Сінгапурська меритократія

Комаров, Михайло Вікторович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2721
Title:	Сінгапурська меритократія
Authors:	Кулєшов, Олександр Вадимович Комаров, Михайло Вікторович
Issue Date:	2021
Abstract:	З розвитком людства, на практиці та в теорії, виникали багато політичних концепцій управління державою та суспільства. З споконвіку видатні діячі до останнього аркушу паперу, до останнього олівця обписали тони трактатів і монографій, щоб зрозуміти, щоб наблизитись хоч на міліметр, до розуміння що ж, може бути, тим постулатом в управлінні країни. Багато писали про країну “ Філософів”, “Республіку вчених” , політична концепція технократія, де влада у інженерів та технологів. Чому задають такі питання, тоді й зараз, тому що: кожна з політичних концепцій не ідеальна, людина, істота не ідеальна та постійно змінює свої погляди та знання. Але, завжди мріє про країну, де всі забаганки, людської природи будуть втілені та впевнено використані. Ми вийшли з тваринного світу, світу де перемагають сильніші, розумніші, хитріші, там де важка праця над собою, важка праця у зграї дає великі переваги у виживанні та поліпшення життя. Щоб створити сильну державу потрібні і сильні та розумні діячі, які будуть намагатися, здійснити все можливе, для того, щоб громадянам не потрібно було виживати а жити в адекватних людських умовах.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2721
Appears in Collections:	033 Філософія (Політична філософія)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Кваліфікаційна робота, бакалавр, КОМАРОВ М.В., СІНГАПУРСЬКА МЕРИТОКРАТІЯ.docx Restricted Access		84.2 kB	Microsoft Word XML	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій
Кафедра політичної філософії


Допущено до захисту
завідувач кафедри
політичної філософії
____________________________________
«_____» ________________________ 2021  р.
 
	

Комаров Михайло вікторович

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА

СІНГАПУРСЬКА МЕРИТОКРАТІЯ



Освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»
Спеціальності 033 «Філософія»
Освітньо-професійної програми «Політична філософія»
Денної форми навчання
група_____ПФ-179______


Виконавець роботи:                          
 «____»___________ 2021р.       ________________         __Комаров М.В__
                                                                                    (підпис)                                          (ПІП)                         
  
Керівник роботи:
__д.е.н, доцент_______                         
(Вчене звання,прізвище, ім’я, по батькові)                           
«____»___________ 2021р.        ________________          __Кулєшов О.В._
                                                                                     (підпис)                                        (ПІП)  







Черкаси 2021 р.

ЗМІСТ

	
ВСТУП	6
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ меритократії , ЯК політичної системи та концепції управління	8
1.1 Виникнення меритократії	8
1.2 Різниця та схожість меритократії з іншими політичними системами	13
1.3 Роль меритократії у світі та історичні приклади	25
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СІНГАПУРСЬКОЇ МЕРИТОКРАТІЇ	28
2.1 Історія виникнення меритократії у Сінгапурі	28
2.2 Особливості та характеристики сінгапурської меритократії	35
2.3 Меритократія у Сінгапурі як соціальний проект і до чого це призвело	46
ВИСНОВКИ	55
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	57
	














ВСТУП

З розвитком людства, на практиці та в теорії, виникали багато політичних концепцій управління державою та суспільства. З споконвіку видатні діячі до останнього аркушу паперу, до останнього олівця обписали тони трактатів і монографій, щоб зрозуміти, щоб наблизитись хоч на міліметр, до розуміння що ж, може бути, тим постулатом в управлінні країни. Багато писали про країну “ Філософів”, “Республіку вчених” , політична концепція технократія, де влада у інженерів та технологів. Чому задають такі питання, тоді й зараз, тому що: кожна з політичних концепцій не ідеальна, людина, істота не ідеальна та постійно змінює свої погляди та знання. Але, завжди мріє про країну, де всі забаганки, людської природи будуть втілені та впевнено використані. Ми вийшли з тваринного світу, світу де перемагають сильніші, розумніші, хитріші, там де важка праця над собою, важка праця у зграї дає великі переваги у виживанні та поліпшення життя. Щоб створити сильну державу потрібні і сильні та розумні діячі, які будуть намагатися, здійснити все можливе, для того, щоб громадянам не потрібно було  виживати а жити в адекватних людських умовах.         
Актуальність теми дослідження полягає у тому, що меритократія щільно зайняла нішу у розумі сучасного суспільства та політичних дослідників тим, що набирає все більш балів про ідеальних державних діячів. У всіх на слуху що – Сінгапур, ідеальна країна, з одним із найменших  показників корупції, з ефективною бюрократією, працюючим по-максимуму державним апаратом, зі стійкою економікою та широко забезпеченими громадянами. У свою чергу, за все це, дякують меритократії, як організаційній, політичній та діловий показник у формуванні суспільного життя. Та зумів з “Країни третього світу”, опинитися у “Країнах першого”. Існують твердження, що ця система це - міф, який постійно “ підкормлюють” прихильники цього ладу, щоб мати згоду постійно критикувати той чи інший у стрій. 
У цій роботі покажу іншу точку зору та постараюсь довести потрібність меритократії для адекватного функціонування держави і інших соціо-культурних інститутів.
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є поглиблене вивчення  та опис меритократії як політичної теорії, на  прикладі  країни Сінгапура  та  її меритократичних  використаних засобах і втілених конструкцій у політичних та соціальних моделей суспільства. 

-  Завдання кваліфікаційної роботи бакалавра:

– проаналізувати меритократію як феномен у держ-адміністрування;

– здійснити аналіз політики Сінгапура та його внутрішньої політики;

– проаналізувати формування меритократії у Сінгапуре та її витоки;

– визначити проблеми та мінуси меритократії;

Предметом дослідження являється меритократії на прикладе Сінгапура;

Об’єкт дослідження − меритократія Сінгапура.

Методи дослідження. Аналіз літератури та інформації і описання  методології.


РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕРИТОКРАТІЇ , ЯК ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ ТА КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ


1.1 Виникнення  меритократії

Термін «меритократія» вперше був використаний Майклом Янгом в 1958 році в його книзі «Виникнення меритократії». Янг, використовує термін меритократія для опису майбутнього суспільства, в якому людина, яка досягає найкращого положення, це той, хто набрав найбільших досягнень і найбільших заслуг.[1] Так само, в книзі йде опис розуму(IQ) людини, чим вище розум(IQ) - тим особа стає перспективнішою і піднімається до вищого рангу у суспільстві. З сьогоднішньої точки зору під меритократією розуміється те, що кандидати відбираються тільки на певні посади на основі їх особистих здібностей, їх навичок, які допоможуть у здобутті кращих результатів, розв'язання поставлених проблем та здібність аналізувати й залучати логічні та раціональні пропозиції.[1] Мерітократія передбачає, що в сучасних суспільствах зі структурою ринкової економіки розподіл життєвих можливостей, таких як дохід, соціальне становище і інші права держави загального добробуту, в першу чергу через ринок праці та «професійну зайнятість протягом усього життя» [1]. Придбання професійною та відповідної кваліфікації освіти є важливими передумовами для доступу на ринок праці. Мерітократична підхід передбачає, що розподіл товарів і бажаних посад в системі освіти й зайнятості ґрунтується на принципі продуктивності, що створює рівні можливості. Якщо припустити, що рівні можливості засновані на принципі результативності, то структурні ефекти соціальної нерівності, такі як освіта, статус і дохід, узаконені [1].Формально меритократія ставить рівні можливості, можливість всіх людей, відповідно до своїх особистими здібностями та досягненнями, щоб отримати шанс для отримання сертифікатів про освіту. Чинники, які залежать від продуктивності, такі як: соціальне походження, раса, етнос, релігійні чи полові показники не повинні грати ролі [1]. Таким чином, доступ до бажаної роботи й освіти, а також отримання освіти та доходу здійснюється тільки через «меритократичні принципи» (там же), які повинні функціонувати як законні механізми розподілу благ і соціального статусу. Соціально визнаний розподіл влади, доходу та статусу тісно пов'язане з освітою і, згідно з меритократією, досягається на основі «конкурентної мобільності» [ ] і не може бути віднесено до «спонсорованої мобільності». Там же, у цьому контексті «змагальна мобільність» означає, що бажані характеристики, такі як влада або дохід, досягаються внаслідок індивідуальних досягнень і завдяки конкурентним перевагам. У разі «спонсорується мобільності» ці придбані характеристики можна пов'язати з будь-якими особистими досягненнями або заслугами, вони засновані на успадкованому соціальне походження, такому як благородні корені [ ]. 
Меритократія дає перевагу особам, які за допомогою свого розуму, своїх навичок досягають висот у суспільстві та переважно, таким чином, займають головні посади. Але, так і у всьому світі, якщо працюєш старанно, вчишся добре та що с цього, в чому тоді сенс цієї меритократії. Сенс полягає в тому, що країна або корпорація чи бізнес, які озброїлась цією системою, повинна будувати всі забезпечення для людини, щоб її таланти в повною мірою були виявлені та допомогти їх вдосконалити, допомогти їх використовувати  по-максимуму. Допомагати суспільству справа складна, а допомагати, направляти у русі, давати риболовну вудку, а ні саму рибу, справа ще складніша. Людина, яка не працює, отримує посібник по безробіття чи не має заслуг перед державою, та “сидить на шиї” отримує певні соціальні гарантії або грошову підтримку від влади, у меритократії не допустимо. Країна при цій системі, навпаки скасовує більшість соціальних виплат, для того щоб людина у випадку нестачі, сама почала працювати й вкладати у своє життя і забезпечувати її потреби. Людину з мавпи зробила праця, важка праця, ось тут система налагоджує цей процес, дає можливість вчитися, працювати, відкривати бізнес і т.д. З цього процесу де “виживають найсильніші” і проходить  відбір в еліту керівників на вищих посадах в умовах конкурсної, ринкової та вільної конкуренції. 
Меритократії не приймає, зневажає та навіть ставить собі як правило – ні, передачі влади або привілеї для сім’ї та родичам. Навіть є певні прибічники, які кажуть щоб заповіт і майно накладався податок у 100%, тобто повний конфіскат. Тут постає питання у тому що: людина яка отримала спадок, то вона його не заслужила, отримала без наполегливої праці і не справедливо, в той час коли більшість людей працюють все життя та отримують набагато менш. З цим положенням у принципах мерітократії не всі погоджуються, навіть самі прибічники системи. Сам принцип системи і полягає в тому, щоб людина сама та за допомогою свої зусиль та розуму, досягала вищих ступенів в соціальних сходах. 
Так, розум(IQ), перш за все характеризує людину як повно правного громадянина їх доля, тобто, розум(IQ) повинен бути не менш 125, але тут становила концепція щоб, не скільки підвищити цей коефіцієнт а тримати його, щоб ні в якому разі не зменшувався. У книзі це становить головним критерієм для того щоб отримати вищі пости за М. Янгом та його книги “Піднесення меритократії 1890-2033”.  Але, вже доведено, що розум(IQ) не дорівнює рівню успішності особи, оскільки у більшості люди з найвищим коефіцієнтом розуму(IQ) обирають не значні та не найбільш прибуткові професії, і не завжди прагнуть до керівних посад. В книзі описується суспільство Великобританії яке тоне в безодні консервативних, застарілих управлінських моделей, еліт які “відірвалися” від звичайних людей, економічних криз та, яке загрузло в розшаруванні між собою людських класів і застарілих соціально-політичних інститутів. Книга робить опис трансформації британського суспільства XX-XXI століття на принципі меритократії, яка була необхідна для виходу країни та соціуму з кризи але, все ж потерпіла краху через нову еліту, еліту меритократичну, яка за допомогою принципів відбору і керувала країною. 
Там де є відбір, є і несправедливість і соціальні розбіжності, невдоволення проведеної політики, дискримінації, розшарування класів. Критики опилюють тим, що меритократія робить суспільство більш роздробленим, більш нерівним і робить розрив між багатими і бідними, який нестримно поширюється. Батьки використовують та забирають весь вільний час дітей, витрачають великі гроші йдуть на будь-які хитрощі і порушення закону, щоб їх діти потрапили в престижні вузи, інколи доходить до “ тваринної” конкуренції чи “ходьбі по головам” щоб їх дитина отримала привілеї у кращих репетиторів, школах, університетів, працях чи загалом у житті. У багатьох людей, через постійну конкуренцію проявляють психічні захворювання та порушення, вигорання і постійні перевтоми. У цьому випадку популісти та люди некомпетентні, використовують та опилюють на ці показники, які при підтримці роздратованих мас населення у яких не має можливості вкладатися у освіту чи розвивати свої навички, можуть прийти до влади. Тут і постулює той принцип, що меритократія не є системою рівності у тому контексті якому зараз розуміють, вона не дає блага чи додаткові привілеї “особливим” групам, які на даний період вимагають. Її і критикують за те що, вона являє собою оцінну систему, котра опилює і вводить критерії які у кожному розумінні різні, так як, у світі не існує чогось на сто процентів вірного чи правильного, той “золотої чаші”, яка вирішить всі проблеми та знайде правильні і вірні критерії у подоланні проблем. На жаль, на сьогодні відсутні чіткі і універсальні способи виміру здібностей та чіткого знання у певних інститутах людського життя.
Також, треба добавити, що меритократія, як поняття, і її деякі критерії з’явилися нещодавно та вже існують її підвиди, тобто, ми маємо не однорідну субстанцію цього поняття. Різні ідеологічні партії та індивіди, беруть собі в ужиток та доповнюють її своїм світоглядом. Вчасності цими спробами вони її і знищують.   
  Є таке розуміння як - емоційна меритократія (ЕQ – емоційний інтелект), яка вдосконалює та розвиває поняття у самій концепції і висовує нові чинники відбору кандидата, та більш розгорнуто дає відповідь на поставлені питання, про те, яка людина повинна бути у влади чи керувати іншими соціальними інститутами.  Ставиться розуміння про те що, кандидат на ту чи іншу посаду повинен не тільки керуватися своїми знаннями, інтелектом та навичками а й, емоційно, у тому плані щоб не бути бездушною машиною бюрократії, роботизованою плоттю без душі і виконувати тільки ті вказівки які вигідні. Звичайні, людські, жалісливі якість, на зразок: чуйність, делікатність, м'якість, людяність, уважність і сердечність, оскільки  керівникам потрібно не лише бути на “п'єдесталі” і не звертати увагу на підопічних, але й знаходитися у контакті із підвладними та співпереживати їм.[18] Опилюючи цим поняттям, мерітократію доповнюють та роблять більш людяною, тобто дають увагу до людських почуттів, людських переживань, інтересів, хобі і доглядають щоб вона не перетворилась у безсердечну і без задушливу матерія, яка тільки виконує вказівки та крім праці не чого не знала.  
Співчутлива меритократия постає одним із осмислень, у вигляді ідей про те, що не кожна людина може собі дозволити користуватися певними соціальними благами: освіта, медицина та ін. у цій системі. Позиція в тому, щоб підвисити й допомогти малозабезпеченому населенню, знизити певні критерії для низьких класів та залучити квоти і стипендії,  сім’ям, для оплати потреб.   



          











1.2 Різниця та схожість меритократії з іншими політичними системами
Для розуміння концепції у політичному плані, треба її розглянути з іншими політичними доктринами, які є найпоширеніші у світі та значущі. Для огляду надамо найпопулярніші і стандартні ідеології  сьогодення це: 
анархізм; комунізм; консерватизм; лібералізм; фашизм; соціалізм. Спочатку розберемо ці політичні течії та потім будемо порівнювати з меритократією і проглянемо схожість та відмінність  цих  
  Анархізм - це збірний термін для позначення політичних поглядів і зусиль, спрямованих на скасування будь-якого панування людей над людьми. Ворог всіх анархістських течій - держава та всі прояви керівництва. У анархістський само розумінні, інститут держави розглядається як репресивна примусова інстанція, яку необхідно розпустити або розбити на користь суспільства, вільного від панування. Анархісти не роблять різниці між демократичними і диктаторськими державами. Відповідно до анархістської ідеї, суспільство повинно організовуватися на основі повної добровільності та самопомочі. Такий погляд часто включає фундаментальний антиінстуціоналізм. Парламенти, партії, церкви і асоціації також вважаються інститутами, які протистояють добровільному об'єднанню емансипованих і зрілих людей. Акцент робиться на свободу, дозвіллі, самовизначенні і самореалізації. Відмова від ієрархії і підпорядкування веде до загального скептицизму по відношенню до форм політичної організації. Таким чином, анархісти в основному утворюють слабо структуровані групи. Крім того, проте, більшість автономних груп також знаходяться під впливом фрагментів анархістської теорії.
    
Комунізм - це політична точка зору і ідеологічна система. Його батьківщина - Німеччина. Сьогоднішній комунізм бере Маркса і Енгельса в якості основних ідей. Комунізм виступає за скасування приватної власності на засоби виробництва і за створення суспільства без класової системи, без експлуатації, без гноблення і за самовизволення людей. Це також суспільство усуспільненого колективного масового виробництва. і він об'єднається перед обличчям злих сил. Комуністи вірять, що в майбутньому все класові суспільства в кінцевому підсумку перейдуть до комуністичного суспільства, в якому кожен буде робити все можливе і враховувати потреби кожного, і що ідеологія людського суспільства вийде на передову стадію.
  Маркс повністю вивчив розвиток історії людства, економіки, науки і техніки та виявив, що людське суспільство засноване на матеріальному виробництві. Економічний статус різних людей, викликаний поділом праці, що визначаються існуючими продуктивними силами, визначає соціальний статус різних людей. люди. економічні відносини країни визначає форму всього суспільства, і надбудову, такі як закон і мораль визначаються тільки економічно домінуючою групою. 
Простіше кажучи, людське суспільство - це групове суспільство. При управлінні груповим суспільством то, як люди займають (або розподіляють) соціальні ресурси, можна грубо розділити на три форми: «поляризація», тобто володіння маленьким Група людей. Переважна більшість ресурсів в суспільстві, тобто розрив між багатими і бідними дуже великий, і невелика група людей, що займає більшу частину соціальних ресурсів, є правлячим класом; «Відносне рівність» означає що розрив між багатими і бідними в усьому суспільстві невеликий, і це все ще приватна власність. У суспільстві відповідні активи людей обмежені щодо рівномірної сумою в суспільстві, і правлячий клас контролює розподіл суспільного багатства; «Приймати на вимогу» означає, що люди колективно займають соціальні ресурси і витягують їх відповідно до своїх потреб. Тобто соціальні ресурси перетворилися в ресурси, які люди спільно використовують, і без приватної власності не буде правлячого класу. 
Комунізм - це форма загального володіння людьми соціальними ресурсами або форма розподілу в суспільстві в цілому, тобто це форма суспільної власності , при якій люди колективно займають соціальні ресурси, працюють разом і діляться плодами своєї праці. , Щоб досягти мети, щоб люди були господарями. Здійснення комуністичного суспільства громадської власності можна розділити на два етапи. Перший етап - це здійснення диктатури пролетаріату (Ленін називав цей етап соціалізмом) після перемоги пролетарської революції. Мета полягає в тому, щоб здійснити будівництво. соціалістичної державної власності. Перехід від приватної власності до державної. Протягом цього періоду, після того як диктатура пролетаріату конфіскувала приватну власність у власність держави і почала проводити політику високого добробуту, товарна економіка і валютна економіка поступово зникнуть; другий етап - перехід від державної власності до громадської. У той же час суспільство державної власності перемагає світ приватної власності. Держава інвестує ресурси в певну область, щоб створити і реалізувати співтовариство, яке належить державі, яке "може зробити кожен". то, що їм потрібно, "через перевагу" отримання того, що їм потрібно. Винагорода за працю, яке може залучити соціалістичні і капіталістичні системи постответственності, - це залучення великої кількості людей середнього і нижчого класу і безробітних Втрата представників середнього і нижчого класів в сучасному суспільстві веде до краху класового суспільства. Спільнота державної власності буде швидко розширюватися і поширюватися на всю країну і навіть поширюватися на інші країни з приватною власністю, поки не стане перемагає все світи приватної власності; 
Оскільки суспільна власність домінує в світі, вона зливається з усіма попередніми станами, які нагадують «розділене правління князів», і усунення державної структури природним чином усуває функції урядів різних країн і замінює їх функціональними інститутами суспільства. суспільство. Приватна власність - це класове суспільство, а уряд - вищий провідний інститут класового суспільства, тобто правлячий клас; в той час як суспільне суспільство - це безкласове суспільство, а функція уряду - відкрите соціальне організація, яка може проникати в усі частини суспільства, тому уряд суспільної власності - це відкрита функціональна організація. По-друге, оскільки суспільство з приватною власністю є класовим суспільством, в уряду є відповідна політика для обману людей і державного апарату, яка пригнічує постійну безпеку людей і самовладання, а також підтримує порядок соціальної ієрархії; в той час як в суспільстві, що належить державі,, немає ні держави, ні державного механізму. У державному суспільстві люди йдуть до своїх потреб. Відібрана земля використовує відкриті соціальні ресурси, люди надзвичайно якісні і здатні, а ідеологія всього суспільства надзвичайно політика дурних людей і низько рівневі соціальні ідеології в суспільстві приватної власності давно ліквідовані. 
Таким чином, в процесі комуністичної революції суспільної власності перший і другий етапи є найбільш гострими періодами класової боротьби. Ця гострота не тільки відбивається у війнах, терористичної діяльності, бунтах і т. Д. На поверхні суспільства, а й також у приватному суспільстві. Стурбовані втратою свого панування, правителі продовжують купувати, паралізувати, обманювати, ігнорувати, залякувати, погрожувати і навіть пригнічувати середній і нижчий класи людей, в кінцевому підсумку змушуючи середній і нижчий класи людей підкорятися системі приватної власності. 
   Класи існують в суспільстві приватної власності. З класами будуть правлячий клас і керований клас. Причина, по якій керований клас підпорядковується, і соціальний статус правлячого класу полягає в тому, що правлячий клас використовує різні культури дурниці, щоб прикрити керований клас. Можна також сказати, що ідеологія правлячого класу вище, ніж у керованого. Тому в суспільстві з приватною власністю народна ідеологія часто контролюється людьми, що призводить до низкоуровневой ідеології всього суспільства. Мета полягає в тому, щоб для того, щоб отримати більше благ, правлячий клас змушує більшість людей прагнути до матеріального життя, і люди можуть споживати тільки відповідно до їх обмеженою приватною власністю. 
У державному суспільстві немає класу, немає правлячого класу і керованого класу. Без існування правлячого класу культура дурних людей вже давно знищена. Без культури дурних людей розуміння людьми речей буде відносною єдністю. (Коли не так багато непорозумінь, ідеологія ущільнюється в спільність.) Ідеологія людського суспільства була безпрецедентно поліпшена, і відкриті ресурси суспільства можуть поліпшити якість і здатності кожного в суспільстві. У державному суспільстві без спадкової системи люди мають рівний доступ до соціальних послуг, таким як освіта, лікування, транспорт і т. Д, С самого початку життя. Все, чого вони потребують, дає людям основу для матеріальної безпеки і багата матеріальна життя Люди позбавляються від царства приватної власності товариства, де матеріальне життя людей є насамперед, а вивчення таємниць всесвіту стало загальним бажанням людей. Отже, загальна ідеологія суспільства має тенденцію бути простою і ясною, усуваючи заплутане, що збиває з пантелику і навіть перевернуте мислення неосвічених людей в суспільстві приватної власності. 
Коротше кажучи, різниця між суспільством, що належить державі, і суспільством, що знаходяться в приватній власності, полягає у відмінності між відкритістю і контролем над соціальними ресурсами. Відкриття соціальних ресурсів для людей означає, що товариство, яке належить державі, означає, що люди є господарями країни; коли соціальні ресурси обмежуються людьми, буде спеціалізація з обмеженнями.

Консерватизм - це група політичних і соціальних ідеологій, яка просуває традиційні соціальні та політичні інститути, поступовість у політичних діях і протидія радикальним політичним і соціальним рухам. Як міжнародне інтелектуальне і політичне рух, консерватизм зародився на противагу французької революції, і в перші роки його існування великий вплив на нього справила есе Едмунда Берка «Роздуми про Французьку революцію», вперше опублікований в 1790 році. 1 Після революції консерватизм поширився по всьому світу. в значній частині Західної Європи і вплинув на ідеології провідних дипломатів і інтелектуалів XIX століття, включаючи Клеменса фон Меттерніха, Жозефа де Местра і Хуана Доносо Кортеса. 
    Протягом 18 та 19 століть консерватизм характеризувався перевагою політичного правління з боку встановлених еліт і аристократів і протидії правлінню з боку середніх класів або робочих класів. У 20 столітті консерватизм почав втрачати свою особливу прихильність до сталої аристократії, але продовжував просувати правління безіменних природних еліт. У всі історичні періоди філософські консерватори висловлювали свою опозицію масовим демократичним рухам, побоюючись, що демократія призведе до диктатури. Конкретна політика і політичні програми, схвалені консерваторами, значно різнилися в різних суспільствах і з часом змінювалися в залежно від характеру традиційних інститутів кожного суспільства. Традиційний статус капіталізму, монархії або католицизму, наприклад, сильно впливає на природу суспільства, яке консерватори прагнуть зберегти. Сьогодні консерватизм асоціюється з численними правими і правоцентристськими політичними партіями по всій Європі і в англомовних країнах, включаючи США, Канади та Австралії. Однак ступінь впливу ідеологічного консерватизму на політичні програми цих партій є спірною, оскільки сучасні політичні партії та рухи, пов'язані з консерватизмом, часто включають ідеологічні компоненти, суперечать традиційному консерватизму, такі як економіка, ліберальна і масова демократія.
  Лібералізм (Liber означає «вільний» на латині), а свобода - це суть лібералізму.
Перші політичні мислителі і руху, визнані лібералами, з'явилися в кінці 17 століття (Джон Локк в Англії) і в 18 столітті (французькі мислителі епохи Просвітництва і перші ліберальні економісти з Адамом Смітом в якості основного імені). Слово ліберал з'явилося в загальнополітичній мови в XIX столітті. У країнах Північної Європи, Великобританії, Канаді, США і багатьох інших країнах термін «ліберал» завжди ставився до політиків і рухам, які хотіли об'єднати демократію, ринкову економіку і соціальні реформи. 
    У деяких інших країнах термін «ліберал» в партійно-політичному контексті в основному зосереджений на економічному змісті лібералізму. Слово радикальний (прихильник реформ) також часто використовувалося як термін для позначення ліберально-орієнтованих партій - наприклад, у Франції. 
   Для лібералізму свобода і недоторканність особи є недоторканними. Лібералізм - це політична традиція, в якій центральним питанням завжди є умови, при яких індивід може формувати своє власне життя - і в вільному взаємодії з іншими. Ліберали можуть мати різні думки з багатьох питань, але їх завжди об'єднувала віра в свободу особистості в суспільстві.  Для лібералів свобода - це не просто стан, в якому кожен може робити те, що він хоче, але необхідна умова для того, щоб люди могли рости і ставати відповідальними громадянами. Все культурне, наукове, соціальне і економічний розвиток базується на творчості і ініціативи людей. Якщо політики будуть вважати людей жертвами незачеплених сил, влада ризикує зникнути як для окремої людини, так і для суспільства. Якщо замість цього політика буде прагнути до створення суспільства з активними громадянами, які можуть і хочуть брати на себе відповідальність, відданість і солідарність будуть рости. Політика повинна допомогти дати кожній людині інструменти, необхідні для того, щоб взяти під свій контроль своє життя. 
Лібералізм відкидає всі ідеї остаточного ідеального стану як цілі політики . Суспільство вільних громадян буде постійно підносити сюрпризи і нові можливості для розвитку. Ніякої остаточної гармонії між усіма бажаннями і інтересами досягти неможливо. Таким чином, готові і докладні рішення по організації суспільства призводять до придушення інакомислення, коли вони повинні бути реалізовані. Отже, лібералізм - це не замкнута система доктрин, однозначно визначає правильний погляд на кожне питання. Лібералізм перебував під впливом людей далеко за межами політичного життя. Вимоги толерантності також висувалися релігійними вільнодумцями. Віра в людський розум, яка надихала лібералів Просвітництва, була передумовою наукової революції. 
Економічний лібералізм розвивався в тісній взаємодії з економічними теоріями. Вимоги лібералізму про громадянські права надихали письменників і видавців. Багато некомерційні народні руху відчули зв'язок з людським баченням лібералізму і його соціальними зобов'язаннями. 
Демократія, верховенство закону і ринкова економіка - все це необхідні інструменти для захисту людини від неконтрольованого використання влади іншими. У той час як соціалізм ставить під сумнів капітал, а анархізм ставить під сумнів держава, ліберали ставлять під сумнів будь-яку систему, яка означає, що здійснення влади не може бути збалансовано і контролюватися. Будь-яка концентрація влади - до держави, компаніям або організаціям - може призвести до ущемлення прав та недоторканності особи. Крім того, виникають перешкоди для нових ідей, нових продуктів і нових рішень старих проблем. Вільна конкуренція між ідеями, інформацією, товарами і послугами - основа науки, культури, демократії і ринкової економіки. Це потужний інструмент для боротьби з концентрацією сили і стимулювання розвитку. Ліберали - громадяни світу 
Права людей на свободу і життєві шанси повинні бути захищені, незалежно від того, де на землі вони. Кожному повинно бути дозволено жити і працювати в тому місці в світі, яке він хоче. Бар'єри, що утрудняють перетин національних кордонів людьми, товарами, послугами, капіталом або інформацією, повинні бути усунені.

Фашизм.
Цей термін часто використовується як синонім правого екстремізму або ж, фашизм як крайній правий дискурс в лівій парадигмі ідеології соціалізму, тому що співпадає часто з політичними намірами обох “кутів” політичної сентенції. І нарешті, що не менш важливо, це означає полемічну тривіалізації нинішнього правого екстремізму. 
   Слово «фашизм» походить від італійського «fasio» (зв'язка, офіційний символ охоронців в Стародавньому Римі). Партія і режим Беніто Муссоліні прийняли символ і самоназва свого політичного режиму, що існує з 1922 року. Це зробило Італію першим представником правоекстремістських диктатур, що виникли у багатьох європейських країнах після Першої світової війни. Італійський фашизм характеризувався авторитарну систему правління, заснованої на лідера («дуче»), агресивною зовнішньою політикою, спрямованої на завоювання, підвищенням ролі військових в суспільстві і «корпоративістського» порядком у соціальних відносинах. Це означає, що групи соціальних інтересів були об'єднані під наглядом держави і з обмеженням їх незалежності і віддані благу режиму. Режим не допускав ніякого реального плюралізму; при італійському фашизмі не було свободи слова і свободи преси; політичні опоненти піддавалися безжалісним переслідуванням. Ряд інших режимів були тісно пов'язані з італійським фашизмом, наприклад, іспанська диктатура при Франческо Франко з 1936 по 1982 рік, португальська режим при диктаторів Салазаре і Каетано (до 1975 року) або угорський режим при Хорті (до 1944 року). Деякі військові диктатури, особливо в Південній Америці, мали характеристики, дуже схожі на італійський фашизм.
Проте, були суттєві відмінності від зовні схожого націонал-соціалізму, який прийшов до влади десять років по тому: італійського фашизму не вистачало етнічного расизму і антисемітизму, які привели до систематичного винищення цілих верств населення при націонал -соціалізм. Якщо ви використовуєте термін «фашизм» в недиференційованої манері для всіх правих диктатур міжвоєнного періоду, як, зокрема, комуністи, ви применшуєте особливі расистські якості націонал-соціалізму. 
    Використовувати «фашизм» як загальний термін для всіх форм правих екстремістських зусиль не тільки неправильно, тому що цей термін охоплює тільки частину правих екстремістських диктатур. Комуністи також перетворили фашизм в бойовій термін, який обернувся проти ненависних їм правих екстремістів, а також проти ліберальної демократії. Комуністи вважали той факт, що більшість правих екстремістських диктатур хоча б частково дозволяли приватної власності і ринкової економіки. Це дозволило їм виключити питання про демократію і права людини, які, як правило, припускають зв'язок між фашизмом і більшовизмом.
    Соціалізм - це економічна і політична доктрина, яка народилася в кінці 18 століття в Європі на противагу соціальній нерівності, яке у великих масштабах породжене феноменом промислової революції. Він захищає переформоване капіталістичне суспільство, перетворюючи його в справедливе і Егалітарне. 
  Для соціалістів-утопістів це було б можливо без руйнування капіталізму. Для вчених-соціалістів це буде можливо тільки з руйнуванням капіталізму. Перше течія була реформістським; другий, революційний. Однак реальний досвід соціалістичних товариств відрізняється від ідеалізації обох.
Соціалізм - це політичний і економічний ідеал, задуманий в контексті промислової революції кінця 18-го і середини 19-го століть. Прийнявши рівність в якості основного принципу, соціалізм був побудований на противагу капіталізму, який в той період діяв без будь-яких форм регулювання або трудового законодавства, які забезпечували б змогу працівникам захист і гідні умови праці. Промислова революція, хоча і знаменує собою віху в модернізації виробництва матеріальних благ, ознаменувалася: серйозні порушення робітничого класу;  нездорова і небезпечна виробниче середовище, від якої страждають багато робочі або вони стають уразливими для нещасних випадків на виробництві, в тому числі зі смертельними наслідками; робочий час до 18 годин; низька заробітна плата; працевлаштування дітей і підлітків, які через утомливих поїздок, схильність хвороби і нещасних випадків, крім поганого харчування, навіть не повністю переросли у доросле життя, а їх тривалість життя скоротилася. Це був «дикий капіталізм» в його точному вираженні, абсолютно відмінному від того, що ми знаємо сьогодні після незліченних цивільних битв, які гарантували: обмеження робочого часу; щотижневий вихідний день; засоби захисту в виробничому середовищі; мінімальна заробітна плата як підстава для визначення винагороди; зростання заробітної плати; відставка; компенсація при аваріях; заборона дитячої праці серед інших прав.
   У соціальному контексті посилення соціальної нерівності і, як наслідок, бідності, соціалістична теорія була створена мислителями, які хотіли прокласти шлях до суспільства, організованого за принципом рівності. Перший напрямок думки соціалістичного спрямування було названо утопічним соціалізмом. Пізніше був розроблений науковий соціалізм. 
   Характеристики соціалізму змінюються в залежності від способу мислення. Загальна - це пошук рівності, але шляхи його досягнення різні. У утопічному соціалізмі можна виділити: боротьба з нерівністю через реформу капіталізму; примирення між класами; співробітництво в трудових відносинах і розподілі виробленого багатства. Соціалізм науковий, пролив революціонер, що думка має істотно різні особливості в першій частині. Він пропонує: боротьба з нерівністю через зникнення капіталізму; безкласове суспільство; скасування приватної власності і усуспільнення засобів виробництва .
  Таким чином, ми розібрались, описуючи і давши визначення основним ідеологіям та політичним системам, тепер можна і порівняти їх.
По-перше, якщо зрівнювати меритократію з анархізмом, то ми розуміємо, що це безглуздо і не має певного сенсу, так як анархізм взагалі заперечує будь-які соціальні сегрегації, мери відбору, соціальні та політичні інститути, людськи економічні класи та взагалі державу як такою. З консерватизмом тут справа дещо інша. У деяких аспектах система схожі, тобто взяти ієрархію, при меритократії та консерватизмі ця ступінь залишається, але сам відбір у керівні посади відрізняється, якщо у меритократії це проходить постійний відбір та екзаменаційні тести й аналіз досягнень людини, то при консерватизмі часто переходить через спадковість. Консерватизм часто призупиняє певні тенденції або зміни, у меритократії це не можливо, тому що постійний потік кадрів, постійне рішення та зміни та одна з основ полягає у тому, що меритократія та прогрес це невід’ємні частини системи.  
Меритократія та лібералізм. Класики лібералізму вважають, що держава - політичний інститут, який повинен грати роль судді на полі, захищаючи права і свободи, верховенство права і дотримуючись безпеку, але жодним чином не вступає в економіку (принцип невтручання) і ніякими засобами не обмежує політичні права людей. Тобто, ми бачимо велику схожість, між двома системами, але більш з класичним лібералізмом. 
   У меритократія та фашизмі, виникають суперечності у ідеології, принципі і взагалі ці системи суперечливі. Але, фашистки режими, досить часто використовували методи меритократії у в своєму розумінні, за для того щоб у владу потрапляли “ свої ” люди.
    Що до соціалізму, так як, меритократія ставить в основі, ринкові відносини і принцип конкуренції, то з соціалізмом вони “йдуть” по різні сторони. При меритократичній системі, в більшій мірі, відсутні якісь соціальні гранти або привілеї та існує недоторканність приватної власності чи приватного життя, при соціалізмі ці критерії порушуються та не виконуються.      












1.3 Роль меритократії у світі та історичні приклади
    Насамперед роль меритократія у світі спочатку становить у формі робочої тобто, у ролі: ведення бізнесу, керуванні робітників, робітничо-діловому аспекті. По-перше, меритократія, взагалі працює у більшості країн та є принципом роботи соціальних та робітничих сфер це: система освіти, системи медичних та правоохоронних класів, тобто всі кластери робітничих чи навчальних процесів. Насправді з мерітократичним принципом ми стикаємося з раннього дитинства. Вчитель у школі, виставляючи оцінки, викладач в університеті, ставлячи заліки, премії або похвала на роботі, стипендії у студентів за добре навчання. Тобто, всі оцінки  за виконані дії та в подальшому інвестування у кращого індивіда, але фактично, це - ангажує клас "по заслугах". Велике шанування та пошана відмінників і осуджуваних двієчників. Франція та Великобританія зробила популярним  практику обрання на найвищі посади кращих випускників провідних університетів. У них мерітократічна система проводить селекціонування та відбір кадрів у яких є потенціал. Як приклад, шкільна система та система екзаменів та складання тестів. У освітній програмі, по критеріям відбору у викладачі, є певні критерії можна назвати відбір “гідних” кандидатів, мати певну освіту, та яка потрібна для викладання предмету, вміти працювати з дітьми, мати моральні цінності, вміти працювати з колективом, бути готовим допомогти у складний час дітей та розуміти дитину яка особу. Тобто, ми бачимо тут меритократичні ознаки для кандидатури які є основою для праці у освітніх закладах. Таких професій безліч, не піде ж людина, яка вивчала географію у стоматологи чи полісмена без перекваліфікації або вивчення цієї професії. В кожній професії або діяльності є потреби у тих чи інших навичках, та людина яка досягає  переваги та перемоги, вони є заслугою  зусиллям, знанням і  важкою працею. У соціо-культурному шарі життя, людства від природи існують певні меретократичні принципи поділу, тобто: "виживають найсильніші і розумні", індивіди які становяться лідерами це пояснюється тим що для руху суспільства чи соціальної сфери потрібні майстри свого діла, спеціалісти які є тим “потягом” руху прогресу. Меритократичний принцип взагалі часто використовують бізнес компанії, як ефективний менеджмент керівництва робітників. В них діє принцип того що, навіть, звичайний прибиральник може втілювати свої ідеї та допомагати в поліпшенні керівництва компанії і просунутися по сходинках кар'єри до  поста голови компанії. Для прикладу, такі компанії як: Google, Red Hat, Bridgewater associates. Є і негативні приклади втілення меритократичних принципів, у Amazon та Uber, які описують себе як  меритократичні корпорації, але, не створивши базового рівні умови, які зробили лише підґрунтя для сексизму, дискримінативну сегрегацію, неефективно складні умови перебування на праці, постійні завантаження та переробки. У Ізраїлі, відбувається так, що найкращі учні можуть потрапити в елітні навчальні військові підрозділи, які дають поштовх для розвитку фахівця. Крім того, створення спеціалістів  відповідно до принципів меритократії існує в Японії. Допуск до державної службу в Японії провадиться на основі конкурсних іспитів та здійснюється відповідно до особистих заслуг кандидата, його професійної підготовки і ділових якостей, виявити які й мають конкурсні іспити [50].
За увагу треба взяти і Китай, який застосовує ці принципи ще з давніх – давен. Уявлення про політичну систему Китаю можна охарактеризувати як меритократию в конфуціанської стилі. Селекція керівників здійснюється зверху «відповідно до їх здібностей і достоїнствами», а не на виборах. Для того щоб очолити певну посада, існують критерії відбору у самому початку кар’єри. Постійне доглядання виконаної роботи, проведення екзаменів та іспитів для того щоб потрапити у вищі ешелони влади, треба показувати реальну, виконану праці до якої відносять: у якому стані місто чи провінція, яке воно екологічне та як вирішує проблемами громад. Виявлення порушення чи корупційних схем, повністю лишає всіх нароблених досягнень та погрозою смертної кари. 
У Китаї це як давня традиція проводити екзамени для високопосадовців.  Таким був імператорський іспит, який офіційно на державному рівні проводив іспит для державних службовців. Почав свою діяльність в 583 році і був скасований в кінці 1904 року. Це випробувальна система, яка проіснувала понад 1300 років. У таку давню епоху в Китаї проводився «іспит на просунуту державну службу». Китай дуже пишається своєю системою, і як вона вибудувана й до чого це привело країну.  
За добу Радянського Союза та Соціалістичного блока, можна стверджувати про певну вибіркову тенденції у меритократичному стилі. Так, щоб очолювати певні громадські чи керівничі посади треба бути у компартії й бути здібною людиною, яка не сумнівається і повністю підтримує політику партії і держави, та у якої хороший послужний список і дотримується істинних пролетарських, комсомольських, критерій. Один з інститутів соціальних взаємодій, така як армія, грала велику роль у досягненні та взагалі продовження і допуск до різних видів професії і базисом побудова людини в системі й певним “допуском” її до соціального та політичного життя. Проте, СРСР,  хоч і намагався в якомусь плані бути мерітократічним і допускати до влади гідних, то в реальності справи йшли не в кращій позиції. Якщо по принципу меритократії у всіх рівні права й допуск до просуванні, все залежить від твоїх якостей, знань і навичок, то в СРСР були певні цензи. Який родовід, чи не були поміщики або інтелігенція в твоєму роду, ким працюють твої батьки, які зв'язку і навіть, були переслідування з релігійних і національних аспектів, які не припустимі при меритократичному устрої. Якість радянської номенклатури ми бачимо до чого призвело. Правляча вертикаль влади, цілком складалося з людей, у яких був досить середній а часом і нижче середнього рівня інтелект і компетенції, за винятком класу бюрократів і тіньових партократів, яке слабо розуміло до чого приведуть їх дії. 


РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СІНГАПУРСЬКОЇ МЕРИТОКРАТІЇ

2.1 Історія виникнення меритократії у Сінгапурі
Невелика передісторія Сінгапура для того щоб зрозуміти передумови для прийняття ідеї та її подальші реалізації.
  Сам Сінгапур тобто, місто Льва «Сінгапур» є англіфікація рідного малайського назви для країни, Singapura, який в свою чергу, походить від санскритського слова, що означає «лев місто» (романізованих: Siṃhapura; буквально «лев місто»; шішха означає «лев» , пура означає «місто» або «фортеця»). [9] У китайському оповіданні третього століття згадується місце як Пу Луо Чжун (кит. 蒲 羅 中), що звучить як малайський для «півострів». [10]  Історія його сягає корінням в середньовіччя, але родовід зазвичай починають з 1819 року. У 1819 році сером Стемфордом Раффлзом був заснований Сінгапур у тому розумінні який сьогодні ми знаємо, як торговий пост при Британськой імперії у Південно-Східній Азії. За часи Другої світової війни Сінгапур був окупований  армією Японії з 1942 по 1945 рік, але повернувся в британський контроль в якості окремої колонії наступних капітуляцій Японії. Сінгапур отримав повне самоврядування в 1959 році, окрім питань про оборону та іноземні справи. Але перші шаги до самоврядуванні і повної незалежності були покладені   при участі та за допомогою Девіда Маршалла. Девід Маршалл, сінгапурський політик та юрист, який переміг на перших загальних виборах в Сінгапурі в 1955 році. Займав пост першого головного міністра Сінгапуру з 1955 по 1956 рік. Був засновником і президентом Лейбористського фронту. Маршалл проводив важливі переговори в Лондоні з урядом, результати яких зазвичай були не задоволені. Але ці спроби і самі спроби послужили надалі до самоврядування і, в кінцевому підсумку, в якійсь формі, незалежності Сінгапуру від Сполученого Королівства, але тут скоріше мова йшла про часткове самоврядування, ніж повної незалежності. Пізніше пішов  у відставку  а в 1963 році увійшов в складі нової федерації Малайзії, поряд з Малайей, північним Борнео і Саравак. Ідеологічні та етнічні розбіжності призвели до того, що через два роки Сінгапур був виключений з федерації і став незалежною країною. Держава-місто, з територією на більше Києва без будь-яких важливих ресурсів, яка навіть, звичну питну воду експортувала, що казати про інше. Країна була одна з найбідніших та корумпованих у світі, як стала незалежною та з роздрібненим населенням по національним і релігійними особистостям. Постійні корупційні скандали, постійні бунти та теракти на ґрунті міжетнічних і релігійних обставин, малоосвічене населення, післявоєнна апатія,  розруха, Японська окупація це все дало певні показники на продуктивність та економічних положеннях і знаходження між двома країнами агресорами ( Малайзії та Індонезії), які не рівно дихали та постійно погрожували економічному та політичному стану країни. Так як все це Все це в купу та країна була певною “ пороховою бочкою” тим центром, який міг би в будь-який момент спалахнути. Так як це все відбувалося в 60 роки, XX ст. в світі ось уже 20 років бушувала холодна війна між заходом і сходом, комунізмом і капіталізмом, Сінгапур це не обійшло теж. Так як, в Сінгапурі багато вихідців з Китаю, багато китайських мігранти привозили з собою ідеї комунізму і розповсюджували їх. Варто в коротко написати, що до китайців в країні інші нації ставилися вороже, вважалося що вони шахраї, які тільки і вміють що продавати і обманювати покупців, при цьому вони завжди були в більшості та перевазі. В країни населення у великій мірі, навіть, підтримувала комуністичні ідеї у певний час. Було в країні організоване злочинне угруповання як “Тріада”, котра мала велике значення і вплив у суспільстві. 
  Країна з такими показниками могла розраховувати тільки на  повне знищення та поглиблення іншими країнами чи постійними громадянськими війнами і революціями. Як держава з такими признаками, країна третього світу стала країною першого світу та рушієм прогресу, порядку, успіху и ще багато синонімів успішності, зробила неймовірне і довела що це можливо тут можно навести цитату і яка вона не була: "Мене часто звинувачують в тому, що я втручаюся в приватне життя громадян. Та якби я не робив цього, ми б не добилися того, чого ми змогли домогтися на сьогоднішній день. І я кажу без натяку на жаль, що ми не добилися б такого економічного прогресу, якби я не втручався в особисті справи. Хто ваш сусід, як ви живете, чому ви галасуйте, як ви плюєте і якою мовою ви говорите - ми вирішуємо, що правильно. Неважливо, що думають люди. " - Лі Куан Ю.
Авжеж, яка б вона не була, ця цитата, з призми  панування демократії з ліберальними цінностями у сьогоденні тим не менш, країна яка досягла такого успіху у зведення держави та суспільства під єдиним прапором та узаконила себе і з цим погодилось суспільство яке дало право на керівництво ними, мабуть є в цьому сенс. Тут ми і підійшли до головного обличчя, самого визначного та знаменитого сінгапурця, батька нації і основного будівельника меритократії - Лі Куан Ю, він же Гаррі Лі.
     Щоб зрозуміти ким був Лі Куан Ю, треба виявити та проаналізувати його біографію. 
Ли «Куан Ю», що означає «світло і яскравість», народився 16 вересня 1923 році у Сінгапурі. Його батьки були китайськи сінгапурці у третьому поколінні та вважали себе англійцями. Все життя розмовляли на англійській мові, яка була перша та основна. Родина була замужня і досить не бідна, яка мала можливість наймати покоївку, у одній як раз і вивчив малайський та кантонській діалекти. У шкільні роки Лі навчався добре та навіть краще всіх здавав екзаменаційні тести. В часи окупації міста японцями, пан Ли працював у штабі пропаганди на посаді знавця англійської мови щоб слухати перемови союзних військ. Після завершення війни, Ли відправився до Англії де навчався в університеті і вивчав право, та навіть отримав престижну стипендію і пошану як один із найкращих учнів який орієнтується у праві. У 1949 році вирішив повернутися до батьківщини щоб працювати юристом та вести звичайне життя але таке життя у нього тривало недовго. 
    Політичною кар'єрою почав займатися у роки, коли по місту постійно проходили антиколоніальні протести студентів, яких затримували та жорстоко карали і в цей час, Ли, як юрист, став адвокатом и почав постійно захищати їх но в короткий час йому дали прізвище - “ лівий адвокат”, тобто це обґрунтовується тим що, студенти були лівих поглядів і більше дотримувалися комуністичних ідеалів, та за допомогою цього Лі отримав “ трамплін” у політика через партію, яка була більш схильна до лівих поглядів. У подальші, пан Лі став опозиціонером до місцевої влади та очолив боротьбу з прокомуністичними силами в партії під назвою: “Партія народної дії”. [60] На національних виборах, які відбулися 30 травня 1959, ППА отримала місця в законодавчих зборах. 3 червня 1959 року Сінгапур отримав самоврядування з автономією, крім оборони та закордонних справ, та Лі став прем'єр-міністром. [70].  
    У 1961 році, прем'єр-міністр Малайзії Тунку Абдул Рахман, запровадив ідею про формування федерації, та об’єднати таки країни як: Малайя, Сінгапур, Сабах і Саравак. В той час у Сінгапурі, Лі теж почав кампанію за злиття, щоб покласти край колоніальному правлінню Великобританії. Референдум, який був проведений 1 вересня 1962 року, за те, щоб підтримати входження у федерацію оголосив про 70% голосів, які було віддано за підтримку про злиття. Доречи, останні 30 % голосів, були порожніми, оскільки Лі не дозволив варіант «Ні». [71] В перші часи об’єднання, малайська еліта та керівництво постійно “давила” на Сінгапур, постійне недбальство та зухвалість до міста та його жителів, постійні етнічні й релігійні сутички. Сінгапурців бачили як суперників і багатьох політичних опонентів з міста, усували або застосовували запобіжного заходу, садили в тюрми, влаштовували терор та лишали права.
З'єднання Сінгапуру і Малайзії вінчалися не довгим співробітництвом. У 1965 році у федерації почали проявлятися націоналістичні вигуки, такі як:  «Малайзія для Малайзійців». Запровадили статтю 153, яка передбачає: спеціальні квоти для малайців й інших корінних народів Малайзії при прийомі на державну службу, присудження державних стипендій, прийомі до державних та навчальних закладів. Це загрожувала як раз Сінгапуру, де проживають більша кількість китайців. У Малазійців витала думку, що китайці поширюють комуністичні ідеї і загрожують порядку у державі. 
Вищі ешелони влади, стрімко втрачали рейтинг і не могли з цим впорається, вони вважали Лі небезпечним і крамольним порушником спокою, назвав його та партію «прокитайською та комуністично орієнтованою і антімалайскім». [86] У травні 1965 року Лі виступив в парламенті Малайзії і висказав проти політики яка була утворена. Він звертався до них на малайзійській мові та поки говорив, лідери Альянсу, опускалися все нижче і нижче, тому що були збентежені, що Лі міг говорити на малайській мові краще, ніж вони. [72]  Вони вважали Лі небезпечною людиною, який одного разу може стати прем'єр-міністром Малайї. [72] Не маючи можливості вирішити кризу, влада вирішила, що Сінгапур має бути вигнаний з Малайзії.  9 серпня 1965 року  о 10 годині ранку, парламент Малайзії зібрався та прийняв заходи проти того, щоб Сінгапур був у федерації. У той день Лі Куан Ю на телевізійній прес-конференції боровся зі сльозами [71] і ненадовго зупинився, щоб відновити самовладання, офіційно оголосив  населенню про вихід із федерації і повної незалежності Сінгапуру.  
   Відсутність у Сінгапурі природних ресурсів, водопостачання та електроенергії яке надходило в з Малайзії, ставили під загрозу саме існування, це одні з списків проблем з якими зіткнулися Лі та його уряд.
  Поступове розуміння що країна осталася одна, без нічого, приходить до Лі та він швидко починає шукати рішення цього питання. Країна почала виходити зі стану “анабіозу”, після її “викидання” з союзу, але швидко вирушила підкоряти  міжнародну арену, для визнання її незалежною. По-перше, вступив в Організацію об'єднаних націй 21 вересня 1965; По-друге, заснував Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) 8 серпня 1967 року разом з чотирма іншими країнами Південно-Східної Азії.  
   В таких складних умовах, країна почала пошуки системи, яка об’єднає суспільство під єдиним прапором та почне побудову міста. В цьому і полягає історія виникнення меритократії у Сінгапурі, тому що, вийти з кризи потрібно рішучі й дієві методи, та щоб зробити працююче керівництво ще й зацікавлене в побудові держави, потрібні фахівці свого діла, експерти та кадри з навичками, тут і взяли за основу принципи меритократії в соціо-управлінському ведення ладу країни та створення нації.
    Розвиток Сінгапуру пройшло через початкову стадію (1965-1973), стадію швидкого зростання (1974-1985), стадію розвитку сфери послуг (1986-1997) і перехідну стадію (після 1998 року). Протягом всього процесу розвитку неважко виявити, що процес швидкого економічного зростання в Сінгапурі насправді є процесом накопичення капіталу. Його модель розвитку можна коротко охарактеризувати як "заснована на капіталі і робочій силі". Сінгапур вважає свою політику обґрунтованою на формуванні навколо моделі розвитку, інноваціях, застосовності і взаємодоповнюваності. Хоча така країна, як Сінгапур, швидко і стабільно зростає з макроекономічної точки зору, все ще існують різні академічні погляди на те, чи сприяє вона інновацій, чи є вона динамічною і ефективно вона діє на мікрорівні. Але немає ніяких заперечень проти того, що раціональність політичної структури Сінгапуру робить позитивний вплив на сприяння економічному та соціальному розвитку. З цієї точки зору модель Сінгапуру також є нововведенням. [81] Майбутній розвиток Сінгапуру і політична стратегія уряду приведуть до «значних змін». Багато поліпшення в житловому секторі та інші області. Сінгапур буде і далі збільшувати житлові субсидії з резервного фонду, щоб молоді люди і сім'ї з середнім доходом могли дозволити собі житло. У той же час партія оголосила, що сінгапурська система медичного страхування «страхування здоров'я» стане універсальною і довічної. 
Нинішня ситуації Сінгапур стикається з серйозними проблемами як зовнішніми, так і внутрішніми. У цей поворотний момент, тільки вносячи зміни, Сінгапур може процвітати і розвиватися в новій міжнародному середовищі. "Зовнішні виклики", з якими стикається країна, в основному пов'язані з конкуренцією з боку Китаю та Індії і значним впливом технологічних інновацій на життя людей; "Внутрішні виклики" в основному пов'язані з деякими складними проблемами засобів до існування, з якими стикається країна. такі як все більш очевидний розрив у доходах людей, старіння населення і зростання вартості життя людей. Уряд затвердив що: наддасть людям більше «доступного житла» і забезпечить, щоб «у кожного робітника в країні була кімната для проживання». Він сказав, що завдяки виплаті з житлового фонду забезпечення сім'ї з щомісячним доходом в 1000 сінгапурських доларів можуть дозволити собі квартиру з двома спальнями; сім'я з щомісячним доходом у 2000 сінгапурських доларів може дозволити собі квартиру з трьома спальнями; і сім'я з щомісячним доходом. на суму понад 4 000 сінгапурських доларів можна придбати чотирикімнатну квартиру.

 




  
      












2.2 Особливості та характеристики сінгапурської меритократії
У постулатах меритократії стоїть догма про те що: ні зневажань та будь-якої дискримінації по релігійним, половим, етнічним, тобто ніякої домінанти у цих параметрах.  У Сінгапурі, доречи,  ніколи не було домінуючою культури, цим і пишається країна і зводить це до її “плавильного котла”, мультикультуралізму й багато культурності, яке постулює одним із критеріїв меритократії. Уряд постійно підкреслював про важливість підтримки релігійної терпимості і расової гармонії. Щоб виключити фаворитизм при оцінці бюрократії, Лі Куан Ю проаналізував системи, які управляли державною службою Японії і Франції, а також методи різних транснаціональних корпорацій. 
Лі Куан Ю був прихильником прагматичних відносень, та завдяки цьому й сумів матеріалізувати розвиток держави-місто, з технологічними інноваціями  Він підтвердив, що ключем до успіху є :практика меритократії на державній службі, в політиці, в бізнесі і в школах, що дозволяє сінгапурцям “досягати досконалості і змагатися з іншими”. Відмінні якості і заслуги починаються з 6 років «початкового» освіти, 4 з «середньої школи» і 3 з «після середнього». У «університеті» ступінь бакалавра досягається за 3-4 роки, ступінь магістра - за 1-2 роки, а ступінь доктора - за 2-5 років. У «початкових» школах діє «Програма для обдарованих», що охоплює 1% кожної когорти. В кінці «початкової школи» здавався іспит, який визначав, чи буде студент продовжувати навчання в політехнічних школах або піде по шляху, який приведе його до навчання в університеті. З 2021 року цей тест буде скасований, оскільки було встановлено, що він викликав надмірний стрес у дітей, викликаний самим собою або викликаний батьками. Стверджувалося, що "Кіас" або "Боязнь програти» вкоренилася як екзистенційна частина сінгапурців. Прагнення до досконалості з усе більш вимогливими навчальними планами було схвалено, і всі інші тести найвищого рівня збережені. Підкреслюється, що розвиток було досягнуто за допомогою абревіатури MPH: меритократія, прагматизм і чесність, враховуючи, що «меритократія - це система цінностей, завдяки якій прогрес в суспільстві заснований на індивідуальних здібностях, гарну поведінку і очевидних досягненнях, а не на зв'язках, політичних чини або родовід ». Іншими словами, «кожному дається рівна можливість домогтися успіху, оцінюючи його по достоїнству, незалежно від раси, релігії або соціального класу». Сінгапур служить фундаментом для тих, хто стверджує, що вони «ті суспільства, які винагороджують тих, хто робить добро, і карають тих, хто вони творять зло, це суспільства, які виживають і процвітають набагато більше, ніж суспільство, в якому немає таких звичаїв ». Лі Куан Ю сказав: «Щоб Сінгапур процвітав ... у вас повинна бути система, яка дозволяє краще і найбільш здатному людині взяти на себе завдання, яка його потребує». «Мистецтво управління полягає в тому, щоб максимально використовувати обмежені ресурси, якими володіє країна». «Людський талант в даний час є найціннішим і дефіцитним ресурсом для створення багатства в економіці знань». Конкурентоспроможність, що дозволяє домогтися успіху на світових ринках ґрунтуються на принципі меритократії в державних і приватних секторах. У Сінгапурі уряд набирає і призначає видатних громадян в якості державних службовців через їх освіти, досвіду, порядності і їх здатності виконувати свої обов'язки, а не через політичну заступництва. Заробітна плата і просування по службі відповідають продуктивності і ефективні і чесні люди отримують більше винагороди. Щоб виключити фаворитизм при оцінці Бюрократія, Лі Куан Ю розмірковував про системах, які управляли державною службою Японії і Франції, а також про методи різних транснаціональних корпорацій. На закінчення він впровадив систему оцінки продуктивності і результатів, використовувану відділом кадрів Shell, яка історично була для нього корисною. 
У Сінгапурі є сектори, які ставлять під сумнів меритократію, звинувачуючи її в створенні елітарного суспільства з техніко-економічної аристократією, до якої не можуть отримати доступ найменш привілейовані, оскільки вони не вчяться в найкращих школах і університетах світу. Оскільки меритократия несумісна з популізмом, патерналізмом і корупцією, її можна вдосконалити, щоб вона стала не тільки конкурентоспроможною, але також інклюзивної і підтримуючої. Слід зазначити, що меритократия є протиотрутою від посередності, уряду посередніх, і від какістократії, уряду гірших.
Отже, які ж критерії уряд використовує.
По-перше, хороший уряд має бути сильним. Однопартійний управління усуває необхідність для ППА повністю гарантувати безперервність своєї політики, догоджаючи виборцям. Є досить цікава приказка Лі Куан Ю: «Нехай інші поважають вас, не дозволяйте іншим любити вас». Він також сказав, що причина, по якій ми можемо протистояти тиску безлічі розбіжностей, полягає в тому, що наші політичні переконання зосереджені нема на нас самих, а на наших людях. Ми підтримуємо баланс між політичними принципами і реалістичною політикою і не потрапили в пастку опортунізму. Наша економіка не покладається на соціалістичні догми через централізовану економічну систему, а в основному залежить від приватних підприємств, що працюють у стабільній і підходящої структурі, яка забезпечується упорядкованим і передбачуваним урядом. 
По-друге, хороший уряд - це не тільки захисник особливих цінностей, а й захисник загальнолюдських цінностей в людському суспільстві. Лі Куан Ю підкреслив, що «хороший уряд» також включає гуманні і цивілізовані стандарти поведінки. Уряд, який є ворогом загальнолюдських цінностей, аж ніяк не є хорошим урядом. Це видно з цінностей сінгапурського конфуціанського лібералізму, тіні щеплення сінгапурської моделі універсальних цінностей. 
По-третє, хороший уряд має мати хороших лідерів і хороших менеджерів. Гарне тут включає моральні обмеження (наприклад, характер), а також здатності і академічні обмеження. Таким чином, Лі Куан Ю вважає, що Сінгапур не добився б успіху, якби деякі з кращих студентів університетів очолювали уряд в минулому. Ці студенти коледжів, будучи елітою в партії, не тільки володіють хорошими моральними принципами і хорошим розумом, а й мають тверді переконання. Ключ до успіху Сінгапуру полягає в здібностях міністрів і підтримки групи висококваліфікованих державних службовців. У ППА існує сім процедур набору в еліту: протягом півтора днів кандидатам необхідно відповісти на 1052 питання. ППА вимагає від політичних лідерів спокійного розуму, стійких емоцій і сильної волі, тому вони звертають увагу як на тест IQ, так і тест EQ. Зверніть особливу увагу на використання наукових методів для перевірки політичних талантів (наприклад, залучення психологів і психіатрів для проведення тестів). Хоча Сінгапур - однопартійна країна, він не потрапив в пастку сектантства і сімейності. Це не можна назвати дивом. Одним словом, Сінгапур - справді «джентльменська правляча» країна. 
Нарешті, хороший уряд має бути чистим урядом. Це надає більш сучасний сенс хорошому уряду. Лі Куан Ю сказав, що у дешевого уряду немає хорошого уряду. Сінгапур може бути найдорожчим урядом в світі, але ціна залежить від ефективності і чистоти уряду. Здатність Сінгапуру керуватися однією партією і традиційною системою цінностей і долати корупцію може бути особливим випадком в східному світі. Високооплачувана і чиста корупційна система Сінгапуру є проявом чесного ставлення ПНП до політики. Висока заробітна плата стала системою ПНП для найму талантів. Висока заробітна плата не тільки знижує шанси на корупцію державних чиновників, а й дозволяє їм робити все можливе для країни. Сінгапур не тільки виступає за те, щоб дозволити ринку визначати зарплати державних чиновників, а й увібрав в себе принципи відкритості, захищеності і працездатності, тобто підтримка чистого уряду за рахунок встановлених високих зарплат, тим самим усуваючи будь-який “сірий” дохід. Найважливішим для сильного уряду, захист загальнолюдських цінностей є наявність хороших талантів. “Партія народної дії” не шкодує зусиль для пошуку молодих лідерів та бере на себе ініціативу інтегрувати навчання молодих лідерів в стратегію розвитку партії.
Сінгапур не говорить про ідеологію, а тільки про спільні цінності. Він поєднує в собі власну культуру з конституційною системою і є другою країною в Азії, яка найкраще поєднує в собі східну і західну цивілізації. Керівники Сінгапуру також своїми власними зусиллями встали на політичний шлях зі своїми власними особливостями. Інституційної трансплантації в Сінгапурі не було, відбулися інституційні інновації. Сінгапур уникнув багатьох обхідних шляхів, які обрали розвиваються демократії. Інституційні інновації відіграли велику роль в цьому процесі. Однак Сінгапур також підняв питання про «епосі після Лі Куан Ю». На мою власну думку, в "епоху після Лі Куан Ю" система, створена в епоху Лі Куан Ю, є інституціональною гарантією забезпечення безперервності цієї системи. У той же час ця система також містить великий дух інституційні інновації. Сінгапур - це аномалія в очах багатьох китайських інтелектуалів. Оскільки здоровий глузд підказує нам, що якщо країна недемократична і не дозволяє людям повною мірою користуватися правом контролювати уряд, уряд неминуче виродиться в господаря народу. Неможливо зробити уряд чистим і старанним. і побудувати цивілізоване і гармонійне суспільство. Сінгапур позбавив нас дару мови: він вірить в авторитаризм, а не в демократію в істинному розумінні слова, і не має достатньої свободи преси. Протягом 40 років з моменту заснування країни Партією народної дії керувала одна партія, і батько може передати трон синові; але це те ж саме. Це дуже цивілізовано. Ніхто нікуди не плюється. Тут чисте повітря і красива навколишнє середовище. У людей гарне благополуччя. Люди, по крайній мірі, здаються живими щасливо.[4] Уряд Сінгапуру відносно чисте. Чому? Причина в тому, що зарплати сінгапурських державних службовців високі, тому немає необхідності займатися корупцією. Цьому досвіду дуже легко навчитися. Якщо ми хочемо очистити державних службовців нашої країни, нам потрібно тільки надати їм виробничий капітал і збільшити пільги. Нелегко ефективно централізувати владу, підтримувати її і використовувати. Влада повинна мати носій і організаційну структуру. Партія народної дії в Сінгапурі - елітна партія. Члени партії діляться на дві частини: кадрові члени партії і рядові члени партії. Рядових партійців не так багато, кадрів і партійців менше. Не всі в суспільстві відчувають існування партії. Партія невидима як «невидима рука» в політичній сфері. Іншими словами, політичні партії інтегровані в суспільство. 
Хоча Сінгапуром всю свою незалежною історію керує одна партія, його політична система відкрита для суспільства. З моменту заснування країни лідери Сінгапуру усвідомили, що в країні без будь-яких ресурсів, політичні таланти є ключем до виживання, розвитку і вдосконаленню країни. У розвинених країнах Заходу кращі люди йдуть в бізнес. Сінгапур хоче залучити цих кращих людей в політику і шукати видатні таланти у всьому суспільстві і в світі. 
У Сінгапурі державні службовці в урядової бюрократії відбираються всередині країни, але багато хто з її політичних еліт навчаються суспільством для правлячої партії. Іншими словами, багато політичні лідери не культивуються самої правлячої партією, а поглинаються правлячою партією з товариства. У 1970-ті роки Партія народної дії поглинула Го Чок Тонга, який пізніше став прем'єр-міністром, і Чен Цін'янь, який став заступником прем'єр-міністра. У 1980-х і 1990-х роках вони наймали таких елітних талантів, як прем'єр-міністр Лі Сянь Лун і заступник прем'єр-міністра Хуан Генчен. До того, як ці лідери стали лідерами правлячої партії, всі вони були елітою в усіх сферах життя суспільства. В якій області вони досягли успіху, правляча партія запропонувала їм приєднатися до партії, щоб служити народу. Якщо ви сьогодні не перебуваєте в партії, ви можете стати членом партії, якщо ви запитаєте цієї партії завтра. Рішення Сінгапуру полягає в тому, щоб підтримувати відкритість політичних партій і відкритість для суспільства. [5]
Сам Сінгапур - невелике місто-держава. Члени Партії Народної Дії повинні регулярно зустрічатися безпосередньо з виборцями для обговорення хвилюючих їх питань, що об'єднує правлячу партію і суспільство. Якщо у представників і членів комітету немає органічного механізму зв'язку з суспільством, у них не буде прямих відносин з людьми. Якщо ці представники не мають прямого зв'язку з суспільством і народом, як вони можуть представляти інтереси народу? 
У Сінгапурі вдало поєднуються демократія і однопартійна система управління. Жителі Заходу кажуть, що Сінгапур - невільна демократія, але назва не має значення. Головне в тому, що люди можуть створити гарне і ефективний уряд. У західних країнах ефективне функціонування демократичної політики виграє від побудови базової державної системи до демократизації, а також від відносно високого рівня соціального і економічного розвитку. В Азії деякі країни і регіони демократизуються під впливом різних факторів, перш ніж вони зможуть створити базові національні системи і домогтися соціально-економічного розвитку. Тому у демократії часто бувають проблеми. Зокрема, демократична політика має незворотний характер. Після демократизації створити багато базові державні системи буде складно. Це може надовго залишити ці країни в слабкому становищі. Сам Сінгапур - невелике місто-держава. Члени Партії Народної Дії повинні регулярно зустрічатися безпосередньо з виборцями для обговорення хвилюючих їх питань, що об'єднує правлячу партію і суспільство. Якщо у представників і членів комітету немає органічного механізму зв'язку з суспільством, у них не буде прямих відносин з людьми. Якщо ці представники не мають прямого зв'язку з суспільством і народом, як вони можуть представляти інтереси народу? 
У Сінгапурі вдало поєднуються демократія і однопартійна система управління. Жителі Заходу кажуть, що Сінгапур - невільна демократія, але назва не має значення. Головне в тому, що люди можуть створити гарне і ефективний уряд. У західних країнах ефективне функціонування демократичної політики виграє від побудови базової державної системи до демократизації, а також від відносно високого рівня соціального і економічного розвитку. В Азії деякі країни і регіони демократизуються під впливом різних факторів, перш ніж вони зможуть створити базові національні системи і домогтися соціально-економічного розвитку. Тому у демократії часто бувають проблеми. Зокрема, демократична політика має незворотний характер. Після демократизації створити багато базові державні системи буде складно. Це може надовго залишити ці країни в слабкому становищі.
Сінгапур використовує демократичну систему для забезпечення цього гарного уряду. Правляча партія повинна раз в п'ять років проходити «велике випробування», тобто загальні вибори. Оскільки існує безліч опозиційних партій, навіть не дивлячись на їх невеликий розмір, вони також створюють гарний конкурентний тиск. Сама опозиційна партія не має суттєвих обмежень щодо правлячої партії, і в Конгресі всього кілька місць. Але якщо люди в принципі не задоволені правлячою партією, вони можуть підтримати опозиційну партію на загальних виборах. Тому правляча партія завжди знаходиться під тиском. Правляча поведінку правлячої партії має задовольняти більшість людей. 
При цьому необхідно забезпечити найми справжніх талантів. Деякі офіційні особи в Сінгапурі критикували уряд до того, як вони зайнялися політикою. Але правляча партія дуже відкрита. Уряду потрібні люди з конструктивною критикою. Поки критика обґрунтована, правляча партія буде її використовувати. Правляча партія не любить посередніх людей, які вміють говорити тільки хороше. Якщо у вас є здібності, працездатність і конструктивне думку, вечірка може поглинути вас. Як зберегти відкритість режиму і представляти соціальні інтереси - це проблема, яку повинна вирішити правляча партія, в іншому випадку правляча партія сама стане зацікавленою стороною. 
Для правлячої партії дуже важливо представляти інтереси народу. На даний момент уряд Сінгапуру зробило багато речей, недоступних розвиненим демократіям. Основоположним духом уряду Сінгапуру є орієнтованість на людей, справжній китайський традиційний дух. У багатьох місцях люди сперечаються про роль уряду і ринку, а також про роль капіталу і людей. Але Сінгапур добре впорався з цим балансом. Уряд Сінгапуру знайшло баланс між прагненням до бізнесу і близькістю до людей. «Підтримувати бізнес» означає бути прихильником підприємництва і цінувати роль капіталу.
Політика може бути централізованою, влада може бути централізованою, але необхідно гарантувати, що ті, хто при владі, повинні бути кращими в суспільстві. Це важливе міркування для сінгапурських лідерів. В демократичній політиці роль опозиційної партії полягає в тому, щоб мати можливість обмежувати правлячу партію, але є й інші більш ефективні обмежувальні заходи. Як згадувалося вище, найбільш ефективним засобом стримування правлячої партії Сінгапуру є не опозиційна партія, а суспільство, тобто народ. 
Слід зазначити, що відбір - це не позначення, відбір - це внутрішньопартійна демократія і внутрішньопартійна конкуренція. Для лідерів Сінгапуру партійна приналежність ППА дуже важлива. Лі Куан Ю одного разу сказав, що між Го Чок Тонгом і Чен Цін'янем перший не є його першим вибором. Але партія підтримала Го Чок Тонга, і, врешті-решт, роль зіграла швидше елітна ідентифікація партії, ніж особиста ідентифікація. 
Тільки тоді, коли якість і таланти кандидатів гарантовані, голосування людей має сенс. Сінгапур проробив гарну роботу в цьому відношенні. Члени повинні бути обрані. Наприклад, зареєструйте людини, який досягає успіху в певній галузі, в конкретному виборчому окрузі, і нехай прості люди виберуть вас. Спочатку він був визнаний суспільством, а потім політичною партією. Якщо він добре виконує свою роботу поза партією, він буде безпосередньо поглинений партією, тому його легко обрати. 
Сінгапур також проводить політичні реформи, в основному для більшої демократії та збільшення частки опозиційних партій в парламенті. Прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Сянь Лунг сказав, що ця реформа спрямована на підтримку політичної стабільності та збереження сильного мандата від народу до уряду. Сінгапур вирішив ввести поправки в свої правила проведення виборів, щоб збільшити кількість гарантованих місць для опозиційних партій в парламенті, тобто місць для членів рад, що не входять до виборчого округу, Незалежно від кількості голосів, отриманих опозиційними кандидатами , у них є як мінімум 9 місць в Конгресі, що збільшує частку опозиційних партій в Конгресі до 20%. Уряд Сінгапуру підкреслило, що пропорційне представництво НЕ буде варіантом політичної реформи, інакше з'явиться слабке уряд. Іншими словами, розвиток більшої демократії не обов'язково вимагає навчання у Заходу. Багато практики на Заході справедливі в теорії, але не на практиці. Багато західних практики не відповідають азіатським. Дух Сінгапуру полягає в наданні більшого простору для різних інтересів і голосів всередині системи, а також в перетравленні і узгодженні різних інтересів всередині системи.
У Сінгапурі на змагання виходять люди з високою соціальною ідентичністю. Щоб привернути справжні таланти, правляча партія повинна бути відкрита для суспільства. У деяких делікатних областях, наприклад, пов'язаних з політикою і безпекою, важко відкритися, і після відкриття можуть виникнути проблеми. Але в інших областях, таких як освіта, наукові дослідження, соціальні та економічні області не так чутливі. Ці поля повинні бути рішуче відкриті для соціальних талантів, справжніх соціальних еліт.Что стосується талантів, успіх Сінгапуру найбільш важливий в двох областях: один - політичний талант, а інший - професійний талант. Те, що ми можемо назвати рівнем цивілізації в Сінгапурі у всіх аспектах, просувається завдяки професіоналам, а політики створюють ідеальні умови для профессіоналов.Под сінгапурської моделлю розуміється система центрального резервного фонду соціального забезпечення (модель особистого рахунку), створена в Сінгапурі. {{1} } Уряд встановлює певну ставку страхових внесків. Підприємства і фізичні особи сплачують відповідно до національних правил та інвестують в індивідуальні накопичувальні рахунки. Держава здійснює єдині інвестиції для підтримки і збільшення вартості. Залежно від року економічного розвитку держава встановлює різні ставки оплати. 
Оскільки інвестиції в особистий рахунок в Сінгапурі приносять великий прибуток, особисті рахунки можна розділити на три: спеціальні рахунки, загальні рахунки і рахунки охорони здоров'я. Загальний рахунок передбачає, що кошти використовуються для покупки житла, особистих інвестицій і витрат на освіту; спеціальний рахунок використовується для пенсійних та надзвичайних особистих потреб; рахунок охорони здоров'я використовується для базового медичного страхування і госпіталізації.























2.3 Меритократія у Сінгапурі як соціальний проект і до чого це призвело
Експерти та різноманітні дослідники дають думку що у Сінгапурі йде досі певний соціально-політичний проект, так, як це перша країна яка за основу будівництва країни та суспільства взяла за увагу меритократії та офіційно оприлюднила її державною ідеологією.  Меритократія як офіційна ідеологія у Сінгапурі існую ще з незалежності країни та функціонує і досі. Більшість країн постійно каже про меритократію, що її треба втілювати, але зазвичай крім слів, роботи та дотримань в цьому руслі не має.  
Сінгапур привернув увагу всього світу завдяки своїй швидкості економічного розвитку і політичної чистоті, і причини його розвитку також неоднозначні. Він отримав незалежність в 1965 році і тепер став найбільш модернізованою і промислово розвиненою країною Південний Східної Азії вже. В даний час дослідження Сінгапуру вийшли за рамки економічного розвитку і звернулися до вивчення причин економічного розвитку і обговорення моделей політичного розвитку. У процесі дослідження деякі вчені вважають, що Сінгапур - авторитарна країна, і на її модель розвитку, концепцію розвитку і швидкість розвитку впливає авторитаризм. Як причини вони назвали однопартійну систему Сінгапуру, величезну особисту роль Лі Куан Ю і глибоко вкорінену конфуціанську традиційну культуру. Найголовніше, вони вважають, що, оскільки модель Сінгапура відповідає західним демократичним стандартам, її, звичайно, слід класифікувати як авторитарну. У той же час існує і інша думка. Вважається, що Сінгапур належить до демократичної політики. Цей вид демократії відрізняється від західної. Це довгострокове однопартійний правління, а не однопартійна система; на неї впливає величезна особиста роль Лі Куан Ю. Але він не довільний особистий абсолютний авторитет, а представник елітних фігур, пов'язаних системами і законами.  Розвиток економіки Сінгапуру, формування різноманітних динамічних державне управління і збільшення числа груп із середнім доходом поступово посилювали ентузіазм людей до участі у політиці. Число способів зміцнення демократії поступово збільшувалася, а демократія посилювалася. У той же час комунітарне концепція в традиційній конфуціанської культурі також гарантує, що свобода Сінгапуру - це не необмежена свобода, а конкуренція Сінгапуру - це не необмежена конкуренція, а свого роду «обмежена конкуренція» і «Обмежена демократія». Деякі люди називають це «опікою». "Демократія". Цю тезу використовує методологію історичного інституціоналізму для дослідження моделі політичного розвитку Сінгапуру і вводить чотири змінних для дослідження, а саме: зовнішній тиск, внутрішній конфлікт, концептуальне керівництво і роль еліти. Я вважаю, що вибір моделі або шляху політичного розвитку країни - це, по суті, процес формування і зміни системи. У цьому процесі саме тиск зовнішнього середовища, внутрішні конфлікти визначають її розвиток в напрямку демократії або відмови від неї. У розвитку Сінгапуру є свої особливості: це не авторитарна країна в традиційному розумінні і не демократична країна, повністю йде по західному шляху. Модель політичного розвитку Сінгапуру тісно пов'язана з його власним географічним положенням, історичними традиціями, національною культурою та іншими факторами. Він схильний до зовнішнього тиску британського колоніального правління і вимушеного відокремлення від Малайзійської Федерації, внутрішньої рушійної сили економічного розвитку і перетворень. і концепція західного верховенства закону. Я вважаю, що Сінгапур - не авторитарний країна, а елітна демократія. Сінгапур - це обмежена демократія. Влада здійснюється як зверху вниз, так і знизу вгору, і є інші канали для участі людей в політиці, крім політичних партій, тому їх не можна розділити на ряди авторитарних країн. По-друге, в Сінгапурі відносини між елітою і громадськістю відкриті, динамічні і мінливі. Є як внутрішня мобільність еліти, тобто потік між елітою і елітою, так і зовнішній потік еліти, тобто потік між елітою і масами. Люди можуть перетворитися в еліту і увійти в елітну групу за розумними каналах. Якщо еліти не зможуть зберегти своє домінуюче становище і роль в цій області, вони будуть виключені з групи еліти і стануть членами мас. Між елітою і масами існує круговий потік. По-третє, в Сінгапурі відносини між елітами і громадськістю представляють собою свого роду відносини, що представляють інтереси. Еліти приймають і реалізують рішення від імені громадських інтересів, і вимоги громадських інтересів можуть отримувати своєчасну і ефективну зворотний зв'язок і відповіді. У країні, де практикується авторитаризм, між елітою і масами часто виникають відносини заміщення інтересів, які повністю заміщають інтереси мас і право висловлювати свої вимоги. Коротше кажучи, абсолютно неможливо виміряти політичний розвиток Сінгапуру за допомогою критеріїв Заходу для оцінки демократії та не демократії, а тільки виходячи з особливою історії розвитку Сінгапуру, середовища подвійного розвитку з випередженням і відсталістю, а також внутрішньої подвійної структури сильної країни і держави. сильне суспільство і т. д. Виходячи з реальної ситуації, винесене таким чином судження є науковим, розумним і переконливим. Всебічний аналіз показує, що політичний розвиток Сінгапуру належить елітної демократичній політиці. «Обмежена демократія» і «надійна демократія», по суті, є елітарною демократичною політикою, тобто люди обирають найкращі еліти демократичними засобами. Візьмемо в якості прикладу типову авторитарну країну Південна Корея (1960-1979), щоб провести аналіз випадку і вказати на неминучість трансформації авторитаризму в елітарну демократію. По-друге, Застосовуючи методологію історичного інституціоналізму, він досліджує чотири чинника у формуванні власної моделі розвитку Сінгапуру в ході політичного розвитку, а саме: необхідність відмовитися від зовнішнього тиску, викликаного відходом Федерації Малайзії та Сполучене Королівство; і потреби політичного і економічного розвитку і його власне становище. Конфлікт між невеликою кількістю людей і крайня нестача природних ресурсів; сформований конфліктом і інтеграцією східної і західної культур; сильні просування еліт з усіх верств суспільства. В результаті взаємодії цих чотирьох змінних Сінгапур сформував свою власну елітарну демократичну політичну структуру. По-третє, з точки зору історичного інституціоналізму, елітарна демократична політична структура Сінгапуру досліджується, головним чином, з чотирьох аспектів: інституційна основа, правова основа, політичні актори, переконання і цінності. Серед них інституційна основа в основному вивчає парламент і систему політичних партій Сінгапуру; правова основа в основному зосереджена на формуванні правової системи. Я вважаю, що елітна демократична політика Сінгапуру стійка, тому що вона сформувала хорошу систему, сформувала відповідне культурне підґрунтя і зростила нове покоління лідерів і все більш і більш раціональних громадян. 
У елітної демократичної політики Сінгапуру, безумовно, є свої особливості, але своїм власним успіхом вона продемонструвала всьому світу, що демократична політика - це не тільки модель західних країн і що західні демократичні стандарти не універсальні. На неї впливає конфуціанство. Культурно-залежні райони не тільки повністю відображають і представляють інтереси переважної більшості людей, але і утворюють закінчений механізм обмеження та виправлення помилок. Демократична політика еліти проявила свою найбільшу ефективність і заслуговує уваги у подальшому. Шляхом теоретичного аналізу, порівняння та дослідження причин і структури моделі політичного розвитку Сінгапуру можна визначити, що політичний розвиток Сінгапуру належить елітарної демократії, а не авторитаризму.  Партія легко адаптується і може своєчасно і належним чином реагувати на навколишнє середовище. Ця адаптивність втілюється в двох аспектах: 
З одного боку, ППА створила інституційний механізм для залучення еліт. На основі освітньої системи сортування для вирощування еліт, заснованої на академічних і професійних досягненнях, периферійні організації партії будуть поглинати видатних людей, а через набір безособових механізмів внутрішнього партійного відбору соціальні еліти будуть поглинені системою влади партії і держави; або через громадськість. Механізм перевірки і перевірки адміністративного відділу та професійна підготовка всередині організації перетворюють соціальні еліти в бюрократичних членів. Центральний виконавчий комітет партії обирається приблизно з 1000 кадрів і членів партії, а кваліфікація кадрів і членів партії відкрита для всієї партії. Це забезпечує безперешкодний потік елітних талантів всередині і поза партією. 
 
З іншого боку, ППА встановила інституційний механізм реагування на громадську думку. З 1960-х років Партія народної дії створила цілий набір механізмів поглинання громадської думки-дій-зворотного зв'язку. На периферії партії були створені народні асоціації (PA), центри суспільного розвитку (CDC) і громадські центри. CCs), Цивільні консультативні комітети (CCC) і комітети з управління клубами спільноти (CCM Cs) і т. Д, Гарантують, що партія своєчасно відповідає на запити людей. У 1970-х і 1980-х роках були створені комітети жителів (RC), молодіжні рухи (PAYM) та інші організації, щоб впоратися зі змінами в мобільності населення та задовольнити потреби людей. 
Інша причина, яка не менше або навіть важливіша, полягає в тому, що авторитарне правління еліти Сінгапуру є свого роду правлінням еліти, яке підлягає обмеженому демократичного контролю. Сінгапур дійсно не є типовою "демократичної ареною", як сказали деякі західні коментатори, але якщо ви порівняєте його з авторитетними демократичними стандартами вимірювання (такими як "Політична свобода" і "Цивільні права" системи оцінок "Freedom House"; Роберт · Демократична політика А . Даля «п'ять елементів», таких як рівні вибори, ефективне участь, освічене розуміння, контроль порядку денного і терпимість), ми виявимо, що в Сінгапурі в цілому все ще є основні елементи демократичної політики, а в деяких відносинах продуктивність не дуже добре. Що стосується змагальності виборів, хоча Сінгапур покладається на унікальну систему виборчих округів і адміністративні ресурси, щоб обмежити виклик опозиційних партій довгострокового управління ППА, легальні опозиційні партії і певна ступінь конкурентних виборів все ще об'єктивно існують. місця Партії Народної Дії на національних парламентських виборах тому підтвердження. Рівень участі громадян в політиці Сінгапуру також відносно високий. Хоча багато хто з вищезгаданих периферійних організацій політичних партій строго контролюються Партією народної дії, вони дійсно зіграли ефективну роль у розблокуванні каналів для участі громадян, зборі соціальних умов і громадської думки, а також зворотного зв'язку. У Сінгапурі також діє система регулярних зустрічей між міністрами та виборцями. Міністри повинні щомісяця виїжджати в свої виборчі округи, зустрічатися з виборцями, вислуховувати їхні думки і вирішувати практичні завдання. Що стосується системи стримувань і противаг влади і політичної волі, показники Сінгапуру трохи гірше, але після реформ 1990-х років він також домігся прогресу: президент обирається народом безпосередньо, що накладає певні обмеження на прем'єр-міністра і уряд (конституція передбачає, що президент перебуває в понад законодавчої, виконавчої та судової влади, він має широкий спектр повноважень, включаючи вето на бюджети , пропоновані урядом, ключовими державними компаніями та державними органами, призначення суддів, прокурорів, аудитори, члени комітетів по державній службі та керівники оборони, контролюють виконання урядом закону про внутрішню безпеку, використовують накопичені валютні резерви в розмірі понад 50 мільярдів доларів США і Центральний резервний фонд, забезпечують гармонію між релігійними групами і роботу Бюро з розслідування корупції і т. Д.); Підтримувати членів радників поза виборчих округів (від участі уряду на основі виборів кандидатів від опозиційної партії, тих, хто програв вибори до Конгресу), далі відбирати еліти з усіх верств суспільства в якості посадові особи і члени, які мають право пропонувати законопроекти в Конгресі і ставити під сумнів уряд , з тим щоб підвищити наочність Конгресу і нагляд за урядом. можливість; контроль над промовою був ослаблений, що дозволяє людям і громадській думці критикувати уряд всередині певний діапазон. Найважливішим є те, що Сінгапур успадкував щодо повну систему верховенства закону, що залишилася від колоніальної епохи, а його судова незалежність і стриманість уряду щодо сильні.
1. Без перебільшення можна сказати, що Сінгапур - фінансовий центр Азії. 
 
Включаючи компанії з управління активами та страхові компанії, в тому числі близько 200 банків, що базуються в Сінгапурі, в Сінгапурі налічується більше 1200 фінансових установ. Число фінансових установ зі штаб-квартирою в Сінгапурі збільшується з кожним роком, і він привертає увагу з усього світу як одна з провідних точок фінансування в Азії. 
2. Нафтохімічна промисловість 
Острів Джуронг на заході зарекомендував себе як великий центр нафтохімічної промисловості Сінгапуру. Нафтохімічні компанії по всьому світу, такі як Mitsui Chemicals і Sumitomo Chemical в Японії, базуються на острові Джуронг, і більше 100 компаній вийшли на ринок. 
Крім того, інвестиції в острів Джуронг збільшуються з року в рік з 28 мільярдів сінгапурських доларів в 2009 році, коли він був завершений, до 50 мільярдів сінгапурських доларів зараз. Обсяг виробництва нафтохімічної промисловості в 2018 році становив 100,4 млрд сінгапурських доларів, що становить 28% від обсягу промислового виробництва. 
3. Електронна промисловість 
Електронна промисловість становить близько однієї третини промислового виробництва Сінгапуру. 
У 1970-х це була так звана трудомістка галузь, така як збірка напівпровідників, але з 1990-х їй вдалося підвищити цінність своєї виробничої діяльності, такої як виробництво пластин і проектування ІС.
Фактично, електронна промисловість залишалася млявою до першої половини 2016 року, але з другої половини 2016 року зовнішній попит на автомобільні електронні пристрої та деталі для смартфонів збільшився. Завдяки швидкому відновленню цього місцевого експорту виробництво електроніки в 2018 році склало 131,3 млрд сінгапурських доларів, з яких на напівпровідники - 100,1 млрд сінгапурських доларів. 
 
4. Індустрія туризму 
уряд Сінгапуру поставило перед собою національну мету щодо збільшення числа відвідувачів у своїй країні і приділяє особливу увагу розвитку IR (інтегрованих курортів) і залученню міжнародних конвенцій (MICE). 
Продовжили активно розвиватися, включаючи проведення F1 в 2008 році і відкриття двох IR (інтегрованих курортів), Marina Bay Sands і Resorts World Sentosa в 2010 році. 
Число відвідувачів Сінгапуру в 2018 році склало 18,5 мільйона чоловік, що є рекордним показником в 6,2% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Доходи від туризму в 2018 році склали 27,1 млрд сінгапурських доларів, що на 1,0% більше, ніж в попередньому році.
5. Фармацевтична промисловість / виробництво медичного обладнання. 
Уряд Сінгапуру просуває біотехнологічну промисловість з 2000 року, і в рамках цієї діяльності воно також зосередило увагу на фармацевтичній промисловості і виробництві медичних пристроїв. 
Станом на 2010 рік виробництво медичного обладнання в Сінгапурі становило лише 1,5% від загального обсягу внутрішнього виробництва. 
Зрештою, в 2011 році галузь технологій охорони здоров'я Сінгапуру досягла обсягу виробництва в 4,3 мільярда сінгапурських доларів, що сприяло створенню робочих місць приблизно для 9000 осіб. 
Крім того, в 2018 році фармацевтичне виробництво склало 21,2 мільярда сінгапурських доларів, а виробництво медичних виробів - 13,3 мільярда сінгапурських доларів, що становить 9,5% від загального обсягу виробництва фармацевтичних та медичних пристроїв. 
 
Прямі іноземні інвестиції Сінгапуру на кінець 2017 року склали 815,5 млрд сінгапурських доларів. По регіонах, на АСЕАН (19,2%), Китай / Гонконг (23,5%) і Індії (5,1%) припадає половина від загального числа, а по країнам Китай є найбільшим напрямом інвестицій. 
 { {1}} По галузях в кінці 2016 року основними гравцями були фінанси / страхування (48,3%), виробництво (16,7%), оптова / роздрібна торгівля (8,2%) і т. д, А з точки зору темпів зростання спеціалізовані послуги показують значне зростання на 22,4% в порівнянні з попереднім роком.













                                                 ВИСНОВКИ
Успіхом у економіці та  в державному управлінні Сінгапур завдячує ретельно  вибудуваної системі управління людським капіталом, заснованої на принципах меритократії і залучення спеціалістів вищого ешелонна. Простіше кажучи, Сінгапур зміг стабільно підтримувати свою конкурентоспроможність за рахунок належної реструктуризації промисловості, стійкою та непохітливою антикорупційною системою. Він інтенсивно стимулював трудомістке виробництво, та створював критерії для того щоб, заробітна плата зростала, як і в інших країнах. Після цього основна увага приділялася капіталомістким галузям. іноземного капіталу. Багато інвестуємо в галузь, засновану на знаннях, яка створює високу додану вартість на основі традиційного зростання. Сфера біотехнологій є однією з них. Крім того, започаткував стабільну політична систему, яка на автоматичному рівні, сама себе виробляє та навпаки, замість того щоб: деградувати, само знищуватися і загрузнути в корупції вона саме поліпшується і шукає методи для прогресу а не стагнації. Робить все для того, щоб економічного зростання Сінгапуру з кожним кроком зростало. 
Формально, якщо брати, то мерітократія - це адекватне функціонування сформованих соціальних інститутів,  коли соціальні інститути існують по виробленим самі же ними, критеріями визначення компетентних людей всередині цих соціальних інститутів. Так і зробив Сінгапур, який сформулював діючи, соціальні інститути, інвестував в їх та використовував у подальшому для поліпшення країни. Для того щоб розуміти та діяти по цьому принципу, треба мати волю, політичну волю та волю духу, та бути в цьому зацікавленим. Щоб досягти таких висот, як Сінгапур, треба нова політична еліта, яка буде з усіх сил, реформувати країну та не боятися змін чи нападків. У цьому і перевага Сінгапура, що його “батьки засновники” не злякалися, а почали діяти і робити все неймовірне, це все тоді, коли ніхто не вірив в їх. В більшій мірі вони за це дякують пану Лі Куан Ю та його мерітократичним принципам, керування влади, ведення бізнесу, побудови суспільства та всіх соціально-політичних інститутів. Одна з головних тем, це як, Сінгапур ставився до інших, чи то країн або людей. Це повага, велика повага до тих, хто хоче інвестувати та вести суспільні чи ділові відносини з країною.     





























СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Young М. 1961. The Rise of the Meritocracy, 1870-2033. London.
9. «Сінгапур». bartleby.com. Статичний з оригіналу 11 квітня 2001 року. Дата обігу 13 травня 2020. 
 10. «Сінгапур: Історія, Сінгапур 1994». Азіатські дослідження @ Техаський університет в Остіні. Статичний з оригіналу 23 березня 2007 року. Дата обігу 13 травня 2020.
60. Лі Куан Ю (1998). Сінгапурська історія. Сінгапур: Маршалл Кавендіш.
50. Strelchenko, O.H. (2013), “Public service in Japan”, available at: http://applaw.knu.ua/index.php/arkhivnomeriv/2-4-2013/item/189-publichna-sluzhba-v-yaponiyi-strelchenko-o-h (Accessed 14 March 2021).

18. Parkhomenko-Kutsevil, O. I. (2018), “Meritocracy as a basis of personnel formation in the system of public administration”, Derzhavno-upravlinski studii, vol. 6(8), available at: http://studio.ipk.edu.ua/merytokratiyayak-osnova-formuvannya-kadriv-v-systemi-publichnoho-upravlinnya/ (Accessed 14 March 2021).
 70. Культиватор Yeen Nie (2 червня 2009). «Держава Сінгапур утворилося 50 років тому, 3 червня». Сінгапур: канал NewsAsia. Читальний зал 8 липня 2009 року. Перевірено 3 червня 2009 року
71. Lennox A. Mills, Southeast Asia: Illusion and Reality in Politics and Economics, University of Minnesota Press, p. 60.
72. "The great persuader". Today. Archived from the original on 3 August 2020. Retrieved 27 April 2020.
81. Singapore's development model and innovation policy. Center for the Development of Science and Technology of the Ministry of Education [reference date 2013-08-21]

82.  Tsai Dingjian: The Misunderstood Singapore
83. The "Singapore Model" Faces Challenges: Li Hsien Loong's Restrained Pursuit of Change 
84 .Zheng Yunniang: Experience and Understanding of the Singapore Model 
85. The Singapore Model: Constitutionalism and Eastern Democracy
oreign Міністерство закордонних справ «Основні дані Республіки Сінгапур» 
 · JETRO «Огляд Сінгапуру і тенденцій розвитку японських компаній (квітень 2019 г.)» 
 · J.CLAIR Singapore «Політика, економіка, торгівля і промислова політика Сінгапуру »

































5
. 2.1 Історія 
61
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
