Оцінка стану водозабезпечення міста Черкаси

Верченко, Аліна Ігорівна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4439
Title:	Оцінка стану водозабезпечення міста Черкаси
Authors:	Лобода, Олександр Андрійович Верченко, Аліна Ігорівна
Keywords:	ПИТНА ВОДА;ОРГАНОЛЕПТИЧНІ ПОКАЗНИКИ,;ВОДОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ;ЗНЕЗАРАЖЕННЯ;ВОДОПОСТАЧАННЯ;ЯКІСТЬ ВОДИ
Issue Date:	Jun-2023
Abstract:	мультимедійна презентація. Мета роботи: проаналізувати стан водозабезпечення міста Черкаси та стан централізованого господарсько-питного водопостачання м. Черкаси. Завдання роботи: провести аналіз якості питної води м. Черкаси із централізованих джерел водопостачання на відповідність санітарним правилам і нормам ДСанПіНу 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною»; обґрунтувати шляхи та перспективи удосконалення водопостачання м. Черкаси. В роботі розглянуто основні методи дослідження якості води, проаналізовано результати досліджень, які характеризують якість водопровідної питної води, зроблена оцінка стану водозабезпечення міста Черкаси.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4439
Appears in Collections:	101 Екологія (Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природо-користування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Верченко_БР.pdf Restricted Access		833 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
1 
 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
Факультет технологій, будівництва та раціонального природокористування 
 
Кафедра екології 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
 
до кваліфікаційної роботи бакалавра 
 
на тему ОЦІНКА СТАНУ ВОДОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІСТА ЧЕРКАСИ 
 
 
Виконав: студент 4 курсу, групи ЕК-03ск 
спеціальності 101 «Екологія» 
                                                              (шифр і назва спеціальності) 
_Верченко А.І.__________________ 
 (прізвище та ініціали) 
Керівник _Лобода О.А.__________ 
                 (прізвище та ініціали) 
Нормоконтроль _Хоменко О.М._____ 
                 (прізвище та ініціали) 
                                      Рецензент Бондаренко Ю.Г. 
                     (прізвище та ініціали) 
Черкаси – 2023 рік 
 
2 
 
ЗМІСТ 
 
Вступ                    3 
1 Аналітичний огляд літератури                5 
1.1 Загальна характеристика централізованого водопостачання         5 
1.2 Оцінка централізованого господарсько-питного водопостачання  
України за гігієнічними показниками             7 
1.3 Характеристика водозабезпечення міст і сіл          13 
1.4 Якість питної води за Європейським і національним  
водним законодавством              16 
1.5 Методологія оцінки якості води             24 
2 Оцінка стану водозабезпечення міста Черкаси                                30 
2.1 Загальна характеристика водокористування Черкаської області       30 
2.2 Характеристика структури водокористування Черкаської області      33 
2.3 Аналіз якості питної води м. Черкаси                                                         36 
2.4 Технологія очистки води на Дніпровській водоочисній станції              41 
2.5 Шляхи та перспективи удосконалення водопостачання м. Черкаси      47 
Висновки                  51 
Перелік посилань                56 
Додатки                                                                                                                           59 
Додаток А. Апробація результатів роботи                                                                  60 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
3 
 
ВСТУП 
 
У наш час великої актуальності набула проблема забезпечення населення 
якісною питною водою. Це можна пов’язати із значними викидами у гідросферу 
промислових відходів, стічних вод, масовій недбалості зі сторони громадян, 
утворенню на берегах водойм значних сміттєзвалищ. Це призвело до порушення 
майже всіх санітарних норм щодо якості питної води. 
Інтенсивний розвиток промисловості, комунального і сільського 
господарства спричинює значне зростання споживання чистої питної і технічної 
води, призводить до збільшення кількості забруднених різними домішками 
відпрацьованих стічних вод. Скидання останніх у водойми зумовлює їх 
забруднення, а отже значно зменшуються ресурси чистої питної води, 
погіршується стан навколишнього природного середовища [1]. 
З кожним роком якість води погіршується, потреби для промисловості й 
споживання – збільшуються, тому люди змушені шукати раціональні засоби, щоб 
змінити ситуацію на краще. 
Забруднення води – глобальна проблема. Щорічно в річки світу скидається 
до 450 млрд. м3 побутових і промислових відходів. Багато річок забруднені по 
всій своїй протяжності. 
З погіршенням екологічної ситуації дедалі актуальнішою стає проблема 
очистки питної води. В багатьох містах та селах вода не відповідає вимогам 
діючих стандартів, що пов’язано із забрудненням поверхневих водойм та джерел 
водопостачання, а також із неможливістю очистки забрудненої води до 
необхідного ступеня. 
В більш ніж 230 населених пунктах України питну воду отримують з 
артезіанських свердловин. Але ця вода не відповідає вимогам стандарту на питну 
воду. Взагалі, підземні води багатьох водоносних горизонтів в різних регіонах 
України різноманітні і мають різний хімічний склад. Їх подібність лише в одному 
– невідповідності існуючим санітарно-гігієнічним нормам. Артезіанські води 
 
4 
 
повсюди забруднені залізом, марганцем, багато засолених вод  з високою 
жорсткістю, з підвищеним вмістом фтору, сірководню, сполук азоту і навіть 
містять нафтопродукти. До втрат і погіршення якості питної води призводить і 
нинішній стан водопровідних мереж України [2]. 
За останні десятиліття на підприємствах побудовано велику кількість 
очисних споруд. Проте ці технології морально є застарілими і малоефективними. 
Тому забруднення водойм промисловими стічними водами триває. Природні 
біологічні процеси, що відбуваються у водоймах, давно не забезпечують повного 
їх самоочищення.  
Тому в Україні на державному рівні неодноразово приймалися рішення про 
підвищення ефективності заходів щодо охорони довкілля, більш раціонального 
використання водних ресурсів, поліпшення технологій очищення стічних вод та 
реконструкції і модернізації очисних споруд [1]. 
Відомо, що вода для забезпечення потреб громадян і промисловості м. 
Черкаси, береться з р. Дніпро, але характерною особливістю річкової води є 
нестабільність і неоднорідність хімічного й бактеріального складу, незначна 
мінералізація та значний вміст органічних речовин, рослинних і тваринних 
організмів, у тому числі й мікроорганізмів. У ній інтенсивно відбуваються 
біологічні процеси. Ці води доступні для будь-яких забруднень. 
Тому мета роботи полягала в узагальненні матеріалів щодо сучасного стану 
централізованого господарсько-питного водопостачання і якості питної води, їх 
гігієнічній оцінці та обґрунтування пропозицій щодо покращення 
водозабезпечення населення.  
 
 
 
 
 
 
 
5 
 
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 
 
1.1 Загальна характеристика централізованого водопостачання 
 
Забір води з поверхневих водних об'єктів в межах міської межі 
здійснюється, як правило, для технічного водопостачання, поливання міських 
територій і пожежогасіння.  
Для централізованого водопостачання міст використовують водні об'єкти, 
що відповідають нормам і вимогам до джерел господарсько-питного 
водопостачання і які знаходяться на екологічно благополучних територіях. Так, 
наприклад, водозабір Київського водопроводу знаходиться на р. Десна за 12 км 
від Києва, Харків забирає питну воду з р. Сіверський донець у с. Кочеток, 
віддаленого від міста на 24 км, питний водозабір міста Дніпро розташований в с. 
Аули за 8 км від міста.  
В межах міської межі забір води для питтєвих потреб з поверхневих водних 
об'єктів проводиться у виняткових випадках. Це можуть бути штучні водні 
об'єкти—канали або водосховища, що спеціально призначені для питного 
водопостачання, в яких інші види водокористування є забороненими. Навколо 
них утворилася зона санітарної охорони.  
Зона санітарної охорони використовується з метою забезпечення надійної 
санітарно-епідеміологічної обстановки та складається з трьох поясів: першого — 
строгого режиму, другого і третього — режимів обмеження [3]. 
Межі І поясу для водотоку: вгору за течією — не менше 200 м від 
водозабору, вниз — не менше 100 м, по берегу — не менше 100 м від рівня води, 
до протилежного берега — не менше 100 м по акваторії, а при ширині річки 
менше 100 м — вся акваторія і 50 м від рівня води углиб протилежного берега; 
для водоймища — в радіусі 100 м від водозабору по акваторії і берегу.  
Межі II поясу визначаються: вгору за течією водотоку — часом протікання 
води не менше доби до водозабору; вниз — не менше 250 м; бічні границі — від 
 
6 
 
500 м до 1000 м залежно від рельєфу; для водоймища — в радіусі не менше 3 км. 
від водозабору, а по берегу — так само, як і для водотоку.  
Межі III поясу по акваторії співпадають з межами ІІ поясів, а по берегу 
складають 3—5 км від урізання води. Територія І поясу повинна бути 
обгородженою, спланованою і озелененою. На акваторії встановлюються 
попереджувальні буї. Територія охороняється, доступ сторонніх осіб заборонений. 
В межах І поясу можуть знаходитися тільки будівлі і споруди, що пов'язані з 
експлуатацією водопроводу. В межах II і III поясів приймаються заходи по 
попередженню забруднення джерела водопостачання [3].  
Контроль якості води джерел централізованого господарсько-питного 
водопостачання здійснюється щодня лабораторією підприємства, що експлуатує 
водозабірні споруди.  
Питні водозабори з підземних водоносних горизонтів зазвичай 
розташовуються в межах міської території. Навколо них утворюється зона 
санітарної охорони. Підземні води використовуються як для централізованого 
господарсько-питного водопостачання, так і для децентралізованого.  
Одна з найважливіших частин життєзабезпечення міст — централізоване 
водопостачання, що в останні десятиріччя зазнає значних проблем. Дефіцит 
водних ресурсів потрібної якості призводить до необхідності транспортування 
води сотнями кілометрів. Зношеність і санітарний стан водоводів і розвідних 
мереж в багатьох містах України досягли критичного рівня.  
Істотним недоліком централізованого водопостачання є застосування хлору 
для знезараження води, що призводить до утворення і дії на здоров’я населення 
токсичних хлорорганічних сполук. Метод хлорування води є ефективним лише по 
відношенню до холерного вібріона, збудників черевного тифу та дизентерії. 
Відносно стійкими до хлорування питної води залишаються збудники паратифу і 
мікрококи, спорові форми, ентеровіруси, цисти простих, синегнійна паличка 
тощо. Застосування інших методів знезараження води обмежується в зв'язку із 
вищою вартістю.  
 
7 
 
1.2 Оцінка централізованого господарсько-питного водопостачання України 
за гігієнічними показниками 
 
Для питного водопостачання в Україні використовуються поверхневі та 
підземні прісні води. Централізоване водопостачання майже на 80% 
забезпечується за рахунок поверхневих вод, які підлягають антропогенному 
забрудненню. Так, вода річки Дніпро, яка є основним джерелом питного 
водопостачання країни, за гідрохімічними показниками розподіляється за шістьма 
класами якості: від чистої на окремих малочисельних ділянках (І клас) до 
надзвичайно брудної (VI клас). Зростаюче забруднення води поверхневих водойм, 
що підсилюється неефективною роботою водопровідних очисних споруд 
(невідповідність технологічних схем водоочистки, порушення технологічних 
режимів, незадовільний технічний стан розподільчої мережі, відсутність 
кваліфікованих експлуатаційних служб тощо), створює серйозну проблему 
отримання якісної питної води. 
Підземні води є більш захищеними від зовнішніх факторів, а тому зазвичай 
характеризуються стабільним хімічним складом. Натомість в окремих регіонах за 
рахунок окремих чинників або антропогенного впливу ці води мають 
неконденційний склад переважно за такими показниками, як жорсткість, загальна 
мінералізація, сульфати, сполуки заліза, марганцю, хлориди, рідше – за сполуками 
фтору та групи азоту. 
Низька якість вихідної води, насамперед поверхневих водойм, потребує від 
підприємств питного водопостачання застосування таких технологічних схем і 
споруд, які б забезпечували адекватний рівень очищення природної води для 
подальшого споживання. Тому розробка нових або вдосконалення існуючих 
заходів (після аналізу та оцінки сучасного стану водойм – джерел питного 
водопостачання, якості питної води, яка надходить до споживачів тощо) 
продовжує залишатися актуальною проблемою.  
 
8 
 
Мета роботи полягала в узагальненні матеріалів щодо сучасного стану 
централізованого господарсько-питного водопостачання і якості питної води, їх 
гігієнічній оцінці та обґрунтування пропозицій щодо покращення 
водозабезпечення населення. У зв'язку з цим було поставлено такі завдання: 
- визначити сучасний стан водойм як джерел питного водопостачання та 
ступінь забруднення води хімічними речовинами і мікроорганізмами; 
- оцінити стан питних водопроводів з урахуванням їх відомчого 
підпорядкування, виявити основні причини невідповідності централізованих 
систем водопостачання вимогам санітарних норм і правил; 
- визначити якість водопровідної води, що надходить до населення, відсоток 
нестандартних проб питної води за останні роки, а також показники, які 
найчастіше не відповідають нормативам чинного стандарту; 
- обґрунтувати комплекс заходів щодо покращення забезпечення населення 
питною водою нормативної якості. 
У 2021 році показник охоплення населених пунктів централізованим 
водопостачанням, порівняно з 2020 роком, залишився практично без змін, а саме 
402 міста із 406 були забезпечені послугами з централізованого водопостачання 
[4]. Проте у чотирьох містах, таких як Судова Вишня, Турка Львівської області,  
Копичинці Тернопільської області та Вашківці Чернівецької області 
централізоване водопостачання відсутнє. 
Як свідчать дані моніторингу, якість поверхневих вод постійно 
погіршується внаслідок безпосереднього скидання у водойми господарсько-
побутових або промислових стічних вод, близько 40% яких не очищуються чи не 
відповідають санітарним вимогам. Натомість протягом останніх восьми років 
простежується тенденція до зниження обсягів скидання у водойми забруднених 
господарсько-побутових стічних вод з 39% до 34%, а промислових – з 42% до 
39%. 
Надходячи у водойми, недостатньо очищені або неочищені стічні води 
забруднюють їх завислими частками, органічними речовинами, патогенними і 
 
9 
 
умовно патогенними бактеріями, вірусами, цистами найпростіших, яйцями 
гельмінтів. З промисловим стічними водами потрапляє значна кількість 
токсичних хімічних речовин [5]. 
У водоймах І категорії в 2021 році питома вага досліджених проб води, які 
не відповідали нормативам за санітарно–хімічними показниками, становила 
18,6%, за мікробіологічними–19,6 % [4]. Найбільший відсоток відхилень за 
санітарно–хімічними показниками спостерігається у Луганській, Хмельницькій, 
Львівській, Чернігівській, Житомирській областях, що значно перевищує середній 
по державі; за мікробіологічними показниками – у Луганській, Полтавській, 
Житомирській, Запорізькій, Івано–Франківській областях. 
8470 проб води було відібрано з водойм ІІ–ої категорії та досліджено за 
санітарно– хімічними показниками та 10261 проб - за мікробіологічними. Питома 
вага досліджених проб води з водойм ІІ категорії, що не відповідали санітарним 
нормам за санітарно– хімічними показниками, складала 23,3%, а за 
мікробіологічними – 23,1%. Якщо порівнювати з минулими роками, то дещо 
зменшився показник невідповідності якості води, що може бути пояснено за 
рахунок зменшення загальної кількості досліджених проб вод за санітарно–
хімічними і за мікробіологічними показниками. Найбільший відсоток відхилень за 
санітарно–хімічними показниками відмічається у Запорізькій, Донецькій, 
Одеській, Луганській областях та м. Київ, що значно перевищує середній по 
державі; за мікробіологічними показниками – у Тернопільській, Черкаській, 
Житомирській, Донецькій, Дніпропетровській областях та м. Києві. 
Значний рівень техногенного навантаження на водойми та використання 
застарілих технологій підготовки питної води, що розраховані на доведення 
природної води до якості питної лише у випадку, коли вихідна вода відповідає І–
му класу поверхневих джерел водопостачання, не дозволяють забезпечити 
населення якісною та безпечною для здоров’я людини питною водою [5]. 
Застосування в технології підготовки питної води хлору, неефективних 
коагулянтів, відсутність сорбційних фільтрів з активованим вугіллям тощо 
 
10 
 
призводить до надходження у питну воду значної кількості неорганічних та 
органічних забруднювачів, спільна дія яких на організм людини, особливо в 
умовах радіаційного навантаження, викликає реальну загрозу здоров’ю нації. 
Крім того, питна вода з поверхневих водойм є потенційно небезпечною щодо 
наявності вірусів, оскільки технологія її підготовки не гарантує видалення вірусів. 
Крім поверхневих водойм, до централізованого питного водопостачання 
залучено також підземні джерела [6]. Вони є важливим, а подекуди єдиним 
джерелом водопостачання населення, особливо сільського. При цьому половина 
обсягів підземної води, що подається тільки комунальними водопроводами, не 
відповідає чинному стандарту на питну воду. У більшості випадків це зумовлено 
надлишковим вмістом мінеральних речовин у водовмісних грунтах, де 
формуються підземні води [5-7]. 
Як відомо, якість питної води централізованих систем водопостачання 
залежить від якості вихідної води, ефективності технологій її підготовки, методів 
кондиціювання артезіанської води, а також стану водопровідних мереж і 
регулярності їх експлуатації. 
Серед основних причин відхилення стану водопроводів від гігієнічних 
вимог домінувала відсутність водоохоронних зон (76-69%), необхідного 
комплексу очисних споруд (13-18%) та знезаражувальних установок (16-22%). 
В означений період від загальної кількості водопроводів, що не відповідали 
санітарним вимогам, відсутність зон санітарної охорони була найбільш 
характерною для сільських водогонів (понад 50% об'єктів). Частка відомих 
водопроводів, які не мали водоохоронних зон, становила 11-15%, а комунальних – 
5-8%. Необхідний комплекс очисних споруд був відсутній у 6-7,5% сільських, у 4-
5% відомчих та у 3-5% комунальних водопроводів. Відсутність знезаражувальних 
установок також частіше відзначалася на сільських водогонах (11-13%). Для 
відомчих і комунальних водогонів цей показник становив 3-4% та 2-3% 
відповідно. 
 
11 
 
Встановлено, що у більшості регіонів основною причиною відхилення від 
гігієнічних вимог є відсутність на водопроводах зон санітарної охорони. Водночас 
у Дніпропетровській (100%), Черкаській (100%), Житомирській (85,5%), 
Закарпатській (55%), Київській (48,6%) областях та місті Севастополь (50%) 
значний відсоток водопроводів не має повного комплексу очисних споруд. 
Відсутність знезаражувальних установок характерна для багатьох водогонів 
Івано-Франківської (100%), Донецької (71,2%), Тернопільської (50%), Луганської 
(41,4%), Житомирської (41,9%), Закарпатської (40%), Одеської (33%) областей, 
АР Крим (43,1%) і м. Севастополя (50%). 
Найбільший відсоток проб питної води з відхиленнями від санітарно-
гігієнічних нормативів було зафіксовано у сільських водопроводах: 15-17% за 
санітарно-хімічними та 6-8% - за бактеріологічними показниками, і якщо другий 
показник протягом восьми років мав тенденцію до зменшення, то перший, 
навпаки, зростав. У комунальних водогонах невідповідність проб води за 
санітарно-хімічними показниками дорівнювала 9-10%, а за бактеріологічними – 3-
4%. Ці показники у відомчих водопроводах становили 11-14% та 4-5% відповідно.  
Встановлено, що найбільша кількість проб питної води з мереж України 
відхилялася від нормативів чинного стандарту за органолептичними показниками 
(63-72%). Проби питної води з наднормативною загальною мінералізацією 
становили 23-28%, з перевищенням гранично – допустимих концентрацій (ГДК) 
хімічних речовин – 10-16%, а з надлишковим вмістом нітратів – 4-7%.  
З аналізу моніторингу якості води поверхневих водних об’єктів можна 
зробити висновок, що не спостерігається покращення їх екологічного стану.  В 
2021 році в Україні зменшилась кількість санітарно-хімічних і мікробіологічних 
показників якості водойм І категорії саме за рахунок зменшення загальної 
кількості відібраних для дослідження проб води [4]. В 2021 році питома вага 
відібраних проб води з водойм І категорії, що мають невідповідність санітарним 
правилам і нормам за санітарно–хімічними показниками, складала 18,6%, а за 
мікробіологічними – 19,6 % (таблиця 1.1).  
 
12 
 
Таблиця 1.1 - Питома вага досліджених проб води з водойм І категорії, які 
не відповідали санітарним правилам і нормам (%) 
Показники 2019 2020 2021 
Санітарно–хімічні 19,3 19,1 18,6 
Мікробіологічні 22,5 20,8 19,6 
 
Найбільший відсоток відхилень за санітарно–хімічними показниками 
спостерігається у Хмельницькій, Львівській, Луганській, Житомирській і 
Чернігівській областях, які значно перевищують середній по державі; а за 
мікробіологічними показниками – в Полтавській, Житомирській, Луганській, 
Івано–Франківській та Запорізькій областях [4]. 
В 2021 році було відібрано 8470 проб води з водойм ІІ категорії на 
дослідження їх за санітарно– хімічними показниками та 10261 пробу на 
дослідження за мікробіологічними показниками. Питома вага відібраних для 
дослідження проб води з водойм ІІ категорії, що не відповідали санітарним 
правилам і нормам за санітарно– хімічними показниками, складала 23,3%, а за 
мікробіологічними – 23,1% (таблиця 1.2). Особливо негативна тенденція 
відмічається для ділянок водойм ІІ категорії, що використовуються для купання, 
занять спортом і відпочинку населення, а також тих водойм, що знаходяться в 
межах населених пунктів [4]. 
Таблиця 1.2 - Питома вага досліджених проб води з водойм ІІ категорії, які 
не відповідали санітарним правилам і нормам (%) 
Показники 2019 2020 2021 
Санітарно–хімічні 20,8 23,9 23,3 
Мікробіологічні 18,9 24,0 23,1 
 
Найбільший відсоток відхилень за санітарно–хімічними показниками 
відмічається у Донецькій, Луганській, Одеській, Запорізькій областях та м. Київ, 
що значно перевищує середній по державі; а за мікробіологічними показниками – 
 
13 
 
у Черкаській, Житомирській, Донецькій, Дніпропетровській, Тернопільській 
областях та м. Київ. 
Високий рівень техногенного навантаження на водойми та використання 
застарілих технологій підготовки питної води, що розраховані на доведення 
природної води до якості питної лише у випадку, коли вихідна вода відповідає І 
класу поверхневих джерел водопостачання, не дозволяють забезпечити населення 
якісною та безпечною для здоров’я людини питною водою. 
 
1.3 Характеристика водозабезпечення міст і сіл 
 
Розвиток міст неможливий без забезпечення жителів доброякісною 
питною водою у достатній кількості. 
У 2021 році 100 % населення України було забезпечено послугами 
централізованого водопостачання населення міст лише в двох областях, а саме 
Київській та Херсонській та в м. Київ, при чому цей показник не змінився з 2019 
року (таблиця 1.3). Стосовно забезпеченості централізованим водопостачанням 
селищ міського типу (смт), то у 2020 році відсоток населення селищ, що 
забезпечено централізованим водопостачанням, коливався у межах від 22,4 % у 
Луганській області до 99,1 % у Київській областях.  
В цілому, упродовж 2021 року 68,6 % населення було забезпечено 
послугами з централізованого водопостачання [4]. 
Водоспоживання у комунальному господарстві становило 3,81 м3 або 298 
л/добу на одну людину. В окремих містах ці величини різняться. У великих містах 
питомі величини водоспоживання звичайно більші. 
Значно різниця в об'ємах господарсько-питного водоспоживання і по 
областях. По роках коливання об'ємів незначні, а по областях досить значні - від 
27,37 і 39 млн. м3 у Чернівецькій, Закарпатській та Волинській до 526,597 і 680 млн. 
м3 у Київській, Дніпропетровській та Донецькій областях.  
 
 
14 
 
Таблиця 1.3 - Забезпечення населення централізованим водопостачанням (у 
% до загальної чисельності населення) 
№ Область водопостачання 
міста смт села 
1 Вінницька 82,9 72,3 8,7 
2 Волинська 82,0 43,6 14,0 
3 Дніпропетровська 96,9 84,7 34,3 
4 Донецька 95,0 98,3 71,5 
5 Житомирська 66,5 45,2 18,7 
6 Закарпатська 85,4 48,5 14,6 
7 Запорізька 86,8 64,6 52,5 
8 Івано–Франківська 91,4 40,4 6,7 
9 Київська 100,0 99,1 77,8 
10 Кіровоградська 78,3 73,6 54,3 
11 Луганська 85,7 22,4 2,6 
12 Львівська 82,1 – 8,8 
13 Миколаївська 98,2 96,1 75,0 
14 Одеська 99,8 96,5 24,6 
15 Полтавська 83,1 63,7 33,8 
16 Рівненська 83,7 71,1 18,0 
17 Сумська 80,2 56,6 28,3 
18 Тернопільська 97,0 88,4 1,7 
19 Харківська 78,1 – 24,9 
20 Херсонська 100,0 95,7 97,1 
21 Хмельницька 84,7 81,9 34,3 
22 Черкаська 73,3 50,0 22,1 
23 Чернівецька 69,4 66,6 3,7 
24 Чернігівська 85,4 37,8 12,4 
25 м.Київ 100,0 – – 
РАЗОМ,% 87,3 26,5 71,7 
 
 
15 
 
Система водопостачання мiста має забезпечувати населення i його 
господарства необхідною кiлькiстю води певної якості. Головна вимога до роботи 
системи водопостачання — виконання нею заданих функцій за умови високої 
надiйностi та економiчностi.  
Одним iз основних показникiв надiйностi роботи системи водопостачання є 
безвiдмовне тривале функціонування [8]. Пiд вiдмовою системи водопостачання 
розумiють неприпустиме зниження її якостi внаслiдок будь-якого явища i вiдмова 
джерела водопостачання (обмерзання, льодянi затори, зниження рiвня нижче 
допустимого); перерва у подачi електроенергii до насосних станцій; пошкодження 
насосiв; порушення нормальної роботи водоочисних споруд; аварій на водогонах 
або магiстральних мережах тощо. Пiдвищення надiйностi водопроводу 
досягається структурним резервуванням окремих елементів системи .  
Водоспоживання для громадсько-питних, комунальних та виробничих 
потреб постійно зростає. В перспективі очікується, що водоспоживання для 
господарсько-питних i комунальних потреб досягне 400—500 л на добу для однієї 
людини. Водоспоживання в різних мiстах є неоднаковим і залежить вiд категорiї 
мiста (чисельностi населення), наявності й розвитку промисловості, ступеню 
благоустрою міста, клiматичних умов, культури населения та iнших факторiв.  
Джерелами водопостачання мiста є поверхневi води i пiдземнi джерела. Для 
задоволення потреб великих мiст переважно використовують поверхневi джерела 
— рiки, водосховиша, озера, а в деяких мiстах — пiдземнi води [9]. 
Одними iз найбiльших споживачiв води в мiстах є промисловi 
пiдприємства. Їх споживання досягає 50—90 % від загальної добової витрати води 
мiста. Тому в усьому свiтi потрiбно скорочувати або виключати використання на 
промисловi потреби води з комунального водопроводу, оскiльки в зв’язку з 
погiршенням якостi води в джерелах водопостачання значно збiльшується 
вартiсть очищення води. Для господарсько-питних потреб потрiбно максимально 
використовувати всi ресурси пiдземних вод згiдно з умовами державного 
стандарту на якiсть питної води.  
 
16 
 
На територiї мiста є водопровiднi мережi рiзного призначення: 
господарсько-питнi, протипожежнi, поливальнi, промисловi. Як правило, 
господарсько-питнi, протипожежнi, поливальнi й промисловi мережi поєднують в 
одну систему, хоча можливе i їх роздiлення, наприклад застосування поливальної 
мережi неглибокого закладання. В посушливих і напiвпосушливих районах 
зрошувальнi водопроводи утворюють самостiйну систему, оскiльки для 
поливання зелених насаджень потрiбно велику кiлькiсть води. Об’єднанi або 
роздiльнi водопровiднi мережi вибирають на пiдставi технiко-економiчного 
аналiзу залежно вiд потреб мiста, наявностi водних джерел, якостi води в них, 
клiматичних умов та iнших факторiв. Кiлькiсть лiнiй водоводiв приймають з 
урахуванням категорії надiйностi подачі води системою водопостачання i 
черговостi будiвництва [9].  
 
1.4 Якість питної води за Європейським і національним водним 
законодавством 
 
Закон України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства 
Європейського союзу» визначив завдання щодо приведення нормативно-правових 
актів України у відповідність до Європейських стандартів [10]. 
В європейському і українському водному законодавстві держава бере на 
себе зобов’язання забезпечувати своїх громадян безпечною для здоров’я питною 
водою. Основні принципи такої безпеки (нормування показників безпеки 
поетапно від джерела до споживача питної води) збігаються в Європейському й 
українському водному законодавстві і викладені у низці спеціальних законів  [11]. 
Водне законодавство, що прийняте Європейським співтовариством (ЄС), 
також як і українське, можна поділити на три основні категорії: 
А. Директиви, що встановлюють якість води для використання за різними 
цілями, у тому числі питними; 
 
17 
 
В. Директиви, спрямовані на обмеження або заборону промислових викидів 
небезпечних речовин у воду; 
С. Директиви з охорони природних водойм (річки, моря тощо) від 
забруднення і виснаження. 
В таблиці 1.4 наведено порівняльну характеристику Європейського й 
українського водного законодавства [12]. До категорії А належить Директива 
80/778/ЕС, щодо «якості води, призначеної для споживання населенням» 
(прийнята в 1980 р. і більш відома під назвою «Директива з питної води»).  
 
Таблиця 1.4 – Порівняння Європейського й українського водного 
законодавства 
В. Закони, що спрямовані С. Закони з охорони 
А. Закони, що 
на обмеження або природних водойм 
встановлюють якість води 
заборону промислових (річки, моря й ін.) від 
для використання з 
викидів небезпечних забруднення й 
різними цілями 
речовин у воду виснаження 
1 2 3 
Європейське водне законодавство 
ДИРЕКТИВА 80/68/ЄС 
ДИРЕКТИВА 98/83/ЄС 
(1979 р.) Про охорону 
(1998 р.) змінила 
підземних вод від 
Директиву 80/778/ (1980 
забруднення, викликаного Директива 2000/60/ЄС 
р.,) стосовно якості води, 
деякими небезпечними про встановлення 
призначеної для 
речовинами, рамок дії Спільного у 
споживання населенням. 
перерахованими у галузі водної політики 
Входить до переліку 
Директиві. (Її замінить 
програмних заходів 
ВРД після перехідного 
Директиви ЄС 2000/60 
періоду) 
 
 
18 
 
Продовження таблиці 1.4 
1 2 3 
ДИРЕКТИВА 2006/7/ЄС 
заміняє Директиву ДИРЕКТИВА 
ДИРЕКТИВА 86/85/ЄС 
76/160/ЄС, ДИРЕКТИВА 2006/118/ЄС про 
Про допустимі викиди 
2006/7/ЄС заміняє захист від забруднення 
небезпечних речовин у 
Директиву 76/160/ЄС Про й виснаження 
воду 
якість води для купання. підземних вод 
Входить до 
переліку програмних 
заходів Директиви ЄС   
2000/60 
ДИРЕКТИВА 86/280/ЄС 
ДИРЕКТИВА 
ГДК небезпечних речовин 
91/676/ЄСПро захист 
ДИРЕКТИВА 78/659/ЄС у воді заміняє Директиву 
вод від забруднення 
Чиста вода для риб. (Не діє 76/464/ЄС. Надалі 
нітратами від 
з 2008 р. після перехідного небезпечні речовини з 
сільгоспугідь. Входить 
періоду введення додатка 2 були доповнені 
до переліку 
Директиви 2000/60) Директиві 88/347/ЄС, які 
програмних заходів 
надалі коректуються 
Директиви ЄС 2000/60 
Директивою 90/415/ЄС 
 
ДИРЕКТИВА 2006/113/ 
заміняє 79/923/ЄС Про ДИРЕКТИВА 82/176/ЄС 
ДИРЕКТИВА 
якість води для Про ГДК ртуті у 
87/217/ЄС Про азбест у 
ракоподібних промислових стічних 
природних водах 
 водах 
 
 
 
19 
 
Продовження таблиці 1.4 
1 2 3 
ДИРЕКТИВА 75/440/ЄС 
Про вимоги до якості 
ДИРЕКТИВА 96/61/ЄС 
поверхневих вод, 
ДИРЕКТИВА 83/513/ЄС Про інтеграційну 
призначених для забору 
Про ГДК кадмію при систему запобігання і 
питної води (Не діє з 2008 
скиданні промислових контролю забруднень 
р. після 7-річного 
стічних вод місцевості за участю 
перехідного періоду 
громадян 
введення Директиви 
2000/60) 
ДИРЕКТИВА 79/869/ЄС 
(1979) Щодо методів 
ДИРЕКТИВА 
виміру і частоти, 
96/271/ЄС Про 
проведення аналізів у 
ДИРЕКТИВА 84/491/ЄС очищення міських 
поверхневих джерелах 
Про припустимий спуск стічних вод. Входить 
питного водопостачання 
гексахлорциклогексану до переліку 
(Не діє з 2008 р. після 
програмних заходів 
перехідного періоду 
Директиви ЄС 2000/60 
введення Директиви 
2000/60) 
Українське водне законодавство 
ЗУ «Про питну воду й 
питне водопостачання» Водний кодекс України (1995) 
(2002) 
ЗУ «Загальнодержавна 
Закон України «Про 
програма «Питна вода 
 охорону навколишнього 
України» на 2011-2020 рр» 
природного середовища»  
 
 
20 
 
Продовження таблиці 1.4 
1 2 3 
Закон України «Про 
Загальнодержавну 
  
програму розвитку водного 
господарства» (2002) 
Закон України «Про забезпечення санітарного й 
 
епідемічного благополуччя населення» (1994) 
 
Цей документ лежить в основі Водного законодавства Європейських країн-
членів ЄС, а також був врахований при складанні українських державних 
санітарних правил і норм (ДСанПін) [13] для води господарсько-питних водогонів 
(таблиця 1.5). 
 
Таблиця 1.5 – Порівняння деяких показників Державних санітарних норм та 
правил «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» 
(ДСанПіН) з Директивами 80/778/ЄС та 98/83/ЄС 
 
Одиниця ДСанПіН 80/778/ЄС 
Показник 98/83/ЄС 
вимірювання 2.2.4-171- (МАС) 
10 
1 2 3 4 5 
Алюміній мг/л 0,2 0,2 0,2 
Барій мг/л 0,1 - 0,1 
Миш′як мг/л 0,01 0,01 0,05 
Селен мг/л 0,01 0,01 0,01 
Свинець мг/л 0,01 0,01 0,05 
Нікель мг/л 0,1 0.02 0,05 
Нітрати мг/л 45 50 50 
 
 
21 
 
Продовження таблиці 1.5 
1 2 3 4 5 
Фтор мг/л 1,5 1,5 1,5 
Тригалометани 
мг/л 0,1 0,1 - 
(ТГМ, сума) 
Хлороформ мг/л - - - 
Дибромхлорметан мг/л 0,01 - - 
Тетрахлорвуглець мг/л 0,002 - - 
Пестициди (сума) мг/л 0,0001 0,0001 0,0005 
Інтегральні показники 
Окиснюваність 
мг/л 5,0 5 5 
(KМnO4) 
Загальний 
органічний мг/л 3,0 - - 
вуглець 
Органолептичні показники 
Показник 
Запах 2 допускається 2 
розведення 
Каламутність нефелометричні 1,0 допускається 4 
Кольоровість Град 20 допускається 20 
Показник 
Присмак 2 допускається 2 
розведення 
Водневий 
Одиниці рН 6,5-8,5 6,5-9,5 6,5-8,5 
показник, рН 
Мінералізація 
загальна (сухий 
мг/л 1000 (1500) - 1500 
залишок) 
 
 
 
22 
 
Продовження таблиці 1.5 
1 2 3 4 5 
Загальна 
мг-екв/л ммоль 7 (10) - 1,5 
жорсткість 
Сульфати мг/л 250 (500) 250 250 
Хлориди мг/л 250 (350) 250  
Мідь мг/л 1 2 3 
Марганець мг/л 0,05 0,05 0,05 
Залізо загальне мг/л 0,2 0,2 0,2 
Хлорфеноли  0,0003 - - 
Показники фізіологічної повноцінності мінерального складу 
Мінералізація 
загальна (сухий мг/л 100-1000 - 1500 
залишок) 
Твердість 
мг-екв/л 1,5-7 - 1,5 
загальна 
Лужність мг-екв/л 0,5-6,5 - >30 
Магній мг/л 10-80 - 50 
Фтор мг/л 0,7-1,5 1,5 1,5 
 
В якості критеріїв безпеки питної води в епідемічному відношенні й 
нешкідливості за хімічним складом у Директиві 80/778/ЕС використовуються 
знайомі нам мікробіологічні, органолептичні, фізико-хімічні та токсикологічні 
параметри. Крім того, в окрему групу виділено речовини, присутність яких у воді 
у більших кількостях небажана, та параметри поліпшеної води, призначеної для 
споживання.  
В Україні дотепер діє ДСТУ 7525:2014 «Вода питна. Вимоги та методи 
контролювання якості»  [14], в якому реалізовано норми Закону України «Про 
питну воду та питне водопостачання», ДСанПіН 2.2.4–171–10 «Гігієнічні вимоги 
 
23 
 
до води питної, призначеної для споживання людиною», основні вимоги 
Директиви Ради Європейського Союзу №98/83 ЄС від 03.11.1998 р. про якість 
води, що призначена для споживання людиною та керівних принципів 
забезпечення якості питної води ВООЗ від 2011 р. 
У Європейській Директиві з питної води, яка має законодавчий характер, 
критерії безпеки та її нормативи наведено у самій Директиві, що робить 
виконання їх обов’язковим. Нажаль, в українських законах такі нормативи 
відсутні. Їх наведено у нормативній базі, а саме у стандартах. Згідно Закону 
України «Про стандартизацію» вибір стандартів до застосування є добровільним в 
Україні, що дає підстави мати декілька стандартів з різними нормативами [15]. 
В Україні лише санітарні норми і правила ДСанПіН фактично є галузевим 
документами (таблиця 1.5), що обов’язкові до виконання усіма виробниками 
питної води у відповідності з водним законодавством України.  
У директиві 80/778/ЕС є два рівні гранично - допустимих концентрацій для 
більшості параметрів. Перший рівень – бажаний, якого країни - члени ЄС можуть 
досягти у перспективі. Рівень 2 – обов′язковий для виконання всіма країнами. У 
Директиві ці норми закріплено у вигляді величин максимально допустимих 
концентрацій МАС (Maximum Admissible Concentration) для кожного параметра. 
На рівні кожної країни - члена ЄС законодавство повинне встановлювати норми 
якості води не гірші, ніж величина МАС. У наступній Директиві 98/83/ЄС 
залишено тільки обов′язковий рівень нормативів. Український ДСанПіН 2.2.4-
171-10 складено лише з урахуванням Директиви 80/778/ЄС. Це демонструє 
порівняльна характеристика в таблиці 1.5, в якій представлено значення 
нормативів з директиви 80/778/ЄС і 98/83/ЄС у порівнянні з українським 
ДСанПіНом [12, 13]. 
Як показує аналіз таблиці 1.5, показники безпечності у ДСанПіНі України 
та у Директиві 80/778/ЄС практично не відрізняються за величинами. Однак у 
2000 р., коли українські водогінні станції мали перейти на ДСанПіН, не було 
відповідної технологічної бази для підготовки питної води, яка б забезпечила 
 
24 
 
виконання нормативів безпечності води, а їх вимірювальні лабораторії та 
лабораторії санітарно – епідеміологічних служб (СЕС) не могли виміряти усі 
показники через відсутність необхідних засобів вимірювальної техніки та 
обладнання.  
У новій Директиві 98/83/ЄС перелік обов’язкових для контролю параметрів 
скорочено з 66 до 48, залишено тільки показники для найпоширеніших речовин, 
які можуть знаходитись у питній воді. При цьому граничні значення багатьох з 
них підвищені. Змінено також перелік критеріїв безпеки, тепер їх 3 групи: 
мікробіологічні, індикаторні та радіаційні. 
Органолептичні показники не виділено в окрему групу, вони належать до 
індикаторної групи у числі інших 18. Їх тепер можна оцінити тільки якісно, а 
кількісні нормативи відсутні. Один із індикаторних показників –
електропровідність води – придатний для автоматизованих систем моніторингу. 
Він використовується для моніторингу і питної води (Директива 98/83), і джерел 
прісних вод (Директива 2000/60). Сухий залишок вилучено з переліку показників 
якості питних вод, так само як показники жорсткості, вмісту Са2+, Mg2+, K+, I- та 
розчиненого кисню [12]. 
 
1.5 Методологія оцінки якості води  
 
Відповідно до Водного кодексу України [3 ]оцінка якості води здійснюється 
на основі нормативів екологічної безпеки водокористування і екологічних 
нормативів якості води водних об'єктів.  
До комунально-побутового водокористування відноситься використання 
водних об'єктів для купання, заняття спортом і відпочинку. До господарсько-
питного водокористування відноситься використання водних об'єктів як джерела 
господарсько-питного водопостачання і для водопостачання підприємств харчової 
промисловості. До рибогосподарського водокористування відноситься 
використання водних об'єктів як місця існування риб й інших водних організмів. 
 
25 
 
Водні об'єкти рибогосподарського призначення підрозділяються на вищу, першу і 
другу категорії. Різні ділянки одного водного об'єкту можуть відноситися до 
різних категорій водокористування.  
Нормативну базу оцінки якості води складають загальні вимоги до складу і 
властивостей води і значення гранично - допустимих концентрацій (ГДК) речовин 
у воді водних об'єктів .  
Загальні вимоги визначають допустимі склад і властивості води, що 
оцінюються найбільш важливими фізичними, бактеріологічними і узагальненими 
хімічними показниками. Вони можуть задаватися у вигляді конкретної величини, 
зміни величини показника в результаті дії зовнішніх чинників або у вигляді 
якісної характеристики показника [16].  
Гранично - допустимі концентрації — це встановлений рівень концентрації 
речовин у воді, вище за якої вода вважається непридатною для конкретного виду 
водокористування. ГДК, як правило, задаються у вигляді конкретного значення 
концентрації.  
Всі речовини по характеру своєї негативної дії діляться на групи. Кожна 
група об'єднує речовини однакової ознаки дії, яку називають ознакою 
шкідливості. Одна і та ж речовина при різних концентраціях може проявляти різні 
ознаки шкідливості. Ознаку шкідливості, яка виявляється при найменшій 
концентрації речовини, називають лімітуючою ознакою шкідливості (ЛОШ). У 
водних об'єктах комунально-побутового і господарський-питного 
водокористування розрізняють три ЛОШ: органолептичну, загальну санітарну та 
санітарно-токсикологічну. У водних об'єктах рибогосподарського 
водокористування, окрім названих, виділяють ще дві ЛОШ: токсикологічну та 
рибогосподарську.  
При оцінці якості води у водоймищах комунально-побутового і 
господарсько-питного водокористування враховують також клас небезпеки 
речовини. Його визначають залежно від токсичності, кумулятивності, 
мутагенності і ЛОШ речовини. Розрізняють чотири класи небезпеки речовин: 
 
26 
 
перший — надзвичайно небезпечні; другий — високонебезпечні; третій — 
небезпечні; четвертий — помірно - небезпечні.  
При оцінці якості води враховується принцип адитивності — 
однонаправленої дії. Відповідно до цього принципу належність декількох речовин 
до одного і того ж ЛОШ виявляється в підсумовуванні їх негативної дії [16].  
Норми якості води повинні виконуватися:  
- для водотоків комунально-побутового і господарсько-питного 
водокористування — на ділянках від пункту водокористування до контрольного 
створу, розташованого на відстані не менше одного кілометра вище за течією від 
цього пункту водокористування;  
- для водоймищ комунально-побутового і господарсько-питного 
водокористування — на акваторії в радіусі не менше одного кілометра від пункту 
водокористування;  
- для водотоків рибогосподарського водокористування — в межах всієї 
рибогосподарської ділянки водотоку, починаючи з контрольного створу, 
розташованого не далі 500 метрів нижче за течією від джерела надходження 
домішок;  
 - для водоймищ рибогосподарського призначення — на всій 
рибогосподарській ділянці, починаючи з контрольного пункту, розташованого в 
радіусі не більше 500 м від місця надходження домішок.  
Оцінка якості води на основі екологічних нормативів.  
Екологічні нормативи якості води встановлюються для оцінки стану водних 
об'єктів на основі екологічної класифікації поверхневих вод [17].  
Система екологічної класифікації якості поверхневих вод включає три 
класифікаційні групи: сольового складу, еколого-санітарних показників і 
показників складу і біологічної дії специфічних речовин.  
Визначення класу і категорії якості води здійснюється по методиках, 
викладених у відповідних нормативних документах.  
 
27 
 
Якість води можна охарактеризувати за її органолептичними властивостями, 
хімічним складом і характером мікрофлори. 
Органолептичні властивості, тобто ті, які сприймаються нашими органами 
чуття, характеризуються такими показниками, як прозорість, колір, запах, смак і 
температура. Людина виявляє різко негативне ставлення до води, що має погані 
органолептичні властивості, навіть у тому випадку, коли ці властивості не свідчать 
про перебування у воді шкідливих речовин. І навпаки, завжди віддається перевага 
воді прозорого і безбарвного кольору, що позбавлена неприємного запаху і 
стороннього присмаку. 
Прозорість води визначається за її здатністю пропускати світло. Чим менше у 
воді завислих частинок мінерального чи органічного походження, тим вона 
більш прозора. Вода вважається досить прозорою, якщо через 30-сантиметровий 
її шар можна прочитати звичайний шрифт. 
Збільшення мутності свідчить про забруднення води стічними водами або 
недостатньо якісним устаткуванням колодязів чи свердловин, каптажних пристроїв 
джерел. У каламутних водах легше виживають мікроби, тому таку воду важче 
знезаражувати. 
Мутність вимірюють кількістю міліграмів завислих речовин на 1 л води. 
Вважається нормальним, коли мутність не перевищує 1 мг/л. 
Кольоровість звичайно властива поверхневій і неглибокій підземній воді. Вона 
залежить від наявності гумінових речовин. Вони утворюються від розкладу 
нестійких органічних сполук. Забарвлення води відкритої водойми може 
зумовлюватися і розмноженням водоростей. 
При лабораторних дослідженнях порівнюють інтенсивність забарвлення води 
з умовною шкалою стандартних хромово-кобальтових розчинів і результат 
порівняння виражають у градусах кольоровості. Кольоровість (природного 
походження) води не повинна бути вища 20 градусів. 
Запах і смак підземних вод залежать від розчинених у них мінеральних 
солей і газів, наприклад сірководню. Наявність у воді органічних речовин 
 
28 
 
рослинного походження і продуктів їх розпаду викликає появу землистого, 
мулистого, трав'янистого або болотистого запаху і присмаку. Гниття органічних 
речовин спричинює гнильний запах води. Розкладання водоростей при цвітінні 
води додає їй ароматичного, рибного, огіркового запаху. Запах і присмак можуть 
з'являтися у воді при забрудненні її побутовими і стічними водами, а також 
отрутохімікатами. 
Температура води впливає на угамування спраги. Чим більше температура 
води наближається до температури тіла, тим гірше задовольняється спрага. 
Тепла вода неприємна і повільніше всмоктується. Найкращий ефект викликає вода 
з температурою +8 - +12°С. Вона стимулює функцію травного тракту, діє 
освіжаючи. 
На вигляд і смак вода може бути цілком придатна для пиття, а насправді в 
ній можуть знаходитися невидимі для ока бактерії. Тому тільки лабораторний 
аналіз води дозволяє робити висновок про її чистоту. 
Показник якості води - 100 бактерій на 1 дм3 (колі-титр) - підтверджений 
науковими дослідами багатьох учених, є загальновизнаним. Дослідження води на 
вміст кишкової палички дозволяють передбачити зараження води 
хвороботворними мікробами і вжити необхідних заходів, щоб вони не потрапили у 
кишечник людини. 
Окиснюваністю називається концентрація відновників, які знаходяться у 
воді, що можна окислити тим чи іншим окисником. В якості окисників 
найчастіше використовують хромати і перманганати лужних металів. Вибір 
окисника визначається об'єктом аналізу. Обирати дуже сильні окисники, до якого 
відноситься біхромат, треба тільки в тих випадках, коли у водах є 
важкоокислювальні сполуки. Для природних вод, які зазвичай не містять 
важкоокислюючих сполук, краще використовувати менш сильні окисники 
(перманганат), так як результати будуть краще відтворюватися через менший 
вплив забруднення хімічного посуду. Окиснюваність прийнято виражати в 
міліграмах атомарного кисню на літр води. Через це окиснюваність ще називають 
 
29 
 
хімічним споживанням кисню (ХСК). Існують нормативи ХСК для різних вод. 
Для водойм господарсько-питного водоспоживання ХСК повинно бути більше 15 
мг О/л. 
Жорсткість води не повинна перевищувати 7 мг-екв/л. В окремих випадках 
жорсткість води допускається до 10 мг-екв/л, коли це пов'язано з мінералізацією 
природного походження і у районі не існує інших джерел з більш м'якою водою. 
Допускається вміст свинцю у воді не більше 6,1 мг/л; миш'яку - 0,05 мг/л; фтору -
1,5 мг/л; міді - 1,0 мг/л; цинку - 5,0 мг/л. 
Описані вище вимоги до питної води поширюються на всі водопроводи. До 
води, що піддається спеціальній обробці на водоочисних станціях, ставляться 
додаткові вимоги. При хлоруванні (дезінфекції) визначається залишкова кількість 
активного хлору, що повинен бути не менше 0,3 мг і не більше 0,5 мг/л, а мутність 
за мутноміром не повинна перевищувати 2 мг/л. 
Концентрація фтору у питній воді повинна бути 1,0 - 1,5 мг/л, а розчиненого 
кисню не менше 0,5 мг/л. 
Якщо у питній воді виявляють хлориди, сульфати, аміак, і нітрати, це свідчить 
про органічне забруднення, тому що хлориди і сульфати є складовою частиною 
виділень тварин і людей. Аміак, нітрити і нітрати - три важливі показники чистоти 
води. 
Збільшення кількості кожного з цих інгредієнтів окремо не завжди вказує на 
забруднення. Ці сполуки можуть бути і природного походження. Наявність всіх цих 
трьох компонентів у воді необхідно розглядати як давнє органічне забруднення 
питної води.  
Відповідно до вимог державних санітарних правил і норм вміст нітратів у 
питній воді згідно ГДК не повинен перевищувати 50 мг/дм3. Для порівняння, в 
країнах ЄС цей норматив становить не більше 45 мг/дм3, тобто це значення вмісту 
нітратів у питній воді, яке при споживанні людиною не буде призводити до 
негативних змін в організмі людини [18]. 
 
 
30 
 
2 ОЦІНКА СТАНУ ВОДОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІСТА ЧЕРКАСИ 
 
2.1 Загальна характеристика водокористування Черкаської області 
 
На території Черкаської області запаси води є невеликими. Область займає 
чотирнадцяте місце в Україні за обсягом поверхневих вод та кількістю води на 1 
км2 площі і на душу населення. У водному балансі області значне місце відіграє 
розвинена система великих і малих річок та водоймищ.  
З північного заходу на південний схід територію Черкаської області 
перетинає річка Дніпро протяжністю 150 км, поділяючи її на Лівобережну та 
Правобережну частини. Основу гідрографічної мережі області складають річка 
Дніпро з його основними притоками: Рось, Вільшанка, Тясмин і Супій та 
притоками річки Південного Бугу: Гірський та Гнилий Тікич, Ятрань і Велика 
Вись [19].  
В таблиці 2.1 наведено загальну кількість водних об’єктів Черкаської 
області.  
Територією Черкаської області протікають 1037 річок і струмків загальною 
протяжністю понад 7,7 тис. км. Річок довжиною понад 10 км налічується 181, в 
тому числі 8 рік: Супій, Рось, Вільшанка, Тясмин, Велика Вись, Гірський Тікич, 
Гнилий Тікич, Ятрань, що мають довжину більше 100 км.  
До основних джерел водопостачання області відносять Кременчуцьке 
водосховище, річки Гнилий Тікич, Рось, Тясмин та підземні водозабори .  
В досить широких межах використовуються водні ресурси Черкаської 
області: основними водоспоживачами є промислові та сільськогосподарські 
підприємства. На виробничі потреби використовується найбільша кількість води.  
Дані про динаміку водокористування протягом 2019 – 2021 р.р. наведено в 
таблиці 2.2.  
 
 
 
31 
 
Таблиця 2.1 - Водні об’єкти Черкаської області 
 
Одиниця  
Кількість Примітка  виміру 
 
 
од. 
Усього од. 4025 Річки – 1037, 
ставки – 2950, 
водосховища – 38  
у тому числі:    
місцевого значення од. - - 
з них передано в оренду од. - - 
водних об’єктів (їх частин) 
загальнодержавного значення од. 4025 Річки – 1037, 
ставки – 2950, 
водосховища – 38 
з них передано в оренду, од. 69 - 
зокрема:  
водосховищ (крім водосховищ од. 7 - 
комплексного призначення) 
ставків од. 2950 - 
 
Таким чином, загальна кількість водних об’єктів Черкаської області складає 
4025 одиниці, що включає річки, водоймища, озера та Кременчуцьке 
водосховище, що мають статус загальнодержавного значення [20]. 
Нині щорічна потреба людства у воді становить понад 4 тис. км3. Внаслідок 
нерiвномiрних розподілу водних ресурсів на планеті та розвитку промисловості, 
сільського i комунального господарства, неоднакової демографічної ситуації у 
багатьох країнах проблема використання питної прісної води постає надзвичайно 
гостро, тому не виключенням є і Черкаська область.  
1 
 
32 
 
Таблиця 2.2 - Динаміка водокористування по Черкаській області (2019-2021 
р.р.), млн. м3 
Показники 2019 рік 2020 рік 2021 рік 
Забрано води з природних джерел, усього 184,4 168,8 155,7 
149,7 132,9 115,4 
Використано свіжої води, усього 
у тому числі на потреби:    
господарсько-питні 23,52 22,14 24,0 
виробничі 82,76 83,38 73,1 
сільськогосподарські 22,63 - - 
зрошення 20,71 27,33 18,3 
ставково-рибне господарство 76,11 102,53 89,3 
Втрачено води при транспортуванні 9,68 8,41 9,56 
 
З аналізу таблиці 2.2 можна зробити висновок, що в 2021 році з природних 
джерел забрано води на різні потреби народного господарства на 13,1 млн.м3 (на 
7,8 %) менше, ніж у 2020 році. Причому в 2021 році зміни обсягів забору води 
відбулися за рахунок зменшення водозабору саме з поверхневих джерел на 14,1 
млн м3, а водозабір з підземних джерел, навпаки, збільшився на 1,0 млн м3 у 
порівнянні з 2020 роком. 
Динаміку забору свіжої води пердставлено на рисунку 2.1. 
190
184,4
185
179,6
180
175
168,8
170 172,6
165 ЗАБІР СВІЖОЇ ВОДИ, МЛН
М3/РІК
160
155
155,7
150
145
140
2017 2018 2019 2020 2021
 
Рисунок 2.1 - Забір свіжої води, млн. м3 
 
 
33 
 
Отже, загальний водозабір в 2021 році становив 155,7 млн.м3. З 2019 року 
спостерігається тенденція до зменшення загального водозабору саме з 
поверхневих джерел. 
 
2.2 Характеристика структури водокористування Черкаської області 
 
Слід відзначити про зменшення обсягів використання води з поверхневих 
джерел. Аналіз структури водокористування Черкаської області за 2021 рік 
свідчить про найбільші обсяги використання води саме на виробничі потреби 
(рисунок 2.2). 
В 2021 році використання води становило 115,4 млн м3, зокрема на 
виробничі потреби – 73,1 млн м3, питні та санітарно-гігієнічні потреби – 24,0 млн 
м3 та зрошення – 18,3 млн м3. 
Структуру водокористування по Черкаській області упродовж 2021 року 
наведено на рисунку 2.2. 
 
18,3
Виробничі
потреби
24 Побутові потреби
73,1
Зрошення
 
Рисунок 2.2 - Структура використання водних ресурсів, млн. м3 
 
34 
 
Отже, з аналізу рисунку 2.2 можна зробити висновок, що 63,3% води 
використано на виробничі потреби, 20,8% - на питні та санітарно-гігієнічні 
потреби та 15,9% - на зрошувальні роботи. 
Малі річки басейну р. Дніпро, що складають більше 90% річкової мережі 
басейну, також мають надзвичайне народногосподарське значення. Обсяг 
водозабору з них досягає 2,1 км³ за рік та забезпечується 18% усіх 
народногосподарських потреб у басейні. В основному малі річки використовують 
для риборозведення, особливо в лісостеповій частині басейну Дніпра та 
Південного Бугу [21]. 
В таблиці 2.3 наведено обсяги забору, використання та відведення води по 
басейнах річок Дніпро та Південний Буг за 2021 рік. 
 
Таблиця 2.3 - Забір, використання та відведення води, млн. м3 
 
Назва водного Забрано води Використано Водовідведення у поверхневі 
об’єкту із природних води водні об’єкти 
водних  всього з них 
об’єктів - забруднених 
всього зворотних вод 
Басейн р. 129,3 96,7 67,8 2,823 
Дніпро 
Басейн р. П. Буг 26,4 18,7 13,8 1,311 
Всього по 155,7 115,4 81,6 4,134 
області 
 
Як свідчать дані таблиці 2.3 із басейну р. Дніпро забрано 129,3 млн. м3 води, 
причому використано 96,7 млн. м3, що складає 74,8%. Обсяг водовідведення 
складає 67,8 млн. м3, з них 2,8 млн. м3 є забрудненими зворотними водами, що 
становить 4,13 %. 
 
35 
 
Забір і використання води з водних об’єктів за різними галузями народного 
господарства в динаміці (2019 – 2021 р.р.) наведено в таблиці 2.4. 
Аналіз таблиці 2.4 показує, що в 2021 році промисловістю Черкаської 
області використано 28,5 млн.м3 води, що на 54,88 млн.м3 менше, ніж у 2020 році, 
що може бути пов’язано зі зменшеннями обсягів промислового виробництва. 
Незначно збільшилося використання води на потреби комунального господарства, 
а саме на 8,76 млн.м3, та різко зменшилося використання води на потреби 
риборозведення, а саме на 66,83 млн.м3. 
Таким чином, можна зробити загальний висновок про тенденцію до 
зменшення використання води з поверхневих та підземних джерел 
водопостачання промисловістю Черкаської області за період 2019 – 2021 р.р. 
Слід відзначити, що для Черкаської області особливо гострою є проблема 
скиду неочищених та недостатньо очищених стічних вод в поверхневі водні 
об’єкти. Проте слід відзначити, що з 2016 року спостерігається тенденція до 
зменшення загального скиду зворотних вод у поверхневі водні об’єкти басейну р. 
Дніпро, що представлено на рисунку 2.3. 
95,56 91,41
100
73,61 70,57
80 62,47
60
40
20
0
2016 2017 2018 2019 2020
 
Рисунок 2.3 - Динаміка загального скиду зворотних вод у поверхневі водні 
об’єкти басейну р. Дніпро, млн м3 
 
2 
 
Таблиця 2.4 - Забір і використання води з водних об’єктів Черкаської області (2019 – 2021 р.р.), млн.м3/ рік 
Роки Річковий Забрано води Використано води 
басейн З З Промисловість Інші потреби Комунгосп Зрошення Рибороз-
Разом 
поверх- підземних ведення 
невих джерел 
джерел 
2019 Дніпро 119,2 30,99 150,2 67,93 13,77 20,49 19,0 46,06 
П.Буг 18,92 15,26 34,18 14,86 8,860 3,030 1,709 30,05 
Всього по 138,12 46,25 184,38 82,79 22,63 23,52 20,071 76,11 
області 
2020 Дніпро 126,11 17,2 143,3 71,83 - 17,95 22,63 68,41 
П.Буг 19,29 6,17 25,46 11,55 - 4,2 4,7 34,12 
Всього по 145,4 23,37 168,8 83,38 - 22,15 27,33 102,53 
області 
2021 Дніпро 111,8 17,5 129,3 27,1 23,3 19,0 16,3 26,5 
П.Буг 19,5 6,9 26,4 1,4 3,6 3,8 2,0 9,2 
Всього по 
131,3 24,4 155,7 28,5 26,9 22,8 18,3 35,7 
області 
 
36 
 
Слід відзначити, що із діючих в області 38 комплексів очисних споруд 
більше половини потребують реконструкції. У п’яти районах області міські 
очисні споруди взагалі відсутні: Драбівський, Корсунь-Шевченківський, 
Городищенський, Жашківський та Шполянський райони. У решти районів області 
очисні споруди працюють неефективно, що обумовлено фізичною та моральною 
застарілістю обладнання, несвоєчасним проведенням поточних та капітальних 
ремонтів і потребують реконструкції. Стічні води скидаються в поверхневі 
водойми із перевищенням допустимих норм по амоній-іонах, ХСК, БСК5, залізу, 
кольоровості, АПАР, завислих речовинах, сухому залишку, фосфатах.  
 
2.3 Аналіз якості питної води м. Черкаси  
 
В місті Черкаси головним джерелом водопостачання є річка Дніпро. З 
метою перетворення річкової води на питну з відповідністю її чинним санітарним 
правилам і нормам, необхідно здійснити повний технологічний цикл очистки 
річкової води з використанням хімічних реагентів: коагулянтів, хлору, аміачної 
води та флокулянтів. Питаннями очистки річкової води займається Дніпровська 
водоочисна станція комунального підприємства «Черкасиводоканал» [22].  
До головних завдань КП «Черкасиводоканал» входить забезпечення 
мешканців міста Черкаси питною водою, якість якої відповідала б всім чинним 
санітарним правилам і нормам ДСанПіНу 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води 
питної, призначеної для споживання людиною» [13], як за хімічними, так і за 
бактеріологічними показниками. 
Лабораторією КП «Черкасиводоканал» проводиться постійний контроль за 
якістю води на всіх стадіях її очищення, як перед подачею у водорозподільну 
мережу, так і в системі водорозподільних мереж міста. Лабораторія КП 
«Черкасиводоканал» отримала сертифікат визнання вимірювальних можливостей 
у 2018 році.  
 
37 
 
Лабораторією КП кожного дня проводиться контроль якості питної води, 
що подають мешканцям міста Черкаси, за 10 показниками якості питної води, 
щотижня – за 14 показниками, а щомісяця – за 70 показниками. 
Нами проведено аналіз якості питної води м. Черкаси із централізованих 
джерел водопостачання на відповідність санітарним правилам і нормам 
ДСанПіНу 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для 
споживання людиною» за період січень – лютий 2023 року, результати якого 
наведено в таблиці 2.5. 
 
Таблиця 2.5 – Основні показники хімічного аналізу питної води за період 
січень – березень 2023 р. 
 
№ Показники Одиниці Питна вода водопровідна ДСанПіН 
2.2.4-171-10 
виміру період дослідження проб  
Не більше 
03.2023 02.2023 01.2023 
1 2 3 4 5 6 7 
1 Запах при 20°С та 60°С бали 2 2 2 2 
2 Забарвленість градуси 20 20 2 20 
3 Каламутність НОК 1 1 0,92 1 
4 Смак та присмак бали 2 2 2 2 
5 Водневий показник од.рН 7,43 7,35 7,42 6,5-8,5 
3
6 Залізо загальне мг/дм  0,06 0,054 0,05 0,2 
3
7 Загальна жорсткість мг-екв/дм  3,0 3,8 4,3 7,0 
3
8 Марганець мг/дм  0,04 < 0,01 0,02 0,05 
3
9 Мідь мг/дм  < 0,010 0,00054 < 0,01 1,0 
3
10 Поліфосфати (за РО4) мг/дм  < 0,01 < 0,01 0,05 3,5 
3
11 Сульфати мг/дм  24 23,4 26,2 250 
3
12 Сухий залишок мг/дм  249 275 304,5 1000 
3
13 Хлор залишковий мг/дм  0 0 0 0,3 – 0,5 
вільний 
3
14 Хлор залишковий мг/дм  0,85 0,95 0,81 0,8 – 1,2 
зв’язаний 
 
38 
 
Продовження таблиці 2.5 
1 2 3 4 5 6 7 
3
15 Хлориди мг/дм  36,2 30,55 30 250 
3
16 Цинк мг/дм  < 0,005 < 0,005 < 0,005 1,0 
3
17 Алюміній мг/дм  0,39 0,24 0,3 0,50 
18 Амоній мг/дм3 0,27 0,28 0,23 0,5 
3
19 Кадмій мг/дм  <0,0001 <0,0001 <0,0001 0,001 
3
20 Кремній мг/дм  5,2 5,0 4,8 10 
3
21 Нітрати (по NO3) мг/дм  5,4 6,81 4,3 50 
3
22 Перманганатна мгO/дм  4,96 4,96 4,32 5,0 
окиснюваність 
3
23 Загальний органічний мг/дм  7,55 8,0 8,4 8,0 
вуглець 
 
Як свідчать дані таблиці 2.5, в основному якість питної води із 
централізованих джерел водопостачання за період січень – березень 2023 року за 
результатами аналізу основних хімічних показників відповідає вимогам ДСанПіН 
2.2.4–171-10. Проте є ряд хімічних показників, що знаходяться на межі з 
граничнодопустимими значеннями нормативів якості води, а саме в березні 2023 
р.: вміст марганцю - 0,04 мг/дм3 при ГДК=0,05 мг/дм3; вміст хлору залишкового 
зв’язаного – 0,85 мг/дм3 при ГДК=0,8-1,2 мг/дм3; вміст загального органічного 
вуглецю – 7,55 мг/дм3 при ГДК=8,0 мг/дм3; перманганатна окиснюваність – 4,96 
мг/дм3 при ГДК=5,0 мг/дм3. В лютому 2023 р.: вміст хлору залишкового 
зв’язаного – 0,95 3  мг/дм при ГДК=0,8-1,2 мг/дм3; вміст загального органічного 
вуглецю – 8,0 мг/дм3 при ГДК=8,0 мг/дм3; перманганатна окиснюваність – 4,96 
мг/дм3 при ГДК=5,0 мг/дм3. В січні 2023 р.: вміст хлору залишкового зв’язаного – 
0,81 мг/дм3 при ГДК=0,8-1,2 мг/дм3; вміст загального органічного вуглецю 
перевищує значення ГДК – 8,4 мг/дм3 при ГДК=8,0 мг/дм3.  
Впродовж 2021 року лабораторіями ДУ «Черкаський обласний центр 
контролю та профілактики хвороб МОЗ України» із джерел і мереж 
централізованого водопостачання досліджено 4038 проб питної води за санітарно-
 
39 
 
хімічними та 5423 проб за мікробіологічними показниками, з них гігієнічним 
вимогам не відповідали 219 (5,4%) та 248 (4,6 %) проб відповідно.  
В таблиці 2.6 наведено кількість показників якості води джерел та систем 
питного водопостачання Черкаської області, як не відповідали санітарним 
правилам і нормам ДСанПіН 2.2.4–171-10 [4]. 
 
Таблиця 2.6 - Якість води джерел та систем питного водопостачання 
Черкаської області за 2021 рік 
№ Проби води, які не відповідали % до загальної кількості 
нормативам 2020 р. 2021 р. 
1 2 3 4 
Джерела водопостачання 
1 усі джерела централізованого   
 водопостачання: 
санітарно–хімічні показники 15,6 23,0 
бактеріологічні показники 14,0 11,6 
2 підземні джерела централізованого   
водопостачання: 
санітарно–хімічні показники 14,9 18,7 
бактеріологічні показники 9,5 11,0 
3 джерела децентралізованого   
водопостачання: 
санітарно–хімічні показники 18,9 18,2 
бактеріологічні показники 14,1 26,5 
Системи водопостачання 
4 системи централізованого   
водопостачання: 
 
 
 
40 
 
Продовження таблиці 2.6 
1 2 3 4 
 санітарно–хімічні показники 15,6 23,0 
бактеріологічні показники 14,0 11,6 
5 водопровідні мережі:   
санітарно–хімічні показники 15,6 23,0 
бактеріологічні показники 14,0 11,6 
6 сільські системи водопостачання:   
санітарно–хімічні показники 20,5 22,3 
бактеріологічні показники 11,7 10,6 
 
Як свідчать дані таблиці 2.6, в 2021 році на 7,4 % збільшилась кількість 
проб води, відібраних з джерел централізованого водопостачання, що не 
відповідали санітарно–хімічним показникам якості. Найбільша кількість проб 
питної води із систем та мереж питного водопостачання з відхиленнями від 
нормативів за хімічними показниками реєструється на водогонах міст Ватутіне, 
Золотоноша, Городище, Кам’янка, Тальне тощо (таблиця 2.7).  
 
Таблиця 2.7 – Невідповідність якості питної води встановленим нормативам 
з систем централізованого водопостачання населених пунктів Черкаської області 
Категорія населеного пункту За показниками 
м. Ватутіне, м. Золотоноша Загальна жорсткість, залізо 
м. Городище, смт Маньківка Загальна жорсткість 
м. Кам’янка Фтор 
м. Тальне Загальна жорсткість, залізо, нітрати 
м. Чигирин Органолептичні показники, залізо 
смт Катеринопіль Залізо 
смт Чорнобай Залізо, марганець 
 
41 
 
З аналізу даних таблиці 2.7 можна зробити висновок, що найбільша 
кількість невідповідності нормативам якості питної води реєструється за такими 
показниками як загальна жорсткість води, залізо та марганець.  
До основних причин низької якості питної води із водопроводів, зокрема у 
сільській місцевості, слід віднести незадовільний санітарно – технічний стан 
водогінних і каналізаційних мереж, відсутність ефективного власника, 
спеціалізованих служб експлуатації водопровідно - каналізаційного господарства, 
виробничого лабораторного контролю якості води тощо.  
Згідно даних Всесвітньої організації охорони здоров’я, близько 80 % 
інфекційних і неінфекційних захворювань виключно пов’язані із вживанням 
населенням недоброякісної питної води. Невідповідність питної води нормативам 
якості, зокрема загальної жорсткості, може сприяти розвитку або погіршенню 
перебігу різного роду дерматитів, сечокам’яної та жовчнокам’яної хвороби, 
створює додаткове навантаження на серцево-судинну систему, а надлишок 
марганцю в питній воді пригнічує функцію щитовидної залози тощо.  
Вживання питної води, що забруднена збудниками мікробної та вірусної 
етіології, є причиною більше 20% спалахів гострих кишкових інфекцій в нашій 
державі [23]. 
 
2.4 Технологія очистки води на Дніпровській водоочисній станції 
 
Місто Черкаси характеризується змішаною системою водозабезпечення, що 
здійснюється як з відкритих водойм Кременчуцького водосховища (в районі 
Сокирне), так і з підземних джерел, загальною протяжністю магістральних мереж 
453,56 км.  
В місті Черкаси функціонує централізована каналізаційна система та 
експлуатуються два майданчики очисних споруд – міський та ПАТ «Азот» з 
повним штучно-біологічним очищенням стоків. Здійснює водопостачання міста 
КП «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради.  
 
42 
 
КП «Черкасиводоканал» – це сучасне підприємство, основним видом 
діяльності якого є надання населенню послуг з централізованого водопостачання 
та водовідведення, експлуатація водопровідних і каналізаційних мереж та споруд. 
В зону обслуговування входить м. Черкаси, та укладені угоди на послуги 
водопостачання з частиною мешканців таких населених пунктів як Червона 
Слобода, Геронимівка, Свидівок, Сокирне, Хутори, а також окремими об'єктами 
— санаторій «Мошногір'я», військова частина «Оршанець».  
Сьогодні «Черкасиводоканал» щодня подає споживачам 70-80 тис. м³ 
питної води, якість якої відповідає всім вимогам ДСанПіНу 2.2.4-171-10 
«Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною», як за 
хімічними, так і за бактеріологічними показниками. Фахівцями КП 
обслуговується:  
- Дніпровська водоочисна станція потужністю 90 тис.м3 води на добу; 
 - насосна станція ІІІ-го підйому;  
- 464,8 км водопровідних мереж і водоводів;  
- 289,1 км каналізаційних мереж і головних колекторів;  
- 45 підвищуючих насосних станцій;  
- 16 каналізаційних насосних станцій.  
Подача річкової води на очищення здійснюється агрегатами насосної 
станції (НС) 1-го підйому, які входять до комплексу водозабірних споруд 
берегового типу: з водоприймального ковшу через сітковий рибозагорожувач по 
самопливних трубопроводах, отвори яких захищені решітками, через засувки вода 
поступає до двох водоприймальних камер. 
Між водоприймальною та всмоктуючою камерами установлено металеву 
обертальну сітку, де річкова вода попередньо проходить фільтрування (рисунок 
2.4). 
 
 
43 
 
 
Рисунок 2.4 – Технологічна схема очистки води Дніпровської водоочисної станції 
м. Черкаси 
 
Машинне відділення насосної станції І підйому складається з 
горизонтальних центробіжних насосних агрегатів, встановлених під заливом, які 
передбачені для подачі води в блок водоочищення. Управління насосним 
обладнанням НС І підйому - місцеве та дистанційне з диспетчерської. 
Через систему напірних трубопроводів річкова вода з НС 1-го підйому 
поступає в блок очисних споруд. За 2-3 хвилини до введення первинних доз хлору 
в трубопровід сирої води до змішувача передбачено введення доз аміачної води 
(преамонізація річкової води). 
Приготування хлорної води для хлорування виконується в хлорувальній, 
суміщеній з випарювальною та витратним складом хлору. 
 
44 
 
Для освітлення і знебарвлення річкової води вводиться коагулянт - 
сірчанокислий алюміній, технічно очищений. 
У змішувачі вода з реагентами перемішується дві хвилини, після чого 
поступає в колектор сирої води, зв’язаний з чотирма камерами реакції 
(пластівцеутворення). 
У камерах реакції вода перебуває впродовж 30 хвилин, після чого 
переливається до чотирьох горизонтальних відстійників, суміщених з камерами 
реакції. 
В горизонтальних відстійниках, в яких відбувається поступовий осад 
пластівців, що з’явились внаслідок коагуляції води, вода перебуває впродовж 3 
годин. 
Освітлена та знебарвлена вода з карману відстійників через трубопроводи 
потрапляє в коридори фільтрів, а потім через вікна - на швидкі одношарові 
фільтри із дренажем великого опору систем. 
При виході з фільтрів фільтрована вода перед потраплянням до резервуарів 
чистої води знову обробляється хлором (вторинне хлорування).  
З резервуарів чистої води вода, яка є вже питною водою, поступає на 
всмоктувальні трубопроводи насосних агрегатів насосної станції ІІ -го підйому. 
Характеристика методів очистки питної води на Дніпровській водоочисній 
станції м. Черкаси. 
І. Хлорування води. В процесі первинного хлорування крім, знезараження 
води, йде окислення домішок води, які в ній містяться. Хлор, як окиснювач, 
руйнує гумінові речовини, які у великій кількості знаходяться у дніпровській воді 
і зумовлюють її високу колірність. 
Крім реакцій окислення органічних речовин (гумінових, спиртів та інше) 
активний хлор приймає участь в реакціях приєднання та заміщення, але основною 
реакцією, за участю хлору, є окислення, яке супроводжується зменшенням 
колірності води. Одночасно зі зниженням колірності дніпровської води під дією 
хлору відбувається зниження і її окиснюваності. Дози 1-го хлорування: 2-4 мг/дм3. 
 
45 
 
Дозування хлору в карман відстійників. Для зменшення дози хлору при 
первинному хлоруванні і для забезпечення відповідності до нормативів ДСТУ 
7525:2014 «Вода питна. Вимоги та методи контролювання якості»,  
бактеріологічних показників води після кожного фільтру. 
Вторинне хлорування - знезараження питної води, яке відбувається 
внаслідок дії хлору на хвороботворні мікроорганізми. Доза хлору для хлорування 
в середньому становить 1мг/дм3. 
Для покращення процесу хлорування з 19 вересня 2001 року на 
Дніпровській водоочисній станції впроваджена автоматична лінія дозування 
хлору з використанням хлораторів англійської фірми УОЛЕС Ін Тірнен. Це дало 
можливість забезпечити стабільну точність введення хлору у воду, що 
позначилось не тільки на якості хлорування, але і дозволило економити хлор за 
рахунок виключення перехлорування. При первинному хлоруванні регулювання 
подачі кількості хлору здійснюється в автоматичному режимі пропорційно потоку 
води у водоводі. Вторинне хлорування здійснюється також в автоматичному 
режимі пропорційно залишковому вмісту хлору у воді. Контроль залишкового 
вмісту хлору здійснюється аналізатором «Деполокс», який подає сигнал на 
пристрій автоматичного регулювання хлоратора. 
Показники від «Деполоксу», який знаходиться в залі фільтрувальної станції, 
виведені на передню панель автоматизованої установки типу У-2000 вторинного 
хлорування у хлораторній на щит КВП. 
ІІ. Амонізація води. Для дніпровської води характерний досить високий 
рівень забруднення органічними сполуками як природного так і антропогенного 
походження, що призводить до утворення хлорорганічних речовин у питній воді 
після проведення хлорування. В першу чергу - ТГМ (тригалогенметани, такі як 
хлороформ та інші). Норматив хлороформу - 60 мкг/дм . 
Для того, щоб знизити вміст у питній воді ТГМ до нормативів впроваджено 
преамонізацію води, а з серпня 2004 року -постамонізацію. 
 
46 
 
В річкову і фільтровану воду додається аміачна вода в дозах, визначених 
лабораторією (середня доза 0,3 мг/дм3). Якщо у воді присутній аміак, амонійні 
солі або органічні речовини, що містять аміногрупи, з ними в реакцію вступають 
хлор, хлорнуватиста кислота і гіпохлорити (під загальною назвою «вільний 
хлор»). При цьому утворюються моно- і дихлораміни (зв'язаний хлор). Зв’язаний 
хлор має окислювальний потенціал значно нижчий, ніж у вільного хлору, 
внаслідок чого концентрації хлорорганічних сполук значно зменшуються. 
Поліпшуються органолептичні властивості води, тому що хлорамінний хлор 
менше відчувається, ніж вільний хлор. 
При хлоруванні з амонізацією знижується витрата хлору, оскільки значно 
знижується доза хлору при первинному хлоруванні. 
Важлива амонізація і для фіксації хлору у воді на більш довгий час (для нас 
- це дуже важливо, оскільки ДВС с. Сокирне віддалена від міста).  
III. Коагуляція води. При коагуляції води (освітлення і знебарвлення) 
проходить процес укрупнення частинок в дисперсній системі. Коагуляція 
завершується, як правило, утворенням агрегатів частинок, які можна побачити 
неозброєним оком, і які випадають в осад. В технології під терміном 
«коагулювання» мають на увазі сукупність усіх процесів при видаленні з води 
нерозчинних домішок з використанням солей – коагулянтів. 
ІV. Флокуляція води. Використання флокулянтів на станціях обробки води 
дозволяє прискорити в камерах реакції і в відстійниках формування пластівців і їх 
осад, покращити ефект освітлення води і її знебарвлення. Таким чином, 
флокулянти посилюють процес коагуляції. Особливо це важливо у холодний 
період року, коли коагуляція ускладнена. 
З 18 січня 2001 року на ДВС впроваджена флокуляція води. Для процесу 
флокуляції використовується флокулянт «Магнофлок ЛТ-25» фірми «Аллайд 
Коллоїдс» (Німеччина). 
Дози флокулянту визначаються в лабораторії, як і дози всіх інших реагентів. 
В середньому вони в межах 0,05-0,1 мг/дм3 (рідше -0,3 мг/дм3). 
 
47 
 
Процес приготування розчину флокулянту проводиться за допомогою 
автоматизованої установки ФАБ-МІНІ фірми «Аллайд Коллоїдс». 
На даний час технологічна та лабораторна служби комунального 
підприємства «Черкасиводоканал» працюють над питанням стабілізаційної 
обробки води для захисту труб від корозії. Оскільки при обробці води 
коагулянтом вода має негативний індекс насичення, то для формування захисної 
плівки карбонату кальцію на внутрішній поверхні труб потрібно проводити 
підлужування води.  
Сучасна лінія дозування хлору у поєднанні з технологією амонізації 
гарантує надійність знезараження питної води та практично повну відсутність 
шкідливих продуктів хлорування. 
 
2.5 Шляхи та перспективи удосконалення водопостачання м. Черкаси  
 
15 лютого 2022 року прийнято Закон України «Про Загальнодержавну 
цільову соціальну програму «Питна вода України» на 2022 – 2026 роки» [24].  
Головною метою Програми є забезпечення громадян України якісною 
питною водою з метою достанього життєвого рівня та екологічної безпеки, а 
також реконструкції систем водопостачання і водовідведення в населених 
пункатх. Цим Законом передбачено фінансування Програми з державного 
бюджету України на рівні 17 млрд. грн, а з інших джерел – 11 млрд. грн, в цілому 
передбачено фінансування впродовж 5 років на рівні 28 млрд. грн [24]. 
До основних завдань і заходів Програми віднесено: забезпечення населення 
якісним централізованим водопостачанням та водовідведенням; реконструкція, 
ремонт та будівництво водозабірних споруд із застосуванням сучасних технологій 
у відповідності до режиму зон санітарної охорони; забезпечення якості питної 
води у відповідності до встановлених санітарних правил і норм; впровадження та 
будівництво установок доочищення питної води з використанням сучасних 
технологій; реконструкція, ремонт та будівництво водопровідних та очисних 
 
48 
 
споруд для водовідведення із застосуванням сучасних технологій; створення 
лабораторій для контролю якості питної води та контролю стічних вод, що 
оснащені новітнім лабораторно-аналітичним обладнанням. 
До очікуваних результатів впровадження Програми віднесено: забезпечення 
реалізації державної політики у сфері питної води та водопостачання населення; 
доведення якості питної води до діючих санітарних првил і норм; забезпечення 
утилізації осадів, що утворюються під час очистки стічних вод; поліпшення 
санітарно-епідеміологічної та екологічної ситуації в Україні; підвищення якості 
очистки стічних вод; впровадження новітніх технологій на підприємствах питного 
водопостачання та водовідведення; зменшення втрат питної води; забезпечення 
цілодобового водопостачання населення якісною питною водою.  
КП «Черкасиводоканал» постійно працює над модернізацією виробничих 
потужностей для забезпечення безперебійного надання послуг та постачання 
якісної питної води. Так, в листопаді 2019 року з метою миттєвого реагування на 
системні несправності чи аварійні ситуації на міських мережах, на підприємстві 
впроваджено автоматизовану систему управління технологічними процесами з 
використанням SCADA. Така система забезпечує керування роботою усіх 
насосних станцій в системі водопостачання та водовідведення міста з одного 
місця, а саме центральної диспетчерської служби КП «Черкасиводоканал».  
Модернізація виробництва дозволяє оперативно виявляти пориви та аварії в 
міській мережі та відповідно реагувати на них. 
Автоматизована система управління впроваджена за рахунок коштів 
TheWorldBank, а всі роботи виконувалися литовською підрядною компанією UAB 
«ELSIS TS», що виграла міжнародні торги за процедурою Міжнародного банку 
реконструкції та розвитку (МБРР). 
В результаті такої модернізації КП «Черкасиводоканал» отримало 
автоматизацію процесу забору, очистки та розподілу питної води, а також 
перекачування стічних вод.  
 
49 
 
В 2001 році фахівці КП «Черкасиводоканал» спільно з Агентством 
міжнародного розвитку США в рамках Програми модернізації муніципального 
водопостачання в Україні розробили Стратегічний план дій КП 
«Черкасиводоканал», який розрахований на 25 років, тобто до 2026 року. 
Стратегічний план схвалено на громадському обговоренні, він передбачає цілі та 
пріоритетні дії, технічні потреби, ступінь фінансової стабільності та відповідні 
організаційні вдосконалення.  
В Стратегічному плані визначено основні завдання, а саме: 
А) основні вдосконалення, необхідні для водоканалу у водопостачанні: 
- зменшення енергоспоживання; 
- зменшення витоків води; 
- поліпшення гідравліки системи (зонування); 
- зменшення водоспоживання населенням; 
- підвищення збору оплати; 
- зменшення аварійності водопроводів. 
у водовідведенні: 
- зменшення енергоспоживання; 
- зменшення кількості аварій на каналізаційних колекторах; 
- підвищення збору оплати. 
Б) головні довготермінові стратегічні цілі: поліпшення якості питної води; 
зменшення витрат на виробництво послуг; зменшення втрат води; скорочення 
середнього водоспоживання населенням до 190 л/люд/добу. 
В) необхідні організаційні зміни: проведення реорганізації цехів 
водопідготовки, водопостачання та водовідведення з утворенням на їх базі 
відділів експлуатації споруд і мереж водопроводу та експлуатації споруд і мереж 
каналізації; забезпечення аварійно-диспетчерської служби сучасними засобами 
для проведення аварійно-відновлюваних робіт; вдосконалення системи 
виставлення рахунків та збору оплати за послуги.  
 
50 
 
Г) відповідні проекти і заходи: їх впровадження дозволить вирішити 
визначені проблеми та досягти стратегічних цілей. 
Слід зауважити, що проектами передбачено використання сучасних 
матеріалів, досконалого високопродуктивного обладнання і новітніх технологій .  
Реалізація таких проектів дозволить поступово зменшити експлуатаційні 
витрати та підвищити надійність й ефективність функціонування системи в 
цілому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
51 
 
ВИСНОВКИ 
 
Проблеми забезпечення населення якісною питною водою є глобальним 
пріоритетом. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я 80% усіх хвороб 
у світі пов'язано з незадовільною якістю питної води. Забруднення водних 
об'єктів, що призводить до виснаження водних ресурсів, відбувається постійно і 
набуває вже катастрофічного характеру. Тому питання якості питної води з 
кожним роком стає все гострішим. 
Зростання промислового виробництва, урбанізація міст, забруднення 
навколишнього середовища призвели до значного погіршення якості питної води. 
Нестача або відсутність водоочисних споруд, їх недосконалість і зношеність 
посилюють і без того складну ситуацію із забезпеченням населення міста Черкаси 
якісною питною водою. В зв'язку із актуальністю даної проблеми в роботі 
проведено аналіз якості питної води м. Черкаси із централізованих джерел 
водопостачання на відповідність санітарним правилам і нормам ДСанПіНу 2.2.4-
171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» 
за період січень – лютий 2023 року. 
Водні ресурси Черкаської області використовуються в досить широких 
межах. Основними водоспоживачами є промислові та сільськогосподарські 
підприємства. На виробничі потреби використовується найбільша кількість води.  
В 2021 році з природних джерел забрано води на різні потреби народного 
господарства на 13,1 млн.м3 (на 7,8 %) менше, ніж у 2020 році. Причому в 2021 
році зміни обсягів забору води відбулися за рахунок зменшення водозабору саме з 
поверхневих джерел на 14,1 млн м3, а водозабір з підземних джерел, навпаки, 
збільшився на 1,0 млн м3 у порівнянні з 2020 роком. 
Загальний водозабір в 2021 році становив 155,7 млн.м3. З 2019 року 
спостерігається тенденція до зменшення загального водозабору саме з 
поверхневих джерел. 
 
52 
 
В 2021 році використання води становило 115,4 млн м3, зокрема на 
виробничі потреби – 73,1 млн м3, питні та санітарно-гігієнічні потреби – 24,0 млн 
м3 та зрошення – 18,3 млн м3, тобто 63,3% води використано на виробничі 
потреби, 20,8% - на питні та санітарно-гігієнічні потреби та 15,9% - на 
зрошувальні роботи. 
Малі річки басейну р. Дніпро, що складають більше 90% річкової мережі 
басейну, також мають надзвичайне народногосподарське значення. Обсяг 
водозабору з них досягає 2,1 км³ за рік та забезпечується 18% усіх 
народногосподарських потреб у басейні. В основному малі річки використовують 
для риборозведення, особливо в лісостеповій частині басейну Дніпра та 
Південного Бугу. 
Із басейну р. Дніпро забрано 129,3 млн. м3 води, причому використано 96,7 
млн. м3, що складає 74,8%. Обсяг водовідведення складає 67,8 млн. м3, з них 2,8 
млн. м3 є забрудненими зворотними водами, що становить 4,13 %.  
В 2021 році промисловістю Черкаської області використано 28,5 млн.м3 
води, що на 54,88 млн.м3 менше, ніж у 2020 році, що може бути пов’язано зі 
зменшеннями обсягів промислового виробництва. Незначно збільшилося 
використання води на потреби комунального господарства, а саме на 8,76 млн.м3, 
та різко зменшилося використання води на потреби риборозведення, а саме на 
66,83 млн.м3. 
Таким чином, можна зробити загальний висновок про тенденцію до 
зменшення використання води з поверхневих та підземних джерел 
водопостачання промисловістю Черкаської області за період 2019 – 2021 рр. 
Слід відзначити, що для Черкаської області особливо гострою є проблема 
скиду неочищених та недостатньо очищених стічних вод в поверхневі водні 
об’єкти. Проте слід відзначити, що з 2016 року спостерігається тенденція до 
зменшення загального скиду зворотних вод у поверхневі водні об’єкти басейну р. 
Дніпро. 
 
53 
 
Однією з основних причин є незадовільна робота більшості очисних споруд 
та каналізаційних мереж виробничих житлово – комунальних господарств. 
В місті Черкаси головним джерелом водопостачання є річка Дніпро. 
Питаннями очистки річкової води займається Дніпровська водоочисна станція 
комунального підприємства «Черкасиводоканал».  
За результатами проведеного аналізу якості питної води м. Черкаси із 
централізованих джерел водопостачання на відповідність санітарним правилам і 
нормам ДСанПіНу 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної 
для споживання людиною» за період січень – лютий 2023 року, можна зробити 
висновок, що в основному якість питної води із централізованих джерел 
водопостачання за період січень – березень 2023 року за результатами аналізу 
основних хімічних показників відповідає вимогам ДСанПіН 2.2.4–171-10. Проте є 
ряд хімічних показників, що знаходяться на межі з граничнодопустимими 
значеннями нормативів якості води, а саме в березні 2023 р.: вміст марганцю - 
0,04 мг/дм3 при ГДК=0,05 мг/дм3; вміст хлору залишкового зв’язаного – 0,85 
мг/дм3 при ГДК=0,8-1,2 мг/дм3; вміст загального органічного вуглецю – 7,55 
мг/дм3 при ГДК=8,0 мг/дм3; перманганатна окиснюваність – 4,96 мг/дм3 при 
ГДК=5,0 мг/дм3. В лютому 2023 р.: вміст хлору залишкового зв’язаного – 0,95 
мг/дм3 при ГДК=0,8-1,2 мг/дм3; вміст загального органічного вуглецю – 8,0 мг/дм3  
при ГДК=8,0 мг/дм3; перманганатна окиснюваність – 4,96 мг/дм3 при ГДК=5,0 
мг/дм3. В січні 2023 р.: вміст хлору залишкового зв’язаного – 0,81 мг/дм3 при 
ГДК=0,8-1,2 мг/дм3; вміст загального органічного вуглецю перевищує значення 
ГДК – 8,4 мг/дм3 при ГДК=8,0 мг/дм3.  
Основними причинами низької якості питної води водопроводів, зокрема у 
сільській місцевості, є незадовільний санітарно – технічний стан водогінних і 
каналізаційних мереж, відсутність ефективного власника, спеціалізованих служб 
експлуатації водопровідно - каналізаційного господарства, виробничого 
лабораторного контролю якості води тощо.  
 
54 
 
Місто Черкаси має змішане водозабезпечення, яке здійснюється як з 
відкритих водойм Кременчуцького водосховища (в районі Сокирне), так і з 
підземних джерел. Протяжність магістральних мереж становить 453,56 км.  
В місті Черкаси існує централізована каналізаційна система. 
Експлуатуються два майданчики очисних споруд – міський та ПАТ «Азот» з 
повним штучно-біологічним очищенням стоків.  
Водопостачання міста здійснює КП «Черкасиводоканал» Черкаської міської 
ради.  
Лабораторний контроль якості питної води здійснюється в межах вимог 
діючого стандарту ДСТУ 7525:2014 «Вода питна. Вимоги та методи 
контролювання якості», згідно графіку лабораторного контролю за якістю питної 
води. 
Сучасна лінія дозування хлору у поєднанні з технологією амонізації 
гарантує надійність знезараження питної води та практично повну відсутність 
шкідливих продуктів хлорування. 
Впровадження сучасних матеріалів, високопродуктивного оснащення та 
новітніх технологій, що включає використання ефективної та надійної арматури, 
якісних довговічних труб, водопровідних і каналізаційних насосних агрегатів з 
коефіцієнтом корисної дії вище 80%, введенням з 2001 року на Дніпровській 
водоочисній станції автоматизованої лінії дозування хлору та впровадження 
інших додаткових реагентно-хімічних засобів обробки води призвело до значного 
зниження утворення шкідливих хлорорганічних сполук у воді. Такі заходи дали 
можливість отримати якіснішу питну воду. 
Таким чином, результати дослідження показали, що проблеми водопостачання 
населення та якості питної води бажають бути кращими і потребують комплексного 
вирішення. Основна кількість водоочисних споруд була побудована понад 40-50 
років тому й морально застаріла. На більшості з них застосовуються недосконалі 
технології, реагенти і матеріали, що не здатні перешкоджати надходженню у питну 
воду речовин, дія яких на організм людини може негативно вплинути на її здоров’я. 
 
55 
 
Важливим залишається питання надійного знезараження води, особливо з 
урахуванням теперішнього стану водоводів і розподільних мереж, які містять 
постійну загрозу вторинного забруднення води. 
З метою поліпшення якості питної води, що подається населенню, необхідно 
ширше використовувати підземні води, вести постійний моніторинг якості води 
поверхневих водойм, використовувати додатково очищену воду, яку отримують у 
локальних водоочисних установках колективного використання або з індивідуальних 
фільтрів, впроваджувати новітні сучасні методи очистки питної води.  
Забезпечення населення міста якісною питною водою - це комплексна 
проблема і повинна охоплювати заходи правового, економічного, організаційного 
та науково-технічного характеру. До одних із найважливіших заходів можна 
віднести удосконалення існуючих систем водопостачання, а саме приведення їх у 
відповідність зі станом джерел водопостачання та впровадження новітніх 
ефективних технологій та методів очистки води. 
Робота пройшла апробацію на студентській науково-практичній 
конференції в рамках Днів студентської науки ЧДТУ (квітень 2023 року).  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
56 
 
 
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 
1. Запольський А. К. Основи екології. – К.: Вища школа, 2004. – 250 с. 
2. Багнюк В. Екологічні проблеми українських міст //Надзвичайна ситуація. – 
2000. - №8. – С. 45-47. 
3. Водний кодекс України. Документ ВР 213/95-ВР редакції від 19.08.2022 р. 
Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text 
4. Національна доповідь про якість питної води та стан питного 
водопостачання в Україні за 2021 рік. – Міністерство розвитку громад та територій 
України, 2021 – 385 с. 
5. Степова О.В., Трохименко Г.Г. Навчально-методичний посібник 
«Технології захисту водного середовища» . – 2022, Полтава: НУ «Полтавська 
політехніка імені Юрія Кондратюка» . - 306 с. 
6. Лобода Н.С., Отченаш Н.Д. Підземні води, їх забруднення та вплив на 
навколишнє середовище. Навчальний посібник. – 2017, Одеса: ОДЕУ. – 199 с. 
7. Левківський С. С., Хільчевський В. К., Ободовський О. Г. Загальна 
гідрологія. – Київ: Фітосоціоцентр, 2000. – 264 с. 
8. Шадура В.О., Кравченко Н.В. Водопостачання та водовідведення: 
навчальний посібник. – Рівне: НУВГП, 2018 – 343 с. 
9. Сашко В. О., Терещенко Т. М. Водопостачання. Навчальний посібник. – 
м. Київ: Ресурсний центр ГУРТ, 2019 – 114 с. 
10. Закон України «Про загальнодержавну програму адаптації 
законодавства Європейського союзу». Документ ВР 1629-IV редакції від 
04.11.2018 р. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1629-15#Text 
11. Закон України «Про загальнодержавну цільову програму «Питна вода 
України» на 2011-2020 рр. Документ ВР 2455-IV редакції від 16.10.2020 р. Режим 
доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2455-15#Text 
 
57 
 
12. Шестопалов В. М., Набока М. В., Почекайлова Л. П. Безпечність питної 
води в Європейському і українському водному законодавстві//Здоров’я та довкілля. 
– 2008. - № 4. – С. 3-6. 
13. Про затвердження Державних санітарних норм та правил «Гігієнічні 
вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-
171-10). Документ ВР z0452-10 редакції від 22.03.2022 р. Режим доступу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0452-10#Text 
14. ДСТУ 7525:2014 «Вода питна. Вимоги та методи контролювання 
якості». Прийнято та надано чинності: наказ Мінекономрозвитку України від 
23.10.2014 р. № 1257. Режим доступу: 
https://dbn.co.ua/load/normativy/dstu/vimogi_ta_metodi_kontroljuvannja_jakosti_pitno
ji_vodi/5-1-0-1842 
15. Закон України «Про стандартизацію». Документ ВР 1315-VII редакції 
від 09.06.2022 р. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1315-18#Text 
16. Юрасов С.М., Сафранов Т.А., Чугай А.В. Оцінка якості природних вод: 
Навчальний посібник. − Одеса: ОДЕУ, 2011. − 164 c. 
17. Екологічні основи управління водними ресурсами : навч. посіб. / А.І. 
Томільцева, А.В. Яцик, В.Б. Мокін та ін. – К. : Інститут екологічного управління 
та збалансованого природокористування, 2017. – 200 с. (Бібліотека екологічних 
знань). 
18. Хоменко О.М., Кравченко Л.М., Жицька Л.І., Бондаренко Ю.Г. Еколого - 
гігієнічна оцінка надходження нітратів в організм людини з питною водою// 
Вісник Черкаського державного технологічного університету. – 2022 – №4 - С.67–
76. 
19. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в 
Черкаській області у 2021 році. – Ч.: Управління екології та природних ресурсів 
Черкаської обласної державної адміністрації, 2022. – 233 с. 
20. Екологічний паспорт Черкаської області. – Ч.: Управління екології та 
природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації. – 2022. – 237 с. 
 
58 
 
21. Поліщук В.В. / Малі річки України та їх охорона. – К.: Знання, 1988. – 32 
с. 
22. Матеріали офіційного сайту КП «Черкасиводоканал». Режим доступу: 
https://vodokanal-cherkasy.ck.ua/spozhyvacham/yakist-pytnoi-vody/. 
23. Мокієнко А.В. Гігієна води. Курс лекцій− Одеса: ОНМУ, 2022. − 318 c. 
24. Закон України «Про Загальнодержавну цільову соціальну програму 
«Питна вода України» на 2022 – 2026 роки». Режим доступу: 
https://ips.ligazakon.net/document/JI05633A?an=32
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
