Конструктивно-технологічні рішення перекриття з монолітного залізобетону каркасної будівлі

Хабло, Віталій Анатолійович

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6071

Title:	Конструктивно-технологічні рішення перекриття з монолітного залізобетону каркасної будівлі
Authors:	Березань, Микола Олександрович Хабло, Віталій Анатолійович
Keywords:	Монолітне міжповерхове перекриття;опалубні системи;бетонування;армування перекриття;розпалубка
Issue Date:	Dec-2023
Abstract:	Монолітний залізобетон – це один з ключових матеріалів у сучасному будівництві, використання якого спирається на його високу міцність, маневреність у використанні та різноманітність застосування. Однією з найважливіших складових будівельних конструкцій з монолітного залізобетону є перекриття, які відіграють ключову роль у забезпеченні стабільності та надійності будівлі. Актуальність теми - дослідження конструктивно-технологічних рішень у сфері перекриття з монолітного залізобетону базується на поєднанні необхідності розвитку нових технологій будівництва та підвищення ефективності використання цих конструкцій. Особлива увага приділяється аналізу різноманітних типів та характеристик перекриттів з монолітного залізобетону, їх технологічному виконанню та проектуванню.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6071
Appears in Collections:	192 Будівництво та цивільна інженерія (Промислове і цивільне будівництво)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
Магістерська робота Хабло В.А. МГБ-204.pdf Restricted Access		2.25 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy

Show full item record

Extracted text

ЗМІСТ

ВСТУП .............................................................................................................................. 5
РОЗДІЛ 1: ОСНОВНІ ТИПИ КОНСТРУКЦІЙ З МОНОЛІТНОГО
ЗАЛІЗОБЕТОНУ ............................................................................................................. 7
1.1. Огляд технологій монолітного залізобетону .................................................... 7
1.2. Технічні властивості та характеристики монолітного залізобетону ........... 12
РОЗДІЛ 2: КОНСТРУКТИВНО-ТЕХНОЛОГІЧНІ РІШЕННЯ ДЛЯ ПЕРЕКРИТТЯ
З МОНОЛІТНОГО ЗАЛІЗОБЕТОНУ .......................................................................... 19
2.1. Типи та характеристики перекриттів з монолітного залізобетону .............. 19
2.2. Технологія процесів монолітного бетону та залізобетону ........................... 25
2.1.1. Опалубка та її види ....................................................................................... 25
2.1.2. Технологія опалубних робіт ......................................................................... 32
2.1.3. Арматурні роботи .......................................................................................... 32
2.1.4. Приготування та транспортування бетонної суміші ................................. 33
2.1.5. Укладання та ущільнення бетонної суміші ................................................ 38
2.1.6. Догляд за бетоном ......................................................................................... 43
РОЗДІЛ 3: ОСНОВНІ МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ ТА ПРИНЦИПИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ
ПЕРЕКРИТТІВ З МОНОЛІТНОГО ЗАЛІЗОБЕТОНУ .............................................. 44
3.1. Розрахунок конструкцій з монолітного залізобетону .................................... 44
3.2. Технічна експлуатація, ремонт і посилення перекриттів із залізобетону ... 50
3.3. Відновлення та підсилення залізобетонних перекриттів ............................. 59
РОЗДІЛ 4: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МОНОЛІТНИХ ПЕРЕКРИТТІВ З
ТОЧКИ ЗОРУ КОНСТРУКТИВНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДОЦІЛЬНОСТІ
4.1 Збірні пустотні плити перекриття
4.2 Монолітне міжповерхове перекриття
4.3 Розрахунок вартості влаштування
ВИСНОВОК ................................................................................................................... 72
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................................... 73
4

ВСТУП
Монолітний залізобетон – це один з ключових матеріалів у сучасному
будівництві, використання якого спирається на його високу міцність, маневреність
у використанні та різноманітність застосування. Однією з найважливіших
складових будівельних конструкцій з монолітного залізобетону є перекриття, які
відіграють ключову роль у забезпеченні стабільності та надійності будівлі.
Актуальність теми - дослідження конструктивно-технологічних рішень у
сфері перекриття з монолітного залізобетону базується на поєднанні необхідності
розвитку нових технологій будівництва та підвищення ефективності використання
цих конструкцій. Особлива увага приділяється аналізу різноманітних типів та
характеристик перекриттів з монолітного залізобетону, їх технологічному
виконанню та проектуванню.
Мета дослідження - ретельно дослідити теоретичні та економічні аспекти
побудови перекриття з монолітного залізобетону. Дослідження включає огляд
технологій монолітного залізобетону, аналіз конструктивних рішень для
перекриттів та основні аспекти проектування, як з конструктивної так і з
економічної точки зору, пропозиції щодо експлуатації таких конструкцій.
Задачі дослідження - полягають в комплексному вивченні конструктивно-
технологічних рішень перекриттів з монолітного залізобетону, а також у розробці
рекомендацій щодо їх оптимізації.
Для виконання поставлених задач необхідно вирішити наступні завдання:
 Ознайомитися з основними принципами технологій монолітного
залізобетону та їх технічними властивостями та характеристиками.
 Вивчити типи та характеристики перекриттів з монолітного залізобетону.
 Розглянути технологію процесів монолітного бетону та залізобетону,
зокрема опалубні роботи, арматурні роботи, приготування та транспортування
бетонної суміші, укладання та ущільнення бетонної суміші, догляд за бетоном.
 Опрацювати основні аспекти розрахунку та експлуатації перекриттів з
монолітного залізобетону.
5

 Розробити рекомендації щодо оптимізації конструктивно-технологічних
рішень перекриттів з монолітного залізобетону.
Наукова новизна дослідження полягає в наступному:
 Розроблені рекомендації щодо оптимізації конструктивно-технологічних
рішень перекриттів з монолітного залізобетону, які дозволяють підвищити їх
міцність, довговічність та економічність.
 У результаті дослідження було встановлено, що перекриття з монолітного
залізобетону є одними з найпоширеніших конструкцій у сучасному будівництві.
Для оптимізації конструктивно-технологічних рішень перекриттів з монолітного
залізобетону необхідно враховувати їх переваги та недоліки. У дипломній роботі
було запропоновано ряд рекомендацій, які дозволяють підвищити міцність,
довговічність та економічність таких перекриттів.
Серед найбільш важливих рекомендацій можна виділити наступні:
 Застосування високоякісних матеріалів та виробів.
 Використання сучасних технологій виготовлення та монтажу.
 Оптимізація та правильний підбір конструктивних рішень.
Практичне значення - результати дослідження можуть сприяти
подальшому розвитку будівельної галузі, покращенню ефективності будівельних
процесів, підвищенню раціональності використання та надійності монолітних
конструкцій у будівництві.
Структура й обсяг роботи. Магістерська робота складається із вступу, 4
розділів, висновків до кожного розділу, загального висновку, списку
використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи налічує 78 стор.,
у тому числі 37 рисунка, 7 таблиці. Список використаних джерел становить
найменувань.

6

РОЗДІЛ 1: ОСНОВНІ ТИПИ КОНСТРУКЦІЙ З МОНОЛІТНОГО
ЗАЛІЗОБЕТОНУ
1.1. Загальні відомості про монолітний залізобетон.
Залізобетон - це складний матеріал, в якому бетон і арматура взаємодіють,
утворюючи монолітну структуру, що працює під навантаженням як єдине ціле.
Бетон відмінно витримує стискання, але має обмежену здатність до розтягу, тому
конструкції з бетону, які піддаються розтягувальним навантаженням, мають
обмежену міцність. У таких ситуаціях, наприклад, у балок, які під навантаженням
починають розтягуватися, бетон стискається нижче нейтрального шару (рис.
1.1,а), а вище цього шару відбувається стиснення. Це призводить до утворення
тріщин, що може призвести до руйнування структури при невеликому
навантаженні. У бетонних балках характерно низький опір розтягуванню, хоча
міцність бетону на стиск залишається невикористаною. [1]
Сама сталева арматура є міцним і пружно-пластичним матеріалом, який
однаково добре витримує як розтяг, так і стиск. Модуль подовження сталі при
розриві перевищує в кілька разів модуль подовження бетону.
У розтягнутій зоні залізобетонної балки (рис. 1.1,б) знаходиться сталева
арматура, яка має значно вищу міцність на розтяг, ніж бетон. Коли бетон досягає
своєї межі стійкості і утворюються тріщини в розтягувальній зоні під
навантаженням, арматура приймає на себе розтягуючі сили. Руйнування балки
настає лише при повному вичерпанні її несучої здатності. Таким чином, міцність
залізобетонної балки порівняно з бетонною може зростати відповідно до класу
бетону приблизно в 15...20 разів.

7

а

б

Рисунок 1.1 – Схеми пошкодження балки під навантаженням (а - бетонна
балка; б - залізобетонна балка; 1 - нейтральна лінія, 2 - стиснута зона бетону; 3 -
розтягнута зона бетону; 4 - нормальні тріщини; 5 - сталева арматура)
Основна ідея спільної роботи бетону та сталевої арматури полягає у
доцільному поєднанні фізико-механічних властивостей цих матеріалів:
1. Під час твердіння бетону відбувається міцне зчіплення з арматурними
стержнями, що при зовнішніх навантаженнях дозволяє обом матеріалам
працювати разом і деформуватися спільно.
2. Коефіцієнти температурного розширення бетону та сталі практично
однакові за значенням (для бетону αt = 0,00001...0,000015; для сталі αt = 0,000012),
тому під впливом значних температурних змін зчеплення між бетоном та
арматурою залишається стійким.
3. Сталева арматура, що розташована в середині бетонної маси, має захист
від корозії та перегріву.
Основні переваги залізобетону включають:
8

− Висока стійкість, яка з часом ще зміцнюється.
− Тривалість, вогнестійкість та стійкість до погодних умов.
− Можливість використання місцевих будівельних матеріалів, таких як
камінь, щебінь та пісок.
− Простота створення різноманітних форм конструкцій за допомогою
простих технологічних методів.
− Ефективність у використанні знижує експлуатаційні витрати порівняно з
металевими та дерев'яними конструкціями.
− Висока стійкість до землетрусів.
Недоліки залізобетону (без попереднього напруження) включають:
− Велику середню щільність (висока питома вага).
− Високу теплопровідність та звукопровідність.
− Утворення тріщин внаслідок усадки та зовнішніх навантажень.
− Значну трудомісткість при виготовленні.
Для усунення цих недоліків застосовують легкі пористі матеріали та
використовують конструкції з тонкими стінками та порожнисті елементи.
Використання наперед напруженої арматури підвищує стійкість до утворення
тріщин, жорсткість залізобетонних конструкцій і зменшує їхню масу. [2]
Залізобетонні конструкції є важливим складовим елементом сучасного
будівництва. Їхній розвиток бере свій початок з середини 19-го століття, коли
вперше почали використовувати залізобетон як будівельний матеріал.
Французький інженер Франсуа Кошоне був одним з перших, хто застосував
залізобетон для створення будівельних конструкцій у середині 19-го століття.
У другій половині 19-го і на початку 20-го століть цей матеріал почав
набувати популярності завдяки своїй високій міцності та стійкості до різних
впливів. Залізобетонні конструкції стали використовувати в будівництві мостів,
будівель, дороги та інфраструктури.
Швидкий прогрес у промисловості, транспорті та торгівлі у другій половині
XIX століття, разом із потребою у будівництві нових фабрик, заводів, мостів,
портів та інших інфраструктурних об'єктів, сприяв появі в будівництві матеріалу,
9

відомого як залізобетон. Перші конструкції залізобетону, такі як плити, сходи,
труби, балки та резервуари, стали застосовуватись приблизно у 1870-1880 роках.
Теорія розрахунку залізобетонних конструкцій формувалась наприкінці XIX
- на початку XX століття. У 1885 році будівельна компанія інженера Вайса під
керівництвом професора Баушингера з Німеччини провела наукові дослідження,
щоб визначити міцність та вогнестійкість залізобетонних плит, балок і склепінь, а
також силу зчеплення арматури з бетоном і проблеми корозії металу в бетоні. Ці
дослідження дали змогу в 1886 році М. Кененну з Німеччини розробити метод
розрахунку залізобетонних плит, що сприяв загальному інтересу до цього нового
матеріалу в Німеччині та Австро-Угорщині.
У 1892 році, інженер Ф. Геннебік з Франції отримав патент на
конструкційну схему будівлі з монолітним залізобетонним ребристим
перекриттям, яке включало плити, балки, колони і фундаменти. Провідний
науковець Н. А. Белелюбський з Росії провів серію натурних випробувань
залізобетонних конструкцій, включаючи плити, арки, балки, труби та мости, між
1888 і 1891 роками, що значно сприяло популяризації залізобетону в будівництві.
Під керівництвом Н. А. Белелюбського була розпочата розробка перших
"Технічних умов для залізобетонних конструкцій", які отримали затвердження у
1908 році.
Інженер та вчений А. Ф. Лолейт з Росії в 1904 році розрахував і спроектував
безбалочні міжповерхові перекриття складу в Москві. На Україні у той час однією
з найвидатніших інженерних споруд з монолітного залізобетону був морський
маяк висотою 36 метрів, побудований у Миколаєві у 1904 році за проектом
інженера Н.К. П'ятницького та архітектора А. А. Баришнікова.
Між 1925 та 1932 роками було споруджено низку унікальних об'єктів, таких
як Центральний телеграф у Москві, Головпоштамт та Будинок промисловості
(Держпром) у Харкові, Будинок Рад у Ленінграді, а також декілька промислових
та гідротехнічних споруд, зокрема Магнітогорський металургійний комбінат,
Волховська ГЕС, Дніпрогес та інші. Починаючи з 1928 року, почалося
10

використання тонкостінних конструкцій для покриттів і перекриттів, які були
розроблені В. Власовим і О. О. Гвоздьовим.
Зі значним збільшенням застосування залізобетону у будівництві виникали
певні недоліки у теорії розрахунку за допустимими напруженнями, такі як
перевитрати матеріалу та великі витрати на залізобетонні конструкції. На основі
аналізу експериментальних даних, отриманих в період між 1931 та 1934 роками
від А. Ф. Лолейта, Я. В. Столярова та інших, була розроблена теорія розрахунку
залізобетону за руйнівними навантаженнями, яка потім була успішно впроваджена
в практиці. Ця теорія стала основою будівельних норм для розрахунку
промислових та цивільних споруд.
Широке застосування попередньо напруженого залізобетону у 1930-х роках
стало можливим завдяки роботам В. В. Михайлова в СРСР та Фрейссіна в
Франції, коли металургійна промисловість розпочала виробництво високоміцних
сталей. В СРСР попередньо напружений залізобетон вперше був використаний у
1936 році для створення опор канатної мережі на закавказьких залізницях. Роботи
О. О. Гвоздьова, П. Л. Пастернака, С. А. Дмитрієва та інших сприяли широкому
поширенню попередньо напружених залізобетонних конструкцій. Найбільш
відомою спорудою із монолітного попередньо напруженого залізобетону стала
вежа телецентру "Останкіно" у Москві, побудована у 1965 році із висотою 522
метри. [3]
У 1950-х роках завдяки працям О. О. Гвоздьова, В. І. Мурашова, П. Л.
Пастернака та інших вчених був розроблений метод розрахунку конструкцій за
граничними станами. Цей метод був включений до будівельних норм та правил і, з
деякими модифікаціями, використовується й донині.
Протягом останніх десятиліть інженери та вчені продовжують розвивати
нові технології та вдосконалювати залізобетонні конструкції. Це включає в себе
використання нових композитних матеріалів, оптимізацію дизайну для зменшення
впливу на навколишнє середовище, а також застосування розумних систем
моніторингу для підтримання та контролю стану конструкцій.
11

Важним внеском у розвиток теорії й практики сучасного залізобетону стали
праці видатних вчених з колишнього СРСР, Німеччини, Англії, США та інших
країн. У поточний період дослідження залізобетонних конструкцій на Україні
здійснюються Науково-дослідним інститутом будівельних конструкцій (НДІБК),
кафедрами залізобетонних та будівельних конструкцій вищих навчальних закладів
і іншими науковими установами. Серед вчених України, які результативно
працюють у напрямку розвитку досліджень залізобетонних конструкцій та
поширення наукових знань, варто відзначити А. Й. Барашикова, П. Ф. Вахненка,
О. Б. Голишева, О. Ф. Єременка, Ф. Є. Клименка, Ю. А. Климова, Л. І.
Стороженка, Л. М. Фомицю, О. Л. Шагіна та інших.
Історія розвитку залізобетонних конструкцій свідчить про їхню важливість у
будівництві та постійне покращення технологій та матеріалів, які
використовуються для їх створення. [1].

1.2. Технічні властивості та характеристики монолітного залізобетону
У бетоні заважає сполученню арматури ковзання, що призводить до
низького зчеплення між ними (рис. 1.2). Ефективне зчеплення відіграє ключову
роль у спільній роботі арматури та бетону, формуючи залізобетон як єдине ціле,
здатне працювати під навантаженням. Відсутність цього зчеплення може
призвести до поширення тріщин, зменшення міцності та скорочення життєвого
циклу конструкції.

Рисунок 1.2 – Зачеплення виступів арматури в бетоні
12

У визначенні сили зчеплення між арматурою та бетоном проводилися різні
дослідження, використовуючи опір забетонованого стрижня при його
відштовхуванні або витягуванні. Виявлено, що ця сила змінюється в значних
межах та залежить переважно від трьох чинників:
− Адгезії арматури до бетону завдяки клеючим властивостям цементного
розчину.
− Сил тертя, що виникають внаслідок стискання стрижнів у бетоні під час
його усадки.
− Опору бетону руйнуванню через зусилля зрізу, породжені нерівностями та
виступами на поверхні арматури.
Найбільший вплив на зчеплення сягає третій фактор, який забезпечує
близько 75% загальної сили зчеплення. Перший фактор внесе лише до 25% цієї
сили.
Арматура з періодичним профілем та грубою поверхнею має вищий та
надійніший опір ковзанню, завдяки зачепленню та заклинюванню її виступів у
бетоні. Порівняно з гладкою арматурою, та з різним профілем, вона виявляє
більшу силу зчеплення з бетоном у 2-3 рази.
Напруга в бетоні під виступами арматури внаслідок її висмикування може
бути в 5-7 разів вищою за кубічну міцність бетону. Тому не можна допускати
зниження щільності бетону у зоні контакту з арматурою. Найефективніше
підвищення опору ковзанню арматури в бетоні досягається за допомогою
відповідного конструювання арматури, такого як створення гаків на кінцях
гладких стержнів або застосування анкерів.
Опір зсуву збільшується при зростанні марки цементу, зменшенні В/Ц та
збільшенні віку бетону (вплив усадки).
По довжині стрижня напруження зчеплення розподіляються нерівномірно,
проте найбільша напруга τc,max не залежить від довжини закладення (рис. 1.3).
13

Рисунок 1.3 – Напружений стан арматури і бетону при витягуванні арматури
Опір ковзанню розтягнутої арматури менший у порівнянні з опором
ковзанню стиснутої арматури через поперечні деформації самого стрижня. Це
пояснюється змінами у діаметрі сталевого стрижня та зростанням нормального
напруження в ньому (рис. 1.4). Збільшення діаметра стрижня та підвищення
нормального напруження викликають зменшення сили зчеплення його з бетоном
при розтягуванні та збільшення при стисненні.

Рисунок 1.4 – Вплив діаметру арматури на напруження
У залізобетонних конструкціях, сталева арматура після зчеплення з бетоном
стає внутрішнім зв'язком, що обмежує вільну усадку бетону. Дослідження
14

підтверджують, що усадка залізобетону приблизно удвічі менша, ніж усадка
бетону. Обидва матеріали - як залізобетон, так і бетон - переживають найбільш
значні зміни в перший рік після затвердіння, і усадка залізобетону відчутно
перевищує деформацію від набухання (рис. 1.5).

Рисунок 1.5 – Криві усадки і набухання бетонних і залізобетонних зразків (а –
набухання у воді; б – усадка на повітрі)
Це можна пояснити тим, що арматура, яка має значно вищий модуль
пружності, співпрацює з бетоном через сили зчеплення, що внаслідок цього
утримує вільні усадочні деформації бетону.
Внаслідок цього в бетоні формуються початкові напруження розтягу, в той
час як в арматурі виникають стискаючі. Напруження розтягу у бетоні компенсують
стискаючі сили в арматурі через те, що процес усадки відбувається природно і
збалансовано без зовнішнього навантаження.
Розтягуючі напруження в бетоні залізобетонної конструкції залежать від
таких факторів, як величина вільної усадки бетону, кількість арматури і якість
бетону. Асиметричне розташування арматури в перерізі залізобетонної
конструкції підвищує початкові напруження у результаті усадки, оскільки вплив
такої арматури під час усадки відображається як вплив поздовжньої сили і
моменту згину (рис. 1.6).
15

Рисунок 1.6 – Схема деформації армованого елементу від усадки бетону (а, б –
симетричне і несиметричне армування; 1- поперечна, 2 – подовжня (робоча)
арматура; 3 – епюра напруження стиску та розтягу в бетоні)
В результаті цього у бетоні виникають початкові напруження розтягу, тоді як
в арматурі - стискаючі. Розтягуючі сили в бетоні вирівнюються стискаючими
силами в арматурі, оскільки процес усадки відбувається без зовнішнього
навантаження і саморегулюється.
Розтягуючі напруження в бетоні залежать від рівня усадки бетону, кількості
використаної арматури і класу бетону в залізобетонних конструкціях.
Несиметричне розташування арматури у перерізі зразка збільшує початкові
напруження під час усадки через вплив цієї арматури на дію поздовжньої сили і
згинального моменту.
Початкові розтягуючі напруження від усадки бетону сприяють появі тріщин
у бетоні через напруження у розтягнутій зоні вигнутих елементів. Однак з появою
тріщин вплив усадки зменшується, і на стадії руйнування він зникає, не
впливаючи на граничну несучу здатність елемента.
Під час проектування промислових і цивільних будівель значної довжини
передбачається використання деформаційних швів, які спрямовані на зменшення
негативного впливу усадки.
16

Повзучість залізобетону виникає внаслідок повзучості бетону. Сталева
арматура, подібно до усадки, виконує роль внутрішнього зв'язку, який обмежує
вільну деформацію повзучості бетону. У залізобетонній конструкції тривале
навантаження призводить до обмеженої деформації повзучості, що спричиняє
перерозподіл зусиль між бетоном та арматурою в перерізі. Цей процес
перерозподілу напружень починається досить інтенсивно, а з часом послабшує.
Повзучість та усадка відбуваються одночасно, впливаючи на роботу конструкцій.
У залізобетонних колонах вони впливають в одному напрямку, знижуючи
напруження в бетоні та збільшуючи їх в арматурі. У вигнутих елементах усадка та
повзучість мають протилежний ефект: у під дією усадки напруження в стиснутій
зоні бетону збільшуються, а в розтягнутій арматурі зменшуються; у той час як під
впливом повзучості, напруження в стиснутій зоні бетону зменшуються, а в
розтягнутій арматурі збільшуються. Це спричиняє збільшення прогинів.
У залізобетонних конструкціях, які викриті впливу температури до 100
градусів Цельсія, додаткові напруження мають малий характер і не спричиняють
падіння міцності. Однак при підвищених температурах (200-250 градусів Цельсія)
міцність залізобетону зменшується, а при діапазоні 500-600 градусів Цельсія
настає повне руйнування бетону. При проектуванні залізобетонних конструкцій
для будівель значної протяжності, застосовують температурні шви для розділення
на окремі блоки, які зазвичай комбінують з усадковими швами.
Характер корозії бетону та арматури у залізобетонних конструкціях
залежить від агресивності оточуючого середовища, складу та щільності бетону.
Корозія бетону спостерігається в разі недостатньої щільності бетону під впливом
води, що фільтрується. Це може призводити до утворення білих відкладів на
поверхні бетону, які свідчать про його пошкодження. Найбільш небезпечними є
м'які води.
Інший вид руйнування може відбуватися через вплив агресивного
середовища, такого як кислота. Корозія арматури (рис. 1.7), як правило,
відбувається одночасно з корозією бетону. При недоліках у бетоні, а також при
17

значному розкритті тріщин, агресивне середовище може спричинити корозію
арматури, навіть без прямого пошкодження самої арматури.[25]

Рисунок 1.7 – Корозія арматури
Запобігання корозії має такі аспекти:
− Використання спеціальних додатків для зменшення втрат фільтраційних
властивостей бетону.
− Підвищення щільності матеріалу бетону.
− Збільшення товщини захисного шару.
− Використання спеціальних типів бетону.
− Захист поверхні шляхом застосування кислотостійкої штукатурки,
керамічного покриття та інших методів [2].

Висновок.
У цьому розділі детально розглянуті питання, що таке залізобетон, його
властивості, особливості, переваги і недоліки, роль арматури у моноліті і її
властивості, а також історію виникнення і історичні відомості про розвиток
залізобетону та вчених, які його досліджували.
18

РОЗДІЛ 2: КОНСТРУКТИВНО-ТЕХНОЛОГІЧНІ РІШЕННЯ ДЛЯ
ПЕРЕКРИТТЯ З МОНОЛІТНОГО ЗАЛІЗОБЕТОНУ.
2.1. Типи та характеристики перекриттів з монолітного залізобетону.
Зараз у цивільному будівництві широко використовуються залізобетонні
перекриття, які вважаються найбільш надійними та довговічними. Їх можна
класифікувати за способом влаштування: монолітні, збірні і збірно-монолітні.
Одним з простіших видів монолітного залізобетонного перекриття є гладка
однопрогонова плита, товщина якої зазвичай становить 60-100 мм, залежно від
навантаження і розмірів приміщення (для приміщень з розмірами сторін до 3 м).
У випадку великих прольотів використовують безбалкові перекриття, які
можуть бути збірними або монолітними. Наприклад, для перекриття приміщення
розміром 8х18 м (див. рис. 2.1), застосовують головні балки прольотом 8 м із
кроком 6 м. Другорядні балки потім влаштовують через 1,5-2 м вздовж головних
балок із прольотом 6 м. Після цього накладають плиту товщиною 60-100 мм
зверху, що створює ребристу структуру перекриття.

Рисунок 2.1 – Залізобетонне монолітне ребристе покриття (1 – головна балка; 2 –
другорядна балка; 3 – плита)
19

Висота головної балки зазвичай складає приблизно 1/12-1/16 прольоту, а
ширина - 1/8-1/12 від відстані між осями. Якщо висота головних і другорядних
балок однакова, це перекриття може бути назване кесонним (див. рис. 2.2).
Використання таких конструкцій пов'язане в основному з вимогами дизайну
внутрішнього приміщення.

Рисунок 2.2. Загальний вид залізобетонного монолітного кесонного перекриття
До широкого впровадження залізобетону в будівництві для створення важко
спалюваних і водостійких перекриттів, використовувалися металеві балки (з
прокатних профілів) (див. рис. 2.3). В даний час конструктивні рішення з
використанням таких перекриттів зустрічаються рідко, їх можна побачити
переважно під час виконання ремонтних робіт або реконструкції будівель.
Важливо пам'ятати, що балки повинні мати надійний захист від впливу вогню при
високих температурах (понад 140 °C). [4]
20

Рисунок 2.3. Перекриття по сталевих балках (а – обпирання кінців балок на стіни;
б – деталькріплення анкера; у – перекриття із заповненням залізобетонною
монолітною плитою; м – те жцегельними склепіннями; 1 – сталева балка; 2 –
бетонна подушка; 3 – сталевий анкер; 4 – закладення бетоном; 5 – болт; 6 –
залізобетонна монолітна плита; 7 – легкий бетон; 8 – керамічна плитка по шару
цементного розчину; 9 – сталева сітка; 10 – дощата підлога по лагах; 11 – два
шари толю; 12 – звукоізоляційний шар; 13 – штукатурка цементним розчином; 14
– цегляне склепіння)
Балки розміщуються на відстані 1,0-1,5 м одна від одної з обпиранням на
стіни в розмірі 200-250 мм. Під балками можуть бути використані бетонні або
сталеві підкладки. Крім того, для захисту балок від корозії необхідно нанести
спеціальне покриття.
21

Безбалкові монолітні залізобетонні перекриття (див. рис. 2.4) представляють
собою плиту товщиною 150-200 мм, яка спирається безпосередньо на колони. У
верхній частині колон влаштовані стовпчики, що називаються капітелями. Сітка
колон у цьому випадку може мати форму квадрата або близьку до квадрата з
розміром сторін 5-6 метрів. Ефективним виявляється використання збірних
безбалкових перекриттів.

Рисунок 2.4. Залізобетонне монолітне безбалкове перекриття (а – загальний
вигляд; б – схема обпирання плити на колону; 1 – плита; 2 – капітель; 3 – колона)
Плитні перекриття мають велику популярність у цивільному будівництві.
Основними структурними елементами є різноманітні залізобетонні панелі-
настилі, виготовлені з бетону. Залежно від конструкційних схем будівель, ці панелі
можуть бути (рисю 2.5):
− з панелей, що опираються кінцями на поздовжні несучі стіни або прогони,
розміщені вздовж будівлі;
− з панелей, що опираються кінцями на поперечні стіни або прогони,
розміщені поперек будівлі;
− з панелей, що опираються на несучі стіни або прогони з трьох або
чотирьох сторін;
22

− з панелей, що опираються на колони каркаса по чотирьох кутах.
Мінімальна глибина закладення настилів у цегельних стінах складає 120 мм, у
блокових і панельних – 100 мм з обох сторін. [11]

Рисунок 2.5 – Констру ктивні схеми плитних перекриттів (а – з поздовжніми
лініями опор; б – з поперечними лініями опор; у – з обпиранням по трьох чи
чотирьохсторонах (по контуру); м – з обпиранням по чотирьох точках (кутах); 1
– панелі перекриття, що спираються на несучі стіни; 2 – внутрішня поздовжня
чи поперечна несуча стіна; 3 – зовнішня несуча стіна; 4 – панель перекриття, що
спирається на йпрогон; 5 – прогони; 6 – колони; 7 – панель перекриття розміром
на кімнату, що спирається на колони; 8 – зовнішня несуча стіна)
23

Під час установки збірних залізобетонних плит перекриттів вони тісно
зашпаровуються в стінах за допомогою анкерних кріплень і з'єднуються між
собою зварними або арматурними зв'язками. Шви між плитами заповнюються
розчином. Це забезпечує формування міцних горизонтальних дисків, які
підвищують загальну стійкість будівель.
Плити перекриття можуть бути суцільними, з ребристими або пустотними
перетинами.
Одношарові панелі є залізобетонними плитами спеціального перетину.
Нижня поверхня готова для фарбування, а верхня рівна поверхня приготовлена
для укладання підлоги. Товщина панелей становить 100-120 мм для багатошарової
підлогової конструкції, та 140 мм з накладанням лінолеуму на пружній основі.
Такі панелі широко використовуються для створення перекриттів, часто
мають круглі або овальні порожнини. Також використовують шатрові панелі, які
представляють собою плиту з ребрами по контуру, спрямованими вниз у вигляді
карниза. Ці панелі виготовляються за розміром кімнати і дозволяють виключити з
конструкції будівлі ригелі та інші балкові елементи. Малий профіль панелей
дозволяє знизити висоту поверхні, не зменшуючи висоту приміщення.
При будівництві громадських споруд часто потрібно створювати перекриття
для прольотів у 9, 12 і 15 метрів. Для цієї мети використовують різні типи
конструкцій: ребристі попередньо напружені плити з розмірами 9 метрів у
довжину, 1,5 метра у ширину і висотою ребра 0,4 метра (див. рис. 2.6, а); а також
попередньо напружені панелі типу ТТ-12 і ТТ-15 для відповідно 12- і 15-метрових
прольотів (див. рис. 2.6, б, в) [3].
24

Рисунок 2.6 – Плити-настили для прольотів 9, 12 і 15 м (1 – монтажні петлі; 2 –
поздовжні ребра; 3 – поперечні ребра)

2.2. Технологія процесів зведення монолітного бетону та залізобетону
Процес будівництва з монолітного бетону та залізобетону включає в себе
кілька ключових аспектів, таких як опалубка та її види, технологія опалубних
робіт, арматурні роботи, приготування та транспортування бетонної суміші,
укладання та ущільнення бетону, а також догляд за бетоном під час його
затвердіння. Ці процеси вимагають уважності, досвіду та дотримання
встановлених норм та стандартів для забезпечення безпеки та якості
будівництва. [5]
2.2.1. Опалубка та її види
Опалубка – це тимчасова побічна структура, яка використовується для
створення форми, розмірів і просторового розташування монолітної конструкції
під час будівництва. Вона складається з таких компонентів: панелей (форм), які
визначають форму, розміри та якість поверхні моноліту; опорної конструкції для
підтримки форми; опор для розміщення бетону; засобів кріплення (див. рис. 2.7).
25

Рисунок 2.7 – Опалубка колон, ребристого перекриття, прогонів і стін (а – колони з
інвентарних елементів, б – те саме, з дошок, в – опалубка балки і плити
ребристого перекриття, г – те саме, прогону і балок, д – переріз опалубки
прогону, е – металева опалубка, є – міжповерхові стояки, ж – опалубка стіни)
Типи опалубки розрізняють за декількома критеріями: за числом
використань – одноразова (використовується один раз) та багаторазова; за
матеріалами – дерев'яна, металева, синтетична, на основі цементу та комбінована;
за конструктивними особливостями – індивідуальна, незнімна, розбірна,
підйомно-переставна, об'ємно-переставна, блочна, ковзна, котюча, пневматична та
механізована.
Індивідуальна опалубка використовується для складних конструкцій
унікальної форми. Кожна опалубка проектується окремо для кожної конструкції,
іноді проект опалубки так само складний, як і проект самої конструкції.
26

Незважаючи на індивідуальність конструкції опалубки, вона може включати
елементи багаторазової опалубки (панелі, кріплення і т. д.) для подальшого
використання матеріалів.
Незнімна опалубка складається з формуючих елементів (плит, блоків),
кріплень та опорних елементів. Після заливання бетону формуючі елементи
залишаються на місці та стають частиною монолітної структури. Кріплення та
опорні елементи можуть бути знімними або незнімними залежно від
конструкційних рішень. Згідно з матеріалом формуючих елементів, незнімну
опалубку можна класифікувати як залізобетонну, армоцементну, фібробетонну,
склоцементну, азбестоцементну, металеву чи синтетичну. За функціональним
призначенням вона може використовуватися лише як формуючий засіб, опалубку-
облицювання (захисну або декоративну), опалубку-гідроізоляцію чи опалубку-
теплоізоляцію.
Розбірно-переставна опалубка складається з окремих компонентів, таких як
щити, елементи підтримки та кріплення. На висоті опалубні щити
використовуються для підтримки риштування, яке складається з інвентарних
стояків та прогонів. Існують два основних типи розбірно-переставної опалубки —
дрібнощитова та великощитова (див. рис. 2.8). [7]
27

Рисунок 2.8 – Розбірно-переставна опалубка (а – уніфікована дрібнощитова
опалубка, б – великощитова опалубка стін)
Дрібнощитова опалубка складається з елементів масою до 50 кг, що
дозволяє їх встановлювати вручну. Основним компонентом великощитової
опалубки є велика панель, яка може бути суцільною або складеною з дрібних
2
щитів, з площею від 2 до 40 м , і яку встановлюють за допомогою крана. Цей тип
опалубки застосовується при будівництві різноманітних конструкцій у
промисловому, цивільному, транспортному та інших сферах.
28

Об'ємно-переставні опалубки, які використовуються для монолітних
багатоповерхових будівель, поділяють на дві категорії: ті, які демонтують у
горизонтальному напрямі та ті, які демонтують у вертикальному.
Об'ємно-переставну опалубку, яка розбирається у горизонтальному напрямі
(див. рис. 2.9), використовують для будівництва монолітних багатоповерхових
будівель із несівними поперечними стінами. Це металева конструкція у формі "П"
з опалубковими елементами для перекриття та бокових стін. Використання цієї
опалубки передбачає одночасне залиття бетону для поперечних несівних стін та
перекриття. Після залиття бетону блоки опалубки знімаються за допомогою
спеціальних пристосувань через відкриття у зовнішніх стінах або в перекритті і
переміщують на наступний поверх.

Рисунок 2.9 – Об’ємно-переставна опалубка
Об'ємно-переставну опалубку, яка знімається у вертикальному напрямі,
застосовують для будівництва монолітних будівель змінної конструктивної схеми
(з поперечними та поздовжніми несівними стінами). Використання цієї опалубки
дозволяє комбінувати виготовлення зовнішніх і внутрішніх монолітних стін.
29

Опалубку, яка може підніматися та переміщуватися вздовж споруди під час
бетонування (див. рис. 2.10), використовують для наливання бетону на різних
рівнях висотних споруд із змінними та постійними розмірами повздовжніх
перерізів (наприклад, димарів, градирень та інших). Ця опалубка має форму
трапеції і складається з щитів, які формують зовнішню та внутрішню оболонки.
Оболонки кріплять до системи фіксуючих та направляючих конструкцій, які
підвішуються до підйомного механізму, розташованого у центрі будівлі.
Наливання бетону у споруду відбувається поетапно на кожному рівні. Після того,
як бетон досягне необхідної міцності, опалубку переносять на наступний рівень,
регулюючи її положення у радіальному напрямку.

Рисунок 2.10 – Підйомно-переставна опалубка
У випадку ковзної опалубки (див. рис. 2.11, а і б), вона рухається вздовж
споруди під час підняття, не відокремлюючись від конструкції, яку бетонують, а
зміщується по її поверхні за допомогою підйомних пристроїв. Цей тип опалубки
використовується для бетонування висотних будівель і споруд з фіксованими
30

плановими формами (наприклад, ядра жорсткості будівель, силосні башти,
елеватори, багатоповерхові будівлі тощо). Ковзна опалубка складається з
опалубних щитів, які підвішені до П-подібних домкратних рам, домкратів,
робочого майданчика та підвісних риштувань. Щити опалубки, зазвичай, мають
висоту 1,1...1,2 метри і виготовлені з металу, вони монтувалися по зовнішньому та
внутрішньому контурах споруди, яку бетонують. Для зменшення тертя під час
підйому опалубки щитам надають конусоподібну форму з коефіцієнтом від 1/500
до 1/200 висоти щита, звужуючи їх унизу, що зменшує ризик пошкодження бетону.
Під час будівництва споруди опалубку піднімають за допомогою домкратів, які
опираються на домкратні стрижні. Швидкість наливання бетону у ковзній
опалубці становить до 3 метрів на добу, а продуктивність на одного робітника в
день — від 1 до 1,2 кубометрів бетону.

Рисунок 2.11 – Ковзна опалубка (а – розріз, б – в плані)
Опалубки будь-якого типу, обладнані системами обігріву та контролю
температури, відомі як термоактивні та використовуються для нагрівання бетону в
умовах зимового будівництва або для прискорення його затвердіння. [7]
31

2.2.2. Технологія опалубних робіт
Опалубні роботи проводяться згідно з будівельними нормами та правилами,
а також з технологічними картами проекту для монолітних конструкцій.
Технологічні карти для опалубних робіт містять інформацію про
організацію робіт, маркування опалубки та риштування, послідовність монтажу,
витрати матеріалів і праці, терміни виконання, а також правила безпеки.
Схема організації включає в себе розташування робіт, маршрут опалубки,
місця збору опалубки в панелі або блоки.
Маркірувальне креслення демонструє опалублену конструкцію з
позначеними номерами-марками та місцями добірних елементів.
Опалубні роботи виконуються спеціалізованими ланками, кількість яких
визначається обсягом робіт та термінами виконання.
Перед встановленням опалубки проводиться розмітка осей конструкцій та
позначення їх на опалубці.
Майданчики для укрупнення використовуються для складання опалубки в
панелі чи блоки разом з арматурою.
Для полегшення розпалублення конструкції елементи багаторазової
опалубки очищують від залишків бетону і покривають спеціальними мастилами.
Мастила поділяють на плівкоутворювальні, гідрофобізуючі та уповільнювачі
тужавлення, щоб полегшити розпалублення та покращити якість бетону.
Опалубку установлюють у відповідному положенні згідно з проектом,
перевіряють її геометрію та стан перед бетонуванням, а також наглядають за нею
під час бетонування, виправляючи будь-які деформації негайно. [7]
2.2.3. Арматурні роботи
Арматура - це матеріали, які використовують у бетоні для підвищення його
несучої здатності. Це сталеві стрижні, профілі, дріт, склопластиковий дріт та інші
матеріали.
Виготовлення арматури включає створення окремих стрижнів з арматурної
сталі та створення з них сіток і каркасів. У сучасному будівництві застосовують
зварні сітки та каркаси (рис. 2.12).
32

Рисунок 2.12 – Види арматури (а – арматурні стрижні, б – плоска арматурна
сітка, в – рулонна арматурна сітка, г – арматурний дріт періодичного профілю, д
– закладні деталі, е – плоскі каркаси, є – просторові каркаси)
Конструктивні елементи арматури зазвичай виготовляють централізовано на
заводах і постачають на будівельний майданчик. Розміри елементів визначають за
проектом з урахуванням транспортування.
Монтаж арматури включає розвантаження, складування, виготовлення
нестандартних виробів та їх установку згідно з проектом. Забезпечення захисного
шару арматури відбувається за допомогою фіксаторів або спеціальних упорів.
Для з'єднання арматурних елементів використовуються різні методи, такі як
зварювання, напуск, фіксатори або в'язання дротом.
Монтаж напружуваної арматури включає установку його в проектне
положення та натягування, яке може виконуватися різними методами.
2.2.4. Приготування та транспортування бетонної суміші
Перегляд процесу готування бетону. Ця процедура включає збір та
зберігання компонентів (цементу та заповнювачів), їх вимірювання, змішування та
передачу готового бетону на транспортні засоби. У випадку використання
додаткових складових, легких заповнювачів чи в специфічних умовах (зимові,
33

жаркі), в процес технологічного циклу вводяться додаткові етапи. Наприклад, для
бетону з добавками (пластифікаторами, протиморозними речовинами) потрібно
попередньо приготувати водний розчин цих добавок; в зимових умовах
підігрівають заповнювачі і воду; коли використовують легкий бетон на пористих
заповнювачах, їх можна замочувати перед використанням.
Виготовлення бетону може бути завершеним або виконуватися у формі
окремих сухих компонентів або сухого бетону.
Транспортування бетону. Узагальнено, процес транспортування включає
наповнення бетону в транспортні засоби із бункера змішувальної установки, його
доставку різними транспортними засобами на будівельний майданчик,
перевантаження на транспортні засоби, які доставляють бетон до будівництва,
подачу бетону до місця укладання конструкції. Існує також система доставки
бетону від змішувальної установки безпосередньо до місця укладання без
перевантаження.
Типи транспортування бетону включають порційне, безперервне і
комбіноване. Порційне використовує автотранспорт, контейнери та бункери.
Безперервне здійснюється через конвеєри та бетоноводи для невеликих відстаней.
Комбіноване поєднує порційне пересування змішуваного матеріалу та
безперервне подавання його в конструкцію за допомогою бетононасосів,
бетоноводів або конвеєрів. Основні вимоги до транспортування бетону -
збереження його легкоукладальності та однорідності. Необхідно захищати бетон
від погодних умов, сонячного випромінювання та розділення на шари. Тривалість
транспортування не повинна перевищувати часу початку процесу твердіння.
Для запобігання розділенню і збереження технічних властивостей бетону
використовують спеціалізовані транспортні засоби: автобетонозмішувачі та
автобетоновози. Бажано обирати дороги з міцним покриттям, щоб уникнути
ущільнення бетону після початку твердіння. Для запобігання укладанню бетону
після початку твердіння обмежують тривалість транспортування готового
матеріалу: 45 хвилин при температурі 20-30 °C, 90 хвилин при 10-20 °C і 120
хвилин при 5-10 °C.
34

Передача бетонної суміші через бадді або стрічкові конвеєри. Кранами
транспортують бетонну суміш у баддях різної ємності (від 0,5 до 3 м3) для
застосування при будівництві різних земляних та підземних структур. Бадді - це
металеві конструкції із корпусом, каркасом, заслінкою та важелями, які можуть
бути обертовими або не переміщувальними.
Щодо стрічкових конвеєрів, вони ефективні для доставки бетонної суміші на
невеликі (площею 5–8 м2) монолітні структури. Ці конвеєри мають довжину від 6
до 15 м та ширину стрічки від 400 до 500 мм і здатні транспортувати бетон на
висоту від 1,5 до 4 м. Кут нахилу стрічки повинен бути до 8° при піднятті суміші
рухливістю до 4 см, до 15° - рухливістю до 6 см, а при зниженні суміші -
відповідно 12° і 10°. Швидкість руху стрічки складає від 1 до 3 м/с.
Стрічкові бетоно-укладальники використовуються для будівництва
масивних структур (фундаментів, плит тощо) з виробництвом бетону від 20 до 30
м3/добу. Це машини, обладнані для приймання бетонної суміші та
транспортування її до місця укладання (за допомогою стрічкових конвеєрів),
встановлені на самохідній або причіпній основі.
Для подачі бетонної суміші на невеликі у плані конструкції використовують
вібраційні установки. Ці установки дозволяють передавати бетон із рівнем
рухливості від 4 до 12 см під кутом від 5 до 20° на відстань до 30 м. Вони
складаються з віброживильника, віброжолоба та опорних елементів.
Транспортування бетонної суміші переважно використовують на
будівельних майданчиках. Воно може бути здійснене за допомогою
бетононасосних установок чи пневматичним транспортуванням.
Бетононасосні установки використовуються для подачі бетонної суміші в
різні типи монолітних конструкцій, включаючи ті місця, до яких складно
дістатися іншими засобами. Ці установки мають різні види - стаціонарні, причіпні
та самохідні.
Бетононасоси є потужними машинами (10...80 м3/год), які призначені для
безперервної подачі бетонної суміші по трубах на великі відстані горизонтально
та вертикально.
35

Бетоноводи складаються з окремих прямих ланок різної довжини та кутів
повороту. Їх з'єднують швидкороз'ємні замки для забезпечення безперервності
руху суміші.
Автобетононасоси є мобільними установками, які здатні подавати бетонну
суміш на великі відстані і великі висоти завдяки повноповоротній стрілі.
При транспортуванні бетону необхідно дотримуватися потрібної рухливості
суміші, правильного гранулометричного складу та підтримувати необхідні
властивості суміші.
Для запобігання затвердіння суміші у внутрішній частині бетоноводу
рекомендується змащування його вапняним тістом чи пластичним цементно-
піщаним розчином.
Пневмотранспортування бетону дає можливість доставки бетону в
складнодоступні місця, є простим у керуванні та сприяє автоматизації процесу.
Для транспортування сухої суміші використовують цемент-гармати та
набризк-машини, які також можна використовувати для торкретування. Також
існують розчинонасоси з пневматичною приставкою та камерні пневмонагнітачі
для пересування готової бетонної суміші (рис. 2.13).
36

Рисунок 2.13 – Транспортуванні й подавання бетонної суміші в конструкції (а -
автотранспортні засоби для перевезення бетонної суміші та подавання її
безпосередньо в конструкції підлог, стрічкових фундаментів та буро набивних
паль, б – подавання бетонної суміші в бадлях краном, в - те саме, в масивний
фундамент з пересувного мосту, г - те саме, в конструкцію із застосуванням
ланкового хобота, д – ланковий хобот, е – віброхобот, є - подавання бетонної
суміші в фундаменти під колони віброконвеєром, ж - віброживильник і
37

віброжолоб, з - подавання бетонної суміш в фундаменти під колони стрічковим
койвеєром, и - те саме, стаціонарним конвеєром, і - те саме, стрічковим
бетоноукладальником, ї - подавання бетонної суміші підйомником для
бетонування перекриття)
2.2.5. Укладання та ущільнення бетонної суміші
Залежно від типу монолітних конструкцій і легкості укладання бетонної
суміші, її можуть укладати різними методами: шарами по горизонталі,
нахиленими або ступенястими, смугами-картами в один шар або одночасно на
всю висоту конструкції чи блока бетонування.
Шари використовують для одночасного ущільнення бетонної суміші за
допомогою вібраційного обладнання. Рухливість бетонної суміші коливається від
0 до 10 см, залежно від типу, об'єму та щільності армування конструкції.
Товщина шарів переважно визначається методами ущільнення. Наприклад,
при застосуванні важких вертикальних вібраторів товщина шару повинна бути
меншою на 5-10 см за їхню довжину. Ручні глибинні вібратори обмежують
товщину шару до 1,25 довжини їхньої робочої частини.
В разі ущільнення поверхневими вібраторами, товщина шару суміші може
досягати 250 мм для одинарного та 120 мм для подвійного армування. Відповідні
товщини шарів використовують для різних конструкцій, від підготовки підлоги до
масивних стін чи плит перекриття.
Різні методи укладання застосовують у різних конструкціях для
забезпечення монолітності й однорідності бетону. Ущільнення бетонної суміші
проводять негайно після її укладання для забезпечення міцності та тривалості
конструкції (рис. 2.14).
38

Рисунок 2.14 – Схеми укладання трубопроводів (а – у колони до 5 м заввишки, б –
те саме, більше ніж 5 м заввишки, в – те саме, з густою арматурою балок, г, д –
у густоармовані стіни понад 3 м заввишки, е – у східчасті фундаменти, є – у
39

меликорозмірну плиту, ж – те саме, в підготовку підлоги, з – правила укладання
суміші в шар масиву бетоноводом і баддею, и – укладання горизонтальним (І),
похилим (ІІ), східчастим шарами(ІІІ))
Вібрація бетонної суміші виникає через механічні коливання, які створюють
динамічний тиск і призводять до розрідження, підвищуючи її текучість. Це сприяє
компактному розміщенню частинок заповнювачів у цементному розчині та
виведенню повітря з суміші.
Вібрування забезпечує ущільнення бетонної суміші, зменшуючи рухливість
до 0...9 см. Вища рухливість може призвести до більшого осідання крупних
заповнювачів та розшарування суміші.
Час вібрування зазвичай триває від 30 до 100 секунд. Цей час визначає
закінчення осідання бетону і формування цементного молока та повітряних
бульбашок на поверхні, що показує необхідність завершення вібрації.
Існують різні типи вібраторів для ущільнення бетонної суміші: глибинні,
поверхневі та зовнішні, які передають коливання на різні частини суміші.
Крім вібрування, існують інші методи ущільнення бетону, такі як
трамбування, штикування, коткування та вакуумування.
Вакуумування є ефективним методом для покращення властивостей бетону,
дозволяючи видалити надлишкову воду та покращити його фізико-механічні
характеристики.
Тривалість вакуумування та його ефективність залежать від різних факторів,
таких як розмір конструкції, щільність бетонної суміші та глибина створеного
вакууму (рис. 2.15).
40

Рисунок 2.16 – Засоби ущільнення та схеми ущільнення і вакуумування бетонної
суміші
Улаштування робочих швів (див. рис. 2.16). Перерви у процесі укладання
бетонної суміші, що виникають через технічні та організаційні причини або під
впливом випадкових факторів, можуть призвести до порушень цілісності
конструкції через: недостатню прилипання бетону до попереднього шару; розрив
зв'язків між бетоном та арматурою під впливом динамічних сил; виникнення
різних деформацій при усадці бетону між суміжними шарами. Тому точки
з'єднання між шарами або блоками бетону, створені через перерви у роботі,
влаштовують за допомогою спеціальних робочих швів відповідно до
технологічних вимог.
41

Рисунок 2.16 – Улаштування робочих швів
Перед продовженням укладання бетону поверхню вже наявного шару бетону
очищають від цементних залишків. Міцність бетону на очищеній поверхні має
бути не менше 0,3; 1,5 або 5 МПа залежно від методу очищення: водяним або
повітряним струменем; механічною металевою щіткою; гідропіщаним струменем
або металевою фрезою. Після обробки такої поверхні її зволожують за одну-
півтори години перед укладанням нового шару бетонної суміші. На горизонтальну
42

поверхню наносять шар цементного розчину зі співвідношенням 1:3 завтовшки
від 3 до 10 см.
Продовження укладання бетону у місцях робочих швів виконують після
досягнення міцності попереднього шару бетону не менше 1,5 МПа, що забезпечує
його стійкість до динамічних навантажень. Зазвичай для цього потрібно 18–24
годин при температурі бетонної суміші 10–15 °C за нормальних умов.
2.2.6. Догляд за бетоном
Для досягнення необхідної міцності та якості бетону потрібно виконувати
ряд заходів: контролювати температурні умови для його затвердіння; уникати
значних температурних коливань, які можуть призвести до деформацій і тріщин;
захищати бетон від ударів, вібрацій та інших факторів, що можуть погіршити його
якість.
У літній період у помірному кліматі з сухою теплою погодою, бетон
звичайного портландцементу змочують водою протягом 7 днів, глиноземистий - 3
доби, шлакопортландцементний - 14 днів. Якщо температура повітря перевищує
15°, перші 3 дні бетон змочують удень кожні 3 години та один раз уночі, а потім -
не менше трьох разів на добу. Якщо поверхню бетону попередньо покрити
матеріалами, що утримують вологу (наприклад, брезентом або матами), перерви
між змочуваннями збільшуються в 1,5 рази. Бетон, покритий захисними плівками,
не змочують. У випадку, якщо середня температура повітря коливається від +5 до
0 °C, поливання бетону можна не проводити.
Висновок.
У другому розділі розглянуто , основні типи та характеристики перекриттів з
монолітного залізобетону(ребристі, по сталевих балках, монолітні безбалкові,
плитні, кругло пустотні плити. Було розглянуто опалубки їх види та технології
улаштування, арматурні роботи , види армування залізобетону та її монтаж. Також
розбиралась тема транспортування бетону на будівельний майданчик та по
об’єкту будівництва, їх види там можливості. Не менш важливим була тема вібро-
усадки та ущільнення бетонної суміші, та улаштування швів у деяких
конструкціях.
43

РОЗДІЛ 3: ОСНОВНІ АСПЕКТИ РОЗРАХУНКУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ
ПЕРЕКРИТТІВ З МОНОЛІТНОГО ЗАЛІЗОБЕТОНУ.
3.1. Розрахунок конструкцій з монолітного залізобетону
До моментів, коли конструкція залишається придатною для експлуатації,
входять:
− Контроль рівня напружень.
− Оцінка формування тріщин та їх розмірів.
− Моніторинг деформацій.
Необхідно обмежувати напруження як у стисненому, так і в розтягнутому
бетоні.
При розрахунках напружень та прогинів вважають, що в перерізах не буде
тріщин, якщо напруження розтягу у бетоні не перевищуватимуть середньої
міцності бетону на осьовий розтяг fctm.
Для стиснутого бетону рекомендовані напруження σс ≤ 0,6fck. Якщо σс ≤
0,45fck, вони приймають лінійний характер повзучості, а при σс > 0,45fck
враховують нелінійний характер повзучості.
Вважають, що можна уникнути утворення тріщин, якщо при основному
навантаженні для другої групи граничних станів деформації в арматурі, яка
знаходиться в розтягнутому стані, ℰs ≤ 0,0015.
Для більшості залізобетонних елементів без попереднього напруження під
час згину, розтягу, зрізу і крутіння тріщиноутворення вважається нормальним. Для
цих елементів встановлюється обмеження на ширину розкриття тріщин (wmax =
0,3…0,4 мм) залежно від класу впливу [4].
Формула для розрахунку ширини розкриття тріщин може бути
переформульована так:
wk = wk1 + wk2 – wk3,
де wk1 – визначає ширину тріщин, спричинену постійними та змінними
тривалими навантаженнями.
wk2 – відображає ширину тріщин від нетривалих постійних, змінних
тривалих і короткочасних навантажень (загального навантаження).
44

wk3 – відноситься до ширини тріщин, зумовленої нетривалими постійними
та змінними тривалими навантаженнями.
Ширину розкриття тріщин залежно від відповідного типу навантажень
обчислюється наступним чином:
wki = sr max(ℰsm - ℰctm),
де srmax – це максимальний розмір кроку тріщин.
ℰsm – це середня деформація арматури при конкретному сполученні
навантажень.
ℰсtm – це середня деформація бетону між тріщинами.
Максимальний крок тріщин залежить від відстані між розтягнутими
стержнями в зоні їх розтягнення:
− якщо відстань між центрами стержнів не перевищує 5(с + Ø/2), тоді
srmax = 3,4c + 0,425k1k2(Ø/ρp eff);
− якщо відстань між центрами стержнів більше, ніж 5(с + Ø/2), тоді
srmax = 1,3(h – x),
де с - захисний шар бетону;
k1 - коефіцієнт, який враховує характеристики зчеплення арматури (k1 = 0,8
для арматури з періодичним профілем, k1 = 1,6 для гладкої арматури);
k2 - коефіцієнт, що враховує розподіл деформацій (k2 = 0,5 при згині, k2 =
1,05 при розтягу).
Величину (ℰsm –ℰctm) визначають за формулою:
������ ������
���� − ���� (1 + ������
�� �� ������)
�� ������ ����
(ℰ���� − ℰ������) = ≤ 0,6 ,
���� ����
де σs – напруження в розтягнутій арматурі в перерізі з тріщиною;
αе – Es/Ecm ;
ρр eff = As/Ac eff;
Ac eff – фактична площа розтягнутого бетону, що охоплює арматуру на висоті
hc eff;
hc eff приймають як менше із значень:
45

hc eff = 2,5(h – d);
hc eff = (h – x)/3;
hc eff = 0,5h;
kt – коефіцієнт, шо залежить від тривалості навантаження (kt = 0,6 для
короткотривалого навантаження, kt = 0,4 для довготривалого навантаження);
fcteff – середнє значення міцності бетону на розтяг (звичайно приймають fcteff
= fctm).
Обмеження тріщиноутворення можна забезпечити і без прямих розрахунків.
Щоб ширина тріщин не перевищувала допустимої величини, можна орієнтуватись
на рекомендації, що наведені в таблицях 3.1 і 3.2.
Таблиця 3.1 – Рекомендації щодо вибору діаметрів арматури
Напруженість а Максимальний діаметр стрижня при ширині тріщини
врметурі, σs. МПа wk = 0,4 мм wk = 0,1 мм wk = 0,2 мм
160 40 32 25
200 32 25 16
240 20 16 12
280 16 12 8
320 12 10 6
360 10 8 5
400 8 6 4
450 6 5 -

Таблиця 3.2 – Рекомендації щодо вибору кроку стрижнів у перерізі
Напруженість а Максимальний крок стрижня, мм при ширині тріщини
врметурі, σs. МПа wk = 0,4 мм wk = 0,1 мм wk = 0,2 мм
160 300 300 200
200 300 250 150
240 250 200 100
280 200 150 50
46

320 150 100 -
360 100 50 -

У таблицях 3.1 і 3.2 враховано такі параметри: захисний шар бетону
становить с = 25 мм; fctm = 2,9 МПа; висота розтягнутої зони hcr = 0,5h; а = h – d =
0,1h; коефіцієнти k1 = 0,8; k2 = 0,5; kt = 0,4; напруження в арматурі σs вказані для
розглядуваного сполучення навантажень.
У випадку використання стрижнів різних діаметрів у перерізі, потрібно
обчислити еквівалентний діаметр Øeq,
2 2
Øeq = (n1Ø1 + n2Ø2 )/(n1Ø1 + n2Ø2),
де n1, n2 - це кількість стрижнів з відповідними діаметрами Ø1 і Ø2.
Стан межі деформацій може бути оцінений через обмеження
співвідношення "проліт/висота" або порівняння розрахункового прогину з
гранично допустимим значенням (для більшості компонентів гранично
допустимий прогин дорівнює 1/250 прольоту). Для визначення того, чи прогини
знаходяться в межах припустимих значень, слід враховувати наступні умови:
1 �� �� 3
�� 0
= �� [11 + 1,5√������ + 3,2√������√( − 1) ] при �� ≤ ��
�� �� �� 0,
1 �� 1 ��І
0
= �� [11 + 1,5√������ +
1 √�� √ ] при �� > �� ,
�� �� − �� 12 ���� �� 0
0
де K – коефіцієнт, що враховує різні конструктивні системи;
ρ0 – довідковий відсоток армування (ρ0 = √������);
ρ – необхідний відсоток армування розтягнутої арматури для сприйняття
моменту від розглядуваного навантаження;
I
ρ – необхідний відсоток армування стиснутою арматурою для сприйняття
моменту від розглядуваного навантаження;
fck приймають в МПа.
47

Залежності одержані за умови, шо напруження в арматурі при
розглядуваному навантаженні за другою групою граничних станів становлять 310
МПа. Якщо рівень напружень має іншу величину, то результат розрахунків треба
помножити на 310/σs.
Коефіцієнт К рекомендовано приймати з таблиці 3.3. З таблиці також можна
визначити необхідне співвідношення l/d.
Таблиця 3.3 – Значення коефіцієнта К
Співвідношення l/d
Конструктивна схема К
р = 1,5% р = 0,5%
Шарнірно обперта балка, шарнірно обперта плита
1,0 14 20
в одному або в двох напрямках
Крайній проліт нерозрізної балки або плити, або
обпертої в двох напрямках і нерозрізної вдовж 1,3 18 26
довгої сторони плити
Внутрішній проліт балки чи плити, обпертої в
1,5 20 30
одному чи в двох напрямках
Безбалкова плита 1,2 17 24
Консоль 0,4 6 8

При різних рівнях відсотка армування, співвідношення l/d визначають через
інтерполяцію.
Загалом, прогин обчислюють за наступною формулою:
1 1
�� = ∫ ���� ( ) ����,
0 ��
де Мх – згинальний момент у перерізі від розглядуваного навантаження;
1/r – кривизна у перерізі, визначена при розглядуваному навантаженні.
Розрахункова величина кривизни перерізу елементу
1/r = 1/r1 + 1/r2 – 1/r3,
48

де 1/r1–кривизна елементу від тривалої дії постійних і змінних тривалих
навантажень;
1/r2 – кривизна елементу від нетривалої дії повного навантаження
(тривалого і короткочасного);
1/r3 – кривизна елементу від нетривалої дії постійних і змінних тривалих
навантажень.
Для статично визначених елементів постійного перерізу, що працюють за
балковою схемою, прогин визначають за формулою
2
f = (1/r)kml ,
де km – коефіцієнт, що залежить від розрахункової схеми і типу
навантаження (табл. 3.4).
Таблиця 3.4 – Коефіцієнти km для різних схем навантаження

49

3.2. Технічна експлуатація, ремонт і посилення перекриттів із залізобетону
Покрівлі та міжповерхові перекриття мають важливе значення в будівництві
та конструкціях. Обслуговування та ремонт цих елементів потребують великих
витрат. Витрати на ремонт становлять від 14 до 33%. Архітектурні рішення
перекриттів у будівлях різних епох різняться за своєю специфікою. Вони мають
різні розподіли між капітальними стінами та, зазвичай, виготовлені з матеріалів,
що характеризуються різною тривалістю. Часто використовуються несучі
конструкції перекриттів, що базуються на дерев'яних або металевих балках з
заповненням залізобетоном, а також збірні та монолітні залізобетонні перекриття.
Перекриття повинні відповідати наступним експлуатаційним вимогам:
− бути міцними, щоб витримувати проектне навантаження без утворення
надмірних прогинів або руйнування;
− мати необхідний тепловий захист, особливо якщо приміщення мають
різну температуру;
− забезпечувати необхідну звукоізоляцію приміщень;
− мати необхідну волого- та газонепроникність для відповідних приміщень.
Досвід в експлуатації дав змогу виявити основні дефекти та ушкодження в
конструкціях перекриттів. Серед них можна відзначити: розпадання кінців
дерев'яних балок, яке часто відбувається в місцях, де вони вбудовані у гнізда
несучих цегельних стін у певних ділянках завдовжки 30–90 см; занадто великі
прогини у дерев'яних і металевих балках, що призводить до "хиткості"
конструкцій, а також поява тріщин на поверхні стелі; пошкодження цегли та
бетонних плит; вологість на стелях в області з'єднання металевих балок із
зовнішніми стінами; погіршення звуко- та теплоізоляції міжповерхових та
горищних (підвальних) перекриттів відповідно; підвищення волого- та
газопроникності в умовах вологих та технічних приміщень.
Ці дефекти виникають через кілька факторів: зовнішні впливи (замерзання,
збільшення навантажень, витоки через аварії у санітарно-технічних системах
тощо); технологічні процеси; помилки при проектуванні та порушення технології
будівництва, використання матеріалів низької якості, неналежний догляд.
50

Ці недоліки і причини їх виникнення серйозно погіршують експлуатаційні
властивості перекриттів, підірвують їх надійність та тривалість служби. Знання
місць вразливостей та дефектів є надзвичайно важливим для технічного
персоналу. Це дозволяє акцентувати увагу на цих місцях під час планових і
позачергових оглядів, а також під час виконання та приймання робіт.
Надійність та тривалість служби перекриттів значно залежать від
правильної технічної експлуатації. У випадку виявлення тріщин уздовж швів між
плитами перекриттів або у місцях їх з'єднання зі стінами і перегородками у
збірних залізобетонних перекриттях, необхідно уважно розширити ці тріщини,
заповнити їх відповідним матеріалом, а потім провести фарбування стелі.
В разі затоплення перекриттів через аварійне протікання санітарно-
технічних комунікацій або з інших причин необхідно відновлювати оздоблення
стелі тільки після повного усунення протікання та висихання стелі.
При вологому стані горищних перекриттів через протікання покрівлі
необхідно виправити дефекти покрівлі, видалити утеплювач, висушити
перекриття та знову засипати його, використовуючи вже висушений або більш
ефективний утеплювач.
Якщо на стелі з'являються темні смуги або утворюється іній у зимовий
період внаслідок промерзання стін у місцях контакту плит перекриттів із
зовнішніми стінами, необхідно додатково утеплити горищне перекриття вздовж
зовнішніх стін та місць прилягання плит до стін. Це можна зробити за допомогою
викружки з штукатурного розчину або утеплення кінців плит після відкриття
підлогової конструкції.
Перекриття, які знаходяться під котельнями, пральнями, вугільними
складами та іншими приміщеннями, використовуваними для виробничих потреб,
слід перевіряти на волого- та газонепроникність щонайменше один раз на рік.
Під час виконання реконструкції або капітального ремонту будівель та
споруд, різні збірні залізобетонні конструкції та елементи використовуються для
улаштування перекриттів. Ці елементи включають в себе балки, колони, ригелі,
плити перекриттів та інші компоненти меншого розміру.
51

Збірні залізобетонні перекриття можна розділити на наступні категорії:
− Перекриття у вигляді настилів, що опираються на стіни будівель і
повністю перекривають проміжок між ними.
− Перекриття, складені з залізобетонних балок різного профілю та
заповненням між ними за допомогою малорозмірних залізобетонних плит або
пустотілих легкобетонних вставок.
− Збірно-монолітні перекриття, що складаються з залізобетонних балок
неповного перетину з використанням арматури у верхній частині. На такі балки
укладаються ребруваті або склепінчасті залізобетонні плити, а також арматура та
бетонна суміш.
− Перекриття, що формуються окремими малорозмірними пустотілими
блоками (бетонними, керамічними, гіпсовими тощо), які розміщуються на
опалубці й заповнюються арматурою та бетонною сумішшю.
Більшість конструкцій встановлюються тими ж методами, що й при
будівництві будинків і споруд. Однак виконання робіт під час капітального
ремонту та реконструкції будівель вимагає розробки нових спеціалізованих
залізобетонних конструкцій та методів їх монтажу.
Залежно від ваги монтованих елементів та підйомної здатності підіймально-
транспортних засобів, конструкції перекриттів поділяються на великі, середні та
дрібнорозмірні, з масою відповідно 500...2 000, 200...500 і менше 200 кг.
У великорозмірних збірних залізобетонних елементах перекриттів
використовують конструкції, що використовуються у капітальному будівництві, а
також спеціально розроблені для капітального ремонту та реконструкції будівель.
Це включає багатопустотні панелі перекриттів зі звичайною або попередньо
напруженою арматурою. Для об'єктів з ослабленими стінами розроблено
багатопустотні панелі перекриттів із випускними ребрами та спеціальними
вставками (рис. 3.1).
52

Рисунок 3.1 – Великорозмірні залізобетонні конструкції перекриттів
(а – багатопустотні панелі; б – те саме, з випускними ребрами; в – настили КНП
і КНПД; 1 – пустотний вкладиш; 2 – випускне ребро)
Монтаж перекриттів із великомасштабних частин залежить від будівельних
особливостей, що вимагають ремонту, або стану несучих конструкцій. Цей процес
включає в себе підготовчі та монтажні операції.
53

Виконання підготовчих заходів включає в себе кілька етапів: розбирання
конструкцій дахів, перекриттів (горищного, міжповерхового), перегородок,
віконних і дверних блоків; а також заміну або посилення фундаментів, пробивання
й закладення прорізів; ремонт або перекладення окремих ділянок цегляних стін на
підкрівельному поверсі; створення гнізд і борозен у стінах; монтаж вентблоків і
сантехкабін; доставку матеріалів на нижні поверхи.
Монтаж перекриттів передбачає такі операції: підняття, доставку та
приймання панелей (плит) перекриттів; розташування панелей у потрібному
положенні та створення гнізд і борозен; закріплення панелей і встановлення
вкладишів; заповнення швів між панелями; заливання бетону для монолітних
ділянок.
Панелі перекриттів будуть монтуватися на існуючих стінах, які залишаються
під час капітального ремонту та реконструкції будівель і споруд.
Для вбудовування панелей з випускними ребрами у несучі стіни необхідно
створювати гнізда й борозни. Останні формуються у зовнішніх стінах на ділянці
не більше ніж на 3...4 панелі, а гнізда – у протилежних стінах. У двопрогінних
будівлях гнізда робляться у внутрішній стіні. Важливо уважно контролювати стан
цегляних стін під час створення борозен і гнізд. У разі деформацій необхідно
негайно припинити роботу і вжити заходів для посилення стін. Розміри борозен і
гнізд залежать від обраного методу монтажу панелей перекриттів.Існують два
способи встановлення панелей з випускними ребрами у проектне положення:
1. Монтаж панелей під кутом 20° до горизонту.
2. Монтаж панелей у горизонтальному положенні.
При нахилі панелей згідно з рисунком 3.2, глибина гнізд становить 450 мм, а
їх висота - 500 мм. Якщо товщина внутрішньої стіни не перевищує 640 мм, то
гнізда виготовляють у вигляді отворів, які пролягають через стіну. У зовнішніх
стінах утворюють борозни глибиною 150 мм і висотою від 300 до 400 мм. Панелі
закріплюють за допомогою чотиригілкового стропу, що складається з двох пар
гілок різної довжини. Панель постачається в нахилений стан для монтажу.
Випускні краї панелей вставляють у гнізда на всій довжині, після чого панель
54

опускають у горизонтальне положення та вставляють у борозну зовнішньої стіни
зворотнім рухом.

Рисунок 3.2 – Монтаж панелей з випускними ребрами шляхом обертання у
горизонтальній площині (I та II - порядок руху панелі; 1 - зовнішня стіна; 2 -
ребро; 3 - внутрішня стіна; 4 - виступ; 5 - панель перекриття).
Під час установки панелей для перекриття у горизонтальному положенні
(див. рис. 3.3), гнізда формують глибиною 250-370 мм, шириною 250 мм і
висотою 300 мм. Глибина і висота борозенів у зовнішніх повздовжніх стінах
складають відповідно 150 мм і 300 мм.
Після застосування стропів, складених з чотиригілкового матеріалу з двома
парами гілок однакової довжини, панель плавно опускають у відповідний
проміжок між існуючими стінами та підводять до місця установки в
горизонтальному положенні. Після цього, під час одночасного повороту панелі, її
випускні краї вводять у спеціальні відвідні гнізда й зсувають протилежні торці на
встановлену глибину (не менше 125 мм), забезпечуючи правильне вирівнювання.
Залізобетонні порожнисті вкладиші монтуються одночасно з установкою панелей
перекриття.
Під час монтажу перекриттів із складених залізобетонних порожнистих
панелей у внутрішніх та зовнішніх стінах формують борозни на глибину 200 мм
55

та висоту 400 мм. Панель, яка розгорнута під кутом 20...25° відносно довжини
стін, плавно опускають у горизонтальне положення, розгортають і вставляють
один торець у дверний отвір внутрішньої стіни, після чого другий торець панелі
вводять у борозну зовнішньої стіни. Після цього панель повільно переміщують
паралельно до довжини стін до місця установки й плавно опускають на
підготовлену основу, використовуючи цементно-піщаний розчин.
Якщо дверних отворів у внутрішніх стінах немає, для вводження панелей
створюють спеціальні борозни завдовжки не менше 1 500 мм, з глибиною й
висотою 400 мм.
Під час монтажу перекриттів із багатопустотних панелей, які опираються на
внутрішні стіни та наявні зовнішні стіни, роботу розпочинають з налаштування
внутрішньої стіни на рівень нижньої межі перекриття. Борозни у зовнішніх стінах
просвердлюють на глибину 150 мм та висоту 300 мм. Панель перекриття плавно
опускають у горизонтальному положенні, зсувають у напрямку борозні, створеної
в зовнішній стіні, підводять до верхньої межі та плавно закладають на ліжко з
цементно-піщаного розчину (див. рисунок 3.3).
У випадку, коли несучі стіни дуже ослаблені, застосовують несучі
залізобетонні перегородки, які приймають навантаження від перекриттів. Ці
перегородки є панелями на кожному поверсі, обладнаними двобічними виступами
зверху для підтримки плит перекриттів (див. рис. 3.4).
56

Рисунок 3.3 – Монтаж панелі перекриття Рисунок 3.4 – Конструкція
під час зведення внутрішньої стіни (1 – перекриття по несучих
зовнішня стіна; 2 – борозна; 3 – залізобетонних перегородках (1 –
внутрішня стіна, яка зводиться; 4 – залізобетонна перегородка; 2 –
ліжко з розчину; 5 – панель перекриття) консоль; 3 – плита перекриття)
Для перекриття прольотів, які перевищують 7 метрів у довжину, розроблена
конструкція з неповним внутрішнім каркасом, що складається з колон, прогонів і
настилів (зображено на рис. 3.5). Ці типи перекриттів встановлюються за
технологією, що використовується для монтажу каркасних будівель.

57

Рисунок 3.5 – Конструкція перекриття з неповним внутрішнім залізобетонним
каркасом (1 – колона; 2 – консоль; 3 – прогон; 4 – плита настилу; 5 – зовнішня
стіна; 6 – борозна; 7 – залізобетонна подушка)
Панелі перекриттів монтували за допомогою баштових кранів, які мають
вантажопідйомність від 5 до 8 тонн, або за допомогою самохідних стрілових
кранів, особливо, якщо висота будівлі, яка ремонтується, не перевищує трьох
поверхів. Для створення борозен та гнізд використовувалися відбійні молотки і
відповідний інструмент після попередньої розмітки. Перед монтажем панелей
проводилася очистка від пилу й сміття, змочення водою та вирівнювання опорної
поверхні за маркуванням монтованих панелей з використанням міцного цементно-
піщаного розчину М100 із конусною осадкою від 4 до 6 см.
Шви між панелями заповнювали цементно-піщаним розчином, ретельно
ущільнюючи їх. Гнізда та борозни заливали цеглою на цементно-піщаному
розчині, щоб усунути всі порожнечі між старим і новим муруванням.
У торцях панелей, які мають товщину менше 640 мм для зовнішніх стін,
рекомендується використовувати утеплювачі з метою покращення теплоізоляції.
Під час монтажу панелей перекриттів важливо забезпечити просторову
жорсткість будівлі, що ремонтується або реконструюється. Це досягається шляхом
надійного закріплення монтованих панелей у наявних стінах та їх взаємного
з'єднання. Якщо в наявних стінах є "старі" анкери, їх об'єднують з монтажними
петлями панелей. В іншому випадку створюють нові анкери. Для цього в стінах
пробивають гнізда глибиною не менше 250 мм, у які встановлюють анкери зі сталі
класу А240С діаметром від 10 до 14 мм та заливають бетоном класу С12/15 (див.
рис. 3.6, а).
Панелі перекриттів, що опираються на внутрішні стіни, з'єднуються
арматурними стрижнями діаметром від 10 до 14 мм зі сталі класу А240С через
отвори, пробиті у внутрішніх стінах, та зварені до монтажних петель панелей
(див. рис. 3.6, б).
58

Рисунок 3.6 – Вузли обпирання панелей на стіни (а – зовнішню; б – внутрішню; 1
– анкер; 2 – багатопустотна панель з випускними ребрами; 3 – монтажна петля;
4 – арматурні стрижні; 5 – ліжко з жорсткого цементного розчину; 6 –
утеплювач; 7 – закладення борозни бетоном; 8 – залізобетонні вкладиші; 9 –
розчин марки 100)
3.3. Відновлення та підсилення залізобетонних перекриттів
Під час відновлення залізобетонних перекриттів необхідно виявити причини
пошкоджень чи руйнування їх компонентів, таких як перенапруження, вплив
агресивних середовищ, зволоження з наступним замерзанням та розмерзанням.
Ремонт монолітних перекриттів включає у себе заміну окремих ділянок або
підсилення плит перекриття.
Для усунення пошкоджених ділянок плити перекриття потрібно обережно
розібрати, зберігаючи арматуру за допомогою відбійних молотків. Після цього на
ремонтованій ділянці перекриття встановлюється опалубка, арматура очищається
від забруднень, вирівнюється, а за необхідності додаються додаткові арматурні
стрижні. Поверхню "старого" бетону у місцях контакту з "новим" ретельно
59

очищають, обробляють насічкою, а перед заливанням бетонної суміші промивають
водою й покривають тонким шаром цементно-піщаного розчину у співвідношенні
1:2.
Підсилення монолітних перекриттів може проводитися як знизу, так і зверху.
Підсилення плити перекриття знизу здійснюється за допомогою торкретування.
Процес підсилення включає такі етапи: видалення захисного шару арматури;
встановлення додаткової арматурної сітки або стрижневої арматури й її
зварювання до наявної арматури; піскоструминне очищення поверхні бетону й
арматури; нанесення торкретбетону шарами та догляд за його застиганням.
Торкретбетон наносять шарами товщиною від 10 до 15 мм. Кожен
наступний шар наносять після зчеплення з попереднім. Кількість шарів
визначається проектом з метою забезпечення не менше 15 мм товщини захисного
шару навколо арматури. Після нанесення останнього шару торкретбетону
поверхню вирівнюють та ретельно обробляють.
Підсилення монолітних перекриттів знизу може здійснюватися за
допомогою додаткових залізобетонних балок. Для цього створюють гнізда в
несучих стінах, в які встановлюють несучі армокаркаси балок. У плиті перекриття
вирізають отвори діаметром від 100 до 120 мм з кроком 1,5 до 2 метрів. Потім
монтується армокаркас, який підвішують до плити на дротяних скручуваннях, і
виконують заливку бетонної суміші, після чого її ущільнюють. Бетон залишають
до досягнення необхідної міцності (див. рисунок 3.7).

60

Рисунок 3.7 – Посилення монолітного залізобетонного перекриття (1 – плита
перекриття; 2 – ребро; 3 – опалубка; 4 – армокаркас; 5 – кріплення армокаркасу;
6 – тимчасовий стояк; 7 – напрямок подавання бетонної суміші)
Перед початком будівельних робіт необхідно звільнити навантажене
перекриття, встановивши тимчасові опори, щоб перенести навантаження на
перекриття, яке знаходиться на нижніх рівнях. Зміцнення верхніх частин
монолітних перекриттів виконують шляхом поетапного підсилення ділянок
завширшки не більше 3 метрів із встановленням арматури у штрабах, які
просвердлені у несучих стінах. Арматуру на підсиленому перекритті викладають
таким чином, щоб вона взаємодіяла з вже існуючою арматурою. Старий бетон
обробляють піскоструминним апаратом для створення текстурованої поверхні,
потім очищають від забруднень і змочують водою. На металеві підкладки
встановлюють нову арматурну сітку, яку зварюють з існуючою сіткою відповідно
до проекту. Бетонну суміш наносять у смугах завширшки до 3 метрів і
ущільнюють поверхневим вібратором, при цьому шар має товщину від 30 до 50
мм. Штраби заповнюють бетоном на всю висоту. У випадку обмеження товщини
плити, підсилення виконують за допомогою торкретування армованої поверхні
шаром товщиною 25-30 мм. Цей метод усуває основний недолік торкретування -
втрату бетонної суміші, забезпечуючи міцне зчеплення старого бетону з новим та
високу міцність нанесеного шару бетону.
Під час експлуатації багатоповерхових промислових будівель, певні ділянки
збірних залізобетонних покриттів можуть пошкодитись внаслідок впливу
агресивного середовища, що може призвести до втрати їхньої функціональності.
Наприклад, повздовжні тріщини в бетонному шарі та корозія арматури серйозно
погіршують стійкість та міцність плит перекриттів. Технічний стан ригелів, які
знаходяться у контакті з агресивним середовищем, зазвичай залишається
задовільним і не потребує негайного підсилення.
Застосування збірних залізобетонних плит для відновлення пошкоджених
ділянок ускладнюється через обмеженість умов монтажу та неможливість
використання продуктивного монтажного обладнання. Тому ефективним методом
61

реконструкції збірних залізобетонних перекриттів із ригелями таврового перетину
є будівництво нового монолітного перекриття. Після цього розбирається
пошкоджена частина, а залізобетонні плити можуть бути використані як опалубка
у цьому процесі.
На реконструйованій ділянці перекриття замінюються збірні залізобетонні
плити в певному порядку. Перфораторами на верхній поверхні ригелів
вирізаються поперечні вирізи для розкриття робочої арматури. Послідовно замінні
плити перекриттів відстібаються від прикріплення до місць їхнього з'єднання з
ригелями. Перед цим під них підводяться стояки телескопічного підйомника, який
розташований на нижче розташованому перекритті. Демонтовані плити
піднімають за допомогою підйомника на відстань будівельного проміжку,
необхідного для їхнього подальшого розбирання, і фіксують їх у цьому положенні
за допомогою металевих клинів (див. рис. 3.8, а).
Нанесення ізоляційного шару на поверхню плит передбачає запобігання
зчепленню між "старим" та "новим" бетонами у майбутньому. Покладання
арматурної сітки виконується з регулюванням захисного шару бетону за
допомогою фіксаторів. З'єднання арматури, розташованої в зоні розташування
ригелів, проводиться за допомогою відомих методів, що включають їх робочу
арматуру. Далі на поверхню відновленої ділянки перекриття наносять і
ущільнюють бетонну суміш, що заповнює поперечні пази в ригелях і створює
бетонні шпонки. Товщина і армування монолітної плити визначаються
розрахунками, які також враховують роботу посилених ригелів.
62

Рисунок 3.8 – Заміна збірних залізобетонних плит перекриття (а – піднімання
плити, яка демонтується; б – видалення старої плити після влаштування нової; 1 – колона; 2 –
ригель; 3 – оголена арматура ригеля; 4 – плита, яка демонтується; 5 – клин; 6 – підйомник; 7 –
монолітна плита перекриття; 8 – розлом по борозні)
Після того, як бетон набуває необхідної міцності, установлюють стояки
підйомника під кожну збірну залізобетонну плиту по черзі. Після підняття плити,
видалення клинів та спуску її на полиці ригелів, виконують операції всередині
прогону: пробивають борозну знизу, викривають та перерізають нижню робочу
арматуру плити. Під власною вагою плита складається (див. рис. 3.8, б), після чого
її за допомогою технічного підйомника опускають на перекриття нижнього
поверху. Після цього плиту видаляють з будівлі, яка реконструюється, повністю
або частинами, застосовуючи малогабаритний навантажувач або консольний кран
«у вікно».
Для зменшення товщини та власної ваги нового монолітного перекриття,
перед бетонуванням встановлюють закладні деталі уздовж верхньої поверхні
замінних плит. Після завершення бетонування пошкоджені плити демонтують
повністю або по ділянках, рівних ширині 2...3 плит. На нижні смужки ригелів під
забетонованою ділянкою перекриття встановлюють сталеві або залізобетонні
прогони, які підклинюють на опорах і з'єднують з заставними деталями плити
нового перекриття за допомогою електродугового зварювання. Цей процес
повторюють на інших ділянках у тій самій послідовності.
Під час експлуатації залізобетонних перекриттів повнозбірних будівель
(великопанельних, великоблокових) можуть виникати надмірні прогинання й
63

тріщини. Для усунення цих дефектів проводять роботи з виправлення прогинань
та посилення панелей перекриттів.
З метою запобігання прогинанню панелей горищного перекриття, на них
встановлюють сталеві балки, які закріплюють у несучих стінах або спирають на
бетонні підкладки поруч. Провислу панель підвішують до балок за допомогою
сталевих хомутів, які прокладають через просвердлені в ній отвори (див. рис. 3.9).
З метою збільшення жорсткості сталеві балки заливають бетоном навколо них.

Рисунок 3.9 – Усунення прогинання перекриття шляхом підвішування до
двотаврової балки (1 – плита перекриття; 2 – перегородка; 3 – несуча балка; 4 –
розподільна підкладка; 5 – сталевий хомут)
Для вирішення прогинання панелей міжповерхових перекриттів, які
знаходяться недалеко від несучих стін, застосовують метод підведення сталевих
балок під них та наступне укріплення металевою сіткою (див. рис. 3.10).
64

Рисунок 3.10 – Усунення прогинання плити перекриття шляхом підбиття сталевої
балки (1 – стіна; 2 – перекриття; 3 – сталева балка; 4 – шар штукатурки по
металевій сітці)
У будівлях, де є поперечні несучі стіни, прогинання компенсуються за
допомогою коротких двоконсольних балок (див. рис. 3.11). На кінцях цих балок
встановлюють стягувальні болти, які проходять через спеціальні отвори,
свердлених у плиті перекриття, для вирівнювання прогинів.

Рисунок 3.11 – Усунення прогинання перекриттів у несучих стінах (1 – стіна; 2 –
перекриття; 3 – розвантажувальна балка; 4 – стяжний болт)
65

При появі надмірних тріщин у залізобетонних балках виконують ремонт
шляхом застосування металевих накладок з куткової сталі на уражену частину
балки або прогону. Також використовують епоксидні або поліефірні смоли для
заповнення тріщин. Для підсилення балок та прогонів можуть встановлювати
додаткові сталеві затяжки, які кріпляться анкерами на опорах. Також можуть
використовувати ґратчасті сталеві балки або металеві ґратчасті обойми на
залізобетонних балках перекриттів. Щодо ушкодженого нижнього поясу балки або
прогону, його можна підсилити за допомогою металевої обойми товщиною 1...2
мм (див. рис. 3.12).

Рисунок 3.12 – Підсилення нижнього пояса балки обоймою з листової сталі (1 –
балка; 2 – сталевий лист, δ = 1...3 мм; 3 – торкретбетон або епоксидний розчин)
У випадках, коли потрібно посилити балки, іноді застосовують додаткову
арматуру, що дозволяє плитам та підсиленій балці працювати спільно. Арматурні
стержні прикріплюють до зовнішніх поверхонь верхнього або нижнього пояса
балок за допомогою поліефірних розчинів, які швидко зчіплюються і мають
міцність на розтяг 20 Па [5].
Висновок.
Данний розділ дає нам теоретичне розуміння розрахунку конструкцій з
монолітного залізобетону. Показує таблиці з рекомендаціями до вибору арматури
та її кроку у перерізах в з/б. Також формули допустимих значень прогинів. Знання
про технічну експлуатацію, відновлення та підсилення з/б перекриттів. Про
ремонт конструкцій цих перекриттів(підготовчі і монтажні операції). Показує
вузли опирання панелей на стіни різної конфігурації та технологічні операції
пов’язані з вищезазначеним.
66

РОЗДІЛ 4: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МОНОЛІТНИХ ПЕРЕКРИТТІВ
З ТОЧКИ ЗОРУ КОНСТРУКТИВНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ
РАЦІОНАЛЬНОСТІ
У цьому розділі будуть розглянуті основні види монолітних перекриттів,
їхні конструктивні особливості, переваги та недоліки. Також буде проведено
порівняльний аналіз цих перекриттів з точки зору конструктивної та економічної
раціональності.
У приватному будівництві монолітне залізобетонне перекриття і перекриття
зі збірних пустотних плит найбільш популярні на сьогоднішній день. Їх переваги
по відношенню до інших:
 Надійність
 Пожежостійкість
 Звукоізоляція
 Високі розрахункові навантаження
4.1 Збірні пустотні плити перекриття
У котеджному будівництві найчастіше застосовують серійні кругло-пустотні
плити. Виготовляються такі плити на заводі. Приклад маркування «ПК 48-12-8»
 ПК - плита кругло-пустотна
 48 - довжина плити (в даному випадку 4780 мм)
 12 - ширина плити (в даному випадку 1190 мм)
 8 - розрахункове навантаження (в даному випадку 800 кгс/м2)
Таке перекриття можна монтувати в будь-яку пору року. Монтаж
проводиться за допомогою крана. Плити анкеруються з несучими стінами і між
собою. Після влаштування плит проводиться затирання швів.
Переваги і недоліки збірного перекриття по відношенню до монолітного:
Переваги Недоліки
 Швидкість монтажу  Шви між плитами
 Роботи проводяться в будь-який  Не ідеальна геометрія плит
час року  Необхідно передбачати натяжні або
 Вартість підвісні стелі
 Деякі обмеження в плануванні
67

4.2 Монолітне міжповерхове перекриття
Монтаж такого перекриття розпочинається з встановлення горизонтальної
опалубки, за якою слідує в'язка арматурного каркаса плити. Важливо, щоб діаметр
арматурних стрижнів і їхнє розташування відповідали проектним параметрам.
Після цього здійснюється заливка бетону для плити та догляд за ним. Опалубку
можна знімати не раніше, ніж через 7 днів. У зимовий період не рекомендується
влаштовувати монолітне перекриття без спеціальних заходів.
Переваги та недоліки монолітного перекриття в порівнянні з збірним:
Переваги Недоліки
 Ідеальна геометрія плити  Швидкість монтажу
 Вільне планування поверху  У зимовий період припускає
 Роботи проводяться без заїзду додаткові витрати
важкої техніки на ділянку  Вартість
4.3 Розрахунок вартості влаштування цих двох типів перекриття та
порівння їх на однаковій площі поверху (див. малюнок нижче).
Приклад збірного перекриття

68

Приклад монолітного перекриття

Загальні витрати на влаштування збірного перекриття:
Найменування матеріалів и Од. Ціна од.
№ Кількість Сума (грн)
механізмів вим. товару
Плити перекриття (с
1 шт 19 1550.0 29450.0
доставкою)
3
2 Кладочний розчин м 1.2 570.0 684.0
3 Анкера металевий шт 14 20.0 280.0
4 Кран змін 2 1800.0 3600.0
Загальна вартість матеріалів та механізмів 34014.0

69

Од. Ціна од.
№ Найменування робіт Кількість Сума (грн)
вим. робіт
Установка плит перекриття
2
1 з анкеруванням та м 124 60.0 7440.0
затиранням швів
Загальна вартість робіт по влаштуванню перекриття 7440.0

Загальна вартість влаштування збірного перекриття 41454.0
При розробці більш складного проекту будинку, розраховуйте на додаткові
10-15% від загальної вартості для встановлення монолітних ділянок і металевих
балок. [8]
Оскільки геометрія плит не завжди ідеальна, рекомендується додатково
врахувати 10-15% від загальної вартості на встановлення підвісної або натяжної
стелі. [8]
Загальна вартість влаштування збірного перекриття + 25% 51820.0

Загальні витрати на влаштування монолітного перекриття:
Найменування матеріалів и Од. Ціна од.
№ Кількість Сума (грн)
механізмів вим. товару
1 Арматура т 2.0 7400.0 14800.0
3
2 Бетон В20 Р4 м 24.0 700.0 16800.0
2
3 Опалубка горизонтальна м 124 40.0 4960.0
4 Бетононасос час 2 1100.0 2200.0
Загальна вартість матеріалів та механізмів 38760.0

Ціна
Од.
№ Найменування робіт Кількість од. Сума (грн)
вим.
робіт
Влаштування монолітної
2
1 плити: установка опалубки, м 124 200.0 24800.0
армування, бетонування
Загальна вартість робіт по влаштуванню перекриття 24800.0

70

Загальна вартість влаштування монолітного перекриття 63560.0

Можна зробити висновок, що обидва цих типи перекриття мають свої
переваги та недоліки щодо один одного [6].
У випадку обмеженого бюджету та потреби у швидкій зведеності будинку,
краще обрати збірне перекриття. Це також підходить для будинків зі складною
конфігурацією, де потрібно використовувати монолітні ділянки або металеві
балки.
Однак, якщо основний акцент робиться на якості та естетиці, то варто
вибрати монолітне перекриття. Воно гарантує ідеальну геометрію плити, що
дозволяє створити рівну й гладку стелею. Крім того, монолітне перекриття має
вищі тепло- та звукоізоляційні властивості.
В будь-якому випадку перед вибором типу перекриття рекомендується
звернутися до фахівця, який допоможе врахувати всі особливості вашого
будівництва.

71

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК.
В роботі досліджено основні принципи конструювання з монолітного
залізобетону, зокрема вивчено технології, технічні властивості та характеристики
цього матеріалу, що було розглянуто у першому розділі. Розділ 2 присвячений
конструктивним рішенням для перекриттів з монолітного залізобетону, розглянуто
типи та характеристики перекриттів, а також технологічні аспекти їх будівництва.
У розділі 3 були розглянуті основні аспекти розрахунку та експлуатації таких
перекриттів, зокрема розрахунок конструкцій, урахування утворення тріщин та
деформацій, а також технічна експлуатація, ремонт і посилення залізобетонних
перекриттів. У 4 розділі було проведено аналіз і порівняння з конструктивної і
економічної раціональності двох видів монолітних перекриттів.
Отже, робота дозволила систематизувати та проаналізувати основні аспекти
конструювання, будівництва та експлуатації перекриттів з монолітного
залізобетону, що є важливим в контексті сучасного будівництва та
інфраструктурного розвитку. Дослідження цих аспектів має велике значення для
підвищення надійності та тривалості споруд із застосуванням даного будівельного
матеріалу, а також виявлення найбільш раціональних конструктивних рішень в
функціональному і економічному аспекті.

72

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Хоменко О.Г. Залізобетонні конструкції: навчальний електронний
посібник. Глухів. 2017. 208 с.
2. Стовпник С. М., Ган А. Л., Шайдецька Л. В. Будівельні матеріали і
конструкції підземних споруд. Основи розрахунку: навч. посіб. для студ.
спеціальності 184 «Гірництво» / КПІ ім. Ігоря Сікорського. Київ : КПІ ім. Ігоря
Сікорського, 2019. 120 с.
3. Котеньова З. І. Архітектура будівель і споруд: Навчальний посібник.
Харків: ХНАМГ, 2007. 170 с.
4. ДБН В.2.6.-98:2009 Конструкції будинків і споруд. Бетонні та
залізобетонні конструкції. Основні положення. – Чинний від 2011-06-01. Київ :
Мінрегіонбуд України, 2011. 71 с.
5. Якименко О. В. Технічна експлуатація будівель та споруд : навч. посібник
/ О. В. Якименко, К. О. Кіктьова ; Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М.
Бекетова. Харків: ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2019. 247 с.
6. Яке перекриття обрати: монолітне залізобетонне чи збірні пустотні
плити? URL: https://newpoint-ac.com/ukr/materialy/5 (дата звернення: 19.12.2023).
7. ДСТУ Б В.2.8-41:2011. Опалубка для зведення монолітних бетонних і
залізобетонних конструкцій. Класифікація і загальні технічні вимоги (59397)
8. ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 Правила визначення вартості будівництва.
9. Franciskovic J., Miksic B., Rogan I., Tomicic M. Protection and repair of
reinforced concretestructures byme- ans of MCI- ingibitors and corrosion protective
materials. Inno- vative materials and technologies for concrete structures. September,
2007. 525 p.
10. Карапузов Є. К., Муляр О. М. Система матеріалів Сеresit ПЦБ для
ремонту та захисту бетону. Будівельні матеріали і вироби: всеукраїнський науково
– технічний виробничий журнал. Київ.: ДП НДІБМВ, 2012. №1 (72). С. 34–37.

73

11. Шарикіна Н. В., Молодід О. С. Технологічні особливості ремонту
залізобетонних конструкцій. Сучасні проблеми енергоресурсозбереження в
будівництві, містобудуванні, та житлово-комунальному господарстві: матеріали
Всеукр. наук.-практ. конф. студ. та мол. уч., м. Запоріжжя, 6–8 грудня 2018 р. С.
82–84.
12. Шарикіна Н. В. Технологічні особливості ремонту залізобетонних
конструкцій. Будівельне виробництво. Київ: ДП «НДІБВ», 2020. Вип № 69. С. 28–
34.
13. I Rudnieva, I Priadko, N Priadko, H Tonkacheiev. Особливості та
перспективи використання технологій підсилення будівельних конструкцій
композиційними матеріалами при реконструкції споруд. Будівельні конструкції.
Теорія і практика. 2020 № 7, С. 12–22.
14. EN 1504 "Product and system for the protection and repair of concrete
structures – Defines the general principles for the use of products and systems, for the
repair and protection of concrete" – Was approved by CEN on 2 June 2005. – 214 р.
15. ДСТУ Б В.3.1-2:2016. Ремонт і підсилення несучих і огороджувальних
будівельних конструкцій та основ будівель і споруд. На заміну ДБН В.3.1-1-2002;
чинний від 01.04.2017. Вид. офіц. Київ : Мінрегіонбуд України, 2017. 72 с.
16. ДСТУ-Н Б В.1.2-18:2016. Настанова щодо обстеження будівель і споруд
для визначення та оцінки їх технічного стану. Чинний від 01.04.2017. Вид. офіц.
Київ : Мінрегіонбуд України, 2017. С. 47.
17. Нормативні документи з питань обстежень, паспортизації, безпечної та
надійної експлуатації виробничих будівель і споруд. – [Чинні від 1997-11-27]. К. :
Держ. Комітет буд-ва, архіт. та житлової політики України,
Держнаглядохоронпраці України, 1997. 145 с.
18. ДСТУ EN 206:2018 Бетон. Технічні вимоги, експлуатаційні
характеристики, виробництво та критерії відповідності (EN 206:2013 + A1:2016,
IDT) [чинний з 01.01.2019] ДП Київ «УкрНДНЦ»).
74

19. ДБН В.1.2-14-2009 Загальні принципи забезпечення надійності та
конструктивної безпеки будівель, споруд, будівельних конструкцій та основ К.:
Мінрегіонбуд, 2009.-48 (аціональний стандарт України).
20. EN-206:2013. Concrete–Specification, Performance, Production and
Conformity; European Committee for Standardization (CEN): Belgium, Brussels, 2013.
21. V. Chandana, C. Venkatasubramanian. An Experimental Study on the Repair
of Concrete Crack by Shotcrete Technique. International Journal of Civil Engineering
and Technology (IJCIET) Vol. 9, Issue 5, May 2018, pp. 611–617.
22. ДБН В.2.6-98:2009. Конструкції будинків і споруд. Бетонні та
залізобетонні конструкції. Основні положення. На заміну СНиП 2.03.01-84*;
чинний від 01.06.2011. Вид. офіц. Київ : Мінрегіонбуд України, 2011.71 с.
23. Молодід О. С. Система формування конструктивно-технологічних
рішень відновлення експлуатаційної придатності будівельних конструкцій :
дис…докт. техн. наук : 05.23.08 / Київський національний університет будівництва
і архітектури. Київ, 2021. 453 с.
24. Шарикіна Н. В. Причини пошкодження залізобетонних конструкцій.
Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку: матеріали
Всеукр. наук.-практ. інтернет конф. Зб. наук. праць, Вип. 68. Переяслав, 21 березня
2021р. С. 235–238.
25. Коваль П. М., Зеленовський В.А. Вплив складу бетону на корозійний
стан арматури та довговічність залізобетонних конструкцій. Науково-виробничий
журнал Автошляховик України. Вип. 1 (257) 2019. С. 33–39.
https://doi.org/10.33868/0365-8392-2019-1-257-33-39.
75

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets