ChSTU repository

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
(повне найменування вищого навчального закладу) 
Факультет гуманітарних технологій 
(повне найменування інституту, найменування факультету (відділення) 
Кафедра соціального забезпечення 
(повна назва кафедри (предметної, циклової комісії)) 
 
 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
на тему 
«Інклюзивний освітній простір у закладах вищої освіти» 
 
 
 
 
 
Виконала: студентка ІІ курсу, групи СЗМ-023 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
                                  (шифр і назва спеціальності (спеціалізації)) 
           
                       Власюк О.С. 
                                         (прізвище та ініціали) 
 
 
Науковий керівник    Бєлова І.О. 
                                                            (прізвище та ініціали) 
 
Рецензент  
                                      (прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2024 р. 
4 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙТЕХНОЛОГІЧНИЙ 
УНІВЕРСИТЕТФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр 
Галузь знань 23 Соціальна робота 
Спеціальність 232 «Соціальне забезпечення» 
 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. Кафедри 
____________ к.е.н., доц. БєловаІ.О. 
“_____” _______________20 ____ р. 
 
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 
Здобувачці Власюк Олені Сергіївні на підготовку кваліфікаційної роботи    
магістра на тему: «Інклюзивний освітній простір у закладах вищої освіти». 
Тему затверджено наказом від «___» ____  _________202_ р.   
Кваліфікаційна    робота    магістра    виконується    на    матеріалах 
Черкаського державного технологічного університету. 
 
 
План кваліфікаційної роботи магістра 
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади інклюзивної освіти у вищій 
школі 
Розділ 2. Аналіз сучасного стану інклюзивного освітнього простору у 
закладах вищої освіти України 
Розділ 3. Шляхи вдосконалення інклюзивного освітнього простору у 
закладах вищої освіти  
 
 
 
5 
Об’єктом – виступають процеси організації інклюзивної освіти у 
закладах вищої освіти. 
Предметом – є  теоретико-методичні засади та практичні аспекти 
формування інклюзивного освітнього простору у закладах вищої освіти 
України. 
Мета кваліфікаційної роботи магістра: теоретичне обґрунтування та 
розробка практичних рекомендацій для вдосконалення інклюзивного 
освітнього простору у закладах вищої освіти України. 
 
Конкретні завдання, які здобувач вищої освіти повинен виконати для 
досягнення поставленої мети: 
У розділі 1: проаналізувати теоретико-методологічні засади інклюзивної 
освіти у вищій школі; 
У розділі 2: оцінити сучасний стан готовності українських ЗВО до 
впровадження інклюзивної освіти; виявити основні проблеми та перешкоди у 
розвитку інклюзивного освітнього простору в українських ЗВО; 
У розділі 3: розробити програму підвищення інклюзивної компетентності 
викладачів і персоналу ЗВО; запропонувати шляхи вдосконалення 
інклюзивного освітнього простору у закладах вищої освіти України. 
 
 
Завдання підготував  
науковий керівник   __________________                        _____________________ 
(підпис)                                        (прізвище та ініціали) 
«____»__________202_ р. 
 
Завдання одержав здобувач(ка) ______________              ____________________ 
                       (підпис)                         (прізвище та ініціали) 
«____»__________202_ р. 
 
  
6 
РЕФЕРАТ 
 
Основний текст кваліфікаційної роботи магістра викладений на 61 
сторінці. Робота  містить 7 таблиць, 6 рисунків,  список використаних джерел з 
41 найменування, 5 додатків. 
Об’єктом дослідження є процес організації інклюзивної освіти у 
закладах вищої освіти. 
Предметом дослідження є теоретико-методичні засади та практичні 
аспекти формування інклюзивного освітнього простору у закладах вищої освіти 
України. 
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та розробці 
практичних рекомендацій для вдосконалення інклюзивного освітнього 
простору у закладах вищої освіти України. 
Завданнями роботи є: 
 проаналізувати теоретико-методологічні засади інклюзивної освіти 
у вищій школі; 
 оцінити сучасний стан готовності українських ЗВО до 
впровадження інклюзивної освіти; 
 виявити основні проблеми та перешкоди у розвитку інклюзивного 
освітнього простору в українських ЗВО; 
 розробити програму підвищення інклюзивної компетентності 
викладачів і персоналу ЗВО; 
 запропонувати шляхи вдосконалення інклюзивного освітнього 
простору у закладах вищої освіти України. 
За результатами дослідження сформульовані конкретні рекомендації 
щодо вдосконалення інклюзивного освітнього простору у закладах вищої 
освіти, зокрема стосовно адаптації інфраструктури, впровадження спеціальних 
навчальних програм та підвищення кваліфікації персоналу. 
Одержані результати можуть бути використані використані 
адміністраціями закладів вищої освіти, освітніми управлінцями та 
7 
розробниками політик для покращення доступності та інклюзивності 
освітнього середовища. 
Рік виконання роботи 2024. 
Рік захисту роботи 2024. 
  
8 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП…………………………………………………………………………... 10 
РОЗДІЛ 1.  ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ  
ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ…………………………….. 13 
1.1. 1.1. Поняття та сутність інклюзивної освіти…………………………………... 13 
1.2. 1.2. Нормативно-правове забезпечення інклюзивної освіти в Україні………. 16 
a. 1.3. Міжнародний досвід створення інклюзивного освітнього простору у  
ЗВО……………………………………………………………………………….. 21 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ІНКЛЮЗИВНОГО  
ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ  
УКРАЇНИ…..…..…..…..…..…..…..…..…..…..…..…..…..…..…..…..…..……. 27 
2.1. Оцінка готовності ЗВО до впровадження інклюзивної освіти…………... 27 
2.2. Виявлення основних проблем та перешкод у розвитку інклюзивного  
освітнього простору……………………………………………………………... 35 
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО  
ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ………….. 43 
3.1. Програма підвищення інклюзивної компетентності викладачів та 43 
персоналу ЗВО………………………………………………………...………… 
3.2. Важливість та план реалізації соціального проєкту «Інклюзивник»…… 46 
3.3. План фінансових заходів для втілення соціального проєкту  
«Інклюзивник»…………………………………………………………………... 51 
3.4. Пропозиції щодо створення універсального дизайну та доступності  
інфраструктури ЗВО…...………………………………………………………... 58 
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. 61 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………. 63 
ДОДАТКИ………………………………………………………………………. 67 
  
9 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 
ООП – особливі освітні потреби 
ЄС – Європейський союз 
ЗВО – заклад вищої освіти 
 
 
  
10 
ВСТУП 
 
Інклюзивна освіта є важливим напрямом розвитку сучасної освітньої 
системи, що спрямована на забезпечення рівного доступу до навчання для всіх 
студентів, незалежно від їх фізичних, психічних чи соціальних особливостей. У 
закладах вищої освіти, створення інклюзивного освітнього простору стає 
головним фактором для формування справедливого та толерантного 
суспільства. 
Актуальність теми інклюзивного освітнього простору обумовлена 
кількома важливими аспектами. По-перше, це сприяє соціальній інтеграції 
студентів з інвалідністю, допомагаючи їм відчувати себе частиною академічної 
спільноти та розвивати соціальні навички. По-друге, забезпечення рівного 
доступу до освіти для всіх студентів є основою справедливого суспільства, що 
дозволяє кожному реалізувати свій потенціал. По-третє, інклюзивне 
середовище сприяє підготовці майбутніх фахівців, які будуть готові працювати 
в різноманітних колективах та розуміти потреби різних груп населення. 
Крім того, викладачі, які працюють в інклюзивному середовищі, 
отримують додаткові знання та навички, що підвищує їх професійну 
компетентність і сприяє покращенню якості освіти. Інклюзивна освіта сприяє 
формуванню емпатійного суспільства, де кожен має право на повагу та 
підтримку. 
Термін «інклюзивна освіта» вперше з’явився в Саламанській декларації, 
прийнятій на Всесвітній конференції з освіти осіб з особливими потребами в 
червні 1994 року. У декларації підкреслюється, що кожна дитина має 
індивідуальні особливості, інтереси, таланти та навчальні потреби. Тому 
освітня система повинна бути побудована таким чином, щоб враховувати 
різноманітність цих особливостей та потреб. 
Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на 
принципі гарантування основного права дитини на отримання освіти та 
можливості навчатися в місцевому загальноосвітньому закладі. 
 
11 
Упродовж останніх десяти років українські науковці А. Колупаєва, Н. 
Найда, Н. Софій, І. Ярмощук та інші, присвячують свої дослідження питанням 
інтеграції осіб з особливими потребами в навчальні заклади, а також їхньої 
реабілітації та адаптації до суспільних норм. 
Таким чином, дослідження інклюзивного освітнього простору у закладах 
вищої освіти є надзвичайно актуальним і важливим для розвитку сучасної 
освітньої системи та суспільства в цілому. 
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та розробити практичні 
рекомендації для вдосконалення інклюзивного освітнього простору у закладах 
вищої освіти України. 
Завдання дослідження:  
 проаналізувати теоретико-методологічні засади інклюзивної освіти 
у вищій школі; 
 дослідити міжнародний досвід створення інклюзивного освітнього 
простору у ЗВО; 
 оцінити сучасний стан готовності українських ЗВО до 
впровадження інклюзивної освіти; 
 виявити основні проблеми та перешкоди у розвитку інклюзивного 
освітнього простору в українських ЗВО; 
 розробити програму підвищення інклюзивної компетентності 
викладачів і персоналу ЗВО; 
 запропонувати шляхи вдосконалення інклюзивного освітнього 
простору у закладах вищої освіти України. 
Об’єкт дослідження: процес організації інклюзивної освіти у закладах 
вищої освіти. 
Предмет дослідження: теоретико-методичні засади та практичні аспекти 
формування інклюзивного освітнього простору у закладах вищої освіти 
України. 
Методи дослідження: систематизація, класифікація, аналогія, 
узагальнення, аналіз та синтез, порівняння, індукція, дедукція. структурно-
системний та емпіричний методи комплексного аналізу подій, явищ і процесів. 
12 
Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі теоретичних, 
методологічних та практичних аспектів впровадження інклюзивної освіти у 
закладах вищої освіти. Дослідження розширює існуючі знання про 
інклюзивний освітній простір, а саме детальну оцінку готовності українських 
ЗВО до впровадження інклюзивної освіти, аналіз сучасних практик, а також 
виявлення основних проблем і перешкод на шляху до створення ефективного 
інклюзивного середовища. 
Практичне значення роботи ґрунтується на тому, що результати 
дослідження можуть бути використані закладами вищої освіти для 
вдосконалення їхнього інклюзивного простору. Запропоновані рекомендації 
можуть бути застосовані для розробки та впровадження адаптованих освітніх 
програм, навчальних методик та доступної інфраструктури. Крім того, 
програма підвищення інклюзивної компетентності може стати основою для 
навчання та підготовки викладацького складу у роботі зі студентами з 
інвалідністю. 
Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження 
повідомлялись на ІІ міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 
Міжнародному дню сім’ї 15-16 травня 2024 року. 
Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, загальних 
висновків, списку використаних джерел з 41 позиції, 5 додатків. Загальний 
обсяг становить 75 сторінок друкованого тексту, з них 61 сторінка основного 
тексту. 
  
13 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ У 
ВИЩІЙ ШКОЛІ 
 
1.1. Поняття та сутність інклюзивної освіти 
 
Поняття «інклюзивна освіта» вперше було вжито в Саламанській 
декларації, ухваленій під час Всесвітньої конференції з питань освіти для осіб з 
особливими потребами в червні 1994 року. Цей документ став головним у 
формуванні глобального розуміння інклюзивного підходу до освіти. Декларація 
підкреслює, що кожна дитина має унікальні особливості, інтереси, здібності та 
навчальні потреби, і, відповідно, освітня система повинна бути гнучкою та 
враховувати ці індивідуальні відмінності. Дане положення заклало основи для 
розробки навчальних програм, які б враховували потреби учнів. 
Іншим важливим  документом, що має велике значення для розвитку 
інклюзивної освіти на міжнародному рівні, є Конвенція ООН про права осіб з 
інвалідністю, ухвалена в грудні 2006 року. Конвенція є першою міжнародною 
угодою, яка фокусується на захисті прав осіб з інвалідністю та їх повноцінній 
участі у всіх сферах життя, включно з освітою. 
Згідно з Законом України «Про освіту»: 
 інклюзивне навчання – система освітніх послуг, гарантованих 
державою, що базується на принципах недискримінації, врахування 
багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього 
процесу всіх його учасників; 
 інклюзивне освітнє середовище – сукупність умов, способів і 
засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів 
освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей. 
За визначенням, яке дають Н. Софій та Н. Найда, «інклюзивна освіта – це 
система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного 
права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає 
навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема, дитини з 
14 
особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього 
закладу». 
Інклюзивна освіта являє собою систему освітніх послуг, яка ґрунтується 
на принципі забезпечення основного права кожної дитини на отримання якісної 
освіти, незалежно від її фізичних, інтелектуальних, соціальних чи інших 
особливостей. Важливим елементом інклюзивної освіти є створення умов, що 
дозволяють дитині здобувати освіту у звичайному навчальному закладі за 
місцем проживання, разом із однолітками, у максимально природному 
соціальному середовищі. 
Інклюзивне освітнє середовище – це не лише про пандуси, але й про 
умови, атмосферу і дії, спрямовані на те, щоб кожна людина відчувала себе 
комфортно у школі й могла реалізуватися як особистість. 
Основна мета інклюзивної освіти – це повноцінна інтеграція дітей з 
особливими освітніми потребами в загальноосвітній процес. Це дозволяє не 
лише забезпечити рівний доступ до знань, але й сприяє соціалізації та розвитку 
таких дітей у сприятливому середовищі. Важливими принципами інклюзивної 
освіти є рівність, толерантність та недискримінація, що підкріплюються 
адаптацією освітнього процесу під індивідуальні потреби учнів. 
На рис. 1.1 розглянемо функції інклюзивної освіти, які забезпечують 
комплексний підхід до навчання та розвитку дітей з особливими освітніми 
потребами (ООП). 
 Правова функція 
 
Функція соціалізації 
 
 Функції інклюзивної освіти Виховна функція 
 Освітня функція 
 Економічна функція 
Рис. 1.1. Функції інклюзивної освіти 
 
15 
Правова функція інклюзивної освіти полягає у забезпеченні права дітей з 
особливими освітніми потребами на здобуття якісної освіти у звичайних 
навчальних закладах за місцем їхнього проживання. Ця функція спрямована на 
реалізацію конституційних та міжнародних прав дитини на освіту без 
дискримінації. Важливим аспектом є створення умов для того, щоб діти з ООП 
мали рівні можливості з іншими учнями, незалежно від фізичних чи 
інтелектуальних особливостей.  
Функція соціалізації інклюзивної освіти полягає у сприянні дітям з ООП в 
інтеграції в суспільство через навчальний процес. Вона має на меті допомогти 
дітям з особливими потребами засвоїти основні соціальні ролі, цінності та 
норми, які визначають повсякденне життя. Освітні установи виступають 
соціальним інститутом, який передає дітям з ООП загальноприйняті правила 
поведінки, моральні принципи та культурні норми. Завдяки інклюзивній освіті, 
діти мають можливість брати участь у спільній діяльності з іншими 
студентами, що сприяє формуванню у них почуття належності до соціальної 
групи, університету та суспільства загалом.  
Інклюзивна освіта виконує важливу виховну функцію, оскільки сприяє 
вихованню толерантності та позитивного ставлення до дітей з ООП серед 
інших учасників освітнього процесу. Створюючи умови для спільного навчання 
дітей з ООП і їхніх однолітків, інклюзивна освіта формує у всіх учасників 
процесу повагу до різноманіття, рівність прав та можливостей. Для самих дітей 
з ООП виховна функція полягає у формуванні почуття власної гідності, 
впевненості у собі та усвідомлення, що вони є повноцінними членами 
суспільства.  
Освітня функція інклюзивної освіти зосереджується на забезпеченні 
доступу до знань, умінь та навичок, які є необхідними для розвитку потенціалу 
дитини з ООП та її успішної інтеграції у суспільство. Важливою складовою цієї 
функції є адаптація навчальних програм, методів викладання та освітніх 
середовищ під потреби таких дітей. Це дозволяє їм здобути якісну освіту, 
незалежно від їхніх індивідуальних можливостей та особливостей.  
16 
Економічна функція інклюзивної освіти полягає у підготовці дітей з ООП 
до участі в економічному житті країни. Інклюзивна освіта забезпечує умови для 
того, щоб діти з особливими освітніми потребами могли здобути необхідну 
освіту та навички, що дозволяють їм бути конкурентоспроможними на ринку 
праці.  
«Освіта має надаватися в межах можливого, у загальноосвітніх школах, 
без будь-якого вияву дискримінації стосовно дітей та дорослих інвалідів» – така 
офіційна позиція європейської спільноти була висловлена ЮНЕСКО, Комісією 
з прав людини. «Оскільки у більшості випадків інвалідність сама по собі не є 
перешкодою, дискримінація – ось що перешкоджає дитині отримати освіту в 
загальній системі». 
Інклюзивна освіта виступає не тільки інструментом соціальної інтеграції, 
але й механізмом для забезпечення рівних можливостей у навчанні та 
повноцінного розвитку для всіх учасників освітнього процесу. 
 
1.2. Нормативно-правове забезпечення інклюзивної освіти в 
Україні 
 
Інклюзивна освіта є важливим напрямом державної політики України, що 
спрямований на забезпечення рівного доступу до якісної освіти для всіх 
категорій населення, зокрема для дітей з особливими освітніми потребами 
(ООП). Система нормативно-правового регулювання інклюзивної освіти в 
Україні побудована на основі міжнародних стандартів та національних 
законодавчих актів, які гарантують права осіб з ООП на здобуття освіти на 
рівні з іншими. 
Основи інклюзивної освіти в Україні формуються відповідно до 
міжнародних угод і стандартів, таких як: 
 Конвенція ООН про права дитини (1989 р.); 
 Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (2006 р.). 
Одним із головних документів є Конвенція ООН про права дитини (1989 
р.), яка підкреслює право кожної дитини на доступ до освіти незалежно від її 
17 
фізичних чи інтелектуальних особливостей. Конвенція визнана в усьому світі 
як основа для забезпечення рівних прав дітей на освіту, охорону здоров'я, 
соціальну інтеграцію та підтримку. Важливо, що Конвенція визначає освіту як 
важливий інструмент для розвитку дитини і підкреслює, що вона має бути 
доступною для всіх дітей. 
Другим важливим міжнародним документом є Конвенція ООН про права 
осіб з інвалідністю, прийнята у 2006 році, яка була ратифікована Україною в 
2009 році. Вона закріплює право осіб з інвалідністю на здобуття освіти в 
інтегрованому освітньому середовищі. Ця конвенція визнає важливість доступу 
до якісної освіти без дискримінації та забезпечення інклюзивного навчання, де 
учні з особливими потребами можуть навчатися разом зі своїми однолітками 
без інвалідності. Основний акцент робиться на необхідності створення 
доступного освітнього середовища, яке б враховувало потреби таких осіб, 
забезпечувало індивідуальну підтримку та адаптацію навчальних програм і 
методів викладання. 
Відповідно до Саламанської декларації та Рамки дій щодо інклюзивної 
освіти, прийнятих у 1994 році, інклюзивне навчання вважається найкращим 
шляхом для забезпечення рівного доступу до освіти. Ці документи 
підкреслюють необхідність інтеграції дітей з особливими потребами у звичайні 
школи та закликають до реформування освітніх систем, щоб забезпечити 
доступність і рівність у навчанні. Саламанська декларація наголошує на 
важливості відповідної підготовки викладачів і адаптації інфраструктури 
закладів вищої освіти для створення безпечного та комфортного середовища 
для всіх студентів. 
На підставі цих міжнародних стандартів, в Україні почалося активне 
впровадження інклюзивної освіти, що стало основою для створення 
національних законодавчих актів, які регулюють доступ до інклюзивного 
навчання в системі освіти України. 
З моменту здобуття Україною незалежності було ухвалено Конституцію, 
яка закріплює рівноправність всіх громадян незалежно від расової, етнічної чи 
соціальної приналежності, релігійних чи політичних переконань, статі та інших 
18 
ознак. У розділі, що стосується прав людини, прописані демократичні та 
гуманістичні положення, що відповідають міжнародним стандартам і угодам, 
спрямовані на захист прав усіх верств населення. Конституція також визначає 
ключові права людини, зокрема, право на освіту (стаття 53) та соціальний 
захист (стаття 46). 
Українське законодавство щодо інклюзивної освіти є комплексною 
системою нормативних актів, які спрямовані на забезпечення права дітей з 
ООП на рівний доступ до якісної освіти. Документами, що визначають правові 
основи інклюзивної освіти, є: 
1. Конституція України (1996 р.) основоположний документ, який 
закріплює рівність прав усіх громадян, незалежно від їхніх фізичних або 
психічних особливостей. Стаття 53 Конституції проголошує право кожного на 
освіту, яке держава повинна забезпечувати без дискримінації за будь-якими 
ознаками. Дане положення є правовою базою для подальшого розвитку 
законодавства про інклюзію, гарантуючи, що діти з ООП мають ті самі права на 
здобуття освіти, як і інші громадяни. 
2. Закон України «Про освіту» (2017 р.) закріплює основи інклюзивної 
освіти та визначає її мету – забезпечення рівного доступу до навчання всім 
дітям, незалежно від їхніх особливих освітніх потреб. Закон передбачає 
обов'язок навчальних закладів адаптувати свої освітні програми та середовище 
для учнів з ООП, створювати умови для інтеграції таких учнів у 
загальноосвітній процес. Окрему увагу приділено створенню спеціальних 
інклюзивних класів та впровадженню індивідуальних навчальних планів для 
дітей з інвалідністю. 
3. Закон України «Про повну загальну середню освіту» (2020 р.) 
регулює організацію навчання для учнів з ООП у закладах загальної середньої 
освіти. У статті 20 цього закону визначено права учнів з особливими освітніми 
потребами на індивідуальні освітні програми та отримання необхідної 
допомоги. Закон акцентує на важливості врахування індивідуальних потреб 
кожної дитини та забезпечення її права на здобуття освіти відповідно до її 
можливостей. 
19 
4. Постанова Кабінету Міністрів України № 88 від 15 вересня 2021 
року «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах 
освіти» є одним із ключових підзаконних актів, що регламентує впровадження 
інклюзивної освіти на практиці. Вона визначає порядок створення інклюзивних 
класів і груп, надання спеціальних освітніх послуг дітям з ООП, а також 
адаптацію освітнього середовища. Постанова встановлює вимоги щодо 
матеріально-технічного забезпечення інклюзивних класів, зокрема доступності 
приміщень, адаптації навчальних матеріалів і використання допоміжних 
технологій. 
5. Державний стандарт початкової освіти передбачає обов'язкову 
адаптацію програм і методик навчання для дітей з особливими потребами. Це 
стосується як навчальних підходів, так і індивідуальних освітніх траєкторій для 
учнів з інвалідністю, що відповідають їхнім можливостям і потребам. 
6. Концепція Нової української школи (2018 р.) впроваджує принцип 
інклюзивності на всіх рівнях освіти, передбачаючи залучення дітей з ООП до 
загальноосвітнього процесу та підвищення кваліфікації педагогів для роботи в 
інклюзивних класах. Відповідно до цієї концепції, інтеграція дітей з ООП у 
звичайні групи є одним із головних завдань реформування освіти. 
7. Ратифікація Україною Конвенції ООН про права інвалідів та 
Факультативного протоколу до неї  ( Конвенцію ратифіковано Законом N 1767-
VI ( 1767-17 ) від 16.12.2009) – подія яка свідчить, що українська держава бере 
цілковиту відповідальність за забезпечення всіх прав і свобод громадян з 
інвалідністю, їх повноцінного права на життя. 
Можемо зробити висновки, що національне законодавство України щодо 
інклюзивної освіти сформовано на основі міжнародних стандартів і 
рекомендацій. Всі ці нормативно-правові акти спрямовані на створення 
інклюзивного, справедливого та рівноправного освітнього середовища для всіх 
учнів, зокрема дітей з ООП. 
Державні програми і проєкти відіграють надзвичайно важливу роль у 
впровадженні інклюзивної освіти в Україні, забезпечуючи умови для навчання 
дітей з ООП та підвищуючи рівень доступності освіти. 
20 
1. Державна цільова програма розвитку інклюзивної освіти на 2011–
2021 роки була однією з перших масштабних ініціатив, яка систематизувала 
підходи до інклюзивної освіти в Україні. Програма передбачала реформування 
освітнього процесу на всіх рівнях – від дошкільної до вищої освіти – з 
урахуванням потреб дітей з інвалідністю. Основними завданнями програми 
були: 
 забезпечення доступу дітей з ООП до освітніх установ; 
 адаптація навчальних програм та методик відповідно до 
індивідуальних потреб дітей; 
 створення матеріально-технічної бази для організації інклюзивного 
навчання; 
 підвищення кваліфікації педагогічного персоналу для роботи в 
інклюзивних умовах. 
Програма заклала фундамент для подальших реформ і значно сприяла 
інтеграції дітей з ООП у загальноосвітній процес.  
Інклюзивно-ресурсні центри (ІРЦ), створені на основі постанови Кабінету 
Міністрів України № 545 від 12 липня 2017 року, стали ключовою ланкою 
підтримки дітей з ООП та їхніх сімей. ІРЦ надають комплексну психолого-
педагогічну оцінку розвитку дітей та розробляють рекомендації щодо їхнього 
освітнього процесу. Сюди відносять: 
 визначення рівня інтелектуального, емоційного та соціального 
розвитку дитини; 
 надання рекомендацій щодо індивідуальних навчальних планів; 
 допомогу в адаптації навчальних матеріалів для дітей з ООП; 
 консультування педагогів і батьків щодо ефективної організації 
навчання. 
Завдяки роботі ІРЦ, процес визначення особливих освітніх потреб став 
більш ефективним, а діти отримали можливість навчатись в умовах, які 
відповідають їхнім індивідуальним потребам. Крім того, ІРЦ відіграють 
важливу роль у моніторингу прогресу дитини та корекції навчальних стратегій, 
забезпечуючи більш точне і постійне супроводження освітнього процесу. 
21 
2. Науково-практичний проєкт «Інклюзивна освіта – рівень свідомості 
нації», ініційований за підтримки першої леді України Марини Порошенко, був 
також важливим кроком у розбудові інклюзивної системи освіти. Проєкт 
сприяв популяризації інклюзії в суспільстві, збільшенню кількості інклюзивних 
класів у школах та посиленню роботи з педагогами щодо навчання дітей з 
ООП. 
Отже, впровадження інклюзивної освіти в Україні є системним процесом, 
що базується на міжнародних та національних документах, а також державних 
програмах, які ставлять за мету забезпечення рівного доступу до освіти для всіх 
дітей, незалежно від їхніх фізичних чи інтелектуальних можливостей. 
 
1.3. Міжнародний досвід створення інклюзивного освітнього 
простору у ЗВО 
 
Розробка та впровадження проєктів з інклюзивної освіти за кордоном 
почалися в 70-х роках XX століття. Хоча ця практика є порівняно новою, вона 
вже має значний обсяг накопиченого досвіду. 
Більшість країн Європейського Союзу офіційно визнали інклюзивну 
освіту на законодавчому рівні, проте реалізують її різними шляхами. 
Наприклад, Італія, Іспанія, Португалія та Греція практично повністю перейшли 
від навчання дітей з особливими освітніми потребами (ООП) у спеціалізованих 
школах до інклюзивних форм навчання. 
Зарубіжні вчені виокремлюють три моделі інклюзивної освіти, які 
зображено на рис. 1.2. 
 
Моделі інклюзивної освіти 
 
 
 Скандинавська  Англосаксонська Європейська 
 модель модель модель 
Рис. 1.2. Моделі інклюзивної освіти 
22 
 
У таблиці 1.1 розглянемо детальніше моделі інклюзивної освіти. 
Таблиця 1.1 
Основні характеристики моделей інклюзивної освіти 
№ Назва моделі Особливості моделі Приклад 
п/п 
1. Скандинавська Високий рівень У Швеції та Норвегії 
модель соціальної підтримки, інклюзивна освіта є 
інтеграція дітей з частиною загальної 
особливими освітніми освітньої системи, де всі 
потребами у діти навчаються разом, 
загальноосвітні заклади незалежно від їхніх потреб 
2. Англосаксонська Орієнтована на У США та Великій Британії 
модель індивідуальний підхід діють закони, що 
до кожного учня, з зобов’язують освітні 
акцентом на адаптацію заклади забезпечувати рівні 
навчального процесу можливості для всіх дітей, 
під потреби дитини включаючи тих, хто має 
особливі освітні потреби 
3. Європейська Налічує різні підходи, У Німеччині та Франції 
модель залежно від країни, але існують спеціальні класи 
загалом спрямована на або заклади для дітей з 
інтеграцію дітей з особливими потребами, але 
особливими потребами також є програми для їх 
у загальноосвітні інтеграції у загальноосвітні 
заклади з додатковою заклади 
підтримкою 
 
У країнах Скандинавії, таких як Швеція та Норвегія, інклюзивна освіта є 
не тільки правом, але й нормативною вимогою, закріпленою на законодавчому 
рівні. Інклюзивні підходи застосовуються як у початковій, так і у вищій освіті. 
23 
В університетах цих країн впроваджуються індивідуальні навчальні плани, які 
дозволяють враховувати різноманітні освітні потреби студентів. Це забезпечує 
гнучкість у навчанні та індивідуальні підходи для студентів з ООП. Крім того, 
підготовка викладачів у цих країнах зосереджена на розвитку навичок роботи з 
інклюзивними групами, де увага приділяється адаптаційним стратегіям та 
новітнім технологіям. 
Швеція, відома своєю системою підтримки студентів з ООП через 
державну фінансову підтримку для забезпечення спеціального обладнання та 
послуг, а також через інститути ресурсної допомоги в університетах. В 
університетах реалізуються програми, що пропонують спеціальні курси 
підвищення кваліфікації для викладачів щодо роботи зі студентами з різними 
потребами. 
Програми, як-от «Університет для всіх», демонструють, що інклюзивна 
освіта може бути успішно інтегрована в освітній процес через використання 
новітніх технологій. Такі програми передбачають створення доступних освітніх 
середовищ, у яких студенти можуть користуватися адаптаційними стратегіями, 
наприклад електронні навчальні платформи, спеціалізоване програмне 
забезпечення для студентів з вадами зору чи слуху, а також персоналізовані 
навчальні матеріали. 
У Великій Британії та США питання інклюзивної освіти також є на 
високому рівні. В університетах активно розвиваються спеціальні програми та 
створюються ресурсні центри для підтримки студентів з ООП. У Великій 
Британії функціонує система підтримки через надання спеціалізованих 
асистентів, які допомагають студентам з ООП під час навчання. Університети 
США впроваджують програму «дослідницьких асистентів», яка дозволяє 
студентам з обмеженими можливостями брати участь у наукових проєктах та 
отримувати підтримку від колег, що сприяє їхній інтеграції в академічне 
середовище. 
Інклюзивна освіта для дітей з особливими освітніми потребами у 
Великобританії ґрунтується на практичних рекомендаціях, розроблених 
британськими вченими М. Ейнскоу і Т. Бутом, під назвою «Індекс інклюзії: 
24 
розвиток навчання та участі у навчальних закладах». Цей «Кодекс практики» 
регулює реалізацію законодавчих актів, пов'язаних із спеціальними освітніми 
потребами дітей, у школах, освітніх центрах та місцевих органах освіти. Хоча 
цей документ широко використовується освітянами, він не має офіційного 
затвердження. 
У країнах Європи та США сформувалися чотири ключові підходи до 
роботи з людьми з інвалідністю: 
1. Розширення доступу до освіти (Widening participation) – напрямок, 
поширений у країнах Європи, має на меті розширити можливості для здобуття 
освіти людьми з інвалідністю, представниками етнічних меншин, а також 
соціально незахищених верств населення. 
2. Основна інтеграція (Mainstreaming) – основою цього підходу є 
створення середовища, в якому люди з інвалідністю та здорові люди 
взаємодіють, головним чином, у сфері дозвілля та позакласної діяльності. 
3. Інтеграція (Integration) – підхід передбачає безпосередню участь 
дітей з інвалідністю у загальний освітній процес, з урахуванням їх фізичних, 
психологічних та індивідуальних особливостей. 
4. Інклюзія (Inclusion) – основна мета інклюзії – забезпечити рівні 
можливості для навчання людей з різними обмеженнями поряд зі здоровими 
учнями. Підхід виключає будь-які форми дискримінації та робить освіту 
доступною для всіх. Для досягнення цієї мети проводиться модернізація 
інфраструктури закладів вищої освіти, зокрема перепланування аудиторій та 
розробка нових навчальних програм, які відповідають потребам студентів. 
Важливим аспектом у підготовці викладачів у цих країнах є тренінги, які 
акцентують увагу на практичних аспектах інклюзивного навчання. Тренінги 
включають навчання використанню принципів універсального дизайну для 
навчання (Universal Design for Learning, UDL). UDL допомагає викладачам 
створювати навчальні плани й середовища, які є доступними для всіх студентів, 
незалежно від їхніх індивідуальних особливостей. Це сприяє не лише 
академічному успіху студентів з ООП, але й їхній повноцінній інтеграції в 
університетське життя. 
25 
У США вперше виникла концепція мейнстрімінгу в інклюзивній освіті. 
Він передбачає залучення студентів із ООП до участі в різноманітних заходах, 
що організовуються в навчальних закладах (культурні події, свята, екскурсії, 
конференції, конкурси та спортивні змагання). Під час таких заходів діти з 
інвалідністю мають можливість спілкуватися з однолітками, відпочивати разом 
і будувати дружні стосунки. 
На думку вчених П. Реншоу, С. Ашер , Дж. Ендрюса і Дж. Лупарта, 
канадська освітня система, яка має свої специфічні національні особливості, 
характеризується відмінностями в процесі освітніх реформ. Проте вона завжди 
підтримувала демократичні рухи, спрямовані на захист громадських прав і 
боротьбу з дискримінацією в освіті, подібно до системи США. 
У багатьох американських університетах також функціонують спеціальні 
відділи, спрямовані на підтримку студентів з інвалідністю. Метою цих відділів 
є створення спеціальних умов для навчання та надання широкого спектру 
допомоги таким студентам для забезпечення їхніх освітніх потреб. 
Як бачимо, досвід інклюзивної освіти в країнах Скандинавії, Великій 
Британії та США демонструє, що успішне впровадження інклюзії у вищу освіту 
вимагає комплексного підходу, що поєднує законодавчі ініціативи, розробку 
спеціальних програм, адаптацію навчальних планів, а також належну 
підготовку викладачів і використання сучасних технологій. 
Серед інших країн Німеччина особливо відзначається своєю системою 
психологічно-педагогічного супроводу для учнів з ООП. У кожному регіоні 
діють педагогічні центри, які надають різноманітну допомогу учням з 
особливими освітніми потребами, займаються профорієнтацією, координують 
діяльність фахівців різних напрямків, а також консультують викладачів і 
батьків. Окрім цих центрів, підтримка забезпечується також медико-
соціальними службами, ресурсними центрами і реабілітаційними установами, 
які працюють поза межами навчальних закладів. Забезпечення студентів з 
інвалідністю спеціальними технічними пристроями, необхідними для 
звичайного життя, є важливою складовою системи освіти Німеччини. Цим 
студентам надається соціальна та медична підтримка, а витрати, пов’язані з 
26 
навчанням, батьки покривають лише частково, і тільки якщо їхні доходи значно 
перевищують середню заробітну плату. Перевагою є те, що студенти мають 
право вибирати навчальний заклад на власний розсуд.  
У багатьох закладах вищої освіти України проблеми з доступністю для 
студентів залишаються актуальними. Недостатнє освітлення в коридорах та 
аудиторіях, відсутність контрастних номерів на кабінетах і відсутність 
обмежувальних смуг на сходах значно ускладнюють процес навчання для 
студентів із порушенням зору. Ця проблема є актуальною не лише для України. 
Т. Буалар у своєму дослідженні виявив подібні труднощі, з якими стикаються 
незрячі студенти в Таїланді. Вони вказують на недружнє фізичне середовище, 
недостатнє розуміння викладачами принципів інклюзивної освіти та 
непослідовність політики вищої інклюзивної освіти як основні бар’єри для 
ефективного навчання. 
Отже, створення доступного фізичного середовища є надзвичайно 
важливою умовою для забезпечення рівних можливостей у навчанні для 
студентів з особливими потребами. Доступність навчальних закладів включає в 
себе не лише фізичні аспекти, такі як безперешкодний доступ до будівель і 
обладнання, але й врахування різноманітності потреб усіх студентів з ООП. 
  
27 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ІНКЛЮЗИВНОГО ОСВІТНЬОГО 
ПРОСТОРУ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ 
 
2.1. Оцінка готовності ЗВО до впровадження інклюзивної освіти 
 
Питання побудови інклюзивного простору в ЗВО досліджували К. 
Кольченко, Г. Нікуліна [4] та Х. Дрималовська [1]. Практичні аспекти 
інклюзивного простору у ЗВО було висвітлено у дослідженнях громадською 
організацією «Культурно-інформаційна агенція «Соціальний портал України» 
[8].  
Існує значна нестача досліджень щодо поширеності та наслідків 
інвалідності серед молоді. Наявні дані показують, що молоді люди з 
обмеженими можливостями стикаються з набагато більшими проблемами, ніж 
їхні однолітки без інвалідності. Крім того, їм, можливо, також доведеться 
справлятися з проблемами, пов’язаними з гендером, бідністю, етнічною 
приналежністю або сексуальністю. 
В Україні проблема інтеграції осіб з функціональними обмеженнями є 
досить актуальною, передусім, це стосується молоді з сенсорними чи руховими 
порушеннями: суспільство не готове сприймати людей із особливими 
потребами. Внаслідок цього з’являється суперечність між необхідністю 
подолання соціальної ізоляції молоді з функціональними обмеженнями та 
відсутністю відповідних психологічних і соціально-педагогічних умов, 
необхідних для їх належного функціонування та розвитку. Йдеться, перш за 
все, про створення комплексної системи забезпечення, що сприятиме 
ефективній соціальній інтеграції осіб з обмеженими можливостями в 
суспільство [6].  
Сьогодні інклюзія сприймається в такий спосіб [6]:  
1. Інклюзія закликає до реструктуризації культури закладу, щоб створити 
умови для розвитку особистості кожного студента з урахуванням його 
особливостей та потреб.  
28 
2. Інклюзія супроводжується процесом збільшення ступеня участі 
кожного окремого студента в академічному та соціальному житті закладу вищої 
освіти, процесом зниження ступеня ізоляції студентів.  
3. Інклюзія безпосередньо стосується всіх студентів навчального закладу, 
а не тільки особливо вразливих категорій, таких як діти з особливими освітніми 
потребами.  
4. Інклюзія орієнтована на вдосконалення навчального закладу не тільки 
для студентів, але і для викладачів і його працівників.  
5. Різноманіття і несхожість дітей один на одного є не проблемою, яка 
потребує вирішення, а найважливішим ресурсом освітньої діяльності.  
6. Інклюзія передбачає наявність тісних, близьких, заснованих на дружбі 
відносин між освітніми організаціями та соціумом, який їх оточує. 
Для успішної реалізації інклюзивної освіти у вищих навчальних закладах 
важливо здійснити всебічний аналіз труднощів, з якими стикаються як 
студенти, так і навчальні заклади під час впровадження інклюзивних процесів. 
Такий аналіз дає змогу не лише виявити існуючі перешкоди, але й визначити 
фактори, що можуть сприяти впровадженню інклюзивної освіти, а також 
оцінити рівень готовності університету до цих змін. Без глибокого аналізу 
складно визначити ступінь готовності педагогічної системи до необхідних 
трансформацій, а також розробити чітку стратегію дій для ефективного 
вирішення завдань, що постають у цьому контексті. 
Зважаючи на це, важливо виділити та охарактеризувати основні 
компоненти професійної готовності студентів та викладачів до впровадження 
інклюзивної освіти у вищих навчальних закладах. Готовність до такого виду 
діяльності передбачає не тільки формальне засвоєння знань і навичок, а й 
стійку внутрішню мотивацію, прагнення до досягнення позитивних результатів 
у освітньому процесі. Це охоплює і глибоке усвідомлення важливості 
інклюзивної освіти, і розвиток емпатії, що є ключовими для подолання бар'єрів, 
які виникають у процесі навчання студентів з особливими освітніми потребами. 
Готовність до впровадження інклюзивної освіти в університетах може 
бути розглянута як системоутворююча установка, яка поєднує знання, вміння, 
29 
досвід і внутрішнє бажання педагогів і студентів досягти поставлених освітніх 
цілей. Це є складним і багаторівневим процесом, який включає не лише 
педагогічну підготовку, а й психолого-соціальну готовність, емоційну 
підтримку та адаптацію до нових вимог, які висуває інклюзивне середовище. 
Водночас, готовність педагогів і студентів до інклюзивної освіти є 
багатоаспектним особистісним утворенням, яке базується на прагненні до 
вирішення освітніх завдань через забезпечення рівних можливостей для всіх 
учасників навчального процесу, зокрема осіб з інвалідністю або особливими 
освітніми потребами. Таким чином, процес підготовки до інклюзивної освіти 
має бути комплексним і включати в себе як формування знань та навичок, так і 
розвиток емоційної та соціальної готовності до інтеграції різних студентських 
груп у навчальний процес. 
Інтеграція дітей та молоді, а також їх включення в повноцінне та активне 
життя є важливим етапом розвитку сучасного суспільства, оскільки, жодна 
людина чи то з інвалідністю чи без неї, не повинна бути відокремленою від 
соціуму, а статус інваліда не може позбавити її можливості бути повноцінним 
членом суспільства. 
Труднощі молоді з особливими потребами пов’язані не лише з відчуттями 
фізичного обмеження чи дискомфорту, переживанням втрати своїх 
можливостей, але й з «багажем» того негативного ставлення, з яким стикається 
людина у своєму оточенні. Адже з інвалідністю асоціюється не лише фізична 
чи психічна неспроможність. Уявлення про молоду особу з особливими 
освітніми потребами як про людину, яка багато чого не може робити, яка 
потребує допомоги інших, викликає найчастіше почуття жалю, а це в свою 
чергу заважає включатися в активні соціальні взаємини. З метою уникнення 
такого ставлення, молодь з особливими потребами здебільшого спілкуються 
лише з подібними до себе. Особливо актуальним є питання соціалізації молоді, 
яка має тяжкий ступінь розумової та фізичної обмеженості [7].  
На даний час, суспільство стало більш толерантним до проблеми 
інвалідності. Питання соціалізації піднімається з раннього дитинства і сприяє 
поступовому включенню дітей з обмеженими функціональними можливостями 
30 
в соціум. Також дану проблему покликані вирішувати спеціальні установи, 
мета яких – допомогти дитині самоствердитися, соціально інтегруватися, 
наскільки це можливо.  
Для того, щоб всебічно допомогти певною мірою обмеженим дітям, 
спеціалізовані установи в роботі з дітьми, молоддю з особливими потребами 
повинні стати для них основним, але не єдиним місцем для життя. Важливе 
завдання спеціалізованих установ полягає в тому, щоб сформувати в 
суспільстві розуміння проблем дітей, підлітків, молоді, які мають особливості в 
розвитку.  
Та це лише початковий етап, який не завжди може пройти успішно. Діти 
виростають, стають більш самостійними та починають приймати власні 
рішення. Молодь з інвалідністю повинна не лише почуватися комфортно в 
сучасному суспільстві, а й мати усі належні можливості для саморозвитку, 
самореалізації та втілення в життя власних ідей. Але часто на заваді цьому стає 
невпевненість у своїх силах та можливості щось змінити, а також відсутність 
платформ, де можна було б реалізувати власний потенціал, не зважаючи на 
певні вади.  
Формування інклюзивного освітнього середовища для студентів з 
інвалідністю є одним із пріоритетних завдань сучасної системи вищої освіти. 
Реалізація цього процесу потребує комплексного підходу, який включає 
впровадження системи супроводу навчання, що передбачає індивідуалізований 
підхід до освітніх потреб студентів, використання сучасних методик 
адаптивного навчання, залучення спеціалістів у сфері інклюзивної освіти та 
психологічної підтримки. Важливим аспектом створення інклюзивного 
середовища є забезпечення безбар’єрного доступу до освітніх ресурсів, що 
включає архітектурну доступність навчальних корпусів і гуртожитків, 
впровадження адаптованих інформаційних технологій та створення 
комфортного соціального середовища, яке сприятиме академічній, культурній 
та професійній інтеграції студентів з інвалідністю. 
Не менш значущим чинником є створення матеріально-технічної бази, 
яка відповідатиме потребам студентів з інвалідністю. Це включає модернізацію 
31 
аудиторного фонду, оснащення спеціалізованими навчальними та технічними 
засобами, такими як тактильні та звукові орієнтири, цифрові платформи з 
адаптивним інтерфейсом, використання програмного забезпечення для 
альтернативної комунікації, а також розширення можливостей дистанційного 
навчання, що є критично важливим для осіб з обмеженою мобільністю. Одним 
із найголовніших напрямів є підвищення мобільності студентів з інвалідністю 
шляхом впровадження доступного транспортного забезпечення, розширення 
програм академічної мобільності, що враховують потреби осіб з інвалідністю, 
та створення можливостей для рівноправної участі в міжнародних освітніх 
проєктах. 
Брак спеціалізованого обладнання, необхідного для навчання осіб з 
особливими освітніми потребами, залишається актуальною проблемою. 
Йдеться не лише про обладнання аудиторій та бібліотек адаптованими 
навчальними засобами (наприклад, підручниками шрифтом Брайля, 
аудіокнигами, спеціалізованими комп’ютерними програмами), але й про 
облаштування архітектурного простору. Відсутність пандусів, ліфтів, 
тактильних плиток, а також недостатня доступність санітарних кімнат значно 
ускладнюють інтеграцію студентів з порушеннями опорно-рухового апарату. 
Наразі спостерігається нестача висококваліфікованих фахівців, здатних 
ефективно працювати з особами з особливими освітніми потребами. Це 
стосується як викладачів, так і спеціалістів супроводу – тьюторів, психологів, 
корекційних педагогів, реабілітологів. Низький рівень підготовки кадрів 
зумовлений недостатньою кількістю відповідних навчальних програм у 
закладах педагогічної освіти, а також обмеженими можливостями для 
підвищення кваліфікації діючих викладачів. 
Вагому роль у реалізації інклюзивної освіти відіграє нормативно-правова 
база. Попри наявність законодавчих актів, спрямованих на розвиток 
інклюзивного навчання, існує низка прогалин, зокрема щодо фінансування 
інклюзивних програм у ЗВО, визначення механізмів підтримки студентів з 
ООП та впровадження адаптованих форм контролю знань. Недостатня 
32 
міжвідомча взаємодія між освітніми установами, медичними та соціальними 
службами також ускладнює реалізацію інклюзії у вищій школі. 
Ще одним важливим аспектом є соціально-психологічна готовність 
учасників освітнього процесу до інклюзії. Дослідження показують, що 
викладачі та студенти не завжди володіють необхідними знаннями та 
навичками для ефективної взаємодії з особами з ООП. Поширеними 
проблемами є упередження, низький рівень обізнаності щодо особливостей 
комунікації та недостатня мотивація до створення інклюзивного середовища. 
Готовність ЗВО до впровадження інклюзивної освіти залежить від низки 
факторів, серед яких: рівень матеріально-технічного забезпечення, кадровий 
потенціал, нормативно-правова підтримка та соціально-психологічна готовність 
учасників освітнього процесу. Ефективне розв’язання цих проблем потребує 
комплексного підходу, що включає державну підтримку, фінансування, 
удосконалення навчальних програм та активне формування культури інклюзії у 
суспільстві. 
Для ефективного впровадження інклюзивного навчального процесу 
необхідно здійснювати системну підготовку науково-педагогічних кадрів до 
роботи в умовах інклюзії. Йдеться про комплексні програми професійного 
розвитку, орієнтовані на підвищення кваліфікації викладачів, зокрема щодо 
впровадження особистісно-орієнтованих педагогічних технологій, розробки 
адаптованого навчально-методичного забезпечення та використання сучасних 
цифрових інструментів для забезпечення доступності навчального контенту. 
Важливим напрямом є формування педагогічної культури, яка ґрунтується на 
принципах толерантності, відкритості, партнерства та індивідуалізованого 
підходу до студентів. 
Основними характеристиками готовності є:  
 системність;  
 комплексність;  
 особистісна спрямованість.  
В професійно-педагогічній культурі педагога варто звернути увагу на три 
взаємопов’язаних компонента: технологічний, інформаційний та аксіологічний. 
33 
Технологічний передбачає оволодіння сукупністю операціональних та 
інтелектуальних умінь і навичок, які забезпечують високу якість професійної 
діяльності вчителя. Даний компонент відображає процесуальні характеристики, 
форми, методи, засоби. Включає педагогічну взаємодію, організацію та 
управління процесом, без яких не може бути досягнутий кінцевий результат. 
Інформаційний окреслює наявність певних знань. Зазначений компонент 
відповідає за наявність предметно-спеціальних і нормативноправових знань, що 
дозволяють приймати ефективні рішення в професійнопедагогічній діяльності. 
Аксіологічний визначає загальнолюдські та групові цінності, які 
взаємопов’язані між собою вміннями та навичками, і включає світогляд, в тому 
числі засвоєння і прийняття цінностей педагогічної праці, визнання свободи 
особистості всіх учасників педагогічного процесу і особистісну спрямованість, 
яка проявляється в самореалізації сутнісних сил педагога.  
Отже, готовність педагога до впровадження інклюзивної освіти повинна 
проявлятися в здатності у системі освоювати теоретичний матеріал, в тому 
числі нормативно-правову інформацію, дидактичні та методичні засади 
педагогічної взаємодії з різними групами учнів. Викладач повинен уміти 
впроваджувати і ефективно використовувати в освітньому процесі нові 
педагогічні технології, нові форми організації навчального процесу. Володіти 
навичками надання різних видів педагогічної підтримки і створення ситуації 
успіху для всіх учнів [3]. Оскільки це вимагає значних витрат сил і часу, 
важливою складовою готовності повинна бути мотивація, заснована на 
розумінні соціальної значущості інклюзивної освіти, стійкій переконаності в  
необхідності створення рівних стартових можливостей для всіх категорій 
студентів. 
Необхідним є створення сприятливого психологічного клімату в 
освітньому середовищі, що сприятиме інтеграції студентів з інвалідністю в 
навчальний процес. Передбачається розвиток толерантних взаємовідносин між 
усіма учасниками освітнього процесу, активне впровадження програм 
соціально-психологічної підтримки, індивідуальне консультування, 
впровадження медіаційних практик у вирішенні конфліктних ситуацій, а також 
34 
популяризацію інклюзивних цінностей серед студентської молоді. Такий підхід 
сприятиме поступовому формуванню нового соціального мислення, що 
базується на сприйнятті осіб з інвалідністю як рівноправних членів суспільства 
та створить передумови для подолання соціальних бар’єрів, які перешкоджають 
їхній повноцінній інтеграції в академічне середовище. 
Важливим компонентом інклюзивної освіти є створення умов для 
соціокультурної, духовної, творчої, фізичної та спортивної реабілітації 
студентів з інвалідністю. Це передбачає розвиток культурно-освітніх програм, 
залучення студентів до мистецьких проєктів, театральних і музичних студій, 
організацію доступних спортивних секцій, реалізацію інклюзивних 
фізкультурно-оздоровчих програм, а також проведення заходів, спрямованих на 
розкриття творчого потенціалу осіб з інвалідністю. Враховуючи низький рівень 
соціальної інтеграції молоді з інвалідністю, доцільним є активне залучення 
їхніх родин до участі в освітньо-виховних та соціально-реабілітаційних 
процесах. Співпраця з родинами сприятиме забезпеченню комплексного 
підходу до навчання та реабілітації, враховуючи їхній попередній досвід, 
набутий у середній школі, та специфічні потреби студентів. 
Окремою стратегічною метою інклюзивної освіти є сприяння 
працевлаштуванню випускників з інвалідністю. Для цього необхідно 
реалізовувати заходи, спрямовані на подолання негативних стереотипів щодо 
професійного потенціалу осіб з інвалідністю, активізувати інформаційну 
кампанію серед роботодавців щодо переваг працевлаштування осіб з 
особливими освітніми потребами, а також розширювати можливості взаємодії 
освітніх закладів із службами зайнятості та соціального захисту. Важливим є 
створення механізмів підтримки випускників з інвалідністю під час їхнього 
професійного становлення, організація стажувань, розширення програм 
дуальної освіти та впровадження наставництва на робочих місцях. 
Отже, формування ефективної системи інклюзивної освіти у вищій школі 
потребує міждисциплінарного підходу, що поєднує педагогічні, психологічні, 
соціальні, економічні та правові аспекти, спрямовані на створення освітнього 
35 
простору, який не лише враховує потреби осіб з інвалідністю, але й сприяє 
їхній повноцінній інтеграції у суспільне життя. 
 
2.2. Виявлення основних проблем та перешкод у розвитку інклюзивного 
освітнього простору 
 
Проблема інвалідності є далеко не новою і сягає, без перебільшення, усієї 
історії людства. Це поняття є багатогранним, складним та залежить від рівня 
економічного, політичного, соціального розвитку суспільства, його культури, 
освіти, моралі. З розвитком суспільства поняття інвалідності змінювалося і, 
відповідно, змінювалося й ставлення людей до осіб з вадами. Наявні проблеми 
людей з інвалідністю в Україні свідчить про необхідність посиленої уваги як з 
боку держави, так і суспільства. Практика показує, що значна частина положень 
щодо захисту інвалідів застаріла і не відповідає загальновизнаним 
міжнародним стандартам.  
У зв’язку з сучасними екологічними та соціальними чинниками, які 
негативно впливають на здоров’я населення, значна частина дітей страждає від 
патологій та хронічних захворювань, чисельність яких з кожним роком зростає. 
За даними Організації Об’єднаних у світі налічується від 180 до 220 мільйонів 
молодих людей з обмеженими можливостями, і майже 80 відсотків з них 
живуть у країнах, що розвиваються [3]. 
 Коли дитина народжується або у неї з’являється інвалідність, її сім’я та 
громада часто сприймають це як трагічну подію. У багатьох країнах існують 
певні традиційні переконання, пов’язані з причинами інвалідності, такі як 
прокляття та зараження, що призводить до того, що цих дітей та їхніх матерів 
уникають та ізолюють. Крім того, сім’ї, як правило, не надають пріоритету 
потребам дітей з інвалідністю, про що свідчить вищий рівень недоїдання, 
нижчий рівень імунізації та вищий рівень інфікування та інфекційних 
захворювань серед дітей з інвалідністю. 
 Усі питання, які впливають на молодь, такі як доступ до освіти, 
працевлаштування, охорони здоров’я та соціальних послуг, також впливають на 
36 
молодь з інвалідністю, але набагато складнішим чином. Ставлення та 
дискримінація, пов’язані з інвалідністю, значно ускладнюють для них навчання 
в університеті, пошук роботи чи участь у місцевих заходах. У багатьох 
громадах, як сільських, так і міських, навколишнє середовище є надзвичайно 
складним через фізичні та комунікативні бар’єри, які ускладнюють їхню участь 
у соціальному житті. 
Розвиток інклюзивного освітнього простору в Україні стикається з 
низкою проблем, які впливають на якість і доступність освіти для студентів з 
особливими освітніми потребами (ООП). Перешкоди охоплюють організаційні, 
інфраструктурні, фінансові, педагогічні та соціально-психологічні аспекти. 
Однією з головних перешкод на шляху впровадження інклюзивної освіти 
у ЗВО України є недостатня інфраструктурна адаптація для студентів з 
особливими освітніми потребами ООП, особливо для осіб з порушеннями 
опорно-рухового апарату. Проблема охоплює як фізичну недоступність 
будівель, так і відсутність необхідного обладнання для забезпечення 
комфортного перебування та участі таких студентів у навчальному процесі. 
Більшість будівель ЗВО в Україні спроектовані без врахування потреб 
осіб із порушеннями опорно-рухового апарату. Часто відсутні основні елементи 
безбар’єрного доступу, такі як: 
1. Пандуси – багато навчальних корпусів не мають пандусів біля 
входу, або вони встановлені з порушеннями будівельних норм (наприклад, 
мають занадто крутий нахил). Це унеможливлює або значно ускладнює доступ 
студентів, які користуються інвалідними візками. 
2. Ліфти – у багатьох багатоповерхових корпусах немає ліфтів або 
підйомників. Це обмежує можливість студентів з ООП відвідувати заняття, що 
проводяться на верхніх поверхах. 
3. Доступні санвузли – більшість ЗВО не обладнані санвузлами, 
пристосованими для осіб із обмеженими фізичними можливостями. Це створює 
додаткові незручності та порушує базові потреби студентів. 
37 
Окрім загальних будівельних недоліків, навчальні аудиторії часто не 
пристосовані до потреб студентів із порушеннями опорно-рухового апарату. 
Основні проблеми охоплюють: 
 вузькі дверні проходи, які не дозволяють проїхати візком; 
 відсутність адаптованих місць для студентів у лекційних залах 
(низькі або занадто високі столи, недостатній простір для розташування візка); 
 непристосованість лабораторій, бібліотек і спортивних залів до 
потреб студентів із ООП. 
Через фізичну недоступність інфраструктури студенти з ООП змушені 
обмежувати свою участь у навчальному процесі. Це проявляється у таких 
аспектах: 
1. Перешкоди у відвідуванні занять (якщо аудиторії розташовані на 
верхніх поверхах або недоступні через відсутність ліфтів, студенти не можуть 
брати участь у заняттях повною мірою). 
2. Відсутність автономності (студенти часто залежать від допомоги 
інших людей, наприклад, одногрупників або технічного персоналу, що підриває 
їхню самостійність і створює додатковий стрес). 
3. Соціальна ізоляція (неможливість перебувати у спільних просторах, 
таких як їдальні, гуртожитки або зони відпочинку, обмежує соціальну 
інтеграцію студентів із ООП у студентське життя). 
Рішення цієї проблеми вимагає значних фінансових інвестицій для 
модернізації існуючої інфраструктури ЗВО. Основні заходи, які потрібно 
реалізувати: 
1. Встановлення пандусів і ліфтів відповідно до будівельних 
стандартів. 
2. Обладнання санвузлів спеціалізованими пристроями, такими як 
поручні, дзеркала на відповідній висоті, кнопки виклику допомоги. 
3. Адаптація навчальних аудиторій та забезпечення їх 
спеціалізованими меблями. 
Недостатня інфраструктурна доступність є однією з найбільш видимих і 
значущих перешкод у впровадженні інклюзивної освіти. Вирішення цієї 
38 
проблеми потребує як фінансових вкладень, так і стратегічного підходу на рівні 
державної політики. Тільки завдяки цілеспрямованим діям можна забезпечити 
рівні умови доступу до освіти для всіх студентів, незалежно від їхніх фізичних 
можливостей. 
Розвиток інклюзивного освітнього простору потребує значних 
фінансових ресурсів, які часто є недостатніми. Державне фінансування 
спрямовується переважно на базові потреби закладів освіти, і лише незначна 
частина коштів виділяється на адаптацію освітнього середовища для студентів з 
ООП. Брак фінансів обмежує можливість модернізації інфраструктури, 
закупівлі спеціального обладнання та підготовки викладачів. 
Більшість викладачів не мають достатніх знань та навичок роботи зі 
студентами з ООП. Брак спеціалізованих тренінгів та курсів з інклюзивної 
педагогіки призводить до недостатнього рівня адаптації навчальних програм, 
що, у свою чергу, обмежує можливість індивідуалізованого підходу до 
студентів із різними потребами. 
Хоча законодавство України проголошує рівний доступ до освіти, 
нормативно-правова база щодо інклюзії залишається недостатньо 
деталізованою. ЗВО часто не мають чіткого алгоритму впровадження 
інклюзивних заходів, що спричиняє хаотичність у реалізації програм і 
відсутність стандартів оцінювання ефективності. 
Соціально-психологічні бар’єри також відіграють значну роль у 
гальмуванні розвитку інклюзивного освітнього простору. У суспільстві досі 
існують упередження щодо можливостей студентів з ООП. Це створює 
атмосферу дискримінації, що може призвести до ізоляції таких студентів у 
навчальному колективі. 
Інформаційна необізнаність як викладачів, так і студентів щодо 
інклюзивної освіти стає суттєвим бар’єром. Брак інформаційних кампаній і 
відсутність систематичного висвітлення успішних практик впровадження 
інклюзії посилюють нерозуміння та недовіру до цих процесів. 
Навіть за умов фізичного доступу до освітніх послуг студенти з ООП 
часто стикаються з труднощами інтеграції у позанавчальне життя. Недостатня 
39 
увага до створення інклюзивного середовища у гуртожитках, культурних і 
спортивних заходах позбавляє цих студентів можливості повноцінно брати 
участь у житті університету. 
На сучасному етапі розвитку інклюзивної освіти у закладах вищої освіти 
(ЗВО) України виявлено низку проблем, які суттєво ускладнюють ефективне 
впровадження інклюзивних практик. Серед ключових викликів виділяються 
питання забезпечення матеріально-технічної бази, кадрового потенціалу, а 
також соціокультурних бар’єрів, які перешкоджають створенню повноцінного 
безбар’єрного освітнього середовища для студентів з інвалідністю. 
Однією з найактуальніших проблем є відсутність якісного 
спеціалізованого обладнання, необхідного для повноцінного навчання, корекції, 
терапії та реабілітації осіб з інвалідністю. Йдеться не лише про спеціалізоване 
обладнання для навчальних кабінетів, а й про загальнодоступні засоби та 
технології, які б забезпечували адаптивність освітнього процесу для студентів з 
порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату тощо. Проте, станом на 
сьогодні, український ринок освітніх товарів та засобів навчання не в повному 
обсязі задовольняє потреби закладів вищої освіти у забезпеченні відповідним 
обладнанням. Як наслідок, студентам або їхнім родинам доводиться самостійно 
замовляти необхідні навчальні засоби за кордоном, що суттєво збільшує 
фінансове навантаження на осіб з інвалідністю та їхніх близьких. 
Додатковим фактором, який ускладнює створення безбар’єрного 
освітнього простору у ЗВО, є недостатня архітектурна доступність 
університетських корпусів, гуртожитків, бібліотек, спортивних залів та інших 
приміщень. У багатьох закладах відсутні пандуси, ліфти або ж вони не 
відповідають сучасним стандартам доступності, що значно обмежує 
мобільність студентів з порушеннями опорно-рухового апарату. Окрім фізичної 
безбар’єрності, важливо забезпечити інформаційну доступність, зокрема 
використання електронних підручників, аудіокниг, програм з автоматичним 
озвученням тексту, а також підготовку навчальних матеріалів з урахуванням 
принципів універсального дизайну. 
40 
Найгострішим викликом інклюзивної освіти є дефіцит кваліфікованих 
кадрів, здатних ефективно працювати в умовах інклюзивного навчання. 
Низький рівень підготовки фахівців у сфері інклюзивної освіти є наслідком як 
недостатньої кількості відповідних освітніх програм у вищих навчальних 
закладах, так і відсутності системного підвищення кваліфікації викладачів, які 
вже працюють у закладах вищої освіти. Крім того, проблемою залишається 
недостатній рівень матеріальної мотивації таких спеціалістів: низька заробітна 
плата, відсутність соціальних гарантій та додаткових стимулів для залучення 
висококваліфікованих фахівців до роботи в інклюзивному середовищі. 
Особливо гостро ця проблема відчувається у невеликих населених пунктах, де 
кадровий дефіцит є ще більш вираженим. 
Важливим аспектом створення інклюзивного освітнього середовища є 
подолання соціальних та психологічних бар’єрів, які існують у суспільстві 
щодо осіб з інвалідністю. Незважаючи на позитивні зрушення у сфері 
правового регулювання інклюзії, ставлення суспільства до людей з особливими 
освітніми потребами все ще залишається неоднозначним. 
Значну роль у формуванні толерантного ставлення відіграє соціально-
психологічний клімат у студентських колективах. На жаль, досі мають місце 
випадки соціального неприйняття, дискримінації, а іноді й відкритої 
стигматизації студентів з інвалідністю. Цей фактор може спричинити відчуття 
ізоляції та психологічний дискомфорт, що негативно позначається на 
успішності та мотивації до навчання. 
Ще одним значним бар’єром є небажання окремих представників 
академічної спільноти адаптувати навчальний процес під потреби студентів з 
інвалідністю. Причини цього можуть полягати як у недостатній обізнаності 
щодо методів інклюзивного навчання, так і в стереотипних уявленнях про осіб з 
особливими освітніми потребами. 
У зв’язку з цим важливим напрямом роботи є проведення 
роз’яснювальних кампаній серед викладачів, студентів та адміністрації ЗВО, 
спрямованих на підвищення рівня обізнаності щодо прав осіб з інвалідністю, 
41 
принципів універсального дизайну та методів роботи в інклюзивному 
середовищі. 
Не менш важливе завдання сприяння працевлаштуванню випускників 
ЗВО з інвалідністю. Попри наявність законодавчих норм щодо квотування 
робочих місць для осіб з інвалідністю, на практиці працевлаштування таких 
фахівців залишається складним процесом. Однією з головних причин є існуючі 
стереотипи серед роботодавців, які часто розглядають працівників з 
інвалідністю як менш конкурентоспроможних або таких, що потребують 
додаткових витрат на створення спеціальних умов праці. 
Отже, лише за умови комплексного підходу до подолання існуючих 
бар’єрів можливо створити дійсно інклюзивне освітнє середовище, яке 
сприятиме гармонійному розвитку студентів з інвалідністю та їхній 
повноцінній інтеграції у суспільство. Інклюзивна освіта є не просто механізмом 
забезпечення рівного доступу до освітніх можливостей, а й важливим 
інструментом формування соціально відповідального середовища, яке 
підтримує та сприяє розвитку потенціалу кожної особистості незалежно від її 
фізичних чи когнітивних особливостей. 
Одним із ключових аспектів створення ефективного інклюзивного 
освітнього простору є усунення системних бар’єрів, які ускладнюють або 
унеможливлюють повноцінну участь студентів з особливими освітніми 
потребами (ООП) у навчальному процесі. Ці бар’єри можна умовно поділити на 
кілька основних категорій: нормативно-правові, фінансові, кадрові, 
матеріально-технічні та соціально-психологічні. 
Законодавче забезпечення інклюзивної освіти в Україні останніми роками 
зазнало суттєвих змін, однак залишається низка неврегульованих питань. 
Зокрема, відсутність чітко визначених механізмів фінансування інклюзивних 
програм у закладах вищої освіти (ЗВО) є однією з основних перешкод на шляху 
до створення доступного навчального середовища. Державні кошти, які 
виділяються на підтримку інклюзії, часто є недостатніми, а відсутність системи 
стимулювання ЗВО до впровадження інклюзивних підходів призводить до 
низької ефективності використання наявних ресурсів. 
42 
Кадровий потенціал відіграє важливу роль у забезпеченні якісної 
інклюзивної освіти. Недостатня підготовка викладачів, відсутність спеціалістів 
з інклюзивної педагогіки, психологів, консультантів з адаптації навчального 
процесу створюють додаткові труднощі у забезпеченні відповідного рівня 
освітніх послуг для студентів з ООП. Запровадження спеціальних навчальних 
програм для підвищення кваліфікації викладачів, обов’язкових курсів із основ 
інклюзії та формування толерантного ставлення до осіб з інвалідністю є 
необхідною умовою для ефективного впровадження інклюзивного підходу у 
вищій освіті. 
Усі вищезазначені проблеми є взаємопов’язаними і потребують 
системного підходу до їх вирішення. Розвиток інклюзивного освітнього 
простору вимагає узгоджених зусиль на рівні держави, закладів освіти та 
громадськості. Держава повинна забезпечити відповідне фінансування 
інклюзивних програм та розробити ефективний механізм їх впровадження. 
Заклади освіти, у свою чергу, мають створити необхідні умови для навчання 
студентів з ООП, забезпечити підготовку кадрів, модернізувати інфраструктуру 
та розробити гнучкі навчальні програми. Громадські організації та бізнес-
структури можуть відігравати роль партнерів у реалізації інклюзивних 
проєктів, надаючи фінансову та організаційну підтримку. 
Отже, лише за умови комплексного підходу, що включатиме підвищення 
фінансування, підготовку викладачів, вдосконалення інфраструктури та 
подолання суспільних стереотипів, можна створити ефективну систему 
інклюзивної освіти в Україні. Впровадження запропонованих заходів 
сприятиме формуванню інклюзивного освітнього середовища, яке 
забезпечуватиме рівні можливості для всіх студентів, незалежно від їхніх 
фізичних чи когнітивних особливостей, і сприятиме їхній соціальній інтеграції 
та професійному розвитку. 
 
  
43 
РОЗДІЛ 3 
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ОСВІТНЬОГО 
ПРОСТОРУ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ 
 
3.1. Програма підвищення інклюзивної компетентності викладачів та 
персоналу ЗВО 
 
Інклюзивна культура у закладі проявляється і у вербалізації. Варто 
завжди пам’ятати, що ми насамперед говоримо про людину, а не про її риси. 
Тому коректні звертання і вживання термінів будуть говорити про культуру 
закладу ще до того, як дитина зіткнеться із її фізичним середовищем. Якщо ж 
ми говоримо, наприклад, «інвалід», ми, по суті, знеособлюємо людину, зводимо 
її особистість до якоїсь однієї характеристики. Але насправді ж це не так.  
Коли ми говоримо про інклюзивне навчання, то правильно говорити саме 
«діти з особливими освітніми потребами». І це єдиний випадок, коли коректно 
говорити «особливий».  
Можемо говорити так:  
 звертання за іменем;  
 людина/хлопець/дівчина, який/яка пересувається за допомогою 
крісла колісного або який/яка пересувається за допомогою білої тростини; 
людина, яка не бачить;  
 людина, яка не чує;  
 дівчина/хлопець, яка/який спілкується жестовою мовою;  
 людина з комплексними порушеннями розвитку (використовуємо 
лише у випадках, коли у розмові потрібно звернути на це увагу).  
НЕ МОЖНА говорити:  
 люди дощу;  
 сонячні діти;  
 «інклюзивні» діти. 
Варто утримуватись від узагальнень, що базуються на стереотипах «усі  
44 
люди з інвалідністю». 
Треба пам’ятати, що дитина з особливими освітніми потребами – це 
людина, що потребує додаткової підтримки в освітньому процесі. 
Кожна людина, незалежно від стану здоров’я, фізичних або розумових 
здібностей, має право на повноцінне життя і на доступ до якісної освіти. 
Україна визнає важливість інклюзивного освітнього середовища в закладах 
вищої освіти, яке створює сприятливі умови для навчання та всебічного 
розвитку студентів з інвалідністю [2]. Проте, у навчанні такі люди часто 
стикаються з нерівним доступом до освітніх корпусів та недостатньою 
підготовкою професорсько-викладацького колективу для роботи з ними. 
Неправильне ставлення до студентів з інвалідністю призводить до почуття 
неповноцінності, дискримінації та негативно впливає на їхнє самопочуття, 
мотивацію та загальний досвід навчання. 
Розглянемо значення інклюзивного словника в освітньому процесі. По-
перше, інклюзивний словник допомагає підвищити рівень обізнаності 
викладачів, студентів щодо особливостей інклюзивної освіти. Це сприяє 
формуванню позитивного ставлення до осіб з інвалідністю та підтримує їхню 
інтеграцію в заклади вищої освіти. По-друге, словник міститиме адаптовані 
матеріали, які враховують потреби студентів з різними видами інвалідності, 
щоб зробити освітній процес більш доступним і зрозумілим для всіх. По-третє, 
використання інклюзивного словника сприятиме покращенню якості освіти для 
осіб з інвалідністю, оскільки він міститиме сучасні педагогічні підходи та 
методики. Таким чином, викладач зможе забезпечити індивідуальний підхід до 
кожного студента та створити умови для його всебічного розвитку. 
По-четверте, використання зрозумілих та доступних матеріалів 
сприятиме зниженню рівня стресу та тривожності в студентів з інвалідністю, 
що позитивно впливатиме на їхнє емоційне та психологічне благополуччя. 
Насамперед, існує проблема неефективного спілкування, адже не всі 
викладачі знають як правильно звертатися до студента з інвалідністю. Для 
вирішення ми пропонуємо створити інклюзивний словник та навчити 
викладачів ефективно використовувати його у навчальному процесі. Викладачі 
45 
повинні бути ознайомлені з інклюзивною мовою та підходами до навчання, 
щоб забезпечити рівні умови для навчання для всіх студентів, незалежно від 
їхніх особливостей та потреб. 
Також, для забезпечення рівного доступу до якісного навчання ЗВО 
необхідно: 
- забезпечити безбар’єрне освітнє середовище; 
- адаптувати навчальні програми та плани; 
- забезпечити технічне обладнання (наприклад, ноутбуки, диктофони, 
лупи) для надання необхідної технічної підтримки людям з особливими 
освітніми потребами відповідно до їхніх медичних показань, індивідуальних 
потреб та різних форм навчання; 
- забезпечити умови для всебічного розвитку особистості студентів з 
інвалідністю та їх повноцінної участі у студентському житті; 
- підготувати професорсько-викладацький склад до нових стилів 
роботи. 
Для забезпечення рівних можливостей навчання всіх студентів, вкрай 
важлива підготовка професорсько-викладацького складу до роботи в 
інклюзивному освітньому середовищі. Така підготовка допоможе викладачам 
розуміти і враховувати індивідуальні потреби студентів з інвалідністю, 
сприяючи їхньому успішному навчанню та загальному розвитку. Дозволить 
викладачам ефективно впроваджувати адаптивні методики навчання, 
розробляти індивідуальні навчальні плани та забезпечувати належну підтримку 
студентам. 
Правильна підготовка викладачів також сприяє покращенню якості 
навчання загалом. Допомагає підвищити ефективність навчального процесу, 
створює позитивну інклюзивну атмосферу в університетському середовищі та 
сприяє соціальній адаптації студентів з інвалідністю. Інклюзивна освіта у вищій 
освіті сприяє розвитку толерантності до людей з інвалідністю та особливими 
освітніми потребами, що є ключовим аспектом у розбудові гармонійного 
суспільства. 
46 
Для належної підготовки професорсько-викладацького складу до роботи 
в інклюзивному освітньому середовищі слід провести спеціальні курси 
підвищення кваліфікації та тренінги з корекційної педагогіки та психології. 
Крім того, важливо організувати методичні семінари та робочі групи, де 
викладачі зможуть обмінюватися досвідом та розробляти ефективні підходи до 
навчання різних груп студентів. 
Необхідно залучати експертів з інклюзивної освіти для проведення 
консультацій та надання підтримки викладачам у розвитку інклюзивних 
практик. Важливим елементом є практичне навчання викладачів, де вони 
зможуть випробувати різні методики та стратегії роботи зі студентами з 
інвалідністю. 
Необхідно створити спеціальні програми та ресурси для підтримки 
викладачів у роботі з інклюзивними групами студентів, наприклад, матеріали з 
адаптивних методик навчання та оцінювання. ЗВО також можуть створити 
центри підтримки інклюзивної освіти, де викладачі зможуть отримати 
необхідну допомогу та консультації у роботі з різними студентськими групами. 
 
3.2. Важливість та план реалізації соціального проекту «Інклюзивник» 
 
Реалізація соціального проєкту «Інклюзивник» освіти є важливим 
аспектом розвитку суспільства. Він має особливу значущість для забезпечення 
рівних можливостей навчання для всіх здобувачів освіти, особливо для людей з 
інвалідністю.   
Створення інклюзивного словника є важливим кроком у розвитку 
інклюзивної освіти в університеті. Словник має містити терміни, поняття та 
визначення, що допоможуть викладачам та студентам толерантно і ефективно 
спілкуватися. Такий словник покращить комунікацію, взаєморозуміння та 
відкритість для всіх учасників освітнього процесу. У таблиці 3.1. розглянемо 
паспорт проєкту «Інклюзивний словник: засіб для забезпечення доступу до 
якісної та рівної освіти». 
 
47 
Таблиця 3.1 
Паспорт проєкту 
Назва Інклюзивний словник: Керівник Власюк Олена 
проєкту засіб для забезпечення проєкту Сергіївна 
доступу до якісної та 
рівної освіти 
Спонсор/ Благодійний, Замовник Черкаський 
грантодавець волонтерський державний 
технологічний 
університет 
Дата початку Лютий 2025 Дата Березень 2025 
проєкту закінчення 
проєкту 
Опис Існує проблема неправильного використання термінів, 
поточної пов’язаних з інвалідністю, зокрема серед студентів та навіть 
ситуації викладачів. Наприклад, деякі терміни, такі як «інвалід», 
«інвалідність», викликають у осіб з інвалідністю образу або 
відчуття віддаленості від оточуючих. 
 
Цілі проєкту Навчити студентів використовувати інклюзивні терміни, які 
не ображатимуть людей з інвалідністю. Розробити 
інклюзивний словник та презентувати його для студентів та 
викладачів. 
 
Результати Створення толерантного середовища в університеті та 
доступного словника у форматі онлайн-ресурсу та в 
друкованому вигляді для широкого використання. 
 
Межі Лютий-Березень  2025 
проєкту 
Затрати Персонал Матеріали Інше 
9 200000 грн  
Затверджено Спонсор/грантодавець Керівник проєкту 
 Власюк Олена Сергіївна 
 
Цільовою аудиторією проєкту «Інклюзивний словник: засіб для 
забезпечення доступу до якісної та рівної освіти» є: 
 особи з інвалідністю, які потребують додаткової підтримки для 
доступу до освіти; 
 батьки/опікуни дітей з особливими освітніми потребами; 
 викладачі, які працюють зі студентами з інвалідністю; 
48 
 освітні заклади, які прагнуть стати більш інклюзивними. 
У ході проєкту планується залучити двох експертів з інклюзивної освіти, 
консультанта, двох авторів текстів, редактора, дизайнера, веб-розробника та 
спеціаліста з підтримки користувачів. 
У таблиці 3.2. складемо структуру бізнес-плану за стандартом UNIDO. 
Таблиця 3.2 
Структура бізнес-плану за стандартом UNIDO 
Назва розділу Короткий зміст розділу 
Резюме Проєкт «Інклюзивний словник: засіб для забезпечення 
доступу до якісної та рівної освіти» спрямований на 
створення доступного освітнього ресурсу для всіх, 
незалежно від особливостей розвитку 
Опис підприємства та 1. Некомерційна організація.  
сфери його 2. Сприяння інклюзивній освіті.  
діяльності 3. Команда професіоналів.  
4. Розробка та розповсюдження словників.  
5. Партнерство з освітніми установами 
Опис продукції 1. Електронний і друкований інклюзивний словник 
(послуги) 2. Висока доступність та адаптація для різних потреб  
3. Авторське право на унікальний контент  
4. Безкоштовне поширення 
Маркетинг і збу1т. Задоволення потреб у доступному освітньому матеріалі 
продукції (послуги) 2. Співпраця з освітніми установами для збуту  
3. Маркетингова стратегія через соцмережі та освітні 
заходи 
Виробничий план 1. Використання цифрових технологій 2 
2. Команда з високою кваліфікацією 
3. Волонтерська робота  
4. Електронний формат словника 
5. Мінімальні витрати на виробництво 
Організаційний план 1. Голова правління - координатор проєкту 
2. Горизонтальна структура управління  
3. Мотивація через соціальну значущість проєкту  
Фінансовий план 1. Фонди з грантових програм 
2. Низькі оперативні витрати  
3. Доходи від партнерств та добровільних внесків 
Спрямованість та 1. Покращення доступу до освіти для всіх  
ефективність проєкту 2. Висока соціальна впливовість проєкту 
Ризики та гарантії 1. Підприємницькі ризики та можливі форс-мажорні 
обставини 
2. Показники ефективності реалізації проєкту 
3. Аналіз чутливості проєкту 
4. Ризики залежать від фондування грантових програм 
49 
 
Отже, розвиток інклюзивного середовища в університетах сприяє 
розкриттю потенціалу кожної особистості. Коли студенти з різними освітніми 
потребами мають можливість отримувати якісну освіту на рівні зі своїми 
однолітками, це сприяє їхньому особистісному розвитку та допомагає 
підготувати студентів до життя в толерантному суспільстві. 
Реалізація проєкту сприятиме дотриманню принципів рівності та 
інклюзії, що закріплені в міжнародних та національних нормативно-правових 
актах. Він допоможе усунути бар’єри, що перешкоджають доступу до якісної 
освіти для студентів з інвалідністю. 
Інклюзивний словник сприятиме соціальній інтеграції студентів з 
інвалідністю дозволяючи їм бути повноправними учасниками навчального 
процесу та суспільного життя. 
Окрім цього, проєкт підвищить обізнаність громадськості про важливість 
інклюзивної освіти та сприятиме формуванню толерантного ставлення до осіб з 
інвалідністю. Проєкт сприятиме професійному розвитку викладачів, надаючи 
їм інструменти та методичні рекомендації для роботи зі студентами з 
інвалідністю. 
Реалізація проєкту дозволить ефективніше використовувати наявні 
ресурси в освіті та сприятиме розробці нових методик і матеріалів для 
інклюзивного навчання. Розглянемо детально план заходів для реалізації 
соціального проєкту «Інклюзивник» у таблиці 3.3. 
Таблиця 3.3 
План заходів для реалізації соціального проекту «Інклюзивник» на 
2025 рік 
Термін 
Етапи та заходи Опис дій 
виконання 
I. Підготовчий 
  
етап 
Аналіз потреб та Проведення опитувань серед вчителів, 
Упродовж 
визначення цільової батьків та учнів з ОПП. Консультації з 
лютого 
аудиторії фахівцями в галузі інклюзивної освіти. 
Формування Залучення експертів, розподіл обов’язків, Упродовж 
50 
робочої групи встановлення контактів. лютого 
Визначення тематичних розділів, 
Розробка структури Упродовж 
критеріїв відбору термінів, формату 
словника лютого 
словника. 
II. Розробка   
словника 
Збір та аналіз Збір інформації з різних джерел, вибір та Упродовж 
термінів систематизація термінів. лютого 
Написання та Розробка визначень, перевірка та Упродовж 
редагування текстів редагування текстів. березня 
Створення дизайну словника, верстка Упродовж 
Дизайн та друк 
друкованого та електронного варіанту. березня 
III. Випуск та 
  
розповсюдження 
Друк та розробка Замовлення друку словника, розробка Упродовж 
електронної версії інтерактивної електронної версії. березня 
Розробка маркетингової стратегії, 
Промоція та Упродовж 
проведення презентацій, семінарів та 
поширення березня 
тренінгів. 
IV. Підтримка та 
  
моніторинг 
Підтримка Створення служби підтримки, регулярне Упродовж 
користувачів оновлення електронної версії. березня 
Оцінка Проведення опитувань серед Упродовж 
ефективності користувачів, аналіз зворотного зв’язку. березня 
Підготовка та публікація звіту про Упродовж 
Звітування 
реалізацію проєкту. березня 
V. Завершальний 
  
етап 
Підбиття підсумків, визначення Упродовж 
Оцінка та корекція 
напрямків для подальшого розвитку. березня 
Розробка плану для підтримки та 
Планування Упродовж 
розвитку словника, встановлення 
подальших дій березня 
партнерств. 
Підготовка та розповсюдження 
Фінальне Упродовж 
фінального звіту, організація заходу для 
звітування березня 
підведення підсумків. 
 
Реалізація соціального проєкту «Інклюзивник» передбачає поетапний 
підхід, що охоплює підготовку, розробку, випуск, розповсюдження та 
моніторинг ефективності словника. Комплекс заходів, запланований у межах 
51 
проєкту, спрямований на створення доступного та зручного інструменту для 
підтримки інклюзивної освіти в Україні. 
Завдяки залученню експертів, аналізу потреб цільової аудиторії, розробці 
якісного контенту та ефективному просуванню, словник стане важливим 
ресурсом для освітян, батьків і студентів. Моніторинг результатів і зворотний 
зв’язок від користувачів сприятимуть вдосконаленню майбутніх ініціатив та 
розвитку проєкту. 
Успішна реалізація «Інклюзивника» сприятиме підвищенню рівня 
інклюзивної освіти, подоланню бар’єрів у навчанні студентів з ОПП та 
формуванню толерантного суспільства, що забезпечує рівний доступ до знань 
для всіх. 
 
3.3. План фінансових заходів для втілення соціального проєкту 
«Інклюзивник» 
 
Фінансове забезпечення є невід’ємною складовою успішної реалізації 
соціальних проєктів. Без належного фінансування неможливо створити 
необхідну інфраструктуру, таку як доступні приміщення, обладнання та 
технічні засоби. Крім того, постійне фінансування потрібне для надання 
соціальних, освітніх та реабілітаційних послуг на стабільній основі. Залучення 
кваліфікованих фахівців також вимагає відповідного рівня заробітної плати, що 
забезпечується завдяки достатньому фінансуванню [5]. 
Ще одним важливим аспектом є забезпечення доступності соціальних 
послуг для соціально вразливих груп населення. Це потребує спеціального 
цільового фінансування, без якого багато категорій осіб можуть залишитися 
поза доступом до необхідної допомоги. Також фінансові ресурси є ключовими 
для впровадження нових методик, технологій та форм роботи, що сприяє 
постійному вдосконаленню та розвитку соціальних проєктів. Отже, без 
належного фінансового забезпечення ефективна реалізація соціальних програм 
є неможливою. 
52 
Загальний бюджет проєкту становить 200 тис. грн. Розподіл витрат 
соціального проєкту «Інклюзивний словник: засіб для забезпечення доступу до 
якісної та рівної освіти» представлено у таблиці 3.4.  
Таблиця 3.4 
Форма бюджету маркетингу фірми 
№ Назва показника Тис. % 
рядка грн 
1 Виручка від продажів (прогноз на рік (без податків) 0 0 
2 Витрати на виробництво 50 50 
3 Витрати на маркетинг за напрямами: 50 50 
– маркетингові дослідження (придбання вторинної й   
отримання первинної інформації) 10 10 
– розвиток товару 15 15 
– упаковка 0 0 
– реклама 15 15 
– просування товару на ринок 0 0 
– організація продажів 0 0 
– інші витрати на розподіл продукту (технічне   
обслуговування відділу маркетингу, заробітна плата 10 10 
маркетологів) 
 
Для розробки змісту та дизайну інклюзивного словника планується 
залучити: 
 два експерта з інклюзивної освіти, які забезпечать відповідність 
словника потребам студентів з особливими освітніми потребами; 
 консультанта, який проконсультує щодо правильності та 
доступності формулювань, перевірить відповідність термінології нормам 
сучасної української мови, забезпечить чіткість, лаконічність та зрозумілість 
визначень; 
 автора текстів, який створить оригінальні тексти для словникових 
статей, врахує специфіку цільової аудиторії для написання доступних та 
інформативних пояснень; 
 редактора, що здійснить вичитку та редагування підготовлених 
текстів, перевірить логічність, грамотність та стилістичну відповідність; 
53 
 дизайнера для розробки привабливого та функціонального дизайну 
словника, щоб забезпечити зручність та доступність сприйняття візуальної 
інформації; 
 веб-розробника, котрий адаптує словник для розміщення в 
електронному форматі, впровадить можливості зручної навігації, пошуку, 
збільшення розміру шрифту тощо. 
У таблиці 3.5 проведемо орієнтовний розрахунок витрат на персонал 
соціального проєкту «Інклюзивний словник: засіб для забезпечення доступу до 
якісної та рівної освіти». 
Таблиця 3.5 
Розрахунок витрат на персонал 
№  Назва посади Кількість Величина Сума Загалом 
з/п осіб посадового відрахувань витрати на 
окладу, грн на соціальні оплату 
заходи, грн праці, грн 
1. Експерт з 2  0 19,500 
інклюзивної 15,000 
освіти 
2. Консультант 1 10,000 0 13,000 
3. Автор текстів 2 9,000 0 23,400 
4. Редактор 1 12,000 0 15,600 
5. Дизайнер 1 8,000 0 10,400 
6. Веб-розробник 1 10,000 0 13,000 
7. Спеціаліст з 1 6,000 0 7,800 
підтримки 
користувачів 
 
Загальні витрати на персонал по проєкту складають 102,700 грн.  
Для реалізації проєкту «Інклюзивний словник: засіб для забезпечення 
доступу до якісної та рівної освіти» було визначено три основні етапи: збір 
інформації, редагування, друк та розповсюдження. Кожен з цих етапів має свою 
специфіку, вимагає залучення відповідних фахівців, використання необхідного 
обладнання, фінансових ресурсів та часу. 
Перший етап – збір інформації – включає дослідження наукових і 
нормативних джерел, аналіз термінологічної бази, консультації з експертами в 
галузі інклюзивної освіти та опитування цільової аудиторії (викладачів, 
54 
студентів з особливими освітніми потребами, батьків). На цьому етапі важливо 
визначити ключові поняття, що потребують роз’яснення, та забезпечити 
коректність їхнього тлумачення відповідно до сучасних наукових і освітніх 
стандартів. 
Другий етап – редагування – передбачає систематизацію термінів, 
написання чітких визначень, адаптацію складної термінології для кращого 
сприйняття та узгодження з експертами. Особливу увагу приділяється 
лінгвістичному, стилістичному та методологічному редагуванню, що 
забезпечує логічність, послідовність і доступність інформації для користувачів. 
Також проводиться тестування матеріалів серед представників цільової 
аудиторії для виявлення можливих неточностей та покращення змістового 
наповнення. 
Третій етап – друк та розповсюдження – включає верстку, створення 
дизайну, друк паперових примірників та розробку електронної версії словника. 
Важливим аспектом цього етапу є забезпечення широкого доступу до словника 
шляхом його розповсюдження серед закладів освіти, бібліотек, громадських 
організацій, а також розміщення електронної версії у відкритому доступі на 
спеціалізованих освітніх платформах. 
Реалізація кожного етапу проєкту є взаємопов’язаною та потребує 
системного підходу, що дозволить створити якісний, структурований та 
функціональний ресурс, який сприятиме підвищенню рівня інклюзивної освіти 
в Україні. У таблиці 3.6 подано детальний опис виробничого процесу 
соціального проєкту «Інклюзивний словник: засіб для забезпечення доступу до 
якісної та рівної освіти». 
Таблиця 3.6 
Короткий опис виробничого процесу проєкту  
Збір інформації Комп’ютер Сировина: Проміжні 2 1 1000 
Назва операцій 
робіт 
Необхідне 
обладнання, я 
Входи (сировина, 
енергія, матеріали, 
інформація) 
Виходи (проміжні, 
кінцеві результати) 
Кількість занятих 
працівників 
Норми часу 
Норми виробітку 
55 
дані, енергія: результати: місяць слів 
електрика, база даних 
інформація: визначень 
дослідження 
Редагування Комп’ютер, Сировина: Проміжні 1 1 1 макет 
редакторські текст, енергія: результати: місяць 
програми електрика, макет 
матеріали: словника 
програмне 
забезпечення 
для верстки, 
інформація: 
стилістика та 
правопис 
Друк та Друкарські Сировина: Кінцевий 4 1 150 
розповсюдження послуги, папір, результат: місяць копій 
принтер чорнило, готовий (друк) (друк) 
енергія: словник 
електрика, 
матеріали: 
упаковка 
 
На першому етапі збору інформації планується провести збір необхідної 
інформації для створення словника. Комп’ютер використовується для пошуку, 
збирання та зберігання даних. Енергія, необхідна для роботи комп’ютера, 
забезпечується електрикою. Дослідження включає в себе збір даних з різних 
джерел, що дозволяє створити велику базу даних визначень для подальшого 
редагування. Два працівники протягом місяця здатні зібрати та 
систематизувати інформацію обсягом 1000 слів. 
Редагування включає обробку зібраної інформації, її редагування та 
форматування для створення якісного макету словника. Для цього 
використовується комп’ютер з відповідним програмним забезпеченням для 
верстки та редагування тексту. Електрика забезпечує роботу комп’ютера. 
Працівник, що володіє знаннями у стилістиці та правописі, протягом місяця 
створює один макет словника, який стане основою для друку. 
Друк та розповсюдження має на меті здійснити друк макету словника та 
його розповсюдження. Використовуються друкарські послуги та принтери для 
виготовлення паперових копій. Необхідні матеріали включають папір, чорнило 
та упаковку для готових словників. Електрика використовується для 
забезпечення роботи друкарського обладнання. Чотири працівники за один 
56 
місяць можуть надрукувати та упакувати 150 копій готового словника, які 
будуть розповсюджені для забезпечення доступу до якісної та рівної освіти. 
Ключовими показниками проєкту є: 
 кількість створених макетів та надрукованих копій; 
 терміни виконання; 
 кількість задіяних працівників. 
До результатів реалізації проєкту відноситься: 
1. Створення якісного макету словника, готового до друку. На цьому 
етапі працівник використовує комп’ютер з відповідним програмним 
забезпеченням для редагування та форматування зібраної інформації.  
2. Забезпечення готового продукту для друкарні, що відповідає 
вимогам стилістики та правопису. Після завершення процесу редагування та 
форматування, створюється готовий макет словника, який відповідає всім 
вимогам щодо правопису, стилістики та структури. Цей макет буде переданий у 
друкарню для виготовлення кінцевого продукту. Готовий макет включає всі 
необхідні компоненти, такі як титульна сторінка, зміст, визначення, ілюстрації 
(якщо є), індекси та додаткові матеріали, що забезпечують зручність 
використання словника. 
3. Виготовлення паперових копій готового словника. На цьому етапі 
використовуються друкарські послуги та принтери для виготовлення паперових 
копій словника.  
4. Упаковка та розповсюдження готових словників. Наприкінці 
завершення друку, словники мають бути упаковані для захисту під час 
транспортування та зберігання. 
Реалізація проєкту передбачає створення якісного макету словника, його 
редагування та форматування відповідно до стилістичних і правописних норм. 
Після цього готовий макет передається до друкарні для виготовлення 
паперових копій. Завершальним етапом є упаковка та розповсюдження 
словників серед закладів освіти та зацікавлених користувачів. Такі кроки 
забезпечують ефективне впровадження інклюзивного словника як інструменту 
для покращення доступу до якісної освіти. 
57 
3.4. Пропозиції щодо створення універсального дизайну та 
доступності інфраструктури ЗВО  
 
У сучасному світі питання доступності та універсального дизайну 
набувають все більшої важливості. Забезпечення рівного доступу до освіти для 
всіх студентів, незалежно від їх фізичних можливостей, стає ключовим 
аспектом при плануванні та проектуванні інфраструктури вищих навчальних 
закладів. Універсальний дизайн передбачає створення таких умов, які 
задовольняють потреби всіх користувачів, а не лише окремих груп. Йдеться про 
фізичний доступ до будівель та приміщень та забезпечення комфорту, безпеки 
та підтримки для всіх студентів. 
Попри раніше зазначені у роботі проблеми, у деяких ЗВО України вже 
спостерігається поступове впровадження елементів інклюзивного середовища. 
Зокрема, зростає кількість адаптованих освітніх програм, проводяться тренінги 
для викладачів, самі викладачі створюють комфортне навчальне середовище 
аби всі студенти не відчували нерівності. Такі ініціативи свідчать про 
готовність системи вищої освіти до позитивних змін та інтеграції інклюзії. 
Забезпечення доступності закладів вищої освіти для осіб з інвалідністю є 
важливим аспектом розвитку інклюзивного освітнього середовища. Реалізація 
принципів універсального дизайну сприяє створенню умов, у яких всі студенти, 
незалежно від фізичних можливостей, можуть ефективно здобувати освіту. Для 
досягнення цієї мети необхідні значні фінансові інвестиції, розробка та 
впровадження комплексних заходів, що відповідають сучасним стандартам 
доступності. 
Одним із першочергових завдань є облаштування безбар’єрного 
середовища, що включає встановлення пандусів, ліфтів та підйомних платформ 
(Додаток А). Пандуси мають відповідати будівельним нормам, зокрема мати 
належний нахил, покриття та бічні огорожі для безпечного пересування осіб на 
кріслах колісних. Встановлення ліфтів із широкими дверима, тактильними 
позначеннями, голосовим супроводом та зручним розташуванням кнопок 
управління дозволить забезпечити безперешкодний доступ до всіх приміщень 
58 
закладу. У випадках, коли встановлення ліфтів є технічно неможливим, 
доцільним є використання спеціалізованих підйомних платформ. 
Не менш важливим аспектом є облаштування санітарно-гігієнічних 
приміщень відповідно до потреб маломобільних осіб. Санвузли повинні бути 
оснащені спеціальними поручнями, дзеркалами на відповідній висоті, 
автоматичними дверима або зручними механізмами відкривання. Також 
необхідно передбачити кнопки виклику допомоги у разі екстрених ситуацій. 
Застосування сенсорних кранів, дозаторів мила та сушарок для рук значно 
спрощує користування санітарними приміщеннями особам з обмеженою 
рухливістю. 
Особливої уваги потребує адаптація навчальних аудиторій (Додаток Б). 
Важливим є використання спеціалізованих меблів, зокрема столів і стільців із 
регульованою висотою, що дозволить забезпечити комфортне розміщення 
студентів із різними фізичними потребами. У приміщеннях навчальних 
корпусів доцільно облаштовувати тактильні смуги для навігації осіб із 
порушеннями зору, контрастне маркування на дверях і сходах, а також 
інформаційні табло зі шрифтом Брайля (Додаток В). 
Додатково необхідно забезпечити технічну підтримку навчального 
процесу, зокрема впровадження комп’ютерних програм для синтезу мовлення 
для студентів із вадами зору, аудіопристроїв для студентів із порушенням 
слуху, а також інтерактивних електронних платформ для адаптації навчальних 
матеріалів. Використання технологій, зокрема мобільних додатків для навігації 
у межах закладу, дозволить значно покращити доступність освітнього 
простору. 
Створення універсального дизайну та забезпечення доступності 
інфраструктури ЗВО є важливим напрямком освітньої політики, що сприяє 
інтеграції осіб з інвалідністю у навчальний процес. Виконання зазначених 
заходів не лише забезпечить рівні можливості для всіх студентів, а й підвищить 
комфорт та безпеку освітнього середовища загалом. 
Для створення універсального дизайну та забезпечення доступності 
інфраструктури закладів вищої освіти важливо адаптувати середовище для 
59 
студентів з різними потребами. Це включає безбар'єрний доступ до навчальних 
приміщень, облаштування пандусів, ліфтів, спеціальних санітарних приміщень 
та зручних шляхів переміщення для осіб з інвалідністю. Окрім того, цифрові 
платформи та навчальні матеріали повинні бути доступними через різні 
формати, зокрема звукові сигнали, субтитри та збільшені шрифти, щоб 
забезпечити рівний доступ до освіти для всіх студентів. 
Адаптація навчальних приміщень також передбачає зручний доступ до 
аудиторій та зон для відпочинку для студентів з обмеженими можливостями. 
Зони відпочинку мають бути комфортними та доступними для всіх, з 
урахуванням специфічних потреб різних груп. Крім того, впровадження 
універсального дизайну потребує підготовки персоналу до роботи в 
інклюзивному середовищі, що дозволить створити сприятливу атмосферу для 
розвитку кожного студента, незалежно від його фізичних чи когнітивних 
обмежень. 
 
  
60 
ВИСНОВКИ 
 
У ході магістерської роботи було здійснено всебічний аналіз теоретико-
методологічних засад, нормативно-правового регулювання та практичної 
реалізації інклюзивної освіти у закладах вищої освіти України. На основі 
отриманих даних сформульовано низку висновків та рекомендацій, 
спрямованих на вдосконалення інклюзивного освітнього простору. 
По-перше, визначено, що інклюзивна освіта у вищій школі є важливим 
елементом сучасної освітньої системи, яка сприяє рівному доступу осіб з 
особливими освітніми потребами до здобуття якісної вищої освіти. 
Інклюзивний освітній простір у ЗВО ґрунтується на принципах рівноправності, 
універсального дизайну, соціальної адаптації та педагогічної підтримки 
студентів з ООП. 
По-друге, дослідження показало, що нормативно-правова база України 
щодо інклюзивної освіти у ЗВО, хоча й зазнала значних удосконалень 
упродовж останніх років, залишається недостатньо розвиненою в частині 
механізмів реалізації та фінансового забезпечення інклюзивних програм. 
Відсутність чітких регламентів щодо обов’язкової адаптації навчальних 
матеріалів, методик оцінювання знань та професійного супроводу студентів з 
ООП ускладнює ефективне впровадження інклюзивної освіти у вищій школі. 
По-третє, проведений аналіз сучасного стану інклюзивного освітнього 
середовища у ЗВО України засвідчив низку проблем, серед яких: 
 недостатня матеріально-технічна база, включаючи відсутність 
пандусів, ліфтів, спеціалізованих навчальних матеріалів та адаптованих 
інформаційних ресурсів; 
 гострий дефіцит кваліфікованих кадрів – викладачів, психологів, 
спеціалістів з корекційної педагогіки, здатних забезпечити ефективну 
підтримку студентів з ООП; 
 недостатня обізнаність студентів і викладачів щодо принципів 
інклюзії, що ускладнює процес адаптації осіб з ООП у навчальному 
середовищі; 
61 
 соціальні бар'єри та упередження, що гальмують повноцінну 
інтеграцію студентів з ООП у студентське середовище. 
Нами розроблено низку рекомендацій і практичних заходів, спрямованих 
на вдосконалення інклюзивного освітнього простору у ЗВО. Одним із 
найголовніших напрямів визначено підвищення інклюзивної компетентності 
викладачів та персоналу шляхом розроблення спеціальних навчальних програм 
і курсів підвищення кваліфікації. Це дозволить не лише розширити знання про 
особливості навчання студентів з ООП, а й сприятиме формуванню 
толерантного ставлення до інклюзивної освіти. 
Окрім того, було розроблено соціальний проєкт «Інклюзивник», що 
передбачає створення комплексної програми підтримки інклюзивного навчання 
у ЗВО. Його реалізація включає розробку цифрової платформи для 
інформаційного супроводу студентів з ООП, створення мережі підтримки у 
вигляді наставництва та впровадження адаптаційних механізмів у навчальному 
процесі. 
Значну увагу приділено фінансовому аспекту інклюзивної освіти. 
Запропоновано детальний план фінансових заходів для впровадження 
інклюзивних ініціатив, що включає державне фінансування, грантові програми 
та залучення коштів від міжнародних організацій і приватних фондів. 
Наголошено на необхідності впровадження принципів універсального дизайну 
в інфраструктуру ЗВО, що передбачає адаптацію навчальних корпусів, 
гуртожитків, бібліотек, спортивних та культурних об’єктів відповідно до 
потреб студентів з різними типами ООП. 
Отже, результати дослідження підтвердили, що впровадження 
інклюзивної освіти у ЗВО є багатофакторним процесом та потребує 
комплексного підходу, координації дій на державному рівні, підвищення рівня 
підготовки педагогічних кадрів, модернізації навчального процесу та створення 
сприятливого соціального середовища. Запропоновані у роботі шляхи 
вдосконалення сприятимуть покращенню якості інклюзивної освіти, 
підвищенню доступності вищої освіти для осіб з ООП та формуванню 
інклюзивного суспільства в Україні.  
62 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Аніщук А. М. Організація інклюзивного освітнього середовища у 
закладі дошкільної освіти. Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Психолого-
педагогічні науки. 2023. № 3. С. 42-49. URL: http://surl.li/wbuxvy. 
2. Аргіропоулос Д., Тарнавська Н. Інклюзивна педагогіка : навч. 
посібник для науково-педагогічних працівників, студентів закладів вищої 
освіти. Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2020. 248 с. URL: http://surl.li/wmutlf. 
3. Аріщенко А. Інклюзивний освітній простір ЗВО України: сучасний 
стан та перспективи розвитку. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні 
технології. 2018. № 5 (79). С. 381–389. 
4. Ашиток Н. Суперечності становлення інклюзивної освіти в Україні. 
Молодь і ринок, 2019. №1 (178), С.1-5. 
5. Ашиток Н. Інклюзивний освітній простір у філософському 
дискурсі. Молодь і ринок. 2024. № 10/218. С. 18–22. 
URL: https://doi.org/10.24919/2308-4634.2023.292860. 
6. Будник О. Б., Кондур О. С., Дяків І. Б. Цифрові технології в 
інклюзивній освіті: реалії, проблеми та перспективи. Вісник Черкаського 
національного університету імені Богдана Хмельницького. 2020. С. 39-45. URL: 
http://surl.li/lajhqx. 
7. Гаяш О.В. Корекційно-розвивальна робота з дітьми з 
особливостями психофізичного розвитку : науково-метод. посібн. для вчителів 
інклюзивн. навч., асист. уч-лів, які прац. з дітьми з психофіз. поруш. в умовах 
ЗНЗ, соц. пед., батьків. Ужгород : Інформаційно-видавничий центр ЗІППО, 
2016. 120 с. URL: http://surl.li/usxqm. 
8. Говоровська О. Інтеграція вищої освіти України у світовий освітній 
простір через процес інформатизації суспільства. Переяславський літопис. 
2016. Вип. 9. С. 143–149. 
9. Гуркова Т. Дефініції понять «освітній простір», «середовище», 
«освітнє середовище». Молодь і ринок. 2019. № 4 (171), квіт. С. 114–118. 
63 
10. Дрималовська Х. В. Особливості міжнародного та вітчизняного 
досвіду щодо розвитку інклюзії в закладах вищої освіти. Бізнесінформ. 2019. 
URL: https://www.business-inform.net/export_pdf/business-inform-2019-7_0-pages-
108_114.pdf.  
11. Єжова Т. Є. Толерантне освітнє середовище інклюзивного 
навчального закладу як умова соціальної реабілітації дітей з обмеженими 
можливостями життєдіяльності. Актуальні проблеми навчання та виховання 
людей в інтегрованому освітньому середовищі: тези доповідей. Київ : 
Університет «Україна», 2011. С. 59-61. 
12. Журба І., Ядвіга О. Інклюзивне освітнє середовище в Черкаському 
державному технологічному університеті. Інклюзивне освітнє середовище: 
проблеми, перспективи та кращі практики : Тези доп. ХХ Міжнар. науково-
практ. конф., м. Київ, 18 листоп. 2020 р. С. 263–266. 
13. Задоріна О., Кубрак С., Ковальчук О. Впровадження інновацій у 
закладах вищої освіти. Наукові інновації та передові технології. 2023. № 5(19). 
URL: https://doi.org/10.52058/2786-5274-2023-5(19)-480-486. 
14. Заєркова Н., Трейтяк А. Інклюзивна освіта від А до Я: порадник для 
педагогів і батьків. Київ, 2016. 68 с. 
15. Засенко В. В., Колупаєва А. А. Діти з особливими потребами: 
пріоритетні напрями державної політики України в галузі освіти, соціального 
захисту й охорони здоров’я. Особлива дитина: навчання і виховання. 2014. № 3. 
С. 20-29. 
16. Інклюзивне освітнє середовище у закладах вищої освіти / 
Л. Шелудченко та ін. Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи. 2024. 
Т. 25, № 1. С. 138–146. URL: https://doi.org/10.35387/od.1(25).2024.138-146. 
17. Кожна десята дитина у світі живе з обмеженими можливостями. 
Новини ООН. URL: http://surl.li/uovjw. 
18. Козуля В. Інклюзивне освітнє середовище: сутність та 
особливості. Молодь і ринок. 2021. № 5/184. URL: https://doi.org/10.24919/2308-
4634.2020.216352. 
64 
19. Колупаєва А. Діти з особливими освітніми потребами та організація 
їх навчання : наук метод. посібник. Київ : Науковий Світ, 2010. 196 с. 
20. Кольченко К.О. Концептуальні підходи до впровадження 
інклюзивної освіти у вищих навчальних закладах / К.О. Кольченко, Г.Ф. 
Нікуліна // Актуальні проблеми на вчання та виховання людей з особливими 
потребами. К. : Університет «Україна», 2013. № 10 (12). С. 12-22.  
21. Кравчук Н.Я., Колісник О.Я., Мелих О.Ю. Фінансова безпека: 
Навчальнометодичний посібник. Тернопіль: Вектор, 2010. 277 с. 
22. Малишевська І. А. Інклюзивне освітнє середовище: генеза поняття. 
Особлива дитина: навчання і виховання, 2016. №3. С. 19-26. 
23. Матвєєва М.П. Основи корекційної педагогіки: навч. посібник. 
Кам’янець-Подільський державний університет. 2010. 264 с. 
24. Матвєєва М.П. Основи корекційної педагогіки: навч. посібник. 
Кам’янець-Подільський державний університет. 2010. 264 с. 
25. Молодь з обмеженими можливостями. United Nations. URL: 
http://surl.li/uovkg. 
26. Омельченко Л. М. Освітнє середовище: наукова рефлексія 
поняття. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і 
природокористування України. Серія "Гуманітарні студії". 2018. Вип. 280. 
С. 50–56. 
27. Паливода А. В. Інклюзивна освіта : посібник для батьків. Київ. 
2012. 120 с. 
28. Педорич , А. (2018). ДО ПИТАННЯ ГОТОВНОСТІ ПЕДАГОГІВ 
ДО ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ. ОСВІТОЛОГІЯ, (7), 101–107. 
https://doi.org/10.28925/2226-3012.2018.7.101107. 
29. Петренко Н. В. Освітній простір інформаційного суспільства як 
простір ризику для розвитку людини. Грані. 2016. № 5 (133), трав. С. 35–40. 
30. Семаль Н., Заїка Т., Черновол О. Освітній простір ЗВО як 
середовище професійного самовизначення студентів. Перспективи та інновації 
науки. 2022. № 6(11). URL: https://doi.org/10.52058/2786-4952-2022-6(11)-319-
332. 
65 
31. Синьов В.М. Корекційна психопедагогіка. Київ : Вид-во НПУ ім. 
М.П. Драгоманова. 2009. 224 с. 
32. Система освіти і виховання дітей з особливими освітніми 
потребами: досвід минулого – погляд у майбутнє: збірник наукових праць. 
Харків : ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2023. 461 с. URL: http://surl.li/usxpn. 
33. Соціалізація молоді з інвалідністю. URL: http://surl.li/uovlq. 
34. Таланчук І. Інклюзивне освітнє середовище: проблеми, перспективи 
та кращі практики від Університету «Україна». Голос україни. 2020. 18 груд. 
С. 9. 
35. Тонне О. Міждисциплінарний підхід у визначенні поняття 
«інклюзивне освітнє середовище». Education. Innovation. Practice. 2024. Т. 12, 
№ 4. С. 34–41. URL: https://doi.org/10.31110/2616-650x-vol12i4-006. 
36. Франчук Н. П. Сучасне освітнє середовище. New computer 
technology. 2019. Т. 17. С. 7–11. URL: https://doi.org/10.55056/nocote.v17i0.937. 
37. Шемигон Н. Ю. Адаптивний інклюзивний освітній простір закладу 
вищої освіти – його характеристики, функції та структура. Проблеми 
інженерно-педагогічної освіти. 2019. № 65. С. 29–36. 
38. Шоробура І., Ткаченко Ю. Тренінгові технології у закладах вищої 
освіти. Молодь і ринок. 2019. № 2(169). URL: https://doi.org/10.24919/2308-
4634.2019.162683. 
39. Щокань Г. Інклюзивна вища освіта в Україні: формальність і 
реальність. Соцпортал. 2021. URL: https://socportal.info/ua/news/yak-realizuiut-
inkliuziiu-v-ukrainskikh-universitetakh/. 
40.  6 правил безбар’єрного спілкування. URL: 
https://minjust.gov.ua/m/6-pravil-bezbarernogo-spilkuvannya. 
41. Tokar L. Inclusive educational environment in preschool education 
institutions. Academic notes series pedagogical science. 2023. Vol. 1, no. 208. URL: 
https://doi.org/10.36550/2415-7988-2023-1-208-309-313.  
66 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДОДАТКИ 
  
67 
Додаток А 
 
 
Рис. 3.1. Вигляд двору інклюзивного закладу освіти 
 
Рис. 3.2. Вигляд входу інклюзивного закладу освіти 
68 
Додаток Б 
 
 
Рис. 3.3. Рекомендований вигляд навчальних аудиторій 
  
69 
Додаток В 
 
 
 
 
 
Рис. 3.4. Інформаційні табло зі шрифтом Брайля 
  
70 
Додаток Г 
Підтримка батьками дитини з особливими освітніми потребами 
Шановні батьки! Найбільше ви зможете допомогти дитині, коли 
розумітимете та цінуватимете її сильні сторони та особливі потреби. 
Дитина стає більш впевненою і спокійною, коли розуміє свою особливість та 
значимість. Залежно від міри розуміння вашої дитини шукайте способи,  як 
допомогти їй усвідомити та працювати з її унікальними сильними сторонами 
й освітніми потребами.  Після того, як сім’я вперше дізналася, що у дитини є 
особливі потреби, їй знадобиться час для адаптації. Дитині також може 
бути нелегко в цей період. Підбадьорюйте її, більше звертайте увагу на її 
сильні сторони – це допоможе сформувати рівновагу зі щойно виявленими 
проблемами. Здібності є в усіх дітей, їх потрібно лише виявити і 
розвивати.  Будьте готові допомагати дитині, однак, за найменшої 
можливості, посилюйте її незалежність. Підбадьорюйте та заохочуйте 
дитину, щоб виховати у неї самовпевненість. 
Хваліть завжди за конкретну дію, будьте красномовними: 
 • «Ти дуже добре зробив …»  
• «Я бачу, що ти набагато краще вчишся, коли …» 
• «Я помітив покращення в …» 
• «Хочеш, попрацюємо разом над …» 
• «Я дуже ціную твою значну роботу та зусилля, витрачені на …» 
• «Чим я можу тобі допомогти…» 
• «Я бачу, ти добре попрацював над …» 
• «Дякую, що ти ретельно виконав завдання…» 
Як заохочувати дитину до впевненості та самостійності. 
 • Складіть список усіх сильних сторін і потреб своєї дитини та часто 
користуйтеся ним; 
• якщо можливо, допомагайте вашій дитині висловлювати свої думки. 
Для зразка висловлюйте перед нею свої думки вголос; 
• наголошуйте на позитивному: визначайте, підтримуйте та формуйте 
сильні сторони своєї дитини. Створюйте ситуації, де ці сильні сторони можуть 
71 
якнайкраще виявлятися. Визнання та похвала від інших утворюють міцне 
підґрунтя для навчання нових і незнайомих навичок чи виконання завдань. 
Уникайте порівнянь дитини з іншими дітьми, оскільки це нівелює унікальність 
кожної особи; 
• надавайте вашій дитині можливості навчитися нового – займатися 
спортом чи рукоділлям. Дітям потрібно відчувати, що вони щось вміють або 
знають, як робити; 
• створюйте для своєї дитини та підтримуйте ситуації, в яких вона 
відчуватиме задоволення від допомоги іншим; 
• сформуйте стабільні зразки суспільної поведінки. Вони допоможуть 
дітям почуватися більш захищеними і краще вирішувати низку соціальних 
проблем; 
• вдома прищеплюйте своїй дитині позицію «я можу», щоб вона впевнено 
випробовувала нові навички. Коли дитині не вдається досягати успіху, 
намагайтеся виробити в неї ставлення до цього як до навчання, а не як до 
поразок. Запитуйте: «І чого ти навчився?» або «Що ти зробиш інакше 
наступного разу?». 
Навчайте дитину навичок прийняття рішень. 
         Впевненість приходить тоді, коли дитина має навички вирішення 
проблем для прийняття правильних життєвих рішень. Дітям потрібен набір 
навичок, які б допомагали приймати рішення у мінливих умовах. 
         Щоб допомогти своїй дитині вирішувати проблеми, застосовуйте 
просту модель їх вирішення, зразок якої надається далі. 
 • Використовуйте стратегію заспокоєння – перед прийняттям рішення 
порахуйте до десяти або поговоріть самі з собою. 
• Визначте проблему. Нехай ваша дитина висловить існуючу проблему 
своїми словами. Можливо, вам треба поставити їй запитання, щоб допомогти у 
цьому. • Сформулюйте можливі шляхи вирішення. Не критикуйте жодну ідею. 
• Звузьте варіанти, відкинувши ті з них, які будуть незручними або 
непосильними для вашої дитини. 
72 
• Зважте всі «за» та «проти» тих варіантів, що залишилися, а потім 
виберіть найкращий з них. Запитайте: «Що буде, якщо ти спробуєш ось так?».  
• Обговоріть, що слід робити для втілення цього рішення і як діяти в разі 
виникнення проблем. 
• Після прийняття рішення дійте. 
 • Оцініть це рішення. Наскільки вдалим було прийняте рішення? Що 
наступного разу можна зробити по-іншому? Чого ви навчилися? Моделюйте 
навички вирішення проблем своєї дитини. 
• Обговоріть шляхи співпраці та активної роботи з партнерами для 
пошуку взаємовигідних рішень. 
  
Формуйте комунікативні навички. 
         Покращення комунікативних навичок дитини підвищує її шанси 
стати впевненою, незалежною та успішною дорослою людиною. Ефективні 
комунікативні навички дають змогу дітям висловлювати свої потреби та 
побажання, розвивати соціальні стосунки. 
  
Як будувати комунікативні навички вашої дитини 
 • Заохочуйте свою дитину висловлювати власні ідеї, почуття, думки та 
погляди, а самі уважно слухайте. В сім’ї обговорюйте події під час вечері, 
поїздок на машині, прогулянок або перед сном.  
• Слухайте свою дитину. Додавайте кілька слів, щоб підбадьорити, 
заохотити до спілкування. Коли навички активного слухання моделюються 
вдома, дитина, ймовірно, повторюватиме їх під час свого спілкування з іншими. 
 • Заохочуйте дитину ставити запитання. 
• Давайте дитині змогу спілкуватися з різноманітними людьми: сусідами, 
членами родини, меншими дітьми чи професіоналами. 
• Для тренування комунікацій у різноманітних ситуаціях використовуйте 
рольові ігри. 
  
 
73 
Стимулюйте дружні стосунки. 
        Дітям з особливими потребами можуть знадобитися підтримка та 
заохочення для налагодження дружніх стосунків. Взаємодіючи з іншими 
людьми, діти вчаться вирішувати свої власні конфлікти, розуміти суспільні 
рамки, здобувати повагу інших і розвивати чуттєвість до унікальних потреб 
інших людей.  
  
Як розвивати дружні стосунки. 
• Обговорюйте елементи дружби – повагу, довіру, задоволення, 
прийняття. 
• Заохочуйте дітей запрошувати їхніх друзів до себе додому. 
• Запросіть друга вашої дитини на якусь сімейну подію. 
• Запропонуйте групи, команди чи організації, до яких може приєднатися 
ваша дитина – часто дружба виникає в організаціях, де в дітей є спільні 
інтереси. 
• Заохочуйте дитину ставити запитання та демонструвати інтерес щодо 
інших людей. 
                     Навчайте обстоюванню власних інтересів. 
          Самоадвокатство означає висловлюватися та вживати активні дії 
для покращення ситуації. Вперше діти набувають навичок обстоювання 
власних інтересів під час спостереження, як це роблять за них батьки, шкільний 
персонал та ін. Чудовим способом підготовки дітей до їх звичної ролі 
самоадвокатства є моделювання ефективного та співробітницького 
обстоювання власних інтересів.  Діти, які навчилися навичок самоадвокатства в 
юному віці, краще підготовлені до самостійності у старшому віці. Ті, хто мають 
сильні навички самоадвокатства, мають добре розуміти, як їх обмежені 
можливості впливають на навчання.  
Як навчати  дитину навичкам обстоювання власних інтересів. 
 • Починайте змалечку обговорювати сильні сторони та освітні потреби 
вашої дитини, а також спостерігайте, коли вона вчиться найкраще. 
74 
• Якомога раніше починайте залучати дитину до зустрічей з учителями. 
На шкільних засіданнях виділіть час для того, щоб ваша дитина прозвітувала 
про свої успіхи та висловила побажання. 
• Допомагайте своїй дитині готуватися до зустрічей або розмов з 
учителями та до інших ситуацій, що стосуються навчання. Виділіть час, щоб 
допомогти своїй дитині записати необхідні для обговорення теми. Якщо 
потрібно, проведіть рольову гру або моделювання ситуації. 
• Допомагайте дитині встановлювати відповідні та реалістичні освітні цілі 
та переглядайте результати після їх досягнення. 
• Якомога більше залучайте дитину до оцінювання її діяльності. 
• Допомагайте дитині бути підготовленою та організованою. Щоб бути 
ефективним, самоадвокатство має бути організованим та поінформованим. 
• Заохочуйте свою дитину сповіщати іншим, що зусилля помічені й 
належним чином оцінені. Здатність позитивно впливати на інших – важлива 
складова обстоювання власних інтересів. Створюйте можливості спілкування з 
ровесниками, які мають особливі потреби – діти зможуть у них також вчитися. 
Відеозаписи успішних результатів можуть бути сильним стимулом для деяких 
дітей (та їхніх сімей). 
• Усвідомлюйте, як нелегко займатися самоадвокатством та підтримуйте 
намагання своїх дітей. 
• Розумійте, що навички обстоювання власних інтересів слід 
демонструвати, практикувати в рольових іграх, тренувати та оцінювати. 
Надавайте активну підтримку в початковій та середній школі, щоб отримати 
високі результати самостійної поведінки в старшій школі. 
• Радьтеся з учителями своєї дитини щодо стратегій і пропозицій для 
навчання навичок обстоювання власних інтересів. 
  
75 
Додаток Д 
Поради викладачам, які працюють зі студентами з особливими 
освітніми потребами 
1. Створіть інклюзивне середовище 
o Підтримуйте відкриту та дружню атмосферу. 
o Використовуйте принципи універсального дизайну в освіті. 
2. Індивідуальний підхід 
o Враховуйте особливі потреби кожного студента. 
o Узгоджуйте методи навчання відповідно до їх можливостей. 
3. Гнучкість у навчанні 
o Пропонуйте альтернативні формати завдань (усні, письмові, 
візуальні). 
o Дозволяйте більше часу на виконання контрольних і тестів. 
4. Чітка структура занять 
o Озвучуйте план уроку на початку заняття. 
o Використовуйте чіткі інструкції та повторюйте ключову 
інформацію. 
5. Різноманітність методів навчання 
o Поєднуйте лекції з візуальними, аудіальними та практичними 
матеріалами. 
o Використовуйте інтерактивні технології. 
6. Доступність матеріалів 
o Забезпечуйте навчальні матеріали у різних форматах (електронні, 
друковані, аудіо). 
o Використовуйте шрифти, зручні для людей із порушеннями зору. 
7. Підтримка та комунікація 
o Підтримуйте зворотний зв’язок зі студентами. 
o Заохочуйте їх звертатися за допомогою та консультуватися. 
8. Співпраця з фахівцями 
o Взаємодійте з психологами, тьюторами, логопедами та іншими 
спеціалістами. 
76 
o Ураховуйте їх рекомендації щодо навчання студентів. 
9. Толерантність і підтримка 
o Уникайте дискримінації та упереджень. 
o Заохочуйте студентів до взаємоповаги та співпраці. 
10. Самоосвіта викладача 
o Ознайомлюйтесь із новими методиками інклюзивного навчання. 
o Проходьте тренінги та курси з інклюзивної освіти. 
Дотримання цих порад допоможе створити комфортні умови для 
навчання студентів з особливими освітніми потребами та сприятиме їх 
успішній інтеграції в освітній процес.