ChSTU repository

1 
 
Міністерство освіти і науки України 
Черкаський державний технологічний університет 
Кафедра філософських і політичних наук 
 
 
Допущено до захисту 
Завідувач кафедр ФІПН Бойко А.І. 
_______________________ 
 «____»____________2020 р. 
 
 
УДК 316.3:1:004 
 
 
Магістерська робота 
 
Цифрове суспільство: суперечності та пріорітети гуманітарного розвитку 
 
ступінь вищої освіти: другий (магістерський) 
галузь знань 03 «Гуманітарні науки» 
спеціальність: 033 Філософія 
 
 
 
Шкляєв Олександр Андрійович 
ІІ курс, група ПФМ-019  
факультет гуманітарних технологій 
______________________________ 
 
 
  Науковий керівник  
 Даценко Вікторія Станіславівна 
 кандидат філософських наук, доцент  
________________________________ 
 
 
 
 
Черкаси 2020 
 
 
 
2 
 
Зміст 
ВСТУП 3 
  
РОЗДІЛ І ТЕОРІЇ ЦИФРОВОГО СУСПІЛЬСТВА В СУЧАСНОМУ  
НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ 6 
  
1.1.«Інформаційне суспільство» , «суспільство знань» та  
«цифрове суспільство» як характеристики процесів нового  
суспільства. 6 
1.2.Цифрове суспільство як еволюційний етап  11 
1.3.Цифрова гуманітаристика як науковий напрям 17 
  
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І 20 
  
РОЗДІЛ ІІ СТАН ГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ 21 
  
2.1.Тлумачення понять «гуманітарна політика» і «культурна  
політика» в державному управлінні  22 
2.2.Основні вектори гуманітарного розвитку України 27 
  
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ 33 
  
РОДЗІЛ ІІІ ГУМАНІТАРНА ОСВІТА ЦИФРОВОГО 34 
СУСПІЛЬСТВА 
  
3.1.Розвиток освітнього і наукового простору 34 
3.2. Функції гуманітарної освіти цифрового суспільства  37 
3.3. Нові методи навчання в цифровому суспільстві 43 
3.4. Стратегія розвитку української освіти в умовах цифрової  
трансформації суспільства 48 
  
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ 54 
  
ВИСНОВКИ 55 
  
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 57 
 
  
 
3 
 
ВСТУП 
Сьогодні ми живемо в   світі цифрових технологій, який по праву можна 
називати логічним етапом розвитку і технологічної сфери людства, і нашої 
правової,  соціальної, політичної реальності.  
На початку даного тисячоліття відбувся величезний  спалах швидкого 
розвитку інформаційних технологій. Пануюча роль інформацій, знання, 
інформаційних технологій, комунікативних технологій та діджиталізація без 
виключення всіх сфер життя нашого суспільства - головні ознаками нашого 
часу. 
Також наш світ, безумовно, можна назвати глобалізованим, а значить 
гуманітарний розвиток держави може розвиватися при умові грамотного 
втілення потенціалу суспільства. Ми, як європейська цивілізаційна держава 
маємо в основі  своєго розвитку людиноцентричну ціннісну систему, 
головними в якій - свобода, справедливість, солідарність, рівність, 
відповідальність та ін.  
Обрана нами тема «Цифрове суспільство: суперечності та пріорітети 
гуманітарного розвитку» постає вкрай актуальною, тому, що нині в Україні 
розгортається процес змін, які реалізують інтереси людини, посприяють її 
прагненню жити й працювати в гармонії з суспільством, суспільними 
цінностями і природою. Наша держава повинна втілити цілісну політику 
гуманітарного розвитку, яка б співпадала б з завданням по модернізації 
суспільства відповідно до загальноєвропейських тенденцій, враховувала б  
національні пріоритети та  відповідала б вимогам цифрового суспільства. 
Гуманітарний розвиток України  - це складний процес поліпшення 
суспільства, який  підвкеде до потреб людини в усіх сферах суспільного життя, 
створить умови для широкого розкриття творчого потенціалу, забезпечить 
самореалізацію кожної людини, беручи до уваги її духовні і матеріальні 
потреби та інтереси. 
Мета -  дослідити суперечності та пріоритети гуманітарного розвитку 
цифрового суспільства. 
 
4 
 
Для досягнення поставленої мети дослідження визначаємо послідовне 
виконання наступних завдань, як: 
встановити, що «інформаційне суспільство» , «суспільство знань» та 
«цифрове суспільство» є характеристиками процесів нового суспільства; 
показати проблеми формування цифрового суспільства; 
описати модернізацію національного інформаційного простору та 
комунікаційних технологій; 
з’ясувати, що є основоположним критерієм гуманітарного розвитку 
країни; 
визначити основні завдання гуманітарного розвитку; 
виділити механізми реалізації гуманітарної політики; 
окреслити пріоритети гуманітарного розвитку цифрового суспільства.  
Об'єкт дослідження — цифрове суспільство як характерна 
особливість нового суспільства. 
Предмет дослідження - виявити вплив цифрового суспільства на його 
гуманітарний розвиток.   
Методи дослідження: аналізу, синтезу.  
Теоретичне значення магістерського дослідження - використання 
вподальшому даних теоретичних знань у наукових дослідженнях цієї галузі. 
Практичне значення одержаних результатів полягає в використанні 
даного матеріалу для підготовки до дисциплін Філософія, Соціологія, Основи 
державного управління, Міждисциплінарні аспекти вивчення соціально-
політичних процесів, Державна освітня політика. 
Апробація результатів магістерської роботи відбулася на VI 
Всеукраїнській науково-теоретичній конференції з міжнародною участю 
"Соціальні та гуманітарні технології: філософсько-освітній аспект" 
(22.04.2020). 
Структура роботи містить ІІІ розділи, 9 підрозділів роботи, її 
загальний кількісний обсяг 77 сторінок; 30 позицій списку використаних 
джерел. 
 
5 
 
Ключові терміни «цифрове суспільство», «інформаційне 
суспільство», «суспільство знань», «гуманітарний розвиток». 
 
  
 
6 
 
РОЗДІЛ І ТЕОРІЇ ЦИФРОВОГО СУСПІЛЬСТВА В СУЧАСНОМУ 
НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ 
 
 
1.1 «Інформаційне суспільство» , «суспільство знань» та 
«цифрове суспільство» як характеристики процесів  
нового суспільства. 
 
Наше суспільство відображає еволюцію та розвиток соціально-
інформаційні процеси, і ми його можемо називати як «суспільство 
інформаційне»,  так «суспільство знань», так і «цифрове суспільство». Ці терміни 
по своєму показують значні особливості нашого суспільства. Тому  їх 
використання саме для аналізу оцих конкретних особливостей у суспільному 
житті  є правомірним. 
Існує жваве використання у суспільній діяльності інформаційних ресурсів 
щодо його перетворення, а сам термін «інформаційне суспільство» з'явився тому, 
що відбулося усвідомлення його значення. В діяльності, яка перетворює 
суспільство прикладно використовується нова інформація. 
Суспільство змушене реагувати на існуючі перед ним виклики. Швидкий 
розвиток суспільства  чудово слугує інноваційній діяльності. І коли ми говоримо 
про роль інформації, що збільшується, розуміємо саме це. 
Наше  суспільство приблизило свій інформаційний ресурс до реальної  
діяності суспільства. 
Горовий В., Горова С. в своїй статті «Термінологічні характеристики 
постіндустріального суспільства» зазначають, що «термін «інформаційне 
суспільство» є найвиразніше показує процеси переходу технологій цього періоду. 
Даний термін вбирає в себе усю складність взаємозв’язків між соціальною 
інформацією, необхідною для задоволення запитів усього комплексу соціальної 
практики, відповідних запитів у масштабах від особи до суспільства в цілому. Він 
відображає інформаційну основу розвитку від еволюції виробничих сил, 
удосконалення суспільних відносин, духовного зростання суспільства і до 
 
7 
 
поняття наукового знання, творення вищої форми інформаційного продукту – 
виробітку і теоретичної систематизації об’єктивних знань про дійсність» [2].  
Якість тих знань, які ми використовуємо корелюється з запитами 
суспільства і щільно повязані з їх використанням в різного роду соціальних 
стуктурах. «Маючи сіпільні цілі, ці структури, відповідно, характеризуються 
кваліфікацією, інтелектуальним рівнем, реальними можливостями включення до 
творчої діяльності та іншими факторами» [2]  – зазначають автори. 
Далі Горовий В., Горова С. описують думку заступника генерального 
директора ЮНЕСКО з питань комунікації та інформації А. Хана : «інформаційне 
суспільство є функціональним блоком суспільства знань. Дана думка 
пояснюється тим, що концепція інформаційного суспільства пов’язана з ідеєю 
технічних інновацій, тоді як суспільство знань охоплює соціальні, культурні, 
економічні, політичні та інші аспекти суспільних перетворень, а також більш 
широкий та багатогранний погляд на розвиток суспільства майбутнього. Через те 
концепція «суспільства знань» краще відображає складність та динамізм змін у 
суспільстві, ніж концепція «інформаційного суспільства». Тут цінний насамперед 
сам факт поділу знаннєвої сфери на складові» [2]. Існують  зауваження щодо  
функцій у концепції інформаційного суспільства лише до «технічних інновацій». 
Тут у пізнавальній діяльності суспільства заперечують гуманітарне знання, а це  
суперечить сучасним поглядам на значення природничих і гуманітарних наук. Ці 
науки грають центральну ролі у світі знань. 
«Враховуючи особливості, яким має відповідати суспільство знань, сучасні 
дослідники доходять висновку, що «модель «суспільства знань» – це, власне, те 
саме інформаційне суспільство, якісно збагачене духовним та інтелектуальним 
потенціалом людства. Головним є те, що знання рухає економіку, сприяє 
розвитку продуктивних сил і моральному вдосконаленню суспільства»» [2]. 
В своїх висновках дослідники зазначають «про обов’язковість високого 
професійного, інтелектуального рівня, необхідного для будівничих цього 
суспільства, соціально активної його частини, враховуючи осмислення наведених 
вище, а також інших характерних особливостей декларованого суспільства знань. 
В наш час ще немає підстав твердити, що соціальна база суспільства знань уже 
 
8 
 
сформована (на рівні професійному, моральному, загальнокультурному тощо), 
що створені суспільні механізми ефективної взаємодії в системі «суспільний 
розвиток – нові знання», що соціальна структура суспільства відповідає вимогам 
суспільства знань» [2]. В сусачній науці ми можемо використовувати термін 
«суспільство знань» в сьогоденні, аналізуючи контекст слідуючого за 
інформаційним етапом розвитку суспільства. 
Не можемо не погодитись з думкою дослідників щодо визначення 
«суспільство знань ‑ суспільство сталого та динамічного розвитку, в якому 
знання є визначальним фактором успіху в будь-якій сфері, існує постійний 
попит в нових знаннях, необхідних для створення конкурентоспроможних 
видів продукції та послуг, ефективно функціонують системи виробництва та 
передачі знань і забезпечується їх взаємодія з системами виробництва 
матеріальних продуктів» [2]. 
Важливим в наш час є розуміння авторами статті такого моменту, що «у 
зв’язку з бурхливим розвитком технологічного прогресу взагалі для останніх 
десятиріч у сфері інформаційних технологій стала характерною ідеалізація 
можливостей тих чи інших технологій і перенесення перспектив їх впровадження 
на прояви всього суспільного прогресу» [2]. Далі вони наводять приклад щодо 
думок Ян ван Дейка і вказують, що  «у своїй книзі «Мережеве суспільство» (De 
Netwerkmaatschappij) визначає це суспільство як таке, у якому комбінація 
соціальних мереж і медіа-мереж формує їхній основний спосіб організації і 
найважливіших структур від особистісного до кожного з рівнів соціальної 
структури суспільства. Зрозуміло, що тут  підкреслюється значення розвитку 
системи соціальних комунікацій постіндустріального суспільства» [2]. 
Змістовним і точним є опис Горовим В., Горовою С.  про виникнення 
терміна «цифрове суспільство». Думки, які висловлюють автори, ми цілком 
поділяємо, а саме, вони зазначають, що  «пов’язана з розвитком успішно 
сприйнятих суспільною практикою цифрових технологій. Дані технології швидко 
витісняють застосовувані на старті впровадження електронних інформаційних 
технологій аналогові, демонструючи значно вищу якість передачі інформації, 
точність і, що дуже важливо в контексті зростаючих обсягів інформаційних 
 
9 
 
обмінів, компактність інформаційних продуктів. Цифрове суспільство — це 
суспільство, яке інтенсивно та продуктивно використовує цифрові технології 
для власних потреб (самореалізація, робота, відпочинок, навчання, дозвілля 
кожного), а також для досягнення та реалізації спільних економічних, 
суспільних та громадських цілей» [2]. Це визначення цілком відповідає 
вимогам нашого часу. 
Вдало дані автори описують якою повинна бути «орієнтація на знання, 
цифрова форма представлення об’єктів, віртуалізація виробництва, інноваційна 
природа розвитку, інтеграція, конвергенція, динамізм, глобалізація тощо – 
ключові ознаки, які Д. Тапскотт виділяє з 12 вузлових ознак нового суспільства.  
«Цифрова культура є матрицею цих процесів, котра за своєю гнучкістю та 
мобільністю виявляється значно ефективнішою за моделі системного бачення та 
відповідної організації економічних процесів – думка українських досліднів. 
Тому, зростання соціального капіталу, сприятиме підвищенню 
конкурентоспроможності національної освіти і науки, а масштабна інтеграція в 
цифрову культуру українського суспільства на його різних соціальних рівнях 
лише посилить ділову активність. Наявність цифрової культури суспільства – 
головна ознака його успішності в усіх секторах життєдіяльності країни» [2] . 
Звісно, що  сьогодні рівень розвитку цифрової культури українського суспільства 
є низьким, зособливо, якщо дану проблему вимірювати регіонально. Далі автори 
наполягають на такій думці «якщо подивитися на соціальну стратифікацію 
України та на рівень «комп’ютеризації», «інформатизації» регіональних шкіл, 
закладів культури та освіти, стає очевидним, що в нашій країні у соціальному та 
інтелектуальному плані співіснують як «модерні», так і «постмодерні» сегменти, 
поняття й цінності індустріальної і постіндустріальної (пост-інформаційної) 
доби»» [2]. 
Цілком поділяємо думку Горового В., Горової С.  щодо нинішнього етапу 
розвитку суспільства: автори вдало зазначають, що «видається правомірним 
використовувати всі основні терміни, які набули поширення в суспільній 
практиці,  повертаючись до проблеми термінології, що характеризує специфіку 
розвитку різних аспектів постіндустріального суспільства». Зауважимо, що  ці 
 
10 
 
терміни зумовлені  певними  особливостями нашого суспільства. Безсумнівно, ми 
розділяємо думку науковців щодо того, що  « ми знаходимось на етапі переходу 
до якісно нового стану інформаційного забезпечення суспільної еволюції, тому 
видається правомірним використання кожного з них для характеристики 
відповідних процесів: від універсального – «інформаційне суспільство», що 
стосується широкого спектра технологій – від традиційних до цифрових, до 
«цифрового суспільства», що стосується вже наявного ресурсу цифрової 
інформації, відповідних технологій і відповідних соціальних структур 
суспільства. Перспективи цього суспільства, як і майбутнього суспільства знань 
і, не виключено, з розвитком інформаційних технологій – нових його 
модифікацій, будуть залежати і надалі від суспільних запитів на розвиток, від 
наявного інформаційного ресурсу розвитку і технологій нового інфотворення, від 
розвитку технологій інформаційних обмінів у суспільстві і від можливостей 
приведення у відповідність із цими процесами його соціальної структури». [2]. 
Отже, беззаперечним є розуміння того, що «етап сучасного становлення 
глобального інформаційного суспільства характеризується стрімким 
розвитком технологічних засобів перетворення соціальної реальності». Без 
сумніву, «сама категорія технології набуває домінуючого та 
системоутворюючого значення, позаяк у процесі розвитку соціуму вона 
виявляється включеною в систему суспільних відносин, впливаючи на 
різноманітні соціальні структури та підсистеми суспільства» [2]. 
 
11 
 
1.2. Цифрове суспільство як еволюційний етап розвитку  
сучасного суспільства 
 
Без сумніву, кожна держава прогне побудувати суспільство, яке б було 
відкрите для всіх та мало орієнтацію саме на інтереси своїх громадян. В такому 
суспільстві люди могли б створювати та зберігати інформацію вільно, 
користуватися нею та обмінюватися без перешкод. Це б всою чергу допомогло 
громадянам втілити свій потенціал в життя  і посприяти як особистому 
розвитку, так і суспільному. Підвищити якість життя – головний пріорітет і 
нашої держави. А осмислення проблеми та перспективи такого суспільства – 
актуальне завдання сучасної політичної науки, філософії та соціології. 
Сучасна дослідниця Крилова Ю.О. в грунтовній праці «Інформаційне 
(цифрове) суспільство: Політико-правовий аспект упровадження» звертає 
нашу увагу на те, що «наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. у результаті 
комп’ютеризації та розвитку інформаційно-комунікативних технологій (далі – 
ІКТ) відбулися зміни, які зачепили спосіб життя людей і знайшли теоретичне 
висвітлення у низці нових ідей та концепцій суспільного розвитку, зокрема 
теорії інформаційного та постіндустріального суспільства, ідеї цифрового 
суспільства» [12]. Дослідниця вдало пояснює що, на даному еволюційному 
етапі основними стратегічними ресурсами є знання та інформація. Вона 
зазначає, що  «праця відомого футуролога Е. Тоффлера «Третя хвиля», у якій 
науковець запропонував трактування феноменології історичного процесу, яка 
переносить, зміщує погляд на традиційні історіографічні концепції справила 
значний вплив на розвиток ідей постіндустріалізму й інформаційного 
суспільства» [12]. 
Зрозуміло, що суспільство змінювалося і буде змінюватися з кожним 
наступним  етапом винаходів.  
Авторка зазначає, що окремі теоретичні та практичні аспекти 
формування інформаційного суспільства у сучасних наукових працях вивчали 
І. Арістова, В. Білоус, В. Горбатенко, В. Гурковський, Н. Дніпренко, О. Дубас, 
 
12 
 
Є. Калашнюк, О. Картунов, А. Колодій, В. Недбай, М. Остапенко, Г. Почепцов, 
О. Соснін, С. Чукут, В. Цимбалюк, Н. Хома та багато інших. Цю проблематику 
досліджували зарубіжні вчені, зокрема К. Аннан, Д. Бел, М. Кастельс, М. 
Макклюен, Й.Масуда, Є. Роговський, Е. Тофлер, Ф. Уебстер та інші. 
Варто згадати і таких дослідників як Горовий В., Горова С. [12], Даніл`ян 
В., Дубов В. [6] , Крилова Ю. [12], Матвієнко О, Цивін М. [14], Пилипчук В, 
Дзьобань О. [17], Удовик В. [26]. 
Далі дослідниця описує, що  «точкою відліку слід вважати вироблення у 
1994 р. Європейською Радою низки рекомендацій «Європа і глобальне 
інформаційне суспільство». Підготовкою рекомендацій займалась група 
експертів під головуванням М. Бенгеманна». Інформатизація приведе до 
кращого, комфортнішого, якісного суспільства: нова наука, нова освіта, нові 
політичні програми, зростання економіки і так далі. «З 1999 р. Комісія ЄС 
приступила до реалізації програми «Електронна Європа». На наш погляд, 
зазначене передбачає й відповідну адаптацію законодавства України: 
прийняття законодавчих актів, що визначають формування та розвиток 
системи «електронних послуг», сприяють конкурентоспроможності та 
взаємодії різних секторів інформаційного управління, створенню єдиної 
системи інформаційних мереж і забезпечення широкого доступу до них. 
Враховуючи підписання Україною Угоди про Асоціацію з Європейським 
Союзом. Водночас, це викликало низку проблем, зокрема: імплементація 
профільних документів і проектів ЄС в українське національне законодавство; 
можливості врахування й використання Україною належного досвіду окремих 
європейських країн тощо» [12]. Ми розділяємо думку Крилової Ю.О. та 
експертів. 
Зрозуміло, що в багатоьх країнах світу ІКТ залучають , щоб створити 
одну систему управління інформацією і це все проводиться на рівні державної 
політики. 
Далі Крилова Ю.О. наводить приклад: « у Великобританії (коли вона 
була у складі ЄС) планувалося абсолютно всі послуги держави зробити 
 
13 
 
доступними в електронних каналах, причому раз у півроку звітували про 
досягнення результатів» [12]. Ми розуміємо і поділяємо ті погляди, що 
змістовні  результати щодо  прогресивного розвитку суспільства можуть бути 
реалізовані і втілені вжиття  коли  влада і суспільство взаємодіятимуть. Щодо 
полекшення взаємовідносин між влвдою та суспільством зявилася ідея  
діджиталізації інформації. Дослідниця описує, що «у травні 2019 р. на 
Українському форумі інтернет-діячів «iForum 2019» Президент України В. 
Зеленський окреслив такі напрями діджиталізації в Україні: «інформація про 
державу, комунікація з державою, транзакції з державою, залучення в 
управління державою» [12]. Поняття «digitalization» у перекладі з англійської 
мови означає «оцифровування», «цифровізація», або «цифрова 
трансформація». Нині у лексиці все більше використовують слово 
«діджиталізація». Розділяємо думки К. Купріної та Д. Хазанової, які вказують, 
що  діджиталізація – це способи приведення будьякого різновиду інформації в 
цифрову форму. «Дослідник О. Халапсіс визначає діджиталізацію не як спосіб, 
а як процес. Ми погоджуємося з твердженням Ж.-П. де Клерком, що 
діджиталізація полягає у використанні цифрових технологій та даних 
(оцифрованих та існуючих у цифровій формі спочатку) з метою одержання 
прибутку, розвитку бізнесу, зміни/трансформації бізнеспроцесів (відмінних 
від суто діджитизації останніх) та створення належного середовища для їх 
реалізації, в основі якого – використання цифрової інформації» [12]. 
Зрозумілими і логічними є думки щодо того, що «діджиталізація сприяє 
реалізації однієї з умов чи рис е-демократії – залученню громадян до 
державотворення. У 2010 р. було прийнято Цифровий порядок денний ЄС 
(Digital Agenda for Europe), який розрахований до 2020 р. Варто зауважити, що 
цей порядок є рамковий. Країни посилаються на нього як основу та відповідно 
розробляють свої національні програми розвитку Цифрового суспільства» 
[12]. Беззаперечним є той факт, що і наша держава приймає відповідні 
політичні рішення щоб створити цифорову економіку та втілити новий 
розвиток суспільства. Міністерство цифрової трансформації та бренду 
 
14 
 
Цифрової держави пропонує реальне впровадження законодавчих змін у 
«цифровій» галузіз 2019 року.  
Логічними та посідовними є роздуми дослідниці Крилової Ю.О.щодо 
орієнтирів  нашої держави, а саме ними «стають три основні напрями, 
викладені Єврокомісією в комплексному програмному документі «Єдиний 
цифровий ринок для Європи»: кращий доступ до інтернету для споживачів і 
підприємств; створення належних умов для регулювання передових цифрових 
мереж; розбудова цифрової економіки через інвестиції, оперативну сумісність 
та стандартизацію. Вартує уваги й те, що сьогодні в е-Україні вже запущено 
14 тестових послуг: електронний кабінет, mobile app, e-Малятко, паспорт 
разом з ІПН, прописка дитини онлайн, e-пенсія, SmartID, MobileID, цифрові 
посвідчення громадянина, e-резидентство, кабінет забудовника, банківський 
рахунок для бізнесу онлайн, електронні вибори, ID-картка з електронним 
підписом» [12]. Вагомим є те, що всі люди нашої країни мають можливість 
оцінити ці можливості щодо спрощення їх життя. Різноманітні процеси в 
різних сферах життя будуть  автоматизованими   в недалекому майбутньому. 
Далі авторка нагадує, що «серед ключових проблем створення цифрового 
суспільства й держави в Україні, на наш погляд, залишається цифровий 
розрив, а також безпека та оборона (кібербезпека), освіта E-learning, 
медіаосвіта та інформаційна культура, довіра та інші» [12]. 
Розвиток нашої держави відбувається занадто повільними темпами, 
беззаперчно є  проблеми, які затримують цей інформаційного суспільства. 
Крилова Ю.О. грамотно вказує,  що « ці проблеми пов’язані з формуванням та 
реалізацією ефективної національної політики розвитку інформаційного 
суспільства, що супроводжуються з світовою економічною кризою, 
політичною нестабільністю, корупцією, зниження довіри громадян до влади 
тощо. На наш погляд, рівень розбудови інформаційного суспільства в Україні 
не відповідає її потенціалу та можливостям. Однією з її причин є недосконала 
модель галузевої державної політики та неефективні процедури її реалізації» 
[12]. 
 
15 
 
Отже, можемо зробити наступні висновки : «цифрове суспільство – це 
еволюційний етап розвитку сучасного суспільства, де знання і інформація 
мають надважливе значення. Діджиталізація – це цифрова трансформація. 
Розвиток цифрового суспільства позначиться на економіці, суспільстві та 
нашій державі загалом. Стосовно ж цифрової трансформації в Україні нині є 
проблеми, які потребують вирішення на законодавчому рівні. Цими 
питаннями має піклуватися Комітет Верховної Ради України. 
 Наша держава повинна врахувати досвід інших держав, в яких вже 
давно діють механізми інформаційного (цифрового) суспільства. Варто 
звернути увагу на досвід Польщі з даних питань. Дослідниця вказує, що саме 
в Польщі «приділяється увага рівню безпеки інфраструктури державного 
сектору ІКТ; посиленню потенціалу держави для профілактики й боротьби зі 
загрозами в кіберпросторі тощо» [12]. Ми розуміємо, що ті ризики, які 
існуюють в нашому суспільстві, а саме, загроза безпеки як кожної людини, так 
і суспільства. Ми маємо замислитися над цими питаннями , щоб вдало їх 
розвязувати та вирішуватиза допомогою права.  
 Технології повинні служити демократичному розвитку та покращувати 
політичне життя в умовах розвитку е-демократії.  
  
 
16 
 
1.3. Цифрова гуманітаристика як науковий напрям 
Матвієнко О. та Цивін М. в статті «Цифрова гуманітаристика як 
методологічна основа розвитку іт‐освіти у вищих навчальних закладах 
культури» описують сучасний напрям «цифрову гуманітаристику» або 
«цифрові гуманітарні науки» як певне пристосування науки та сучасної освіти 
до нових викликів інформаційного середовища. Автори вивчаючи розвиток 
даної галузі пишуть, що «витоки цифрової гуманітаристики сягають середини 
ХХ ст. – з початку розвитку «гуманітарної інформатики» (використовуваний 
у публікаціях переклад з англ. «humanity computing») – технічної підтримки 
гуманітаріїв у вирішенні ними кількісних задач. Перейменування у 1990‐х  
роках «гуманітарної інформатики» на «цифрову гуманітаристику» 
ознаменувало собою, за висловом К. Хейлис (Hayles, 2012), перехід діяльності 
у цій галузі з низькопрестижного статусу служби підтримки у справжнє 
інтелектуальне починання із власною професійною практикою» [14]. 
Зрозуміло, що явним є пріоритет комп’ютерних засобів над гуманітарними 
науками у контексті їх розвитку у цифровому суспільстві. 
Безсцмнівно, що і Матвієнко О., і Цивін М., і Володін А. є правими щодо 
їх бачення того, що  «цифрова гуманітаристика як науковий напрям є 
предметом дискусій – від тверджень, що «цифровий перехід» у гуманітарних 
науках вже відбувся і пошуків міждисциплінарності та відмінності її від 
звичної вже комп’ютерної підтримки гуманітарних досліджень і практики, до 
критичного ставлення з боку фахівців як до самої дисципліни, так і до терміну, 
яким вона описана» [14]. 
Звісно, існують і протилежні аргументи та переконання про предметне 
поле цифрової гуманітаристики. Автори зазначають, що ці аргументи 
«актуалізують її значення, характеризують динамічність і є чинниками 
бурхливого розвитку її як наукового напряму, що знаходиться у стадії 
становлення. Жваві дискусії про зміст цифрової гуманітаристики дають змогу 
виробити підходи до вирішення теоретичних і практичних проблем у її 
предметному полі» [14]. 
 
17 
 
Більшість дослідників даного питання вказують, що однією із проблем  
є поєднання освіти галузі ІТ з гуманітарною освітою, та виявлення спільного 
між гуманітарними і цифровими науками. Ми маємо втілювати ідеї цифрової 
гуманітаристики у процеси навчання. 
Матвієнко О. та Цивін М. зазначають , що такий важливий «Маніфест 
Digital Humanities», прийнятий у Парижі 2010 року «закликає не тільки до 
включення курсів з Digital Humanities до навчальних програм з гуманітарних і 
суспільних наук, а й до створення самостійної спеціальності Digital Humanities 
і розвитку відповідних програм професійного навчання (Манифест Digital 
Humanities)» [14]. Без сумніву, це було б надзвичайно корисно і для освіти в 
Україні. 
Далі вчені акцентують увагу на освітніх програмах і відзначають те, що 
«пропедевтичним кроком у напрямі розробки освітніх програм з цифрової 
гуманітаристики є підготовка ІТ‐фахівців у вищих навчальних закладах 
культури, що показує концептуалізацію ідей цифрової гумантіристики у 
освітній практиці гуманітарного вищого навчального закладу» [14]. 
Звісно, ми маємо аналізувати найновіші дослідження серед сфер 
«цифрової гуманітаристики» і «підготовки ІТ‐фахівців». Ми враховуємо, що  
цифрова гуманітаристика сьогодні активно формується. Це пояснюється  
кількістю публікацій у наукових журналах. Але що не менш важливо підходи 
до розуміння цього напрямку реалізовується вченими різних наук – і 
бібліотекознавцями, і істориками, і філософами. Здебільшого розвиток 
цифрової гуманітаристики втілююють зарубіжні дослідники.  Далі Матвієнко 
О. та Цивін М. зазначають, що  дослідник Д. Кляйн дає наступне визначення: 
«Цифрові гуманітарні науки – це галузь, яка швидко розвивається на стику 
обчислювальної техніки та гуманітарних дисциплін і мистецтв, 
міждисциплінарних галузей культури та комунікації, а також професій у освіті 
та бібліотечно‐інформаційних науках» [14]. Це визначення містке та ємне. 
Отже, роблячи підсумки, можна погодитися з думками вчених і 
зауважити, що «поміж широкого кола завдань, які бачаться дослідникам як 
 
18 
 
зміст цифрової гуманітаристики, є дослідження соціокультурних наслідків 
цифрових технологій, критичний аналіз їх можливостей та обмежень, цифрові 
реконструкції, нові медіа, створення цифрових бібліотек, архівів, баз даних 
культурного надбання і музейних колекцій, тобто діяльність, яка потребує 
спільних зусиль гуманітаріїв та фахівців з цифрових технологій» [14].  
 
 
 
  
 
19 
 
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І 
Цифрове суспільство — це суспільство, яке інтенсивно та продуктивно 
залучає цифрові технології для особистих потреб в реалізації себе, в роботі, у 
відпочинку,  внавчанні, в дозвіллі і для втілення спільних економічних, 
суспільних та громадських цілей. 
Цифрове суспільство – це еволюційний етап розвитку сучасного 
суспільства, коли ми входимо в інформаційну еру, в якій важливими 
ресурсами є знання та інформація. Діджиталізація – це цифрова 
трансформація. Цифровий розвиток забезпечить виконання цілих комплексів 
завдань, а це позитивно вплине на економіку, суспільство та життєдіяльність 
країни загалом. Стосовно ж цифрової трансформації в Україні нині є 
проблеми, які потребують вирішення на законодавчому рівні. 
Цифрова гуманітаристики досліджує соціокультурні наслідки цифрових 
технологій, здійснює критичний аналіз їх можливостей та обмежень, цифрові 
реконструкції, нові медіа, створення цифрових бібліотек, архівів, баз даних 
культурного надбання і музейних колекцій, тобто та діяльність, яка потребує 
спільних зусиль гуманітаріїв та фахівців з цифрових технологій. 
 
  
 
20 
 
РОЗДІЛ ІІ СТАН ГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ 
Концепція гуманітарного розвитку України на період до 2020 року 
прогнозує, що розвиток держави стається  за допомогою правтльної реалізації 
потенціалу громадян в наш час. Наша держава повинна забезпечувати 
виконання людиноцентричної системи цінностей. А в основі неї лежать 
свобода, справедливість, солідарність, рівність, відповідальніст. Цивілізаційно 
так склалося, що Україна – європейська країна. 
Інтереси людини, які повинна забезпечувати наша країна, втілення мрій 
про життя і працю в чудовому співвідношенні з її соціальним оточенням, 
системою цінностей і природою. В даній конценпії йде мова про те, що наша 
держава має «забезпечити цілісну політику гуманітарного розвитку, адекватну 
завданням модернізації суспільства згідно із загальноєвропейськими 
тенденціями і національними пріоритетами, слідуючи даному підходу.  
Гуманітарний розвиток України є процесом удосконалення суспільства  
шляхом наближення до потреб людини в усіх сферах суспільного життя, 
створення умов для шпршого розкриття творчо-продуктивного потенціалу й 
самореалізації кожної особистості відповідно до її потреб та інтересів, як 
духовних і матеріальних» [10]. 
Зауважимо, що «Державна стратегія гуманітарного розвитку України 
ґрунтується на гуманістичних ідеалах, світоглядних орієнтирах і культурних 
традиціях українського народу, загальнолюдських цінностях та універсальних 
стандартах прав людини, окреслених у Декларації тисячоліття Організації 
Об’єднаних Націй, затвердженій резолюцією 55/2 Генеральної Асамблеї від 
8 вересня 2000 року; Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті 
про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародному пакті про 
громадянські і політичні права та факультативних протоколах до них; 
Гельсінському підсумковому акті щодо безпеки та співробітництва в Європі» 
[10]. 
  
  
 
21 
 
2.1. Тлумачення понять «гуманітарна політика» і «культурна 
політика» в державному управлінні 
 
Овчаренко С. В. в навчальному посібнику «Гуманітарна та культурна 
політика» звертає увагу не те, що часто політики не розрізняють поняття 
«гуманітарна політика» та «культурна політика» і надають цим поняттям 
однакового змісту. 
Але, вказує, професор «у такій тотожності понять існує певна смислова 
небезпека як для формування «гуманітарної політики», так і для формування 
«культурної політики» держави, тому потрібно визначитися з їх 
трактуванням» [16]. І це зауваження є слушним та вагомим. 
Далі філософиня пояснює і ми цілком поділяємо її погляди щодо 
історичного та культурного контекстів, «в якому почали отримувати 
конкретне смислове наповнення поняття «гуманізм» та «культура», заважає 
з'ясуванню відмінності цих двох явищ. Поняття «гуманізм», породило такі 
термінологічні варіанти, найбільш усталеними з яких є «гуманітарні науки», 
«гуманітарне знання», «гуманітарні дослідження». З поняттям гуманізму 
пов'язані і більш сучасні визначення – «гуманітарна допомога», «гуманітарна 
інтервенція», «гуманітарна катастрофа», «гуманітарна експертиза» тощо» 
[16]. Розгляд цих понять не можна виривати ні з історичного, ні з культурного 
контексів. 
Звісно, Овчаренко С. В. , не може не наголосити на тих моментах, які 
пояснюють розвиток іделогії гуманізму. Вона вказує, що разом «із 
виникненням інтересу до історії у всіх її виявленнях, історично ідеологія 
гуманізму формувалася – економічному, політичному, державотворчому, у 
тому числі і культурному, що вплинуло на зацікавлення порівняльною 
філологією, античною філософією, розвитком форм мистецтва, фольклорними 
традиціями та міфами тощо. Людина не є усталеним феноменом, вона 
змінюється і розгалужується у своєму суспільному бутті - показали 
гуманістичні пошуки. Існує безперервний процес ускладнення форм 
 
22 
 
організації штучного світу людини, що актуалізувало питання про прогрес 
людства та роль свідомості у цьому процесі,  довели дослідження гуманітарної 
спрямованості. Відкриття історичної ретроспективи зробило очевидною ідею 
про історичну перспективу, яка розгорталася як подальший розвиток всього 
того, що було втіленням креативної діяльності людини» [16]. Філософиня 
показує, що таким чином    відбулося встановлення кореляції між гуманізмом 
і розвитком людини.  
Далі мова йде про саме те, як  гуманізм почав «перетворюватися з 
дослідницької позиції на політично оформлену мету розвитку суспільства. 
Гуманізм як політична мета безпосередньо пов'язувався з загальною 
доступністю культурних здобутків, які були репрезентовані освітою, 
мистецтвом, естетикою побуту та етикетом» [16]. Часто  пояснюють гуманізм 
як загальний розвиток культури. Це в свою чергу є ототожненням понять 
«гуманітарна політика» та «культурна політика» в нашій  політиці.  
Історично так склалося, що «культура є специфічною технологією 
опанування оточуючого природного середовища людиною. Але культура, як 
технологія діяльності, може мати різну за ціннісним смислом спрямованість, 
принаймні не обов'язково антропоцентричну, тобто гуманістичну» [16]. І це є 
певною проблемою для нашого життя. 
Також вагомим є пояснення Овчаренко С.С. про те, що прогрес, який 
здобуло наше людство, в культурній сфері та технологічній зразу ж не 
вирішить ті гуманітарні проблеми, які ми маємо. Професор вказує, що 
«культура – це штучна реальність, яка виявляє свідомі зусилля людини, що 
залежні від змісту світоглядною позиції. А отже, розвиток культури не є 
запорукою розвитку саме гуманістичних ідеалів Нового часу, як вони склалися 
в європейській культурі і якими стверджується право людини на індивідуальне 
самовизначення та захист своєї гідності. Політична історія тоталітарних 
держав ХХ століття свідчить, що розбудова культури, навіть вагомі державні  
преференції культурі, можуть не мати на меті загальні гуманістичні настанови. 
Прийняття у 1948 році «Загальної декларацій прав людини» було свідченням 
 
23 
 
того, що культурно-технологічний прогрес не є автоматичним вирішенням 
гуманітарних питань людства» [16]. Наша країна, будуючи стратегію 
гуманітарного розвитку, повинна зважати на ці факти та брати їх до уваги.  
Далі мова йде про ґрунт для класичного гуманістичого мислення , як то 
держава, нація, професійна спілка.  Овчаренко С.С зауважую про їх 
усталеність і зазначає, що «розвиток людини так чи інакше безпосередньо 
зв'язаний з розвитком соціальної спільноти, до якої вона належить. За таких 
умов можна ставити знак рівняння між розвитком і добробутом особи та 
розвитком і добробутом держави, нації чи професійної корпорації. 
Безумовною визнається і спільність інтересів держави, нації і окремої 
людини» [16]. Звісно, що ключову роль відіграє також і вищеперерахована 
спільність інтересів. 
В політичне життя ввійшло розуміння стану нашого суспільства, де 
людина може вільно здійснювати та реалізовувати своє самовизначення. 
Філософиня пояснює це тим, що «у традиційному суспільстві соціальний стан 
людини був досить жорстко заданий фактом її народження у певному 
соціокультурному оточені, то у модерному суспільстві процес соціальної 
ідентифікації стає справою особистого вибору настільки, наскільки людина 
здатна усвідомити свою соціальну свободу та скористатися таким правом 
вибору власної соціальної долі. Сьогодні інакшим чином прочитуються такі 
поняття як «нація» і «держава» - людина протягом життя може обрати не 
тільки іншу країну проживання, але і іншу національну спільноту як фактор 
етнічного самовизначення» [16]. Означені проблеми вибору безпосередньо 
стосуються і громадян нашої держави. 
Саме даржава повинна розуміти свою місію в спілкуванні з кожним її 
членом та «означити свої позиції та пропозиції щодо окремої людини. Від 
сучасної демократичної держави в умовах суспільної несталості та 
трансформаційних змін очікують пропозицію гарантування та захисту прав 
громадянина, які забезпечують психологічно комфортне перебування 
конкретної особи у державній цілісності. Таким чином потрібно усвідомити, 
 
24 
 
що гуманітарна політика – це не рекомендації громадянину щодо його 
обов'язків перед державою, а рекомендації державі щодо способів задоволення 
гуманітарних інтересів і очікувань окремих громадян - прав на вільну 
самоідентифікацію за національними, ідеологічними, релігійними, 
професійними, естетичними та етичними ознаками» [16] – зазначає Овчаренко 
С.С. І пояснює, що  « доступність права на вільне використання всіх маркерів 
соціальної ідентифікації і забезпечується сукупністю прав людини, стан 
дотримання котрих репрезентує показник розвитку гуманітарного клімату в 
державі» [16]. Ці думки про права людини і значення держави щодо їх 
реалізації є вагомими та актуальними для України.  
Вагомим є розуміння що, розвиток національної культури та 
гуманітарний розвиток держави не є тотожністю. Овчаренко С.С. вдало вказує, 
що « культурні ознаки держави мають більш розгалужені характеристики, ніж 
наявність чи відсутність гуманітарних свобод. Культурна політика від імені 
держави відповідає за загальний суспільний зміст тих способів, якими 
забезпечуються права людини. Культурна політика – це забезпечення умов для 
розвитку та самовизначення при відкритому доступі до всієї повноти 
соціальних благ» [16] . Потрібно вміти віділити питання гуманітарного 
розвитку серед питань розвитку культури і в культурній політиці нашої 
держави і в культурній політиці інших держав.  
Ми роруміємо, що сукупність прав людини гарантовані Конституцією 
України. Шляхи розвитку сучасної нашої культури можуть змінюватися, 
корегуватися, доповнюватися. Філософиня пояснює, що «поступ національної 
культури безумовно пов'язаний з гуманітарними питаннями розвитку 
держави, але гуманізм культури і гуманізм державної політики не одне й теж 
саме. Коли йдеться про гуманітарний розвиток нашої держави у процесі 
міжнародної співпраці, мається на увазі саме гуманістичність державної 
політики в її соціально-громадянських вимірах, що базується на інших 
характеристиках, ніж гуманістичність мистецької практики чи загальних 
суспільних настанов в сфері моралі, з якими, зазвичай, і асоціюється поняття 
 
25 
 
культури у масовій свідомості» [16]. Гуманістичність української політики є 
вагомим показником для інших держав, що співпрацюють з нами в даній 
сфері.  
Висновок:  
Поняття «гуманітарна політика» та «культурна політика» не однакові за 
смислом.  Гуманітарна політика повинна забезпечувати права і свободи людей.  
Культурна політика повинна формувати умови для розвитку кожного 
громадянина,  враховуючи глобальні процеси та зміну смислів і цінностей в 
світовій культурі.  
 
 
  
 
26 
 
2.2.Основні пріоритети гуманітарного розвитку України 
 
Розпутенко І.В., Москаленко С.А., науковці в сфері державного 
управління в своїй статті «Пріоритетні напрямки розвитку гуманітарної сфери 
в Україні в контексті політичного процесу» описують шлях нашої держави в 
процесі інтеграції в ЄС. Вони вдало зазначають, що «курс на європейську 
інтеграцію є природним наслідком здобуття Україною незалежності. Його 
витоки - в історії нашого народу та усвідомленні  права жити в демократичній, 
економічно розвиненій, соціально орієнтованій країні. Його мета - створення 
шляхом масштабних внутрішніх перетворень умов для входження до 
спільноти європейських розвинутих країн. Сьогодні цей курс має стати 
домінантою внутрішньої та зовнішньої державної політики» [21]. Цей процес 
може бути тривалим та складним та не без перешкод, а саме важливе – з 
докладанням ношою державою великих зусиль. 
Далі Розпутенко І.В., Москаленко С.А. наголошують на важливості 
реформ і пояснюють, що « головне для нас - активно продовжувати політику 
розпочатих системних реформ, постійно доводити реальними справами 
послідовність щодо обраного курсу, утвердження демократичних цінностей, 
принципів громадянського суспільства, свободи слова та верховенства права, 
соціально спрямованої ринкової економіки» [21], адже ми вже стали на цей 
шлях і не повинні з нього звернути. 
Щодо  інтенсивного розвитку інтегративних процесів нашого 
суспільства, то тут важливим є робота потрібної «відповідної форми 
регіональної політичної та економічної організації». Ми розуміємо, що 
виклики в сучасному світі вимагають від «громадянина не лише політичної 
активності, а й усвідомлення власної ролі і значення в житті суспільства, а 
також дій відповідно до власних переконань і цінностей» [21]. 
Україна поділяє основні ідеї і принципи «Європейської Конвенції про 
захист прав і основних свобод людини та Європейської соціальної хартії, 
покладаючи в основу свого подальшого розвитку інтереси людини, її 
 
27 
 
прагнення жити і творити в гармонії зі своїми цінностями, із суспільством і 
природою. Відтак актуалізуються питання гуманітарної політики, 
гуманітарного розвитку, форм і методів державного впливу на 
функціонування гуманітарної сфери» [21]. Це в свою чергу впливає на захист 
інтересів громадян, адже у відкритому суспільстві до якого ми йдемо. Це дасть 
змогу надати кожній людині цілком реалізувати свій потенціал, вдосконалити 
суспільний і особистий розвиток, підвищити якість життя» [21]. Зрозуміло, що 
це можливо тільки у відкритому суспільстві. 
Ці питання розробляли та досліджували такі науковці, як  В.Дзоз , 
О.Дніпров,  І. Розпутенко, С.Москаленко, С.Кіндзерський. В.Трощинський, 
П.Ситник, В.Скуратівський, В.Карлова. 
Що  очікуває українське суспільства за рахунок соціально-економічних 
змін у контексті європейського вибору? Науковці вказують, що в нашій 
державі насьогодні є надважливими питання «проектування нової якості 
соціальних послуг у стратегічно важливих сферах - освіті, охороні здоров'я, 
пенсійному забезпеченні, науково-технічному та інноваційному комплексах» 
[21]. Ми маємо забезпечити фінансування освітніх, медичних установ. «Це 
означатиме не лише значне підвищення ефективності використання 
державних коштів, а передусім перехід на нову парадигму соціальної 
політики. На зміну соціальній політиці, орієнтованій на узагальнені суспільні 
потреби, приходить політика, сконцентрована на потребах людини - 
громадянина України» [21]. Перехід на нову парадигму соціальної політики – 
завдання яке стоїть перед нашим суспільством. 
Беззаперечним є той факт, що «формування суспільства знань може 
стати наріжним каменем у створенні якісно нової суспільно-економічної 
формації у XXI ст., що зумовлено особливою роллю знання в сучасному 
цивілізаційному розвитку. 
Конкурентні переваги країн усе менше визначаються багатством 
природних ресурсів чи дешевою робочою силою і все більше - технічними 
інноваціями та конкурентним застосуванням знань, що посідають перше місце 
 
28 
 
серед факторів суспільного розвитку, сприяють досягненню 
взаємодоповнюючих цілей забезпечення стійкого економічного зростання, 
підвищення суспільного добробуту, стимулювання соціальної злагоди, 
розвитку людини» [21]. Виробництво знань є рушієм нашого суспільного 
розвитку. Ми мусимо модернізувати і науково – технічну систему, і 
іноваційну, і сферу освіти а головне розвивати інтелектуальний потенціал. 
Зрозумілим є і те, що ми «маємо врахувати, що заплановані в Україні 
економічні реформи мають спрямовуватися на структурну перебудову 
національної економіки в напрямі зростання у ВВП частки 
високотехнологічного, інформаційного секторів» [21]. 
Тобто, освіта повинна бути готова до перемін і  забезпечувати розвиток 
інтелектуального і творчого потенціалу кожної особистості. «Тому серед 
актуальних напрямів освітньої реформи - впровадження інноваційних моделей 
навчання. 
Програмою економічних реформ передбачене підвищення фінансової 
автономності навчальних закладів, для чого потрібно вносити зміни до 
Бюджетного кодексу України» [21]. Це ми відчуваємо і на прикладі нашого 
Черкаського державного технологічного університету. Важливим є правильне 
розміщення пріорітетів як у гуманітарній, так і в  соціально-економічній 
сферах, тобто «функціонування фінансової системи має бути спрямоване на 
вирішення актуальних гуманітарних завдань, що стоять перед суспільством. 
Цим завданням підпорядковуються й організація фінансових відносин у 
суспільстві, і процеси руху та розміщення фінансових ресурсів та 
ціноутворення на них, і пропорції між їх централізацією та децентралізацією, 
і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість 
витрат окремих суб'єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і 
структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової 
системи, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним 
та суспільним споживанням» [21]. Варто обрати той варіант організації 
фінансових відносин і фінансової діяльності, який в даний час підходить нам. 
 
29 
 
«Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює 
держава. 
Як відомо, фінансова політика - комплекс дій і заходів, що здійснюються 
державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової 
діяльності суб'єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і 
безпосередньо держави з метою вирішення нагальних завдань і досягнення 
поставлених цілей» [21]. 
Без сумніву, фінансова політика показує суб'єктивну сторону фінанси, а 
саме їх функціонування.  Розпутенко І.В., Москаленко С.А. наголошують на 
тому, що «фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами 
різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, 
центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств населення 
тощо» [21]. Ми цілком розділяємо їх погляди. 
Якщо взяти за основу, що «гуманітарний розвиток - це модель розвитку, 
орієнтована на максимальне розкриття потенціалу кожної людини і соціуму в 
цілому, створення гідних умов для реалізації всіх інтелектуальних, 
культурних, творчих можливостей людини і української нації. 
Держава має забезпечувати гуманітарний розвиток через: 
• дотримання гарантій безпеки української нації, людини і суспільства; 
• розроблення та впровадження нормативно-правових актів щодо переходу на 
принципи сталого гуманітарного розвитку; 
• опрацювання й реалізацію пріоритетних державних і регіональних програм 
соціально-економічного та культурного розвитку, екологічних програм, що 
визначають гуманітарні пріоритети; 
• розміщення продуктивних сил у контексті ефективного розв'язання проблем 
гуманітарного розвитку; 
• активізацію соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій 
населенню; 
 
30 
 
• визначення основних напрямів і параметрів розвитку економіки, включаючи її 
структурну перебудову з урахуванням вимог всебічного гармонійного 
розвитку людини; 
• розвиток державної системи моніторингу розвитку людини в Україні, 
запровадження моніторингу гуманітарного розвитку через встановлення 
відповідних індикаторів, інформація щодо яких щороку подається у 
Національній доповіді про стан гуманітарного розвитку в Україні; 
• проведення адміністративно-територіальної реформи з метою створення умов 
для наближення місць надання основних соціальних послуг до громадян - 
насамперед мешканців сільських територій» [21]. 
Ми цілком рогоджуємося з думкою науквоців щодо пробем та 
перспектив регіонального рівнягуманітарного розвитку. Зрозумілим є той 
факт, що « на регіональному рівні має бути передбачено розроблення проектів 
програм соціально-економічного розвитку територій, формування місцевих 
бюджетів з урахуванням пріоритетності цілей і завдань гуманітарного 
розвитку, реалізація комплексу заходів збалансованого розвитку регіонів» 
[21]. Існують певні проблеми в гуманітарній сфері щодо позицій нашої 
держави на міжнародному полі. 
Повністю поділяємо думку науковців в сфері державного управління 
Розпутенка І.В., Москаленка С.А. щодо ідеї обєднання громадян України. 
Вони вказують на те, що «політика держави має ґрунтуватися на ідеї 
консолідації всіх українців, незалежно від місця проживання, походження і 
покоління з метою забезпечення загальнонаціональної консолідації на 
принципах зміцнення української національної ідентичності, об'єднання 
світового українства навколо ідеї національного відродження і гідного 
утвердження української нації в сучасному світі, посилення ролі закордонних 
українців у процесах євро- та євроатлантичної інтеграції України» [21]. Це 
розуміння є надважливим для громадян України. 
Далі науковці зосереджуються на питання щодо базування державної 
політики. Це можливе, на їх думку, «на безумовному визнанні та високій 
 
31 
 
оцінці заслуг наших закордонних співвітчизників, сприяти налагодженню 
постійного зв'язку між українцями всього світу зі своєю історичною 
батьківщиною. В умовах бездержавності українська діаспора активно 
репрезентувала інтереси національної спільноти у світі, зберігала традиції 
української культури, мову, пам'ять про історичне минуле свого народу» [21]. 
Емігранти створювали інтелектуальні та «українознавчі наукові осередки, 
бібліотеки, встановлювалися пам'ятники героям та провідникам нації. 
Цей досвід унікальний у світовій історії і дає право українцями вважати 
себе зрілою національною спільнотою, пишатися своєю волею до свободи і 
самоствердження» [21].   Цей досвід має відновити українську ідентичность, 
та  посприяти реалізацію позитивного іміджу нашої держави поміж інших 
держав. 
Висновки. 
Сьогодні політика державного управління нашої країни націлена на 
покрокове втілення гуманістичних цінностей в життя українців. Вона 
основана на визнанні ціннісних переваг гуманітарного розвитку, які  захисять 
права людей та забезпечать умови для швидкого розвитку нашої країни. 
Щоб відбувся гуманітарний розвитк потрібно сформувати цілісні дії у 
всіх сферах суспільного життята посилити  стимул з боку держави щодо 
інтересу громадян, юридичних осіб і соціальних груп у подорлання проблем 
гармонійного розвитку особистості. 
Потрібно поступово реформувати систему управління гуманітарним 
розвитком. 
Гуманітарний розвиток відбудеться, якщо ми матимем вдале 
міжнарожне  співробітництво, але і не забудемо про національні інтереси 
нашої держави. 
 
  
 
32 
 
ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ 
Мета стратегії гуманітарного розвитку України – це  реалізація вільної, 
розвиненої особистості, що покращує  суспільне середовище у безпеці й 
стабільності, в національній та громадянської єдності, створюючи умови для 
існування національної культури. 
Визначальним фактором гуманітарного розвитку України є показник 
соціального благополуччя є стан здоров’я та продовження життя населення.  
Серед завдань гуманітарного розвитку можна виділити забезпечення 
прав людини, втілення інтелектуального і духовного потенціалу українців; 
підняття якості життя, доступна система освіти, збереження історико-
культурної спадщини та досягнень у сфері мистецтва. 
Конституція України визначає правову основу гуманітарного розвитку і 
щодо вільного розвитоку особистості, рівності громадян перед законом, щодо 
свободи думки й слова, щодо охорони здоров’я тощо. 
Гуманітарна політика України повинна брати за основу 
загальнонаціональний проект спільного майбутнього. 
Україна повинна втілити декларовані ООН «Цілі розвитку тисячоліття» 
саме як пріорітетну систему та вибудувати стратегію реформ. 
  
 
33 
 
РОЗДІЛ ІІІ ГУМАНІТАРНА ОСВІТА ЦИФРОВОГО СУСПІЛЬСТВА 
 
 
3.1. Розвиток освітнього і наукового простору 
 
Концепція гуманітарного розвитку України на період до 2020 року 
говорить про потребу в збільшенні якості освіти та підвищення рівня 
культурної політики, для цього потрібно модернізувати систему нашої освіти.  
В цій концепції йде мова про зміни та трансформації повязані «з 
механічним прищепленням західних стандартів без урахування української 
специфіки. Це призвело, не лише до майже повного руйнування середньої 
професійної освіти, а й не дозволило здійснити давно назрілу потребу реформи 
у всій системі освіти» [12]. Це є величезною проблемою сучасності серед 
освітніх проблем. 
Далі мова йде про «підміни реформ формальними та бюрократичними 
моментами. Яскравим виявом цього є ідеалізація зовнішнього незалежного 
тестування, яке, може, й дозволило частково подолати корупційні явища, але 
аж ніяк не сприяє піднесенню навчального рівня та не спонукає до 
справжнього інтелектуального розвитку» [12]. Подолання корупції в даній 
сфері є пріорітетним завданням для України. Без сумніву, покращення рівня 
навчання – завдання, яке повинно бути реалізованим задля успішного 
розвитку нашої держави. 
Зрозумілим є і той факт, що наша «освіта потребує реальних, а не 
бюрократичних реформ, які б забезпечили формування особистостей, здатних 
адекватно реагувати на сучасні світові виклики і достойно представляти 
Україну в світі» [12]. Дані реформи повинні бути поступовими і логічними. 
Також беззаперечним і логічним є те, що реформи мають стосуватися 
комунікаційних технологій, «вивченню іноземних мов, впровадженню до 
загальноосвітніх шкіл мистецького, естетичного та етично-морального 
 
34 
 
виховання, засад фізичної культури і здорового способу життя» [21]  - про це 
говориться в Концепції гуманітарного розвитку України на період до 2020 
року. 
Такоє існує низка проблем і потреб щодо забезпечення вищими 
навчальними закладами їх автономії та гарантій з боку держави щодо даного 
питання. Нам не оминути укрупнення університетів. 
Ми цілком поділємо думку, висловлену в Концепції гуманітарного 
розвитку України на період до 2020 року щодо можливості  «зробити 
відкритою як середню, так і вищу школу для забезпечення населенню права на 
безперервну освіту; зняти формальні перепони для учнівського та 
студентського обміну із зарубіжними країнами, підвищити доступність 
освітніх послуг для обдарованих дітей, дітей із малозабезпечених родин, осіб 
з особливими потребами» [21] .  Без сумніву, освіта в Україні повинна бути 
відкрита та безперервна. Для цього потрібна реалізація та 
«– удосконалення управління системою освіти (зокрема, системи 
фінансування); 
– підвищення доступності якісних освітніх послуг, у тому числі шляхом 
підтримки обдарованих дітей, дітей із малозабезпечених сімей, осіб з 
особливими потребами; 
– розвиток професійної освіти з урахуванням тенденцій на ринку праці, 
перспектив соціально-економічного розвитку регіонів; 
– формування і розвиток сучасної системи безперервної освіти як основи 
життєвого успіху особистості; 
– розвиток дистанційного навчання для отримання додаткової (другої) 
професійної освіти; 
– інтеграція освітньої і наукової складових у діяльності вищих навчальних 
закладів (у тому числі розробка відповідної законодавчої основи, нормативно-
правового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення); 
 
35 
 
– перетворення провідних вищих навчальних закладів на сучасні наукові 
центри, зближення академічної та вузівської науки через створення спільних 
наукових та освітніх підрозділів; оптимізація співвідношення обсягів 
державного фінансування фундаментальних і прикладних наукових 
досліджень та вдосконалення механізму такого фінансування на основі 
державних пріоритетів і висновків наукової та науково-технічної експертизи» 
[12] . Ралізувавши дані положення наше суспільсво зможе розширити, 
покращити, вдосконалити розвиток освітнього і наукового простору. 
 
 
 
  
 
36 
 
3.2. Функції гуманітарної освіти цифрового суспільства 
Доктор філософських наук Т. П. Глушко  в статті «Функції гуманітарної 
освіти в умовах четвертої промислової революції» вдало пояснює вплив 
феномену «big data» на освіту нашого суспільства. Професор вдало описує, що 
цей феномен «здійснив відчутний вплив на усі сфери людської діяльності та 
спричинив потребу формування принципово нових стратегій в економічній та 
політичній, а отже й в освітянській практиці. Відповідно, у сфері освіти 
сформувалась своєрідна криза «перехідного періоду», яка набула глобальних 
масштабів та створила поштовх для постановки питання щодо реорганізації 
освітніх практик у філософській площині» [4]. Далі мова йде про неспромогу 
університетами, в їх класичному розумінні, написати стратегію їх вдалої 
роботи саме з «масивом даних». 
Відповідно, як глобальний світ в цілому, так й окремі нації зокрема 
опинились перед проблемою трансформації освітніх програм, а однією з 
основних задач, що постала перед вищими навчальними закладами, стає 
формування нових методів для швидкого опрацювання та аналізу даних з 
метою їх концептуалізації й продукування соціально значимих теорій. 
Зокрема, суттєва увага у цьому напрямі приділяється сьогодні 
неформальній освіті та перспективам її синтезу з освітою класичною. Йдеться 
про створення нового формату освіти на засадах поєднання класичних практик 
з такими формами освітніх послуг як бізнес-кейси та спеціалізовані тренінги, 
що орієнтовані на закріплення тих чи інших компетенцій. 
Потрібно переробити освітні програми таким чином, щоб відбулося 
«формування нових методів для швидкого опрацювання та аналізу даних з 
метою їх концептуалізації й продукування соціально значимих теорій» - 
зазначає професор. Вдало розробляються і втілююються в життя програми 
неформальної освіти. Також є перспектива її поєднання з класичною освітою. 
А саме, «йдеться про створення нового формату освіти на засадах поєднання 
класичних практик з такими формами освітніх послуг як бізнес-кейси та 
 
37 
 
спеціалізовані тренінги, що орієнтовані на закріплення тих чи інших 
компетенцій.  
Такий підхід створює можливість для активного залучення у навчальний 
процес та передбачає занурення у конкретну ситуацію, а отже й опанування 
ефективних поведінкових стратегій та включення креативної компоненти. 
Адже в умовах четвертої промислової революції, фундаментальну специфіку 
якої формує синтез технологій та їх взаємодія у фізичних, цифрових та 
біологічних доменах , у процесі навчання має відбуватися не тільки засвоєння 
інформації, а й формування індивідуального креативного підходу та 
напрацювання навичок його застосування. 
Власне в означеному технологіями світі важливу роль відіграє не лише 
здатність до опанування складних технологічних процесів, а й розуміння їх 
сутнісних характеристик та соціальних функцій. 
Враховуючи специфіку Індустрії 4.0, важливим джерелом стратегій 
сучасної освіти є її цифровізація, тобто частковий або навіть повний перехід у 
цифровий вимір. Одним із пріоритетних напрямів цифровізації освітніх 
практик є використання когнітивних та мультимедійних технологій. Як 
відомо, значна кількість провідних європейських університетів вже тривалий 
час практикує онлайн-курси, що набули досить широкої популярності, адже 
відповідні інформаційні платформи та цілодобова доступність мережі 
дозволяють користувачам самостійно регулювати темп роботи та її графік. 
Трансформація освітнього сектору з урахуванням потреб «цифрового 
світу» цілком закономірно постала у якості виклику й перед українським 
суспільством, особливо зважаючи, що цифрова революція передбачає 
можливість заощадження соціального часу. 
Така логіка розвитку подій набуває все більшої актуальності та 
суттєвого попиту серед споживачів освітніх послуг в умовах, коли нова 
цифрова економіка передбачає трансформацію економіки фізичної. 
Крім того, поява так званих «цифрових аборигенів» або «покоління Z» 
[7], що не знає життя без мережі, означила собою тенденцію остаточного 
 
38 
 
переходу до нових видів економічної взаємодії та нових технологій, а отже й 
до трансформації тенденцій у розвитку освітніх практик. У сучасних умовах 
з'являється навіть поняття «цифрове робоче місце» як аналог фізичного [3]. І, 
хоча для України все ще актуальною залишається проблема «цифрового 
розриву», рівень доступності технологій з кожним днем зростає, а 
реорганізація освітнього простору стає неминучою. 
Такий підхід створює можливість для активного залучення у навчальний 
процес та передбачає занурення у конкретну ситуацію, а отже й опанування 
ефективних поведінкових стратегій та включення креативної компоненти» [4].  
Студенти мають не тільки вивчати інформацію, а й формувати індивідуальний 
креативний підхід до її використання. 
Ми поділяємо думку Т. П. Глушко  про те, що  наш світ  означений 
технологіями і в ньому конкретну роль має «не лише здатність до опанування 
складних технологічних процесів, а й розуміння їх сутнісних характеристик та 
соціальних функцій. Враховуючи специфіку Індустрії 4.0, важливим джерелом 
стратегій сучасної освіти є її цифровізація,тобто частковий або навіть повний 
перехід у цифровий вимір.Одним із пріоритетних напрямів цифровізації 
освітніх практик є використання когнітивних та мультимедійних технологій» 
[4]. Зрозуміло, що багато важливих європейських університетів довго 
реалізовують онлайн-курси, «що набули досить широкої популярності, адже 
відповідні інформаційні платформи та цілодобова доступність мережі 
дозволяють користувачам самостійно регулювати темп роботи та її графік. 
Трансформація освітнього сектору з урахуванням потреб «цифрового 
світу» цілком закономірно постала у якості виклику й перед українським 
суспільством, особливо зважаючи, що цифрова революція передбачає 
можливість заощадження соціального часу. 
Така логіка розвитку подій набуває все більшої актуальності та 
суттєвого попиту серед споживачів освітніх послуг [4]. Звісно, що 
заощадження нашого часу впливає на рівень нашого життя. 
 
39 
 
Саме для нашої держави є нагальною проблема «цифрового розриву», 
так як «рівень доступності технологій з кожним днем зростає, а реорганізація 
освітнього простору стає неминучою. 
Актуалізація ж суттєвих переваг саме технічної освіти зумовлена 
появою таких феноменів як блокчейн та віртуальна реальність, які 
спричиняють швидкі зміни у сфері глобальної економічної архітектури, що з 
необхідністю відображається на національних державах та їх інтелектуальних 
капіталах, зумовлюючи їх модифікацію у відповідності до нових соціально-
економічних викликів» [4]. Ми повинні втілити інноваційні підходи у сфері 
освіти, які  вчасно «актуалізуються за рахунок змін в економічній реальності, 
за якими не встигають сучасні соціально-філософські теорії. Адже перехід до 
Індустрії 4.0 спричиняє тісну взаємодію фізичної та цифрової реальності на 
рівні усіх соціально значимих сфер діяльності — економіки, політики, 
ідеології, екології, освіти тощо, сприяючи розвиткові таких галузей як 
робототехніка, 3Б-друк, нанотехнології, доповнена реальність, «інтернет 
речей», криптовалюти, розвиток штучного інтелекту тощо» [4]. Порушуються 
межі між фізичним, біологічним та цифровим світами. Далі логічною є 
розробка нових спеціальностей вищими навчальними закладами. Доктор 
філософських наук Т. П. Глушко  описує , що завдання «сучасної філософії — 
у пошуку шляхів вирішення структурних та змістовних проблем гуманітарної 
освіти — стає обґрунтування стратегій розвитку тих індустрій, в яких людина 
не може бути замінена технологіями, а також забезпечення умов для 
перманентного розвитку економічної креативності як важливої потреби 
бізнесу. 
Отже, важлива роль гуманітарної освіти полягає у забезпеченні умов для 
формування компєтєнцій, які людина нє можє засвоїти самостійно, 
використовуючи доступ до сучасних цифрових технологій» [4]. Отже, в чому 
ж саме полягає основна функція сучасного викладача-гуманітарія, який 
працює в умовахи становлення цифрового суспільства, що стоїть на порозі 
четвертої промислової революції? Які складові гуманітарної університетської 
 
40 
 
освіти збережуть свою актуальність у нових умовах? Які соціально значимі 
смисли може транслювати актуальна для цифрового суспільства освітня 
система? Що вона може запропонувати на рівні практичної підготовки?.. Ці та 
інші запитання на часі потребують чітких та аргументованих відповідей. 
Формування компетенцій є вагомим завданням і нашого Черкаського 
державного технологічного університету. 
Наш час вимагає нової підготовки спеціалістів, які можуть  вчасно 
зоорієнтуватися «у потоках даних щодо наявних товарів та послуг», і 
втілювати методи важливої роботи з ними. 
Далі  Т. П. Глушко  вказує на єтапи розвитку капіталістичної єкономіки, 
окреслюючи, що в умовах «технокапіталізму структура мережевої взаємодії 
формує принципово новий тип економічних відносин, їх нові смисли та 
наративи як на рівні глобального, так і регіональних та національних 
просторів» [4] . Важливо  фільтрувати та персоналізувати потоки інформації 
споживчих товарів.  
В наш час важливим є розуміння того,  що всі сучасні професії 
вимагають креативного мислення, задля його появи  потрібно змінити систему 
освіти та форми її реалізації. Освітні програмиповинні бути  практичними, 
гнучкими та адаптивними.  
Далі професор вказує, беззаперечно маючи рацію, що «наповнення 
кіберпростору інформацією чи освітніми ресурсами передбачає суттєвий 
когнітивний вплив на всі сфери суспільного буття та спричиняє продукування 
специфічного типу економічного мислення, що ґрунтується не стільки на 
самій інформації, скільки на тому рівні уваги, яку вона здатна до себе 
привертати» [4]. 
Ми погоджуємо з тим, що  «цифрова єкономіка постає самє як єкономіка 
уваги та стає закономірним наслідком інформаційної доби, створюючи 
принципово новий вид економічних відносин, котрий власне і зумовлює 
потребу інноваційних підходів як в технічній, так й в гуманітарній освіті» [4]. 
Безумовно такі підходи покращують економічні відносини. 
 
41 
 
Надзвичайно важливим є визанння того факту, що  «цифрова реальність, 
означена новітніми технологіями та інноваціями, а також маніпулюванням 
поведінкою споживачів, вимагає співпраці та співтворчості різних поколінь у 
напрямі як подолання деструктивних елементів культури рафінованого 
консумеризму, так й у напрямі становлення економічної довіри в нових 
соціальних умовах, що особливо актуально для українського суспільства» [4]. 
Ця співтворчість подолає руйнівні елементи культури і зросте рівень 
соціальної довіри, завдяки їй. 
Далі професор вдало описує про значення філософської освіти, 
вказуючи, що «аксіологічна означєність гуманітарної, особливо філософської, 
освіти та її міждисциплінарний потєнціал створюють додаткові соціально 
значимі інструмєнти для генерації інноваційних ідей та інституціалізації 
нових поведінкових паттернів у сфері економічної діяльності» [4]. Він 
зосереджує нашу увагу на вагомості  «продукування нових смислів у напрямі 
аксіологічного визначєння ролі особистості у нових форматах економічної 
взаємодії» [4] і ми поділяємо його погляди і зважаємо на їх логіку. 
Ми повинні трансормувати освітню діяльність сьогодення задля 
поліпшення культури нашого суспільства, особливо в сфері економіки.  А 
якість таких перевтілень та транформацій залежатиме «від рівня відповідності 
навчальних програм з гуманітарних дисциплін актуальним економічним 
потребам» [4]. Новим вимогам  та викликам суспільства цілком відповідає 
навчальна програма спеціальності 033 Філософія. 
  
 
42 
 
3.3. Нові методи навчання в цифровому суспільстві 
І. В. Владленова, М. А Єрмоловський, Я. В. Тарароєв  в науковій статті 
«Нові методи навчання в цифровому суспільстві» говорять про формування, 
функціонування та втілення нової цифрової освіти. Сучасні філософи 
прагнуть збагнути ці процеси і  пояснити суть освіти та показують  як процес 
виховання взаємовідноситься  з цінностями і нормами суспільного життя. 
На розвиток сучасної освіти впливає і глобальні інтелектуальні та 
соціальні тенденції минувшини, також течії певні філософські напрямки. 
Філософи вдало описують як саме «Аналітична філософія вплинула на 
концептуальний філософський дискурс щодо освіти, ретельну оцінку 
аргументів, накреслила розбіжності, що є, принаймні, частиною 
філософського інструментарію» [1]. Наше бачення даної проблеми цілком 
співпадає з думками цих філософів. 
Філософія освіти це конкретна впорядкована система знань і думок про 
освіту, «вона є критичною у визначенні та спрямуванні цілей, завдань і 
спрямованості навчання. Вона також вивчає загальні тенденції спрямування 
освіти у будь-якій конкретній обстановці» [1]. Викладачі нашого університету, 
як і багато інших, використовують можливості техніки для проведення занять, 
як лекційних, так і семінарських, так і лабораторних. Це спонукає до 
оригінальних методик їх викладання, розширює можливості до втілення нових 
проектів в життя. Нові ж проекти підіймають продуктивність діяльності 
суспільсва і прояснюють нові характеристики. Вимоги суспільства щодо 
педагогічного процесу, то даний процес повинен мати такі результати: 
«здатність до навчання,вихованість, розвиненість і різнобічність особистості. 
Для успішного навчання необхідні певні методи і засоби, контроль, системи 
навчання, виховання, управління освітніми структурами, а також бачення 
загальної тенденції розвитку освітнього процесу, вміння прогнозувати» [1]. 
Українська система освіти, як і вцілому світова теж,  вимагає оновлення.  
Без сумніву, ми вважаємо , що І. В. Владленова, М. А Єрмоловський, Я. 
В. Тарароєв мають рацію щодо бачення їехнологій в якості інструменту для 
 
43 
 
освіти.  Для здійснення цього багатьом країнам потрібно здійснити перехід до 
більш інтерактивного та проектного процесу навчання з використанням 
інновацій та технологічних рішень» [1]. Далі мова йде про професійний 
розвиток педагогічних працівників, про надвагому  роль викладача в 
перемінах  навчального процесу за допомогою застосування ІКТ. Зовсім по 
новому відбувається взаємодія між викладачем та студентом. 
«Переваги цифрової освіти – це свобода не відвідувати лекції або іспити 
в певний час, що робить курси дистанційного навчання ідеальними для 
студентів з сім’ями або тих, хто працює, адже студент встановлює власний 
темп та графік навчання» [2] - зазначають науковці. Не варто забувати про 
мотиви роботи та час на цю роботу. Лекції в відеозаписі можна дивитися в 
зручний для студента час, не відстаючи від графіку занять.  Студенти також 
можуть в вільний час отримати доступ до завдань в системі дистанційної 
освіти Moodle, якою користуються у всьому світі. 
Сьогодення вимагає проведення онлайн-лекцій для студентів всіх 
факультетів без виключення. Далі науковці зазначають, що «Особливості 
вищої освіти стали революційними через широке впровадження цифрових 
робочих середовищ. Все частіше студенти вибирають цифрові онлайн-
інструменти. Поява цифрових технологій і їх проникнення в усі рівні освіти, 
від дитячих садків до університетів, кинули виклик вищим закладам освіти 
переглянути свої підходи до викладання, перепроектувати організаційну 
інфраструктуру навчання» [1]. Ці нові методи втілюють зовсім інший характер 
спілкуваня між студентами та викладачами через інші засоби комунікації в 
Черкаському державному технологічному університеті. Незалежно від того, де 
живе студент, чи в місті, чи за містом, він має можливість вчасно і якісно 
отримувати знання в онлайн процесі навчання. 
Ми поділяєму думки  В. Владленова, М. А Єрмоловський, Я. В. Тарароєв 
щодо засобів навчання, а саме «досягнення такої мети повинні бути 
високотехнологічні і науково обґрунтовані організаційні форми, які мають 
дистанційний характер. Їх актуальність обумовлена тією обставиною, що 
 
44 
 
дистанційна освіта стає засобом взаємопроникнення не тільки знань, 
навчальних технологій, підходів і методів, а й, як уже зазначалося, капіталу – 
інструментом боротьби за ринок виробництва та споживання освітніх послуг» 
[1].  Конкуренція між вузами повинна бути прозорою, вона покаже вищу якість 
навчання та найновітніші підходи і методологічні і дидактичні. 
Міжнародна рада з дистанційної освіти – це одна з найстаріших 
глобалізаційних міжнародних освітніх організацій. Вона задіює «традиційні 
загальні компоненти, але на новій технологічній основі. ICDE – це глобальна 
мережа для онлайн відкритої і гнучкої освіти. Це провідна всесвітня 
організація, до якої входять входять установи, органи освіти, комерційні 
структури і приватні особи» [1]. Чудовою можливістю дня нашого вузу була б 
співпраця з даною організацією. Ми б перейшли б на новий рівень в 
застосуванні сучасних технологій і співпрацювали б з іншими вузами в світі. 
Без сумніву «медійна й інформаційна грамотність в умовах розвитку 
цифрових технологій відображає головну умову переходу до цифрового 
суспільства, суспільства знань – це потребує формування життєвих навичок 
XXI століття, інформаційно-медійної грамотності» [1]. Поєднануючи 
комунікаційні технології з Інтернетом маємо можливість створити 
багатофункціональну за можливостями всесвітню навчальну середу. Наша 
країна бажає підійняти рівень освіти. 
Ми розуміємо, що  ІКТ є як основою і керівником глобалізації 
середовища освіти, яке зростає. В. Владленова, М. А Єрмоловський, Я. В. 
Тарароєв в своїй статті чудово підмітили, що «це рушійна сила, оскільки 
педагоги розуміють, що поєднання цифрових технологій і ресурсів дає більше 
можливостей для розширення горизонтів і поліпшення якості навчання, 
викладання і підготовки, ніж всі попередні освітні технології від шкільної 
дошки до учбових відеофільмів . Велика частина викладання та навчання є 
вербальною, будь то слова, числа, формули або зображення. Цифрові 
навчальні матеріали якісно відрізняються від традиційних навчальних 
матеріалів своєю можливістю керувати ними. ІКТ є координатором, в той час 
 
45 
 
Потенціал Інтернету безмежний, це розуміють фахівці всіх галузь, особливо в 
галузі освіти. Викладачі підлаштовуються «до цифрового покоління учнів, бо 
студенти університетів вибирають онлайн-освіту в більшій кількості, ніж 
будь-коли. 
Технологія повинна бути частиною системи, щоб стати ефективною. 
Основні вже існуючі сегменти системи освіти – це освітні програми та 
навчальні плани, кваліфікація викладача, управління освітою та допоміжня 
інфраструктура» [1].  Дане втілення цих ідей стане на допомозі і викладачам, і 
студентам. Студенти вільно та без перешкод здатні обирати місце, спосіб свого 
навчання та певні години власного навчання, задовольняючи свої потреби. 
Далі вищезшадані науковці пояснюють, що «термін «розподілена 
освіта» веде своє походження від концепції «розподілених ресурсів» і охоплює 
широкий спектр організаційних форм навчання, включаючи різні кампуси, 
дистанційне, корпоративне та домашнє навчання. Модель розподіленого 
навчання включає сукупність територіальних підрозділів, що дають 
можливість отримувати в кожному з них освіту, практично таку ж, як і в 
головної організації» [1]. Це розширює можливості студентів та спонукає і 
вузи і викладачів застосовувати різні форми навчання. 
Зрозумілим є і те, що наша освіта знаходиться на перехідному етапі від 
«класичної» парадигми до сучасної. «Класична парадигма була націлена на 
односпрямованість навчання: навчання за однією програмою, в одному 
певному віці, в одному певному вузі. У мінливих соціально-економічних 
умовах цього стає недостатньо. Людям потрібно різноманітна освіта (за 
змістом, термінами навчання, рівнем отриманих знань та навичок, тощо» [1]. 
Це полекшить їх життя і зробить його якісно новим. Наше суспільство прагне 
цих змін і дуже їх потребує. 
Висновки. Варто зазначити, що нові технології можуть бути і мають 
бути  застосовані найбільш вдало для проведення занять  за різними формами 
навчання. Філософи вккзують, що «наступне десятиліття буде відзначено 
інтеграцією цифрової технології в освітні системи і установи в цілому, а нові 
 
46 
 
технології стануть агентами розширеного доступу та можливостей отримання 
освіти для всіх, а не тільки для багатих та привілейованих» [1]. Беззаперечним 
є той факт, що існує взаємозвязок технологій та культури. Винайдення 
технологій розвивають нову культурну, багато галузь та, безумовно, освіту.  
Технології в сфері інформаційній та комунікаційній будують нашу 
сучасність, формують соціальні зв’язки, соціальні структури, уряд, 
міжнародну політику, освіту та право.  Ці питання жваво обговорюються 
науковою спільнотою щодо технологій та освіти. Породжуються етичні, 
моральні, соціальні проблеми, які вимагають осмислення філософії. Ми 
живемо в часи будування нової парадигми вищої освіти, яка в свіою чергу 
переверне наше життя. 
  
 
47 
 
3.4. Стратегія розвитку української освіти в умовах цифрової 
трансформації суспільства 
Дзоз В.О. в статті «Гуманітарна стратегія України: проблема 
прогнозування» описує шкідливий вплив техніки на людину з появою 
науково-технічного прогресу. Техніка, її стрімкий розвиток та технізація 
нашого життя змушує людей бути активно включеними в трудовий процес, «в 
якому немає місця творчості, ініціативі, а сама праця набуває ознак 
рутинності, бездуховності, стає самодостатньою, підштовхує людину до 
стану, у якому свідомість перестає бути потрібною» [6] – зазначає науковець. 
Ми не підтримуємо таку думку, оскульки місце творчості є скрізь. 
Сьогодення актуалізує цю проблему і ставить основою цифрової 
трансформації індустріальної політики багатьох країн світу. Серед фахівців 
гуманітарних наук панує думка, що це «загроза усталеній, сформованій віками 
системі цінностей, її виходу за цивілізаційні червонії лінії та втрати самих 
критеріїв науково-технічного прогресу. 
Сучасний стан вищої освіти та тенденції її подальшого розвитку в 
Україні можна охарактеризувати стрімким зростанням в ній елементів та рис, 
притаманній інформаційній моделі знання, яка переважно покладається на 
дидактичні методики підготовки майбутніх фахівців» [6].  Втрачають саме 
гуманітарні дисципліни у всіх вузах нашої країни. Це є величезна проблема 
для суспільства. А ці процеси можуть стати незворотніми для суспільства, 
«позбавивши його бачення свого майбутнього, пов’язаного з реальними 
реформами, сенсу свого буття в історії, культурі, техніці, в процесах обміну 
інформацією тощо» [6]. Філософи розуміють ці проблеми і загострюють на 
них увагу. 
Вважається,  що класична університетська освіта, не задовольняє потреб 
української економіки, «котра сьогодні стає настільки динамічною, 
креативною та мультицільовою, що академічні виші зі своїми закостенілими 
програмами та неабияк застарілим їх змістом просто за нею не здатні встигати. 
 
48 
 
Особливо це стосується ІТ-сфери, у якій таким її напрякам, як 3D-
дизайн, digital-маркетинг, онлайн-реклама тощо у вітчизняних університетах 
практично на навчають» [6]. Освіта може розумітися як втрата часу, котрий 
можна використати на роботу вже зараз. 
Для нас зрозумілим є бажання молодих людей мати життєвий успіх не 
вступати до вищого навчального закладу, а закінчити курси безкоштовно і 
мати високооплачувану роботу. Дипломи про вищу освіту сьогодні у багатьох 
сферах навіть не вимагають роботодавці. 
Далі Дзоз В.О. наголошує на тому, і ми поділюємо його думки, «що 
зазвичай альтернативні варіанти навчання спрямована на те, щоб дати лише 
прикладні знання, котрі фахівець безумовно повинен знати, поповнювати та 
оновлювати протягом усієї своєї професійної кар’єри. Та вони не вчать 
мислити, підходити креативно до вирішення поставлених задач. Без класичної 
освіти високих результатів тут не досягти» [6]. Томи ми і обрали навчання в 
Черкаському державному технологічному університеті. Саме наша 
спеціальність 033 Філософія освітня програма Політична філософія вчить нас 
мислити логічно та креативно. 
Але варто зважати і на те, що доля «гуманітарних наук, доля котрих в 
навчальних планах освіти, котру традиційно звикли називати класичною, 
становила не менше третини усього часу навчання. Роль гуманітаристики в 
системі освіти західного зразка, антропоцентричної за своїм характером та 
цілями, завжди була і залишається вагомою і традиційно розглядалась як 
необхідна умова та запорука успішного кар’єрного зростання» [6]. Ось чому 
ми і обрали вищезгадану спеціальність. Саме про роль гуманітаристики нам 
розповідають лектори на багатоьх дисциплінах. 
Філософ наводить приклад ризиків впровадження цифрових технологій 
для азійських країн: Японія, Сінгапур, Гонконг, Півленна Корея. Він 
наголошує на тому, що саме в цих країнах «західна система цінностей завжди 
важко приживалась на їх доволі самодостатньому та самобутньому 
культурному грунті, - гуманістична компонента, власне, ніколи не була 
 
49 
 
притаманною цим культурам. Виконання такої надзадачі для них, як 
подолання бідності стало можливим в тому числі і за рахунок, практично 
безболісного та не усвідомлюваного їх представниками, ігнорування 
проблеми людини, ціною максимальної концентрації всіх зусиль виключно на 
вирішення економічних задач» [6]. Він описує процес зневажання 
гуманітарних наук в освіті вищеперахованих країнах. Єдиною серед 
гуманітарних дисциплін в Сингапурі є  лінгвістика. В цій чудовій державі 
майже неіснує видатних вчених. Далі філософ зазначає, що «Сінгапур 
вимушений купувати технології, запрошувати креативних іноземних фахівців 
для розвитку своєї країни. Її багатство та процвітання практично ніяк не 
пов’язано з розвитком духовної культури громадян. В прекрасних концертних 
залах Сінгапура виступають запрошені діячі мистецтв, а насолоджуються цим 
головним чином туристи, в той час, як місцеві жителі займаються шопінгом та 
проводять час в кафе та ресторанах» [6]. Ще раз хочеться підкреслити той 
факт, що обрана нами спеціальність відповідає вимогам нашого часу та дає 
можливість духовного розвитку. 
Якщо як приклад розглядати Японію, то варто зазаначити , що «в 2016 
році уряд Японії взяв курс на побудову суспільства 5.0, або«super smart 
society», сутність котрого полягає в обєднанні ресурсів вже не окремої 
людини, а соціуму в цілому через інтеграцію фізичного та кібернитичного 
простору. В такому суспільстві люди й роботи об’єднають свої зусилля на 
забезпечення гедоністичних умов життя: підвищення матерального комфорту, 
достатку товарів та послуг, кастомізованих під індивідуальні смаки та 
уподобання, створення нових побутових зручностей, підвищення тривалості 
та якості життя тощо» [6]. Нажаль, вузи Японії скорорують навчальні 
програми саме з гуманітарного розвитку, бо даний напрямок зараз не на часі, 
на думку японських спеціалістів. 
Ми не можемо копіювати досвід цих країн. Ми європейська країна і є  
«носіямми західної системи цінностей, наша політична еліта у пошуках 
ресурсів виходу з перманентної економічної кризи взяла курс на позбавлення 
 
50 
 
освіти минулої фінансової підтримки, змушуючи її шукати у безпосередніх 
споживачів освітніх послуг» [6]. Тому більша часка наших студентів 
навчаються за рахунок власних коштів. Допоки панують в нас ринкові 
відносини, здається, ми не зможемо гуманізувати наше суспільство. 
Вважається, що ця ситуація не є критиною. 
Цілий ряу особливостей впливає на гуманітарний розвиток. Ми можемо 
виділити певні вектори розвитку суспільства і стратегії щодо ставлення до 
самої людини, і  ролі гуманітарнстики. 
Виділити варто три такі стратегії: західна, азійська та стратегія країн, що 
розвиваються. Далі науковець показує, що «культурні особливості в самому 
широкому розумінні тут відіграють швидше роль своєрідного «атрактора» в 
нелінійних динамічних соціальних системах, здатного, тим не менш, 
призвести до абсолютно різних соціокультурних наслідків розвитку їх 
економік навіть попри те, що в сучасному глобалізованому світі вони можуть 
функціонуючи на основі одного і того суспільного устрою, однакових 
наукових досягнень, технологій тощо» [6]. Культурний чинник потрібно 
цінувати правильно. Він може бути головним для розвитку нашого суспільсва. 
Щодо США, то тут суспільство вважало, що люди з технічною освітою 
забезпечені будуть стабільною роботою і платнею, а з гуманітарною освітою 
будуть безробітними. Дзоз В.О. перспективним напрямком описує 
програмування т авказує, що «ще на початку 2010-х років програмісти 
краудсорсингових платформ із маркування контенту в США та Канаді 
гарантовано в рік заробляли біля 50 тис. долларів. Сьогодні одна з найбільших 
компаній у цій сфері - iMerit базується в Індії, що дозволяє суттєво заощадити 
на зарплатні персоналу, котра вже в середньому не перевищує і 2 тис. доларів 
за рік» [6]. Працівники маєть потребує мінімумальний інтелект, їх праця є 
доволі важка, а вимоги до праці завищені. Потреба в таких працівниках зійде 
на нівець, так як люди не здатні бути конкурентами зі штучним інтелектом. 
Є перспективи того, що  гуманітарні фахівці будуть затребуваними та 
незамінними. Наковець гарно описує, що «саме завдяки штучному інтелекту 
 
51 
 
адміністративні завдання та технічні навички стануть цілковито 
автоматизовані. Це неминуче змусить управлінців більше уваги приділяти 
роботі з персоналом» [6]. Фахівці з гуманітарною освітою завджи матимуть 
попит на ринку праці, тому що  вони «автоматизації не підлягають». 
Недаремно ми обрали наш фах. Люди, які можуть запропонувати роботу, 
обирають і випускників університетів з критичним мисленням і аналітичним 
складом розуму; з вмінням поєднати професійні проблеми з етичними.  
Стрімкий розвиток цифрових технологій сучасного суспільства не 
торкнеться його економічної основи - ринкової, капіталістичної. Дзоз В.О. 
вміло показує, що «сьогодні провідні світові компанії у сфері ІТ на кшталт 
Samsung, Microsoft чи Google стають головними культуротворчими 
чинниками і починають визначати та формувати уподобання людей, їх життєві 
пріоритети, систему цінностей тощо. Проте, парадокс сучасного науково-
технічного розвитку полягає в тому, що саме через вибуховий розвиток засобів 
комунікації, бізнес для досягнення своїх прагматичних цілей вимушений все 
більше приділяти увагу гуманітарному змісту свого впливу на суспільство, 
пошуку соціальних критеріїв та цілей еволюції економіки» [6].  Суспільстов та 
його запити вже збагнули, що не завадить  конкретна переоцінка людських 
можливостей.  Нам потрібно забезпечити розвиваток філософії та 
гуманітарних наук. 
Сьогодні українська система освіти має обрати напрям освіти.  Ми 
повинні перестати бути країною третього світу, належно оцінити нашу мету 
прогресу, збагнути чого ми прагнемо і окреслити шлях реалізації цих 
прагнень. Рівень безробіття нашої країни досить високий.  
Дзоз В.О. зазначає, що система освіти вимагає вирішення свіоїх проблем 
тут і зараз. Він вказує, що «проблема невідповідності структури системи 
освіти та потреб народно-господарського комплексу є нагальною та потребує 
свого вирішення. Та чи варто його починати його за рахунок гуманітаристики? 
Перелік забовязань держави перед громадянами, котра позиціонує себе як 
соціальна, зовсім не вичерпується забезпеченням сприятливих умов для 
 
52 
 
розвитку економіки, збільшення робочих місць з гідною людини зарплатнею 
тощо» [6]. Держава повинна реалізувати вирішення окреслених проблем. 
Американський соціолог Р. Мертон вказує, що вища освіта покликана 
відтворювати соціальну структуру суспільства, виконувати процес інтеграції 
особистості в «структурований соціум». Якщо ми обмежемо функції нашої 
освіти, деградує соціум, зявиться комплекс меншовартості його членів. Тому 
нам всіляко потрібно підтримувати розвиток гуманітарних дисциплін і 
впроваджувати в процес навчання освітні програми, накшталт нашої.  
 
53 
 
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ 
Наша система освіти в Україні підлягла безсистемним трансформаціям, 
серед яких не була врахова  українська специфіка. 
Надважливим моментом сучасної освіти є її цифровізація. 
Важливим завданням освіти за таких умов є вироблення компетенцій, 
які можна було б  використати в роботі з сучасними технологіями. 
 Завдання ж сучасної філософії — у винайти шляхи розрішення 
структурних та змістовних проблем гуманітарної освіти. 
Беззапечерчним є зв'язок технології і культури.  
Щодо векторів суспільного розвитку і освітньої стратегії, то тут 
визначальним є ставлення до самої людини і роль в них гуманітаристики 
відповідно. 
Система освіти повинна відповідати потребам народно-господарського 
комплексу і  відтворювати соціальну структуру суспільства. 
 
54 
 
ВИСНОВКИ 
Цифрове суспільство – це еволюційний етап розвитку сучасного 
суспільства, коли ми входимо в інформаційну еру, в якій важливими 
ресурсами є знання та інформація. Діджиталізація – це цифрова 
трансформація. Цифровий розвиток забезпечить виконання цілих комплексів 
завдань, а це позитивно вплине на економіку, суспільство та життєдіяльність 
країни загалом. Стосовно ж цифрової трансформації в Україні нині є 
проблеми, які потребують вирішення на законодавчому рівні. 
Цифрова гуманітаристики досліджує соціокультурні наслідки цифрових 
технологій, здійснює критичний аналіз їх можливостей та обмежень, цифрові 
реконструкції, нові медіа, створення цифрових бібліотек, архівів, баз даних 
культурного надбання і музейних колекцій, тобто та діяльність, яка потребує 
спільних зусиль гуманітаріїв та фахівців з цифрових технологій. 
Мета стратегії гуманітарного розвитку України – це  реалізація вільної, 
розвиненої особистості, що покращує  суспільне середовище у безпеці й 
стабільності, в національній та громадянської єдності, створюючи умови для 
існування національної культури. 
Конституція України визначає правову основу гуманітарного розвитку і 
щодо вільного розвитоку особистості, рівності громадян перед законом, щодо 
свободи думки й слова, щодо охорони здоров’я тощо. 
Гуманітарна політика України повинна брати за основу 
загальнонаціональний проект спільного майбутнього. Україна повинна 
втілити декларовані ООН «Цілі розвитку тисячоліття» саме як пріорітетну 
систему та вибудувати стратегію реформ. 
Наша система освіти в Україні підлягла безсистемним трансформаціям, 
серед яких не була врахова  українська специфіка. Надважливим моментом 
сучасної освіти є її цифровізація. Важливим завданням освіти за таких умов є 
вироблення компетенцій, які можна було б  використати в роботі з сучасними 
технологіями. 
 
55 
 
 Завдання ж сучасної філософії — у винайти шляхи розрішення 
структурних та змістовних проблем гуманітарної освіти. Беззапечерчним є 
зв'язок технології і культури.  
Щодо векторів суспільного розвитку і освітньої стратегії, то тут 
визначальним є ставлення до самої людини і роль в них гуманітаристики 
відповідно. Система освіти повинна відповідати потребам народно-
господарського комплексу і  відтворювати соціальну структуру суспільства. 
 
  
 
56 
 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
1. І. В. Владленова, М. А Єрмоловський, Я. В. Тарароєв. Нові методи навчання 
в цифровому суспільстві // Вісник Національного технічного університету 
«ХПІ». Серія: Актуальні проблеми розвитку українського суспільства, № 1 
2019. – С.54-59 
2.Горовий В., Горова С. Термінологічні характеристики постіндустріального 
суспільства / В. Горовий, С. Горова // Наук. пр. Нац. б-ки України  ім. В. І. 
Вернадського: зб. наук. пр. / НАН України, Нац. б-ка України  ім. В. І. 
Вернадського, Асоц. б-к України. – Київ, 2016. – Вип. 43. – C. 11–23. 
http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3144:ter
minologichni-kharakteristiki-postindustrialnogo-suspilstva&catid=81&Itemid=415 
3.Горова С. В. Особа в інформаційному суспільстві: виклики сьогодення: 
монографія / С. В. Горова; наук. ред. О. С. Онищенко; НАН України, Нац. б-
ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2017. – 452 с. 
4. Глушко Т. П. Функції гуманітарної освіти в умовах четвертої промислової 
революції // Актуальні проблеми філософії та соціології, 2018 -  (23), С.7-11. 
https://doi.org/10.32837/apfs.v0i.122 
5.Даніл`ян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в 
Україні (соціально-філософський аналіз). Монографія. – Харьков: Право, 
2008. – 184 с. 
6.Дзоз В. О. Гуманітарна стратегія України: проблема прогнозування / В. О. 
Дзоз // Мультиверсум. Філософський альманах. – К. : Центр духовної 
культури, 2005. – № 48. – Режим доступу:  
http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_48/Dzoz.htm.  
7.Дніпров О. Поняття та сутність державного управління в гуманітарній сфері 
в Україні / Олексій Дніпров // Наук. записки Ін-ту законодавства Верховної 
Ради України. – 2011. – Вип. 4 (7). – Режим доступу:  
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzizvru/2011_4/p7_40.html.  
 
57 
 
8.Дубов Д.В.  Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та 
національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С. Л. Гнатюк. 
– К. : НІСД. – 2010. – 64 с. 
9.Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в 
Україні на 2007-2015 роки». – Відомості Верховної Ради (ВВР), 2007, № 12, 
ст.102.  
10.Келлі К. Невідворотне. 12 технологій, що формують наше майбутнє / К. 
Келлі; пер. з англ. Н. Валевська. — Київ : Наш формат, 2018. — 304 с. 
11.Кіндзерський С. А. Державне управління в гуманітарній сфері регіону 
України: стан та тенденції розвитку : автореф. дис. … канд. наук з держ. упр. : 
25.00.02 / Кіндзерський Сергій Анатолійович. – К. : НАДУ, 2006. – 20 с.  
12.Концепція гуманітарного розвитку України на період до 2020 року // 
Стратегічні пріоритети, №3(12), 2009 р. -11-30с.  
http://kntu.net.ua/kaf_design/content/download/56304/330804/file/Концепція%20
гуманітарного%20розвитку%20України%20до%202020р..pdf 
13.Концепція розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-
2020 роки [Електронний ресурс]. — 
Режим доступу: 1іир://2акоп3.гасІа.£ОУ.иа/1а«'8/8Ьо«'/67-2018-р. 
14. Крилова Ю.О. Інформаційне (цифрове) суспільство: Політико-правовий 
аспект упровадження // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова 
Випуск 27’2020 file:///C:/Users/User/Downloads/858-Текст%20статті-2463-1-
10-20200409%20(2).pdf 
15.Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України 
[Текст] : монографія / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 
2012. – 304 с. 
16.Малиновський В. Формування концептуальних засад культурної політики 
України на сучас-ному етапі державного будівництва / В. Малиновський // Зб. 
наук. пр. УАДУ / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид-во УАДУ, 
2002. – Вип. 1. – С. 156–164.  
 
58 
 
17. Матвієнко О. та Цивін М.  «Цифрова гуманітаристика як методологічна 
основа розвитку іт‐освіти у вищих навчальних закладах культури» // Цифрова 
платформа: інформаційні технології в соціокультурній сфері 2018, №2. – С.26-
36. 
18.Миськевич Т. Цифрова нерівність у сучасному суспільстві: український 
вимір світових тенденцій // Український журнал з бібліотекознавства та 
інформаційних наук. Випуск 3 (2019) Ukrainian Journal on Library and 
Information Science. Issue 3 (2019). – 87-107с.  
file:///C:/Users/User/Downloads/169673-378289-1-PB.pdf 
19.Овчаренко С. В. Гуманітарна та культурна політика [Електронний ресурс] 
: навч. посіб. / С. В. Овчаренко. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2013. – 152 с.  
20.Пилипчук В.Г., Дзьобань О.П. Інформаційне суспільство: філософсько-
правовий вимір: Монографія / Пилипчук В.Г., Дзьобань О.П. – Ужгород: TOB 
«IBA», 2014.–284 с. 
21.Питання розвитку цифрової культури українського соціуму : аналітична 
записка [Електронний ресурс] // Національний інститут стратегічних 
досліджень. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1631/ 
22.Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії : Закон 
України // Відом. Верхов. Ради України. – 2000. – № 48. – Ст. 409.  
23. Рахманов В.О. Використання освітньо-інформаційного середовища у 
процесі вивчення гуманітарних дисциплін // 
 https://core.ac.uk/download/pdf/296366383.pdf 
24.Розпутенко І.В., Москаленко С.А. Пріоритетні напрямки розвитку 
гуманітарної сфери в Україні в контексті політичного процесу / І. В. 
Розпутенко, С. О. Москаленко. // Державне управління: теорія та практика. - 
2012. - № 2. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Dutp_2012_2_8 
25.Росс А. Індустрії майбутнього / А. Росс ; пер. з англ. Н. Кошманенко. — 
Київ: Наш формат, 2017. — 320 с. 
 
59 
 
26.Симоненко С.П. Українська освіта в умовах цифрової трансформації 
суспільства: вибір стратегії розвитку // Збірник наукових праць «Гілея: 
науковий вісник». 2020 . - Випуск 153. – 374-477 с. 
27.Управління соціальним і гуманітарним розвитком : навч. посіб. / [авт. кол. 
: В. П. Трощинський, В. А. Скуратівський, Е. М. Лібанова та ін.] ; за заг. ред. 
В. П. Трощинського, В. А. Скуратівського : у 2 ч. – К. : НАДУ, 2010. – Ч. 2. – 
244 с.  
28.А.Ю.Шниптєва. Удосконалення механізмів державного регулювання 
гуманітарного розвитку в умовах глобальної трансформації суспільства // 
Гуманітарний вісник ЗДІА. 2012. № 48. – 84-92с. 
29.Удовик В. Е. Роль информационно-коммуникационных технологий в 
современном обществе. 2010. URL:  
http://www.mospolytech.ru/science/mami145/scientific/article/s12/s12_36.pdf 
30.Україна 2030е — країна з розвинутою цифровою економікою 
https://strategy.uifuture.org/kraina-z-rozvinutoyu-cifrovoyu-
ekonomikoyu.html#summar