ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4899| Title: | Аналіз стану та перспектив розвитку альтернативної енергетики в Україні |
| Authors: | Хоменко, Олена Михайлівна Матус, Людмила Михайлівна |
| Keywords: | геотермальна енергія;сонячні панелі;вітрова енергія;гідроенергетика;сонячна енергія;біогаз;зелений тариф |
| Issue Date: | Jun-2024 |
| Abstract: | Кваліфікаційна робота бакалавра: 57 с., 21 рисунок, 1 таблиця, 2 додатки, 28 джерел, мультимедійна презентація. Мета роботи: проаналізувати стан і перспективи використання альтернативної енергетики в Україні. Завдання роботи: з’ясувати стан та перспективи використання альтернативної енергетики в Україні, проаналізувати сектор відновлювальної енергетики до війни та під час військових дій, стан розвитку альтернативної енергетики в Черкаській області. Об’єкт дослідження: відновлювальні джерела енергії. В роботі розглянуто основні джерела альтернативної енергетики, проаналізовано нормативно-правове регулювання у сфері використання відновлювальних джерел енергії, проаналізовано сектор відновлюваної енергетики України до війни та під час військових дій, стан та перспективи розвитку альтернативної енергетики в Черкаській області. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4899 |
| Appears in Collections: | 101 Екологія (Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природо-користування) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Матус_БР.pdf Restricted Access | 19.88 MB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет технологій, будівництва та раціонального природокористування
Кафедра екології
Пояснювальна записка
до кваліфікаційної роботи бакалавра
на тему АНАЛІЗ СТАНУ ТА ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ
ЕНЕРГЕТИКИ В УКРАЇНІ
Виконав: студент 4 курсу, групи ЕК-03ск
спеціальності 101 «Екологія»_________
(шифр і назва спеціальності)
_Матус Л.М._______________________
(прізвище та ініціали)
Керівник _Хоменко О. М._____________
(прізвище та ініціали)
Нормоконтроль __Хоменко О.М._____
(прізвище та ініціали)
Рецензент __Ілюха О.В.________
(прізвище та ініціали)
Черкаси – 2024 рік
ЗМІСТ
Вступ 3
1. Аналітичний огляд літератури 5
1.1 Аналіз альтернативних джерел енергії 5
1.2 Характеристика вітрової енергії 7
1.3 Характеристика гідроенергетики 12
1.4 Використання біомаси та геотермальної енергії для
виробництва електроенергії̈ 18
1.5 Характеристика сонячної енергії 23
2. Аналіз стану та перспектив розвитку альтернативної енергетики
в Україні 29
2.1 Нормативно-правове регулювання у сфері використання
альтернативної енергетики 19
2.2 Аналіз сектору відновлюваної енергетики України до війни та
під час військових дій 32
2.3 Стан та перспективи розвитку альтернативної енергетики в
Черкаській області 45
Висновки 49
Перелік посилань 52
Додатки 55
Додаток А Інформаційні брошури «Чиста енергія» для населення 55
Додаток Б Апробація результатів роботи 57
ВСТУП
Для України розвиток відновлюваної енергетики є одним із першочергових
завдань для підвищення енергетичної і екологічної безпеки держави.
Головними причинами такої уваги є очікуване вичерпання запасів органічних
видів палива, різке зростання їх ціни, недосконалість та низька ефективність
технологій їхнього використання, шкідливий вплив на довкілля, наслідки якого все
більше і більше турбують світову спільноту.
Досить швидким темпам розвитку альтернативної енергетики сприяє
науковий та практичний доробок в цій галузі, набутий упродовж останніх 40 років
фахівцями Інституту відновлюваної енергетики Національної академії наук
України. Значний вклад у розвиток відновлюваної енергетики внесли
Національний технічний університет України «КПІ ім. Ігоря Сікорського», ряд
інститутів Національної академії наук України та закладів Міністерства
енергетики.
Першочерговим завданням для успішного впровадження техніки та
технологій відновлюваної енергетики є визначення енергетичного потенціалу
кожного з видів відновлюваних джерел на всій території України. В Інституті
відновлюваної енергетики НАН України створено й постійно оновлюється атлас
енергетичного потенціалу відновлюваних джерел енергії, перспективних для
освоєння в Україні: сонячна енергія, енергія вітру, енергія малих рік, енергія
біомаси, геотермальна енергія.
Проте з 24 лютого 2022 року розпочався зворотній відлік часу не лише до
військової перемоги України над російським загарбником, але й до її енергетичної
незалежності. Завдяки військовим діям на території нашої країни, цінність
відновлюваних джерел енергії трансформувалась з більш екологічної на безпекову
та економічну. Насьогодні, вітрова, сонячна, біо, мала гідро та воднева енергетики
є запорукою енергетичної безпеки та незалежності держави, а її собівартість є
значно нижчою за викопне паливо.
Отже, Україна має нагальну потребу у переході до енергетично ефективних
та екологічно чистих технологій, до яких відносяться нетрадиційні відновлювальні
джерела енергії.
Тож питання зниження енергозалежності через формування ефективної
програми енергозбереження та розвитку альтернативної енергетики України слід
віднести до стратегічно важливих, які потребують нагального вирішення.
Таким чином, тематика кваліфікаційної роботи є досить актуальною,
оскільки аналізує стан та перспективи використання альтернативної енергетики
України до війни та під час військових дій на території нашої країни, характеризує
нормативно-правове регулювання у сфері використання відновлюваної енергії, а
також стан розвитку альтернативної енергетики на території Черкаської області.
.
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.1 Аналіз альтернативних джерел енергії
Енергію можна розділити на первинну та вторинну згідно різних основних
форм. До енергетичних ресурсів відноситься первинна енергія, що існують в
природній формі і не були оброблені або перетворені. До енергетичних продуктів
можна віднести вторинну енергію, вони перетворюються в результаті обробки
первинної енергії. Первинну енергію можна поділити на відновлювану енергію,
зокрема сюди відноситься гідроенергія, енергія вітру та енергія біомаси, та
невідновлювану енергію, до якої слід віднести нафту, вугілля, горючі сланці,
природний газ тощо. Серед них ядром первинної енергії є нафта, природний газ,
вугілля та вода, що й становлять основу глобальної енергетики в сучасному
суспільстві. Крім того, до сфери первинної енергії також входять відновлювані
джерела енергії, зокрема енергія вітру, сонячна енергія, енергія океану,
геотермальна енергія, ядерна енергія та енергія біомаси (рисунок 1.1).
До вторинної енергії відноситься пряме або опосередковане перетворення
енергії первинної в інші форми та види енергетичних ресурсів, до яких слід
віднести бензин, газ, дизельне паливо, електроенергію, чисте вугілля, кокс, біогаз і
лазер [1-8].
Рисунок 1.1 - Класифікація основних відновлювальних джерел енергії [4]
Такі форми енергії, як енергія біогазу, енергія водню, енергія океану, ядерна
енергія, сланцевий газ і лазер, були визнані та застосовані лише за останні роки. І
у запровадженні методів і технологій, що повинні бути вдосконаленими, ці форми
енергії називають новою енергією. Різні типи нової енергії в порівнянні зі
звичайною енергією, володіють різними характеристиками. Для прикладу, якщо
щільність енергії є низькою або клас є низькиим, або переривчастиим, і відповідно
до існуючих технічних умов, економіка великомасштабного перетворення та
використання є низькою, та знаходиться на стадії досліджень і розробок, тому її
можна розвивати та використовувати лише у відповідності до місцевих умов.
Однак до відновлюваних джерел енергії відноситься більшість нових джерел
енергії, що є багатими на ресурси та широко поширеними, які будуть одними з
основних джерел енергії в майбутньому.
Невідновлюваним джерелом енергії є геотермальна енергія, проте величезні
земні запаси та незначна кількість використання людиною роблять її природу
відновлюваної енергії. Новий розвиток ядерної енергетики спонукає до значного
використання та розповсюдження ядерного паливного циклу, а енергія, що
виробляється в результаті ядерного синтезу, може бути в 5-10 разів вищою, ніж та
енергія, що вироблена ядерним поділом. Дейтерій (тритій) є найбільш придатним
паливом для ядерного синтезу, що знаходиться у значних кількостях у морській
воді, яку можна охарактеризувати як невичерпну. У цьому сенсі атомну енергетику
також можна віднести до відновлюваної [4,9].
Багато країн приділяють значну увагу дослідженням і розробкам нової та
відновлюваної енергії, що пов’язано зі зростанням попиту на енергію в
глобальному соціальному та економічному розвитку. Слід передбачити, що із
безперервним прогресом науки і техніки продовжуватимуться дослідження та
розробки нових джерел енергії з метою заміни існуючих джерел енергії для
задоволення високого попиту на енергію внаслідок глобального економічного та
соціального розвитку. Енергія майбутнього повинна характеризуватись як стійка,
екологічно безпечна та відновлювана.
Відновлювана енергетика має значні переваги у великій кількості ресурсів у
порівнянні з викопною енергією, та характеризується як відновлювана енергія та зі
значно меншим негативним впливом на екологічний стан навколишнього
середовища. Проте розвиток відновлюваної енергетики та її використання
характеризуються наступними проблемами:
- низькою густиною енергетичного потоку, що становить на поверхні Землі
для сонячної енергії - 1,36·10-3 МВт/м2, геотермальної енергії – 3·10-8 МВт/м2, в той
час як для енергії атомних електростанцій (АЕС) – 0,2 МВт/м2, вітрової енергії при
швидкості вітру 10 м/с – 6·10-4 МВт/м2;
- значною нерівномірністю вироблення енергії в часі та її подальшого
використання;
- відносно високою собівартістю енергетичних установок і цінової політики
виробленої електроенергії.
Слід відзначити, що цей сегмент енергетики упродовж останніх декількох
років стрімко зростає [10-12].
Проте відновлювана енергетика відіграватиме значну роль у
довгостроковому житті населення. В даний час значного прогресу досягла
технологія використання відновлюваної енергії і набула певного масштабу в
усьому світі [12].
1.2 Характеристика вітрової енергії
Для нашої країни характерні потужні ресурси вітрової енергії.
По території України розподіл потенціалу енергії вітру є достатньо
нерівномірним і залежить в першу чергу від наступних факторів:
• розподілу швидкості та напрямку вітру біля земної поверхні;
• вертикального профілю вітру, що залежить від типу підстильної поверхні
(параметру вертикального профілю вітру);
• рельєфу підстильної поверхні та відстані до великих водойм.
Для західних, центральних та північних областей нашої країни переважають
західні вітри, в той час як для східних та південних областей і Автономної
республіки Крим східні та північні вітри є переважаючими.
Саме географічний підхід запропоновано для оцінювання технічно-
досяжного вітропотенціалу (ТДВП) на всій території України, який є досить
простим, оскільки потребує менше часу та матеріальних затрат для оцінки.
Згідно цього підходу територію суходолу країни поділено за природними
умовами на чотири природні зони, що наведено на рисунку 1.2.
Рисунок 1.2 – Карта природних зон України
Згідно рисунку 1.2 для кожної природної зони притаманні свої однорідні
географічні умови та земельні ресурси територій п’яти регіонів степової зони є
низько продуктивними для землеробства, в результаті чого стають низько
вартісними, зокрема АР Крим та Луганська, Херсонська, Миколаївська та
Запорізька області. В зв’язку з цим ці території, площа яких становить 10 000 тис
га, стають цілком придатними і економічно вигідними для будівництва вітрових
електростанцій (ВЕС).
Слід відзначити, що гірські райони є найскладнішими для будівництва ВЕС,
оскільки їх будівництво потребує суттєвого збільшення витрат часу і матеріальних
витрат на вибір площадок для розміщення ВЕС, а також прокладання шляхів і ліній
електропередачі.
Лісова зона також є малопривабливою для будівництва ВЕС, оскільки ліси
природньо перешкоджають вітровим потокам. Деревні насадження, які є навіть
суттєво нижчими за нижній край вітроколеса ВЕУ, збільшують турбулентність
відповідного вітрового потоку, що призводить до зменшення вироблення
електроенергії ВЕУ та прискорює її зношення.
Саме степова зона є найбільш привабливою для реалізації проектів щодо
будівництва ВЕС, оскільки в цій зоні сильні вітри в холодну пору року, в теплу
пору року зменшують свою силу, проте компенсують це зменшення додатковими
локальними вітрами – бризами. А також спрощують вирішення проблем із
логістики в степовій зоні наявність потужних морських портів і мереж автошляхів.
Генерація енергії вітру (ГЕВ) характеризується одержанням електричної
енергії шляхом перетворення вітрової енергії в енергію обертання лопастей і
подальшого перетворення цієї енергії обертання за допомогою генератору в
електричну енергію (рисунок 1.3).
Енергія вітру в значній мірі залежить від швидкості вітру, тому ГЕВ слід
встановлювати на територіях із більшою швидкістю вітру [13].
За останні роки спостерігається збільшення впровадження вітрової генерації
в світі, що має такі характеристики:
- відсутністю шкідливих викидів вуглекислого газу CO2;
- вітер відноситься до безпечних джерел енергії, що існує всюди, і немає
потреби турбуватися про її виснаження, як викопного палива;
- простотою обладнання та експлуатації тощо [12,13].
Рисунок 1.3 - Генерація енергії вітру [13]
Прогрес у технологіях для розробки більших ГЕВ в сучасному світі є
стрімким, що сприяє збільшенню вироблення електроенергії на одну одиницю ГЕВ
і розвитку великого поля ГЕВ, що носить назву вітрогенератори. Значного прогресу
досягнуто і в технологіях будівництва морських ГЕВ.
На рисунку 1.4 а наведено герметично закритий синхронний генератор із
постійним магнітом (ГЗСГПМ), що забезпечує підвищену ефективність
виробництва електроенергії без необхідності зовнішньої системи збудження.
На рисунку 1.4 б представлено внутрішню структуру гондоли 2 МВт ГЕВ
[14].
Принцип його роботи пов’язаний з тим, що для збудження від постійного
магніту генератор не потребує технічного обслуговування та зменшує кількість
відмов завдяки видаленню контактних кілець для зовнішнього збудження.
Ефективність вироблення електроенергії підвищується завдяки відсутності
потреби у зовнішній системі збудження. При цьому генератор не забирає повітря
ззовні завдяки використанню системи водяного охолодження та внутрішнього
вентилятора, що підходить для використання в середовищі з великою кількістю
дрібних частинок у космосі або в прибережних зонах [13-18].
а б
Рисунок 1.4 - Будова морського вітрогенератора на 2 МВт (а) та внутрішня
структура гондоли 2 МВт ГЕВ (б) [14]
Більше енергії вітру дозволяє перетворювати на електрику саме
використання довшої лопаті. Для ГЕВ потужністю 2 МВт типу U93 застосовуються
лопаті діаметром 93 м і довжиною 45 м, що на 16% довше, ніж у інших виробників,
що збільшує ту площу, що приймає вітер, і виробляє більше річного виробництва
енергії навіть при низькій швидкості вітру (рисунок 1.5 а).
Збільшує кількість виробленої вітрової енергії й використання вітрових
подовжених лопатів ГЕВ із коробкою передач і повнорозмірним нейтралізатором
(рисунок 1.5 б).
Із шести ключових елементів складається електрична система морської
вітрової електростанції [17], а саме:
• - вітрогенераторів, що зображені на рисунку 1.4 а;
• - морських міжтурбінних кабелів, що є системою збору електроенергії;
• - морською підстанцією за наявності;
• - кабелями передач до берега;
• - береговими підстанціями та береговими кабелями;
• - підключенням до електромережі.
Рисунок 1.5 - Довші лопаті ГЕВ потужністю 2 МВт типу U93 виробляють більше
річного виробництва енергії навіть при низькій швидкості вітру (а) , модель: U88E
ГЕВ (б) [16]
Характеристиками генераторів вітрової турбіни та мережі визначається
електрична система морської вітрової електростанції, до якої планується
підключити її, а також нормативними актами, що застосовуються до неї.
1.3 Характеристика гідроенергетики
В багатьох розвинених країнах почало збільшуватися використання
гідроелектростанцій завдяки розвитку електричних генераторів і вдосконаленню
турбін. Тому в словнику громадськості почали поширюватися такі терміни як
водосховище та гребля. Значними темпами характеризується поява гідротехнічних
споруд у Європі та Америці з метою задоволення зростаючих потреб в
електроенергії, а плани будівництва великих цивільних гідротехнічних споруд
призвели до зміни ландшафтів природного середовища. Значна частка всієї
електричної енергії надходить від використання сили води. З кількох основних
елементів складається кожна стандартна електростанція такого типу.
До першого елементу слід віднести дамбу, що є цивільною конструкцією
переважно виготовленою з бетону, що дозволяє підтримувати об’єм води, який
утримується для використання оператором електростанції. Деякі з найбільш
великих піднімають рівень води на сотні метрів. Надалі наведемо роз’яснення
термінів гідроенергетичної системи.
До резервуару відноситься споруда, що використовується для зберігання
води, та в якій розміщується установка та збирається припливний потік.
Шлюзами називають рухомі елементи, що відкриваються та закриваються,
щоб вода проходила через них.
Напірним трубопроводом є трубопровід, по якому вода подається до джерела
електроенергії.
Двигуни, які під час проходження води генерують механічну енергію,
називаються турбінами.
Електричними генераторами називають елементи, що відповідають за
перетворення механічної енергії турбін в електричну. А лінія електропередачі
транспортує щойно вироблену електроенергію до різних точок споживання.
Тяговою трубою називають вихідний отвір для всіх гідравлічних потоків, що
використовуються під час процесу виробництва електроенергії [10, 19].
Силу води, що падає між двома точками, розташованими на різній висоті,
використовують гідроелектростанції з метою виробництва електроенергії.
Отже, робота всієї установки базується на використанні сили тяжіння та маси
води на користь ряду механічних елементів, які поглинатимуть цей енергетичний
потенціал для його подальшого перетворення в електричну енергію, що зображено
на рисунку 1.6.
Таким чином, вода, що утримується в резервуарі, піддається циркуляції
всередині гідравлічних контурів греблі, долаючи при цьому різницю у рівнях між
двома точками. Цей штучний водоспад, який імітує природні водоспади, дозволяє
завдяки ефекту гравітації і швидкості рідині набувати кінетичної енергії, яка
передається до турбін, що розташовані у нижній точці різниці рівнів. Вода
циркулює через турбіну, яка прискорює її обертання, генеруючи механічну
енергію, що передається електричному генератору для перетворення в електричну
енергію. Весь цей процес є досить ефективним тоді, коли близько 90% потенційної
енергії води використовується для виробництва електроенергії. При цьому
ефективність роботи втрачається лише під час навантаження гідравлічного контуру
та в процесі тертя гідроелектростанції (турбіни).
Рисунок 1.6 - Гідроенергетика як вид альтернативного джерела енергії [19]
Таким чином ми можемо отримати 100% відновлювану електроенергію, яка
є однією з найбільш позитивних джерел енергії, враховуючи її високий рівень
стійкості та повторного використання, і яка допомагає зменшити викиди
парникових газів в атмосферу.
Сьогодні можна виділити три основних типи гідроелектростанцій в
залежності від їх функціональних можливостей і розташування [18,19].
До І типу відноситься водовідвідна або руслова гідроелектростанція, що
зображена на рисунку 1.7 а.
І тип - це модель, що в значній мірі залежить від течії річки, оскільки вона не
має водосховища, а використовує циркулюючу воду для виробництва енергії.
Перший тип гідроелектростанцій є меншим за розміром і потужністю, ніж інші, та
не можуть адаптуватися до потреб електроенергії. До їх переваги слід віднести те,
що вони не переривають русло річки, мінімізуючи тим самим вплив на навколишнє
середовище.
а б в
Рисунок 1.7 - Водовідвідна (а) водозбірна (б) насосно-акумулююча (в)
гідроелектростанції [18]
До ІІ типу відноситься водозбірна гідроелектростанція, що зображена на
рисунку 1.7 б, та яка базується на зберіганні різної кількості води, за допомогою
якої можна регулювати їхню роботу залежно від потреб електроенергії в будь-який
момент часу. Це великі напівприродні енергетичні батареї, за допомогою яких
можливо задовольнити енергетичні потреби суспільства, доки доступні водні
ресурси.
До ІІІ типу належить насосно-акумулююча гідроелектростанція (НАГ). Що
наведена на рисунку 1.7 в. Це водосховища, що побудовані на різних висотах, та
які перекачують воду з одного резервуара в інший для створення безперервного
циклу водних ресурсів з метою виробництва енергії [19].
Потенційні можливості малої гідроенергетики в Україні на найближчу
перспективу на період до 2030 року були оцінені в Енергетичній стратегії 2006 р.
на рівні 1147 МВт потужності з річним обсягом виробництва електроенергії 3,75
млрд. кВт∙год/рік. Причому в редакції Енергетичної стратегії (2013 р.) зазначено,
що економічно доцільний потенціал малих гідроелектростанцій в Україні складає
до 4 ГВт.
На рисунку 1.8 наведено карту технічного потенціалу щодо вироблення
електроенергії малими ГЕС на території України, що розроблена Інститутом
відновлюваної енергетики Національної академії наук (НАН) України.
Згідно даних рисунку, найбільші значення технічного потенціалу по
виробленню електроенергії малими ГЕС на території України зосереджені в
Закарпатській (35%), Івано-Франківській (16%), Львівській (12%), Чернівецькій
(6%), Кіровоградській (4%) і Тернопільській (3%) областях.
А Одеська (0,37%), Волинська (0,27%), Херсонська (0,18%), Чернігівська
(0,16%) та Запорізька (0,05%) області характеризуються найменшими значеннями
по потенціалу щодо вироблення електроенергії ГЕС.
До малих гідроелектричних станцій згідно Закону України № 601-VI
відносять ті станції, які виробляють електричну енергію в результаті перетворення
механічної енергії потоку води в електроенергію, встановлена потужність яких не
перевищує 10 МВт.
На території нашої країни знаходяться в експлуатації 156 малих ГЕС,
загальна встановлена потужність яких становить близько 102 МВт із
середньорічним обсягом виробництва електроенергії у межах від 225 до 255 млн.
кВт∙год/рік.
Рисунок 1.8 – Карта технічного потенціалу вироблення електроенергії
малими ГЕС на території України, млн. кВт∙год/рік
(Інститут відновлюваної енергетики НАН України)
Слід відзначити, що подальший розвиток малої гідроенергетики сприятиме
зменшенню паливної складової енергосистеми, що значно зменшує техногенне
навантаження на навколишнє середовище та сприяє залученню додаткових
інвестицій до місцевих бюджетів.
Також будівництво каскадів малих ГЕС на території нашої країни сприяє
ефективному перетворенню гідроенергетичного потенціалу в електроенергію, а
також надасть можливість у керованому захисті територій від повеней.
1.4 Використання біомаси та геотермальної енергії для виробництва
електроенергії̈
У вулканічних регіонах резервуари гарячої підземної води піднімаються в
свердловину під власним тиском і перетворюються на пару, щоб приводити в дію
турбіну на поверхні. Але в більшості країн світу сухими є гірські породи в межах
досяжності бурового обладнання, характеризуються як непроникні породи, до яких
відноситься граніт. В зв’язку з такими характеристиками є необхідність створення
геотермальної системи [1-2, 19].
У нагнітальний колодязь під високим тиском закачується холодна вода. Вода
змушує природні тріщини в шарах розширюватися, дозволяючи воді
просочуватися крізь гарячу породу. Такий процес є подібним до того, що
використовується для видобутку газу та нафти, та не потребує шкідливих
розчинників, що відображено на рисунку 1.9.
Рисунок 1.9 - Видобуток геотермальної енергії для виробництва електроенергії
[19]
Для того, щоб нагріта вода могла витікати з породи поруч пробурюються
кілька видобувних свердловин. Буріння таких свердловин повинно включати
потрапляння в одну з тріщин, що зазвичай має ширину менше 5 см, для того, щоб
отримати воду. Показник попадання в тріщини досягнуто до 80% у порівнянні з
лише 25% кілька років тому завдяки сучасним технологіям створення географічних
зображень.
Для України характерно досить низьке використання виробничих
потужностей геотермальної енергетики на відміну від інших відновлюваних
джерел енергії, що можна обґрунтувати досить значними капіталовкладеннями на
установку енергетичного обладнання для перетворення геотермальних джерел
енергії, а також додаткових витрат на бурильні роботи.
Проте наша країна характеризується достатньою ресурсною базою та досить
розвинутими геотермальними технологіями для вилучення та освоєння
геотермальних джерел енергії, до яких можна віднести:
• субгеотермальні – тепло верхніх шарів Землі до глибини 500 м, яке
використовується за допомогою теплонасосних установок;
• гідротермальні – тепло глибинних підземних термальних вод і
парагідротерм, яке використовується за допомогою тепло- і електрогенеруючих
установок;
• петротермальні – тепло перегрітих «сухих» гірських порід, яке
використовується за допомогою свердловинних теплообмінників або шляхом
створення штучних підземних проникних колекторів.
Слід відзначити, що наразі в Україні гідротермальні ресурси є найбільш
поширеним і придатним для технічного використання джерелом геотермальної
енергії.
На рисунку 1.10 наведено технічний потенціал електричної потужності
геотермальних ресурсів України, карту розроблено науковцями Інституту
відновлюваної енергетики НАН України.
Рисунок 1.10 - Карта технічного потенціалу електричної потужності
геотермальних ресурсів України, МВт
(Інститут відновлюваної енергетики НАН України)
Згідно аналізу даних, що наведено на карті, саме Львівська, Івано-
Франківська, Чернівецька, Закарпатська прогини, Дніпровсько-Донецька западина,
Степовий Крим та узбережжя Чорного моря (Херсонська та Одеська області)
характеризуються найбільш сприятливими геотермічними умовами для освоєння
гідротермальних ресурсів.
Біомасою для отримання енергії називається речовина з недавно живих,
проте наразі мертвих організмів, що використовується для виробництва біоенергії.
Прикладами таких речовин можуть бути деревні відходи, енергетичні культури,
сільськогосподарські відходи, деревина та органічні відходи промисловості і
домашніх господарств [18].
Деревні відходи та деревина насьогодні є найбільшим джерелом енергії із
біомаси. Деревину також можна використовувати як паливо безпосередньо або
переробляти на палети чи інші види палива. Як паливо можуть використовуватися
також інші рослини, зокрема рапс, кукурудза і бамбук [2].
Різними методами може бути досягнуто перетворення необробленої біомаси
на більш якісне паливо. Такі методи класифікують як термічні, хімічні або
біохімічні [1].
Щодо ситуації в Україні, то саме сільське та лісове господарство є основними
постачальниками твердої біомаси для енергетичних потреб країни, оскільки понад
60 млн. т складає річне виробництво зернових та зернобобових культур, що
призводить до утворення значних обсягів побічних продуктів, зокрема соломи та
рослинних відходів. За оцінками експертів, річний технічно-досяжний
енергетичний потенціал твердої біомаси в Україні є еквівалентним 35 млн т,
використання якого дасть змогу щорічно заощаджувати близько 40 млрд. м3
природного газу.
На рисунку 1.11 представлено карту технічно-досяжного енергетичного
потенціалу твердої біомаси, карту розроблено науковцями Інституту
відновлюваної енергетики НАН України.
Згідно аналізу даних, що наведено на карті, можна зробити висновок, що у
Вінницькій, Дніпропетровській, Житомирській, Київській, Одеській, Полтавській,
Сумській, Харківській та Чернігівській областях зосереджений найбільший
потенціал твердої біомаси, який становить близько 2,0 млн т н.е./рік.
Проте експертами відзначається подальша тенденція зростання потенціалу
твердої біомаси, що обумовлено в першу чергу збільшенням продуктивності
сільського господарства, змінами у веденні лісового господарства, змінами у
поводженні з побутовими та промисловими відходами.
Рисунок 1.11 – Карта технічно-досяжного енергетичного потенціалу твердої
біомаси, тис т н.е./рік
(Інститут відновлюваної енергетики НАН України)
Слід відзначити, що Черкаська область займає середню позицію щодо
технічно-досяжного енергетичного потенціалу твердої біомаси, який становить 1
млн 596 тис. т н.е./рік, що може бути використаний для енергетичних потреб
регіону.
1.5 Характеристика сонячної енергії
Сонячним ставком називають водойму, яка поглинає і акумулює сонячну
енергію упродовж року. Фотоелементом називають електронний прилад, що
перетворює енергію фотонів на електричну енергію [15].
Сонячними ставками є спеціальні водойми із солоною водою, концентрація
солей в яких поступово зростає від поверхневих шарів до придонних. Вільно
проходить через поверхневі прісні шари води сонячне проміння та віддає свою
енергію темному дну водойми, яке нагріває придонні шари води. Через більшу
концентрацію солей у придонних шарах, вони мають більшу густину, що усуває
явище конвекції. В зв’язку з цим нагріта вода придонного шару не перемішується
з холодною поверхневою водою, що дозволяє нагріти придонні шари води до
температури від 70 до 90 °С. Роль теплового ізолятору виконує прісний
поверхневий шар водойми, тому сонячний ставок також можна використовувати як
тепловий акумулятор енергії, що дозволяє зберігати теплову енергію упродовж
зимового періоду. Для створення штучного сонячного ставка глибиною від 1 до 3
м необхідно від 500 до 1000 кг повареної солі або хлориду магнію на 1 м2 площі.
При цьому ефективність перетворення сонячної енергії у теплову складає від 15 до
25 %. Для прикладу, в США та Ізраїлі експлуатують промислові зразки сонячних
ставків. Через низький коефіцієнт корисної дії (ККД) сонячні ставки не знайшли
широкого використання [18,19].
Принцип дії сонячних концентраторів полягає у фокусуванні сонячного
випромінювання на ємності з теплоносієм.
Є три типи сонячних концентраторів:
- І тип: параболоциліндричні, оскільки мають форму параболи, що витягнута
вздовж прямої (рисунок 1.12 а) та фокусують сонячне випромінювання у пряму
лінію з мінімум стократною концентрацією. Трубку з теплоносієм розміщують у
фокусі, яка нагрівається до температури від 300 до 400 °С. Нагрітий теплоносій
подають у теплообмінник для утворення пари, яку використовують для
виробництва електроенергії.
- ІІ тип: параболічний, оскільки є параболічним дзеркалом із приймачем, що
встановлений у його фокусі, який зображено на рисунку 1.12 б. У приймачі
знаходиться двигун Стірлінга. Робочою речовиною двигуна є водень або гелій.
Потужність однієї установки складає від 10 до 25 кВт. ККД системи досягає в
межах від 25 до 30 %. Є варіанти параболоциліндричних сонячних електростанцій
(СЕС) з фотоелементами, що дозволяє спростити конструкцію станції і зменшити
площу фотоелементів. Проте ККД таких систем не перевищує 10%.
- ІІІ тип: баштові, що наведені на рисунку 1.12 в. Для зменшення простоїв
обладанання у несприятливу погоду в системах передбачено систему теплових
акумуляторів, що є термоізольованими баками. У цих баках зберігають нагрітий
теплоносій і у разі потреби подають його до теплообмінників. Потужність СЕС
баштового типу складає від 10 до 100 МВт, а ККД – від 10 до 20 % [15].
За результатами огляду різних видів СЕС можна зробити наступні висновки
[15]:
- для живлення промислових об’єктів потужністю від одиниці до десятків
мегават доцільно використовувати баштові, пароболоциліндричні СЕС;
- в побутовому секторі можливо використовувати параболічні
концентратори;
- значно більші території необхідно відводити для експлуатації СЕС, ніж для
електростанцій на викопному паливі.
Рисунок 1.12 - Сонячні концентратори: пароболоциліндричний (а), параболічний
(б), баштова СЕС (в) [15]
За останні кілька років стало досить поширеним встановлення сонячних
панелей завдяки зниженим на них цінам. Саме розуміння механізму роботи
системи сонячних панелей допомагає отримати максимальну віддачу від
інвестицій, установивши її в потрібному місці із врахуванням потреб в
обслуговуванні тощо. Сонячна батарея складається із двох шарів кремнію, кожен
із яких є спеціально обробленим, щоб через нього проходила електроенергія.
Сонячною батареєю називають набір або декілька сонячних панелей, які
разом виробляють електроенергію, що зображено на рисунку 1.13.
Фотоелектричні або сонячні фотоелектричні панелі допомагають виробляти
електроенергію із енергії сонячного світла за допомогою фотоелектричних
елементів. Фотоелектричні елементи (ФЕ) є основним і фундаментальним
компонентом сонячних панелей.
Фотоелектрична комірка характеризується розмірами близько 6х6 дюймів.
Має квадратну форму. Кількість фотоелементів визначає розмір модуля, що є
необхідним для створення масиву. Для прикладу, 36 комірок може мати 12-
вольтовий модуль, що підключений до мережі. Майже 72 комірки може мати 24-
вольтовий модуль [8, 12, 20].
Рисунок 1.13 - Будова сонячної панелі [20]
Із монокристалічного кремнію виготовлені монокристалічні панелі, які
мають однорідний темний вигляд і закруглені краї.
Із мультикристалічного кремнію виготовлені полікристалічні панелі та
мають крапчастий вигляд і квадратні краї. Ефективність роботи сонячної панелі
визначатиме чистота кремнієвих елементів.
Монокристалічні елементи є більш чистими та можуть виробляти більше
сонячної енергії з меншого простору, ніж ті, що мають полікристалічні елементи
[20].
На рисунку 1.14 показано динаміку зміни споживання енергії [11, 20-22].
Рисунок 1.14 - Прогноз споживання енергоресурсів до 2030 року [11]
Згідно прогнозів аналітиків компанії British Petroleum частка енергоносіїв до
2030 року, що отримані з викопних джерел енергії, зменшиться до 82 %, а частка
відновлювальної енергетики зросте до 12 %, що демонструє рисунок 1.14.
Достатньо сприятливі умови для використання сонячної енергії існують на
території України, оскільки середньорічна кількість сумарної сонячної радіації, що
надходить на 1 м² поверхні, знаходиться в північній частині в межах від 1070
кВт·год/м² та до 1400 кВт·год/м² і вище - на півдні України.
Науковцями Інституту відновлюваної енергетики НАН України розроблено
карту річного потенціалу вироблення електроенергії сонячними електростанціями
на території нашої країни, що зображено на рисунку 1.15.
Рисунок 1.15 – Карта річного потенціалу вироблення електроенергії
сонячними електростанціями, млн кВт∙год/рік
(Інститут відновлюваної енергетики НАН України)
Згідно аналізу даних, що наведені на карті, до лідируючих областей України
по виробітку електричної енергії сонячними електростанціями відносяться
наступні: Одеська, Дніпропетровська, Запорізька, Чернігівська, Харківська та
Житомирська. Черкаська область відноситься до четвертої групи областей по
виробітку електроенергії сонячними станціями, що становить 3 млн 500 тис
кВт∙год/рік, тобто є перспективи для подальшого зростання цього потенціалу.
2 АНАЛІЗ СТАНУ ТА ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ
ЕНЕРГЕТИКИ В УКРАЇНІ
2.1 Нормативно-правове регулювання у сфері використання альтернативної
енергетики
В зв’язку із зростаючим розвитком альтернативної енергетики вона стає
однією з основних галузей в світовій економіці. Використання відновлювальних
джерел енергії надає можливість в значній мірі зменшити залежність від
традиційних джерел енергії, а також надає значні конкурентні переваги для тих
країн, що їх ефективно використовують. А розвиток сучасних технологій та їх
подальше впровадження на виробництві робить енергію, вироблену з «зелених»
джерел дешевшою ніж аналогічну отриману за допомогою теплових
електростанцій.
Використання відновлювальних енергоресурсів має чимало переваг, серед
яких основними вважають практичну невичерпність та екологічну чистоту, що
позитивно впливає на екологічний стан на планеті та не спричиняє зміну
енергетичного балансу в біосфері. У випадку використання відновлювальних
джерел електроенергії також зменшуються негативний вплив від процесів
видобування, переробки, транспортування традиційних видів палива та відпадає
потреба в утилізації великої кількості шкідливих відходів, що виникають при
традиційному енерговиробництві [22].
У вітчизняному законодавстві термін нетрадиційні та поновлювальні
джерела енергії вперше був введений у 1994 році в Законі України «Про
енергозбереження», де було не лише визначено основні поняття в даній сфері, але
й встановлено основи правового регулювання, здійснюваного відносно фізичних та
юридичних осіб, працюючих у сфері виробництва та відновлення об’єктів
альтернативної енергетики. Окрім того, було одразу відмічено необхідність
створення додаткових сприятливих економічних умов для розвитку підприємств в
даній галузі за допомогою встановлення різноманітних пільг для виробників
енергозберігаючого устаткування, обладнання, техніки та матеріалів, а також для
підприємств, що при здійсненні господарської діяльності використовують
електроенергію вироблену з альтернативних джерел [23].
В 2003 році Верховна Рада України прийняла закон «Про альтернативні
джерела енергії». В даному нормативно-правовому акті було регламентовано
основні аспекти діяльності з використанням відновлювальних енергоджерел та
забезпечено сприяння розширенню використання альтернативних та
відновлювальних джерел електроенергії у вітчизняному паливно-енергетичному
комплексі. Окрім того, було дано визначення альтернативної енергетики, як сфери
енергетики, яка здійснює забезпечення виробництва електричної, теплової та
механічної енергії з альтернативних джерел, а альтернативних джерел енергії – як
відновлювальних джерел, що включають в себе сонячну, вітрову, геотермальну,
енергію хвиль та припливів, гідроенергію, енергію біомаси, газу з органічних
відходів тощо [24].
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від від 18 серпня 2017 р. № 605-
р схвалено Енергетичну стратегію України (ЕСУ) на період до 2035 року «Безпека,
енергоефективність, конкурентоспроможність», де передбачено стале розширення
використання всіх видів відновлюваної енергетики, яка стане одним з інструментів
гарантування енергетичної безпеки держави. У коротко- та середньостроковому
горизонті (до 2025 року) ЕСУ прогнозує зростання частки відновлюваної
енергетики до рівня 12 % від загального первинного постачання енергії, що
розраховується як сума виробництва, імпорту, експорту, міжнародного
бункерування суден та зміни запасів енергоресурсів у країні (ЗППЕ) та не менше
25 % - до 2035 року (включаючи всі гідрогенеруючі потужності та термальну
енергію) [25].
Гідроенергетика відіграє важливу роль у стійкості Об’єднаної електричної
системи України, оскільки забезпечує енергетичну систему високоманевровими
потужностями в регулюванні добових графіків навантаження з покриттям пікової
частини та заповненням нічних провалів, а також виконує функцію аварійного
резерву потужності. До 2025 року необхідно завершити реконструкцію існуючих
потужностей ГЕС та будівництво нових агрегатів ГЕС та ГАЕС, що дозволить
зберегти у структурі генерації найбільш економічні та маневрові з них, а також
збільшити їх потужність.
Відповідно до Енергетичної стратегії України на період до 2035 року
«Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» основними заходами з
реалізації стратегічних цілей у секторі відновлюваних джерел енергії є:
- проведення стабільної та прогнозованої політики щодо стимулювання
будівництва СЕС та ВЕС;
- проведення міжнародних комунікаційних кампаній для заохочення входу на
ринок ВДЕ України міжнародних стратегічних та фінансових інвесторів;
- будівництво та введення 5 ГВт потужностей ВДЕ (окрім ГЕС великої
потужності);
- збільшення використання біомаси у генерації електро- та теплоенергії
шляхом: стимулювання використання біомаси як палива на підприємствах, де
біомаса є залишковим продуктом; інформування про можливості використання
біомаси як палива в індивідуальному теплопостачанні; сприяння створенню
конкурентних ринків біомаси.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у
сферах енергетики та комунальних послуг від 30.08.2019 р. № 1817 затверджено
«Порядок встановлення, перегляду та припинення дії «зеленого» тарифу на
електричну енергію для суб’єктів господарської діяльності, споживачів
електричної енергії, у тому числі енергетичних кооперативів, та приватних
домогосподарств, генеруючі установки яких виробляють електричну енергію з
альтернативних джерел енергії». Вказаним нормативно-правовим актом
врегульвано умови встановлення та перегляду «зеленого» тарифу, припинення дії
«зеленого» тарифу.
Водночас, виробники електроенергії на відновлювальних джерелах енергії
стикнулися із потужною проблемою стосовно відшкодування «зеленого тарифу».
Станом на 30 червня 2020 року Гарантований покупець оплатив лише 29 %, або 6,5
мільярдів гривень за вироблену електричну енергію виробникам ВДЕ за «зеленим»
тарифом у першому півріччі 2020 року. Саме така значна заборгованість перед
виробниками ВДЕ спонукала до того, що 10 червня 2020 року Кабінет Міністрів
України, Міністерство енергетики та захисту довкілля України, Українська
вітроенергетична асоціація та Європейсько-українське енергетичне агентство
підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних
питань у сфері відновлюваної енергетики в Україні (Меморандум).
Меморандумом передбачене суттєве зниження ставок «зеленого» тарифу для
часткового покриття дефіциту бюджету ДП «Гарантований покупець»
(Гарантований покупець). На виконання Меморандуму 3 липня 2020 року Верховна
Рада України прийняла у першому читанні законопроєкт №3658 про внесення змін
до деяких законів України щодо удосконалення умов підтримки виробництва
електричної енергії із альтернативних джерел енергії (Законопроєкт). Однак
Меморандум та Законопроєкт спрямовані лише на вирішення поточних проблем із
заборгованістю виробникам ВДЕ. Водночас подальші умови стимулювання
розвитку ВДЕ в Україні пов’язують із аукціонами, графік яких наразі невідомий.
2.2 Аналіз сектору відновлюваної енергетики України до війни та під час
військових дій
4 лютого 2022 року розпочався зворотній відлік часу не лише до військової
перемоги України над російським загарбником, але й до її енергетичної
незалежності. Завдяки цій кривавій війні, цінність відновлюваних джерел енергії
трансформувалась з більш екологічної на безпекову та економічну. Ще пів року
назад, відновлювані джерела енергії вважались світовою спільнотою, в першу
чергу, інструментом боротьби з невідворотною зміною клімату та скорочення
викидів карбону. Проте наразі вітрова, сонячна, біо, мала гідро та воднева
енергетики є запорукою енергетичної безпеки та незалежності держав, а її
собівартість є значно нижчою за викопне паливо.
Ще 2021 року український сектор відновлюваної енергетики виборював собі
право функціонувати за справедливих умов, гарантованих державою, але вже з
2022 року готується стати однією із основ післявоєнної відбудови України та
подальшого нарощення енергетичної незалежності держави.
У 2021 році, енергетичний сектор України виявився на перехресті в
очікуванні, який вектор розвитку енергетики обере держава. В невизначеності
знаходився й сектор відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). Адже, з одного боку,
Уряд України почав поетапно виконувати свої зобов’язання, передбачені
Меморандумом «Про Взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у
сфері відновлюваної енергетики України», укладеним в червні 2020 року в
результаті проведення медіації при Центрі вирішення спорів Енергетичного
Співтовариства між Урядом України та НКРЕКП, з однієї сторони, та двома
провідними профільними асоціаціями — Українська вітроенергетична асоціація та
Європейсько-Українське енергетичне агентство — з іншої, та розпочав поступово
виплачувати заборгованість, накопичену перед виробниками з ВДЕ протягом
минулих років, таким чином, надаючи ринку позитивні сигнали. Але, з іншого
боку, за ініціативою громадського об’єднання «Ліга Антітраст» на рівні держави
виникли спроби визнати «зелений» тариф як незаконну державну підтримку або як
той, що був прийнятий у неконституційний спосіб.
Якщо з одного боку, Президент України став одним із підписантів
Глобального вітроенергетичного маніфесту в рамках COP26 та взяв міжнародне
зобов’язання повністю припинити внутрішнє споживання вугілля до 2035 року і
почати поступово виводити з експлуатації теплову генерацію, починаючи з 2022
року, то, з іншого боку, Уряд України продовжував спрямовувати усі зусилля на
підтримку застарілої інфраструктури атомної енергетики і прийняв державну
програму з розвитку атомно-промислового комплексу до 2026 року.
У 2019 році Україна увійшла у ТОП-10 країн світу за темпами розвитку
відновлюваної енергетики, а у 2020 році — у ТОП-5 європейських країн за темпами
розвитку сонячної енергетики. У тому ж 2019 році, у рейтингу Climatescope від
Bloomberg New Energy Finance (Bloomberg NEF), Україна посіла почесне 8 місце
(піднявшись з 63-го) серед 104 країн світу за інвестиційною привабливістю країни
саме у питанні розвитку низьковуглецевих джерел енергії і будівництва «зеленої»
економіки.
У 2021 році, Україна була на 48 місці за загального інвестиційного
потенціалу держави серед 136 країн світу в рейтингу BloombergNEF.
Загалом, починаючи із 2019 року, інвестиції у нові проєкти відновлюваної
енергетики в Україні є стабільно вищими ніж у проєкти на викопному паливі.
Тільки за останні 10 років провідні міжнародні та українські ВДЕ інвестори
залучили в економіку України понад 12 млрд доларів США прямих іноземних
інвестицій, а частка іноземних інвесторів у встановленій потужності ВДЕ станом
на кінець 2021 року сягнула понад 35%, що характеризує український сектор ВДЕ
як доволі конкурентний та відкритий.
Сьогодні перелік найбільших міжнародних кредиторів та інвесторів в сектор
ВДЕ в Україні включає: Європейський банк реконструкції та розвитку,
Чорноморський банк торгівлі та розвитку, Американська міжнародна фінансова
корпорація розвитку (DFC), Федеральний банк землі Баварія BayernLB,
Інвестиційний фонд для країн, що розвиваються (IFU), Північна екологічна
фінансова корпорація (NEFCO) та багато інших.
Таким чином, географія інвестицій в будівництво українських
електростанцій на ВДЕ поширюється на організації чи окремих інвесторів з Китаю,
США, Великобританії, Німеччини, Нідерландів, Швеції, Данії, Норвегії, Франції,
Люксембургу, Бельгії, Іспанії, Канади, Туреччини, тощо.
За даними НКРЕКП, станом на 31 грудня 2021 року, встановлена потужність
сектору відновлюваної енергетики України досягла 9 655,9 МВт, включно з
сонячними установками для приватних домогосподарств (дСЕС), або 8 450,8 МВт
— без дСЕС.
На рисунку 2.1 зображено динаміку росту встановленої потужності об’єктів
відновлюваних джерел енергії, які працюють за «зеленим» тарифом.
Рисунок 2.1 - Динаміка росту встановленої потужності об’єктів ВДЕ, які
працюють за «зеленим» тарифом, МВт
Проте, треба зазначити, що, як і в минулі роки, активний темп розвитку у
2021 році спостерігався лише у одному сегменті —домашні СЕС, потужність яких
в 2021 році зросла на 426,1 МВт, що становить 36,4% від нових потужностей ВДЕ,
введених в експлуатацію минулого року.
Таким чином, загальна встановлена потужність усіх сонячних систем
домогосподарств наприкінці року досягла 1 205,1 МВт.
На відміну від сектору дСЕС, промислова сонячна енергетика навпаки
продемонструвала не найкращі показники розвитку, а скоріше їх скорочення. У
2021 році потужності промислової сонячної генерації збільшились лише на 305,5
МВт, що становить 26,1% від нових потужностей ВДЕ, введених в 2021 році, що
на 818,1 МВт або 3,6 разів менше показника 2020 року — 1 123,6 МВт. На кінець
року сумарна встановлена потужність сектору сонячної енергетики країни склала
7 586,3 МВт (включно з дСЕС).
Вітроенергетика залишалася другою, після сонячної енергетики, в
національному секторі ВДЕ, за загальною встановленою потужністю. Проте
необхідно зазначити, що саме вітроенергетичний сектор України додав найбільшу
кількість нових потужностей до «зеленого» енергетичного міксу країни в
минулому році.
Частка вітроенергетичних потужностей, що були введені в експлуатацію у
2021 році, склала 30,6% або 358,8 МВт, що у 2,5 рази більше обсягу нових
вітроенергетичних потужностей, введених у 2020 році (144,2 МВт).
Таким чином, загальна встановлена потужність вітроенергетичного сектору
на кінець 2021 року становила 1 672,9 МВт.
До початку широкомасштабної війни, в Україні «зелену» електроенергію
генерували 34 вітроелектростанції (ВЕС) або 699 вітрових турбін, середня
одинична потужність яких становить 3,5 МВт.
На рисунку 2.2 наведено карту розміщення вітрових станцій на території
України станом на кінець 2021 року, тобто до початку широкомасштабної війни на
території нашої країни.
Аналіз даних, що наведено на карті, вказують на те, що найбільша кількість
вітрових станцій по виробленню енергії зосереджено в Херсонській області (8
ВЕС), на другому місці – Миколаївська область (7 ВЕС), на третьому місці –
Запорізька область (5 ВЕС), на четвертому місці – Одеська та Донецька області (3
ВЕС), на п’ятому місці – Львівська, Тернопільська та Луганська області (2 ВЕС), а
на останньому місці – Київська та Івано-Франківська (1 ВЕС).
Як показує карта, що зображена на рисунку 2.2, на території Черкаської
області не відзначено наявності вітрових електростанцій.
Рисунок 2.2 - Вітрові станції України станом на кінець 2021 року
Газова криза кінця 2021 та початку 2022 року підтвердила значні перспективи
розвитку сектору біоенергетики України (біоЕС). На фоні рекордно високих цін на
природний газ, саме біоенергетика здатна закрити частину дефіциту природного
газу в питанні виробництва теплової та електричної енергій. Загалом, у 2021 році
було введено в експлуатацію 21 МВт, що становить 1,79%, біогазових установок,
що вдвічі більше показників 2020 року, і 43,1 МВт (або 3,68%) станцій на біомасі,
що вдвічі більше приросту біонергетичних потужностей 2020 року.
Частка потужностей малої гідроенергетики (мГЕС), що були введені в
експлуатацію в 2021 році, складає 1,24% або 14,6 МВт.
Географія розташування об’єктів ВДЕ різниться за відновлюваним джерелом
енергії, що є природньо і відповідає природному потенціалу ВДЕ того чи іншого
регіону.
Якщо вітрові електростанції розташовані переважно в південному, південно-
східному регіонах, в першу чергу на узбережжі Чорного та Азовського морів —
приблизно 85%, то сонячна генерація поширена набагато ширше, проте знов таки,
близько 60% промислових сонячних електростанцій зосереджені у південних та
південно-східних областях України.
На початок 2022 року за загальною встановленою потужністю з ВДЕ
лідерами серед усіх областей України є Дніпропетровська (1350,06 МВт),
Херсонська (1139,65 МВт) і Миколаївська області (1121,16 МВт). На усі ці області
припадає понад 37,3% усіх потужностей ВДЕ в Україні.
Що стосується річного приросту, то найбільше нових об’єктів з ВДЕ у 2021
році було додано у Миколаївській (168,7 МВт), Одеській (149,1 МВт), Херсонській
(145 МВт) та Запорізькій областях — 98,8 МВт. Цікаво зазначити, що саме ці
чотири області, зокрема, лідирують й за встановленою вітроенергетичною
потужністю.
На рисунку 2.3 зображено встановлену потужність відновлюваних джерел
енергії та встановлену вітроенергетичну потужність за областями материкової
частини України станом на 2021 рік.
Аналіз рисунку 2.3 вказує, що лідируючі позиції щодо потужностей по
відновлюваним джерелам енергії займає Дніпропетровська, Херсонська та
Миколаївська області.
Слід відзначити, що Черкаська область посідає середню позицію, а саме 15
місце серед областей України, та встановлена потужність відновлюваних джерел
енергії області становить 174, 84 МВт.
Рисунок 2.3 - Встановлена потужність ВДЕ за областями материкової частини
України станом на 2021 рік, МВт
Кругова діаграма: встановлена вітроенергетична потужність, МВт
В 2021 році частка електроенергії, згенерованої з ВДЕ, досягла 8,1% або
12,8ТВт·год, з яких 56% — за рахунок сонячного випромінювання, 33% — енергії
вітру, практично 8% — за рахунок спалювання біомаси та біогазу і 3% прийшлося
на малу гідроенергетику.
Так, за 2021 рік всіма електростанціями з ВДЕ було вироблено 12 804 млн
кВт•год чистої електроенергії, що на 1 941,9 млн кВт•год або 17,8% перевищило
торішні показники:
• ВЕС України виробили 3 866 млн кВт•год, що на 614,4 млн кВт•год
більше у порівнянні з 2020 роком, та становить 2,97% загального виробництва
електроенергії;
• СЕС виробили 7 670 млн кВт•год або 4,8%, що на 1 065,4 млн кВт•год
більше обсягу електроенергії, виробленої за аналогічний період 2020 року;
• генерація мГЕС зросла на 56,1 млн кВт•год, досягнувши показника в
276 млн кВт•год або 0,17% в загальному балансі;
• біоЕС України згенерували 992 млн кВт•год або 0,6%, що на 206 млн
кВт•год більше рівня виробництва попереднього року.
В той самий час необхідно відзначити, що 2021 рік став визначальним для
національного сектору ВДЕ, адже 11 травня 2021 року добове виробництво
електроенергії з ВДЕ вперше в історії України перевищило рівень генерації
тепловими електростанціями — 79 млн кВт•год проти 77 млн кВт•год.
На рисунку 2.4 наведено дані щодо виробництва електроенергії та
встановлених потужностей по різних видах відновлюваних джерел енергії за 2021
рік.
Рисунок 2.4 -Виробництво електроенергії та встановлена потужність сектору по
видах ВДЕ станом на кінець 2021 року
Аналіз рисунку 2.4 показує, що саме сонячні електростанції виробляють
найбільші потужності електроенергії у порівнянні з іншими видами ВДЕ, що
становить 7670 млн кВт•год, що включає й домашні СЕС. На другому місці по
встановленим потужностям по виробленню електроенергії займають вітрові
електростанції, що становить 3856 млн кВт•год, на третьому місці – вироблення
енергії з біомаси (біогазу) – 992 млн кВт•год, а останнє місце за малою
гідроенергетикою (276 млн кВт•год).
Завдяки успішно реалізованим проєктам в галузі відновлюваної енергетики в
Україні, щорічні викиди СО2 в атмосферу станом на 2021 рік були зменшені на
понад 10,3 млн тон, що еквівалентно викидам від понад 2,2 млн автомобілів. Так,
наприклад, завдяки генерації електроенергії лише промисловими вітровими
електростанціями у 2021 році було заощаджено 1,8 млн тонн вугілля, 1 171,4 тис м3
природного газу та скорочено приблизно 3,1 млн тонн викидів СО2.
Стосовно вітрової та сонячної генерації приватних домогосподарств, то
позитивними темпами розвитку у 2021 році, як вже було сказано вище, може
відзначитись лише сектор малої сонячної енергетики. Так, з 2018 року по 2022 рік
сумарна потужність установок приватних домогосподарств, що виробляють
енергію з сонячного випромінювання, зросла більш ніж уп’ятеро і станом на
початок 2022 року складала 1205,1 МВт (близько 45 тисяч одиниць).
Мала та середня вітрогенерації, до яких відносяться вітроенергетичні
установки потужністю до 20 кВт та потужністю від 20 до 500 кВ, які мають досить
гарні перспективи в Україні, розвивалась у країні до війни доволі повільно. Хоча
офіційної інформації щодо кількості встановлених автономних систем малої
електрогенерації немає, оскільки до офіційної статистики потрапляють тільки ті
сонячні та вітрові установки (ВЕУ) домогосподарств, які отримали «зелений»
тариф, але достеменно відомо, що до початку широкомасштабної війни в Україні
нараховувалось 4 ВЕУ і 8 комбінованих станцій «сонце+вітер» загальною
встановленою потужністю 0,321 МВт. Відомо що малими вітроустановками, які
отримують «зелений» тариф, у 2021 році було згенеровано 1 639 кВт•год, а
комбінованими станціями — 163 148 кВт•год.
На сьогодні стимулювання встановлення споживачами генерації з ВДЕ
здійснюється за моделлю «зеленого» тарифу. З одного боку, це дало значний
поштовх до розвитку генерації з ВДЕ для приватних домогосподарств. Водночас
чинна модель має низку обмежень і недоліків.
По-перше, модель фіксованого «зеленого» тарифу для сектору приватних
домогосподарств стимулює не стільки розвиток власної енергетичної
незалежності, як цілеспрямований продаж електричної енергії, що вироблена
потужностями ВДЕ, до енергомережі. Це відбувається завдяки високому рівню
«зеленого» тарифу для для систем з ВДЕ домогосподарств (18,09 євроцентів 1
кВт⋅год — сонячна генерація і 16,26 євроцентів за 1 кВт⋅год — вітрова ).
По-друге, така модель призводить до низки технічних викликів, і зловживань,
пов’язаних із будівництвом сонячних електростанцій приватних домогосподарств
без власного споживання електричної енергії, або маніпуляцій, пов’язаних із
збільшенням потужності таких об’єктів. Тобто де-факто будуються промислові
сонячні електростанції без застосування процедури встановлення «зеленого»
тарифу згідно з чинним порядком та без жодної відповідальності за небаланси і
якості відпущеної електроенергії.
В таблиці 2.1 наведено дані по домашнім вітроустановкам та комбінованим
станціям, які отримують «зелений» тариф.
З перших же годин після вторгнення, російські війська масовано
обстрілюють не лише українські міста і селища, але й намагаються знищити
критичні об’єкти енергетичної інфраструктури: високовольтні мережі,
трансформаторні підстанції, диспетчерські пункти, а також безпосередньо
електростанції, включно з об’єктами відновлюваної енергетики. Загалом, після
об’єктів атомної енергетики та ліній електропередачі, електростанції
відновлюваної енергетики стали другими по пріоритетності знищення для
російських загарбників.
Таблиця 2.1 - Домашні вітроустановки та комбіновані станції, які отримують
«зелений» тариф, станом на 01.01.2022 року
Область ВЕС Комбіновані (ВЕС +СЕС)
Кількість Встановлена Кількість Встановлена
потужність потужність
генеруючих генеруючих
установок установок
(МВт) (МВт)
Всього по Україні 4 0,057 8 0,264
Волинська 1 0,02 - -
Дніпропетровська 1 0,03 1 0,05
Донецька - - 1 0,0242
Закарпатська 1 0,004 - -
Кіровоградська - - 1 0,05
Миколаївська - - 1 0,05
Сумська - - 1 0,05
Тернопільська - - 2 0,01
Херсонська 1 0,003 - -
Київська - - 1 0,03
Як зазначалось вище, переважна більшість встановлених наразі в країні
об’єктів відновлюваної енергетики, зосереджені у південних та південно-східних
областях України, де безупинно відбуваються активні бойові дії. За різними
оцінками експертів, станом на серпень 2022 року вже так чи інакше постраждало
30–40% ВДЕ електростанцій у цих регіонах або близько 1 120–1 500 МВт
встановленої потужності.
Для прикладу, за даними Української вітроенергетичної асоціації, з початку
широкомасштабної війни в Україні зупинено понад 3/4 вітроенергетичних
потужностей, тобто із загальних 1 673 МВт, наразі не працює близько 1 462 МВт
українських ВЕС, а 5 вітрових турбін в Херсонській області, що встановлені на
Мирненській, Сиваській та Новотроїцькій вітроелектростанціях, сьогодні є
знищеними (рисунок 2.5).
Рисунок 2.5 - Пошкоджені російськими військами українські об’єкти ВДЕ
Взагалі, генерація енергії вітру та сонця скоротилась більше ніж вдвічі
відносно її довоєнного рівня. Це пояснюється переважно двома чинниками.
По перше, як зазначалось вище, внаслідок прямих бойових дій, або задля
запобігання пошкодженню електроустаткування.
По-друге, посиленням проблем, пов’язаних з руйнуванням попиту і високою
негнучкістю генерації, що підлягає диспетчеризації, особливо сонячної,
враховуючи, що наразі кумулятивна потужність сонячної генерації перевищала
позначку в 6 ГВт.
Відповідно інформації, загальний обсяг обмежень сонячної генераіції з
березня до травня 2022 року становить близько 573 кВт•год, що, в середньому за
зазначений період, відповідає 30% від потенційно можливого обсягу електроенергії
(від 42% у березні до 19% у квітні). Високий рівень скорочення в березні можна
пояснити тим, що після початку війни енергосистема країни працювала в
аварійному режимі; квітень був дещо стабілізований сприятливими гідрологічними
умовами; а в травні спостерігалося збільшення кількості обмежень «зеленої» разом
із збільшенням сонячного опромінення.
2.3 Стан та перспективи розвитку альтернативної енергетики в Черкаській
області
Альтернативна енергетика покликана сприяти вирішенню проблем
енергоефективності та екологічної безпеки в Україні. Кліматичні умови країни та
специфіка господарювання в цілому сприяють освоєнню альтернативних джерел
енергії та розвитку альтернативної енергетики. На регіональному рівні особливу
увагу приділяють подоланню енергозалежності, зниженню енерговитрат та
підвищенню енергоефективності регіональної економіки.
За даними Департаменту містобудування, архітектури, будівництва та
житлово-комунального господарства Черкаської обласної державної адміністрації,
на території Черкаської області діє 12 малих гідроелектростанцій, а саме:
Великояблунівська, Гордашівська, Дубівська, Звенигородська, Кам’янобрідська,
Корсунь-Шевченківська ГЕС та міні-ГЕС Кривоколінська, Лисянська, Лоташівська,
Острівецька, Стеблівська, Юрпільська ГЕС.
Крім того, в області діє 33 сонячних електростанції загальною потужністю
125,5 МВт (59,15 МВт потужності введено у 2021 році) та 938 домогосподарств, що
мають у користуванні сонячні дахові панелі загальною потужністю 22,74 МВт (2,81
потужності введено у 2021 році).
У м. Черкаси енергію сонця генерують І черга фотоелектростанції на даху
будівлі по вул. Громова, 138/6 (потужність 30 кВт), а у 2017 році введено ІІ чергу
фотоелектростанції на даху будівлі по вул. Громова, 138/6 (потужність 30 кВт),
фотоелектростанції на даху будівлі по вул. Пацаева, 99 (потужність 100 кВт) та
фотоелектростанції на даху будівлі по проспекту Хіміків, 8 (потужність 50 кВт).
В області також діють сонячні електростанції в с. Гордашівка Тальнівського
району Гордашівська СЕС (потужність 102,5 кВт) та в м. Звенигородка СЕС
«Озірна» (потужність 150 кВт), фотоелектростанції на даху будівлі по вул.
Шевченка, 47 в м. Золотоноша, (потужність 60 кВт).
На території Черкаського полігону ТПВ в адміністративних межах
Руськополянської сільської ради Черкаського району з 2017 року функціонує
конегераційна установка ТОВ «ЛНК», що зображена на рисунку 2.6. Товариство
спеціалізується на виробленні електричної енергії з біогазу. Організовано відвід
метану, що утворюється при анаеробному розкладанні органічної складової ТПВ із
тіла полігону через систему газопроводів і свердловин збору газу. За рік роботи
електростанції в електричні мережі передається близько 1,9 млн кВт електричної
енергії. Біогаз, що вилучається з тіла полігону дозволяє максимально знизити ризик
виникнення пожежонебезпечних ситуацій на полігоні побутових відходів. За 2022
рік із тіла полігону добуто 1 594,063 тис. м3 біогазу [28].
Перша в області комплексна інженерна споруда з системою збору біогазу
полігону твердих побутових відходів використовується для виробництва
електроенергії в с. Руська Поляна Черкаського району (рисунок 2.6).
З метою інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення щодо
переваг використання відновлюваних джерел енергії у приватних
домогосподарствах Черкаської області можна використовувати інформаційні
брошури, що розроблені Державним агентством з енергоефективності та
енергозбереження України за підтримки ЄС у рамках Проєкту ЄС Twinning
(Додаток А).
Рисунок 2.6 - Конегераційна установка ТОВ «ЛНК»
Найбiльш потужними забруднювачами атмосферного повiтря серед
електроенергетичних об’єктiв є тепловi електростанцiї на органiчному паливi.
Згідно даних Головного управління статистики у Черкаській області обсяги
викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря підприємствами постачання
електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря у 2022 році склали 0,9 тис. т,
що становить 1,9 % від загального обсягу викидів стаціонарних джерел області
[28].
З них валовий викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря від ПрАТ
«Черкаське хімволокно» у 2022 році становив 17,206 тис. т, що становить 94,5 %
від загального обсягу викидів підприємств енергетичної галузі.
Вагомими серед викидiв забруднюючих речовин i парникових газiв в
атмосферне повiтря при роботi теплових електростанцiй, що спалюють органiчне
паливо, є викиди оксидiв сiрки SО2, оксидiв азоту NОx, дiоксиду вуглецю CO2 i
важких металiв (миш'яку, кадмiю, хрому, мiдi, ртутi, нiкелю, свинцю, селену, цинку
i в разi використання мазуту – також ванадiю). Викиди неметанових летких
органiчних сполук, метану CH4, оксиду азоту N2О, оксиду карбону СО й амiаку NH3
є менш вагомими.
Цi забруднюючi та шкiдливi речовини, а також парниковi гази, мають такий
вплив на довкiлля:
- викиди оксидiв сiрки SО2, NОx, СО згубно дiють на природу та живi
органiзми;
- викиди дiоксиду карбону CO2 створюють парниковий ефект, пропускаючи
до Землi сонячну радiацiю, але не даючи зворотного виходу
iнфрачервоному (тепловому) випромiнюванню;
- бенз(а)пiрен є канцерогенною речовиною;
- летюча зола з механiчним недопалом сприяє зростанню вiддзеркалення
сонячних променiв назад до космосу, що знижує температуру атмосфери;
- викиди метану зумовлюють зменшення озонового шару.
Тому в подальшому розширення обсягів використання нетрадиційних та
відновлюваних джерел енергії, якими є вітрова та сонячна енергія, для опалення та
постачання теплої води і виробництва електроенергії, біопалива сприятиме
зниженню антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, а
також збереженню природно - ресурсних комплексів.
Основною властивістю відновлюваних джерел енергії є те, що вони не
вичерпуються під час їхнього використання, на відміну від мінеральних палив, які
споживаються для вироблення енергії. Застосування відновлюваної енергії
людиною потребує наявності технологій використання енергії сонячного світла,
вітру, морських хвиль, водних течій, біологічних процесів, таких як анаеробний
розклад, біологічне вироблення водню та геотермальних теплових джерел.
Розвиток відновлюваної енергетики в Україні передбачено трьома
основними документами: Планом заходів з імплементації Угоди про асоціацію між
Україною та ЄС, Національним Планом дій з відновлюваної енергетики до 2020
року та Енергетичною стратегією України до 2035 року.
ВИСНОВКИ
Для України розвиток відновлюваної енергетики є одним із першочергових
завдань для підвищення енергетичної і екологічної безпеки держави.
Головними причинами такої уваги є очікуване вичерпання запасів органічних
видів палива, різке зростання їх ціни, недосконалість та низька ефективність
технологій їхнього використання, шкідливий вплив на довкілля, наслідки якого все
більше і більше турбують світову спільноту.
Отже, Україна має нагальну потребу у переході до енергетично ефективних
та екологічно чистих технологій, до яких відносяться нетрадиційні відновлювальні
джерела енергії.
Достатньо сприятливі умови для використання сонячної енергії існують на
території України, оскільки середньорічна кількість сумарної сонячної радіації, що
надходить на 1 м² поверхні, знаходиться в північній частині в межах від 1070
кВт·год/м² та до 1400 кВт·год/м² і вище - на півдні України.
Проте, треба зазначити, що, як і в минулі роки, активний темп розвитку у
2022 році спостерігався лише у одному сегменті —домашні СЕС, потужність яких
зросла на 426,1 МВт, що становить 36,4% від нових потужностей ВДЕ, введених в
експлуатацію в 2021 році.
Таким чином, загальна встановлена потужність усіх сонячних систем
домогосподарств наприкінці року досягла 1 205,1 МВт.
Згідно аналізу даних встановлено, що до лідируючих областей України по
виробітку електричної енергії сонячними електростанціями відносяться Одеська,
Дніпропетровська, Запорізька, Чернігівська, Харківська та Житомирська.
Черкаська область відноситься до четвертої групи областей по виробітку
електроенергії сонячними станціями, що становить 3 млн 500 тис кВт∙год/рік, тобто
є перспективи для подальшого зростання цього потенціалу.
Вітроенергетика залишалася другою, після сонячної енергетики, в
національному секторі ВДЕ, за загальною встановленою потужністю. Проте
необхідно зазначити, що саме вітроенергетичний сектор України додав найбільшу
кількість нових потужностей до «зеленого» енергетичного потенціалу країни.
Частка вітроенергетичних потужностей, що були введені в експлуатацію у
2022 році, склала 30,6% або 358,8 МВт, що у 2,5 рази більше обсягу нових
вітроенергетичних потужностей, введених у 2021 році (144,2 МВт).
Таким чином, загальна встановлена потужність вітроенергетичного сектору
на кінець 2022 року становила 1 672,9 МВт.
До початку широкомасштабної війни, в Україні «зелену» електроенергію
генерували 34 вітроелектростанції або 699 вітрових турбін, середня одинична
потужність яких становить 3,5 МВт.
Саме степова зона є найбільш привабливою для реалізації проектів щодо
будівництва ВЕС, оскільки в цій зоні сильні вітри в холодну пору року, в теплу
пору року зменшують свою силу, проте компенсують це зменшення додатковими
локальними вітрами – бризами. А також спрощують вирішення проблем із
логістики в степовій зоні наявність потужних морських портів і мереж автошляхів.
Географія розташування об’єктів ВДЕ різниться за відновлюваним джерелом
енергії, що є природньо і відповідає природному потенціалу ВДЕ того чи іншого
регіону.
Якщо вітрові електростанції розташовані переважно в південному, південно-
східному регіонах, в першу чергу на узбережжі Чорного та Азовського морів —
приблизно 85%, то сонячна генерація поширена набагато ширше, проте знов таки,
близько 60% промислових сонячних електростанцій зосереджені у південних та
південно-східних областях України.
На початок 2022 року за загальною встановленою потужністю з ВДЕ
лідерами серед усіх областей України є Дніпропетровська (1350,06 МВт),
Херсонська (1139,65 МВт) і Миколаївська області (1121,16 МВт). На усі ці області
припадає понад 37,3% усіх потужностей ВДЕ в Україні.
Що стосується річного приросту, то найбільше нових об’єктів з ВДЕ у 2021
році було додано у Миколаївській (168,7 МВт), Одеській (149,1 МВт), Херсонській
(145 МВт) та Запорізькій областях — 98,8 МВт. Цікаво зазначити, що саме ці
чотири області, зокрема, лідирують й за встановленою вітроенергетичною
потужністю.
В 2022 році частка електроенергії, згенерованої з ВДЕ, досягла 8,1% або
12,8ТВт·год, з яких 56% — за рахунок сонячного випромінювання, 33% — енергії
вітру, практично 8% — за рахунок спалювання біомаси та біогазу і 3% прийшлося
на малу гідроенергетику.
На території Черкаської області діє 12 малих гідроелектростанцій, а саме:
Великояблунівська, Гордашівська, Дубівська, Звенигородська, Кам’янобрідська,
Корсунь-Шевченківська ГЕС та міні-ГЕС Кривоколінська, Лисянська, Лоташівська,
Острівецька, Стеблівська, Юрпільська ГЕС.
Крім того, в області діє 33 сонячних електростанції загальною потужністю
125,5 МВт (59,15 МВт потужності введено у 2021 році) та 938 домогосподарств, що
мають у користуванні сонячні дахові панелі загальною потужністю 22,74 МВт (2,81
потужності введено у 2021 році).
З 2017 року перша в Черкаській області комплексна інженерна споруда з
системою збору біогазу полігону твердих побутових відходів використовується для
виробництва електроенергії в с. Руська Поляна Черкаського району.
Тому в подальшому розширення обсягів використання нетрадиційних та
відновлюваних джерел енергії, якими є вітрова та сонячна енергія, для опалення та
постачання теплої води і виробництва електроенергії, біопалива сприятиме
зниженню антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, а
також збереженню природно - ресурсних комплексів.
Робота пройшла апробацію на Днях студентської науки Черкаського
державного технологічного університету (м. Черкаси, квітень 2024 р.).
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. renewable-energy-systems-exploitation-systems-based-on-the_fig1_227489653/ - The
improvement cycle of the renewable energy systems exploitation systems, based on the
information already existent in the informatics systems, дата доступу: 24.05.2024 р.
2. https://www.researchgate.net/publication/343224545_Solar_power_in_prod
uct_development/ - Solar power in product development, дата доступу: 24.05.2024 р.
3. https://www.researchgate.net/figure/The-classification-of-available-energy-resources
- Fuel cell technology for sustainable development, дата доступу: 24.05.2024 р.
4. https://www.researchgate.net/figure/Classification-of-resources-into- renewable-or-
non-renewable-resources-Source-Ophardt/ - Classification of resources into renewable or
non-renewable resources, дата доступу: 25.05.2024 р.
5. https://www.tycorun.com/blogs/news/what-is-the-classification-of-energy/ - WHAT
IS THE CLASSIFICATION OF ENERGY, дата доступу: 25.05.2024 р.
6. https://www.global.toshiba/ww/products-solutions/renewable- energy/products-
technical-services/wind-power.html/ - Використання енергії вітру.
7. https://www.electronicshub.org/solar-panel-work/- Енергія сонячних батарей
8. Енергозбереження та енергетична безпека України/ Стогній Б.С.,
https://www.researchgate.net/figure/The-classification-of-available-energy
Жовтянський В.А.// Проблеми загальної енергетики. – 2005. – No 12. – С. 7–14.
9. Соловей О.І. Нетрадиційні та поновлювальні джерела енергії: Навчальний
посібник/ Соловей О.І.,. Лега Ю.Г, Розен В.П. – Черкаси: ЧДТУ, 2007. -234 с.
10. Атлас енергетичного потенціалу нетрадиційних та відновлюваних джерел
енергії. – К., 2008. – 54 с.
11. Енергетична стратегія України на період до 2030 р. Затверджена
розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 No 1071.
12. Кириленко О.В. Інтелектуальні системи керування потоками електроенергії у
локальних об’єктах/ Кириленко О.В., Петергеря Ю.С., Терещенко Т.О., – К.: Медіа
ПРЕС, 2005. – 212 с.
13. Дослідження тенденцій розвитку вітроенергетики в Європі і в Україні/ Кудря
С., Тучинський Б., Дресвянніков В. та інші //Вітроенергетика України. – 2004. – No
1–2. – С.4–7.
14. Вітроенергетика світу / Дресвянніков В.//Зелена енергетика. – 2006. – No 2 (22).
– С.19.
15. Бєкіров Е.А. Автономні джерела живлення на базі сонячних батарей/ Бєкіров
Е.А. – Сімферополь: ВД «Аріал», 2011. – 484 с.
16. Невичерпна енергія: Кн. 1. Вітроелектрогенератори. /В.С. Кривцов, О.М.
Олейников, О.І. Яковлев. – Х.: НАУ «ХАІ», Севастополь: СНТУ, 2003. – 400 с.
17. Невичерпна енергія: Кн. 2. Вітроенергетика /В.С. Кривцов, О.М. Олейников,
О.І. Яковлев. – Х.: НАУ «ХАІ», Севастополь: СНТУ, 2004. - 519 с.
18. Невичерпна енергія: Кн. 4. Вітроводнева енергетика. /В.І. Кривцова, О.М.
Олейников, О.І. Яковлев. – Х.: НАУ «ХАІ», Севастополь: СНТУ,–2007. – 606 с.
19. Невичерпна енергія: Кн. 3. Альтернативна енергетика /В.С. Кривцов, О.М.
Олейников, О.І. Яковлев. –Х.: НАУ «ХАІ», Севастополь: СНТУ, 2006. – 643 с.
20. Енергоефективність та відновлювані джерела енергії Під заг. ред. А.К.
Шидловського. – К.: «Українські енциклопедичні знання», 2007. – 559 с.
21. Review of Impacts of High Wind Penetration in Electricity Networks C. Buckley,
N.Scott, H. Snodin, P. Gardner. – Garrad Hassan Pacific Limited, 2005. – 181p.
22. Кудря С.О. (2012). Нетрадиційні та відновлювані джерела енергії. Київ: НТУУ
«КПІ».
23. Про енергозбереження: Закон України» від 01 липня 1994 року. №74/94-ВР.
Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/74/94-%D0%B2%D1%80 (дата
звернення: 30.05.2024).
24. Про альтернативні джерела енергії: Закон України від 20 лютого 2003
року. № 555IV. Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/555-15 (дата
звернення: 30.05.2024).
25. Енергетична стратегія України на період до 2035 року „Безпека,
енергоефективність, конкурентноспроможність”: Розпорядження Кабінету
Міністрів України від 18 серпня 2017 р. № 605-р URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/605-2017-%D1%80#n2 (дата звернення
20.05.2024).
26. Про затвердження Порядку встановлення, перегляду та припинення дії
«зеленого» тарифу на електричну енергію для суб’єктів господарської діяльності,
споживачів електричної енергії, у тому числі енергетичних кооперативів, та
приватних домогосподарств, генеруючі установки яких виробляють електричну
енергію з альтернативних джерел енергії: постанова Національної комісії, що
здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг № 1817
від 30.08.2019. Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v1817874-19#Text
(дата звернення: 20.05.2024).
27. Гріцишина М. Що не так із зеленим тарифом? Всеукраїнське щотижневе
професійне юридичне видання „Юридична газета online”. Вилучено з https://yur-
gazeta.com/publications/practice/energetichne-pravo/shcho-ne-tak-iz-zelenim-
tarifom.html (дата звернення 20.05.2024).
28. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Черкаській області у 2022 році – Управління екології та природних ресурсів ЧОДА.
- Черкаси, 2023. – 226 с.
ДОДАТКИ
ДОДАТОК А
ІНФОРМАЦІЙНІ БРОШУРИ «ЧИСТА ЕНЕРГІЯ» ДЛЯ НАСЕЛЕННЯ
Продовження Додатку А
ДОДАТОК Б
АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ РОБОТИ