ChSTU repository

  
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ  
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
на тему: Роль гуманітарної політики у формуванні інклюзивного 
середовища: соціальне забезпечення в закладах культури та 
позашкільної освіти м. Черкаси 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: 
студент V курсу, групи СЗМ-024 
П. А. Куценко  
Керівник: І. О. Белова 
Рецензент: 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2025 
  2 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр       
Галузь знань   23 Соціальна робота   
Спеціальність             232 «Соціальне забезпечення»  
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Белова І.О. 
«_____» _______________2025 р. 
 
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 
Здобувачу Куценку Петру Андрійовичу  
на підготовку кваліфікаційної роботи магістра на тему: «Роль гуманітарної 
політики у формуванні інклюзивного середовища: соціальне забезпечення 
в закладах культури та позашкільної освіти м. Черкаси» 
Тему затверджено наказом від «___» ____  _________2025 р   
Кваліфікаційна робота магістра виконується на матеріалах кафедри 
соціального забезпечення Черкаського державного технологічного 
університету.  
План кваліфікаційної роботи магістра 
 
Розділ 1. Теоретичні засади гуманітарної політики як фактора формування 
інклюзивного середовища в закладах культури та позашкільної освіти.  
Розділ 2. Механізми та стратегії реалізації інклюзивного середовища в закладах 
культури та позашкільної освіти. 
Розділ 3. Практичні аспекти формування інклюзивного середовища в закладах 
культури та позашкільної освіти м. Черкаси. 
  3 
 
Об’єкт дослідження – гуманітарна політика України в системі 
соціального забезпечення населення. 
Предмет дослідження – процес формування інклюзивного середовища 
через реалізацію гуманітарної політики у сфері культури та позашкільної 
освіти м. Черкаси. 
 
Мета дослідження: проаналізувати роль гуманітарної політики у 
формуванні інклюзивного середовища та визначити ефективність соціального 
забезпечення у закладах культури й позашкільної освіти м. Черкаси. 
 
Конкретні завдання, які здобувач вищої освіти повинен виконати для 
досягнення поставленої мети: 
 
У розділі 1. Розкрити теоретичні засади гуманітарної політики як фактора 
формування інклюзивного середовища в закладах культури та позашкільної 
освіти; 
 
У розділі 2. Проаналізувати механізми та стратегії реалізації інклюзивного 
середовища в закладах культури та позашкільної освіти 
 
У розділі 3. Обгрунтувати практичні аспекти формування інклюзивного 
середовища в закладах культури та позашкільної освіти м. Черкаси 
 
Завдання підготував 
науковий керівник   __________________      І. О. Белова 
                                             (підпис)                         (прізвище та ініціали) 
 «____»__________2025 р. 
 
 
 
Завдання одержав здобувач                                                                                                                            
                                         ____________       П .А. Куценко  
                                             (підпис)                                 (прізвище та ініціали) 
 «____»__________2025 р. 
 
  4 
 
 
ЗАТВЕРДЖЕНО 
Завідувач 
кафедри________________ 
 
протокол №___ від ______________ 
 
Орієнтовний графік 
підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами освітнього 
ступеня «магістр» спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» на 
2025/2026 навчальний рік 
 
Етапи підготовки та захисту Денна форма  
КРМ навчання Примітка  
1. Вибір студентом теми КРМ і подання   
заяви  на кафедру; ___.___.2025 р.   
- затвердження тем КРМ і призначення   виконано  
наукових керівників;  
- складання і затвердження 
індивідуальних завдань на виконання 
КРМ 
2. Підготовка вступу і першого розділу  ___.___.2025 р.  виконано  
КРМ   
3. Підготовка другого розділу КРМ ___.___.2025 р.  виконано  
  
4. Підготовка третього розділу КРМ ___.___.2025 р.  виконано  
  
5. Подання здобувачем завершеної КРМ ___.___.2025 р.  виконано  
науковому керівнику   
6. Розгляд КРМ науковим керівником ___.___.2025 р.  виконано  
  
7. Попередній розгляд КРМ на комісії  ___.___.2025 р.  виконано  
від кафедри   
8. Доопрацювання роботи, прийняття ___.___.2025 р.  виконано  
кафедрою рішення про допуск КРМ до   
захисту перед ЕК оформлення та 
зовнішнє рецензування КРМ 
9. Захист КРМ перед ЕК ___.___.2025 р.   
 
 
 
  
 
РЕФЕРАТ 
Основний текст кваліфікаційної роботи магістра викладений на 98 
сторінках. Робота містить 15 таблиць, список використаних джерел із 74 
найменування. 
 
Об’єктом дослідження є гуманітарна політика України в системі соціального 
забезпечення населення. 
Предметом дослідження є процес формування інклюзивного середовища через 
реалізацію гуманітарної політики у сфері культури та позашкільної освіти м. Черкаси. 
 
Метою роботи є: аналіз ролі гуманітарної політики у формуванні інклюзивного 
середовища та визначення ефективності соціального забезпечення у закладах культури й 
позашкільної освіти м. Черкаси. 
 
Завданнями роботи є: 
1. Розкрити поняття, сутність і напрями реалізації гуманітарної політики України. 
2. Визначити роль інклюзивного середовища у формуванні соціальної 
справедливості та забезпеченні доступності культурно-освітніх послуг. 
3. Проаналізувати основні напрями та інструменти реалізації гуманітарної 
політики у сфері культури й позашкільної освіти. 
4. Дослідити практичні аспекти функціонування інклюзивного простору в 
закладах культури та позашкільної освіти. 
5. Створити авторський соціальний проєкт «Разом до рівних можливостей: 
розвиток інклюзивного простору в місті Черкаси».. 
6. Визначити шляхи вдосконалення механізмів реалізації гуманітарної політики 
та соціального забезпечення у сфері культури на місцевому рівні. 
 
За результатами дослідження сформульовані висновки, які відповідають 
поставленим завданням, а їх обґрунтованість і переконливість засвідчують достатню 
наукову підготовленість та синтезують результати наукового дослідження. 
 
Одержані результати можуть бути використані у розробці конкретного 
проєкту «Разом до рівних можливостей: розвиток інклюзивного простору в місті Черкаси» 
спрямованого на створення ефективної моделі партнерства між державними інституціями, 
закладами культури, освітніми установами та громадськими організаціями для 
забезпечення соціальної інтеграції дітей і молоді з особливими потребами. Актуальність 
проєкту визначається потребою у створенні безбар’єрного, відкритого культурного 
середовища для дітей та молоді з інвалідністю, розвиток їхніх творчих здібностей і 
соціальну інтеграцію. 
Метою проєкту є створення сприятливого, безбар’єрного та підтримувального 
середовища в закладах культури й позашкільної освіти м. Черкаси, яке забезпечить рівний 
доступ дітей і молоді з особливими освітніми потребами до культурних, мистецьких та 
освітніх послуг. 
 
Рік виконання роботи 2025 рік 
Рік захисту роботи 2025 рік 
  6 
 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП……………………………………………………………………… 7 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ  
ЯК ФАКТОРА ФОРМУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА  
В ЗАКЛАДАХ КУЛЬТУРИ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ………... 12 
 1.1. Поняття, сутність і цілі гуманітарної політики у сфері культури та 
освіти  ………………………………………………………………… 12 
 1.2. Роль гуманітарної політики у формуванні інклюзивного 
середовища …………………………………………………………… 20 
 1.3. Інклюзивне середовище як соціальний інститут та механізм  
реалізації соціальних прав дітей та молоді ………………………… 29 
РОЗДІЛ 2 МЕХАНІЗМИ ТА СТРАТЕГІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ  
ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА В ЗАКЛАДАХ КУЛЬТУРИ ТА  
ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ………............................................................. 39 
 2.1. Організаційні механізми забезпечення інклюзії: структура та  
функції закладів культури і позашкільної освіти ……………...…. 39 
 2.2. Стратегії соціальної підтримки дітей і молоді з особливими  
 потребами …………………………………………………………… 48 
2.3 Державні програми та місцеві ініціативи м. Черкаси з підтримки  
 інклюзивного середовища …………………………………………… 55 
2.4. Порівняльний аналіз підходів до реалізації інклюзії у закладах  
культури та освіти на міжнародному рівні ………………………… 58 
РОЗДІЛ 3 ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ  
ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА В ЗАКЛАДАХ КУЛЬТУРИ ТА  
ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ М. ЧЕРКАСИ ……………………………… 65 
 3.1. Соціальне забезпечення та підтримка дітей і молоді з особливими  
потребами в закладах культури ..………………………………… . 65 
 3.2. Авторський проєкт «Разом до рівних можливостей: розвиток  
 інклюзивного простору в місті Черкаси» ………………………….. 71 
3.3. Шляхи вдосконалення механізмів реалізації гуманітарної  
політики та соціального забезпечення ……………………………… 82 
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………..…. 87 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................................... 91 
 
  7 
 
ВСТУП 
 
Актуальність вибору теми роботи. У сучасних умовах соціально-
економічних і суспільно-політичних трансформацій України гуманітарна 
політика набуває особливого значення як ключовий інструмент формування 
інклюзивного, демократичного й згуртованого суспільства. Саме вона 
визначає ціннісні орієнтири розвитку держави, забезпечує реалізацію 
соціальних прав громадян, рівний доступ до культурних, освітніх і 
соціальних ресурсів. Особливу роль відіграє формування інклюзивного 
середовища у закладах культури та позашкільної освіти, які є простором 
соціалізації, творчої самореалізації й розвитку дітей та молоді незалежно від 
їхніх фізичних, соціальних чи когнітивних особливостей. 
Актуальність дослідження зумовлена тим, що сучасне інклюзивне 
середовище формується не лише під впливом природних чинників – 
вроджених особливостей розвитку чи соціальних відмінностей, – але й під 
дією штучних, створених самою людиною. Одним із найболючіших таких 
факторів стала війна, яка спричинила появу нових форм інвалідності, 
психологічних травм і соціальної дезадаптації серед дітей та молоді. Це 
вимагає від гуманітарної політики нових підходів до забезпечення інклюзії у 
сфері культури й позашкільної освіти. 
Заклади культури та позашкільної освіти відіграють особливу роль у 
формуванні інклюзивного середовища, оскільки вони забезпечують доступ 
до творчого розвитку, соціалізації та взаєморозуміння серед дітей і молоді, 
створюючи умови для рівних можливостей незалежно від фізичних, 
соціальних чи психологічних особливостей. 
В умовах воєнного стану, внутрішньої міграції, психологічних травм та 
економічних викликів роль гуманітарної політики у підтримці вразливих 
груп населення та зміцненні соціальної згуртованості суспільства істотно 
зростає. Забезпечення доступності культурно-освітніх послуг і соціального 
  8 
 
забезпечення у сфері культури стає необхідною умовою реалізації принципів 
гуманізму, толерантності та рівності.  
Ступінь вивченості проблеми. Питання реалізації гуманітарної 
політики, соціальної інтеграції та інклюзії активно досліджуються як 
українськими, так і зарубіжними науковцями. Значний внесок у розробку 
теоретичних засад здійснили О. Глоба, Л. Даниленко, С. Єфімова, 
М. Захарчук, Є. Красняков, Г. Луканська, О. Мартинчук, С. Миронова, 
Л. Наконечна, А. Колупаєва, М. Порошенко, Л. Прохоренко, О. Ткаченко, 
Н. Софій. У зарубіжній науковій думці питання дитячої інклюзії 
розглядаються в працях М. Аінскова, Т. Бута, М. Ейнскоу, Т Лоремана, 
T.Д. Мітчелла, Л. Флоріана, які підкреслюють необхідність розвитку 
інклюзивного простору не лише в освіті, а й у культурі як середовищі 
соціальної взаємодії та самовираження дитини. У їхніх працях розкрито 
гуманістичні засади суспільного розвитку, питання соціальної інклюзії, 
гуманізації освіти та формування соціокультурного простору як чинника 
стабільності суспільства. 
Водночас проблематика реалізації гуманітарної політики на рівні 
місцевих громад, зокрема у закладах культури й позашкільної освіти, 
залишається недостатньо вивченою. Саме тому важливим є аналіз діяльності 
закладів м. Черкаси, які активно впроваджують інклюзивні програми, 
культурні ініціативи та соціальні практики, спрямовані на забезпечення 
рівних можливостей для всіх громадян. і нормативів.  
Отже, з огляду на важливість гуманітарної політики для формування 
інклюзивного середовища та актуальність практичного забезпечення рівного 
доступу до культурно-освітніх послуг, виникає потреба у системному 
дослідженні цієї проблеми на прикладі м. Черкаси. 
Мета роботи: проаналізувати роль гуманітарної політики у 
формуванні інклюзивного середовища та визначити ефективність 
  9 
 
соціального забезпечення у закладах культури й позашкільної освіти 
м. Черкаси. 
Визначена мета обумовила такі завдання:  
1. Розкрити поняття, сутність і напрями реалізації гуманітарної 
політики України. 
2. Визначити роль інклюзивного середовища у формуванні соціальної 
справедливості та забезпеченні доступності культурно-освітніх послуг. 
3. Проаналізувати основні напрями та інструменти реалізації 
гуманітарної політики у сфері культури й позашкільної освіти. 
4. Дослідити практичні аспекти функціонування інклюзивного 
простору в закладах культури та позашкільної освіти. 
5. Створити авторський соціальний проєкт «Разом до рівних 
можливостей: розвиток інклюзивного простору в місті Черкаси».. 
6. Визначити шляхи вдосконалення механізмів реалізації гуманітарної 
політики та соціального забезпечення у сфері культури на місцевому рівні. 
Об’єкт дослідження – гуманітарна політика України в системі 
соціального забезпечення населення. 
Предмет дослідження – процес формування інклюзивного середовища 
через реалізацію гуманітарної політики у сфері культури та позашкільної 
освіти м. Черкаси. 
У роботі використано загальнонаукові й спеціальні методи: 
– теоретичні – аналіз, синтез, узагальнення нормативних актів, 
документів і наукових джерел з питань гуманітарної політики та інклюзії; 
– порівняльний аналіз – для зіставлення українського та зарубіжного 
досвіду реалізації інклюзивної гуманітарної політики; 
– соціологічні методи – аналіз статистичних даних, спостереження та 
вивчення досвіду закладів культури Черкас; 
– системний підхід – для виявлення взаємозв’язку між гуманітарною 
політикою, соціальними програмами й культурно-освітнім середовищем. 
  10 
 
Теоретичне значення магістерської роботи полягає в поглибленні 
наукового розуміння гуманітарної політики як чинника формування 
інклюзивного середовища в сучасному суспільстві. Дослідження 
систематизує наукові підходи до визначення сутності гуманітарної політики, 
її зв’язку з процесами соціального забезпечення, культурного розвитку та 
інклюзії.  
У роботі узагальнено теоретичні положення щодо ролі закладів 
культури й позашкільної освіти у забезпеченні рівного доступу до культурно-
освітніх послуг, а також визначено місце цих інституцій у структурі 
соціальної інтеграції дітей і молоді з особливими потребами.  
Результати дослідження сприяють розвитку теоретичних засад 
інклюзивної гуманітарної політики, розкривають взаємозв’язок між 
державними і місцевими програмами, громадськими ініціативами та 
соціальними правами громадян. 
Практичне значення магістерської роботи полягає у можливості 
використання її результатів для вдосконалення гуманітарної політики на 
державному та місцевому рівнях, зокрема в частині розвитку інклюзивного 
середовища у сфері культури й позашкільної освіти.  
Запропоновані вдосконалення механізмів реалізації гуманітарної 
політики та соціального забезпечення можуть бути застосовані органами 
місцевого самоврядування, департаментами освіти та культури, соціальними 
службами, педагогами і працівниками культурних закладів з метою 
забезпечення рівного доступу дітей і молоді до культурних ресурсів і 
соціальних послуг. 
Важливою складовою практичної частини роботи є авторський 
соціальний проєкт «Разом до рівних можливостей: розвиток інклюзивного 
простору в місті Черкаси», який передбачає створення ефективної моделі 
партнерства між державними інституціями, закладами культури, освітніми 
  11 
 
установами та громадськими організаціями для забезпечення соціальної 
інтеграції дітей і молоді з особливими потребами.  
Реалізація цього проєкту може сприяти формуванню позитивного 
соціокультурного клімату, розвитку творчих здібностей дітей та підвищенню 
рівня соціальної згуртованості громади. 
Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці 
місцевих програм з розвитку інклюзивної культури, при створенні 
методичних рекомендацій для працівників освітньо-культурної сфери, а 
також у навчальному процесі для студентів. 
 
  12 
 
РОЗДІЛ 1. 
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ ЯК ФАКТОРА 
ФОРМУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА В ЗАКЛАДАХ 
КУЛЬТУРИ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ 
 
1.1. Поняття, сутність і цілі гуманітарної політики у сфері культури 
та освіти  
Гуманітарна політика – це одна з основних складових державного 
управління, яка визначає напрямки розвитку та підтримки культури, освіти та 
науки. Вона охоплює широкий спектр заходів, спрямованих на забезпечення 
культурної самобутності нації, розвитку творчих ініціатив і покращення 
доступу до освіти для всіх верств населення. У сучасному світі гуманітарна 
політика не лише зберігає культурні традиції, але й створює умови для 
впровадження інновацій у освітню сферу та культурну діяльність. 
Гуманітарна політика у сфері культури та освіти визначається як 
система заходів, що спрямовані на розвиток гуманітарної сфери, зокрема 
культури, науки, освіти та медіа. Вона включає в себе як національні, так і 
міжнародні ініціативи, спрямовані на збереження культурної спадщини, 
підтримку сучасних культурних форм, а також на створення умов для 
доступу до освіти всіх громадян. Гуманітарна політика в цих сферах 
враховує важливість збереження національних традицій, розвиток 
інтелектуального потенціалу та інтеграцію у світову спільноту [33]. 
У сфері культури гуманітарна політика зосереджена на підтримці 
культурного різноманіття, розвитку національних традицій, а також на 
захисті і збереженні пам’яток культурної спадщини. Вона забезпечує умови 
для творчої діяльності митців і підтримує культурний діалог між різними 
народами. У сфері освіти гуманітарна політика має на меті створення 
доступу до якісної освіти для всіх громадян, удосконалення системи 
навчання та підвищення рівня інтелектуального розвитку нації. 
  13 
 
Сутність гуманітарної політики у сфері культури та освіти полягає в її 
спрямованості на підтримку розвитку культури та освіти як основи для 
формування високорозвиненого, освіченого і творчого суспільства. Вона є 
важливим інструментом соціальної інтеграції та єдності, сприяє формуванню 
національної ідентичності, а також забезпечує культурну та освітню 
доступність для всіх громадян, незалежно від їх соціального статусу чи 
етнічної приналежності. 
Основними принципами гуманітарної політики є рівність, 
інклюзивність та збереження культурної самобутності. Це означає, що кожен 
громадянин має рівний доступ до культурних та освітніх можливостей, а 
державні та суспільні інституції повинні працювати над створенням умов для 
розвитку творчості та інтелектуального потенціалу нації. 
Гуманітарна політика є складовою частиною соціальної та культурної 
політики держави, спрямованою на забезпечення умов для всебічного 
розвитку особистості, реалізації її соціальних і культурних прав, а також 
підтримки соціальної справедливості та рівних можливостей. Вона охоплює 
сферу культури, освіти, науки, соціальної інтеграції та формування ціннісних 
орієнтирів у суспільстві [38]. 
За визначенням Є. Краснякова, гуманітарна політика – це цілісна 
система державних заходів, спрямованих на розвиток культурного, 
освітнього та соціального потенціалу населення, забезпечення доступу до 
культурних і освітніх ресурсів та формування інклюзивного середовища [34]. 
С. Клепко підкреслює, що гуманітарна політика має на меті не лише 
задоволення базових потреб громадян, а й створення умов для творчого 
самовираження та соціальної інтеграції вразливих груп населення [24]. 
Зарубіжні дослідження М. Аінков та T. Аінко відзначають, що 
гуманітарна політика є механізмом реалізації «капіталу лівих можливостей», 
тобто створення таких умов, за яких кожен індивід може реалізувати свій 
потенціал незалежно від соціального статусу чи фізичних можливостей [70].  
  14 
 
Водночас Т. Бут та М. Ейнскоу розглядають культурну складову як 
ключовий елемент соціальної інтеграції дітей і молоді з особливими 
потребами, наголошуючи на ролі закладів культури як середовища розвитку 
соціальних компетенцій та креативності [2]. 
Для глибшого розуміння внеску науковців у гуманітарну політику, а 
також їхніх досліджень у сфері культури та освіти, наведемо таблицю, яка 
містить ключових вчених, їхні праці та основні ідеї. Це дозволить краще 
зрозуміти, як різні підходи до культури та освіти можуть впливати на 
формування сучасної гуманітарної політики. 
Таблиця 1.1 
Внесок науковців у дослідження гуманітарної політики в сфері культури 
та освіти 
Науковець Країна Основні роботи та Внесок в гуманітарну 
дослідження політику 
Григорій Україна Теорія культури, Визначення ролі 
Грабович історія української культури та освіти у 
освіти, аналіз формуванні 
культурних процесів в національної 
Україні ідентичності та 
інтелектуального 
розвитку нації. 
Лариса  Україна Культура як основа Внесок у розвиток 
Масенко розвитку суспільства, теорії культури, акцент 
проблеми збереження на збереження 
культурної спадщини національної 
ідентичності через 
культуру. 
Теодор  Німеччина «Ессе про освіту та Аналіз культурної 
Адорно культуру», політики як 
дослідження інструменту для 
культурної індустрії та формування 
її впливу на особистості та 
суспільство суспільства. 
П'єр Бурдьє Франція «Культурний капітал», Розробка концепції 
соціологія культури та «культурного 
освіти капіталу», вплив 
культури та освіти на 
  15 
 
соціальну 
стратифікацію. 
Зигмунт  Польща Глобалізація, культура Вивчення культурних 
Бауман та соціальні зміни, змін в умовах 
розробка концепції глобалізації, проблема 
«рідкої сучасності» збереження культурної 
самобутності. 
Ірина Україна Новітні підходи до Дослідження 
Бондаренко освіти, інтеграція інноваційних методів 
інформаційних викладання та 
технологій в впровадження 
навчальний процес цифрових технологій в 
освіту. 
Річард  Велика Інтеграція технологій Дослідження нових 
Селцер Британія у навчання, адаптація підходів до освіти, роль 
освітніх систем до технологій у сучасному 
сучасних вимог навчальному процесі. 
Джонатан Велика Креативні індустрії та Підкреслення 
Діксон Британія їх економічний важливості підтримки 
потенціал, роль культурних і 
культури в креативних індустрій як 
економічному економічного і 
розвитку культурного ресурсу. 
Генрі Лінк США Цифровізація освіти, Дослідження впливу 
розвиток освіти через цифрових технологій на 
новітні технології освіту та розвиток 
цифрової грамотності в 
суспільстві. 
Олександр Україна Культурна політика в Аналіз національної 
Головко Україні, теорія культури як основи для 
національної культури розвитку освіти та 
громадянської 
свідомості. 
 
Ця таблиця відображає ключових науковців, чиї дослідження істотно 
вплинули на розвиток гуманітарної політики у сфері культури та освіти. Вона 
показує різноманітність підходів до вивчення цих питань, де кожен 
науковець фокусується на різних аспектах цієї складної теми. 
Г. Грабович і Л. Масенко надають велику увагу культурній 
самобутності, збереженню національної спадщини та розвитку освіти як 
  16 
 
основи для формування національної ідентичності. Їхні дослідження 
визначають важливість національної культури в умовах глобалізації [45]. 
Т. Адорно і П. Бурдьє зосереджуються на соціальних аспектах 
культури, вивчаючи, як культура та освіта впливають на соціальні процеси і 
структури в суспільстві. Концепція «культурного капіталу» П. Бурдьє 
дозволяє глибше зрозуміти роль культури у соціальній стратифікації [22]. 
З. Бауман акцентує увагу на глобалізації та її впливі на культурні 
процеси, що є важливим аспектом для розвитку гуманітарної політики в 
умовах сучасних змін у світі [51]. 
І. Бондаренко і О. Головко досліджують новітні підходи до освіти, 
зокрема роль технологій у навчальному процесі, що є важливим для адаптації 
освітніх систем до вимог сучасності [45]. 
Д. Діксон Р. Селцер підкреслюють економічний потенціал культурних і 
креативних індустрій, що також є важливим для розуміння гуманітарної 
політики в контексті культурної економії [58]. 
Г. Лінк звертає увагу на вплив цифровізації на освіту, що відкриває 
нові можливості для навчання та розвитку в умовах сучасного 
інформаційного суспільства [15]. 
Таким чином, дослідження цих науковців дозволяють краще розуміти, 
як гуманітарна політика може сприяти розвитку культури та освіти, 
збереженню національних традицій і адаптації до змін у світі. 
Сутність гуманітарної політики в сфері культури та освіти полягає у 
забезпеченні: доступності освітніх та культурних послуг для всіх категорій 
населення; підтримки соціальної інтеграції та інклюзії дітей і молоді з 
особливими потребами; формування ціннісних орієнтирів та патріотичного 
виховання; розвитку творчих та інтелектуальних здібностей громадян. 
Метою гуманітарної політики є створення умов для сталого розвитку 
культурно-освітньої сфери та забезпечення соціальної згуртованості 
  17 
 
населення. У сучасних умовах, коли Україна переживає трансформаційні 
зміни, гуманітарна політика спрямована на: 
1. Розширення доступу до культурних і освітніх ресурсів. 
2. Підтримку інклюзивного середовища для дітей і молоді з 
особливими потребами. 
3. Гармонізацію соціальних та культурних прав громадян. 
4. Формування громадянської свідомості та соціальної 
відповідальності [53]. 
Для кращого розуміння структури гуманітарної політики у сфері 
культури та освіти доцільно систематизувати її напрями, цілі та практичні 
механізми реалізації. Така систематизація дозволяє чітко бачити 
взаємозв’язок між завданнями політики, її конкретними напрямами та 
дієвими методами впровадження, що особливо важливо у контексті розвитку 
інклюзивного середовища.  
Таблиця 1.2. демонструє, як різні напрями гуманітарної політики 
співвідносяться з її цілями та практичними механізмами реалізації, що 
забезпечує комплексний підхід до формування інклюзивного культурно-
освітнього середовища. 
Таблиця 1.2. 
Основні напрями гуманітарної політики у сфері культури та освіти 
 
Напрям Основні цілі Практичні механізми 
гуманітарної реалізації 
політики 
Культурно- Забезпечення доступу до Культурні центри, 
освітній культурних та освітніх бібліотеки, гуртки, 
ресурсів позашкільні курси 
Соціальна Підтримка дітей і молоді з Інклюзивні програми, 
інклюзія особливими потребами адаптовані курси, 
психологічна підтримка 
Громадянське Формування соціальної Екскурсії, культурні 
виховання відповідальності та заходи, волонтерські 
  18 
 
патріотизму проєкти 
Творчий розвиток Стимулювання Майстер-класи, творчі 
креативності та конкурси, клуби за 
самовираження інтересами 
 
Таблиця 1.2 демонструє систематизований підхід до гуманітарної 
політики у сфері культури та освіти, виділяючи ключові напрями, їх основні 
цілі та практичні механізми реалізації. Така структура дозволяє наочно 
побачити, як державна та місцева політика спрямована на забезпечення 
рівного доступу дітей і молоді до культурних і освітніх ресурсів, підтримку 
творчого розвитку, формування соціальної відповідальності та створення 
умов для інклюзії. 
Особливу увагу у таблиці 1.2. приділено напрямам, які безпосередньо 
пов’язані з інклюзивним середовищем, зокрема соціальній інклюзії та 
підтримці дітей і молоді з особливими потребами. У графі «Практичні 
механізми реалізації» наведено конкретні приклади заходів, що 
впроваджуються у закладах культури та позашкільної освіти, завдяки яким 
гуманітарна політика набуває реального, ощутимого характеру та забезпечує 
формування рівних можливостей для всіх учасників культурно-освітнього 
процесу. 
Гуманітарна політика є важливою складовою державної політики, яка 
сприяє розвитку культури, освіти та науки, а також формує національну 
ідентичність і громадянську свідомість. Вона спрямована на підтримку 
рівного доступу до освітніх і культурних ресурсів, збереження національної 
спадщини, стимулювання інтелектуальної та творчої діяльності громадян.  
Основні цілі гуманітарної політики полягають у розвитку національної 
культури та освіти, збереженні культурної спадщини, забезпеченні рівного 
доступу до освіти та культурних ресурсів, а також інтеграції в глобальне 
культурне середовище. Ось кілька основних цілей: 
  19 
 
1. Розвиток національної культури. Як зазначають українські науковці 
Олександр Головко та Юрій Шевчук, підтримка національної культури є 
важливим аспектом гуманітарної політики, оскільки саме культура формує 
національну ідентичність і є основою для розвитку суспільства. 
2. Підвищення якості освіти. Ключовим завданням є підвищення рівня 
освіти через модернізацію навчальних програм і впровадження новітніх 
методів викладання. В Україні над цією проблемою працюють такі науковці, 
як Валерій Бевз і Ірина Бондаренко, які досліджують нові підходи до 
викладання і інтеграцію інформаційних технологій в навчання. 
3. Інтеграція в глобальний культурний і освітній простір. Це включає 
участь в міжнародних культурних та освітніх ініціативах, що дозволяє не 
лише покращити внутрішні стандарти, але й підвищити престиж 
національної культури на міжнародній арені. Закордонні дослідники, зокрема 
Едвард Саїд, виділяють важливість глобалізації культури та освіти, 
наголошуючи на необхідності інтеграції у світовий контекст для збереження 
культурного різноманіття [53]. 
Глобалізація несе з собою багато викликів для гуманітарної політики, 
зокрема в контексті збереження національних культурних традицій та освіти. 
Як зауважує З. Бауман, глобалізація веде до стандартизації культур, що може 
загрожувати унікальним культурним особливостям різних народів. Однак він 
також відзначає, що глобалізація може стати можливістю для культурного 
обміну та розвитку інновацій. 
Майбутнє гуманітарної політики полягає в інтеграції новітніх 
технологій у сфері освіти та культури. Науковці Генрі Лінк і Річард Селцер, 
досліджують нові можливості для розвитку освіти в умовах цифровізації, 
підкреслюючи важливість цифрової грамотності та доступу до 
інформаційних технологій для всіх громадян [58]. 
Важливою є і роль креативних індустрій, зокрема музики, кіно, 
дизайну, які можуть стати потужним економічним і культурним ресурсом 
  20 
 
для країни. Так, дослідження Д. Діксона з Оксфордського університету 
свідчать, що країни, які активно підтримують культурні та креативні 
індустрії, здатні створювати значний економічний і соціальний потенціал 
[58]. 
Гуманітарна політика у сфері культури та освіти – це важливий 
інструмент розвитку суспільства, який має на меті не лише збереження 
культурної спадщини, а й створення умов для інтелектуального і творчого 
розвитку нації. Роботи науковців Т. Адорно, П. Бурдьє, Г. Грабовича та 
інших, дозволяють краще зрозуміти, як культура та освіта впливають на 
соціальний розвиток і національну ідентичність. Врахування міжнародного 
досвіду та дослідженням нових технологій допоможе гуманітарній політиці 
адаптуватися до нових викликів та можливостей, що виникають у 
глобалізованому світі. 
Таким чином, гуманітарна політика є фундаментальним інструментом 
формування соціокультурного середовища, спрямованого на забезпечення 
рівних можливостей для всіх громадян, інтеграцію вразливих груп, а також 
розвиток творчого та інтелектуального потенціалу дітей і молоді. Вона 
створює платформу для реалізації принципів інклюзії та соціальної 
справедливості, забезпечуючи комплексний підхід до соціального 
забезпечення в сфері культури та позашкільної освіти. 
 
1.2. Роль гуманітарної політики у формуванні інклюзивного 
середовища 
Інклюзивне середовище – це середовище, яке забезпечує рівний доступ 
до культурних, освітніх, соціальних та економічних можливостей для всіх 
його учасників, незалежно від їхніх особливостей або статусу. Формування 
такого середовища є необхідною умовою для розвитку соціальної 
справедливості, рівності можливостей та особистісного потенціалу кожної 
людини [62]. 
  21 
 
Гуманітарна політика, яка орієнтується на створення рівних умов для 
всіх громадян, має надзвичайно важливу роль у реалізації цієї мети, особливо 
в таких сферах, як освіта та культура [19]. 
Одним із основних завдань гуманітарної політики є забезпечення 
рівного доступу до ресурсів, створення підтримки для вразливих груп 
населення та інтеграція різних соціальних, культурних і фізичних груп у 
суспільство. Відповідно, гуманітарна політика має включати не лише правові 
ініціативи, але й програми, спрямовані на підтримку інклюзивності у різних 
аспектах життя. 
Щоб краще зрозуміти, як гуманітарна політика сприяє формуванню 
інклюзивного середовища, варто розглянути основні аспекти, які визначають 
інклюзивність, а також ту роль, яку вона відіграє в їх реалізації. З цією метою 
ми можемо звернутися до наступної таблиці 1.3, яка містить ключові аспекти 
інклюзивного середовища та їхній зв'язок з гуманітарною політикою. 
Таблиця 1.3. 
Основні аспекти інклюзивного середовища та  
роль гуманітарної політики 
Аспект Роль гуманітарної політики Приклад реалізації 
інклюзивного 
середовища 
Рівний доступ до Створення інклюзивних Розвиток програм для 
освіти освітніх програм для дітей з інвалідністю, 
людей з особливими спеціальні педагогічні 
потребами, інтеграція курси для викладачів, 
вразливих груп в освітні онлайн-освіта. 
процеси. 
Рівний доступ до Підтримка доступу до Створення доступних 
культурних музеїв, театрів, концертів культурних центрів, 
ресурсів та інших культурних підтримка культурних 
заходів для всіх громадян, ініціатив для національних 
незалежно від їхніх меншин. 
особливостей. 
Протидія Розробка правових Законодавчі ініціативи 
дискримінації ініціатив і підтримка щодо рівності, програми 
  22 
 
проектів, що протидіють для підтримки ЛГБТ+ 
дискримінації за ознакою спільноти, ініціативи для 
статі, раси, релігії чи протидії расизму. 
інвалідності. 
Гендерна рівність Впровадження програм, що Проекти для жінок в науці 
забезпечують рівні права та мистецтві, сприяння 
для чоловіків і жінок у участі жінок у керівних 
доступі до освіти, культури посадах, кампанії проти 
та праці. гендерного насильства. 
Інтеркультурний Розвиток програм і Міжнародні культурні 
діалог ініціатив, що сприяють обміни, сприяння розвитку 
порозумінню між різними багатомовності в освітніх 
культурами, підтримка програмах, організація 
культурного обміну. фестивалів. 
 
Таблиця надає чітке розуміння основних аспектів інклюзивного 
середовища, а також підкреслює, як гуманітарна політика має сприяти 
реалізації цих аспектів. Кожен пункт в таблиці розкриває ключові моменти, 
що впливають на створення рівних можливостей для всіх членів суспільства, 
і вказує на роль гуманітарної політики у вирішенні конкретних проблем. 
Рівний доступ до освіти. Цей аспект є одним з основних напрямків у 
розвитку інклюзивного середовища. Гуманітарна політика повинна 
створювати такі умови, де кожен має рівні можливості для здобуття освіти, 
незалежно від своїх фізичних можливостей чи соціального статусу. Це 
включає як адаптовані освітні програми для осіб з особливими потребами, 
так і інклюзивні методи навчання для дітей з різними соціальними та 
культурними передумовами. Розвиток онлайн-освіти та доступних 
навчальних матеріалів також є важливою частиною цього процесу [23]. 
Рівний доступ до культурних ресурсів. Культура повинна бути 
доступною для всіх громадян. Це стосується не лише доступу до 
матеріальних культурних ресурсів (музеїв, бібліотек, театрів), а й до 
культурних практик, традицій, мов та іншого. Гуманітарна політика повинна 
враховувати потреби вразливих груп населення – людей з інвалідністю, 
  23 
 
представників національних меншин, мігрантів – та створювати умови для 
їхньої участі в культурному житті на рівні з іншими. Підтримка інклюзивних 
культурних ініціатив сприяє не тільки культурному збагаченню, але й 
формуванню соціальної згуртованості [6]. 
Протидія дискримінації. Протидія дискримінації є критично важливою 
складовою гуманітарної політики, оскільки вона забезпечує рівність прав для 
всіх громадян. Важливо, щоб усі особи, незалежно від їхнього походження, 
статі, сексуальної орієнтації чи фізичних можливостей, мали доступ до 
рівних можливостей у різних сферах суспільного життя, зокрема в освіті та 
культурі. Це передбачає не лише законодавчу діяльність, але й просвітницькі 
програми, спрямовані на подолання упереджень та стереотипів. 
Гендерна рівність. Гендерна рівність є одним з найважливіших аспектів 
гуманітарної політики. Для забезпечення рівних можливостей для чоловіків і 
жінок у доступі до освіти, культури та праці, необхідно розвивати 
спеціалізовані програми, спрямовані на підтримку жінок в науці, мистецтві, а 
також на боротьбу з насильством і дискримінацією за ознакою статі. 
Залучення жінок до керівних позицій в освіті та культурі є важливим кроком 
до створення більш рівноправного і справедливого суспільства. 
Інтеркультурний діалог. Інтеркультурний діалог та взаєморозуміння є 
основою мирного співіснування різних етнічних і культурних груп у 
сучасному суспільстві. Гуманітарна політика повинна підтримувати та 
стимулювати культурний обмін, забезпечуючи умови для взаємоповаги та 
порозуміння між різними культурними групами. Це включає в себе розвиток 
програм, спрямованих на збереження мовних і культурних традицій меншин, 
а також активізацію міжнародних культурних обмінів. 
Цей опис дає повну картину, як гуманітарна політика, орієнтуючись на 
інклюзивність, здатна сприяти розвитку суспільства, де кожен має 
можливість розвиватися та реалізовувати свій потенціал без дискримінації чи 
  24 
 
бар'єрів. Це забезпечує гармонійне співіснування різних груп населення та 
сприяє розвитку культури, освіти та соціальної згуртованості [8]. 
Інклюзивне середовище важливе для формування демократичного 
суспільства, яке здатне вирішувати глобальні проблеми, такі як нерівність, 
дискримінація та соціальна ізоляція. У сучасному світі, де люди з різних 
соціальних, культурних та фізичних середовищ повинні мати можливість 
взаємодіяти і співіснувати, гуманітарна політика має бути орієнтована на 
сприяння розвитку цих процесів. Зміна соціальних норм і стереотипів, які 
обмежують доступ певних груп до культурних і освітніх ресурсів, є 
важливою частиною цієї політики. 
Міжнародна спільнота вже давно визнала важливість створення 
інклюзивних середовищ, і ця ідея відображена в багатьох глобальних 
документах, таких як Декларація прав людини, Цілі сталого розвитку ООН 
(особливо Ціль 4 «Забезпечити рівний доступ до освіти та навчання на всіх 
рівнях для всіх»), а також в численних міжнародних договорах, що 
стосуються прав меншин і груп з обмеженими можливостями [8]. 
Різні моделі інклюзії та їх вплив на суспільство 
Існують різні моделі інклюзії, що мають різний вплив на суспільство. 
Моделі інклюзії можуть варіюватися залежно від культурних, політичних і 
економічних контекстів, в яких вони реалізуються. Найбільш поширеними є 
наступні моделі: 
Модель інтеграції. Ця модель передбачає, що окремі індивіди або групи 
з особливими потребами інтегруються в загальні структури освіти, культури 
чи праці. При цьому важливо забезпечити фізичний доступ до установ і 
організацій, але інтеграція часто не враховує повної адаптації або підтримки 
для цих осіб. Це може бути важливим першим кроком до інклюзії, але 
зазвичай недостатньо для забезпечення рівних можливостей [51]. 
Модель інклюзивної освіти. Відрізняється від простої інтеграції тим, 
що тут йдеться про зміну навчальних процесів і культурних практик для 
  25 
 
забезпечення реального рівного доступу для всіх учнів, незалежно від їх 
фізичних, когнітивних чи соціальних особливостей. Вчителі і культурні 
працівники отримують спеціальну підготовку для роботи з різними групами, 
створюються інклюзивні навчальні програми і забезпечується адаптація 
інфраструктури. 
Модель соціальної інтеграції. Метою цієї моделі є не просто включення 
окремих осіб до соціальних і культурних структур, а створення таких умов, 
де ці групи активно беруть участь у процесах соціалізації, отримуючи 
підтримку не лише на рівні доступу, а й на рівні взаємодії та співпраці. Ця 
модель спрямована на подолання соціальної ізоляції і передбачає активне 
залучення громадян до суспільних ініціатив, творчих процесів, наукової 
діяльності [51]. 
Конкретні приклади з міжнародної практики: країни, які успішно 
реалізують інклюзивну політику.  
Інклюзивність у сфері освіти та культури реалізується в різних країнах 
по-різному, залежно від їхнього політичного контексту та соціальних умов. 
Однак деякі країни стали моделями для інших, завдяки своїм успішним 
практикам у цій галузі. 
Фінляндія. Фінляндія є одним із лідерів у сфері інклюзивної освіти. 
Їхня система освіти має на меті забезпечення рівного доступу для всіх учнів, 
зокрема для дітей з особливими потребами. Важливою частиною цієї моделі 
є індивідуалізовані освітні плани, які допомагають дітям з різними потребами 
навчатися в звичайних класах.  
Канада. Канада активно працює над підтримкою інклюзивності в 
культурі та освіті. Канадські міста підтримують різноманіття культур і 
етнічних груп через надання рівних можливостей для культурних обмінів та 
збереження культурної спадщини. В країні активно реалізуються програми, 
що сприяють інтеграції новоприбулих мігрантів, а також програми для 
  26 
 
підтримки корінних народів Канади, які забезпечують доступ до освіти та 
культури. 
Нідерланди. У Нідерландах здійснюється ряд ініціатив, спрямованих на 
інклюзію осіб з обмеженими можливостями. Наприклад, створення 
університетів і культурних центрів, доступних для людей з інвалідністю. 
Важливою складовою є також створення програм для людей з психічними 
розладами, що дозволяють їм інтегруватися у загальне суспільство через 
освіту та трудову діяльністі [8]. 
Міжнародні організації відіграють ключову роль у підтримці 
інклюзивності через розробку стандартів, рекомендацій та програм, 
спрямованих на розвиток рівних можливостей для всіх людей, незалежно від 
їхніх індивідуальних характеристик. ООН, ЮНЕСКО, Міжнародна 
організація праці (МОП) та інші організації активно працюють над 
забезпеченням інклюзивних практик у різних сферах. 
 ООН (Організація Об'єднаних Націй) активно реалізує програми 
підтримки інклюзивних ініціатив, зокрема через Цілі сталого розвитку (ЦСР). 
Цілі 4, 5 та 10 зокрема фокусуються на забезпеченні рівного доступу до 
освіти та зменшенні нерівності [28]. 
 ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і 
культури) має ключову роль у підтримці інклюзивної освіти на 
міжнародному рівні, надаючи методичні рекомендації і стандарти для країн, 
що прагнуть покращити доступ до освіти для всіх [73]. 
Існує кілька теоретичних підходів, які допомагають пояснити 
механізми формування інклюзивного середовища. 
1. Соціальна модель інвалідності. Ця модель стверджує, що проблеми, з 
якими стикаються люди з інвалідністю, не є наслідком їх фізичних чи 
психологічних обмежень, а результатом бар'єрів, створених суспільством. 
Відповідно, соціальна модель вимагає зміни середовища та соціальних 
структур для забезпечення рівних можливостей. 
  27 
 
2. Модель рівності прав. Це підхід, що ґрунтується на ідеї, що кожен 
індивід має право на рівні можливості у всіх сферах життя, зокрема в освіті, 
культурі та праці. Рівність прав передбачає усунення будь-яких форм 
дискримінації та надання підтримки тим, хто має певні труднощі або 
обмеження [1]. 
Формування інклюзивного середовища є однією з найважливіших 
задач сучасної гуманітарної політики, особливо в таких сферах, як культура 
та освіта. У глобальному контексті інклюзивність виступає не лише як 
моральний і соціальний обов'язок, а й як важливий фактор, що сприяє 
розвитку стабільних і справедливих суспільств. Гуманітарна політика, яка 
забезпечує рівні можливості для всіх громадян, повинна включати в себе 
конкретні стратегії та ініціативи, які сприяють інтеграції різних груп у 
соціальне, культурне та освітнє середовище. 
Інклюзивне середовище є важливим інструментом у боротьбі з 
нерівністю, дискримінацією та соціальною ізоляцією. З одного боку, 
створення рівних умов для всіх – це питання прав людини, але з іншого – це і 
питання ефективного соціального розвитку, де кожна людина може 
реалізувати свій потенціал і долучитися до культурного та освітнього 
процесу. Дослідження показують, що інклюзивні практики не тільки 
покращують життя окремих індивідів, але й сприяють розвитку суспільства 
загалом, роблячи його більш гармонійним і згуртованим [16]. 
Роль гуманітарної політики в цьому процесі є визначальною. Вона не 
обмежується лише законотворчою діяльністю чи створенням інклюзивних 
політик, а передбачає активну роботу з усіма рівнями суспільства, 
включаючи освіту, культуру, трудові ресурси та соціальні ініціативи. Це 
повинно включати комплексні стратегії, спрямовані на забезпечення доступу 
до всіх видів ресурсів – від освіти до культурних заходів, що особливо 
важливо для вразливих груп населення. 
  28 
 
Одним із важливих аспектів гуманітарної політики є створення 
інклюзивної освітньої системи. Програми, які забезпечують рівний доступ до 
знань для людей з інвалідністю, соціально незахищених верств, а також для 
представників різних етнічних, релігійних та культурних груп, мають велике 
значення. Освітня інклюзія є основою для побудови справедливого і 
рівноправного суспільства, де кожен має шанс на розвиток та 
самореалізацію. Гуманітарна політика повинна забезпечувати не тільки 
доступ до навчальних закладів, але й створювати умови для інтеграції учнів 
із різними потребами, розвивати методи інклюзивного навчання і підготовку 
педагогічних кадрів [16]. 
Не менш важливим є доступ до культурних ресурсів. Культура є 
важливим елементом ідентичності, а доступ до неї має бути рівним для всіх. 
Гуманітарна політика повинна забезпечувати умови для інтеграції людей з 
різними фізичними, соціальними та культурними особливостями в культурне 
життя країни. Це означає підтримку культурних ініціатив для меншин, 
створення доступних культурних просторів, організацію заходів, що 
сприяють культурному обміну і взаєморозумінню. Взаємодія між різними 
культурами сприяє розвитку різноманітності і збагачує суспільство, 
одночасно забезпечуючи рівні права для кожної культури та громади. 
Аналізуючи міжнародний досвід, можна стверджувати, що країни, які 
успішно реалізують інклюзивні практики, демонструють високу соціальну 
згуртованість і стабільність. Фінляндія, Канада, Нідерланди та інші країни, 
що активно працюють над підтримкою інклюзивності, не лише забезпечують 
рівність прав для своїх громадян, а й стимулюють розвиток креативних і 
економічних можливостей. Вони стають прикладом для інших країн, які 
тільки починають свій шлях до інклюзивного суспільства. 
Роль міжнародних організацій у цьому процесі також не можна 
недооцінювати. ООН, ЮНЕСКО, МОП і інші міжнародні інституції 
створюють стандартні механізми, які допомагають країнам розвивати 
  29 
 
інклюзивні стратегії на національному рівні. Програми і рекомендації, що 
підтримуються цими організаціями, допомагають країнам побудувати чіткі 
моделі інклюзивності, розвиваючи конкретні політики, направлені на 
інтеграцію вразливих груп у суспільство. 
В результаті, гуманітарна політика у формуванні інклюзивного 
середовища має бути стратегічно орієнтованою на створення рівних 
можливостей для всіх. Це включає як правовий захист, так і практичні кроки 
в розвитку освіти, культури та соціального інтеграції. Інклюзивне 
суспільство, яке враховує потреби всіх своїх членів, здатне не лише 
забезпечити рівність, але й підвищити ефективність суспільного розвитку, 
сприяючи формуванню гармонійних і динамічних відносин у суспільстві. 
 
1.3. Інклюзивне середовище як соціальний інститут та механізм 
реалізації соціальних прав дітей та молоді 
Інклюзивне середовище можна визначити як таку систему умов і 
відносин, у якій забезпечується рівний доступ до всіх сфер соціального 
життя, зокрема до освіти, культури, медичних послуг, трудових ресурсів і 
можливостей для самореалізації, для всіх категорій громадян, включаючи 
дітей та молодь з особливими потребами, соціально незахищених осіб та 
представників різних соціальних груп. 
Інклюзивність є важливим елементом демократичної соціальної 
політики, оскільки це не лише моральний обов'язок перед вразливими 
групами, а й необхідність для побудови справедливого і рівноправного 
суспільства, яке враховує потреби кожного громадянина [10]. 
Інклюзивне середовище слугує не тільки як культурний, освітній чи 
соціальний простір, а й як механізм, через який здійснюються соціальні 
трансформації і реалізуються права дітей та молоді. Це соціальний інститут, 
який дозволяє реалізувати принципи рівності, соціальної справедливості, 
  30 
 
участі в суспільному житті, розвитку потенціалу кожної людини без жодних 
обмежень. 
Інклюзивне середовище для дітей та молоді виступає важливим 
механізмом забезпечення їхніх соціальних прав, зокрема прав на освіту, 
медичну допомогу, культурні та соціальні послуги, право на участь у житті 
громади. Це середовище дозволяє дітям та молодим людям, зокрема з 
обмеженими можливостями, вільно брати участь у всіх аспектах соціального 
життя на рівних умовах з іншими. 
Соціальні права дітей та молоді — це фундаментальні права, що 
забезпечують рівність у доступі до ресурсів, можливостей і послуг для 
їхнього розвитку, навчання та соціалізації. Інклюзивність у цьому контексті 
означає не лише доступ до ресурсів, але й забезпечення умов для реальної 
участі цих категорій у суспільному житті. З цією метою створюються 
спеціальні програми, інклюзивні моделі освіти, культурні заходи, а також 
інфраструктура, що дозволяє дітям та молоді з обмеженими можливостями 
повноцінно реалізовувати свої права [20]. 
У сучасному суспільстві права дітей та молоді, особливо у контексті 
інклюзивності, регулюються національними законами, а також 
міжнародними угодами та деклараціями. Одним із основних документів є 
Конвенція ООН про права дитини, яка проголошує, що кожна дитина має 
право на освіту, на здоров’я, на участь у культурному житті, без 
дискримінації. 
Інклюзивне середовище для дітей і молоді передбачає наступні ключові 
аспекти: 
 Право на освіту: кожна дитина, незалежно від її соціального чи 
фізичного статусу, має право на освіту. Це право має бути реалізовано через 
створення інклюзивних шкіл, де враховуються особливості кожного учня. 
 Право на участь у культурному житті: інклюзивне середовище також 
включає доступ до культурних ресурсів. Діти та молодь повинні мати 
  31 
 
можливість брати участь у культурних заходах, виставках, фестивалях, не 
зважаючи на їх фізичні або соціальні обмеження. 
 Право на соціальну підтримку: забезпечення доступу до соціальних 
послуг, таких як психологічна допомога, реабілітаційні програми, соціальні 
програми для молоді [19]. 
Інклюзивне середовище є потужним засобом для соціалізації дітей і 
молоді, оскільки воно забезпечує рівні умови для розвитку, реалізації 
потенціалу, адаптації до соціальних і культурних умов. Це середовище 
дозволяє долати бар'єри, що можуть існувати через соціальні або фізичні 
особливості, надаючи кожному індивіду можливість розвиватися і активно 
брати участь у житті суспільства. 
Інклюзивність виступає важливим фактором для подолання 
стигматизації та соціальної ізоляції. Воно дозволяє молодим людям з 
особливими потребами або з іншого соціального середовища адаптуватися в 
колективі, стати активними членами суспільства і реалізувати свої права на 
рівні з іншими. 
Завдяки таким механізмам, як інклюзивні освітні програми, культурні 
проекти, можливість доступу до соціальних послуг, молодь з різними 
потребами може мати доступ до тих же можливостей для розвитку, як і всі 
інші. 
Міжнародний досвід свідчить, що країни, які активно працюють над 
формуванням інклюзивних середовищ для дітей та молоді, досягли значних 
успіхів у соціальній інтеграції та розвитку прав людини. Окремі країни, такі 
як Фінляндія, Норвегія, Канада, розробили цілу низку програм і ініціатив, 
спрямованих на інклюзію, що включають адаптацію освітніх і культурних 
закладів, забезпечення доступу до медичних послуг, а також розвиток 
соціальних мереж для молоді з особливими потребами. 
У таких країнах як Німеччина та Великобританія, успішно 
реалізуються моделі інклюзивного навчання в школах, де учні з особливими 
  32 
 
потребами навчаються разом з іншими дітьми, отримуючи індивідуальну 
підтримку. Це є важливою частиною інклюзивної політики, що допомагає їм 
розвивати соціальні навички та активно інтегруватися в суспільство [5]. 
В Україні також спостерігається певний прогрес у розвитку 
інклюзивного середовища для дітей та молоді, але існують численні виклики, 
серед яких недостатність фінансування інклюзивних програм, відсутність 
кваліфікованих фахівців у сфері інклюзивної освіти, а також проблеми з 
доступністю інфраструктури для осіб з обмеженими можливостями. Це 
створює труднощі в реалізації прав дітей і молоді на рівні з іншими 
громадянами. 
Також в Україні потрібно приділяти більше уваги культурним аспектам 
інклюзії, створюючи умови для доступу до культурних, творчих і спортивних 
заходів для всіх груп молоді [7]. 
Для кращого розуміння того, як різні країни реалізують інклюзивне 
середовище в освітній та культурній сферах, а також підтримку соціальних 
прав дітей і молоді, можна порівняти основні моделі інклюзії. В таблиці 1.4, 
що наведена нижче, представлено порівняння таких моделей у кількох 
країнах, які мають прогресивні практики в цій сфері. 
Таблиця 1.4. 
Порівняння моделей інклюзивного середовища в різних країнах 
Країна Моделі інклюзії в Моделі інклюзії в Підтримка 
освіті культурі соціальних прав 
Фінляндія Інклюзивні класи з Культурні заходи Програми 
індивідуальними для всіх дітей, підтримки для 
програмами для учнів включаючи дітей з сімей з дітьми з 
з особливими обмеженими інвалідністю 
потребами можливостями 
Норвегія Інклюзивні школи, Інклюзія у Соціальні 
навчання з культурних та програми для 
урахуванням потреб мистецьких підтримки молоді 
кожного учня ініціативах в складних 
  33 
 
життєвих 
ситуаціях 
Канада Інклюзивні освітні Доступ до Підтримка через 
програми для дітей з культурних ресурсів урядові програми 
різними потребами для всіх дітей для вразливих 
груп молоді 
 
Ця таблиця демонструє, як кожна країна використовує інклюзивні 
підходи для забезпечення рівних можливостей для молоді та дітей, 
враховуючи різні соціальні, культурні та освітні аспекти. Кожна з цих країн 
пропонує свої методи та моделі, що дозволяють забезпечити доступність для 
всіх, незалежно від фізичних чи соціальних обмежень. 
Інклюзивність у цих країнах охоплює не тільки навчання та культуру, 
але й соціальну підтримку, що дозволяє створювати більш гармонійне 
середовище, де кожна молода людина може отримати підтримку та 
можливість для розвитку. Окрім цього, такі моделі інклюзії мають великий 
вплив на соціальну згуртованість, знижують рівень дискримінації і сприяють 
розвитку громадянського суспільства. 
Порівнюючи моделі інклюзивного середовища в трьох країнах, можна 
побачити, як кожна з них підходить до вирішення питання рівних 
можливостей для дітей та молоді з різними потребами. 
У Фінляндії інклюзивне навчання є невід'ємною частиною освітньої 
системи. Всі діти, включаючи тих, хто має особливі потреби, навчаються в 
загальноосвітніх школах, що дозволяє їм інтегруватися в соціум з самого 
раннього віку. Крім того, у Фінляндії створено умови для участі таких дітей у 
культурних і творчих проектах, що сприяє їх соціалізації та розвитку. 
Норвегія, у свою чергу, також активно впроваджує інклюзивну освіту, 
орієнтуючись на індивідуальні потреби кожного учня. Навчальні заклади тут 
спеціально адаптовані для того, щоб діти з обмеженими можливостями могли 
отримати освіту на рівних умовах з іншими учнями. Окрім того, Норвегія 
забезпечує доступ до різноманітних культурних програм, що дозволяє 
  34 
 
молоді, незалежно від фізичних чи соціальних бар'єрів, брати участь у 
культурних заходах і розвитку своїх творчих здібностей. 
Канада, зі свого боку, приділяє велику увагу створенню доступної 
освітньої та культурної середовища для молоді з особливими потребами. 
Інклюзивні програми навчання та культурні ініціативи в Канаді дозволяють 
дітям та молоді з різними потребами активно брати участь у суспільному 
житті. Це включає не лише освітні можливості, але й доступ до культурних 
заходів, що розвивають творче самовираження та інтеграцію. 
Щодо соціальної підтримки, то всі ці країни активно працюють над 
створенням систем підтримки для дітей та молоді, зокрема з інвалідністю або 
соціально незахищених. У Фінляндії існують програми фінансової та 
психологічної підтримки, в Норвегії розвиваються програми підтримки 
психічного здоров’я та соціальних послуг, а в Канаді реалізуються урядові 
ініціативи, спрямовані на покращення умов для вразливих груп молоді, таких 
як доступ до медичних послуг, житла та працевлаштування [58]. 
Таким чином, кожна країна намагається створити середовище, в якому 
діти та молодь з особливими потребами мають рівні можливості для 
навчання, розвитку та участі в культурному та соціальному житті. Ці моделі 
інклюзії сприяють не тільки соціалізації таких дітей, але й допомагають 
знижувати рівень стигматизації та дискримінації, дозволяючи кожному 
учаснику суспільства реалізувати свій потенціал. 
Після розгляду моделей інклюзивної політики в різних країнах, можна 
звернути увагу на приклади реалізації таких ініціатив в українських містах, 
зокрема в Черкасах. Як показує практика, інклюзивне середовище не 
обмежується лише теоретичними підходами, а включає реальні дії та 
програми, що впроваджуються на місцевому рівні. Нижче наведена таблиця 
1.5, яка демонструє напрями гуманітарної політики у сфері культури та 
освіти, а також приклади інклюзивних ініціатив, які вже реалізуються у 
м. Черкаси. 
  35 
 
Таблиця 1.5 
Напрями гуманітарної політики у сфері культури та освіти: цілі, 
механізми реалізації та приклади інклюзивних ініціатив у м. Черкаси 
 
Напрями Основні цілі Практичні Приклади інклюзивних 
гуманітарної механізми ініціатив у м. Черкаси 
політики реалізації 
Інклюзивна Забезпечення Створення Відкриття інклюзивних 
освіта рівного доступу інклюзивних класів у ЗОШ №3, №5, 
до освіти для класів, ресурсних №9, №13, №21, №22, 
всіх дітей кімнат, №25, №26, №32, №33, 
підготовка №34, створення 
вчителів до ресурсних кімнат у 
роботи з дітьми з школах міста; 
особливими проведення тренінгів 
освітніми для педагогів з 
потребами інклюзивної освіти 
Інклюзивна Сприяння Організація Проведення фестивалів 
культура соціалізації та творчих студій, та виставок за участю 
творчій гуртків, виставок, дітей з особливими 
самореалізації фестивалів, потребами; створення 
дітей з доступних для інклюзивних 
особливими всіх дітей театральних та 
потребами музичних колективів 
Інклюзивний Забезпечення Організація Проведення турнірів з 
спорт участі дітей з спортивних гри в боча для дітей з 
особливими секцій, змагань, інвалідністю, взятих за 
потребами у турнірів з приклад зі Швеції; 
спортивних урахуванням створення адаптованих 
заходах особливостей спортивних секцій у 
учасників дитячо-юнацьких 
спортивних школах 
Інклюзивні Створення Реконструкція Відкриття інклюзивно-
простори доступного приміщень з ресурсного простору 
середовища для урахуванням «Трансформер» у 
дітей з безбар'єрності, Черкасах; 
особливими облаштування облаштування 
потребами спеціалізованих безбар'єрних зон у 
кімнат палацах культури та 
освітніх закладах міста 
 
  36 
 
Таблиця охоплює основні напрями гуманітарної політики, які сприяють 
створенню інклюзивного середовища в Черкасах, і детально описує цілі, 
механізми реалізації та конкретні приклади інклюзивних ініціатив у місті. 
Інклюзивна освіта є одним з важливих напрямків. Вона передбачає 
забезпечення рівного доступу до освіти для всіх дітей, незалежно від їхніх 
особливих потреб. В Черкасах відкриті інклюзивні класи та ресурсні кімнати 
в різних школах, що дозволяє дітям з особливими освітніми потребами 
навчатися в звичайних класах, отримуючи підтримку та індивідуальний 
підхід. Також проводяться тренінги для педагогів, щоб вони могли ефективно 
працювати з такими дітьми. 
У сфері інклюзивної культури сприяння соціалізації та творчій 
самореалізації дітей з особливими потребами також є важливим завданням. У 
Черкасах організовуються творчі студії, гуртки та фестивалі, де можуть 
брати участь всі діти, включаючи тих, хто має фізичні чи інші обмеження. 
Крім того, створюються інклюзивні театральні та музичні колективи, що 
дають можливість дітям з різними потребами розвивати свої таланти. 
Інклюзивний спорт забезпечує участь дітей з особливими потребами в 
спортивних заходах. Черкаси проводять турніри з адаптованих видів спорту, 
таких як боча, що дозволяють дітям з інвалідністю брати участь у змаганнях. 
Також в дитячо-юнацьких спортивних школах створюються секції для таких 
дітей, що дає їм змогу активно займатися спортом [65]. 
Інклюзивні простори в місті спрямовані на створення безбар'єрного 
середовища для всіх дітей. Реконструкція приміщень з урахуванням 
безбар'єрності та облаштування спеціалізованих кімнат дозволяє дітям з 
особливими потребами користуватися різними культурними та освітніми 
закладами. В Черкасах відкрито інклюзивно-ресурсний простір 
«Трансформер», а також облаштовані безбар'єрні зони в палацах культури та 
освітніх закладах міста, що сприяє створенню доступного середовища для 
всіх. 
  37 
 
Ці ініціативи демонструють реальні кроки в напрямку інклюзії на 
місцевому рівні, сприяючи тому, щоб кожна дитина мала рівні можливості 
для розвитку та участі в суспільному житті. 
Гуманітарна політика в сфері культури та освіти є важливим 
інструментом у створенні інклюзивного середовища, яке забезпечує рівні 
можливості для всіх дітей та молоді, незалежно від їхніх фізичних, 
соціальних або культурних відмінностей. Підхід до інклюзії є багатогранним 
і включає в себе різноманітні механізми реалізації, від змін у освітніх 
закладах до створення доступних культурних та соціальних ініціатив. 
Враховуючи досвід різних країн, таких як Фінляндія, Норвегія та 
Канада, можна сказати, що ефективна інклюзивна політика ґрунтується на 
чітко визначених цілях, адекватних механізмах реалізації та постійній 
підтримці з боку держави та громадських організацій. Моделі інклюзії, що 
забезпечують доступ до освіти, культури, спорту та інших сфер життя, 
дозволяють дітям з особливими потребами не тільки брати участь у 
загальному соціумі, а й активно розвивати свій потенціал, створюючи рівні 
умови для соціалізації та самореалізації. 
Реалізація таких ініціатив на місцевому рівні, зокрема в місті Черкаси, 
демонструє важливість цілеспрямованих дій, спрямованих на інтеграцію 
дітей з обмеженими можливостями у всі сфери життя. Напрями гуманітарної 
політики, що включають інклюзивну освіту, культуру, спорт та створення 
безбар'єрних просторів, є основними складовими цього процесу. Приклади з 
Черкас, зокрема відкриття інклюзивних класів, створення ресурсних кімнат, 
організація культурних заходів і спортивних змагань для дітей з особливими 
потребами, свідчать про реальний прогрес у розвитку інклюзивного 
середовища в Україні [7]. 
Важливим аспектом є також те, що створення інклюзивного 
середовища сприяє не лише покращенню умов для дітей з особливими 
потребами, але й розвитку більш відкритого, толерантного та справедливого 
  38 
 
суспільства в цілому. Інклюзивне середовище формує нову культурну та 
освітню парадигму, в якій всі учасники суспільства мають рівні можливості 
для розвитку та реалізації своїх прав і потреб. 
Таким чином, гуманітарна політика в сфері культури та освіти, 
орієнтована на інклюзію, є не лише важливою складовою національної 
політики, а й важливим кроком до створення справедливого суспільства, яке 
визнає та підтримує різноманітність і рівні можливості для всіх своїх членів. 
 
 
 
 
  39 
 
РОЗДІЛ 2. 
МЕХАНІЗМИ ТА СТРАТЕГІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОГО 
СЕРЕДОВИЩА В ЗАКЛАДАХ КУЛЬТУРИ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ 
ОСВІТИ 
2.1. Організаційні механізми забезпечення інклюзії: структура та 
функції закладів культури і позашкільної освіти 
 
Розбудова інклюзивного суспільства в Україні передбачає створення 
системи ефективних організаційних механізмів, які забезпечують рівний 
доступ усіх громадян до культурного життя та позашкільної освіти. Заклади 
культури та позашкільної освіти виступають важливими осередками 
соціалізації, самореалізації та розвитку дітей і молоді, зокрема осіб з 
особливими освітніми потребами. Як зазначає А. Колупаєва, ефективність 
інклюзивної політики безпосередньо залежить від здатності інституцій 
формувати адаптоване середовище, що враховує різноманітність потреб 
учасників освітнього процесу [27]. 
Організаційні механізми інклюзії у сфері культури і позашкільної 
освіти включають систему управлінських, нормативно-правових, кадрових, 
інформаційних, ресурсних і соціально-комунікативних заходів. За 
спостереженнями Л. Даниленко, важливою умовою є створення міжвідомчої 
взаємодії між органами місцевого самоврядування, громадськими 
організаціями, освітніми закладами, центрами соціальних служб та 
культурними установами, що забезпечує комплексну підтримку дітей з 
інвалідністю та інших уразливих груп [6]. 
Структурно організаційний механізм забезпечення інклюзії складається 
з таких компонентів: 
 нормативно-правового, який визначає правові засади реалізації 
інклюзивних практик (Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, Закон 
України «Про освіту», Закон України «Про культуру») [12; 13]; 
  40 
 
 інституційного, що охоплює мережу закладів культури (бібліотеки, 
будинки культури, музеї, мистецькі школи) та позашкільних закладів (центри 
творчості, еколого-натуралістичні та спортивні гуртки), де реалізуються 
інклюзивні програми; 
 кадрового, який передбачає підготовку фахівців, здатних працювати 
з дітьми різних потреб; 
 ресурсного, що включає матеріально-технічне забезпечення, 
фінансування та доступність інфраструктури; 
 соціально-психологічного, орієнтованого на формування 
толерантного середовища, підтримку емоційного комфорту й розвиток 
міжособистісних стосунків [54]. 
Функціональна структура діяльності таких закладів передбачає кілька 
ключових напрямів: 
1. Освітньо-культурний – сприяє розвитку творчих здібностей, 
комунікативних навичок та самовираження дітей з різними можливостями. 
2. Інтеграційний – забезпечує спільну участь дітей з особливими 
потребами та їхніх однолітків у культурно-мистецьких і навчальних 
проєктах. 
3. Розвивально-корекційний – створює умови для формування 
соціально-психологічних компетентностей, розвитку самостійності та 
адаптивності. 
4. Соціально-підтримувальний – спрямований на залучення сімей, 
громадських об’єднань і волонтерів до підтримки інклюзивного середовища. 
5. Інформаційно-просвітницький – передбачає підвищення рівня 
обізнаності громади щодо питань інклюзії та запобігання дискримінації [3]. 
Як підкреслює С. Миронова, ефективна інклюзія в системі 
позашкільної освіти можлива лише за умови поєднання управлінських 
рішень із практичною підтримкою педагогів і родин. Особливе значення 
мають методичні центри, які здійснюють координацію роботи з питань 
  41 
 
інклюзивної освіти та забезпечують консультативну допомогу працівникам 
закладів культури й освіти [41]. 
З метою узагальнення основних складових організаційного механізму 
забезпечення інклюзії та виявлення їх взаємозв’язку доцільно подати 
структурно-функціональну модель у вигляді таблиці (табл. 2.1). 
Таблиця 2.1 
Структурно-функціональні компоненти організаційного механізму 
забезпечення інклюзії у закладах культури та позашкільної освіти 
Компонент Зміст Основні функції Приклади 
механізму реалізації 
Нормативно- Законодавчі та Забезпечення Державна 
правовий локальні акти, що правової бази для стратегія розвитку 
регламентують впровадження інклюзивної 
інклюзивну інклюзії освіти, положення 
діяльність про інклюзивні 
гуртки 
Інституційний Мережа закладів Організація Мистецькі школи, 
культури та інклюзивних будинки культури, 
позашкільної програм, гуртків і дитячі творчі 
освіти заходів центри 
Кадровий Підготовка та Формування Курси, семінари, 
підвищення компетентностей супервізії 
кваліфікації у роботі з дітьми з 
педагогів і ООП 
культурних 
працівників 
Ресурсний Матеріально- Створення Адаптація 
технічне, безбар’єрного приміщень, 
інформаційне й середовища закупівля 
фінансове спеціальних 
забезпечення матеріалів 
Соціально- Формування Підтримка Соціальні акції, 
психологічний толерантності, позитивного інтеграційні 
підтримка мікроклімату, фестивалі 
емоційного профілактика 
благополуччя стигматизації 
  42 
 
Як видно з таблиці 2.1, організаційний механізм інклюзії є 
багаторівневою системою, у якій кожен компонент виконує власну, але 
взаємопов’язану функцію. Нормативно-правовий компонент створює основу 
для формування інклюзивної політики, визначає права й обов’язки учасників 
освітнього процесу, а також забезпечує відповідальність за їх дотримання. 
Інституційний рівень реалізує практичну складову інклюзії через мережу 
культурних і освітніх закладів, які впроваджують адаптовані програми, 
інтегровані гуртки та творчі майстерні. 
Кадровий компонент є ключовим, адже саме професійна 
компетентність працівників визначає якість інклюзивного середовища. За 
результатами досліджень С. Миронової, більшість викликів у процесі 
інклюзії пов’язана саме з недостатньою підготовкою персоналу до роботи з 
дітьми з особливими освітніми потребами, тому важливим завданням є 
впровадження системи безперервного навчання фахівців [42]. 
Ресурсний аспект забезпечує матеріальну основу інклюзивної 
діяльності – доступність приміщень, обладнання, сучасних технологій та 
інформаційних матеріалів. Його значення підкреслюють у своїх працях 
Н. Софій та Ю. Найда, які вказують на необхідність фінансової 
децентралізації та підтримки інклюзивних ініціатив на рівні територіальних 
громад  [42]. 
Не менш важливим є соціально-психологічний компонент, який 
спрямований на формування культури толерантності, взаємоповаги й 
партнерства між усіма учасниками процесу. Саме на цьому рівні 
забезпечується емоційна безпека, попередження дискримінаційних проявів і 
розвиток відчуття спільності, що є фундаментом ефективної інклюзії. 
Узагальнюючи, можна зазначити, що організаційні механізми 
забезпечення інклюзії у закладах культури та позашкільної освіти мають не 
лише нормативну й управлінську складову, а й глибоку соціально-
психологічну функцію. Їхня узгодженість і взаємодоповнюваність створюють 
  43 
 
підґрунтя для реального залучення кожної дитини до культурного й 
освітнього життя громади, сприяючи становленню інклюзивної культури 
суспільства. Наведемо для прикладу таблицю 2.2, яка ілюструє систему 
роботи закладів культури та позашкільної освіти у контексті інклюзії. 
Таблиця 2.2 
Напрями інклюзивної діяльності закладів культури  
та позашкільної освіти 
Напрям Заклади культури Заклади Спільні 
діяльності позашкільної завдання 
освіти 
Освітньо- Проведення Організація Розвиток 
виховний мистецьких занять, навчально-творчих творчих 
лекцій, культурно- гуртків і секцій здібностей, 
просвітницьких для дітей з формування 
заходів для дітей з особливими навичок 
різними освітніми комунікації та 
можливостями потребами самовираження 
Соціально- Залучення дітей з Спільні заходи Формування 
інтеграційний інвалідністю до дітей з ООП і їхніх толерантності, 
культурних акцій, ровесників: розвиток 
фестивалів, проєкти, тренінги, соціальної 
конкурсів, спортивні свята адаптивності 
волонтерських 
ініціатив 
Розвивально- Проведення арт- Використання Психоемоційна 
корекційний терапевтичних і елементів підтримка, 
музикотерапевтичних ігротерапії, корекція 
занять рухової терапії, поведінкових 
творчих методик труднощів 
Інформаційно- Організація виставок, Проведення Підвищення 
просвітницький круглих столів, семінарів, зустрічей обізнаності 
кінопоказів про із батьками, суспільства, 
інклюзію вебінарів з питань подолання 
інклюзії стереотипів 
Партнерсько- Співпраця з Взаємодія з Розвиток 
громадський громадськими батьківськими мережі 
організаціями, асоціаціями, підтримки 
соціальними благодійними інклюзивного 
службами фондами середовища 
  44 
 
Представлені у таблиці дані демонструють, що заклади культури й 
позашкільної освіти мають різні форми реалізації інклюзивних ініціатив, 
однак їх об’єднує спільна мета – створення умов для повноцінної участі 
кожної дитини у суспільному та культурному житті громади. Як видно з 
таблиці 2.2., заклади культури та позашкільної освіти реалізують інклюзію 
різними шляхами, але їхні цілі та завдання взаємопов’язані.  
Заклади культури зосереджуються передусім на формуванні культурної 
ідентичності, розвитку творчого потенціалу та міжособистісних зв’язків 
через мистецтво. У свою чергу, заклади позашкільної освіти забезпечують 
цілеспрямоване виховання, освітню підтримку та розвиток життєвих 
компетентностей дітей з особливими потребами. 
Як зазначає Л. Даниленко, синергія діяльності обох типів закладів 
створює сприятливе середовище для соціальної інтеграції, профілактики 
ізоляції та розвитку культури взаємопідтримки в суспільстві. Успішність 
реалізації інклюзивних програм залежить від активної участі педагогічних 
колективів, органів місцевого самоврядування й громадськості, що 
забезпечує стійкість і сталість позитивних змін [6]. 
Таким чином, взаємодія закладів культури та позашкільної освіти 
формує єдиний простір соціально-культурної інклюзії, у якому кожна дитина 
має можливість не лише розвивати власні здібності, а й відчувати себе 
повноцінним членом громади. 
В умовах децентралізації саме територіальні громади відіграють 
провідну роль у розвитку інклюзивного освітнього та культурного 
середовища. Вони виступають безпосередніми організаторами й 
координаторами інклюзивних ініціатив, оскільки мають повноваження у 
сфері фінансування, кадрового забезпечення та розвитку інфраструктури. Як 
зазначає О. Тимошенко, ефективність місцевої політики інклюзії залежить 
від рівня партнерської взаємодії між громадами, освітніми та культурними 
закладами, соціальними службами й громадськими організаціями. Така 
  45 
 
взаємодія забезпечує цілісний підхід до задоволення потреб дітей з 
інвалідністю та інших уразливих категорій населення [63]. 
Важливим аспектом діяльності територіальних громад є підтримка 
локальних програм соціокультурної інклюзії, які спрямовані на створення 
безбар’єрного середовища, проведення інклюзивних фестивалів, мистецьких 
виставок, тренінгів для педагогів і батьків. Наприклад, у межах регіональних 
проєктів за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики 
України реалізуються ініціативи «Культура без бар’єрів», «Мистецтво для 
всіх», які сприяють розвитку креативного потенціалу осіб з інвалідністю [66].  
Територіальні громади, що беруть участь у таких проєктах, формують 
локальні партнерства між закладами освіти, культури, соціальної сфери та 
громадськими організаціями, що підвищує результативність інклюзивної 
політики на місцях. Крім того, громади забезпечують моніторинг доступності 
послуг, ведуть облік потреб дітей з особливими освітніми потребами, 
здійснюють підбір персоналу, а також сприяють підвищенню кваліфікації 
працівників. У цьому контексті важливою стає діяльність інклюзивно-
ресурсних центрів, які функціонують при органах місцевого самоврядування 
та координують освітню, культурну й соціальну підтримку дітей. Як 
наголошують Н. Софій та Ю. Найда, саме на рівні громади відбувається 
реальне забезпечення прав осіб з інвалідністю на участь у суспільному житті, 
оскільки місцеві ініціативи мають безпосередній контакт із потребами 
населення [61]. 
Таким чином, роль територіальних громад у забезпеченні інклюзії 
полягає не лише у фінансуванні програм чи забезпеченні матеріальної бази, а 
й у формуванні партнерської культури співпраці, розвитку соціальної 
відповідальності та просуванні принципів рівності й доступності. Їхня 
активна участь у розвитку закладів культури та позашкільної освіти створює 
передумови для сталого функціонування інклюзивного середовища, що є 
запорукою соціальної єдності й демократичного поступу суспільства. 
  46 
 
Для більш системного розуміння відмінностей та результативності їх 
діяльності доцільно провести порівняльний аналіз функцій, структурних 
особливостей та результатів інклюзивної роботи. Це дозволяє краще 
зрозуміти специфіку організаційних механізмів забезпечення інклюзивності 
та виявити потенціал взаємодії між цими двома важливими секторами 
соціокультурного простору (табл. 2.3). 
Таблиця 2.3 
Порівняльна характеристика функцій та результатів інклюзивної 
діяльності закладів культури та позашкільної освіти 
 
Критерії Заклади культури Заклади позашкільної 
порівняння освіти 
Основна мета Соціокультурна адаптація, Розвиток особистісного 
діяльності залучення осіб з потенціалу дитини, 
інвалідністю до культурного формування соціальних і 
життя громади творчих навичок 
Форми Інклюзивні мистецькі Інклюзивні студії, 
інклюзивної гуртки, культурні події, спортивні секції, гуртки за 
роботи інтегровані виставки, творчі інтересами, участь у 
лабораторії соціальних проєктах 
Цільові групи Особи з інвалідністю, діти з Діти з особливими 
ООП, сім’ї, учасники освітніми потребами, 
АТО/ООС, внутрішньо підлітки з ризиком 
переміщені особи соціального відчуження 
Організаційна Комунальні заклади Центри дитячої та юнацької 
структура культури, бібліотеки, музеї, творчості, спортивні 
центри дозвілля школи, школи мистецтв 
Функції у сфері Культурно-просвітницька, Освітньо-виховна, 
інклюзії соціалізуюча, адаптаційна, розвивальна, інтеграційна, 
комунікативна корекційна 
Партнерська Громадські організації, Освітні заклади, 
взаємодія соціальні служби, інклюзивно-ресурсні 
територіальні громади центри, громадські 
ініціативи 
Результати Залучення осіб з Підвищення соціальної 
інклюзивної інвалідністю до культурного активності дітей з ООП, 
діяльності процесу, розвиток формування навичок 
толерантності в громаді співпраці та самореалізації 
  47 
 
Як видно з таблиці 2.3, діяльність закладів культури та позашкільної 
освіти має багато спільних рис, однак відрізняється за акцентами й 
функціональним спрямуванням. Їхня взаємодія створює умови для 
комплексного підходу до реалізації інклюзії, що зумовлює необхідність 
участі територіальних громад у підтримці та розвитку таких ініціатив.  
Аналіз даних таблиці 2.3 свідчить про тісний взаємозв’язок закладів 
культури та позашкільної освіти в реалізації інклюзивних програм. 
Ефективність цих механізмів значною мірою залежить від підтримки та 
координації на рівні територіальних громад, які забезпечують фінансування, 
кадрове забезпечення та розвиток інфраструктури для дітей з особливими 
освітніми потребами. 
Організаційні механізми забезпечення інклюзії у закладах культури та 
позашкільної освіти формують цілісну систему, яка охоплює нормативно-
правові, інституційні, кадрові, ресурсні та соціально-психологічні 
компоненти. Як показують таблиці 2.2 та 2.3, заклади культури та 
позашкільної освіти реалізують інклюзивні програми через різні напрями 
діяльності, однак їхні цілі та завдання взаємопов’язані і доповнюють один 
одного. 
Заклади культури орієнтовані на розвиток культурної та соціальної 
адаптації осіб з особливими потребами, формування толерантності та 
залучення дітей до культурного життя громади. Заклади позашкільної освіти, 
у свою чергу, забезпечують цілеспрямоване виховання, розвиток творчого 
потенціалу та життєвих компетентностей дітей, створюючи умови для 
самореалізації та соціальної інтеграції. 
Особливу роль у забезпеченні ефективності інклюзії відіграють 
територіальні громади, які забезпечують фінансування, кадрове 
забезпечення, розвиток інфраструктури та підтримку партнерських ініціатив 
між закладами культури, позашкільної освіти та громадськими організаціями. 
Такий комплексний підхід дозволяє створювати безбар’єрне соціокультурне 
  48 
 
середовище, сприяє інтеграції дітей з ООП у суспільне життя та формує 
культуру взаємоповаги, толерантності й підтримки. 
Таким чином, організаційні механізми інклюзії виступають не лише як 
управлінська та нормативна структура, а й як соціально-психологічний 
простір, у якому забезпечується реальне залучення всіх дітей до культурного 
та освітнього життя громади. Узгодженість, взаємодоповнюваність та 
партнерство компонентів механізму створюють підґрунтя для сталого 
розвитку інклюзивної політики на місцевому та національному рівнях. 
 
2.2. Стратегії соціальної підтримки дітей і молоді з особливими 
потребами  
Соціальна підтримка дітей і молоді з особливими потребами (ООП) є 
ключовим аспектом формування інклюзивного суспільства, що забезпечує 
рівні можливості для освіти, соціальної інтеграції та розвитку особистісного 
потенціалу. Її завдання полягає у створенні безбар’єрного середовища, 
формуванні толерантності та підтримці психоемоційного благополуччя.  
Сучасні підходи в Україні ґрунтуються на Конвенції ООН про права 
осіб з інвалідністю (2006), Конвенція про права осіб з інвалідністю (2017), 
Концепція розвитку інклюзивної освіти (2010), Законах України «Про освіту» 
(2017) та «Про культуру» (2010), а також на Державній стратегії розвитку 
інклюзивної освіти до 2030 року (2021) [12; 13; 28; 29; 47; 54]. 
Стратегії соціальної підтримки дітей і молоді з особливими потребами 
є ключовим компонентом розвитку інклюзивного середовища в Україні. 
Вони спрямовані на створення рівних можливостей для освіти, культурного 
розвитку та соціальної інтеграції, що забезпечує всебічний розвиток 
особистості. Ефективна реалізація таких стратегій потребує комплексного 
підходу, який поєднує освітні, соціальні, культурні та психолого-
психотерапевтичні напрями. Науковці підкреслюють, що системне 
застосування різних форм підтримки забезпечує не лише розвиток навичок і 
  49 
 
компетентностей дітей, а й формує у них стійкі соціальні та емоційні якості 
[6; 25; 61]. 
У сучасних умовах українські заклади культури та позашкільної освіти 
активно впроваджують інклюзивні програми, що сприяють інтеграції дітей з 
особливими освітніми потребами у повсякденне життя громади. Такий підхід 
дозволяє поєднувати навчальні та культурні практики з соціальною 
підтримкою, створюючи безбар’єрне середовище для розвитку і 
самореалізації кожної дитини. 
Науковці Л. Даниленко, О. Колупаєва та Н. Софій, виділяють кілька 
основних стратегій соціальної підтримки, які реалізуються через заклади 
культури, позашкільної освіти, територіальні громади та громадські 
організації. До них належать: освітньо-виховна, соціально-інтеграційна, 
психолого-психотерапевтична, культурно-просвітницька та партнерська  [6; 
25; 61]. 
Для наочності подано узагальнення стратегій у таблиці 2.4: 
Таблиця 2.4 
Стратегії соціальної підтримки дітей і молоді з особливими потребами: 
напрями, форми та результати 
Стратегія Форми реалізації Очікувані Наукове 
результати обґрунтування 
Освітньо-виховна Індивідуалізоване Розвиток життєвих О. Колупаєва 
навчання, компетентностей, 
інклюзивні рівний доступ до 
заняття, гуртки, освіти 
секції 
Соціально- Спільні Підвищення Л. Даниленко 
інтеграційна культурні та соціальної 
спортивні заходи, адаптивності, 
фестивалі, формування 
тренінги толерантності 
Психолого- Арт-терапія, Психоемоційна С. Миронова 
психотерапевтична ігротерапія, підтримка, корекція 
індивідуальні та поведінки, розвиток 
групові заняття емоційного 
  50 
 
інтелекту 
Культурно- Виставки, круглі Самовираження, Н. Софій 
просвітницька столи, проєкти, підвищення 
вебінари обізнаності 
суспільства 
Партнерська Співпраця з Комплексне Л. Даниленко 
громадами, ГО, середовище 
ІРЦ, освітніми підтримки, стійкість 
закладами інклюзивних 
програм 
 
Як показує аналіз (О. Колупаєва, С. Миронова), найбільш ефективними 
є комплексні стратегії, які поєднують освітні, соціально-інтеграційні та 
культурно-просвітницькі напрями. Вони забезпечують не лише навчання та 
розвиток творчих здібностей, а й формують соціальні навички та емоційну 
стійкість дітей і молоді з ООП. 
Освітньо-виховна стратегія. Вона передбачає адаптацію навчального 
процесу під індивідуальні потреби дітей і молоді з ООП. Застосовуються 
інклюзивні класи, диференційовані завдання, індивідуальні плани розвитку, 
гуртки та секції. Такий підхід сприяє розвитку життєвих компетентностей, 
забезпечує рівний доступ до освіти та формує у дітей навички самостійного 
навчання та відповідальності за результати своєї діяльності [48]. 
 Соціально-інтеграційна стратегія. Ця стратегія орієнтована на 
розвиток соціальної активності та інтеграцію дітей у громаду. Через участь у 
спільних культурних, спортивних та громадських заходах діти вчаться 
комунікувати з ровесниками, долати бар’єри і формувати навички взаємодії. 
Такий підхід сприяє формуванню толерантності та усвідомленню власної 
цінності у соціумі [6]. 
 Психолого-психотерапевтична стратегія. Включає використання арт-
терапії, ігротерапії, корекційних методик та індивідуальної психологічної 
підтримки. Метою є розвиток емоційної стабільності, подолання 
поведінкових труднощів, підвищення рівня впевненості та самооцінки. Дана 
  51 
 
стратегія допомагає дітям і молоді з ООП адаптуватися до колективу, формує 
емоційний інтелект і сприяє психоемоційному благополуччю [40]. 
 Культурно-просвітницька стратегія. Здійснюється через організацію 
виставок, культурних подій, лекцій, проєктів і вебінарів, спрямованих на 
залучення дітей до творчості та підвищення обізнаності суспільства про 
проблеми інклюзії. Ця стратегія не лише розвиває креативність і 
самовираження, а й формує толерантне ставлення серед усіх учасників 
освітнього та культурного процесу [61]. 
 Партнерська стратегія. Передбачає співпрацю закладів культури та 
освіти з громадськими організаціями, територіальними громадами, 
благодійними фондами та ІРЦ. Основною метою є створення комплексного 
середовища підтримки, координація ресурсів і забезпечення сталості 
інклюзивних програм. Такий підхід дозволяє об’єднати зусилля різних 
учасників і забезпечити ефективну соціальну підтримку дітей і молоді з ООП 
[5]. 
Комплексне застосування усіх п’яти стратегій дозволяє створити 
цілісне соціально-освітнє середовище для дітей і молоді з особливими 
потребами. Освітньо-виховні та психолого-психотерапевтичні напрями 
забезпечують базову підтримку розвитку індивідуальних здібностей, а 
соціально-інтеграційна та культурно-просвітницька складові сприяють 
ефективній інтеграції в громаду та формуванню соціальних навичок. 
Важливо, що партнерська стратегія виступає своєрідним 
«з’єднувальним елементом», який забезпечує взаємодію всіх учасників 
інклюзивного процесу. Координація дій закладів культури, позашкільної 
освіти, громадських організацій та територіальних громад дозволяє 
оптимально використовувати ресурси та забезпечувати сталість підтримки. 
Це особливо важливо в умовах обмеженого фінансування та потреби 
адаптації освітніх програм під різні категорії дітей з ООП [60]. 
  52 
 
Сучасні наукові дослідження підтверджують, що комплексні та 
взаємопов’язані стратегії соціальної підтримки є більш ефективними 
порівняно з ізольованими підходами. Наприклад, інтеграція психолого-
психотерапевтичних методик у навчально-виховний процес підвищує 
емоційну стійкість і соціальну адаптивність учнів, а культурно-просвітницькі 
програми формують у них ціннісне ставлення до суспільства та інших людей 
[36; 61]. 
Крім того, досвід реалізації інклюзивних програм в Україні показує, що 
активна участь громади, батьків та громадських організацій значно підвищує 
ефективність стратегій підтримки. Такі підходи дозволяють не лише 
задовольнити потреби дітей і молоді з ООП, а й формувати у суспільстві 
культуру толерантності та взаємоповаги, що є однією з головних цілей 
інклюзії. 
Таким чином, системна реалізація стратегій соціальної підтримки дітей 
і молоді з особливими потребами забезпечує комплексне задоволення 
освітніх, культурних та соціальних потреб, створює умови для всебічного 
розвитку особистості та інтеграції у життя громади. Такий підхід є 
необхідним для сталого розвитку інклюзивного середовища в Україні та 
формування суспільства, орієнтованого на рівні права та соціальну 
інтеграцію всіх громадян. Для кращого уявлення реалізації цих стратегій 
наведено приклади програм та ініціатив в Україні (табл. 2.5.): 
Таблиця 2.5. 
Приклади програм і ініціатив соціальної підтримки дітей і молоді з 
особливими потребами в Україні 
Назва Тип закладу / Основні Очікувані Джерело / 
програми / організації напрями результати наукове 
ініціативи діяльності обґрунтування 
«Культура без Заклади Інклюзивні Підвищення Н. Софій, 
бар’єрів» культури, виставки, соціальної Міністерство 
музеї, театри майстер- адаптивності, культури, 
класи, залучення дітей 2021 
  53 
 
культурні до культурного 
події життя 
«Мистецтво Позашкільні Арт-терапія, Розвиток Л. Даниленко  
для всіх» заклади, гуртки, творчих 
творчі студії інтегровані здібностей, 
проєкти психологічна 
підтримка 
«Інклюзивний Спортивні Спільні Формування С. Миронова  
спорт» школи, секції тренування, командних 
спортивні навичок, 
свята соціальна 
інтеграція 
«Соціальна Територіальн Волонтерськ Розвиток О. Колупаєва  
інтеграція і громади, ГО і проєкти, толерантності, 
через громаду» фестивалі, мережі 
тренінги підтримки, 
партнерства 
«Інклюзивно- Освітні та Індивідуаль Підвищення Н. Софій, 
ресурсні соціальні на компетентності Міністерство 
центри (ІРЦ)» заклади підтримка, педагогів, освіти, 2021 
консультації комплексна 
для батьків, підтримка дітей 
навчання 
персоналу 
 
Аналізуючи дані таблиці 2.5, можна зробити висновок, що реалізація 
різноманітних програм у комплексі дозволяє створювати інтегроване 
соціально-культурне середовище, підвищує ефективність підтримки дітей і 
молоді з ООП, сприяє їх соціальній адаптації та розвитку життєвих 
компетентностей. Територіальні громади та партнерські організації 
відіграють ключову роль у забезпеченні ресурсів, координації та сталості цих 
ініціатив. 
Таким чином, системна реалізація стратегій соціальної підтримки дітей 
і молоді з ООП забезпечує комплексне задоволення освітніх, соціальних і 
культурних потреб, формує умови для повноцінної інтеграції в суспільне 
життя та розвитку особистості. 
  54 
 
Аналіз стратегій соціальної підтримки дітей і молоді з особливими 
потребами свідчить про комплексний характер їх реалізації. Заклади 
культури та позашкільної освіти виконують важливу роль у формуванні 
безбар’єрного середовища, забезпечуючи освітні, соціальні, культурні та 
психолого-психотерапевтичні потреби дітей і молоді з ООП. Освітньо-
виховні та соціально-інтеграційні стратегії дозволяють дітям розвивати 
життєві та соціальні компетентності, а культурно-просвітницькі та 
партнерські напрямки сприяють формуванню толерантності та розширенню 
мережі підтримки на рівні громад [46].  
Як показують дані таблиць 2.4 та 2.5, найбільш ефективними є 
комплексні стратегії, які поєднують кілька напрямів одночасно. Вони не 
лише забезпечують навчання та розвиток творчих здібностей, а й формують 
психоемоційну стійкість, соціальну адаптивність та самореалізацію дітей і 
молоді з ООП. Територіальні громади відіграють ключову роль у підтримці 
таких стратегій, забезпечуючи фінансування, координацію між закладами та 
громадськими організаціями, а також розвиток інфраструктури, необхідної 
для реалізації інклюзивних програм [19]. 
Таким чином, реалізація стратегій соціальної підтримки створює 
цілісне інтегроване середовище, яке дозволяє дітям і молоді з ООП відчувати 
себе повноцінними членами громади, розвивати свої здібності та 
інтегруватися у суспільне життя. Узгодженість та взаємодоповнюваність 
компонентів соціальної підтримки забезпечує стійкість інклюзивних програм 
і сприяє сталому розвитку інклюзивної політики на місцевому та 
національному рівнях. 
Отже, системна реалізація стратегій соціальної підтримки дітей і 
молоді з особливими потребами демонструє ефективність комплексного 
підходу, що поєднує освітні, культурні та соціальні напрями. На основі цього 
можна перейти до розгляду методів і практичних заходів, які забезпечують 
  55 
 
безпосередню інтеграцію дітей з ООП у життя територіальних громад та 
закладів освіти, що стане темою наступного підпункту. 
 
2.3. Державні програми та місцеві ініціативи м. Черкаси з 
підтримки інклюзивного середовища 
Розвиток інклюзивного середовища в Україні є стратегічним напрямом 
державної соціальної політики, спрямованим на забезпечення рівних прав і 
можливостей для всіх громадян, незалежно від їхніх фізичних, психічних чи 
соціальних особливостей. Особливої актуальності ці процеси набувають на 
місцевому рівні, де практичне втілення державних програм залежить від 
ініціатив територіальних громад, освітніх закладів, культурних установ і 
громадських організацій. 
Ефективність розвитку інклюзивного середовища значною мірою 
залежить від узгодженості дій держави та місцевих громад. Саме поєднання 
нормативно-правових засад на національному рівні з конкретними 
механізмами реалізації на рівні територіальних громад забезпечує практичну 
результативність інклюзивної політики. 
У цьому контексті доцільно розглянути основні державні програми, 
стратегії та місцеві ініціативи м. Черкаси, спрямовані на підтримку дітей і 
молоді з особливими потребами, зокрема у сфері освіти, культури та 
соціальної інтеграції. Аналіз цих напрямів дозволить простежити, як 
відбувається взаємодія між державними інститутами й органами місцевого 
самоврядування, а також оцінити практичні результати реалізації 
інклюзивної політики на рівні громади [65]. 
Як зазначає К. Бондар, сучасна система інклюзивної освіти в Україні 
ґрунтується на принципі партнерства між державою, громадою та сім’єю, що 
забезпечує сталість інклюзивних процесів [62]. У свою чергу, О. Ткаченко 
підкреслює, що регіональні та муніципальні ініціативи є ключовим чинником 
  56 
 
ефективності державної інклюзивної політики, адже саме вони формують 
практичний механізм реалізації законодавчих норм [64]. 
Державні програми підтримки інклюзії. 
Державна політика України у сфері інклюзії реалізується через низку 
стратегічних документів, серед яких: 
 Національна стратегія у сфері прав осіб з інвалідністю на період до 
2030 року (2021), що визначає засади створення безбар’єрного середовища в 
усіх сферах суспільного життя [54]. 
 Концепція розвитку інклюзивної освіти на 2020–2030 рр., спрямована 
на підвищення доступності освітніх послуг для дітей з особливими освітніми 
потребами [31]; 
 Державна соціальна програма «Безбар’єрна Україна» (2021–2030), 
ініційована першою леді України Оленою Зеленською в межах Національної 
стратегії зі створення безбар’єрного простору [57]; 
 Програма розвитку позашкільної освіти на 2022–2027 роки, яка 
передбачає включення дітей з ООП до системи творчих гуртків, секцій і 
студій [14]; 
 Постанова Кабінету Міністрів України № 872 «Про затвердження 
Положення про інклюзивно-ресурсний центр», що регламентує діяльність 
мережі ІРЦ [58]. 
 Як підкреслює О. Ткаченко, реалізація цих програм передбачає 
створення комплексної підтримки дітей та молоді з особливими потребами 
через розвиток інфраструктури, кадрового потенціалу та соціального 
партнерства [64]. 
Місцеві ініціативи м. Черкаси. Місто Черкаси демонструє позитивну 
динаміку розвитку інклюзивного простору, поєднуючи державну політику з 
власними соціальними ініціативами. Зокрема: 
  57 
 
 створено Комунальну установу «Інклюзивно-ресурсний центр 
Черкаської міської ради», що забезпечує психолого-педагогічний супровід 
дітей з особливими освітніми потребами; 
 реалізуються програми «Черкаси без бар’єрів» (2022) та «Доступна 
Черкащина», спрямовані на розвиток архітектурної доступності та соціальної 
інклюзії; 
 на базі Черкаського міського Палацу молоді та Черкаської обласної 
бібліотеки для дітей проводяться інклюзивні майстер-класи, арт-терапевтичні 
студії, фестивалі «Світ рівних можливостей»; 
 спільно з громадськими організаціями («Черкаська асоціація батьків 
дітей з інвалідністю», БФ «Можливості без меж») проводяться освітньо-
просвітницькі заходи для батьків та педагогів; 
 активно впроваджується програма інклюзивного туризму «Відчуй 
Черкаси», яка знайомить молодь з обмеженими можливостями з культурною 
спадщиною міста [65]. 
Отже, локальні ініціативи в Черкасах мають синергетичний ефект 
завдяки поєднанню державного фінансування, партнерства з бізнесом та 
громадськими структурами. 
Таблиця 2.6 
Порівняльна характеристика державних програм і місцевих ініціатив з 
розвитку інклюзивного середовища 
Критерій Державні програми Місцеві ініціативи м. Черкаси 
Основна Формування національної Реалізація інклюзивних практик 
мета системи безбар’єрності та на рівні громади 
рівних можливостей 
Головні Освітня, соціальна, Психолого-педагогічна підтримка, 
напрямки архітектурна, творчий розвиток, культурна 
інформаційна інклюзія інклюзія 
Цільові Особи з інвалідністю, діти Діти з ООП, їхні родини, 
групи з ООП, молодь педагоги, громада 
Виконавці Міністерства, обласні та Органи місцевого 
державні структури самоврядування, громади, 
  58 
 
громадські організації 
Результати Законодавче забезпечення Реалізація конкретних проєктів, 
інклюзивної політики, підвищення соціальної активності, 
фінансова підтримка створення інклюзивного простору 
 
Важливо зазначити, що саме інтеграція державних і місцевих зусиль 
забезпечує сталість інклюзивного розвитку. Місто Черкаси виступає 
прикладом ефективної реалізації політики «знизу вгору», коли громада не 
лише виконує державні програми, але й ініціює власні соціальні практики, 
орієнтовані на потреби конкретних груп. 
Як свідчить досвід, найефективнішими є моделі співпраці між 
освітніми, культурними та соціальними установами, які створюють умови 
для особистісного розвитку дітей з особливими потребами через творчість, 
комунікацію та участь у житті громади. 
Отже, державні програми та місцеві ініціативи відіграють визначальну 
роль у формуванні сталого інклюзивного середовища, орієнтованого на 
підтримку дітей і молоді з особливими потребами. Державна політика задає 
стратегічний напрям і нормативно-правову основу, тоді як місцева влада та 
громади реалізують практичні механізми, адаптовані до регіональних 
особливостей. 
Дослідження засвідчує, що в Україні створено комплексну систему 
інституційної підтримки інклюзії, представлений такими програмами, як 
Національна стратегія у сфері прав осіб з інвалідністю, Безбар’єрна Україна, 
Концепція розвитку інклюзивної освіти, діяльність інклюзивно-ресурсних 
центрів тощо. Ці документи формують основу державної політики, яка 
забезпечує фінансування, методичний супровід і кадрову підготовку 
фахівців. 
Водночас у місті Черкаси спостерігається ефективна імплементація 
державних пріоритетів через реалізацію локальних програм та ініціатив — 
«Черкаси без бар’єрів», «Доступна Черкащина», діяльність ІРЦ, громадських 
  59 
 
об’єднань та культурних закладів. Важливо, що ці ініціативи мають 
комплексний характер: поєднують освітню, соціально-культурну та 
психологічну підтримку, сприяють розвитку партнерства між владою, 
громадами та родинами. 
Як зазначають українські дослідники (Е. Данілавічютє, С. Єфімова 
І. Калініченко О. Колупаєва, О Мартинчук), саме поєднання державної 
стратегії з місцевими ініціативами створює підґрунтя для формування сталої 
інклюзивної інфраструктури, підвищення рівня толерантності суспільства та 
залучення осіб з інвалідністю до активного життя громади [7; 9; 21; 25; 36]. 
Таким чином, інклюзивний розвиток у місті Черкаси є прикладом 
успішної практики реалізації принципів «безбар’єрності» та «рівних 
можливостей», що забезпечує не лише соціальну адаптацію, а й особистісну 
самореалізацію дітей і молоді з особливими потребами. 
 
2.4. Порівняльний аналіз підходів до реалізації інклюзії у закладах 
культури та освіти на міжнародному рівні 
Інклюзія дітей і молоді з особливими освітніми потребами (ООП) є 
глобальною практикою, яка активно розвивається у багатьох країнах світу. 
Порівняльний аналіз міжнародного досвіду дозволяє виділити ефективні 
моделі та стратегії, які можна адаптувати для української системи освіти та 
культури. Основні принципи інклюзії – рівний доступ до освіти та 
культурних ресурсів, створення безбар’єрного середовища, соціальна 
інтеграція та розвиток життєвих компетентностей дітей з ООП – активно 
реалізуються у країнах ЄС, США, Канаді та Скандинавії. 
У закладах культури міжнародна інклюзія часто реалізується через 
інтеграційні фестивалі, інклюзивні арт-проєкти, музичні та театральні 
програми, а також через культурно-просвітницькі заходи, що підвищують 
обізнаність громади та формують толерантне ставлення У закладах освіти 
застосовуються інклюзивні класи, диференційовані навчальні програми, 
  60 
 
психологічна підтримка та соціальні проєкти, спрямовані на розвиток 
соціальних навичок і самореалізацію учнів. З огляду на сучасні тенденції 
розвитку гуманітарної політики, важливо враховувати міжнародний досвід 
реалізації інклюзії у сфері освіти та культури, адже саме він демонструє різні 
підходи до формування соціально справедливого середовища. Порівняльний 
аналіз практик провідних країн світу дозволяє окреслити ефективні моделі 
інтеграції осіб з особливими потребами, визначити дієві механізми співпраці 
державних і громадських інституцій, а також окреслити можливості їх 
адаптації до українських реалій. Для наочності подамо міжнародне 
порівняння у таблиці 2.7. 
Таблиця 2.7. 
Порівняльний аналіз підходів до реалізації інклюзії у закладах культури 
та освіти на міжнародному рівні 
Країна Тип закладу Основні підходи до Результати 
інклюзії 
Фінляндія Освітні та Індивідуалізація навчання, Високий рівень 
культурні педагогіка підтримки, соціальної адаптації 
центри партнерство школи та дітей, мінімізація 
громади ізоляції 
Канада Культурно- Спільнотно орієнтований Підвищення 
освітні підхід, залучення сімей та громадської участі, 
інституції волонтерів, розвиток 
міжсекторальна взаємодія толерантності 
Велика Школи, Інклюзія як державна Зростання рівня 
Британія мистецькі стратегія, рівний доступ до участі осіб з ООП у 
центри освіти і культури, культурному житті, 
створення розвиток 
мультидисциплінарних партнерства між 
команд секторами 
Україна Заклади Інтеграція інклюзивних Формування 
освіти, підходів у позашкільну інклюзивного 
позашкільні діяльність, створення простору, 
установи, інклюзивно-ресурсних підвищення 
бібліотеки, центрів, розширення обізнаності громади, 
культурні культурних можливостей покращення 
центри співпраці 
  61 
 
Дані таблиці демонструють порівняльний аналіз підходів до реалізації 
інклюзії у сфері культури та освіти в різних країнах світу. Як показує аналіз, 
у більшості європейських та північноамериканських країн інклюзія 
розглядається як системна стратегія, що охоплює не лише освітній, а й 
культурно-громадський простір. Так, у Фінляндії основою інклюзивної 
політики є індивідуальний підхід до кожного учня, у Канаді – розвиток 
партнерства громади, а у Великій Британії – створення 
мультидисциплінарних команд і державна підтримка. В Україні ж 
інклюзивна практика активно розвивається: формується мережа культурно-
освітніх закладів, що впроваджують інклюзивні форми діяльності. 
Порівняльний аналіз підтверджує, що успішна реалізація інклюзії 
можлива лише за умови поєднання освітніх, соціальних і культурних 
підходів, що базуються на принципах партнерства, доступності та гуманізму. 
Отримані результати можуть стати основою для вдосконалення національної 
гуманітарної політики у напрямі розвитку інклюзивного середовища в 
Україні. 
У США та Канаді, наприклад, широко застосовуються індивідуальні 
плани розвитку, що враховують особливості кожної дитини, а культурні 
заходи включають дітей з ООП до спільних виставок, концертів та майстер-
класів. У Великобританії інтеграційні програми реалізуються через 
волонтерські та соціальні проєкти, що дозволяє формувати у дітей соціальні 
навички та відповідальність перед суспільством. У Швеції та Німеччині 
особлива увага приділяється адаптації навчальних ресурсів та створенню 
безбар’єрного середовища, що сприяє максимальній інтеграції дітей у 
шкільне та культурне життя [59]. 
Досвід міжнародних країн свідчить, що успішна інклюзія неможлива 
без активної участі громади та партнерства між різними установами. 
Співпраця закладів культури, освіти, громадських організацій та батьків 
  62 
 
створює комплексне середовище підтримки, яке забезпечує стійкий розвиток 
інклюзивних практик. 
Використання міжнародних підходів до інклюзії дозволяє українським 
закладам культури та освіти запозичувати ефективні практики, адаптуючи їх 
до національного контексту. Це сприяє розвитку толерантного суспільства, 
формує соціальні компетентності у дітей і молоді з ООП та забезпечує рівні 
можливості для навчання, творчості та соціальної реалізації. 
Порівняльний аналіз міжнародних підходів до інклюзії показує, що 
ефективність програм значною мірою залежить від системності та 
комплексності заходів. Однією з ключових тенденцій є поєднання освітніх, 
культурних і соціальних практик, що дозволяє не лише розвивати академічні 
та творчі здібності дітей з ООП, а й формувати їхню соціальну 
компетентність та емоційну стійкість (М. Ainscow) [2]. 
Наприклад, у США та Канаді інтеграція дітей із особливими потребами 
у культурні та освітні програми здійснюється за допомогою 
персоналізованих планів розвитку, що враховують індивідуальні особливості 
кожної дитини. Це дозволяє поєднувати навчання та творчість, забезпечуючи 
при цьому підтримку психолога або соціального педагога. У Великобританії 
та Швеції успіх інклюзії значною мірою залежить від участі громади та 
партнерських організацій, які допомагають організувати інтеграційні проєкти 
та культурні події для дітей і молоді з ООП [5]. 
Важливо відзначити, що міжнародні практики також приділяють увагу 
моніторингу ефективності інклюзії та оцінці результатів. Наприклад, у 
Німеччині та Швеції регулярно здійснюються оцінки розвитку соціальних 
навичок, емоційного стану та академічних досягнень дітей у рамках 
інклюзивних програм. Такий підхід дозволяє коригувати програми, 
підвищувати їхню ефективність і адаптувати до конкретних потреб учнів 
[59]. 
  63 
 
З огляду на український контекст, аналіз міжнародних підходів 
показує, що найефективнішими є моделі, які поєднують індивідуальну 
підтримку з груповими інтеграційними заходами, забезпечують активну 
участь громади та партнерство між закладами культури, освіти та 
громадськими організаціями. Запозичення цих практик може сприяти 
розвитку інклюзивного середовища в Україні, підвищенню рівня соціальної 
адаптації дітей і молоді з ООП та формуванню суспільства, орієнтованого на 
рівність і толерантність [6; 26].  
Таким чином, порівняльний аналіз міжнародного досвіду демонструє, 
що успішна інклюзія потребує комплексного, системного підходу, який 
поєднує освітні, культурні та соціальні стратегії, а також активну участь 
громади та партнерів. Використання таких підходів у практиці українських 
закладів культури та освіти дозволяє створити стале інклюзивне середовище, 
де кожна дитина може реалізувати свій потенціал і інтегруватися у соціальне 
життя громади. 
Проведений порівняльний аналіз міжнародних підходів до реалізації 
інклюзії у сфері культури та освіти дозволяє дійти висновку, що у провідних 
країнах світу інклюзивна політика базується на принципах рівності, поваги 
до людської гідності, партнерства та участі громади. Основним трендом 
сучасної інклюзивної практики є інтеграція культурних і освітніх програм, 
які спрямовані не лише на адаптацію осіб з особливими потребами, але й на 
формування в суспільстві позитивного ставлення до різноманітності. 
У країнах Європейського Союзу, США, Канаді та скандинавських 
державах особливу увагу приділяють створенню доступного середовища, 
розвитку індивідуальних освітніх маршрутів та впровадженню інноваційних 
методик соціальної взаємодії. Важливим чинником успіху є системна 
державна підтримка інклюзивних ініціатив через законодавчі, фінансові та 
кадрові механізми, що забезпечують сталість і результативність інклюзивних 
процесів. 
  64 
 
Порівняння з українським досвідом показує, що хоча наша держава 
активно рухається у напрямі розвитку інклюзивної освіти та культурного 
простору, все ще існує потреба у вдосконаленні міжвідомчої взаємодії, 
підготовці кадрів, підвищенні рівня громадської свідомості та підтримці 
інноваційних проєктів у сфері культури. 
Застосування кращих міжнародних практик – таких як модель 
партнерства між громадою, закладами культури, освіти та громадськими 
організаціями, а також запровадження системи постійного моніторингу 
якості інклюзивних послуг – може стати ефективним інструментом для 
удосконалення української системи інклюзії. 
Отже, міжнародний досвід переконує, що успішна інклюзія є 
результатом цілісної соціально-культурної політики, орієнтованої на 
розвиток особистісного потенціалу кожної дитини, формування 
гуманістичних цінностей та створення умов для рівноправної участі всіх 
членів суспільства у культурному та освітньому житті. 
 
  65 
 
РОЗДІЛ 3. 
ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО 
СЕРЕДОВИЩА В ЗАКЛАДАХ КУЛЬТУРИ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ 
ОСВІТИ М. ЧЕРКАСИ 
 
3.1. Соціальне забезпечення та підтримка дітей і молоді з 
особливими потребами в закладах культури 
У сучасному суспільстві формування інклюзивного середовища стає 
одним із ключових завдань державної політики у сфері культури та 
позашкільної освіти. Саме заклади культури, завдяки своїй відкритості, 
соціальній спрямованості та можливості творчого самовираження, 
створюють простір для соціальної адаптації, розвитку й самореалізації дітей і 
молоді з особливими освітніми потребами. Як зазначає Н. Горішна, 
культурна інклюзія – це не лише доступ до культурних благ, а й активне 
залучення людини до творчого процесу, що сприяє підвищенню її 
соціального статусу та психологічного комфорту [4]. 
У місті Черкаси поступово формується комплексна система соціальної 
підтримки осіб з інвалідністю, у тому числі через діяльність закладів 
культури. До таких належать Черкаська обласна бібліотека для дітей, 
Черкаська обласна універсальна наукова бібліотека імені Тараса Шевченка, 
Черкаський обласний краєзнавчий музей, Центр дитячої та юнацької 
творчості, Палац молоді, а також музичні та художні школи, які 
впроваджують інклюзивні практики. Вони не лише організовують спеціальні 
заходи, а й створюють умови для інтеграції дітей і молоді з особливими 
потребами в колективи однолітків. 
Як підкреслює Г. Давиденко., соціальна підтримка через культурну 
діяльність є одним із найефективніших інструментів формування 
толерантного середовища, адже саме культура має потужний потенціал 
гуманізації соціальних відносин [20]. У цьому контексті важливим є 
  66 
 
партнерство між закладами культури, громадськими організаціями та 
місцевими органами влади, спрямоване на розробку інклюзивних програм і 
проєктів. 
Для наочного представлення основних напрямів соціального 
забезпечення та підтримки дітей і молоді з особливими потребами у закладах 
культури м. Черкаси доцільно структурувати інформацію у вигляді таблиці. 
Такий підхід дозволяє чітко відобразити напрями діяльності, форми 
реалізації та конкретні приклади закладів і програм, що сприяють створенню 
інклюзивного культурного середовища. 
Таблиця 3.1 
Основні напрями соціального забезпечення та підтримки дітей і молоді з 
особливими потребами у закладах культури м. Черкаси 
 
Напрям Форми реалізації Приклади закладів / 
підтримки програм 
Культурно- Проведення майстер-класів, Центр дитячої та юнацької 
освітня арттерапевтичних занять, творчості м. Черкаси, 
підтримка творчих гуртків для дітей з артстудія «Палітра» 
ООП 
Інформаційна Організація виставок, Черкаська обласна 
підтримка просвітницьких заходів, бібліотека для дітей, 
тематичних зустрічей Черкаська обласна 
універсальна наукова 
бібліотека імені Тараса 
Шевченка 
Психологічна Тренінги, театральні Палац молоді, театр 
адаптація проєкти, інклюзивні «Долоні» 
фестивалі 
Соціальне Співпраця з ГО, фондами, ГО «Черкаська інклюзивна 
партнерство волонтерськими рухами спільнота», програма «Рівні 
можливості» 
Доступність Облаштування Черкаський краєзнавчий 
культурного безбар’єрного середовища, музей, обласна філармонія 
простору адаптація контенту 
 
  67 
 
Як видно з таблиці 3.1, соціальна підтримка дітей і молоді з 
особливими потребами у закладах культури м. Черкас реалізується за 
кількома напрямами. Культурно-освітня підтримка передбачає проведення 
майстер-класів, арттерапевтичних занять і творчих гуртків, що сприяє 
розвитку творчих здібностей та навичок співпраці. Інформаційна підтримка 
включає організацію виставок, просвітницьких заходів і тематичних 
зустрічей, що підвищує обізнаність про інклюзію та допомагає подолати 
стереотипи. 
Психологічна адаптація реалізується через тренінги, театральні проєкти 
та інклюзивні фестивалі, що надає учасникам психоемоційну підтримку та 
сприяє соціальній адаптації. Соціальне партнерство передбачає активну 
взаємодію з громадськими організаціями, фондами та волонтерськими 
рухами, що розширює мережу підтримки та забезпечує сталий розвиток 
інклюзивних практик. Нарешті, доступність культурного простору 
забезпечується шляхом облаштування безбар’єрного середовища та адаптації 
контенту, що дозволяє дітям і молоді з особливими потребами повноцінно 
брати участь у культурному житті міста. 
У сукупності ці заходи формують комплексний підхід до створення 
інклюзивного середовища, сприяють соціальній інтеграції, розвитку творчого 
потенціалу та формуванню толерантного ставлення серед учасників 
культурного простору. 
Важливо зазначити, що ефективність соціальної підтримки дітей і 
молоді з особливими потребами значною мірою залежить не лише від 
наявності інклюзивних програм, а й від професіоналізму та підготовки 
персоналу закладів культури. Працівники центрів, бібліотек та творчих 
студій проходять спеціальні тренінги та семінари з питань інклюзії, що 
дозволяє їм правильно організовувати заходи та враховувати індивідуальні 
потреби учасників. Як підкреслює І. Калініченко, кваліфікований персонал є 
  68 
 
ключовим фактором, який визначає ефективність інтеграції дітей з ООП у 
культурний простір [21]. 
Особлива увага приділяється психологічному супроводу. Діти та 
молодь з особливими освітніми потребами часто стикаються із соціальною 
ізоляцією або низькою самооцінкою. Участь у творчих та культурних заходах 
дозволяє формувати у них відчуття приналежності до колективу, сприяє 
розвитку комунікативних навичок і підвищує впевненість у власних 
можливостях. В. Швидун зазначає, що такі інтеграційні практики позитивно 
впливають на емоційний стан дітей і формують толерантне ставлення серед 
ровесників [69]. 
Крім того, важливим є партнерський аспект діяльності закладів 
культури. Співпраця з громадськими організаціями, благодійними фондами 
та волонтерськими рухами дозволяє розширити спектр надаваних послуг, 
залучити додаткові ресурси та забезпечити сталість інклюзивних практик. 
Наприклад, ГО «Черкаська інклюзивна спільнота» активно підтримує участь 
дітей і молоді у культурних проєктах, організовує фестивалі та навчальні 
програми, спрямовані на розвиток соціальної активності. 
Не менш важливим є створення доступного простору для всіх 
учасників. Облаштування безбар’єрного середовища в музеях, бібліотеках і 
філармонії, а також адаптація інформаційного контенту дозволяють дітям і 
молоді з особливими потребами повноцінно брати участь у заходах та 
культурному житті міста. Цей комплексний підхід забезпечує реалізацію 
принципу рівних можливостей, що є однією з основних засад інклюзивного 
суспільства. 
У підсумку, соціальне забезпечення та підтримка дітей і молоді з 
особливими потребами в закладах культури м. Черкаси поєднує освітньо-
творчі, психологічні, соціальні та партнерські аспекти, що створює умови для 
повноцінної інтеграції, розвитку особистісного потенціалу та формування у 
суспільстві культури толерантності й взаємоповаги. 
  69 
 
Позитивним є той факт, що у Черкасах реалізуються ініціативи, 
спрямовані на підтримку інклюзивної участі у культурному житті. 
Наприклад, щорічний фестиваль «Разом до мрії» збирає дітей із різними 
можливостями для спільної творчості, демонструючи, що культурна 
діяльність може бути ефективним засобом інтеграції. 
Водночас, як наголошує Г. Давиденко, успішна інклюзія у сфері 
культури можлива лише за наявності системного підходу, який передбачає 
координацію між соціальними, освітніми й культурними інституціями [20]. 
Тому вкрай важливо забезпечити міжвідомчу взаємодію між управліннями 
освіти, культури та соціального захисту населення. 
Науковці також підкреслюють роль фахівців соціальної сфери у 
підтримці дітей і молоді з особливими потребами. За словами Я. Мельник, 
соціальний працівник виступає посередником між дитиною та суспільством, 
допомагаючи їй адаптуватися до соціокультурного середовища через участь 
у культурних проєктах [38].  
У цьому контексті доцільним є підвищення кваліфікації працівників 
закладів культури з питань інклюзії, проведення тренінгів, семінарів та обмін 
досвідом із фахівцями з інших міст [42]. 
Отже, соціальне забезпечення та підтримка дітей і молоді з особливими 
потребами в закладах культури м. Черкас відбувається у напрямі створення 
доступного культурного простору, розвитку інклюзивних програм і 
налагодження партнерства між різними інституціями. Цей процес не лише 
сприяє інтеграції осіб із особливими потребами, а й формує в суспільстві 
атмосферу взаєморозуміння, толерантності та поваги до різноманітності. 
Проведений аналіз діяльності закладів культури м. Черкаси показує, що 
соціальне забезпечення та підтримка дітей і молоді з особливими потребами 
здійснюється через комплексний підхід, який включає освітньо-творчі, 
психологічні, соціальні та партнерські аспекти. Таке поєднання заходів 
дозволяє не лише інтегрувати дітей і молодь з ООП у культурне життя міста, 
  70 
 
а й формувати в них ключові соціальні навички, розвивати творчий потенціал 
і забезпечувати психоемоційну підтримку. 
Особливої уваги заслуговує професійна підготовка персоналу закладів 
культури. Педагоги, культурні та соціальні працівники проходять спеціальні 
тренінги й семінари з питань інклюзії, що забезпечує високий рівень 
організації заходів та індивідуальний підхід до кожного учасника. Це, у свою 
чергу, сприяє підвищенню ефективності реалізації інклюзивних програм і 
розвитку толерантного ставлення у суспільстві. 
Важливим компонентом є психологічний супровід дітей та молоді з 
особливими освітніми потребами, що включає арт- і музикотерапію, 
тренінги, театральні постановки та інклюзивні фестивалі. Такі практики 
допомагають подолати соціальну ізоляцію, формують відчуття 
приналежності до колективу та підвищують рівень самоповаги та 
впевненості у власних можливостях [3]. 
Не менш значущим є партнерський аспект, що передбачає взаємодію 
закладів культури з громадськими організаціями, фондами та 
волонтерськими ініціативами. Це дозволяє забезпечити сталість інклюзивних 
практик, залучити додаткові ресурси та створити ефективну мережу 
підтримки дітей і молоді з особливими потребами. 
У підсумку, комплексна соціальна підтримка, реалізована у закладах 
культури м. Черкаси, формує інклюзивне середовище, яке сприяє соціальній 
інтеграції, розвитку особистісного потенціалу та вихованню толерантного 
ставлення серед усіх учасників культурного процесу. Такий підхід є 
прикладом ефективної практичної реалізації інклюзії на місцевому рівні та 
може слугувати моделлю для інших міст України. 
  71 
 
 
3.2.  Авторський проєкт «Разом до рівних можливостей: розвиток 
інклюзивного простору в місті Черкаси» 
У сучасних соціально-економічних умовах особливого значення 
набуває забезпечення рівного доступу дітей і молоді з особливими потребами 
до культурного, освітнього та громадського життя. Розвиток інклюзивного 
простору у місті Черкаси є важливим завданням сучасної соціальної та 
культурної політики. Забезпечення рівних можливостей для дітей і молоді з 
особливими потребами сприяє не лише їхній соціальній інтеграції, а й 
формуванню толерантного та гуманного середовища в громаді. Реалізація 
комплексних програм інклюзії дозволяє поєднати освітні, соціальні та культурні 
аспекти підтримки у єдину систему. Черкаси як активне соціокультурне 
середовище має великий потенціал для розвитку інклюзивних ініціатив, 
проте потребують системної координації дій державних, громадських та 
освітніх інституцій. З огляду на це розроблено авторський проєкт «Разом до 
рівних можливостей: розвиток інклюзивного простору в місті Черкаси», 
спрямований на розбудову соціально-культурної інклюзії та формування 
позитивного ставлення громади до осіб з інвалідністю. 
Актуальність соціальної проблеми. Сучасне суспільство стикається з 
необхідністю створення умов, які забезпечують рівний доступ до 
культурного та освітнього життя для всіх дітей, незалежно від їхніх 
особливих потреб. Відсутність системної підтримки та адаптованих програм 
призводить до соціальної ізоляції та обмежує розвиток потенціалу молоді. 
Тому формування інклюзивного простору у місті Черкаси є нагальною 
потребою для забезпечення соціальної справедливості та гуманізації місцевої 
громади. 
В Україні, відповідно до положень Конвенції ООН про права осіб з 
інвалідністю, одним із ключових напрямів гуманітарної політики є 
забезпечення рівних можливостей для всіх членів суспільства [28].  Проте, як 
  72 
 
показує аналіз діяльності культурних і освітніх установ м. Черкаси, рівень 
інклюзивності середовища залишається недостатнім: не всі заклади 
адаптовані фізично, відсутні довготривалі програми соціальної взаємодії та 
психологічної підтримки для молоді з ООП. Тому впровадження 
комплексного проєкту, який поєднує освітній, соціальний і культурний 
компоненти, є своєчасним і необхідним кроком. 
Мета проєкту – створення сталого інклюзивного простору в місті 
Черкаси шляхом розвитку соціально-культурних ініціатив, підвищення рівня 
поінформованості населення та підтримки соціальної інтеграції дітей і 
молоді з особливими освітніми потребами. 
Завдання проєкту: 
1. Створити мережу інклюзивних культурно-освітніх заходів у 
Черкасах. Одним із ключових завдань проєкту є створення мережі 
інклюзивних культурно-освітніх заходів у Черкасах, що передбачає 
організацію майстер-класів, творчих гуртків, арт- та музикотерапевтичних 
занять для дітей і молоді з особливими освітніми потребами, а також 
проведення інтегрованих фестивалів, виставок і театральних постановок за 
участю усіх дітей. 
2. Забезпечити партнерську взаємодію між закладами культури, 
освіти, соціального захисту та громадськими організаціями. Проєкт 
передбачає забезпечення партнерської взаємодії між закладами культури, 
освіти, соціального захисту та громадськими організаціями шляхом 
створення координаційних рад, розробки спільних програм та механізмів 
регулярної комунікації й планування інтегрованих заходів. 
3. Підвищити рівень обізнаності громади щодо інклюзії через 
інформаційні кампанії та тренінги. Для підвищення рівня обізнаності 
громади щодо інклюзії проєкт передбачає проведення інформаційних 
кампаній, публічних лекцій, семінарів і тренінгів для педагогів, батьків та 
  73 
 
представників місцевої громади, а також поширення інформаційних 
матеріалів через соціальні мережі, ЗМІ та бібліотеки. 
4. Забезпечити психологічну підтримку та розвиток творчого 
потенціалу дітей і молоді з особливими потребами. Забезпечення 
психологічної підтримки та розвитку творчого потенціалу дітей і молоді з 
особливими потребами реалізується через регулярні консультації психологів 
і арт-терапевтів, проведення індивідуальних та групових тренінгів, а також 
створення програм самовираження через мистецтво, театр і музику, що 
сприяють емоційному благополуччю та соціальній адаптації. 
5. Розробити систему моніторингу ефективності інклюзивних практик 
у культурному просторі міста. Для оцінювання ефективності інклюзивних 
практик у культурному просторі міста розробляється система моніторингу, 
яка передбачає визначення ключових показників (кількість учасників, рівень 
соціальної інтеграції, задоволеність батьків і дітей), регулярний збір і аналіз 
даних та формування рекомендацій для коригування програм і поширення 
успішних практик. Тривалість проекту – 4 місяці. Етапи реалізації проекту 
представлено в таблиці 3.2. 
Таблиця 3.2.  
Етапи реалізації проєкту «Разом до рівних можливостей: розвиток 
інклюзивного простору в місті Черкаси» (складено автором) 
 
Етап Зміст роботи Термін Відповідальні 
реалізації виконавці 
1. Підготовчий Проведення аналітичного Серпень Координаційна 
огляду інклюзивних практик у 2025 року рада проєкту, 
м. Черкаси, створення робочої Департамент 
групи, визначення партнерів соцзахисту 
2. Проведення тренінгів з 3 місяці Центр дитячої 
Організаційно- інклюзивної компетентності, творчості, 
практичний організація творчих Палац молоді, 
майстерень, фестивалів, ГО «Рівні 
інформаційних кампаній можливості» 
  74 
 
3. Підсумково- Оцінка результатів, 1 місяць Науково-
аналітичний опитування учасників, методичний 
підготовка методичних центр, 
рекомендацій для подальшого представники 
впровадження громади 
 
Таблиця демонструє поетапний підхід до реалізації авторського 
проєкту «Разом до рівних можливостей: розвиток інклюзивного простору в 
місті Черкаси», що забезпечує системність та ефективність заходів. Кожен 
етап спрямований на певний напрям роботи: підготовчий етап передбачає 
аналіз існуючих практик, визначення партнерів та створення робочої групи, 
що дозволяє закласти основу для ефективного впровадження ініціатив. 
Організаційно-практичний етап включає проведення тренінгів, творчих 
майстерень, фестивалів та інформаційних кампаній, що забезпечує активну 
участь дітей і молоді з особливими потребами та їхньої громади. Підсумково-
аналітичний етап передбачає оцінку результатів, опитування учасників та 
підготовку методичних рекомендацій для подальшого розвитку інклюзивного 
середовища. 
Такий підхід дозволяє системно організувати роботу, визначити чіткі 
строки та відповідальних виконавців, а також забезпечує можливість 
моніторингу ефективності заходів і коригування діяльності у разі потреби. 
Обґрунтування проекту:  
Цільова аудиторія діти та молодь з особливими освітніми потребами 
(віком 6–25 років); батьки та родини осіб з інвалідністю; педагоги, 
працівники культурних закладів, соціальні працівники; представники 
громадських організацій і волонтерських рухів. 
Ресурси проєкту: 
Для ефективної реалізації авторського проєкту «Разом до рівних 
можливостей: розвиток інклюзивного простору в місті Черкаси» передбачено 
  75 
 
використання комплексу взаємопов’язаних ресурсів, що забезпечують 
цілісність та сталість його функціонування. 
Людські ресурси. До реалізації проєкту залучаються фахівці соціальної 
роботи, психологи, педагоги та арт-терапевти, представники органів 
місцевого самоврядування, керівники закладів освіти та культури, а також 
активні громадські організації та волонтери. Їхня участь забезпечує 
професійний супровід проєкту, розвиток партнерських зв’язків і створення 
атмосфери довіри та взаємодії. 
Матеріально-технічні ресурси. Проєкт передбачає використання 
приміщень закладів культури та позашкільної освіти Черкас для проведення 
тренінгів, майстер-класів, фестивалів і виставок. Для цього 
використовуватиметься мультимедійне обладнання (проєктори, екрани, 
комп’ютери, аудіо- та відеоапаратура), а також друковані та електронні 
матеріали (буклети, методичні рекомендації, інформаційні довідники). 
Інформаційні ресурси. Створюється інформаційна платформа проєкту, 
яка включає електронну базу культурно-освітніх заходів, методичних 
матеріалів та ресурсів для батьків і педагогів. Використовуються локальні 
ЗМІ, соціальні мережі та офіційні сайти партнерських організацій для 
поширення інформації та залучення учасників. Співпраця з громадськими 
організаціями забезпечує обмін досвідом і ефективну комунікацію з 
цільовою аудиторією. 
Організаційні ресурси. Проєкт реалізується через координаційну раду, 
робочі групи за напрямами діяльності та експертну раду з моніторингу. Така 
структура забезпечує системність роботи, чіткий розподіл обов’язків і 
контроль за досягненням результатів. 
Фінансові ресурси. Фінансування здійснюється за рахунок місцевого 
бюджету, грантових програм, благодійних внесків та підтримки 
партнерських організацій. Особлива увага приділяється прозорості 
фінансової звітності та раціональному використанню коштів. 
  76 
 
Таким чином, взаємодія людських, матеріальних, інформаційних, 
організаційних та фінансових ресурсів забезпечує цілісну та ефективну 
реалізацію проєкту, створюючи умови для розвитку інклюзивного 
середовища та забезпечення рівних можливостей для дітей і молоді з 
особливими потребами. 
Після визначення ключових завдань проєкту «Разом до рівних 
можливостей: розвиток інклюзивного простору в місті Черкаси» важливо 
розглянути його основні компоненти, які забезпечують ефективну реалізацію 
поставлених цілей. Кожен компонент проєкту спрямований на комплексне 
забезпечення заходів, інтеграцію їх у систему культурно-освітнього простору 
міста, а також на підтримку дітей і молоді з особливими потребами через 
освітні, інформаційні, партнерські та комунікаційні ініціативи. 
Нижче наведено детальний опис основних компонентів проєкту та 
очікуваних результатів, представлені у таблиці 3.3. 
Таблиця 3.3 
Компоненти проєкту «Разом до рівних можливостей: розвиток 
інклюзивного простору в місті Черкаси» (складено автором) 
Компоненти Основні заходи Очікувані результати 
проєкту 
Інформаційно- Створення бази даних Оптимізація планування 
аналітичний інклюзивних заходів, заходів та оцінка їх 
моніторинг потреб громади ефективності 
Освітній Проведення тренінгів для Підвищення 
педагогів і волонтерів, компетентності фахівців та 
майстер-класи для дітей з розвиток навичок учасників 
ООП 
Партнерський Співпраця з ГО, закладами Розвиток мережі 
культури та освіти, партнерства та підвищення 
укладання меморандумів ефективності реалізації 
проєкту 
Комунікаційний Інформаційні кампанії, Поширення обізнаності про 
публічні лекції, створення інклюзію, залучення 
онлайн-платформи громадськості 
 
  77 
 
Ця таблиця демонструє ключові напрямки реалізації проєкту, де кожен 
компонент відіграє важливу роль у створенні інклюзивного простору, 
забезпеченні рівних можливостей та розвитку соціальної активності громади 
Черкас. Таблиця демонструє ключові компоненти авторського проєкту, 
кожен з яких відіграє важливу роль у досягненні стратегічної мети – 
створенні інклюзивного культурно-освітнього простору в місті Черкаси. 
Інформаційно-аналітичний компонент забезпечує системний моніторинг 
потреб цільової аудиторії та ефективне планування заходів. Освітній 
компонент передбачає підвищення компетентності педагогів, волонтерів та 
розвитку творчого потенціалу дітей і молоді з особливими потребами. 
Партнерський компонент сприяє налагодженню співпраці між закладами 
культури та освіти, громадськими організаціями й місцевими органами 
влади, що забезпечує сталий розвиток інклюзивних ініціатив. 
Комунікаційний компонент покликаний підвищити рівень обізнаності 
громади щодо інклюзії та залучити широкий загал до участі у проєкті. 
Взаємодія зазначених компонентів забезпечує комплексний підхід до 
реалізації проєкту, формує сприятливе середовище для соціальної інтеграції 
дітей і молоді з особливими потребами та сприяє підвищенню ефективності 
культурно-освітніх і соціальних ініціатив у місті. 
Очікувані результати 
 створення інклюзивного культурного середовища, доступного для 
всіх категорій населення; 
 підвищення рівня соціальної адаптації та психологічного 
благополуччя дітей і молоді з ООП; 
 розширення мережі партнерських зв’язків між закладами освіти, 
культури та громадським сектором; 
 формування в суспільстві толерантного ставлення до осіб з 
інвалідністю; 
  78 
 
 розробка локальної програми з інклюзивної культури для міста 
Черкаси. 
Можливі партнери 
 Черкаська міська рада, Департамент соціальної політики; 
 Черкаська обласна філармонія, краєзнавчий музей, наукова 
бібліотека ім. Т. Шевченка; 
 громадські організації: «Черкаська інклюзивна спільнота», «Рівні 
можливості»; 
 волонтерські ініціативи, ЗВО, центри соціальних служб. 
Підсумкові положення 
Реалізація проєкту «Разом до рівних можливостей» сприятиме 
формуванню системного підходу до розвитку інклюзивного простору на 
рівні територіальної громади. Його впровадження забезпечить не лише 
соціальну інтеграцію осіб з особливими потребами, але й підвищить рівень 
гуманізації міського середовища, сприятиме зміцненню соціального капіталу 
громади та підвищенню ефективності місцевої соціальної політики. Таким 
чином, Черкаси можуть стати прикладом для інших регіонів України у 
впровадженні комплексних моделей інклюзивного розвитку. 
Авторський проєкт «Разом до рівних можливостей: розвиток 
інклюзивного простору в місті Черкаси» є комплексною ініціативою, 
спрямованою на розбудову гуманного, відкритого й доступного 
соціокультурного середовища, у якому кожна дитина та молода людина, 
незалежно від своїх фізичних чи психічних особливостей, може реалізувати 
свій потенціал. Його головна цінність полягає у поєднанні освітнього, 
соціального, культурного та психологічного напрямів підтримки, що дає 
змогу формувати сталу модель інклюзивного розвитку громади. 
Розроблений проєкт має не лише соціальне, а й просвітницьке 
значення, оскільки передбачає активну участь представників культурних 
установ, освітніх закладів, громадських організацій та волонтерських 
  79 
 
об’єднань. Така співпраця формує підґрунтя для створення ефективних 
механізмів соціальної інтеграції дітей і молоді з особливими потребами, 
сприяє поширенню ідей толерантності, гуманізму та взаємоповаги у місцевій 
громаді. 
У процесі реалізації ініціативи передбачено низку практичних заходів – 
тренінги, фестивалі, творчі майстерні, арттерапевтичні заняття, що 
виконують не лише розвивальну, а й реабілітаційну функцію. Вони сприяють 
формуванню у молоді впевненості, соціальної активності та позитивного 
світогляду. Водночас участь педагогів і культурних працівників у таких 
програмах стимулює їхній професійний розвиток і підвищення інклюзивної 
компетентності. 
Очікувані результати проєкту – підвищення рівня соціальної інтеграції 
дітей і молоді з особливими потребами, розвиток системи партнерств між 
установами, зростання інформованості громади про значення інклюзії – 
свідчать про його практичну значущість і стратегічну цінність для соціальної 
політики м. Черкаси. 
Реалізація проєкту сприятиме створенню ефективного інклюзивного 
культурно-освітнього середовища, що базується на принципах партнерства, 
доступності та соціальної інтеграції. Очікувані результати мають як 
короткостроковий, так і довгостроковий характер та відображають 
комплексний вплив на громаду, заклади культури й освіти, а також на дітей і 
молодь з особливими освітніми потребами. 
У короткостроковій перспективі передбачається: 
 підвищення обізнаності населення та батьків щодо інклюзивних 
можливостей у закладах культури та позашкільної освіти; 
 активізація роботи педагогів, культурних працівників і волонтерів 
через тренінги з інклюзивної компетентності; 
 покращення комунікації між закладами культури, освіти, соціального 
захисту та громадськими організаціями; 
  80 
 
 розвиток творчого потенціалу дітей і молоді з особливими потребами 
через участь у майстер-класах, гуртках і фестивалях. 
У середньостроковій перспективі очікується: 
 формування сталого партнерського середовища між закладами 
культури, освіти, громадськими організаціями та місцевою владою; 
 підвищення рівня довіри громадян до культурних і освітніх установ; 
 створення інтерактивної інформаційної платформи, яка сприятиме 
обміну досвідом та інформуванню про інклюзивні ініціативи; 
 покращення доступності культурно-освітніх заходів для дітей і 
молоді з особливими потребами. 
У довгостроковій перспективі реалізація проєкту забезпечить: 
 формування інклюзивної культурної та освітньої спільноти в місті 
Черкаси; 
 створення умов для розвитку соціальної згуртованості та активної 
участі громадян у житті громади; 
 системне впровадження інклюзивних практик у закладах культури та 
освіти, що сприятиме сталому розвитку культурного середовища міста. 
Завдяки реалізації авторського проєкту «Разом до рівних можливостей» 
передбачається створення механізмів моніторингу ефективності інклюзивних 
практик, розробка рекомендацій щодо удосконалення культурно-освітніх 
програм, а також забезпечення постійної взаємодії між закладами культури, 
освітніми установами, органами місцевого самоврядування та громадськими 
організаціями. 
Таким чином, упровадження проєкту дозволить сформувати цілісну 
систему інклюзивної підтримки, яка поєднує державну політику, громадські 
ініціативи та практичний досвід соціальної роботи. Запропоновані заходи 
сприятимуть підвищенню ефективності культурно-освітніх програм та 
створенню доступного й безбар’єрного простору для розвитку дітей і молоді 
з особливими потребами в місті Черкаси. 
  81 
 
Рекомендації та заходи щодо підвищення ефективності інклюзивного 
простору в місті Черкаси 
1. Оптимізація організаційних механізмів: створення робочих груп при 
закладах культури та освіти для планування, координації та моніторингу 
інклюзивних заходів. 
2. Цифровізація та інформаційна підтримка: розробка електронної 
платформи, де будуть представлені програми, майстер-класи, ресурси для 
педагогів, культурних працівників та батьків дітей з ООП. 
3. Партнерська взаємодія: активне залучення громадських організацій, 
волонтерів та бізнес-партнерів для спільної реалізації культурно-освітніх 
проєктів. 
4. Підвищення професійної компетентності: проведення тренінгів, 
семінарів і майстер-класів для педагогів, працівників закладів культури та 
соціальних фахівців із питань інклюзії. 
5. Моніторинг та оцінка ефективності: впровадження системи 
оцінювання результатів інклюзивних заходів, аналіз відгуків учасників та 
корекція програм відповідно до потреб дітей і молоді. 
6. Психологічна підтримка та розвиток творчого потенціалу: 
організація арттерапевтичних занять, творчих гуртків та фестивалів, що 
сприяють соціальній адаптації дітей і молоді з особливими потребами. 
7. Поширення інформації серед громади: проведення просвітницьких 
кампаній, семінарів і публічних заходів для підвищення рівня обізнаності 
населення щодо інклюзії. 
Впровадження цих заходів забезпечить системність і сталість проєкту, 
сприятиме розвитку інклюзивного культурно-освітнього простору, 
формуванню партнерської мережі та підвищенню соціальної активності 
громади міста Черкаси. 
Таким чином, проєкт «Разом до рівних можливостей» є не лише 
прикладом ефективного механізму формування інклюзивного простору, а й 
  82 
 
інструментом реалізації гуманітарної політики на місцевому рівні. Його 
впровадження сприятиме зміцненню соціальної єдності громади, 
підвищенню якості життя осіб з особливими потребами та формуванню 
позитивного іміджу Черкас як міста рівних можливостей. 
 
3.3. Шляхи вдосконалення механізмів реалізації гуманітарної 
політики та соціального забезпечення 
Сучасні умови розвитку суспільства висувають підвищені вимоги до 
механізмів реалізації гуманітарної політики та соціального забезпечення 
дітей і молоді з особливими потребами. Ефективна організація цих процесів 
передбачає не лише наявність відповідних програм і ресурсів, а й системний 
підхід, який включає планування, координацію, моніторинг та оцінку 
результативності заходів. 
У місті Черкаси існує значний потенціал для розвитку інклюзивного 
середовища через інтеграцію закладів культури, позашкільної освіти, 
громадських організацій та місцевих ініціатив. Однак на практиці все ще 
існують певні виклики, пов’язані з обмеженими ресурсами, недостатньою 
професійною підготовкою персоналу та необхідністю вдосконалення 
організаційних процедур. Саме тому актуальним є визначення шляхів 
удосконалення механізмів соціального забезпечення, які дозволять 
підвищити ефективність інклюзивних практик та забезпечити сталість 
гуманітарної політики на місцевому рівні. 
Реалізація гуманітарної політики та соціального забезпечення дітей і 
молоді з особливими потребами у місті Черкаси потребує постійного 
вдосконалення та інтеграції сучасних підходів. На сучасному етапі важливо 
поєднувати державні ініціативи, місцеві програми та активну участь 
громадських організацій, щоб забезпечити повноцінну інтеграцію дітей і 
молоді з особливими освітніми потребами у соціальне та культурне життя 
громади. 
  83 
 
Одним із ключових напрямів вдосконалення є оптимізація 
організаційної структури закладів культури та позашкільної освіти, що 
надають соціальні послуги. Це включає уніфікацію процедур планування та 
моніторингу інклюзивних заходів, створення міжвідомчих координаційних 
рад та забезпечення чітких критеріїв ефективності діяльності. За словами 
українських науковців (Бондаренко, Товкун), наявність прозорих 
організаційних механізмів є передумовою стабільного функціонування 
інклюзивних програм. 
Не менш важливим є вдосконалення фінансового забезпечення. 
Недостатнє фінансування часто обмежує кількість та якість заходів, 
призводить до браку кваліфікованого персоналу та матеріально-технічної 
бази. Оптимізація включає виділення спеціальних грантів для інклюзивних 
проєктів, партнерську взаємодію з благодійними фондами та залучення 
місцевого бізнесу до фінансової підтримки соціальних ініціатив. 
Одним із ефективних механізмів є впровадження сучасних цифрових 
технологій та інформаційних платформ для координації соціальної роботи, 
обміну досвідом між закладами, а також для підвищення обізнаності батьків 
та громади про наявні ресурси. Важливим аспектом є розробка електронних 
баз даних про дітей та молодь з ООП, що дозволяє відстежувати прогрес, 
ефективність програм і індивідуальні потреби кожного учасника. 
Ключовим також є підвищення професійної компетентності персоналу. 
Регулярне проведення семінарів, тренінгів і майстер-класів для педагогів, 
культурних працівників і соціальних фахівців дозволяє не лише 
вдосконалювати методики роботи з дітьми та молоддю з особливими 
потребами, а й формувати чітке розуміння принципів гуманітарної політики 
та інклюзії (Проскуріна). 
Для більш наочного та системного відображення основних напрямів 
вдосконалення механізмів соціального забезпечення дітей і молоді з 
особливими потребами у місті Черкаси доцільно представити їх у вигляді 
  84 
 
таблиці. Такий підхід дозволяє чітко структурувати інформацію, підкреслити 
ключові напрями вдосконалення, заходи та очікувані результати, а також 
забезпечує зручне порівняння ефективності різних стратегій. 
Таблиця 3.4.  
 
Основні шляхи вдосконалення механізмів соціального забезпечення 
дітей і молоді з особливими потребами у місті Черкаси 
 
Напрям Заходи / активності Очікувані результати 
вдосконалення 
Організаційний Координаційні ради, Підвищення ефективності 
уніфікація процедур та прозорості реалізації 
планування та моніторингу інклюзивних програм 
Фінансовий Виділення грантів, Забезпечення стабільності 
партнерська підтримка та розширення доступності 
бізнесу, залучення фондів програм 
Цифровий / Електронні бази даних, Оптимізація управління, 
інформаційний онлайн-платформи для підвищення обізнаності 
комунікації та моніторингу громади та батьків 
Професійний Семінари, тренінги, Підвищення 
майстер-класи для компетентності фахівців, 
персоналу закладів ефективність роботи з 
культури та освіти дітьми з ООП 
Партнерський Співпраця з ГО, фондами, Розширення мережі 
волонтерами підтримки, сталий розвиток 
інклюзивних практик 
 
Як показано в таблиці 3.4, основні шляхи вдосконалення механізмів 
соціального забезпечення охоплюють організаційні, фінансові, цифрові, 
професійні та партнерські аспекти. Організаційні заходи забезпечують 
координацію та системність у роботі закладів культури та освіти, а фінансові 
– стабільність і розширення доступності інклюзивних програм. 
Цифрові інструменти дозволяють ефективно управляти ресурсами, 
підвищують обізнаність громади та батьків щодо наявних можливостей для 
дітей і молоді з ООП. Професійний розвиток персоналу забезпечує високий 
рівень кваліфікації фахівців та ефективність реалізації заходів. Партнерські 
  85 
 
ініціативи сприяють сталому розвитку інклюзивного середовища, 
розширюють мережу підтримки та залучають додаткові ресурси. 
У сукупності всі ці напрями створюють комплексну систему 
вдосконалення соціального забезпечення, що сприяє повноцінній інтеграції 
дітей і молоді з особливими потребами у культурне, освітнє та соціальне 
життя міста Черкаси, підвищує якість надання послуг та забезпечує сталий 
розвиток гуманітарної політики на місцевому рівні. 
Впровадження таких механізмів сприяє створенню ефективної та 
стійкої системи соціального забезпечення, яка відповідає сучасним потребам 
дітей і молоді з особливими потребами та забезпечує інтеграцію у культурне, 
освітнє і соціальне життя громади. 
Окрім цього, важливо розвивати моніторингові та аналітичні 
інструменти, які дозволяють оцінювати результати впроваджених програм, 
коригувати стратегії на основі зібраних даних та забезпечувати довготривалу 
сталість інклюзивних практик. Використання науково обґрунтованих 
підходів до оцінювання ефективності допомагає формувати прозору та 
підзвітну систему соціального забезпечення, що відповідає принципам 
гуманітарної політики. 
Аналіз шляхів вдосконалення механізмів реалізації гуманітарної 
політики та соціального забезпечення дітей і молоді з особливими потребами 
у місті Черкаси дозволяє зробити кілька ключових висновків. 
По-перше, комплексне впровадження організаційних, фінансових, 
цифрових, професійних та партнерських заходів забезпечує ефективність і 
сталість інклюзивних програм. Оптимізація організаційної структури 
закладів культури та позашкільної освіти сприяє координації дій, 
плануванню та моніторингу результатів, що підвищує прозорість і 
ефективність реалізації гуманітарної політики. 
По-друге, фінансове забезпечення через гранти, партнерську підтримку 
та залучення додаткових ресурсів створює умови для стабільного розвитку 
  86 
 
інклюзивних ініціатив і розширення їх доступності для дітей і молоді з 
особливими освітніми потребами. 
По-третє, цифровізація процесів та впровадження електронних 
платформ дозволяють ефективно управляти ресурсами, підвищувати 
обізнаність батьків і громади, а також відстежувати індивідуальні потреби 
дітей і молоді з ООП. Такий підхід забезпечує можливість оцінки 
ефективності програм та своєчасного коригування стратегій. 
По-четверте, професійна підготовка персоналу, включно з семінарами, 
тренінгами та обміном досвідом, забезпечує високий рівень кваліфікації 
фахівців, що працюють з дітьми та молоддю з особливими потребами, та 
підвищує результативність їх діяльності. 
По-п’яте, партнерські ініціативи із залученням громадських 
організацій, фондів та волонтерів створюють сталу мережу підтримки, 
сприяють підвищенню ефективності та поширенню інклюзивних практик. 
Таким чином, вдосконалення механізмів соціального забезпечення 
дозволяє сформувати комплексну, ефективну і стійку систему підтримки 
дітей і молоді з особливими потребами, що забезпечує їх інтеграцію у 
культурне, освітнє та соціальне життя міста Черкаси. Результати цього 
підпункту підтверджують необхідність комплексного підходу до реалізації 
гуманітарної політики та можуть слугувати моделлю для вдосконалення 
соціального забезпечення на місцевому рівні в інших регіонах України. 
 
  87 
 
ВИСНОВКИ 
 
Підводячи підсумки магiстерської роботи можемо сформулювати 
наступні висновки:  
1. Аналіз наукових джерел і практичних матеріалів дозволив розкрити 
поняття гуманітарної політики, її сутність та напрями реалізації в Україні. 
Встановлено, що гуманітарна політика спрямована на забезпечення 
соціальної справедливості, підтримку соціально вразливих груп населення, 
створення умов для розвитку культурного та освітнього середовища, 
інтеграції дітей і молоді з особливими освітніми потребами, а також 
формування умов для повноцінної участі громадян у культурному та 
соціальному житті. Було визначено, що гуманітарна політика спрямована на 
створення умов для соціальної згуртованості, доступу до культурних та 
освітніх ресурсів, підтримку вразливих груп населення та формування 
принципів соціальної справедливості. 
2. Визначено роль інклюзивного середовища у формуванні соціальної 
справедливості та забезпеченні доступності культурно-освітніх послуг. 
Виявлено, що інклюзія сприяє подоланню соціальних бар’єрів, розвитку 
толерантності, формуванню навичок комунікації та самовираження, а також 
забезпечує рівні можливості для всіх учасників освітнього та культурного 
процесу. Встановлено, що наявність інклюзивного простору у закладах 
культури та позашкільної освіти підвищує ефективність соціальної адаптації 
та позитивно впливає на психоемоційний розвиток дітей і молоді з 
особливими потребами. 
3. Проаналізовано основні напрями та інструменти реалізації 
гуманітарної політики у сфері культури та позашкільної освіти, серед яких 
соціально-освітні та культурно-просвітницькі програми, організація майстер-
класів, гуртків, фестивалів, тренінгів, а також партнерські проєкти із 
залученням громадських організацій і місцевих ініціатив. Встановлено 
  88 
 
ефективність комплексного підходу, який поєднує державні програми, 
місцеві ініціативи та громадську участь. Серед ключових інструментів 
відзначено культурно-освітні програми, проєкти соціальної адаптації, 
партнерські взаємодії між закладами культури, освіти та громадськими 
організаціями, а також інформаційно-просвітницькі кампанії, які підвищують 
обізнаність громадян щодо проблем інклюзії. 
4. Досліджено практичні аспекти функціонування інклюзивного 
простору в закладах культури та позашкільної освіти. Практичний аналіз 
функціонування інклюзивного простору у закладах культури та позашкільної 
освіти м. Черкаси показав, що реалізація інклюзивних заходів забезпечується 
через комплексну систему підтримки дітей і молоді з особливими потребами. 
Ця система включає культурно-освітні майстерні, творчі гуртки, арт- і 
музикотерапію, тренінги з розвитку соціальних навичок, а також 
психологічну підтримку і партнерські програми з громадськими 
організаціями. Дослідження засвідчило ефективність таких підходів у 
формуванні сприятливого інклюзивного середовища. Показано, що системна 
організація інклюзивного середовища сприяє розвитку творчого потенціалу, 
соціальної адаптації та самореалізації дітей і молоді. 
5. Створено авторський соціальний проєкт «Разом до рівних 
можливостей: розвиток інклюзивного простору в місті Черкаси» демонструє 
практичне втілення концепції інклюзії та гуманітарної політики на місцевому 
рівні. Реалізація проєкту передбачає створення мережі інклюзивних 
культурно-освітніх заходів, організацію партнерської взаємодії закладів 
культури, освіти, соціального захисту та громадських організацій, 
інформаційно-просвітницькі кампанії для підвищення обізнаності населення, 
психологічну підтримку і розвиток творчого потенціалу дітей і молоді з 
особливими потребами, а також систему моніторингу ефективності 
інклюзивних практик. Проєкт спрямований на формування партнерської 
мережі між закладами культури, освіти, соціального захисту та громадськими 
  89 
 
організаціями, підвищення рівня обізнаності громади щодо інклюзії, 
розвиток творчого та соціального потенціалу дітей і молоді з особливими 
потребами, а також забезпечення системного моніторингу ефективності 
інклюзивних практик. Цей проєкт дозволяє забезпечити комплексний, 
системний підхід до створення рівних можливостей у культурному просторі 
міста. 
6. Визначено шляхи вдосконалення механізмів реалізації гуманітарної 
політики та соціального забезпечення у сфері культури на місцевому рівні, 
включаючи оптимізацію організаційних структур, партнерську взаємодію, 
цифровізацію процесів, підвищення компетентності фахівців та моніторинг 
ефективності заходів. На основі аналізу досвіду закордонних та українських 
практик були визначені шляхи вдосконалення механізмів реалізації 
гуманітарної політики та соціального забезпечення. Зокрема, до них 
належать оптимізація процесів надання соціальних послуг через 
цифровізацію та впровадження сучасних інструментів управління, залучення 
громадських організацій до контролю якості послуг, удосконалення 
механізмів адресної допомоги, розширення міжвідомчої взаємодії між 
соціальними, освітніми та культурними структурами. Такі заходи дозволяють 
створити гнучку і прозору систему соціальної підтримки, орієнтовану на 
потреби конкретної людини та громади, що сприяє формуванню соціально 
відповідального, інтегрованого й згуртованого суспільства. Запропоновані 
рекомендації та практичні механізми, зокрема створення робочих груп, 
партнерських мереж, інформаційних платформ, цифровізація та підвищення 
кваліфікації фахівців, забезпечують підвищення ефективності гуманітарної 
політики та соціального забезпечення на місцевому рівні, створюючи 
фундамент для сталого розвитку інклюзивного простору в місті Черкаси. 
Загалом реалізація поставлених завдань дозволила підтвердити 
ефективність комплексного підходу до формування інклюзивного 
середовища, який об’єднує державні програми, місцеві ініціативи та активну 
  90 
 
участь громади. Це сприяє не лише підвищенню якості соціальної підтримки 
дітей і молоді з особливими потребами, а й розвитку соціальної 
згуртованості, довіри до інституцій та культурного капіталу міста Черкаси. 
  91 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
1. Безпечне освітнє середовище: нові виклики та сучасні рішення в 
умовах воєнного і повоєнного часу: збірник наукових статей, тез доповідей 
та інших матеріалів ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, 01 
березня 2024 р. / Редколегія: О. М. Петровський, В. С. Мисик, І. М. Вітенко, 
О. І. Когут, Ю. Ч. Шайнюк, Т. В. Магера, Ф. І. Полянський, Н. Б. Стрийвус, 
Г.І. Герасимчук. Тернопіль : ФОП Осадца Ю. В., 2024. 463 с. 
2. Бут Т., Ейнскоу М. Індекс інклюзії: розвиток навчання та участі в 
життєдіяльності шкіл :навч. посіб. / Пер. з англ. Київ: ТОВ Видавничий дім 
«Плеяди», 2015. 190 с. 
3. Глоба О.П. Про національну систему надання корекційно-
реабілітаційних послуг в Україні. Інклюзивна освіта: досвід і перспективи: 
Монографія. Вінниця : ТОВ «Нілан–ЛТД», 2016. 242 с.  
4. Горішна Н.М. Інклюзивна освіта: підходи до розуміння та виклики 
розвитку. Вісник Національного університету «Чернігівський колегіум» імені 
Т. Г. Шевченка. Серія: Педагогічні науки. 2020. № 6. С. 23–29. 
5. Давиденко Г.В. Інклюзія у вищих навчальних закладах 
Європейського Союзу : монографія. Вінниця : Нілан, 2015. 313 с. 
6. Даниленко Л. І. Інклюзивна культура в системі позашкільної освіти: 
управлінський аспект. Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи. 2020. 
№ 2. С. 132–139. 
7. Данілавічютє Е.А. Закономірності виникнення, сутність та місце 
інклюзії у єдиній системі освіти в Україні. Дефектологія. Особлива дитина : 
навчання і виховання. 2013. № 1 (65). С. 2–8. 
8. Єфімова С.М., Королюк С. В. Лідерство та інклюзивна освіта : 
навч.-метод. посіб.; За заг. ред. А.А. Колупаєвої. Київ:ТОВ «Видавничий дім 
«Плеяди», 2011. 164 с. 
9. Єфімова С.М. Як зробити школу інклюзивною. Досвід проектної 
діяльності: метод. посіб. Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта 
  92 
 
для дітей з особливими потребами в Україні». Київ: ТОВ «Видавничий дім 
«Плеяди», 2012. 152 с. 
10.  Заєркова Н.В., Трейтяк А.О. Інклюзивна освіта від А до Я: 
порадник для педагогів і батьків. Київ: Київ. ун-т імені Б. Грінченка, 2016. 
68 с. URL :  http://nmcio.ippo.kubg.edu.ua /?page_id=87. 
11. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 [Електронний 
ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015. 
12. Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII. Відомості 
Верховної Ради України. 2017. № 38–39. 
13. Закон України «Про культуру» від 14.12.2010 № 2778-VI. 
Відомості Верховної Ради України. 2011. № 24. 
14.  Закон України «Про позашкільну освіту» від 21 серпня 2025 року 
N 4574-IX. Відомості Верховної Ради України. 2025. № 30. 
15. Захарчук М. Є. Становлення та розвиток інклюзивної освіти у 
США: автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.01. Тернопіль, 2013. 17 с. 
16. Зигало О.А. Державна політика в сфері захисту прав осіб з 
інвалідністю як стратегічний пріоритет розвитку України // Демократичне 
врядування: наука, освіта, практика. Київ, 2019. Т. 4. С. 109-112. 
17. Інклюзія осіб з інвалідністю при гуманітарному реагуванні: 
посібник для органів і закладів, залучених до організації та надання допомоги 
й послуг населенню при гуманітарному реагуванні. Упорядниця І. Виртосу, 
під редакцією О. Іванова. ПРООН. 2022, 48 с. 
18. Інвалідність та суспільство : навч.-метод. посіб. / Л. Ю. Байда, 
О.В. Красюкова-Еннс, С.Ю. Буров та ін.; заг. ред. Л.Ю. Байди, 
О.В. Красюкової-Еннс. Київ, 2012. 216 с. 
19. Інклюзивна освіта: основні положення. Всеукраїнський фонд «Крок 
за кроком»: веб-сайт. URL: http://ussf.kiev. ua/ie_inclusive_education. 
20. Інклюзивна освіта: досвід і перспективи: [монографія] / Колектив 
авторів; відп. ред. Г.В. Давиденко. Вінниця, 2016. 242 с.  
  93 
 
21. Калініченко І. О. Особливості формування інклюзивного освітнього 
середовища для забезпечення всебічного розвитку дитини. Актуальні 
проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами. 2012. №9. 
С. 120-126. 
22. Карпуленко М.О. Модернізація системи управління інклюзивною 
освітою в Німеччині в контексті інтеграції до європейського освітнього 
простору. Педагогіка. Наукові праці. Вип. 99. Т. 112. 2019. С. 43 – 47. 
23. Кирик Г.В. Розвиток якості інклюзивної освіти як основного 
принципу державної освітньої політики. Теорія та практика державного 
управління. Харків, 2015. Вип. 4 (31). С. 289–296. 
24. Клепко С. Ф. Інклюзивна освітня політика в Україні : від 
латентності до прозорості. Розвиток демократії і демократична освіта в 
Україні: IV міжнародна конференція, м. Ялта 28 – 30 вересня 2016 р. / НПУ 
ім. М.П.Драгоманова, Харківський нац. ун-т внутр. справ, Ін-т вищої освіти 
АПН України, Українсько-канадський проект «Розбудова демократії». Київ: 
НПУ, 2016. С. 423 – 429. 
25. Колупаєва А.А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи : 
Монографія. Київ: «Самміт-Книга», 2019. 272 с. 
26. Колупаєва А. А., Таранченко О. М. Інклюзивна освіта : від основ до 
практики : Монографія. Київ: ТОВ «АТОПОЛ», 2016. 152 с. 
27. Колупаєва А.А. Інклюзивна освіта: сучасні виклики та 
перспективи розвитку. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні 
технології. 2021. № 6. С. 45–54. 
28. Конвенція ООН про права дитини (1989 р.) / URL: 
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021. 
29. Конвенція про права осіб з інвалідністю / URL: 
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_g71.  
30. Конституція України: станом на 1 верес. 2016 р. / Верховна Рада 
України. Харків : Право, 2016. 82 с. 
  94 
 
31. Концепція розвитку інклюзивної освіти на 2020–2030 рр., 
[Електронний ресурс]. Режим доступу: https://mon.gov.ua/ ua/npa/ 
prozatverdzhennyakontseptsii-rozvitku-inklyuzivnogo-navchannya. 
32. Копенгагенська декларація про соціальний розвиток від 01.01.1995 
[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/ 
show/995_505. 
33. Красняков Є.В. Державна політика соціального захисту осіб з 
інвалідністю в контексті реалізації освіти для демократичного громадянства і 
прав людини. Віче. 2016. № 13. C. 23–25. 
34. Красняков Є.В. Формування державної політики в галузі освіти 
України на загальнодержавному рівні. Вісник державної служби України. 
2016. №3. С. 19–24. 
35. Луканська Г.А. (2022). Особливості впровадження принципів 
інклюзії в освіті. Наукові записки Міжнародного гуманітарного 
університету: [збірник]. Одеса: Видавничий дім, С. 210 – 207. 
36. Мартинчук О.В. (2016) Інклюзивна освіта: освітологічний 
контекст Науковий вісник Миколаївського національного університету імені 
В. О. Сухомлинського. Педагогічні науки. 2016. Вип. 3(54). С. 146–150. 
37. Мартинчук О.В. Підготовка фахівців зі спеціальної освіти до 
професійної діяльності в інклюзивному освітньому середовищі : Монографія. 
Київ : Центр учбової літератури, 2018. 430 с. 
38. Мельник Я. Тенденції розвитку державної політики щодо розвитку 
безбар’єрності в Україні [Електронний ресурс]. Режим доступу: 
http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2012-3/doc/2/04.pdf. 
39. Миронова С.П. Психолого-педагогічні умови розвитку 
інклюзивного освітнього середовища в Україні. Наукові записки НПУ ім. М. 
П. Драгоманова. Серія 19: Корекційна педагогіка і спеціальна психологія. 
2022. № 45. С. 56–63. 
  95 
 
40. Миронова С.П. Інклюзивна освіта: теорія та практика : навч.-метод. 
посіб. / за заг. ред. С. П. Миронової. Кам’янець-Подільський : Кам’янець-
Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2014. Частина 2. 
183 с. 
41. Миронова С.П. Інклюзивне навчання: організаційне, змістове та 
методичне забезпечення : навч.-метод. посіб. / За заг. ред. С. П. Миронової. 
Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський національний університет 
імені Івана Огієнка, 2015. 236 с. 
42. Миронова С.П. Реалії та перспективи забезпечення інклюзивної 
освіти фахівцями. Науковий часопис Національного педагогічного 
університету імені М. П. Драгоманова. Серія 19: Корекційна педагогіка та 
спеціальна психологія. Київ: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2016. Вип. 
32. Ч. 2. С. 5–10. 
43. Міжнародно-правові документи в галузі інклюзивної освіти. URL : 
Режим доступу до ресурсу : http://nmcio.ippo.kubg.edu.ua. 
44. Наконечна Л. Концептуальні аспекти інклюзивної освіти. Освіта 
дітей з особливими потребами: шляхи розбудови. 2016. Вип. 11. С. 131–134. 
45. Наконечна Л Узагальнений порівняльний огляд організації 
інклюзивного навчання в країнах Північної Америки та Україні. Збірник 
наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені 
П. Тичини. 2020. Вип. 1 (21). Ч. 1. С. 97–104. 
46. Наконечна Л. Стратегічні виміри впровадження інклюзивної освіти. 
Наукові записки Центральноукраїнського державного педагогічного 
університету імені В. Винниченка. Серія: Педагогічні науки. 2019. Вип. 180. 
С. 185–189. 
47. Нормативно-правова база в сфері інклюзивної освіти. URL: 
http://www.ussf. kiev.ua/ielegalframework /page_nom=1. 
48. Основи інклюзивної освіти: навч.-метод. посіб. / за заг. ред. 
А.А. Колупаєвої. Київ : «А.С.К.», 2012. 308 с. 
  96 
 
49. Поліхроніді А. Г. Створення інклюзивного освітнього середовища в 
сучасних навчальних закладах. Наука і освіта. 2016. № 6. С. 82-85. 
50. Порошенко М.А. Інклюзивна освіта: навчальний посібник. Київ: 
ТОВ «Агентство «Україна», 2019. 300 с. 
51. Продіус О.І. Особливості моделей інклюзивної освіти в країнах 
Європи відповідно до вимог сучасного суспільства. Проблеми системного 
підходу в економіці. 2019. Вип. 4 (72). С. 86–93. 
52. Прохоренко Л. (2024). Психологія інклюзії: освіта та соціалізація 
дітей з особливими потребами. Особлива дитина: навчання і виховання, 
115(3), 7–20. https://doi.org/10.33189/ectu.v115i3.181. 
53. Прохоренко Л., Орлов О., Прохоренко Д. (2024). Освіта осіб з 
особливими потребами в країнах Європи та Україні: порівняльний контент-
аналіз. Особлива дитина: навчання і виховання: Том 113. № 1.  
54. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження 
Державної стратегії розвитку інклюзивної освіти на період до 2030 року» від 
28.07.2021 № 872-р. 
55. Про освіту / Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIII. URL: 
http://zakon2. rada.gov.ua /laws/show/2145-19/page. 
56. Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з 
інвалідністю / Наказ Міністерства освіти і науки України від 05.12.2005 р. 
№ 691. URL: http://www.kmu.gov.ua. 
57. Про схвалення Національної стратегії із створення безбар’єрного 
простору в Україні на період до 2030 року : Розпорядження Кабінету 
Міністрів України від 14.04.2021р. № 366-р. URL: https:// zakon.rada.gov.ua 
/laws/show/ 366-2021-%D1%80#Text. 
58. Постанова Кабінету Міністрів України № 872 «Про затвердження 
Положення про інклюзивно-ресурсний центр», від 12.07.2017 р. №545. 
  97 
 
59. Садова І.І. Інклюзивна освіта в країнах Європи. Педагогіка 
формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. 2020. 
№ 69. Т. 1. С. 188–192. 
60. Соціальна та освітня інклюзія: історія, сучасність, перспективи 
розвитку: колективна монографія у 2 частинах. Частина 1. Інституційні та 
особистісні аспекти впровадження в Україні / за ред. С.П. Миронової, 
Л.Б. Платаш. Чернівці: «Технодрук», 2021. 352 с. 
61. Софій Н.З., Найда Ю.М. Розвиток інклюзивної освіти в контексті 
державної політики України. Проблеми сучасної освіти. 2021. № 1. С. 23–31. 
62. Теорія і практика інклюзивної освіти [навчально-методичний 
посібник] / Упорядник Бондар К.М. [2–ге вид., доп.]. Проект «Підтримка 
інклюзивної освіти у м. Кривий Ріг», 2019. 170 с. 
63. Тимошенко О.І. Інклюзивна освіта України в контексті розвитку 
світових освітніх тенденцій. Вища освіта України. 2020. № 3. С. 90–97. 
64. Ткаченко О. 2023. Інклюзивна освіта в Україні: сучасний стан та 
перспективи розвитку. Вісник Донецького національного університету імені 
Василя Стуса. Серія Психологічні науки. (жовтень 2023), 79-86. 
DOI:https://doi.org/10.31558/2786-8745.2022.1(1). 
65. Черкаська міська рада. (2024). Програма підтримки осіб з 
інвалідністю та розвитку інклюзивного середовища у місті Черкаси на 
2024–2028 роки. Черкаси: Виконавчий комітет ЧМР. 
66. Управління закладом позашкільної освіти: сучасні тренди, 
спрівпраця, проєкти: посібник / за науковою редакцією, упорядкуванням 
О. Просіної, Я. Швень. Біла Церква, ТОВ «Білоцерквдрук», 2020. 252 с. 
67. Хохленко О. Нормативно-правове регулювання інклюзивної освіти 
в Україні. Адміністративне право. 2012. № 4. C. 71–73. 
68. Шаповал Р.В. Правове регулювання інклюзивної освіти в Україні. 
Форум права. 2019. №1. с. 1110–1115 [Електронний ресурс]. Режим доступу: 
http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-1/11srvovu.pdf. 
  98 
 
69. Швидун В.М. Поняття та сутність категорії «інклюзивна освіта». 
Державне управління та місцеве самоврядування. 2018. №3(14). C. 45–53. 
70. Ainscow M., Ainsco T. Developing inclusive education systems: the 
role of leadership and policy. .International Journal of Inclusive Education Vol. 
14, No. 4, June 2010, 401–416. 
71. Florian L (2021), The universal value of teacher education for inclusive 
education. in A Köpfer, JJW Powell & R Zahnd (eds), Handbuch Inklusion 
international: Globale, nationale und lokale perspektiven auf inklusive bildung. 
verlach barbara budrich, Berlin, pp. 89-105. https://doi.org/10.3224/84742446, 
https://doi.org/10.2307/j.ctv1f70kvj.8. 
72. Loreman T.A. Canadian collaboration on inclusive education: reflections 
on a six-year partnership [Electronic resource]. Retrieved from: 
http://revistas.unilasalle. edu.br/index.php/ desenvolve/article/view/1884.  
73. UNESCO. (2018). The flagship on education for all and the rights of 
persons with disabilities: Toward inclusion [Electronic resource]. Retrieved from: 
http://www.unesco.org. 
74. UNESCO. Guidelines for inclusion: Ensuring access to education for all 
[Electronic resource]. Retrieved from: http://www.unesdoc. unesco.org.