Масовізація вищої освіти: соціально-філософський аспект

Abstract

Рилова О. Ю. Масовізація вищої освіти: соціально-філософський аспект. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 Філософія – Черкаський державний технологічний університет, Черкаси, 2024. Дисертаційне дослідження присвячене концептуалізації феномену масовізації вищої освіти в контексті магістральних векторів суспільного розвитку. У дисертації розглядаються теоретико-методологічні, концептуальні, аксіологічні, інформаціологічні та гносеологічні виміри впливу феномену масовізації вищої освіти на суспільний розвиток. Особлива увага приділяється визначенню філософських засад структури та змісту феномену масовізації освіти, а також його розгляду як складника й детермінанти сучасної філософії освіти. Використовуючи цивілізаційний, культурологічний, прагматистський, аксіологічний, синергетичний, соціологічний підходи, а також теоретичні методи історико-культурного, феноменологічного, герменевтичного, соціологічного аналізу та інші методи, аналізується феномен масовізації вищої освіти та його концептуалізація у сучасному філософському дискурсі. Запропоновано авторське уявлення про масовізацію вищої освіти як онтологізуючий соціальний феномен, яке дозволяє розглянути це явище не лише інструментально чи моноаспектно, а цілісно. З’ясовано, що феномен масовізації вищої освіти може бути розглянутий як смислова й процесуальна експлікація фундаментальних підстав античної філософської традиції та культури соціальності Заходу загалом. Здійснено концептуалізацію масовізації вищої освіти як такого комплексу смислів, ціннісних настанов, мотиваційних моделей, який може бути потрактований як соціальний атрактор, актуальний з другої половини ХХ ст. дотепер. Окреслено дискурсивний характер репрезентації феномену масовізації вищої освіти у масовій свідомості та колективній уяві. Зафіксовано діалогічний характер маніфестації філософських смислів масовізації в межах семіозису культури та символічної соціальної комунікації з точки зору практичної філософії, філософської антропології та філософії освіти. Підкреслено значення філософської концептуалізації феномену масовізації вищої освіти як тригера соціальних змін на телеологічному рівні для соціальної прогностики й футурології. Стверджується, що феномен масовізації вищої освіти є важливим фактором впливу на напрямок і зміст трансформацій соціокультурної та економіко-технологічної сфер людської діяльності і не може бути розглянутий в межах вузькоспеціальної проблематики освітніх наук, соціології чи політології поза контекстами власне філософської проблематики і зокрема соціальної філософії, філософської антропології, філософії освіти. На основі розгляду історико-філософської генези осмислення й концептуалізації феномену масовізації вищої освіти визначено, що філософські підстави цього феномену як механізму осмислення соціальної взаємодії в межах фундаментальних життєвих форм людського суспільства, однією з яких є освіта, вкорінені глибоко в історії культури й цивілізації. Відзначено специфіку соціальності античного полісу, в межах якого було сформовано й апробовано формати колективної освіти, що стали зразковими для західної традиції у філософії та соціальній комунікації як просторі формулювання, репродукції й трансляції соціальних смислів. Відповідно телеологізм, статуарність як тілесність, інтенція на поняттєве окреслення соціальних смислів і символів, ідея співпраці як передумова існування полісної системи обумовили появу педагогіки саме як філософії освіти в межах філософського знання. Це знайшло своє відображення у філософемі пайдеї, яка розгортає процесуальність освіти як таку, що формує соціальність і водночас є простором її існування, тобто онтологізації. Поняття пайдеї як навчання і виховання для суспільства і в межах суспільства експлікує фундаментальну для античної філософії філософему логосу як універсального ладу, закону, способу організації цілого, насамкінець порядку як космосу. Якщо поняття пайдеї уможливлює концепт масовізації, то поняття калокагатії експлікує його механізми та зміст в контексті метафізичної дескрипції реальності в античній класичній філософії, акцентуючи увагу на етико-естетичних складниках філософської картини світу. Поняття калокагатії як нескінченний рух до доброчесності складає основу соціальної процесуальності античності і може бути розглянуте як архетипічна форма масовізації. Поняття фронезису фіксує практичний розум людини, який охоплює сферу соціальної комунікації, освіти, політики та визначає її мотивацію і способи соціальної дії. Ці поняття античної традиції формують філософське підґрунтя концепту масовізації освіти та вищої освіти зокрема. З’ясовано, що ідея університету в західній філософській традиції постає як теоретичний простір кристалізації таких форм колективної освіти, які фіксують не просто специфіку соціальних взаємодій та культур у різних епохах – від середньовічного університету до Просвітництва і дотепер, але позначають феномен масовізації як експлікацію іманентного західній моделі філософування активізму, що розгортається насамперед як стратегічна візія майбутнього і скерованість на нього. Загальна, масова освіта при цьому тлумачиться і переживається як недосяжний втрачений ідеал, що фіксує філософську предикацію універсальності, яка характеризує феномен масовізації як філософську ідею. Масовізація розглядається з онтологічної точки зору в контексті ідеї університету як трансформація людини, феномен, пов’язаний з філософською антропологією. Аргументовано, що увага до філософських засад феномену масовізації вищої освіти обумовлена необхідністю його розгляду в якомога більш широкому контексті філософського осмислення соціальної реальності та екзистенційної потреби людини в онтологізації власної картини світу в контексті сучасних викликів цифровізації та віртуалізації сфери соціальної комунікації і функціонування соціальних інститутів, і насамперед інституту освіти. За такої візії феномен масовізації передбачає звернення до філософських підстав самопозиціонування та пошуку ідентичності людиною і групами. Масовізація може бути використана для протистояння тенденціям дереалізації і деперсоналізації індивідів, груп і суспільств, що виявляються в інформаційних маніпулятивних техніках постправди, ресентименту, популістських ідеологій тощо. З телеологічної точки зору феномен масовізації розглянутий як причина, проміжний результат та кінцева мета змін і трансформацій вищої освіти, тобто вона не є епіфеноменом, а швидше атрибутивною ознакою новітніх трансформацій освіти. Обґрунтовано тезу про діалогічний характер взаємодії та діяльності соціальних акторів і когнітивних агентів у межах комунікативного простору масовізації, а також визначено діяльнісний характер процесуальності феномену масовізації, що виявляється насамперед у зміні мотиваційних настанов особистості стосовно її цілепокладання, соціальної дії, ідентичності та уявлень, пов’язаних із сенсом життя. Акцентовано увагу на телеологічному характері, соціальній та особистісній вмотивованості здобуття вищої освіти як долучення до процесу масовізації, його укоріненості у діалогічно-символічній природі людської комунікації як на особистісному рівні, так і на рівні системи. Оскільки на філософському рівні феномен масовізації передбачає становлення людини як перманентний розвиток і самотрансценденцію в процесі соціальної комунікації та освітньої діяльності як процесу, з’ясовано також аксіологічний вимір людиноцентризму в освіті. Сучасна філософія освіти концептуалізує специфічний освітній простір, який в антропологічному вимірі концентрує людську смислогенерацію та формує соціокультурний досвід. Цей простір здається якщо не конгруентним, то когерентним феномену масовізації в контексті глобалізму за умови не вузько інтрументального його розгляду. Визначено, що масовізація як глобальна реальність технологізованого світу не може розглядатися лише моноаспектно. З’ясовано, що в контексті вузькосоціологічного підходу феномен масовізації може втрачати деякі визначальні параметри, наприклад, екзистенційні та комунікативно-діалогічні чинники впливу на людські мотивацію, поведінку та вибори, тому наголошується на розмежуванні наративів і дискурсивних практик масовізації та її соціологічної дескрипції. Зроблено висновок, що у ХХІ ст., коли простір людського (соціальна дія, життєві форми) критично звужується, а простір знеособленої генерації смислів не залежними від референтів кодами формує настанову відмови від соціальної активності, що спирається цінності, проблематизуючи таким чином саму природу людини, феномен масовізації вищої освіти засвідчує існування не детермінованого безпосередніми зовнішніми причинами простору людської свободи через соціальну дію. Масовізація саме через те, що вона є колективним масовим феноменом, перестає бути наслідком і сама стає причиною, набуває змістовних ціннісних характеристик. Масовізація вищої освіти безпосередньо стосується теорії соціальних страт, а відтак стратифікації суспільства. З’ясовано, що масовізація не є «хворобою росту» суспільства і технологій, негативною супровідною ознакою соціальних трансформацій в освіті та суспільстві, яку можна усунути в принципі, вдаючись до періодичних чи системних заходів у царині управління суспільством чи освітою. Тому сучасна масова людина, вмотивована на підйом соціальними сходами набуття високого соціального статусу і таким чином добробуту, не може обійти сходинку набуття освіти, що не робить її автоматично належною до еліт. Адже ціннісні настанови, культурний багаж, мотиваційні та поведінкові моделі не змінюються моментально, на відміну від, наприклад, маніпуляційних стратегій управління масами, що спираються на ідеологічні конструкти та символічні ряди, трансльовані в медіа. Зроблено висновок, що масовізація, попри істотне зменшення виняткових індивідуальностей та падіння якості освіти внаслідок її значного поширення, загалом якраз адаптує стратегії поведінки та частково цінності технологічних і управлінських еліт до картини світу пересічної, масової людини ХХІ ст. Адже в цифровому суспільстві бути успішним і самореалізованим неможливо без долучення до цифрового простору, відповідної освіти, комунікаційних моделей і, відповідно, філософської картини світу. Масовізацію вищої освіти слід розглядати як феномен, іманентний цифровому суспільству чи суспільству знань, і як стратегічно релевантний для виживання й розвитку виду, культури та цивілізації. Зроблено висновок, що університети мають брати до уваги специфіку цього феномену для свого функціонування, і насамперед це стосується проектів підприємницького й дослідницького університетів. Аргументовано, що соціальний конструктивізм в освіті є релевантним інструментом реалізації потенціалу феномену масовізації вищої освіти. Конструктивізм в освіті виходить з моделювання реальності, і в цьому процесі горизонтальні зв’язки між соціальними акторами превалюють над вертикальними. Масовізація з точки зору практичної філософії та філософської антропології свідчить про набуття людською соціальністю деякого нового виміру автоексплікації як реалізації принципу свободи в політичній, освітній, культурній, релігійній та інших сферах. Конструктивізм є пізнавальним інструментом, а не освітологічною теорією, і в цьому сенсі опора на його філософське підґрунтя відіграє швидше методологічну роль. Водночас він обґрунтовує педагогічний праксис у сучасній освіті, активізм у навчанні, і в цьому сенсі є підставою новітніх освітніх форм. Установлено, що масовізація вищої освіти зумовлена поширенням і посиленням усвідомлення освіти як цінності, що безпосередньо пов’язане із самоідентифікацією когнітивного агента як суб’єкта освітньої діяльності, що означає відмову від уявлень про жорсткий соціальний контроль (кодифікований чи звичаєвий) над доступом до освіти, а отже, переформатування соціальних страт. Також масовізація з необхідністю поширює уявлення про соціальні межі можливого, формуючи впевненість суб’єкта у власному освітньому потенціалі. Конструктивістське поняття метакогніції (metacognition) як рефлексивної практики колективного досвіду фіксує змістовну ознаку феномену масовізації, оскільки позначає метатеоретичний рівень, на якому формуються підстави соціальної дії загалом і соціальної комунікації зокрема. Зроблено висновок, що освітні техніки конструктивізму формують своєрідну соціальну практику комунікації, рецепції інновацій, відкритості до набуття й застосування нової інформації. Феномен масовізації парадоксальним чином засвідчує можливий перехід людства завдяки розвитку технологій на нові механізми й моделі продукування знання та формування фахових і управлінських еліт, оскільки наявні механізми забезпечення цих соціальних процесів демонструють неповну відповідність сучасним вимогам. Це призводить до ситуації, коли технологічний та економічний розвиток може значно випереджати соціальну динаміку і в результаті спричинювати соціальну напругу, посилювати соціальну нерівність, ініціювати соціальні емоції несправедливості й ресентименту. Обґрунтовано перформативний характер дискурсу масовізації, що означає не володіння інформацією, а залученість до неї як до діяльності та перманентного процесу, що й передбачає освіта протягом життя. Прагматистські та конструктивістські тлумачення знання та освіти не виключають їхню аксіологічну й онтологічну легітимацію. Спеціалізованість сучасної освіти означає, що багатоманітність напрямів розвитку науки й технологій потребує єдиної гуманістичної платформи як принципу людиномірності, який не передбачає з необхідністю наслідки радикального антропоцентризму, такі як філософія присутності, лого- і фоноцентризм, філософія підозри тощо. З’ясовано, що сучасна філософія освіти проблематизує своє пізнавальне поле в межах неопрагматизму, постструктуралізму, постмодерних і метамодерних підходів, а також конструктивізму. Проаналізовано тенденцію до політизації управління освітою, що передбачає реструктуризацію стосунків між державою й освітою через соціальні, економічні та культурні механізми управління й регулювання на тлі кризи демократій, наукової експертизи та зростання політичного популізму. Зазначено, що у масовому суспільстві за умови збереження тенденції до централізації владного контролю європейських інституцій та зумовленої цим бюрократизації соціальної системи феномен масовізації може бути розглянутий амбівалентно. Масовізація вищої освіти гіпотетично може створити передумови для нового фактору обґрунтування автономії університету в сучасних модерних суспільствах, у суспільстві знань, оскільки університет як альтернативний центр смислогенерації, атрактор впливу має потужний консолідуючий потенціал за умови усунення жорсткого протиставлення університетських та інтелектуальних еліт багатоманітному полікультурному суспільству. Зроблено висновок, що феномен масовізації є такою ознакою модернізації університету, яка за своїми практичними результатами та проявами в економічній, політичній і технологічній сферах парадоксальним чином випередила сутнісне осмислення гіпотетичних векторів його трансформації. Розглянуто трансформації гумбольдтівської і ньюманівської моделей університету в контексті основних тенденцій розвитку демократичних суспільств. З’ясовано, що ідея масовізації освіти в контексті ідеї університету може бути інтегрована в останню як логічна реалізація загального права на освіту, як цінність на світоглядному рівні свідомості. Сучасність виводить на перший план аксіологічну сутність і підстави ідеї університету. Ціннісні настанови транслюються через культуру на рівні практики, семіотичні коди культури й мовного вживання, мовленнєві практики, філософську рефлексію на когнітивному рівні. Тому постмодерна негація культурної та філософської складової університетської освіти є неприйнятною і засвідчує істотну прагматистську рецепцію такої моделі масовізації вищої освіти, за якої університет перетворюється на утилітарний механізм з відтворення потрібних економіці фахівців, але не носіїв університетської культури й цінностей. Ринковий фундаменталізм, некритично сприйняті наслідки глобалізації, постмодерна тенденція до заперечення чітко окреслених цінностей призводять до кризи університету. Акцентовано увагу на універсалізмі цінностей в межах ідеї університету, оскільки остання має передбачати трансляцію цих цінностей у межах простору соціальної комунікації. І опорою цього процесу мають бути саме спільноти випускників університету, об’єднані ним не лише на рівні формалізованих утворень, а й на рівні світоглядних установ і принципів, спільноти, які утворюються в результаті поширення процесів масовізації вищої освіти. Обґрунтовано тезу про те, що масовізацію неможливо розглядати лише як результат соціальних процесів в освіті, інспірованих економічно й технологічно, який надається виключно до дескрипції і концептуалізація якого може бути цілком формалізованою. Цей феномен фіксує фундаментальну трансформацію життєсвіту людини та претендує на осмислення постання такої життєвої форми, як стандартизація вищої освіти протягом життя, інших форматів вищої освіти, насамкінець такого формату, як базова вища освіта, що в маніфестованому нині суспільстві знань видається логічним напрямом розвитку. Наратив масовізації генерує специфічні ряди смислів і символічні ряди, які в символічному та смисловому ландшафтах, формованих у медіапросторі у процесі соціальної комунікації, створюють світоглядні настанови соціальної поведінки та діяльності, опису й пояснення реальності, метатеоретичні підстави пізнання, – все те, що можна назвати філософією людини ХХІ ст., яка має впливати на філософію освіти. Зроблено висновок, що дискурс масовізації має перебувати у фокусі уваги філософії освіти якраз для забезпечення зворотного зв’язку між громадською думкою та колективною уявою й освітологією та філософією освіти. З’ясовано, що у вітчизняному фаховому середовищі оцінні судження стосовно феномену масовізації так чи інакше позиціонуються між діаметрально протилежними радикально негативними та прогресистсько-позитивними. У контексті 30-річного досвіду подолання пострадянського спадку у вищій освіті це призвело до набуття цим явищем рис, не так пов’язаних з інституціональною глобалізацією й технологізацією освіти, як з деструктивними процесами переходу від радянської моделі до європейських і світових напрацювань, обумовлених відсутністю державного регулювання ринку освітніх послуг, тотальною корупцією та загальним знеціненням статусу вищої освіти. Зроблено висновок, що у певному сенсі масовізація вищої освіти в Україні є феноменом не так змістовним, як статистичним, оскільки саме дискурс масовізації, вплив освічених спільнот на соціальну структуру та соціальні взаємодії тривалий час був незначним. З’ясовано, що децентралізація вищої освіти, набуття ЗВО дієвої автономії, реструктуризація й оптимізація державного замовлення, розвиток освіти протягом життя, підготовка конкурентних освітніх програм для залучення іноземних студентів, упровадження дуальної освіти й насамперед повернення гуманітарному блокові вищої освіти мінімум паритетного становища серед інших – саме ці очевидні системні дії мають експлікувати можливості масовізації.

The Massification of Higher Education: socio-philosophical analysis. – Qualifying scientific work on the rights of the manuscript. Dissertation for the Doctor of Philosophy degree in specialty 033 «Philosophy» – Cherkasy State Technological University, Cherkasy, 2024. The dissertation research is devoted to the conceptualization of the phenomenon of massification of higher education in the context of the main vectors of social development. The work examines the theoretical and methodological, conceptual, axiological, informational and epistemological dimensions of the impact of the phenomenon of massification of higher education on social development. Particular attention is paid to the definition of the philosophical foundations of the structure and content of the phenomenon of massification of education, as well as its consideration as a component and determinant of modern philosophy of education. Using civilizational, cultural, pragmatic, axiological, synergistic, sociological approaches, as well as theoretical methods of historical and cultural, phenomenological, hermeneutical, sociological analysis and other methods, the phenomenon of massification of higher education and its conceptualization in modern philosophical discourse are analyzed. The author's own idea of the massification of higher education as an ontologizing social phenomenon is proposed, which allows us to consider this phenomenon not only instrumentally or mono-aspectively, but holistically. It is found that the phenomenon of massification of higher education can be viewed as a semantic and procedural explication of the fundamental foundations of the ancient philosophical tradition and the culture of sociality in the West in general. The author conceptualizes the massification of higher education as a set of meanings, values, and motivational models that can be interpreted as a social attractor that has been relevant since the second half of the twentieth century to the present day. The discursive nature of the representation of the phenomenon of massification of higher education in the mass consciousness and collective imagination is outlined. The dialogic nature of the manifestation of the philosophical meanings of massification within the semiosis of culture and symbolic social communication from the point of view of practical philosophy, philosophical anthropology and philosophy of education is recorded. The importance of the philosophical conceptualization of the phenomenon of massification of higher education as a trigger of social change at the teleological level for social prognostication and futurology is emphasized. It is argued that the phenomenon of massification of higher education is an important factor influencing the direction and content of transformations in the socio-cultural, economic and technological spheres of human activity and cannot be considered within the narrowly specialized issues of educational sciences, sociology or political science outside the contexts of philosophical issues, and in particular social philosophy, philosophical anthropology, philosophy of education. On the basis of the historical and philosophical genesis of understanding and conceptualization of the phenomenon of massification of higher education, it is determined that the philosophical foundations of this phenomenon as a mechanism for understanding social interaction within the fundamental life forms of human society, one of which is education, are deeply rooted in the history of culture and civilization. The specifics of the sociality of the ancient polis, within which the formats of collective education were formed and tested, which became exemplary for the Western tradition in philosophy and social communication as a space for the formulation, reproduction and transmission of social meanings, are noted. Accordingly, teleologism, statism as corporeality, the intention to conceptualize social meanings and symbols, and the idea of cooperation as a prerequisite for the existence of a political system led to the emergence of pedagogy as a philosophy of education within philosophical knowledge. This is reflected in the philosophy of paideia, which deploys the processuality of education as one that shapes sociality and at the same time is the space of its existence, that is, ontologization. The notion of paideia as education and upbringing for and within society explicates the philosophy of logos, fundamental to ancient philosophy, as a universal order, law, a way of organizing the whole, and order as space. If the concept of paidaia makes possible the concept of massification, the concept of kalokagata explicates its mechanisms and content in the context of the metaphysical description of reality in ancient classical philosophy, focusing on the ethical and aesthetic components of the philosophical picture of the world. The concept of kalokagata as an endless movement towards virtue forms the basis of the social processivity of antiquity and can be considered as an archetypal form of massification. The concept of phronesis captures the practical mind of a person, which covers the sphere of social communication, education, politics, and determines his or her motivation and methods of social action. These concepts of the ancient tradition form the philosophical basis of the concept of massification of education and higher education in particular. It is established that the idea of the university in the Western philosophical tradition appears as a theoretical space for the crystallization of such forms of collective education that capture not only the specifics of social interactions and cultures in different epochs - from the medieval university to the Enlightenment and up to the present day, but also denote the phenomenon of massification as an explication of activism immanent in the Western model of philosophizing, which unfolds primarily as a strategic vision of the future and orientation towards it. At the same time, universal, mass education is interpreted and experienced as an unattainable lost ideal that captures the philosophical predication of universality that characterizes the phenomenon of massification as a philosophical idea. Massification is considered from an ontological point of view in the context of the idea of the university as a human transformation, a phenomenon associated with philosophical anthropology. It is argued that attention to the philosophical foundations of the phenomenon of massification of higher education is due to the need to consider it in the widest possible context of philosophical understanding of social reality and the existential need of man to ontologize his own picture of the world in the context of the modern challenges of digitalization and virtualization of social communication and the functioning of social institutions, and above all, the institution of education. In this vision, the phenomenon of massification involves an appeal to the philosophical foundations of self-positioning and the search for identity by individuals and groups. Massification can be used to counteract the tendencies of derealization and depersonalization of individuals, groups, and societies, which are manifested in the information manipulative techniques of post-truth, resentment, populist ideologies, etc. From the teleological point of view, the phenomenon of massification is considered as a cause, intermediate result and ultimate goal of changes and transformations in higher education, that is, it is not an epiphenomenon, but rather an attributive feature of the latest transformations in education. The thesis on the dialogical nature of the interaction and activity of social actors and cognitive agents within the communicative space of massification is substantiated, and the activity nature of the processuality of the massification phenomenon is determined, which is manifested primarily in the change of motivational attitudes of the individual regarding his or her goal setting, social action, identity and ideas related to the meaning of life. Attention is focused on the teleological nature, social and personal motivation of higher education as an accession to the process of massification, its rootedness in the dialogical and symbolic nature of human communication at both the personal and system levels. Since at the philosophical level the phenomenon of massification implies the formation of a person as a permanent development and self-transcendence in the process of social communication and educational activity as a process, the axiological dimension of human-centeredness in education is also clarified. Modern philosophy of education conceptualizes a specific educational space that concentrates human meaning-making and shapes socio-cultural experience in the anthropological dimension. This space seems to be, if not congruent, then coherent with the phenomenon of massification in the context of globalism, provided that it is not narrowly considered. It is determined that massification as a global reality of the technologized world cannot be considered only mono-aspectively. It is found that in the context of a narrow sociological approach, the phenomenon of massification may lose some of its defining parameters, such as existential and communicative-dialogical factors of influence on human motivation, behavior and choices, so the author emphasizes the distinction between narratives and discursive practices of massification and its sociological descriptions. It is concluded that in the twenty-first century, when the space of the human (social action, life forms) is critically narrowing, and the space of impersonal generation forms an attitude of refusal from social activity based on values, thus problematizing the very nature of man, the phenomenon of massification of higher education testifies to the existence of a space of human freedom through social action that is not determined by direct external causes. Massification, precisely because it is a collective mass phenomenon, ceases to be a consequence and becomes a cause itself, acquires meaningful value characteristics. The massification of higher education is directly related to the theory of social strata, and thus the stratification of society. It has been found that massification is not a «growth disease” of society and technology, a negative accompanying sign of social transformations in education and society, which can be eliminated in principle by resorting to periodic or systematic measures in the field of social or educational management. Therefore, a modern mass person, motivated to climb the social ladder to gain a high social status and thus well-being, cannot bypass the step of acquiring education, which does not automatically make him or her belong to the elites. After all, values, cultural baggage, motivational and behavioral models do not change instantly, unlike, for example, manipulative strategies of mass management based on ideological constructs and symbolic series broadcast in the media. The author concludes that massification, despite the significant decrease in exceptional individuals and the decline in the quality of education due to its widespread, generally adapts the behavioral strategies and partly the values of technological and managerial elites to the worldview of the average, mass person of the twenty-first century. After all, in a digital society, it is impossible to be successful and self-realized without access to the digital space, appropriate education, communication models and, accordingly, a philosophical worldview. The massification of higher education should be viewed as a phenomenon immanent in the digital or knowledge society and as strategically relevant for the survival and development of the species, culture and civilization. It is concluded that universities should take into account the specifics of this phenomenon for their functioning, and this primarily concerns the projects of entrepreneurial and research universities. It is argued that social constructivism in education is a relevant tool for realizing the potential of the phenomenon of massification of higher education. Constructivism in education is based on the modeling of reality, and in this process, horizontal relations between social actors prevail over vertical ones. From the point of view of practical philosophy and philosophical anthropology, massification indicates that human sociality has acquired a new dimension of self-explication as the realization of the principle of freedom in political, educational, cultural, religious and other spheres. Constructivism is a cognitive tool, not an educational theory, and in this sense, reliance on its philosophical foundation plays a more methodological role. At the same time, it substantiates pedagogical practice in modern education, activism in learning, and in this sense is the basis of the latest educational forms. It has been established that the massification of higher education is due to the spread and strengthening of the awareness of education as a value, which is directly related to the self-identification of the cognitive agent as a subject of educational activity, which means the rejection of the idea of strict social control (codified or customary) over access to education, and thus the reformatting of social strata. Massification also necessarily spreads the idea of the social boundaries of the possible, forming the subject's confidence in his or her own educational potential. The constructivist notion of metacognition as a reflective practice of collective experience captures the essential feature of the phenomenon of massification, as it denotes the metatheoretical level at which the foundations of social action in general and social communication in particular are formed. It is concluded that the educational techniques of constructivism form a kind of social practice of communication, reception of innovations, openness to the acquisition and application of new information. The phenomenon of massification paradoxically demonstrates the possible transition of humanity through the development of technology to new mechanisms and models of knowledge production and the formation of professional and managerial elites, since the existing mechanisms for ensuring these social processes demonstrate incomplete compliance with modern requirements. This leads to a situation where technological and economic development can significantly outpace social dynamics and, as a result, cause social tension, increase social inequality, and initiate social emotions of injustice and resentment. The performative nature of the discourse of massification is substantiated, which means not the possession of information, but involvement in it as an activity and a permanent process, which is what lifelong learning implies. Pragmatist and constructivist interpretations of knowledge and education do not exclude their axiological and ontological legitimization. The specialization of modern education means that the diversity of areas of science and technology development requires a unified humanistic platform as a principle of humanity that does not necessarily imply the consequences of radical anthropocentrism, such as the philosophy of presence, logos and phonocentrism, philosophy of suspicion, etc. It is found that the modern philosophy of education problematizes its cognitive field within the framework of neopragmatism, poststructuralism, postmodern and metamodern approaches, as well as constructivism. The author analyzes the tendency to politicize education management, which involves restructuring the relationship between the state and education through social, economic and cultural mechanisms of management and regulation against the background of the crisis of democracies, scientific expertise and the growth of political populism. It is noted that in a mass society the phenomenon of massification can be viewed ambivalently, provided that the trend towards centralization of power control of European institutions and the resulting bureaucratization of the social system continues . The massification of higher education can hypothetically create prerequisites for a new factor to justify the autonomy of the university in modern societies, in the knowledge society, since the university as an alternative center of meaning-making, an attractor of influence, has a powerful consolidating potential, provided that the rigid opposition of university and intellectual elites to a diverse multicultural society is eliminated. It is concluded that the phenomenon of massification is a sign of university modernization, which, in terms of its practical results and manifestations in the economic, political and technological spheres, paradoxically outstripped the essential understanding of the hypothetical vectors of its transformation. The author examines the transformations of the Humboldtian and Newmanian models of the university in the context of the main trends in the development of democratic societies. It is found that the idea of massification of education in the context of the idea of the university can be integrated into the latter as a logical realization of the universal right for education, as a value at the worldview level of consciousness. Modernity brings to the fore the axiological essence and foundations of the idea of the university. Value guidelines are transmitted through culture at the level of practice, semiotic codes of culture and language use, speech practices, and philosophical reflection at the cognitive level. Therefore, the postmodern negation of the cultural and philosophical component of university education is unacceptable and demonstrates a significant pragmatic reception of such a model of massification of higher education, in which the university turns into a utilitarian mechanism for reproducing specialists needed by the economy, but not carriers of university culture and values. Market fundamentalism, uncritically accepted consequences of globalization, and the postmodern tendency to deny clearly defined values lead to the crisis of the university. The author emphasizes the universalism of values within the idea of the university, since the latter should provide for the transmission of these values within the space of social communication. And this process should be supported by the communities of university graduates, united by the university not only at the level of formalized entities, but also at the level of worldview institutions and principles, communities that are formed as a result of the spread of massification of higher education. The author substantiates the thesis that massification cannot be considered only as a result of social processes in education inspired by economic and technological factors, which is exclusively descriptive and can be conceptualized in a fully formalized way. This phenomenon records the fundamental transformation of human life and claims to comprehend the emergence of such a life form as the standardization of lifelong learning, other formats of higher education, and finally such a format as basic higher education, which seems to be a logical direction of development in the knowledge society that is currently being manifested. The narrative of massification generates specific series of meanings and symbolic series, which in the symbolic and semantic landscapes formed in the media space in the process of social communication create worldview guidelines for social behavior and activity, description and explanation of reality, metatheoretical foundations of cognition - all that can be called the philosophy of man of the twenty-first century, which should influence the philosophy of education. It is concluded that the discourse of massification should be in the focus of the philosophy of education precisely to ensure the feedback between public opinion and collective imagination and educational science and philosophy of education. It has been found that in the domestic professional environment, evaluative judgments about the phenomenon of massification are somehow positioned between the diametrically opposed radical negative and progressive positive ones. In the context of the 30-year experience of overcoming the post-Soviet legacy in higher education, this has led to the acquisition by this phenomenon of features not so much related to institutional globalization and the technologization of education as to the destructive processes of transition from the Soviet model to European and world best practices, due to the lack of state regulation of the educational services market, total corruption and the general devaluation of the status of higher education. It is concluded that in a certain sense, the massification of higher education in Ukraine is a phenomenon that is not so much a substantive phenomenon as a statistical one, since the discourse of massification, the influence of educated communities on the social structure and social interactions has long been insignificant. It is found that the decentralization of higher education, the acquisition of effective autonomy by higher education institutions, the restructuring and optimization of state order, the development of lifelong learning, the preparation of competitive educational programs to attract foreign students, the introduction of dual education, and, above all, the return of at least parity to the humanitarian block of higher education, among others, are the obvious systemic actions that should explicate the possibilities of massification.