Українська національна ідея як підґрунтя суспільного розвитку: соціально-філософський аспект

Abstract

Гранатирко Б. В. Українська національна ідея як підґрунтя суспільного розвитку: соціально-філософський аспект. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 Філософія. – Черкаський державний технологічний університет, Черкаси, 2023. Дисертаційне дослідження присвячене концептуалізації співвіднесення української національної ідеї та проблематики національної ідентичності у контексті магістральних векторів суспільного розвитку. У дисертації розглядаються теоретико-методологічні, концептуальні, аксіологічні, інформаціологічні та гносеологічні виміри впливу української національної ідеї та національної ідентичності на суспільний розвиток. Особлива увага приділяється всебічному окресленню проблемного поля філософеми української національної ідеї як запоруки суспільного розвитку в контексті філософеми націоналізму, її укоріненості у філософському модусі рецепції та осмислення реальності в західній традиції, а також зв’язку національної ідеї з концептуалізацією понять нації та націоналізму. Використовуючи цивілізаційний, культурологічний, аксіологічний, синергетичний підходи, теоретичні методи історико-культурного, компаративного аналізу, феноменологічний, герменевтичний та інші методи, аналізується структура філософеми української національної ідеї, яка є динамічним історико-культурним явищем, процесуальність якого експлікується в дискурсі соціальної інформації, громадській опінії, та її основні функції. Окреслено діалектичний характер філософеми національної ідеї, що розкривається у її здатності до трансформацій за умови збереження смислового ядра. Національна ідея розглянута як складний смисловий комплекс уявлень і смислів, який з необхідністю інтегрований у мовну та комунікативну свідомість індивіда й нації і охоплює проблематику історико-культурного, медіадискурсивного, соціального, політичного, економічного буття політичної нації, суспільства та держави. Проведене дослідження показує зв’язок філософеми національної ідеї та понять націоналізму й національної ідентичності, що набуває найбільшої релевантності під кутом зору філософської антропології, оптика якої конкретизується в герменевтичних, феноменологічних, соціологічних і політологічних візіях дискурсу національної ідеї. Національна ідея під таким кутом розгляду концептуально оформлює й окреслює доктринальний зміст націоналізму і як світоглядного принципу, і як політичної стратегії, і як соціального проекту, що дає можливість зробити висновок про визначальне філософське значення змісту національної ідеї для конкретних форм реалізації та побутування доктрини націоналізму. Процеси державотворення та розвитку громадянського суспільства тісно пов’язані зі становленням і побутуванням у масовій свідомості та колективній уяві дискурсу національної ідеї, особливо в часі постання конкузіональних воєн, технологій постправди, боротьби символічних наративів і медіафілософії. В досліджені аналізується зв’язок національної ідеї зі сферами міфології, колективної уяви та ідеології, причому наголошується, що їх кореляція насамперед залежить від обраного основного критерію визначення національної ідеї, що оприявнює вихідні настанови дослідження та дослідника. Концептуальні, дескриптивні й остенсивні підходи до національної ідеї, за всіх своїх відмінностей, апелюють до символічного й наративного потенціалу мови і мовлення, таким чином витворюючи дискурс національної ідеї в численних варіантах. Слід зазначити, що цей дискурс не обмежується виключно науковим стилем і вимогами поняттєвого апарату і термінології, в ньому можуть бути застосовані метафоричні механізми мови і розуміння. Уперше окреслено діалектичний характер філософеми національної ідеї, що розкривається у її здатності до трансформацій за умови збереження смислового ядра. Автор засвідчує, що для індивідуальної та колективної свідомості властивий значний смислогенеративний потенціал і функціонал філософеми національної ідеї та її дискурсу. Моноаспектні визначення та тенденційні тлумачення національної ідеї визночено як такі, що ускладнюють її розгляд саме як ідеї філософської. Визначаєтьcя спроможність національної ідеї щодо нівелювання рекурсивності й ескапізму соціального міфу, акцентовану імперативність і арефлексивність ідеології, а також структурування змісту колективної уяви шляхом організації соціальних уявлень, прагнень і мрій у єдину візію та проєкт майбутнього. У цьому сенсі національна ідея, синтезуючи минуле, сучасне та майбутнє, монолітизує колективну уяву та консолідує суспільство. Системотворчий потенціал національної ідеї розкривається завдяки аналітично-дискурсивному підходу до неї і бере до уваги вербальні й символічні форми творення, фіксації та побутування смислів у межах як побутових мовленнєвий практик так і в писемній культурі та комунікаційних структурах медіапростору. Національна ідея є практикою коммеморації, фіксує зміст колективної пам’яті, обумовлює візію належного на загальнофілософському та соціальному рівнях. Суспільна ідеологія та національна ідентичність розглядаються в роботі як аспекти маніфестації національної ідеї, оскільки вони зворотно детерміновані формами її експлікації в індивідуальній і колективній уяві та свідомості. Функціональний і політичний підходи до національної ідеї в ідеологічному вимірі фіксують мотиваційний функціонал та смислогенеративний потенціал національної ідеї. Вивчення феномену та філософеми національної ідеї в розлогій науковій традиції сягає XIX ст. У вітчизняній традиції фундаментальним підходом до національної ідеї є її розгляд і визначення через родове поняття націоналізму як форми усвідомленого вибору власної ідентичності, культурної та етнічної приналежності, що з необхідністю означає соціокультурні та політико-ідеологічні настанови. Уперше здійснено розгляд національної ідеї в контексті її укоріненості у філософському модусі рецепції та осмислення реальності в західній традиції. Робота також містить системний опис української національної ідеї в сучасних умовах крізь її орієнтованість не лише на репродукцію традиційних життєвих форм, смислів і цінностей, а й на створення нових, як передумови розвитку громадянського суспільства. Тому сучасні інтерпретації української національної ідеї як політичної стратегії майбутнього, спільного соціального футурологічного проєкту нації видаються релевантними. Динамізм національної ідеї, окреслений історією української культури, засвідчує наявність констант національної самобутності як смислового ядра та смислогенеративної моделі для трансформації національної ідеї у процесі історичного розвитку та викликів сьогодення. Логікою викладеного матеріалу стверджується необхідність доповнення суб’єктивного, об’єктивного, свідомісного та об’єктивно-суб’єктивного підходів до національної ідеї власне концептуальним підходом, який дозволяє раціоналізувати дескриптивний потенціал семіотичного коду мови і розкрити ентелехіальний зміст національної ідеї саме як філософського конструкту. Такий підхід визначено як дискурсивно-синестетичний, який передбачає зосередження уваги на дискурсивній формі побутування національної ідеї та синестетичній рецепції її репрезентації, що об’єднує суб’єктивно-об’єктивну природу свідомості та модуси концептуалізації її смислів. Подібний підхід також може сприяти усуненню крайнощів конструктивізму та феноменалізму стосовно форм виразу, насамперед дискурсивних, української національної ідеї. На думку автора, національна ідея експлікується в дискурсивних і мовленнєвих практиках, тому стверджена єдність символічної та системно-функціональної структур розгортання національної самосвідомості. Подано розгляд національної ідеї через вимогу подоланню моноаспектності досліджень, чому сприяє і врахування філософсько-антропологічного й феноменологічного контекстів української національної ідеї, і проблематизація об’єктивуючого, квазіпозитивістського підходу до національної ідеї. Наведені сучасні інтерпретації української національної ідеї у коливанні між «романтизацією» та «деромантизацією» потребують її синтетичного розгляду саме в онтологічному й гносеологічному прочитанні. Доведено, що національна ідея є формою, середовищем і інструментом національного буття й національного пізнання. Вона є динамічною сутністю складних систем, таких як політична нація, етнокультурна спільнота тощо. Українська національна ідея, розглянута як ейдос, оприявнює мисленнєві структури соціального, унаочнюючи абстрактне через конкретну даність соціальної реальності. Національна ідея розглянута як концептуальна або когнітивна метафора. Стверджено смислогенеративний потенціал української національної ідеї та її роль у формуванні філософських настанов, картини світу, поведінкових моделей, ціннісних орієнтацій і мотиваційних структур особистості та соціальної групи. Метафоричність національної ідеї розкривається через символічні механізми свідомості, що прямо вказує на її трансцендуючий і дейктичний потенціал щодо реальності. Назагал у цьому контексті можна говорити про топологію національної ідеї та доповнення переліку її функцій комунікаційною, дискурсивно-символічною та декриптивно-перформативною. Досліджено філософему національної ідеї як інваріант індивідуальної та групової національної ідентичності. Вона позначає підставові смисли, які лягають в основу самопозиціонування, самоосмислення та самоідентифікації людей і спільнот, виступаючи як своєрідний смисловий каркас, як символічна смислогенеративна модель, навколо якої формуються комплекси уявлень та сукупності смислів. Національна ідентичність насамперед феноменально переживається на екзистенційному рівні, тоді як національна ідея як смислогенеративна модель насамперед передбачає розуміння й усвідомлення. З’ясовано, що комунікативно-дискурсивний аспект ідентичності прямо обумовлюється смисловим комплексом національної ідеї як результату свідомого вибору, розуміння й осмислення індивіда. Групові та соціальні, колективні й масові форми побутування та розвитку національної ідентичності у цьому сенсі вторинні щодо національної ідеї. Отже, національна ідентичність, з нашої точки зору, є експлікацією національної ідеї на багатьох рівнях, зокрема на комунікативному й емоційно-афективному через структури мови та мовлення і поведінкові моделі. Символічні ряди національної ідеї утворюють спільний індивідуальний і соціальний досвід, який дозволяє консолідувати групи й суспільство. Досліджено, що з точки зору соціальної антропології національна ідея є квінтесенцією лімінальних смислів, що дозволяє стверджувати її потенціал для обстоювання національної ідентичності. Консолідаційна модель ідентичності передбачає тлумачення національної ідеї як регулятиву та сукупності символів переходу, в процесі усвідомлення суголосності української національної ідеї та ідеї Європи. Автором наголошується, що суспільний розвиток передбачає тлумачення національної ідеї як відкритої смислової системи, здатної функціонувати в процесі власної трансформації та освоєння нових смислів. Сучасні глобалізаційні процеси не нівелюють національну ідею й ідентичність, а лише стимулюють їхню кристалізацію, усвідомлення їх як атрибутивної цінності та формують імперативні поведінкові моделі, скеровані на їхній захист. Ідея глобалізації оприявнює кореляцію між європейською ідеєю, яка є транснаціональною за своєю природою, та національною ідеєю. Українська національна ідея формує такий тип європейської ідентичності, який поєднує в собі глобальне та локальне й утворює додатковий європейський вимір національної ідентичності. У цьому сенсі національні ідеї європейських країн іманентні ідеї Європи, а українська національна ідея передбачає ідею Європи. Запропоновано доповнити перелік модулів динамічної структури національної ідеї (державницький, культурний, політичний та етнічний) дискурсивно-символічним модулем, позаяк саме в ньому відбувається концептуалізація глобалізації як частини національної ідеї. Національна ідентичність, яка постає на основі національної ідеї, що заперечує ізоляціонізм, не може мати вузьконаціоналістичних рис ксенофобії, національного радикалізму, расистських ідей, оскільки національна ідея не передбачає концепту конфлікту як базового, адже окремість орієнтована на збереження і розвиток, для яких оптимальним є співробітництво, а не протистояння. Національна ідея, таким чином, набуває не лише онтологізованості, але й аксіологічної забарвленості. В досліджені уперше з’ясовано специфіку кореляції між філософемою національної ідеї та дискурсивними практиками, які є формами її репрезентації. Досліджуються, яким чином відбувається безпосередній та опосередкований вплив національної ідеї на суспільство і яким саме чином це обумовлює форми суспільного розвитку і соціокультурної динаміки. У контексті суспільного розвитку та соціокультурної динаміки українська національна ідея постає як вираз глибинних генеративних структур мови й свідомості та уможливлює формалізацію й осмислення форм людської соціальності, що дозволяє стверджувати архетипічний і трансцендуючий потенціал національної ідеї. Національна ідея формує, регулює і трансформує індивідуальні та колективні уявлення про ідеальну національну державу і громадянське суспільство як сукупність відносин, побудованих на основі спільних цінностей, етосів, картини світу та уявлень про майбутнє. Як ліберальний, так і комунітаристський підходи до громадянського суспільства передбачають формування національної ідентичності в опорі на національну ідею. В роботі наголошується перспективність розвитку та обґрунтування уявлення про релевантність форм репрезентації національної ідеї в соціальній комунікації та потоці соціальної інформації, медіапросторі та дискурсивних практиках. Громадянське суспільство, в якому спільними зусиллями громадянських структур і держави підтримується високий рівень національної самосвідомості, тобто експлікованості національної ідеї, є менш вразливим до деструктивних викликів політичної та ідеологічної боротьби, глобалізації, геополітичних загроз. Наголошено на аксіологічному й етичному аспектах, які акцентує розгорнута й відрефлексована в суспільстві національна ідея під час формування певного типу національної ідентичності. Це може стати підставою для подолання певної ідіосинкразії щодо ідей нації та націоналізму в контексті розвитку сучасних суспільств. Визначено, що національна ідея постає як тригер розвитку саме в лімінальні періоди трансформації суспільств, оскільки є константою з динамічним змістом. Українська національна ідея, таким чином, засвідчує не лише уявлення про ідеальний стан чи необхідність розвитку, але насамперед структурну стійкість соціальної та політичної систем і їхній обмін інформацією із середовищем, який здійснюється дискурсивно-символічним шляхом. З точки зору перспектив соціального розвитку, під яким розуміємо насамперед посилення механізмів громадянського суспільства, саме українська національна ідея має усунути недоліки корпоративізму державних структур і посилити партиципаційний характер системи загалом. Національна ідея на соціальному й комунікативному рівнях передбачає насамперед горизонтальну взаємодію як самореалізацію індивідів і спільнот, прикладом чого є феномен префігуративної політики. Також українська національна ідея в цьому контексті виступає як легітимізуючий чинник державної соціальної політики, оскільки інститути громадянського суспільства спираються не на державний апарат чи адміністративний ресурс, а на філософський світогляд індивідів і груп, який обумовлює цінності й мотивацію соціальної поведінки. Філософсько-дискурсивні модуси інтерпретації української національної ідеї як чинника суспільного розвитку обумовлюються насамперед постанням сучасного медіапростору, нових життєвих форм людей і спільнот, цифровізацією, новими модусами трансляції інформації, постанням суспільства знань. Інноваційність та конкурентноздатність як ознаки такого типу розвитку передбачають національну ідею як мотиваційний смисловий комплекс, який формує потоки соціальної інформації та зміст соціальної комунікації. Доведено що національна ідея явно чи неявно лежить в основі формування суспільної думки, яка знаходить свій вияв у певному типі дискурсу. Національна ідея є синтезом оцінки, аналітики, конструктиву й регулятиву як умовних характеристик судження, оскільки вона не лише осмислюється та переживається індивідами, групами й спільнотами, але і трансформується у цьому процесі. Головну роль у цих трансформаціях відіграє фундаментальний спосіб трансляції – дискурсивні практики й стихія живого мовлення, усна та публічна історія, наративні структури свідомості тощо. Проведене дослідження стверджує, що національна ідея як мисленнєвий конструкт і складна смислова цілісність формує політичну й соціальну суб’єктність індивіда, обумовлює та мобілізує його соціально-політичний активізм і усвідомлення власної ролі як соціального актора. Тому саме сформована й експлікована українська національна ідея є головною запорукою протистояння соціальному ретритизму і соціально-політичній апатії. Дискурсивна природа експлікації української національної ідеї та її символічний смислогенеративний потенціал дозволяють стверджувати наявність кореляції між суспільною опінією і наративними структурами медіапростору й соціальної інформації.

Гранатирко Б. В. Українська національна ідея як підґрунтя суспільного розвитку: соціально-філософський аспект. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 Філософія. – Черкаський державний технологічний університет, Черкаси, 2023. Дисертаційне дослідження присвячене концептуалізації співвіднесення української національної ідеї та проблематики національної ідентичності у контексті магістральних векторів суспільного розвитку. У дисертації розглядаються теоретико-методологічні, концептуальні, аксіологічні, інформаціологічні та гносеологічні виміри впливу української національної ідеї та національної ідентичності на суспільний розвиток. Особлива увага приділяється всебічному окресленню проблемного поля філософеми української національної ідеї як запоруки суспільного розвитку в контексті філософеми націоналізму, її укоріненості у філософському модусі рецепції та осмислення реальності в західній традиції, а також зв’язку національної ідеї з концептуалізацією понять нації та націоналізму. Використовуючи цивілізаційний, культурологічний, аксіологічний, синергетичний підходи, теоретичні методи історико-культурного, компаративного аналізу, феноменологічний, герменевтичний та інші методи, аналізується структура філософеми української національної ідеї, яка є динамічним історико-культурним явищем, процесуальність якого експлікується в дискурсі соціальної інформації, громадській опінії, та її основні функції. Окреслено діалектичний характер філософеми національної ідеї, що розкривається у її здатності до трансформацій за умови збереження смислового ядра. Національна ідея розглянута як складний смисловий комплекс уявлень і смислів, який з необхідністю інтегрований у мовну та комунікативну свідомість індивіда й нації і охоплює проблематику історико-культурного, медіадискурсивного, соціального, політичного, економічного буття політичної нації, суспільства та держави. Проведене дослідження показує зв’язок філософеми національної ідеї та понять націоналізму й національної ідентичності, що набуває найбільшої релевантності під кутом зору філософської антропології, оптика якої конкретизується в герменевтичних, феноменологічних, соціологічних і політологічних візіях дискурсу національної ідеї. Національна ідея під таким кутом розгляду концептуально оформлює й окреслює доктринальний зміст націоналізму і як світоглядного принципу, і як політичної стратегії, і як соціального проекту, що дає можливість зробити висновок про визначальне філософське значення змісту національної ідеї для конкретних форм реалізації та побутування доктрини націоналізму. Процеси державотворення та розвитку громадянського суспільства тісно пов’язані зі становленням і побутуванням у масовій свідомості та колективній уяві дискурсу національної ідеї, особливо в часі постання конкузіональних воєн, технологій постправди, боротьби символічних наративів і медіафілософії. В досліджені аналізується зв’язок національної ідеї зі сферами міфології, колективної уяви та ідеології, причому наголошується, що їх кореляція насамперед залежить від обраного основного критерію визначення національної ідеї, що оприявнює вихідні настанови дослідження та дослідника. Концептуальні, дескриптивні й остенсивні підходи до національної ідеї, за всіх своїх відмінностей, апелюють до символічного й наративного потенціалу мови і мовлення, таким чином витворюючи дискурс національної ідеї в численних варіантах. Слід зазначити, що цей дискурс не обмежується виключно науковим стилем і вимогами поняттєвого апарату і термінології, в ньому можуть бути застосовані метафоричні механізми мови і розуміння. Уперше окреслено діалектичний характер філософеми національної ідеї, що розкривається у її здатності до трансформацій за умови збереження смислового ядра. Автор засвідчує, що для індивідуальної та колективної свідомості властивий значний смислогенеративний потенціал і функціонал філософеми національної ідеї та її дискурсу. Моноаспектні визначення та тенденційні тлумачення національної ідеї визночено як такі, що ускладнюють її розгляд саме як ідеї філософської. Визначаєтьcя спроможність національної ідеї щодо нівелювання рекурсивності й ескапізму соціального міфу, акцентовану імперативність і арефлексивність ідеології, а також структурування змісту колективної уяви шляхом організації соціальних уявлень, прагнень і мрій у єдину візію та проєкт майбутнього. У цьому сенсі національна ідея, синтезуючи минуле, сучасне та майбутнє, монолітизує колективну уяву та консолідує суспільство. Системотворчий потенціал національної ідеї розкривається завдяки аналітично-дискурсивному підходу до неї і бере до уваги вербальні й символічні форми творення, фіксації та побутування смислів у межах як побутових мовленнєвий практик так і в писемній культурі та комунікаційних структурах медіапростору. Національна ідея є практикою коммеморації, фіксує зміст колективної пам’яті, обумовлює візію належного на загальнофілософському та соціальному рівнях. Суспільна ідеологія та національна ідентичність розглядаються в роботі як аспекти маніфестації національної ідеї, оскільки вони зворотно детерміновані формами її експлікації в індивідуальній і колективній уяві та свідомості. Функціональний і політичний підходи до національної ідеї в ідеологічному вимірі фіксують мотиваційний функціонал та смислогенеративний потенціал національної ідеї. Вивчення феномену та філософеми національної ідеї в розлогій науковій традиції сягає XIX ст. У вітчизняній традиції фундаментальним підходом до національної ідеї є її розгляд і визначення через родове поняття націоналізму як форми усвідомленого вибору власної ідентичності, культурної та етнічної приналежності, що з необхідністю означає соціокультурні та політико-ідеологічні настанови. Уперше здійснено розгляд національної ідеї в контексті її укоріненості у філософському модусі рецепції та осмислення реальності в західній традиції. Робота також містить системний опис української національної ідеї в сучасних умовах крізь її орієнтованість не лише на репродукцію традиційних життєвих форм, смислів і цінностей, а й на створення нових, як передумови розвитку громадянського суспільства. Тому сучасні інтерпретації української національної ідеї як політичної стратегії майбутнього, спільного соціального футурологічного проєкту нації видаються релевантними. Динамізм національної ідеї, окреслений історією української культури, засвідчує наявність констант національної самобутності як смислового ядра та смислогенеративної моделі для трансформації національної ідеї у процесі історичного розвитку та викликів сьогодення. Логікою викладеного матеріалу стверджується необхідність доповнення суб’єктивного, об’єктивного, свідомісного та об’єктивно-суб’єктивного підходів до національної ідеї власне концептуальним підходом, який дозволяє раціоналізувати дескриптивний потенціал семіотичного коду мови і розкрити ентелехіальний зміст національної ідеї саме як філософського конструкту. Такий підхід визначено як дискурсивно-синестетичний, який передбачає зосередження уваги на дискурсивній формі побутування національної ідеї та синестетичній рецепції її репрезентації, що об’єднує суб’єктивно-об’єктивну природу свідомості та модуси концептуалізації її смислів. Подібний підхід також може сприяти усуненню крайнощів конструктивізму та феноменалізму стосовно форм виразу, насамперед дискурсивних, української національної ідеї. На думку автора, національна ідея експлікується в дискурсивних і мовленнєвих практиках, тому стверджена єдність символічної та системно-функціональної структур розгортання національної самосвідомості. Подано розгляд національної ідеї через вимогу подоланню моноаспектності досліджень, чому сприяє і врахування філософсько-антропологічного й феноменологічного контекстів української національної ідеї, і проблематизація об’єктивуючого, квазіпозитивістського підходу до національної ідеї. Наведені сучасні інтерпретації української національної ідеї у коливанні між «романтизацією» та «деромантизацією» потребують її синтетичного розгляду саме в онтологічному й гносеологічному прочитанні. Доведено, що національна ідея є формою, середовищем і інструментом національного буття й національного пізнання. Вона є динамічною сутністю складних систем, таких як політична нація, етнокультурна спільнота тощо. Українська національна ідея, розглянута як ейдос, оприявнює мисленнєві структури соціального, унаочнюючи абстрактне через конкретну даність соціальної реальності. Національна ідея розглянута як концептуальна або когнітивна метафора. Стверджено смислогенеративний потенціал української національної ідеї та її роль у формуванні філософських настанов, картини світу, поведінкових моделей, ціннісних орієнтацій і мотиваційних структур особистості та соціальної групи. Метафоричність національної ідеї розкривається через символічні механізми свідомості, що прямо вказує на її трансцендуючий і дейктичний потенціал щодо реальності. Назагал у цьому контексті можна говорити про топологію національної ідеї та доповнення переліку її функцій комунікаційною, дискурсивно-символічною та декриптивно-перформативною. Досліджено філософему національної ідеї як інваріант індивідуальної та групової національної ідентичності. Вона позначає підставові смисли, які лягають в основу самопозиціонування, самоосмислення та самоідентифікації людей і спільнот, виступаючи як своєрідний смисловий каркас, як символічна смислогенеративна модель, навколо якої формуються комплекси уявлень та сукупності смислів. Національна ідентичність насамперед феноменально переживається на екзистенційному рівні, тоді як національна ідея як смислогенеративна модель насамперед передбачає розуміння й усвідомлення. З’ясовано, що комунікативно-дискурсивний аспект ідентичності прямо обумовлюється смисловим комплексом національної ідеї як результату свідомого вибору, розуміння й осмислення індивіда. Групові та соціальні, колективні й масові форми побутування та розвитку національної ідентичності у цьому сенсі вторинні щодо національної ідеї. Отже, національна ідентичність, з нашої точки зору, є експлікацією національної ідеї на багатьох рівнях, зокрема на комунікативному й емоційно-афективному через структури мови та мовлення і поведінкові моделі. Символічні ряди національної ідеї утворюють спільний індивідуальний і соціальний досвід, який дозволяє консолідувати групи й суспільство. Досліджено, що з точки зору соціальної антропології національна ідея є квінтесенцією лімінальних смислів, що дозволяє стверджувати її потенціал для обстоювання національної ідентичності. Консолідаційна модель ідентичності передбачає тлумачення національної ідеї як регулятиву та сукупності символів переходу, в процесі усвідомлення суголосності української національної ідеї та ідеї Європи. Автором наголошується, що суспільний розвиток передбачає тлумачення національної ідеї як відкритої смислової системи, здатної функціонувати в процесі власної трансформації та освоєння нових смислів. Сучасні глобалізаційні процеси не нівелюють національну ідею й ідентичність, а лише стимулюють їхню кристалізацію, усвідомлення їх як атрибутивної цінності та формують імперативні поведінкові моделі, скеровані на їхній захист. Ідея глобалізації оприявнює кореляцію між європейською ідеєю, яка є транснаціональною за своєю природою, та національною ідеєю. Українська національна ідея формує такий тип європейської ідентичності, який поєднує в собі глобальне та локальне й утворює додатковий європейський вимір національної ідентичності. У цьому сенсі національні ідеї європейських країн іманентні ідеї Європи, а українська національна ідея передбачає ідею Європи. Запропоновано доповнити перелік модулів динамічної структури національної ідеї (державницький, культурний, політичний та етнічний) дискурсивно-символічним модулем, позаяк саме в ньому відбувається концептуалізація глобалізації як частини національної ідеї. Національна ідентичність, яка постає на основі національної ідеї, що заперечує ізоляціонізм, не може мати вузьконаціоналістичних рис ксенофобії, національного радикалізму, расистських ідей, оскільки національна ідея не передбачає концепту конфлікту як базового, адже окремість орієнтована на збереження і розвиток, для яких оптимальним є співробітництво, а не протистояння. Національна ідея, таким чином, набуває не лише онтологізованості, але й аксіологічної забарвленості. В досліджені уперше з’ясовано специфіку кореляції між філософемою національної ідеї та дискурсивними практиками, які є формами її репрезентації. Досліджуються, яким чином відбувається безпосередній та опосередкований вплив національної ідеї на суспільство і яким саме чином це обумовлює форми суспільного розвитку і соціокультурної динаміки. У контексті суспільного розвитку та соціокультурної динаміки українська національна ідея постає як вираз глибинних генеративних структур мови й свідомості та уможливлює формалізацію й осмислення форм людської соціальності, що дозволяє стверджувати архетипічний і трансцендуючий потенціал національної ідеї. Національна ідея формує, регулює і трансформує індивідуальні та колективні уявлення про ідеальну національну державу і громадянське суспільство як сукупність відносин, побудованих на основі спільних цінностей, етосів, картини світу та уявлень про майбутнє. Як ліберальний, так і комунітаристський підходи до громадянського суспільства передбачають формування національної ідентичності в опорі на національну ідею. В роботі наголошується перспективність розвитку та обґрунтування уявлення про релевантність форм репрезентації національної ідеї в соціальній комунікації та потоці соціальної інформації, медіапросторі та дискурсивних практиках. Громадянське суспільство, в якому спільними зусиллями громадянських структур і держави підтримується високий рівень національної самосвідомості, тобто експлікованості національної ідеї, є менш вразливим до деструктивних викликів політичної та ідеологічної боротьби, глобалізації, геополітичних загроз. Наголошено на аксіологічному й етичному аспектах, які акцентує розгорнута й відрефлексована в суспільстві національна ідея під час формування певного типу національної ідентичності. Це може стати підставою для подолання певної ідіосинкразії щодо ідей нації та націоналізму в контексті розвитку сучасних суспільств. Визначено, що національна ідея постає як тригер розвитку саме в лімінальні періоди трансформації суспільств, оскільки є константою з динамічним змістом. Українська національна ідея, таким чином, засвідчує не лише уявлення про ідеальний стан чи необхідність розвитку, але насамперед структурну стійкість соціальної та політичної систем і їхній обмін інформацією із середовищем, який здійснюється дискурсивно-символічним шляхом. З точки зору перспектив соціального розвитку, під яким розуміємо насамперед посилення механізмів громадянського суспільства, саме українська національна ідея має усунути недоліки корпоративізму державних структур і посилити партиципаційний характер системи загалом. Національна ідея на соціальному й комунікативному рівнях передбачає насамперед горизонтальну взаємодію як самореалізацію індивідів і спільнот, прикладом чого є феномен префігуративної політики. Також українська національна ідея в цьому контексті виступає як легітимізуючий чинник державної соціальної політики, оскільки інститути громадянського суспільства спираються не на державний апарат чи адміністративний ресурс, а на філософський світогляд індивідів і груп, який обумовлює цінності й мотивацію соціальної поведінки. Філософсько-дискурсивні модуси інтерпретації української національної ідеї як чинника суспільного розвитку обумовлюються насамперед постанням сучасного медіапростору, нових життєвих форм людей і спільнот, цифровізацією, новими модусами трансляції інформації, постанням суспільства знань. Інноваційність та конкурентноздатність як ознаки такого типу розвитку передбачають національну ідею як мотиваційний смисловий комплекс, який формує потоки соціальної інформації та зміст соціальної комунікації. Доведено що національна ідея явно чи неявно лежить в основі формування суспільної думки, яка знаходить свій вияв у певному типі дискурсу. Національна ідея є синтезом оцінки, аналітики, конструктиву й регулятиву як умовних характеристик судження, оскільки вона не лише осмислюється та переживається індивідами, групами й спільнотами, але і трансформується у цьому процесі. Головну роль у цих трансформаціях відіграє фундаментальний спосіб трансляції – дискурсивні практики й стихія живого мовлення, усна та публічна історія, наративні структури свідомості тощо. Проведене дослідження стверджує, що національна ідея як мисленнєвий конструкт і складна смислова цілісність формує політичну й соціальну суб’єктність індивіда, обумовлює та мобілізує його соціально-політичний активізм і усвідомлення власної ролі як соціального актора. Тому саме сформована й експлікована українська національна ідея є головною запорукою протистояння соціальному ретритизму і соціально-політичній апатії. Дискурсивна природа експлікації української національної ідеї та її символічний смислогенеративний потенціал дозволяють стверджувати наявність кореляції між суспільною опінією і наративними структурами медіапростору й соціальної інформації. The Ukrainian National Idea as a Basis for Social Development: A Socio-Philosophical Aspect. – Qualification Scientific Work, Manuscript. Dissertation for the Degree of Doctor of Philosophy in specialty 033 Philisophy, Cherkasy State Technological University, Cherkasy, 2023. The dissertation research is dedicated to the conceptualization of the correlation between the Ukrainian national idea and the issues of national identity within the context of the key vectors of societal development. The dissertation explores the theoretical-methodological, conceptual, axiological, information-related, and epistemological dimensions of the influence of the Ukrainian national idea and national identity on societal development. Special attention is devoted to the comprehensive delineation of the problem field of the philosophy of the Ukrainian national idea as a foundation for societal development within the context of the philosophy of nationalism. This includes its philosophical roots within the Western tradition of reality perception and understanding, as well as its connection to the conceptualization of the notions of nation and nationalism. Using civilizational, cultural, axiological, and synergistic approaches, as well as theoretical methods like historical-cultural, comparative analysis, phenomenological, hermeneutical, and others, the structure of the philosophy of the Ukrainian national idea is analyzed. This philosophy is viewed as a dynamic historical-cultural phenomenon, the processuality of which is explicated within the discourse of social information, public opinion, and its primary functions are outlined. The dialectical nature of the philosophy of the national idea is emphasized, revealing its capacity for transformation while preserving its core meaning. The national idea is considered a complex semantic construct of ideas and meanings, inherently integrated into the linguistic and communicative consciousness of the individual and the nation. It encompasses issues related to the historical-cultural, media-discursive, social, political, economic existence of the political nation, society, and state. The conducted research demonstrates the connection between the concept of the national idea and the notions of nationalism and national identity, which becomes most relevant from the perspective of philosophical anthropology. This perspective is further specified in hermeneutical, phenomenological, sociological, and political visions within the discourse of the national idea. Examining the national idea from this angle conceptually shapes and defines the doctrinal content of nationalism, both as a worldview principle and as a political strategy and social project. This allows us to conclude about the significant philosophical importance of the content of the national idea for the specific forms of the realization and existence of the doctrine of nationalism. The processes of state-building and the development of civil society are closely intertwined with the formation and existence of the discourse of the national idea in the collective consciousness and collective imagination, especially during times of conflicting wars, post-truth technologies, the struggle of symbolic narratives, and media philosophy. It has been established that the national idea is closely linked to the realms of mythology, collective imagination, and ideology. The correlation between these realms primarily depends on the chosen primary criterion for defining the national idea, which shapes the researcher's initial perspectives and orientation. Conceptual, descriptive, and ostensive approaches to the national idea, despite their differences, all draw upon the symbolic and narrative potential of language and discourse, thereby generating a discourse of the national idea in numerous variations. It is worth noting that this discourse is not confined solely to a scholarly style and the requirements of conceptual apparatus and terminology; it may also involve metaphorical mechanisms of language and understanding. For the first time, the dialectical nature of the philosophy of the national idea has been outlined, revealing its capacity for transformation while preserving its core meaning. The author asserts that the concept of the national idea and its discourse possess a significant meaning-generating potential and functionality for both individual and collective consciousness. Mono-aspect definitions and tendentious interpretations of the national idea have been identified as factors that complicate its examination as a philosophical concept. It has been determined that the national idea possesses the ability to mitigate the recursiveness and escapism of the social myth, emphasizing the imperative and non-reflective nature of ideology. Additionally, it contributes to structuring the content of collective imagination by organizing social ideas, aspirations, and dreams into a unified vision and a projection of the future. In this sense, the national idea, synthesizing the past, present, and future, solidifies collective imagination and consolidates society. The systemic-creative potential of the national idea is revealed through an analytical-discursive approach, taking into account both verbal and symbolic forms of creating, recording, and sustaining meanings within everyday language practices, as well as in written culture and communication structures within the media space. The national idea serves as a practice of commemoration, recording the content of collective memory, and shaping a vision of belonging on both philosophical and social levels. Social ideology and national identity are aspects of the manifestation of the national idea, as they are reciprocally determined forms of its expression in individual and collective imagination and consciousness. Functional and political approaches to the national idea in an ideological dimension capture its motivational function and its potential for generating meaning. The study of the phenomenon and concept of the national idea within the extensive academic tradition dates back to the 19th century. In the domestic tradition, the fundamental approach to the national idea involves examining and defining it through the overarching concept of nationalism as a form of conscious choice of one's own identity, cultural and ethnic belonging, which necessarily encompasses socio-cultural and political-ideological orientations. For the first time, the examination of the national idea in the context of its roots in the philosophical mode of reception and understanding of reality in Western tradition has been carried out. The work also includes a systematic description of the Ukrainian national idea in contemporary conditions, emphasizing its orientation not only towards the reproduction of traditional life forms, meanings, and values but also towards the creation of new ones as a precondition for the development of civil society. Therefore, modern interpretations of the Ukrainian national idea as a political strategy for the future and a shared social futurist project for the nation appear to be relevant. The dynamism of the national idea, as traced through the history of Ukrainian culture, demonstrates the presence of constants of national identity as the core meaning and sense-generating model for the transformation of the national idea in the process of historical development and contemporary challenges. It is argued that there is a need to complement subjective, objective, conscious, and objectively-subjective approaches to the national idea with a conceptual approach that rationalizes the descriptive potential of semiotic language codes and reveals the entelechial content of the national idea as a philosophical construct. This approach is defined as discursive-synesthetic, focusing on the discursive form of the existence of the national idea and the synesthetic reception of its representation, uniting the subjective-objective nature of consciousness and modes of conceptualizing its meanings. Such an approach can also help alleviate the extremes of constructivism and phenomenalism regarding the forms of expression, especially the discursive ones, of the Ukrainian national idea. According to the author's perspective, the national idea is explicated in discursive and linguistic practices, thus emphasizing the asserted unity of symbolic and systemic-functional structures in the development of national self-awareness. The examination of the national idea through the requirement to overcome monaspectual research is facilitated by taking into account the philosophical-anthropological and phenomenological contexts of the Ukrainian national idea. It involves problematizing the objectifying, quasi-positivist approach to the national idea. This approach encourages a more holistic and multidimensional understanding of the concept, recognizing the importance of philosophical, anthropological, and phenomenological considerations in the study of the national idea. It emphasizes the need to move beyond one-dimensional perspectives and consider the complex interplay of factors that contribute to the formation and development of national consciousness. It has been investigated that contemporary interpretations of the Ukrainian national idea oscillate between "romanticization" and "deromanticization," requiring a synthetic examination in both ontological and epistemological readings. It is established that the national idea is a form, environment, and instrument of national existence and national cognition. It is a dynamic essence within complex systems such as the political nation, ethno-cultural community, etc. It is also established that the Ukrainian national idea, considered as an eidos, informs the cognitive structures of the social, making the abstract tangible through the concrete reality of social existence. The national idea is regarded as a conceptual or cognitive metaphor. The sense-generating potential of the Ukrainian national idea and its role in shaping philosophical orientations, worldviews, behavioral models, value orientations, and motivational structures of individuals and social groups are affirmed. It is clarified that the metaphorical nature of the national idea is revealed through the symbolic mechanisms of consciousness, which directly points to its transcendent and deictic potential regarding reality. In this context, one can speak of the topology of the national idea and the addition of its functions in communication, discursive-symbolic, and descriptive-performative dimensions. The philosophical concept of the national idea is explored as the basis for the formation of national identity and societal development. It represents fundamental meanings that underlie the self-positioning, self-understanding, and self-identification of individuals and communities, serving as a kind of semantic framework and a symbolic sense-generating model around which complexes of ideas and meanings are formed. It is affirmed that national identity is primarily phenomenally experienced at the existential level, whereas the national idea, as a sense-generating model, primarily involves understanding and awareness. It is elucidated that the communicative-discursive aspect of identity is directly conditioned by the semantic complex of the national idea as the result of conscious choice, understanding, and interpretation by the individual. In this sense, group and social, collective, and mass forms of existence and development of national identity are secondary to the national idea. Therefore, from our perspective, national identity is an explication of the national idea on many levels, including communicative and emotional-affective through language and speech structures and behavioral models. Symbolic sequences of the national idea form a shared individual and social experience that allows the consolidation of groups and society. It is explored that from the standpoint of social anthropology, the national idea is the quintessence of liminal meanings, which allows for its potential in defending national identity. The consolidation model of identity involves interpreting the national idea as a regulator and a set of symbols of transition, in the process of realizing the consonance of the Ukrainian national idea and the idea of Europe. The author emphasizes that societal development entails interpreting the national idea as an open system of meaning capable of functioning through its own transformation and the exploration of new meanings. Contemporary globalization processes do not negate the national idea and identity; rather, they stimulate their crystallization, recognition as attributive values, and the formation of imperative behavioral models aimed at their preservation. The idea of globalization highlights the correlation between the European idea, which is inherently transnational, and the national idea. It is proved that the Ukrainian national idea forms a type of European identity that combines the global and the local, creating an additional European dimension of national identity. In this sense, the national ideas of European countries are inherent to the idea of Europe, and the Ukrainian national idea encompasses the idea of Europe. It is proposed to supplement the list of modules in the dynamic structure of the national idea (state, cultural, political, and ethnic) with a discursive-symbolic module, as it is precisely in this module that the conceptualization of globalization as part of the national idea takes place. It is emphasized that national identity, based on the national idea that rejects isolationism, cannot have narrow nationalist characteristics such as xenophobia, national radicalism, racist ideas, as the national idea does not presuppose the concept of conflict as fundamental. Individuality is oriented towards preservation and development, for which cooperation is optimal rather than confrontation. Therefore, the national idea not only gains ontological significance but also an axiological dimension. The specific correlation between the philosopheme of the national idea and the discursive practices that serve as its representations is elucidated for the first time. The study explores how the national idea directly and indirectly influences society and how this shapes the forms of societal development and sociocultural dynamics. In the context of societal development and sociocultural dynamics, the Ukrainian national idea emerges as an expression of deep generative structures of language and consciousness. It enables the formalization and understanding of forms of human sociality, allowing for the assertion of the archetypal and transcendent potential of the national idea. The national idea shapes, regulates, and transforms individual and collective notions of an ideal national state and civil society as a set of relationships based on shared values, ethos, worldviews, and visions of the future. Both liberal and communitarian approaches to civil society envision the formation of national identity in relation to the national idea. Further development is seen in the justification of the relevance of representation forms of the national idea in social communication and the flow of social information, the media space, and discursive practices. It is asserted that a civil society in which a high level of national self-awareness, i.e., the explicitness of the national idea, is maintained jointly by civic structures and the state, is less vulnerable to destructive challenges of political and ideological struggles, globalization, and geopolitical threats. Emphasis is placed on the axiological and ethical aspects emphasized by a well-developed and reflexive national idea in society during the formation of a certain type of national identity. This can serve as a basis for overcoming certain idiosyncrasies regarding ideas of nation and nationalism in the context of modern societal development. It is determined that the national idea emerges as a trigger for development, especially in the liminal periods of societal transformation, as it represents a constant with dynamic content. Thus, the Ukrainian national idea testifies not only to the conception of an ideal state or the necessity of development but primarily to the structural stability of the social and political systems and their exchange of information with the environment, achieved through discursive and symbolic means. It is emphasized that from the perspective of social development, understood primarily as the strengthening of civil society mechanisms, the Ukrainian national idea should eliminate the shortcomings of corporatism within state structures and enhance the participatory character of the system as a whole. At the social and communicative levels, the national idea primarily involves horizontal interaction as self-realization for individuals and communities, exemplified by the phenomenon of prefigurative politics. Additionally, the Ukrainian national idea, in this context, acts as a legitimizing factor for state social policies because civil society institutions rely not on state apparatus or administrative resources but on the philosophical worldview of individuals and groups, which shapes the values and motivation of social behavior. It has been investigated that the philosophical and discursive modes of interpretation of the Ukrainian national idea as a factor of social development are determined primarily by the emergence of modern media space, new life forms of people and communities, digitalization, new modes of information transmission, and the emergence of a knowledge society. Innovativeness and competitiveness as signs of this type of development presuppose the national idea as a motivational semantic complex that forms the flow of social information and the content of social communication. It is proven that the national idea is clearly or implicitly at the basis of the formation of public opinion, which finds its expression in a certain type of discourse. The national idea is a synthesis of evaluation, analysis, constructive and regulatory as conditional characteristics of judgment, as it is not only understood and experienced by individuals, groups and communities, but also transformed in this process. The main role in these transformations is played by the fundamental method of broadcasting - discursive practices and elements of live broadcasting, oral and public history, narrative structures of consciousness, etc. The conducted research asserts that the national idea, as a conceptual construct and a complex semantic entity, shapes the political and social subjectivity of individuals. It conditions and mobilizes their socio-political activism and awareness of their role as social actors. Therefore, the well-defined and articulated Ukrainian national idea serves as the primary means to counteract social retreatism and socio-political apathy. The discursive nature of the explication of the Ukrainian national idea and its symbolic meaning-generating potential suggest a correlation between public opinion and the narrative structures of the media space and social information.