Буттєві модуси колективної пам’яті та її символічні репрезентації

Abstract

Цибенко М.О. Буттєві модуси колективної пам’яті та її символічні репрезентації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 03 Гуманітарні науки за спеціальністю 033 Філософія. – Черкаський державний технологічний університет, Черкаси, 2024. Дисертаційне дослідження концептуалізує соціально-філософську проблематику пам’яті та її символічних репрезентацій. У центрі уваги – з’ясування теоретико-концептуальних основ напряму Memory studies та практичних форм (ре)конструювання пам’яті як ціннісних орієнтирів і маркерів. Колективна пам’ять у дослідженні визначається як категорія, яка відображає соціокультурний феномен, що виникає щодо груп людей, об’єднує та ідентифікує їх у рамках темпорально-просторових схем, які детермінують процеси запам’ятовування (збереження), пригадування і відтворення минулого. Дослідження подає цілісне бачення питань функціонування колективної свідомості та несвідомого, ролі і місця в ньому механізмів пам’яті, проблематизує роль минулого в індивідуальному та соціальному бутті. Висновки, обґрунтовані у дисертаційному дослідженні, доводять концепцію колективної пам’яті як (ре)конструювання минулого шляхом формування його образів і символічної передачі досвіду. З метою обґрунтування позицій автор звертається до історико-соціальних, історико-філософських, культурологічних джерел, залучає приклади культурних практик, соціальної історії та власного арткураторського досвіду. Предметне поле дослідження зосереджується навколо вагомої для українського суспільства мети – формування спільного ціннісного ставлення до минулого, подолання та пропрацювання травматичного (постколоніального) минулого, підвищення рівня національної свідомості та запобігання маніпуляціям суспільною свідомістю. Досліджені в роботі буттєві модуси (способи існування) колективної пам’яті у поєднанні з панівними у суспільстві цінностями, ідеалами, моральними нормами є предиктором закономірностей моральної суб’єктивації та людського самоконституювання громадян, основою дослідження механізмів політичних виборів, впровадження у життя завдань державної стратегії національно-патріотичного виховання молоді та реформування гуманітарної сфери життя українського суспільства, закладаючи фундамент для мирного і демократичного майбутнього й цілісності суспільства. Перший розділ спрямований на з’ясування основних теоретико-методологічних засад вивчення колективної пам’яті, подає компендіум та інтерпретаційний аналіз провідних у напрямі Memory studies поглядів та концепцій науковців з соціології, соціальної антропології, культурології та історіософії переважно французької, німецької та англійської філософських шкіл та дослідницьких платформ, кожною з яких запропоновано авторський соціально-філософський аналіз феномена колективної пам’яті (М. Альбвакс, А. Варбург, Я. Ассман, А. Ассман, П. Коннертон, П. Нора, Б. Шацька та ін.). Запропонований ґрунтовний аналіз концептуального змісту праць західних дослідників дозволяє ширше використовувати їх ідеї та напрацювання в українському дослідницькому полі. Доведено багатовекторність та полідисциплінарність досліджень пам’яті з поглядів соціології, різних напрямів філософії, історії, культурної антропології, соціальної психології, теорії мистецтва, політології. Прослідкувавши особливості становлення та головні ідеї напряму студій пам’яті у контексті розвитку наукової думки ХХ-поч.ХХІ ст. та соцієтальної динаміки цього періоду, зроблено висновки, що формуванню системної теорії колективної пам’яті передували системні (взаємопов’язані) зміни у політико-економічному, антропокультурному, соцієтальному та науковому вимірах. Простежено контекстуальну множинність популярних у науковому просторі термінолексем на означення явища колективних уявлень та ставлення до минулого й процесів їх актуалізації. З’ясовано, що категорія «історичної пам’яті» підкреслює роль історичного дослідження та історичної освіти у формуванні таких уявлень, категорія «колективної пам’яті» може актуалізувати роль саме групової (колективної) ідентифікації за допомогою таких уявлень і ставлення, термін «соціальна пам’ять» акцентує роль впливу соціальних факторів (соціальний детермінізм) на індивідуальну і колективну пам’ять та людське буття, поняття «поколіннєвої» пам’яті може припускати зв’язок поколінь та передачу досвіду за допомогою означених колективних уявлень та ставлення до минулого, тоді як «національна пам’ять» акцентує увагу на етнокультурологічних особливостях пам’яті народів і націй. З’ясовано важливість філософеми пам’яті та її соціального характеру, розрізнення індивідуальної пам’яті, автобіографічного спогаду та феномена відображення минулого у колективній свідомості для багатьох соціогуманітарних наук, зокрема, соціології, соціальної психології, історії, культурної антропології. Простежено постання поліметодології та міждисциплінарного бачення соціального феномена пам’яті, що знайшло своє відображення у формуванні сучасної галузі наукових досліджень – Memory studies. Шляхом інтерпретаційного аналізу виокремлено важливі для даного напряму концепти, ідеї, поняття західних авторів, зокрема: «соціальних рамок» пам’яті М. Альбвакса, образу пам’яті А. Варбурга, перформативності пам’яті Ф. Єйтс, пам’яті-звички та «організованого забуття» (амнезії) П. Коннертона, комунікативної («живі спогади») та культурної пам’яті Я. Ассмана, накопичувальної та функціональної пам’яті А. Ассман, «місць пам’яті» П. Нора, концепти «постпам’яті» М. Гірш, «в’язниці пам’яті» З. Фройда, а також «переселення образів» А. Варбурга, «мистецтва пам’яті» Ф. Єйтс, «винайдення традицій» Е. Гобсбаума, тілесних практик (меморіальних ритуалів) П. Коннертона, концепти ієрархії жертв Р. Козеллека, зусиль пригадування П. Рікьора, «мітологізації минулого» Б. Шацької, «імплантів пам’яті» М. Ґольки та ін. Підкреслено вагомість обґрунтування ролі ритуалів і церемоній вшанування пам’яті П. Коннертоном та диференціації колективної та історичної пам’ятей (П. Нора, Б. Шацька та ін.). Теоретико-методологічний аналіз осмислення феномена пам’яті надає методологічні можливості до експлікації філософських смислів колективної пам’яті. Розлогий аналітичний огляд основних праць західних вчених галузі меморіальних студій відкриває діапазон методологічної бази дискурсу та розкриває широкі можливості для подальших наукових дослідницьких пошуків та інтерпретацій. Так, у працях дослідників пам’яті зафіксовано акцентування легітимізаційної функції колективної пам’яті, що уможливлює подальші державно-правові, політико-управлінські акценти розгляду її змісту та соціальних технологій, що визначають політику пам’яті. Другий розділ присвячений експлікації онтологічної та феноменологічної сутності колективної пам’яті, розгляду природи людини і суспільства крізь призму соціальної теорії пам’яті. Структуралістський підхід дозволяє окреслити пам’ять у цілісності й невичерпності форм буття та складових елементах свідомості, виявити основні ознаки, що характеризують феноменологічні та екзистенційні аспекти колективної пам’яті як складової соціального буття; розкрити зв’язок колективної пам’яті та ментальності, ідентичності; напрацювати категоріальний синтез теорій за допомогою структуралістського і компаративного аналізу філософських уявлень про історію і пам’ять, колективну свідомість/колективні уявлення і колективну пам’ять. Феноменологічно-онтологічний підхід до питань фіксації минулого дає можливість провести певне розмежування між поняттями «історія» і «пам’ять». З’ясування онтологічної та феноменологічної сутності колективної пам’яті вимагало теоретичної розробки та аналізу наступних проблем: взаємовплив та співвідношення пам’яті, колективної свідомості, досвіду, традицій, історії, культури. З урахуванням культурно-історичних, соціологічних факторів пропонується окреслити новий – етноекзистенційний вимір колективної пам’яті. Важливість даної проблематики означена процесами зростання етнонаціонального чинника суспільного буття у його взаємозв’язку з загальнолюдським через діалог культур. Пам’ять системно розглядається за допомогою феноменологічного методу та дюркгаймівського методу функціонального аналізу. На основі соціологічних теорій, концепцій та методів (соціального характеру, функціонального аналізу) виснувано основні функції колективної пам’яті та її аксіологічний потенціал – інтегративний вплив на суспільство, суспільні групи та процеси. Не менш важливим виступає аспект зв’язку пам’яті з сенсом людського життя в умовах культурно-цивілізаційного поступу, де пам’ять трактується як медіум досвіду людської коекзистенції. Через детермінанти національної ідентичності та інтеграції простежено складові, які солідаризують групи та доводять наявність «групової пам’яті», а саме: спільні спогади, пережитий досвід, пригадування та збереження останніх через екзистенціалії (мову, традиції, знання історії, творчість, символи, ритуали). Відстеження соцієтальної динаміки та ускладнення соціального простору через трансгенераційний влив дало змогу запропонувати візію колективних наративів і практик, що складають основу колективної ментальності та формують групову ідентичність за ознаками людського буття і життєдіяльності, пов’язаними з продукуванням смислів у формі когнітивно-раціональних складових колективної свідомості (світорозуміння) і на рівні світоглядних установок, сукупності атитюдів та чуттєвих сенсів (світосприйняття). Обґрунтовано, що інтерсуб’єктивна природа пам’яті, що забезпечується комунікацією та взаємодією у людському соціумі, онтологізує всі інші компоненти свідомості. У третьому розділі розглянуто та співставлено місце і роль пам’яті у травматичному дискурсі та духовно-культурному феномені діаспори як форми спільної пам’яті (спільноти пам’яті) українства. З метою розкриття логіки та закономірностей конкретно-історичного процесу, надано контекстуальні дані, які засвідчують феномен травматичної пам’яті та пам’яті груп у відірваності від «рідного» локусу. Крім того як соціальне явище розглядається забуття (стан «колективної амнезії» за П. Коннертоном, «культурного забуття» чи «структурної амнезії» за А. Ассман) крізь призму зміни референційних рамкок комунікативної реальності, а саме, «ментального поневолення», за П. Коннертоном, що призводить до переривання тяглости традицій культури, мови, заборони у «закритому суспільстві» (за визначенням К. Поппера). Аналіз культурно-історичного базису, простеження соцієтальної динаміки тих чи інших подій дозволило відкрити широкофокусне прочитання виміру пам’яті, людського буття і життєдіяльності у різних модусах історичної мінливості соціальних феноменів: від антропологічних катастроф, спричинених авторитарними особистостями і режимами, до інкультурації (соціокультурного занурення) та міграційної ідентичності – й надати дослідженню мультидисциплінарного характеру. Осмислення цих феноменів велося в різних параметрах: обставини, що зовнішньо детермінують соціокультурні практики, які можна віднести до пам’яттєвих, та рефлексія внутрішнього світу, пам’ять як буття людської суб’єктивності. На прикладі антропологічної катастрофи Голодомору 1932-1933 рр. в Україні простежено соціальну динаміку колективної пам’яті в «закритому суспільстві» (К. Поппер) та у зв’язку із наративізацією трагічного минулого. Узагальнення соціально-політичних та культурно-ментальних наслідків голодоморів в Україні дало можливість простежити у відповідних трагічних подіях буттєвий модус «культурної травми» (П. Штомпка), тобто сукупності наслідків травматичних ситуацій і подій, що призводять до докорінних змін, та запропонувати, слідом за соціальними психологами і соціальними антропологами, шляхи посттравматичного зростання та формування соціального капіталу (П. Бурд’є). За допомогою методу репрезентативних постатей, аналізу діяльності української діаспори вдалося визначити збірний «портрет» українського емігранта періоду 1920-1940-х років та окреслити значення духовно-культурного феномена еміграції, що існував на противагу атомарній роздробленості бездержавного українського соціуму, для формування націософської інтенційності, що високо підносить ремінісценції проблеми національного. Хвилеподібний характер міграції в цілому засвідчує феномен еміграції як форми реагування (в тому числі екзистенційної втечі) на виклики історичного контексту, означуючи діалектичну світоглядну проблему «укорінення» (С. Вейль) та «знекорінення» людини, де національні пам’яттєві практики виступають формою збереження духовної цілісності та самовираження людини і соціальних спільнот. Четвертий розділ присвячений визначенню практик і способів активізації соціальної пам’яті та форм роботи з минулим як культуротворчої операціональності – сфери символів і смислів. У розділі розв’язано практичне завдання простеження та актуалізації форм роботи з минулим та символічної передачі досвіду і смислів у прикладних пам’яттєвих практиках, культурі та мистецтві, акцентовано соціальний контекст і питання міжособистісних взаємодій, людського буття і спів-буття, зокрема у сегменті темпорального виміру буття, і спільного ціннісного ставлення до минулого. Зафіксовано сталу синтезу у процесі колективного пам’ятання та роботи з минулим меморіалізації та комеморації, запропоновано певне їх розрізнення за феноменологічною сутністю пам’яті, де меморіалізація передбачає механізми збереження минулого, а комеморація – відтворення і закріплення образів минулого. Аргументовано, що минуле у пам’яті постає не як даність, а як сума інтерпретацій та отриманих значень. Питання символізації світу людського буття розглянуто у аксіологічному взаємозв’язку з питанням способів тлумачення та реконструкції смислів. Соціокультурне явище символізації пам’яті атрибутоване через багатогранний комплекс явищ, що вміщує концепт «символічного суспільства» та ідеї символічного інтеракціонізму, де визначальним чинником суспільного спів-буття стає символічна комунікація за допомогою обмінів символами. У площині різноманіття історичних форм і практик символічної репрезентації минулого експліковано феномен культури пам’яті як творення конвенціональних символів, (ре)конструювання образів минулого та їх сенсів, здатних до емоційно-чуттєвого сприйняття, повторюваної перформативності та рефлексійності, а також актуалізовано (слідом за А. Маргалітом) концепт етики пам’яті як усвідомлення необхідності та впровадження соціальних практик із запобігання повтору минулого з будь-якими формами насильства. За такої візії зроблено висновок, що формою пам’яті країни-агресора може бути колективне визнання провини. Наголошено, що розв’язанням наявності різних комеморативних дискурсів в Україні та їх потенційної неузгодженості має бути налагодження публічного діалогу та філософії комплементарності або партисипативності пам’ятей (багатовекторності пам’яті, за М. Ротбергом). Зафіксовано тяглість наукової традиції культурної та соціальної семіотики з точки зору філософсько-культурологічного спектру досліджень та інструменталізації філософської антропології пам’яттєвого дискурсу. Метод мультимодального дискурсивного аналізу, що вміщує семантичне й естетичне сприйняття творів мистецтва, сформульовано та апробовано до творчості Н. Тітова, С. Захарова, О. Ревіки, у роботах яких розкриваються геноцидальні події російсько-української війни та рефлексії на них, а також О. Тістола і М. Маценка, М. Бабака, В. Олексенка, М. Теліженка, розглянуто вимір символів і знаків у державних символах України – Малому Державному Гербі (тризубі) та мовно-текстуальній складовій національного гімну. У контексті форм та способів символізації пам’яті окреслено комеморативні можливості культурної семіотики. Встановлено значення культури й мистецтва як форм і способів активізації та інституалізації зв’язків часових вимірів буття минулого, теперішнього і майбутнього. Акцентовано увагу на актуальності різних форм мистецтва для запам’ятовування, передачі досвіду і цінностей. Семантичний зміст візуального у роботі виступає тісно пов’язаним з дослідженнями та характеристикою національної специфіки буттєвої присутності людини у світі, етнокультурних особливостей та проблем національно-культурної ідентичності. Розглянуто символічну природу концепції архетипів національної культури, що виступає важливим засобом розуміння світобачення та світовідчуття української нації. Дослідження показало пам’ять як символічний ейдос, символічну реальність, дану візуально, що репрезентується у вимірі культури в цілому і мистецтва зокрема. Багатогранне соціокультурне явище колективної пам’яті, яке залежить від взаємодій та комунікацій у суспільстві, висвітлено як форму конструювання образів про минуле, де історичне знання та освіта відіграють ключову роль, відтворення у спогадах та соціальні практики формують уявлення спільноти про минуле, історичними формами зберігання і відтворення колективного пам’ятання є: усна традиція, письмо і друк, мова, міфи, символи, ритуали, архіви, колекції, музеї, пам’ятки і пам’ятники, образи і зображення, цифрові медіа тощо. Глосарій роботи містить визначення конститутивних термінів, запропонованих автором в тексті дослідження (всього 18 позицій).

Tsybenko M.O. Essential modes of collective memory and its symbolic representations. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the field of knowledge 03 Humanities, speciality 033 Philosophy. – Cherkasy State Technological University, Cherkasy, 2024. The dissertation research conceptualises the socio-philosophical issues of memory and its symbolic representations. The focus is on clarifying the theoretical and conceptual foundations of Memory studies and practical forms of (re)constructing memory as value guidelines and markers. Collective memory is defined in the study as a category that reflects a socio-cultural phenomenon that arises in relation to groups of people, unites and identifies them within temporal and spatial schemes that determine the processes of remembering (preserving), recalling and reproducing the past. The study presents a holistic vision of the functioning of the collective consciousness and the unconscious, the role and place of memory mechanisms in it, and problematises the role of the past in individual and social existence. The conclusions of the dissertation research prove the concept of collective memory as (re)construction of the past through the formation of its images and symbolic transmission of experience. In order to substantiate his positions, the author refers to historical, social, philosophical and cultural sources, uses examples of cultural practices, social history, and his own art curatorial experience. The subject field of the study focuses on a goal that is important for Ukrainian society: the formation of a common value attitude to the past, overcoming and working through the traumatic (postcolonial) past, raising the level of national consciousness and preventing manipulation of public consciousness. The existential modes (modes of existence) of collective memory studied in this paper, in combination with the values, ideals, and moral norms prevailing in society, are a predictor of the patterns of moral subjectivation and human self-constitution of citizens, the basis for studying the mechanisms of political elections, implementing the tasks of the state strategy of national-patriotic education of youth and reforming the humanitarian sphere of Ukrainian society, laying the foundation for a peaceful and democratic future. The first chapter is aimed at clarifying the main theoretical and methodological foundations of the study of collective memory, presents a compendium and interpretive analysis of the leading views and concepts of scholars in sociology, social anthropology, Cultural studies and history, mainly from French, German and English philosophical schools and research platforms, each of which offers its own socio-philosophical analysis of the phenomenon of collective memory (M. Albwachs, A. Warburg, J. Assmann, A. Assmann, P. Connerton, P. Nora, B. Szacka, etc.) The proposed in-depth analysis of the conceptual content of the works of Western researchers allows for a wider use of their ideas and developments in the Ukrainian research field. The author proves the multidirectionality and multidisciplinarity of memory research from the point of view of sociology, various directions of philosophy, history, cultural anthropology, social psychology, art theory, and political science. Having traced the peculiarities of formation and the main ideas of the field of Memory studies in the context of the development of scientific thought of the twentieth and early twenty-first centuries and the societal dynamics of this period, it is concluded that the formation of a systemic theory of collective memory was preceded by systemic (interrelated) changes in the political, economic, anthropocultural, societal and scientific dimensions. The contextual multiplicity of popular scientific terminology for the phenomenon of collective ideas and attitudes towards the past and the processes of their actualisation is traced. It is found that the category of ‘historical memory’ emphasises the role of historical research and historical education in the formation of such ideas, while the category of ‘collective memory’ can actualise the role of group (collective) identification through such ideas and attitudes, the term ‘social memory’ emphasises the role of the influence of social factors (social determinism) on individual and collective memory and human existence, the concept of ‘generational’ memory may imply the connection of generations and the transfer of experience through these collective ideas and attitudes to the past, while ‘national memory’ focuses on the ethno-cultural characteristics of the memory of peoples and nations. The importance of the philosophy of memory and its social nature, the distinction between individual memory, autobiographical memory and the phenomenon of reflecting the past in the collective consciousness for many social sciences and humanities, in particular, sociology, social psychology, history, cultural anthropology, is revealed. The author traces the emergence of a polymethodology and an interdisciplinary vision of the social phenomenon of memory, which is reflected in the formation of the modern field of research – Memory studies. Through the interpretive analysis, the author highlights the concepts, ideas, and notions of Western authors that are important for this field, in particular M. Albwax's ‘social framework’ of memory, A. Warburg's image of memory, F. Yates's performativity of memory, P. Connerton's memory-habit and ‘organised forgetting’ (amnesia), communicative (‘living memories’) and cultural memory of J. Assman, accumulative and functional memory by A. Assman, ‘memory sites’ by P. Nora, the concepts of ‘postmemory’ by M. Hirsch, ‘memory prison’ by S. Freud, as well as ‘relocation of images’ by A. Warburg, ‘art of memory’ by F. Yates, ‘invention of traditions’ by E. Gobsbawm E. Hobsbawm, P. Connerton's bodily practices (memorial rituals), R. Kozellek's concept of the hierarchy of victims, P. Ricoeur's efforts to remember, B. Shatska's ‘mitologisation of the past’, M. Golka's ‘memory implants’, etc. The importance of justifying the role of rituals and ceremonies of commemoration by P. Connerton and the differentiation of collective and historical memory (P. Nora, B. Szacka, etc.) is emphasised. The theoretical and methodological analysis of the comprehension of the phenomenon of memory provides methodological opportunities for the explication of the philosophical meanings of collective memory. The extensive analytical review of the main works of Western scholars in the field of Memory studies opens up the range of the methodological basis of the discourse and opens up wide opportunities for further scientific research and interpretation. For example, the works of memory scholars emphasise the legitimization function of collective memory, which makes it possible to further focus on the state-legal, political and administrative aspects of its content and social technologies that determine the policy of memory. The second chapter is devoted to the explication of the ontological and phenomenological essence of collective memory, and to the consideration of the nature of man and society through the prism of the social theory of memory. The structuralist approach allows us to define memory in the integrity and inexhaustibility of forms of being and constituent elements of consciousness, to identify the main features that characterise the phenomenological and existential aspects of collective memory as a component of social life; to reveal the connection between collective memory and mentality, identity; to develop a categorical synthesis of theories through structuralist and comparative analysis of philosophical ideas about history and memory, collective consciousness/collective perceptions and collective memory. The phenomenological and ontological approach to the issues of recording the past makes it possible to draw a certain distinction between the concepts of ‘history’ and ‘memory’. Clarification of the ontological and phenomenological essence of collective memory required theoretical development and analysis of the following problems: the mutual influence and correlation of memory, collective consciousness, experience, traditions, history, culture. Taking into account cultural, historical, and sociological factors, it is proposed to outline a new ethno-existential dimension of collective memory. The importance of this issue is determined by the processes of growth of the ethno-national factor of social life in its interconnection with the universal through the dialogue of cultures. Memory is systematically examined using the phenomenological method and the Durkheimian method of functional analysis. On the basis of sociological theories, concepts and methods (social character, functional analysis), the main functions of collective memory and its axiological potential – integrative influence on society, social groups and processes – are identified. Equally important is the aspect of the connection between memory and the meaning of human life in the context of cultural and civilisational progress, where memory is interpreted as a medium of the experience of human coexistence. Through the determinants of national identity and integration, the author traces the components that solidarise groups and prove the existence of ‘group memory’, namely: shared memories, lived experience, recall and preservation of the latter through existentials (language, traditions, knowledge of history, creativity, symbols, rituals). Tracking social dynamics and the complication of social space due to transgenerational influences allowed us to propose a vision of collective narratives and practices that form the basis of the collective mentality and shape group identity on the basis of human existence and life, associated with the production of meanings in the form of cognitive and rational components of collective consciousness (world understanding) and at the level of worldview attitudes, a set of attitudes and sensory meanings (world perception). It is proved that the intersubjective nature of memory, which is ensured by communication and interaction in human society, ontologises all other components of consciousness. The third chapter examines and compares the place and role of memory in the traumatic discourse and the spiritual and cultural phenomenon of the diaspora as a form of shared memory (community of memory) of Ukrainians. In order to reveal the logic and patterns of a specific historical process, contextual data are provided that attest to the phenomenon of traumatic memory and the memory of groups in isolation from the ‘native’ locus. In addition, as a social phenomenon, the author considers forgetting (the state of ‘collective amnesia’ according to P. Connerton, ‘cultural forgetting’ or ‘structural amnesia’ according to A. Assman) through the prism of changing the reference framework of communicative reality, namely, ‘mental enslavement’, according to P. Connerton, which leads to the interruption of the continuity of traditions of culture, language, and prohibition in a ‘closed society’ (as defined by K. Popper). The analysis of the cultural and historical basis, tracing the societal dynamics of certain events, allowed us to open a wide-focus reading of the dimension of memory, human existence and life in different modes of historical variability of social phenomena: from anthropological catastrophes caused by authoritarian personalities and regimes to inculturation (socio-cultural immersion) and migration identity, and to give the study a multidisciplinary character. These phenomena were understood in different parameters: the circumstances that externally determine the socio-cultural practices that can be attributed to memory, and the reflection of the inner world, memory as the existence of human subjectivity. On the example of the anthropological catastrophe of the Holodomor of 1932-1933 in Ukraine, the social dynamics of collective memory in a ‘closed society’ (K. Popper) and in connection with the narrative of the tragic past are traced. The generalisation of the socio-political, cultural and mental consequences of the Holodomor in Ukraine made it possible to trace the existential modus of ‘cultural trauma’ (P. Stompka) in the relevant tragic events, i.e. the totality of the consequences of traumatic situations and events that lead to radical changes, and to propose, following social psychologists and social anthropologists, ways of post-traumatic growth and the formation of social capital (P. Bourdieu). Using the method of representative figures and analysis of the activities of the Ukrainian diaspora, the author managed to define a collective ‘portrait’ of the Ukrainian emigrant of the 1920s-1940s and outline the significance of the spiritual and cultural phenomenon of emigration, which existed in contrast to the atomic fragmentation of the stateless Ukrainian society, for the formation of a nationalist intentionality that highly elevates the reminiscence of the problem of the national. The undulating nature of migration in general testifies to the phenomenon of emigration as a form of response (including existential escape) to the challenges of the historical context, defining the dialectical worldview problem of ‘rooting’ (S. Weil) and ‘unrooting’ of a person, where national commemorative practices are a form of preserving the spiritual integrity and self-expression of individuals and social communities. The fourth chapter is devoted to the identification of practices and methods of activating social memory and forms of working with the past as a culture-creating operationality – the sphere of symbols and meanings. The chapter solves the practical task of tracing and actualising forms of working with the past and symbolic transmission of experience and meanings in applied commemorative practices, culture and art, emphasising the social context and issues of interpersonal interactions, human existence and coexistence, in particular in the segment of the temporal dimension of existence, and a common value attitude to the past. The author notes the stable synthesis of memorialisation and commemoration in the process of collective memory and work with the past, and proposes a certain distinction between them according to the phenomenological essence of memory, where memorialisation involves mechanisms for preserving the past, and commemoration – reproduction and consolidation of images of the past. It is argued that the past in memory does not appear as a given, but as a sum of interpretations and received meanings. The issue of symbolisation of the world of human existence is considered in an axiological relationship with the issue of ways of interpreting and reconstructing meanings. The socio-cultural phenomenon of memory symbolisation is attributed through a multifaceted complex of phenomena that includes the concept of ‘symbolic society’ and the ideas of symbolic interactionism, where symbolic communication through the exchange of symbols becomes a determining factor of social coexistence. In the context of the diversity of historical forms and practices of symbolic representation of the past, the author explicates the phenomenon of memory culture as the creation of conventional symbols, (re)construction of images of the past and their meanings capable of emotional and sensory perception, repeated performativity and reflexivity, and also updates (following A. Margalit) the concept of memory ethics as an awareness of the need for and implementation of social practices to prevent the repetition of the past with any form of violence. According to this vision, it is concluded that a form of memory of the aggressor country may be a collective recognition of guilt. It is emphasised that the solution to the existence of different commemorative discourses in Ukraine and their potential inconsistency should be the establishment of a public dialogue and a philosophy of complementarity or participatory memories (multidirectional memory, according to M. Rothberg). The continuity of the scientific tradition of cultural and social semiotics in terms of the philosophical and cultural spectrum of research and the instrumentalisation of the philosophical anthropology of memory discourse is documented. The method of multimodal discursive analysis, which includes semantic and aesthetic perception of works of art, is formulated and tested for the works of N. Titov, S. Zakharov, O. Revika, whose works reveal the genocidal events of the Russian-Ukrainian war and reflections on them, as well as O. Tistol and M. Matsenko, M. Babak, V. Oleksenko, M. Telizhenko, the dimension of symbols and signs in the state symbols of Ukraine – the Small State Emblem (trident) and the linguistic and textual component of the national anthem – is considered. The commemorative possibilities of cultural semiotics are outlined in the context of forms and methods of symbolising memory. The significance of culture and art as forms and ways of activating and institutionalising the links between the temporal dimensions of the past, present and future is established. Attention is focused on the relevance of various forms of art for memorisation, transmission of experience and values. The semantic content of the visual in the work is closely related to the study and characterisation of the national specificity of the human presence in the world, ethno-cultural features and problems of national and cultural identity. The symbolic nature of the concept of national culture archetypes is considered, which is an important means of understanding the worldview and world perception of the Ukrainian nation. The study has shown memory as a symbolic eidos, a symbolic reality given visually, represented in the dimension of culture in general and art in particular. The multifaceted socio-cultural phenomenon of collective memory, which depends on interactions and communications in society, is highlighted as a form of constructing images of the past, where historical knowledge and education play a key role, reproduction in memories and social practices shape the community's perception of the past, and historical forms of storage and reproduction of collective memory are oral tradition, writing and print, language, myths, symbols, rituals, archives, collections, museums, sights and monuments, images and pictures, digital media, etc. The glossary of the work contains definitions of constitutive terms proposed by the author in the text of the study (18 items in total).