Травматичний досвід поколінь: філософсько-естетичний дискурс

Abstract

У статті подано філософсько-естетичний аналіз трансгенераційної концепції передачі травматичного досвіду та художньої рецепції трагічних сторінок української історії ХХ століття. Вперше зроблено спробу філософсько-семантичного аналізу художніх творів, присвячених Голодомору 1932–1933 рр. в Україні: «Людина, що біжить» Казимира Малевича, «Рік 1933» Віктора Цимбала, серій робіт «Україна. 1932–1933 рр.», «Спогади про сталінщину» Іллі Ефроїмсона, «Чорний квадрат 33-го» Миколи Теліженка, а також творів Данила Нарбута з автобіографічної серії митця. На основі проведеного аналізу подано авторську концепцію політики національної пам’яті та комеморативних практик з урахуванням досвіду націогенезу.

The article presents a philosophical and aesthetic analysis of the transgenerational concept of transmission of traumatic experience and artistic reception of the tragic pages of Ukrainian history of the twentieth century. Systemic symptoms of memory of collective trauma: psychological, physiological, socialcommunicative, axiological and cultural-historical ones, are given. The methodological basis of scientific research is the concept of cultural trauma and the trauma studies. For the first time, an attempt to philosophical and semantic analysis of works of art dedicated to the Holodomor of 1932-1933 in Ukraine was made in such works as: “A Running Man” by Kazimir Malevich, “Year 1933” by Viktor Tsymbal, a series of works “Ukraine. 1932-1933”, “Memoirs of Stalinism” by Ilya Efroimson, “Black Square 33” by Mykola Telizhenko, works from the autobiographical series by Danylo Narbut. The symbolization of the trauma was traced. It is observed that the aesthetics of martyrdom and sacrifice prevail. It is proposed to solve the problem of forgetting through the discourse of rethinking and representation of trauma with the help of art. Based on the analysis, the author's concept of the policy of national memory and commemorative practices is presented, taking into account the unique experience of nation-building. It is assumed that understanding of the traumatic experience of generations, the mechanisms of its transmission can give many answers to the ontological and interpersonal characteristics of human life and society as a whole. In addition, for Ukrainians, the paradigm of memory occupies a special place in the formation of state and national policies.