Репозиторій ЧДТУ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА ФІЛОСОФСЬКИХ І ПОЛІТИЧНИХ НАУК 
Допущено до захисту 
Завідувач кафедр ФІПН   
« ___»  20_р. 
 
 
УДК 174:330.341.1 
 
 
 
Магістерська робота 
 
Етика в бізнес-середовищі: соціальні проблеми інноваційної економіки 
ступінь вищої освіти: другий (магістерський) 
галузь знань 03 «Гуманітарні науки» 
спеціальність: 033 Філософія 
 
Виконав: 
Прокопенко Валентин Андрійович 
 
Науковий керівник: 
Бойко Анжела Іванівна 
Доктор філософських 
наук, професор  
 
 
 
 
Черкаси 2020 
  
План 
ВСТУП……………………………………………………………………………..3 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕТИКИ В БІЗНЕС 
СЕРЕДОВИЩІ  
1.1 Аналітичний огляд соціальних проблем розвитку інноваційної економіки 
1.2.  Етика з точки зору поглядів філософів 
1.3  Аналіз останніх дослідженнь та публікацій 
РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЕТИКИ НА РІЗНІ СФЕРИ 
ІННОВАЦІНОЇ ЕКОНОМІКИ 
2.1  Вплив етики на розвиток бізнес-середовища 
2.2 Влив етики в процесі інформаційного обміну  між різними рівнями бізнес-
середовища 
2.3. Вплив етики на розвиток науки та інноваційні процеси 
2.3.1  Структура інноваційних процесів 
2.3.2 Закономірності  інноваційних процесів 
РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ЕТИКИ В БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩІ 
3.1  Дослідження проблем індивідуальних якостей в бізнес-середовищі 
3.2 Дослідження проблем визначення пріоритетності етики в  бізнес-
середовищі 
3.3.  Дослідження моральної складової  ділової активності 
3.4.  Дослідження проблем  актуальності етики в бізнес-середовищі 
3.5. Дослідження проблем балансу вигоди і відповідальності 
ВИСНОВОК…………………………………………………………..………… 
Список першоджерел……………………………………………………...……. 
 
 
 
 
 
 
Вступ 
 
 Соціальні проблеми інноваційної економіки в нинішніх умовах жорсткої 
конкуренції характеризуються високим ступенем невизначеності і в даний час 
широко обговорюються як філософами, так і представниками економічних, 
технічних та природничих наук.  
 Разом з тим тісний взаємозв’язок етичних норм та принципів, а також 
бізнес-процесів, говорить про існування на протязі довгих періодів часу певної 
стійкої ідейної "атмосфери" із загальних понять про властивості дійсності, під 
впливом яких розвивається бізнес-середовище даного часу. Однак, якщо в 
минулих сторіччях проблеми цих областей цікавили лише вузьке коло причетних 
до них інтелектуалів, а відношення до етики було досить поверхневим, то наш час 
висунув обидва ці явища у центр суспільної уваги. Увага до етичної сторони в 
будь-яких галузях людської поведінки зростає з величезною швидкістю, оскільки 
не тільки різні галузі людського життя, а й різні аспекти цих галузей стають 
предметом дослідження. 
В останню чверть XX століття людство вступило в нову стадію свого розвитку 
- стадію побудови постіндустріального суспільства, яке є результатом соціально-
економічних перетворень, що  відбуваються в сучасному світі. Відомо, що в 
основі таких кардинальних перетворень лежать свої специфічні технології, 
виробничо-технічні системи та  взаємовідносини між людьми. Для 
постіндустріального суспільства в умовах швидкого розвитку, насамперед,  
важливого значення набувають високі технології, засновані на нових етичних 
принципах, а також інноваційні технології, інноваційні системи та інноваційна 
організація різних сфер людської діяльності. В даний час формується новий тип 
економіки - інноваційна економіка, в основі якої лежить цілеспрямований процес 
пошуку, створення, підготовки та реалізації наукомістких нововведень - 
інновацій, що дозволяють багаторазово підвищити ефективність функціонування 
суспільного виробництва, а також забезпечити поліпшення життєдіяльності 
суспільства, включаючи високий ступінь соціальної захищеності особистості. 
Інноваційний тип розвитку, базуючись насамперед на постійно нарощуваних 
можливостях та силі науки, техніки, високих технологій, автоматизації та 
комп'ютеризації всіх сфер людської діяльності, стає домінуючою в розвитку 
сучасної цивілізації. Постійне і безперервне створення, реалізація та 
комерціалізація наукомістких нововведень - ці головні фактори успіху в 
конкурентній боротьбі будь-якого підприємства, регіону і навіть країни в цілому 
є основною функцією інноваційної економіки. Тому у вирішенні завдань 
забезпечення динамічного стійкого розвитку економіки першорядна роль повинна 
належати інноваціям та ефективній організації інноваційної діяльності, здатним 
забезпечити безперервне оновлення технічної та технологічної бази виробництва, 
освоєння і випуск нової конкурентоспроможної продукції та послуг, а також 
ефективне проникнення вітчизняних виробників на світові ринки товарів і послуг, 
що не можливо без дотримання відповідних етичних норм та принципів. 
Актуальність теми дослідження полягає у визначенні та обгрунтуванні 
важливості ролі етики в бізнес-середовищі, впливів етики на розвиток бізнес-
середовища, проблем етики в бізнес-середовищі, соціальних проблем 
інноваційної економіки. В умовах сьогодення поряд з  розвитком бізнес-процесів  
важливим  є вироблення етичних норм та принципів поведінки, що має вагомий 
вплив на майбутні результати.  Поведінка учасників бізнес-процесів сьогодні 
може мати вирішальний вплив в перспективі. Тому важливу роль має 
відповідність етичним нормам  та принципам, дотримання культури поведінки, а 
також   вибір стратегії розвитку з врахуванням моралі та етики впродовж 
тривалого періоду часу. 
В нинішніх умовах жорсткої конкуренції підприємство має бути 
динамічним та стійким до змін та впливам зовнішнього та внутрішнього оточення. 
Середовище характеризується високим ступенем невизначеності і не завжди 
сприяє реалізаціїїбізнес-процесів . Для того щоб вижити та розвиватися в 
сучасних умовах, бізнес-середовище має не тільки пристосовуватись до зовнішніх 
умов шляхом адаптації своєї внутрішньої структури та зовнішньої поведінки. 
Бізнес-середовище  має навпаки активно формувати зовнішні умови своєї 
діяльності, постійно виявляючи загрози та потенційні можливості,  а також 
відповідаючи моральним та етичним нормам та принципам.  
Як відомо, забезпечення функцій інформаційного обміну, планування, 
обліку, контролю та аналізу всіх бізнес-операцій, а також  рішення задач 
синхронізації, координації, аналізу та оптимізації в рамках будь-яких бізнес-
процесів є важливим елементом інноваційної економіки. Однак, варто також 
враховувати наявність зворотної сторони, організаційної складовоїх бізнес-
процесів, що безпосередньо повязана з людським фактором. До того ж 
відповідність етивним нормам та принципам, а,  головне, врахування 
впливуморалі, що  є особливо актуальним в умовах іннофаційної економіки.  
Для підвищення ефективності бізнес-процесів, а також підприємств, 
організацій, установ, що функціонуюють  в умовах інноваційної економіки 
необхідно застосовувати та дотримуватись етичних норм та принципів та  
оцінювати теперішній стан та  здійснювати прогноз майбутніх ситуацій з метою 
уникнення кризових ситуацій повязаних з людським фактором.   
В зв’язку з цим в даній роботі поставлена актуальна задача дослідження та 
обгрунтування впливу етики в бізнес-середовищі, а також соціальних проблем 
інноваційної економіки, що дадуть змогу підвищення ефективності 
функціонування організацій, установ, підприємств, корпорацій в різних галузях 
промисловості. 
Таким  чином,  актуальність  питань  теоретико-методологічного 
обґрунтування та дослідження впливу етики в бізнес-середовищі, а також 
соціальних проблем інноваційної економіки, розроблення практичних 
рекомендацій,  з  одного  боку,  та  недостатнє  їх  опрацювання  в теоретико-
методологічному і практичному планах, зумовили і визначили мету, завдання та 
зміст роботи.   
Метою даної роботи є розкрити зміст, обгрунтувати та дослідити питання 
етики в бізнес-середовищі, а також соціальних проблем інноваційної економіки. 
Завдання даної  роботи полягають в наступному: 
- обґрунтування теоретичних засад дослідження впливу етики в бізнес-
середовищі; 
- аналіз історичних аспектів розвитку питання етики в бізнес-середовищі; 
- обґрунтування системи заходів щодо вирішення проблеми; 
- визначення подальших перспектив розвитку досліджуваного питання; 
- розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання 
результатів дослідження в практиці відповідних установ і організацій. 
Об'єктом дослідження   є сучасне бізнес-середовище.  
Предметом дослідження  етика в бізнес-середовищі .  
Методи дослідження, що використані в  даній роботі базуються на методах 
системного аналізу при дослідженні впливу етики в бізнес-середовищі; методи 
аналізу ієрархій,  якісні методи прийняття рішень, при дослідженні 
індивідуальних якостей учасників   бізнес-процесів, також  застосовані методи, 
що базуються на використанні  продукційного логічного висновку, нечіткої 
логіки, ситуаційного аналізу, сценарного підходу;  експертних методів, теорії 
мультиагентних систем  при дослідженні балансу вигоди і відповідальності. 
Теоретичне значення магістерського дослідження полягає у можливості 
її подальшого використання як теоретичної основи для комплексних наукових 
осліджень у означеній галузі. 
Практичне значення одержаних результатів розв’язаних у цьому дослідженні 
завдань полягає у тому, що теоретичні положення і висновки безпосередньо 
доведено до рівня конкретних практичних пропозицій і рішень. Вони є підґрунтям 
для подальшого дослідження даних завдань, що дасть можливість підвищення 
ефективності функціонування організацій, установ, підприємств, корпорацій в 
різних галузях промисловості. 
Апробація результатів магістерської роботи 
Вказується, на яких наукових конференціях оприлюднено результати до- 
сліджень, викладених у магістерській роботі. 
 
Структура роботи містить 3 розділи,  підрозділів роботи, її зага льний 
кількісний обсяг; кількість позицій списку використаних джерел , кількість 
додатків та обсяг сторінок, на яких вони вміщені. 
Ключові терміни  «етика», «бізнес-середовище», «інноваційна економіка», 
«бізнес-процеси», «організаційно-етична складова»,  «економіко-інноваційна 
складова»,  «учасники бізнес-процесів», «етичні принципи», «норми моралі». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕТИКИ В БІЗНЕС 
СЕРЕДОВИЩІ  
 
1.1 Аналітичний огляд соціальних проблем розвитку інноваційної економіки 
 
На сьогоднішній день докорінно змінюється усталене співвідношення між 
тенденціями економіки та соціумуму, висуваючи на перший план такі форми, 
способи та соціально-економічні рішення, які забезпечують підвищення 
мобільності всіх видів виробничих ресурсів. У цих умовах першочерговою 
вимогою до бізнес-середовища є вимога гнучкості, мобільності, універсалізації 
при забезпеченні високої продуктивності трудових ресурсів, тобто вимога до 
швидкої і гнучкої реакції бізнес-середовища на зміну потреб в нової наукомісткої 
продукції і послуг. Тут важливу роль відіграють етичні норми та принципи, без 
широкого застосування яких не можна досягти високого рівня інтелектуальної 
діяльності, а також  передового рівня технології виробництва інноваційної 
продукції і послуг. Логіка етичних взаємодій та перетворень у бізнес-середовищі, 
пов'язаних з розвитком інноваційної діяльності та створенням інновацій, і 
принципова їхня спрямованість складаються в посиленні і зміцненні взаємодії 
різноманітних форм людської діяльності в різних сферах життя. А це, в свою 
чергу, забезпечує можливості  об'єднання спеціалізованих і технологічно 
ув'язаних виробництв, зосереджених в самостійних бізнес-системах, в інтегровані 
виробництва (фірми, центри, компанії) для створення і впровадження наукоємних 
нововведень - інновацій: складних інноваційних систем; інноваційних технологій,  
продукції та послуг. 
Подібні бізнес-системи є складними системами, що включають  процеси як 
економічні, так і етичні, а також тісно пов’язані з сучасними проблемами 
інноваційної економіки.  Сучасне бізнес-середовище розглядається як складна 
організаційно-технологічна система, що характеризується цілісністю, 
емерджентністю, функціональністю, організованістю [1].  З точки зору 
системного підходу, неможливо розглядати бізнес-середовище без дослідження  
його розвитку, а також без дослідження поведінки самого бізнес-середовища та 
дій всередині бізнес-середовища між суб’єктами бізнес-процесів. Еволюційний 
розвиток бізнес-процесів змінює вимоги до процесів взаємовідносин між різними 
суб’єктам, а також до прийняття рішень, що впливає на зміну вимог до розвитку 
взаємовідносин,  методівЖ, засобів, а також  обробки і способів візуалізації. Зріс 
не тільки обсяг оброблюваної інформації, але змінився і її якісний склад.  Серед 
бізнес-процесів все більш затребуваною стає аналітична інформація, яка 
характеризує об'єкти і суб'єкти, залучені до бізнес-процес, з рівзних точок зору. 
Відносини всередині бізнес-середовища бувають завжди досить складними й 
неоднорідними. Вони повинні містити, по-перше, відносини відбиття, що 
реалізуються як у вигляді пізнавальних, зокрема дослідницьких, відносин, так і у 
вигляді проективних (проектних, програмних, планових, нормативних і т.п.) 
відносин, а по-друге, відносини організаційно-економічного або організаційно-
практичного впливу організаційної складової на інноваційну. Варіативність 
організаційно-економічного й інноваційного відношення визначається в першу 
чергу цілями бізнес-середовища, але саме це відношення, одночасно, визначає 
напрям та  характер пізнавальних і етичних відносин в бізнес-середовищі. З 
іншого боку, реальний характер впливу організаційної складової  на економічну 
та інноваційну цілком визначається можливостями (глибиною, шириною, 
адекватністю, реалістичністю й т.п.) її пізнавальних і етичних відносин до 
економічної складової бізнес-середовища. 
В більшості першоджерел [2 -7] етика розглядається як наука, що вивчає 
мораль, суспільні норми поведінки, звичаї . Крім того, цей термін також часто 
вживається як визначення норм поведінки, сукупності моральних правил певної 
суспільної чи професійної групи [2].  
Етика має безпосередній вплив на розвиток економіки, бізнес-середовища, 
інновації та є невід’ємною складовою людського життя. Оскільки ми 
припускаємо, що бізнес середовище має системну організацію та тісно 
взаємопов’язане з інноваціями, то звідси випливає, що вони утворюють єдину й 
реальну цілісну систему, а процеси розвитку та становлення, краще або гірше, але 
обов'язково, так чи інакше, відповідають один одному. Таким чином, бізнес-
середовище  реалізує свою організаційно-етичну та економіко-інноваційну ціль, 
тобто робить актуальну організацію й актуальне перетворення бізнес-середовища.  
Виходячи з того, що бізнес-середовище   задається й визначається насамперед 
як складна полісистема, складена (або що складається) з більш простих підсистем, 
то першими процедурами, до яких ми повинні звернутися в цьому аналізі, мабуть, 
повинні стати процедури декомпозиції її на ці підсистеми й зворотні їм процедури 
композиції  з більше простих підсистем. Однак будь-яка декомпозиція складного 
об'єкта на складові або композиція його зі складових завжди припускає звертання 
до категорії «ціле-частини» і проходить згідно певних правил і норм. Тому 
здається зовсім природним і цілком виправданим і в цьому випадку, при 
системному аналізі бізнес-середовище , розкласти на дві складові  - організаційно-
етичну та економіко-інноваційну. 
Головним у співорганізації  підсистем, що становлять бізнес-середовище, є 
«принцип вкладеності», тобто  відносини, коли  організаційно-етична складова не 
приєднується до економіко-інноваційної, а охоплює її, включає всередину себе на 
правах своєрідного «внутрішнього організму» і починає існувати на ній як 
вторинна, надбудовна система. Економіко-інноваційна складова, незважаючи на 
те, що вона існує усередині організаційно-етичної, не розчиняється в ній, не стає 
її фрагментом або тільки функціональним органом, а залишається самостійно 
живучою системою, автономним і всередині себе цілісним організмом, що реагує 
на зовнішні впливи, що трансформують його. 
У силу цього економіко-інноваційна складова може виходити  з 
організаційно-етичної, але це саме по собі не викличе в ній істотних змін і 
перетворень, не змінить її поведінкових характеристик і не перешкодить їй 
існувати й функціонувати в її колишніх продуктивних формах (хоча саме це 
існування й функціонування згодом може стати іншим, ніж те, що було в неї 
усередині організаційної-етичної складової). Організаційно-етична складова,  на 
противагу цьому, не може існувати й функціонувати поза своїм відношенням до 
економічно-інноваційної й поза своїм актуальним або потенційним зв'язком з нею. 
Навіть у тих випадках, коли економічно-інноваційна складова випадає із 
організаційно-етичної, організаційно-етична  повинна зберегти своє організаціно-
етичне відношення до економіко-інноваційної складової— як до потенційного 
об'єкта свого організаціно-етичного впливу, — і це забезпечується нею за рахунок 
постійного збереження усередині її функціонального місця економіко-
інноваційної складової; у цьому, власне кажучи, і полягає специфічна особливість 
організаціно-етичної складової бізнес-середовища. Таким чином,  організаціно-
етична складова є бі-системою, незалежно від того, чи входить до її складу 
економіко-інноваційна складова і чи є вона  актуальна. Відношення до економіко-
інноваційної складової та зв'язок з нею є для неї не зовнішніми, а внутрішніми 
моментами, вони зберігаються й забезпечуються не тільки й не стільки за рахунок 
поводження організаціно-етичної складової, скільки за рахунок її морфологічної 
організації, постійним та констатуючим  елементом, що є економіко-інноваційна 
складова. 
Таким чином, бізнес-середовище складається із двох принципово різнорідних  
складових. Економіко-інноваційна складова включена у організаціно-етичну та 
існує усередині останньої на правах автономного «внутрішнього організму»; тому 
вона може й виходити, і випадати з верхньої, не руйнуючись і не втрачаючи своєї 
визначеності, вона залишається цілісною й повною системою незалежно від того, 
де вона існує — усередині бізнес-середовища або поза нею. Організаціно-етична 
складова, навпроти, може бути повною й цілісною  лише завдяки своєму 
особливому відношенню до економіко-інноваційної складової: вона обов'язково 
повинна «охоплювати» останню, включати її в себе на правах автономної 
складової, постійно її враховувати. І в цьому суть відносин зв'язку двох складових.  
Динаміка розвитку бізнес-середовища вимагає чіткого визначення цілей, 
набору дій та рішень, чіткого розподілу ресурсів, адаптації до зовнішніх впливів 
та  внутрішньої координації. При цьому вирішуються тактичні та, головним 
чином, стратегічні задачі.  Тому ефективний розвиток бізнес середовища має 
адаптувати свою стратегію до інноваційних стратегій, а також знайти шляхи 
ефективного рішення інноваційних задач для своєчасного досягнення 
запланованих стратегічних показників.  
 
1.2.  Етика з точки зору поглядів філософів 
 
Етика з давніх давен була темою для роздумів різних філософів, учених, 
митців. Тому, багато хто присвятив цьому питанню свою увагу та свої твори. Так, 
зокрема, слід відзначити таких древніх філософів як Сократ та Платон, які стали 
основоположниками моралі,  етичних принципів та свідомості. 
Як в області теоретичного пізнання, так і в області моралі, значення Сократа 
полягає не стільки в утриманні та систематизації висловлених ним ідей, скільки в 
тому методі, яким вони вироблялися. Метод цей полягав у сходженні від 
конкретного до загального. Сократ володів мистецтвом утворювати в умах своїх 
співрозмовників загальні поняття. Для моралі це значило створювати 
спільні моральні цінності. На противагу софістам, які розміняли об'єктивні норми 
моралі на дрібну монету умовних потреб та особистого свавілля, Сократ 
виховував у своїх сучасників переконання в існуванні безумовного морального 
блага. Моральну діяльність Сократ розглядав з точки зору доцільності. Ми діємо 
правильно, коли наші дії досягають поставленої мети. З цього випливає, що для 
правильної дії необхідно знати співвідношення між цілями і засобами їхнього 
досягнення. Крім того, всі наші дії тільки тоді є морально цінними, коли ми маємо 
правильне пізнання добра. Звідси випливає, що всі добрі вчинки 
обумовлюються знанням або мудрістю — і навпаки, хто знає добро, на думку 
Сократа, неминуче до нього прагне і його осягає. Зло може відбуватися тільки від 
невідання блага і шляху до нього (парадокс Сократа). Це встановлення 
нерозривного зв'язку між знанням добра і добрими вчинками призводить Сократа 
до ототожнення мудрості з чеснотою, розумності — з добром, ототожнення 
досить характерного для всієї грецької філософії та провідності в тому чи іншому 
сенсі у всій історії етики до наших днів [3]. Платон цілком сприйняв детально 
розроблені основні положення  Сократа про тотожність знання і чесноти. У 
переконаннях Платона на поняття блага можна відзначити декілька перехідних 
стадій. Реалістичне розуміння блага, властиве в значній мірі Сократу, не 
залишилося чужим і Платонові. В цьому відношенні особливо різко виділяється 
діалог «Протагор», де в уста Сократа Платон вкладає гедоністичну теорію блага, 
засновану на понятті задоволення [4]. 
В особі Арістотеля громадська моральна самосвідомість Греції мала свого 
найхарактернішого представника і систематизатора. Визнаючи методом 
практичної моралі обрання середини між крайнощами, Арістотель цілком 
здійснив це правило в побудові своєї теоретичної етики. Благо, як чисто 
ідеальна трансцендентна мета, було чужа емпіричному складу його розуму. З 
іншого боку, задоволення, позбавлене всякого ідейного змісту, було занадто 
примітивним і нерозумним для його раціоналістичного світогляду. Вибраний 
Арістотелем керівний етичний принцип — блаженство — був саме золотою 
серединою між етичним ідеалізмом Платона і конкретністю евдемонізму. 
Сутністю цього блаженства є, за Арістотелем, не який-небудь нерухомий 
душевний зміст, але діяльність, і саме діяльність того, що є в людській душі 
найважливішим — розуму. В цій же діяльності розуму, підкоренні собі всіх інших 
душевних функцій, полягає вища доброчесність. Оскільки в пізнанні укладена 
здатність до розкриття чисто ідейного морального змісту, він має вищі чесноти, 
що називаються діанотичними. Але цих чеснот мало для моральної поведінки; 
необхідно ще, щоб людина підкорила всі інші свої прагнення велінням розуму. У 
цьому підпорядкуванні, що залежить від вольової діяльності, полягають, за 
Арістотелем, етичні чесноти. У поняття етичних чеснот Арістотель вносить дуже 
суттєве доповнення до крайнього етичного інтелектуалізму своїх попередників. 
Згідно з основними принципами його етики, політика Арістотеля носить такий же 
характер помірності. На противагу крайньому універсалізму Платона, Арістотель 
допускає у своїй ідеальній державі приватну власність, вільний шлюб, 
індивідуальну сім'ю. З можливих державних форм найкращими він 
вважає аристократію, тобто панування найкращих, і монархію, тобто 
панування найкращого. Ця остання заслуговувала б переваги, якщо б були які-
небудь гарантії того, що правитель буде дійсно відповідати поняттю 
найкращого. Тиранія є найбруднішою формою правління. Метою держави має 
бути виховання вищої форми громадського та індивідуального існування. 
Незакінченість політичного трактату Арістотеля не дає можливості обговорювати 
його як ціле, а тому залишає не цілком зрозумілим його ідеал досконалої держави 
і людини. Загалом етичні переконання Арістотеля є стрункішими в окремих 
частинах, ніж в цілому, і набагато обґрунтованішими в деталях, ніж в основних 
принципах [5]. 
Як вказано в [6],  Християнство від початку свого виникнення і до наших днів 
не переставало здійснювати дуже сильний вплив на всі наступні етичні концепції, 
що виходили навіть з протилежних точок зору. Цей вплив найрізкіше виявився 
в Середньовіччя. У період поширення і утвердження християнства як 
панівної релігії в області філософської думки ми зустрічаємося зі світоглядом, у 
багатьох відношеннях дуже спорідненим з християнством — з неоплатонізмом. В 
особі його головного представника, Гребля, в останній раз проявив себе геній 
грецької філософії. У неоплатонізмі етика прямо випливає з метафізики. Світ 
являє собою еманацію єдиного Бога. Останнім і найнижчим ступенем цієї 
еманації є матерія. 
Схоластична етика не містить у собі будь-яких нових принципів, а являє 
систематизацію і складне переплетення попередніх навчань. Застосовуючи до 
життя і прагнучи вирішити з точки зору християнства безліч приватних питань 
суспільного життя, схоластика породжує велику літературу 
особливої казуїстичної етики, що розробляється в так званих «summæ» 
(найвідоміші: Astesana, Rosella, Angelica). Як в області теоретичної філософії вся 
середньовічна схоластика представляє безперестанне коливання між різними 
протилежними принципами, так і в схоластичній етиці ми зустрічаємося з 
кількома протилежними напрямками, то різко зіштовхуваних, то поєднуваних у 
примирливі концепції. Такими напрямками є етичний інтеллектуалізм та 
універсалізм  Фоми Аквінського, що призвичаїв Арістотелеву і стоїчну етику до 
християнства, і протилежний йому волюнтаризм і індивідуалізм Дунса Скота. На 
думку останнього, Бог хоче блага не тому, що він визнає його таким, а зовсім 
навпаки: те, чого хоче Бог, повинно бути визнане благом. Не менш основною є 
протилежність етичного супранатуралізму, пов'язаного з клерикалізмом, 
інатуралізму, що призводить до принципу вільної від церковного авторитету 
совісті. Примирення цих напрямків породжує специфічне поняття схоластики — 
Synderesis, що має значення притаманного занепалій людині залишку добра. 
Совість, як окремий прояв Synderesis, зберігаючи свою суб'єктивність, підпадає в 
той же час під владу об'єктивного релігійного закону. У німецького 
містика Мейстера Екгарта Synderesis позначає ту наявну в людині іскру божества, 
яка робить можливим наближення до Бога. Цей філософ, який відродив на 
німецькому ґрунті неоплатонізм, також є одним з проввісників Реформації. На 
його думку, «не справи роблять нас святими, але святість освячує наші справи». 
Незважаючи на свій містицизм, Екгарт наполягає на 
необхідності активного проявлення святості. Те вище, чого досягає людина в 
містичному спогляданні, повинно бути проведене в життя через любов і дії. 
Містицизм Екгарта приймає поетичний і естетичний характер у його учня, 
релігійного мрійника Генріха Сузо. Таулер і автор «Німецької теології» 
переносять центр тяжіння містицизму на зречення від своєї індивідуальності. 
Сутність гріха полягає в утвердженні свого «я», у свавіллі, тому моральне 
очищення ґрунтується на свідомості своєї духовної убогості і скромності. Те ж 
перенесення релігійності в глибину людського духу проводиться автором 
знаменитого «Наслідування Христа», що закликав головним чином наслідувати 
любов і страждання Христа: «in cruce salus et vita, in cruce summa virtutis, in cruce 
perfectio sanctitatis». Взагалі, містичний настрій, що охопив Німеччину в XIII і XIV 
століттях, незважаючи на чернечий характер своєї релігійності, був різким 
протестом проти середньовічного клерикалізму з його зовнішньою моральністю, 
яка втратила всяке життєве значення і спотворила до невпізнанності основні 
принципи християнства. До цього ж відновлення справжнього первісного 
християнства зводилося етичне прагнення Лютера і породженої ним реформації. 
Мораль ієзуїтства представляє повернення до середньовічної католицької моралі, 
з її основним принципом єдиної церкви як заступниці індивідуальної совісті та 
вищого морального авторитету. Така заміна внутрішнього морального 
самовизначення зовнішньою слухняністю ясно виявляється в єзуїтський 
теорії пробабілізму, відповідно до якої всякий сумнів в етичних питаннях повинен 
бути вирішений духівником або взагалі авторитетом церкви. Досить важливого 
значення набуває в теорії і практиці єзуїтів телеологічний і в той же час 
психологічний принцип цілі та наміру: «media honestantur a fine» (мета 
виправдовує засоби). По суті ми зустрічаємося тут з дещо 
видозміненими інтенціоналізмом Абеляра і Реформацією. Різниця лише в тому, 
що з точки зору Абеляра і представників Реформації вчинки і спонукання, маючи 
спільну моральну цінність, повинні були узгоджені одне з одним, в ієзуїтстві ж 
вчинки розглядалися як байдужі в моральному відношенні «media», які можуть 
отримувати суттєво різні значення залежно від тієї мети, до якої вони ведуть [7]. 
Якщо початок нової філософії, як вказується в [8],  характеризується 
звільненням від підпорядкування теології, то і нова етика виникає вперше на 
ґрунті природного розуму, який визнав себе незалежним від вимог релігійності. 
Родоначальником цієї нової етики слід визнати Шаррона, який у своєму творі «De 
la sagesse», що вийшов у 1610 р., висловлює думки, які дивно нагадують новітніх 
моралістів від Канта і до наших днів. «Моральність є першим, релігія ж — другим, 
бо релігія є щось завчене, щось, що приходить до нас ззовні, засвоєння з вченнь і 
свідоцтв, і не може, тому, створити моральність. Вона скоріше є породженням цієї 
останньої, бо моральність первинна, стало бути, старіша і природна, і ставити її 
після релігії — значить викривляти всякий порядок». Подальший розвиток теорія 
природної моральності отримує в Англії, в дослідженнях Бекона й Гоббса. Будучи 
частково відновлювачем стоїчного принципу природного закону (lex naturalis), 
Бекон надає йому соціально-психологічного відтінку. Гоббс виводить всю 
моральність з егоїзму, тобто з природного прагнення людей до відособленості і 
відчуженості: «війна всіх проти всіх» — ось той початковий етичний факт, з якого 
розвивається з неминучою послідовністю позитивне право і моральність. Людина 
робиться громадською твариною за потребою. Тільки страх людей один перед 
одним примушує їх відмовлятися від природної схильності до насильства і 
поневолення і встановлювати норми гуртожитку. Кембриджська школа 
(Кедворт, Мор), поєднуючи релігійність з повним вільнодумством, розвиває, 
головним чином у антагонізмі Гоббса, теорію апріорної моралі, частково 
передбачаючи етику Канта. Ще різкішим протестом проти теорії Гоббса є 
мораль Кумберленда, що відстоює громадськість людини як первинну властивість 
її природи. В етиці Локка з'єднується релігійне та емпіричне обґрунтування 
моралі. 
Абсолютно нову постановку отримують етичні проблеми у Іммануїла Канта. 
Якщо гносеологія Канта залежить від філософії Юма, то в області моралі 
духовним батьком Канта безсумнівно був Руссо. «Що моральна цінність людини 
випливає з природного джерела, що вона не залежить від жодного 
облагороджування, жодного успіху в науках чи розвитку розуму, що можна в 
низькому і неосвіченому стані володіти тим, чого не може дати навіть високо 
розвинута наука і пізнання» — ось чому Кант, за його власним визнанням, 
навчився у Руссо і що увійшло в основу його власної етики. Вся моральність 
полягає в добрій волі виконати моральний закон. Сам закон має вирізнятися 
абсолютною всезагальністю. «Чини так, щоб правило твоєї волі завжди могло 
бути разом з тим і принципом загального законодавства» — свідчить моральний 
закон Канта (категоричний імператив). Ця формула докорінно відрізняє його 
мораль від попередніх етичних побудов, що спиралися завжди на певний 
емпірично визначений зміст. Будь-який такий зміст принципово виключається 
Кантом. У сфері належного не може бути жодних умовностей, нічого не залежить 
від тих чи інших конкретних цілей і причин. Безумовне моральне самовизначення 
неминуче призводить до найзагальнішої форми морального закону, в якому 
морально цінним є тільки його ж власний загальний і безумовний зміст. 
Представляючи щось абсолютно цінне, моральний закон робить настільки ж 
цінним і ту істоту, яке є його носієм і виконавцем, тобто людину. Таким чином, у 
Канта вимальовується друга абсолютна моральна цінність — людська 
особистість, що входить у зміст другої, конкретнішої формули морального закону: 
«роби так, щоб ти користувався людством, як у твоїй особі, так і в особі будь-кого 
іншого, не тільки як засобом, але в той же час і завжди як метою». Незважаючи на 
всю дотепність та загадкову архітектоніку кантівської етики, що сполучає в єдине 
ціле вимоги абсолютної чистоти морального самовизначення 
з евдемоністичним ідеалом вищого блага — головна цінність і значення її не як 
системи, а як абсолютно нової етичної точки зору. Новизна її полягає в рішучому 
проголошенні повної автономії морального закону, тобто незалежності його від 
тих чи інших психологічних і зовнішніх умов і цілей. Цілком оригінальне також 
своєрідне гносеологічне значення цього закону у Канта, що робить його базисом 
ідеалістичного світогляду. До Канта належне визначалося з пізнання сутнього і 
можливого; Кант перший спробував обґрунтувати онтологічні ідеї свідомістю 
належного. Ця спроба має глибоке психологічне значення. Що світогляд кожної 
людини зумовлений значною мірою її прагненнями та етичною свідомістю — 
безперечний факт. Перетворюючи цей факт у філософську теорію, Кант встановив 
принциповий пріоритет моральної волі (практичного розуму) над теоретичним 
розумом [9]. 
Етична програма Шопенгауера на свій лад досить послідовна. Так як Світова 
воля являє собою джерело зла, то її самознищення повністю моральне і необхідне. 
Оскільки знищення її можливе тільки через певну діяльність людей, що проходять 
нею, морально необхідно скасувати їм волі до життя самих собі. В цьому їх 
естетичний обв'язок. 
      Правда Шопенгауер засуджує усяке моральне незабов'язання в цьому 
пункті і вважає, що посилання  на обов'язок приводить тільки до "рабської 
моралі", проте Шопенгауер сам не може не опелювати до зобов'язання в рішеннях 
людини відносно своєї поведінки. Власний шопенгауеровський "категоричний 
імператив" проголошує: змушуя себе нічого не робити з того,що бажається, 
потрібно роботи все те, чого не бажається. Зміст цього імперативу полягає в тому, 
що потрібно придумувати (стримувати) в собі волю до життя чи хоч би все більше 
і більше послаблювати її в собі. Подібно до Канта Шопенгауер виходить при 
оцінюванні вчинків не із їх характеру, а із спонуканих мотивів, які їх виликали. І 
він згоден з Кантом в тому, що обов'язково передумовою моралі є свобода волі 
людини; при тому,що свобода волі у Шопенгауера співпадає з необхідністю  
потойбічного буття. 
       Мораль за Шопенгауером складається із наступних елементів: покірне 
прийняття страждань, аскетична позиція по відношенні до власної особи, 
альтруестична установка по відношенню до інших людей і повне скасування 
егоїзму. Це означає, що по-справжньому моральна людина досягає свого роду 
атеїстичної "святості". Вона не вірить у бога, але поводить себе так, якщо б вірила 
і дотримувалася б його заповітів [10]. 
     Естетика Шопенгауера викладена в його творі "Світ як воля і уявлення". 
Відправним пунктом шопенгауеровського вчення про мистецтво стала перша 
частина книги "Критика здібності мислення" (1789-1790) Канта, але у 
найголовнішому визначається характером філософської системи 
франкфуртського затворника. 
Естетичне споглядання повинно повністю звільнене від усякої 
зацікавленності у будь-яких утилітарно значущих результатах і незалежним від 
будь-яких егоїстичних почуттів. Ця теза відповідає положенням аналітики 
"прекрасного" у Канта. 
Серед українських філософів варто згадати Григорія сковороду та його 
погляди на проблеми етики.  Отже, відповідно до уявлень Сковороди, усе, що 
відбувається у світі - макрокосмі, знаходить своє завершення в людині - 
мікрокосмі.  З позицій навчання Сковороди можливості пізнання світу людиною 
нічим не обмежені.  Прагнення людини до пізнання рівне з прагненням людини 
до бога без посередників, тому що богом є сама природа, а людина - її утвір, - 
пізнаючи бога - пізнає самого себе.  У цьому значенні Сковорода заперечить 
агностицизм - навчання про непізнаваність світу [11].  
Дуже тонким моментом у теорії пізнання Сковороди є той факт, що він не 
зв'язує множення людиною своїх пізнань із ростом матеріальних потреб, 
задоволення яких розуміється як досягнення людського щастя.  Скоріше навпаки: 
чим краще людина пізнає самого себе і навколишній його світ, тим розумніше і 
скромніше повинні бути його потреби.   
Ця думка особливо яскраво виражена в "Притчі, нареченої "Евродий"":  
"Будь задоволений малим.  За тим чого багато не женися.  Сіток, простягнених на 
лов, вельми бережись.  Я вам пророкую - роскошно не жити!  На такових-то 
завжди закидають сітки.  Триста пали в неволю по гарячій пристрасті, шістсот 
плачуть у хворобах за тимчасові сласти"[12] .  
Що ж стосується щастя, те як буде показано нижче, воно пов'язано не з 
задоволенням усе зростаючих матеріальних потреб, а з радістю "зрідненної 
праці".  
Існуючий же світ Сковорода характеризував в однім трактаті як : "світ є 
бенкет де шаліють, торжище хитких, море що хвилюються, пекло мучащихся", а 
в іншому, як: "світ же є море де потопляются, країна свіиовай язвою прокаженных, 
загорожа лютых левів, острог полонених, торжище блудників, пекло, що розпікає 
похоті, бенкет шаліютчих, образ і хоровод пьяно-сумасбродних, і не 
протверезяться, поки не втомлятються, коротко , сліпці за сліпцем у безодню 
прийдешні".  
Можливість подолання людиною моральних пороків Сковорода зв'язує не з 
зовнішніми обставинами, а з внутрішніми якостями людини.  Взагалі науку про 
людину Сковорода вважає вищої з усіх наук. Людське щастя він розглядає тільки 
через призму внутрішньої натури людини.  З філософії Сковороди слідує, що 
внутрішня натура, в остаточному підсумку, виражається через взаємодію з певним 
видом праці.  Тема "спорідненої праці" - ця одна із самих найважливіших тем, що 
розвиваються Сковородою.  Ця тема перейшла з його байок у філософію і досягла 
такої висоти, що набула значення загального принципу, що визначає не тільки 
людське щастя, але навіть значення людського буття.  
 
1.3  Аналіз останніх дослідженнь та публікацій 
 
Вплив етики на розвиток бізнес-середовища, в першу чергу, обгрунтовується 
наявністю людського фактору в процесах управління, що досліджено в роботах 
ряду сучасних та зарубіжних вчених. Як вказано в [13], людські фактори в 
управлінні є факторами, що пов'язані з різними ролями людини при вирішенні 
завдань управління і повинні враховуватися вченими при розробці засобів 
рішення таких задач (моделей, методів, математичного апарату, методологій, 
комп'ютерних засобів і т. д.). Більш точно тут  мова йде про фактори, що 
обгрунтовуються  різними ролями людини в життєвому циклі виникнення ідеї і 
практичного застосування розроблюваних засобів вирішення завдань управління. 
Крім того, вагомого значення набувають  практичну значимість і адекватність 
практичного застосування теоретичних результатів.  
В якості одного з істотних проявів людського фактору виділена здатність 
людини пред'являти системі управління ту модель своєї поведінки, яка найбільш 
відповідає його інтересам. На прикладі задачі аналізу і розробки податкових 
систем демонструється, що головна проблема в задачах управління соціальними 
та економічними системами є  проблема узгодження інтересів керуючої системи і 
керованого об'єкта (людини, колективу людей, підприємства, регіону і т. д.). 
Модель людини і мотивації її поведінки в сучасні науці, згідно думки авторів 
[14], є однією з найбільш дискусійних, незважаючи на те, що багато представників 
ортодоксального неокласичного синтезу вважають цю проблему в цілому 
вирішеною.  В [15] автори пропонують неокласичну модель «гомоекономіки», яку 
вони вважають вичерпною. Дана модель базується на трьох основних аксіомах: 
індивід максимізує свою функцію корисності, мінімізує витрати і схильний до 
опортуністичної поведінки. Тобто, неокласичний синтез виходить з того, що 
людина за своєю природою корислива, ледача і нечиста на руку. 
Якщо вірно, що кожна людина силою своєї думки творить світ, в якому він 
мешкає (а це дійсно так), то людина, прийняв систему аксіом, пропонованих 
неокласичному синтезом, живе в справжньому пеклі: адже його оточують жадібні, 
ледачі і люди, що крадуть. Проте, на щастя, ця система не є вичерпним (а тим 
більше - єдино можливим) способом опису людської поведінки, і до вказаних 
аксіом слід ставитися з певною часткою скептицизму, як до однією з можливих 
моделей людської мотивації, якої зручно користуватися для вивчення певного 
кола економічних явищ.  
Інші моделі мотивації і економічної поведінки, у відповідності до [16], 
активно розробляються в рамках еволюційної економіки, а також різних 
напрямків інституціоналізму. 
Проблема накопичення наукових знань, досвіду і навичок працівників як 
реальної складової частини національного багатства до останнього часу не 
отримала належного розвитку, незважаючи на те, що постановка цієї проблеми 
була однією з первинних ідей класичної політичної економії. Дана група проблем 
нерідко з певною часткою умовності об'єднується загальною назвою - проблема 
людського капіталу. Вивчення відтворення людського капіталу в сучасній 
економіці передбачає дослідження проблем громадського руху науково-технічної 
інформації, втіленої в робочій силі працівників високої кваліфікації. 
На зорі розвитку машинного виробництва, коли виробничий процес 
потребував часткової робочої сили, що виконувала роль придатка машини, 
застосування наукових знань у виробництві було абсолютно відокремлено від 
знань і вміння окремих робітників. Більш того, поява машин у виробничих 
процесах не тільки не сприяло підвищенню кваліфікації переважної більшості їх 
безпосередніх учасників, а й зажадало масової заміни майстерних, кваліфікованих 
працівників ручної праці низькокваліфікованих робітників, здатними виконувати 
лише обмежене число часткових операцій. Тим самим частковий робітник по 
своїй функціональній ролі у виробничому процесі сам опинявся зведений лише до 
стану машини, яка саме тому так легко і успішно з ним конкурувала, витісняючи 
його з виробництва. 
У цьому зведенні виробничих функцій людини до функцій машини і полягає 
корінна онтологічна причина того факту, що теоретичні доктрини, що 
характеризують економічний лад суспільства індустріальних технологій, 
виходять з апріорної економічної еквівалентності живого і уречевлення о 
минулого праці, не піддаючи сумніву правомірність їх порівняння. Однак наступ 
епохи панування інформаційних технологій повинно спонукати дослідників до 
корінного перегляду цієї точки зору, довгий час здавалася природною і єдино 
можливою [17]. 
Сучасні високотехнологічні виробничі процеси, навпаки, припускають, що 
беруть участь в них працівники виконують елементи складної творчої, 
інтелектуальної праці, а саме - здійснюють функцію контролю за роботою машин 
і управління ними, а це значить, що сучасне виробництво вимагає вже не 
часткових робітників, а працівників-універсалів, виробничі функції яких здатні 
виконувати лише всебічно розвинені індивіди. Тому неминучим наслідком 
розвитку системи інформаційних технологій стане усунення сучасних відсталих 
форм поділу праці, приковують людини до його професії, а з ним - і руйнування 
пануючої сьогодні системи відносин приватної власності. 
У той же час, цей процес досить тривалий і протівореечів, оскільки розвиток 
наукомістких виробничих процесів, взагалі кажучи, не позбавляє працівника 
індивіда від виконання  часткових операцій. Як приклад можна навести функції 
оператора, який контролює і направляє роботу надскладних високотехнологічних 
виробничих систем (наприклад, оператора ЕОМ): дана робота передбачає 
наявність часткового працівника, а зовсім не всебічно розвиненого індивіда. 
Так, в роботі [18] автори розглядають  наступний приклад. Припустимо, що 
ми (центр в нашій термінології) спостерігаємо за тим, як мураха (агент в нашій 
термінології) рухається по піску з однієї точки в іншу. Метою мурашки може бути 
прагнення мінімізувати витрати своєї енергії, тому він огинає гірки піску, іноді 
повертає назад і т. п. Його «цільова функція» характеризує залежність витрат 
енергії, які він хоче мінімізувати, від рельєфу (зовнішнього середовища), його 
траєкторії (дії). Нехай ми спостерігаємо тільки проекцію (z) на горизонтальну 
площину траєкторії мурашки (y). Якщо рельєф, за яким рухався мураха, 
невідомий (множина   складається з єдиної точки), то пояснити поведінку 
мурашки (складну, що петляє, траєкторію) досить непросто. В цій роботі автор  
робить висновок, що різноманітність, яка спостерігається,  і складність поведінки 
людей пояснюються не складністю принципів прийняття ними рішень, які самі по 
собі прості, а різноманітністю ситуацій, в яких приймаються рішення. З цією 
думкою цілком можна погодитися. 
 Ще одне дослідження вчених, що описане в роботі [19],  присвячене 
математичній психології, що описує безліч експериментальних підтверджень 
«нераціональності» поведінки людини. Найбільш відомим є, напевно, 
нетранзитивність переваг: суб'єкт стверджує, що з його точки зору об'єкт А 
«краще» об'єкта В, об'єкт В краще об'єкта С, але об'єкт С краще об'єкта А. Такі 
переваги не можуть бути описані жодною реальністю існуючою цільовою 
функцією, заданою на множині об'єктів. Одним з відомих пояснень наведеного 
парадоксу є багатокритеріальність переваг суб'єкта [20]. Іншим поясненням - 
залежність переваг від спостережень в результаті експерименту або неврахованих 
в цільової функції параметрів. 
В роботі [21] автори розглядають одну зі складових модернізації , як  вміння 
досить швидко вжити надзвичайних для організації заходів при різкому і 
несподіваному зміні обстановки. При цьому швидкість і адекватність прийняття 
рішень, а також їх реалізація в фірмі (або будь-який інший організації) повинна 
відповідати швидкості і глибині змін, що відбуваються в світі. Ці зміни можуть 
носити такий характер, що чисто оперативними діями в руслі прийнятих правил 
(наприклад, невеликим зниженням продажної ціни, деяким поліпшенням  і т. п.) 
протистояти їм вже неможливо. Необхідні рішення про кардинальні зміни, 
наприклад: введення нових технологій, зміна моделей або типів продукції, 
переклад своїх магазинів з центру в приміські райони (сьогодні це звичайне 
явище, а в кінці 70-х років було революційним) і т. п. 
Для прийняття подібних рішень необхідно, щоб: 
- система моніторингу та аналізу його результатів своєчасно попереджала 
керівництво про виникаючі зміни або несподіваному різкій зміні обстановки, які 
можуть зажадати серйозних змін в діяльності організації;  
-  керівництво зуміло вчасно провести прогностичний аналіз, зрозуміти 
характер виникаючих або несподівано виникли загроз і на підставі його 
результатів згенерувати можливі заходи протидії, оцінити їх, проранжувати, 
вибрати найбільш ефективні і реалізувати їх. 
Рішення про кардинальні зміни діяльності фірми, викликані змінами в 
зовнішньому середовищі і всередині фірми (або організації іншого типу), в даний 
час, згідно [22], називають стратегічними рішеннями. Стратегічні бізнес-рішення  
формуються під впливом людського фактору, тому етичні погляди та переконання 
є невід’ємною складовою процесу формування таких рішень. 
Також, для підвищення продуктивності підприємств, організацій тощо в 
умовах інноваційної економіки, а також отримання якісного продукту в 
управлінні широко застосовуються гнучкі методології Agile,  Scrum, Kanban, які 
досліджуються на сьогоднішній день вітчизняними ти зарубіжними вченими [23, 
24,  25-28]. Вплив людського фактору в процесі реалізації таких методологій 
також є вагомим. Етика є складовою в процесі реалізації даних методологій. 
Більшість авторів акцентує увагу  безпосередньо на описі основних ідей, 
принципів, особливостей або критиці даних методологій, порівняльній 
характеристиці. Однак зовсім не досліджується питання впливу етики при 
прийнятті управлінських рішень в кризових, конфліктних ситуаціях, що матимуть 
негативні наслідки та вплинуть на ефективність.  
Також питання етики розглядаються  при дослідженні компетенцій [29], як 
складову поведінкової компетенції, що безпосередньо впливає на результати 
трудової діяльності людини, а також ефективність процесів бізнес-середовища в 
цілому.  
 
Висновки до розділу 1 
В  сучасному світі етика є невід’ємною складовою людською поведінки та 
діяльності, що сприяє позитивній атмосфері, підвищенню рівня культури 
взаємовідносин, а також підвищенню ефективності бізнес-процесів. Майбутнє 
будь-якої інноваційної, економічної діяльності, майбутнє розвитку бізнес-
середовища  можливо лише спрогнозувати з тим чи іншим ступенем впевненості. 
Ідеї, що виникають в процесі розвитку бізнес-середовища, повинні відповідати 
етичним нормам, правилам та високому рівню культури, а також мають 
базуватись на концепції  місії уникнення ризиків, зменшення факторів 
невизначеності та підвищення ефективності бізнес-процесів.  Тому постає задача 
є обґрунтування та дослідження впливу етики на розвиток бізнес-середовища, що 
забезпечить можливість підвищення ефективності реалізації підприємницької 
діяльності, а також підвищення конкурентоспроможності та динамічності 
адаптування до змін у сучасному середовищі.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЕТИКИ НА РІЗНІ СФЕРИ 
ІННОВАЦІНОЇ ЕКОНОМІКИ 
 
2.1  Вплив етики на розвиток бізнес-середовища 
 
Швидкі  зміни  бізнес-середовища  стимулюють появу нових інноваційних 
підходів в економіці, враховуючи соціальні потреби та проблеми. Якщо бізнес-
середовище  практично  стабільне,  то  немає  особливої  необхідності  в 
дослідженні впливу інновацій на розвиток економіки. Однак в даний час 
спостерігаються динамічні зміни в більшості сфер і важко передбачити наслідки 
цих змін. Тому важливим є дослідження не тільки самих інноваційних підходів в 
розвитку економіки, але й впливу цих процесів на соціум.  
В умовах сьогодення нестабільність бізнес-середовища  не дозволяє 
здійснити прогноз майбутнього стану економіки з високим ступенем точності. 
Досить важливим в ході дослідження інноваційних підходів в економіці є 
врахування впливу людського фактору та пов’язаних з цим змін. А тому 
доцільним є  детальний та всебічний аналіз соціальних проблем інноваційної 
економіки, зокрема безпосереднього впливу етики на розвиток бізнес-
середовища. 
В ході дослідження соціальних  проблем інноваційної економіки важливим є 
оперування вихідною інформацією, яка має бути повною, достовірною, якісною. 
В залежності від повноти вихідної інформації соціальних  проблем інноваційної 
економіки прийнято ділити на три групи:  
 проблеми з достатнім обсягом статистичних даних для визначення 
чітких та неупереджених висновків про стан проблеми та шляхи їх 
вирішення; 
 ситуації з недостатнім обсягом статистичних даних для формування 
можливих висновків; 
 ситуації з відсутністю статистичної інформації про можливість 
формування тих чи інших висновків. 
Вплив етики на розвиток бізнес-середовища  частіше всього визначається в 
умовах часткової відсутності необхідної інформації. Існуючі методи, такі як 
статистичні методи,  «метод дерева рішень», різні теоретико-ігрові методи і таке 
інше, надають можливості дослідження ситуацій, коли можлива ймовірнісно-
статистична оцінка поточного стану, тобто в умовах повної інформованості. Тому 
їх неможливо застосувати при наявності проблем третього типу. Виникає 
необхідність  застосування для зниження ступеню невизначеності в ході  
дослідження впливу етики на розвиток бізнес-середовища експертної інформації, 
яка забезпечить можливості  оцінки за допомогою порядкових рангів шкал 
порівняння різних ситуацій, ступінь впливу факторів різної природи на розвиток 
бізнес-середовища, а також виявити найбільш значимі фактори впливу.  
Узагальнююча технологія врахування та аналізу впливу етики на розвиток 
бізнес-середовища передбачає наступні два етапи. На першому етапі вирішується 
задача синтезу оптимального механізму впливів. Якщо невизначені фактори 
відсутні (модель детермінована ), то необхідність дослідження впливів відсутня. 
Якщо в моделі присутні невизначені фактори,  то може бути отримано 
параметричне рішення задачі синтезу. Якщо значення невизначеного параметра 
стане відомим на момент визначення рішень, то можливо безпосереднє 
використання параметричних рішень. В іншому випадку можливі два варіанти.  
Одним з підходів може бути усунення невизначених факторів  і рішення 
детермінованої задачі, тобто розрахунок на найгірший випадок, очікувану 
корисність і т.д. При цьому дослідження впливів полягає в аналізі залежності 
оптимального рішення від інформації, наявної про невизначеному параметрі.  
Іншим підходом дослідження впливу етики на розвиток бізнес-середовища є 
дослідження залежності оптимального рішення від значень невизначених 
параметрів, і пошук рішення, оптимального в рамках наявної інформації про 
можливі значення невизначених параметрів. Прикладами є: аналіз чутливості ( 
стійкості ) рішення за параметрами моделі,  використання рішень,  що володіють 
максимальною гарантованою ефективністю в заданій області значень 
невизначених параметрів, а також застосування узагальнених рішень - сімейства 
параметричних рішень задачі, в якому параметром є втрати в ефективності, 
залежні від області значень параметрів моделі, в якій дане рішення гарантовано 
володіє цією ефективністю.  
Вплив етики на розвиток бізнес-середовища має визначатись з врахуванням 
поточного стану, однак не завжди можливо чітко визначити відповідність того, як 
це задумано. Тому необхідно постійно адаптувати етичні правила та норми, 
приводячи їх у відповідність з актуальними вимогами бізнес-середовища, навіть 
якщо на початку вони розроблялись з врахуванням зовнішніх та внутрішніх 
факторів. Незалежно від оптимальності етичних правил,  на них впливають цілі  
бізнес-середовища, можливості та  оточення.  
Виконання евристичних дій визначається великим числом факторів, в першу 
чергу психологічних і соціальних, які (стосовно до процесів управління) ще 
недостатньо вивчені. Тому,  важливим є дослідження впливу етики не реалізацію 
бізнес-процесів, зважаючи на  розуміння ролі людини в процесах управління 
психологічному механізмі - взаємодії свідомості та підсвідомості людини. Як 
відомо з психології та психіатрії, розум людини схожий на айсберг з відносно 
невеликою надводною частиною свідомістю і величезної підводної частини 
підсвідомістю, в якому свідомість і підсвідомість безперервно інформаційно 
взаємодіють між собою. Можна припустити, що усвідомлена (осмислена) 
інформація відповідає знанням, накопичені знання - досвіду, неусвідомлена 
інформація проявляється як інтуїція. 
До сфери підсвідомого відносять ряд сутностей, в тому числі: 
• вироблену людиною і розвивається їм протягом всієї життя індивідуальну 
модель бачення світу і поведінки в цьому світі; 
• пам'ять про всі події, що відбулися з людиною з моменту її народження 
(зачаття) і про генетично закодованої інформації, переданої від попередніх 
поколінь; 
• управління життєдіяльністю організму людини на рівні всіх його підсистем 
і їх взаємодії. 
Багато вчених (психологи, філософи, теологи) допускають наявність 
безпосереднього зв'язку підсвідомості людини з Природою (Вселенським 
Розумом, ноосферою, Богом) за спеціальним інформаційним каналом, що 
доповнює відомі п'ять органів почуттів, але поки ще не вивченого сучасною 
наукою ( «шостий канал »). 
Взаємодія свідомості і підсвідомості проявляється в тому, що свідомість 
управляє підсвідомістю, а підсвідомість - свідомістю. При цьому усвідомлене 
вплив на підсвідому модель бачення світу сприяє вдосконаленню особистості 
людини, його еволюції. А вплив підсвідомої моделі бачення світу на свідомість 
визначає стереотипи способу мислення, слова і дії людини. 
У повсякденному житті в підсвідомість людини надходить вся зовнішня і 
внутрішня інформація (із зовнішнього світу - як через свідомість, так і несвідомо, 
від організму – перш за все неусвідомлено). Реагуючи на інформацію, що 
надходить, підсвідомість я формує емоційний стан людини (спокій або 
занепокоєння, радість або пригніченість і т. д.). 
Взаємодія свідомості і підсвідомості особливо важливо при реалізації 
творчих процесів, характерних для діяльності вчених, художників, композиторів 
і т. д. У творчиих  процесах активно беруть участь свідомість і підсвідомість 
(інтуїція), з домінуванням підсвідомості. Останнє налаштовується на отримання 
результату (у людей з холеричним типом психіки - на швидке отримання) і 
безперервно, при стані і уві сні, шукає шляхи вирішення проблеми. Для того щоб 
уникнути при цьому «нервових зривів», необхідно управляти підсвідомістю, 
свідомо перемикаючи його на відпочинок або на іншу діяльність. 
Філософського і етичного аспектів діалогу свідомості і підсвідомості 
присвятив тритомну роботу «Бесіди з Богом» американський автор Ніл Уолш [30]. 
Бог, по Уолшу, виражається через підсвідомість (по суті, тотожний підсвідомості), 
підсвідомість володіє  інформацією воістину вселенського масштабу в самих різні 
областях науки і життя. 
Відомо і використання взаємодії «свідомість - підсвідомість» в практичній 
медицині. Так український психотерапевт В. В. Синельников розробив і успішно 
застосовує на своїх пацієнтах медитационную техніку діалогу свідомості з 
підсвідомістю з отриманням від підсвідомості інформації про його «точці зору» 
[31]. 
Створення принципово нових, що не мають аналогів парадигм, моделей і 
методів управління  є творчим процесом, в якому, як уже говорилося вище, 
домінує інтуїція. Використання ж базових схем при різних умовах, так само як 
оцінка експертами значень показників процесів, грунтується на знаннях, що 
становлять досвід експертів. Тому важливим є  виконання наступних головних 
задач: зменшення невизначеності бізнес-середовища то його  оточення, 
підготовка альтернативних варіантів  реалізації  інноваційних підходів та 
підтримка рівня ефективності розвитку бізнес-середовища   при досягненні 
поставленої мети.  
 
2.2 Влив етики в процесі інформаційного обміну  між різними рівнями бізнес-
середовища 
 
Етика та культура спілкування має вагомий вплив в житті та діяльності 
суспільства, що безпосередньо пов’язано з інформаційним обміном: оголошення, 
команди, відривки новин, які не узгоджуються зі схемами. Нові образи та 
уявлення не піддаються класифікації- частково тому, що вони не вкладаються в 
старі категорії, частково тому, що мають дивну непов'язану форму. 
Читачі дешевих видань та спеціалізованих журналів, вони короткими 
прийомами сприймають величезну кількість інформації. Але і вони намагаються 
знайти нові поняття та метафори, які б дали можливість систематизувати чи 
організувати "дліпи" в більше ціле. Однак, замість того, щоб намагатись втиснути 
нові дані в стандартні категорії та рамки "другої хвилі", вони хотіли б все 
побудувати на свій власний лад. Словом, замість того, щоб просто позичити 
готову ідеальну модель реальності, зараз ми самі мусимо знову та знову її 
винаходити. Це важка необхідність, але разом з тим, відкриває великіможливості 
для розвитку індивідуальності, демасифікації культури та особистості. Деякі, 
правда, не витримують, ламаються або відходять в сторону. Інші перетворюються 
в постійно розвиваючихся, компетентних індивідів, здатних підійматись в своїй 
діяльності на новий, більш високий рівень. Але в будь-якому випадку людина 
перестає бути стандартною, легко керуємим роботом, яким його зображали 
письменники "другої хвилі" [32]. 
Тофлер одним з перших помітив корінні зміни, які мали місце за останній 
час в культурі суспільства, особливо західного. Наростаюча сила потоку 
інформаційного обміну між льдьми породила новий тип культури, в якій все 
підпорядковано необхідності класифікації, унікації для найбільшої компресії та 
підвищення ефективності при передачі від людини до людини чи то особисто, чи 
то через засоби масової інформації.  
В [33] автори вважають, що під загрозою інструментацізації культура 
знаходить різноманітні протидії. Вихід за межі може бути реалізовано лише за 
допомогою наркотиків и через екскурси до східної філософії. Винекнення 
філософії техніки- друга протидія культури небезпеці бути задушеною 
інструменталізаціє, бо дебати про природу техніки - це дискусії про майбутнє 
людини   та людства вцілому.  
Культурний рух ще глибше підірвав раціональне мислення та легитимацію 
основного проекту. Він поставив під питання як цінності платників, високий 
життєвий рівень, так і переваги споживання, праці та бережливості. Він відкрито 
кинув виклик відстроченому винагородженню, самоорганізованості. 
В [34] вказано, що техніка не тільки наближує нас до пізнання, техніка 
відкриває перед нами новий світ та нові можливості існування в ньому. Він одним 
з перших підняв проблему нової естетики у технізованому  світі. 
Розвиток етики бізнесу як прикладної дисципліни відзначено появою різних 
дослідних проектів і практичних програм, інтегрували парадигмальної різні 
підходи до специфічних моральних проблем, які з'являються на різних рівнях 
ділової активності і впливають на якість взаємин, що виникають в умовах ділового 
середовища. 
Серед найбільш поширених питань етики бізнесу типологічно можна 
виділити 
наступні: 
- питання етики поведінки на робочому місці (підстава моральних прав і 
обов'язків всередині структури взаємин працівника і роботодавця, проблема 
дискримінації на роботі, конфлікти інтересів та ін.); 
- питання етики споживача і етики реклами; 
- питання етики ринку, що відносяться до деяких моральних причин 
конкурентного і антиконкурентної поведінки (особливо, питання справедливості, 
корисності і прав); 
- питання розвитку етичної культури всередині корпорацій, або ж питання 
інституціоналізації етики всередині організацій і культивування етичної 
поведінки; 
- питання моральної верифікації діяльності корпорацій і обгрунтування 
соціальної відповідальності бізнесу, так само, як і питання внеску бізнесу в 
загальний проект сталого розвитку; 
Основою для структурування поля основних проблем етики бізнесу може 
служити класифікація, що запропонована згідно [35], де проблеми розглядаються 
з точки зору системного, корпоративного і індивідуального порядку. 
Проблеми системного рівня - етичні питання щодо економічних, політичних, 
правових та інших інститутів, в рамках яких здійснюється ділова активність. До 
цієї області відносяться, наприклад, питання про моральне якості відносин в 
рамках капіталістичної системи або про моральний статус законів, регулятивних 
установлений, виробничих структур і соціальних практик, які забезпечують 
функціонування бізнесу. 
Проблеми корпоративного рівня - етичні питання, які ставляться щодо 
діяльності тієї чи іншої організації. До цієї області відносяться проблеми 
морального статусу ділових операцій, корпоративної політики, бізнес-практики 
або організаційної структури будь-якої компанії, що розглядаються в комплексі. 
Проблеми індивідуального рівня - питання щодо морального статусу 
конкретного індивіда або групи індивідів, їх поведінки і рішень. До цієї області 
належать питання щодо моральності рішень, дій або характеру індивіда. 
Всі ці складні етичні проблеми не можуть бути вирішені на базі моральної 
свідомості, зводиться тільки лише до «моралі здорового глузду». Найбільш 
ефективний шлях розвитку етики бізнесу проходить інтеграцію філософських 
підстав моральної свідомості і практичних рекомендацій з пошуку відповідного 
рішення етичних дилем і поліпшення етичної ситуації в бізнесі 
Згідно [37], агент здатний вибирати дії (стратегії, стани і т. д.) з множини  A 
допустимих дій y (y  A) даного агента. У  результаті вибору дії y   A під впливом 
обстановки реалізується результат діяльності z  A, де A  - множина допустимих 
результатів діяльності. Можлива розбіжність дії агента і результату його 
діяльності може бути обумовлена впливом обстановки - зовнішнього середовища, 
дій інших учасників ОС і т. д. Зв'язок між дією агента y   A і результатом z  A  
його діяльності може мати складну природу і описуватися розподілами 
ймовірності, нечіткими інформаційними функціями та ін. 
В [37]  вважається, що агент володіє перевагами на множині результатів z  
A , тобто має можливість порівнювати різні результати діяльності. Уподобання 
агента позначаються  A, множина можливих переваг - A. 
При виборі дії y  A агент керується своїми вподобаннями і тим, як обрана 
дія впливає на результат діяльності  z  A , тобто деяким законом  WI (•) зміни 
результату діяльності в залежності від дії і обстановки, інформація про яку 
відображена змінній I. Вибір дії агентом визначається правилом індивідуального 
раціонального вибору PWI (A, A, I)  A, який виділяє множину найбільш 
бажаних, з точки зору агента, дій. 
Правило індивідуального раціонального вибору визначається згідно гіпотез 
[25, 49]: 
1) гіпотезу раціональної поведінки, яка полягає в тому, що агент з 
урахуванням усієї наявної в нього інформації вибирає дії, які призводять до 
найбільш переважних результатів діяльності; 
2) гіпотезу детермінізму, яка полягає в тому, що агент прагне усунути (з 
урахуванням усієї наявної в ньому інформації) існуючу невизначеність і приймає 
рішення в умовах повної інформованості (іншими словами, остаточний критерій, 
яким керується особа, яка приймає рішення, не повинен містити невизначених 
параметрів). 
Існують декілька способів задати індивідуальні переваги. Найбільш 
поширені два з них: відносини переваги й функції корисності. Бінарне відношення 
визначає для пари альтернатив, яка з них є «краще»; функція корисності ставить 
у відповідність кожній альтернативі дійсне число - корисність цієї альтернативи. 
У відповідності з гіпотезою раціональної поведінки агент вибирає альтернативу з 
множини «кращих» альтернатив. У разі функцій корисності ця множина є 
множиною альтернатив, на яких досягається максимум функції корисності. 
Отже, мова йде про «найкращу» альтернативу. Але, якщо переваги агента 
визначені на множині результатів діяльності, що залежать, крім його дій, від 
обстановки, то в загальному випадку не існує однозначного зв'язку між дією 
агента і результатом його діяльності. Тому, приймаючи рішення про дію, що 
вибирається, агент повинен передбачати, до яких результатів можуть призвести ті 
чи інші дії, і аналізувати перевагу відповідних результатів діяльності. 
При розгляді різних процесів інформаційного обміну між різними рівнями 
бізнес-середовищв доцільно розглядати наявність об'єктивної невизначеність 
(неповна інформованість щодо параметрів обстановки) і суб'єктивну 
невизначеність (неповну інформованість про принципи поведінки інших 
суб'єктів). Невизначеність щодо параметрів, що описують учасників бізнес-
процесів, відноситься до внутрішньої невизначеності, щодо зовнішніх параметрів 
- зовнішньої невизначеністі. Зовнішня об'єктивна невизначеність є 
невизначеністю природи (або невизначеністю стану природи), внутрішня 
суб'єктивна невизначеність відноситься до  ігровою невизначеністі. 
Нижче буде використовуватися наступна модель переваг та інформованості 
агента. Нехай переваги агента на множині можливих результатів діяльності задані 
його функцією корисності v (•), а результат діяльності z  A  залежить від дії y  
A і обстановки     відомим чином: z = w (y, ). Тоді закон WI (•) визначається 
функцією w (•), що відбиває структуру пасивного керованого об'єкта, і тією 
інформацією I, якою володіє агент на момент прийняття рішень про дію, що 
вибирається. Структура моделі прийняття рішень агентом зображена на рисунку 
2.1. 
 
Рис. 2.1. Структура інформаційного обміну між різними рівнями бізнес-
середовища 
Наведена на рис. 2.1 так звана вхідна-вихідна структура є типовою для 
класичної теорії управління, що вивчає задачі управління пасивними (технічними) 
системами. У цьому класі задач у багатьох випадках (виключаючи моделі людино-
машинних систем) суб'єкт управління (орган, що здійснює управління) також є 
пасивним. 
Деталізуємо, що розуміється під інформацією і яким чином усувається 
невизначеність того чи іншого типу. 
Розглянемо спочатку об'єктивну невизначеність (зовнішню чи внутрішню). 
У цьому випадку істотною для агента є інформація щодо обстановки. В якості 
такої інформації (різних видів невизначеності) можуть виступати: 
- множина можливих значень обстановки ′ Í . Відповідна невизначеність 
називається інтервальною невизначеністю і усувається використанням 
максимального гарантованого результату (МГР): f (y) = min v (w (y, )), гіпотези 
доброзичливості (ГД): f (y) = max v (w (y, )), їх комбінацій і т. д.; 
- розподіл ймовірностей p () на множині ′  . Відповідна невизначеність 
називається імовірнісною невизначеністю і усувається використанням 
математичного очікування: ƒ (y) = ʃv (w (y, )) p () d  і, можливо , урахуванням 
ризику (дисперсії) і моментів більш високих порядків; 
- Функція належності μ′() нечіткої множини ′ Í . Відповідна невизначеність 
називається нечіткою невизначеністю і зазвичай усувається виділенням множини 
максимально недомінуючих дій. 
«Граничним» для всіх перерахованих вище типів і видів невизначеності є 
випадок детермінованої зміни результату діяльності - коли він не залежить від 
обстановки (або, що те ж саме, коли множина ' складається з єдиного елемента), 
тобто коли кожній дії y  A відповідає єдиний результат діяльності z = w (y) μ  
A. При цьому можна відразу вважати, що переваги агента задані на множині його 
дій. Якщо v (•) - функція корисності агента, то його цільова функція f (•) у 
детермінованому випадку визначається як f (y) = v (w (y)). 
Правило індивідуального раціонального вибору в детермінованому випадку 
полягає в виборі агентом дій, що доставляють максимум його цільовій функції, 
тобто 
PWI (A, A, I) = Arg max f (y). 
Таким чином, гіпотеза детермінізму виявляється в тому, що агент, усуваючи 
невизначеність (тобто використовуючи МГР, математичне сподівання, ставлення 
недомінування, припущення про поведінку інших агентів і так далі - в залежності 
від типу та виду невизначеності), переходить від переваг, що залежать від 
невизначених факторів, до переваг, що залежать від його власних дій, - до 
індукованих переваг. Гіпотеза раціональної поведінки виявляється в тому, що 
агент вибирає дії, найкращі з точки зору його індукованих переваг (прагне 
вибором дії максимізувати свою цільову функцію, в якості якої може виступати 
гарантована корисність, очікувана корисність і т. д. - див. вище). 
 
2.3. Вплив етики на розвиток науки та інноваційні процеси 
 
 Інновації мають тісний зв'язок з наукою, тому науку  визначають як 
особливу сферу духовної, саме, інтелектуальної діяльності людини і людства, 
ціллю якої є вироблення достовірного знання про оточуючу нас дійсність. Разом 
з тим, науку розглядають  як сам результат цієї діяльності  систему більш чи 
менш достовірних знань про дану область дійсності  в вигляді сукупності 
кількісних законів, загальних ідей-принципів, закінчених теорій, а також нових 
робочих гіпотез (до останніх, як до частин науки що зазнають найбільших змін, і 
відносяться слова "менш достовірних") [44]. З іншої сторони, для науки 
характерне поступове накопичення ядра більш стійких знань, куда входять названі 
закони, принципи, і, головним чином, кількісна, математична сторона фізичних 
теорій. Справа в тому, що навіть спроможність тієї чи іншої теорії передбачати 
нові явища (а це основний контроль цінності теорії) не виключає того, що дана 
теорія правильно відображає тільки кількісну сторону явищ (в межах певної 
теорії).  
Інноваційний процес являє собою процес створення і поширення 
нововведень (інновацій). У загальному вигляді схема інноваційного процесу може 
бути представлена наступним чином. Перший компонент інноваційного процесу 
- новації, тобто нові ідеї, знання - це результат закінчених наукових досліджень 
(фундаментальних і прикладних), дослідно-конструкторських розробок, інші 
науково-технічні результати. 
Другим компонентом інноваційного процесу є впровадження, введення 
новації в практичну діяльність, тобто нововведення або інновація. Третім 
компонентом інноваційного процесу є дифузія інновацій, під якою мається на 
увазі поширення вже один раз освоєної, реалізованої інновації, тобто застосування 
інноваційних продуктів, послуг або технологій в нових місцях і умовах.  
Підприємство, яке першим робить технічну  зміну, є інноваційним, а його 
діяльність - інноваційної. Підприємство, яке повторює цю дію, є імітатором, а 
його діяльність є імітаційної. Таким чином, характер діяльності може бути 
імітаційним, а може - інноваційним. 
Початок сучасного підприємництва зазвичай відносять до першої третини 
XIX ст. Технічною основою для його швидкого розвитку була так звана 
промислова революція: поява парової машини, бесемерівський процес виплавки 
сталі, вулканізація гуми і т. п. В цей же час сформувалася нова форма економічної 
організації - ділове підприємство, що отримало назву фірми. Надалі, по мірі свого 
розвитку, групи фірм об'єднувалися в більші економічні системи: корпорації, 
холдинги і т. п. 
 Подальший розвиток промисловості призвів до того, що початок XX 
століття до 30-х років отримав назву епохи масового виробництва. Фірми 
прагнули випускати якомога більше в основному типової продукції за найбільш 
низькою ціною. Характеристики та номенклатура продукції змінювалися 
відносно повільно. Внутрішні зв'язки і умови роботи всередині фірми були досить 
стабільні. Переможцем, який завоював велику частку ринку, ставав той, хто при 
стандартній якості продавав свою продукцію дешевше. Держава втручалася в 
підприємницьку діяльність відносно рідко, хоча в багатьох країнах вже існувало 
трудове і протекціоністське законодавство. 
 Однак до початку 30-х років попит на основні споживчі товари став 
близький до насичення. У міру зростання добробуту споживач став шукати 
більшого, ніж задоволення основних потреб. Попит на типову, масову стандартну 
продукцію почав падати і баланс успіху став схилятися в бік фірм, що приступили 
до вивчення потреб ринку і почали випускати продукцію, яка відповідає його 
запитам. У фірм, що випускають технологічно складну продукцію, з'явилися 
лабораторії для наукових досліджень і дослідних розробок, тобто для завоювання 
ринку фірми почали створювати якісно нову продукцію. Природно, це викликало 
ускладнення методів управління фірмою. 
 З середини 50-х років почалася прискорена зміна структури, меж і динаміки 
підприємництва. Ці зміни виявилися такими серйозними, що деякі автори почали 
називати цей період «епохою без закономірностей», але сталою назвою періоду 
стало «постіндустріальна епоха». Ця епоха характеризувалася абсолютно новою 
умовами: зростанням інфляції, зростаючими обмеженнями з боку держави, дедалі 
вищими вимогами споживачів, вторгненням іноземних конкурентів, 
технологічними проривами, мінливою трудової мораллю і т. п. 
 Накопичений науковий і промисловий потенціал дозволив відносно швидко 
розробляти нові високоефективні технології, що змінюють характер виробництва. 
Посилилася конкуренція, посилилася роль державного управління, зросло 
значення та вплив соціального фактора. Все це призвело до різкого ускладнення 
як виробничих процесів, так і зовнішнього світу, в якому функціонує фірма. Світ 
став нестабільним і небезпечним у зв'язку з крайньою уразливістю мегаполісів, 
техносфери, глобальними кліматичними змінами і т.п. 
 Після Другої світової війни все більшу роль в економіці став грати 
військово-промисловий комплекс (ВПК), поглинаючи значні ресурси економічно 
розвинених держав. Здається, першим з великих державних діячів, публічно 
заявили про небезпеку ВПК для розвитку своїх країн, був президент США 
Ейзенхауер. 
 Роль ВПК в XX столітті була така велика, що основним завданням науки ХХ 
століття багато авторів [2] вважають створення систем озброєння та засобів 
захисту. Бурхливий розвиток більшості природничих наук пов'язаний в першу 
чергу зі створенням нових видів озброєння. За оцінками науково знавців у ХХ ст. 
більше половини фундаментальних досліджень в розвинених країнах 
ініціювалося потребами військово-промислових комплексів цих держав. 
 Технічний прогрес, велику роль в якому зіграли так звані подвійні 
технології, тобто технології, які можуть використовуватися як для військових, так 
і для цивільних цілей, корінним чином змінив як попит, так і пропозицію. 
Величезні інвестиції в науково-технічні дослідження та розробки породили безліч 
галузей, заснованих на нових технологіях, що пригнічують застаріваючі 
виробництва. 
 Світ став настільки складним і небезпечним, що, на думку багатьох 
фахівців, в XXI столітті одним із головних завдань науки буде управління ризиком 
і безпекою складних систем [42]. Змінилася і мета промисловості. Якщо в ХХ 
столітті промисловість прагнула робити більше і різноманітніше, то в XXI столітті 
вона буде прагнути виробляти дешевше і економічніше [43]. Стратегія 
розширеного відтворення, під знаком якої пройшли два попередні століття, себе 
вичерпала. У XXI столітті на перший план виходить стабілізація [62]. 
 Все це, природно, різко ускладнило моніторинг і аналіз ситуації на ринку, 
не кажучи вже про адаптацію фірм до вимог зовнішнього середовища. 
 Фундаментальною причиною змін стала зміна рівня забезпеченості 
суспільства: від задоволення основних потреб та зручності фізичного існування в 
епоху масового виробництва до добробуту, що наступив в постіндустріальний 
період [51]. 
 У цей останній період споживачі чекають від своїх покупок більшого 
задоволення, наймані працівники хочуть високого задоволення запитів 
особистості, а суспільство в цілому - більшої соціальної відповідальності фірм 
(наприклад, в області екології, безпеки вироблених товарів і т. п.). Під впливом 
інтернаціоналізації підприємницької діяльності, нестачі ресурсів і прискорення 
технічного прогресу конкуренція загострюється. Через появу нових незнайомих 
технологій, несподіваних конкурентів, незвичних запитів споживачів і нових 
рамок державного і соціального контролю проблеми виробництва і збуту 
ускладнюються. 
Нові завдання виникають все частіше і можуть вимагати для своєї реалізації 
не тільки оперативних, але і стратегічних рішень. Оскільки збереження існуючої 
економіко-технологічної системи може призвести до деградації і катастрофи, як в 
результаті виснаження ресурсів, так і внаслідок забруднення навколишнього 
середовища, то можливе створення нових в деяких випадках гігантських галузей 
промисловості, зокрема пов'язаних з рекультивацією землі і переробкою вже 
накопичених відходів [47]. 
 
2.3.1  Структура інноваційних процесів 
 
 Структуру інновіційних процесів доцільно розглянути на основі 
застосування інформаційної технології моделювання поведінки складних систем 
- виробничих, організаційних, державного управління та ін [4]. Таке моделювання 
застосовується як при реформуванні існуючих систем, так і (на рівні 
математичних моделей) при оптимізації характеристик створюваних систем. При 
моделюванні поведінки перевіряється досяжність поставлених цілей, 
досліджується динаміка потоків ресурсів, прогнозуються кризові ситуації, 
визначаються ризики і т. п. 
Технологія моделювання поведінки включає вирішення ряду завдань, в 
тому числі: 
 створення цільової моделі системи, що визначає структуру і динаміку 
показників, на основі яких оцінюється функціонування системи; 
 побудова та аналіз сценаріїв досягнення цілей на основі 
«операційних» моделей, що відображають динаміку процесів, які 
протікають в системі; 
 побудова та аналіз динамічних моделей потоків (фінансових, 
матеріальних, енергетичних та ін.), циркулюючих в системі та між 
системою і зовнішнім середовищем. 
«Людино-комп'ютерні відносини» проілюструємо на прикладі перших двох 
завдань.  Побудова цільової моделі системи виробляється людиною (при 
комп'ютерній підтримці). Вважається заданою головна (глобальна) ціль, яка 
повинна бути досягнута при функціонуванні системи. Глобальна ціль 
декомпозується на підцілі, що знаходяться між собою у певних відносинах 
(наприклад, у відношенні І: мета досягнута, якщо досягнуті всі підцілі; щодо АБО: 
мета досягнута, якщо досягнута хоча б одна підціль; комбінації відносин І-АБО). 
Далі подібним чином декомпозуємо кожну підціль і продовжуємо процес 
декомпозиції до отримання нерозкладних (термінальних) підцілей. 
В результаті формуємо графічну структуру типу дерева, доповненого 
описом відносин. Рух по дереву від його листя (термінальних підцілей) до 
кореневої вершини (глобальної цілі) визначає цільову динаміку системи. Остання 
може бути як позитивною, коли досягається глобальна мета, так і негативної, коли 
дерево «зависає» і глобальна ціль не може бути досягнута. 
 Образ цільової схеми (у вигляді дерева, «навантаженого» відносинами І-
АБО) можна вважати результатом підсвідомого процесу, тобто інтуїтивним 
результатом, конкретизація ж цієї схеми базується на знаннях експертів у 
відповідних предметних областях і не є інтуїтивним результатом. 
 Операційна модель (операційна схема) відображає безліч операцій - 
компонентів процесів, що протікають в системі, порядок проходження операцій в 
процесі, можливі сценарії розгортання процесів. 
 Основний елемент схеми «операція» - це цілеспрямована дія, де ціль 
операції може не збігатися з цілями і підцілями системи, що вимагає для свого 
виконання витрати ресурсів. Порядок проходження операцій визначає їх 
послідовне або паралельне виконання, альтернативні розгалуження, з'єднання 
гілок і т. д. Переходи в процесі від одних операцій до інших ініціюються 
виконанням умов, описуваних логічними (булевими) функціями. Сценарій 
процесу визначений як упорядкована послідовність переходів, що ведуть з 
початкової операції в кінцеву. 
 Графічний образ операційної схеми - це мережа Петрі1, переходи якої 
«навантажені» логічними функціями (як і для цільової моделі застосована 
графічна мова,  що «зближує» свідомість і підсвідомість). Правила роботи мережі 
Петрі визначають операційну динаміку системи. 
 При конкретизації операційної схеми людина задає: 
 набір операцій із зазначенням їх ресурсів; 
 для кожної операції експертну оцінку інтенсивності витрат кожного ресурсу 
(передбачається лінійна залежність витрат ресурсів від часу операції); 
 мережа Петрі, яка буде показувати порядок проходження операцій; 
 логічні функції, «навантажують» переходи мережі Петрі. 
На основі цих даних комп'ютер: 
 формує набір усіх можливих сценаріїв процесу; 
 для кожного сценарію по кожному ресурсу системи будує графік залежності 
витрат ресурсу від умовного часу; 
 виходячи з витрат ресурсів, обирає оптимальний сценарій. 
Взаємодія цільової і операційної моделі дозволяє визначити, чи досяжна 
глобальна мета системи при обраному сценарії процесу. Вплив сценарію на 
цільову динаміку системи задає людина (за допомогою спеціальної таблиці), 
прорахунок досяжності глобальної мети виконує комп'ютер 
 
2.3.2 Закономірності  інноваційних процесів 
 
 Розглянувши взаємовідношення науки і інноваційних процесів, більш 
детально зупинимось на закономірностях інноваційних процесів. Представимо 
інноваційний процес у вигляді системи, стан якої описується змінною y ∈ A, що 
належить допустимій множені A. Стан системи в деякий момент часу залежить 
від управляючих впливів u ∈ U: y = F (u). Припустимо, що на множені U×A 
заданий функціонал Φ (u,y), що визначає ефективність функціонування системи. 
Величина K (u) = Φ (u, F (u)) називається ефективністю управління u ∈ U. Тоді 
завдання керуючого органу полягає у виборі такого допустимого управління, яке 
максимізувало б значення його ефективності за умови, що відома реакція системи 
F (u) на керуючі дії 2 : 
K(u) max.   
uU
Розглянемо тепер відмінності в моделях управління пасивними і активними 
системами . Для пасивної (технічної, формальної і т.д. ) системи залежність y = 
F(u) є , фактично, моделлю системи - керованого об'єкта, що відображає закони і 
обмеження її функціонування. Наприклад, для динамічної системи ця залежність 
може бути рішенням системи диференціальних рівнянь, для деякого чорного 
ящика - бути результатом експериментів і т.д. Спільним для всіх пасивних систем 
є їх "детермінізм" з точки зору управління - не в розумінні відсутності 
невизначеності, а в розумінні відсутності у керованого об'єкта свободи вибору 
свого стану і можливості прогнозування поведінки керуючого органу. 
Інакше йде справа в активних системах, тобто системах, в яких керовані 
суб'єкти (точніше кажучи, принаймні один суб'єкт) мають властивість активності 
- в тому числі – свободу вибору свого стану. Крім можливості вибору свого стану, 
елементи АС володіють власними інтересами і уподобаннями, тобто здійснюють 
вибір стану цілеспрямовано (у противному випадку їх поведінку можна було б 
розглядати як пасивне). Відповідно конкретизується і модель системи F( ), яка 
повинна враховувати прояви активності керованих суб'єктів. Прояви ці 
описуються наступним чином - вважається, що керовані суб'єкти прагнуть до 
вибору таких своїх станів, які є найкращими з точки зору їх переваг при заданих 
керуючих впливах , а керуючі впливи, у свою чергу, залежать від станів керованих 
суб'єктів (див. гру Г2 нижче). Одним з найважливіших проявів активності також є 
здатність керованих суб'єктів «пророкувати» (у рамках наявної інформації ) 
поведінку керуючого органу – його реакцію на стан системи і т.д.  
Якщо керуючий орган має модель реальної активної системи, яка адекватно 
описує її поведінку, то завдання інноваційного процесу (здача синтезу 
оптимального керуючого впливу) зводиться до сформульованої вище – вибрати 
оптимальне управління u*= ?̃?(y) ∈ U, тобто допустиме управління, що максимізує 
ефективність. 
Закінчивши коротке якісне обговорення постановки завдання управління в 
пасивних і активних системах, перейдемо до більш детального опису власне 
моделі інноваційного процесу. 
Інноваційний процес  (і цого модель) задається перерахуванням наступних 
параметрів . 
1. Склад - сукупність суб'єктів і об'єктів, що є елементами системи (надалі для 
їх позначення буде використовуватися термін "учасники" інноваційного 
процесу).  
2. Структура- сукупність інформаційних, керуючих та інших зв'язків між 
учасниками інноваційного процесу, включаючи відносини 
підпорядкованості і поділ прав прийняття рішень . У більшості моделей 
теорії активних систем досліджувалися дворівневі інноваційного процесу 
вірного типу, що складаються з одного керуючого органу - центру на 
верхньому рівні ієрархії і одного або декількох підлеглих йому керованих 
суб'єктів - активних елементів на нижньому рівні. 
3. Число періодів функціонування відображає наявність або відсутність 
динаміки (одноразового або багаторазового вибору стратегій учасниками 
інноваційного процесу протягом аналізованого періоду). 
4. Цільові функції учасників системи, що відображають їх інтереси і переваги. 
У формальних моделях інноваційного процесу вважається, що раціональній 
поведінці учасників відповідає вибір станів (стратегій), які максимізували б 
їх цільові функції (див. теоретико-ігрові моделі нижче). 
5. Допустимі множини станів (стратегій ) учасників інноваційного процесу, 
що відображають індивідуальні та загальні для всіх обмежень на вибір 
стани, що накладаються навколишнім середовищем, використовуваною 
технологією і т.д. 
6. Порядок функціонування - послідовність отримання інформації і вибору 
стратегій учасниками інноваційного процесу . 
7. Інформованість учасників - та інформація, якою володіють учасники 
інноваційного процесу на момент прийняття рішень про обираних 
стратегіях. 
Склад, структура, цільові функції, допустимі множини, число періодів 
функціонування, порядок функціонування та інформованість учасників 
визначають механізм функціонування (управління) інноваційного процесу в 
широкому розумінні - сукупність законів, правил і процедур взаємодії учасників 
системи . У вузькому розумінні механізм управління являє собою сукупність 
правил прийняття рішень (ППР) учасниками інноваційного процесу при заданих 
її складі, структурі і т.д. (наприклад, ППР центру - залежність u~  (y), що ставить 
відповідність станам АЕ конкретне значення керуючого впливу ). 
Вміючи вирішувати задачу синтезу механізму управління у вузькому 
розумінні, можна вирішувати задачі синтезу оптимального складу учасників 
інноваційного процесу, її структури тощо, тобто задачі синтезу механізму 
управління в широкому розумінні. 
Термін "базова" стосовно описуваної моделі несе наступне навантаження: 
розглянута модель є з одного боку простою (як з точки зору структури, опису і 
т.д., так і з точки зору її дослідження), так як в її рамках не враховується багато 
факторів (динаміка, невизначеність і т.д., які враховуються в розширеннях базової 
моделі), а з іншого боку на її прикладі можна простежити багато закономірностей 
інноваційного процесу з тим, щоб використовувати їх при переході до більш 
складних моделей. Крім того, слід зазначити, що нами був обраний індуктивний 
стиль викладу матеріалу справжньої «Передмови», що відповідає історичному 
підходу до опису результатів інноваційного процесу; перехід від базової моделі 
до її розширення обговорюється нижче. Альтернативою є дедуктивний підхід - 
розгляд максимально докладної моделі інноваційного процесу, що враховує всі 
можливі постановки завдань управління, й подальша конкретизація її для тих чи 
інших приватних випадків. Недолік останнього підходу очевидний - при його 
використанні вихідний опис був би перевантажений деталями, які можна 
розглядати окремо (що і робиться нижче), і ускладнювало б розуміння якісних , 
але надзвичайно важливих, аспектів управління в активних системах. 
Теоретико-ігрове формулювання завдання управління полягає в 
n
наступному. Нехай y  (y1 , y2 , yn ) A  П Ai  - вектор дій активних елементів, 
i-1
компоненти яких вони можуть вибирати незалежно (гіпотеза незалежної 
поведінки (ГНП )). Якщо ГНП не виконано, тобто існують загальні (глобальні ) 
обмеження на обирані АЕ стану, то спочатку вирішують завдання управління в 
рамках ГНП, а потім досліджують реалізованість станів з точки зору глобальних 
обмежень. Так, наприклад, для узгоджених механізмів управління (забезпечують 
збіг станів АЕ з плановими значеннями - планом називається бажане з точки зору 
центру стан АЕ) достатньо щоб глобальним обмеженням задовольняли тільки 
плани. Альтернативою (часто використовуваної в теорії ігор з непротилежними 
інтересами [276, 336]) є накладення на АЕ нескінченних штрафів у разі порушення 
глобальних обмежень. 
Припустимо, що цільова функція i-го АЕ f i (y,u) , відображає його 
уподобання на безлічі A×U. Визначимо P(u) – безліч рішень гри АЕ (безліч 
реалізованих дій) як безліч рівноважних при заданому управлінні u∈U стратегій 
АЕ. У інноваційному процесі P(u) є множина точок максимуму цільової функції 
АЕ , у багатоелементних системах – безліч рівноваг (у максіміннних стратегіях, 
або домінантних стратегіях, або рівноваг Неша, Байєса, Штакельберга і т.д. – 
залежно від конкретного завдання). Множина рішень гри відображає припущення 
центру (дослідника операцій) про поведінку керованих суб'єктів (активних 
елементів) при заданому управлінні. Далі, центр, інтереси якого ідентифікуються 
з інтересами АС в цілому і на позиціях якого знаходиться дослідник операцій (див. 
обговорення цього припущення в [ 84]), повинен конкретизувати свої припущення 
про стратегії, обираних елементами з безлічі рішень гри. Найбільш часто 
застосовуються два "граничних" підходи - метод максимального гарантованого 
результату (МГР), при використанні якого центр розраховує на найгірший для 
нього вибір АЕ, і гіпотеза доброзичливості (ГД), в рамках якої АЕ вибирають з 
безлічі рішень гри найбільш кращі з точки зору центру дії. Далі за замовчуванням 
будемо вважати виконаною гіпотезу доброзичливості. При цьому завдання 
інноваційного процесу полягає в пошуку допустимого управління, 
максимізуючого цільову функцію центру: 
u*Arg max max  Ф(u,y), 
uU yP(u)
тобто, управління, що має максимальну ефективність K (u)  max  Ф(u,y) (або 
yP(u)
максимальну гарантовану ефективність K (g)  min  Ф(u,y). 
yP(u)
Зазначимо, що наведене теоретико-ігрове формулювання завдання 
інноваційного процесу, в якій центр є метаігроком, володіє правилом першого 
ходу і має можливість призначати свою стратегію, яка залежить від стратегій АЕ: 
u  u~(y) , є грою типу Г2  в термінології теорії ієрархічних ігор [78]. Залежність  
u~(.)  називається механізмом управління у вузькому розумінні (див. визначення 
вище). Два важливих приватних випадки загальної постановки складають 
завдання стимулювання і завдання планування . 
Змістовно, в задачі  інноваційного процесу центру є вибір системи 
(механізму) стимулювання (набору функцій стимулювання )  (y)   i (y), що 
ставлять у відповідність діям АЕ величини винагород, одержуваних від центру, то 
є u  (y) . Завданням синтезу оптимальної функції стимулювання називається 
завдання пошуку допустимої системи стимулювання, що має максимальну 
ефективність. При їх вивченні основний акцент робиться на дослідженні впливу 
параметрів АС і обмежень механізму стимулювання на безліч рішень гри, яке в 
задачах стимулювання називається множиною реалізованих дій. 
В завданні планування стратегією центру є вибір множини можливих 
повідомлень АЕ і механізму (процедури) планування, що ставить у відповідність 
повідомленням елементи центру про невідомих йому істотних параметрах 
призначений АЕ вектор планів. При їх вивченні основний акцент, крім аналізу 
ефективності, робиться на дослідженні вигідності для АЕ повідомлення центру 
достовірної інформації - так звана проблема маніпульованості. У більш вузькому 
"завдання планування" використовується в задачах стимулювання, коли на 
другому кроці її рішення (див. нижче) при відомих множинах реалізованих дій 
вирішується завдання оптимального узгодженого планування ( ОУП), тобто 
завдання вибору конкретної дії АЕ, яке центру найбільш вигідно реалізувати . 
Інтуїтивно зрозуміло, що при такому природному узагальненні 
найпростішої базової (статичної) моделі, як розгляд декількох незв'язаних 
періодів функціонування, завдання управління вдається декомпозирувати, 
"розваливши" її на набір базових. Труднощі з'являються при дослідженні систем 
з пов'язаними періодами функціонування. Методи та алгоритми 
рішення задачі синтезу оптимального механізму управління в цьому випадку 
характеризуються високою структурною та обчислювальною складністю. Як 
правило, універсального підходу до аналітичного вирішення цього класу задач 
знайти не вдається. Однак, подолання труднощів аналізу виправдано, оскільки в 
динамічних інноваційних процесів присутні нові якісні властивості, які відсутні в 
базовій моделі (не кажучи вже про те, що більшість реальних організаційних 
систем функціонують досить довго).  
Динамічні інноваційні процеси, що функціонують протягом тривалого часу, 
істотно відрізняються від статичних: можливість адаптації, згладжування впливу 
випадкових параметрів на результати діяльності АЕ, перегляду стратегій - всі ці 
ефекти з'являються при переході від статичних до динамічних інноваційних 
процесів. Основними характеристиками динамічних моделей є ступінь 
врахування гравцями майбутнього і кінець або нескінченність гри. Моделі, що 
враховують далекоглядність АЕ – здатність спрогнозувати майбутні наслідки 
прийнятих сьогодні рішень, набагато важче піддаються аналізу, чим моделі з 
недалекоглядними АЕ, але, в той же час, є більш адекватними дійсності. У 
нескінченних іграх (нескінченне повторення однокрокових ігор) центр має більше 
можливостей щодо управління елементами, на відміну від кінцевих ігор, в яких в 
останні періоди АЕ може, не побоюючись майбутнього, "робити що йому 
заманеться" [76, 71]. Зазначимо, що використовувані тут і далі терміни "кінцева" 
і "нескінченна" (гра) характеризують не безлічі допустимих стратегій АЕ, а число 
періодів інноваційного процесу. 
Змістовно, якісну відмінність повторюваних (багатоперіодних) ігор від 
"звичайних" (статичних, одноперіодних) полягає в тому, що наявність декількох 
періодів підвищує відповідальність гравців за свої дії - якщо хтось повівся не так 
як слід було, то в наступних періодах він може бути 
покараний іншими гравцями за це відхилення. Для того, щоб запобігати 
відхилення, покарання має бути достатньо сильним і компенсувати можливий 
виграш гравця, який той отримує відхиляючись. Перемикання з "нормального" 
режиму на покарання (і може бути повернення до вихідного режиму через кілька 
періодів) отримало назву тригерної стратегії. Приклади того, як будувати тригерні 
стратегії і того, як визначити найкращий момент перемикання (адже не завжди 
можна достовірно встановити факт відхилення), наведені в [71]. 
Суттєвим в повторюваних іграх являється інформованість гравців. Якщо всі 
гравці спостерігають всі стратегії, обрані партнерами в минулому, то говорять, що 
має місце повна інформованість [71]. Якщо ж стратегії, 
обрані в минулому, не спостерігалися, а є інша інформація, наприклад, якщо 
спостерігаючи корисності гравців, то має місце неповна інформованість. При 
повній інформованості в суперігрі (послідовності одноперіодних ігор) може 
існувати рівновага Неша, домінуюче за Парето рівновагу Неша одноперіодної гри. 
Якщо гравці не дисконтують майбутні корисності, то множини рівноважних 
векторів корисностей в одноперіодній і багатоперіодній грі 
збігаються. Якщо гравці дисконтують майбутні корисності, то всі рівноваги 
супергри, можуть бути неефективні ( по Парето ), хоча, звичайно, за умови, що 
дисконтуються множники не надто малі, існують рівноваги супергри, 
домінуючі за Парето одноперіодній [36 ] . У теорії активних систем дослідження 
динаміки функціонування проводилося, в основному, для наступної моделі [31] . 
В активній системі, що з центру і одного АЕ , цільова функція центру в періоді t 
має вигляд Фt (xt , yt ) , а активного елемента : ft (xt , yt ) , xt - план на період t , yt - 
дія , вбрання АЕ у цьому періоді. Траєкторія x  (x1, x2 ,...,...xT ) називається 
плановою траєкторією , а траєкторія y  (y1, y2 ,...,...yT ) - траєкторією реалізацій. Як 
і в одноелементній статистичній задачі, центр вибирає систему стимулювання і 
встановлює плани (на кожен період), а АЕ вибирає дію, максимізуючи його 
цільову функцію. Виникає питання – що розуміти під цільової функцією АЕ у цій 
повторюваній грі. Якщо допустимі множини не змінюються з часом і АЕ взагалі 
не враховує майбутнього (недалекоглядний АЕ), то завдання 
зводиться до набору статичних завдань. Досить детально в ТАС були вивчені так 
звані активні системи з динамікою моделі обмежень [32]. Зміна моделі обмежень 
(допустимих множин) з часом враховується залежністю множини допустимих дій 
АЕ у періоді t від його дій у попередньому періоді і від плану поточного періоду, 
тобто At  At (xt , y ),t  2,T , A  A (x ) . Таким чином, при відомій плановой t1 1 1 1
.
траєкторії недалекоглядний АЕ буде вирішувати завдання пошуку траєкторії 
реалізацій: f t (xt , yt )  max , t  2,T . Цільова функція далекоглядного АЕ має 
ytAt (xt ,y )t1
l
вигляд: g t  f t (xt , yt )  
k f (x , y ) , де   - коефіцієнт дисконтування . Для k k k
kt1
верхнього індексу підсумовування можливі такі варіанти : l  t  N (фіксований 
горизонт) - АЕ враховує N майбутніх періодів l T  AE  враховує всі майбутні 
періоди і т.д. [ 425 , 426 , 432 ] . Тобто далекоглядний АЕ у кожному періоді t 
вирішує завдання вибору реалізацій (дій - yt , yt1) з метою максимізації g t . 
Завдання центру полягає у виборі планової траєкторії, максимізуючи його цільову 
T
функцію, що має вигляд:  tФ (x , y ) Ft (xt,yt), вважаючи, що реалізації будуть t t t
t1
збігатися з планами. Якщо АЕ і центр мають різні ступені далекоглядності (N + 1 
< T), то АЕ не може побудувати прогноз на весь плановий період. При вирішенні 
задачі планування, центр може припускати, що реалізації співпадуть з планами. 
Відомо, що достатньою умовою узгодженості системи стимулювання в 
інноваційних процесах є, наприклад, виконання нерівності трикутника для 
функцій штрафів. Для узгодженості в динамічній моделі досить виконання 
нерівності трикутника для зважених сум штрафів. Якщо протягом декількох 
періодів штрафи не є узгодженими, то для узгодження в динаміці досить 
існування сильних штрафів у майбутньому.  
Розглянута вище модель обмежень залежала від 
параметрів, обраних учасниками системи. Проте можливі випадки, коли 
допустимі множини залежать від випадкових параметрів (або коли, як в 
повторюваних іграх при неповній інформованості, не всі обрані стратегії 
спостнрігаємі). Отже, виникає завдання ідентифікації, розв'язання при 
використанні адаптивних механізмів функціонування [31-39]. 
Суть механізмів адаптивної ідентифікації полягає в використанні центром 
інформації про плани, реалізаціях і т.д. далекоглядного АЕ для оцінки параметрів 
його моделі обмежень, прогнозу станів, заохочення і т.д. Нехай безліч можливих 
дій залежить від невідомого центру "потенціалу" АЕ, а 
потенціал, у свою чергу, залежить від управління з боку центру і деякої випадкової 
величини. На підставі спостережуваної реалізації центр може визначити оцінку 
потенціалу за допомогою тієї чи іншої рекуррентної процедури прогнозування. 
Основне питання, що виникає при вивченні динамічних контрактів 
(підкласу моделей стимулювання), полягає в з'ясуванні переваг, якими володіє 
динамічний контракт з пов'язаними періодами і пам'яттю (в контракті з пам'яттю 
винагорода в поточному періоді залежить від результатів поточного та попередніх 
періодів), в порівнянні з послідовністю звичайних одноперіодних контрактів. 
Зазвичай в моделях ринкової економіки передбачається, що якщо число АЕ 
"велике", то гра некооперативних, а якщо "мало", то - кооперативна. Рішення 
одноперіодного завдання - рівноважне по Нешу 
платежам (значення цільових функції центру і АЕ), як правило, 
неефективні і домінує за Парето іншими платежами. Отже, в послідовності 
одноперіодних контрактів (ігор) середні платежі рівні рівноважним по Нешу, а в 
динамічному контракті вони можуть досягати чи наближатися до 
Парето оптимальних значень (див. також вище). Зазвичай результати про 
оптимальність (досяжності Парето - рішення) вимагають нескінченного 
повторення одноперіодних ігор, а для кінцевого числа періодів доводиться  - 
оптимальність. При відсутності дисконтування будь-який індивідуально –
раціональний розподіл виграшів у одноперіодний грі є досяжним і Парето 
оптимальним розподілом виграшів у супергрі.  
У той же час, якщо в одноперіодному контракті центр може 
досить сильно карати АЕ (відповідні умови на обмеження механізму 
стимулювання наведені в [234, 371]), то послідовне укладання короткострокових 
контрактів виявляється не менш ефективним, ніж укладення довгострокового 
контракту. Іншими словами , якщо довгостроковий контракт реалізує деяку 
послідовність дій, то при "досить сильних" штрафах, існує оптимальна 
послідовність короткострокових контрактів, що реалізує ту ж послідовність і що 
дає всім учасникам ті ж значення очікуваної корисності. 
Змістовно, можлива сила штрафів повинна бути така, щоб за їх рахунок досить 
сильно покарати АЕ за відхилення саме в одноперіодному контракті (у динаміці 
цю роль грають стратегії покарання, використовувані в наступних періодах ). 
Розглянемо трирівневу активну систему, що складається з одного центру - 
на верхньому рівні ієрархії, n проміжних центрів {Цj} на другому рівні, j 1,n , та 
n
N керованих об'єктів - активних елементів {АЕij}, i 1,n j , j 1,n,n j  N , на 
j1
нижньому рівні.  
Будемо вважати, що кожен АЕ підпорядкований одному і тільки одному 
центру проміжного рівня, тобто структура підпорядкованості в розглянутій АС 
має вигляд дерева. Сукупність центру Цj проміжного рівня і nj підлеглих 
йому АЕ називають j-ой підсистемою, сукупність центру та проміжних центрів 
називають метасистема. 
Було встановлено, що вплив зміни централізації (то є централізація чи 
децентралізація інноваційного процесу) на ефективність управління викликано 
дією наступних, властивих багаторівневим системам, чинників. 
Фактор агрегування (А) полягає в зміні інформованості учасників системи 
в результаті агрегування інформації про стан і поведінку конкретних АЕ, 
підсистем і т.д. в міру зростання рівня ієрархії. 
Економічний чинник (Е) полягає в зміні ресурсів управління (обмежень 
механізмів управління, множин допустимих стратегій і т.д.) при введенні нових 
учасників (АЕ, проміжних керуючих органів і т.д.), що володіють власними 
інтересами, тобто учасників, або привносять нові ресурси управління, або 
споживають частину наявних ресурсів. 
Фактор невизначеності полягає в зміні інформованості учасників АС про 
істотні внутрішні та зовнішні параметри їх функціонування (у тому числі – в зміні 
невизначеності в суб'єктивних оцінках ситуації) у результаті зміни складу 
системи, її структури (інформаційних та інших зв'язків між учасниками АС) і т.д. 
Організаційний фактор полягає в зміні відносини влади, тобто можливості 
впливу на діяльність елементів системи. Зокрема, влада як система заохочень і 
штрафів дозволяє домогтися переваги колективного інтересу над 
індивідуальними цілями. 
Інформаційний фактор полягає в зміні інформаційного навантаження на 
учасників АС і викликаний, в першу чергу, об'єктивною обмеженістю їх 
здібностей по передачі та переробки інформації.  
Після опису моделі, тобто завдання відповідно до введеним вище 
параметрам моделі і системою класифікацій завдань інноваційного процесу, 
визначається раціональна поведінка АЕ: на підставі відомих переваг АЕ на безлічі 
результатів діяльності (ці уподобання залежать від використовуваного центром 
механізму управління) та наявної інформації про невизначених чинниках 
(взаємозв'язку між діями АЕ і результатами його діяльності) визначаються 
уподобання АЕ на безлічі його стратегій (дій і/або повідомляються оцінки). У разі 
інтервальної невизначеності цей перехід здійснюється з використанням принципу 
МГР, у разі ймовірнісної (нечіткої) невизначеності цільова функція АЕ на 
множені результатів його діяльності спільно з розподілом ймовірностей (нечіткої 
інформаційною функцією) індукує на множині допустимих стратегій цільову 
функцію - очікувану корисність (індуковане нечітке відношення переваги (НВП) 
і т.д.). Безліч вибору (рішень гри) при заданій множині стратегій і перевагах АЕ, 
які висловлюються, наприклад, його цільовою функцією визначається 
стандартним чином. У разі, якщо множина вибору складається більш, ніж з одного 
елемента, необхідно до визначити однозначно (використовуючи ГБ або МГР) 
вибір АЕ. Цей вибір залежатиме від механізму управління, ефективність якого 
задається значенням цільової функції центру на множенні вибору АЕ (якщо 
уподобання центру залежать від невизначених параметрів, то необхідно знайти 
його детерміновану індуковану систему переваг). Слід зазначити, що структура 
переваг центру та АЕ (можливість ранжирування стратегій) в більшості випадків 
дозволяє визначати вибір (недомінуючих стратегії) 
досить тривіально.  
Маючи критерій порівняння ефективності різних систем 
стимулювання на їх допустимій множенні, завдання синтезу  інноваційного 
процесу з невизначеністю формулюється так: знайти допустиму систему 
стимулювання, що має максимальну ефективність. Всі 
труднощі при рішенні цієї задачі (пошуку точки в області функціонального 
простору, максимізуючи заданий функціонал, змінні якого у свою чергу складним 
чином залежать від шуканої функції) виникають тому, що вона в загальному разі 
не може бути зведена до якої-небудь стандартної задачі 
оптимізації. Висока обчислювальна складність алгоритмів чисельного рішення 
дискретних завдань і відсутність можливості аналізу залежності оптимального 
рішення від параметрів моделі, призводять до необхідності розробки методів 
отримання саме аналітичного рішення. Тому основний акцент інноваційного 
процесу робиться саме на пошук аналітичного рішення задачі синтезу.  
Техніка доказу більшості результатів використовує аналіз множини 
реалізованих дій - тих дій АЕ, які він вибирає (гарантовано або по ГБ) при заданій 
функції стимулювання. Критерій порівняння різних систем стимулювання по 
ефективності може бути сформульований у термінах множин реалізованих дій: 
чим "ширше" безліч дій, що реалізуються системою стимулювання, тим в рамках 
ГБ вище її ефективність (двоїстим підходом є 
порівняння мінімальних витрат на стимулювання з реалізації фіксованої дії) [82].  
Тому оптимальна система стимулювання (точніше – їх клас) має 
максимальну множину реалізованих дій. Отже, для того, щоб довести 
оптимальність деякого класу систем стимулювання досить показати, що не 
існує іншиї допустимої системи стимулювання, що має більше множини 
реалізованих дій. Цей підхід виявляється плідним не тільки при доказі 
оптимальності, але і при дослідженні властивостей рішення, впливу 
невизначеності і т.д.  
Більше того, в рамках кожної з перерахованих вище базових моделей М1-
М13 можливі різні постановки завдання стимулювання - прямі і зворотні, першого 
і другого роду, з різними уявленнями цільових функцій учасників інноваційного 
процесу і т.д. У той же час, досвід їх дослідження свідчить, що досить 
досліджувати повністю одну з них - рішення інших завдань даного класу вимагає 
лише незначних модифікацій. В якості ілюстрації використання єдності 
запропонованого підходу сформулюємо загальну для всіх моделей інноваційного 
процесу з невизначеністю послідовність їх дослідження, що включає наступні 
етапи: 
1. Опис моделі: визначення цільових функцій і допустимих множин, їх 
властивостей, а також порядку функціонування та інформованості 
учасників інноваційного процесу і т.д. 
2. Визначення раціональної поведінки АЕ у рамках розглянутої моделі: 
завдання процедури (методу) усунення невизначеності та раціонального 
вибору АЕ (визначення множини рішень гри - множини реалізованих дій). 
3. Визначення ефективності механізму стимулювання та формулювання, 
власне, завдання синтезу оптимального механізму стимулювання. 
4. Рішення завдання синтезу: пошук аналітичного рішення і/або розробка 
алгоритмів чисельного розв'язання задачі та дослідження їхніх 
властивостей: збіжності, складності і т.д. 
5. Знаходження необхідних і достатніх умов оптимальності. 
6. Аналіз оптимального рішення: 
- властивості оптимального рішення і множини реалізованих дій, 
змістовні інтерпретації; 
- вплив невизначеності на ефективність і властивості оптимального 
механізму стимулювання; 
- вплив параметрів моделі та визначення раціональної поведінки на 
ефективність і властивості оптимального механізму стимулювання, у 
тому числі - аналіз стійкості оптимального рішення. 
7. Дослідження окремих випадків (при посиленні припущень і припущень про 
параметри і властивості моделі інноваційного процесу) і можливостей 
узагальнення (відповідно, при ослабленні) . 
8. Дослідження стійкості рішень та адекватності моделі, 
моделюється система. 
9. Впровадження моделі: коректування, розробка рекомендацій з практичного 
використання, створення обчислювальних коштів, автоматизованих систем 
підтримки прийняття рішень та імітаційних моделей. 
Отже, етапи 1-3 включають опис інноваційного процесу і постановку 
завдання, етапи 4-5 відповідають аналітичному і/або чисельному вирішенню 
завдання, етапи 6-8 - дослідженню моделі і властивостей оптимального рішення, 
етап  9  впровадження та практичного використання результатів дослідження. 
Так як, наприклад, в імовірнісних інноваційних  процесах, результат 
діяльності АЕ є випадковою величиною, то навряд чи розумно визначати план як 
деяку "точку" (хоча, задаючи область, можна вважати її "планом", який 
виконується, якщо при виборі АЕ реалізованого дії результат діяльності 
виявляється в цій області, наприклад, з імовірністю не нижче заданої і т.д.). 
Вважати планом точку стрибка в системах стимулювання С-типу (проводячи 
повну аналогію з детермінованим випадком) недоцільно з тих же причин. Так чи 
інакше, навіть не спостерігаючи дій АЕ, центр, підбираючи систему 
стимулювання, управляє саме вибором дії. Тому можна вважати планом дію, 
реалізовану заданою системою стимулювання (такий план завжди узгоджений). 
Важливий методологічний висновок, який випливає з проведеного аналізу, 
полягає в наступному: безпосереднє узагальнення понять плану та узгодженого 
плану з детермінованою моделі на моделі АС з невизначеністю неможливо, так як 
в загальному випадку в останніх план (у детермінованому розумінні) не збігається 
ні з вибором (дією) АЕ, ні з результатом його діяльності. Тому потрібне додаткове 
дослідження і введення нового загального поняття плану для інноваційного 
процесу з невизначеністю, яке задовольняло б принципу відповідності та 
включало в себе "детерміноване" визначення як окремий випадок.  
Цілком узгодженими з практичним досвідом представляються результати 
про те, що у всіх базових моделях з зростанням верхнього обмеження механізму 
стимулювання розширюється множина реалізованих дій, що спільно з 
результатами аналізу впливу інформованості учасників на ефективність 
інноваційного процесу дозволяє розширити клас моделей  інноваційного процесу, 
для яких застосовна вже розроблена технологія і техніка аналізу, включивши в 
інноваційний процес з платою за інформацію, змішаної невизначеності, деякі 
динамічні і багатоелементні інноваційні процеси і т.д. Тому, мабуть, доцільно 
слідувати такій рекомендації: першими "кандидатами неоптимальності" в будь-
якій новій (недослідженій) соціально-економічній системі є стрибкоподібні і 
компенсаторні системи стимулювання. Наявні методи дослідження ефективності 
систем стимулювання дозволяють досить просто перевіряти оптимальність цих 
"кандидатів" в широкому класі реальних систем та їх моделей.  
Принципи відповідності задовольняють також більшість висновків про 
вплив невизначеності на ефективність стимулювання, причому, що видається 
вкрай важливим, знову ж, загальною є наступна технологія аналізу ролі 
невизначеності в інноваційного процесу з невизначеністю. Для інноваційних 
процесів, відрізняються або множиною значень невизначеного фактора, або тією 
інформацією, яку мають про нього учасники інноваційного процесу, вводиться 
критерій порівняння "величин" невизначеності, з одного боку враховує специфіку 
завдання, а з іншого - узгоджений з відомими заходами невизначеності (наприклад 
- ентропією і т.д.). Далі показується, що в інноваційних процесіх з більшою 
невизначеністю множина дій АЕ, реалізованих будь-якою допустимою системою 
стимулювання, не ширше (ширше), ніж в інноваційного процесу з меншою 
невизначеністю, що дозволяє відразу зробити висновок про порівняння 
ефективності оптимальних систем стимулювання інноваційного процесу.  
При використанні гіпотези доброзичливості в ряді базових моделей 
інноваційного процесу з невизначеністю ефективність стимулювання виявляється 
не менше, ніж у відповідних детермінованих інноваційного процесу, і зростає із 
зростанням невизначеності. Якщо ж ефективність управління (стимулювання) 
визначається як гарантоване значення цільової функції центру на безлічі 
реалізованих дій, то для всіх моделей, незалежно від типу і виду невизначеності, 
справедливі наступні висновки: ефективність стимулювання інноваційного 
процесу з невизначеністю не вище, ніж у детермінованою інноваційного процесу, 
причому із зростанням невизначеності ефективність стимулювання зменшується, 
а зі зменшенням невизначеності - зростає і прагне до аналогічного показником для 
відповідної детермінованої активної системи. 
 Спільність опису та технології аналізу завдань стимулювання в різних 
соціально-економічних системах з невизначеністю дозволяє також "порівнювати" 
невизначеності різних видів, виділяючи класи інтервалів, імовірнісних розподілів 
і нечітких інформаційних функцій, тобто інформацію про невизначені параметри, 
при яких ефективність стимулювання задовольняє заданим властивостям. Як 
зазначалося вище, у всіх моделях величина невизначеності пов'язана з 
поінформованістю учасників: чим більшою інформацією володіє центр і/або АЕ, 
тим менше невизначеність. У більшості відомих моделей вважається, що 
учасники АС, володіючи на момент прийняття рішення деякою інформацією, 
можуть використовувати цю інформацію і тільки її. Можливість отримання 
додаткової інформації відсутня (використання механізмів з повідомленням 
інформації від АЕ центру не є винятком: незважаючи на те, що центр отримує 
нову інформацію, він отримує її після вибору процедури планування, причому сам 
факт обміну інформацією спочатку закладений у механізмі функціонування). 
Такий порядок функціонування досить поширений на практиці. Однак 
зустрічаються ситуації, в яких учасники інноваційного процесу мають можливість 
до прийняття рішення цілеспрямовано отримувати інформацію від 
«навколишнього середовища» або від інших учасників системи, причому, в 
більшості випадків, для отримання цієї інформації необхідні деякі фінансові або 
будь-які інші витрати.  
Механізми управління, в яких учасники інноваційного процесу мають 
можливість за плату придбати інформацію, отримали назву механізмів з платою 
за інформацію [82]. При використанні механізмів з платою за інформацію мають 
місце дві протилежні тенденції. З одного боку, отримання додаткової інформації 
може підвищити ефективність управління. З іншого боку, частина коштів, 
витрачена на придбання інформації, зменшує дохід учасника інноваційного 
процесу або його можливості з управління, що може призвести до зниження 
ефективності управління. Якщо точність і кількість інформації надходить 
монотонно пов'язаної з витратами по її отриманню, то, очевидно, існує деякий 
оптимум - компроміс між зниженням ефективності, викликаним зменшенням 
керуючих можливостей, і її зростанням, обумовленим більшою 
поінформованістю. При цьому не виключається, що можливі ситуації, в яких 
набувати додаткову інформацію взагалі не має сенсу (плата занадто висока), або 
навпаки, виявляється доцільним повне усунення невизначеності.  
Суттєвою рисою механізмів з платою за інформацію є добровільність її 
придбання: кожен з учасників інноваційного процесу має право самостійно 
вирішувати набувати чи ні йому додаткову інформацію і в якому обсязі. 
Зрозуміло, що, в принципі, набувати інформацію можуть як центр, так і активні 
елементи. Важливо також розрізняти, у кого купується інформація – у третіх осіб, 
що не входять до складу інноваційного процесу, або у учасників самої активної 
системи. Так, наприклад, можливі механізми з повідомленням інформації в 
інноваційного процесу, в яких центр може, заплативши АЕ певну суму, 
наприклад, зменшити діапазон можливих (невідомих для нього) значень 
невизначеного параметра, а потім використовувати механізм планування вже в 
умовах меншої невизначеності. Завдання маніпулювання при цьому все одно 
виникає, однак, слід враховувати, що плата за інформацію може змінити значення 
цільової функції АЕ.  
Для отримання відповіді на питання чи доцільно використання механізмів з 
платою за інформацію і визначення оптимальної величини цієї плати необхідно в 
кожному конкретному випадку: 
1. Визначити залежність інформованості учасників інноваційного процесу від 
величини плати за інформацію. 
2. Знайти співвідношення між ефективністю управління та інформованістю 
учасників (величина плати за інформацію виступає при цьому як параметр). 
3. Обчислити величину плати за інформацію, максимізуючи ефективність 
управління. 
  
 
Висновки розділу 2 
 Таким чином, в другому розділі досліджено вплив етики на бізнес 
середовище з точки зору системного підходу, де бізнес-середовище представлено 
як складну полісистему. Також розглянуті зв’язки між організаційно-етичною та 
економіко-інноваційної складовою бізнес-середовища, що доводить його 
складність та різнорідність. Крім цього визначено, що прогнозування перспектив 
розвитку бізнес-середовища та впровадження інновацій з врахуванням впливу 
етики залежить від наявної інформації та її якості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ЕТИКИ В БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩІ 
 
3.1  Дослідження проблем індивідуальних якостей в бізнес-середовищі 
 
Проблеми етики бізнесу мають настільки ж давню історію, як і 
підприємництво. Однак особливого значення вони набувають в наш час, коли 
ринок сильно трансформувався, конкуренція з жорстокої стала найжорстокішою. 
Зараз в усьому світі питання етики ділових відносин широко досліджуються, 
служать предметом наукових дискусій і форумів, вивчаються в багатьох вищих та 
середніх навчальних закладах, які забезпечують підготовку кадрів для ринку. 
Останнім часом проблеми етики бізнесу вийшли на перший план. 
Соціальні проблеми інноваціної економіки ькзпосередньо пов’язані з етикою 
бізнесу, в осної якої є чесність, відкритість, вірність даному слову, здатність 
ефективно функціонувати на ринку відповідно до чинного законодавства, 
встановлених правил і традиціями. 
Сучасному бізнесменові готовому йти на ризик, з невгамовною енергією, 
наполегливістю, вмінням долати труднощі, необхідно знати основні закони етики. 
При проведенні опитування  про бізнесменів головною якістю останніх було 
було відсутність культури спілкування. Багато з цих підприємців піклуються 
більше про свої доходи, ніж про репутацію. Звідси і настільки часті випадки 
несумлінного виконання зобов'язань, нехтування інтересами партнера, відверте 
бажання його обдурити. 
Як часто можна зустрічати людей, які керуються правилом: «Мета - 
виправдовує засоби»? Кожен день, кожну годину, хвилину, секунду. Вони 
проходять повз, зайняті думками про те, як здійснити свої задуми, абсолютно не 
ставлячи до уваги моральні рамки, більш того, їх для таких людей просто не існує. 
Адже сучасний бізнес,  як говорить Білл Гейтс   «це всього лише захоплююча гра, 
в якій максимум азарту поєднується з мінімумом правил» [51]. 
У діловій сфері найбільше цінують такі етичні норми відносин, як чесність і 
надійність, чого так не вистачає сучасним бізнесменам. Як правило, 
демонструючи чесність і надійність партнера, дають зрозуміти, що він отримує 
певні гарантії ефективності взаємодії саме з цією організацією. 
Останнім часом ділові люди все частіше говорять про таку якість, як 
обов'язковість. Це якість номер три, але не менш важлива. 
В першу чергу, бізнесменами, цінуються відносини, перевірені роками. 
Новачків довго вивчають, перш ніж нададуть їм довіру, це і плюс і мінус 
одночасно, тому як зрозуміти можна обидві взаємодіючі сторони. Новачок 
вкладає всі сили і засоби, щоб сподобатися і отримати повагу вже досвідчених 
бізнесменів, природно, що він дуже засмучується не отримавши до своєї персони 
очікуваного уваги, з іншого боку, підприємці, досить успішно існують не один рік 
на ринку праці з налагодженим способом життя, не можуть прийняти необачного 
рішення і повірити тому, хто ще не зарекомендував себе і не має чіткої і стабільної 
лінії, отже правими в цій ситуації виявляються обидві сторони. Бізнесмен не має 
права на помилку, невелика нестабільність його ситуації може привести до 
банкрутства. 
Партнер, який хоча б раз проявив необов'язковість, обдурив, перестає бути 
партнером. 
Деякі бізнесмени вважають дуже важливою етичну проблему ділових 
відносин, пов'язану з пошуком "золотої середини" між необхідністю конкуренції 
і розумінням значення співпраці. Обидві стратегії ділової поведінки "зважуються" 
на внутрішніх "вагах" керівника. Він приймає рішення або з акцентом на 
боротьбу, або спираючись на бажання знайти компроміс. Зазвичай більшість воліє 
прийнятний для обох сторін компроміс з тим, щоб зберегти партнерські 
відносини. Завдяки цьому формуються системи ділових зв'язків людей, що 
підтримують і захищають одне одного, своїх партнерів, надають взаємні послуги. 
У діловій сфері досить важливо дотримуватися норм службової субординації, 
заснованої на обов'язковому підпорядкуванні молодших старшим, правилах 
службової дисципліни і розмежування професійних повноважень. Чітка 
координація взаємодій забезпечує тонку чутливість і швидку відповідь. 
Субординація передбачає: влада і підпорядкування, виконання завдань, 
контроль, координацію своїх дій з діями інших співробітників аналогічного рівня, 
заборона на дії підлеглого, минаючи свого безпосереднього керівника, позначення 
"рамок компетентності" в прийнятті управлінських рішень, чітку фіксацію 
службових прав і обов'язків. 
Але в цьому є і негативна сторона. Люди працюють роками, спілкуючись 
тільки на діловій основі, практично не знають один одного особисто. Тут немає 
можливості проявити свою індивідуальність. Система нівелює особистості 
працівників. Не прийнято, скажімо, просто пожартувати або проявити особисте 
ставлення, як у взаєминах з колегами ,, і особливо перед керівником вище тебе по 
рангу. Не можна піти проти волі начальства, висловити свою думку, прийняти 
власне рішення. 
Суть визначення особистих якостей та характеристик учасників бізнес-
процесів полягає в раціональній організації експертного аналізу проблеми з 
кількісним оцінюванням думок і обробкою їх результатів. Узагальнену думку 
експертів вважають вирішенням проблеми. 
Всю різноманітність вирішуваних задач можна звести по трьом типам:   
 - формування  об'єктів;  
 -  оцінювання характеристик;  
 -  формування об'єктів і оцінювання їх характеристик. 
Формування об'єктів передбачає визначення можливих подій і явищ, 
побудова гіпотез, формулювання цілей, обмежень варіантів рішень, визначення 
ознак і показників для опису властивостей об'єктів і їх взаємозв'язків і тому 
подібне. У завданні оцінювання характеристик експерти визначають вірогідність 
подій і гіпотез, важливість цілей, значення ознак і показників, переважання 
альтернатив рішень. Завдання формування і оцінювання характеристик охоплює 
комплексне рішення перших двох типів завдань. Отже, експерт виступає в ролі 
генератора об'єктів (ідей, подій, рішень) і вимірника їх характеристик. 
Під час рішення розглянутих задач всю безліч проблем можна розділити 
на два класи: з достатнім і недостатнім інформаційним потенціалом. Для проблем 
першого класу маємо важливо  необхідний об'єм знань і досвіду щодо їх рішення. 
Завдяки цьому експерти щодо таких проблем є якісними джерелами і достатньо 
точними "вимірниками" інформації. Узагальнена думка групи експертів 
визначається усереднюванням їх індивідуальних думок і є близькою до істини. 
Щодо проблем другого класу експерти вже не можуть розглядатися як 
достатньо точні вимірники. Думка (думка) одного експерта може виявитися 
правильною і разом з тим відмінним від думок інших експертів. Обробка 
результатів експертизи для проблем другого класу не може грунтуватися на 
методах усереднювання. 
Існує ряд методик визначення коефіцієнта компетентності за апріорними 
даними [52; 53]. Простою є методика оцінювання відносних коефіцієнтів 
компетентності за результатами висловів фахівців про склад групи учасників 
бізнес-процесів. За результатами їх опитування складають матрицю з 
елементами: 
1, якщо j й експерт назвав i  го експерта
xij                       (3.1) 
0, якщо j й експерт не назвав i  го експерта
Згідно цієї матриці обчислюють коефіцієнт компетентності k i  і-ro учасника 
бізнес-процесів, як відносна вага цього учасника: 
 xij
                             k i    , і =1, m, j =1, m                                  (3.2) 
 xij
де m - кількість учасників бізнес-процесів (розмірність матриці). 
Коефіцієнти компетентності нормовані так, що їх сума рівна одиниці: 
                                             ki 1, i 1,m                                          (3.3) 
Креативність - це здатність вирішувати творчі задачі. На сьогодні окрім якісних 
думок, які грунтуються на вивченні діяльності учасників бізнес-процесів, немає 
жодного точного способу оцінювання цієї характеристики. 
Конформізм - це здатність впливу авторитетів. У загальному випадку 
конформізм може виявлятися під час участі в різних бізнес-процесах у вигляді 
відкритих дискусій. Думки авторитетів пригнічують здібності осіб, які мають 
високий ступінь конформізму, можливість проявити власне відношення до 
проблеми. 
Відношення до роботи - дуже важлива характеристика якості учасників 
бізнес-процесів при вирішенні даної проблеми. Негативне або пасивне 
відношення фахівця до тієї або іншої проблеми, обумовлене зайнятістю і іншими 
чинниками, істотним чином відбивається на виконанні учасників бізнес-процесів 
своїх функцій. Тому участь в експертизі повинна розглядатися як планова робота. 
Конструктивність мислення - це прагматичний аспект мислення. Учасник 
бізнес-процесів має можливість пропонувати рішення, коментуючи їх 
практичними властивостями. Облік реальних варіантів вирішуваної проблеми - 
дуже важливий чинник при проведенні експертного оцінювання. 
Колективізм - це чинник, який повинен враховуватися при проведенні 
відкритих дискусій. Етика поведінки людини в колективі істотним чином впливає 
на створення позитивного психологічного клімату і на успішність вирішення 
проблеми. 
Самокритичністье учасників бізнес-процесів виявляється при самооцінці 
ступеня своєї компетентності, а також при ухваленні рішення з даної проблеми. 
Перераховані характеристики учасників бізнес-процесів досить повно 
описують важливі якості, які впливають на результати бізнес-процесів. Частина 
характеристик учасників бізнес-процесів оцінюється позитивно, а частина - 
негативно. Виникає проблема узгодження характеристик учасників бізнес-
процесів з урахуванням суперечностей щодо їх якостей. Часто результативність 
оцінок учасників бізнес-процесів та кількісно можна оцінити за формулою: 
N
                        D ii  , i 1,m                                    (3.4) 
N
де N i  - кількість випадків, коли i-й учасник бізнес-процесів надав оцінку, 
прийнятність якої підтвердилася практикою;  
N - загальна кількість випадків участі i-гo учасник бізнес-процесів та у 
вирішенні проблеми. 
Частина внеску кожного учасників бізнес-процесів в результативність 
оцінок всієї групи визначається: 
D
D = i , i  1, m                                 (3.5) i
1/ mDi
де m - кількість учасників бізнес-процесів в групі (у знаменнику маємо 
середню результативність групи учасників бізнес-процесів). 
 
3.2 Дослідження проблем визначення пріоритетності етики в  бізнес-
середовищі 
 
У дослідженнях, присвячених етиці організаційної поведінки, 
відповідальність розглядається як етична категорія, що виражає відношення 
залежності людини від Іншого, сприйманого їм як визначального підстави для 
прийняття рішень і здійснення дій з урахуванням інтересів цього Іншого. 
Відповідальність, обумовлена статусом, усвідомлюється людиною як покликання, 
обумовлена угодою - як обов'язок. Відповідальність може бути двоякою: 1) 
накладається груповими, корпоративними, службовими або якимись іншими 
локальними обов'язками (в цьому випадку вона передбачає підзвітність); 2) 
самостійно приймається особистістю в якості особистого і громадського 
обов'язку. 
Етика як універсальний регулятор взаємовідносин і поведінки здатна за 
певних умов впливати на підвищення ефективності спільної діяльності, в тому 
числі на утримання і рівень взаємної відповідальності. Пошук механізмів 
підвищення відповідальності організації і її персоналу починається з 
систематизації і ранжування рівнів відповідальності, породжуваних 
зобов'язаннями організації, як перед зовнішнім середовищем, так і взаємними 
зобов'язаннями всередині самої організації. 
На основі філософсько-етичного принципу персоніфікації відповідальності 
нами виділені і описані 4 рівня відповідальності в організації: соціальна, 
корпоративна, професійна і персональна відповідальність. Ранжування 
проводилося з урахуванням меж і міри відповідальності. 
Соціальна відповідальність організацій. У сучасній, насамперед зарубіжної, 
етики бізнесу актуальною є проблема визначення суб'єктів моральної 
відповідальності. Хто несе моральну відповідальність перед суспільством за 
результати підприємницької діяльності: підприємець, службовці підприємства 
або саме підприємство, організація як юридична особа? Пошуки відповідей на це 
питання теоретики ведуть в рамках двох намітилися підходів: організаційного і 
морального. 
Прихильники першого підходу вважають, що організація не є моральною 
особистістю і тому не може виступати суб'єктом моральної відповідальності. 
Відповідальністю володіють службовці компанії. Загальнолюдська мораль 
повинна підкоритися корпоративної моральності, якщо мова 'йде про поведінку 
суб'єкта в межах корпоративної діяльності. Той, хто погоджується працювати на 
підприємстві, повинен підпорядкувати свою моральну свободу законам і 
інтересам компанії. Особисті моральні судження в цьому випадку недоречні. 
Наприклад, робота на підприємствах з виробництва зброї, сигарет, спиртних 
напоїв, дозволених законом, знімає зі службовців звинувачення в аморальній 
виробництві таких товарів. Суб'єкти підприємства -його безособові агенти, а не 
морально відповідальні особи. До них не застосовується поняття «колективна 
моральна відповідальність». 
Прихильники другого підходу ґрунтуються на твердженні, що організація 
або підприємство не володіють моральним імунітетом. Індивіди не перестають 
бути моральними людьми, наймаючись на роботу, і самі підприємства не вільні 
від моральної критики. Будь-яка людська діяльність доступна моральній оцінці. 
Громадська думка піддає моральну оцінку як політику і дію підприємств, так і 
людей, які працюють на них. Загальнолюдська мораль вище корпоративної 
моральності. Якщо дія аморально, воно підлягає засудженню, незалежно від того, 
чи є його суб'єктом організація або індивід. Існують ефективні засоби моральної 
регуляції: засудження в пресі, бойкот товарів і послуг фірми, демонстрації 
протесту, пікети і т. Д. Мета прихильників даного підходу - домогтися визнання, 
що обов'язок усіх, хто працює разом, полягає в прийнятті частини спільної 
відповідальності на себе. 
Річард Де Джордж, відзначаючи обмеженість кожного з цих двох підходів в 
окремо, закликає до їх єдності на основі підпорядкування закону. З правових 
санкцій найменш ефективними, з його точки зору, виявляються штрафи 
підприємствам, бо найчастіше вони перекладаються на плечі споживачів або 
акціонерів. Доцільніше, вважає він, залучати до персональної відповідальності 
тих, хто відповідає за політику компанії і, перш за все, рада директорів. 
Індивідуалізація відповідальності конкретних осіб повинна відповідати як 
юридичній закону, так і моральним принципам етики бізнесу. 
Корпоративна відповідальність - включає в себе відповідальність організації 
перед зовнішнім середовищем: перед акціонерами, споживачами, замовниками, 
конкурентами, владою та іншими стейкхол-дерамі (англ. Stakeholders - особи, так 
чи інакше зацікавлені в діяльності організації). Корпоративна відповідальність - 
це моральна відповідальність всередині організації. Загальні обов'язки організацій 
виникають як з самої природи організації, так і з боку суспільства і існуючої угоди 
(договору) між ними. Перша обов'язок говорить: «не нашкодь». Ця загальна 
обов'язок, який покладено і на окремих осіб, і на корпорації. Іноді її називають 
«моральним мінімумом», обов'язковим для будь-якої організації. Шкода, якого 
слід уникати. 
На жаль, в сучасному світі багато підприємців задовольняються лише 
дотриманням встановлених правових норм і юридичних законів (і то не завжди). 
Ігнорування їх може серйозно похитнути благополуччя бізнес-діяча і 
представляти загрозу його бізнесу. Тоді як етичні норми в області бізнесу є 
своєрідним "актом доброї волі" і залишають вибір за самим бізнесменом, ні до 
чого його не зобов'язуючи. У рідкісних випадках недотримання етики ділових 
відносин загрожує реальною небезпекою або покаранням. 
Таким чином, величезна кількість бізнесменів не відчуває в собі 
відповідальності з даного питання і найчастіше дотримується поведінки, яке 
багато в чому суперечить головним принципам ділової етики. Природно, коли їх 
недотримання стосується безпосередньо самих бізнесменів і здійснюється з боку 
інших компаній і їх представників, починаються гучні заяви про несправедливість 
і неписаних законах. До цього моменту зазвичай діє єдиний древній принцип 
"Мета виправдовує засоби". Саме з нього починаються основні проблеми етики 
бізнесу. 
Разом з цим досвід багатьох компаній показує, що відсутність певних 
моральних і етичних норм не може служити заставою комфортного існування не 
тільки в нашому повсякденному житті, але і в діловій сфері. Не секрет, що 
запорукою успіху практично будь-якої економічної галузі є якість роботи. Воно, 
в свою чергу, безпосередньо залежить від атмосфери в колективі, взаємин 
співробітників і їхнього ставлення до власної діяльності, до керівництва і компанії 
в цілому. 
І тут найбільш доречно знаменитий вислів "Що посієш, те й пожнеш". А 
оскільки всі перераховані вище фактори в першу чергу визначаються політикою 
керівництва компанії або організації, то і велика частина відповідальності лежить 
саме на ньому. Так, наприклад, якщо керівник не виявляє належної поваги до своїх 
підлеглих і партнерам, то він в результаті отримує відповідну якість їх роботи. 
Очевидно, що співробітники великих успішних компаній, які дотримуються 
принципів бізнес-етики, тобто забезпечують своїм працівникам комфортні умови 
праці як в матеріальному, так і в духовному плані, працюють в рази краще. Це 
обумовлено цілою низкою чинників. Серед них на перше місце можна поставити 
наявність стимулу. Дружний колектив, об'єктивне начальство, гідна зарплата і 
необхідні умови для здійснення діяльності стимулюють бажання людини 
працювати добре. 
Мудрі керівники розуміють, що ділова етика - основа бізнесу і гарантія його 
успіху. Вони розумно розраховують, що починати потрібно з самих себе і 
подавати приклад поведінки своїм співробітникам. Останні неодмінно оцінять 
турботу і повагу до себе і дадуть відповідь якісно виконаної (іноді і 
перевиконання!) Роботою. Це принесе компанії певний успіх і, відповідно, 
популярність. Потім підуть пропозиції партнерства та співробітництва, в яких 
також слід дотримуватися основних етичних норм бізнесу. Навіть перший досвід 
серйозних ділових відносин, заснованих на моральних принципах, може 
спричинити за собою низку вигідних угод. Адже будь-яка розумна бізнесмен воліє 
мати справу з компанією, яка оснащена хорошою репутацією, і керується 
чесністю і порядністю. Як видно, схема досить проста, якщо спиратися на 
здоровий глузд, а не на спрагу наживи. 
Природно, навіть бізнесмен, привчений довгими роками слідувати правилам 
етики ділових відносин, стане коливатися при виборі між серйозним доходом і 
вірністю принципам. Особливо, якщо вона загрожує серйозною шкодою для 
власного бізнесу. Проте, слід нагадати, що репутація завойовується протягом 
довгого часу, а втратити її можна в один день. Тобто вся ретельно продумана 
політика і навіть її плоди можуть опинитися під загрозою через жагу вигоди. 
Саме щоб уникнути подібної ситуації будь-якого діловій людині, яка бажає 
дотримуватися етичних норм у бізнесі, необхідно знайти баланс прагнення до 
доходів і соціальної відповідальності. Він передбачає вибір між короткочасною 
вигодою і тривалим успіхом. Крім того, необхідно визначити для себе важливість 
духовних і матеріальних цінностей, суспільних інтересів і своїх власних, а також 
особистих цілей і методів їх досягнення. 
Важливо розуміти, що саме баланс між цими факторами, а не відмова від 
одного з них є істинним запорукою добробуту бізнесу протягом тривалого часу. 
 
3.3.  Дослідження моральної складової  ділової активності 
 
Широко відома фраза, яку приписують знаменитому американському 
гангстерові епохи "сухого закону" Аль Капоне: "Нічого особистого, тільки 
бізнес!" (Nothing personal Only business!). З одного боку, це означає, що особисті 
інтереси і відносини не повинні шкодити інтересам справи, але, з іншого - ці ж 
слова можна розуміти і як повна відмова від яких би то не було моральних 
обмежень в бізнесі заради прагнення до отримання прибутку: сам бізнесмен проти 
людини нічого не має, проте обставини справи складаються так, що в інтересах 
справи він змушений діяти проти нього, використовуючи будь-які доступні 
засоби. 
Тим часом, видатний англійський економіст XVII в. Вільям Петті застерігав 
від такого безособового відносини в справах і перебільшеною значущості процесу 
отримання грошових коштів. У трактаті "Різне про гроші" (1682) він висунув ідею, 
що цінність предметів визначається не грошима, що грають роль загального 
еквівалента, а кількістю витраченого на виробництво предметів праці, саме "праця 
є батько багатства, а земля - його мати". 
Наведені суперечать один одному висловлювання показують необхідність 
розкриття духовно-моральних проблем ділової діяльності. 
Діяльність є специфічно людську форму активного ставлення до 
навколишнього світу, зміст якої складає його доцільна зміна і перетворення в 
інтересах людей. Підприємництво найчастіше є невід'ємним компонентом 
економічної сфери суспільства, має моральні компоненти, щоб забезпечити 
регулюючий вплив, і як всякий вид соціальної активності, має регулюватися 
узгодженої і внутрішньо збалансованою системою морально-етичних принципів, 
правил і норм. 
Серед основних видів людської діяльності виділяються: гра, навчання, 
спілкування і бізнес-діяльність. 
Бізнес-діяльність - своєрідне стрижневе освіту, навколо якого обертається 
вся матеріально-виробнича сфера. Праця як комплексне соціальне явище являє 
собою спосіб виробництва матеріальних благи механізм функціонування 
матеріально-виробничої сфери в цілому [54]. 
Різні грані, рівні, компоненти економічної сфери - особливості прояву 
громадського та індивідуального праці. Праця становить важливу сторону 
функціонування і інших сфер життя суспільства. Тому він розглядається багатьма 
філософами всіх часів не тільки як економічна, а й як моральна категорія. 
Для Платона працю є морально благая і до того ж прекрасна діяльність. 
Вільна воля людини, вважали стоїки античності, втілюються в чесноти - бізнес-
діяльністі. 
У християнстві діяльність людини покладена Богом і пронизана його 
добротою. Бог втілює в собі вищу добро. Бог веде людину до добра, але щоб 
успішно рухатися цим шляхом, треба подолати різного роду спокуси, тобто 
трудитися не тільки економічно, але і самосовершенствуясь. 
Ф. Бекон вважав, праця має бути спрямований на полегшення лих людського 
існування і досягнення благих цілей, в особливості згоди між людьми. 
І. Кант йшов далі, він вважав найвищим досягненням практичної дії аж ніяк 
не прагнення до благим цілям, а реалізацію основного морального закону. Цей 
закон носить назву категоричний імператив (припис). Суть його в наступному: 
поступай так, щоб правило твоєї волі могло мати силу принципу загального 
законодавства; таке правило повинно поширюватися на всіх, в тому числі і на 
тебе; до людини не можна ставитися як до засобу реалізації своїх інтересів. При 
цьому проблема мети вирішується в сфері не того, що є, а того, що повинно бути. 
Для Гегеля працю є самопожертва людини. Однак в ньому він бачив не 
втілення людського задуму, що не джерело розвитку виробництва, а форму, спосіб 
самореалізації абсолютного духу за допомогою практичної людської діяльності. 
Для Гегеля практика вище теоретичного пізнання, бо вона має гідність не тільки 
загальності, але і насправді. 
До гегелівським пріоритетам об'єктивного над суб'єктивним, практичного 
над теоретичним, засобів над метою найтіснішим чином примикає марксизм. У 
марксизмі працю трактується як вищий прояв свідомої людської діяльності, 
спосіб позитивної самореалізації людини, за допомогою якого створюються всі 
матеріальні і духовні цінності. У зв'язку з цим праця володіє найвищим моральним 
змістом і є втіленням добра. 
Категорія праці розуміється в широкому і вузькому сенсі або як будь-яка 
діяльність людини, або як виключно предметна діяльність. В етичній площині 
філософи найчастіше схильні оцінювати праця не з точки зору вузького 
практицизму, прагнення з усього мати безпосередню матеріальну вигоду, а як 
реалізацію цінностей загального характеру. 
Сучасна економічна ситуація, зв'язана з переходом до ринкових відносин, 
диктує бізнес-середовищу новий підхід до зовнішньо фірмового планування. 
Вони змушені шукати такі форми і моделі планування, що забезпечували б 
максимальну ефективність прийнятих рішень. 
Оптимальним  варіантом бізнес-діяльності та прийняття рішень  є нова 
прогресивна форма плану – бізнес-план. Успіх у світі бізнесу вирішальним 
образом залежить від трьох елементів: 
1. Розуміння загального стану справ на даний момент; 
2. Уявлення того рівня, який Ви збираєтеся досягти; 
3. Планування процесу переходу з одного стану в інший. 
Бізнес-план дозволяє вирішити ці проблеми. Він включає розробку мети і 
задач, що ставляться перед підприємством на найближчу і далеку перспективу, 
оцінку поточного стану економіки, сильних і слабких сторін виробництва, аналіз 
ринку й інформацію про клієнтів. У ньому дається оцінка ресурсів, необхідних 
для досягнення поставлених цілей в умовах конкуренції. 
Бізнес-план з'явився в українській економіці на початку 90-х років і для 
багатьох українських  керівників і підприємців був новим і не цілком зрозумілим 
документом. Добре знайомим було поняття «техніко-економічне обґрунтування» 
(ТЕО), незважаючи на те, що бізнес-план і ТЕО - це два принципово різних 
документи. 
Бізнес-план при серйозному до нього відношенні вимагає цілого комплексу 
глибоких знань в питаннях аналізу ринку, маркетингу, менеджменту, фінансового 
менеджменту та ін. Перелік розглянутих у бізнес-плані питань показує, що 
необхідно нові знання, що істотно відрізняються від традиційних, раніше 
отриманих у вищих навчальних закладах. 
Бізнес-план у перекладі з англійської мови означає «план підприємницької 
діяльності». Якщо по серйозному підходити до планування діяльності, то варто 
спочатку звернутися до стратегічного планування. В країнах з розвинутою 
економікою саме так і роблять : обмірковують спочатку стратегічне уявлення 
проблеми, потім складають бізнес-план. 
Після стратегічного планування діяльності фірми можна приступати до 
розробки бізнес-плану, як конкретного, обґрунтованого документа, що пояснює в 
більшій мірі шлях реалізації ділового проекту. 
Таким чином, бізнес-план це ефективний інструмент планування проектно-
інвестиційних заходів відповідно до потреб ринку в умовах зовнішнього 
середовища, що змінюється. У той же час не буде великим перебільшенням 
назвати бізнес-план науково-дослідної  роботою. 
Бізнес-план виконує ряд функцій. 
По-перше, він має важливе значення для управління фірмою, тому що 
концентровано виражає стратегію успіху, дозволяє уникнути помилок вже при 
плануванні, а не в реальності. Бізнес-план може розкрити проблеми, що раніше 
ігнорувалися. 
По-друге, бізнес план дозволяє оцінити матеріальне і фінансове положення 
фірми,  відповідність трудових і матеріальних ресурсів, поставленим цілям. 
По-третє, бізнес-план є одним з основних документів для залучення коштів, 
спрямованих на розвиток бізнесу. В даний час практично всі російські банки й 
інвестори без бізнес-плану не розглядають заявки, та не виділяють коштів для 
інвестування. 
Бізнес-план розробляється в будь-якій сфері підприємницької діяльності 
незалежно від масштабів, власності й організаційно-правової форми тієї чи іншої 
виробничої структури. В усіх випадках зважуються як внутрішні управлінські 
задачі, так і зовнішні, зв'язані з установленням контактів з іншими 
підприємствами й організаціями. 
Бізнес-план – це важливий документ, що є результатом великої аналітичної 
роботи керівників, консультантів, юристів. Бізнес-план дозволяє: 
- перевірити реальність підприємницької ідеї; 
- осмислити місце фірми на ринку; 
- обґрунтовано оглянути  діяльність фірми, проблеми і перспективи; 
- сформувати вимоги до управлінського персоналу. 
У той же час він має обмеження: 
- бізнес-план не може дати відповіді на усі випадки життя, особливо в 
динамічно-розвивинутому зовнішньому середовищі; 
- бізнес-план не застраховує від невдач, тому що багато залежить від того, 
хто і як його використовує; 
- бізнес-план приносить користь тим, хто творчо його розробив, 
наполегливо і кваліфіковано веде підприємницьку справу[ 55,  56]. 
Спеціальна література, де розглядаються різні методичні питання складання 
бізнес-планів, в основному перекладна. У ній докладно викладаються питання 
складання бізнес-плану стосовно  фірм, що працюють за законами розвиненої 
ринкової економіки. Вітчизняні підприємства мають поки не великий досвід 
роботи в умовах ринку, та й ринкові відносини ще далекі від  рівня в розвитих 
країнах. Наша економіка знаходиться в глибокій економічній кризі. Економічна і 
соціальна ситуація, в якій працюють підприємства, не дозволяє здійснювати 
пряме використання закордонних методичних розробок при складанні бізнес-
планів українськими підприємствами. Необхідна їхня адаптація до реальних 
економічних умов нашої країни. 
Бізнес-план являє собою документ зовнішньо фірмового планування, що 
викладає всі основні аспекти планування виробничої і комерційної діяльності 
підприємства, що аналізує проблеми, з якими воно може зіткнутися, а також 
визначає способи вирішення фінансово-господарських задач. 
В кризових економічних умовах перехідного періоду бізнес-план 
підприємства повинен насамперед вирішувати задачі поліпшення його 
фінансового стану. В цьому зв'язку розгляд саме фінансового аспекту бізнес-
плану найбільш актуальний. 
Оскільки бізнес-план є документом зовнішньо фірмового планування, при 
його розробці на підприємстві виникає питання: якою мірою можна 
використовувати накопичений досвід складання техпромфінпланів, що 
застосовувалися раніше на практиці?  В економічних умовах перехідного періоду 
бізнес-план підприємства повинен бути планом виробничої, господарської і 
фінансової діяльності, своєрідною трансформацією річного техпромфінплану, 
його адаптацією до ринкових умов. Помилкове протиставлення бізнес-плану – 
техпромфінплану, як зовсім різних документів. Звичайно, по цілям вони 
відрізняються, але повне заперечення взаємозв'язку методичних питань, їхньої 
розробки заперечує і наступність у необхідності планування. Ігнорується при 
цьому найбагатший досвід працівників планових служб підприємств. Це 
неприпустимо для перехідного до ринку періоду, коли в працівників підприємств 
частково ще зберігаються традиційні для планової економіки навички 
планування, а нові методи ще досить добре не відомі. 
В залежності від цілей потреба в розробці бізнес-планів виявляється при 
вирішенні фінансових і управлінських задач у різних сферах господарської 
діяльності. Узагальнення поки ще не великого досвіду складання бізнес-плану 
вітчизняними підприємствами й організаціями дозволяє виділити наступні 
області їхнього застосування: 
- підготовка інвестиційних заявок існуючими і знову створюваними 
підприємствами на одержання кредитів у комерційних банках; 
- обґрунтування пропозицій по приватизації підприємств державної і 
муніципальної власності; 
- розробка проектів створення приватних фірм, без чого ризик руйнування 
нових підприємців виявляється надмірним; 
- вибір економічно вигідних напрямків і способів досягнення позитивних 
фінансових результатів підприємствами і фірмами, що перебувають сьогодні в 
нових умовах роботи, збуту продукції, загальної неплатоспроможності суб'єктів, 
що займаються підприємницькою роботою; 
- складанню проектів емісії цінних паперів (акції, облігації) підприємств; 
- залучення іноземних інвестицій для розвитку підприємства. 
Законодавство не закріплює обов'язковості розробки бізнес-плану. 
Закордонний досвід і поки ще не великий досвід вітчизняних підприємств 
показує, що складати бізнес-план змушує саме життя. Тут доречно провести 
аналогію з порядком складання радянськими підприємствами при 
короткостроковому плануванні платіжних календарів, що дозволяли раціонально 
організувати оперативну фінансову роботу шляхом взаємозв'язку всіх джерел 
надходжень з витратами підприємств. Його складання також не було 
обов'язковим, однак багато підприємств платіжний календар складали постійно, 
що дозволяло їм передбачати періоди з важким фінансовим положенням і вчасно 
вживати заходів по вишукуванню додаткових ресурсів для ліквідації тимчасових 
фінансових ускладнень. 
Однак до повного ототожнення бізнес-плану з таким документом зовнішньо 
фірмового оперативного планування, як платіжний календар, далеко. Подібними 
є тільки методи планування. Бізнес-план вирішує задачі не тільки оперативного 
планування, але може мати і стратегічні цілі, а також вирішувати задачі по 
внутрішньогосподарської  діяльності підприємства чи при встановленні 
розширених ділових контактів з постачальниками і споживачами продукції. В цій 
сфері господарських інтересів підприємства бізнес-план може допомогти 
вирішити проблему фінансування. При укладанні договорів банку з 
інвестиційним фондом або іншим можливим інвестором бізнес-план дозволяє 
переконати їх в тому, що підприємство має перспективні можливості розвитку 
виробництва, що є послідовна і реальна програма проведення підприємницької 
ідеї в життя. 
Господарські партнери підприємства перш ніж встановити з ним договірні 
відносини, можуть за допомогою бізнес-плану переконається в наявність шансів 
на комерційний успіх і забезпечення достатнього рівня прибутковості. В такий 
спосіб можна будувати господарські взаємини з постачальниками сировини, 
матеріалів, палива, устаткування; з посередниками в реалізації власної продукції 
підприємства; з фірмами з якими передбачається здійснювати кооперування 
науково-технічної, виробничої, інвестиційної й іншої господарської діяльності. 
За кордоном прийнято, що розробка бізнес-плану здійснюється з залученням 
фахівців, експертів і консультантів, але з обов'язковою особистою участю 
керівника підприємства. Багато закордонних  корпорацій чи інвестиційних фірм 
взагалі відмовляються розглядати заявки на інвестування, якщо стає відомо, що 
бізнес-план з початку і до кінця підготовлений консультантом з боку, а 
керівником підприємства був тільки підписаний. Звичайно, це не означає, що 
варто відмовлятися від послуг консультантів. Навпаки, їхнє залучення вітається 
інвесторами [2,35]. 
На практиці для розробки підприємством бізнес-плану керівнику корисно 
мати організаційний план. Основними розділами такого плану можуть бути: 
- експрес-аналіз і оцінка поточного фінансового стану підприємства; 
- аналіз впливу на господарську діяльність підприємства зовнішніх і 
внутрішніх факторів; 
- визначення цілей і формулювання кількісно визначених задач на 
планований період господарської діяльності підприємства; 
- програма виконання організаційного плану з вказівкою термінів 
виконання і відповідальних виконавців. 
При складанні бізнес-плану використовується статистична, бухгалтерська та 
інша інформація. Бізнес-план можна складатися на кілька років вперед, з його 
корегуванням і переглядом по мірі необхідності. 
 
3.4.  Дослідження проблем  актуальності етики в бізнес-середовищі 
 
Впровадження етики в сучасне підприємництво, маркетинг і менеджмент 
сприяє значному підвищенню якості життя та підвищення ступенів суб'єктивної 
задоволеності життям, тобто збільшує кількість щасливих людей і якість 
суспільства в цілому. 
Від того, які цілі і цінності лежать в основі бізнесу, залежить благополуччя 
всього суспільства. Такі цілі організації, як служіння суспільству і цінність 
організації для місцевої громади, асоціюються з етичним поведінкою, а мета 
максимізації прибутку - з сумнівним (неетичним) поведінкою. 
Як показують результати досліджень, етика надзвичайно актуальна в різних 
контекстах - індивідуальному, організаційному, соціальному і глобальному. В 
індивідуальному контексті гостро стоїть потреба в креативному і соціально 
відповідальному суб'єкті. 
Соціально відповідальний бізнес веде до кращої реалізації ресурсів, до 
збільшення ступеня соціального благополуччя і зростанню соціального капіталу 
довіри, а в діяльності окремої організації етика виконує роль додаткового стимулу 
до зростання загальної ефективності та отримання кращого сукупного результату. 
З іншого боку, шкода неетичної і нечесного ділового поведінки, який відчувається 
не тільки споживачами, але і діловими партнерами, суспільством в цілому, в 
загальній сумі набагато перевищує можливу скороминущу індивідуальну або 
групову користь. Якщо норми етики не дотримуються, то економічна і 
підприємницька діяльність приносить шкоду, розміри якого в багато разів 
перевищують отриману матеріальну прибуток. 
У глобальному контексті розвиток і вдосконалення морально правових норм 
ведення бізнесу здатне врятувати людство від багатьох небезпек і загроз, в тому 
числі від постійних фінансових і економічних криз. 
Від характеру підприємницької діяльності залежать добробут суспільства і 
його щастя. Найбільш продуктивним є соціально орієнтований бізнес (про що 
свідчать показники економічного і соціального благополуччя таких країн, як 
Німеччина, Японія, Скандинавські країни). 
Однак існує й інший, "авантюрний", "грабіжницький", "кримінальний", тип 
бізнесу, орієнтований на насильницьке отримання вигоди - через війну, 
спекуляцію, розбій, грабіж, работоргівлю, торгівлю зброєю, наркотиками, 
людьми. Цей бізнес порушує всі існуючі норми моралі і права, приносить 
непоправної шкоди навколишній природі, руйнує здоров'я людини, завдає 
моральної шкоди і підриває суспільні зв'язки. Цей вид бізнесу представлений 
численними прикладами фінансових пірамід, рекету, рейдерства, спекуляцій, 
корупції, шахрайства, компаній-одноденок. 
Деструктивний бізнес не тільки не сприяє зростанню добробуту людей, а й 
веде до розвалу економіки, моральному розкладанню і фізичної деградації. Цьому 
процесу сприяє загальний антропологічний і моральну кризу, пов'язаний з 
розбещують впливом масової культури. 
Якщо мета бізнесу - максимізація прибутку за всяку ціну, а мотиви - 
індивідуальне збагачення, то найбільш вигідним виявляється злочинний бізнес 
або просто злодійство - обдурив, вкрав і втік. Однак слід розуміти, що порушення 
етики бізнесу ведуть до погіршення якості життя, що в кінцевому рахунку 
відбивається на зниженні купівельної спроможності, тобто не вигідно. 
Як показують результати досліджень, сумарний збиток від неетичної і 
нечесного ділового поведінки, що відчувається споживачами, виробниками і 
суспільством в цілому, перевищує індивідуальну або групову користь. Порушення 
норм етики шкодить, розміри якого в багато разів перевищують отриману вигоду. 
Бізнес може бути продуктивним, малопродуктивним і деструктивним. Крім того, 
багато авторів доводять наявність прямого зв'язку між рівнем етики та 
економічної рентабельністю. Професор Пенсільванського університету Д. П. 
Фрітцше, розглянувши економічні та етичні аспекти бізнесу, показав, що вони 
знаходяться в динамічній зв'язку, тобто можуть посилювати чи послаблювати 
один одного. 
Поділивши моральні аспекти бізнесу на три рівні - бажаний, мінімально 
прийнятний і неприйнятний, Ф. Фрітцше підрахував, як вони впливають на норму 
прибутку, і прийшов до висновку, що бажаний моральний ефект тісно пов'язаний 
з найкращого нормою прибутку, оскільки справедливе працевлаштування 
розширює можливості найму висококваліфікованих працівників і не вимагає 
додаткових витрат. Це відноситься і до наявності соціальних благ, які дають 
економічну віддачу у вигляді зростання продуктивності праці і збільшення 
лояльності споживачів. Грунтуючись на проведених дослідженнях, Фрітцше 
показує, що мінімальні відступи від моральних норм зменшують прибуток до 
мінімально прийнятної величини, а великі хабарі, обман і дискримінація при 
працевлаштуванні створюють гострі етичні проблеми і конфліктні ситуації, які 
загрожують великими фінансовими втратами. 
Норма прибутку підприємства за умов дотримання таких принципів, як 
справедливе працевлаштування, наявність достовірної інформації про продукт, 
відсутність порушень (у вигляді хабарів, подарунків, неточності в інформації), 
становить 10-11%, тоді як при наявності хабарів, подарунків, нечесності і обману 
норма прибутку зменшується до 3-5%. Дотримання етики крім економічного 
прибутку (10%) створює додаткові переваги у вигляді позитивного іміджу 
компанії та збільшення ступеня довіри до її представникам і продуктам. 
Збільшення ступеня довіри означає збільшення обороту, тобто прибутку. 
Актуальність етики бізнесу викликана також наявністю "структурного зла" - 
об'єктивних причин, що породжують аморальну поведінку. Наприклад, 
організація сучасного підприємства (в тому числі його великі розміри) сприяє 
зростанню бюрократичних структур, які пригнічують ініціативу, змушують 
працівників до беззаперечного підкорення особі, що стоїть вище на ієрархічній 
драбині. Це породжує ситуації, коли для блага підприємства відбуваються погані 
і безчесні вчинки, наприклад приховування істини або крадіжка. Багато людей 
ніколи б не стали красти матеріали для письма з чийогось будинку. Однак вони 
дуже часто забирають зі свого робочого місця канцелярські товари для 
подальшого їх використання в особистих цілях. Такі дрібні розкрадання є 
звичайною справою, але з цих дрібниць народжуються інші, більш серйозні, 
порушення. Наприклад, особисті переговори по телефону, призначеному для 
ділових контактів, приватні поїздки працівників за рахунок бюджету організації і 
т.д. Організація може сприяти прояву таких якостей, які не виявляються в 
звичайному житті (жорстокість, нечуйність, нетерпимість, доносительство, 
наклеп). 
Бізнес часом передбачає такі якості, як моральна черствість, байдужість до 
нанесення шкоди іншим людям, що нетипово для інших форм діяльності. Багато 
товарів, що виробляються і продається підприємцями в умовах ринкової 
економіки, часто виявляються просто небезпечними для життя і здоров'я людей. 
Але ні виробники, ні продавці не прагнуть попереджати потенційних покупців про 
небезпеку, їх головне прагнення пов'язано з завданням реалізувати свою 
продукцію і отримати прибуток. Байдужість до нанесення шкоди іншим людям 
проявляється і при спілкуванні з співробітниками організації. Наприклад, по 
відношенню до людини, якого звільняють з роботи або з яким знижують заробітну 
плату, не прийнято проявляти співчуття, більше того, з боку виконавчого особи 
таке співчуття є просто недозволеною розкішшю. У деяких випадках ці дії 
виконуються з почуттям незаперечною впевненості в своїй перевазі, з 
усвідомленням того, що одного авторитету начальника досить для згоди 
підлеглого з будь-яким його дією. З моральної точки зору така зневага до шкоди, 
що заподіюється іншим людям, є поведінкою неприйнятним. На службі можуть 
проявлятися такі якості людини, як улесливість і інтриганство, безпідставна 
критика інших, доносительство - ті якості, які засуджуються в звичайних умовах. 
Все це підтверджує думку, що на роботі люди поводяться інакше, ніж в побуті, 
часто вони бувають змушені приховувати будь-які факти, викручуватися, шукати 
переваги, ігнорувати шкоду, яку завдають іншим, або ж мовчати, коли бачать різні 
несправедливі дії. 
З дрібних порушень етики ростуть більші. Хвилі економічної й фінансової 
кризи виявили, що одна з головних причин нестабільності - порушення етики. 
Фінансова криза 2008 року був багато в чому спровокована крахом банківської 
системи США, пов'язаним з шахрайством найбільших банків, в тому числі банку 
Медоффа. Таким чином, нечесний, шахрайський, кримінальний бізнес веде до 
руйнації як локального співтовариства, а й глобального. Чим більш очевидною 
стає зв'язок між ступенем етичності бізнесу і добробутом суспільства, тим більш 
актуальним стає вивчення і широке впровадження етики в ділову практику і 
підприємницьку діяльність. 
 
3.5. Дослідження проблем балансу вигоди і відповідальності 
 
Концепція соціальної відповідальності корпоративного бізнесу має на увазі 
здатність корпорації так організувати свою ділову активність, щоб порівнювати 
принцип максимізації прибутку з принципом корисності суспільству і 
компенсувати негативні наслідки раціональної економічної поведінки, 
приймаючи відповідальність не тільки через санкції з боку держави, а й за 
допомогою позитивних – соціально орієнтованих проектів, які розширюють або 
навіть перевершують межі економічної раціональності. Тим часом, в ряді 
сучасних робіт з етики бізнесу демонструється необхідність проводити 
розходження між етикою бізнесу як академічною дисципліною, з одного боку, і 
проектами побудови взаємин між інститутами бізнесу і суспільством відповідно 
до концепції корпоративної соціальної відповідальності, з іншого. 
Так, наприклад, Річард ДеДжордж наполягає на тому, що етика бізнесу має 
справу з набором субстанциально значущих етичних питань і має специфічний 
методологічний профіль, який відрізняє її від інших дисциплін, що розвиваються 
в руслі проекту корпоративної соціальної відповідальності. В порядку розкриття 
та обґрунтування цієї позиції ДеДжордж вказує на два значимих обставини [76]: 
По-перше, етика бізнесу спочатку орієнтована на вирішення проблеми 
співвідношення раціональної мотивації, з одного боку, і етичної оцінки, і регуляції 
ділової активності, з іншого. У вихідних варіантах концепції етики бізнесу йшлося 
не стільки про інтеграції етичних орієнтацій в систему принципів раціонального 
економічного поведінки, скільки про створення тієї регулятивної етичної матриці, 
яка з урахуванням реалістичних диспозицій задавала б масштаб оцінки всякого 
роду ділових відносин, особливо корпоративної ділової активності. Але етика 
бізнесу як академічна дисципліна, на відміну від концепцій соціальної 
відповідальності, розвивається на основі переробки та імплементації ідей 
загальної філософської етики. 
По-друге, в рамках концепції соціальної відповідальності бізнесу не 
закріплено визнання автономного значення етичних принципів, тобто 
нівелюється апріорне масштаб етичних оцінок, що визначає рівень експертизи та 
критики: принципи етичної відповідальності, поряд з принципами економічної і 
правової відповідальності, носять функціональний статус і використовуються в 
апологетичних цілях - як вища міра виправдання правових встановлень і джерело 
додаткових правових обмежень, яким піддається бізнес. Якщо соціальна 
відповідальність могла бути визначена корпораціями таким чином, щоб 
представити свою діяльність в позитивному світлі, а саме - як турботу про 
суспільне благо, то етика бізнесу, що розвивалася на основі адаптації 
філософсько-етичних теорій, спочатку закладала уявлення про апріорно значущих 
стандартах, зміст яких складають моральні норми і цінності, визначення яких не 
залежить від прагматичних інтенцій, що визначають діяльність корпорацій. У 
цьому сенсі, «підходи, що розробляються на основі загальної етики і приємним в 
області етики бізнесу, відрізняються незрівнянно більшим потенціалом 
критичного відношення до бізнесу, ніж підходи, що спираються на поняття 
соціальної відповідальності »[78]. 
Дуже цікаво, що головні принципи етики бізнесу багато в чому нагадують 
біблійні заповіді, перенесені в наше століття і перекладені на мову сучасного 
світу. Мабуть, найважливішу роль в зведенні етичних норм ділової сфери 
відіграють загальнолюдські цінності, що допомагають регулювати її соціальну 
відповідальність. У цей пункт входить турбота про співробітників компанії, 
створення нових робочих місць, забезпечення білої зарплати, охорона здоров'я, 
соцпакет і багато іншого. 
Бізнес-етика передбачає також певне ставлення до споживачів. Це висока 
якість товарів і послуг і розумні (тобто обгрунтовані) ціни на них. Сюди ж слід 
віднести максимальну чесність у проведенні рекламних кампаній і різних методів 
просування бізнесу. 
По відношенню до партнерів, інвесторам і акціонерам професійна ділова 
етика вимагає своєчасної виплати заздалегідь обумовлених сум, дотримання всіх 
пунктів різних ділових договорів і забезпечення необхідною інформацією. 
Крім того, етичні норми бізнесу поширюються як на ділові відносини в 
рамках певної ринкової ніші, так і на співпрацю на світовому рівні. У першому 
випадку ділова етика передбачає виключення дискримінації на ринку праці, 
належне ставлення до приватної власності і дотримання правил конкуренції. У 
другому випадку мається на увазі дотримання етичних норм у відносинах з 
персоналом, споживачами, постачальниками, партнерами і т. д [79]. 
Таким чином, етика бізнесу передбачає наступні головні якості ділової 
людини: 
• почуття колегіальності; 
• порядність і чесність; 
• здатність до конструктивної критики; 
• компетентність і професіоналізм; 
• відповідність займаній посаді; 
• безконфліктність; 
• повага прав власності; 
• боротьба з корупцією; 
• інформованість; 
• корпоративна соціальна відповідальність. 
У залежності від термінів досягнення цілей розрізняють перспективне і 
поточне планування.   Значення цілей функціонування безмежне. По-перше, тому, 
що в бізнес-середовищі  повинні прийматися тільки такі рішення, що реалізують 
її цілі функціонування. По-друге, щоб уникнути такої діяльності, що заважає 
досягненню цілей функціонування, глобальна ціль повинна бути доведена до 
кожного керівника і виконавця. Для цього необхідні постійний контроль за 
реальним станом системи і порівняння його з цілями і задачами, що стоять перед 
фірмою. 
Звідси випливає, що будь-яка діяльність у системі виправдана тільки в тому 
випадку, якщо вона сприяє досягненню її кінцевої цілі функціонування. Інакше 
кажучи, будь-яка організація повинна бути спроектована таким чином, щоб уся 
діяльність у системі реалізувала тільки ті цілі функціонування, для яких вона 
створювалася. 
Оскільки задачею менеджменту є досягнення цілі, важливо правильно її 
визначити. Якщо ставиться задача удосконалювання організації, не уточнивши її 
цілей, тобто ризик, що будуть запропоновані кращі способи виконання 
непотрібних функцій або кращі шляхи досягнення незадовільних кінцевих 
результатів, що може завдати матеріальної шкоди. Мистецтво вибору і 
формулювання правильної цілі, управління процесом її реалізації, включаючи 
оцінку досягнутого ступеня реалізації, відрізняють дійсно вмілого керівника. 
Неможливо керувати людьми, якщо і керівникам, і підлеглим цілі зовсім не 
ясні. Керувати — значити спонукувати інших до досягнення ясної їм цілі, а не 
змушувати робити те, що вважаєш правильним. 
Визначення цілей функціонування — один з найбільш важливих етапів у 
діяльності фірми. Від того, наскільки правильно обрана ціль функціонування, 
наскільки чітко вона сформульована, залежить успіх діяльності. Неправильне і 
нечітке формулювання цілі приводить до того, що система управління, навіть 
якщо вона належним образом улаштована, працює не з повною віддачею, 
неефективно, тому що зусилля апарата управління витрачаються 
нецілеспрямовано. У різних організаціях, як правило, приходиться мати справу із 
сукупністю цілей. Задача керівника організації будь-якого рівня — зуміти 
врахувати все різноманіття факторів, що впливають на функціонування 
організації, правильно оцінити ситуацію і вибрати оптимальні рішення. 
У ряді випадків для характеристики цілей функціонування використовується 
сукупність параметрів, що затрудняє оцінку ступеня досягнення цілі і вимагає 
вибору критеріїв, по яких можна судити про ступінь досягнення цілі. Власне 
кажучи, якщо немає критеріїв вибору або оцінки ступеня досягнення цілей 
функціонування, немає і самих цілей функціонування. 
На кожному рівні організації виникають деякі приватні цілі, причому тільки 
їх сукупність необхідно розглядати як деяка ціль визначеного рівня управління. 
Звідси виникає необхідність побудови дерева цілей. 
Отже, у сучасному менеджменті поняття цілі — одне з основних. Без 
визначення цього поняття, без виявлення співвідношення цілей, засобів 
досягнення цілей, оцінки ефективності і шляхів досягнення цілей не можна 
вирішувати проблему ефективного управління. Це означає, що без чіткого 
формулювання цілей функціонування не можна комплексно вирішити ні однієї 
проблеми, зв'язаної з побудовою фірми, із плануванням її діяльності, оцінкою 
ефективності, розробкою її стратегії. 
Коли ціль функціонування сформульована нечітко, вимагати чіткої 
організації робіт практично даремно, тому що неможливо правильно вибрати 
засобів досягнення цілей. 
Вибір засобів досягнення цілі залежить від багатьох факторів, що по-різному 
впливають на кінцеві результати функціонування фірми. Так, вибір технічних 
засобів автоматизації управлінської праці представляється доцільним проводити 
з обліком технічних, економічних і організаційних факторів. Якщо ціль 
функціонування не обрана точно, немає критерію, по якому можна судити про її 
досягнення, неможливо вимірити ефективність поточної роботи фірми, 
скоординувати діяльність структурних підрозділів, практично не можна чітко 
організувати роботу апарата управління й оцінити її ефективність. 
Внаслідок нечіткого формулювання цілей неможливо раціонально 
розподіляти обов'язки між співробітниками апарата управління та оцінювати 
діяльність кожного з них. Як уже відзначалося вище, чітке визначення цілей 
функціонування, доведених до кожного співробітника апарата управління, 
підвищує його продуктивність і сприяє кращій мотивації. 
Цілі, що стоять перед фірмою, підрозділяються на якісні і кількісні. Якщо 
кількісні цілі можуть бути оцінені в єдиному еквіваленті, наприклад, у грошовому 
вираженні, у роках, у тоннах і т.д., то оцінка якісних цілей у кількісних показниках 
дуже скрутна і вимагає застосування методу, відомого за назвою методу 
експертних оцінок, що дозволяє вибрати ціль функціонування, визначити 
пріоритет цілей і їхню важливість. 
Цінність результату, отриманого за допомогою методу експертних оцінок, 
багато в чому залежить від компетентності вовлеченных в експеримент фахівців. 
(Спостереження показують, що досвідчений фахівець ще до проведення 
експерименту має визначене представлення про правдоподібність різних його 
ісходів). Отже, велике значення для одержання об'єктивного результату мають 
формування груп експертів, їхній склад. Навіть при наявності розумних критеріїв 
компетентності формування груп експертів важко, тому що здатність до 
правильного і ймовірного прогнозу або оцінки цілі — дуже специфічна риса 
людини. У менеджменті не все підлягає формалізації, тому об'єктивність і 
науковість виконуваних досліджень вимагають використання досвіду, інтуїції 
фахівців. Об'єктивність і науковість означають правильне використання інтуїції 
досвідчених фахівців. 
Створення умов для плідної діяльності експертів, що роблять вибір цілей 
функціонування, означає необхідність організації максимально ефективної 
системи контактів між ними, що дозволяє: 
 створювати умови, при яких фахівець може активно взаємодіяти з іншими 
експертами; 
 мати вільний доступ до інформації, що стосується справи; 
 виключити можливість неправильної інтерпретації думки. 
Такий метод найбільш простий, але має ряд недоліків, викликаних надмірним 
впливом психологічних факторів. Останнім часом розроблені методи, за 
допомогою яких вдається перебороти ці труднощі шляхом усунення 
безпосереднього спілкування фахівців один з одним або шляхом обліку 
кваліфікації експертів, зважуванням їхніх думок.  
Нижче перераховані пріоритетні цілі: 
 збільшення обсягу продажів 
 конкурентноздатність цін 
 збільшення частки ринку 
 збільшення якості й асортименту продукції 
 просування на ринок новинок 
Бізнес-середовище  фіксує своє становище у майбутньому у вигляді 
довгострокових і короткострокових цілей, що служать вихідною точкою 
планування. Поділ цілей на довгострокові і короткострокові має принципове 
значення. Короткострокові цілі більш конкретні і визначаються довгостроковими 
цілями. Процес управління організацією по цілям або, як прийняте говорити, 
цільове управління здійснюється в кілька етапів. 
В основі розробки довгострокових цілей лежить планування. Це насамперед 
розробка обґрунтованих планів для представлення їх раді директорів, а також 
вищому керівнику. Потрібно чимало зусиль від керівників організацій по 
виробленню реальних і обґрунтованих цілей. В умовах постійно мінливого 
зовнішнього середовища це нелегко. 
Перспективне планування — украй важливий етап успішної роботи фірми в 
першу чергу тому, що воно здійснюється в умовах недостатньої інформації. Саме 
тому великого значення набуває думка ради директорів, професіоналів вищої 
ланки управління. Для визначення довгострокових цілей необхідне знання 
ситуацій і думка компетентних людей щодо цих ситуацій. Саме на цьому етапі 
необхідно розгорнута нарада з проблем довгострокового планування, на якому 
повинна бути вироблена стратегія фірми по всіх її напрямках. Практика показує, 
що стратегія фірми не виробляється в один день, керівництво вирішує ці проблеми 
поетапно. 
Бажано проводити розробку довгострокових цілей знизу нагору. Алгоритм 
може бути наступним: 
1. докладне обговорення керівництвом фірми стратегічних планів фірми 
з керуючими підрозділами; 
2. розгляд усіх зауважень і пропозицій; 
3. використання їх для доповнення і розширення первісних планів. 
Досвід ряду компаній показує, що даний підхід до розробки стратегічних 
планів є більш розумним і дозволяє удосконалити перелік цілей, що стоять перед 
кожним підрозділом. 
Розробити організаційну структуру керування, скласти положення про 
підрозділи і розписати їхньої функції. Складно відповісти на наступні питання: 
 Чи правильно розподілені функціональні обов'язки? Наскільки добре їх 
виконують співробітники? 
 Чи відповідає організаційна структура вимогам навколишнього 
середовища? Якщо ні, то як найбільше швидко і з мінімальними витратами 
провести її реорганізацію? 
 Чи залучає керуючий вищої ланки до розробки цілей своїх підлеглих або 
він робить це одноосібно? Іншими словами, наскільки добре налагоджені 
двосторонні зв'язки в даній структурі управління? 
Варто пам'ятати, що будь-яка організація не буде працювати  ефективно, 
якщо в ній немає чіткого розподілу обов'язків і персональної відповідальності.     
Від правильності цих цілей залежить успіх виконання всього 
довгострокового плану фірми. Здійснення цих цілей орієнтовано скоріше на 
розвиток, чим на досягнення результатів. Сутність виконання даного етапу 
полягає в тому, що цілі повинні бути сформульовані на кожнім рівні  управління, 
насамперед по горизонталі. Виходячи з того, що  всі реальні організації 
багатоцільові, на даному етапі на  кожнім рівні управління повинні бути 
сформульовані всі цілі обраної стратегії. З іншого боку, повинні бути  обрані 
головні цілі, під якими і має бути спроектована організація. 
   Для координації обраних цілей необхідні їхня оцінка і  по вертикалі (як 
вихідний матеріал побудови дерева цілей). Сутність даного етапу полягає у 
виявленні взаємозалежних цілей, реалізованих на кожнім рівні управління. В 
результаті такої роботи виявляється можливим побудова дерева цілей. Дерево 
цілей являє собою структурне відображення розподілу цілей по рівнях управління 
розглянутої організації і їхніх взаємозв'язків. Таке дерево цілей будується для 
кожного рівня управління, а потім провадиться «зшивання» дерева цілей кожного 
рівня в загальне дерево цілей організації. 
На цьому етапі насамперед з'ясовується можливість реалізації 
сформульованої раніше цілі конкретним виконавцем. У ряді випадків для 
розуміння необхідної діяльності буде потрібно обрані цілі деталізувати. Тільки 
після встановлення погодженості системи цілей і конкретної діяльності можна 
затверджувати, що обрані цілі доведені до кожного конкретного виконавця. 
Реальна робота в цьому напрямку припускає широке обговорення всіх цілей 
на виробничих нарадах. 
Цей етап включає: 
 закріплення цілей за кожним виконавцем; 
 виявлення наявності всіх ресурсів, необхідних для реалізації цілей; 
 установлення графіка виконання робіт; 
 контроль виконання цілей у всій системі управління зверху до низу; 
 своєчасність втручання в процес управління на будь-якому рівні управління. 
Оцінка досягнутих результатів повинна вироблятися знизу нагору з виходом 
на глобальні цілі. Обговорення результатів повинне бути зроблене неформально з 
урахуванням думки співробітників організації. Іноді для цієї цілі розробляються 
спеціальні анкети, що обробляються з урахуванням теорії експертних оцінок. 
Результати обробки доводяться до кожного рівня управління кілька разів, 
обговорюються і повторно обробляються до одержання повної згоди. 
Цілі коректуються після виявлення ступеня прогресу в реалізації поставлених 
цілей, тобто з урахуванням досягнення цілей обрані раніше цілі коректуються. 
Практично це означає закінчення циклу формування цілей і перехід до першого 
етапу. 
В бізнес-середовищі, насамперед у сфері інновацій, потрібно усе більше 
дотримуватись відповідних етичних норм та принципів, що реалізують  механізми 
вибору та прийняття рішень. На рішення таких задач спрямований 
мультиагентний (багатоагентный) підхід, що поєднує досягнення системного 
аналізу і нечіткої логіки [69]. 
Агенти представяють собоюучасників бізнес-процесів, що реалізовані на 
основі етивних норм та принципів, та взаємодіють між собою (у рамках 
багатоагентної системи). Можна сказати, що функціонування багатоагентної 
системи повинне забезпечувати представлення інтересів людей (часток обличчя, 
груп і співтовариств). Без такого інтелектуалізованого "прошарку" навряд чи 
можна говорити про партнерство людей при реалізації бізнес-процесів. 
У даній роботі з урахуванням окремих тенденцій розвитку інновацій будується 
богатоагентна сценарно-когнітивна модель системи прийняття рішень в бізнес-
середовищі, у яких активну участь приймає людину (колектив людей). В даний час 
міняється підхід до розробки таких систем. Якщо раніше керування в основному 
було "реактивним" (керуючим впливом на систему являли собою реакції на 
ситуації і проблеми, що виникають у системі), то тепер стає "превентивним". Для 
цього управління організаційними системами повинне здійснюватися з 
застосуванням моделювання і прогнозування поводження системи на кожний 
наступний інтервал часу. При цьому важливу роль грає стратегічне управління, 
що визначає вибір стратегії розвитку системи протягом тривалого періоду часу. 
Далі проведемо долідження на основі методики [77]. Згідно даної методики, 
фіксується початковий набір показників (факторів), що характеризують стан 
ефективності функціонування бізнес-середовищаі послідовність часових 
інтервалів, на яких повинна бути промодельована робота підприємства. Для 
кожного і-го інтервалу (і = I, 2,..., N) установлюється початковий стан (набір 
значень показників ефективності в початковій точці інтервалу) і задається 
набір можливих рішень для цього інтервалу, що відповідають керуючим 
впливам на систему. Деякі з рішень для і-го інтервалу з урахуванням обмежень 
на ресурси, можливості і т.д. можуть виконуватися паралельно, тобто бути 
сумісними. Завданням на множині рішень для і-го інтервалу відносин сумісності 
(наприклад, у виді графа) і визначенням класів еквівалентності цього відношення 
можна знаходити підмножину сумісних рішень, що надалі будемо називати 
макрорішеннями. 
Модель стратегічного управління на і-му інтервалі функціонує на основі 
наступної процедури. 
1. Формується   експертна    матриця   взаємозв'язку між показниками 
ефективності за правилами когнитивного (концептуального) моделювання [70]. 
2. Для   кожного   макрорішення учасник бізнес-процесу формує вихідні 
умови - початковий набір значень показників, обумовлений цим макрорішенням. 
3. На базі матриці взаємозв'язків при встановлених початкових умовах 
моделюється бізнес-процес на і-му інтервалі і визначається прогнозований 
фінальний стан (у кінцевій точці інтервалу) при даному макрорішенні. 
4. На основі прогнозованих фінальних станів за всіма макрорішеннями 
вибирається оптимальне макрорішення, що відповідає прийнятому глобальному 
критерію. 
5. Для обраного макрорішення формується графоаналітична (сценарна) 
модель [71], що відображає динаміку його виконання. 
6. Проводиться  моделювання виконання обраного макрорішення, і 
знаходиться фактичний стан ефективності бізнес-процесу в кінцевій точці і-го 
інтервалу. Цей стан приймається за початкове для наступного (і+1)-го інтервалу, 
і всі кроки процедури повторюються вже для (і+1)-го інтервалу. 
По своїй архітектурі система представляється як мережа з взаємозалежних 
агентів [72]. Модель агента, у свою чергу, складається з двох частин: виконавчої 
структури і сценарію. Виконавча структура задає колектив внутрішніх 
виконавців (процесів) і інформаційно-матеріальні зв'язки з зовнішнім 
середовищем і процесами. Сценарій установлює черговість активізації процесів 
[73]. Виконавча структура визначає потенційно можливе поведінки агента, що 
допускається зв'язками між процесами, між процесами і зовнішнім 
середовищем, а сценарій накладає обмеження на потенційно можливе поведінку 
агента. Серед агентів виділяється особливий - режисер, що реалізує перший - 
четвертий кроки процедури моделювання. Інші агенти виконавчі, вони 
набудовуються на п'ятому кроці і приводяться в дію на шостому. 
 
 
Висновки до розділу 3 
В третьому розділі досліджені проблеми індивідуальних якостей в бізнес-
середовищі, визначення пріоритетності етики в бізнес-середовищі, моральної 
складової  ділової активності,  актуальності етики в бізнес-середовищі, балансу 
вигоди і відповідальності. Запропонований процес прийняття рішень на основі 
багатоагентної сценарно - когнітивної моделі з врахуванням впливу етики на 
реалізацію бізнес процесів.  
 
 
 
 
ВИСНОВОК 
 
В  сучасному світі етика є невід’ємною складовою людською поведінки та 
діяльності, що сприяє позитивній атмосфері, підвищенню рівня культури 
взаємовідносин, а також підвищенню ефективності бізнес-процесів. Дослідження 
впливу етики на розвиток бізнес-середовища розглянуто з точки зору системного 
підходу, де бізнес-середовище представлено як складну полісистему. Також 
розглянуті зв’язки між організаційно-етичною та економіко-інноваційної 
складовою бізнес-середовища, що доводить його складність та різнорідність. Крім 
цього визначено, що прогнозування перспектив розвитку бізнес-середовища та 
впровадження інновацій з врахуванням впливу етики залежить від наявної 
інформації та її якості.   
Майбутнє будь-якої інноваційної, економічної діяльності, майбутнє розвитку 
бізнес-середовища  можливо лише спрогнозувати з тим чи іншим ступенем 
впевненості. Ідеї, що виникають в процесі розвитку бізнес-середовища, повинні 
відповідати етичним нормам, правилам та високому рівню культури, а також 
мають базуватись на концепції  місії уникнення ризиків, зменшення факторів 
невизначеності та підвищення ефективності бізнес-процесів.   
Вплив етики на розвиток бізнес-середовища має визначатись з врахуванням 
поточного стану, однак не завжди можливо чітко визначити відповідність того, як 
це задумано. Тому необхідно постійно адаптувати етичні правила та норми, 
приводячи їх у відповідність з актуальними вимогами бізнес-середовища, навіть 
якщо на початку вони розроблялись з врахуванням зовнішніх та внутрішніх 
факторів. Незалежно від оптимальності етичних правил,  на них впливають цілі  
бізнес-середовища, можливості та  оточення.  
Тому важливим є  виконання наступних головних задач: зменшення 
невизначеності бізнес-середовища та його  оточення, підготовка альтернативних 
варіантів  реалізації  інноваційних підходів та підтримка рівня ефективності 
розвитку бізнес-середовища   при досягненні поставленої мети. 
 
СПИСОК ПЕРШОДЖЕРЕЛ 
1. Прокопенко Т.О. Інформаційні технології управління організаційно-
технологічними системами: [текст] монографія / Т.О. Прокопенко, А.П. Ладанюк. 
– Черкаси: Вертикаль, видавець Кандич С.Г., 2015. – 224 с. 
2. Малахов В. Етика // Філософський енциклопедичний 
словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені 
Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 
екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X. 
3. Гусейнов А. А., Дубко Е. Л. Этика : учебник. — М. : Гардарики, 2006. — 
496 с. 
4. Єрмоленко А. Деонтологічна і телеологічна етики // Філософський 
енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут 
філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 
екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X. 
5. Хоружий С. С. Криза класичної європейської етики в антропологічний 
перспективі // Етика науки. — М. : Їтран, 2007. — С. 85-97. 
6. Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. — Мн.: Изд. В.М. 
Скакун, 1998. - 896 с. ISBN 985-6235-17-0(рос.) 
7. Философский энциклопедический словарь. Ред.-сост. Е.Ф. Губский, Г.В. 
Кораблева, В.А. Лутченко. - М., 2005. - 576 с (рос.) 
8. Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики — Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. 
Франка, 2014. — 416 с. — ISBN 978-966-485-156-2. 
9. А. Шопенгауер. Афоризмы житейской мудрости /Предисл. П.С.Гуревича, 
В.И.Столярова.-М.:Интербук.1990. 
10. А. Шопенгауер. Свобода Воли и нравственность/Общ. ред., сост.,всуп.сл. 
А.А.Гусейникова, А.П.Скрипника.-М.:Республика.1989. 
11. Чернега Т. М. Раціональне та містичне у філософії Григорія Сковороди. — 
О.: Астропринт, 2007. — 400 с. 
12. Сковорода Г. С.,  Зібрання творів, у 2 томах, М., 1973  
13.  Чолпан П.Ф. Курс физики. Методологические и философские 
вопросы.Киев: Выща школа, 1990. 
14.  Готт В. С. Философские вопросы современной физики. М.: Высш. 
шк., 1972. 
15. Еремеева А.И. Астрономическая картина мира и ее творцы. М.: Наука , 
1984. 
16.  Планк М. Единство физической картины мира. М.: Наука, 1966. 
17. Аверин Г.В. Системодинамика: монография / Г.В. Аверин. – Донецк: 
Донбасс, 2014. – 403 с. 
18. Малин А.С. Исследование систем управления/ А.С.Малин, В.И. Мухин. -  
М.: Издательский дом ГУ ВШЭ, 2004. – 400 с. 
19. Mesarovic   M. D.  Theory of hierarchical multilevel systems/ M. D.  Mesarovic,   
D. Macko, and Y. Takabara. -  Academic Press, New York, 1970 -  1 294 pp. 
20. Заде Л. Понятие лингвистической переменной и его применение для 
принятия приближенных решений / Л. Заде.-  М: Мир, 1976. -  165 с. 
21.  Fuzzy Theory Systems. Techniques and Applications / Ed. by C. T. Leondes; 
Foreword by L. A. Zadeh. - San Diego etc.: Academic Press, 1999 - . 
   Vol. 1. - 481 c. 
22. Zadeh L.A. Knowledge representation in fuzzy logic / L.A. Zadeh //  IEEE  Trans. 
Knowledge an Data Eng. 1989. -   March, №1, P. 89 – 100. 
23.  Lohani, A.K. Comparative study of neural network, fuzzy logic and linear 
transfer function techniques in daily rainfall‐runoff modelling under different input 
domains/ A.K. Lohani, N.K. Goel, K.K.S.Bhatia // Hydrological Processes. - 2011.- 
V. 25 (2). P. 175–193. 
24. Новиков  Д.А. Теория управления организационными системами [Текст] / 
Д.А. Новиков. –  М.: МПСИ, 2005. – 584 с. 
25.  Бурков В.Н. Как управлять организациями. / В.Н. Бурков, Д.А. Новиков.  
М.: Синтег, 2004. – 400 с.  
26. Згуровський,  М.З. Основи системного аналізу. [Текст] / М.З. Згуровський , 
Н.Д. Панкратова. –  К.: Видавнича група ВНV, 2007. — 546 с. 
27. Новиков Д. А. Сетевые структуры и организационные системы / Д. А.  
Новиков. М.: ИПУ РАН, 2003. – 102 с. 
28.  Мильнер Б.З. Теория организации / Б.З.  Мильнер. – М.: ИНФРА-М, 2002.–
480 с. 
29. Novikov D. Control Methodology / D. Novikov.  – New York: Nova Science 
Publishers, 2013. – 76 p. ISBN 978-1624179624.  
30. Новиков Д. А. Современные проблемы теории управления 
организационными системами. / Д. А.  Новиков. // Человеческий фактор в 
управлении / Под  ред.  Н.А.  Абрамовой,  К.С.Гинсберга,  Д.А.  Новикова —  М. 
: КомКнига, 2006. — С. 391–407. 
31. Губко М. В. Теория игр в управлении организационными системами./ М. В. 
Губко, Д. А. Новиков.  – М.: Синтег, 2002. – 148 с.  
32. Чхартишвили  А.Г.  Теоретико-игровые  модели  информационного 
управления / А.Г.   Чхартишвили. -  М.: ПМСОФТ, 2004. – 227 с.  
33. Бурков  В. Н.Теория  активных систем: состояние и перспективы / В. Н. 
Бурков,  Д. А.   Новиков. -   М.: СИНТЕГ, 1999. – 128 с.  
34. Караваев А. П. Модели и методы управления составом активных систем / А. 
П.  Караваев. –  М.: ИПУ РАН, 2003. – 151 c. 
35. Бурков В.Н. Модели и методы управления организационными системами / 
В.Н. Бурков, В.А. Ириков. –   М.: Наука, 1994. – 270 с. 
36. Novikov D. Macroeconomic Analysis and Parametric Control of a National 
Economy / D. Novikov, A. Ashimov, B. Sultanov, Z. Adilov, Y. Borovskiy, R. 
Alshanov, A.  Ashimov.  – New York: Springer, 2013. – 288 p.  
37.  Каплан  Р.С. Организация,  ориентированная  на стратегию / Р.С.Каплан,  
Д.П. Нортон. – М.: Олимп-Бизнес, 2004. – 416 с. 
38. Greasley A. Enabling a simulation capability in the organization / A. Greasley.  -  
L.: Springer. - 2008.- 152 р. 
39. Бурков В.Н. Механизмы управления эколого-экономическими системами. / 
В.Н. Бурков, Д.А. Новиков, А.В.Щепкин. - М.: Физматлит, 2008. — 244 с.   
40. Новиков Д. А. Модели и методы организационного управления 
инновационным развитием фирмы / Д. А. Новиков, А.А.Иващенко. –  М.: 
КомКнига, 2006. – 332 с. 
41. Оптимизация структур больших систем / В.И. Борщ, В.А. Донец, В.В. 
Коваль, А.Я. Лейбзон, И.П. Лесовой. – К.: Наукова думка, 2000. – 188 с. 
42. Юдицкий С.А.  Моделирование динамики развития конфигураций 
организационных систем  на  основе  сетей  Петри  и  графов  приращений / С.А. 
Юдицкий, И.А. Мурадян, Л.В.    Желтова.  //  Проблемы управления. 2007, №6, С. 
26-34. 
43. Luis, J. Requirements Engineering for Sociotechnical Systems/ J. L. Mate,  A. 
Silva. –  Іnformation Science Publishing. – 2005. – 313 р. 
44. Спицнадель В.Н. Основы системного анализа / В.Н.  Спицнадель. –  СПб.: 
Изд.дом «Бизнес-пресса», 2000. – 200 с. 
45. Заико А.И. Теория систем. Стохастические модели / А. И. Заико.  -  М.: 
МАИ, 2005. – 195 с. 
46. Кини Р.Л. Принятие решений при многих критериях: предпочтения и 
замещения / Р.Л. Кини, Х. Райфа. –   М.: Радио и связь, 1981. – 560 с. 
47. Юдицкий С.А. Модель и принципы реализации стратегического управления 
сложными организационными системами / С.А. Юдицкий,  Ю.С. Затуливетер, 
И.И.  Ижов // Приборы и системы управления. – 1999. - № 7. – с.59 – 66. 
48.  Юдицкий С.А. Моделирование циклов в процессах развития 
организационных систем / С.А. Юдицкий // Приборы и Системы. Управление, 
контроль, диагностика, 2011, №2, С.17-20. 
49.  Юдицкий, С.А. Моделирование динамики многоагентных триадных сетей / 
С.А. Юдицкий. –  М.: СИНТЕГ, 2012. – 112 с. 
50. Innovative energy-saving technologies in biotechnological objects control / A. 
Chochowski, I.Chernyshenko, V. Kozyrskyi, V. Kyshenko, A. Ladaniuk, V. Lysenko, 
V.Reshetiuk, I. Smitiukh, V. Shtepa, V. V. Shcherbatiuk – K.: Tsentr Uchbovoii 
Literatury, 2014. – 240 p. 
51. Kosko B. Fuzzy Cognitive Maps / B. Kosko // International Journal  Man-
Machine Studies.  1986. -  Vol.11. -  P.65-67. 
52. Chen S. M. Cognitive-map-based decision analysis based on NPN logics / S. M. 
Chen // Fuzzy Sets and Systems 71.-1995.-  P. 155–163. 
53. Юдицкий С.А. Анализ слабоструктурированных проблемных ситуаций в 
организационных системах с применением нечетких когнитивных карт/ С.А. 
Юдицкий, И.А. Мурадян, Л.В. Желтова    // Приборы и системы. Управление, 
контроль, диагностика. 2008, № 3, С. 54-62. 
54. Поспелов, Д.А. Ситуационное управление: Теория и практика [Текст] 
/  Д.А.  Поспелов – М.: Наука.- Гл. ред. физ.-мат. лит., 1986. – 288 с.  
55. Максимов  В.И.  Структурно-целевой  анализ  развития социально-
экономических  ситуаций / В.И.  Максимов     //  Проблемы  управления,  2005, 
№3, С. 30-38. 
56. Кунцевич, В.М. Управление в условиях неопределенности: 
гарантированные результаты  в задачах управления и идентификации [Текст] /  
В.М. Кунцевич . – К.: Наук. думка, 2006. – 264 с.  
57. Uncertainty and intelligent information systems / World Scientific Publishing. 
2008. – 536 p.  
58. Kacprzyk J. Uncertainty approaches for spatial data modeling and processing/ J. 
Kacprzyk, F.E. Petry, A. Yazid/ Springer, 2010. – 225 р. 
59. Ладанюк А.П. Основи системного аналізу / А.П. Ладанюк Навчальний 
посібник. Вінниця. Нова книга, 2004. – 176 с. 
60. Dorfman, Mark S. Introduction to Risk Management and Insurance (9 ed.) / Mark 
S. Dorfman. Englewood Cliffs, N.J: Prentice Hall. - 2007. 
61. David Cooper Leadership Risk: A Guide for Private Equity and Strategic 
Investors / Cooper David.  2010. ISBN: 978-0-470-03264-0 –  250 p 
62. Moorad Choudhry, Ketul Tanna (Foreword by) An Introduction to Value-at-Risk/ 
Moorad Choudhry, Ketul Tanna// 4th Edition.- 2007. ISBN: 978-0-470-03377-7 192 p 
63. Geoff Trickey Risk Types/ Geoff Trickey //OP Matters No 14 February 2012 The 
British Psychological Society 
64. Fischer, M. D. Resisting hybridisation between modes of clinical risk 
management: Contradiction, contest, and the production of intractable conflict / Michael 
Daniel Fischer, Ewan Ferlie // Accounting, Organizations and Society. -  2013. -   38 (1) 
р. 30–49. 
65. Botti V. ANEMONA: A multi-agent methodology for Holonic Manufacturing / 
V. Botti and A. Giret. – London: Springer, 2008, 214 p. 
66. Wooldridge M.  An Introduction to MultiAgent Systems / M. Wooldridge. -  2nd 
ed., Glasgow: John Wiley & Sons. -  2009 - 484 p. 
67. Трахтенгерц  Э.А.  Взаимодействие агентов в многоагентных системах 
(обзор) / Э.А. Трахтенгерц  //  Автоматика и телемеханика. – 1998, №8, С. 3 – 52. 
68. Shoham, Y. Multiagent Systems: Algorithmic, Game-Theoretic, and Logical 
Foundations / Y.Shoham, K. Leyton-Brown. –  Cambridge University Press. - 2008. -  
532 p. 
69. Joe Taik Kirn. Management contingency / Пер. Соколова М. Ситуационный 
подход к управлению // Государственное управление. Словарь-справочник (по 
материалам "International Encyclopedia of Public Politic and Administration"). ООО 
"Изд-во "Петрополис", 2000. 
70. Bradfield, R. M. Cognitive Barriers in the Scenario DevelopmentProcess / R. M. 
Bradfield // In: Advances in Developing Human Resources. - 2008. -  10. – р.198-215.  
71. Schwenker B., Wulf T. (Eds.) Scenario-based Strategic Planning: Developing 
Strategies in an Uncertain World / Schwenker B., Wulf T. // Springer, 2013. — 240 p. 
— ISBN: 3658028742 
72. Месарович М.  Теория иерархических многоуровневых систем / М. 
Месарович, Д. Мако, И. Ткахара. — М., Мир, 1973. —344 с. 
73. Zadeh L. A. Fuzzy Sets. /  L. A.  Zadeh // Information and Control, 1965, Vol. 8, 
№ 3, pp. 338–353. 
74.  Тесля, Ю. Н. Несиловое взаимодействие / Ю. Н. Тесля . – Київ : Кондор, 
2005 . – 193 с.: ил. - Библиогр.: с.188-193 (84 назв.) . – На рус. яз. - ISBN 966-351-
009-9.  
75. Томашевський В.М. Моделювання систем / В.М. Томашевський.  – К.: 
Видавнича група BHV, 2007. – 352 с. 
76. Alter, S. Work System Theory: Overview of Core Concepts, Extensions, and 
Challenges for the Future / S. Alter // Journal of the Association for Information 
Systems. 2013. - 14(2). - pp. 72-121. 
77. Юдицкий  С. А.  Основы предпроектного анализа организационных систем 
/  С. А. Юдицкий, П. Н. Владиславлев. -   М.: Финансы и статистика, 2005. -  144 
с. 
78. Novikov D., Ashimov  A., Sultanov B., Adilov Z., Borovskiy Y., Nizhegorodtsev 
R., Ashimov A. Macroeconomic Analysis and Economic Policy Based on Parametric 
Control. – New York: Springer, 2012. – 256 p.  
79. Kvint, V. The Global Emerging Market: Strategic Management and Economics / 
Vladimir Kvint. –   Routeledge. - 2009. -  488 р. ISBN: 0415988403 
80. Mulcaster, W.R.  Three Strategic Frameworks/ W.R. Mulcaster // Business 
Strategy Series. -2009. -   Vol 10, No1, pp. 68 – 75.  
81. Мескон М.Х. Основы менеджмента: Пер. с англ. / М.Х. Мескон, М. Альберт, 
Ф. Хедоури. –  М.: Дело, 1998. – 800 с. 
82. Зуб,  А. Т. Стратегический менеджмент. Системный подход / А. Т. Зуб, М. 
В. Локтионов. –  Генезис - 2011, 848 с. 
83. Tolman E. C.  Cognitive maps in rats and men/ E. C. Tolman   // Psychological 
Review. - 1948. - V. 55. P. 189–208. 
84. Taber W. R. Fuzzy Cognitive Maps Model Social Systems/ W. R. Taber // Artificial 
Intelligence Expert.  1994. -   9. -  18-23.   
85. Кузнецов А.П. Анализ влияний при управлении слабоструктурированными 
ситуациями на основе когнитивных карт / А.П. Кузнецов, А.А. Кулинич, А.В. 
Марковский  // Человеческий фактор в управлении / Под  ред.  Н.А.  Абрамовой,  
К.С.Гинсберга,  Д.А.  Новикова —  М. : КомКнига, 2006. — С. 313–344. 
86. Zhang   W.R.  A Cognitive-Map-Based approach to the coordination oI distributed 
cooperative agents / W.R. Zhang, S. S. Chen, W. Wang and R. S. King.  " IEEE 
Transactions on Systems, Man, and Cybernetics. 1992. -   22-1, 103-114.   
87. Руководство по управлению инновационными проектами и программами: т 
1, версия 1.2 / пер.на рус. Язык под ред. С.Д. Бушуева. – К. : Наук. світ, 2009. – 173 
с.    
88. Клыков Ю.И. Семиотические основы ситуационного управления / Ю.И. 
Клыков. –  М. Энергия, 1974. - 171 с. 
89. McCarthy J.  Hayes P. Some philosophical problems from the standpoint of 
artificial intelligence. In B. Meltzer and D. Michie, editors. Machine Intelligence, 
Edinburgh University Press. 1969.- Vol 4, pp. 463–502.  
90. Sawaragi T. An integration of qualitative causal knowledge for user-oriented 
decision support / T. Sawaragi, S. Iwai, O.Katai // Control Theory and Advanced 
Technology. 1986. -  V. 2, P. 451–482.  
91. Малиницкий Г. Г. Сценарии,  стратегические риски, информационные 
технологии / Г. Г.  Малиницкий // Информационные  технологии  и  
вычислительные  системы. 2002. № 4. С. 83–108.  
92. Кирюшкин,  В. Е.Основы риск менеджмента. [Текст] / В. Е. Кирюшкин, И. 
В. Ларионов. — Москва.: «Анкил», 2009. — 130 с. 
93. Бурков В.Н. Управление  риском: механизмы взаимного и смешанного 
страхования  / В.Н. Бурков, А.Ю. Заложнев, Д.А. Новиков // Автоматика и 
Телемеханика. 2001. № 10. С. 125 – 131.  
94. Трахтенгерц, Э. А. Субъективность в стратегическом управлении. / Э. А. 
Трахтенгерц  // Человеческий фактор в управлении / Под  ред.  Н.А.  Абрамовой,  
К.С.Гинсберга,  Д.А.  Новикова —  М. : КомКнига, 2006. – С. 408 – 438. 
95. Юдицкий С.А. Технология выбора целей при проектировании бизнес  - 
систем / С.А. Юдицкий, П.Н. Владиславлев // Приборы и системы. Управление. 
Контроль. Диагностика. – 2002. - №12. – с.60 –64. 
96. Саати Т. Принятие решений. Метод анализа иерархий / Т.   Саати. –   М.: 
Радио и связь, 1993. – 150 с. 
97. Кини Р.Л. Принятие решений при многих критериях: предпочтения и 
замещения / Р.Л. Кини, Х. Райфа. –   М.: Радио и связь, 1981. – 560 с. 
98. Ларичев О.И. Качественные методы принятия решений. Вербальный анализ 
решений / О.И. Ларичев,  Е.М. Мошкович. –  К.: Наука, 1996. -  106 с. 
99. Carvalho J. P. Rule Based Fuzzy Cognitive Maps,  A Comparison with fuzzy 
Cognitive Maps / J. P. Carvalho and J. A. B.Tome.  Proceedings of the NAFIPS99, NY, 
USA. 1999. 
100. Кульба В.В. Сценарный анализ динамики поведения социально-
экономических систем / В.В. Кульба, Д.А. Кононов, С.С. Ковалевский, С.А. 
Косяченко, Р.М. Нижегородцев, И.В. Чернов / Институт управления им. В.А. 
Трапезникова РАН. – М., 2002. – 220 с. 
101. Энциклопедия финансового риск-менеджмента. 2-е изд., испр. и доп. Под 
ред. А.А. Лобанова, А.В. Чугунова. –  Москва : «Альпина Бизнес Букс», 2005.-
878с.  
102. Гильберт Д. Основы теоретической логики / Д. Гильберт, В. Аккерман. –  
М.: Изд. группа URSS. 2010. – 304 с.