Онтологія любові у політичній філософії

Abstract

Любов є головною життєвою цінністю, формою відносин між людьми, тендітною умовою буття. Здебільшого, любов в сучасному світі пов’язана з унікальним досвідом чуттєвого піднесення, пристрастю, закоханістю, активізуючи насамперед емоційні контексти суб’єктивних переживань, водночас значно проблематизуються раціональні виміри любові. Головне питання, яке постає у філософії любові, чи здатна філософія осягнути ці потаємні та інтимні переживання людини. Якщо людина є головним об’єктом філософії, то тема людської любові є однією з головних проблем філософії. Окрім того, саме любов є чуттєвим осереддям екзистенційних, онтологічних, аксіологічних, морально-етичних, емоційно-особистісних ракурсів соціальності. Любов як реалізація духовної спрямованості крізь діалогічний простір «Між», між Я – ТИ – МИ, є головною таємницею буття та символічним конструктом відносин взаємності і відкритості. Основною метою в процесі вивчення людського буття постає аналіз почуттів і переживань, важливе місце серед яких займає любов. В античності любов розуміється як тілесний потяг, що прагне до цілісності з коханим, і таке екзистенціальне розуміння залишається до нашого часу. Любов хоч і мислиться більшою мірою як емоційний порив, проте не варто її зводити лише до цього, вона є також проявом відповідальності, сили та розуміння. Любов має тісний зв’язок з владними контекстами соціальних взаємодій, як прояв міжособистісних відносин, в яких реалізуються настанови панування / підпорядкування.