1. Repository at ChSTU
  2. Випускні кваліфікаційні роботи
  3. Магістр
  4. 192 Будівництво та цивільна інженерія (Промислове і цивільне будівництво)
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6070
Title: Удосконалення технології влаштування буронабивних пальових фундаментів у просадочних ґрунтах другого типу
Authors: Юрко, Олексій Акакієвич
Шабатура, Сергій Володимирович
Keywords: Буронабивні палі;Пальові фундаменти;Просадочні грунти;Грунти другого типу;Вдосконалення технологій;Просідання грунту
Issue Date: Jan-2024
Abstract: В умовах інтенсивного та масштабного освоєння підземного простору міст та значного зносу об’єктів технічної інфраструктури геоекологічний стан підземного простору різко погіршується. Ці явища особливо поширені в умовах функціонування сільськогосподарських, тваринницьких і харчових підприємств. Агресивне середовище, що утворюється, сприяє розвитку деструктивних процесів на конструкціях, що розмішуються нижче відмітки нульового циклу. Це в свою чегру, призводить до передчасного старіння, втрати несучої здатності і подальшого виходу з ладу. Відомо, що при влаштуванні буронабивних паль у просадочних ґрунтах другого типу рекомендується використовувати антифрикційні покриття (поліетиленові плівки, пластики, бітумні матеріали) з метою зменшення від’ємного тертя, що діє в шарі скріплення, та підвищення несучої здатності. Проте на сьогодні немає чіткої, обґрунтованої технологічної послідовності влаштування буронабинивх паль з антифрикційним покриттям у просадочних ґрунтах другого типу. Довговічність полімерних і бітумних матеріалів в грунтовому середовищі оцінюється приблизно в 40 років, а термін служби цих матеріалів в таких агресивних умовах - близько 15-20 років. При влаштуванні ковзного покриття буронабивних паль за відомими технологіями наголос робиться на створення властивостей максимального ефекту ковзання, не враховується, захисна функція цього покриття від агресивних процесів. Часто використовуються матеріали антифрикційного покриття, які, як правило, нестійкі до агресивного впливу ґрунтового середовища. Відомо, що фундаменти будівель і споруд I-II групи капітальності належать до конструкцій підвищеної надійності та потребують тривалої експлуатації. Тому в існуючих умовах експлуатації антифрикційні покриття буронабивних паль потребують захисту від взаємодії з оточуючим ґрунтовим середовищем з метою підвищення їх експлуатаційних властивостей і терміну служби. Тому розробка нової технології влаштування буронабивних паль із захищеним ковзним шаром в просадочних ґрунтах другого типу характеризується підвищенням довговічності та надійності як ковзного шару, так і буронабивної палі.
URI: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6070
Appears in Collections:192 Будівництво та цивільна інженерія (Промислове і цивільне будівництво)

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
ЗП Шабатура на плагіат.pdf
  Restricted Access		1.84 MBAdobe PDFView/Open Request a copy
Show full item record


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.

Extracted text 
ЗМІСТ  
 арк. 
Вступ  
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ТЕХНОЛОГІЙ ВЛАШТУВАННЯ  
БУРОНАБИВНИХ ПАЛЬ У ПРОСАДОЧНИХ ГРУНТАХ ДРУГОГО  
ТИПУ ……………………………………………………………………..….7 
1.1.  Аналіз досвіду будівництва та способів влаштування набивних 
паль у складних інженерно-геологічних грунтах ….……………………..7 
1.2. Існуючі способи бетонування набивних пальових фундаментів 
та перспективи удосконалення .......………………………………...…….23 
1.3. Негативні чинники, що впливають на конструкції набивних 
паль у складних інженерно-геологічних грунтах......................................36 
Висновки до розділу 1………………………………………………..38 
Розділ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАМЕТРІВ ВЛАШТУВАННЯ 
НАБИВНИХ ПАЛЬ У СКЛАДНИХ ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНИХ 
ГРУНТАХ …………………………………………………………………..40 
2.1. Дослідне визначення основних технологічних параметрів, що 
впливають на процес бетонування набивних паль....................................40 
2.2. Аналітичне визначення основних технологічних параметрів  
при напірному бетонуванні тіла набивних паль та влаштуванні прошарку 
з гідрофобізованого грунту..........................................................................54 
 Висновки до розділу 2…………………………………………….…66 
Розділ 3. ТЕХНОЛОГІЯ ВЛАШТУВАННЯ НАБИВНИХ ПАЛЬОВИХ 
ФУНДАМЕНТІВ У СКЛАДНИХ ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНИХ 
ГРУНТАХ ……………...…………………………………………………...68 
3.1 Влаштування набивних пальових фундаментів у складних 
інженерно-геологічних умовах при бурінні в обсадній трубі………..….68 
3.2 Влаштування набивних пальових фундаментів шляхом 
вдавленням в ґрунт обсадної труби………………………………….……84 
3.3 Технологія влаштування ростверку пальових фундаментів…..92 
Висновки до розділу 3……………………………………………...101 
Розділ 4.  ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНЕ ПОРІВНЯННЯ ТА ЕКОНОМІЧНА 
ЕФЕКТИВНІСТЬ ВЛАШТУВАННЯ НАБИВНИХ ПАЛЬ У СКЛАДНИХ 
ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНИХ ГРУНТАХ ……….................................102 
4.1 Техніко-економічні показники приведених технологій 
влаштування набивних паль ………………………………………….….107 
4.2 Розрахунок економічного ефекту влаштування набивних 
пальових фундаментів у складних інженерно-геологічних грунтах …111 
Висновки до розділу 4……………………………………………...114 
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…………………………………………………115 
CПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………..………118 
 
ВСТУП 
 
Актуальність теми. В умовах інтенсивного та масштабного освоєння 
підземного простору міст та значного зносу об’єктів технічної 
інфраструктури геоекологічний стан підземного простору різко 
погіршується. Ці явища особливо поширені в умовах функціонування 
сільськогосподарських, тваринницьких і харчових підприємств. Агресивне 
середовище, що утворюється, сприяє розвитку деструктивних процесів на 
конструкціях, що розмішуються нижче відмітки нульового циклу. Це в свою 
чегру, призводить до передчасного старіння, втрати несучої здатності і 
подальшого виходу з ладу. 
Відомо, що при влаштуванні буронабивних паль у просадочних 
ґрунтах другого типу рекомендується використовувати антифрикційні 
покриття (поліетиленові плівки, пластики, бітумні матеріали) з метою 
зменшення від’ємного  тертя, що діє в шарі скріплення, та підвищення 
несучої здатності. Проте на сьогодні немає чіткої, обґрунтованої 
технологічної послідовності влаштування буронабинивх паль з 
антифрикційним покриттям у просадочних ґрунтах другого типу. 
Довговічність полімерних і бітумних матеріалів в грунтовому 
середовищі оцінюється приблизно в 40 років, а термін служби цих матеріалів 
в таких агресивних умовах - близько 15-20 років. При влаштуванні ковзного 
покриття буронабивних паль за відомими технологіями наголос робиться на 
створення властивостей максимального ефекту ковзання, не враховується, 
захисна функція цього покриття від агресивних процесів. Часто 
використовуються матеріали антифрикційного покриття, які, як правило, 
нестійкі до агресивного впливу ґрунтового середовища. 
Відомо, що фундаменти будівель і споруд I-II групи капітальності 
належать до конструкцій підвищеної надійності та потребують тривалої 
експлуатації. Тому в існуючих умовах експлуатації антифрикційні покриття 
буронабивних паль потребують захисту від взаємодії з оточуючим ґрунтовим 
середовищем з метою підвищення їх експлуатаційних властивостей і терміну 
служби. Тому розробка нової технології влаштування буронабивних паль із 
захищеним ковзним шаром в просадочних ґрунтах другого типу 
характеризується підвищенням довговічності та надійності як ковзного шару, 
так і буронабивної палі. 
Мета і завдання дослідження. Мета магістерської роботи полягає в 
аналізі сучасних технологій влаштування буронабинивх паль довжиною до 
10 м у просадочних ґрунтах другого типу. 
Для досягнення поставленої мети сформульовані та вирішені наступні 
завдання: 
– Аналіз відомих технологій влаштування буронабивних паль у 
просадочних ґрунтах другого типу, їх класифікація та виявлення дефектів у 
відомих технлогіях; 
– Аналіз досліджень щодо моделювання процесів впливу буферного 
шару з гідрофобного ґрунту на залишковий ресурс антифрикційних 
покриттів буронабвиних паль; 
– Дослідження технологічних параметрів та розробка технології 
влаштування буронабвиних паль з гідрофобним шаром; 
- Формування нових конструктивних і технологічних рішень, їх 
проектування і пропозиції щодо виробничого впровадження в практику 
будівництва. 
Об'єкт дослідження – технологічні операції влаштування 
буронабивних паль у просадочних ґрунтах другого типу з антифрикційним 
покриттям. 
Предмет дослідження – технологічні та організаційні параметри 
влаштування буронабивних паль у просадочних ґрунтах другого типу. 
Практичне значення одержаних результатів полягає в наступному: 
–обґрунтовано технічно-технологічні рішення, які дозволяють 
підвищити експлуатаційний ресурс буронабивних паль у просадочних 
ґрунтах другого типу; 
–виявлено граничні значення технологічних параметрів та факторів, що 
дозволяють отримати найбільш раціональну до впровадження технологічну 
послідовність влаштування буронабивних паль; 
– розроблено технологічну карту та впроваджено технологію 
влаштування буронабивних паль у просадочних ґрунтах другого типу.  
 
РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД ТЕХНОЛОГІЙ ВЛАШТУВАННЯ 
БУРОНАБИВНИХ ПАЛЬ У ПРОСАДОЧНИХ ҐРУНТАХ ДРУГОГО 
ТИПУ 
 
1.1. Аналіз практики будівництва та технологій влаштування 
буронабивних паль у просадочних ґрунтах другого типу 
 
За останні кілька десятиліть пальові фундаменти довели себе як 
ідеальні з технічної та економічної точки зору при будівництві на 
просадочних ґрунтах. 
Ще в 1965 р. американський професор В. Торнбулл, який займався 
проблемою будівництва на просадочних ґрунтах у США, говорив про 
питання відповідальних фундаментів на великих просадочних шарах: «Палі, 
палі і тільки палі, навіть якщо палі довше ніж - 100 м” [1] . 
Вагомий внесок у розвиток будівництва на просадочних ґрунтах 
зробили такі вчені, як Ю.М. Абєлєв, П.М. Єрмошина, І.М. Литвинов, Б.В. 
Бахолдін, В.І. Берман, Н.С. Метелюк,В.І. Крутов та ін. 
З початку 1960-х років широко застосовуються пальові фундаменти в 
умовах просідання грунту. Початок використання пальових фундаментів 
можна розглядати як реакцію проектувальників на деформації будівель, 
побудованих на ущільнених просадочних грунтах. Варто відзначити, що в 
1960-1980-х роках спостерігалася стійка тенденція до збільшення захисних 
заходів від просідання і, відповідно, збільшення вартості захисту будівель, 
але це не призвело до прийняття варіантів на користь пальових фундаментів. 
Аналіз досвіду будівництва на просадочних ґрунтах показав, що 
просідання під вагою лесових ґрунтів призводить до взаємодії між 
оточуючими ґрунтовими масивами та палями, тобто конструкції витягуються 
із грунту разом з навколишнім грунтом на висоту 5-7 см. Це означає, що 
додаткові сили передаються на ущільнені маси грунту та палі через негативні 
сили тертя. Як показують результати натурних досліджень, сили від’ємного 
тертя на бічній поверхні паль становлять 30-50 кН/м2, інколи досягають 60-80 
кН/м2, тобто в деяких випадках, вони перевищують несучу здатність паль [2 -
6]. 
Додаткові навантаження викликають значні осідання пальових 
фундаментів, а конструкції будівель та споруд зазнають значних і часто 
неприпустимих деформацій [4, 5]. У цьому контексті існує актуальність і 
необхідність розробки ефективних заходів для зменшення від’ємних сил 
тертя. 
У чинних нормативних документах і методиках [6-11] від’ємні сили 
тертя враховуються шляхом віднімання додаткових зусиль навантаження із 
загальної несучої здатності пальового фундаменту, яка визначається за 
методикою [12] з локальним проникненням вологи без осідання. Водночас у 
вітчизняній проектно-будівельній практиці недостатньо досвіду застосування 
ефективних заходів щодо зменшення додаткового навантаження від 
від’ємних сил тертя на палі. 
Існують лише пропозиції щодо підвищення несучої здатності палі у 
просадочних ґрунтів другого типу [13, 14-16] за рахунок збільшення опору 
під основою палі за рахунок ущільнення ґрунту у вибої свердловини гравієм 
чи бетоном або за допомогою забивання або пресування залізобетонного 
елемента, який далі в свердловині залишається. Однак на практиці ці заходи 
не настільки ефективні, оскільки призводять до часткового або неповного 
зменшення від’ємного тертя на палі. 
В останні десятиліття з'явився новий напрямок зменшення від’ємного 
тертя по тілу паль шляхом розміщення їх у пружних оболонках, так званих 
ковзних оболонках, у місцях контакту бетону з грунтом. Як показано в 
літературних джерелах [14-16], антифрикційне покриття запобігає або 
суттєво зменшує передачу від’ємного тертя. Економічна доцільність 
розміщення паль в пружних оболонках очевидна в порівнянні з передачею їм 
від’ємного  тертя. 
В якості матеріалів з низьким коефіцієнтом тертя можуть 
використовуватися різні матеріали з низьким опорои на зсув у вигляді 
покриттів (з бітуму, пластичного мастила, силіконостійкої емалі та ін.), 
мінерального заповнення буферних зон (добавки поверхнево-активних 
речовин в місцевий грунт, гелеві розчини або еластичні матеріали, 
поліетиленова плівка, пластик тощо). У зарубіжній будівельній практиці в 
якості ковзних матеріалів використовують бітум і мастики на бітумній 
основі. Дослідження Fellenius, Broms, Bjerrum, Endo, Okabe, Horvath and Van 
der Waerdenveen, Clement, Bozozurk [17] показують, що бітум і полімери є 
найбільш ефективними антифрикційними матеріалами. Бітумно-полімерні 
покриття дають змогу зменшити негативні сили тертя на буронабивних  
палях у середньому на 60–80 % порівняно з еталонними палями без 
антифрикційного покриття [17]. 
Виходячи з вітчизняного та зарубіжного досвіду будівництва 
буронабивних  паль в просадочних ґрунтах другого типу можна встановити 
певну класифікацію способів монтажу, яка наведена на рис. 1. 1.1 [18, 19]. 
Загалом способи влаштування буронабвиних паль в просадочних 
ґрунтах другого типу розглядаються як формування ущільнених ґрунтових 
масивів або повне проходження шару осідання та заглиблення в міцний 
дренажний шар з модулем деформації E≥20 МПа, [20] . 
Що стосується пункту 1 (рис. 1.1) формування ущільнених ґрунтових 
масивів, існує три способи зведення буронабивних  паль. 
Перший спосіб – спосіб улаштування паль у слабких ґрунтах згідно з 
розділом 1.1 (рис. 1.1), який здійснюється шляхом заповнення буферного 
прошарку між пальою, що встановлюється, і ґрунтовим масивом, армованою 
піскосумішшю з добавки поверхнево-активних речовин (ПАР) [21, 22]. 
 Недоліками даного способу влаштування буронабивиної палі є, по-
перше, неефективність роботи цього буферного шару, оскільки при осіданні 
навколишнього масиву навантаження зсуву передається на палю через 
зависання навколишнього ґрунту на поверхні палі. Це призводить до 
зниження несучої здатності палі. Домішки поверхнево-активних речовин з 
посиленим піщаним ґрунтом лише передають зменшені зсувні навантаження 
на палі завдяки своїй гідрофільності поверхні. Це означає, що ми маємо не 
зовсім значне зменшення негативних наслідків занурення маси на палі. 
Також не передбачено захист конструкцій буронабивних  паль від 
руйнівної дії ґрунтового масиву, що призводить до передчасної втрати 
міцності конструкцій. 
Другий спосіб – це спосіб влаштування буронабивних  паль на ділянці 
1.2 (рис. 1.1), який здійснюється шляхом просочування масиву через 
свердловини дренажним матеріалом з подальшим заглибленням паль у 
свердловину шляхом забивання [23, 24]. 
Недоліками цього методу є неможливість його застосування в умовах 
щільної міської забудови. Дана технологія допускає утворення значних 
тріщин навколо котловану, а також підвищення рівня грунтових вод. Велика 
тривалість роботи робить цей спосіб досить нетехнологічним і трудомістким. 
Третій спосіб - спосіб влаштування пальового фундаменту в 
просадочних грунтах згідно з розділом 1.3 (рис. 1.1), який здійснюється 
шляхом утворення свердловин під кутом 45 °, занурення перфорованих 
ін'єкторів, закачування рідкого піску з кінцева подача цементно-піщаного 
розчину [25, 26, 27]. 
  10 
Способи влаштування набивних у просадочних грунтах другого 
типу 
1. Шляхом утворення закріпленого 2. Шляхом прорізки просадочного ґрунту та з заглибленням у 
масиву або шляхом ущільнення непросадочний ґрунт 
навколишнього ґрунту 
2.1 Влаштування антифрикційного шару 2.2 Влаштування антифрикційного шару 
за рахунок проміжних матеріалів за рахунок конструкцій антифрикції 
  
 
Рис. 1.1. Класифікація способів влаштування набивних паль у просадочних грунтах другого типу
13 
2.2.2 Утворення антифрикційного шару  навколо палі за 
рахунок буферної зони з неущільненого дренуючого 
матеріалу з систематизованою подачею  у неї в процесі 
експлуатації змазочних матеріалів [37] 
2.2.1 Утворення антифрикційного шару за рахунок 
влаштування роликів у антифрикційному матеріалі 
 [35, 36] 
2.1.3 Утворення антифрикційного шару шляхом 
утворення буферної зони з матеріалом заповнення з 
низьким опором зрушування [32, 33, 34] 
2.1.2 Утворення антифрикційного шару шляхом 
проміжних матеріалів з низьким показником тертя ніж 
у бетону, у вигляді поліетиленових труб [30, 31] 
2.1.1 Утворення антифрикційного покриття шляхом  
утворення шарів з еластичного незмочуваного 
матеріалу  [28, 29] 
1.3 Шляхом утворення свердловин під кутом 45º, 
занурення перфорованих ін'єкторів, нагнітання рідкого 
піску з кінцевою подачею цементно-піщаної суміші  
[25, 26, 27] 
1.2 Шляхом замочення масиву через дренуючі 
свердловини та занурення у них паль [23, 34] 
1.1 Шляхом заповнення буферного шару армованою 
піщаною сумішшю з домішками ПАР  [21, 22] 
 
Недоліком цього способу є те, що він лише частково зменшує негативне 
тертя об тіло палі при осіданні масиву. Також залишається актуальною 
проблема захисту бетонної поверхні палі від шкідливих агресивних впливів. 
Таким чином, відомі технології влаштування буронабивних  паль в просадочних 
ґрунтах другого типу є недостатньо оптимальні для зменшення негативного 
тертя за рахунок утворення ущільнених мас навколо палі, що є одним із 
факторів впливу на несучу здатність пальового фундаменту. Але найбільшим 
недоліком тут є те, що ущільнений шар навколо палі пропускає воду, що 
допускає агресивний вплив навколишнього ґрунтового простору. 
Класифікація способів влаштування паль в просадочних ґрунтах другого 
типу складності характеризується як повним проходженням просідаючого шару, 
так і заглибленням низа палі в непоглинаючий (дренуючий) шар, точка 2 (рис. 
1.1). ). 
Відповідно до [6,7] при зрізанні просадочного шару на поверхні палі слід 
влаштовувати поверхню ковзання, тобто шар ковзання. Відповідно до 
конструктивних міркувань шар ковзання може бути у вигляді матеріалів: 1) 
розташований між тілом палі та просадочним масивом; 2) які мають менші 
коефіцієнти тертя об грунт, ніж бетонна поверхня; 3) організовані за рахунок 
буферних шарів і пристроїв різної складності. Призначення цих матеріалів – 
відокремити роботу буронабивних  паль від роботи грунтового масиву. 
Улаштування ковзного шару на основі проміжних матеріалів згідно 
пункту 2.1 (рис. 1.1) виконується трьома способами. 
Перший спосіб – спосіб влаштування буронабвиної палі згідно з п. 2.1.1 
(рис. 1.1), який здійснюється шляхом занурення в свердловину арматурного 
каркаса, обгорнутого шарами незмочувального плівкового матеріалу, з 
наступним бетонуванням фундаменту свердловини. [28, 29]. 
Другий спосіб – спосіб монтажу буронабвиної палі згідно з п. 2.1.2 (рис. 
1.1), який здійснюється шляхом занурення захисної труби з відкидним 
башмаком і пружною пластиковою оболонкою, закріпленою анкерними 
елементами. Потім трубу витягують, залишаючи складний башмак і пластикову 
оболонку неушкодженими шляхом нагрівання поверхні труби та розплавлення 
анкерних елементів [30, 31]. 
Третій спосіб – це спосіб встановлення буронабивної палі згідно з 
розділом 2.1.3 (рис. 1.1), який здійснюється шляхом встановлення буферної 
зони між навколишнім ґрунтом і тілом буронабивної палі за рахунок матеріалів 
з низьким опором зсуву. [32, 33, 34] . 
Загальні недоліки вищевказаних методів буронабвиної паль: 
 
- передбачається лише утворення ковзного шару, властивості ковзного 
шару захищати бетонну поверхню палі від несприятливих умов ґрунту, 
антикорозійні властивості не враховуються; 
- у двох останніх способах улаштування в якості поверхонь ковзання 
використовуються полімерні труби, які, по-перше - дорогі, а по-друге - мають 
недостатні властивості ковзання. 
- висока трудомісткість робіт і необхідність використання допоміжного та 
загального обладнання відповідно до способу монтажу, зазначеного в п. 2.1.2; 
- у зазначених процесах в антифрикційному покритті утворюються хвилі, 
руйнуються і вимиваються пластифікатори матеріалу покриття за рахунок 
хімічної дії ґрунту, можливе промерзання покриття з навколишнім ґрунтом за 
рахунок проникнення вологи в антифрикційне покриття. 
Влаштування ковзного шару на основі ковзних конструкцій відбувається 
двома способами, пункт 2.2 (рис. 1.1). 
1. Спосіб зведення буронабвиної палі згідно з п. 2.2.1 (рис. 1.1), при якому 
між палею і грунтом створюється ковзний шар шляхом улаштування роликової 
конструкції, розташованої в трубі каркаса із заповненням ковзним матеріалом 
[35, 36] . 
Недоліками цього способу влаштування буронабвиної палі є відносно 
висока трудомісткість операцій способу; можливе руйнування структури зони 
зсуву внаслідок нерівномірного осідання шару ґрунту; необхідність планового 
ремонту антифрикційного покриття (заповнення труби рами антифрикційним 
матеріалом, заміна роликів через знос), що робить даний спосіб влаштування 
лише теоретичним і не допускає практичного застосування в реальних 
агресивних умовах. 
2. Порядок влашутвання буронабвиної палі в просадочних ґрунтах 
другого типу згідно з п. 2.2.2 (рис. 1.1), що здійснюється шляхом створення 
буферної зони з наповнювального матеріалу з ковзними властивостями та 
систематичним подачею мастильних матеріалів у буферну зону під час 
технологічної експлуатації пальового фундаменту [37]. 
До недоліків способу можна віднести незначне зменшення негативних сил 
тертя на тілі палі за рахунок осідання навколишнього ґрунту, а також 
необхідність необхідної планомірної та систематичної подачі мастильних 
матеріалів у проміжний буферний шар ґрунту. 
На рис. 1.2 наведено співвідношення трудомісткості способів 
влаштування антифрикційних покриттів буронабивних  паль у просадочних 
грунтах другого типу. 
 
       % 100
90
80
еластичний незмочуваний стрічковий 
70 матеріал
60
проміжні матеріали
50 з низьким показником тертя
40
матеріали заповнення з
30 низьким опором зрушування
20
конструкції роликів у
10 антифрикційному матеріалі
0
буферної зона з
дренуючого мат еріалу
Трудомісткість у відносних величинах
Рис. 1.2. Співвідношення трудомісткості способів влаштування антифрикційних 
покриттів буронабивних паль у просадочних грунтах другого типу 
 
Класифікація способів влаштування буронабивних паль в просадочних 
ґрунтах другого типу показала, що на сьогодні немає чітких рекомендацій або 
апробованих технологій влаштування паль з ковзним покриттям. Є лише 
винаходи [22-27, 28-32, 33-37], джерела з коротким оглядом подібних 
технологій [4, 17, 26]. Тому виникає необхідність вивчення існуючих інструкцій 
з улаштування антифрикційних покриттів з метою виявлення перспективних 
(рис. 1.2). Відповідно до рис. 1.2 найменш трудомісткі способи влаштування 
ковзного покриття з еластичних незмочуваних стрічок і наповнювачів з низьким 
опором на зсув наведені відповідно в розділах 2.1.1 і 2.1.3 (рис. 1.1). Тому 
розглянемо технологічні процеси цих методів більш детально. 
Технологія влаштування буронабивної палі з антифрикційною 
«сорочкою» (розділ 2.1.1, рис. 1.1) [13, 14] здійснюється наступним чином. 
На арматурний каркас «насувають» багатошарову (мінімум двошарову) 
антифрикційну «сорочку», внутрішній шар «сорочки» торкається стрижнів 
арматурного каркасу, наносять незатвердіючу антифрикційне мастило, яке 
наноситься між шарами «сорочки». 
Крім того, кожен з шарів - зовнішній і внутрішній - одягається на 
арматурний каркас з нахлестом при вертикальному з'єднанні по периметру і з 
діаметральним зміщенням щодо з'єднання сусідніх шарів. Кожен наступний 
шар наноситься поверх попереднього шару з нанесенням незатвердіючої 
мастила. 
Процес «надягання» антифрикційною «сорочки» показано на рис. 1.3. Це 
робиться шляхом навішування арматурного каркаса на гак крана і поступового 
 
натискання його на «сорочку», яка має низький коефіцієнт тертя. Загорнутий 
таким чином арматурний каркас встановлюють у попередньо пробурену 
свердловину відповідного діаметру шнеком АВ-100 на всю глибину 
просадочного грунту, при цьому глибина забурювання свердловини у щільний 
грунт – не менше 1–1,5d,  де d - діаметр палі. 
Поширення вістря паль здійснюється за допомогою погружного спредера 
ПГС-2, ПСГ-2М або утворення погирення вістря палі шляхом утрамбовування 
твердого зв’язного матеріалу (щебінь, бетон) з метою збільшення діаметра 
поширення в 2-3 рази. 
 
 
 
Рис. 1.3. Процес «одягання» антифрикційної «сорочки» буронабивної палі  
 
Бетонування тіла палі здійснюється за стандартною технологією, в 
результаті чого ковзаюча «сорочка» розширюється в радіальному напрямку до 
розмірів свердловини, притискається до її поверхні і утворює поверхню 
ковзання всередині шару схоплювання. Зростання по периметру кожного шару 
антифриуційної «сорочки» відбувається за рахунок нахлеста по її 
вертикальному з'єднанню. 
Навіть при налагодженні способу не виключається використання 
обсадних труб при влаштуванні свердловин з міркувань чистоти вибою 
свердловини і його цілісності під час палеукладних робіт. 
Конструкція буронабивної палі, яка забезпечена ковзним шаром, наведена 
на рис. 1.4. 
 
Спосіб влаштування буронабивної палі з ковзним покриттям, 
класифікований за п. 2.1.3 (рис. 1.1), здійснюється шляхом створення буферної 
зони між тілом палі та навколишнім ґрунтом за рахунок матеріалів з низьким 
опором на зсув. 
 
 
Рис. 1.4. Конструкція буронабивної палі з встановленим арматурним каркасом, 
що обгорнений антифрикційним матеріалом: 
1 – просадочна товща; 2 – непросадочний (дренуючий) шар ґрунту; 
3 – свердловина палі; 4 – антифрикційна «сорочка»; 5 – арматурний каркас 
 
Дана технологія побудови буронабивної палі реалізується наступним 
чином. 
Спочатку за допомогою шнека АБ-100 або іншого бурового обладнання, 
прикріпленого до базової машини, буриться свердловина, розмір якої 
перевищує діаметр майбутньої палі. Потім у підготовлену свердловину 
занурюють обсадну металеву трубу діаметром, відповідним діаметру 
майбутньої палі, а на зовнішню поверхню труби кріплять ковзний шар у вигляді 
еластичної плівки. Тіло палі влаштовують шляхом укладання бетону через 
обсадну трубу, наприклад, шляхом подачі бетону баддею за допомогою 
автокрану або безпосередньо бетоновозом. При цьому заповнюються пазухи 
між стінками обсадної труби і стінками раніше побудованої свердловини. При 
цій технології пазухи заповнюються локальним грунтом, змішаним з хімічним 
реагентом. Потім металеву обсадну трубу витягують автокраном зі 
свердловини, залишаючи в свердловині еластичну плівку, яка служить ковзним 
покриттям для майбутньої палі. Після повного витягування обсадної труби 
 
бетонну суміш тіла палі ущільнюють глибинним вібратором. Під впливом 
вібрації робочого органу створюється бічний тиск, який за рахунок радіального 
розширення бетонної суміші ущільнює матеріал, що заповнює пазухи забивної 
палі. 
Крім того, бічний тиск сприяє більшому просочуванню хімічного 
реагенту місцевого ґрунту, що заповнює пазухи, в навколишній ґрунт, тим 
самим збільшуючи бар’єрну зону з недеформуючими властивостями. 
Для більш надійного утримання антифрикційної плівки на поверхні труби 
і для більш технологічного зняття при монтажі антифрикційного покриття 
буронабивної палі зовнішня поверхня обсадної труби попередньо змащується 
однорідним консистентним матеріалом, процес обгортання труби 
антифрикційним матеріалом здійснюється шляхом прокатки по ній металевої 
труби розгорнутою плівкою з попередньо нанесеним шаром однорідного 
матеріалу. Для утримання ізоляційного ковзного матеріалу в свердловині при 
витягуванні труби її нижні кінці підводять до основи труби, де згодом вони 
будуть затиснуті вагою закладеного бетону під час бетонування. 
Технологічний процес зведення буронабивної палі за методом, 
класифікованим згідно з п. 2.1.3 (рис. 1.1), наведено на рис. 1.5. 
Технології влаштування забивних паль згідно з п. 2.1.1, 2.1.3 (рис. 1.1) 
мають такі технологічні переваги перед іншими технологіями: 
- відсутність допоміжного обладнання та механізмів для занурення 
плівкового фрикційного матеріалу в свердловину; 
 - для занурення ковзного матеріалу не потрібна окрема операція: так у 
першому випадку відповідно до методу згідно п. 2.1.1 [13] у свердловину 
занурюється матеріал, який намотується на арматурний каркас, у другому 
випадку згідно п. 2.1.3 [21] – закріплюється на зовнішній поверхні обсадної 
труби; 
 
 
 
Рис. 1.5. Послідовність виконання робіт по влаштуванню буронабивної палі 
довжиною ≤ 10 м, що класифікований за п. 2.1.3, (рис. 1.1): 
1 – ямобур АБ–100; 2 – свердловина; 3 – стріла автокрану, 
4 – металева обсадна труба; 5 – плівковий антифрикційний шар; 
6 – баддя для бетону; 7 – пазухи фундаменту, що заповнені місцевим ґрунтом з 
домішками хімічного реагенту; 8 – тіло буронабивної палі 
 
- за рахунок виключення та спрощення технологічних операцій 
встановлення ковзного шару в технологіях [28, 39] вони стають більш 
технологічними, тому є менш трудомісткими (рис. 1.2) і відповідно, мають 
меншу кошторисну вартість. 
Але крім переваг у цих методів є і безліч недоліків: 
- ймовірність того, що антифрикційне покриття може зкомкуватися або 
зруйнується, якщо воно зісковзне з корпусу під час його зняття, за розділом 
2.1.3 [39]; 
- навіть при застосуванні методу згідно з розділом 2.1.3 [39] при видаленні 
внутрішньої обсадної труби можливе руйнування навколишнього буферного 
шару та тіла палі; 
- при способі за п. 2.1.3 [39] після бетонування тіла палі методом 
вертикального переміщення труби (ВПТ) не вдається якісно занурити 
арматурний каркас, процес занурення досить тривалий- витратна, в деяких 
випадках рама занурена не повністю; 
- у п. 2.1.1 [28] невиправданий оптимальний тиск подачі бетонної суміші, 
неможливо якісно контролювати процес радіального розтікання 
антифрикційного покриття; 
 
- при способі за п. 2.1.3 [39] процес влашутвання буферного шару досить 
трудомісткий, неможливо якісно контролювати процес схоплювання; 
- відсутність чіткого обґрунтування прийомів проведення технологічних 
операцій; 
- загальним недоліком цих двох методів є низька експлуатаційна 
надійність полімерного антифрикційного покриття. 
 
1.2. Причини та умови виникнення негативного тертя 
 
 Причиною виникнення негативного тертя є осідання грунту навколо палі, 
внаслідок чого на її бічній поверхні розвиваються довантажуючі палю сили 
тертя, що може призвести як до розвитку неприпустимих осадок паль і втрати 
ними несучої здатності, так і до їх руйнування або до руйнування зведених 
ними конструкцій. Приклади розвитку такої ситуації показані на рис. 1.6 та 1.7. 
На рис. 1.6 показано руйнування насипу на висячих палях у слабкій глині 
у північному передмісті міста Ухань (Китай) Wang A. [40]. Викликане 
негативним тертям руйнація бетонних паль призвела до руйнування зведеного 
на них насипу. 
 
Рис 1.6 - Спричинене негативним тертям руйнування насипу на висячих 
палях 
 
 
На рис. 1.7 Su D. та ін [41] наведено приклад руйнування бетонної основи 
на палях, викликаного їх відривом від ростверку внаслідок розвитку сил 
негативного тертя, викликаного осіданням грунту.  
Випадок руйнування будівлі на палях з проміжною подушкою між ними 
та ростверком у квітні 1978 року в Пескарі (Італія) було проаналізовано 
чисельно Maugeri та ін [42]. Maugeri та інші дійшли висновку, що вага подушки 
призвела до консолідації слабкої глини і спровокувала розвиток сил 
негативного тертя на бічних поверхнях паль, що і викликало руйнування 
будівлі. 
Наведені приклади підтверджують необхідність обліку при проектуванні 
будівель та споруд на пальових фундаментах можливості розвитку сил 
негативного тертя внаслідок осідання ґрунту навколо паль, яке може 
відбуватися з багатьох причин, що найчастіше зустрічаються і в просадочних 
грунтах другого типу. 
 
 
Рис. 1.7 - Відрив паль від ростверку, спричинений негативним тертям [41]. 
 
 
Слід зазначити, що вперше в розвитку довантажуючих сил тертя у 
слабких ґрунтах звернув увагу К. Терцаги і визначив поняття - нейтральна 
площина, яку пізніше було перейменовано як «нульова точка» [43; 44; 45]. 
Проведені аналізи загальновідомих дослідження показали, що осідання шарів 
ґрунту над нейтральною площиною більше, ніж осад палі, а це означає, що 
вище нейтральної точки на бічній поверхні палі виникають сили тертя, 
спрямовані вниз (негативне тертя – fнег), які додаються до палі, що діє на 
загальну несучу здатність (довантажують палю), а нижче нейтральній площині 
осадки шарів грунту завжди менше осаду палі, отже мобілізуються сили тертя, 
спрямовані вгору (позитивне тертя - fпоз), які протистоять вертикальному 
навантаженню, що діє на конструкцію палі і додатковому навантаженню, що 
створюється негативним тертям над нейтральною площиною (Рис. 1.8). 
 
 
Рис. 1.8 – Схема роботи палі, що осідає в грунті: а - депланація шарів 
глини біля вертикальної одиночної палі; б - розподіл поздовжніх зусиль по 
довжині палі; в-епюри осад угрунту Sгр і палі Sсв [45]. 
 
Негативне тертя  є значною проблемою при проєктуванні будівництва 
пальових фундаментів в просадочних грунтах другого типу. Над вивченням цієї 
проблеми працювало багато дослідників: Терцаги К.; Кроуфорд К. Б.; 
Фелленіус Б. Х.; Уокер Л. К.; Бачолдін Б.В. и Берман В. І.; Григорян А.А.; 
Leung і Dr.; Габібов Ф.Г.; Акопян А.Ф.; Далматов Б.И.; Тер-Мартиросян З. Г.; 
Нгуен Х. С.; Ye S.;  Абелев М. Ю.; Мильчанина К. Л; Hanna A. і Hoque M. A.; 
Kong G.; Клементе Ф. М.; Lv Y., Ding X. і Wang D.; Poulos H. G. і Mattes N. S 
тощо.  
 
Експериментальний аналіз 
Fellenius B. H. [46] вивчав розвиток сил негативного тертя з бокових 
поверхонь паль, що осідає в товщі слабкого грунту. Польові вимірювання 
проводилися на оснащених вимірювальними приладами одиночних палях 
діаметром 610 мм, довжиною 43 м. Fellenius показав, що чим вищий опір ґрунту 
під вістрям палі, тим більша глибина нейтральної точки розташування площині. 
Вертикальне навантаження на палю, навпаки, призводить до зменшення 
глибини розташування нейтральної площини. У 2006 році Fellenius [46] провів 
дослідження з використанням палі діаметром 300 мм, встановленої на глибині 
25 м з прорізанням шару слабкої глини товщиною 20 м, що підстилається 
товстим шаром піску. Осадка шару глини під дією ваги насипу товщиною 2 м 
призвела до розвитку сил негативного тертя та осаду ненавантаженої палі. Endo 
та ін [47] досліджували розвиток сил негативного тертя на ненавантажених 
палях в глинистому грунті потужністю 43 м. Фіксація осадки почалася відразу 
після занурення палі. Рисунок 1.9 Б показує, що осадка поверхні грунту за 672 
днів після занурення палі склало 120 мм, а осад голови палі - 53 мм. 
Нейтральна площина розташована в точці, де відносне переміщення між 
палею і ґрунтом дорівнює нулю. Ця глибина відповідає розташування пікової 
точки розподілу сил тертя по глибині палі. (Рис 1.9 A). 
 
 
Рис. 1.9 - Схема роботи палі в ґрунті, що осідає [48].  
 
 
Indraratna та ін [48] провели вимірювання негативного бічного тертя на 
двох пустотних збірних попередньо напружених палях у слабкій глині.  
Випробувальні палі мали зовнішній та внутрішній діаметр 0,4 та 0,25 м 
відповідно, одна з паль була без покриття, інша – з бітумним покриттям. 
Палі мали 27 метрів завдовжки і на 2 метри височіли над відміткою 
грунту. Негативне поверхневе тертя було викликане спорудженням насипу 
товщиною 2 м. Було відзначено, що максимальне негативне поверхневе тертя 
було мобілізовано через 3 та 6 місяців для паль з покриттям та без покриття 
відповідно. Було встановлено, що бітумне покриття знижує негативне 
поверхневе тертя до 40% від тертя, що діє на палю без покриття. 
Xia та ін [49] для вивчення розвитку негативного поверхневого тертя 
провели польові випробування трьох однакових паль, навантажених 
вертикальним навантаженням. Вони встановили, що негативне бічне тертя 
обернено пропорційно навантаженню на голову палі, іншими словами, вони 
знайшли, що в міру збільшення навантаження на голову палі нейтральна 
площина переміщається вгору. 
Bozozuk M. [50] досліджував розвиток бічного тертя на порожнистих 
сталевих палях діаметром 300 мм, довжиною 49 м та товщиною стінки 6,4 мм. 
Паля була обладнана датчиками і занурена в гранульований насип висотою 9 м і 
шириною 27 м, що підстилається шаром морської глини. За 5 років осадка 
насипу склала 540 мм, а на глибині 44 м - 18 мм. Надлишковий тиск порової 
води повністю розсіявся на глибині 15 м. Відносне зміщення палі порівняно зі 
змішуванням ґрунту зменшилося до нуля на глибині 15 м. Стиснення, виміряне 
датчиками деформації, показало, що за 5 років паля стиснулася в осьовому 
напрямку на 16 мм. 
Liu та ін [51] виконали серію модельних випробувань на центрифузі для 
вивчення розвитку негативного бічного тертя на палях, викликаного 
самоущільненням насипу, відсипаного за допомогою земснаряду. Випробування 
показали, що навантаження на палю мало впливає на положення нульової 
точки, що суперечить результатам більшості проведених досліджень.  
Huang та ін [52] провели експерименти на моделях з метою вивчення 
розподілу негативного у паль у піщаному ґрунті. Досліджувалося розподіл сил 
тертя та поздовжніх зусиль за довжиною паль. Дослідження проводилися при 
різних значеннях рівномірно розподіленого навантаження на поверхні ґрунту, 
яке змінювалося від 20 до 120 кПа. Дослідження показали, що глибина 
розташування нейтральної точки змінюється від 0,8 до 0,95 довжини палі у міру 
збільшення навантаження на ґрунт з 20 до 120 кПа (Рис. 1.10), що, поряд з 
іншими дослідженнями, спростовує виведення Huang та ін. незалежності від 
навантаження на поверхні ґрунту. 
 
 
Рис. 1.10 - Розподіл осьової сили за довжиною палі: а – компонування 
моделі; б - розподіл осьових зусиль за довжиною палі при різних значеннях 
навантаження на поверхні ґрунту [52]. 
 
 Чисельні дослідження 
Poorooshasb та ін [53] провели чисельні дослідження розподілу дотичних 
напруг по бічній поверхні абсолютно жорстких паль (паль стійок) при осіданні 
ґрунту, викликаного шаром насипу товщиною 2 м з питомою вагою 16,5 кН/м3. 
Розглядалося два варіанти паль - паля-стійка і висяча паля. У першому випадку 
паля довжиною 12 м, діаметром 60 см повністю прорізала шар нормально 
консолідованої глини, що підстилається практично стисливою породою (Рис 
1.11). У другому випадку паля того ж діаметра мала довжину 6,0 м, працюючи 
за схемою висячої палі (Рис 1.12). 
На рисунках 1.11 та 1.12 показані пошарові деформації ґрунту після 
завершення процесу консолідації, на рисунках 1.6 та 1.7  – епюри розподілу 
дотичних напруг по довжині паль. Епюри показують, що у палі-стійки дотичні 
напруги збільшуються, починаючи з поверхні ґрунту до певної глибини, а потім 
починають зменшуватися за величиною, досягаючи нульового значення нуля на 
рівні корінної породи (на рівні нижнього кінця палі палі). Дотичні напруження 
на верхній частині висячої палі негативні і змінюється на позитивне значення 
після нейтральної площини. 
 
 
Рис. 1.11 – Розрахунок дотичних напружень по довжині палі стійки [53] 
 
За результатами проведених досліджень було показано, що глибина 
розташування нейтральної площини мало залежить від ваги насипу на поверхні 
ґрунту, значно більшою мірою вона залежить від стисливості ґрунту під нижнім 
кінцем палі. Крім того, стисливість ґрунту під нижнім кінцем палі призводить 
до зменшення сил тертя на її бічній поверхні, так максимальне негативне бічне 
тертя у палі-стійки виявилося на 20% більше, ніж у висячій палі при тому ж 
навантаженні від ваги насипу. 
 
 
Рис. 1.12 – Розподіл дотичних напруг по довжині висячої палі [53]. 
 
Jeong та ін [54] провели чисельний аналіз впливу взаємодії паль у групах 
на розподіл сил бокового тертя по їх поверхнях і прийшли до наступних 
висновків: провели чисельний аналіз сили, що довантажує палі від бокового 
тертя та групи паль-стійок, щоб вивчити ефект взаємодії. Автор зауважив, що: 
 - основними параметрами, що впливають на величину та розподіл сил 
бокового тертя у паль у групах є відстань між палями, їх загальне число та 
положення у групі; 
- додаткове навантаження, викликане силами негативного тертя, буде 
мінімальним на палю, розташовану в центрі групи; 
 - нейтральна площина у групи паль-стійок може бути прийнята на рівні їх 
нижніх кінців, у груп висячих паль - на глибині, приблизно рівної 75% довжини 
паль, розташованих у кутку і на периметрі групи, і на рівні нижніх кінців паль, 
розташованих усередині групи. 
 Lv Y. R. та ін [55] вивчали вплив геометричної форми поперечного 
перерізу паль параметрів на розвиток негативного поверхневого тертя на палях 
в консолідуючому ґрунті. Розрахунки виконувались методом кінцевих 
елементів у тривимірній постановці із використанням MS Exel. Було показано, 
 
що негативне бічне тертя, що виникає на паля двотаврового перерізу, менше, 
ніж на паля круглого або прямокутного перерізу (Рис. 1.13). 
Також було показано, що нормовані глибини нейтральної площини у паль 
круглого, прямокутного та двотаврового перерізів становили 0,86, 0,82 та 0,75 
довжини палі відповідно. 
 
 
Рис. 1.13. Виміряний та чисельний розподіл осьової сили по глибині 
круглої, прямокутної та двотаврової палі [55] 
 
Аналогічні розрахунки були виконані Lv та ін [56] для паль, що мають Y-
образну і круглу форму поперечного перерізу, які показали, що додаткова сила 
на палю, що має Y-подібний переріз, більша, ніж на палю круглого перерізу 
(Рис. 1.14). 
 
 
Рис 1.14 - Виміряна осьова сила в залежності від нормованої глибини; (а) 
круглої палі; (б) Y- сваи, а при P=0 кН [56] 
 
Liu та ін [57] розробив двовимірну осесиметричну модель для 
дослідження впливу різних факторів на розподіл негативного бічного тертя 
вздовж палі. Результати дослідження показали, що глибина нейтральної 
площини збільшується із збільшенням інтенсивності поверхневого 
навантаження (q). 
Chiou J. S. та Wei W. T. [58] провели чисельні 3D-аналізи ABAQUS для 
дослідження впливу навантаження на конструкцію на розподіл негативного 
бічного тертя в одиночних палях тертя (висячих палях) та одиночних палях 
стійках у консолідуючому грунті. Тематичне дослідження для двох збірних 
залізобетонних паль із інструментальними кінцевими підшипниками було 
повторно проаналізовано у слабкій глині для перевірки чисельної моделі. У цій 
статті автор вказав, що був введений коефіцієнт модифікації (μ∗) для зміни 
коефіцієнта тертя межі розділу ґрунт-паля нижче рівня підземних вод, який 
являє собою відношення початкової ефективної напруги до загальної напруги, 
 
щоб врахувати вплив тиску води ґрунту на механізм тертя між пале і 
навколишнім грунтом. З результатів можна дійти невтішного висновку, що з тієї 
ж навантаженні лежить на поверхні грунту (q) глибина нейтральної площині 
збільшувалася зі збільшенням навантаження на голову палі. 
Побудувавши тривимірну чисельну модель, Yao W. та ін [59] провели 
аналітичне дослідження негативного поверхневого тертя на наддовгих палях 
при поверхневому навантаженні (q = 100 кПа), на поверхню ґрунту, що оточує 
палю. Автори дійшли висновку, що над нейтральною площиною вздовж палі є 
дві зони поверхневого тертя. У першій зоні зростає негативне поверхневе тертя, 
а в другій зоні воно зменшується в міру збільшення глибини, досягне глибини 
нейтральної площини. Після нейтральної точки є позитивне поверхневе тертя, 
яке збільшується з глибиною. Автор також зазначив, що на величину 
негативного тертя та глибину нульових точок впливає значення модуля 
деформації ґрунту, що оточує палю (Eг). 
Теоретичні дослідження 
 Виходячи з підтверджених експериментальними дослідженнями даних, 
частина з яких розглянута у попередніх розділах дисертації, Б.І.Далматов та 
Ю.В. Россіхін [60] запропонували схему, що відображає характер взаємодії 
вертикальної висячої палі з ґрунтом, що осідає, на стадії завершення процесу 
консолідації, показану на рис. (1.15). 
 
 
Рис. 1.15 – Схема роботи палі в просадочому ґрунті: а - епюри осад ґрунту 
Sгр = F (z) та вертикальних примішених палі S св = F (z); б - епюра відносних 
 
переміщень ґрунту та палі δ = F(z); в - епюра бічного негативного та 
позитивного тертя Fz = F(z); г - епюра поздовжніх зусиль у палі Nz = F(z) [60].  
 
Відповідно до цієї схеми рівняння рівноваги для сил, що діють на палю 
після завершення опади виглядає наступним чином: 
 
де u і LСВ- периметр поперечного перерізу палі та її довжина відповідно, 
��отр�� тр ��пол �� та глибини z. Глибина розташування нульової точки zo від 
правильності визначення якої визначальним чином залежить точність 
розрахунку за формулою: 
 
где α1, α1′, δ1, ξ1 - коефіцієнти, що відображають вплив параметрів і 
характеристик, що не змінюються в процесі знаходження глибини zo, zo/LСВ - 
відносна глибина розташування нульової точки від підошви ростверку: - 
Середнє значення негативного тертя [60]. Нормалізована глибина нульової 
точки (zo/LСВ) може бути визначена за допомогою середнього значення 
негативного тертя, як показано на рис. 1.16. 
 
 
Рис. 1.16 – Графічна залежність між середнім негативним тертям і 
глибиною нульової точки: а - графік zo=f (fотр. ср) підбору ординати за середніми 
значеннями негативного тертя; б - графік fотр. ср=f (zo) середніх значень 
негативного бічного тертя як функції ординат zo [60]. 
 
 
Cao W. та ін [61] на основі проведених випробувань розробили 
гіперболічну модель передачі навантаження на межі розділу ґрунт-палі. Було 
показано, що межа розділу має складну форму, а глибина розташування 
нульової точки залежить від ступеня ущільнення ґрунту, що оточує палю. 
Вказується також, що наявність навантаження на голову палі надає явний 
вплив на розподіл негативного поверхневого тертя та положення нульової точки 
(НТ) за довжиною палі, і це узгоджується з більшістю попередніх досліджень, 
але суперечить результатам досліджень Liu Y. та ін [51]. Fellenius B. H. [62] 
запропонував визначати положення нейтральної площини графічним методом, 
як показано на Рис. 1.17. Нейтральна площина розташована на перетині двох 
кривих (А та Б) розподілу нормальних сил. 
Перша крива (Б) побудована від голови палі вниз з першим значенням 
сили, що дорівнює прикладеному постійному навантаженню. Нормальна сила 
збільшується з глибиною за рахунок впливу негативної сили бічного тертя по 
всій довжині палі. Друга крива (А) побудована від вістря палі вгору, з першим 
значенням сили рівним значенню опору ґрунту під вістрям, і збільшується зі 
значеннями позитивного бічного опору. Відповідно до цієї процедури можна 
бачити, що чим більший опір ґрунту під нижнім кінцем палі, тим нижче 
глибина положення нейтральної площини у ґрунті. Положення нейтральної 
площини переміщається вгору в міру збільшення постійного навантаження (P). 
 
Рис. 1.17 - Перевага нейтрального положення: Pu – гранична несуча 
здатність палі; N��макс - максимальна довантажувальна сил тертя; FS-коефіцієнт 
безпеки; Pос - несуча здатність нижнього кінця палі [61] 
 
1.3. Негативні чинники, що впливають на конструкції набивних паль 
у складних інженерно-геологічних грунтах 
 
Як зазначено в пункті 1.1 (рис. 1.1), технології влаштування 
буронабвиних паль  в просадочних грунтах другого типу повинні виконуватися 
з наявністю ковзного шару на тілі палі з метою зменшення негативних впливів, 
зменшення тертя та збільшення несучої здатності. місткість. Відповідно, шар 
ковзання повинен бути присутнім протягом усього періоду експлуатації паль в  
просадочних грунтах другого типу, оскільки точно невідомо, коли 
деформуючий ґрунт повністю осяде від власної ваги. 
Найбільш перспективними та надійними матеріалами для влаштування 
фрикційного захисту буронабивних паль в просадочних грунтах другого типу є 
полімереластичні матеріали (поліетиленова плівка, полімерні оболонки, 
пластмаси) [2, 4, 5]. 
Однак при виборі та обґрунтуванні матеріалів антифрикційного покриття 
на етапі проектування перевага віддається створенню «ковзного шару» та 
стійкості полімерного покриття перед негативними факторами, які можуть 
безпосередньо впливати на антифрикційний шар під час експлуатації, але 
експлуатація буронабвиної палі не враховується. 
Відомо, що в процесі експлуатації покриття піддається впливу різних 
факторів. Інтенсивність цих впливів змінюється так само, як і умови 
експлуатації. Через механічних, хімічних впливів і впливу різних 
мікроорганізмів покриття неминуче починає руйнуватися. Усі зміни хімічних і 
фізичних властивостей під час експлуатації об’єднуються під загальним 
терміном старіння. У процесі старіння змінюється структура і хімічний склад 
покриття. Паралельно відбуваються два процеси: полімеризація і 
деструктуризація, останній характерний для плівкоутворювачів. При 
руйнуванні розміри макромолекул зменшуються і виділяються 
низькомолекулярні сполуки. 
В даний час понад 40-50% загальних пошкоджень конструкцій, 
зареєстрованих у всьому світі, можна віднести до діяльності мікроорганізмів. 
Розмір і характер ураження, завданого цими мікроорганізмами, визначається 
умовами експлуатації, в яких знаходиться той чи інший конструкційний 
будівельний матеріал або споруда. Дослідження [63, 64, 65] привели до 
невтішних висновків: життєдіяльність мікробів загрожує цілісності будівель і 
споруд, особливо фундаментів будівель у багатьох великих містах. 
 
Особливо інтенсивне руйнування конструкцій спостерігається в харчовій, 
сільськогосподарській, птахівницькій та тваринницькій промисловості, 
целюлозній промисловості [63, 64, 65]. 
Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що при освоєнні 
ґрунтового простору мегаполісів в умовах зростання напруги та погіршення 
екологічної ситуації особливу увагу слід приділяти проблемі вибору 
будівельних матеріалів, стійких в умовах підвищеної агресивності ґрунтового 
середовища та тих, що забезпечують надійність функціонування підземних 
споруд і комунікацій Будівництво, експлуатація, реконструкція та відновлення 
підземних споруд у складних геологічних умовах повинні вимагати 
індивідуального підходу та виконання комплексних, нетривіальних досліджень 
відповідно до до спеціально розроблених програм. Тільки на основі таких 
досліджень можна гарантувати надійність проектних рішень і забезпечення 
довговічності всіх видів міських, промислових і транспортних об'єктів. 
Руйнування викликають і посилюють як фізичні, так і хімічні фактори. 
Під дією фізичних факторів (механічної напруги) виникає наступний вид 
руйнування – механічне. Під дією хімічних факторів відбуваються 
окислювальний (кисень, повітря), гідролітичний (вода, кислоти, луги) види 
руйнування. 
Старіння антифрикційних покриттів відбувається в основному за рахунок 
окислення киснем ґрунту, цей процес зазвичай інтенсифікується під впливом 
води. Під час окислення відбуваються два конкуруючих процеси: з одного боку, 
приєднання кисню з утворенням пероксидів і гідропероксидів, що призводить 
до збільшення маси плівки; з іншого боку, видалення продуктів руйнування і 
відповідне зменшення ваги плівки [63]. 
При старінні з плівки видаляються залишки розчинників, пластифікаторів 
і низькомолекулярних продуктів, які не зв'язані з полімером, підвищується 
еластичність плівки, вона набуває міцності і жорсткості, втрачає еластичність і 
стає крихкою. 
У міру старіння покриття внутрішні напруги в покритті збільшуються 
внаслідок зміни структури полімеру, усадки та інших факторів. Якщо внутрішні 
напруги перевищують міцність плівки, утворюються тріщини. 
Узагальнюючи, всі негативні фактори, що впливають на ковзне покриття 
буронабивних паль в просадочних грунтах другого типу: 
- механічна дія ґрунту при експлуатації паль, що створює напруги, що 
зміщують або розтягують покриття; При цьому виникають тріщини, зморшки, 
подряпини та брижі. Ці явища викликані тим, що при влаштуванні ковзного 
покриття (полімерних смуг, оболонок) в технологіях [28-31] не передбачені 
заходи для формування адгезії між покриттям і бетонною поверхнею 
 
буронабивних паль. Це призводить до того, що покриття разом з масою 
просадочного ґрунту сповзає з тіла буронабивної палі в напрямку негативної 
сили тертя, створюючи напруги в тілі матеріалу, що призводить до 
перерахованих вище дефектів [65]. У працях Ю.І. Гарбер та інші автори 
приходять до такого висновку: для уникнення хвиль слід використовувати 
полімерні стрічки, які характеризуються незначною схильністю до повзучості, 
оскільки поява хвиль на покритті пов'язана з його зміщенням відносно забитої 
палі [65].  
- фізико-хімічний вплив ґрунту, вплив поверхнево-активних компонентів 
ґрунтово-колоїдного середовища, що призводить до випотівання та вимивання 
пластифікаторів з антифрикційних покриттів; вплив біоагресивних середовищ, 
які можуть розвиватися в ґрунтовому просторі наших міст внаслідок 
проникнення побутових і промислових витоків і стічних вод [66]. 
В Інституті проблем транспорту енергії досліджено властивості плівкових 
ізоляційних покриттів і розроблено рекомендації щодо збільшення терміну їх 
служби [67]. Покриття полімерних стрічок, рекомендоване чинними 
нормативними документами, не зарекомендувало себе на практиці. Як правило, 
після 3-4 років експлуатації можна спостерігати руйнування покриття, що 
призводить до втрати наявної адгезії до матеріалу. Однією з причин, на думку 
спеціалістів [67], є проникність поліетилену для вологи та газу (кисню). 
З розділу 1.1 відомо, що матеріали на основі бітуму часто використовують 
як ковзні матеріали. Також бітум використовують у поєднанні з бавовняною 
тканиною, скловолокном, склотканиною з різними наповнювачами і гумовою 
крихтою. Проте бітумне покриття з бавовняної тканини втрачало механічну 
міцність через рік на агресивних ґрунтах, через 4–5 років на склотканині [68] і 
через 6–8 років на відносно слабо зволожених ґрунтах [69] в основному 
пояснюється окисленням нафтової фракції бітуму агресивними компонентами 
ґрунтового середовища. 
Загалом практика використання бітумних матеріалів як за кордоном [69], 
так і в країнах СНД [68, 69] показала недовговічний термін служби даного виду 
покриття (8–12 років). 
Нижче представлені новітні закордонні технології влаштування 
антикорозійних покриттів і матеріалів. Для виготовлення стрічкових захисних 
покриттів в основному використовують поліетилен і полівінілхлорид. Дані 
покриття мають досить високу міцність і зносостійкість. Це обумовлює їх 
застосування в тих випадках, коли агресивність середовища поєднується з 
нерівномірними умовами навантаження. 
Для формування захисного шару за кордоном використовується 
термостабілізований поліетилен. Для цих цілей Mannesmann використовує 
 
поліетилен низької щільності Lupolen 2452 E фірми BASF, який має високу 
стійкість до старіння під впливом температурних коливань, а також якісні 
фізико-механічні властивості [70, 72]. 
Покриття з полівінілхлориду витримує дію багатьох кислот, окислення не 
викликає старіння, тому може мати дуже велику товщину і забезпечує найбільш 
надійний захист від механічних пошкоджень і ударів [71, 72]. 
В останні роки в західних країнах конструкції з підвищеною надійністю 
почали захищати матеріалами, що містять скловолокно або склотканину, що 
значно підвищує міцність покриттів і їх стійкість до корозії. Застосування 
склотканини або скловолокна дозволило розширити область застосування 
традиційних видів покриттів, таких як бітумні матеріали. Залежно від способу 
обробки скловолокно і склотканина при відповідному підборі властивостей 
підвищують стійкість покриттів до механічних впливів ґрунтів та інших 
дестабілізуючих факторів. Такі покриття є багатошаровими, в якості в’яжучого 
найчастіше використовують бітумні матеріали. Бітумні покриття в поєднанні зі 
скловолокном утворюють дуже стійкий ізоляційний матеріал. Найбільш міцне 
покриття створюється, коли бітум поміщають між шарами скломатеріалів [71]. 
Скломатеріал – це матеріал зі значною міцністю, корозійною стійкістю та 
вологостійкістю, який використовується для створення принципово нових 
ізоляційних покриттів для особливо агресивних середовищ. Бельгійська 
компанія Owens-Coming Fiberglas Europe S.A. розробила нове покриття під 
назвою Flakeglass. Для цього покриття використовуються скляні нитки 
товщиною 3 мкм і довжиною і шириною 3,2; 0,8 і 0,4 мм. В якості сполучних 
використовують поліестер, епоксидні смоли або інші матеріали. Покриття з 
склоскла наноситься на поверхню шляхом обмотування її рулонним матеріалом. 
Vivian Regina (VR) (Спрінгс, Південна Африка) виробляє тканини зі 
скловолокном з 1963 року. Матеріали VR — це неткані матеріали, виготовлені 
зі скловолоконного повсті з відповідним полімерним сполучним. Поздовжня 
орієнтація складеного склопакета, виконаного у вигляді переплетеної мережі, 
забезпечує підвищену міцність. Ці ізоляційні матеріали є зміцненням для 
бітумних ізоляційних покриттів, мають чудову стійкість до дії кислот і лугів, 
стійкі до вологи та мікроорганізмів [73]. 
Існують також вазелінові стрічки [71]. Спочатку це були смужки паперу, 
просочені вазеліном. Вазелін хімічно нейтральний, тому його покриття 
практично не потребує попередньої обробки обробленої поверхні. До переваг 
петролатумних стрічок можна віднести хороші адгезійні властивості і низьку 
вологопроникність. Проте певною перешкодою для їх широкого використання є 
низька міцність цих стрічок, тому в останні роки на ринку з'явилися 
комбіновані покриття на основі вазеліну. Одним із типів покриттів рулонів, які 
 
використовують вазелін як основу, є Denspol. Це покриття складається з трьох 
компонентів – грунтовки і двох шарів стрічкового покриття. Грунтовка - розчин 
вазеліну; перший шар – вазелінова стрічка, армована скловолокном; зовнішній 
шар виготовлений з гнучкої та міцної полівінілхлоридної стрічки. 
У США Shaw Ind. Ltd., Вонг Д.І. та ін. запатентована конструкція 
зовнішньої антикорозійної ізоляції. Ізоляція складається з епоксидного грунту 
та зовнішньої оболонки з поліолефіну. Кільцевий простір між праймером і 
поліолефіновою оболонкою заповнюється сумішшю епоксидної смоли і 
поліолефіну, при цьому співвідношення компонентів цієї суміші змінюється в 
залежності від товщини проміжного шару. У безпосередній близькості від 
епоксидного праймера проміжний шар в основному складається з епоксидної 
смоли, тоді як поблизу зовнішньої оболонки проміжний шар в основному 
складається з поліолефіну [71-73]. 
У США автори Fawlcy N.C., Tipton G. і Schmidt J. запатентували процес 
виробництва ізоляційної композитної обгорткової стрічки для покриття 
конструкцій для захисту від корозії. Стрічка виготовляється зі скловолокна, 
волокна якого переплітаються, а потім покриваються гумою [73]. 
На жаль, на даний момент невідомо, як саме працює полімерний ковзний 
шар, якщо він поступово руйнується в процесі роботи. Проте, виходячи з 
літературного досвіду, можна припустити, що свою основну властивість – 
функцію шару ковзання – шар виконує в перші 15-20 років. Потім матеріал 
руйнується і втрачає всі свої основні властивості. 
Виходячи з цього, ефективність антифрикційних покриттів буронабивних 
паль в основному визначається видом матеріалу, конструкцією і технологією 
нанесення при монтажі. 
 
Висновки до розділу 1 
 
1. Встановлено, що при влаштуванні буронабивних паль в просадочних 
груньтах другого типу з використанням антифрикційних покриттів зменшується 
відємне тертя на тілі палі та підвищується її несуча здатність. 
2. Існуючі технології влаштування буронабивних паль в просадочних 
груньтах другого типу з антифрикційним покриттям мають ряд недоліків: 
високу трудомісткість влаштування антифрикційного шару, складність 
отримання якісного покриття та недостатню довговічність і експлуатаційна 
надійність буронабивних паль для фундаментів будівель І-ІІ категорій 
надійності, складність процесів занурення арматурного каркасу, неефективність 
 
застосування стандартних способів бетонування паль з одночасним 
влаштуванням гідрофобного шару. 
3. Аналіз опублікованих результатів проведених досліджень показав, що 
вплив спричиненого осідаючим ґрунтом негативного тертя на несучу здатність 
та осадки паль є суттєвим і має враховуватися у розрахунках при проектуванні 
пальових фундаментів. 
4. Виконані дослідження показують, що негативне тертя, що виникає на 
бічній поверхні палі, залежить від ряду факторів, до основних з яких 
відносяться тип палі (паля-стійка або висяча паля), геометричні розміри палі 
(довжина і діаметр), характеристики грунту, що прорізає палю і розміщуєтсья 
під її нижнім кінцем, інтенсивність навантаження на поверхню грунту, що 
призводить до його осідання, вертикальне навантаження на палю, коефіцієнт 
тертя на контакті ґрунту з поверхнею палі і, меншою мірою, форма поперечного 
перерізу палі. 
5. Виконані експериментальні дослідження проводилися, як правило, з 
метою вирішення приватних завдань при проектуванні та зведенні реальних 
об'єктів і стосувалися, в основному, встановлення факту його прояву та впливу 
на осадку паль. Результати комплексних досліджень роботи паль в умовах 
осідки ґрунтової товщі практично відсутні. 
6. У проведених дослідженнях не розглядалися питання розвитку сил 
негативного тертя з бокових поверхонь пірамідальних і похилих паль, взаємодія 
яких з масивом грунту, що осідає, відрізняється від взаємодії з ним 
вертикальних паль. 
7. Рекомендовані для практичних розрахунків методи обліку сил 
негативного тертя на несучу здатність і осадку паль у більшості випадків не 
враховують вплив на них стиснення стовбура паль, жорсткості ґрунту під їх 
нижніми кінцями та діючу на своє вертикальне навантаження, що може 
призвести до їх недооцінки та, як наслідок, розвитку неприпустимих 
деформацій зведених будівель.  
Тому питання вивчення розвитку сил негативного тертя по боковим 
поверхням паль та розробці методу їх обліку при їх проектуванні можно, 
вважати актуальною. 
8. Вивчення технології влаштуванні буронабивних паль в просадочних 
грунтах другого типу потребує натурних аналітичних досліджень технологічних 
параметрів та впровадження виробництва в практику будівництва. 
 
 
 
РОЗДІЛ 2.  ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАМЕТРІВ ВЛАШТУВАННЯ 
БУРОНАБИВНИХ ПАЛЬ В ПРОСАДОЧНИХ ГРУНТАХ ДРУГОГО ТИПУ 
 
2.1 Дослідження технологічних параметрів влаштування 
буронабивних паль з антифрикційною «сорочкою» у просадочних грунтах 
другого типу 
 
У розділі 1 було наведені основні недоліки найбільш відомих технологій 
бетонування буронабивних паль у просадочних грунтах другого типу. Було 
приведено фактори, що робить нераціональним застосування відомих 
технологій. Тому у розділі 2.1 наведено припущення, що всі перелічені недоліки 
можна усунути шляхом застосування новаціних вдосконалень інснуючих 
технологій. Найбільш проблемних та трудомістким вважається спосіб 
влаштування антифрикційних покриттів по тілу буронабивних паль.  
Напрям удоскоанлення стикування антифрикційної «сорочки». 
Відомий спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною 
«сорочкою», де перед бетонуванням тіла палі в попередньо пробурену свердловину 
встановлюють арматурний каркас, обмотаний плівковим незмочуваним матеріалом 
шарами з укладкою між останніми нетвердіючої змазки, вертикальний стик 
кожного шару виконують з перехльостом по кругу та зміщенням відносно стику 
попереднього шару, [74]. Цей спосіб приймаємо за базовий спосіб при 
вдосконаленні. 
Недоліком цього способу можна назвати те, що у даному способі 
антифрикційна «сорочка» у свердловину встановлюється «одягненою» на 
арматурний каркас, тоді арматурний каркас повинен бути довжиною рівною 
товщині просадочної товщі. Виходячи з цього неефективне використання арматури 
каркасу, так як його геометричні параметри (довжина) можуть бути набагато 
меншими, згідно розрахунку на зовнішні навантаження. В деяких випадках, при 
незначних навантаженнях на фундамент, арматурний каркас згідно розрахунку не 
потрібен. 
Також недоліком тут є ненадійність влаштування вертикального стику 
антифрикційної «сорочки» буронабивної палі, так як можливі загинання, зминання 
крайових ділянок плівкового незмочуваного матеріалу, як при його зануренні у 
свердловину, так і при роздаванні його у діаметральному напрямі при бетонуванні 
тіла палі, також можливі попадання у вертикальний стик вологи навколишнього 
ґрунту. Внаслідок цього маємо значне зменшення строку служби антифрикційної 
«сорочки» . 
Метою удосконалення даного способу, це те, що влаштування буронабивної 
палі з антифрикційною «сорочкою», де перед бетонуванням тіла палі в попередньо 
пробурену свердловину встановлюють арматурний каркас, обмотаний плівковим 
 
незмочуваним матеріалом шарами, вертикальний стик кожного шару виконують з 
перехльостом по кругу та зміщенням відносно стику попереднього шару, який 
відрізняється тим, що з метою підвищення надійності та загального строку служби 
антифрикційної «сорочки», після влаштування свердловини у неї додатково 
встановлюють пластмасову трубу діаметром меншим за діаметр палі на 50-100мм, 
яку попередньо обгортають декількома шарами внутрішнього незмочуваного 
матеріалу та окремо зовнішнім шаром, зі зміщенням вертикального стику 
зовнішнього шару відносно стику внутрішніх на величину не менше 1/2πd, (де d- 
діаметр труби), занурюють арматурний каркас, бетонують тіло палі та витягають 
пластмасову трубу. Причому зовнішній шар плівкового незмочуваного матеріалу 
довжиною рівною (d-2050 мм),  з’єднують шляхом приклеювання плівки з 
кліючою мастикою, спочатку середньою ділянкою до ділянки попередніх 
внутрішніх шарів рулонного незмочуваного матеріалу, потім частину крайових 
внутрішніх ділянок плівки приклеюють до внутрішньої частини зовнішнього шару 
рулонного незмочуваного матеріалу, іншу їх частину після повороту на 180º 
приклеюють до лицьової поверхні зовнішнього шару незмочуваного матеріалу. 
 Спосіб влаштування дозволяє: 
1. Збільшувати надійність антифрикційної «сорочки», як при експлуатації 
буронабивної палі, так і при її зануренні у свердловину, також і при роздаванні її у 
діаметральному напрямку в процесі вібрування бетонної суміші фундаменту. 
2. Збільшувати загальний строк служби антифрикційної «сорочки», за рахунок 
улаштування закритого вертикального стику з’єднання плівкового незмочуваного 
матеріалу. Так як «сорочку» влаштовують з закритим вертикальним стиком, що 
захищає її від попадання вологи та ґрунту у простір між шарами, також від 
змерзання шарів плівкового матеріалу . 
3. Зменшувати витрати сталі, так як занурення антифрикційної «сорочки» у 
свердловину відбувається за рахунок пластмасової труби, яку потім витягують з 
свердловини. Виходячи з цього немає необхідності приймати довжину 
арматурного каркасу рівною товщині просадочного ґрунту для занурення у 
свердловину антифрикційної «сорочки», а приймати його згідно розрахунку на 
зовнішні навантаження. Як відомо, при невеликих навантаженнях, пальові 
фундаменти можуть влаштовуватись без армування. 
На рис. 2.1 показано переріз по свердловині з встановленою пластмасовою 
трубою з антифрикційною «сорочкою», на рис. 2.2 - переріз А-А на рис. 2.1, на рис. 
2.3 - збільшений вузол Б перерізу А-А. 
Буронабивна паля 1 включає антифрикційну «сорочку» 2 з плівкового 
незмочуваного матеріалу з декількох внутрішніх шарів 3 та зовнішнім шаром 4, 
який має вертикальний стик 5, утворений за допомогою плівки 6 та кліючої 
мастики 7, «сорочку» занурюють у свердловину 8 за допомогою пластмасової 
труби 9. 
 
Спосіб влаштування виконується наступним чином. Перед влаштуванням тіла 
буронабивної палі 1 у попередньо влаштованій свердловині (на рисунках не 
показано) влаштовують поширення (будь-яким з методів), занурюють пластмасову 
трубу 9 достатньою деформативною стійкістю, діаметром меншим за діаметр палі 
на 50-100мм з закріпленою на її зовнішній поверхні антифрикційною «сорочкою» 
2 з декількох шарів плівкового незмочуваного матеріалу (Рис. 2.1). Причому 
спочатку обгортають захисну трубу декількома внутрішніми (першими) шарами 
плівкового матеріалу 3, потім обгортають зовнішнім шаром смугою 4, довжиною 
рівною (d-2050 мм), де d- діаметр пластмасової труби 9, зі зміщенням 
вертикального стику 5 відносно стику внутрішніх шарів 3 на величину, не менше 
1/2πd (Рис. 2.2). Потім вертикальний стик 5 зовнішнього шару 4 улаштовують за 
допомогою плівки 6, наприклад, шириною 100 мм, що прикріплюють за 
допомогою кліючої мастики 7 середньою ділянкою, наприклад шириною 30 мм до 
внутрішніх попередніх шарів 3. Прижимають рейкою з овальними бічними 
гранями, що мають ширину, наприклад, 30 мм та товщину 4-5 мм (На фігурах не 
показано). Потім одну з крайових ділянок плівки 6 шириною наприклад, 35 мм 
отгинають на 180, наносять на неї шар кліючої мастики 7 і вкладають щільно 
смугу внахльост з перекриттям частини крайової внутрішньої ділянки смуги 
шириною, наприклад, 10 мм, після чого повертають на 180 ішну частину 
граничної ділянки плівки 6 шириною, наприклад, 20 мм та приклеюють її до 
лицьової поверхні зовнішнього шару плівкового незмочуваного матеріалу 4. Іншу 
сторону стику виконують анологічним чином. Після цього стикове зєднання 5 
прикатують катком та витягають прижимну рейку (Рис. 2.3). 
 
 
Рис. 2.1 - Спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною 
«сорочкою» 
 
Рис. 2.2 – Пререріз по тілу палі, констуркція антифрикціної «сорочки» 
 
 
 
 
Рис. 2.3 – Вузол констуркції поериття антифрикціної «сорочки» 
 
 
 Улаштування тіла фундаменту відбувається шляхом укладки бетону через 
пластмасову трубу 9, витягуючи по мірі вкладання бетону трубу та залишаючи в 
свердловині «сорочку» з плівкового незмочуваного матеріалу.  
 Після видалення пластмасової труби 9 та занурення арматурного каркасу 
(необхідність якого визначається згідно розрахунку на зовнішні навантаження), 
проводять вібрування та армування бетону палі (на рисунках не показано), за 
рахунок чого створюється значний тиск, що розширює антифрикційну «сорочку» 2 
до розмірів свердловини, притискуючи до її поверхні, створюючи в межах дії сили 
негативного тертя поверхню ковзання.  
 Для вільного витягання антифрикційної «сорочки» 2 з пластмасової труби 9 
та для її утримання у свердловині, поверхню труби змазують консистентним 
матеріалом, а кінці матеріалу 2 заводять на днище труби 9, де вони в подальшому 
придавлюються вагою бетону, що укладений. 
Виходячи з цього маємо значне поліпшення надійності та стійкості 
антифрикційного покриття та збільшення його загального строку служби. 
Напрям удоскоанлення закріплення антифрикційної «сорочки». 
Відома технологія влаштування буронабивної палі, де у якості 
антифрикційного шару використовують поліетиленову трубу, що встановлена у 
зоні просадочних або набухаючих ґрунтів [75]. 
Недоліки вказаного способу є недостатня антифрикційна якість, велика 
вартість обсадних труб. Також можливі значні деформації поліетиленової труби, 
внаслідок нерівномірних дотичних напружень при нерівномірній просадці 
ґрунтового масиву. 
Відомий також спосіб влаштування буронабивної палі з захисною оболонкою 
із незмочуваного матеріалу, яка встановлюється у свердловину у вигляді 
скрученого у циліндр полотнища з зведенням його в пружне кільце, з’єднане з 
 
зовнішнім витком полотнища та з торсами, при чому в ході встановлення 
оболонки, внутрішній виток піднімають, розкручуючи полотнище [76]. 
Недоліком цього способу є складність технологій встановлення  оболонки у 
свердловину та велика трудомісткість операцій: 
- зкручування - розкручування полотнища у циліндричну оболонку, зведення 
її у удруге кільце, об’єднане з зовнішнім витком полотнища та з тросами; 
- наявність механізму фіксації оболонки з підпружиненим приводом; 
- використання бурового механізму для розкручування оболонки та 
переобладнання його бурової коронки. 
Також відомий спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною 
«сорочкою», де перед бетонуванням тіла палі в попередньо пробурену свердловину 
встановлюють арматурний каркас, обмотаний плівковим незмочуваним матеріалом 
шарами з укладкою між останніми нетвердіючої змазки, вертикальний стик 
кожного шару виконують з перехльостом по кругу та зміщенням відносно стику 
попереднього шару, [74]. Цей спосіб приймаємо, як і в попередньому випадку - як 
базовий. 
Недоліками даного способу можна вважати, низький строк служби 
антифрикційного покриття, низька антифрикційна надійність покриття на протязі 
часу, внаслідок недостатнього компенсування навантажень, що виникають при 
нерівномірній просадці ґрунтового масиву, також незначна надійність покриття в 
результаті температурних перепадів, що виникають у навколишньому ґрунтовому 
масиві. 
Також низька адгезія «сорочки» до бетонної поверхні палі, так як при впливі 
ґрунту, що осідає на покритті може утворюватись гофри та складки, а тривала 
деформація може привести до розтріскування та руйнування антифрикційного 
покриття. 
Мета вдосконалення є удосконалення базової технології. 
Це досягається тим, що спосіб влаштування буронабивної палі з 
антифрикційною «сорочкою», де перед бетонуванням тіла палі в попередньо 
пробурену свердловину встановлюють арматурний каркас, обмотаний плівковим 
незмочуваним матеріалом шарами з укладкою між останніми нетвердіючої змазки, 
відрізняється тим, що з метою збільшення надійності та строку служби 
багатошарового антифрикційного покриття, на арматурний каркас встановлюють 
пластмасові фіксатори та обгортають його першим компенсуючим шаром 
антифрикційного покриття, шляхом чередування смуг плівки з полімерного та з 
полімерного еластичного матеріалу здубльованого з склотканиною, що 
незакріплений та закріплений у процесі експлуатації з бетонною поверхнею палі 
відповідно, потім на закріплені смуги наносять шар кліючої мастики та обгортають 
каркас зовнішнім полімерним шаром антифрикційного покриття. Також 
пластмасові фіксатори встановлюють на вертикальні стрижні арматурного каркасу, 
 
довжиною не менше захисного шару залізобетону палі та кількістю достатньою по 
висоті та по контуру для придання кожній смузі компенсуючого першого шару 
контурів свердловини. Причому співвідношення по висоті незакріпленого та 
закріпленого матеріалу з поверхнею палі приймають 1:18-1:24 відповідно. 
Спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною «сорочкою» 
дозволяє: 
1. Збільшувати надійність антифрикційної «сорочки», що влаштована за 
рахунок улаштування шару, що компенсує з чередуванням закріплених та 
незакріплених з бетонною поверхнею палі смуг. Цей шар дає можливість 
зкомпенсовувати нерівномірні навантаження, що можуть виникати при 
температурних перепадах у ґрунтовій товщі, так і при нерівномірних деформаціях 
просадочного та набухаючого грунту. 
2. Збільшувати адгезію між антифрикційним покриттям та бетонною 
поверхнею палі та загальний строк служби покриття. Так як еластичний матеріал, 
що здубльований з склотканиною першого (внутрішнього) шару має добре 
зчеплення з поверхнею палі за рахунок анкерних з’єднань з склотканини у вигляді 
вільних волокон закріплених з еластичною плівкою одним кінцем. Розшарування 
на межі бетон-покриття не відбувається, руйнування матеріалу можливе по основі 
(когезійний відрив), так як введення анкерних з’єднань збільшує адгезію до 
величини, більшого за когезію шару. 
Для пояснення технологічної сутності способу представлені розроблені 
креслення, на рис. 2.4 показано переріз по буронабивній палі з антифрикційною 
«сорочкою», що влаштована, на рис. 2.5 - переріз А-А, на рис. 2.6 - збільшений 
вузол Б з рис. 2.4. 
Буронабивна паля 1, що утворена у свердловині 2 та складається з 
арматурного каркасу 3 з двохшаровою антифрикційною «сорочкою» 4, що 
складається з зовнішнього полімерного шару 5 з’єднаного за допомогою кліючої 
мастики 6 з внутрішнім шаром 7 з еластичної плівки, що здубльована з шаром зі 
склотканини з анкерними виступами з полімерної плівки 8, що компенсує, 
пластмасових фіксаторів 9. 
Спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною «сорочкою» 
виконується наступним чином. 
Арматурний каркас 3 пальового фундаменту попередньо обгортають першим 
(внутрішнім) шаром антифрикційного покриття. Перший шар складається зі смуг 
антифрикційного матеріалу з еластичної плівки 7, що здубльована з шаром зі 
склотканини з анкерними виступами  та з полімерної плівки 8, тобто з шаром зі 
кріпленням та без кріплення при подальшій експлуатації до поверхні палі 1 
матеріалу. Причому співвідношення по висоті незакріпленого 8 та закріпленого 
матеріалу  з поверхнею палі 1 приймають 1:18-1:24. На обгорнений перший шар 
антифрикційного покриття, а саме на смуги еластичної плівку 7 з анкерними 
 
виступами 8 наносять шар кліючої мастики 6 (наприклад, бітумної) з подальшим 
обгортанням арматурного каркасу 3 другим шаром антифрикційного покриття з 
полімерного матеріалу 5.  
Дублювання еластичної плівки 7 зі склоосновою 8 виконують на трьох 
валовому каландрі, що «розчісує» склооснову, підсилюючи відгин вільних волокон 
8, що закріплені одним кінцем в одній точці. Використовують дубльовану 
еластичну (наприклад, хлорсульфполіетіленову) плівку 7 зі склоосновою 8 
(наприклад, з сітки нетканої перехресної, скляної марки НПСС-Т-Г-150). 
Процентне співвідношення вільних волокон 7 приймають у межах, наприклад, 20-
65%. 
Перед обгортанням антифрикційної «сорочки» 4 арматурного каркасу 3, на 
його встановлюють, а саме на вертикальні стрижні, пластмасові фіксатори 9, 
довжиною не менше товщини захисного шару залізобетону палі 1, кількість 
пластмасових фіксаторів 9 по висоті приймають на кожний обгорнений внутрішній 
шар 7, 8 антифрикційного покриття та для придання кожній смузі 7, 8 
компенсуючого першого шару контурів свердловини 2. 
Арматурний каркас 3 з «одягненою» антифрикційною «сорочкою» 4 
занурюють у пробурену свердловину 2 з поширенням, яку влаштовують будь-яким 
з методів під захистом обсадної труби (на рисунках не показано). Обсадна труба 
вилучається після закінчення формування свердловини 2. Задля непорушності 
матеріалу антифрикційної «сорочки» 4 при витяганні труби та в процесі 
бетонування, його кріплять до нижньої частини арматурного каркасу 3. 
Бетонування тіла палі 1 здійснюють відомими способами під тиском, 
антифрикційна «сорочка» 4 під час бетонування розширюється до розмірів 
свердловини 2, притискуючись до її поверхні, створюючи в межах дії сили 
негативного тертя поверхню ковзання.  
Таким чином отримане антифрикційне покриття 4 при дії температурних 
перепадів ґрунтового масиву та напруг, що пов’язані з нерівномірною просадкою 
має більший строк служби, підвищену надійність щодо зношування. Внаслідок 
передавання деформацій, що викликані зміною температури навколишнього 
ґрунтового масиву зовнішнім шаром 5 антифрикційного покриття на незакріплені 
(рухомі) шари полімерного матеріалу 9 з наступним компенсуванням 
температурних та деформаційних напруг у покритті. Також підвищується адгезія 
між антифрикційним покриттям 4 та бетонною поверхнею палі 1 в результаті 
відсутнє його зминання при нерівномірній просадці ґрунтового просадочного 
масиву. Причому такий вид закріплення антифрикційного матеріалу 4 виключає 
розшарування його на межі бетон-покриття, руйнування можливо по основі 
(когезійний відрив). 
 
 
 
Рис. 2.4 - Спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною 
«сорочкою» 
 
 
Рис. 2.5 - переріз А-А по Рис. 2.4 
 
 
 
Рис. 2.6 - Збільшений вузол Б з Рис. 2.4. 
 
Напрям підвищення довоговічності антифрикційної «сорочки». 
Відома технологія  влаштування буронабивної палі, коли антифрикційне 
покриття формується частиною обсадної труби з полімерним покриттям по 
внутрішній поверхні [77]. 
Також відомий спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною 
оболонкою за допомогою сталевої обсадної труби, в якій антифрикційні функції 
у роботі палі виконує обсадна поліетиленова оболонка, що встановлена в зоні 
просадочних або набухаючих ґрунтів. [75]. Цей спосіб приймаємо за базовий. 
Недоліками даних способів можна назвати те, що можливе руйнування 
обсадної поліетиленової оболонки внаслідок вимивання пластифікаторів в 
результаті фізико-хімічної взаємодії з навколишнім просадочним ґрунтом. Так, 
як відомо, що просадочна товща, внаслідок своєї пористості може накопичувати 
продукти витоків побутово-господарських мереж (витоки мереж каналізації та 
водопостачання), а також продукти історії господарського становлення міста, 
оскільки господарська політика наших великих міст створювалась у 30-40 роки 
минулого століття. До цього часу всі господарські викиди безпосередньо 
зливалися без очищення. Такі викиди створюють у ґрунтових умовах 
біоагресивне середовище, яке може створювати деградаційний вплив на 
заглиблені конструкції (полімери, бетон). 
Є багатий літературний досвід руйнування в подібних агресивних умовах 
(умовах мегаполісів, с/г виробництв при наявності значних органічних викидів) 
полімерних матеріалів та залізобетонних конструкцій.  
 
В основу корисної моделі поставлено удосконалення прототипу. 
Це досягається тим, що спосіб влаштування буронабивної палі з 
антифрикційною оболонкою за допомогою сталевої обсадної труби, в якій 
антифрикційні функції у роботі палі виконує обсадна поліетиленова оболонка, 
що встановлена в зоні просадочних або набухаючих ґрунтів, який відрізняється 
тим, що з метою захисту від несприятливої ґрунтової дії, як антифрикційної 
оболонки так і фундаменту від деграційних процесів в цілому, після утворення 
свердловини діаметром більше на 100-150 мм за діаметр палі, проводять її 
заповнення гідрофобізованою сумішшю на ¾ висоти свердловини та подальше 
утворення буферного захисного шару шляхом занурення вібраційно-
обертальними рухами сталевої труби з конічним наконечником, діаметром 
рівним діаметру майбутньої палі, після вилучення сталевої труби з свердловини, 
в ній під захистом поліетиленової оболонки, яка в подальшому залишається як 
антифрикційний захист палі, влаштовують променеве поширення палі за 
допомогою гідравлічних поширювачів. 
Застосування даної корисної моделі дозволяє: 
1) використовувати в якості засипки пазух пальового фундаменту 
гідрофобізований ґрунт (ГФГ), що є практично непроникним. Згідно досвіду 
аеродромного та шляхобудівництва, відомо що гідрофобізовані ґрунти мають 
проникність 10-8 м/с, що є практично фактором водо- та газонепроникності. 
Також відомо, що за 1 рік можливе проникнення середовищ на 1 мм породи 
ГФГ. Виходячи з цього, товщина заповнення пазух пальового фундаменту у 5 
см буде непроникною до газорідких середовищ на протязі 50 років. 
Так як при застосуванні ГФГ корозійна активність ґрунту зменшується в 2-
10 раз, газопроникність – в 10-100 раз, набухання і водонасичення - в 2-4 рази, 
водостійкість – в 2-3 рази, міцність зростає в 2-10 раз. Під терміном ГФГ 
маються на увазі ґрунти, що оброблені в’яжучим (наприклад, рідкими 
бітумами). 
Згідно моделювання процесів руйнування антифрикційної полімерної 
оболонки пальового фундаменту відомо, що товщина засипки пазух 
гідрофобізованого ґрунту у 10 см зменшує швидкість старіння антифрикційного 
покриття на 40-50% в порівнянні з варіантом знаходження її у звичайному 
ґрунті середньої вологості. 
Таким чином, шар ГФГ навколо пальового фундаменту утворює бар’єрний 
непроникний на протязі часу експлуатації шар, що захищає від несприятливої 
дії ґрунтового середовища як антифрикційну полімерну оболонку, так і тіло 
пальового фундаменту вцілому. 
2) збільшувати несучу здатність пальового фундаменту, так як згідно 
переліченого вище, гідрофобізація ґрунту збільшує міцність закріпленого 
 
ґрунту на стиснення у 2-10 раз, та при гідрофобізації ґрунту навколо 
променевого поширення палі збільшується його опір та загальна несуча 
здатність пальового фундаменту (паля-стійка).  
3) збільшувати строк служби антифрикційної полімерної оболонки та 
збільшувати несучу здатність фундаменту на протязі часу його експлуатації, 
внаслідок застосування навколо фундаменту непроникного буферного шару з 
ГФГ, що є непроникним та захищає антифрикційну полімерну оболонку від 
руйнування. Тобто дозволяє знижувати негативний опір по тілу палі на протязі 
часу експлуатації, що значно збільшує загальну несучу здатність пальового 
фундаменту. 
На рис. 2.7 показано переріз по свердловині при влаштування поширення 
палі, на рис. 2.8 показано переріз по свердловині з встановленим арматурним 
каркасом та антифрикційною полімерною оболонкою, на рис. 2.9- переріз А-А 
по рис. 2.7. 
Буронабивна паля 1, що влаштовується з прорізкою просадочного ґрунту 
2 та заглибленням у недеформаційний шар 3 складається з буферного 
гідрофобізованого прошарку 4, антифрикційної полімерної оболонки 5, 
арматурного каркасу 6. 
Спосіб виконання робіт наступний . 
У просадочному ґрунті 2 влаштовують свердловину більшу за діаметр 
палі на 100-150 мм з заглибленням у недеформаційний ґрунт 3 за допомогою, 
наприклад, ямобуру АБ-100. Засипають утворену свердловину попередньо 
приготовленою гідрофобізованою грунтово-піщаною сумішшю на ¾ висоти 
свердловини. Та потім проводять роботи по влаштуванню буферного шару 4 за 
рахунок застосування вібраційно-обертального обладнання (що передає 
стальній трубі поступально-обертальні рухи) (на фігурах не показано). 
Занурюють сталеву трубу (діаметром рівним діаметру майбутньої палі) з 
конічним наконечником у свердловину при попередньо засипаній 
гідрофобізованій грунтово-піщаній суміші шляхом поєднання операцій 
обертового вдавлення з операціями вібрування на кожній ділянці висоти. 
Зайвий гідрофобізований ґрунт, що вийшов з свердловини при зануренні 
сталевої труби, вилучають. При досягненням низом сталевої труби проектної 
відмітки голови палі 1 трубу вилучають з свердловини тим же обладнанням. 
Потім під захистом поліетиленової оболонки 5, що попередньо встановлена, 
занурюють в утворену свердловину гідравлічний поширювач, наприклад, УГС-2 
та УГС-2М (рис. 2.7) та проводять роботи по утворенню променевого 
поширення буронабивної палі 1, після чого поширювач вилучають з 
свердловини, поліетиленова оболонка 5 залишається у свердловині на рівні 
 
негативного тертя в просадочній товщі 2, та слугує в подальшому як 
антифрикційна полімерна оболонка покриття 5 буронабивної палі 1. 
Після чого проводять армування та бетонування палі 1 будь-якими з 
методів. При вібруванні бетону буронабивної палі 1 антифрикційна полімерна 
оболонка 5 щільно прилягає до гідрофобізованого буферного шару 4. 
Гідрофобізований ґрунт, що використовується для влаштування пальового 
фундаменту 1, попередньо готують шляхом одержання грунтово-піщаної 
суміші. Так як відомо, що глинисті ґрунти, до підкласу яких і відноситься 
перелічені нами геологічні умови, дуже важко піддаються перемішуванню з 
органічним в’яжучим. При цьому не вдається досягти якісного перемішування, 
ґрунтові частинки ґрунту збираються у кубла, тому рекомендується 
застосовувати як варіант грунтово-піщану суміш. Згідно проведених 
лабораторних досліджень, максимальну міцність на стиснення має пропорція 
лесовий ґрунт : піщана суміш -30:70, %. 
 
Рис. 2.7 - Спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною 
оболонкою при влаштування поширення палі 
 
 
 
Рис. 2.8 - Спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною 
оболонкою в період встановлення арматурного каркасу та антифрикційною 
полімерною оболонкою 
 
 
 
Рис. 2.9- переріз А-А по Рис. 2.7 
 
Технологія гідрофобізації грунтово-піщаної суміші можливо проводити за 
допомогою кар’єрного способу та за допомогою пристрою для засипання 
траншей.  
Кар’єрний спосіб виконують в наступний послідовності. У визначеному 
місці влаштовують горизонтальну площадку, на якій екскаватором з зворотною 
лопатою (наприклад, ЭО-4121А) формують лоток шляхом перемішування 
місцевого ґрунту та піщаної суміші у пропорції 30:70, % відповідно. В лоток в 
подальшому зливають готове органічне в’яжуче з автобітумовоза (наприклад, 
Д-640, ДС-39) та екскаватором перемішують грунтово-піщану суміш з 
 
органічним в’яжучим. Додавання органічного бітумного в’яжучого в пропорції 
8-10% від маси ґрунту. Готовий гідрофобізований ґрунт завантажують 
екскаватором на автосамоскид (наприклад КРАЗ-256 Б1) та транспортують 
безпосередньо до місця влаштування пальового поля.  
Спосіб виконання робіт за допомогою пристрою для засипання траншей 
виконують в наступний послідовності. Даний спосіб застосовується у разі 
достатності розмірів кар'єру для розміщення техніки, що зайнята на 
приготування і відвантаження в’яжуче-ґрунтової суміші. Перемішаний ґрунт 
(лесова та піщана суміш у пропорції 70:30, відповідно), що пошарово відсипаний 
на дні кар'єру, бульдозерами складають у вали шириною до 3 м, висотою до 1 м, 
довжина визначається шириною кар'єру, але не менше 30-40 м. Пристрій для 
засипання траншей ТР-351, що йде в зчепленні з автогудронатором або 
автобітумовозом, підбирає ґрунт з валу, змішує з в’яжучим і скидає його в 
паралельний вал, які бульдозером збирають в бурти. З буртів суміш 
екскаватором вантажать в автосамоскиди і доставляють безпосередньо до місця 
укладання. Далі роботи проводять аналогічно роботам попереднього способу. 
Якість готової ґрунтово-піщаної гідрофобізованої суміші необхідно 
оцінювати по зовнішнім факторам: однорідність, колір, рівномірність 
розподілення компонентів, зручність в обробленні при укладці та ущільненні. 
Вологість грунтово-піщаної суміші слід оцінювати щоденно перед початком 
робіт. 
Бітумне органічне в’яжуче складається з крекінг-залишку, легкого газойлю, 
сповільненого коксування, кубового залишку ректифікації синтетичних жирних 
кислот, нижнього шару прудкового кислого гудрону, згідно деклараційного патенту 
№ u 2006 06487. 
 
2.2. Дослідження технологічних параметрів влаштування конструкції 
та буферних прошарків буронабивних паль з антифрикційною «сорочкою» 
у просадочних грунтах другого типу 
 
Напрям підвищення ефективності проведення робіт по влаштуванню 
палі. 
Відомий спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною 
«сорочкою», де перед бетонуванням тіла палі в попередньо пробурену 
свердловину встановлюють арматурний каркас, обмотаний плівковим 
незмочуваним матеріалом шарами з укладкою між останніми нетвердіючої 
змазки, вертикальний стик кожного шару виконують з перехльостом по кругу та 
зміщенням відносно стику попереднього шару, [74]. Цей спосіб приймаємо за 
базовий. 
 
 Недоліком цього способу можна назвати те, що антифрикційна оболонка 
виконує недостатній захист від біокорозії бетонної поверхні палі, що 
знаходиться у просадочній товщі грунту. Так при попаданні у просадочний 
грунт, атмосферні, побутові та каналізаційні води з домішками органічних та 
неорганічних речовин, визивають розвиток мікроорганізмів, що є передумовою 
розвитку біокорозії. Діяльність цих організмів, в більшості випадків 
супроводить і підсилює хімічне, електрохімічне і інші види корозійного 
руйнування матеріалів палі, в результаті чого маємо погіршення механічних 
властивостей бетону, вимивання та руйнування органічних речовин матеріалів.  
Також у прототипі антифрикційна «сорочка» у свердловину 
встановлюється «одягненою» на арматурний каркас, тоді арматурний каркас 
повинен бути довжиною рівною товщині просадочної товщі. Виходячи з цього 
неефективне використання арматури каркасу, так як його геометричні 
параметри (довжина) можуть бути набагато меншими, згідно розрахунку. 
В основу винаходу поставлено задачу поліпшення захисних властивостей, 
підвищення адгезії та водонепроникності антифрикційної «сорочки», 
зменшення витрат сталі арматурного каркасу. 
Це досягається тим, що спосіб влаштування буронабивної палі з 
антифрикційною «сорочкою», бетонованою у попередньо пробурену 
свердловину з встановленим у ній арматурним каркасом, причому перед 
встановленням каркас обмотують плівковим незмочуваним матеріалом шарами, 
з укладкою між останніми нетвердіючої антифрикційної змазки, вертикальний 
стик кожного шару виконують з перехльостом по кругу та зміщенням відносно 
стику попереднього шару, відрізняється тим, що з метою поліпшення захисних 
властивостей, підвищення адгезії та водонепроникності антифрикційної 
«сорочки», зменшення витрат сталі арматурного каркасу, після влаштування 
свердловини та перед встановленням каркасу з арматури, у свердловину 
додатково встановлюють полімерний каркас обгорнений двома шарами плівки з 
незмочуваного матеріалу з липкими сторонами та нанесеним шаром 
антифрикційної змазки, таким чином, щоб липка сторона при обгортанні 
першого шару знаходилася ззовні, а нанесений шар змазки торкався 
полімерного каркасу, другий шар обгорнений таким чином, що його липка 
сторона сполучена з липкою стороною першого шару. Полімерний каркас 
влаштовують довжиною більшою за глибину просадочної товщі та діаметром, 
що менше за діаметр свердловини на 30-50 мм, з полімерних стрижнів та 
з’єднаного з ними полімерного спіралевидного стриженя. Причому в якості 
незмочуваного матеріалу, яким обгортають полімерні стрижні використовують 
плівку з поліетилену. 
Застосування даного способу дозволяє: 
 
1. Поліпшити захисні властивості антифрикційної оболонки, за допомогою 
сполучення стрічок плівкового незмочуваного матеріалу своїми липкими 
сторонами. В результаті, адгезія при нахльостуванні збільшується більш ніж в 5 
разів, водопроникність зменшується більш ніж в 2 рази. 
2. У якості плівкового незмочуваного матеріалу антифрикційної сорочки  
використовувати поліетилен, який має високу вологостійкість і володіє 
достатньою стійкістю по відношенню до біокорозії. 
3. Зменшувати витрати сталі в порівнянні з прототипом, так як 
антифрикційну «сорочку» у способі-винаході занурюють у свердловину за 
допомогою каркасу з полімерних стрижнів. Для фундаментів з невеликим 
навантаженням, згідно розрахунку можливо застосовувати у якості армування 
тільки полімерний каркас. 
На рис. 2.10 показано переріз по буронабивній палі з антифрикційною 
«сорочкою», що влаштована та переріз А-А. 
Пальовий фундамент з антифрикційною «сорочкою» у просадочній товщі 
грунту 1 та дренуючому шарі грунту 2 (підстилаючому шарі) складається з 
свердловини 3, двох шарів плівки з матеріалу поліетилену 4 з’єднаних між 
собою за допомогою своїх внутрішніх липких сторін, полімерних каркасу 5, 
арматурного каркасу 6 палі, та внутрішнього шару антифрикційної змазки 7.  
Спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною «сорочкою» 
виконується в наступній послідовності. 
Попередньо на полімерний каркас 5 одягають два шари антифрикційної 
сорочки 4. Спочатку обгортають полімерні стрижні каркасу 5 шаром плівки 
поліетилену 4 зі своєю липкою стороною та з попереднім нанесенням 
нетвердіючої антифрикційної змазки 7 (наприклад, графітової змазки), таким 
чином, щоб липка сторона шару 4 знаходилась ззовні, а антифрикційна змазка 7 
прилягала до полімерних стрижнів. Потім обгортають другим шаром 
антифрикційної «сорочки» 4, причому його липку сторону сполучають з 
липкою стороною першого шару 4. Кожен з шарів – зовнішній та внутрішній 
антифрикційної «сорочки» 4 одягнений на полімерний каркас 5 з перехльостом 
вертикального стику по довжині окружності та зі зміщенням відносно стику 
сусідніх шарів.  
Полімерний каркас 4 влаштовують довжиною, що більша за глибину 
просадочної товщі 1 (наприклад на 1,5-2м), діаметром меншим за діаметр 
свердловини 3 на 30-50мм, з вертикальних полімерних стрижнів (наприклад, 
діаметром 12-16мм та кроком 150-200мм) та спіралевидного стрижня 
(діаметром, наприклад 6-8мм), що обкручує по контуру полімерні вертикальні 
стрижні, задля їхньою стійкості у горизонтальній площині. З’єднання 
 
спіралевидного та вертикальних полімерних стержнів за рахунок, наприклад, 
в’язальної проволоки (Рис. 2.10). 
Полімерний каркас 5 з «одягненою» багатошаровою антифрикційною 
«сорочкою» 4 занурюють у пробурену свердловину 3 з поширенням, яку 
влаштовують будь-яким з методів під захистом обсадної труби (на фігурах не 
показано). Встановлюють у свердловину 3 арматурний каркас 6, згідно 
розрахунку (Рис. 2.10). Обсадну трубу вилучають після закінчення формування 
свердловини.  
Бетонування тіла палі здійснюють відомими способами під тиском, 
антифрикційна «сорочка» 4 під час бетонування розширюється з невеликим 
розтягненням у радіальному напрямі до розмірів свердловини 3, притискуючись 
до її поверхні, створюючи в межах дії сили негативного тертя поверхню 
ковзання та ізоляційний шар з підвищеною адгезією та малою 
водопроникністю. Зростання по довжині кола кожного шару плівки 4 
відбувається за рахунок незначного розтягнення матеріалу антифрикційної 
«сорочки» та перехльосту її по вертикальному стику. 
 
Рис. 2.10. Спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною 
«сорочкою». 
Відомий спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною 
«сорочкою», де перед бетонуванням тіла палі в попередньо пробурену 
свердловину встановлюють арматурний каркас, обмотаний плівковим 
незмочуваним матеріалом шарами з укладкою між останніми нетвердіючої 
змазки, вертикальний стик кожного шару виконують з перехльостом по кругу та 
 
зміщенням відносно стику попереднього шару, [74]. Цей спосіб приймаємо за 
базовий. 
Недоліками цього способу можна назвати те, що передбачається 
виконувати антифрикційну «сорочку» на усю товщу посадочної товщі, а як 
відомо сили негативного тертя, які знижують несучу здатність, розвиваються 
тільки вище нейтрального шару, який може знаходитись і у просадочному шарі, 
виходячи з цього неекономне використання незмочуваного матеріалу плівки.  
В основу винаходу поставлено задачу зменшення витрат коштовних 
матеріалів . 
Це досягається тим, що спосіб влаштування буронабивної палі з 
антифрикційною «сорочкою», бетонованою у попередньо пробурену 
свердловину з встановленим у ній арматурним каркасом, причому перед 
встановленням каркас обмотують плівковим незмочуваним матеріалом шарами, 
з укладкою між останніми нетвердіючої антифрикційної змазки, вертикальний 
стик кожного шару виконують з перехльостом по кругу та зміщенням відносно 
стику попереднього шару, відрізняється тим, що з метою зменшення витрат 
коштовних матеріалів, обгортають арматурний каркас багатошаровим 
плівковим незмочуваним матеріалом тільки у місцях дії негативного тертя, 
вище нейтральної точки тіла палі, положення якої визначають за формулою, 
згідно [2]: 
       Нн = Н – (Sпр.д  / m·δпр.ср) ,     (2.1) 
де δпр.ср - середньозвішене значення відносної просадочності грунтів, що 
знаходяться в нижній частині просадочної товщі; 
      Н- повна висота просадочної товщі; 
      m- коефіцієнт умов роботи, враховуючий жорсткість основи при 
наявності паль, m=1,5; 
     Sпр.д - величина просадки грунту від власної ваги, згідно практиці 
будівництва, прийнято приймати Sпр.д  =5 см. 
Також плівковий незмочуваний матеріал кріплять в верхній та нижній своїй 
частині до арматурного каркасу. 
Застосування даного способу дозволяє: 
1. Економити на кожній палі витрати плівкового незмочуваного матеріалу в 
порівнянні з прототипом, за рахунок обгортання тільки тої частини палі, що 
вище за нейтральну точку на палі. 
2. Зменшити кошторисні витрати на стадії нульового циклу, завдяки 
проведенню розрахунку по визначенню нейтральної точки на тілі палі в період 
вишукування-проектування. 
На Рис. 2.11 показано переріз по свердловині з встановленим арматурним 
каркасом та антифрикційною «сорочкою»(до бетонування), переріз А-А. 
 
Пальовий фундамент з антифрикційною «сорочкою» у просадочній товщі 
грунту 1 та дренуючому шарі грунту 2 (підстилаючому шарі) складається з 
свердловини 3, багатошарової плівки з незмочуваного матеріалу 4, арматурного 
каркасу 5 палі.  
Спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною «сорочкою» 
виконується в наступній послідовності. 
Попередньо на арматурний каркас 5 «одягається» багатошарова 
антифрикційна «сорочка» 4, причому її внутрішній шар торкається арматурного 
каркасу 5. Між шарами антифрикційної «сорочки» 4 укладають нетвердіючу 
антифрикційну змазку. 
 Кожен з шарів –зовнішній та внутрішній антифрикційної багатошарової 
«сорочки» 4 одягнений на арматурний каркас 5 з перехльостом вертикального 
стику по довжині окружності та зі зміщенням відносно стику сусідніх шарів. 
Наступний шар укладається на попередній з використанням антифрикційної 
змазки. 
Арматурний каркас 5 з «одягненою» багатошаровою антифрикційною 
«сорочкою» 4 занурюють у пробурену свердловину 3 з поширенням, яку 
влаштовують будь-яким з методів під захистом обсадної труби (на фігурах не 
показано). Обсадна труба вилучається після закінчення формування 
свердловини. За для непорушності плівки 4 при витяганні труби та в процесі 
бетонування, її надійно кріплять в верхній та нижній своїй частині до 
арматурного каркасу 5, з умовою подальшої міцності з’єднання стику при 
експлуатації. 
Бетонування тіла палі здійснюють відомими способами під тиском, 
антифрикційна «сорочка» 4 під час бетонування розширюється у радіальному 
напрямі до розмірів свердловини 3, притискуючись до її поверхні, створюючи в 
межах дії сили негативного тертя поверхню ковзання. Зростання по довжині 
кола кожного шару плівки 4 відбувається за рахунок перехльосту її по 
вертикальному стику. 
При просадці грунту від власної ваги, на верхній ділянці, яка знаходиться 
вище нейтрального шару, швидкість просадки шарів грунту більша за величину 
осадки палі–діють сили негативного тертя. На ділянці нижче нейтрального 
шару, де швидкість осадки палі перевищує швидкості просадок ґрунту, діє 
позитивне тертя і створюється «умовне» защемлення палі у грунті. Виходячи з 
цього слід влаштовувати поверхню ковзання (антифрикційну «сорочку») 4 
тільки над нейтральною точкою палі, де діють сили негативного тертя.  
Визначення висоти розміщення нейтрального шару (нейтральної точки) на 
тілі палі слід виконувати за формулою (2.1), згідно [3]. 
 
Також згідно експериментальних даних [3], зона дії сил негативного тертя к 
моменту закінчення консолідації грунту, знаходиться на глибині 0,6…0,8 
довжини палі. В ході подальшого розвитку осадок палі і шарів грунту 
розміщення нейтрального шару не змінюється. 
 
Рис. 2.11. Спосіб влаштування буронабивної палі з антифрикційною 
«сорочкою». 
 
Напрям підвищення способу бетонування палі. 
Відомий спосіб влаштування пальового фундаменту в просадочних та 
набухаючих грунтах, що включає утворення свердловини діаметром більше у 1,2-3 
рази за діаметр палі, занурення палі у підстилаючий дренуючий шар грунту на 
глибину не менше діаметру палі, зазор між стінками палі і свердловиною 
заповнюють дренуючим матеріалом, далі на поверхні грунту влаштовують 
сполучений з матеріалом заповнення шар з дренуючого матеріалу, що 
підстилається плівкою з незмочуваного матеріалу з ухилами у бік свердловини 
[78]. 
 Недоліком тут є те, що через дренуючий матеріал, на поверхні просадочного 
грунту та навколо палі, передбачається відвід стоків можливих витоків 
водонесучих, каналізаційних мереж, атмосферних вод до підстилаючого 
дренуючого шару грунту, тобто поверхня палі є незахищеною при обмиванні 
стоками. Так як при попаданні у грунт, атмосферні, побутові та каналізаційні води 
з домішками органічних та неорганічних речовин, визивають розвиток 
мікроорганізмів, що є передумовою розвитку біокорозії. Діяльність цих організмів, 
 
в більшості випадків супроводить і підсилює хімічне, електрохімічне і інші види 
корозійного руйнування матеріалів палі, в результаті чого маємо погіршення 
механічних властивостей бетону, вимивання та руйнування органічних речовин 
бетону.  
 Також відомий спосіб влаштування пальового фундаменту в просадочних 
грунтах ІІ типу, що включає занурення у грунт палі з поширенням та заповнення 
утворених поширенням пазух навколо палі ущільненим грунтом з низьким опором 
зрушування [79]. 
 Недоліком тут є неефективність роботи буферної зони (зони заповнення 
пазух навколо палі ущільненим грунтом з низьким опором зрушування) в 
просадочних грунтах ІІ типу при її інтенсивному замочуванні, так як в цьому 
випадку опір зрушування буферної зони збільшується і напруження зрушування 
від просадки ґрунтового масиву значно більше передаються на палю. 
 Найбільш близьким до корисної моделі є спосіб влаштування пальового 
фундаменту на пучинистих грунтах, що включає утворення свердловини, 
занурення обсадної труби з закріпленою на її зовнішній поверхні еластичної 
плівки, влаштування тіла фундаменту шляхом укладання бетону через обсадну 
трубу з одночасним заповнення пазух матеріалом заповнення у вигляді 
непучинистого матеріалу, з наступним вилученням труби по мірі укладання бетону 
з залишанням еластичної плівки у свердловині [80]. 
 Недоліком даного способу можна назвати можливість утворення дефектів  
еластичної плівки, у вигляді, змерзання плівки з матеріалом заповнення, також 
можливе вимивання пластифікаторів еластичної плівки в результаті фізико-
хімічної взаємодії її з ґрунтовими водами, тобто вплив поверхнево-активних 
компонентів ґрунтово-колоїдного простору, так як не передбачаються заходи щодо 
досягнення водонепроникності матеріалу заповнення, в результаті цих явищ маємо 
зменшення загального строку роботи ізоляції. 
В основу корисної моделі поставлено задачу удосконалення прототипу. 
Це досягається тим, що спосіб влаштування пальового фундаменту, що 
включає утворення свердловини, занурення обсадної труби з закріпленою на її 
зовнішній поверхні еластичної плівки, влаштування тіла фундаменту шляхом 
укладання бетону через обсадну трубу з одночасним заповнення пазух матеріалом 
заповнення та наступним вилученням труби по мірі укладання бетону з 
залишанням еластичної плівки у свердловині, відрізняється тим, що з метою 
збільшення загального строку роботи ізоляції, зменшення її водопроникності та 
газопроникності, влаштовують свердловину більшу за діаметр палі на 200-300мм з 
прорізкою деформаційного шару та з заглибленням у підстилаючий 
недеформаційний шар, в заглибленій частині влаштовують поширення, занурюють 
у свердловину обсадну трубу діаметром рівним діаметру палі, що попередньо 
 
обгорнена ізоляційною еластичною плівкою з декількох шарів ізоляційного 
незмочуваного матеріалу з липкими сторонами. 
Застосування даної корисної моделі дозволяє: 
1.Зменшувати водопроникність, газопроникність, при застосуванні даної 
гідрофобізованої обсипки, також зменшувати вимивання пластифікаторів з 
матеріалу еластичної плівки при її обсипці ГФГ (гідрофобізованим грунтом).  
2.Збільшувати при даній обсипці ГФГ строк роботи ізоляції палі з еластичної 
плівки в середньому на  40%. 
3.Збільшувати фізико-механічні показники еластичної плівки при обсипці та 
знаходженні її у ГФГ на протязі часу: 6, 10 років, в порівнянні з аналогічними 
зразками ізоляційних матеріалів, що були занурені в звичайний мінералізований 
грунт, а саме відносне видовження в середньому на 22%, міцність на розрив на 
12%, адгезію між шарами на 8% . 
4.Створювати захисний екран з ущільненого гідрофобізованого грунту для 
захисту еластичної плівки палі та її поверхні від біоагресивних умов 
навколишнього ґрунтового середовища. 
На Рис. 2.12 показано процес влаштування пальового фундаменту, на рис. 2.13 
- пальовий фундамент, що влаштований та поперечний переріз. 
Пальовий фундамент, що влаштовують у деформаційному (просадочному або 
набухаючому грунті) 1, з заглибленням у недеформаційний грунт 2, складається з 
свердловини 3 з матеріалу заповнення 4, обсадної труби 5 з декількома шарами 
ізоляційної еластичної плівки 6 на своїй поверхні, матеріалу поширення палі 7, тіла 
пальового фундаменту 8. 
Спосіб влаштування пальового фундаменту виконується у такій 
послідовності: 
У грунті 1 влаштовують свердловину 3 більшу за діаметр палі 8 на 200-300мм 
на усю товщу просадочного або набухаючого шару 1 з заглибленням у 
недеформаційний підстилаючий грунт 2. В заглибленій частині свердловини, тобто 
в недеформаційному шарі 2, влаштовують поширення 7 (будь-яким з методів). 
Потім у свердловину 3 опускають обсадну трубу 5 діаметром рівним діаметру 
майбутньої палі 8, що обгорнена ізоляційною еластичною плівкою 6 та 
заповнюють пазухи, тобто простір між стінками свердловини 3 та трубою 5 
матеріалом заповнення, що утворює навколо труби зовнішню оболонку 4 з 
одночасним бетонуванням тіла палі 8. Після цього видаляють обсадну трубу 5 з 
свердловини 3 з залишанням у ній еластичної плівки 6.  
 
 
Рис. 2.12. Спосіб влаштування пальового фундаменту в момент утворення 
свердловини 
 
 
 
Рис. 2.13. Спосіб влаштування пальового фундаменту в момент тіла палі 
 
Приклад. Проводять роботи по влаштуванню пальового фундаменту. 
 
Влаштовують свердловину діаметром 700-800мм ямобуром АБ-100 на усю 
глибину просадочної товщі з заглибленням низу свердловини на величину рівну 
700-1050 мм у дренуючий шар. В заглибленій частині свердловини влаштовують 
поширення, за рахунок втрамбування поданої бетонної суміші, циліндричним 
штампом-трамбівкою. Занурюють у свердловину металеву обсадну трубу 
діаметром 500-600мм та заповнюють пазухи (матеріалом заповнення) 
гідрофобізованим місцевим грунтом.  
Попередньо металеву обсадну трубу обгортають двома шарами полімерного 
матеріалу з липкими сторонами. Причому спочатку обгортають першим шаром зі 
своєю липкою стороною та з попереднім нанесенням консистентної змазки у 
вигляді солідолу, таким чином, щоб липка сторона першого шару знаходилась 
ззовні, а змазка безпосередньо прилягала до поверхні труби . Потім трубу 
обгортають другим шаром полімерного матеріалу, причому його липку сторону 
сполучають з липкою стороною першого шару. Для вільного знімання полімерного 
матеріалу з обсадної труби, влаштовують випуски полімерної плівки на нижньому 
кінці труби з заведенням їх у її днище, де вони в подальшому при бетонуванні 
придавлюються вагою бетону, що укладений. Внутрішній об’єм труби заповнюють 
бетонною сумішшю за допомогою бадді з автокраном . Після чого вилучають 
трубу автокраном, залишаючи у свердловині шари полімерного матеріалу з 
подальшим проведенням вібрування бетонної суміші та армування тіла пальового 
фундаменту. За рахунок вібрування, відбувається значний боковий тиск, внаслідок 
чого матеріал гідрофобізованого грунту ущільнюється. 
Гідрофобізацію грунту влаштовують шляхом додаванням 8-10% від маси 
місцевого грунту складу з наступним співвідношенням компонентів, %: 
- нафтовий бітум БН 90/10 – 63; 
- смоли пролізу бензину – 37. 
В результаті виконання способу утворюється захисний екран з ущільненого 
гідрофобізованого місцевого грунту навколо палі, що не вступає в хімічну реакцію 
з матеріалом ізоляції та захищає її та бетонну поверхню палі від несприятливих 
умов ґрунтового масиву. Тому даний спосіб влаштування пальових фундаментів є 
досить актуальним в наш час при застосуванні на просадочних та набухаючих 
грунтах в новому будівництві у міському ґрунтовому просторі, при реальній 
можливості замочування навколишніх грунтів витоками каналізаційних, 
водопровідних та промислових стоків, що є причиною появи біодеструкторів на 
бетонній поверхні. 
 
 
 
 
 
Висновки по розділу 2 
1. Проаналізовано найтиповіші помилки та запропоновано заходи щодо 
вдосконалення технології нанесення та стикування антифрикційоної «сорочки» 
буронабивних паль у просадочних грунтах другого типу. 
2. Запропоновано заходи та способи внесення в свердловину 
антифрикційного покриття при влаштуванні буронабивних паль у просадочних 
грунтах другого типу. 
3. Запропоновано, як варіант захисту на строк планової експлуатації 
пальового фундаменту влаштування буферного прошарку навколо палі, що буде 
слугувати захистом конструкцій антифрикцій та паль. Запропоновано 
технологічні засади влаштування буферного прошарку та тіла буронабивних 
паль у просадочних грунтах другого типу. 
 
 
РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЯ ВЛАШТУВАННЯ БУРОНАБИВНИХ ПАЛЬ У  
ПРОСАДОЧНИХ ГРУНТАХ ДРУГОГО ТИПУ 
 
У цьому розділі магістерської роботи необхідно описати технологічний 
регламент влаштування паль. Крім того, у цьому розділі повинні бути описані 
всі механізми, які використовуються в даній технології. 
Необхідно показати перспективи використання цих технологій і 
перерахувати всі переваги і деякі недоліки, які виникають при реалізації даної 
технології. 
 
3.1 Влаштування буронабивних паль у  просадочних грунтах другого 
типу за допомогою обсадних труб 
 
Обґрунтування основних технологічних параметрів викоання робіт дає 
можливість запропонувати технологічні схеми, підібрати механізацію, 
розробити технологічний регламент влаштування буронабивних паль у  
просадочних грунтах другого типу за допомогою обсадних труб. 
Інвентарні обсадні труби, довжина яких відповідає висоті свердловини 
буронабивних паль, складаються із стандартних сталевих труб діаметром 325 - 
630 мм і товщиною стінки 7 - 8 мм (рис. 3.1). 
Окремі з'єднання сталевих обсадних труб з'єднуються за допомогою 
свердлильного шпонкового блоку, який бере на себе функцію загвинчування і 
відгвинчування обсадних труб, що встановлюється на стаціонарну колону, 
закріплену біля ротора на рівні бурової установки. Знизу блок має напрямні, по 
яких він переміщається, шляхом ковзання за допомогою двох пневмоциліндрів 
подвійної дії. Цей рух дозволяє швидко наблизити шпонковий блок до обсадної 
труби і знову вийняти його після закручування та зняття. 
Краї нижнього кінця обсадної труби заточені для зменшення опору при 
вдавлюванні в землю. 
Така конструкція обсадних труб забезпечує легке занурення та вилучення 
за допомогою розроблених технологічних прийомів. 
Бетонна труба, яка використовується при бетонуванні буронабивних паль, 
складається з наявних елементів, з’єднаних за допомогою хомутових з’єднань 
(рис. 3.2). Однак при застосуванні та проектуванні конкретних систем 
трубопроводів необхідно прийняти наступні рішення: 
- видалення повітря з бетонопроводної системи при її заповненні сумішшю 
в перший момент подачі через видалення повітряних пробок, що можуть 
 
утворюватися в процесі закачування; останні зазвичай є причиною переривання 
процесу введення; 
- можливість вільного переміщення вертикальної частини бетонопроводу 
при закачуванні суміші на необхідну висоту для відновлення подачі в разі 
непередбачених перерв при бетонуванні. 
Прийнято бетонопровід для бетонування діаметром 125 мм, він збирається 
з горизонтальних і вертикальних секцій. Ці ділянки з'єднуються за допомогою 
рухомого компенсатора. Цей пристрій дозволяє переміщати вертикальну 
ділянку бетонної труби на висоту до 6 м під час бетонування палі. 
Встановлюється компенсатор з 4-6 секцій з кутами повороту 135° радіусом 1,0 
м (рис. 3.2). 
У верхній частині вертикальної ділянки бетонного трубопроводу 
встановлюють поворотне коліно 90 ° радіусом 0,5 м, в який встановлюють 
пробковий кран діаметром 25-38 мм. Останній призначений для видалення 
повітря з бетонної труби при заповненні її бетонною сумішшю і видалення 
повітряних пробок при бетонуванні палі. 
На основі досвіду влаштування буронабивних показано, що при 
бетонуванні буронабивних паль висотою менше 10 м доцільно використовувати 
металеві труби довжиною не більше 3 м. З'єднання металевих труб  
вертикальної ділянки бетонної труби здійснюється за допомогою стрижневих 
замків, які виключають можливість роз'єднання при контакті з арматурним 
каркасом. 
 
Рис. 3.1. Інвентарні обсадні труби, що застосовуються при влаштуванні 
буронабивних паль 
 
Після завершення процесу бетонування палі необхідно вилучити обсадні 
труби. Це визначається умовами технології виробництва буронабивних паль. 
По-перше, бетонна суміш повинна мати таку рухливість, щоб забезпечити 
 
заповнення всього об'єму свердловини, по-друге, обсадну трубу необхідно 
вилучити до початку твердіння бетонної суміші, щоб уникнути зчеплення з 
бетоном. 
 
   
                            а)      б) 
 
в) 
 
Рис. 3.2. Елементи бетонопроводу: 
а) бетонопровід довжиною 3 м; б) коліно бетонопроводу; в) інвентарні замки 
бетонопроводу 
 
Зниження сили тертя при вилученні обсадних труб також визначається 
такими технологічними параметрами, як інтенсивність і час бетонування 
буронабивних паль. Це дає можливість проводити технологічні операції з 
виготовлення буронабивної палі з оптимальною рухливістю бетонної суміші, 
що дає можливість отримати бетон із заданими властивостями та здійснити 
вилучення обсадної труби перед початком робіт та твердіння бетону в 
свердловині. Для вилучення обсадних труб рекомендується використовувати 
вантажопідйомні крани (наприклад, гусеничний кран МКГ-16М, довжина стріли 
10 м, вантажопідйомність 4–16 т). 
Підйомні крани для вилучення обсадних труб обладнані пристроями 
контролю та обмеження вантажопідйомності відповідно до вимог безпечної 
роботи. Крім того, колони обсадних труб піддаються постійним рухам вперед і 
назад протягом усього процесу бетонування палі, щоб уникнути контакту з 
твердіючим матеріалом. Перший відрив і підйом обсадної труби здійснюється 
за допомогою навісного вібратора HVR-60, що підвішується на гак крана і 
з'єднанується з обсадною трубою хомутом. Живлення вібратора здійснюється 
від гідросистеми крана МКГ-16М або від автономної гідронасосної станції. 
 
Розроблені технологічні процеси можна класифікувати за механізмами, що 
використовуються та залежно від існуючих ґрунтових умов на ділянці. 
Буріння, бетонування та монтаж арматури проводяться в напрямку 
прольоту з вказівкою стоянок роботи вантажного крану. 
Технологія типова для використання в складних інженерно-геологічних 
умовах, на прикладі просадочних грунтів другого типу. 
Буріння свердловин під буронабивні палі в складних техніко-геологічних 
умовах здійснюється за допомогою бурової установки СО-1200 або СО-2000, 
яка складається з базової машини - екскаватора Е-652Б зі стійкою, на якій 
знаходиться буровий робочий орган з електроприводом, у вигляді каретки, що 
встановлений та закріплений на телескопічній колоні і оснащений набором 
самосвердлильних гвинтів діаметром від 300 до 600 мм (рис. 3.3). Глибина 
свердловини не більше - 8-10 м. 
Свердловину розташовують під захистом інвентарної обсадної труби 
відповідного діаметра (зовнішньої обсадної труби), причому діаметр 
свердловини на 200-300 мм більше діаметра буронабивної палі на всю товщину 
шару грунту. Крім того, існуючі обсадні труби попередньо напилюють на 
обидві поверхні составами на основі епоксидних смол, що забезпечує зниження 
коефіцієнта тертя. Буріння свердловини здійснюється поступовим зануренням 
колони обсадної труби висотою 2,0 м і використанням бурових шнеків системи 
СО-1200. Подовження колони обсадних труб здійснюється шляхом 
згвинчування труб гайковим пристроєм КБГ-2 з гідравлічним приводом. Висота 
колони обсадних труб повинна бути на 1,0-1,5 м вище висоти забою 
свердловини.  
Після повного монтажу свердловини (досягнення ґрунту з модулем 
деформації E≥20 МПа) гусеничним краном МКГ-16М в свердловину опускають 
обсадну трубу (внутрішню) діаметром, що дорівнює діаметру майбутньої палі.  
Перед зануренням внутрішньої обсадної труби в свердловину на її поверхню 
наноситься антифрикційне покриття з полімерно-еластичних матеріалів. Процес 
нанесення в основному виконується вручну, наявна обсадна труба, яка має шар 
епоксидної смоли, обмотується двома-трьома смугами поліетиленової стрічки, у 
відповідності до рекомендацій розділу 2 магістерської роботи. При кріпленні 
стрічок поліетиленової стрічки між трубою і стрічкою вставляють радіальні 
полімерні компенсатори товщиною 30-50 мм, які для фіксації по зсуву 
змащують консистенцією (наприклад, солідолом). Для утримання смуг 
поліетиленової стрічки в шахті при витягуванні обсадної труби (всередину) їх 
нижні кінці підводяться під основу труби, де в подальшому вони будуть 
затискатися вагою закладеного бетону під час бетонування. 
 
 
 
Рис. 3.3. Влаштування свердловини буровою установкою СО-1200 під захистом 
обсадних труб 
 
Для кріплення внутрішньої обсадної труби на рівні вибою свердловини і 
забезпечення сталості геометричних розмірів при влаштуванні буронабивної 
палі без поширення нижньої частини перед установкою труби в свердловину 
встановлюється бетонна оболонка висотою 150-200 мм, яка опускається краном. 
Бетонна оболонка має зовнішній діаметр, який відповідає внутрішньому 
діаметру труби зовнішньої оболонки, внутрішній діаметр оболонки відповідає 
зовнішньому діаметру внутрішньої труби. Бетонна оболонка залишається в 
свердловині після завершення процесу бетонування. На рівні гирла свердловини 
обсадні труби обжимають трапами для цілісності при роботі. 
Щоб зменшити обсяг робіт при зануренні арматурного каркасу, перед 
бетонуванням тіла палі необхідно вставити каркас у свердловину. 
Підготовлений арматурний каркас вставляють у свердловину шляхом подачі 
його на гаку гусеничного крана. На каркасі, що підвішений на гаку крану, на 
поперечних кільцях жорсткості кріплять полімерні компенсатори товщиною не 
менше 70 мм, які забезпечують необхідний захисний шар бетону. Після 
 
занурення в свердловину каркас кріпиться до петель внутрішньої обсадної 
труби тимчасовим електрозварюванням. 
 
 
Рис. 3.4. Приймальна воронка для подачі гідрофобізованого ґрунту 
 
Для бетонування буронабивних паль використовувалися стаціонарні 
бетононасоси фірми «Mecbo», потужність двигуна – 60 к. с., максимальна 
дальність подачі бетону по горизонталі – 400 м, продуктивність – 22 ÷ 30 
м3/год, тиск подачі бетону – 5 ÷ 7 МПа, діаметр трубопроводу - 125 мм. 
Зовнішній вигляд бетононасоса показано на рис. 3.5. Завантаження 
бетононасоса здійснюється бетонозмішувачами АБС-5, АБС-6ДА ємністю 5-6 
м3 на базі шасі КамАЗ-53228. 
 
Рис. 3.5. Бетононасос Mecbo P 4.30 
 
Вертикальна ділянка трубопроводу для подачі бетону складається з 
існуючих елементів довжиною 3 м, показаних на рис. 3.2. Довжина 
трубопроводу повинна на 1,5-2,0 м перевищувати глибину колодязя. 
 
Бетононасос встановлюється в робоче положення згідно проекту 
виробництва робіт на рівній відстані від встановлених колодязів. Найбільш 
доцільно встановлювати їх у місцях, де забезпечується організоване 
розвантаження автобетонозмішувачів. 
Перед бетонуванням на дно колодязя краном МКГ-16М встановлюють 
вертикальну секцію бетонопроводу, не доходячи до рівня дна колодязя на 300-
400 мм. Бетонування починають при наявності готової бетонної суміші (рис. 
3.6). 
9
8
7
1
3
2
4
5
  10.0 м
6
 
Рис. 3.6. Напірне бетонування буронабивних паль: 
 
1 – гусеничний кран МКГ-16М; 2 – зовнішня обсадна труба; 3 – арматурний 
каркас; 4 – буферний прошарок; 5,7 – верхній та нижній бетонопровід; 6 – 
бетонна суміш, що подається під тиском; 8 – бетононасос Mecbo P 4.30; 9 – 
автобетонозмішувач АБС-5 
 
Бетонну суміш необхідно безперервно подавати в приймальний бункер 
бетононасоса з урахуванням заданої інтенсивності бетонування. Спочатку 
бетонну суміш закачують зі швидкістю не менше 0,4-0,5 м/с, потім швидкість 
закачування збільшують. Оптимальна швидкість закачування знаходиться в 
межах від 0,6 до 1,0 м/с, що відповідає інтенсивності бетонування від 10 до 75 
м3/м2год залежно від геометричних параметрів паль. Як правило, тиск при 
закачуванні бетонної суміші має бути від 1,5 до 2,5 МПа. Обов'язковими 
параметрами при застосуванні бетонних сумішей є витрати цементу в межах від 
360 до 480 кг/м3, рухливість бетонних сумішей від 12 до 24 см. 
 
300-400 мм
 
 
 
Рис. 3.7. Бетонування буронабивних паль за допомогою бетононасосу 
«Mecbo» P 4.30 
 
Межа подачі полягає в безперервному процесі бетонування буронабивної 
палі. Тиск у стиснутому бетонопроводі не повинен перевищувати 0,9 від 
максимального, що розвивається бетононасосом, і відповідати параметрам 
бетонансосу «Mecbo» Р 4,30 – 4,5 ÷ 6,3 МПа. 
Під час бетонування бетонопровід зупиняється при різкому підвищенні 
тиску в бетонопровід. Наприклад, через утворення повітряної пробки, що 
визначається по манометру, для її видалення необхідно на короткий час (1-2 
секунди) відкрити запірний кран. Якщо кран залишити відкритим протягом 
тривалого періоду часу, безпосередньо за краном може виникнути засмічення 
через витік рідкої фази з бетонної суміші. Одночасно з відкриттям крана 
необхідно підняти краном вертикальну ділянку бетонопроводу до відновлення 
нормального тиску в бетонопроводі. Але при цьому необхідно, щоб нижній 
кінець бетонної труби був постійно занурений в бетонну суміш не менше ніж на 
1,5-2,0 м, швидкість нагнітання повинна бути знижена до мінімуму. 
Після підйому бетонної суміші на поверхню свердловини, верхній шар 
знімають з домішками бурового розчину і ґрунту, потім встановлюють 
інвентарну опалубку для формування оголовка палі і витягують бетонну трубу 
зі свердловини. При цьому триває закачування бетонної суміші з мінімальною 
 
швидкістю (0,2-0,4 м/с), після завершення формування оголовку палі процес 
бетонування закінчується і на наступному етапі встановлюється бетонна труба 
на слідуючу палю. 
Загальний час бетонування паль висотою 7,0-8,0 м за цією технологічною 
схемою зазвичай становить не більше 30 хв залежно від діаметра та 
інтенсивності подачі бетонної суміші. 
Після бетонування внутрішня обсадна труба виймається зі свердловини. 
При демонтажі обсадних труб для підйому вантажів має сенс 
використовувати гусеничні крани МКГ-16М. Крім того, при демонтажі обсадної 
труби на поверхні обсадної труби встановлюються монтажні вібратори HVR-60. 
Для повного виключення можливості перевантаження підйомного крана і 
збереження цілісності тіла палі, процес витягування обсадної труби розбивають 
на дві технологічні операції: спочатку долається опір тертя поверхонь стінок 
труби об грунт і бетонної суміші, а також сил, які характеризують так зване 
явище «всмоктування». Початковий відрив і підйом обсадної труби на 100–300 
мм здійснюється за допомогою шарнірного вібратора HVR -60 (аналог ВП-1), 
який підвішується на гак крана і з’єднується з обсадною трубою за допомогою 
затискачів. Вібратор працює від гідросистеми крана МКГ-16М або від 
автономної гідронасосної станції, що розвиває тиск до 32,0 МПа. Після відриву 
труба витягується зі стовбура свердловини шляхом поєднання роботи навісного 
вібратора з підйомом краном. Крім того, колони обсадних труб піддаються 
постійним рухам вперед і назад протягом усього процесу бетонування палі, щоб 
уникнути контакту з твердіючим матеріалом. 
Досвід будівництва показав, що при влаштуванні буронабивних паль 
діаметром 500–600 мм у складних інженерно-геологічних умовах після зняття 
обсадної труби рівень бетонної суміші в свердловині різко падає внаслідок 
ущільнення навколишнього ґрунту. У цьому випадку вертикальна ділянка 
бетонного трубопроводу після відриву залишається в свердловині. Після 
витягування обсадної труби відокремлену вертикальну секцію в свердловині 
з'єднують з горизонтальною секцією і триває процес добетонування 
буронабивної палі. При цьому повільно видаляють вертикальну ділянку 
бетонопроводу, одночасно закачуючи бетонну суміш. Після встановлення 
інвентарної опалубки та формування оголовка буронабивної палі закачування 
бетонної суміші припиняють і повністю знімають вертикальну секцію. 
 
 
 
                   а)                                                            б) 
Рис. 3.8. Напірне бетонування тіла набивної палі: 
а) початок бетонування; б) закінчення бетонування тіла набивної палі 
 
Технологічна послідовність робіт з улаштування буронабивної палі за 
технологією наведена на рис. 3.10. 
 
Рис. 3.9. Готова буронабивна паля. 
 
 
І
ІI ІІІ ІV V
1а 5
До бетононасосу
1 2 3 7 8
6
2
4
       Рис. 3.10. Технологічна послідовність влаштування буронабивних 
паль шляхом буріння під обсадною трубою: 
 
  1-Бурова установка СО-1200; 1а - буровий вал; 2- обсадна труба; 3- 
гідравлічний бур ПСГ-2М; 4 - бетонна суміш для влаштування буронабивної 
палі; 5- витягування обсадної труби; 6- бетонна буронабивна паля; 7 - 
арматурний каркас, 8 - готова буронабивна паля. 
  I – Буріння свердловини під захистом обсадної труби; ІІ- влаштування 
поширення буронабивної палі; ІІІ- подача бетону; IV - Вилучення обсадної 
труби зі свердловини; V – готова буронабивна паля. 
 
Технологічний та організаційний процес влаштування паль наведено на рис. 
3.11. 
 
10
Cт.15 8
9
Cт.16 Cт.14 Cт.13
Cт.10 1 Cт.11 Cт.12
21 22 2 23 24 25 26 27 28
6
4
7 20 19 18 17 16 15 14 13 3
5
Cт.9 Cт.8 Cт.7 11 Cт.6
 Рис. 3.11. Технологічно–організаційна послідовність по влаштуванню 
буронабивних паль у просадочних грунтах другого типу: 
1 – гусеничний кран МКГ-16М; 2 – навісне бурове обладнання СО-1200;  
3 – бетононасос Mecbo P 4.30; 4 – автобетонозмішувач АВС-5;  
5 – горизонтальний напірний бетонопровід; 6 – приймальний бункер;  
7 – опалубка для оголовку палі; 8 – шнековий бетононасос Putzmeister Transmix 
5500; 9 – горизонтальний трубопровід для подачі бетонної суміші; 10 – 
перспективна буронабивна паля;  
11 – напрямок влаштування буронабивних паль. 
Ст.1...Ст.16 – стоянки крану при влаштуванні свердловин; 
 напрямок руху крану. 
 
Напрямок робіт при влаштуванні буронабивних паль під захистом 
обсадних труб показано на рис. 3.12. 
 
 
Напрямок Б
проведення 
робіт
Ст.1 Ст.2 Ст.3
Ст.6 Ст.5 Ст.4
В
2 3 4
Умовні 
позначення
Забетоновані свердловини, 
Місця буріння з установленою атматурою
 Свердловини, що 
Забетоновані 
пробурені
свердловини  
 
Рисунок 3.12 – Напрямок проведення робіт 
 
Загальний алгоритм роботи з виконання операцій по влаштування 
буронабвиних паль наведено на рис. 3.13 
 
Технологія влаштування буронабивних паль у просадочних 
грунтах другого типу 
Найменування операції Найменування механізмів Значення технологічних  
параметрів 
Буріння свердловини - буровий станок СО-1200 з шнековим 
діаметром 600-900 мм під робочим органом, діаметр обсадних 
захистом обсадних труб труб – 325-620 мм; 
(зовнішня) - буровий ключ з гідроприводом; 
- гусеничний кран МКГ-16М 
 
 
Встановлення у свердловину 
та закріплення арматурного - гусеничний кран МКГ-16М 
каркасу  
- тиск нагнітання – 1,0–2,0 МПа; 
-  бетононасос «Becbo» бетонопроводи - швидкість нагнітання суміші – 
Бетонування тіла палі 
діаметром 125 мм; 0,4–1,0 м/с; 
напірним методом  
- гусеничний кран МКГ-16М - інтенсивності нагнітання – 3,5–
57,33  м3/м2 год; 
- рухливість – 12-24 см; 
Вилучення внутрішньої - гусеничний кран МКГ-16М; - час нагнітання – 1,28–4,5 хв. 
обсадної труби  - буровий ключ з гідроприводом; 
- навісний вібратор HVR-60 
  
Рис. 3.13. Блок-схема послідовності влаштування буронабивних паль 
 159 
 
3.2 Технологічний регламент влаштування ростверку буронабвиних 
пальових фундаментів у просадочних грунтах другого типу  
 
Після приймання пальового поля оголовки паль вирівнюються за 
плановими розмірами та розміткою [81]. Склад робіт з підготовки оголовків 
паль базується на [81, 82]. Арматура паль оголюється і занурюється в 
ростверк приблизно на 25-40 см. У той же час кінці колів оголюються і 
приблизно на 5-10 см закладається в сітку ростверку. Допускається з'єднання 
паль з монолітним ростверком, без оголення арматури тільки на вертикальні 
навантаження. 
Так як в нашому випадку передбачається, що ростверк монолітний. 
Тоді роботи по влаштуванню монолітного ростверку буде складатися з 
наступних основних операцій: 
Укладання гравію, піщаної підготовки, монтаж опалубки, укладання 
арматурного каркасу, бетонування та догляд за бетоном, демонтаж опалубки. 
Підготовка до укладання повинна проводитися в процесі вирівнювання 
оголовків паль. Для влаштування монолітного ростверку можна 
використовувати різні варіанти інвентарної опалубки. Зміцнити ростверк 
необхідно готовими зварними решітками або каркасами (плоскими або 
об’ємними), [83, 84]. 
Перед бетонуванням ростверку необхідно ретельно з'єднати арматуру 
ростверку і паль, очистивши поверхню паль від шламу, бруду і залишків 
землі. Порядок бетонування сітки визначається проектом виконання робіт 
відповідно до вказівок і вимог глав [81, 83, 84]. 
Укладання бетонної суміші в сітку проводиться горизонтальними 
шарами по всій запланованій площі. Якщо через велику площу ростверку або 
погано організованого постачання бетону, виконання даної умови 
неможливо, бетонувати потрібно виокнувати похилими шарами або 
необхідно розрізати ростверк на блоки бетонування, попередньо погодивши 
розрізку ростверку з проектною організацією, яка виконує авторський нагляд 
за роботами. 
Якість і склад бетонної суміші повинні забезпечувати досягнення 
заданого розрахункового класу бетону  з урахуванням можливої агресивності 
середовища. При бетонуванні необхідно підбирати контрольні бетонні куби. 
Розпірки опалубки необхідно переставляти або знімати залежно від робіт, які 
будуть виконуватися. 
Приймання робіт по влаштованій сітці здійснюється згідно з 
інструкцією [85]. Приймання ростверку оформляється актом прийому-
передачі роботи. 
 
3.3 Вказівки з операційного контролю якості і приймання робіт при 
виконанні буронабивних паль 
 
Буріння свердловин, транспортування та укладання бетонної суміші 
слід проводити відповідно до [83,84,85]. 
Перед бурінням будівельний майданчик необхідно огородити та 
встановити попереджувальні плакати та інформаційні знаки. 
Перед початком бурових робіт необхідно обстежити розташування 
підземних комунікацій (силових кабелів, газопроводів тощо) і отримати 
дозвіл на проведення робіт; перевірте буровий агрегат і виправити виявлені 
дефекти. 
Опускання бурового інструменту з недокрученими і незакріпленими 
гвинтовим з'єднаннями не допускається. 
Буровий інструмент необхідно опускати і піднімати після сигналу. 
Під час опускання і підйому бурового інструменту стороннім особам 
забороняється перебувати в межах не менше півтори висоти бурової вежі від 
гирла свердловини. 
Забороняється чистити буровий інструмент під час обертання, пуску та 
підйому. 
Після закінчення свердління і переміщення приладу в наступну точку 
виконання робіт, готову свердловину необхідно закрити щитом. 
Перед підйомом бетонної суміші автокраном необхідно перевірити 
працездатність ємності (бункера, екскаватора тощо). Ємності для бетонної 
суміші повинні бути обладнані спеціальними пристроями (замками), що 
запобігають випадковому вивантаженню. 
При розвантаженні відстань від дна тари або контейнера до верху 
завантажувальної шахти не повинна перевищувати 1 м. 
Для обслуговування вібратора згідно з [86] повинен бути призначений 
спеціальний робітник-оператор, який вивчив роботу вібратора і навчився 
техніці безпеки при закладці бетону і залізобетону в тріщини. 
Перед введенням вібратора в роботу необхідно перевірити 
працездатність електричної частини шляхом включення вібратора на 10 - 15 
секунд, зовнішніх вузлів зовнішнім оглядом. 
При ущільненні бетонної та залізобетонної суміші електровібратором 
згідно з [86] необхідно: 
- оснастити вібраційну рукоятку амортизатором, який забезпечує 
неперевищення амплітуди вібрації нормативів для ручного 
електроінструменту; 
 
- визначити довжину кабелю живлення, яка дозволить встановити 
вібратор в будь-яку точку свердловини; 
- заземлити корпус електричного шейкера перед початком роботи; 
- перехід від одної свердловини до іншої повинно здійснюватися при 
вимкненому вібраторі, без використання дроту або кабелю. 
Після закінчення робіт з ущільнення бетону вібратор і дроти необхідно 
очистити від бетонної суміші і бруду і витерти насухо. 
Контроль якості робіт повинен здійснюватися інженерно-технічним 
персоналом для таких видів робіт: влашутвання свердловин; монтаж 
арматурного каркаса; бетонування тіла; улаштування монолітного 
залізобетонного ростверку та з’єднання його з палею. 
Приймання пальових фундаментів здійснюється на підставі наступних 
документів, [83,84,86]: 
- Проекту пальових фундаментів; 
- Акт геодезичної зйомки пальових фундаментів; 
- План реалізації розміщення паль; 
- Акт приймання матеріалів, використаних у будівництві; 
- Журнали виробництва паль; 
- Акти контрольних випробувань. 
Роботи з буріння свердловин дозволяється проводити після надання 
акту виконавчого плану про геодезичне розбиття місць розташування паль. 
При бурінні свердловин необхідно перевіряти відповідність фактичних 
і планових глибин, їх діаметрів, а також відхилення осей свердловини від 
вертикалі. 
Відхилення низу свердловини від проектного положення в плані не 
повинно перевищувати 30 мм при діаметрі зазору 350 - 600 мм; 50 мм - якщо 
діаметр лонжеронів 700 - 800 мм. 
Відхилення осі колодязя від вертикалі не повинно перевищувати 10 мм 
на 1 м довжини. Відхилення верхнього краю палі від цільового положення не 
повинно перевищувати ±20 мм. 
Контроль якості укладання бетону здійснюється шляхом постійної 
перевірки виконання вимог [84,85,86], а також на основі натурних 
випробувань, тобто відбір зразків бетонної суміші з подальшим 
випробуванням в лабораторіях будівельних лабораторіях. 
Контроль якості укладання бетону в зимових умовах слід проводити 
згідно з правилами [84,85,86] і додатково шляхом спостереження за 
температурою суміші під час її укладання, вивчення температурного режиму 
твердіння та перевірки міцності додаткових контрольних зразків на стиск. 
 
Спостереження за температурою та перевірку міцності контрольних 
зразків проводять відповідно до вимог [86]. 
Монтаж збірного ростверку допускається тільки при досягненні 
матеріалом паль міцності не менше 15 кг/см2. Умови досягнення заданої 
міцності залежать від інформації, наданої будівельною лабораторією. 
Монтаж монолітного ростверку допускається незалежно від міцності бетону. 
Перед початком робіт з улаштування ростверку складають акт про 
виконання робіт з улаштування пальових фундаментів з планом виконання, в 
якому зазначають відхилення паль від проектного розташування в плані і по 
висоті. 
Приймання ростверку оформляється актом. Відповідно до 
законодавства, роботи з виготовлення та монтажу арматурних каркасів також 
передбачені для монолітного ростверку. Підрядник надає фактичні дані про 
міцність бетону, отримані шляхом випробувань контрольних зразків. 
При здачі армування залізобетонної конструкції перед бетонуванням,  
необхідно пред'явити акт приймання стиків, з'єднань і заводські паспорти 
виробів, а також прийняти акти прихованих робіт. 
Здача-приймання завершує виконання пальових робіт, що 
оформляється актом на приховані роботи, до якого додаються відповідні 
документи - виконавча документація (ВД) на палі, виготовлені в грунті. 
Склад, методи, обсяг і процес ВД детально розглянуті в [85]. 
Виконавчу документацію оформляє будівельна організація, яка виконує 
роботи з влаштування паль, а також субпідрядні організації, що постачають 
матеріали та конструкції. 
Аналіз ВД проводиться авторами проекту фундаменту і полягає у 
визначенні відповідності фактично виконаного пальового поля проекту з 
урахуванням встановлених у проекті норм або допусків (наприклад, планові 
відхилення паль або вертикальний). 
Створення та аналіз ВД є простим, але надзвичайно трудомістким 
завданням, що вимагає детального знання техніко-геологічних умов 
будівельного майданчика, прийнятого проектного рішення, способів 
виконання пальових робіт, використання обладнання тощо. Зусилля, 
пов’язані зі складанням та аналізом ВД, викликані необхідністю запису та 
подальшого аналізу великої кількості інформації. При цьому фактичні 
результати будівельних робіт фіксуються будівельниками та аналізуються 
проектувальниками. 
У зв’язку з цим механізація роботи зі складання та аналізу ВД 
сучасними методами з використанням комп’ютерів є дуже актуальним 
явищем і є гостра потреба. 
 
Виконавча документація подається за встановленими формами у 
вигляді таблиць, буквено-цифрового (інформаційного), у змішаному - 
графічного та буквено-цифрового (плани паль із зазначенням їх відхилення в 
плані від проектного положення та напрямків цих положень - зі стрілками). 
 
5 
3 4 
7 
1 
6 
6 
2 
3 5 
  
Рис. 3.14-Технологічна схема складання обработки виконавчої документації 
на набивніпалі, згідно [85]. 
1- польовий електронний запис даних для виконавчих відомостей (ВВ);   2- те 
ж саме для виконавчих планів (ВП);  3- ввод ВП і ВВ на комп‘ютер, 
 4- комп‘ютерний аналіз даних;  5- виконавча документація, яка пройшла 
комп’ютерний аналіз;  6- те ж саме, але те, що не відповідає заданим 
допускам (критеріям оцінки);  7- завдання авторам проекту для прийняття 
рішення по позиції 6. 
 
Проект пальових робіт складається з інформації, поданої в змішаному 
вигляді (креслення паль, нанесені схеми груп паль тощо). 
Сучасні засоби виконання проектних робіт дозволяють створювати 
проект і ВП на магнітних і лазерних носіях і проводити їх порівняння і аналіз 
на ПК, що істотно спрощує процес здачі-прийняття пальового поля при 
виконанні показаних схеми на  рис. 3.14. 
За допомогою буквено-цифрових і графо-цифрових записуючих 
пристроїв для ВД формується інформація про влаштовані палі. Перший – це 
укомплектовані копри або бурові установки, другий – геодезична служба 
генпідрядника. 
 
Очевидно, що сьогодні не є великою технічною проблемою створити 
параметри влаштування паль шляхом передачі інформації на персональний 
комп’ютер для фіксації на місці ВД. 
Такі методи і технології вже використовуються в західному 
будівництві, наприклад, обміри креслень будівель, що реконструюються, 
фактичне розташування паль на плані тощо. 
Тому необхідна компіляція необроблених даних таким чином, щоб їх 
обробка та аналіз здійснювалися за допомогою електронних таблиць 
(спеціалізованих програм). 
За допомогою цього методу блоки введення (інформація поля та 
проекту), критерії (інформація для аналізу вмісту блоків введення за 
критеріями допуску) та висновки (інформація, яка не відповідає заданим 
критеріям та підлягає подальшому аналізу проектом) виконуєтсяь 
відповідними фахівцями. У друкованому вигляді блок введення є первинним 
документом для акту прийому-передачі (керівна інформація), а завершальний 
блок – завдання автора проекту (керівника автора) для повторного аналізу та 
прийняття подальших рішень (містить частина даних про те, що вказані 
критерії не відповідають). 
 Враховуючи швидкість роботи комп'ютера, технологічні витрати часу 
на введення та обробку інформації про виготовлені палі будуть 
мінімальними. Це, в свою чергу, підвищує ймовірність ВП і результати його 
обробки будуть максимально об’єктивними. 
За даними [86], впровадження технології автоматизації обробки ВД, 
зображеної на цьому рисунку, дозволяє підвищити загальний рівень 
виконання пальових робіт, зменшити коефіцієнт складування, а отже, 
забезпечити економію будівельних матеріалів. 
 
Висновки за розділом 3 
1. Обґрунтовані надефективні технологічні послідовності влаштування 
буронабивних паль у просадочних грунтах другого типу під захистом 
обсадних труб. Розписані механізми, що використовуються для виконання 
буронабивних пальових фундаментів. 
2. Наведена технологічна послідовність влаштування ростверків при 
влаштуванні буронабивних пальових фундаментів. 
 3. Наведені вказівки з техніки безпеки та контролю якості і 
приймання робіт при виконанні буронабивних пальових фундаментів. 
Вказані роботи що повинні виконуватись при прийманні робіт, оформлення 
актів на приховані роботи. 
 
 
4 ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНЕ ПОРІВНЯННЯ ТА ЕКОНОМІЧНА 
ЕФЕКТИВНІСТЬ ВЛАШТУВАННЯ БУРОНАБИВНИХ ПАЛЬ 
 
У цьому розділі необхідно проаналізувати застосування різних типів 
технології закладення фундаментів із буронабивних паль, а саме паль, 
встановлюваних шляхом буріння свердловин (технологія № 1) та технології 
вдавлення (технологія № 2). 
У цьому розділі спочатку будуть описані переваги та недоліки 
перерахованих методів влаштування паль. 
По-друге, провести техніко-економічне та економічне порівняння 
вищевказаних технологій. 
Практика вітчизняного і зарубіжного фундаментобудування показує, 
що заміна традиційних масивних залізобетонних фундаментів на природній 
основі пальовими конструкціями дозволяє за певних умов знизити витрату 
бетону на 25-40% і знизити трудомісткість викоанння [83,84], нульового 
циклу приблизно від 1,5 до 2,0 разів і значно скорочує час будівництва. 
Переваги способу використання буронабивних пальових фундаментів 
очевидні при будівництві житлових і адміністративних будівель в умовах 
обмеженого простору, коли розробка глибоких котлованів для зведення 
стрічкових і стовпчастих фундаментів істотно ускладнює будівництво і 
відсутність вільної площі на території об'єкту, що будуються не дозволяє 
проводити масштабні монтажні роботи в монтажних конструкціях. 
Застосування буронабивних паль відкриває широкі можливості для 
комплексної механізації та автоматизації всіх робочих процесів при 
влаштуванні фундаментів, що є великим резервом для подальшого 
підвищення продуктивності праці. 
Одним із найперспективніших напрямків, що дозволяє підвищити 
продуктивність праці в 1,5-2,0 рази, значно підвищити рівень комплексної 
механізації основних процесів при виконанні робіт нульового циклу та 
скоротити загальний термін будівництва, є використання прогресивних 
технологій будівництва фундаментів, в тому числі в існуючих будівлях. 
Одним із найважливіших напрямів зниження собівартості та 
трудомісткості в будівництві є створення прогресивних технологій 
виробництва будівельних робіт, у тому числі в галузі будівництва пальових 
фундаментів. У ході патентного пошуку, аналізу та узагальнення вітчизняних 
та зарубіжних методів застосування технологій у сфері будівництва пальових 
фундаментів встановлено, що низка розробок спрямована на зменшення або 
 
усунення динамічного впливу на суміжні будівлі та споруди під час монтаж 
фундаментів. Пальові технології, що широко використовуються в практиці 
будівництва, постійно вдосконалюються: створюються прогресивні рішення і 
досліджуються технології будівництва паль, розробляються нові методи 
розрахунку конструктивних і технологічних параметрів. Встановлено, що 
зниження ударного, вібраційного та акустичного впливу при виробництві 
пальових робіт досягається або розробкою нових технологічних прийомів 
пальового обладнання, або вдосконаленням існуючого або розробкою нового 
технологічного обладнання. 
Переваги влаштування буронабивних паль за технологією 
влаштування стандартної свердловини 
Ця технологія є більш оптимальною в порівнянні з іншими відомими 
технологіями при вблаштуванні фундаментів у центральній частині міста. 
Багато видів забивних паль призводять до осідання грунту і конструкцій 
сусідніх будівель. При вдавлюванні паль (утворення свердловини) 
виявляється хвильовий характер коливань ґрунту, що негативно впливає на 
існуючі конструкції та зміщення сусідніх паль. 
Завдяки тому, що буріння здійснюється по всій довжині паль без 
перерв і простоїв, продуктивність праці зростає до 6-7 паль за зміну, що в 1,5 
рази більше, ніж на аналогічних технологіях, а собівартість робіт впала на 10-
15% згідно з [83,84]. 
Особливості застосовуваної технології влаштування паль: 
1. Особливо важливою особливістю застосування буронабивних паль є 
зменшення витрати бетону на тіло палі та збільшення несучої здатності за 
рахунок внутрішнього стиснення тіла палі. При цьому повністю 
використовуються міцнісні властивості ґрунту і, відповідно, зменшується 
осідання палі. 
2. Гарантована відсутність деформацій прилеглих до будівельного 
майданчика будівель. 
3. Відсутність динамічних ефектів при бурінні свердловин на ґрунти, 
що досягається за рахунок малої маси бурового снаряда. 
4. Мінімальний винос часток породи, вибитих зі стовбура в процесі 
буріння, що досягається оптимізацією подачі бурового розчину під час 
буріння. 
5. Гарантована засипка свердловини бетоном, який закачується під 
тиском через наявну бетонну трубу в свердловину за допомогою 
бетононасоса, що забезпечує відсутність пустот і горловин з одночасним 
ущільненням стінок свердловини. Використовується тільки комерційно 
доступний бетон на водній основі марки С25-35 W6. 
 
6. Можливість виконання паль діаметром до 600 мм і довжиною до 35 
метрів. 
7. Висока вантажопідйомність паль від 100 до 250 тонн. Розвинена 
система контролю якості пальових робіт. 
8. Мобільність використовуваних бурових установок дозволяє 
проводити пальові роботи в обмеженому просторі в міських кварталах і 
забезпечувати високі швидкості роботи (до 15 паль за зміну на майданчиках 
площею понад 2000 м2). і до 6 паль на шар для площ менше 1000 м2). 
Переваги та недоліки застосування буронабивних пальових 
фундаментів виготовлених із застосуванням технології вдавлення. 
Одним із суттєвих недоліків технологічних прийомів зведення 
фундаментів із застосуванням буронабивних паль є зменшення обсягів 
земляних робіт. 
Основні переваги таких паль: 
1. Ручні земляні роботи повністю виключені. Використовуючи дрібну 
техніку, можна працювати з котлованом глибиною 2,0 - 2,5 м. 
2. Зовнішній вигляд споруди не змінюється, що не маловажливо при 
роботах на пам'ятках архітектури в процесі реконструкції. 
3. Можливість проведення робіт на діючих підприємствах без зупинки 
виробничого процесу. 
4. Витрати ручної праці на всі технологічні операції мінімальні; процес 
економічний і вимагає невеликих витрат матеріалу. 
5. Здатність виконувати роботи в несприятливих грунтових умовах і в 
стиснутих умовах. Такі палі використовуються при будівництві нових 
будівель поряд з уже існуючими, а також для зміцнення старих будівель в 
аварійному стані. Це необхідно, коли будівництво об'єктів ведеться в умовах 
забудованої території, що захищає існуючі будівлі та споруди від можливих 
рухів ґрунту, при розробці глибоких виїмок, проходці тунелів, колекторів 
тощо. У цих випадках звичайні палі неприпустимі через вібрації при ударах і 
громіздкості обладнання. 
Відзначимо певні недоліки цих паль: 
1. Недостатня вивченість роботи тонких паль у слабких ґрунтах. 
2. Низька вантажопідйомність за рахунок невеликого діаметра і, 
відповідно, малої бічної поверхні і площі наконечника. 
3. Неможливість влаштування стовбура палі з важкого бетону 
(колодязь невеликого діаметру можна залити тільки бетонним розчином з 
дрібним вмістом заповнювача). 
 
4. Труднощі визначення якості стовбура палі, корозійної стійкості, 
ненадійності кріплення оголовка палі при слабкому ґрунті під оголовком 
палі. 
Застосування пальових фундаментів у промисловому та цивільному 
будівництві замість стрічкових і стовпчастих дозволяє зменшити обсяги 
земляних робіт, зменшити витрату бетону та знизити трудомісткість робіт 
нульового циклу [83,84]. 
Статичні випробування підтвердили відносно високу несучу здатність 
буронабвиних паль з розширеною радіальною основою, яка в 2,5-3,5 рази 
перевищує несучу здатність паль того ж діаметру без розширеної основи. 
Завдяки цим факторам при переході від традиційних технологій до 
технологій паль з розширеною радіальною п’ятою зменшуються витрати на 
фундамент і підвищується надійність. 
Згідно з літературним джерелом [83,84], однією з основних 
технологічних цілей дослідників є влаштування паль з розширеною п’ятою та 
створення максимально можливої опорної поверхні розширення. Ще одним 
важливим завданням є економія бетону, який витрачається на розширену 
опорну повернхню. Це досягається зміною геометричної форми поширення 
таким чином - необхідно максимально збільшити співвідношення площі 
горизонтальної проекції поширення до площі її вертикальних проекцій. 
 Обидві перераховані вище проблеми в сукупності найбільш успішно 
вирішуються в способі виштовхування землі за допомогою спеціальних 
пристроїв, а саме в способі зведення паль з радіальним кроком, який є 
перспективним напрямком в будівництві фундаментів для зв'язні і незв'язні 
грунти. Однак при відомій технології влаштування цих паль грунт на дні 
свердловини ущільнюється тільки в зоні радіального розширення, так що 
місце безпосередньо під свердловиною залишається не ущільненим. Це 
істотно знижує несучу здатність цих паль. Крім того, не розроблено методів 
контролю несучої здатності розширених паль під час їх встановлення. 
 
4.1 Техніко-економічні показники приведених технологій влаштування 
буронабивних паль 
 
Обґрунтування застосування пальових фундаментів полягає в їх 
техніко-економічному порівнянні з іншими типами фундаментів, що 
проектуються з урахуванням будівельних норм і правил для конкретних 
техніко-геологічних умов. Необхідно порівнювати не тільки номенклатуру 
елементів, а й вплив конструкцій фундаменту на надземну частину будівлі. 
 
Порівнюючи різні варіанти, варто враховувати умови, сезонність, 
трудомісткість будівництва та інші супутні фактори. 
Вибір конструктивних рішень фундаментів або окремих фундаментних 
конструкцій здійснюється відповідно до [87] і повинен здійснюватися 
шляхом порівняння техніко-економічних показників порівнюваних варіантів 
з показниками найкращих рішень або тих, що застосовуються виключно в 
даному регіоні. або шляхом порівняння кількох варіантів, прийнятних у 
даному регіоні будівництва. Для порівнянності варіантів необхідно 
розраховувати однакові живі, вітрові і снігові навантаження і виконувати 
проектування відповідно до діючих стандартів і технічних умов для 
однакових кліматичних, грунтових і експлуатаційних умов. 
У результаті техніко-економічного порівняння різних варіантів паль 
визначено наступні показники їх економічної доцільності: 
- вартість нульового циклу - за діючими кошторисними нормами з 
урахуванням накладних розрахунків, зростання зимових цін на робочу силу 
та планових накопичень у будівництві; 
- капітальні вкладення, що складаються з витрат на організацію 
виробництва елементів і витрат на сировину цих елементів; 
- матеріаломісткість визначається обсягом роботи. До основних видів 
матеріалів, що підлягають розрахунку, належать бетон, залізобетон, 
арматура; 
- обсяг земляних робіт (виїмки та засипки), визначений щодо категорії 
ґрунту за класифікацією кошторисних норм; 
- витрати на оплату праці для виготовлення основних конструкцій і 
деталей, а також для фундаменту будівлі. Витрати праці робітників і машин 
включаються в загальні показники вартості праці; 
- економічна ефективність капітальних вкладень за варіантами 
технічного рішення шляхом розрахунку вартості матеріалів і конструкцій, 
витрат на оплату праці і заробітної плати, витрат на експлуатацію машин, 
капітальних вкладень в основні виробничі потужності будівельної 
організації, капітальних вкладень у виробництво будівельних матеріалів і 
конструкцій на 1 фундамент, вартість будівельно-монтажних робіт з 
розрахунку на 1 фундамент. 
При виборі оптимальних рішень для пальових фундаментів варто 
покладатися на техніко-економічне порівняння варіантів пальових 
фундаментів, коли місцеві техніко-геологічні умови та досвід будівництва 
заздалегідь не визначають, який тип паль буде найбільш ефективним у таких 
випадках, коли кілька різних типів паль відповідають однаковим умовам. 
 
Нижче в таблиці 4.1 приведені порівняльні показники для набивних 
паль що влаштовуються шляхом буріння свердловин (технологія №1) та 
технології вдавлення (технологія №2). 
 
Таблиця 4.1  
Порівняльні показники буронабвиних паль ха різхними технолоігями 
 
№  
Технологія № 1 Технологія № 2 
п/п Показники 
 
1 2 3 4 
Процент  механізації робіт  з 
1 80 95 
влаштування фундаменту 
Глибина залягання 
2 2-15 2-5 
фундаменту,  м 
Питома несуча здатність 
3 753,6 745,99 
бетону фундаменту, кН/м3 
Витрата залізобетону на 
забезпечення несучої здатності 
4 0,95 1.0 
в процентному відношенні, 
відносно 745,99 кН/м3 
5 Обсяг земляних робіт, м3 1.5 0.3 
Рівень загальної осадки паль 
6 при рівному навантаженні в  16 15 
190 кН, мм 
Собівартість матеріалів і робіт 
6 82,5 84.0 
в умовних одиницях 
Витрати енергоресурсів у т 
7 0.47 0.53 
умовного палива 
 
Таблиця 4.2  
Значення техніко-економічних показників для буронабивних паль 
№ Типи паль 
Найменування показника 
п/п Технологія № 1 Технологія № 2 
Питома несуча здатність, 
1 753,6 745,99 
кН/м3; 
 
Зовнішній діаметр 
2 прийнятий при даних 500 500 
технологіях, мм 
Витрата цементу на 1 Тс 
3 3,28 3,28 
несучої здатності, кг 
Металоємність обладнання, 
4 74.83 85,6 
т 
Витрати металу на 
5 91,64 91,64 
влаштування однієї палі 
 
Для вибору найоптимальнішої технології влаштування були проведені 
техніко-економічні розрахунки показників кожної з технології, а саме 
кошторисна вартість влаштування буронабивних паль, вартість матеріалів, 
трудомісткість виконання операцій та тривалість по кожному з варіантів. 
 
Таблиця 4.3 
Техніко-економічні показники технологій влаштування буронабивних паль 
Технології влаштування буронабивних паль 
у просадочних грунтах другого типу 
Технологія 
№  Технологія 
Показник влаштування 
п/п влаштування 
свердловини шляхом 
свердловини 
буріння під захистом 
шляхом вдавлення 
обсадної труби 
1 2 3 4 
Кошторисна вартість 
1 6 054 325 6 123 104 
проведення робіт, грн 
Вартість матеріалів, 
2 5 983 201 5 987 051 
грн 
3 Заробітна плата, грн 30 129 35 520 
Трудомісткість, 
4 3 514 3 645 
чол-год 
Трудомісткість, 
5 51,84 56,76 
маш-год 
6 Тривалість, змін 6,48 6,51 
 
 
За результатами техніко-економічного аналізу технологія влаштування 
буронабивних паль у просадочних грунтах другого типу шляхом буріння 
свердловини під захистом обсадної труби є найбільш ефективною за 
вартістю, трудомісткістю та тривалістю. 
Тому для даної технології розроблено більш детальний технологічний 
регламент, який представлений у технологічній карті влаштування 
буронабивних паль. 
 
4.2 Розрахунок економічного ефекту влаштування буронабивних 
пальових фундаментів у  просадочних грунтах другого типу 
 
Розрахунок економічного ефекту Е  [87] обраховується за формулою:  
 
Е = (З1 + Зс1) + Ее- (З2 + Зс2) A2,    (4.2) 
 
де З1 і З2 – вартість виготовлення конструкцій з урахуванням вартості 
транспортування до місця будівництва відповідно до порівнюваних варіантів 
існуючих і нових технологій, за одиницю виміру, грн.;  
Зс1 і Зс2 – вартість зведення конструкцій на будівельному майданчику 
без урахування вартості заводського виробництва, за одиницю виміру, грн.;  
 – коефіцієнт зміни терміну служби нової будівельної конструкції в 
порівнянні з існуючою технологією. 
Таблиця 4.3 
Вихідні дані до розрахунку 
Одиниця Технології влаштування 
Показники 
виміру буронабивних паль 
  Технологія Технологія  
№ 1 № 2 
1. Річний об’єм впровадження на м3  1,0 
100 м3 бетону паль  
2. Затрати на будівельні матеріали грн. 5 983 201 5 987 051 
3. Собівартість будівельно – монтаж- грн. 
114 325 123 104 
них робіт по влаштуванню технології  
4. Питомі капітальні вкладення у грн. 
виробничі фонди будівельної 49800 50032 
організації 
5. Річні витрати в сфері експлуатації грн. 
1500 3100 
конструкцій 
 
Коефіцієнт зміни терміну служби нової будівельної конструкції 
розраховується за формулою: 
P1
                                                = ,                                (4.3) 
P2
 
де P1 та P2 — частки кошторисної вартості будівельної конструкції 
розраховуючи на n-рік їхньої служби у порівнюваних варіантах, 
приймаються по даним [87]; 
Ее — економія в сфері експлуатації конструкцій за строк їхньої служби 
визначається за формулою: 
 
                                      Ее = (С  
1 −С2 )− (K2 −K1),                      (4.4) 
 
де С1 та С2 — річна вартість в експлуатаційному районі одиниці 
конструктивного елемента будівлі, споруди чи об'єкта в цілому за 
порівнюваними варіантами, грн. До них відносяться: передбачені проектом 
витрати на капітальний ремонт споруд, відновлення та підтримання 
надійності споруд і будівель в цілому, річні витрати на поточний ремонт і 
технічне обслуговування.;  
K’1 і К’2 — питомі капітальні вкладення у сфері експлуатації споруд 
(капітальні вкладення без урахування вартості будівництва), розраховані на 
одиницю конструктивного елемента будівлі, споруди або об'єкта в цілому в 
порівнюваних варіантах, грн.; 
А2 — Річний обсяг будівельно-монтажних робіт з використанням нових 
будівельних конструкцій у звітному році, в натуральних одиницях. 
Приведенні затраті визначаються за формулою: 
 
                                                         Зсi = Ci +Ki;                                               (4.5) 
 
де Ci — собівартість будівельно-монтажних робіт по i-му варіанту, 
грн.;  
Ki — питомі капітальні вкладення у виробничі фонди на одиницю 
будівельно-монтажних робіт по i-му варіанту техніки, грн. 
 
Зс1 = (5 983 201+114 325)+ 49800= 6 147 326 грн.; 
 
Зс2 = (5 987 051+123 104)+ 50032= 6 160 187 грн. 
 
Коефіцієнт зміни терміну служби визначаємо за формулою (4.3): 
8.4510−6
 = =1.001.
7.810−9  
Економія в сфері експлуатації конструкцій за формулою (4.5): 
Ее = 3100−1500 =1600грн . 
Економічний ефект Е обраховуються за формулою (4.2): 
 
Е = (6 160 187)1,0001 + 1600- (6 147 326) 0,673= 14461 грн. 
 
 Таким чином, економічний ефект від застосування технології 
влаштування буронабивних паль (технологія № 1) та (технологія № 2)  склав 
– 14461 грн., що в перерахунку на 1 кубічний метр укладеного бетону – 
144,61 грн. 
 
 
Висновки за 4 розділом 
 
1. Наведені техніко-економічні показники оглянутих технологій, 
визначена оптимальна для порівняння.  
 2. Розрахований економічний ефект двох запропонованих 
технологічних послідовностей. Економічний ефект від застосування 
технології влаштування буронабивних паль (технологія № 1) та (технологія 
№ 2)  склав – 14461 грн., що в перерахунку на 1 кубічний метр укладеного 
бетону – 144,61 грн. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ  
 
1. Встановлено, що при влаштуванні буронабивних паль в просадочних 
груньтах другого типу з використанням антифрикційних покриттів 
зменшується від’ємне тертя на тілі палі та підвищується її несуча здатність. 
2. Існуючі технології влаштування буронабивних паль в просадочних 
груньтах другого типу з антифрикційним покриттям мають ряд недоліків: 
високу трудомісткість влаштування антифрикційного шару, складність 
отримання якісного покриття та недостатню довговічність і експлуатаційна 
надійність буронабивних паль для фундаментів будівель І-ІІ категорій 
надійності, складність процесів занурення арматурного каркасу, 
неефективність застосування стандартних способів бетонування паль з 
одночасним влаштуванням гідрофобного шару. 
3. Аналіз досліджень показав, що вплив спричиненого осідаючим 
ґрунтом негативного тертя на несучу здатність та осадки паль є суттєвим і 
має враховуватися у розрахунках при проектуванні пальових фундаментів. 
4. Приведений аналіз досліджень показує, що негативне тертя, що 
виникає на бічній поверхні палі, залежить від ряду факторів, до основних з 
яких відносяться тип палі (паля-стійка або висяча паля), геометричні розміри 
палі (довжина і діаметр), характеристики грунту, що прорізає палю і 
розміщуєтсья під її нижнім кінцем, інтенсивність навантаження на поверхню 
грунту, що призводить до його осідання, вертикальне навантаження на палю, 
коефіцієнт тертя на контакті ґрунту з поверхнею палі і, меншою мірою, 
форма поперечного перерізу палі. 
5. Рекомендовані для практичних розрахунків методи обліку сил 
негативного тертя на несучу здатність і осадку паль у більшості випадків не 
враховують вплив на них стиснення стовбура паль, жорсткості ґрунту під їх 
нижніми кінцями та діючу на своє вертикальне навантаження, що може 
призвести до їх недооцінки та, як наслідок, розвитку неприпустимих 
деформацій зведених будівель.  
Тому питання вивчення розвитку сил негативного тертя по боковим 
поверхням паль та розробці методу їх обліку при їх проектуванні можна, 
вважати актуальною. 
6. Дослідження технології влаштуванні буронабивних паль в 
просадочних грунтах другого типу потребує досліджень технологічних 
параметрів та впровадження у виробництво удосконаленої технологічної 
послідовності. 
 
7. Проаналізовано найтиповіші помилки та запропоновано заходи щодо 
вдосконалення технології нанесення та стикування антифрикційоної 
«сорочки» буронабивних паль у просадочних грунтах другого типу. 
9. Запропоновано заходи та способи внесення в свердловину 
антифрикційного покриття при влаштуванні буронабивних паль у 
просадочних грунтах другого типу. 
10. Запропоновано, як варіант захисту на строк планової експлуатації 
пальового фундаменту влаштування буферного прошарку навколо палі, що 
буде слугувати захистом конструкцій антифрикцій та паль. Запропоновано 
технологічні засади влаштування буферного прошарку та тіла буронабивних 
паль у просадочних грунтах другого типу. 
11. Обґрунтовані надефективні технологічні послідовності 
влаштування буронабивних паль у просадочних грунтах другого типу під 
захистом обсадних труб. Розписані механізми, що використовуються для 
виконання буронабивних пальових фундаментів. 
12. Наведена технологічна послідовність влаштування ростверків при 
влаштуванні буронабивних пальових фундаментів. 
 13. Наведені вказівки з техніки безпеки та контролю якості і 
приймання робіт при виконанні буронабивних пальових фундаментів. 
Вказані роботи що повинні виконуватись при прийманні робіт, оформлення 
актів на приховані роботи. 
14. Наведені техніко-економічні показники оглянутих технологій, 
визначена оптимальна для порівняння.  
 15. Розрахований економічний ефект двох запропонованих 
технологічних послідовностей. Економічний ефект від застосування 
технології влаштування буронабивних паль (технологія № 1) та (технологія 
№ 2)  склав – 14461 грн., що в перерахунку на 1 кубічний метр укладеного 
бетону – 144,61 грн. 
 
CПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1.     Turnbul W.I. Construction Problems Experienced with Loess Soils / 
W.I. Turnbul. – Washington : Highway researh Record, 1968. – № 212. –Р. 23–27. 
2. Крутов В.И. Снижение дополнительных нагрузок на сваи от сил 
нагружающего трения с помощью антифрикционных материалов / 
В.И. Крутов, И.С. Арутюнов // Основания, фундаменты и механика грунтов. 
– 1989. – № 5. – С. 18–20. 
3. Крутов В.И. Основания и фундаменты на просадочных грунтах / 
В.И. Крутов. – К. : Будівельник, 1982. – 224 с. 
4. Березанцев В.Г. К вопросу об определении несущей способности 
свай / В.Г. Березанцев, Го Нин // Н.-т. бюллетень «Основания и 
фундаменты». – М.: Госстройиздат, 1959. – № 22. – С. 3-6. 
5. Курноскина Н.С. Снижение трения между боковой поверхностью 
свай и грунтом с помощью антифрикционных покрытий / Н.С. Курноскина // 
Основания, фундаменты и механика грунтов. – 1983. – № 6. – С. 11–17.  
6. ДБН В.1.1-5-00. Будинки і споруди на підроблюваних територіях і 
просідаючих грунтах (Частина 2. Будинки і споруди на просідаючих грунтах) 
– [Действителен с 2000-01-01] – К. : Державний комітет будівництва, 
архітектури та житлової політики України, 2000. – 46 с. 
7. ДБН В.2.1-10-2009 Основи та фундаменти споруд. К.: Мінрегіонбуд 
України, 2009. – 104 с. 36. ДБН В.2.1-10-2009 Зміна №1. Основи та 
фундаменти споруд. Основні положення проектування. ‒ Київ: Мінрегіонбуд 
України, 2011. – 55 с. 
8. ДСТУ Б В.2.1-1-95. Грунти. Методи польових випробувань палями. 
К.: Укрархбудінформ, 1997. – 58 с. 38. ДСТУ Б В.2.1-27:2010. Палі. 
Визначення несучої здатності за результатами польових випробувань. – К.: 
Мінрегіонбуд України, 2011. – 11 с. 
9. ДСТУ Б В.2.1-5-96. Грунти. Методи статистичної обробки 
результатів випробувань. – К.: Мінрегіонбуд України, 2011. – 11 с. 
10. ДСТУ Б В.2.1-7-2000 (ГОСТ 20276-99) Методи польового 
визначення характеристик міцності і деформованості грунтів. ‒ 
Науководослідний, проектно-вишукувальний та конструкторсько-
технологічний інститут основ і підземних споруд ім. Н.М. Герсеванова 
(НДІОСП), 2001. – 81 с.  
11. ДБН А.2.1-1-2014 Інженерні вишукування для будівництва. – 
Мінрегіонбуд України. ‒ К. : 2014. – 78 с. 
 
12. Берман В.И. Исследование сил отрицательного трения по боковой 
поверхности : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. техн. наук : 
спец. 05.23.01 «Строительные конструкции, здания и сооружения» / 
В.И. Берман. – М., 1976. – 24 с. 
13. Григорян А.А. Из опыта строительств на сваях большой длины с 
уширенными пятами в просадочных грунтах / А.А. Григорян, Ю.А. Чиненков 
// Основания, фундаменты и механика грунтов. – 1990. – № 4. – С. 2–7. 
14. Крутов В.И. Проектирование свайных фундаментов на грунтах ІІ 
типа по просадочности / В.И. Крутов // Основания, фундаменты и механика 
грунтов. – 1984. – № 2. – С. 18–21. 
15. Артюнов И.С. Набивные сваи в уплотненном лессовом грунте ІІ 
типа по просадочности / И.С. Артюнов, Ю.А. Багдасаров // Основания, 
фундаменты и механика грунтов. – 1983. – № 1. – С. 12–15. 
16. Исаев Б.Н. Свайные фундаменты на закрепленном основании ІІ 
типа по просадочности / Б.Н. Исаев // Основания, фундаменты и механика 
грунтов. – 1989. – № 4. – С. 13–15. 
17. Курноскина Н.С. Снижение трения между боковой поверхностью 
свай и грунтом с помощью антифрикционных покрытий / Н.С. Курноскина // 
Основания, фундаменты и механика грунтов. – 1983. – № 6. – С. 11–17. 
18. Грецький Д.В. Ефективні технології влаштування пальового 
фундаменту з антифрикційним шаром у просадочних ґрунтах ІІ типу /           
П.А. Донченко, Д.В. Грецький, В.М. Коновал // Вісник Дніпропетровського 
національного університету залізничного транспорту імені академіка                 
В. Лазаряна. – Вип. 15. – Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. 
акад. В. Лазаряна, 2007. – С. 175–178. 
19. Грецький Д.В. Технології будівництва та способи влаштування 
пальових фундаментів у просідаючих ґрунтах / А.В. Радкевич, В.М. Коновал, 
Д.В. Грецький // Вісник Одеської державної академії будівництва та 
архітектури. – Одеса: Зовнішрекламсервіс, 2008. – Вип. № 29. – С. 334-340. 
20. Абелев Ю.М. Основы проектирования и строительства на 
просадочных макропористых грунтах / Ю.М. Абелев, М.Ю. Абелев. – М. : 
Стройиздат, 1979. – 115 с. 
21. Пат. 10655 Україна, Е 02 D 27/32, Е 02 D 27/12. Cпосіб 
влаштування пальового фундаменту / Грецький Д.В.; заявник та 
патентовласник Черкаський державний технологічний університет. - № 
u200505222; заявл. 01.06.2005; опублік. 15.11.2005, Бюл. №11. – 5 с. 
22. А. с. 848531 СССР, МКИ3 Е  02  D  27/34. Способ возведения свай 
в просадочных грунтах / Е.А. Баженов, Б.Н. Кузин, Б.И. Явич (СССР). – 
№ 2654628/29-33 ; заявл. 09.08.78 ; опубл. 23.07.81, Бюл. № 27. 
 
23. А. с. 130525 СССР, МКИ3 Е  02  D  27/34. Способ возведения 
свайного фундамента / Ю.А Багдасаров, В.И. Крутов (СССР). – № 
3901788/29-33 ; заявл. 25.04.85 ; опубл. 23.04.87, Бюл. № 15. 
24. А. с. 885446 СССР, МКИ3 Е 02 D 27/34. Способ возведения свай 
на просадочных ґрунтах / Л.К. Руденко, А.Н. Кожухарь, И.Н. Литвиненко 
(СССР). – № 2897548/29-33 ; заявл. 19.03.80 ; опубл. 30.11.81, Бюл. № 44. 
25. Пат. 10283 Україна, Е 02 D 5/52. Спосіб влаштування палі в 
слабких водонасичених глинистих ґрунтах/ Грецький Д.В.; заявник та 
патентовласник Черкаський державний технологічний університет. - № 
u200503136; заявл. 05.04.2005; опублік. 15.11.2005, Бюл. №11. – 4 с. 
26. Пат. 10652 Україна, Е 02 D 27/12. Cпосіб влаштування пальового 
фундаменту/ Грецький Д.В.; заявник та патентовласник Черкаський 
державний технологічний університет. – № u200505218; заявл. 01.06.2005; 
опублік. 15.11.2005, Бюл. №11. – 4 с. 
27. А. с. 1346728 СССР, МКИ3 Е 02 D 3/10. Способ снижения сил 
негативного трения / Ф.Г. Габибов, П.С. Алиш-Заде, А.В. Туркия (СССР). – 
№ 3811534/29-33 ; заявл. 07.09.84 ; опубл. 23.10.87, Бюл. № 39. 
28. Пат. 23535 Україна, МПК (2006) Е 02 D 5/34. Спосіб влаштування 
буронабивної палі з антифрикційною «сорочкою» / Макшанов В.Ф.; заявник 
та патентовласник Макшанов В.Ф. - № 95020521; заявл. 07.02.95 ; опублік. 
02.06.98, Бюл. № 0/1998. 
29. А. с. 715711 СССР, МКИ3 Е 02  D  5/38. Способ возведения 
буронабивной свай в просадочных и набухающих грунтах / Р.Г. Юркин,       
Д.В. Рощупкин, (СССР). – № 3704681/29-33 ; заявл. 31.10.79 ; опубл. 
15.02.80, Бюл. № 15. 
30. А. с. 711233 СССР, МКИ3 Е 02  D  5/38. Способ возведения 
буронабивной сваи / Ф.М. Иванов, Т.Г. Кравченко, Л.П. Моисеева (СССР). – 
№ 2722317/29-33 ; заявл. 11.12.76 ; опубл. 14.03.77, Бюл. № 5. 
31. А. с. 1265241 СССР, МКИ3  Е 02 D 5/38. Способ возведения 
буронабивной сваи / М.М. Сукнов, Э.М. Скрипин (СССР). – № 2983153/29-
33 ; заявл. 11.05.86 ; опубл. 23.10.86, Бюл. № 9. 
32. А. с. 1544895 СССР, МКИ3 Е 02  D  27/34. Способ возведения 
свай в грунтах второго типа просадочности / М.В. Сошин, С.Ю. Бадеев, 
Б.Н. Исаев (СССР). – № 4434727/23-33 ; заявл. 31.05.88 ; опубл. 23.02.90, 
Бюл. № 7. 
33. А. с. 1481331 СССР, МКИ3 Е 02  D  27/34. Способ возведения 
свай в лессовых грунтах / В.Ф. Дорохин, С.Ю. Бадеев, Б.Н. Исаев (СССР). – 
№ 4115482/31-33 ; заявл. 09.09.86 ; опубл. 23.05.89, Бюл. № 19. 
 
34. Ермошин П.М. Устройство буронабивных свай / П.М. Ермошин – 
М. : Стройиздат, 1982. – 232 с. 
35. А. с. 796317 СССР, МКИ3 Е 02 D 27/12. Фундамент, возводимый 
на пучинистых грунтах / Ю.А. Габлия, В.В. Ильичев, А.Б. Рубенштейн 
(СССР). – № 2729062/29-33 ; заявл. 26.02.79 ; опубл. 15.01.81, Бюл. № 2. 
36. А. с. 643594 СССР, МКИ3 Е 02 D 27/34. Фундамент зданий, 
сооружений, возводимых на пучинистых грунтах / Г.И. Соболев,                   
Ю.Г. Чернышеев (СССР). – № 2471561/29-33 ; заявл. 01.04.77 ; опубл. 
25.01.79, Бюл. № 3. 
37. А. с. 1825843 СССР, МКИ3 Е 02 D 5/34. Способ возведения свай в 
просадочных грунтах / Ю.А. Попов (СССР). – № 4903128/33 ; заявл. 
06.11.90 ; опубл. 07.07.93, Бюл. № 25. 
38. Свайные фундаменты : СНиП 2.02.03-85. – [Действует от 1987-
01-01]. – М. : ЦИТП Госстрой СССР, 1985. – 72 с. – (Національний стандарт 
України). 
39. А. с. 800289 СССР, МКИ3 Е 02 D 27/34. Способ возведения 
возведения буронабивного фундамента на пучинистых грунтах / 
О.З.Халамов, В.М. Селиванов, И.А. Тютюнов (СССР). – № 2697967/29-33 ; 
заявл. 13.11.78 ; опубл. 30.01.81, Бюл. № 4. 
40. Wang, A. Lateral response and failure mechanisms of rigid piles in 
soft soils under geosynthetic-reinforced embankment / A. Wang, D. Zhang // 
International Journal of Civil Engineering. – 2020. – Vol. 18. – Iss. 2. – Pp. 169-
184. – DOI/10.1007/s40999-019-00434-1. 
41. Su, D. A Systematic Experimental Study on the Group Effect of 
Dragloads in PileFoundations / D. Su, Z. Gao, W. Yan, X. Pang // KSCE Journal 
of Civil Engineering. – 2020. – Vol. 24. – Iss. 7. – Pp. 2038-2048. – 
DOI/10.1007/s12205-020-1459-2. 
42. Maugeri, M. Settlements of a piled foundation due to negative skin 
friction: a case history / M. Maugeri, G. Amenta, F. Castelli, E. Motta // 
International Conference on Soil Mechanics and Foundation Engineering. – 1999. 
– Pp. 1111–1114. 
43. Crawford, C. B. Instrumentation and downdrag / C. B. Crawford // 
Performance of Deep Foundations ASTM STP. – 1969. – Vol. 444. – Pp. 223-226. 
44. Poulos, H. G. The analysis of downdrag in end-bearing piles / H. G. 
Poulos, N. S. Mattes // Soil Mech & Fdn Eng Conf Proc/Mexico/. – 1969. 
45. Shen, R. F. Negative skin friction on single piles and pile groups / R. 
F. Shen //National University of Singapore, Singapore. – 2008. 
 
46. Fellenius, B. H. Piled foundation design-clarification of a confusion / 
B. H.Fellenius // Geotechnical News-Vancouver-. – 2006. – Vol. 24. – Iss. 2. – Pp. 
53-55. 
47. Endo, M. A. Negative skin friction acting on steel pipe pile in clay / 
M. A. Endo,A. Minou, I. Kawasaki, T. Shibata // Soil Mech & Fdn Eng Conf 
Proc/Mexico/. –1969. 
48. Indraratna, B. Development of negative skin friction on driven piles in 
softBangkok clay / B. Indraratna, A. S. Balasubramaniam, P. Phamvan, Y. K. 
Wong //Canadian Geotechnical Journal. – 1992. – Vol. 29. – Iss. 3. – Pp. 393-404. 
–DOI/10.1016/0148-9062(93)91071-p. 
49. Wang, Y. Numerical analysis of seismic performance of inclined piles 
in liquefiable sands / Y. Wang, R. P. Orense //S oil Dynamics and Earthquake 
Engineering. – 2020. – Vol. 139. – No. 106244. –
DOI/10.1016/j.soildyn.2020.106274. 
50. Bozozuk, M. Downdrag measurements on a 160-ft floating pipe test 
pile in marineclay / M. Bozozuk // Canadian Geotechnical Journal. – 1972. – Vol. 
9. – Iss. 2. –Pp. 127-136. – DOI/10.1139/t72-014. 
51. Liu, Y. H. Influence of dredger fill self-consolidation on development 
of negative skin friction of piles / Y. H. Liu, P. Yang, S. Xue, Y. F. Pan // Arabian 
Journal of Geosciences. – 2020. – Vol. 13. – Iss. 15. – Pp. 1-8. – 
DOI/10.1007/s12517-020-05739-3. 
52. Huang, T. The group effect on negative skin friction on piles / T. 
Huang, J. Zheng,/ W. Gong / Procedia Engineering. – 2015. – Vol. 116. – Pp. 802-
808. –DOI/10.1016/j.proeng.2015.08.367. 
53. Poorooshasb, H. B. Negative skin friction on rigid and deformable 
piles / H. B.Poorooshasb, M. Alamgir, N. Miura // Computers and Geotechnics. – 
1996. – Vol.18. – Iss. 2. – Pp. 109–126. – DOI/10.1016/0266-352x (95)00026-7. 
54. Jeong, S. Analysis of downdrag on pile groups by the finite element 
method / S.Jeong, S. Kim, J. L. Briaud // Computers and Geotechnics. – 1997. – 
Vol. 21. – Iss.2. – Pp. 143–161. – DOI/ 10.1016/s0266-352x (97)00018-9. 
55. Lv, Y. R. Geometric effects on piles in consolidating ground: 
centrifuge and numerical modeling / Y. R. Lv, C. W. W. Ng, S. Y. Lam, H. L. Liu, 
L. J. Ma //Journal of Geotechnical and Geoenvironmental Engineering. – 2017. – 
Vol. 143. –Iss. 9. – No. 04017040. – DOI/ 10.1061/(ASCE)gt.1943-5606.0001714. 
56. Lv, Y. Comparative study of Y-shaped and circular floating piles in 
consolidating clay / Y. Lv, C. W. Ng, S. Y. Lam, H. Liu, X. Ding // Canadian 
Geotechnical Journal. – 2016. – Vol. 53. – Iss. 9. – Pp. 1483–1494. – 
DOI/10.1139/cgj-2015-0634. 
 
57. Liu, J. Finite element analyses of negative skin friction on a single pile 
/ J. Liu, H.Gao, H. Liu //Acta Geotechnica. – 2012. – Vol. 7. – Iss. 3. – Pp. 239-
252. –DOI/10.1007/s11440-012-0163-x. 
58. Chiou, J. S. Numerical investigation of pile-head load effects on the 
negative skin friction development of a single pile in consolidating ground / J. S. 
Chiou, W. T.Wei // Acta Geotechnica. – 2021. – Vol. 16. – Iss. 6. – Pp. 1867-1878. 
– DOI/10.1007/s11440-020-01134-0. 
59. Yao, W. Characteristics of negative skin friction for superlong piles 
under surcharge loading / W. Yao, Y. Liu, J. Chen // International journal of 
geomechanics. – 2012. – Vol. 12. – Iss. 2. – Pp. 90-94. –
DOI/10.1061/(ASCE)gm.1943-5622.0000167. 
60. Далматов Б. И. Проектирование свайных фундаментов в условиях 
слабых грунтов / Б. И. Далматов, Ф. К. Лапшин, Ю.В. Россихин // Л.: 
Стройиздат. –1975. – Т. 3. 
61. Cao, W. New load transfer hyperbolic model for pile-soil interface 
and negative skin friction on single piles embedded in soft soils / W. Cao, Y. Chen, 
W. E. Wolfe// International Journal of Geomechanics. – 2014. – Vol. 14. – Iss. 1. – 
Pp. 92–100.– DOI/10.1061/(ASCE)gm.1943-5622.0000289. 
62. Fellenius, B. H. Unified design of piles and pile groups / B. H. 
Fellenius //Transportation Research Record. – 1989. – Vol. 1169. – Pp. 75–82. 
63. Каневская И.Г. Биологическое повреждение промышленных 
материалов / И.Г. Каневская. – Л. : Наука, 1984. – 232 с. 
64. Шепелевич Н.И. Эффективные конструкции для инженерных 
коммуникаций / Н.И. Шепелевич // Опыт освоения в массовом строительстве 
новых каркасных конструктивно–технологических систем многоэтажных 
зданий: материалы междунар. науч.-техн конф., 15-17 октября 2002 г.: тезисы 
докл. – Минск: БелНИИС, 2002. – С. 79–84. 
65. Гарбер Ю.И. Взаимодействие коллоидно-дисперсной грунтовой  
среды с  полиэтиленовыми противокоррозионными покрытиями подземных  
трубопроводов / Ю.И. Гарбер // Физико-химическая механика материалов, Т. 
27. – К. : АН УССР, 1991. – №3. – 191 с. 
66. Грецький Д.В. Підвищення довговічності антифрикційного шару 
та пальового фундаменту в цілому у просадочних ґрунтових умовах ІІ типу /   
П.А. Донченко, Д.В. Грецький // Состояние современной строительной науки 
: IV междунар. научн.-практ. интернет конф.: сб. научн. тр. – Полтава: 
Полтавский ЦНТЭИ, 2006. – С. 163–167. 
67. Гумеров Р.С. Досвід застосування липких стрічок для 
антикорозійного захисту нафтопроводів / Р.С. Гумеров, В.М. Лебеденко,      
 
М.К. Рамєєв, М.Ш. Ібрагимов // Трубопровідний транспорт нафти. – 1996. – 
№ 1. – С 23–25. 
68. Гончаров В.М. Эпоксидно-битумное покрытие для 
антикоррозионной защиты трубопроводов / В.М. Гончаров, І.І. Капцов,       
A.M. Poccoxa, В.В. Скрильник // Нафт. i газ. пром-сть. – 1998. – № 1. – С 37–
41. 
69. Камайтис З.А. Антикоррозионные  защитные покрытия ИКАС 
для защиты железобетонных конструкций / З.А. Камайтис. – Вильнюс: 
ЛатНИИНТИ, 1986. – 29 с. 
70. Миреев В.А. Армлен ПП МН 50-2Т-831 идет на смену АБС-
пластикам / В.А. Миреев // Евроазийский химический рынок: 
Производственно-практический научно-популярный журнал. – 2009. – № 3. – 
С. 12-13. 
71. Karabelas Anastasios J. Scale formation in tubular heat exchangers–
research priorities / Anastasios J. Karabelas // Corrosion Prevention and Control. – 
1984. – № 1. – Vol. 20-25. 
72. Пат. 5300336 США, МКИ5 F 17 L 9/ 14. Противокоррозионная 
изоляция. High performance coating : D. Wong, J. Holub, J.G. Mordarski ; Shaw 
Ind. Ltd. – № 959970 ; Заявл. 13.10.92 ; Опубл. 05.04.94; НКИ 428/35.9. 
73. Пат. 5518568 США, МКИ6 В 65 Н 81/00. Изоляционное покрытие. 
High tensile strength composite reinforcing bands and methods for making same : 
N.C. Fawlcy, G. Tipton, J. Schmidt. – № 298367 ; Заявл. 30.8.94 ; Опубл. 
21.5.96; НКИ 156/175. 
74. Патент на винахід України № 23535, кл. Е 02 D 5/38, 1998. 
75. Ермшин П.М. Устройство буронабивных свай.- М.: Стройиздат.-
1982. 
76. Авторское свидетельство СРСР № 715711, кл. Е 02 D 5/38, 1980. 
77. Авторское свидетельство СССР № 881254, кл. Е 02 D 5/38, 1981. 
78. Авторское свидетельство СССР № 896188, кл. Е 02 D 27/12, 1982. 
79. Метелюк Н.С. и др. Сваи и свайные фундаменты. Справочное 
пособие. Киев, «Будівельник»,  1977. 
80. Авторское свидетельство СССР № 800289, кл. Е 02 D 27/34, 1981. 
81. ДБН В.1.3-2:2010 Система забезпечення точності геометричних 
параметрів у будівництві. Геодезичні роботи у будівництві. Зі Зміною № 1. ‒ 
Київ: Мінрегіонбуд України, 2010. – 55 с. 
82. ДБН В.2.1-10-2009 Основи і фундаменти будівель та споруд. 
Основні положення проектування‒ Київ: Мінрегіонбуд України, 2010. – 89 с. 
 
83. Технологія будівельного виробництва: Підручник / 
М.Г.Ярмоленко, Є.Г.Романушко, В.І.Терновий та ін.; За заг. ред. 
М.Г.Ярмоленка. – 2-ге вид., допов. І переробл. – К.: Вища шк., 2005. – 342 с. 
84. Технологія будівельного виробництва: Підручник / В.К. 
Черненко, М.Г.Ярмоленко, Г. М. Батура та ін.; За заг. ред. В.К. Черненко – 
К.: Вища шк., 2002. – 430 с. 
85. ДБН А.3.1-5:2016 Організація будівельного виробництва ‒ Київ: 
Мінрегіонбуд України, 2016. – 45 с. 
86. ДБН А.3.2-2-2009 Система стандартів безпеки праці. Охорона 
праці і промислова безпека у будівництві. Основні положення‒ Київ: 
Мінрегіонбуд України, 2009. – 102 с. 
87. Инструкция по определению экономической эффективности 
использования в строительстве новой техники, изобретений и 
рационализаторских предложений : СН 509-78. – [Действителен с 01.01.78]. – 
М. : Госстрой СССР, 1978. – 68 с.