ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/5852| Title: | Сервіси локальної мережі дитячої поліклініки №2 м. Черкаси |
| Authors: | Гавриш, Олександр Степанович Куцевол, Сергій Миколайович |
| Keywords: | Cisco Packet Tracer;локальна мережа;маршрутизатор;сервер;комутатор;ІР-адреса |
| Issue Date: | 2023 |
| Abstract: | Метою роботи є створення та налаштування сервісів локальної мережі Черкаської дитячої поліклініки №2 за допомогою симулятора Cisco Packet Tracer. Об’єкт дослідження – локальна мережа дитячої поліклініки. Методи дослідження – моделювання в середовищі Сisco Рacket Тracer. В магістерській роботі побудована локальна мережа для Черкаської дитячої поліклініки №2. Для цього проведено аналіз діяльності установи, визначена потреба у кількості кінцевих пристроїв, та сервісів, що дозволять організувати повноцінну роботу. Проектування, налаштування та тестування мережі здійснювалося в середовищі Cisco Packet Tracer, яке надається компанією Cisco навчальним закладам в рамках освітніх проектів. Для чіткого розуміння структури мережі її проектування здійснюється з врахуванням реального плану приміщення поліклініки. Комп’ютери та мережеві принтери з’єднані в мережу за допомогою комутатора Switch0 2960 за топологією «дерево». Локальна мережа має вихід в глобальну, для чого використовується маршрутизатор Router0 2811. Для перевірки зв’язку між комп’ютерами використовується інструментарій, подібний до команди ping, який автоматично формує ехо-запит протоколу ICMP. Пропонується використовувати п’ять серверів, з яких два – зовнішні, реалізовані на різних комп’ютерах і три – внутрішні, які фізично розташовані на одному сервері. Перший внутрішній сервер - DHCP сервер, який надає комп’ютерам мережі динамічні ІР-адреси. Роль другого внутрішнього FTP сервера полягає в тому, щоб можна було зберігати і скачувати загальні файли. Третій внутрішній сервер виконує роль поштового і забезпечує роботу електронної пошти всередині мережі. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/5852 |
| Appears in Collections: | 125 Кібербезпека та захист інформації (Безпека інформаційних і комунікаційних систем) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| М_125_Куцевол_Гавриш.pdf Restricted Access | 2.04 MB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ЕЛЕКТРОННИХ ТЕХНОЛОГІЙ, АВТОТРАНСПОРТУ ТА МАШИНОБУДУВАННЯ КАФЕДРА РОБОТОТЕХНІЧНИХ І ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ СИСТЕМ ТА КІБЕРБЕЗПЕКИ До захисту допущено завідувач кафедри РТСК д.т.н., професор __________ Володимир ПАЛАГІН "_____" грудня 2023 року Пояснювальна записка до випускної роботи освітнього ступеня «магістр» на тему: «Сервіси локальної мережі дитячої поліклініки №2 м. Черкаси» Виконав студент 2 курсу, групи БІ-021 Спеціальність – 125 «Кібербезпека» Освітня програма – «Безпека інформаційних і телекомунікаційних систем» КУЦЕВОЛ Сергій Миколайович Керівник роботи ГАВРИШ Олександр Рецензент Черкаси 2023 Вступ Комп'ютерні локальні мережі, на відміну глобальної, забезпечують зв'язок між комп'ютерами в межах одного приміщення, причому незалежно від його розмірів. Це може бути одна квартира, офіс підприємства чи установи або громадський заклад. Існують також гетерогенні (змішані) мережі, коли між собою пов'язані комп'ютери або інші пристрої з різними операційними системами або з протоколами передачі даних. В межах однієї локальної мережі можна підключати не тільки комп'ютери та ноутбуки, але й інші перефірійні пристрої, наприклад мережеві принтери. Грамотно створивши таку мережу, можна забезпечити мережеву взаємодію між користувачами і додатково організувати вихід до інтернету. Таким чином створення і налаштування компонентів локальної мережі невеликих установ, зокрема Черкаської дитячої поліклініки №2 є актуальною задачею. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами темами. Магістерська робота виконана в рамках наукових досліджень по комп’ютерному імітаційному моделюванню мереж в рамках навчальної програми академії Cisco, що проводяться співробітниками кафедри РТСК Черкаського державного технологічного університету. Метою роботи є створення та налаштування сервісів локальної мережі Черкаської дитячої поліклініки №2 за допомогою симулятора Cisco Packet Tracer. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: • провести аналіз діяльності, потреб та структури організації, для якої створюється локальна мережа; • визначити сервіси, необхідні для повноцінної роботи мережі дитячої поліклініки; • здійснити вибір мережевого обладнання та побудувати модель локальної мережі дитячої поліклініки №2 в середовищі Cisco Packet Tracer з прив’язкою до конкретних приміщень; • провести налаштування сервісів та мережевого обладнання локальної мережі поліклініки та розмежувати повноваження користувачів шляхом надання привілеїв; • провести тестування роботи розробленої мережі Черкаської дитячої поліклініки №2 за допомогою вбудованих інструментів симулятора. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, запропоновано алгоритм побудови і тестування локальної мережі невеликої організації, який дозволить реорганізувати наявну комп’ютерну мережу або створювати нову з врахуванням конкретних потреб замовника. 1. ОСНОВИ МЕРЕЖЕВИХ ТЕХНОЛОГІЙ 1.1 Телекомунікаційні та обчислювальні мережі Комп'ютерна мережа або телекомунікаційна обчислювальна мережа є мережею обміну та розподіленої обробки інформації, утворена безліччю взаємопов'язаних абонентських систем та засобами зв'язку; засоби передачі та обробки інформації орієнтовані у ній на колективне використання загальномережевих ресурсів – інформаційних, програмних, апаратних [1]. Абонентська система – сукупність абонента (об'єкта, що генерує та споживає інформацію) та робочої станції. Робоча станція - система обладнання кінцевого користувача мережі, що включає персональний комп'ютер (термінал), разом з периферійними засобами введення-виведення та програмним забезпеченням, засоби зв'язку з комунікаційною підмережею комп'ютерної мережі, що виконують прикладні процеси. Телекомунікаційна система - це сукупність фізичного середовища передачі інформації, апаратних та програмних засобів, що забезпечують взаємодію абонентської системи. Прикладний процес – це різні процедури введення, зберігання, обробки та видачі інформації, що виконуються на користь користувачів та описуються прикладними програмами. Комп'ютерні мережі можуть працювати в різних режимах: обміну даними між абонентськими системами, запиту та видачі інформації, збору інформації, пакетної обробки даних за запитами користувачів з віддалених терміналів, діалогових режимах. Комп'ютерні мережі вирішили дві дуже важливі проблеми: забезпечення в принципі необмеженого доступу до ПК користувачів незалежно від територіального розташування та можливість оперативного переміщення великих масивів інформації на будь-які відстані, що дозволяє своєчасно отримувати дані для прийняття тих чи інших рішень. Що отримує користувач при підключенні свого ПК до локальної обчислювальної мережі (ЛОМ)? Насамперед він може користуватися не тільки файлами, дисками, принтерами та іншими ресурсами свого комп'ютера, але й аналогічними ресурсами інших комп'ютерів, підключених до цієї мережі. Щоправда, для цього недостатньо забезпечити комп'ютери мережевими адаптерами та з'єднати їх кабельною системою. Потрібні ще деякі додавання до операційних систем цих комп'ютерів. На тих комп'ютерах, ресурси яких повинні бути доступні всім користувачам мережі, необхідно додати модулі, які постійно будуть перебувати в режимі очікування запитів, які надходять через інші комп'ютери. Зазвичай такі модулі називаються програмними серверами, оскільки їхнє головне завдання - обслуговувати запити на доступ до ресурсів свого комп'ютера. На комп'ютерах, користувачі яких бажають отримувати доступ до ресурсів інших комп'ютерів, також потрібно додати до операційної системи деякі спеціальні програмні модулі, які повинні виробляти запити на доступ до віддалених ресурсів та передавати їх по мережі на потрібний комп'ютер. Такі модулі зазвичай називають програмними клієнтами. У сучасні популярні операційні системи для ПК всі необхідні програмні модулі для мережевих підключень вже інтегровані. Власне ж мережні адаптери та канали зв'язку вирішують у мережі досить просте завдання – вони передають повідомлення із запитами та відповідями від одного комп'ютера до іншого, а основну роботу щодо організації спільного використання ресурсів виконують клієнтські та серверні частини операційних систем. Таким чином, коли на пристрої, з яким безпосередньо взаємодіє користувач, стала виконуватись деяка попередня обробка інформації, це призвело до появи моделі взаємодії клієнт-сервер. Сервер (від англ. server, що обслуговує): Сервер (програмне забезпечення) – програмне забезпечення, яке приймає запити від клієнтів. Сервер (апаратне забезпечення) – комп'ютер (або спеціальне комп'ютерне обладнання), виділений та/або спеціалізований для виконання певних сервісних функцій. Клієнт (інформатика, від лат.cliens, множ. clients) - апаратний або програмний компонент обчислювальної системи, що посилає запити серверу. За способом взаємодії серверів та клієнтів визначають два види мереж: "клієнт-сервер" (client-server) і "рівний з рівним" (peer-to-peer). Оскільки клієнтом мережі є користувач, що виконує на комп'ютері свої завдання, сам комп'ютер користувача, підключений до мережі, називається «робоча станція» (workstation). Часто моделі «клієнт-сервер» та «рівний з рівним» можуть одночасно існувати в одній мережі. Мережі, побудовані за принципом «рівний з рівним», називають також однорангові мережі, в яких всі комп'ютери мають однаковий статус - ранг. Незважаючи на зростання обчислювальної потужності ПК, багато завдань, як і раніше, вимагали багато великих обчислювальних ресурсів. Виникла необхідність створення нового типу взаємодії, нової структури, що забезпечує розподілену обробку інформації. У цій моделі взаємодії кожна з машин покликана вирішувати свої завдання, що робить можливою спеціалізацію: кожен комп'ютер працює над конкретним завданням, для вирішення якого він оптимізований (у моделі «клієнт- сервера» сервер теж спеціалізований і виконує свої специфічні завдання, але він при цьому "самодостатній" і ніяк не пов'язаний з іншими серверами). При цьому для вирішення завдань йому необхідно отримувати результати роботи інших ПК і, у свою чергу, передавати їм свої результати, що стало можливим лише з об'єднанням обчислювальної мережі. Розподіл завдань між комп'ютерами мережі дозволяє розширити функціональні можливості кожного їх шляхом організації спільного доступу до ресурсів. Однією з помітних тенденцій розвитку обчислювальної промисловості стала модель спільної обробки даних. У цій моделі кілька комп'ютерів використовуються для вирішення однієї і тієї ж задачі, а не лише для обміну результатами обчислень. При використанні моделі спільних обчислень зростають сумарна обчислювальна потужність та доступні ресурси (оперативна та дискова пам'ять), підвищується стійкість до відмови всієї системи в цілому. Як зазначалося раніше, моделі «клієнт-сервер» та «рівний з рівним» можуть одночасно існувати в одній мережі. Це стало можливим завдяки різним мережевим компонентам, найважливішими з яких можна назвати засоби організації каналу передачі між клієнтами і серверами мережі. У найпростішому випадку канал передачі будується з використанням двох компонентів: середовища передачі даних (провідне або бездротове - wire або wireless), що забезпечує доставку інформації від одного вузла мережі до іншого; мережевих інтерфейсних карт (network interface card, NIC), що забезпечують взаємодію комп'ютера із середовищем передачі. Однак це не єдині засоби, які використовуються для з'єднання комп'ютерів та формування обчислювальної мережі. Об'єднувати комп'ютери в мережу та забезпечувати їхню взаємодію допомагають мережеві апаратні та апаратно- програмні засоби. Ці засоби можна поділити на такі групи за їх основним функціональним призначенням: • пасивне мережеве обладнання - сполучні роз'єми, кабелі, патч-корди, патч- панелі, інформаційні розетки тощо; • активне мережеве обладнання - перетворювачі (adapters), модеми (modems), повторювачі (repeaters), мости (bridges), комутатори (switches), маршрутизатори (routers) тощо. Деякі приклади активного мережевого обладнання наведені на рис.1.1. Провідні середовища передачі інформації створюються з використанням кабельних з'єднань на основі металевих провідників електричних сигналів, або волоконно-оптичних провідників світлових сигналів. При створенні мереж передачі найчастіше використовують саме провідні середовища передачі. Бездротові середовища передачі інформації передбачають організацію взаємодії між комп'ютерами за допомогою передачі світлових (інфрачервоних) та радіочастотних сигналів. Комутатор DGS-1005D-GE Мережевий адаптер DGE-560T Маршрутизатор DIR-855 Мережевий адаптер (бездротовий) DWA-556 Мережевий адаптер (бездротовий) DWA-140 Медіаконвертори (перетворювачі Пристрій VoIP DPH-150S середовища) DMC-920 Інтернет відео камера DCS-3410 Інтернет відео камера DCS-6620G Рисунок 1.1 – Приклади мережного обладнання Можливості тієї чи іншої комп'ютерної мережі визначаються її інформаційним, апаратним та програмним забезпеченням. Інформаційне забезпечення мережі являє собою єдиний інформаційний фонд, орієнтований на задачі, що вирішуються в мережі, і містить бази даних загального застосування, доступні для всіх користувачів мережі, бази даних індивідуального користування, призначені для окремих абонентів, бази знань загального та індивідуального застосування, автоматизовані бази даних – локальні та розподілені, загального та індивідуального призначення. Апаратне забезпечення складають комп'ютери різних типів (у тому числі ноутбуки, нетбуки, кишенькові ПК, планшетні ПК, а також мережні принтери, плотери тощо), обладнання абонентських систем (в т.ч. локальні периферійні пристрої), засоби територіальних систем зв'язку (у тому числі вузлів зв'язку), апаратура зв'язку та узгодження роботи мереж одного і того ж рівня або різних рівнів (комутатори та маршрутизатори). Для підвищення обчислювальної потужності мережі до неї можуть підключатися обчислювальні центри або центри обробки інформації, до яких користувачі можуть звертатися із запитами зі своїх абонентських систем чи інших робочих місць. Такі центри постачаються комп'ютерами в широкому діапазоні за своїми характеристиками: від персональних комп'ютерів до суперкомп'ютерів. Програмне забезпечення (ПЗ) мереж відрізняється великою різноманітністю, як за своїм складом, так і за переліком розв'язуваних завдань. У загальному вигляді функції ПЗ мережі полягають у наступному: планування, організація та здійснення колективного доступу користувачів до загальномережевих ресурсів – телекомунікаційних, обчислювальних, інформаційних, програмних; автоматизація процесів програмування завдань обробки інформації; динамічний розподіл та перерозподіл загальномережевих ресурсів з метою підвищення оперативності та надійності задоволення запитів користувачів тощо. У складі ПЗ мереж виділяються такі групи: • загальномережне ПЗ, яке як основні елементи включає розподілену операційну систему мережі та комплект програм технічного обслуговування всієї мережі та її окремих ланок та підсистем, включаючи телекомунікаційну мережу; • спеціальне програмне забезпечення, куди входять прикладні програмні засоби: інтегровані та функціональні пакети прикладних програм загального призначення, прикладні програми мережі, бібліотеки стандартних програм, а також прикладні програми спеціального призначення, що відображають специфіку предметної галузі користувачів при реалізації своїх завдань; • базове програмне забезпечення комп'ютерів абонентських систем, що включає операційні системи ПК, системи автоматизації програмування, контрольні та діагностичні тест-програми. Найважливіші функції в мережі виконує розподілена операційна система: вона керує роботою мережі у всіх її режимах, забезпечує оперативне та надійне задоволення запитів користувачів, динамічний розподіл загальномережевих ресурсів, координацію функцій ланок мережі. Розподілена операційна система має ієрархічну структуру, що відповідає стандартній семирівневій моделі взаємодії відкритих систем (ISO/OSI), і є системою програмних засобів, що реалізують процеси взаємодії абонентських систем, об'єднаних загальною архітектурою та комунікаційними протоколами. Розподілена операційна система забезпечує взаємодію асинхронних паралельних процесів у мережі, що супроводжується застосуванням засобів передачі повідомлень між одночасно реалізованими процесами та засобів синхронізації цих процесів. У складі розподіленої операційної системи мережі є набір розташованих за функціональними рівнями моделі ISO/OSI, керуючих та обслуговуючих програм, головні функції яких полягають у наступному: • розподіл загальномережевих ресурсів з метою задоволення запитів користувачів, тобто забезпечення доступу окремих прикладних програм до цих ресурсів; • забезпечення міжпрограмних методів доступу, тобто організація зв'язку між окремими прикладними програмами комплексу програм користувача, що реалізуються в різних абонентських системах мережі; • захист інформації та ресурсів мережі від несанкціонованого доступу; • синхронізація роботи програм користувача при їх одночасному зверненні до одного і того ж загальномережевого ресурсу; • віддалене введення завдань з будь-якої абонентської системи мережі та їх виконання у будь-якій іншій абонентській системі мережі в оперативному або пакетному режимі; • надсилання текстових повідомлень користувачам у порядку реалізації функцій служби електронної пошти, телеконференцій, електронних дошок оголошень, дистанційного навчання; • обмін файлами між абонентськими системами мережі, доступ до файлів, що зберігаються на віддалених комп'ютерах, та їх обробка; • реалізація функцій служб безпеки мережі; • видача довідок, що характеризують стан мережі та використання її ресурсів; • планування використання загальномережевих ресурсів. У межах планування використання загальномережевих ресурсів здійснюється: • планування термінів та черговості отримання та видачі інформації користувачам, • розподіл завдань, що розв'язуються по комп'ютерах мережі, розподіл інформаційних ресурсів для цих завдань, • присвоєння пріоритетів завданням та вихідним повідомленням, • формування та обробка черг запитів користувачів з урахуванням або без урахування пріоритетів цих запитів, зміна конфігурації мережі тощо. Крім того, розрізняють статичне планування, яке здійснюється заздалегідь, і динамічне планування, що виконується в процесі функціонування мережі безпосередньо перед початком розв'язання задачі (групи задач), причому з надходженням кожного нового завдання складений план коригується з урахуванням ситуації, що складається з вільних і зайнятих ресурсів мережі, наявність черг завдань і т.д. Основним показником ефективності організації обчислювального процесу в мережі, планування загальномережевих ресурсів є час вирішення комплексу завдань. 1.2 Класифікація інформаційно-обчислювальних мереж Існує безліч методів класифікації мереж передачі. Основним критерієм класифікації прийнято вважати спосіб адміністрування. Тобто, залежно від того, як організована мережа і як вона керується, її можна віднести до локальної, розподіленої, міської чи глобальної мережі [2]. Керує мережею або її сегментом адміністратор мережі. Системний адміністратор - людина, відповідальна за роботу локальної мережі або її частини. У його обов'язки входить забезпечення та контроль фізичного зв'язку, налаштування активного обладнання, налаштування загального доступу та певного кола програм, що забезпечують стабільну роботу мережі. Що стосується складних мереж управлінням мережі займаються групи адміністраторів, їх права та обов'язки суворо розподілені, ведеться документація і журналювання дій. Окрема локальна обчислювальна мережа може мати шлюзи з іншими локальними мережами, а також бути частиною глобальної обчислювальної мережі (наприклад Інтернет) або мати підключення до неї. Найчастіше локальні мережі побудовані на технологіях Ethernet чи Wi-Fi. Слід зазначити, що раніше при побудові обчислювальних мереж використовувалися протоколи Frame Relay, Token Ring, які зустрічаються все рідше і рідше. Сьогодні їх можна зустріти лише у спеціалізованих лабораторіях, навчальних закладах та службах. Для створення простої локальної мережі використовуються мережні пристрої: маршрутизатори, комутатори, точки бездротового доступу, бездротові маршрутизатори, модеми і мережні адаптери. Останнім часом все частіше і частіше при побудові ЛОМ використовуються перетворювачі (конвертери) середовища, підсилювачі сигналу (повторювачі різного роду) та спеціальні антени. Маршрутизація у локальних мережах зазвичай проста статична, чи динамічна (заснована на протоколі RIP). Іноді у локальній мережі організовуються робочі групи (англ. workgroup) — формальне поєднання кількох комп'ютерів у групу з єдиною назвою. Різновидом ЛОМ можна вважати мережу кампуса. Кампус - університетське містечко, що включає, як правило, навчальні приміщення, науково-дослідні інститути, житлові приміщення для студентів, бібліотеки, аудиторії, їдальні тощо. внутрішньофірмову інфраструктуру, наприклад, корпоративний університет. Слово Campus має латинське походження (означало "поле", "відкритий простір"). Мережа кампуса (CAN) є комп'ютерною мережею, що з'єднує локальні мережі на географічно обмеженому просторі, наприклад, університетське містечко, корпоративний кампус або військова база. Мережа кампуса більше, ніж звичайна локальна мережа, але менше, ніж глобальна мережа. Міська обчислювальна мережа (Metropolitan area network, MAN, від англ. "Мережа великого міста") - об'єднує комп'ютери в межах міста, являє собою мережу за розмірами меншу, ніж WAN, але більшу, ніж LAN. Найпростішим прикладом міської мережі є система кабельного телебачення. Коли телевізійний сигнал передавався до будинків абонентів через кабельні мережі, а сама мережа займала значні обсяги за площею «покриття» абонентів міста. Коли Інтернет став залучати до себе масову аудиторію, оператори кабельного телебачення зрозуміли, що, якщо внести невеликі зміни в систему, можна зробити так, щоб по тих же каналах в частині спектру, що не використовується, передавалися (причому в обидві сторони) цифрові дані. З цього моменту кабельне телебачення почало поступово перетворюватися на MAN. Але MAN це не тільки «просунуте» кабельне телебачення. Як правило, MAN не належить будь-якій окремій організації, в більшості випадків її сполучні елементи та інше обладнання належить групі користувачів або провайдеру, хто бере плату за обслуговування. MAN часто діє як високошвидкісна мережа, щоб дозволити спільно використовувати регіональні ресурси (подібно до великої LAN). Це також часто використовується для забезпечення загальнодоступного підключення до інших мереж, використовуючи зв'язок з WAN. WMAN (Wireless Metropolitan Area Networks) – бездротові мережі масштабу міста. Надають широкосмуговий доступ до мережі через радіоканал, де точки пов'язані швидкісними каналами. У діаметрі така мережа може становити 5-50 км. Глобальна обчислювальна мережа, ГОМ (англ. Wide Area Network, WAN) є комп'ютерну мережу, що охоплює великі території і включає мережі міст, країн, континентів. ГОМ служать для об'єднання різних мереж так, щоб користувачі та комп'ютери, де б вони не знаходилися, могли взаємодіяти з рештою всіх учасників глобальної мережі. Найкращим прикладом ГОМ є Інтернет, але існують інші мережі, наприклад FidoNet. Глобальні обчислювальні мережі поєднують комп'ютери, розосереджені з відривом сотень і тисяч кілометрів. Часто використовуються вже існуючі та не дуже якісні лінії зв'язку. Нижчі, ніж у локальних мережах, швидкості передачі (десятки кілобіт на секунду) обмежують набір послуг, що задаються передачею файлів, переважно не в оперативному, а у фоновому режимі, з використанням електронної пошти. Для стійкої передачі дискретних даних застосовуються складніші методи та устаткування, ніж у локальних мережах. Деякі ГОМ побудовані виключно для приватних чи державних організацій, інші є засобом комунікації корпоративних ЛОМ з мережею Інтернет або за допомогою Інтернету з віддаленими мережами, що входять до складу корпоративних. Основними протоколами є TCP/IP, SONET/SDH, MPLS, ATM і Frame relay. Раніше був широко розповсюджений протокол X.25, який може по праву вважатися прабатьком Frame relay. Глобальні мережі відрізняються від локальних тим, що розраховані на необмежену кількість абонентів та використовують різні канали зв'язку, середовища передачі даних, технології. На магістральних напрямках (між містами, країнами) використовуються існуючі канали спільного зв'язку. Більшість локальних мереж мають вихід у глобальну мережу, але характер переданої інформації, принципи організації обміну, режими доступу до ресурсів усередині локальної мережі, як правило, сильно відрізняються від тих, що прийнято у глобальній мережі. І хоча всі комп'ютери локальної мережі в цьому випадку включені також і до глобальної мережі, специфіку локальної мережі це не змінює. 1.3 Топології локальних обчислювальних мереж Під час створення комп'ютерної мережі передачі даних, коли з'єднуються всі комп'ютери мережі та інші мережні пристрої, формується топологія комп'ютерної мережі. Мережева топологія (від грец. τоπος, - місце) - спосіб опису конфігурації мережі, схема розташування та з'єднання мережевих пристроїв [3]. Історично склалися певні типи фізичних топологій мережі. Розглянемо деякі, що найчастіше зустрічаються топології. Загальна шина (рис.1.2) була донедавна найпоширенішою топологією для локальних мереж. В цьому випадку комп'ютери підключаються до одного коаксіального кабелю за схемою "монтажного АБО". Інформація, що передається, у цьому випадку поширюється в обидві сторони. Рисунок 1.2 – Схема підключення комп'ютерів за схемою "загальна шина" Застосування топології "загальна шина" знижує вартість кабельної прокладки, уніфікує підключення різних модулів, забезпечує можливість майже миттєвого широкомовного звернення до всіх станцій мережі. Основними перевагами такої схеми є дешевизна та простота розведення кабелю по приміщеннях. Найсерйозніший недолік загальної шини полягає в її низькій надійності: будь-який дефект кабелю або якогось із численних роз'ємів повністю паралізує всю мережу. Іншим недоліком загальної шини є її невисока продуктивність, тому що при такому способі підключення в кожний момент часу лише один комп'ютер може передавати дані до мережі. Тому пропускна спроможність каналу зв'язку завжди ділиться між усіма вузлами мережі. При топології «зірка» кожен комп'ютер підключається окремим кабелем до загального пристрою, який називається комутатором (концентратором, хабом), який знаходиться в центрі мережі (рис.1.3). У функції комутатора входить направлення переданої комп'ютером інформації одному чи всім іншим комп'ютерам мережі. Головна перевага цієї топології перед загальною шиною – більша надійність. Будь-які неприємності з кабелем стосуються лише того комп'ютера, до якого цей кабель приєднано, і лише несправність комутатора може вивести з ладу всю мережу. Крім того, комутатор може відігравати роль інтелектуального фільтра інформації, що надходить від вузлів у мережу, і за необхідності блокувати заборонені адміністратором передачі. Рисунок 1.3 – Схема підключення комп'ютерів за схемою «зірка» В інформаційно-обчислювальних мережах з кільцевою конфігурацією дані передаються по кільцю від одного комп'ютера до іншого, як правило, в одному напрямку (рис.1.4). Якщо комп'ютер розпізнає дані як «свої», він копіює їх у внутрішній буфер. Кільце є дуже зручною конфігурацією для організації зворотного зв'язку - дані, зробивши повний оборот, повертаються до вузла- джерела. Тому цей вузол може контролювати процес доставки даних адресату. Часто ця властивість кільця використовується для тестування зв'язності мережі та пошуку вузла, що працює некоректно. Для цього в мережу надсилаються спеціальні тестові повідомлення. У мережі з кільцевою топологією необхідно вживати спеціальних заходів, щоб у разі виходу з ладу або відключення будь-якої станції не перервався канал зв'язку між іншими станціями. Оскільки таке дублювання підвищує надійність системи, цей стандарт успішно застосовується в магістральних каналах зв'язку. Ця фізична топологія успішно реалізується в мережах, створених з використанням технології FDDI. Рисунок 1.4 – Схема підключення комп'ютерів за схемою «кільце» Повнозв'язана топологія відповідає мережі, у якій кожен комп'ютер мережі пов'язаний з іншими (рис.1.5). Незважаючи на логічну простоту, цей варіант виявляється громіздким та неефективним. Дійсно, кожен комп'ютер у мережі повинен мати велику кількість комунікаційних портів, достатню для зв'язку з кожним із інших комп'ютерів мережі. Для кожної пари комп'ютерів має бути виділено окрему електричну лінію зв'язку. Повнозв'язкові топології застосовуються рідко, тому що не задовольняють жодній з наведених вище вимог. Найчастіше цей вид топології використовується у багатомашинних комплексах чи глобальних мережах при невеликій кількості комп'ютерів. Рисунок 1.5 – Схема підключення комп'ютерів за схемою «повнозв'язана топологія» Комірчаста топологія (англ. mesh-комірка мережі) виходить з повнозв'язаної шляхом видалення деяких можливих зв'язків (рис.1.6). У мережі з пористою топологією безпосередньо зв'язуються ті комп'ютери, між якими відбувається інтенсивний обмін даними, а обміну даними між комп'ютерами, не з'єднаними прямими зв'язками, використовуються транзитні передачі через проміжні вузли. Комірчаста топологія допускає з'єднання великої кількості комп'ютерів і характерна, як правило, для глобальних мереж. У той час як невеликі мережі, як правило, мають типову топологію – зірка, кільце або загальна шина, для великих мереж характерний симбіоз різних топологій. У таких мережах можна виділити окремі довільно пов'язані фрагменти (підмережі), що мають типову топологію, тому їх називають мережами зі змішаною топологією. Рисунок 1.6 – Схема підключення комп'ютерів за схемою «комірчаста топологія» Топологія «дерево» є змішаною, тут взаємодіють системи із різними топологіями. Такий спосіб змішаної топології найчастіше застосовується при побудові ЛОМ з невеликою кількістю мережевих пристроїв, а також при створенні корпоративних ЛОМ (рис.1.7). Ця топологія поєднує в собі відносно низьку собівартість і досить високу швидкодію, особливо при використанні різних середовищ передачі даних - поєднанні мідних кабельних систем, ВОЛЗ, а також застосовуючи керовані комутатори. У топологіях типу «загальна шина» і «кільце» лінії зв'язку, що з'єднують елементи мережі (комп'ютери, мережеві пристрої тощо), є розподіленими (англ. shared), тобто вони є лініями зв'язку загального користування. Крім розподілених, існують індивідуальні лінії зв'язку, коли кожен елемент мережі має власну (не завжди єдину) лінію зв'язку. Приклад — мережа, побудована за топологією «зірка», як у центрі розташовується пристрій типу комутатор, кожен комп'ютер підключений окремої лінією зв'язку (рис.1.7). Загальна вартість мережі побудованої із застосуванням розподілених ліній зв'язку буде набагато нижчою, однак і продуктивність такої мережі буде нижчою, тому що мережа з розподіленим середовищем при великій кількості вузлів працюватиме завжди повільніше, ніж аналогічна мережа з індивідуальними лініями зв'язку, оскільки пропускна здатність індивідуальної лінії зв'язку дістається одному комп'ютеру, а при її спільному використанні - ділиться на всі комп'ютери мережі. Рисунок 1.7 – Схема підключення комп'ютерів за схемою "дерево" У сучасних мережах, у тому числі глобальних, індивідуальними є лише лінії зв'язку між кінцевими вузлами та комутаторами мережі, а зв'язки між комутаторами (маршрутизаторами) залишаються розподіленими, оскільки по них передаються повідомлення різних кінцевих вузлів (рис.1.8). Рисунок 1.8 – Індивідуальні та розподілені лінії зв'язку в мережах Крім фізичної топології мережі передачі, передбачається і логічна топологія мережі. Логічна топологія визначає маршрути передачі у мережі. Існують такі конфігурації, у яких логічна топологія відрізняється від фізичної. Наприклад, мережа з фізичною топологією «зірка» може мати логічну топологію «шина» – все залежить від того, як влаштований мережевий комутатор або інтернет-шлюз, маршрутизатор (VLAN, наявність VPN тощо). Щоб визначити логічну топологію мережі, необхідно зрозуміти, як приймаються сигнали: • у логічних шинних топологіях кожен сигнал приймається всіма пристроями; • у логічних кільцевих топологіях кожен пристрій отримує ті сигнали, які були надіслані саме йому. Крім того, важливо знати, як мережні пристрої отримують доступ до середовища передачі інформації. Кабельна система інформаційно-обчислювальної мережі – «найконсервативніша» частина інформаційної системи підприємства. Будь-яка її зміна пов'язана із суттєвими матеріальними витратами. Однак можливість переконфігурування інфраструктури часто може суттєво підвищити керованість та надійність усієї системи. Наприклад, об'єднання портів керованих по мережі пристроїв (комутатори, аварійні джерела живлення тощо) у «фізично відокремлену» мережу суттєво підвищує рівень безпеки системи, виключаючи доступ до таких елементів із довільних робочих станцій. Крім того, виділення, наприклад, комп'ютерів бухгалтерії в окрему мережу виключає доступ до них через мережу всіх інших користувачів. Така можливість зміни конфігурації мережевої конфігурації реалізується шляхом створення віртуальних мереж (Virtual local area network, VLAN). VLAN є логічно (програмно) відокремленим сегментом основної мережі. Обмін даними відбувається лише в межах однієї VLAN. Мережі різних VLAN не бачать одна одну. Найголовніше, що з однієї VLAN в іншу не передаються широкомовні повідомлення. VLAN можна створити лише на керованих пристроях. Одна VLAN може об'єднувати порти кількох комутаторів (VLAN з однаковим номером на різних комутаторах вважаються однією і тією ж VLAN). Насправді існує кілька технологій створення VLAN. • У найпростішому випадку порт комутатора приписується до VLAN певного номера (port based VLAN або групування портів). При цьому один фізичний пристрій логічно розбивається на декілька: для кожної VLAN створюється окремий комутатор. Очевидно, що кількість портів такого комутатора можна легко змінити: достатньо додати або виключити з VLAN відповідний порт. • Другий спосіб, що часто використовується, полягає у віднесенні пристрою до тієї чи іншої VLAN на основі МАС-адреси. Наприклад, можна відокремити камери відео спостереження, IP-телефони тощо. При перенесенні пристрою з однієї точки підключення до іншої, воно залишиться в колишній VLAN, ніяких параметрів налаштування змінювати не доведеться. • Третій спосіб полягає в об'єднанні пристроїв у мережу VLAN за мережевими протоколами. Наприклад, можна "відокремити" протокол IPX від IP, "помістити" їх у різні VLAN і направити різними шляхами. • Четвертий спосіб створення VLAN полягає у багатоадресному групуванні. VLAN відкриває практично безмежні можливості для конфігурування мережної інфраструктури, що відповідає вимогам конкретної організації. Один і той же порт комутатора може належати одночасно кільком віртуальним мережам, порти різних комутаторів - бути включеними в одну VLAN і т.п. Зазвичай рекомендується включати магістральні порти комутаторів (порти, що з'єднують комутатори) у всі VLAN, що існують у системі. Це значно спрощує адміністрування мережевої структури, оскільки інакше у разі відмови будь-якого сегмента та подальшої автоматичної зміни маршруту доведеться аналізувати всі варіанти передачі даних VLAN. Важливо пам'ятати, що помилка в такому аналізі, неправильний облік будь-якого фактора призведе до розриву VLAN. На рис.1.9 показаний приклад побудови VLAN із комп'ютерів, підключених до різних комутаторів. Зверніть увагу, що при використанні агрегованих каналів (на рисунку для зв'язку пристроїв Switch 2 та Switch 3) до складу VLAN на кожному комутаторі повинні включатись саме агреговані порти (зазвичай отримують назви AL1, AL2 тощо). Рисунок 1.9 – Приклад побудови VLAN Агрегація каналів (англ. Link aggregation, trunking) чи IEEE 802.3ad – технологія об'єднання кількох фізичних каналів в один логічний. Це сприяє не тільки значному збільшенню пропускної спроможності магістральних каналів комутатор-комутатор або комутатор-сервер, а й підвищенню їхньої надійності. 1.4 Мережеві пристрої локальних мереж у топології При побудові будь-якої інформаційної обчислювальної мережі не можна уникнути спеціальних мережевих пристроїв, різноманітних за своїм призначенням і функціональним можливостям. Розглянемо деякі з них [1-4]. Одним з головних завдань, що стоїть перед будь-якою технологією транспортування даних, є можливість передачі на максимально велику відстань. Фізичне середовище накладає на цей процес свої обмеження – рано чи пізно потужність сигналу падає, і прийом стає неможливим. Але ще більше значення має те, що спотворюється «форма сигналу» – закономірність, відповідно до якої миттєве значення рівня сигналу змінюється у часі. Це відбувається в результаті того, що фізичне середовище, наприклад металеві дроти, якими передається сигнал, мають власну ємність та індуктивність. Електричні та магнітні поля одного провідника наводять ЕРС в інших провідниках (довга лінія). У разі передачі даних рішення було знайдено в обмеженні сегмента передачі даних і застосуванням повторювачів. При цьому повторювач на вході повинен приймати сигнал, далі розпізнавати його початковий вигляд і генерувати на виході його точну копію. Така схема теоретично може передавати дані на скільки завгодно великі відстані (якщо не враховувати особливості поділу фізичного середовища в Ethernet). Повторювач – призначений збільшення відстані мережного з'єднання шляхом повторення електричного сигналу «один на один». Бувають одно- і багато портові повторювачі. Спочатку в Ethernet використовувався коаксіальний кабель з топологією "шина", і потрібно було поєднувати між собою лише кілька сегментів. Для цього зазвичай використовувалися повторювачі (англ. repeater), що мали два порти. Дещо пізніше з'явилися багатопортові пристрої, які називаються концентраторами (англ. concentrator). Їх фізичний зміст такий самий, але відновлений сигнал транслюється на всі активні порти, крім того, з якого прийшов сигнал. З появою протоколу 10baseT, щоб уникнути термінологічної плутанини, багатопортові повторювачі для крученої пари стали називатися мережевими концентраторами (хабами), а коаксіальні – повторювачами (репітерами). Ці назви добре прижилися і використовуються зараз дуже широко. Термін концентратор (хаб) застосуємо також до інших технологій передачі даних: USB, FireWire та ін. Міст, мережевий міст, брідж (жарг., калька з англ. bridge) - мережний пристрій, призначений для об'єднання сегментів (підмережі) комп'ютерної мережі різних топологій та архітектур. Мости "вивчають" характер розташування сегментів мережі шляхом побудови адресних таблиць, в яких містяться адреси всіх мережних пристроїв та сегментів, необхідних для отримання доступу до цього пристрою. Міст розглядається як пристрій з функціями зберігання та подальшого відправлення, оскільки він повинен проаналізувати поле адреси пункту призначення пакета даних та обчислити контрольну суму CRC у полі контрольної послідовності пакета даних перед відправкою його на всі порти. Якщо порт пункту призначення в даний момент зайнятий, міст може тимчасово зберегти кадр до звільнення порту. Для виконання цих операцій потрібно деякий час, що уповільнює процес передачі та збільшує латентність. В даний час мости практично не використовуються, за винятком ситуацій, коли зв'язуються сегменти мережі з різною організацією фізичного рівня, наприклад між xDSL з'єднаннями, оптикою, Ethernet. Мережевий комутатор або світч (жарг. від англ. switch - перемикач) – пристрій, призначений для з'єднання кількох вузлів комп'ютерної мережі в межах одного сегмента мережі (рис.1.10). На відміну від концентратора, який розповсюджує трафік від одного підключеного пристрою до всіх інших, комутатор передає дані лише безпосередньо одержувачу, виняток становить широкомовний трафік усім вузлам мережі. Це підвищує продуктивність і безпеку мережі, позбавляючи решту сегментів мережі необхідності (і можливості) обробляти дані, які їм не призначалися. Комутатори іноді розглядаються як багатопортові мости, оскільки були розроблені з використанням мостових технологій. У разі SOHO-обладнання режим прозорої комутації часто називають «мостовим режимом» (bridging). Рисунок 1.10 – Комутатор DES-1210-28 Традиційно поділяють дві категорії комутаторів: некеровані та керовані. Однак компанія D-Link пропонує ще одну, проміжну категорію - комутатори, що настроюються (smart switches). Ці комутатори призначені для використання на рівні доступу мереж малих та середніх підприємств (Small-to-Medium Business). Мережевий шлюз (англ. gateway) – апаратний маршрутизатор або програмне забезпечення для сполучення комп'ютерних мереж, що використовують різні протоколи (наприклад, локальної та глобальної). Мережевий шлюз конвертує протоколи одного типу фізичного середовища на протоколи іншого фізичного середовища (мережі). Наприклад, при з'єднанні локального комп'ютера з Інтернетом використовується мережевий шлюз. Мережевий шлюз – це точка мережі, яка є виходом в іншу мережу. У мережі Інтернет вузлом або кінцевою точкою може бути мережевий шлюз, або хост. Інтернет-користувачі та комп'ютери, які доставляють веб-сторінки користувачам – це хости, а вузли між різними мережами – це мережні шлюзи. Мережевий шлюз часто об'єднаний з маршрутизатором, який керує розподілом та конвертацією пакетів у мережі. Маршрутизатор або роутер (від англ. router) - мережевий пристрій, на підставі інформації про топологію мережі та певних правил, що приймає рішення про пересилання пакетів мережного рівня між різними сегментами мережі. Роутери (маршрутизатори) є одним із прикладів апаратних мережевих шлюзів (рис.1.11). Основне завдання мережевого шлюзу – конвертувати протокол між мережами. Роутер сам по собі приймає, проводить та відправляє пакети лише серед мереж, які використовують однакові протоколи. Рисунок 1.11 – Бездротовий маршрутизатор 802.11g DIR-320 Сучасні тенденції розвитку та побудови інформаційно-обчислювальних мереж такі, що застосування бездротових технологій стало повсюдним явищем. Бездротові пристрої створюють сегменти (підмережі) комп'ютерних мереж та мають у своєму складі різне за призначенням обладнання. Особливо це притаманно мережного обладнання класу SOHO. Мережеві пристрої цього класу часто поєднують у собі функції мережевого шлюзу, маршрутизатора, бездротової точки доступу, комутатора, принтсервера та ін. Зокрема, бездротовий маршрутизатор 802.11g DIR-320 дозволяє створити дротову/бездротову мережу в будинку та (або) малому офісі. 2. ФУНКЦІОНАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ СЕРЕДОВИЩА CISCO PACKET TRACER 2.1 Загальна характеристика симулятора Cisco Packet Tracer Cisco Packet Tracer розроблений компанією Cisco і рекомендується використовувати при вивченні телекомунікаційних мереж та мережевого обладнання, а також для проведення уроків з лабораторних робіт у вищих закладах. Основні можливості Packet Tracer [5]: • дружній графічний інтерфейс (GUI), що сприяє кращому розумінню організації мережі, принципів роботи пристрою; • можливість змоделювати логічну топологію: робочий простір для створення мережі будь-якого розміру на CCNA-рівні складності; • моделювання у режимі real-time (реального часу); • режим симуляції; • багатомовність інтерфейсу програми: що дозволяє вивчати програму своєю рідною мовою; • удосконалене зображення мережного обладнання зі здатністю додавати/видаляти різні компоненти; • наявність Activity Wizard дозволяє мережевим інженерам, студентам та викладачам створювати шаблони мереж та використовувати їх надалі. • проектування фізичної топології: доступна взаємодія з фізичними пристроями, використовуючи такі поняття як місто, будинок, стійка тощо; Широке коло можливостей даного продукту дозволяє мережевим інженерам: конфігурувати, налагоджувати та будувати обчислювальну мережу. Також даний продукт незамінний у навчальному процесі, оскільки дає наочне відображення роботи мережі, що підвищує освоєння матеріалу учнями. Емулятор мережі дозволяє мережевим інженерам проектувати мережі будь- якої складності, створюючи та відправляючи різні пакети даних, зберігати та коментувати свою роботу. Фахівці можуть вивчати та використовувати такі мережеві пристрої, як комутатори другого та третього рівнів, робочі станції, визначати типи зв'язків між ними та з'єднувати їх. На заключному етапі після того, як мережа спроектована, фахівець може приступати до конфігурування вибраних пристроїв за допомогою термінального доступу або командного рядка (рисунок 2.1). Рисунок 2.1 – Конфігурування вибраних пристроїв в Cisco Packet Tracer Однією з найважливіших особливостей даного симулятора є у ньому «Режиму симуляції» (рисунок 2.2). У цьому режимі всі пакети, що пересилаються всередині мережі, відображаються у графічному вигляді. Ця можливість дозволяє мережевим фахівцям наочно продемонструвати, за яким інтерфейсом зараз переміщається пакет, який протокол використовується і т.д. Рисунок 2.2 – Режим «Симуляції» у середовиші Cisco Packet Tracer Однак, це не всі переваги Packet Tracer: в «Режимі симуляції» мережеві інженери можуть не тільки відстежувати протоколи, що використовуються, але й бачити, на якому з семи рівнів моделі OSI даний протокол задіяний (рисунок 2.3). Така простота і наочність, що здається на перший погляд, робить практичні заняття надзвичайно корисними, поєднуючи в них як отримання, так і закріплення отриманого матеріалу. Packet Tracer здатний моделювати велику кількість пристроїв різного призначення, а також багато різних типів зв'язків, що дозволяє проектувати мережі будь-якого розміру на високому рівні складності. Рисунок 2. 3 – Аналіз семирівневої моделі OSI у Cisco Packet Tracer Моделювані пристрої: • комутатори третього рівня: o Router 2620 XM; o Router 2621 XM; o Router-PT. • Комутатори другого рівня: o Switch 2950-24; o Switch 2950T; o Switch-PT; o з'єднання типу «міст» Bridge-PT. • Мережеві концентратори: o Hub-PT; o повторювач Repeater-PT. • Кінцеві пристрої: o робоча станція PC-PT; o сервер Server-PT; o принтер Printer-PT. • Бездротові пристрої: o точка доступу AccessPoint-PT. • Глобальна мережа WAN. Типи зв'язків: • консоль; • мідний кабель без перехрещення (прямий кабель); • мідний кабель із перехрещуванням (крос-кабель); • волоконно-оптичний кабель; • телефонна лінія; • Serial DCE; • Serial DTE. Також доцільно навести ті протоколи, які студент може відстежувати: • ARP; • CDP; • DHCP; • EIGRP; • ICMP; • RIP; • TCP; • UDP. 2.2 Інтерфейс середовиша Cisco Packet Tracer Інтерфейс програми Cisco Packet Tracer представлений рич.2.4 і містить такі компоненти [6]: • головне меню програми; • панель інструментів – дублює деякі пункти меню; • перемикач між логічною та фізичною організацією; • ще одна панель інструментів містить інструменти виділення, видалення, переміщення, масштабування об'єктів, а також формування довільних пакетів; • перемикач між реальним режимом (Real-Time) та режимом симуляції; • панель з групами кінцевих пристроїв та ліній зв'язку; Рисунок 2. 4 – Інтерфейс програми Cisco Packet Tracer • панель створення сценаріїв користувача; • самі кінцеві пристрої тут містяться всілякі комутатори, вузли, точки доступу, провідники; • робочий простір. Більшу частину даного вікна займає робоча область, в якій можна розміщувати різні мережеві пристрої, з'єднувати їх різними способами і як наслідок отримувати різні мережеві топології. Зверху, над робочою областю, розташована головна панель програми та її меню. Меню дозволяє виконувати збереження, завантаження мережевих топологій, налаштування симуляції та багато інших цікавих функцій. Головна панель містить найчастіше використовувані функції меню (рис.2.5). Рисунок 2.5 – Головне меню Packet Tracer Праворуч від робочої області, розташована бічна панель, що містить ряд кнопок, що відповідають за переміщення полотна робочої області, видалення об'єктів і т.д. Знизу під робочою областю розташована панель обладнання (рис.2.6). Рисунок 2.6 - Панель обладнання Packet Tracer Дана панель містить у своїй лівій частині типи доступних пристроїв, а праворуч доступні моделі. При виконанні різних лабораторних робіт, цю панель доведеться використовувати набагато частіше, ніж усі інші. Розглянемо її докладніше. При наведенні курсора на кожний із пристроїв, у прямокутнику, що знаходиться в центрі між ними, буде відображатися його тип. Типи пристроїв, які найчастіше використовуються в Packet Tracer, представлені на рис.2.7. Рисунок 2.7 - Основні типи пристроїв Розглядати конкретні моделі пристроїв кожного типу не має великого сенсу. На окремий розгляд заслуговують типи сполук. Перерахуємо найчастіше використовувані їх (розгляд типів підключень йде зліва направо, відповідно до наведеного рис.2.8). • Автоматичний тип – при цьому типі з'єднання PacketTracer автоматично вибирає найкращі тип з'єднання для вибраних пристроїв. • Мідь пряме – з'єднання мідним кабелем типу кручена пара, обидва кінці кабелю обтиснуті в однаковій розкладці. Підійде для таких з'єднань: комутатор - комутатор, комутатор - маршрутизатор, комутатор - комп'ютер та ін. • Консоль – консольне з'єднання. • Мідь кросовер – з'єднання мідним кабелем типу кручена пара, кінці кабелю обтиснуті як кросовер. Підійде для з'єднання двох комп'ютерів. • Оптика – з'єднання за допомогою оптичного кабелю, необхідне для з'єднання пристроїв, що мають оптичні інтерфейси. • Телефонний кабель – звичайний телефонний кабель, який може знадобитися для підключення телефонних апаратів. • Коаксіальний кабель – підключення пристроїв за допомогою коаксіального кабелю. Рисунок 2.8 - Типи з'єднань пристроїв у Packet Tracer 2.3 Реалізація локальної обчислювальної мережі у Packet Tracer Розглянемо на прикладі створення локальної обчислювальної мережі в середовищі Cisco Packet Tracer (рис.2.9). Далі описується покрокова інструкція. Рисунок 2.9 – Топологія мережі, що моделюється у Cisco Packet Tracer Як відомо, локальна обчислювальна мережа – це комп'ютерна мережа, яка зазвичай покриває відносно невелику територію або невелику групу будівель. У нашому випадку це всього лише 6 робочих станцій, певним чином пов'язаних між собою. Для цього використовуються мережеві концентратори (хаби) та комутатори (свічі). Послідовність виконуваних дій: 1. У нижньому лівому кутку Packet Tracer вибираємо пристрої «Мережеві комутатори», і, у списку праворуч, вибираємо комутатор 2950-24, натискаючи на нього лівою кнопкою миші, вставляємо його в робочу область. Так само робимо з «Мережевим концентратором (Hub-PT)» та «Робочими станціями (PC-PT)», відповідно до рис2.10 і рис.2.11. Рисунок 2.10 – Вибір комутатора 2950-24 (а), концентратора Hub-PT (б) і персонального комп'ютера PC-PT (в) Рисунок 2.11 – Розміщення елементів в робочій області 2. Далі необхідно з'єднати пристрої, як показано на рис.2.8, використовуючи відповідний інтерфейс. Для з'єднання комп'ютерів до комутатора та концентратора використовується кабель типу «мідний прямий», а для з'єднання між собою комутатора та концентратора використовується мідний кросовер кабель. Далі, для з'єднання двох пристроїв, необхідно вибрати відповідний вид кабелю і натиснути на один пристрій (вибравши довільний вільний порт FastEthernet) та на інший пристрій (також вибравши довільний вільний порт FastEthernet) відповідно до рис.2.12. Рисунок 2.12 – Вибір вільного порту на комутаторі Аналогічно виконується з'єднання для всіх інших пристроїв. З'єднання між комутатором та концентратором виконується кросовером. Результат підключення пристроїв представлений на рис.2.13. Рисунок 2.13 – Комутація пристроїв між собою 3. Далі йде найважливіший етап – налаштування. Так як ми використовуємо пристрої, що працюють на початкових рівнях мережної моделі OSI (комутатор на 2-му, концентратор - на 1-му), то їх налаштовувати не треба. Необхідне лише налаштування робочих станцій, а саме: IP-адреси, маски підмережі. Нижче наведено налаштування лише однієї станції (PC1) – інші налаштовуються аналогічно. Робимо подвійне клацання по потрібній робочій станції, відповідно до рисунка 2.13. Рисунок 2.13 – Вікно налаштування комп'ютера PC0 У вікні вибирається вкладку Робочий стіл (Desktop), далі – «Налаштування IP», відповідно до рисунка 2.14. Рисунок 2.14 – Вікно налаштування комп'ютера PC0, вкладка «Робочий стіл». Відкривається вікно, відповідно до рис.2.15, де потрібно ввести IP-адресу і маску. Рисунок 2.15 – Введення статичної IP-адреси та маски Аналогічно присвоюються IP-адреси решті комп'ютерів. IP-адреси всіх робочих станцій повинні бути в одній і тій же підмережі (тобто з одного діапазону), інакше процес ping не виконається. Шлюз. Поле можна не заповнювати. DNS-сервер Поле можна не заповнювати. 4. Коли налаштування завершено, виконується ping-процес. Наприклад, запускається з PC5 та перевіряти наявність зв'язку з PC1. Можна довільно вибирати, звідки запускати ping-процес, головне, щоб виконувалася умова: пакети повинні пересилатися через комутатор і концентратор. Для цього робимо подвійне клацання по потрібній робочій станції, у вікні вибираємо вкладку «Робочий стіл», далі – «Командний рядок». Відкриється вікно командного рядка, де можна ввести команду: PC> ping 192.168.0.1. Натискаємо клавішу Enter. Якщо все налаштовано правильно, ми побачимо таку інформацію, подану рис.2.16. Це означає, що зв'язок встановлений, і ця ділянка мережі працює справно. Рисунок 2.16 – Результат виконання команди «ping» Також Packet Tracer дозволяє виконувати команду «ping» значно швидше та зручніше. Для цього вибирається на бічній панелі піктограма у вигляді конверту для виконання команди «ping». Далі потрібно клікнути мишкою по комп'ютеру від кого передаватиме команда «ping» і ще раз клацнути по комп'ютеру, до якого виконуватиме команда «ping». В результаті буде виконана команда "ping", результат відобразиться в нижньому правому куту. Для більш детального відображення результату виконання команди оберіть «Переключити вікно списку PDU» відповідно до рис.2.17. Рисунок 2.17 – Результат виконання команди «ping» 5. У Packet Tracer передбачено режим моделювання, в якому детально описується та показується, як працює утиліта Ping. Тому необхідно перейти в режим симуляції, натиснувши на однойменний значок в нижньому лівому куті робочої області, або по комбінації клавіш Shift+S. Відкриється «Панель моделювання», в якій відображатимуться всі події, пов'язані з виконанням ping- процесу, відповідно до рис. 2.18. Рисунок 2.18 – Перехід у «режим симуляції» Перед виконанням симуляції необхідно задати фільтрацію пакетів. Для цього потрібно натиснути кнопку «Змінити фільтри», відкриється вікно, в якому потрібно залишити тільки «ICMP» та «ARP» (рис.2.19). Рисунок 2.19 – Налаштування фільтра Тепер потрібно повторити запуск ping-процесу. Після його запуску можна зрушити "Панель моделювання", щоб на схемі спроектованої мережі спостерігати за відправкою/прийманням пакетів. Кнопка «Авто захоплення/Відтворення» має на увазі моделювання всього ping-процесу в єдиному процесі, тоді як «Захоплення/Вперед» дозволяє відображати його покроково. Щоб дізнатися інформацію, яку несе у собі пакет, його структуру, достатньо натиснути правою кнопкою миші на кольоровий квадрат у графі «Інформація». Моделювання припиняється або при завершенні ping-процесу або при закритті вікна «Редагування» відповідної робочої станції. Для видалення завдання натискається кнопка «Видалити» у нижній частині екрана. 3. МОДЕЛЮВАННЯ ЛОКАЛЬНОЇ МЕРЕЖІ ЧЕРКАСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ПОЛІКЛІНІКИ №2 В CISCO PACKET TRACER 3.1 Аналіз діяльності та структури дитячої поліклініки №2 Для створення локальної мережі поліклініки необхідно провести аналіз специфіки її роботи, з’ясувати кількість робочих місць, потребу в додаткових пристроях. Черкаська дитяча поліклініка №2 розташована за адресою: м.Черкаси, вул. Кобзарська, 40 в двоповерховій будівлі. В даній роботі, для спрощення задачі, будемо вважати, що локальна мережа розгортається лише на першому поверсі. Кабінети на 2 поверсі мають подібне планування і призначення, тому, при потребі, можна мережеву топологію для 1 поверху додатково застосувати і для 2-го поверху. Рисунок 3.1 – План першого поверху Черкаської дитячої поліклініки №2 З аналізу плану приміщення (рис.3.1) видно, що на поверсі є два санвузла, гардероб, аптека, реєстратура і 13 кабінетів лікарів. Робоче місце кожного педіатра повинно бути обладнане персональним комп’ютером. Згідно до вимог державного стандарту, для одного робочого місця площа приміщення має бути не менше 6 м2. Тому в переважній більшості кабінетів встановимо по 1 комп’ютеру, а виключення зробимо для реєстратури, де крім персонального комп’ютера додатково встановлений ноутбук. Для формування звітності в двох кабінетах встановлені мережеві принтери. Таким чином, у виділених приміщеннях дитячої поліклініки №2 доцільно розмістити 15 комп’ютерів, один сервер та два мережевих принтери. На всіх комп’ютерам має бути встановлена ліцензійна операційна система Windows не нижче 10 версії. Щодо решти програмного забезпечення, воно має враховувати специфіку роботи медичного персоналу. Це мажуть бути стандартні офісні програми для створення та обміну електронними документами, програми для ведення обліку пацієнтів або формування статистичної звітності, браузери для пошуку інформації в мережі Інтернет, поштовий сервіс тощо. Програмне забезпечення призначене для керівників, бухгалтерії, відділу кадрів в даній роботі не розглядається. Передбачається, що внутрішній сервер дозволить реалізувати наступні сервіси: DHCP – дозволяє комп’ютерам локальної мережі автоматично отримувати ІР-адреси; FTP – файловий сервер, для віддаленої передачі файлів в локальній мережі; на ньому зберігаються файли, які можна надіслати або завантажити з будь-якого комп’ютера мережі; EMAIL – поштовий сервер або сервер електронної пошти, який дозволяє організувати обмін повідомленнями між користувачами. Ці три сервіси передбачається фізично розмістити на одному внутрішньому сервері. Крім внутрішніх сервісів, для роботи мережі поліклініки необхідні передбачити використання додаткових сервісів: DNS –організовує службу, що дозволяє встановити відповідність імені та IP комп'ютера; HTTP – це сервер, який дозволяє конфігурувати власну веб-сторінку; для цього він приймає HTTP-запити від веббраузерів користувачів та видає їм HTTP- відповіді разом з HTML-сторінкою. 3.2 Вибір мережевого обладнання та моделювання мережі поліклініки Моделювання локальної мережі дитячої поліклініки №2 будемо проводити в середовищі Cisco Packet Tracer. На першому етапі потрібно визначитися, яке додаткове мережеве обладнання доцільно використовувати. Малюємо схематичне зображення приміщення поліклініки і розміщуємо в кожному кабінеті комп’ютер (рис.3.2). Також додатково в двох кабінетах розміщуємо мережеві принтери, а в реєстратурі додаємо ноутбук і сервер. Рисунок 3.2 – Розміщення комп’ютерів мережі поліклініки в Cisco Packet Tracer Для об’єднання комп’ютерів в мережу використовуємо комутатором Switch0 2960, для чого кожний комп’ютер з’єднуємо за допомогою витої пари і вказуємо порти до яких відбувається підключення (рис.3.3). Обраний комутатор може об’єднати до 24 пристроїв, що відповідає поставленим вимогам, оскільки потрібно підключити 18 пристроїв. Всі з’єднання мають індикацію у вигляді зелених трикутників, що вказує на правильність підключення пристроїв. Для можливості виходу в інтернет комутатор під’єднується до маршрутизатора Router0 2811. Для комутатора і маршрутизатора не передбачається виділення конкретного приміщення і вони можуть бути розміщені в будь-якому з кабінетів. Рисунок 3.3 – Підключення кінцевих пристроїв до комутатора Рисунок 3.4 – Встановлення ІР адреси та маски на мережевому інтерфейсі FastEthernet 0/0 на маршрутизаторі Активуємо піктограму маршрутизатора і переходимо до вкладки Config, в якій обираємо опцію мережевого інтерфейсу FastEthernet 0/0. Встановлюємо позначку для активації порту, задаємо ІР адресу 192.168.1.1 і автоматично пропонується маска 255.255.255.0(рисунок 3.3). Далі, працюємо з налаштуваннями сервера. Для цього у вкладці Config встановити статичну IP-адресу основного шлюз (Gateway) 192.168.1.1 та ІР-адресу для DNS Server 8.8.8.8 (рисунок 3.5). Рисунок 3.5 – Встановлення для серверу ІР–адреси для основного шлюзу та DNS Server Для можливості роботи в мережі комп’ютери мають автоматично отримувати ІР адреси та інші параметри, що забезпечується роботою DHCP сервера. Переходимо на вкладку Services та обираємо опцію DHCP. Для активації даного сервісу ставимо відмітку в полі Service On. Задаємо ІР-адреси основного шлюзу та DNS Server, які були вказані на вкладці Config. Також потрібно вказати з якої ІР- адреси DHCP сервер буде встановлювати адреси для користувачів мережі. Обираємо початок діапазону з ІР-адреси 192.168.1.3 і маску підмережі 255.255.255.0. Для збереження налаштувань необхідно натиснути на кнопку Save, після чого зміни в налаштуваннях відобразяться у нижньому полі (рис.3.6). Рисунок 3.6 – Встановлення налаштувань DHCP сервера (вкладка Services) Перейдемо до вкладки Desktop, на якій обираємо ІР Configuration та задаємо IP Addres: 192.168.1.2; Subnet Mask: 255.255.255.0; Default Getawey: 192.168.1.1; DNS Server: 8.8.8.8 (рис.3.7). На цьому налаштування DHCP сервера можна вважати завершеним. Рисунок 3.7 – Встановлення налаштувань DHCP сервера (вкладка Desktop) Для кожного з комп’ютерів, включаючи ноутбук, встановлюємо динамічне отримання ІР– адрес. Для цього клацаємо на піктограмі відповідного комп’ютера, переходимо на вкладку Desktop, та обираємо IP Configuration та встановлюємо прапорець в полі DHCP (рис.3.8). При активації цієї опції біля кожного з комп’ютерів з’явиться графічне позначення у вигляді листа. Для роботи і керування файлами використовується FTP сервер, налаштування якого здійснимо на тому ж фізичному сервері, що і DHCP сервер. Для цього, переходимо на в кладку FTP, ставимо прапорець активації служби, та вводимо ім’я користувача admin та пароль admin (рис.3.9). Надаємо привілеї для роботи, в даному випадку користувач може проводити будь-які операції з файлами без обмежень (дозвіл на запис, зчитування, видалення, перейменування та перегляд списку документів). Рисунок 3.8 – Приклад налаштування динамічного отримання ІР-адреси комп’ютера РС1 Далі, для кожного персонального комп’ютера (користувача) створюються логіни та паролі, наприклад, логін - за номером кабінету, позначення яких наведено на рис.3.1, а в паролі після фрази admin добавляється номер кабінету. Також задаються відповідні привілеї роботи, але вони можуть бути частково обмежені. Сервер FTP можна вважати налаштованим. Для того, щоб комп’ютери локальної мережі мали доступ до мережі Інтернет використовується маршрутизатор. Крім локальних сервісів передбачається використання зовнішніх DNS та HTTP серверів. Сполучаємо між собою маршрутизатори різних мереж Router1 і Router2 за допомогою кабелю та налаштовуємо їх інтерфейси. Для цього, клацнувши на маршрутизаторі Router1, обираємо вкладку Config, далі інтерфейс FastEthernet 0/1, активуємо його статус та прописуємо ІР-адресу 10.0.0.1, маску підмережі – 255.0.0.0 (рис.3.10). Аналогічні дії проводимо для налаштування маршрутизатора Router2, для якого інтерфейс FastEthernet 0/0 задаємо ІР-адресу 10.0.0.2, маску – 255.0.0.0. Рисунок 3.9 – Налаштування FTP сервера Рисунок 3.10 – Налаштування Router1 Налаштування DNS та HTTP сервісів реалізовано на інших фізичних серверах, що розташовані поза локальної мережі. Доповнимо мережу додатковим обладнанням, як показано на рис.3.11. Рисунок 3.11 – Під’єднання локальної мережі до HTTP та DNS серверів а) б) Рисунок 3.12 – Конфігурація HTTP (а) і DNS (б) сервера Це два комутатори Switch1 та Switch2, а також два сервери, один з яких виконуватиме функцію HTTP Server, а інший – DNS_Server. Конфігурації налаштувань серверів наведено на рис.3.12. Для роботи сервера в режимі HTTP Server здійснимо налаштування, для чого переходимо на вкладку Services, та обираємо опцію HTTP, в якій активуємо служби HTTP та HTTPS. Для коректного налаштування DNS Server у вкладці Services для відповідного обладнання активуємо сервіс DNS, вводимо адресу та ім’я ресурсу. Рисунок 3.13 – Налаштування EMAIL сервера Для роботи електронної пошти налаштуємо EMAIL сервер, який фізично розміщується на DHCP та FTP Server, що створено раніше і який розміщується на території поліклініки. Для цього обираємо зазначене обладнання, активуємо його та переходимо до вкладки Services, та обираємо опцію EMAIL. Вводимо Domain name, яке в даному випадку обираємо child_clinic2.com.ua та натискаємо кнопку Set. Прописуємо логіни та паролі всіх користувачів даного сервісу (рис.3.13). Подібні налаштування поштового сервісу потрібно зробити на кожному комп’ютері поліклініки (рисунок 3.12). На цьому налаштування EMAIL сервера можна вважати завершеним. Рисунок 3.14 – Приклад налаштування поштового сервісу на комп’ютері registry Повний набір сервісів локальної мережі дитячої поліклініки №2 м. Черкаси в середовищі Cisco Packet Tracer зображена на рисунку 3.15. Рисунок 3.15 –Мережа дитячої поліклініки №2 м. Черкаси З рис.3.15 видно, що комп’ютерна мережа Черкаської дитячої поліклініки №2, спроектована в середовищі Cisco Packet Tracer, містить 15 комп’ютерів, два мережевих принтера та має сервер, який поєднує роботу DHCP, FTP та EMAIL сервісів. Проведене налаштування цих серверів, присвоєні привілеї доступу всім користувачам та призначені електронні адреси. Також додатково налаштовані два зовнішніх сервіси: DNS та HTTP для роботи мережі поліклініки. 3.2 Тестування роботи мережі Черкаської дитячої поліклініки №2 Після проектування мережі поліклініки необхідно переконатися, що вона коректно працює. Для цього потрібно перевірити наступні чинники: • можливість формувати та передавати пакети різних протоколів між пристроями мережі, тобто з’ясувати правильність налаштування з’єднання між комп’ютерами; • здійснити перевірку роботи FTP сервісу, для чого створюється тестовий файл і спочатку завантажується на сервер, а потім вивантажується з нього; • провести тестування роботи НТTP та DNS сервісів за допомогою власноруч створеної html-сторінки для сайту поліклініки; • перевірити роботу поштового сервісу, відправивши електронне повідомлення зі скриньки одного абонента іншому. Розглянемо практичну реалізацію всіх чотирьох етапів тестування мережі. Програмне середовище Cisco Packet Tracer дозволяє здійснювати візуальне формування та передавання пакетів різних протоколів. Це вбудований інструментальний засіб, який є аналогом команди ping, що формує ехо-запит протоколу ICMP та дозволяє швидко перевірити можливість доставки IP-пакетів від одного комп’ютера до іншого. Для здійснення такої перевірки активується відповідний інструмент, після чого обирається пристрій (шляхом натискання на нього), з якого передаватимуться пакети, а потім обирається іншим пристрій, для якого ці пакети призначені. Достатньо пересвідчитися в наявності зв’язку між певними парами комп’ютерів. Рисунок 3.16 – Передавання пакетів між різними пристроями мережі Результати формування та передавання пакетів, сформованих у візуальному режимі, відображаються в полі, що розташоване у правому нижньому куті симулятора, або може бути розширене і відображатиметься по всій ширині робочої області відразу під схемою мережі (рис. 3.16). Наступним етапом тестування працездатності сервісів мережі є перевірка роботи FTP сервісу. Суть перевірки полягає в тому, що з будь-якого комп’ютера локальної мережі можна завантажити та вивантажити файл на FTP-сервер. Оберемо комп’ютер registry (Laptop0), на якому створимо файл test.txt (рис.3.17). Рисунок 3.17 – Створення файлу test.txt Далі переходимо до вкладки Desktop та обираємо розділ Command Prompt. За допомогою командного рядка вводимо команду ftp 192.168.1.2, що дозволяє перейти Ftp server. На наступному етапі вводиться логін та пароль для доступу до серверу: Username: registry; Password: registry. Для завантаження файлу на сервер використаємо команду put test.txt. Для перевірки наявності файлу на сервері застосуємо команду dir, яка відображає список файлів, що є на комп’ютері. Для скачування файлу з серверу використаємо команду get test.txt. На третьому етапі переконаємося у працездатності HTTP та DNS серверів. Для цього переходимо до налаштувань HTTP Server, відкриваємо закладку Services та обираємо HTTP. Виправимо інформацію в файлі index.html як показано на рис.3.18. Рисунок 3.18 – Лістинг файлу index.html На будь якому з комп’ютерів локальної мережі вводимо в браузері ІР-адресу 20.0.0.2 або адресу сайту http://childclinic2.com.ua і сторінка коректно відображається (рис.3.19), відповідно сервіси налаштовані вірно. а) звернення за ІР-адресою б) звернення за доменним ім’ям Рисунок 3.19 – Інтерфейс сторінки сайту Черкаської дитячої поліклініки №2 І нарешті останній етап тестування мережі – перевірка роботи поштового сервісу. Для цього відправимо електронне повідомлення з одного комп’ютера мережі на інший. Результати тестування підтверджують проходження електронних листів від адресата до отримувача. ВИСНОВКИ Складно провести чітку межу між локальними та глобальними мережами. Більшість локальних мереж мають вихід у глобальну. Але характер інформації, що передається, принципи організації обміну, режими доступу до ресурсів всередині локальної мережі, як правило, сильно відрізняються від тих, що прийняті в глобальній мережі. І хоча всі комп'ютери локальної мережі в цьому випадку включені також і до глобальної мережі, специфіки локальної мережі це не скасовує. Можливість виходу в глобальну мережу залишається лише одним із ресурсів, що надається користувачам локальної мережі. По локальній мережі може передаватися різна цифрова інформація: дані, зображення, телефонні розмови, електронні листи тощо. Найчастіше локальні мережі використовуються для поділу (спільного використання) таких ресурсів, як дисковий простір, принтери і вихід у глобальну мережу, але це лише незначна частина тих можливостей, які надають засоби локальних мереж. Наприклад, вони дозволяють обмінюватись інформацією між комп'ютерами різних типів. Повноцінними абонентами (вузлами) мережі можуть бути не тільки комп'ютери, а й інші пристрої, наприклад, принтери, плотери, сканери. В даній роботі побудована локальна мережа для Черкаської дитячої поліклініки №2. Для цього проведено аналіз діяльності установи, визначена потреба у кількості кінцевих пристроїв, та сервісів, що дозволять організувати повноцінну роботу. Проектування, налаштування та тестування мережі здійснювалося в середовищі Cisco Packet Tracer, яке надається компанією Cisco навчальним закладам в рамках освітніх проектів. Виходячи з потреб закладу, визначили, яке мережеве обладнання використовується в мережі. Для чіткого розуміння структури мережі її проектування здійснюється з врахуванням реального плану приміщення поліклініки. Комп’ютери та мережеві принтери з’єднані в мережу за допомогою комутатора Switch0 2960 за топологією «дерево». Локальна мережа має вихід в глобальну, для чого використовується маршрутизатор Router0 2811. Для перевірки зв’язку між комп’ютерами використовується інструментарій, подібний до команди ping, який автоматично формує ехо-запит протоколу ICMP. Пропонується використовувати п’ять серверів, з яких два – зовнішні, реалізовані на різних комп’ютерах і три – внутрішні, які фізично розташовані на одному сервері. Перший внутрішній сервер - DHCP сервер, який надає комп’ютерам мережі динамічні ІР-адреси. Роль другого внутрішнього FTP сервера полягає в тому, щоб можна було зберігати і скачувати загальні файли. Третій внутрішній сервер виконує роль поштового і забезпечує роботу електронної пошти всередині мережі. Активуємо кожен з сервісів і проводимо їх налаштування. Результати тестування мережі підтверджують наявність зв’язку між її компонентами та демонструють працездатність сервісів. Список використаної літератури 1. Буров Є.В. Комп’ютерні мережі. Підручник. Том 2 / Буров Є.В., Митник М.М. / Львів: «Магнолія 2006», 2019 – 204с. 2. Комп’ютерні мережі : навчальний посібник / Городецька О.С., Гикавий В.А., Онищук О.В. − Вінниця : ВНТУ, 2017. − 129 с. 3. Mao G. Connectivity of Communication Networks / G. Mao.– Springer International Publishing AG, 2017.– 435 p. 4. Організація комп’ютерних мереж [Електронний ресурс] : підручник: для студ. спеціальності 121 «Інженерія програмного забезпечення» та 122 «Комп’ютерні науки» / КПІ ім. Ігоря Сікорського ; Ю. А. Тарнавський, І. М. Кузьменко. – Електронні текстові дані (1 файл: 45,7 Мбайт). – Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2018. – 259 с. 5. Технологія Ethernet : лабораторний практикум / М. О. Білова, С. П. Євсеєв, О. С. Жученко, І. С. Іванченко, О. В. Шматко. – Харків: НТУ «ХПІ», 2019. – 194 с. 6. Методичні вказівки до лабораторної роботи з дисциплін «Телекомунікаційні та інформаційні мережі», «Телекомунікаційні та інформаційні мережі на залізничному транспорті», «Мережеві технології», «Інтегральні цифрові мережі зв’язку», «Інтегральні мережі технологічного зв’язку» «Комп’ютерно- інтегровані технології» // Укл.: Приходько С.І., Жученко О.С., Штомпель М.А., Сколота С.В. - Українська державна академія залізничного транспорту. Харків., 2017 – 38 с.