КУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

ЗОЗУЛЯ, ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/3356
Title:	КУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
Authors:	БОЙКО, АНЖЕЛА ІВАНІВНА ЗОЗУЛЯ, ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ
Keywords:	КУЛЬТУРА;CULTURE;НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА;NATIONAL SECURITY;ЦИВІЛІЗАЦІЯ;CIVILIZATION;НАЦІОНАЛЬНІ ЦІННОСТІ;NATIONAL VALUES;НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ;NATIONAL INTERESTS;ЦІННОСТІ;VALUES;БЕЗПЕКА;SECURITY;SAFETY
Issue Date:	16-Dec-2021
Abstract:	Починаючи з моменту відновлення незалежності в 1991 році наша країна постійно стикається з зовнішніми та внутрішніми загрозами національної безпеки. В окремих випадках мають місце загрози на зразок російської агресії, яку ми могли спостерігати в 2003 році навколо острову Тузла чи яку ми з 2014 року по сьогодні можемо спостерігати у випадках з Автономною республікою Крим чи підтримкою терористичних угрупувань на територіях Луганської та Донецької областей. В контексті історії нашої держави ми постійно можемо спостерігати і внутрішні загрози національній безпеці, такі як поширення сепаратиських поглядів серед населення окремих регіонів, навіювання світогляду меншовартості тощо. Важливо зауважити, що ситуація, яка склалась в Україні не є унікальною в контексті тих процесів, які відбуваються в решті світу. Беручи до уваги кількість конфліктів та небезпек, які станом на сьогодні існують в світі, що нас оточує, і пов’язані, як правило з питаннями мови, релігії, культури, технологій та науки можна із впевненістю стверджувати, що культура – це вагома складова забезпечення територіальної цілісності. В той же час ми маємо і інше питання, а саме, чи впливають цінності, світогляд, інші культурні особливості у певних країнах на рівень їх економічного добробуту?
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/3356
Appears in Collections:	033 Філософія (Політична філософія)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА, ЗОЗУЛЯ ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ, КУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ.pdf Restricted Access		1.06 MB	Adobe PDF	View/Open Запит копії
Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА ФІЛОСОФСЬКИХ І ПОЛІТИЧНИХ НАУК 
 
ДОПУЩЕНО ДО ЗАХИСТУ 
Завідувач кафедри ФІПН 
____________ Анжела БОЙКО  
 (підпис) 
«____»__________ 202__ р. 
 
УДК 351.86:130.2 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА 
На тему: «КУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ» 
 Ступінь вищої освіти:  другий (магістерський) 
 
Галузь знань: 03 «Гуманітарні науки» 
Спеціальність: 033 Філософія 
Освітня програма: Політична філософія 
   
 ВИКОНАВ: 
 ЗОЗУЛЯ Володимир Сергійович 
студент ІІ курсу, групи ПФМ-020 
___________          
        (підпис) 
 НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: 
 БОЙКО Анжела Іванівна 
професор, доктор філософських наук 
___________          
        (підпис) 
ЧЕРКАСИ – 2021  
2 
 
ЗМІСТ 
ВСТУП 3 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРНИХ 6 
АСПЕКТІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ 
1.1 Теоретичні аспекти особливостей культури та національної 6 
безпеки 
1.2 Класифікація культурних аспектів та інших складових 29 
національної безпеки  
1.3 Історичне підґрунтя та еволюція розвитку розуміння 37 
культури та національної безпеки 
Висновки до розділу 47 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ВПЛИВУ 49 
КУЛЬТУРНИХ АСПЕКТІВ НА НАЦІОНАЛЬНУ БЕЗПЕКУ 
КРАЇН 
2.1 Економіко-математична модель впливу культурних аспектів 49 
на національну безпеку країн 
2.2 Аналіз тенденцій впливу культурних аспектів на національну 63 
безпеку в Україні 
Висновки до розділу 69 
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ  ТА ПРОГНОЗИ 70 
3.1 Прогностична модель розвитку впливу культурних аспектів 70 
на національну безпеку України 
3.2 Шляхи попередження можливих культурних загроз в Україні  75 
Висновки до розділу 81 
ВИСНОВКИ 82 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 85 
ДОДАТКИ 90 
 
3 
 
ВСТУП 
Актуальність дослідження: Починаючи з моменту відновлення 
незалежності в 1991 році наша країна постійно стикається з зовнішніми та 
внутрішніми загрозами національної безпеки. В окремих випадках мають 
місце загрози на зразок російської агресії, яку ми могли спостерігати в 2003 
році навколо острову Тузла чи яку ми з 2014 року по сьогодні можемо 
спостерігати у випадках з Автономною республікою Крим чи підтримкою 
терористичних угрупувань на територіях Луганської та Донецької областей.  
В контексті історії нашої держави ми постійно можемо спостерігати і 
внутрішні загрози національній безпеці, такі як поширення сепаратиських 
поглядів серед населення окремих регіонів, навіювання світогляду 
меншовартості тощо.  
Важливо зауважити, що ситуація, яка склалась в Україні не є унікальною 
в контексті тих процесів, які відбуваються в решті світу. Беручи до уваги 
кількість конфліктів та небезпек, які станом на сьогодні існують в світі, що нас 
оточує, і пов’язані, як правило з питаннями мови, релігії, культури, технологій 
та науки можна із впевненістю стверджувати, що культура – це вагома 
складова забезпечення територіальної цілісності. В той же час ми маємо і інше 
питання, а саме, чи впливають цінності, світогляд, інші культурні особливості 
у певних країнах на рівень їх економічного добробуту? 
Об’єкт дослідження: національна безпека. 
Предмет дослідження: культурні складові національної безпеки. 
Суб’єкти дослідження: державні утворення, країни, квазідержавні 
утворення, території. 
Мета дослідження: теоретично дослідити культурні аспекти як 
складову національної безпеки, здійснити аналіз тенденцій національної 
безпеки країн, визначити індекс гуманітарної безпеки країн та розробити 
прогностичну модель розвитку їх впливу на національну безпеку. 
 
 
4 
 
Завдання: 
1. Здійснити визначення основних та супутніх понять за темою, 
сформувати власне визначення культурних аспектів національної безпеки; 
2. Розглянути основні філософсько-правові концепції розуміння 
культури та національної безпеки, виявити взаємозв’язок між культурою та 
національною безпекою; 
3. Класифікувати та виявити критерії впливу культурних аспектів на 
національну безпеку в цілому; 
4. Співвіднести розуміння гуманітарних та культурних аспектів 
національної безпеки; 
5. Здійснити аналіз сучасного стану національної безпеки в Україні, 
через призму реалізації політик у гуманітарній та культурній сфері; 
6. Провести економіко-математичне моделювання взаємозв’язків 
виявлених критеріїв в різних країнах світу з метою виявлення тенденцій; 
7. Визначити найбільш вдалі політики та дії, які позитивно впливають на 
стан національної безпеки; 
8. Співвіднести можливість застосування таких політик в Україні, 
враховуючи, зокрема, культурні відмінності; 
9. Формування економіко-математичного прогнозу впливу культурних 
аспектів на національну безпеку в цілому. 
10. Описання можливих шляхів попередження загроз національної 
безпеки в сфері культури. 
Методи дослідження: історико-логічні та історико-порівняльні, 
аксіологічний, аналітичний, порівняльний, прогностичний.  
Джерельна база: праці вітчизняних та закордонних вчених, зокрема 
Мішеля Фуко, Самюель Ханінгтон, Джон Сторі, Девід Мацумото, В.І. 
Абрамов, Г.П. Ситник, В.Ф. Смолянюк, І.С. Рижова, С.О. Андреєв, А.В. Дацюк 
та інші, зокрема класики філософї та психології; нормативно-правові, 
підзаконні, міжнародні правові акти, стратегії забезпечення національної 
безпеки України та інших країн; економіко-математичні та статистичні 
5 
 
показники опубліковані офіційними державними, неурядовими та 
міждержавними організаціями. 
Теоретичне значення дослідження, насамперед, полягає у 
комплексному аналізі феномену національної безпеки, виокремленні 
культурних складових та аналізі впливу культурних аспектів  
Практичне значення одержаних результатів: Враховуючи 
міждисциплінарність нашого дослідження та формування прогнозів, 
вважаємо, що можливе практичне застосування даної роботи при розроблені 
органами влади документів пов’язаних з національною безпекою, у діяльності 
правоохоронних органів, контррозвідувальній та безпековій сферах. 
Апробація результатів магістерської роботи: Результати роботи було 
апробовано у вигляді обговорень під час дискусій на VII та VIII 
Філософському Форумі, а також на засіданнях філософського клубу «Центру 
сучасної філософської та політичної освіти» 
Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів з 
висновками до кожного, загальних висновків, списку використаних джерел та 
додатків. Робота включає: 5 рисунків, 10 таблиць. Загальний обсяг роботи –91 
сторінка, з них основного тексту 79 стор., перелік використаних джерел 
становить 45 позицій. 
Ключові терміни: «культура», «національна безпека», «цивілізація», 
«національні цінності», «національні інтереси», «цінності», «безпека». 
  
6 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРНИХ АСПЕКТІВ 
НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ 
1.1 Теоретичні аспекти особливостей культури та національної безпеки 
 
Враховуючи події останніх років можна беззаперечно стверджувати, що 
питання національної безпеки, яке ми далі у цій роботі неодноразово 
розкриємо, є більш, ніж актуальне в Україні. З виникненням реальної загрози 
існуванню державності почалось виокремлення певних тенденцій у 
суспільстві. Перш за все, поширення усвідомлення у широких мас теоретичної 
та реальної загрози їх способу життя, звичкам, традиціям, щоденним 
ритуалам, можливостям, правам. Друга думка, на яку варто звернути увагу – 
це поляризація суспільства навколо категорійного апарату «свій-чужий», 
«друг-ворог», «зрада-перемога». 
Основне з чого варто почати – це те, як же взагалі можна розуміти 
національну безпеку та культуру? 
В першу чергу звернемо увагу на визначення поняття «національна 
безпека» вітчизняним законодавцем. На підставі пп. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України 
«Про національну безпеку України», в якому зазначається наступне: 
«національна безпека України - захищеність державного суверенітету, 
територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших 
національних інтересів України від реальних та потенційних загроз» ми 
можемо виокремити декілька основних складових національної безпеки [1]. 
Як ми можемо бачити з зазначеного визначення основне, на що 
спирається законодавець – це питання непорушності держави, як в контексті 
її територій та інституціоналістської особливості, так і з точки зору цінностей, 
які притаманні для населення України. В цілому, беручи до уваги різні правові 
системи, якраз таки і можна зважити на їх залежність від традицій та культури, 
які переважають на певній території.  
Згідно з тлумачення зазначеного поняття викладеним в Оксфордському 
словнику під національною безпекою розуміють «The safety of a nation against 
7 
 
threats such as terrorism, war, or espionage.» [2]. В цьому джерелі зазначається, 
що національна безпека це захист нації від загроз, які можуть, зокрема, 
виходити від тероризму, війни, саботажу та шпигунтства. З одного боку, ця 
думка має місце і включає частину загроз, які існують, проте якщо більш 
широко дивитись на питання національної безпеки, вважаємо, такий підхід є 
хибним. 
Перш за все хибність ототожнювання національної безпеки виключно з 
формами прямого зовнішнього діяння, такими як тероризм чи війна. Питання 
національної безпеки стосується, перш за все, відношення самих громадян 
своєї країни до такої. Якщо населення не сприймає органи влади, ставить під 
сумнів ефективність та необхідність наявних у суспільстві інституцій, 
незадоволене ситуаціями, які виникають, то відповідно і питання ефективності 
тих заходів, які здійснюються для забезпечення безпеки у державі тяжіє до 
різкого спадання. В той же час, якщо населення країни підтримує органи влади 
та ті заходи, які здйснюються, відповідно і ефективність від таких зростає. 
Тут же варто звернути увагу на те, що незалежно від складності 
конкретної ситуації, яка виникає в суспільстві надзвичайно важливим є 
дотримання пануючих в суспільстві цінностей та ідей при реалізації 
необхідних заходів, націлених на вирішення такої ситуації. Якщо суспільство 
є гуманістично налаштованим і одними із основних цінностей є дотримання 
прав людини, то навіть за умови вчинення надзвичайно тяжкого посягання на 
суспільний порядок, життя та здоров’я інших людей відповідальність за таке 
діяння повинна бути співмірною та справедливою, в контексті тих правових 
традицій, які притаманні на певній території, в певній країні.  
Якщо розглянути приклад з терористичними атаками в Швеції в 2011 
році, то ми зможемо побачити декілька основних аспектів, які підтверджують 
гіпотезу про те, що культурні складові при формуванні національної безпеки 
є більш дієвими, ніж силові. 22 липня 2011 року в Норвегії відбулось дві 
терористичні атаки. Сумарна кількість загиблих становила 77 осіб. 
Норвезьким законодавством не передбачено відповідальність у вигляді 
8 
 
смертної кари чи довічного позбавлення волі, відповідно в якості 
максимального можливого строку відбуття покарання 21 року позбавлення 
волі. Оскільки дане діяння мало на меті привернути увагу, до, зі слів терориста 
«ісламської та лівої загрози» та поширити страх у суспільстві, постало питання 
про те, яким чином суспільство має реагувати на такі дії. Конкретно в цій 
ситуації сталось наступне: органи влади були не готові до протидії 
терористичним атакам, за свідченнями викладеними в документальних 
фільмах «Утея. 22 липня» та «22 липня», силова операція була неспланована, 
а технічне оснащення правоохоронців не дозволяло оперативно відреагувати 
на такі діяння. Дана подія відбилась в свідомості населення країни, проте в 
подальшому у суспільстві сформувалась т.з. «толерантність до страху», а 
відповідно, і ефект, який переслідують теоретичні атаки – поширення страху 
та паніки, зневіра в тому, що держава може захистити людей. 
Підсумовуючи, можна зазначити, що не зважаючи на  сам факт масового 
вбивства людей, цінності демократичного суспільства були дотримані і під 
конкретну ситуацію не здійснювали зміни в законодавчих актах, в той же час 
було проведено роботу над помилками та більше уваги приділено громадській 
безпеці. 
В чому ж власне полягає суть проблеми конфронтації між народом та 
владою в питанні безпеки? Як ми знаємо держава – це монополіст на 
застосування насилля. Коли населення перестає довіряти державним 
інституціям ставиться під сумнів, зокрема, і право з боку держави 
використовувати примус та насилля. При постійній критиці, поширенню 
неправдивої, недостовірної, вигаданої інформації у широких мас змінюється 
світогляд та позиція стосовно тих чи інших питань. 
Звідси ми можемо звернути увагу на те, що в переважній більшості 
випадків, які ми, зокрема, розглянемо і у подальшому, наявна проблема, яка 
пов’язана, перш за все із самим сприйняттям влади. Коли широкі маси 
населення абсолютно або частково не сприймають органи державної влади, 
державні інституції, починання (переважно реформи), то відповідно і 
9 
 
ефективність від будь-яких дій, які здійснюються чи ініціюються органами 
влади зводиться до нуля. Частково таке сприйняття або несприйняття органів 
влади пов’язане з  аспектами традицій та культури, які сформувались у тому 
чи іншому державному утворенні. Якщо візьмемо до прикладу ситуацію із 
країнами колишнього радянського союзу, то зможемо побачити тенденцію, 
коли, переважно, у масовій культурі виникає образ «чиновника корупціонера», 
«поганого поліцейського», «викладача хабарника», то і відношення основної 
маси людей, незалежно від персональних якостей та професійних 
компетентностей до представників таких професій стає відповідним.  
Звідси виникає питання стосовно ролі самої держави у здійсненні та 
запровадженні інформаційних політик у сфері національної безпеки. Іншою 
частиною питання ми можемо виділити і складову пов’язану зі свободою 
слова, адже коли заходи, які здійснюються державою порушують права 
людини та громадянина чи певною мірою їх обмежують, то відповідно 
виникає і незадоволення у суспільстві або у міжнародної спільноти пов’язане 
з такими діями. Коли державою вводяться обмеження, навіть об’єктивно 
обгрунтовані, в питаннях пов’язаних зі свободою слова чи інформаційним 
простором, як ми, зокрема, можемо бачити на прикладі з компанією 
«Вконтакте», то відповідно і реакція населення з приводу таких дій є 
діаметрально протилежною. В той же час, зважаючи на наведений досвід з ВК 
варто зауважити, що такі дії з боку державних існтитуцій виправдали свою 
ціль, адже враховуючи останні соціологічні дослідження, наразі цим сервісом 
користується не більше 3% українців. Результати такого обмеження в свою 
чергу створили попит на інші соціальні мережі та майданчики для комунікації 
між населенням, проте основна ціль – захист від інформаційного впливу та 
крадіжки даних українських користувачів представниками органів безпеки 
Російської Федерації вдалось досягти. Про сам факт так званого «зливу» даних 
користувачів неодноразово зазначав і засновник цієї соціальної мережі Павло 
Дуров, зокрема, у інтерв’ю міжнародним виданням. 
10 
 
Додатково окреслимо і романтизацію криміногенності, яка мала місце в 
90-х та 00-х роках ХХ-ХХІ століття також через засоби масової культури, 
переважно фільми та серіали. Враховуючи цю складову варто зазначити, перш 
за все, що романтизація нігілістичних проявів у суспільстві, навіть у 
комедійній та сатиричній формі, як наслідок формує толерантність до таких 
явищ. В якості прикладу ми можемо згадати наслідки трансляції на 
телеекранах телевізійних серіалів на зразок «Бригади», «Клану Сопрано», де 
явно злочинні та нігілістичні дії не сприймались кінцевим споживачем 
продукту, як щось негативно. Навпаки, дивлячись подібні продукти культури 
кінцевий споживач, як правило, співпереживає антагоністу або антигерою 
такого твору, і в деяких випадках, коли, зокрема, особистість особи 
сформована не до кінця намагається «приміряти» на себе демонстровану в 
каналах комунікації роль. 
Проте варто також зазначити, що не завжди продукти інформаційної 
культури можна вважати такими, що прямо націлені на посилення 
нігілістичних та антидержавницьких поглядів у суспільстві, адже перш за все 
фактором, яким формує відношення людини до тих чи інших факторів, 
зокрема, держави виступає її власне сприйняття, яке також формується і з 
врахуванням тих традицій та досвіді попередніх поколінь. Якщо взяти до 
прикладу художні твори та фільми минулого століття, на зразок «Великого 
кушу» Гая Річі, «Брата» Олексія Балабанова чи творів літератури, на зразок 
«Бійцівського клубу» україно-американського письменника Чака Паланника, 
то можна помітити, що автори описують мотивацію своїх антигероїв, проте в 
той же час абсолютно ніяким чином не стверджують, що те, що відбувається 
у їх творі є прикладом для наслідування чи тією моделлю, яка має бути 
застосована при певній конкретній ситуації. Тут вже постає саме прагнення 
кожної окремої людини та спільнот людей в цілому мати приклад для 
наслідування. 
У випадках коли рівень правової культури населення знаходиться на 
досить високому рівні, то відповідно і особи чи якості, які бажають 
11 
 
наслідувати, зокрема, представники молодого покоління пов’язанні з 
дотриманням прав людини, чесність, справедливістю. При цьому економічна 
та соціальна диверсифікація населення відіграє не менш важливу роль в 
питаннях того, як самі люди відносяться до держави. 
В той же час, якщо брати до уваги, зокрема події минулого століття, 
можна помітити, що і не залежно від соціального чи економічного стану певної 
соціальної групи має місце прагнення до об’єднання та самостійного 
вирішення питань пов’язаними з життєдіяльністю такої групи. В якості 
прикладів ми можемо навести ситуації пов’язані з національно-визвольними, 
а також радикалізованими групами, які різними методами прагнуть до 
відновлення власної державності або здобуття певної незалежності. Якщо 
більш конкретно поглянути на ситуацію в Україні 20-80 років минулого 
століття, етнічні сепаратистські рухи в Іспанії, які знаходять свій відголосок і 
і сьогодні, ситуацію навколо Ірландії, народів Балканського півострову, то ми 
якраз таки можемо побачити прагнення до об’єднання та функціонування саме 
в складі національної держави, де спільними, якраз таки є питання культурної 
спільності. 
Якщо ж ми розглянемо приклади тих утворень та територій, де більш 
вагомими виступали саме соціально-економічні мотивації об’єднання або 
відділення, зокрема, в ситуації з терористичними утвореннями, які широкій 
масі населення відомі як «ДНР», «ЛНР», «Придністров’я» тощо, то можемо 
побачити, що прагнення лише до покращення фізіологічних аспектів буття не 
приводить до позитивних наслідків в контексті стабільності та забезпечення 
інтересів кожної окремої людини, адже коли об’єднання людей створюється 
штучно, навіть за умови спроби нав’язати вигадані та історично не підкріплені 
культурні відмінності, то відповідно і прагнення до єдності та праці заради 
спільного блага немає. Більше того, в ситуаціях пов’язаних зі спробами 
самоорганізації та захисту свого способу життя, як показує, зокрема, 
історичний досвід, у більшості випадків орієнтованих саме на економічний 
добробут, відкидаючи при цьому питання цінностей, традицій, культури 
12 
 
можемо спостерігати абсолютний провал таких починань і через деякий 
проміжок часу і занепад навіть наявних на такий проміжок часу економічних 
благ. 
Окремо слід виокремити приклад з Китаєм та Тайваню. Попри те, що 
обидві держави, не зважаючи на етнічні відмінності в складі, зокрема, першої 
країни, мають переважно спільну історичну та культурну спадщину. В той же 
час, якраз таки тим фактором, який в 40-х та 50-х роках минулого століття 
призвів до ситуації при якій наразі наявні обидва державні утворення, варто 
якраз таки наголосити на питаннях цінностей, які і лежать в основі 
політичного ладу цих країн. Власне якраз таки після умовно капіталістичних 
зрушень в Китаї ми змогли спостерігати його значний економічний розвиток, 
проте навіть і зараз, що етнічна, що географічна, що економічна структура 
країни не відображає певної однорідності, адже зважаючи, переважно на 
культурні особливості того чи іншого регіону ми можемо якраз таки і говорити 
про те, що значною мірою економічні показники формує, зокрема, і 
сприйняття науки та технологій, які незаслужено відділяють від культури. 
Наукові та технологічні надбання, однозначно, є надбаннями всього 
людства, проте враховуючи швидкість впровадження результатів наукових 
відкриттів відповідно і змінюється культура певних регіонів. 
Якщо ми більш детально розглянемо питання, знову ж таки, в 
історичному контексті, то зможемо побачити, що в часи того самого 
Середньовіччя логістика між різними поселеннями знаходилась на вкрай 
низькому рівні, і навіть банальна поїздка з одного міста до іншого міста 
потребувала значного проміжку часу, а також супроводжувалась масою 
супутніх небезпек. З розвитком технологій та науки і мобільність населення 
почала постійно зростати. 
Якщо в умовному 10 столітті мешканці сусідніх регіонів могли не 
розуміти мови чи діалекту на якому спілкуються їх сусіди, а традиції навіть 
сусідніх сіл могли значною мірою відрізнятись, то вже в умовному 19 столітті, 
саме завдяки, зокрема, і мобільності населення зростає можливість 
13 
 
використовувати більш уніфіковані форми комунікації, а також традиції, 
ритуали, обряди мають, переважно, спільний характер для певного регіону. 
Враховуючі результати досліджень українських науковців, є питання 
взаємозв’язку індивідуального блага в сукупності з суспільним 
благополуччям, то в тому ж Китаї питання індивідуального відходить на 
другий план. Якщо взяти до уваги Німеччину в контексті її історії, то питання 
індивідуального блага прямо корелює із питанням суспільного блага.  
Підсумовуючи, можна зазначити, що залежно від культурних 
особливостей певного регіону змінюються і пріоритетність цінностей, які є 
визначальними для подальшого розвитку суспільства, а як наслідок, і тих 
складових, які формують в своїй спільності систему складових національної 
безпеки певного державного утворення. 
Слід зазначити, що, зокрема, вітчизняні науковці виділяють декілька 
основних підходів до розуміння безпеки, а в цьому контексті, власне 
національної безпеки. Серед таких: 
Безпека, як відсутність небезпеки[4]: 
«Так, деякі тлумачні словники трактують поняття "безпека" як стан, 
коли немає небезпеки, або як стан, за якого ніщо кому-небудь або чому-небудь 
не загрожує, тобто чинники, які можуть становити загрозу існуванню, 
наприклад, індивіду, соціальній групі – відсутні. Це дало підставу деяким 
дослідникам стверджувати, що “безпека” є крайнім виявом небезпеки, коли 
остання абсолютно відсутня, тобто це фактично ідеальна ситуація.» 
Безпека, як невід’ємна властивість системи[4]: 
«На підтвердження цієї тези не без підставно, акцентують увагу на тому, 
що успішне (нормальне) існування будь-якої системи припускає її певну 
захищеність від руйнівної дії тих чи інших об’єктів (небезпек). Дійсно, 
здатність чинити спротив руйнуванню - характерна властивість об’єктів живої 
та неживої природи, від атома до людини включно. При цьому живі організми, 
взаємодіючи із зовнішнім світом, тією чи іншою мірою оцінюють небезпеки  
своєму еволюційному розвитку, яке відповідає їх природі та існуванню. В 
14 
 
процесі розвитку вони вдосконалюють відповідні захисні системи та функції, 
спрямовані на зменшення руйнівному впливу небезпек.» 
Безпека, як специфічна діяльність[4]: 
«Розуміння безпеки як результату діяльності тих чи інших інститутів, 
може, проявлятися у таких видах (складових) їх діяльності, як: виявлення, 
прогнозування, нейтралізація процесів (явищ, подій, інших чинників), які 
можуть завдати збитку (шкоди) об’єкту захисту та запобігання їм; 
забезпечення належного розвитку соціальної системи (її елементів) у 
контексті захищеності від небезпеки її (їх) знищення; створення громадянам 
необхідних умов для життя, забезпечення гарантій їхніх прав і свобод, 
соціальної захищеності, політичної стабільності тощо. Очевидно, що у цьому 
разі визначення безпеки значною мірою передбачає її розуміння як мети, а не 
як діяльності.» 
Безпека, як певний стан[4]: 
«відносин між суб'єктами, за якого їх існуванню, розвитку і суверенітету 
не загрожує військова, економічна, екологічна або інша небезпека;» 
«соціальної системи, за якого забезпечується її нормальне 
функціонування і прогресивний розвиток;» 
«держави, за якого вона здатна успішно протистояти силовому тиску 
ззовні або адекватно відреагувати на збройний заколот у країні тощо;» 
«коли досягнутий бажаний рівень взаємовідносин між об’єктами, які 
одночасно можуть бути об’єктами і суб’єктами небезпеки відносно один 
одного (наприклад, так звана стратегічна стабільність);» 
«стійкості, стабільності суспільного організму стосовно будь-яких спроб 
силового тиску на нього.» 
Під поняттям цінності, враховуючи думку дослідників, можна вважати 
ідеальні та матеріальні явища, які мають значення для соціальної групи, 
суспільства чи людства в цілому або окремого індивіда, за для якого такий 
індивід чи група індивідів здійснюють інвестиції часу, матеріальних ресурсів, 
життя та здоров’я, час тощо. Питання вивчення цінностей, притаманних для 
15 
 
людини, здійснюється, аксіологією – розділом філософії, який займається 
вивченням етичних та естетичних цінностей.  
Відповідно серед  
Наразі можна виділити «Світове обстеження цінностей» - глобальний 
дослідницький проект, яким здійснюється процес вивчення та дослідження 
цінностей, формування тенденцій пов’язаних з цінностями та людськими 
переконаннями, виділенням змін у людських цінностях протягом 
досліджуваних періодів. В рамках зазначеного дослідницького проекту 
дослідниками Роналдом Інглегартом та Крістіаном Вальцелем було 
відтворено культурологічну карту світу на основі даних Огляду цінностей 
світу (Додаток А). Враховуючи зазначене дослідження науковці виділяють  
8 основних груп культур, серед яких: 
1. Конфуціанська, яка притаманна для Китаю, Південної Кореї, 
Тайваню; 
2. Протестаньска Європа, яка притаманна для Данії, Норвегії, Швеції, 
Нідерланди, Західної Німеччини тощо; 
3. Англомовна, яка притаманна для Австралії, Об’єднаного Королівства, 
США, Ірландії тощо; 
4. Латиноамериканьска, яка притаманна Домініканська Республіка, 
Колумбія, Венесуела, Бразилія тощо; 
5. Африканська, яка притаманна для Єгипту, Танзанії, Мароко, Алжирії, 
Уганди тощо; 
6. Південно-азійська, яка притаманна для В’єтнаму, Ірану, Пакистану, 
Індії, Вірменії тощо; 
7. Католицька Європа, яка притаманна для Італії, Іспанії, Словенії, 
Польщі тощо; 
8. Екс-комуністична, яка притаманна для країн колишнього Радянського 
Союзу, а також країн, які знаходились під впливом Радянського Союзу (країн 
т.з. Варшавського блоку). 
16 
 
Тут же можна зазначити, що дослідники виділяють: традиційні, 
світсько-раціональні цінності, цінності самовираження та виживання. Між 
собою протиставляються світсько-раціональні та традиційні цінності, а  також 
цінності самовираження та виживання. Якщо відобразити зазначені цінності в 
структурі  системи координат, то ми можемо отримати дві можливі системи. 
Одна, в вигляді запропонованому дослідниками, а саме: вісь Х: від 
цінностей виживання на початку координати до цінностей самовираження на 
кінці координати; та вісь У: від цінностей традиційних на початку координати 
до цінностей світсько-раціональних на кінці координати (рис. 1.1). 
Світсько-
раціональні 
цінності 
Традиційні 
цінності 
Цінності 
Цінності 
виживання 
самовираження 
Рис. 1.1 Графічне відображення площини культурологічної карти Інгельгарт-
Вальцеля 
Джерело: Побудовано автором на основі додатку А 
Інша запропонована нами, де за точку відліку пропонується 0, та з метою 
співставлення такої площини виміру з площиною політичних координат ми 
дещо змінимо порядок розташування цінностей. На такі площині по вісі +Х 
розташовуються цінності самовираження, по вісі –Х цінності виживання, по 
вісі +У цінності традиційні, по вісі –У цінності світсько-раціональні (рис 1.2). 
 
17 
 
Цінності 
традиційні 
Цінності 
виживання 
Цінності 
самовираження 
Світсько-
раціональні 
цінності 
Рис. 1.2 Власна інтерпретація графічного відображення площини 
культурологічної карти Інгельгарт-Вальцеля 
Джерело: Побудовано автором на основі власних досліджень та Додатку А 
«Природні цінності для людини та суспільства зумовлені тим, що 
безпека особи та суспільства пов’язана з необхідністю мати житло, їжу, 
задоволення інших потреб біологічного характеру. Однією із таких цінностей 
є географічно визначена територія, без якої неможливе існування держави, 
тобто це та природна цінність, без наявності та належного захисту якої не 
може бути мови про безпеку держави і суспільства. Наявність тих чи інших 
природних ресурсів також необхідно вважати природними цінностями, 
оскільки вони визначають потенціал, який може бути використаний державою 
для задоволення потреб розвитку кожного громадянина, суспільства, держави, 
у тому числі й для забезпечення їх безпеки»[3]. 
«Соціальні цінності зумовлені суспільним характером існування 
людини. Вони більш мінливі, ніж природні цінності, незважаючи на те, що 
технологічна могутність та зростаючі потреби людини в останнє століття 
досить інтенсивно та динамічно впливають на структуру вказаних цінностей, 
їх роль для кожної людини та суспільства в цілому»[3]. 
18 
 
Відповідно до наведеного ми можемо зазначити, що національні 
цінності являються сукупністю прийнятних в тому чи іншому регіоні, державі 
цінностей, які в своїй сукупності, а саме сукупності цінностей індивідів, груп 
та суспільства, формують відношення населення до авторитетів, сімейних 
взаємозв’язків, релігії та духовності, моралі, гордості, економічної та фізичної 
безпеки, охорони навколишнього середовища, толерантності до мігрантів та 
малих етнічних груп, гендерної та статевої рівності, сексуальної орієнтації, 
участі населення до вирішення питань економічного, соціального, політичного 
життя країни. 
Звідси ми можемо розуміти, що питання пов’язані з безпекою, 
відношенням до безпеки, участі населення в вирішенні різноманітних питань 
життєдіяльності суспільства, толерантності до різноманітності населення 
тощо якраз таки і формують структуру національних цінностей. Тут же ми 
можемо зазначити, що цінності індивіда якраз таки складаються із можливості 
та бажання окремої людини бути належним до процесів, що відбуваються в 
суспільстві, а також до співвідношення питань існування та вибору. 
Варто зважити, що визначень поняття нація безліч, проте з метою 
відображення максимальної їх кількості лаконічно, пропонуємо наступне 
визначення поняття. Нація – це соціальна (політична або етнічна) сукупність 
людей, які мають: спільне географічне, етнічно-соціальне походження; 
спільний комплекс цінностей (зокрема політичних, духовних, культурних); 
спільні традиції, ритуали, символи, атрибути, самоназву, а також 
усвідомлення своєї ідентичності та історії. Справедливості заради варто 
означити, що питання історії в контексті всього людства в цілому не можна 
вважати об’єктивним, адже ті чи інші історичні події, залежно від точки зору, 
можна трактувати абсолютно по-різному. Якщо взяти до прикладу Україну, то 
враховуючи відсутність частини матеріальних джерел історічних подій та 
явищ до кінця не може бути сформовано хронології подій, які відбувались на 
території нашої країни. Якщо до цього ж додати і історичні фальсифікації та 
різноманітність теорій пов’язаних з формуванням нації, зокрема, то можна 
19 
 
дійти до справедливого висновку, що та історична теорія, яка є більш вигідною 
для підтвердження основної своєї цілі – формування нації, має більше права 
на існування, доки не буде доведене зворотнього. 
Тут варто звернути увагу хоча б на теорію, яка була поширена в широкі 
маси, стосовно населення території Великого Степу. Згідно з теоріями 
поширеними в часи Радянського Союзу, походження козацтва, а також інших 
груп населення в різні історичні часи, було пов’язане з міграційними та 
колонізаційними міфами. Проте, віра в те, що на території, практично в центрі 
Європи кілька сотень років не проживав ні один народ чи група народів є 
крайнє абсурдними. Тому тут можна підвести короткий висновок, що 
історична теорія в контексті національної безпеки та самовизначення нації –
це інструмент, який може як допомогти, так і нашкодити.  
Беручи до прикладу ситуацію з терористичними організаціями, які 
порушують норми міжнародного та національного права на Сході нашої 
країни якраз звернемо увагу, що віра в штучне заселення території Донбасу 
російськими імператорами виключно російським населенням – був одним із 
світоглядних стовпів, який створював Casus Belli для початку тих подій, які ми 
можемо спостерігати сьогодні. 
Підсумовуючи опрацьовані нами джерела, зважаючи на різноманітність 
визначення поняття націоналізм, можна узагальнити, що націоналізм – це 
сукупність ідей, поглядів та цінностей, які витікають з таких ідей та поглядів, 
а також умовно базова політична ідеологія, основна суть якого пов’язана з 
основним принципом цієї ідеології, а саме цінність нації, як найважливішої та 
найвищої суспільної єдності, її зміні в процесі державотворення та 
державовідтворення. 
Варто підкреслити, що націоналізм пов’язаний з питанням національної 
ідентичності та процесів, які пов’язані безпосередньо із самим здійсненням 
своєї ідентифікації, як представника тієї чи іншої нації. Звідси слідує, що 
націоналізм – це ідеологія, яка значною мірою спирається на минуле певної 
групи людей, здебільшого, з метою подальшого втілення у реальність поглядів 
20 
 
на майбутнє такої спільності людей. Націоналізм може мати абсолютно різні 
підгрунття, як то: релігійне (Ізраїль, Туреччина), імперське (Росія, Польща), 
повстанське (США, Україна) тощо. В той же час слід відмітити, що по своїй 
суті націоналізм не є однорідною ідеологією. В різних країнах, на різних 
територіях та спільнотах людей він може мати т.з. «ліве» та «праве» 
спрямування, яке пов’язане, як з більшим контролем держави над 
економічними свободами окремого індивіда, так і меншими. В той же час, слід 
відмітити, що в контексті політичних координат «авторитаризм-свобода» 
націоналізм все ж більше тяжіє до авторитаризму, оскільки основною його 
суттю якраз являється можливість врегулювання питань пов’язаних з 
розвитком або стагнацією окремої спільності людей, а не окремого індивіда. 
Проте, варто звернути увагу, що по своїй суті націоналізм також може 
бути трансформований з часом, адже заперечення індивідуального блага та 
цінностей окремої людини в довгостроковій перспективі не призводить до 
однозначно позитивних наслідків. Відповідно, з’являється проблема пов’язана 
з протиставленням людини, як базової складової групи та самої групи, 
індивідуального блага та суспільного блага. Звідси можна припустити, що 
здатність притаманних для певної території та групи людей, ідеології 
трансформуватися під впливом запиту суспільства однозначно подовжує час 
існування, як активної, такої ідеології [4]. 
Семюнюель Ханінгтон в 1996 році випустив у світ свою працю 
«Зіткнення цивілізацій»[5]. Враховуючи текст цієї праці можна виділити 
декілька основних моментів, які можуть допомогти краще зорієнтуватись в 
питанні, яке пов’язане із культурними особливостями різних країн та регіонів. 
По-перше, варто відмітити, що як визначальні фактори, які формуюють 
культури (в контексті цієї праці – цивілізації як найвищої культурної освіти, 
що об'єднує людей та забезпечує їм певний ступінь культурної самобутності) 
є: мова, історія, релігія, звичаї, громадські інститути та суб’єктивна 
самоідентифікація людини. 
21 
 
По-друге, автор зазначає, що однобоке уявлення про демократію 
західного зразку, та систему цінностей, які мають панувати у суспільстві 
абсолютно далеке від істини, адже враховуючи історичний контекст розвитку 
кожного із наразі наявних державних утворень здійснювався під впливом 
факторів, які по своїй суті відрізняються залежно від регіону. Так, наприклад, 
підхід до індивідуальних цінностей в Європі та Китаї значною мірою 
відрізняється. 
Ханінгтон класифікує цивілзації наступним чином: 
1. Православна (православно-слов’янська) цивілізація; 
2. Західна цивілізація; 
3. Ісламська цивілізація; 
4. Індуїстська цивілізація; 
5. Конфуціанська або синська цивілізація; 
6. Японська цивілізація; 
7. Латиноамериканська цивілізація; 
8. Африканська цивілізація; 
9. Буддистська цивілізація 
В той же час варто відмітити, що автор розглядає культури та цивілізації 
досить умовно, як правило виставляючи бажано за дійсне. В якості прикладу 
давайте розглянемо т.з. Африканську цивілізацію. Перш за все варто 
відмітити, що в своїй сукупності ця цивілізація не є однорідною і культурні 
особливості та цінності відрізняються значною мірою залежно від конкретної 
частини регіону. Наступне, на що варто звернути увагу, це те, що історія 
африканського континенту, а відповідно і цивілізацій, які існували в цьому 
регіоні ми знаємо виключно з історичних джерел, які, як правило, охоплюють 
лише північ регіону та археологічних пам’яток, які почали з’являтись лише в 
кінці ХVIII – початку ХІХ століть. Наразі наше уявлення про культуру цього 
регіону, здебільшого, сформована на підставі інформації наявної в масовому 
медіа та художніх творах. Відповідно стверджувати, що хоч якоюсь мірою 
така інформація претендує на об’єктивність неможливо. 
22 
 
В той же час, варто зазначити, що враховуючи об’єктивну складність 
здійснення комплексного дослідження, яке могло б значною мірою 
відобразити культурні особливості кожної із країн, території, які є у світі 
метод, відповідно до якого, ми умовно розділимо культури, які є у світі на 
цивілізації, за тією класифікацією, яку запропонував Ханінгтон, все ж, має 
місце. Окрім того, варто відмітити і думку, відповідно до якої не можливо 
виділити спільні тенденції для якоїсь із соціальних груп грунтуючись 
виключно на ознаках пов’язаними з традиціями, культурою, цінностями, які 
притаманні для певної території, адже питання ціннісних орієнтирів 
визначаються для кожної людини індивідуально. 
Проте, на що варто звернути увагу також, це якраз на таки на те, що будь-
які цінності, а якщо брати більш загально – світогляд, формуються під впливом 
середовища, в якому формується індивід. Так, можна відкидати цю теорію, 
проте в той же час ті погляди на життя, які ми маємо зараз, значаною мірою 
були сформовані у час нашого дитинства та юності. Відповідно ми можемо 
виділити, що і наші батьки, і представники соціальних груп в яких ми 
перебуваємо в різні проміжки нашого життя впливають на те, як ми 
сприйматимемо світ навколо, явища та події, які в ньому відбуваються, а також 
як ми будемо оцінювати те чи інше явище чи подію, особистість. 
Якщо звернутись до транзактного аналізу та його розуміння людини, що 
зокрема було описано в працях Еріка Берна «Ігри, в які грають люди» та «Що 
ти кажеш після привітання» ми можемо звернути увагу якраз таки на вплив 
батьків на все подальше наше життя.  Загалом в різних концепціях та теоріях 
психології та психіатрії прослідковується думка про те, що перші роки життя 
людини неабиякі важливі для всього її подальшого житття. Перш за все, 
можемо стверджувати, що це пов’язано з розумінням традицій виховання та 
відношення до дитини в певній соціальній групі (родині), території чи 
місцевості. Залежно від різних релігійних та культурних традицій формуються 
і різні підходи до того, яким чином потрібно здійснювати виховання дитини. 
23 
 
Які теми підлягають табуюванню, а які навпаки, всіляко розиваються з самого 
дитинства. 
Так, наприклад, якщо взяти традиції авраамаїстичних релігій ми можемо 
побачити традицію пов’язану з вихованням дитини пов’язаним якраз таки з 
сліпим слідуванням основним догмам та правилам такої релігії. Що є 
загальним, так це: віра в Бога, як творця; шанування батьків своїх, а як 
наслідок і Батьківщини своєї; заборони до вчинення незаконних дій. Окрім 
того робиться значний акцент на тому, в яких відносинах прихильники однієї 
і тієї ж релігійної групи мають перебувати між собою. 
Якщо звернемо увагу, зокрема, на представників єврейської нації, то 
якраз і помітимо спільність між релігійним та національним світоглядом, який 
закладається з перших днів життя нової людини. Відповідно ми можемо 
побачити тенденцію, що перші роки життя надзвичайно важливі для всього 
подальшого життя людини, адже саме в цей проміжок часу закладаються 
основні ціннісні орієнтири та формується відношення людини до себе та 
людей навколо.  
В той же час ми можемо спостерігати, що, зокрема в прикладі з 
представниками єврейської нації, національна єдність та безпека – це один із 
основних світоглядних орієнтирів. Особливо питання спільної національної 
ідеї є актуальним тоді, коли йдеться про безпеку при наявності постійної 
загрози. 
В контексті історичного розвитку суспільства можна стверджувати, що 
попри значний технологічний розвиток та більш глибоке розуміння людиною 
самої себе питання пов’язані з позиціонуванням себе як складової частини 
певної соціальної групи практично не змінилось. Більше того, що форми 
управління, що форми комунікації, попри їх постійний розвиток мало в чому 
відмінні від тих, які існували кілька тисяч років тому, попри відмінності 
пов’язанні з можливістю подання уніфікованого трактування та швидкості 
передачі тієї чи іншої інформації. 
24 
 
Абрамов А.І., Андреєв С.О. та інші дослідники зазначають: «Як правило, 
досліджуючи сутність явища, яке ідентифікують (ототожнюють) поняттям 
"безпека" акцентують увагу на таких аспектах: концептуальному (онтологічні 
і гносеологічні основи безпеки); практичному (безпека розглядається в 
контексті відображення певних потреб у життєдіяльності особи, суспільства, 
держави і міжнародної спільноти); ціннісному (філософія безпеки, культура 
безпеки тощо)» [4]. 
Гуманітарна складова національної безпеки – стан, при якому окремий 
індивід та соціальна група (сім’я, етнос, народ) є захищеними, як і їх 
цінностей, ідей, традиції, культура, спосіб життя, при чому постійно 
здійснюється заохочення як до самого розвитку, так і до сприйняття прав, 
свобод, інтересів та обов’язків людини не зважаючи на будь-які 
дискримінаційні фактори. 
Підсумовуючи все викладене нами вище, а також опрацьовані джерела 
літератури, вважаємо, що ми можемо дати визначення поняття «культурні 
складові національної безпеки». Під цим поняттям ми можемо розуміти 
сукупність  
І.С. Рижова визначає культуру, як «складне ціле, яке включає продукти 
діяльності, вірування, мистецтво, звички людини, а також діяльність, 
зумовлена цими звичками. Головне в культури – активна роль людини, людина 
в діяльності, продукт людської діяльності. Культура – це конфігурація 
засвоєної поведінки людини і її результатів, тісно пов’язана з духом, 
духовністю Культура – це свого роду генотип розвитку людського організму» 
[6]. 
«Культура є реплікація суспільної і родової суті людини, це сукупний 
досвід людства, єдності буття і небуття, вона організує людське життя, слугує 
для упровадження досвіду і регуляції відносин між людьми.» [6] 
Під культурою особистості ми можемо вважати сукупність норм, 
правил, регламентів, табу тощо, які відклались у свідомості окремої людини 
та сформували у неї певні рефлекси та почуття пов’язані з різними подіями, 
25 
 
діями, бездіяльністю та явищами у тій чи іншій конкретній ситуації. Тобто ми 
можемо сказати, що наше конкретне відношення до того яким чином потрібно 
відповідати особі старшого віку, чи можна викидати умовний «бичок» посеред 
вулиці, в якій руці тримати виделку, як потрібно спілкуватись з особою 
протилежної статі тощо сформовані під впливом цінностей притаманних для 
того чи іншого суспільства.  
Культурою групи ми можемо назвати спільні для певної спільноти 
людей правила поведінки в тій чи іншій конкретній ситуації. Якщо більш 
детально розбирати питання культури групи, то варто, в практичному аспекті 
звернути увагу на те, що культура окремої особи формується якраз таки під 
впливом культури групи, а відповідно цей тип культури має важливе значення 
для її учасників. Можна сказати, що культура групи визначає наше відношення 
до того, яким чином мають відбуватись події як між членами цієї групи, так і 
різними групами. Якщо брати більш локальний рівень, то можна навести 
приклад з культурою окремого колективу. Якщо в колективі прийнято 
безумовно виконувати всі вказівки керівництва, то абсолютно незалежно від 
суті таких вказівок авторитет влади є непорушним.  
Варто відмітити, що при взаємозв’язку культури та цінностей саме 
культура, в тому контексті, якому ми визначаємо тут, є більш мобільною 
категорію і може змінюватись швидше, ніж цінності, адже цінності 
визначають наше світоглядне відношення до подій, явищ та процесів, в той час 
як культура – є певним зводом регуляторів, які визначають процедуру 
взаємозв’язку між суб’єктами. 
Виходячи з цього можна зазначити, що культура держави являє собою 
спліт регламентів, які притаманні: як для внутрішньої політики у державі, 
зокрема в контексті того, які взаємовідносини між населенням та 
представниками влади, а також з питань пов’язаних, безпосередньо, з 
дуалізацією подій на добрі та погані; так і для зовнішньої політики, які 
притаманні для питань взаємозв’язків та правил поведінки між державами. 
Власне в цьому контексті йдеться як про інституціональне визнання, так і 
26 
 
процедури пов’язані з нормами міжнародного дипломатичного права. 
Незалежно від ворожості відносин між різними державами представники цих 
держав зобов’язані дотримуватись тих регламентів, які встановлені 
міжнародними домовленостями та звичаями.  
Тобто, при взаємовідносинах України та Росії, Китаю та Індії тощо, їх 
представники зобов’язані дотримуватись норм дипломатичного протоколу. На 
цьому прикладі можна довести, що недотримання регламентів пов’язаних з 
культурою може в кінцевому результаті призвести до: санкцій по відношенню 
до порушника правил; руйнування системи в цілому, а як наслідок, і 
виникнення кризи, яка мінімізує розвиток суспільства та безпеку для всіх 
представників окремої держави чи людства. 
Відповідно при відкиданні важливості питань пов’язаних з культурою 
ми можемо підставити під загрозу саме дотримання питань безпеки, а як 
наслідок і питання державності та можливості самовизначення. Попри широко 
поширену думку втрата державності рано чи пізно призводить і до тяжких 
економічних наслідків, адже та форма самоорганізації та ті правила, які діяли 
між суб’єктами до втрати такої державності, перестають діяти, а відповідно всі 
можливі, зокрема соціальні гарантії, а також домовленості між сторонами 
руйнуються. Гарантій, що людина займатиме те саме соціальне чи економічне 
становище немає абсолютно ніяких, в приклад чого можемо навести той самий 
Радянський Союз з моменту його заснування. 
Відповідно питання стабільності культури прямо впливає і на 
сприйняття такої культури та держави в цілому. Надто різка зміна правил чи 
пріоритетів у суспільстві буде сприйнята негативно, проте і постійне 
позиціонування себе навколо одних і тих самих правил, які не 
трансформуються під вимоги сучасності негативно впливає на розвиток як 
суспільства в цілому, так і людського потенціалу зокрема. 
Окремо слід звернути увагу на питання інформаційної культури. Під 
цим поняттям нам варто розуміти правила поведінки при поводженні з 
інформацією. Перш за все, це важливо враховуючи постійний розвиток сфер 
27 
 
пов’язаних з інформацією. Вдоксконалення систем передачі інформації 
призводить до вищої мобільності передачі інфомрації, а також зменшує поріг 
входу для початку передачі інформації. Звідси з’являються проблеми пов’язані 
з: передачею та отриманням саме тієї інформації, яка транслювалась з початку; 
поширенням, збором та обробкою персональних даних; збереженням 
державної таємниці; питаннями інтелектуальної власності; службовою 
інформацією; недостовірною інформацією; фейковою інформацією тощо. 
По великому рахунку без регламентації цієї сфери виникне ситуація з 
безконтрольним потоком даних, які в сукупності своїй, як ми можемо постійно 
спостерігати на прикладах, приносять більше шкоди, ніж користі. Відповідно 
питання інформаційної культури – це насамперед визначення правил передачі 
та отримання інформації, поводження з такою, а також поводження в 
інформаційному просторі.  
Оскільки розгляд питань пов’язаних з інформацією є досить 
проблемним станом на сьогодні, а також не може бути вичерпаним в контексті 
одного розділу чи цілої наукової роботи – це питання нами буде додатково 
досліджене в наступних наукових дослідженнях. 
Що стосується питань професійної культури, то тут варто зазначити, 
насамперед, що це сукупність правил, які дозволяють не тільки відрізнити 
свого від чужого, а також визначити те, яким чином діяльність саме у цій сфері 
може принести максимальну вигоду абсолютно всім суб’єктам такої сфери. 
Беручи до уваги зокрема сферу юридичну або академічну варто звернути увагу 
на те, що демпінг вартості надання послуг або порушення прав своїх колег 
негативно вплине на всю сферу в цілому, а відповідно присікається з метою 
збереження сфери. Окрім того регламент, який стосується, зокрема, і 
професійної етики, в першу чергу, забезпечує збереження та захист прав, 
свобод та інтересів як представників конкретної сфери, так і їх клієнтів. 
Розглядаючи питання правової культури варто також звернути увагу на 
поняття правового нігілізму. Відповідно, під правовою культурою ми 
розуміємо позитивне відношення до інституцій влади, законів, звичаїв, 
28 
 
традицій, ритуалів, атрибутів притаманних для певної держави, території чи 
культурної групи, або таке, яке передбачає діалог та контрольований, 
відповідно до визначених на такій території регламентів, конфлікт. В той же 
час під правовим нігілізмом нам варто розуміти зворотнє, повне несприйняття 
та недотримання прийнятих в певній державі норм, звичаїв тощо. 
Підсумовуючи можна зазначити, що питання культури в різних сферах 
життєдіяльності суспільства є важливою складовою національної безпеки, 
адже по своїй суті відсутність культури унеможливлює існування і самої 
держави та створює ситуацію, яку ми можемо назвати небезпекою, адже саме 
культура – це сукупність всіх тих регламентів, які виникали на різних етапах 
існування людства та давала можливість поступовому розвитку людства у 
стані умовної безпеки. 
Підсумовуючи все наведене ми можемо виділити власне визначення 
понятят культурні аспекти національної безпеки, а саме – це сукупність 
цінностей, звичаїв, традицій, правил та заборон, які формують відношення 
людей один до одного, до держави та свого місця в державі. 
  
29 
 
1.2 Класифікація культурних аспектів та інших складових національної 
безпеки 
Нами вже було розглянуто історичне підґрунтя поняття національна 
безпека та сучасне бачення на визначення цього поняття. В той же час, 
враховуючи специфіку, зокрема, сучасної України, пропонуємо перш за все 
звернути увагу на законодавчу класифікацію складових національної безпеки, 
яке ми розглядали в першому підрозділі та виокремити складові національної 
безпеки, які виходять з зазначеного поняття. Далі кожну із таких складових ми 
розглянемо більш детально. 
Під державним суверенітетом варто розуміти верховенство держави 
незалежність у міжнародних відносинах, а також на своїй території. 
Територіальна цілісність, або ж інтергрітет, говорить нам про те, що 
територія тієї чи іншої держави є недоторканною, від будь-яких посягань, 
зокрема, як з боку інших держав чи державних утворень, так і з боку 
незаконних збройних формувань, терористичних організацій. Принцип 
територіальної цілісності є одним із основних принципів міжнародного 
публічного права та є закріпленим в Статуті Організації об’єднаних націй. 
Демократичний конституційний лад, враховуючи норми як 
національного законодавства, так і міжнародних домовленостей та договорів 
– це визначений та встановлений Конституцією тієї чи іншої країни порядок 
функціонування та організації держави. Тут же демократичність вказує нам на 
те, що конституційний лад може бути змінено лише шляхом визначеним 
самою Конституцією. Будь-які посягання на конституційний лад є 
незаконними та переслідуються за законом.  
В той же час слід наголосити, що враховуючи ті теоретичні аспекти, які 
були нами дослідлжені в попередньому підрозділі, президент, як у випадку 
України, є гарантом Конституції. Тобто ця посадова особа відповідає за 
забезпечення збереження саме того порядку функціонування та організації 
держави, який був визначений Основним законом. 
30 
 
«Національні інтереси - життєво важливі інтереси людини, суспільства і 
держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її 
прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови 
життєдіяльності і добробут її громадян.» [1] 
В той же час академічна спільнота, зокрема, Абрамов В.І., Андрєв С.О., 
Дацюк А.В. та інші, виділяють, що в фаховому середовищі національні 
інтереси частіше за все класифікують за сукупністю критеріїв. 
Таблиця 1. Критерії та складові класифікації ознак національних 
інтересів 
Критерій класифікації Складові критерія 
Характер Коаліційні, національні 
Взаємність Взаємні, однобічні 
Ступінь черговості Першочергові, невідкладні, інші 
Масштаб Глобальні, регіональні, локальні 
Ступінь важливості Фундаментальні, інтереси виживання, життєво 
важливі, істотні, другорядні тощо 
Термін дії Постійні, довгострокові, середньострокові, поточні 
Сфера прояву Політичні, економічні, соціальні тощо 
Види політики Зовнішня, внутрішня 
Джерело: Побудовано на основі [4, 77] 
Враховуючи норми чинного законодавства, можна доповнити думкою 
академічної спільноти розуміння понять реальні та потенційні загрози 
національної безпеки. 
Реальними загрозами є сукупність тих подій, які мають вагомі підстави 
для того, щоб статись, або такі, які вже стались. В той же час під потенційними 
загрозами варто розуміти сукупність загроз, які можуть статись або є підстави 
вважати, що наразі національній безпеці загрожує один із наступних факторів: 
1. У зовнішній політиці; 
2. У сфері державної безпеки; 
3. У сфері безпеки державного кордону та воєнної безпеки; 
4. У внутрішньополітичній сфері; 
5.  В економічній сфері; 
6. У сфері соціальної та гуманітарної політики; 
31 
 
7. У науково-технічній сфері; 
8. У сфері цивільного захисту; 
9. У сфері екології; 
10. В інформаційній сфері. 
Враховуючи вище наведені загрози пропонуємо скласти таблицю для 
більш наглядного розуміння взаємозв’язку між видами загроз та складовими 
таких загроз. 
Таб. 1.1 
Загрози та складові загроз національної безпеки України відповідно до 
Закону України «Про основи національної безпеки України» 
Загрози національній безпеці Складові загроз 
Зовнішня політика Посягання на сувернітет, територіальну цілісність, а також 
територіальні претензії; 
Втручання у внутрішні справи з боку інших держав; 
Війни та інші збройні конфлікти, зокрема, поблизу кордонів України. 
Державна безпека Шпигунтство, розвідувальна та підривна діяльність в Україні; 
Посягання на сувернітитет, територіальну цілісність, економічний, 
оборонний і науково-технічний потенціал, права і свободи громадян; 
Поширення корупції, зрощення бізнесу і політики, організована 
злочинна діяльінсть; 
Загроза миру та безпеці, терористична діяльність; 
Ввезення та незаконний обіг зброї, наркотичних та псхотропних 
речовин, боєприпасів, небезпечних речовин (здебільшого 
радіоактивних); 
Створення та функціонування незаконних воєнізованих збройних 
формувань в інтересах окремих осіб, використання збройних сил та сил 
правопорядку за для досягнення інтересів окремих осіб; 
Сепаратизм, автономізація за етнічною чи релігійною ознакою. 
Воєнна безпека та безпека Поширенння зброї масового ураження та її доставка; 
Неефетивність існуючих структур і механізмів забезпечення 
державного кордону 
міжнародної безпеки та глобальної стабільності; 
Нелеглаьна міграція; 
Втягнення України в регіональні збройні конфлікти та протистояння 
іншим державам, а також нарощення угрупувань військ та збройного 
контингенту поблизу кордонів України; 
Зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою 
Збройних сил України та інших військових формувань України 
(зменшення витрат на фінансування армії), що може стати причиною 
зниження їх боєздатності; 
Повільність та недостатнє фінансування програм реформування 
оборонно-промислового комплексу та Воєнної організації України; 
Накопичення застарілої та непотрібної для Збройних сил техніки, 
озброєння, вибухових речовин; 
Неналежний стан договірного та правого оформлення, недодостатнє 
облаштування державного кордону; 
Незадовільний рівень соціально захисту військовослужбовців та 
колишніх військовослужбовців, членів їх сімей; 
Зростання небезпеки для життя та здоров’я цивільного населення 
внаслідок збройних конфліктів. 
 
32 
 
Внутрішньополітична безпека порушення з боку органів державної влади та органів місцевого 
самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і 
громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній, 
недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і 
виконання законів України; 
можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і 
міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в 
діяльності деяких об'єднань національних меншин та релігійних громад; 
загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України; 
структурна та функціональна незбалансованість політичної системи 
суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування 
на загрози національній безпеці; 
Економічна безпека істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження 
інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та 
технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно 
важливих напрямах інноваційного розвитку; 
ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері 
економіки; 
нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в 
тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність 
ефективної програми запобігання фінансовим кризам; зростання 
кредитних ризиків; 
критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях 
промисловості, агропромисловому комплексі, системах 
життєзабезпечення; 
недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної 
деформації в економіці; 
критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх 
ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку; 
нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером 
та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої 
вартості; 
велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних 
зовнішнього і внутрішнього боргів; 
небезпечне для економічної незалежності України зростання частки 
іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки; 
неефективність антимонопольної політики та механізмів державного 
регулювання природних монополій, що ускладнює створення 
конкурентного середовища в економіці; 
критичний стан з продовольчим забезпеченням населення; 
неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, 
недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність 
активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній 
безпеці держави; 
"тінізація" національної економіки; 
переважання в діяльності управлінських структур особистих, 
корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними; 
Соціальна та гуманітарна невідповідність програм реформування економіки країни і результатів 
їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам; 
безпека 
неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів 
громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості 
працездатного населення; 
криза системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як 
наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення; поширення 
наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб; 
загострення демографічної кризи; 
зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних 
прошарків суспільства; 
прояви моральної та духовної деградації суспільства; 
неефективність державної політики щодо підтримки сім’ї та 
забезпечення, дотримання і захисту прав дитини, і як наслідок, 
збільшення кількості сімей з дітьми, які перебувають у складних 
33 
 
життєвих обставинах, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського 
піклування, дітей, які залишилися без батьківського піклування; 
Науково-технічна безпека наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих 
країн; 
неефективність державної інноваційної політики, механізмів 
стимулювання інноваційної діяльності; 
низька конкурентоспроможність продукції; 
 
Цивільна безпека нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та 
відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і 
технологічної експансії; 
зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів 
для наукових, конструкторських, технологічних установ та 
високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати 
науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів 
захисту прав інтелектуальної власності; 
відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України; 
невідповідність сучасним викликам стану єдиної державної системи 
цивільного захисту, сил цивільного захисту, їх технічного оснащення; 
значне антропогенне і техногенне перевантаження території України, 
зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та 
природного характеру; 
погіршення технічного стану гідротехнічних споруд каскаду 
водосховищ на річці Дніпро; 
непідтримання в належному технічному стані ядерних об’єктів на 
території України; 
небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, 
тероризму; 
Екологічна безпека нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних 
природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних; 
неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків 
Чорнобильської катастрофи; 
погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми 
транскордонних забруднень та зниження якості води; 
неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних 
технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, 
небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно 
необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, 
речовин та похідних продуктів; 
неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків 
військової та іншої екологічно небезпечної діяльності; 
посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих 
організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій; 
застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації 
токсичних і екологічно небезпечних відходів; 
Інформаційна безпека Обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації; 
Поширення фейків, недостовірної інформації, культу насильства, 
порнографії тощо засобами масової інформації; 
Розголошення інформації, що становить державну таємницю чи іншої 
інформації з обмеженим доступом; 
Маніпулювання свідомістю населення. 
 
Джерело: Побудовано автором на підставі ст. 7 ЗУ «Про основи національної безпеки України[8]  
Важливо відмітити, що національні інтереси – це важлива складова 
національної безпеки, яка по суті своїй не може існувати без тих надбань 
суспільства, які існують зараз. Саме звідси можна і стверджувати, що інтереси 
34 
 
людини, суспільства, держави прямо впливають, як на розуміння людської 
спільності, так і на вектор розвитку такої спільності. 
Говорячи про культуру як тотожність цивілізації можна виділити 
декілька основних складових, які її формують, серед них: знання (технології), 
мистецтво, вірування та релігія, право, звичаї та традиції, вміння та навички, 
які є притаманними та набутими представниками однієї соціальної групи. Така 
думка була сформована Едвардом Тейлором. 
Одночасно можна виділити і інший підхід до класифікації культури, 
який свого часу описали Альфред Кребер та Толкот Парсонс, відповідно до 
якого культура включає в себе ідеї, моделі цінностей, сутності, які формують 
характер людської поведінки[9;10] 
Станіслав Оссовський, в свою чергу, зазначає, що культура є сукупністю 
певних психологічних установок притаманних людині, які формуються під 
впливом людської спільноти[11]. 
Підсумовуючи викладене можна виділити кілька основних груп 
складових, які формують культуру, а саме: 
Технологічні складові, до яких відносяться розроблені та відкриті в різні 
проміжки часу знаряддя праці, технології, засоби тощо, які мали місце або 
мають його і досі при подальшому науково-технічному розвитку людства. В 
якості прикладу можна навести: лук та стріли, колесо, порох, паровий двигун, 
папір тощо. Попри те, що в більшості випадків цей вид складових 
представлений у матеріальній сфері, тут більше йдеться про об’єкт 
інтелектуальної вланості, а відповідно не скільки матеріальний артефакт, 
скільки знання по тому, як цей артефакт виготовити. 
Матеріальні складові -  це сукупність притаманних для певної культури 
матеріальних артефактів, які можуть використовуватись іншими, але 
переважне використання пов’язане безпосередньо з цією культурою. 
Духовні складові – це сукупність моральних установок, які регулюють 
взаємовідносини між членами суспільства. 
35 
 
Психологічні складові – це сукупність психологічних установок 
притаманних представникам одного етносу чи народу, і як правило у 
широкому розумінні називається традиціями та сприйняттям. 
Ідейні та ідеологічні складові – сукупність притаманних для певної 
культури ідей, цінностей, які визначають подальший розвиток суспільства та 
границі допустимості в тих чи інших питаннях. 
Суспільні складові, як правило, розглядаються в контексті того, яким 
чином здійснюється організація самого суспільства, які форми комунікації у 
ньому є прийнятними. 
Попри це варто не забувати, що по своїй суті культура стосується не 
лише великих об’єднань людей, а стосується безпосередньо кожного індивіда, 
а також, беручи до уваги історичний контекст, відношення та правила 
поведінки у певній сфері життєдіяльності. 
Враховуючи культурологічну карту Інглегарт-Вельцеля, про яку ми 
зазначали в попередньому підрозділі, все ж можна дійти до висновку, що в 
сукупності з іншими складовими, які відображають складові національної 
безпеки та культури, більше всього в економічному виразі відображає питання 
культурного аспекту національної безпеки сукупність наступних показників: 
індекс свободи слова, індекс економічної свободи, індекс сприйняття корупції, 
індекс народжуваності. 
Використання в подальшій частині роботи саме цих індексів зумовлене 
їх значним зв’язком саме з сферою сприйняття людиною держави. Свобода 
слова відображає те, наскільки сильно дотримуються принципи свободи, 
прозорості, гласності в тій чи іншій державі. Економічна свобода відображає 
те, наскільки просто людині вести трудову діяльність, а відповідно, наскільки 
вона в кінцевому результаті задоволена своїм матеріальним станом, а 
відповідно політиками, які здійснюються державними інституціями для 
задоволення потреб населення.  
Тобто тут ми вже можемо бачити взаємозв’язок відображених у 
дослідженні Інглегарт-Вельцеля цінностей виживання та цінностей 
36 
 
самовираження. Людина може бути значною мірою самовираженню у 
випадках, коли її право на таке самовираження не обмежується, а цінності 
виживання найкраще, враховуючи суть нашого дослідження, відображаються 
саме в контексті відображення таких через індекс економічної свободи. 
Так, значною мірою варто зважати і на розмір ВВП на душу населення, 
і відповідно проведення розрахукнів з цим та іншим показниками краще 
репрезентуватиме ситуацію в конкретній країні. В той же час, варто звернути 
увагу на те, що це значною мірою ускладнить наше дослідження та надасть до 
аналізу показники, які хоч і впливають на національну безпеку, але меншою 
мірою пов’язані з культурними аспектами такої. 
Окремо слід зазначити, що в площині тієї ж культурологічної карти в нас 
відображаються і індекс народжуваності, як такий, що взаємопов’язаний з 
традиційними цінностями, адже саме відтворення населення нам репрезентує 
те, наскільки релігія, мова, традиції та звичаї певної місцевості матимуть змогу 
відтворитись в історичній перспективі. Адже, у випадках, коли населення 
постійно зменшується виникає питання пов’язане з тим, що матимуть місце 
міграційні процеси та включення у постійний склад населення країни 
мігрантів з інших країн, які мають культурні особливості, що можуть 
відрізнятися від тих, які загальноприйнятні на конкретно цій території. 
Розглядаючи індекс сприйняття корупції ми сміливо можемо пов’язати 
його з світсько-раціональними цінностями, адже значною мірою несприйняття 
влади, як безумовного авторитету призводить до того, що державу починають 
розцінювати як інструмент для задоволення потреб, здебільшого і у захисті 
цінностей, населення тієї чи іншої країни. Відповідно, коли ми говоримо про 
цей показник, то максимально репрезентуємо співвідношення світської 
держави, як такої в якій несприймається корупція. 
  
37 
 
1.3 Історичне підґрунтя та еволюція розвитку розуміння культури та 
національної безпеки 
Генезис культури є досить складним та пов’язаний з розвитком 
суспільства. Розглядаючи поняття «культура», можна сказати, що воно є 
досить складним та багатогранним. Багато дослідників, а зокрема, філософів 
давніх та нових часів цікавились цим питанням. 
«Культура - це система історично розвиваючих надбіологічних програм 
людської життєдіяльності (діяльності, поведінки та спілкування), що 
забезпечують відтворення та зміну соціального життя у всіх її основних 
проявах. Програми діяльності, поведінки та спілкування представлені 
різноманіттям знань, норм, навичок, зразків діяльності та поведінки, ідей, 
гіпотез, вірувань, цілей, ціннісних орієнтацій тощо. У своїй сукупності та 
динаміці вони утворюють історично накопичуваний соціальний досвід. 
Культура зберігає, транслює цей досвід (передає його від покоління до 
покоління). Вона також генерує нові програми діяльності, поведінки та 
спілкування, які, реалізуючись у відповідних видах та формах людської 
активності, породжують реальні зміни у житті суспільства та його еволюцію» 
[14]. 
Культура — одна з базисних категорій у системі множини гуманітарних 
дискурсів, що є предметом вивчення відповідних наукових дисциплін 
(філософії, культурології, мистецтвознавства, історії, лінгвістики, етнології, 
економіки, політології, психології, педагогіки та інших). 
Поняття «культура» розвивався історично. Спочатку цей термін означав 
обробіток людиною землі. Згодом відбулося розширення сенсу терміна: ним 
стали позначати також процеси і результати обробітку матеріалів природи у 
різних ремеслах, а згодом і процеси виховання та навчання людини. У цьому 
розширеному сенсі термін «культура» вперше був застосований у роботі 
давньоримського оратора і філософа Марка Тулія Цицерона «Тускуланські 
рукописи» (45 рік до нової ери)[15]. Поняття буденної мови, що означає 
обробку грунту, Цицерон використовував у переносному сенсі як обробіток 
38 
 
людського розуму у процесі навчання та виховання. Вважаючи, що глибокий 
розум виникає завдяки філософським міркуванням, він характеризував 
філософію як культуру розуму. Подальший розвиток поняття «культура» було 
з його поширенням на все штучно створене, створене людиною на противагу 
природному.  
У цьому значенні термін був використаний у працях німецького 
філософа-просвітителя та юриста С. Пуфендорфа. У роботі «Про право 
природне» (1684) він визначив культуру як опозицію «природного стану», як 
«усе те, що зроблено». 
Починаючи з другої половини XVIII століття, термін «культура» став 
широко використовуватися в європейській філософії та історичній науці. У 
цей час культура стала розглядатися як найважливіший аспект життя 
суспільства, пов'язана із способом здійснення людської діяльності, що 
відрізняє людське буття тваринного існування. Виникло кілька ліній у 
створенні проблематики культури. У першій з них культура поставала як 
процес розвитку людського розуму і розумних форм життя, що протистоїть 
дикості і варварству первісного буття людства (французькі просвітителі); як 
історичний розвиток людської духовності - еволюція моральної, естетичної, 
релігійної, філософської, наукової, правової та політичної свідомості, що 
забезпечують прогрес людства (німецький класичний ідеалізм - І. Кант, І. Г. 
Фіхте, Ф. В. І. Шеллінг, Г. А.). В. Ф. Гегель, німецький романтизм - Ф. Шіллер, 
Ф. Шлегель; німецьке просвітництво - Г. Лессінг, І. Г. Гердер). Друга лінія 
акцентувала не на поступальному історичному розвитку культури, але в її 
особливостях у різних типах суспільства, розглядаючи різні культури як 
автономні системи цінностей та ідей, визначальних тип соціальної організації 
(неокантіанство — Р. Ріккерт, Еге. Кассирер, М. Вебер). Надалі цю лінію 
продовжили Н. Я. Данилевський, П. А. Сорокін, А. Тойнбі, О. Шпенглер. 
Разом з тим було розширено розуміння культури шляхом включення до неї 
всього багатства матеріальної культури, етнічних звичаїв, різноманітності мов 
і символічних систем. 
39 
 
Наприкінці XIX і першій половині XX століття при вивченні 
проблематики культури стали активно використовуватися досягнення 
антропології, етнології, теорії систем, семіотики та теорії інформації 
(культурна антропологія - Е. Б. Тейлор, Ф. Боас, А. Кребер, Р. Редфілд; 
соціальна антропологія та структурний функціоналізм - Б. Малиновський, А. 
Редкліфф-Браун, Р. Мертон, Т. Парсонс; структурна антропологія та 
структуралізм - К. Леві-Строс, М. Фуко, Р. Барт; неофрейдизм, постмодернізм 
та інші). 
В історичному розвитку поняття "культура" простежується внутрішня 
логіка. Рух думки йшов від ототожнення культури з усім, що створено 
людиною, до аналізу людської активності (діяльності, поведінки та 
спілкування), завдяки якій створюється надприродна сфера людського буття, 
штучне на противагу природному, природному. На кожному з цих етапів 
запроваджувалися різні визначення культури (таких визначень американські 
культурологи А. Кребер та К. Клакхон нарахували близько трьохсот). Багато з 
них не були визначеннями у суворо логічному сенсі, а, швидше, були 
метафоричними висловлюваннями, які фіксують окремі властивості культури. 
Разом з тим, безліч формулювань і термінів не означало їх рівноцінності. Вже 
аналіз відносин між культурою та діяльністю включав в якості першого 
наближення всі визначення, пов'язані з протиставленнями «культура — 
натура», але значно конкретизував їх. Наступна конкретизація була пов'язана 
з уявленнями культури як способу регулювання та реалізації людської 
діяльності, а отже, як особливого аспекту соціального життя, що полягає у 
породженні та трансляції (передачі від покоління до покоління) 
надбіологічних програм діяльності, поведінки та спілкування людей .  
У рамках цього підходу складалися передумови для вирішення однієї з 
кардинальних проблем філософії та теорії культури: розрізнення понять 
«культура» та «суспільство». З одного боку, культура не тотожна суспільству, 
а є лише особливим аспектом соціального життя (інакше не потрібно було б 
двох термінів для позначення однієї й тієї ж реальності). З іншого — культура 
40 
 
пронизує всі без винятку стани соціального життя, і немає жодного 
соціального феномену, який був ізольований від впливу культури, не ніс би на 
собі друку її впливу. Здається протиріччя між цими твердженнями знімається, 
якщо культуру розглядати як систему інформаційних кодів, що закріплює 
історично накопичуваний соціальний досвід, який виступає по відношенню до 
різних видів діяльності, поведінки та спілкування (а отже, і всіх породжуваних 
ним структур та станів соціального життя) як їх надбіологічні програми. 
Культура перестала бути замерлою освітою. Вона мінлива за своєю 
природою. Але у різних культурах можливості інновацій та творчості різні. У 
традиційних суспільствах вони значно менші, ніж у техногенній цивілізації, де 
в системі світоглядних універсалій категорії новизни та прогресу мають 
пріоритетну цінність. Творчість, пов'язана з породженням інновацій, що 
порушуэ традицію, обмежується у всіх традиційних культурах, але 
заохочується до сучасної. У принципі для буття культури та суспільства 
однаково важливі обидва протилежні процеси — традиція та інновація, 
відтворення та творчість, як важливі спадковість та мінливість для існування 
біологічних організмів. Культура — це не тільки творчість, яка змінює життя, 
а й відтворення соціального життя деяких стійких підставах. 
В історичному розвитку людства виникали різні види суспільств 
(цивілізацій), яким притаманні самобутні культури. У період, коли існували 
лише традиційні цивілізації, їх взаємодія пов'язані з уповільненим культурним 
обміном (дифузія культур), коли запозичення окремих досягнень (знань, 
зразків) не торкалося ядра кожної культури, представленої системою смислів 
її світоглядних універсалій. З виникненням техногенного типу цивілізаційного 
розвитку та його культурного генотипу — новоєвропейської культурної 
традиції — взаємодія культур стала інтенсивнішою. Процеси модернізації, 
пов'язані із запозиченням нових технологій, науки, системи освіти, 
породжували трансформації фундаментальних цінностей традиційних 
культур. У цьому шляху були як витрати, а й досягнення.  
41 
 
Про світову культуру прийнято говорити у двох сенсах: як про історію 
культури людства, в якій існувало безліч самобутніх культурних традицій, 
лише частина яких збереглася в новий час, і як про досягнення, що визнаються 
різними народами та включаються до їхньої культури. 
У ХІХ і особливо у ХХ столітті культура західної техногенної цивілізації 
справила активний односторонній вплив на традиційні культури. У 
самосвідомості цієї цивілізації воно знаходить обґрунтування в ідеї прогресу, 
уявленні про свої цінності як про більш високу стадію розвитку. Зворотний 
вплив на неї традиційних культур було незначним. Прискорені темпи розвитку 
західної техногенної цивілізації, особливо після вступу в стадію 
індустріалізму, були пов'язані зі змінами вигляду її культури. Елітарні сфери 
культури, висока культура, раніше підтримувана аристократичним станом, 
стала об'єктом ринкових відносин і водночас своєрідним полігоном інновацій, 
що підтримуються, де постійно йде прискорений пошук нових засобів 
вираження, форм і стилів (що, втім, не призвело до зникнення високих зразків 
професійної творчості і творів культури, які дали людству всі попередні часи 
до теперішнього часу). 
Радикальним змінам зазнала культура народних мас, яку аристократія 
зазвичай розцінювала як низьку порівняно з елітарною культурою (але, 
водночас, постійно підживлювала високе мистецтво). В епоху індустріалізму 
зародилася, а в XX столітті широко розвинулася масова культура, пов'язана з 
перетвореннями повсякденного життя, спричиненими урбанізацією, 
руйнуванням станових відносин та общинних зв'язків, становленням 
громадянського суспільства, поширенням освіти. Масове виробництво 
товарів, стандартизація виробництва та споживання, виникнення індустрії 
дитячого виховання, медичного обслуговування, дозвілля перетворило масову 
культуру на реальний регулятор повсякденного життя широких мас, багато в 
чому уніфікуючи це життя. 
Критика західної техногенної цивілізації та змін у культурі, що 
відбулися в ході її розвитку, породила тези про опозицію культури та 
42 
 
цивілізації. У ці тези вкладалися різні значення. Одним із перших його висунув 
німецький соціолог Ф. Тьонніс [12]. Він зазначав, що індустріальне 
суспільство руйнує традиціоналістські відносини людей, засновані на 
сімейно-кланових зв'язках, душевній схильності, співпереживанні, замінюючи 
їх речовими відносинами та утилітарним розрахунком. Традиціоналістські 
зв'язки Теніс розглядав як духовні, а духовне визначав як культуру, 
протиставляючи її цивілізації. Подібну позицію обстоював О. Шпенглер, 
визначаючи культуру як органічне, творче, духовне, на противагу цивілізації 
як утилітарному, технологічному, матеріальному [13]. 
Питанням безпеки держави ще в античний період займалися давні 
філософи. Так, наприклад, економічний аспект безпеки був тісно пов'язаний з 
торговими відносинами, які простежуються протягом усієї історії людства. 
Римський історик Флор (ІІ ст.) зазначав, що із припиненням торгових відносин 
порушується союз людського роду [23]. За часів Київської Русі (ХІ ст.) «Руська 
правда» Ярослава Мудрого стала першим кодексом законів. Наріжним 
каменем цього документа була особиста та майнова безпека, а саме – 
збереження внутрішнього порядку в країні та захист власності заможних 
людей. Головною цінністю вважалася свобода. 
Сьогодні безпека є міждисциплінарною категорією та вивчається через 
призму різних точок зору та наук. У нову епоху геостратегічної реальності 
проблема безпеки викликає широкий резонанс і причина його появи дуже 
транспарентна – експонентне зростання загроз людству та їх 
багатовекторність. ХХ ст. ознаменований появою нових підходів та парадигм 
до трактування безпеки держави. Це пов'язано поруч об'єктивних та 
суб'єктивних факторів, серед яких, перш за все, слід виділити [16]: 
• переосмислення уявлень про глобальні проблеми сучасності; 
• суттєві зміни в геополітичній ситуації та становлення нового світового 
порядку; 
• трансформація холодної війни на нові форми свого вираження та 
розвитку; 
43 
 
• зростання загрози міжнародного тероризму; 
• усунення акценту суспільної свідомості у бік пріоритету політичних 
засобів у вирішенні міжнародних проблем і т.д. 
Переосмислення поняття безпеки та його застосування для позначення 
стану окремого індивіда, суспільства, а також держави в цілому пов'язано з 
руйнівними наслідками воєн та революцій, які поніс світ у ХІХ–ХХ ст. 
У процесі еволюції поняття безпеки розкривається в інституційному 
аспекті та в нього закладається ширше розуміння, ніж стан спокою та 
задоволення через відсутність небезпеки, загрози. Концепція безпеки тепер 
включає наявність інститутів, які покликані забезпечити потреби людини, 
суспільства, держави у безпеці, гарантувати стабільність нації, 
громадянського суспільства та людини як суб'єктів безпеки, а також 
створювати економічні, соціальні, політичні, гуманітарні та інші умови. 
Фактично йдеться про системне уявлення безпеки як соціального, політичного 
та філософського феномену. 
Вчені вважають, що термін «національна безпеку» ввів у політичний 
лексикон президент США Т. Рузвельт на початку ХХ ст. У 1940-х роках його 
вживали тільки у контексті національної військової безпеки. Історично 
застосовувалося поняття «національна економічна безпека», яке було 
пов'язане з подіями Великої депресії 1929–1933 років - саме тоді був 
сформований тимчасовий Федеральний комітет з економічної безпеки під 
керівництвом міністра праці США [17]. 
У 1934 році у США було затверджено Стратегію національної безпеки 
розширення та участі, де вперше запроваджено поняття «національна безпека» 
як сукупність умов, які надійно забезпечують національний суверенітет, 
захист стратегічних інтересів та повноцінний розвиток суспільства, життя та 
здоров'я всіх його громадян. 
У свою чергу, 1922 році в Кримінальному кодексі РРФСР з'явився термін 
«суспільна безпека». Розділ 8 так і називався: «Порушення правил, що 
охороняють народне здоров'я, громадську безпеку та порядок», хоча його 
44 
 
визначення так і не було надано. Але вже 1934 р. було введено поняття 
«державна безпека» з одночасним створенням у складі НКВС Головного 
управління державної безпеки. Потім у 1936 р. категорія державної безпеки 
була офіційно включена до тексту Конституції СРСР і почала вживатися в 
документах та актах органів радянської держави, радянської правової 
літератури [18]. У СРСР ідеологія та законодавство тоталітарного товариства 
виходили з примату інтересів держави над інтересами нації (державної 
безпеки над національної). Таким чином, поняття «державна безпека» носило 
в радянський період характер певного ідеологічного кліше, що означало 
боротьбу з будь-якими проявами в особистому та громадському житті, які 
завдавали або могли завдати збитки комуністичній ідеології та радянській 
державності. 
Уникнення розуміння національної безпеки як безпеки виключно 
військово-політичної сталося після закінчення Другої світової війни. У 
післявоєнний час виникла необхідність відновлення економіки. Безпека стала 
асоціюватися з запобіганням війни. Адже після забезпечення свого 
суверенітету та незалежності уряду всіх країн направили сили на внутрішні 
процеси, а саме – на економічні, що відбивають становище країни у світовому 
поділі праці та які дозволяють запобігти загрозам добробуту держави.  
З другої половини ХХ ст. найважливішою тенденцією політики 
національної безпеки стала посилена увага до факторів, які обумовлюють 
міжнародну конкурентоспроможність національної економіки, тобто 
зростання економічного потенціалу країни. Тобто, почалась поступова зміна 
парадигми, на початку ХХ ст., згідно якою головними акторами міжнародної 
арени виступають саме держави, а геоекономіка була лише інструментом 
геополітики [19].  
Американський підхід до розуміння та інституалізації національної 
безпеки вплинув і на інші країни зрілого ринку. 
Наприклад, у 1950–1960-ті роки розробка відповідної доктрини прем'єр-
міністром Японії С. Ісіду заклала магістральний напрямок повоєнної політики 
45 
 
національної безпеки країни, яка передбачала прискорений економічний 
розвиток, різке обмеження військових витрат та тісний союз із США. 
У 1957 році у Франції був створений Генеральний секретаріат 
національної оборони, який займався питаннями економіки поряд з питаннями 
військової оборони, дипломатії, наукових та технічних досліджень. 
Узагальнюючи все вище сказане, наведемо історичну стрічку 
становлення та розвитку концепції безпеки держави у політичній науці ХХ ст. 
(Таб. 1.2). 
Отримані результати дозволяють зробити висновок, що наукова думка і 
відповідно, ставлення країн до своєї безпеки еволюціонували протягом ХХ ст. 
відповідно до розвитку системи світоустрою – від монополярності до 
глобальної поліполярності; з удосконаленням технологічних укладів – від 
примітивних технологій до нанотехнологій. Як наслідок, моделі безпеки 
держави трансформувалися від камералізму до інституціоналізму, з'явилися 
нові вчення про економічну безпеку країн. 
Практичні аспекти реалізації напрацювань політичної науки 
розглядалися на прикладі різних країн світу, це дозволило встановити, що у 
ХХ ст. США були лідером за повнотою та результативністю доктринальних 
документів, що стосуються безпеки держави у економічному контексті. 
 
Таб.1.2 
Історична стрічка розвитку концепції безпеки держави у 
політичній науці ХХ ст. 
Наукова картина світу 
Статична Системна Діатропічна 
                                   1918                                                 1975 
Системи світоустрою 
Полярність Біполярність Монополярність Глобальна 
поліполярність 
         1801                   1914                                      1980                          2000 
 
 
46 
 
Продовження таб. 1.2. 
Війни 
І Світова Міжвоєнний ІІ Світова війна Холодна війна Глобальна війна з 
війна період тероризмом 
1914-1918                                       1939-1945                                                1991 
Зміни технологічних укладів 
Текстильні Паровий Електричний Двигун Мікроелектроніка, Нанотехнології, 
машини двигун двигун внутрішнього ІТ-технології ядерна 
згорання 
енергетика 
       1770            1830          1880                1930                     1970                       1999 
Моделі міжнародної безпеки 
Унілатеральна Колективна Загальна Кооперативна 
                                   1919                               1982                                  1995 
Генезис категорії «національна безпека» 
Безпека Суспільна Національна Міжнародна Економічна Економічна 
безпека безпека, державна економічна безпека держави безпека 
безпека безпека 
підтриємства 
              1885            1934                         1985                 1993                          1997 
Джерело: побудовано автором на основі опрацьованих джерел літератури 
  
47 
 
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 
В цьому розділі нами було розглянуто основні теоретичні аспекти 
пов’язані з національною безпекою та культурними складовими такої. Ми 
виокремили розуміння понять національної безпеки, культури, їх складових. 
Здійснили історичний огляд розвитку цих явищ та понять.  
Перш за все варто виділити, що національна безпека – це сукупність 
політик, дій та поглядів спрямованих на забезпечення стану безпеки на певній 
території, в певній країні, які значною мірою орієнтовані на ті цінності, які 
притаманні в конкретному суспільстві.  
Важливо також зазначити, що поняття цивілізація та культура значною 
мірою є тотожними, проте в контексті цієї роботи ми розглядаємо культуру 
більше як регламенти та норми поведінки в конкретній ситуації чи житті в 
цілому. Звідси слідує, що при вивченні поняття культура в контексті 
національної безпеки ми більше звертаємо увагу на те, які дії, поведінка та 
думки є прийнятними, а які не прийнятними в кожній конкретній державі. 
Звідси ж слідує і те, чи сприймається та чи інша держава, її інституції власним 
населенням.  
Значною мірою можна звернути увагу також на те, що низький рівень 
довіри населення країни до її інституцій, в кінцевому результаті призводить 
до повного або часткового несприйняття держави та її політик населенням. Це 
породжує більшу тінізацію економіки, а також виникнення такого явище, яке 
ми можемо назвати «держава в державі», коли локальні норми та правила 
поведінки, локальна культура відрізняється від тієї, яка була притаманна для 
цієї держави в цілому. 
Звідси виникає питання виникнення внутрішніх небезпек національній 
безпеці країн. Окрім того варто також звернути увагу на те, що значною мірою 
культура є сукупністю складових, які ми зазначали в підрозділі 1.2 пов’язаних 
з захистом свобод, інтересів та прав людей, їх цінностей. 
Розглядаючи історичний процес розвитку культури та національної 
безпеки ми значною мірою дійшли висновку, що це взаємопов’язані між собою 
48 
 
процеси. Виділяючи в цьому контексті загальні тенденції ми можемо звернути 
увагу, що як правило держави формувались шляхом об’єднання кількох 
культур шляхом впровадження політик, які дозволяють здійснити «м’яку» 
асиміляцію населення або шляхом здійснення заходів, які наразі 
сприймаються репресивними. Більше того, в історичному контексті розвиток 
понять культура та цивілізація, як правило, відбувався поруч та часто був 
взаємопов’язаний.  
Звідси ж ми можемо бачити, що національна безпека – це важлива 
складова життєдіяльності будь-якої держави, оскільки нехтування нею 
призводить до втрати державності, в кінцевому результаті. Окрім того варто 
звернути увагу, що національна безпека – це питання не лише території, а 
насамперед цінностей, традицій, звичаїв, прав та свобод населення, які 
притаманні для певної території. 
  
49 
 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ВПЛИВУ КУЛЬТУРНИХ 
АСПЕКТІВ НА НАЦІОНАЛЬНУ БЕЗПЕКУ КРАЇН 
 
2.1 Економіко-математична модель впливу культурних аспектів на 
національну безпеку країн 
Ми зазначили, що гуманітарна безпека – стан, при якому окремий 
індивід та соціальна група (сім’я, етнос, народ) є захищеними, як і їх 
цінностей, ідей, традиції, культура, спосіб життя, при чому постійно 
здійснюється заохочення як до самого розвитку, так і до сприйняття прав, 
свобод, інтересів та обов’язків людини не зважаючи на будь-які 
дискримінаційні фактори. 
Грубо кажучи, держава може вважатись гуманітарно безпечною тоді, 
коли навіть за умови значної культурної диверсифікації у суспільстві 
зберігається повага та здійснюється поступове об’єднання населення навколо 
спільної ідеї, цілі, мети.  
В попередньому розділі нами було розглянуто більш детально питання 
пов’язані з теоретичними питаннями забезпечення національної безпеки. В 
цьому розділі ми здійснимо аналіз впливу культурних аспектів на національну 
безпеку країн. В підрозділі 1.2 нами було здійснено класифікацію культурних 
аспектів та інших складових національної безпеки. Відповідно до 
класифікації, яка нами була виділена пропонуємо провести кореляційний 
аналіз між цінностями, які складають н 
Таб. 2.1  
Показники відповідно до яких буде здійснюватись кореляційний аналіз 
Показники Індекс сприйняття корупції Індекс анроджуваності 
Індекс економічної свободи   
Індекс свободи слова   
Джерело: Побудовано автором на основі власних досліджень. 
З метою максимально повного відображення ситуації в світі та 
враховуючи культурологічну мапу світу Інглегарт-Вельцеля, а також 
пов’язавши її з працею Семюєля Ханінгтона «Зіткнення цивілізацій» ми 
50 
 
виділили наступні країни, по яким може бути здійснено кореляційний аналіз: 
Україна, Росія, Естонія, Китай, Японія, Південна Корея, Італія, Іспанія, 
Франція, Німеччина, Швеція, Швейцарія, США, Ірландія, Об’єднане 
Королівство, Єгипет, Нігерія, Південна Африка, Мексика, Колумбія, Бразилія, 
Айзебарджан, Індія, В’єтнам. 
В той же час такий великий обсяг країн не дасть значною мірою 
змоделювати ситуацію, яка допоможе здійснити аналіз та виокремити сильні 
та слабкі сторони національних політик пов’язаних з безпекою Для виділення 
максимально подібних до України ситуацій, пов’язаних з забезпеченням 
національної безпеки пропонуємо провести аналіз по 3 країнам, а саме: 
Україні, США та Мексиці, оскільки частка населення за расово-етнічним 
складом та мовним середовищем в цих країнах найкраще з запропонованих 
співвідноситься з Україною. Перш за все, варто більш детально розкрити 
кожен із індексів, відповідно до якого ми в подальшому будемо здійснювати 
аналіз. 
Індекс народжуваності є статистично-демографічним показником, який 
демонструє стан народовідтворення в тій чи іншій країні світі і розраховується 
шляхом відношення кількості народжених осіб за рік на 1 тисячу жителів до 
середньої чисельності  всього населення. 
«Індекс економічної свободи світу розраховується WallStreetJournal і 
HeritageFoundation, індекс свободи преси розраховується та публікується 
організацією Репортери без кордонів.». 
«Індекс економічної свободи базується на десяти індексах, які 
оцінюються за шкалою від 0 до 100, де 100 – це показник максимальної 
свободи. Цими базовими індексами є: 
• Свобода бізнесу; 
• Свобода торгівлі; 
• Податкова свобода 
• Державні витрати; 
• Грошова свобода; 
51 
 
• Свобода інвестицій; 
• Фінансова свобода; 
• Захист прав власності; 
• Свобода від корупції; 
• Свобода трудових стосунків.» 
«Всі показники оцінюються однаково, тому загальний індекс є середнім 
арифметичним всіх показників. Країни за індексом поділяються на: 
• Вільні – з показником 80-100; 
• В основному вільні – з показником 70-79,9; 
• Помірно вільні – з показником 60-69,9; 
• В основному невільні – з показником 50-59,9; 
• Деспотичні – з показником 0-49,9. 
«Для подальшого аналізу та розуміння ситуації з різних боків 
розглянемо індекс свободи преси від Reporterswithoutborders. 
Індекс ґрунтується на анкеті, що надсилається організаціям партнерам 
RWB (14 груп на п’яти континентах) та її 130 респондентам по всьому світу, а 
також журналістам, науковцям, юристам та громадським правозахисним 
організаціям. З’ясовується, чи присутні в державі прямі напади на журналістів 
та ЗМІ, чи застосовуються інші непрямі методи тиску на пресу. В свою чергу 
організація класифікує ситуацію в країнах наступним чином: 
• Відмінна або безпечна; 
• Задовільна; 
• Проблематична; 
• Складна; 
• Дуже складна.» 
«Коефіцієнт кореляції – це показник, що демонструє залежність між 
двома величинами. В нашому випадку ми досліджуємо взаємозв’язок 
економічної свободи та свободи слова. Уточнимо логіку проведеного аналізу: 
коефіцієнт кореляції набуває значень від −1 до +1. Значення +1 означає, що 
залежність між X та Y є лінійною, і всі точки функції лежать на прямій, яка 
52 
 
відображає зростання Y при зростанні X. Значення −1 означає, що всі точки 
лежать на прямій, яка відображає зменшення Y при зростанні X. Якщо 
коефіцієнт кореляції Пірсона = 0, то саме лінійної кореляції між змінними 
немає. Від’ємний коефіцієнт показує нам зворотню залежність одних 
факторів, від інших.» 
Перш ніж переходити до розгляду результатів аналізу, варто зауважити, 
що в зв’язку з тим, що індекс свободи преси (свободи слова) має обернене 
значення, а саме більший показник демонструє гірший результат, для 
можливості опрацювання його таким способом, який ми зазначили нами було 
обернено значення індексу, тобто відображено у вигляді, коли більший 
показник демонструє кращий результат. 
Аналізуючи ситуацію в Україні ми отримали наступні результати. 
Таб. 2.2 
Показники досліджуваних індексів за період 2018-2020 років в Україні 
Індекс свободи Індекс економічної Індекс сприйняття Індекс 
Рік слова безпеки корупції народжуваності 
2020 67,68 54,9 33 9,6 
2019 67,54 50,6 30 9,4 
2018 68,84 48,6 32 9 
Джерело: Побудовано автором на основі офіційних даних 
Аналізуючи зазначені показники можна звернути увагу на те, що індекс 
народжуваності знаходиться на вкрай низькому рівні. В довгостроковій 
перспективі населення країни буде поступово зменшуватись. Проте ми також 
можемо помітити позитивну тенденцію до зростання народжуваності в країні. 
В разі здійснення вдалих дій та прийняття відповідних політик органами 
державної влади через 15-20 років тенденція може змінитись до приросту 
населення. 
Беручи до уваги індекс економічної свободи можна помітити тенденцію 
до поліпшення ситуації, проте станом на зараз рівень свободи економіки 
знаходиться на вкрай низькому рівні. 
53 
 
Аналізуючи показники індексу свободи слова, можна звернути увагу, що 
в цілому ситуація є прийнятною. Відсутні будь-які тенденції. 
Беручи до уваги індекс сприйняття корупції, можна зазначити, що 
ситуація в Україні поступово погіршується, проте не кардинально. Відхилення 
демонструють нам те, що ініціативи, які були розпочаті попердньою владою 
не знайшли своєї реалізації, а корупційні скандали, які виникають у країні і 
сьогодні вказують на низький рівень персональної та політичної 
відповідальності. Хоча в той же час аналізуючи події останніх місяців можна 
заявити, що в цілому можлива зміна ситуація в кращу сторону. 
Таб. 2.3 
Кореляційна модель впливу економічної свободи, свободи слова, 
сприйняття та народжуваності в Україні 
Індекс свободи Індекс економічної Індекс сприйняття Індекс 
  слова безпеки корупції народжуваності 
Індекс свободи 
слова 1       
Індекс 
економічної 
безпеки -0,6751774 1     
Індекс 
сприйняття 
корупції 0,2843997 0,5151743 1   
Індекс 
народжуваності -0,9082441 0,9218909 0,1428571 1 
Джерело: побудовано автором на основі власних досліджень 
Звертаючи увагу на показники кореляції можна дійти до кількох 
висновків. 
Взаємозв’язок економічної безпеки та свободи слова є обернено 
значним. Враховуючи це можна дійти висновку, що чим більший розвиток 
свободи слова в країні, ти менш вільною є економіка та навпаки, чим більш 
вільною є економіка, тим більше обмежується свобода слова (преси) в регіоні. 
Тут варто зазначити, що це може бути спричинено низкою можливих причин, 
серед яких: надмірна увага засобів масової інформації до процедур та способів 
ведення бізнесу, а також здійснення маніпулятивного впливу на свідомістть 
кінцевих споживачів інформації. Значною мірою ситуацію можна виправити, 
якщо до матеріалів, які публікуюються будуть більш серйозно відноситись в 
54 
 
контексті дотримання стандартів журналістики, адже неодноразово були 
помічені випадки в Україні, коли  після проплаченого матеріалу в засобах 
масової інформації на той чи інший бізнес, в окремих випадках несправедливо, 
обрушувалась велика кількість критики. 
Аналізуючи взаємозв’язок сприйняття корупції та свободи слова, можна 
зазначити, що вплив відсутній. Відповідно можемо прийти до висновку, що 
від засобів масової інформації та журналістів практично не залежить зміна 
відношення населення до проявів корупції. 
Звертаючи увагу на індекс свободи преси та індекс народжуваності 
можна помітити сильний обернений зв’язок. Тобто ми можемо розуміти, що 
залежно від суті матеріалів, які подаються в інформаційному полі залежить те 
чи збираються люди продовжувати рід. В якості прикладів наведемо ситуації 
з т.з. «страшилками» стосовно: війни, підвищення тарифів, коронавірусу, 
економічних криз тощо. Тобто інформація впливає на бажання люедй мати 
дітей. 
Що стосується індексу економічної свободи та його взаємозв’язку з 
сприйняттям корупції, то тут помітний зв’язок, проте його сила залишається 
під питанням. Ми можемо зазначити, що значною мірою те, як люди 
сприймають корупцію пов’язано з тим, наскільки вони мають бажання 
займатись бізнесом, легально працювати тощо. В той же час можемо 
виокремити загальну тенденцію, при якій із зниженням рівня толерантності до 
корупції збільшується рівень економічної безпеки в країні. 
В той же час сприйняття корупції абсолютно ніяким чином не впливає 
не демографію в країні. 
Одночасно з тим ми можемо бачити, що рівень економічної свободи 
дуже сильно пов’язаний з індексом народжуваності. Значною мірою ми 
можемо це обгрунтувати питанням цінностей виживання. Коли особа має 
матеріальний ресурс для народження та виховання дитини, тоді і збільшується 
вірогідність, що така особа буде готова до народження дитини. І навпаки. 
55 
 
Індекс народжуваності
Індекс сприйняття корупції
Індекс економічної безпеки
Індекс свободи слова
0 10 20 30 40 50 60 70 80
2018 2019 2020
 
Рис. 2.1 Динаміка досліджуваних показників в Україні в 2018-2020 рр. 
Джерело: побудовано автором на основі власних досліджень 
Аналізуючи рис. 2.1 можна помітити, що в цілому помітна тенденція до 
зростання показників. Окрім того варто звернути увагу, що зв’язок між 
досліджуваними індексами присутній, проте в окремих випадках слабкий, а в 
окремих обернений. 
Таб. 2.4 
Показники досліджуваних індексів за період 2018-2020 років в США 
Індекс свободи Індекс економічної Індекс сприйняття Індекс 
Рік слова безпеки корупції народжуваності 
2020 76,15 76,6 67 12,4 
2019 74,41 76,8 69 12,2 
2018 76,27 75,7 71 12 
Джерело: Побудовано автором на основі офіційних даних 
Проводячи аналіз зазначених показників варту звернути увагу перш за 
все на позитивну динаміку приросту населення та тенденції до її зростання. 
Свобода слова та економічна безпека знаходяться приблизно на рівних 
позиціях та якихось змін в динаміці не спостерігається. 
В той же час значною мірою знизився рівень сприйняття корупції, що, 
зокрема, може бути пов’язано з акціями громадської непокори та рухом BLM, 
який поляризував суспільство на прихильників та противників, а також 
зважаючи на деякі крайні форми впровадження культури відміни і зниження 
56 
 
довіри до органів державної влади. Проте, навіть не зважаючи на це ситуація 
з сприйняттям/несприйняттям корупції демонструє крайнє втішні результати. 
Таб. 2.5 
Кореляційна модель впливу економічної свободи, свободи слова, 
сприйняття та народжуваності в США 
Індекс свободи Індекс економічної Індекс сприйняття Індекс 
  слова безпеки корупції народжуваності 
Індекс свободи 
слова 1       
Індекс 
економічної 
безпеки -0,6836654 1     
Індекс сприйняття 
корупції 0,057639 -0,7679882 1   
Індекс 
народжуваності -0,057639 0,7679882 -1 1 
Джерело: побудовано автором на основі власних досліджень 
Беручи до уваги співвідношення індексу свободи слова та індексу 
народжуваності, індексу сприйняття корупції та індексу свободис слова можна 
сміливо заявити, що відповідно до коофіцієнтів кореляції відсутній зв’язок 
між цими факторами. Якщо аналізувати взаємозв’язок індексу свободи слова 
та економічної безпеки, то можна помітити значний зворотній зв’язок. Тут 
ситуація є подібною до тієї, яку ми можемо спостерігати при аналізі цих же 
показників в Україні. 
Важливо відмітити, що має місце обернений сильний зв’язок між 
індексом сприйняття корупції та індексом економічної безпеки. Це може 
вказувати нам на те, що чим вища нетолерантність до корупції в країні, тим 
краще ситуація проявляється з економічною безпекою в країні.  
В той же час спостерігається досить сильний зв’язок між індексом 
економічної безпеки та індексом народжуваності, що демонструє відношення: 
чим вище рівень життя населення, тим краще ситуація з народжуваністю. \ 
В той же час ми можемо спостерігати цікаву ситуацію пов’язану з 
співвідношенням індексу народжуваності та індексу сприйняття корупції. 
Беручи до уваги показник кореляції можна дійти до висновку, що рівень 
корупції в країні прямо впливає на рівень народжуваності населення. Тобто, 
чим вище корупція – тим менше народжуваності. 
57 
 
Індекс народжуваності
Індекс сприйняття корупції
Індекс економічної безпеки
Індекс свободи слова
0 10 20 30 40 50 60 70 80 90
2018 2019 2020
 
Рис. 2.2 Динаміка досліджуваних показників в США в 2018-2020 рр. 
Джерело: побудовано автором на основі власних досліджень 
Беручи до уваги показники зазначені на рис. 2.2 можна прийти до 
висновків, що в цілому тенденцій до різкої зміни показників не 
спостерігається. 
Таб. 2.6 
Показники досліджуваних індексів за період 2018-2020 років в Мексиці 
Індекс економічної Індекс сприйняття 
Рік Індекс свободи слова безпеки корупції Індекс народжуваності 
2020 54,55 66 31 17,6 
2019 53,22 64,7 29 17,8 
2018 51,09 64,8 28 18 
Джерело: Побудовано автором на основі офіційних даних 
Перш за все звернемо увагу на те, що попри знаходження на досить 
високому рівні індексу народжуваності, все ж спостерігається поступове його 
скорочення, що може бути пов’язано з масою факторів, зокрема, крайнє 
високим рівнем злочинності в країні. 
Сприйняття корупції з кожним роком в країні зменшується, і 
знаходиться на приблизно одному ж рівні з Україною. Загалом в 
58 
 
довгостркоовій перспективі може бути досягнено рівня повного несприйняття 
корупції. 
Що індекс економічної безпеки, що індекс свободи слова з кожним 
роком зростають, що демонструє нам об’єктивно позитивну динаміку. 
Таб. 2.7 
Кореляційна модель впливу економічної свободи, свободи слова, 
сприйняття та народжуваності в Мексиці 
Індекс економічної Індекс сприйняття Індекс 
  Індекс свободи слова безпеки корупції народжуваності 
Індекс свободи 
слова 1       
Індекс 
економічної 
безпеки 0,748183 1     
Індекс 
сприйняття 
корупції 0,9483406 0,9200279 1   
Індекс 
народжуваності -0,9912074 -0,8293962 -0,9819805 1 
Джерело: побудовано автором на основі власних досліджень 
В Мексиці, на відміну від США та України ситуація з співвідношенням 
індексу свободи слова та індексу економічної безпеки, адже можемо 
спостерігати сильний взаємозв’язок між свободою слова та свободою 
економіки. Тобто, чим більш вільно здійснюється реалізація права на свободу 
слова, тим краще це впливає на економіку країни. Така ситуація може бути 
пов’язана, зокрема, з крайне високим рівнем злочинності у країні. 
В той же час ми можемо бачити, що чим краще реалізується право на 
свободу слова та свободу друку, тим менш толерантне до корупції населення 
країни. 
Проте ми можемо спостерігати вкрайнє невтішну ситуацію при аналізі 
взаємозв’язку свободи слова та народжуваності, адже враховуючи показник, 
чим більш сильно розвинута свобода слова, тим негативніше це впливає на 
народжуваність. Можна спробувати обгрунтувати таке високим рівнем 
злочинності, адже в країнах, де наявні ознаки зрощення влади та злочинності 
частіше здійснюються напади та терористичні атаки на населення. 
59 
 
Можемо спостерігати прямий значний вплив економіки на сприйняття 
корупції. Чим більш заможно живе населення, тим краще воно сприймає 
корупцію. 
На диво при спостереженні за взаємозв’язком індексу економічної 
безпеки та індексу народжуваності спостерігається обернена залежність, тобто 
чим гірша ситуація з економікою, тим вища народжуваність. Це може бути 
пов’язано з ситуацією притаманною для територій де проживає значна 
кількість населення за межею бідністю, в аграрних регіонах та тих регіонах, де 
фіксується високий рівень дитячої смертності.  
Також можемо бачити високий обернений зв’язок між індексом 
народжуваності та індексом сприйняття корупції, що може вказувати на ту ж 
ситуацію, що і в США, а саме: чим вище корупція, тим нижче народжуваність. 
Індекс народжуваності
Індекс сприйняття корупції
Індекс економічної безпеки
Індекс свободи слова
0 10 20 30 40 50 60 70
2018 2019 2020
 
Рис. 2.3 Динаміка досліджуваних показників в Мексиці в 2018-2020 рр. 
Джерело: побудовано автором на основі власних досліджень 
На рис. 2.3 ми можемо спостерігати прямий взаємозв’язок між кожним 
із досліджуваних нами показників, відповідно до якого в разі скорочення 
одного показника – скорочуються і інші. 
Значною мірою Україну можна спробувати співвіднести з кожної із 
країн у списку, проте значною мірою потрібно звернути увагу на те, що кожна 
60 
 
із досліджуваних країн значною мірою відрізняється одна від одної. Якщо 
брати до уваги Німеччину чи Японію, то по етнічному складу вони є між 
собою подібні, проте, якщо брати релігійний склад наслеення, то тут 
подібність не така вже і очевидна. Це ж стосується і всіх інших досліджуваних 
країн. Попри те ми все ж можемо виділити один спільний фактор, який 
визначає потенційний можливий розвиток цих країн та вирішення їх проблем 
з загрозами національної безпеки, а саме – мова.  
В кожній з цих країн мовою ділового та публічного спілкування є 
притаманна для більшості населення. Знову ж таки і тут трапляються 
виключення. Якщо звернути увагу на Південну Африку, США чи Мексику, то 
національні меншини, які проживають на їх території мають абсолютно всі 
права для використання своєї мови у побуті чи при особистій комунікації. 
Більше того в США та Мексиці здійснюються заходи по збереженню та 
розвитку мов національних меншин, проте і ці держави є значною мірою 
колишніми колоніями, які виборювали свою незалежність та право на 
самовизначення і самоорганізацію. 
Підводячи короткий підсумок можна зазначити, що питання мови в 
контексті забезпечення національншшшої безпеки є важливим як ніколи. 
Доктор Р.Р. Толкін вважав, що кожне слово є відображенням історії та 
міфології його народу, а відповідно і використання тієї чи іншої мови 
зумовлює формування у населення країн різне розуміння себе, навколишнього 
світу. Грубо кажучи, то мова – це місток взаєморозуміння між представниками 
різних етнічних, релігійних, політичних, соціальних груп. Мова відображає те, 
яким чином ми формуємо світогляд, як сприймаємо світ. Окрім того, ще з 
давніх давен, мова – це маркер для визначення «свій-чужий», особливо 
враховуючи низьку мобільність населення до початку промислових 
революцій. В сусідніх регіонах люди могли спілкуватись ніби і однією мовою, 
але абсолютно різними діалектами, які було неможливо зрозуміти. 
В свою чергу, здійснивши аналіз значної кількості джерел та не 
знайшовши такого методу визначення індексу гуманітарної безпеки, який ми 
61 
 
вважаємо найбільш задовільним в контексті нашого аналізу, ми пропонуємо 
виокремити власний індекс, який має наступний вигляд: 
Есер(Ісс + Іес)
ІГБ = ,       де:                                  
Есер(Ін + Іск)
                                                                                                                  
ІГБ – індекс гуманітарної безпеки; 
Ісс – індекс свободи слова (максимальне значення 100, потрібно 
здійснити обернення значення); 
Іес – індекс економічної свободи (максимальне значення 100); 
Ін – індекс народжуваності (максимальне значення 40); 
Іск – індек сприйняття корпуції. (максимальне значення 100). 
Відповідно до даних наведених в таблицях 2.2, 2.4, 2.6 нами було 
здійснено розрахунок індексу гуманітарної безпеки по досліджуваним 
країнам. Згідно з розрахунками маємо наступні показники: 
Україна: 2,91187; США: 1,87163; Мексика: 2,50608. 
Враховуючи контекст ситуації, ми можемо прийти до наступних 
висновків. Чим вищим є значення індексу гуманітарної безпеки, тим менш 
стабільною є гуманітарна безпека в досліджуваній країні. Чим нижчим є 
значення, тим вищим є стан гуманітарної безпеки в досліджуваній країні.  
Зважаючи на показники, які ми отримали, вважаємо, крайнє високий 
показник індексу в Україні пов’язаний з недосконалостями економічної 
системи країни, не самими втішними ситуаціями із свободою слова, відносно 
високим рівнем сприйняття корупції, а також низьким відтворенням 
населення. 
Беручи до уваги показники, які вийшли в США та Мексики варто 
звернути увагу на наступне: 
1. Питання легкості ведення підприємницької діяльності, а також 
інвестиційної привабливості в цих країнах є значно вищими, ніж в Україні. 
Навіть зважаючи на високий рівень тінізації економіки в Мексиці та проблеми 
62 
 
з організованою злочинністю, можна вважати, що система взаємодії населення 
та влади є на більш високому рівні. 
2. Беручи до уваги питання сприйняття корупції, варто звернути увагу, 
що в США корупція сприймається значно менше, ніж в Мексиці. Відповідно і 
по відповідальності посадових осіб (персональній та політичній) це досить 
влучно проедемонстровано. 
  
63 
 
2.2 Аналіз тенденцій впливу культурних аспектів на національну безпеку в 
Україні 
 
Нами було досліджено питання пов’язані безпосередньо з впливом 
ціннсотей та складових національної безпеки, але тут також має місце питання 
того, в якій історичній складовій ми можемо розглядати саму національну 
безпеку та те, яким чином вона реалізовувалась в Україні. 
В цьому підрозділі ми розглянемо існуючі Стратегії національної 
безпеки України до 2019 року та після 2019 року. 
Проаналізувавши Стратегії національної безпеки України (2015), у якій 
визначено основні напрямки політики національної безпеки ,  культура не 
згадується як впливаючий напрямок забезпечення національної безпеки. Але 
у загальному положенні документа йдеться про захист фундаментальних 
цінностей як права людини, незалежність, демократія, які на думку науковців 
мають причетність до культурних аспектів. Також однією з основних цілей 
Стратегії національної безпеки є гуманітарний розвиток в структурі якого є 
культурний розвиток. У тексті документа вказано на такі загрози національної 
безпеки України як інформаційно-психологічна війна з боку Російської 
Федерації, фальсифікація фактів про історію України, знецінення української 
мови та культури, формування неправдивої та викривленої картини ситуації 
через російські засоби масової комунікації. Також проаналізувавши Закон 
України «Про основи національної безпеки України»(2003) нам вдалось 
дізнатись, що проблематика культури згадується лише у ширшому контексті 
цінностей і національних інтересів держави. На нашу думку, цей документ 
вимагає поправок та уточнень, якщо зважати на актуальність впливу культури 
у процесах миротворення та забезпечення національної безпеки України.  
Дослідження культурних аспектів національної безпеки доводить, що в 
науковому дискурсі роль культури дещо недооцінена. Найбільш вдала, на 
нашу думку, концепція культурної політики визначається у міжнародних 
документах: Всесвітня конференція у Мехіко (1892) «Декларація про політику 
64 
 
в галузі культури» визначає культуру одним із найважливіших чинників 
сталого розвитку у світі. 
В Україні культурні аспекти розвиваються в руслі визначеної Радою 
Європи та ЮНЕСКО парадигми. Основні її позиції визначені у конвенціях та 
деклараціях цих структур, які були підписані Україною. Питання культури в 
них стоять на рівні стратегічних пріоритетів, які є першочерговими у розвитку 
сучасного європейського суспільства.   
До 2014 року, як відомо з розвідок вітчизняних вчених, переважним є 
розуміння культури та культурної політики як діяльність держави з цілями 
планування культурного розвитку громадян, а починаючи з 2014 року, коли у 
східній частині України здійснюється перегляд національної безпеки, окремі 
аспекти культури визначаються у певній точці зору як інструмент 
національної безпеки. 
Значний вплив з боку процесу декомунізації в Україні відчувся на змінах 
соціальної ролі культури та політики її управління. Як частина культурної 
політики декомунізація викликала перегляд над управлінням культурою, яка 
була у багато чому наближеною до радянської ідеології, неактуальними в 
розрізі до сучасного ринку та далекими від потреб суспільства. 
На думку Т. Возняка, культура використовується у державах з 
тоталітарним режимом для «формування ментальності та політичних 
поглядів» громадян та спільноти у світі. 
Однією з проблем управління культурою в Україні є успадковане від 
УРСР так зване «клієнтсистське Міністерство культури», у якому основна 
функція це розподіл коштів, завдяки якій здійснюються корупційні схеми. 
Для того, аби сприяти переходу від цінностей безпеки до цінностей 
розвитку необхідне посилення ролі культури у житті суспільства. У документі 
Несторівської групи «Договір Гідності заради сталого розвитку» (2015) це 
описується як визначальний аспект для подальшого розвитку суспільства в 
цілому. Культурні аспекти у культурній сфері є саме тим, у чому найкраще 
65 
 
буде реалізовано особистість та соціум, саме тому вони могли б бути 
корисними з огляду саме на потреби в цілях сталого розвитку. 
Загрози та проблеми, які сьогодні постають перед державою 
відзначились на гуманітарній сфері та відгукнулись великою потребою 
гуманітарної безпеки в Україні. Культура у цьому значення є одним із засобів 
налагодження добробуту у суспільстві та політиці забезпечення національної 
безпеки України. Створивши національний культурний продукт високої якості 
країна зможе конкурувати на світовому ринку культурних послуг, який 
напряму зв’язаний з культурним простором України, її цілісністю та 
інформаційною безпекою. На нашу думку, сприяння та підтримка створенню 
національного культурного продукту має включати в себе податки, пільги на 
його створення, постачання, реставрацію, просування та розповсюдження 
культурного продукту, які матимуть підтвердження з боку податкового 
законодавства та на його рівні, наприклад, створенням Закону «Про 
національний культурний продукт».  
Недооціненим виглядає потенціал культури в одному з оглядів 
національної культурної політики, що було підготовано у 2007 році 
експертами Ради Європи на прохання Уряду України: «Невизнання на 
офіційному рівні багатьох речей, які в більшості країн Європи давно 
вважаються ключовими галузями культури. Ширше, модернізоване бачення 
культури відповідає їхнім національним культурним політикам і включає такі 
напрями, як творчі індустрії, дозвілля, кулінарію, молодіжну культуру, 
телебачення, відео і цифрове мистецтво, дизайн і моду, віртуальні музеї, 
клубну культуру тощо. Всі вони – за інерцією радянської традиції – зараз 
перебувають за межами компетенції міністерства та інших державних органів, 
а отже, й не включені до офіційної концепції культури України» [41]. Хоч 
громадянське суспільство створює та ініціює багато проектів щодо 
впровадження на рівні державної політики змін, на жаль, не можна 
стведжувати, що з того часу є чимало цих змін. 
66 
 
Закони щодо культурної політики вимагають ретельного 
доопрацювання в деяких документах. Зокрема, закладені Законом України 
“Про державно-приватне партнерство” від 1 липня 2010 року механізми 
незадовільно працюють у культурній сфері, адже в іншому документі, Законі 
України “Про культуру” від 14 грудня 2010 року неурядовим організаціям, які 
працюють у сфері збереження спадщини культури, надається допоміжна роль, 
не відводячи для них управлінську функцію (закордоном навпаки благодійним 
неурядовим організаціям відводяться в управління об’єкти природної та 
культурної спадщин, вони зберігають та упроваджують на їх базі проєкти 
різних видів, в тому числі освітні та дослідницькі) [42]. 
Також важливо вдосконалювати законодавчу базу для 
пам’яткоохоронної діяльності, щоб уникнути конфліктів між суб’єктами 
містобудування та суб’єктами, які досліджують та охороняють культурну 
спадщину держави. Адже саме охорона культурної спадщини має 
безпосереднє відношення до культурних аспектів національної безпеки та має 
тісний зв'язок з політикою національної пам’яті. Тож без ретельного 
доопрацювання законів у цій сфері не виглядає можливим говорити про 
культурні аспекти національної безпеки. 
Якщо говорити загалом, то культурні аспекти в розрізі національної 
безпеки передбачають доопрацювання та вдосконалення у таких сферах як:  
1. Національні культурні індустрії, як кінематограф, книговидання, 
мода, дизайн, реклама тощо;  
2. Політика національної пам’яті та сфера охорони пам’ятників;  
3. Політика мови та освіта національними мовами; 
4. Децентралізація та реформування як процеси управління в культурі; 
5. Дипломатія (культурна) та іміджева політика засобами культури; 
6. Одна з складових політики національної ідентичності – етнокультурна 
політика; 
7. Бібліотечна та архівна справи. 
67 
 
Досліджуючи національну модель культури дослідники схильні до того, 
що її вибір прямо відноситься згідно з нагальними потребами держави та стану 
економіки та її суспільства. 
Отже, ми дійшли до висновку, що на сьогодні перед Україною у сфері 
культури у розрізі національної безпеки стоїть два завдання: осмислити власну 
культурну ідентичність, зокрема те, наскільки вона у теперішньому стані 
дотична з потребами особистісного розвитку та зміцнення населення України 
у межах однієї нації та вписується у культурний європейський контекст; 
формування культури та культурної політики, яка була б здатна задовольнити 
потреби суспільства та у цілому відповідала принципам культурної політики 
Європейського союзу та країн Європи. 
В цій частині ми розглянемо Стратегію національної безпеки та оборони 
України від 14 вересня 2020 року, яка була затверджена рішенням Ради 
національної безпеки та оборони України 14 вересня 2020 року та введена в 
дію Указом Президента України №392/2020 від 14 вересня 2020 року. Згідно з 
суттю цієї програми, перш за все, можна зазначити, що основним пріоритетом 
національної безпеки вважається саме безпека кожного окремого індивіда. 
Стратегією визначаються основні пріоритети національних інтересів 
України, серед яких: 
1. Відстоювання державного суверенітету та незалежності; 
2. Відновлення територіальної цілісності України; 
3. Розвиток людського капіталу, як основа суспільного розвитку; 
4. Захист прав, свобод та законних інтересів громадян України; 
5. Європейська та євроатлантична інтеграція. 
В цій же Стратегії визначається, що разом з нею додатково приймаються 
і нші Стратегії, які націлені на вирішення пріоритетних національних 
інтересів. Що важливо до початку збройного конфлікту на Сході України 
питання національної безпеки мали більше деклеративну форму. Зараз же ми 
можемо спостерігати, практично чи не кожного дня, що забезпечення 
національної безпеки дійсно здійснюється.  
68 
 
Це проявляється як у формі накладання санкцій, на тих самих 
інформаційних гігантів держави-агресора, так і у інших формах, зокрема, 
шляхом зупинення трансляції пропагандиських каналів, які своєю діяльністю 
такожд порушують основні засади національної безпеки України. 
Можемо підсумувати, що зазначена Стратегія значною мірою 
відображає всі питання, які пов’язані станом на зараз  
 
 
69 
 
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 
В цьому розділі нами було здійснено економіко-математичний аналіз 
показників, які на нашу думку, впливають на культурні аспекти національної 
безпеки. Ми помітили ряд тенденцій, які в своїй сукупності дають 
опосередковану картину того, які фактори  впливу на національну безпеку 
знаходяться на достатньому рівні, а які потрібно посилити. 
Значною мірою ми помітили тенденції при яких рівень економічної 
свободи прямо та сильно впливає на народжуваність в країні. Відповідно 
можемо дійти висновку, що значною мірою на подальше відтворення 
населення впливають цінності виживання, що не є дивним. 
В той же час ми помітили сильну обернену тенденцію взаємодії свободи 
преси та економічної свободи. Результати, які репрезентовані в роботі є досить 
цікавими та в подальшому будуть розвинуті у наступних наукових 
дослідженнях. 
Одночасно з тим нами було проаналізовано Стратегії національної 
безпеки та оборони України, відповідно до суті яких можна зазначити, що в 
цілому Стратегії відображають реальний стан справ в країні. В довгостроковій 
перспективі вони націлені на виправлення ситуації, що склалась сьогодні, 
проте за для можливості доведення цих Стратегій до логічного завершення 
потрібно краще налагодити комунікацію з населенням країни. 
Окремо слід зазначити, що запропонований нами індекс гуманітарної 
безпеки хоч і репрезентує ситуацію, яка вона є, проте потребує доопрацювань 
для можливості його використання в більш прикладному характері. 
  
70 
 
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ  ТА ПРОГНОЗИ 
3.1 Прогностична модель розвитку впливу культурних аспектів на 
національну безпеку України 
Нами було здійснено аналіз тенденцій стану національної безпеки 
України та деяких інших країн. В цьому розділі значною мірою ми зупинимось 
саме на розгляді України та побудові власних прогнозів по стану її 
національної безпеки у майбутньому. 
Значною мірою, як ми вже зазначали неодноразово раніше на 
національну економіку різних країн, зокрема і України, впливають питання 
пов’язані із самим сприйняттям влади. Історично склалось, що зачасту всю 
інституцію позиціонують з конкретними персоналіями. Будь-то мова про гілку 
судової влади, якогось із відомств виконавчої влади чи то інститут 
президентства. Відповідно і всі можливі недосконалості, які допускаються 
людьми, які займають ці посади автоматично приписуються інституції в 
цілому.  
Тут варто наголосити на питаннях пов’язаних, зокрема, і з корупційними 
злочинами та проступками. Аналізуючи події останніх років можна побачити, 
що неодноразово корупційні скандали були підставою для маніпуляцій 
стосовно того, що будь-які інші починання тієї чи іншої влади, в особі 
конкретної людини, однозначно пов’язані з отриманням якоїсь форми вигоди 
останнім. Безумовно, мова може йти і про вигоду, навіть в контексті так званих 
політичних балів, проте питання в іншому.  
Так якщо згадати історію президентства Петра Олексійовича Порошенка 
чи Володимира Олександровича Зеленського, а також будь-якого іншого 
президента ми якраз чітко і можемо спостерігати подібну ситуацію. Як то 
скандал навколо Богдана, Вагнергейту, Свинарчуків тощо. 
Тут якраз і полягає перша із можливих першопричин того, яким чином 
в подальшому буде змінюватись ситуація в Україні. Важливо виділити, що 40 
років тому, що 20 років тому питання недовіри до влади було неабияким 
важливим.  
71 
 
Враховуючи тенденції сьогодення, а також беручи до уваги оцінки 
Трансперенсі Інтернешнл у індексі сприйняття корупції, можна 
спрогнозувати, що в найближчому майбутньому ситуація з корупцією в 
Україні значаною мірою не зміниться. Значних зрушень у сфері боротьби з 
корупцією не буде з багатьох причин. Перш за все це пов’язано з 
недосконалостями органів дізнання та судової системи. В другу чергу варто 
зважити на те, що міра відповідальності за злочини та правопорушення різного 
рівня мають абсолютно несправедливі покарання. Особи, яких намагаються 
притягнути до відповідальності за корупційні злочини можуть понести 
відповідальність у вигляді обмеження права зайняття певних посад, 
конфіскації майна здобутого злочинним шляхом чи у вигляду тюремного 
ув’язнення строком до 5 років, зважаючи на абсолютно різні обставини.  
В той же час відповідальність за крадіжку, яка часом не перевищує суми 
і в 1000 гривень, може становити ті ж самі 5 років позбавлення волі. 
Відповідно у суспільстві наявна певна атмосфера напруги та недовіри до 
органів судової влади, а віра в справедливість нівелюється з кожним днем. 
Окремо слід зазначити, що на питання розвитку світських цінностей 
впливає також і надмірна бюрократизація всіх процесів, які відбуваються в 
країні. Серед таких можна виділити, як складність процедури ведення бізнесу, 
так і складність доведення своєї правоти в судовому порядку. 
Звідси можемо сказати, що в разі відсутності структурних змін у сфері 
документообігу питання інвестиційної привабливості, розвитку цінностей 
світських та визнання залишатиметься під великим питанням.  
Наразі здійснюється ряд заходів спрямованих на спрощення процедури 
обмін документами між представниками громади та посадовими особами 
різних організацій, але тут виникає і питання цифрової дискримінації 
населення. Відповідно, якщо ти маєш фінансову змогу придбати собі 
смартфон чи інший пристрій, то і спрощується твій доступ до тих чи інших 
державних послуг. Звідси має місце поступове зростання рівня цієї 
72 
 
дискримінації, враховуючи в цілому низький рівень доходів населення та так 
зване старіння нації. 
Окремо слід звернути увагу на питання обміну інформацією. Як ми 
зазначали в роботі питання інформаційної культури значною мірою пов’язане 
з тим, як населення або менші соціальні групи будуть сприймати ті чи інші 
дані, а також те, наскільки просто буде переконати ту чи іншу соціальну групу 
в правильності потрібної позиції. Звідси можемо виділити одну із загроз 
національній безпеці, а саме маніпуляцію населенням країни. Тут же є і інша 
загроза, а саме питання обміну персональними даними. 
Враховуючи загалом низький рівень інформаційної грамотності 
населення протягом найближчих п’яти років може відбутись впровадження 
більш сучасних та ефективних методів впливу на свідомість населення країни. 
Окрім того враховуючи все той же фактор більша частина персональних даних 
українців поступово втратять свою ознаку конфіденційності і про будь-яку 
людину можна буде знайти інформацію буквально за 5 хвилин. Тут варто 
згадати відому працю французького філософа Мішеля Фуко «Паноптикум». 
При відчутті постійного контролю з’являється набагато менша мотивація 
здійснювати дії, які відрізняються від загальноприйнятих в суспільстві. 
Враховуючи загострення мовного питання протягом останніх років, 
можна звернути увагу на тій дії та результати, які ми маємо сьогодні. 
Обов’язкове функціонування української мови в публічному просторі, 
тестування державних службовців, мовний омбудсмен, квоти української 
мови на телебаченні та в сфері обслуговування – це загалом позитивні 
фактори, які в довгостроковій перспетиві зможуть посилити роль української 
мови в державі, а відповідно і посилити культурну функцію мови. Поступове 
інституалізація мови допоможе розширити вжиток такої і в приватній сфері, а 
відповідно з’явиться і більша кількість людей, які ідентифікують себе 
українцями. 
Дії, які здійснюються станом на сьогодні навколо мови як наслідок 
можуть допомогти сформувати національну ідею, а також усунути бар’єр у 
73 
 
розумінні особливостей буття в українському середовищі. Варто звернути 
увагу, що мова, яку ми чуємо з самого дитинства відкладає, значною мірою, 
наше сприйняття світу у підсвідомості. 
Попри постійну напругу пов’язану з загрозою прямого збройного 
конфлікту з Росією, варто зазначити, що наявність загрози більш позитивно 
впливає на розвиток як національної безпеки, так і країни в усіх її сферах в 
цілому. Наявність спільного ворога дає змогу об’єднатись, а постійна напруга 
може мати як наслідок два можливих варіанти: вироблення повної 
толерантності до такої напруги, а відповідно зменшення сприйняття наявності 
реальної загрози, що є, здебільшого, негативним наслідком; формування 
культури супротиву та заперечення подібності, що в цілому, є більше 
позитивним фактором, адже таке, в кінцевому результаті призведе до бажання 
відстоювати ті цінності та інтереси, які сформовані на території нашої 
держави. 
Враховуючи перехідні особливості України, а саме: перехід від планової 
до ринкової економіки; перехід від православної до західної цивілізації; 
перехід з пострадянського статусу в статус самостійної та незалежної держави; 
можна зазначити, що поступова зміна цінностей, хоч і викликають певне 
незадоволення, проте і темп звикання до таких цінностей значно 
пришвидшений, порівняно з іншими країнами світу. 
Окремо слід звернути увагу на науку та технології. Попри деклеративне 
означення важливості цих сфер, по факту ми можемо спостерігати поступове 
інституціональне витіснення української мови з наукового середовища, що 
пов’язано з обов’язковими вимогами здійснювати публікаційну активність 
іноземними мовами, а також надмірну бюрократизацію процесів, пов’язаних з 
освітою та наукою. Додавши до цього поступове зменшення кількості 
соціальних гарантій для представників цих сфер можна означити наступне.  
У випадку спрощення ведення бізнесу, матиме місце і розвиток науково-
технічного прогресу за рахунок необхідності впровадження більш досконалих 
форм та засобів виробництва, а також враховуючи агресивне конкурентне 
74 
 
середовище у світі. В той же час в зв’язку зменшенням обсягів фінансування 
сфер освіти та науки, а також надмірною їх бюрократизацією може мати місце 
«загибель» академічного розуміння науки і освіти та поступовий перехід в 
приватний сектор цієї сфери економіки. Це, перш за все, зумовлено високим 
рівнем компентностей представників цієї сфери та їх цінністю для технічного 
та наукового розвитку суспільства.  
Тут можуть мати місце дві можливих ситуації: «відтік мізків» із 
академічної сфери у бізнесову та «відтік мізків» за кордон. Як ми пам’ятаємо 
з одного із попередніх розділів – це є однією із загроз національній безпеці. 
Відповідно, враховуючи все наведене вище, ми можемо прийти 
висновків, що в короткостроковій перспективі якихось значних змін, як в 
системі національної безпеки України, так і з питань пов’язаних 
безпосередньо економікою нашої країни очікувати не варто. В той же час ми 
вважаємо, що той вектор руху який сьогодні для себе обрала Україна в 
кінцевому результаті може принести користь, якщо врахувати питання 
пов’язанні з забезпеченням належним чином прошарку суспільства, який 
здійснює розробку наукових, технічних та ідеологічних програм та доктрин. 
  
75 
 
3.2 Шляхи попередження можливих культурних загроз в Україні  
 
В ці роботі нами було виділено основні теоретичні аспекти національної 
безпеки, здійснено кореляційний аналіз економічних показників з метою 
виявлення загальних тенденцій, а також розглянуто комплекс дій та заходів 
орієнтованих на забезпечення національної безпеки в Україні. 
Перш за все варто зазначити, що серед реальних та потенційних загроз 
національній безпеці присутньо багато різних факторів, в той же час тих, які 
стосуються безпосередньо культурних аспектів не так багато. Серед них ми 
можемо виділити наступні: питання збереження традицій та захисту цінностей 
населення, розвиток науково-технічного потенціалу країни, збереження та 
розвиток мови, вирішення питання демографічної кризи. 
Попри, на перший погляд, слабкий взаємозв’язок частини з зазначених 
факторів з культурними аспектами національної безпеки, все ж вони значною 
мірою на них впливають з ряду причин. 
Варто також означити, перш ніж переходити до надання рекомендацій 
по суті, що за для забезпечення нормального стану національної безпеки 
країни потрібно здійснювати комплексний підхід до врегулювання означених 
питань. 
Традиції та цінності. Як ми вже з’ясували в ході проведення 
дослідження, що вагомою складовою національних інтересів, як і культури в 
цілому являються цінності та традиції притаманні для конкретного регіону чи 
місцевості. Цінності, які в своїй сукупності відображають те, яким чином має 
розвиватись суспільство, що є важливим окремій людині, соціальній групі та 
державі формує пріоритетні напрямки для їх розвитку. 
Як ми з’ясували також цінності можуть мати різногалузевий аспект. 
Якісь стосуються більшого забезпечення традиційності ладу на певній 
території та вірі у божественість влади, якісь відхиляють зазначену концепцію. 
Частина цінностей пов’язана напряму з процесом виживання, куди, зокрема 
включається і поняття безпеки, як відсутність небезпеки прямо тут та зараз. 
76 
 
Частина ж цінностей зумовлює свій погляд на те, яким чином люди мають 
комунікувати між собою та самореалізовуватись. 
Тут, в першу чергу, звернемо увагу якраз таки на те, що знаходження 
балансу між захистом та поступовою імплементацією цінностей всіх 
можливих груп в принципі не можливе, адже тут має місце виключення одних 
цінностей іншими. В той же час ігнорування цінностей окремих груп людей 
може призвести до негативних наслідків, як то відмежування частини 
суспільства від держави, або втрата довіри до органів державної влади. 
Так чи інакше, але з метою попередження можливих факторів ризику в 
цьому контексті варто комплексно підійти до кількох питань. 
Перш за все, варто здійснити комплексний «аудит» цінностей 
притаманних для різних соціальних, професійних, релігійних, етнічних, 
вікових груп. Наявність ґрунтовних досліджень могла б допомогти виявити 
фактори, які можуть негативно вплинути на національну безпеку, а також 
виявити цінності, які є притаманними для більшості населення. Такі дії 
дозволять сформувати те саме ядро, навколо якого можна більш успішно 
реалізовувати реформи, державні політики, та яке якраз таки, буде 
об’єднувати людей не зважаючи на їх відмінності між собою. 
Окрім того варто також звернути увагу на те, що цінності, які в своїй 
сукупності і формують загальнонаціональну ідею, повинні відповідати як 
мінімум тим традиціям та культурним особливостям притаманним для нашої 
держави. Відповідно, зважаючи на історичне минуле України, можна вважати, 
що основною цінністю та культурною особливістю населення нашої країни є 
якраз таки свобода. Спроба імплементації цінностей чи політик, які 
суперечитимуть основним засадам свободи крайнє негативно вплине на 
взаємовідносини у суспільстві та погіршить і без того складну ситуацію 
пов’язну з відносинами «населення-влада». 
Що стосується традицій, то тут варто взяти до уваги також і питання 
пов’язані зі звичаями. Спроба впровадження механізмів, політик, реформ, які 
суперечать загально прийнятих на території України формам існування у 
77 
 
суспільстві, зокрема, те що стосується і формам самоорганізації та взаємодії 
між населенням, може крайнє негативно вплинути на результативність будь-
яких починань. На питання традицій та цінностей варто звертати увагу і 
здійснюючи розробку нормативно-правових та підзаконних актів, адже 
зважаючи на свободолюбство нашого народу, можна зробити висновок, чому 
частина нормативних актів станом на сьогодні носить виключно 
декларативний хараткер. 
Науково-технічний потенціал. Як ми з’ясували значною мірою науково-
технічний прогрес та в цілому стан забезпечення цієї сфери впливає не тільки 
на рівень інтелектуального розвитку населення, а як наслідок і на сприйняття 
суспільства та себе у суспільстві. Значною мірою науково-технічний 
потенціал країни відображає її можливість у майбутньому займати хоч якесь 
місце в контексті геополітики та здійснювати ефективне використання 
ресурсів, які є на території тих чи інших регіонів; використовувати ефективно 
людський капітал, створювати технології та моделі продуктів, які можуть та 
будуть конкурентоспроможними на ринку, а що найголовніше – забезпечувати 
нормальний стан обороноздатності країни. 
Основною проблемою пов’язаною з науково-технічним потенціалом 
можна зазначити якраз таки значне недофінансування цієї сфери, ускладення 
доступу до сфери шляхом введення додаткових форм обмежень, як то 
обов’язкова вимога по володінню іноземними мовами, а що найголовніше – 
надмірна бюрократизація процесів пов’язаних з наукою та технологіями. 
Зважаючи на те, що з одного боку нормами національного законодавства 
передбачено всі можливі процедури, зокрема, по захисту об’єктів 
інтелектуальної власності творців таких об’єктів, при  цьому процедура 
отримання охоронного документу деколи є надто затягнутою (до 60 днів).  
Попри те, що з одного боку вимога для професійної реалізації в науці 
пов’язана з знанням іноземних мов є виправданою, в той же час зважаючи на 
особливості людської біології, можна зважити, що не кожен 
висококваліфікований спеціаліст чи дослідник може мати необхідність знати 
78 
 
іноземні мови, в деяких випадках здійснення наукової та технічної діяльності 
не пов’язана абсолютно з іноземними джерелами інформації. 
Окрім того велику роль в провадженні науково-технічного прогресу 
відіграє частка фінансування науки та технологій з державного бюджету. 
Враховуючи показники цього виду видатків, а також беручи до уваги витрати 
на цю сферу у провідних країн світу можна побачити значну різницю.  
Попри те, вважаємо, що варто наголосити на аспекті «відтіку мізків», 
адже як ми вже дізнались – це одна із потенційних та реальних загроз 
національній безпеці України. В той же час це явище, як правило, пов’язане з 
двома факторами: політичні репресії та низький рівень життя. Якщо з першим 
фактором ми не побачимо такої тенденції в Україні, то другий впливає на 
відтік не тільки «мізків», а й значної кількості людського капіталу. Це теж, 
значною мірою, йде в розріз з Стратегією національної безпеки та оборони. 
Мова. Як ми вже дізнались мова – це ключовий маркер ідентичності 
народу. Без мови тяжко зберегти державність, якщо немає інших факторів, які 
об’єднують населення. Попри те, сьогодні ми можемо спостергіати поступове 
врегулювання використання української мови в Україні. Прийняті не так давно 
законодавчі акти, служба мовного омбудсмена, квоти для української мови на 
телебаченні та в сфері послуг – є одними із важливих кроків для широкого її 
використання в усіх сферах. 
Попри це наразі і досі існує загроза сепаратизму пов’язана із мовним 
питанням. Здебільшого, вона не обгрунтована та спирається на те, що 
меншини (мовні) утискають саме за ознакою їх етнічного походження. Проте 
варто також звернути увагу на нещодавно прийнятий закон, яким 
забезпечується збереження та розвиток мови та культури корінних народів 
України (як то кримські татари). Окремо слід зазначити, що з самого 
відновлення незалежності України в 1991 році питанням утиску когось за 
ознаками мови ніхто не займався. Що основним законом, що низкою інших 
нормативних актів було передбачено те, що кожному гарантується право 
використання будь-якої мови у приватному спілкуванні. 
79 
 
Якщо підходити до питання мови з точку зору того, аби в кожному 
регіоні країни ввести багатомовність у публічній сфері, то варто наголосити 
на моменті ще більшої бюрократизації та затягуванні процесів пов’язаних, 
зокрема, з наданням адміністративних послуг. Це в свою чергу зумовлено 
низкою причин, серед яких: відсутність достатньої кількості кадрів, які 
володіють двома або більше мовами національних меншин та державною 
мовою; «адміністративний апокаліпсис», в зв’язку з потенційним напливом 
величезної кількості справ, запитів тощо на різних мовах, а як наслідок 
ненадання або затягування послуг, за якими зверталось населення. Окрім 
наведених існує ще низка інших факторів, які обгрунтовують те, чому в 
Україні неможливе введення т.з. багатомовної системи. 
Для більш легкого поступового забезпечення функціонування 
української мови, вважаємо, слід звернути увагу на поняття «легкої 
українізації». Тобто, сукупність дій та політик спрямована на легку 
акцентуацію та просвітлення населення про їх права та свободи. Більша 
частина конфліктів сьогодні відбувається через непорозуміння. Якщо 
мінімізувати можливі «наріжні камені», то, відповідно і підстав для 
виникнення конфліктів стане менше.  
Демографічний стан. Як ми можемо спостергіати за статистикою 
населення України постійно скорочується. Зменшення частки населення, в 
кінцевому результаті призводить до забуття традицій, звичаїв, втрачається 
важливість мови, а також нівелюються цінності притаманні для населення.  
По великому рахунку культура не має сенсу, якщо відсутні люди, які є 
представниками такої культури. Тому, вважаємо, що значна частина дій 
органів державної влади має бути орієнтована на стимуляцію покращення 
демографічної ситуації в Україні. Станом на зараз велика частина молоді не 
бажає створювати сім’ю в зв’язку з тяжким матеріальним становищем, а також 
відсутністю житла, стабільної високооплачуваної роботи тощо. Звідси можна 
зробити висновок, що валді варто було б субсидувати будівництво квартир для 
80 
 
молоді, запровадити квоти для молоді на роботах тощо, проте ця думка є 
хибною.  
Враховуючи основні принципи та засади ринкової економіки варто 
звернути увагу на те, що чим більше держава регулює якусь сферу, тим менше 
зацікавленості у населення в цій сфері займатись. На нашу думку, значною 
мірою врегулювати питання пов’язане з демографією можна через поступову 
лібералізацію економіки та бізнесу. Якщо створити умови для безпечного 
провадження власної підприємницької діяльності, зменшити кількість звітів та 
інших бюрократичних процедур, зменшити кількість контролюючих органів, 
переглянути ставки оподаткування та систему обов’язкового соціального 
страхування, то відповідно і розмір заробітних плат у працівників буде 
зростати. Попри це також важливо зауважити на поступовому впровадженні 
договірних взаємовідносин в усіх сферах життя суспісльства. Кодекс законів 
про працю з надмірними соціальними гарантіями, які ускладнюють життя, як 
працівників, так і роботодавців; Житловий кодекс, який застарів та практично 
ніде не використовується; Господарський кодекс, який значною мірою дублює 
положення Цивільного кодексу створюють несприятливі умови для розвитку 
підприємництва та підприємницької свідомості в Україні.  
Якщо люядм, в чиїх жилах, по суті, тече свобода цю свободу надати, то 
і результат буде набагато вище, ніж якщо кожного направляти та коригувати. 
  
81 
 
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 
В цьому розділі нами були сформовані прогнози та висунуті 
припущення стосовно можливих позитивних та негативних тенденцій впливу 
на стан національної безпеки в Україні.  
В прогнозах ми акцентуємо увагу на необхідності вдосконалення 
політик пов’язаних з науково-технічними сферами, обороною, інформаційною 
сферою, мовною політикою тощо. Загалом прогнози є дещо дуальними, адже 
враховуючи позитивні тенденції, зокрема, в сфері функціонування української 
мови є значні недоліки, які зокрема пов’язані з науково-технічною сферою. 
Серед основних пропозицій ми б виділили наступні сфери: цінності та 
традиції, науково-технічний потенціал, мова, демографія. Більш детально 
нами було обгрунтовано саме ці в тексті роботи, але варто зазначити, 
насамперед, що формування цінностей загальних для всього населення країни 
дозволить сформувати основні ідеї та т.з. «мрії», в напрямку реалізації яких 
суспільство може рухатись.  
Традиції безпосередньо пов’язані з демографічною ситуацією в країні. 
Як і перспектива науково-технічного прогресу і вся культура та національна 
безпека, як така. Саме народ є носієм традицій та мови, а відповідно постає 
питання в двох ключах: ідентифікації себе, як українця, а відповідно і 
посилення бажання функціонувати саме в умовах України; відтворення 
населення з метою подальшої передачі цінностей, традицій, культури. 
 
  
82 
 
ВИСНОВКИ 
В результаті виконання нашого дослідження ми дійшли до розуміння 
культурних аспектів національної безпеки. Варто зазначити, що тема 
національної безпеки надзвичайно обширна та багатогранна, являє собою 
багатогалузеву тему для подальших досліджень. Враховуючи, що протягом 
останньої декади і в Україні, і за її межами виникла велика кількість загроз не 
тільки національній безпеці окремих держав, а і миру та безпеці людства в 
цілому, розвиток, зокрема, філософської думки в сфері забезпечення реалізації 
національної безпеки може принести користь для попередження виникнення 
можливих загроз чинному укладу життя. 
В цьому дослідженні нами було: проаналізовано основні теоретичні 
аспекти пов’язані з національною безпекою, а особливо з її складовими; 
розглянуто питання суті культури, її ототожнення з поняттям цивілізації; 
розглянуто та надано визначення основним поняттям, серед яких: культура, 
цінності, безпека, національна безпека та інші. Окремо слід зазначити, що ми 
сформулювали власне визначення поняття культурного аспекту національної 
безпеки, а також розглянули основні філософські та правові концепції 
розуміння культури та національної безпеки. Зазначимо, що значну увагу нами 
було приділено виявленню взаємозв’язків між культурою та національною 
безпекою.  
Підсумовуючи зазначене, можна сказати, що культура та національна 
безпека, в своїй суті, являють собою спільний комплекс. Перш за все це 
пов’язано із важливістю для обох цих явищ цінностей. Саме цінності 
формують культуру у тому вигляді, якому ми її собі уявляємо, а національна 
безпека – це сукупність заходів, політик та доктрин націлених на збереження 
та захист, не тільки кордонів та територіальної цілісності країни і життя 
людей, а збереження саме того устрою і захисту саме тих цінностей, які 
притаманні для певної країни. 
З одного боку, така акцентуація навколо цінностей може здатись дещо 
нелогічною, оскільки не цінностями єдиними сповнена національна безпека. 
83 
 
Проте, цінності за своєю суттю є відображенням та вагомою складовою і таких 
понять, як традиції, звичаї, ритуали. Ті чи інші сукупності дій, перш за все, 
орієнтовані з якоюсь метою. Якщо звернути увагу на різноплановість 
розуміння цінностей, то можна сміливо зазначити, що перш за все, будь-який 
аналіз та погляд на це питання залежить від того хто і під яким кутом 
споглядає. Нами було вирішено використовувати поділ цінностей на: 
традиційні, світські, самореалізації та виживання. 
Такий підхід до розуміння цінностей дав можливість більш якісно 
підійти до питання економіко-математичного аналізу та співставити зазначені 
категорії цінностей із існуючими на сьогодні індексами, які відображають у 
цифровому вимірі стан тієї чи іншої ситуації, явища. В дослідженні ми 
аналізували індекси свободи слова, економічної свободи, сприйняття корупції 
та народжуваності. На основі цих же індексів нами було розроблено власний 
– індекс гуманітарної безпеки. 
В цілому результати пов’язані з аналізом були досить різноманітними та 
в цілому відображали стан справ в країнах, які були нами проаналізовані. 
Варто звернути увагу, що різні обставини в різних країнах світу, які з одного 
боку ніяким чином не пов’яжеш з культурою чи національною безпекою, в 
кінцевому результаті можуть виявитись такими, які беруть свій початок саме 
з проблем пов’язаними з останніми поняттями.  
В якості прикладу зазначимо, що питання «тінізації» економіки, як 
правило пов’язане з різним трактуванням звичних форм діяльності для 
певного регіону в аспекті звичаїв та традицій і в аспекті законного 
регулювання такого. Що ми можемо бачити на прикладі з Перу, Колумбією, 
Венесуелою, де листя коки – звичайна рослина, яка стала частиною культури, 
в деяких випадках і духовної культури, а в решті країн світу така рослина 
вважається тяжким наркотиком. Відповідно сприйняття населення є одним, а 
влади абсолютно іншим.  
З цієї точки зору варто також звернути увагу на те, що в цілому, в певний 
проміжок часу може сформуватись культура заперечення, відміни, 
84 
 
невизнання. Ми можемо бачити такі приклади, коли йдеться про питання 
правосуддя або справедлимвості. Незалежно від результатів та прийнятих 
рішень сторона, яка не досягла бажаної цілі вважатиме, що саме суддя є 
продажним.  
Ми досить детально описали можливі, на нашу думку, загрози, що 
пов’язані з аспектами культури для національної безпеки. Серед основних 
загроз ми виділили: мову, цінності, науково-технічний потенціал та 
демографію.  Окрім того нами було сформовано прогнози, які базувались як 
на опрацьованій інформації, так і власних оціночних судженнях. 
 
  
85 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Закон України "Про національну безпеку України" [Електронний 
ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-
19#Text. 
2. Oxford English and Spanish Dictionary, Synonyms, and Spanish to 
English Translator [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
https://www.lexico.com/definition/national_security. 
3. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №392/2020 Про рішення Ради 
національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про 
Стратегію національної безпеки України» [Електронний ресурс] – Режим 
доступу до ресурсу: https://www.president.gov.ua/documents/3922020-35037. 
4. Глобальна та національна безпека: підручник / авт. кол. :В..І. 
Абрамов, Г.П. Ситник, В.Ф. Смолянюк та ін. / за заг. ред. Г.П.Ситника. – Київ 
: НАДУ, 2016. – 784 с. 
5. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / С. Хантингтон // 
Полис. – 1994. – № 1. – С.33–48. 
6. КУЛЬТУРА ЯК НАЙБІЛЬШ ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ СПОСІБ 
ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
file:///C:/Users/user/Downloads/znpgvzdia_2011_46_11.pdf.https://zakon.rada.gov
.ua/laws/show/2469-19#Text 
7. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про основи національної безпеки України" 
[Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/964-15#Text. 
8. Крёбер А.Л. Избранное: Природа культуры / Пер. с англ. - М.: 
«Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. — 1008 с. 
– ISBN 5-8243-0475-0 
9. T. Parsons. The Pount of View of the Author. In: M. Black (ed.) The 
Social Theories of Talcott Parsons. Englewood Cliffs, NJ: PrenticeHall, 1961, p. 
342. 
86 
 
10. Ossowski S. U podstaw estetyki / S. Ossowski // Ossowski S. Dzieła. 
– Warszawa : PWN, 1966. – T. 1. – 426 s 
11. Ferdinand Tönnies: Hafenarbeiter und Seeleute in Hamburg vor dem 
Strike 1896/97, in: Archiv für soziale Gesetzgebung und Statistik, 1897, vol. 10/2, 
p. 173—238 
12. Oswald Spengler: Der Untergang des Abendlandes. Umrisse einer 
Morphologie der Weltgeschichte. C.H. Beck, München 1923, S. 1109. 
13. Новейший философский словарь. Сост. Грицанов А.А. Минск, 
1998 
14. Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. М., 
«Художественная литература», 1975.Перевод с латинского и комментарии М. 
Л. Гаспарова 
15. Филиппов О.А. Национальная безопасность в условиях 
глобализации // Актуальные проблемы права и государства в XXI веке. 2017. 
№ 3. С. 61–65 
16. Snow D.M. National Security: Enduring Problems in a Changing 
Defence Environment. New York, St. Martin's Press, 1991 
17. Glennon M.J. National Security and Double Government. New York: 
Oxford University Press, 2016. 293 р. 
18. Ковалёв А.А., Балашов А.И. Энергобезопасность как 
составляющая национальной безопасности в условиях геополитического 
противостояния // Национальные интересы: приоритеты и безопасность. 
2017. Т. 13. Вып. 10. С. 1896–1909. URL: https://doi.org/10.24891/ni.13.10.1896 
19. Шелахаев А.А. Генезис термина «национальная безопасность» // 
История государств и права. 2017. № 18. С. 19–23. 
20. Baohui Zhang. China's Assertive Nuclear Posture: State Security in an 
Anarchic International Order. London: Routledge, 2015. 315 p. 
21. Grewal I. Saving the Security State: Exceptional Citizens in Twenty-
First-Century America. Durham: Duke University Press, 2017. 322 p. 
87 
 
22. Civil Defense and Homeland Security: A Short History of National 
Preparedness Efforts.Washington, DC: Homeland Security, National Preparedness 
Task Force, 2006. 352 р. 
23. Murphy K. State Security Regimes and the Right to Freedom of 
Religion and Belief: Changes in Europe since 2001. London: Routledge, 2013. 272 
p. 
24. Baohui Zhang. China's Assertive Nuclear Posture: State Security in an 
Anarchic International Order. London: Routledge, 2015. 315 p. 
25. Yeatman A. State, Security, and Subject Formation. London: 
Continuum, 2010. 194 p. 
26. Baxter J.D. State Security, Privacy and Information. Hemel Hempstead: 
Harvester Wheatsheaf,1990. 240 p. 
27. Grewal I. Saving the Security State: Exceptional Citizens in Twenty-
First-Century America.Durham: Duke University Press, 2017. 322 p. 
28. Kirchhoff C. Fixing the National Security State: Commissions and the 
Politics of Disaster and Reform. University of Cambridge, 2010. 34 p. URL: 
https://doi.org/10.17863/CAM.15901 
29. Грабовец О.В. Экономическая безопасность как главный 
компонент безопасности страны// Научно-методический электронный журнал 
Концепт. 2015. № 7. С. 101–105.URL: https://e-koncept.ru/2015/15243.htm 
30. Юдин Н.В. Cвязка «безопасность – развитие»: опыт 
постмодернистского анализа // ВестникМосковского университета. Сер. 25: 
Международные отношения и мировая политика. 2017.Т. 9. № 3. С. 3–34. 
31. Безуглая Н.С. Некоторые аспекты оценки состояния национальной 
безопасности РФ// Научный вестник Южного института менеджмента. 2017. 
№ 4. С. 10–16. 
32. Ковалёв А.А. Ресурсная безопасность как составляющая общей 
системы безопасностигосударства // Национальные интересы: приоритеты и 
безопасность. 2017. Т. 13. Вып. 9.С. 1775–1784. URL: 
https://doi.org/10.24891/ni.13.9.1775 
88 
 
33. Воробьёва С.В. К вопросу об укреплении суверенности 
российской государственности// Актуальные проблемы государства и права. 
2017. Т. 1. № 3-4. С. 48–57. 
34. Кедейбаева Ж.А. Национальная безопасность и 
государственность// Современные исследования социальных проблем. 2017. 
Т. 9. № 4-2. С. 62–67. 
35. Шелахаев А.А. Генезис термина «национальная безопасность» // 
История государстви права. 2017. № 18. С. 19–23. 
36. Першуткин С.Н. Национальная безопасность как предмет 
междисциплинарных исследований: политико-социологический подход // 
Военная мысль. 2017. № 9. С. 12–17. 
37. Snow D.M. National Security: Enduring Problems in a Changing 
Defence Environment. New York, St. Martin's Press, 1991. 
38. Glennon M.J. National Security and Double Government. New York: 
Oxford University Press,2016. 293 р. 
39. Ковалёв А.А., Балашов А.И. Энергобезопасность как 
составляющая национальной безопасности в условиях геополитического 
противостояния // Национальные интересы:приоритеты и безопасность. 2017. 
Т. 13. Вып. 10. С. 1896–1909.URL: https://doi.org/10.24891/ni.13.10.1896 
40. Культурна політика України – оцінка міжнародних експертів 
(2007). Рада культурної співпраці, Березень, 121. 
41. Здіорук, С.І. (2012). Культурна політика України: національна 
модель у європейському контексті: аналітична доповідь. Київ: НІСД, 18-19. 
42. Remembering Ronald Inglehart, the Founding President of the World 
Values Survey Association [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: 
ЗАКОН УКРАЇНИ "Про основи національної безпеки України" [Електронний 
ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/964-
15#Text.. 
43. Michel Foucault, Surveiller et punir, naissance de la prison, Paris, 
Gallimard, 1975 
89 
 
44. Fromm E. Escape from freedom 
45. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник / Пер. с англ. и 
нем. Д. А. Леонтьева, М. П. Папуша, Е. В. Эйдмана. — М.: Прогресс, 1990. — 
368 с.: ил. — ISBN 5-01-001606-0. 
 
  
90 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДОДАТКИ 
  
91 
 
Додаток 1. 
Культурологічна карта Інглегарт-Вельцеля 
 
Джерело: https://www.worldvaluessurvey.org
Репозиторій ЧДТУ
