Особливості використання українським фермерством 20-х років XX століття найманої праці та оренди землі

Abstract

Висвітлюється проблема специфічних особливостей використання селянськими господарствами України фермерського типу оренди землі та найманої праці в період нової економічної політки (1921 – 1929 рр.). Констатується, що в умовах ліквідації приватної власності оренда землі не розглядалася як нормальне явище, оскільки непорушною основою землекористування в радянській державі була державна власність на землю. Встановлено, що в Україні в першій половині 1920-х років головним наймачем сільськогосподарських робітників виступали заможні господарства, які мали добрі запаси польової землі, тяглову силу та реманент. Принагідно слід зазначити, що саме в той час стосовно заможних і підприємливих селян цілком офіційно почав вживатися термін «фермер». Доведено, що оренда землі та використання найманої праці, передусім фермерськими господарствами, сприяли підтриманню високого рівня використання сільськогосподарських угідь, розширенню посівних площ та інтенсифікації виробництва. Робиться висновок про те, що в цілому, в роки непу радянське законодавство про оренду землі та найману працю у сільському господарстві, а надто його практичне застосування, передусім, характеризувалося вульгарнокласовим підходом і мало переважно обмежувальний характер, насамперед щодо господарств фермерського типу.

The problem of specific features of the use of wage labour and lease land during the period of new economic policy (1921 – 1929) by peasant farms is highlighted. It is stated that in the conditions of private ownership elimination the lease of land hasn’t been considered as a normal phenomenon, because state ownership of land has been the immutable basis of land use in the Soviet Union. It is determined that in Ukraine in the first half of 1920s prosperous farms with a good supply of field land, draft power and equipment have been the main employer of agricultural workers. At the same time, it should be noted that just then the term “farmer” officially started to be used to relatively wealthy and enterprising peasants. It is proved that the lease of land and the use of wage labour, primarily by farmers, have contributed to maintaining a high level of the use of agricultural land, expansion of cultivated areas and intensification of production. It is concluded that, in general, in the NEP years the Soviet legislation on the lease of land and wage labour in agriculture, especially its practical application, has been characterized by a vulgar-class approach and had mostly restrictive character, especially concerning farm type households.

Освещается проблема специфических особенностей использования крестьянскими хозяйствами фермерского типа аренды земли и наемного труда в период новой экономической политики (1921 – 1929 гг.). Констатируется, что в условиях ликвидации частной собственности аренда земли не рассматривалась как нормальное явление, поскольку незыблемую основу землепользования в советской стране составляла государственная собственность на землю. Установлено, что в Украине в первой половине 1920-х годов главным нанимателем сельскохозяйственных рабочих выступали зажиточные хозяйства, которые имели хорошие запасы полевой земли, тягловую силу и инвентарь. Попутно следует отметить, что именно в то время по отношению к состоятельным и предприимчивым крестьянам вполне официально начал употребляться термин «фермер». Доказано, что аренда земли и использование наемного труда, прежде всего фермерскими хозяйствами, способствовали поддержанию высокого уровня использования сельскохозяйственных угодий, расширению посевных площадей и интенсификации производства. Делается вывод о том, что в целом, в годы нэпа советское законодательство об аренде земли и наемном труде в сельском хозяйстве, а особенно его практическое применение характеризовалось вульгарно-классовым подходом и носило преимущественно ограничительный характер, прежде всего касаясь хозяйств фермерского типа.