ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4097| Title: | СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ КОНЦЕПЦІЇ «ВІКНО ОВЕРТОНА» |
| Authors: | АСТАПОВА-ВЯЗЬМІНА, ОЛЕНА ІГОРІВНА КУРОЧКА, ВЛАДИСЛАВ ІГОРОВИЧ |
| Keywords: | ВІКНО ОВЕРТОНА;OVERTON WINDOW |
| Issue Date: | 21-Jun-2022 |
| Abstract: | Кваліфікаційна робота «Соціально-філософський аспект концепції «Вікно Овертона»» присвячена дослідженню моделі політичних можливостей, вивченню усіх її складових частин, принципів роботи та меж можливостей. Метою дослідження є формування наукового обґрунтування та теоретико-методологічних засад для використання моделі політичних можливостей «Вікно Овертона», як інструменту політологічного та соціологічного аналізу дійсності. У роботі була виконана низка поставлених завдань, серед яких: аналіз причин та процесів зародження концепції; дослідження прикладів її потрактування та використання; за допомогою джерельної бази було деталізовано визначення моделі; встановлено необхідні складові частини та межі описових здатностей концепції; за допомогою методу моделювання було вивчено особливості її механізмів; використовуючи уточнену систему теорії, було проведено паралелі між процесами, що вона описує, та процесами, що існують у суспільно-політичній реальності. За результатами проведеного дослідження встановлено, що модель політичних можливостей «Вікно Овертона» має соціально-філософське підґрунтя і це підтверджує можливість її використання у соціально-політичних дослідженнях. Робота складається зі вступу, трьох розділів: перші два мають по 2 підрозділи, третій – 1, висновків і списку використаних джерел, що налічує 31 позицію, 23 з яких є англомовними. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4097 |
| Appears in Collections: | 033 Філософія (Політична філософія) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА, БАКАЛАВР, КУРОЧКА В.І. СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ КОНЦЕПЦІЇ ВІКНА ОВЕРТОНА.pdf Restricted Access | 314.49 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет гуманітараних технологій Кафедра філософських та політичних наук Допущено до захисту Завідувач кафедри ФІПН д.ф.н., професор Бойко А.І. «__»___________2022 р. УДК [316.6:1]:[323:81`42] Кваліфікаційна робота СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ КОНЦЕПЦІЇ «ВІКНО ОВЕРТОНА» ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський) галузь знань: 03 «Гуманітарні науки» спеціальність: 033 Філософія Курочка Владислав Ігорович ПФ-189 Підпис_____________________ Астапова-Вязьміна Олена Ігорівна Кандидат філософських наук, доцент Підпис______________________ Черкаси 2022 ЗМІСТ Вступ.............................................................................................................................3 РОЗДІЛ 1.Теоретичні засади формування моделі політичних можливостей «Вікно Овертона» 1.1. Процес та причини зародження, первинний опис концепції «Вікно Овертона»........................................................................................................8 1.2. Презентація концепції у пібліцистиці .................................................15 Висновки до розділу 1..................................................................................24 РОЗДІЛ 2. Концептуальна схема моделі політичних можливостей її механізмів, процесів та складових 2.1. Визначення та система концепції «Вікно Овертона».........................26 2.2. Принципи та механізми руху «Вікна Овертона»................................36 Висновки до розділу 2..................................................................................46 РОЗДІЛ 3. Варіантивність практичного застосування моделі вікна політичних можливостей. 3.1. Вікно Овертона в різних політичних системах...................................48 Висновки до розділу 3..................................................................................53 ВИСНОВКИ...............................................................................................................54 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................57 3 ВСТУП Актуальність теми обумовлена тим, що концепція політичних можливостей «Вікно Овертона» є широковживаною у різних літературних, журналістських, політичних та наукових сферах. Дану теорію використовують, коли йдеться про зв’язки певних ідей з громадською думкою та політичними рішеннями, як способом реалізації їх. Аналізуючи джерела, де згадується вікно Овертона, можна прийти до висновку, що присутня широка варіативність потрактувань концепції від розуміння її, як моделі, що ілюструє дійсність, до технології для маніпуляцій суспільством та знищення культури, що ускладнює поле дії вікно Овертона. Оскільки існує така розбіжність у поглядах, то діячі, сфера зацікавленості яких перетинається з моделлю політичних можливостей «Вікно Овертона», уникають дослідження або використання цієї моделі, оскільки це може створити ризики через негативну конотацію моделі, спричиненою деякими з варіантів потрактувань. Внаслідок цього іноді спостерігається ігнорування науковцями та політологами потенційно привабливого інструменту опису політичної дійсності. Через вищезазначені причини наукова розробленість моделі політичних можливостей «Вікно Овертона» є доволі низькою. Вивчати та популяризувати дану модель найбільш активно продовжує центр публічних досліджень Маккінака «The Mackinac Center for Public Policy», в стінах якого вона і зародилася. Експерти центру систематично публікують статті на цю тему, розвиваючи її та накладаючи модель на політичну реальність Америки. Інші експертні роботи на цю тему, на жаль, зустрічаються не часто. Можна знайти статті на тему «Вікно Овертона», але їх автори, зазвичай, мають на меті не стільки розвинути або дослідити концепцію, скільки описати певні існуючі або потенційні соціальні процеси, попередньо визначивши своє бачення теорії, що може не співпадати з першоджерелом і навіть без посилання на останнє. Це у 4 жодному випадку не сприяє розвитку концепції, як ґрунтовного політологічного інструменту для аналізу політичної дійсності. Оскільки навіть центр публічних досліджень Маккінака займається не стільки науковим обґрунтуванням концепції «Вікно Овертона», скільки її популяризацією, виникає певний «дефіцит» наукового підґрунтя, що дозволяляв б говорити про концепцію, як про інструмент наукового аналізу. В контексті даного «дефіциту» артикулюється мета дослідження. Метою дослідження є формування наукового обґрунтування та теоретико-методологічних засад для використання моделі політичних можливостей «Вікно Овертона», як інструменту політологічного та соціологічного аналізу дійсності. Паралелі з суспільною реальністю, що проводяться авторами статей, в яких так чи інакше використовується концепція «Вікно Овертона», мають певні описові закономірності, а, отже, можна вважати, що концепція має потенціал описового інструменту, що ілюструє суспільно-політичні відносини. Але через брак науковості у загальному розумінні та визначенні моделі політичних можливостей «Вікно Овертона», цей потенціал не є розкритим повною мірою. Для соціально-філософського обґрунтування моделі необхідно встановити чіткий зв’язок процесів, описаних концепцією, та соціально- політичної реальності. Відтак, модель буде вважатися такою, що достовірно відображає дійсність і може використовуватись як науковий інструмент. Завдання дослідження Для досягнення зазначеної мети необхідно виконати такі дослідницькі завдання: ─ Проаналізувати підстави виникнення концепції для того, щоб у історичному контексті встановити реальність та запитання, що стали причиною зародження концепції та зрозуміти її призначення; ─ Сформулювати визначення моделі політичних можливостей «Вікно Овертона»; 5 ─ Проаналізувати систему моделі, що включає в себе всіх акторів даної моделі та зв’язки, що між ними утворюються; ─ Визначити принципи роботи теорії, як саме вона ілюструє дійсність та які процеси описує; ─ Встановити залежність між процесами, що існують в рамках моделі та процесами, що існують на практиці; ─ Підтвердити, що концепція достовірно відображає реальність та може використовуватись як інструмент наукового аналізу; Об’єкт дослідження – це простір політичної дискусії, створений навколо концепції «Вікно Овертона». Предметом дослідження є соціально-політична площина концепції Джозефа Овертона, що включає в себе визначення та трактування моделі, усі її складові частин, обмеження її можливостей, процеси та механізми, що у ній передбачаються, та її відношення до суспільно-політичної реальності. Методи дослідження. Вибір методів дослідження зумовлений необхідністю розробки інструментарію, що дозволяв би виробити принципи філософського аналізу, що відповідав би особливостям предмету та об’єкту дослідження, його меті та завданням. У дослідженні використана комплексна методологія, що передбачає системний та теоретичний підхід із використанням загальнонаукових методів та побудовою теоретичних концептів. Для розбору складових моделі політичних можливостей та докладного вивчення суспільно-політичних процесів було використано метод аналізу. За допомогою абстрагування було виокремлено певні особливості та закономірності у зв’язках суспільства та політичних систем. Методом синтезу було відтворено загальну картину суспільного дискурсу, соціальної парадигми та цілісної концептуальної схеми моделі політичних можливостей. 6 Був застосований міждисциплінарний підхід, що дозволило систематизувати соціальні процеси за допомогою механізмів, які використовуються для опису аспектів присутніх у науковій реальності. Особливо значущим можна вважати використання методу моделювання для забезпечення необхідного рівня відповідності описової системи концепції соціально-політичній реальності. Таким чином, процеси, що їх описує модель, було транспоновано на дійсність та було встановлено пряму залежність між ними. Достовірність отриманих результатів дослідження забезпечено теоретичним та методологічним обґрунтуванням вихідних позицій; відповідністю рівня розроблених положень стану розвитку філософської науки та філософії освіти; адекватністю принципів проведеного дослідження його завданням, меті та предмету. Теоретичне значення результатів дослідження полягає у розробці чіткої та ґрунтовної концептуальної системи моделі політичних можливостей «Вікно Овертона». За допомогою наукових методів було деталізовано визначення концепції, виділено, описано її складові та межі можливостей, встановлено її соціально-філософське підґрунтя. Такий рівень теоретичної розробленості моделі сприяє її подальшому розвитку та дослідженням з використанням теоретичної бази, що сформована у цій роботі. Практичне значення одержаних результатів полягає у розкритті та подальшій розробці моделі політичних можливостей «Вікно Овертона» у якості повноцінного інструменту політологічного та соціологічного аналізу. Конструкції розглянуті у роботі будуть корисні при вивченні процесів, що впливають на зміни суспільної думки та соціально-політичного простору. Здійснене дослідження дозволяє також значно підвищити рівень якості експертних оцінок громадських настроїв за допомогою механізмів, що їх структурують та ілюструють причинно-наслідкові зв’язки. Проведене 7 моделювання використання концепції в різних політичних режимах (демократія, диктатура) уможливлює екстраполяцію її на широкий спектр соціальних парадигм, що існують зараз або можуть існувати у майбутньому. Результати дослідження можуть бути використані і якості підґрунтя для подальшого розвитку концепції та розробки її і суміжних наукових дисциплінах. Структура роботи складається з вступу, трьох розділів, перші два мають по 2 підрозділи, а у третьому – 1, висновків і списоку використаних джерел, що дозволяє повною мірою досягти поставленої мети, виконавши сформульовані завдання. Обсяг основного тексту роботи складає 53 сторінки, без врахування списку використаної літератури. Список джерел налічує 31 позицію, 23 з яких є англомовними. Кількість рисунків – 1. 8 РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади формування моделі політичних можливостей «Вікно Овертона» 1.1. Причини та процес зародження, первинний опис концепції «Вікно Овертона» Автором моделі політичних можливостей називають Джозефа Овертона. Він встановив проблематику та первинне бачення ідеї, але авторство повноцінної концепції йому не належить. «Джозеф Овертон був старшим віце- президентом Центру публічної політики Маккінака до 2003 року. Овертон зіграв ключову роль у становленні Центру як зростаючого, продуктивного та впливового аналітичного інституту, завдяки керівництву та дослідницьким проєктам Овертона, операції з персоналом і стратегічне планування. Він також є автором різноманітних досліджень та коментарів центру. Його модель зміни державної політики, названа «Вікном Овертона», стала відомою після його смерті. Овертон мав ступінь бакалавра наук з електротехніки в Мічиганському технологічному університеті та доктора юридичного факультету Томаса М. Кулі, він був членом адвокатури штату Мічиган, призначений губернатором Джоном Енглером до Комісії апеляційного захисника Мічигану за рекомендацією Верховного суду Мічигану. До того, як приєднатися до центру Маккінака, Овертон обіймав різноманітні посади в The Dow Chemical Company, включаючи інженера- електрика, менеджера проекту та спеціаліста з якості. Овертон вивчав і пропагував принципи вільного ринку більше десяти років» [1]. Джозеф Овертон, безперечно, не був фахівцем в галузі політичного аналізу, але мав певний медійний та політичний досвід, здобутий під час роботи у центрі публічних досліджень Маккінака, достатній для того, щоб сформувати ідею описової концепції щодо можливостей політичних діячів. 9 Подальшим розвитком концепції займалися вже спеціалісти з центру публічних досліджень Маккінака. Це некомерційний науково-освітній інститут, який пропагує принципи вільного ринку та обмеженого уряду. «Завдяки нашим дослідницьким та освітнім програмам ми кидаємо виклик надмірному охопленню уряду та виступаємо за вільні ринкові підходи до державної політики, які дозволяють людям реалізувати свій потенціал і свої мрії. З 1987 року ми були поборниками свободи для жителів Мічигану та за його межами, від кіосків з хот догами та фургонів з їжею, до батьків, які шукають вибору освіти, до працівників, які користуються профспілковими правами, до власників бізнесу та підприємців, що бороються за рівні умови. Разом з ними та іншими ми працюємо над створенням більш вільної та процвітаючої держави» [2]. Отже, центр публічних досліджень Маккінака – це інститут у штаті Мічиган, що робить дослідження на тему вільних, ринкових, економічних відносин та поширює такі ідеали у суспільство, також захищає власників бізнесу та простих громадян. Зародження концепції «Вікно Овертона» відбувалось у 90-ті, саме тоді у Джозефа Овертона зародилась ідея цієї концепції. Це був достатньо важкий період для Америки і Джозефа Овертона цікавило, чому від влади було недостатньо чітких та рішучих дій. Зокрема його цікавило питання чартерних шкіл та вільних, стипендіальних програм саме для студентів, а не для освітньої системи. Овертон активно підтримував ідею фінансової підтримки освіти системою «гроші ходять за студентом», на яку інститут Маккінака опублікував доволі багато результатів досліджень. Ось як вони представляють її: «Законодавча пропозиція, відома як стипендії студентських можливостей, ґрунтується на податкових пільгах, підході до вибору фінансування в освіті, який враховує вказівки, надані рішенням Еспіноси. Це також узгоджується з ідеями, які пропагував Центр Макіна протягом майже 25 років і прийняв у різних формах 20 штатів. 10 Такий підхід забезпечує податкову пільгу для фізичних та корпоративних донорів, щоб інвестувати в студентів, а не в бюрократичну систему K-12. Це дозволяє донорам призначати частину своїх боргів у державних податках для фінансування некомерційних стипендіальних організацій. Їхні пожертви, у свою чергу, безпосередньо допоможуть студентам, які найкраще підготовлені для прийняття важливих освітніх рішень. Законодавче рішення: Дозволити Міністерству фінансів Мічигану дозволяти неприбутковим організаціям надавати стипендії за новою програмою стипендій для студентів Дозволити некомерційним організаціям вимагати та збирати пожертви від окремих осіб та компаній, а також приймати заявки на стипендію від сімей студентів Спрямуйте ресурси на студентів, з акцентом на тих, хто найбільше потребує Більше мільйона учнів державних шкіл отримають право на отримання стипендій до 500 доларів США (з них до 1100 доларів США для студентів з обмеженими можливостями), які можуть бути використані на різноманітні витрати, пов’язані з освітою, включаючи: Репетиторство Підручники та навчальні матеріали Позашкільні програми Терапію з особливими потребами Програми кар'єри та навчання Онлайн курси Плату за тестування Шкільний транспорт 11 Студенти, що не навчаються в державних школах, могли подати заявку на більші стипендії, які також могли бути використані для оплати навчання. Сім’ї з низьким рівнем доходу отримають більше коштів» [3]. На даний момент така освітня система стає все більш популярною, але на час, коли в інституті Маккінака її почали розглядати, вона не була широко представлена у медійному полі. Тому Джозефу Овертону було незрозуміло, чому систему, яку він вважав доволі ефективною, не відстоюють політичні діячі, хоча сам інститут не раз звертався до політиків з подібною пропозицією. Овертон змуг відповісти на це питання зміг, коли прийшов до висновків, що пропонувати певні законодавчі ініціативи, які є недостатньо відомими у суспільстві, неефективно, оскільки чиновники не приймають такі рішення. Чиновники та політики відповідають на запит суспільства, а поки суспільство не ставить таких запитів, то непопулярні рішення можуть лише зашкодити їх кар’єрі [4]. «Джо поділився зі мною своєю абстрактною концепцією в середині 1990-х. Він зауважив, що будь-яка сукупність державних рішень у сфері політики, як-то освіта, може бути організована в порядку від більш вільних до менш вільних «або, як альтернатива, від меншого державного втручання до більшого». Щоб уникнути порівняння з лівим і правим політичним спектром, він розташував політику знизу «менш вільні» до верху «більш вільні». У будь-який момент певна група суміжних ідей у межах спектру свободи потрапляє у «вікно політичних можливостей». Політика всередині вікна є політично прийнятною, а це означає, що посадовці вірять, що можуть підтримати такі рішення та пережити наступні вибори. Політика за вікном можливостей, вища чи нижча, на даний момент є політично неприйнятною. Якщо ви змінюєте положення або розмір вікна, ви змінюєте те, що є політично можливим» [5]. 12 Таке викладення зачатку концепції вікна дискурсу є лише допущенням, оскільки сама концепція буде сформована після смерті її автора, і не має можливості зазначити чітку позицію Овертона з приводу концепції. Власне саме введення певних ідей у суспільний дискурс і є однією з цілей, що ставить перед собою інститут публічних досліджень Макінака, але інститут є суспільним, а не політичним, незалежним від впливу політичних діячів, принаймні так він себе позиціонує, отже, має можливість змінювати дискурс. Можливо стверджувати, що концепція «Вікно Овертона» зародилась саме завдяки діяльності інституту Маккінака та самого Джозефа Овертона і ця діяльність невідривно поєднана з формуванням та систематизацією концепції. Найбільш загальне визначення моделі політичних можливостей «Вікно Овертона» сформулював Джозеф Леман «Joseph G. Lehman» у статті «Коротке пояснення вікна Овертона», опублікованій на сайті центру державної політики Макінака. «Вікно Овертона є моделлю для розуміння того, як погляди в суспільстві змінюються з часом та впливають на політику. Основна концепція полягає в обмеженості політичних діячів спектром ідей, що доступні їм для підтримки. Вони, зазвичай, проводять лише політику, яка є прийнятною в суспільстві. Ці рішення знаходяться у «вікні Овертона». Існують інші варіанти політики, але політичні діячі ризикують втратити підтримку населення, якщо відстоюють ці погляди, що знаходяться поза межами «вікна Овертона» [6]. Той факт, що концепція була сформульована та опублікована експертами центру публічних досліджень Маккінака вже після смерті її автора, ускладнює аналіз, оскільки можлива невідповідність системи концепції її первинній ідеї. Для того, щоб вивчити усі аспекти моделі і створити всеохоплюючий її вигляд, необхідно використати повний спектр доступних джерел, зокрема 13 роботи за авторством Джозефа Лемана, інших представників центру Макінака та публіцистів, які використовували або звертались до цієї концепції. Вікно Овертона не є всеохоплювальною описовою системою, але описує одну ключову річ: «політики не підтримають будь-які ідеї, які вони вибирають, коли захочуть; скоріше, вони будуть підтримувати лише рішення, що, на їх думку, не зашкодять виборчим шансам. А діапазон варіантів політики, доступних політичному діячеві, формується ідеями, соціальними рухами, спільними нормами та цінностями суспільства» [6]. Ця думка є певним дисклеймером до концепції, що зазначає чіткі межі її використання. Модель ілюструє рамки доступності для політичних діячів поля публічного та політичного дискурсу, тобто спектр ідей, що може ними ретранслюватись та підтримуватись. «Політики, більшою мірою є тими, хто підтримує певні ідеї, аніж тими, хто такі ідеї створює. Суспільство, зрештою, визначає типи політики, що будуть підтримуватись політичними діячами. Це також означає, що соціальні інститути – сім’ї, робочі колективи, друзі, засоби масової інформації, церкви, добровільні асоціації, аналітичні центри, школи, благодійні організації та багато інших явищ, які встановлюють і зміцнюють суспільні норми, є більш значущими для формування політики, ніж, зазвичай, вважається» [6]. Тобто модель політичних можливостей описує, як саме і в чому обмежені політичні діячі, тому створюється розуміння того, що політичні діячі є далеко не єдиним джерелом змін у суспільстві, вони здатні систематизувати та оформити зміни в громадській системі, але, зазвичай, не здатні породити ці зміни. Запит на певні зміни формує саме суспільство, соціальні інститути відіграють ключову роль у формуванні соціальної парадигми, в межах якої і здійснюють власну діяльність політики. Саме відображення цієї парадигми на сферу публічного Джозеф Овертон і називає вікном дискурсу. Згідно його концепції, для політика існують ідеї як в межах вікна сучасного політичного дискурсу, так і поза межами такого. Джозеф Овертон 14 поділяє їх на декілька категорій: немислимо, радикально, прийнятно, розумно, стандартно та існуюча норма. Віссю, на якій знаходяться ці категорії, прийнято вважати умовний рівень свободи суспільства, а початком відліку вважаються ідеї, що належать до категорії існуючої норми від якої розташовуються як у бік збільшення рівня свободи так і у бік зменшення рівня свободи. Вікно дискурсу, як прийнято вважати, знаходиться між ідеями з категорії прийнятних. «Практично жоден політичний діяч не підтримує крайні рішення цього спектру. Тоді ми можемо стверджувати, що ці рішення лежать за межами «вікна Овертона». Політичні рішення, які відстоюють політики – фінансовані податками державні шкільні округи, регульовані приватні школи, незалежні державні чартерні школи тощо – існують між цими двома краями спектру й твердо входять до «вікна Овертона» [6]. Отже, висловлюючись, політики знаходяться у межах вікна дискурсу, тому що за межами знаходяться ідеї, що не мають широкої підтримки у суспільстві і їх транслювання призведе до репутаційних втрат, а, отже, і втрати ваги власного голосу. Використання ідей поза межами вікна дискурсу є небезпечним для політичних діячів. У кращому випадку такі висловлювання будуть не почутими, і, отже, в них не буде сенсу, а у гіршому – нанесе «удар» по авторитету. Але вікно Овертона не є статичним, воно може зсуватися вгору чи вниз відносно вісі свободи, рухатись в залежності від соціальної парадигми. Якщо змінюється реальність суспільна, політична, наукова або навіть природня, то суспільство реагує на всі ці зміни в залежності від проблем, що виникають, а якщо у суспільстві з’являються нові проблеми, вирішення яких неможливе допустимими у актуальному дискурсі методами, то не залишається іншого вибору, окрім як розширювати дискурс. Ризики, що несуть за собою ті рішення, стають менш загрозливими, ніж невирішення проблеми. У такий спосіб відбувається легітимація недопустимих у минулому рішень і тільки після неї політичні діячі вже можуть транслювати нові ідеї та вводити нові рішення. 15 1.2. Презентація концепції «Вікно Овертона» у пібліцистиці Дана концепція доволі часто застосовується у публіцистиці. Політичні журналісти часто відсилаються на такі самі статті, публіцистичного стилю і не аналізують концепцію. «Ще раз повторимо, – Овертон описав технологію, яка дозволяє легалізувати абсолютно будь-яку ідею. Зверніть увагу! Це не концепція, а працююча технологія, тобто послідовність дій, виконання якої незмінно призводить до бажаного результату. Як зброя для знищення людських спільнот така технологія може бути ефективніша за термоядерний заряд» [7]. Такий вигляд має більшість згадувань концепції у статтях. Такі статті можуть спиратися на книгу Глена Бека, яку буде проаналізована розділом нижче, або спиратися на абстрактну суспільну думку. Журналісти, зазвичай, ігнорують коментар Джозефа Лемана, що є автором першої статті про концепцію «Вікно Овертона» : «Багато хто вважає, що політики розсувають вікно, але насправді це буває рідко. У нашому розумінні політики, зазвичай, не визначають, що є політично прийнятним; частіше вони реагують на це і підтверджують це. Загалом, зміни спектру рішень слідують за політичними змінами, які самі по собі випливають з соціальних змін. Найтривалішими змінами політики є ті, які підкріплені сильними соціальними рухами» [5]. Тобто, журналісти, публіцисти та політичні блогери керуються розумінням концепції, яке висловлено у художній книзі, що не має нічого спільного з першоджерелом : «Який зв’язок між Центром Макінака та книгою Глена Бека «Вікно Овертона»? Книга заснована на адаптації Бека концепції вікна Овертона, розробленої Центром Макіна. Персона у книзі розкриває походження концепції розробленої аналітичним центром на Середньому Заході. Центр Макіна до створення книги не долучався. Книга Глена Бека Вікно Овертона художній твір, опублікований 2010го року» [6]. або керуються вже 16 сталим у медіапросторі розумінням концепції, що унеможливлює надання таким статтям хоч якогось політологічного сенсу. У медіа просторі політичної та соціальної журналістики часто спливають обговорення тем, пов’язаних з технологіями та інструментами впливу на соціальну думку. У переважній більшості такі статті вважаються маргінальними, не знаходять відгуку у широкої аудиторії та не мають впливу на наукову спільноту. Залишаються на обговорення у вузькому колі поціновувачів, але з концепцією «Вікно Овертона» вийшло інакше. Численні статті на тему того, що світові лідери та «агенти впливу» використовуючи концепцію як технологію маніпуляції, впливають на суспільну думку, змінюючи її в той бік, що був б їм вигідним [8]. Такі публіцисти апелюють до ідей консерватизму, доводять до абсурду, та стверджують що «Вікно Овертона» не є моделлю політичних можливостей, ігноруючи думку автора, а технологією, ледве не для знищення людства, приводячи як приклад можливість використати дану технологію для нормалізації таких жахливих асоціальних явищ, як канібалізм або педофілія. Цілком зрозуміло, що такі гучні заголовки звертають на себе увагу. В них прізвище громадського діяча за права громадян та малого бізнесу стоять поруч зі словами, що мають дуже негативну конотацію у суспільстві і це спричиняє загрози як для самої концепції, як інструменту для аналізу, так і для публіцистів та науковців, що її використовують. Таким чином, модель політичних можливостей, оскільки використовується у роботах на маргінальні теми, і сама набуває маргінальної конотації. «Тема канібалізму поки ще огидна і абсолютно не прийнятна в суспільстві. Міркувати на цю тему небажано ані в пресі, ані, тим більше, в пристойній компанії. Поки це немислиме, абсурдне, заборонене і засуджуване явище. Відповідно, перший рух Вікна Овертона – перевести тему канібалізму з площини немислимого в площину радикального. У нас же є свобода слова. Ну, так чому б не поговорити про канібалізм? 17 Вченим взагалі належить говорити про все-підряд, – для вчених нема заборонених тем, вони повинні усе вивчати. А раз така справа, то зберемо етнологічний симпозіум на тему «Екзотичні обряди племен Полінезії». Обговоримо на ньому історію предмету, введемо її в науковий обіг і отримаємо факт авторитетного висловлювання про канібалізм. Бачите, про людоїдство, виявляється, можна предметно поговорити і залишитися в межах наукової респектабельності. Вікно Овертона вже рушило. Тобто вже позначений перегляд позицій. Тим самим забезпечений перехід від непримиренно негативного ставлення суспільства до більш позитивного. В певних межах. Одночасно з навколонаукових дискусіях неодмінно має з'явитися яке- небудь «Суспільство радикальних канібалів». І нехай воно буде представлене лише в інтернеті – радикальних канібалів неодмінно помітять і процитують у всіх потрібних ЗМІ. По-перше, це ще один факт висловлювання. А по-друге, епатуючі відморозки потрібні для створення образу радикального залякувача. Це будуть «погані канібали» на противагу іншому залякувачу. А по-третє, епатуючі відморозки потрібні для створення образу радикального залякувача. «фашистам, що закликають спалювати на вогнищах НЕ ТАКИХ, як вони». Але про залякуючі образи трохи нижче. Для початку достатньо публікувати розповіді про те, що думають про поїдання людського м'яса британські вчені і які-небудь радикальні відморозки. Результат першого руху Вікна Овертона: неприйнятна тема введена в обіг, табу десакралізовано, сталося руйнування однозначності проблеми – створені «градації сірого» [7]. Наукова спільнота, хоча і відстоює цінності об’єктивного, сама залежить від суспільної думки. Наука не є і не може бути відірваною від існуючої у суспільстві парадигми. Якщо в суспільстві певна тема має «ауру» аморальності, навіть якщо це є безпідставно, то звернення до такої теми несе в собі ризики 18 для іміджу науковця. Особливо це стосується соціологічних та політичних досліджень, оскільки в таких сферах репутація відіграє важливу роль. Відтак, науковці прагнуть уникати «небезпечних» тем у своїх роботах. Коли йдеться про «Вікно Овертона», одним з найбільш цитованих особистостей є американський журналіст Глен Бек, який вплинув на розвиток концепції. «Глен Бек – провідна американська медіа-персона, політичний коментатор, автор і співзасновник Blaze Media, багатоплатформної новинної та розважальної мережі, доступної на телебаченні, радіо та в Інтернеті. Дотепність, відвертість і владна присутність Глена в ефірі заслужили його лояльну підтримку великої, захопленої аудиторії, а також високі рейтинги на мережевому телебаченні та розмовному радіо. Він є провідним голосом консерватизму і рішучим захисником Конституції, індивідуальних свобод та вільних ринків. Протягом останніх десяти років він веде щоденне телевізійне шоу, особливо на Fox News з 2008 по 2011 рік, що приваблює близько двох мільйонів аудиторії за ніч. У 2009 році його шоу о 17:00 стало першим в історії мережі, що набрало вищі рейтинги, ніж прайм-тайм програми. Він тринадцять разів ставав автором бестселерів №1 і одним із небагатьох в історії, хто мав національні бестселери №1 у жанрах художньої літератури, наукової літератури, самодопомоги та дитячих книжок з картинками. Glenn's Mercury Radio Arts розширила своє видавниче партнерство з лідером галузі Simon & Schuster, яке почалося з 2003 року. У 2013 році Глен отримав нагороду Tribeca Disruptive Innovation Award на знак визнання його досягнень як підприємця в інтернет- медіа. Інші професійні нагороди та визнання включають: Премія Радіо Марконі за найкращу особистість року в мережі (2008) Цифрова сила 50 від The Hollywood Reporter (2012) Forbes Celebrity 100 (2011, '12, '13, '14) Опитування Gallup: 4-та найбільш шанована людина у світі (2009) [9.]» 19 Саме так описана постать Гленна Бека на його власному офіційному сайті. З цієї біографії можна судити про нього, як про американського журналіста та ведучого, зокрема у сфері політики та громадських рухів. Вказується, що сам він надає перевагу консервативним політичним поглядам та підтримує ідею вільного, економічного ринку. Тобто, його власні політичні орієнтири, дещо збігаються з цінностями, що транслюються, членами інституту публічних досліджень Маккінака. Також він використовував і одну з найрезонансніших концепцій, породжених центром, «Вікно Овертона», але потрактував її інакше, ніж представники інституту Маккінака. «Глен Бек сказав у своєму шоу, що «політики зсувають вікно», але насправді це рідкісний і особливий випадок. У нашому розумінні, політики зазвичай не визначають, що є політично прийнятним, а реагують на це та підтверджують. Загалом, зміни політики слідують за соціальними змінами. Найтриваліші зміни політики підкріплені сильними соціальними рухами» [10]. «Але, незважаючи на помилкове уявлення, сформульоване романом Гленна Бека «Вікно Овертона» , вікно є описом, а не тактикою: змінювати його не означає пропонувати екстремальні ідеї, щоб зробити дещо менш екстремальні ідеї розумними» [11]. Глен Бекк наголошує на можливості політичних діячів зсувати вікно дискурсу для реалізації власних інтересів, маніпулювати громадською думку так, як буде вигідно самому діячеві. Представники центру публічних досліджень Маккінака не виключають такої можливості, але зазначають, що така ситуація є доволі рідкісною і не може бути використана, як постійний інструмент для політичного діяча, оскільки несе в собі великі загрози. Таким чином, журналіст презентує концепцію вікна дискурсу як інструменту для впливу. Користуючись цією ідеєю він пише художню книгу, «Вікно Овертона». Книга відноситься до жанру триллер. У центрі книги – політична концепція «Вікно Овертона» та змова, яку головний герой має розкрити, перш ніж США загинуть назавжди. Після публікації книга отримала 20 неоднозначні відгуки як критиків, так і широкого кола читачів. У сюжеті книги розповідається, що головний герой, який раніше був аполітичним, знаходить підтвердження, що існує домовленість між світовими лідерами, медімагнати та іншими громадськими діячами. Сутність домовленості полягає в тому, що у суспільство вкидають певні радикальні ідеї, щоб призвачаїти до цього людей, а потім рухати настрої суспільства в бік, що є вигідним для членів змови. Вони прагнуть знищити американські цінності свободи та встановити антигуманне світове правління [12]. Оцінка художньої складової твору у роботі не є доречною, але вважаємо, що причиною популярності книги не є ані сюжет, ані стиль написання, ні інші художні аспекти. Феномен популярності цієї книги полягає в двох моментах. Перший – це те, що конспірологічні теорії мають спільноту поціновувачів, особливо, коли автором є вже доволі відома та активна в медіа полі людина, а другою важливою причиною популярності твору став час, коли робота була опублікована. Книга побачила світ 2010 року, під час першого президентського терміну Барака Обами. У суспільстві Сполучених Штатів було доволі багато людей, що не підтримували президента Обаму. Багато громадян поділяли занепокоєння тим, що Обама виграв вибори, не маючи, на їх думку, достатнього рівня підтримки, адже проти нього виступали не лише прихильники республіканського руху, а і багато людей з демократичного табору від якого й балотувався Обама. Крім того його політика постійно критикувалась. Його настрої вважались глобалістичними та навіть такими, що зазіхають на національні цінності Американців. «Для Обами всі – джихадісти та поліцейські, католики та капіталісти, атеїсти та австралійці – повинні підпорядкувати свою політичну, релігійну та юридичну приналежність більшій владі єдиної глобалістської сили. Вони не можуть змагатися, воювати, захищатися, вступати в шлюби, сперечатися, йти на компроміс щодо принципів, створювати власні країни, перетворювати своїх суперників чи навіть агітувати заради політичних 21 здобутків, тому що тоді вони просто виражають примітивні «імпульси» верховної раси, які повинні бути за словами Обами, придушені міжнародними організаціями. І як тільки їхні «імпульси» будуть придушені, то не буде нічого – ні релігії, ні націй, ні держав, ні рас, ні етнічних груп, – що могло б об’єднати народи проти їхніх правителів у глобальному уряді. Обама робив подібні глобалізм до національних держав декларації, у листопаді 2014 року він заявив, що американці не мають права вирішувати, хто може або не може іммігрувати до Сполучених Штатів. У своїй заяві він використав терміни «плем’я» та «раса», щоб зосередити свою критику на білих американцях» [13]. Противники політики президента Обами часто звертались до різних конспірологічних теорій, намагаючись пояснити для себе причини його дій. Саме однією з таких теорій і стала книга Глена Бекка, який і сам не був прихильником тодішнього президента. На хвилі такого суспільного невдоволення книга і здобула основну частку своєї популярності. Маючи такий рівень зацікавленості суспільства, книга стала частиною суспільного дискурсу, підвищився рівень апеляцій до неї та цитування у публікаціях інших журналістів. Так модель політичних можливостей «Вікно Овертона» стала асоціюватися у медіа просторі з конспірологією та здобула негативну конотацію. Стаття за авторством Джо Картера (Joe Carter) під назвою «Знищення культури у 5 простих кроків » [14] була опублікована на сайті інституту релігій і громадського життя «First things». Стаття є рецензією на книгу «Майбутнє шлюбу» [15] Девіда Бланкенхорна, в якій книгу відстоюється ідея традиційного, гетеросексуального шлюбу на противагу одностатевим шлюбам. Автор наводить аргументи як «за», так і «проти» одностатевих шлюбів, тим самим 22 вказуючи на глибину та неоднозначність цього питання, але все ж таки схиляється до того, що шлюб потрібно зберегти у традиційному його розумінні. Але, у рамках роботи не стільки цікаво розглянути книгу Бланкенхорна, як проаналізувати те, реакцію Джо Картер на неї. У книзі також піднімається тема деінституалізації шлюбу і Картер ставить питання, як ця ідея так швидко вийшла в поле серйозних дискусій. Намагаючись знайти відповідь на це питання, автор статті звертається до моделі політичних можливостей «Вікно Овертона». « Оскільки порядок денний є відкритою таємницею, як ця антишлюбна програма змогла вийти на рівень державної політики? І як це сталося так швидко? Щоб зрозуміти ці «сейсмічні» культурні зрушення, нам слід звернутися до незрозумілої, десятирічної політичної теорії. Вікно Овертона, розроблене в середині 1990-х років покійним Джозефом П. Овертоном, описує «вікно» в діапазоні суспільних реакцій на ідеї в публічному дискурсі» [14]. Але, звертаючись до концепції, Картер так само як і Гленн Бек бачить у ній саме технологію введення певної ідеї в поле політичного обговорення і сам формулює «інструкцію» для використання цієї технології. Він має на меті показати, як можна швидко змінити існуючі норми моралі, які повинні захищати суспільство від деструктивного впливу. «...модель вікна Овертона була розроблена, щоб пояснити зміни в політичному кліматі. Але я вірю, що це також може висвітлити, наскільки глибокі та шкідливі зміни відбуваються в нашій культурі. Якби метою було підірвати культурні інституції, процес переходу від «Немислимого» до «Політики» відбувався б за п’ятьма простими кроками: Крок №1: Від немислимого до радикального – перший крок є найлегшим – за умови, що тема може стати фетишем, або темою наукового симпозіуму. Оскільки і професор, і збоченці захоплюються фальшиво- 23 трансгресивними, все, що вам потрібно зробити, це привернути увагу однієї з цих груп. Крок №2: від радикального до прийнятного – цей зсув вимагає створення та застосування евфемізму. Хочете вбити дитину, яка виходить з утроби? Назвіть це «розширення та екстракція», і дітовбивство стає медичною процедурою. Хочете включити содомітські союзи під прапором «шлюб» Перевизначте термін «шлюб», щоб означати схвалену державою сумісництво будь-яких двох людей, які хочуть спільне ліжко та податкову форму. Крок №3: Від прийнятного до розумного – Немає нічого розумнішого, ніж підкоритися своєму богу. І хоча американці можуть стверджувати, що поклоняються Аллаху, Єгові чи Ісусу, ми переважно самі поклоняємося «американському ідолу». Крок № 4: Від розумного до популярного. Цей крок вимагає лише персоналізації проблеми. Ви знаєте когось, хто є ЛГБТ? Розлучений? Робив аборт? Звичайно, вони є у вашій родині, у вашій школі, у вашій церкві. Ви їх ненавидите? Якщо ні, то як можна все ще не схвалювати їхні дії? (Примітка. Обов’язково говоріть швидко, щоб ніхто не дотримувався логіки.) Крок №5: Від популярного до політичного – проведіть опитування громадської думки. Покажіть це політику. Все інше вони зроблять» [14]. Джо Картер сформував у своїй статті технологію для практичного застосування на основі концепції вікна Овертона. Можливо стверджувати, що описане Картером є не «інструкцією» у прямому сенсі слова, це більше схоже на певну художню алегорію, що має на меті звернути увагу суспільства на те, що громадською думкою доволі легко маніпулювати і, отже, є загроза внести у суспільство певні «деструктивні» ідеї, що призводять до занепаду моралі та навіть «гріхопадіння» (вважаємо такий термін доречним, оскільки не слід забувати, що автором статті є релігійний публіцист). Зважаючи на те, що Картер не описує саму модель політичних можливостей «Вікно Овертона», а створює власну проєкцію цієї концепції і 24 перетворює її у дещо інше, можливо стверджувати, що його ідея не пов’язана на пряму з теорією, що розглядається у цій роботі. Яке ж відношення мають ці дві моделі? Джо Картер запозичив ідею ранжування думок за принципом допустимості їх у суспільному дискурсі. Ані вектор рівня свободи суспільства, ані той факт, що «Вікно Овертона» є моделлю можливостей політичних діячів, до уваги взято не було. Також ігнорується той факт, що за концепцією рухається увесь спектр допустимих у суспільстві ідей, а не окрема ідея. Стаття Джо Картера не є якоюсь критикою стосовно до моделі політичних можливостей, але через те, що концепція взята за основу до статті, то у суспільному медіа просторі з’являються асоціації з вікном Овертона, як з технологією, що може деструктивно впливати на суспільство. І такі «гучні» заголовки, як, наприклад, у статті Картера, лише підкріплюють такий некоректний асоціативний ряд. Висновки до розділу 1. У розділі було досліджено потрактування моделі політичних можливостей «Вікно Овертона», що найбільше вплинули на представлення концепції у інформаційному полі та умови її виникнення. Дослідження процесів зародження ідеї для даної концепції та проблематики, що зацікавила її автора, необхідне для розуміння соціального контексту моделі. Це безпосередньо вплинуло на розвиток нашого дослідження підвищуючи його якість, конкретизуючи сферу суспільно-політичних процесів, яку описує модель. Проаналізовано роботи експертів центру публічних досліджень Маккінака, в якому зародилась теорія. Центр опублікував достатньо велику кількість статей, метою яких є розвиток та популяризація теорії. Найбільш фундаментальні з цих статей використані як першоджерела для даного дослідження. Також описано і роботи інших авторів на задану тематику. Особливу увагу приділено роботам таких публіцистів, як Глен Бек та Джо Картер. Їх 25 творчість сприяла популяризації моделі політичних можливостей «Вікно Овертона» та вплинула на суспільну думку відносно теорії, а, отже, й на потенціал її подальшого використання. Джерела проаналізовані з метою перевірки їх на можливість використання для розробки чіткого визначення концепції, створення повного опису її структури, визначення усіх її складових елементів, меж, рамок та умов використання . Також цей розділ дає можливість скласти первинне уявлення про модель, що дозволяє мати певне підґрунтя для подальшого, більш глибокого та змістовного дослідження. Підсумовуючи розділ, можна стверджувати, що роботи експертів центру публічних дослідження Маккінака позитивно вплинули на наукову розробленість моделі політичних можливостей «Вікно Овертона» та сприяють подальшому її вивченню, в той час, як роботи Глена Бека та Джо Картера, хоча і невірно потрактовують сутність концепції, але позитивно впливають на її популярність у сфері суспільно-політичних обговорень та розширюють інформаційне поле навколо ідеї. 26 РОЗДІЛ 2. Концептуальна схема моделі політичних можливостей її механізмів, процесів та складових 2.1 Визначення концепції «Вікно Овертона» «Вікно політичних можливостей Овертона – це модель, що пояснює, як відбуваються зміни в державній політиці. Оцінюючи варіанти в рамках будь- якого конкретного питання державної політики, політичними діячами вважатиметься прийнятним лише відносно вузький спектр варіантів. Вікно прийнятної політики, в першу чергу, визначається не перевагами діяча, а тим, що він чи вона може підтримати, не ставлячи під загрозу переобрання. Оскільки суспільство приймає нові ідеї, вікно Овертона змінюється, щоб включити додаткові варіанти державної політики, які раніше вважалися неприйнятними» [16]. «Концепція «Вікно Овертона» була запропонована у середині 1990 років в якості модель для оцінки політичних суджень щодо ступеня їх прийнятності в суспільстві, за шкалою: немислимі, радикальні, прийнятні, розумні, стандартні, діюча норма. Безпечними і безризиковими межами вікна політичного дискурсу вважаються ідеї, що потрапляють у розряд «прийнятних», «розумних», «стандартних», а ідеї за цими рамками – ризикованими і потенційно шкідливими для політичної кар'єри. Поява і закріплення нових ідей у політиці, відповідно до моделі, відбувається при переміщенні/розширенні вікна дискурсу за підтримки незалежних громадських інститутів та експертного співтовариства, що дозволяє прогресивним політикам безпечно обговорювати ідеї та рішення, які до цього вважалися занадто радикальними» [17]. «Вікно Овертона – це концепція зв’язків з громадськістю, розроблена Джо Овертоном, колишнім віце-президентом консервативного центру публічної політики Макінака в Мічигані. Концепція передбачає, що політичні дебати зазвичай обмежуються кордонами сприйняття громадськістю, а ідеї за межами 27 цих кордонів відкидаються без особливого вивчення. Якщо ваші бажані політичні рішення не підпадають під ці межі, вони навіть не будуть почуті в масових публічних дебатах. Овертон описав ці кордони як вікно, отже, це і назва концепції» [18]. «Вікно політичної можливості Овертона – це діапазон ідей, які громадськість готова розглянути та прийняти» [19]. Проаналізувавши варіанти визначення «Вікна Овертона» можна побачити, що більшість не має достатньої структурованості та чіткості для можливості використання у науковій роботі, тому є необхідним сформулювати власне для зручності і точності подальшого аналізу. За основу взято визначення, опубліковані на сайті центру публічних досліджень Маккінака, оскільки це є першоджерелом концепції, а отже і найбільш авторитетним джерелом. Почати слід з того, що «Вікно Овертона» є моделлю, що описує спектр ідей та рішень, допустимих для ретрансляції політичними діячами у полі публічних обговорень сучасного дискурсу. Чому це є саме моделлю, а не технологією? Звернемося до того, що спонукало Джозефа Овертона на створення такої теорії, тобто які причини до її виникнення. Як вже зазначалося в розділі «Зародження ідеї концепції «Вікно Овертона» перед автором стояло питання про те, чому політичні діячі не просувають деякі ідеї, що мають значний та позитивний потенціал. Політики знають про ці ідеї, не вказують на їх недоліки, але так і не вносять їх у публічне обговорення. Політичні діячі є людьми, які здатні приймати рішення, що будуть безпосередньо впливати на суспільство. Ці зміни могли б бути більш швидкими та ефективним, але велика частина цього потенціалу так і залишається непоміченою або реалізується значно пізніше. Така ситуація і передувала створенню даної моделі. Завданням ідеї «Вікна Овертону» було саме описати природу цієї проблеми, а не впливати на неї. «Модель – речова, знакова або мислима система, в якій відображено структуру й принципи функціонування об’єкту пізнання» [20]. Тобто дана 28 концепція описує поточний порядок речей і не вказує на те, як його змінити, а через те і не є технологією. Така модель сприяє більш структурованому погляду на дійсність і в подальшому більш чітке бачення може сприяти ефективнішому впливу, але називати спосіб структурування бачення дійсності інструментом, так само некоректно, як і називати бінокль зброєю. Модель «Вікно Овертона» описує рамки допустимих ідей для політичних діячів. Хто мається на увазі та чому саме вони? Політичні діячі це люди, що безпосередньо приймають рішення про зміни у соціальній та державній системі на законодавчому та адміністративному рівні, або мають потенційну можливість приймати такі рішення. Тобто це ті люди, що визначають державну та соціальну політику. Обов’язковим для цього визначення є і те, що йдеться саме про виборчі посади. Тому що ретрансляція ідей, які лежать поза межами вікна Овертона, несе в собі загрози для іміджу, а значить, і можливість бути обраним. Також важливо зазначити, що це може бути застосовано не тільки до діючих політиків, а й до потенційних, оскільки ризики ставлять під загрозу можливість як бути обраним на наступний строк, так і стати обраним вперше. Необхідно вказати, що використовуючи терміни «політичний діяч» або «політик», мається на увазі певна одиниця політикуму, тобто це може бути як і одна особа, так і політичне об’єднання (партія, фракція, блок і т.д). Громадські діячі, які не ставлять перед собою за мету балотуватися на певну посаду, не заковані у своїх діях вікном можливостей, оскільки загрози не є обмежуючим фактором у їх діяльності. Що є полем публічних обговорень? Поле публічних обговорень – це механізм вираження політичної свідомості громадян. Це зв’язок між ідеями, рішеннями політиків та думкою суспільства про ці ідеї та рішення. Таке пов’язання встановлюється у відкритих політичних системах, де публічне висвітлення дій державної влади є необхідною складовою суспільного устрою. Встановити такі взаємозв’язки дозволяє використання різних медіа систем, 29 отже, вони також необхідні для існування ситуації, в якій можливе використання моделі «Вікно Овертона». Є декілька підходів для визначення суспільного дискурсу, про що буде зазначено пізніше, а зараз слід надати коротке визначення, щоб мати можливість рухатись далі. Отже, суспільний дискурс – це сукупність ідей та відносин у суспільстві у певний момент політичного часу. Тобто, усі ті проблеми та варіанти їх вирішення, що існують зараз у суспільстві та обговорення, пов’язані з ними, формують спільне, актуальне інформаційне поле. Поле визначається, як існуючий суспільний дискурс. Включеність ідей до цього дискурсу є необхідним, для ранжування цих ідей за допомогою моделі «Вікно Овертона» Модель політичних можливостей «Вікно Овертона», зазвичай, ілюструється за допомогою схеми Рис. 2. 1 та має декілька складових. У цьому розділі буде розібрано кожну з них. 30 Рис. 2. 1 Схема концепції «Вікно Овертона» Перша ідея, котру називають при згадуванні вікна Овертона, це ранжування поглядів за ступенем прийнятності їх у суспільстві. Автор ідеї виокремив 6 таких ступенів прийнятності: немислимо, радикально, прийнятно, розумно, стандартно та існуюча норма. Розберемо кожен з цих критеріїв. Немислимо. Це ідеї, декламувати які в суспільстві недопустимо. Ідеї, які зазвичай мають надзвичайно негативну конотацію і не сприймаються навіть маргінальними групами суспільства. Такі ідеї існують лише в «темних закутках» інформаційного поля поряд з купою застережень. Радикально. Такі ідеї вже є більш широко представленими у суспільстві, допускаються до обговорення та вивчення, але допустимість використання їх на практиці висловлюють лише невеликі групи прихильників, голос яких зазвичай ігнорується загальною спільнотою. 31 Прийнятно. Погляди цього рівня можуть вільно декламуватися у будь- яких частинах суспільства і, зазвичай, не несуть репутаційних загроз для того, хто ретранслює їх на будь-якому рівні дискусії. Вони можуть бути взяті до уваги, проаналізовані, вивчені та запропоновані до використання. Розумно. Рішення цього рівня визначаються як такі, що вже підтримуються певною частиною суспільства, а також більша частина суспільства ставиться до них нейтрально, підтримує їх існування у полі політичних обговорень. Такі ідеї вже достатньо часто з’являються у інформаційному полі і розуміються як такі, що можуть бути реалізованими у суспільстві. Тобто громадськість знає про ці ідеї, говорить про них і розуміє причини їх можливого втілення. Стандартно. На цьому рівні ідеї мають підтримку більшості суспільства. Ці ідеї вважаються необхідними до реалізації їх у рамках державної або соціальної політики. Політичні діячі мають можливість підтримувати ці ідеї без жодного ризику для власної репутації, і навіть навпаки, можуть отримати додатковий рівень суспільної підтримки. Зазвичай політики не втрачають такої можливості. Існуюча норма. Це останній клас зі спектру ранжування. Ідеї цього класу вже є вбудованими у суспільний устрій, вони існують у вигляді законів, норм та правил. Інша складова моделі політичних можливостей, яка вже так часто згадується, це те, що таке ранжування відзеркалюється відносно пункту «існуюча норма». Тобто, певна ідея може проходити шлях як і до існуючої норми, так і віддалятися від неї, стаючи все менш прийнятною у суспільстві. Соціальний дискурс змінюється і разом з ним змінюється спектр допустимих поглядів на рішення тих чи інших проблем. Ще однією складовою моделі є вісь, відносно якої розташовуються ідеї, що входять у спектр. Згідно уявлень Джозефа Овертона, вище від існуючої норми розташовуються рішення, що впроваджують більший рівень 32 громадянської свободи, а вниз спрямовуються ідеї з меншим рівнем такої. Тобто, коли вікно Овертона рухається вгору, то розширюється спектр свобод суспільства, а коли вікно рухається вниз, то зменшується. З цього випливає, що на думку Овертона, знизу та зверху цього спектру знаходяться недосягненні абсолюти. Знизу – це відсутність будь якої свободи громадян, тобто повністю поневолене суспільство, а згори – відсутність будь-якого соціального устрою, відсутність рамок допустимого. Оскільки обидва такі сценарії є неможливими, то можна сказати, що вісь, є лише вектор. Наступні складові моделі, які важливо розглянути, це суб’єкт та об’єкт тих відносин, що описуються моделлю політичних можливостей «Вікно Овертона». Розподіл на суб’єкта та об’єкта у даній ситуації є доволі складним, оскільки модель описує комплексні суспільні зв’язки. Два основних актора цих зв’язків, це політичні діячі та суспільство. Суспільство виступає суб’єктом, коли створює суспільний дискурс і заганяє діяльність політиків у певні рамки тому, що саме суспільство є джерелом влади, якою наділяються політики. В той час, коли політики впливають на суспільство приймаючи рішення, спрямовані на зміни суспільного устрою і в такому випадку, саме політичні діячі є суб’єктом впливу. Потрібно виділити терміни. Хто в межах даної концепції є політичним діячем визначено у розділі «Визначення концепції «Вікно Овертона», тож потрібно визначити, що представляє собою суспільство. Суспільство – сукупність індивідів, що об’єднуються для задоволення «соціальних інстинктів». Але дане визначення є занадто широким, потрібно обмежити його, для того щоб воно описувало саме ту систему, яку ми розглядаємо. «Громадянське суспільство – це сукупність суб‘єктів ( особа, сім‘я, громадські об‘єднання та політичні партії, трудові колективи тощо), які не входять у структуру держави і вступають у різноманітні суспільні відносини, у тому числі і з державою, але існують як відносно незалежні суб‘єкти для задоволення своїх потреб та інтересів» [21, с. 68–79]. Звузивши розуміння суспільства до 33 визначення громадянського суспільства можна відокремити його від політичних діячів, тим самим провівши певну демаркацію акторів тої системи, яку описує модель політичних можливостей «Вікно Овертона». Визначивши необхідні елементи моделі та їх відношення між собою, наступним важливим кроком є становлення необхідних умов, за яких модель буде працювати. Для того, щоб модель політичних можливостей можливо було застосувати, потрібне існування акторів цієї концепції. Крім того, обов’язкове виконання ще декількох умов. Щоб суспільство мало змогу відреагувати на певні ідеї або рішення, вони мають бути публічно доступні. Суспільство не може відреагувати на те, про існування чого не знає. Необхідно також, щоб суспільству був відомий і автор ретрансльованої ідеї або прийнятого рішення. Якщо автор залишається невідомий, то і не існує можливості понести ризики. Ще однією обов’язковою умовою є існування інституту громадянського суспільства, тобто політично активної громадськості, що має можливість та бажання впливати на політику держави. Важливо й існування у суспільстві інституту репутації. Щоб у суспільстві існував взаємозв’язок між рішеннями політичних діячів та лояльності суспільства до них. Ці умови є обов’язковими для можливості використання моделі у «чистому» її вигляді, але модель може видозмінюватись в залежності від політичного режиму в країні. Докладніше такі видозміни будуть описані у розділі «Вікно Овертона в різних політичних системах» Вікно Овертона існує у межах суспільного дискурсу. Визначення саме суспільного дискурсу дано у розділі «Визначення концепції «Вікно Овертона». Дискурс встановлюється у зв’язку з існуючою у суспільстві парадигмою. Для початку, необхідно дати визначення парадигми. Засновником поняття 34 парадигми вважається американський філософ, історик та дослідник науки Томас Кун. «Під парадигмами я маю на, увазі визнані всіма наукові досягнення, що протягом певного часу дають модель постановки проблем і їхніх розв’язок науковому співтовариству» [22, c. 9]. « Парадигма – це те, що об’єднує членів наукового співтовариства, і, навпаки, наукове співтовариство складається з людей, що визнають парадигму» [22, c. 188]. Але Томас Кун використовує розуміння саме наукової парадигми, оскільки досліджує історію та філософію науки. У даній роботі вивчаються соціальні явища, тому визначення Куна потрібно адаптувати до соціальної парадигми. Взявши за основу перше визначення Куна, можна сказати, що соціальна парадигма є визнананим усіма членами суспільства реалії, що протягом певного часу дають модель постановки соціальних проблем і їх розв’язок для соціуму. Тобто, керуючись нинішнім положенням речей, суспільство виділяє певні проблеми та можливості їх вирішення. Парадигма впливає як і на постановку проблем у суспільстві, так і на допустимі методи вирішення таких проблем. Сукупність проблем та методів їх вирішення і є дискурсом. Відношення парадигми до дискурсу є безпосерднім, дискурс існує в рамках парадигми і ніколи не виходить за ці рамки. Якщо змінюється дискурс, то це означає, що змінилась і парадигма, змінилася реальність існування в суспільстві, з’явилися нові обставини, що не вписуються в існуючу парадигму. Такі обставини потребують іншої постановки проблем та інших методів їх вирішення. Тут знову можна провести паралелі з роботою Томаса Куна «Структура наукових революцій»що до опису зміни у науковій парадигмі. «Наукові революції починаються зі зростання усвідомлення (часто обмежуваною якоюсь частиною наукового співтовариства), що чинні інститути перестали адекватно реагуватина проблеми, середовища, яке вони ж таки створили. Наукові революції багато в чому так само починаються зі зростання усвідомлення, знов-таки часто обмеженого вузьким підрозділом наукового 35 співтовариства, що наявна парадигма перестала адекватно функціонувати у дослідженні того аспекту природи, до якого сама ця парадигма раніше проклала шлях. І в політичному, і в науковому розвитках усвідомлення порушення функції, що може призвести до кризи, складає передумову революції. Крім того, хоч це, видно, вже буде зловживанням метафорою, аналогія існує не тільки для великих змін парадигми, як ті, що їх, здійснили Лавуазье і Копернік, а й також для не таких значних змін, пов’язаних із засвоєнням нового виду явища, чи то кисень Наукові революції, як ми відзначали в кінці V розділу, слід вважати справді революційними перетвореннями лише стосовно тієї галузі, чию парадигму вони зачіпають. Непосвяченим вони можуть, подібно до революцій на Балканах на початку XX ст., здаватися звичайними атрибутами процесу розвитку. Скажімо, астрономи могли прийняти рентгенівські промені як просте нарощування знань, позаяк їхніх парадигм не порушувало існування нового випромінювання. Але для таких учених, як Кельвін, Крукс і Рентген, чиї дослідження мали справу з теорією випромінювання або з катодними трубками, відкриття рентгенівських променів неминучо порушувало одну парадигму і породжувало іншу. Ось чому ці промені могли бути відкриті вперше тільки завдяки тому, що нормальне дослідження якимось чином зайшло в глухий кут» [22, c. 106–107]. Хоча, знову ж таки, Кун говорить про наукові явища, наукові революції та наукову парадигму, можна провести абсолютно прямі паралелі з суспільними процесами. Якщо реалії, в яких існує суспільство, кардинально змінюються і існуючі системи постановки проблем та їх вирішення більше не відповідають сучасній дійсності, нові проблеми суспільства вже не можуть бути вирішені за допомогою механізмів, що склалися раніше, то парадигма має змінитися. Оскільки Кун використовує термін «революція» у достатньо широкому сенсі, до нього включаються як і зміни у доволі вузьких сферах науки, так і зміни в науці в цілому, то так само можна застосувати як до змін у більш вузьких сферах суспільного життя, так і до змін у суспільстві в цілому. 36 Таким є механізм зміни соціальної парадигми. За зміною парадигми слідує зміна дискурсу, а зі зміною дискурсу можливий і рух спектру допустимих ідей у суспільстві. Таким чином, від найбільш широкого розуміння змін суспільства можна повертися до одного конкретного аспекту цих змін, а саме до розгляду концепції «Вікно Овертона» 2.2 Принципи та механізми руху вікна Овертона Оскільки було зазначено, що вікно Овертона може рухатись, то і спектр ідей доступних для ретранслювання політичними діячами зміщується відносно осі свободи суспільства. Ставлення до ідей, що раніше вважались неприйнятними, оскільки занадто обмежували свободу громадян або навпаки, надають громадянам такий рівень свободи, до якого суспільство ще не готове, при появі нових обставин, змінюється. Такі ідеї вже можуть розглядатися як такі, що відповідають дійсності або можуть допомогти у розв’язані проблеми, що з’явились у суспільстві. «Але вікно Овертона може як змінюватися, так і розширюватися, або збільшуючи, або скорочуючи кількість ідей, які політики можуть підтримати, не ризикуючи надмірно підтримкою на виборах. Іноді політики можуть самі зрушити вікно Овертона, сміливо підтримавши політику, що лежить за вікном, але це буває рідко. Частіше вікно рухається на основі набагато більш складного та динамічного явища, яке нелегко контролювати згори:повільної еволюції суспільних цінностей і норм» [6]. Отже, вікно Овертона може рухатись у чотири способи, воно може звужуватись, розширюватись, спускатись вниз або підніматися вгору відносно рівня свободи в суспільстві. Розберемо кожний з цих видів руху. Як звужується вікно Овертона? Коли зазначається, що вікно політичних можливостей звузилось, мається на увазі, що кількість ідей у допустимій риториці політичних діячів зменшилось. Це означає, що суспільство має запит на конкретні політичні рішення, а значить проблеми, що потребують рішення, загострилися і суспільство закликає до конкретних дій. Будь-які запропоновані 37 рішення, що не спрямовані на швидке вирішення проблеми, будуть сприйняті суспільством, як такі, що знецінюють проблему. Розберемо на прикладі. В умовній країні стається дефіцит паливних ресурсів для опалення будинків. У теплий погодний сезон питання стоїть не так гостро, оскільки опалення будинків не проводиться. Отже, політики можуть розглядати широкий спектр ідей, щодо вирішення цієї проблеми. З’являються пропозиції зі зміни типу систем опалення, про підвищення рівня енергоефективності та про можливі договори про купівлю ресурсу якого не вистачає у інших країн. З наближенням опалювального сезону реальність змінюється. Оскільки на конструктивні зміни в системі опалення часу не має, то спектр можливих рішень звужується. Суспільство підтримує лише ті рішення, що забезпечать швидке вирішення проблеми, таким чином, політики вже не можуть розглядати інших варіантів, окрім договорів про постачання необхідного палива з інших країн, оскільки це буде найшвидшим з можливих рішень проблеми. Як може розширюватись вікно Овертона? Процес розширення є зворотнім до процесу звуження, тобто проблеми, що існують у суспільстві, стають менш гострими. Так може відбуватися, якщо з якихось причин існуюча проблема більше не становить такої загрози як раніше, або якщо проблема не вирішується вже достатньо тривалий час і суспільство призвичаїлось до існування з цією проблемою. Таким чином, у руках політиків з’являється більше допустимих рішень цієї проблеми. Також можемо розглянути приклад. Сусідня країна заявила про агресивні наміри, спрямовані на експансію та захоплення територій. На момент, коли країна-сусід мала агресивні наміри, суспільство вимагало від політикуму швидких та результативних рішень. Такими рішеннями могли стати мобілізація оборонних структур у країні та запити на військову допомогу у держав партнерів, оскільки загроза існує і в будь-який момент може статися напад. А тепер розглянемо два можливі сценарії розвитку подій. За першим, загроза 38 зберігається тривалий час, суспільство не може перебувати у страху занадто довгий час, а значить рівень страху та паніки поступово знижується. За другим сценарієм, у країні агресорі стається державний переворот, змінюється уряд, а з ним і вектор політики. Таким чином, рівень загрози спадає, але імовірність агресії все ще існує. В обох випадках з часом паніка суспільства поступово спадає і суспільство починає розглядати вже більш стратегічні сценарії підвищення обороноздатності, такі як: військова підготовка населення, сприяння розвитку військової промисловості та у випадку другого сценарію навіть можливість перемовин з країною-агресором. Запит суспільства на швидкі рішення не спадає, все ще підтримуються ідеї мобілізації та прохань про військову допомогу, але спектр обговорюваних ідей з оборони країни розширився. Це означає, що вікно політичних можливостей не опускалось і не піднімалось, оскільки основні ідеї залишились у рамках діючої норми, а саме розширювалось, тому що об’єм рішень, що розглядаються, збільшився. Таким чином виглядає механізм розширення вікна Овертона. Процес зміщення вікна Овертона вгору, або також називають просто процесом Овертона. Це процес зміщення вікна політичних можливостей в бік розширення спектру свобод суспільства. Такий процес є найчастішим видом руху вікна. Цей механізм спрацьовує тоді, коли у суспільстві переважають ідеї, спрямовані на розширення списку громадянських свобод. Чому ж такий варіант руху є найбільш поширеним? Тому що демократизація, на даний момент, є потужною тенденцією світової спільноти. А вона передбачає розширення спектру громадянських свобод. Семюель Гантінгтон – американський політолог, у своїй статі «Третя хвиля. Демократизація в кінці ХХ століття» [23] зазначає такі причини демократизації: ─ відмова католицької церкви від підтримки авторитарного державного устрою ─ зміна політичного курсу провідних країн світу 39 ─ активний приріст світового капіталу у 60ті роки, зростання освідченості та приріст міського середнього класу ─ криза легітимності авторитарних та тоталітарних режимів ─ демонстративний ефект успішних країн з демократичною політичною системою. Саме процеси демократизації є основною причиною того, що процес Овертона є найчастішим видом руху вікна політичних можливостей. Також розглянемо конкретний приклад. Зараз в Україні гостро стоїть питання закону про зброю. Ще 10 років тому питання про цивільну зброю в Україні було доволі однозначне, як і в більшості пострадянських країн. Обіг цивільної зброї в країні був жорстко регульований і питань про дерегуляцію не було. На даний момент українська парадигма сильно змінилась. На це повпливала російська агресія з 2014 року, недосконалість правоохоронної системи і люди відчули необхідність мати засоби власного захисту, так і співпраця з США, і, як результат, використання американських суспільних практик. Так у суспільстві з’явився запит на нові законодавчі рішення з приводу дерегуляції обігу цивільної зброї у країні [24]. Спочатку такі заклики почали лунати від громадських організацій, таких як, наприклад, Українська асоціація власників зброї, пізніше це підхопили і деякі політичні партії, що не впливають безпосередньо на прийняття законодавчих ініціатив, але діючий уряд постійно затягував ці процеси. Зараз, з початком повномасштабної російської агресії, питання стало максимально гостро, вікно Овертона не тільки змістилося вгору, воно швидко зміщувалось вгору останні декілька років, а воно ще й сильно звузилось, оскільки перед Україною постали дві серйозні проблеми, пов’язані з цивільною зброєю, а саме: велика кількість незареєстрованої зброї, що з’явилась як наслідок повномасштабних бойових дій, та безпосередня загроза життю цивільних осіб. На даний момент уряд уже не може замовчувати та ігнорувати запит 40 суспільства, тому навіть ініціював офіційне опитування про ставлення громадськості до цивільної зброї. Вважаємо, що ця ідея змістилась у суспільному дискурсі з позиції «радикально» до позиції «популярно», згідно моделі політичних можливостей, оскільки за розширення можливостей для купівлі, реєстрації та використання цивільної зброї проголосувало понад 58.75% громадян [25]. Це є наглядним прикладом руху вікна Овертона в сторону розширення спектру громадянських свобод [26]. Процес зрушення вікна Овертона вниз також називають зворотнім процесом Овертона. «Зворотній процес Овертона, слідуватиме зворотному шляху прямого процесу Овертона. Це означає, що кожна історична подія почнеться як політика, з часом втратить популярність, стане менше розумною, втрачаючи прийнятність, і в кінцевому підсумку стає занадто радикальною для публічного дискурсу. Останній крок, який я вважаю, буде дотримано, – це відступ до абсолютно немислимої ідеї це може бути логічне, моральне чи економічне дисидентство» [27]. Погоджуючись з даним трактуванням, можна додати сам механізм цього процесу. Зазвичай, так відбувається, коли прийняті раніше політичні рішення на практиці призводять до наслідків яких непередбачалось, тобто тривіальність експерименту, що невдався. Або сучасність змінюється і рішення, прийняте у попередніх реаліях, вже не відповідає дійсності. Тому створюється запит суспільства, на відміну або редакцію попередніх рішень, що на даний момент самі є джерелом проблеми. Або створення нових рішень, для контролю певної сфери та вирішення назрілої проблеми. Наведемо простий приклад з історії пов’язаний з такою речовиною, як кокаїн. У ХХ сторіччі ця речовина була широковживана у фармакології, як місцеве знеболювальне, зокрема, від зубного болю. Також використовувався як стимулятор, його додавали в їжу і взагалі широко вживали в різних сферах людського життя, оскільки вплив його на організм був ще недостатньо 41 вивченим та його обіг майже не регламентувався законом. Коли ж вчені заговорили про кокаїнову залежність та деструктивний вплив на здоров’я, суспільство пов’язало це з великою кількістю смертей та інших негативних явищ у суспільстві, зародився запит на державний контроль за обігом та використанням цієї речовини. Згодом про це заговорили політики, почали створюватись законодавчі ініціативи і кокаїн визнали наркотичною речовиною, заборонили його обіг, обмежили, а згодом і зовсім заборонили його використання у медичних цілях, тим самим обмеживши свободу громадян на покупку та використання цієї речовини. І проходило це за підтримки громадськості, оскільки це повинно було вирішити певні суспільні проблеми. Розглянувши механізми руху спектру прийнятних політичних ідей та рішень можна сказати, що модель політичних можливостей «Вікно Овертона» є доволі гнучкою, а, отже, охоплює та описує більший спектр політичних явищ. І через те, можна сказати, що дана концепція є доволі потужним описовим інструментом політологічного аналізу. Аналізуючи природу руху вікна Овертона, можна прийти до висновку, що основна його рушійна сила, це реакція суспільства на реальність, що змінюється. Це є основним джерелом руху для вікна політичних можливостей, але не єдиним. У розділі «система концепції» було визначено основних акторів тих соціальних взаємозв’язків, що їх описує модель політичних можливостей «Вікно Овертона». Обидва ці актори здатні впливати на рух вікна політичних можливостей, але у різній мірі. Як вже було зазначено вище, рух, ініціатором якого є громадянське суспільство превалює над рухом ініційованим політиками, причому у значній мірі превалює. Для того, щоб зрозуміти, чому саме соціум є основною рушійною силою, потрібно розібрати механізм ініціації цього руху. Рух вікна спричинений зміною соціальної парадигми, появою нових проблем у суспільстві, вирішити які неможливо вже існуючими політичними 42 механізмами. Можна визначити певний порядок подій, від зміни соціальної парадигми до нових політичних рішень: 1. Суспільна реальність зазнає змін, через будь яку з широкого спектру причин. 2. З’являються проблеми, вирішення яких існуючими механізмами є неможливим. 3. Невирішення проблем породжує ризики або наслідки для суспільства. 4. Суспільство виявляє невдоволення тим, що існуючі механізми не вирішують нових проблем, а тому визнає старі механізми неефективними і формує запит на їх заміну. 5. Ідеї, що раніше існували в суспільстві але не відповідали, у повній мірі, дійсності минулого, здобувають більшої підтримки, оскільки пропонують рішення проблем, що на даний момент часу є найбільш актуальними. 6. Ці ідеї стають «безпечними» і політики можуть відкрито їх підтримувати, не ризикуючи при цьому власною репутацією. 7. Підтримка політиків надає цим ідеям все більшої популярності. 8. Суспільство формулює запит уже на конкретні рішення, що є втіленням на практиці тих ідей. 9. Ідеї стають частиною нової реальності. Таким є найбільш поширений та «природній» механізм руху спектру, допустимих у суспільному дискурсі, ідей. Слово «природній» тут використано через те, такий механізм не передбачає у собі жодних маніпулятивних елементів та прихованих процесів. Можливі також і дещо видозмінені механізми, за яких значущість політичних діячів у процесі руху буде підвищуватись. Розглянемо детальніше такі видозміни. Почати слід з опису найпростішого механізму, за допомогою якого, політичні діячі здатні впливати на рух спектру прийнятних ідеї. Простим цей механізм є через те, що вплив здійснюється на останніх кроках зміщення спектру і не потребу глобального впливу на суспільну думку. А суть такого 43 механізму полягає у пришвидшенні або уповільненні переходу ідеї до рівня існуючої норми, шляхом домовленостей між представниками політикуму. Тобто, укладаються домовленості, між більшістю політичних діячів, про сприяння або перешкоджання ухваленню рішень на основі ідеї, що просувається у суспільстві. Такий механізм є доволі дієвим, з причини власної простоти, але все одно несе певні ризики і не для одного політичного діяча, а для усіх діячів, що так чи інакше причетні до використання механізму. У випадку, якщо за група політиків перешкоджала прийняттю рішення і через це суспільство зазнало наслідків невирішення проблем, то такий уряд буде визнаний суспільством, як неефективний і шанси бути обраним на другий строк для членів такого уряду зменшуються. Приклад такого перешкоджання був наведений у попередньому розділі, коли йшлося про цивільну зброю в Україні. У разі надмірного сприяння прийняттю рішення, таке рішення може виявитись хибним і призведе до наслідків гірших, ніж становило невирішення проблеми, або суспільство може виявитись не готовим до таких рішень і суспільна група, що не підтримувала таке рішення стане більш чисельною. У обох випадках, громадська підтримка політиків, пов’язаних з реалізацією цього механізму, зменшиться. Також варто зазначити, що через те, що механізм є доволі простий, його можливості дуже обмежені. Так можна повпливати на спектр прийнятних ідей у рамках двох або трьох рівнів, згідно моделі «Вікно Овертона», а глобально просунути якісь певні ідеї таким чином не вдасться. Наступними на розгляді будуть більш складні технології впливу на рух вікна прийнятних ідей, оскільки вони потребують маніпуляції громадською думкою. Розглянемо можливість політичних діячів вплинути на рух вікна на етапі пошуку ймовірних рішень тих проблем, що з’явилися у результаті зміни соціальної парадигми. Одним із способів такого впливу є використання такого 44 софістичного методу, як підміна понять. За визначенням канадського вченого у сфері теорії аргументації Дугласа Уолтона (Douglas N. Walton) , підміна понять – це підміна тези аргументації опонента, на схожу за змістом, але таку, що можливо вигідно для себе спростувати, утотожнити підмінену тезу з думкою опонента і вибудувати свою лінію аргументації так, ніби ви спростовуєте аргументацію, наведену опонентом [28]. Якщо політик має намір змінити громадську думку з приводу вирішення певної суспільної проблеми, то саме як свого опонента він має сприймати громадськість. Суспільство вказує на проблему та пропонує рішення цієї проблеми, яке не в інтересах політика. Завданням політика є запропонувати ідею, яка лежить в полі його інтересів, і презентувати її суспільству під виглядом більш ефективного варіанту вирішення актуальної проблеми. Зробити це можна саме за допомогою підміни понять. Для цього необхідно знайти слабке місце у формулюванні проблеми, і, використавши його, підмінити проблему на таку, рішення якої би співпадало з інтересами політика. У разі вдалої маніпуляції суспільство буде вважати запропоноване рішення більш ефективним, хоча насправді воно зовсім не підходить для вирішення існуючої проблеми. Як при цьому рухається вікно Овертона? Як і при «натуральному» механізмі руху, із збільшенням запиту суспільства на певне рішення ідея, що покладена в основу цього рішення, стає більш прийнятною для суспільства. Але через маніпуляцію, суспільство рухає спектр не тих ідеї, що були би рішенням існуючої проблеми, а спектр зовсім інших які є в зоні інтересів політика. Тобто формально, рушійною силою залишається суспільство, але ініціатором руху вже є певний політичний діяч. Ефективність такого механізму впливу на рух є вже доволі великою, на відміну від першого механізму, але й складність використання та ризики також сильно зростають. Нагололошуючи на складності, зазначимо, що вести дискусію не з одним опонентом, а з громадською думкою є доволі важкою 45 задачею. Для цього потрібно високий рівень інформаційного ресурсу, громадської підтримки, впізнаваності та авторитету. А говорячи про ризики, зазначимо, що існує небезпека втратити все, що описане реченням вище у разі, якшо дану маніпуляцію буде викрити. Можна згадати, ще й кількість політичних опонентів, одне з завдань котрих, буде пошук таких маніпуляцій та помилок в аргументації. Одним з найменш, ризикових але доволі затратних по ресурсам методів впливу на рух вікна прийнятних ідей для реалізації інтересів політичних діячів, є тіньова підтримка підтримка соціальних рухів. Ідеї, що не можуть, бути виголошені політиками через загрози, можуть декламуватися від імені певного соціального руху, оскільки такі рухи не несуть репутаційних втрат через декламування певних ідей. Можна, таким чином, спонсорувати декілька рухів, але основною умовою, є те, щоб такий зв’язок між політичними та соціальними акторами залишався прихованим від суспільства, оскільки у разі викриття такого зв’язку, соціальний рух перестане бути соціальним. В очах громадськості це буде сприйматися як політичний інструмент, а відповідно і накладати на рух такі самі ризики, як і на самого політика і сенс, що попередньо вкладався, зникає. Якщо конфіденційність підтримки соціального руху збережена, то він має можливість поширювати ідеї, що спрямовані на прийняття рішень для відстоювання, нібито, соціальних а не політичних інтересів. У разі успішної активності таких груп, значущість проблеми, на яку вони наголошують, переоцінюється та починає набирати критичної маси. Проблема частіше обговорюється у суспільстві, і поступово формується запит суспільства на її вирішення. Коли такий запит набирає необхідного масштабу, політики вже можуть підтримати його, оскільки ризики значно впали. Механізм подальшого руху ідеї вже не відрізняється і співпадає з природнім. Описаний метод є доволі популярним через дієвість але і він несе в собі певні загрози для політиків. Спонсоровані суспільні рухи можуть виявитись недостатньо дієвим і витрачені на них ресурси не окупляться. Також зв’язок їх з політикумом може бути 46 викрито і в такому разі політичний діяч не тільки втратить ресурси направлені на розвиток суспільного руху, а і зазнає репутаційних втрат через власну тіньову активність. Було розглянуто декілька механізмів, що передбачають ініціацію політичними діячами руху спектру прийнятних суспільством ідеї. Зазначимо, що хоча такі механізми й існують і їх може бути ще багато, але їх використання є нечастою ситуацією, переважає все ж таки природній механізм. Це зумовлено тим, що хоча політичні діячі, як і більшість людей, схильні до реалізації у першу чергу власних інтересів, але більшість сучасних політичних систем, побудовані таким чином, щоб протистояти неприроднім механізмам впливу. Чим вищий рівень демократизації суспільства, тим більш розвинута громадська свідомість та соціальна активність громадян. Активне громадянське суспільство підвищує рівень витрат та ризиків при реалізації неприродніх механізмів, а це сильно зменшує мотивацію, до їх використання. Висновки до розділу 2. Завданням цього розділу є аналіз усіх складових частин моделі політичних можливостей «Вікно Овертона», умов, меж її використання та відбудова, на основі отриманих за допомогою аналізу результатів, якомога ширшої концептуальної системи, що включає в себе об’єм усіх необхідних даних, для подальшого порівняння теоретично-описової моделі з суспільно- політичною дійсністю. Було досліджено певний об’єм визначень моделі політичних можливостей «Вікно Овертона» та виведені певні закономірності у них. Використовуючи ці закономірності, підкріпляючи їх теоретичним обґрунтуванням та включаючи результати, отримані у першому розділі було сформовано власне визначення концепції, що є необхідним для подальшого дослідження. Відштовхуючись від синтезованого визначення, було виведено та окремо досліджено усі складові концепції, а саме: 47 ─ політичні ідеї, особливості яких розглядаються моделлю; ─ система їх класифікації та структурування за рівнем прийнятності та забезпечення громадянських свобод; ─ об’єкт та суб’єкт соціально-політичних відносин, що описується моделлю; ─ взаємозв’язки між усіма, вказаними вище, складовими; Було визначено та описано необхідні умови, для можливості використання моделі та встановлено межі її описових здатностей. Це є необхідними для найбільш коректного та результативного залучення концепції у процес соціологічного, філософського або політологічного аналізу. Оскільки ілюстраційна модель політичних можливостей «Вікно Овертона» не є статичною, то було досліджено і механізми змін передбачених концепцією. Розглянуто як і варіації руху розширення і звуженням спектру прийнятних у суспільстві ідей, так і варіації вертикального руху даного спектру відносно вісі громадянських свобод. Усі варіації руху було проілюстровано прикладами із соціально-політичних процесів можливих або присутніх у дійсності. Досліджено і можливі причини такого руху, його ініціаторів, реалізаторів та механізмів, за допомогою яких він реалізується. Все це також було проілюстровано прикладами. Оскільки теорія ілюструє суспільно-політичні зв’язки у межах певного політичного часопростору, то окремий пункт цього розділу було присвячено визначенню термінів дискурсу, парадигми і зв’язку між ними. Це було необхідно, оскільки конкретизує описові здатності та межі використання моделі. Аналізуючи роботу проведену у цьому розділі, завдання, що було передбачене можна вважати виконаним. Структура концепції «Вікно Овертона» описана достатньо чітко для того, щоб подальше транспонування її на зв’язки суспільно-політичної реальності було можливим. 48 РОЗДІЛ 3. Можливості практичного застосування моделі політичних можливостей «Вікно Овертона» 3.1. Вікно Овертона в різних політичних системах Суспільні процеси, що описує модель політичних можливостей «Вікно Овертона», існують лише при наявності необхідних умов, що описані у розділі «Система концепції», якщо узагальнити їх, то можна сказати, що для існування зазначених суспільних процесів необхідно: існування інституту громадянського суспільства, публічної політики та виборчої системи. Чим більш значущими такі механізми є в суспільстві, тим більш безпосереднім є опис суспільних процесів моделлю політичних можливостей «Вікно Овертона». Не можна сказати, що у інших випадках використати цю модель неможливо, вона може бути використана навіть якщо існування громадського суспільства, публічної політики та виборчої системи влади мінімізовано. Але використання її за таких умов, передбачає попередній огляд певних додаткових аспектів. Раніше у цій роботі вже розглядались процеси глобальної демократизації суспільства, їх причини та вплив на рух спектру прийнятних ідей. Оскільки демократизація передбачає розвиток тих механізмів, що необхідні для можливості безпосередньо використовувати описову модель, то можна сказати, сказати, що модель найбільш точно описує саме демократичні політичні системи. Громадянське суспільство при демократичному режимі є найбільш активним. Його активність забезпечує розвиток інституту репутації у політичній сфері. Громадяни відчувають можливість безпосереднього впливу на політичні рішення, що приймаються, а значить і вплив цих рішень на суспільство. Суспільство у демократичних режимах, не тільки не відчужене від сфери політичного а і приймає у ньому активну участь. Через те, що суспільство приймає активну участь у політичному житті, стимулюється і активний розвиток публічності політичних процесів. Для того, щоб мати змогу активно впливати на політичні рішення, необхідна 49 проінформованість суспільства про такі рішення. Проінформаваність також необхідна для розвитку інституту репутації, як інструменту впливу на політичних діячів. Можливість співставляти політичних діячів, з ідеями, які вони декламують є необхідним, для того, щоб суспільство мало змогу підтримувати чи не підтримувати певних діячів. Оскільки джерелом влади у демократичних системах є саме суспільство, то воно і наділяє владою для реалізації ідей політиків, що виступають за рішення, які співпадають з актуальним запитом суспільства. Якщо підтримка суспільства є способом опосередкованого впливу на політичних діячів, то виборча система, це є механізм прямого наділення владою політиків. Боротьба за владу є чи не основним видом діяльності політика, оскільки влада, є інструментом для реалізації ідей, що декламує політичний діяч. Для того щоб приймались саме ті політичні рішення, що відповідають запиту суспільства, суспільство і наділяє владою тих політиків, що виступають за необхідні рішення. Так зберігається вплив суспільства на державну або адміністративну політику. У демократичних політичних системах концепцію «Вікно Овертона» як аналітичний інструмент можна використовувати у безпосередній спосіб. Це можливо тому, що зв’язок між політичною та соціальною складовою держави є прямим та двостороннім. У політичних системах, в котрих демократизація є менш розвинутою і в політичних системах, які назвати демократичними навряд чи можливо, концепція також може бути застосована, але вона буде мати певні обмеження та потребує додаткових контекстів. Розглянемо можливість використання моделі політичних можливостей «Вікно Овертона», як інструмент для аналізу політичної ситуації у режимах, що більш схильні до диктаторських. Для початку, варто визначити те, що маємо на увазі говорячи про диктатури та диктаторські політичні режими. 50 «Диктатура – нічим не обмежена політична, економічна та ідеологічна влада у державі або певному регіоні однієї чи кількох осіб, класу, соціальних груп, які у своїх діях спираються на безпосереднє застосування апарату насильства (армії, поліції, карних установ), а також відповідний політичний режим. Ім'я лідера (диктатора) або назва втілюваної ним, кількома особами (дуумвірат, тріумвірат) чи правлячою групою (клан, олігархія, партократія) соц.- політ. ідеї, як правило, характеризують сутність певного різновиду диктатор. правління (цезаризм, абсолютизм, неконституц. монархія, бонапартизм, тоталітаризм та ін.). Д. здебільшого постає у період гострої кризи й боротьби різних соц. сил за владу як наслідок неспроможності наяв. політ. структур ефективно здійснювати упр. сусп-вом, що призводить до його політ. дестабілізації, втрати владою довіри населення. Істор. формами Д. вважають різновиди абсолют. неконституц. монархії (правління Людовика ХІV у Франції, Генріха VIII в Англії, Івана Грозного в Росії та ін.); військ. Д. (латиноамер. режими кін. 19 – поч. 20 ст.); фашист. Д. (Б. Муссоліні в Італії, А. Гітлера у Німеччині); Д. пролетаріату (держ. влада, яку здійснювала у СРСР рад. бюрократія від імені пролетаріату)» [29]. Отже, природа диктаторських режимів полягає в тому, що уся влада концентрується в руках єдиної політичної сили. З цього випливає, що жоден, з описаних у розділі про демократію, громадянських та політичних інститутів, які необхідні для можливості безпосереднього використання моделі політичних можливостей «Вікно Овертона» не працює на достатньому рівні, або взагалі не існує. Виборче право, публічна політика, громадянське суспільство можуть не існувати або бути максимально пригнічені. При диктаторських політичних режимах може здаватися, що зв’язок політики та суспільства є одностороннім, тобто влада приймає рішення про зміни суспільного устрою, а суспільство не може вплинути на ці рішення оскільки механізму для цього впливу або немає або він не працює. Але це не так. Суспільство завжди має можливість впливу. Чим більше політична влада 51 протидіє створенню механізмів впливу на себе, тим більш радикальними ці механізми виявляться у майбутньому. В історичному контексті, навіть найбільш жорсткі диктаторські режими падали, в тому числі і через внутрішній вплив. Найяскравішим з недавніх прикладів можна вважати повстання проти режиму Муаммара Каддафі у Лівії [30] [31]. Отже все ж таки навіть у жорстких диктаторських режимах влада обмежена суспільством у своїх рішеннях. Як було сказано вище, чим сильніше влада протидіє створенню механізмів волевиявлення суспільства, тим радикальнішими такі методи сформуються, а отже, в диктаторських режимах політик, приймаючи рішення поза межами прийнятних, ризикує вже не репутаційно, оскільки інститут репутації не працює, а ризикує вже власною свободою та навіть життям. Як же виглядає вікно Овертона при диктатурі? Визначено, що вікно політичних можливостей при диктатурі все ж таки існує, оскільки деякі рішення політиків, все таки можуть вважатися суспільством неприйнятними і можуть запускати механізми радикального впливу на уряд. Такий радикальний вплив несе для суспільства багато втрат та ризиків, тож і політична дія що його спричинило, має бути настільки неприйнятним для суспільства, що воно буде готово понести ці ризики та витрати. Такі рішення мають бути розташовані на краях спектру ідей за Овертоном, десь на рівні того, що вважається немислимим. Оскільки лише такі політичні дії ініціюють вплив суспільства на політичного діяча, то можна сказати, що спектр прийнятних ідей при диктаторському режимі доволі широкий, а значить вікно Овертона є доволі широким відносно такого при будь-якому демократичному режимі. У розділі, де описувалися види руху вікна Овертона, не було вказано про один з механізмів його розширення. Цей механізм реалізовується у випадках, коли утворюються диктаторські режими, він є доволі нетиповим та потребує окремого опису. Коротко його можна описати як концепцію первинного вибору диктатури. 52 Причини та особливості виникнення диктаторських режимів є доволі складною темою, що потребує окремого дослідження. Не претендуючи на глибоке дослідження у цій роботі ми розглянемо лише те, як впливає суспільство на утворення диктатур. У цьому ж розділі було розглянуто той факт, що суспільство має можливість для впливу навіть на диктаторські режими, а, отже, навіть процес формування таких не обходиться без зв’язку з суспільством. Коли суспільна парадигма зазнає певних серйозних змін, критичність проблем у суспільстві різко зростає, а існуючі методи їх не вирішують, суспільство бачить одним з можливих вирішень цих проблем, застосування ряду жорстких та швидких рішень. Звичайні багатополярні політичні системи, є доволі повільними у прийнятті таких рішень через систему противаг у їх природі, тому вони можуть не справлятися із запитом суспільства. Через те, суспільство ставить під питання ефективність існуючої політичної системи і з’являється запит на її зміну, в сторону політичних систем, здатних до такого реагування, яке суспільство визначило, як необхідне. Диктаторські системи мають в собі механізми, для такого реагування, оскільки у власній природі не мають систем стримування та противаг, а тому, у суспільстві поширюється ідея переходу до диктаторського режиму, як до можливості вирішити актуальні критичні проблеми. Якщо така ідея успішно долає конкуренцію інших ідей, то стає більш прийнятною і рухає вікно Овертона доти, доки не стає діючою нормою. Диктаторська політична система передбачає концентрацію влади та прийняття політичних та адміністративних рішень однією політичною силою. Усвідомлюючи таку специфіку режиму, але все ж таки приймаючи його суспільство відмовляється від можливості самостійно впливати на рішення влади, і залишає за собою лише можливість змінити цю владу методами, які можливі при диктатурі. Це і є тим самим первинним вибором диктатури. 53 Висновки до розділу 3. У цьому розділі було проведено співставлення суспільно-політичних процесів описаних моделлю політичних можливостей «Вікно Овертона» з існуючою реальність, для того, щоб підтвердити можливість практичного застосування концепції. Для цього було вибрано два, протилежні один одному, політичні режими, такі як демократія та диктатура. Оскільки раніше було встановлено, що теорія була сформована для опису відносин між суспільством та політичними діячами саме у рамках демократичних інститутів, використання її для аналізу процесів саме у демократичному політичному режимі є найбільш простим та результативним. Але при досліджені суспільних процесів, що існують у рамках диктатури, було визначено, що там також присутні певні механізми, притаманні демократичним суспільствам, а це означає, що є можливість для використання даної описової моделі. Таке її використання, звісно, потребує розуміння певних додаткових умовностей, що також описані у даному розділі, але факт того, що за допомогою моделі політичних можливостей «Вікно Овертона» можна проілюструвати суспільно-політичні процеси, що відбуваються у достатньо широкому спектрі політичних режимів, і такий опис буде відповідати дійсності, лише підкреслює широкий потенціал використання концепції у науковій практиці. 54 ВИСНОВКИ У роботі було проаналізований соціально-філософський аспект моделі політичних можливостей «Вікно Овертона». Дана концепція представляє собою результат синтезу спостережень Джозефа Овертона у сфері взаємозв’язків між політичними та суспільними аспектами громадянської активності, та роботи співробітників центру публічних досліджень Маккінака з оформлення ідеї у повноцінну модель, що ілюструє такі взаємозв’язки. Теорія була висвітлена у багатьох статтях, опублікованих на сайті центру, та ретранслювалась іншими науковцями та публіцистами у сфері вивчення суспільно-політичних процесів. У розділі «Теоретичні засади формування моделі політичних можливостей «Вікно Овертона» було проаналізовано та описано інформаційне поле навколо концепції. Досліджено підстави виникнення концепції. Встановлена сутність реальності та запитань, що стали причиною зародження концепції та її призначення. Окремо було виділено ті роботи, що найбільше впливали на її розвиток та популяризацію. Було проведено аналіз першоджерел та робіт, що виконують роль допоміжного інструменту цього дослідження. Розглянуто також і помилкові або не коректні потрактування моделі. Невідповідність дійсності таких потрактувань доведена шляхом знаходження протирічь з першоджерелом або природою суспільних процесів. Важливість аналізу таких робіт, зумовлена тим, що не коректне розуміння моделі є небезпечним, оскільки у разі використання моделі, у дослідженнях суспільно-політичних процесів опираючись на таке розуміння можливі й некоректні висновки. У результаті такого дослідження було деталізовано структуру моделі політичних можливостей «Вікно Овертона»,у точнено її визначення, описані її складові, умови застосування, функції, механізми, принципи та рамки можливостей до використання. Такий опис є необхідним, для найбільш коректного розуміння суті даної концепції, запобігання неправильного її 55 трактування, та приписання можливостей які не присутні у ній. Це, у свою чергу, робить подальше дослідження більш змістовним та результативним. Структурованість моделі дала можливість провести паралелі між закономірностями, які нею описані, та тими які в дійсності відбуваються у суспільстві і сфері політичного. Усі можливі механізми, що притаманні концепції, були ретельно досліджені з оглядом на суспільно-політичні процеси, на ілюстрування яких претендує модель. Для підвищення рівня очевидності паралелей між концепцією та політичною реальністю, було наведено приклади відображення механізмів моделі та існуючих у дійсності суспільних та політичних процесів. Виявилось, що при правильному та конкретному використанні даної моделі, у зазначених цією роботою рамках, такі паралелі дійсно існують, і це підтверджує можливість використання її на практиці. Сукупність знайдених підтверджень того, що модель політичних можливостей описує дійсні процеси та наявність змістовних пояснень цих процесів, дозволяє говорити про існуюче соціально-філософського підґрунтя. Це робить можливим використання даної моделі у сфері соціальних, політологічних та наукових досліджень. Важливість дослідження зумовлена потенціалом розглянутої концепції, як інструменту для ілюстрації, опису та моделювання суспільно-політичних процесів, що є поширеними в актуальній політичній та соціальній дійсності. Як вже було описано у дослідженні, нинішня реальність світового устрою має сильну тенденції до демократизації суспільств. Демократичні інститути активно розвиваються у більшості країн світу і це призводить до якісних змін у суспільно-політичному устрої цих країн. Політичні режими, що зазнали таких змін описувати за допомогою тих інструментів, що використовувались раніше вже не є достатньо ефективним. Для розширення аналітичних можливостей суспільних та політичних наук, важливо віднаходити нові інструменти і модель політичних можливостей «Вікно Овертона» є одним з 56 таких інструментів, причому доволі перспективним, оскільки створеним саме для опису закономірностей та зв’язків у демократичних політичних системах. Тож нехтувати цим, значить обмежувати ефективність наукових досліджень. Проведене дослідження частково ліквідує «дефіцит» наукової розробленості моделі політичних можливостей «Вікно Овертона», створює достатнє соціально-філософське підґрунтя даної концепції, сприяє популяризації теорії у сфері політичних, соціальних та філософських наук. 57 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Mackinac Center for Public Policy. Joseph P. Overton. URL: https://www.mackinac.org/about/authors/12 2. Mackinac Center for Public Policy. about Mackinac Center. URL: https://www.mackinac.org/about 3. Mackinac Center for Public Policy. Full Constitutional Choice Finally Comes to Michigan Families. 14 березня 2022. URL: https://www.mackinac.org/29637 4. Mackinac Center for Public Policy. Inside the Overton Window. 21 липня. URL: 2010 https://www.mackinac.org/13214 5. Joseph G. Lehman. An Introduction to the Overton Window of Political Possibility. 8 квітня 2010. URL: https://www.mackinac.org/12481 6. Mackinac Center for Public Policy. The Overton Window. URL: https://www.mackinac.org/OvertonWindow 7. Миро Продум. Вікно Овертона: технологія знищення, або Як легалізувати що завгодно. 8 липня 2014. URL: https://www.ar25.org/article/vikno-overtona-tehnologiya-znyshchennya- abo-yak-legalizuvaty-shcho-zavgodno.html 8. Derek Robertson. How an Obscure Conservative Theory Became the Trump Era’s Go-to Nerd Phrase. 25 січень 2018. URL: https://www.politico.com/magazine/story/2018/02/25/overton-window- explained-definition-meaning-217010/ 9. MERCURY RADIO ARTS. Who is Glenn. URL: https://www.glennbeck.com/st/about 10. Joseph G. Lehman. Glenn Beck Highlights Mackinac Center’s «Overton Window». 23 листопад 2009. URL: https://www.mackinac.org/11398 58 11. Maggie Astor. How the Politically Unthinkable Can Become Mainstream. 26 січень 2019. URL: https://www.nytimes.com/2019/02/26/us/politics/overton-window- democrats.html 12. Glenn Beck.The Overton Window. Threshold Editions (January 1, 2010) 13. Neil Munro. Globalist Obama: Terrorists, Racist Cops Are ‘Chronic Impulses’ to Be Defeated by Global Elites. 15 липня 2016. URL: https://www.breitbart.com/politics/2016/07/15/obama-globalist-chronic- problem/ 14. Joe Carter. How to Destroy a Culture in 5 Easy Steps. 29 червня 2011. URL: https://www.firstthings.com/web-exclusives/2011/06/how-to- destroy-a-culture-in-easy-steps 15. David Blankenhorn. The Future of Marriage. Encounter Books; Reprint edition. 5 березня 2009. – 335с. 16. Mackinac Center for Public Policy. The Overton Window of Political Possibility. 15 листопад 2013. URL: https://www.mackinac.org/19366 17. Антон Ященко. План реформ уряду в українському "вікні Овертон". 23 травня 2016. URL: https://www.epravda.com.ua/columns/2016/05/23/593660/ 18. NcrissieB. Morning Feature: Crazy Like a Fox?. 5 листопад 2009. URL: https://www.dailykos.com/stories/2009/11/5/800804/-Morning-Feature:- Crazy-Like-a-Fox%202009 19. Conceptually. The Overton window. URL: https://conceptually.org/concepts/overton-window 20. Ковалів Ю. І. Літературознавча енциклопедія. ВЦ «Академія». 2007. – 608 с. 21. Резнік О. Особистість і громадянське суспільство: досвід теоретичного осмислення. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. 68–79с. 59 22. Томас Кун. Структура наукових революцій. Port-Royal. 2001. – 228 с. 23. Георгій Учайкін. «Переважна більшість українців хоче мати можливість захистити себе». 24 Травня 2022. URL: https://uavz.org/georgij-uchajkin-perevazhna-bilshist-ukrainciv-khoche- maty-mozhlyvist-zakhystyty-sebe/ 24.Samuel P. Huntington. Democracy's Third Wave. Journal of Demokrasy. 1991. 12-34с. 25. Суспільне. За вільну зброю виступає 58,75% українців — опитування в "Дії". Суспільне новини. 1 червня 2022. URL: https://suspilne.media/245619-za-vilnu-zbrou-vistupae-5875-ukrainciv- opituvanna-v-dii/ 26. УАВЗ. Право на зброю самозахисту як тест на зрілість влади. 05 Червня 2022. URL: https://uavz.org/pravo-na-zbroyu-samozakhystu-yak- test-na-zrilist-vlady/ 27. Abdulrahman T. Sarsour. The Reverse Overton Process: The Shift In Acceptability. Cary High School. Травень 2020. – 26с. 28. Douglas N. Walton Methods of Argumentation. Cambridge, Cambridge University Press. 2013. – 308с 29. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. .Енциклопедія Сучасної України. Диктатура. 2007. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=24278 30. Hamzeh al-Shadeedi. Erwin van Veen Jalel Harchaou. One thousand and one failings Security sector stabilisation and development in Libya. CRU Report. Квітень 2020. – 40с. 31. Hassan Elkatawneh. Libyan Civil War. SSRN Electronic Journal. січень 2013. – 9с.