Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4710
Title: Оцінка розвитку природно-заповідного фонду та стану формування екологічної мережі Черкаської області
Authors: Хоменко, Олена Михайлівна
Павлова, Катерина Миколаївна
Keywords: екологічна мережа;природно-заповідний фонд;заповідник;заказник;природний парк;пам’ятка природи;показник заповідності
Issue Date: Dec-2023
Abstract: Павлова К.М. Оцінка розвитку природно-заповідного фонду та стану формування екологічної мережі Черкаської області Актуальність теми. До основних завдань створених заповідних об’єктів відносять збереження у незайманому стані природних комплексів та їх компонентів. Природно-заповідним фондом називають усю сукупність об’єктів природи, що піддаються охороні. В Україні він об’єднує біосферні заповідники, державні природні заповідники, державні природні парки та заповідні урочища, заказники, регіональні ландшафтні парки та пам’ятки природи. Вся площа заповідників і значна частина площ інших заповідних категорій забезпечують збереження біорізноманіття, тобто виконують консерваційну функцію. Вимога організації єдиної системи природно-заповідних територій є принциповим положенням заповідання, як одного з напрямів глобального збереження природних ресурсів. З цією метою були створені природно-заповідні території Черкащини для охорони рослинності, ландшафтів, акваторій області. Відсоток заповідності складає 3,1 від площі всієї області. Проте кожного року проводиться вивчення і дослідження інших територій для надання їм статусу заповідних. Виходячи з вищесказаного можна зазначити, що вибрана тема кваліфікаційної роботи магістра є досить актуальною. Мета роботи: аналіз стану та перспектив розвитку природно-заповідного фонду Черкаської області; розробка пропозицій щодо подальшого формування екологічної мережі Черкаської області. Об’єкт дослідження:природно-заповідний фонд Черкаської області. Предмет дослідження: аналітичні дані про стан, динаміку кількості та площ природно-заповідного фонду Черкаської області. Методи дослідження: теоретичний аналіз статистичних даних; аналітична обробка даних за допомогою ПК. Результати дослідження. В роботі проведено аналітичний аналіз природно-заповідного фонду України, охарактеризовано найбільші заповідники України, охарактеризовано природно-рослинні умови Черкаської області, кліматичні умови, ґрунти, надано характеристику основних об’єктів, проведено аналіз динаміки змін кількості, площ та якісного складу природно-заповідних об’єктів Черкаської області. Теоретично обґрунтовано ряд заходів щодо збільшення площі ПЗФ при формуванні екологічної мережі та виявленню природних комплексів та об'єктів, що характеризуються особливою природоохоронною, екологічною, науковою, естетичною, рекреаційною, історико-культурною та іншою цінністю. Наукова новизна: теоретично обґрунтовано та розроблено ряд практичних рекомендацій щодо подальшого формування екологічної мережі Черкаської області, а саме включення до регіональних екологічних коридорів більшості водних об'єктів ПЗФ, переважно тих, що знаходяться в межах річкових басейнів; виведення земель із господарського використання шляхом створення на них об’єктів ПЗФ з метою збереження цінних природних комплексів та водно-болотних угідь. Теоретичне і практичне значення: за отриманими результатами дослідження можливо спрогнозувати стан формування екологічної мережі Черкаської області; запровадити заходи щодо збільшення та розширення площ природно-заповідного фонду; здійснювати пошук з метою заповідання територій з найменш зміненими природними комплексами та досліджувати флору і фауну перспективних напівприродних територій.
Pavlova K.M. Assessment of the development of the nature reserve fund and the state of the formation of the ecological network of the Cherkassy region Actuality of theme. The main tasks of the created protected objects are to preserve the natural complexes and their components intact. The whole set of protected natural objects is called a nature reserve fund. In Ukraine, it combines biosphere reserves, state nature reserves, state nature parks and protected tracts, reserves, regional landscape parks, natural monuments. Almost the entire area of reserves and a significant part of the area of other protected categories perform a conservation function and provides preservation of biodiversity. The fundamental provision of the will is the requirement to organize a single system of nature reserves, as one of the areas of global conservation of natural resources. Therefore, in order to protect the vegetation, landscapes, waters of the region and were created nature reserves of Cherkassy region, the percentage of which is 3.1 of the area of the whole region. But every year other territories are studied and researched to give them the status of protected areas. Based on the above, it can be noted that the chosen topic of the master's qualification work is quite relevant. The purpose of the work: to analyze the state and prospects of development of the nature reserve fund of Cherkassy region; provide proposals for further formation of the ecological network of Cherkassy region. The object of study: nature reserve fund of Cherkassy region. The subject of research: analytical data on the state, dynamics of the number and area of nature reserves of Cherkassy region. Research methods: theoretical analysis of statistical data; analytical data processing using a PC. Results of the research. The analytical analysis of the nature reserve fund of Ukraine is carried out, the largest reserves of Ukraine are characterized, the natural and vegetation conditions of Cherkassy region, climate and soils are characterized, the characteristics of the main objects are given, the dynamics of changes in quantity, area and quality of nature reserves is analyzed of Cherkassy region. Theoretically substantiated a number of measures to increase the area of the NRF in the formation of the ecological network and the identification of natural complexes and objects characterized by special environmental, ecological, scientific, aesthetic, recreational, historical, cultural and other values. Scientific novelty: theoretically substantiated and developed a number of practical proposals for further formation of the ecological network of Cherkassy region, namely the inclusion in the regional ecological corridors of most water bodies of the NRF, mainly those located within river basins; withdrawal of lands from economic use by creating NRF facilities on them in order to preserve valuable natural complexes of wetlands. Theoretical and practical significance: according to the results of the study it is possible to predict the state of formation of the ecological network of Cherkassy region; introduce measures to increase and expand the area of the nature reserve fund; to search for bequeathed areas with the least modified natural complexes and to study the flora and fauna of promising semi-natural areas.
URI: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4710
Appears in Collections:101 Екологія (Екологія та охорона навколишнього середовища)

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
Павлова_КРМ.pdf
  Restricted Access
2.49 MBAdobe PDFView/Open Request a copy


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.

Extracted text
 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет технологій, будівництва та раціонального природокористування 
 
Кафедра екології 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
 
до кваліфікаційної роботи магістра 
 
на тему ОЦІНКА РОЗВИТКУ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ТА СТАНУ 
ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
 
 
 
 
 
Виконав: студент 2 курсу, групи ЗМГЕК-201 
спеціальності 101 «Екологія» 
                                                 (шифр і назва спеціальності) 
_Павлова К.М.__________________ 
 (прізвище та ініціали) 
Керівник _Хоменко О.М.__________ 
                 (прізвище та ініціали) 
Нормоконтроль _Хоменко О.М._____ 
                 (прізвище та ініціали) 
                                                         Рецензент Спрягайло О.В.__________ 
                     (прізвище та ініціали) 
 
Черкаси – 2023 рік 
 
 
ЗМІСТ 
Вступ 3 
1 Аналітичний огляд літератури 5 
1.1 Основні структурні елементи екологічної мережі 5 
1.2 Нормативно-правове забезпечення щодо збереження  
біологічного та ландшафтного різноманіття 
 1.3 Класифікація об’єктів та територій природно-заповідного фонду 12 
      1.4 Характеристика етапів розвитку природно - заповідної справи в 15 
Україні 
1.4 Аналіз впливу антропогенних факторів на ландшафтне та 22 
біотичне різноманіття 
2 Оцінка розвитку природно-заповідного фонду та стану формування 24 
екологічної мережі Черкаської області 
2.1 Характеристика фізико – географічних та кліматичних умов 24 
Черкаської області 
2.2 Загальна характеристика грунтів області 28 
2.3 Стан природно-заповідного фонду Черкаської області 31 
      2.31 Канівський природний заповідник 37 
      2.3.2 Заказники Черкаської області 40 
      2.3.3 Державний дендрологічний парк «Софіївка»  43 
2.4 Динаміка та розвиток природно-заповідних територій Черкаської 45 
області 
2.5 Аналіз стану формування екологічної мережі Черкаської області 54 
Висновки 79 
Перелік посилань 81 
Додатки  
Додаток А. Апробація результатів роботи  
 
 
 
 
ВСТУП 
 
Біологічне різноманіття – найважливіший природний ресурс, глобальне 
надбання кожної людини і водночас це національне надбання кожної держави. 
Цінність біорізноманіття полягає в тому, що воно виконує буферну роль у 
біосфері. Завдяки йому зменшуються негативні для всього живого (в тому числі й 
для людини) флуктуації абіотичних чинників. Тому винятково важливе значення 
наявного біорізноманіття природних екосистем в тому, що забезпечує їх 
функціональну стійкість проти негативного впливу чинників довкілля, зокрема, 
антропогенного походження . 
Сьогодні у суспільстві намітилися дві основні форми ставлення до 
біорізноманіття: пасивна охорона та активна, або раціональне використання 
природних ресурсів. За цих умов надзвичайно актуальним стає висвітлення 
загальних тенденцій створення заповідних об’єктів, що об’єднуються у природно-
заповідний фонд, визначення їх цілей і завдань, обґрунтування стратегічних 
напрямів подальшої оптимізації заповідної системи. 
Основними завданнями створених заповідних об’єктів є збереження у 
незайманому стані природних комплексів та їх компонентів.  
Усю сукупність об’єктів природи, що охороняються, прийнято називати 
природно-заповідним фондом (ПЗФ). В Україні він об’єднує біосферні 
заповідники, державні природні заповідники, державні природні парки та 
заповідні урочища, заказники, регіональні ландшафтні парки (РЛП), пам’ятки 
природи. 
Земля, надра та водний простір вилучаються з господарської експлуатації, 
за незначним винятком, і передаються у безстрокове використання відповідним 
установам. Майже вся площа заповідників і значна частина площ інших 
заповідних категорій виконують консерваційну функцію, тобто забезпечують 
збереження біорізноманіття [1]. 
 
 
Принциповим положенням заповідання є вимога організації єдиної системи 
природно-заповідних територій (ПЗТ), як одного з напрямів глобального 
збереження природних ресурсів. Без цього неможливо зберегти унікальність та 
різноманіття природи. 
Складність розв’язання цієї проблеми в тому, що існуючі в державах мережі 
ПЗТ сформувалися поступово в міру того, як бралися під охорону природні 
об’єкти і території. 
Заповідна справа в Україні ще розвивається. Її потенційний розвиток 
забезпечить збереження природно-ландшафтного різноманіття та історико-
культурних цінностей, сприятиме поліпшенню економічного стану довкілля з 
нормалізацією взаємодії людини з природою . 
Так на території Черкаської області створено 571 територій та об’єктів 
природно-заповідного фонду. Територія Черкащини займає частину центральної 
України і має площу 245 кілометрів. Область має незвичайне сполучення 
ландшафтів регіону. Більша, правобережна частина, лежить в межах 
Придніпровської височини. Найважливіша водна артерія Черкащини, як і усієї 
України, - Дніпро. 
Рослинний світ притаманний лісостеповій зоні України з її грабовими, 
грабово-дубовими лісами на правому березі і дубово-кленовими-липовими на 
лівому березі. Черкаські ліси ростуть по берегам річок, степова рослинність на 
водорозділах.  
І хоч лісами зайнято усього 313 тис. гектарів або 14,9 відсотка території 
області, рослинність Черкащини багата за своїм видовим складом: окрім головних 
порід в області ростуть біля 200 видів чагарників та дерев, трав’яних рослин, які 
вважаються рідкісними і узяті під особу охорону.  
Тому з метою охорони рослинності, ландшафтів, акваторій області і були 
створені ПЗТ Черкащини, відсоток яких складає 3,0 від площі всієї області. 
Але кожного року проводиться вивчення і дослідження інших територій для 
надання їм статусу заповідних [2].  
 
 
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 
 
1.1 Основні структурні елементи екологічної мережі  
 
Мета охорони біологічного різноманіття полягає у захисті об’єктів від 
негативної дії зовнішніх чинників, що пов’язано з реалізацією певних 
природоохоронних заходів, а також підтримкою існування об’єкта в незмінному 
стані, задля чого допускається втручання зовнішніх чинників, якщо в цьому 
виникає потреба. Збереження біологічного різноманіття є широким за значенням і 
включає в себе одну із форм збереження природи. Отже, заповідні території 
створюються з метою збереження та охорони біорізноманіття, що мають різні 
форми заповідання [2]. 
Створення регіональної екологічної мережі є одним із найважливіших 
шляхів вирішення проблеми збереження біорізноманіття та стане важливою 
ланкою в складі національної та Всеєвропейської екомереж.  
Прийняття Закону України «Про екологічну мережу України» (2004 р.) та 
Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної 
екологічної мережі України на 2000 – 2015 р.р.» в значній мірі сприяло як 
розробці сучасної стратегії збереження так і відновлення природних ресурсів в 
Україні.  
Важливим механізмом забезпечення збереження біологічного різноманіття 
та стійкого розвитку регіонів є екологічна мережа як нова форма інтеграції 
охорони природи і раціонального використання її ресурсів. До основного 
завдання екологічної мережі відноситься об’єднання розрізнених 
природоохоронних територій у мережу, що дозволить мігрувати особинам між 
центрами біологічного різноманіття, які роз’єднані територіально внаслідок 
антропогенної трансформації природних екосистем. До природних факторів 
забезпечення їх виживання належить розселення видів.  
 
 
Розвиток екологічної мережі, окрім екологічного завдання, має ще й 
державницький характер, оскільки проблема збереження біологічного 
різноманіття має провідне значення не лише у вирішенні екологічних аспектів, а й 
економічних, соціальних і політичних напрямків розвитку суспільства. 
Отже, екологічною мережею називають єдину територіальну систему, що 
утворена з метою формування та відновлення природного середовища, 
збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, підвищення природно-
ресурсного потенціалу території України, генетичного фонду, місць оселення та 
зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, шляхів міграції тварин і 
рослин через поєднання територій природно-заповідного фонду (ПЗФ), а також 
інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього 
природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов’язань 
України підлягають особливій охороні. 
Упродовж останніх років розроблено стратегію створення Всеєвропейської 
екологічної мережі, основою для якої є екомережі національного та регіонального 
рівнів. Методологічною основою її створення є цілісність і саморозвиток природи 
на основі взаємозв’язку всіх її елементів, що істотно відрізняє концепцію 
екомережі від всіх інших природоохоронних концепцій.  
До основних завдань створення екологічної мережі згідно до 
Всеєвропейської стратегії відносять: 
- збереження ландшафтів та всього комплексу екосистеми, середовищ 
існування, видів та їх генетичного різноманіття; 
- утворення сприятливих умов для міграції і розселення видів; 
- забезпечення достатнім простором для збереження видів у природних 
середовищах;  
- забезпечення відновлення компонентів природних екосистем, що зазнали 
руйнації; 
- захист від потенційних негативних факторів екосистеми. 
 
 
До базових територіальних елементів екологічної мережі включено 
наступні: 
1. Вузловим елементом екологічної мережі є природне ядро або біоцентр (із 
ключовими територіями). До нього відносять територію високої концентрації 
різних форм біологічного і ландшафтного різноманіття; цінні природні комплекси 
з якісно повноцінним складом біоти, що відіграють важливу роль у стабілізації 
природного середовища, в межах яких відбувається збереження видового, 
ландшафтного, генетичного, екосистемного різноманіття і середовищ існування 
організмів. 
2. Сполучною територією, що зв’язує між собою природні ядра та 
забезпечує обмін генофондом, підтримання екологічної рівноваги та міграції 
називають екокоридором. Функції екокоридорів найбільш ефективно виконують 
долини річок, вздовж яких збереглися різноманітні ландшафти та знаходяться 
найменш порушені природні (напівприродні) екосистеми.  
8 природних коридорів загальнодержавного значення входить до складу 
національної екологічної мережі України (рисунок 1.1). 
 
 
Рисунок 1.1 – Розташування природних коридорів екологічної мережі 
України 
 
 
3. До захисних елементів екомережі відноситься буферна зона, тобто 
територія, що оточує природні ядра та екокоридор, тому забезпечує їх захист від 
зовнішніх впливів. 
4. Перспективним елементом екомережі є відновлювальна територія, тобто 
територія із деградованими природними елементами, які необхідно відновити для 
поновлення функціональних зв’язків екокоридору або біоцентру. 
Складовими структурних елементів екологічної мережі є: 
- об’єкти та території природно-заповідного фонду; 
- водно-болотні угіддя, водоохоронні зони, землі водного фонду; 
- землі лісового фонду; 
- заліснені території (лісові смуги та ін.); 
- території оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; 
- території для рекреаційного призначення; 
- інші природні території (солончаки, піски, пасовища, відслонення тощо), 
які мають ресурсну цінність. 
Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ 
існування в Європі (Бернська конвенція; Закон про приєднання до неї України 
прийнято в 1996 р.) є правовою підставою визначення природних ядер екомережі. 
Вона передбачає створення територій спеціального інтересу збереження, що є або 
рідкісними екотопами, або середовищами існування рідкісних і зникаючих видів. 
До природних ядер у межах національної екомережі України увійдуть національні 
природні парки, заповідники, в першу чергу біосферні, регіональні ландшафтні 
парки, що повинні скласти основу біоцентрів регіональної екомережі. 
Необхідністю функціонального об’єднання природних територій у вигляді 
структурованого комплексу вздовж долин великих і малих річок обумовлена 
актуальність розбудови екомережі на території Черкаської області, що 
розташована в межах природного регіону лісостепової зони України .  
 
 
Законом України від 21.09.2000 р. № 1989-III затверджено 
Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі 
України на 2000–2015 роки (далі – Програма).  
До основних завдань Програми відносять:  
- збільшення площь земель з природними ландшафтами до того рівня, що є 
достатнім для збереження їх різноманіття, формування їх територіально єдиної 
системи, що побудована відповідно до забезпечення можливості природних шляхів 
міграції та поширення видів рослин і тварин; 
- відповідність національної екомережі вимогам щодо її функціонування у 
Всеєвропейській екомережі з метою виконання провідних функцій щодо 
збереження біорізноманіття; 
- збалансованість та невиснажне використання біоресурсів у господарській 
діяльності. 
З 2012 року здійснюється активна робота щодо вдосконалення нормативно-
правової бази у сфері формування екомережі, охорони, збереження та відтворення 
біотичних, земельних, водних ресурсів. 
В 2012 році прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Про 
затвердження Положення про службу державної охорони природно-заповідного 
фонду України» (від 05.05.2012 № 283) з метою забезпечення охорони територій 
та об'єктів ПЗФ, припинення та попередження порушень природоохоронного 
законодавства.  
Розроблено проекти Постанов Кабінету Міністрів України «Про 
затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної 
порушеннями природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів 
ПЗФ України» та «Про затвердження Порядку встановлення лімітів на 
використання ресурсів у межах територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного 
значення та Порядку видачі, переоформлення, видачі дублікатів та анулювання 
дозволів на спеціальне використання природних ресурсів ПЗФ 
 
 
загальнодержавного значення». Постанови сприяють забезпеченню 
невиснажливого використання природних ресурсів на територіях ПЗФ України. 
До переліку ключових територій екомережі включено об'єкти та території 
ПЗФ, водно-болотні угіддя міжнародного значення та інші території, в межах 
яких збереглися цінні природні комплекси. В першу чергу вони включають 
регіони Карпат, Кримських гір, Приазовської височини, Донецького кряжу, 
Полісся, Подільської височини, витоків малих річок, континентального шельфу,  
окремих гирлових ділянок великих річок, прибережно-морської смуги тощо.  
До буферних зон екомережі входять території навколо ключових територій 
екомережі, що запобігають негативному впливу господарської діяльності на 
суміжних територіях. Вони можуть включати не тільки природні території 
екстенсивного використання (сіножаті, пасовища, ставки, експлуатаційні ліси 
тощо), а й орні території з безпечним веденням сільського господарства, зокрема 
без застосування мінеральних добрив. 
До сполучних територій екомережі входять території, що забезпечують 
цілісність екомережі та зв’язки між ключовими територіями, а саме: 
1) Поліський (лісовий) екокоридор – екокоридор, який охоплює основні 
болотні масиви, регіони головного водозбору Дніпра з притоками та частково - 
водозборів Західного Бугу, Південного Бугу, Дністра, Сіверського Дінця; на цій 
території порівняно багато незмінних ландшафтів. 
2) Галицько-Слобожанський (лісостеповий) екокоридор – охоплює ділянки 
басейнів усіх рік першої величини, зони Подільської та Карпатської ендемічності,  
пралісові ділянки, букові та смерекові в Карпатах, сосняки Слобожанщини, 
степові ділянки Опілля, діброви Поділля та Слобожанщини, грабові ліси 
Розточчя, Придніпров'я, реліктові крейдові ценози Сіверського Дінця, рефугіуми 
реліктових угруповань в Карпатах. 
3) Південноукраїнський (степовий) екокоридор - охоплює клаптики 
степових ділянок, петрофітні та плавневі ценози, літоральні та аквальні 
екосистеми, ендеми та релікти Прибужжя, Приазов'я, степового Криму.  
 
 
До сполучних територій екомережі відносяться також меридіональні 
екокоридори, які просторово обмежені долинами великих річок, зокрема Дніпра, 
Дністра, Дунаю, Західного Бугу, Південного Бугу та Сіверського Дінця. Вони 
об'єднують водні та заплавні ландшафти, а саме шляхи міграції численних видів 
рослин і тварин.  
До відновлюваних територій екомережі входять території, що 
представляють собою порушені землі, малопродуктивні та деградовані землі, а 
також землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ.  
Загальна площа земель екомережі може становити 41,68% від загальної 
площі України, що складає 25164,5 тис. га згідно до Програми.  
 
1.2 Нормативно-правове забезпечення щодо збереження біологічного та 
ландшафтного різноманіття 
 
До стратегії збереження біорізноманіття входять основні завдання, а саме: 
- реалізація екологічної політики;  
- досягнення достатньої кількості і площі об’єктів природи, що забезпечують 
збереження біорізноманіття в природних екосистемах;  
- міжнародне співробітництво з провідними науковими центрами, що сприятиме 
комплексному вирішенню завдань природоохоронної діяльності;  
- реінтродукція рослин і тварин у місцях їхнього попереднього мешкання;  
- запровадження природоохоронних технологій;  
- зменшення рекреаційного навантаження шляхом розвитку екотуризму. 
В Україні здійснюються заходи з імплементації європейського 
законодавства щодо охорони біорізноманіття відповідно до Угоди про Асоціацію 
України з Європейським Союзом. Розроблено законопроект «Про території 
Смарагдової мережі» (№ 4461) з метою імплементації Директиви № 2009/147/ЄС 
про захист диких птахів (Пташина директива) та Директиви № 92/43/ЄС про 
 
 
збереження природного середовища існування дикої флори та фауни (Оселищна 
директива). 
Прийнято Закон України № 1684-IX «Про внесення змін до деяких 
законодавчих актів України щодо імплементації положень деяких міжнародних 
угод та директив Європейського Союзу у сфері охорони тваринного та 
рослинного світу» (2021 р.) згідно з яким внесено зміни до законів України «Про 
тваринний світ», «Про природнозаповідний фонд», «Про Червону книгу 
України», Кодексу України про адміністративні правопорушення, які 
передбачають посилення заходів з охорони рослин і диких тварин та середовищ їх 
проживання та посилення відповідальності за їх погіршення або знищення.  
Прийнято Закон України від 02.12.2021 №1926-IX «Про ратифікацію 
Нагойського протоколу про доступ до генетичних ресурсів та справедливий і 
рівноправний розподіл вигід від їхнього використання» відповідно до Конвенції 
про біологічне різноманіття з метою впорядкування процедури доступу до 
генетичних ресурсів та справедливого розподілу вигід від їхнього використання. 
Перелік українських територій Смарагдової мережі Європи станом на березень 
2021 року становить 377 територій площею близько 8 млн га.  
Постійно проводяться обов’язкові громадські обговорення проектів 
господарської діяльності, що можуть мати значний вплив на довкілля, зокрема й 
на біорізноманіття, згідно Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» .  
Громадський інтернет-портал Центр даних «Біорізноманіття України» (Data 
Centre «Biodiversity of Ukraine») функціонує з 2017 року та створена єдина 
відкрита мережа накопичення та обміну даних щодо біорізноманіття UkrBIN 
(Ukrainian Biodiversity Information Network). UkrBIN активно взаємодіє з 
громадськістю, поширює знання з біорізноманіття, залучає суспільство до 
спостережень за чужорідними та інвазійними видами. 
 
 
 
 
 
1.3 Класифікація об’єктів та територій природно-заповідного фонду 
 
За категоріями територій й об’єктів заповідні території поділяються на 
наступні: державний національний парк; державний заповідник; державний 
заказник загального значення, державний заказник місцевого значення; 
державний ботанічний сад; державні пам’ятки природи загального і місцевого 
значення; державний зоологічний парк; державний дендрологічний парк; 
державний парк як пам’ятка садово-паркового мистецтва загального значення і 
місцевого значення; державне заповідне урочище [3]. 
З метою збереження в природному стані унікальних або типових для даної 
ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, 
вивчення природного ходу явищ і процесів, які проходять в них, розробки 
наукових основ охорони природи створюється природний заповідник. 
Вилучаються з господарської експлуатації та передаються в безстрокове 
користування заповіднику ділянки землі, її надра і водних пристроїв з усіма 
природними об’єктами, що знаходяться в їх межах [3]. 
Службу охорони, наукових, науково-технічних співробітників і 
адміністративно-господарського персоналу мають державні заповідники. 
Органами, у віданні яких знаходиться територія державних заповідників, 
затверджуються штат, структура, витрати та плани матеріально-технічного 
забезпечення державних заповідників. 
У відповідності до Типового положення затверджуються задачі кожного 
заповідника, його науковий профіль, організаційне впорядкування, особливості 
режиму й охорони [4]. 
Заказником загальнодержавного значення називають територію, що 
виділена з метою збереження, відновлення та відтворення окремих або декількох 
компонентів цінних та унікальних комплексів на час, необхідний для виконання 
поставлених перед заказником завдань для підтримки загального екологічного 
балансу. 
 
 
Перш за все заказник організовується на території або акваторії, в межах 
якої зустрічаються види тварин та рослин, що занесені до «Червоної книги» [3]. 
До заказника місцевого значення відноситься територія, що виділена з 
метою збереження, відновлення та відтворення окремих або декількох цінних для 
регіону компонентів природи на період, який необхідний для виконання 
поставлених перед заказником завдань та підтримки загального екологічного 
балансу. 
Державні заказники в залежності від характеру, мети організації та 
необхідного режиму охорони поділяються на ландшафтні, ботанічні, іхтіологічні, 
гідрологічні, лісові, геологічні, палеонтологічні, ентомологічні та орнітологічні 
комплексні [3]. 
Території або окремий об’єкт, що мають особливу цінність і є унікальними 
або типовими для України, та беруться під охорону для збереження в природному 
стані в наукових, культурно-освітніх та естетичних цілях, називають пам’ятками 
природи загальнодержавного значення. 
До пам’яток природи місцевого значення відносять території або окремі 
природні об’єкти одного регіону, що беруться під охорону для збереження в 
природному стані в наукових, культурно-освітніх та естетичних цілях. 
Пам’ятки природи в залежності від походження, характеру та необхідного 
режиму охорони поділяються на комплексні, зоологічні, ботанічні, гідрологічні та 
геологічні [4]. 
З метою збереження, вивчення та збагачення в спеціально створених умовах 
різноманітних рослин для їх найбільш ефективного наукового, культурного і 
господарського використання створюється ботанічний сад, якому земельні 
ділянки надаються у безстрокове користування. 
З метою збереження, вивчення та збагачення у спеціально створених умовах 
різноманітних видів дерев та чагарників для їх найбільш ефективного наукового, 
культурного і господарського використання створюється дендрологічний парк [3]. 
 
 
З метою збереження та вивчення у спеціально створених умовах об’єктів 
дикої фауни для науково-освітніх, пізнавальних та науково-дослідних цілей 
створюється зоологічний парк. У безстрокове використання передаються 
зоологічним паркам земельні ділянки. 
Пам’ятки - парки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення 
створюються для охорони найбільш видатних зразків паркобудівництва в 
естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях [3]. 
До заповідних урочищ відносяться лісові, болотні, степові та інші природні 
комплекси, які мають як наукове, так і природоохоронне та естетичне значення. 
Виділяють їх з метою збереження в природному стані. 
Без вилучення земельної ділянки або водного об’єкту в землекористувачів 
або водокористувачів проводиться оголошення території або акваторії 
заказником, пам’яткою природи, парком - пам’яткою садово-паркового мистецтва 
та заповідним урочищем. У разі необхідності питання вирішується відповідно до 
Положення про порядок порушення і розгляду клопотань про віднесення лісів до 
категорії захищеності, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 9 
квітня 1981 року № 172/3 ПУРСР, 1981р. № 5, ст.36 [4]. 
 
1.4 Характеристика етапів розвитку природно - заповідної справи в Україні 
 
Слов’яни-язичники ще із часів Київської Русі заповідали різні природні 
об’єкти, що заміняли їм навіть храми. Божеліссям називалися заповідні гаї, 
святобором, праведним лісом і навіть раєм. Огорожею обносилися старі дерева, і 
тільки жрець міг заходити за огорожу. У слов’ян, крім лісових гаїв, заповідними 
вважалися деякі річки, озера, великі валуни, вигадливі камені й гори. Для 
царських, королівських і князівських полювань часто охоронялися значні лісові 
ділянки та урочища. Єдина форма заповідності була у ті часи, що в деяких 
випадках стала основою й для сучасних заповідників. Така заповідність, 
наприклад, ще в середньовіччі виникла в Біловезькій Пущі [6]. Саме вона стала 
 
 
порятунком для великих тварин, що серед інтенсивно освоюваних земель 
знаходили тут останній притулок. Рятувало тварин від повного винищення те, що 
царські полювання відбувалися рідко, а для всіх інших полювання було суворо 
забороненим.  
Монастирі відігравали корисну роль у збереженні лісів, при яких вони 
збереглися до наших днів, ставши основою деяких сучасних заповідників. Для 
прикладу, Охтирський монастир зберіг ліс на Ворсклі, Святогірський монастир - 
урочище крейдової сосни. Так само збереглося й урочище Конча – Заспа під 
Києвом [9]. 
Заповідання лісів, озер і рік суто з комерційних міркувань і з метою 
привілейованого полювання й відпочинку відіграло важливу природоохоронну 
роль. В Криму охоронялися великі мисливські угіддя, охоронялися також багато 
приватних дендропарків, зокрема Софіївка, Тростянець, Олександрія тощо. 
Причому, дуже жорстких заходів іноді вживали до порушників заповідності. Так, 
за узаком Петра I за вирубку лісів і навіть за один зрубаний дуб страчували [7]. 
Асканія-Нова став першим заповідником в Україні, який широко відомий не 
лише в нашій країні, а й за кордоном. Свій столітній ювілей заповідник відзначав 
21-23 травня 1998 року. 
Проте історія першого заповідника є досить складною, і навіть трагічною. 
Маєток німецького герцога Ангальт-Кетенського був на цих землях з 1828 року, 
що на пам’ять про свій маєток «Асканія» у Німеччині назвав його «Асканія-
Нова». Рід поміщиків Фальц-Фейнів, що займався переважно вівчарством, в 1856 
році придбав ці землі. Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн, широко освічений біолог 
і прекрасний організатор, став засновником заповідного комплексу. І до 1889 року 
зумів створити унікальний акліматизаційний зоологічний парк. Він виділив 
ділянку цілинного степу, 500 десятин, в 1898 році й оголосив її «захищеною на 
вічні часи». Тому 1898 рік і став вважатися роком заснування заповідника. 
 
 
Заповідником Асканія-Нова захоплювалися цар Микола II, який всупереч 
палацовому етикету, який забороняв йому зупинятися у приватних осіб, побував у 
заповіднику в 1914 році [8].  
Жовтнева революція була для заповідника трагічним періодом, оскільки 
Асканія-Нова не раз переходила з рук однієї влади до іншої. У цей час військові 
полювання в заповіднику знищили багато рідкісних і цінних тварин.  
Період Великої Вітчизняної війни також був не менш трагічним для 
заповідника, оскільки йому загрожувало повне руйнування [8]. 
Декрет Раднаркому УРСР від 1 квітня 1919 року був першим 
природоохоронним актом в Україні щодо оголошення колишнього поміщицького 
господарства Фальц-Фейна «Асканія-Нова» народним заповідником, який одразу 
після громадянської війни 8 лютого 1921 року був затверджений першим 
державним заповідником. Перший заповідник в 1921 році був створений у 
лісостеповій зоні – Парасоцький ліс, Конча-Заспа - в околицях Києва, заповідник 
Гористе - вище за течією Дніпра, Академічний степ - в Полтавській області. Ряд 
заповідників створюються в 1923 році, а саме Канівський, Хомутовський степ, 
Кримський, Стрільцівський степ, Кам’яні могили тощо. Великий Приморський 
заповідник створюється в 1927 році, на базі якого потім організовувалися 
Чорноморський заповідник і Азово-Сиваське заповідно-мисливське господарство 
[8]. 
В 1926 році починає свою діяльність спеціальний природоохоронний орган,  
Український комітет охорони пам’яток природи. Понад 2 тисяч 
природоохоронних об’єктів налічувалося до Великої Вітчизняної війни. Більшості 
заповідників під час війни завдано величезної шкоди. Після війни відзначався 
досить суттєвий вплив господарської діяльності людини на заповідні території.  
В Україні до 1964 року всього 0,02 % території республіки займали заповідні 
землі. Це був найгірший показник заповідності, оскільки вже в той час у європейських 
країнах він виражався в декількох одиницях. В Україні на той час взагалі було лише 2 
заповідника [9]. 
 
 
В Україні був створений Держкомітет по охороні природи при Раді 
Міністрів УРСР в 1967 році, та вже в 1968 році 4 заповідники відразу були 
затверджені, а саме Луганський, Поліський, Карпатський, відновлений 
Канівський. Заповідники Ялтинський і Мис Мартьян були створені в  1973 році, 
розширено на 45 тисяч га Чорноморський заповідник. У 1981 році створено 
заповідник Когра-Доп під Феодосією. В Україні до 1981 року вже налічувалося 9 
заповідників і 1 національний парк.  
Насьогодні мережа національних парків, заповідників та інших об’єктів 
ПЗВ значно розширилася.  
Згідно даних обліку територій та об’єктів ПЗФ, що подані органами 
виконавчої влади на місцевому рівні, в Україні нараховувалося 8796 територій та 
об’єктів ПЗФ загальною площею 4,501 млн. га, а також морський заказник 
«Філофорне поле Зернова» площею 402,5 тис. га. станом на 1 січня 2022 року.  
Загальна площа природно-заповідного фонду України складала 6,82 % від 
загальної площі (таблиця 1.1) [9]. 
У складі ПЗФ України нараховується 5 біосферних заповідників, 53 
національні природні парки, 19 природних заповідників, 3666 пам’яток природи, 
87 регіональних ландшафтних парків, 3521 заказники, 804 заповідних урочища, а 
також ряд штучних об’єктів: 13 зоологічних парків, 28 ботанічних садів, 62 
дендропарки та 592 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Понад 57,2 % 
площі ПЗФ України складають території та об’єкти загальнодержавного значення, 
серед яких 5 біосферних і 19 природних заповідників, 328 заказників, 53 
національні природні парки, 18 ботанічних садів, 136 пам’яток природи, 20 
дендрологічних та 7 зоологічних парків, 90 парків-пам’яток садово-паркового 
мистецтва. Загальна площа територій ПЗФ України загальнодержавного значення 
становить 2576201,69 га, а місцевого – 1924908,92 га. 
Незважаючи на велику кількість заповідних територій заповідна справа в 
Україні ще тільки розпочинається. 
 
 
 
Таблиця 1.1 - Заповідні території України 
 
 Рік Площа, Місцезнаходження 
Назва створення га Природна Адміністративна зона 
зона 
Біосферні заповідники 
1 2 3 4 5 
Асканія-Нова 1898 33307 Степ Херсонська 
імені Фальц-Фейна 
Чорноморський 1927 100809 Степ Херсонська 
Миколаївська 
Карпатський 1968 63245 Гірська Закарпатська 
Лісова Івано-Франківська 
у тому числі філіали:     
Чорногорський    Закарпатська 
масив 
Марамароський    Закарпатська 
Кузійський масив    Закарпатська 
Угольсько-Широко-    Закарпатська 
лужанський масив 
Долина нарцисів    Закарпатська 
Стужиця    Закарпатська 
Дунайські плавні 1998 28402,9 Степ Одеська 
Природні заповідники 
Кримський 1923 44175 Гірська Автономна Республіка 
Лісова Крим 
Канівський 1923 2027 Лісостеп Черкаська 
 
 
 
 
Продовження таблиці 1.1 
1 2 3 4 5 
Український 1961 2764 Лісостеп Запорізька 
степовий 
у тому числі філіали:     
Кам’яні могили   Степ Запорізька 
Михайлівська цілина   Лісостеп Сумська 
Хомутівський степ   Степ Донецька 
Крейдова флора   Степ Донецька 
Луганський 1968 1608 Степ Луганська 
у тому числі філіали:     
Стрільцівський степ   Степ Луганська 
Провальський степ   Степ Луганська 
Станично-Луганське   Степ Луганська 
відділення 
Поліський 1968 20104 Лісова Житомирська 
 
Ялтинський 1973 14523 Гірська Автономна Республіка 
Лісова Крим 
Мис Мар’ян 1973 202  Автономна Республіка 
Крим 
Карадазький 1979 2855 Гірська Автономна Республіка 
Лісова Крим 
Розточчя 1984 2080 Лісова Львівська 
Медобори 1990 10455 Лісова Тернопільська 
Дніпровсько- 1990 3766 Степ Дніпропетровська 
Орільський 
Єленський степ 1996 1576 Степ Миколаївська 
 
 
 
Продовження таблиці 1.1 
1 2 3 4 5 
Горгани 1996 5300 Гірська Івано-Франківська 
Опуський 1998 1592,3 Степ Автономна Республіка 
Крим 
Казантипський 1998 450,1 Степ Автономна республіка 
Крим 
Національні парки 
Карпатський 1980 50300 Гірська Івано-Франківська 
Лісова 
Шацький 1983 32515 Лісова Волинська 
Синевир 1989 40400 Гірська Закарпатська 
Лісова 
Азово-Сиваський 1993 5400 Степ Херсонська 
Вижницький 1996 7900 Гірська Чернівецька 
Лісова 
Подільські Товтри 1996 261315 Лісова Хмельницька 
 
Повноцінний розвиток ПЗФ забезпечить збереження природно-
ландшафтного різноманіття та історико-культурних цінностей, сприятиме 
поліпшенню екологічного стану довкілля з нормалізацією взаємодії людини з 
природою [9]. 
В роботах [10 – 18] описано історію створення, стан та основні природні 
характеристики, флору та фауну державних заповідників України. 
 
 
 
 
 
 
1.4 Аналіз впливу антропогенних факторів на ландшафтне та біотичне 
різноманіття  
 
До основних загроз біорізноманіття всіх структурних елементів екомережі 
України відносять антропогенні чинники, які можна поділити на три групи: 1) 
пряме фізичне знищення, до якого можна віднести рибальство, полювання, 
заліснення корінних трав’яних типів рослинності, рубання, перевипасання, 
цілеспрямоване випалювання, пожежі, розорювання, розробку кар’єрів, рекреація 
та урбанізація; 2) зміна природних середовищ, зокрема резерватні сукцесії, 
фрагментація екотопів, модифікація місцезростань, сильватизація; 3) забруднення, 
що включає як біологічне так і комунальне. 
Починаючи з середини 1980 років людство споживає більше відновних 
ресурсів, в результаті чого утворюється значна кількість відходів. Тому життєво 
важливим завданням для людства, зокрема й для України, є збереження 
ландшафтного та біотичного різноманіття.  
Україна має близько 35 % її популяційного біорізноманіття, займаючи менше 
6 % площі Європи, та представленого понад 72 тисячами видів флори і фауни, а саме 
флори – понад 27 тисяч видів, фауни – понад 45 тисяч видів. 
Через територію України проходять два основні світові маршрути міграції 
птахів, оскільки Україна розташована на перетині міграційних шляхів багатьох видів 
фауни. Деякі місця гніздування  на півдні країни мають міжнародне значення. 
Згіднодо міжнародних зобов'язань понад 100 видів перелітних птахів охороняються. 
До значного зменшення ландшафтного різноманіття призвів екстенсивний 
розвиток сільського господарства, зокрема понад 40 % площі України були вкриті 
степами в минулому, а сьогодні їх залишилося близько 3-3,5 %. 30 % усіх видів 
фауни і флори, що занесені до Червоної книги України, зосереджено на цих 
територіях.  
Слід зазначити, що упродовж останніх років спостерігається збільшення 
кількості видів тварин і рослин, що занесені до «Червоної книги України», тому 
 
 
зростають показники регіональної охорони видів та угруповань. Діяльність 
людини становить основну загрозу біорізноманітності та знищенню природного 
середовища існування фауни і флори. За останні роки відзначається значне 
зменшення площ територій степових екосистем, природних лісів і водно-
болотних угідь. В результаті розорювання земель погіршується стан довкілля, 
відзначається антропогенне забруднення акваторій та територій, обводнення 
територій або їх осушення тощо. Значний дисбаланс у біоценозах викликає 
поширення неаборигенних видів у природних екосистемах. Не досить ефективно 
розвивається система управління збереженням біорізноманіття прісноводних та 
морських екосистем, що в свою чергу негативно впливає на обсяг рибних запасів 
та водних живих ресурсів. 
Біогеоценотичному покриву в значній мірі загрожують зростаючі інерційні 
процеси, зокрема накопичення значних обсягів відходів, що закопуються чи 
затоплюються, захоронення хімічних боєприпасів та ядерних відходів, світлове 
забруднення, електромагнітні випромінювання, просторова експансія. 
Такі негативні тенденції створюють серйозні загрози для біо- і екосистем, а 
також для життя і здоров’я людини. 
Також додаткові загрози створюють для біо- і екосистем впровадження 
новітніх технологій, в тому числі нанотехнологій, розвиток енергетики з 
відновлюваних джерел, транспортної інфраструктури, поширенням адвентивних 
видів тощо. 
Для біологічного різноманіття значну небезпеку становлять пожежі, що 
призводять до втрати природного різноманіття, а саме спрощення структури, 
вульгаризація біоти. Це в подальшому призводить до консервації дії чинників 
ценогенезу, внаслідок чого відтворення фітоценозів, у тому числі й раритетних, 
стає практично неможливим. 
 
 
 
 
 
2 ОЦІНКА РОЗВИТКУ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ТА СТАНУ 
ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
 
2.1 Характеристика фізико – географічних та кліматичних умов Черкаської 
області 
 
Черкаська область розташована у басейні середньої течії Дніпра на 
Східноєвропейській рівнині, її площа складає 20,9 тис. км2, що становить 3,4% від 
загальної площі України. Територія Черкаської області належить до лісостепової 
природно-кліматичної зони за фізико-географічними, ґрунтовими і кліматичними 
ознаками і відноситься до малолісних регіонів України. Горбиста, що пересічена 
балками та ярами, рівнина - рельєф області. 
У центральній частині України простягнулась територія області на 245 
кілометрів з південного заходу на північній схід, більшість її частини лежить на 
кордоні Придніпровської височини. В даній частині місцевість характеризується 
рівнинністю, проте для багатьох районів - складний, що розрізаний річками 
рельєф, з ярами та пагорбами. Відомий Канівсько - Мошногірський кряж 
тягнеться уздовж долини р. Дніпро. Лівобережна частина Черкащини знаходиться 
у межах Придніпровської низини, що характеризується рівнинним рельєфом, а 
саме - луки степової зони. 
Черкаська область за сприятливих кліматичних умов є багатою на 
рослинність, мальовничі ліси, різноманітний тваринний світ. Найбільший у 
лісостеповій зоні України Канівський природний заповідник, Національний 
дендрологічний парк «Софіївка» НАН України розташовані саме в Черкаській 
області. 
Велика кількість річок протікає по території області, а саме 1037 річок, 
найбільшою з яких є р. Дніпро, а також 7 середніх річок (Тясмин, Рось, Гнилий та 
Гірський Тікич, Ятрань, Супій, Велика Вись).  
 
 
В області сформувалася ценотично багата природна рослинність, що 
представлена лісовим, степовим, лучним, водним, чагарниковим, болотним, 
петрофітним, псамофітним типами рослинності, оскільки властиве поєднання 
флори лісової та степової зони. Ліси представлені сосновими та дубово-
сосновими, дубово-грабовими деревостанами. Трав’яна рослинність поєднує 
придніпровські та середньо-дніпровські лучні степи та остепненні луки. Болотна 
рослинність представлена лісостеповими осоковими, злаково-осоковими, гіпново-
осоковими, очеретяно-осоковими, трав’яними та трав’яно-гіпновими 
угрупуваннями. Дніпровськими лісостеповими лучними степами, торф’янистими 
остепненими та засоленими луками представлена рослинність заплав. 
Досить нерівномірно поширені лісові біоценози на території області. До 23 
% заліснена центральна частина області, де репрезентовано значні за площею 
лісові масиви. Від 3 до 7 % коливається лісистість на заході регіону.  
Лівобережна частина області заліснена всього на 8 %. Двоярусні сосново-
дубові деревостани поширені на перших надзаплавних піщаних терасах Дніпра та  
деяких його притоках, зокрема річок Рось, Тясмин, Сула. Соснові ліси, зрідка 
трапляються грабово-дубово-соснові ліси, поширені на найвищих елементах 
рельєфу.  
У заплавах річок Дніпро, Тясмин, Сула, Рось збереглася лучна рослинність, 
що представлена злаково-різнотравними та волого-трав’яними екосистемами.  
Болото-трав’яно-осоково-комишовими та чорновільхо-хвилясто-низинними 
екосистемами репрезентована болотна рослинність. Ірдинська заплава, як лучна 
тераса старого русла Дніпра, є еталоном болотної рослинності.  
На узбережжях річок здебільшого ростуть ліси, а степова рослинність - на 
вододілах. Дубово-грабові ліси (клен, граб, дуб, липа, ясен) переважають у районі 
м. Канів і на південний схід від нього. Дубово-ясеневі та грабові ліси 
переважають у південно-західній, південній і центральній частині області. 
Найпівденнішою межею природного поширення наддніпрянських хвойних лісів в  
 
 
Україні є Черкаський бір (дуб, сосна, клен, береза). 16,2 % території області 
займають ліси та лісовкриті площі. 
За своїм екологічним і соціально-економічним значенням та 
місцезнаходженням ліси області виконують переважно захисні, 
кліматорегулюючі, водоохоронні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, тому 
мають обмежене експлуатаційне значення.  
Досить нерівномірно розташовані ліси на території області в розрізі 
районів: 37,8 % - Черкаський, 31,9 % - Канівський, 25,8 % - Смілянський, 23,2 % - 
Чигиринський, 21,6 % - Корсунь-Шевченківський, 19,1 % - Городищенський, 
2,5% - Жашківський, 2,7 % - Драбівський, 4,8 % - Чорнобаївський та 6,5 % - 
Христинівський. 
Понад десятьма видами головних та супутніх лісоутворюючих порід 
сформовані ліси Черкащини, серед яких переважають дуб, сосна, акація, ясен, 
граб, вільха. 64,3 % - частка твердолистяних насаджень, 28,8 % –хвойних та 6,3 % 
- м'яколистяних. 
Помірно-континентальним є клімат Черкаської області із середньою річною 
температурою повітря від +7,0 до -7,7. Січень із середньою температурою від 5,5 
до 6,1 нижче нуля є самим холодним місяцем року. Липень із середньою 
температурою від +19,2 до 20,8 є самим теплим місяцем року.  
У середньому упродовж 4-8 квітня починається вегетаційний період рослин, 
коли середньодобова температура переходить через +5 і закінчується 29 жовтня 
– 1 листопада. При середньодобовій температурі вище +10 починається активний 
ріст рослин, число таких днів на рік складає від 160 до 170, а при температурі 
вище +15 – від 112 до 126 днів. 
У Золотоніському, Смілянському та Христинівському районах області сума 
річних опадів становить близько 510 мм, а на решті території – від 450 до 480 мм. 
Причому опади розподіляються нерівномірно за місяцями року: найбільше 
упродовж червня - липня (90-160 мм), найменше упродовж січня- лютого (до 100 
 
 
мм). За вегетаційний період рослин середня кількість опадів коливається в межах 
260-325 мм [20]. 
Із переходом середньодобової температури повітря через 0, що 
спостерігається в кінці листопада, наступає зима. -5,9 є середня температура 
повітря самого холодного місяця січня. Наявність досить частих відлиг є 
характерною особливістю зимового сезону області, коли температура 
підвищується до 8-10 тепла.  
Переходом середньодобової температури повітря через 0 вважається 
початок весни в Черкаській області. Із 15 - 20 березня в середньому наступає цей 
період. Перехід середньодобової температури повітря через +5 спостерігається у 
першій декаді квітня, в цей час відновлюється вегетація озимих культур, а 
наприкінці квітня спостерігається перехід через +10. В цей період 
розпочинається активна вегетація всіх сільськогосподарських культур.  
Переходом середньої добової температури повітря через +15 вважається 
початок літа: з середини травня розпочинається літо і продовжується до середини 
вересня. +18 - 22 є середньою температура повітря упродовж травня – червня та 
+23-25 тепла - упродовж липня –серпня, хоча в окремі роки до +38 може 
підвищуватись максимальна температура в липні [21].  
Із переходом середньої добової температури повітря через +10 в сторону 
більш низьких температур наступає осінь в Черкаській області. В основному цей 
період наступає з другої половини вересня до 5 - 10 жовтня. Ознакою закінчення 
осені є загальне зниження температури повітря упродовж місяця жовтня, коли в 
наприкінці жовтня середня добова температура повітря перевищує +5 [22]. 
 
 
 
 
 
 
 
2.2 Загальна характеристика грунтів області 
 
Понад 2 мільйонів 92 тисяч га налічує площа земельного фонду Черкаської 
області, з них 1 мільйон 335 тис. га складають сільськогосподарські угіддя, серед 
яких 1 мільйон 200 тис. га - орні землі [23]. 
Значною кількістю ґрунтів різних типів представлений грунтовий покрив 
Черкаської області [22]. 
Найбільш продуктивними в Україні вважаються саме грунти Черкаської 
області, проте за рядом агрохімічних параметрів поступаються ґрунтам південних 
і східних областей. Більш сприятливими кліматичними умовами компенсуються 
порівняно менший вміст елементів живлення гумусу, підвищена кислотність, 
особливо в період вегетації сільськогосподарських культур.  
53,7 % займають в ґрунтовому покриві області чорноземи типові та 
чорноземи сильно реградовані; 28,9 % - темно сірі опідзолені і реградовані ґрунти 
та чорноземи опідзолені і слабо реградовані; 7,3 % - світло-сірі і сірі опідзолені 
ґрунти. 
До головних факторів, що призводять до втрати родючості ґрунтів, 
віднесено: нераціональне використання ґрунтів; високий ступінь розораності 
земель; посилення ерозійних процесів; зростання дефіциту балансу елементів 
живлення і органічної речовини, а тому й збіднення їх запасів у ґрунті; порушення 
структури сівозміни; наявність площ кислих ґрунтів; послаблення 
мікробіологічної активності ґрунту; зростання щільності ґрунту та падіння його 
водоутримуючої здатності; повільне впровадження сучасних ґрунтозахисних 
технологій обробітку. 
На легкосуглинкові, середньосуглинкові та важко суглинкові ґрунти 
розподілений ґрунтовий покрив області за механічним складом. Легкосуглинкові 
переважають на Лівобережжі та в Подніпров'ї; середньосуглинкові ґрунти – в 
центральній частині області; важкосуглинкові - в західних районах. В 
 
 
Черкаському районі (мошенська зона) та на терасах річок Тясмина, Гірського та 
Гнилого Тікича знаходяться найбільшим масивом супіщані ґрунти.  
За вмістом органічної речовини оцінюється рівень родючості ґрунтів: чим 
більше гумусу в ґрунті, тим він багатший на основні елементи живлення, оскільки 
в ньому зосереджено нітрогену від 92 до 98%, фосфору - 60%, сульфуру - 80% та 
значна кількість інших макро- і мікроелементів. 
Чорноземи глибокі та мало гумусні переважно поширені на лівобережжі 
області, де в значній мірі переважають солонуваті і солончакуваті чорноземи та 
лучні ґрунти. Торфово-болотні ґрунти та низинні торфовища значно поширені на 
лівобережжі. 
Правобережна частина області за існуючим розподілом лісостепу за 
рельєфом розділяється на два агрогрунтових регіони – Уманський і Корсунь-
Шевченківський. Уманський, Банківський, Тальнівський та західна частина 
Лисянського і Звенигородського районів входять до Уманського агрогрунтового 
району, де найбільш поширені: 40% деградованих чорноземів, 35% опідзолених 
ґрунтів і 10% чорноземів глибоких. В Корсунь - Шевченківському районі 
переважає значна частка еродованих ґрунтів: великі площі сірих та світло-сірих 
опідзолених ґрунтів (Лисинка, Нижинець та Лебедин). Також в цьому районі 
переважають чорноземи різного механічного складу: глибокі, деградовані і 
опідзолені [23]. 
13,4% та 7,3% займають відповідно темно-сірі і світло-сірі опідзолені 
ґрунти, від 1,2% до 2,5% - нші типи ґрунтів [21]. 
604 тисячі га займають чорноземи типові мало гумусні, що поширені у всіх 
районах області. Значні масиви чорноземів типових знаходяться на 
правобережній частині Жашківського, Шполянського, Корсунь-Шевченківського, 
Черкаського та Чигиринського районах [21]. 
Чорноземи, що є глибокими та легкого механічного складу, переважають в 
основному в Черкаському, Золотоніському, Чигиринському, Корсунь-
Шевченківському, а також частково в Чорнобаївському і Драбівському районах. В 
 
 
Звенигородському районі домінують грунти середньо суглинкового механічного 
складу. 
Понад 92% піщаногрубопилуватих часток ( частки більше 0,01 мм) 
містяться в складі чорноземів глинисто – піщаних, а часток менше 0,01 мм лише 
8%, тоді як мулу (частки менші 0,001 мм) - 3-4%. Такі ґрунти невеликими 
масивами зустрічаються в Черкаському, Драбівському та Чигиринському районах. 
До другої групи грунтів, що є досить поширеною у Черкаській області, 
відносять чорноземи опідзолені, які займають площу близько 252 тис.га. В 
Уманському, Корсунь-Шевченківському, Тальнівському, Христинівському, 
Звенигородському, Банківському та Лисянському районах знаходяться їх 
найбільші площі.  
До третьої групи поширених в області ґрунтів відносять деградовані 
чорноземи з площею 315,5 тис.га, що є переважно середньо- та важко суглинкові 
за механічним складом. Такі грунти досить розповсюджені на правобережній 
частині області: Тальнівський, Манківський, Христинівський, Жашківський, 
Звенигородський, Корсунь-Шевченківський, Смілянський та Шполянський 
районах. Такі деградовані ґрунти використовують в основному для вирощування 
всіх зернових технічних культур. Важкосуглинковий лес є основною 
материнською породою на території області, який поступово на схід переходить в 
легкосуглинковий. Грунти по річках утворились на алювіальних відкладах [23]. 
Слід зазначити, що сучасний стан використання земельних ресурсів 
Черкаської області не відповідає вимогам раціонального природокористування, 
оскільки спостерігається порушення екологічно допустимого співвідношення 
площ ріллі та природних кормових угідь, що негативно впливає на стійкість 
агроландшафту. У складі сільськогосподарських угідь Черкащини зосереджено 
40% особливо цінних земель, що становить 520,7 тис. га, в тому числі рілля 
складає 43,8% або 514,6 тис. га. 
 
 
 
 
2.3 Стан природно-заповідного фонду Черкаської області 
 
34 % від площі Черкаської області, що складає 719,5 тис. га, займають 
структурні елементи перспективної екологічної мережі. Площа природно-
заповідних об’єктів складає 64,890 тис. га або 3,1 % від загальної площі 
перспективної екомережі. Під антропогенним впливом перебуває решта частина 
територій. Найбільш захищеними є природні комплекси, що перебувають під 
охороною в межах територій природно-заповідного фонду. На рисунку 2.1 
наведено складові структурних елементів екологічної мережі області. 
 
53,8
143,8 30,4
15,6
1,4
135,9
0,1
Об’єкти ПЗФ 338,5
Водно-болотні угіддя
Землі водного фонду
Ліси та інші лісовкриті площі
Курортні та лікувально-оздоровчі території
Рекреаційні території
Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом
Пасовища, сіножаті
 
 
Рисунок 2.1 - Складові структурних елементів екологічної мережі, тис. га 
 
В області проводиться активна робота зі створення нових і розширенню 
меж існуючих територій та об’єктів ПЗФ з метою збереження та відтворення 
 
 
типових та унікальних природних комплексів, біотичного і ландшафтного 
різноманіття, формування національної екомережі. 
ПЗФ Черкаської області складає 571 територій та об’єктів природно-
заповідного фонду, з них: загальнодержавного значення - 22 об’єкти та місцевого 
значення - 549, що займають загальну площу 76,091 тис. га (фактична площа - 
64,890 тис. га). Площа заповідних об’єктів від загальної площі території області,  
тобто показник заповідності доведено до 3,1 %. Для порівняння, в Україні 
середній показник заповідності складає 6,3 %, а в країнах Європи – від 12 до 15 %.  
До ПЗФ області входять об’єкти наступних категорій: національні природні 
парки «Білоозерський» та «Нижньосульський», «Канівський природний 
заповідник», дендрологічний парк «Софіївка», регіональний ландшафтний парк 
«Трахтемирів», Черкаський зоологічний парк, 244 заказники, 203 пам’ятки 
природи, 66 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 52 заповідні урочища. 
На рисунках 2.2 – 2.5 представлено деякі об’єкти ПЗФ Черкаської області.  
Показник заповідності у межах районів та міст обласного підпорядкування 
коливається від 0,1 до 12 %. Лише Золотоніський та Канівський райони області 
мають вищий від середнього по Україні показник заповідності та Чорнобаївський 
район  – наближений до нього. Такий низький показник заповідності 
обґрунтовується значною розорюваністю земель: загальна площа 
сільськогосподарських угідь області становить 1454 800 га, з яких рілля займає 
88% площі сільськогосподарських угідь, тобто 1273 600 га. 
Для більшості районів області % розорюваності коливається від 62% до 
80%. Проте упродовж останніх 5 років площу ПЗФ області збільшено на 21730,2 
га, кількість об’єктів – на 67 (4 скасовано), показник заповідності – на 1,04 %. 
 
 
  
Рисунок 2.2 - Буцький каньйон, с. Буки, Маньківський район, Черкаська область 
 
 
 
Рисунок 2.3 - Комплексна пам'ятка природи місцевого значення «Тясминський 
каньйон» (1,497 га) 
 
 
 
 
Рисунок 2.4 - Орнітологічний заказник загальнодержавного значення 
«Липівський»( 4631,7 га) 
 
 
 
Рисунок 2.5 - Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва «Велико-
Бурімський парк» (86,5га) 
 
 
Саме з 2007 року особливо чітко прослідковується розширення мережі 
об’єктів ПЗФ області: створено 56 нових та розширено межі 3 існуючих об’єктів 
ПЗФ; площу природно-заповідного фонду збільшено на 21561,2 га за рахунок 
проведених робіт. 
За цей період в області з метою збереження природної різноманітності 
ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, збільшення площі 
екомережі проведено роботу щодо створення 2 нових об'єктів ПЗФ місцевого 
значення загальною площею 5,01 га, зокрема ботанічної пам'ятки природи 
«Урочище Вільхове» в межах Потаської сільської ради Маньківського району 
площею 5 га та ботанічної пам'ятки природи «Дуби на Тарасовій горі» на 
території Шевченківського національного заповідника Канівського району площею 
0,01 га. Розширено межі парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого 
значення «Васютинський дендрологічний парк» в с. Васютинці Чорнобаївського 
району з 1,5 га до 4,2176 га.  
Слід відзначити також активну роботу по розширенню об’єктів ПЗФ в 2017 
році: оголошено 9 обʼєктів ПЗФ місцевого значення, зокрема гідрологічні 
заказники «Панське болото», «Маслове», «Загребля-Попове-Турське» в межах 
Боровиківської сільської ради Звенигородського району; ботанічні заказники 
місцевого значення «Тимошівський», «Гульбище», «Землянки», «Касянове» на 
території Креселецького лісництва ДП «Кам'янське лісове господарство» 
загальною площею 88,27 га; парку - пам’ятки садово-паркового мистецтва 
«Сонячний» в м. Черкаси; розширено межі загальнозоологічного заказника 
місцевого значення «Виграївський» в Корсунь-Шевченківському районі з 3522 га 
до 3534,4 га (на 12,4 га). 
В 2021 році загальну площу об’єктів ПЗФ області збільшено на 117,821 га, 
зокрема за поданням обласної державної адміністрації рішеннями обласної ради 
оголошено 9 об’єктів ПЗФ місцевого значення: ботанічні пам’ятки природи 
«Богданів дуб» (площа 0,01 га), «Ольжині дуби» (площа 0,02 га) та «Чижів дуб»  
(площа 0,01 га) на території ДП «Звенигородське лісове господарство» 
 
 
Звенигородського району; «Гора Янталка» (площа 3,7 га) та «Каштан Шевченка»  
(площа 0,001 га) в м. Корсунь-Шевченківський Черкаського району; ландшафтний 
заказник «Дзензелівський» (площа 80,7 га) за межами с. Дзензелівка Маньківської 
селищної ради Уманського району; ландшафтний заказник «Тясминські 
краєвиди» (площа 30,0 га) на території Степанківської територіальної громади 
Черкаського району.  
В м. Черкаси відбулося збільшення площі парку-памʼятки садово-паркового 
мистецтва місцевого значення «Сквер Пам’яті» від 0,7 га до 1,4 га, а також 
вилучено з території заповідного урочища «Герман» ділянки загальною площею 
11,12 га на території ДП «Уманське лісове господарство» Уманського району з 
одночасним створенням на території даного ДП ландшафтних заказників 
«Буцький ліс» (площа 6,9 га) та «Бабунів яр» (площа 6,9 га).  
В області активно проводяться заходи щодо винесення меж заповідних 
об’єктів в натурі (на місцевості) з метою збереження цілісності територій та 
об’єктів ПЗФ. Також ведуться роботи для захисту від незаконного заволодіння та 
збереження цілісності заповідних об’єктів області на виконання п.5 Указу 
Президента України від 23.05.05 № 838 «Про заходи щодо подальшого розвитку 
природно-заповідної справи в Україні», координацію яких здійснює робоча група 
ЧОДА. 
Із 571 об’єкту ПЗФ області станом на 01.01.2022 року винесено у натуру на 
місцевості межі 17 обʼєктів ПЗФ загальнодержавного значення, 63 обʼєктів ПЗФ 
місцевого значення за проектами землеустрою; 138 обʼєктів за планово-
картографічнимиі матеріалами лісовпорядкування; 20 проектів землеустрою 
перебувають в стадії погодження та затвердження. 
У Монастирищенському районі та місті обласного підпорядкування 
Ватутіно склалася найгірша ситуація саме по винесенню меж в натуру, оскільки 
на їх території не винесено в натуру жодного заповідного об’єкту.  
Межі об’єктів ПЗФ в натурі встановлені на 10-57% (від кількості) для 
більшості районів та міст області, а саме: Драбівського, Городищенського, 
 
 
Звенигородського, Золотоніського, Канівського, Жашківського, Лисянського, 
Корсунь-Шевченківського, Смілянського, Маньківського, Уманського, 
Христинівського, Чорнобаївського, Шполянського районів, міст Золотоноша та 
Черкаси. 
На 75-89% (від кількості) встановлені в натурі межі об’єктів ПЗФ у 
Тальнівському, Черкаському, Кам'янському та Чигиринському районах 
Черкаської області.  
Лише міста обласного підпорядкування Умань та Сміла мають 100 % 
показник по винесенню меж в натуру [24].  
 
2.3.1 Канівський природний заповідник 
 
Канівський заповідник посідає особливе місце серед заповідників України, 
оскільки він один представляє лісостепову зону України, що займає третину 
території країни. Саме на території Канівського заповідника та його околицях 
найповніше представлені типові природні комплекси, зокрема лісостепові 
ландшафти в поєднанні з горами, глибокими ярами, зсувами, скіфськими 
городищами тощо [25]. 
Канівський природний заповідник було створено в 1923 році (рисунок 2.6).  
Загальна площа становить 8657,2 га, що включає нагірну частину – покриті лісом 
яри та пагорби на правому березі р. Дніпро (1415 га), два заплавних острови (116 
га) в Канівському водосховищі [26]. Згідно Закону України «Про 
загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі 
України на 2000-2015 р.р.», Указу Президента України від 01.12.2008 № 1129 
«Про розширення мережі та територій природних парків та інших природно-
заповідних об’єктів», а також з метою забезпечення збереження, відтворення і 
ефективного використання природних комплексів та об’єктів ПЗФ відбувалось 
розширення території Канівського природного заповідника.  
 
 
 
 
Рисунок 2.6 - Канівський природний заповідник 
 
Причому розширення меж Канівського заповідника відбувалось за рахунок 
земель державної власності, що розміщені в межах Яблунівської, Пекарівської, 
Григорівської, Прохорівської, Хмільнянської сільських рад Канівського району та 
Бубнівсько-Слобідської сільської ради Золотоніського району. Саме ці землі 
мають особливу цінність, оскільки відрізняються неповторністю ландшафтів і 
рельєфу. В межах заповідника зустрічаються рідкісні представники флори та 
фауни, що занесені до Червоної книги України та є ті, що охороняються 
відповідно до міжнародних договорів України, значна їх частина зайнята 
археологічними та історичними пам’ятками.  
Територія заповідника характеризується гірським виглядом завдяки 
окраїнному географічному положенню на стику Придніпровської височини і 
однойменної низовини, що їх чітко розмежовує [27]. 
Провідне значення у формуванні температурних умов мають тривалість 
сонячного сяйва і широке положення заповідника, оскільки від цих чинників 
 
 
залежить надходження сонячної радіації , що є основним енергетичним джерелом 
природних процесів у ландшафті [28]. 
В грабовій діброві заповідника не більше 10-11 % від сумарної радіації 
проникає крізь зімкнуті крони дерев до поверхні ґрунту; понад 40 % - в сосновому 
лісі; понад 72 % від сумарної радіації - в полуденні . Залежно від експозиції й 
крутості схилів та відбиваючої здатності поверхні змінюється поглинання 
сонячної радіації поверхньою [28]. 
На території заповідника ліс представлено грабовою дібровою, що зеленим 
килимом покриває гори й утворює крайній східний суцільний виступ 
європейських грабових лісостепів. Грабова діброва має важливе ґрунтозахисне й 
водоохоронне значення. До основних деревостанів заповідника віднесено 
грабняни із незначною домішкою дуба звичайного, клена гостролистого й 
польового, берези бородавчастої, липи серцелистої, лина звичайного тощо. 
Понад 1095 видів налічує флора судинних рослин цього району, що 
належать до 475 родів та 106 родин, домінуючими серед яких є покритонасінні 
або ж квіткові рослини. Флора за життєвими формами розподіляється наступним 
чином: 695 - трав’янисті багаторічники, 211 видів – однорічники, 108 – 
дворічники, 46 -дерева, 38 - чагарники і напівчагарники. Понад 500 видів грибів 
різних систематичних груп та близько 400 видів фітопланктону охоплює список 
нижчих рослин і мохоподібних. Зустрічаються типові рослини степової флори, 
зрідка - ковила, горицвіт весняний, різак степовий, лещиця волосиста, волове око 
тощо. Серед дикорослих рослин зустрічаються типові північні (кореальні) лісові 
види: переліска багаторічна, яглиця звичайна, зеленчук жовтий, зірочник лісовий, 
копитняк європейський, бутень запашний тощо [27]. 
Каталог рідкісних і зникаючих рослин, що потребують охорони, складено 
на основі інвентаризації рослинного покриву заповідника і його околиць, що 
також допомогло розробити рекомендації щодо збереження цінних ботанічних 
об’єктів. До 31 родини належать рідкісні види та зникаючі рослини Канівського 
Придніпров’я, серед яких найбільшу кількість видів мають обхідні - 15, лілейні – 
 
 
9, жовтцеві – 8, багатоніжкові – 5 та 18 родин охоплюють лише по одному виду. 
12 видів судинних рослин, які ввійшли до Червоної книги, зростає в заповіднику і 
його околицях, зокрема вовчі ягоди пахучі, бран душка різномірна, колюча-трава, 
підсніжник звичайний, ковили волосиста й піскова, півники угорські,  плаун 
колючий, скоп олія карніолійська, сальвінія плавуча, цибуля ведмежа, сон 
великий [27]. 
 
2.3.2 Заказники Черкаської області 
 
Природно-заповідний фонд Черкаської області налічує 244 заказників, що 
займають площу 43407,299 га, серед яких є 5 заказників загальнодержавного 
значення, а усі інші місцевого. Липівський орнітологічний заказник, Русько-
Полянський ботанічний заказник, Тарасів обрій ландшафтний заказник, 
Шуляцьке болото – гідрологічний, Сумський ландшафтний заказник відносяться 
до заказників загальнодержавного значення [29].  
Загальнодержавний заказник Русько-Полянський розташований в 
Черкаському районі із загальною площею 166 га. Його створено з метою охорони 
лісових рослин за пропозицією Центрального Ботанічного Саду АН УССР . На 
території заказнике росте вовчоягідник пахучий, що занесений до «Червоної 
книги України» (Постанова СМ. УССР №524 від 11.09.80 року) [30]. 
На території заказника переважають дубово-соснові та грабово-дубово-
соснові ліси, цінність яких полягає в тому, що деревостої тут природного 
насінного походження, вік сосни від 80 до 110 років та високий бонітет І-Іа. Із 
чагарників є поширеними дрок, горобина, ліщина. Серед травостою нараховують 
близько 50 видів. 
За охорону всього природного комплексу заказника відповідає Русько-
Полянське лісництво Черкаського лісгоспу [31]. 
Тарасів обрій, ландшафтний заказник, із загальною площею 405,0 га 
розташований в межах Прохорівського лісництва на лівому березі Дніпра. За 
 
 
своєю будовою пойма цього берега є унікальною, тому в 1190 році на території 
Канівського району було створено даний заказник [30]. 
Шуляцьке болото - гідрологічний заказник загальнодержавного значення, 
площею 940 га, був заснований у Жашківському районі в 1993 році. Цей болотний 
масив виконує роль стабілізатора водного режиму річки Гірський Тікич і 
мікроклімату району. На території гідрологічного заказника зростає різноманітна 
болотяна рослинність [32]. 
Сумський ландшафтний заказник є найбагатшим за видовим складом флори 
та фауни водно-болотяних комплексів центральної України, загальною площею 
7871,3 га, що відкритий у 1998 році. Також є основним нерестовищем на 
Кременчуцькому водосховищі [33]. 
В межах Черкаської області розташовано велику кількість заказників 
місцевого значення. Проведемо огляд деяких із них. 
Поблизу села Білозір’я Черкаського району знаходиться заказник місцевого 
значення «Сфагнове болото», що взято під охорону 30 січня 1986 року [34]. Це 
відкрите осоково-пухівково-сарагнове болото, загальна площа якого близько 0,5 
га, в центральній підвищеній частині якого утворює асоціація Carex lasiocarpa + 
Eriophorum vaginatum, а також п’ять видів моху: Sphagnum fallax, Sphagnum 
palustre, Sphagnum obtecesum, Sphagnum magеllanicum, Sphagnum nemorium.  
В межах Смілянського та Тясминського лісництва розташований заказник 
«Ірдинське болото» із загальною площею 868 га. На території заказника 
представлено унікальні болотні екосистеми, що залишились від колишніх 
Ірдинських –Тясминських боліт. Це болото відноситься до староруслових і на 
переважній частині є евтотрофним відповідно до загальноприйнятої класифікації 
боліт. Товщина торфових покладів досягає до трьох метрів [35]. 
Екосистеми заказника відіграють значну роль у кліматі місцевості, не 
дивлячись на їх невелику площу. Вони гальмують процеси загальної денатурації,  
є резерватом рідкісних рослинних угруповань, місцем зростання та проживання 
паритетів флори та фауни. 
 
 
Сучасний стан даного заказника відповідає статусу ландшафтного, 
враховуючи, що цей заказник відзначається саме біотичними компонентами.  
Рядом особливостей характеризується флора заказника, однією з яких є 
наявність значної кількості кореальних видів, що зростають на південній межі 
ареалів або мають тут диз’юнкції: сфагнові мохи, осоки [35]. 
Проте в значній мірі екосистема заказника зазнає негативного впливу з боку 
Ірдинського торфопідприємства, яке розпочало видобуток торфу в межах 
заповідного об’єкту, що може призвести до його знищення [30]. 
Мошногірський комплексний заказник, що проголошений у 1983 році, 
розташований на Мошногірському кряжі та охоплює площу 663 га. Знаходиться в 
Мошенському та Черкаському лісництвах Черкаського району. 
В межах заказника переважають різні лісові породи, серед яких дуб, клен, 
ясень, липа, граб. Ціла колона дубів-велетнів кількістю близько 50 дерев, яким 
понад 200 років, знаходиться поблизу управління Мошенського лісництва [30]. 
В Черкаському районі Дахнівського лісництва розміщений Дахнівський 
ботанічний заказник, що створений у 1982 році, загальною площею 16 га. 
Переважають сосни та могутні дуби серед струнких деревостанів, у підліску - 
кущі глоду, бузини чорної і червоної [30]. 
У Чигиринському лісництві знаходиться Грушківський ботанічний заказник 
місцевого значення, що проголошений у 1982 році, площею 2 га, на території 
якого зростає рідкісна цибуля ведмежа. 
В Чигиринському районі Чигиринського лісництва знаходиться Гущівський 
ботанічний заказник, що проголошений у 1979 році, площею 81 га, в трав’яному 
покриві якого зростає зникаючий вид – сон-трава [36]. 
В Чигиринському районі Яничарського лісництва створено у 1979 році 
Яничарський ботанічний заказник, що займає загальну площу 55 га, на території 
якого зростають великі площі барвінка малого [36]. 
В селі Пекарі Канівського району знаходиться заказник Верболози 
ділянкою 3,5 га і є частиною колишнього масиву верболозів, а саме верби 
 
 
пурпурової. Статусу державного заказника місцевого значення ця ділянка дістала 
через унікальні зарості верболозів із збереженими ботанічними формами 
стародавньої народної селекції. 
Державний ботанічний заказник місцевого значення Бараній яр також 
відноситься до Канівського району та розташований у східній частині села 
Глинча. Заказник займає загальну площу 2,0 га та затверджений рішенням 
облвиконкому від 11 березня 1979 року [11]. 
На території ботанічного заказника під охорону взято горицвіт весняний, 
або адоніс весняний, прое заказник багатий й іншою рослинністю, зокрема 
акацією білою, осокою, конюшиною гірською тощо [35].  
Отже, заказники Черкаської області характеризується різноманітнім як 
рослинним так і тваринним світом, та деякі з них мають неповторний ландшафт і 
тому заслуговують на збереження і охорону.  
 
2.3.3 Державний дендрологічний парк «Софіївка»  
 
29 січня 1960 року затверджено статус Державного дендрологічного парку 
«Софіївка» у відомстві Національної академії наук України (рисунок 2.7). 
Парк «Софіївка» розтягнувся на площі 152 га в околицях міста Умань, що 
знаходиться 188 кілометрів від м. Черкаси. 
Державний дендрологічний парк «Софіївка» засновано у 1796 році 
місцевим магнатом графом Потоцьким та названо на честь його дружини 
гречанки Софії.  
Головний вхід в парк представляє собою архітектурно-декоративне 
мистецтво, збудований за проектом А.І. Штаненшнейдера талановитим зодчим І. 
Макутіним. Він чудово поєднується з рельєфом місцевості й оточуючою 
природою [37]. 
 
 
 
 
 
Рисунок 2.7 - Дендрологічний парк «Софіївка» НАН України, м. Умань 
 
Великою кількістю старих екзотичних рослин відрізняється територія 
Англійського парку, серед яких є найбільш цікаві та рідкісні декоративні форми 
бука, каштану, дуба, а також кленів. Дерева ведмежого горіха, кам’яного дерева, 
сосни та ялин, софори японської досягли значних розмірів. 
Паркові насадження утворюють основний фонд деревних насаджень, серед 
яких переважає дуб звичайний, граб, липа, клен гостролистий, ясен і польовий 
в’яз. Бересклет європейський і бородавчастий, гордовина, глід і ліщина 
зустрічаються у підліску. Окремі дерева черешні, груші дикої, яблуні лісової, 
тополі, верби розташовані у насадженнях. Декоративними породами, каштанами, 
плакучими ясенами, вербами, туями, кленами, кримськими, австрійськими й 
веймутовими соснами, софорою японською насичені околиця лісового масиву та 
центральні райони парку. 
На території парку проводиться науково-дослідна робота з питань 
паркобудівництва, акліматизації різноманітних порід дерев і упровадження їх в 
 
 
народне господарство. Понад 600 видів різновидностей і форм нараховується 
серед деревних порід і чагарників, а також 586 видів трав’яних рослин [37]. 
Дендрологічний парк «Софіївка» НАН України є популярним місцем туризму. 
 
2.4 Динаміка та розвиток природно-заповідних територій Черкаської області  
 
Для Черкаської області, що налічує 20 адміністративних районів загальною 
площею 20,9 тис. км2, що становить 3,4 % території України, є характерним 
досить нерівномірний розподіл природно-заповідних об’єктів (рисунок 2.8). 
 
 
 
Рисунок 2.8 – Частка природно-заповідних територій Черкаської області 
 
Канівський район має найбільшу кількість заповідних територій, оскільки в 
його межах створено єдиний заповідник Черкаської області та один з найбільших 
в Україні, а саме Канівський. Крім Канівського заповідника, в межах району 
 
 
розташований Республіканський ландшафтний парк (РЛП) «Трахтемирів»; 19 
заказників; 36 пам’яток природи; 19 урочищ та 2 парки. 
Всього по 4 об’єкти ПЗФ, що є найменшим показником, розташовано в 
Драбівському і Христинівському районах. 42 об’єкти заповідних територій 
розташовані в Черкаському районі. А в інших районах області кількісний склад 
ПЗФ має ще менший % об’єктів природо-заповідання (рисунок 2.9 та 2.10). 
 
 
 
Рисунок 2.9 - Кількість категорій природо-заповідання в адміністративних 
районах Черкаської області 
 
В місті Черкаси знаходиться 12 об’єктів заповідання, зокрема ще в 1983 
році створено єдиний в області зоологічний парк; 6 парків, одним з яких є 
Черкаський міський парк «Сосновий бір»  — пам’ятка садово-паркового 
мистецтва загальнодержавного значення України. На території парку 
переважають із рослинності ялини і сосни, дуби, верби, різноманіття трав. Також 
 
 
парк прикрашають газони з яскравим килимом квітів [31]. 
 
4,5
4,36
4
3,5
3,39 3,35
3
2,5
2,3
%
2 1,94
1,5
1,24
1,04
1 0,98 0,98
0,63
0,5 0,5 0,49 0,52
0,34 0,32
0,22
0,15 0,1 0,12
0,05 0,09
0
 
Рисунок 2.10 – Кількість природно – заповідних територій в районах 
Черкаської області 
 
49 об’єктів заповідання містить Корсунь-Шевченківський район, що 
відповідає одному із найбільших показників заповідності області.  
В межах району розміщено 30 пам’яток природи, зокрема й 200-літній 
 
м. Черкаси
Городищинський
Драбівський
Жашківський
Звенигородскій
Золотоніський
Кам'янський
Канівський
Катеринопільський
К.-Шевченківський
Лисянський
Маньківський
Монастерищенський
Смілянський
Тальнівський
Уманьський
Христинівський
Черкаський
Чигиринський
Шполянський
Чорнобаївський
 
каштан Шевченко, і 3 заповідних парки, окрім великої кількості урочищ і 
заказників. Серед найбільших є Корсунь-Шевченківський парк республіканського 
значення загальною площею 97 га, що розташований на островах річки Рось. На 
території парку зростає понад 70 видів дерев і чагарників, серед яких є алеї, що 
створені могутніми дубами, а також липи серцелистої у віці до 300 років. 
В межах території Черкаської області природно - заповідні території розміщені 
нерівномірно, що продемонстровано на рисунках 2.11 - 2.13.  
В центральній та північній територіях Черкаської області спостерігається в 
основному значна частка заповідних об’єктів, що пов’язано в першу чергу з різними 
ландшафтами області, а також обумовлено складністю рельєфу та різноманітними 
ділянками Червонокнижних рослин, які зростають в певних місцях. Зокрема, велика 
нагромадженість заповідних територій, до яких відносяться заказники, урочища, а 
також заповідник, спостерігається в Канівському і Корсунь-Шевченківському 
районах Черкаської області.  
В різних місцях області знаходяться заказники державного значення, а саме 
Русько-Полянський - в Черкаському районі, Тарасів обрій – ландшафтний 
заказник загальнодержавного значення - в Канівському лісництві, Шуляцьке 
болото – в Жашківському районі, Жулинський – в Чорнобаївському районі. 
 
 
 
 
 
 
 
Умовні позначення: 
 
Рисунок 2.11 - Природно-заповідний фонд Черкаської області 
загальнодержавного значення 
 
 
 
 
Умовні позначення: відповідно до рисунку 2.11 
 
Рисунок 2.12 - Природно-заповідний фонд Черкаської області місцевого 
значення - заказники 
 
Найбільша кількість гідрологічних заказників місцевого значення 
знаходяться в Лисянському та Звенигородському районах, ботанічних - в 
Корсунь-Шевченківському, Канівському, Золотоніському, Городищенському та 
Чорнобаївському, згідно аналіз рисунку 2.12.  
 
 
 
Умовні позначення: відповідно до рисунку 2.11 
 
Рисунок 2.13 - Природно-заповідний фонд Черкаської області місцевого 
значення - пам’ятки природи 
 
Слід зазначити, що також нерівномірним є розміщення пам’яток природи 
місцевого значення, найбільша кількість яких припадає на Черкаський, Корсунь-
Шевченківський, Канівський та Лисянський райони. Ботанічні заказники 
складають значну кількість пам’яток природи місцевого значення.  
В Лисянському та Чорнобаївському районах розташовані комплексні 
пам’ятки природи, в Городищенському (Закревський бір) – ботанічні. 
В м. Умань розташований парк - пам’ятка садово-паркового мистецтва 
«Софіївка», також є Черкаський, Козачанський та Тальнівський парки. 
Динаміку кількості природно-заповідних територій Черкаської області 
наведено на рисунку 2.14.  
 
 
 
250
200
150
1990 1995
Кількість 2000 2010
2016 2021
100
2021
2016
50 2010
Рік
2000
1995
1990
0
Природні Регіональні Заказники Памятки Заповідні Парки- Дендрологічні Зоологічні
заповідники ландшафтні природи урочища па'ятки парки парки
парки садово-
паркового
мистецтва
Категорія
 
Рисунок 2.14 – Динаміка кількісного складу природно-заповідних територій 
 
З аналізу рисунку 2.14 можна зробити висновок, що характерне стабільне 
зростання площ ПЗФ спостерігається з 1990 р, а саме їх кількість збільшилася 
більше ніж в 14 разів. Це свідчить не лише про збільшення кількості об’єктів 
ПЗФ, а й про розширення площ деяких з них та організації нових об’єктів значної 
площі. Упродовж 2010-2017 р.р. спостерігається значне збільшення площ ПЗФ, а 
саме їх площа зросла на 18478,54 тис. га., а за роки існування держави - майже в 
2,5 рази. В 2021 році загальна площа об’єктів ПЗФ Черкаської області збільшена 
на 117,821 га. 
Про зростання кількості заказників і пам’яток природи свідчить динаміка 
кількісного складу природно-заповідного фонду області (рисунок 2.14). Слід 
відзначити, що не суттєво збільшується кількість заповідників, ландшафтних, 
дендрологічних та зоологічних парків, що може бути обґрунтовано із 
ускладненою процедурою їх створення, яка вимагає вилучення з користування 
великих земельних ділянок та коштів для їх належного устаткування. Така 
тенденція об’єктів ПЗФ є незадовільною, оскільки належне заповідання 
 
 
природоохоронних об’єктів та еталонів природних ландшафтів можливе лише за 
умови суворого режиму заповідання в межах заповідників і достатньо великої 
площі для відтворення. 
На рисунку 2.15 наведено карту природно-заповідного фонду Черкаської 
області.  
 
 
 
Рисунок 2.15 – Карта природно-заповідного фонду Черкаської області 
 
В області проводиться значний комплекс робіт щодо встановлення їх меж у 
натурі на місцевості з метою захисту від незаконного заволодіння, збереження 
цілісності об’єктів ПЗФ. За результатами 2021 року оголошено 9 об’єктів ПЗФ 
місцевого значення, що включають ботанічні пам’ятки природи «Богданів дуб» 
площею 0,01 га, «Ольжині дуби» площею 0,02 га та «Чижів дуб» площею 0,01 га 
на території ДП «Звенигородське лісове господарство» Звенигородського району; 
«Гора Янталка» площею 3,7 га та «Каштан Шевченка» площею 0,001 га в м. 
 
 
Корсунь-Шевченківський Черкаського району; ландшафтний заказник 
«Дзензелівський» площею 80,7 га за межами с. Дзензелівка Маньківської 
селищної ради Уманського району; ландшафтний заказник «Тясминські 
краєвиди» площею 30,0 га на території Степанківської територіальної громади 
Черкаського району; ландшафтний заказник «Бабунів яр» площею 6,9 га та 
ландшафтний заказник «Буцький ліс» площею 6,9 га на території ДП «Уманське 
лісове господарство» Уманського району. В м. Черкаси збільшено площу парків-
пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення «Сквер Пам’яті» від 0,7 
га до 1,4 га та вилучено з території заповідного урочища «Герман» ділянки 
загальною площею 11,12 га на території ДП «Уманське лісове господарство» 
Уманського району, з одночасним створенням ландшафтних заказників «Бабунів 
яр» та «Буцький ліс». 
15,4 % від загальної площі області складає площа лісів та інших 
лісовкритих площ області, що становить 338,6 тис. га, при оптимальній лісистості 
16%. 
Збереженню, охороні та відновленню біорізноманіття на територіях з 
цінними природними комплексами і об’єктами сприяє оголошення нових об’єктів 
природно-заповідного фонду. Також розширення територій ПЗФ дозволить 
запобігати знищенню та пошкодженню ландшафтів, рослинних угрупувань, що є 
занесеними до Зеленої та Червоної книг України, а також сприятимуть 
поліпшенню середовища їх існування. 
 
2.5 Аналіз стану формування екологічної мережі Черкаської області 
 
Для досягнення стійкого розвитку та значної ролі для всіх сфер людської 
діяльності, зокрема економічної, соціальної, екологічної, визначаючи культуру, 
духовність і менталітет суспільства, важливим є збереження біологічного та 
ландшафтного різноманіття.  
 
 
Цей процес передбачає законодавче, науково-методичне, соціально-
економічне забезпечення програм і заходів у цій сфері. Проте одним із 
перспективних напрямів втілення стратегії збереження біо- та ландшафтного 
різноманіття є розбудова екологічної мережі [38]. 
Зміни в структурі земельного фонду області шляхом віднесення (на підставі 
обґрунтування екологічної необхідності та економічної доцільності) частини 
земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій 
охороні з відновленням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів  
передбачає формування екологічної мережі.  
До складових структурних елементів екомережі включаються: об'єкти ПЗФ 
та території; водно-болотні угіддя; водоохоронні зони; землі водного фонду; землі 
лісового фонду; полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не 
віднесені до земель лісового фонду; землі рекреаційного призначення, що 
використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та 
проведення спортивних заходів; землі оздоровчого призначення з їх природними 
ресурсами інші природні території та об'єкти, а саме пасовища, ділянки степової 
рослинності, кам'яні розсипи, солончаки, піски, сіножаті, земельні ділянки, в 
межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність; земельні 
ділянки, на території яких зростають природні рослинні угруповання, що занесені 
до Зеленої книги України; території, які є місцями зростання видів тваринного і 
рослинного світу, що занесені до Червоної книги України; частково землі 
сільськогосподарського призначення екстенсивного використання та підлягають 
окремій охороні як природні регіони з окремим статусом (ст. 5 Закону України 
«Про екологічну мережу»).  
Збільшення площі екологічної мережі при її формуванні може бути 
здійснено за рахунок наступних заходів:  
1. Створення основних ядер елементів екомережі, а саме природних 
заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, 
як об'єктів ПЗФ високих категорій заповідання.  
 
 
2. Збереження природних ландшафтів на тих ділянках, які мають історико-
культурну цінність. 
3. Запровадження особливого режиму використання прибережних та 
водоохоронних захисних смуг. 
4. Створення полезахисних лісових смуг та захисних насаджень, залуження 
земель. 
5. Збереження природних ландшафтів на землях, де функціонує 
промисловість, транспорт, зв'язок, оборона. 
6. Екологічно доцільне збільшення площі лісів. 
В таблиці 2.1 представлено площі земельних угідь як складових 
національної екомережі за роками. 
 
Таблиця 2.1 - Площі земельних угідь – складових національної екомережі за 
роками, тис. га 
 
Категорії 2016 2017 2018 2019 2020 2021 
землекористування 
Землі природного 63,940 64,151 64,630 64,779 64,89 64,151 
призначення (ПЗФ) 
Сіножаті та пасовища 143,2 143,2 143,2 143,2 143,2 143,15 
Землі водного господарства 12,9 12,9 12,9 12,9 12,9 12,9 
(рибні ставки) 
Землі водного фонду 166,2 166,2 166,2 166,2 166,2 166,2 
у т.ч. площа рибних ставків       
Землі оздоровчого 0,2 0,2 0,2 0,2 0,2 0,2 
призначення 
Землі рекреаційного 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 
призначення 
Землі історико-культурного 0,6 0,6 0,6 0,6 0,6 0,6 
призначення 
Ліси 338,6 338,6 338,6 338,6 338,6 338,6 
 
 
Реальне збереження та відновлення ключових екосистем та середовищ 
існування видів рослин і тварин відбувається лише у тому випадку, коли вони 
потрапляють у систему заповідних об’єктів.  
Регіональна екологічна мережа Черкаської області є складовою 
національної екомережі та відповідає основним ландшафтознавчим принципам.  
Схему екологічної мережі області розроблено із врахуванням принципів 
збереження, формування, використання екомережі та результатів дослідження 
особливостей ландшафтних комплексів, рідкісних біотопів, локалітетів 
раритетних видів біоти, міграційних шляхів тварин як природного каркасу 
перспективної регіональної екомережі.  
Виділено оптимальну кількість структурних елементів екомережі для 
забезпечення ефективного функціонування геопросторової моделі регіональної 
екомережі, а саме 25 ландшафтних екоядер різного ієрархічного рівня, серед яких 
6 національного, 8  регіонального та 13 локального значення; 38 екологічних 
коридорів, серед яких 2 Пан-Європейського, 3 регіонального, 32 локального 
значення та їхні буферні зони.  
Найбільш захищеними є природні комплекси, що перебувають під 
охороною в межах територій природно-заповідного фонду.  
В Черкаській області організовано роботу з розробки проекту схеми 
Регіональної екомережі Черкаської області (розробник – молодший науковий 
співробітник відділу дендрології та паркознавства Державної установи «Інститут 
еволюційної екології НАН України» Сергій Конякін).  
Направлено матеріали щодо включення 13 територій та об’єктів ПЗФ 
місцевого значення до переліку територій та об’єктів екомережі до Міністерства 
екології та природних ресурсів України.  
Прийняття Закону України «Про загальнодержавну програму формування 
національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.» та науково-
методичний супровід розбудови екомережі на регіональному і національному 
 
 
рівні сприяють вирішенню проблем щодо збереження біо- та ландшафтного 
різноманіття. 
В області проводиться робота зі створення нових і розширення меж 
існуючих заповідних об’єктів з метою збереження та відтворення типових та 
унікальних природних комплексів, біотичного і ландшафтного різноманіття, 
формування національної екомережі.  
В області проведено лісовідновлення на площі 1230 га для збільшення 
площі лісів та інших лісовкритих площ, серед яких 1016 га - за рахунок посадки 
лісу, 214 га – посіву та лісорозведення на площі 603 га, з них 542 га - посадки лісу 
та 61 га – посіву. На площі 227 га відбулося природнє поновлення. 
На площі 3,7 тис. га проведено консервацію малопродуктивних та 
деградованих земель з метою охорони та відтворення земельних ресурсів. 
Суттєва зміна середовища існування об'єктів рослинного та тваринного 
світу, що значним чином впливає на видовий та кількісний склад флори і фауни 
на території області, відбувається під впливом антропогенних чинників. 
В 2021 році проводився пошук та заповідання територій з найменш 
зміненими природними комплексами та дослідження флори і фауни 
перспективних напівприродних територій з метою створення дієвої та ефективної 
екологічної мережі області, як складової частини національної екомережі.  
Найбільш захищеними є природні комплекси, що перебувають під 
охороною в межах територій ПЗФ. 
Виведення земель із господарського використання шляхом створення на 
них об’єктів ПЗФ є на сьогодні одним із найбільш ефективних засобів збереження 
цінних природних комплексів водно-болотних угідь.  
Розпорядженням ЧОДА від 05.08.2016 р. № 395 затверджено план заходів 
щодо включення територій та об’єктів до переліків територій та об’єктів 
екологічної мережі на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 
16.12.2015 р. № 1196 «Про затвердження Порядку включення територій та 
об’єктів до переліків територій та об’єктів екологічної мережі».  
 
 
35 об’єктів природно-заповідного фонду області включено до переліку 
територій та об’єктів екологічної мережі. 
З розробки проекту схеми Регіональної екомережі Черкаської області 
організовано роботу та розроблено проект текстової частини схеми Регіональної 
екомережі Черкаської області.  
Об’єкти Всесвітньої природної спадщини на території області відсутні. 
На адресу Міністерства екології та природних ресурсів України направлено 
запит щодо виділення коштів для здійснення природоохоронних заходів за 
бюджетною програмою «Здійснення заходів щодо реалізації пріоритетів розвитку 
сфери охорони навколишнього природного середовища» по КПКВК 2401500: 
«Проведення комплексних наукових досліджень на території НПП 
«Нижньосульський» і прилеглих ділянках з метою подання матеріалів до 
Рамсарської конвенції та розширення території парку. 
Постійна робота проводиться в області щодо виявлення природних об'єктів 
та комплексів, що мають особливу екологічну, наукову, природоохоронну, 
естетичну, історико-культурну та рекреаційну цінність. 
1560 пам'яток історії та 132 монументального мистецтва перебувають на 
державному обліку, з яких  загальнодержавного значення – 4 та пам'яток 
археології - 7169, з яких загальнодержавного значення - 25. 
В таблиці 2.2 наведено складові структурних елементів екологічної мережі 
області [39]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
Таблиця 2.2 - Складові структурних елементів екологічної мережі Черкаської 
області  
Складові елементи екомережі області, тис. га 
Черкаська 
2091,6 777,22 64,8 135,78 30,5 0,6 46,6 338,6 0,16 1,5 - 15,45 143,15 - 
область 
 
 
Природно-заповідний фонд Черкаської області станом на 31.12.2021 р. 
налічує 571 територій та об’єктів ПЗФ загальною площею 76091,787 га, з них 
фактична площа складає 64890,8277 га, серед яких 22  загальнодержавного та 549  
місцевого значення. Показник заповідності складає 3,1 %. 
Структура та динаміка природоохоронних об’єктів області за роками 
представлена в таблиці 2.3. 
Слід відзначити, що за останні роки в області проведено значну роботу зі 
створення нових і розширення меж існуючих територій та об’єктів природно-
заповідного фонду. Робота проводиться також з метою збереження та відтворення 
типових та унікальних природних комплексів, ландшафтного і біотичного 
різноманіття, формування національної екомережі в області. 
 
 
 
 
 
 
Одиниці адміністративно-територіального 
устрою 
Загальна площа, тис. га 
Загальна площа екомережі, тис. га 
Об’єкти ПЗФ 
Водно-болотні угіддя 
Відкриті заболочені землі 
Водоохоронні зони, винесені в натуру 
Землі водного фонду 
Ліси та інші лісовкриті площі 
Курортні та лікувально-оздоровчі 
території 
Рекреаційні території 
Землі під консервацією 
Відкриті землі без рослинного 
покриву або з незначним рослинним 
Пасовпиощкраи, всоінмо жаті 
Радіоактивно забруднені землі, що не 
використовуються в господарстві 
 
Таблиця 2.3 - Структура та динаміка природоохоронних об’єктів Черкаської 
області за роками (загальнодержавного та місцевого значення) 
 
Площа територій суворої 
Кількість  Площа, тис. га 
Категорія заповідності 
об'єкту ПЗФ             
1995 2000 2016 2021 1995 2000 2016 2021 1995 2000 2016 2021 
Біосферні 
- - -  - - - - - - - - 
заповідники 
Природні 
1 1 1 1 2026,98 2026,98 8657,2 8657,2 2026,98 2026,98 8657,2 8657,2 
заповідники 
Національні 
природні - - 2 2 - - 11227,23 11227,2283 - - - - 
парки 
Регіональні 
ландшафтні - 1 1 1 - 5562,5 5562,5 5562,5 - - - - 
парки 
Заказники  134 168 222 244 16244,9 25302,33 42487,898 43407,299 - - - - 
Заповідні 
25 40 52 52 3828,9 4149,0 3743,09 3731,97 - - - - 
урочища 
Пам'ятки 
131 163 192 203 1176,81 1170,56 1887,4066 1891,2376 - - - - 
природи 
Ботанічні сади - - - - - - - - - - - - 
Дендропарки  1 1 1 1 160,0 160,0 179,18 179,18 - - - - 
Зоопарки 1 1 1 1 8,0 8,0 4,37 4,37 - - - - 
Парки- 
пам'ятки 
садово- 33 38 59 66 1288,26 1327,08 1386,555 1430,8021 - - - - 
паркового 
мистецтва 
 
Об’єкти наступних категорій складають природно-заповідний фонд області: 
Канівський природний заповідник, дендрологічний парк «Софіївка», Черкаський 
зоологічний парк, регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів», 187 пам’яток 
природи, 208 заказників, 44 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, 51 
заповідне урочище. Заказники за характером охорони та режимом поділяються на: 
лісові, ботанічні, загальнозоологічні, ландшафтні, ентомологічні, орнітологічні, 
гідрологічні; пам’ятки природи - ботанічні, комплексні, гідрологічні, геологічні. 
Як свідчать дані таблиці 2. 4, порівнюючи дані 2016 та 2021 років, можемо 
зробити висновок про те, що не відбулося зміни площі природних заповідників, 
національних природних парків і регіональних ландшафтних парків. Проте 
суттєво зросла кількість заказників від 222 до 244, пам’яток природи від 192 до 
203 та парків- пам'яток садово-паркового мистецтва від 59 до 66. 
 
 
Проте при такому незначному зростанні площі територій ПЗФ за останній 
рік відсоток заповідності залишився незмінним і складає 3,1%. 
334 види судинних рослин нараховується в Черкаській області, що 
становить 17% флори області, що знаходяться під загрозою зникнення. Серед 
таких видів рослин до Червоної книги України занесено 69 видів, з яких включено 
в додаток І Бернської Конвенції 14 видів, в Європейський Червоний список - 7 
видів, 3 – у всесвітньому масштабі. 
29 видів рослин перебувають в найбільш загрозливому стані, популяції 
більшості яких нині, очевидно, зникли. 
Канівський природний заповідник з метою охорони та відтворення 
рідкісних видів тварин та фауністичних комплексів  здійснює лісогосподарські 
заходи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ВИСНОВКИ 
 
Основними завданнями створених заповідних об’єктів є збереження у 
незайманому стані природних комплексів та їх компонентів. Усю сукупність 
об’єктів природи, що охороняються, прийнято називати природно-заповідним 
фондом. В Україні він об’єднує біосферні заповідники, державні природні 
заповідники, державні природні парки та заповідні урочища, заказники, 
регіональні ландшафтні парки, пам’ятки природи. 
Першим заповідником в Україні стала Асканія - Нова. Першим 
природоохоронним актом в Україні був декрет Раднаркому УРСР від 1 квітня 
1919 року. 
Черкаська область розташована на Східноєвропейській рівнині, у басейні 
середньої течії Дніпра. Площа Черкаської області становить 20,9 тис. км2 (3,4% від 
загальної площі України). За фізико-географічними, кліматичними і ґрунтовими 
ознаками територія області належить до лісостепової природно-кліматичної зони і 
відноситься до малолісних регіонів України. Рельєф області – горбиста, пересічена 
ярами та балками, рівнина. 
Структурні елементи перспективної екомережі області займають 719,5 тис. 
га, що складає 34 % від площі області. Решта територій перебуває під 
антропогенним впливом. Природні комплекси, що перебувають під охороною в 
межах територій природно-заповідного фонду, є найбільш захищеними.  
ПЗФ Черкаської області складає 571 територій та об’єктів природно-
заповідного фонду, з них: загальнодержавного значення - 22 об’єкти та місцевого 
значення - 549, що займають загальну площу 76,091 тис. га (фактична площа - 
64,890 тис. га). Площа заповідних об’єктів від загальної площі території області,  
тобто показник заповідності доведено до 3,1 %. Для порівняння, в Україні 
середній показник заповідності складає 6,3 %, а в країнах Європи – від 12 до 15 %.  
У розрізі районів та міст обласного підпорядкування показник заповідності 
коливається від 0,1 до 12 відсотків. Тільки 2 райони області мають вищий від 
 
 
середнього по Україні показник заповідності (Золотоніський, Канівський райони) 
та 1 – наближений до нього (Чорнобаївський район). Низький рівень заповідності 
зумовлений значною розорюваністю земель. 
За останні 5 років площу природно-заповідного фонду області збільшено на 
21730,2 га, кількість об’єктів – на 67 (4 скасовано), показник заповідності – на 
1,04 %. Особливо чітко розширення мережі об’єктів природно-заповідного фонду 
прослідковується з 2007 року. У цей період створено 56 нових та розширено межі 
3 існуючих об’єктів природно-заповідного фонду. Найгірша ситуація по 
винесенню меж в натуру склалася у Монастирищенському районі та місті 
обласного підпорядкування Ватутіно, на території яких не винесено в натуру 
жодного заповідного об’єкту. 
В 2021 році загальну площу об’єктів ПЗФ області збільшено на 117,821 га, 
зокрема за поданням обласної державної адміністрації рішеннями обласної ради 
оголошено 9 об’єктів ПЗФ місцевого значення: ботанічні пам’ятки природи 
«Богданів дуб» (площа 0,01 га), «Ольжині дуби» (площа 0,02 га) та «Чижів дуб»  
(площа 0,01 га) на території ДП «Звенигородське лісове господарство» 
Звенигородського району; «Гора Янталка» (площа 3,7 га) та «Каштан Шевченка»  
(площа 0,001 га) в м. Корсунь-Шевченківський Черкаського району; ландшафтний 
заказник «Дзензелівський» (площа 80,7 га) за межами с. Дзензелівка Маньківської 
селищної ради Уманського району; ландшафтний заказник «Тясминські 
краєвиди» (площа 30,0 га) на території Степанківської територіальної громади 
Черкаського району.  
В м. Черкаси відбулося збільшення площі парку-памʼятки садово-паркового 
мистецтва місцевого значення «Сквер Пам’яті» від 0,7 га до 1,4 га, а також 
вилучено з території заповідного урочища «Герман» ділянки загальною площею 
11,12 га на території ДП «Уманське лісове господарство» Уманського району з 
одночасним створенням на території даного ДП ландшафтних заказників 
«Буцький ліс» (площа 6,9 га) та «Бабунів яр» (площа 6,9 га).  
 
 
 
Природно - заповідні території розміщені по Черкаській області нерівномірно. 
Велика нагромадженість заповідних об’єктів спостерігається в основному в 
центральній та північній територіях. Це пов’язано з різними ландшафтами області. 
Найбільша кількість гідрологічних заказників місцевого значення знаходиться в 
Лисянському та Звенигородському районах, ботанічних - в Корсунь-
Шевченківському, Городищенському, Канівському, Золотоніському та 
Чорнобаївському. 
Розміщення пам’яток природи місцевого значення також є нерівномірним, 
найбільша їх кількість припадає на Черкаський, Канівський, Корсунь-
Шевченківський та Лисянський райони. Значну кількість пам’яток природи 
місцевого значення складають ботанічні заказники. 
Робота пройшла апробацію на Всеукраїнській науковій конференції 
здобувачів вищої освіти та молодих учених «Екологічна безпека та раціональне 
природокористування» 16 листопада 2023 року, м. Житомир: Житомирська 
політехніка. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 
 
1. Біорізноманіття проектованого заказника «Каліївський» / Скляр В.Г., Ємець 
О.М., Скляр Ю.Л. // Моніторинг та охорона біорізноманіття в Україні : 
Прикладні аспекти моніторингу та охорони біорізноманіття / Серія: 
«Conservation Biology in Ukraine». – Вип. 16. Т. 3. – Київ; Чернівці : Друк Арт, 
2020. – С. 441 – 444. 
2. Концепція державної програми розвитку земельних відносин в Україні на 
період до 2030 року. / Третяк А.М., Третяк В.М., Скляр Ю.Л., Капінос Н.О., 
Третяк Н.А., // АГРОСВІТ № 19-20 жовтень. – 2020. – С. 24 – 31. 
3. Реєстр територій та об’єктів природно-заповідного фонду Черкаської області. – 
Черкаси.: Б. в., 1997. – 42 с. 
4. Стеценко М.П. Заповідна справа – це пріоритет сучасної політики охорони 
заповідних територій // Свята справа. – 1998. - № 2. – С. 28-31. 
5. Ющенко О.К. Заповідник УРСР (вступ. ст.. В.А.Воїнственського). – К.: Рад. 
Школа, 1985. – 176 с. 
6. Природно-заповідний фонд Української РСР. Реєстр-довідник заповідних 
об’єктів (О.В.Одноротоз, В.П.Давидюк, О.Б.Бойко та інші): За ред. 
М.А.Воїнственського. – К.: Урожай, 1986. – 222 с. 
7. Підоплічний І.Г., Ющенко О.К. Заповідні скарби. – К.: Рад. школа, 1976. – 
143 с. 
8. Гамор Ф., Полякова О. Карпатський заповідник. Погляд у майбутнє // Лісовий і 
мисливський журнал. – 1999 - № 6 – С. 20-21. 
9. Закон України „Про природо-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р. 
10. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” 
11. Черкащина заповідна. Путівник. Жук П.А. и др. – Дніпропетровськ: Промінь, 
1985. – 117 с. 
 
 
12. Природа Черкащини: стан, проблеми раціонального природокористування та 
охорони в контексті виживання / За ред. Морозова П.І. – Одеса: ОКФА – 
Миколаїв: СІМАО, 1996. – 396 с. 
13. Черкаська область: Географічний атлас: Моя мала батьківщина. 
Відповідальний редактор Т.В. Погурельська. – К.: ТОВ „Видавництво „Мапа”, 
2002. – 20 с. 
14. Великий О.А. та інші. Грунти Черкаської області. – К.: Урожай, 1967. – 123 с. 
15. Іванников О.В. Геологія району Канівських дислокацій. К.: Наукова думка, 
1996. – 95 с. 
16. Заповідники та національні парки України / Мінекобезпеки України – К.: Вища 
школа, 1999. – 232 с. 
17. Канівський державний заповідник: Путівник [Погребенник В.П. та ін.]. – 
Дніпропетровськ: Промінь, 1978. – 79 с. 
18. Щербань М.І. Загальна кліматична характеристика Канівського району // 
Вісник Київського університету. Серія геології та географії. – 1982 – вип.2, № 
5. – С. 68 – 73. 
19. Рішення Черкаської обласної ради [Перелік об’єктів]. про території та об’єкти 
природно-заповідного фонду області // Нова доба. – 2002, 20 серпня  
20. Дідух Я.П. Руськополянський заказник // Географічна енциклопедія України. – 
К., 1993. – Т. 3. – с. 153. 
21. Вірченко В.М. Сфагнові мохи Правобережного лісостепу УРСР // Український 
ботанічний журнал. – 1985. - № 2 – С. 92-93. 
22. Природні заповідники і заказники Черкащині: Краєзнавчі оповідання для учнів 
5-7 класів. – Черкаси: б. в., 2002. – 16 с. 
23. Мережа територій та об’єктів природо-заповідного фонду України: [Кількість, 
площа. Зокрема у Черкаській області]. // Ойкумена – 1993. - № 3 – С. 99-108. 
24. Роготченко Н.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – К,: Будівельник, 1984. – 
96 с. 
 
 
25. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в 
Черкаській області у 2021 році – Управління екології та природних ресурсів 
ЧОДА. - Черкаси, 2022. – 233 с. 
26. Екологічний паспорт Черкаської області. – Ч.: Управління екології та природних 
ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації. – 2018. – 249 с. 
27. Довкілля Черкащини: Статистичний збірник – Черкаси: Головне управління 
статистики в Черкаській області, 2018. – 179 с. 
28. Методичні рекомендації  до виконання кваліфікаційної роботи магістра 
здобувачів спеціальності 101 «Екологія» усіх форм навчання / [Електронний 
ресурс] / Упоряд. : Хоменко О.М., Ящук Л.Б. Свояк Н.І..; Черкас. держ. технол. 
ун-т. – Черкаси : ЧДТУ, 2021. – 50 с.