ChSTU repository

  
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ  
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
на тему: Реалізація державних соціальних гарантій та зобов’язань 
в системі соціального забезпечення населення 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: 
студент V курсу, групи СЗМ-024 
С. М. Гаврильченко  
Керівник: С. П. Архипова 
Рецензент: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2025 
 
  2 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр       
Галузь знань   23 Соціальна робота   
Спеціальність             232 «Соціальне забезпечення»  
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Белова І.О. 
«_____» _______________2025 р. 
 
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 
Здобувачу Гаврильченку Сергію Миколайовичу  
на підготовку кваліфікаційної роботи магістра на тему: «Реалізація 
державних соціальних гарантій та зобов’язань в системі соціального 
забезпечення населення» 
Тему затверджено наказом від «___» ____  _________2025 р   
Кваліфікаційна робота магістра виконується на матеріалах _кафедри 
соціального забезпечення Черкаського державного технологічного 
університету.  
План кваліфікаційної роботи магістра 
 
Розділ 1. Теоретичні засади реалізації державних соціальних гарантій та 
зобов’язань у системі соціального забезпечення населення.  
Розділ 2. Нормативно-правове забезпечення реалізації соціальних гарантій та 
зобов’язань в Україні. 
Розділ 3. Практичні аспекти реалізації державних соціальних гарантій та 
зобов’язань у системі соціального забезпечення населення 
  3 
 
Об’єкт дослідження – система соціального забезпечення населення 
України. 
Предмет дослідження – процеси реалізації державних соціальних 
гарантій та зобов'язань у системі соціального забезпечення населення. 
 
Мета дослідження: здійснити аналіз сучасного стану реалізації 
державних соціальних гарантій та зобов'язань у системі соціального 
забезпечення населення України, виявлення проблем та недоліків існуючих 
механізмів, а також розробка рекомендацій щодо їх удосконалення. 
 
 
Конкретні завдання, які здобувач вищої освіти повинен виконати для 
досягнення поставленої мети: 
 
У розділі 1. Розкрити теоретичні засади реалізації державних соціальних 
гарантій та зобов’язань у системі соціального забезпечення населення; 
 
У розділі 2. Проаналізувати нормативно-правове забезпечення реалізації 
соціальних гарантій та зобов’язань в Україні 
 
У розділі 3. Обгрунтувати практичні аспекти реалізації державних 
соціальних гарантій та зобов’язань у системі соціального забезпечення 
населення 
 
Завдання підготував 
науковий керівник   __________________      С. П. Архипова 
                                             (підпис)                         (прізвище та ініціали) 
 «____»__________2025 р. 
 
 
 
 
Завдання одержав здобувач(ка)                                                                                                                            
                                         ____________       С.М. Гаврильченко  
                                             (підпис)                                 (прізвище та ініціали) 
 «____»__________2025 р. 
 
 
  4 
 
 
ЗАТВЕРДЖЕНО 
Завідувач 
кафедри________________ 
 
протокол №___ від ______________ 
 
Орієнтовний графік 
підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами освітнього 
ступеня «магістр» спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» на 
2025/2026 навчальний рік 
 
Етапи підготовки та захисту Денна форма  
КРМ навчання Примітка  
1. Вибір студентом теми КРМ і подання   
заяви  на кафедру; ___.___.2025 р.   
- затвердження тем КРМ і призначення   виконано  
наукових керівників;  
- складання і затвердження 
індивідуальних завдань на виконання 
КРМ 
2. Підготовка вступу і першого розділу  ___.___.2025 р.  виконано  
КРМ   
3. Підготовка другого розділу КРМ ___.___.2025 р.  виконано  
  
4. Підготовка третього розділу КРМ ___.___.2025 р.  виконано  
  
5. Подання здобувачем завершеної КРМ ___.___.2025 р.  виконано  
науковому керівнику   
6. Розгляд КРМ науковим керівником ___.___.2025 р.  виконано  
  
7. Попередній розгляд КРМ на комісії  ___.___.2025 р.  виконано  
від кафедри   
8. Доопрацювання роботи, прийняття ___.___.2025 р.  виконано  
кафедрою рішення про допуск КРМ до   
захисту перед ЕК оформлення та 
зовнішнє рецензування КРМ 
9. Захист КРМ перед ЕК ___.___.2025 р.   
 
 
 
  
 
РЕФЕРАТ 
Основний текст кваліфікаційної роботи магістра викладений на 95 
сторінках. Робота містить 17 таблиць, список використаних джерел із 72 
найменувань. 
 
Об’єктом дослідження є система соціального забезпечення населення 
України. 
Предметом дослідження є процеси реалізації державних соціальних 
гарантій та зобов'язань у системі соціального забезпечення населення. 
 
Метою роботи є: здійснення аналізу сучасного стану реалізації 
державних соціальних гарантій та зобов'язань у системі соціального 
забезпечення населення України, виявлення проблем та недоліків існуючих 
механізмів, а також розробка рекомендацій щодо їх удосконалення 
Завданнями роботи є: 
1. Розкрити поняття та сутність державних соціальних гарантій та зобов'язань. 
2. Проаналізувати нормативно-правову базу, що регулює реалізацію соціальних 
гарантій в Україні. 
3. Оцінити ефективність існуючих механізмів реалізації соціальних гарантій. 
4. Виявити основні проблеми та виклики у сфері соціального забезпечення 
населення. 
5. Проаналізувати зарубіжний досвід забезпечення соціальних гарантій. 
6. Розробити проект «Сильне суспільство через ефективні соціальні гарантії» 
щодо удосконалення системи реалізації соціальних гарантій в Україні. 
 
За результатами дослідження сформульовані висновки, які відповідають 
поставленим завданням, а їх обґрунтованість і переконливість засвідчують достатню 
наукову підготовленість та синтезують результати наукового дослідження. 
 
Одержані результати можуть бути використані у розробці конкретного 
проєкту «Сильне суспільство через ефективні соціальні гарантії» 
спрямованого на підвищення рівня соціальної захищеності громадян, 
розвиток системи соціальної справедливості та забезпечення гідних умов 
життя для всіх верств населення. Актуальність проєкту визначається 
потребою у вдосконаленні механізмів реалізації соціальних гарантій, які 
виступають основою стабільності, єдності та добробуту суспільства. 
Метою проєкту є здійснення аналізу сучасного стану реалізації 
державних соціальних гарантій та зобов'язань у системі соціального 
забезпечення населення України, виявлення проблем та недоліків існуючих 
механізмів, а також розробка рекомендацій щодо їх удосконалення. 
 
Рік виконання роботи 2025 рік 
Рік захисту роботи 2025 рік 
  6 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП……………………………………………………………………….. 7 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ  
СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ У СИСТЕМІ  
СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ …………………… 12 
 1.1. Поняття, сутність і класифікація державних соціальних гарантій   12 
 1.2. Соціальне забезпечення як інститут соціальної політики та 
гарантія реалізації соціальних прав ……………………………….. 19 
 1.3. Проблеми та виклики  сучасності та їх вплив на реалізацію 
соціальних зобов’язань (економічні кризи, війна, міграційні 
процеси) ………………………………………………………………. 26 
РОЗДІЛ 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  
РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ В  
УКРАЇНІ ……………………………………………………………………… 33 
 2.1. Конституційні засади соціальних прав громадян …………............. 33 
 2.2. Законодавча база України у сфері соціального забезпечення  
 (огляд профільних законів) …………………………………………. 40 
2.3. Державні програми соціального забезпечення та підтримки різних  
 категорій населення і механізми їх реалізації……………................ 46 
2.4.  Порівняльний аналіз міжнародного досвіду забезпечення  
соціальних гарантій …………………………………………………. 57 
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ  
СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ У СИСТЕМІ  
СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ …………………… 65 
 3.1. Соціальний захист вразливих категорій населення  
(малозабезпечені, люди з інвалідністю, учасники бойових  
дій, внутрішньо переміщені особи) ……………………………. 65 
 3.2. Авторський проєкт «Сильне суспільство через ефективні  
 соціальні гарантії» ………………………………………………….. 69 
3.3. Шляхи вдосконалення механізмів реалізації державних  
соціальних гарантій та зобов’язань ………………………………… 78 
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….. 85 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 89 
  7 
 
ВСТУП 
 
Актуальність вибору теми роботи. Реалізація державних соціальних 
гарантій та зобов’язань у системі соціального забезпечення населення є 
одним із ключових напрямів соціальної політики сучасної України. В умовах 
економічних криз, демографічних змін, пандемій та повномасштабної війни 
актуальність питання належного соціального захисту населення значно 
зростає. Держава виступає гарантом забезпечення базових соціальних прав 
громадян, зокрема права на пенсійне забезпечення, медичну допомогу, 
соціальні виплати та підтримку вразливих груп населення. Відповідне 
функціонування системи соціального забезпечення сприяє збереженню 
соціальної стабільності, зміцненню довіри громадян до державних інституцій 
та підвищенню загального рівня добробуту населення. 
Сучасні виклики, такі як зростання потреб внутрішньо переміщених 
осіб, збільшення кількості людей, які опинилися у складних життєвих 
обставинах, а також потреба приведення соціальної політики у відповідність 
до стандартів Європейського Союзу, обумовлюють необхідність 
удосконалення законодавства та механізмів реалізації соціальних гарантій. 
Водночас, відсутність уніфікованої системи оцінки ефективності державних 
програм соціального забезпечення створює ризики неефективного 
використання ресурсів та недостатньої підтримки громадян. 
Ступінь вивченості проблеми. Процес формування системи державних 
соціальних гарантій та нормативів розпочався в Україні із прийняттям 
Законів України «Про прожитковий мінімум» (1999 р.), «Про державні 
соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (2000 р.), а на його основі 
– наказу Міністерства праці та соціальної політики України (2002 р.), яким 
затверджено державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів.  
Дослідженню державних соціальних стандартів та гарантій присвячені 
праці багатьох українських та зарубіжних вчених, серед яких: В. Бідак, 
  8 
 
З. Бурик, В. Гончаренко О Длугопольський Т. Корецька, Е. Лібанова, 
О. Максимчук, І. Наливайко В. Новикова, Т. Ганслі, М. Туленков, 
А. Халецька, Ю. Шайгородський та інших. Проте, багатоваріантний 
термінологічний апарат зазначеної проблематики, який є результатом 
вагомого внеску кожного у дослідження державних соціальних стандартів, 
гарантій та нормативів тільки ускладнює розуміння сутності цих понять. 
Проблеми соціального забезпечення населення досліджували 
українські та зарубіжні науковці: С. Архипова, Н. Болотіна, 
О. Длугопольський, К. Дубич, Г. Лопушняк, Н. Олійник, О. Палій, Л. Петрук 
О. Хомра В. Яворська та інші. Вони досліджували механізми соціальної 
підтримки населення, класифікацію соціальних гарантій, а також 
ефективність державних програм у різних сферах соціальної політики. 
Особливу увагу у наукових працях приділяють визначенню поняття 
«соціальні гарантії» та «соціальний захист», їх взаємозв’язку та нормативно-
правовому закріпленню. У сучасних дослідженнях підкреслюється 
необхідність узгодження державних зобов’язань із реальними потребами 
населення та адаптації механізмів соціальної підтримки до економічних, 
демографічних і соціальних викликів. 
Ураховуючи сучасні виклики та складність реалізації державних 
соціальних гарантій, стає очевидним, що ефективність системи соціального 
забезпечення значною мірою залежить від взаємодії законодавчої бази, 
державних програм та реальних потреб населення. Наприклад, в Україні 
функціонують програми пенсійного забезпечення, державної допомоги 
малозабезпеченим сім’ям, підтримки людей з інвалідністю, учасників 
бойових дій та внутрішньо переміщених осіб. У 2024 році понад 14 мільйонів 
осіб отримували пенсійні виплати, близько 3 мільйонів – допомоги сім’ям з 
дітьми, а соціальні програми охоплюють понад 2 мільйони людей з 
особливими потребами. 
  9 
 
Попередній аналіз наукових досліджень і практичних аспектів 
соціального забезпечення дозволяє констатувати, що існує потреба у 
комплексному підході до удосконалення механізмів реалізації соціальних 
гарантій, підвищення їх доступності та адаптації до соціально-економічних 
умов. Саме це обумовлює необхідність проведення системного дослідження, 
спрямованого на аналіз стану реалізації державних соціальних гарантій та 
визначення шляхів підвищення їх ефективності. 
Мета роботи: здійснити аналіз сучасного стану реалізації державних 
соціальних гарантій та зобов'язань у системі соціального забезпечення 
населення України, виявлення проблем та недоліків існуючих механізмів, а 
також розробка рекомендацій щодо їх удосконалення. 
Визначена мета обумовила такі завдання:  
1. Розкрити поняття та сутність державних соціальних гарантій та 
зобов'язань. 
2. Проаналізувати нормативно-правову базу, що регулює реалізацію 
соціальних гарантій в Україні. 
3. Оцінити ефективність існуючих механізмів реалізації соціальних 
гарантій. 
4. Виявити основні проблеми та виклики у сфері соціального 
забезпечення населення. 
5. Проаналізувати зарубіжний досвід забезпечення соціальних 
гарантій. 
6. Розробити проект «Сильне суспільство через ефективні соціальні 
гарантії» щодо удосконалення системи реалізації соціальних гарантій в 
Україні. 
Об’єкт дослідження – є система соціального забезпечення населення 
України. 
Предмет дослідження – процеси реалізації державних соціальних 
гарантій та зобов'язань у системі соціального забезпечення населення.  
  10 
 
Для вирішення поставлених завдань використано методи дослідження: 
теоретичні – опрацювання нормативних актів та літературних джерел для 
осмислення системи соціального забезпечення та реалізації державних 
соціальних гарантій, узагальнення для систематизації та рубрикації 
зарубіжного та вітчизняного досвіду у сфері соціальної політики, 
порівняльний аналіз для зіставлення соціальних програм соціального 
забезпечення України та інших країн; системний підхід для комплексного 
аналізу взаємозв’язку законодавства, державних програм і потреб населення, 
соціальне теоретизування; емпіричні – соціальне спостереження, анкетування 
та інтерв’ювання представників різних категорій населення, узагальнення 
статистичних даних і практичного досвіду для формулювання висновків і 
практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів реалізації 
державних соціальних гарантій. 
Теоретичне значення магістерської роботи полягає в систематизації і 
узагальненні наукових підходів до реалізації державних соціальних гарантій 
та зобов’язань, а також у поглибленому аналізі механізмів соціального 
забезпечення населення в Україні. Дослідження дозволяє визначити основні 
напрями розвитку соціальної політики, виявити чинники, що впливають на 
ефективність реалізації гарантій, та запропонувати методологічні підходи до 
оцінки результативності державних соціальних програм. Робота сприяє 
розвитку теоретичних основ соціального забезпечення, розширенню 
наукового розуміння взаємозв’язку між законодавчою базою, державними 
програмами та соціальними потребами населення, а також створює 
передумови для подальших досліджень у сфері соціальної політики, зокрема 
в умовах надзвичайних соціально-економічних викликів, таких як війна, 
міграційні процеси та економічні кризи. 
Практичне значення магістерської роботи полягає у можливості 
використання її результатів для вдосконалення державної політики та 
програм соціального забезпечення населення. Зокрема, розроблені 
  11 
 
рекомендації можуть бути застосовані органами державної влади, місцевого 
самоврядування та громадськими організаціями для підвищення 
ефективності соціального захисту громадян, оптимізації ресурсів та адаптації 
соціальних послуг до реальних потреб різних категорій населення.  
Матеріали дослідження можуть слугувати основою для розробки нових 
соціальних програм та вдосконалення існуючих, а також стати 
методологічною підтримкою для фахівців у сфері соціальної політики та 
студентів, які вивчають соціальне забезпечення, планування соціальної 
допомоги та оцінку її ефективності. Практичне значення також полягає у 
можливості використання запропонованих підходів для підвищення 
доступності соціальних гарантій для вразливих категорій населення, таких як 
люди з інвалідністю, внутрішньо переміщені особи, малозабезпечені сім’ї та 
УБД. 
  12 
 
РОЗДІЛ 1. 
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ 
ГАРАНТІЙ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ 
 
1.1. Поняття, сутність і класифікація державних соціальних 
гарантій  
Державні соціальні гарантії – це встановлені законами та іншими 
нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів 
громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги та інших 
соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від 
прожиткового мінімуму. Вони є основним інструментом реалізації соціальної 
політики держави, спрямованої на забезпечення конституційного права 
громадян на достатній життєвий рівень. 
Державні соціальні гарантії відіграють ключову роль у забезпеченні 
стабільності соціальних відносин у суспільстві. Вони забезпечують 
мінімальні стандарти життя громадян, що є необхідними для підтримки 
їхньої життєдіяльності та забезпечення соціальної безпеки.  
Сутність державних соціальних гарантій полягає у встановленні 
державою обов’язкових норм та зобов’язань, які гарантують громадянам 
певний рівень соціального захисту незалежно від їхніх доходів та 
соціального статусу. Це сприяє забезпеченню рівності та соціальної 
справедливості, оскільки дозволяє забезпечити основні потреби кожного 
громадянина, включаючи право на гідне життя, охорону здоров’я, освіту, 
пенсійне та медичне забезпечення. 
Державні соціальні гарантії є не лише механізмом матеріальної 
підтримки, а й важливим інструментом реалізації державної політики у сфері 
соціального забезпечення. Вони спрямовані на підтримку різних категорій 
населення, зокрема малозабезпечених верств, осіб з інвалідністю, УБД, 
  13 
 
багатодітних сімей та внутрішньо переміщених осіб. Завдяки цьому держава 
може оперативно реагувати на соціальні виклики, що виникають у 
суспільстві, включаючи економічні кризи, демографічні зміни та наслідки 
війни [З]. 
Суттєвим аспектом державних соціальних гарантій є їх законодавче 
закріплення. В Україні основні соціальні гарантії регламентуються 
Конституцією, законами та підзаконними актами, що встановлюють 
мінімальні стандарти доходів, соціальних виплат та надання послуг. Зокрема, 
Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні 
гарантії» визначає мінімальні обов’язки держави щодо забезпечення гідного 
рівня життя громадян, що забезпечує правову основу для реалізації 
соціальної політики. Законодавче закріплення гарантій дозволяє забезпечити 
єдність та послідовність державної політики у сфері соціального 
забезпечення, а також створює умови для контролю за її виконанням. 
Однією з ключових характеристик державних соціальних гарантій є їх 
універсальність та адаптивність. Вони поширюються на всіх громадян 
країни, забезпечуючи мінімальні стандарти життя, та можуть адаптуватися 
до змін соціально-економічної ситуації. Наприклад, у період економічної 
кризи або після воєнних дій держава може коригувати розмір соціальних 
виплат та обсяг надання послуг відповідно до потреб населення. Це дозволяє 
ефективно захищати вразливі верстви та підтримувати соціальну стабільність 
[33]. 
Крім того, державні соціальні гарантії виконують важливу 
інтегративну функцію, поєднуючи економічну, соціальну та правову сфери. 
Вони регулюють соціальні відносини між державою та громадянами, 
сприяють зменшенню соціальної нерівності та створюють умови для 
забезпечення соціальної справедливості.  
  14 
 
Гарантії виступають своєрідним мостом між потребами населення та 
ресурсами держави, що дозволяє збалансовано розподіляти соціальні блага та 
підтримувати стабільний рівень життя громадян [40]. 
Сутність державних соціальних гарантій полягає в тому, щоб 
забезпечити громадянам мінімальний рівень соціального захисту, що 
відповідає їхнім основним потребам. Вони є обов'язковими для всіх 
державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ 
і організацій незалежно від форми власності. Це забезпечує єдність 
соціальної політики на всій території країни [2]. 
Основні аспекти сутності державних соціальних гарантій: 
 Законодавче закріплення: встановлюються виключно законами 
України. 
 Універсальність: обов'язкові для всіх суб'єктів права. 
 Мінімальність: забезпечують рівень життя не нижчий від 
прожиткового мінімуму. 
 Динамічність: підлягають періодичному перегляду та коригуванню 
відповідно до соціально-економічної ситуації в країні [21].  
Соціальні гарантії – це система державних зобов’язань, спрямованих на 
забезпечення базових суспільних прав та потреб громадян. Вони містять 
різноманітні форми підтримки, такі як пенсії, допомоги з безробіття, медичне 
страхування, соціальне житло та інші види допомоги, які надаються для 
забезпечення гідного рівня існування [6]. 
Цілями соціальних гарантій є зменшення соціальної нерівності, 
підтримка вразливих шарів населення та забезпечення стабільності в 
суспільстві. Країна, за допомогою законодавства та відповідних інституцій, 
зобов’язується надавати ці гарантії, щоб кожен громадянин мав доступ до 
головних ресурсів і послуг, потрібних для нормального життя. 
Оскільки державні соціальні гарантії мали б відображати бажаний 
рівень життя кожної людини в країні, звернемося до визначення рівня життя 
  15 
 
та показників оцінки його якості. Відомі українські дослідники Е. Лібанова і 
В. Новіков визначають рівень життя як складну інтегральну економічну 
категорію, яка комплексно виражає самопочуття населення, його 
матеріальний добробут, соціально-побутові умови, рівень задоволення не 
тільки матеріальних, а й соціальних і духовних потреб [38; 39].  
Найпопулярнішим інтегральним показником оцінки якості життя з 
погляду практичного застосування є індекс людського розвитку (чи індекс 
розвитку людського потенціалу), розроблений в Інституті ООН з проблем 
соціального розвитку, який публікується у щорічних доповідях ООН з 1990 
р. У загальному вигляді він є поєднанням трьох компонентів – рівня 
добробуту (частка валового внутрішнього продукту на душу населення із 
урахуванням паритету купівельної спроможності національної валюти), 
очікуваної тривалості життя населення та рівня освіти (письменність 
населення, чисельність фахівців з середньою і вищою освітою тощо) [45]. 
Доречно зауважити, що в теперішніх наукових дослідженнях немає 
єдиного підходу до визначення системи показників якості життя населення. 
Перша міжнародна система таких показників була розроблена ООН у 1960 р. 
Остаточний варіант цієї системи постав у 1978 р. й включав 186 індикаторів, 
об’єднаних у 12 головних груп: демографічні характеристики населення 
(народжуваність, смертність, захворюваність, тривалість життя тощо); 
санітарно-гігієнічні умови життя; демографічні характеристики населення 
(народжуваність, смертність, захворюваність, тривалість життя тощо); 
споживання харчових продуктів; житлові умови та забезпеченість 
споживчими благами тривалого користування (автомобіль, холодильник, 
телевізор тощо); освіта та культура; зайнятість та умови праці; доходи та 
витрати населення; вартість життя та споживчі ціни; транспортні засоби; 
організація відпочинку, фізкультура та спорт; соціальне забезпечення; 
свобода людини [45]. 
  16 
 
Розглядаючи державні соціальні гарантії, сучасні вчені визначають їх 
як сукупність матеріальних і юридичних засобів, які забезпечують реалізацію 
конституційних соціально-економічних і соціально-політичних прав членів 
суспільства (умови їх життєдіяльності, реалізацію їх інтересів, різноманітних 
зв’язків і відносин, функціонування і розвиток суспільної системи загалом) 
[2]; метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб 
громадян на рівні соціально-визнаних нормативів [22]; систему обов’язків 
держави перед своїми громадянами стосовно задоволення їхніх соціальних 
потреб» [30, c. 53].  
На законодавчому рівні «державні соціальні гарантії – це встановлені 
законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного 
забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, 
встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які 
мінімуму» [21]. 
Класифікація державних соціальних гарантій здійснюється за різними 
критеріями: 
За видом соціального забезпечення: забезпечують рівень життя не 
нижчий від прожиткового.  
 Грошові виплати: пенсії, допомоги, компенсації. 
 Натуральні виплати: забезпечення житлом, медичними послугами, 
харчуванням. 
За категорією громадян: 
 Універсальні гарантії: надаються всім громадянам без винятку. 
 Спеціальні гарантії: надаються окремим категоріям громадян, таким 
як військовослужбовці, інваліди, УБД [21]. 
За джерелами фінансування: 
 Бюджетні гарантії: фінансуються за рахунок державного бюджету. 
  17 
 
 Позабюджетні гарантії: фінансуються за рахунок позабюджетних 
фондів, таких як фонди соціального страхування. 
За терміном дії: 
 Тимчасові гарантії: надаються на обмежений період часу. 
 Постійні гарантії: надаються на постійній основі. 
За сферою застосування 
 У сфері доходів населення: мінімальний розмір заробітної плати, 
мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів 
громадян.  
 У сфері соціальних послуг: державні соціальні нормативи у сфері 
охорони здоров'я, освіти, культури, житлово-комунального обслуговування  
Державні соціальні гарантії є важливою складовою соціальної політики 
держави, спрямованої на забезпечення реалізації основних прав громадян у 
різних сферах життя. Вони визначаються законом і спрямовані на підтримку 
населення, забезпечення соціальної стабільності, захисту від негативних 
наслідків економічних, соціальних та інших кризових явищ. У сучасних 
умовах, коли українське суспільство переживає масштабні соціально-
економічні та політичні зміни, особливого значення набуває систематизація 
та класифікація державних соціальних гарантій, що дозволяє ефективніше 
планувати їхнє впровадження і оцінювати результативність [21]. 
Дослідники Т. Корецька, О. Мельник відзначають, що класифікація 
соціальних гарантій за сферами застосування дозволяє визначити пріоритетні 
напрямки державної підтримки та оптимізувати використання ресурсів 
державного бюджету. Вона допомагає чітко бачити, які права та гарантії 
реалізуються у конкретних сферах суспільного життя та яким чином вони 
взаємодіють між собою [24; 32]. 
З огляду на це, доцільно виділити основні сфери застосування 
державних соціальних гарантій, що відображено у таблиці 1.1. 
 
  18 
 
Таблиця 1.1. 
Класифікація державних соціальних гарантій за сферами застосування 
 
Сфера Приклади державних Призначення та ефект 
застосування соціальних гарантій 
Економічна Гарантований мінімальний Забезпечення базових 
рівень доходів, компенсації матеріальних потреб, 
за інфляцію, соціальні зниження рівня бідності 
виплати малозабезпеченим 
Трудова Оплата праці, гарантії Захист прав працівників, 
безпечних умов праці, стимулювання 
відпустки, пенсійне продуктивності 
забезпечення 
Освітня Безкоштовна середня та Забезпечення доступу до 
вища освіта, стипендії, освіти, формування 
пільги на навчання висококваліфікованих 
кадрів 
Медична Безкоштовне медичне Збереження та відновлення 
обслуговування, здоров’я населення 
реабілітаційні програми, 
вакцинація 
Житлова Державне житло, субсидії Забезпечення житлових 
на оплату комунальних потреб, зниження 
послуг соціальної напруги 
Культурна та Безкоштовний доступ до Забезпечення культурного 
соціальна музеїв, бібліотек, розвитку, інтеграція в 
соціальних центрів суспільство 
Соціальний Пільги для ветеранів, осіб з Надання додаткових 
захист інвалідністю, дітей-сиріт, гарантій вразливим групам, 
особливих внутрішньо переміщених соціальна адаптація 
категорій осіб 
 
Таблиця демонструє, що державні соціальні гарантії охоплюють 
різноманітні сфери життя громадян, забезпечуючи реалізацію їхніх прав та 
потреб. Кожна сфера має специфічні механізми впливу, але усі вони 
  19 
 
взаємопов’язані й спрямовані на забезпечення соціальної стабільності та 
підвищення якості життя населення. Наприклад, економічні та трудові 
гарантії забезпечують базову матеріальну підтримку, а медичні та освітні 
гарантії сприяють розвитку людського капіталу та зміцненню здоров’я. 
Крім того, класифікація державних соціальних гарантій дозволяє 
визначити пріоритети державної політики та ефективніше планувати 
виділення фінансових і організаційних ресурсів. Це особливо актуально в 
умовах сучасних викликів, коли державі необхідно балансувати між 
потребами різних категорій населення та обмеженими бюджетними 
ресурсами. 
Вивчення сутності та класифікації державних соціальних гарантій 
показує, що вони виконують ключову роль у забезпеченні соціальної 
стабільності та підтримки населення. Класифікація за сферами застосування 
дозволяє більш чітко визначати пріоритети державної політики, оцінювати 
ефективність соціальних програм і підвищувати якість життя громадян. 
Враховуючи, що державні соціальні гарантії реалізуються у різних 
сферах життя і мають комплексний вплив на соціальний стан населення, 
доцільно дослідити наукові підходи до визначення їх сутності, принципів і 
механізмів реалізації, що стане предметом наступного підпункту. 
 
1.2. Соціальне забезпечення як інститут соціальної політики та 
гарантія реалізації соціальних прав 
Соціальне забезпечення є одним із ключових інститутів соціальної 
політики, покликаним гарантувати реалізацію основних соціальних прав 
громадян, передусім права на достатній життєвий рівень, охорону здоров’я, 
соціальну допомогу та захист у разі настання соціальних ризиків. Його зміст 
відображає рівень розвитку суспільства, гуманітарні пріоритети держави та 
ступінь реалізації принципу соціальної справедливості. 
  20 
 
Як інститут соціальної політики, соціальне забезпечення охоплює 
систему економічних, правових та організаційних заходів, спрямованих на 
підтримку громадян у випадках втрати працездатності, безробіття, старості, 
інвалідності, народження дитини чи інших життєвих обставин, що 
потребують соціальної підтримки. Основною метою функціонування цього 
інституту є забезпечення соціальної стабільності, запобігання маргіналізації 
та соціальному відчуженню окремих категорій населення. 
Науковці визначають соціальне забезпечення як систему матеріального 
забезпечення громадян, що здійснюється державою з метою реалізації їхніх 
соціальних прав [21; 27; 48]. 
За твердженням Е. Лібанової, соціальне забезпечення виступає 
інструментом зниження соціальної нерівності та гарантією соціальної 
безпеки населення [27]. О. Палій і В. Скуратівський розглядають його як 
цілісну систему інституцій, що реалізує соціальну функцію держави, 
забезпечуючи громадян у разі втрати або зниження доходів [48]. 
Сучасна система соціального забезпечення ґрунтується на нормах 
Конституції України, яка у статті 46 гарантує кожному право на соціальний 
захист. Це право включає забезпечення у разі повної, часткової чи тимчасової 
втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, старості, а також в 
інших випадках, передбачених законом. Таким чином, соціальне 
забезпечення виступає не лише соціальним інститутом, а й механізмом 
реалізації конституційних прав громадян. 
Зміст соціального забезпечення проявляється у кількох 
взаємопов’язаних аспектах: 
 правовому, що визначає систему соціальних прав і гарантій, 
закріплених у законодавстві; 
 економічному, який охоплює формування фінансових ресурсів для 
реалізації програм соціального захисту (пенсій, допомог, субсидій); 
  21 
 
 організаційному, що включає діяльність державних і недержавних 
інституцій, які безпосередньо забезпечують реалізацію соціальної політики 
[48]. 
Соціальне забезпечення у контексті соціальної політики виконує низку 
функцій, зокрема: 
1. Захисну, яка гарантує матеріальну підтримку громадян у разі 
настання соціальних ризиків. 
2. Перерозподільну, що сприяє справедливому розподілу суспільних 
ресурсів між різними верствами населення. 
3. Стабілізаційну, при якій забезпечується соціальна згуртованість і 
запобігаються соціальні конфлікти. 
4. Інтеграційну, яка забезпечує соціальну єдність і сприяє формуванню 
солідарності у суспільстві. 
5. Розвивальну, яка сприяє підвищенню якості життя та людського 
потенціалу. 
6. Відновлювальну – сприяє поверненню людини до активного 
соціального та трудового життя [55]. 
Важливу роль у функціонуванні інституту соціального забезпечення 
відіграє державна політика соціального розвитку, яка визначає пріоритети, 
напрями та механізми реалізації соціальних гарантій. Україна поступово 
переходить до європейських стандартів соціального забезпечення, які 
передбачають поєднання державної відповідальності з розвитком системи 
соціального страхування, партнерства між державними, приватними та 
громадськими структурами. 
У сучасних умовах соціальне забезпечення в Україні трансформується 
з моделі «допомоги виживання» у модель соціального інвестування, де 
головним акцентом стає розвиток людського потенціалу, стимулювання 
активної участі громадян у суспільному житті та підвищення якості життя. 
  22 
 
Так, система соціального забезпечення дедалі більше орієнтується на 
принципи адресності, ефективності, прозорості та інклюзивності [54]. 
Зважаючи на соціально-економічні виклики, спричинені війною, 
внутрішньою міграцією та економічною нестабільністю, інститут 
соціального забезпечення набуває особливого значення як інструмент 
підтримки соціальної єдності держави. Він забезпечує не лише матеріальну 
допомогу, а й виконує важливу функцію соціальної інтеграції, сприяє 
відновленню довіри до державних інституцій і збереженню соціальної 
справедливості. 
Соціальне забезпечення виконує подвійну функцію: з одного боку – є 
механізмом державної підтримки громадян, а з іншого – виступає соціальною 
гарантією реалізації прав людини. Як інститут соціальної політики, воно 
формує систему відносин між державою, громадянами та недержавними 
інституціями у сфері забезпечення соціальної безпеки населення [54]. 
Науковці (зокрема, К. Дубич, А. Дутчак, А. Колодій, І. Наливайко, 
Б. Сташків) підкреслюють, що соціальне забезпечення – це не лише 
матеріальна підтримка, але й комплекс правових, економічних і 
організаційних заходів, спрямованих на відновлення соціальної 
справедливості, гідності та рівних можливостей [12; 13; 23; 36; 54]. Саме 
через ефективну систему соціального забезпечення реалізується 
гуманістичний зміст соціальної політики держави. 
Важливим завданням інституту соціального забезпечення є 
забезпечення соціальної стабільності та зменшення соціальної нерівності. 
Залежно від форми надання допомоги, суб’єктів управління та джерел 
фінансування, система соціального забезпечення включає державні, 
муніципальні та недержавні (приватні, благодійні) інститути. 
Для наочності та кращого розуміння структури інституту соціального 
забезпечення доцільно виділити основні його складові та порівняти їх за 
змістом, метою та суб’єктами реалізації. У наступній таблиці 1.2 наведено 
  23 
 
порівняльну характеристику державного, муніципального та недержавного 
соціального забезпечення. 
Таблиця 1.2  
Порівняльна характеристика основних складових інституту соціального 
забезпечення 
 
Складова Зміст Мета Основні 
суб’єкти 
Державне Система пенсій, Забезпечення Держава, 
соціальне допомог, компенсацій, мінімальних Пенсійний 
забезпечення пільг, що соціальних фонд, ФСС 
фінансуються з стандартів 
державного бюджету 
та фондів соцстраху 
Муніципальне Місцеві програми Підвищення Органи 
(місцеве) соціальної підтримки, адресності та місцевого 
забезпечення субсидії, допомога ефективності самоврядування 
малозабезпеченим допомоги 
Недержавне Добровільне пенсійне Розширення Підприємства, 
забезпечення страхування, можливостей фонди, НГО 
благодійні програми, самозабезпечення 
корпоративна 
соціальна підтримка 
 
Аналіз представлених складових показує, що державне соціальне 
забезпечення забезпечує мінімальні соціальні стандарти та охоплює 
найбільшу кількість громадян, тоді як муніципальні програми дозволяють 
більш адресно реагувати на потреби локальних громад.  
Недержавне забезпечення розширює можливості самозабезпечення та 
соціальної підтримки через благодійні ініціативи, корпоративну соціальну 
відповідальність та добровільне страхування. У комплексі ці складові 
формують ефективну систему соціального захисту, яка здатна реагувати на 
різні соціальні виклики та гарантувати реалізацію соціальних прав громадян. 
  24 
 
Як інститут соціальної політики, соціальне забезпечення функціонує на 
перетині правової, економічної та соціальної сфер, що дозволяє забезпечити 
комплексність і сталість соціальної підтримки. Його розвиток в Україні 
базується на принципах адресності, справедливості, солідарності та 
субсидіарності. 
В умовах сучасних соціально-економічних викликів (зокрема, воєнного 
стану, внутрішнього переміщення громадян, економічної нестабільності) 
роль інституту соціального забезпечення значно зростає. Він виступає 
механізмом соціальної стабілізації, сприяє зменшенню соціальної напруги та 
забезпечує підтримку найуразливіших верств населення. 
Крім державних програм, важливою тенденцією є посилення ролі 
територіальних громад у забезпеченні соціальних гарантій. Саме громади 
сьогодні реалізують місцеві програми підтримки сімей військовослужбовців, 
внутрішньо переміщених осіб, людей похилого віку, осіб з інвалідністю. Така 
децентралізація сприяє підвищенню ефективності системи соціального 
забезпечення та наближенню допомоги до конкретної людини [28].  
Узагальнюючи, можна стверджувати, що соціальне забезпечення – це 
ключовий інститут соціальної політики, який забезпечує реальне втілення 
соціальних прав громадян. Воно є гарантією соціальної справедливості, 
формує основи людського розвитку, сприяє зміцненню соціальної єдності та 
стабільності суспільства. 
Важливим напрямом розвитку інституту соціального забезпечення в 
Україні є його адаптація до міжнародних стандартів і принципів, визначених 
Міжнародною організацією праці (МОП), Організацією Об’єднаних Націй 
(ООН) та Європейським Союзом. МОП у своїх конвенціях (зокрема №102 
«Про мінімальні норми соціального забезпечення») визначає базові 
стандарти, яких має дотримуватися кожна держава, зокрема у сфері 
пенсійного забезпечення, допомог з безробіття, охорони материнства, 
медичного страхування та соціальної допомоги [28]. 
  25 
 
Україна, як держава-член ООН та МОП, поступово імплементує ці 
норми у національне законодавство, розвиваючи європейську модель 
соціальної держави, в основі якої лежать принципи солідарності, 
справедливості, рівності можливостей і захисту найуразливіших категорій 
населення. Важливу роль відіграє також Європейська соціальна хартія 
(переглянута), яку Україна ратифікувала у 2006 році. Цей документ 
закріплює право кожної людини на соціальне забезпечення, медичну 
допомогу, соціальну рівність та захист від бідності. 
У контексті євроінтеграційних процесів впровадження міжнародних 
соціальних стандартів дозволяє не лише покращити якість соціальних послуг, 
а й забезпечити системну трансформацію гуманітарної політики держави у 
напрямі людиноцентричності та соціальної відповідальності. Таким чином, 
інтеграція України до європейського соціального простору виступає 
запорукою посилення ефективності національної системи соціального 
забезпечення та її здатності гарантувати реальну реалізацію соціальних прав 
кожного громадянина [47]. 
Важливою характеристикою сучасної системи соціального 
забезпечення є її гнучкість та здатність адаптуватися до змінних соціально-
економічних умов, що дозволяє оперативно реагувати на потреби громадян. 
Система формується на основі комплексного підходу, який враховує 
економічні, демографічні та соціальні чинники, забезпечуючи 
збалансованість ресурсів і потреб населення. При цьому ефективність 
соціальної підтримки значною мірою залежить від координації між 
державними органами, місцевим самоврядуванням і недержавними 
ініціативами, що сприяє своєчасному та адресному наданню допомоги. 
Отже, соціальне забезпечення як інститут соціальної політики є 
невід’ємною частиною соціальної системи держави, покликаною 
реалізовувати її гуманістичну місію – забезпечення гідного рівня життя, 
рівних можливостей і соціальної безпеки кожного громадянина. Його 
  26 
 
ефективність є визначальним показником рівня розвитку суспільства, а 
вдосконалення механізмів функціонування системи соціального забезпечення 
– стратегічним завданням державної політики України на шляху до сталого 
розвитку та європейської інтеграції. 
 
1.3. Проблеми та виклики сучасності та їх вплив на реалізацію 
соціальних зобов’язань (економічні кризи, війна, міграційні процеси). 
У сучасних умовах Україна зіштовхується з низкою серйозних 
викликів, які прямо чи опосередковано ускладнюють реалізацію державних 
соціальних зобов’язань. Серед них – економічні кризи, повномасштабна 
війна та активні міграційні процеси. Ці феномени взаємопов’язані між собою 
і мають мультидименсіональний вплив на соціальне забезпечення, що 
призводить до необхідності трансформації механізмів політики соціального 
захисту. 
Економічні кризи. Економічні кризи, зокрема інфляція, зниження ВВП, 
дефіцити державного бюджету та зростання безробіття, створюють настільки 
високий тиск на державні фінанси, що соціальні виплати часто не можуть 
бути своєчасно здійснені або відповідають лише номінальній вартості, яка не 
покриває реальних потреб населення. Дослідження повідомляє, що під час 
перших тижнів повномасштабної війни рівень бідності в регіонах, де 
відбувалися бойові дії, суттєво зріс, а вразливі групи осіб (особливо ті без 
вищої освіти, або ж жінки) зазнали значного погіршення ситуації з доходами 
й зайнятістю.  
Як зазначають автори О. Хомра і В. Яворська у своїй статті 
«Забезпечення стійкості соціальної підтримки населення України в умовах 
гібридних криз і катастроф»), сучасна соціальна модель держави нерідко 
перевищує її фінансові можливості [73]. Автори наголошують, що наявні 
соціальні програми характеризуються низьким рівнем соціальної віддачі 
(social return), тобто співвідношення між витраченими ресурсами та 
  27 
 
отриманими соціальними результатами, що значно знижує їхню ефективність 
навіть у відносно стабільні періоди функціонування економіки. 
Це свідчить про необхідність перегляду підходів до реалізації 
соціальних зобов’язань держави, зокрема в частині підвищення адресності 
допомоги, оптимізації бюджетних витрат і впровадження механізмів 
оцінювання соціальної ефективності програм. На думку дослідників, 
стійкість системи соціального забезпечення можлива лише за умови балансу 
між соціальною справедливістю та економічною доцільністю, що передбачає 
модернізацію нормативно-правових і управлінських механізмів соціальної 
політики. 
Війна. Війна в Україні стала радикальним викликом для реалізації 
соціальних зобов’язань. Зруйнована інфраструктура, переміщення людей, 
втрати у промисловості та агросекторі, а також необхідність значних коштів 
на Збройні Сили України та гуманітарну допомогу – усе це призводить до 
зменшення ресурсів, які можна спрямувати на соціальні гарантії. Зокрема, за 
даними досліджень, війна спричинила зниження наукової продуктивності, 
змусивши частину науковців переїхати або працювати дистанційно, що 
зменшує здатність держави підтримувати освітню, наукову та культурну 
сфери [44]. 
Також, зростання числа внутрішньо переміщених осіб (ВПО) і 
постраждалих від бойових дій ставить додаткове навантаження на соціальне 
забезпечення – потрібно забезпечувати житлом, медичною допомогою, 
дозвільними виплатами, соціальними послугами. Це створює потребу для 
адаптації політики до нестабільних умов, де традиційні моделі підтримки 
можуть бути непридатними. 
Міграційні процеси. Міграція (внутрішня та зовнішня) ставить перед 
системою соціальних гарантій кілька ключових викликів: 
 втрата працездатного населення (особливо молоді, спеціалістів), що 
зменшує податкову базу і збільшує навантаження на тих, хто залишається; 
  28 
 
 потреба інтеграції мігрантів та біженців: забезпечення доступу до 
соціальних послуг, житла, роботи, освіти – це потребує додаткових ресурсів і 
чітких механізмів включення; 
 демографічні зміни: зниження народжуваності, старіння населення, 
міграція спричиняють зміну структури споживачів соціальних гарантій, 
зростає частка пенсіонерів та людей, які потребують соціальної підтримки.  
Розглянуті проблеми та виклики сучасності, такі як економічні кризи, 
війна та міграційні процеси, значно впливають на ефективність реалізації 
соціальних зобов’язань держави. Для наочності наведемо порівняльну 
характеристику основних факторів, що ускладнюють соціальне забезпечення 
населення, та їхній вплив на державні програми соціальної підтримки (див. 
таблицю 1.3). 
Таблиця 1.3. 
Найважливіші проблеми, виклики та їхній вплив на реалізацію 
соціальних зобов’язань 
 
Проблема / Сутність Наслідки для соціальних 
виклик зобов’язань 
Економічна інфляція, бюджетний дефіцит, затримки виплат, 
криза зниження доходів населення недостатність виплат, 
зменшення охоплення 
допомогою 
Війна руйнування інфраструктури, зростання числа ВПО, 
переміщення людей, зростання проблеми з доступом до 
витрат на оборону та соціальних послуг, зниження 
гуманітарну допомогу ресурсів на освіту і культуру 
Міграція вихід фахівців, внутрішня та зменшення трудового 
зовнішня міграція, інтеграція потенціалу, навантаження на 
біженців соціальну інфраструктуру у 
громадах, потреба нових 
правил інтеграції 
  29 
 
Ця таблиця дозволяє наочно побачити, як конкретні виклики 
впливають на соціальне забезпечення та які інструменти держава 
використовує для їх подолання. Вона логічно підкреслює необхідність 
гнучких і комплексних механізмів соціальної політики та може стати 
відправною точкою для аналізу ефективності програм у наступних розділах. 
Аналіз, представлений у таблиці 1.3, демонструє, що кожен із 
зазначених викликів накладає значний тиск на систему соціального 
забезпечення та вимагає адаптації механізмів державної підтримки. Зокрема, 
економічні кризи обмежують фінансові ресурси для реалізації програм, а 
війна й міграційні процеси створюють додаткове навантаження на соціальні 
служби. У такій ситуації ключовим є збалансований підхід до планування 
соціальних гарантій, який враховує реальні потреби населення та 
ефективність використання бюджетних коштів. Ефективність соціальної 
політики залежить від здатності держави оперативно реагувати на зовнішні 
виклики та модернізувати інструменти підтримки громадян, забезпечуючи 
їхню стійкість і соціальну справедливість. 
Економічні кризи, які періодично відбуваються в Україні, зменшують 
фінансові ресурси для реалізації соціальних програм, призводять до затримок 
виплат пенсій та соціальної допомоги, а також змушують державу 
переглядати пріоритети у фінансуванні соціальної сфери. Війна та збройні 
конфлікти створюють надзвичайне навантаження на соціальні служби, 
збільшують чисельність внутрішньо переміщених осіб та осіб, що 
потребують термінової соціальної підтримки, а також ускладнюють доставку 
соціальних послуг у зони підвищеного ризику. Міграційні процеси, як 
внутрішні, так і зовнішні, впливають на демографічну структуру населення 
та створюють додаткові потреби у медичних, освітніх та соціальних 
послугах, що потребує адаптації державних програм до змінних умов [37]. 
Сучасні виклики соціальної сфери демонструють, що вплив зовнішніх і 
внутрішніх факторів на систему соціального забезпечення не можна 
  30 
 
недооцінювати. Для більш наочного уявлення наведемо таблицю, яка 
відображає основні сучасні виклики та механізми державної підтримки, 
спрямовані на забезпечення стабільності та соціальної справедливості (див. 
таблицю 1.4). 
Таблиця 1.4. 
Взаємозв’язок сучасних викликів та механізмів державної підтримки 
населення 
 
Виклик Механізм державної Очікуваний результат 
сучасності підтримки 
Економічні Перегляд бюджетів, Збереження фінансової 
кризи адресні соціальні виплати стабільності соціальних 
програм 
Війна та збройні Програми підтримки Підтримка вразливих груп, 
конфлікти внутрішньо переміщених збереження соціальної 
осіб, соціальна допомога стабільності 
учасникам бойових дій 
Міграційні Соціальна інтеграція Зменшення соціальної 
процеси переселенців, адаптаційні напруженості, інтеграція в 
програми громаду 
Демографічні Пенсійне забезпечення, Справедливий розподіл 
зміни програми підтримки ресурсів, соціальна 
малозабезпечених справедливість 
Пандемії та Тимчасові соціальні Безперервність надання 
надзвичайні програми, дистанційний допомоги, мінімізація 
ситуації доступ до послуг соціальних ризиків 
 
Аналіз, представлений у таблиці 1.4, дозволяє побачити, що кожен із 
сучасних викликів потребує комплексного підходу та використання 
різноманітних інструментів соціальної політики. Економічні кризи 
вимагають перегляду бюджетів та адресних соціальних виплат, що 
забезпечує фінансову стабільність соціальних програм. Війна та збройні 
конфлікти підвищують навантаження на соціальні служби та стимулюють 
впровадження спеціалізованих програм підтримки внутрішньо переміщених 
  31 
 
осіб і учасників бойових дій. Міграційні процеси створюють потребу у 
соціальній інтеграції переселенців та адаптаційних програмах, спрямованих 
на зменшення соціальної напруженості та інтеграцію в громаду. 
Демографічні зміни, такі як старіння населення, зумовлюють 
необхідність удосконалення пенсійного забезпечення та програм підтримки 
малозабезпечених сімей, забезпечуючи справедливий розподіл ресурсів. 
Пандемії та надзвичайні ситуації, як COVID-19, демонструють важливість 
тимчасових програм та дистанційного доступу до соціальних послуг для 
збереження безперервності надання допомоги та мінімізації соціальних 
ризиків. 
Таким чином, ефективність реалізації державних соціальних гарантій 
значною мірою залежить від збалансованого поєднання законодавчих, 
фінансових та організаційних механізмів, які враховують реальні потреби 
населення та динаміку соціально-економічних умов. Комплексний підхід 
дозволяє державі забезпечувати стійкість системи соціального захисту, 
підвищувати соціальну віддачу (social return) існуючих програм і гарантувати 
доступність соціальної підтримки для всіх категорій населення, особливо для 
вразливих груп. 
Оцінка вищевказаних викликів дозволяє зробити висновок, що сучасні 
проблеми значною мірою послаблюють здатність держави виконувати 
соціальні зобов’язання на колишньому рівні. Через економічні кризи 
знижується реальна купівельна спроможність соціальних виплат, через війну 
– руйнується середовище, де гарантії мали працювати, а міграція змінює 
демографічний і трудовий потенціал, що впливає на стійкість соціального 
захисту. 
Науковці пропонують такі шляхи подолання: 
1. Моніторинг соціального забезпечення в режимі криз – створення 
систем раннього попередження, які дозволяють передбачати навантаження на 
соціальні служби і коригувати бюджети чи програми за потребою. 
  32 
 
2. Гнучке фінансування соціальних програм – адаптивні бюджети, які 
передбачають резерви на надзвичайні ситуації та механізми перерозподілу 
коштів. 
3. Підсилення інституційної спроможності місцевого самоврядування 
– оскільки громади часто ближчі до проблем населення і можуть швидше 
реагувати, важливо зміцнювати їх адміністративні та фінансові ресурси. 
4. Політика інтеграції мігрантів і ВПО – забезпечення рівного доступу 
до соціальних послуг, навчання, працевлаштування, житла, що допоможе 
зменшити навантаження на соціальні гарантії і підвищити стійкість системи 
[35]. 
Якщо ці підходи будуть інтегровані системно, соціальні зобов’язання 
можуть залишатися ефективними навіть в умовах масштабних криз, війни та 
міграційних потрясінь. 
Таким чином, реалізація державних соціальних гарантій в умовах 
сучасних викликів потребує поєднання законодавчої бази, стратегічного 
планування та адаптації програм до потреб громадян. Це дозволяє підвищити 
ефективність соціальної політики, забезпечити справедливий розподіл 
ресурсів і стійкість системи соціального захисту навіть у кризові періоди. З 
огляду на це, подальші розділи роботи будуть спрямовані на аналіз 
нормативно-правового забезпечення та практичних механізмів реалізації 
соціальних гарантій в Україні, а також на оцінку міжнародного досвіду та 
пошук шляхів удосконалення вітчизняної системи соціального забезпечення. 
 
  33 
 
РОЗДІЛ 2. 
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ 
СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ В УКРАЇНІ 
 
2.1. Конституційні засади соціальних прав громадян 
 
Конституційне закріплення соціальних прав є фундаментом побудови 
соціально орієнтованої держави, у якій людина, її життя та гідність 
визнаються найвищою соціальною цінністю. Саме Конституція України 
визначає стратегічні орієнтири державної соціальної політики та створює 
правові гарантії соціального добробуту кожного громадянина. Соціальні 
права є не лише юридичними нормами, а й важливими інструментами 
забезпечення соціальної стабільності, зниження нерівності та формування 
довіри до державних інститутів. 
У статті 46 Конституції України наголошується, що громадяни мають 
право на соціальний захист у випадках втрати працездатності, безробіття, 
втрати годувальника, старості та в інших випадках, передбачених законом 
[22]. Це положення створює основу для системи соціального забезпечення, 
спрямованої на підтримку громадян у періоди соціальних ризиків. Як 
зазначає В. Андрущенко, конституційні соціальні права «виступають 
механізмом інтеграції людини в суспільство, забезпечуючи її соціальну 
стабільність і гідність» [63]. 
Науковці І. Кулик і Г. Кучер підкреслюють, що реалізація соціальних 
прав можлива лише за умови функціонування справедливої соціальної 
політики, яка базується на принципах рівності, солідарності та партнерства 
між державою, роботодавцем і громадянином [25; 26]. Отже, соціальні права 
є не лише індивідуальною гарантією, а й колективною відповідальністю, що 
об’єднує суспільство довкола ідеї взаємопідтримки. 
  34 
 
Варто наголосити, що Конституція України передбачає широкий 
спектр соціальних прав – від права на працю та житло до права на охорону 
здоров’я та освіту. Вони утворюють систему взаємопов’язаних норм, які 
регулюють різні аспекти соціального життя. Для зручності основні 
конституційні положення, що визначають соціальні права громадян, можна 
подати у вигляді узагальненої таблиці. 
Таблиця 2.1 
Основні конституційні положення, що гарантують соціальні права 
громадян України 
Стаття Зміст та соціальне значення 
Конституції 
України 
Стаття 43 Гарантує право на працю, вільний вибір професії та 
безпечні умови праці. 
Стаття 46 Визначає право на соціальний захист у випадках втрати 
працездатності, безробіття, старості та інших обставин. 
Стаття 47 Забезпечує право на житло, а також соціальну 
допомогу особам, які потребують покращення 
житлових умов. 
Стаття 49 Закріплює право кожного на охорону здоров’я, 
медичну допомогу та медичне страхування. 
Стаття 53 Визначає право на освіту як ключову складову 
соціального розвитку особистості. 
 
Як бачимо, кожна з наведених статей має вагоме значення у 
формуванні соціальної політики держави. Вони задають рамки для 
законодавчої діяльності та практичної реалізації соціальних програм [22].  
Наприклад, стаття 43 лежить в основі трудового законодавства, стаття 
46 – базових законів про пенсійне забезпечення, соціальне страхування і 
державну допомогу, а стаття 49 визначає напрямок реформування системи 
охорони здоров’я та медичного страхування [22]. 
  35 
 
Як зазначає В. Москаленко, конституційні соціальні права мають 
розглядатися як єдина, взаємозалежна система гарантій, що забезпечує 
відтворення людського потенціалу та соціальну стабільність суспільства [34]. 
Вони не можуть бути скасовані навіть у період надзвичайного або воєнного 
стану, що підтверджує принцип невідчужуваності соціальних прав. 
Зміст конституційних норм про соціальні права відповідає 
міжнародним стандартам, визначеним Європейською соціальною хартією 
(переглянутою), ратифікованою Україною у 2006 році. У ній підкреслюється, 
що держава має забезпечувати соціальний захист кожного громадянина не 
лише декларативно, а через реальні механізми – соціальні виплати, доступ до 
медичних і освітніх послуг, розвиток соціальної інфраструктури. 
Отже, конституційні засади соціальних прав громадян є юридичною та 
моральною основою соціальної держави. Вони визначають обов’язок 
держави створювати умови для гідного життя, забезпечення рівних 
можливостей і підтримки осіб, які потребують допомоги. Ці положення 
виступають дороговказом для подальшого розвитку законодавства у сфері 
соціального забезпечення, сприяють утвердженню принципів соціальної 
справедливості, довіри й солідарності у суспільстві. 
Конституційне закріплення соціальних прав громадян є основою 
соціальної політики та визначає стратегічні напрями діяльності держави у 
сфері забезпечення добробуту населення. Україна, відповідно до статті 1 
Конституції, є соціальною, правовою державою, що передбачає пріоритет 
людини, її гідності, життя та здоров’я як найвищої соціальної цінності [22]. 
Саме тому положення Основного Закону формують правову основу для 
реалізації системи соціального забезпечення, підтримки, допомоги і захисту. 
Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і 
здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні 
найвищою соціальною цінністю [22]. Це положення закладає аксіологічну 
  36 
 
основу всіх соціальних прав – від права на працю до права на соціальне 
забезпечення у разі втрати працездатності чи безробіття. 
Згідно зі статтею 46 Конституції, громадяни мають право на соціальний 
захист, що включає забезпечення у разі повної, часткової чи тимчасової 
втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них 
обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом [22].  
Це право реалізується через державне соціальне страхування, соціальну 
допомогу та інші форми підтримки, які фінансуються з бюджету та 
спеціальних фондів. 
Науковці наголошують, що конституційні норми соціального характеру 
є не лише деклараціями, а й дієвими гарантіями соціальної безпеки 
(М. Бондар, А. Колодій, Г. Лопушняк) [7; 23; 28]. Так, на думку М. Бондар, 
соціальні права мають розглядатися як «механізм підтримки людського 
потенціалу», що визначає конкурентоспроможність держави у глобальному 
середовищі [7]. Інші дослідники (Н. Болотіна, А. Больбот) підкреслюють, що 
соціальні права є не лише юридичними, а й морально-гуманістичними 
категоріями, які визначають рівень зрілості демократії [4; 6]. 
Важливим напрямом забезпечення соціальних прав є їх конкретизація у 
спеціальному законодавстві. Зокрема, Закони України «Про державні 
соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» [21], «Про 
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [16], «Про соціальні 
послуги» [15], деталізують механізми реалізації конституційних положень і 
визначають інституційні засади підтримки соціально вразливих категорій 
громадян. 
Соціальні права в Україні охоплюють широкий спектр – від 
економічних і трудових до культурних і екологічних. Для систематизації 
їхнього змісту можна виділити основні групи, які відображені у таблиці 
нижче. Для глибшого розуміння сутності та практичної реалізації соціальних 
  37 
 
прав, варто розглянути їх системну класифікацію за сферою дії, предметом 
регулювання та рівнем державних гарантій. Узагальнені відомості подано в 
таблиці 2.2. 
Таблиця 2.2. 
Основні групи конституційно закріплених соціальних прав громадян 
України 
Група Зміст та приклади Конститу- Механізми 
соціальних ційна реалізації 
прав основа 
Економічні Право на працю, ст. 43, 48 Трудове 
достатній життєвий законодавство, 
рівень, підприємницьку програми зайнятості 
діяльність 
Соціального Право на соціальне ст. 46 Система державного 
захисту забезпечення у випадках страхування, 
втрати працездатності, соціальні допомоги 
безробіття, старості 
Житлові Право на житло, його ст. 47 Державні житлові 
захист і підтримку програми, пільгове 
малозабезпечених кредитування 
Охорони Право на медичну ст. 49 Медична реформа, 
здоров’я допомогу, безпечне програма «Доступні 
довкілля ліки», страхова 
медицина 
Культурні Право на освіту, участь у ст. 53, 54 Державна освіта, 
культурному житті культурні гранти 
Демографічні Підтримка сім’ї, дітей, ст. 51, 52 Сімейне 
та сімейні молоді законодавство, 
соціальні програми 
допомоги дітям 
Права в Захист під час пандемій, ст. 64, 68 Закон «Про правовий 
умовах катастроф, воєнного режим воєнного 
надзвичайних стану стану», система 
ситуацій цивільного захисту 
 
Як видно з таблиці 2.2, соціальні права громадян України охоплюють 
усі ключові сфери життєдіяльності людини. Їхній комплексний характер 
забезпечує взаємозв’язок економічної стабільності, соціального добробуту та 
  38 
 
духовного розвитку суспільства. Особливої актуальності набуває реалізація 
прав у кризових умовах – війни, пандемій, економічних потрясінь, коли 
механізми соціальної підтримки виступають ключовим чинником 
збереження соціальної єдності та довіри до держави. 
Слід також наголосити, що ефективне забезпечення соціальних прав 
потребує інституційної стійкості – узгодженості дій органів державної влади, 
територіальних громад, громадських об’єднань і міжнародних партнерів. Як 
зазначають Хомра О. та Яворська В., саме соціальна стійкість системи 
підтримки дозволяє уникнути дестабілізації суспільства в умовах гібридних 
криз [73]. 
Отже, конституційні засади соціальних прав громадян становлять 
фундамент соціальної політики України, закріплюючи її гуманістичний та 
правовий характер. Конституція не лише гарантує громадянам право на 
соціальний захист, працю, освіту, охорону здоров’я, відпочинок, а й визначає 
механізми їх реалізації через систему державних і місцевих інституцій. Саме 
в нормах Основного Закону втілено ідею соціальної держави, яка покликана 
забезпечити гідний рівень життя кожного громадянина, незалежно від його 
соціального статусу, віку чи стану здоров’я. 
Водночас реалії сучасного українського суспільства засвідчують, що 
формальне закріплення соціальних прав не завжди гарантує їхню практичну 
реалізацію. Воєнні дії, економічні виклики, міграційні процеси, а також 
нерівність регіонального розвитку зумовлюють потребу в оновленні 
державних механізмів соціального захисту та соціального забезпечення.  
Тому важливим завданням соціальної політики є створення реальних 
умов для ефективного втілення конституційних норм, зокрема шляхом 
удосконалення законодавчої бази, підвищення адресності соціальної 
допомоги, розвитку партнерства між державою, громадянським суспільством 
і бізнесом. 
  39 
 
Дослідники (зокрема, О. Ганслі, О. Жук, О. Макарова, А. Клименко) 
наголошують, що реалізація соціальних прав громадян можлива лише за 
умови узгодженості правової, економічної та моральної основ державної 
політики [9; 14; 29; 52]. Тобто соціальна справедливість має виступати не 
декларацією, а принципом функціонування суспільства. Конституційне право 
на соціальний захист повинно доповнюватися реальними державними 
гарантіями, спрямованими на підвищення якості життя, подолання бідності, 
створення рівних можливостей для всіх соціальних груп [67]. 
Отже, конституційні засади соціальних прав громадян визначають 
стратегічний орієнтир розвитку соціальної політики, а їхнє ефективне 
втілення є запорукою стабільності, єдності та гуманістичного поступу 
українського суспільства. 
У контексті сучасних трансформацій українського суспільства 
особливої ваги набуває практична реалізація конституційних норм у сфері 
соціальних прав [68].  Адже лише тоді, коли юридично закріплені положення 
стають дієвими механізмами у реальному житті, можна говорити про 
ефективність соціальної держави.  
На цьому наголошують також сучасні українські науковці, зокрема 
Н. Сухицька, А. Халецька, Л. Шумна які підкреслюють, що соціальні 
гарантії, задекларовані у Конституції, повинні наповнюватися конкретним 
змістом через державні програми, механізми соціального забезпечення, 
системи соціального страхування та підтримки вразливих категорій 
населення [57; 65; 68]. 
У цьому аспекті важливим є також розмежування понять «соціальне 
забезпечення», «соціальна допомога» та «соціальні послуги», які разом 
формують єдину систему соціальних прав громадян. Їхня реалізація потребує 
не лише правового регулювання, а й наявності ефективних економічних 
  40 
 
ресурсів, професійної кадрової підготовки у сфері соціальної роботи та 
належної міжвідомчої взаємодії. 
Тому подальший аналіз буде спрямований на розгляд конкретних 
механізмів реалізації соціальних прав, закріплених Конституцією України, а 
також особливостей їхнього втілення в умовах сучасної соціальної політики. 
Зокрема, увагу буде приділено системі соціального забезпечення як ключовій 
ланці державної підтримки населення, а також практичним аспектам 
реалізації соціальних гарантій у контексті сучасних викликів. 
 
2.2. Законодавча база України у сфері соціального забезпечення 
(огляд профільних законів) 
Законодавча база соціального забезпечення в Україні є системою 
нормативно-правових актів, що регламентують права, обов’язки, механізми 
та гарантії реалізації соціальної політики держави. Вона формувалася 
поступово, у відповідь на політичні, соціально-економічні трансформації, а 
також під впливом міжнародних зобов’язань України, зокрема щодо 
адаптації національного законодавства до норм Європейського Союзу. 
Як зазначає М. Бойко, ефективність системи соціального забезпечення 
безпосередньо залежить від узгодженості законодавчих актів між собою та їх 
відповідності сучасним соціальним викликам [3]. З іншого боку, на думку 
В. Гончаренко ї, важливою умовою дієвості соціальної політики є не лише 
наявність законів, а й належне функціонування інституцій, які забезпечують 
реалізацію соціальних прав громадян [10]. 
Основоположним документом у цій сфері є Конституція України, яка у 
статтях 46–49 гарантує кожному право на соціальний захист, пенсійне 
забезпечення, медичну допомогу та достатній життєвий рівень. Саме на 
конституційних нормах базується подальше законодавче регулювання 
соціальної сфери [22]. 
  41 
 
До базових законів, які визначають структуру та механізми соціального 
забезпечення, належать: 
 Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне 
страхування» (2003) – визначає принципи функціонування пенсійної 
системи, види пенсій, порядок їх призначення та фінансування; [16]. 
 Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим 
сім’ям» (2000) – регулює порядок надання матеріальної допомоги 
громадянам із низьким рівнем доходів; [21]. 
 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
захисту» (1993) – визначає пільги, компенсації та соціальні гарантії для осіб, 
які брали участь у бойових діях; [18]. 
 Закон України «Про соціальні послуги» (2019) – запровадив нову 
модель надання соціальних послуг, засновану на принципах адресності, 
індивідуального підходу та залучення недержавних суб’єктів; [15]. 
 Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з 
інвалідністю в Україні» (1991) – закріплює правові гарантії рівних 
можливостей, реабілітації та доступу осіб з інвалідністю до суспільного 
життя [19]. 
Науковці, такі як А. Больбот та К. Дубич, відзначають, що важливим 
напрямом розвитку законодавчої бази є її гармонізація з міжнародними 
нормами – зокрема, з положеннями Європейської соціальної хартії 
(переглянутої), Конвенції МОП № 102 «Про мінімальні норми соціального 
забезпечення», а також практикою Європейського суду з прав людини [6; 12]. 
Саме інтеграція у європейський правовий простір зумовила 
модернізацію українського законодавства у сфері соціальних послуг, 
пенсійного страхування та підтримки вразливих категорій населення. 
Систематизація чинних нормативно-правових актів дає змогу 
простежити еволюцію законодавчої бази у сфері соціального забезпечення, 
виявити її основні структурні елементи та сфери правового регулювання. Для 
  42 
 
більш наочного уявлення про зміст, спрямованість і значення ключових 
документів, що визначають державну соціальну політику, доцільно 
узагальнити їх у таблиці 2.3. 
Таблиця 2.3 
Основні нормативно-правові акти України у сфері соціального 
забезпечення 
№ Назва Рік Основні  Категорії 
нормативно- прийняття положення населення, на 
правового акта які 
поширюється 
1 Конституція 1996 Гарантує право на Усі громадяни 
України соціальний захист, України 
охорону здоров’я, 
освіту 
2 Закон «Про 2003 Визначає умови, Особи 
загальнообов’язкове порядок і джерела пенсійного віку, 
державне пенсійне пенсійних виплат інваліди, члени 
страхування» сімей померлих 
годувальників 
3 Закон «Про 2000 Регламентує Сім’ї з доходом 
державну соціальну порядок надання нижчим за 
допомогу грошової допомоги прожитковий 
малозабезпеченим малозабезпеченим мінімум 
сім’ям» 
4 Закон «Про 2019 Визначає види Особи, які 
соціальні послуги» соціальних послуг, опинилися у 
їх фінансування, складних 
механізми життєвих 
контролю якості обставинах 
5 Закон «Про статус 1993 Встановлює пільги, Учасники 
ветеранів війни, соціальні гарантії, бойових дій, 
гарантії їх медичну підтримку інваліди війни, 
соціального ветеранів члени їх сімей 
захисту» 
6 Закон «Про основи 1991 Гарантує рівні Особи з 
соціальної можливості, інвалідністю, 
захищеності осіб з соціальну члени їхніх 
інвалідністю в інтеграцію, сімей 
Україні» підтримку 
 
  43 
 
Як видно з таблиці 2.1, законодавча база України у сфері соціального 
забезпечення охоплює широкий спектр напрямів – від загальних 
конституційних гарантій до конкретних законів, що регламентують порядок 
надання допомоги різним категоріям громадян.  
Особливої уваги заслуговує Закон «Про соціальні послуги» (2019), 
який започаткував нову модель соціальної підтримки – орієнтовану на 
індивідуальні потреби людини та партнерство держави з недержавними 
структурами [15]. Це відповідає європейським підходам до соціальної 
політики, де ключовими принципами є субсидіарність, адресність та 
інтегрованість соціальної допомоги. 
Не менш важливим є пенсійне законодавство, яке потребує подальшого 
реформування з урахуванням демографічних змін та викликів воєнного часу. 
Як відзначає О. Бевзенко, сучасна пенсійна система України має рухатися в 
напрямі посилення накопичувального компонента та підвищення рівня 
соціальної справедливості [1]. 
Крім того, особливе місце у системі нормативних актів займають 
закони, що забезпечують соціальний захист ветеранів війни, осіб з 
інвалідністю та малозабезпечених сімей, адже саме ці групи є 
найуразливішими в сучасних соціально-економічних умовах. Їхня підтримка 
є показником гуманістичної спрямованості державної політики та рівня 
цивілізованості суспільства. 
Отже, законодавча база у сфері соціального забезпечення не є 
статичною – вона постійно вдосконалюється, реагуючи на нові виклики часу. 
Її розвиток демонструє прагнення держави до створення ефективної, 
прозорої та справедливої системи соціального захисту, яка здатна 
гарантувати гідне життя кожному громадянину. 
Наведені нормативно-правові акти формують основу системи 
соціального забезпечення в Україні, визначаючи не лише напрями державної 
політики, а й механізми реалізації соціальних прав. Їх особливість полягає в 
  44 
 
комплексному підході до соціального захисту – від базових гарантій до 
спеціалізованих програм допомоги окремим категоріям населення [50]. 
Водночас, як зазначає О. Столяренко, національне законодавство 
потребує подальшого вдосконалення з огляду на соціальні виклики, 
спричинені воєнним станом, внутрішнім переміщенням населення, а також 
демографічними змінами [56].  
Сучасна реформа системи соціального забезпечення має орієнтуватися 
на принципи адресності, цифровізації процесів надання допомоги та 
розширення співпраці з громадським сектором. 
Таким чином, законодавча база України у сфері соціального 
забезпечення є багаторівневою системою, що охоплює як загальні 
конституційні норми, так і спеціальні закони, спрямовані на підтримку 
окремих груп населення. Її розвиток демонструє прагнення держави 
забезпечити соціальну справедливість і створити умови для гідного життя 
кожного громадянина, а також наблизити українські стандарти до 
європейських соціальних практик. 
Отже, законодавча база України у сфері соціального забезпечення 
становить складну та багаторівневу систему, що поєднує норми Конституції, 
профільні закони, підзаконні акти та міжнародні угоди, ратифіковані 
Україною. Її зміст відображає не лише основні напрями державної соціальної 
політики, а й рівень соціальної відповідальності держави перед своїми 
громадянами. 
Визначальним документом залишається Конституція України, у якій 
закріплено ключові соціальні права – на соціальний захист, працю, достатній 
життєвий рівень, освіту, медичну допомогу. Саме вона формує ідейно-
правові засади всієї соціальної політики [22]. 
Профільні закони, зокрема «Про загальнообов’язкове державне 
пенсійне страхування», «Про соціальні послуги», «Про державну допомогу 
сім’ям з дітьми», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
  45 
 
захисту», забезпечують конкретизацію цих конституційних гарантій, 
визначаючи механізми реалізації прав, категорії отримувачів допомоги, 
порядок фінансування та відповідальність органів влади. 
Науковці (зокрема, А. Колодій, І. Наливайко, О. Палій 
В. Скуратівський) наголошують, що ефективність дії законодавчих норм 
безпосередньо залежить від узгодженості між нормативно-правовими актами, 
стабільності правового поля та реальної фінансової спроможності держави 
забезпечити задекларовані соціальні гарантії [23; 36; 48]. 
Водночас актуальними залишаються проблеми фрагментарності 
законодавства, дублювання функцій органів соціального захисту, 
недостатньої адресності допомоги та слабкої інтеграції державних і 
громадських ініціатив у єдину систему соціальної підтримки. Ці аспекти 
потребують подальшого вдосконалення на основі європейських стандартів 
соціальної політики та принципів соціальної справедливості. 
Таким чином, законодавча база у сфері соціального забезпечення 
України, незважаючи на наявні недоліки, є динамічним інструментом, який 
постійно оновлюється відповідно до суспільних потреб і зовнішніх викликів. 
Вона виступає гарантією реалізації соціальних прав громадян та основою 
побудови соціальної держави, орієнтованої на гідність, рівність і добробут 
кожної людини. 
 
2.3. Державні програми соціального забезпечення та підтримки 
різних категорій населення і механізми їх реалізації 
Державні програми соціального забезпечення становлять практичну 
реалізацію конституційних гарантій і є інструментом трансляції політичних 
рішень у конкретну підтримку громадян.  
У сучасних умовах українська соціальна політика поєднує програми 
загальнонаціонального рівня (фінансовані з державного бюджету та цільових 
  46 
 
фондів), регіональні ініціативи місцевих органів самоврядування і тимчасові 
кризові заходи, розгорнуті у відповідь на надзвичайні обставини. 
У період після 2022 року акцент у державних програмах змістився в бік 
швидкого реагування на гуманітарні виклики (підтримка внутрішньо 
переміщених осіб, допомога постраждалим домогосподарствам, програми 
відновлення житла), а також цифровізації механізмів надання допомоги – для 
підвищення доступності, прозорості та оперативності виплат.  
Так, ініціативи платформи «Дія» використовуються як канал масового 
охоплення населення і швидкої доставки простих виплат (приклади: зимова 
єПідтримка, інші одноразові програми).  
Окрему групу становлять програми підтримки ВПО та постраждалих 
від бойових дій. Міністерство соціальної політики та інші відомства 
реалізують програми пільгового кредитування і компенсацій на житло 
(наприклад, механізми типу «єОселя», а також програма єВідновлення для 
ремонту чи відновлення житла), що покликані вирішувати житлове питання й 
зменшувати соціальну напругу у громадах, які приймають переселенців.  
Велика увага приділяється програмам для ветеранів та учасників 
бойових дій: комплексне забезпечення (житло, психологічна реабілітація, 
працевлаштування, соціальні пільги) реалізується як через Міністерство у 
справах ветеранів, так і через місцеві ініціативи. Інституційна координація та 
створення «єдиного вікна» підтримки для ветеранів – один із ключових 
напрямів реформи.  
Паралельно держава розгорнула платформу для координації 
міжнародної допомоги (онлайн-ініціативи для отримання грантів/виплат від 
донорів), які значно доповнюють державні програми і дозволяють 
оперативно покривати гострі потреби населення. Приклад – платформа 
єДопомога, яка полегшує процес надання міжнародної грошової підтримки 
та підвищує охоплення уразливих категорій [56]. 
  47 
 
У системі соціального забезпечення населення України ключову роль 
відіграють державні програми та ініціативи, спрямовані на підтримку різних 
категорій громадян. Вони охоплюють широкий спектр сфер – від соціального 
захисту малозабезпечених сімей та підтримки людей з інвалідністю до 
пенсійного забезпечення та допомоги внутрішньо переміщеним особам.  
Такий комплексний підхід дозволяє державі реалізовувати свої 
соціальні зобов’язання та забезпечувати громадянам мінімальні стандарти 
життя, створюючи умови для соціальної стабільності та рівності доступу до 
базових послуг. 
Наступна таблиця 2.4 демонструє приклади основних державних 
програм та ініціатив, які реалізуються в Україні для підтримки різних 
категорій населення. 
З аналізу представлених у таблиці 2.4 програм видно, що державні 
ініціативи охоплюють різні групи населення та передбачають механізми 
фінансової, соціальної та медичної підтримки. Наприклад, програми 
пенсійного забезпечення гарантують стабільний дохід літнім громадянам, а 
ініціативи підтримки малозабезпечених сімей спрямовані на забезпечення 
базових потреб дітей і батьків. 
Окрім цього, окрему увагу приділено програмам для людей з 
інвалідністю та внутрішньо переміщених осіб, що дозволяє державі 
виконувати свої соціальні зобов’язання в умовах надзвичайних ситуацій, 
економічних криз та військових конфліктів. Такий системний підхід 
забезпечує взаємозв’язок законодавчої бази, державних програм і реальних 
потреб населення, що є ключовою передумовою ефективної реалізації 
соціальних гарантій. 
Державна політика соціального забезпечення в Україні спрямована на 
реалізацію конституційних прав громадян на достатній життєвий рівень, 
соціальний захист та підтримку у випадках, передбачених законом. 
Основною метою таких програм є зменшення соціальної нерівності, 
  48 
 
забезпечення гідних умов життя для вразливих категорій населення, 
підвищення рівня соціальної згуртованості та стабільності суспільства [8; 
10]. 
Таблиця 2.4.  
Приклади основних державних програм та ініціатив 
Програма / Цільова Механізм Джерело / 
ініціатива аудиторія реалізації приклад 
єПідтримка / Загальне Цифрові виплати Офіційна 
Зимова населення через застосунок інформація 
єПідтримка (одноразові «Дія», купівля «Дія» 
виплати) послуг/товарів або 
виплати 
єОселя / ВПО, Компенсації, Новини 
єВідновлення постраждалі від пільгові кредити, Мінсоцполітик
руйнувань відшкодування и; регіональні 
витрат на повідомлення 
ремонт/будівництво 
Програми Учасники Соціальні пільги, Міністерство у 
підтримки бойових дій, медична/психологіч справах 
ветеранів ветерани на реабілітація, ветеранів 
програми 
працевлаштування 
Соціальні послуги Вразливі особи, Центри надання Закон «Про 
(нова модель) сім’ї в складних послуг, адресна соціальні 
обставинах допомога, послуги», 
соцпослуги на рівні муніципальні 
громади програми. 
Компенсації/гран Постраждалі Реєстрація заявок, Платформа 
ти міжнародних домогосподарств передача даних до єДопомога.  
донорів а, вразливі групи донорів, цільові 
(єДопомога) виплати 
 
Державні програми соціального забезпечення охоплюють широкий 
спектр сфер – від пенсійного забезпечення до підтримки ветеранів війни, 
внутрішньо переміщених осіб, малозабезпечених сімей, осіб з інвалідністю, 
дітей-сиріт тощо. Згідно із Законом України «Про державні соціальні 
стандарти та державні соціальні гарантії», такі програми формуються на 
  49 
 
основі соціальних нормативів і фінансуються за рахунок державного та 
місцевих бюджетів, а також фондів загальнообов’язкового державного 
соціального страхування [33]. 
Для більш детального розуміння механізмів соціальної підтримки 
населення доцільно розглянути таблицю 2.5, яка відображає ключові 
напрями реалізації державних програм соціального забезпечення в Україні. 
Вона дозволяє систематизувати інформацію про основні цілі, категорії 
населення та інструменти, які застосовуються для досягнення соціальної 
рівності та ефективного виконання державних зобов’язань. 
Таблиця 2.5. 
Ключові напрями реалізації державних програм соціального 
забезпечення в Україні 
Напрям Цільова група Основні Механізми 
підтримки програми та реалізації 
нормативна база 
Пенсійне Особи пенсійного Закон України Нарахування та 
забезпечення віку, інваліди «Про виплата пенсій 
загальнообов’язко через Пенсійний 
ве державне фонд України 
пенсійне 
страхування» 
Соціальна Родини з низьким Закон України Призначення 
допомога рівнем доходу «Про державну допомоги на 
малозабезпечени соціальну підставі доходів, 
м сім’ям допомогу контроль органів 
малозабезпеченим соцзахисту 
сім’ям» 
Підтримка осіб з Особи з Закон України Реабілітаційні 
інвалідністю інвалідністю всіх «Про основи програми, 
груп соціальної надання 
захищеності осіб з технічних 
інвалідністю» засобів, пільг 
Соціальний Військовослужбов Закон України Грошові 
захист ветеранів ці, учасники УБД «Про статус виплати, пільги, 
війни та ветеранів війни, медична 
учасників гарантії їх реабілітація, 
бойових дій соціального програми 
  50 
 
захисту» перекваліфікації 
Підтримка Особи, переміщені Постанова КМУ Тимчасове 
внутрішньо через бойові дії № 505 (2014 р.) житло, адресна 
переміщених «Про надання допомога, 
осіб (ВПО) допомоги ВПО» програми 
працевлаштуван
ня 
Соціальні Особи похилого Закон України Денний догляд, 
послуги літнім віку «Про соціальні патронаж, 
людям послуги» догляд удома, 
соціальні служби 
Допомога сім’ям Матері, батьки, Закон України Виплати при 
з дітьми діти «Про державну народженні 
допомогу сім’ям з дитини, 
дітьми» допомога 
одиноким 
матерям 
 
Аналіз представлених даних показує, що державні програми 
соціального забезпечення охоплюють різні напрями: пенсійне та соціальне 
страхування, підтримку малозабезпечених сімей, людей з інвалідністю, 
внутрішньо переміщених осіб та учасників бойових дій. Кожен напрям 
реалізується через конкретні механізми та інструменти, що дозволяє досягати 
комплексної соціальної підтримки та знижувати соціальні ризики. 
Такий системний підхід забезпечує взаємозв’язок між законодавчими 
нормами, державними програмами та реальними потребами населення, що є 
ключовою передумовою ефективної реалізації соціальних гарантій та 
формування стійкої соціальної політики в Україні. 
Як свідчить аналіз, державна система соціального забезпечення 
України охоплює основні категорії громадян, які потребують підтримки. 
Водночас ефективність реалізації програм значною мірою залежить від 
належного фінансування, прозорості механізмів розподілу коштів та 
координації між державними і місцевими структурами [23; 40]. 
Для оцінки реальної ефективності соціальних програм важливо 
розглянути їх фінансове забезпечення. Наступна таблиця 2.6 демонструє 
  51 
 
обсяги фінансування державних соціальних програм за основними 
напрямами у 2024 році (умовні дані). Такий підхід дозволяє наочно уявити, 
які програми отримують найбільше ресурсів та визначити пріоритети 
державної політики у сфері соціального забезпечення. 
Таблиця 2.6 
Фінансування державних соціальних програм за напрямами у 2024 році 
(умовні дані) 
Напрям фінансування Частка від загального Основне джерело 
бюджету соціального фінансування 
захисту, % 
Пенсійне забезпечення 58 Пенсійний фонд 
України 
Допомога 10 Державний бюджет 
малозабезпеченим 
сім’ям 
Підтримка осіб з 9 Фонд соціального 
інвалідністю захисту осіб з 
інвалідністю 
Соціальний захист 7 Державний бюджет, 
ветеранів та військових міжнародна допомога 
Допомога ВПО 8 Державний бюджет, 
донорські програми 
Інші соціальні програми 8 Місцеві бюджети, 
цільові фонди 
 
Аналіз даних свідчить, що найбільші фінансові ресурси спрямовані на 
пенсійне забезпечення та підтримку малозабезпечених сімей, що відображає 
державні пріоритети у забезпеченні базових соціальних гарантій. Водночас 
інші напрями, такі як підтримка людей з інвалідністю, внутрішньо 
переміщених осіб та учасників бойових дій, отримують менші, але все ж 
значущі обсяги фінансування. Це підкреслює необхідність комплексного 
підходу до планування бюджету, оптимізації ресурсів і підвищення 
ефективності використання коштів для забезпечення рівного доступу  
  52 
 
Водночас зростає частка витрат на програми підтримки ветеранів війни 
та внутрішньо переміщених осіб, що зумовлено актуальними викликами 
сьогодення – збройною агресією рф та необхідністю соціальної адаптації цих 
категорій населення [33]. 
Урахування фінансового забезпечення соціальних програм дозволяє не 
лише оцінити їх реальний вплив, але й визначити ефективність розподілу 
ресурсів між різними категоріями населення. Такий аналіз допомагає виявити 
пріоритетні напрями державної політики та адаптувати механізми соціальної 
підтримки до сучасних викликів. Водночас, регулярний моніторинг та оцінка 
результативності витрат є ключовим інструментом підвищення ефективності 
соціальних програм та оптимізації державного бюджету. Такий підхід 
дозволяє своєчасно коригувати програми, запроваджувати нові механізми 
підтримки та забезпечувати соціальну справедливість і рівний доступ 
громадян до державних гарантій. 
Після аналізу фінансового забезпечення та ключових напрямів 
державних соціальних програм важливо розглянути практичні механізми їх 
реалізації. Саме вони визначають, наскільки ефективно ресурси та 
законодавчі норми перетворюються на реальну соціальну підтримку 
громадян. У цьому контексті необхідно оцінити організаційні структури, 
процедури надання послуг, а також виявити основні проблеми та виклики, 
що виникають під час впровадження державних програм соціального 
забезпечення в умовах сучасних соціально-економічних та демографічних 
змін. Такий аналіз дозволяє не лише визначити ефективність реалізації 
соціальних гарантій, але й сформувати пропозиції щодо вдосконалення 
механізмів підтримки населення. 
Механізми реалізації – практичні аспекти і виклики 
1. Фінансування і бюджетування. Бюджетне забезпечення є основою 
державних програм; проте у кризових умовах часто застосовують тимчасові 
фонди, траншейні механізми та міжнародні кредити. Це вимагає прозорих 
  53 
 
процедур планування й оцінки ефективності витрат. (див. приклади 
єОселя/єВідновлення).  
2. Цифровізація надання допомоги. Використання державних цифрових 
платформ (зокрема «Дія») дозволило пришвидшити доступ до одноразових і 
регулярних виплат, зменшити паперову тяганину і мінімізувати корупційні 
ризики. Одночасно цифровий підхід потребує уваги до вразливих груп, які 
мають технічні або інформаційні бар’єри. 
3. Адресність та цільовість. Ефективні програми мають базуватися на 
якісному визнанні потреб – соціальному картографуванні, верифікації 
отримувачів і механізмах моніторингу. Тут важлива роль місцевих органів 
влади, які краще знають контекст громади. (Муніципальні програми 
«Турбота» як приклад локальної адресної дДержавно-громадське та 
міжнародне співробітництво (донори, НГО, бізнес) розширює ресурсну базу і 
вводить інноваційні підходи (психологічна реабілітація, програми 
працевлаштування для ветеранів). Платформи для координації міжнародної 
допомоги (єДопомога) показали свою цінність у кризі.  
4. Моніторинг, оцінка і прозорість. Для підвищення «соціальної 
віддачі» потрібно системно впроваджувати інструменти моніторингу 
результатів (KPI, оцінка впливу), що дозволить коригувати програми і 
оптимізувати витрати. Це – ключова рекомендація як для державних органів, 
так і для донорів [35].  
У процесі впровадження державних соціальних програм часто 
виникають проблеми, пов’язані з бюрократичними перепонами, 
недостатньою координацією між органами влади та обмеженими ресурсами. 
Крім того, соціальні працівники та органи місцевого самоврядування нерідко 
стикаються з труднощами у своєчасному наданні послуг та адаптації програм 
до конкретних потреб різних категорій населення. 
Особливу увагу необхідно приділяти оцінці ефективності існуючих 
механізмів, аналізу їх результативності та впливу на соціальні гарантії 
  54 
 
громадян. Виявлення таких викликів дозволяє розробляти більш гнучкі та 
адаптивні підходи, підвищувати якість надання соціальних послуг і 
забезпечувати рівний доступ до державної підтримки для всіх верств 
населення. 
Аналіз державних програм соціального забезпечення та підтримки 
різних категорій населення дає підстави стверджувати, що Україна 
сформувала досить розгалужену систему соціальної політики, яка охоплює 
більшість сфер життєдіяльності громадян. Її головна мета – створення умов 
для реалізації конституційного права кожної людини на соціальний захист, 
передбаченого статтями 46 і 48 Конституції України [22]. 
В основі функціонування цієї системи лежать профільні закони, які 
визначають правові механізми, порядок і види соціальної допомоги, коло 
осіб, які мають на неї право, а також джерела фінансування. Це, зокрема, 
Закони України: «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні 
гарантії», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про 
основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю», «Про статус ветеранів 
війни, гарантії їх соціального захисту» та інші. Сукупність цих нормативно-
правових актів формує законодавчу основу реалізації соціальної політики 
держави [23; 40]. 
Реалізація державних соціальних програм здійснюється через цілісну 
мережу інституцій – Міністерство соціальної політики, Пенсійний фонд, 
фонди соціального страхування, місцеві органи соціального захисту, а також 
центри соціальних послуг. У межах децентралізації та розширення 
повноважень територіальних громад саме вони стають ключовими 
виконавцями державної соціальної політики на місцевому рівні [26]. 
Важливо, що у сучасних умовах соціальна політика України дедалі 
більше орієнтується на адресність і цифровізацію. Запровадження 
електронних сервісів («єДопомога», «Дія», інформаційна система «Соціальна 
громада») спрощує процедури отримання соціальних виплат, забезпечує 
  55 
 
прозорість і контроль за їх використанням. Водночас механізм адресності 
допомоги дозволяє спрямовувати ресурси саме тим категоріям населення, які 
реально потребують підтримки [8]. 
Проте, незважаючи на позитивні тенденції, система державного 
соціального забезпечення стикається з низкою структурних проблем: 
 нестача фінансових ресурсів для забезпечення всіх напрямів 
підтримки; 
 дублювання функцій між різними інституціями; 
 недостатній рівень координації між центральними та місцевими 
органами влади; 
 нерівномірний доступ до соціальних послуг у міських і сільських 
громадах; 
 потреба у підвищенні кваліфікації фахівців соціальної сфери [8]. 
Особливо актуальною сьогодні є необхідність удосконалення програм 
для ветеранів війни, демобілізованих військовослужбовців та внутрішньо 
переміщених осіб, які постраждали внаслідок воєнних дій. Ці категорії 
громадян потребують не лише фінансової допомоги, а й комплексної 
підтримки, яка включає психологічну реабілітацію, перекваліфікацію, 
сприяння працевлаштуванню та соціальну інтеграцію [33]. 
Перспективи розвитку системи державних програм соціального 
забезпечення в Україні пов’язані з: 
 поглибленням інтеграції соціальної політики з економічною 
стратегією держави; 
 підвищенням адресності й ефективності витрат; 
 розвитком державно-громадського партнерства у реалізації 
соціальних ініціатив; 
 посиленням прозорості механізмів фінансування та громадського 
контролю; 
  56 
 
 розширенням цифрових інструментів управління соціальною сферою 
[33]. 
Отже, державні програми соціального забезпечення відіграють 
ключову роль у забезпеченні соціальної стабільності та згуртованості 
суспільства, формуванні довіри громадян до держави та реалізації принципів 
соціальної справедливості. Вони є не лише формою підтримки вразливих 
верств населення, але й важливим індикатором рівня гуманізації суспільства 
та зрілості соціальної держави. Подальше вдосконалення цих програм має 
спиратися на комплексний підхід, який поєднує правові, економічні, 
організаційні та цифрові інструменти управління. 
Після детального аналізу національних механізмів реалізації 
соціальних гарантій доцільно розглянути міжнародний досвід, щоб виявити 
ефективні підходи та адаптувати їх до українських реалій. 
Вивчення міжнародних практик дозволяє не лише порівняти підходи до 
соціального забезпечення в різних країнах, а й визначити ключові фактори 
ефективності державних програм. Зокрема, важливо проаналізувати, як 
країни Європейського Союзу, США та Канади організовують фінансування, 
контроль за виконанням соціальних програм та оцінку їх результативності. 
Такий аналіз відкриває можливості для адаптації кращих світових практик до 
національного контексту України, підвищення ефективності соціального 
захисту та забезпечення рівного доступу громадян до державних гарантій. 
Крім того, порівняльний аналіз допомагає виявити слабкі місця української 
системи соціального забезпечення та окреслити шляхи її вдосконалення на 
основі перевірених моделей. 
 
2.4. Порівняльний аналіз міжнародного досвіду забезпечення 
соціальних гарантій  
Соціальні гарантії та механізми їх реалізації в різних країнах світу 
мають як спільні риси, так і значні відмінності, що обумовлено історичними, 
  57 
 
економічними та політичними факторами. Наприклад, у країнах Скандинавії 
соціальна політика орієнтована на комплексний підхід до забезпечення 
високого рівня добробуту населення, включаючи універсальне медичне 
страхування, пенсійні системи, допомогу сім’ям та програми підтримки 
безробітних. У таких країнах, як Німеччина та Франція, соціальні гарантії 
реалізуються через обов’язкові страхові фонди та державні програми 
субсидування соціальних послуг, що дозволяє забезпечити стабільність 
соціальної підтримки навіть у періоди економічних коливань [9]. 
Водночас, у країнах з обмеженими фінансовими ресурсами, наприклад 
у деяких державах Східної Європи та Латинської Америки, соціальні 
програми часто охоплюють лише частину населення, а їх фінансування 
значною мірою залежить від міжнародної допомоги та грантів. Дослідження 
сучасних науковців показують, що ключовими факторами ефективності 
соціальних гарантій є стабільне фінансування, прозорі механізми реалізації, 
цифровізація соціальних послуг та активна участь місцевих громад у 
контролі за виконанням програм [70; 71; 72]. 
Для наочного порівняння міжнародного досвіду доцільно представити 
дані у вигляді таблиці 2.7, яка узагальнює основні моделі соціальних гарантій 
та механізми їх реалізації у різних країнах. 
Таблиця 2.7.  
Основні моделі соціальних гарантій та механізми їх реалізації  
у країнах світу 
Країна Основні Механізми Переваги Недоліки 
соціальні гарантії реалізації 
Швеція Пенсії, медичне Державне Високий Високі 
страхування, фінансування, рівень витрати 
допомога сім’ям, універсальні добробуту, державного 
соціальні послуги програми, охоплення бюджету 
для активна всього 
малозабезпечених участь населення 
місцевих 
органів влади 
  58 
 
Німеччина Пенсійне Обов’язкові Стабільність Складна 
 забезпечення, страхові соціальної бюрократична 
медичне фонди, підтримки, система 
страхування, державні інтеграція 
страхування по субсидії страхових 
безробіттю систем 
Франція Медичне Державні та Висока Не завжди 
страхування, муніципальні доступність оперативне 
допомога сім’ям, програми, послуг, реагування на 
підтримка осіб з субсидування підтримка кризові 
інвалідністю соціальних вразливих ситуації 
послуг груп 
Україна Пенсії, допомога Державні Орієнтація Обмежене 
малозабезпеченим, програми, на вразливі фінансування, 
підтримка людей з місцеві категорії нерівномірне 
інвалідністю та ініціативи, покриття 
учасників бойових субсидії населення 
дій 
 
Аналіз таблиці показує, що країни з розвиненою соціальною політикою 
характеризуються універсальним підходом до забезпечення соціальних 
гарантій, високим рівнем фінансування та інтеграцією різних механізмів 
підтримки населення. Водночас, в країнах з обмеженими ресурсами, як 
Україна, ефективність програм значною мірою залежить від фінансування та 
здатності держави адаптувати соціальні програми до реальних потреб 
населення. 
Таким чином, порівняльний аналіз міжнародного досвіду дозволяє 
виділити низку рекомендацій для вдосконалення системи соціального 
забезпечення в Україні: 
1. Акцент на комплексному підході та інтеграції соціальних послуг. 
2. Впровадження цифрових технологій для підвищення ефективності 
реалізації програм. 
3. Створення прозорих механізмів контролю та моніторингу 
соціальних гарантій. 
  59 
 
4. Забезпечення стабільного фінансування та рівного доступу до 
соціальних послуг для всіх категорій населення [72]. 
Застосування кращих міжнародних практик та адаптація їх до 
українських реалій дозволить підвищити ефективність соціального захисту та 
зміцнити довіру громадян до державних інституцій. 
У Швеції, наприклад, державна програма соціального забезпечення 
включає пенсії, медичне страхування, допомогу сім’ям та підтримку 
малозабезпечених. За даними Swedish Social Insurance Agency (2023), понад 
95% населення отримують базові соціальні виплати, що забезпечує високий 
рівень соціальної стабільності [58]. 
У Німеччині соціальні гарантії реалізуються через обов’язкові страхові 
фонди та субсидії, зокрема програми допомоги безробітним, підтримки сімей 
із дітьми та інвалідів. За даними Федерального агентства з праці (2023), 
кількість отримувачів допомоги безробітним у 2022 році становила близько 
2,5 млн. осіб, а державні витрати на ці програми перевищили 45 млрд. євро. 
У Франції соціальні програми включають медичне страхування, 
допомогу сім’ям, підтримку осіб з інвалідністю. Завдяки державним 
субсидіям близько 90% дітей відвідують державні дошкільні установи, а 
люди з інвалідністю отримують соціальні виплати та доступ до інклюзивних 
освітніх програм (Ministère des Solidarités et de la Santé, 2023). 
Для порівняння, в Україні станом на 2024 рік, відповідно до даних 
Міністерства соціальної політики, понад 14 млн. громадян отримували 
пенсійні виплати, близько 3 млн. сімей користувалися державними 
допомогами, а соціальні програми для людей з інвалідністю та учасників 
бойових дій охоплювали понад 2 млн. осіб [42]. 
Важливо зазначити, що ефективність реалізації соціальних гарантій у 
всіх країнах залежить не лише від фінансових ресурсів, але й від 
організаційних механізмів. Так, у Швеції та Німеччині широко 
  60 
 
застосовуються цифрові платформи для оформлення соціальних послуг, що 
дозволяє зменшити бюрократію та скоротити час обслуговування громадян. 
На основі порівняльного аналізу можна виділити кілька ключових 
висновків: 
 У країнах з високим рівнем соціального захисту переважає 
універсальний підхід, який охоплює всі категорії населення незалежно від 
доходу. 
 Ефективність соціальних програм значною мірою залежить від 
прозорості та контролю за їх реалізацією. 
 Цифровізація соціальних послуг підвищує доступність і ефективність 
програм, зменшує ризик корупції та невикористання ресурсів [58]. 
Для України важливо орієнтуватися на міжнародні практики, 
адаптуючи їх до економічних і соціальних реалій країни, зокрема у 
забезпеченні вразливих груп населення та внутрішньо переміщених осіб. 
Таким чином, порівняльний аналіз міжнародного досвіду дозволяє 
сформулювати стратегічні рекомендації для удосконалення української 
системи соціального забезпечення: 
1. Розширення охоплення соціальних програм до всіх верств 
населення. 
2. Використання цифрових платформ для оформлення та контролю 
соціальних виплат. 
3. Забезпечення стабільного фінансування та прозорих механізмів 
реалізації програм. 
4. Активна участь місцевих органів влади та громадських організацій 
у контролі за виконанням соціальних гарантій. 
Для більш наочного порівняння ефективності соціальних програм у 
різних країнах наведено основні показники охоплення населення та витрат на 
соціальні гарантії. Це дозволяє побачити, які підходи застосовуються у світі 
та які з них можуть бути адаптовані в Україні. 
  61 
 
Таблиця 2.8 
Порівняння основних показників соціального забезпечення 
у вибраних країнах (2023–2024 рр.) 
 
Країна Охоплення Охоплення Охоплення Загальні 
пенсіями допомогою людей з витрати на 
(%) сім’ям (%) інвалідністю соц. програми 
(%) (% ВВП) 
Швеція 95 90 85 25 
Німеччина 94 88 80 22 
Франція 93 92 83 24 
Україна 70 60 50 15 
 
З таблиці видно, що українська система соціального забезпечення поки 
що відстає від європейських стандартів за охопленням населення та часткою 
витрат у ВВП. Найвищий рівень охоплення та витрат спостерігається у 
Швеції та Франції, де соціальні програми універсальні та включають 
широкий спектр виплат. Для України важливо зосередитися на розширенні 
доступу до соціальних гарантій для всіх категорій населення, підвищенні 
фінансування та впровадженні сучасних механізмів контролю за їх 
реалізацією. Окрім охоплення населення та витрат, важливо оцінити 
структуру державних програм та основні напрямки їх реалізації. Такий аналіз 
дозволяє виявити пріоритети кожної країни у соціальній політиці та 
визначити можливості для адаптації кращих практик в Україні. 
Таблиця 2.9. 
Основні напрями реалізації державних соціальних програм у вибраних 
країнах (2023–2024 рр.) 
Країна Пенсійне Допомога Підтримка Освіта та Примітки 
забезпечен сім’ям людей з соціальна 
ня інвалідністю інтеграція 
Швеція Обов’язков Гарантовані Широкі Доступ до Використа
і пенсії виплати програми інклюзивни ння 
підтримки х програм цифрових 
платформ 
  62 
 
для обліку 
Німеччи Пенсійні Субсидії Спеціальні Професійна Контроль 
на страхові сім’ям програми та реабілітація через 
фонди послуги та навчання державні 
фонди 
Франція Державні Державні Соціальні Інклюзивна Координац
пенсії субсидії виплати та освіта та ія з 
доступ до підтримка місцевою 
послуг дітей владою 
Україна Пенсійне Допомога Соціальні Початкові Потребує 
забезпечен малозабезпе програми інклюзивні модернізац
ня ченим обмеженого ініціативи ії та 
сім’ям доступу цифровіза
ції 
 
З аналізу видно, що українські програми соціального забезпечення 
мають більш обмежене охоплення та менш комплексний підхід у порівнянні 
з європейськими країнами. Основна увага приділяється пенсійному 
забезпеченню та допомозі малозабезпеченим сім’ям, тоді як підтримка людей 
з інвалідністю та освітні інклюзивні програми лише починають розвиватися. 
Впровадження цифрових платформ, розширення охоплення соціальних 
послуг та посилення координації між державними органами дозволять 
підвищити ефективність реалізації соціальних гарантій та наблизити 
українську систему до європейських стандартів. 
Проведений аналіз нормативно-правового забезпечення та практичних 
аспектів реалізації державних соціальних гарантій в Україні дозволяє 
зробити висновок, що система соціального забезпечення є комплексним 
механізмом, який поєднує законодавчі норми, державні програми, фінансові 
ресурси та організаційні інститути. Конституційні засади соціальних прав 
громадян та розвинена законодавча база створюють формальні передумови 
для реалізації соціальних гарантій, зокрема у сфері пенсійного забезпечення, 
соціальних виплат, медичної допомоги, підтримки малозабезпечених сімей, 
  63 
 
учасників бойових дій, людей з інвалідністю та внутрішньо переміщених 
осіб. 
Разом із тим, аналіз практичної реалізації соціальних програм та 
порівняльний аналіз міжнародного досвіду виявляють певні виклики та 
проблеми. Серед них – обмеженість фінансових ресурсів, недостатній 
соціальний «поверн» деяких програм, відсутність уніфікованої системи 
оцінки ефективності державних ініціатив, а також потреба в адаптації 
механізмів соціальної підтримки до сучасних економічних, демографічних та 
соціальних умов. Значне значення мають також зовнішні чинники: 
економічні кризи, пандемії, війна та міграційні процеси, що безпосередньо 
впливають на рівень соціального захисту населення та ефективність 
реалізації соціальних гарантій [41]. 
Особлива увага повинна приділятися вразливим категоріям населення, 
зокрема людям з інвалідністю, внутрішньо переміщеним особам, 
малозабезпеченим сім’ям, учасникам бойових дій та літнім людям. Саме для 
цих груп державні соціальні гарантії мають критичне значення для 
забезпечення їх соціальної безпеки, підтримки базового рівня життя та 
інтеграції у суспільство. Аналіз показує, що ефективність програм соціальної 
підтримки безпосередньо залежить від гнучкості та адаптивності механізмів 
їх реалізації, а також від системного моніторингу потреб громадян і корекції 
державних ініціатив на основі отриманих даних. 
Узагальнюючи, можна констатувати, що для забезпечення стабільної 
реалізації соціальних гарантій та задоволення потреб різних категорій 
населення, особливо вразливих груп, необхідно поєднувати законодавчі 
ініціативи з практичними механізмами, підвищувати адаптивність державних 
програм, впроваджувати сучасні технології управління соціальною 
політикою та враховувати сучасні виклики. Саме ці аспекти стануть 
предметом детального розгляду у наступному, третьому розділі роботи, де 
будуть представлені практичні аспекти реалізації державних соціальних 
  64 
 
гарантій, приклади функціонування соціальних програм на місцевому рівні, а 
також шляхи підвищення їх ефективності та доступності для громадян. 
  65 
 
РОЗДІЛ 3. 
ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ 
СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ У СИСТЕМІ 
СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ 
 
3.1. Соціальний захист вразливих категорій населення 
(малозабезпечені, люди з інвалідністю, учасники бойових дій, 
внутрішньо переміщені особи) 
Соціальний захист вразливих категорій населення є ключовим 
елементом соціальної політики держави, спрямованої на забезпечення 
рівності прав, соціальної справедливості та підвищення добробуту громадян. 
Особлива увага приділяється тим групам, які внаслідок економічних, 
соціальних або військових обставин мають обмежені ресурси для 
задоволення своїх базових потреб. До основних вразливих категорій 
населення відносять малозабезпечені сім’ї, людей з інвалідністю, учасників 
бойових дій та внутрішньо переміщених осіб [23; 40]. 
Реалізація соціального захисту передбачає комплекс заходів, які можна 
розділити на три рівні: законодавчий, організаційний та фінансовий. На 
законодавчому рівні основою є Конституція України, яка гарантує соціальні 
права громадян (ст. 46–52) [22] та спеціальні закони про соціальний захист 
різних категорій населення. [8]. Організаційний рівень охоплює діяльність 
центральних та місцевих органів влади, соціальних служб та громадських 
організацій, які безпосередньо забезпечують надання допомоги. Фінансовий 
рівень визначає обсяги бюджетних видатків та механізми фінансування 
соціальних програм [10]. 
Малозабезпечені сім’ї. Малозабезпечені сім’ї потребують державної 
підтримки через обмежені фінансові ресурси та ризик соціальної 
маргіналізації. Основні механізми допомоги включають: державні соціальні 
виплати, субсидії на житлово-комунальні послуги, пільги на оплату навчання 
  66 
 
та медичного обслуговування. За даними Міністерства соціальної політики 
України (2024), у 2024 році понад 1,2 млн. сімей отримували державну 
допомогу малозабезпеченим, що складало близько 5% населення країни [42]. 
Люди з інвалідністю. Забезпечення соціальних прав людей з 
інвалідністю є пріоритетним напрямом соціальної політики, що передбачає 
надання матеріальної допомоги, медичних послуг, реабілітаційних програм 
та соціальної інтеграції [44]. Держава забезпечує виплати для людей з 
інвалідністю I–III груп, компенсацію вартості технічних засобів реабілітації, 
а також пільги на транспорт і комунальні послуги. 
Учасники бойових дій. Особливу увагу держава приділяє учасникам 
бойових дій та ветеранам війни. Механізми соціального захисту включають: 
щомісячні виплати, пільги на житлово-комунальні послуги, забезпечення 
медичною допомогою та психологічним супроводом. За даними аналітичного 
центру соціальної політики України, у 2024 році майже 450 тис. осіб 
отримували щомісячні виплати та додаткову соціальну підтримку [10]. 
Внутрішньо переміщені особи. Внутрішньо переміщені особи (ВПО) – 
одна з найбільш вразливих категорій населення через втрату житла, доходів 
та соціальної стабільності. Для підтримки ВПО держава надає фінансову 
допомогу, тимчасове житло, медичне забезпечення та інтеграційні програми 
для адаптації на новому місці проживання [72]. У 2024 році близько 1,5 млн. 
внутрішньо переміщених осіб користувалися державними програмами 
підтримки. 
Для більш наочного представлення інформації про основні державні 
програми соціального захисту вразливих категорій населення доцільно 
узагальнити їх у таблиці. Це дозволяє не лише структуровано показати 
напрямки підтримки, але й оцінити охоплення населення та наявні проблеми 
у реалізації соціальних заходів. 
Таблиця 3.1 демонструє приклади програм, які забезпечують 
соціальний захист малозабезпечених сімей, людей з інвалідністю, учасників 
  67 
 
бойових дій та внутрішньо переміщених осіб, а також основні виклики у 
їхній реалізації. 
Таблиця 3.1.  
Основні програми соціального захисту вразливих груп населення 
(приклади) 
Категорія Основні програми та Кількість Основні 
населення заходи отримувачів проблеми 
(2024) реалізації 
Малозабезпечені Державна допомога 1,2 млн. Недостатнє 
сім’ї малозабезпеченим, фінансування, 
субсидії на ЖКП, затримки виплат 
пільги на навчання 
Люди з Пенсії, компенсації на 1,8 млн. Обмежена 
інвалідністю технічні засоби доступність 
реабілітації, пільги на послуг у 
транспорт регіонах 
Учасники Щомісячні виплати, 450 тис. Недостатня 
бойових дій пільги, медична та координація між 
психологічна органами влади 
підтримка 
Внутрішньо Фінансова допомога, 1,5 млн. Складність у 
переміщені особи тимчасове житло, розподілі 
інтеграційні програми ресурсів 
 
Аналіз даних таблиці свідчить, що державні програми охоплюють 
значну частину вразливих категорій населення, проте їх ефективність інколи 
обмежується недостатнім фінансуванням, проблемами координації між 
органами влади та регіональною нерівністю доступу до соціальних послуг. 
Це підкреслює необхідність комплексного підходу до розвитку соціальної 
політики, удосконалення нормативно-правової бази та підвищення 
ефективності механізмів реалізації державних гарантій. Зокрема, 
стратегічними завданнями є оптимізація ресурсів, покращення доступності 
соціальних послуг для малозабезпечених сімей, людей з інвалідністю, 
учасників бойових дій та внутрішньо переміщених осіб, а також 
  68 
 
впровадження інтегрованих програм соціальної підтримки, що враховують 
специфіку кожної категорії населення. 
Слід зазначити, що державні програми соціального захисту значною 
мірою сприяють підвищенню рівня добробуту вразливих категорій населення 
та забезпеченню їх соціальної інтеграції. Проте існують проблеми, пов’язані 
з недостатнім фінансуванням, низькою доступністю послуг у віддалених 
регіонах та потребою удосконалення координації між різними органами 
влади [61; 66].  
Таким чином, ефективність соціального захисту вразливих категорій 
населення залежить від комплексного підходу: законодавчого забезпечення, 
організаційної підтримки та фінансових ресурсів, а також від своєчасного 
реагування на нові соціальні виклики, такі як демографічні зміни, війна та 
міграційні процеси [2]. 
Розглянутий підрозділ показав, що соціальний захист вразливих 
категорій населення в Україні здійснюється через комплекс державних 
програм, спрямованих на підтримку малозабезпечених сімей, людей з 
інвалідністю, учасників бойових дій та внутрішньо переміщених осіб. Аналіз 
ефективності цих програм свідчить, що, попри значне охоплення населення, 
існують певні проблеми, пов’язані з недостатнім фінансуванням, 
регіональною нерівністю, бюрократичними перепонами та недостатнім 
рівнем координації між державними та місцевими органами влади. 
Одним із ключових висновків є необхідність комплексного підходу до 
соціальної підтримки, який поєднує фінансові, адміністративні та соціально-
психологічні механізми, що забезпечують рівний доступ громадян до 
соціальних гарантій. Особлива увага повинна приділятися адаптації програм 
до конкретних потреб кожної категорії населення, впровадженню 
інноваційних механізмів соціальної допомоги та моніторингу ефективності 
реалізації заходів. 
  69 
 
Ураховуючи вищезазначене, досягнення реальної ефективності 
соціального захисту неможливе без активної участі громадськості, місцевих 
громадських організацій та партнерства між державними структурами й 
соціальними інститутами. Саме такий підхід сприяє створенню стійкої 
системи соціальної підтримки та забезпеченню реальної реалізації 
соціальних прав громадян. 
Ці висновки створюють логічний перехід до наступного підрозділу 3.2, 
присвяченого авторському проєкту «Сильне суспільство через ефективні 
соціальні гарантії», у якому буде представлено практичну модель 
підвищення ефективності соціального захисту та інтеграції інноваційних 
підходів у систему соціального забезпечення населення. 
 
3.2. Авторський проєкт «Сильне суспільство через ефективні 
соціальні гарантії». 
В умовах сучасних соціально-економічних викликів Україна потребує 
посилення механізмів соціального забезпечення як складової державної 
політики, спрямованої на зміцнення людського потенціалу. Саме тому проєкт 
«Сильне суспільство через ефективні соціальні гарантії» спрямований на 
підвищення результативності системи соціальної підтримки, розвиток 
партнерства між державними інституціями, територіальними громадами та 
громадським сектором, а також на формування активного, відповідального 
громадянина. 
Актуальність соціальної проблеми. Сучасне українське суспільство 
стикається з низкою соціальних викликів, пов’язаних із забезпеченням 
соціальних гарантій для вразливих категорій населення, таких як 
малозабезпечені громадяни, люди з інвалідністю, внутрішньо переміщені 
особи та інші соціально незахищені верстви. В умовах економічних і 
соціальних трансформацій забезпечення доступу до соціальної підтримки, 
  70 
 
ефективного механізму реалізації прав та гарантій залишається 
нерівномірним і недостатньо системним. 
Незважаючи на наявність державних програм та ініціатив, більшість 
соціальних гарантій не завжди реалізуються ефективно, а інформаційне 
забезпечення та координація між державними, громадськими та приватними 
структурами потребує вдосконалення. У цьому контексті проект «Сильне 
суспільство через ефективні соціальні гарантії» є актуальним та необхідним, 
оскільки він спрямований на комплексне зміцнення системи соціальної 
підтримки, підвищення рівня соціальної активності населення та 
забезпечення доступу до соціальних послуг для всіх категорій громадян. 
Реалізація проекту сприятиме не лише покращенню соціальної 
справедливості та захисту прав громадян, а й зміцненню довіри населення до 
державних інститутів, формуванню ефективної взаємодії між державними 
органами, громадськими організаціями та місцевими громадами. 
Мета проєкту – удосконалення системи реалізації соціальних гарантій 
та розробка моделі інтегрованої підтримки різних категорій населення 
(малозабезпечених, осіб з інвалідністю, ветеранів, внутрішньо переміщених 
осіб) на прикладі м. Черкаси. 
Завдання проєкту: 
1. Провести аналіз існуючих механізмів соціального забезпечення та 
виявити основні прогалини в їх реалізації. 
Це завдання передбачає систематичне дослідження наявних соціальних 
програм, законодавчих та нормативних актів, а також практики їхнього 
впровадження на місцевому рівні. Аналіз включатиме оцінку ефективності 
дії програм для різних категорій громадян, визначення прогалин у доступі до 
послуг та виявлення бар’єрів, які заважають реалізації соціальних гарантій. 
Такий підхід дозволить отримати чітку картину реального стану соціального 
забезпечення та сформувати обґрунтовані рекомендації щодо його 
удосконалення. 
  71 
 
2. Розробити пропозиції щодо оптимізації соціальних програм із 
залученням місцевих ресурсів. 
На основі проведеного аналізу проект передбачає створення 
конкретних рекомендацій та пропозицій щодо модернізації соціальних 
програм. Особлива увага приділяється використанню локальних ресурсів – 
можливостей громад, підприємств, освітніх та культурних закладів. Це 
дозволить зробити програми більш адаптованими до потреб населення, 
підвищити їх ефективність та забезпечити стійкість реалізації на 
довгострокову перспективу. 
3. Сприяти розвитку партнерства між державними, недержавними 
структурами та громадами. 
Для успішного впровадження соціальних гарантій необхідна 
координація дій різних учасників – державних органів, громадських 
організацій, бізнесу та місцевих громад. Завдання проекту полягає у 
формуванні ефективної мережі партнерств, налагодженні комунікацій та 
обміні ресурсами. Це дозволить підвищити ефективність надання соціальних 
послуг, забезпечити їхню комплексність та уникнути дублювання заходів. 
4. Підвищити рівень соціальної обізнаності та активності населення. 
Важливо, щоб громадяни знали про свої права та доступні соціальні послуги, 
а також активно користувалися ними. Для цього передбачаються 
інформаційні кампанії, семінари, тренінги та просвітницькі заходи. 
Підвищення обізнаності сприятиме формуванню відповідального та 
соціально активного населення, яке здатне ефективно використовувати 
доступні ресурси для поліпшення свого життя. 
5. Створити інформаційно-консультаційний простір для надання 
допомоги у сфері соціального забезпечення. 
Проект передбачає створення платформи або центру, де громадяни 
зможуть отримати консультації, доступ до інформації про соціальні гарантії, 
допомогу у заповненні документів та орієнтуванні в соціальних програмах. 
  72 
 
Такий простір сприятиме зменшенню бар’єрів у доступі до послуг, надасть 
підтримку в реальному часі та стане важливим елементом інтегрованої 
системи соціальної підтримки. 
Тривалість проекту – 4 місяці. Етапи реалізації проекту представлено в 
таблиці 3.2. 
Таблиця 3.2.  
Етапи реалізації проєкту «Сильне суспільство через ефективні соціальні 
гарантії» (складено автором) 
Назва етапу Термін Зміст роботи 
етапу 
Підготовчий етап Серпень Збір даних, аналіз ефективності 
(аналітичний) 2025 року державних і місцевих програм, 
формування робочої групи 
Організаційний Вересень Розробка програми заходів, партнерських 
 2025 року угод із місцевими громадами, 
соціальними службами та громадськими 
організаціями. 
Етап втілення Жовтень– Проведення тренінгів, інформаційних 
листопад кампаній, створення електронної 
2025 року платформи «Соціальна підтримка 
Черкащини». 
Моніторингово- Листопад Оцінювання результатів, підготовка 
аналітичний грудень рекомендацій, поширення досвіду. 
2025 року 
 
Реалізація зазначених етапів сприятиме формуванню цілісної системи 
соціальних гарантій, орієнтованої на потреби громадян, підвищенню рівня 
соціальної справедливості та ефективності соціальної політики на 
регіональному рівні. Узгоджена діяльність державних структур, органів 
місцевого самоврядування, громадських організацій і представників бізнесу 
дозволить забезпечити сталість результатів і поступовий розвиток соціальної 
сфери Черкащини. 
Проєкт має на меті не лише вдосконалення механізмів соціального 
забезпечення, а й формування нової моделі взаємодії між державою та 
  73 
 
суспільством – моделі, заснованої на довірі, відповідальності й партнерстві. 
Таким чином, його реалізація стане важливим кроком на шляху до побудови 
сильного, згуртованого та соціально орієнтованого суспільства. 
Обґрунтування проекту:  
Цільова аудиторія – соціально вразливі верстви населення м. Черкаси, 
фахівці соціальної роботи, представники місцевих органів влади, керівники 
закладів освіти, культури та охорони здоров’я. 
Таким чином, реалізація проєкту «Сильне суспільство через ефективні 
соціальні гарантії» не лише сприятиме підвищенню ефективності державної 
соціальної політики, а й стане дієвим інструментом посилення соціальної 
згуртованості громади. Важливою умовою досягнення запланованих 
результатів є належне ресурсне забезпечення, адже саме воно визначає 
реалістичність і стійкість реалізації кожного із запланованих заходів. 
Даний проект відповідає наступним критеріям: відповідає цілям 
загальнодержавного рівня; має високу соціальну значущість; актуальність; 
важливість; реалістичність. 
Ресурси проєкту Для ефективної реалізації авторського проєкту 
«Сильне суспільство через ефективні соціальні гарантії» передбачено 
використання комплексу взаємопов’язаних ресурсів, що забезпечать 
цілісність та сталість його функціонування. 
1. Людські ресурси. До реалізації проєкту залучаються представники 
органів місцевого самоврядування, фахівці соціальної сфери, юристи, 
психологи, соціальні педагоги, а також викладачі Черкаського національного 
університету імені Богдана Хмельницького. Важливу роль відіграватимуть 
волонтери, координатори громадських ініціатив, члени територіальних 
громад і представники бізнесу, які підтримують соціальні проєкти. Їх участь 
забезпечує не лише професійний супровід, а й створення атмосфери 
партнерства та взаємної довіри. 
  74 
 
2. Матеріально-технічні ресурси. Проєкт передбачає використання 
сучасної матеріальної бази освітніх та соціальних установ міста Черкаси. Для 
проведення тренінгів, семінарів та публічних заходів використовуватимуться 
конференц-зали, навчальні аудиторії, мультимедійне обладнання (проєктори, 
екрани, комп’ютери, аудіо- та відеоапаратура). Друкована та електронна 
продукція (буклети, методичні рекомендації, інформаційні довідники) стане 
важливим елементом інформаційного супроводу проєкту. 
3. Інформаційні ресурси. У межах реалізації проєкту створюється 
інформаційно-комунікаційна платформа «Сильне суспільство», яка 
міститиме електронну базу соціальних програм, консультаційні матеріали, 
онлайн-ресурси з правових та психологічних питань. Залучення місцевих 
медіа, соціальних мереж, офіційних вебсайтів органів влади та партнерських 
організацій сприятиме поширенню інформації про можливості участі в 
проєкті та його результати. Важливою складовою реалізації цього завдання є 
співпраця з неурядовими організаціями (НУО), які мають значний досвід у 
впровадженні соціальних ініціатив, моніторингу потреб громади та наданні 
консультативної допомоги. Залучення НУО сприятиме підвищенню 
ефективності партнерської взаємодії між державними структурами, 
місцевими громадами та бізнесом, забезпечуючи сталість і прозорість 
реалізації проєкту. 
4. Організаційні ресурси. Важливим елементом реалізації є чітко 
вибудувана організаційна структура управління проєктом, яка включає 
координаційну раду, робочі групи за напрямами діяльності, експертну раду з 
питань моніторингу ефективності заходів. Така модель управління 
забезпечить системність реалізації завдань, розподіл відповідальності між 
учасниками та постійний контроль за досягненням результатів. 
5. Фінансові ресурси.Фінансування проєкту здійснюється за рахунок 
коштів місцевого бюджету, грантових програм міжнародних організацій, 
благодійних внесків бізнес-партнерів та громадських фондів. Особливу увагу 
  75 
 
приділено раціональному використанню коштів, прозорості фінансової 
звітності та залученню додаткових інвестицій у розвиток соціальної 
інфраструктури громади. 
Таким чином, ефективна комбінація людських, матеріальних, 
інформаційних, організаційних та фінансових ресурсів забезпечує 
реалістичність і сталість реалізації проєкту, сприяє створенню середовища, у 
якому соціальні гарантії стають дієвим інструментом розвитку громади та 
підвищення якості життя її мешканців. 
На основі залучених ресурсів реалізація проєкту передбачає чітко 
структуровану систему компонентів, які забезпечують комплексність, 
послідовність і результативність усіх заходів. У таблиці 3.3 подано основні 
компоненти авторського проєкту «Сильне суспільство через ефективні 
соціальні гарантії». 
Таблиця 3.3 
Компоненти проєкту «Сильне суспільство через ефективні соціальні 
гарантії» (складено автором) 
 
Компоненти Основні заходи Очікувані результати 
проєкту 
Інформаційно- Проведення соціологічного Удосконалення системи 
аналітичний аналізу, створення бази моніторингу соціальних 
даних програм підтримки послуг 
Освітній Тренінги для соціальних Зміцнення компетентностей 
працівників, семінари для у сфері соціального 
громад менеджменту 
Партнерський Співпраця з неурядовими Формування стійкої мережі 
організаціями (НУО), міжсекторальної взаємодії, 
бізнесом, міжнародними підвищення ефективності 
фондами ; укладання реалізації соціальних 
меморандумів про спільну програм 
діяльність 
Комунікаційний Інформаційна кампанія, Підвищення рівня 
створення сайту «Сильне соціальної активності 
суспільство» населення 
 
  76 
 
Представлена таблиця демонструє ключові напрями реалізації проєкту, 
кожен з яких відіграє важливу роль у досягненні стратегічної мети – 
створенні ефективної, прозорої та соціально відповідальної системи гарантій 
і зобов’язань у громаді. Взаємодія зазначених компонентів забезпечує 
комплексний підхід до вирішення соціальних проблем, сприяє зміцненню 
громадянської активності, соціальній згуртованості та підвищенню рівня 
довіри до інститутів державної та місцевої влади. 
Очікувані результати реалізації проєкту «Сильне суспільство через 
ефективні соціальні гарантії». Реалізація проєкту сприятиме створенню 
ефективної системи соціального захисту, що ґрунтується на принципах 
соціальної справедливості, партнерства та інклюзивності. Очікувані 
результати мають як короткостроковий, так і довгостроковий характер, і 
відображають комплексний вплив на громаду, соціальні інститути та 
окремих громадян. 
У короткостроковій перспективі передбачається: 
 підвищення рівня поінформованості населення про наявні соціальні 
гарантії, державні та місцеві програми підтримки; 
 активізація соціальних служб, підвищення їхньої ефективності 
завдяки впровадженню сучасних інструментів управління; 
 зростання професійної компетентності фахівців соціальної сфери 
через участь у тренінгах і семінарах; 
 посилення комунікації між органами влади, громадськими 
організаціями та населенням. 
У середньостроковій перспективі очікується: 
 формування стійкої партнерської мережі між державними, 
недержавними структурами, бізнесом та громадськістю, що сприятиме 
сталому соціальному розвитку регіону; 
  77 
 
 підвищення довіри громадян до соціальних інституцій та місцевої 
влади; 
 створення інтерактивної інформаційної платформи «Сильне 
суспільство», яка стане дієвим інструментом комунікації та взаємодії між 
громадянами та фахівцями соціальної сфери; 
 покращення доступності та якості соціальних послуг у громаді, у тому 
числі для вразливих категорій населення. 
У довгостроковій перспективі реалізація проєкту забезпечить: 
 підвищення рівня соціальної згуртованості та відповідальності 
громадян; 
 створення умов для побудови сильної громади, у якій ефективно 
реалізуються соціальні гарантії та підтримується добробут населення; 
 розвиток соціального капіталу територіальної громади міста Черкаси 
як основи сталого розвитку суспільства. 
Загалом упровадження авторського проєкту «Сильне суспільство через 
ефективні соціальні гарантії» дозволить забезпечити гармонійне поєднання 
державної політики, громадських ініціатив і практичного досвіду соціальної 
роботи, що створить фундамент для формування сучасної, соціально 
відповідальної держави. 
Розроблення рекомендацій та пропозицій щодо модернізації соціальних 
програм передбачає формування практичних механізмів, які дозволять 
підвищити ефективність соціальної політики на місцевому рівні. Важливо не 
лише визначити проблемні зони у функціонуванні системи соціального 
забезпечення, але й розробити конкретні алгоритми їх усунення.  
До таких рекомендацій можуть належати: оптимізація процесів 
надання соціальних послуг через цифровізацію, залучення громадських 
організацій до контролю якості послуг, удосконалення механізмів адресної 
допомоги, розширення міжвідомчої взаємодії між соціальними, освітніми та 
медичними структурами. У процесі реалізації проєкту «Сильне суспільство 
  78 
 
через ефективні соціальні гарантії» також передбачено створення робочих 
груп при органах місцевого самоврядування, які розроблятимуть та 
впроваджуватимуть оновлені соціальні програми з урахуванням сучасних 
викликів, потреб населення та європейських стандартів соціального 
розвитку. 
Таким чином, запропоновані заходи сприятимуть підвищенню 
ефективності соціальної політики та формуванню прозорої системи 
підтримки громадян. Реалізація оновлених соціальних програм дозволить 
створити гнучку, орієнтовану на потреби людини модель соціального 
забезпечення, яка стане запорукою розвитку сильного та згуртованого 
суспільства. З огляду на результати аналізу існуючих соціальних програм та 
реалізацію авторського проєкту «Сильне суспільство через ефективні 
соціальні гарантії», постає нагальна потреба у вдосконаленні механізмів 
реалізації державних соціальних гарантій та зобов’язань.  
Виявлені прогалини, недосконалість координації між державними, 
недержавними структурами та громадами, а також недостатня 
інформованість населення підкреслюють важливість розробки системних 
підходів до оптимізації соціальної політики. Саме цим питанням буде 
присвячено наступний підпункт, у якому пропонуються конкретні заходи 
щодо підвищення ефективності соціальних гарантій та зміцнення соціальної 
підтримки громадян. 
 
3.3. Шляхи вдосконалення механізмів реалізації державних 
соціальних гарантій та зобов’язань 
Ефективність системи соціального забезпечення безпосередньо 
залежить від адекватності та дієвості механізмів реалізації державних 
соціальних гарантій. Аналіз сучасної практики показує, що існуючі програми 
соціального захисту охоплюють значну частину населення, проте потребують 
удосконалення як у правовому, так і у практичному аспектах. Одним із 
  79 
 
ключових напрямів є підвищення доступності соціальних послуг для 
вразливих категорій населення, зокрема малозабезпечених сімей, людей з 
інвалідністю, учасників бойових дій та внутрішньо переміщених осіб [2]. 
Серед основних проблем сучасної системи соціального забезпечення 
слід виділити: низький рівень цифровізації та автоматизації процесів; 
недостатню прозорість розподілу фінансових ресурсів; фрагментарність 
програм та відсутність уніфікованих критеріїв оцінки їх ефективності [58]. 
Для подолання цих проблем пропонується комплекс заходів, що охоплюють 
законодавчі, організаційні та технологічні аспекти реалізації соціальних 
гарантій. 
Законодавчі шляхи вдосконалення передбачають уніфікацію 
соціальних стандартів і гарантій, перегляд критеріїв надання допомоги, а 
також імплементацію механізмів, що забезпечують адаптивність державних 
програм до змін у соціально-економічній ситуації. Наприклад, варто 
посилити нормативну базу щодо соціальної підтримки внутрішньо 
переміщених осіб та сімей, які постраждали від військових дій, встановивши 
чіткі процедури для отримання допомоги та контролю за її наданням [72]. 
Організаційні шляхи вдосконалення включають підвищення 
компетентності фахівців соціальних служб, вдосконалення координації між 
державними, місцевими органами та громадськими організаціями, а також 
впровадження принципів міжсекторальної взаємодії. Практика показує, що 
інтегровані соціальні служби, які працюють за принципом «єдиного вікна» 
для отримання допомоги, значно підвищують ефективність реалізації 
соціальних гарантій [40]. 
Технологічні шляхи вдосконалення передбачають цифровізацію 
соціальних послуг, створення єдиної електронної платформи для управління 
державними програмами, моніторингу виконання соціальних зобов’язань та 
оцінки результативності програм. Такий підхід дозволяє не лише підвищити 
  80 
 
прозорість і контроль, але й скоротити адміністративні витрати та 
прискорити обслуговування громадян [42]. 
Важливим аспектом є впровадження системи оцінки ефективності 
соціальних програм, що базується на ключових показниках результативності 
(KPI) та соціальному «поверні» (social return). Це дозволяє визначити 
реальний вплив державних програм на добробут населення та оптимізувати 
витрати державного бюджету. 
Для наочного уявлення пропонуємо таблицю 3.4, де узагальнено 
основні напрямки вдосконалення механізмів соціального захисту та очікувані 
результати їх реалізації: 
Таблиця 3.4.  
Основні шляхи вдосконалення механізмів реалізації державних 
соціальних гарантій та зобов’язань 
 
Напрям Заходи Очікуваний результат 
вдосконалення 
Законодавчі Уніфікація соціальних Підвищення прозорості та 
стандартів, адаптивність доступності соціальних 
програм послуг 
Організаційні Підвищення компетенцій Ефективне управління та 
фахівців, міжсекторальна координація соціальної 
взаємодія підтримки 
Технологічні Цифровізація, створення Прискорення 
електронних платформ обслуговування, контроль 
та моніторинг програм 
Оцінка Впровадження KPI, Оптимізація ресурсів, 
ефективності соціального повернення підвищення 
результативності програм 
 
Аналіз даних таблиці 3.4 свідчить про те, що ефективне вдосконалення 
механізмів реалізації державних соціальних гарантій потребує комплексного 
підходу, який включає кілька взаємопов’язаних напрямів.  
  81 
 
По-перше, підвищення доступності соціальних програм для вразливих 
категорій населення, зокрема людей з інвалідністю, малозабезпечених сімей, 
внутрішньо переміщених осіб та учасників бойових дій, сприяє більш 
рівномірному розподілу соціальної підтримки та зменшенню соціальної 
нерівності. 
По-друге, удосконалення нормативно-правової бази, уніфікація 
стандартів соціального захисту та чітке визначення державних зобов’язань 
дозволяє підвищити прозорість і передбачуваність надання соціальних 
послуг.  
По-третє, інтеграція сучасних цифрових технологій у процес реалізації 
соціальних програм, таких як електронні сервіси, онлайн-платформи та 
автоматизовані системи моніторингу, дозволяє значно скоротити час 
отримання допомоги, оптимізувати розподіл ресурсів і забезпечити більш 
точний контроль за ефективністю витрат [38]. 
Особливу увагу слід приділяти системному моніторингу та оцінці 
результативності соціальних програм. Регулярний аналіз результатів 
реалізації гарантій дозволяє своєчасно виявляти проблемні точки, коригувати 
механізми їхнього впровадження та адаптувати ресурси до конкретних 
потреб населення. Таким чином, поєднання стратегічного планування, 
правової регламентації, цифровізації та моніторингу створює передумови для 
підвищення ефективності соціального забезпечення, зміцнення довіри 
громадян до державних інституцій та підвищення загального рівня добробуту 
населення. 
З практичної точки зору, вдосконалення механізмів реалізації 
державних соціальних гарантій може здійснюватися через такі напрямки.  
По-перше, запровадження інтегрованих соціальних послуг, коли різні 
державні та місцеві структури працюють у координації, дозволяє 
максимально ефективно надавати підтримку малозабезпеченим сім’ям, 
людям з інвалідністю та внутрішньо переміщеним особам. Наприклад, 
  82 
 
об’єднання фінансової допомоги, психологічного супроводу та консультацій 
з працевлаштування забезпечує комплексну підтримку вразливих категорій 
населення. 
По-друге, впровадження цифрових платформ для реєстрації, обліку та 
моніторингу отримувачів соціальних послуг значно підвищує ефективність 
процесу, дозволяє зменшити бюрократичні перепони та забезпечує 
прозорість розподілу ресурсів. Прикладом може слугувати автоматизована 
система призначення соціальних виплат та державних субсидій, яка дозволяє 
зменшити час очікування допомоги і уникнути дублювання заявок. 
По-третє, регулярне навчання та підвищення кваліфікації соціальних 
працівників, включаючи навички інклюзивного підходу та роботи з особами, 
що пережили кризові ситуації, підвищує якість надання послуг та рівень 
задоволеності громадян. Це особливо важливо для учасників бойових дій, 
внутрішньо переміщених осіб та людей з інвалідністю, які потребують 
спеціалізованої підтримки. 
Також важливим напрямом є залучення громадських організацій та 
волонтерських ініціатив до реалізації соціальних програм, що дозволяє 
розширити охоплення та підвищити соціальну ефективність. Співпраця 
держави та громадянського суспільства сприяє більш гнучкому реагуванню 
на потреби населення та підвищує довіру громадян до інституцій соціального 
захисту [31]. 
Впровадження таких комплексних заходів створює передумови для 
більш ефективного виконання державних соціальних зобов’язань, 
підвищення доступності соціальних гарантій для всіх верств населення та 
зміцнення соціальної стабільності в державі. 
Таким чином, реалізація зазначених шляхів дозволить підвищити 
ефективність державних соціальних гарантій, зменшити ризики 
фрагментарності програм, забезпечити адаптивність соціальної підтримки до 
сучасних викликів та підвищити добробут населення. Особлива увага 
  83 
 
повинна приділятися інтегрованому підходу, який поєднує законодавчі 
зміни, організаційне вдосконалення та цифрові технології для створення 
прозорої, доступної та ефективної системи соціального захисту. 
Комплексний підхід до вдосконалення соціальних гарантій дозволяє 
поєднати законодавчі зміни, організаційні заходи та технологічні інновації, 
що сприяє підвищенню ефективності системи соціального забезпечення та 
забезпечує сталий розвиток соціальної політики в країні.  
Впровадження цифровізації соціальних послуг та єдиних електронних 
платформ дає змогу значно підвищити прозорість і оперативність надання 
допомоги громадянам, зменшити адміністративне навантаження на соціальні 
служби та забезпечити моніторинг результативності державних програм. 
Водночас використання системи оцінки ефективності соціальних програм 
через ключові показники та соціальний «поверн» дозволяє визначати 
реальний вплив державних заходів на добробут населення, оптимізувати 
витрати бюджету та планувати розвиток соціальної політики з урахуванням 
потреб різних категорій громадян [13].  
Підвищення компетентності фахівців соціальних служб та інтеграція 
між державними структурами і громадськими організаціями забезпечує 
більш ефективне надання соціальної підтримки, враховує особливі потреби 
вразливих груп населення та сприяє реалізації принципу рівності доступу до 
соціальних гарантій.  
Адаптація державних програм до сучасних економічних, 
демографічних та соціальних викликів, таких як війна, міграційні процеси, 
демографічні зміни та пандемії, забезпечує стійкість системи соціального 
захисту та підвищує довіру громадян до державних інституцій. Інтегрований 
та системний підхід до вдосконалення механізмів реалізації соціальних 
гарантій створює передумови для підвищення ефективності соціальної 
політики, формування інклюзивного середовища та забезпечення рівних 
можливостей для всіх категорій населення. 
  84 
 
ВИСНОВКИ 
 
Підводячи підсумки магiстерської роботи стосовно реалізація 
державних соціальних гарантій та зобов’язань в системі соціального 
забезпечення населення, можемо сформулювати наступні висновки:  
1. Державні соціальні гарантії та зобов’язання являють собою комплекс 
правових, економічних і соціальних механізмів, спрямованих на 
забезпечення життєвих потреб громадян і реалізацію їх соціальних прав. 
Вони включають у себе забезпечення доступу до освіти, охорони здоров’я, 
соціальної допомоги, пенсійного забезпечення та інших соціальних послуг. 
Сутність цих гарантій полягає у стабілізації соціальної ситуації в суспільстві, 
створенні умов для рівного доступу всіх верств населення до соціальних благ 
та зменшенні ризиків соціальної нерівності. Державні соціальні зобов’язання 
передбачають встановлення конкретних правових і фінансових механізмів, 
що дозволяють громадянам реалізувати свої права та отримувати підтримку у 
випадках соціальної вразливості. Аналіз сучасних наукових підходів показує, 
що ефективність цих гарантій залежить не лише від законодавчого 
регулювання, а й від здатності державних та недержавних інститутів 
забезпечити їх практичну реалізацію. Визначено, що соціальні гарантії 
виступають основою формування соціальної стабільності та сприяють 
розвитку соціальної справедливості, покращенню рівня життя населення та 
підвищенню його соціальної активності. Таким чином, державні соціальні 
гарантії є ключовим інструментом забезпечення соціальної захищеності 
громадян та розвитку соціально орієнтованого суспільства. 
2. Встановлено, що система соціальних гарантій в Україні регулюється 
численними законодавчими актами та підзаконними нормативними 
документами. Основою правового забезпечення є Конституція України, яка 
закріплює соціальні права громадян, серед яких право на соціальний захист, 
медичну допомогу, освіту та гідний рівень життя. Крім того, реалізацію 
  85 
 
соціальних гарантій регулюють спеціалізовані закони: «Про соціальні 
послуги», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів 
їх сімей», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про пенсійне 
забезпечення», «Про охорону здоров’я» та інші. Важливу роль відіграють 
постанови Кабінету Міністрів України та розпорядження центральних 
органів виконавчої влади, які деталізують механізми надання матеріальної 
допомоги, соціальних послуг і пільг. Проаналізовано, що наявна нормативно-
правова база покриває широкий спектр соціальних потреб населення, проте 
існують прогалини в практичній реалізації гарантій, які пов’язані з 
недостатнім фінансуванням, обмеженим доступом до інформації та низькою 
координацією між державними і недержавними структурами. Визначено, що 
удосконалення нормативно-правового забезпечення та підвищення 
ефективності його виконання є ключовим фактором для забезпечення рівного 
доступу громадян до соціальних послуг і реалізації державних соціальних 
зобов’язань. 
3. Оцінено ефективність існуючих механізмів реалізації соціальних 
гарантій. Встановлено, що на практиці механізми реалізації соціальних 
гарантій функціонують не завжди ефективно через низку чинників. Хоча 
законодавство передбачає широкий спектр пільг, соціальних послуг та 
матеріальної допомоги, існують проблеми з доступністю цих гарантій для 
громадян, особливо в малих містах і сільській місцевості. Основними 
перешкодами є недостатня координація між державними органами, 
громадами та недержавними структурами, обмежене фінансування окремих 
програм і низька поінформованість населення щодо прав та можливостей 
отримання допомоги. Виявлено, що соціальні гарантії в основному працюють 
через централізовані механізми, що не завжди враховують локальні потреби 
громадян. Разом з тим, позитивним аспектом є наявність електронних 
платформ і центрів надання соціальних послуг, які поступово полегшують 
доступ до допомоги. Проведений аналіз свідчить про необхідність 
  86 
 
модернізації існуючих механізмів, зокрема через інтеграцію місцевих 
ресурсів, підвищення кваліфікації працівників соціальної сфери та активну 
інформаційно-просвітницьку роботу серед населення. 
4. Виявлено основні проблеми та виклики у сфері соціального 
забезпечення населення. Проведений аналіз дозволив окреслити ключові 
проблеми у реалізації соціальних гарантій в Україні. По-перше, недостатнє 
фінансування окремих соціальних програм призводить до того, що частина 
громадян не отримує гарантовану допомогу вчасно або в повному обсязі. По-
друге, низький рівень поінформованості населення про існуючі соціальні 
права та механізми їх реалізації створює бар’єри для доступу до допомоги. 
По-третє, спостерігається слабка координація між державними органами, 
місцевими громадами та недержавними структурами, що знижує 
ефективність надання послуг. Додатково актуальною проблемою є 
недостатня цифровізація процесів, відсутність інтегрованих інформаційних 
систем і обмежений доступ до соціальних послуг у віддалених регіонах. 
Виявлені виклики потребують комплексного підходу, що включає 
модернізацію законодавства, посилення контролю за виконанням соціальних 
гарантій та активне залучення громадських організацій і місцевих ресурсів 
для підвищення ефективності соціального забезпечення. 
5. Проаналізовано зарубіжний досвід забезпечення соціальних гарантій. 
Дослідження міжнародної практики показало, що у багатьох країнах 
ефективність соціального захисту забезпечується через комплексну 
інтеграцію державних, недержавних та громадських структур. Наприклад, у 
Франції та Канаді широко застосовується модель «соціальних служб на 
місцях», яка передбачає тісну взаємодію між місцевими громадами, 
соціальними працівниками та медико-психологічними службами. У 
Скандинавських країнах акцент робиться на превентивних програмах 
підтримки громадян у складних життєвих ситуаціях, цифровізації соціальних 
послуг та моніторингу їх ефективності. Досвід Німеччини та Великобританії 
  87 
 
демонструє важливість партнерства держави з неурядовими організаціями та 
бізнесом для надання адресної допомоги та соціальних консультацій. 
Вивчення зарубіжного досвіду дозволяє виявити ефективні практики, які 
можуть бути адаптовані для України, зокрема: створення інтегрованих 
центрів соціальних послуг, підвищення кваліфікації соціальних працівників, 
активне залучення громадськості та інноваційні методи інформаційної 
підтримки населення. 
6. Розроблено проєкт «Сильне суспільство через ефективні соціальні 
гарантії» щодо удосконалення системи реалізації соціальних гарантій в 
Україні. У межах дослідження створено авторський проєкт, спрямований на 
вдосконалення системи соціальних гарантій в Україні, який передбачає 
комплексну взаємодію державних, недержавних і громадських структур. 
Проект включає аналіз існуючих механізмів соціального забезпечення, 
виявлення прогалин у їх реалізації, розробку пропозицій щодо оптимізації 
соціальних програм та підвищення рівня соціальної обізнаності населення. 
Важливим компонентом проекту є створення інформаційно-
консультаційного простору для надання допомоги громадянам у сфері 
соціального забезпечення. Реалізація проекту сприятиме формуванню 
ефективної системи соціальної підтримки, розвитку партнерства між 
державними структурами, громадськими організаціями та бізнесом, а також 
підвищенню рівня соціальної активності населення. Проект також закладає 
основи для практичного впровадження сучасних підходів до управління 
соціальними гарантіями на місцевому рівні та розвитку культури соціальної 
відповідальності в суспільстві. 
  88 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Бевзенко О.В. Соціальні аспекти пенсійного забезпечення. 
Економіка АПК. 2015. № 8. С. 153–155 
2. Бідак В. Соціальні стандарти та гарантії в Україні: теоретичний 
аспект. Київ: Наукова думка, 2020. 256 с. 
3. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України: навч. посіб. 
Київ: Олан, 2014.  312с. 
4. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в 
Україні. Київ: Знання, 2015. 381 с. 
5. Болотіна Н.Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: 
проблема термінів і понять. Право України. 2017. №4. С. 37–39. 
6. Больбот А.В. Конституційно-правові засади соціального захисту в 
Україні та проблеми їх реалізації. Актуальні проблеми держави і права. 2018. 
Вип. 52. С. 105–111. 
7. Бондар М. Соціальне забезпечення та соціальний захист в Україні. 
Економіка та суспільство. 2021. Вип. 34. С. 1–8. https://doi.org/10.32782/ 
2524-0072/2021-34-10 
8. Бурик З. (2025). Сучасні виклики реалізації соціальної політики в 
умовах війни та післявоєнного відновлення та в контексті сталого розвитку. 
Аспекти публічного управління, 13(2), 33-43. https://doi.org/10.15421/152518  
9. Ганслі Теренс М. Соціальна політика: порівняльний аналіз. Пер. з 
англ. О. Перепадя. Київ: Основи, 2016. 184 с. 2016.  
10. Гончаренко В.І. Сучасні інструменти державного регулювання у 
сфері соціального захисту населення України. Вісник соціально-економічних 
досліджень. 2022. № 3. С. 95–102. 
11. Длугопольський О.В. Державна політика у сфері соціального 
захисту населення: аспекти відповідальності суспільного сектора. Наука й 
економіка. 2009. № 4 (16). Т. 2. С. 148–156.  
  89 
 
12. Дубич К.В. Сучасна система надання соціальних послуг України. 
Державне управління: удосконалення та розвиток, 2015. №3. [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=821.  
13. Дутчак А.В. Соціальне забезпечення громадян: сучасний стан та 
перспективи розвитку. Молодий вчений. 2017. № 5 (45). C. 568 - 571 
14. Жук О.М. Організаційно – правові засади контролю в системі 
соціального забезпечення в Україні на сучасному етапі. Економічний форум. 
2021. № 1(2), С. 147-154. DOI: https://doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-
19 
15. Закон України «Про соціальні послуги» від 17 січня 2019 р. № 2671-
VIII. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/2671-19 
16. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне 
страхування» від 09.07.2003. № 1058-IV : чинне законодавство зі змінами та 
допов.: (офіц. текст). Київ: Паливода А.В., 2025. 164 с.  
17. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 
листопада 1992 № 2811-XII [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – 
Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2811-12. 
18. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
захисту» від 22 жовтня 1993 № 3551-XII [Електронний ресурс] / Верховна 
Рада України. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 
19. Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з 
інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 р. № 875-ХП [Електронний 
ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/875-12  
20. Закон України «Про державну соціальну допомогу 
малозабезпеченим сім’ям» від 01.06.2000 № 1768-III (Відомості Верховної 
Ради України, 2000 р., № 35. 
21. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні 
соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р. № 2017-ІП. [Електронний ресурс] / 
  90 
 
Верховна Рада України. – Режим доступу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2017-14. 
22. Конституція України [Електронний ресурс] // Відомості Верховної 
Ради України (ВВР). 1996. № 30. с. 141. – Режим доступу: 
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80  
23. Колодій А. Соціальна політика України: сучасні тенденції та 
напрями модернізації. Київ: НАДУ при Президентові України, 2023. 248 с. 
24. Корецька Т.К. Державні соціальні гарантії: міжнародний та 
національний контекст. Київ: Центр соціальних досліджень, 2021. 180 с. 
25. Кулик І.В. Соціальна робота з різними групами клієнтів: 
навчальний посібник. Івано-Франківськ: НАІР, 2020. 236 с. 
26. Кучер Г. М. Соціальна робота з вразливими категоріями населення 
в умовах територіальної громади : монографія. Київ : Ямчинський О., 2021. 
266 с. 
27. Лібанова Е.М. Соціальні програми та їх ефективність у сучасній 
Україні. Київ: НАДУ, 2020. 164 с. 
28. Лопушняк Г.С. Державні соціальні стандарти, гарантії та 
нормативи: сутніснопроблемні аспекти. Соціально-трудові відносини: теорія 
та практика. 2014. № 2. С. 491-499. URL: http://nbuv.gov.ua/ 
29. Макарова О.В., 2015. Соціальна політика в Україні: монографія. 
Київ: Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН, 244 с. 
30. Максимчук О.Є. Особливості реалізації соціальних гарантій в 
Україні. Наукові праці НДФІ. 2008. № 3 (44). С. 53–62.  
31. Марценюк О. В. Соціальний захист населення України. Теоретичні і 
практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності, 2015. Вип. 2 (3). 
С. 166 - 170.  
32. Мельник О. Реформування системи соціального забезпечення як 
механізм формування засад розвитку середнього класу в Україні. Вісник 
НАДУ при Президентові України, 2010. №1. С. 273. 
  91 
 
33. Міністерство соціальної політики України. Офіційна інформація 
про державні програми соціального захисту населення. 2024. Режим доступу: 
https://www.msp.gov.ua. 
34. Москаленко В. В. Сутність соціального захисту та його місце в 
політиці соціально ї держави. Наукові записки, 2003. Том 21. С. 42. 
35. Наливайко І.О. Еволюція соціальних стандартів та гарантій у 
правовій системі України: сучасні виклики та перспективи розвитку.  
Аналітично-порівняльне правознавство. 2024. №5. С. 42–47. DOI 
https://doi.org/10.24144/2788-6018.2024.05.5. 
36. Наливайко І.О. Аналіз правових інструментів щодо соціальних 
стандартів та гарантій: теоретико-правові аспекти. Вплив війни на 
правоохоронну, соціальну та демографічну сфери: стан та перспективи: 
матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 16 червня 2023 р.). Дніпро: 
ДДУВС, 2023. 82 с. 
37. Насібова О.В. Теоретичні аспекти фінансового забезпечення 
соціального захисту населення. Економіка та держава, 2019. № 8. С. 35 – 40. 
38. Нерівність в Україні: масштаби та можливості впливу / за ред. 
Е.М. Лібанової. Київ: Інститут демографії та соціальних досліджень імені 
М.В. Птухи НАН України, 2012. 404 с. 
39. Новіков В.М. Актуальні питання реформування системи 
соціального захисту населення. Україна. Демографія та соціальна економіка. 
2016. № 2 (27). С. 50–61. https://doi.org/10.15407/ dse2016.02.050. 
40. Олійник Н. Механізми реалізації державної соціальної політики в 
Україні: виклики та перспективи. Соціальна робота і освіта. 2024. № 1(29). 
С. 34–42. 
41. Осіпова Л., Грицик Н. Фінансування соціального забезпечення в 
умовах децентралізації. Приазовський економічний вісник, 2019. Випуск 3 
(13). С. 10 – 15. 
  92 
 
42. Офіційний сайт Міністерства соціальної політики України. URL: 
http://www.mlsp.gov.ua. 
43. Панченко М.В. Теорія забезпечення гідної праці державних 
службовців України: монографія. Харків: Промарт, 2019. 440 с. 
44. Петрук Л.М. Розвиток системи соціального забезпечення в умовах 
воєнного стану. Науковий вісник Ужгородського національного 
університету. Серія: Право. 2023. Вип. 75. С. 112–118. 
45. П’єтерс Д. Вступ до основних принципів соціального забезпечення : 
пер. з англ. А.І. Масалової. Харків: Каравела, 2012. 144 с. 
46. Попова С.М., Попова Л.М. Особливості надання соціальних послуг 
в Україні. Європейські перспективи. 2014. №10. С. 29–36.  
47. Поляк Н. О., Баранова Н. П. Порівняння українського законодавства 
у галузі соціального забезпечення з нормами Європейського кодексу 
соціального забезпечення. Актуальні питання кодифікації законодавства 
України. Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2014. 
Випуск 2. С. 11-16.   
48. Палій О.М., Скуратівський В.А. Основи соціальної політики : навч. 
посібник. Київ : МАУП, 2002. 200 с. 
49. Руженський М.М. Система соціального захисту населення у 
транзитивному суспільстві. Інститут підготовки кадрів держ. служби 
зайнятості України. Київ: ІПК ДСЗУ, 2015. 384 с. 
50. Система соціального захисту в Україні: навч. посіб. / МОН України, 
Уманський держ. пед. ун-т імені Павла Тичини ; уклад. О.О. Матрос. Умань : 
Візаві, 2021. 174 c. 
51. Соціальний захист населення України : навч. посіб. / авт. кол. : 
І.Ф. Гнибіденко, М.В. Кравченко, О.М. Коваль, О.Ф. Новікова та ін. ; за заг. 
ред. В.М. Вакуленка, М.К. Орлатого. Київ : Вид-во НАДУ; Вид-во “Фенікс”. 
2015. 212 с. 
  93 
 
52. Стандарти і гарантії соціального забезпечення: правовий і 
вітчизняний контекст: монографія. А.Л. Клименко. Харків : Юрайт, 2019. 
176 с.  
53. Система соціального захисту в Україні: навч. посіб. / МОН України, 
Уманський держ. пед. ун-т імені Павла Тичини; уклад. О. О. Матрос. Умань : 
Візаві, 2021. 175 с. 
54.  Смирнова І., Сімакова О., Карлаш Ю. Державні соціальні 
стандарти та гарантії як основа ефективного розвитку соціаль-ного захисту 
населення в Україні. Економіка та суспільство. 2021. No 34.  
55. Сташків Б.І. Право соціального забезпечення. Загальна частина : 
навчальний посібник. Чернігів : ПАТ «ПВК «Десна», 2016. 692 с.  
56. Столяренко О.В. Професія «соціальний працівник» як гарант 
захисту прав і ціннісного ставлення до людини. Актуальні проблеми 
підготовки фахівців соціальної сфери : тези доповідей Міжнародної науково-
практичної конференції. Хмельницький: ХІСТ Університету «Україна», 
2013. С. 140–142.  
57. Сухицька Н.В. Принципи соціального забезпечення населення. 
Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні 
науки». 2014. Т. 1. Вип. 6–2. С. 55–57. 
58. Тернопільська В.І., Бакуліна О.С. Актуальні питання соціальної 
політики в Україні. Східна Європа: економіка, бізнес та управління. Випуск 1 
(24) 2020. С. 191–194. 
59. Тімофєєва М.І. Сутність соціального захисту населення. Вісник 
Східноукранського національного університету імені Володимира Даля, 2016. 
№6 (230). С. 169 – 174. 
60. Туленков М.В. Соціальний захист у соціологічному вимірі: 
монографія. Київ : ІПК ДСЗУ, 2011. 168 с. 
61. Туленков М.В., Шайгородський Ю.Ж. Політика соціального 
захисту: монографія. Київ: Центр соціальних комунікацій, 2014. 184 с. 
  94 
 
62. Фещук В. В. Історичні засади правового забезпечення пенсійного та 
соціального страхування. Науковий вісник Ужгородського національного 
університету. Серія «Право». 2013. Випуск 22. Ч. 1. С. 246–249.  
63. «Філософія освіти : навчальний посібник / за наук. ред. академіка 
В. П. Андрущенка [та ін.]. Київ : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2018. 
342 с. 
64. Халецька А.А. Соціальний захист населення в Україні: теорія та 
практика державного управління: монографія. Донецьк: Юго-Восток. 2014.  
430 с. 
65. Халецька А.А. Державне управління у сфері соціального захисту 
населення: теоретичні аспекти. Механізми публічного управління. 2015. № 1–2 
(15-16) січень-лютий. С. 66–72. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
file:///C:/Users/Admin/Downloads/14096-140-1-10-20160416.pdf 
66. Чиркіна І.Д. Сучасні напрямки соціального захисту різних верств 
населення України. Наукові праці. Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА. 2011. 
Т.12. Серія: Політичні науки. С. 86. 
67. Шалієвська Л.І. Пенсійне забезпечення в системі економічної 
безпеки: монографія. Львів: «Растр-7». 2020. 196 с. 
68. Шумна Л.П. Соціальна підтримка як організаційно-правова форма 
соціального забезпечення : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. Харків, 2014. 
39 с. 
69. Юшко А.М., Швець Н.М. Міжнародні соціальні стандарти: навч. 
посібник/за заг. ред. В. В. Жернакова. Харків, 2013. 121 с. 
70. Karamova S., Petrov D. Comparative analysis of social security 
systems in Europe. European Journal of social policy, 2021; 31(2). 145–160. 
71. Lloyd A. Social policy and welfare: International perspectives. 
London: Palgrave, 2022. 
72. Khomra O., Yavorska V. Ensuring Resilience of Social Support for 
the Population of Ukraine during Hybrid Crises and Disasters = Забезпечення 
  95 
 
стійкості соціальної підтримки населення України в умовах гібридних криз і 
катастроф // Social Policy and Administration. 2023. № 4. С. 112–125.