Агрокультурна робота сільськогосподарської кооперації в роки НЕПу щодо підвищення врожайності селянських посівів зернових культур

Abstract

The directions of agricultural work of agricultural cooperation in the years of the new economic policy on the increase of agriculture of peasant grain crops are analyzed. Serving the urgent agricultural and agriproduction needs of the owners of individual farms in order to increase the yield of peasant crops, especially cereals to further increase their productivity and marketability was one of the main tasks of agricultural cooperation. The study is relevant given the importance of grain production for food security in Ukraine. The purpose of the article is to find out the directions of agricultural work of agricultural cooperation in the years of the NEP to increase the yield of peasant grain crops, and hence – to grow the marketability of peasant farms. Theoretical and methodological principles of the article are based on general scientific principles of historical research. The principles of historicism, objectivity, systematics, comprehensiveness, continuity, scientificity, which made it possible to reveal the agricultural work of agricultural cooperation during the new economic policy (1921 – 1928) to improve the agriculture of peasant grain production, are fundamental ones. During the writing of the article, general scientific (structural and functional, scientific analysis and synthesis, specific-search), actually historical (comparative-historical, problem-chronological) methods have been used. It is found that the implementation of all forms of agricultural work of the cooperative system has contributed to increasing the yield of peasant grain crops, increasing productivity and marketability of farms. Since almost every Ukrainian peasant farm had grain crops, it was thanks to the professionalism of agricultural cooperation specialists who constantly increased economic and production experience and improved organizational and managerial qualities that it was possible to increase the intensification of peasant farms by mechanization, creation of rolling and grain cleaning points mobile and stationary repair shops, etc. These measures contributed to the growth of the processes of mass entry of peasants into cooperative societies. Cooperation actively promoted individual peasant farms to go beyond the consumer framework and become marketable. Educational agricultural work among the peasantry on the introduction of innovations and progressive methods of land cultivation also acquired scale and organization. That is, agricultural cooperation became an important factor in improving the livelihoods of the Ukrainian peasantry and an active participant in the introduction of market relations in agricultural production in general and grain production in particular.

У статті проаналізовано напрямки агрокультурної роботи сільськогосподарської кооперації в роки нової економічної політики (1921 – 1928 рр.) щодо підвищення агрокультури селянського зерновиробництва. Обслуговування нагальних агрокультурних та агровиробничих потреб власників індивідуальних селянських господарств з метою підвищення врожайності селянських посівів насамперед зернових культур для подальшого зростання їх продуктивності і товарності було одним із основних завдань сільськогосподарської кооперації. Дослідження є актуальним з огляду на значення зерновиробництва для продовольчої безпеки України. Мета статті: з’ясувати напрямки агрокультурної роботи сільськогосподарської кооперації в роки непу щодо підвищення врожайності селянських посівів зернових культур, а отже – і зростання товарності селянських господарств. Теоретико-методологічні засади статті ґрунтуються на загальнонаукових принципах історичного дослідження. Основоположне значення мають принципи історизму, об’єктивності, системності, всебічності, наступності, науковості, які дали можливість розкрити агрокультурну роботу сільськогосподарської кооперації в роки нової економічної політики (1921 – 1929 рр.) щодо підвищення агрокультури селянського зерновиробництва. Під час написання статті застосовувалися загальнонаукові (структурно-функціональний, наукового аналізу та синтезу, конкретно-пошуковий), власне історичні (порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний) методи. З’ясовано, що реалізація всіх форм агрокультурної роботи кооперативної системи сприяла підвищенню врожайності селянських посівів зернових культур, зростанню продуктивності і товарності селянських господарств. Оскільки посіви зернових культур мало практично кожне українське селянське господарство, саме завдяки професіоналізму фахівців сільськогосподарської кооперації, які постійно нарощували господарсько-виробничий досвід і вдосконалювали організаційно-управлінські якості, вдалось посилити інтенсифікацію селянських господарств шляхом механізації, створення прокатних та зерноочисних пунктів, пересувних та стаціонарних ремонтних майстерень та інших заходів. Ці заходи сприяли зростанню процесів масового вступу селян до кооперативних товариств. Кооперація активно сприяла тому, щоб індивідуальні селянські господарства виходили за споживчі рамки і ставали товарними. Просвітницька агрокультурна робота серед селянства щодо впровадження новацій і прогресивних методів обробки земельних площ також набула масштабності й організованості. Тобто, сільськогосподарська кооперація стала важливим чинником покращення життєдіяльності українського селянства і активним учасником впровадження ринкових відносин в сільськогосподарське виробництво загалом і зерновиробництво зокрема.