ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4443| Title: | Екологічна оцінка процесів гуміфікації на землях аграрного сектору Полтавщини |
| Authors: | Жицька, Людмила Іванівна Житинський, Дмитро Геннадійович |
| Keywords: | ТОВ «РАЙЗ-СХІД»;РОДЮЧІСТЬ,;ДЕГУМІФІКАЦІЯ;ЕРОЗІЯ;ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА;ПІДВИЩЕННЯ РОДЮЧОСТІ |
| Issue Date: | Jun-2023 |
| Abstract: | Кваліфікаційна робота бакалавра: 52 с.; 19 рисунків; 9 таблиць; 25 джерел; додатки 9 с.; мультимедійна презентація. Мета роботи: вивчити та оцінити агрохімічні показники і вміст гумусних речовин у ґрунтах сільськогосподарського призначення Полтавщини за умов сталого землекористування. Завдання роботи: проаналізувати геоморфологічні та кліматичні умови формування типів ґрунтів, на прикладі ТОВ «Райз-Схід» Лубенського району, охарактеризувати якісні та кількісні показники ґрунтів, умови їх обробітку та сівозміни, антропогенне навантаження на ґрунти, ступінь їх деградації, обґрунтувати необхідність сталого землекористування, і, спираючись на основні еколого-соціальні закони та принципи, розробити заходи щодо покращення екологічного стану ґрунтів. Об’єкт дослідження: земельні угіддя Лубенського району та ТОВ «Райз-Схід» . В роботі зроблено аналіз факторів ґрунтоутворення та морфологічної організація ґрунту як природного тіла та ґрунтово-кліматичних умов Полтавського регіону; проаналізовано еколого-географічні умови та типи грунтів району обстеження, досліджено морфологічні, фізико-хімічні та агрофізичні показники ґрунтів ТОВ «РАЙЗ-СХІД», умови формування ерозійних процесів на основі натурних досліджень, а також встановлено показники структури агровиробництва підприємства, запропоновано заходи щодо підвищення родючості грунтів. Робота пройшла апробацію в рамках «Днів студентської науки в ЧДТУ 2023» в м. Черкаси, ЧДТУ 18–20 квітня 2023 року, та ХVІI Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених і студентів «Екологічна безпека держави», 20 квітня 2023 року у м. Києві. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4443 |
| Appears in Collections: | 101 Екологія (Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природо-користування) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Бакалаврська_Житинський.pdf Restricted Access | 1.7 MB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Будівельний факультет
Кафедра екології
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до випускної кваліфікаційної роботи бакалавра_______
на тему: ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ПРОЦЕСІВ ГУМІФІКАЦІЇ НА ЗЕМЛЯХ
АГРАРНОГО СЕКТОРУ ПОЛТАВЩИНИ
Виконав: студент ІV курсу, групи
ЕК-93
Спеціальності 101 «Екологія»
(шифр і назва спеціальності)
Житинський Д.Г.__________________
(прізвище та ініціали)
Керівник: Жицька Л.І.____________
(прізвище та ініціали)
Рецензент: Бондаренко Ю.Г._______
(прізвище та ініціали)
Черкаси – 2023 рік
2
ЗМІСТ
Стор.
Вступ 3
1 Аналітичний огляд літератури 5
1.1 Фактори ґрунтоутворення та морфологічна організація ґрунту як 5
природного тіла
1.2 Характеристика загальних ґрунтотвірних процесів 8
1.3 Охорона ґрунтів та шляхи вирішення проблеми їх деградації 11
1.4 Характеристика ґрунтово-кліматичних умов Полтавського 16
регіону
1.5 Ґрунтово-ресурсний потенціал Полтавщини 18
2 Екологічна оцінка процесів гуміфікації на землях аграрного сектору 24
Полтавщини
2.1 Аналіз еколого-географічних умов району дослідження 24
2.2 Характеристика основних типів ґрунтів району дослідження 27
2.3 Деякі морфологічні, фізико-хімічні та агрофізичні показники 29
ґрунтів ТОВ « РАЙЗ-СХІД»
2.4 Використання ґрунтів ТОВ «РАЙЗ-СХІД» Лубенського району 33
та їх значення для розвитку сільського господарства
2.5 Структура агровиробництва ТОВ « РАЙЗ-СХІД» 34
2.6 Посилення водної та вітрової ерозії 38
2.7 Заходи щодо підвищення родючості ґрунтів 43
Висновки 46
Перелік посилань 48
Додатки 51
Додаток А. Тези з ХVІI Всеукраїнської науково-практичної 52
конференції молодих учених і студентів «Екологічна безпека
держави», 20 квітня 2023 року у м. Києві.
Додаток Б. Тези з науково-практичної конференції «Днів 56
студентської науки в ЧДТУ 2023» в м. Черкаси, ЧДТУ 18–20 квітня
2023 року.
3
ВСТУП
Сучасний етап еколого-економічного розвитку України, висуває
найбільш важливу проблему в аграрному секторі економіки якою є реалізація
програми раціонального використання земельних ресурсів. Адже, саме завдяки
ефективному використанню земельних ресурсів можливе вирішення завдань не
тільки екологічної безпеки, але й питань щодо реалізації продовольчої безпеки
регіонів і країни в цілому.
Запровадженні сільськогосподарські технології, які застосовуються в
сучасному аграрному виробництві не повною мірою відповідають вимогам
раціонального землекористування, не завжди сприяють відтворенню та
збереженню родючості ґрунту, поліпшенню існуючого стану земельних
ресурсів. Таке нераціональне землекористування зумовлює великі як
екологічні, так і економічні втрати. Тому проведення періодичних наукових
досліджень на землях аграрного сектору сприятиме не тільки контролю
перебігу грунтово-екологічних процесів, але й сприятиме забезпеченню
процесів самовідновлення грунтів відведених для сільськогосподарського
землекористування.
Ґрунтовий покрив Полтавської області формувався під впливом
помірного клімату з близьким до оптимального зволоженням; переважно на
лесових карбонатних пухких породах, багатих на елементи мінерального
живлення і сприятливих за фізико-хімічними властивостями; лучно-степовою і
степовою рослинністю на слабо дренованих вододілах і терасах, та
широколистяно-лісовою рослинністю на розчленованих правобережжях
річок; на півдні області − в умовах неглибокого залягання ґрунтових
мінералізованих вод, на півночі − промивного водного режиму; під впливом
давнього господарського освоєння.
Грунтово-кліматичні фактори області обумовили формування, переважно
на вододілах під степами, чорноземів, які переважають у ґрунтовому покриві
4
області, а під лісами − опідзолених ґрунтів. Різні види чорноземів займають
понад 92% площі орних земель і 84% всіх сільськогосподарських угідь
території Полтавщини. У тому числі 2/3 площі орних земель становлять
чорноземи типові (включаючи їх залишково-солонцюваті й вилугувані
відмінності). Ці ґрунти характеризуються потужним гумусованим профілем
(80.... 120 см), формування якого зумовлено великим обсягом відмерлої
рослинної маси, яка щорічно надходила в ґрунт за умов панування лучних
степів, а також глибоким проникненням вологи, яка перерозподіляла гумус.
Концентрація ґумусних речовин має вагоме значення як за інтенсивного,
так і за екстенсивного ведення землеробства, адже він є активним учасником
кругообігу зольних елементів, виступає запасним фондом наявності азоту, в
тому числі інших макро- та мікроелементів, тощо.
Надмірна сільськогосподарська освоєність і велика частка орних земель
зумовлюють основні екологічні проблеми у обробітку земель. Створюються
проблеми щодо зростання процесів деградації, − на сьогодні в області у різній
мірі деградовано 79% сільськогосподарських угідь і 75,5% орних земель (у
тому числі 9,4% − сильно деградовані) [ 1 ].
Така ситуація спонукає до постійної оцінки якості ґрунтів, які
знаходяться у сільгоспвикористанні та розробки методів захисту земель від
деградації.
В завдання роботи входило: проаналізувати геоморфологічні та
кліматичні умови формування типів ґрунтів, на прикладі ТОВ « Райз-Схід»
Лубенського району, охарактеризувати якісні та кількісні показники ґрунтів,
умови їх обробітку та сівозміни, антропогенне навантаження на ґрунти,
ступінь їх деградації та розробити заходи щодо покращення екологічного
стану.
Таким чином, питання, що розкриваються в даній роботі бакалавра є
надзвичайно актуальними.
5
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.1 Фактори ґрунтоутворення та морфологічна організація ґрунту як
природного тіла
Якщо розглядати поняття ґрунту, як природного утворення, то складність
розгляду цього поняття ґрунту в тому, що він може існувати тільки в процесі
взаємодії специфічних агентів-утворювачів – факторів ґрунтотворення, а його
тіло складається з багатьох компонентів, природно змінених спільною дією
води, повітря, різного роду живих і мертвих організмів та часу.
Зокрема, Докучаєв В.В. показав, що поняття ґрунту нерозривно пов'язано
з діалектикою його генезису (утворення), яке відбувається за взаємодії
ґрунтотворних факторів. Саме він становиться засновником генетичного
ґрунтознавства і практично нового географічного напрямку, що бере за основу
комплексні порівняльно-географічні дослідження [ 2 ].
Засновник агроґрунтознавства і автор першого підручника
«Ґрунтознавство» (1886), П.А. Костичев, вважав, що грунтом необхідно
називати верхній шар землі до тієї глибини, до якої доходить головна маса
рослинних коренів. А відомий біолог і ґрунтознавець В.Р. Вільямс
стверджував, що необхідно звертати увагу на властивість, яка якісно відрізняє
грунт від інших природних тіл – його родючість і констатував: «ґрунт – це
пухкий поверхневий горизонт суші земної кулі, здатний продукувати врожай
рослин» [ 3].
Авжеж, порівняння цих тверджень із докучаєвським визначенням
виглядає досить спрощено, неповно, але все ж вони взаємно доповнюють один
одного та характеризують школу генетичного ґрунтознавства.
З точки зору морфологічної будови ґрунту його основним морфологічним
елементом є генетичний горизонт і його складові, рисунок 1.1.
6
7
Парадигма докучаєвського визначення грунту стала цілком прийнятною
для ґрунтової школи США: ґрунт – це природне тіло, складовими якого є
тверді (мінеральні і органічні) речовини, рідини і гази, розвивається на земній
поверхні, має горизонтальне поширення з характерними одно- або
двопослідовними горизонтами чи шарами, що відмінні від вихідного матеріалу
у наслідок процесів накопичення, винесення, зміни та перетворення енергії і
матерії, й має здатність підживлювати кореневу систему рослин у природному
середовищі.
Якщо розглядати ґрунт з позиції більш широкого системного підходу, то
можна встановити, що він має більш широкий набір ієрархічних рівнів
структурної організації [ 4].
Кожний рівень цього набору вимагає своєї специфіки методичних
підходів щодо дослідження, рисунок 1.2.
8
Таким чином, на рівні генетичного горизонту ґрунту вивчають його
властивості і параметри, які приурочені до певного генетичного горизонту в
межах профілю та обумовлюються відповідними процесами ґрунтотворення.
Повертаючись назад, можна відмітити, що в межах окремого генетичного
горизонту можна виділити морфони, які відокремлюються один від одного
тріщинами об’єму ґрунтового матеріалу. На цьому ж рівні проводять також
вивчення мікро- , мезо- і макроагрегатів, з яких вони складаються, зокрема і
специфічних ґрунтових новоутворень: конкрецій, стяжінь, натьоків, плиток,
ортштейнів, новоутворень гіпсу, вапна, солей, що не утворюють суцільних
горизонтів, а ізольовано прослідковуються в ґрунтовій масі.
1.2 Характеристика загальних ґрунтотвірних процесів
Ґрунт завжди був ареною для взаємовпливу малого біологічного і
великого геологічного колообігів речовин. Процес біологічного колообігу
речовин − послідовне надходження з ґрунтів, гірської породи і атмосферного
середовища до організму цілого ряду хімічних елементів, синтезу органічних
речовин, розкладання їх мікроорганізмами з подальшим поверненням цих
хімічних елементів в грунт і атмосферу [ 5].
Під час біологічного кругообігу речовин ґрунтоутворююча порода
вступає у взаємодію з живими організмами та продуктами їх метаболізму.
Разом з цим, під дією великого геологічного кругообігу, хімічні сполуки
починають мігрувати профілем ґрунту, що формує його хімічний склад.
Взаємовплив малого біологічного і великого геологічного кругообігів
речовини на поверхні землі виявляється рядом процесів і явищ, що протилежно
спрямовані, і проходять у ґрунті та приймають участь у його формуванні. З цих
процесів і складається ґрунтотворення. До них можна віднести наступні,
таблиця 1.1.
9
Таблиця 1.1 – Процеси ґрунтоутворення
10
Продовження таблиці 1.1
11
Продовження таблиці 1.1
Більшість з цих протилежних процесів мають циклічний характер,
пов’язаний із загальною циклічністю природних явищ. Виділяють добові,
сезонні, річні, багаторічні, вікові цикли ґрунтотворення [ 6].
Саме ці цикли ґрунтотворення є загальними ґрунтотвірними процесами,
оскільки існують вони в усіх ґрунтах, без виключень, хоча і в різних кількісних,
якісних проявах, в різноманітних сполученнях. Особливі прояви загальних
ґрунтових процесів, залежно від специфіки факторів і умов ґрунтотворення,
називають елементарними ґрунтотвірними процесами (ЕГП).
1.3 Охорона ґрунтів та шляхи вирішення проблеми їх деградації
Ґрунт відносять до основного компоненту наземних екосистем, утворення
якого відбувалось протягом різних геологічних епох за постійної взаємодії
біотичних і абіотичних факторів. Ґрунти виступають природною основою щодо
функціонування екологічних систем біосферного середовища, адже являють
собою складну систему біомінерального комплексу.
Основна властивість ґрунтів – їх родючість, обумовлює використання
ґрунтових екосистем як основних засобів виробництва в сільському чи
лісовому господарствах. Вони є важливими джерелами сільськогосподарської
продукції та іншого рослинного ресурсу, основою стабільності в питаннях
12
створення добробуту населення. Тому охорона ґрунту, шляхи раціонального
використання, збереження та збільшення показників його родючості – одні з
основних умов подальшого економічного розвитку будь-якого суспільства [ 7].
Рослинний і тваринний світ за рахунок активного біологічного впливу
відносять до найважливіших факторів ґрунтоутворення. В цьому значущому
процесі беруть участь як вищі, так і нижчі рослини та тварини, а також бактерії,
водорості, гриби, дощові черви та інші представники ґрунтової флори і фауни.
Органічні рештки рослин також впливають на процес ґрунтоутворення. Завдяки
цьому утворюється гумусовий горизонт – найбільш родючий шар ґрунтового
профілю. Діяльність кореневої системи рослин спричиняє біологічне
вивітрювання материнської породи та впливає на структуру ґрунту. Рослинний
покрив поліпшує фізико-хімічні властивості ґрунтів, що також впливає на їхню
родючість.
На процесах утворення ґрунтового шару дуже позначається господарська
діяльність людини. Показник впливу може бути як безпосередній, зокрема, –
способи обробітку ґрунту, меліоративні заходи, накопичення лісової підстилки
тощо, так і опосередкований, наприклад, вирубка лісу на крутосхилах, яка
призводить до ерозії, безсистемний випас худоби, вогневі системи
землеробства тощо. Тому господарська діяльність людини повинна бути
спрямована до раціонального використання земель, підтримки і збільшення їх
продуктивності [ 8].
За усіляких способів землекористування найбільшу шкоду сільському
господарству завдає ґрунтова ерозія. Умови неправильного землекористування
посилюють дію ерозивних факторів. Ерозії ґрунту зустрічаються на усіх
континентах світу.
Відповідно до характеру й тривалості процесу руйнування верхнього
шару ґрунту й материнської породи розрізняють такі відміни: геологічна ерозія
і ерозія прискорена. У зв'язку з господарською діяльністю людини – часто
посилюється дія останньої.
13
Показники водної ерозії проявляються у результаті змивань і вимивань
частин ґрунту опадами, талою та протічною водою. ЇЇ дія залежить від кількості
й інтенсивності самих опадів, рельєфу місцевості, властивості ґрунту, наявності
рослинного покриву.
Небезпечні прояви водної ерозії не лише знижують родючість орного
горизонту, а й замулюють річки, ставки, водойми, заплавні землі. Даний вид
ерозії часто поширений на схилах, які переважно розорані, і найбільшу
небезпеку вона чинить у гірському ландшафті, де знищують лісовий покрив.
Надзвичайно небезпечна ерозія яружна. Ліквідувати її наслідки стає
можливим лише за рахунок заліснення та будівництва спеціальних
гідротехнічних споруд. В Україні значних успіхів у боротьбі з яружною
ерозією досягають гідролісомеліоративні станції, які застосовують комплекс
агротехнічних, гідротехнічних і лісомеліоративних заходів: використання
захисного лісонасадження, побудова водорегулюючого і водозатримуючого
валів, донних загат, тощо. Таке застосування науково обґрунтованих систем
захисних заходів дозволяє припинити подальше розмивання утворених ярів, що
і зберігає великі площі орних земель [ 8].
Вітрова ерозія поширюється там, де ніщо не перешкоджає сильним
вітрам, або ж там, де немає природного рослинного покриву, який захищає
поверхневий шари ґрунту, що розораний на великих площах. Процеси
локальної вітрової ерозії можуть спостерігатися і на безструктурному піщаному
ґрунті. Причиною вітрової ерозії, окрім несприятливих умов кліматичного
характеру, є руйнація зернистої структури ґрунту за неналежного його
обробітку й відсутності надійного захисту – лісосмуг. Причиною вітрової
ерозії може бути також і інтенсивний випас худоби в посушливих степах та
знищення дернини.
Швидкість вітру впливає на видування дрібнозему різного розміру
(інколи діаметром – 1 мм) який і переносить на значну відстань. Під час
інтенсивної вітрової ерозії виникають – чорні бурі. Вони підіймають у повітря
14
мільйони тон ґрунту. Проходження чорних бурь катастрофічно знижує
родючість ґрунту не тільки в тому місці, де вони виникають, а й завдається
шкода сільським господарствам в тих районах, де осідають ґрунтові пилові
маси.
Для виконання завдань з охорони ґрунтів втілюються у життя науково
обґрунтовані системи організаційно-господарських, агротехнічних
лісомеліоративних та гідротехнічних заходів. Усі вони ґрунтуються на
раціональному використанні земельних ресурсів, збереженні та підвищенні
ґрунтової родючості, відтворенні показників його продуктивності. Їх мета –
найкраще використання усіх біологічних можливостей наземної екосистеми.
Ефективність таких заходів обумовлюється глибиною якісних змін у
ґрунтовому профілі, що виникають від дії стихійного чи антропічного впливу й
фізико-географічних, а також, насамперед, від ґрунтово-кліматичних умов,
рисунок 1.4.
Окрім цього, виконання агролісомеліоративних заходів сприяє
поліпшенню мікрокліматичних умов, має велике значення у снігозатриманні та
боротьбі з вітровими ерозіями. Значну роль у боротьбі із засухою та ерозійними
процесами має полезахисне лісорозведення та створення системи захисних
лісових смуг, які захищають посіви від суховіїв й чорних бур, впливають на
поліпшення водного режиму ґрунтів і запобігають проявам ерозійних процесів.
Урожайність зернових на захищених такими смугами лісової рослинності полях
підвищується на 2-3 ц/га [ 9].
Яружні ж системи заліснюються кущовими породами, які своїм корінням
захищають ґрунт від дальшого розмивання.
15
16
У тих випадках, коли інші заходи не дають належного ефекту
застосовують гідротехнічні споруди. Вони, в комплексі з протиерозійним
насадженням створюють захисні умови. Для захоплення вод зливових дощів
споруджують спеціальні колектори, для відведення поверхневого стоку. У
прируслових ділянках річок, де дуже швидка течія руйнує берег, доцільно
використання берегозакріплюючих бетонних плит, блоків тощо.
1.4 Характеристика ґрунтово-кліматичних умов Полтавського регіону
Полтавський регіон характеризується певними особливостями грунтово-
кліматичних умов, динаміка яких вказує на те що вони протягом останніх років
суттєво змінилися. Цьому сприяють як природні, так і антропогенні чинники,
які, в свою чергу, перебувають у постійній взаємодії.
Усю територію Полтавщини можна віднести до класу рівнинного
східноєвропейського ландшафту. Майже 92% площі регіону належить до типу
Лісостепової і тільки 4-4,1% території займає тип Степової зони, яка
географічно розміщена, в основному, у південній, а також південно-східній
частині. Відповідно до агрокліматичних умов та ґрунтових відмін вона
ділиться на 4 зони (рисунок 1.5).
Географічне розташування області обумовлює процеси недостатньої
вологості і формування відносно теплого регіону. Показник гідротермічного
коефіцієнту у період активної вегетації становить 1,0-1,3, сумація ефективних
середньодобових температур складає 2500-2900 0С. Середньорічні температури
повітря +7,2 0С.
Пори року перерозподіляються таким чином: зимовий період з 18.12. до
21.03. (близько 123 -124 днів), весняний з 21.03. до 15.05. (майже днів), літній з
15.05. по 14.09. (122 дні), а осінній з 14.09. по 14.11. (68 днів) [ 10 ].
17
Середньо-багаторічна сумарна кількість опадів складає десь 495 мм, з
невеликим відхиленням. Зокрема, у квітні-червені цей показник складає 144
мм, а вже у квітні-серпні близько 262 мм, і у вересні-жовтні −144 мм.
У землеробстві важливе значення має розподіл кількості опадів протягом
вегетації та забезпечення рослин наявною кількістю вологи саме у критичний
період зростання та розвитку. Але, як правило, зазначені величини рідко
можуть корелювати між собою. Це часто знижує ефективність добрив і
призводить до значного недобору урожаїв.
18
Оскільки основне джерело зволоження ґрунту це опади, то їх засвоєння
становить приблизно 20-30 %. Решта ж вологи стікає з поверхні ґрунтів або ж
випаровується з них. Сам же запас продуктивної вологи в ґрунті на початку
польових робіт формується завдяки осінньо-зимовим опадам і у метровому
шарі складає, в середньому, − 170-180 мм. Десь 55-60 % запасу зберігається в
шарі на глибині 50-100 см.
Нагромадженню вологи у грунті, яка дуже важлива для рослин, також
сприяє осіннє ущільнення для кращої акумуляції вологи опадів в осінньо-
зимовий період, що запобігає стіканню талої води; снігозатримання; процеси
своєчасного та якісного ранньовесняного боронування; рівномірне
розподілення подрібненої рослинної маси, або ж мульчування ґрунтової
поверхні; мінімалізація форм обробітку ґрунтів: основних, передпосівних та в
системах догляду посівів; знешкодження бур’яну, тощо. Таке дотримання
агротехнічних прийомів сприятиме підвищенню врожайності агрокультур у
сівозміні.
Отже, аналізуючи природно-кліматичні умови регіону, аграрії повинні
чітко дотримуватись агротехнічних умов, що сприятиме отриманню високих
врожаїв практично усіх сільськогосподарських культур.
1.5 Ґрунтово-ресурсний потенціал Полтавщини
Як зазначалося вище, Полтавська область володіє сприятливими
кліматичними умовами та оптимальними показниками, які визначають
родючість ґрунтів і їх використання для розвитку сільського господарства. Але
потрібно вживати заходів щодо виснаження ґрунту, контролювати якісні
показники та створювати умови відновлення їх у ґрунтах. Полтавська філія ДУ
«Держґрунтохорона» проводить спостереження за вмістом залишкової
кількості таких пестицидів, як ДДТ і його метаболіти, ГХЦГ й суму його
ізомерів, дурсбану, фозалону, атразину, базудину, метафосу, фосфаміду і
19
симазину; радіонуклідів − стронцій 90 та цезій 137; наявність таких солей як
свинець, кадмій, мідь, цинк і ртуть. Починаючи з 2013 року лабораторія
організацїї визначає залишкову кількість пестицидів диметоатів та
ацетхлоридів, рисунок 1.6.
Як свідчать дані рисунка, ґрунти Полтавщини мають середній рівень
забезпеченості основними мікроелементами (зокрема бором, марганцем, міддю,
цинком), але кількісний їх показник є достатнім для живлення сільгоспкультур.
20
Значні площі території Полтавської області зайняті чорноземами з
високим вмістом гумусу в ґрунті, але, незважаючи на це, мають місце й
процеси, які негативно впливають на стан ґрунту і зменшують його родючість.
Ґрунти Полтавської області, особливо у Миргородському районі,
механічно легко руйнуються за рахунок ерозії та дефляції. Активність
ерозійних процесів є наслідком високої розораності земель. Серед
деградаційних процесів також проявляються процеси засолення. Кількість
засолених територій наближається до 109,9 тис. га, рисунок 1.7.
21
В своїх роботах [10, 11] науковці Харківщини запропоновують
різноманітні методики щодо оцінки якісного стану ґрунтів і регіональних
земельних ресурсів, аналіз якісного стану яких наведено відповідно до
класифікаційної таблиці 1.2 [10, 12].
22
Продовження таблиці 1.2
Розроблені показники які зазначені в таблиці були використані для
розрахунку інтегральних значень якісного стану земель.
Результати розрахунку наведено в таблиці 1.3 [11, 13 -15].
23
Дані таблиці засвідчують, що головним негативними процесами є втрата
гумусу ґрунту та еродованість, незбалансоване винесення та внесення
поживних речовин. Це в свою чергу призводить до деградації земель (а саме
вітрова та водна ерозія), втрати поживних речовин ґрунтом і, як наслідок,
відбувається та різке зменшення його родючості.
Серед промислових об’єктів найбільшої шкоди якості земельних угідь в
області завдають підприємства нафтогазового комплексу, за рахунок
будівництва та експлуатації газонафтових свердловин й трубопроводів, а також
транспортні мережі, особливо в момент їх пошкодження.
Серед запропонованих природоохоронних заходів для покращення стану
ґрунтів були:
– створення умов раціонального землекористування та збереження
ґрунтів, як одного з найважливіших компонентів природного середовища;
– правова охорона земель як природної екосистеми на усіх категоріях
земельних угідь;
– постійний моніторинг ґрунтів, їх родючості, проведення агрохімічної
паспортизації земель сільськогосподарського призначення та сільгоспугідь,
тощо.
24
2 ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ПРОЦЕСІВ ГУМІФІКАЦІЇ НА ЗЕМЛЯХ
АГРАРНОГО СЕКТОРУ ПОЛТАВЩИНИ
2.1 Аналіз еколого-географічних умов району дослідження
Лубенський район утворився під час адміністративно-територіальної
реформи, що проводилась в Україні 19 липня 2020 року. У складі району
знаходяться 4 міські територіальні громади: Лубенська, Хорольська,
Пирятинська, Гребінківська, та 3 селищні – Оржицька, Новооржицька,
Чорнухинська. Місто Лубни є адміністративним центром території проведення
дослідження, рисуно2.1.
25
Район розташований на заході області (та межує із Миргородським і
Кременчуцьким районами, а також Черкаською, Київською та Чернігівською
областями і займає територію площею 5 472,7 км2 (19,1% від площі області).
Згідно схеми фізико-географічного районування Лубенський регіон
розташований у Східно-Європейській рівнинній країні, у лісостеповій зоні, а
саме в області Придніпровської терасової низовини Лівобережно-Дніпровської
провінції. Клімат на всій території району помірно- континентальний.
Територія району розташована на Полтавській рівнині, прорізаній
долинами річок Сула, Удай, Хорол, яка, в свою чергу, є частиною
Придніпровської низовини. Поверхня району являє собою слабко-хвилясту не
круто похилу до Дніпра рівнину. І переважно знаходиться у південно-західній
частині Полтавської області, яка є найнижчою і малорозчленованою, та у
центральній – більш розчленованій річковими долинами, ярами, балками. Та
згідно геоморфологічного районування територія району розташована у межах
Придніпровської області пластово- акумулятивних рівнин в межах Полтавської
і Придніпровської пластово-акумулятивних рівнини на палеогенових і
неогенових відкладах.
Територія Лубенського району розташована у помірному кліматичному
поясі і має помірно-континентальний тип клімату. Згідно кліматичного
районування район знаходиться у північній атлантико-континентальній області,
Західному районі Лісостепової зони, а по агрокліматичному районуванню –
належить до недостатньо вологої, теплої зони, де переважають чорноземи
глибокі з легким механічним складом. Загалом, кліматичні умови території
сприятливі для людей та ведення сільського господарства.
Сучасний період території дослідження охарактеризовується значними
підвищеннями середньомісячної температури повітря (рисунок 2.2), і,
відповідно, середньорічної також.
26
Як засвідчують дані рисунка, середній річний показник за 1961-1990
роках. фіксувався на рівні 7,9 °С, вже у 2005-2020 роках. він збільшується до
9,4 °С. Зима стає більш м’якою, а літній період більш жарким. Середня
температура місяців липня і січня зростає – з 20°С до 21,7°С та з -6,5°С до -
4,4°С відповідно. Зафіксовані зміни є підтвердженням інформації про
глобальне потепління у всьому світі, рисунок 2.3.
27
На фоні цього, зменшується середня річна кількість опадів і в порівнянні
з 1961-1990 роками, де вона становила 627 мм, у 2020 – 590 мм. Мінімум
показників у цей період припадає на жовтень місяць, а максимальне значення –
на липень. Також значні відмінності наявні у показників серпня, на сучасному
етапі вони майже удвічі зменшились.
2.2 Характеристика основних типів ґрунтів району дослідження
Ґрунтово-рослинний покрив Лубенського району зумовлений впливом
помірного континентального клімату з близьким до оптимального
зволоженням, що визначило переважання тут чорноземних та опідзолених
ґрунтів, які сформувалися під степовою та лісовою рослинністю.
28
Ґрунтоутворюючі породи – алювіальні й делювіальні сучасні та давні
відклади, а також – лес.
Відмінність лесів у тому, що вони складаються із відсортованих дрібних
частинок, які мають високий вміст карбонатів кальцію, вони також сприяють
закріпленню органічних мас у ґрунтах. Ці чинники зумовили утворення
найродючіших типів ґрунтів – чорноземів, які займають найбільшу частку у
ґрунтовому покриві району. Також значну частку території займають
опідзолені ґрунти, рисунок 2.4.
29
Зокрема:
• чорноземи глибокі малогумусні (вміст гумусу 4-5%) – майже повністю
займають західну частину, а також невеликими ділянками трапляються на
сході;
• на півночі – поширені чорноземи глибокі малогумусні вилуговані ;
• на сході – чорноземи глибокі малогумусні карбонатні;
• до заплав Хоролу, Сули і Удаю приурочені чорноземи глибокі
залишково-солонцюваті, що розвинулись на лесових породах та мають
ущільнений солонцюватий горизонт у межах гумусного шару;
• острівцями у центральній і північній частині розташовані реградовані
чорноземи які є найсприятливішими для вирощування озимої пшениці та
інших зернових культур.
2.3 Деякі морфологічні, фізико-хімічні та агрофізичні показники ґрунтів
ТОВ « РАЙЗ-СХІД»
Для вирощування с/г культур ТОВ «Райз-Схід» користується
чорноземами типовими малогумусними. Вони, з морфологічної боку,
характеризуються чіткими, добре сформованими глибокими гумусовими
горизонтами (45-60 см). Розглядаючи профіль грунтів можна спостерігати як з
верху до низу за усім профілем ґрунти дуже перериті землериями, рихлі,
містять велику кількість карбонатів, здебільшого в формі цвілі. Материнською
породою є лес. Гранулометричний склад грунту представлено у таблиці 2.1.
30
Гарна структурність чорноземів визначає їх високу пористість в
гумусових горизонтах, яка зменьшується з глибиною. Некапілярна пористість
може становити 1/3 загальної пористості, що забезпечує хороший повітряний і
водний режим грунту.
Глибоке проникнення гумусу по профілю в чорноземах типових
пов’язане з впливом на них у минулому степової трав’янистої рослинності.
Разом з цим середньозважений показник у верхньому шарі низький, таблиця
2.2.
Значення ґумусу, насамперед, полягає в тому, що він бере активну участь
у кругообігу зольних елементів, є запасним фондом вмісту азоту, а також інших
макро- та мікроелементів. Із запасами ґумусу тісно пов’язані агрофізичні,
фізико-хімічні, біологічні та агрохімічні властивості ґрунту, його водний,
температурний і повітряний режими і в кінцевому рахунку – продуктивність
сільськгосподарських культур. Вміст ґумусу має вагоме значення як за
31
інтенсивного, так і за екстенсивного ведення землеробства. Вміст гумусу по
профілю, як і його запаси орному шарі зменшуються з гори до низу. Фізико-
хімічні показники у профілі грунту показані у таблиці 2.4.
Наявний ступінь насиченості основами ґрунтів свідчить про несприятливі
умови для живлення рослин, адже тільки за наявності в складі ГВК Ca2+ та
катіонів, необхідних для живлення створюються добрі умови для їх
вирощування. В умовах господарства ці показники не високі, зокрема
фіксується: дуже низький – вміст магнію, низький вміст марганцю, а кальцію,
міді, цинку та бору – середній
Отже, реакція ґрунтового розчину слабко – кисла або близька до
нейтральної. Ґрунти не потребують вапнування, але потребують використання
добрив. Середньозважені значення агрофізичних показників грунтів, що
використовуються у господарстві наведено у таблиці 2.5.
32
Середні значення агрофізичних показників та показники нормативів
критеріїв за ступенем придатності підтверджують дані щодо періодичного
виснаження ґрунтів та винесення гумусу, адже природний його вміст у таких
ґрунтах до 6,0 %.
Отже концентрація ґумусних речовин у ґрунтах із кожним роком
знижується й рівень їх досить низький (2,5–3,8 %). Це є свідченням того, що
процеси мінералізації в ґрунтах перевищують рівні надходження органічної
речовини. Показник рН сольового знаходиться в межах норми, відповідаючи
реакції близькій до нейтральної (рН = 5,9–6,7).
33
Відомо, що існує певна залежність між вмістом ґумусу і доступністю для
рослин мінеральної форми фосфатів. Ця залежність обумовлюється тим, що
органічні речовини перешкоджають утворенню у ґрунті важкодоступної для
засвоєння рослинністю сполук фосфору із кальцієм, залізом та алюмінієм [13].
Зокрема, значення вмісту рухомого фосфору (Р2О5), починали спочатку
знижуватись, а потім дещо зростали з роками. В той же час, вміст обмін ного
калію (К2О) поступово знижувався, і тільки останнім часом спостерігалося
деяке його підвищення. Вміст легкогідролізованого азоту в ґрунті залишається
на низькому рівні. Тому і використання грунтів має показники обмеженої та
умовної придатності.
Зміни форм господарювання і власності на землю, що стали основними
причинами реформування аграрного сектору Полтавщини в останні роки і,
нажаль, це негативно позначилося на родючості ґрунтів, які поступово
втрачають значну частину ґумусу. Найродючіші у світі чорноземи стали
ґрунтами із середнім рівнем родючості й продовжують погіршуватися.
2.4 Використання ґрунтів ТОВ «РАЙЗ-СХІД» Лубенського району та їх
значення для розвитку сільського господарства
Розташування господарства у межах району дослідження обумовлює
використання різних типів грунтів для ведення сільського господарства. Разом з
цим, фізико-географічні особливості території також створюють сприятливі
умови для його розвитку. Провідними галузями рослинництва товариства є
вирощування зернових культур і соняшника. Тваринництво представлене
молочно-м’ясним напрямком.
У своєму обробітку ТОВ «РАЙЗ-СХІД» використовує площі на яких
сформовані чорноземи типові малогумусні (вміст гумусу 4-5%), які займають
західну частину.
34
Основна ж площа сільськогосподарських угідь припадає на вирощування
зернових та зернобобових культур. Середня врожайність яких у 2020 році
становила 82 ц/га., таблиця 2.6.
Лучно-болотні ґрунти товариства трапляються на заплавах річок та у
днищах балок при близькому заляганні підґрунтових вод. Більша частина їх
профілю оглеєна. Вони часто засалені. Хоча ці грунти і характеризуються
доброю гумусованістю та значними запасами поживних речовин, але їх не
використовують у землеробстві через незадовільний водоповітряний режим.
2.5 Структура агровиробництва ТОВ « РАЙЗ-СХІД»
Через перспективність і високу рентабельність соняшника та кукурудзи в
Україні розширюються їх посівні площі. Така картина вирощування часто
спостерігається в центральних, південних та східних областях України.
Одноманітне виробництво вже веде до зниження продуктивності полів
внаслідок втрати природної родючості ґрунтів та їх забруднення шкідливими
речовинами, що виділяють вегетуючі рослини. Водночас є місце засміченню
земельних ділянок падалицею (шкідливими мікроорганізмами), також можуть
накопичуватися високі залишкові дози гербіцидів та створюються проблеми
35
для вирощування культур надалі. Зокрема, в ТОВ «Райз-Схід» впроваджується
наступна структура виробництва та сівозміни, рисунок 2.5.
Результати досліджень показують, що повернення соняшника на ту саму
ділянку без дотримання принципу чергування має негативний вплив на
розвиток рослин та знижує врожайність. Рослини гібридів соняшника, які
вирощують з порушенням чергування, мають меншу площу листової поверхні,
різну висоту рослин, менший діаметр стебла та кошика, цвітіння починається із
затримкою.
Якщо правильно вибирати черговість розміщення культур на полі
(сівозміни), можна регулювати забезпеченість ґрунту вологою, кількість
поживних речовин для рослин, покращувати структуру грунту. Також за
допомогою сівозмін можна боротися із засміченістю, шкідниками і хворобами
рослин, рисунок 2.7.
36
Як показує багаторічний досвід вирощування, кращі попередники для
кукурудзи – це ті культури, які: залишають після себе велику кількість вологи в
ґрунті; залишають найменшу кількість насіння однорічних і дворічних бур’янів,
а також коренів багаторічних бур’янів; не мають спільних з кукурудзою хвороб
і шкідників.
Гірші попередники – ті культури, які: споживають велику кількість
вологи і поживних речовин з ґрунту; є розповсюджувачами хвороб і шкідників
кукурудзи; культури, після яких в грунті залишаються токсичні виділення для
кореневої системи рослини кукурудзи, що пригнічують розвиток.
37
Дисбаланс в структурі посівних площ знижує врожайність через
скорочення запасів вологи в кореневмісному шарі грунту, сприяє накопиченню
інфекційного початку мікозних і бактеріальних захворювань, поширенню
специфічних бур’янів (вовчок) і шкідників, рисунок 2.8.
Такі ж проблеми щодо розвитку хвороб є і для соняшника. Як наслідок,
врожайність соняшнику та інших культур падає, витрати зростають, доходи
господарства – зменшуються. Не зважаючи на це, в Україні триває зростання
посівних площ соняшнику.
Як показує досвід багатьох господарств – кращими попередниками для
кукурудзи в Степу і Лісостеповій зоні є озима пшениця, зернобобові культури і
багаторічні трави. Гірші – соняшник, сорго і суданська трава. Тому
використання вище зазначених сівозмін є ризиковим.
38
2.6 Посилення водної та вітрової ерозії
Ерозія сприяє фізичному знищенню родючості ґрунтів, інтенсифікації
дестабілізаційних процесів нормального кругообігу речовин і енергії в
біосферному середовищі, падінню продуктивності агрофітоценозів, а також
деградації ландшафтів і збіднення біорізноманіття.
Як правило, шкоду ґрунтам завдають дощові води, особливо зливові, які
змивають тони грунту зі схилів і утворюють глибокі яри. Руйнівна дія дощової
краплини залежить від її діаметру і ваги. Їх згубна дія визначається не стільки
кількістю води, скільки інтенсивністю опадів за одну хвилину. Чим більша
інтенсивність опадів за одиницю часу, тим небезпечніші наслідки зливи.
Дефляційні процеси вітрової ерозії, що прогресують під час сильних
вітрів, знищують орний шар, знижуючи родючість ґрунту. Ці процеси
найчастіше спостерігається на недостатньо або зовсім не захищених
рослинністю площах, мало пов’язані з рельєфом місцевості, а більше залежать
від розпушеності ґрунтів, їх механічного складу, та починають діяти зі
швидкістю вітру більше 5-6 м/с. Інтенсивність вітрової ерозії ґрунту зростає із
збільшенням сили вітру. Такий процес може відбуватись навіть у холодну пору
року.
Переміщенню грунту також сприяють різноманітні агротехнічні прийоми,
спричиняючи агротехнічну ерозію.
Аналіз різних джерел щодо використання традиційної технології обробки
грунту під соняшник передбачає глибоку відвальну оранку і обробку грунту
восени, ранньовесняне закриття вологи, а також проведення однієї або двох
культивацій перед посівом. Таким чином, поверхня ґрунту залишається голою,
тобто не прикритою рослинними залишками, протягом тривалого періоду – з
листопада і до змикання рядків в наступному році (початок червня). Механічна
обробка змінює структуру грунту, зокрема руйнує водотривкі агрегати.
Боротьба з бур’янами за допомогою механічних методів (до – і післясходовое
39
боронування, міжрядні обробки) посилює наслідки основної та передпосівної
обробки ґрунту. Під дією опадів і вітру відбувається активне руйнування
верхнього шару обробленого грунту і його здування (за вітрової ерозії) або
змивання (за водної ерозії). Таким чином, обробіток соняшнику є причиною
ерозії грунту, і чим коротше період ротації, тим вище збиток для родючості
грунту.
Для запобігання ерозії грунту необхідно підвищувати його гумусованість
і кількість необхідних мікроелементів. Листостеблова маса цієї рослини має
втричі більше азоту (1,56%), вчетверо – фосфору (0,76%) і калію (4,52%), а
також сірку, кальцій, магній, бор, мідь, марганець, цинк, кобальт і інші
мікроелементи у концентраціях, які набагато більші, ніж їх вміст у соломі
злакових культур. Будучи тимчасово недоступними для використання
наступними культурами, залишаючись у межах поля, вони поповнять запаси
при їх мульчуванні на грунті.
Соняшник споживає велику кількість води, використовуючи запаси
вологи з глибини до 1,5-2 м. Після збирання соняшника осінні і ранньовесняні
опади не заповнюють повністю запаси вологи в грунті, тому він є поганим
попередником для озимих культур, а в деяких випадках – і для ярих.
Вважається, що відновлення запасів вологи в грунті до рівня, що передував
посіву соняшника, вимагає мінімум 3-4-х років.
Оскільки боронування і культивація сприяють вітровій ерозії, тому варто
розглянути зменшення випаровування вологи за рахунок покриття поверхні
грунту рослинними залишками, рисунок 2.9.
40
Причому не тільки після збирання соняшнику, а й на попередніх і
наступних культурах сівозміни. Адже баланс вологи, передбачає перехідні
залишків вологи.
Особливості використання посівами соняшнику елементів мінерального
живлення з грунту і мінеральних добрив не перешкоджають навіть беззмінному
вирощування цієї культури при внесенні компенсаційних норм мінеральних
добрив. Відносно невеликий винос макроелементів з товарною частиною
врожаю і висока окупність їх застосування дозволяють підтримувати баланс з
41
мінімальними витратами. Необхідна умова поліпшення режиму живлення
наступних культур – прискорене розкладання рослинних залишків, забезпечує
внесення 80-100 кг / га аміачної селітри в осінній або (в разі необхідності)
весняний період. Такі рекомендації сприятимуть самовідновним процесам у
грунті.
Для розкладання пожнивних залишків соняшнику потрібен азот. Мінімум
5 кг / т. Тобто близько 20 кг / га, рисунок 2.10, 2.11.
Аналіз рисунка показує, що, для регіону максимальна доцільна доза азоту
становить 150 кг діючої речовини на гектар.
42
Рисунок засвідчує, що для соняшника доцільно використовувати
максимальну дозу азоту на рівні 80 кг діючої речовини на гектар. Разом з тим,
графік показує, що і більш низькі нормативи внесення також прогнозують
досить результативні показники врожайності. Тому рекомендується
розраховувати дозу азоту для соняшнику, враховуючи економічну доцільність.
43
У порівнянні з кукурудзою, соняшник однаково реагує на одноразове чиа
дворазове внесення. Тому доцільність однократного внесення азоту є
очевидною.
2.7 Заходи щодо підвищення родючості ґрунтів
На чорноземах типових малогумусних, як і на інших ґрунтах ТОВ «Райз-
Схід», основним заходом який сприятиме поліпшенню їх родючості є
створення умов формування глибокого орного шару. Адже за його наявності,
біологічні процеси будуть проходити інтенсивніше і волога буде більше
нагромаджуватись.
Необхідно також відмітити, що утворення достатньої кількості вологи
відбувається якраз у період процесу вегетації рослин. Ці процеси дозволяють
формувати здатність у чорноземів глибоких, навіть за мінімальної дози добрив
давати високі врожаї. Разом з цим, кореневий шар грунту потребує кальціє- і
магнієвмісних сполук які необхідно вносити згідно розроблених графіків
внесення добрив. В тому числі і фізіологічно та біологічно кислих їх форм,
зокрема, сірчано-кислого амонію [ 22 - 23].
Для карбонатних відмін чорноземів ситуацію може врятувати
коригування внесення норм азотних добрив під час посіву. Особливо це
необхідно для потреб мікроорганізмів-деструкторів, які розкладають рослинні
залишки, тощо. Перелік необхідних заходів, які сприятимуть поліпшенню
структури та структурності грунтів, накопиченню гумусних показників,
поліпшенню відновних процесів та підвищення їх родючості представлені нами
на рисунку 2.12.
44
45
Аналізуючи основні напрямки щодо поліпшення родючості грунтів,
зазначених на рисунку 2.12, необхідно наголосити, що інтенсивність
розкладення залишків рослинного матеріалу у передпосівний період залежить
також від температурних значень, наявності необхідної кількості вологи,
складу та активності мікрофлори самих грунтів і співвідношення молекул
вуглецю і азоту (С: N) у їхньому складі. Вважається, що рослинні рештки з
недостатнім вмістом N не забезпечують потребу целюлозоперетворюючих
мікроорганізмів в азотній складовій, що і уповільнює цей процес і створюються
умови для іммобілізації азоту. Відповідно азот з рослинних відходів і
нітратний азот з грунту починають фіксуватися мікробної біомасою. Таким
чином, його вміст тимчасово знижується у ґрунті і рослини відчувають глибоку
потребу у нітратному азоті [ 24 - 25]. Отже його додаткове внесення є
обов’язковим.
Швидке розкладання відходів рослинності – це простий і надійний спосіб
щодо профілактики інфекційного початку багатьох хвороб. Дотого ж своєчасні
витрати з 1 ц селітри окупляться не тільки кращими умовами розвитку сходів, а
і швидкою мінералізацією органіки з вивільненням необхідних елементів
живлення, які є доступними для рослин. Зменшення запасів збудників грибних
та бактеріальних захворювань, що є небезпечними для соняшника, кукурудзи,
ріпаку та інших культур – ще одна значна перевага своєчасного мульчування та
позбавлення поверхневого шару земель від рослинних решток..
46
ВИСНОВКИ
Сучасна державна політика використання земельних ресурсів в Україні не
сприяє збереженню родючості ґрунтів як основи стабільного функціонування
виробничих аграрних систем і національної продовольчої безпеки. Якісний
стан ґрунтів продовжує погіршуватися, що викликає глибоке занепокоєння.
Дефіцитний баланс органічних і кальцієвмісних речовини ТОВ «Райз-
Схід» є наслідком інтенсивного методу обробітку, ґрунт виснажливих сівозмін,
тощо. Підтримка структури грунту активними способами наразі є досить
проблематично. Тому умови виведення частки деградованих ґрунтів із орних
земель для того щоб залишити їх під заростання (ренатуралізацію) або
залуження багаторічними травами, на цьому фоні, розглядається як один із
ефективних методів впливу на стабілізацію родючості ґрунту покращення
самовідновних процесів.
В ході виконання роботи також встановлено, що під впливом
сільськогосподарського землекористування, запровадження зрошення,
осушення земельні угіддя несуть навантаження, в процесі яких відбуваються
негативні зміни їх грунтово-меліоративного стану та порушення екологічної
стійкості земель. Штучна зміна природного режиму земельних угідь призвела
до того, що деградаційні процеси (засолення, осолонцювання, воднної та
вітрової ерозії, опустелювання тощо), стали переважати самовідновні та
самоочисні процеси в наслідок екологічно незбалансованої господарської
діяльності.
Для того щоб уникнути виснаження грунту, нами запропоновані ряд
заходів, зокрема, необхідно компенсувати винос елементів живлення, який
неминуче запускається при відчуженні товарної частини врожаю – внесенням
мінеральних добрив, що забезпечує надходження N і К, а також мезо- і
мікроелементів (сірки, магнію, бору, цинку) в кількостях, як мінімальні
показники відповідно виносу з товарною частиною врожаю.
47
Особливості використання посівами соняшнику чи кукурудзи елементів
мінерального живлення з грунту і мінеральних добрив не перешкоджають
навіть беззмінному вирощування цих культур при внесенні компенсаційних
норм мінеральних добрив. Висока окупність їх застосування дозволяють
підтримувати баланс з мінімальними витратами. Необхідна умова поліпшення
режиму живлення наступних культур – прискорене розкладання рослинних
решток, забезпечує внесення 80-100 кг/га аміачної селітри в осінній або (у разі
необхідності) весняний період.
Нами встановлено, що чорноземи типові багаті на легкодоступні форми
фосфору. Щодо обмінного калію, то грунти ними забезпечені помірно та добре,
але незважаючи на те, що чорноземи добре забезпечені азотом, фосфором і
калієм, внесення органічних і мінеральних добрив різко підвищує врожайність
усіх сільськогосподарських культур . Мульчування та висівання рослин-
сидератів сприятиме процесам гуміфікації і відновлення гумусу.
Чорноземи типові малогумусні є золотим фондом області. За сприятливих
кліматичних умов при належному обробітку, навіть при незначних кількостях
органічних і мінеральних добрив, вони можуть давати неперевершені врожаї
майже всіх сільськогосподарських культур. Щоб запобігти їхньому
виснаженню необхідно вводити у сівозміни зернобобові культури.
Робота пройшла апробацію в рамках «Днів студентської науки в ЧДТУ
2023» в м. Черкаси та ХVІI Всеукраїнській науково-практичній конференції
молодих учених і студентів «Екологічна безпека держави», 20 квітня 2023 року
у м. Києві.
48
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Медведєв В. В. Мінімалізація обробітку ґрунтів України (рекомендації)
/ В. В. Медведєв, Т. Є . Линдіна, А. В. Птащенко і інші. – Х.: – 2004. – 47 с.
2. Аріон О.В. Географія ґрунтів з основами ґрунтознавства: Навчально-
методичний посібник / О.В. Аріон, Т.Г. Купач, С.О. Дем’яненко . – К., 2017. –
226 с.
3. Охорона ґрунтів: актуальність та шляхи вирішення проблеми. –
[Електронний ресурс ]. – Режим доступу:
https://osvita.ua/vnz/reports/ecology/21093/
4. Данилишин Б.М. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку
України / Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, В.С.Міщенко та ін. - К. : РПС
України, 1999. - 288 с.
5. Законопроект, який надає право ОТГ розпоряджатися землями за
межами населених пунктів [Електронній ресурс].- Режим доступу: /
https://auc.org.ua/novyna/u-parlamenti-zareyestrovano-zakonoproekt-yakyy-nadaye-
pravo-otg-rozporyadzhatysya-zemlyamy-za/18.09.2017 р.
6. Земельний кодекс України // Відом. Верхов. Ради України (ВВР). -
2002. - № 3.- С. 27.
7. Малік М.Й. Соціально-економічні засади розвитку сільських
територій (економіка, підприємництво і менеджмент) : моногр. / М.Й. Малік,
М.Ф. Кропивко, О.Г. Булавка. - К.: ННЦ ІАЕ, 2010. - 624 с.
8. Ходаківська О.В. Природно-ресурсний потенціал сільських територій
у контексті забезпечення їх сталого розвитку / О.В. Ходаківська // Сталий
розвиток економіки. - 2012. - № 4. - С. 161-165.
9. Ходаківська О.В. Екологізація аграрного виробництва: моногр. / О.В.
Ходаківська. - К. : ННЦ ІАЕ, 2015. - 350 с.
49
10. Агроекологічний атлас Полтавщини. Екологічна бібліотека
Полтавщини / Ю. С. Голік, О. Е. Ілляш, А. О. Шуліка [та ін.]. – Вип. 7. Полтава:
Оріяна, 2009. – 70 с.
11. Білявський Г. О. Удосконалення агроекологічного моніторингу для
забезпечення збалансованого розвитку агросфери Поділля / Г. О. Білявський, О.
В. Мудрак // Вісник ХНАУ. – 2009. – № 3. – С. 175–183.
12. Гринченко Т. О. Моніторинг комплексної оцінки родючості ґрунтів
Полтавської області 1971–2005 рр. / Гринченко Т.О., Лєпєніна І. І., Швидь С.Ф.
– Х: КП Друкарня № 13, 2008. – 186 с.
13. Роман Б. В. Динаміка вмісту ґумусу у ґрунтах Харківської області / Б.
В. Роман, О. І. Волков, Ю. М. Кумпан [та ін.] // Вісник ХНАУ. – 2008. – № 1. –
С. 167–171.
14. Рибалова О.В. Екологічний ризик погіршення сучасного стану ґрунтів
і земельних ресурсів України / О.В. Рибалова, С.В Бєлан.// Научн. – произв.
журнал «Экология и промышленность» Харків, №3 – 2013, с.15-22
15. Інтегральні та комплексні оцінки стану навколишнього природного
середовища: монографія /О.Г. Васенко, О.В. Рибалова, С.Р. Артем’єв і др. – Х.:
НУГЗУ, 2015. – 419 с.
16. Український гідрометеорологічний центр. Кліматичні дані по м.
Лубни за період з 1899 року URL:
https://meteo.gov.ua/ua/33377/climate/climate_stations/55/9/
17. Географія Полтавщини. Грунти і земельні ресурси URL:
http://geo.pnpu.edu.ua/soil.php
18. Географія полтавщини. Клімат і кліматичні ресурси URL:
http://geo.pnpu.edu.ua/climate.php
19. Географія Полтавщини. Рельєф Полтавщини URL:
http://geo.pnpu.edu.ua/relief.php
20. Грунти та ґрунтові ресурси URL: http://wdc.org.ua/atlas/4100100.html#
50
21. Масштабне дослідження агротехнологій команди Agrohub разом із
провідними агрохолдингами України по п’яти ключових культурах. –
[Електронний ресурс].– Режим доступу: https://superagronom.com/blog/936-
vpliv-azotnih-dobriv-ta-kratnosti-vnesennya-na-vrojaynist-kukurudzi-sonyashniku-
pshenitsi-ozimoyi-ta-soyi--doslidjennya
22. Носко Б. С. Шляхи підвищення родючості ґрунтів у сучасних умовах
сільськогосподарського виробництва. – К.: Аграрна наука, 1999. – 110 с.
23. Рижук С. М., Медвєдєв В. В. Технологія відтворення родючості
ґрунтів в сучасних умовах. – К.– Х., 2003 – 213 с.
24. Цвей Я. П., Касянчук В. П., Парфенюк Г. І. Агрохімічне значення
сидеральних культур в зерново-буряковій сівозміні // Матеріали науково-
методичної конференції «Сталий розвиток агроекологічних систем в умовах
обмеженого агроресурсного забезпечення». – К.: 1998. – С. 138-139.
25. Кучерявий В.П. Екологія / В.П. Кучерявий. – Львів: Світ, 2001. –
500с.
51
Д О Д А Т К И