Аналіз екологічного стану водних об’єктів Черкаської області

Гребенюк, Сергій Романович

Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4094

Назва:	Аналіз екологічного стану водних об’єктів Черкаської області
Автори:	Хоменко, Олена Михайлівна Гребенюк, Сергій Романович
Ключові слова:	ВОДНІ РЕСУРСИ;РІЧКОВА МЕРЕЖА;ВОДОКОРИСТУВАННЯ;СТІЧНІ ВОДИ;ГІДРОХІМІЧНІ ПОКАЗНИКИ
Дата публікації:	чер-2022
Короткий огляд (реферат):	Кваліфікаційна робота бакалавра: 52 с., 8 рисунків, 14 таблиць, 22 джерела, мультимедійна презентація. Мета роботи: проаналізувати використання водних ресурсів регіону та надати екологічну оцінку стану водних об’єктів Черкаської області. Завдання роботи: охарактеризувати річкову мережу Черкаської області, стан використання водних ресурсів та проаналізувати якість поверхневих вод за гідрохімічними показниками. Об’єкт дослідження: водні об’єкти Черкаської області. В роботі надано загальну характеристику водних ресурсів України та основних напрямів їх раціонального використання, проаналізовано річкову мережу Черкаської області та використання водних ресурсів регіону, надано екологічну оцінку стану водних об’єктів та якості поверхневих вод за гідрохімічними показниками, приведено пропозиції щодо поліпшення екологічної ситуації на водних об’єктах області.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу):	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4094
Розташовується у зібраннях:	101 Екологія (Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природо-користування)

Файли цього матеріалу:

Файл	Опис	Розмір	Формат
Гребенюк_БР.pdf Restricted Access		926.17 kB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії

Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики

Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.

Extracted text

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Будівельний факультет

Кафедра екології

Пояснювальна записка

до кваліфікаційної роботи бакалавра

на тему АНАЛІЗ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ ВОДНИХ ОБ’ЄКТІВ ЧЕРКАСЬКОЇ
ОБЛАСТІ

Виконав: студент 4 курсу, групи ЕК-83ск
спеціальності 101 «Екологія»
(шифр і назва спеціальності)
_Гребенюк С.Р.__________________
(прізвище та ініціали)
Керівник _Хоменко О.М.__________
(прізвище та ініціали)
Нормоконтроль _Хоменко О.М._____
(прізвище та ініціали)
Рецензент Бондаренко Ю.Г.
(прізвище та ініціали)

Черкаси – 2022 рік

3

ЗМІСТ

Вступ 3
1 Аналітичний огляд літератури 5
1.1 Загальний аналіз водних об’єктів України та основних 5
напрямів їх використання
1.2 Загальна класифікація річок 11
1.3 Характеристика морфологічних та морфометричних 13
особливостей річок та їх басейну
1.4 Аналіз гідрохімічного складу річкових вод 15
2 Аналіз екологічного стану водних об’єктів Черкаської області 20
2.1 Фізико – географічна характеристика та кліматичні 20
особливості Черкаської області
2.2 Характеристика річкової мережі Черкаської області 22
2.3 Аналіз використання водних ресурсів області 27
2.4 Аналіз екологічного стану водних об’єктів 34
2.5 Аналіз якості поверхневих вод за гідрохімічними показниками 41
2.6 Пропозиції щодо поліпшення екологічної ситуації на водних 46
об’єктах області
Висновки 48
Перелік посилань 51
Додатки 53
Додаток А. Апробація результатів роботи

4

ВСТУП

Проблема чистої води стала для України першочерговою, найважливішою
проблемою сучасності, а саме: ставлення до використання збереження й
екологічного захисту водних ресурсів, зокрема малих і великих річок, які нині
перебувають у жахливому стані, в них зливаються отруйні відходи підприємств,
гублячи все живе у водоймах та біля них.
На сучасному етапі проблема дефіциту прісної води є дуже актуальною, а
чисті прісні води — цінним та дедалі обмеженим мінеральним ресурсом. Для
задоволення господарських потреб та потреб населення у прісній воді річки
відіграють головну роль.
Велика роль у формуванні водних ресурсів належить малим річкам. Вони
формують склад та якість води середніх та великих річок,є складовими природних
ландшафтів і становлять 60 % водних ресурсів країни. За часів радянського союзу
було осушено безліч малих річок. Великої шкоди було завдано будівництвом
водосховищ, через що без перекачування вода з малих річок не може витікати в
Дніпро. Це такі річки як Рось, Вільшанка, Ірдинка, Тясмин.
Річкова система Черкащини добре розвинута. Територією області протікає
1037 середніх та малих річок, які належать до басейну двох великих річок: Дніпра
і Південного Бугу. Основними джерелами водопостачання області є
Кременчуцьке водосховище, річки Гнилий Тікич, Рось, Тясмин та підземні
водозабори.
Водно-екологічна ситуація в Україні вимагає пошуку виходу з неї, розробки
принципово нових підходів до водної політики. Значно зріс інтерес до малих
річок, що обумовлено їхньою особливою ландшафтоутворюючою і екологічною
роллю. Ці річки складають основу гідрографічної мережі, специфічними
природними системами є й водозбори малих річок. Інтенсифікація використання
їхніх ресурсів, постійно зростаюче забруднення вод свідчать про поглиблення
водогосподарчої кризи. Її подолання є складним завданням, рішення якого лежить

5

в інтеграції наукових напрямків, активному розвитку фундаментальних
досліджень в області наук про землю й воду, широкому впровадженні в практику
господарювання рекомендацій з екологічно безпечного водокористування.
Питання забезпечення населення України питною водою посідає перше
місце. З одного боку це обумовлено недостатньою забезпеченістю водними
ресурсами (серед країн Європи Україна є однією з найменш забезпечених), з
іншого – значним забрудненням поверхневих джерел водопостачання. У значному
забруднені річок України не можна звинувачувати лише українські підприємства
та неохайне ведення сільського господарства: більшість річок України, що
впадають у Чорне море беруть початок і протікають по території інших країн, де
також зазнають антропогенного впливу.
Внаслідок постійно зростаючого промислового і побутового забруднення,
розорювання та гідротехнічної меліорації водозборів і заплав, знищення лісів у
долинах рік і т. ін., велика кількість водотоків і особливо малих річок сьогодні
знаходиться на різних стадіях деградації. Якість води в них постійно
погіршується, багатьом з них загрожує повне зникнення. За останні роки,
внаслідок зростання забруднення річок, стоками промислових підприємств,
підприємств комунального господарства та сільськогосподарськими стоками
показники якості води в річках помітно знизились. В зв’язку з цим необхідно
постійно проводити екологічний моніторинг стану водних об’єктів.
Характеристика річкової мережі Черкаської області, стану використання
водних ресурсів регіону та аналіз якості поверхневих вод за гідрохімічними
показниками скаладє сутність роботи та визначає її актуальність.

6

1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Загальний аналіз водних об’єктів України та основних напрямів їх
використання

До водних ресурсів належать поверхневі та підземні води, що є придатними
для використання в народному господарстві. Більша частка водокористувачів, такі
як промисловість, сільське і комунальне господарство, безповоротно забирають
воду з рік, озер, водосховищ і водоносних горизонтів. А інша частина
водокористувачів використовують енергію води, а також водну поверхню або
водоймище загалом - гідроенергетика, водний транспорт, рибництво тощо.
Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту.
Загальні запаси природної води в Україні у пересічний за водністю рік
складають - 94 км3, проте доступними для використання є лише 56,2 км3. Основна
частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий стік –
85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України
(місцевий стік), 40% - за її межами (транзитний стік).
Головними річками України є р. Дніпро із загальною довжиною 2201 км, у
межах України - 981 км; середнім річним стоком 53,5 км3; р. Дністер із загальною
довжиною 1362 км, у межах України - 705 км; стоком 8,7 км3; р. Південний Буг
довжиною 806 км та стоком 3,4 км3; р. Сіверський Донець загальною довжиною
1053 км, на Україні протяжністю 672 км та стоком 5 км3. Річка Дунай протікає по
території України на ділянці 174 км; середній річний стік становить 123 км3 –
переважно транзитний.
Понад 63000 річок налічується в Україні, у тому числі 9 великих із площею
водозбору більше 50 тис.км2; 81 середніх (від 2 до 50 тис.км2); 63029 малих
(менше 2 тис.км2). Загальна протяжність річок України складає 206,4 тис. км, з
них на малі річки припадає 90 %. Причому влітку річки стають маловодними,
більшість з них міліють і навіть пересихають. Для регулювання стоку та

7

затримання талих снігових вод на більшості річках створено водосховища
загальною кількістю 1057, які здатні вмістити 55 км3 води [1].
З метою постачання води у маловодні райони збудовано канали. До таких
каналів відносять Північно-Кримський загальною довжиною понад 400,0 км,
Дніпро-Донбас – понад 500 км, Сіверський Донець-Донбас – понад 131,0 км тощо.
Великі зрошувальні системи створено на півдні України: Каховська, Інгулецька
тощо. Меліоративні системи діють у районах надлишкового зволоження або
уповільненого стоку: Верхньоприп’ятська, Латорицька тощо.
Понад 20 тисяч озер налічується в Україні, понад 40 з яких мають площу,
що перевищує 10 км2. В плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного моря розташовані
великі озера, зокрема Ялпуг і Сасик. Озеро Світязь є найбільшим озером Полісся,
а озеро Синевир є найбільшим озером Карпат. Понад 12 тис. км2 складає загальна
площа боліт, які переважно розташовані в Поліссі. Розрахункові запаси прісних
підземних вод дорівнюють 27,4 км3, з яких 8,9 км3 не пов’язані з поверхневим
стоком.
За рахунок притоку транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого
стоку і підземних вод формуються водні ресурси України (таблиця 1.1.).
Згідно багаторічних спостережень потенційні ресурси річкових вод
складають понад 200,0 км3, з яких лише 25 % формуються в межах України, а
решта надходить із сусідніх країн.
Понад 20 км3 складають прогнозні ресурси підземних вод України.
Затверджені експлуатаційні запаси підземних вод дорівнюють близько 6
км3.

8

Таблиця 1.1 - Водні ресурси України
Водні ресурси в роки за водністю,
км3
Вид ресурсів
дуже
середній
маловодний
1 2 3
Приток транзитного річкового стоку 157,4* 121,7*
Місцевий річковий стік 52,4 29,7
Загальні ресурси річкового стоку 209,8 151,4
Прогнозні ресурси підземних вод 21,0 21,0
у тому числі гідравлічне не зв’язані
7,0 7,0
з поверхневим стоком
Загальні ресурси прісних вод 216,8 158,4
* у тому числі 122,7 і 95,5 км3 по Кілійському гирлу р. Дунай

Аналіз територіального розподілу водних ресурсів країни свідчить про те,
що він не відповідає розміщенню найбільш водоємних галузей народного
господарства (таблиця 1.2). Близько 58% водних ресурсів зосереджено в річках
басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує
5 % її загальних запасів (таблиця 1.3). До найменш забезпечених водними
ресурсами відносять Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де
зосереджуються найбільші споживачі води. Доступні для широкого використання
водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського
Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов’я та
Причорномор’я.

9

Таблиця 1.2 - Ресурси річкового стоку України, км3

Приток, Місцевий стік, Загальні ресурси, Питомі середні
км3
км3 км3 місцеві ресурси,
тис. км3
середній дуже середній дуже середній дуже на 1 на одну
Області рік рік
км2 людину
маловод- маловод- рік маловод-

ний рік ний ний рік
рік
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Україна 157,4 121,7 52,4 29,7 209,8 151,4 86,8 1,04
АР Крим – – 0,91 0,43 0,91 0,43 33,7 0,36
Вінницька 8,48 4,29 2,47 1,16 11,0 5,96 93,2 1,34
Волинська 1,87 1,04 2,18 0,94 4,05 1,91 107,9 2,04
Дніпропетровсь 52,1 32,0 0,87 0,14 53,0 32,5 27,3 0,23
ка
Донецька 3,15 1,47 1,02 0,24 4,40 1,70 38,5 0,20
Житомирська 0,56 0,23 3,15 1,05 3,71 1,28 105,1 2,17
Закарпатська 5,37 2,86 7,92 4,47 13,3 7,29 618,7 6,13
Запорізька 52,4 32,7 0,62 0,13 53,0 33,1 22,8 0,30
Івано- 4,81 2,60 4,59 2,17 9,40 4,77 330,2 3,14
Франківська
Київська 44,4 26,7 2,04 0,76 46,4 28,8 70,6 0,45
Кіровоградська 49,2 30,5 0,95 0,27 50,2 31,3 11,0 0,22
Луганська 3,63 1,42 1,46 0,45 5,09 2,00 54,7 0,54
Львівська 0,63 0,24 4,92 2,66 5,55 3,00 225,7 1,80
Миколаївська 3,43 1,40 0,57 0,16 4,00 1,71 23,2 0,43
Одеська 135,2 102,7 0,35 0,076 135,6 102,8 10,5 0,14
Полтавська 49,5 30,4 1,94 0,76 51,5 31,6 67,4 1,14
Рівненська 4,67 2,71 2,33 1,27 7,00 3,56 115,9 1,96
Сумська 3,34 1,73 2,45 1,15 5,79 2,71 102,9 1,88
Тернопільська 5,45 2,70 1,81 1,05 7,26 4,10 131,2 1,55

10

Продовження таблиці 1.2
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Харківська 1,75 0,86 1,66 0,71 3,41 1,50 52,9 0,55
Херсонська 54,3 32,0 0,14 0,02 54,4 32,0 4,9 0,11
Хмельницька 7,68 4,26 2,14 1,06 9,82 5,35 103,9 1,44
Черкаська 46,4 28,5 1,01 0,41 47,4 29,1 48,3 0,68
Чернігівська 26,12 17,35 3,45 1,95 29,57 19,42 108,2 2,61
Чернівецька 8,88 4,92 1,23 0,49 10,1 5,60 151,8 1,31

Понад 52,0 км3 складають балансові запаси місцевого водного стоку, а в
маловодні роки – понад 29,0 км3. Об’єм підземних вод, що враховуються в
ресурсній частині водогосподарського балансу, складає 7 км3. Крім того, в галузях
економіки використовується близько 1 км3 морської води [2].

Таблиця 1.3 - Водні ресурси річок України (басейновий розріз)

Площа Водні ресурси, км3
водоз- /забезпеченістю %
Річка-пункт
бору,
норма 50% 75% 90% 95%
км2
1 2 3 4 5 6 7
Дніпро – гирло 504000 53,9 51,7 43,5 – 35,0
Сіверський Донець – м. 52400 3,53 3,28 2,41 1,79 1,48
Лисичанськ
Сіверський Донець – с. Кружилівка 73200 5,08 4,67 3,41 2,51 2,08
Річки – Приазов’я 28000 1,13 1,00 0,61 0,43 0,30
Річки – Криму 27000 0,91 0,86 0,65 0,50 0,43
Південний Буг – с. Олександрівна 46200 2,89 2,74 2,07 1,56 1,33

11

Продовження таблиці 1.3
1 2 3 4 5 6 7
Річки (протоки) в гирлі Південного
Бугу (Інгул, Мертвовод, Чичиклея, 13000 0,34 0,28 0,18 0,13 0,10
Гнилий Єланець)
Дністер – с. Бендери 66100 10,7 10,4 8,64 7,17 6,56
Річки межиріччя Дунай – Дністер –
30000 0,281 0,24 0,18 0,10 0,05
Південний Буг
Західний Буг – м. Сокаль 6250 0,90 0,86 0,65 0,52 0,43
Тиса – смт. Вилок 9180 6,72 6,56 5,36 4,50 3,94
Уж – м. Ужгород 1970 0,96 0,93 0,75 0,60 0,53
Латориця – м. Чоп 2870 1,17 1,12 0,90 0,74 0,65
Всі річки 87,66 85,1 71,7 61,4 55,9

Фактором, що обмежує використання водних ресурсів, є їх мінливість у
часі, а саме в природних умовах на частку весняного стоку припадає 60 - 70 % на
півночі і північному сході, на півдні ця частка коливається від 80 до 90 %. Україна
вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі за запасами місцевих
водних ресурсів, що становлять 1 тис. м3 на 1 особу. Для порівняння з іншими
країнами: Великобританія – 5 тис. м3, Франція – 3,5 тис. м3, Швеція – 2,5 тис. м3,
Німеччина – 2,5 тис. м3.
У більшості регіонів України приток перевищує місцевий стік. Виняток
складає Крим, де природного зовнішнього притоку нема, а також Львівська і
Закарпатська області, де приток менший ніж місцевий стік.
Внутрішні регіональні відмінності характеризуються тим, що за
міжнародною класифікацією лише Закарпатська область належить до
середньозабезпечених місцевим стоком, що складає 619 тис. м3 на одного
мешканця; низька вона в Житомирській, Чернігівській, Волинській та Івано-

12

Франківській областях – від 2,0 до 2,6 тис.м3; а в інших областях є дуже низькою
– від 0,11 до 1,95 тис.м3 на одну людину.
Отже, в цілому водні ресурси України можна охарактеризувати як
недостатніми, оскільки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік у
маловодні роки. Тому гостро постає питання ощадливого та раціонального
використання водних ресурсів і проведення комплексу заходів щодо їх охорони
від забруднення, тощо [1].

1.2 Загальна класифікація річок

Річкою називають постійно діючий водотік, що первісно утворений
природним шляхом та має течію води протягом року. Оскільки в різних
ландшафтних зонах розміри водотоків, що тимчасово пересихають чи
перемерзають, дуже різняться між собою, різними будуть і розміри річки, яку за
класифікацією відносять до малої.
Значно різняться між собою погляди фахівців щодо вихідного розміру малої
річки. Існують думки щодо її класифікації, виходячи з довжини, а також площі, з
якої річка збирає воду, або залежно від витрат води, яку спроможне пропустити
русло річки [3].
В Україні існує два кількісних критерії, відповідно до яких річки
класифікують за розмірами. До першого відносять площу водозбору, згідно якого
до категорії «мала річка» відносять водотоки з площею басейнів не більше 2000
км2 за умови, що річка розташована в одній фізико-географічній зоні з властивим
для неї гідрологічним режимом. До другого відносять довжину водотоку, згідно
якого до малих річок належать річки з довжиною не більше 100 км.
Проте дана класифікація є досить умовною, оскільки не зовсім відповідає
природним умовам, в яких знаходиться водозбірний басейн. Так, в умовах
степової зони, що характеризується рідкою гідрографічною мережею, водотік
довжиною до 100 км нерідко розглядають як досить значний, оскільки подібна

13

річка може бути єдиним джерелом водозабезпечення цілого району. З іншого
боку, в північних областях країни, де гідрографічна мережа є досить розвиненою,
до малих річок інколи відносять водотоки з довжиною понад 200 км.
Згідно ст. 79 Водного кодексу України до малих річок відносять річки з
площею водозбору до 2000 км2 [4].
Також існує декілька підходів до класифікації річок на великі, середні та
малі. Перш за все, враховуються такі показники, як довжина водотоку, площа
водозбору, середній річний стік, глибина і ширина потоку тощо. Найбільш
прийнятною є класифікація за А. В. Огієвським [5], що базується на врахуванні
довжини, площі басейну і середньорічної витрати води (таблиця 1.4).

Таблиця 1.4 – Класифікація річок за А. В. Огієвським
Площа басейну, Середньорічна
Категорія річок Довжина, км
км2 витрата води, м3/с
Зовсім незначні < 20 < 50 < 0,1
Зовсім малі 20 – 100 50 – 500 0,1 – 1,0
Дуже малі 100 – 250 500 – 1000 1 – 10
Малі 250 – 500 4000 – 20000 10 – 100
Середні 500 – 1000 20000 – 100000 100 – 1000
Великі 1000 – 2000 100000 – 500000 1000 – 10000
Дуже великі > 2000 > 500000 > 10000

Також існує класифікація річок за К. П. Воскресенським [6], згідно якої до
великих річок відносять річки, що протікають у межах кількох географічних зон,
оскільки стік великих річок є транзитним в окремих зонах і часто за величиною їм
не властивий. Для прикладу, велика річка Дніпро перетинає три географічні зони.
До середніх річок відносить річки, басейни яких розташовані в межах однієї
географічної зони, та стік яких формуються у відносно однорідних умовах і
дорівнює зональній або кліматичній нормі. Для прикладу, до середніх річок

14

можна віднести річку Прип’ять, що протікає в одній географічній зоні й не має
значних відмінностей величин стоку в межах свого басейну.
Згідно класифікації М. М. Паламарчука та О. З. Ревери, до малих річок
належать річки з довжиною менше ніж 100 км, до середніх – 101 – 500, а до
великих – понад 500 км.
В даний чса користуються двома кількісними критеріями щодо поділу річок
на великі, середні та малі річки, в основу яких покладено площу водозбору і
довжину річки.

1.3 Характеристика морфологічних та морфометричних особливостей річок
та їх басейну

В основу визначення річкового басейну покладено такі поняття як
водозбірний та річковий басейни. До річкового басейну відносять частину суші,
що зайнята річковою системою та забезпечує її функціонування та відповідне
формування якості води. До водозбірного басейну відносять поверхню суші, з
якої річкова система збирає воду, що надходить до русла річки. Водозбірний
басейн не включає саму річку, а отже, є складовою частиною річкового басейну
як більш загального поняття.
Русло або річище річки, яким вода стікає до гирла річки, є головною
складовою річкового басейну. Частина або ділянка території річкового басейну в
місці впадання річки до іншого водного об’єкту називається гирлом річки. Витік -
місце, звідки починається річка, є протилежним до гирла. Витоком може бути
джерело, болото або інший водний об’єкт, зокрема озеро, ставок тощо. Від витоку
до гирла річки вода рухається річищем за рахунок перепаду висот. Ухилом річки
називається різниця висот над рівнем моря між різними ділянками річки у
розрахунку на одиницю довжини русла.

15

В досить широких межах може коливатися рівень води в річках, що
обумовлено порами року, кількістю опадів та об’ємом води, що надходить з
водозбірного басейну [7].
Для характеристики річок у різні сезони року вживають термін період,
наприклад період межінь, під яким розуміють час, коли русло річки мінімально
заповнене водою. Цей період на більшості річках України спостерігається, як
правило влітку. Протилежним межені є період повені, тобто, коли вода в руслі
сягає найвищого рівня, з виходом на заплаву, звичайно, спостерігається навесні.
Корінним річищем або руслом називається частина русла річки, що
заповнена водою у найпосушливішу пору року. Її ще «меженне русло».
До заплави відносять частину річкової долини, що вкривається водою під
час найвищої повені чи паводків, що в свою чергу поділяється на прируслову,
центральну та притерасну частину. За рахунок активної діяльності річки її русло
на окремих ділянках може мати кілька річищ. Їх ще називають рукави або
протоки. Головним річищем у такому випадку вважають протоку, яка має у цьому
році найбільшу витрату води.
Річка характеризується найменшою швидкістю течії у її нижній частині,
оскільки в цій частині відкладається основна маса наносів. Особливо це
стосується гирла річок, де утворюються широкі дельти. Річка в межах дельти
створює кілька рукавів, які пробиваються через шари відкладів.
Отже, у формуванні річкового русла беруть участь процеси ерозії, до яких
відносять розмивання і процес накопичення річкових відкладів. Накопичення
відкладів відбувається в основному у середній та нижній течії річки.
Оскільки живлення річки у різні періоди року буває досить різним, то й
ширина річища протягом року може значно змінюватися [8].
На території України в різних фізико-географічних умовах малим річкам
властиві різні види долин і русел, неоднакові їх нахили, швидкості течії та
водоносність. За однорідністю цих ознак малі річки поділяють на три основні
групи: річки розчленованих рівнин, гірські та річки Полісся.

16

До найбільш поширених річок України відносять саме річки розчленованих
рівнин, до яких належать притоки Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу,
ліві притоки Дністра та річки степової зони. Долини цих річок є широкими, мають
пологі схили; їх падіння становить 1- 10 м/км і зменшується від витоку до гирла;
швидкості течії в межень — 0,2-0,5 м/с, а під час водопілля збільшуються до 1 м/с
і більше. Багато ярів і балок розміщуються в басейнах річок. Значна частина річок
цієї групи, особливо в степовій зоні, пересихає на тривалий час [9].
До гірських річок України відносять річки Карпатських і Кримських гір, що
характеризуються неширокими долинами з крутими схилами та значною
глибиною долин, що змінюється від 150 до 200 м у передгір'ях та від 600 до 800 м
у горах. Також такі річки характеризуються великим падінням від 60-70 м/км у
верхів'ях до 5-10 м/км у нижніх течіях; неглибокими руслами шириною від 10-20
м у верхів'ях до 80-100 м у пониззі; швидкістюі течії від 1 до 2 м/с, а під час
паводків – від 3 до 5 м/с. Течія річок Карпат є в основному постійною, такі річки
пересихають дуже рідко і на короткий строк; невеликі за розмірами річки у
верхів'ях іноді перемерзають.
Для річок Кримських гір характерна зміна водоносності досить в широких
межах і пересихання їх на тривалий строк.
За чисельністю річок Полісся значно менше в порівнянні з річками
розчленованих рівнин і гірськими. Для них характерно наявність невеликих
похилів до 1 м/км, широких та слабко виражених в рельєфі долин та значна
заболоченість їх басейнів [10].

1.4 Аналіз гідрохімічного складу річкових вод

У воді річок знаходяться в розчиненому стані різні мінеральні сполуки,
кислоти, поташі (луги), солі, більшість з яких розпадаються або дисоціюють на
іони. Також сама вода розпадається на водневий (Н+) та гідроксильний (ОН-)

17

йони, від яких у воді залежить стан і активність дуже багатьох хімічних речовин і
спрямованість багатьох процесів у водоймі.
У воді річок досить розповсюджена значна кількість різних органічних
сполук як природного походження, що синтезується в самій водоймі і за її
межами, так і штучного походження, що синтезуються в створених людиною
умовах.
Води річок України з півночі на південний схід згідно кліматичних та
ґрунтових факторів мають загальну тенденцію до підвищення мінералізації. При
цьому одночасною є зміна вод гідрокарбонатного класу на сульфатний чи
хлоридний.
Підземні води, води поверхневого стоку, води самої річки, які
транспортують розчинені речовини з одного місця в інше, зокрема із заплави до
річки під час паводків, є основними джерелами надходження солей, іонів,
біогенних сполук до річки. Атмосфера також є джерелом надходження іонів у
річку, це у першу чергу вуглекислота і кисень повітря, а також мінеральні та
органічні речовини.
Частка мінеральних речовин, що надходять до річки, можуть частково
зв’язуватися гідробіонтами, а решта - транспортуються до гирла. Тому колообіг
речовин в річках носить відповідний характер, наслідком якого є транспортування
біогенних речовин, забруднень, окремих організмів та їх частин у водний об’єкт,
куди впадає та чи інша річка.
Отже, в річці відбувається постійна зміна як загальної концентрації
розчинених речовин, так і співвідношення між окремими з них. За допомогою
течії річки відбувається переміщення розчинених у воді мінеральних та
органічних речовин, нерідко разом з гідробіонтами. Тому вся ця рідка, тверда,
розчинена і біологічна маса безперервно зміщується по руслу до гирла річки, при
цьому частка транспортованих речовин може залишатися у заплаві, інша частка -
переходить у підземні водоносні горизонти і рухається по них, або виділяється
при випаровуванні в атмосферу [11].

18

Солями сірчаної, соляної та вуглецевої кислот з катіонами натрію, калію,
магнію та кальцію представлений головним чином сольовий склад природних
вод. Розчинені у воді солі зазвичай представлені іонами НСО -3 , Cl
-, SO 2-4 , Ca
2+,
Mg2+, Na+, K+. Вміст кожного із цих іонів у природних водах не знижується нижче
1 мг/л, тому вони утворюють групу мікроелементів. Оскільки сума перелічених
вище головних іонів становить 90 – 95 % мінерального складу прісних вод, то її
часто називають мінералізацією води, яка є кількісною характеристикою
розчинених у воді мінеральних речовин.
До маломінералізованих вод належать дощові або талі снігові води, води
деяких струмків, гірських потоків. Солоні води зустрічаються у безстічних озерах.
У маломінералізованих водах переважають іони НСО - 2+3 та Са , а у
високомінералізованих Cl- та Na+, іони Mg2+ займають проміжне положення між
Na+ та Са2+, так само як і іони SO 2-4 між НСО
-
3 та Cl
-.
Класифікацію природних вод за мінералізацією наведено в таблиці 1.5.

Таблиця 1.5. – Класифікація природних вод за величиною мінералізації

Води Мінералізація, г/л
Ультрапрісні < 0,2
Прісні 0,2 – 0,5
З підвищеною мінералізацією 0,5 – 1,0
Солонуваті 1,0 – 3,0
Солоні 3,0 – 10
З підвищеною солоністю 10 - 35

До біогенних речовин, що входять до складу річкових вод, належать
мінеральні речовини, які найбільш активно беруть участь у життєдіяльності
водних організмів - сполуки азоту (NH +4 , NO
-
2 , NO
-
3 ); фосфору (Н
2- 3-
2РО4 , РО4 );
сполуки кремнію (HSiO - 2-3 , SiO3 ); заліза (Fe
2+, Fe3+) та деяких мікроелементів.

19

Джерелами надходження біогенних речовин у природні води є розпад
тваринних і рослинних організмів, життєдіяльність яких протікає у водному
середовищі, з поверхні водозбору та зі стічними водами. Проте концентрація
біогенних речовин у воді є незначною, але саме ці елементи визначають рівень
біопродуктивності водних об’єктів і таким чином обумовлюють якість їх води.
До групи мікроелементів, враховуючи низькі концентрації у природних
водах, відносять важкі метали: As, Cd, Cr, Co, Fe, Pb, Mn, Hg, Ni, Se, Ag, Zn. В
основному в природних водах важкі метали зустрічаються у вигляді завислих
речовин, колоїдів, у формі комплексів, утворених з гуміновими та іншими
органічними кислотами.
Синтетичні поверхнево – активні речовини (СПАР) знаходяться в
поверхневих водах в основному в розчиненому та сорбованому станах, в
поверхневій плівці води, та надходять до водних об’єктів з побутовими та
промисловими стічними водами. СПАР у поверхневих водах в значній мірі
впливають на їх фізико – біологічний стан, погіршують кисневий режим і
органолептичні властивості, зберігаються протягом тривалого часу, оскільки
досить повільно розкладаються. До основних факторів зниження їх концентрації
відносять процеси біохімічного окислення, сорбцію завислими речовинами і
донними відкладами.
Гранично - допустима концентрація (ГДК) СПАР у воді питного
водопостачання та культурно – побутового водокористування складає 0,5 мг/л,
для води водойм рибогосподарського використання – 0,1 мг/л.
Для річок лісостепової зони характерне домінування гідрокарбонатних іонів
– це І гідрокарбонатний клас води. Згідно переважання катіонів в складі
природних вод, виділяють три групи: І група – кальцієва, до якої слід віднести
басейни Дністра і Західного Бугу, верхів’я Стирі, Горині, Случі; ІІ група -
кальцієво – магнієва, до якої відносять верхні притоки Південного Бугу,
правобережні, лівобережні притоки Дніпра та ІІІ група - кальцієво – натрієві [12].

20

Значно впливають на гідробіологічний стан річок, особливо малих, стічні
води підприємств харчової галузі та шкірообробної промисловості. Число
мікроорганізмів зменшується зі збільшенням глибини залягання вод, та на глибині
до 6 м може дорівнювати нулю [13].
Всі природні води згідно класифікації О. О. Альокіна поділяються на три
класи: гідрокарбонатний, сульфатний і хлорид ний, проте більшість річок
належать до І гідрокарбонатного класу.
Відносно невисокою мінералізацією характеризуються річкові води, тому
належать до прісних вод. На чотири види за ступенем мінералізації поділяються
річкові води: води малої мінералізації - до 200 мг/л, середньої – від 200 до 500
мг/л, підвищеної – від 500 до 1000 мг/л та високої – понад 1000 мг/л мінералізації.
Найменшою мінералізацію в Україні характеризуються води річок Полісся, що
складає в середньому до 170 мг/л, а найвищою – води річок Приазовяۥ, що
становить понад 2650 мг/л. Отже, з півночі на південь збільшується ступінь
мінералізації річкових вод, тобто із зони надмірного зволоження до аридної зони.
Слід відзначити, що мінералізація річкових вод в значній мірі залежить від
характеру живлення річки, тобто в період переважаючого живлення дощовими й
талими водами в річках спостерігається найменша мінералізація, а в межень, коли
в живленні річок підземні води відіграють переважну роль, що й призводить
підвищення загальної мінералізації.
З метою збереження природних вод є актуальним питанням їх
раціонального водокористування, на що спрямований комплекс заходів щодо
зниження забору свіжої води підприємствами різних галузей народного
господарства, зокрема впровадження замкненого циклу споживання води [14, 15].
Слід зазначити, що без удосконалення існуючої структури і технології
водокористування і водозабезпечення, запровадження сучасних водоощадливих
технологій тощо, неможливе покращання водогосподарської і екологічної
ситуації в нашій країні [16, 17].

21

2 АНАЛІЗ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ ВОДНИХ ОБ’ЄКТІВ ЧЕРКАСЬКОЇ
ОБЛАСТІ

2.1 Фізико – географічна характеристика та кліматичні особливості
Черкаської області

Черкаська область розташована на Східноєвропейській рівнині, у басейні
середньої течії Дніпра. Загальна площа області складає 20,9 тис. км2, що становить
3,4% від загальної площі України. Понад 1450,0 тис. га займають
сільськогосподарські угіддя, що становить понад 69 % від загальної площі, з яких
на ріллю припадає близько 1270,0 тис. га, тобто більше 87% площі
сільськогосподарських угідь [18]. Черкаська область розташована в басейнах двох
великих річок, р. Дніпро (12,0 тис. км2) та р . Південний Буг (8,9 тис. км2).
Густота річкової мережі області є добре розвиненою та становить від 0,2 до 0,54
км/км2. До найбільших водосховищ відноситься Кременчуцьке із загальною
площею водного дзеркала п о н а д 2, 0 тис км2, що розташоване на річці
Дніпро.
1037 річок протікає територією Черкаської області, до найбільших з них
відноситься р. Дніпро, головна водна артерія України, з протяжністю в межах
області в 150 км, р. Гірський Тікич – довжиною в 161 км, р. Тясмин – в 133 км, р.
Рось – в 101 км. Понад 2,3 тис. озер, ставків та водоймищ на Черкащині.
Протяжність Кременчуцького водосховища становить 130 км.
Ліси ростуть здебільшого на узбережжях річок, степова рослинність
поширена на вододілах. Дубово-грабові ліси, де переважають дуб, граб, клен,
липа та ясен, розміщуються переважно в районі міста Канева й на південний схід
від нього, а дубово-ясеневі та грабові ліси здебільшого переважають у південно-
західній, південній і центральній частині. Найпівденнішою межею природного
поширення наддніпрянських хвойних лісів в Україні є саме Черкаський бір, в

22

якому переважають сосна, дуб, клен і береза. Ліси та площі, що їх займають,
складають понад 338,0 тис. га, що становить 16,2% території області.
Область розташовано в лісостеповій зоні, проте на півдні досягає степової
зони. Територія Черкаської області простягнулась з південного заходу на
північний схід на 245 км, з півночі на південь - на 150 км. Крайня північна точка
лежить на північ від с. Кононівка, Драбівського району (5014пн. ш., 3207сх.
д.), південна - на південь від с. Колодисте, Уманського району (4827пн. ш.,
3007сх. д.), західна - на північний захід від с. Жовтневе, Монастирищенського
району (4903пн. ш., 2936сх. д.), східна - на південний схід від с. Стецівка,
Чигиринського району (4900пн. ш., 3252сх. д.).
Географічний центр України, який розташований на північній околиці села
Мар'янівка Шполянського району Черкаської області, характеризується
координатами: 49°01'39" пн.ш. і 31°28'58" сх.д. На півночі Черкащина межує з
Київською (межа 340 км), на сході - з Полтавською (212 км), на півдні-з
Кіровоградською (388 км), на заході - з Вінницькою (124 км) областями.
Черкаська область характеризується досить сприятливими кліматичними
умовами. Клімат є помірно - континентальним із м'якою зимою і теплим літом, що
характеризується середньою температурою влітку +20°С, взимку -5°С.
Найбільш холодним місяцем року вважається січень із середньою
температурою від 5,5 до 6,1 нижче нуля, а самим теплим – липень зі середньою
температурою від 9,2 до 20,8 вище нуля. Абсолютний мінімум температури
повітря досягає – 34-38 і навіть нижче. Абсолютний максимум +36-39
приходиться на липень серпень.
За сприятливих кліматичних умов область є багатою на рослинність, цінні
мальовничі ліси, різноманітність тваринного світу. Область розташована в центрі
України і її перетинає річка Дніпро. Більшість великих промислових підприємств
області, а також ряд міст знаходяться недалеко від Дніпра, що є досить
сприятливим для їх промислового розвитку [19].

23

2.2 Характеристика річкової мережі Черкаської області

Черкаська область характеризується досить розвиненою річковою мережею,
яку складають 181 річка, понад 650 заплавних озер і ставків та 33 водосховища,
одне з яких наведено на рисунку 2.1. Річка Дніпро є головною водною артерією
області, в яку у межах Черкащини вливаються притоки Рось, Вільшанка, Тясмин
тощо. До басейну Південного Бугу відносять річки Гірський Тікич і Гнилий
Тікич, що пересікають західну частину Черкаської області.
1037 річок протікає по території Черкаської області, найбільшою з них є
річка Дніпро протяжнітю 150 км в межах області, 7 середніх річок, зокрема річки
Рось, Тясмин, Гнилий Тікич, Гірський Тікич, Супій, Ятрань, Велика Вись, а також
малі річки, ставки та струмки. 38 водоймищ налічується в Черкаській області.

Рисунок 2.1 - Кременчуцьке
водосховище, Черкаська гребля

Карту Черкаської області та сітку річкової мережі наведено на рисунку 2.2.
Слід відзначити, що сумарний стік всіх малих річок, що формується в
межах області в маловодні роки, складає від 319 до 456 млн. м3. Причому значна
кількість води стікає у весняний період. Якщо протягом березня — квітня через
річки проходить від 40 до 70 % всього річкового стоку води, то в липні і серпні –
лише від 2 до 8 %.

24

Багато фермерських господарств в селі зазнають дефіциту води влітку,
оскільки річки та ставки дуже міліють. В зв’язку з цим деякі із
сільськогосподарських підприємств в жаркі місяці припиняють подавати воду на
поля за допомогою дощувальних установок. Наразі більшість із малих річок
значною мірою є замуленими та досить забрудненими, зокрема Сріблянка, Чутка,
Безімінка, Лаврусиха, Медведка, Ірклієць та багато інших.
Також міліють річки Гірський та Гнилий Тікич, зникають окремі струмки,
джерела. Цим явищам в значній мірі сприяють розорювання заплав, крутосхилів і
узбережжя, відсутність по їх берегах водоохоронних зон, захисних лісонасаджень,
ґрунтозахисних сівозмін, наявні діючі яри тощо [19].
На даний час досить гостро відчувається нестача річкової води і тому на
деяких річках неможливо побудувати нові водозабори, оскільки витрати води
річок в літній період року вже не забезпечать їх в повному обсязі .
Деякі річки Черкаської області взагалі умовно протікають на топографічних
картах [19].
На території Черкаської області запаси води є незначними, тому область
займає чотирнадцяте місце в Україні за обсягом поверхневих вод та кількістю
води на 1 км2 площі і на душу населення. У водному балансі області значне місце
відіграє розвинена система великих і малих річок та водоймищ. В таблиці 2.1
наведено характеристику основних річок Черкаської області [18].
З північного заходу на південний схід територію Черкащини перетинає
річка Дніпро протяжністю 150 км, поділяючи її на Правобережну і Лівобережну
частини. Р. Дніпро з його основними притоками Россю, Вільшанкою, Тясмином і
Супоєм та притоками річки Південного Бугу - Гірський та Гнилий Тікичі, Ятрань
і Велика Вись, становлять основну гідрографічну мережу області.
До основних джерел водопостачання області відносять Кременчуцьке
водосховище, річки Гнилий Тікич, Рось, Тясмин та підземні водозабори.

25

Рисунок 2.2 – Карта Черкаської області

26

Таблиця 2.1 – Загальна характеристика річкової мережі Черкаської області

Кількість
Протяжність населених
Назва по території пунктів вздовж
регіону, км берегової
смуги, од.
Великі річки
р. Дніпро 150 32 1 2
Усього 150 32 1 2
Середні річки
Рось 94 11 2 -
Тясмин 159,7 31 2 -
Супій 43,9 9 - -
Велика Вись 33,7 8 - -
Гнилий Тікич 123,5 24 6 -
Гірський Тікич 163,4 32 7 -
Ятрань 75,1 14 4 -
Усього 693,3 129 21 -
Малі річки
Усього 6882 914 17 -
РАЗОМ 7725,3 1075 39 2

Таким чином, територією Черкаської області загальна протяжність річкової
мережі становить 7725,3 км, з них 150 км припадає на великі річки (р. Дніпро),
693,3 км – на середні річки (р. Рось, Тясмин, Супій, Велика Вись, Гнилий та
Гірський Тікич, Ятрань) і 6882 км – на малі річки.
В таблиці 2.2 подано загальну кількість водних об’єктів Черкаської області.

Кількість гребель
(водосховищ), од.
Кількість напірних
каналізаційних
колекторів, що
перетинають
водний об’єкт, од.
27

Таблиця 2.2 - Водні об’єкти Черкаської області

Одиниця
Кількість Примітка
виміру

од.
Усього од. 4025 Річки – 1037,
ставки – 2950,
водосховища – 38
у тому числі:
місцевого значення од. - -
з них передано в оренду од. - -
водних об’єктів (їх частин)
загальнодержавного значення од. 4025 Річки – 1037,
ставки – 2950,
водосховища – 38
з них передано в оренду, од. 69 -
зокрема:
водосховищ (крім водосховищ од. 7 -
комплексного призначення)
ставків од. 2950 -

Отже, загальна кількість водних об’єктів регіону складає 4025 одиниць,
включаючи річки, водоймища, озера та Кременчуцьке водосховище, що мають
загальнодержавне значення.

28

2.3 Аналіз використання водних ресурсів області

Водні ресурси Черкаської області використовуються в досить широких
межах. До основних водо споживачів області відносять промислові та
сільськогосподарські підприємства. На потреби сільського господарства,
враховуючи зрошення та риборозведення, використовується найбільша кількість
води. Дані про динаміку водокористування протягом 2018 – 2020 р.р. наведено в
таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 - Динаміка водокористування по Черкаській області (2018-2020
р.р.), млн. м3
Показники 2018 рік 2019 рік 2020 рік
Забрано води з природних джерел, усього 172,6 184,4 168,8
Використано свіжої води, усього 137,9 149,7 132,9
у тому числі на потреби:
господарсько-питні 23,74 23,52 22,14
виробничі 77,92 82,76 83,38
сільськогосподарські 24,2 22,63 -
зрошення 12,03 20,71 27,33
ставково-рибне господарство 75,15 76,11 102,53
Втрачено води при транспортуванні 9,62 9,68 8,41

З аналізу таблиці 2.3 можна зробити висновок, що в 2020 році з природних
джерел забрано води на різні потреби народного господарства на 15,6 млн.м3 (на
8,5 %) менше, ніж у 2019 році. Причому зросло водокористування з природних
джерел на виробничі потреби – на 1%, зрошення – на 32% та риборозведення – на
35%.

29

Аналіз динаміки водокористування протягом 2018 – 2020р.р. свідчить про
найбільшу кількість використання води саме на риборозведення, що становить
39,3 % від загального використання (рисунок 2.2).
На другому місці за обсягами водокористування є забір води з поверхневих
джерел на виробничі потреби, що в 2020 році становить 83,38 млн. м3.
Структуру водокористування Черкаської області наведено на рисунку 2.3.

Рисунок 2.3 - Структура використання водних ресурсів, млн. м3
Вхідні дані до рисунку 2.3:
Виробничі потреби 83,38 млн м3 62,7 %
Побутові потреби 22,14 млн м3 16,6 %
Інші потреби (зрошення) 27,33 млн м3 20,6 %

Основними джерелами водопостачання області є Кременчуцьке
водосховище, річки Гнилий Тікич, Рось, Тясмин та підземні водозабори.
Водозабезпеченість водою на одного жителя області в середній по водності
рік становить близько 1,537 тис. м3, в маловодний рік – 0,99 тис. м3, в дуже
маловодний рік припадає біля 0,47 тис. м3.

30

Загальний водозабір в 2020 році становив 168,8 млн. м3 згідно даних
статистичної звітності за формою 2-ТП (водгосп). Причому в порівнянні з 2019
роком забір води зменшився на 15,6 млн. м3, що становить 8,5%.
Динаміка забору свіжої води показана на рисунку 2.4.

Рисунок 2.4– Динаміка забору свіжої води, млн.м3

Слід відзначити, що зміни обсягів забору води в 2020 році відбулися в
основному за рахунок зменшення водозабору з підземних джерел на 22,84 млн.м3.
При цьому, водозабір з поверхневих джерел збільшився на 7,25 млн.м3 у
порівнянні з 2019 роком.
Малі річки басейну Дніпра, які становлять понад 90 % річкової мережі
басейну, мають також надзвичайне народногосподарське значення. Об'єм
водозабору з них досягає 2,1 км³ за рік. Водою з малих річок забезпечується 18 %
усіх народногосподарських потреб у басейні. Малі річки використовують для
риборозведення, особливо в лісостеповій частині басейну Дніпра та Південного
Бугу [20].
В таблиці 2.4 наведено обсяги забору, використання та відведення води по
басейнах річок Дніпра та Південного Бугу.

31

Таблиця 2.4 - Забір, використання та відведення води по басейнах річок
Дніпра та Південного Бугу., млн. м3

Назва водного Забрано води Використано Водовідведення у поверхневі
об’єкту із природних води водні об’єкти
водних всього з них
об’єктів - забруднених
всього зворотних вод
Басейн р. 143,3 112,406 62,47 2,19
Дніпро
Басейн р. П. Буг 25,46 20,45 12,75 1,01
Всього по 168,8 132,85 75,22 3,21
області

Як свідчать дані таблиці 2.4 із басейну р. Дніпро забрано 143,3 млн. м3 води,
причому використано 112,406 млн. м3, що складає 78,44 %. Обсяг водовідведення
складає 62,47 млн. м3, з них 2,19 млн. м3 є забрудненими зворотними водами, що
становить 3,51 %.
В таблиці 2.5 наведено в динаміці (2018 – 2020 р.р.) забір і використання
води з водних об’єктів Черкаської області, що включає й підземні джерела
водопостачання, за різними галузями народного господарства.

32

Таблиця 2.5 - Забір і використання води з водних об’єктів Черкаської області (2018 – 2020 р.р.), млн.м3/ рік

Роки Річковий Забрано води Використано води
басейн З З Промисловість Інші потреби Комунгосп Зрошення Рибороз-
Разом
поверх- підземних ведення
невих джерел
джерел
2018 Дніпро 110,7 32,2 142,9 66,36 15,6 20,39 11,13 46,07
П.Буг 14,4 15, 3 29,7 11,56 8,6 3,35 0,90 29,08
Всього по 125,1 47,5 172,6 77,92 24,2 23,74 12,03 75,15
області
2019 Дніпро 119,2 30,99 150,2 67,93 13,77 20,49 19,0 46,06
П.Буг 18,92 15,26 34,18 14,86 8,860 3,030 1,709 30,05
Всього по 138,12 46,25 184,38 82,79 22,63 23,52 20,071 76,11
області
2020 Дніпро 126,11 17,2 143,3 71,83 - 17,95 22,63 68,41
П.Буг 19,29 6,17 25,46 11,55 - 4,2 4,7 34,12
Всього по 145,4 23,37 168,8 83,38 - 22,15 27,33 102,53

33

Роки Річковий Забрано води Використано води
басейн З З Промисловість Інші потреби Комунгосп Зрошення Рибороз-
Разом
поверх- підземних ведення
невих джерел
джерел
області

34

Аналіз таблиці 2.5 показує, що в 2020 році промисловістю Черкащини
використано 83,38 млн.м3 води, що на 1 % більше, ніж у 2019 році, що пов’язано
зі зростаннями обсягів виробництва, особливо підприємств харчової галузі. Також
слід відзначити зменшення обсягів водокористування на сільськогосподарське
водопостачання та комунальне господарство. Проте на потреби зрошення в 2020
році збільшився обсяг використаної води на 7,26 млн.м3 води, що майже на 36 %
більше у порівнянні з 2019 роком. А також збільшено обсяг водокористування на
потреби риборозведення, що становить понад 34% у порівнянні з 2019 роком.

2.4 Аналіз екологічного стану водних об’єктів

У 2020 році в поверхневі водні об'єкти Черкаської області скинуто 75,22
млн. м3 стічних вод, що на 12,35 млн. м3 менше в порівнянні з 2019 роком (87,57
млн. м3), що становить 14,1 %. Це відбулося за рахунок зменшення загального
скиду стічних вод та скиду вод з рибоводних ставків.
Загальну динаміку протягом 2016 – 2020 р.р. скиду зворотних вод у басейни
річок Південний Буг та Дніпро представлено відповідно на рисунках 2.5 та 2.6.

Рисунок 2.5 - Динаміка загального скиду зворотних вод у басейн р.П.Буг, млн.м3

Отже, у басейн річки Південний Буг протягом 2020 року скинуто зворотних
вод на 4,24 млн.м3 менше, ніж у 2019 році, що складає понад 24 %.

35

Рисунок 2.6 - Динаміка загального скиду зворотних вод у басейн р. Дніпро, млн.
м3

Як видно з рисунку 2.6 об'єм скиду забруднених зворотних вод у басейн
річки Дніпро протягом 2020 року зменшився на 8,1 млн.м3 (з 70,57 млн.м3 у 2019
році до 62,47 млн.м3 у 2020 році).
На рисунку 2.7 представлено скид забруднених стічних вод у поверхневі
водні об’єкти по областях України.
Слід відзначити, що у порівнянні з іншими областями, Черкаська область
відноситься до областей з незначними обсягами скинутих забруднених стічних
вод у поверхневі водні об’єкти та досить низькою питомою вагою забруднених
стічних вод у загальному об’ємі скинутих вод.
Краща ситуація, ніж у Черкаській області, по скидам забруднених вод, у
Вінницькій області, проте в центральній Україні, такі області, як Полтавська і
Кіровоградська, характеризуються значно більшими обсягами недостатньо
очищених скинутих вод у поверхневі водні об’єкти.

36

Рисунок 2.7 – Скид забруднених стічних вод у поверхневі водні об’єкти по областях України

37

З аналізу рисунку 2.7 можна зробити висновок, що в загальній структурі
скинутих забруднених вод по Черкаській області переважають нормативно
очищені та незначний обсяг недостатньо очищених скинутих вод у поверхневі
водні об’єкти.
Інформація по типах очищення зворотних вод у Черкаській області в
динаміці (2018 – 2020 р.р.) приведено в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 - Типи очищення зворотних вод, млн. м3/рік

Рік Скинуто Нормативно очищених на очисних Потужність очисних
всього спорудах споруд
Всього Біол. Фіз.- Меха- Всього В т.ч. перед
очистка хім. нічна скиданням
очист очистка до водного
ка обєкта
2016 110,7 42,17 39,24 0,049 2,887 88,94 83,20
2017 106,5 41,04 38,53 0,121 2,389 83,46 77,96
2018 87,62 38,80 36,44 0,056 2,301 84,34 78,40
2019 87,57 40,94 38,02 0,054 2,864 76,35 71,05
2020 75,22 36,85 34,32 0,054 2,475 57,78 56,88

З аналізу таблиці 2.6 можна зробити висновок, що в 2020 році скинуто у
поверхневі водні об’єкти області на 12,35 млн.м3 менше зворотних вод, ніж у 2019
році, з яких 36,85 млн.м3 є нормативно очищеними з переважанням біологічних
методів очистки, що складають понад 51 %.
В роботі оцінювання якості поверхневих вод області проведено на основі
аналізу даних щодо величин гідрохімічних показників у порівнянні з
відповідними значеннями їх гранично-допустимих концентрацій (ГДК) та
фоновими показниками.

38

Гідрохімічні показники були поділені на наступні групи у відповідності до
їх типу та кількісних характеристик:
1 група: завислі речовини, розчинений кисень, розчинені органічні
речовини (за показниками біологічного та хімічного споживання кисню
відповідно (БСК5) та (ХСК), водневий показник (рН);
2 група: компоненти сольового складу (хлориди, сульфати, іони магнію,
кальцію, натрію);
3 група: біогенні елементи (азот амонійний, азот нітритний, азот нітратний,
фосфатні іони);
4 група: нафтопродукти, поверхнево – активні речовини (АПАР) (аніонні
СПАР), важкі метали (залізо загальне, мідь, цинк, хром (ІІІ), хром (VІ), нікель,
марганець).
Нормативи (ГДК) гідрохімічних показників, за якими здійснювалась оцінка
якості поверхневих вод, наведено в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7 – Гранично - допустимі величини гідрохімічних показників
якості поверхневих вод
№ Гідрохімічний показник Для водних об’єктів Для водних об’єктів
рибогосподарського господарсько-питного
призначення1 та культурно-
ГДК рг побутового
водокористування2
ГДКгп
1 2 3 4
1 Завислі речовини, мг/дм3 0,25-0,75 від фонових
значень
2 Розчинений кисень, мгО/ >6,0 >4,0
дм3

39

Продовження таблиці 2.7
1 2 3 4
3 Показник рН, од.рН 6,5-8,5 6,5-8,5
4 БСК5, мгО2/ дм
3 - 2,25-4,5
5 ХСК,мгО /дм3 2 - 15,0-30,0
6 Хлориди, мг/дм3 300,0 350,0
7 Сульфати, мг/дм3 100,0 500,0
8 Іони магнію, мг/дм3 40,0 20,0
9 Іони кальцію, мг/дм3 180,0 -
10 Іони натрію, мг/дм3 120,0 200,0
11 Азот амонійний, мг/дм3 0,39 2,0
12 Азот нітратний, мг/дм3 9,1 10,2
13 Азот нітритний, мг/дм3 0,02 1,0
14 Фосфати, мг/дм3 0,17 3,5
15 Мідь2+, мг/дм3 0,001 1,0
16 Цинк2+, мг/дм3 0,01 1,0
17 Марганець, мг/дм3 0,01 0,1
18 Хром6+, мг/дм3 0,001 0,05
19 Хром 3+, мг/дм3 0,5
20 Нікель2+, мг/дм3 0,01 0,1
21 Залізо загальне, мг/дм3 0,1 0,3
22 Нафтопродукти, мг/дм3 0,05 0,3
23 АПАР, мг/дм3 0,028 0,2
24 Сухий залишок - 1000
(мінералізація), мг/дм3
25 Кольоровість, градуси - 35 (ГОСТ 2761-84)

В 2020 році скиди забруднюючих речовин в поверхневі водні об`єкти в
порівнянні з 2019 р. зменшилися на 3,79 тис. т.

40

В таблиці 2.8 представлено динаміку скиду забруднюючих речовин в
поверхневі водні об`єкти Черкаської області за 2018 – 2020 р.р.

Таблиця 2.8 - Скиди забруднюючих речовин у поверхневі водні об’єкти
Черкаської області, т/рік

Водний об’єкт Разом Скидання забруднюючих речовин
БСК ХСК Завис N (сума P (орто- Міне- Нафто-
лі мінераль- фос- ралізація продук
речо- них форм) фати) ти
вини
2018
Разом по 41585,7 731 2918 817 2338,4 104,9 26800 6,115
області:
в т.ч. басейн 37743,6 667 2526 764 2234,7 90,01 24400 5,814
Дніпра
басейн П.Бугу 3842,1 64 392 53 103,7 14,87 2400 0,301
2019
Разом по 39836,0 590 2524 682 2502,3 109,1 24126 5,547
області:
в т.ч. басейн - 556 2247 537 2400,2 95,340 21660 5,264
Дніпра
басейн П.Бугу - 34 277 145 1021 13,750 2466 0,283
2020
Разом по 36049,3 616 2461 526 1880,5 125 22133 6,997
області:
в т.ч. басейн 32380,0 581 2182 488 1783,8 110,78 19744 6,682
Дніпра
басейн П.Бугу 3669,36 35 279 38 96,7 14,13 2389 0,315

41

Обсяг оборотного водопостачання становить 543,2 млн. м3. Обсяг
повторного водопостачання за 2020 рік становить 1,748 млн. м3. Відсоток економії
свіжої води у 2020 році становить понад 100 %.

2.5 Аналіз якості поверхневих вод за гідрохімічними показниками

Спостереження за станом водних об’єктів області на постійній основі
здійснюють: Черкаське регіональне управління водних ресурсів, Черкаський
обласний центр з гідрометеорології, Державна установа «Черкаський обласний
лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України», Державна
екологічна інспекція Центрального округу у визначених контрольних створах.
За інформацією Державної установи «Черкаський обласний лабораторний
центр Міністерства охорони здоров'я України» впродовж 2020 року з водойм І
категорії досліджено 158 проб води за санітарно-хімічними та мікробіологічними
показниками.
Оцінку якості поверхневої води за гідрохімічними показниками проведено
відповідно до норм рибогосподарського призначення.
Проведений аналіз гідрохімічних показників встановив, що водні об'єкти
Черкаської області залишаються забрудненими переважно сполуками важких
металів (марганцю, міді, цинку, хрому шестивалентного, залізом загальним),
фенолами, дещо менше сполуками азоту.
Проте випадків екстремально високого забруднення не спостерігалось.
Серед природних чинників найбільший вплив на якість води має величина
водного стоку, збільшення якого приводить до змін в мінералізації води.
Мінералізація поверхневих вод Черкащини має широкий діапазон значень.
Найменш мінералізованими є води водосховищ Дніпра з мінералізацією від 278
до 470 мг/дм3. Найбільша мінералізація води відмічалась в річці Тясмин з
мінералізацією 847 мг/дм3, в річці Велика Вись з мінералізацією 843 мг/дм3 та

42

річці Вільшанка з мінералізацією 842 мг/дм3, що незначно відрізняється від
показників 2019 року.
Аналіз показника розчиненого кисню у річках показав, що мінімальні
значення характерні для річки Тясмин – 7,04 мг/О/дм3, а середні значення
кисневого режиму у поверхневих водах склали по річкам від 10,7 та до 13,3
мг/О/дм3.
Результати аналізу концентрацій азоту амонійного та нітратного показали,
що в 2020 році ці середньорічні концентрації зафіксовані у воді р. Рось, а
максимальна концентрація по азотовмісним сполукам досягла рівня 4,5 ГДК у
воді р. Вільшанка.
Щодо аналізу вмісту фенолів у поверхневих водах області, то він
змінювався від 0,01 мг/дм3 до 0,007 мг/дм3, що характерно для Кременчуцького
водосховища в акваторії м. Черкаси. Проведений аналіз свідчить про постійне
перевищення ГДК фенолів у поверхневих водах Черкаської області за останні
роки.
В межах нормативних показників залишається середньорічний вміст
нафтопродуктів у водних об’єктах області.
Щодо аналізу показника заліза загального, то відмічається на окремих
водоймах, зокрема р. Рось, Канівського водосховища, менші його значення у
порівнянні з нормативом ГДК. А по решті водним об’єктам, зокрема р. Тясмин, р.
Велика Вись, Кременчуцьке водосховище м. Черкаси, середні концентрації заліза
загального перевищували нормативи ГДК і коливалися в межах від 2 до 12,2 ГДК.
Найбільш високий рівень забруднення був зафіксований по сполукам
мангану у Кременчуцькому водосховищі в створі нижче м. Черкаси.
В таблиці 2.9 наведено перевищення за гідрохімічними показниками по
річках басейнів р. Дніпро та Південний Буг.

43

Таблиця 2.9 - Перевищення (в долях ГДК), зафіксовані ДЕІ ЦО в річках
басейнів р. Дніпро та Південний Буг, 2020 р.
Назва створу Азот ХСК БСК5 Розчинений кисень, Завислі
амонійний мгО/дм3 речовини
1 2 3 4 5 6
р. Рось, верхній б’єф 1,1
Корсунь-
Шевченківської ГЕС
р. Рось, нижче 1,1 Дефіцит кисню
мінітурбін Корсунь-
Шевченківської ГЕС
р. Золотоношка, 1 км 1,5 1,3 1,3
нижче м. Золотоноша
р. Суха Згар, 500 м 3,6 1,5 1,1 Дефіцит кисню 2,1
нижче скиду о.с. ВАТ
«Веста»
р. Супій, 0,5 км нижче 1,1 1,2
витоку з
каналізаційного
колодязя с. Піщане
Золотоніського
району
р. Рось. с. Яблунівка 1,1 Дефіцит кисню
Корсунь-
Шевченківського
району
Канівське 1,2
водосховище,
пристань Бучаки, на
межі з Київською
областю
Канівське 1,13 1,2
водосховище, вище м.
Канів, у верхньому
б’єфі ГЕС
р. Тясмин, с. Ревівка 1,6 1,3 1,2

р. Тясмин, 0,5 км 2,5 2,1 1,5 Дефіцит кисню 1,5
нижче скиду очисних
споруд РКП
«Кам’янський
водоканал»
р. Тясмин, 0,5 км 1,7 2,2 1,6 Дефіцит кисню 1,7
нижче скиду очисних
споруд РКП
«Кам’янський
водоканал»

44

Продовження таблиці 2.9
1 2 3 4 5 6
Р. Тясмин, 0,5 км 2,0 1,4
вище скиду о/с КП
«ВодГеО», м. Сміла
Р. Тясмин, 0,5 км 2,4 1,5
нижче скиду о/с КП
«ВодГеО», м. Сміла
р. Уманка. 0,5 км 1,5 1,2 1,3
нижче скиду очисних
споруд Уманського
ВУВКГ

Аналіз даних таблиці 2.9 показує що з 38 випадків зафіксованих
перевищень найбільший відсоток складають перевищення по ХСК (37%),
особливо по створах р. Суха Згар, що на 500 м нижче скиду очисних споруд ВАТ
«Веста» та р. Тясмин, на 0,5 км нижче скиду очисних споруд РКП «Кам’янський
водоканал». Більшість перевищень знаходяться в межах від 1,1 ГДК до 2,5 ГДК,
за виключенням перевищення по азоту амонійному у створі р. Суха Згар (3,6
ГДК).
На основі проведеного аналіз визначено ряд основних екологічних проблем
Черкаської області, серед яких є забруднення водних ресурсів скидами стічних
вод промислових підприємств та комунальних господарств внаслідок відсутності
та неефективної роботи очисних споруд.
На рисунку 2.8 представлено застарілі та неефективно працюючі очисні
споруди КП «Чигирин» Чигиринської міської ради.

45

Рисунок 2.8 - Очисні споруди КП «Чигирин» Чигиринської міської ради

До головних джерел забруднення водних об’єктів області відносять очисні
споруди, каналізаційні мережі виробничих управлінь житлово-комунального
господарства та підприємства харчової галузі.
Із діючих в області 38 комплексів очисних споруд більше половини
потребують реконструкції. У п’яти районах області міські очисні споруди взагалі
відсутні, до яких входять Городищенський, Драбівський, Жашківський, Корсунь-
Шевченківський та Шполянський райони. А у решти районів області очисні
споруди є застарілими та неефективно працюючими. Стічні води скидаються в
поверхневі водойми із перевищенням допустимих норм по амоній-іонах, ХСК,
БСК5, залізу, кольоровості, АПАР, завислих речовинах, сухому залишку,
фосфатах.

46

2.6 Пропозиції щодо поліпшення екологічної ситуації на водних об’єктах
області

З метою збереження водних об’єктів від забруднення та для їх поступового
оздоровлення необхідне підвищення ефективності водоохоронних заходів, що
спрямовані на зменшення надходження у водні джерела забруднених промислових
та побутових стічних вод [21].
Для поліпшення екологічної ситуації приміської зони та стану вод
Черкаської області необхідно:
-вдосконалювати територіальну організацію виробництва приміських галузей
сільського господарства;
- правильно зберігати і застосовувати в сільському господарстві добрива та
пестициди;
-впроваджувати прийоми протиерозійного обробітку грунту, щоб
агрохімікати не змивалися у водойми; замість хімичних засобів застосовувати
біологічні засоби;
- дотримуватись правил використання водоохоронних зон: не розорювати їх,
не вносити там мінеральні добрива, не засмічувати , тощо;
- водному транспорту уникати скидання нафтопродуктів у воду;
- у промисловості впроваджувати безвідходні та маловідходні технології;
- широко застосовувати прогресивні технології виробництва, замкнені цикли
водокористування;
- налагодити правильне зберігання і транспортування мінеральної сировини,
нафтопродуктів та хімічних речовин;
- проводити ретельний контроль за основними джерелами викиду шкідливих
речовин у навколишнє середовище;
- застосовувати досконалішу апаратуру для контролю за станом стічних вод;
-провести повну паспортизацію джерел водопостачання, складів по
збереженню отрутохімікатів і міндобрив, підприємств;

47

- шукати джерела фінансування природоохоронних заходів, адже збитки, що
завдаються народному господарству забрудненням та нераціональним
природокористуванням, щороку оцінюються для великих міст в сотні мільйонів
гривень і вони мають тенденцію до зростання;
- для оцінки та прийняття оптимальних рішень по оздоровленню середовища
необхідно створити територіальні автоматизовані банки даних про стан
природніх ресурсів;
- посилити роль державної експертизи;
-керуватися принципами законності, наукової обгрунтованості,
комплексності, незалежності та гласності,
- виготовлення проектної документації та будівництво каналізаційних
мереж по вул. Геронимівська, Грузиненка м. Черкаси,
- розробку проекту та реконструкцію каналізаційних мереж Черкаського
обласного онкологічного диспансеру (реконструкцію каналізаційних колодязів).

48

ВИСНОВКИ

Запаси води на території Черкаської області невеликі. Область займає
чотирнадцяте місце в країні за обсягом поверхневих вод та кількістю води на 1 км2
площі і на душу населення. У водному балансі області значне місце відіграє
розвинена система великих і малих річок та водоймищ.
Водні ресурси Черкаської області використовуються в досить широких
межах. До основних водо споживачів області відносять промислові та
сільськогосподарські підприємства. На потреби сільського господарства,
враховуючи зрошення та риборозведення, використовується найбільша кількість
води. Аналіз динаміки водокористування протягом 2018 – 2020р.р. свідчить про
найбільшу кількість використання води саме на риборозведення, що становить
39,3 % від загального використання. На другому місці за обсягами
водокористування є забір води з поверхневих джерел на виробничі потреби, що в
2020 році становить 83,38 млн. м3.
У 2020 році в поверхневі водні об'єкти Черкаської області скинуто 75,22
млн. м3 стічних вод, що на 12,35 млн. м3 менше в порівнянні з 2019 роком (87,57
млн. м3), що становить 14,1 %. Це відбулося за рахунок зменшення загального
скиду стічних вод та скиду вод з рибоводних ставків.
Проблема забруднення водних ресурсів Черкаської області скидами стічних
вод промислових підприємств та комунальних господарств внаслідок відсутності
та неефективної роботи очисних споруд відноситься до найважливіших
екологічних проблем регіону.
Спостереження за станом водних об’єктів області на постійній основі
здійснюють: Черкаське регіональне управління водних ресурсів, Черкаський
обласний центр з гідрометеорології, Державна установа «Черкаський обласний
лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України», Державна
екологічна інспекція Центрального округу у визначених контрольних створах.

49

За інформацією Державної установи «Черкаський обласний лабораторний
центр Міністерства охорони здоров'я України» впродовж 2020 року з водойм І
категорії досліджено 158 проб води за санітарно-хімічними та мікробіологічними
показниками.
Оцінку якості поверхневої води за гідрохімічними показниками проведено
відповідно до норм рибогосподарського призначення.
Проведений аналіз гідрохімічних показників встановив, що водні об'єкти
Черкаської області залишаються забрудненими переважно сполуками важких
металів (марганцю, міді, цинку, хрому шестивалентного, залізом загальним),
фенолами, дещо менше сполуками азоту.
Основними джерелами забруднення водних об’єктів залишаються очисні
споруди та каналізаційні мережі виробничих управлінь житлово-комунального
господарства, цукрові заводи області. Із діючих в області 38 комплексів очисних
споруд більше половини потребують реконструкції. У п’яти районах області
міські очисні споруди взагалі відсутні. Це Городищенський, Драбівський,
Жашківський, Корсунь-Шевченківський та Шполянський райони. У решти
районів області очисні споруди працюють неефективно. Причиною незадовільної
роботи очисних споруд є фізична та моральна застарілість обладнання,
несвоєчасне проведення поточних та капітальних ремонтів і потребують
реконструкції. Стічні води скидаються в поверхневі водойми із перевищенням
допустимих норм по амоній-іонах, ХСК, БСК5, залізу, кольоровості, АПАР,
завислих речовинах, сухому залишку, фосфатах.
Водні об'єкти Черкащини залишаються забрудненими переважно сполуками
важких металів (марганцю, міді, цинку, хрому шестивалентного, залізом
загальним), фенолами, дещо менше сполуками азоту.
Серед природних чинників найбільший вплив на якість води має величина
водного стоку, збільшення якого приводить до змін в мінералізації води.
Мінералізація поверхневих вод Черкащини має широкий діапазон значень.
Найменш мінералізованими є води водосховищ Дніпра з мінералізацією від 278

50

до 470 мг/дм3. Найбільша мінералізація води відмічалась в річці Тясмин з
мінералізацією 847 мг/дм3, в річці Велика Вись з мінералізацією 843 мг/дм3 та
річці Вільшанка з мінералізацією 842 мг/дм3, що незначно відрізняється від
показників 2019 року.
З метою збереження водних об’єктів від забруднення та для їх поступового
оздоровлення необхідне підвищення ефективності водоохоронних заходів, що
спрямовані на зменшення надходження у водні джерела забруднених промислових
та побутових стічних вод.
Результати роботи опубліковано в Збірнику тез доповідей студентської
науково-практичної конференції. Секція «Екологія». - 19-22 квітня 2022 р., м.
Черкаси: ЧДТУ. – С.35 [22] та Матеріалах IX Міжнародної наукової конференції
молодих вчених «Екологія, неоекологія, охорона навколишнього середовища та
збалансоване природокористування». – 2021 р., м. Харків: ХНУ імені В.Н.
Каразіна. – С.72-74 [23].

51

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Малі річки України: Довідник./ А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін.;
за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991. – 259 с.
2. Бахмачу Ю.А. Доповідь про забезпечення народогосподарського комплексу
водою і стан водних ресурсів. – Львів: 2000, 58 с.
3. Справочник по водным ресурсам / Под ред. Б.И. Стрельца. – К.: Урожай, 1987.
– 304 с.
4. Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95.
5. Справочник по водным ресурсам СССР. Т. 8. Украинская ССР. Т. 2. - К.,1955. -
656 с.
6. Ресурсы поверхностных вод СССР. Т. 6. Украина и Молдавия. Вып. 2. Среднее
и Нижнее Поднепровье. – Л.: Гидрометеоиздат, 1967. – 564 с.
7. Малые реки и водоемы: проблемы изучения, использования и охраны / Н.И.
Коронкевич, И.С. Зайцева, Л.К. Малик и др. //Сборник тез докладов
Международной конференции «Вода: экология и технология», «ЭКВАТЕК-96». –
М., 1996. - 57 с.
8. Косицкий А.Г. К проблеме выделения малых рек // Малые реки: Современное
состояние, актуальные проблемы. – Тольятти: ИЭВБ РАН, 2001. – 108 с.
9. Справочник по водным ресурсам /Под ред. Б.И. Стрельца. – К.: Урожай, 1987. –
187 с.
10. Хімко Р.В., Мережко О.І., Бабко Р.В. / Малі річки – дослідження, охорона,
відновлення. – К.: Інститут екології. – 2003. – 378 с.
11. Гідрохімія України: Підручник / Горєв Л. М., Пелешенко В. І., Хільчевський
В. К. – К.: Вища шк., 1995. – 307с.
12. Клименко М. О., Прищепа А. М., Вознюк Н. М. Моніторинг довкілля:
Підручник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2006. — 360 с.
13. Кульський Л. А., Левченко Т. М., Петрова М. В. Хімія і мікробіологія води. –
К.:Вища школа, 1987. – 175 с.

52

14. Бойчук Ю.Д. , Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього
середовища:Навчальний посібник. – Суми:ВТД «Університетська книга». 2002.–
264с.
15. Федоренко О.І., Бондар О.І., Кудін А.В. Основи екології: Підручник.–К.:
Знання, 2006.–543 с.
16. Махортов Ю.А. Эколого-экономические проблемы использования земельных
угодий. – Луганск: 1999. – 140 с.
17. Семенченко П.М. Практика экономического регулирования и охраны
окружающей среды /Приаз. гос. техн. ун-т. – Донецк: 1997. – 143 с.
18. Екологічний паспорт Черкаської області. – Ч.: Управління екології та природних
ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації. – 2021. – 237 с.
19. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Черкаській області у 2020 році. – Ч.: Управління екології та природних ресурсів
Черкаської обласної державної адміністрації, 2021. – 241 с.
20. Поліщук В.В. / Малі річки України та їх охорона. – К.: Знання, 1988. – 32 с.
21. Левківській С. С, Падун М, М. Раціональне використання і охорона водних
ресурсів: Підручник. — К.: Либідь, 2006. — 280 с.
22. Гребенюк С.Р., Хоменко О.М. Аналіз екологічного стану водних об’єктів
Черкаської області//Збірник тез доповідей студентської науково-практичної
конференції ЧДТУ. – 19-22.04.2022. – С.35.
23. Гребенюк С.Р., Хоменко О.М. Екологічна оцінка поверхневих вод Черкаської
області// Матеріали IX Міжнародної наукової конференції молодих вчених
«Екологія, неоекологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване
природокористування». – 2021 р., м. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна. – С.72-74.

Репозиторій ЧДТУ