перейменовано в Публічне акціонерне товариство "Центренерго" (ПАТ
„Центренерго”).
Сьогодні ПАТ „Центренерго” впевнено іде вперед, забезпечуючи стабільне
виробництво електроенергії, підвищуючи ефективність експлуатації діючого
обладнання шляхом його модернізації та реструктуризації, впроваджуючи нові
технології та вдосконалюючи стандарти соціальної відповідальності. Традиції,
що закладені попередніми поколіннями енергетиків, зберігаються та
примножуються.
37

Технічна політика „Центренерго” передбачає значні обсяги робіт з
модернізації, реконструкції та капітальних ремонтів обладнання електростанцій.
Проведення якісних ремонтів та технічного переоснащення дозволить утримати
енергоблоки в належному технічному стані, подовжити граничний ресурс,
підвищити економічність та надійність обладнання.
Для виконання запланованих обсягів ремонтних робіт «Центренерго» має
на станціях власні ремонтні цехи та сервісні потужності з висококваліфікованим
ремонтним персоналом, який виконує роботи по ремонту основного та
допоміжного обладнання ТЕС.
В структурі „Центренерго” знаходиться ремонтне підприємство – ВП
„Ременерго”. На підприємстві укомплектовані спеціалізовані бригади з ремонту
обладнання. Спеціалізація персоналу сприяє підвищенню якості ремонтних
робіт. До складу «Ременерго» входить 3 виробничі дільниці (Трипільська,
Зміївська та Вуглегірська) та Черкаська механічна дільниця. На сьогодні до
завдань «Ременерго» входить не тільки виконання робіт по ремонту обладнання
на теплових електростанціях компанії, а й надання послуг стороннім
замовникам.
Також для виконання ремонтних робіт ПАТ «Центренерго» залучає
персонал спеціалізованих підрядних організацій. Основними роботами, що
виконуються персоналом підрядних організацій є: виготовлення та заміна
поверхонь нагріву котлів, ремонт систем пилоприготування, турбін із заміною
робочих лопаток, ремонт електрообладнання та інше.
Свою історію ВП «Ременерго» починає з 1977 року. 1 липня 1977 року був
створений Черкаський територіальний цех «Ременергомеханізація» союзного
значення, який входив до складу Московського підприємства
«Ременергомеханізация» Міністерства енергетики СРСР.
01.09.1991р. на основі рішення Ради підприємств від 14.05.1991р. на базі
Черкаського територіального цеху була створена Черкаська філія малого
державного підприємства «Ременерго» в складі об'єднання
38

«Укренергокомплект», яке входило до складу Міністерства енергетики і
електрифікації Української СРСР.
Згідно наказу № 142 від 13.09.1993р. Міністерства енергетики та
електрифікації України мале державне підприємство "Ременерго"
реорганізоване в державне підприємство «Ременерго» в складі об'єднання
«Укренергокомплект» з наданням статусу юридичної особи. З 1996р. Наказом
№5 від 14.01.1996р. структурна одиниця «Ременерго» включена до складу
Державної акціонерної енергогенеруючої компанії «Центренерго».
На даний час "Ременерго» є відокремленим підрозділом Публічного
акціонерного товариства «Центренерго», яке виконує роботи по ремонту
основного і допоміжного обладнання на теплових станціях компанії.
Підприємством в 1999-2002рр. на ТЕС компанії були створені три ремонтних
дільниці, а на базі Черкаського територіального цеху діє Черкаська механічна
дільниця, яка виготовляє запасні частини для ремонту основного і допоміжного
обладнання станцій для потреб компанії і для реалізації стороннім організаціям.
Основними роботами, які виконуються ремонтними дільницями, є:
 котлоочисні роботи (розшлаковка поверхонь нагріву, газоходів,
електродів електрофільтрів котлоагрегатів, труб конденсаторів і
маслоохолоджувачів турбогенераторів);
 ремонт і обслуговування вантажопідіймальних механізмів;
 роботи по ремонту і ошипування екранних труб котлоагрегатів;
 ремонт пилосистем пальникових пристосувань котлоагрегатів ТП-100
і Тпп-210А;
 ремонт трансформаторів струму і вимикачів ВВН-300 у відкритих
розподільних пристроях, генераторів ТГ-200 і ТГ-300 і
високовольтних двигунів;
 ремонт термоізоляції тепломеханічного обладнання (трубопроводів
високого тиску в межах котлоагрегатів, пальників, газоходів,
пилопроводів і станційних технологічних трубопроводів);
39

 ремонт обладнання паливно-транспортного цеху і систем
гідрозоловидалення;
 ремонт систем вентиляції в цехах станцій;
 ремонт допоміжного устаткування турбоагрегатів К-300-240 і К-800-
240-3 (підігрівачів низького і високого тиску, деаераторів,
перепускних трубопроводів, РОУ, конденсаторів, трубопроводів і
цирк водоводов).
ВП «Ременерго» надає наступні види послуг:
 ремонт металоконструкцій вантажопідіймальних кранів мостового
типу з використанням зварювання (дозвіл на проведення робіт
підвищеної небезпеки №0514.в
 виготовлення шипів для шипування поверхонь нагріву котлоагрегатів
для сторонніх організацій;
 виготовлення риштовань та їх елементів для встановлення в топках
котла ТЕС для сторонніх організацій;
 виконання зварювальних робіт (зварювання ручне дугове і
напівавтоматом в середовищі захисних газів) за кресленнями та
ескізами замовників;
 виконання свердлильних робіт (max Ø отвору 50мм);
 виконання вальцевих робіт обичайок (товщина листа в межах від 3 до
8 мм, обичайка від 350 до 1000 мм, висота обичайки до 2000мм);
 надання послуг зі згинання листового металу на кромкозгинах
(товщиною від 2 до 6 мм на довжину до 3000мм.);
 надання послуг з розпилювання заготовок на стрічково-пиляльному
верстаті (max Ø 200мм, 200х200 мм., в т.ч. під кутом до 60°);
 надання послуг з різання кутового і швелерного профілю;
 виконання робіт з використанням ручного плазмового різання;
 надання послуг по рубці звичайного і якісного листового металу на
гільйотинних ножицях (товщиною до 12 мм., шириною до 2200мм);
40

 виконання токарних робіт (деталі типу вал max Ø 160мм, довжиною
до 1300мм над супортом);
 виконання фрезерних робіт (максимальні габарити 300х1000х150мм);
 приймаємо на розгляд для виконання креслення та ескізи замовників.
«Ременерго» постійно розширює номенклатуру випуску нових видів
продукції. Так в листопаді 2003р. було встановлено обладнання, яке дозволило
виготовляти за зміну до 5 тис.шт. шипів для шипування екранів котлоагрегатів.
На сьогоднішній день з оновленням виробничої бази ця цифра становить майже
14 тис.шт. Користувачами даного виду продукції є не лише електростанції
компанії, але і ТЕС інших енергогенеруючих компаній України.
У вересні 2005р. освоєно виробництво Риштовань типових стоякових ЛТС-
1 для установки в топках котлів ТЕС. «Ременерго» є єдиним в Україні
підприємством, яке має затверджені ТУ на виготовлення даної продукції.
Черкаська механічна дільниця ВП «Ременерго» - єдиний в області цех, який
виготовляє і монтує буро-кранову установку БКУ-1Мт (колишня назва БКУ-1)
для потреб організацій, які експлуатують електричні мережі.
Штампувальний відділ Черкаської механічної дільниці складається з
холодновисадочного напівавтомата для виготовлення шипів, двох пресів
зусиллям 40тн. і 100тн., листозгинальні преси зусиллям 160 тн. і довжиною столу
3200 мм. Дане обладнання дозволило розпочати випуск нової продукції для
станцій: дистанційних планок, індивідуального золозахисту труб КППСКД і ВЕ
та хомутів кріплення золозахисту котла ТПП-312 блоку 300МВт., елементів
водоочисних обертових сіток берегових насосних станцій ТЕС компанії: ланка
ланцюга, каркас секції, сита і інших видів продукції. Парк верстатів токарно-
фрезерної групи дозволяє виконувати всі види робіт пов'язаних з обробкою
металів різанням.
Керівний склад підприємства:
Теплов Дмитро Іванович - директор «Ременерго». Обіймає посаду з лютого
2016р.
41

Башлаєв Володимир Петрович - головний інженер «Ременерго». Обіймає
посаду головного інженера з червня 2017р.
Філоненко Тетяна Володимирівна - головний бухгалтер «Ременерго».
Посаду головного бухгалтера обіймає з 2015 р.

Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства

Управління активами підприємства є важливою складовою частиною
загальної системи управління його фінансовою діяльністю. Воно дозволяє
вирішувати різноманітні задачі фінансового менеджменту і підпорядковане його
головній цілі.
В свою чергу, активи – це все майно, яким володіє підприємство (готівка,
дебіторська заборгованість, обладнання та майно підприємства) або, іншими
словами, це засоби суб’єкта господарювання, які потрібні для його
функціонування у різних формах діяльності з метою одержання прибутку [4].
Оскільки ПАТ «Центренерго» є хоч і відокремленим підрозділом ПАТ
«Центренерго», про те він не є самостійним суб’єктом господарювання
і не має власної господарської самостійності. Підприємство не складає
самостійно звітність, тому для аналізу господарської діяльності
використаємо фінансову звітність ПАТ «Центренерго».
Для визначення структури активів (або пасивів) підприємства, нерідко
використовують структурний аналіз, метою якого є вивчення структури і
динаміки засобів підприємства і джерел їх формування, щоб ознайомитися з
фінансовим станом загалом [5].
Таким чином, проаналізуємо баланс ПАТ «Центренерго», майно та
джерела його формування за 2018-2019 роки, використовуючи показники з
Додатку А (Табл. 2.1, Табл. 2.2).

Таблиця 2.1
42

Структура та динаміка зміни майна ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго»
у 2018-2019 роках
Абсолютна величина, Питома вага,
Зміни за період
тис.грн %
Стаття активу Абсолют. У Темп
2018 2019 2018 2019 величинах, питомій приросту,
тис.грн. вазі, % %
1 2 3 4 5 6 7 8
1. Необоротні
5 915 544 5 859 973 70,23 65,33 -55 571 -4,9 -0,94
активи:
Нематеріальні
1 964 1 524 0,02 0,01 -440 -0,01 -22,4
активи
Незавершені
капітальні 710 165 672 963 8,43 7,50 -37 202 -0,93 -5,24
інвестиції
Основні засоби 5 203 415 5 024 923 61,77 56,02 -178 492 -5,75 -3,43
Відстрочені
податкові - 160 563 - 1,79 160 563 1,79 -
активи
2. Оборотні
2 507 702 3 110 310 29,77 34,67 602 608 4,9 24,03
активи:
Запаси 1 082 848 1 862 916 12,85 20,77 780 068 7,92 72,04
Дебіторська
заборгованість
за продукцію, 701 956 270 821 8,33 3,02 -431 135 -5,31 61,42
товари, роботи,
послуги
Дебіторська
заборг-сть за
розрахунками:
за виданими
13 940 375 177 0,16 4,18 361 237 4,02 2591,4
авансами
з бюджетом 180 136 177 575 2,14 1,98 -2 561 -0,16 -1,42
Інша поточна
дебіторська 12 392 95 246 0,15 1,06 82 854 0,91 668,6
заборгованість
Гроші та їх
464 943 56 312 5,52 0,63 -408 631 -4,89 -87,89
еквіваленти
Інші оборотні
51 487 272 263 0,61 3,03 220 776 2,42 428,8
активи
Баланс 8 423 246 8 970 283 100 100 547 037 - 6,49

Отже, баланс підприємства за 2019 рік збільшився порівняно з 2018 роком
на 547 037 тис.грн., що свідчить про розширення його виробничо-господарської
діяльності. Варто зазначити, що найбільшу частку в майні підприємства
займають необоротні активи, які в поточному році зменшилися, але незначно
43

(70,23 % у 2018 році і 65,33 % 2019 році). Це свідчить про те, що підприємство
має «важку» структуру активів, що вказує на значні накладні витрати та
підвищену чутливість до зміни доходу. Щодо оборотних активів, то вони зросли
у звітному році (29,77 % у 2018 році і 34,67 % у 2019 році). В структурі
необоротних активів найбільшу частку займають основні засоби (85,75 %), а в
структурі оборотних активів – запаси (59,9 %). Збільшення дебіторської
заборгованості і її частки в оборотних активах може свідчити про необачну
кредитну політику підприємства стосовно покупців або про збільшення обсягу
продажів, або про неплатоспроможність і банкрутство частини покупців.
Нагромадження запасів свідчить про спад активності підприємства, уповільненні
оборотності оборотного капіталу. У той же час недостатність запасів також
негативно впливає на фінансовий стан підприємства, тому що скорочується
виробництво продукції, зменшується сума прибутку. Що ж до змін інших
складових, то вони мають позитивну тенденцію, про що і свідчить покращення
фінансово-економічних показників підприємства.
Таблиця 2.2
Структура та динаміка джерел формування майна ВП «Ременерго» ПАТ
«Центренерго»
у 2018-2019 роках
Абсолютна величина,
Зміни за період
тис.грн
Стаття пасиву Абсолют. У Темп
2018 2019 величина питомій приросту,
х, тис.грн вазі, % %
1. Власний
5 935 611 3 661 205 1 165 0,75 17,02
капітал:
Статутний
480 229 480 229 0 -4,21 -
капітал
Капітал у
2 551 912 2 550 049 312 0,84 21,65
дооцінках
Додатковий
984 750 1 207 473 853 3,37 24,92
капітал
Резервний
343 753 368 709
капітал
Нерозподілений
прибуток
1 574 967 -945 255
(непокритий
збиток)
44

2. Довгострокові
зобов'язання і 709 825 795 346 641 4,64 464,49
забезпечення
Відстрочені
податкові 67 865 -
зобов'язання
Інші
довгострокові 210 210 500 64,18 500
зобов’язання
Довгострокові
596 295 753 280 141 -64,18 102,17
забезпечення
Цільове
45 455 41 856
фінансування
3. Поточні
1 777 810 4 513 732 -7 -5,39 -0,16
зобов'язання:
Векселі видані 34 897 34 897
Поточна
кредиторська 4 397 4 352 -45 -0,83 -1,03
заборгованість
Поточні
160 876 125 149
забезпечення
Доходи
майбутніх 3 599 3 599 39 0,86 23,63
періодів
Інші поточні
332 733 416 670 -1 -0,03 -3,85
зобов'язання
Баланс 11 571 13 370 1 799 - 15,54

Проаналізувавши Таблицю 2.2, можна сказати, що власний капітал в
більшій мірі є джерелом формування фінансових ресурсів підприємства. Частка
власного капіталу протягом 2018 року збільшилася на 0,75 %, що вказує на
зростання фінансової стійкості підприємства. Сума довгострокових зобов’язань
збільшилася на 641 тис.грн. та становить на кінець 2018 року 779 тис.грн., а
поточних зобов’язань зменшилась на 7 тис.грн. та становить 4 581 тис.грн., що є
позитивним. Підвищення суми довгострокових зобов’язань є також позитивною
тенденцією, адже забезпечує короткострокову фінансову стабільність, здатність
вчасно відповідати за зобов’язаннями у поточному році. Що ж до структури
власного капіталу, то найбільшу частину займає додатковий капітал (50,01 % на
початок і 53,38 % на кінець року). У структурі позикового капіталу найбільшу
частку займають поточні зобов’язання (34,26% на кінець 2018 року), з них 95,01
% займає поточна кредиторська заборгованість. Велика частка короткострокових
джерел свідчить про погіршення структури балансу і підвищення ризику втрати
45

фінансової стійкості. Згідно балансу в структурі кредиторської заборгованості на
кінець звітного періоду переважають розрахунки з бюджетом (2215 тис.грн.) та
зобов’язання за товари, роботи, послуги (1030 тис.грн.). Негативним моментом є
висока частка заборгованості перед бюджетом, оскільки затримка відповідних
платежів викликає нарахування пені.
Проаналізуємо показники ділової активності, що вказують на те, як
швидко сформований капітал обертається в процесі господарської діяльності
підприємства (Табл. 2.3) [6].
Таблиця 2.3
Динаміка показників ділової активності ВП «Ременерго» ПАТ
«Центренерго» за 2018-2019 рр.
Відхилення
Показники 2018 рік 2019 рік
абсолютне відносне
Коефіцієнт оборотності активів 2,45 2,58 0,13 5,3
Коефіцієнт оборотності дебіторської
5,78 4,86 -0,92 -15,6
заборгованості
Коефіцієнт оборотності
8,16 3,53 -4,63 -56,7
кредиторської заборгованості
Коефіцієнт оборотності матеріальних
13,02 8,56 -4,46 -34
запасів
Коефіцієнт оборотності основних
2,79 3,01 0,25 8,9
засобів (фондовіддача)
Коефіцієнт оборотності власного
2,44 4,13 1,69 69,3
капіталу
Коефіцієнт оборотності активів характеризує ефективність використання
активів підприємства і розраховується як:
Коа = ЧД/срА, (2.1)
де Коа – коефіцієнт оборотності активів;
ЧД – чистий дохід;
срА – середньорічна вартість активів.
Коа (2018) = 14508830 / 5915544 = 2,45
Коа (2019) = 15133260 / 5859973 = 2,58
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості вказує на
ефективність управління заборгованістю клієнтів і інших дебіторів. Значення
коефіцієнта демонструє кількість оборотів дебіторської заборгованості, тобто
46

скільки разів дебітори погасили свої зобов'язання перед компанією і
розраховується за формулою:
Кодт = ЧД / срДт, (2.2)
де Кодт – коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;
срДт – середньорічна вартість дебіторської заборгованості.
Кодт (2018) = 14508830 / 2507702= 5,78
Кодт (2019) = 15133260 / 3110310 = 4,86
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості вказує на кількість
оборотів, які здійснила кредиторська заборгованість протягом року і
розраховується як:
Кокт = ЧД / срКт, (2.3)
де Кокт – коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;
срКт – середньорічна вартість кредиторської заборгованості.
Кокт (2018) = 14508830 / 1777810 = 8,16
Кокт (2019) = 15133260 / 4513732 = 3,53
Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів вказує на ефективність
управління запасами на підприємстві. Значення показника свідчить про кількість
оборотів, що здійснили запаси за рік. Він розраховується як:
Коз = Сб / срЗ, (2.4)
де Коз – коефіцієнт оборотності матеріальних запасів;
Сб – собівартість продукції;
срЗ – середньорічна вартість запасів.
Коз (2018) = 14108086 / 1082848 = 13,02
Коз (2019) = 15964812 / 1862916 = 8,56
Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) характеризує
ефективність використання основних засобів підприємства і розраховується як:
Кооз = ЧД / срОЗ, (2.5)
де Кооз – коефіцієнт оборотності основних засобів;
срОЗ – середньорічна вартість основних засобів.
Кооз (2018) = 14508830 / 5203415 = 2,79
47

Кооз (2019) = 15133260 / 5024923 = 3,01
Коефіцієнт оборотності власного капіталу демонструє ефективність
управління власним капіталом підприємства і розраховується як:
Ковк = ЧД / срВК, (2.6)
де Ковк – коефіцієнт оборотності власного капіталу;
срВК – середньорічна сума власного кпіталу.
Ковк (2018) = 14508830 / 5935611 = 2,44
Ковк (2019) = 15133260 / 3661205 = 4,13
Таким чином, коефіцієнт оборотності активів у 2019 році поріняно з 2018
роком збільшився на 1,69 що є позитивною тенденцією. Як бачимо з таблиці 2.3
значення коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості переважає над
кредиторською. Це означає, що підприємство використовує кошти дебіторів в
якості джерела фінансування кредиторів, а інша частина грошей
використовується для фінансування інших операцій. Зменшення оборотності
дебіторської заборгованості є негативним явищем, а збільшення оборотності
кредиторської – позитивним. Коефіцієнт оборотності запасів зменшився на 4,46,
що означає менш ліквідну структуру оборотних активів і хиткіше фінансове
становище підприємства. Коефіцієнт оборотності основних засобів зріс на 8,9, а
коефіцієнт оборотності власного капіталу – на 1,69, що є позитивною
тенденцією.
Проаналізуємо показники використання основних засобів.
Фондовіддача характеризує обсяг продукції, яка виробляється однією
гривнею вартості основних виробничих засобів (розраховано в табл. 2.4).
Фондомісткість характеризує забезпеченість підприємства основними
виробничими засобами і є обернена до фондовіддачі:
Фм = срОЗ / ЧД, (2.7)
де Фм – фондомісткість, грн/грн.
Фм (2018) = 5203415 / 14508830 = 0,36 грн/грн
Фм (2019) = 5024923 / 15133260 = 0,33 грн/грн
48

Фондоозброєності характеризує озброєність одного працівника основними
виробничими засобами:
Фоз = срОЗ / Ч, (2.8)
де Фоз – фондоозброєність, грн/особу;
Ч – середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу,
осіб.
Фоз (2017) = 5203415 / 6765 = 769,16 грн/особу
Фоз (2018) = 5024923 / 6697 = 750,32 грн/особу
Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її
списано на витрати виробництва в попередніх періодах:
Кзн = Зоз / ОЗп, (2.9)
де Кзн – коефіцієнт зносу основних засобів;
Зоз – сума зносу основних засобів, грн.;
ОЗп – первісна вартість основних засобів, грн.
Кзн (2018) = 602986 / 5203415 = 0,116
Кзн (2019) = 917021 / 5024923 = 0,183
Коефіцієнт придатності основних засобів свідчить, яка частина основних
засобів придатна для експлуатації в процесі виробничої діяльності:
Кп = 1 – Кзн, (2.10)
де Кп – коефіцієнт придатності основних засобів.
Кп (2017) = 1 – 0,116 = 0,884
Кп (2018) = 1 – 0,183 = 0,817
Таблиця 2.4
Аналіз використання основних засобів ВП «Ременерго» ПАТ
«Центренерго» за 2018-2019 рр.
Значення
Найменування Одиниця Відхилення показника
показників виміру
2018 рік 2019 рік Абсолютне Відносне
Фондовіддача грн/грн 2,7 3,03 0,33 12,2
Фондомісткість грн/грн 0,36 0,33 0,03 8,3
Фондоозброєність грн/особу 769,16 750,32 -18,84 -2,5
Коефіцієнт зносу - 0,116 0,183 6,7 57,6
49

Коефіцієнт
- 0,884 0,817 -0,067 -7,6
придатності

Показник фондомісткості зріс на 0,03 грн. Це свідчить про те, що вартість
основних засобів на одиницю продукції збільшилась, що є негативним явищем.
Показник фондоозброєності зменшився на 18,84 тис.грн., що означає, що
вартість основних засобів на одного працівника зменшилась. Оскільки
коефіцієнт зносу порівняно з попереднім роком збільшився на 6,7, а коефіцієнт
придатності зменшився на 0,067, то можна зробити висновок, що на даному
підприємстві стан основних засобів погіршився у 2019 році порівняно з 2018 р.,
меншими темпами вводились основні засоби, ніж спрацьовувались.
Проведемо аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства
На короткострокову ліквідність або платоспроможність підприємства
впливає його здатність генерувати прибуток. У цьому зв’язку розглядається
такий аспект діяльності підприємства як рентабельність. Це і якісний і кількісний
показник ефективності діяльності будь-якого підприємства.
Тому розглянемо показники рентабельності підприємства, такі як:
коефіцієнт рентабельності активів, коефіцієнт рентабельності виробничих
фондів підприємства, коефіцієнт рентабельності власного капіталу та коефіцієнт
рентабельності діяльності [7].
Коефіцієнт рентабельності активів характеризує – рівень прибутку, що
створюється всіма активами підприємства, які перебувають у його використанні
згідно з балансом. Даний показник розраховується за формулою:
Кра = ЧП / срА * 100%, (2.11)
де ЧП – чистий прибуток.
Кра (2018) = 499127 / 8623246*100% = 5,7%
Кра (2019) = -1979540 / 8970283*100% = -214%
Відмінність рентабельності виробничих фондів від рентабельності активів
полягає в тому, що перший показник враховує тільки продуктивні активи, тобто
ті, які приймають участь у виробничому процесі. До них відносяться основні
50

засоби (які введені в виробничий процес), запаси та інше. Показник
розраховується як:
Крвф = ЧП / срОЗ*100% (2.12)
Крвф (2018) = 499127 / 5203415*100% = 9,5%
Крвф (2019) = -1979540 / 5024923*100% = -29,8%
Рентабельність власного капіталу – показник, що вказує, наскільки
ефективно використовується власний капітал, тобто скільки прибутку було
згенеровано на кожну гривню залучених власних коштів. Цей індикатор є
найбільш важливим для власників (акціонерів, учасників), адже дозволяє
визначити зростання їх добробуту за аналізований період. Також цей показник
використовується при оцінці вартості акцій підприємства, адже рентабельність
власного капіталу дозволяє визначити, на які дивіденди можуть розраховувати
власники акцій або на скільки зросте вартість їх акцій [8]. Цей показник
розраховується за формулою:
Крвк = ЧП / срВК *100% (2.13)
Крвк (2018) = 499127 / 5935611*100% = 8,4%
Крвк (2019) = -1979540 / 3661205*100% = -45,6%
Коефіцієнт рентабельності діяльності вказує на ефективність
господарської діяльності підприємства і розраховується як:
Крд = ЧП / ЧД*100% (2.14)
Крд (2018) = 499127 / 14508830*100% = 2,95%
Крд (2019) = -1979540 / 15133260*100% = -13%
Таблиця 2.5
Динаміка показників рентабельності ВП «Ременерго» ПАТ
«Центренерго» за 2018-2019 рр., %
Відхилення
Показники 2018 рік 2019 рік
абсолютне відносне
Рентабельності активів 5,7 -214 -219,7 -
Рентабельності виробничих фондів 9,5 -29,8 -39,4 -
Рентабельності власного капіталу 8,4 -45,6 -54,2 -
Рентабельності діяльності 2,95 -13 -15,95 -
51

Проаналізувавши таблицю 2.7 можна сказати, що ефективність
господарської діяльності ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго» у 2019 році
порівняно з 2018 роком зменшилась по всім показникам. Варто відзначити, що
це все є негативною тенденцією, тому підприємство має розробити шляхи для
покращення цих показників.
У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану
підприємства виступає його ліквідність і платоспроможність. Термін
«ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна в кошти платежу.
Чим менше час, необхідний для перетворення окремого виду активів, тим вища
його ліквідність. Таким чином, ліквідність підприємства – це його здатність
перетворити свої активи в кошти платежу для погашення короткострокових
зобов’язань [9].
Проаналізуємо показники ліквідності та платоспроможності ВП
«Ременерго» ПАТ «Центренерго», використовуючи показники з Додатку Б (табл.
2.8).
Таблиця 2.6
Аналіз показників платоспроможності ВП «Ременерго» ПАТ
«Центренерго» за 2018-2019 рр.
Нормативне
Показники 2018 рік 2019 рік Відхилення
значення
Коефіцієнт покриття 0,51 0,62 1,5-2,5 0,11
Коефіцієнт швидкої
0,17 0,24 0,6-0,8 0,07
ліквідності
Коефіцієнт абсолютної
0,053 0,14 0,2-0,3 0,087
ліквідності
Коефіцієнт відношення
дебіторської та
0,15 6,69 1 6,54
кредиторської
заборгованості

Коефіцієнт покриття – це індикатор здатності компанії відповідати за
поточними зобов'язаннями за допомогою оборотних активів. Показник
52

демонструє, скільки в компанії є гривень оборотних коштів на кожну гривню
поточних зобов'язань і розраховується за формулою:
Кп = Об.А / ПЗ, (2.15)
де Кп – коефіцієнт покриття;
Об.А – оборотні активи;
ПЗ – поточні зобов’язання.
Кп (2018) = 607700 / 2507702 = 0,24
Кп (2019) = 3560731 / 3110310 = 1,14
Коефіцієнт швидкої ліквідності – індикатор короткострокової ліквідності
компанії, який вимірює здатність компанії вчасно погасити свої короткострокові
зобов'язання з допомогою високоліквідних активів. До високоліквідних активів
можна віднести грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції,
дебіторську заборгованість і т.д. Цей показник схожий на показник поточної
ліквідності (коефіцієнт покриття), адже показує рівень платоспроможності
компанії. Проте показник швидкої ліквідності є більш консервативним і точним,
адже дозволяє виключити менш ліквідні оборотні активи. Розраховується за
формулою:
Кшв.л = (Об.А – З) / ПЗ, (2.16)
де Кшв.л – коефіцієнт швидкої ліквідності;
З – запаси.
Кшв.л (2018) = (2507702 – 1082848)/ 2507702 = 0,56
Кшв.л (2019) = (3110310 – 1862916)/ 3110310 = 0,4
Коефіцієнт абсолютної ліквідності дозволяє визначити частку
короткострокових зобов’язань, що підприємство може погасити найближчим
часом, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості й реалізації інших активів.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою:
Кабс.л = Гр.к / ПЗ, (2.17)
де Кабс.л – коефіцієнт абсолютної ліквідності;
Гр.к – грошові кошти та їх еквіваленти.
Кабс.л (2018) = 464943 / 2507702 = 0,185
53

Кабс.л (2019) = 56312 / 3110310 = 0,018
Коефіцієнт відношення дебіторської та кредиторської заборгованості
характеризує якість політики комерційного кредитування компанії. Показник
враховує вплив кредиторської та дебіторської заборгованості на ліквідність і
платоспроможність. Збалансованість грошових потоків у процесі розрахунків з
постачальниками і покупцями позитивно впливає на фінансовий стан компанії.
Цей показник розраховується за формулою:
Ккт.дт = пот.Кт / пот.Дт, (2.18)
де Ккт.дт – коефіцієнт відношення дебіторської та кредиторської
заборгованості;
пот.Кт – поточна кредиторська заборгованість за товари і послуги;
пот.Дт – поточна дебіторська заборгованість за товари і послуги.
Ккт.дт (2018) = 607700 / 701956 = 0,86
Ккт.дт (2019) = 3560731 / 270821 = 13,14
Проаналізувавши дані таблиці 2.7, можна сказати, що всі показники
платоспроможності відхилені від норми і мають тенденцію до зменшення, що є
негативним. Коефіцієнт покриття значно менший за нормативне значення, це
свідчить про проблемний стан платоспроможності, адже оборотних активів
недостатньо для того, щоб відповісти за поточними зобов'язаннями. Це веде до
зниження довіри до компанії з боку кредиторів, постачальників, інвесторів і
партнерів. Крім цього, проблеми з платоспроможністю ведуть до збільшення
вартості позикових коштів і, як результат, до прямих фінансових втрат.
Коефіцієнт швидкої ліквідності також відстає від нормативного значення, що
також свідчить про проблемний стан платоспроможності. Низьке значення
коефіцієнта абсолютної ліквідності вказує на те, що компанія не зможе вчасно
погасити борги у випадку, якщо термін платежів настане незабаром. Що ж до
коефіцієнта відношення дебіторської та кредиторської заборгованості, то тут
ситуаціє є неоднозначною. У 2018 році показник був досить низьким і свідчив
про неефективну політику комерційного кредитування і, як результат, дебітори
заборгували компанії більше коштів, ніж компанія отримала від постачальників.
54

А у 2019 році показник має досить високе значення, що свідчить про те, що
підприємство залучає більше коштів від кредиторів, ніж надає дебіторам. Це
може бути ознакою кризи ліквідності. Неможливість погасити свої зобов'язання
вчасно веде до погіршення відносин з постачальниками. У майбутньому останні
будуть враховувати ризик несвоєчасного отримання коштів у ціні продукції, що
призведе до підвищення собівартості.
Фінансова стійкість – це стан майна підприємства, що гарантує йому
платоспроможність. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси,
вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових
надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечувати
самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел
формування активів [10].
Розглянемо наступні коефіцієнти, які можна використати для аналізу
довгострокової платоспроможності підприємства:
− коефіцієнт автономії;
− коефіцієнт фінансової залежності;
− коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами;
− коефіцієнт маневреності власного капіталу.
Показник фінансової автономії - один з найбільш важливих коефіцієнтів
фінансової стійкості. Значення показника говорить про те, яку частину своїх
активів компанія здатна профінансувати за рахунок власних фінансових
ресурсів. Коефіцієнт автономії розраховується за формулою:
Кавт = ВК / ВБ, (2.19)
де Кавт – коефіцієнт автономії;
ВК – власний капітал;
ВБ – валюта балансу.
Кавт (2018) = 5935611 / 8423246 = 0,705
Кавт (2019) = 3661205 / 8970283 = 0,41
Показник фінансової залежності є індикатором фінансової стійкості, який
також вказує на здатність компанії проводити прогнозовану діяльність в
55

довгостроковій перспективі. Показник є оберненим до показника фінансової
автономії. Значення показника говорить про те, скільки фінансових ресурсів
використовує компанія на кожну гривню власного капіталу.
Кфз = ВБ / ВК, (2.20)
де Кфз – коефіцієнт фінансової залежності.
Кфз (2018) = 8423246 / 5935611 = 1,41
Кфз (2019) = 8970283 / 3661205 = 2,45
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами відноситься до
групи показників фінансової стійкості та є індикатором здатності компанії
фінансувати оборотний капітал за рахунок власних оборотних коштів.
Кзаб = Вл.об.кош / Об.А, (2.21)
де Кзаб – коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами;
Вл.об.кош – власні оборотні кошти.
Кзаб (2018) = 645258 / 2507702 = 0,25
Кзаб (2019) = -458207 / 3110310 = -0,14
Значення коефіцієнта маневреності власного капіталу говорить про те, яка
частина власного капіталу може бути використана для фінансування оборотних
активів, а яка частина спрямована на фінансування необоротних активів.
Кман = Вл.об.кош / ВК, (2.22)
де Кман - коефіцієнт маневреності власного капіталу.
Кман (2018) = 645258 / 5935611 = 0,11
Кман (2019) = -458207 / 3661205 = -0,12
Проаналізуємо показники фінансової стійкості (таблиця 2.7).
Таблиця 2.7
Аналіз показників фінансової стійкості ВП «Ременерго» ПАТ
«Центренерго» за 2018-2019 рр.
Нормативне
Показники 2018 рік 2019 рік Відхилення
значення
Коефіцієнт автономії 0,705 0,41 0,4-0,6 -0,295
Коефіцієнт фінансової
1,41 2,45 1,67-2,5 1,04
залежності
56

Коефіцієнт забезпеченості
власними оборотними 0,25 -0,14 0,1 -0,39
коштами
Коефіцієнт маневреності
власного капіталу 0,11 -0,12 0,1< -0,23
Отже, коефіцієнт автономії знаходиться у межах нормативного значення і
означає забезпеченість позикових коштів власними, тобто, реалізувавши майно,
сформоване із власних джерел, підприємство зможе погасити зобов’язання.
Фінансова залежність підприємства зменшується і в 2019 р на кожну гривню
власних коштів припадає 2,45 тисяч гривен фінансових ресурсів, що на 1,04
більше, ніж роком раніше. Однак значення показника знаходиться в
нормативних межах, тому фінансові ризики компанії знаходяться на
прийнятному рівні. Фінансова стійкість підприємства знизилась, зменшилось на
0,39, але показник є нижчим за нормативне значення, а це свідчить про значну
фінансову залежність підприємства від зовнішніх кредиторів. В умовах
погіршення ринкової ситуації підприємство, в такому випадку, не зможе
продовжити свою діяльність. Маневреність власного капіталу ВП «Ременерго»
ПАТ «Центренерго» є низькою і значення знаходиться нижче нормативного
значення протягом 2018-2019 рр., а це означає, що власні кошти повністю
відволікаються на фінансування необоротних активів.
Розрахуємо коефіцієнт вірогідності банкрутства для ВП «Ременерго» ПАТ
«Центренерго», використовуючи R-модель [11]:
R = 8,38*K1+K2+0,054K3+0,63K4, (2.23)
де R – показник ризику банкрутства підприємства;
К1 – оборотний капітал / вартість активів;
К2 – чистий прибуток / власний капітал;
К3 – дохід від реалізації продукції / вартість активів;
К4 – чистий прибуток / загальні витрати.
57

Таблиця 2.8
Загальна оцінка ймовірності банкрутства за R-моделлю
Значення R (коефіцієнту ймовірності банкрутства) Ймовірність банкрутства, %
Менше 0 Максимальна (90-100)
0-0,18 Висока (60-80)
0,18-0,32 Середня (35-50)
0,32-0,42 Низька (50-20)
Більше 0,42 Мінімальна (до 10)
У таблиці 2.11 представлені результати розрахунку показників R-моделі.
Таблиця 2.9
Оцінка ймовірності банкрутства ВП «Ременерго» за R-моделлю
Показники 2018 рік 2019 рік
К1 0,204 0,214
К2 0,187 0,165
К3 3,769 2,15
К4 0,037 -0,035
R 2,125 1,78

Згідно даних таблиці 2.10 можна зробити висновок, що ймовірність
банкрутства підприємства за R-моделлю середня (35-50%). Про це свідчить
коефіцієнт ймовірності банкрутства, значення якого протягом 2018-2019 років
значно більше за 0,42. У 2019 році коефіцієнт зменшився на 0,345 та становить
1,78

2.3 Аналіз основних засобів на ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго»

58

Для узагальнюючої оцінки динаміки основних засобів і характеру їх змін на
підприємстві ВП «Ременерго» розраховують такі коефіцієнти: оновлення,
вибуття, приросту, зношеності, придатності.
Коефіцієнт зносу – характеризує частку вартості основних засобів, що списано
на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається
відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних
засобів.
Кз = Зо/Фк ( 2.11)
Коефіцієнт придатності – показує, яка частина основних засобів придатна для
експлуатації в процесі господарської діяльності.
Кп = 1 – Кз (2.12)
Коефіцієнт вибуття – показує інтенсивність вибуття ОЗ, тобто рівень вибуття тих
ОЗ, які або морально застарілі, або зношені і непридатні для подальшого
використання.
Кв = Фу/Фк (2.13)
Коефіцієнт оновлення – характеризує інтенсивність уведення в дію нових ОЗ.
Він показує частку введених за певний період ОЗ у загальній вартості ОЗ на
кінець звітного періоду.
Ко = Фо/Фк (2.14)
Коефіцієнт приросту – показує рівень збільшення ОЗ у звітному періоді проти
минулого.
Кр = Фо – Фу / Фк (2.15)
Коефіцієнт реальної вартості ОЗ - відображає питому вагу залишкової вартості
ОЗ у загальній вартості майна підприємства.
Кв = Фз / М (2.16)
Показники:
Фк – балансова вартість ОЗ;
Фз – залишкова вартість ОЗ;
М – вартість майна підприємства;
Фо – вартість введених ОЗ;
59

Фу – вартість вибутих ОЗ;
Зо – сума зносу ОЗ.

Таблиця 2.11
Аналіз основних засобів на ВП «Ременерго»

№ з/п Показники Роки Відхилення
Абсолютне Відносне
р. р.

Коефіцієнт
оновлення
Коефіцієнт
зношеності
Коефіцієнт
вибуття
Коефіцієнт
приросту 41,67 88
Коефіцієнт
придатності
Коефіцієнт
реальної вартості
основних засобів

Проаналізувавши показники ефективного використання основних засобів можна
зробити висновок, що в цілому основні засоби в 2019 році мали задовільний
технічний стан. Тільки коефіцієнт зносу збільшився порівняно з 2018р. на 6,7
п.п. і становить 0,183. Коефіцієнт оновлення змінився в порівнянні з 2018р. і
склав 0,1, тобто підприємство у 2019р. поновлювало склад основних фондів у
60

половинному розмірі порівняно з 2018р. Коефіцієнт вибуття у 2019р. зріс
порівняно з 2018 р. Порівняно з 2018р. у 2019р. знизився коефіцієнт придатності
основних фондів на 0,067, що характеризує зменшення степеню придатності
основних засобів у виробництві.
Аналіз діяльності підприємства показав, що за останні два роки
господарська діяльність підприємства має певні позитивні та негативні
зрушення.
Під час аналізу основних засобів господарства було виявлено, що їх
зношеність щороку зростає ( таб. 2.12).
Коеф. Зносу
0,2
0,18
0,16
0,14
0,12
0,1
0,08
0,06
0,04
0,02
0
2018 2019
Коеф. Зносу

Рисунок 2.1 – Знос основних засобів підприємства.

61

0,025
0,02
0,015
0,01
0,005
0
2018 2019
Коефіцієнт оновлення Столбец1

Рис 2.2 - Динаміка коефіцієнту оновлення за 2018-2019 р.
0,9
0,8
0,7
0,6
0,5
0,4
0,3
0,2
0,1
Коефіцієнт реальної вартості основних засобів
0
Коефіцієт придатності
2018
2019
Коефіцієт придатності Коефіцієнт реальної вартості основних засобів

Рис 2.3 - Динаміка коефіцієнтів придатності та реальної вартості основних
62

засобів за 2018-2019 р.
Для аналізу основних засобів ВП «Ременерго» використовує такі форми
звітності як „Баланс” та „Примітки до річної фінансової звітності”.
Аналіз середнього терміну експлуатації основних засобів наведено в таблиці 2.5.
Таблиця 2.5
Аналіз середнього терміну експлуатації основних засобів ВП «Ременерго» за
№ Вид основних засобів Одиниці Термін використання, років Разом
з/п виміру
до 3 понад 15
Будинки та споруди та од.
передавальні пристрої
Машини та обладнання од.
Транспортні засоби од.
Інструменти, прилади, од.
інвентар
Інші основні засоби од.

Разом од.
Питома вага 100

За даними табл. 2.5. можна зробити висновок, що середній термін експлуатації
основних засобів на ВП «Ременерго» дорівнює 3,83 роки ([(1,5*3090) + (5*1222)

Але в даному аналізі не врахований факт вартості окремих об’єктів
основних засобів і термін їх використання. Хоча в цілому ситуація на
підприємстві хороша по оновленню основних засобі, проте засоби праці є дуже
застарілі з часткою зносу 60-80 %
63

%
4,6
7,4
25
63
До 3 років 3 - 7 років 7 - 15 років Понад 15 років
Рис. 2.4 Розподіл основних засобів за терміном використання
При цьому найбільшу питому вагу займають основні засоби, термін
використання яких не перевищує 3 років (56,19 %), а частка основних засобів
терміном використання від 3 до 7 років – 29,18 %. Таким чином, 85,37 %
основних засобів ВП «Ременерго» мають термін використання до 7 років.
Проаналізувавши показники ефективного використання основних засобів можна
зробити висновок, що в цілому основні засоби в 2019 році мали задовільний
технічний стан.

64

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ППО ВП «РЕМЕНЕРГО» ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО»
3.1 Пошук пропозицій для покращення виробничої діяльності ППО ВП
«Ременерго» ПАТ «Центренерго»

На основі проведеного аналізу діяльності ППО ВП «Ременерго» ПАТ
«Центренерго» було встановлено наступне:
- більшість обладнання використовуваного на підприємстві –
застраріле;
- знос окремих категорій обладнання становить від 60 – до 80 %;
- точність виготовлюваних деталей низька;
- значний відсоток матеріалів потрапляє в брак;
- значні витрати електроенергії при використанні даного обладнання.
Для ВП «Ременерго» варто розглянути варіант поступового оновлення
обладнання на підприємстві. Більшість станків та верстатів, що використовує
підприємство – застарілі, виготовлені в 80-их роках минулого століття. Вони
надійні, ремонтопридатні, в них великий запас міцності. Але при їх використанні
вищі норми використання матеріалу, більші норми витрати часу на виготовлення
виробів, вищі витрати електроенергії, менша продуктивність і значно нижчий
рівень точності виробів, що потребує додаткових витрат праці для доведення
виробу до необхідної точності. Підприємству доцільно поступово проводити
заміну зношеного обладнання. В першу чергу необхідно замінити найбільш
використовуване обладнання. Це гільйотинні ножиці, токарні, фрезерні станки,
зварювальні пости. Це обладнання найчастіше використовується, оскільки 85 -
95 % деталей до готових виробів підприємство виготовляє самостійно. Отже, в
першу чергу доцільно розглянути варіант заміни гільйотинних ножиць на більш
сучасне обладнання.
Виготовлення якісних заготовок та деталей посідає важливе місце в
технологічному процесі промислового виробництва. Наявність сучасного
обладнання для розрізання металопрокату дозволяє підприємству виготовляти
65

точні та якісні заготовки, а також оптимізує витрати матеріалу та трудомісткість,
що позитивно впливає на економічну складову виробу.
Розглянемо технологічний процес розрізання металу, методи різання, їх
переваги та недоліки.
В спрощеному вигляді технологія різання металу полягає в наступному:
 Ріжуче лезо інструменту врізається в метал заготовки.
 Рух інструменту по поверхні металу призводить до
відокремлення верхнього шару металу від основної частини заготовки, що
обробляється.
В поверхневому шарі металу поступово зростає напруга, коли вона
перевищує поріг міцності матеріалу, відбувається скол, і утворюється металева
стружка (елементи припуску поступово переходять в стружку або в розплав при
термічному різанні).
Різка металу може бути холодною (механічною) або з застосуванням
високотемпературних технологій.
При холодному (механічному) методі різання до металопрокату
прикладається механічне зусилля ріжучого інструменту. Обов’язковою умовою
є те, що твердість інструменту повинна бути більшою від твердості заготовки. В
цьому випадку використовують різноманітні гільотинні та прес-ножиці, кутові
шліфувальні машинки (болгарки), циркулярні пили, стрічкопильні, токарно-
револьверні та гідроабразивні верстати та інші.
При високотемпературній різці метал за допомогою спеціального
інструменту та обладнання розплавляється в місці розрізу, а розплав видувається
з зони різання струменем розігрітого газу. Термічну різку виконують на сучасних
ручних та механізованих верстатах газової, плазмової та лазерної різки
(автогени, плазмові та газові різаки, установки лазерної різки).
Способи різання металу можна поділити на декілька груп, а саме:
механічна різка (точіння, фрезерування, свердління, рубка, різка на пилі та ін.),
гідроабразивна, плазмова, газова та лазерна різка.
66

Суттєвим недоліком механічної різки на стрічкопильних верстатах,
гільотинних ножицях та циркулярних пилах є те, що розріз на них може бути
тільки прямолінійним, а не складної конфігурації.
До переваг даного типу обладнання можна віднести економічність,
високу точність та якість площини розрізу.

Рис. 3.3 Різка металу стрічкопильним верстатом
 Різка болгаркою використовується в одиничному та
дрібносерійному виробництві для розрізання сортового металопрокату:
кругляка і труб малого та середнього діаметру, арматури, кутників,
квадратів та ін. Недоліком цього методу різки є низька продуктивність
праці, підвищений ризик травматизму.
 Різка циркулярною пилою дозволяє виконувати не тільки
прямолінійний розріз, але і розрізи під кутом. До недоліків можна віднести
низьку швидкість та обмеження по глибині розрізу і значну кількість
відходів.
 Рубка металу на гільотинних ножицях належить до найбільш
економічно вигідних методів різки металу завдяки достатньо високій
продуктивності, точності і якості різу. Широко застосовується в серійному
та масовому типах виробництва. Недоліком є неможливість рубки заготовок
складної конфігурації.
 Стрічкопильний верстат дозволяє виконувати різку арматури,
труби, кутника, круга, сляба, тавра та іншого профілю з чорних і кольорових
металів, нержавіючої сталі, різноманітних сплавів. Різання може бути як
прямолінійним, так і під кутом. Верстат має високу продуктивність,
67

мінімальну ширину прорізу і забезпечує високу точність розмірів заготовок
та якість площини розрізу. Має обмеження по розмірах металопрокату, що
розрізається. Стрічкопильні верстати широко використовуються в
сучасному виробництві.
Гідроабразивна різка є одним з інноваційних методів різання металів і
дозволяє отримати заготовки довільної конфігурації, високої точності і якості.
При використанні даного методу не потрібна подальша обробка країв різання.
Різка проводиться на спеціальних верстатах з числовим програмним керуванням.
Ріжучим інструментом виступає суміш води і абразива – піску, яка подається в
спеціальне вузьке сопло під дуже високим тиском. Суттєвою перевагою
гідроабразивної різки є також відсутність термічного впливу на метал, що
виключає термічну деформацію деталі. До недоліків даного методу можна
віднести достатньо високу вартість, невисоку швидкість і появу скосу площини
різання при різці металу товщиною від 8мм, обмеження по товщині різання. Цей
метод з обережністю використовують для металів з підвищеним ступенем
корозії.

Газова різка виконується за допомогою спеціального обладнання
шляхом інтенсивного оплавлення металу під дією високотемпературного
полум’я з суміші кисню (оксигену) і газу. Окисли, що утворюються в процесі
термічної різки, видуваються високотемпературним струменем, частково
утворюючи на краях заготовки грат. Тому заготовка після операціїї термічної
різки підлягає галтуванню або слюсарній обробці з метою усунення грату. До
недоліків можна також віднести значну термічну деформацію заготовок та
68

гартування поверхні різання для низьколегованих та конструкційних сталей,
наприклад, сталей марок 40Х, сталь 45.
Основою для технології газової різки є киснева різка металу, нагрітого
до 1000 — 1200°С. Для підігріву листового металопрокату використовують гази
: пропан, ацетилен, природній газ або їх суміш. На метал, розігрітий до високої
температури, подається під тиском струмінь кисню (ріжучий оксіген), який від
контакту з підігрітою поверхнею спалахує. Утворюється високотемпературне
полум’я, яке формується газовим соплом машини термічної різки, і розплавляє
поверхню металу. Газокисневу різку використовують для різки вуглецевих і
низьколегованих сталей. Кольорові метали, нержавіючу сталь і сплави цим
методом не ріжуть. Це пов’язане з вимогами до властивості сталі : температура
плавлення має бути вищою від температури займання, низька теплопровідність і
висока теплота згорання, температурний показник окислів нижчий від
температури займання.
Використовують два методи газової різки — різка ручним газовим
різаком (автогени) і механізована газокиснева різка на стаціонарних машинах
портального типу з числовим програмним керуванням (ЧПК).
Різка автогеном використовується в одиничному і дрібносерійному
виробництві для різки профільного і листового металопрокату невеликих
розмірів.
Передові технології активно використовують стаціонарні машини
термічної різки з ЧПК портального типу. Вони дозволяють отримувати заготовки
високої точності і якості, мають високу продуктивність завдяки встановленню на
порталі декількох різаків, що працюють синхронно. В залежності від
комплектації і моделі обладнання можна розрізати товщини листа від 8мм до
300-380мм. Ці машини доволі економні в плані розхідників і запчастин, що
суттєво впливає на ціну газокисневої різки. Сучасні програми розкрою листового
металопрокату (ІНТЕХ-РОЗКРІЙ, ВРІКЛІС та інші), інтегровані з програмами
69

ЧПК машини, дозволяють оптимізувати розкрій і зекономити на матеріалі.

Плазмова різка металів базується на технології утворення плазмової
дуги, температура якої сягає до 18000-30000°С. Під плазмою розуміють
високотемпературний іонізований газ, який може проводити електричний струм.
Плазмова дуга формується в агрегаті під назвою плазмотрон зі звичайної
електричної дуги. Електричну дугу стискають і додають до неї
плазмоутворюючий газ (азот, повітря, оксіген — в залежності від моделі
верстата).
На сучасних підприємствах застосовується обладнання, що базується на
методі плазмово-дугової різки металу. В даному випадку дуга горить між
металом, що розрізається, і зварним електродом, який не плавиться. Плазмовий
високошвидкісний струмінь суміщується зі стовпом плазмової дуги, процес
різання відбувається за рахунок високої енергії плазмового стовпа,
навколоелектродних плям і факелу, що утворюється з плазмового стовпа. Ця
технологія різання є максимально ефективною і широко використовується в
усьому світі.
Перевагою плазмової різки є універсальність технології — практично всі
відомі метали можна різати за допомогою плазмової дуги: від чавуна і міді до
алюмінієвих листів і конструкційної листової сталі, сплавів кольорових металів.
Достатньо висока швидкість різання для листового металопрокату товщиною від
0, 5 до 8мм ( від 2, 5 – 6, 0 м/хв) забезпечує високу продуктивність праці.
Заготовки вирізаються точними і з високою шорсткістю поверхні, тому
потребують мінімальної слюсарної обробки. Передове пограмне забезпечення
70

дозволяє вирізати заготовки різноманітної конфігурації. Термічна деформація
значно нижча порівняно з газокисневою різкою металу.
До недоліків слід віднести відхилення від перпендикулярності в межах
8-10% площини різання на листах товщиною 10-20мм, значне обмеження по
товщині різання до 30мм — в залежності від потужності джерела струму, а також
високу вартість розхідників — сопел та електродів. Додаткових витрат потребує
і забезпечення відповідного температурного режиму приміщення, де
встановлено плазмовий різак. Виділення в процесі різання шкідливого газу
фосгену вимагає встановлення витяжної вентиляції та ємностей для збирання
металевого пилу, щоб унеможливити попадання його в атмосферу. Кваліфікація
оператора термічної різки теж має бути високою.
Але вартість плазмової різки залишається оптимальною для
співвідношення якість-продуктивність-економія матеріалу.
Лазерна різка металу базується на технології розігріву металу
сфокусованим лазерним променем великої потужності. Невелика частина
випромінювання поглинається поверхнею металу і нагріває його. В результаті на
поверхні утворюється плівка з окислів, яка сприяє ще більшому поглинанню
теплової енергії випромінення, і температура металу зростає до точки плавлення.
Паралельно з лазерним струменем подається активний газ — оксіген
(кисень). Він підтримує горіння металу, суттєво підвищуючи швидкість і
глибину різання, видуває продукти горіння, що покращує якість поверхні, що
розрізається, інтенсивно охолоджує поверхню металу, яка прилягає до зони
різання. Це мінімізує термічну деформацію після лазерної різки. Деталі після
вирізки мають дуже високу точність, не потрібна додаткова механічна обробка.
Практично, ми отримуємо не заготовку, а готову деталь.
Потужний лазерний промінь досягається за рахунок промислових
генераторів лазерного випромінення, які дозволяють проводити лазерний
розкрій листа на високих швидкостях, що значно підвищує продуктивність
праці. Структура металу в зоні різки практично не змінюється. Це є безперечною
перевагою порівняно з газовою і плазмовою різкою. Позиціонування верстату
71

проводиться високоточними приводами по двох взаємно — перпендикулярних
направляючих, які забезпечують високу точність розмірів. Переміщенням і
силою випромінювання керує комп’ютер у відповідності до заведеної програми.
До недоліків можна віднести обмеження по товщині матеріалу для
різання, а також високу вартість оптики. Це впливає на вартість лазерної різки.

3.2 Проект покращення виробничої діяльності підприємства за рахунок
оновлення обладнання підприємства
Для ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго» доцільно здійснити свій
вибір на сучасному обладнанні – станку для лазерної різки металу.
На сьогоднішній день лазерний розкрій і лазерна різка є найбільш
передовою технологією для контурного розкрою різних матеріалів:
металу;
дерева;
пластика;
оргскла.
Лазерне різання засноване на використанні в якості робочого інструменту
вузьконаправленого лазерного променя із заданою потужністю. Лазерний
промінь якісно, з високою точністю (до 5 мікрон) виконує розкрій складних
геометричних форм, як на будь-якій поверхні, так і в об’ємних виробах.
Використання при лазерному різанні спеціальних координатних столів дозволяє
вирізати вироби будь-якої форми, з мінімальним впливом на оброблюваний
матеріал. Застосування програмного забезпечення дозволяє швидко створювати
різні технологічні програми для лазерного розкрою і різання, а також легко
імпортувати будь-яку графічну інформацію (креслення, ескізи).
Використання цієї технології дозволяє:
 мінімізувати кількість обрізків дорогого матеріалу;
 обробляти малі партії металу;
 налаштовувати обладнання під будь-які цілі;
72

 домогтися високої продуктивності завдяки максимальній швидкості
різання.
Використання дорогого лазерного обладнання вимагає великих витрат, ніж
обробка іншою апаратурою спеціального призначення, проте високоефективний
підсумковий результат виправдовує високу вартість. Лазерна різка на
замовлення ефективна в тих випадках, коли необхідно здійснити обробку, щоб:
 уникнути зайвого механічного впливу на метал, наприклад, в разі
виготовлення продукції з тендітних матеріалів та матеріалів, які легко
піддаються деформації;
 реалізувати різання твердих сплавів;
 зробити максимально точний зріз і отримати ідеальний край кромки;
 не допустити дефектів, усунення яких потребує додаткової подальшої
обробки;
 реалізувати фігурну різку будь-якої форми;
 економічно використовувати матеріал за рахунок максимально
щільного розміщення листів на прокаті.
Для ВП «Ременерго» доцільно розглянути придбання нового верстату для
різання металу. Існучий верстат, що використовується на підприємстві –
гільйотинні ножиці, вже застарілий, хоч і надійний. Він був введений в
експлуатацію в 1984 році. Верстат легко ремонтується заміною робочої поверхні
– леза та витратних матеріалів, але має і недоліки. Оброблювані деталі
підлягають обов’язковій додатковій обробці – доведенні заготовки до заданих
розмірів; складність виготовлення невеликих виробів та виробів складної форми;
значні витрати електроенергії під час роботи.
Розглянемо детальніше верстат автоматичної волоконної лазерної різки
металу G4020H
73

Рис. 3.1 Станок G4020H
Повністю герметична конструкція з додатковим склом для захисту від
лазера, щоб зробити верстат безпечнішим і надійнішим. Два робочих столи
переміщуються незалежно і не заважають один одному. Конструкція таких
незалежних координатних робочих столів спрощує очищення від окалини.

Рис. 3.2 Станина станка
Зварена з однієї пластини станина вагою 18 тонн, міцна і міцна.
Лазерний різак G4020H є найбільш популярним серед моделей високої
потужності, тому йому необхідна стійка і жорстка станина. Ця модель
74

виготовлена зварюванням з пластини вуглецевої конструкційної сталі зі
зміщенням рами вбудованої коробки для усунення зварювальної надлишкової
деформації, зі стресовим відпалом для відпускання при високій температурі 600
° C що забезпечує 20 років нормальної експлуатації без викривлення.

Рис. 3.3 Система Beckhoff
Висока ефективність системи ЦПУ. HSG LASER використовує систему
ЦПУ компанії Beckhoff разом з ПЗ гніздового розкрою від SIGMANEST, що в
цілому дозволяє економити матеріали і підвищити ефективність обробки.

75

Рис 3.4 Система захисту під час роботи
Вся область роботи інструменту машини, де можливий імпульс лазера,
закрита і захищена товстим графітовим листом 20 мм, це дає змогу забезпечити
повний захист персоналу від можливого ураження під час роботи.

Рис. 3.5 Система розкрою матеріалів
76

Розкрій однією кнопкою, майстерний і з економією матеріалів. Професійна
система розкрою Sigma реалізує гніздовий розкрій однією кнопкою, що зручно
і швидко, а також з розумною економією матеріалів.

Рис. 3.6 Система комплексного захисту
Ріжуча головка глибоко захищена, тому виробничий цех буде чистим і
незабрудненим. Конструкції обдування секцій з невеликою сіткою, демпфер з
дросельною заслінкою поворотного типу і випускний канал великого діаметру
дозволяють домогтися гарної вентиляції і майже повного видалення диму.
Операції відкриття і закриття під час переміщення інструменту верстата
відбувається без будь-якого шуму.
Технічні характеристики станка G4020H:
Потужність лазера 1000 Вт -4000 Вт
Оброблювана область 3000X1500 мм (опція)
Макс. швидкість переміщення 140 м / хв
Макс. прискорення по швидкості 1,2 g
Точність позиціонування ± 0.05 мм / м
Точність повторного позиціонування ± 0.05 мм
Загальна вага верстата 7500 кг
77

Габаритні розміри верстата 8500 * 2900 * 1900 мм
На досліджуваному приватному підприємстві ВП «Ременерго», що
займається ремонтом енергетичного обладнання доцільно встановити новий
станок лазерної різки металу.
Використання такого станка дасть змогу забезпечити власне виробництво
заготовками високої точності, які не потребуватиму додаткової обробки а зразу
використовуватимуться в процесі виробництва. Також станок в кілька разів
швидше здійснюватиме різку металу. Відходи при використанні матеріалу
знизяться на 50 % за рахунок моделювання оптимального розкрою листа.
Вартість станка лазерної різки G4020H становить 4 800 тис. грн. Для
придбання даного верстата ППО ВП «Ременерго» варто звернутись до ПАТ
«Центренерго» для включення придбання даного верстата в інвестиційну
програму підприємства на 2021 рік. В ПАТ «Центренерго» достатньо власних
ресурсів для придбання даного обладнання.
ВП «Ременерго» крім забезпечення власних потреб у заготовках має
можливість надавати послуги по розкрою металу. В Черкасах є 2 підприємства з
подібними верстатами меншої потужності, які надають такі послуги. Вартість
розкрою становить від 150 грн до 1200грн в залежності від матеріалу, його
товщини, точності та умов різки. При існуючому завантаженні станка, можна
близько 40 % робочого часу надавати послуги по розкрою матеріалу. На основі
моніторингу ринкової ситуації потреби в послугах розкрою металу різних видів
та різної товщини, враховуючи діяльність конкурентів, було встановлено, що
підприємство ВП «Ременерго» може щомісяця отримувати на послугах розкрою
металу від 200 тис грн до 400 тис. грн.
Розрахуємо додатковий прибуток підприємства за 5 років та період
окупності за рахунок надання послуг на сторону.
Придбання станка, його монтаж, налагодження і навчання персоналу займе
не більше 6 місяців. В розрахунках приймемо початок надання послуг через 6
місяців після початку фінансування проекту. Щомісячні надходження приймемо
в розмірі 200 тис. грн. Додаткових витрат в даному випадку не буде, оскільки
78

персонал для управління і обслуговування станка працює в цеху повний робочий
день, і змінюється лише його завантаження з 60 % до 90 – 100%.
Проведемо розрахунок грошового потоку. При розрахунку грошових
потоків дисконтну ставку візьмемо 20 %, проект є короткостроковим,
ризики проекту є невеликими.
Таблиця 3.1
Грошові потоки проекту
Роки Kdt = Іt ГПt Іt * Kdt, ГПt *Kdt,
проекту (1+e)-t (інвестиції), (грошові тис.грн. тис.грн
тис.грн. потоки)
тис.грн.
0 1 4 800 1 200 4 600 1 200
1 0,893 2 400 2 143
2 0,797 2 400 1 912
3 0,712 2 400 1 709
4 0,693 2 400 1 567
Разом 4 800 10 800 4 600 8 531

З таблиці видно, що загальна сума продисконтованих інвестицій дорівнює
4 800 тис грн., а сума грошового потоку становить 8 531 тис.грн. На основі вище
наведених даних здійснимо розрахунок терміну окупності проекту в таблиці 3.2.
Таблиця 3.2
Окупність проекту за наростаючим підсумком
Грошові потоки за наростаючим
підсумком
Роки проекту Роки окупності
Без врахування
З врахуванням Kdt,
Kdt,
тис. грн. тис. грн.
0 1 1200 1200
1 2 3343 3600
2 3 5255 6000
79

3 4 6964 8 400
4 5 8531 11 800

На основі інформації представленої в таблиці видно, що термін окупності
проекту з врахуванням коефіцієнта дисконтування становить майже 9,2 місяця,
без врахування коефіцієнта дисконтування 9,2 місяц.
Проведемо розрахунок ефективність проекту за наступними показниками:
 чиста теперішня вартість (ЧТВ):
ЧТВ = 8531 – 4 800 = 3731 тис. грн.
В даному проекті ЧТВ>0, тобто цей інноваційний проект доцільно
прийняти.
 індекс прибутковості (ІП) інвестицій:
8531
ІП =  1,77
4800
Даний проект має індекс прибутковості більший за одиницю, отже цей
проект по даному критерію є також прийнятним.
 термін окупності інвестицій, (місяців):
1457
2   2,76
Ток = 1912 року
На основі проведених розрахунків можна стверджувати, що проект
придбання верстата для лазерної різки металу є доцільним, оскільки ЧТВ
має позитивне значення, тобто 8531 тис. грн., індекс прибутковості – 1,77
а термін окупності 2,76 року або 2 роки і 9 місяців.

80

ВИСНОВКИ
Виробнича діяльність - це діяльність, яка здійснюється в рамках
виробничої системи з метою створення будь-якої корисності шляхом
перетворення входів (ресурсів усіх видів) у виходи (готові продукти та послуги).
Виробнича функція включає в себе дії, у результаті яких виробляється
продукція та послуги, що поставляються організацією зовнішньому споживачеві.
Виробничу функцію виконують усі без винятку організації, інакше вони просто
не зможуть існувати.
Головну частину виробничого процесу становить технологічний процес,
який забезпечує зміну форм, розмірів і властивостей оброблюваних предметів
праці і складання готових виробів.
Технологічний процес є частиною виробничого процесу, що містить
цілеспрямовані дії щодо зміни і встановлення стану предмета праці. Діяльність
підприємства є багатогранним складним процесом, який враховує величезну
кількість складових. Правильне їх поєднання і узгодження відповідно до
поставлених цілей дає змогу підприємству отримати конкурентні переваги перед
іншими. Варіантів покращення виробничої діяльності існує багато, але вибір
конкретного повинен враховувати внутрішні можливості підприємства, ринкову
ситуацію і завдання для досягнення цілей діяльності підприємства.
Підприємство ППО ВП «Ременерго» ПАТ «Центренерго» є структурним
підрозділом ПАТ «Центренерго» і займається ремонтом і виготовленням
енергетичних вузлів і агрегатів для електростанцій.
Провівши аналіз діяльності підприємства, видно, що в 2019 році
підприємство отримувало збитки. Основними причинами такого результату є
несвоєчасний розрахунок споживачів за отриману продукцію. Також видно з
аналізу, що зношеність основних засобів підприємства становить близько 20 % і
зростає. Техніко-технологічної відносно нова, але є окремі категорії обладнання
із зносом 60-80 %. Таке обладнання варто замінити.
Проаналізувавши показники ефективності використання основних засобів
можна зробити висновок, що в цілому основні засоби в 2019 році мали
81

задовільний технічний стан.
Для вдосконалення виробничої діяльності ВП «Ременерго» пропонується
придбати за власний кошт станок лезерної різки металу. Це дасть змогу:
 забезпечити власне виробництво заготовками високої точності, які не
потребуватиму додаткової обробки а зразу використовуватимуться в
процесі виробництва
 в кілька разів швидше здійснювати різку металу
 відходи при використанні матеріалу знизяться на 50 % за рахунок
моделювання оптимального розкрою листа
 довантажити робоче місце з 60 % до 90-100% за рахунок надання
послуг по різці металу стороннім замовникам
 знизити витрати на електроенергію.
На основі проведених розрахунків можна стверджувати, що проект
придбання верстата для лазерної різки металу є доцільним, оскільки ЧТВ
має позитивне значення, тобто 8531 тис. грн., індекс прибутковості – 1,77
а термін окупності 2,76 року або 2 роки і 9 місяців.

82

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня
1997 р. № 283/97
2. Закон України «Про альтернативні джерела енергії» від 20 лютого 2003 року
№ 555-IV
3. Передвиборча програма. Якою я бачу Україну // Український інвестиційний
журнал. - 2004. - №7.
4. Асмолова Г. М. Механізм регулювання відтворення основних засобів
підприємства/ Г. М. Асмолова // Економіст. – 2007.- № 7.¬С.24 – 27.
5. Александров Г. А., Павлов А. С. Обновление основных производственных
фондов (Интенсификация, эффективность, стимулирование). – 2-е изд.,
передел. и доп. – К.: Техника, 2004. – 225 с.
6. Бачевський Б. Є. Відшкодування зносу основних виробничих фондів:
навч.посіб./ Б. Є. Бачевський, О. О. Решетняк, І.В. Заблодська. – К.: ЦУЛ,
2007. – 176 с.
7. Бачевський Б. Е., Волохова Н. Д., Решетняк Е. А. Обновление основных
производственных фондов на предприятиях Украины // Матер.
Междунар. Науч.-практ. Конф. „Университет и регион”. – Луганск:
ВУГУ, 2003. – с.123-127.
8. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства. -Львів:
Сполом, 2008. - 212 с.
9. Богун В. Л. Формування та оцінка виробничого потенціалу підприємства. –
Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – №12. – с.56-59.
10. Бондар О. М. Проблеми формування амортизаційної політики в ринкових
умовах господарювання //Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №1.-
с.38-43.
11. Бардиш Г. О. Проектне фінансування: підручник / Г. О. Бардиш – [3 – тє
видання перероб. та доповн.]. – К.: Хай – Тек Прес.- 2008. – 464 с.
12. Бокань А. А. Диверсифікація підприємства: передумови, види та форми /
А. А. Бокань // Вісник економічної науки України. – 2010. – № 2. – С. 21-
83

24.
13. Бондар Н. М. Економіка підприємства/ Н. М. Бондар; [навч. посіб.]. – К.:
Видавництво А.С.К., 2004. – 400 с.
14. Вітлінський В. В. Аналіз, моделювання та управління економічним
ризиком [навчально-методичний посібник для самостійноого вивчення
дисципліни] / В. В. Вітлінський, П. І. Верченко. – Київ: КНЕУ, 2000. -
292 с.
15. Герасимчук В. Т. Маркетинг: теорія і практика / В. Т. Герасимчук; [навч.
посібник]. - К.: Вища школа, 2004. - 327 с.
16. Гетьман О. О. Економіка підприємства: підруч. [для студ. вищ. навч.
закл.] / О. О. Гетьман, В. М. Шаповал. – Київ, Центр навчальної
літератури, 2006. – 488 с.
17. Господарський кодекс України : офіц.текст : за станом на 20 січня 2016
року/Верховна Рада України.-Офіц.вид. – К.:Парлам.вид-во, 2016. – 240 с.
– (Бібліотека офіційних видань).
18. Економіка підприємства: [навч. посібник для студентів ек. спец. вищих
навч. закл. 1 – 4 рівнів акрид.]/ І. М. Бойчик, П. С. Харів, М. І. Хопчан,
Ю. В. Піча.- [2-ге видання, виправлене і доповнене]. – К.: «Каравелла»;
Львів: «Новий світ»,2010. – 293 с.
19. Економіка підприємства: навч.посібник / [А.В.Шегди Т.М. Литвиненко,
М. П. Нахаба, та ін.]; за ред. А.В.Шегди. – К.: Знання – Прес, 2001. – 335
с.
20. Економіка підприємства: підручник / [За ред. С. Ф. Покропивного]. –
К.:КНЕУ, 2006. – 528с.
21. Зайцев Н. Л. Экономика промышленного предприятия: [практикум:
учеб.пособие]/ Н. Л. Зайцев. – М.: ИНФРА, 2005. – 128 с.
22. Кальченко А. Г. Основи логістики: Навчальний посібник. – К.:
Товариство «Знання», КОО, 1999. – 135 с.
23. Каплан Т. Л. Пути улучшения использования основных
производственных фондов/ Т. Л. Каплан. – М. «Экономика», 2001. – 85 с.
84

24. Комеліна О. В. Регіональні важелі забезпечення структурно-
технологічної перебудови виробництва/ О. В. Комеліна // Збірник
наукових праць Черкаського державного технологічного університету.
Серія: Економічні науки. – Черкаси : ЧДТУ, 2007. – №18. – Частина 2. –
218 с.
25. Коробов М. Я Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств:
[навч. посібник]/ М. Я. Коробов. – К.: Т-во «Знання», 2006. – 142 с.
26. Костюк В. І. Модернізація та реконструкція основних засобів / В.І.
Костюк // Баланс. – 2007. – №51. – С.28-30.
27. Лапина Н. Н. Использование корреляционного анализа при оценке
стоимостных показателей основных средств/ Н. Н. Лапина, В. М.
Шаповал // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 2. – С.169 – 174.
28. Лемка С. В. Повышение эффективности использования основных
производственных фондов/ С. В. Лемка. – М.: «Экономика», 2001. –139 с.
29. Ліпич Л. Г. Організація виробництва: Навч. посіб. для студ. вищ. навч.
закл. / Л. Г. Ліпич, В. О. Морохова, А. Т. Московчук. – Луцьк : РВВ
Луцьк. держ. техн. ун-ту, 2002. – 253 с.
30. Мазуркевич І. О. Оцінка ефективності використання основних засобів на
підприємстві / І. О. Мазуркевич // Формування ринкових відносин в
Україні.–2006. – № 2. – С.91 – 93.
31. Мате Э., Тиксье Д. Материально-техническое обеспечение деятельности
предприятия. Пер. с франц. / Общ. Ред. В.С.Загашвили. – М.: А/О
Издательская группа «Прогресс», 1993. – 160 с.
32. Нифаева О. В. Методика оценки влияния эффективности использования
основных производственных средств на финансовые результаты
деятельности предприятия/ О. В. Нифаєва // Финансовый менеджмент. –
2007. – №5. – С.3- 11.
33. Олійнічук В. М. Основні підходи щодо оцінки основних засобів за
стандартами: проблеми теорії і практики /В. М. Олінійчук // Збірник
наукових праць Черкаського державного технологічного університету.
85

Серія: Економічні науки. – Черкаси : ЧДТУ, 2010.- Ч.3, Т.2, №25 – С.128-
136.
34. Основні фонди та основні засоби: визначення, класифікація, амортизація
// Все про бухгалтерський облік. – 2008. – № 85. – С.43-46.
35. Погоріла І. І. Амортизаційна політика та її вплив на відтворення
основних фондів підприємства /І. І. Погоріла // Формування ринкових
відносин в Україні. –2008. – № 8. – С.17 – 19.
36. Прауде В. Р. Маркетинг: навч. Посібник /В .Р. Прауде, О. Б. Білий. – К.:
Вища школа, 2004. – 256 с.
37. Савчук В. І. Системи управління конкурентоспроможністю Румянцева Е.
Е. Новая экономическая энциклопедия. 3-е изд. / Е.Е.Румянцева. – М.:
Инфра-М, 2008. – 826 с.
38. Саєнко М. Г. Стратегія підприємства. [підручник]/ Саєнко М. Г. –
Тернопіль: «Економічна думка». – 2006. – 390 с.
39. Сідун, В. А. Економіка підприємства: навчальний посібник/ В. А. Сідун;
Харківський державний університет харчування і торгівлі. – К.: Центр
навчальної літератури, 2008. – 435 с.
40. Стахурська С. В. Інвестування в основні засоби виробництва/ С. В.
Стахуровська // Проблеми науки. – 2008. - № 6. – С.17 – 21.
41. Сьомченков О. А. Оцінка ефективності інвестування в основні фонди/ О.
А. Сьомченко // Економіка АПК. – 2010. – № 9 – С.58 – 66.
42. Тіньова економіка: сутність, особливості та шляхи легалізації :
[монографія / за ред. д.е.н., проф. Варналія З.С.] – К.: НІСД, 2007.-576 с.
43. Тян Р. Б. Планування діяльності підприємства: [навч.посібник]/ Р. Б.
Тян. – К.: МАУП, 2004. – 206 с.
44. Фінанси підприємств: підручник / [кол. авт. і наук. Ред.проф. А.М.
Поддєрьогін].- 3 – тє вид., перероб. та допов. – К.: КНЕУ, 2000. – 460 с.,
іл.
45. Орлюк О. Проблеми участі органів державної влади в інноваційних процесах
// Інтелектуальна власність — 2005.—№ 11. — С. 4-6.
86

46. Павленко І.А., Гончарова Н. П., Швиданенко Г. О. Економіка та організація
інноваційної діяльності: Навч.-метод, посіб. для самостійного вивч.
дисципліни. — К.: КНЕУ, 2002. — 150 с.
47. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. — К.: Лібра, 2002. —
472 с.
48. Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки
України: Наукова доповідь (За ред. Я.З. Каліло). — К: НІСД, 2005. — 24 с.
49. Стадник В.В, Йохна М.А. Інноваційний менеджмент: Навч. посібн. — К.:
Академвидав, 2006. - 464 с.
50. Уткін О.Ф., Паче А.М. Цілі і принципи державного регулювання
інвестиційної діяльності // Інвестиції: практика та досвід. - 2004. - №5. - С15-
19.
51. Федулова Л.І. Інноваційна економіка: Підручник. – К.: Либідь, 2016. – 480 с.
52. Фурсов О. І. Амортизаційна політика металургійних і машинобудівних
підприємств в умовах їх реструктуризації / О.І. Фурсов // Зб. тез доповідей
Міжнар. наук.-практ.конф. «Особливості соціально-економічного розвитку
України і регіонів» (5-6 жовт. 2006 р.): У 4 т. – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”,
2006. – Т.2. – С. 115-116.
53. Хомяков В.І. Менеджмент підприємства. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Київ:
Кондор, 2005. – 434 с.
54. Шаповал В. М. Економіка підприємства: навчальний посібник / В. М.
Шаповал ; Центр навчальної літератури. - К.: КНЕУ, 2007. - 286 с.
55. Шевеленко С. Д. Підприємництво і підприємницька діяльність: навч
посібник /С. Д. Шевеленко; [за заг. ред. B.B. Сопка]. - К : Вища школа,
2007. - 224 с.

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets