ChSTU repository

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему: Інноваційні підходи в соціальній реабілітації осіб з інвалідністю 
в Україні 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: 
студент ІV курсу, групи СЗ-2110 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
Мкртичян Є. В.   
Керівник: С. П. Архипова 
Рецензент: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2025 
 
  
ЗАТВЕРДЖЕНО 
Завідувач кафедри к.е.н., доц. Журба І.О.  
протокол No___ від ______________  
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами освітнього 
ступеня «бакалавр» спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» на 
2024/2025 навчальний рік 
 
№ Строк 
Назва етапу кваліфікаційної  роботи виконання Примітка 
з/п 
етапуроботи 
1. Вибір студентом теми КРБ і подання заяви до 14.01.2025 виконано 
на кафедру; 
- затвердження тем КРБ і призначення 
наукових керівників; 
- складання і затвердження завдань на 
виконання КРБ 
2. Підготовка вступу і першого розділу КРБ до 14.02.2025 виконано 
3. Підготовка другого розділу КРБ до 14.03.2025 виконано 
4. Підготовка третього розділу КРБ до 21.04.2025 виконано 
5. Подання здобувачем завершеної КРБ до 31.04.2025 виконано 
науковому керівнику 
6. Розгляд КРБ науковим керівником до 13.04.2025 виконано 
7. Попередній розгляд КРБ на комісії від до 15.05.2025 виконано 
кафедри 
8. Доопрацювання роботи, прийняття кафедрою до 23.05.2025 виконано 
рішення про допуск КРБ до захисту перед 
ЕК, оформлення (нормоконтроль) та 
зовнішнє рецензування КРБ 
9. Проходження перевірки на плагіат 23.05.2025 виконано 
10. Подання роботи на підпис завідувачу 23.05.2025 виконано 
кафедри 
11. Підготовка ілюстративного матеріалу, 27. 05.2025 виконано 
презентації та доповіді 
12. Захист дипломної роботи в ЕК 12.06.2026  
 
 
Студент   _________      Мкртичян Є. В.
Керівник роботи  __________    Архипова С. П. 
 
Секретар ЕК  __________   
5. ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ  
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр  
Галузь знань                                   23 Соціальна робота  
Спеціальність                                 232 “Соціальне забезпечення” 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ:  
Зав. кафедри  
___________к.е.н., доц. Журба І.О.  
“_____” _______________2024 р.  
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА  
 
 
Здобувачу   Мкртичян Є. В.
на підготовку кваліфікаційної роботи бакалавра на тему: 
«Інноваційні підходи в соціальній реабілітації осіб з інвалідністю в Україні» 
Тему затверджено наказом від «___» ____ _________2024 р 
Кваліфікаційна робота бакалавра виконується на матеріалах 
__________________________ назва інституції, установи, організації (наприклад: 
Департамент освіти та гуманітарної політики ЧМР, Служба у справах дітей ЧМР, 
ГО «Здорові») 
 
План кваліфікаційної роботи бакалавра 
 
Розділ 1. Теоретичні засади соціальної реабілітації осіб з інвалідністю. 
Розділ 2. Аналіз існуючих підходів до соціальної реабілітації в Україні. 
Розділ 3. Інноваційні підходи до соціальної реабілітації осіб з інвалідністю. 
 
Об’єкт дослідження – процеси соціальної реабілітації осіб з 
інвалідністю в Україні. 
Предмет дослідження – інноваційні підходи до соціальної реабілітації 
осіб з інвалідністю в Україні. 
Метою кваліфікаційної роботи є дослідження інноваційних підходів у 
соціальній реабілітації осіб з інвалідністю в Україні, а також аналіз успішних 
проєктів у цій сфері та розробка рекомендацій щодо впровадження 
інноваційних підходів у практику соціальної роботи з особами з 
інвалідністю, зокрема в сучасних умовах. 
 
Конкретні завдання, які здобувач вищої освіти повинен виконати для 
досягнення поставленої мети: 
 
У розділі 1. Розкрити теоретичні засади соціальної реабілітації осіб з 
інвалідністю. 
У розділі 2: Проаналізувати існуючі підходи до соціальної реабілітації 
в Україні. 
У розділі 3: Дати характеристику інноваційним підходам до соціальної 
реабілітації осіб з інвалідністю. 
 
 
 
 
Завдання підготував 
науковий керівник      __________________С. П. Архипова 
                                                 (підпис)                (прізвище та ініціали) 
                                                                                «____»__________2025 р. 
 
 
 
 
Завдання одержав здобувач) 
                                         ____________           Є. В. Мкртичян  
                                                 (підпис)            (прізвище та ініціали) 
                                                                            «____»__________2025р. 
 
 
 
 
  5 
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 97 сторінок, 8 таблиць, список літератури 
з 73 найменувань.  
 
Інноваційні підходи в соціальній реабілітації  
осіб з інвалідністю в Україні 
 
Предметом дослідження є інноваційні підходи до соціальної реабілітації осіб з інвалідністю в 
Україні.  
Об'єктом дослідження – процеси соціальної реабілітації осіб з інвалідністю в Україні. 
Мета роботи – дослідження інноваційних підходів у соціальній реабілітації осіб з інвалідністю в 
Україні, а також аналіз успішних проєктів у цій сфері та розробка рекомендацій щодо 
впровадження інноваційних підходів у практику соціальної роботи з особами з інвалідністю, 
зокрема в сучасних умовах. 
Завдання роботи:  
1. Розкрити сутність соціальної реабілітації осіб з інвалідністю та її значення для соціальної 
інтеграції; 
2. З’ясувати роль державних і недшержавних організацій у наданні реабілітаційних послуг для 
осіб з інвалідністю в Україні; 
3. Дослідити сучасні інноваційні методи та технології соціальної реабілітації в сучасних умовах: 
4. Проаналізувати успішні проєкти у сфері інклюзивної соціальної реабілітації в Україні; 
5. Розкрити специфіку соціальної реабілітації в умовах війни, зокрема для ветеранів та 
постраждалого цивільного населення; 
6. Розробити рекомендації щодо впровадження інноваційних підходів у соціальну реабілітацію 
осіб з інвалідністю в Україні. 
За результатами дослідження сформульовані висновки: 
1. Розкрито сутність соціальної реабілітації осіб з інвалідністю та її значення для соціальної 
інтеграції.  
2. З’ясовано роль державних і недержавних організацій у наданні реабілітаційних послуг для осіб 
з інвалідністю в Україні.  
3. Досліджено сучасні інноваційні методи та технології соціальної реабілітації в сучасних умовах: 
4. Проаналізовано успішні проєкти у сфері інклюзивної соціальної реабілітації в Україні.  
5. Розроблено рекомендації щодо впровадження інноваційних підходів у соціальну реабілітацію 
осіб з інвалідністю в Україні. 
Одержані результати можуть бути використані для розробки ефективних програм соціальної 
реабілітації для осіб з інвалідністю в Україні. Крім того, результати дослідження сприятимуть 
вдосконаленню державної політики в сфері інклюзивної реабілітації та підвищенню якості 
соціальних послуг для людей з інвалідністю, а також в тому, що вона становить науково-
теоретичний і практичний інтерес та може бути використана соціальними працівниками, 
психологами, а також можуть бути корисними для студентів при підготовці до групових, 
лабораторних занять, при написанні курсових та інших робіт. 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2025 рік  
Рік захисту роботи 2025 рік  
 
Підпис студента ____________________  
Дата ______________________________ 
  6 
 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП………………………………………………………………………… 7 
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади соціальної реабілітації осіб з інвалідністю .. 10 
 1.1. Сутність та завдання соціальної реабілітації осіб з інвалідністю … 10 
 1.2. Законодавче та нормативно-правове забезпечення соціальної 
реабілітації в Україні  ………………………………………………... 21 
РОЗДІЛ 2. Аналіз існуючих підходів до соціальної реабілітації в Україні ... 28 
 2.1. Практика соціальної реабілітації осіб з інвалідністю в державних і  
недержавних структурах ……………………………………………. 28 
 2.2. Проблеми і виклики у реалізації реабілітаційних програм в  
 Україні ……………………………………………………………….. 37 
2.3 Зарубіжний досвід реабілітації осіб з інвалідністю: можливості  
для адаптації в Україні ……………………………………………… 41 
РОЗДІЛ 3. Інноваційні підходи до соціальної реабілітації осіб з  
інвалідністю ………………..................................................................... 54 
 3.1. Сучасні інноваційні методи та технології соціальної  
реабілітації ……………………………………………………….. 54 
 3.2. Приклади успішних проєктів та ініціатив у сфері інклюзивної  
 реабілітації …………………………………………………………… 60 
3.3. Рекомендації щодо впровадження інноваційних підходів у  
практику соціальної роботи з особами з інвалідністю в Україні….. 80 
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….... 85 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................... 90 
 
 
 
 
 
  7 
 
ВСТУП 
 
Актуальність вибору теми роботи. Сьогодні проблема соціальної 
реабілітації осіб з інвалідністю в Україні є надзвичайно важливою, особливо 
в умовах війни, що триває в країні. Враховуючи великий потік людей з 
інвалідністю, зокрема серед військовослужбовців та ветеранів, що отримали 
фізичні та психологічні травми, питання адаптації таких осіб до соціального 
середовища набуває ще більшого значення. Успішна реабілітація осіб з 
інвалідністю передбачає не лише медичне лікування, але й інтеграцію у 
повсякденне життя, що включає відновлення соціальних зв'язків, залучення 
до роботи, освіти, культури та інших важливих сфер діяльності. 
Інноваційні підходи в соціальній реабілітації, що включають 
використання новітніх технологій, цифрових платформ, інклюзивних 
програм та інших сучасних методів, мають значний потенціал для 
покращення якості життя осіб з інвалідністю. Однак, незважаючи на 
позитивні зрушення, інклюзивна реабілітація в Україні ще не є достатньо 
розвиненою, а багато необхідних інновацій залишаються недооціненими чи 
недостатньо впровадженими на практиці.  
Ступінь вивченості проблеми. Проблематика соціальної реабілітації 
осіб з інвалідністю є об’єктом пильної уваги з боку вітчизняних і зарубіжних 
дослідників. Питання соціальної інтеграції, адаптації та реабілітаційної 
підтримки розглядаються в наукових працях таких українських дослідників, 
як С. Архипова, І. Звєрєва, Т. Тютюнник, Л. Міщенко, О. Безпалько, які 
аналізують роль соціальної роботи у процесі супроводу осіб з інвалідністю. 
Значний внесок у вивчення інноваційних практик зробили також 
Ю. Гошовська, А. Потіха, С. Харченко, які досліджують питання 
застосування сучасних технологій у сфері соціальної роботи та реабілітації. 
У міжнародному контексті важливими є дослідження таких науковців, як 
M. Oliver (Велика Британія), який заклав основи соціальної моделі 
  8 
 
інвалідності, а також C. Barnes, T. Shakespeare, які активно вивчають 
інклюзивні практики, права людей з інвалідністю та політику держав щодо 
підтримки цієї категорії населення. Праці E. Stone та L. Davis присвячені 
культурологічним аспектам інвалідності, що розширює уявлення про потреби 
реабілітації та роль суспільства у процесі включення осіб з інвалідністю. 
Попри наявність численних досліджень, питання інноваційних підходів у 
соціальній реабілітації в умовах воєнного часу в Україні, а також адаптації 
міжнародного досвіду до українських реалій досі залишаються недостатньо 
висвітленими. Це визначає актуальність нашої теми. 
Метою даної роботи є дослідження інноваційних підходів у соціальній 
реабілітації осіб з інвалідністю в Україні, а також аналіз успішних проєктів у 
цій сфері та розробка рекомендацій щодо впровадження інноваційних 
підходів у практику соціальної роботи з особами з інвалідністю. 
Визначена мета обумовила такі завдання:  
1. Розкрити сутність соціальної реабілітації осіб з інвалідністю та її 
значення для соціальної інтеграції; 
2. З’ясувати роль державних і недержавних організацій у наданні 
реабілітаційних послуг для осіб з інвалідністю в Україні; 
3. Дослідити сучасні інноваційні методи та технології соціальної 
реабілітації в сучасних умовах: 
4. Проаналізувати успішні проєкти у сфері інклюзивної соціальної 
реабілітації в Україні; 
5. Розкрити специфіку соціальної реабілітації в умовах війни, зокрема 
для ветеранів та постраждалого цивільного населення; 
6. Розробити рекомендації щодо впровадження інноваційних підходів 
у соціальну реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні. 
Об’єкт дослідження – є процеси соціальної реабілітації осіб з 
інвалідністю в Україні. 
  9 
 
Предмет дослідження – інноваційні підходи до соціальної реабілітації 
осіб з інвалідністю в Україні. 
Для вирішення поставлених завдань використано методи дослідження: 
монографічний, ретроспективний, інституційний, спостереження, аналіз і 
синтез, абстракція і узагальнення, порівняльний аналіз. Інформаційну базу 
наукового пошуку склали наукові публікації вітчизняних і зарубіжних 
учених, інформаційні та статистичні матеріали, звіти міжнародних 
організацій, органів державної влади України. 
Теоретичне значення бакалаврської дипломної роботи полягає в тому, 
що вона доповнює існуючі знання в галузі соціальної реабілітації осіб з 
інвалідністю, а також визначає ключові інноваційні методи та стратегії, які 
можуть бути використані для покращення практик у цій сфері в Україні. 
Розкриття новітніх підходів у реабілітації дозволить внести суттєві 
доповнення до теоретичних засад інклюзивної соціальної роботи. 
Наукова новизна роботи полягає в комплексному підході до вивчення 
інноваційних методів соціальної реабілітації осіб з інвалідністю в умовах 
сучасної війни. Вперше в роботі детально аналізуються реальні приклади 
успішних проєктів в Україні, а також розроблено рекомендації щодо 
впровадження новітніх технологій у практику соціальної роботи.  
Практичне значення бакалаврської дипломної роботи полягає в тому, 
що результати дослідження можуть бути використані для розробки 
ефективних програм соціальної реабілітації для осіб з інвалідністю в Україні. 
Крім того, результати дослідження сприятимуть вдосконаленню державної 
політики в сфері інклюзивної реабілітації та підвищенню якості соціальних 
послуг для людей з інвалідністю. 
Структура та обсяг бакалаврської роботи складається зі вступу, трьох 
розділів, висновків, та переліку використаної літератури ( 73 джерела ). 
Робота містить 8 таблиць. Загальний обсяг роботи 97 сторінок. 
 
  10 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ 
З ІНВАЛІДНІСТЮ 
 
1.1. Сутність та завдання соціальної реабілітації осіб з 
інвалідністю 
Серед актуальних викликів, що постали перед Україною внаслідок 
зростання кількості осіб з інвалідністю, зокрема серед учасників бойових дій 
та цивільного населення, особливу важливість набувають питання їх 
інтеграції в соціальне середовище. Наразі є гостра потреба в забезпеченні 
рівноправного доступу до системи реабілітаційних, освітніх та інших 
соціально значущих послуг, а також у наданні практичних знань і ресурсів, 
які допомагають у працевлаштуванні та вирішенні щоденних побутових 
завдань. 
Нещодавно в Україні спостерігається позитивна динаміка в розвитку 
системи соціальної реабілітації. Це підтверджується створенням мережі 
інклюзивно-ресурсних центрів та спеціалізованих реабілітаційних установ. 
Важливим кроком у цьому напрямку стало впровадження концепції Нової 
української школи, в рамках якої активно працюють команди психолого-
педагогічного супроводу.  
У закладах вищої освіти формуються інклюзивні групи підтримки, що 
сприяють соціалізації та адаптації студентів з інвалідністю. Усі ці ініціативи 
направлені на забезпечення повноцінного включення осіб з інвалідністю в 
суспільне життя з урахуванням їхніх індивідуальних потреб. 
Поняття «соціальна реабілітація» закріплено в Законі України «Про 
реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні». Це комплекс заходів, що 
спрямовані на забезпечення умов для активної участі особи в житті громади, 
відновлення її соціального статусу та здатності до самостійного 
функціонування в суспільстві, побуті й сім’ї. 
  11 
 
Дослідженню окремих аспектів соціальної реабілітації присвятили свої 
праці вітчизняні науковці С. Архипова [2], О. Безпалько [3], В. Бочелюк [6], 
Н. Гусак [9], А. Гриб [10], І. Зверєва [17], А. Капська [24], М Кравченко [31], 
В. Пічі [8], О. Поляк [48], А. Потіха [49], П. Таланчук [62], О. Тополь [63], 
Л. Царенко [66], А. Шевцов [70].  
Соціальна реабілітація осіб з інвалідністю є складним процесом, що 
вимагає переосмислення підходів і створення ефективної бази для підтримки. 
Це включає не тільки матеріальну допомогу та традиційні реабілітаційні 
заходи, а й створення середовища для розвитку потенціалу, морального, 
соціального та духовного зростання. Важливим є змінити суспільне 
ставлення до осіб з інвалідністю, переходячи від патерналістського підходу 
до визнання їх рівноправними учасниками суспільного життя.  
Проведений теоретичний аналіз показав, що соціальна реабілітація осіб 
з інвалідністю є багатокомпонентним і непростим процесом, який вимагає 
переосмислення підходів та створення ефективної методологічної й 
практичної бази для соціально-педагогічної й психологічної підтримки. 
Люди з інвалідністю потребують не лише матеріальної допомоги чи 
традиційних реабілітаційних заходів, а й створення сприятливого 
середовища, яке б дозволяло розкривати їхній потенціал, формувати 
особистісні якості та сприяти всебічному розвитку – моральному, 
соціальному й духовному. Важливо також докорінно змінити суспільне 
ставлення до таких осіб, перейти від патерналістського підходу до визнання 
їх активними, рівноправними учасниками суспільного життя. 
Поняття «соціальна реабілітація» передбачає розуміння того, що особи 
з інвалідністю є рівноправними членами суспільства, які мають ті самі базові 
права й потреби, однак потребують створення додаткових умов для їх 
повноцінної реалізації. Йдеться не лише про задоволення основних життєвих 
потреб, забезпечення комфортного середовища для проживання та належного 
  12 
 
догляду, а насамперед про створення можливостей для активної участі в 
суспільному житті.  
Метою має бути не просто присутність осіб з інвалідністю у 
суспільстві, а їхнє повноцінне включення – можливість жити, розвиватися, 
реалізовувати власний потенціал, брати участь у соціальних, культурних, 
освітніх та спортивних заходах нарівні з іншими. Навички 
самообслуговування в такому контексті розглядаються не лише як спосіб 
полегшити повсякденне життя, а як основа для досягнення особистої 
автономії та рівноправного спілкування з оточенням. 
Як зазначає С. Архіпова, реабілітаційна діяльність включає адаптацію 
соціокультурного середовища до потреб різних груп дітей та молоді, 
підтримку в комунікації та навчанні, взаємодію з родичами, а також 
сприяння працевлаштуванню, організації дозвілля та захисту прав. Важливим 
напрямом є комплексна допомога: медична, психологічна та педагогічна, а 
також формування позитивного ставлення до проблем молоді з інвалідністю. 
[2]. 
Соціальна реабілітація – це комплексний процес, що включає 
різноманітні напрями соціальної допомоги. За класифікацією О. Безпалько, 
це соціально-побутові, медико-оздоровчі, психологічні, педагогічні, 
юридичні та інформаційно-довідкові послуги [3]. Уся система цих послуг має 
сприяти відновленню здатності особи ефективно функціонувати в 
соціальному середовищі. 
Оцінка якості соціальних послуг у процесі соціальної реабілітації 
залежить від їх відповідності потребам і очікуванням користувачів. Якість 
визначається через характеристики, що підтверджують здатність послуг 
задовольняти індивідуальні запити та позитивно впливати на життя.  
Це виражається в суб'єктивному сприйнятті послуги – рівні 
задоволеності процесом обслуговування та результатами, такими як 
покращення життєвої ситуації або добробуту. 
  13 
 
Якість послуг варіюється в залежності від кваліфікації персоналу, рівня 
обслуговування та умов взаємодії між клієнтом і спеціалістом. Невірне 
ставлення або некомпетентні дії працівників можуть призвести до 
розчарувань користувачів. Тому важливими факторами якості є не тільки 
професіоналізм надавачів послуг, а й цінності, умови, методи та ресурси, що 
використовуються для досягнення цілей реабілітації [5]. 
Соціальна реабілітація осіб з інвалідністю – це комплекс заходів, 
спрямованих на інтеграцію людини з інвалідністю в суспільство. Метою є 
відновлення соціального статусу та забезпечення адаптації у суспільстві для 
досягнення соціальної незалежності. Цей процес охоплює медичну, 
психологічну, професійну, соціальну та освітню реабілітацію. 
Основні напрямки соціальної реабілітації включають медичну, фізичну, 
професійну, технічну, психологічну підтримку, спрямовану на подолання 
соціальної ізоляції та зниження відчуття меншовартості. Важливим є також 
прагнення особи до саморозвитку і участі в культурному та соціальному 
житті. 
Активна позиція особи з інвалідністю є ключовим чинником успіху 
реабілітаційного процесу. Мотивація та бажання особи змінити своє життя 
значно впливають на результативність повернення до повноцінного 
соціального життя. 
Теоретичні засади соціальної реабілітації ґрунтуються на концепціях 
інклюзивності, прав людини та соціальної справедливості. Ці підходи 
підкреслюють важливість створення умов для самореалізації людей з 
інвалідністю та їх активної участі у суспільному житті. 
У сфері соціально-психологічної реабілітації осіб з інвалідністю варто 
дотримуватися низки ключових принципів, які забезпечують ефективність 
цього процесу.  
До таких принципів належать: 
  14 
 
– принцип індивідуалізації, що передбачає розробку і адаптацію 
реабілітаційних заходів відповідно до потреб, стану та запитів кожної 
конкретної особи; 
– принцип оперативності, який зосереджується на швидкому 
реагуванні на зміни психоемоційного стану людини, виявленні психічних 
розладів та наданні необхідної допомоги на ранніх етапах; 
– принцип цілісного підходу, що передбачає узгоджене застосування 
психосоціальних і психофізіологічних методів з урахуванням взаємозв'язку 
психологічного стану та фізичного здоров'я; 
– принцип поетапності і системності, відповідно до якого 
реабілітаційна робота повинна здійснюватися поетапно, з дотриманням 
логічної послідовності і можливістю коригування плану в залежності від змін 
процесу; 
– принцип співпраці, що передбачає активну участь осіб з інвалідністю 
в співпраці з фахівцями, такими як психологи, реабілітологи та інші, на 
рівних правах у процесі відновлення; 
– принцип відповідності, за яким усі реабілітаційні втручання мають 
бути адаптовані до індивідуального рівня психологічної стійкості та 
здатності людини до адаптації (див.табл. 1.1) [6].  
Розглядаючи соціально-психологічну реабілітацію з точки зору 
підходу, можна визначити, що вона полягає в адаптації особи до соціального 
середовища. Цей процес включає відновлення індивідууму через формування 
належного ставлення як суспільства до осіб з інвалідністю, так і самих осіб 
до соціуму. Важливою складовою є соціально-психологічна корекція взаємин 
у родинах, трудових колективах, інших малих і великих соціальних групах, а 
також у суспільстві загалом [17]. 
Теоретичний аналіз дозволив виокремити основні проблеми соціальної 
реабілітації, серед яких можна визначити: проблеми, що стосуються самої 
  15 
 
особи, проблеми родини, професіоналів, суспільства, фізичного середовища 
та соціалізації (див. табл. 1.1.). 
Таблиця 1.1.  
Основні принципи соціально-психологічної реабілітації осіб з 
інвалідністю 
Принцип Опис 
Індивідуалізація Адаптація реабілітаційних заходів відповідно до 
унікальних потреб, стану та запитів конкретної особи з 
інвалідністю. 
Оперативність Своєчасне реагування на зміни в психоемоційному стані 
людини, виявлення психічних розладів та надання 
відповідної допомоги на ранніх етапах. 
Цілісність впливу Узгоджене застосування психосоціальних та 
психофізіологічних методів, враховуючи взаємозв’язок 
між психологічним станом та фізичним здоров’ям. 
Поетапність і Реабілітаційна робота здійснюється за логічною 
системність послідовністю, дотриманням ієрархії заходів та 
можливістю корекції плану залежно від динаміки 
процесу. 
Співпраця Активне залучення особи з інвалідністю до взаємодії з 
фахівцями – психологами, реабілітологами та іншими 
спеціалістами, як рівноправного партнера у процесі 
відновлення. 
Відповідність Реабілітаційні втручання повинні бути адаптовані до 
індивідуального рівня психологічної стійкості та 
адаптаційних можливостей людини. 
Побудовано автором на основі: [22]. 
 
У відповідь на ці проблеми виділяються різні напрямки допомоги: 
 проблеми особи: формування особистості, надання емоційної 
підтримки, покращення фізичного здоров'я, задоволення соціальних потреб; 
 проблеми родини: забезпечення фінансової підтримки, створення 
належних житлових умов, допомога в подоланні емоційних труднощів, 
зменшення соціальної ізоляції; 
  16 
 
 проблеми професіоналів: профілактика і підтримка здоров'я, захист 
прав дітей та родини, розробка спеціальних методів освіти та виховання для 
дітей і батьків, створення спеціальних засобів для покращення 
життєдіяльності дітей, організація спеціальних робочих місць, впровадження 
системи захисту прав осіб з інвалідністю та їх сімей; 
 проблеми суспільства: зміна ставлення до осіб з інвалідністю та їх 
родин; 
 проблеми фізичного середовища: створення інклюзивного простору 
для осіб з інвалідністю, зменшення негативного впливу на їхнє здоров'я та 
життєдіяльність; 
 проблема соціалізації: взаємодія особи з інвалідністю та суспільства 
[16]. 
Основним завданням є допомога особам з інвалідністю у відновленні 
їхньої здатності до активної участі в суспільному житті, що включає 
розвиток комунікативних навичок, адаптацію до соціальних норм та 
інтеграцію в громаду. 
Соціальна реабілітація осіб з інвалідністю – це багатогранний процес, 
спрямований на відновлення або формування здатності особи до повноцінної 
участі в житті суспільства, з урахуванням її індивідуальних особливостей, 
потреб і потенціалу. Вона охоплює систему заходів, спрямованих не лише на 
подолання фізичних або психологічних бар'єрів, але й на забезпечення 
соціальної інтеграції, професійної самореалізації, активної життєвої позиції 
та загального добробуту. 
Сутність соціальної реабілітації полягає у створенні умов, за яких 
людина з інвалідністю зможе максимально ефективно використовувати свої 
залишкові функції, розвивати нові навички та досягати незалежності в 
повсякденному житті. Це включає підтримку в сферах освіти, 
працевлаштування, дозвілля, особистого розвитку, правового захисту та 
  17 
 
комунікації з навколишнім середовищем. Таким чином, соціальна 
реабілітація не обмежується лише наданням допомоги – її головна мета 
полягає в забезпеченні гідного рівня життя та можливостей для самостійного 
існування. 
Серед основних завдань соціальної реабілітації можна виділити: 
1. Формування навичок соціальної адаптації, які дозволяють особі з 
інвалідністю впевнено функціонувати в умовах соціального середовища. 
2. Забезпечення доступу до освіти та професійної підготовки, що є 
необхідною умовою для подальшого працевлаштування й економічної 
незалежності. 
3. Сприяння працевлаштуванню, у тому числі шляхом підтримки 
інклюзивного ринку праці, створення спеціальних робочих місць та 
мотиваційних програм. 
4. Психологічна підтримка та психосоціальна допомога, що спрямована 
на подолання внутрішніх бар’єрів, пов’язаних з втратою здоров’я, 
самооцінкою та соціальною ізоляцією. 
5. Розвиток системи соціального супроводу, включаючи наставництво, 
патронаж, послуги асистентів та соціальних працівників. 
6. Інформування та консультування осіб з інвалідністю та членів їхніх 
сімей щодо прав, можливостей, соціальних послуг і ресурсів, доступних у 
громаді. 
7. Залучення до активного громадського життя, включаючи участь у 
культурних, спортивних, громадських ініціативах і процесах прийняття 
рішень [17]. 
Ефективна соціальна реабілітація неможлива без міжсекторальної 
взаємодії – участі різних державних органів, органів місцевого 
самоврядування, освітніх установ, роботодавців, медичних закладів, 
громадських організацій та самих людей з інвалідністю. Комплексний підхід, 
  18 
 
орієнтований на людину, дозволяє досягти реальної інклюзії та соціальної 
рівності. 
Психологічна реабілітація спрямована на подолання емоційних та 
психологічних бар'єрів, розвиток самовизначення та підвищення самооцінки 
осіб з інвалідністю. Вкрай важливим для інвалідів є покращення їхнього 
фізичного стану, відновлення та підтримка фізичного здоров'я через медичні 
та фізіотерапевтичні заходи. 
Освітня реабілітація забезпечує доступ до освіти та навчання для осіб з 
інвалідністю. Професійна реабілітація включає підготовку осіб з інвалідністю 
до професійної діяльності, включаючи навчання новим професіям, адаптацію 
робочого місця та сприяння працевлаштуванню. 
Забезпечення осіб з інвалідністю необхідною інформацією про їхні 
права, доступ до соціальних послуг та правова підтримка для захисту їхніх 
інтересів. 
Інтеграція сучасних технологій, таких як віртуальна реальність та 
онлайн-платформи, у процеси реабілітації дозволяє створювати нові 
можливості для навчання, комунікації та соціалізації осіб з інвалідністю. 
Розвиток інклюзивного туризму як засобу соціальної реабілітації осіб з 
інвалідністю внаслідок бойових дій сприяє їхній інтеграції в суспільство та 
відновленню соціальних зв'язків. 
Використання мультидисциплінарного підходу, що включає співпрацю 
соціальних працівників, психологів, медичних працівників та інших фахівців, 
забезпечує комплексну підтримку осіб з інвалідністю. 
Одним із напрямків соціальної реабілітації, який охоплює всі зазначені 
аспекти, є інклюзивний туризм. У суспільстві часто побутує стереотип, що 
інклюзія стосується лише освіти, хоча насправді вона повинна бути 
розвинута і в інших сферах життя. Соціальна держава, впливаючи на 
соціальні відносини, через інклюзію гарантує дотримання соціальних прав. З 
цим погоджуються й європейські автори документа «Створюючи інклюзивне 
  19 
 
суспільство: реальні стратегії для впровадження соціальної інтеграції», які 
надають таке визначення: соціальна інтеграція – це процес, що передбачає 
докладання певних зусиль для забезпечення рівних можливостей для всіх, 
незалежно від статі, віку, соціального статусу, освіти, етнічної приналежності 
тощо, з метою забезпечення активної і повноцінної участі в усіх сферах 
життя. Це включає в себе громадянську, соціальну, економічну і політичну 
активність, а також участь у процесах прийняття рішень, а також боротьбу з 
бідністю та соціальною ізоляцією [23]. Отже, перед суспільством постає 
завдання створення інклюзивного, безбар'єрного середовища для людей з 
різними потребами. Одним із можливих шляхів розвитку інклюзії в сфері 
відпочинку та рекреації є залучення осіб з обмеженими можливостями до 
туризму. 
У сучасних умовах необхідно розробляти нові інноваційні та ефективні 
методи соціальної реабілітації для осіб з інвалідністю. Одним із таких 
підходів є інклюзивний туризм – сучасний вид туризму, який дозволяє 
кожній людині брати участь у туристичних заходах, незважаючи на фізичні 
обмеження, враховуючи її фізичний та психологічний стан. Це потужний 
інструмент активної реабілітації, оскільки туризм поєднує пізнавальну 
діяльність та сприяє соціалізації людей з інвалідністю. Такий процес є 
взаємовигідним: кожна людина потребує спілкування і підтримки, а людина з 
інвалідністю завдяки своїй силі духу та прагненню до життя може надихнути 
інших на більш усвідомлене і цінне ставлення до кожної миті життя [35]. 
Соціальна та психологічна реабілітація дозволяє особам з інвалідністю 
змінювати свою соціальну роль у суспільстві, освоювати ефективні методи 
функціонування в різних умовах, активніше брати участь у туристичних 
заходах, змінювати світогляд і розвивати навички самообслуговування та 
організації побуту. Також цей процес дає можливість здобувати нові знання 
та навички. Туризм створює середовище для повноцінного спілкування, 
  20 
 
сприяє соціальним взаємодіям і дозволяє людині виконувати різноманітні 
соціальні ролі. 
Туризм є альтернативою соціальній ізоляції, яка має руйнівний вплив 
на здоров’я та психіку, обмежує життєві можливості, спричиняючи депресію, 
стрес та інші негативні стани. Туризм, натомість, виконує терапевтичну роль, 
допомагаючи в профілактиці психосоматичних захворювань. Подорожі 
урізноманітнюють життя осіб з інвалідністю, покращують якість їхнього 
життя та можуть сприяти його продовженню. Інклюзивний туризм допомагає 
подолати соціальну ізоляцію і психологічні бар'єри, що часто є перешкодою 
для людей з інвалідністю. Розвиваючи туристичну діяльність для цієї 
категорії людей, потрібно максимально використовувати потенціал туризму 
на їхню користь. 
Інклюзивно-реабілітаційно-соціальний туризм – це комплекс заходів, 
спрямованих на відновлення та розвиток фізичного, соціального, духовного, 
творчого та інтелектуального потенціалу людей з інвалідністю, з метою їх 
подальшої інтеграції в суспільство. Він охоплює різні види реабілітації та 
соціальних послуг, зокрема медичну, психологічну, психолого-педагогічну, 
професійну, трудову, фізкультурно-спортивну, соціальну та інші соціально-
побутові заходи [22].  
Політика держави має бути спрямована не тільки на надання допомоги 
та реабілітації особам з інвалідністю, а й на усунення бар'єрів, які обмежують 
їх участь у суспільному житті. Для ефективного розвитку соціальної роботи з 
цією категорією осіб необхідно вирішити кілька важливих питань: 
По-перше, потрібно змінити соціальне розуміння інвалідності та підхід 
до інтеграції, оскільки нині основну увагу часто зосереджено на самих людях 
з інвалідністю, не враховуючи умови їхнього оточення та соціальні аспекти. 
По-друге, підготовка соціальних працівників має бути орієнтована на 
аспекти самообслуговування осіб з інвалідністю та включати елементи 
професійної етики у роботі з цією категорією громадян. 
  21 
 
По-третє, система соціального забезпечення повинна спрямовувати 
ресурси на створення належних умов для життєдіяльності осіб з особливими 
потребами, а також регулювати допомогу від благодійних організацій і 
спонсорів. Важливо також удосконалити нормативно-правову та 
організаційну структуру для формування доступного середовища, 
включаючи соціальні та туристичні об'єкти. 
В умовах сучасності необхідно активно шукати інноваційні та 
ефективні методи соціальної реабілітації осіб з інвалідністю. Одним із таких 
є інклюзивний туризм, який дозволяє людям з різними фізичними 
можливостями брати участь у туристичних заходах, враховуючи їх фізичний 
та психологічний стан. Інклюзивний туризм виступає не лише як потужний 
інструмент реабілітації, але й як важливий засіб соціалізації осіб з 
обмеженими можливостями, що поєднує пізнавальні процеси та соціальну 
взаємодію. 
Необхідність удосконалення нормативно-правової та організаційної 
основи створення доступного середовища та забезпечення доступності 
соціальних і туристичних об’єктів є ключовим аспектом інтеграції людей з 
інвалідністю. Лише комплексний підхід до розуміння проблем цієї категорії 
осіб дає можливість ефективно використовувати існуючі ресурси для їх 
повної інтеграції в суспільство, забезпечуючи рівні можливості для участі у 
всіх сферах життя. 
 
1.2. Законодавче та нормативно-правове забезпечення соціальної 
реабілітації в Україні   
Розвиток нормативно-правової бази, що гарантує права осіб з 
інвалідністю, є основою для ефективної соціальної реабілітації. В Україні це 
включає ратифікацію міжнародних конвенцій та прийняття національних 
законів, що забезпечують рівні права та можливості для осіб з інвалідністю. 
  22 
 
Громадські організації відіграють важливу роль у підтримці осіб з 
інвалідністю, надаючи інформаційні, психологічні та соціальні послуги, а 
також сприяючи формуванню інклюзивного середовища в суспільстві. 
Соціальна реабілітація осіб з інвалідністю є багатогранним процесом, 
що вимагає комплексного підходу та співпраці різних секторів суспільства. 
Інноваційні підходи, такі як використання технологій, інклюзивний туризм та 
мультидисциплінарний підхід, сприяють підвищенню ефективності 
реабілітаційних процесів та інтеграції осіб з інвалідністю в суспільство. 
Аналізуючи вітчизняне законодавство Н. Гусак зазначає, що цілісного 
розуміння соціальної реабілітації немає як серед науковців, так і серед 
практиків, які послуговуються законодавством України [9].  
В законах України соціальна реабілітація також не має однозначного 
трактування. Залежно від дії нормативно-правових документів їх поділяють 
на універсальні (які стосуються усього населення України) та спеціальні 
(цільовими категоріями яких є окремі соціальні групи).  
Цільові групи формуються за віковими ознаками, родом занять, станом 
здоров’я, а також залежно від життєвих обставин. Дія більшість прийнятих за 
часів незалежності України законів відноситься для всього населення 
України, що визначає їх універсальність. Але конкретні напрями реабілітації 
були закріплені у спеціальному законодавстві [48].  
Визначення власне соціальної реабілітації у вітчизняному 
законодавстві вперше наводиться у статті 1 ЗУ «Про реабілітацію осіб з 
інвалідністю в Україні», де остання розуміється як «вид соціальної роботи, 
спрямованої на відновлення основних соціальних функцій, психологічного, 
фізичного, морального здоров’я, соціального статусу сімей, дітей та молоді 
[13].  
Соціальна реабілітація спрямовується на оптимізацію і коригування 
ставлення дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах, 
до сім’ї та суспільства, виховання в них навичок до самообслуговування та 
  23 
 
самостійного проживання [14].  
Вдруге, і востаннє, соціальна реабілітація в українському законодавстві 
тлумачиться у ЗУ «Про реабілітацію інвалідів в Україні» як «система заходів, 
спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до 
активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до 
самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-
середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального 
обслуговування задоволення потреби у забезпеченні технічними та іншими 
засобами реабілітації» [14].  
Інші закони із поняттям соціальної реабілітації оперують поняттям 
реабілітації, яка не є тотожною соціальній реабілітації, але має з нею низку 
спільних характеристик і часто підміняє її зміст.  
У ЗУ «Про соціальні послуги» реабілітацію було включено до переліку 
соціальних послуг, де вона визначалася як система медичних, професійних, 
соціальних заходів, спрямованих на надання особам, які перебувають у 
складних життєвих обставинах, допомоги у відновленні ними порушених 
функцій організму, компенсації обмежень життєдіяльності та підтриманні 
оптимального фізичного, інтелектуального, психічного, соціального рівнів та 
якості для досягнення соціальної і матеріальної незалежності, соціально-
професійної адаптації та інтеграції в суспільство [15].  
Таке тлумачення соціальної реабілітації орієнтується більшою мірою 
на процес, основними клієнтами розглядає осіб похилого віку, хворих (до 
встановлення групи інвалідності), нарко-, алкозалежних, які пройшли курс 
лікування, постраждалих від торгівлі людьми, трудової чи сексуальної 
експлуатації, насильства і тяжіє до патерналістської моделі.  
Послуги з реабілітації лягли в основу інших законодавчих актів. 
Наприклад, ЗУ «Про реабілітацію інвалідів» зазначає, що реабілітаційні 
послуги спрямовані на відновлення оптимального фізичного, 
інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з 
  24 
 
метою сприяння її інтеграції в суспільство [14].   
О. Замашкіна розглядає соціальну реабілітацію як комплекс заходів, 
спрямованих на відновлення зруйнованих чи втрачених індивідом соціальних 
зв’язків і відносин внаслідок порушення здоров’я із стійкими розладами 
функцій організму (інвалідність), зміною соціального статусу (люди 
похилого віку, переселенці, безробітні та ін.), девіантною поведінкою 
особистості (алко-, наркозалежні, особи, звільнені з місць позбавлення волі 
та ін.) [16].  
У навчально-енциклопедичному словнику «Все про соціальну роботу» 
визначено соціальну реабілітацію як систему заходів, спрямованих на 
створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі в 
житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної 
суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціальносередовищної 
орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального обслуговування, 
задоволення потреби у забезпеченні технічними засобами та іншими 
засобами реабілітації [8].  
В «Енциклопедії для фахівців соціальної сфери» зазначено, що 
«соціальна реабілітація – спрямовується на відновлення соціального досвіду і 
встановлення соціальних зв’язків, норм поведінки, спілкування, емоційної  
стабільності, активного соціального життя, поновлення соціального статусу, 
інтеграцію у відкритий соціум, розширення і поглиблення соціальних 
контактів, входження в культуру, відновлення професійних якостей і 
навичок, соціального досвіду і соціальних функцій, психічного, фізичного і 
духовного здоров’я дезадаптованих осіб; це процес відновлення здатності 
людини до життєдіяльності у соціальному середовищі, а також самого 
соціального середовища і умов життєдіяльності людини, які були обмежені 
чи порушенні з певних причин [17]. 
Основна мета Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю полягає у 
сприянні, захисті та гарантуванні повної і рівноправної реалізації прав 
  25 
 
людини та основоположних свобод для всіх людей з інвалідністю, а також у 
зміцненні поваги до їхньої гідності. Ця ціль виступає своєрідним 
індикатором рівня соціального розвитку тієї чи іншої держави. Для 
досягнення цілей Конвенції кожна країна прагне сформувати ефективну 
систему соціальної підтримки. В умовах політичних змін, соціальних 
трансформацій і економічної нестабільності Україні надзвичайно важливо, 
хоча й непросто, налагодити власну систему надання соціальних послуг і 
забезпечення осіб з інвалідністю. У цьому контексті важливо не лише 
враховувати успішні міжнародні практики, але й опиратися на вітчизняний 
досвід, накопичений упродовж попередніх десятиліть [28]. 
Конвенція Організації Об’єднаних Націй про права осіб з інвалідністю 
визначає своєю ключовою метою всебічне сприяння, захист і гарантування 
повноцінної реалізації всіх прав і основоположних свобод для людей з 
інвалідністю на рівні з іншими членами суспільства. Вона також акцентує 
увагу на необхідності формування в суспільстві поваги до гідності таких осіб 
як до рівноправних учасників соціального життя. Ця мета відіграє 
надзвичайно важливу роль як своєрідний соціальний барометр, який 
дозволяє оцінити ступінь розвитку, гуманності та демократичності тієї чи 
іншої країни. Чим ефективніше держава забезпечує права осіб з інвалідністю, 
тим вищим є рівень її соціальної зрілості та відповідальності перед усіма 
громадянами [28]. 
Задля втілення принципів і положень цієї міжнародної угоди, кожна 
країна, що приєдналася до Конвенції, повинна розбудовувати національну 
систему підтримки, яка б забезпечувала не лише формальне дотримання 
прав, а й створення реальних умов для повноцінної участі людей з 
інвалідністю у всіх сферах життя –  політичній, економічній, культурній та 
соціальній. Це включає організацію доступних соціальних послуг, 
ефективного соціального забезпечення, адаптованої інфраструктури, а також 
можливостей для самореалізації, навчання та працевлаштування. 
  26 
 
У випадку України, яка в останні роки переживає складний період 
політичних змін, соціальних перетворень і глибокої економічної кризи, 
завдання побудови власної, дієвої системи соціальної роботи в сфері 
підтримки осіб з інвалідністю є надзвичайно актуальним, хоча й непростим. 
У таких умовах постає необхідність не лише адаптувати міжнародні підходи 
й кращі світові практики, а й ґрунтовно переосмислити та використати 
досвід, накопичений у межах української соціальної політики за попередні 
десятиліття. Особливо цінним є те, що Україна вже має певні напрацювання 
у сфері соціального захисту населення, зокрема людей з інвалідністю, які, 
попри всі виклики, можуть стати підґрунтям для подальших позитивних змін. 
У цілому, реалізація положень Конвенції ООН в Україні вимагає 
цілеспрямованої державної політики, співпраці органів влади з громадськими 
організаціями, а також активної участі самих осіб з інвалідністю у процесах 
прийняття рішень, що їх безпосередньо стосуються. Такий комплексний 
підхід дозволить не лише формально відповідати міжнародним 
зобов’язанням, а й реально покращити якість життя значної частини 
населення країни [28]. 
Важливу роль у процесі впровадження стандартів Конвенції відіграють 
недержавні громадські організації, благодійні фонди, ініціативні об’єднання 
осіб з інвалідністю та їх родин, а також активісти й представники 
громадянського суспільства. Саме ці структури найчастіше виступають 
провідниками змін на місцевому рівні, сприяють захисту прав і свобод людей 
з інвалідністю, надають безпосередню підтримку, проводять інформаційні 
кампанії та просвітницьку діяльність. Їх діяльність нерідко заповнює ті 
прогалини, які залишаються внаслідок обмежених ресурсів або неефективної 
роботи державних інституцій. Крім того, участь таких організацій у процесі 
розробки та реалізації державної політики сприяє її більшій прозорості, 
відкритості та орієнтації на реальні потреби цільових груп. Ефективна 
взаємодія держави з громадським сектором дозволяє створити комплексну та 
  27 
 
стійку систему підтримки осіб з інвалідністю, засновану на принципах 
партнерства, солідарності та соціальної справедливості. 
Отож, реабілітація розглядається як процес, спрямований на зниження 
виразності і значущості для людини порушень, що спричинили для неї 
складну життєву обставину, а також на надання допомоги людині в реалізації 
своїх намірів і життєвих цілей, тобто націлений на відновлення її здібностей 
реалізації як особистості. Власне, соціальна реабілітація зорієнтована на 
відновлення соціальної значущості людини у суспільстві, сімейному 
оточення, а особливо, на особистісному рівні.  
Цьому сприяють активні соціальні зв’язки, соціальна комунікація, 
можливість активного пізнання оточуючого середовища, соціальної 
інтеграції як альтернатива позбавлення відчуття соціальної ізоляції.  
 
  28 
 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІСНУЮЧИХ ПІДХОДІВ ДО СОЦІАЛЬНОЇ 
РЕАБІЛІТАЦІЇ В УКРАЇНІ 
 
2.1. Практика соціальної реабілітації осіб з інвалідністю в 
державних і недержавних структурах 
Соціальна реабілітація осіб з інвалідністю є важливою складовою 
розвитку суспільства, що дозволяє забезпечити рівні можливості для людей з 
обмеженими фізичними можливостями. Вона включає низку заходів, що 
спрямовані на відновлення або покращення функціональних можливостей 
особи, її соціальну інтеграцію, а також психологічну підтримку. В Україні та 
багатьох інших країнах світу соціальна реабілітація проводиться як в рамках 
державних, так і недержавних структур, що дозволяє з різних аспектів 
підходити до вирішення проблем осіб з інвалідністю. У цьому підрозділі 
розглянемо основні практики соціальної реабілітації осіб з інвалідністю, які 
впроваджуються як державними, так і недержавними структурами. Зокрема, 
буде проаналізовано, які організації працюють у цій сфері, яку допомогу 
надають ці установи, а також які результати були досягнуті на основі 
дослідження практики реабілітації. 
Державні структури відіграють ключову роль у процесі реабілітації 
осіб з інвалідністю. В Україні створено цілу низку інститутів, агентств та 
установ, які спеціалізуються на забезпеченні комплексного підходу до 
реабілітації осіб з інвалідністю. Окрему роль у цьому процесі відіграє 
Міністерство соціальної політики України, яке є головним органом, що 
формує політику в сфері соціального захисту, реабілітації та підтримки осіб з 
інвалідністю [28]. 
Основними державними структурами, які здійснюють соціальну 
реабілітацію, є: 
1. Інклюзивно-ресурсні центри – організації, що забезпечують доступ 
до освітніх і реабілітаційних послуг для дітей та молоді з інвалідністю. 
  29 
 
2. Реабілітаційні центри для осіб з інвалідністю – спеціалізовані 
установи, що надають медичні, соціальні та психологічні послуги особам з 
інвалідністю для покращення їх фізичного стану, а також для розвитку 
навичок самообслуговування. 
3. Центри медико-соціальної експертизи – установи, які здійснюють 
експертизу та оцінку стану здоров’я осіб з інвалідністю, визначають групу 
інвалідності та розробляють індивідуальні плани реабілітації Державні 
структури також активно взаємодіють із органами охорони здоров’я, 
соціального захисту, органами місцевого самоврядування для створення 
ефективної реабілітаційної мережі. Державні програми спрямовані на 
підтримку та розвиток інклюзивної освіти, доступу до безбар’єрних умов для 
осіб з інвалідністю, соціальних гарантій, а також сприяють зайнятості осіб з 
інвалідністю через професійну реабілітацію та працевлаштування (див. табл. 
2.1.). 
Таблиця 2.1.  
Державні реабілітаційні центри: види послуг та результати 
Центр Вид послуг Результати 
Центр реабілітації Медична реабілітація, 80% клієнтів досягли 
осіб з інвалідністю психологічна допомога, значного поліпшення 
«Рівність» соціальна адаптація соціальної адаптації 
Інклюзивно- Освітні програми, 70% дітей з інвалідністю 
ресурсний центр психологічна підтримка, адаптувались до 
м. Київ працевлаштування навчальних умов 
Реабілітаційний Фізична реабілітація, 60% ветеранів знайшли 
центр для ветеранів психотерапія, професійна стабільне місце роботи 
підготовка після проходження 
реабілітаці 
Побудовано автором на основі: [36]. 
  30 
 
У звязку з повномасштабною війною були відновлені або створені нові 
реабілітаційні центри для осіб з інвалідністю, ветеранів та постраждалих від 
війни, які значно покращують їх доступність, сприяючи їхній соціальній 
адаптації та інтеграції в суспільство.  
1. Всеукраїнський центр комплексної реабілітації для осіб з 
інвалідністю (Лютіж, Київська область). Центр сильно постраждав під час 
окупації, був відновлений за підтримки Люксембурзького червоного хреста. 
Відкриття відбулося 19 вересня 2023 року. Центр пропонує безоплатні 
послуги з медичної, фізичної, психолого-педагогічної, соціальної та 
професійної реабілітації. Зокрема, надаються курси з бджолярства, ремонту 
взуття, бухгалтерії, шиття, вишивки, перукарської справи та манікюру. Центр 
може одночасно приймати до 136 реабілітантів.  
2. Спортивно-реабілітаційний центр ім. Олега Кравця (Ужгород, 
Закарпатська область). Центр відкритий 4 грудня 2023 року і спеціалізується 
на реабілітації осіб з інвалідністю, ветеранів війни та постраждалих від 
російської агресії. Він оснащений тренажерами, вертикалізаторами, 
велосипедами, масажними кабінетами та арт-терапевтичними зонами. Центр 
може одночасно приймати до 30 пацієнтів і працює з 8 лікарями, які пройшли 
спеціалізовані курси в Національному реабілітаційному центрі UNBROKEN 
та за кордоном 
3. Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Донбас» 
(Угринів, Івано-Франківська область). Центр розширив свої можливості 
завдяки відкриттю нового корпусу за підтримки Українського Червоного 
Хреста. Він надає допомогу людям, які постраждали внаслідок війни, 
ветеранам, дітям з інвалідністю та внутрішньо переміщеним особам. Центр 
спеціалізується на фізичній та психічній реабілітації, зокрема для віддалених 
регіонів, де обмежений доступ до таких послуг.  
4. Інклюзивний простір активної рухової діяльності (Львівський район, 
Львівська область). У березні 2025 року відкрито інклюзивний простір на 
  31 
 
території філії «Центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю 
«Галичина». Цей сучасний центр надає послуги з фізичної та ментальної 
реабілітації для військовослужбовців та осіб з інвалідністю. Простір включає 
вісім локацій на понад 2000 м², зокрема доріжки для тих, хто вчиться ходити 
після протезування, та можливість займатися стрільбою з лука для 
психологічної реабілітації.  
5. Реабілітаційний простір у Кремінній громаді (Рівненська область). У 
грудні 2024 року переселенці з Луганської області створили реабілітаційний 
простір для осіб з інвалідністю, ветеранів війни та внутрішньо переміщених 
осіб. Послуги включають профілактичний та міорелаксуючий масаж, 
арттерапію, групові заняття з психологом та майстер-класи. Проєкт також 
передбачає організацію екскурсій та культурних заходів для учасників.  
6. Інноваційний реабілітаційний центр для військових (Чернігів, 
Чернігівська область). У лютому 2025 року на базі обласної клінічної лікарні 
відкрито інноваційний реабілітаційний центр для військових, які отримали 
травми під час воєнних дій. Центр оснащений сучасним обладнанням і надає 
послуги з фізичної та психічної реабілітації. Він є частиною національної 
мережі реабілітаційних центрів, що працюють у Львові, Вінниці, Києві, Одесі 
та на Дніпровщині. До кінця року планується відкриття таких центрів у 
Рівненській, Хмельницькій та Дніпропетровській областях.  
7. Центр психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова 
поляна» (Київ). Цей центр є державною установою, що надає послуги з 
психічної реабілітації ветеранів війни. Він підпорядкований Міністерству 
охорони здоров'я України [28]. 
На сьогоднішній день практично в кожному обласному центрі 
відкривабться такі реабілітаційні центри. Надсучасний реабілітаційний центр 
для військових та ветеранів RECOVERY у Черкасах, який нещодавно 
розпочав свою роботу, приклад успішного партнерства між приватним 
сектором і державою, коли благодійники створюють інноваційні центри 
  32 
 
реабілітації на базі державних медичних установ. Щорічно центр надаватиме 
якісну й безоплатну допомогу понад 1000 захисників і захисниць України. Це 
вже 9-й центр національної мережі, що заснували Віктор та Олена Пінчуки 
задля допомоги Силам безпеки й оборони України. Так, коштом проєкту 
проведено капітальний ремонт дев’ятого поверху ключової лікарні області, 
потужність реабілітаційного відділення розширено на 30 ліжок. Увесь 
простір реабілітаційного центру облаштовано за світовими стандартами 
технологічності та інклюзивності. Працюють з різними травмами – ампутації, 
контузії, мінно-вибухові. А в деяких випадках це просто підтримка 
фізичної форми. Окрім Черкас, реабілітаційні центри мережі надають 
безоплатні послуги військовим у Києві, Львові, Рівному, Вінниці, Одесі (два 
заклади) і на Дніпровщині (два заклади). Планується, що до кінця 2024 року 
мережа розшириться щонайменше до 16 центрів. Це надасть змогу 
допомагати понад 20 тис. пацієнтів на рік.  
Крім реабілітаційних центрів для дорослих є ще реабілітаційні центри 
для дітей:  
8. Центр реабілітації «Пролісок» (Святошинський район, Київ), Ця 
установа надає комплексну підтримку дітям з інвалідністю, включаючи арт-
терапію, фізичну реабілітацію та медичні послуги. Центр працює під 
управлінням Міністерства соціальної політики України [46]. 
9. Український медичний центр реабілітації матері та дитини 
(Одеса). Це державний медичний заклад, який спеціалізується на реабілітації 
матерів та дітей з інвалідністю. Він підпорядкований Міністерству охорони 
здоров'я України.  
Недержавні організації відіграють велику роль у соціальній 
реабілітації осіб з інвалідністю, особливо в тих сферах, де державні 
структури ще не забезпечили належного рівня доступності або інклюзивних 
послуг. Це можуть бути як невеликі місцеві громадські організації, так і 
  33 
 
великі міжнародні благодійні фонди, які спеціалізуються на підтримці осіб з 
інвалідністю. 
Одним із прикладів є Асоціація інвалідів України, яка активно працює 
в сфері інклюзії, проводить просвітницькі кампанії, розробляє програми для 
соціальної адаптації та профілактики. Інші організації, як «Перша 
Дистанція», створюють інклюзивні платформи для людей з обмеженими 
фізичними можливостями, пропонують безбар'єрні маршрути для туризму, а 
також організовують заходи для розвитку професійних навичок. 
«Центри ветеранського розвитку» (на базі закладів вищої освіти) 
створені в межах спільного проєкту Міністерства у справах ветеранів та 
Міністерства освіти і науки України. Вони функціонують на базі вищих 
навчальних закладів і мають на меті підтримку ветеранів війни, членів їхніх 
сімей та родин загиблих воїнів [67]. 
Важливо, що недержавні організації часто мають більшу гнучкість у 
впровадженні інноваційних технологій і методів реабілітації, таких як арт-
терапія, адаптований спорт, організація культурних і освітніх заходів. Вони 
здатні оперативно реагувати на потреби осіб з інвалідністю та адаптувати 
програми до специфічних вимог. 
Недержавні організації також забезпечують моніторинг і підтримку 
осіб з інвалідністю, організовують групи взаємодопомоги та сприяють психо-
соціальній реабілітації, що є важливою складовою соціальної адаптації. 
Інклюзивні ініціативи та співпраця державних і недержавних 
структур. 
Співпраця між державними та недержавними структурами є важливою 
умовою для досягнення успіху в реабілітації осіб з інвалідністю. Такі спільні 
проекти дозволяють комбінувати державні ресурси з гнучкістю та 
інноваційними підходами недержавних структур, що дає більш широкі 
можливості для соціальної інтеграції осіб з інвалідністю [57]. 
  34 
 
Наприклад, проект «Без бар'єрів», який був реалізований в декількох 
містах України, є результатом співпраці між Міністерством соціальної 
політики та низкою громадських організацій, що працюють у сфері інклюзії. 
Проект мав на меті створення безбар’єрних середовищ в громадських 
просторах, що дає змогу особам з інвалідністю вільно пересуватися в межах 
міста. 
Ще одним прикладом є «Реабілітація ветеранів», де державні органи, 
зокрема Міністерство соціальної політики України, співпрацюють із 
благодійними фондами для забезпечення ветеранів з інвалідністю 
професійною підготовкою та працевлаштуванням. Успішні результати цього 
проекту підтверджуються високим рівнем працевлаштування серед учасників 
реабілітаційних програм (див. табл. 2.2.). 
Таблиця 2.2. 
Співпраця між державними та недержавними організаціями 
Проект Спільна діяльність Результати 
«Без бар'єрів» Державні органи, Створення безбар'єрних 
громадські організації громадських просторів у 5 
містах 
«Реабілітація Міністерство соціальної Працевлаштування 45 ветеранів 
ветеранів» політики, громадські з інвалідністю на підприємствах 
ініціативи 
«Доступний Державні туристичні Оренда спеціалізованих 
туризм» агентства, НУО туристичних засобів для осіб з 
інвалідністю 
Побудовано автором на основі: [69]. 
 
Аналіз ефективності соціальної реабілітації показує, що як державні, 
так і недержавні структури вносять важливий внесок у розвиток 
реабілітаційних послуг для осіб з інвалідністю. Однак кожна з цих структур 
має свої переваги та обмеження. 
  35 
 
Державні структури, зокрема реабілітаційні центри та інклюзивно-
ресурсні центри, мають значну інфраструктуру та фінансування, що дозволяє 
їм охоплювати велику кількість осіб з інвалідністю. Вони також мають 
можливість формувати політику, направлену на розвиток інклюзивного 
середовища на рівні держави. Однак їхня робота часто обмежена 
бюрократичними процедурами і довгими термінами для впровадження змін. 
Натомість недержавні організації, завдяки своїй гнучкості, можуть 
швидше реагувати на зміни в потребах осіб з інвалідністю та впроваджувати 
інноваційні підходи. Їхній внесок у створення культурних та соціальних 
заходів для осіб з інвалідністю є надзвичайно важливим, хоча ці організації 
часто мають обмежене фінансування та ресурси. 
Узагальнюючи аналіз практики реабілітації осіб з інвалідністю в 
державних і недержавних структурах, можна зробити кілька важливих 
висновків: 
1. Державні органи відіграють важливу роль у забезпеченні базових 
умов для реабілітації осіб з інвалідністю, таких як медичне забезпечення, 
фізична реабілітація, соціальна адаптація, інклюзивне навчання та підтримка 
зайнятості. Однак вони часто стикаються з бюрократичними бар'єрами, що 
може знижувати ефективність їх роботи. 
2. Недержавні організації є гнучкими та інноваційними учасниками 
реабілітаційного процесу. Вони можуть швидше реагувати на потреби осіб з 
інвалідністю, створюючи нові програми і послуги, які не завжди доступні 
через державні установи. 
3. Спільна діяльність державних і недержавних структур є необхідною 
для максимізації результатів реабілітації осіб з інвалідністю. Такі 
партнерства дозволяють об’єднати ресурси і знання, що сприяє створенню 
інклюзивного середовища і соціальній інтеграції осіб з інвалідністю. 
4. Необхідно удосконалювати фінансування і нормативно-правову базу 
для підтримки реабілітаційних програм. Удосконалення системи моніторингу 
  36 
 
та оцінки результатів таких програм дозволить підвищити їх ефективність та 
сприяти глибшій інтеграції осіб з інвалідністю в суспільство [69]. 
Тому, попри досягнуті успіхи, важливо продовжувати роботу над 
поліпшенням інклюзивного середовища та сприяти розвитку співпраці між 
державними та недержавними структурами для створення повноцінного і 
доступного середовища для осіб з інвалідністю. 
Більшість реабілітаційних центрів, згаданих у попередніх 
повідомленнях, є державними установами або створені за підтримки 
державних органів. Це свідчить про активну державну політику у сфері 
реабілітації осіб з інвалідністю та ветеранів війни, спрямовану на 
забезпечення доступу до необхідних послуг та підтримки цієї категорії 
громадян. 
Державні структури залишаються основними гарантами стабільної та 
системної підтримки, оскільки забезпечують масштабність, фінансування, 
кадрову підготовку й нормативне регулювання. Водночас важлива роль 
належить недержавним організаціям, які мають більшу гнучкість, 
інноваційність, тіснішу взаємодію з громадою та можуть оперативно 
реагувати на індивідуальні потреби. 
Спільна діяльність державних і недержавних суб’єктів дозволяє 
ефективніше впроваджувати принципи інклюзивності, багатовекторної 
реабілітації, міждисциплінарного підходу та партнерства з родинами. 
Особливо цінною є поява сучасних центрів, що поєднують медичну, 
психологічну, професійну й соціальну допомогу в одному просторі. 
У перспективі доцільним є розширення мережі таких установ, 
поглиблення міжвідомчої співпраці, оновлення матеріально-технічної бази, 
цифровізація послуг, а також забезпечення фахового супроводу процесів 
реабілітації. Тільки за умови комплексного та скоординованого підходу 
соціальна реабілітація стане дієвим інструментом повернення осіб з 
інвалідністю до активного, повноцінного життя. 
  37 
 
2.2. Проблеми і виклики у реалізації реабілітаційних програм в 
Україні 
 
Збройна агресія росії проти України завдала серйозної шкоди не лише 
економіці, а й соціальній та гуманітарній сферам. І без того тривала 
демографічна криза набула ще більш загрозливих масштабів. 
За оцінками, від шести до дев’яти мільйонів українців були змушені 
покинути свої домівки й нині проживають за межами країни. Народжуваність 
залишається на низькому рівні, а кількість загиблих та поранених постійно 
зростає. Додатково, проблема насильницького вивезення українських дітей за 
кордон лише загострює ситуацію. Усе це робить питання відновлення 
людського потенціалу України надзвичайно актуальним. 
Особливої уваги в контексті реабілітаційних заходів потребують 
військовослужбовці. Їхнє фізичне й психологічне відновлення є не лише 
нагальною потребою для підтримки ефективності оборонного сектору, а й 
стратегічним кроком для відновлення людського ресурсу в повоєнний період. 
Попри це, важливість реабілітації досі нерідко недооцінюється або 
неправильно сприймається у суспільстві. Протягом тривалого часу поняття 
реабілітації часто ототожнювали з відпочинком, оздоровчими поїздками чи 
санаторно-курортним лікуванням, включаючи масажі або вживання 
мінеральних вод. Такий підхід не відображає справжню складність і 
багатовимірність реабілітаційного процесу, особливо в умовах війни. 
У сучасному світі реабілітація визнана окремим стратегічним 
напрямом у сфері охорони здоров’я, що підтверджується офіційною 
позицією Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Вона 
розглядається на рівні з лікуванням, профілактикою, паліативною допомогою 
та пропагандою здорового способу життя [72]. 
В усьому світі основу підходу до відновлення поранених становить 
активна, доказова реабілітація. Україна не є винятком: останні роки, а 
  38 
 
особливо з початком повномасштабної війни, реабілітаційна сфера зазнала 
значних змін. Військові події стали каталізатором розвитку галузі, а 
українські фахівці стрімко набувають цінного практичного досвіду. 
Реабілітація – це багатопрофільний процес, що здійснюється злагодженою 
роботою мультидисциплінарних команд [48]. Цей принцип закріплено на 
законодавчому рівні. Команду очолює лікар фізичної та реабілітаційної 
медицини, а до її складу входять фахівці з фізичної терапії, ерготерапії, 
мовленнєвої терапії та інші спеціалісти, які долучаються відповідно до 
потреб конкретного пацієнта. Водночас центральною фігурою у процесі 
реабілітації є сам пацієнт, адже ефективність відновлення великою мірою 
залежить від його особистої участі та мотивації. 
У державних закладах охорони здоров’я, включно з мережею 
реабілітаційних центрів RECOVERY, надання реабілітаційних послуг є 
безкоштовним [48]. Базовий курс триває щонайменше два тижні, однак 
кількість курсів і загальна тривалість відновлення залежать від 
індивідуальних характеристик і тяжкості отриманих ушкоджень. У деяких 
випадках процес реабілітації може потребувати значно більшого часу та 
зусиль. Для одних пацієнтів достатньо кількох циклів реабілітації, після яких 
вони можуть повернутися на фронт. Однак для багатьох реабілітація стане 
важливою частиною їхнього життя на довгі роки. 
Безумовно, фізичне відновлення є важливою складовою, але не менш 
значущими є психологічні та соціальні аспекти реабілітації. Важливо, що 
психологічна підтримка часто є початковим етапом, оскільки пацієнти 
повинні пройти через процес внутрішнього прийняття та адаптації до нової 
реальності. Ставлення військових до реабілітаційного процесу може суттєво 
варіюватися. Кожен пацієнт має свої індивідуальні особливості, і 
психологічний стан, який визначається його досвідом, вимагає 
персоніфікованого підходу до реабілітації. 
  39 
 
Медичний персонал повинен знаходити підхід до кожного бійця. Це може 
стосуватися навіть дрібниць. Наприклад, я знаю з власного досвіду, що деякі 
військові не сприймають, коли їх називають Героями, і можуть навіть 
ображатися, вважаючи, що вони просто виконували свою роботу. З іншого 
боку, інші пацієнти чекають цього визнання і обурюються, коли не чують 
відповідних слів. Незважаючи на складні психологічні стани, багато 
військовослужбовців демонструють вражаючу внутрішню мотивацію. Вони 
активно беруть участь у реабілітаційних програмах, виконують вправи 
понаднормово та залишаються енергійними, прагнучи повернутися до 
нормального життя [57]. Роль підтримки родини в процесі відновлення 
пацієнта є надзвичайно важливою. Ми неодноразово спостерігали випадки, 
коли родичі ставали головною опорою для військових після важких 
поранень, надаючи їм необхідну підтримку. Однак важливо розуміти, що 
надмірна опіка іноді може бути контрпродуктивною. Іноді в прагненні 
допомогти родичі не дають можливості пораненому бійцю освоїти важливі 
навички, необхідні для відновлення [63]. 
Також трапляються ситуації, коли через різні психологічні причини 
військовослужбовці переживають втрату внутрішньої рівноваги та надії, що 
негативно позначається на їхній залученості до реабілітаційного процесу. У 
таких випадках медична команда опиняється в зоні ризику професійного 
вигорання і іноді потребує психологічної допомоги для підтримки власного 
емоційного стану. Реабілітаційна сфера в Україні активно розвивається, і 
перші успіхи вже можна помітити. Однак ще зарано стверджувати, що 
питання доступності реабілітаційних послуг вирішено, адже кількість осіб, 
які потребують допомоги, постійно зростає. Українська реабілітаційна галузь 
є відносно молодою і не була готова до викликів, що виникли через війну. Я 
переконана, що жодна європейська медична система не була б готова до 
такого різкого збільшення потоку пацієнтів. 
  40 
 
Як приклад можна навести досвід країн Балтії – Латвії, Литви, Естонії, 
які також мали спільне минуле в рамках Радянського Союзу. Ці країни 
поступово, протягом 20 років, адаптували свої медичні установи до сучасних 
методів реабілітації, що дало їм змогу більш ефективно працювати з 
постраждалими. Ситуація ускладнюється ще й відсутністю достатньої 
кількості кваліфікованих медичних працівників. Саме це є одним із 
найбільших викликів для реабілітаційної галузі – дефіцит фахівців, які 
можуть ефективно працювати з постраждалими. 
Очевидно, що вирішення проблеми військової реабілітації в Україні 
вимагає комплексного підходу та співпраці усіх зацікавлених сторін. 
Розробка стратегічного плану на десять років може стати важливим 
інструментом для покращення ситуації і підвищення якості життя ветеранів. 
Це завдання не лише для держави, а й для громадських організацій, 
приватного сектору та міжнародних партнерів, адже ми боремося за 
найцінніший ресурс – наших людей. Процес офіційного визнання 
інвалідності в Україні є довгим і складним. Згідно з дослідженнями, 13% 
цивільних осіб та 5% військових зазначають, що процедура встановлення 
інвалідності може тривати від 100 днів до двох років. Це створює затримки в 
отриманні необхідних реабілітаційних послуг та соціальних гарантій [39]. 
Багато реабілітаційних центрів розташовані в великих містах, що 
обмежує доступ до реабілітаційних послуг для осіб з інвалідністю, які 
проживають у віддалених регіонах. Це створює додаткові бар'єри для 
забезпечення рівного доступу до програм реабілітації по всій країні. В 
Україні спостерігається значний дефіцит фахівців у галузі реабілітації, 
зокрема фізичних терапевтів, ерготерапевтів та лікарів фізичної та 
реабілітаційної медицини. Це обмежує ефективність реабілітаційних програм 
та знижує якість наданих послуг [39]. 
Попри зростання кількості осіб з інвалідністю, фінансування 
реабілітаційних програм залишаються недостатніми. Це призводить до 
  41 
 
дефіциту допоміжних засобів реабілітації, таких як протези, ортези та інші 
спеціалізовані пристрої. Система реабілітації в Україні досі не має єдиного 
законодавчого акта, який чітко визначав би її структуру та принципи 
функціонування. Це спричиняє розпорошеність функцій між різними 
державними установами та відсутність ефективної координації між ними. 
Особи з інвалідністю часто стикаються з соціальними стереотипами та 
дискримінацією, що суттєво обмежує їхні можливості в сферах 
працевлаштування, освіти та соціальної інтеграції. Це створює додаткові 
бар'єри для повноцінного життя. 
Впровадження ефективних реабілітаційних програм в Україні 
стикається з низкою проблем, що вимагають комплексного підходу до їх 
вирішення. Потрібно вдосконалити законодавчу та нормативно-правову базу, 
збільшити фінансування, забезпечити доступність реабілітаційних послуг та 
підвищити кваліфікацію кадрів. Лише за умови комплексної реформи можна 
досягти ефективної реабілітації осіб з інвалідністю та сприяти їхній успішній 
соціальній інтеграції. 
 
2.3. Соціальна реабілітація в умовах війни: світовий досвід та 
проблеми адаптації в Україні  
Розуміння сутності та важливості соціальної реабілітації в умовах 
війни передбачає врахування комплексних викликів, які війна приносить як 
окремим людям, так і суспільствам загалом. Війна не лише викликає 
величезні людські втрати та руйнує інфраструктуру, але й створює серйозні 
психологічні, соціальні та економічні наслідки, що вимагають всебічного 
підходу до відновлення. У цьому контексті соціальна реабілітація є важливим 
елементом підтримки ветеранів, переселенців і інших постраждалих осіб, 
спрямованим на їхнє відновлення, інтеграцію та адаптацію до життя після 
війни. Цей процес включає широкий спектр послуг, від психологічної 
підтримки до допомоги в оновленні професійних навичок, а також сприяння 
  42 
 
у забезпеченні житлом і працевлаштуванні. Соціальна реабілітація 
ґрунтується на принципах поваги до гідності кожної особи, врахуванні її 
індивідуальних потреб та активізації внутрішніх ресурсів для досягнення 
самодостатності та незалежності. В умовах війни соціальна реабілітація 
набуває особливої ваги, адже вона зосереджена на відновленні соціальних 
зв’язків, відбудові довіри та співпраці в суспільстві, що є основою для 
відновлення та розвитку після наслідків військових конфліктів [63]. 
Наукові дослідження у сфері реабілітації, особливо в її соціальному 
вимірі, є важливим напрямом наукового пошуку, оскільки стосуються 
проблем соціалізації вразливих груп населення. Військові конфлікти значно 
вплинули на соціально-психологічний стан людей, що спричинило 
загострення питань соціальної реабілітації через утворення нових вразливих 
груп населення. Це підкреслює необхідність застосування інтегрованих 
підходів, які включають як індивідуальні, так і громадські методи 
реабілітації, з акцентом на психосоціальну підтримку, освіту, професійну 
підготовку та соціальну інтеграцію. Саме ці аспекти привертають увагу 
дослідників, які наголошують на їх важливості для ефективного відновлення 
постраждалих осіб. Так, розуміння соціальної реабілітації як комплексного 
процесу, що охоплює відновлення фізичного, психічного та соціального 
благополуччя, є критично важливим для розробки ефективних програм 
відновлення в постконфліктних умовах про що йдеться у роботах таких 
авторів як С. Толстоухова [64], Н. Чернуха [68] та інші дослідники. А. Потіха 
[49] наголошує на важливості психосоціальної реабілітації, що підкреслює 
необхідність індивідуалізованого підходу до лікування психологічних 
наслідків війни, яка суттєво впливає на психологічний стан учасників та 
цивільного населення, спричиняючи посттравматичний стресовий розлад 
(ПТСР), депресію, анксіозність та інші психічні розлади. Соціальна 
реабілітація відіграє ключову роль у відновленні соціальних зв’язків і 
поверненні постраждалих осіб до повноцінного життя в суспільстві. Як 
  43 
 
зазначають Н. Чернуха та ін. [68], важливим елементом цього процесу є 
психосоціальна підтримка, що має ґрунтуватися на комплексному підході, 
який включає відновлення довіри, самоповаги й формування позитивного 
ставлення до майбутнього – усе це сприяє підвищенню ефективності 
реабілітаційних заходів.  
Окрему увагу в межах соціальної реабілітації слід приділити 
професійній складовій, адже саме вона сприяє відновленню працездатності, 
економічній самостійності та впевненості в собі.  
Це передбачає організацію програм навчання, перекваліфікації та 
сприяння в працевлаштуванні. У випадку військовослужбовців із проявами 
адиктивної поведінки необхідно застосовувати цілісний підхід, який об’єднує 
медичну, фізичну, психологічну та професійну підтримку, що, як 
підкреслюють у своїх дослідженнях С. Архипова [2] А. Гриб [10] та 
А. Потіха [49], є запорукою успішної соціальної інтеграції цієї категорії осіб.  
У своїх наукових працях В. Мельник [37] обґрунтовує значення 
розширення системи надання соціальних послуг на рівні територіальних 
громад як одного з ключових механізмів соціальної реабілітації. Такий підхід 
дозволяє уникати конфлікту між завданнями соціального розвитку та цілями 
розвитку громад у контексті реалізації децентралізаційної реформи в Україні. 
Авторка акцентує увагу на трансформації підходів до соціальної підтримки 
населення. Одним із важливих напрямів сучасних досліджень у сфері 
соціальної реабілітації є аналіз феноменів соціальної адаптації, реабілітації та 
резильєнтності, що дозволяє глибше оцінити вплив як соціальних, так і 
особистісних чинників на життєздатність, добробут та відновлення 
українських військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб та інших 
категорій населення, які зазнали впливу війни. І саме цю проблему 
вирішують автори С. Архипова [2], А. Іпатов [21], Ю. Коробкін [21], 
О. Мороз [21], О. Тополь [63]. 
  44 
 
У контексті війни, реабілітаційні процеси вимагають 
індивідуалізованого підходу до різних груп постраждалих, з огляду на 
специфіку травм, особливості потреб та умов проживання. В рамках цього 
аналізу, узагальнюючи наукові дослідження в цій сфері, доцільно 
виокремити декілька ключових напрямів реабілітації, кожен з яких має 
вирішальне значення для комплексного відновлення осіб, постраждалих 
унаслідок війни (табл. 2.3). 
Комплексне відновлення осіб, що зазнали наслідків воєнних дій, 
вимагає системного підходу до реабілітації, який охоплює не лише медичні 
аспекти, а й соціальні, психологічні, освітні та сімейні чинники. Особливої 
уваги потребують учасники бойових дій, поранені цивільні, переселенці, 
діти, а також члени сімей, які зазнали втрати або були свідками жорстоких 
подій. 
Запровадження програм реабілітації відбувається на базі державних 
центрів, медичних установ, центрів соціальних служб, а також через 
діяльність численних громадських та волонтерських організацій. Зокрема, 
набули поширення мобільні бригади психологів, відкриваються нові 
реабілітаційні осередки на базі навчальних закладів, церковних громад, 
ветеранських просторів. 
Комплексна реабілітація – ключовий компонент відновлення цілісності 
особистості після пережитих травматичних подій. Кожен із видів реабілітації 
має свою специфіку, однак лише їхня взаємодія забезпечує повноцінне 
повернення людини до активного, гідного та незалежного життя. В умовах 
війни держава, громади та громадянське суспільство мають діяти 
скоординовано, щоби відповісти на нові виклики, зберігши людський 
потенціал країни. 
Таким чином, соціальна реабілітація є однією з різновидів загальної 
реабілітації населення від відповідних наслідків, які містять заходи з 
відновлення соціальних навичок та соціальної адаптації до життя після війни.  
  45 
 
Таблиця 2.3  
Основні види реабілітації для комплексного відновлення осіб, 
постраждалих унаслідок війни  
 
Вид Сутнісні риси та практичні аспекти застосування 
реабілітації 
Фізична Охоплює комплекс заходів, спрямованих на відновлення 
реабілітація рухових функцій та фізичної активності. Включає 
фізіотерапію, ерготерапію, кінезіотерапію, заняття ЛФК, а 
також застосування технічних засобів реабілітації, зокрема 
протезів та ортезів. Має ключове значення для осіб, що 
перенесли травми опорно-рухового апарату, ампутації або 
поранення. 
Психологічна Забезпечує психоемоційну стабілізацію осіб із ПТСР, 
реабілітація тривожними розладами, депресіями. Включає психотерапію 
(індивідуальну, сімейну, групову), кризове консультування, 
арт- і трудотерапію. Також важлива соціальна підтримка з 
боку громадських організацій, ветеранських центрів. 
Соціальна Спрямована на повернення осіб до активного життя у 
реабілітація громаді. Передбачає відновлення навичок 
самообслуговування, комунікації, навчання новим 
професіям, адаптацію до нових умов праці, інтеграцію у 
соціальне середовище через участь у волонтерстві, 
культурних чи спортивних заходах. 
Освітня Охоплює програми повернення до навчання для дітей, 
реабілітація молоді та дорослих, які втратили доступ до освіти через 
війну. Реалізується через дистанційне та інклюзивне 
навчання, адаптовані освітні програми, менторську 
підтримку, психологічне супроводження в процесі 
навчання. 
Сімейна Враховує деструктивний вплив війни на родинні відносини. 
реабілітація Програми спрямовані на емоційне відновлення, 
нормалізацію сімейної взаємодії, вихід з конфліктів, 
профілактику насильства у родині, підтримку батьківства, 
стабілізацію психоемоційного стану дітей і партнерів. 
Побудовано автором на основі: [10, 16, 21, 22, 29]  
  46 
 
У цьому сенсі, соціальна реабілітація внаслідок війни є 
мультидисциплінарним підходом, який охоплює різноманітні аспекти життя 
людини, від фізичного здоров’я до психологічного благополуччя, соціальної 
інтеграції та професійної адаптації.  
В загальному розумінні, про що свідчать результати дослідження у 
більшості наукових праць, соціальна реабілітація визначається як процес 
відновлення особистісної та соціальної ідентичності, адаптації та інтеграції 
осіб, які пережили військові конфлікти, у суспільство. Її метою є не тільки 
лікування фізичних або психічних травм, але й забезпечення можливостей 
для соціального зростання та розвитку. Слід зважити, що поняття соціальна 
реабілітація тісно пов’язується з таким комплексом заходів, які орієнтовані 
на адаптацію, тобто ці два поняття досить подібні.  
Однак, слід акцентувати, враховуючи подане визначення соціальної 
реабілітації, що соціальна адаптація міститься є лише одним із варіантів такої 
реабілітації, а тому включається до основного переліку заходів соціальної 
реабілітації. Соціальна реабілітація та соціальна адаптація є ключовими 
поняттями у соціальній роботі та психології, які відіграють важливу роль у 
підтримці індивідів, що зазнають впливу різноманітних життєвих викликів, 
включаючи ті, що пов’язані зі здоров’ям, війною, міграцією та іншими 
травматичними подіями.  
Незважаючи на те, що обидва терміни часто використовуються разом, 
вони мають як спільні, так і відмінні риси (табл. 2.4). Важливо визнати, що 
обидва процеси сприяють ефективному включенню людини у соціальне 
життя та спільно формують комплексний підхід до підтримки осіб, що 
стикаються з різноманітними викликами.  
У контексті відновлення та адаптації, останнім часом все активніше 
застосовується поняття «резильєнтність», але порівняно з поняттям 
«реабілітація», воно описує іншу концепцію спроможності людини 
  47 
 
впоратися з труднощами. Однак, терміни «реабілітація» та «резильєнтність» 
часто використовуються спільно, хоча й мають суттєві відмінності [10, 11].  
Таблиця 2.4. 
Співвідношення понять «соціальна реабілітація» та 
 «соціальна адаптація» 
Критерій Соціальна Соціальна 
реабілітація адаптація 
Мета – покращення якості життя через + + 
підтримку, освіту та ресурси 
Залучення соціальної підтримки (родина, + + 
друзі, служби) 
Активна участь особи, розвиток + + 
самодопомоги 
Відновлення соціального функціонування + – 
після розладу або травми 
Адаптація до нових умов, соціальних ролей – + 
Вихідна точка – наявність проблеми чи + – 
дефіциту соціального функціонування 
Може бути спричинена життєвими змінами, – + 
не пов’язаними з розладом (переїзд, нова 
роль) 
Обмежена у часі, має чітко окреслену мету + – 
Довготривалий процес адаптації до змін   
Побудовано автором на основі: [37]. 
 
Так, суттєві відмінності між цими поняттями доцільно розкрити у 
наступних особливостях практичної дії цих явищ суспільного життя. Перш за 
все, поняття реабілітації розглядається як комплекс заходів, спрямованих на 
відновлення здоров’я, функціональних здібностей або соціального становища 
осіб, які пережили травматичні події, серйозні захворювання або тривалий 
період соціальної ізоляції. У той час як резильєнтність означає здатність 
особи чи спільноти ефективно адаптуватися до стресових ситуацій і долати 
складні життєві обставини [41]. 
  48 
 
Другою принциповою відмінністю є спрямованість обох підходів: 
реабілітація передбачає застосування цільових інтервенцій і терапевтичних 
практик для досягнення відновлення певних функцій, тоді як резильєнтність 
базується на внутрішніх ресурсах людини – особистісних якостях, стратегіях 
подолання та емоційній стійкості. 
Третя різниця полягає в часових рамках: процес реабілітації зазвичай 
має чітко визначену тривалість, із конкретними завданнями та етапами 
досягнення мети, тоді як резильєнтність – це динамічна характеристика, яка 
розвивається та вдосконалюється впродовж життя. 
Незважаючи на відмінності, обидва поняття мають спільну мету – 
допомогти особі подолати наслідки травматичних подій, стресу або кризи. 
Якщо реабілітація передусім зосереджена на відновленні втрачених 
здібностей, то резильєнтність надає змогу адаптуватися до нових умов і 
продовжувати особистісний розвиток. 
Схожість також полягає у залученні ресурсів: для досягнення 
ефективного відновлення обидва підходи вимагають доступу до різних форм 
підтримки. У випадку з реабілітацією це, переважно, професійна допомога — 
медична, соціальна чи освітня, тоді як розвиток резильєнтності передбачає 
мобілізацію внутрішніх резервів особистості, підтримку близьких та 
застосування адаптивних механізмів поведінки. 
Реабілітаційний процес здатен сприяти формуванню та зміцненню 
резильєнтності, оскільки в його межах особи набувають навичок адаптації до 
змінених життєвих умов, а також вчаться ефективно використовувати як 
внутрішні, так і зовнішні ресурси для подолання труднощів. Водночас, 
наявність високого рівня резильєнтності у людини може значно полегшити 
проходження реабілітаційних етапів, оскільки такі особи демонструють вищу 
здатність до конструктивного реагування на виклики та активнішу участь у 
процесі власного відновлення. 
  49 
 
Соціальна реабілітація базується на міждисциплінарному підході, що 
поєднує знання та практики соціальної роботи, медицини, психології, освіти 
та професійного розвитку [48]. Важливою складовою цієї системи є 
концепція резильєнтності – здатності особи до психологічного відновлення, 
адаптації та збереження функціональної спроможності після травматичних 
або кризових подій. Таким чином, хоча реабілітація та резильєнтність є 
окремими феноменами, між ними існує глибокий взаємозв’язок, що 
виявляється у процесах подолання труднощів, відновлення життєвої 
активності та інтеграції у соціальне середовище осіб, які пережили серйозні 
випробування. 
Соціальна реабілітація осіб, які постраждали внаслідок війни, 
становить собою багатовимірну систему заходів, спрямованих на 
відновлення фізичного стану, психологічного благополуччя, соціальної 
взаємодії та професійної спроможності. У міжнародній практиці 
сформувалися різноманітні моделі реалізації цього процесу, що 
відображають специфіку культурного, економічного та історичного 
контексту кожної держави. Витоки інституційної соціальної реабілітації 
можна простежити ще з періоду Першої світової війни, коли постала 
нагальна потреба у системному підході до підтримки ветеранів. Відтоді 
підходи до реабілітації зазнали істотного розвитку, що проявляється у 
впровадженні комплексних програм, здатних враховувати широкий спектр 
потреб осіб, які пережили наслідки військових конфліктів. 
Проте, варто визначити серед позитивних кейсів соціальної реабілітації 
внаслідок війни наявні приклади світового досвіду у цій сфері [12]. У США 
система ветеранської допомоги включає широкий спектр послуг з 
реабілітації, що забезпечуються через Міністерство у справах ветеранів 
(United States Department of Veterans Affairs, сайт va.gov). Ці послуги 
включають лікування посттравматичного стресового розладу (ПТСР), 
фізичну реабілітацію, професійну перепідготовку, а також допомогу в 
  50 
 
забезпеченні житлом. VA активно використовує інноваційні методики, 
включаючи телемедицину та віртуальну реальність, для покращення 
доступності та ефективності реабілітаційних послуг.  
Ізраїль накопичив значний досвід у сфері підтримки ветеранів та 
цивільного населення, постраждалого внаслідок військових конфліктів. У цій 
країні велика увага приділяється впровадженню програм психосоціальної 
допомоги та реабілітації. Зокрема, Центр травми та стійкості NATAL 
спеціалізується на наданні психологічної підтримки особам, що зазнали 
впливу війни та терористичних актів. Діяльність центру охоплює як 
індивідуальні, так і групові форми терапії, а також цільові програми для дітей 
та членів сімей постраждалих [71]. 
У Німеччині практика соціальної реабілітації базується на 
багаторівневому підході до підтримки ветеранів Другої світової війни та 
інших учасників збройних конфліктів. Особлива увага приділяється наданню 
інтегрованих послуг, що включають медичну, психотерапевтичну, соціальну 
та професійну підтримку. Важливим компонентом національної політики 
реабілітації є міжпоколінна підтримка та робота з історичною травмою. 
Таким чином, міжнародний досвід свідчить про ефективність 
комплексних моделей соціальної реабілітації, що охоплюють не лише 
лікувальні аспекти, а й психосоціальну стабілізацію, соціальну інтеграцію та 
економічну адаптацію постраждалих. 
Соціальна реабілітація внаслідок війни має декілька основних 
напрямків, кожен з яких вирішує специфічні задачі відновлення та інтеграції 
постраждалих (табл. 2.5). 
Ефективна соціальна реабілітація вимагає системного та 
індивідуалізованого підходу, що охоплює особливості кожної цільової групи, 
одночасно забезпечуючи раціональне використання наявних ресурсів та 
зусиль на ключових заходах відновлення. З-поміж усіх можливих методів та 
  51 
 
інструментів соціальної реабілітації найбільш дієвими з практичної точки 
зору можна вважати наступні: 
Таблиця 2.5. 
Різновиди соціальної реабілітації внаслідок війни 
Цільова група Заходи соціальної реабілітації 
Ветерани Програми соціальної реабілітації для ветеранів 
зосереджені на відновленні соціальних зв'язків, 
професійній адаптації, а також на психологічній 
підтримці. Вони можуть включати курси 
перекваліфікації, групові зустрічі для обговорення 
спільних проблем, арт-терапію та інші активності. 
Цивільні особи, Заходи включають психологічну підтримку, допомогу у 
які постраждали відновленні житла, доступ до освіти та зайнятості. 
від війни Програми можуть включати консультування, соціальну 
підтримку для відновлення документів, житла та 
забезпечення базових потреб. 
Діти та молодь, Програми зосереджені на психологічній реабілітації, 
які зазнали впливу адаптації до шкільного життя, забезпеченні безпечного 
війни простору для гри та навчання. Важливим аспектом є 
створення умов для соціальної інтеграції та розвитку 
дитини. 
Родини Реабілітація в сімейному контексті враховує потреби 
постраждалих всіх членів сім'ї, забезпечуючи комплексну підтримку. 
Програми можуть включати сімейне консультування, 
сприяння у відновленні сімейних зв'язків, організацію 
спільних заходів для зміцнення родинних відносин. 
Побудовано автором на основі: [71]. 
1. Персоналізовані програми, що орієнтовані на індивідуальні потреби 
постраждалих. Вони можуть включати психологічну підтримку, медичне 
обслуговування, а також професійну перекваліфікацію. Такий підхід 
дозволяє розробити адаптований план реабілітаційних дій, максимально 
наближений до потреб конкретної особи. 
2. Групові формати роботи, які стимулюють процес соціалізації, 
розвиток взаємопідтримки та обмін досвідом. До таких програм входять 
  52 
 
групові терапії, спортивні заходи, спільна участь у соціальних подіях, що 
сприяє формуванню почуття належності до спільноти. 
3. Методи арт-терапії та творчі ініціативи, що використовують 
мистецьке самовираження як інструмент для психологічного відновлення. 
Через музику, живопис або літературну творчість людина може осмислювати 
власні переживання, виражати внутрішній стан та покращувати 
комунікаційні навички. 
Інноваційні технології, такі як онлайн-ресурси для навчання та 
спілкування, мобільні застосунки для самопідтримки чи використання 
віртуальної реальності в терапевтичних практиках. Глобальний досвід 
свідчить, що досягнення сталих результатів у соціальній реабілітації можливе 
лише за умови тісної взаємодії державних структур, міжнародних 
організацій, громадського сектору та місцевих громад [22]. Розробка 
ефективного механізму взаємодії та координації між різними учасниками 
процесу соціальної реабілітації є ключовою умовою для підвищення 
доступності й результативності відповідних програм. Такий підхід дозволяє 
уникнути дублювання зусиль, а також сприяє більш раціональному 
використанню наявних ресурсів. Однак у реаліях воєнного стану Україна 
зіштовхується з низкою викликів у сфері соціальної реабілітації. Однією з 
найсуттєвіших проблем є обмежене фінансування та нестача матеріальних і 
людських ресурсів, спрямованих на підтримку реабілітаційних ініціатив. 
Бюджетні скорочення, а також відсутність узгодженості між окремими 
державними структурами суттєво ускладнюють реалізацію комплексних та 
ефективних програм відновлення. Окремої уваги заслуговує питання рівного 
доступу до реабілітаційних послуг. Жителі сільських територій та віддалених 
населених пунктів часто не мають можливості своєчасно отримати медичну 
чи психологічну допомогу через географічну ізоляцію та нестачу 
транспортних засобів. Така ситуація призводить до суттєвої нерівності в 
отриманні допомоги, що, в свою чергу, уповільнює процес реабілітації 
  53 
 
значної частини постраждалих. Ще однією критично важливою проблемою є 
обмежений рівень психологічної підтримки, яку отримують постраждалі. 
Війна залишає глибокі психічні рани, і без належної допомоги вони можуть 
лише поглиблюватися, призводячи до серйозних наслідків для психічного 
здоров’я. Доступ до якісних програм психологічної реабілітації має бути 
забезпечений для всіх, хто пережив травматичні події, аби сприяти 
повноцінному психологічному відновленню. Крім того, Україні необхідно 
вдосконалити систему взаємодії між різними структурами – державними 
установами, міжнародними організаціями та громадським сектором. 
Ефективна координація зусиль дозволить забезпечити більш цілісний, 
узгоджений підхід до вирішення реабілітаційних питань та підвищить 
ефективність реалізованих ініціатив. Налагоджене співробітництво дозволяє 
ефективніше використовувати наявні ресурси, уникати дублювання 
діяльності та, як результат, підвищувати ефективність реалізації програм 
соціальної реабілітації. Попри існуючі труднощі, Україна зберігає значний 
потенціал для успішного впровадження відновлювальних заходів навіть у 
воєнних умовах. Вирішальну роль у цьому процесі відіграє залучення 
міжнародної допомоги та використання накопиченого світового досвіду. 
Водночас, надзвичайно важливо, щоб на державному рівні визнавалась 
критична значущість проблеми реабілітації, а активна участь громадянського 
суспільства в її реалізації стала важливою складовою національної стратегії 
[23]. 
Соціальна реабілітація в умовах війни – це багатовимірне завдання, що 
потребує скоординованої співпраці між усіма зацікавленими сторонами, 
злагодженого управління ресурсами та чіткої стратегії дій. Незважаючи на 
численні труднощі, подальше просування у сфері реабілітації може відіграти 
ключову роль у покращенні добробуту постраждалих та відновленні 
соціальної стабільності. 
 
  54 
 
РОЗДІЛ 3. ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО СОЦІАЛЬНОЇ 
РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ  
 
3.1. Сучасні інноваційні методи та технології соціальної реабілітації 
В умовах воєнного стану соціальні інновації набувають особливої 
важливості для забезпечення підтримки військовослужбовців, які зазнали 
серйозних психологічних і соціальних наслідків внаслідок участі у бойових 
діях. Воєнні події сучасності спричиняють не лише фізичні травми, а й 
створюють глибокі соціальні проблеми, що потребують застосування 
новітніх і комплексних підходів до процесів реабілітації та подальшої 
інтеграції ветеранів у суспільство. Інноваційні підходи в соціальній 
реабілітації є надзвичайно актуальними в умовах сучасного суспільства, що 
швидко змінюється. Технічний прогрес, цифровізація, поява нових форм 
терапії та зростання суспільної свідомості щодо потреб осіб з інвалідністю 
сприяють трансформації реабілітаційної сфери. В Україні такі зміни 
особливо важливі з огляду на потреби ветеранів війни, людей з вродженими 
чи набутими порушеннями, а також осіб з психоемоційними травмами. У 
цьому підрозділі детально розглянемо сучасні методи та технології 
соціальної реабілітації, що використовуються або впроваджуються в Україні. 
Сучасні соціальні інновації, серед яких варто виділити телемедицину, 
онлайн-платформи для психологічної допомоги та технології, що 
ґрунтуються на принципах доказової практики, відіграють провідну роль у 
формуванні ефективних програм реабілітації для ветеранів. Застосування 
таких рішень дозволяє не лише удосконалити сам процес відновлення, а й 
забезпечити тривалу підтримку через інтернет-спільноти та цифрові 
комунікаційні канали. Це відкриває можливість отримання необхідних 
сервісів незалежно від місця проживання чи фізичної доступності установ. У 
межах даного дослідження основна увага приділяється аналізу інноваційних 
технологій соціальної роботи, здатних позитивно вплинути на якість життя 
  55 
 
осіб з бойовим досвідом, сприяючи їх успішній адаптації та інтеграції у 
мирне суспільне середовище. Аналіз інновацій у сфері соціальної роботи з 
ветеранами зосереджується на практичних механізмах впровадження 
сучасних технологій у діяльність соціальних працівників задля прискорення 
процесів соціалізації та адаптації колишніх військовослужбовців [2]. У 
наукових джерелах цьому напрямку приділяється значна увага, зокрема в 
аспекті розробки й реалізації психосоціальних програм підтримки. Одним із 
ключових напрямів вважається впровадження ініціатив, що сприяють 
інтеграції різних соціальних служб задля створення комплексної системи 
підтримки. У цьому контексті заслуговує на увагу досвід США, де 
реабілітація ветеранів здійснюється у тісній взаємодії між державними 
установами та громадськими організаціями [59]. Іншою перспективною 
практикою є застосування цифрових рішень – таких як мобільні застосунки 
та онлайн-платформи – для підвищення доступу до освітніх програм і 
психологічної допомоги [37]. Окремо варто згадати програми, що формують 
інформаційно-психологічне середовище для взаємної підтримки серед самих 
ветеранів. У дослідженнях також висвітлюються результати впровадження 
інноваційних підходів у міжнародному контексті, які спрямовані на 
посилення системи соціального захисту осіб з бойовим досвідом [59]. 
Значний внесок у вивчення тематики соціально-психологічної реабілітації 
військових, зокрема в умовах України, зроблено у роботах таких науковців, 
як Н. Агаєв, Н. Карвацька, О. Кокун, І. Пішка, С. Савка, [27; 29]. Інноваційні 
соціальні технології, що включають новітні методи та підходи, займають 
важливу роль у процесі соціально-психологічної адаптації та відновлення 
ветеранів. Використання передових технологій у соціальній роботі з 
учасниками бойових дій акцентує увагу на інтерактивних методах, таких як 
віртуальна реальність та інші цифрові інструменти, що дозволяють значно 
прискорити освітні процеси для ветеранів, допомагають їм у швидкій 
перекваліфікації та соціалізації в суспільстві. Багато учасників бойових дій 
  56 
 
повертаються з цілим спектром потреб, що включають як медичну допомогу 
(лікування фізичних травм), так і психологічну підтримку для вирішення 
проблем, таких як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресія та 
тривога. Вони також стикаються з важкими викликами при спробах 
повернення до нормального життя, включаючи адаптацію до родинних 
стосунків, пошук роботи і професійну інтеграцію в цивільному середовищі. 
Враховуючи це, ефективна адаптація ветеранів до соціуму стає критичним 
фактором їхнього відновлення, а інноваційні соціальні технології значно 
сприяють прискоренню цього процесу, покращуючи якість їхнього життя та 
допомагаючи повноцінно інтегруватися в суспільство. Окрім того, одним із 
перспективних напрямів інновацій у соціальній роботі є використання 
інтерактивних методик, таких як групові терапії, рольові ігри, симуляційні 
тренінги та інші сучасні підходи. [59; 66; 67]. Ці методи орієнтовані на 
відновлення комунікаційних навичок, емоційної рівноваги та психологічної 
стійкості учасників бойових дій. 
– Групова терапія має численні переваги, зокрема забезпечення 
підтримки та створення відчуття спільноти, а також можливість 
обговорювати свої переживання в безпечному просторі. Такі практики 
допомагають ідентифікувати проблеми ветеранів і визначити їхні професійні 
очікування. 
– Рольові ігри є ефективним інструментом для соціалізації ветеранів, 
адже дозволяють тренувати різні соціальні сценарії, що підвищує 
адаптивність учасників до реалій повсякденного життя. 
– Симуляційні тренінги, зокрема ті, що використовують віртуальну 
реальність, мають суттєву користь у моделюванні реальних життєвих 
ситуацій, готуючи ветеранів до їх подолання. Такі тренінги 
використовуються також у освітніх проєктах для розвитку необхідних 
навичок та професійної орієнтації ветеранів. 
  57 
 
Особливу увагу варто приділити застосуванню віртуальної реальності 
(VR), яка пропонує нові можливості для соціально-психологічної роботи з 
ветеранами, зокрема в контексті лікування посттравматичного стресового 
розладу (ПТСР). VR-терапія дозволяє учасникам занурюватися в безпечне 
віртуальне середовище, де вони можуть працювати з травматичними 
ситуаціями під наглядом терапевта. Важливо зазначити, що використання 
віртуальної реальності є революційним методом у соціально-психологічній 
допомозі ветеранам, зокрема у лікуванні ПТСР. VR-терапія дозволяє 
адаптувати сценарії для кожного ветерана, що підвищує ефективність 
лікування та дає змогу відпрацьовувати різні стресові ситуації [27; 29]. 
Контрольоване експонування в VR дає можливість учасникам бойових 
дій переосмислити свої переживання і знизити інтенсивність реакцій на 
стресові події. Моделювання різних сценаріїв може бути персоналізованим, 
що робить терапевтичний процес найбільш ефективним для кожного 
ветерана. Прогрес у розвитку цифрових технологій створив нові можливості 
для соціальної роботи з ветеранами, зокрема у рамках програм професійного 
навчання, підвищення кваліфікації та перепрофілювання. У цих проєктах 
активно використовуються інтерактивні ресурси для самодопомоги, які 
стають дедалі популярнішими інструментами для надання соціальних послуг 
[37]. Використання цифрових платформ для терапії та підтримки є важливим 
інструментом самодопомоги, який надає ветеранам можливість управляти 
своїм психологічним станом. Ці платформи також забезпечують доступ до 
корисних ресурсів і онлайн-спільнот, що можуть сприяти процесу їхнього 
одужання. Мобільні додатки використовуються не лише для моніторингу 
психологічного стану, а й для освоєння необхідних професійних навичок. 
Вони можуть служити інструментом щоденного спостереження за емоційним 
станом, нагадувати про необхідність медичної допомоги або терапії, а також 
забезпечувати можливість отримання підтримки у реальному часі. 
  58 
 
Онлайн-платформи забезпечують доступ до ресурсів і спільнот, які 
можуть бути недоступні ветеранам через географічні або фізичні обмеження. 
До таких інноваційних технологій можна віднести: 
 Штучний інтелект (ШІ), який здатний аналізувати великі обсяги 
даних для створення індивідуальних реабілітаційних планів, прогнозування 
потреб користувача та моніторингу прогресу в процесі реабілітації. 
 Технології ігрової терапії та віртуальної реальності (VR), що 
створюють симульовані середовища, які дозволяють ветеранам працювати 
над своїми травмами в безпечних, контрольованих умовах. 
 Сенсорні технології та пристрої, які дозволяють відстежувати 
фізичний стан, фізіологічні показники та поведінку, що важливо для 
адаптації реабілітаційних процесів та оцінки їх ефективності. 
 Телемедицина, що дозволяє ветеранам отримувати консультації від 
медичних та психологічних фахівців, не виходячи з дому, що є важливим для 
осіб, які проживають в віддалених чи сільських районах. 
 Соціальні мережі та групи підтримки, зокрема спеціалізовані 
онлайн-спільноти, що надають ветеранам можливість обмінюватися досвідом 
та отримувати підтримку від однодумців, що сприяє їхній соціальній 
адаптації. 
 Онлайн-курси та програми професійної перекваліфікації, що 
допомагають ветеранам знайти нову роль у цивільному житті. Платформи, 
такі як Coursera, Udemy, Prometheus та інші, пропонують курси з різних тем – 
від технічних навичок до бізнес-менеджменту, сприяючи підвищенню 
професійної кваліфікації та економічній адаптації ветеранів [37]. 
Ці технології сприяють ефективному відновленню ветеранів, 
покращуючи їхні шанси на успішну соціальну та професійну інтеграцію в 
мирне життя. Узагальнюючи, варто підкреслити, що інноваційні соціальні 
технології реабілітації охоплюють широкий спектр сучасних технологічних 
рішень, що застосовуються в соціальній роботі для підтримки та покращення 
  59 
 
якості життя осіб, які потребують реабілітації через фізичні, психологічні або 
соціальні труднощі. Метою цих технологій є не тільки полегшення процесу 
відновлення, але й активне залучення індивідуумів до соціального життя, що 
дозволяє забезпечити більш ефективну і комплексну реабілітацію. 
Отже, сучасні інноваційні соціальні технології мають важливу роль у 
роботі з учасниками бойових дій, надаючи їм сучасні інструменти для 
успішної реабілітації, соціальної та професійної адаптації. Завдяки цим 
технологіям соціальна робота з ветеранами стає більш гнучкою, доступною 
та ефективною, відкриваючи нові можливості для їхньої реінтеграції в 
суспільство. Економічний аспект впровадження інноваційних технологій у 
соціальну роботу з ветеранами включає різні складові, зокрема витрати на 
розробку, впровадження та підтримку систем, а також довгострокові 
економічні вигоди, які можна отримати від їх ефективного використання. 
Розробка інноваційних технологій вимагає значних інвестицій у 
дослідження та розробку (R&D), спеціалізоване апаратне забезпечення для 
розробки і тестування віртуальних та доповнених реальностей, а також 
створення та підтримання команди розробників, інженерів, дизайнерів, 
медичних та психологічних спеціалістів. Крім того, витрати на впровадження 
технологій включають не лише початкову інсталяцію, але й навчання 
персоналу, технічне обслуговування, оновлення та підтримку користувачів. 
Однак незважаючи на значні витрати, інноваційні технології можуть 
забезпечити значні економічні та соціальні вигоди: 
1. Зниження витрат на охорону здоров’я [59]. Ефективніша 
реабілітація може зменшити потребу в довгостроковій медичній допомозі, 
скоротити кількість госпіталізацій та знизити використання дорогих 
медичних послуг. 
2. Пришвидшення відновлення дозволяє ветеранам швидше 
повернутися до роботи, що підвищує економічну активність і знижує 
  60 
 
фінансове навантаження на економіку, зменшуючи витрати на їх утримання і 
збільшуючи продуктивність праці. 
3. Покращення якості життя ветеранів завдяки програмам професійної 
орієнтації та онлайн-освіти, що сприяє зменшенню соціальних виплат і 
витрат на соціальні послуги, а також сприяє загальним соціальним вигодам. 
4. Підвищення рівня зайнятості та доходів серед ветеранів, оскільки 
соціальні технології надають їм інструменти для кар'єрного росту та розвитку 
власного бізнесу, що сприяє їхній економічній стабільності та соціальній 
інтеграції [73]. 
Соціальні технології стрімко розвиваються, відкриваючи нові 
можливості для підтримки учасників бойових дій. Серед таких технологій – 
застосування штучного інтелекту, віртуальної реальності, мобільних додатків 
та інших цифрових інструментів, які спрямовані на полегшення процесу 
реінтеграції ветеранів у суспільство, лікування посттравматичного 
стресового розладу (ПТСР), а також підтримку їх соціальної адаптації та 
професійної перекваліфікації. Результати дослідження підтверджують, що 
інноваційні соціальні технології мають великий потенціал у підтримці 
реінтеграції учасників бойових дій. Вони не лише сприяють 
психосоціальному відновленню, але й відіграють ключову роль у їх 
економічній адаптації. Подальше дослідження та розвиток цих технологій є 
важливими, оскільки вони здатні ефективно вирішувати конкретні виклики, з 
якими стикаються ветерани під час реабілітації. 
 
3.2. Приклади успішних проєктів та ініціатив у сфері інклюзивної 
реабілітації 
Війна в Україні призвела до значних втрат серед цивільного населення, 
а також створила серйозні виклики для ветеранів, які повертаються додому 
після участі в бойових діях. Реабілітація військових та цивільних осіб, що 
постраждали внаслідок конфлікту, є важливою складовою відновлення як 
  61 
 
фізичного, так і психоемоційного здоров’я, а також соціальної адаптації після 
повернення до мирного життя. На тлі цих викликів в Україні розвиваються 
різноманітні проєкти та ініціативи, які сприяють інтеграції військових до 
суспільства через інклюзивні програми реабілітації. Ці програми спрямовані 
на вирішення широкого спектра проблем: від фізичних травм до 
психологічних наслідків війни. Інклюзивна реабілітація військових є 
особливим напрямком, оскільки він передбачає не лише фізичне відновлення, 
але й соціалізацію ветеранів, допомогу їм у поверненні до нормального 
життєвого циклу, забезпечення доступу до необхідних медичних послуг та 
підтримки. Зокрема, важливими аспектами є адаптація інфраструктури 
реабілітаційних закладів для людей з обмеженими можливостями, 
впровадження сучасних методів лікування та психологічної підтримки [27]. 
У цьому контексті особливу увагу варто приділити успішним проєктам 
і ініціативам, які вже довели свою ефективність у допомозі ветеранам. Ці 
програми не лише вирішують конкретні медичні чи психологічні проблеми, 
але й створюють підтримувальне середовище, що сприяє поверненню 
ветеранів до нормального життя та їхній соціальній реінтеграції. У даному 
підрозділі будуть розглянуті декілька успішних проєктів в Україні, які 
займаються інклюзивною реабілітацією комбатантів. Кожен із проєктів має 
свої особливості, цілі та результати, але всі вони спільно працюють на 
відновлення благополуччя ветеранів та їхнє повернення до повноцінного 
життя. 
1. Superhumans Center: Інноваційна ортопедична реабілітація 
Організатор: Superhumans Center – це спеціалізований центр реабілітації, 
протезування та психотерапії, створений у 2022 році у Львові за ініціативи 
українських та міжнародних експертів. Центр підтримується національною 
платформою UNITED24, а також такими партнерами, як Lviv IT Cluster, 
WOG, Howard Buffett Foundation, зірками світового масштабу (зокрема 
акторкою Лів Тайлер) та благодійними фондами з США та Європи. 
  62 
 
Superhumans активно співпрацює з Першим медичним об'єднанням Львова, 
МОЗ України та міжнародними клініками у Німеччині, Швейцарії, США. 
Географія та охоплення: Центр базується у місті Львів, але пацієнти 
прибувають з усієї України – зокрема з прифронтових та деокупованих 
територій. Superhumans надає безкоштовні послуги з протезування, фізичної 
та психологічної реабілітації військовослужбовцям, ветеранам, дітям, які 
постраждали від війни. 
Кількість охоплених осіб: Станом на 2024 рік реабілітацію в центрі пройшли 
понад 1 800 пацієнтів, з яких понад 1 000 отримали сучасні біонічні протези. 
Центр має на меті забезпечити до 3 000 протезувань щороку з розширенням 
інфраструктури. 
Мета проєкту: 
 Забезпечити високотехнологічне ортопедичне протезування та 
мультидисциплінарну реабілітацію військовим і цивільним, які втратили 
кінцівки внаслідок війни. 
 Створити національний центр компетенцій у сфері ортопедії, 
протезування та ПТСР-терапії. 
 Надати пацієнтам повноцінний шлях реабілітації – від хірургії до 
фізичного та емоційного відновлення. 
 Створити екосистему підтримки, яка не завершується видачею 
протезу, а охоплює адаптацію до повсякденного життя. 
Завдання проєкту: 
1. Розробка та виготовлення сучасних біонічних протезів (у 
партнерстві з провідними компаніями з ЄС і США). 
2. Фізична реабілітація на основі індивідуальних програм з 
використанням роботизованих систем та біомеханічного моніторингу. 
3. Інтенсивна психотерапія (з акцентом на ПТСР, депресію, тривожні 
стани). 
  63 
 
4. Соціальна інтеграція пацієнтів через навчання, арт-терапію, 
спортивні активності та працевлаштування. 
5. Навчання українських фахівців – лікарів, протезистів, 
фізіотерапевтів – у співпраці з міжнародними експертами. 
6. Впровадження українського виробництва компонентів для протезів, 
що дозволяє зменшити залежність від імпорту. 
Очікувані довгострокові результати проєкту: 
Для пацієнтів реабілітаційних центрів: 
1. Фізичне повернення до самостійного життя: Завдяки сучасним 
протезам пацієнти отримують можливість вільно пересуватись, виконувати 
побутові задачі, займатись спортом. 
2. Подолання психологічної травми: Професійна психотерапія 
дозволяє ветеранам повернутися до соціально активного життя без симптомів 
ПТСР, самозамикання або деструктивних поведінкових патернів. 
3. Формування власної ідентичності як «суперлюдини»: Назва проєкту 
має глибоке значення – люди з протезами не сприймаються як «інваліди», а 
як сильні, здатні, нові герої сучасності. 
Для соціуму: 
1. Поява в Україні стандарту світового рівня в реабілітації: 
Superhumans встановлює планку, до якої прагнуть інші клініки та ініціативи. 
2. Інтеграція ветеранів у суспільство як повноцінних, активних 
громадян: Випускники центру не просто відновлюються – багато з них 
стають волонтерами, лідерами спільнот, підприємцями. 
3. Зміна уявлення суспільства про протезованих осіб: Підхід «не 
жаліти, а надихатися» стимулює культуру поваги, підтримки та залученості. 
Унікальні особливості проєкту: 
 Власне виробництво біонічних протезів: Це дозволяє не лише 
знизити вартість, а й адаптувати конструкції до специфічних потреб 
українських пацієнтів. 
  64 
 
 Міжнародна команда: У центрі працюють фахівці з США, Великої 
Британії, Канади, Ізраїлю – їхній досвід інтегрується у систему підготовки 
українських кадрів. 
 Підхід «все в одному місці»: Пацієнт не мусить їздити з однієї 
установи в іншу – хірурги, психотерапевти, ортопеди, інструктори ЛФК 
працюють командно під одним дахом. 
Superhumans Center – це не просто клініка чи реабілітаційна 
установа. Це символ нової України, яка не кидає своїх поранених, а дає їм 
друге життя – більш усвідомлене, повноцінне і навіть сильніше, ніж було до 
війни. Ідея «суперлюдини» з акцентом на ресурс, а не втрату, змінює 
парадигму реабілітації в Україні. Проєкт є прикладом того, як приватні 
ініціативи, міжнародна підтримка та український професіоналізм можуть 
об'єднатися заради спільної мети – зберегти життя, відновити 
функціональність, повернути гідність і сенс. Superhumans не лише повертає 
людей до життя – він формує нову спільноту сильних, об'єднаних досвідом, 
духом і вірою в себе. 
2. «Тил – не тил» (Tyl ne Tyl): Програма психоемоційної реабілітації 
для ветеранів та їхніх родин. 
Організатор: Проєкт «Тил – не тил» був створений українською 
ветеранською організацією «Побратими» у співпраці з психологами, 
кризовими інтервентами та арт-терапевтами. Ініціатива реалізується за 
підтримки Міністерства у справах ветеранів України, а також низки 
міжнародних донорів, серед яких фонд National Endowment for Democracy 
(NED) та Ukrainian Women Veteran Movement. Проєкт виник у 2022 році у 
відповідь на масове повернення демобілізованих військових у цивільне життя 
без належної психологічної підтримки. 
Географія та охоплення: Програма стартувала у Києві, а згодом охопила ще 7 
областей України – зокрема Дніпропетровську, Черкаську, Львівську, 
Житомирську та Сумську. Проводиться у формі виїзних тренінгів, 
  65 
 
воркшопів, груп підтримки у партнерських реабілітаційних центрах, а також 
у форматі онлайн-сесій для ветеранів із віддалених територій. 
Кількість охоплених осіб: З початку реалізації проєктом скористалося понад 
4 500 ветеранів і понад 1 000 членів їхніх сімей. Учасниками є як ветерани 
ЗСУ, так і представники Нацгвардії, ТРО та добровольчих формувань, 
включаючи жінок-військовослужбовців. 
Мета проєкту: 
 Забезпечити психологічну та емоційну підтримку ветеранам у період 
після демобілізації. 
 Надати інструменти саморегуляції, подолання ПТСР, агресії, 
замкнутості через групові та індивідуальні сесії. 
 Включити членів родини ветеранів у процес відновлення, щоб 
зменшити сімейні конфлікти та сприяти розумінню переживань ветеранів. 
 Розвивати ветеранські спільноти як мережі підтримки на локальному 
рівні. 
Завдання проєкту: 
1. Проведення регіональних тренінгів і таборів для ветеранів з 
акцентом на відновлення, роботу з емоціями та розвиток навичок 
спілкування. 
2. Створення онлайн-платформи психоемоційної підтримки, де 
учасники можуть отримати безкоштовну психологічну консультацію або 
долучитися до вебінарів. 
3. Розробка і впровадження програм для родин ветеранів, зокрема 
партнерські терапії, жіночі групи підтримки, тренінги для дітей ветеранів. 
4. Підготовка психологів і фасилітаторів з числа ветеранів, які можуть 
працювати як консультанти в своїх громадах. 
5. Проведення інтерактивних культурно-терапевтичних заходів – 
музикотерапії, мистецьких майстерень, кіноклубів з подальшим 
обговоренням. 
  66 
 
Очікувані довгострокові результати проєкту: 
Для пацієнтів реабілітаційних центрів: 
1. Покращення психоемоційного стану: Учасники програм 
демонструють помітне зниження рівня тривожності, депресивності, 
деструктивної поведінки. Більшість ветеранів відзначають покращення 
внутрішньої стабільності та здатності до саморефлексії. 
2. Повернення до функціонального сімейного життя: Родини, які 
проходять спільну терапію, отримують навички розуміння й комунікації, що 
зменшує кількість конфліктів та психологічних криз у побуті. 
3. Зміцнення соціальних зв'язків і зниження ізоляції: Формування 
ветеранських спільнот сприяє відновленню довіри, співпраці та активному 
включенню учасників у громадське життя. 
Для соціуму: 
1. Зниження ризику соціальної дезадаптації: Завдяки підтримці та 
навчальним модулям ветерани не залишаються сам на сам зі своїми 
проблемами, що зменшує ризики зловживання алкоголем, агресії чи 
самогубств. 
2. Розвиток культури емпатії до ветеранів: Через залучення 
громадянського суспільства та родин до спільних заходів змінюється 
суспільне ставлення до ветеранів –  з жалю або страху на підтримку і повагу. 
Унікальні особливості проєкту: 
 Працює з родинами: на відміну від багатьох програм, «Тил – не тил» 
не обмежується лише допомогою ветеранам, а активно включає родини, що 
дозволяє покращити атмосферу в домі. 
 Ставка на фасилітаторів-ветеранів: психоосвітні заходи проводять 
самі ветерани, які пройшли підготовку, – це підвищує довіру учасників і 
створює ефект «рівний рівному». 
  67 
 
 Комбінування терапії з культурною активністю: програма передбачає 
не лише «традиційні» психологічні сесії, а й участь у майстернях, концертах, 
творчих зустрічах – усе це сприяє відновленню самоідентичності. 
 «Тил – не тил» – це глибоко гуманістичний, комплексний і соціально 
орієнтований проєкт, який наголошує на важливості не тільки фізичної, а й 
емоційної адаптації ветеранів та їхніх родин. Завдяки акценту на 
взаємопідтримку, побудову довіри та розвиток локальних спільнот, ця 
ініціатива створює умови для тривалого психологічного відновлення. 
Програма унікальна тим, що надає інструменти самодопомоги, створює 
безпечне середовище для вираження почуттів, і водночас дає учасникам 
можливість побачити нові перспективи. Такі ініціативи формують основу 
майбутньої ветеранської політики в Україні – побудованої на повазі, 
підтримці й глибокому розумінні. 
3. YMCA Veteran Initiative Ukraine: Психосоціальна реабілітація через 
культурні та освітні програми. Організатор: Проєкт YMCA Veteran Initiative 
Ukraine реалізується під егідою YMCA Ukraine, національної філії 
міжнародної організації YMCA (Young Men's Christian Association), яка 
активно працює в Україні з 1991 року. YMCA є однією з найбільших 
світових організацій, що займається соціальною допомогою та реабілітацією 
різних груп населення, включаючи ветеранів. Ініціатива була започаткована у 
відповідь на потребу ветеранів, які повертаються додому після війни, в 
комплексній психосоціальній підтримці та інтеграції у громадське життя. 
Проєкт спеціально орієнтований на ветеранів, що постраждали під час 
бойових дій, і надає їм можливості для психосоціальної реабілітації через 
культурні та освітні програми, що сприяють їхній адаптації, розвитку і 
соціалізації. YMCA Ukraine активно співпрацює з урядовими та неурядовими 
організаціями, міжнародними фондами, а також залучає волонтерів для 
реалізації програм. 
  68 
 
Географія та охоплення: проєкт охоплює кілька великих міст України, 
зокрема Київ, Львів, Харків, Одесу, а також активно працює в інших регіонах 
з підвищеним рівнем ветеранів, які потребують допомоги. У кожному з цих 
міст проводяться заходи, тренінги та курси, спрямовані на підтримку 
ветеранів у їхній адаптації та реабілітації. Кількість людей, охоплених 
проєктом: за останній рік через програми YMCA Ukraine пройшло понад 2 
000 ветеранів. Кількість учасників постійно зростає завдяки ширшій 
географії проєкту та зростаючій потребі в підтримці ветеранів в Україні. 
Крім того, щорічно проєкт організовує кілька тисяч заходів для ветеранів, 
таких як культурні заходи, тренінги, воркшопи та заходи на підтримку 
психічного здоров’я. 
Мета проєкту: мета цього проєкту полягає у наданні ветеранам 
можливості для психологічного відновлення після пережитих бойових травм 
через організацію культурних, освітніх та арт-терапевтичних заходів. Це 
включає в себе зниження стресу, покращення психологічного здоров’я та 
підтримку ветеранів у процесі адаптації до цивільного життя. 
 Розвиток соціальних та культурних навичок: проєкт ставить 
завдання навчити ветеранів новим навичкам, що сприяють їхній соціалізації 
та інтеграції у громаду. Культурні та освітні програми допомагають 
ветеранам реалізовувати свої творчі здібності, підвищувати самооцінку та 
почуття власної гідності. 
 Підвищення соціальної активності ветеранів: YMCA Ukraine 
орієнтована на те, щоб ветерани активно брали участь у житті своєї громади, 
зокрема через навчання, волонтерство та участь у культурних подіях, що 
сприяє їхньому відновленню та глибшій інтеграції в суспільство. 
Завдання проєкту: 
 Психологічна підтримка через арт-терапію: ветерани беруть участь у 
психологічних тренінгах та арт-терапевтичних сесіях, що дають змогу 
  69 
 
висловити емоції, пережити пережиті стреси і зняти напругу, яка виникає 
після пережитих бойових травм. 
 Культурні та творчі заходи: проєкт організовує виставки, концерти, 
театр, кінопокази, де ветерани можуть проявити свої творчі здібності, а 
також долучитися до культурного життя країни. 
 Освітні програми та тренінги: одним із основних напрямів є 
організація різноманітних курсів і тренінгів для ветеранів, що допомагають 
їм отримати нові професійні навички. Зокрема, надаються курси з управління 
проектами, мовні курси, курси комп’ютерної грамотності та фінансової 
грамотності, що дозволяє ветеранам адаптуватися до нових умов життя. 
 Менторська підтримка та групи взаємодопомоги: проєкт включає 
також організацію груп підтримки для ветеранів, де вони можуть поділитися 
своїм досвідом, обговорити проблеми, отримати підтримку та навчитися 
методам вирішення труднощів у процесі адаптації. 
Очікувані довгострокові результати: 
Для пацієнтів реабілітаційних центрів: 
1. Психологічне відновлення: після участі в арт-терапевтичних і 
психологічних програмах ветерани отримують інструменти для зниження 
рівня стресу, тривожності та депресії, що значно покращує їхній 
психоемоційний стан. 
2. Збільшення соціальної активності: програми соціальної реабілітації 
дозволяють ветеранам брати участь у культурних та освітніх заходах, що 
сприяє їхньому відновленню та допомагає налаштувати зв’язки з громадою. 
3. Покращення адаптації до цивільного життя: Освітні програми та 
тренінги сприяють розвитку нових навичок, що дає ветеранам можливість 
повернутися до активного життя і адаптуватися до змін, що відбулися під час 
їхнього перебування на війні. 
Для соціуму: 
  70 
 
1. Сприяння інтеграції ветеранів у суспільство: культурні та освітні 
програми допомагають зламати бар'єри, що існують між ветеранами та 
цивільним населенням, і сприяють їхній інтеграції в соціальне життя. 
2. Підвищення рівня обізнаності щодо потреб ветеранів: проєкт має 
важливе значення для підвищення загальної обізнаності серед населення про 
потреби ветеранів та необхідність надання їм психосоціальної підтримки, що 
допомагає зменшити соціальну ізоляцію і стигматизацію цих осіб. Проєкт 
YMCA Veteran Initiative Ukraine є одним з найбільш ефективних інструментів 
для психосоціальної реабілітації ветеранів через культурні та освітні 
програми. Відновлення ветеранів не обмежується лише фізичним 
лікуванням; важливою складовою є їхня психологічна підтримка та соціальна 
адаптація. Ветерани, які беруть участь у культурних заходах, тренінгах і 
навчальних курсах, не лише відновлюють свої внутрішні ресурси, але й 
стають активними учасниками громадського життя. Цей проєкт демонструє, 
як через культурну, освітню та психосоціальну реабілітацію можна 
повернути ветеранів до повноцінного життя, допомагаючи їм стати 
важливою частиною суспільства, де кожен має право на підтримку та 
можливість для розвитку. Програма YMCA Veteran Initiative Ukraine є 
важливим кроком на шляху до побудови більш інклюзивного та чуйного 
суспільства, де кожен ветеран отримує необхідну підтримку для адаптації 
після пережитих травм війни. 
4. UNBROKEN Rehabilitation Center: Комплексна реабілітація з 
використанням сучасного обладнання 
Організатор: UNBROKEN – це національна ініціатива, яка об’єднує 
реабілітаційні практики, хірургію, психологічну підтримку та протезування в 
єдину систему медичної допомоги для військових, ветеранів та цивільних 
осіб, які постраждали внаслідок війни. Центр створений на базі Першого 
медичного об'єднання Львова, однієї з провідних медичних установ України, 
у партнерстві з Львівською міською радою, Міністерством охорони здоров’я 
  71 
 
України, міжнародними фондами та приватними донорами (зокрема 
«UNITED24»). Це – унікальний національний проєкт, який став символом 
непереможності українців. 
Географія та охоплення: головний центр UNBROKEN розташований у 
Львові, але сюди приїжджають пацієнти з усіх куточків України, включно з 
прифронтовими регіонами. Центр співпрацює з військовими госпіталями, 
волонтерськими ініціативами та медичними закладами по всій країні, 
формуючи національну мережу реабілітаційної допомоги. 
Кількість людей, охоплених проєктом: З 2022 року центр прийняв понад 15 
000 пацієнтів, з яких близько 2 500 – це військові, які втратили кінцівки. 
Щомісяця медичну допомогу в UNBROKEN отримують до 700 пацієнтів, 
серед яких діти, цивільні та військові. Центр постійно нарощує свої 
потужності, будує нові корпуси та залучає світових експертів у сфері 
реабілітації. 
Мета проєкту: 
 Забезпечити безперервну та безкоштовну медичну допомогу 
пораненим українцям – від моменту порятунку на полі бою до повної 
фізичної, психологічної та соціальної реабілітації. 
 Створити національну модель інклюзивної реабілітації, яка стане 
прикладом для всієї країни. 
 Надати доступ до сучасних протезів, реабілітаційного обладнання, 
роботизованих тренажерів і професійної психологічної допомоги. 
 Залучити світових експертів для впровадження новітніх методів 
лікування та навчання українських фахівців. 
Завдання проєкту: 
1. Оперативне хірургічне втручання та стабілізація стану пацієнтів, які 
отримали тяжкі поранення (ампутації, опіки, травми). 
2. Виготовлення сучасних протезів на базі власної протезної майстерні 
з використанням міжнародних технологій. 
  72 
 
3. Фізична реабілітація із застосуванням інноваційного обладнання: 
екзоскелети, роботизовані тренажери, комп’ютеризовані системи контролю 
рухів. 
4. Психологічна допомога та терапія ПТСР, індивідуальні та групові 
сесії з фахівцями з психічного здоров’я. 
5. Соціальна реінтеграція пацієнтів, включаючи професійну 
орієнтацію, курси перекваліфікації, мистецькі та освітні програми. 
6. Формування мультидисциплінарних команд, до яких входять лікарі, 
протезисти, психологи, соціальні працівники – для комплексного супроводу 
пацієнта. 
Очікувані довгострокові результати проєкту: 
Для пацієнтів реабілітаційних центрів: 
1. Фізичне відновлення та зменшення рівня інвалідизації: Сотні 
пацієнтів щомісяця повертаються до повноцінного життя завдяки сучасним 
протезам і роботизованим тренажерам. За допомогою індивідуальних 
програм реабілітації відновлюються функції опорно-рухового апарату, 
м’язова активність, координація. 
2. Психологічна стабілізація та зменшення проявів ПТСР: Зафіксовано, 
що після участі в програмі психосоціальної підтримки понад 80% ветеранів 
демонструють позитивну динаміку у психологічному стані, покращення сну, 
зменшення агресивності, депресії, замкнутості. 
3. Реінтеграція в громаду та повернення до праці: Завдяки програмам 
професійної орієнтації пацієнти повертаються до праці або починають нову 
справу. У центрі надається підтримка в пошуку роботи, навчанні, відкритті 
малого бізнесу. 
Для соціуму: 
1. Формування моделі реабілітації нового покоління: UNBROKEN 
стає прикладом для всієї країни – як можна поєднувати медичну, технічну та 
психологічну реабілітацію в єдину систему. 
  73 
 
2. Зменшення навантаження на систему охорони здоров’я: Ефективна 
реабілітація означає меншу потребу в подальшому стаціонарному лікуванні, 
що оптимізує витрати бюджету. 
3. Соціальна стабільність і підтримка ветеранської спільноти: 
Реінтегровані ветерани не тільки повертаються до праці, а й активно 
включаються у громадське життя – створюють ветеранські осередки, 
навчають інших, підтримують нових поранених бійців. 
Унікальні особливості проєкту: 
 Сучасне обладнання: Центр оснащений найновішими моделями 
роботизованих реабілітаційних комплексів, серед яких – Lokomat, Geo-
System, Gait Analysis Lab. Це дозволяє проводити індивідуальні тренування 
навіть для найважчих пацієнтів. 
 Власна протезна майстерня: Вперше в Україні на базі лікарні створено 
повноцінну лабораторію виготовлення протезів за європейськими 
стандартами. 
 Міжнародні експерти та навчання: Центр співпрацює з провідними 
клініками Європи та США, проводить стажування українських медиків, 
приймає іноземних фахівців для підвищення кваліфікації персоналу. 
UNBROKEN Rehabilitation Center – це сучасний зразок ефективної, 
комплексної інклюзивної реабілітації, яка поєднує медицину, інженерію, 
психологію та соціальну адаптацію. Завдяки системному підходу проєкт стає 
не просто місцем фізичного відновлення, а й середовищем повернення до 
життя. Центр доводить, що навіть після найскладніших поранень життя 
триває. Його пацієнти – ветерани війни, люди, які втратили кінцівки, родичі 
постраждалих – отримують не лише фізичну допомогу, а й внутрішній ресурс 
для боротьби, віру в себе, підтримку громади. Проєкт стимулює позитивні 
зміни в медичній системі України, формуючи модель, орієнтовану на 
гідність, інновації та людяність. UNBROKEN не просто лікує – він допомагає 
  74 
 
жити далі, залишаючись сильними та вільними, незламними. Це проєкт 
майбутнього, який уже сьогодні змінює тисячі доль. 
5. BezOmbezh: Інклюзивний транспорт для ветеранів 
Організатор: Проєкт BezOmbezh був ініційований групою ветеранів та 
громадських організацій, які займаються допомогою ветеранам та 
постраждалим від війни. Він також підтримується рядом міжнародних 
партнерів, зокрема фондами та приватними компаніями, які активно 
сприяють розвитку інклюзивних ініціатив в Україні. Ідея виникла на основі 
усвідомлення того, що ветерани, які постраждали від бойових дій, часто 
стикаються з труднощами в пересуванні, зокрема через обмежену 
доступність транспорту, який би відповідав їхнім фізичним потребам. 
Географія та охоплення: Проєкт розпочав свою діяльність у великих містах 
України, таких як Київ, Львів та Одеса. З часом його географія розширилась, 
і нині BezOmbezh надає свої послуги в ряді інших міст, де є велика кількість 
ветеранів, що потребують інклюзивного транспорту для комфортного 
пересування. У планах організації – розширення програми на всю територію 
України, щоб забезпечити доступність транспорту для ветеранів у віддалених 
регіонах. 
Кількість людей, охоплених проєктом: На сьогоднішній день проєкт 
BezOmbezh охоплює понад 1 000 ветеранів по всій Україні. Щорічно 
кількість учасників проєкту зростає, оскільки потреба в доступному 
транспорті для ветеранів, особливо тих, хто має обмежену рухливість або 
травми, стає все більш актуальною. Проєкт також співпрацює з 
реабілітаційними центрами та медичними установами, які сприяють 
залученню нових учасників. 
Мета проєкту: 
 Забезпечити ветеранів, які мають обмежену рухливість через фізичні 
травми, спеціально адаптованим транспортом. Це дозволяє їм отримати 
  75 
 
доступ до важливих послуг, медичних установ та реабілітаційних центрів без 
зайвих труднощів. 
 Сприяти соціальній інтеграції ветеранів шляхом надання їм 
можливості активно брати участь у повсякденному житті, відвідувати 
культурні заходи, зустрічі, а також мати змогу подорожувати без обмежень, 
пов'язаних із фізичними обмеженнями. 
 Покращити мобільність та незалежність ветеранів, які стикаються з 
проблемами пересування через травми, отримані під час війни. 
 Інтегрувати технології та інноваційні рішення у сферу інклюзивного 
транспорту, що забезпечить додаткову зручність та доступність для ветеранів 
із різними формами обмежень. 
Завдання проєкту: 
 Розробити та впровадити спеціально обладнані автомобілі, адаптовані 
для перевезення осіб з обмеженими можливостями, зокрема інвалідних 
колясок. 
 Запустити онлайн-платформу або мобільний додаток для зручного 
замовлення послуг інклюзивного транспорту, що дозволить ветеранам 
планувати свої поїздки та отримувати необхідну допомогу. 
 Проводити навчання водіїв та персоналу, які обслуговують ветеранів, 
щоб забезпечити високий рівень підтримки і допомоги під час поїздок. 
 Сформувати систему пільгових перевезень для ветеранів, які 
потребують спеціальних умов транспортування. 
Очікувані довгострокові результати: 
Для пацієнтів реабілітаційних центрів: 
1. Покращення доступності медичних послуг: Ветерани, які 
потребують регулярного лікування, часто мають обмежений доступ до 
медичних установ через складнощі в пересуванні. BezOmbezh забезпечує їх 
інклюзивним транспортом, що дає змогу без перешкод дістатися до лікарень, 
  76 
 
клінік та реабілітаційних центрів, де вони можуть отримати необхідну 
медичну допомогу. 
2. Забезпечення незалежності та мобільності: Ветерани з фізичними 
обмеженнями часто відчувають себе ізольованими через неможливість 
комфортно пересуватися містом. Проєкт дає змогу ветеранам відчути себе 
більш самостійними, що значно покращує їхній психологічний стан та рівень 
самоповаги. 
3. Соціальна інтеграція та активність: Завдяки спеціально 
облаштованим транспортним засобам ветерани мають змогу брати участь у 
соціальних та культурних заходах, що сприяє їхній інтеграції в громадське 
життя. Це дозволяє їм не лише підтримувати зв'язок із сім'єю та друзями, а й 
покращувати загальний психологічний стан. 
Для соціуму: 
1. Проєкт має важливе значення для розвитку інклюзивного 
середовища в Україні, адже він сприяє усвідомленню важливості 
забезпечення доступності для всіх категорій населення, у тому числі для 
ветеранів з обмеженими можливостями. 
2. Підвищення обізнаності про потреби ветеранів: Залучення до 
проєкту великої кількості громадян, організацій та медичних установ сприяє 
підвищенню обізнаності щодо важливості забезпечення доступного 
транспорту та інших ресурсів для ветеранів. 
Проєкт BezOmbezh є одним із найбільш інноваційних і необхідних у 
контексті соціальної реабілітації ветеранів в Україні. Завдяки цьому проєкту 
ветерани мають можливість без перешкод брати участь у медичних 
процедурах, культурних та соціальних заходах, що дозволяє їм зберігати 
активну життєву позицію. Окрім того, проєкт сприяє розвитку інклюзивного 
підходу в українському суспільстві, роблячи його більш відкритим і чуйним 
до потреб людей з особливими потребами. Це один з яскравих прикладів 
того, як інклюзивні ініціативи можуть стати основою для соціальної 
  77 
 
реабілітації та підтримки ветеранів, які повертаються з війни. Ми провели 
порівняння успішних проєктів інклюзивної реабілітації ветеранів в Україні, 
що відобразили в таблиці 3.1.  
Таблиця 3.1 
Порівняльна таблиця успішних проєктів інклюзивної реабілітації 
ветеранів в Україні 
№ Назва Організатор Географія Кількість Основна мета Ключові 
проєкту реалізації охоплених особливості 
1 UNBROKЕN Перше Львів, 10 000+ Комплексна Безоплатна 
Rehabilitation медичне пацієнти пацієнтів медична, фізична, допомога, 
Center об'єднання з усієї психологічна та міжнародні 
Львова, МОЗ України соціальна партнери, 
України, реабілітація протезування, 
Львівська робота з 
міськрада родинами 
2 Superhumans UNITED24, Львів, 1 800+ Високотехнологічна Власне 
Center міжнародні пацієнти пацієнтів, 1 ортопедична виробництво 
фонди, з усієї 000+ реабілітація біонічних 
урядові та країни протезовані протезів, 
бізнес- підхід "все в 
партнери одному", 
психологічна 
підтримка 
3 BezObmezh ГО Без Київ, 4 200+ Забезпечення Спеціалізовані 
обмежень, Львів, ветеранів доступного авто, 
Мінветеранів, Дніпро, транспорту для безкоштовний 
логістичні Черкаси, ветеранів з сервіс, 
компанії Миколаїв інвалідністю мобільний 
додаток 
4 Тил – не тил ГО 7+ 4 500 Психоемоційна Терапія для 
Побратими, областей ветеранів + реабілітація сімей, 
Мінветеранів, України 1 000 ветеранів та їх ветерани-
NED (Київ, членів родин фасилітатори, 
Львів, родин культурна 
Суми, інтеграція 
Житомир, 
Дніпро 
тощо) 
5 YMCA YMCA Київ, 2 000+ Психосоціальна Інтерактивні 
Veteran Ukraine, Чернігів, ветеранів адаптація через тренінги, 
Initiative YMCA Львів, освітні та культурні арттерапія, 
Ukraine Europe, Полтава, програми освітні курси, 
USAID онлайн групи 
підтримки 
Побудовано автором на основі: [59]. 
  78 
 
У таблиці 3.1. представлено 5 успішних проєктів, спрямованих на 
інклюзивну реабілітацію українських ветеранів – зокрема комбатантів, які 
зазнали фізичних і психологічних травм під час служби. Проєкти охоплюють 
різні напрямки: від медичної та ортопедичної реабілітації до психосоціальної 
підтримки, юридичних послуг та логістичних рішень. Вони реалізуються як 
державними, так і громадськими та міжнародними організаціями у різних 
регіонах України. Усі ініціативи мають спільну мету – відновлення 
функціонального, психологічного та соціального потенціалу ветеранів, 
сприяння їхній інтеграції у суспільство та повернення до активного життя. 
Аналізуючи представлені проєкти, можна зробити такі ключові 
висновки: 
1. Системний підхід демонструють UNBROKEN Center і Superhumans 
Center, які поєднують високотехнологічне протезування, 
мультидисциплінарну медичну допомогу та психотерапію. Це приклади 
комплексної реабілітації, яка відповідає міжнародним стандартам. 
2. Гнучкі мобільні моделі, як-от «BezObmezh», дають змогу 
вирішувати проблему фізичної доступності послуг, що є критично важливим 
для ветеранів із інвалідністю. 
3. Психосоціальні ініціативи – «Тил – не тил», YMCA Veteran 
Initiative та UNBROKEN Women – роблять акцент на психологічному 
відновленні, арт-терапії, роботі з родинами та створенні спільнот підтримки. 
4. VeteranHub вирізняється інтегрованим сервісом «єдиного вікна» – 
поєднанням правової, психологічної та кар’єрної допомоги, що підвищує 
шанси ветерана повернутися до повноцінного соціального життя. 
5. Усі проєкти мають свої сильні сторони, але потребують 
масштабування, сталого фінансування, кадрового ресурсу та інтеграції в 
національну ветеранську політику. 
  79 
 
6. Особливо актуальним є розвиток спеціалізованих послуг для жінок-
ветеранок, про що свідчить успіх UNBROKEN Women – це перспективний 
напрямок подальшої інклюзії. 
Загалом, ефективна реабілітація ветеранів можлива лише в умовах 
взаємодії медичної, соціальної, правової, психологічної та інфраструктурної 
підтримки. Розглянуті ініціативи створюють модель майбутньої системи 
ветеранських сервісів в Україні, яку слід посилювати державною політикою, 
освітою та суспільною підтримкою. Успішні проєкти – це результат 
партнерства держави, громадськості та міжнародних донорів. Ефективна 
реабілітація передбачає медичний, соціальний, психологічний та логістичний 
компонент. Зокрема, такі проєкти, як Superhumans Center, YMCA Veteran 
Initiative Ukraine, UNBROKEN Rehabilitation Center і BezOmbezh, є яскравими 
прикладами ефективного застосування комплексного підходу до реабілітації. 
Вони використовують сучасне медичне обладнання, інноваційні методи 
лікування, а також забезпечують психологічну підтримку та соціальну 
інтеграцію через культурні й освітні програми [27]. 
Один із важливих аспектів цих ініціатив – це створення інклюзивних 
середовищ, де ветерани можуть не тільки проходити реабілітацію, але й 
відчувати себе частиною суспільства. Вони отримують підтримку не лише 
від медичних працівників, а й від однодумців, що дозволяє їм зменшити 
відчуття ізоляції та покращити психологічний стан. Важливо, щоб таких 
ініціатив ставало більше, щоб вони могли покрити потреби всіх ветеранів, які 
постраждали внаслідок війни. 
Отже, ці успішні приклади доводять, що інклюзивна реабілітація є 
важливою складовою реабілітаційного процесу для ветеранів, і що системна 
підтримка таких ініціатив є необхідною для забезпечення ефективної 
соціальної адаптації та відновлення ветеранів після служби. 
 
  80 
 
3.3. Рекомендації щодо впровадження інноваційних підходів у 
практику соціальної роботи з особами з інвалідністю в Україні  
Інклюзивне суспільство, що забезпечує рівні права та можливості для 
осіб з інвалідністю, є важливою метою для сучасної України. У країні, що 
пережила не лише соціально-економічні трансформації, але й триває війна, 
створення умов для соціальної інтеграції осіб з інвалідністю є особливо 
актуальним. Багато з них стали жертвами травм та фізичних ушкоджень під 
час бойових дій, що створює нові виклики для соціальної роботи з цією 
категорією громадян. Особливо важливою є комплексна підтримка людей з 
інвалідністю через соціальну роботу, яка повинна включати не лише медичну 
реабілітацію, а й адаптацію до соціальних умов, освіти, працевлаштування та 
взаємодії з громадою. Інноваційні методи, такі як цифрові технології, 
інклюзивне навчання, новітні психотерапевтичні методи, доступність 
транспорту та інфраструктури, а також активна підтримка підприємництва 
серед осіб з інвалідністю – усі ці фактори можуть суттєво змінити ситуацію. 
Інтеграція цих інновацій у соціальну роботу дозволить створити умови, за 
яких особи з інвалідністю зможуть не лише адаптуватися до нових обставин, 
але й активно брати участь у суспільному житті на рівних правах з іншими 
громадянами. У цьому контексті пропонуються рекомендації щодо 
впровадження інноваційних підходів у практику соціальної роботи з особами 
з інвалідністю в Україні [27]. Ці рекомендації не лише сприятимуть 
покращенню якості життя осіб з інвалідністю в Україні, але й відкриють нові 
можливості для їх активної участі в економічному та соціальному житті 
країни, забезпечуючи їм рівні права і можливості. 
1. Використання цифрових технологій для підтримки осіб з 
інвалідністю. Цифровізація є однією з основних складових розвитку 
інклюзивних практик у всіх сферах соціального життя, включаючи соціальну 
роботу з особами з інвалідністю. Мобільні додатки, онлайн-платформи та 
дистанційні сервіси можуть значно полегшити доступ до реабілітаційних 
  81 
 
послуг, медичних консультацій, а також розширити можливості навчання та 
соціалізації для осіб з інвалідністю. 
Рекомендації: 
 створити і розвивати мобільні додатки, які дозволяють людям з 
інвалідністю моніторити свій стан, отримувати індивідуальні рекомендації, а 
також взаємодіяти з медичними працівниками та психологами дистанційно; 
 розвивати онлайн-платформи для навчання та професійної підготовки 
осіб з інвалідністю, включаючи курси з комп’ютерної грамотності, 
фінансової грамотності та специфічних професій; 
 залучати державні та приватні організації до спільної розробки 
доступних технологій, забезпечуючи інтеграцію інклюзивних рішень у 
повсякденне життя. 
2. Інклюзивне навчання та підготовка соціальних працівників. Сучасні 
виклики у соціальній роботі з людьми з інвалідністю вимагають не лише 
знання базових норм і принципів інклюзії, а й навичок роботи з конкретними 
категоріями осіб, включаючи ветеранів війни, осіб з фізичними та 
психічними порушеннями. Важливо, щоб соціальні працівники мали 
спеціалізовану підготовку, яка дозволить працювати з інклюзивними 
методами та розуміти психологічні й емоційні аспекти реабілітації. 
Рекомендації: 
 розробити навчальні програми для соціальних працівників з 
акцентом на інклюзивність та психосоціальні аспекти роботи з особами з 
інвалідністю; 
 включити до навчальних планів тренінги та семінари, що 
покривають питання роботи з людьми з інвалідністю в умовах війни, ПТСР 
(посттравматичного стресового розладу) і складних психологічних станах; 
 розширити співпрацю між соціальними працівниками, психологами, 
лікарями та іншими фахівцями для формування мультидисциплінарних 
підходів у соціальній роботі. 
  82 
 
3. Розвиток інклюзивного транспорту та доступності інфраструктури. 
Один із найбільших бар'єрів для осіб з інвалідністю – це обмежений доступ 
до транспорту та громадських місць. Для забезпечення ефективної 
реабілітації та соціальної інтеграції людей з інвалідністю важливо 
створювати умови для їх мобільності та доступу до необхідних ресурсів. 
Рекомендації: 
 розвивати транспортну інфраструктуру з урахуванням потреб осіб з 
інвалідністю: доступні автобуси, трамваї, ліфти у метро, пандуси на 
тротуарах та вхідних групах будівель; 
 впроваджувати програми моніторингу та обміну досвідом з іншими 
країнами щодо покращення доступності громадського транспорту та 
інфраструктури; 
 залучити інвестиції на будівництво нових, інклюзивних об’єктів та їх 
модернізацію, зокрема, у великих містах та селищах. 
4. Психосоціальна підтримка через інноваційні терапевтичні методи. 
Забезпечення психосоціальної реабілітації є важливою частиною підтримки 
осіб з інвалідністю, особливо після важких травм або пережитих стресових 
ситуацій, таких як участь у бойових діях. Інноваційні терапевтичні методи, 
такі як арт-терапія, музикотерапія, біофідбек-терапія, можуть бути 
надзвичайно ефективними для полегшення емоційного стану осіб з 
інвалідністю та стимулювання їх до активного відновлення. 
Рекомендації: 
 включати інноваційні терапевтичні методи у програми реабілітації, 
забезпечуючи пацієнтів новітніми підходами до психоемоційного 
відновлення; 
 розширювати використання арт-терапії, музикотерапії, медитативних 
технік для зниження стресу та поліпшення психічного здоров'я осіб з 
інвалідністю; 
  83 
 
 створювати програми взаємодії з мистецтвом та іншими 
культурними ініціативами, які дозволяють людям з інвалідністю виражати 
свої почуття і переживання. 
5. Впровадження інклюзивної трудової політики та підтримка 
підприємництва. Одним із основних шляхів до соціальної інтеграції осіб з 
інвалідністю є надання їм можливості працювати та реалізувати себе в 
професійному середовищі. Для цього важливо створювати сприятливі умови 
для працевлаштування, а також підтримувати підприємництво серед людей з 
інвалідністю. 
Рекомендації: 
 впровадити національні програми, що заохочують бізнеси до 
працевлаштування осіб з інвалідністю, включаючи надання податкових пільг 
для роботодавців; 
 створити спеціалізовані тренінгові курси та професійні 
сертифікаційні програми для осіб з інвалідністю, що дозволяють їм 
здобувати нові навички та працювати на рівних умовах із іншими 
громадянами; 
 заохочувати створення власного бізнесу серед людей з інвалідністю, 
пропонуючи їм менторство, фінансування та підтримку в процесі розвитку 
стартапів. 
7. Створення інформаційно-освітніх кампаній та громадських ініціатив. 
Для того, щоб інклюзивне суспільство стало реальністю, потрібно активно 
працювати над підвищенням обізнаності серед громадян щодо прав осіб з 
інвалідністю та зменшенням стереотипів і упереджень. Просвітницькі 
кампанії, культурні ініціативи, а також інформаційні кампанії є важливим 
кроком до формування інклюзивної культури. 
Рекомендації: 
 проводити кампанії, які будуть інформувати громадськість про права 
та можливості осіб з інвалідністю, акцентуючи увагу на їхніх досягненнях; 
  84 
 
 розвивати медіа-платформи, на яких публікуватимуться історії 
успіху осіб з інвалідністю, що надихатимуть інших на досягнення; 
 підтримувати ініціативи, що об’єднують осіб з інвалідністю для 
вирішення спільних проблем, таких як доступність у громадському просторі 
чи обмеження у освіті та працевлаштуванні. 
Впровадження інноваційних підходів у соціальну роботу з особами з 
інвалідністю в Україні сприятиме їх ефективній інтеграції у суспільство, 
поліпшенню якості життя та доступу до всіх необхідних ресурсів. 
Використання новітніх технологій, інклюзивних освітніх і терапевтичних 
програм, доступного транспорту та інклюзивної трудової політики є 
необхідними кроками для створення більш інклюзивного та справедливого 
суспільства.  
 
 
 
 
 
 
 
  85 
 
ВИСНОВКИ 
Тема соціальної реабілітації осіб з інвалідністю є надзвичайно 
актуальною в умовах сучасної України, особливо у світлі війни та її наслідків 
для громадян. Важливість соціальної адаптації осіб з інвалідністю, зокрема 
військових ветеранів, що пережили травми, набуває особливої ваги в 
контексті реабілітаційних програм. У результаті дослідження були досягнуті 
поставлені завдання, що дозволяють сформулювати низку важливих 
висновків, а саме:  
1. Розкрито сутність соціальної реабілітації осіб з інвалідністю та її 
значення для соціальної інтеграції. Соціальна реабілітація осіб з інвалідністю 
– це цілісний процес відновлення, розвитку та підтримки соціального 
статусу, самостійності та активної участі особи у суспільному житті. Її 
сутність полягає в тому, щоб надати людині з інвалідністю не лише базову 
допомогу, а створити умови для повноцінного життя, рівного доступу до всіх 
соціальних благ, самореалізації та відновлення почуття власної гідності. 
Соціальна реабілітація охоплює широке коло заходів – від соціально-
побутової адаптації до професійного навчання, психологічної підтримки, 
медичної допомоги та соціального супроводу. Її головна мета – не лише 
пом’якшення наслідків інвалідності, а й усунення бар’єрів – фізичних, 
інформаційних, психологічних та суспільних – що заважають людині 
реалізовувати себе у звичних соціальних ролях: працівника, студента, батька 
чи матері, громадянина. 
У сучасних підходах до реабілітації наголос робиться на інклюзії, праві 
на самостійність, доступність послуг та участь у житті громади. Це означає, 
що люди з інвалідністю не мають залишатися лише об’єктами допомоги – 
вони повинні ставати активними суб’єктами суспільного життя. Значення 
соціальної реабілітації для соціальної інтеграції полягає в тому, що вона 
виступає не лише як підтримка, а як інструмент подолання соціальної 
ізоляції, дискримінації та нерівності. Успішна реабілітація сприяє 
  86 
 
формуванню більш толерантного, відкритого суспільства, де різноманітність 
можливостей розглядається не як проблема, а як норма. Отже, соціальна 
реабілітація – це шлях до повноцінного громадянства, самореалізації та 
людської гідності для кожного, хто цього потребує. 
2. З’ясовано роль державних і недержавних організацій у наданні 
реабілітаційних послуг для осіб з інвалідністю в Україні. У контексті 
соціальної реабілітації осіб з інвалідністю в Україні ключову роль відіграють 
як державні, так і недержавні організації. Вони утворюють 
взаємодоповнюючу систему, яка забезпечує надання необхідних послуг, 
підтримки та ресурсів. Державні інституції, зокрема Міністерство соціальної 
політики України, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство у справах 
ветеранів та місцеві органи самоврядування, відповідальні за формування 
нормативно-правової бази, розробку програм реабілітації, забезпечення 
інфраструктури та фінансування послуг. Однак на практиці їхні ініціативи 
часто стикаються з обмеженими фінансовими та організаційними ресурсами. 
У свою чергу, недержавні організації можуть оперативно реагувати на 
потреби осіб з інвалідністю, впроваджуючи інноваційні рішення та 
організовуючи локальні проєкти. Недержавні організації – громадські 
об’єднання, благодійні фонди, релігійні спільноти та приватні ініціативи – 
часто більш гнучко реагують на потреби цільових груп. Вони здійснюють 
адресну допомогу, адвокаційну діяльність, надають підтримку в 
працевлаштуванні, організовують інклюзивні події та психосоціальні 
послуги. Наприклад, благодійний фонд «Карітас Україна» реалізує програму 
«Інклюзія», яка охоплює тисячі осіб з інвалідністю, включаючи внутрішньо 
переміщених осіб. Громадські ініціативи як-от «Без обмежень» активно 
сприяють впровадженню інклюзивного туризму. 
3. Досліджено сучасні інноваційні методи та технології соціальної 
реабілітації в сучасних умовах. У відповідь на виклики сьогодення – війну, 
зростання кількості осіб з інвалідністю, еволюцію соціальних запитів – в 
  87 
 
Україні дедалі активніше впроваджуються інноваційні методи та технології в 
системі соціальної реабілітації. Серед них можна виділити кілька напрямів: 
Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ): використання мобільних 
додатків для моніторингу стану здоров’я, онлайн-консультацій із 
психологами та соціальними працівниками, телемедицини, платформ 
дистанційного навчання для людей з інвалідністю. Реабілітаційні технології: 
застосування інноваційних засобів реабілітації – екзоскелетів, роботизованих 
тренажерів для відновлення рухових функцій, віртуальної реальності для 
роботи з ПТСР (посттравматичним стресовим розладом), слухових апаратів з 
цифровою адаптацією тощо. Інклюзивний туризм: як форма активної 
реабілітації, інклюзивний туризм допомагає долати соціальну ізоляцію, 
підтримує психоемоційний стан, сприяє встановленню нових соціальних 
зв’язків. Туризм, адаптований до потреб людей з інвалідністю, інтегрує 
реабілітацію з дозвіллям і культурною взаємодією. Соціальні ініціативи з 
елементами інклюзії: це зокрема коворкінги для ветеранів, творчі майстерні, 
спортивні клуби адаптивної фізкультури, арттерапевтичні проєкти, 
інтегративні табори тощо. Мобільні реабілітаційні підрозділи: наприклад, у 
деяких громадах працюють мобільні команди, які надають соціальні, медичні 
та психологічні послуги безпосередньо в місцях проживання постраждалих 
або у віддалених регіонах. Сучасні технології не лише підвищують якість 
надання послуг, а й забезпечують доступність реабілітації для ширшого кола 
осіб. Інноваційні підходи роблять акцент на людському потенціалі, гідності, 
самоактивності та інтеграції в громаду, що є основою сучасної моделі 
соціальної реабілітації. 
4. Проаналізовано успішні проєкти у сфері інклюзивної соціальної 
реабілітації в Україні. Особливо важливими є психосоціальна підтримка та 
реабілітація, спрямовані на лікування психологічних травм, отриманих під 
час бойових дій. Водночас, на відміну від загальної реабілітації, програми 
для ветеранів мають специфічні вимоги, що включають реабілітацію після 
  88 
 
травм війни, розвиток програм для адаптації до мирного життя, соціальну 
реінтеграцію в громаду, а також підготовку до працевлаштування в умовах 
постконфліктного середовища. 
Успішні проєкти – це результат партнерства держави, громадськості та 
міжнародних донорів. Ефективна реабілітація передбачає медичний, 
соціальний, психологічний та логістичний компонент. Україна формує 
власну модель ветеранської підтримки – сучасну, людяну, стійку. Успішні 
проєкти інклюзивної реабілітації ветеранів в Україні демонструють 
ефективність комплексного підходу до відновлення фізичного та 
психологічного стану пацієнтів. Кожен з розглянутих проєктів має унікальні 
особливості, але всі вони сприяють соціальній адаптації та покращенню 
якості життя ветеранів. Важливими аспектами є ін. Успіх цих проєктів 
підтверджує, що реабілітація, яка враховує індивідуальні потреби кожного 
ветерана, може значно покращити його якість життя та соціальну адаптацію. 
Зокрема, такі проєкти, як Superhumans Center, YMCA Veteran Initiative 
Ukraine, UNBROKEN Rehabilitation Center і BezOmbezh, є яскравими 
прикладами ефективного застосування комплексного підходу до реабілітації. 
Вони використовують сучасне медичне обладнання, інноваційні методи 
лікування, а також забезпечують психологічну підтримку та соціальну 
інтеграцію через культурні й освітні програми. 
5. Розкрито специфіку соціальної реабілітації в умовах війни, зокрема 
для ветеранів та постраждалого цивільного населення. Інноваційні підходи 
до соціальної реабілітації, що використовують новітні технології, мають 
великий потенціал для вдосконалення соціальної адаптації осіб з 
інвалідністю. Це включає використання цифрових платформ для 
дистанційного консультування, застосування віртуальної та доповненої 
реальності для реабілітаційних процесів, інтеграцію інклюзивних навчальних 
програм, створення безбар'єрного доступу до громадського транспорту та 
інфраструктури, а також розвиток програм для професійної перепідготовки 
  89 
 
та працевлаштування. Специфіка соціальної реабілітації в умовах війни 
полягає в тому, що вона охоплює не лише фізичні наслідки поранень чи 
травм, а й потужну психологічну, емоційну й соціальну складову. Ветерани 
бойових дій, поранені військовослужбовці, цивільні особи, які зазнали втрат, 
стали жертвами обстрілів, катувань або втратили житло – усі вони 
потребують особливих підходів до підтримки. 
6. Розроблено рекомендації щодо впровадження інноваційних підходів 
у соціальну реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні. Рекомендації, 
розроблені в межах цієї роботи, спрямовані на покращення існуючих 
реабілітаційних практик. Зокрема, необхідно сприяти розвитку інклюзивної 
інфраструктури та соціальних послуг, забезпечити доступ до сучасних 
реабілітаційних технологій, таких як дистанційне консультування та 
віртуальні платформи для реабілітації. Також важливо забезпечити 
співпрацю державних і недержавних організацій, підтримати впровадження 
програм для ветеранів та зосередитись на підвищенні професійної 
кваліфікації соціальних працівників. Це дозволить створити більш доступне 
та ефективне середовище для осіб з інвалідністю в Україні 
Соціальна реабілітація осіб з інвалідністю в Україні є важливим етапом 
їх соціальної інтеграції, і інноваційні підходи можуть значно покращити її 
ефективність. Впровадження новітніх методів, таких як цифрові платформи 
та інклюзивні програми, допоможе підвищити доступність реабілітаційних 
послуг і забезпечити активну участь осіб з інвалідністю в суспільному житті. 
 
  90 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Алєксєєнко Т.Ф. Теоретико-методологічні передумови та 
професійні вимоги до формування іміджу працівника соціальної сфери 
Актуальні проблеми підготовки фахівців соціальної сфери. Хмельницький: 
ХІСТ Університету «Україна», 2011. С. 12-16.  
2. Архипова С. П. Соціальна робота з військовослужбовцями – 
учасниками АТО, звільненими в запас / С. П. Архипова, О. Я. Бік // Вісник 
Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Педагогічні 
науки. – 2021. – № 6 (344), жовтень. – Ч. 1. – С. 64–77. 
3. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка та соціальна робота у 
сучасному освітологічному просторі. / Освітологічний дискурс. 2011. – № 1. 
С. 103-111. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/osdys_2011_1_12  
4. Богданова І. М., Богданов С. Соціальний захист інвалідів. Київ: 
Вид. Соломії Павличко «Основи», 2005. 268 с.  
5. Бочелюк В. Й., Турубарова А. В. Психологія людини з обмеженими 
можливостями. Київ: Центр учбової літератури, 2011. 264 с. 
6. Бриндіков Ю. Л. Теоретичні та практичні основи організації 
реабілітаційної діяльності з комбатантами: метод. посіб. Хмельницький: 
Вектор, 2017. – 172 с.  
7. Все про соціальну роботу [Текст]: [навчальний енциклопедичний 
словник-довідник] / за науковою ред. д.с.н., проф. В.М. Пічі. – Вид. 3- ге, 
виправлене, перероблене і доповнене. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2014. 
8. Гусак Н. Є. Розвиток законодавства України про соціальну 
реабілітацію / Н. Є. Гусак // Соціальна робота в Україні: теорія і практика: 
наук.-метод. журн. – Київ. – C. 30–43.  
9. Гриб А. Є. Соціальна дезадаптація учасників бойових дій та 
особливості її профілактики та психокорекції. URL: http:// 
medpsyhology.pp.ua/   
  91 
 
10. Державна типова програма реабілітації інвалідів. URL: 
https://www.kmu.gov.ua/npas/58079892 
11. Досвід США у процедурі встановлення інвалідності, розроблення 
програми реабілітації та існування подібних комісій URL: 
http://www.pilga.in.ua/node/6213 
12. Закон України «Закон України «Про статус ветеранів війни, 
гарантії їх соціального захисту». – Режим доступу: 
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/966-15  
13. Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні». 
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2961-15 
14. Закон України «Про соціальні послуги». 18 вересня 2012 р. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2961-15 
15. Замашкіна О. Д. Основи соціальної реабілітації: навчально-
методичні рекомендації. ІДГУІзмаїл, 2019. 193 с. 
16. Звєрєва І. Д., Безпалько О. В., Гулевська-Черниш А. Д. та ін. 
Енциклопедія для фахівців соціальної сфери. Київ, 2012. С. 185-186.  
17. Енциклопедія для фахівців соціальної сфери. – 2-ге вид. / за заг. 
ред. проф. І. Д. Звєрєвої. Київ, Сімферополь: Універсум, 2013. 536 с. 
18. Євсєєнко В. О. Еволюція моделей організації соціального захисту 
в країнах Європейського Союзу. Вісник соціально-економічних досліджень. 
2011. № 41 (2). С. 287-292.  
19. Історія соціальної роботи: навчальний посібник / [уклад.: 
О. О. Кравченко, О. О. Матрос]. Умань: РВЦ «Візаві», 2017. 117 с.  
20. Іпатов А.В., Коробкін Ю.І., Мороз О.М. Аналіз сучасного стану 
реабілітації інвалідів в Україні. URL: http://cyberleninka.ru/ article/n/analiz-
suchasnogo-stanu-reabilitatsiyi-invalidiv-v-ukrayini 
21. Інклюзивний туризм – новий вид реабілітації людей з 
інвалідністю. URL: http://www.dsma.dp.ua/ ua/novini/178-inklyuzivnij-turizm-
novij-vid-reabilitatsijilyudej-z-invalidnistyu 
  92 
 
22. Інклюзивний туризм як вид реабілітації: сучасні потреби інвалідів 
/ Л.Ю. Науменко та ін. Український вісник медико-соціальної експертизи. 
2015. № 2. С. 23–26. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ ujmse_2015_2_7  
23. Капська А.Й. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю 
з функціональними обмеженнями. навч.-метод.посіб. для соціальних 
працівників і соціальних педагогів. Київ: ДЦССМ, 2003. 168 с.  
24. Карпенко О. Г. Професійне становлення соціального працівника: 
навч.-метод. посіб. Київ: ДЦССМ, 2004. 164 с.  
25. Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей з інвалідністю 
URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1545-2000-п  
26. Карвацька Н. С., Савка С. Д. Психологічна підтримка учасників 
бойових дій із використанням VR-технологій // Психологія і суспільство. – 
2022. – № 2(80). – С. 50–58. 
27. Костюк В. Л. Конвенція ООН про права інвалідів у системі джерел 
права соціального забезпечення: науково-правовий аспект. Науковий вісник 
Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2015. № 
13(1). С. 127-130. 
28. Кокун О. М. Психологічна робота з військовослужбовцями- 
учасниками АТО на етапі відновлення: Методичний посібник / 
[О. М. Кокун, Н. А. Агаєв, І. О. Пішко та ін.]. – Київ: НДЦ, 2017. – 282 с.  
29. Костенко Т.М., Перепеченко О.М. Психологічна реабілітація осіб 
з глибокими порушеннями зору. In: Сучасний світ і незрячі: матеріали VIII 
Міжнародної науково-практичної конференції, 19–21 вересня 2018 р. Луцьк, 
2018. С. 43–45.  
30. Кравченко М.В. Актуальні проблеми соціального захисту інвалідів 
в Україні. URL: http://www.academy.gov.ua/ej/ej12/ txts/10kmvziu.pdf 
31. Кравченко О., Коляда Н., Каштан С. Підготовка майбутніх 
соціальних працівників до надання соціальних послуг видами інклюзивного 
туризму. Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції 
  93 
 
«Теоретичні і прикладні напрями розвитку туризму та рекреації в регіонах 
України». Кропивницький: ЛА НАУ, 2019. 425 с. 
32. Кучер Г. М. Проблеми модернізації процесу соціального 
виховання. Науковий часопис Національного педагогічного університету 
імені М. П. Драгоманова. Серія 1. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. 
Вип. 24, том ІІ. Київ, 2018. С. 54-62.  
33. Левін Р. Я. Соціальні проблеми сімей з дітьми, які мають 
функціональні обмеження. Український соціум. 2005. № 2–3. С. 114-133.  
34. Макаренко С. В. Інклюзивний реабілітаційно-соціальний туризм 
– новий вид реабілітації інвалідів в Україні / Макаренко С.В. // Матеріали І 
Міжнародного симпозіму інклюзивногго туризму. – 27–29 жовтня 2016 р.  
35. Марунич В.В., Шевчук В.І., Яворовенко О.Б. Методичний 
посібник із питань реабілітації інвалідів. Київ, 2006. 212 с.  
36. Мельник А. П., Стеблюк В. В. Новітні технології в реабілітації 
ветеранів: стан та перспективи // Медична інформатика та інженерія. – 
2023. – Т. 2, № 25. – С. 89–95. 
37. Мельник В.П. Законодавчі засади правового регулювання 
реабілітації інвалідів: сучасний стан та напрями удосконалення. Часопис 
Національного університету «Острозька академія». Серія: Право. 2014. № 2. 
URL: http: // lj.oa.edu.ua/ articles/2014/n2/14mvptnu.pdf.  
38. Національна доповідь «Про становище інвалідів в Україні». Київ, 
2008. 217 с.  
39. Оболенський Ю., Соболь Є. Організаційно-правові заходи 
реабілітації інвалідів. Правовий вісник УАБС. 2013. № 2 (9). С. 82-87.  
40. Основи реабілітаційної психології: подолання наслідків кризи: 
навчальний посібник. Т.2. Київ, 2018. 240 с. URL: 
https://www.osce.org/uk/projectcoordinator-in-ukraine/430829?download=true 
41. Офіційний сайт Міністерства соціальної політики 
42. Офіційний сайт Міністерства у справах ветеранів України. – 
  94 
 
Режим доступу: URL: https://mva.gov.ua/ua/pro-ministerstvo/teritorialni-organi 
43. Патик Ю. В. Формування підготовленості майбутніх соціальних 
працівників до роботи з дітьми з обмеженими можливостями здоров’я 
Науковий вісник Південноукраїнського національного педагогічного 
університету імені К. Д. Ушинського № 2 (109), 2016, С. 55-58.  
44. Платонова О. Г. Особливості соціалізації дітей з обмеженими 
функціональними можливостями Наукові праці [Чорноморського державного 
університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська 
академія»]. Серія Педагогіка. 2014. Т. 251. Вип. 239. С. 127-130. 
45. Положення про Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів 
«Пролісок» управління праці та соціального захисту населення Уманської 
міської ради. URL : http://www.dcp.org.ua/parents/reabcenter/cherkas/6035.html  
46. Постанова, Програма від 05.12.2018 № 1021. Про затвердження 
Державної цільової програми з фізичної, медичної і психологічної 
реабілітації реабілітації, а також соціальної та професійної реадаптації осіб. 
URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/kp181021?an=1712&=2018_12_05 
47. Поляк О.В. Проблеми соціальної реабілітації осіб з обмеженою 
дієздатністю. URL: http://ap.uu.edu.ua/article/447  
48. Потіха А. Соціально-психологічна та медична реабілітація 
учасників АТО. URL: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_ 
content&view=article&id=858:reabilitatsiya-uchasnikiv-ato&catid=8&Itemid=350 
49. Пономаренко О. В., Носов А. Д. Соціально-правовий захист дітей 
та молоді з особливими потребами в Україні. Вісник Запорізького 
національного університету. Серія «Педагогічні науки». 2010. Вип. 2 (13). С. 
113-120.  
50. Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та 
дітямінвалідам: Закон України від 16.11.2000 № 2109-III. Відомості 
Верховної Ради України. 2001. № 1. Ст. 2.  
51. Про затвердження Положення про індивідуальну програму 
  95 
 
реабілітації інваліда URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/757-2007- 
%D0%BF  
52. Про затвердження Порядку надання державної соціальної 
допомоги інвалідам з дитинства та дітям з інвалідністю: наказ Міністерства 
охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики 
України та Міністерства фінансів України від 30.04.2002 № 226/293/169. 
Офіційний вісник України. 2002. № 24. Т. 2. Ст. 473.  
53. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон 
України від 21 берез. 1991 р. № 875-XII. Відомості Верховної Ради УРСР. 
1991. № 21. Ст. 252.  
54. Про реабілітацію інвалідів в Україні: Закон України від 06 жовт. 
2005 р. № 2961-IV. Відомості Верховної Ради України. 2006. № 2. Ст. 36.  
55. Рання соціальна реабілітація URL : https:/ /khnnra.edu.ua 
/rannyasotsialna-reabilitatsiya/  
56. Реут А. Г. Система державної соціальної допомоги в Україні: 
сучасні виклики та вплив на бідність. Демографія та соціальна економіка. 
2015. № 1(23). С. 44–54.  
57. Сайко Н. О. Підготовка соціальних педагогів до партнерської 
взаємодії у реабілітаційному процесі. Наукові записки [Ніжинського 
державного університету ім. Миколи Гоголя]. Психолого-педагогічні науки. 
2016. № 1. С. 219-223.  
58. Семигіна Т. В. Психосоціальна реабілітація комбатантів: 
міжнародна та вітчизняна практика / Т. В.Семигіна // Актуальні проблеми 
соціально-правового статусу осіб, постраждалих під час проведення АТО: Зб. 
матеріалів всеукр. наук.-практ. конф. (19 квітня 2017 р.) [упор. 
Я. В. Журавель, О. С. Хопун; заг. ред. Т. В. Семигіної]. Київ: Академія праці, 
соціальних відносин і туризму, 2017. – С. 78–81. 
59. Соціальний захист дітей-інвалідів – пріоритет державної 
соціальної політики. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2014. – № 6. 
  96 
 
С. 28-33.  
60. Соціальна реабілітація дітей та молоді з особливими потребами: 
інформ.-метод. збірник. Одеса: ООЦССМ, 2001. 162 с.  
61. Таланчук П. М., Онкович Г. В. Актуальні проблеми навчання та 
виховання людей з особливими потребами: збірн. наук. праць. Київ: 
«Університет «Україна», 2009. 316 с. 
62. Тополь О. В. Соціально-психологічна реабілітація учасників 
антитерористичної операції / О. В. Тополь // Вісник Чернігівського НПУ. 
Серія: Педагогічні науки. – 2015. – Вип. 124. – С. 230–233. 
63. Толстоухова С. В. Соціальна реабілітація молоді з обмеженою 
дієздатністю. Київ: УДЦССМ, 2000. 184 с.  
64. Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота (теорія і практика): 
навч. посібник. Київ: ВМУРОЛ «Україна», 2004. 408 с.  
65. Л. Г.Царенко Основи реабілітаційної психології: подолання 
наслідків кризи: навч. посібн. / Л. Г. Царенко (Т. 2.). – Київ: 2018. – 240 с. 
66. Чайковський М. Є., Добровіцька О. О. Соціально-педагогічна 
робота з молоддю з інвалідністю в умовах вищого навчального закладу: 
навч.-метод. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М.Є. Чайковський, 
О. О. Добровіцька. Київ: ТАЛКОМ, 2018. 272 с.  
67. Чернуха Н. М. Категорія соціально-педагогічної підтримки: 
теорія і практика. Збірник наукових праць Хмельницького інституту 
соціальних технологій Університету «Україна». 2012. (№ 6). С. 179-182.  
68. Чічкань М. В. Правове регулювання соціального захисту 
інвалідів в Україні: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.05. Харків, 2009. 
176 с.  
69. Шевцов А.Г. Основи реабілітології: монографія. Київ: «МП 
Леся», 2009. 483 с. С. 461-481.  
70. Шутаєва О. О., Побірченко В. В. Моделі соціальної політики ЄС 
основні напрямки трансформації. Ученые записки Таврического 
  97 
 
национального университета имени В. И. Вернадского. Серия «Экономика и 
управление». 2013. Т. 26 (65). № 1. С. 174-182. 
71. Ameri M. L. Schur, Adya M., Bentley S., McKay P., Kruse D. The 
disability employment puzzles: a field experiment on employer hiring behavior. 
Labor and Employment Relations Association conference. 2015. P. 1-70 
72. Vidnova AR Hub. Інноваційні інструменти у підготовці фахівців з 
реабілітації та роботі з ветеранами: досвід ТНМУ // Медична освіта. – 2024. 
– № 1. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/med_osvita/article/view/14282 
73. Children’s Evaluation & Rehabilitation Center. Albert Einstein 
College of Medicine. URL : http://www.einstein.yu.edu/centers