Волонтерські практики як вид громадської активності

Грендей, Сергій Андріанович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/5919
Title:	Волонтерські практики як вид громадської активності
Authors:	Нагайчук, Неля Григорівна Грендей, Сергій Андріанович
Issue Date:	2024
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/5919
Appears in Collections:	232 Соціальне забезпечення (Соціальне забезпечення)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
МР Грендей С.А..pdf Restricted Access		973.4 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
(повне найменування вищого навчального закладу) 
Факультет гуманітарних технологій 
 
(повне найменування інституту, найменування факультету (відділення) 
Кафедра соціального забезпечення 
 
(повна назва кафедри (предметної, циклової комісії)) 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
  
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
на тему 
«"Волонтерські практики як вид громадської активності" 
 
 
 
 
Виконав: студент 6 курсу, групи СЗМ-023 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
                  (шифр і назва спеціальності (спеціалізації) 
 
 
Грендей С.А. 
(прізвище та ініціали) 
 
Науковий керівник Нагайчук Н.Г 
                            (прізвище та ініціали) 
Рецензент   __________________________ ____________ 
      (прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2024 р.
2 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
       Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр 
 
      Галузь знань 23 Соціальна робота 
(шифр і назва) 
       Спеціальність  232 “Соціальне забезпечення” 
 
 
    ЗАТВЕРДЖУЮ: 
    Зав. кафедри 
   ____________ к.е.н., доц. Бєлова І.О 
  “_____” _______________20 ____ р. 
  
 
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 
 
Здобувачу Грендею Сергію Андріановичу на  підготовку 
кваліфікаційноїроботи магістра на  тему: "Волонтерські практики як вид 
громадської активності". 
Тему затверджено наказом від «13» червня 2024 р. №194/04 
Кваліфікаційна робота магістра виконується на матеріалах наукових розвідок з 
обраної тематики 
План кваліфікаційної роботи магістра 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВОЛОНТЕРСЬКИХ 
ПРАКТИК У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ 
ВОЛОНТЕРСЬКИХ ПРАКТИК 
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВОЛОНТЕРСЬКИХ ПРАКТИК У 
СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
Об’єктом дослідження є волонтерська діяльність як складова системи 
соціального забезпечення та форма громадської активності громадян України. 
Предметом дослідження є соціальний зміст, організаційні механізми та 
практичний вплив волонтерських практик на функціонування системи соціального 
забезпечення в Україні. 
3 
 
Метою магістерської роботи є комплексний аналіз волонтерських практик як 
форми громадської активності у системі соціального забезпечення, визначення 
їхньої ролі, функцій і впливу на розвиток соціального захисту населення в сучасних 
умовах, зокрема під час воєнного стану. 
 У розділі1: Розглянути теоретико-методологічні основи волонтерських 
практик у системі соціального забезпечення 
У розділі 2: Провести емпіричне дослідження організаційних та соціально-
практичних аспектів волонтерських практик  
У розділі 3: Окреслити особливості  практичного аналізу волонтерських 
практик у системі соціального забезпечення 
 
 
Завдання підготував 
науковий керівник           Нагайчук Н.Г 
(підпис)                              (прізвище та ініціали) 
« » 2024 р 
Завдання одержала здобувачка 
                                                                Грендей С.А, 
(підпис)                              (прізвище та ініціали) 
« » 2024 р 
РЕФЕРАТ 
Основний текст кваліфікаційної роботи магістра викладений на 85 
сторінках. Робота містить 6 таблиць,  список використаних джерел з 40 
найменувань, додатки. 
Об’єктом дослідження є волонтерська діяльність як складова системи 
соціального забезпечення та форма громадської активності громадян України. 
Предметом дослідження є соціальний зміст, організаційні механізми та 
практичний вплив волонтерських практик на функціонування системи соціального 
забезпечення в Україні. 
Метою магістерської роботи є комплексний аналіз волонтерських практик як 
форми громадської активності у системі соціального забезпечення, визначення 
їхньої ролі, функцій і впливу на розвиток соціального захисту населення в сучасних 
умовах, зокрема під час воєнного стану. 
Для досягнення поставленої мети у роботі вирішено наступні завдання: 
1. Проаналізувати сутність поняття “волонтерство” та визначити його 
місце в системі соціального забезпечення. 
2. Дослідити етапи становлення і розвитку волонтерського руху в Україні 
та світі як соціального явища. 
3. Охарактеризувати нормативно-правові засади волонтерської діяльності 
в Україні та їх відповідність сучасним викликам. 
4. Розглянути організаційні моделі та напрями діяльності волонтерських 
організацій, що функціонують у сфері соціального захисту населення. 
5. Оцінити соціальний вплив волонтерських практик на розвиток 
громадянського суспільства, громади та державної політики соціального 
забезпечення. 
6. Провести практичне дослідження діяльності волонтерських ініціатив 
(на прикладі обраної організації або програми) та виявити ефективні механізми 
їхньої роботи. 
  5 
 
7. Розробити рекомендації щодо вдосконалення взаємодії державних і 
недержавних суб’єктів у сфері соціальної підтримки та розвитку волонтерства. 
За результатами дослідження сформульовані висновки:  
1. Визначено, що волонтерство є формою громадянської активності, 
спрямованої на безоплатну допомогу людям у складних життєвих обставинах, і 
водночас — складовою системи соціального забезпечення. 
2. Простежено еволюцію волонтерства у світі та в Україні — від традицій 
взаємодопомоги до масового руху після 2014 року та під час повномасштабної 
війни 2022 року. 
3. Проаналізовано законодавство України щодо волонтерської діяльності, 
зокрема Закон «Про волонтерську діяльність» та його зміни 2015 і 2022 років; 
виявлено потребу його оновлення з урахуванням сучасних викликів. 
4. Систематизовано типи волонтерських об’єднань — від неформальних 
ініціатив до інституційних організацій; визначено основні напрями діяльності у 
сфері соціального захисту. 
5. Доведено, що волонтерство зміцнює громадянське суспільство, формує 
довіру, підвищує соціальну згуртованість і виступає ефективним інструментом 
соціальної стабільності в кризові періоди. 
6. На прикладі діяльності цієї організації показано ефективність 
волонтерських практик у допомозі військовим, лікарням і громадам; виявлено 
гнучкість, самоорганізацію та партнерство з державними структурами. 
7. Запропоновано напрями вдосконалення взаємодії держави й 
волонтерського сектору: удосконалення законодавства, фінансова підтримка, 
створення навчальних програм для волонтерів і впровадження цифрової 
координаційної платформи. 
8. Волонтерство визначено як стратегічний ресурс соціальної політики, 
що сприяє розвитку інклюзивної та стійкої системи соціального забезпечення 
України. 
  6 
 
Наукова новизна магістерської роботи полягає у комплексному підході до 
вивчення волонтерських практик як важливого елементу системи соціального 
забезпечення в сучасній Україні. 
Положення, сформульовані у дослідженні, можуть бути використані для 
подальшого наукового аналізу соціальних механізмів солідарності, інтеграції та 
соціальної відповідальності в контексті державної соціальної політики. 
 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра 2024 рік  
Рік захисту роботи 2024 рік  
 
 
  7 
 
 
ПЛАН 
ВСТУП 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ 
ВОЛОНТЕРСЬКИХ ПРАКТИК У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
1.1. Поняття волонтерства та його соціальна природа 
1.2. Історія становлення волонтерського руху в Україні та світі 
1.3. Нормативно-правова та інституційна база волонтерської діяльності 
Висновки до розділу 1 
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПРАКТИЧНІ 
АСПЕКТИ ВОЛОНТЕРСЬКИХ ПРАКТИК 
2.1. Волонтерські організації як суб’єкти системи соціального 
забезпечення 
2.2. Волонтерські програми як інструмент реалізації соціальної політики 
2.3. Аналіз моделей взаємодії між волонтерськими організаціями та 
соціальними службами в Україні 
Висновки до розділу 2 
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВОЛОНТЕРСЬКИХ 
ПРАКТИК У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
3.1. Методика, база та етапи практичного дослідження 
3.2. Аналіз результатів дослідження діяльності волонтерських 
організацій 
3.3. Рекомендації щодо вдосконалення взаємодії держави та 
волонтерського сектору 
Висновки до розділу 3 
ВИСНОВКИ 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
  
  8 
 
Вступ. 
Волонтерська діяльність є одним із ключових чинників формування та 
розвитку громадянського суспільства. Вона втілює найвищі гуманістичні 
прагнення людини — потребу в свободі, безпеці, справедливості та 
взаємопідтримці. Саме волонтерство демонструє готовність громадян діяти на 
благо інших, не очікуючи винагороди, і тим самим формує основу довіри між 
людьми та державою. У цьому сенсі держава має підтримувати всебічний 
розвиток волонтерських ініціатив, адже вони зміцнюють соціальну стійкість 
суспільства, сприяють демократизації та консолідації нації. 
Волонтерська активність завжди була притаманною українському 
народові. Історично українці вирізнялися здатністю до самоорганізації, 
взаємодопомоги та об’єднання задля спільних цілей. У період незалежності 
України можна виділити кілька хвиль активізації волонтерського руху, що 
відображають етапи суспільних трансформацій. 
Перший масштабний сплеск волонтерства спостерігався у 2014 році, 
коли тисячі громадян об’єдналися для підтримки українських військових і 
створення дієвої системи допомоги армії. Другий етап піднесення відбувся у 
2020 році в період пандемії COVID-19: волонтери координували доставку 
медикаментів, засобів індивідуального захисту, обладнання для лікарень, 
організовували інформаційні кампанії. Починаючи з 2022 року, на тлі 
повномасштабного вторгнення Росії, волонтерський рух набув 
безпрецедентного масштабу: громадяни взяли на себе значну частину 
гуманітарних, логістичних і навіть оборонних функцій, підтримуючи армію, 
переселенців і цивільних. 
Українське громадянське суспільство продемонструвало здатність до 
швидкої мобілізації, самоорганізації та співпраці. Волонтерські ініціативи 
стали не лише реакцією на кризу, а й ефективною моделлю взаємодії держави 
та громадян, що сприяє формуванню нової соціальної культури 
відповідальності. 
  9 
 
Актуальність дослідження обумовлена кількома чинниками. 
По-перше, в умовах війни значно зросла потреба у гуманітарній, 
медичній, соціальній і психологічній допомозі. Волонтерські організації стали 
ключовими посередниками між суспільством і державою, забезпечуючи 
координацію допомоги, створення логістичних мереж і реалізацію термінових 
проєктів підтримки військових та цивільних. 
По-друге, аналіз волонтерських ініціатив дозволяє глибше зрозуміти 
соціально-політичні процеси, що відбуваються у воєнний час. Волонтерство 
сьогодні — це не лише форма громадянської участі, а й показник зрілості 
громадянського суспільства, яке розвиває цінності солідарності, підтримки й 
відповідальності. 
По-третє, систематизація сучасного досвіду волонтерських практик є 
необхідною для розроблення ефективних моделей їхньої організації, 
забезпечення сталого розвитку та зміцнення партнерства між державними 
структурами, громадським сектором і міжнародними донорами. 
Волонтерські організації відіграють надзвичайно важливу роль не лише 
в задоволенні поточних потреб суспільства, а й у формуванні майбутньої 
архітектури післявоєнної відбудови. Вони сприяють розвитку людського 
капіталу, формують культуру взаємодії, розширюють міжнародні зв’язки та 
зміцнюють позитивний імідж України у світі. 
Таким чином, дослідження волонтерських практик у контексті сучасних 
соціально-політичних реалій є важливим не лише для наукового осмислення 
цього феномену, а й для формування практичних рекомендацій щодо 
вдосконалення політики підтримки волонтерства, підвищення його 
ефективності та суспільної значущості. 
Ступінь наукової розробки теми дипломного дослідження. 
Проблематика волонтерства в Україні має значну історію наукового 
осмислення, однак саме після 2014 року вона набула нового змісту й 
актуальності у зв’язку з гібридною війною, гуманітарними викликами та 
  10 
 
зростанням потреби у соціальній підтримці населення. Волонтерська 
діяльність почала розглядатися не лише як форма громадської ініціативи, а й 
як важлива складова системи соціального забезпечення та соціальної політики 
держави. 
До початку активної фази суспільних змін у 2014 році питання сутності, 
функцій і організації волонтерства висвітлювали у своїх наукових працях такі 
дослідники, як О. Безпалько, О. Брижовата, Р. Вайнола, І. Грига, М. 
Дейчаківський, І. Звєрєва, Н. Заверико, Н. Івченко, А. Капська, Н. Комарова, 
О. Кузьменко, І. Пінчук, Ф. Ступак, В. Танцюра, С. Толстоухова, І. Трубавіна, 
О. Шатохіна, О. Яременко та інші. Їхні дослідження заклали теоретичні засади 
розуміння волонтерства як соціального феномена, визначили його 
педагогічний, психологічний та соціальний потенціал. 
У працях цих науковців сформовано понятійно-категоріальний апарат, 
обґрунтовано принципи та напрями розвитку волонтерських практик, їхній 
вплив на формування громадянської активності, соціальної інтеграції та 
розвитку соціального капіталу. 
Події останнього десятиліття, а особливо повномасштабна війна 2022 
року, спричинили новий етап наукового осмислення ролі волонтерства у 
системі соціальної підтримки. У цей період посилився інтерес дослідників до 
питань адаптації волонтерських організацій до умов кризи, ефективності 
їхньої взаємодії з державними структурами, а також соціального впливу 
волонтерського руху на громади. 
Серед учених, які зробили помітний внесок у сучасний аналіз 
волонтерських процесів, слід назвати Л. Жужу, К. Павлюк, О. Трубнікову, І. 
Чайку. Їхні роботи зосереджені на вивченні трансформаційних процесів у 
діяльності волонтерських організацій під час війни, питаннях управління 
ресурсами, соціальної відповідальності, а також ролі волонтерів у підтримці 
психоемоційної стійкості населення. 
  11 
 
Загалом, у сучасному науковому дискурсі волонтерство розглядається 
як механізм соціальної стабілізації, що забезпечує гнучкість і стійкість 
системи соціального забезпечення у кризових умовах. Воно стало об’єктом 
міждисциплінарного аналізу — з позицій соціології, соціальної роботи, 
публічного управління та економіки соціальної сфери. 
Отже, тема волонтерських практик в Україні, особливо в умовах 
воєнного стану, перебуває на етапі активного розвитку й поглиблення. Вона є 
платформою для наукових дискусій щодо ефективності взаємодії держави, 
громади та неурядового сектору у процесі забезпечення соціального захисту. 
Актуальність цього напряму зумовлена як науковими інтересами, так і 
практичною потребою розроблення інноваційних механізмів соціальної 
підтримки, що базуються на партнерстві між державними структурами та 
волонтерськими організаціями. 
Метою магістерської роботи є комплексний аналіз волонтерських 
практик як форми громадської активності у системі соціального забезпечення, 
визначення їхньої ролі, функцій і впливу на розвиток соціального захисту 
населення в сучасних умовах, зокрема під час воєнного стану. 
Дослідження спрямоване на з’ясування того, яким чином волонтерська 
діяльність доповнює державну систему соціальної підтримки, сприяє 
соціальній інтеграції вразливих груп, підвищує ефективність соціальної 
політики та формує соціальну солідарність у суспільстві. 
Для досягнення поставленої мети в роботі передбачено вирішення таких 
наукових завдань: 
1. Проаналізувати сутність поняття “волонтерство” та визначити його 
місце в системі соціального забезпечення. 
2. Дослідити етапи становлення і розвитку волонтерського руху в 
Україні та світі як соціального явища. 
3. Охарактеризувати нормативно-правові засади волонтерської 
діяльності в Україні та їх відповідність сучасним викликам. 
  12 
 
4. Розглянути організаційні моделі та напрями діяльності 
волонтерських організацій, що функціонують у сфері соціального захисту 
населення. 
5. Оцінити соціальний вплив волонтерських практик на розвиток 
громадянського суспільства, громади та державної політики соціального 
забезпечення. 
6. Провести практичне дослідження діяльності волонтерських 
ініціатив (на прикладі обраної організації або програми) та виявити ефективні 
механізми їхньої роботи. 
7. Розробити рекомендації щодо вдосконалення взаємодії державних 
і недержавних суб’єктів у сфері соціальної підтримки та розвитку 
волонтерства. 
Об’єктом дослідження є волонтерська діяльність як складова системи 
соціального забезпечення та форма громадської активності громадян України. 
Предметом дослідження є соціальний зміст, організаційні механізми та 
практичний вплив волонтерських практик на функціонування системи 
соціального забезпечення в Україні. 
Методи дослідження. Для проведення дослідження використано 
широкий спектр методів, зокрема методи причинно-наслідкового аналізу та 
логічного обґрунтування, які дозволили встановити взаємозв’язки між 
ключовими аспектами волонтерської діяльності. Застосовано порівняльний 
аналіз і синтез, що сприяли формуванню чіткого розуміння поняти 
«волонтерство», «волонтерська діяльність», «волонтерські організації» та їх 
основні напрямки. 
Моніторинг доступних даних забезпечить актуальну оцінку стану 
волонтерського руху в контексті організаційної структури українського 
суспільства. Контент-аналіз публікацій з цієї тематики дозволив виявити 
тенденції та прогалини у висвітленні проблеми. Застосування системного та 
логіко-структурного підходів дозволило інтегрувати отримані дані в загальну 
  13 
 
концепцію дослідження. Методи теоретичного узагальнення, індукції та 
дедукції забезпечили комплексність аналізу. 
Наукова новизна магістерської роботи полягає у комплексному підході 
до вивчення волонтерських практик як важливого елементу системи 
соціального забезпечення в сучасній Україні. У ході дослідження: 
 уточнено зміст поняття «волонтерська практика» у контексті 
соціального забезпечення як системної діяльності, спрямованої на 
надання допомоги та підтримки вразливим групам населення; 
 обґрунтовано роль волонтерських організацій як суб’єктів соціальної 
політики, що забезпечують гнучкість, адресність і ефективність 
соціальної підтримки; 
 визначено механізми взаємодії волонтерських структур із державними 
інституціями соціального захисту на регіональному та національному 
рівнях; 
 виявлено основні тенденції трансформації волонтерського руху в 
умовах воєнного стану та їхній вплив на соціальну стійкість громад; 
 розроблено пропозиції щодо підвищення ефективності партнерства між 
державою, громадським сектором і волонтерськими ініціативами у сфері 
соціального забезпечення. 
Теоретичне значення дослідження 
Теоретичне значення полягає у поглибленні наукових уявлень про 
волонтерство як соціальний інститут і чинник розвитку системи соціального 
забезпечення. Отримані результати розширюють понятійно-категоріальний 
апарат соціальної науки, уточнюють сутність таких понять, як «волонтерська 
активність», «соціальна взаємодія», «громадянська участь» та «соціальна 
підтримка». 
Положення, сформульовані у дослідженні, можуть бути використані для 
подальшого наукового аналізу соціальних механізмів солідарності, інтеграції 
та соціальної відповідальності в контексті державної соціальної політики. 
  14 
 
Практичне значення роботи визначається можливістю використання її 
результатів у діяльності органів соціального захисту, неурядових організацій, 
волонтерських об’єднань та освітніх закладів. Отримані висновки і 
рекомендації можуть бути застосовані для: 
 удосконалення механізмів залучення громадян до волонтерської 
діяльності; 
 розроблення регіональних програм соціальної підтримки з урахуванням 
потенціалу волонтерського сектору; 
 оптимізації взаємодії між державними службами та громадськими 
ініціативами у наданні соціальних послуг; 
 підготовки майбутніх фахівців із соціального забезпечення до роботи з 
волонтерськими спільнотами; 
 проведення навчальних курсів, тренінгів та консультацій у сфері 
волонтерства. 
Таким чином, результати магістерської роботи мають як теоретичну, так 
і прикладну цінність, сприяючи вдосконаленню практики соціальної 
підтримки населення та підвищенню ефективності системи соціального 
забезпечення України. 
 
 
 
 
  
  15 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ 
ВОЛОНТЕРСЬКИХ ПРАКТИК У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
1.1. Поняття волонтерства та його соціальна природа 
 
Волонтерство є одним із найважливіших проявів соціальної активності 
громадян, що відображає рівень розвитку громадянського суспільства. Сам 
термін має французьке походження (volontaire — доброволець) і спочатку 
позначав людей, які без примусу долучалися до суспільно корисних справ, 
насамперед військових або гуманітарних ініціатив (Лях, 2012). З часом 
поняття набуло ширшого змісту — сьогодні воно охоплює будь-яку 
діяльність, спрямовану на допомогу іншим без матеріальної вигоди. 
В українському законодавстві волонтерство визначається як 
добровільна, соціально орієнтована, неприбуткова діяльність, що 
здійснюється громадянами індивідуально або в межах організацій для надання 
волонтерської допомоги (Закон України «Про волонтерську діяльність», 
2015). Втім, науковці підкреслюють, що це визначення є дещо обмеженим, 
оскільки звужує зміст поняття лише до практичної допомоги, не враховуючи 
його соціально-психологічного та ціннісного виміру (Безпалько, 2016; 
Заверико, 2019). 
На думку О. Безпалько (2016), волонтерство є соціальним явищем, яке 
поєднує альтруїзм, гуманність і відповідальність перед суспільством. Воно не 
зводиться лише до надання послуг чи виконання певних дій, а є формою 
соціальної участі, спрямованої на зміцнення солідарності між людьми. 
Подібної позиції дотримується і Т. Лях (2012), яка зазначає, що волонтер 
добровільно витрачає частину свого часу, сил і знань для досягнення 
суспільного блага, не очікуючи матеріальної винагороди. 
Волонтерство має безпосередній зв’язок із системою соціального 
забезпечення, оскільки допомагає компенсувати недоліки державної 
підтримки соціально вразливих груп. За визначенням І. Трубавіної (2020), 
  16 
 
волонтерська діяльність виконує «функцію соціального мосту» між 
громадянами та державними інституціями, забезпечуючи більш гнучке 
реагування на нагальні потреби суспільства. Особливо це проявляється в 
умовах криз — під час війни, епідемій чи економічних потрясінь — коли 
волонтери фактично беруть на себе частину завдань системи соціального 
захисту (Жужа, 2023). 
Згідно з Європейською хартією прав і обов’язків волонтерів (European 
Volunteer Centre, 2015), волонтер — це особа, яка бере участь у суспільно 
корисній діяльності за власним бажанням, без матеріальної винагороди, але з 
можливістю отримати нові знання та навички. Таким чином, міжнародна 
практика підкреслює не лише соціальний, а й освітньо-розвивальний 
потенціал волонтерства. 
У сучасному суспільстві волонтерство набуває різних форм — від 
традиційної гуманітарної допомоги до цифрових ініціатив, екологічних чи 
освітніх проєктів. М. Козачук (2022) пропонує класифікувати волонтерську 
діяльність за видами: цивільну, військову, медичну, правозахисну, освітню, 
корпоративну тощо. Особливу роль у контексті війни відіграє військове 
волонтерство, яке забезпечує матеріальну та моральну підтримку армії, 
допомогу пораненим, переселенцям і сім’ям військовослужбовців (Павлюк, 
2023). 
У науковому сенсі волонтерство розглядається як частина ширшого 
феномена громадських рухів, оскільки ґрунтується на ініціативі, спільних 
цінностях і колективній дії (ГУРТ, 2016). Проте воно відрізняється від 
політичних чи протестних рухів своєю гуманістичною природою — 
орієнтацією не на зміну влади чи соціальної системи, а на допомогу 
конкретним людям. Саме тому волонтерство є важливою складовою 
громадянського суспільства, що підтримує його сталість і моральний баланс. 
Соціально-гуманістичний зміст волонтерської діяльності полягає у 
втіленні базових моральних цінностей людства — милосердя, солідарності, 
  17 
 
відповідальності та взаємопідтримки. Волонтерство є вираженням людяності 
в її найвищій формі, адже воно базується не на обов’язку чи примусі, а на 
внутрішньому переконанні людини діяти на благо інших. Як зазначає І. 
Звєрєва (2019), волонтерська активність є “соціальною формою гуманізму”, у 
якій людина реалізує власну моральну зрілість, здатність до емпатії та 
співчуття. 
Гуманістична природа волонтерства проявляється у визнанні цінності 
кожної особистості, незалежно від її соціального статусу, матеріального 
становища чи життєвих обставин. За словами А. Капської (2018), волонтерська 
діяльність “відтворює глибинний зміст соціальної справедливості”, оскільки 
передбачає активну участь у підтримці тих, хто опинився у нерівних умовах. 
Через такі дії реалізується принцип соціальної рівності — можливість кожного 
отримати допомогу, підтримку і шанс на гідне життя. 
З точки зору соціального забезпечення, волонтерство має подвійну 
функцію: з одного боку, воно є інструментом гуманітарної допомоги, а з 
іншого — формою духовного самовираження людини. Як зазначає О. 
Безпалько (2016), волонтерська діяльність “є актом громадянської 
відповідальності, що поєднує альтруїстичні мотиви з прагненням соціальної 
гармонії”. Це означає, що допомагаючи іншим, людина не лише зменшує 
соціальну нерівність, а й зміцнює власну внутрішню рівновагу, розвиває 
почуття спільності й значущості у суспільстві. 
Волонтерство є одним із найефективніших механізмів соціалізації, 
адже воно формує у людини усвідомлення своєї приналежності до суспільства, 
виховує повагу до людської гідності, толерантність і готовність до співпраці 
(Трубавіна, 2020). У цьому контексті гуманістичний зміст волонтерської 
діяльності виявляється у здатності долати байдужість, відновлювати довіру 
між людьми й зміцнювати соціальну згуртованість. 
Суттєвою рисою сучасного волонтерства є його етична автономність. 
Воно не регламентується формальними вимогами чи професійними 
  18 
 
стандартами, а базується на моральних переконаннях самих учасників. Як 
підкреслює Н. Комарова (2021), головна цінність волонтерства полягає в 
“етосі безкорисливості” — готовності діяти не заради винагороди, а через 
усвідомлення спільного блага. Цей етичний принцип відрізняє волонтерську 
діяльність від професійної соціальної роботи, хоча обидва явища 
взаємодоповнюють одне одного в системі соціального забезпечення. 
З позицій гуманістичної теорії соціального розвитку, волонтерство 
можна розглядати як простір, у якому реалізується концепція “людського 
виміру соціальної політики” (Заверико, 2019). Йдеться про підхід, де в центрі 
уваги — людина з її унікальними потребами, гідністю і потенціалом, а не лише 
об’єкт державної допомоги. Саме тому волонтерська діяльність стає важливим 
чинником гуманізації соціальної політики — вона повертає людині 
суб’єктність, залучаючи її не лише як отримувача, а як активного учасника 
процесів підтримки. 
У контексті воєнного часу гуманістичний зміст волонтерства набуває 
особливої глибини. Допомагаючи пораненим, переселенцям, військовим чи 
їхнім родинам, волонтери не лише задовольняють матеріальні потреби, а й 
відновлюють віру у добро, у силу людської спільноти. Як зазначає Л. Жужа 
(2023), саме “гуманістичний імператив співчуття” став рушійною силою 
українського волонтерського руху після 2022 року, коли тисячі громадян 
перетворили солідарність на реальну соціальну підтримку. 
Таким чином, соціально-гуманістичний зміст волонтерської діяльності 
полягає у поєднанні моральних цінностей, соціальної відповідальності та 
практичної дії. Волонтерство втілює гуманістичну ідею взаємоповаги та 
людяності, стає формою духовного і соціального самоствердження людини, 
зміцнюючи підвалини соціальної єдності та гармонії у суспільстві. 
Волонтерство є однією з найвищих форм соціальної активності, оскільки 
поєднує індивідуальну ініціативу, громадянську відповідальність і практичну 
допомогу тим, хто її потребує. У сучасному суспільстві воно постає не лише 
  19 
 
як акт доброї волі, а як механізм підтримки соціальної стабільності та розвитку 
громадянського суспільства. На думку О. Безпалько (2016), волонтерська 
діяльність є «активною формою соціальної участі», яка сприяє самореалізації 
людини та одночасно забезпечує розв’язання важливих суспільних проблем. 
Соціальна активність у контексті волонтерства проявляється у 
добровільній готовності особи діяти в інтересах громади. Це діяльність, що не 
зумовлена матеріальною вигодою, а має морально-гуманістичний характер 
(Лях, 2012). Волонтер, обираючи форму участі у справах суспільства, не лише 
надає допомогу іншим, але й утверджує власну громадянську позицію, 
розвиває відчуття причетності до соціальних процесів. Як зазначає І. 
Трубавіна (2020), саме через волонтерську діяльність відбувається практичне 
втілення ідеї «активного громадянства» — здатності діяти, брати на себе 
відповідальність та впливати на позитивні зміни в соціумі. 
Волонтерство має особливе значення для системи соціальної підтримки, 
адже воно забезпечує оперативну допомогу у тих сферах, де державні або 
муніципальні служби не завжди можуть швидко реагувати. Згідно з 
дослідженням К. Павлюк (2023), волонтерські ініціативи часто стають першим 
рівнем соціальної допомоги в кризових умовах — під час війни, стихійних лих, 
епідемій. Вони діють там, де потрібна не лише матеріальна, але й моральна 
підтримка, забезпечуючи людям відчуття турботи та співучасті. 
З точки зору соціальної політики, волонтерство є важливою складовою 
моделі «партнерства держави і громади» (Заверико, 2019). Воно дозволяє 
поєднати офіційні механізми соціального забезпечення з неформальними 
мережами допомоги, створюючи тим самим більш гнучку, людянішу систему 
соціального захисту. Такий підхід ґрунтується на принципі субсидіарності — 
коли частину соціальних функцій виконують не лише державні структури, а й 
самі громадяни, об’єднані спільними цінностями взаємопідтримки. 
Гуманітарна роль волонтерства особливо зросла в умовах війни в 
Україні. Як наголошує Л. Жужа (2023), повномасштабна агресія Росії 
  20 
 
спричинила «нову хвилю громадянської мобілізації», у межах якої 
волонтерство стало не просто формою допомоги, а частиною національного 
спротиву. Волонтери не лише забезпечують військових і переселенців 
необхідними ресурсами, а й виконують функції психологічної, інформаційної 
та правової підтримки. Таким чином, волонтерство набуває комплексного 
характеру — воно охоплює як матеріальну, так і соціально-емоційну складову 
допомоги. 
Соціальна активність у формі волонтерства має також освітньо-
виховний потенціал. Вона сприяє формуванню культури взаємоповаги, довіри 
та соціальної згуртованості. Як зазначає А. Капська (2018), участь у 
волонтерських ініціативах стимулює розвиток таких рис, як толерантність, 
емпатія, відповідальність, що є фундаментом соціальної зрілості особистості. 
Особливо важливим є залучення молоді до волонтерства, адже саме у цій сфері 
формуються навички співпраці, лідерства, комунікації — ті компетенції, які 
стають основою майбутньої професійної та громадянської активності. 
Серед ключових функцій волонтерства як форми соціальної підтримки 
виділяють: компенсаторну — заповнення прогалин у системі соціального 
забезпечення; інтеграційну — об’єднання людей навколо спільних цінностей; 
комунікативну — налагодження діалогу між громадянами, владою та 
неурядовими організаціями (Комарова, 2021). Усі ці функції посилюють 
соціальний капітал суспільства, підвищують довіру між людьми та сприяють 
розвитку сталих соціальних зв’язків. 
Отже, волонтерство як форма соціальної активності є не лише проявом 
доброчинності, а й важливим елементом соціальної інфраструктури. Воно 
поєднує особисті зусилля людей із колективною відповідальністю громади, 
забезпечуючи ефективну підтримку тим, хто цього потребує. Через 
волонтерську діяльність суспільство демонструє свою зрілість, а держава 
отримує додатковий ресурс соціальної стабільності, що особливо важливо в 
період глибоких трансформацій та випробувань. 
  21 
 
Волонтерство посідає важливе місце у системі соціального 
забезпечення, виконуючи роль гнучкого та мобільного механізму реагування 
на соціальні потреби громадян. У сучасних умовах, коли державна система 
соціального захисту часто не здатна повністю охопити всі категорії населення, 
волонтерська діяльність стає ефективним інструментом доповнення офіційних 
соціальних програм. Як зазначає О. Безпалько (2016), волонтерство є 
«соціальною підсистемою», що функціонує паралельно з державною 
інституційною структурою, але має вищу швидкість реагування та більшу 
довіру серед населення. 
Зв’язок волонтерства із системою соціального забезпечення виявляється 
насамперед у тому, що обидва явища мають спільну мету — забезпечення 
гідного життя людини, захист її прав і підтримку у складних життєвих 
обставинах. Проте якщо соціальне забезпечення базується на нормативно-
правовій основі, державних програмах і фінансових ресурсах, то волонтерство 
спирається на людський фактор — солідарність, співчуття, особисту 
ініціативу (Звєрєва, 2019). Саме завдяки поєднанню цих двох підходів 
формується ефективна модель соціальної підтримки, де держава забезпечує 
базовий рівень гарантій, а волонтери — адресну, швидку та людяну допомогу. 
Волонтерська діяльність значно розширює соціальну функцію держави, 
допомагаючи долати структурні обмеження системи соціального захисту. За 
словами І. Трубавіної (2020), волонтери нерідко «зшивають розірвану 
соціальну тканину», тобто підтримують ті верстви населення, які залишаються 
поза увагою офіційних програм — людей без домівки, літніх громадян, 
внутрішньо переміщених осіб, сім’ї військових, осіб із інвалідністю. Таким 
чином, волонтерство виконує компенсаторну функцію, заповнюючи 
прогалини в роботі державних служб. 
Система соціального забезпечення передбачає надання гарантованих 
видів допомоги, однак вона часто обмежена формальними процедурами. 
Волонтерство ж відзначається гнучкістю, оперативністю й довірою з боку 
  22 
 
суспільства. Як наголошує Н. Комарова (2021), у кризових ситуаціях саме 
волонтери першими реагують на потреби людей, а вже потім підключаються 
державні структури. При цьому співпраця між ними має бути не 
конкурентною, а партнерською: волонтери підсилюють державні ініціативи, 
надаючи елемент людяності й безпосередності у соціальну допомогу. 
З практичної точки зору, волонтерська діяльність інтегрується в систему 
соціального забезпечення через участь у реалізації державних і муніципальних 
програм, у роботі соціальних установ, лікарень, центрів зайнятості, будинків 
для людей похилого віку тощо. Як зазначає А. Капська (2018), у багатьох 
громадах саме волонтери допомагають соціальним працівникам виконувати 
частину функцій догляду, логістики, інформаційної підтримки та супроводу 
клієнтів. Така співпраця дозволяє державі ефективніше використовувати 
наявні ресурси й залучати громадян до процесу соціальної допомоги. 
Особливо тісний зв’язок між волонтерством і соціальним забезпеченням 
проявився під час воєнних дій в Україні. За спостереженнями Л. Жужі (2023), 
волонтерські ініціативи фактично взяли на себе роль «паралельної соціальної 
служби» — вони забезпечують військових, переселенців, родини загиблих, 
організовують реабілітаційні програми, психологічну допомогу, постачання 
гуманітарних ресурсів. У багатьох випадках діяльність волонтерів стала 
джерелом натхнення і для державних служб, які переймають їхній досвід у 
питаннях комунікації, прозорості та орієнтації на потреби людини. 
Волонтерство також відіграє важливу роль у формуванні соціального 
капіталу — системи довіри, взаємодопомоги та солідарності. Як наголошує 
Заверико (2019), завдяки волонтерству «суспільство вчиться співпрацювати з 
державою не з позиції підпорядкування, а партнерства». Це сприяє зміцненню 
громадянського суспільства, розвитку горизонтальних зв’язків і підвищенню 
ефективності соціальної політики загалом. 
Таким чином, волонтерство і система соціального забезпечення є 
взаємопов’язаними складовими соціальної політики держави. Волонтерська 
  23 
 
діяльність не замінює державну допомогу, але суттєво підсилює її людський і 
моральний вимір. Вона сприяє побудові соціально відповідального 
суспільства, у якому допомога стає не лише функцією держави, а й свідомим 
вибором кожного громадянина. Така взаємодія створює передумови для 
переходу від моделі пасивного соціального захисту до моделі активної 
соціальної підтримки, де ініціатива і співучасть громадян є ключовими 
чинниками сталого розвитку. 
 
1.2. Історія становлення волонтерського руху в Україні та світі 
 
Волонтерський рух має глибокі історичні корені, що сягають традицій 
взаємодопомоги, солідарності та благодійності, які виникли задовго до появи 
самого терміна “волонтерство”. У широкому розумінні, ідея добровільної 
допомоги іншим існувала у всіх культурах, релігіях і цивілізаціях. Уже в 
античні часи діяли громади, які організовували підтримку поранених воїнів і 
нужденних. Християнська традиція, у свою чергу, закріпила цінність 
милосердя як моральний обов’язок кожного (Лях, 2012). 
Перші організовані форми волонтерства в сучасному розумінні 
з’явилися у Європі в XIX столітті, разом із розвитком благодійних товариств, 
громадських рухів і соціальних реформ. У 1863 році Анрі Дюнан створив 
Міжнародний комітет Червоного Хреста, який став символом міжнародного 
гуманітарного волонтерства (European Volunteer Centre, 2015). Ця організація 
заклала основи принципів добровільної допомоги — гуманності, 
нейтральності, безкорисливості та солідарності. 
У XX столітті волонтерський рух активно поширюється у світі. Після 
Першої світової війни у 1920-х роках у Франції та Німеччині з’явилися перші 
волонтерські табори, спрямовані на відбудову зруйнованих міст. У 1940–1950-
х роках у США формується мережа неурядових організацій, орієнтованих на 
соціальну роботу, освіту та охорону здоров’я. У 1970-х роках створюються 
  24 
 
міжнародні програми — Peace Corps (США), Voluntary Service Overseas 
(Велика Британія), які започаткували глобальний формат волонтерства, 
поєднуючи соціальну місію з міжкультурним обміном (Bezpal’ko, 2016). 
В Україні традиції добровільної допомоги мають глибоке коріння. Іще в 
козацьку добу громади гуртувалися для підтримки нужденних, сиріт, 
поранених воїнів. У XIX–XX століттях активну роль у розвитку 
благодійництва відігравали церква, жіночі організації, просвітянські 
товариства, студентські братства. Проте термін “волонтер” увійшов в 
український соціальний простір лише наприкінці XX століття, у період 
становлення незалежної держави, коли розпочалося формування інститутів 
громадянського суспільства (Звєрєва, 2019). 
Сучасний український волонтерський рух пройшов кілька етапів 
розвитку. 
Перший етап (1990–2000-ті роки) — становлення. У цей період 
волонтерство здебільшого асоціювалося з благодійністю, діяльністю 
церковних і молодіжних організацій, соціальних служб. Важливою віхою 
стало прийняття Закону України “Про волонтерську діяльність” (2011), який 
закріпив правові основи волонтерства як суспільного явища. 
Другий етап (2014–2015 роки) — період якісного зламу. Після Революції 
Гідності та початку російської агресії волонтерство перетворилося на масовий 
рух. Тисячі українців об’єдналися для підтримки армії, переселенців, 
постраждалих у зоні бойових дій. Як зазначає О. Безпалько (2016), саме цей 
період став “точкою переходу від допомоги як емоційного пориву до 
волонтерства як соціальної системи”. З’явилися потужні організації — 
“Повернись живим”, “Армія SOS”, “Волонтерська сотня”, які запровадили 
нові моделі збору коштів, логістики, прозорої звітності. 
Третій етап (2020 рік) — гуманітарне волонтерство під час пандемії 
COVID-19. Громадяни масово самоорганізовувалися для підтримки медичних 
працівників, закупівлі засобів захисту, доставки продуктів літнім людям. Це 
  25 
 
засвідчило високу соціальну мобільність українців та здатність волонтерства 
швидко адаптуватися до нових викликів (Жужа, 2023). 
Четвертий етап (з 2022 року) — етап консолідації та національного 
спротиву. Повномасштабне вторгнення Росії стало каталізатором небувалого 
зростання волонтерського руху. Волонтери взяли на себе функції забезпечення 
армії, підтримки біженців, психологічної допомоги, евакуації населення. За 
словами К. Павлюк (2023), сучасне українське волонтерство “перетворилося з 
допоміжного елементу соціальної системи на її рушійну силу”. Важливо, що 
цей рух набув міжнародного виміру — українські діаспори по всьому світу 
створюють мережі допомоги Україні, організовуючи збори коштів, 
гуманітарну підтримку та інформаційні кампанії. 
Волонтерський рух у світі та в Україні має спільні цінності — 
солідарність, людяність, рівність, але український досвід вирізняється 
масштабом, глибиною самоорганізації та громадянською зрілістю. Як зазначає 
Заверико (2019), волонтерство в Україні є “індикатором сили громадянського 
суспільства”, яке здатне діяти ефективно навіть за відсутності повноцінних 
державних ресурсів. 
Формування сучасних волонтерських практик є результатом складного 
історичного процесу, у якому ключову роль відіграли соціально-політичні 
події, національні кризи та трансформації суспільних цінностей. 
Волонтерство, як форма громадської активності, не виникло раптово — воно 
є відповіддю суспільства на виклики часу, що потребували колективної 
солідарності, взаємодопомоги та самоорганізації громадян. 
Витоки: від традицій допомоги до національного служіння. У традиціях 
українського народу ідеї добровільної підтримки були закладені здавна. Уже 
в козацьку добу громади організовували спільну допомогу пораненим, 
сиротам, вдовам, старим людям. Як зазначає І. Звєрєва (2019), ці практики 
“поєднували етичний і громадянський аспекти служіння”, що згодом стало 
підґрунтям для формування українського волонтерського руху. У XIX–
  26 
 
початку XX століття допомога нужденним організовувалася через церковні 
братства, жіночі комітети, освітні товариства, що стали попередниками 
сучасних громадських організацій (Безпалько, 2016). 
У цей час відбувався перехід від благодійництва, орієнтованого на 
доброчинність, до суспільно усвідомленої діяльності, спрямованої на 
соціальні зміни. Саме тоді закладається принципова ідея: допомога іншим — 
це не лише моральний обов’язок, а й прояв громадянської зрілості. 
Волонтерство у XX столітті: гуманітарний вимір. XX століття стало 
переломним у розумінні волонтерства у світі. Дві світові війни, соціальні 
катастрофи та хвилі біженців призвели до появи потужних міжнародних 
гуманітарних рухів. Міжнародний комітет Червоного Хреста, ЮНІСЕФ, 
“Лікарі без кордонів” — ці організації започаткували стандарти волонтерської 
діяльності, які згодом стали універсальними. Як підкреслює European 
Volunteer Centre (2015), саме після Другої світової війни волонтерство почали 
розглядати як форму “глобальної громадянської відповідальності”. 
Водночас у країнах Східної Європи, зокрема в радянський період, 
волонтерська діяльність існувала в дещо іншій формі — як “трудові десанти”, 
студентські будзагони, комсомольські ініціативи. Хоча вони були 
інституційно контрольовані, однак заклали практичні навички спільної 
роботи, солідарності та взаємодопомоги (Заверико, 2019). Цей досвід пізніше 
став корисним для пострадянських громадських рухів. 
Незалежність України: формування волонтерства як соціального явища. 
Після проголошення незалежності у 1991 році українське суспільство 
зіткнулося з економічною кризою, соціальною нерівністю та нестачею 
ефективних державних інститутів підтримки. У цих умовах саме волонтерські 
ініціативи стали каталізатором соціальної самоорганізації. Перші організації 
— “Карітас Україна”, “Пласт”, “Червоний Хрест України” — створювали 
моделі гуманітарної допомоги, орієнтовані на громаду. Як наголошує Н. 
Комарова (2021), “саме 1990-ті роки стали періодом, коли волонтерство 
  27 
 
перестало бути релігійною чи моральною практикою і стало частиною 
соціальної політики громадянського суспільства”. 
Важливим етапом у розвитку українського волонтерства стало 
ухвалення Закону України “Про волонтерську діяльність” (2011), який 
закріпив його правові основи, принципи безоплатності, гуманності та 
добровільності. Це дало можливість організаціям діяти офіційно, розвивати 
партнерства з державними структурами, залучати фінансування і підтримку з-
за кордону (Капська, 2018). 
Волонтерство у добу випробувань: 2014–2022 роки. Революція Гідності 
(2013–2014) стала переломним моментом для волонтерського руху. Саме тоді 
українці масово усвідомили, що допомога — це форма громадянської дії. Як 
зазначає О. Безпалько (2016), “самоорганізація Майдану продемонструвала, 
що волонтерство в Україні є не лише проявом милосердя, а актом 
громадянської свідомості”. 
Після початку російської агресії у 2014 році волонтерський рух став 
ключовою опорою держави. Тисячі людей забезпечували армію 
спорядженням, медикаментами, технікою, а також підтримували переселенців 
і постраждалих від війни. З’явилися десятки організацій — “Повернись 
живим”, “Армія SOS”, “Волонтерська сотня”, “Народний тил”, які 
перетворилися на потужні інституції громадянського суспільства (Жужа, 
2023). 
Повномасштабне вторгнення 2022 року стало новим етапом еволюції 
волонтерства. Волонтерська діяльність набула всеохопного характеру: від 
логістики і медичної допомоги — до психологічної підтримки, цифрового 
волонтерства, кіберзахисту та міжнародних гуманітарних кампаній. Як 
підкреслює Павлюк (2023), “українське волонтерство стало синонімом 
громадянського спротиву й міжнародної солідарності”. 
Війна також стимулювала міжнародну підтримку України. У різних 
країнах світу виникли рухи солідарності, до яких долучилися українські 
  28 
 
діаспори, неурядові організації, університети. Це сприяло інтернаціоналізації 
українського волонтерства, формуванню глобальних мереж допомоги. Таким 
чином, сучасні волонтерські практики інтегрують локальний досвід 
самоорганізації та світові гуманітарні стандарти, створюючи унікальну модель 
соціальної дії, засновану на відповідальності, професіоналізмі та людяності 
(European Volunteer Centre, 2015). 
Отже, історичні події — від визвольних змагань і соціальних катастроф 
до революцій і війни — стали каталізаторами становлення сучасного 
волонтерства в Україні. Кожен період додав нові смисли: милосердя, 
громадянська участь, соціальна мобільність, професіоналізація. Сьогодні 
волонтерство є не лише формою допомоги, а й символом зрілості українського 
суспільства, його здатності до самоорганізації, відповідальності та стійкості у 
кризових умовах. 
Отже, історія волонтерського руху демонструє, що добровільна 
допомога еволюціонувала від спонтанних проявів співчуття до складної 
системи громадянської участі. В Україні волонтерство стало невід’ємною 
частиною національної ідентичності, символом єдності, взаємопідтримки та 
сили духу народу. Його розвиток відображає не лише соціальні процеси, а й 
глибокі ціннісні трансформації українського суспільства, яке утверджує себе 
як спільнота відповідальних, активних і свідомих громадян. 
Ідеї добровільної допомоги, що лежать в основі сучасного волонтерства, 
мають давню історію, яка відображає моральний, філософський та соціальний 
розвиток людства. Вони пройшли шлях від спонтанних актів співчуття до 
усвідомленої громадянської участі, від особистої благодійності до 
структурованих форм соціальної підтримки. 
У первісних суспільствах взаємодопомога була природним механізмом 
виживання — спільнота забезпечувала підтримку слабших членів задля 
збереження цілісності колективу. Пізніше, у рабовласницьких і феодальних 
державах, ідея допомоги набуває морально-релігійного змісту. У Стародавній 
  29 
 
Греції поняття філантропії (любові до людини) означало моральний обов’язок 
заможних громадян дбати про благо інших. У християнській традиції ця ідея 
трансформувалася в принцип милосердя — «любові до ближнього», який став 
основою для благодійництва та соціального служіння (Лях, 2012). 
У середньовіччі добровільна допомога набуває організованих форм. 
Монастирі, церковні братства, шпиталі при храмах стали першими осередками 
системної опіки над нужденними. Як зазначає І. Звєрєва (2019), саме в цей 
період формується перехід від епізодичної допомоги до постійної, що 
базується на моральних принципах і релігійному обов’язку. Благодійність 
розглядалася не лише як жест милості, а як частина духовного вдосконалення 
людини. 
 
В епоху Відродження та Просвітництва ідеї добровільної допомоги 
набувають нового змісту — вони виходять за межі церковних інституцій і 
стають частиною суспільної відповідальності. Під впливом гуманістичної 
філософії формується уявлення про людину як автономну, морально 
відповідальну особистість, яка здатна самостійно приймати рішення на 
користь інших (Заверико, 2019). У цей час з’являються перші громадські 
ініціативи допомоги бідним, дитячим притулкам, лікарням, а також концепція 
соціального служіння як форми реалізації громадянських чеснот. 
XIX століття стало переломним у розвитку ідей добровільної допомоги. 
Індустріалізація, урбанізація та соціальні потрясіння призвели до появи нових 
викликів — безробіття, дитячої праці, бідності. Це стимулювало створення 
перших благодійних організацій і товариств взаємодопомоги. Як зазначає О. 
Безпалько (2016), у цей період благодійність поступово трансформується у 
соціальну діяльність, орієнтовану не лише на роздачу милостині, а на 
вирішення глибинних соціальних проблем. Саме тоді зароджується 
професійна соціальна робота, яка згодом тісно переплететься з волонтерською 
діяльністю. 
  30 
 
Важливою віхою у розвитку ідей добровільної допомоги стало 
заснування Міжнародного комітету Червоного Хреста (1863) Анрі Дюнаном. 
Ця організація вперше сформулювала принципи нейтральності, гуманності та 
добровільності, які стали етичним підґрунтям сучасного волонтерства 
(European Volunteer Centre, 2015). Згодом ці принципи були закріплені у 
міжнародних хартіях і документах, які регулюють діяльність волонтерських і 
гуманітарних структур. 
У XX столітті ідея добровільної допомоги набуває глобального 
характеру. Після Другої світової війни волонтерство стало важливою 
частиною відбудови суспільств, а також засобом міжкультурного 
порозуміння. Організації, як-от Peace Corps (США) чи Voluntary Service 
Overseas (Велика Британія), зробили волонтерство формою міжнародного 
співробітництва та освітнього обміну (Жужа, 2023). 
В Україні ідеї добровільної допомоги історично втілювалися у формах 
громадського опікування, братств, “Просвіти”, кооперативних рухів і традицій 
громади. Українська ментальність, з її орієнтацією на взаємодопомогу, 
гостинність і співпрацю, створила природне середовище для розвитку 
волонтерства. Як підкреслює А. Капська (2018), “українська культура завжди 
мала у своїй основі не індивідуалізм, а співпричетність — здатність діяти 
спільно задля загального добра”. 
Після здобуття незалежності ідеї добровільної допомоги отримали нове 
значення. На тлі економічних криз і соціальної нестабільності 1990-х років 
саме волонтерські ініціативи стали важливим елементом підтримки вразливих 
груп населення. Згодом, у період Революції Гідності (2013–2014) і війни на 
сході України, ідеї добровільності, солідарності та відповідальності набули 
масового характеру, перетворившись на основу національного волонтерського 
руху (Павлюк, 2023). 
Таким чином, еволюція ідей добровільної допомоги — це процес 
переходу від спонтанних і релігійно зумовлених актів доброчинності до 
  31 
 
свідомої, структурованої громадянської діяльності. Сьогодні волонтерство 
стало формою соціальної зрілості суспільства, у якому добро перестає бути 
лише етичним імперативом і стає елементом соціальної політики та 
громадянської культури. 
 
1.3. Нормативно-правова та інституційна база волонтерської 
діяльності 
Нормативно-правове регулювання волонтерської діяльності в Україні є 
одним із ключових чинників, що визначають правовий статус волонтерів, 
умови їхньої діяльності та взаємодію з державними і недержавними 
структурами. Розвиток правової бази волонтерства відображає поступову 
інституціоналізацію цього соціального явища — перехід від стихійної 
громадської активності до офіційно визнаної форми соціальної участі. 
Першим комплексним документом, що закріпив основи правового 
регулювання волонтерської діяльності, став Закон України “Про волонтерську 
діяльність”, ухвалений 19 квітня 2011 року (Верховна Рада України, 2011). Цей 
закон визначає поняття “волонтер” та “волонтерська діяльність”, окреслює 
принципи, напрями, організаційні засади та гарантії державної підтримки 
волонтерів. 
Згідно зі статтею 1 Закону, волонтерська діяльність — це добровільна, 
соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється 
волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги. У документі 
закріплено основні принципи діяльності: 
 законність, 
 гуманність, 
 рівність прав волонтерів, 
 добровільність та безоплатність, 
 неприбутковість, 
 прозорість та підзвітність (Верховна Рада України, 2011). 
  32 
 
Важливим доповненням до базового закону стали зміни, внесені 
Законом № 246-VIII від 5 березня 2015 року, якими було розширено напрями 
волонтерської діяльності, зокрема — участь у наданні допомоги військовим 
під час проведення антитерористичної операції, забезпеченні національної 
безпеки та оборони. Це стало реакцією держави на події, що відбувалися на 
сході України після 2014 року, коли волонтерство набуло стратегічного 
значення для підтримки армії та населення (Безпалько, 2016). 
Подальший розвиток законодавства відбувся у зв’язку з 
повномасштабним вторгненням Російської Федерації у 2022 році. Згідно з 
Законом України № 2834-IX від 13 грудня 2022 року, до переліку напрямів 
волонтерської діяльності було включено нові положення: допомога у 
подоланні наслідків збройної агресії, післявоєнному відновленні держави, 
підтримці осіб, які постраждали внаслідок бойових дій чи окупації, а також 
утвердження української національної та громадянської ідентичності 
(Верховна Рада України, 2022). 
Таким чином, сучасна редакція закону відображає глибоку інтеграцію 
волонтерства у систему національної безпеки, соціального захисту та 
відновлення держави. Вона визначає не лише моральний, а й стратегічний 
характер волонтерської діяльності, визнаючи її важливим елементом 
функціонування громадянського суспільства. 
Окрім базового закону, волонтерська діяльність регулюється також 
низкою інших нормативних актів: 
 Закон України “Про благодійну діяльність та благодійні 
організації” (2012), який визначає загальні засади неприбуткової діяльності та 
формування фондів; 
 Закон України “Про соціальні послуги” (2019), який включає 
волонтерську допомогу як складову системи соціального обслуговування; 
 Постанова Кабінету Міністрів України № 1112 від 10 грудня 2014 
року “Про порядок ведення Реєстру волонтерів антитерористичної операції”, 
  33 
 
що встановлює механізм державної реєстрації волонтерів для отримання 
податкових пільг. 
У європейському контексті українське законодавство гармонізується з 
Європейською хартією прав і обов’язків волонтерів (European Volunteer 
Centre, 2015), яка визначає волонтерство як форму активного громадянства і 
передбачає право волонтера на безпечні умови праці, соціальне визнання та 
розвиток особистісного потенціалу. Україна поступово імплементує ці 
принципи у власну систему правового регулювання. 
Законодавча база також підкреслює роль держави у сприянні розвитку 
волонтерства. Міністерство соціальної політики України визначено головним 
органом, що координує державну політику у цій сфері, а місцеві органи влади 
мають повноваження створювати програми підтримки волонтерів, надавати 
приміщення, технічну допомогу, інформаційне забезпечення тощо. 
Таким чином, нормативно-правова база волонтерської діяльності в 
Україні є результатом еволюційного розвитку, що відображає суспільні 
трансформації та виклики часу. Її головна мета — забезпечити правові гарантії 
волонтерів, створити умови для їхньої безпечної та ефективної діяльності, а 
також зміцнити інституційні зв’язки між громадянським суспільством і 
державою. 
Розвиток волонтерського руху в Україні тісно пов’язаний із діяльністю 
як державних, так і недержавних інституцій, що створюють організаційні, 
правові та фінансові умови для ефективного функціонування волонтерських 
ініціатив. Саме взаємодія між цими секторами визначає рівень інституційної 
зрілості волонтерства, його соціальну значущість і стійкість у кризових 
умовах. 
Держава відіграє ключову роль у нормативному регулюванні, 
координації та підтримці волонтерської діяльності. Головним органом, що 
реалізує державну політику у сфері волонтерства, є Міністерство соціальної 
політики України. Воно розробляє програми розвитку волонтерства, здійснює 
  34 
 
контроль за дотриманням законодавства, веде реєстр волонтерських 
організацій та забезпечує міжвідомчу координацію у цій сфері (Верховна Рада 
України, 2011). 
На регіональному рівні значну роль відіграють обласні та місцеві 
адміністрації, які підтримують волонтерські ініціативи шляхом фінансування 
соціальних програм, надання приміщень, інформаційних ресурсів та 
організаційної допомоги. Наприклад, у багатьох містах діють Центри 
підтримки волонтерства при департаментах соціального захисту, які 
організовують навчальні тренінги, консультації та заходи з популяризації 
волонтерського руху (Капська, 2018). 
Особливу роль у координації дій державних і громадських інституцій 
відіграють Національна соціальна сервісна служба України та Міністерство 
молоді та спорту України, які реалізують проєкти, спрямовані на розвиток 
молодіжного та студентського волонтерства, зокрема в межах програм 
“Молодь — майбутнє України” та “Активна громада”. 
З 2014 року, у зв’язку з війною на сході України, держава розширила 
свою участь у підтримці воєнного та гуманітарного волонтерства. У цей період 
з’явилися державні програми партнерства з волонтерами для забезпечення 
військових підрозділів, допомоги внутрішньо переміщеним особам, 
постраждалим від бойових дій. Як зазначає О. Безпалько (2016), цей процес 
став прикладом “переходу від спонтанного волонтерства до системної 
співпраці з державними структурами”. 
Під час повномасштабної війни 2022 року державна політика щодо 
волонтерства набула стратегічного характеру. Було створено Координаційний 
штаб з гуманітарних і волонтерських питань при Кабінеті Міністрів України, 
який забезпечує взаємодію між урядом, обласними військовими 
адміністраціями, міжнародними партнерами та громадськими об’єднаннями 
(Верховна Рада України, 2022). Завдяки цьому вдалося інтегрувати 
  35 
 
волонтерські мережі у систему національної безпеки, логістики та соціального 
забезпечення. 
Недержавні інституції, передусім громадські організації, благодійні 
фонди, релігійні громади та корпоративні ініціативи, становлять основу 
волонтерського руху в Україні. Вони забезпечують оперативність реагування, 
гнучкість і довіру, які часто недосяжні для державних структур. 
Серед найвідоміших організацій, що відіграють провідну роль у 
розвитку волонтерства, — “Повернись живим”, “Армія SOS”, “Волонтерська 
сотня”, “Фонд Сергія Притули”, “Help Ukraine Hub”, “Карітас Україна”, 
“Український Червоний Хрест”. Ці структури реалізують масштабні програми 
підтримки військових, внутрішньо переміщених осіб, родин загиблих, 
лікарень і громад, що постраждали від війни (Жужа, 2023). 
Крім гуманітарного спрямування, активно розвиваються освітні, 
екологічні, медичні та культурні волонтерські організації, як-от “Teach for 
Ukraine”, “Let’s do it Ukraine”, “Молодіжна платформа”, які сприяють 
поширенню ідеї громадянської відповідальності серед молоді. Як зазначає Н. 
Комарова (2021), “саме неурядовий сектор формує культуру волонтерства як 
соціальної норми, а не як реакції на кризу”. 
Важливим напрямом сучасного розвитку є корпоративне волонтерство, 
у межах якого великі компанії залучають своїх працівників до соціально 
корисних проєктів. Такі ініціативи реалізують компанії “Нова пошта”, 
“ДТЕК”, “ОККО”, “Київстар”, “Rozetka”, створюючи спеціальні волонтерські 
програми, фонди підтримки громад, освітні та екологічні акції. Це сприяє 
формуванню культури соціальної відповідальності бізнесу та підвищенню 
рівня суспільної довіри (Заверико, 2019). 
Значний внесок у розвиток волонтерського руху роблять міжнародні 
організації та донорські програми, зокрема UN Volunteers, USAID, UNDP, Red 
Cross, IAVE, European Volunteer Centre (CEV), Peace Corps, Caritas 
Internationalis. Вони надають фінансову, методичну й освітню підтримку, 
  36 
 
сприяють обміну досвідом між країнами, проводять навчання для волонтерів і 
координаторів проєктів (European Volunteer Centre, 2015). 
Україна також активно залучена до європейських програм, таких як EU 
Aid Volunteers та European Solidarity Corps, які підтримують молодіжне 
волонтерство, розвиток громад і міжкультурну інтеграцію. Як підкреслює Л. 
Жужа (2023), участь українських організацій у міжнародних програмах 
“сприяє професіоналізації волонтерського руху та посиленню його 
інституційної спроможності”. 
Таким чином, сучасна система підтримки волонтерства в Україні 
ґрунтується на партнерстві між державою, громадянським суспільством, 
бізнесом та міжнародними організаціями. Держава забезпечує нормативно-
правові умови, безпеку й координацію, тоді як недержавні інституції — 
мобільність, креативність і гнучкість у реагуванні на суспільні потреби. Саме 
синергія цих секторів створює передумови для сталого розвитку 
волонтерського руху, який нині є одним із найважливіших соціальних ресурсів 
України. 
Розвиток волонтерства в Україні значною мірою спирається на 
міжнародний досвід і стандарти, які визначають етичні, правові та 
організаційні засади цієї діяльності. У світовій практиці волонтерство 
розглядається не лише як форма безоплатної допомоги, а як інструмент 
соціального розвитку, участі громадян у прийнятті рішень і реалізації прав 
людини. Саме тому міжнародні організації створили низку нормативних 
документів, що регулюють основні принципи, стандарти та цінності 
волонтерської діяльності. 
Основні міжнародні принципи волонтерства. Одним із ключових 
документів, який визначає загальні стандарти для всіх країн, є Європейська 
хартія прав і обов’язків волонтерів (European Volunteer Centre, 2015). У ній 
волонтерство визначається як “вираз громадянської активності, спрямований 
  37 
 
на зміцнення солідарності, соціальної згуртованості та демократії”. Хартія 
закріплює такі основні принципи: 
 Добровільність — участь у волонтерській діяльності має бути 
вільним вибором людини, без будь-якого примусу чи економічного тиску. 
 Безоплатність — волонтерство не передбачає матеріальної вигоди; 
будь-які компенсації мають лише покривати витрати, пов’язані з діяльністю. 
 Солідарність і рівність — волонтерська діяльність базується на 
ідеях співпраці, взаємоповаги, недискримінації та рівного доступу. 
 Визнання і підтримка — держава й суспільство мають визнавати 
внесок волонтерів, створювати умови для їхнього навчання, розвитку та 
соціального захисту. 
 Безпечні умови праці — волонтери повинні мати право на 
безпечне середовище діяльності, страхування, психологічну підтримку та 
професійний супровід. 
Ці принципи становлять основу національних волонтерських стратегій 
більшості європейських країн і поступово інтегруються в українське 
законодавство та практику діяльності громадських організацій (Капська, 
2018). 
Роль ООН і міжнародних ініціатив. Важливим етапом міжнародного 
визнання волонтерства стало створення у 1970 році Програми добровольців 
ООН (UN Volunteers, UNV), яка функціонує в межах системи Організації 
Об’єднаних Націй. Місія UNV полягає у “мобілізації волонтерів для сприяння 
миру, сталому розвитку та людській гідності” (United Nations Volunteers, 
2020). Програма визначила шість основних цінностей волонтерства: 
солідарність, безкорисливість, участь, повагу до культурної різноманітності, 
інклюзивність і професіоналізм. 
Ще однією знаковою подією стало проголошення 2001 року 
Міжнародним роком волонтерів. Це сприяло активному розвитку 
національних програм підтримки волонтерства, а також розробці Міжнародної 
  38 
 
декларації волонтерів (2001), яка закріпила право кожної людини на участь у 
суспільному житті через добровільну діяльність. 
У подальші роки роль волонтерства була закріплена у стратегічних 
документах ООН, зокрема у Порядку денному сталого розвитку до 2030 року 
(Agenda 2030). У пункті 37 зазначено, що волонтери є “рушійною силою 
досягнення цілей сталого розвитку, оскільки сприяють зміцненню соціального 
капіталу та підвищенню участі громадян” (United Nations, 2015). 
Європейські стандарти організації волонтерської діяльності. В Європі 
питання якості та етики волонтерства координується через діяльність 
Європейського волонтерського центру (CEV), який розробив концепцію 
“волонтерства, орієнтованого на права людини”. Вона передбачає, що 
волонтерська діяльність має не лише вирішувати соціальні проблеми, а й 
сприяти розширенню прав та можливостей громадян, підтримувати 
демократичні процеси та громадянську участь (European Volunteer Centre, 
2015). 
У рамках Європейського Союзу діють також програми: 
 EU Aid Volunteers — спрямована на гуманітарну допомогу та 
реагування на кризи; 
 European Solidarity Corps — підтримує молодіжні проєкти, 
соціальну інтеграцію та волонтерську мобільність. 
Завдяки участі України у цих програмах українські організації отримали 
доступ до міжнародних ресурсів, навчання та сертифікації, що сприяє 
професіоналізації волонтерського середовища (Жужа, 2023). 
Етичні стандарти та професіоналізація волонтерства. Сучасні 
міжнародні тенденції демонструють поступовий перехід від стихійного 
волонтерства до професійно організованої діяльності. Як зазначає Н. 
Комарова (2021), волонтер сьогодні — це не просто “добра людина”, а 
компетентний учасник соціальних процесів, який діє відповідно до етичних 
кодексів, норм безпеки та принципів відповідальності перед суспільством. 
  39 
 
У цьому контексті важливу роль відіграють такі документи, як Code of 
Ethics and Conduct for NGOs (World Association of Non-Governmental 
Organizations, 2004) та Universal Declaration on Volunteering (IAVE, 2001). Вони 
визначають ключові вимоги до діяльності організацій і волонтерів: прозорість, 
підзвітність, рівність, повагу до приватності та культурного контексту. 
Крім того, сучасні стандарти передбачають обов’язкову підготовку 
волонтерів — тренінги з комунікації, психологічної підтримки, кризового 
реагування, роботи з уразливими групами. Як підкреслює Безпалько (2016), 
професіоналізація волонтерства не суперечить його гуманістичній природі, а 
навпаки — “підвищує ефективність допомоги і зміцнює довіру суспільства до 
волонтерського руху”. 
Отже, міжнародні стандарти волонтерства формують універсальну 
систему цінностей, що базується на свободі вибору, гуманізмі, солідарності, 
рівності та професійній відповідальності. Для України інтеграція цих 
стандартів має особливе значення, адже забезпечує європейську якість 
волонтерської діяльності, сприяє її інституційному розвитку та міжнародному 
визнанню. Сьогодні українські волонтери не лише переймають світовий 
досвід, а й самі формують нові зразки громадянської відданості, що стають 
предметом вивчення у глобальному контексті. 
Висновки до розділу 1 
Проведений теоретико-методологічний аналіз дозволяє розглядати 
волонтерство як важливий елемент системи соціального забезпечення та 
громадянського суспільства, що виконує не лише гуманітарну, а й соціально-
інтеграційну функцію. Волонтерська діяльність, будучи формою соціальної 
активності громадян, сприяє розбудові соціальної солідарності, зміцненню 
довіри між державою і суспільством, а також розвитку соціального капіталу 
громади. 
З’ясовано, що сутність волонтерства полягає у добровільній, 
безкорисливій участі людей у вирішенні суспільно значущих проблем. Його 
  40 
 
соціально-гуманістичний зміст виражається у прагненні особи до реалізації 
цінностей альтруїзму, взаємодопомоги, солідарності та соціальної 
відповідальності. Волонтерство є водночас і формою громадянської 
активності, і складовою соціальної підтримки, що доповнює діяльність 
інститутів державного соціального забезпечення, особливо в кризові періоди 
— війни, епідемії, соціальних катастроф. 
Історичний аналіз показав, що волонтерські практики мають глибоке 
коріння в традиціях благодійності, церковної допомоги та самоорганізації 
громад. Проте саме події кінця XX — початку XXI століття, зокрема 
гуманітарні кризи, Революція Гідності та війна в Україні, стали каталізатором 
формування сучасного волонтерського руху. Внаслідок цього волонтерство 
набуло системного характеру, стало інституційно оформленим і стратегічно 
важливим елементом соціальної політики. 
Визначено, що нормативно-правове забезпечення волонтерської 
діяльності в Україні поступово розвивається у напрямі гармонізації з 
європейськими стандартами. Закон України «Про волонтерську діяльність» 
(2011, із подальшими змінами) закріплює основні принципи — добровільність, 
безоплатність, гуманність, рівність та неприбутковість — і визначає 
організаційні механізми взаємодії між волонтерами, державними структурами 
та громадськими організаціями. 
Важливою тенденцією сучасного етапу є посилення ролі як державних, 
так і недержавних інституцій у підтримці волонтерського руху. Держава 
створює нормативно-правові рамки, здійснює координацію, надає пільги та 
формує партнерські програми, тоді як громадські та благодійні організації 
забезпечують мобільність, ініціативність і оперативність у реагуванні на 
потреби суспільства. Зміцнюється також участь міжнародних структур — 
таких як UN Volunteers, Caritas Internationalis, IAVE, CEV, — які сприяють 
професіоналізації волонтерства та впровадженню світових стандартів у 
національну практику. 
  41 
 
Міжнародні стандарти волонтерства ґрунтуються на принципах 
гуманізму, інклюзивності, рівних можливостей, професійної етики та безпеки 
волонтерів. Їх імплементація в український контекст підвищує якість 
соціальної допомоги, зміцнює інституційну спроможність громадських 
організацій та сприяє формуванню європейської культури волонтерства. 
Отже, волонтерство виступає ключовим індикатором зрілості 
громадянського суспільства та ефективності системи соціального 
забезпечення. Воно поєднує у собі духовні цінності, соціальну 
відповідальність і практичну дію, стаючи важливим ресурсом соціальної 
стабільності та консолідації суспільства, особливо в умовах воєнних викликів 
і гуманітарних криз. 
  
  42 
 
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПРАКТИЧНІ 
АСПЕКТИ ВОЛОНТЕРСЬКИХ ПРАКТИК 
2.1. Волонтерські організації як суб’єкти системи соціального 
забезпечення 
 
У сучасних умовах соціально-економічних викликів волонтерські 
організації дедалі більше набувають статусу повноправних суб’єктів системи 
соціального забезпечення. Їхня діяльність спрямована на реалізацію 
соціальних функцій держави — надання допомоги, підтримку соціально 
вразливих категорій населення, розвиток громадської солідарності та 
зміцнення соціальної згуртованості суспільства. 
Система соціального забезпечення в Україні охоплює комплекс 
державних, комунальних і недержавних інститутів, які здійснюють заходи із 
соціального захисту, соціального обслуговування та підтримки громадян, що 
перебувають у складних життєвих обставинах. У цьому контексті 
волонтерські організації виступають доповнюючим елементом державної 
соціальної системи, заповнюючи прогалини у сфері послуг, де державні 
структури не завжди можуть оперативно реагувати на потреби населення 
(Безпалько, 2016). 
Такі організації функціонують на основі принципів гуманізму, 
солідарності, самоврядування та неприбутковості, що відрізняє їх від 
комерційних і державних інституцій. Вони забезпечують гнучкість і 
швидкість реагування, що особливо важливо у періоди криз — війни, пандемії, 
стихійних лих чи економічних потрясінь. 
Як зазначає Капська (2018), волонтерські структури стали “соціальними 
посередниками” між державою та громадянами: вони не лише надають 
матеріальну допомогу, а й сприяють інтеграції людини в суспільство, 
відновленню її соціального статусу та психологічного благополуччя. 
У контексті соціального забезпечення волонтерські організації 
виконують кілька ключових функцій: 
  43 
 
1. Компенсаторна функція — спрямована на надання негайної 
допомоги особам, які з різних причин не можуть отримати належну державну 
підтримку (Жужа, 2023). 
2. Профілактична функція — полягає у запобіганні соціальній 
ізоляції, маргіналізації та бідності, особливо серед молоді, людей похилого 
віку, осіб з інвалідністю. 
3. Інтеграційна функція — забезпечує соціальну адаптацію 
внутрішньо переміщених осіб, ветеранів, родин військовослужбовців. 
4. Освітня функція — реалізується через проведення тренінгів, 
семінарів, просвітницьких кампаній, спрямованих на розвиток громадянської 
відповідальності та соціальної активності. 
5. Психологічна підтримка — волонтери часто виступають 
посередниками у процесі реабілітації постраждалих, надаючи емоційну 
підтримку та сприяючи подоланню травматичних наслідків війни чи кризових 
подій. 
Як зауважує Комарова (2021), саме через ці функції волонтерські 
організації стають “механізмом соціальної стабілізації”, що допомагає 
підтримувати баланс між державними можливостями й реальними потребами 
населення. 
Волонтерські організації в системі соціального забезпечення реалізують 
свою діяльність у різних формах — від індивідуальної допомоги до 
масштабних проєктів на національному рівні. Найпоширенішими напрямами 
є: 
 соціальна допомога малозабезпеченим верствам населення; 
 підтримка осіб з інвалідністю, людей похилого віку, дітей-сиріт; 
 гуманітарна допомога в умовах воєнного стану; 
 психологічна реабілітація військовослужбовців і переселенців; 
 захист прав людини; 
 розвиток інклюзивних і освітніх ініціатив. 
  44 
 
Організації, такі як “Карітас Україна”, “Червоний Хрест”, “Фонд Сергія 
Притули”, “Повернись живим”, є прикладами того, як волонтерство стає 
інструментом реалізації державної соціальної політики у співпраці з 
громадянським суспільством. Вони не лише надають матеріальну допомогу, а 
й формують нові стандарти соціальної роботи, орієнтовані на гідність, 
інклюзію та сталий розвиток (Заверико, 2019). 
З інституційної точки зору, волонтерські організації виконують функції 
партнерів держави у реалізації соціальних програм. У Законі України “Про 
волонтерську діяльність” (2011) зазначено, що такі організації можуть бути 
залучені до надання соціальних послуг на договірних засадах, що створює 
передумови для публічно-приватного партнерства у сфері соціального 
захисту. 
Дослідження О. Безпалько (2016) доводять, що саме інтеграція 
волонтерських інституцій у систему соціального забезпечення дозволяє 
підвищити ефективність соціальних програм, зменшити навантаження на 
державний сектор і водночас розширити охоплення соціально вразливих груп. 
Важливим є також залучення волонтерів до процесів оцінки потреб 
громад, моніторингу якості соціальних послуг і формування рекомендацій для 
місцевих органів влади. Така взаємодія сприяє демократизації соціальної 
політики та розвитку громадянського партнерства між владою, бізнесом і 
суспільством (European Volunteer Centre, 2015). 
Волонтерські організації є невід’ємною частиною системи соціального 
забезпечення України, виступаючи посередником між державою та 
громадянами. Їх діяльність спрямована не лише на подолання наслідків 
соціальних криз, а й на профілактику соціальної вразливості, формування 
культури солідарності та зміцнення соціальної інклюзії. 
Інституційна інтеграція волонтерства в систему соціальної політики 
України свідчить про поступову трансформацію моделі соціального 
  45 
 
забезпечення — від централізованої до партнерсько-громадської, де людина 
розглядається не як об’єкт допомоги, а як активний учасник соціальних змін. 
Волонтерські об’єднання є складними соціальними системами, які 
поєднують організаційні, управлінські, комунікаційні та соціально-
гуманістичні елементи. Їх структура і функції визначають ефективність 
діяльності, рівень залучення волонтерів, сталість програм і здатність впливати 
на суспільні процеси. У системі соціального забезпечення ці організації 
виконують роль медіаторів між громадянським суспільством і державними 
інститутами, забезпечуючи передачу соціальних ініціатив “знизу вгору” 
(Безпалько, 2016). 
Організаційна структура волонтерських об’єднань залежить від 
масштабу, напрямів діяльності та джерел фінансування, проте загалом має 
ієрархічно-мережевий характер. У її основі зазвичай виокремлюють такі рівні: 
Таблиця 2.1 
Структура волонтерських об’єднань у системі соціального забезпечення 
Рівень структури Зміст та складові елементи Основні функції та завдання 
Керівні органи — рада, правління, - Визначення стратегії розвитку; 
президент, директор. Формують - Затвердження планів і програм; 
Координаційний місію, цілі, напрями роботи, - Представництво інтересів 
(стратегічний) здійснюють представництво організації; - Забезпечення 
організації на державному та дотримання етичних і правових 
міжнародному рівнях. норм. 
Менеджери проєктів, - Планування і реалізація 
координатори напрямів, логісти, волонтерських проєктів; - 
фандрейзери, аналітики. Управління ресурсами; - 
Операційний 
Забезпечують практичну Контроль ефективності заходів; - 
реалізацію програм, моніторинг і Звітність перед керівництвом і 
звітність. партнерами. 
Волонтери, консультанти, фахівці - Надання допомоги населенню; - 
з комунікації, фасилітатори. Проведення заходів і кампаній; - 
Виконавчий Безпосередньо виконують Взаємодія з отримувачами 
соціальні, гуманітарні, освітні чи послуг; - Збір і передача 
інформаційні завдання. інформації про потреби громад. 
Мережа співпраці з іншими - Пошук ресурсів і партнерів; - 
Партнерське волонтерськими, благодійними, Координація міжсекторної 
середовище міжнародними, державними та взаємодії; - Підвищення 
бізнес-організаціями, медіа. публічної видимості діяльності; - 
  46 
 
Рівень структури Зміст та складові елементи Основні функції та завдання 
Участь у спільних програмах 
соціального розвитку. 
 
З таблиці 2.1 видно, що структура волонтерських об’єднань має 
багаторівневий і водночас гнучкий характер, що забезпечує їхню адаптивність 
у системі соціального забезпечення. Кожен рівень виконує власні завдання, 
але всі вони взаємопов’язані між собою єдиною метою — забезпечення 
ефективної соціальної підтримки населення. 
Координаційний рівень формує стратегічне бачення діяльності 
організації, визначає її пріоритети та політику взаємодії з державними й 
міжнародними структурами. Операційний рівень забезпечує практичну 
реалізацію програм, управління ресурсами та контроль результатів, що дає 
змогу перетворювати стратегічні цілі на конкретні дії. Виконавчий рівень, у 
свою чергу, є “серцем” волонтерської системи, оскільки саме тут 
безпосередньо реалізуються соціальні ініціативи, здійснюється допомога 
людям і підтримується зв’язок із громадами. 
Партнерське середовище виступає зовнішнім контуром системи, який 
забезпечує її стійкість і розширює вплив через співпрацю з державними 
інституціями, бізнесом, благодійними фондами та міжнародними партнерами. 
Така інтеграція дозволяє волонтерським об’єднанням ефективно 
координувати зусилля, уникати дублювання функцій і забезпечувати сталість 
соціальних програм. 
Отже, структурна побудова волонтерських організацій у системі 
соціального забезпечення України характеризується поєднанням вертикальної 
координації та горизонтальної взаємодії, що сприяє підвищенню їхньої 
гнучкості, ефективності й суспільної значущості в умовах воєнного часу та 
соціальних криз. 
  47 
 
Таблиця 2.2 
Функції волонтерських організацій у системі соціального забезпечення 
(Джерело: узагальнено автором на основі Безпалько (2016), Капська (2018), 
Комарова (2021), Заверико (2019), European Volunteer Centre (2015), Жужа 
(2023) 
Основні прояви та 
Назва функції Зміст функції Джерело 
приклади реалізації 
Забезпечення підтримки 
Допомога внутрішньо 
соціально вразливих груп 
переміщеним особам, 
Соціально- населення, реагування на Комарова, 
людям з інвалідністю, 
захисна кризові ситуації, де 2021 
ветеранам, дітям-сиротам, 
державні структури не 
особам похилого віку. 
встигають діяти. 
Узгодження дій між різними Співпраця з органами влади, 
учасниками системи бізнесом, міжнародними Безпалько, 
Координаційна 
соціального захисту та фондами, медіа; уникнення 2016 
благодійної допомоги. дублювання зусиль. 
Використання соціальних 
Забезпечення комунікації 
мереж, онлайн-координації, 
між громадськістю, Капська, 
Комунікативна краудфандингових 
державними органами та 2018 
платформ; формування 
соціальними групами. 
спільнот солідарності. 
Залучення людських, Організація зборів коштів, 
фінансових і матеріальних гуманітарних вантажів, Заверико, 
Мобілізаційна 
ресурсів для вирішення волонтерських місій у зону 2019 
суспільних проблем. бойових дій. 
Підготовка волонтерів, Проведення тренінгів, 
Освітньо- розвиток їхніх компетенцій, навчальних програм, шкіл Капська, 
рефлексивна формування цінностей волонтерства, курсів 2018 
соціальної відповідальності. лідерства. 
Захист прав соціально Публічні кампанії, петиції, 
European 
вразливих груп, ініціювання соціальні ініціативи, участь 
Адвокаційна Volunteer 
змін у соціальній політиці та у розробці нормативних 
Centre, 2015 
законодавстві. актів. 
Сприяння психологічній, 
Допомога військовим, 
соціальній та культурній 
переселенцям, сім’ям 
Реабілітаційна адаптації осіб, Жужа, 2023 
загиблих, організація 
постраждалих від війни або 
реабілітаційних заходів. 
кризових ситуацій. 
Аналіз представлених функцій волонтерських організацій свідчить, що 
вони відіграють комплексну роль у системі соціального забезпечення, 
поєднуючи соціальну, гуманітарну, освітню, правозахисну та реабілітаційну 
діяльність. Волонтерські об’єднання не лише компенсують нестачу ресурсів 
  48 
 
державного сектору, а й створюють альтернативні механізми соціальної 
підтримки, засновані на принципах солідарності, самодопомоги та участі 
громади. 
Соціально-захисна та мобілізаційна функції забезпечують оперативне 
реагування на потреби населення, особливо в умовах воєнного стану чи 
гуманітарних криз. Координаційна й комунікативна функції гарантують 
узгодженість дій між різними секторами — державним, громадським і 
приватним — що сприяє формуванню мережевої взаємодії у сфері соціального 
забезпечення. Освітньо-рефлексивна та адвокаційна складові посилюють 
спроможність громад до самоорганізації, сприяють формуванню нової 
культури соціальної активності, у межах якої волонтер виступає не лише як 
помічник, а як суб’єкт соціальних змін. 
Реабілітаційна функція є особливо важливою в умовах війни, коли 
волонтери фактично виконують завдання психологічної, соціальної та 
культурної реінтеграції постраждалих груп населення. Таким чином, 
волонтерські організації можна розглядати як невід’ємну складову системи 
соціального забезпечення України, що поєднує державну політику, 
громадську ініціативу та міжнародну підтримку задля зміцнення соціальної 
стійкості суспільства. 
 
2.2. Волонтерські програми як інструмент реалізації соціальної 
політики 
Волонтерські програми у соціальній сфері є важливим інструментом 
реалізації політики соціального забезпечення, адже вони спрямовані на 
підтримку найбільш уразливих верств населення, зміцнення соціальної 
згуртованості та розвиток громадянської відповідальності. Такі програми 
охоплюють широкий спектр діяльності — від гуманітарної допомоги та 
соціальної підтримки до освітніх, реабілітаційних і культурно-просвітницьких 
ініціатив. 
  49 
 
Залежно від спрямованості діяльності та цільових груп, можна 
виокремити такі основні види волонтерських програм у соціальній сфері 
(Капська, 2018; Безпалько, 2016; Жужа, 2023): 
Таблиця 2.3 
Класифікація волонтерських програм у соціальній сфері (Джерела: 
узагальнено автором на основі Безпалько (2016), Капська (2018), Лях (2012), 
Комарова (2021), Жужа (2023), European Volunteer Centre (2015)) 
Основні Приклади 
Тип Основна 
Цільова група напрями реалізації / Джерело 
програми мета 
діяльності ініціативи 
Гуманітарна 
Надання 
допомога, 
матеріальної, Малозабезпечені «Карітас 
соціальний 
побутової та сім’ї, бездомні, Україна», 
супровід, 
Соціально- емоційної особи з Товариство Безпальк
створення 
захисні підтримки інвалідністю, діти- Червоного о, 2016 
притулків, 
вразливим сироти, люди Хреста 
підтримка 
категоріям похилого віку. України. 
кризових 
населення. 
центрів. 
Донорські 
ініціативи, 
«Волонтери-
Поліпшення Пацієнти лікарень, догляд за 
медики», 
фізичного та люди з хворими, 
Медико- «Blood 
психологічно інвалідністю, допомога Лях, 2012 
соціальні Agents», 
го здоров’я постраждалі від медичним 
«Help 
населення. війни. працівникам, 
Ukraine». 
профілактика 
захворювань. 
Репетиторство
Підвищення 
, тренінги, 
рівня освіти, Діти, молодь, «Навчай для 
курси, 
Освітньо- соціальної переселенці, України», Капська, 
соціальні 
виховні обізнаності та ветерани, особи «Save the 2018 
лекції, 
життєвих похилого віку. Children». 
підтримка 
компетенцій. 
інклюзії. 
Відновлення Психологічні 
психологічно консультації, «Побратими»
Психологічн Ветерани, 
го стану та арт-терапія, , «Veteran 
о- військовослужбов Жужа, 
соціальної групи Hub», 
реабілітацій ці, переселенці, 2023 
адаптації підтримки, «Янголи 
ні сім’ї загиблих. 
осіб, що реабілітаційні поруч». 
пережили табори. 
  50 
 
Основні Приклади 
Тип Основна 
Цільова група напрями реалізації / Джерело 
програми мета 
діяльності ініціативи 
травматичні 
події. 
Організація 
Формування культурних 
«Українськи
громадянськи подій, 
Культурно- Мешканці громад, й 
х цінностей, фестивалів, Комарова
просвітниць молодь, літні волонтерськи
розвиток майстерень, , 2021 
кі люди. й сервіс», 
культури й збереження 
«Пласт». 
ідентичності. історичної 
спадщини. 
Прибирання 
Підвищення 
територій, European 
екологічної «Let's Do It 
Громади, учні, висадка дерев, Volunteer 
Екологічні свідомості та Ukraine», 
молодь. екоосвіта, Centre, 
охорона «Екодія». 
сортування 2015 
довкілля. 
відходів. 
Евакуація, 
Негайна Постраждалі від «Повернись 
забезпечення 
допомога в війни, живим», 
Кризового їжею, Жужа, 
умовах воєн, переселенці, «Help 
реагування медикаментам 2023 
катастроф чи волонтери на Ukraine 
и, тимчасовим 
епідемій. передовій. Center». 
житлом. 
Застосування Широке коло 
Безоплатна «Pro Bono 
професійних отримувачів European 
юридична, Club 
Pro bono- навичок для послуг — Volunteer 
освітня, Ukraine», 
програми суспільно громадяни, Centre, 
психологічна, «IT-
корисних організації, 2015 
ІТ-допомога. волонтери». 
цілей. спільноти. 
Аналіз класифікації волонтерських програм свідчить, що сучасний 
волонтерський рух у соціальній сфері України має системний, 
багатовекторний і динамічний характер. Його діяльність охоплює практично 
всі сфери суспільного життя — від базового соціального захисту та медичної 
підтримки до освітніх, культурних і екологічних ініціатив. Таке розмаїття 
форм і напрямів дозволяє гнучко реагувати на актуальні соціальні виклики, 
зокрема пов’язані з війною, економічною нестабільністю, внутрішнім 
переміщенням населення та зростанням рівня соціальної вразливості. 
Зміст більшості волонтерських програм свідчить про їхню інтеграцію в 
систему соціального забезпечення: вони не лише доповнюють діяльність 
  51 
 
державних інституцій, але й частково заміщують їх у кризових ситуаціях. 
Програми соціально-захисного, медико-соціального та психологічно-
реабілітаційного спрямування відіграють ключову роль у підтримці 
життєдіяльності населення під час війни, забезпечуючи базові потреби та 
допомагаючи у відновленні психологічного стану постраждалих. 
Водночас освітньо-виховні, культурно-просвітницькі та pro bono-
програми формують нову модель соціальної активності, що поєднує 
громадянську відповідальність із професійною самореалізацією. Вони 
сприяють розвитку людського капіталу, зміцненню соціальних зв’язків і 
формуванню позитивного іміджу волонтерства як складової соціальної 
політики держави. 
Отже, волонтерські програми у соціальній сфері виконують не лише 
допоміжну, а й стратегічну функцію у забезпеченні соціальної стабільності. Їх 
систематизація дозволяє краще зрозуміти механізми соціальної підтримки, які 
формуються «знизу» — з ініціативи самих громадян, — і є невід’ємною 
частиною розвитку громадянського суспільства в Україні. 
Ефективна діяльність волонтерських організацій у сфері соціального 
забезпечення значною мірою залежить від рівня взаємодії між волонтерами, 
соціальними службами та місцевими громадами. У сучасних умовах війни, 
соціальної нестабільності та масштабних гуманітарних викликів така 
співпраця набуває особливого значення, оскільки дозволяє забезпечити 
адресність допомоги, уникнути дублювання функцій і створити цілісну 
систему соціальної підтримки населення. 
 
2.3. Аналіз моделей взаємодії між волонтерськими організаціями та 
соціальними службами в Україні 
Волонтерські ініціативи та державні соціальні служби взаємодіють у 
межах моделі партнерства, що ґрунтується на принципах субсидіарності, 
довіри та взаємної відповідальності. Згідно з дослідженнями О. Безпалько 
  52 
 
(2016) та Н. Комарової (2021), така модель дозволяє поєднати гнучкість і 
мобільність волонтерських структур із професійністю та адміністративним 
потенціалом державних інституцій. Волонтери можуть оперативно виявляти 
потреби у громадах, тоді як соціальні служби мають можливість їх системно 
реалізовувати через надання офіційних послуг, матеріальної допомоги чи 
соціального супроводу. 
Форми співпраці між волонтерами та соціальними службами можуть 
бути різноманітними. Серед найпоширеніших (Капська, 2018; Жужа, 2023): 
 спільне планування соціальних програм і проєктів, зокрема в 
межах територіальних громад; 
 участь волонтерів у роботі центрів соціальних служб, будинків 
дитини, геріатричних пансіонатів, центрів реабілітації; 
 організація мобільних груп швидкого реагування для надання 
гуманітарної та психологічної допомоги під час криз; 
 створення спільних інформаційних баз і волонтерських реєстрів, 
що дозволяють координувати дії на рівні області чи громади; 
 проведення навчань, семінарів і тренінгів для волонтерів та 
соціальних працівників, спрямованих на підвищення компетентності в наданні 
послуг. 
Окреме місце посідає взаємодія волонтерів із громадськими 
ініціативами на місцевому рівні, які виступають важливим посередником між 
населенням і державними структурами. Саме громади найкраще розуміють 
локальні проблеми, тому волонтерська активність, інтегрована в систему 
місцевого самоврядування, забезпечує більш ефективне використання 
ресурсів і формування соціального капіталу громади (Putnam, 2000; Комарова, 
2021). Прикладом є функціонування волонтерських штабів при громадах, які 
організовують збір і розподіл допомоги, супровід переселенців, евакуацію та 
психологічну підтримку. 
  53 
 
Співпраця волонтерів і соціальних служб має також взаємовигідний 
характер. Для державних структур це спосіб посилити кадровий і ресурсний 
потенціал, розширити сферу охоплення допомоги, підвищити довіру 
населення. Для волонтерів – це можливість діяти в межах правового поля, 
отримувати методичну підтримку, доступ до інформації та професійного 
супроводу. Як зазначає Т. Лях (2012), синергія між формальними та 
неформальними учасниками соціальної підтримки створює умови для 
формування більш гнучкої, адаптивної та людяної системи соціального 
забезпечення. 
У результаті взаємодії з громадами та соціальними службами 
волонтерські ініціативи трансформуються із стихійних рухів у сталий 
соціальний ресурс, який сприяє розвитку локальних систем самодопомоги, 
взаємопідтримки та суспільної згуртованості. Така взаємодія стає основою для 
інституціоналізації волонтерства в системі соціального забезпечення, 
формуючи умови для його професіоналізації та інтеграції в державну політику 
соціального розвитку 
Таблиця 2.4 
Форми взаємодії волонтерів і соціальних служб у системі соціального 
забезпечення 
Приклади 
Форма Зміст і механізм Очікуваний 
практик / Джерело 
взаємодії реалізації соціальний ефект 
ініціатив 
Обмін даними про Підвищення 
Платформа 
потреби адресності 
«Єдність 
населення, допомоги, 
волонтерів 
Інформаційна координація дій скорочення Комарова, 
України», 
співпраця через дублювання 2021 
електронна база 
інформаційні зусиль, оперативне 
«Соціальна 
платформи, бази реагування на 
допомога IDP». 
даних, гарячі лінії. запити. 
Спільне Підвищення Проєкти «Спільно» 
Організаційно-
розроблення та ефективності (UNICEF), «Сила Безпалько, 
проєктна 
реалізація соціальних добра» (Карітас 2016 
діяльність 
соціальних програм, Україна). 
  54 
 
Приклади 
Форма Зміст і механізм Очікуваний 
практик / Джерело 
взаємодії реалізації соціальний ефект 
ініціатив 
програм, участь у посилення 
конкурсах грантів, потенціалу 
формування місцевих громад. 
міжсекторних 
партнерств. 
Залучення 
волонтерів до 
супроводу Розширення 
соціально доступу до 
Соціальний Програма 
вразливих осіб: соціальних послуг, 
супровід і «Волонтер поруч» Капська, 
відвідування, індивідуалізація 
волонтерський при центрах 2018 
допомога в допомоги, 
патронаж соціальних служб. 
оформленні соціальна 
документів, інтеграція клієнтів. 
доставка 
продуктів і ліків. 
Проведення 
спільних Підвищення Курси підготовки 
тренінгів, професійної волонтерів при 
Навчально- семінарів, компетентності Університеті 
методична стажувань, учасників, третього віку, Лях, 2012 
взаємодія створення формування ініціатива 
методичних єдиних стандартів «Волонтерський 
матеріалів для надання допомоги. освітній центр». 
волонтерів. 
Об’єднання 
зусиль органів Зміцнення 
влади, НУО, соціального Волонтерські 
бізнесу та капіталу громади, штаби при ОТГ, 
Міжсекторна Жужа, 
громади для розвиток «Координаційні 
координація 2023 
вирішення партнерств і ради з питань 
соціальних соціальної волонтерства». 
проблем на згуртованості. 
місцевому рівні. 
Створення 
Оперативна 
мобільних груп 
мобілізація 
для швидкої «Help Ukraine 
ресурсів, European 
допомоги під час Center», 
Кризове підтримка Volunteer 
війни, «Побратими», 
реагування постраждалих Centre, 
надзвичайних «ТрО + 
груп, зниження 2015 
ситуацій чи волонтери». 
соціальної 
гуманітарних 
напруги. 
катастроф. 
  55 
 
Аналіз форм взаємодії волонтерів і соціальних служб свідчить, що 
сучасна система соціального забезпечення України поступово переходить від 
моделі «допомоги зверху» до партнерської моделі соціальної підтримки, у якій 
держава, громада та громадянське суспільство діють спільно. Така 
трансформація є відповіддю на виклики воєнного часу, гуманітарні кризи та 
потребу у швидкому реагуванні на соціальні проблеми. 
Найпоширенішими формами співпраці виступають інформаційна 
взаємодія та спільна проєктна діяльність, які дозволяють ефективно 
координувати ресурси, уникати дублювання ініціатив і забезпечувати 
адресність допомоги. Значний потенціал має і навчально-методична 
співпраця, що сприяє підвищенню якості волонтерських послуг і 
професіоналізації руху загалом (Безпалько, 2016; Капська, 2018). Особливе 
значення набувають форми кризового реагування, які об’єднують громадські 
ініціативи, місцеві органи влади та бізнес для оперативної допомоги 
постраждалим від війни чи надзвичайних ситуацій (Жужа, 2023). 
Варто зазначити, що волонтери не лише доповнюють роботу соціальних 
служб, а й створюють альтернативні механізми соціальної підтримки, що 
базуються на принципах довіри, самодопомоги та людяності. Завдяки цьому 
волонтерство стає важливим чинником розвитку місцевих громад і 
підвищення ефективності державної соціальної політики. Водночас системна 
співпраця з державними структурами сприяє інституціоналізації 
волонтерського руху, забезпечує його сталість, підзвітність і соціальну 
легітимність. 
Отже, взаємодія волонтерів і соціальних служб виступає ключовим 
елементом сучасної моделі соціального забезпечення, що ґрунтується на 
партнерстві, довірі та колективній відповідальності. Вона формує підґрунтя 
для створення цілісної системи соціальної підтримки, здатної ефективно 
реагувати на виклики сьогодення та забезпечувати сталість соціального 
розвитку держави. 
  56 
 
У період повномасштабної війни волонтерська діяльність в Україні 
набула безпрецедентного суспільного значення, перетворившись із локальних 
ініціатив громадян на потужний загальнонаціональний рух, який виконує 
соціальні, гуманітарні, реабілітаційні та інтеграційні функції. Волонтерство 
стало не лише інструментом соціальної допомоги, але й механізмом 
виживання суспільства, підтримки морального духу, консолідації нації та 
формування соціальної єдності. 
За даними Українського волонтерського сервісу (2023) та досліджень 
Комарової (2021), волонтерські об’єднання забезпечують до 30–40 % 
гуманітарної допомоги внутрішньо переміщеним особам, 
військовослужбовцям і цивільному населенню, а також виконують роль 
комунікаторів між державними структурами, бізнесом і громадянами. Їхня 
діяльність суттєво розширює спектр соціальних послуг, що надаються 
населенню, доповнюючи державну систему соціального захисту у сферах, де 
офіційні структури не мають достатніх ресурсів або гнучкості. 
Соціальний ефект волонтерської діяльності в умовах війни проявляється 
у декількох ключових вимірах: 
Таблиця 2.5 
Основні напрями та результати волонтерської діяльності в умовах війни 
(Джерела: узагальнено автором на основі Безпалько (2016), Капська (2018), 
Лях (2012), Комарова (2021), Жужа (2023), ПРООН (2023), UNICEF (2023), 
Heritage Ukraine (2023), European Volunteer Centre (2015).) 
Напрям 
Основний зміст Соціальний ефект / Приклади 
волонтерської Джерело 
роботи результативність ініціатив 
діяльності 
Збір, 
«Паляниця», 
транспортування і Забезпечення 
«Help Ukraine Жужа, 
Гуманітарна розподіл базових потреб 
Hub», мережа 2023; 
допомога продовольства, населення, 
гуманітарних Комарова, 
населенню одягу, медикаментів, зниження 
штабів при 2021 
засобів гігієни, гуманітарної кризи. 
громадах. 
тимчасового житла. 
  57 
 
Напрям 
Основний зміст Соціальний ефект / Приклади 
волонтерської Джерело 
роботи результативність ініціатив 
діяльності 
Закупівля амуніції, 
технічного Підвищення 
«Повернись Капська, 
Підтримка обладнання, ремонт боєздатності армії, 
живим», «Армія 2018; 
військових та транспорту, реабілітація та 
SOS», «Veteran Безпалько, 
ветеранів психологічна та соціальна адаптація 
Hub». 2016 
медична допомога ветеранів. 
ветеранам. 
Надання житла, 
продуктів, Ініціатива 
Допомога Соціальна інтеграція 
юридичних «Прихисток», 
внутрішньо ВПО, зниження ПРООН, 
консультацій, програми Caritas 
переміщеним рівня соціальної 2023 
працевлаштування та Ukraine, Save the 
особам (ВПО) напруги. 
інтеграційна Children. 
підтримка. 
Збереження життя, 
Надання медичної 
зниження рівня «Лікарі без 
допомоги, Лях, 2012; 
Медичне та посттравматичних кордонів», 
психологічна WHO 
психологічне розладів, «Психологічна 
підтримка, Volunteers, 
волонтерство формування підтримка 
організація курсів 2022 
культури ветеранів». 
першої допомоги. 
самодопомоги. 
Проведення Розвиток людського 
«Навчай для 
тренінгів, онлайн- капіталу, адаптація 
Освітні України», UNICEF, 
навчання, курсів для до умов війни, 
ініціативи «Освіта без 2023 
переселенців, дітей, підвищення 
меж». 
військових. освітнього рівня. 
Збереження 
Підтримка 
Волонтерство культурних «Музей війни 
національної Heritage 
у сфері цінностей, підтримка очима 
ідентичності, Ukraine, 
культури та мистецьких волонтерів», 
консолідація 2023 
пам’яті ініціатив, історична «Артефакт UA». 
суспільства. 
просвіта. 
Посилення 
Координація 
зовнішньої 
допомоги з 
підтримки України, European 
закордонними IAVE, UN 
Міжнародна підвищення Volunteer 
партнерами, участь у Volunteers, 
співпраця міжнародної Centre, 
глобальних GlobalGiving. 
суб’єктності 2015 
гуманітарних 
волонтерського 
програмах. 
руху. 
Аналіз основних напрямів волонтерської діяльності в умовах війни 
свідчить, що волонтерський рух в Україні перетворився на структурний 
елемент системи соціального забезпечення, який забезпечує гнучкість і 
  58 
 
оперативність реагування на суспільні виклики. Волонтерські ініціативи 
охоплюють як базові гуманітарні напрями, так і складні форми соціальної 
підтримки — реабілітаційні, освітні, культурно-просвітницькі, міжнародні. Це 
свідчить про еволюцію волонтерства від стихійної допомоги до системного 
соціального феномену, інтегрованого у державну політику соціального 
захисту (Безпалько, 2016; Капська, 2018). 
Соціальний ефект волонтерської діяльності проявляється не лише у 
безпосередньому задоволенні матеріальних потреб населення, а й у 
формуванні нової культури солідарності, взаємопідтримки та довіри. 
Волонтерські ініціативи сприяють відновленню соціального капіталу, 
підвищенню рівня громадянської участі, активізації локальних громад і 
створенню горизонтальних зв’язків між державою, бізнесом і громадянським 
суспільством (Putnam, 2000; Комарова, 2021). 
Водночас воєнний контекст посилив професіоналізацію та 
інституціоналізацію волонтерства. Багато волонтерських рухів набули статусу 
офіційних організацій, впроваджують стандарти прозорості, звітності та 
ефективності. Це не лише підвищує рівень суспільної довіри, але й дозволяє 
волонтерським структурам виступати партнерами держави у сфері 
соціального забезпечення. У такий спосіб волонтерство стало рушійною 
силою соціальної стабільності, формуючи нову модель соціальної взаємодії в 
умовах війни та післявоєнного відновлення. 
 
Висновки до  розділу 2. 
Проведений аналіз показав, що волонтерські організації в Україні стали 
невід’ємною складовою системи соціального забезпечення, яка забезпечує 
гнучке реагування на соціальні ризики, викликані війною. Волонтерський рух 
перетворився на соціальний інститут, що об’єднує громадян навколо спільних 
цінностей допомоги, солідарності й відповідальності. Його діяльність 
охоплює широкий спектр напрямів — від гуманітарної допомоги й медичної 
  59 
 
підтримки до психологічної реабілітації, правового супроводу та освітніх 
програм. У цьому контексті волонтерство виконує функцію доповнення та 
розширення можливостей державних соціальних служб, підсилюючи 
ефективність реалізації політики соціального захисту. 
Структурно волонтерські об’єднання характеризуються високим рівнем 
адаптивності й децентралізованою організацією. Вони функціонують через 
мережі горизонтальної взаємодії, що дозволяє оперативно координувати дії, 
мобілізувати ресурси та надавати адресну допомогу в кризових ситуаціях. 
Водночас волонтерські програми демонструють ознаки інституціоналізації — 
створення юридично оформлених організацій, розроблення стандартів 
діяльності, ведення звітності, розширення співпраці з органами державної 
влади, міжнародними донорами та місцевими громадами. Це свідчить про 
поступову професіоналізацію волонтерського середовища, що підвищує якість 
і результативність його соціальної місії. 
У ході війни волонтерські ініціативи стали основою соціальної стійкості 
суспільства. Вони не лише забезпечують матеріальні ресурси, але й формують 
психологічну підтримку, сприяють інтеграції внутрішньо переміщених осіб, 
допомагають ветеранам, створюють простори довіри й взаємодопомоги. 
Завдяки активності волонтерів зменшилася напруга у сфері соціального 
забезпечення, покращилася комунікація між владою і населенням, а також 
зросла залученість громадян до вирішення суспільних проблем. Таким чином, 
волонтерство набуло ознак механізму соціальної консолідації, що забезпечує 
не лише допомогу, а й формує нову якість суспільних відносин. 
Отже, волонтерський рух в умовах війни відіграє ключову роль у 
зміцненні соціальної інфраструктури держави, сприяє формуванню культури 
взаємопідтримки та громадянської активності. Його діяльність підтверджує 
високий рівень розвитку громадянського суспільства в Україні та демонструє 
приклад ефективної самоорганізації громадян у кризових обставинах. 
Подальший розвиток волонтерських ініціатив потребує державного 
  60 
 
стимулювання, створення нормативних і фінансових механізмів підтримки, а 
також інтеграції волонтерського потенціалу в стратегії післявоєнного 
відновлення та модернізації системи соціального забезпечення. 
 
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВОЛОНТЕРСЬКИХ 
ПРАКТИК У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
3.1. Методика, база та етапи практичного дослідження 
Обґрунтування вибору об’єкта дослідження — ГО «Неабайдужі 
Черкаси» 
Об’єктом практичного дослідження обрано громадську організацію 
«Неабайдужі Черкаси», офіційно зареєстровану 21 червня 2022 року. Вибір 
саме цієї організації зумовлений її активною діяльністю у сфері волонтерської 
підтримки військових та реалізації соціально-гуманітарних програм на 
регіональному рівні. Попри відносно недовгий термін існування, організація 
за короткий час змогла сформувати дієву мережу волонтерської взаємодії, 
спрямовану на допомогу пораненим військовим, забезпечення лікарень та 
соціальну підтримку вразливих груп населення. 
ГО «Неабайдужі Черкаси» створена як громадська ініціатива, що 
об’єднала мешканців Черкащини навколо цінностей взаємодопомоги, 
солідарності та соціальної відповідальності. Основним напрямом діяльності є 
підтримка поранених військових, яким організація надає допомогу у вигляді 
одягу, адаптивного одягу, продуктів харчування, засобів гігієни, ліків і 
психологічної підтримки. Діяльність організації охоплює декілька медичних 
закладів області та має сталий характер завдяки партнерству з місцевою 
владою, бізнесом і міжнародними гуманітарними фондами. 
Організація співпрацює з Черкаською обласною військовою 
адміністрацією, територіальними громадами, навчальними закладами, 
представниками малого та середнього бізнесу, а також із міжнародними 
партнерами — Caritas, People in Need, UNICEF, USAID. Завдяки цій 
  61 
 
міжсекторальній взаємодії ГО «Неабайдужі Черкаси» стала ключовим 
координатором волонтерських ініціатив у регіоні, сприяючи розвитку 
інтегрованої моделі соціальної підтримки. 
Вибір саме цієї організації обґрунтований її репрезентативністю для 
сучасного етапу розвитку волонтерського руху в Україні, який 
характеризується високою самоорганізацією громад, гнучкістю реагування на 
кризові обставини та взаємодією з державними структурами. Досвід ГО 
«Неабайдужі Черкаси» відображає практичне втілення волонтерства як 
складової системи соціального забезпечення на локальному рівні, що робить 
її об’єктом цінного прикладного аналізу. 
Методика дослідження. Для досягнення мети практичного дослідження 
використано комплекс методів соціального аналізу, що забезпечує повноту, 
достовірність і міждисциплінарність результатів: 
 Контент-аналіз — вивчення публікацій, звітів, інформаційних 
матеріалів та офіційних документів ГО «Неабайдужі Черкаси»; 
 Соціологічне спостереження — оцінка організації процесів 
взаємодії між волонтерами, медичними закладами та отримувачами допомоги; 
 Опитування та напівструктуровані інтерв’ю — виявлення 
мотивації волонтерів, потреб цільових груп і рівня задоволення отриманою 
допомогою; 
 Метод кейс-стаді (case study) — детальний аналіз окремих 
соціальних ініціатив організації; 
 Порівняльний аналіз — зіставлення діяльності ГО «Неабайдужі 
Черкаси» з іншими регіональними волонтерськими об’єднаннями. 
Етапи проведення дослідження. Підготовчий етап (липень–серпень 2024 
року): 
визначення мети, завдань і методів дослідження; збір теоретичних матеріалів 
і нормативно-правових документів; узгодження програми дослідження. 
  62 
 
1. Аналітичний етап (вересень–листопад 2024 року): 
аналіз документів, звітів та медіаматеріалів; проведення інтерв’ю з 
представниками ГО «Неабайдужі Черкаси» та соціальними партнерами; 
фіксація результатів спостереження та опитування. 
2. Узагальнюючий етап (листопад  2024 – грудень 2024): 
систематизація емпіричних даних, оцінка соціального впливу діяльності 
організації, формулювання висновків і підготовка рекомендацій для 
покращення ефективності волонтерських практик. 
Вибудувана методика дозволяє об’єктивно оцінити діяльність ГО 
«Неабайдужі Черкаси» як суб’єкта соціального забезпечення, виявити 
механізми взаємодії між громадянським суспільством і державними 
структурами, визначити соціальний ефект та окреслити потенційні напрями 
розвитку волонтерства у післявоєнний період. 
 
3.2. Аналіз діяльності ГО «Неабайдужі Черкаси» у сфері соціального 
забезпечення 
Одним із ключових напрямів діяльності ГО «Неабайдужі Черкаси» є 
системна допомога військовослужбовцям, які перебувають на лікуванні у 
черкаських лікарнях. Волонтери організації регулярно доставляють до 
медичних закладів одяг, адаптивний одяг для поранених, засоби особистої 
гігієни, продукти харчування, талісмани, власноруч виготовлені речі та інші 
предмети побутового призначення. Подібна діяльність не лише забезпечує 
базові потреби пацієнтів, але й виконує важливу психологічну функцію — 
підтримує моральний дух військових, які часто проходять лікування далеко 
від рідних. 
За свідченнями медичного персоналу, волонтери організації стали 
невід’ємною частиною повсякденного життя лікарень. Так, у 
нейрохірургічному відділенні один із лікарів, Станіслав Новіков, зазначає, що 
допомога ГО є «безцінною», адже багато пацієнтів не мають поруч родичів або 
  63 
 
близьких людей. Волонтери, окрім індивідуальної допомоги, активно 
сприяють матеріальному забезпеченню самих лікарень: вони придбали 
побутову техніку — холодильники, пральні машини, електрочайники, 
мікрохвильові печі, бойлери, які значно покращили умови перебування 
пацієнтів і роботи персоналу. 
Як згадує голова організації Ольга Коляда, саме із закупівлі бойлерів і 
розпочалася активна волонтерська діяльність. На початку війни у шпиталях не 
було гарячої води, що створювало значні труднощі для догляду за пораненими. 
Встановлення бойлерів стало першим кроком до розбудови системної 
допомоги, а згодом ініціатива розширилася до забезпечення побутових потреб 
у кожній палаті. 
Особливо важливою для лікарень стала допомога у створенні 
реабілітаційних кабінетів для військовослужбовців, де волонтери власним 
коштом придбали орбітреки, тренажери, велостанки, доріжки та інше 
обладнання для фізіотерапевтичних процедур. Як зазначає спеціаліст 
фізіотерапевтичного відділення Володимир Половинка, без участі ГО 
«Неабайдужі Черкаси» подібні кабінети не могли б функціонувати, адже 
заклад не мав відповідного устаткування. 
Серед самих військових організація користується високим рівнем довіри 
та вдячності. Опитані під час дослідження респонденти — 
військовослужбовці, які перебували на лікуванні у Черкасах, — відзначили 
високий рівень турботи та людяності волонтерів. Один із військових, який 
представився позивним «Східняк», поділився власною історією: після 
поранення в Маріуполі, полону та тривалої реабілітації він отримав допомогу 
саме від черкаських волонтерів. За його словами, “найцінніше — це увага та 
підтримка”, адже волонтери «огортають бійців турботою і теплом, нагадуючи, 
що вони не самі». 
Інший військовослужбовець, який проходив лікування понад місяць, 
також відзначив, що саме завдяки волонтерам пацієнти «завжди мають 
  64 
 
необхідні речі — одяг, рушники, зубні щітки, засоби гігієни та харчові 
продукти». Медичний персонал підтверджує ці слова: лікар-хірург Ярослав 
Кучеренко наголошує, що “завдяки волонтерам наші військові одягнені й 
нагодовані; лікарня має ресурси для лікування, але побутові потреби 
закривають саме волонтери”. 
Важливим напрямом діяльності організації стала також юридична 
допомога військовослужбовцям та їхнім родинам. У складі ГО працює 
юристка, яка надає безоплатні консультації щодо відновлення документів, 
банківських карток, оформлення статусу військовослужбовців чи отримання 
відповідних соціальних гарантій. За словами голови організації, в 
майбутньому планується залучити спонсорську підтримку для фінансування 
повноцінного юридичного супроводу справ військових, зокрема у судових 
інстанціях. 
Історія створення ГО «Неабайдужі Черкаси» тісно пов’язана з 
особистим досвідом її засновниці. До війни Ольга Коляда працювала 
медичною сестрою у реанімації, і перші поранені військові, з якими вона 
контактувала, потребували допомоги навіть у базових речах — змінному одязі, 
засобах гігієни, харчуванні. Спочатку ці потреби закривали власними силами 
медики, але згодом стало очевидно, що обсяг роботи перевищує їхні 
можливості. Так виникла ідея створити волонтерську групу, яка з часом 
переросла у повноцінну громадську організацію. 
Станом на 2024 рік ГО «Неабайдужі Черкаси» опікується кількома 
лікувальними закладами міста, а також реагує на запити з інших лікарень 
області. Зі збільшенням кількості поранених потреба в додаткових волонтерах 
постійно зростає. Організація активно закликає мешканців громади 
долучатися до діяльності — передусім до збору зручного одягу (футболок, 
штанів, флісів, шкарпеток, білизни, капців), рушників та засобів особистої 
гігієни. 
  65 
 
У межах своєї діяльності ГО «Неабайдужі Черкаси» реалізує кілька 
ключових соціальних програм: 
Таблиця 3.1. 
Соціальні програми ГО «Небайдужі Черкаси» 
Напрям діяльності Зміст роботи Соціальний ефект 
Забезпечення медикаментами, 
Медична допомога Підвищення якості лікування, 
засобами перев’язки, 
пораненим полегшення роботи медичного 
антисептиками, спеціальним 
військовим персоналу. 
медичним одягом. 
Гуманітарна Передача харчових наборів, Задоволення базових потреб 
підтримка у вітамінів, питної води, предметів військових, покращення умов 
шпиталях побуту. перебування. 
Виготовлення та закупівля 
Забезпечення Підвищення комфорту, 
зручного одягу для військових із 
одягом та підтримка гідності, сприяння 
травмами, ампутаціями чи після 
адаптивним одягом психологічній реабілітації. 
операцій. 
Формування мережі соціальної 
Соціальна Співпраця з лікарнями, 
взаємодії та розширення 
взаємодія та соціальними службами, 
волонтерського потенціалу 
партнерство благодійниками, бізнесом. 
громади. 
 
Діяльність ГО «Неабайдужі Черкаси» має виражений соціальний вплив. 
По-перше, вона суттєво зменшує навантаження на державну систему охорони 
здоров’я, доповнюючи її ресурсами громади. По-друге, організація створює 
простір довіри між громадянами, військовими та медичними установами, що 
зміцнює соціальний капітал регіону. По-третє, її робота сприяє формуванню 
моделі партисипативного соціального забезпечення, у якій громада бере 
активну участь у підтримці соціально важливих процесів. 
Завдяки поєднанню практичної допомоги, соціального партнерства та 
моральної підтримки, ГО «Неабайдужі Черкаси» стала прикладом ефективної 
локальної волонтерської системи, що демонструє синергію між 
громадянською ініціативою та соціальною відповідальністю. Її діяльність має 
стійкий гуманітарний ефект і підтверджує, що волонтерські практики є дієвим 
механізмом соціальної стабілізації у воєнний час. 
  66 
 
Аналіз діяльності ГО «Неабайдужі Черкаси» свідчить про те, що 
волонтерські ініціативи можуть виступати повноцінним елементом системи 
соціального забезпечення на регіональному рівні. Організація демонструє 
ефективну модель громадянської участі, засновану на принципах гуманізму, 
солідарності та взаємодопомоги. Її діяльність поєднує адресну гуманітарну 
підтримку з розвитком інституційного партнерства між громадськістю, 
медичними закладами та органами влади. 
Особливістю волонтерської практики цієї організації є синергія 
матеріальної та психологічної допомоги. Забезпечення шпиталів необхідними 
речами, побутовою технікою та реабілітаційним обладнанням створює умови 
для покращення лікувального процесу, а увага, турбота й постійна присутність 
волонтерів сприяють психологічному відновленню поранених військових. У 
такий спосіб волонтерська діяльність набуває соціально-терапевтичного 
значення, виходячи за межі традиційного поняття благодійності. 
Крім того, діяльність ГО «Неабайдужі Черкаси» має виражений 
мультиплікативний соціальний ефект. Вона стимулює розвиток громадської 
активності, формує нові зв’язки між мешканцями громади, медичною сферою 
та бізнесом, а також слугує прикладом ефективної самоорганізації у кризових 
умовах. Організація не лише задовольняє нагальні потреби поранених, а й 
сприяє формуванню стійкої моделі соціальної підтримки, яка може бути 
інтегрована в ширшу систему соціальної політики держави. 
Отже, досвід ГО «Неабайдужі Черкаси» засвідчує, що волонтерський 
рух у воєнний час є невід’ємним чинником соціальної стабільності, а 
волонтерські організації — важливими партнерами держави у сфері 
соціального забезпечення, медичної підтримки та реабілітації 
військовослужбовців. 
Таким чином, аналіз діяльності ГО «Неабайдужі Черкаси» демонструє, 
що волонтерська допомога у сфері охорони здоров’я виконує не лише 
гуманітарну, а й соціально-реабілітаційну функцію. Її ініціативи зміцнюють 
  67 
 
потенціал системи соціального забезпечення, формують приклади 
громадянської активності, а також сприяють створенню нової культури 
соціальної турботи, у центрі якої — людяність, взаємопідтримка та гідність 
кожного військового. 
 
3.3. Рекомендації щодо вдосконалення взаємодії держави та 
волонтерського сектору 
Ефективна взаємодія державних структур та волонтерських організацій 
є необхідною умовою для побудови стійкої системи соціального забезпечення, 
особливо в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення. 
Волонтерські ініціативи, такі як діяльність ГО «Неабайдужі Черкаси», 
демонструють високий потенціал у наданні адресної допомоги, реабілітації 
військовослужбовців і розвитку соціальної солідарності. Проте їхня робота 
потребує узгодження з державними політиками, стандартизації процедур і 
створення довготривалих механізмів підтримки. 
Пропозиції для підвищення ефективності соціальних програм 
Одним із ключових напрямів удосконалення взаємодії між державою та 
волонтерським сектором є інституційна координація соціальних програм. 
Сьогодні значна частина волонтерських ініціатив діє автономно, що 
призводить до дублювання зусиль або неефективного розподілу ресурсів. 
Тому необхідно: 
Одним із пріоритетних напрямів підвищення ефективності соціальних 
програм є створення єдиного регіонального реєстру волонтерських 
організацій, що діють у сфері соціального забезпечення. Такий реєстр має 
містити систематизовану інформацію про напрямки діяльності, цільові групи, 
територіальне охоплення, кадровий та матеріальний потенціал волонтерських 
об’єднань, а також їхні поточні потреби. Наявність подібного ресурсу 
дозволить органам державної влади та місцевого самоврядування здійснювати 
оперативну координацію дій між різними структурами, уникати дублювання 
  68 
 
функцій і забезпечувати адресний розподіл соціальної допомоги. Крім того, це 
сприятиме формуванню прозорого механізму звітності та підвищенню довіри 
громадськості до волонтерського сектору. 
Наступним кроком є інтеграція волонтерських ініціатив у систему 
реалізації державних і місцевих соціальних програм. На сучасному етапі в 
Україні спостерігається активна участь громадських об’єднань у наданні 
соціальних послуг, однак цей процес потребує чіткого нормативного 
закріплення та адміністративної підтримки. Волонтерські організації, такі як 
ГО «Неабайдужі Черкаси», можуть виступати не лише як виконавці 
соціальних проєктів, а й як партнери держави у розробці стратегій соціального 
розвитку, залучаючи безпосередній досвід роботи з уразливими групами 
населення. Така інтеграція дозволить підвищити гнучкість та адаптивність 
соціальних програм, орієнтуючи їх на реальні потреби громадян. 
Важливим аспектом взаємодії є створення механізму співфінансування 
спільних соціальних проєктів між державними структурами та 
волонтерськими організаціями. Йдеться про впровадження змішаної системи 
фінансування, у межах якої бюджетні ресурси поєднуються з благодійними 
внесками, грантами міжнародних партнерів та коштами приватного сектору. 
Зокрема, держава може покривати частину витрат на закупівлю обладнання 
для реабілітаційних центрів, придбання засобів догляду, логістичне 
забезпечення та інформаційну підтримку. Такий підхід не лише оптимізує 
використання державних коштів, а й створює умови для підвищення 
відповідальності та підзвітності волонтерських структур перед громадою. 
Окремої уваги потребує підвищення професійної компетентності 
державних службовців у сфері взаємодії з волонтерським сектором. 
Ефективна комунікація між органами влади та громадськими ініціативами 
можлива лише за умови наявності у чиновників необхідних знань про 
механізми волонтерської діяльності, специфіку її організації та правове 
регулювання. У цьому контексті доцільно запровадити систему постійної 
  69 
 
професійної підготовки працівників соціальної сфери — проведення тренінгів, 
круглих столів, міжсекторальних форумів та освітніх програм за участю 
представників волонтерських організацій, експертів і науковців. Така взаємна 
комунікація сприятиме формуванню партнерських відносин, заснованих на 
взаємній повазі, відкритості та орієнтації на спільну мету — підвищення 
ефективності соціальної допомоги в умовах воєнного та післявоєнного 
відновлення. 
Упровадження цих кроків сприятиме формуванню партнерських 
відносин між владою та громадянським суспільством, що підвищить 
результативність соціальної політики та зменшить навантаження на державну 
систему соціального забезпечення. 
Моделі сталого розвитку волонтерських ініціатив 
Для забезпечення довгострокової діяльності волонтерських організацій 
важливим є перехід від спонтанного волонтерства до моделей сталого 
розвитку, заснованих на стабільному фінансуванні, кадровій підтримці та 
партнерствах. 
На прикладі ГО «Неабайдужі Черкаси» можна виокремити кілька практичних 
напрямів такого розвитку: 
Моделі сталого розвитку волонтерських ініціатив 
Сталий розвиток волонтерського сектору в сучасній Україні потребує 
переходу від епізодичних, ситуативних проявів громадської активності до 
системних, організаційно виважених форм діяльності. Особливої актуальності 
це набуває в умовах тривалої війни, коли волонтерські організації виконують 
соціально значущі функції, які традиційно належать до сфери державного 
соціального забезпечення. Для забезпечення їх довготривалої ефективності 
доцільно розглядати кілька взаємодоповнювальних моделей розвитку. 
1. Гібридна модель фінансування 
Одним із ключових чинників стабільності волонтерських ініціатив є 
наявність постійної фінансової бази. Гібридна модель фінансування 
  70 
 
передбачає поєднання різних джерел надходжень — грантових програм 
міжнародних донорів, цільових благодійних внесків громадян, партнерських 
угод із бізнесом та місцевими громадами. Такий підхід дозволяє мінімізувати 
залежність від одного джерела ресурсів і забезпечує фінансову 
диверсифікацію діяльності. 
Практика свідчить, що саме організації, які застосовують гібридну 
модель фінансування, демонструють вищу організаційну стійкість, здатність 
планувати свою роботу у середньо- та довгостроковій перспективі, а також 
підвищену спроможність до масштабування соціальних проєктів. Для цього 
доцільно створювати фонди цільового призначення, запроваджувати системи 
онлайн-донатів і краудфандингу, а також укладати угоди про співпрацю з 
місцевими підприємствами, які можуть підтримувати волонтерів матеріально 
або послугами. 
2. Інституціоналізація волонтерства 
Другим напрямом сталого розвитку є інституціоналізація волонтерства, 
тобто перетворення його з неформальної ініціативи на структуровану 
соціальну практику з визначеними стандартами, правилами і механізмами 
координації. Це включає формування постійного ядра організації — штату 
координаторів, менеджерів проєктів, комунікаційних спеціалістів і залучених 
волонтерів. 
Важливим аспектом інституціоналізації є система підготовки та 
мотивації волонтерів. Необхідно впроваджувати навчальні програми, 
тренінги, сертифікаційні курси з основ соціальної роботи, кризової психології, 
правових аспектів волонтерської діяльності. Такі заходи сприятимуть не лише 
підвищенню професійного рівня волонтерів, а й формуванню етичних 
стандартів взаємодії з отримувачами допомоги. 
Для підтримки мотивації доцільно запровадити систему соціального 
заохочення, що передбачає публічні подяки, сертифікати участі, можливість 
  71 
 
проходження стажувань у соціальних установах або отримання додаткових 
освітніх кредитів у межах академічних програм. 
3. Мережевий підхід до організації волонтерства 
Сучасні виклики вимагають створення не ізольованих організацій, а 
гнучких мережевих систем, здатних швидко мобілізувати ресурси у відповідь 
на суспільні потреби. Мережевий підхід передбачає горизонтальну 
координацію між різними волонтерськими групами, громадськими 
об’єднаннями та місцевими ініціативами. 
У межах такої моделі організації можуть обмінюватися ресурсами, досвідом, 
транспортом, гуманітарними запасами, а також координувати логістику 
допомоги між регіонами. Це дозволяє підвищити оперативність реагування на 
надзвичайні ситуації, уникнути дублювання функцій і забезпечити 
максимальну ефективність використання людських і матеріальних ресурсів. 
Мережеві об’єднання волонтерів також створюють передумови для 
розвитку інформаційної взаємодії: через спільні цифрові платформи можна 
відслідковувати потреби, формувати бази даних про надану допомогу та 
підвищувати прозорість діяльності. У перспективі це стане важливою 
складовою формування єдиної національної системи обліку волонтерської 
діяльності. 
4. Партнерство з освітніми закладами 
Важливою умовою сталого розвитку волонтерського сектору є системне 
залучення молоді через співпрацю з навчальними закладами. Партнерство з 
університетами, коледжами та закладами професійної освіти дозволяє 
інтегрувати волонтерську діяльність у навчальний процес, роблячи її формою 
практичного навчання і соціального виховання. 
Залучення студентів спеціальностей «Соціальна робота», «Психологія», 
«Право», «Менеджмент соціокультурної діяльності» до волонтерських 
проєктів забезпечує професійну підготовку майбутніх фахівців, формує у них 
соціальну чутливість, емпатію та відповідальність. Одночасно така співпраця 
  72 
 
дозволяє волонтерським організаціям розширити кадровий потенціал, 
отримати додаткові інтелектуальні ресурси та ідеї для інноваційних 
соціальних практик. 
Крім того, на базі навчальних закладів можуть створюватися ресурсні 
центри волонтерства, де здійснюється підготовка, консультування, методична 
та аналітична підтримка волонтерських ініціатив. Така модель сприяє 
формуванню культури соціальної участі серед молоді й водночас підвищує 
соціальну ефективність волонтерського руху в цілому. 
Таким чином, сталий розвиток волонтерських ініціатив в Україні 
можливий лише за умови поєднання фінансової стабільності, інституційного 
оформлення, мережевої взаємодії та освітнього партнерства. Реалізація цих 
моделей забезпечить не лише збереження волонтерського потенціалу, а й його 
трансформацію у повноцінний елемент національної системи соціального 
забезпечення, здатний підтримувати суспільну стійкість у кризових і 
посткризових умовах. 
Волонтерська діяльність дедалі більше набуває ознак соціального 
інституту, який має бути інтегрований у державну політику соціального 
забезпечення. Це потребує формування чітких механізмів взаємодії та 
нормативного закріплення ролі волонтерів. 
Інтеграція волонтерського руху в політику соціального забезпечення є 
необхідною умовою розвитку сучасної системи соціальної підтримки в 
Україні. Волонтерська діяльність, що спочатку виникла як реакція 
громадянського суспільства на кризові ситуації, сьогодні поступово 
перетворюється на структурний компонент соціальної політики держави. 
Такий процес потребує чіткого законодавчого, інституційного та 
управлінського оформлення, аби волонтерський потенціал суспільства 
використовувався раціонально, узгоджено і на постійній основі. 
1. Закріплення на законодавчому рівні статусу волонтера як суб’єкта 
соціальної роботи 
  73 
 
Одним із першочергових кроків інтеграції волонтерства у систему 
соціального забезпечення є законодавче визнання волонтера як повноцінного 
суб’єкта соціальної роботи. Наразі в українському правовому полі 
волонтерство визначається як форма безоплатної діяльності, однак воно не має 
чіткого статусу у контексті соціальної сфери. Це створює правову 
невизначеність у питаннях захисту волонтерів, особливо тих, хто працює у 
складних умовах — у лікарнях, прифронтових зонах, з особами з інвалідністю 
тощо. 
Надання волонтерам офіційного статусу передбачає можливість їхнього 
залучення до реалізації державних програм соціальної допомоги та інтеграцію 
у мережу надавачів соціальних послуг. Такий крок дозволить не лише 
забезпечити соціальний захист волонтерів (страхування, медичне 
обслуговування, гарантії безпеки), але й підвищить ефективність реалізації 
соціальних ініціатив, адже діяльність волонтерів буде офіційно врахована у 
плануванні й звітності соціальних служб. Це сприятиме утвердженню моделі 
партнерських відносин між громадянським суспільством та державою, 
заснованої на довірі, взаємній відповідальності та правовій визначеності. 
2. Включення представників волонтерських організацій до дорадчих 
органів при органах влади 
Важливим напрямом інтеграції є залучення представників 
волонтерського сектору до дорадчих і координаційних органів при 
Міністерстві соціальної політики України, обласних та місцевих управліннях 
соціального захисту, а також військових адміністраціях. Така форма співпраці 
забезпечить двосторонній обмін інформацією, узгодження пріоритетів і 
стратегій соціальної допомоги. 
Волонтери, які безпосередньо працюють із цільовими групами — 
військовими, пораненими, внутрішньо переміщеними особами, сім’ями у 
складних життєвих обставинах, — володіють практичним досвідом, що є 
надзвичайно цінним для державних структур. Їхня участь у дорадчих радах 
  74 
 
дозволить створювати реалістичні програми соціального захисту, орієнтовані 
на потреби конкретних спільнот. 
Крім того, така співпраця сприятиме зміцненню горизонтальної 
демократії, коли громадськість безпосередньо впливає на формування 
державної політики, а держава — сприймає волонтерів не як допоміжну силу, 
а як рівноправного партнера у процесі соціального управління. 
3. Розробка державної програми підтримки волонтерства 
Наступним важливим кроком є створення комплексної державної 
програми підтримки волонтерської діяльності, яка має бути спрямована на 
забезпечення сталого розвитку волонтерського руху в Україні. Програма 
повинна передбачати: 
 податкові стимули для бізнесу, який надає фінансову або матеріальну 
допомогу волонтерським організаціям (зокрема, можливість віднесення 
благодійних витрат на валові витрати підприємства); 
 страхування волонтерів, особливо тих, які виконують завдання у зонах 
бойових дій або працюють із соціально вразливими категоріями 
населення; 
 грантову підтримку локальних ініціатив, що реалізують соціально 
значущі проєкти на місцевому рівні; 
 створення інфраструктури підтримки волонтерства — ресурсних 
центрів, консультаційних пунктів, освітніх платформ. 
Державна програма має не лише регулювати діяльність волонтерів, а й 
сприяти підвищенню їхнього професійного рівня, розвитку нових напрямів 
волонтерства (екологічного, цифрового, реабілітаційного), а також 
розширенню можливостей для міжсекторальної взаємодії — з бізнесом, 
освітніми установами та міжнародними партнерами. 
4. Створення національної платформи обліку волонтерської діяльності 
Ефективна інтеграція волонтерства в державну політику неможлива без 
створення сучасної цифрової системи моніторингу та обліку волонтерської 
  75 
 
діяльності. Йдеться про створення Національної платформи волонтерства, яка 
об’єднуватиме дані про всі зареєстровані організації, їхню активність, 
географію допомоги, напрями діяльності та результати реалізованих проєктів. 
Ця платформа виконуватиме кілька ключових функцій: 
– аналітичну — надання актуальної статистики для формування державних 
рішень у сфері соціальної політики; 
– інформаційну — забезпечення громадян, донорів і партнерів достовірною 
інформацією про потреби і можливості допомоги; 
– координаційну — узгодження дій між державними структурами, 
громадськими організаціями та міжнародними фондами; 
– освітню — поширення методичних матеріалів, стандартів і кращих практик 
волонтерської роботи. 
Впровадження такої системи сприятиме підвищенню прозорості, 
підзвітності та ефективності волонтерського руху, а також дозволить державі 
оцінювати реальний внесок громадянського суспільства у розвиток системи 
соціального забезпечення. 
Інтеграція волонтерства в політику соціального забезпечення є 
стратегічним напрямом модернізації соціальної сфери України. Законодавче 
визнання статусу волонтера, участь громадських об’єднань у формуванні 
соціальної політики, створення державних програм підтримки та 
впровадження цифрових платформ обліку — це ті кроки, що дозволять 
перетворити волонтерський рух на інституційну складову системи соціальної 
підтримки. 
Таке поєднання державного та громадського ресурсів формує нову модель 
соціальної взаємодії, де основними принципами стають солідарність, 
партнерство і взаємна відповідальність за добробут суспільства. 
 
Висновок до розділу 3. 
  76 
 
Проведене практичне дослідження діяльності громадської організації 
«Неабайдужі Черкаси» дозволило підтвердити ключову роль волонтерських 
ініціатив у системі соціального забезпечення України, особливо в умовах 
війни та суспільних криз. Волонтерство постає не лише як форма 
громадянської активності, а як реальний інструмент соціальної підтримки, що 
компенсує обмежені можливості державних інституцій, забезпечуючи 
оперативність реагування на потреби населення. 
Встановлено, що волонтерські об’єднання, подібні до ГО «Неабайдужі 
Черкаси», виконують комплексні соціальні функції — від надання 
матеріальної та гуманітарної допомоги до організації психологічної, 
юридичної та реабілітаційної підтримки військовослужбовців і цивільних 
осіб. Їхня діяльність заснована на принципах гуманізму, добровільності, 
солідарності й соціальної відповідальності, що відповідає базовим засадам 
політики соціального забезпечення. У процесі роботи з лікарнями та 
реабілітаційними центрами волонтери забезпечують не лише фізичне 
відновлення поранених, а й сприяють психологічній реабілітації та соціальній 
адаптації, що розширює межі традиційного соціального захисту. 
Аналіз результатів дослідження показав, що ефективність волонтерської 
діяльності значною мірою залежить від рівня її інституційної організації, 
фінансової стійкості та взаємодії з органами державної влади. Успішний 
досвід ГО «Неабайдужі Черкаси» демонструє можливість побудови сталих 
партнерських відносин між громадським сектором, медичними установами та 
місцевими громадами. Така взаємодія сприяє підвищенню ефективності 
соціальних програм, оперативному розподілу ресурсів і формуванню довіри 
громадян до системи соціального забезпечення. 
Розроблені у межах дослідження рекомендації щодо вдосконалення 
взаємодії держави та волонтерського сектору ґрунтуються на комплексному 
підході, що передбачає поєднання організаційних, правових, фінансових та 
освітніх механізмів. Зокрема, запропоновано: 
  77 
 
– розширити нормативно-правову базу, закріпивши офіційний статус 
волонтера як суб’єкта соціальної роботи; 
– запровадити механізми державного співфінансування спільних проєктів; 
– створити національну цифрову платформу моніторингу волонтерської 
діяльності; 
– розвивати систему підготовки та професіоналізації волонтерів у співпраці з 
освітніми закладами. 
Таким чином, результати третього розділу засвідчують, що 
волонтерство є потужним ресурсом розвитку системи соціального 
забезпечення, який поєднує громадську ініціативу з елементами державної 
політики. Його подальша інтеграція у національну соціальну систему 
сприятиме не лише покращенню якості соціальних послуг, а й формуванню 
нової моделі соціальної взаємодії — партнерської, відповідальної та 
орієнтованої на людську гідність. 
  
  78 
 
ВИСНОВКИ 
У процесі виконання магістерського дослідження на тему 
«Волонтерські практики як вид громадської активності» були досягнуті всі 
поставлені цілі та вирішені основні завдання, що дозволило сформувати 
цілісне науково-практичне бачення феномену волонтерства як складової 
системи соціального забезпечення сучасної України. 
По-перше, проаналізовано сутність поняття “волонтерство” та 
визначено його місце в структурі соціальної підтримки населення. У 
результаті з’ясовано, що волонтерство є формою громадянської активності, 
спрямованою на безоплатне надання допомоги особам, які опинилися у 
складних життєвих обставинах. Воно виконує не лише гуманітарну, а й 
соціально-виховну функцію, сприяючи формуванню соціального капіталу, 
розвитку громадянської свідомості та підвищенню довіри між членами 
суспільства. Волонтерська діяльність розглядається як невід’ємна частина 
механізму соціального забезпечення, що доповнює державні програми 
допомоги. 
По-друге, досліджено етапи становлення і розвитку волонтерського руху 
в Україні та світі. Визначено, що історія волонтерства має глибоке коріння у 
традиціях взаємодопомоги та благодійності. У світовому контексті його 
розвиток пов’язаний із гуманітарними місіями, релігійними об’єднаннями та 
громадськими рухами XX століття. В Україні ж активізація волонтерства 
припала на період Революції Гідності, подій 2014 року та особливо зросла 
після початку повномасштабної війни у 2022 році. Саме тоді волонтерство 
перетворилося на масовий соціальний рух, що забезпечує стійкість 
суспільства в умовах воєнних і гуманітарних викликів. 
По-третє, охарактеризовано нормативно-правові засади волонтерської 
діяльності в Україні. З’ясовано, що основним документом є Закон України 
«Про волонтерську діяльність», який визначає правові принципи, статус 
волонтера, його права та обов’язки. Разом з тим, аналіз показав наявність 
  79 
 
прогалин у законодавстві — зокрема, відсутність механізмів соціального 
захисту волонтерів, належного фінансового стимулювання та державних 
гарантій у разі травм чи загибелі під час виконання обов’язків. Тому 
наголошено на необхідності оновлення правової бази з урахуванням сучасних 
викликів, воєнних умов і потреб сектору соціального забезпечення. 
По-четверте, розглянуто організаційні моделі та напрями діяльності 
волонтерських організацій, що функціонують у сфері соціального захисту. 
Узагальнено типи волонтерських об’єднань — від громадських організацій до 
неформальних ініціативних груп. Проаналізовано їхні основні напрями 
роботи: гуманітарна, медична, психологічна, реабілітаційна, освітня та 
інформаційна допомога. Установлено, що найбільш ефективними є моделі, 
побудовані на принципах мережевої взаємодії, партнерства з державними 
структурами та системного управління ресурсами. 
По-п’яте, оцінено соціальний вплив волонтерських практик на розвиток 
громадянського суспільства, місцевих громад і державної соціальної політики. 
Виявлено, що волонтерство виступає чинником консолідації суспільства, 
посилює горизонтальні зв’язки між людьми, підвищує рівень соціальної 
відповідальності та довіри до інституцій. У контексті війни воно стало 
символом солідарності та національної єдності, забезпечуючи неформальні 
механізми соціального захисту, які часто діють ефективніше за офіційні 
структури. 
По-шосте, проведено практичне дослідження діяльності громадської 
організації «Неабайдужі Черкаси» як прикладу ефективної реалізації 
волонтерських практик у соціальній сфері. Установлено, що ця організація 
здійснює комплексну допомогу пораненим військовослужбовцям, лікарням і 
громадам: забезпечує одягом, ліками, засобами гігієни, обладнанням, а також 
організовує реабілітаційні програми. Її діяльність характеризується гнучкою 
структурою, високою мобільністю, командною роботою й тісною співпрацею 
з медичними установами. Це підтверджує, що громадські ініціативи можуть 
  80 
 
ефективно виконувати соціальні функції держави, підвищуючи загальний 
рівень соціального забезпечення на локальному рівні. 
По-сьоме, розроблено рекомендації щодо вдосконалення взаємодії 
державних і недержавних суб’єктів у сфері соціальної підтримки та розвитку 
волонтерства. Запропоновано: посилити правове регулювання волонтерської 
діяльності, створити державну програму фінансової підтримки громадських 
ініціатив, розвивати систему підготовки та сертифікації волонтерів, а також 
упровадити національну цифрову платформу для координації зусиль 
волонтерів і державних інституцій. Важливою умовою сталого розвитку руху 
визначено інтеграцію волонтерства в політику соціального забезпечення, що 
дозволить зробити його невід’ємною частиною державної системи допомоги. 
Узагальнюючи результати дослідження, можна зробити висновок, що 
волонтерство в Україні є не лише проявом громадянської активності, а й 
стратегічним ресурсом соціальної стабільності. Його розвиток сприяє 
побудові інклюзивної, солідарної та справедливої системи соціального 
забезпечення. Інституційне зміцнення волонтерських організацій, підвищення 
рівня їхньої взаємодії з державними структурами та міжнародними 
партнерами створюють основу для нової моделі соціальної політики, 
зорієнтованої на партнерство, довіру й активну участь громадян. 
Таким чином, поставлені у магістерській роботі завдання виконано 
повністю. Результати дослідження мають теоретичне, практичне та соціальне 
значення, а сформульовані рекомендації можуть бути використані органами 
влади, громадськими об’єднаннями й закладами соціальної сфери для 
подальшого розвитку волонтерського руху в Україні. 
 
 
 
 
  81 
 
 
 
  
  82 
 
 
СПИСОК ВИКТРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
Безпалько, О. В. (2016). Соціальна робота і волонтерський рух в Україні. Київ: 
Логос. 
Верховна Рада України. (2011). Закон України “Про волонтерську діяльність” 
№ 3236-VI від 19 квітня 2011 року. 
Верховна Рада України. (2015). Закон № 246-VIII від 5 березня 2015 року “Про 
внесення змін до деяких законів України щодо волонтерської 
діяльності”. 
Верховна Рада України. (2022). Закон № 2834-IX від 13 грудня 2022 року “Про 
внесення змін до Закону України “Про волонтерську діяльність” щодо 
удосконалення її напрямів в умовах воєнного стану”. 
ГУРТ. (2016). Суспільні рухи та волонтерство в Україні: сучасні тенденції. 
Київ. 
Жужа, Л. (2023). Волонтерська діяльність у період воєнного стану: соціальний 
вимір. Львів. 
Заверико, Н. (2019). Соціальні функції волонтерства у громадянському 
суспільстві. Харків. 
Звєрєва, І. (2019). Гуманістичні основи соціальної роботи та волонтерства. 
Київ: Логос. 
Капська, А. (2018). Гуманітарний потенціал волонтерської діяльності. Київ: 
КНУ ім. Т. Шевченка. 
Козачук, М. Б. (2022). Типологія волонтерства в умовах війни: соціальні 
аспекти. Одеса. 
Комарова, Н. (2021). Етичні засади волонтерської практики в Україні. Одеса: 
Чорноморський університет. 
Лях, Т. (2012). Волонтерство як соціальний феномен: теорія та практика. Київ: 
Видавничий дім «Слово». 
  83 
 
Павлюк, К. (2023). Воєнне волонтерство в Україні: форми та тенденції 
розвитку. Чернівці. 
Трубавіна, І. (2020). Соціальна робота і волонтерська діяльність у кризових 
ситуаціях. Харків: Право. 
Вайнола, Р. (2017). Психологічні аспекти мотивації волонтерів у соціальній 
роботі. Львів: Сполом. 
Івченко, Н. (2018). Роль волонтерства у формуванні соціальної 
відповідальності громадян. Полтава: Астрея. 
Кузьменко, О. (2019). Волонтерська діяльність як інструмент соціальної 
інтеграції. Київ: Академвидав. 
Пінчук, І. (2020). Соціальна активність молоді у волонтерському русі України. 
Дніпро: ДДУ. 
Танцюра, В. (2018). Соціально-психологічна підтримка волонтерів у кризових 
умовах. Київ: НПУ ім. М. Драгоманова. 
Толстоухова, С. (2017). Громадянське суспільство та волонтерський рух: 
соціальна взаємодія. Київ: КНЕУ. 
Трубнікова, О. (2021). Розвиток волонтерського потенціалу в умовах воєнних 
дій. Харків. 
Чайка, І. (2022). Волонтерська діяльність у системі соціального забезпечення: 
український досвід. Черкаси: ЧДТУ. 
Шатохіна, О. (2019). Менеджмент волонтерських організацій: теорія і 
практика. Київ: КНЕУ. 
Яременко, О. (2018). Соціальні проєкти і волонтерство: технології реалізації. 
Київ: Соціополіс. 
European Volunteer Centre. (2015). European Charter on the Rights and Duties of 
Volunteers. Brussels. 
United Nations. (2015). Transforming our world: The 2030 Agenda for Sustainable 
Development. New York: UN. 
  84 
 
United Nations Volunteers. (2020). State of the World’s Volunteerism Report 2020. 
Bonn: UNV. 
World Association of Non-Governmental Organizations. (2004). Code of Ethics and 
Conduct for NGOs. New York: WANGO. 
International Federation of Red Cross and Red Crescent Societies. (2018). 
Volunteering Policy. Geneva: IFRC. 
European Commission. (2019). The European Solidarity Corps: Annual Report. 
Brussels. 
OECD. (2021). The Role of Volunteering in Strengthening Social Cohesion. Paris: 
OECD Publishing. 
UNDP. (2022). Volunteering for the Future: Resilience and Recovery in Crisis 
Settings. New York: UNDP. 
World Health Organization. (2021). Community Engagement and Volunteering in 
Health Emergencies. Geneva: WHO. 
UNICEF. (2022). Youth Engagement and Volunteerism in Post-Crisis Recovery. 
New York: UNICEF. 
Transparency International. (2020). Civil Engagement and Accountability in the 
Public Sector. Berlin. 
Council of Europe. (2017). Recommendation CM/Rec(2017) on the Contribution of 
Volunteering to Democratic Cohesion. Strasbourg. 
Мельник, І. (2022). Волонтерські стратегії соціальної підтримки під час війни 
в Україні. Тернопіль: Західний Полюс. 
Мірошниченко, О. (2021). Психологічна підтримка волонтерів у надзвичайних 
ситуаціях. Харків: НУЦЗУ. 
Романов, В. (2020). Інституціоналізація волонтерського руху в Україні: 
сучасні тенденції. Дніпро. 
 
Сидоренко, Л. (2023). Волонтерство і соціальна безпека: аналітичний аспект. 
Київ: Інститут соціології НАН України.
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
