АКСІОЛОГІЧНІ ВІДМІННОСТІ ДЕРЖАВНОГО ТА ПРОЕКТНОГО УПРАВЛІННЯ

БРАЙЧЕНКО, Данило Дмитрович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4095
Title:	АКСІОЛОГІЧНІ ВІДМІННОСТІ ДЕРЖАВНОГО ТА ПРОЕКТНОГО УПРАВЛІННЯ
Authors:	Кожем'якіна, Оксана Миколаївна БРАЙЧЕНКО, Данило Дмитрович
Keywords:	державне управління;проектне управління;governance;public administration;project management;аксіологія;axiology
Issue Date:	21-Jun-2022
Abstract:	В роботі проведено аналіз умов і факторів, що забезпечують діяльність управління (державного чи проектного), виявлено фактори, що сприяли їхньому формуванню в сучасній формі, визначено які цінності та переконання є необхідними та ключовими для діяльності структур та позбавлення протиріч в меті та результатах їхньої діяльності. Визначено ціннісне ядро, “the core value” державного управління, ціннісне ядро проектного управління, умови та форми їхнього повного прояву. Автором висувається та перевіряється гіпотеза, що саме цінності утворюють особливу архітектуру управління та сприйняття структури, в межах якої відбувається діяльність. Від відповідності діяльності структури своїм цінностям, усвідомлення зв’язку між діяльністю та кінцевою метою, залежить ефективність діяльності, лояльність учасників, цінність та реалізація самої структури. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4095
Appears in Collections:	033 Філософія (Політична філософія)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА, БРАЙЧЕНКО Д.Д., АКСОЛОГІЧНІ ВІДМІННОСТІ ДЕРЖАВНОГО ТА ПРОЕКТНОГО УПРАВЛІННЯ.pdf Restricted Access		513.2 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
 
    ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра філософських і політичних наук 
 
 
Допущено до захисту 
Завідувач кафедр ФІПН  
д.філос.н., професор А.І. Бойко 
«___» __________ 2022 р. 
УДК [111:124.5]:[35+005.8] 
 
Кваліфікаційна робота 
Аксіологічні відмінності державного та проектного управління 
ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський) 
галузь знань 03 «Гуманітарні науки» 
спеціальність: 033 Філософія 
 
 
                                            Брайченко Данило Дмитрович  
                                            ПФ-189 
____________________________ 
   (підпис) 
 
                                        Кожемякіна Оксана Миколаївна 
Доктор філософських наук, доцент 
            ____________________________ 
(підпис) 
 
Черкаси 2022 
 
ЗМІСТ 
Вступ                                                                                                            3 
Розділ 1. АНАЛІЗ ПОНЯТЬ ТА УМОВ НЕОБХІДНИХ ДЛЯ 
ФУНКЦІОНУВАННЯ УПРАВЛІННЯ                                                      5 
- Про поняття управління                                                                                   5 
- Про поняття державного управління                                                              8 
- Про проектне управління                                                                                11 
- Про умови існування управління як явища                                                  13 
- Про поняття цінності                                                                                      25 
- Про формування та динаміку цінностей                                                       29 
- Висновки до першого розділу                                                                  32 
 
Розділ 2. РОЗДІЛ 2. ЦІННОСТІ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ      35 
- Про ціннісне ядро державного управління                                             35 
- Про цінність закону для суб’єктів держави                                            37 
- Про ціннісні орієнтації державного управління                                    39 
- Про цінність функції контролю в державному управлінні                   42 
- Про цінності суб’єктів, задіяних в процесі державного управління    45 
- Про роль комунікації та її цінність                                                          47 
- Про умови повного прояву ціннісного ядра державного управління в 
діяльності його структур                                                                             50 
- Висновки до другого розділу                                                                    52 
 
Розділ 3. ЦІННОСТІ В ПРОЕКТНОМУ УПРАВЛІННІ                           55 
- Про ціннісне ядро проектного управління                                                    55 
- Про цінності на рівні компанії                                                                  67 
- Про цінності, що несуть методології                                                        60 
- Висновки до третього розділу                                                                       65 
 
Загальні висновки                                                                                       67 
Використані джерела                                                                                  74 
 
 
 
 
2 
Вступ 
 
Тема даної дипломної роботи — Аксіологічні відмінності державного 
та проектного управління. 
Актуальність роботи полягає в тому, що попри схожі функції 
управління в умовах державних структур та бізнесу, діяльність їхніх 
суб’єктів та мета існування організацій мотивуються різними 
переконаннями. Десь, для реалізації даної мети, потрібні особливі умови, а 
десь достатньо притримуватись першопричини створення та зберігати 
умови за яких будуть підтримуватись власні цінності.  
 Спеціальні умови реалізації мети управління необхідні саме для 
держави. Держава виступає гарантом безпеки та дотримання 
справедливості в тій формі, що сповідує її(держави) населення. Прямі 
заходи на досягнення цієї мети можливі лише за умов війни чи стихійного 
лиха. За інших умов, діяльність держави спрямована на контроль, 
координацію та адаптацію власних процесів, сфер діяльності населення.  
 Актуальним це питання є на прикладі Української держави, що 
потрапила в неймовірні умови: на відміну від африканських конфліктів, 
війн у країнах ближнього сходу, Персидського заливу, Афганістані, події 
відбуваються в Європі 21-го століття. Війна між двома розвинутими 
країнами, що відбувається на п’яти фронтах: військові дії, дипломатичні 
місії, економічна війна, інформаційна війна, психологічна війна. Ми маємо 
змогу спостерігати як відбувається реорганізація звичного порядку і умов 
існування двох, ніби й відмінних, світів задля збереження, функціонування 
та відновлення благ, що забезпечують населення базовими потребами і що 
не менш важливо, комфортом і надбаннями цивілізації. В режимі реального 
часу є можливість побачити мобілізацію ресурсів, діяльність структур та 
законів, що в період мирного часу зазнавали адаптації до сучасних умов.  
 Реальні приклади формують уявлення про важливість оборонного 
сектору економіки та його автономності від країн сусідів. Реальні приклади 
формують уявлення про цінність дружніх відносин з іншими країнами та 
налагодженої логістичної системи, важливість культурної та освітньої 
політики, ефективність міжнародних організацій, договорів, гарантій, 
права. 
 Метою дослідження є аналіз умов, що необхідні для забезпечення 
ефективного управління( державного чи проектного) на ціннісному рівні, 
слідуючи від першопричини їхньої появи. Визначити які переконання є 
3 
необхідними та ключовими для діяльності структур та позбавлення 
протиріч в меті та результатах їхньої діяльності. 
 Завдання дослідження аналіз та виявлення тих умов і факторів, що 
забезпечують діяльність управління( державного чи проектного) на 
ціннісному рівні. 
 Об’єктами дослідження є ціннісні першопричини та умови 
формування систем державного та проектного управління.  
 Предмет дослідження — ціннісні системи державного та проектного 
управління, орієнтація функцій управління, умови їхньої реалізації. 
 Методи дослідження. При виконанні даної роботи, були застосовані: 
аналіз, синтез і герменевтичний метод. 
 Структура роботи складається з трьох розділів. Перший розділ 
присвячений аналізу понять, що пов’язані з темою роботи, аналізу та 
виявленню умов, що необхідні для досягнення функціонування державного 
та проектного управління в їхніх сучасних формах. Виявлення тих факторів, 
що забезпечили формування загальнолюдських цінностей, що 
впливатимуть на діяльність державного та проектного управління через 
їхніх суб’єктів, через співробітників та їхні особисті цінності, переконання. 
 Другий розділ присвячений аналізу та виявленню ціннісного ядра 
державного управління, що забезпечує цілепокладання та діяльність 
державних структур, а також умовам повного прояву даної цінності. 
Присвячено увагу цінності окремих функцій управління в масштабах 
держави, особливостям та причинам втручання держави в окремі сфери 
людської діяльності, цінності закону для громадян та держави. 
Третій розділ присвячено темі ціннісного ядра проектного 
управління, формі побудови цінностей на корпоративному рівні задля 
їхньої реалізації в особистих якостях членів команд, задіяних в діяльності 
компанії. Розглянуто типи організаційних культур та їхнім особливостям в 
пріоритизації окремих цінностей та якостей індивідів, особливості 
цінностей, що несуть в собі методології. Протягом розгляду методологій, 
було виділено умови, що забезпечуються методологіями, їхнє призначення 
та особливості застосування, окрема цінність методологій для процесів та 
компаній, переконання, що характерні для гнучких методологій та умови за 
яких ці переконання мають прояв та цінність. 
     
 
4 
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ПОНЯТЬ ТА УМОВ 
НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ 
УПРАВЛІННЯ 
 
Про поняття управління 
 
Поняття управління застосовується виключно до організованих 
систем(соціологічних, технічних, біологічних) де забезпечується постійних 
обіг інформації необхідної для здійснення управлінської діяльності, 
направленої на збереження їх структури, підтримку режиму їхньої 
діяльності, реалізацію програм, досягнення їх мети. “Це процес 
трансформування інформації у дію, тобто процес перетворення її у сигнали, 
що спрямовують функціонування системи [1, с. 657]”. До визначення варто 
додати фактор, що не згадано в самому джерелі: процес та діяльність 
управління мають свідомий характер. Це виходить із необхідності 
цілепокладання, що навіть на примітивному рівні вимагає усвідомлення 
потреб. Усвідомлюючи потреби, визначається і дія (комплекс дій), що 
забезпечить задоволення потреби.  
Даний комплекс дій може виступати як діяння, яке призводить до змін 
стану якогось об’єкта; вплив на об’єкт, систему, процес тощо з метою 
збереження їх сталості або переведення з одного стану в інший відповідно 
до встановленої мети. [2, с. 675 ] 
В управлінні виокремлюються об’єкт управління (підсистема, що 
керується) і суб’єкт управління (підсистема управління), які в сукупності 
складають систему управління. Об’єкт управління сприймає діяння 
(суспільна праця та виробництво; технічні засоби: машини, агрегати, 
споруди; тварини і рослини; поведінка окремих людей та груп). Суб’єкт 
5 
управління реалізує управлінські діяння на підставі прийняття 
управлінських рішень (органи влади та управління різного рівня, окремі 
посадові особи, колективні органи прийняття рішень).[1, c. 657] 
 Наведені визначення розглядають управління як діяльність та 
процес. Мета(завдання) управління, як діяльності, полягає у забезпеченні 
цілеспрямованої дії на керовану систему “...тому будь яке управління – 
цілеспрямоване [1, c. 657]”. Діяльність цілепокладання вже направляє 
процес управління та процес діяльності. Процес управління складається з 
набору управлінських дій, що сприраються цілепокладанню та організації 
вже процесу діяльності. Кожна з цих дій має власну, чітко визначену мету, 
досягаючи якої здійснюється вплив на систему (цілеспрямовуючий, 
організуючий чи регулюючий), іншими словами, виконується конкретна 
функція управління в системі. Саме цей вплив на систему, виступає 
визначенням управління, при його розгляді як явища(природної системи, 
технічної, соціальної). Тому дія (та її процеси) направлена на визначення 
цілей, організацію та досягнення мети, вирішення проблеми/питання буде 
визначати управління як діяльність, коли вплив, завданий організованій 
системі задля виконання завдання, буде визначати управління як явище. 
 Повне розуміння поняття управління та сутності процесу 
управління, його функцій виникає при зверненні до англомовних джерел, 
де визначення управління існує у кількох формах (management та 
governance). В даному мовному середовищі, термін управління існує і як 
вирішення конкретних завдань, проблем, операцій (management), і як 
досягнення цілей та мети (governance).  
 Кембріджський словник наводить визначення управління 
(governance) як: ”спосіб яким здійснюється управління (як management) 
організаціями чи країнами на найвищому рівні та системи для його 
здійснення” а також як: “діяльність управління (як governance) чимось [3]”. 
Тобто, можна визначити підпорядкованість форм управління в системі, де 
6 
governance є визначенням діяльності, що в собі вміщує management. І 
повертаючись до питання функцій даного управління, в статті “П’ять 
функцій управління”(The five functions of governance), доктор Лінда Борн 
посилаючись на роботу Анрі Файоля “Administration Industrielle et 
Generale”(1916) [4] наводить наступні функції, що виконує управління: 
 
1. Прогнозування і планування 
2. Організація 
3. Наказування(керування) 
4. Координація 
5. Контроль [5] 
  
Це означає, що процес управління починається ще до початку процесу 
діяльності, плануючи та прогнозуючи етапи діяльності та умови, що можуть 
вплинути на неї(діяльність). Подальші функції формуватимуться в 
конкретні управлінські операції, процес, що буде супроводжувати 
діяльність задля досягнення її стратегічної мети. 
IBE (International Bureau of Education) при ЮНЕСКО, підходить до 
визначення управління наступним чином: “Управління (governance) 
визначено як структури та процеси, які призначені для забезпечення 
підзвітності, прозорості, реагування, верховенства права, стабільності, 
справедливості та інклюзивності, розширення повноважень та широкої 
участі. Управління також являє собою норми, цінності та правила гри, за 
допомогою яких державні справи керуються прозорим, залученим, 
інклюзивним та чуйним способом. Таким чином, управління може бути 
тонким і нелегко помітним. У широкому сенсі  управління (governance) – це 
культура та інституційне середовище, в якому громадяни та зацікавлені 
сторони взаємодіють між собою та беруть участь у державних справах” [6]. 
До визначення управління (governance) як комплексу дій, направлених на 
7 
досягнення стратегічної мети, реалізації цінностей, організуючи та 
контролюючи середовище в якому здійснюється діяльність, додається його 
розуміння як інституційне середовища взаємодії громадян та зацікавлених 
сторін і його розуміння як державне управління. Далі, посилаючись на 
UNDP, World Bank та OECD Development Assistance Committee (DAC) IBE 
додає наступне визначення: “... управління визначають як здійснення 
повноважень або влади з метою управління економічними, політичними та 
адміністративними справами країни. У глобальному моніторинговому звіті 
2009 року управління розглядається як владні відносини, формальні та 
неформальні процеси формулювання політики та розподілу ресурсів, 
процеси прийняття рішень і механізми притягнення урядів до 
відповідальності” далі роблячи остаточний поділ управління на державне 
управління та менеджмент, який ще розглядають як проектне управління.  
 Відмінність “governance”, що розглядається далі як управління 
державне, від менеджменту полягає у кількох рисах: “…державне 
управління встановлює параметри, за яких працюватимуть системи  
адміністрації та менеджменту. Державне управління – це те, як 
розподіляються і поширюються повноваження, як формулюється політика, 
встановлюються пріоритети та відповідальність зацікавлених сторін. 
Менеджмент же стосується функцій планування, впровадження та 
моніторингу для досягнення заздалегідь визначених результатів. Він 
охоплює процеси, структури та механізми, які призначені для мобілізації та 
трансформації наявних фізичних, людських і фінансових ресурсів для 
досягнення конкретних цілей [6]”. 
 
   Про поняття державного управління 
 
Поняття державного управління невід’ємне від поняття держави, що у 
загальному розумінні, виступає як: “ …універсальна політична форма 
8 
організації суспільства, яка характеризується суверенною владою, 
реалізацією своїх повноважень на певній території через систему 
спеціально створених органів управління, за допомогою яких здійснюється 
політичне, економічне, ідеологічне керівництво суспільством, а також 
управління загальносуспільними справами [7, с. 122]”. 
Держава регулює своє суспільне життя, досягає умов для реалізації 
цінностей, здійснює процес управління (governance) виключно на основі 
права: “Тільки держава може регулювати життя суспільства за допомогою 
законів, що мають загальнообов’язковий характер. Основні ознаки держави: 
територія – частина планети, на яку поширюється суверенітет держави. Є 
матеріальною базою держави й основою визнання її суб’єктом 
міжнародного права; політичний публічний характер влади, який 
реалізується в державно-правових інститутах, відділених від населення 
(політична риса) і виступаючих від імені суспільства в цілому (публічність 
влади); суверенітет – політико-правовий стан держави, який 
характеризується верховенством влади та незалежністю; неподільністю або 
єдністю, повнотою влади; рівноправністю в зовнішніх зносинах; механізм 
влади – система органів і організацій, які створює держава для реалізації 
своїх функцій і завдань; власні правові норми – загальнообов’язкові правила 
поведінки, що розроблені й прийняті Д. і нею ж охороняються; система 
податків – платежі обов’язкового характеру, що встановлюються для 
утримання державного апарату, виконання загальносоціальних функцій 
держави у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо 
[7, с. 122] ”. 
Згідно з Т. Гоббсом: “ це єдина особа, відповідальною за дії якої 
зробила себе шляхом взаємного договору множина людей, аби ця особа 
могла використовувати всю їхню могутність і можливості так, як вважає за 
потрібне задля їхньої злагоди і загального . [8, с. 188] ” 
9 
Іншими словами, після передання державі, в якості єдино-
відповідальної особи, права та влади встановлювати, регулювати та 
втручатись в умови існування чітко визначених груп людей, на неї(державу) 
перейшла відповідальність за забезпечення прав, свобод, відповідальності 
та покарання громадян, що проживають в межах її(держави) суверенної, 
формальною організації з територією, її чітко визначених та визнаних 
кордонів. Лише держава є гарантом безпеки громадян, гарантом дії закону 
та покарання за його порушення. Свій вплив та діяльність, спрямованої на 
виконання своїх зобов’язань, держава реалізує за допомогою спеціально 
створених органів та інститутів, їхніх співробітників, тобто суб’єктами 
державного управління. 
Як попередньо було зазначено у передмові, умови розвитку народів 
та держав детерміновані географічними умовами та особливостями 
історичних процесів, що супроводжували їх протягом становлення та 
розвитку. Дані умови мають прямий вплив на культурне середовище, а з 
ним і на політичну традицію. 
Те як здійснюється державне управління, фокус проблем, методи 
вирішення, характер дій, публічна риторика, тощо. Комплекс факторів 
відображає домінуючу суспільну думку держави, болі, цінності та 
прагнення суспільства. Це стосується і трактування, оцінки подій та явищ 
Вудро Вільсону (26-му президенту Сполучених Штатів Америки) 
приписується визначення державного управління як ретельного та 
систематичного використання законів, коли Пол Епплбі, американський 
теоретик державного управління, визначав його як “керівництво 
державними справами, безпосередньо, відповідальне за виконавчі дії [9, 
с.93–99]”. Отже, можна зробити висновок, для Америки кінця 19-го, 
початку 20-го століття, загальне трактування державного управління 
покладалось на відповідальність та закон. Дане розуміння, пізніше, ввійде в 
10 
те розуміння терміну “governance”, що наводилось на початку розділу, 
доповнюючи смислову частину. 
Більш актуальне, для українського культурного середовища, значення 
державного управління відображає Указ Президента України (Л.Кучма 22 
липня 1998 року) “Про заходи щодо впровадження Концепції 
адміністративної реформи в Україні” містить визначення державного 
управління, як вид діяльності держави,  що  полягає  у здійсненні  нею  
управлінського,  тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі  
суспільного  життя,  які вимагають    певного    втручання    держави   шляхом 
використання повноважень виконавчої впади.  В той  же час  державне  
управління  здійснюється  і  за межами функціонування виконавчої влади,  
наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій. Завдяки 
цьому поняття  “державне  управління”  за  змістом  є ширшим, ніж поняття 
"виконавча влада". Для визначення змістовно  поєднаних  сфер  або  галузей  
суспільного життя, що потребують державного управління, 
використовується термін “сектор державного управління”[10]. Дане 
джерело є авторитетним і актуальність визначення не пов’язане з 
подальшою долею документа, оскільки стосується пункту 
“Термінологічний словник”, а не змісту Указу. Об’єктивність самого 
визначення дозволяє відкинути інші визначення, що трактують державне 
управління виключно як вплив, що реалізує діяльність державних 
інституцій.  
 Державне управління існує та реалізується в межах відповідальності 
та діяльності інституцій держави та впливу, що вони мають на соціум. Це 
перша частина змісту. Друга частина складається з окремих управлінських 
рішень, що направлені на досягнення конкретних результатів, що 
формулюються і мають ознаки схожі з проектним управлінням, за формою 
та структурою. 
11 
Поняття управління, державного управління та проектного 
управління(менеджменту) в межах даної роботи не розглядаються як 
дисципліни та науки. Дійсно, що вони мають дане значення, але предмет 
роботи не лежить в аналізі даних наук. 
 
Про проектне управління 
 
 Проектне управління існує в парі з поняттям проекту, що в більшості 
випадків сходяться на тому, що він(проект) є обмеженим часовими рамками 
процес, що має визначений початок та кінець. Проект має визначений 
перелік цілей, що мають бути досягнуті та термін їхньої реалізації. 
Видаваний PMI посібник: “PMBOK” ( Project Management Body of 
Knowledge) четвертої редакції має наступне визначенням проекту: 
“тимчасова/обмежена в часі спроба створити унікальну послугу або 
результат проекту. Проекти є тимчасовими і припиняються після 
завершення робіт, які їм було доручено виконати [11, с. 434]”. 
 Проектне управління існує та реалізується в межах людської 
діяльності. Визначення проекту передбачає, що він має цикл по завершенню 
якого він, згідно з поширеною практикою, буде припинений, переведений 
на утримання або ж перманентну підтримку. Доволі широке визначення під 
яке потрапляє будь-яка людська діяльність і о диво, так воно і є, навіть без 
операцій з абстрагуванням. 
 “Управління проектами – це використання специфічних знань, 
навичок, інструментів і методів для надання людям чогось цінного [12]”. 
Це використання знань та умінь задля правильної оцінки, організації, 
контролю та здачі результатів діяльності, що відповідатимуть запланованим 
вимогам, терміну та бюджету роботи. Проектне управління відрізняється 
від менеджменту, крім рівня компетенції, тим, що послуговуючись своїм 
набором інструментів (методологій) адаптуючи процеси під умови, крім 
12 
досягнення цілі, направлене на благополуччя самого проекту. Проектне 
управління пов’язане з поняттям “Business value”, тобто користю, що 
завдасть проекту/ замовнику/ бізнесу замовника досягнення поставленої 
цілі і чи не стане вона(ціль) шкідливою в довгій перспективі. 
 Поняття  проектного управління, в рамках роботи, використовується 
в межах певної організації чи компанії, де все ж наявна комунікація та більш 
складні виробничі відносини, ніж самопідпорядкування виконавця. Це сума 
процесів: ініціації та аналізу, формулювання та збору цілей діяльності, 
планування та організації процесу, регулярного контролю якості та 
прогресу діяльності, передачі результатів та завершення циклу або ж 
проекту як такого. Саме цим визначається цикл проекту і в цих процесах 
проявляється явище проекту, як направленної діяльності, як організаційна, 
аналітична, управлінська та комунікаційна діяльність, що направлена на 
досягнення всіх цілей проекту, необхідних для виконання його завдань, що 
були взяті за зобов’язання від виконавця. 
 
Про умови існування управління як явища 
 
 
 Першопричина виникнення підпорядкованості та управління — 
виживання або ж, іншими словами, забезпечення безпеки. Аби людство, як 
вид, було здатне зберігати та примножувати власну популяцію, 
актуалізувалось питання необхідності контрольованих умов і для початку, 
контрольованих відносин між людьми. 
 Проблеми, що супроводжують умови, де даної організації нема можна 
знайти у Томаса Гоббса в роботі Левіафан: “Отже, ми знаходимо в природі 
людини три головні причини для сутички: по-перше, суперництво; по-
друге, невпевненість; по-третє, прагнення слави. Перша причина змушує 
людей нападати одне на одного задля наживи, друга - заради безпеки, третя 
13 
- задля репутації. За наявності першої причини люди використовують 
насильство, аби стати господарями над іншими людьми, їхніми дружинами, 
дітьми та худобою; за наявності другої - щоб захистити себе; за наявності 
третьої - через такі дрібниці, як слово, усмішка, інакша думка та будь-який 
інший вияв недооцінки, які чи то безпосередньо торкаються їхньої особи, 
чи то спрямовані на адресу їхніх родичів, друзів, їхнього народу, 
віросповідання (profession) або імені [8, с.152-153]”. 
 Перманентна і взаємна недовіра аж ніяк не сприяє співпраці. Постійне 
очікування зради і небезпеки – природний стан людини, що не має жодних 
моральних норм для людської взаємодії. За Гоббсом, дану проблему 
людство вирішило за допомогою формальних договорів. Це був важливий 
крок, попри те, що вони підкріплюються лише довірою, зрушення відбулися 
і люди почали узгоджували умови спільної діяльності та межі 
відповідальності. 
 Для ефективної роботи договорів досі не вистачає гарантій. Фактор 
репутаційної шкоди при невиконанні умов договору не має особливої сили 
і нема кому здійснювати санкції. Продовжуючи думку, Гоббс наголошує, 
що доки люди перебувають у “природному стані” ні справедливість, ні 
власність не мають місця для існування, бо існує загроза невиконання угоди 
однією із сторін. “Ось чому, перш ніж слова справедливе та несправедливе 
можуть означитись, повинна бути якась примусова влада, яка завдяки 
страху перед покаранням більшим, ніж користь, очікувана людьми від 
порушення своєї угоди, присилувала б їх рівною мірою до виконання своїх 
угод й утвердила власність, яку люди за взаємним договором отримують як 
компенсацію за те універсальне право, якого вони зрікаються. Така влада 
може з’явитись завдяки заснуванню держави. До нашого висновку можна 
дійти також, спираючись на визначення справедливості, яке дали схоласти. 
Вони твердять, що справедливість - це постійна воля давати кожній людині 
її власне. Тому там, де немає власного, тобто де немає власності, нема й 
14 
справедливості; а там, де не встановлена примусова влада, тобто де відсутня 
держава, - там нема й власності, й усі мають право на все. Ось чому там, де 
нема держави, ніщо не може бути несправедливим. Отже, природа 
справедливості полягає в дотриманні дійсних угод, але дійсність угод 
починається лише з настановленням цивільної влади, достатньої для того, 
аби примусити [8 с.166-167]”. 
 Однак, правда, що і сама держава, може виступати в якості джерела 
несправедливості, до власних громадян та сусідів, якщо керується лише 
бажанням наживи, подібно розбійнику. Така держава послуговується 
законом не як гарантом справедливості для населення, а як інструментом 
впливу. “...за відсутності справедливості, що така держава, як не великі 
розбійницькі зграї; оскільки самі розбійницькі зграї є не що інше, як 
держави в мініатюрі. І вони також є товариствами людей, керуються владою 
начальника, пов'язані обопільною угодою і ділять прибуток за добровільно 
встановленим законом. Коли подібна зграя втрачених людей зростає до 
таких розмірів, що захоплює області, засновує осілі житла, опановує міста, 
підпорядковує своїй владі народи, тоді вона відкрито приймає назву 
держави, яка вже цілком привласнює їй не пригнічена жадібність, а набута 
безкарність. Прекрасно і вірно відповів Олександру Великому один 
пійманий пірат. Коли цар запитав його, яке право має він грабувати на морі, 
той зухвало відповідав: “Таке ж, яке і ти: але оскільки я роблю це на 
невеликому судні, мене називають розбійником; ти ж маєш величезний 
флот, і тому тебе величають імператором [13]”. Тому діяльність держави не 
має відходити від справедливості, що передбачають закони. 
Послуговуючись законами як інструментом наживи, держава відходить від 
своєї природи і рано чи пізно припине своє існування. Така держава не 
матиме ні цінності для свого населення, ні поваги сусідів, стаючи жертвою 
міжусобиць та зовнішнього впливу(сепаратизму). 
15 
І якщо вже говорити про період коли почалось утворення цивільної 
влади, то згідно з Льюїсом Морганом [14], що вивчав устрій племен 
Північної Америки і задля цього провів більшу частину життя поміж 
Ірокезів, відлік від початку змін в устрої людського стада можна бачити з 
раннього палеоліту. 
Його напрацювання і запропонована періодизація розвитку 
людства(дикарство, варварство, цивілізація) дозволили Ф. Енгельсу [15] що 
спирався на роботу Моргана, провести хронологію розвитку в іншій 
площині, повязавши родину, появу приватної власності з появою держав у 
їхній сучасній формі. 
Дані персоналії мною згадуються задля підживлення інтересів 
зацікавлених в додаткових дослідженнях, що стосуються даної тематики 
(розвиток та умови соціального устрою і підпорядкування на різних етапах) 
і для посилання на джерело висновку, що з'являється після ознайомлення з 
їхніми роботами: до появи держав, гарантом стабільності та безпеки були 
лише родина з довірою до оточення, що спиралась на кровне родство. У 
вільному переказі племінного устрою, що був характерним для людства 
доволі довгий період часу його існування і передував державним 
утворенням, авторитетність та легітимність лідера спиралась на довіру до 
родича, а гарантом правомірності було саме плем’я, що в залежності від 
рівня питання/конфлікту, виносило його на нараду роду, фратрії чи племені. 
Абстрагуватись від впливу і видозмінення кількох економічних 
факторів на яких наголошував Енгельс(поява скотарства, поява рабства, 
поява грошей, поява приватної власності і заміна материнського права на 
батьківське), складно і безглуздо. Паралельно з розвитком і появою нових 
факторів людської взаємодії, змінювались на розвивались культурні та 
соціальні умови людства, формуючи матеріальні, культурні та ціннісні 
надбання сьогодення. 
16 
Закономірно, що з відокремленням індивіда від общини, власності 
особистої від власності спільної і появи особистої відповідальності, 
з’являється і простір для реалізації власних бажань та амбіцій. Замість роду, 
роль рушійної сили людської взаємодії переходить в руки приватного 
інтересу суб'єктів та спільних цінностей. Починається чудовий період 
формування передумов сьогоднішніх законів, цінностей та ідей. На 
приклад, після необхідності виправляти наслідки, сьогодні є розуміння, що 
концентрація політичної влади в руках колишніх/поточних воєначальників, 
духовних лідерів, людей з промисловими потужностями та економічними 
інтересами, ідейних фанатиків, сприяє ескалації конфліктів та дестабілізації 
держави, що прямо загрожує її існуванню.  
На прикладі імперій, отримано урок про необхідність діючого та 
лояльного адміністративного апарату в колоніях та унеможливлення 
концентрації військової сили та ресурсів в руках окремих осіб на місцях. 
Урок про наслідки подій громадянських війн та нестабільності політичних 
режимів. Урок про наслідки культурного різноманіття та наявності 
нелояльних і неінтегрованих в культурне та правове поле народностей для 
соборності держави. І це лише частина тієї науки, що отримало людство 
протягом спроб побудувати оптимальну систему для спільного існування та 
взаємодії. Продовжимо ж роздуми щодо факторів взаємодії та їх наслідків, 
що сформували колективну пам’ять. 
Для зародження національних держав, доєднання ідеології до 
факторів взаємодії і утвердження поточних умов реалізації державного та 
проектного управління, потрібно було відбутись кільком перетворенням 
(порядок слугує систематизації і не відповідає хронології, оскільки частина 
явищ формувались паралельно, а їх розвиток триває і сьогодні): 
1. Створення умов за яких людство більше не має потреби 
виборювати у природи їжу задля виживання. Раніше згадана поява 
скотарства була тим фактором, що дозволив людині самостійно вирощуючи 
17 
харчі, контролюючи їх процес росту і протидіючи наступу природи на 
врожай. Цей фактор дозволив позбутись смерті від голоду і частини хвороб. 
Попри те, що історичний процес розвитку населення є географічно 
детермінованим, населення планети, в своїй більшості, з появою скотарства, 
поступово прийшло до однорідного(осілого) способу життя. 
2. Поява універсального мірила результатів діяльності – грошей. З 
появою засобу оцінки та обміну результатами праці між людьми, з часом 
вироджуються напрями виробничої діяльності, що не мають фінальної 
реалізації і формі грошей, що дозволять задовольнити потреби виробника 
та відновити стан сировинної бази задля повторного виробництва благ. Ще 
один ефект появи грошей – поява торгівлі, а згодом і посередників, що не 
беруть участі у виробництві, а лише реалізують блага у формі товару. 
Торгівля, в свою чергу, стала одним із факторів взаємовідносин між 
групами людей та фактором економічного впливу у майбутньому. 
3. Формування прото-держав та допущення перших помилок: спершу, 
концентрація влади в руках полководців, що призвела до тиранії. Потім, 
після появи колегіальних органів управління, задля перешкоджання тиранії, 
концентрація влади в руках заможних землевласників, що були здатні 
монополізувати всі земельні ресурси: скинути в боргову яму частину 
населення, забравши їхні наділи, майно і їх самих(у рабство) в якості 
оплати, вижити конкурентів та підкупити виконавців, що мали б здійснити 
покарання. 
4. Людство мало пройти через стадію рабовласництва.  
По перше, це змогло вирішити питання ефективності покарання (особливо 
у випадках описаних в попередньому пункті) делегуючи покарання в руки 
рабів, що були власністю влади. Оскільки раб є чужою власністю і не може 
використовувати гроші – його не підкупиш, а ослухатись господаря він не 
може, під загрозою смерті. Було сформовано структуру, що була покликана 
охороняти правопорядок, аналог сучасної поліції. по друге, аби з’явилось 
18 
навіть поняття особистої свободи, аби з’явились розрізнення між вільною 
людиною і рабом та різниця в їхніх правах, мало з’явитись рабство. Лише 
після проходження крізь досвід поневолення, європейська культура визнала 
недопустимість подібної влади людини над людиною. 
5. Мало сформуватись релігійне світовідчуття, на заміну 
міфологічному.  Концепція особистого спасіння та особистої покарання 
побічним ефектом мала виокремлення людиною буття власного я від 
природи та оточення, усвідомлення себе окремим індивідом і своєї 
особистої відповідальності. 
Релігійне світосприйняття дало людині перші групові цінності, що 
базувались на інтимній спільності: спільній вірі та спільним переконанням, 
спільним принципам, що характеризують праведність, спільну мораль. 
Наступне надбання релігії в розвитку людської особистості - почуття, що 
стають важелем впливу: сором (відчуття від здійснення вчинків, що 
порушують суспільні принципи моралі та шкодять гідності вчинившого і 
його оточення, за що настає засудження) та провина (відчуття від 
внутрішнього усвідомлення порушення суспільних принципів моралі і 
власних принципів і усвідомлення власної відповідальності за це).  
 6. Людство, в більшості, мало відійти від форми групового шлюбу. Як 
ефект: 
- майно наслідується прямими нащадками, а не розподіляється між всі 
родичами; 
- переосмислено ролі чоловіка і жінки в сім’ї та суспільстві; 
- після становлення, розквіту та стагнації патріархальних канонів, і 
чоловік, і жінка діють автономно від родини, керуючись власними 
бажаннями, потребами та прагненнями. 
  7. Новоутворені держави мали почати війни за території та ресурси. 
Мав початись процес перерозподілу ресурсів, формування відчуття 
ідентичності рівні вищому за кровні зв’язки адже один із ефектів війни - 
19 
консолідація з оточенням, на тлі спільного стресового досвіду, спільного 
обов’язку. Інший ефект - вирізнення “ми” від “вони” і посилення впливу 
військових, як гарантів безпеки. Формування економіки війни задля 
забезпечення достатніми ресурсами армію, формування прото-інстанцій 
відповідальних за забезпечення, створення логістики, формування воїнської 
культури і найважливіше - основ для появи гуманізму як ідеї і як явища. 
Досвід особистого та суспільного горя, що приносить війна, досвід голоду, 
епідемій, розрухи, руїни, смерті… Для появи світлої ідеї, руками людей мав 
відкритись філіал пекла на землі. 
8. Формування умов для появи етносів. Як попередньо було описано, 
початок війн сприяв консолідації і це лише один із факторів, такий же як і 
вплив географічних умов на характер побуду, форми діяльності, культура, 
традиції державотворення, про що писав Л. Гумільов: “Характер трудових 
процесів, споживання, війни, державотворення або падіння його – такі ж 
об'єкти етнографічного дослідження, як і весільні обряди або ритуальні 
церемонії. А вивчення народів у фазах їх розвитку та у протиставленні себе 
сусідам немислимо без урахування географічного середовища [16, с. 14]”. 
На основі етносів, спільних особливостей характеру та менталітету, 
діалектів, досвіду спільного існування на певній території, звичаїв та 
проблем, в часи війн між державами, що були сформовані та розширені 
силою, а не вільною волею сусідів, після досягнення умов суспільної 
самосвідомості та освіти, достатнього рівня технічного прогресу та 
забезпечення населення, того, що зараз носить назву політичної волі, змогли 
сформуватись національні держави. 
Держави, що були сформовані власною волею їхніх народів, 
прагненням до справедливості у спільній формі розуміння, незалежності та 
безпеки від тиранії, є цінністю та скарбом для своїх громадян і бажаним 
сусідом для оточуючих країн, що сформувались тим же шляхом. Держава, 
20 
що сформувалась як гарантія миру для своїх громадян, дотримуючись 
даного принципу та власних законів, гарантує мир і своїм сусідам. 
9. Більшість населення мало поселитись в містах. Простір між 
поселеннями в сільській місцевості розділяють як простір, так і час 
необхідний на поширення інформації. Жителів даного поселення, політичні 
перипетії десь далеко від їхньої землі, будуть цікавити не більше за стан 
власного господарства та культура для майбутньої посівної. 
 Крім хвороб, в містах в рази швидше поширюються інформація, 
соціальні явища, технічні інновації та ідеї. Революції не могли з’явитись в 
селах, оскільки місцеве повстання в провінції не має особливого впливу, 
його легко приховати і легко подавити силами регулярної армії. Те саме 
повстання в логістичному та економічному центрі з більшим числом 
населення, дестабілізує ситуацію куди сильніше. Інша складність - 
неможливо використовувати звичні тактики, що ефективні на відкритій 
місцевості. Швидкість та масштаб розгортання подій збільшується. 
 Перш ніж перейти до останньої, на мою думку, необхідної 
трансформації, вважаю за необхідне повернутись до пункту 5, що 
стосувався релігійного світовідчуття. Релігії розвивались і поширювались 
даючи відповіді на питання, що тривожили душу та викликали страх. Як 
було зазначено у п’ятому пункті, релігія стала початком змін як у світогляді, 
так і в особистій картині світу. “Міфологічній епосі з її спокійною стійкістю 
настав кінець. Основні ідеї грецьких, індійських, китайських філософів та 
Будди, думки пророків про Бога були далекі від міфу. Почалася боротьба 
раціональності та раціонально перевіреного досвіду проти міфу (логосу 
проти міфу), потім боротьба за трансцендентного Бога, проти демонів, яких 
немає, та викликана етичним обуренням боротьба проти хибних образів 
Бога. Божество незмірно піднялося за допомогою посилення етичної 
сторони релігії. Міф став матеріалом для мови, який тепер уже висловлював 
не його споконвічний зміст, а щось зовсім інше, перетворивши його на 
21 
символ. У ході цієї зміни (по суті, теж міфотворчої), у час, коли міф, як 
такий, знищувався, йшло перетворення міфів, розуміння їх у великій 
глибині. Стародавній міфічний світ повільно відступав, зберігаючи, проте, 
завдяки фактичної вірі у нього народних мас своє значення як якогось тла, і 
згодом міг знову здобувати перемоги у великих сферах свідомості [17, с.33-
34]”. Однак через роздробленість людей, задовгий шлях необхідний на 
подолання величезних відстаней від однієї цивілізації до іншої, низький 
рівень технічного прогресу та грамотності, релігія втратила єдиний шанс на 
реалізацію потенціалу: об’єднання людства. Більше того, релігія була і 
підґрунтям для конфліктів та війн, між різними конфесіями та всередині 
однієї них самих. Розбіжності в поглядах духовенства, розумінні святого 
письма та принципів, що формували собор, навпаки сприяли ворожнечі. 
Сприяння протистоянню одних держав та об’єднанню інших, у пошуках 
миру чи спільного ворога. Християнство далеко не єдине в цьому горі. 
Даний інститут дискредитував себе, проте дав початок новим явищам. 
10. Формування інститутів освіти і науки як планетарного явища. 
Формування традиції збору, аналізу, трактування, зберігання, сприйняття, 
усвідомлення та передачі інформації, що збільшувала світ довкола, 
доповнюючи його деталями.  
Заснування перших шкіл та університетів мало такий самий вплив на 
розвиток людства, як перехід людства на осілий образ життя. Замість того 
щоб щоразу наново відкривати для себе світ і передавати свої знання 
прямим нащадкам, систематизовані, опрацьовані та доповнені інформаційні 
потоки тепер існують та передаються крізь тисячоліття. 
Паралельно з ростом знань про світ, розвитком науки, формувались та 
розвивались філософські течії, що вплітались в наукову традицію, 
періодично змінюючи її парадигми і зазнаючи симетричного впливу. 
Одного разу досягнутий рівень набутих знань, передавався, вивчався, 
осмислювався та доповнювався, іноді відкидаючи попередні деталі, що не 
22 
були підтверджені, паралельно розгалужуючись та систематизуючись в 
окремі дисципліни та напрями дослідження, формуючи більш детальну 
картину світу та нову спільноту, зацікавлену в вивченні та пізнанні себе та 
оточення.  
 З плином часу, найбільш ефективні та вдалі для своїх географічних 
умов форми організації політичних режимів виборюють владу та простір 
для існування. Паралельно з цим, асиметрично, розвивались релігія, наука 
та економіка, зазнавала змін форма роду та родини, збільшувалась 
чисельність, організованість та самосвідомість населення, відбувався 
технічних прогрес. З метою утримання влади, забезпечення зовнішньої 
безпеки держави та населення, забезпечення ресурсної та логістичної бази 
необхідної для захисту та контролю (пізніше і для нападу), формуються 
перші інституції, що відповідали за збір на збереження податків, 
організацію транспортного сполучення, закупівлю, зберігання та 
розподілення необхідних для армії ресурсів, контроль ефективності 
діяльності, підрахунок витрат, управління локальними вузлами даної 
системи. Для визначення повноважень даних інститутів, відповідальності, 
структури та порядку взаємодії з населенням, формується законодавча база.  
 Даний кадровий резерв, певно, що потрібно регулярно поповнювати, 
а отже для цього знадобляться заклади відповідної освіти. До приватних 
закладів освіти починають доєднуватись державні, іноді зливаючись в 
єдину структуру, іноді залишаючись порізно.  
Дана основа далі послугує для появи проектного управління, як тільки 
буде досягнуто певного рівня технічного прогресу, можливості створювати 
контрольовані, складні механізми, будівлі та транспорт, що буде в сотні 
разів перевищувати розміри людини. Тягар управління процесом 
будівництва переліг з плеч головних архітекторів та інженерів на 
менеджерів. Сформований досвід, систематизувавшись як наука, перейшов 
і в приватну практику. 
23 
До моменту появи держав сучасного зразка, встигли сформуватись 
мовні традиції, конституції, що проголошували права громадян, логістичні 
маршрути між містами, селами та державами, економічні зв'язки та 
інтелектуальні центри. 
Отже, так ми дійшли до етапу коли родинні зв’язки та ієрархія, 
соціальні групи існують та здійснюють економічну, наукову, творчу, 
політичну, діяльність в межах правового поля держави. Населення має 
спільні між собою та відмінні від населення інших країн  риси побуту, 
сімейних та соціальних зв’язків, спільний історичний досвід життя на 
певній території, історичну пам’ять. Релігія секуляризована від державної 
влади або ж вплетена в неї та законодавство, як і в мораль. Те, що 
протирічить законодавству, підпадає під санкції держави та покарання, 
якщо таке передбачено. 
Забезпечується обов’язковий рівень освіти, надаються медичні 
послуги, допомога в екстрених ситуаціях, консультація, тощо. Є 
контрольована система зі стабільними умовами існування.  
 Дана система контактує та взаємодіє з іншими системами та їхнім 
населенням. Дані взаємовідносини також відбуваються відповідно до  
узгоджених законів. 
Громада отримала спокій, індивіди отримали впевненість. 
Першопричина утворення даної структури тепер припадає на плечі 
керівництва держави. В межах її діяльності, питання виживання і питання 
життя населення є лейтмотивом кожної інституції. Іншими словами, вони 
покликані задля запобігання та вирішення проблем, що стосуються умов 
життя, у тому числі і соціальних.  
В межах діяльності даних інституцій та впливу, що вони мають на 
населення, реалізується державне управління, що керується спільною 
метою та спільними цінностями, однак що з себе представляють цінності? 
                                                   
24 
Про поняття цінності 
 
 Уілл Кентон в статті для економічного інтернет ресурсу 
“Investopedia”, визначає цінності як: “грошова, матеріальна або оціночна 
вартість активу, товару чи послуги [18]”. Це доволі широке і найбільш 
поширене застосування даного терміну, проте дане поняття сприймається у 
вигляді кількох структурних форм. Наприклад, цінність можна розглядати 
як форму прояву сталих відносин, визначеного роду, між суб’єктом та 
об’єктом, як суб’єктивну ієрархію інтересів на досягнення яких 
відбувається свідома діяльність індивіда і як властивість предмета або 
явища до задоволення потреб індивіда(групи), їхніх бажань, прагнень, 
інтересів.  
 Можна сприймати і як буквальну собівартість, ліквідність блага та 
спроможність його реалізації у якості товару, проте це лише одна, 
економічна, площина його існування. Крім економічного сектору, поняття 
цінності, зустрічається та застосовується в етиці, філософії, психології. Це 
поняття стосується не тільки блага, але і свідомості людини, що дає оцінку. 
 Моральні, естетичні, соціальні, економічні, політичні, релігійні, 
гносеологічні, онтологічні, ідеологічні засади оціночних суджень суб’єкта 
про оточуючі об’єкти довкола, явища та дійсність в цілому, утворюють 
смислову сторону спрямованості особистості. Пошук сенсу життя 
повертається до пошуку того, що вартує життя, зіставляючись з ним в 
асиметричній пропорції. 
Сукупність цінностей окремих особистостей, що є членами однієї 
спільноти, формує систему цінностей, що як результат діючої сторони 
суспільної свідомості, взятої в єдності всіх її форм, об'єднує і розділяє певні 
інтереси окремих індивідів ідейними, моральними та естетичними 
засобами, стаючи важливим джерелом безпосередніх мотивів поведінки, 
стимулів людської діяльності. 
25 
Існує додатковий поділ цінностей, з огляду на роль у житті людини: 
цінності-цілі і цінності-засоби. Розглянемо ближче. 
Цінностями-цілями прийнято вважати найзагальніші життєві 
орієнтири, що є очевидними для людини та сприймаються на віру, не 
потребуючи обґрунтування. Такі цінності вже мають значення самі по собі, 
будучи проявом загальних уявлень про благо. Наприклад, такими 
цінностями можна вважати щастя, життя людини, прекресне, істину, добро, 
кохання. Цінність ціль є горизонтом, що дає впевненість у меті діяльності. 
Цінності-засоби, в свою чергу, втілюють у собі певну ситуативну мету 
чи потребу. Вони служать інструментами, засобами досягнення наступних, 
більш значимих цілей. Найнагляднішим прикладом цінності-засобу є гроші. 
Не враховуючи приватних випадків нумізматики, археології та історії, в 
більшості випадків, гроші лише ресурсом, таким самим як вугілля, золото 
чи вода. Гроші виступають інструментом досягнення наступних цілей і 
через свою універсальність, здатність задовольняти інші тимчасові потреби, 
самі набувають статусу цінності-цілі. Це один із прикладів динаміки 
цінностей, про що ще йтиме далі мова. 
Необхідно відрізняти цінності та інтереси. Цінність, як корисна 
цінність, є об’єктом інтересу, що є фокусом уваги. Вищі цінності(цінності-
цілі) охоплюють максимальну кількість інтересів, цінності-засоби -  
мінімальну або ж взагалі, охоплюють одиничні інтереси. Також варто 
зафіксувати, що цінності не тотожні й ідеології.  
Ідеологія – сукупність взаємопов’язаних ідей, уявлень та переконань, 
призначених об’єднувати людей заради спільного життя та спільних дій [1, 
с. 235]. Концептуально об’єднуючись, вони формують та захищають 
цінності та інтереси конкретної групи, класу чи народу, проте поняття 
самих цінностей, як вже було зазначено, є куди більш ширшим і воно не 
замикається колом ідеологічних конструкцій. 
26 
Наступний підхід для опису ціннісної проблематики, був 
запропонований О. Дробницьким, який виділяє дві групи: 
1. Наочні цінності – усі предмети та явища матеріального світу, 
значущі для якого-небудь суб’єкта (індивіда, групи, класу, суспільства, 
людства). 
 2. Суб’єктні цінності – самі критерії оцінки, тобто феномени 
нормативної сторони свідомості, що виступають орієнтирами людської 
діяльності.[19] 
 Виділення наочних і суб’єктних цінностей змогло подолати 
складність з наявністю чогось значущого для суб’єкта, коли сам суб’єкт не 
знає нічого про це, посилаючись на те, що наочні цінності можуть існувати 
і без суб’єктних, і навпаки, суб’єктна цінність може  бути без об’єктивної 
реальності. 
 Що можна відносити до цінностей? Існує практика поділу за сферами 
буття: природні, ідеальні, духовні, соціальні, психічні, біологічні. Кожна 
сфера, відповідно, має свої антицінності, тобто негативне ставлення 
(сприйняття) чи явище, що полярно впливають на цінність. До природних 
цінностей: чисте повітря, вода, корисні копалини, родючі ґрунти, ліси, ріки 
й моря повні живності, антицінностями виступають: брудне повітря, 
землетруси, пожежі, вулкани, смерчі та інші природні явища, що завдають 
шкоди господарській діяльності, довкіллю та життю. Такій цінності як 
здоров’я, протилежністю є хвороби та каліцтва. Психічні, душевні цінності 
як щастя, відчуття комфорту, радості, кохання, існують в протилежності до 
смутку, горя, нещастя, хвилювання та страху. 
До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеали людства: 
добро, благо, прекрасне, істина, справедливість, свобода, святість і 
предмети культури, в яких вони формувались, розвивались та 
сповідувались: художні твори, наукові теорії, філософські, моральні, 
релігійні, та юридичні системи. Антиподами духовних цінностей є зло, 
27 
неістинна, потворне, несправедливість, гріховність і явища, у яких вони 
втілились, в людській взаємодії, що керувалась ворожнечею та відмінними 
поглядами на цінності. 
Окремої уваги заслуговують соціальні цінності. Їх можна умовно 
поділити на загальнолюдські, національні та корпоративні. До них 
відносять зайнятість населення, порядок, стабільність, злагоду в 
суспільстві, мир, демократію, тощо. В межах соціальних цінностей існують 
раніше згадані ідеології, а також  політичні цінності, про які далі буде мова. 
Соціальним цінностям, антиподами є безробіття, тиранія, соціальні 
катаклізми, повстання, сепаратизм, війни. 
Політичні цінності можна розцінити як цінності-цілі соціального 
рівня, що існують в свідомості групи індивідів. Інакше кажучи, можна 
визначити їх як необхідні цілі, що на думку суб’єкта мають бути досягнуті 
задля вищої мети. Вони є явищем динамічним, оскільки кожне нове 
покоління засвоює цінності попереднього крізь призму власного 
сприйняття, додаючи власні цінності, власний досвід. Політичні цінності 
детерміновані, як і політичні режими, географічними умовами, а також 
ефективністю поточного режиму, діяльністю країни-сусіда, рівнем безпеки, 
контактом з представниками, досвідом інших країн, матеріальним 
забезпеченням людини,  Процес зміни ціннісних політичних та особистих 
орієнтацій безпосередньо пов’язаний із змінами в економічному, 
культурному, політичному та інших сферах життя суспільства певної 
країни.  
Ф.Бекон. спробував відділити політичні цінності на основі принципу 
«воля – закон». Саме за допомогою цього принципу політичні цінності 
отримують своє функціональне визначення в політичних відносинах. 
Основною причиною кардинальної зміни уявлень про політичні цінності в 
історії політичної думки є бурхливий розвиток буржуазних відносин. 
Формувалось суспільство товаровиробників, яке в подальшому почало 
28 
вимагати певної рівності, рівності в можливостях, це й мав забезпечити 
закон. “І коли хтось чинить несправедливість заради власної вигоди, інші 
вбачають у цьому небезпеку для всіх, об’єднуються і приймають закони для 
захисту від несправедливості”. Цікавим є також той факт, що принцип, який 
став першим поштовхом для формування окремого виду цінностей, а саме 
політичних цінностей, Ф. Бекон замінює вже триєдиною формою: “Богові 
віддай Боже, Цезарю – Цезареве, а підлеглим – те, що їм належить”.[20] Це 
є свідченням того, що політичні цінності остаточно відокремлюються, 
знаходячи своє функціональне визначення, як у відносинах “король – 
піддані”, так і у відносинах “піддані – король”. 
Фактично починаючи саме з Ф. Бекона, цінності набувають тих 
звичних для сучасного світу ознак. Тож можна констатувати, що саме з Ф. 
Бекона бере початок новоєвропейська раціоналістична лінія політичної 
думки, в якій людський розум, а не воля, стає відліком системи цінностей, 
основою пізнання буття. 
 
            Про формування та динаміку цінностей 
 
 
 Кожній сфері буття людини відповідають певні цінності. Вони 
набуваються, трансформуються, відкидаються та заміщуються з набуттям 
особистого досвіду, знань та усвідомлення, зміною соціального середовища 
існування, що має власні ціннісні системи. 
Ціннісна єдність є основою для виникнення формальних та 
неформальних соціальних груп. У випадку формальних, 
інституціоналізованих груп та спільностей, таких як родина, організація, 
нація її наявність є запорукою згуртованості та успішного функціонування 
групи. У випадку неформальних – взаємної довіри. 
29 
Є важливим є той факт, що будь-який індивід одночасно включений у 
значну кількість соціальних спільнот різного масштабу. Одна і та сама 
особа, одночасно, входить до своєї родини, вікової групи, нації, культури, 
мовної групи. Ціннісні системи всіх цих груп, як правило, не завжди 
співпадають. Вони можуть і не заперечувати одна одну в головних, істотних 
орієнтаціях, але такі протиріччя існують, трансформуючись у внутрішній 
особистісний ціннісний конфлікт. 
Всі ці загальнолюдські цінності, корпоративні цінності, тощо, 
уживаються всередині складної системи, що утворює унікальну людську 
свідомість. Спогади, власний досвід, унікальність світовідчуття, базові 
потреби, особисті потреби, власні цінності, тривоги і бажання, віра, 
культурне середовище, мораль та розвиненість сумління та ще кілька 
факторів, що прямо чи комплексно впливають на становлення особистості. 
І всі ці елементи існуються в множині, іноді у суперечці між собою. 
Аби об’єктивно і доказово змалювати, в наступних розділах, ціннісні 
відмінності суб’єктів однієї системи, я буду слідувати від корінної цінності, 
яку мають сповідувати суб’єкти систем. Так зване ядро, що викликатиме дії 
та реакції всередині системи та в її оточенні. Єдине, що при розгляді треба 
враховувати ще одну властивість цінностей, що проявляється через 
схильності людської психіки до спрощення та узагальнення. 
Одна із основних цінностей - життя власне і життя ближнього 
визнається кожною щасливою та здоровою людиною. Без відміни цих 
факторів, немає жодної підстави для її переосмислення. З плином часу, 
дякуючи стрімкому розвитку цивілізації, пересічна людина тепер має 
можливість прожити повноцінне життя не потрапляючи в умови де треба 
обирати між власним життям та життям іншого, знецінювати вартість свого 
існування чи життя опонента. Чи означає це, що така людина не має життя 
за цінність? Як і у випадку цінності навколишнього середовища: людина 
може розділяти дану цінність, але навряд чи буде нею керуватись під час 
30 
сну. Це є прикладами актуалізації цінності, в залежності від ситуації. Інші 
властивості - придушення і витіснення мають місце при конфлікті цінностей 
в межах одного контексту. Наприклад: існує цінність власного здоров'я і 
існує цінність задоволення. В уявній ситуації вибору між суворим 
дотриманням дієти та стихійним бажанням скуштувати щось шкідливе, 
матиме місце придушення однієї цінності іншою, коли у випадку 
військового вторгнення однієї країни в іншу, цінність життя солдат 
агрессора буде витіснено і прирівняно до життя шкідника чи паразита. 
Синхронно, в свідомості агрессора, його супротивник не є пересічною 
людиною, до якої застосовується згадана цінність, супротивник є загрозою 
без антропоморфних якостей. Іншими словами, люди можуть розділяти 
величезну масу цінностей, але послуговуватись чи керуватись ними в 
залежності від контексту ситуації, потреби та становища. Однак, варто 
зазначити, що така динаміка не є проявом нестабільності чи 
безпринципності. 
 Крім стадії становлення, варто би пам’ятати, що люди не 
залишаються в одному стані. Люди існують в перманентній динаміці: 
фізіологічно, соціально, інтелектуально, морально. Щось додається, щось 
зникає, щось заміщається і все без сталої міри та пропорції. Те саме 
стосується і цінностей адже їхня орієнтація та стабільність і залежать від 
великої кількості факторів, вони і так можуть змінювати позицію в  ієрархії, 
в залежності від обставин. Синхронно з процесом розвитку чи деградації 
особистості, її уявлення, переконання та цінності зазнають змін під впливом 
психічного стану. 
 
 
 
  
31 
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ 
 
 Поняття управління застосовується виключно до організованих 
систем(соціологічних, технічних, біологічних). Управління як процес, це 
трансформування інформації у дію, тобто процес перетворення її у сигнали, 
що спрямовують функціонування системи. Процес управління складається 
з набору управлінських дій, що сприяють цілепокладанню та організації вже 
процесу діяльності. Кожна з цих дій має власну, чітко визначену мету, 
досягаючи якої здійснюється вплив на систему (цілеспрямовуючий, 
організуючий чи регулюючий), іншими словами, виконується конкретна 
функція управління в системі. Саме цей вплив на систему, виступає 
визначенням управління, при його розгляді як явища(природної системи, 
технічної, соціальної). Тому дія (та її процеси) направлена на визначення 
цілей, організацію та досягнення мети, вирішення проблеми/питання буде 
визначати управління як діяльність, коли вплив, завданий організованій 
системі задля виконання завдання, буде визначати управління як явище. 
 Виділяється державне управління та проектне управління, до якого 
ще застосовується поняття менеджмент. Державне управління визначається 
як діяльність, що встановлює параметри, за яких працюватимуть системи  
адміністрації та менеджменту. Державне управління – це те, як 
розподіляються і поширюються повноваження, як формулюється політика, 
встановлюються пріоритети та відповідальність зацікавлених сторін.       
 Менеджмент стосується функцій планування, впровадження та 
моніторингу для досягнення заздалегідь визначених результатів. Він 
охоплює процеси, структури та механізми, які призначені для мобілізації та 
трансформації наявних фізичних, людських і фінансових ресурсів для 
досягнення конкретних цілей. Проектне управління – це використання 
специфічних знань, навичок, інструментів і методів для надання людям 
чогось цінного. Проектне управління відрізняється від менеджменту, крім 
32 
рівня компетенції, тим, що послуговуючись своїм набором інструментів 
(методологій) адаптуючи процеси під умови, крім досягнення цілі, 
направлене на благополуччя самого проекту. Проектне управління 
пов’язане з поняттям “Business value”, тобто користю, що завдасть проекту/ 
замовнику/ бізнесу замовника досягнення поставленої цілі і чи не стане 
вона(ціль) шкідливою в довгій перспективі.  
Цінність, як поняття, сприймається у вигляді кількох структурних 
форм. Наприклад, цінність можна розглядати як форму прояву сталих 
відносин, визначеного роду, між суб’єктом та об’єктом, як суб’єктивну 
ієрархію інтересів на досягнення яких відбувається свідома діяльність 
індивіда і як властивість предмета або явища до задоволення потреб 
індивіда(групи), їхніх бажань, прагнень, інтересів. Цінність можна 
сприймати і як буквальну собівартість, ліквідність блага та спроможність 
його реалізації у якості товару і таке трактування є найбільш поширеним в 
повсякденному вживанні. 
Існує практика поділу за сферами буття: природні, ідеальні, духовні, 
соціальні, психічні, біологічні. Кожна сфера, відповідно, має свої 
антицінності, тобто негативне ставлення(сприйняття) чи явище, що полярно 
впливають на цінність. До природних цінностей: чисте повітря, вода, 
корисні копалини, родючі ґрунти, ліси, ріки й моря повні живності, 
антицінностями виступають: брудне повітря, землетруси, пожежі, вулкани, 
смерчі та інші природні явища, що завдають шкоди господарській 
діяльності, довкіллю та життю. Такій цінності як здоров’я, протилежністю 
є хвороби та каліцтва. Психічні, душевні цінності як щастя, відчуття 
комфорту, радості, кохання, існують в протилежності до смутку, горя, 
нещастя, хвилювання та страху. 
До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеали людства: 
добро, благо, прекрасне, істина, справедливість, свобода, святість і 
предмети культури, в яких вони формувались, розвивались та 
33 
сповідувались: художні твори, наукові теорії, філософські, моральні, 
релігійні, та юридичні системи. Антиподами духовних цінностей є зло, 
неістинна, потворне, несправедливість, гріховність і явища, у яких вони 
втілились, в людській взаємодії, що керувалась ворожнечею та відмінними 
поглядами на цінності. 
Соціальні цінності поділяються на загальнолюдські, національні та 
корпоративні. До них відносять зайнятість населення, порядок, 
стабільність, злагоду в суспільстві, мир, демократію тощо. В межах 
соціальних цінностей існують раніше згадані ідеології, а також політичні 
цінності. Соціальним цінностям, антиподами є безробіття, тиранія, 
соціальні катаклізми, повстання, сепаратизм, війни. 
Політичні цінності розцінюються як цінності-цілі соціального рівня, 
що існують в свідомості групи індивідів. Інакше кажучи, це необхідні цілі, 
що на думку суб’єкта мають бути досягнуті задля вищої мети. Вони є 
явищем динамічним, оскільки кожне нове покоління засвоює цінності 
попереднього крізь призму власного сприйняття, додаючи власні цінності, 
власний досвід. Політичні цінності детерміновані, як і політичні режими, 
географічними умовами, а також ефективністю поточного режиму, 
діяльністю країни-сусіда, рівнем безпеки, контактом з представниками, 
досвідом інших країн, матеріальним забезпеченням людини,  Процес зміни 
ціннісних політичних та особистих орієнтацій, в свою чергу, безпосередньо 
пов’язаний зі змінами в економічному, культурному, політичному та інших 
сферах життя суспільства певної країни. 
    
34 
РОЗДІЛ 2. ЦІННОСТІ В ДЕРЖАВНОМУ 
УПРАВЛІННІ 
 
Про ціннісне ядро державного управління 
 
 Природні, ідеальні, духовні, соціальні, психічні, біологічні цінності, 
спрямовують інтереси індивіда та його оточення, як раніше було зазначено, 
формуючи систему цінностей і стаючи джерелом безпосередніх мотивів 
поведінки, стимулів людської діяльності. Дана система цінностей, в 
індивідуальному та соціальному масштабі, впливають на свідомість та 
інтереси людей, що розділяють спільні цінності. При досягненні 
державного рівня соціальної організації, переслідуючи інтереси 
суспільства, на процеси діяльності держави поширюється вплив системи 
цінностей, притаманної обранному суспільству. Сума переконань, їхнє 
особисте трактування(хибне чи правильне) проявляються в ході 
функціонування суб’єктів державного управління, в межах їхніх 
повноважень та обов’язків. 
 Попередньо було розглянуто визначення та умови необхідні для 
утворення та функціонування державного та проектного управління. 
Історичні та культурні процеси сприяли формулюванню першої і головної 
цінності держави і державного управління: безпеку. Його можна трактувати 
по різному при транслюванні на сфери діяльності: безпека життя населення, 
безпека існування самої держави, безпека існування систем всередині 
держави. Кожне із них матиме істину. 
 В період мирного часу, питання безпеки, як керівної цінності для 
держави, було сумнівним для сприйняття. Таке узагальнення, разом з 
анархічними ідеями, могли виникнути лише в період спокою. 
 Наглядний приклад ставлення до держави, як до гаранта безпеки, є у 
35 
Гоббса: “Ми говоримо, що державу засновано, якщо множина людей 
домовляється і укладає договір кожного з кожним у тому, що заради миру 
між ними і захисту від інших кожен визнаватиме своїми усі дії і міркування 
ті сі людини чи зібрання людей, котрому більшість дає право представляти 
усіх (тобто бути їхнім представником) незалежно від того, голосував він за 
чи проти них [8, с.18]”. Що об’єднує Україну 21-го сторіччя з Англією 17-
го сторіччя – війна. Організованість та стабільність життя, гарантії 
домовленостей та виживання стають болючими питаннями, як тільки 
відбувається інтервенція. 
 Дані державою зобов’язання, її ефективність, мають ознаки прояву 
виключно при прямій загрозі. Інструменти реалізації влади, що раніше 
сприймались за інструменти насилля, побори, обмеження свобод, 
починають грати новими фарбами. В мирний час, увага до держави 
спрямована лише на питання економіки, законодавства та політики 
(внутрішньої та зовнішньої). 
 За ідеальних умов, виходячи з визначень держави, наведених в 
попередньому розділі, вона (держава) б займалась попередженням та 
усуненням зовнішніх та внутрішніх небезпек, гарантувала б права та 
свободи мешканцям власної території і втручалась би для вирішення питань 
несправедливості в стосунках між населенням. Виконуючи функції 
управління на рівні “governance”, формуючи та підтримуючи сприятливі 
для функціонування внутрішніх процесів, діяльності населення в тому 
числі, забезпечуючи умови для ефективності здійснення власної влади, а з 
нею і управління, держава б реалізувала в дійсності розуміння 
справедливості  для суспільства, що делегувало їй (державі) такі права. 
Аналізуючи діяльність існуючих держав(східної та західної традиції), 
можна зрадіти тому, що в певній мірі, кожна за них є ідеальною, відповідно 
до наведених пунктів, адже виконує своє покликання, але кожна зі своїм 
маленьким “але”. 
36 
 Діяльність держави, як будь-яка людська діяльність, має піддаватись 
чіткому мірилу задля контролю прогресу діяльності та оцінці її 
ефективності . Поняття “благо”, при застосуванні до системи рівня держави, 
не має визначених критеріїв, як і поняття “щастя” та “справедливість”. 
Тому, задля виправдання та розрахування зусиль, розуміння напряму дій, 
цінності (як і цілі) мають формулюватись чітко. Ці формулювання 
отримують форму закону, що стає уособленням тієї справедливості, що 
прагне суспільство та гарантій держави, що оберігає закон, сприяє його 
здійсненню та дотриманню населенням, що перебувають в межах території 
даної держави. 
 Держава, що припиняє забезпечувати власну безпеку та гарантії 
надані своєму населенню у вигляді закону, припиняє існування в якості 
держави. Це є ядро довкола якого формуються інші цінності держави та її 
суб’єктів. Забезпечення умов безпеки сприяє діяльності держави як такої та 
її суб’єктів. Здійснюючи свої зобов’язання, держава підтримує власне 
існування та умови, що оберігають її закони. За умов відповідності 
діяльності держави потребам його суспільства, за умов збереження 
стабільного стану речей, гарантованих прав і свобод населення, така 
держава сама стає цінністю для населення, а її закони, в переконанні 
населення, будуть уособленням справедливих правил. 
 
Про цінність закону для суб’єктів держави 
 
 
 Незалежно від стану середовища( будь то мирний час чи стан війни), 
діяльність держави здійснюється виключно легітимним шляхом, за 
законом. Закон доповнюється, оновлюється та адаптується під актуальні 
умови аби дії держави були результативними та не порушували головну 
цінність, попередньо згадане ядро. 
37 
 Інституції реалізації державної влади та їхні співробітники, як окремі 
суб’єкти, будучи представниками та гаранта закону, прав та свобод, 
показово, ні за яких обставин не можуть порушувати ці закони. Закон і 
держава втрачають авторитет коли не можуть гарантувати дотримання 
правил навіть в межах власної структури. Крім покарання, що передбачено 
законом, правопорушник спричинить обурення населення, що буде 
підривати віру в легітимність такої держави та буде підривати лояльність до 
неї, сприяючи впливу інших держав.  
Закон – найвища цінність, в процесі діяльності суб’єктів держави, що 
забезпечує ціль – безпеку. Закон поширює дану безпеку на саму структуру, 
будучи правилами її існування та функціонування і на населення, 
регулюючи взаємовідносини між людьми, визначаючи їхні права та 
оберігаючи свободи. Це позиція, що має відстоюватись громадянами, 
державою та її службовцями аби їхня діяльність мала правове 
обґрунтування, позбавлене протиріч. “Відтак найвищою цінністю у державі 
та суспільстві мають бути свобода людини та право, де друге поняття є 
доповненням першого, оскільки передбачає його реалізацію. Тільки тоді, 
коли людина вільно обирає і утверджує певні цінності, її життя набуває 
сенсу. Людське буття має зміст лише тоді, коли обрані цінності є гідними 
людини та сприймаються суспільством [21, с. 110]”. Нехтуючи законом, 
людина заперечує власні права, що їй передбачались законом і загрожує 
правам оточуючих. Загрожуючи правам оточуючих, загрожує і реалізація 
свобод людей, що передбачені правом, а з ними заперечується особистість 
кожного з оточуючих. Дотримання населенням законів гарантує уникнення 
індивідом стану заперечення його особистості діями іншого. 
 
 
  
38 
Про ціннісні орієнтації державного управління 
 
 Задля дотримання ефективного функціонування закону, забезпечення 
необхідних та актуальних умов для його дії та поширення на діяльність 
населення, права та свободи яких він має визначати та оберігати, 
здійснюється процес державного управління. 
 Попередньо державне управління було визначено як вид діяльності 
держави, що полягає у здійсненні нею організуючого впливу на ті сфери і 
галузі  суспільного  життя,  які вимагають певного втручання держави   
шляхом використання повноважень виконавчої впади. Дане управління 
здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, на рівні 
державних підприємств, установ і організацій, виконуючи функції 
управління (прогнозування і планування, організація, керування, 
координація, контроль). 
 Дані функції виконуються за втручання/звернення уваги держави( та 
її суб’єктів управління) на окремі сфери та галузі. Виділимо чотири основні 
сфери уваги держави: 
 По-перше, це правова сфера та правопорядок, випереджаючи прямі 
загрози безпеці людини, безпеці суспільства, безпеці закону та стабільності, 
що гарантує держава. Держава має та використовує монополію на 
здійснення правового контролю та застосування санкціонованого, 
правомірного насилля щодо осіб які свідомо порушують правопорядок, 
завдаючи наявної чи потенційної шкоди оточенню та суспільству.  
 По-друге, це сфери непрямої чи стихійної загрози. З метою 
запобігання небезпеці здоров’я населення, пошкодження чи знищення 
майна або ж з метою відновлення від наслідків. 
 По-третє – сфера економіки та інформаційного простору. Знов, 
керуючись питанням безпеки, держава здійснює контроль самого 
середовища, контроль умов виготовлення, стандартизація, контроль та 
39 
запобігання розміщенню в вільному доступі заборонених законом 
предметів, антимонопольна діяльність, цензура і так далі. Інформаційний та 
економічний простір це чи не найвразливіший сектор для державної безпеки 
адже в умовах обмежених ресурсів, що розподіляються завдяки 
економічним зв’язкам, для стороннього впливу та дестабілізації поточного 
стану, достатньо мінімального втручання зі сторони. 
 Останній сектор уваги держави стосується політичної діяльності, 
контролю діяльності владних структур та умов необхідних для життя 
власного населення. Політична сфера потребує уваги через питання влади, 
що дозволяє направляти та реалізовувати державний вплив, а також прямий 
контакт політичних діячів з основою системи, що гарантує продовження 
стабільних умов існування та функціонування процесів та явищ в державі. 
Політична традиція формувалась під впливом географічних та економічних 
умов, культурних та історичних процесів, що пережив народ, що сформував 
державу, адаптуючись до зовнішніх умов та реалізуючи власні потреби. 
 В демократичних країнах, постійна ротація політичних кадрів 
дозволяє оновлювати та адаптовувати законодавчу базу, що регулює 
діяльність держави. Право впливу на законодавство надається особам, що 
репрезентують та здійснюють потреби виборців, що делегували їм дане 
право та обов’язок. Держава здійснює контроль процесу виборів, збір, 
підрахунок та оголошення результатів, так само, держава здійснює 
контроль діяльності обранців на предмет ефективності діяльності на даній 
посаді, правомірності, корупції. 
 Як вже зазначалось, лейтмотивом діяльності держави, на ціннісному 
рівні, є безпека, проте сама безпека застосовується вже для досягнення 
конкретних цінностей, які є сферою інтересу державного управління як 
такого.  
 Втручаючись в економічну сферу, контролюючи та протидіючи 
стихійним загрозам, контролюючи правопорядок, суб’єкти державного 
40 
управління, в уособленні держави, керуються цінністю людського життя, 
задля його забезпечення, збереження чи врятування. Здійснюючи контроль 
економічного та інформаційного сектору, (умов виготовлення, дотримання 
стандартів, тощо), соціальних взаємодій(в сфері правового поля у тому 
числі), керуючою метою є запобігання потенційних та реальних факторів, 
що здатні зашкодити здоров’ю людини, що є продовженням цінності життя, 
будучи інструментом підтримки цього життя. Заподіяння шкоди здоров’ю 
фізичному, психічному чи соціальному (як добробуту), заподіяння шкоди 
життю, вбивство є антицінністю і має відповідні санкції закону. 
 Контролюючи та управляючи інформаційним простором, держава 
керується одразу кількома цінностями: психічним здоров’ям громадян; 
моральним спокоєм населення; безпекою цінностей суспільства, що стали 
основою для формування держави. 
 Всі три цінності між собою пов’язані і стосуються різних рівнів 
спрямованості свідомості індивіда. Турбуючись про психічне здоров’я, 
здійснюється, на приклад, контроль інформації, явищ, ідей та предметів, що 
можуть потрапити в поле уваги дітей, здійснюючи вплив на ще не 
сформовану свідомість. Здійснюється фільтрація інформації, цензура. 
 Турбуючись про моральний спокій населення, впроваджуються 
заходи задля уникнення конфліктів викликаних проявами чужої (для 
обраного населення) культури, що може суперечити моральним нормам 
даного суспільства. Політика інклюзивності, за ефективної діяльності 
держави, не спричиняє нових конфліктів, ставлячи під супереч ті цінності 
суспільства, що стосуються його основ: сім’ї, віри, історії, способу і темпу 
життя, традицій та культурного спадку. Така має сприяти обізнаності та 
духовному розвитку суспільства, а не кидати йому виклик. 
Ці аспекти, (попередньо) були перераховані як необхідні фактори, 
детермінанти утворення умов реалізації управління в його сучасній формі, 
для утворення етносів, народів, національних держав. Якщо вони зазнають 
41 
стороннього впливу чи піддаються викривленню, це вплине, спершу, на 
самосвідомість індивіда, самоідентифікацію суспільства, а в перспективі й 
на долю умов існування держави, зазнаючи трансформацій задля реалізації 
нових, актуальних потреб суспільства, або ж припинення існування такої 
держави через втрату основи для її існування: народу, що делегує державі її 
обов’язки. Задля протидії цим антицінностям, сфери економіки, інформації, 
суспільних відносин і зазнають впливу держави, її контролю. 
 
 
Про цінність функції контролю в державному управлінні 
 
 При описі державного впливу, контролю діяльності політичних 
суб’єктів, застосовувались поняття правомірності, ефективності, корупції. 
Це не означає, що цінність безпеки кудись зникає. Причина в тому, що в цих 
умовах, дане поняття вже складно застосовувати, без додаткових метрик. 
Дані метрики заміщають собою первинну цінність, але не ставлять її в 
протилежний бік. Метрика стає цінність-ціллю, досягнення якої буде 
проявом правильного та ефективного напряму діяльності. 
 При контролі умов життя населення, цінність має досягнення норми, 
стандарту та інших синонімів для визначених рамок допустимого значення 
та якості об’єкту. Така норма гарантує стабільність системи, де буде 
застосовуватись об’єкт, а також його безпечність, при безпосередньому 
контакті з людиною, як на прикладі санітарних норм. Іншими цінностями є 
своєчасність надання чи відновлення постачання, формат та міра 
необхідного блага, що забезпечує дані умови. 
 При контролі діяльності власних структур, цінністю стає сам процес 
та досягнутий результат. Коли ж цінність процесу буде проявлятись вже при 
дотриманні його повноти, передбаченої тривалості, якості та швидкості 
комунікації/ескалації питань, норм результатів та його регулярної 
42 
циклічності, при максимальному наближенні дійсного процесу до його 
ідеальної форми, досягається стабільність структури, що побудована на 
взаємодії, та послідовності діяльності суб’єктів держави та державного 
управління. При дотриманні процесу, забезпечуються умови його 
здійснення, ефективність діяльності та ефективність відповідальності. 
 Сама перевірка, контроль діяльності, як функція та окремий процес, 
має свою мету, що повертає процеси до ціннісного ядра, проводить 
ретроспективу діяльності і нагадує про першопричину появи процесу. В 
мирний час, у стані спокою системи, ритуал перевірки, крім додаткового 
поштовху, стимулу, інструменту, що покликаний виявляти та заміняти 
некваліфіковані, некомпетентні та недієздатні елементи управління, 
переслідує мету забезпечення стабільності, автономності, ефективності 
роботи кожної ланки, задіяної в процесі на період війни чи іншого лиха, 
викликаного природними, техногенними чи соціальними чинниками.  
 Ідеальна держава отримує реальні, характерні риси при застосуванні 
перевірок для мотивації та протидії посадової безвідповідальності, що 
апріорі не могла б існувати, за ідеальних умов прийому кадрів в структуру. 
Функція контролю стає інструментом підтримання “здорового стану” 
функціонування держави. 
 При тому, що кожен працівник державної установи має власну 
посадову інструкцію, де в загальних положеннях вказано дані про сутність, 
особливості і мету робіт, порядок укладення та припинення трудового 
договору, класифікаційні критерії, визначальні ознаки спеціальності й 
спеціалізації, додаткові відомості про посаду, професію, роботи працівника 
тощо, при тому, що він знає свої обов’язки та відповідальність, в цій 
стабільній структурі, час від часу трапляються нещасні випадки, халатність 
та пропажа устаткування. Хтось має понести покарання. 
 Коли така відповідальність, кілька разів поспіль, находить на 
керівника, що не впорався з контролем процесу, будучи вже особисто 
43 
зацікавленим в його дотриманні або ж в формальній відповідності дійсного 
до нормативного, керівник буде превентивно сприяти відповідності нормам 
процесу або ж ротації кадрів, відповідно. 
 Стосовно норм, що застосовуються перевіркою під час контролю 
діяльності ( мова про норми, що стосуються кількості та якості комплектації 
та устаткування, тобто того, що має прямий ризик бути пошкодженим, 
загубленим, викраденим, зношеним чи скінченним) до них, крім 
необхідного значення, за існуючого принципу, додається похибка. 
Виходячи з цього, перевірка має три сценарії успішного проходження: 
 1. Ідеальний сценарій - повна відповідність, що гарантує повне 
забезпечення з можливістю заміни. 
 2. Показовий, за якого все приводиться до ладу, оновлюється, 
комплектується та модернізується виключно задля успішного проходження 
перевірки. 
 3. Допустимий, за якого результати граничні. 
За будь-яких пропорцій, перевірка пройдена навіть з мінімальними 
показниками, гарантує необхідний результат. Незадовільний результат 
перевірки дозволяє вчасно відреагувати на обставини, відновити засоби, 
яких не вистачає, реалізувати покарання та за необхідності провести 
ротацію кадрів задля уникнення повтору порушень. 
 Цінність функції контролю, що здійснюється описаним процесом 
перевірки з його окремими функціями, полягає в можливості своєчасної 
реакції на зміну умов та адаптації процесів задля збереження умов 
стабільного функціонування системи управління. На рівні державного 
управління, дана функція керується цінністю стабільного, передбаченого та 
бажаного перебігу подій та стану умов здійснення внутрішніх процесів, 
стану умов зовнішніх, що можуть нести загрозу державі, життю чи здоров'ю 
населення, його(населення) благополуччю. Своєчасне виявлення таких 
44 
загроз дозволяє виконати державою свої зобов’язання, вберегти перелічені 
цінності чи завчасно почати дії, що мінімізують завдану їм шкоду. 
 
 
Про цінності суб’єктів, задіяних в процесі державного управління  
 
В ході реалізації впливу державного управління, його функції 
(прогнозування і планування, організація, керування, координація, 
контроль) розподіляються між його суб’єктами(окремими інституціями та 
людьми, що здійснюють вплив на середовище державного управління), що 
дозволяє ефективно здійснювати заходи задля підтримки та адаптації 
середовища і задля протидії шкідливим факторам, внутрішнім чи 
зовнішнім. 
 Стосовно функціонування державного управління, варто мати на 
увазі дві основні тези: 
1. Ніщо не існує у вакуумі, окремо від зовнішніх факторів і впливів. 
Коли йде мова про державне управління, є місце і для ідеологій, і для 
амбіцій, і для інтриг, егоїзму, гри на рейтинг, лобізму, корупції. 
2. Умови в яких перебуває держава не є статичними. Люди 
перебувають у русі, світ довкола перебуває у русі.  
Це об’єктивні умови, що враховуються і допускаються до моменту 
коли це починає прямо чи потенційно загрожувати безпеці держави. 
 За загальною практикою, діяльність держави здійснюється за 
посередництвом відповідальних інстанцій. Інстанції ділять між собою 
сфери відповідальності в яких вони реалізують свою діяльність. На цьому 
рівні абстракції, цінності перебувають безпосередньо між людьми. Цінність 
життя, здоров’я, закону, прав і свобод населення, безпеки держави, 
необхідності та мети процесу діяльності структур та пов’язаного з ними 
спектру інших цінностей, особистих і загальнолюдських, проеціюються на 
45 
діяльність кожним індивідом, що задіяний в діяльності державного 
управління. 
 Важливо аби мета діяльності та цінності, що переслідуються були 
донесені, сприйняті та однаково розділені, що керівництвом, що 
виконавцями. Це забезпечує формування здорових корпоративних 
цінностей, фундаментальних переконань, на яких базується діяльність 
інституції. Тільки якщо учасники діяльності розуміють, навіщо вони тут, в 
якому напрямку вони рухаються і якого прагнуть результату, діяльність не 
матиме протиріч, вона реалізовуватиме умови досягнення інтересів, що 
лежать в цінностях державного управління. 
В ідеальному світі, в державному управлінні, цінність 
керівництва(політ. діячів та службовці) лежить в площині діяльності 
інституції. Керуючись законом, мають дотримуватись процеси діяльності та 
показники за якими вона піддається оцінці та перевірці. Індивід віддає себе 
даній сфері та особисто зацікавлений в результатах, адже усвідомлює задля 
яких цінностей, інтересів він працює. 
За реальних умов, керівництво, крім службових обов’язків, керується 
ще й власними амбіціями, що при досягненні керівних посад, коли 
діяльність вже не є засобом забезпечення виключно власного виживання, а 
здатна задовольнити інші потреби, починають випереджати в пріоритеті 
цінності, що мала б переслідувати управлінська діяльність. Чи шкодить це 
якось діяльності? Ні в якому разі. Для привернення уваги керівника назад 
до процесів, що мають відбуватись в межах його інстанціїї та результатів, 
що мають бути досягнуті, до його власної діяльності застосовуються “KPI” 
(key performance indicators)  система оцінки, яка допомагає організації 
визначити досягнення стратегічних цілей. На основі даної системі 
здійснюється заохочення і покарання, в залежності від ефективності 
управління для досягнення ключових цілей. Відповідність пунктам KPI 
починає становити цінність, будучи чітким критерієм, необхідним 
46 
інструментом задоволення амбіцій та критерієм оцінки діяльності підлеглих 
та діяльності керівника. 
Цінності виконавців, в державному управлінні, лежать в користі та 
ефективності результатів їхньої праці, а також у впевненості в цьому, тобто, 
цінність на даному рівні існує та реалізується в короткій перспективі. 
Результативність зусиль, їхня користь та визнання переймають виконавця 
куди частіше. Що це дає в умовах коли досягнута єдність ціннісних 
орієнтацій між керівництвом і працівниками? Відбувається показовий 
симбіоз де виконавець переймається якістю виконаної роботи, слідуючи 
процесу як покроковій інструкції задля досягнення необхідних показників. 
Це забезпечує виконавця спостереженням результатів роботи та 
матеріальною компенсацією, що відповідає його зусиллям. Керівництво, в 
свою чергу, спостерігає за дотриманням нормованого процесу та здійснює 
управлінські рішення необхідні для вирішення питань пов’язаних з 
діяльністю, а також вирішенням проблем, що ескалуються до їхнього рівня. 
 Коли ж суб’єкти діяльності не мають спільного усвідомлення мети 
діяльності, кожен переслідує власну. Помітно, що ядро державного 
управління опосередковуєть достатньою мірою, що для кінцевого 
виконавця, з метою економії емоційного ресурсу, цінність-ціль для 
отримання компенсації є результат, а іноді і його формальна наявність. 
 
Про роль комунікації та її цінність 
 
 За ідеальних умов, процес державної діяльності супроводжується 
обміном інформації. Дотримується своєчасність, повнота та характер 
комунікації, передаючи інформацію про стан та результати діяльності, 
наявність сторонніх факторів, тощо. Даний процес обміну інформацією 
можна розділити на два рівні або блоки: 
1.Адміністративно-управлінський блок 
47 
2. Індивідуальний або кадровий блок 
 Адміністративно-управлінський блок формує тип самої організації; 
визначає організаційну культуру як у спектрі комунікацій, так і у 
формальних і неформальних відносинах. “Сама політика організації в 
комунікація проектується як система правил, відповідно до яких система 
працює і розвивається в цілому і по яких діють члени організації. При цьому 
основним завданням комунікацій може виступати відповідність стратегії 
розвитку організації [22, с. 53]“. 
Отже, комунікація на адміністративно-управлінському рівні 
переслідує стратегічну мету діяльності, формуючи правила та корпоративні 
цінності. Така стратегія являє собою набір цілей, правил та принципів 
роботи з персоналом та політику структури щодо внутрішньої комунікації: 
пасивна, реактивна, превентивна, активна. Певне місце в цьому блоці 
займає відношення організації до організаційно-економічних, правових, 
соціальних, психологічних і інших аспектів управління. “ Окремим 
сегментом, але залежним від усіх попередніх можна вважати внутрішні 
фактори середовища, котрі ґрунтуються на цілях організації, стилі 
взаємовідносин і керування, умовах діяльності, якісній характеристиці 
індивідів в організації [22, с. 54]”. Адміністративно-управлінському рівень, 
за ідеальних умов, забезпечує факт того, що ціль діяльності буде донесена, 
усвідомлена та досягнута в ході діяльності. 
До кадрового блоку відносяться всі аспекти, що стосуються взаємодії і 
спонукання індивідів в організації. Він характеризується специфічністю 
побудови комунікацій, маніпулятивним характером комунікації. Формат 
кадрової/індивідуальної комунікації (формальної або ж неформальної) 
визначається і здійснюється в межах визначених політикою організації. 
“Цей блок, можна співвіднести з чотирма елементами, які передбачають 
цілеспрямовані комунікативні дії: 
48 
по-перше, - це стосується етапів проектування політики внутрішньо 
організаційних комунікацій (нормування, програмування, моніторинг 
тощо);  
по-друге, - прогностичні, практичні, лабораторні методи впливу на 
індивідів в організації відповідно до цілей ініціатора комунікації; 
по-третє, - вимоги, які пред'являються індивіду і ступень їхньої 
наближеності до ідеальної моделі, прийнятної саме для цієї організації; 
по-четверте, - перекручування інформації, розуміння інформації, 
завдання організації, її цілей і ролі індивідів в організації. Сюди, в 
основному, відносять: відсутність взаєморозуміння; рівень загальної 
культури; інтелектуальний розвиток підлеглих; повноту інформації; 
логічність викладу інформації; систему викладу і подання інформації; 
сконцентрованість уваги індивідів на певній інформації; емоційне 
прийняття інформації; потреба у практичних рекомендаціях; бажання 
працювати і виконувати завдання та інше [22, с. 54]”. 
В умовах субординованої, односпрямованої комунікації, що має 
викликати заздалегідь визначені поведінкові реакції та вчинки, формувати 
думку, відношення і прийняття політики управлінського апарату, 
відсутність, несвоєчасність або ж неповнота наданої керівництвом 
інформації, надає простір для власної інтерпретації, доповнення та її 
перекручення підлеглим виконавцем. За повної відсутності комунікації між 
підлеглим та керівництвом, опосередковано, його діяльність буде 
сприйматись за регулярну роботу, що пропонує обмін зусиль, у форматі 
людино-годин, на грошову компенсацію. Цінності структури, що не 
фігурують у повсякденному житті, будуть заміщені власними 
переконаннями та цінністю компенсації, як існуючої цінності-цілі 
діяльності. 
 
 
49 
Про умови повного прояву ціннісного ядра державного управління в 
діяльності його структур 
 
Підсумовуючи зміст розділу, ми можемо спостерігати, що в мирний 
час, держава, як суб’єкт, знаходиться в сплячому стані, підтримуючи своє 
життя. Керуючись цінностями закону та свободи громадян, слідкуючи за 
повнотою, якістю та результатами діяльності, втручаючись в вразливі сфери 
людської діяльності та взаємодії, зберігається необхідний рівень 
стабільності. 
 Стабільність породжує комфорт, лояльність та поляризацію ідей. 
Природній та закономірний процес, що дозволяє адаптувати діяльність 
держави та середовище існування системи, її суб’єктів, під актуальні умови. 
Однак, питання цінності(користі) держави, в мирний час не є очевидним. 
Для опосередкованого спостерігача, десь далеко відбуваються якісь 
процеси, щось міняється, модернізується, приймаються нові закони, що 
після новин більше не зустрічаються в його житті, що існує в межах 
власного ритму, діяльності, переконань. Раціональна природа свідомості 
індивіда диктує їй пріоритетність наочних питань, що мають вплив на її 
мікрокосм та майбутнє над питаннями, що стосуються суспільного та 
політичного адже час на аналіз, оцінку та осмислення політичного питання, 
прийняття зваженого рішення, міг би бути використаним на пряме чи 
потенційне покращення умов власного життя, реалізацію прагнень, потреб 
і амбіцій. Подібне раціональне невігластво, навмисне утримання від 
надбання знань у тому разі, якщо вартість отримання цих знань перевищує 
потенційну користь, яку вони забезпечать, є побічним ефектом розуму 
людини та стабільності умов її існування. Це ні в якому разі не є чимось 
шкідливим, порочним чи неправильним. Це є природний стан речей, що 
треба враховувати. 
50 
Середня тривалість життя стала довшою і це дуже помітно в порівнянні 
з минулими сторіччями. Якість життя і умови існування дозволили людям 
розвиватись не за принципом тваринної еволюції(з адаптацією до 
навколишнього світу), а за принципом реалізації прояву власної біохімічної 
енергії(розуму). За сучасних умов, кволі особи доживають до старості і 
встигають дати потомство, люди з вродженою схильністю до онкології, 
доживають до проявів хвороби, а не вмирають ще в дитинстві, людство в 
цілому, доживає до виснаження організму і смерті від природної зупинки 
органів. Розвиваючись на основі попередніх досягнень людство досягає 
результатів, що наступними поколіннями вже рахуються як даність. Маючи 
стабільну структуру існування, це стало можливим, забезпечуючи як 
технічний, так і науковий прогрес. 
Що ж дозволяє державі реалізувати себе, виконати своє покликання та 
досягти сакральної цілі своїми прямими діями? Як вогнегасник реалізується 
як цінність при пожежі, держава реалізується в час скрути, в час природного 
лиха та війни. Весь потенціал, що методично підтримувався в необхідному 
стані та якості мобілізується і отримує пряму реалізацію, реалізуючи 
першопричину утворення держави та демонструючи її цінність в очах тих 
самих опосередкованих спостерігачів. 
Задля досягнення безпеки, діяльність державних структур, з 
дотримання ритуалів, переорієнтовується на досягнення чітких та 
послідовних результатів метою яких є усунення загрози та якнайшвидша 
ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або 
природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку 
при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу 
шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод 
громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення 
умов для нормального функціонування органів державної влади та органів 
місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського 
51 
суспільства.[23] 
 
 
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ 
 
 В ході діяльності державного управління, його 
функції(прогнозування і планування, організація, керування, координація, 
контроль) розподіляються між його суб’єктами(окремими інституціями та 
людьми, що здійснюють вплив на середовище державного управління), що 
дозволяє ефективно здійснювати заходи задля підтримки та адаптації 
середовища і задля протидії шкідливим факторам, внутрішнім чи 
зовнішнім.  
 Діяльність держави, керується в першу чергу цінністю людського 
життя, задля його забезпечення, збереження чи врятування.      
Поруч із цінність людського життя, в ціннісній орієнтації держави 
стоять людське здоров’я(фізичне, психічне) та благополуччя. Задля 
досягнення умов, що реалізують дані цінності, державою здійснюється 
втручання та контроль в діяльність населення, підтримуючи правопорядок 
та реалізацію права, попереджаючи, зменшуючи шкоду від стихійного лиха 
життю, здоров’ю чи благополуччю населення, забезпечуючи стабільність 
умов, що гарантують безпеку населенню та державі, досягнення тієї міри та 
розуміння справедливості, що сформовано в даному суспільстві, 
дотримання цінностей суспільства, що стосуються його основ: сім’ї, віри, 
історії, способу і темпу життя, традицій та культурного спадку. Така має 
сприяти обізнаності та духовному розвитку суспільства, а не кидати йому 
виклик. 
Ці аспекти, (попередньо) були перераховані як необхідні фактори, 
детермінанти утворення умов реалізації управління в його сучасній формі, 
для утворення етносів, народів, національних держав. Якщо вони зазнають 
52 
стороннього впливу чи піддаються викривленню, це вплине, спершу, на 
самосвідомість індивіда, самоідентифікацію суспільства, а в перспективі й 
на долю умов існування держави, зазнаючи трансформацій задля реалізації 
нових, актуальних потреб суспільства, або ж припинення існування такої 
держави через втрату основи для її існування: народу, що делегує державі її 
обов’язки. Задля протидії цим антицінностям, сфери економіки, інформації, 
суспільних відносин і зазнають впливу держави, її контролю. 
 Діяльність держави, як будь-яка людська діяльність, має піддаватись 
чітким метрикам. Поняття “благо”, при застосуванні до системи рівня 
держави, не має визначених критеріїв, як і поняття “щастя” та 
“справедливість”. Тому, задля виправдання та розрахування зусиль, 
розуміння напряму дій, цінності (як і цілі) мають формуватись чітко. Ці 
формулювання отримують форму закону, що стає уособленням тієї 
справедливості, що прагне суспільство та гарантій держави, що оберігає 
закон, сприяє його здійсненню та його дотриманню населенням, що 
перебувають в межах території даної держави. 
 Держава, що припиняє забезпечувати власну безпеку та гарантії 
надані своєму населенню у вигляді закону, припиняє існування в якості 
держави. Це є ядро довкола якого формуються інші цінності держави та її 
суб’єктів. Забезпечення умов безпеки сприяє діяльності держави як такої та 
її суб’єктів. 
Прямий прояв виконання зобов’язань про забезпечення безпеки, 
держава здійснює в час лиха: війна, природні, соціальні лиха та катаклізми. 
Весь потенціал, що методично підтримувався в необхідному стані та якості 
мобілізується і отримує пряму реалізацію, реалізуючи першопричину 
утворення держави та демонструючи її цінність в очах тих самих 
опосередкованих спостерігачів. 
Задля досягнення безпеки, діяльність державних структур, з 
дотримання ритуалів, переорієнтовується на досягнення чітких та 
53 
послідовних результатів метою яких є усунення загрози та якнайшвидша 
ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або 
природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку 
при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу 
шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод 
громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення 
умов для нормального функціонування органів державної влади та органів 
місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.  
 Протягом процесу усунення небезпеки, як і протягом діяльності у 
стані спокою особливу цінність несуть окремі функції управління: контроль 
та координація(комунікація). За своєчасного надходження критично 
важливої інформації про стан речей, своєчасної реакції на зміни умов, 
ефективна діяльність держави стає можливою. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
54 
РОЗДІЛ 3. ЦІННОСТІ В ПРОЕКТНОМУ 
УПРАВЛІННІ 
 
 
Про ціннісне ядро проектного управління 
 
 Отже, розглянуто аксіологічні особливості держави, державного 
управління та проблеми на ціннісному підгрунті, що виникають в їх 
діяльності. Цінності в проектному управлінні, в свою чергу, формуються 
комплексно, від потреб та переконань учасників, а отже прямо залежать від 
умов і не переслідують однієї спільної мети. Однак, цінність, що переслідує 
саме проектне управління є статичною. Мета існування проектного 
управління є системоутворюючим фактором, що сприяє розбудові системи 
цінностей індивідів та кожної організації індивідуально, координуючи та 
спрямовуючи їх до діяльності та досягнення власних цілей за виконання 
мети проектного управління. 
 Умови в яких існує управлінський вплив розвивались разом з 
людством. Управління та підпорядкування присутні в кожній сфері де 
людина проявляє свою діяльність і протягом історичного процесу, в них 
існувало проектне управління, як явище, до його появи в якості науки. 
 Виходячи з наведених попередньо визначень, сумісні людські дії, що 
направлені на отримання конкретного результату в визначений термін, що 
супроводжуються розподілом обов’язків та сфер відповідальності, можна 
застосувати до більшості проявів людської діяльності. Проектне управління 
може підійти для визначення більшості спільних людських дій, що слідують 
життєвому циклу проекта: мають елементи планування, розподілу 
обов’язків, контролю процесу та завершення діяльності. Враховуючи це 
можна стверджувати, що явище проектного управління існувало задовго до 
55 
появи даного визначення та науки. В залежності від низки факторів, будуть 
відрізнятись цінність та мета, що переслідує така діяльність, цінності, що 
будуть формуватись під впливом управління, власні переконання учасників 
процесу, проте, їх згуртовує єдиний фактор. 
Мета будь якого бізнесу це прибуток і це нормально, що для його 
досягнення відбувається максимальна оптимізація процесів. У випадку 
корпоративної виробничої/підприємницької діяльності, результати 
діяльності забезпечують існування та цілісність структури адже як і сам 
бізнес, співробітники зацікавлені в матеріальній компенсації, що відповідає 
їхній компетенції, амбіціям, затраченому часу та зусиллям. 
Проте, чи прибуток є ядром управління? Доволі складні умови, що 
вплинуть на визначення. Спершу, треба взяти до уваги умови. Управління 
існує в структурі, що виробляє щось власне чи надає послуги? А може 
структура може собі дозволити розподілення ресурсів і на послуги, і на 
власне виробництво? 
Цінуватись може сам процес, його результати, клієнт, довготривала 
співпраця з клієнтом, команда та її лояльність, ріст кваліфікації команди, 
впізнаваність організації, визнання, прибуток, закон і безпека. Впевнений, 
що це не весь список цінностей, що супроводжують діяльність, проте 
дійсною цінністю проектного управління буде доведення процесу 
діяльності до бажаного результату, що був узгоджений та запланований ще 
до початку роботи. Переконання, що діяльність має досягти конкретного 
результату і впевненість в необхідності її завершення за конкретних умов. 
Це є головною метою, “the core value”, що має переслідувати управління 
проекту, адже лише попереднє прийняття даної цінності здатне запобігти 
появі питань чому діяльність відбувається саме так, а не інакше, чому і для 
чого здійснюється робота і який взагалі її сенс.  
Не маючи на меті виконати зобов’язань, узгоджених та взятих на себе 
під час планування, не передавши їх цінність людям, що доєднуються до 
56 
діяльності, при ротації чи розширенні штату, питання необхідності і 
потреби даної роботи неминучі. 
 
 
Про цінності на рівні компанії 
 
 В якості прикладу умов реалізації цінностей проектного управління, 
в межах ідей, що воно переслідує, для наочності, виступає сфера 
інформаційних технологій, що зараз є лідером в використанні та 
модернізації цих практик. 
 Дану сферу діяльності, по перше, відрізняє кадрова політика, що 
буквально сприяє утворенню іншого менталітету. По друге, будучи сферою 
комерційної діяльності, в ході існування, нею відкидаються всі недієздатні 
та шкідливі практики адже неліквідний інструмент дорівнює шкідливому 
інструменту. 
 Більшість ІТ-компаній, щиро переконані, що корінь ефективної 
діяльності лежить в корпоративній (організаційній) культурі. Виходячи з 
цього, первинно, слідуючи обраним цінностям, будується кадрова політика, 
що у майбутньому буде транслюватись на діяльність та стосунки між 
співробітниками. 
 Ціннісне ядро проектного управління має градацію на рівні компанії 
та самого проекту. На рівні компанії, кадровою політикою встановлюються 
необхідні корпоративні цінності задля досягнення необхідних для 
забезпечення процесу умов, що сприятимуть продуктивній роботі. На рівні 
проекту вже переслідується основна цінність, послуговуючись вже обраною 
під задачі методологією. 
Методологія (будучи інструментом організації) має в собі певний набір 
внутрішніх інструментів та операцій, що сприяють налагодженню, 
плануванню, функціонуванню, перевірці та завершенню процесів, що 
57 
дозволяють в кінці циклу надати замовнику очікуваний ним продукт. В 
залежності від низки факторів, набір інструментів може відповідати 
потребам і сприяти покращенню процесів, а може бути зайвим і лише 
погіршувати стан проекту та емоційний стан обох сторін(виконавця та 
замовника). Даний комплекс порад та інструментів, має на меті 
налагодження та функціонування діяльності, що буде доведена до логічного 
завершення. Попри наявність ціннісних комплексів для учасників процесу, 
методологія, сама по собі, цінністю має цикл проекту та 
порядок(послідовність) дій та рішень. 
Отже, методологія, що має власні цінності, використовується в межах 
проекту, що наслідує конкретну, есенціальну цінність. Дані умови можна 
описати інакше: завдяки методології (інструменту) досягається бажаний 
результат(ціль). Це перший ярус комплексу. Дані інструмент та ціль 
існують та регулюються корпоративними цінностями, що також можна 
приписати інструменту, задля досягнення інших цілей: 
1. На рівні компанії: прибуток, репутація, лояльність кадрів, 
професійний ріст кадрів, лояльність та задоволення клієнтів, тощо. 
2. На рівні співробітників: отримання грошової компенсації та 
визнання їхнього внеску в результат, особистий розвиток, досвід, амбіції, 
тощо. 
 Наступний рівень цінностей, в яких відбувається діяльність вже 
описаного комплексу: закон, духовні та загальнолюдські цінності. 
Методологія може керуватись загальними цінностями, що 
переслідуються в комерційній діяльності, а може нести в собі додаткові 
цінності, що направлені на формування підґрунтя, ідей якими варто 
керуватись при здійснені управлінських рішень. Через поширену і 
регулярну практику відкидання елементів з однієї методології і можливістю 
додавання елементів з іншої, існує можливість підлаштовувати умови 
діяльності під кожний проект, розробника та клієнта, не шкодячи 
58 
ефективності та результату.«…воно об’єднує в собі ряд компонентів: 
світогляд і фундаментальні загальнотеоретичні концепції, загальні 
філософські закони і категорії, загально- і приватно-наукові методи.»[24] 
 Найпоказовішим прикладом різниці цінностей на рівні компаній є 
сучасна класифікація організаційних культур, що поділяє компанії на 
чотири типи:  
1. Кланова, або ж компанія сімейного типу 
2. Адхократична  
3. Ринкова, або ж “курник” 
4. Ієрархічна [25] 
 У чому ж полягає різниця? Компанії сімейного типу роблять наголос 
на довготривалій співпраці, самовдосконаленні, товариськості, дружньому 
фону в стосунках між людьми, командній роботі за здатності до співпраці. 
 Компанії адхократичного типу об’єднують людей навколо їхнього 
спільного бажання досягти цілі, заохочуючи та підтримуючи особисті 
амбіції. В даному випадку, метою є створення органічної організації, де 
управління та діяльність будуть забезпечуватись власною зацікавленністю 
кожного учасника в досягненні результату. Найпростіший приклад такої 
компанії це стартапи, що об’єднуються щодо нової ідеї, бажання створити 
щось революційне, досягти слави та визнання. 
Ринкова заохочує амбіції, та внутрішню, природну конкуренцію серед 
працівників. Це тримає кожного спеціаліста в тонусі та спонукає до 
постійного розвитку задля власної ж вигоди адже в компанії пріоритет 
надається прибутковості. Все оцінюється з урахуванням суті; кожна посада 
має мету, яка відповідає ширшій цілі компанії, і часто існує кілька ступенів 
поділу між працівниками та лідерськими ролями. Це орієнтовані на 
результат організації де підкреслює важливість виконання квот, досягнення 
цілей і результатів. 
59 
Ієрархічні компанії, орієнтовані на внутрішню організацію за 
допомогою чіткого ланцюга командування та кількох рівнів управління, які 
розділяють співробітників і керівництво. Ієрархічні культури мають певний 
спосіб дій, що робить їх стабільними та не схильними до ризику, що 
дозволяє брати в роботу проекти, повністю гарантуючи виконання взятих 
зобов’язань.  
 Саме до ієрархічної культури організації відноситься пряме державне 
управління. Єдина відмінність полягає в тому, що в державному управлінні 
стабільність необхідна для забезпечення безпеки, а з нею і забезпечення 
безпеки життя, здоров’я, щастя, впевненості у завтрашньому дні, тощо. Це 
рівень переслідування мети, що забезпечує загальнолюдські цінності, в 
першу чергу. 
В ієрархічній організаційній культурі, стабільність необхідна для 
можливості надання гарантій, для підтвердження власної репутації, 
спроможності контролювати діяльність та виконувати зобов’язання. 
Різниця в корпоративних цінностях не відхиляє компанії від досягнення “the 
core value”. Організаційна культура компанії формуватиме умови 
подальшої співробітників підтримуючи чи стримуючи конкретні особисті 
якості кожного, амбіції та переконання. Кожна з наведених форм 
організаційних культур визначає шлях за яким буде досягнуто мети 
діяльності компанії в межах існуючих умов та стану організації. 
 
Про цінності, що несуть методології 
 
 В існуючій практиці проектного менеджменту, на даний момент, 
згідно з ресурсом thedigitalprojectmanager.com. Серед дев’яти 
найпопулярніших методологій є: 
1. Agile 
2. Scrum 
60 
 
3. Kanban 
4. Scrumban 
5. Lean 
6. eXtreme Programming 
7. Waterfall 
8. PRINCE2 
9. PMI’s PMBOK [26] 
 Це далеко не весь список методологій, що існують у світовій практиці, 
але на 2021 рік, ці дев’ять є лідерами т.я. відповідають поточним умовам та 
потребам і придатні для підтримки процесів в компаніях, замінюючи одна 
одну, в залежності від зовнішніх та внутрішніх умов, корпоративної 
культури компанії. Між собою вони відрізняються в першу чергу за 
розділом на гнучкі та строгі методології.  
Принцип для поділу - можливість та швидкість внесення змін до 
списку, опису, характеру чи пріоритету задач після початку роботи над 
проектом. Друга відмінність - те наскільки далеким, повним та ефективним 
може бути планування процесу за використання конкретної методології.  
 Дві протилежності це методології Waterfall та eXtreme 
Programming. Перша передбачає повне планування та слідування графіку. 
Всі ризики та похибки враховуються ще при плануванні, що може досягати 
кількох років в перспективі і даний процес, після початку, вже не 
зупиняється до завершення. Друга ж передбачає порядок дій за повної 
невизначеності, виправдовуючи свою назву “екстремальне програмування”, 
орієнтуючись на найшвидшу локалізацію та вирішення проблем. Діяльність 
в таких умовах не може тривати довго з об’єктивних причин: психологічний 
фактор та технічний фактор(якщо весь час все йде не за планом - треба 
міняти план і йти за новим планом), тому дана методологія передбачає 
порядок дій в межах годин/днів. Якщо кількість проблем вимагає 
61 
пріоритизації та подальшого планування - eXtreme Programming 
змінюється інструментами гнучкої методології, що дозволяє здійснювати 
такі ітерації. 
Пункти 1, 2, 3, 4 та 6 зі списку, є методологіями призначеними для 
організації процесів розробки програмного забезпечення. Пункти 5, 7 та 8 є 
прикладом методологій, що більше використовуються поза межами ІТ 
сектору, на приклад в автовиробництві (автором Lean є голова ради 
директорів компанії Toyota Spinning and Weaving Тайічі Оно). Пункт 9 є 
універсальним т.я. інститут PMI вміщує в свій збірник найоптимальніші 
практики. Дев’ятий пункт, що вже згадувався раніше, при визначенні 
проектного управління, є прикладом універсального посібника від 
інституту, що покликаний оптимізовувати всі існуючі практики. PMBOK 
єдиний приклад зі списку, що є фізичним збірником, книгою-посібником, 
що вміщує в собі всі позитивні практики, покликані організувати чи 
покращити процеси діяльності компанії та управління, за різних умов. В цій 
роботі, умага приділятиметься виключно цінностям, що формуються за 
гнучких методологій, проте, цей принцип має схожий механізм і для 
строгих методологій. 
Перший пункт (Agile) виділяється серед інших методологій в списку 
за своєю сутністю, ставши червоним прапорцем на уважність та свідомість 
управлінця чи кандидата. 
Одне з найпоширеніших, в тестах та співбесідах, питань щодо 
методологій (з цього переліку), це “Яка з цих методологій не є 
методологією” і правильною відповіддю є Agile, що дійсно не є 
методологією. Agile є набором цінностей, що мають передувати діяльності 
задля максимального комфорту та ефективності команди. До списку 
методологій він відноситься за історичною традицією і через те, що Agile, 
як ціннісна база, апріорі входить до складу всіх гнучких методологій (Scrum, 
Kanban, Scrumban, Lean, eXtreme Programming) 
62 
 Дані цінності зібрані в маніфесті: “Ми постійно відкриваємо для себе 
досконаліші методи розробки програмного забезпечення, займаючись 
розробкою безпосередньо та допомагаючи у цьому іншим. Завдяки цій 
роботі ми змогли зрозуміти, що  
1. Люди та співпраця важливіші за процеси та інструменти 
2. Працюючий продукт важливіший за вичерпну документацію 
3. Співпраця із замовником важливіша за обговорення умов контракту 
4. Готовність до змін важливіша за дотримання плану 
Тобто, хоча, цінності, що справа важливі, ми все ж цінуємо більше те, що 
зліва.”[27] 
 Дотримання цих чотирьох принципів і наявність щирого переконання 
кожного члена команди в правильності цих цінностей, дає можливість 
здійснювати спільну діяльність органічно та адаптивно, що в процесі 
виробництва, що в комунікації. 
 Принципи Agile акцентують увагу на людині, будь то клієнт, команда 
чи її окремий член, відносини між людьми мають бути на першому місці 
адже до них(людей) все зводиться. І дані принципи продовжуються в інших, 
практичних гнучких методологіях. 
 Кожен член команди задіяний в роботі і бере участь у всіх процесах, 
маючи повну картину подій. Кожен усвідомлює свою роль і свою 
відповідальність. При наявності принципів Agile в власних переконаннях 
щодо правильного стану речей в процесі роботи, власна відповідальність та 
обов’язки, відповідальність та обов’язки інших членів команд, співпраця і 
спільне досягнення мети, приходять апріорі. Інструменти (ритуали) 
методологій виконують функції схожі з функціями державного управління 
де в якості закону держави виступають саме цінності. При їх дотриманні, 
усвідомленні, передбачені діяльністю процеси відбуваються за стабільних, 
контрольованих умов. 
63 
 Люди та співпраця передують через пряму залежність фізичного, 
морального, духовного стану людини, її умінь, потреб, бажань, мрій, 
переконань, тривог, хвилювань, страхів, комплексів, попереднього досвіду 
та рівня власної реалізації до долі процесів, де їй треба брати участь. 
Побудова взаємодовіри та взаємоповаги між членами команди, 
налагодження комунікації, зацікавленості команди в проекті, допомозі 
клієнту, дозволяють стратегічними діями забезпечити ефективність 
діяльності. 
 Фокус на результаті роботи, кінцевому результаті дозволяє 
вдосконалювати продукт в процесі, підлаштовуючись під зміни умов. В купі 
з особистою зацікавленістю команди, вже створюється підґрунтя для 
ретроспективи діяльності і орієнтації в потребі чи актуальності задач до 
поточних умов. Саме результат праці, а не опис його досягнення, буде 
приносити користь клієнту та його бізнесу, даючи команді відчуття 
причетності, важливості та вдячності (не враховуючи майнової 
компенсації). 
 Попередньо згаданий фактор: побудова комунікації застосовується і 
до клієнта. Крім формату комунікації, вона має нести конкретний характер: 
ви, як команда, допомагаєте клієнту розвивати його бізнес. Ваша діяльність 
не обмежується сліпим виконанням вимог, а продовжується їхнім аналізом 
на предмет необхідності і реальності. Клієнт може не знати якихось аспектів 
чи не знати їх взагалі. Налагодивши обмін інформацією і такі ж довірливі 
відносини з клієнтом, що було створено в команді, процес роботи 
витрачатиме менше емоційних та часових ресурсів, даючи своєчасний 
зворотній зв’язок та контакт з клієнтом. В перспективі, це заохочує клієнта 
цікавитись процесом та деталями проекту(крім часу та вартості вашої 
роботи). Зацікавленість клієнта та його зворотній зв’язок, особливо, 
позитивний відгук, мають позитивний ефект на команду, підтримуючи 
мотивацію. 
64 
 Адаптивність процесів та інструментів необхідна, в першу чергу, щоб 
вони відповідали потребам команди та клієнта. Якщо помітно 
неефективність інструменту методології чи частини процесу, його треба 
змінити зараз, а не в наступному циклі і тим паче, не продовжувати цю 
згубну практику далі, до кінця проекту. Якщо щось не приносить користь - 
не треба це використовувати. 
 В умовах підтримки та оновлення вже працюючої системи(сайту, 
застосунку, сервісу, гри, тощо) пріоритет плану опускається, за появи 
проблем, що перешкоджають роботі системи. Погана практика це 
продовжувати працювати над доробкою покращень, коли система вже 
кілька днів поспіль не працює. План роботи має пріоритет виключно до того 
моменту, коли він не починає перешкоджати наданню допомоги. В цьому 
цінність методологій та переконань, що вони несуть. 
 Крім інструментів планування, організації та супроводу виконання 
роботи, методології надають ціннісну картину діяльності, що пояснює 
черговість процесів, необхідність певних ітерацій, окреслює напрям руху, 
об’єм роботи, її часові та ресурсні межі. Методологія, що використовується 
на проекті визначає місце особистих цінностей кожного індивіда, що 
задіяно в процесі, відносно корпоративних та загальнолюдських цінностей 
і визначає місце благополуччя команди та клієнта, не ставлячи їх в 
противагу.  
 
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ 
  
Мета людської діяльності, бізнесу чи співпраці, цілі та переконання, 
що вони мають протягом діяльності чи незважаючи на неї, будуть 
відрізнятись в залежності від індивіда, часового періоду, зовнішніх умов, 
потреб, культурного середовища. Їх об'єднувати переконання в 
необхідності даної дії, потребі в конкретному результаті діяльності і 
65 
необхідності його досягнення. Лише попереднє прийняття даної цінності 
здатне запобігти появі питань чому діяльність відбувається саме так, а не 
інакше, чому і для чого здійснюється робота який її сенс. 
 Проектне управління реалізується за сприяння впливу правового поля 
держави, її культурного середовища, корпоративної політики, 
організаційної культури, обраної методології та пріоритетів, що були 
виявлені в ході діяльності. 
Методології надають ціннісну картину діяльності, що пояснює 
черговість процесів, необхідність певних ітерацій, окреслює напрям руху, 
об’єм роботи, її часові та ресурсні межі. Методологія, що використовується 
на проекті визначає місце особистих цінностей кожного індивіда, що 
задіяно в процесі, відносно корпоративних та загальнолюдських цінностей 
і визначає місце благополуччя команди та клієнта, не ставлячи їх в 
противагу. Люди та їхня співпраця в ході роботи прямо впливають на долю 
процесів, де їй треба брати участь. Від їхнього фізичного, морального, 
духовного стану людини, її умінь, потреб, бажань, мрій, переконань, тривог, 
хвилювань, страхів, комплексів, попереднього досвіду та рівня власної 
реалізації залежить ефективність та результат роботи. Методології додають 
до умов організаційної культури, додаткові фактори та гарантії досягнення 
мети проектного правління: досягнення поставленої мети в її бажаній 
формі, що принесе користь виконавцям, організації, її клієнту та його 
бізнесу, користувачам та суспільству як такому. 
 
 
 
 
 
 
 
66 
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 
 
 Для досягнення поточних умов реалізації державного та проектного 
управління людство мало зазнати впливу конкретних факторів: 
 1. Створення умов за яких людство більше не має потреби 
виборювати у природи їжу задля виживання. Раніше згадана поява 
скотарства була тим фактором, що дозволив людині самостійно вирощуючи 
харчі, контролюючи їх процес росту і протидіючи наступу природи на 
врожай. Цей фактор дозволив позбутись смерті від голоду і частини хвороб. 
Попри те, що історичний процес розвитку населення є географічно 
детермінованим, населення планети, в своїй більшості, з появою скотарства, 
поступово прийшло до однорідного(осілого) способу життя. 
 2. Поява універсального мірила результатів діяльності – грошей. З 
появою засобу оцінки та обміну результатами праці між людьми, з часом 
вироджуються напрями виробничої діяльності, що не мають фінальної 
реалізації і формі грошей, що дозволять задовольнити потреби виробника 
та відновити стан сировинної бази задля повторного виробництва благ. Ще 
один ефект появи грошей – поява торгівлі, а згодом і посередників, що не 
беруть участі у виробництві, а лише реалізують блага у формі товару. 
Торгівля, в свою чергу, стала одним із факторів взаємовідносин між 
групами людей та фактором економічного впливу у майбутньому. 
 3. Формування прото-держав та допущення перших помилок: спершу, 
концентрація влади в руках полководців, що призвела до тиранії. Потім, 
після появи колегіальних органів управління, задля перешкоджання тиранії, 
концентрація влади в руках заможних землевласників, що були здатні 
монополізувати всі земельні ресурси: скинути в боргову яму частину 
населення, забравши їхні наділи, майно і їх самих(у рабство) в якості 
оплати, вижити конкурентів та підкупити виконавців, що мали б здійснити 
67 
покарання. 
 4. Людство мало пройти через стадію рабовласництва.  
По перше, це змогло вирішити питання ефективності покарання (особливо 
у випадках описаних в попередньому пункті) делегуючи покарання в руки 
рабів, що були власністю влади. Оскільки раб є чужою власністю і не може 
використовувати гроші – його не підкупиш, а ослухатись господаря він не 
може, під загрозою смерті. Було сформовано структуру, що була покликана 
охороняти правопорядок, аналог сучасної поліції. по друге, аби з’явилось 
навіть поняття особистої свободи, аби з’явились розрізнення між вільною 
людиною і рабом та різниця в їхніх правах, мало з’явитись рабство. Лише 
після проходження крізь досвід поневолення, європейська культура визнала 
недопустимість подібної влади людини над людиною. 
 5. Мало сформуватись релігійне світовідчуття, на заміну 
міфологічному.  Концепція особистого спасіння та особистої покарання 
побічним ефектом мала виокремлення людиною буття власного я від 
природи та оточення, усвідомлення себе окремим індивідом і своєї 
особистої відповідальності.  
 Релігійне світосприйняття дало людині перші групові цінності, що 
базувались на інтимній спільності: спільній вірі та спільним переконанням, 
спільним принципам, що характеризують праведність, спільну мораль. 
Наступне надбання релігії в розвитку людської особистості - почуття, що 
стають важелем впливу: сором (відчуття від здійснення вчинків, що 
порушують суспільні принципи моралі та шкодять гідності вчинившого і 
його оточення, за що настає засудження) та провина (відчуття від 
внутрішнього усвідомлення порушення суспільних принципів моралі і 
власних принципів і усвідомлення власної відповідальності за це).  
 6. Людство, в більшості, мало відійти від форми групового шлюбу. Як 
ефект: 
68 
- майно наслідується прямими нащадками, а не розподіляється між всі 
родичами; 
- переосмислено ролі чоловіка і жінки в сім’ї та суспільстві; 
- після становлення, розквіту та стагнації патріархальних канонів, і 
чоловік, і жінка діють автономно від родини, керуючись власними 
бажаннями, потребами та прагненнями. 
  7. Новоутворені держави мали почати війни за території та ресурси. 
Мав початись процес перерозподілу ресурсів, формування відчуття 
ідентичності рівні вищому за кровні зв’язки адже один із ефектів війни - 
консолідація з оточенням, на тлі спільного стресового досвіду, спільного 
обов’язку. Інший ефект - вирізнення “ми” від “вони” і посилення впливу 
військових, як гарантів безпеки. Формування економіки війни задля 
забезпечення достатніми ресурсами армію, формування прото-інстанцій 
відповідальних за забезпечення, створення логістики, формування воїнської 
культури і найважливіше - основ для появи гуманізму як ідеї і як явища. 
Досвід особистого та суспільного горя, що приносить війна, досвід голоду, 
епідемій, розрухи, руїни, смерті… Для появи світлої ідеї, руками людей мав 
відкритись філіал пекла на землі. 
 8. Формування умов для появи етносів. Як попередньо було описано, 
початок війн сприяв консолідації і це лише один із факторів, такий же як і 
вплив географічних умов на характер побуду, форми діяльності, культура, 
традиції державотворення, про що писав Л. Гумільов: “Характер трудових 
процесів, споживання, війни, державотворення або падіння його – такі ж 
об'єкти етнографічного дослідження, як і весільні обряди або ритуальні 
церемонії. А вивчення народів у фазах їх розвитку та у протиставленні себе 
сусідам немислимо без урахування географічного середовища.” [13, с. 14] 
 На основі етносів, спільних особливостей характеру та менталітету, 
діалектів, досвіду спільного існування на певній території, звичаїв та 
проблем, в часи війн між державами, що були сформовані та розширені 
69 
силою, а не вільною волею сусідів, після досягнення умов суспільної 
самосвідомості та освіти, достатнього рівня технічного прогресу та 
забезпечення населення, того, що зараз носить назву політичної волі, змогли 
сформуватись національні держави.  
 Держави, що були сформовані власною волею їхніх народів, 
прагненням до справедливості у спільній формі розуміння, незалежності та 
безпеки від тиранії, є цінністю та скарбом для своїх громадян і бажаним 
сусідом для оточуючих країн, що сформувались тим же шляхом. Держава, 
що сформувалась як гарантія миру для своїх громадян, дотримуючись 
даного принципу та власних законів, гарантує мир і своїм сусідам. 
 9. Більшість населення мало поселитись в містах. Простір між 
поселеннями в сільській місцевості розділяють як простір, так і час 
необхідний на поширення інформації. Жителів даного поселення, політичні 
перипетії десь далеко від їхньої землі, будуть цікавити не більше за стан 
власного господарства та культура для майбутньої посівної.  
     Крім хвороб, в містах в рази швидше поширюються інформація, 
соціальні явища, технічні інновації та ідеї. Революції не могли з’явитись в 
селах, оскільки місцеве повстання в провінції не має особливого впливу, 
його легко приховати і легко подавити силами регулярної армії. Те саме 
повстання в логістичному та економічному центрі з більшим числом 
населення, дестабілізує ситуацію куди сильніше. Інша складність - 
неможливо використовувати звичні тактики, що ефективні на відкритій 
місцевості. Швидкість та масштаб розгортання подій збільшується. 
   10. Формування інститутів освіти і науки як планетарного явища. 
Формування традиції збору, аналізу, трактування, зберігання, сприйняття, 
усвідомлення та передачі інформації, що збільшувала світ довкола, 
доповнюючи його деталями. 
 Заснування перших шкіл та університетів мало такий самий вплив на 
розвиток людства, як перехід людства на осілий образ життя. Замість того 
70 
щоб щоразу наново відкривати для себе світ і передавати свої знання 
прямим нащадкам, систематизовані, опрацьовані та доповнені інформаційні 
потоки тепер існують та передаються крізь тисячоліття. 
Під впливом даних факторів було сформовано ціннісне ядро державного 
управління: безпека і ціннісне ядро проектного управління — переконання, 
що діяльність має досягти конкретного результату і впевненість в 
необхідності її завершення за конкретних умов. 
 Керуючись своїм ціннісним ядром, структури здійснюють діяльність 
на підтримання умов реалізації внутрішніх процесів, а також діяльність на 
досягнення основної мети, що обґрунтовує їхнє створення та існування.  
Держава, що припиняє забезпечувати власну безпеку та гарантії 
надані своєму населенню у вигляді закону, припиняє існування в якості 
держави. Це є ядро довкола якого формуються інші цінності держави та її 
суб’єктів. Забезпечення умов безпеки сприяє діяльності держави як такої та 
її суб’єктів. Здійснюючи свої зобов’язання, держава підтримує власне 
існування та умови, що оберігають її закони. За умов відповідності 
діяльності держави потребам його суспільства, за умов збереження 
стабільного стану речей, гарантованих прав і свобод населення, така 
держава сама стає цінністю для населення, а її закони, в переконанні 
населення, будуть уособленням справедливих правил. 
Переконання, що діяльність має досягти конкретного результату і 
впевненість в необхідності її завершення за конкретних умов. Це є 
головною метою, “the core value”, що має переслідувати управління 
проекту, адже лише попереднє прийняття даної цінності здатне запобігти 
появі питань чому діяльність відбувається саме так, а не інакше, чому і для 
чого здійснюється робота і який взагалі її сенс. 
Не маючи на меті виконати зобов’язань, узгоджених та взятих на себе 
під час планування, не передавши їх цінність людям, що доєднуються до 
71 
діяльності, при ротації чи розширенні штату, питання необхідності і 
потреби даної роботи неминучі. 
Діяльність проектного управління здійснюється під впливом 
цінностей, що притаманні обраній методології для здійснення проекту, 
корпоративної культури, системи цінностей суспільства, члени якого 
задіяні в процесі, законів держави, що формує да підтримує умови для 
діяльності населення, звертаючи свою увагу на сфери діяльності населення. 
 Втручаючись в економічну сферу, контролюючи та протидіючи 
стихійним загрозам, контролюючи правопорядок, суб’єкти державного 
управління, в уособленні держави, керуються цінністю людського життя, 
задля його забезпечення, збереження чи врятування. Здійснюючи контроль 
економічного та інформаційного сектору,(умов виготовлення, дотримання 
стандартів, тощо), соціальних взаємодій(в сфері правового поля у тому 
числі), керуючою метою є запобігання потенційних та реальних факторів, 
що здатні зашкодити здоров’ю людини, що є продовженням цінності життя, 
будучи інструментом підтримки цього життя. Заподіяння шкоди здоров’ю 
фізичному, психічному чи соціальному(як добробуту), заподіяння шкоди 
життю, вбивсто є антицінністю і має відповідні санкції закону. 
Контролюючи та управляючи інформаційним простором, держава 
керується одразу кількома цінностями: психічним здоров’ям громадян; 
моральним спокоєм населення; безпекою цінностей суспільства, що стали 
основою для формування держави. 
Всі три цінності між собою пов’язані і стосуються різних рівнів 
спрямованості свідомості індивіда. Турбуючись про психічне здоров’я, 
здійснюється, на приклад, контроль інформації, явищ, ідей та предметів, що 
можуть потрапити в поле уваги дітей, здійснюючи вплив на ще не 
сформовану свідомість. Здійснюється фільтрація інформації, цензура. 
 Турбуючись про моральний спокій населення, впроваджуються 
заходи задля уникнення конфліктів викликаних проявами чужої (для 
72 
обраного населення) культури, що може суперечити моральним нормам 
даного суспільства. Політика інклюзивності, за ефективної діяльності 
держави, не спричиняє нових конфліктів, ставлячи під супереч ті цінності 
суспільства, що стосуються його основ: сім’ї, віри, історії, способу і темпу 
життя, традицій та культурного спадку. Така має сприяти обізнаності та 
духовному розвитку суспільства, а не кидати йому виклик. Ці аспекти, 
(попередньо) були перераховані як необхідні фактори, детермінанти 
утворення умов реалізації управління в його сучасній формі, для утворення 
етносів, народів, національних держав. Якщо вони зазнають стороннього 
впливу чи піддаються викривленню, це вплине, спершу, на самосвідомість 
індивіда, самоідентифікацію суспільства, а в перспективі й на долю умов 
існування держави, зазнаючи трансформацій задля реалізації нових, 
актуальних потреб суспільства, або ж припинення існування такої держави 
через втрату основи для її існування: народу, що делегує державі її 
обов’язки. Задля протидії цим антицінностям, сфери економіки, інформації, 
суспільних відносин і зазнають впливу держави, її контролю. 
 
 
 
 
 
 
 
  
73 
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА 
 
1. О. Мороз. Управління. // Філософський енциклопедичний словник / 
В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені 
Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. С. 657 — ББК 87я2. — 
ISBN 966-531-128-X– [Електронний ресурс].– Режим доступу: 
https://cutt.ly/wKreYiY 
2. Енциклопедія державного управління, т. 1, с. 675.– [Електронний 
ресурс].– Режим доступу: https://cutt.ly/RKreSIK 
3. Cambridge Dictionary governance – [Електронний ресурс].– Режим 
доступу: https://cutt.ly/OKreK0l 
4. Анрі Файол “Administration Industrielle et Generale”(1916) – 
[Електронний ресурс].– Режим   доступу: https://cutt.ly/QKreVhE 
5. Lynda Bourne The five functions of governance October 13, 2014 – 
[Електронний ресурс].– Режим   доступу: https://cutt.ly/KKre2Kw 
6. IBE (International Bureau of Education) Concept of Governance – 
[Електронний ресурс].– Режим   доступу: https://cutt.ly/FKre6FS 
7. Енциклопедія державного управління, т. 2, с. 122. держава – 
[Електронний ресурс].– Режим   доступу: https://cutt.ly/FKrrtmB 
8. Томас Гоббс “Левіафан” – [Електронний ресурс].– Режим доступу: 
https://cutt.ly/5KrrpAK 
9. Appleby, Paul 1947. "Toward Better Public Administration", Public 
Administration Review Vol. 7, No. 2 pp. 93–99. 
10. Президент України, Указ Президента "Про заходи щодо 
впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" від 
28.05.2006 N 810/98 – [Електронний ресурс].– Режим доступу: 
https://cutt.ly/gJFSSp4 
11. PMI(Project Management Institute), PMBOK 2008a, Project, p. 434. 
74 
12. PMI(Project Management Institute) What is Project Management – 
[Електронний ресурс].– Режим доступу: https://cutt.ly/xKrrhrN 
13. Августин Аврелий “О граде Божьем” Книга 4, Глава IV. “Насколько 
государства, чуждые справедливости, подобны разбойническим шайкам” – 
[Електронний ресурс].– Режим доступу: https://cutt.ly/wJFS1X8 
14. Льюїс Морган “Ancient Society“ – [Електронний ресурс].– Режим 
доступу: https://cutt.ly/aKrrXZc 
15.  Ф. Энгельс “Происхождение семьи, частной собственности и 
государства” – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
https://cutt.ly/hKrr1mz 
16. Лев Гумилев Passionarium. Теория пассионарности и этногенеза. 
Этногенез и биосфера земли. Конец и вновь начало книги - Идеология и 
культура. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://cutt.ly/CJFS4P4 
17. Карл Ясперс “Смысл и назначение истории” – [Електронний 
ресурс].– Режим   доступу: https://cutt.ly/tKrt1YX 
18. Уілл Кентон Value – [Електронний ресурс].– Режим доступу: 
https://cutt.ly/QKrt4Xs 
19. Дробницкий В. Моральная философия : Избранные сочинения / В. 
Дробницкий. – М., 2002. – 523 с. 
20.Денисенко В. М. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в 
політичних теоріях Нового часу європейської історії. Львів: ПАІС, 1997. 274 
с. 
21. Ярунів М.І. Дисертація Аксіологічно-нормативна парадигма 
свободи волі людини – [Електронний ресурс].– Режим доступу: 
https://cutt.ly/zKryaEp 
22. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність в державному 
управлінні – [Електронний ресурс].– Режим доступу: 
https://cutt.ly/kKryzQP 
75 
23. Закон України Про правовий режим надзвичайного стану Розділ I, 
Стаття 2 – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://cutt.ly/CKryVi8 
24. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы 
философии права): монография. М.: Аванта +, 2001. 560 с. – [Електронний 
ресурс].– Режим доступу: https://cutt.ly/AJFDrVm 
25. Kate Heinz, Types of organizational culture – [Електронний ресурс].– 
Режим доступу: https://cutt.ly/ZKry4pf 
26. Ben Aston, 9 Of The Most Popular Project Management Methodologies 
Made Simple – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://cutt.ly/kKrutcu 
27. Kent Beck, Mike Beedle, Arie van Bennekum, Alistair Cockburn, Ward 
Cunningham, Martin Fowler, James Grenning, Jim Highsmith, Andrew Hunt, 
Ron Jeffries, Jon Kern, Brian Marick, Robert C. Martin, Steve Mellor, Ken 
Schwaber, Jeff Sutherland, Dave Thomas Agile-маніфест – [Електронний 
ресурс].– Режим доступу: https://cutt.ly/MKrujGQ 
 
 
 
 
76
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
