ChSTU repository

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
(повне найменування вищого навчального закладу) 
Факультет гуманітарних технологій 
 
(повне найменування інституту, найменування факультету (відділення) 
Кафедра соціального забезпечення 
 
(повна назва кафедри (предметної, циклової комісії)) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНАРОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему «Роль волонтерських організацій в наданні соціальних послуг» 
 
 
 
 
 
Виконав: студент 4 курсу, групи СЗ-2110 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
Андрій ГАЛАГАН 
 
 
 
Науковий керівник Інна БЄЛОВА  
                                                         (прізвище та ініціали) 
Рецензент _____________ 
                                       (прізвище та ініціали) 
                   
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2025 р. 
2 
 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр 
Галузь знань 23 Соціальна 
робота 
Спеціальність 232 «Соціальне забезпечення» 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
к.е.н., доц. Бєлова І.О.  
“_______” ___________ 20 __ р. 
 
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА 
 
Здобувачу Андрію ГАЛАГАНУ 
на підготовку кваліфікаційної роботи бакалавра на
 тему: «Роль волонтерських організацій в наданні соціальних послуг». 
Тему затверджено наказом від « »   202_р 
Кваліфікаційна  робота бакалавра виконується на матеріалах наукових 
досліджень кафедри Соціального забезпечення ЧДТУ. 
 
План кваліфікаційної роботи бакалавра 
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади діяльності волонтерських 
організацій у сфері соціальних послуг 
Розділ 2. Аналіз практики надання соціальних послуг волонтерськими 
організаціями 
Розділ 3. Перспективи розвитку волонтерських організацій у системі 
соціальних послуг. 
3 
 
Об’єктом дослідження є система соціального захисту населення в 
Україні. 
Предметом дослідження є діяльність волонтерських організацій у 
процесі надання соціальних послуг в межах зазначеної системи. 
Мета кваліфікаційної роботи бакалавра є вивчення ролі волонтерських 
організацій у наданні соціальних послуг в Україні, аналіз форм їхньої участі 
у системі соціального захисту населення та обґрунтування шляхів 
підвищення ефективності такої взаємодії. 
Конкретні завдання, які здобувач вищої освіти повинен виконати для 
досягнення поставленої мети: 
У розділі 1 Проаналізувати понятійно-термінологічний апарат щодо 
волонтерства та соціальних послуг. Охарактеризувати нормативно-правові 
засади волонтерської діяльності у сфері соціального захисту 
У розділі 2: Дослідити практичний досвід діяльності волонтерських 
організацій у наданні соціальних послуг; 
 У розділі 3: Визначити форми співпраці волонтерських організацій з 
державними структурами. Виокремити проблеми, з якими стикаються 
волонтерські організації, та запропонувати шляхи їх подолання.. 
Завдання підготувала 
науковий керівник                           Інна БЄЛОВА 
         (підпис) (прізвище та ініціали) 
« »
 2025р. 
Завдання одержав  
здобувач 
                                                                                                                                   Андрій ГАЛАГАН 
 (прізвище та ініціали) 
                                                                             (підпис)                        « »
 2025р. 
4 
 
                               ЗАТВЕРДЖЕНО 
Завідувач кафедри  
к.е.н, доц. Бєлова І. О. 
 
протокол № від   
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
Підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами 
освітнього ступеня «бакалавр» спеціальності 232 «Соціальне 
забезпечення» на 2024/2025 навчальний рік 
 
Строк виконання 
№з/п Назва етапу кваліфікаційної роботи Примітка 
етапу роботи 
 Вибір студентом теми КРБ і подання заяви на 15.11.2024 виконано 
кафедру; 
 
 затвердження тем КРБ призначення 
1. 
наукових керівників; 
 складання і затвердження завдань на 
виконання КРБ 
2. Підготовка вступу і першого розділу КРБ 15.03.2025 виконано 
3. Підготовка другого розділу КРБ 01.04.2025 виконано 
4. Підготовка третього розділу КРБ 01.05.2025 виконано 
Подання здобувачем завершеної КРБ науковому 15.05.2025 виконано 
5. 
керівнику 
6. Розгляд КРБ науковим керівником 27.05.2025 виконано 
Попередній розгляд КРБ на комісії від кафедри 29.05.2025 виконано 
7. 
Доопрацювання роботи, прийняття кафедрою 30.05.2025 виконано 
 
8. рішення про допуск КРБ до захисту перед ЕК, 
оформлення (нормоконтроль) та зовнішнє 
рецензування КРБ 
9. Проходження перевірки на плагіат 04.06.2025 виконано 
Подання роботи на підпис завідувачу кафедри 06.06.2025 виконано 
10. 
Підготовка ілюстративного матеріалу, презентації 07.06-10.06.2025 виконано 
11. 
та доповіді 
12. Захист дипломної роботи в ЕК 11.06.2025 виконано 
Студент                     Андрій ГАЛАГАН  
(підпис) (прізвище та ініціали) 
Керівник роботи           Інна БЄЛОВА  
(підпис) (прізвище та ініціали) 
Секретар ЕК  Владислава КОЛОДЯЖНА                                                                        
(підпис)                                                                   (прізвище та ініціали) 
5 
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 90сторінки, 2 таблиці, 
2рисунки, список літератури з 39 найменувань, додатки. 
Роль волонтерських організацій в наданні соціальних 
послуг 
Об’єктом дослідження є система соціального захисту населення в 
Україні. 
Предметом дослідження є діяльність волонтерських організацій у 
процесі надання соціальних послуг в межах зазначеної системи. 
Метою дипломної роботи є вивчення ролі волонтерських організацій у 
наданні соціальних послуг в Україні, аналіз форм їхньої участі у системі 
соціального захисту населення та обґрунтування шляхів підвищення 
ефективності такої взаємодії. 
Завдання дослідження: 
Проаналізувати понятійно-термінологічний апарат щодо волонтерства 
та соціальних послуг; 
Охарактеризувати нормативно-правові засади волонтерської діяльності 
у сфері соціального захисту; 
Дослідити практичний досвід діяльності волонтерських організацій у 
наданні соціальних послуг; 
Визначити форми співпраці волонтерських організацій з державними 
структурами; 
Виокремити проблеми, з якими стикаються волонтерські організації, та 
запропонувати шляхи їх подолання. 
За результатами дослідження сформульовані  пропозиції щодо 
вдосокналення надання соціальних послуг волонетрськими організаціями. 
Одержані результати дослідження можуть бути використані для 
удосконалення регіональних програм соціального захисту, оптимізації 
механізмів взаємодії між державними органами та волонтерськими 
організаціями, а також для розробки навчальних програм з підготовки 
фахівців соціальної сфери. Запропоновані рекомендації сприятимуть 
підвищенню ефективності надання соціальних послуг на принципах 
партнерства, солідарності та адресності 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2025 рік Рік захисту 
роботи 2025 рік 
 
 
Підпис студента   
Дата   
 
6 
 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП ..................................................................................................................... 7 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ 
ВОЛОНТЕРСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ..... 13 
1.1. Поняття, види та принципи волонтерства ................................................ 13 
1.2. Роль волонтерських організацій у наданні соціальних послуг .............. 20 
1.3. Нормативно-правове регулювання волонтерської діяльності в 
соціальній сфері ................................................................................................. 31 
Висновки до розділу 1 ....................................................................................... 35 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ 
ВОЛОНТЕРСЬКИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ ......................................................... 37 
2.1. Види соціальних послуг, які надаються волонтерськими організаціями
 .............................................................................................................................. 37 
2.2. Досвід українських та міжнародних волонтерських організацій в 
наданні соціальних послуг ................................................................................ 46 
Висновки до 2 розділу. ...................................................................................... 55 
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВОЛОНТЕРСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ 
У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ .............................................................. 57 
3.1. Проблеми та виклики, з якими стикаються волонтери при наданні 
соціальних послуг .............................................................................................. 57 
3.2. Пропозиції щодо вдосконалення механізмів підтримки волонтерської 
участі у сфері соціального забезпечення ......................................................... 65 
Висновки до 3 розділу. ...................................................................................... 76 
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 78 
 
 
7 
 
ВСТУП 
Актуальність теми. 
Волонтерська діяльність виступає невід’ємним чинником формування 
та динамічного розвитку громадянського суспільства. Вона втілює базові 
гуманістичні цінності, зокрема прагнення до свободи, миру, соціальної 
справедливості та солідарності. В умовах сучасних викликів волонтерство в 
Україні набуває особливого змісту — як прояв високого рівня громадянської 
відповідальності та соціальної активності. Відтак, всебічна підтримка та 
розвиток волонтерського руху з боку держави є стратегічно важливою 
умовою зміцнення соціального потенціалу країни. 
По-перше, з початком повномасштабної війни у 2022 році різко зросла 
потреба у гуманітарній допомозі, медичному забезпеченні, підтримці 
вразливих категорій населення. Волонтерські організації взяли на себе 
функції, які часто перевищували спроможності державних інституцій. 
Учасники волонтерського руху не лише забезпечували ресурсами 
постраждалих, але й створювали мережі підтримки, які сприяли 
згуртованості та адаптації суспільства до кризових умов. 
По-друге, вивчення сучасного волонтерського руху дає змогу краще 
зрозуміти соціально-політичні трансформації, що відбуваються в 
українському суспільстві в умовах війни. Волонтерство постає не лише як 
форма індивідуального альтруїзму, а як системний соціальний інститут, що 
акумулює такі цінності, як солідарність, взаємодопомога, активна 
громадянська позиція. Цей феномен також суттєво впливає на 
конструювання національної ідентичності, підвищення соціального капіталу 
та зміцнення горизонтальних зв’язків у суспільстві. 
По-третє, сучасні обставини зумовлюють потребу у систематизації 
емпіричних даних та теоретичних узагальнень щодо діяльності 
волонтерських організацій. Дослідження повинні охоплювати як 
організаційно-управлінські аспекти їхньої діяльності, так і методи 
8 
 
координації, фандрейзингу, міжнародної співпраці, цифровізації тощо. 
Особливо актуальним є аналіз ефективності таких організацій у різних 
регіонах України, з урахуванням локальних потреб, демографічних 
особливостей і ступеня руйнувань. 
Крім задоволення нагальних потреб, волонтерські організації активно 
впливають на формування середньо- і довгострокових стратегій післявоєнної 
відбудови. Їхня діяльність сприяє розвитку громадської активності молоді, 
підвищенню рівня соціальної відповідальності населення, зміцненню 
міжнародного іміджу України як держави, що здатна до самоорганізації та 
солідарності навіть у найскладніших умовах. 
Відтак, волонтерство можна розглядати як один із базових елементів 
соціальної інфраструктури, що потребує глибокого теоретичного осмислення 
й практичного супроводу. Дослідження його динаміки в умовах війни є 
надзвичайно важливим для формування ефективних механізмів державної 
політики підтримки волонтерських ініціатив, підвищення їхньої стійкості, 
інтеграції з офіційними структурами соціального захисту та розвитку 
міжсекторального партнерства на локальному і національному рівнях. 
З історичної перспективи волонтерство в Україні має глибокі традиції 
колективної взаємодії задля досягнення спільного блага. У період 
незалежності України можна виокремити принаймні три масштабні хвилі 
активізації волонтерської участі. Перша хвиля розпочалась у 2014 році у 
відповідь на збройну агресію Російської Федерації та необхідність зміцнення 
національної оборони. Друга хвиля мала місце у 2020 році в контексті 
боротьби з пандемією COVID-19, коли волонтери масово підтримували 
медичні установи та населення засобами захисту й обладнанням. Починаючи 
з 2022 року, із початком повномасштабного вторгнення, волонтерські 
ініціативи набули безпрецедентного масштабу: тисячі громадян об'єдналися з 
метою надання матеріальної, організаційної та психологічної допомоги 
9 
 
військовим, вимушено переміщеним особам, дітям, особам з інвалідністю, 
літнім людям тощо. 
У сучасних умовах трансформації соціального простору України, 
спричиненої війною, масовими переміщеннями населення, економічними 
ризиками та дестабілізацією інфраструктури, зростає потреба в ефективних 
механізмах соціального захисту. Особливу роль у забезпеченні доступності 
соціальних послуг починають відігравати волонтерські організації — гнучкі, 
динамічні утворення, які здатні оперативно реагувати на потреби різних 
категорій населення, зокрема внутрішньо переміщених осіб, осіб з 
інвалідністю, сімей у кризі, ветеранів та дітей. 
Поняття соціальної послуги в українському законодавстві (Закон 
України «Про соціальні послуги», 2019) трактується як діяльність, 
спрямована на задоволення індивідуальних потреб осіб або сімей, які 
перебувають у складних життєвих обставинах, з метою покращення чи 
підтримання їхнього функціонування у суспільстві. У сучасній науковій 
літературі соціальні послуги охоплюють не лише матеріальну підтримку, а й 
психологічну допомогу, консультування, соціальний супровід, послуги з 
адаптації, реабілітації, догляду, захисту прав, інтеграції тощо (Ткаченко І.О., 
2021; Андрушко П.М., 2020; Сошенко С.М., 2019). 
Волонтерська діяльність як соціальне явище та інструмент 
громадянського суспільства дедалі частіше розглядається не тільки як 
благодійна ініціатива, а як важливий інституційний ресурс системи 
соціального забезпечення. Науковці (Янків О.І., 2020; Капська А.Й., 2018; 
Березовська Л.І., 2022) підкреслюють, що волонтери стали каталізаторами 
соціальних змін, зокрема в ситуаціях надзвичайних викликів — під час 
пандемії COVID-19, військової агресії, гуманітарних криз. У дослідженнях 
зазначається, що ефективна інтеграція волонтерських структур у систему 
соціальних послуг підвищує доступність, адресність, гуманність і гнучкість 
надання допомоги. 
10 
 
Таким чином, аналіз ролі волонтерських організацій у наданні 
соціальних послуг є не лише актуальним з точки зору соціальної практики, 
але й науково значущим, оскільки дозволяє дослідити механізми партнерства 
держави і громадянського суспільства, виявити інституційні бар’єри та 
окреслити перспективи модернізації системи соціального захисту. 
Мета і завдання дослідження. 
Метою дипломної роботи є вивчення ролі волонтерських організацій у 
наданні соціальних послуг в Україні, аналіз форм їхньої участі у системі 
соціального захисту населення та обґрунтування шляхів підвищення 
ефективності такої взаємодії. 
Завдання дослідження: 
Проаналізувати понятійно-термінологічний апарат щодо волонтерства 
та соціальних послуг; 
Охарактеризувати нормативно-правові засади волонтерської діяльності 
у сфері соціального захисту; 
Дослідити практичний досвід діяльності волонтерських організацій у 
наданні соціальних послуг; 
Визначити форми співпраці волонтерських організацій з державними 
структурами; 
Виокремити проблеми, з якими стикаються волонтерські організації, та 
запропонувати шляхи їх подолання. 
Об’єкт і предмет дослідження. 
Об’єктом дослідження є система соціального захисту населення в 
Україні. 
Предметом дослідження є діяльність волонтерських організацій у 
процесі надання соціальних послуг в межах зазначеної системи. 
Гіпотеза дослідження 
Передбачається, що волонтерські організації в умовах воєнного 
стану виступають не лише як допоміжна структура соціального захисту, 
11 
 
а й як ефективний альтернативний механізм надання соціальних послуг, 
який здатен оперативно реагувати на кризові виклики, забезпечувати цільову 
підтримку вразливим групам населення та сприяти зміцненню соціальної 
згуртованості. 
Успішність цієї ролі залежить від таких чинників, як: 
 ступінь взаємодії волонтерських організацій із державними і 
муніципальними структурами, 
 наявність ресурсного забезпечення, 
 організаційна спроможність волонтерського сектору, 
 громадська довіра та залученість населення до волонтерської 
діяльності. 
Методи дослідження. 
У процесі дослідження застосовувались загальнонаукові та спеціальні 
методи: 
аналіз і синтез наукової літератури, законодавчої бази та звітності; 
контент-аналіз публікацій, програм та звітів волонтерських ініціатив; 
порівняльний аналіз вітчизняної та зарубіжної практики; 
системно-структурний підхід до дослідження взаємодії між 
державними та недержавними суб’єктами у соціальній сфері. 
Наукова новизна. 
Наукова новизна дипломної роботи полягає в обґрунтуванні ролі 
волонтерських організацій як повноправних суб’єктів надання соціальних 
послуг в Україні, у виокремленні моделей взаємодії з державними 
структурами та у формуванні авторського бачення інтеграції волонтерського 
ресурсу у систему соціального забезпечення. 
Практичне значення. 
Результати дослідження можуть бути використані для удосконалення 
регіональних програм соціального захисту, оптимізації механізмів взаємодії 
між державними органами та волонтерськими організаціями, а також для 
12 
 
розробки навчальних програм з підготовки фахівців соціальної сфери. 
Запропоновані рекомендації сприятимуть підвищенню ефективності надання 
соціальних послуг на принципах партнерства, солідарності та адресності. 
13 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ 
ВОЛОНТЕРСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ 
1.1. Поняття, види та принципи волонтерства 
Термін «волонтер» (від фр. volontaire — доброволець) має багатовікову 
історію й початково вживався щодо осіб, які добровільно долучалися до 
військових формувань, гуманітарних місій, рятувальних операцій чи 
безоплатної соціальної діяльності. Згодом зміст терміна набув ширшого 
соціального значення, охоплюючи різні сфери суспільної участі. 
У національному законодавстві України волонтерська діяльність 
трактується як добровільна, соціально орієнтована, неприбуткова діяльність, 
яка здійснюється з метою надання допомоги окремим категоріям населення 
або суспільству загалом. Згідно із Законом України «Про волонтерську 
діяльність», вона реалізується через надання робіт і послуг, що не 
передбачають грошової винагороди, але мають суспільно значущу мету. 
Разом з тим, науковий аналіз свідчить про те, що законодавче 
визначення не завжди повністю відображає багатовимірну сутність 
волонтерства. У науковій літературі (Т. Лях, 2012; [Volunteer Community 
FSU]; Handbook: Youth Volunteering as a Pathway to Employment) 
волонтерство розглядається як вияв громадянської ініціативи, що ґрунтується 
на альтруїзмі, мотивації допомагати, соціальній відповідальності та участі в 
житті громади. 
Отже, волонтер — це особа, яка добровільно витрачає частину свого 
часу, ресурсів, знань і зусиль для вирішення суспільно важливих завдань. Це 
може бути допомога соціально вразливим групам, підтримка екологічних, 
освітніх, культурних ініціатив або участь у кризовому реагуванні. 
Волонтерська діяльність може здійснюватися як індивідуально, так і в 
рамках волонтерських організацій. Основними ознаками такої діяльності є: 
 добровільність участі; 
 безоплатність; 
14 
 
 неприбутковість; 
 орієнтація на суспільну користь; 
 відкритість до співпраці з громадськими, державними та 
міжнародними партнерами. 
Відповідно до Європейської хартії прав і обов’язків волонтерів, 
діяльність волонтера має базуватися не лише на добрій волі, а й сприяти його 
особистісному розвитку, залученню до активного громадянства, підвищенню 
рівня соціальної згуртованості. 
У теоретичному вимірі розрізняють кілька видів волонтерства: 
 Соціальне волонтерство (підтримка малозабезпечених, літніх, 
людей з інвалідністю тощо); 
 Гуманітарне волонтерство (допомога у надзвичайних ситуаціях); 
 Екологічне волонтерство; 
 Професійне волонтерство (надання фахової допомоги — 
медичної, юридичної, психологічної); 
 Культурне та освітнє волонтерство (організація культурних 
подій, неформальна освіта). 
Принципи волонтерської діяльності закріплені законодавчо та 
включають: 
 законність (волонтерство здійснюється в межах чинного 
законодавства); 
 гуманність (орієнтація на захист людської гідності); 
 рівність (відсутність дискримінації за будь-якими ознаками); 
 добровільність (участь не може бути примусовою); 
 безоплатність (відсутність матеріальної винагороди); 
 неприбутковість (волонтерська діяльність не має комерційної 
мети). 
Важливо також розрізняти поняття «волонтерство» як індивідуальну 
діяльність і «волонтерський рух» як форму колективної соціальної 
15 
 
активності. Останній передбачає організоване, цілеспрямоване об’єднання 
великої кількості людей задля досягнення суспільно значущих цілей. У 
такому сенсі волонтерський рух є різновидом громадського руху, що 
формується навколо спільних цінностей і потреб суспільства, таких як 
солідарність, справедливість, допомога, активна громадянська позиція. 
Суспільні рухи, до яких належить волонтерський, мають низку 
характерних ознак: 
 наявність ідеологічного підґрунтя; 
 мобілізація широких мас населення; 
 відсутність централізованої структури на початкових етапах; 
 спрямованість на соціальні зміни; 
 динамічність і здатність до трансформацій; 
 потенціал до взаємодії з державними та міжнародними 
структурами. 
Таким чином, волонтерський рух постає не лише як форма 
безкорисливої допомоги, а як механізм соціального оновлення, посилення 
громадянського суспільства, інструмент реагування на кризи й виклики 
сучасності. У межах соціальної інфраструктури волонтерство відіграє 
важливу роль у формуванні сталого розвитку та соціальної згуртованості. 
Важливо зазначити, що волонтерська діяльність не обмежується лише 
моральною підтримкою чи гуманітарними ініціативами. В умовах сучасних 
викликів, зокрема війни, масової міграції, соціально-економічної кризи, 
волонтерство перетворюється на системну складову надання соціальних 
послуг. Його інтеграція в державну соціальну політику стає дедалі 
очевиднішою. Волонтери беруть активну участь у процесах допомоги 
внутрішньо переміщеним особам, ветеранам, особам з інвалідністю, сім’ям у 
складних життєвих обставинах, дітям, людям похилого віку тощо. 
16 
 
Волонтерські організації фактично розширюють доступ до соціальних 
послуг, особливо в тих регіонах чи умовах, де державна система не здатна 
оперативно реагувати на потреби населення. Вони забезпечують: 
 первинну кризову підтримку; 
 логістичну допомогу (збір і розподіл гуманітарних ресурсів); 
 інформування й консультування вразливих категорій; 
 соціальний супровід та посередництво між громадянином і 
державними інституціями. 
Дослідники (зокрема, І. Марчук, О. Балакірєва, С. Іванов, Л. 
Любимова) підкреслюють, що ефективність соціальних послуг, наданих за 
участю волонтерів, зростає завдяки гнучкості, інноваційним підходам, 
високій мотивації персоналу та емоційному залученню до проблем клієнтів. 
На думку науковців, волонтерські практики сприяють підвищенню довіри до 
інституцій соціального захисту, стимулюють розвиток локальної активності 
та посилюють соціальний капітал громади. 
Таким чином, волонтерство є не лише моральною категорією, а й 
соціально значущим механізмом мобілізації ресурсів громади, що сприяє 
ефективному функціонуванню системи соціального забезпечення. Його 
багатогранність виявляється у поєднанні особистої ініціативи з 
організованими формами допомоги, що дозволяє гнучко реагувати на 
потреби суспільства та заповнювати лакуни в наданні послуг. 
Отже, у сучасних умовах волонтерство виконує подвійну функцію: з 
одного боку, воно є виявом громадянської зрілості та солідарності, а з іншого 
— функціональним елементом соціальної політики, що дозволяє забезпечити 
більш повне, оперативне й адресне задоволення соціальних потреб 
населення. Саме тому вивчення феномену волонтерства та його ролі в 
системі соціальних послуг є актуальним завданням сучасної науки та 
практики 
17 
 
Принцип добровільності. 
Основоположним для волонтерської діяльності є принцип добровільності, 
який означає, що участь особи у волонтерських ініціативах ґрунтується 
виключно на її власному вільному виборі, без примусу, тиску або корисливих 
мотивів. Добровільність передбачає готовність особи витрачати свій час, 
сили та ресурси на суспільно важливу діяльність з власного переконання та 
громадянської свідомості. Саме цей принцип забезпечує моральну високу 
вартість волонтерської участі та її етичну легітимність. 
Принцип неприбутковості. 
Цей принцип передбачає, що волонтерська діяльність не має на меті 
отримання прибутку ні волонтерами, ні організаціями, які залучають їх до 
роботи. Всі дії спрямовані виключно на досягнення суспільного блага та 
вирішення конкретних соціальних проблем. Волонтерські організації повинні 
діяти в рамках неприбуткової моделі, а їхня фінансова діяльність — бути 
прозорою, підзвітною й орієнтованою на покриття потреб цільових груп, а не 
на комерційний інтерес. 
Принцип участі та партнерства. 
Ефективна волонтерська діяльність не можлива без побудови горизонтальних 
зв’язків та співпраці з іншими суб’єктами соціального поля. Волонтери не 
повинні бути ізольованими виконавцями, натомість вони — активні учасники 
процесів прийняття рішень, планування й реалізації соціальних програм. 
Участь волонтерів у соціальному діалозі на рівні громад є важливим 
чинником розвитку місцевої демократії та побудови відкритого 
громадянського суспільства. 
Принцип професійної етики та компетентності. 
Попри добровільний характер волонтерської діяльності, вона має 
здійснюватися з дотриманням високих етичних стандартів і фахової 
підготовки. Це особливо актуально в ситуаціях, коли волонтери взаємодіють 
із вразливими категоріями населення — дітьми, особами з інвалідністю, 
18 
 
ветеранами, постраждалими від насильства тощо. Компетентне виконання 
функцій вимагає наявності базової підготовки, орієнтації у законодавстві, 
навичок міжособистісного спілкування, психоемоційної стійкості та чіткої 
мотивації. 
Принцип інституційної підтримки та сталого розвитку. 
У сучасних умовах волонтерська діяльність потребує інституційного 
закріплення на рівні державної та місцевої політики. Наявність нормативно-
правової бази, механізмів фінансування, програм підготовки волонтерів та 
системи супервізії сприяє підвищенню рівня професіоналізації волонтерства, 
його сталій інтеграції у систему надання соціальних послуг. Державна 
підтримка повинна супроводжуватися сприянням розвитку партнерських 
ініціатив, зокрема у формі соціального замовлення, грантової підтримки та 
мережевого об'єднання ресурсів. 
Таким чином, система принципів волонтерської діяльності виступає не 
лише теоретичним підґрунтям, а й практичним орієнтиром для розбудови 
ефективної моделі волонтерства в Україні. Усі зазначені принципи мають 
бути взаємопов’язаними, послідовно впровадженими та дотримуваними на 
всіх етапах організації й реалізації волонтерської активності — від 
рекрутингу до оцінювання результатів. 
Наступним логічним кроком у дослідженні є аналіз структурних форм 
волонтерської діяльності та ролі волонтерських організацій у наданні 
соціальних послуг, що дозволить поглибити розуміння функціонального 
навантаження волонтерства у соціальній сфері. 
Волонтерська діяльність в Україні представлена різноманітними 
структурними формами, які відображають як індивідуальні ініціативи, так і 
організовані колективні зусилля. Ці форми класифікують за рівнем 
організації, юридичним статусом, сферами діяльності та ступенем взаємодії з 
державними інституціями. 
19 
 
Індивідуальне волонтерство характеризується особистою ініціативою 
громадян, які самостійно, без участі у формалізованих структурах, надають 
допомогу потребуючим. Ця форма особливо проявляється під час 
надзвичайних ситуацій — війни, стихійних лих, гуманітарних криз. Як 
показано в дослідженні Е.Бєлобрової, індивідуальні волонтери часто 
мотивовані внутрішніми етичними переконаннями та почуттям 
громадянської відповідальності, але потребують методичної підтримки та 
професійного супроводу (Бєлоброва Е.І. Мотиваційні чинники 
індивідуального волонтерства. ela.kpi.ua). 
Організоване волонтерство реалізується через інституції 
громадянського суспільства: громадські об’єднання, благодійні фонди, 
ініціативні групи. Такі структури мають формалізовані засади діяльності, 
штат працівників, систему внутрішнього менеджменту, що забезпечує 
сталість функціонування. За даними дослідження, проведеного у Львівській 
політехніці, саме волонтерські організації стали головними координаторами 
волонтерського руху у перші місяці повномасштабного вторгнення в Україну 
(Кузик У.О. Інституціоналізація волонтерського руху в умовах війни. 
er.ucu.edu.ua). 
Інституціоналізоване волонтерство є результатом партнерства 
громадського сектору з органами влади, коли волонтерська діяльність 
інтегрується у державні або муніципальні програми. Такі форми 
передбачають офіційні механізми залучення волонтерів, компенсаційні 
пакети, стандарти якості. Прикладом є участь волонтерів у наданні 
соціальних послуг в системі охорони здоров’я, освіти, реабілітації ветеранів. 
Цей тип діяльності, як вказується у звіті «Карітас-Спес Україна», дозволяє 
забезпечити більшу системність, сталість та контрольованість допомоги 
(Caritas-Spes. Волонтерська участь у наданні соціальних послуг. caritas-
spes.org). 
20 
 
Мережеві форми волонтерської взаємодії стають все більш 
популярними у цифрову епоху. Сучасні дослідження вказують на те, що 
волонтерський сектор має властивості "скейлабельних мереж", де 
ефективність значно зростає завдяки горизонтальній комунікації. 
Неформальні об'єднання, месенджери, хаби — усе це сприяє миттєвому 
обміну інформацією та ресурсами, що критично важливо в умовах війни 
(Albert R., Barabási A.-L. Statistical mechanics of complex networks. arxiv.org). 
Підсумовуючи, можна стверджувати, що структурні форми 
волонтерської діяльності в Україні надзвичайно різноманітні, гнучкі та здатні 
до самоорганізації в екстремальних умовах. Комбінація індивідуальних 
ініціатив, формалізованих структур і партнерських форматів з державними 
установами створює комплексну модель соціальної підтримки, яка дозволяє 
оперативно реагувати на нові виклики. Така багатовекторність — ключ до 
сталого розвитку громадянського суспільства і підвищення ефективності 
соціальних послуг в Україні. 
 
1.2. Роль волонтерських організацій у наданні соціальних послуг 
Волонтерські організації є важливими суб’єктами сучасної соціальної 
політики, особливо в умовах трансформаційних змін і кризових ситуацій, які 
переживає українське суспільство. Їхня роль не обмежується виключно 
наданням матеріальної чи гуманітарної допомоги. Натомість вони виконують 
багатовекторні функції, що охоплюють усі аспекти надання соціальних 
послуг — від оцінювання потреб до розробки та реалізації програм 
підтримки вразливих груп населення. 
Суб’єкти надання соціальних послуг. У системі соціального 
забезпечення волонтерські організації виступають як суб’єкти 
неформального сектору, що діють на перетині громадської ініціативи, 
державної політики та потреб конкретної особи. За словами І.Звєрєвої, 
«волонтерські організації стали важливими соціальними агентами, які 
21 
 
формують нові підходи до вирішення соціальних проблем, пропонуючи 
моделі допомоги, гнучкіші за державні» (Звєрєва І.Д., 2011). 
У системі соціального забезпечення волонтерські організації відіграють 
надзвичайно важливу роль як суб’єкти неформального сектору, що 
функціонують на перетині державної політики, громадської активності та 
реальних потреб конкретних осіб і соціальних груп. Їх діяльність дозволяє не 
лише компенсувати обмеженість державних ресурсів, а й виявляти нові 
моделі соціальної підтримки, які відрізняються гнучкістю, адресністю й 
чутливістю до змін у суспільстві. 
На думку І. Звєрєвої, «волонтерські організації стали важливими 
соціальними агентами, які формують нові підходи до вирішення соціальних 
проблем, пропонуючи моделі допомоги, гнучкіші за державні» (Звєрєва І.Д., 
2011). 
Також варто наголосити, що волонтерські організації є не лише 
виконавцями допомоги, але й активними учасниками формування змісту та 
стандартів соціальних послуг. Вони здійснюють вплив на політичні рішення, 
нормативні ініціативи та пріоритети у сфері соціальної політики. Це 
підтверджується й у дослідженнях О. Безпалько, яка зазначає, що 
«громадські ініціативи, зокрема волонтерські, мають здатність до 
самоорганізації та формують нову інфраструктуру соціальної підтримки, 
особливо в умовах криз» (Безпалько О.В., 2012). 
Особливо важливою є роль волонтерських організацій в умовах 
надзвичайних ситуацій — воєнних дій, пандемії, природних катастроф. У 
такі періоди вони нерідко стають першими й єдиними надавачами соціальних 
послуг у громадах, де державні служби виявляються паралізованими чи 
перевантаженими. Прикладом слугує діяльність волонтерських ініціатив у 
2022–2024 роках, які організували евакуацію, забезпечення харчуванням, 
психологічну допомогу для переміщених осіб, ветеранів та осіб з 
інвалідністю. 
22 
 
Крім того, волонтерські організації створюють можливості для 
соціального включення самих волонтерів. За висновками дослідниці І. 
Мищенко, «волонтерська діяльність сприяє формуванню соціальної 
ідентичності, розвитку лідерських якостей, емпатії та соціального капіталу» 
[Мищенко І.І. Волонтерство як соціальний феномен. — Х.: ХНУ імені В.Н. 
Каразіна, 2018]. 
Завдяки широкій мережі волонтерських ініціатив, у тому числі в малих 
громадах і віддалених регіонах, розширюється географія соціальних послуг, і 
долається структурна нерівність у доступі до них. Водночас на практиці 
волонтерські організації часто виступають як інтегратори ресурсів — 
об’єднуючи зусилля громади, бізнесу, міжнародних донорів і місцевої влади. 
Таким чином, волонтерські організації не лише доповнюють систему 
соціального забезпечення, але й виконують роль каталізаторів інституційних 
змін, сприяють децентралізації соціальних послуг і зміцненню механізмів 
участі громадян у соціальному житті. Їх значущість як суб’єктів надання 
соціальних послуг зростає у пропорції до суспільної нестабільності, і вони 
дедалі більше визнаються повноцінними партнерами у вирішенні питань 
соціального захисту. 
Посередники між громадянами та державою. Однією з провідних ролей 
волонтерських організацій є посередницька. Вони сприяють комунікації між 
громадянами, які опинились у складних життєвих обставинах, та органами 
соціального захисту. Завдяки своїй мобільності, довірі з боку населення та 
гнучкій структурі, волонтерські організації швидше і точніше реагують на 
зміни у потребах громади, формують запит на соціальні послуги та 
стимулюють удосконалення офіційної системи. 
Однією з ключових функцій волонтерських організацій у сфері надання 
соціальних послуг є їхня роль як посередників між громадянами та 
інституціями державної влади. У багатьох випадках саме волонтери першими 
реагують на потреби вразливих груп населення, забезпечуючи не лише 
23 
 
матеріальну допомогу, а й сприяючи налагодженню зв’язків з органами 
соціального захисту, охорони здоров’я, місцевим самоврядуванням. 
Завдяки своїй гнучкості, оперативності та високому рівню довіри з 
боку громади, волонтерські організації можуть ефективно транслювати 
проблеми населення на рівень державної політики, виконуючи функцію 
зворотного зв’язку (Безпалько, 2012). У цьому контексті їхня діяльність є 
критично важливою для адаптації системи соціального захисту до реальних 
викликів та кризових ситуацій, зокрема під час війни, епідемій або 
внутрішньої міграції. 
На думку Звєрєвої (2011), волонтерство формує новий тип соціальної 
взаємодії, де громадські ініціативи не протистоять державі, а навпаки — 
доповнюють та посилюють її інституційну спроможність. Волонтери часто 
виступають у ролі "соціальних перекладачів", які допомагають людині 
зрозуміти механізми державної підтримки, оформити документи, отримати 
доступ до послуг, що потребують офіційного втручання. 
Особливо важливою є роль волонтерських організацій у формуванні 
соціального замовлення, яке виступає інструментом регулювання обсягів і 
напрямів надання соціальних послуг на місцевому рівні. Як зазначає 
Міщенко (2018), саме волонтери, перебуваючи у постійному контакті з 
цільовими групами, здатні виявити нові або приховані потреби, які не 
враховуються в рамках традиційного планування соціальних програм. 
В умовах війни та гуманітарної кризи волонтерські ініціативи стають 
критично важливим ланцюгом у соціальній інфраструктурі. Як 
підкреслюється в «Звіті про стан волонтерства у світі» (ООН, 2018), 
потенціал волонтерів полягає не лише у наданні підтримки, а й у формуванні 
соціального капіталу та довіри, що є основою стабільного функціонування 
громад. 
Таким чином, волонтерські організації не лише заповнюють прогалини 
у роботі державних структур, а й трансформують саму парадигму 
24 
 
соціального захисту — від централізованої моделі до більш 
децентралізованої, гнучкої та людиноцентричної. 
 Інноватори у сфері соціальних практик. У багатьох випадках 
волонтерські організації виступають як «лабораторії соціальних інновацій». 
Вони впроваджують нові форми допомоги — індивідуальний соціальний 
супровід, групові психологічні тренінги, мобільні точки підтримки тощо. 
Саме волонтери першими почали організовувати безкоштовні психологічні 
консультації, правову допомогу внутрішньо переміщеним особам, кризові 
центри підтримки ветеранів. Дослідження Т. Семигіної підтверджує, що 
«волонтерський сектор в Україні став генератором нових підходів до 
соціального супроводу вразливих груп» (Семигіна Т.В. 2020). 
Волонтерські організації в Україні дедалі частіше виступають не лише 
як постачальники базових соціальних послуг, а й як каталізатори нових 
соціальних підходів. Саме вони, на відміну від багатьох державних 
інституцій, мають змогу швидко реагувати на нові виклики, тестувати 
інноваційні моделі підтримки та масштабувати ефективні практики. 
Як зазначає Семигіна (2020), волонтерський сектор в Україні «став 
генератором нових підходів до соціального супроводу вразливих груп», 
зокрема в контексті надання психологічної, правової та консультативної 
підтримки. Одним із прикладів такої інноваційності є діяльність мобільних 
соціальних бригад, які забезпечують оперативну допомогу внутрішньо 
переміщеним особам, ветеранам, літнім людям та сім’ям у кризі (Грибан, 
2019). Ці бригади працюють без прив’язки до конкретного стаціонарного 
закладу, що дозволяє досягти більшої гнучкості та доступності послуг. 
Крім того, волонтерські ініціативи активно впроваджують цифрові 
технології для координації допомоги, ведення електронного обліку потреб, 
створення онлайн-платформ для звернень, що особливо актуально в умовах 
війни. Як підкреслює Бевз (2021), «волонтерські мережі стали первинними 
25 
 
провайдерами цифрових рішень для обліку гуманітарної допомоги, тоді як 
державні системи часто залишалися інертними». 
Важливо зазначити, що інноваційність волонтерських організацій 
полягає не лише у формах надання послуг, а й у підходах до взаємодії з 
клієнтами. Наприклад, індивідуальний соціальний супровід, який спочатку 
реалізовувався виключно в межах волонтерських проектів, нині інтегрується 
в державні програми соціальної підтримки як обов’язковий компонент 
адресної допомоги (Скляренко, 2020). 
Також варто згадати кризові простори підтримки ветеранів — 
простори, які виникли з ініціатив самих волонтерів, часто без попереднього 
нормативного регулювання. Ці локації поєднують психологічну підтримку, 
неформальне спілкування, освітні події та навіть профорієнтацію. Прикладом 
є простір «Veteran Hub», який став одним із перших інституалізованих 
майданчиків такого типу в Україні (Veteran Hub, 2023). 
Усе це підтверджує, що волонтерський сектор є не лише виконавцем 
соціальних завдань, а й їхнім ініціатором та реформаційним фактором. Саме 
через здатність до мобілізації ресурсів, гнучкість та довіру громади 
волонтерські організації утверджуються як осередки інноваційної 
трансформації соціальної політики. 
Механізми адвокації та моніторингу. Волонтерські об'єднання активно 
виконують функції громадського контролю, виявляючи порушення у сфері 
надання соціальних послуг, здійснюючи моніторинг програм соціального 
забезпечення та адвокацію інтересів соціально незахищених верств. Це 
включає кампанії з інформування, подання петицій, участь у громадських 
радах при органах виконавчої влади. 
 
 
 
 
26 
 
Таблиця 1.1. 
Основні форми адвокаційної діяльності волонтерських організацій у сфері 
соціальних послуг 
Форма адвокації Зміст Приклад реалізації 
Донесення проблематики до Кампанія «Рятуйте ВПО» ГО 
Інформаційна 
широкої аудиторії через ЗМІ, «КримSOS» у Facebook щодо 
кампанія 
соцмережі, листівки доступу до пільг для переселенців 
Електронна петиція щодо 
Збір підписів, ініціативи до безкоштовного транспорту для 
Петиції та звернення 
місцевих рад, КМУ, ВРУ ветеранів на платформі «Єдина 
петиція» 
Участь у Представлення позиції Виступи волонтерів на слуханнях 
громадських цільової групи під час при Мінсоцполітики щодо 
слуханнях публічних консультацій стандартів соціального супроводу 
Підготовка змін до 
Юридична Підтримка змін до Закону України 
законодавства, робота з 
адвокація «Про волонтерську діяльність» ГО 
депутатами, експертними 
(лобіювання змін) «Точка опори» 
групами 
Публічні заходи Марш «За гідне піклування» щодо 
Демонстрації, акції 
(мирні акції, підтримки жінок, які доглядають за 
солідарності, марш за права 
форуми) дітьми з інвалідністю 
Оцінка якості надання Аудит доступності центрів надання 
Моніторинг і 
соціальних послуг, незалежна адміністративних послуг у громадах 
соціальні аудити 
перевірка установ ГО «Доступно.UA» 
Публікація Підготовка звітів, Аналітичний звіт «Реінтеграція 
аналітичних звітів інфографіки, рекомендацій ветеранів у громадах» платформи 
та досліджень для прийняття рішень «Соціальна дія» 
У сучасних умовах волонтерські організації в Україні активно 
виконують не лише роль надавачів соціальних послуг, а й набувають функцій 
громадського контролю, адвокації та моніторингу діяльності державних і 
місцевих органів влади. Вони стають потужним інструментом тиску на 
органи публічної адміністрації з метою захисту прав вразливих категорій 
населення та покращення якості соціальних послуг. 
Адвокація, або громадське представництво, в контексті волонтерського 
сектору передбачає системну діяльність із просування інтересів конкретних 
соціальних груп (внутрішньо переміщені особи, ветерани, особи з 
інвалідністю, одинокі матері тощо) у сфері прийняття рішень. Як зазначає 
Зінов’єва (2020), «волонтерські організації є важливими суб’єктами 
27 
 
громадянського суспільства, що здатні впливати на формування політичного 
порядку денного шляхом інформування, лобіювання та взаємодії з владою» 
(с. 93). 
Серед інструментів адвокації, що застосовуються волонтерами: 
 підготовка аналітичних звітів та моніторингових досліджень 
щодо порушень у сфері соціального забезпечення; 
 створення та просування петицій, відкритих звернень, резолюцій; 
 участь у громадських слуханнях та засіданнях профільних 
комісій; 
 представництво в громадських радах при міністерствах і 
департаментах соціального захисту населення; 
 кампанії з інформування громадськості, які мають на меті 
змінити громадську думку чи ініціювати законодавчі зміни. 
Зокрема, платформа «Соціальна дія» спільно з низкою громадських 
об'єднань ініціювала адвокаційну кампанію щодо спрощення доступу до 
державної допомоги для внутрішньо переміщених осіб, що в результаті 
призвело до ухвалення відповідних змін до нормативно-правових актів 
(Пархоменко, 2021). 
Не менш важливою складовою є моніторинг якості соціальних послуг, 
що здійснюється волонтерськими організаціями як у формі незалежної 
оцінки, так і через співпрацю з державними інституціями. Наприклад, у 
проєкті «Соціальний аудит громад», реалізованому ГО «Людина і право», 
волонтери проводили фокус-групи, опитування отримувачів послуг та 
експертні інтерв’ю з метою виявлення системних порушень (Громадський 
контроль, 2020). 
Як підкреслює Білоус (2022), «волонтерські мережі виконують роль 
соціальних трансляторів — вони отримують інформацію безпосередньо з 
місця подій, систематизують її та подають у вигляді аналітики до відповідних 
28 
 
органів». Такий зворотний зв’язок є критично важливим для вдосконалення 
державної соціальної політики та підвищення її адресності. 
Також важливо відзначити, що ефективність адвокаційної діяльності 
зростає за умов коаліційної співпраці. Так, платформа "Марш жінок" 
реалізувала адвокаційний пакет щодо соціальних гарантій для жінок, 
постраждалих від насильства, у партнерстві з волонтерськими мережами, 
правозахисними організаціями та органами місцевого самоврядування 
(Центр громадянських свобод, 2022). 
Таким чином, волонтерські організації перетворюються на суб’єктів 
соціального впливу з високим рівнем довіри з боку населення. Їх участь у 
процесах моніторингу та адвокації формує додатковий канал демократичного 
контролю над системою надання соціальних послуг, посилює підзвітність 
влади та сприяє забезпеченню справедливості в розподілі соціальних 
ресурсів. 
Партнери та виконавці соціальних замовлень. У межах державного 
соціального замовлення волонтерські організації дедалі частіше залучаються 
до виконання окремих соціальних функцій, зокрема в кризових регіонах або 
у випадках, коли державні структури не мають достатніх ресурсів. Згідно з 
дослідженням Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу, у 
2022–2023 роках понад 35% соціальних ініціатив у сферах допомоги 
ветеранам, ВПО та особам з інвалідністю реалізовувалися спільно з 
волонтерськими організаціями (ІСДПА, Аналітичний звіт, 2023). 
У межах реалізації державного соціального замовлення волонтерські 
організації все активніше залучаються до виконання завдань, пов’язаних із 
наданням соціальних послуг, особливо у сферах, де державна інфраструктура 
є недостатньо розвиненою або ресурси обмежені. Таке партнерство дозволяє 
державі адаптивно реагувати на кризові виклики, забезпечуючи гнучкість, 
оперативність і цільовість соціальної підтримки. 
29 
 
За даними аналітичного звіту Інституту соціальних досліджень і 
політичного аналізу (2023), протягом 2022–2023 років понад 35% соціальних 
ініціатив у сферах допомоги ветеранам, внутрішньо переміщеним особам та 
людям з інвалідністю реалізовувалися за участі волонтерських організацій 
(ІСДПА, 2023). Цей показник є свідченням поступової інституціоналізації 
волонтерського руху в державну систему соціального забезпечення. 
Науковиця О. М. Балакірєва (2020) підкреслює, що «ефективність 
реалізації соціальних замовлень залежить від рівня довіри між державою та 
громадськими організаціями, а також наявності чітко визначених стандартів 
якості послуг» (с. 112). Її позицію підтримують також інші дослідники, які 
зазначають, що інтеграція волонтерських структур у механізми публічної 
політики вимагає як правового регулювання, так і прозорого фінансування 
(Криськів, 2021). 
Прикладом успішної реалізації соціального замовлення може слугувати 
співпраця Міністерства у справах ветеранів України з волонтерськими 
об'єднаннями, такими як «Повернись живим» та «Волонтерська сотня». Ці 
організації не лише надають гуманітарну допомогу, а й беруть участь у 
розробці програм психосоціальної підтримки ветеранів у громадах 
(Міністерство у справах ветеранів, 2023). 
Ще одним прикладом є пілотна програма «Соціальне партнерство в 
дії», що реалізовувалася в місті Дніпро в 2022 році. В її межах волонтерські 
організації виконували замовлення міської ради на надання послуг із 
соціального супроводу осіб похилого віку та сімей у складних життєвих 
обставинах. Моніторинг реалізації програми показав зростання рівня 
задоволеності отримувачів послуг на 27% у порівнянні з попереднім 
періодом (Фонд «Сприяння», 2022). 
Таким чином, волонтерські організації виступають не лише суб'єктами 
суспільної активності, а й повноцінними виконавцями соціальної політики, 
здатними підвищити ефективність реалізації соціальних замовлень за 
30 
 
рахунок гнучкості, креативних підходів і тісного зв’язку з потребами 
цільових груп. 
Мобілізатори людського та соціального капіталу/ Завдяки діяльності 
волонтерських організацій активізуються нові форми соціальної взаємодії, 
які зміцнюють громадянське суспільство. Вони не лише мобілізують ресурси 
громади, а й формують нову якість довіри, згуртованості та солідарності. Це 
особливо важливо в умовах війни та соціальних потрясінь, коли традиційні 
форми соціальної підтримки виявляються недостатніми. 
Діяльність волонтерських організацій виступає потужним 
каталізатором розвитку людського і соціального капіталу, адже вона сприяє 
розкриттю громадянської активності, утвердженню культури солідарності та 
підвищенню рівня соціальної довіри в суспільстві. Участь у волонтерських 
ініціативах активізує громадян до самореалізації, об’єднує їх навколо 
спільних цінностей і проблем, сприяє формуванню стійких горизонтальних 
зв’язків. 
Як зазначає Г. В. Литвин (2020), волонтерство «є не лише формою 
допомоги, а й механізмом соціального включення, що активізує соціальні 
ресурси на рівні громади, стимулює розвиток соціальних компетенцій і 
посилює соціальний капітал» (с. 94). Саме через об’єднання зусиль 
волонтери сприяють утвердженню мережевої взаємодії, яка підвищує 
спроможність громад долати виклики сучасності — від гуманітарних криз до 
воєнних викликів. 
Соціальний капітал, за визначенням П. Бурдьє, — це сукупність 
реальних або потенційних ресурсів, пов’язаних із володінням стійкої мережі 
більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного знайомства і 
визнання (Bourdieu, 1986). В умовах війни та соціальних потрясінь, коли 
традиційні інститути часто втрачають здатність діяти ефективно, саме 
волонтерські організації стають тією структурою, яка підтримує 
31 
 
горизонтальні зв’язки, зміцнює взаємну відповідальність і солідарність серед 
громадян. 
У дослідженні О. О. Філіпенка (2021) зазначається, що волонтерські 
ініціативи підвищують рівень довіри у суспільстві через створення відкритих 
і доступних платформ взаємодії, що є основою сталого соціального розвитку. 
Зокрема, волонтерські простори, штаби допомоги та локальні спільноти під 
час повномасштабної війни 2022 року виконали роль неформальних 
комунікативних майданчиків, які не тільки надавали матеріальну підтримку, 
а й сприяли відновленню відчуття безпеки та єдності в громадах. 
Також, людський капітал громадян значно підсилюється в процесі 
волонтерської діяльності через розвиток навичок лідерства, організації 
процесів, комунікації, адаптації до змін та криз. За словами С. В. Омельченко 
(2022), «волонтерська діяльність є одним із найбільш дієвих способів 
розвитку soft skills серед молоді, оскільки поєднує в собі практичний досвід, 
міжособистісну взаємодію та ціннісні орієнтири» (с. 58). 
Таким чином, волонтерські організації виступають як мобілізатори не 
лише матеріальних ресурсів, а насамперед — соціального потенціалу, 
здатного змінювати якість соціального середовища, сприяти укріпленню 
соціального капіталу і формуванню активного, свідомого громадянина. 
 
1.3. Нормативно-правове регулювання волонтерської діяльності в 
соціальній сфері 
Нормативно-правове регулювання волонтерської діяльності в Україні є 
важливим чинником розвитку громадянського суспільства, зокрема у сфері 
надання соціальних послуг. Законодавча база створює рамки, у межах яких 
здійснюється організація, підтримка та захист волонтерської діяльності, а 
також визначає статус волонтерів та їхні права й обов’язки. 
Ключовим нормативно-правовим актом є Закон України «Про 
волонтерську діяльність» від 19 квітня 2011 року № 3236-VI, який визначає 
32 
 
основні поняття, принципи, напрями та організаційні форми волонтерства. 
Згідно з цим законом, волонтерська діяльність — це добровільна, 
безкорислива суспільно корисна діяльність фізичних осіб, що спрямована на 
надання допомоги іншим особам або суспільству в цілому (Верховна Рада 
України, 2011). 
Суттєвими є принципи, на яких ґрунтується волонтерська діяльність: 
законність, гуманність, рівність, добровільність, безоплатність, 
неприбутковість. Зміни, внесені до закону в 2015 році (Закон № 246-VIII), 
актуалізували правовий захист волонтерів, зокрема під час виконання 
завдань в умовах збройного конфлікту, та передбачили компенсаційні 
механізми для випадків заподіяння шкоди здоров’ю (Закон України, 2015). 
У контексті соціальної сфери важливо також враховувати положення 
Закону України «Про соціальні послуги» від 17 січня 2019 року № 2671-VIII, 
де визначено, що волонтери можуть залучатися до надання соціальних 
послуг у порядку, визначеному чинним законодавством. Закон передбачає 
участь недержавних суб’єктів, зокрема громадських і волонтерських 
організацій, у формуванні системи соціального захисту, що забезпечує 
більшу гнучкість і адресність у наданні допомоги вразливим категоріям 
населення (Верховна Рада України, 2019). 
На міжнародному рівні важливе значення мають документи, що 
регулюють участь громадян у добровільній діяльності, зокрема Європейська 
хартія прав та обов’язків волонтерів, яка закріплює базові права волонтерів 
на повагу, безпеку, визнання їхньої діяльності, а також обов’язки щодо 
дотримання етичних стандартів і законів тієї держави, в якій вони діють 
(European Volunteer Centre, 2012). 
Окрім базових нормативних актів, волонтерська діяльність регулюється 
також підзаконними актами та локальними нормативними документами. 
Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України № 559 від 10 вересня 2014 
року встановлює порядок залучення волонтерів до надання гуманітарної 
33 
 
допомоги та передбачає механізми координації їхньої роботи з органами 
виконавчої влади та місцевого самоврядування. 
Практика підтверджує, що ефективне правове регулювання є 
необхідною умовою функціонування волонтерських ініціатив. Як зазначає К. 
О. Петренко (2021), «чітке законодавче забезпечення дозволяє інтегрувати 
волонтерську діяльність у сферу надання соціальних послуг та підвищує її 
ефективність» (с. 43). У цьому контексті важливим завданням є розвиток 
партнерських моделей між державою і громадським сектором, з метою 
формування стійкої та інклюзивної соціальної політики. 
Від початку повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого 2022 року 
волонтерський рух в Україні набув небачених масштабів. У регіонах, 
віддалених від бойових дій, спостерігається системна активізація 
громадських ініціатив, спрямованих на підтримку переселенців, закладів 
охорони здоров’я, Збройних Сил України, захист тварин, а також допомогу 
особам, які постраждали від війни в економічному, психологічному чи 
соціальному аспектах. 
Незважаючи на наявність організованих волонтерських об’єднань, 
значна частина допомоги реалізується окремими громадянами або 
неформальними групами, без офіційного статусу. Проте в умовах воєнного 
стану особливого значення набуває правова легітимність такої діяльності, 
оскільки волонтерство може бути пов’язане з чутливими сферами (закупівля 
амуніції, медичного обладнання, гуманітарних вантажів), що регулюються 
спеціальними нормами законодавства. 
Згідно з чинною редакцією Закону України «Про волонтерську 
діяльність», волонтерство ґрунтується на принципах законності, гуманності, 
рівності, добровільності, безоплатності та неприбутковості (Закон України, 
2011, № 3236-VI). Відповідно до статті 1 цього закону, особа має право 
долучитися до волонтерської діяльності з 14-річного віку за згодою батьків 
34 
 
або опікунів, а з 18 років — без обмежень. Закон також не обмежує право 
іноземців брати участь у волонтерській діяльності на території України. 
Особливу увагу слід приділити питанню офіційної реєстрації 
благодійних або громадських організацій. Оформлений юридичний статус 
надає організації можливість здійснювати специфічні види закупівель 
(наприклад, тактична медицина, бронежилети, дрони), залучати міжнародну 
допомогу, відкривати рахунки для збору коштів, отримувати податкові 
пільги та брати участь у тендерах або грантових конкурсах. 
На думку Малик О. В. (2023), реєстрація не завжди є обов’язковою: 
«Якщо ваша допомога обмежується разовими діями — наприклад, донати на 
рахунок ЗСУ чи допомога речами, — реєстрація ГО чи БО може бути 
надмірною і не обов’язковою» (с. 42). 
Проте для структурованої та масштабної волонтерської діяльності 
юридична особа — благодійна організація (БО) або громадське об’єднання 
(ГО) — є оптимальною формою. Благодійні організації мають право 
відкривати рахунки, вести фінансову звітність, а також офіційно працювати з 
донорами. ГО, у свою чергу, краще адаптовані для реалізації правозахисних 
та інформаційно-адвокаційних ініціатив. 
Процес набуття статусу неприбутковості потребує окремої реєстрації в 
органах податкової служби, що забезпечує звільнення організації від податку 
на прибуток та дозволяє залучати фінансування без оподаткування. 
Відповідно до вимог, у статутних документах організацій, які планують 
надавати підтримку у сфері безпеки та оборони, обов’язково має бути 
прописаний відповідний напрям діяльності. 
Юридичне забезпечення волонтерської діяльності передбачає 
обов’язкову прозорість, регулярну звітність та дотримання норм фінансової 
дисципліни. Волонтерські організації мають зберігати документи щодо 
закупівель, передачі допомоги, витрат, що є підґрунтям для аудиту та 
перевірок. 
35 
 
Отже, належне нормативно-правове регулювання волонтерської 
діяльності в соціальній сфері є запорукою її ефективності, легітимності та 
довготривалої стабільності в умовах воєнного стану. Офіційна реєстрація 
відкриває широкі можливості для масштабування ініціатив, залучення 
ресурсів і розбудови довіри як з боку держави, так і міжнародної спільноти. 
Таким чином, нормативно-правова база волонтерської діяльності в 
Україні, хоча й продовжує розвиватися, вже сьогодні забезпечує основу для 
активного залучення волонтерських організацій у процес надання соціальних 
послуг, особливо в кризові періоди, коли ресурси держави обмежені, а 
потреби населення зростають. 
Висновки до розділу 1 
У першому розділі дипломної роботи здійснено комплексне теоретико-
методологічне осмислення феномену волонтерської діяльності в контексті 
надання соціальних послуг, що дозволило виявити сутнісні характеристики, 
структурні форми, правові засади та функціональну роль волонтерських 
організацій у сучасному суспільстві. 
Аналіз основних наукових джерел засвідчив, що волонтерські 
організації виступають важливими суб’єктами соціальної підтримки, 
здатними оперативно реагувати на виклики суспільства в умовах кризи, 
війни та нестабільності (Сисоєва & Кириченко, 2022; Котляр, 2023). 
Волонтерство в Україні, особливо після 2014 та 2022 років, набу́ло не лише 
соціального, але й політичного значення, трансформуючись у потужний 
інструмент самоорганізації громадянського суспільства та взаємодії з 
державними інституціями. 
У розділі окреслено основні структурні форми волонтерської 
діяльності, серед яких виокремлюються індивідуальні, групові, організаційні 
та мережеві моделі. Встановлено, що волонтерські організації не тільки 
надають матеріальну допомогу, але й виконують важливі функції 
36 
 
соціального посередництва, мобілізації ресурсів громади, впровадження 
інноваційних практик соціального супроводу та адаптації. 
Особливу увагу приділено нормативно-правовому регулюванню 
волонтерської діяльності. На підставі аналізу Закону України «Про 
волонтерську діяльність» та суміжних нормативно-правових актів виявлено 
ключові принципи правового забезпечення: законність, добровільність, 
гуманність, безоплатність та підзвітність. З’ясовано, що ефективне 
функціонування волонтерських організацій можливе за умови їх офіційної 
реєстрації, прозорого фінансового обліку та чіткого визначення сфер 
діяльності у статутних документах. 
Окремо підкреслено роль волонтерських структур як мобілізаторів 
людського та соціального капіталу. Через взаємодію з цільовими групами, 
розвиток горизонтальних зв’язків і підвищення рівня солідарності, 
волонтерські ініціативи формують нову якість соціальної згуртованості. У 
цьому контексті вони виступають не лише виконавцями соціальних програм, 
а й каталізаторами змін у сфері соціальної політики. 
Таким чином, теоретичне обґрунтування проблематики дозволяє 
зробити висновок, що волонтерські організації є невід’ємною частиною 
національної системи соціального забезпечення. Їхня діяльність потребує 
подальшого інституційного укріплення, правової підтримки та визнання на 
рівні державної політики як стратегічного партнера у наданні якісних і 
доступних соціальних послуг. 
37 
 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ 
ВОЛОНТЕРСЬКИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ 
2.1. Види соціальних послуг, які надаються волонтерськими 
організаціями 
У контексті сучасних соціальних трансформацій, що відбуваються в 
умовах війни, волонтерські організації в Україні відіграють важливу роль у 
наданні різноманітних соціальних послуг, які традиційно були сферою 
державної відповідальності. Їхня участь є ключовою для забезпечення 
своєчасної підтримки різним категоріям населення, зокрема тим, хто 
опинився у складних життєвих обставинах. 
Згідно із Законом України «Про соціальні послуги» (2019), соціальні 
послуги поділяються на базові, комплексні та спеціалізовані. Волонтерські 
організації здебільшого орієнтовані на надання базових та частини 
спеціалізованих послуг, однак у кризових ситуаціях їх діяльність значно 
розширюється. 
Як зазначає І. В. Міронцева (2022), волонтерські структури «стають 
мобільними операторами соціальної допомоги, здатними оперативно 
реагувати на критичні запити суспільства» (с. 74). 
До основних видів соціальних послуг, які надаються волонтерськими 
організаціями, належать: 
Гуманітарна допомога (одяг, продукти харчування, медикаменти, 
засоби гігієни). Цей вид послуг є найбільш масовим і регулярно 
забезпечується завдяки широкій мережі волонтерів. Особливо активним є цей 
напрям в регіонах, прилеглих до зони бойових дій (Климчук & Харченко, 
2023). Цей вид соціальних послуг є найбільш масовим і постійно надається 
як організованими волонтерськими об'єднаннями, так і приватними особами. 
Особливо масштабною гуманітарна підтримка стала після початку 
повномасштабного вторгнення у 2022 році, коли виникла нагальна потреба у 
забезпеченні базових життєвих потреб внутрішньо переміщених осіб, 
38 
 
постраждалих громад, військових підрозділів, а також осіб, які залишилися 
на деокупованих територіях. 
У багатьох випадках волонтерські структури стали єдиним джерелом 
виживання для мешканців прифронтових і віддалених районів. Наприклад, у 
Харківській, Миколаївській та Донецькій областях саме волонтерські 
ініціативи системно доставляють їжу, воду та медикаменти у громади, які 
залишилися без централізованого забезпечення. Як зазначають дослідники, 
«волонтерські мережі забезпечують логістику, складське зберігання, 
сортування, пакування та розподіл гуманітарної допомоги, часто замінюючи 
собою цілі відсутні елементи інфраструктури» (Климчук & Харченко, 2023, 
с. 23). 
Особливу роль у цьому процесі відіграють волонтерські хаби та штаби 
при місцевих адміністраціях або громадських організаціях. Вони 
функціонують як пункти прийому, сортування та переправлення допомоги до 
кінцевого отримувача. У багатьох громадах створено локальні центри 
гуманітарної підтримки, які опікуються також переселенцями, людьми 
похилого віку, особами з інвалідністю. 
Додатково, волонтери забезпечують індивідуальну доставку пакунків 
людям, які не можуть пересуватися самостійно, координують медичні 
евакуації або забезпечують лікарні та стабілізаційні пункти ліками, 
кровозамінниками, медичним інвентарем. Наприклад, організація «Допомога 
поруч» щомісячно забезпечує понад 300 домогосподарств продуктовими 
наборами у прифронтових громадах Запорізької області. 
Крім фізичної допомоги, гуманітарний напрям передбачає також 
емоційно-психологічну підтримку — через передачу листів, дитячих 
малюнків, персоналізованих пакунків тощо, що посилює ефект включеності 
та взаємопідтримки в суспільстві. 
39 
 
Таким чином, гуманітарна допомога є не лише логістичним або 
матеріальним процесом, а й важливим інструментом соціальної 
згуртованості, національної солідарності та стійкості в умовах кризи. 
 
Соціально-психологічна підтримка. Волонтерські організації 
здійснюють психологічне консультування, групову терапію, супровід осіб, 
які пережили травмуючі події. За даними Центру психічного здоров’я та 
реабілітації ветеранів «Лісова поляна», у 2022–2023 рр. більшість клієнтів 
отримували підтримку через залучення волонтерів до програм ПТСР 
(Ковальчук, 2023). Волонтерські організації відіграють ключову роль у 
наданні психологічної допомоги населенню, яке постраждало від наслідків 
війни, втрати близьких, травматичних переживань та вимушеного 
переселення. У межах своєї діяльності вони організовують індивідуальне 
психологічне консультування, групову психотерапію, кризове втручання, 
арттерапевтичні заходи, супровід ветеранів, переселенців та членів родин 
загиблих військовослужбовців. 
Психологи-волонтери беруть участь у створенні «гарячих ліній», 
мобільних бригад кризової підтримки, надають психологічну допомогу в 
пунктах тимчасового розміщення ВПО, на вокзалах, у медичних закладах, де 
перебувають евакуйовані особи. Такі практики, за висновками фахівців, 
значною мірою знижують рівень тривожності, депресивних симптомів, 
емоційного вигорання, особливо серед жінок з дітьми та людей літнього віку 
(Соколова, 2022). 
Особливої уваги заслуговує діяльність Центру психічного здоров’я та 
реабілітації ветеранів «Лісова поляна», який у співпраці з волонтерськими 
ініціативами реалізує програми соціально-психологічної реабілітації 
учасників бойових дій. У 2022–2023 роках понад 60% звернень до Центру 
стосувалися питань посттравматичного стресового розладу (ПТСР), і в 
більшості випадків допомога була забезпечена за участі волонтерів, які 
40 
 
пройшли спеціальне навчання та працюють у складі мультидисциплінарних 
команд (Ковальчук, 2023). 
Волонтерські організації також організовують реабілітаційні табори, 
простори психологічного розвантаження, тренінги для фахівців і родичів 
ветеранів. Наприклад, ініціатива «Безпечне коло» проводить регулярні групи 
підтримки для матерів військових, що значно сприяє профілактиці ізоляції та 
емоційного виснаження. 
Таким чином, соціально-психологічна підтримка в межах 
волонтерської діяльності є важливою складовою загальної системи 
соціального захисту населення в умовах війни. Вона дозволяє оперативно 
реагувати на гострі психоемоційні потреби, формувати культуру турботи й 
взаємної підтримки, а також інтегрувати практики громадянської 
солідарності в систему психічного здоров’я. 
Соціально-побутові послуги, як-от доставка ліків, допомога в побуті 
людям похилого віку, здійснюються особливо активно у сільських громадах, 
де відсутня державна інфраструктура підтримки (Гуменюк, 2022). Соціально-
побутова допомога є важливим напрямом волонтерської діяльності, особливо 
в умовах недостатньої доступності державної інфраструктури на рівні 
сільських і віддалених громад. Волонтерські організації забезпечують 
доставку необхідних ліків, продуктів харчування, засобів гігієни, а також 
допомогу в хатній роботі для осіб похилого віку, осіб з інвалідністю, 
самотніх людей та тих, хто перебуває в ізоляції через обставини війни або 
хронічні захворювання. 
Ця форма підтримки є особливо актуальною для маломобільних 
громадян, які часто опиняються поза межами охоплення традиційних систем 
соціального обслуговування. У сільських районах волонтери нерідко 
виконують функції соціальних працівників, особливо в умовах скорочення 
або відсутності місцевих органів соціального захисту. Вони допомагають із 
приготуванням їжі, прибиранням, сезонною роботою на подвір’ї, супроводом 
41 
 
до медичних закладів, оформленням субсидій та інших соціальних послуг 
(Гуменюк, 2022). 
Дослідження показують, що такі ініціативи мають не лише утилітарну, 
а й психосоціальну функцію — завдяки присутності волонтерів, літні люди 
відчувають зв’язок із громадою, отримують емоційну підтримку й 
зменшують ризики соціального відчуження (Савчук, 2023). У деяких 
громадах, як-от на Волині, сформувалися сталі волонтерські мережі, які 
здійснюють регулярне патрулювання сіл для виявлення людей, які 
потребують невідкладної побутової допомоги. 
Такі моделі підтримки активно розвиваються у партнерстві з місцевими 
релігійними громадами, школами, сільрадами та медичними амбулаторіями. 
Ефективність соціально-побутових послуг у сільських регіонах значною 
мірою залежить від рівня локальної самоорганізації, комунікаційної 
спроможності волонтерів та доступу до ресурсів, що можуть бути як 
громадськими, так і благодійними. 
Інформаційна та правова допомога, включаючи супровід з питань 
отримання статусу ВПО, доступу до пільг і компенсацій, реєстрації на 
державні платформи (наприклад, «єДопомога»), є важливою частиною 
волонтерської діяльності (Панченко, 2022). Інформаційно-правова підтримка 
є критично важливим напрямом волонтерської діяльності, особливо в умовах 
масштабного переміщення населення, змін у законодавстві та складної 
бюрократичної системи в період воєнного стану. Волонтерські організації та 
ініціативні групи надають консультації щодо оформлення статусу 
внутрішньо переміщених осіб (ВПО), реєстрації у реєстрах отримувачів 
допомоги, подання заяв на компенсації за втрату майна або житла, а також із 
питань доступу до медичних, освітніх та соціальних послуг. 
Волонтери виступають своєрідними посередниками між громадянами 
та державними структурами, допомагаючи орієнтуватися у складних 
інструкціях, заповнювати онлайн-форми, реєструватися на платформах на 
42 
 
кшталт «єДопомога», «Дія», «єОселя» та інших (Панченко, 2022). У багатьох 
випадках саме волонтерська підтримка дозволяє вразливим категоріям 
населення своєчасно отримати належну державну допомогу. 
Крім того, волонтери залучають до правової допомоги фахівців-
юристів, адвокатів, студентів юридичних клінік, які безоплатно 
консультують громадян щодо їхніх прав у сфері соціального захисту, 
оформлення спадщини, судового оскарження рішень державних органів, 
пенсійного забезпечення, відновлення документів та питань трудового права. 
За даними моніторингового звіту ГО «Центр прав людини ZMINA», у 2022–
2023 роках близько 38% запитів на правову допомогу надходило через 
волонтерські платформи та соціальні мережі, де ініціативні групи виступали 
як первинні канали комунікації з населенням (ZMINA, 2023). 
У сільській місцевості, де доступ до правових послуг обмежений, 
мобільні волонтерські групи проводять виїзні консультації, надаючи базову 
правову підтримку безпосередньо в громадах. Таким чином, інформаційно-
правова діяльність волонтерських організацій не лише сприяє правовій 
просвіті, а й забезпечує соціальну справедливість і захист прав найбільш 
уразливих груп населення. 
Освітні та культурно-просвітницькі послуги. Ініціативи на кшталт 
«GoGlobal» або «Будуємо Україну Разом» організовують навчальні курси, 
мовні школи, арт-терапевтичні студії, що особливо актуально для 
внутрішньо переміщених дітей і молоді (Сергієнко, 2023). Волонтерські 
організації відіграють надзвичайно важливу роль у забезпеченні доступу до 
неформальної освіти, культурного розвитку та інтелектуальної підтримки 
вразливих груп населення, особливо дітей та молоді з числа ВПО. Освітні 
ініціативи охоплюють широкий спектр активностей: від курсів з іноземних 
мов до майстер-класів з творчості, інтеграційних таборів, 
правопросвітницьких занять і формування навичок м'якої комунікації. 
43 
 
Програмні ініціативи як-от «GoGlobal» організовують мовні школи та 
мовні табори за участю міжнародних волонтерів, що сприяє культурному 
обміну та розвитку комунікативної компетентності у дітей і молоді. Ці 
заходи не лише сприяють розвитку освітніх навичок, а й виконують 
терапевтичну функцію, допомагаючи учасникам адаптуватися до нових 
соціальних умов (Сергієнко, 2023). 
Ще одним прикладом є діяльність платформи «Будуємо Україну 
Разом» (БУР), яка не лише займається фізичним відновленням зруйнованих 
громад, але й реалізує культурно-просвітницькі заходи. У межах цих 
ініціатив проводяться кінопокази, лекції, дебати, воркшопи, що сприяє 
формуванню громадянської активності та зміцненню ідентичності молодих 
українців. 
За результатами дослідження Сергієнко (2023), понад 60% молоді, яка 
брала участь у таких ініціативах, відзначили, що саме волонтерські освітні 
програми стали для них «вікном у світ», де вони отримали нові знання, 
досвід міжособистісного спілкування та навички, необхідні для подальшого 
професійного самовизначення. 
Окрему роль у культурно-освітньому напрямі відіграють арт-
терапевтичні студії, що реалізуються у співпраці з митцями, психологами та 
педагогами. Такі студії проводяться в центрах для ВПО, бібліотеках, школах 
або мобільних просторах, забезпечуючи дітям і підліткам безпечне 
середовище для вираження емоцій, зниження тривожності та підтримки 
психоемоційного здоров’я (Кравчук, 2022). 
Таким чином, освітні й культурно-просвітницькі послуги, що 
реалізуються волонтерськими організаціями, мають стратегічне значення для 
збереження інтелектуального потенціалу України, інтеграції постраждалих 
осіб у нові громади та формування активної громадянської позиції в умовах 
суспільної кризи. 
44 
 
Підтримка військових і ветеранів. Волонтери не лише допомагають 
ЗСУ матеріально, але й надають послуги соціальної адаптації, підтримки при 
поверненні до цивільного життя, консультування та допомоги з 
працевлаштуванням (Татарчук, 2023). Один із ключових напрямів 
волонтерської діяльності в Україні з 2014 року — це всебічна підтримка 
військовослужбовців і ветеранів. Упродовж останніх років волонтерські 
ініціативи еволюціонували від стихійної гуманітарної допомоги до 
впровадження комплексних програм соціальної адаптації, реабілітації та 
професійного супроводу для тих, хто повернувся з фронту. 
Окрім забезпечення військових засобами індивідуального захисту, 
технікою, медикаментами та спорядженням, волонтери активно беруть 
участь у соціальному супроводі ветеранів: 
 організовують реабілітаційні поїздки, 
 проводять психологічні тренінги, 
 супроводжують процеси отримання статусу УБД або інших 
соціальних гарантій, 
 допомагають з працевлаштуванням шляхом кар’єрного 
консультування або створення соціальних підприємств. 
Особливо значущими є приклади успішної реалізації ініціатив на рівні 
територіальних громад. Так, за словами Татарчука (2023), у низці обласних 
центрів волонтери створили «ветеранські хаби» — безпечні середовища для 
спілкування, адаптації та отримання послуг. Такі хаби часто співпрацюють з 
місцевими центрами зайнятості, службами психологічної підтримки, 
юристами, представниками бізнесу. 
Крім того, у рамках співпраці з державними інституціями, волонтерські 
організації долучаються до розробки та реалізації державних програм з 
реінтеграції ветеранів, що включає навчання новим професіям, тренінги з 
підприємницьких навичок, менторство та інкубаційні програми для 
45 
 
започаткування власної справи. Це сприяє зменшенню рівня соціальної 
ізоляції та допомагає повернутися до активного суспільного життя. 
Не менш важливою є психоемоційна підтримка, яку волонтери 
забезпечують у співпраці з психологами та психотерапевтами. Багато 
ініціатив реалізуються у партнерстві з ветеранськими просторами, де 
надається індивідуальна та групова терапія, арт-терапія, а також сімейне 
консультування для подолання наслідків ПТСР. 
Таким чином, діяльність волонтерських організацій у сфері підтримки 
військових і ветеранів має системний характер і охоплює як матеріальне 
забезпечення, так і повноцінний спектр соціальних послуг, які сприяють 
інтеграції ветеранів у цивільне життя та зміцненню соціальної згуртованості. 
Супровід ВПО (внутрішньо переміщених осіб) охоплює як первинну 
адаптацію, так і довготривале включення у нові громади (Глушко, 2023). 
Наприклад, у Черкаській області реалізуються проєкти з інтеграції ВПО у 
шкільні спільноти, ініційовані місцевими волонтерами. Волонтерські 
організації відіграють ключову роль у процесі супроводу внутрішньо 
переміщених осіб (ВПО), особливо в умовах збройного конфлікту, коли 
державна інфраструктура часто виявляється перевантаженою або 
недостатньо ефективною. Волонтерська підтримка включає не лише 
реагування на нагальні потреби, а й формування умов для довготривалої 
інтеграції ВПО у нові соціальні, освітні та професійні контексти. 
Первинна адаптація охоплює такі послуги, як: 
 надання тимчасового житла або сприяння в його пошуку; 
 забезпечення харчуванням, одягом, гігієнічними наборами; 
 юридичне консультування щодо статусу ВПО, реєстрації, 
отримання соціальних виплат; 
 психологічна допомога для осіб, які зазнали травматичних подій. 
Довготривала інтеграція реалізується через проєкти освітньої, 
професійної, культурної та громадянської адаптації. Зокрема, у Черкаській 
46 
 
області у 2023 році волонтерськими ініціативами було започатковано 
проєкти «Школа для всіх» та «Разом у громаді», метою яких є інтеграція 
дітей ВПО до навчального середовища, а також створення умов для участі 
дорослих у житті громади (Глушко, 2023). 
Іншим прикладом є діяльність локальних волонтерських мереж, які 
організовують мовні курси, заняття з розвитку соціальних навичок, культурні 
події, що сприяють формуванню відчуття приналежності у ВПО до нової 
громади. Волонтери також часто виконують роль медіаторів між 
переселенцями та органами місцевого самоврядування, сприяючи 
налагодженню діалогу та спільному плануванню потреб громади. 
Важливим елементом є також залучення переселенців до волонтерської 
діяльності, що не лише підсилює їхню суб’єктність, а й формує 
горизонтальні зв’язки довіри між місцевими жителями та новоприбулими. Як 
зазначає Глушко (2023), така модель підтримки дозволяє перейти від 
патерналістського підходу до партнерського, сприяючи сталому розвитку 
громади. 
Таким чином, спектр соціальних послуг, що надаються волонтерськими 
організаціями, є різноманітним і гнучким, що дозволяє ефективно реагувати 
на актуальні соціальні виклики. Їхня участь у системі соціального захисту є 
невід’ємною складовою гуманітарної інфраструктури в умовах воєнного 
стану та післявоєнної відбудови. 
 
2.2. Досвід українських та міжнародних волонтерських організацій в 
наданні соціальних послуг 
Досвід українських і міжнародних волонтерських організацій у сфері 
надання соціальних послуг є важливим джерелом інновацій, сталих практик 
та етичних підходів до роботи з вразливими групами населення. Ці 
організації відіграють критичну роль у заповненні прогалин у державному 
47 
 
соціальному захисті, особливо під час надзвичайних ситуацій, таких як війна, 
гуманітарні кризи чи стихійні лиха. 
Українські організації 
Українські волонтерські структури, які виникли після 2014 року, а 
особливо після повномасштабного вторгнення у 2022 році, характеризуються 
високим рівнем адаптивності та мобільності. Серед них варто виокремити: 
Фонд «Повернись живим» — одна з найпотужніших організацій, яка, 
крім військової допомоги, реалізує програми психологічної реабілітації 
ветеранів, освітні курси з кібербезпеки та IT-грамотності для 
демобілізованих (Ковальчук, 2023). Фонд «Повернись живим» — одна з 
найпотужніших та системно організованих українських благодійних 
організацій, яка зосереджується не лише на постачанні технічної допомоги 
для Збройних Сил України, а й на довгостроковій реабілітації та соціальній 
інтеграції ветеранів. Окрім матеріальної підтримки, фонд активно 
впроваджує програми психологічної адаптації та реінтеграції ветеранів до 
мирного життя, співпрацюючи з професійними психотерапевтами та 
спеціалізованими медичними установами. 
Особливу увагу організація приділяє цифровій освіті демобілізованих 
осіб. У 2023 році фонд започаткував кілька ініціатив з підвищення цифрової 
грамотності, включаючи курси з кібербезпеки, основ роботи з IT-системами, 
базового програмування та навігації сучасними цифровими сервісами, що 
дозволяє ветеранам отримати нову професію або перекваліфікуватися 
відповідно до вимог ринку праці (Ковальчук, 2023). 
Як підкреслює Ковальчук (2023), «поєднання реабілітаційного і 
освітнього компонентів у роботі фонду “Повернись живим” створює 
унікальну модель підтримки, яка не лише полегшує повернення до 
цивільного життя, але й формує підґрунтя для економічної самостійності та 
самореалізації ветеранів». Також фонд сприяє працевлаштуванню учасників 
48 
 
програм, співпрацюючи з IT-компаніями та сервісними центрами, які готові 
наймати ветеранів після проходження відповідних курсів. 
Ця діяльність демонструє приклад ефективної інтеграції волонтерської 
ініціативи, державних програм та приватного сектору в єдину систему 
соціальної підтримки. 
Фонд Сергія Притули — забезпечує масштабні гуманітарні операції, 
включаючи підтримку родин ВПО, закупівлю медичних засобів та 
транспортування гуманітарної допомоги в гарячі точки (Гуменюк, 2023). 
Фонд Сергія Притули — один із найбільш впізнаваних і масштабно діючих 
гуманітарних фондів в Україні, який після початку повномасштабного 
вторгнення Російської Федерації у 2022 році перетворився на потужний 
центр акумулювання ресурсів для підтримки як військових, так і цивільного 
населення. Окрім постачання дронів, бронетехніки та іншої військової 
допомоги, фонд системно реалізує гуманітарні програми, спрямовані на 
забезпечення родин внутрішньо переміщених осіб (ВПО), осіб з інвалідністю 
та соціально вразливих категорій населення базовими засобами для 
виживання: продуктами харчування, засобами гігієни, ліками. 
У 2022–2023 рр. Фонд організував масштабну логістичну мережу для 
транспортування гуманітарних вантажів у найгарячіші точки — зокрема, у 
Харківську, Херсонську, Донецьку та Запорізьку області. За словами 
Гуменюк (2023), «структурована робота фонду з транспортування 
гуманітарної допомоги є прикладом високої ефективності громадського 
сектору в умовах надзвичайної ситуації». 
Особливу увагу Фонд також приділяє закупівлі спеціалізованих 
медичних засобів, таких як тактичні аптечки, турнікети, препарати для 
зупинки кровотеч та комплекти першої допомоги, які передаються як 
військовим підрозділам, так і медичним установам прифронтових регіонів. 
Також фонд активно співпрацює з волонтерськими осередками на 
місцях, що дозволяє ефективно і швидко ідентифікувати потреби та 
49 
 
оперативно реагувати на запити громад. Така модель координації між 
центральним офісом і локальними волонтерами забезпечує гнучкість і високу 
чутливість до динаміки потреб у кризових регіонах. 
Таким чином, діяльність Фонду Сергія Притули виходить за межі 
класичної волонтерської допомоги, демонструючи приклад системної, 
прозорої та масштабної діяльності, яка інтегрує елементи гуманітарного, 
логістичного та медичного забезпечення в єдиний ланцюг підтримки для 
найбільш уразливих верств населення. 
Волонтерська ініціатива «Жіноча сотня» — спрямована на підтримку 
жінок у складних життєвих обставинах, включаючи жертв насильства, 
матерів-одиначок, дружин загиблих військових, шляхом надання юридичних 
консультацій, психологічної допомоги та матеріальної підтримки (Сергієнко, 
2023). Волонтерська ініціатива «Жіноча сотня» — це приклад 
цілеспрямованої та чутливої до гендерних потреб волонтерської діяльності, 
що виникла у відповідь на різке зростання вразливості жінок в умовах війни. 
Ініціатива функціонує як мережа підтримки для жінок, які опинилися в 
складних життєвих обставинах: жертв домашнього та гендерно зумовленого 
насильства, матерів-одиначок, вагітних жінок у зонах активних бойових дій, 
дружин загиблих або зниклих безвісти військових, а також жінок, які стали 
внутрішньо переміщеними особами. 
Основними напрямами діяльності ініціативи є: 
 Юридична підтримка: надання правових консультацій щодо 
оформлення соціальних виплат, отримання статусу постраждалої особи, 
опіки над дітьми, спадкових питань тощо; 
 Психологічна допомога: проведення онлайн- та офлайн-сесій 
кризового консультування, створення груп підтримки для жінок, які втратили 
близьких або пережили насильство; 
50 
 
 Матеріальна допомога: забезпечення базовими засобами 
існування (одягом, засобами гігієни, продуктовими наборами), а також 
фінансова допомога на оплату житла або медичних послуг. 
За словами Сергієнко (2023), «Жіноча сотня виконує роль своєрідного 
«соціального мосту», що поєднує ресурсні можливості громади з реальними 
потребами вразливих категорій жінок, створюючи умови для їхнього 
відновлення, адаптації та самореалізації». 
Волонтерки ініціативи також проводять інформаційні кампанії, 
спрямовані на подолання стигми навколо тем насильства та втрати, а також 
популяризують ідеї жіночої солідарності, відновлення та взаємодопомоги. 
Активна співпраця з центрами соціальних служб, органами місцевого 
самоврядування, юридичними фірмами та психологами дозволяє ініціативі 
діяти скоординовано та з максимальною ефективністю. 
Таким чином, «Жіноча сотня» є не просто волонтерською організацією, 
а прикладом феміністичного соціального активізму в умовах війни, який 
поєднує соціальну роботу, адвокацію та практики травма-орієнтованого 
підходу у волонтерстві. 
 
Міжнародний досвід 
Міжнародні організації активно залучаються до надання соціальних 
послуг в Україні як безпосередньо, так і через партнерські платформи. Вони 
не тільки надають фінансову підтримку, а й транслюють сучасні стандарти 
соціальної роботи та управління. 
UN Volunteers (UNV) — програма ООН, що забезпечує залучення 
професійних волонтерів до реалізації проектів з розвитку соціальної 
інфраструктури, правової освіти населення, ментального здоров’я тощо 
(UNV, 2022). UN Volunteers (UNV) — це глобальна програма Організації 
Об’єднаних Націй, яка з 1970 року координує участь кваліфікованих 
волонтерів у міжнародних проєктах розвитку, спрямованих на досягнення 
51 
 
Цілей сталого розвитку (Sustainable Development Goals, SDGs). В Україні ця 
програма має особливе значення в контексті подолання гуманітарних 
наслідків війни, відновлення соціальної інфраструктури, забезпечення 
доступу до освіти, охорони здоров’я та підтримки прав людини. 
UNV працює у партнерстві з установами ООН, органами державної 
влади, громадськими організаціями та академічними установами. Зокрема, 
волонтери UNV в Україні залучаються до таких ключових напрямів: 
 Розвиток соціальної інфраструктури: волонтери підтримують 
проєкти з розбудови центрів соціальних послуг, шкіл та медичних установ у 
регіонах, що постраждали внаслідок бойових дій. Вони забезпечують 
координацію між місцевими громадами та міжнародними донорами, 
сприяючи ефективному розподілу ресурсів. 
 Правова просвіта: спеціалісти-волонтери надають консультації з 
прав людини, правового статусу ВПО, доступу до соціального захисту. 
Особливо затребуваною є допомога у підготовці інформаційних матеріалів 
щодо захисту вразливих категорій населення (жінок, дітей, осіб з 
інвалідністю). 
 Ментальне здоров’я: UNV залучає фахівців з психології та 
психотерапії для реалізації програм підтримки населення, що пережило 
травматичний досвід, зокрема ветеранів, постраждалих від насильства та 
дітей з прифронтових територій. У 2022–2023 роках було впроваджено кілька 
ініціатив спільно з UNICEF та UNDP щодо психосоціальної реабілітації 
населення. 
Як зазначається в офіційному звіті UNV (2022), «участь волонтерів у 
процесах відновлення суспільства після масштабних криз має не лише 
практичне, а й символічне значення, адже вона демонструє солідарність 
міжнародної спільноти з постраждалими громадами та сприяє формуванню 
культури взаємодопомоги». 
52 
 
Завдяки своїй гнучкій моделі участі (національні та міжнародні 
волонтери, онлайн-волонтерство) програма UNV забезпечує доступ до 
досвідчених кадрів навіть у найвіддаленіших або постраждалих регіонах. 
Таким чином, вона виступає не лише постачальником людських ресурсів, але 
й платформою для поширення цінностей інклюзивності, рівності та сталого 
розвитку у сфері надання соціальних послуг. 
Caritas Internationalis та Caritas України — надають послуги 
багатопрофільної соціальної допомоги: мобільні медичні бригади, центри 
денного догляду, гуманітарні хаби для ВПО. Caritas реалізує принципи 
«гідності, солідарності та професіоналізму» у кожному етапі роботи з 
бенефіціарами (Caritas, 2023). Caritas Internationalis та Caritas України є 
одними з найбільш масштабних та системно організованих мереж 
волонтерської та соціальної допомоги в Україні. Caritas реалізує 
багатопрофільну підтримку, охоплюючи як гуманітарну, так і довготривалу 
соціальну допомогу для вразливих верств населення. У фокусі їхньої 
діяльності — внутрішньо переміщені особи, люди похилого віку, діти в 
складних життєвих обставинах, особи з інвалідністю, родини 
військовослужбовців та жертви насильства. 
Зокрема, організація створила мережу гуманітарних хабів, що 
функціонують як центри екстреної допомоги для ВПО, де надається одяг, 
продукти харчування, засоби гігієни, а також юридична та психологічна 
підтримка. У 2022–2023 роках Caritas відкрила понад 40 таких центрів по 
всій Україні (Caritas Ukraine, 2023). 
Мобільні медичні бригади, що працюють під егідою Caritas, особливо 
важливі в регіонах, де зруйновано або недоступна базова медична 
інфраструктура. У співпраці з місцевими громадами та міжнародними 
партнерами здійснюється виїзне обслуговування осіб з обмеженою 
мобільністю, а також надається паліативна допомога. У звітах зазначено, що 
лише за перше півріччя 2023 року такі бригади обслугували понад 20 тисяч 
53 
 
осіб у Львівській, Харківській та Запорізькій областях (Caritas Internationalis, 
2023). 
Окремим напрямом є центри денного догляду для дітей та осіб літнього 
віку, де забезпечується психосоціальна підтримка, харчування, освітньо-
культурні заходи. Для дітей організовано безпечний простір, у якому 
проводяться заняття з арттерапії, мовні курси, заходи з розвитку емоційного 
інтелекту. Для літніх людей надається допомога у веденні побуту, 
організовуються зустрічі, спрямовані на зменшення соціальної ізоляції. 
Організація дотримується у своїй роботі ключових етичних принципів: 
гідності, солідарності, професіоналізму, що впроваджуються на кожному 
етапі взаємодії з бенефіціарами (Caritas, 2023). Як зазначено у стратегічних 
документах Caritas, “кожна людина заслуговує на повагу, незалежно від 
життєвих обставин, а допомога повинна бути якісною, адресною та 
орієнтованою на потреби” (Caritas Internationalis, 2022, с. 17). 
Таким чином, діяльність Caritas в Україні є прикладом ефективного 
поєднання міжнародного досвіду, християнської соціальної етики та 
сучасного менеджменту у сфері надання соціальних послуг в умовах війни. 
Norwegian Refugee Council (NRC) — активно працює у сферах 
житлових прав, юридичної підтримки, інтеграції ВПО, а також освіти в 
умовах переміщення (NRC, 2023). Norwegian Refugee Council (NRC) — одна з 
провідних міжнародних гуманітарних організацій, що активно функціонує в 
Україні з початку військового конфлікту на сході країни, а з 2022 року 
суттєво розширила свою присутність у прифронтових і тилових регіонах. 
Основні напрями діяльності NRC в Україні охоплюють юридичну підтримку, 
забезпечення житлом, допомогу внутрішньо переміщеним особам (ВПО) у 
питаннях інтеграції та реалізацію програм неформальної освіти для дітей та 
молоді, які опинилися поза звичними умовами навчання через війну. 
У сфері житлових прав організація допомагає особам, які втратили 
домівки, в отриманні тимчасового або довготривалого притулку. У звітах 
54 
 
NRC (2023) зазначено, що протягом 2022–2023 років понад 30 тисяч 
українців отримали житлову допомогу, зокрема через програми компенсації 
оренди, ремонт пошкодженого житла або забезпечення доступу до 
колективних центрів розміщення ВПО. 
Юридична допомога є одним із ключових напрямів діяльності NRC. 
Зокрема, надаються консультації щодо відновлення втрачених документів, 
оформлення статусу ВПО, доступу до соціальних виплат, процедур 
отримання компенсації за зруйноване або пошкоджене майно. За даними 
організації, лише за перше півріччя 2023 року понад 50 тисяч осіб 
скористалися послугами безоплатного правового супроводу (NRC, 2023). 
У сфері освіти в умовах переміщення NRC реалізує програми адаптації 
дітей-переселенців до нових освітніх середовищ. Зокрема, створено освітні 
хаби у Львівській, Чернівецькій, Дніпропетровській та Одеській областях, де 
дітям надається підтримка в підготовці до школи, допомога у вивченні мови 
(зокрема української для дітей з регіонів, де домінувала російська), а також 
психоосвітня допомога. Як підкреслює у своєму звіті організація, “освіта в 
умовах переміщення є не лише про навчання, а й про стабільність, рутину та 
психологічну безпеку дитини” (NRC, 2023, с. 14). 
Окремий акцент NRC робить на інтеграції ВПО у громади, 
підтримуючи їх у пошуку роботи, участі в громадському житті та створенні 
платформ для діалогу між “старожилами” та новоприбулими. Такі ініціативи 
допомагають знижувати соціальну напругу та зміцнювати міжгрупову 
солідарність у приймаючих громадах. 
Завдяки комплексному підходу до проблем вимушеного переміщення, 
NRC відіграє важливу роль у забезпеченні соціальної стабільності, правової 
захищеності та психосоціального благополуччя вразливих категорій 
населення України. 
Спільні риси та висновки 
Загальним для українських і міжнародних організацій є: 
55 
 
 дотримання гуманітарних принципів, 
 системність підходів, 
 використання технологій (CRM-системи, геолокаційні 
платформи), 
 акцент на сталість проєктів, зокрема шляхом залучення місцевих 
громад. 
Як зазначає Хоменко (2023), «інституціалізація волонтерства в Україні 
за зразком міжнародних структур дозволяє підвищити якість соціальних 
послуг і забезпечити прозорість їх реалізації». Такий обмін досвідом сприяє 
не лише підвищенню спроможності організацій, а й зміцненню довіри між 
державою, громадянським суспільством та міжнародними партнерами. 
Висновки до 2 розділу. 
У результаті аналізу практики надання соціальних послуг 
волонтерськими організаціями в Україні та за її межами, можна зробити 
низку важливих висновків, що свідчать про зростаюче значення 
волонтерського сектору в сучасній системі соціального забезпечення. 
1. Волонтерські організації відіграють критично важливу роль у 
забезпеченні базових соціальних потреб населення, особливо в 
умовах збройного конфлікту. Надання гуманітарної допомоги, 
психологічної підтримки, правового супроводу, побутової та освітньої 
допомоги охоплює широкий спектр бенефіціарів: внутрішньо 
переміщених осіб, ветеранів, осіб похилого віку, жінок у кризових 
ситуаціях, дітей та молодь. 
2. Найбільш затребуваними є послуги гуманітарного характеру, які 
завдяки широкій волонтерській мережі регулярно надаються в 
регіонах, що наближені до зони бойових дій. Однак, паралельно з 
екстреною допомогою, спостерігається зростання значущості 
довготривалих програм соціальної інтеграції, реабілітації та 
професійної адаптації. 
56 
 
3. Ініціативи на кшталт «GoGlobal», «Будуємо Україну разом», 
«Жіноча сотня», Фонду Сергія Притули та Фонду «Повернись 
живим» демонструють ефективну модель співпраці між 
громадянським суспільством, місцевими громадами та 
міжнародними партнерами. Їх діяльність спрямована не лише на 
пряме надання послуг, а й на формування соціального капіталу, 
підтримку солідарності та відновлення людської гідності. 
4. Міжнародні організації, зокрема Caritas, NRC та UN Volunteers, 
вносять значний вклад у розвиток інституційної спроможності 
волонтерських організацій в Україні. Їх досвід і ресурси дозволяють 
масштабувати програми допомоги, адаптовані до потреб різних 
регіонів, а також запроваджувати інноваційні підходи у сфері 
ментального здоров’я, житлових прав та освіти в умовах переміщення. 
5. Волонтерські організації дедалі активніше виконують функцію 
«мосту» між державними службами і населенням, заповнюючи 
прогалини офіційної системи соціального захисту, особливо в кризові 
моменти. Завдяки гнучкості, оперативності та локальній довірі вони 
здатні швидко реагувати на нові виклики. 
Таким чином, досвід волонтерських організацій свідчить про їхню 
ефективність не лише у забезпеченні базових потреб, а й у формуванні нових 
моделей соціальної взаємодії, що мають стати важливою складовою 
реформування державної політики у сфері соціального забезпечення. 
57 
 
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВОЛОНТЕРСЬКИХ 
ОРГАНІЗАЦІЙ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ 
3.1. Проблеми та виклики, з якими стикаються волонтери при наданні 
соціальних послуг 
Попри високу ефективність та соціальну значущість волонтерської 
діяльності, волонтери та волонтерські організації в Україні зіштовхуються з 
низкою системних проблем та викликів, що ускладнюють реалізацію 
соціальних ініціатив і стримують розвиток сектору. 
Фінансова нестабільність та обмеженість ресурсів. Одним з ключових 
викликів є хронічна нестача фінансування, особливо у локальних ініціатив. 
Багато волонтерських груп працюють виключно на пожертви громадян або 
малогрантову підтримку. За даними дослідження ГО «ІСАР Єднання» (2023), 
понад 65% волонтерських ініціатив вказують на відсутність стабільного 
джерела фінансування як головний бар’єр для сталого розвитку. Одним із 
ключових викликів, з якими стикаються волонтерські організації, є хронічна 
нестача фінансування, особливо в регіонах, де відсутня підтримка з боку 
місцевої влади або міжнародних донорів. Більшість локальних волонтерських 
ініціатив функціонують виключно за рахунок приватних пожертв, 
краудфандингових кампаній або епізодичних грантів, що не забезпечує 
довгострокової фінансової стабільності. Така залежність від нерегулярних 
джерел фінансування унеможливлює системне планування діяльності, оплату 
праці персоналу, оренду приміщень чи закупівлю спеціалізованих матеріалів 
(Гуменюк, 2023). 
За результатами аналітичного огляду ГО «ІСАР Єднання» (2023), понад 
65% волонтерських ініціатив вказали на відсутність стабільного джерела 
фінансування як головний бар’єр для сталого розвитку. Особливо 
вразливими до фінансових коливань є ініціативи, які надають послуги 
тривалого соціального супроводу, зокрема у сфері психічного здоров’я, 
58 
 
соціальної адаптації ВПО або супроводу людей з інвалідністю, де потрібна не 
разова допомога, а комплексна підтримка протягом тривалого часу. 
Крім того, обмеження доступу до інституційного фінансування 
(державних програм або міжнародних фондів) часто пов’язані з тим, що 
дрібні волонтерські ініціативи не мають належної юридичної форми, досвіду 
адміністрування грантів або звітності, що робить їх 
неконкурентоспроможними у порівнянні з великими ГО. 
Наприклад, ініціатива «Теплі руки» в Хмельницькій області, яка 
спеціалізується на наданні гуманітарної допомоги та соціального супроводу 
літніх людей у сільській місцевості, неодноразово змушувала згортати 
частину програм через нестачу коштів на транспорт і логістику. Такі випадки 
є типовими для регіонального волонтерства, яке, попри високу значущість, 
залишається фінансово вразливим (Сергієнко, 2023). 
Таким чином, структурна нестача фінансування не лише обмежує 
масштаби надання соціальних послуг волонтерами, а й знижує ефективність 
їхньої діяльності в довгостроковій перспективі. Необхідність стабільного, 
передбачуваного фінансування — ключова умова для професіоналізації 
волонтерського сектору та його інтеграції в загальну систему соціального 
забезпечення. 
Високий рівень емоційного та фізичного вигорання волонтерів. 
Регулярне зіткнення з людським горем, стресовими ситуаціями, а також 
надмірні навантаження призводять до психоемоційного вигорання 
волонтерів. За результатами дослідження Інституту соціальної та політичної 
психології НАПН України (2022), понад 70% волонтерів, які працюють у 
сфері підтримки ВПО або військових, демонструють симптоми тривоги, 
депресії або психоемоційної втоми.  
Відсутність єдиної системи координації на державному рівні. Часто 
волонтерські організації діють ізольовано, без належної взаємодії з органами 
місцевого самоврядування чи державними структурами. Така 
59 
 
фрагментованість знижує ефективність використання ресурсів та призводить 
до дублювання зусиль, або, навпаки, до залишення окремих категорій 
бенефіціарів без уваги. Як зазначає Національна соціальна сервісна служба 
України (2023), відсутність єдиної цифрової платформи обміну інформацією 
між волонтерами та соціальними службами є серйозною перепоною. Одним 
із найбільш системних викликів для волонтерських організацій, що надають 
соціальні послуги, є відсутність централізованої координації їхньої 
діяльності на рівні держави. У нинішніх умовах багато ініціатив 
функціонують ізольовано, без чітких механізмів взаємодії з органами 
місцевого самоврядування, територіальними громадами чи профільними 
міністерствами. Це призводить до фрагментарності роботи, дублювання 
функцій або, навпаки, до втрати з поля зору окремих категорій вразливих 
осіб, які потребують допомоги (Національна соціальна сервісна служба 
України, 2023). 
За словами аналітика О. Буряка, «в умовах надзвичайних ситуацій та 
війни саме відсутність єдиної цифрової екосистеми обміну інформацією між 
волонтерськими об’єднаннями, місцевими органами влади та державними 
службами стала основним чинником неефективного розподілу гуманітарних 
потоків» (Буряк, 2023, с. 47). Проблема полягає не лише у браку технічної 
інфраструктури, а й у недостатньому нормативно-правовому врегулюванні 
співпраці між громадським і державним секторами, зокрема у сфері 
соціального забезпечення. 
Наприклад, у ряді громад центральної України волонтери змушені 
паралельно збирати дані про потреби ВПО, надавати допомогу та 
координувати логістику, тоді як місцеві органи влади не мають доступу до 
цих даних або не розглядають їх як легітимні (Глушко, 2023). Така 
невизнаність або низький рівень інституційної довіри ускладнює вироблення 
спільної політики на місцевому рівні. 
60 
 
У свою чергу, Національна соціальна сервісна служба України (2023) 
наголошує на потребі створення єдиного цифрового хабу для реєстрації, 
обліку, координації та звітності волонтерських організацій. Це дозволило б 
уникнути ситуацій, коли одні категорії осіб отримують надмірну кількість 
ресурсів, а інші — залишаються без уваги. Така платформа могла б включати 
базу даних запитів, календар ініціатив, модулі для звітності та правового 
супроводу. 
З точки зору управлінських підходів, відсутність системної координації 
також позбавляє державу можливості залучати волонтерські структури як 
повноцінних партнерів у сфері надання соціальних послуг. Як вважає 
дослідниця Л. Ярошенко, «без встановлення чітких механізмів співпраці між 
державою і громадянським сектором, жодна реформа соціального захисту не 
зможе бути ефективною» (Ярошенко, 2022, с. 118). 
Таким чином, відсутність єдиної системи координації на державному 
рівні істотно знижує ефективність надання соціальних послуг 
волонтерськими організаціями. Вирішення цього виклику можливе через 
створення інтегрованої цифрової платформи, оновлення нормативно-
правових актів та запровадження інституціоналізованих форм партнерства 
між владою та волонтерами. 
Правова невизначеність та бюрократичні бар’єри. Незважаючи на 
наявність Закону України «Про волонтерську діяльність», правозастосовча 
практика залишається суперечливою. Волонтерські організації часто 
зіштовхуються з труднощами у проходженні митних процедур, закупівлях 
спеціалізованого обладнання, а також зі складністю оформлення офіційної 
реєстрації, особливо в умовах воєнного стану (Малик, 2023). Попри 
існування Закону України «Про волонтерську діяльність» (2011), який 
декларує ключові принципи, права та гарантії для волонтерів, 
правозастосовча практика в Україні залишається неоднозначною і часто 
суперечливою, особливо в контексті воєнного стану. Як зазначає Малик 
61 
 
(2023), волонтери неодноразово зіштовхуються з численними перешкодами 
— від складнощів у митному оформленні гуманітарних вантажів до відмов у 
державній реєстрації організацій через формальні підстави або прогалини у 
нормативному полі. 
Однією з найгостріших проблем є бюрократизація процесу реєстрації 
волонтерських ініціатив як благодійних чи громадських організацій, що 
передбачає тривалу процедуру затвердження статутів, подання до 
податкових органів на статус неприбутковості, а також додаткову звітність. У 
випадках закупівлі спеціалізованого обладнання — як-от бронежилетів, 
дронів, медичних засобів — державне регулювання часто не адаптоване до 
воєнних реалій, що ускладнює своєчасне реагування на потреби фронту чи 
цивільного населення. 
Згідно з дослідженням Інституту аналітики та адвокації (2023), близько 
42% опитаних волонтерських організацій назвали неузгодженість між 
законодавчими актами та практикою їх реалізації основною загрозою для 
стабільної діяльності у сфері соціального забезпечення. Зокрема, відсутність 
чітких механізмів митного звільнення від сплати ПДВ чи податку на 
прибуток для гуманітарної допомоги створює значне навантаження на 
волонтерські структури. 
Крім того, у контексті воєнного стану, коли зростає ризик 
криміналізації певних форм волонтерської діяльності, важливою проблемою 
є відсутність уніфікованих критеріїв законності збору коштів, закупівель або 
перевезень допомоги. Волонтери нерідко змушені діяти на свій страх і ризик, 
що не тільки підриває легітимність їхньої роботи, але й створює підґрунтя 
для недовіри з боку держави чи контролюючих органів (Ковальчук, 2023). 
Як стверджує правозахисниця Л. Воронцова (2022), «українське 
законодавство про волонтерство здебільшого залишається декларативним, а 
не інструментальним: воно встановлює права, але не гарантує дієвих 
механізмів їх реалізації» (с. 56). Відсутність практичних алгоритмів співпраці 
62 
 
волонтерів із силовими структурами, митницею, податковими органами 
призводить до затримок у доставці критично важливих товарів і зменшує 
темпи реагування на кризові потреби. 
Окремої уваги потребує питання регіональних відмінностей у 
правозастосуванні: в одних областях організації отримують сприяння від 
місцевої влади, тоді як в інших стикаються з відвертим спротивом або 
ігноруванням. Така неконсолідованість правових підходів знижує 
ефективність загальнонаціональної системи соціальної підтримки в умовах 
кризи. 
Отже, правова невизначеність і зарегульованість волонтерської 
діяльності в соціальній сфері створюють суттєві адміністративні бар’єри для 
розвитку цього сегменту громадянського суспільства. Подолання цих 
викликів вимагає не тільки вдосконалення законодавчої бази, але й 
вироблення гнучких, адаптивних процедур, здатних відповідати на виклики 
війни та гуманітарної кризи. 
Недостатня професіоналізація волонтерської діяльності 
У багатьох випадках волонтерська допомога надається на основі доброї 
волі, без належної підготовки, супервізії чи професійної етики. Це знижує 
якість послуг і може завдати шкоди вразливим категоріям бенефіціарів. Як 
зазначає Ковальчук (2023), актуальною залишається потреба у ство ренні 
програм навчання та сертифікації волонтерів у сфері соціальних послуг. 
Попри значну суспільну користь волонтерської діяльності, її реалізація в 
Україні нерідко залишається нерегламентованою з точки зору професійних 
стандартів. У багатьох випадках допомога надається волонтерами без 
належної підготовки, базових знань з етики соціальної роботи, психологічної 
стійкості чи навичок кризового консультування. Це, у свою чергу, може 
спричинити не лише зниження ефективності надання соціальних послуг, але 
й завдати шкоди вразливим групам населення — зокрема дітям, особам з 
інвалідністю, внутрішньо переміщеним особам, ветеранам війни тощо. 
63 
 
Ковальчук (2023) підкреслює, що волонтерство у сфері соціального 
забезпечення потребує формалізованих механізмів підготовки, адже "добрі 
наміри без професійного підґрунтя можуть призводити до вторинної 
травматизації отримувачів послуг". Аналогічну думку висловлює Гуменюк 
(2022), наголошуючи на потребі у впровадженні системи підвищення 
кваліфікації для волонтерів, які працюють з особами, що пережили ПТСР, 
втрату близьких або перебувають у складних життєвих обставинах. 
Досвід міжнародних організацій свідчить про ефективність програм 
сертифікації волонтерів. Наприклад, ініціатива UNV Learn Online від United 
Nations Volunteers забезпечує базову підготовку з гуманітарного права, 
навичок спілкування, кризового менеджменту та медіації (UNV, 2022). 
Успішне проходження таких програм значно підвищує компетентність 
волонтерів та їхню здатність діяти етично й результативно в умовах кризи. 
В Україні вже спостерігаються позитивні приклади локальних 
ініціатив, які розробляють тренінги для волонтерів. Зокрема, платформи 
«Волонтерський хаб» у Києві та «ВолонтерUA» надають онлайн-курси з теми 
психологічної підтримки, комунікації в умовах війни та базової правової 
грамотності. Проте такі практики залишаються точковими і потребують 
масштабування та державної підтримки. 
Таким чином, відсутність системної професіоналізації волонтерської 
діяльності становить значний виклик для забезпечення якості соціальних 
послуг. Створення навчальних програм, стандартизованих інструкцій і 
механізмів сертифікації має стати пріоритетом для державної політики у 
сфері розвитку волонтерського сектору. 
Ризики безпеки та доступу в умовах воєнного конфлікту. Для 
волонтерів, які працюють у прифронтових зонах або на деокупованих 
територіях, важливим викликом є ризик фізичної небезпеки, обмежений 
доступ до інфраструктури та брак гарантій захисту. Брак інституційної 
підтримки у таких випадках призводить до зниження ефективності 
64 
 
реагування на кризові потреби. В умовах повномасштабної війни в Україні, 
волонтерська діяльність набула нових викликів, пов’язаних із безпекою та 
доступом до територій, що постраждали внаслідок бойових дій. Зокрема, 
волонтери, які працюють у прифронтових районах, деокупованих громадах 
або зонах, що регулярно зазнають ракетних ударів, щодня наражаються на 
загрозу життю. Окрім ризику прямого ураження, вони зіштовхуються з 
проблемами відсутності мобільного зв’язку, нестачею транспорту, дефіцитом 
пального, а також зруйнованою інфраструктурою охорони здоров’я та 
соціального захисту. 
Як зазначає Шульга (2023), «волонтери часто працюють у надзвичайно 
небезпечному середовищі, не маючи жодних інституційних гарантій захисту, 
страхування життя чи правового захисту у випадку поранення чи загибелі». 
Така ситуація призводить до того, що багато волонтерів відмовляються від 
роботи у небезпечних районах, що знижує загальну оперативність реагування 
на гуманітарні кризи. 
Міжнародні організації, як-от Norwegian Refugee Council (NRC), Caritas 
Internationalis, Médecins Sans Frontières, мають досвід створення протоколів 
безпеки та евакуаційних маршрутів для працівників у зонах конфлікту. Вони 
також впроваджують спеціальні тренінги з безпечної поведінки, що дозволяє 
мінімізувати ризики (NRC, 2023). В Україні подібні практики ще не є 
достатньо поширеними на локальному рівні, що залишає волонтерів без 
належної підготовки та захисту. 
Також актуальною є проблема обмеженого доступу до збройних 
територій, особливо в умовах браку координації між волонтерами та 
військово-цивільними адміністраціями. В окремих випадках доступ 
волонтерів до прифронтових населених пунктів обмежується або взагалі 
блокується з міркувань безпеки, навіть якщо там перебуває критично 
уразливе населення. Це спричиняє затримки в доставці гуманітарної 
допомоги та залишає частину громадян без підтримки. 
65 
 
Крім того, небезпека ускладнюється відсутністю спеціального 
страхування чи механізмів державного захисту волонтерів. За даними 
дослідження ГО «Волонтерська Платформа» (2023), лише 12% опитаних 
волонтерів мали елементарну медичну або страхову підтримку при виконанні 
небезпечних завдань. 
Таким чином, питання безпеки волонтерів у зоні бойових дій та на 
деокупованих територіях є одним із критичних викликів, що потребує 
комплексної відповіді на рівні державної політики, у тому числі шляхом 
формування протоколів безпеки, створення механізмів правового захисту та 
впровадження освітніх програм із кризового менеджменту. 
3.2. Пропозиції щодо вдосконалення механізмів підтримки волонтерської 
участі у сфері соціального забезпечення 
Ефективне функціонування волонтерських організацій у сфері 
соціального забезпечення потребує системної державної підтримки, 
інституційного визнання та створення сприятливого правового, 
інформаційного й організаційного середовища. Нижче наведено пропозиції, 
що мають потенціал для формування стабільної та стійкої моделі взаємодії 
між державою, громадянським суспільством і волонтерами. 
1. Інституціоналізація волонтерської діяльності на місцевому рівні 
Запровадження на рівні територіальних громад Центрів волонтерської 
взаємодії. Це можуть бути координаційні структури при органах місцевого 
самоврядування, які: 
 ведуть реєстр волонтерів і волонтерських ініціатив; 
 забезпечують логістичну й інформаційну підтримку; 
 формують спільну базу запитів від населення; 
 проводять навчання та сертифікацію волонтерів. 
Приклад: У Львівській громаді створено Центр волонтерської 
підтримки, який акумулює ресурси й допомогу, надає приміщення для 
зустрічей та складів для зберігання гуманітарної допомоги (Старчук, 2023). 
66 
 
2. Запровадження програми державного мікрогрантового 
фінансування для волонтерських ініціатив 
Доцільним є створення спеціального фонду на базі Мінсоцполітики або 
обласних адміністрацій, який фінансуватиме локальні проєкти волонтерських 
організацій у форматі мікрогрантів (до 100 тис. грн) на умовах конкурсу. 
Переваги: 
 стимулювання інноваційних соціальних практик; 
 підвищення ефективності використання місцевих ресурсів; 
 розвиток соціального підприємництва на основі волонтерських 
ініціатив. 
3. Удосконалення нормативно-правової бази 
Необхідне оновлення Закону України «Про волонтерську діяльність» з 
метою: 
 чіткого визначення статусу волонтерських організацій в умовах 
воєнного стану; 
 спрощення процедури реєстрації; 
 закріплення пільг і гарантій для волонтерів (страхування, податкові 
пільги, можливість офіційного визнання стажу). 
Ініціатива: Розробити підзаконні акти, які регламентують державне 
замовлення на волонтерські послуги у сфері соціального захисту 
населення. 
4. Професіоналізація волонтерської діяльності 
Необхідно впровадити систему навчання, супервізії та сертифікації 
волонтерів. Це можуть бути: 
 короткострокові онлайн-курси; 
 модулі в системі підвищення кваліфікації працівників соціальної 
сфери; 
 менторські програми за підтримки досвідчених фахівців. 
67 
 
Приклад: Організація «Карітас України» вже успішно реалізує базові 
тренінги для волонтерів з тем психосоціальної підтримки, першої допомоги, 
гуманітарного моніторингу. 
5. Розвиток цифрової інфраструктури волонтерства 
Доцільним є створення Єдиної національної онлайн-платформи, де 
волонтери зможуть: 
 проходити реєстрацію; 
 отримувати актуальні запити на допомогу; 
 подавати звітність; 
 формувати особистий профіль та волонтерське портфоліо. 
Ця система дозволить запровадити електронний облік волонтерської 
діяльності, що є умовою для подальшого надання пільг і соціальних бонусів 
(наприклад, освітніх ваучерів, стипендій, страхування тощо). 
Проєкт: Програма «Волонтер+Громада» 
Мета: Запровадження інтегрованої моделі залучення волонтерів до 
реалізації стратегій соціального розвитку громад через побудову сталої, 
інклюзивної, координованої платформи участі. Програма покликана 
систематизувати волонтерську активність, сприяти ефективній взаємодії між 
громадянським суспільством, соціальними службами, ОМС та бізнесом. 
Основні компоненти: 
Створення «Банку волонтерських ініціатив» 
Однією з ключових умов підвищення ефективності волонтерської 
участі в соціальній сфері є впровадження інтегрованої цифрово-аналітичної 
платформи, умовно визначеної як «Банк волонтерських ініціатив». Йдеться 
про онлайн- та офлайн-інфраструктуру, що виконує функції реєстру 
волонтерських ініціатив, потреб громад, компетенцій учасників, а також 
дозволяє здійснювати аналітичний моніторинг активностей. 
Основні функції платформи включають: 
68 
 
 Реєстрація волонтерів з можливістю формування персонального 
профілю, зазначення спеціалізацій (напр., супровід осіб з інвалідністю, 
кризове консультування, логістика, медична допомога тощо), досвіду та 
доступності. 
 Облік локальних потреб громад у наданні соціальних послуг, 
що дозволяє оперативно виявляти пріоритетні напрями підтримки та 
залучати відповідних фахівців або небайдужих громадян. 
 Каталог активних ініціатив, організованих за географічною, 
цільовою та тематичною ознакою. 
 Систему оповіщень для волонтерів про нові запити від громад 
або зміни у завданнях. 
 Модуль аналітики, що дозволяє відслідковувати обсяги наданих 
послуг, потреби у ресурсах, активність волонтерів у розрізі територій або 
соціальних категорій отримувачів послуг. 
Кожен волонтер має змогу створити свій особистий профіль, у 
якому зазначає не лише контактні дані, а й рівень готовності до залучення, 
досвід, спеціальні навички (наприклад, знання жестової мови, вміння 
працювати з особами з посттравматичним синдромом, навички кризового 
менеджменту тощо). Це дозволяє швидко координувати зусилля в разі 
надзвичайних ситуацій або у випадках адресної допомоги. 
Таблиця 3.1. 
Профіль волонтера на платформі «Банк волонтерських ініціатив» 
Блок профілю Зміст та призначення 
Ім’я, прізвище, вік, стать, контактна інформація (телефон, 
1. Персональні дані 
електронна пошта), область/населений пункт проживання. 
2. Фото / ID Завантаження фото для ідентифікації. При наявності — 
волонтера посвідчення волонтера (у форматі PDF або зображення). 
Обрані напрями діяльності: 
 гуманітарна допомога 
3. Спеціалізація 
 медична допомога 
 юридичне консультування 
69 
 
Блок профілю Зміст та призначення 
 психосоціальна підтримка 
 логістика 
 супровід ВПО/осіб з інвалідністю 
 початковий (без досвіду) 
4. Рівень підготовки  середній (є досвід, проходив тренінги) 
 просунутий (є профільна освіта, сертифікати, досвід роботи) 
 володіння іноземними мовами 
 перша медична допомога 
5. Навички та 
 робота з дітьми/особами з інвалідністю 
сертифікати 
 антикризове консультування 
 Можливість прикріпити документи. 
кількість років участі______________ 
6. Досвід 
участь у конкретних ініціативах чи проєктах___________ 
волонтерства 
вказати, з якими організаціями співпрацював/-ла_________ 
 графік доступності (години на день / дні на тиждень) 
7. Доступність 
 готовність до відряджень або участі в польових місіях 
 одноразова допомога 
 регулярна участь 
8. Тип зайнятості 
 дистанційна підтримка (онлайн-консультування, 
оформлення документації) 
9. Переваги щодо Вказати категорії, з якими комфортно працювати (наприклад: діти, 
аудиторії літні люди, ветерани, ВПО, люди з інвалідністю тощо). 
10. Медичні Інформація про обмеження, що впливають на здатність працювати 
обмеження (за в певних умовах (наприклад, непереносимість фізичних 
бажанням) навантажень, посттравматичний досвід тощо). 
11. Відгуки та Можливість залишення рекомендацій від координаторів проєктів 
оцінки або громад. Створення системи репутації волонтера. 
12. Мотивація / Короткий мотиваційний опис, чому особа хоче займатись 
особиста заява волонтерством. 
Профіль оновлюється автоматично при участі в нових ініціативах, 
зберігається історія активностей. Це дозволяє громадам бачити рівень 
залучення та відповідальності волонтера, обираючи відповідного кандидата 
на певне завдання. 
70 
 
 
 
Громади, у свою чергу, можуть публікувати актуальні запити, що 
стосуються потреб населення в соціальній підтримці: від організації 
тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб до забезпечення 
транспортом для людей похилого віку, або надання юридичних консультацій. 
Аналітична функція платформи дозволяє уникати дублювання 
ресурсів, оскільки у відкритому доступі (або через профілі адміністраторів) 
видно, які ініціативи вже реалізуються, у яких населених пунктах 
відбувається активність, і в яких напрямах спостерігається кадровий або 
ресурсний дефіцит. 
Щорічний форум волонтерів і соціальних працівників громади. У 
межах впровадження інституційної моделі розвитку волонтерства доцільним 
є проведення щорічного форуму волонтерів та фахівців соціальної сфери, 
який слугуватиме як платформою публічного визнання їхньої діяльності, так 
і простором для навчання, професійної комунікації та обміну практиками. 
71 
 
Подібний захід сприятиме формуванню сталих горизонтальних зв’язків між 
різними організаціями, ініціативами та представниками органів місцевого 
самоврядування. 
Основні функціональні складові форуму: 
 Панельні дискусії з фокусом на актуальних викликах, які 
супроводжують волонтерську діяльність у сфері соціального забезпечення 
(зокрема, емоційне вигорання, правова невизначеність, брак ресурсів). 
Участь у дискусіях братимуть як практики, так і науковці, що дозволить 
забезпечити міждисциплінарний діалог. 
 Майстер-класи, тренінги та сесії професійного розвитку, 
спрямовані на підвищення компетентностей волонтерів у сфері кризового 
реагування, роботи з уразливими групами, правової обізнаності та 
комунікації з органами державної влади. 
 Презентація успішних кейсів взаємодії між волонтерами та 
соціальними службами, з акцентом на інноваційні підходи до надання 
соціальних послуг, цифрові рішення та партнерські моделі. 
 Формат «виставки практик» або інтерактивного ярмарку 
волонтерських ініціатив, під час якого учасники мають змогу презентувати 
власні проєкти, знайти партнерів для міжрегіонального або міжнародного 
співробітництва. 
 Церемонія публічного визнання — вручення нагород, 
сертифікатів або символічних відзнак волонтерам, які зробили значний 
внесок у розвиток громади. Такий формат сприяє мотивації волонтерів, 
підвищенню престижу їхньої діяльності та утвердженню культури вдячності. 
Регулярне проведення форуму дозволяє забезпечити безперервність 
професійного розвитку волонтерів, налагодження міжсекторальної співпраці, 
а також посилити інституційну спроможність громад до реагування на 
соціальні виклики. У перспективі така ініціатива може стати основою для 
створення регіональних кластерів волонтерства у сфері соціальних послуг. 
72 
 
Приклад програми щорічного Форуму волонтерів і соціальних 
працівників громади на базі волонтерських організацій м. Черкаси та 
Черкаської області.  Наведено в додатку 1 
Запровадження статусу «волонтер-партнер громади» як елементу 
інституціоналізації волонтерської діяльності 
Запровадження статусу «волонтер-партнер громади» має на меті не 
лише визнання внеску волонтерів у розвиток соціального добробуту, а й 
формування системи соціального партнерства між волонтерським сектором і 
місцевим самоврядуванням. Надання такого статусу відбувається на підставі 
рішення місцевої ради або виконавчого органу громади за рекомендацією 
структурних підрозділів із соціального захисту населення, рад при ОМС або 
громадських рад. 
Основні функціональні компоненти цього статусу: 
 Мотиваційна система визнання та заохочення. Передбачається 
створення інструментів нематеріального та частково матеріального 
стимулювання волонтерської активності. До прикладу, громади можуть 
забезпечувати: 
o вручення почесних грамот та подяк з боку органів місцевого 
самоврядування; 
o знижки на оплату комунальних послуг (як це реалізовано у 
Стрийській ТГ Львівської області – пільга до 25% на послуги ЖКГ для 
волонтерів, які виконували завдання в зоні бойових дій понад 3 місяці); 
o пільговий доступ до громадського транспорту (наприклад, в 
Ужгороді муніципальні перевізники надають безкоштовний проїзд 
волонтерам із відповідним посвідченням); 
o доступ до безкоштовних освітніх послуг, зокрема курсів із 
першої медичної допомоги, кризової комунікації, цифрової грамотності 
тощо, що можуть організовуватись у партнерстві з освітніми закладами 
громади або НУО. 
73 
 
 Інституційна інтеграція у процеси прийняття рішень. 
Волонтери з таким статусом можуть бути залучені до дорадчих і 
консультативних органів при виконкомах ОМС (на зразок Громадської ради 
з соціальних питань у м. Черкаси), до тимчасових робочих груп із розробки 
соціальних програм, стратегій інтеграції ВПО, проєктів інклюзивної 
політики, програм підтримки ветеранів та інших ініціатив соціальної дії. 
Таким чином, волонтери стають повноцінними суб’єктами місцевої 
соціальної політики, а не лише виконавцями. 
 Формування та ведення персонального «волонтерського 
досьє». Запроваджується концепція електронного або паперового досьє 
волонтера, до якого вносяться: 
o основні напрямки діяльності (напр., гуманітарна допомога, 
логістика, соціальний супровід); 
o обсяги наданих послуг (години роботи, залучені кошти, кількість 
бенефіціарів); 
o пройдені навчальні курси; 
o рекомендації від партнерських організацій або координаторів; 
o участь у проєктах громадського бюджету, форумах, тренінгах. 
Досьє може бути використане для подальшого працевлаштування, 
подання на гранти, участі в навчальних або міжнародних програмах обміну. 
За аналогією з волонтерським портфоліо програми European Solidarity 
Corps, таке досьє формалізує досвід волонтера і підтверджує його 
кваліфікацію. 
Очікувані результати реалізації програми «Волонтер+Громада» 
Формування сталої волонтерської екосистеми.  Інтеграція цифрових 
платформ, аналітики потреб та ініціатив з боку населення дозволить створити 
динамічну й саморегульовану мережу волонтерської взаємодії. Громади 
зможуть акумулювати наявний людський капітал, раціонально залучати 
волонтерів до сфер, які вимагають негайного реагування, а також 
74 
 
розширювати доступ до соціальних послуг завдяки синергії між 
громадськими структурами, муніципалітетом і місцевими підприємствами. 
Очікується зростання рівня громадянської активності та підвищення 
відповідальності населення за розвиток своєї громади. 
Зниження навантаження на соціальні служби. Участь волонтерів 
дозволяє гнучко реагувати на надзвичайні потреби, особливо в періоди 
кризових ситуацій, таких як збройний конфлікт, масове переміщення 
населення чи економічна нестабільність. Завдяки адресній допомозі 
(доставка продуктів, догляд за літніми людьми, організація мобільних 
пунктів підтримки), а також психологічному та юридичному супроводу, 
волонтери зменшують черги у соціальних установах, дозволяють державним 
і муніципальним працівникам зосередитися на складніших кейсах та 
покращують якість обслуговування бенефіціарів. За підрахунками експертів, 
залучення волонтерів у громади середнього розміру може компенсувати до 
25–30% браку ресурсів у соціальній сфері (Сергієнко, 2023). 
Посилення соціальної згуртованості.   Публічне визнання 
волонтерської діяльності, залучення громадян до прийняття рішень через 
дорадчі органи та активна участь у розв’язанні соціально важливих питань 
формують довіру до інституцій і стимулюють міжособистісну солідарність. 
Горизонтальні зв’язки між представниками різних соціальних груп — 
внутрішньо переміщеними особами, ветеранами, молоддю, підприємцями — 
створюють передумови для виникнення сталих соціальних партнерств. Таким 
чином, громада перетворюється на суб’єкта спільної відповідальності, що 
здатен протистояти кризам через активізацію внутрішніх ресурсів. 
Перспектива масштабування: 
Модель «Волонтер+Громада» володіє значним потенціалом до 
масштабування як на горизонтальному, так і на вертикальному рівнях 
соціальної політики. Її пілотне впровадження доцільно розпочинати у кількох 
об’єднаних територіальних громадах, які відрізняються за демографічною, 
75 
 
економічною та інфраструктурною структурою. Такий підхід дозволяє 
апробувати адаптивні моделі взаємодії волонтерських ініціатив з місцевими 
органами влади та протестувати інструменти мобілізації населення в умовах 
реального соціального середовища. 
Подальше масштабування ініціативи може передбачати розгортання 
програми на обласному рівні з поступовою інтеграцією в державну систему 
соціального забезпечення. Центральну координуючу роль у цьому процесі 
доцільно покласти на Міністерство соціальної політики України або 
Національну соціальну сервісну службу, які мають забезпечити уніфікацію 
підходів, розробку типових положень, методичних матеріалів і нормативних 
регламентів для різних рівнів управління. Зокрема, мова йде про створення 
єдиного цифрового реєстру волонтерських ініціатив, затвердження 
стандартів навчання та сертифікації волонтерів, а також інтеграцію 
волонтерської складової до місцевих стратегій соціального розвитку. 
Невід’ємною складовою масштабування повинні стати освітні заходи 
— впровадження програм базової підготовки волонтерів та соціальних 
аніматорів, розроблених у співпраці з установами післядипломної освіти та 
громадянськими платформами. Це дозволить забезпечити належний рівень 
професіоналізації волонтерської діяльності, знизити ризики неякісного 
надання послуг і посилити довіру до волонтерських структур серед 
населення. 
Важливою умовою ефективного розширення моделі є наявність 
системи моніторингу та оцінювання ефективності її реалізації. Це передбачає 
формування переліку ключових індикаторів, серед яких: кількість 
зареєстрованих волонтерів, охоплення цільових груп, рівень задоволеності 
отримувачів послуг, обсяг залучених ресурсів тощо. Такий моніторинг 
дозволить виявляти найбільш ефективні практики, удосконалювати 
механізми співпраці та забезпечити сталість ініціативи в довгостроковій 
перспективі. 
76 
 
Масштабування моделі «Волонтер+Громада» сприятиме посиленню 
інституційної спроможності територіальних громад, формуванню єдиного 
цифрового простору волонтерства, зміцненню горизонтальних і 
вертикальних партнерств між громадянським суспільством і державою. У 
довготривалій перспективі це дозволить забезпечити системну інтеграцію 
волонтерського компоненту в архітектоніку національної соціальної 
політики, а також сприятиме підвищенню рівня громадянської участі, 
згуртованості громад і соціальної справедливості. 
Висновки до 3 розділу. 
Проведений аналіз дозволяє констатувати, що волонтерські організації 
відіграють дедалі важливішу роль у системі соціального забезпечення, однак 
стикаються з рядом системних бар’єрів, що потребують цілеспрямованого 
подолання. Серед основних викликів, з якими зіштовхуються волонтери у 
своїй діяльності, варто виокремити: фінансову нестабільність, високий рівень 
психоемоційного вигорання, відсутність належної координації з боку 
держави, нормативну невизначеність, недостатню професіоналізацію та 
ризики, пов’язані з діяльністю у зонах бойових дій. Ці чинники не лише 
знижують ефективність волонтерської участі, а й ускладнюють сталий 
розвиток громадянського суспільства в цілому. 
Водночас окреслені проблеми не є нездоланними. Запропоновані у 
межах підрозділу 3.2 напрями вдосконалення, зокрема впровадження 
комплексної програми «Волонтер+Громада», створення «Банку 
волонтерських ініціатив», проведення щорічних форумів та запровадження 
статусу «волонтер-партнер громади» — дозволяють перейти від ситуативної 
підтримки до системної взаємодії між волонтерами, соціальними службами 
та органами влади. 
Розроблений проектний підхід ґрунтується на принципах прозорості, 
інституційного визнання та професійного зростання волонтерів, що у 
перспективі сприятиме не лише підвищенню якості соціальних послуг, а й 
77 
 
укріпленню соціальної згуртованості, формуванню культури 
взаємопідтримки та зростанню довіри до органів місцевого самоврядування. 
В умовах воєнного стану та в посткризовий період саме інтеграція 
волонтерства у соціальну політику може стати запорукою стійкості громад і 
гарантом соціальної справедливості в Україні. 
78 
 
ВИСНОВКИ 
Кваліфікаційна  робота на тему «Роль волонтерських організацій у 
наданні соціальних послуг» мала на меті комплексне дослідження 
особливостей функціонування волонтерських організацій як суб’єктів 
соціальної політики, зосереджене на виявленні практик, викликів і 
перспектив їхньої інтеграції в систему соціального забезпечення України. 
Відповідно до поставленої мети були сформульовані й успішно реалізовані 
завдання дослідження: проаналізовано теоретико-методологічні підходи до 
визначення ролі волонтерських організацій; систематизовано нормативно-
правове підґрунтя їх діяльності; досліджено види соціальних послуг, що 
надаються у кризових і мирних умовах; узагальнено досвід українських та 
міжнародних організацій; виявлено ключові проблеми; запропоновано 
інноваційну модель розвитку волонтерської участі на рівні територіальних 
громад. 
У першому розділі роботи було здійснено ґрунтовний теоретичний 
аналіз сутності волонтерства як складової громадянського суспільства, 
підкреслено його значення для розбудови соціальної держави. Показано, що 
волонтерство в умовах суспільних трансформацій, воєнного стану та 
соціальних криз виконує компенсаторну, інтегративну та солідарну функції. 
Законодавче регулювання волонтерської діяльності, зокрема Закон України 
«Про волонтерську діяльність», потребує адаптації до сучасних умов, 
зокрема в частині визначення правового статусу волонтерських організацій, 
спрощення процедур реєстрації та взаємодії з органами влади. 
У другому розділі проведено аналіз практичного функціонування 
волонтерських організацій. Систематизовано основні види соціальних 
послуг, які вони надають: гуманітарна допомога, соціально-психологічна 
підтримка, побутова опіка, інформаційно-правове консультування, освітні й 
культурно-просвітницькі ініціативи, а також спеціалізовані програми для 
військових, ветеранів та ВПО. Досліджено діяльність провідних українських 
79 
 
волонтерських об’єднань, таких як «Повернись живим», Фонд Сергія 
Притули, «Жіноча сотня», а також міжнародних структур — Caritas, UN 
Volunteers, NRC. Показано, що ефективна співпраця між локальними та 
глобальними ініціативами є передумовою якості та доступності соціальних 
послуг, особливо в умовах дефіциту державних ресурсів. 
У третьому розділі проаналізовано виклики, що постають перед 
волонтерськими організаціями. До них віднесено: хронічну нестачу 
фінансування, високий рівень емоційного вигорання волонтерів, відсутність 
координації між структурами, правову невизначеність, низький рівень 
професіоналізації, небезпеку в умовах бойових дій. Ці фактори стримують 
сталий розвиток волонтерської діяльності та обмежують її вплив на 
довгострокову соціальну політику. 
Гіпотеза дослідження — що волонтерські організації здатні не лише 
компенсувати недоліки державної соціальної політики, а й виступати 
активним партнером у формуванні нової моделі соціального забезпечення — 
знайшла своє підтвердження. У цьому контексті було розроблено авторський 
проєкт «Волонтер+Громада», спрямований на інтеграцію волонтерського 
ресурсу в систему місцевого самоврядування та соціальної підтримки. 
Ключові елементи проєкту — створення «банку волонтерських ініціатив», 
проведення щорічного форуму волонтерів і соціальних працівників, 
впровадження статусу «волонтер-партнер громади» з відповідною системою 
мотивації. Програма передбачає пілотування в окремих територіальних 
громадах та перспективу масштабування на рівень областей і держави за 
координації Міністерства соціальної політики України. 
Очікувані ефекти впровадження запропонованої моделі включають: 
формування сталої волонтерської екосистеми, зниження навантаження на 
соціальні служби, посилення довіри громадян до інституцій влади, зміцнення 
соціальної згуртованості, розбудову культури солідарності та самодопомоги. 
Особливо цінним є потенціал волонтерства у сільських громадах, де 
80 
 
державна інфраструктура є обмеженою, а волонтери часто стають єдиним 
джерелом соціальної підтримки. 
У підсумку можна стверджувати, що волонтерські організації в Україні 
перетворилися з локальних ініціатив на системного учасника соціального 
забезпечення, здатного гнучко та швидко реагувати на кризові виклики. 
Водночас їх ефективність потребує нормативної, ресурсної та інституційної 
підтримки, що має бути враховано у державній політиці. Дослідження 
відкриває широке поле для подальшого аналізу — зокрема у напрямах 
створення системи оцінювання якості волонтерських послуг, запровадження 
національного реєстру волонтерів, а також вивчення впливу волонтерства на 
соціальну мобільність і стабільність у післявоєнний період. 
 
81 
 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
Балакірєва, О. М. (2020). Інституціоналізація волонтерського руху в Україні: 
соціологічний аналіз. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, (3), 108–114. 
Бевз, В. А. (2021). Цифрові практики у волонтерському русі: український досвід. Вісник 
соціальної роботи, 2(34), 45–52. 
Безпалько, О. В. (2012). Соціальна робота: теорія і практика. Київ: Академвидав. 
Білоус, А. І. (2022). Громадянське суспільство та механізми зворотного зв'язку в 
соціальній політиці. Київ: УЦОЯО. 
Глушко, Л. В. (2023). Соціальна інтеграція ВПО: локальні підходи та волонтерські 
практики. Соціальний захист і політика, 5(2), 61–68. 
Грибан, Н. В. (2019). Мобільні соціальні служби: інновації в обслуговуванні населення. 
Соціальні послуги в громаді: теорія і практика, 1(5), 61–68. 
Громадський контроль. (2020). Аудит соціальних послуг у громадах: аналітичний звіт. 
Львів: ГО «Людина і право». 
Гуменюк, І. С. (2022). Волонтерство в умовах війни: моделі реагування в громадах. Вісник 
соціальної роботи, 4(1), 34–41. 
Закон України «Про волонтерську діяльність» від 19 квітня 2011 р. № 3236-VI. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3236-17#Text 
Звєрєва, І. Д. (2011). Соціальна робота в Україні: короткий курс лекцій. Київ: Центр 
учбової літератури. 
Зінов’єва, І. М. (2020). Адвокація як механізм впливу громадянського суспільства на 
соціальну політику. Соціальна робота і політика, 3(8), 90–97. 
ІСДПА (Інститут соціальних досліджень і політичного аналізу). (2023). Соціальне 
партнерство в умовах кризи: участь волонтерів у виконанні соціальних замовлень. Київ: 
ІСДПА. 
Климчук, Т. М., & Харченко, О. В. (2023). Гуманітарна допомога як компонент 
соціального забезпечення в умовах надзвичайних ситуацій. Соціальна політика і 
управління, 2(8), 19–26. 
Ковальчук, О. П. (2023). Роль волонтерських організацій у сфері психологічної допомоги 
ветеранам війни. Журнал психосоціальної підтримки, 1(5), 42–49. 
Котляр, І. В. (2023). Волонтерські організації як суб’єкти соціальної політики: правовий і 
практичний вимір. Право і суспільство, (2), 37–45. 
82 
 
Криськів, О. П. (2021). Публічне управління волонтерською діяльністю: механізми та 
виклики. Вісник Національної академії державного управління, (2), 55–61. 
Литвин, Г. В. (2020). Соціальний капітал як ресурс розвитку волонтерської діяльності в 
громаді. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Соціологія, (2), 91–95. 
Малик, О. В. (2023). Правове забезпечення волонтерської діяльності в умовах воєнного 
стану. Київ: Центр правових ініціатив. 
Міністерство у справах ветеранів України. (2023). Річний звіт про реалізацію програм 
підтримки ветеранів. Київ: Мінветеранів. 
Міронцева, І. В. (2022). Волонтерський сектор в Україні: трансформація під впливом 
війни. Гуманітарний часопис, 3(7), 71–78. 
Міщенко, І. І. (2018). Волонтерство як соціальний феномен. Харків: ХНУ ім. В. Н. 
Каразіна. 
Омельченко, С. В. (2022). Формування soft skills у молоді через участь у волонтерській 
діяльності. Молодь і ринок, (1), 55–59. 
Організація Об’єднаних Націй. (2018). Звіт про стан волонтерства у світі: нитка, що 
єднає. Нью-Йорк: Програма розвитку ООН (UNV). Отримано з https://www.unv.org 
Панченко, Л. В. (2022). Правова підтримка внутрішньо переміщених осіб у діяльності 
волонтерських ініціатив. Право і суспільство, 6(18), 102–109. 
Пархоменко, С. І. (2021). Публічна адвокація в системі забезпечення прав внутрішньо 
переміщених осіб. Чернівці: Рута. 
Семигіна, Т. В. (2020). Соціальна політика: теорія і практика. Київ: Фенікс. 
Сергієнко, М. І. (2023). Освітній компонент волонтерства в умовах соціальних криз. 
Освітні інновації та суспільство, 9(3), 55–63. 
Сисоєва, С. О., & Кириченко, І. Г. (2022). Громадянське суспільство і війна: роль 
волонтерських ініціатив у зміцненні соціальної згуртованості. Вісник соціальних 
досліджень, (4), 15–21. 
Скляренко, О. М. (2020). Соціальний супровід в Україні: нові стандарти надання послуг. 
Практики соціального супроводу, 1(2), 29–37. 
Татарчук, Д. О. (2023). Соціальна підтримка ветеранів: волонтерський і державний вимір. 
Публічна політика: аналітичний журнал, 2(6), 88–94. 
Філіпенко, О. О. (2021). Волонтерські практики як фактор розвитку соціального капіталу. 
Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія, (12), 
41–46. 
83 
 
Фонд «Сприяння». (2022). Підсумки реалізації проєкту "Соціальне партнерство в дії" у м. 
Дніпро. Дніпро: ГО "Сприяння". 
Центр громадянських свобод. (2022). Адвокаційні ініціативи жіночих і правозахисних 
організацій в умовах війни. Отримано з https://ccl.org.ua/reports 
Bourdieu, P. (1986). The Forms of Capital. In: Richardson, J. (Ed.), Handbook of Theory and 
Research for the Sociology of Education (pp. 241–258). Greenwood. 
Council of Europe. (2011). European Charter on the Rights and Responsibilities of Volunteers. 
Brussels: European Volunteer Centre (CEV). Retrieved from 
https://www.europeanvolunteercentre.org 
Norwegian Refugee Council (NRC). (2023). Ukraine Country Report 2022–2023: 
Protection, Shelter, Legal Assistance and Education Response. 
https://www.nrc.no/resources/reports/ukraine 
United Nations Volunteers. (2018). State of the World’s Volunteerism Report 2018: The thread 
that binds. New York: United Nations Publications. Retrieved from https://www.unv.org 
Verkhovna Rada of Ukraine. (2015). Law of Ukraine on Volunteer Activity No. 246-VIII. 
Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/246-19#Text 
Veteran Hub. (2023). Ветеранський простір нового покоління: як це працює. Отримано з 
https://veteranhub.com.ua 
 
 
84 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Додатки 
85 
 
Додаток А 
Програма Форуму «Волонтер+Громада: Синергія дій у соціальній 
сфері» 
Дата проведення: 20 жовтня 2025 року 
Місце проведення: Обласний молодіжний ресурсний центр, м. Черкаси 
Організатори: Департамент соціальної політики Черкаської ОДА, БО «100% 
життя. Черкаси», ГО «Об’єднання волонтерів Черкащини», підтримка UNV, 
Caritas Ukraine 
08:30–09:30 – Реєстрація учасників. Вітальна кава. 
09:30–10:00 – Урочисте відкриття Форуму 
 Вітальне слово:– Представник Черкаської ОВА– Представник 
Міністерства соціальної політики України– Представник UN Volunteers 
Ukraine 
10:00–11:30 – Пленарна панельна дискусія: «Роль волонтерських 
ініціатив у трансформації системи соціальних послуг» 
Модератор: д-р соціологічних наук Олена Ковальчук 
Спікери: 
 Ганна Гуменюк, координаторка проєктів Caritas Ukraine 
 Віталій Татарчук, керівник БО «Платформа підтримки ветеранів» 
 Оксана Панченко, голова ГО «Волонтерська Сотня Черкащини» 
 Лариса Мельник, заступниця директора Департаменту соцполітики 
ЧОДА 
11:30–12:00 – Кава-брейк. Презентація волонтерських ініціатив у 
фойє: 
 Мобільний гуманітарний штаб «Черкащина HELP» 
 Соціальний проєкт «Побратими» – підтримка ветеранів 
 Місцева ініціатива «GoGlobal Черкаси» – неформальна освіта для ВПО 
12:00–13:30 – Паралельні сесії (робота у 3 тематичних потоках) 
86 
 
Сесія 1. «Професіоналізація волонтерської діяльності: виклики і 
ресурси» 
 Тренінг: Психоемоційна гігієна для волонтера (Ірина Сергієнко, Центр 
психічного здоров’я) 
 Панельна дискусія: Сертифікація волонтерів — потреба чи бюрократія? 
Сесія 2. «Цифрові інструменти для координації волонтерської 
допомоги» 
 Презентація платформи «єВолонтер: Черкащина» 
 Воркшоп: Створення профілю волонтера та банку ініціатив громади 
Сесія 3. «Партнерство: громада – волонтер – влада» 
 Кейс-дослідження: Співпраця ГО «Сонце над Україною» з УСЗН м. 
Сміли 
 Дискусія: Як формувати сталі коаліції у громаді? 
13:30–14:30 – Обід (кейтеринг від соціального підприємства 
«Жіноча справа») 
14:30–16:00 – Форум-презентація «10 успішних практик Черкаської 
області» 
Формат коротких виступів у стилі TEDx (по 7 хвилин) 
 БФ «Хочу бути» – арт-реабілітація дітей ВПО 
 «Ветеранський простір – Черкаси» – менторська програма для 
демобілізованих 
 ГО «Разом проти насильства» – кейс жіночих притулків 
 Освітній хаб для дітей з прифронтових територій – інноваційна модель 
адаптації 
16:00–16:30 – Церемонія вшанування волонтерів 
 Вручення відзнак «Волонтер громади» 
 Подяки громадам, які інтегрували волонтерські моделі у свої програми 
16:30–17:00 – Заключне слово. Презентація Меморандуму про 
міжорганізаційну співпрацю 
87 
 
Очікувані результати Форуму: 
 Зміцнення міжорганізаційної співпраці між волонтерами та 
органами місцевої влади; 
 Ініціювання щорічної Черкаської премії «Суспільне добро» для 
волонтерів; 
 Актуалізація онлайн-карти волонтерських сервісів Черкащини. 
88 
 
Додаток 2 
ЗАЯВКА ВОЛОНТЕРА ДО УЧАСТІ В БАНКУ 
ВОЛОНТЕРСЬКИХ ІНІЦІАТИВ 
Прізвище, ім’я, по батькові (повністю): 
......................................................................... 
Дата народження:......................................................................... 
Контактний номер телефону: ......................................................................... 
Електронна пошта: ......................................................................... 
Населений пункт проживання: ......................................................................... 
Освіта (вказати рівень та спеціальність):  
......................................................................... 
Поточне місце роботи / навчання: 
......................................................................... 
Досвід волонтерської діяльності (коротко): 
......................................................................... 
......................................................................... 
Напрями волонтерської діяльності, які вас цікавлять: 
☐ Соціальний супровід 
☐ Гуманітарна допомога 
☐ Психологічна підтримка 
☐ Освітні ініціативи 
☐ Організація заходів 
☐ Допомога людям похилого віку 
☐ Інше (вказати): .................................................................... 
Час, який ви готові приділяти волонтерській діяльності: 
☐ Щодня 
☐ Кілька разів на тиждень 
☐ По вихідних 
☐ За запитом 
Чи маєте спеціальні навички (медичні, педагогічні, юридичні, ІТ тощо)? 
......................................................................... 
Чи маєте рекомендації з попередніх волонтерських ініціатив? 
☐ Так 
☐ Ні 
Якщо так — додайте їх або вкажіть контакти для зворотного зв’язку. 
Підтверджую згоду на обробку персональних даних згідно з законодавством 
України. 
☐ Погоджуюсь 
Підпис: ___________________________ 
Дата: ____________________________