ЛІНГВІСТИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ЕМОЦІЇ СТРАХУ  В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

Бондар, Єлизавета Анатоліївна

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6596

Title:	ЛІНГВІСТИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ЕМОЦІЇ СТРАХУ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ
Authors:	Лещенко, Ганна Веніамінівна Бондар, Єлизавета Анатоліївна
Keywords:	емотивність;психологічна категорія;оповідання;страх
Issue Date:	2025
Abstract:	Emotions play a key role in the perception and interpretation of a literary text, shaping both its semantic and emotional dimensions. One of the central aspects of interaction between the text and its recipient is emotivity, understood as the ability of linguistic and textual means to reproduce emotional states, experiences, and moods. In literary discourse, emotivity ensures not only the transmission of the author’s intentions and the emotional experience of characters but also the modelling of potential emotional reactions of the reader, thereby creating a multilayered communicative interaction.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6596
Appears in Collections:	035 Філологія (Прикладна лінгвістика)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
Бондар_КРМ.docx.pdf Restricted Access		1.2 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Бондар_Презентація.pptx Restricted Access		103.68 kB	Microsoft Powerpoint XML	View/Open Request a copy

Show full item record

Extracted text

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій
Кафедра прикладної лінгвістики та перекладу

БОНДАР ЄЛІЗАВЕТА АНАТОЛІЇВНА

ЛІНГВІСТИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ЕМОЦІЇ СТРАХУ
В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

Кваліфікаційна робота магістра

Спеціальність: 035 Філологія
Спеціалізація: 035.10 Прикладна лінгвістика
Освітня програма: Прикладна лінгвістика

Науковий керівник:
Лещенко Г.В.
доктор філологічних наук,
проф., завідувач кафедри
прикладної лінгвістики та перекладу

Кваліфікаційна робота допущена до захисту рішенням кафедри ПЛП,
протокол №___ від «___» __________2025 р.
Зав. кафедри ПЛП _______________ Ганна Лещенко

Черкаси 2025
3

MINISTRY OF EDUCATION AND SCIENCE OF UKRAINE
CHERKASY STATE TECHNOLOGICAL UNIVERSITY
Faculty of Humanitarian Technologies
Department of Applied Linguistics and Translation

BONDAR, YELIZAVETA ANATOLIYIVNA
LINGUISTIC REPRESENTATION OF FEAR
IN THE LITERARY TEXT
Master’s Project

Speciality: 035 Philology
Specialization: 035.10 Applied Linguistics
Academic programme: Applied Linguistics

Scientific Supervisor:
Hanna Leshchenko,
Doctor of Philology,
Professor,
Head of Applied Linguistics
and Translation Department

Master’s project is admitted for defense by the meeting of Applied Linguistics
and Translation Department,
Report № ________ dated _______________ 2025
Head of Applied Linguistics and Translation Department __________Hanna
Leshchenko

Cherkasy
4

2025
ANNOTATION
Yelyzaveta Bondar ‘Linguistic Representation of Fear in the Literary Text’
Cherkasy State Technological University, Cherkasy, 2025.

Emotions play a key role in the perception and interpretation of a literary
text, shaping both its semantic and emotional dimensions. One of the central
aspects of interaction between the text and its recipient is emotivity, understood
as the ability of linguistic and textual means to reproduce emotional states,
experiences, and moods. In literary discourse, emotivity ensures not only the
transmission of the author’s intentions and the emotional experience of
characters but also the modelling of potential emotional reactions of the reader,
thereby creating a multilayered communicative interaction.
The need to systematize existing views on the mechanisms of linguistic
representation of emotions, particularly the emotion of fear, determined the
relevance of our research.
The aim of the qualification work is to identify the ways in which the
emotion of fear is represented in a literary text. The research material consists of
10 authentic English-language short stories from Stephen King’s collection
Night Shift: ‘Jerusalem’s Lot’, ‘Graveyard Shift’, ‘The Mangler’, ‘The
Boogeyman’, ‘Gray Matter’, ‘Trucks’, ‘Sometimes They Come’, ‘Strawberry
Spring’, ‘The Ledge’, ‘The Lawnmower’.
In the first chapter, ‘Theoretical Foundations of Research into Linguistic
Representation of Emotions’, an attempt is made to differentiate the related
notions ‘emotionality’, ‘emotivity’, and ‘expressiveness’ from the standpoint of
modern linguistics; psychological and psycholinguistic classifications of
emotions are outlined; and linguistic means of expressing emotivity are
characterized.
In the second chapter, ‘Linguistic Representation of Fear in Literary
Texts’, the concept of textual emotivity is defined; the phenomenon of fear as a
5

psychological category is examined; the linguistic profile of the emotion of fear
is formulated; and the ways of its verbalization in literary discourse are
described.
In the third chapter, ‘Analysis of Ways of Representing the Emotion of
Fear in Stephen King’s Short Stories’, the genre features of the works of the
American author are analyzed; the semantic field of the emotion of fear in his
short fiction is reconstructed and described; and the strategies for verbalizing
fear in the research corpus are identified.
The means of verbal conceptualization of emotions are represented at all
linguistic levels, with lexical and phraseological units being the most expressive.
Non-verbal signs expressing emotions manifest themselves involuntarily
through gestures, facial expressions, posture, and pantomimic movements, as
they stem from the physiognomic nature of emotions and correlate with specific
actions and behavioral reactions. The primary non-verbal means of emotional
expression include: gestures (intentional bodily movements directed at being
perceived by an observer); facial expressions (meaningful movements of facial
muscles); postures (fixed body positions); overall facial display (stable muscular
configurations reflecting an emotional state); and physiological reactions
(changes in skin tone, trembling, etc.). In literary texts, such non-verbal modes
of emotional expression may also become verbalized through descriptive
fragments depicting actions, events, and emotional states.
We classified the emotive vocabulary related to the concept FEAR into
three groups: vocabulary that names the emotion, vocabulary that describes
emotions, and vocabulary that expresses emotions.
The first group consists of lexemes that directly name the emotion of
fear – 14 lexemes and their derivatives: horror, fear, terror, scare, awe, afraid,
fright, nervousness, panic, alarm, agitation, anxiety, trepidation, disquieting.
The second group is the largest, as it reflects non-verbal reactions of a
character to fearful situations as verbalized in the literary text: gestures, facial
expressions, posture, overall facial display, physiological signs, voice, etc. We
6

recorded 94 textual descriptions capturing both the physiological and
psychological states of individuals experiencing fear.
The third group of emotives consists of vocabulary expressing emotions,
formed through the exclamations of characters in the literary text who
experience fear (52 units).

7

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….3
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОВНОЇ
РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ЕМОЦІЙ…………............................................8
1.1. Лінгвістика емоцій як новітня мовознавча
дисципліна………...8
1.2. Поняття емоції в лінгвістиці: підходи до
класифікації……….16
1.3. Мовні засоби вираження
емотивності………………………….24
Висновки до розділу 1………………………………………………………...34
Розділ 2. ЛІНГВІСТИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ СТРАХУ У
ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ…………………………………….…36
2.1. Емотивність художнього тексту………………………………...36
2.2. Страх як психологічна категорія ……………………………….40
2.3. Лінгвістичний профіль емоції страху ……………………….….46
Висновки до розділу 2 ………………………………………………………..51
Розділ 3. АНАЛІЗ СПОСОБІВ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ЕМОЦІЇ СТРАХУ В
ОПОВІДАННЯХ СТІВЕНА КІНГА……………………………53
3.1. Жанрові особливості творів С. Кінга …………………………..53
3.2. Мовні засоби репрезентації страху в оповіданнях С. Кінга …57
Висновки до розділу 3 ……………………………………………………….68
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…………………………………………………...70
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................73
CПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ…………………...80

8

ВСТУП

Емоції відіграють ключову роль у сприйнятті та інтерпретації
художнього тексту, формуючи його смислову та емоційну складові. Одним
із центральних аспектів взаємодії тексту та реципієнта є емотивність, яка
проявляється як здатність мовних і текстових засобів відтворювати
емоційні стани, переживання та настрої. У художньому дискурсі
емотивність забезпечує не лише передачу авторських намірів і емоційного
досвіду персонажів, а і моделювання можливих емоційних реакцій читача,
створюючи багаторівневу комунікативну взаємодію [25, с. 3].
Перші згадки про вивчення емоційного аспекту мовлення
з’являються у працях зарубіжних і вітчизняних учених ще у 80-х р.р. ХХ
ст. З того часу і дотепер, дослідники приділяють цьому феномену дедалі
більше уваги, результатом чого стала поява численних наукових розвідок,
серед яких особливе значення мають праці В. І. Шаховського та
Н. А. Леонтьєва. Протягом цього періоду сформувався і окремий
лінгвістичний напрям – лінгвістика емоцій, який зосереджується на
вивченні класифікації емоцій і способів їх відображення у мовленні.
Спрямованість сучасних лінгвістичних розвідок на вивчення
емоційної сфери людини у когнітивно-емоційному вимірі відображають
багаточисельні наукові дослідження, сфокусовані на різних підходах до
аналізу запропонованої проблематики – психологічних (К. Ізард [44; 45],
А. Дамасіо [39], Т. Дікон [40], К. Оутлі [52] та ін.), психолінгвістичних
(П. Екман [41], А. Вежбицька [55], К. Ліндквіст [47; 48], Н. Михальчук [22;
50; 51], Н. Романова [28; 29] та ін.), мовознавчих (О. О. Залужна [11; 12],
Г. Кузенко [18], О. Є Малиненко [20], І. Мац [21], Є. Петренко [24],
А. В. Прокойченко [27], І. А. Свідер [31] та ін.).
9

В межах дослідження емотивності як категорії художнього тексту
привертають увагу роботи сучасних вітчизняних мовознавців, серед яких
О. О. Борисов [3; 4], О. П. Воробйова [5], С. В. Гладьо [6], Г. В. Лещенко
[19] та ін.)
Основна складність у дослідженні емоційного компоненту тексту
полягає у багатоплановості його проявів. Емоції відображають усі аспекти
комунікативної ситуації, інформація про які подається у тексті у
«зашифрованій» формі. З одного боку, емотивний текст є окремим типом
тексту з характерними змістовими і структурними ознаками. У цьому
контексті емоційність розглядається як емотивність тексту і аналізується
через його тематичну структуру, модальність, тональність і оцінність. З
іншого боку, емоційність виступає умовою реалізації тексту, оскільки
емоційна сфера особистості людини мотивує, спрямовує та регулює
когнітивні процеси й процес сприйняття. Цей психологічно обґрунтований
факт дозволяє враховувати мотиваційну сферу свідомості людини при
визначенні змістових одиниць та смислових домінант тексту [Св, с.
276-277].
У сучасному англомовному світі емоційний концепт СТРАХ є одним
із найуживаніших для самоідентифікації людини. Страх – це універсальна
базова емоція, що відображає інстинкт самозбереження і відіграє провідну
роль у забезпеченні людського життя [22, с. 213].
У психології страх розглядається як ключова емоція, що регулює
поведінкові реакції, спрямовує когнітивні процеси та відображає
індивідуальне ставлення до загрозливих ситуацій. У лінгвістичній площині
страх реалізується через вербальні і невербальні засоби, формуючи
специфічні лексико-семантичні, синтаксичні та паралінгвістичні патерни,
що включають емоційно забарвлені одиниці та моделюють інтеракцію між
автором, персонажами та читачем.
Варто зазначити, що у сучасній лінгвістиці статус текстової
емотивності залишається недостатньо вивченим. Незважаючи на значну
10

кількість праць вітчизняних і зарубіжних дослідників [5; 8; 19; 31], її часто
ототожнюють із експресивністю чи оцінкою. Крім того, складність
дослідження обумовлена різноманіттям підходів до цього феномену: у
межах кожного підходу формуються власні концепції текстової
емотивності, використовуються різні терміни та методи, що ускладнює
цілісне розуміння цього явища. Необхідність упорядкування уявлень про
механізми мовної репрезентації емоцій, зокрема емоції страху, зумовила
актуальність нашого дослідження.
Метою кваліфікаційної роботи є визначення способів репрезентації
емоції страху у художньому тексті. Поставлена мета передбачає виконання
таких завдань:
1) визначити поняття емотивності у контексті розвитку сучасного
мовознавства і лінгвістики емоцій;
2) схарактеризувати типи емоцій у психології та психолінгвістичних
студіях;
3) описати засоби вираження емоцій та емоційних станів;
4) окреслити поняття емотивності як категорії художнього тексту та
визначити вербальні засоби вираження емоцій;
5) дослідити мовні засоби вираження емоції страху в сучасній
англомовній прозі (на матеріалі збірки оповідань Стівена Кінга
«Нічна зміна»).
Об’єктом дослідження виступає емотивний профіль страху,
предметом – способи його вербалізації у сучасній англомовній художній
прозі.
Специфіка об’єкту і мета дослідження зумовили використання
описового методу, на підставі якого узагальнюються спостереження над
зібраним фактичним матеріалом (опис емотивів, засобів вираження
емоцій). Метод функціонального аналізу використано для простеження
особливостей функціонування емотивів у художньому тексті. Крім того, у
роботі застосовано методи аналізу, систематизації та узагальнення
11

матеріалу, що дозволило опрацювати літературні і літературно-критичні
джерела в межах комплексного підходу, а також було використано методи
психолінгвістичного і лінгвістичного аналізу для докладного дослідження
емотивного профілю страху у творах Стівена Кінга.
Матеріалом дослідження слугували 10 аутентичних англомовних
оповідань із збірки Стівена Кінга «Нічна зміна» (‘Jerusalem’s Lot’,
‘Graveyard Shift’, ‘The Mangler’, ‘The Boogeyman‘, ‘Gray Matter’, ‘Trucks’,
‘Sometimes They Come’, ‘Strawberry Spring’, ‘The Ledge’, ‘The
Lawnmower’).
Наукова новизна дослідження полягає у застосуванні комплексного
підходу до вивчення процесів вербалізації емоції страху в англомовному
художньому тексті.
Теоретичне значення дослідження полягає у системному
осмисленні механізмів мовної репрезентації емотивної лексики сучасної
англійської мови, що сприятиме узагальненню теоретичного матеріалу з
емотіології, лінгвістики тексту, сучасної англійської мови тощо.
Практичне значення роботи. Отримані результати можуть бути
використані при викладанні курсів «Лексикологія англійської мови»,
«Стилістика англійської мови», «Вступ до літературознавства», спецкурсів
та семінарів із сучасної англомовної літератури, емотіології тощо.
Апробація результатів дослідження була здійснена на студентській
науково-практичній конференції під час проведення Днів студентської
науки ЧДТУ (квітень 2025 р.). Результати дослідження опубліковано у
збірнику статей «Магістерські філологічні студії’2025» [2].
Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох
розділів із висновками до кожного, загальних висновків, списку
використаної літератури, який містить 57 теоретичних джерел та 1 джерело
фактичного матеріалу.
У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету та
основні завдання дослідження, окреслено об’єкт і предмет, визначено
12

методи дослідження, розкрито практичну цінність, наведено відомості про
апробацію результатів дослідження.
У першому розділі «Теоретичні засади дослідження мовної
репрезентації емоцій» зроблено спробу розмежування дотичних понять
«емоційність», «емотивність», «експресивність» з точки зору сучасного
мовознавства, схарактеризовано типи емоцій за психологічними та
психолінгвістичними класифікаціями, а також схарактеризовано мовні
засоби вираження емотивності.
У другому розділі «Лінгвістична репрезентація страху у
художньому тексті» визначено поняття емотивності художнього тексту,
розглянуто і досліджено феномен страху як психологічної категорії,
сформульовано лінгвістичний профіль емоції страху та описано способи
його вербалізації у художньому тексті.
У третьому розділі «Аналіз способів репрезентації емоції страху в
оповіданнях Стівена Кінга» проаналізовано жанрові особливості творів
американського письменника, реконструйовано й описано семантичне поле
емоції страху в оповіданнях автора, визначено способи вербалізації емоції
страху в матеріалі дослідження.
У загальних висновках викладено підсумки виконаного
дослідження та окреслено перспективи подальших розвідок.

13

Розділ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
МОВНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ЕМОЦІЙ

У розділі розглянуто еволюцію поняття «емоція» від часів античності
до появи нової лінгвістичної дисципліни емотіології. Як текстова категорія,
емотивність відображає емоційне ставлення автора (адресанта) до подій,
явищ, персонажів та їхньої поведінки, а також враховує імовірну емоційну
реакцію читача (реального чи гіпотетичного), сформовану авторською
свідомістю. У цьому розділі розглянуто критерії класифікації емоцій та
власне їх розподіл на окремі групи, а також описані основні мовні засоби
репрезентації емоцій.

1.1. Лінгвістика емоцій як новітня мовознавча дисципліна

Лінгвістика емоцій (емотіологія) – це напрям сучасної лінгвістики,
що вивчає, яким чином мова відображає, формує та передає емоційний
досвід людини. При цьому основна увага приділяється мовним засобам
вираження емоцій (лексичним, граматичним, інтонаційним); семантичним і
прагматичним механізмам емоційної комунікації; культурним і
когнітивним аспектам емоцій у мові.
Лінгвістика емоцій як сучасний мовознавчий напрям перебуває на
перетині лінгвістики, психології, філософії, когнітивної науки та
нейронаук. Вона має власну історію формування та розвитку.
Як зазначає В. Сліпецька [33, с. 86], емоції та почуття лежать у самій
основі теорій походження мови (зокрема, міждометної теорії походження
мови). Емоції вербалізуються за допомогою емоційно забарвленої лексики.
Вони лежать в основі створення конотативних та оцінних значень, адже
14

емоційна оцінка залежить насамперед від актуалізації відповідних
позитивних чи негативних емоцій. Ці емоції можуть також виражатися
системою граматичних форм і значень.
Аналізуючи значний досвід філософської думки, накопичений у
тлумаченні ролі почуттів і емоцій у житті суспільства та людини, авторка
наводить основні філософські та психологічні теорії, які пояснюють роль
почуттів і емоцій у житті людини і суспільства. Розглянемо їх детальніше.
Давньогрецькі філософи намагалися зрозуміти природу людських
емоцій, описуючи індивідуальні емоційні реакції як корисні або шкідливі
та оцінюючи їх позитивно чи негативно.
Деякі стародавні мислителі вважали, що емоції мають підкорятися
розуму – так вважали насамперед стоїки, зокрема Марк Аврелій. Інші, в
тому числі Еразм Ротердамський, навпаки, радили не вступати у так звану
«безнадійну боротьбу» з природними емоціями. Таким чином, у результаті
філософських роздумів над сутністю емоцій сформувалися два напрями їх
вивчення: (1) інтелектуалістичний напрям (Й. Ф. Гербарт), представники
якого стверджували, що органічні прояви емоцій є наслідками психічних
явищ; та (2) сенсуалістичний напрям, прибічники якого, навпаки, вважали,
що органічні реакції суттєво впливають на психічні процеси [33, с. 87].
Емоції стали предметом дослідження і у діяльності Чарльза Дарвіна.
На основі порівняльних досліджень він створив біологічну концепцію
емоцій, згідно з якою типові «емоційні рухи» розглядалися як рудименти
важливих інстинктивних реакцій.
Подальші дослідження проявів емоційних реакцій у людини і тварин
призвели до появи низки теорій, які визначають природу емоцій. Серед них
слід відзначити видатну теорію Зиґмунда Фрейда, який пов’язував
вираження емоцій із надлишковою енергією, що накопичується в мозку
людини. Джерелом цієї енергії є підсвідомість, а конфліктні ситуації, які
виникають у повсякденному житті, трансформуються у своєрідне
«негативне тіло», зафіксоване у підсвідомому [див. там само].
15

У радянський період вивчення емоцій відомою стала теорія емоцій
Павла Симонова, яка акцентує увагу на сенсорній природі емоцій.
Біологічна теорія Петра Анохіна підкреслює, що в процесі еволюції
емоції удосконалювалися та розвивалися так само, як і м’язи, зір та органи
чуттів людини. Відомо, що homo sapiens має найрозвиненішу систему
емоцій. На думку дослідника, позитивні емоції виникають тоді, коли
реальний результат перевищує очікуваний. Якщо ж реальний результат
виявляється меншим або не збігається з очікуваним, це спричиняє
виникнення негативних емоцій.
Далі В. Сліпецька розглядає теорії Джеймса-Ланге,
Арнольд-Лазаруса, Ізарда [див. там само].
Периферійна теорія емоцій Джеймса-Ланге базується на
припущенні, що поява емоцій зумовлена змінами у фізіологічних процесах
організму (дихання, пульс, міміка, жести тощо). Згідно з поглядами
дослідника, емоції – це сукупність органічних відчуттів: наприклад,
людина сумує, тому що плаче, а не навпаки.
Когнітивна теорія М. Арнольд-Р. Лазаруса ґрунтується на
необхідності інтуїтивного оцінювання ситуації, наприклад, ситуації
загрози, що викликає прагнення до активних дій і проявляється різними
фізіологічними змінами, невербальними реакціями.
Теорія диференціальних емоцій американського дослідника Керолла
Ізарда розглядає емоції як надзвичайно складний процес, що враховує
нейрофізіологічні аспекти. Учений тлумачить емоцію як добре
організовану систему. Деякі емоції, за його словами, мають ієрархічну
структуру.
На його думку, джерелами емоцій є: a) нейронні й нервові активатори
(гормони, нейромедіатори, лікарські речовини, зміни температури крові,
мозкової діяльності тощо); б) афективні активатори (біль, втома тощо);
c) когнітивні активатори (оцінювання, пам’ять тощо).
Ця теорія нині є найпоширенішою в гуманітарних науках.
16

Емоційна сфера у мові та комунікації поступово набула статусу
класичного напряму лінгвістики і сприймається як фундаментальна та
науково обґрунтована теорія. Вагомий внесок у її формування зробили
багато відомих вітчизняних і зарубіжних учених. Особливе місце в
розвитку цього напряму належить Волгоградській школі лінгвістики
емоцій, заснованій і очолюваній доктором філологічних наук, професором
В. І. Шаховським, який присвятив дослідженню цієї проблематики більшу
частину свого життя.
Ще у 1960-х роках ХХ ст. він відстояв право наукового вивчення
нетипового для того часу об’єкту досліджень – емоційного аспекту мови,
який тоді потребував наукового захисту й обґрунтування. Кожна публікація
професора Шаховського та його послідовників, кожен їхній виступ на
наукових конференціях різного рівня поступово наближав лінгвістичну
спільноту до усвідомлення того, що без емоцій не існує ані мови, ані
мовлення [32, с. 251].
Емоції становлять ядро людської особистості: мова пов’язана не
лише з логічним мисленням, а і з усією сферою людської свідомості. Тому
дослідження емоцій у мові відкриває шлях до розуміння структури самої
мови, а також до глибшого пізнання людини як мовної та емоційної істоти.
В. І. Шаховський став автором лінгвістичної теорії емоцій, основним
положенням якої є твердження про те, що емоції регламентують процес
відображення світу людиною і виступають посередником між навколишнім
світом і мовою людини. Це відображення відбивається у смисловій
структурі певних слів і кодується в слові специфічними компонентами його
семантики, які формують емотивність слова [див. 17, с. 80].
На думку В. І. Шаховського, семантизація емоцій є питанням
співвіднесеності об’єкту і суб’єкту світу, де емоція є реакцією суб’єкта на
стимул, який змушує людину по-іншому сприймати об’єкти світу та їх
ознаки. Запропонована автором лексико-семантична категоризація емоцій
17

дозволяє включити до її складу семантичні типи лексичних одиниць, які
транслюють емоцію, і описати особливості реалізації будь-якої емоції.
Вчений увів у науковий обіг термін «емотіологія», під яким розумів
лінгвістику емоцій – галузь, що досліджує роль емоцій у мові. Значну
увагу в межах цієї науки приділено вивченню комунікації емоцій і
способам їх мовної репрезентації у різних типах текстів. Пізніше в межах
когнітивно-дискурсивного підходу формується окрема лінгвістична
дисципліна – «емоціологія тексту», яка аналізує, як саме емоції
відображаються та функціонують у текстовому просторі [34].
Автор визначає емотив як мовну одиницю, головною функцією якої
є вираження емоції мовця. Якщо ця емоційна функція закріплена у її
лексичному значенні (конотації) і зникає при заміні слова синонімом, то
така одиниця є справжнім емотивом.
Крім того, В. І. Шаховський запровадив поняття емосеми –
особливого виду сем, що безпосередньо пов’язані з емоційними станами
мовця. Вони реалізуються у семантиці слова через поєднання загальної
ознаки «емоція» та конкретизаторів типу «любов», «зневага»,
«приниження» тощо. Емосема може передавати емоційний процес, який
стосується як самого мовця, так і слухача або третьої особи [17, с. 79].
Вчений визначає емотивність як невід’ємну семантичну властивість
мови, що дозволяє через мовну систему передавати емоції – як
індивідуальні, так і соціально зумовлені. Вона проявляється через здатність
мовних одиниць відображати почуття, настрої, переживання людини.
Іншими словами, емотивність – це емоційність у мовному вимірі, тобто
чуттєва оцінка об’єкта, виражена засобами мови чи мовлення. Дослідник
наголошує, що емотивність завжди має експресивний і оцінний характер,
хоча не кожна експресивність є емотивною [34].
Сучасні вчені підкреслюють, що емотивність виступає також як
текстова категорія, пов’язана з інформативністю або модальністю тексту.
Вона відображає емоційне ставлення автора (адресанта) до описуваних
18

подій, явищ, персонажів та їхньої поведінки, а також враховує ймовірну
емоційну реакцію читача, реального чи гіпотетичного, сформовану
авторською свідомістю. Аналіз емотивності здійснюється через емоційно
забарвлені компоненти тексту, так звані «емоціогенні маркери» [там само].
Незважаючи на різні підходи до визначення і дослідження емоцій,
науковці сходяться на тому, що кожна мова має свій власний лексикон
емоцій, який не лише позначає емоційні стани, але й має стилістичне
забарвлення. Такий лексикон здебільшого включає іменники та
прикметники, наприклад: страх, зневага, гордість, сумний, злий тощо.
У теорії В. І. Шаховського лексика емоцій представлена трьома
наступними групами: 1) лексика, що називає емоції; 2) лексика, що описує
емоції; 3) лексика, що виражає емоції. Звідси випливають три статуси
емотивності лексичних одиниць: 1) статус обов’язкової (денотативної)
емотивності, тобто власне емотивне значення слова; 2) статус
факультативної емотивності, що складає конотативне значення слова; 3)
статус потенційної емотивності, що виражає емотивний потенціал слова
[17, с. 80].
Розглянемо цей розподіл на прикладах.
1. Лексика, що називає емоції (радість, смуток, гнів, страх,
сором, заздрість, співчуття, образа).
Усі ці лексеми мають емотивне ядро, тобто безпосередньо
позначають певний тип емоційного стану. Такі одиниці, за
В. І. Шаховським, мають статус обов’язкової емотивності, оскільки без
емоційного змісту втрачають своє значення. Наприклад:
● «страх охопив його» – емоція є об’єктом називання;
● «радість переповнила душу» – емоція є денотатом
висловлення.
2. Лексика, що описує емоціє (тремтячий, збуджений, похмурий,
сяючий, пригнічений, байдужий).
19

Тут емотивність факультативна, тобто залежить від контексту: слово
може бути нейтральним у певних умовах, але набуває емоційного відтінку
у конкретній ситуації спілкування. Наприклад:
● «вона сяяла від щастя» – слово «сяяла» описує стан
радості;
● «він похмуро подивився» – прикметник «похмуро» вказує на
емоцію невдоволення або смутку.
3. Лексика, що виражає емоції, має потенційну емотивність.
Це вигуки, частки, емоційно забарвлені слова, які слугують засобом
експресії почуттів, а не їхнього опису (вигуки: ой! ах! фу! ех!; частки:
таки, же, ну, от же!; емоційні вставки: чудово!, боже мій!, ось тобі й
маєш!).
У цих випадках слово не називає конкретну емоцію, але активізує
емоційний стан мовця та передає його слухачеві. Наприклад:
● «Ой, як же холодно!» – вигук «ой» має потенційну
емотивність, бо може виражати подив, біль чи роздратування
залежно від ситуації;
● «Таки зробив!» – частка «таки» підсилює емоцію задоволення
або подиву.
Застосовуючи психолінгвістичний підхід до вивчення емоцій,
О. Мягкова стверджує, що наявність емоційно-чуттєвого компоненту у
семантиці характерна для будь-яких слів мови. Такий компонент
представляє собою комплексне утворення, що містить процеси різних
рівнів складності й усвідомлення, та охоплює як соціально опосередковані,
так і особистісні переживання індивідуума. До основних характеристик
емоцій авторка відносить наступні [17, с. 80]: (1) емоції є «станом тіла» або
«станом душі»; (2) в основі емоцій лежать потреби, мотиви, пізнавальні
процеси; (3) емоції тісно пов’язані з обробкою інформації; (4) емоційні
процеси відбуваються на свідомому і несвідомому рівнях; (5) емоції не є
20

однаковими; (6) якісний і кількісний склад емоцій залишається
невизначеним.
Термінологічна база, системний підхід до вивчення емотивних явищ,
практична розробка окремих аспектів і теоретичне обґрунтування проблем,
що мають значення для лінгвістики загалом, становлять основу сучасної
лінгвістики емоцій. Ця сфера має міждисциплінарний характер і виходить
за межі суто мовознавчих досліджень, охоплюючи музику, психологію,
соціологію, теорію комунікації, валеологію, педагогіку, юридичну і
перекладацьку практику, журналістику, художню творчість, а також етичні
системи – релігійні і світські.
Розвиток лінгвістики емоцій засвідчує значний еволюційний шлях
досліджень – від аналізу мінімальних елементів мовної системи
(компонентів значення слова, афіксів з емоційною оцінкою) до опису
цілісних категоріальних емоційних ситуацій у мовленні.
Емоційні одиниці істотно відрізняються від одиниць із
раціонально-логічним змістом: вони є кластерними (тобто складаються з
комплексу взаємопов’язаних елементів), змінними (їхнє значення залежить
від контексту та інтонації), тісно пов’язаними з мовленнєвою поведінкою
мовців і зумовлені характером комунікативної ситуації.
Тому розмежування аспектів дослідження емоційних явищ у мові,
мовленні і тексті є умовним і зазвичай відображає ту домінантну мету, яку
визначає конкретний дослідник, аналізуючи цілий комплекс суміжних
проблем.
Що стосується емотивності художнього тексту, то ми поділяємо
думку С. В. Гладьо [6], яка вважає, що емотивність актуалізується у
художньому творі за рахунок взаємодії текстових компонентів – показників
емотивності, а саме вплетених у текстову тканину емотивно навантажених
слів, словосполучень, речень тощо, які прямо чи опосередковано вказують
на природу авторських емоційних інтенцій, експліцитно чи імпліцитно
виражених у тексті, які моделюють імовірний емоційний відгук читача на
21

текстову дійсність. З таких позицій емотивність виступає як одна із базових
характеристик художнього тексту, яка корелює з опредметненими в ньому
емоціогенними знаннями та актуалізується завдяки емотивно
навантаженим текстовим компонентам, що охоплюють емоційні інтенції
автора і моделюють імовірний емоційний відгук читача на події текстової
дійсності.

1.2. Поняття емоції в лінгвістиці: підходи до класифікації

Емоції можна визначити як інтенсивні інстинктивні переживання, що
виникають під впливом зовнішніх обставин, внутрішнього стану або
фізіологічних процесів. Вони відіграють ключову роль у невербальному
вираженні ставлення людини до навколишнього світу, оскільки виступають
водночас джерелом пізнання та певною перешкодою для нього. Як
невід’ємний складник особистості та її переконань, емоції впливають на те,
як індивід сприймає та осмислює довкілля, визначаючи характер його
реакцій на життєві події. Таким чином, емоції є своєрідним показником
позитивної або негативної оцінки діяльності людини, її успіхів і
результатів [52, с. 16].
Більшість дослідників розглядають емоцію як один із ключових
компонентів психіки, що відображає оцінне ставлення людини до
навколишньої дійсності. Емоції, на їхню думку, є показником загального
тонусу нервово-психічної діяльності, виявляються у всіх психічних
процесах і мають безпосередній вплив на стан організму загалом [41, с.
154].
Інші визначають емоції як психологічні стани, що зумовлюють і
характеризують поведінку людини. Кожна емоція виникає у зв’язку з
певною ситуацією, що дає змогу індивіду здійснювати її оцінку [46]. При
цьому підкреслюється, що емоції ніколи не з’являються безпричинно –
їхнім стимулом є вплив зовнішнього середовища. Відтак, емоції
22

виступають своєрідним «індикатором» оцінки світу, формуючи наше
сприйняття, уяву, пам’ять, мислення та процес пізнання [17, с. 79]. Іноді
емоції тлумачать як особливий клас суб’єктивних станів, за допомогою
яких людина виражає позитивне або негативне ставлення до довкілля –
результату власної практичної діяльності [42, с. 73].
У роботі Є. Петренко підкреслюється, що у психології термін
«емоції» застосовується для опису переживань і почуттів людини, що
виникають у процесі сприйняття як навколишнього світу, так і самої себе.
Іншими словами, емоції виступають як певний спосіб відображення
реальності. Дослідник спирається на визначення емоції, запропоноване
американським психологом К. Ізардом: емоція – це відчуття, що впливає на
сприйняття, мислення та поведінку людини, мотивує, організовує та
спрямовує її дії. Отже, основою емоцій є оцінка, яка фіксує відповідність
або невідповідність подій і фактів потребам, очікуванням чи сподіванням
особистості [24, с. 82].
Як зауважує Н. Ставчук [34], широко прийнятною в академічних
колах є теза про те, що емоції є однією з форм відображення, пізнання та
оцінки об’єктивної дійсності. Проте питання про психологію емоцій досі
залишається невирішеним, оскільки відсутня цілісна психологічна теорія
емоцій. Все це створює певні перешкоди для представників лінгвістики
емоцій, які займаються вивченням способів вираження емоцій у мові.
Однією з таких труднощів є різноманітність і багатоаспектність
класифікацій емоцій.
Кількість емоцій, зафіксованих у тлумачних словниках, є
надзвичайно великою, однак психологи виокремлюють так звані базові
(фундаментальні) емоції, число яких різниться залежно від підходу тієї чи
іншої наукової школи. Американський психолог К. Ізард визначає емоцію
як поєднання трьох взаємопов’язаних компонентів: 1) активності мозку і
нервової системи; 2) роботи м’язів, що проявляється у міміці та
пантоміміці; 3) суб’єктивного внутрішнього переживання [45, с. 23-24].
23

Загальноприйнятою є класифікація емоцій за аксіологічним
критерієм «позитивні і негативні емоції» та за модальністю (радість,
інтерес, смуток тощо). Дослідження лексики з цієї точки зору свідчить, що
в багатьох мовах слова з негативною емоційно-оцінною семантикою
трапляються частіше, ніж із позитивною [36, с. 47]. Але такий поділ
видається дещо узагальненим, адже поняття «позитивні» і «негативні»
емоції потребують уточнення: до негативних зазвичай зараховують гнів,
сум, відразу, обурення [34].
Науковці також розрізняють ядерні (найчастіше переживані) та
периферійні (рідкісні) емоції. В. І. Шаховський підкреслює, що для
вираження однієї і тієї ж самої емоції мовці можуть застосовувати різні
мовні засоби. Розмаїття емоцій, переданих за допомогою слів, є зрозумілим
усім носіям певної мови, адже емоції відображають особливий спосіб
сприйняття світу. Мова, як вважає науковець, проникає у внутрішню
структуру людських емоцій і лексикалізує їх [17, с. 78].
Учений також виділяє два основні шляхи вираження емоцій:
вербальний (через мовні засоби) і невербальний (за допомогою міміки,
жестів, пантоміміки), які він позначає як ‘verbal language’ та ‘body
language’ [34].
На сучасному етапі вивчення емоцій науковці виокремлюють від 2 до
10 видів базових емоцій. Найвідомішою і найбільш прийнятною
класифікацією емоцій вважається класифікація К. Ізарда, який вирізняє 10
базових емоцій [45, с. 63]:
1. Радість (позитивна емоція; вказує на спроможність цілковитого
задоволення актуальних потреб індивіда).
2. Інтерес (позитивна емоція; виражає сприяння набуттю нових
знань, навичок, зацікавленості у вивченні корисної інформації, є стимулом
для подальшої праці або навчання).
3. Подив (позитивно-негативна емоція; є реакцією на неочікувані
обставини).
24

4. Страждання (негативна емоція; виражає неспроможність
задовольнити певну потребу).
5. Гнів (негативна емоція; вказує на різке невдоволення через
неочікувані перепони при досягненні важливої для суб’єкта потреби).
6. Відраза (негативна емоція; з’являється при контакті з
неприємними обставинами, предметом або людиною і виражається у
кардинальних розбіжностях у моральних, ідеологічних, етичних нормах та
принципах).
7. Зневага (негативна емоція; виражається у знеціненні і
несприйнятті життєвих позицій, переконань, інтересів від час
міжособистісного спілкування).
8. Страх (негативна емоція; вказує на тривожне усвідомлення
реальної або вигаданої ситуації, що містить загрозу життєвому
благополуччю суб’єкта).
9. Сором (негативна емоція; усвідомлення невідповідності певним
установкам та принципам, неприйнятна поведінка у суспільстві).
10. Збентеження (негативна емоція; прогнозування ситуації, яка
може негативно вплинути на суб’єкта, досадна новина).
З психологічної точки зору потрактовує емоції С. Саржевський, який
розподіляє їх на переживання, настрої, специфічні відчуття, афекти та
почуття. Переживання, за його визначенням, складаються як із слабких
почуттів (наприклад, задоволення), так і з сильних почуттів або емоцій
(наприклад, гнів чи радість). Дослідник також розмежовує емоції та
почуття: афекти характеризуються короткочасними, але інтенсивними
емоційними станами, що розвиваються швидко, тоді як почуття є стійкими
емоційними станами, які можуть зберігатися годинами, днями або навіть
тижнями [30, с. 8].
Вчений наголошує, що емоції є відносно стабільним психічним
станом, який безпосередньо залежить від задоволення потреб людини.
Емоційний фон або стан здебільшого відображає загальне, цілісне
25

ставлення індивіда до навколишньої ситуації та до самого себе, тісно
пов’язане з його особистісними характеристиками [там само, с. 9]. Звідси
С. Саржевський поділяє емоції на позитивні, негативні та нейтральні.
Схожим чином класифікує емоції Є. Петренко, вирізняючи позитивні,
негативні та амбівалентні емоції. Позитивні емоції виникають тоді, коли
плани узгоджені, а непередбачувані обставини успішно вирішені.
Негативні емоції переважають у разі невідповідності планів, неможливості
їх реалізації або виникнення проблем, для вирішення яких бракує ресурсів,
а також коли бажана мета стає недосяжною. Амбівалентні емоції
характеризуються подвійним переживанням, коли один і той самий об’єкт
одночасно викликає у людини два протилежні почуття [24, с. 83].
О. О. Зуєва пропонує класифікувати емоції за декількома критеріями
[10, с. 154]:
1) за наявністю / відсутністю інтелектуальної оцінки емоції можуть
бути прості (злість, страх, задоволення тощо) і складні (любов, гордість
тощо);
2) за «знаком» переживання: позитивні (стенічні) і негативні
(астенічні);
3) за спрямованістю на мовця або оточення: особисті (відчай, горе,
туга) і неособисті (жалість, захоплення);
4) за впливом на діяльність людини: активні (радість, наснага) і
пасивні (туга, відчай);
5) за ступенем інтенсивності емоції можуть бути високого ступеня
інтенсивності (щастя, нещастя) і низького ступеня інтенсивності
(задоволення, досада).
Оригінальною видається класифікація емоції І. Б. Додонова, що бере
до уваги психологічні переживання індивіда та його намагання вирішити
конкретні задачі, описуючи ці переживання за допомогою так званого
«емоційного інвентаря». Класифікація налічує 10 груп емоцій [див. 24, с.
82]:
26

1. Альтруїстичні емоції, що характеризуються як «почуття
відданості», «занепокоєнням за долю іншого» та ін. і грунтуються на
потребі у сприянні, допомоги, заступництві.
2. Комунікативні емоції, що характеризуються «бажанням
спілкуватися, ділитися думками і переживаннями», «почуттям вдячності»
та ін. і виникають на основі потреби у спілкуванні.
3. Глористичні емоції («відчуття гордості», «відчуття переваги»), що
грунтуються на потребі у самоствердженні, славі і т.д.
4. Праксичні емоції («захопленість роботою», «радість від результатів
своєї роботи» та ін.), що викликані діяльністю, її успішністю або
неуспішністю, труднощами її здійснення або завершення.
5. Пугнічні емоції (такі, як «відчуття сильного вольового і емоційного
напруження, граничної мобілізації своїх фізичних і розумових здібностей»,
«захоплення небезпекою, ризиком»), що зумовлені необхідністю подолання
небезпеки, внаслідок чого пізніше з’являється інтерес до боротьби.
6. Романтичні емоції («хвилююче почуття дивно зміненого
сприйняття навколишнього світу: все навкруги здається іншим,
незвичайним, таємничим», «почуття зловісно-таємничого» тощо), що
виникають внаслідок прагнення до романтизму, таємничості,
незвичайності.
7. Гностичні емоції («прагнення зрозуміти, вникнути в сутність
явища», «відчути радість відкриття істини»), що зумовлені конкретними
переживаннями та намаганням віднайти у новому щось знайоме та звичне.
8. Естетичні емоції («жага краси», «насолода від чогось» та ін.), що
викликані потребами людини у гармонії з довкіллям та відчуття
прекрасного.
9. Гедоністичні емоції («насолода приємними фізичними відчуттями
від смачної їжі, тепла, сонця і т.д.»), що спричинені потребами у
задоволенні тілесного і душевного комфорту.
27

10. Акізитивні емоції («радість з нагоди збільшення своїх
накопичень»), що виникають внаслідок інтересу до накопичення,
«колекціонування» речей без нагальної потреби в них.
Інша українська дослідниця Т. Заболотна [9, с. 177] звертає увагу на
класифікацію емоцій, запропоновану А. Вежбицькою, яка виділяє:
1) негативні емоції, що позначають «погані речі»;
2) позитивні емоції, що позначають «гарні речі»;
3) емоції, що виникають як реакція на негативні вчинки інших,
наприклад злість чи гнів;
4) емоції, пов’язані з самоаналізом, самооцінкою та
самоідентифікацією;
5) емоції, що відображають ставлення до інших людей.
Особливості формування емоцій у мові безпосередньо залежать від
психологічних переживань мовця. Процес включає такі етапи:
(1) першопричина, тобто фізичне чи ментальне спостереження певної
ситуації; (2) інтелектуальна оцінка ситуації, яка стає причиною емоцій;
(3) власне емоція, що виникає у відповідь на ситуацію та оцінку;
(4) зовнішній прояв емоції, який може виражатися через неконтрольовані
фізіологічні реакції або контрольовані мовні та рухові дії [20, с. 188].
І. Красовська зазначає, що дослідження концептуалізації емоцій у
різних мовах і культурних контекстах дозволяє простежити зв’язок емоцій
з когнітивною системою людини під час спілкування. Емоції
розглядаються як важливий функціональний елемент цієї системи та
виконують такі функції [там само]:
✔ адаптивну (допомагає своєчасно та ефективно
пристосовуватися до зовнішніх умов);
✔ оцінну (визначає значущість об’єктів і явищ для задоволення
актуальних потреб);
✔ комунікативну (передає інформацію про стан мовця та його
ставлення до конкретних об’єктів, осіб або груп);
28

✔ прагматичну (впливає на організацію та регулювання
комунікативної поведінки людини).
І. Красовська підкреслює, що емоції є продуктом когнітивної
системи, яка формує наше сприйняття і взаємодію з навколишнім світом.
Аналіз взаємодії когнітивної, емоційної та мотиваційно-вольової систем у
свідомості дозволяє розглядати емоції як «специфічний вид мислення»,
який проявляється як реакція на когнітивні процеси [16].
Класифікаційні моделі емоцій, застосовувані у психологічних,
психолінгвістичних та експериментально-фонетичних дослідженнях,
враховують полярність емоцій, їх вплив на мотиваційну сферу,
закономірності розвитку емоційних станів, а також залежність емоцій від
потреб людини і зовнішніх умов [20, с. 188].
За словами І. Красовської, жодна класифікація не може повністю
відобразити всю складність поняття «емоція». Різноманіття підходів
пояснюється тим, що емоція охоплює різні явища: емоційні реакції, стани
та ситуації. Емоції розглядаються як суб’єктивні реакції людини на
внутрішні та зовнішні фактори, що можуть проявлятися у відчутті
задоволення або незадоволення, і загалом поділяються на позитивні та
негативні [16].
Авторка також зазначає, що емоції, подібно до інших механізмів
психічної діяльності, зазвичай поділяються на приємні (позитивні) та
неприємні (негативні). Інформація про ці емоції формується на основі
практики та експериментів. У реальній комунікації виділяють провідні та
ситуативні емоції: перші виникають завдяки потребам спеціальних
механізмів, що передують діяльності та формують її характер, тоді як другі
є результатом уже здійснюваної діяльності [там само].
Отже, емоції є складними психологічними станами, які відображають
реакцію людини на події, ситуації або власні думки та почуття. Їх можна
класифікувати за різними критеріями, зокрема за характером,
інтенсивністю, походженням і функціями. У психології виділяють
29

позитивні емоції, що задовольняють потреби, та негативні, які
спричиняють почуття незадоволення; нижчі емоції, що пов’язані з
фізіологічними потребами, і вищі, що відповідають духовним потребам;
стенічні емоції, які мотивують людину та активізують її діяльність, і
астенічні, що знижують енергетичний потенціал суб’єкта.
Враховуючи вищесказане, можна стверджувати, що єдина
універсальна класифікація емоцій наразі відсутня, тому вибір робочої
класифікації обумовлюється метою і завданнями дослідження та залежить
від його спрямованості та підходом до вивчення.

1.3. Мовні засоби вираження емотивності

Н. Ставчук зазначає [34], що хоча емоція за своєю природою є
психологічною категорією, у тексті вона набуває чисто лінгвістичного
виміру, оскільки реалізується через лексичні одиниці, які дослідник здатен
аналізувати у відповідності до контексту. Тому першочерговим завданням
мовознавців є вивчення мовних механізмів позначення та вираження
емоцій, які набувають значення лише тоді, коли вони зафіксовані мовними
засобами у конкретному контексті.
Емоційність можна визначити як чутливість людини до значущих
ситуацій і її емоційні реакції на них. Водночас, будучи психічним
феноменом, емоційність реалізується через мовний прояв – емотивність,
що є сукупністю семантичних компонентів особливого типу, здатних
відносно самостійно виражати емоційність як психічний факт або
емоційно-оцінне ставлення мовця до елементів комунікативної ситуації.
Іншими словами, емотивність є лінгвістичним аспектом емоційності, що
полягає у семантичній інтерпретації емоцій.
Емотивність може бути реалізована га різних мовних рівнях:
фонологічному, лексичному, фразеологічному, синтаксичному. Розглянемо
кожен рівень докладніше.
30

Фонологічний рівень. Ще з античних часів філософи і теоретики
приділяли увагу звучанню слова, причому не як способу оформленням
змісту лексичної одиниці, а власне як самостійному явищу. Кожному звуку
приписувалось власне значення: «г» позначало щось швидке, енергійне;
«1» – щось рівне, гладеньке, блискуче; «і» – щось вузьке; «а» – щось
велике; «є» – постійне, важливе, вічне.
Як зазначає Г. М. Кузенко [18, с. 76], сучасні дослідники, які
підкреслюють значущість фонетичного змісту (так званого «фонетичного
символізму»), ставлять його в один ряд з лексичним та граматичним
значенням. Д. Вестерман вважає, що голосні переднього ряду передають
значення чогось довгого, світлого, тонкого, а голосні заднього ряду –
значення чогось величезного, похмурого; при цьому низький тон позначає
щось незграбне, повільне, тупе, похмуре, жалісне, позбавлене смаку, а
підвищений тон – щось яскраве, веселе, велике, світле тощо [там само].
Автор теорії фонеми М. С. Трубецькой наголошував на її
функціональній значущості в процесі розпізнавання, а не створення змісту.
Загальним місцем є те, що звуки мовлення не мають власного
семантичного навантаження. Однак слід мати на увазі, що така мінімальна
одиниця як звук, за відсутності власного семантичного змісту, може
інтегруватися у художнє мовлення і створювати додаткову естетичну
інформацію стосовно висловлювань, а також може нести додатковий зміст,
з урахуванням виконання образної та експресивної функції. В якості
прикладу Г. М. Кузенко наводить звуковий повтор певного звуку в
повсякденному усному мовленні, де це явище може свідчити про сильну
розлюченість мовця: «You lean, long, lanky lath of a lousy bastard» [18, с. 77].
І хоча це явище у повсякденному мовленні зустрічається нечасто, у
поетичній творчості таке виділення певних звукових елементів шляхом їх
повторення є доволі продуктивним, що підкреслює певний емоційний зміст
твору. Сюди відносять і алітерацію – один із фонетичних стилістичних
засобів, що передбачає повтор однакових чи акустично подібних звуків та
31

звукопоєднань і створює об’ємну звукову характеристику різних об’єктів,
предметів і явищ природи. Наприклад: crickle, crackle, crickle, crackle,
crrreet, crrreet – тут співзвучність нагадує рипіння снігу під час морозу
[там само].
На фонетичному рівні система емоційних елементів та емотивних
засобів містить додаткову інформацію, яка виражається інтонацією,
темпом, мелодією, тембром, наголосом, сполученням фонем, різними
видами пауз, стиків, ритмів, а також подвоєнням чи римуванням
комбінацій типу: helter-skelter, fuddy-duddy, hanky-panky, toil and moil, moan
and groan, hum and haw, більшість яких мають жартівливий відтінок. У
таких римованих комбінаціях перший елемент при повторі іноді
змінюється на [л] або [шм], наприклад: money-shmoney,
confusion-shmoosion. Цей феномен властивий і українській мові, наприклад:
танці-шманці, памперс-шмамперс. Такий прийом викликає певні емоції у
співрозмовника, налаштовує на певний тон спілкування, а також
характеризує мовця, актуалізуючи його стать, походження, загальну і
мовленнєву культуру тощо [18, с. 77].
Вживання у мовленні персонажів будь-якого графона, неправильні
вживання наголосу також характеризують настрій, емоційний стан мовців
у момент мовлення, їх віковий, соціальний та освітній статус. Буває, що
людина інколи свідомо перекручує звуки, створює так званий акцент, що
також сприяє емоційному впливу на адресата.
Емоційність на морфологічному рівні реалізується через слова,
емоційна оцінка предметів або явищ яких зумовлена специфічними
граматичними формами та афіксами. Морфема, як відомо, є найменшою
значущою одиницею мови, що поєднує формальну оболонку зі змістовим
наповненням. На відміну від фонеми, вона робить вагоміший внесок у
формування значення, адже виступає базовим компонентом словотвору й
активно взаємодіє з іншими одиницями свого рівня [18, с. 78].
32

Питання морфологічної емоційності досліджувалося в працях
О. Єсперсена, Г. Морчепда, І. Арнольд та інших учених. Аналізуючи
емоційно-оцінні словотворчі засоби, О. Єсперсен звертав увагу на те, що
суфікс -ish часто формує відтінок знецінення чи негативної оцінки,
особливо коли приєднується до іменникових основ: childish, oldish, goatish,
dullish, old ladyish, а також до власних імен: Leonardoish, Dickensish,
Twainish.
‘The whole thing’s just a bit Leonardoish old man, you'll have to live that
down.’ (J. Galsworthy ‘The White Monkey’)
До основних іменникових суфіксів із негативним емоційним
забарвленням належать -ard, -eer, -ster / -aster та напівафікс -monger:
coward, drunkard, hipster, black marketeer, war-monge. У сучасному
підлітковому слензі функціонує також суфікс -o, який виражає зневажливе
ставлення: kiddo, oldo.
Натомість такі суфікси, як -y (daddy), -ie (oldie), -kin (lambkin), -let
(chiklet), -esque (Turneresque), надають слову позитивного чи лагідного
відтінку:
‘There was a bit of raw winter sunshine... making the scene look rather
Turneresque.’ (J. Wain The Contenders)
Крім того, у мовленні трапляються так звані індивідуальні
неологізми або оказіоналізми (nonce-words), тобто разові утворення,
створені на основі вже наявних морфем за типовими моделями словотвору.
Вони привертають увагу своєю оригінальністю, підсилюють
експресивність вислову і передають авторське ставлення. Наприклад:
‘chickenest-hearted man’. Визначальною рисою авторських оказіоналізмів є
їхня образність та семантична ущільненість, що виникає завдяки високому
емоційному насиченню мовних атрибутів. Поява таких ситуативних
новотворів у мовленні зазвичай спричинена потребою або бажанням мовця
передати особливу оцінку діям, вчинкам співрозмовника чи явищам
33

дійсності, висловити особисте ставлення до них у більш виразній та
художньо забарвленій формі [18, с. 78].
В англійській мові номіналізація відіграє одну з провідних ролей у
процесі словотворення, оскільки саме через неї часто формуються
комплексні новотвори, наприклад: wash of the sunset; bloody-Mary;
psycho-ceramies; cracked pots of mankind. Подібні структури відзначаються
високим рівнем експресивності, завдяки чому вони можуть передавати
емоції та оцінки як непрямим (імпліцитним), так і прямим (експліцитним)
способом.
Наступним рівнем дослідження є лексичний рівень, де відбувається
конкретизація емоційно-смислового наповнення слова.
Слово не лише номінує предмети чи явища навколишнього світу, а і
є потужним інструментом вираження емоцій і почуттів. Воно поєднує у
собі предметно-логічне значення з емоційно-експресивним забарвленням,
що дозволяє мовцеві передавати інтелектуально осмислені стани – радість,
гнів, зворушення, іронію.
На думку дослідників [18, с. 79; 23, с. 106], завдяки вмінню людини
свідомо регулювати словесний вияв емоцій і пропускати їх через соціальні,
культурні та ситуативні фільтри, одні й ті самі почуття можуть
реалізовуватися в різних мовних формах. Наприклад, емоцію захоплення
можна передати як нейтральним ‘You look good’, так і експресивним ‘You
look absolutely stunning!’ залежно від контексту, інтонації та
комунікативного наміру.
Емотивна лексика має подвійну семантичну функцію: вона називає
об’єкт (денотат) і одночасно відображає ставлення мовця до нього. Саме ця
оцінність відрізняє емотивну лексику від чисто номінативної, у якій
відсутня конотація: наприклад, dog (нейтрально) порівняно з cur або pooch
(емоційно забарвлені варіанти) [37].
Згідно з концепцією В. В. Виноградова, жодне слово не є емоційно
«порожнім». Навіть лексеми з предметно-логічним значенням оточені
34

виразною атмосферою, яка змінюється залежно від контексту.
Експресивність, на його думку, може проявлятися на всіх рівнях – від
фонетичного (звукопис) до морфологічного (афікси), лексичного
(конотації) та синтаксичного (інтонаційні структури). Вона є суб’єктивною
та динамічною категорією, яка змінюється поступово з урахуванням
особистх уподобань мовця, а також особливостей епохи, культури,
соціального середовища [там само].
Стилістична стратифікація лексики тісно пов’язана з її функціями в
межах літературної мови. Розвинена мовна система завжди містить
синонімічні засоби вираження, які взаємодіють між собою, створюючи
широкий спектр варіантів для передачі однієї емоції. Наприклад, для емоції
осуду англійська мова пропонує такий синонімічний ряд: mean, nasty, vile,
despicable, тоді як для ніжності – dear, sweet, darling, honey, cutie.
У межах емотивної лексики особливе місце посідають слова
зниженого стилістичного тону – колоквіалізми, діалектизми, сленгізми,
жаргонізми, вульгаризми. Вони слугують прагматичним засобом створення
природності, жвавості та психологічної достовірності мовлення. Такі
одиниці часто мають літературні синоніми (kid – child, bloke – man, damn –
curse), але вирізняються експресивною силою, неочікуваністю звучання
або гумористичним ефектом [7, с. 8].
Наприклад:
‘You little rascal!’ – замість нейтрального ‘You naughty child!’;
‘That guy’s nuts!’ – замість ‘That man is insane!`;
She’s a real piece of work! – замість `She behaves strangely`
Знижена лексика нерідко має негативну емотивну оцінку, особливо в
контекстах осуду чи іронії (jerk, loser, fool). Проте зниженість не завжди
передбачає негатив – іноді вона стає засобом позитивного емоційного
вираження. У контексті дружнього спілкування такі слова можуть
передавати ласку, схвалення чи жартівливу ніжність:
`You’re a fine rogue, Scarlet.`
35

`You, darling brute!`
`You beautiful idiot!` (M. Mitchell ‘Gone with the Wind’).
Ці приклади демонструють, що емоційна конотація залежить не від
форми слова, а від інтенції мовця та контексту висловлювання. Навіть
грубі або сленгові слова можуть набувати позитивного відтінку у ситуаціях
близького емоційного контакту.
Водночас високий або облесливий стиль може виражати не
схвалення, а іронію, сарказм чи приховану зневагу:
‘And the money has made you very, very happy, hasn’t it, darling’ –
сказане з «отруйною» ввічливістю (M. Mitchell).
Як зазначає Г. М. Кузенко [18, с. 80] , емоційність у лексиці може
проявлятися по-різному: в одних випадках вона закладена безпосередньо в
лексичному значенні слова, в інших – формується завдяки наявності
певних суфіксів, що додають емоційного забарвлення.
Такі лексеми, як терміни, книжні або номенклатурні слова, офіційна
лексика чи професіоналізми, у межах власної стилістичної системи
зазвичай позбавлені емоційної виразності. Однак, якщо їх ужито в
поетичному тексті або в живому, неформальному мовленні, тобто поза
звичним для них контекстом, вони набувають експресивного ефекту. У
подібних ситуаціях навіть нейтральні слова можуть перетворюватися на
експресиви, оскільки їх несподіване вживання створює яскравий
стилістичний контраст.
При цьому не кожен експресив має емоційний зміст. Деякі з них
виконують суто логічну функцію і належать до денотативного рівня. Проте
в контексті, під впливом синтаксичних, стилістичних або просодичних
засобів, експресивність може набути емоційного забарвлення – тобто
конотативного характеру.
Як зазначає І. Білас, наявність емотивної конотації майже завжди
передбачає експресивність, хоча зворотне твердження не завжди вірне.
Таким чином, емотивність є конотативною категорією, тоді як експресія –
36

денотативною. Усі емотивні одиниці обов’язково містять експресивні семи,
але не кожен експресив несе емотивний відтінок [1, с. 16].
Отже, денотація і конотація перебувають у тісному взаємозв’язку:
перша відображає основні поняттєві ознаки номіната, тоді як друга передає
емоційне ставлення до нього. Саме завдяки конотації значення слова може
пом’якшувати або, навпаки, підсилювати свій прагматичний ефект,
змінюючи реакцію мовця чи слухача [35].
У сучасній лінгвістиці значна увага приділяється аналізу позитивних
емоцій, які вважаються типовими для мовної норми. Проте у цьому
дослідженні розглядається протилежний аспект – так звана «темна сторона
емоцій», що охоплює негативний спектр почуттів. Крім емоції страху, що є
об’єктом нашої розвідки, до них ще відносять гнів, роздратування, зневагу,
незадоволення, смуток і пригніченість. Ці емоції утворюють цілісну
систему негативної емотивності.
Кількісно ці одиниці представлені нерівномірно: за спостереженнями
дослідників [38; 42; 46], найбільш розвиненою в мові є лексика, що передає
гнів, тоді як найменшою – та, що позначає пригнічений стан. У результаті
емоції цього ряду розташовуються у такій послідовності: гнів, страх,
смуток, зневага, незадоволення, роздратування, пригніченість.
Однією з основних і категоріально визначальних рис
фразеологічних одиниць є наявність особливого (експресивного) та
цілісного фразеологічного значення. Воно має власну специфіку, що
відрізняє його від лексичного значення та дозволяє розглядати як
самостійне поняття, котре розкриває природу і закономірності
функціонування фразеологічної системи. На відміну від лексичного
значення, фразеологічне зазвичай не має прямого зв’язку з позначуваними
об’єктами, цей зв’язок є опосередкованим, а отже, значення більшості
фразеологізмів має похідний, вторинний характер [18, с. 81].
Фразеологізми створюються не для номінації нових явищ, а з метою
конкретизації, увиразнення та емоційно-образної оцінки вже відомих
37

понять, предметів і подій. Особливістю будь-якої оцінки є взаємодія
суб’єктивного та об’єктивного чинників: суб’єкт, оцінюючи явища,
спирається як на власне ставлення до них, так і на усталені суспільні
стереотипи та оцінну шкалу. Якщо у лексиці можлива як емоційна, так і
раціональна оцінка, то у фразеології оцінність завжди емоційно забарвлена.
Конотативна модальність фразеологізмів орієнтована насамперед на
образ. Наприклад, у виразах make a pig of oneself, a hog at the table, hogs in
clover спільним є образ свині, що передає значення «поводитися негідно,
неохайно, жадібно». Такі одиниці належать до негативного оцінного поля,
яке домінує у фразеології, наприклад: agree like cats and dogs («жити у
ворожнечі»), put one’s tail between one’s legs («злякатися»), get somebody’s
goat («вивести з себе»).
Окрему підгрупу становлять ідіоми-стійкі вирази, що
характеризуються переосмисленням лексико-граматичної структури і
виконують цілісну номінативну функцію. До них прилягають
фразеосхеми – сполучення зі змінною частиною, де переосмислення
відбувається на рівні синтаксичної конструкції (напр.: в батьки/дочки/сини
годиться). До цього ж ряду належать прислів’я, приказки, крилаті вислови,
мовленнєві кліше.
Ідіоматичні паремії з негативним відтінком найчастіше передають
такі емоції, як зневага, гнів або роздратування, причому роблять це
опосередковано – через натяк, алюзію, що викликає у слухача відповідну
негативну реакцію.
На синтаксичному рівні емоції можуть передаватися за допомогою
окличних, питальних, еліптичних, інверсійних речень, а також вставних
конструкцій. Зі зростанням інтенсивності емоційного напруження зростає і
ступінь дезорганізації синтаксичної побудови. Для мовлення з високою
емоційною насиченістю властиві переривчастість, повтори, незавершені
синтаксичні конструкції. Хоча неможливо визначити чіткий набір
синтаксичних структур, характерних для вираження конкретної емоції, все
38

ж простежуються певні закономірності. Зокрема, подив зазвичай
виражається через питальні або питально-заперечні речення, повтори, а
також уривчасті чи незакінчені вислови. Окличні конструкції та порушення
синтаксичного ладу найчастіше використовуються для передачі емоцій,
переважно негативних, але іноді і позитивних.
Л. Коваль зазначає, що вербалізація емоцій – це процес, у ході якого
людина мовно виражає власні емоційні переживання та внутрішні стани
[13, с. 142]. Результати її досліджень свідчать, що не існує універсального
способу чи єдиного набору засобів для передачі почуттів мовними
засобами. Цю думку авторка підкріплює посиланням на В. І. Шаховського,
який розмежовує дві семіотичні системи емоційного вираження – мову тіла
та мову слова. Обидві системи взаємодіють, однак невербальні засоби
(жести, міміка, пантоміма) зазвичай випереджають вербальні за швидкістю
прояву, а також характеризуються вищим ступенем щирості та природності
емоційного висловлення у спілкуванні.
У межах комунікативного процесу виділяють кілька типів
вербалізації емоцій:
1) пряма вербалізація, коли мовець безпосередньо висловлює власні
почуття;
2) опосередкована вербалізація, у якій емоції передаються через
контекст чи оцінку;
3) метафорична вербалізація, що базується на образному осмисленні
емоційного стану.
На думку Л. Коваль, розмежування емоцій і емоційних станів може
здійснюватися двома способами: невербальним, що включає міміку, жести
та пантоміміку; і вербальним, який реалізується через різноманітні мовні
засоби.
Обидва ці способи взаємопов’язані і взаємодоповнюють один одного.
Авторка підкреслює, що вербалізація емоцій охоплює всі рівні мовної
системи – фонетичний, лексичний, фразеологічний, морфемний і
39

синтаксичний, причому кожен із них має власний набір засобів для
відтворення емоційного змісту [там само].
Оскільки предметом нашого дослідження є мовна репрезентація
емоції страху, в наступному розділі ми схарактеризуємо цю емоцію
детальніше.

Висновки до розділу 1

1. Лінгвістика емоцій (емотіологія) – це напрям сучасної лінгвістики,
що вивчає, яким чином мова відображає, формує та передає
емоційний досвід людини. При цьому основна увага приділяється
мовним засобам вираження емоцій (лексичним, граматичним,
інтонаційним); семантичним і прагматичним механізмам емоційної
комунікації; культурним і когнітивним аспектам емоцій у мові.
2. Емоції формують ядро людської особистості: мова пов’язана не
лише з логічним мисленням, а і з усією сферою людської
свідомості.
3. Емоційність є психологічною характеристикою, емотивність –
лінгвістичною. Емотивність – це емоційність у мовному вимірі,
тобто чуттєва оцінка об’єкта, виражена засобами мови чи
мовлення.
4. Лексика емоцій представлена трьома наступними групами:
1) лексика, що називає емоції; 2) лексика, що описує емоції;
3) лексика, що виражає емоції. Звідси виокремлюють три статуси
емотивності лексичних одиниць: 1) статус обов’язкової
(денотативної) емотивності, тобто власне емотивне значення слова;
2) статус факультативної емотивності, що складає конотативне
40

значення слова; 3) статус потенційної емотивності, що виражає
емотивний потенціал слова.
5. Емотивність у художньому творі актуалізується за рахунок
взаємодії текстових компонентів – показників емотивності, а саме
вплетених у текстову тканину емотивно навантажених слів,
словосполучень, речень тощо, які прямо чи опосередковано
вказують на природу авторських емоційних інтенцій, експліцитно
чи імпліцитно виражених у тексті, які моделюють імовірний
емоційний відгук читача на текстову дійсність.
6. Науковці виокремлюють до 10 видів базових емоцій.
Найвідомішою і найбільш поширеною класифікацією емоцій
вважається класифікація К. Ізарда, який вирізняє 10 базових
емоцій (радість, інтерес, подив, страждання, гнів, відраза, зневага,
страх, сором, збентеження).
7. Емоції виконують такі функції: адаптивну, оцінну, комунікативну,
прагматичну.
8. Мовна репрезентація емоцій відбувається за допомогою різних
прийомів на різних мовних рівнях: фонетичному (звуковий повтор,
алітерація, інтонація, темп, мелодія, тембр, наголос, сполучення
фонем, різні види пауз, стиків, ритмів, а також подвоєння або
римування, вживання графона, неправильні вживання наголосу),
морфологічному (вживання певних афіксів і напівафіксів,
номіналізація, індивідуальні неологізми або оказіоналізми),
лексичному (колоквіалізми, діалектизми, сленгізми, жаргонізми,
вульгаризми), на рівні фразеологічних словосполучень та
синтаксичному рівні (окличні, питальні, еліптичні, інверсійні
речення, вставні конструкції, переривчастість, повтори,
незавершені синтаксичні конструкції).

41

Розділ 2
ЛІНГВІСТИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ СТРАХУ
У ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

Емотивність художнього тексту визначає його здатність передавати
емоційні стани, переживання та наміри автора, моделюючи реакції читача.
Особливу увагу привертає страх – базова психологічна категорія, що
поєднує біологічні і соціокультурні аспекти та реалізується у тексті через
вербальні і невербальні засоби. Дослідження емотивності крізь призму
страху дозволяє інтегрувати психологічну та лінгвістичну перспективи,
виявляючи способи вербалізації емоцій та їхню роль у формуванні
емоційного досвіду реципієнта.

2.1. Емотивність художнього тексту

Емоції становлять невід’ємну складову людського буття: вони
регулюють процеси сприйняття та осмислення дійсності, визначають різні
види діяльності людини й відображають її емоційне ставлення до
навколишнього світу. У психологічному вимірі емоції постають як форма
42

відображення реальності через безпосереднє переживання життєвої
значущості подій і ситуацій, що мають цінність для задоволення потреб
індивіда [4].
За визначенням мовознавців [22, с. 219], емоційний концепт – це
концепт, який репрезентує ситуацію, у якій суб’єкт переживає певний
емоційний стан. Референтна ситуація визначається як локалізований
фрагмент навколишньої реальності в людській (особистісній або
суспільній) сфері, що втілює певне просторово-часове поєднання об’єктів,
здатних одночасно сприйматися людиною.
Категоризовані ситуації характеризуються стереотипізацією, що
відображає соціально значущу інтерпретацію інформації.
Найпростіші елементи ситуації – це події, які охоплюють природні
фактори, а також акти людської поведінки (дії, поступки, стани, зміни
тощо). Вони фіксуються людською свідомістю як результат пізнання світу з
метою вираження цих елементів за допомогою мови [49].
На концептуальному рівні свідомості емоція представлена як ланка
розгорнутого причинно-наслідкового ланцюга, який включає три події:
(1) подію, що викликала емоцію; (2) власне емоцію людини; (3) її реакцію
[там само].
Будь-яка емоція або емоційний стан можуть бути опредметнені у
художньому тексті. Як зазначає О. О. Борисов, художній текст вирізняється
органічним поєднанням когнітивної та емоційної сфер, що зумовлює
наявність двох основних напрямів впливу на читача – смислового та
емоційного, потенційно закладених у його семантичній структурі.
Сприйняття змісту будь-якої текстової ситуації передбачає специфічну
когнітивну діяльність – процес розуміння, результатом якого є опанування
змісту твору та усвідомлення значення його окремих фрагментів [4].
Під час інтерпретації тексту читач активізує, з одного боку, власні
енциклопедичні знання та відомості, отримані від автора, а з іншого –
зазнає певних емоційних реакцій на конкретні елементи твору. Це сприяє
43

формуванню емоційного ставлення до описаних подій або викликає
глибші, стійкі переживання [6, с. 6].
Таке залучення емоційного компоненту свідомості у процесі
смислового засвоєння тексту зумовлене властивістю художнього слова –
емотивністю, яку розглядають як притаманну мові здатність за допомогою
своїх засобів передавати емоційні стани, почуття та переживання, тобто
реалізовувати емоційність як психологічну категорію [4].
Емотивність корелює з емоціогенними знаннями, представленими у
тексті, і актуалізується через ті елементи, що втілюють емоційні наміри
автора та моделюють можливі емоційні реакції адресата. Такі переживання
читача виникають унаслідок осмислення: 1) «нейтральних» ситуацій, у
яких не подано прямих причин чи наслідків переживання певної емоції; 2)
сцен, де простежуються сценарії розвитку конкретних емоцій. Отже, на
думку С. В. Гладьо, будь-який художній твір потенційно має здатність
викликати в адресата емоційний відгук на відображені автором аспекти
дійсності, зокрема на внутрішній світ персонажів [6, с. 5].
І. А. Свідер справедливо зазначає, що емотивність є невід’ємним
компонентом художнього тексту. Дослідження цієї категорії потребує
врахування як специфіки текстової семантики, так і природи людських
емоцій, ключовими характеристиками яких є предметність (спрямованість
на об’єкти світу) та суб’єктивність (належність конкретному суб’єкту) [31,
276].
При моделюванні емотивності на концептуальному рівні виділяють
три аспекти текстової семантики (референційний, інтенційний та
рецептивний [Вор]), що зумовлює поділ емотивності на три складові:
предметність (наявність емоціогенних знань у тексті); залученість
(відображення емоційних намірів автора); сугестивність (орієнтація на
потенційні емоційні реакції читача на текстову ситуацію).
44

У лінгвістиці тексту розрізняють мову опису емоцій та мову їх
вираження. На мовному рівні емоції трансформуються в емотивність:
емоції є психологічною категорією, емотивність – мовною [31, с. 276].
Під емотивним текстом розуміють висловлювання, що складається
з одного чи кількох речень і передає, поряд із факультативною
інформацією, емоційну складову (повністю або частково) за допомогою
хоча б одного емотивного засобу – лінгвістичного чи паралінгвістичного
(жест, міміка, фоніка), який відображає певну емоцію, більш-менш
адекватно сприйману всіма учасниками комунікації [там само].
Таким чином, емотивність тексту, як ключова риса художнього твору,
корелює з наявними в ньому емоціогенними знаннями та актуалізується
через компоненти, які несуть емоційне навантаження, втілюють авторські
інтенції та моделюють можливі емоційні реакції читача під час сприйняття
та інтерпретації текстової реальності.
Емотивність має дві грані: план змісту і план вираження. У
змістовому плані вона присутня як емотеми, які входять до когнітивного
змісту тексту та формують емотивну складову прагматичних стратегій
автора. У плані вираження емотивність проявляється лінійно через мовні та
текстові маркери, що мотивовані багаторівневим емоційним змістом.
Функціонально-семантична категорія емотивності може бути
представлена як комплекс диференційованих понять: «емотивний фон»,
«емотивна тональність», «емотивне забарвлення» (терміни С. В. Іонової).
Їхні особливості визначають специфіку емотивного змісту різних текстових
типів [31, с. 277].
Емотивність, як лінгвістичний аналог психологічної емоційності, є
інтегральною характеристикою текстів різного функціонального стилю –
наукового, офіційно-ділового, публіцистичного та художнього. Емотивна
специфіка проявляється через взаємозв’язок емотивного фону, тональності
та забарвлення і регламентується функціонально-стильовими нормами.
45

Емотивний фон пов’язаний із темами тексту, які відображають
емоційні ситуації й потенційно емоційні для носіїв культури. Джерелами
емотем можуть бути: а) прецедентно-емотивні ситуації; б) ситуації «не
норми»; в) сцени, що експлікують емоційні стани.
Емотивна тональність розглядається як вид суб’єктивної
модальності в тексті, що проявляється у вираженні емоційного ставлення
до фактів мови та належить до психологічного рівня аналізу.
Мова тісно поєднує інтелектуальний і емоційний аспекти, тож
емотивна установка проявляється не лише через експресивну лексику.
Функціонально-прагматичний підхід передбачає, що емотивність пронизує
всі змістові елементи тексту.
Хоча питання емотивних компонентів і структури тексту ще не
остаточно вирішене, результати існуючих досліджень дозволяють
аналізувати семантичну організацію тексту. Джерела емотивності є доволі
різноманітними, проте основним є емотивні мовні засоби. Їхня
маніфестація коливається від мінімальної (слово, словосполучення) до
максимальної (фрагмент або цілий текст) [там само].
З позицій комунікативного підходу, В. А. Маслова вважає
найважливішим джерелом емотивності саме зміст тексту, адже він
потенційно емоціогенний: завжди існує реципієнт, для якого зміст матиме
особистісне значення. Емоціогенний зміст репрезентує фрагменти світу,
представлені у тексті [31, с. 277].
Автор і персонаж виступають двома ключовими категоріями
художнього тексту, що завжди займають центральне місце у творі. Почуття,
які автор приписує персонажам, подаються у тексті як об’єктивно існуючі у
художньому світі, тоді як емоції, які відчуває та передає сам автор, мають
виражену суб’єктивність. На рівні цілісного тексту свідомість персонажів і
авторська свідомість переплітаються, формуючи емотивну складову твору;
проте образи автора і персонажів часто перебувають у певному
протиставленні та не завжди рівноправні.
46

Емоційна насиченість тексту постає як динамічна множинність, яка
змінюється разом із розвитком сюжету. Емоції відображають внутрішній
стан персонажів у різних обставинах та у взаємодії з іншими героями.
Вилучення емотивної лексики з тексту та її аналіз у ізоляції дає лише
часткове уявлення про сукупність емоційних змістів, представлених у
творі, та не дозволяє оцінити їхню різноманітність, монотонність або
політональність [31, с. 277].
У художньому тексті категорія емотивності може бути маніфестована
цілим спектром різноманітних емоцій та емоційних станів, серед яких ми
виокремлюємо емоцію страху.

2.2. Страх як психологічна категорія

У психології страх визначається як базова негативна емоція,
притаманна всім людям [41, с. 20]. Страх є функціональною емоцією
еволюційного походження, що свідчить про те, що світ завжди був
небезпечним середовищем для існування [56; 57]. Щоб пристосуватися до
навколишнього світу й вижити, людині був необхідний спеціальний
захисний механізм – страх. Основними причинами його виникнення
можуть бути внутрішні або зовнішні події чи умови, що сигналізують про
небезпеку. Також страх може активізуватися через когнітивну
конструкцію – спогад або очікування певної події. Наслідками
переживання страху є уповільнене та звужене мислення, «тунельний зір»,
напруження м’язів і інші моторні механізми [44].
Зарубіжна дослідниця Л. Штробель [54, с. 219] доповнює, що страх є
емоційною реакцією на загрозу та небезпеку, одним із найважливіших
механізмів виживання людини. Страх може бути зумовлений досвідом,
особливостями гендеру, бути реальним або уявним. Його можна розглядати
як індивідуальну рису особистості (тривожність як риса) або як реакцію на
втрату контролю в певній ситуації (тривожність як стан). Структура
47

особистісної тривожності включає низький рівень внутрішньої інтеграції,
емоційну незрілість, недовіру та невпевненість, схильність до
самозвинувачення і психічну напругу. Ситуативна тривога описується як
низка переживань переважно негативного емоційного характеру, що
виникають під час зіткнення з реальною загрозою [див. 43, с. 2952].
У другому випадку переживання страху включає два когнітивні
процеси і супроводжується адекватною реакцією на ситуацію. Перша
стадія (Стадія 1) характеризується первинним оцінюванням негативної,
небезпечної або навіть загрозливої для життя ситуації (що передбачає
фізичний або психічний біль). Після цього відбувається вторинне
оцінювання ресурсів, необхідних для реагування на ситуацію (Стадія 2).
Нарешті, Стадія 3 передбачає адекватну відповідь на цю небезпеку.
Хоча дві останні стадії мало допомагають прояснити поняття страху,
саме Стадія 1 є продуктивним аналітичним підґрунтям для ілюстрації
складності семантичного поля «страху» у мові. На цій стадії необхідно
визначити саму сенсацію страху та її параметри (загроза життю,
індивідуальність тощо). Цей когнітивний процес має значний вплив на
мовні реалізації.
Н. Михальчук і Л. Онуфрієва [51] вважають, що страх є однією з
фундаментальних емоцій, яка виконує захисну функцію і супроводжується
певними змінами у діяльності вищої нервової системи, такими як: зміни
частоти пульсу та дихання, показників артеріального тиску,
функціонування шлунку. Водночас вони зазначають, що почуття страху
стимулює здатність реагувати на несприятливі чинники об’єктивної
реальності.
Перебуваючи на піку емоційного збудження, людина шукає шляхи
розв’язання проблеми, оскільки страх спотворює реальність, накладаючи
свій відбиток на характер її сприйняття та інтерпретації. У несприятливій
ситуації людина прагне якнайшвидше позбутися стану безпорадності й
заляканості, щоби мінімізувати дію загрозливого чинника [22, с. 213].
48

Страх цілком справедливо можна віднести до провідних факторів, що
сприяли розвитку цивілізації. Саме відчуття реальної або уявної загрози
спонукало людство об’єднуватися у племена, громади, з яких згодом
постали міста та держави, адже разом було значно легше витримати напади
диких тварин, інших племен і навіть природні катастрофи [53, с. 580].
Однією з основ релігійних вірувань є страх бути покараним вищими
силами або зазнати страждань після смерті, що у багатьох релігіях
виступає межовим рубежем між земним існуванням та вічним життям у
раю. Ця теза дає змогу розглядати досліджувану емоцію як чинник
мотивації моральності поведінки сучасної людини [22, с. 213-214].
О. Є. Малиненко відносить страх до негативних емоційних станів,
що виявляється у відчутті загрози, небезпеки або потенційної шкоди для
життя чи добробуту індивіда, а також у бажанні уникнути цієї небезпеки
[20, с. 71]. Це відчуття зазвичай поєднує фізіологічні та психологічні
компоненти. Хоча інтенсивність і прояви страху є індивідуальними, для
більшості людей характерними є такі фізичні реакції, як біль у грудях,
нудота, пітливість, прискорене серцебиття.
Окрім тілесних проявів, страх супроводжується психологічними
реакціями – пригніченістю, тривогою, відчуттям безпорадності або
очікуванням загибелі [там само, с. 72]. Іншими словами, уявлення про
емоцію «страх» локалізуються в негативній асоціативно-образній зоні
мовної картини світу [22, с. 213].
Проте варто зазначити, що страх – це сила, що здатна як руйнувати
особистість зсередини, залишаючи її безпорадною перед обставинами, так
і мобілізувати внутрішні ресурси людини, допомагаючи уникнути
небезпеки або втекти від неї, адже страх є надзвичайно потужним
мотиваційним чинником у моделюванні поведінки [там само].
Як зазначалося, основним тригером виникнення страху є
усвідомлення реальної чи уявної загрози, що може впливати на фізичний,
емоційний або психічний стан людини. Деякі стимули викликають страх у
49

більшості людей, однак існують індивіди, схильні до генералізованого
страху, коли майже будь-яка ситуація сприймається як потенційно
небезпечна [20, с. 72].
Однією з ключових характеристик страху є його орієнтація на
майбутнє: ця емоція пов’язана з тим, що ще не відбулося, але може статися.
Вона може бути спричинена різними типами загроз – фізичною
(наприклад, страх отримати удар електричним струмом), матеріальною
(страх пошкодити коштовну річ), соціальною (страх втратити дружбу,
зіпсувати стосунки) або моральною (страх завдати шкоди іншій людині).
Отже, страх постає як реакція на можливість потрапляння у ситуацію, що
потенційно може викликати будь-яку іншу емоцію з цієї ж типології
–сором, самотність, огиду тощо [там само, с. 73].
Поведінковий аспект страху проявляється у зосередженні уваги на
джерелі загрози та прагненні уникнути небезпечної ситуації будь-яким
способом. У разі фізичної небезпеки людина зазвичай здійснює захисні дії
(відступає, прикриває обличчя або тіло), а за соціальної загрози – виявляє
обережність, замкнутість або консерватизм у поведінці.
Коли механізм страху функціонує належним чином, він має
адаптивну роль – допомагає уникнути ризику або знайти спосіб виходу з
небезпечної ситуації.
Н. Михальчук і Л. Онуфрієва [22, с. 214] називають емоцію страху
одним із найважливіших компонентів емоційно-концептуальної сфери
людини, який визначає процес пізнання світу й орієнтації в ньому. Ця
емоція має біологічний, психологічний і соціокультурний виміри.
Страх є фундаментальною характеристикою людського буття,
універсальною базовою емоцією природного походження, що відображає
інстинкт самозбереження і відіграє провідну роль у підтриманні життя
людини.
Функціональне призначення страху полягає в тому, що він
виявляється у формі афективно загостреного сприйняття загрози життю,
50

добробуту чи особистості і зумовлює активні або пасивні реакції на
несприятливі чинники довкілля [14, с. 137].
Сприйняття світу крізь призму небезпеки призводить до
специфічного спотворення реальності, що безпосередньо впливає на
характер її сприйняття індивідом, на точність інтерпретації подій,
успішність вибору способів подолання труднощів та реалізацію негативних
емоцій, шкідливих для організму загалом.
Окрім прототипової, «перспективної» реакції страху (спрямованої на
майбутню подію, що загрожує), він може виявлятися як «ретроспективна»
емоція, що виникає у випадку ментального відтворення пережитої
небезпеки.
Отже, первинною причиною страху є фізичне або ментальне
сприйняття певної ситуації, яку свідомість категоризує як небезпечну,
тобто таку, що не відповідає потребі людини у відчутті безпеки.
Це оцінювання зумовлене тим, що змістовий компонент настанови не
збігається з образом реальної ситуації – виникає ситуація когнітивного
дисонансу, яка переживається як стан внутрішнього дискомфорту. Цей стан
неминуче спонукає людину шукати способи відновлення почуття безпеки
та спокою [22, с. 214].
Стан страху безпосередньо проявляється у мимовільних
нейрофізіологічних і нейромоторних реакціях людини. До таких реакцій
належать, зокрема: нездатність зосередитися, зниження м’язового тонусу,
прискорене серцебиття, що відображає тривогу та внутрішній дискомфорт,
зміни міміки й пантоміміки, мимовільні вигуки чи крики тощо.
Ці симптоми становлять основу для класифікації страху як
неприємної емоції, яка у більшості випадків дезорганізує діяльність
індивіда і, відповідно, оцінюється ним негативно.
Після початкової інтуїтивної оцінки ситуації виникає усвідомлене
інтелектуальне осмислення як самої небезпеки, так і власного
психофізіологічного стану. Оцінювання супроводжується усвідомленим
51

бажанням подолати негативний вплив, що спонукає до поглибленого
аналізу можливих шляхів виходу з ситуації та до розроблення плану дій,
який має привести до бажаного результату.
Після виходу із ситуації свідомі або контрольовані дії та мовні
реакції суб’єкта на чинник, який викликав страх, можуть бути різними:
адаптація до нових умов, боротьба з загрозою, або, навпаки, повне
підкорення емоційному стану, що має негативні або позитивні наслідки для
людини. У таких випадках люди зазвичай спираються на власні знання і
попередній досвід [22, с. 214-215].
Набутий досвід структурується у свідомості людини у вигляді
прототипової лінгвопсихологічної моделі емоції страху, що описується
фіксованим набором подій: (1) небезпечна ситуація; (2) виникнення емоції
страху та спонтанні реакції людини; (3) усвідомлені дії та мовні реакції,
спрямовані на подолання страху [там само].
Специфіка реакції людини на загрозу та виникнення емоції страху
зумовлені рівнем її соціалізації в межах певної етнічної спільноти. Страх –
це базова емоція, яка, маючи біологічний вимір, водночас є соціально
сконструйованою і набуває відповідних культурних характеристик.
Йдеться про накладання соціальних обмежень на способи емоційного
вираження, свідомих і мимовільних дій людини, спрямованих на пошук
виходу із загрозливої ситуації. Серед цих форм вираження найпомітнішою
є вербалізація страху через мовні одиниці (або моделі), що належать до
емоційної сфери, яку вони концептуалізують [там само].

2.3. Лінгвістичний профіль емоції страху

За твердженням Д. Жгун [56, c. 20], попередній аналіз даних показує,
що будь-яка лексична одиниця, зокрема і та, що позначає емоційний стан,
належить до широкого лексико-семантичного поля та має значний
конотативний потенціал.
52

Застосовуючи метод дефініційного аналізу до лексеми fear (страх),
дослідниця отримала наступну поняттєву структуру:
● «неприємна, часто сильна емоція, спричинена очікуванням або
усвідомленням небезпеки» (Merriam Webster);
● «тривожна емоція, що виникає через наближення небезпеки,
зла, болю тощо, незалежно від того, є загроза реальною чи
уявною» (dictionary.com);
● «емоція, яку людина відчуває в очікуванні певного болю або
небезпеки (зазвичай супроводжується бажанням утекти або
чинити опір)» (vocabulary.com).
Дефініційний аналіз цього поняття дає змогу визначити структуру
його загального значення, яке включає такі компоненти, як неприємний
стан, відчуття тривоги, очікування реальної або уявної небезпеки чи болю.
Н. Михальчук і Л. Онуфрієва розширюють структуру концепту і
зазначають, що аналіз визначень страху дав змогу виокремити такі основні
ядерні ознаки емоційного концепту страху в англійській мові: страх – це
неприємна, болісна емоція або почуття, спричинене близькістю або
можливістю неминучої небезпеки для себе чи для інших важливих осіб,
яке супроводжується бажанням уникнути або втекти від неї [22, с. 220].
У семантиці проаналізованої одиниці наявний родовий семантичний
компонент «емоція» або «почуття» (emotion or feeling), який вказує на
відповідну денотативну сферу людської свідомості, представлену
надординарною категорією емоцій (найвищим рівнем узагальнення). Усі
інші видові ознаки цієї лексичної одиниці уточнюють загальне значення.
Серед видових основними компонентами є такі [там само]:
✔ лексична одиниця ‘painful’, що взаємодіє із семантичним
значенням ‘negative’ (unpleasant);
✔ ‘danger / threat’ – небезпека / загроза;
✔ ‘desire to avoid or to escape it’ – бажання уникнути або втекти
від загрози;
53

✔ ‘the nature of the impending danger – inevitable: real / close’ –
характер наближення небезпеки: неминуча, реальна або
близька;
✔ ‘the possibility of impending danger – possible / inevitable’ –
можливість наближення небезпеки: можлива або неминуча;
✔ ‘oneself or somebody who is important – the individual / people
close to him’ – власна особа або люди, близькі до неї.
Авторки зазначають, що внутрішня форма емоційного концепту
страху, яка виявляється в результаті етимологічного аналізу його ключового
слова, зазнала значних змін згідно з лексикографічними даними.
Так, етимологічною основою концепту fear є германський корінь fer,
що означає «небезпека, шкода». Наприклад: fer – sudden calamity, danger
(«раптова біда, небезпека; власне страх»), що корелює з far – ambush
(«пастка»), far – harm, despair, deceit («шкода, розпач, обман»), fara –
danger, fright («небезпека, переляк»), far – evil, harm, misfortune («зло,
шкода, нещастя»). В англійській мові лексема ‘fear’ («страх») з’явилась у
середньоанглійському періоді ‘fere’ і походила від слова ‘fær’ у
давньоанглійській мові (calamity, sudden danger, peril, sudden attack).
Сучасне тлумачення цього слова – «страх від чогось» – оформилось лише у
12 ст. [26, с. 143].
Порівняння сучасного визначення слова fear із його давніми
відповідниками показує, що раніше в базовій зоні емоційного концепту
страху локалізувалася інформація про небезпеку як причину страху, тоді як
нині основним є знання про власне ознаки емоційного стану людини [22, с.
220-221].
Д. Жгун зазначає, що аналіз лексеми на позначення емоційного стану
страху дає змогу сформувати відповідне лексичне поле. До нього належать
іменник fear та його морфологічні похідні: іменники fearer, fearlessness,
fearfulness; дієслово to fear; прикметники fearsome, fearless, fearful і
прислівники fearlessly, fearfully. Звернення до даних тезауруса дозволяє
54

визначити семантичне поле поняття fear, до складу якого входять такі
одиниці, як horror, apprehension, dread, fright, terror, dismay, affright, panic,
awe, alarm, scare, anxiety (Merriam-Webster). Серед споріднених за
значенням слів виділяються такі: phobia, creeps, nervousness, agitation,
discomposure, perturbation, concern, worry, cowardice, timidity
(Merriam-Webster) [57]. Наведена нижче схема Д. Жгун візуалізує
структуру семантичного поля, що відображає емоцію страху (Рис 2.1).
Центральне місце у семантичному полі посідає поняття «страх».
Ближня периферія включає його синоніми, тоді як віддалена – слова,
пов’язані зі страхом.

Рис. 2.1. Семантичне поле емоції страху

Деякі з наведених лексем мають більш виражене емоційне
забарвлення, а інші лише частково відображають відповідний
психоемоційний стан. Так, anxiety позначає відчуття занепокоєння,
нервозності або дискомфорту через невизначеність; dread – сильний страх
або побоювання; panic – раптове і неконтрольоване відчуття страху, що
призводить до імпульсивних дій; terror – екстремальний страх, жах тощо.
55

У психології страх відрізняється від тривоги: перший належить до
базових емоцій, а друга – до складних. Крім того, тривога розглядається як
реакція на опосередковану неспецифічну загрозу [див. 43, с. 2951].
Д. Барлоу визначає тривогу як нечіткий, неприємний емоційний стан,
що характеризується відчуттям побоювання, занепокоєння, стресу і
внутрішнього напруження. Тривога виникає в уяві людини як реакція на
досвід, який інтерпретується як загроза. Це спричиняє почуття
безпорадності, слабкості і невпевненості. Багато дослідників вважають, що
тривога виникає ще в ранньому дитинстві і супроводжує індивіда протягом
усього життя. Це універсальне явище, незалежне від культури, рівня
особистісного чи національного розвитку [див. там само].
Попри те, що страх класифікується як базова емоція, а тривога як
складна, обидві виникають у ситуаціях загрози. Однак у страху небезпека
має більш безпосередній і об’єктивний характер, тоді як у тривозі вона є
більш розмитою і суб’єктивною [45].
Д. Барлоу вважає, що страх і тривога охоплюють когнітивні,
фізіологічні та поведінкові компоненти, при цьому тривога – це суміш
дифузних емоцій і думок. Вона пов’язана з поганим настроєм, передчуттям
небезпеки та відсутністю здатності прогнозувати події. Тривога не
викликає безпосередньої реакції «боротьби», а лише готує до неї, хоча
структурно містить ті самі елементи, що і страх [див. 43, с. 2951].
К. Ізард зауважує, що тривога – це поєднання кількох базових емоцій:
страху, страждання, гніву, сорому і збудження.
Відповідно до теорії К. Дабровскі [див. там само], страх / тривога
може проявлятися в п’яти формах, залежно від рівня інтеграції чи
дезінтеграції особистості:
1. Найнижчий рівень: страх є реакцією на безпосередню загрозу,
без елементів рефлексії.
56

2. Другий рівень: страх пов’язаний із коливаннями настрою та
тимчасовою амбівалентністю; за умов самоконтролю може бути
керованим.
3. Третій рівень: страх і тривога виникають у контексті
просоціальної поведінки, самокритики, почуття провини чи сорому, що
сприяє розвитку саморегуляції.
4. Четвертий рівень: емоції страху / тривоги поєднуються з
самоусвідомленням, саморефлексією, внутрішніми конфліктами й
емпатією.
5. П’ятий рівень: ці емоції пов’язані з почуттям відповідальності,
прагненням до автентичного життя, філософськими та екзистенційними
конфліктами.
У межах спектра страху також виділяють такі поняття, як
хвилювання (worry) та паніка (panic), які лінгвісти розглядають як відмінні
від страху і тривоги за рівнем інтенсивності. Найінтенсивнішою є паніка,
яку визначають як негативне переживання, пов’язане з теперішньою або
майбутньою подією особистісного характеру, що блокує дію.
Хвилювання – це менш інтенсивне, триваліше почуття, пов’язане з
невизначеністю [там само].
Варто підкреслити, що повних відповідників емоційних назв у різних
мовах не існує: лексико-семантичне поле певного слова в одній мові може
охоплювати кілька одиниць, тоді як в іншій – значно ширше коло лексем із
подібним значенням.
Як бачимо, лексеми цієї групи відрізняються ступенем інтенсивності
емоції, проте об’єднуються спільним семантичним ядром – переживанням
страху. Отже, вони становлять єдине семантичне поле, що є невід’ємною
складовою емотивної лексики як англійської, так і української мов [34].
Далі ми розглянем способи вербалізації емоції страху на матеріалі
англомовного художнього тексту.

57

Висновки до розділу 2

1. На концептуальному рівні свідомості емоція представлена як
ланка розгорнутого причинно-наслідкового ланцюга, який
включає три події: (1) подію, що викликала емоцію; (2) власне
емоцію людини; (3) її реакцію. Всі три етапи можуть бути
опредмечені у тексті.
2. Емотивність розглядають як притаманну мові здатність за
допомогою своїх засобів передавати емоційні стани, почуття та
переживання, тобто реалізовувати емоційність як психологічну
категорію.
3. Емотивність корелює з емоціогенними знаннями,
представленими у тексті, і реалізується через ті елементи, що
втілюють емоційні наміри автора та моделюють можливі
емоційні реакції адресата.
4. Емотивний текст – це висловлювання, що складається з одного
чи кількох речень і містить емоційну складову (повністю або
частково), що реалізується у тексті за допомогою хоча б одного
емотивного засобу – лінгвістичного чи паралінгвістичного
(жест, міміка, фоніка), який відображає певну емоцію,
зрозумілу всім учасникам комунікації.
5. Емотивність має план змісту і план вираження. У плані змісту
вона представлена як емотемами, які входять до когнітивного
змісту тексту та формують емотивну складову прагматичних
стратегій автора. У плані вираження емотивність проявляється
лінійно через мовні та текстові маркери, що обумовлені
багаторівневим емоційним змістом.
6. У психологічному вимірі страх є фундаментальною
характеристикою людського буття, універсальною базовою
емоцією природного походження, що відображає інстинкт
58

самозбереження і відіграє провідну роль у підтриманні життя
людини. Ця емоція має біологічний, психологічний і
соціокультурний виміри.
7. У лінгвістичному вимірі страх представлений
лексико-семантичним поле поняття fear, до складу якого
входять такі одиниці, як horror, apprehension, dread, fright,
terror, dismay, affright, panic, awe, alarm, scare, anxiety. Серед
споріднених за значенням слів виділяються такі: phobia, creeps,
nervousness, agitation, discomposure, perturbation, concern,
worry, cowardice, timidity.

Розділ 3
. АНАЛІЗ СПОСОБІВ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ЕМОЦІЇ СТРАХУ
В ОПОВІДАННЯХ СТІВЕНА КІНГА

3.1. Жанрові особливості творів Стівена Кінга

Стівен Кінг – американський письменник, один із найвідоміших
авторів сучасної літератури, чиї твори охоплюють широкий спектр жанрів,
зокрема трилер, хорор (жахи), фентезі, наукову фантастику, детективи та
психологічну драму. Його творчість вирізняється глибоким психологізмом,
соціальною обґрунтованістю та майстерним поєднанням реалістичних і
фантастичних елементів. Стисло схарактеризуємо основні жанрові
різновиди творів автора.
1. Жахи та психологічний трилер
Починаючи з дебютного роману Carrie (1974), С. Кінг здобув
популярність завдяки майстерному поєднанню елементів жахів і
психологічного трилера. У творах, таких як It (1986) та The Shining (1977),
59

він досліджує теми дитячих травм, страху перед невідомим та соціальної
ізоляції. Ці романи вирізняються глибоким зануренням у внутрішній світ
персонажів та майстерним використанням атмосферних елементів для
створення напруження.
2. Фентезі та епічні саги
У серії The Dark Tower (1982-2004) С. Кінг поєднує елементи фентезі,
наукової фантастики, вестерну та жахів, створюючи багатошарову епічну
сагу. Ця серія об’єднує багато інших його творів, формуючи єдину
всесвітню концепцію, що дозволяє читачам зануритися в унікальний світ,
де реальність і фантазія переплітаються.
3. Соціальна драма та психологічний реалізм
У таких творах, як The Green Mile (1996) та Shawshank Redemption
(1982), С. Кінг звертається до соціальних тем, досліджуючи питання
справедливості, людської гідності та внутрішньої сили. Ці романи
вирізняються глибоким психологізмом та реалістичним зображенням
людських стосунків, що робить їх актуальними для широкої аудиторії.
4. Наукова фантастика та альтернативна реальність
У романах, таких як The Stand (1978) та Firestarter (1980),
письменник досліджує теми пандемій, урядових змов та людської боротьби
за виживання. Ці твори поєднують елементи наукової фантастики та жахів,
створюючи напружену атмосферу та ставлячи перед читачем важливі
моральні питання.
5. Сучасна проза та коротка проза
Кінг також є майстром короткої прози, створюючи оповідання, які
поєднують елементи жахів, трилера та психологічної драми. Його збірки,
такі як Night Shift (1978) та Skeleton Crew (1985), демонструють вміння
автора створювати напружені та емоційно насичені короткі історії.
Жанрова специфіка творів С. Кінга проявляється в поєднанні
декількох ключових ознак:
60

✔ Наявність готичних та містичних мотивів. Твори С. Кінга
часто використовують традиційні елементи готичного роману:
темні замки, загадкові місця, надприродні явища. Проте автор не
обмежується класичним готичним контекстом, а переносить його
у сучасну реальність, що створює специфічний ефект присутності
та ідентифікації читача з подіями.
✔ Психологізація персонажів. С. Кінг надає значну увагу
внутрішньому світу героїв, їхнім страхам, тривогам та моральним
дилемам. Страх у творах автора виступає як психологічна
категорія, яка провокує емоційну реакцію читача і стає ключовим
мотивом розвитку сюжету.
✔ Зображення суспільно-культурного контексту. Незважаючи на
надприродний сюжет, твори письменника завжди віддзеркалюють
соціальні та культурні проблеми свого часу – від страху перед
технологічними змінами до проблем насильства та сімейних
конфліктів. Це надає жанру хорору, поруч із розважальним
аспектом, рефлексивного навантаження, надаючи читачеві
можливість співвідносити вигадані ситуації з власним досвідом.
✔ Гібридність жанрів. Твори автора часто поєднують елементи
детективу, трилера, фентезі та наукової фантастики. Така жанрова
гібридизація дозволяє С. Кінгу розширювати межі хорору,
роблячи його більш різноманітним і непередбачуваним для
читача.
Жанрова гібридність та увага до психологічного аспекту страху
формують специфічний стиль автора, що поєднує літературну традицію з
інноваційними методами вербалізації емоційного досвіду персонажів і
читача.
У своїх останніх творах, таких як Fairy Tale (2022), Кінг продовжує
експериментувати з жанрами, поєднуючи елементи класичної казки з
темами дорослого життя та моральними дилемами. Цей роман демонструє
61

його здатність адаптуватися до змінюваних літературних тенденцій та
зберігати актуальність серед сучасних читачів.
Ключовим у жанровій структурі творів Кінга є емоційна
інтенсивність, яка проявляється через поєднання страху та психологічного
напруження. Страх виступає тут провідним мотивом, що об’єднує сюжетні
лінії, психологічні портрети персонажів та жанрові характеристики твору.
Як психологічна категорія, страх розглядається автором у принаймні двох
іпостасях: як емоційна реакція на надприродні чи небезпечні події і як
внутрішній механізм, що формує поведінку персонажів, впливає на їхні
рішення та взаємодію з іншими героями. С. Кінг приділяє особливу увагу
тому, як страх модулює психоемоційний стан персонажів у різних
контекстах – від повсякденних ситуацій до екстремальних сценаріїв, що
включають надприродні або насильницькі елементи.
З лінгвістичної точки зору, страх у творах Кінга реалізується через
багаторівневі засоби вербалізації, що поєднують семантичну, синтаксичну
та стилістичну компоненти. Лексика страху включає як безпосередньо
емоційно забарвлені слова (наприклад, «жах», «тривога», «паніка»), так і
описові конструкції, що передають фізіологічні та поведінкові реакції
персонажів (прискорене серцебиття, тремтіння, панічні рухи). Сюжетні
описи надприродних явищ, загадкових подій або небезпечних обставин
супроводжуються лексичними і синтаксичними маркерами, які активують
емоційне сприйняття читача і створюють ефект емоційної ідентифікації
[15, c. 620].
Наприклад, у реченні ‘Her anger boiled and flared, and fire leapt from
her hands’ (Firestarter, 1980) страх і гнів поєднуються у психофізіологічній
реакції персонажа.
Страх у творах Кінга також функціонує як соціокультурна категорія,
оскільки його прояви пов’язані з ціннісними та моральними нормами
суспільства. Наприклад, багато сюжетів автора базуються на конфліктах
між особистістю та суспільством, внутрішньому та зовнішньому світом
62

персонажів, що підкреслює культурно детерміновані аспекти страху: страх
втратити близьких, страх перед суспільним осудом або страх перед
незвіданим.
Наприклад, в оповіданні «Сяйво» (The Shining, 1977) страх Джека
Торренса перед власною деградацією передано через внутрішні монологи:
опис ‘He shook his head, trying to remember why he had come here, and the
memories slipped like water through his fingers’ відображає індивідуальний,
суб’єктивний вимір страху, який є важливою складовою психологічного
реалізму. В оповіданні «Воно» (It, 1986) страх проявляється як
колективний і персональний досвід: ‘They all float down here…’ – фраза, що
символізує універсальний страх перед невідомим, підкреслює
соціокультурний вимір емоції та її проекцію на читача.
С. Кінг ефективно поєднує психологічну та лінгвістичну функції
страху, створюючи комплексну емоційну структуру тексту, в якій страх
стає засобом інтеграції жанрових, стилістичних та сюжетних компонентів.
Через це твори автора демонструють, що страх не є лише реакцією
персонажів на події, а виступає активним елементом побудови художнього
світу, який формує когнітивну та емоційну взаємодію між текстом і
читачем.
«Нічна зміна» – це перша збірка оповідань автора, яка була
опублікована у 1978 р. Вона складається з 20 оповідань, шість з яких були
успішно екранізовані («Діти кукурудзи» (1984), «Котяче око» (1985),
«Максимальне прискорення» (1986), «Нічна зміна» (1990), «Газонокосар»
(1992), «М’ясорубка» (1995)). В якості матеріалу дослідження ми
проаналізували 10 оповідань: ‘Jerusalem’s Lot’, ‘Graveyard Shift’, ‘The
Mangler’, ‘The Boogeyman‘, ‘Gray Matter’, ‘Trucks’, ‘Sometimes They
Come’, ‘Strawberry Spring’, ‘The Ledge’, ‘The Lawnmower’.

3.2. Мовні засоби репрезентації страху в оповіданнях С. Кінга

63

Найефективнішим способом передавання емоцій, що є частиною
культурного досвіду кожного народу, виступає мова. Засоби вербальної
концептуалізації емоцій представлені одиницями всіх мовних рівнів, серед
яких найбільш виразними є лексичні та фразеологічні [4].
Однак комунікація не обмежується лише мовленнєвим компонентом:
значну роль відіграє і візуальна інформація, що реалізується через
невербальну поведінку, доповнюючи або підсилюючи мовне повідомлення.
Невербальні знаки, що виражають емоції, мають переважно
акціональний характер: вони проявляються мимовільно у жестах, міміці,
пантомімі, оскільки зумовлені фізіогномічною природою емоцій і пов’язані
з конкретними діями та поведінковими реакціями [там само].
До основних невербальних засобів вираження емоцій належать
[див. 3]: жести (свідомі рухи тіла, розраховані на сприйняття
спостерігачем); міміка (значущі рухи м’язів обличчя); пози (фіксовані
положення тіла); вираз обличчя (усталені м’язові конфігурації, що
відбивають емоційний стан); фізіологічні ознаки (зміна кольору шкіри,
тремтіння тощо).
У художньому тексті невербальні засоби вираження емоцій також
можуть бути вербалізовані у текстових описах подій і ситуацій.
Розглянемо засоби вираження емоції страху на матеріалі нашого
дослідження.
В оповіданні ‘Jerusalem’s Lot’ / «Жереб Ієрусалиму» ми зафіксували
50 випадків використання лексем на позначення концепту FEAR, серед
яких найбільш використовуваною стала лексема fear та її похідні fearsome,
fearing (12 випадків вживання). Наприклад:
The Village itself I had visited only once before, and will not visit again;
its Streets are silent and filled with the fear the old Man inspires from his
pulpit: I fear also that Like has mated with Like, as so many of the Faces are
similar (1, c. 38)
64

Лексема horror та похідні horrific, horrible, horribly отримала
реалізацію в 11 випадках. Наприклад:
If I could leave, I should fly from this house of horror with my nightdress
flapping at my heels. But I cannot. I have become a pawn in a deeper, darker
drama. Do not ask how I know; I only do. Mrs. Cloris was right when she
spoke of blood calling to blood; and how horribly right when she spoke of
those who watch and those who guard (1, с. 35)
Лексема terror та похідні terrified, terrible, terrific, terrifying була
використана 8 разів. Наприклад:
The oil-lamps had been ripped from their high fixtures, and the reek of
whale-oil mingled with the terrible stink which pervaded the town (1, с. 44)
Лексема afraid була зафіксована у 5 випадках. Наприклад:
And there she halted, perhaps afraid she had spoken too much. As for
myself, I hardly knew whether to be offended or amused, curious or merely
matter-of-fact. I’m afraid that amusement won the day (1, с. 23)
Лексема awful отримала реалізацію у 4 випадках. Наприклад:
‘I have worked here, Mr. Boone, and I am neither blind nor deaf. I’ve
heard awful sounds in the walls, sir, awful sounds – thumpings and crashings
and once a strange wailing that was half-laughter’ (1, с. 23)
Лексеми аgitated, nervous, anxious, trepidation, disquieting були
реалізовані по 1 разу кожа, причому останні дві не входять до основного
семантичного поля FEAR, а складають його дальню периферію. Наприклад:
As twilight drew on she seemed to grow more agitated rather than less,
and to placate her I promised that her wishes would be taken under strong
consideration (1, с. 32)
He would only say that Boon is exceedingly anxious to obtain a copy
(38)
Developments of a disquieting nature (1, с. 29)
65

В оповіданні ‘Graveyard Shift’ / «Нічна зміна» семантичне поле
концепту FEAR представлене такими 3 лексемами: afraid, fearfully and
horror (по 1 разу кожна). Наприклад:
The rats seemed to have forgotten all about men in their long stay under
the mill; they were impudent and hardly afraid at all (1, с. 52)
He looked around fearfully (1, с. 52)
He could hear men crying out in disgust and horror as they fled, things
with huge eyes and sleek, plump bodies (1, с. 54)
В оповіданні ‘The Mangler’ / «М’ясорубка» семантичне поле FEAR
включає лексему awful (2 випадки вживання), terror (2 випадки вживання),
frightened (2 випадки вживання), fear, scared (по 1 випадку):
Steam is everywhere and this hissing noise . . . awful (1, с. 86)
As he did so he was suddenly swept with a bone-freezing terror, a sudden
vivid feeling that it had gone wrong, that the machine had called their bluff –
and was the stronger (1, с. 95)
She looked frightened (1, с. 91)
They sat for a moment in silence, feeling the fear crawl up their legs (1,
с. 94)
‘I’m scared green,’ Hunton said (1, с. 95)
В оповіданні ‘The Boogeyman‘/ «І прийшла злюка» було
зафіксовано 3 випадки вживання лексем на позначення емоції страху:
scared, scare, afraid. Наприклад:
She said she got scared by the shadows of the branches moving on the
ceiling (1, с. 102)
You can scare a kid into convulsions (1, с. 103)
‘And always you'd be afraid that the noises might stop for a little while,
and then there would be a laugh right over your face and a breath of air like
stale cabbage on your face, and then hands on your throat’ (1, с. 106)
66

В оповіданні ‘Gray Matter’/ «Сіра істота» було зафіксовано випадків
вживання 5 лексем на позначення емоції страху: scared (2 випадки
вживання), awful (2 випадки вживання), horrible. Наприклад:
I can’t stand to go back there. I’m scared (1, с. 109)
It’s . . . it’s . . . oh Lord, it’s awful! (1, с. 110)
There wasn’t nothing for a while, and then some horrible squishing
noises, like a man in rubber boots walking through mud (1, с. 117)
В оповіданні ‘Trucks’/ «Вантажівки» семантичне поле FEAR
представлене 5 лексемами: fear (2 випадки вживання), horror, horribly,
frightened. Наприклад:
He couldn’t have been any more than five or six running steps from the
edge of the flat parking lot when he turned back to look, fear scrawled on his
face (1, с. 131)
The kid froze, his face stamped with horror, his eyes blank, the pupils
dilated down to pinpricks. I gave him a hard shove, spilling half his water (1,
с. 133)
It was the girl. In the shadows her eyes were wide and she looked
horribly frightened (1, с. 135)
В оповіданні ‘Sometimes They Come’/ «Іноді вони
повертаються» ми зафіксували використання 8 лексем: scared (5
випадків вживання), terror (2 випадки вживання), frightened. Наприклад:
He was getting very scared (1, с. 153)
The old dreamy terror was on him, and he knew the answer (1, с. 154)
She would be sympathetic but frightened and unbelieving (1, с. 155)
В оповіданні ‘Strawberry Spring’/ «Полунична весна» було
встановлене вживання 2 лексем: alarm, nervous. Наприклад:
There was a hysterical false alarm on the twentieth when a boy was
found
unconscious in the same parking lot where the body of Gale Cerman had been
found (1, с. 173)
67

‘But I’m nervous. Are you?’ (1, с. 174)
В оповіданні ‘The Ledge’ / «Карниз» було зафіксовано випадків
вживання 4 лексем на позначення емоції страху: nervous, panic, terror,
frightened. Наприклад:
Are you nervous? (1, с. 181)
He had broken my concentration, and I could feel panic nibbling at the
edges of my mind with steel teeth (1, с. 186)
A torrent of terror wanted to rush in and drown me (1, с. 186)
I got up, suddenly feeling more frightened than I had on the ledge (1,
с. 190)
В оповіданні ‘The Lawnmower’ / «Газонокосар» було зафіксовано 5
випадків вживання лексем на позначення емоції страху: terror, panicky,
horror, horrified, nerveless. Наприклад:
It must have been hiding in stunned terror just ahead of the mower, in
the swath of grass about to be slaughtered (1, с. 197)
It bolted across the cut band of lawn toward safety under the porch, a
panicky brown streak (1, с. 197)
Harold stood paralyzed with horror, stocks, bonds, and bisonburgers
completely forgotten (1, с. 197)
Harold Parkette refused to look, as if by refusing he could deny the
grotesque spectacle that the Castonmeyers and Smiths – wretched Democrats
both – were probably drinking in with horrified but no doubt righteously
I-told-you-so eyes (1, с. 198)
The telephone dropped from Harold’s nerveless fingers as the
lawnmower began to advance on him, cutting through the nap of Carla’s new
Mohawk rug and spitting out brown hunks of fiber as it came (1, с. 199)
Таким чином, можна стверджувати, що в матеріалі нашого
дослідження семантичне поле FEAR представлене наступним чином: у 88
випадках компонент horror був реалізований 17 разів (19%), fear – 16
(18%), terror – 14 (16%), scare – 10 (11%), awe – 8 (9%), afraid – 7 (8%),
68

fright –5 (6%), nervousness – 4 (5%), panic – 2 (2,5%), alarm – 1 (1,1%),
аgitation – 1(1,1%), anxiety – 1 (1,1%), trepidation – 1 (1,1%), disquieting – 1
(1,1%). Отримані результати представлені на Рис. 3.1.

Рис. 3.1. Семантичне поле FEAR в оповіданнях С. Кінга

Спираючись на класифікацію емотивної лексики В. І. Шаховського,
ми розподілили емотивну лексику, пов’язану з концептом FEAR, на 3
групи:
1) лексика, що називає емоцію;
2) лексика, що описує емоції;
3) лексика, що виражає емоції.
Перша група представлена лексемами, що безпосередньо називають
емоцію страху (в нашому дослідженні це 14 лексем та їхні похідні, описані
вище: horror, fear, terror, scare, awe, afraid, fright, nervousness, panic, alarm,
аgitation, anxiety, trepidation, disquieting).
Друга група є найчисельнішою, оскільки відображає вербалізовані у
художному тексті невербальні реакції суб’єкта на ситуацію страху. Як
зазначалося вище, до них відносяться: жести, міміка, пози, вираз обличчя,
фізіологічні ознаки, голос та ін.
69

Розглянемо кожну з цих груп на прикладах із матеріалу дослідження.
Так, у оповіданнях знаходимо опис емоції страху, вираженої за
допомогою жестів:
(1) I can only think she took me for Stephen himself, for she raised her
hand in the prong-fingered sign of the evil eye and screamed (1, с.
30)
Гадаю, вона сприйняла мене за самого Стівена – бо,
збліднувши, осінила себе хрестом і з жахом закричала.
(2) Calvin screamed and lifted an arm to shield his face (1, с. 44)
Келвін закричав і підняв руку, щоб прикрити обличчя.
(3) Wisconsky screamed and put his hands over his head (1, с. 56)
Вісконскі закричав і прикрив голову руками.
Далі розглянемо приклади вербалізації емоції страху, де покажчиком
є зміна виразу обличчя:
(1) The sudden change in expression from utter, doltish emptiness to one
of frenzied terror was quite wonderful to behold (1, с. 30)
Миттєво на її обличчі бездумна порожнеча змінилася
шаленою гримасою страху – видовище було справді
приголомшливе.
(2) She was suddenly frightened by the sick shadow of fear on her
husband’s face (1, с. 97)
Лише тепер вона помітила, що обличчя чоловіка спотворює
найвідвертіший страх.
(3) I caught a glimpse of myself in the mirror, strained white face with
dark eyes (1, с. 133)
Мимохідь я побачив себе у дзеркалі: напружене бліде
обличчя з темними очима.
Окремо треба виділити описи очей суб’єкта, що переживає емоцію
страху. Наприклад:
70

(1) Cal began to speak; then I saw his eyes jerked to a spot behind me;
then his words became a scream (1, с. 34)
Кел замовк, і я побачив, як його очі розширилися,
втупившись у щось у мене за спиною. Потім він закричав.
(2) In the shadows her eyes were wide and she looked horribly frightened
(1, с. 135)
У темряві я побачив, що її очі були широко відкриті, а сама
вона виглядала наляканою до смерті.
(3) Lawson glanced over his shoulder and his eyes widened. The walls
had become misty, insubstantial (1, с. 166)
Лоусон озирнувся через плече, і його очі округлилися: стіни
кімнати розповзалися, мов туман.
Приклади вербалізації страху в описах пози персонажу:
(1) Found him swooned over his writing table; he still sleeps; yet for those
few moments how nobly he acquitted himself while I stood paralyzed
and shattered! (1, с. 33)
Звісно, там, у підвалі, він поводився як герой – поки я стояв,
скутий жахом!
(2) But I stood frozen and the alien presence filled me like an ancient
vessel that had waited for years – for generations! (1, с. 45)
А я стояв, наче заморожений, наповнений чимось чужим,
мов давній посуд, що чекав роки… ні, цілі покоління!
(3) They sat for a moment in silence, feeling the fear crawl up their legs
(1, с. 94)
Деякий час вони сиділи мовчки, відчуваючи, як у їхні душі
повільно і невблаганно проникає страх.
Приклади вербалізації страху в описах прояву певних фізіологічних
ознак персонажів:
(1) Warwick reached it first, and Hall saw his face go white as paper. Spit
ran down his chin. (1, с. 61)
71

Ворвік дістався туди першим, і Холл побачив, як його
обличчя побіліло, мов папір. Слина текла йому по
підборіддю.
(2) Stanner seemed to grow even more white; the blotches on his nose
and cheeks stood out like birthmarks (1, с. 81)
Здавалося, Стеннер побілів ще більше – червонуваті цятки на
носі та щоках стали яскравішими і тепер нагадували родимі
плями.
(3) Hunton’s eyes bulged madly from his head, and his hands were claws
as he scratched at the front of Martin’s robe. There was a small
oozing cut on his cheek and his face was splashed with dirty gray
specks of powdered cement. His hair had gone dead white (1, с. 97)
Вигляд у Хантона був жахливий – очі вискакували з орбіт,
він намертво вчепився пальцями в халат Мартіна. На щоці
виднівся свіжий поріз, усе обличчя було вкрите якимось
сірим пилом. А волосся… волосся стало зовсім білим.
(4) ‘I just couldn’t go back. When I got near Trades, my chest would
tighten up. I couldn’t breathe right, I got cold sweat – ‘ (1, с. 144)
Просто не міг переступити поріг цього закладу. Підходжу до
училища, а у мене все стискається. Повітря не вистачає, лоб
вкривається потом…
Приклади вербалізації страху в характеристиках голосу:
(1) George Stanner began to scream. It was a high, wailing,
blood-maddened sound that filled the laundry, echoing off the steel
faces of the washers, the grinning mouths of the steam presses, the
vacant eyes of the industrial dryers (1, с. 88)
І раптом Джордж Стеннер закричав. Це був жахливий,
пронизливий крик, точніше навіть завивання, що миттєво
заповнило всю кімнату, відлунюючи від металевих облич
72

пральних машин, від усміхнених пащ парових пресів, від
порожніх очниць величезних сушарок.
(2) ‘The boss,’ Harold repeated faintly (1, с. 198)
– Бос… – ледве чутно прошепотів Гарольд.
Окремо виділимо таку невербальну реакцію, як рух (втеча), оскільки
вона є типовою для людини, що переживає емоцію страху. Наприклад:
(1) Hall turned away and began to make his way back rapidly, halting
the rats with his hose, which was growing less and less potent (1, с. 61)
Холл озирнувся і став швидко пробиратися до виходу,
розчищаючи собі шлях усе слабшою і слабшою течією води.
(2) They turned to run and another fissure opened at their feet. Behind
them, a great screaming roar as the thing came free. Hunton leaped
over, but Jackson stumbled and fell sprawling…. He ran; Jackson’s
dying scream followed him (1, с. 96)
Вони розвернулися і кинулися геть, але тут під їхніми ногами
розповзлася ще одна тріщина. А за спиною лунало завивання
та тупіт, який може видавати тільки опинившийся на волі
дикий звір. Хантон перестрибнув через тріщину, а Джексон
спіткнувся і впав на спину… І він побіг. Позаду пролунав
пронизливий крик Джексона і відразу обірвався
(3) It was just a second, just a second before Bertie and me was down
those stairs like schoolkids, four an’ five at a time, and out the door
into the snow, slipping an’ sliding (1, с. 118)
Вже за мить, буквально за секунду, ми з Верті злетіли
сходами, немов перелякані школярі, і стрімголов вибігли на
вулицю, спотикаючись і підслизуючись на льоду.
Слід зазначити, що найчастіше ці дескрипції в матеріалі дослідження
реалізуються не ізольовано, а в комплексі, що посилює напруження читача.
Наприклад, в оповіданні «Жереб Ієрусалиму» при описі реакції місіз
73

Клоріс ми спостерігаємо поєднання декількох характеристик: зміну виразу
обличчя, пози і фізіологічних ознак:
(1) ‘God!’ She went pale as milk, and tottered. I put out a hand to steady
her. Her eyes rolled horribly, and for a moment I was sure she would
swoon (1, с. 31)
– Боже! – вона зблідла, мов молоко, і похитнулася. Я
простягнув руку, щоб її підтримати. Її очі закотилися, і на
мить я був певен, що вона знепритомніє.
Так само в оповіданні «Вантажівки» автор комбінує декілька
невербальних реакцій: застиглу позу, вираз обличчя і вираз очей.
(2) The kid froze, his face stamped with horror, his eyes blank, the pupils
dilated down to pinpricks (1, с. 133)
Хлопець завмер, на обличчі застиг жах, очі потьмяніли,
зіниці зменшилися до розмірів голівки шпильки.
В результаті аналізу ми зафіксували 94 текстові дескрипції, які
описують фізіологічний і психологічний стан індивіда, що переживає
емоцію страху.
Третя група емотивів представлена лексикою, що виражає емоції – це
вигуки персонажів, які переживають страх. У матеріалі дослідження
кількість таких лексем становить 52 одиниці. Наприклад:
(1) ‘Don’t, Mr. Boone!’ Cal cried suddenly. ‘I’m afraid – ‘ (1, с. 28)
– Не треба, містер Бун! – раптом закричав Кел. Боюся..
(2) ‘God,’ Calvin whispered (1, с. 44)
– Боже! – прошепотів Келвін.
(3) ‘Jee-sus,’ one of the men said, looking green (1, с. 52)
– Боже! – прошепотів, позеленівши від страху, один із
присутніх.
(4) ‘HALL, FOR GOD’S SAKE–‘ (1, с. 56)
Холл, заради Бога…
74

(5) Stanner drew in a great, whooping gasp of air and screamed again:
‘Oh God of Christ I’m caught I’M CAUGHT – ‘ (1, с. 59)
Стеннер різко вдихнув, голосно хлипаючи, і знову закричав:
«О Боже, мене затягнуло… МЕНЕ ЗАТЯГНУЛО!»
Підбиваючи підсумки, можна говорити про те, що емотивна лексика,
яка описує емоції, зокрема емоцію страху, є найчисельнішою, що є цілком
закономірним для художнього тексту.

Висновки до розділу 3

1. Творчість С. Кінга вирізняється глибоким психологізмом,
соціальною обґрунтованістю та майстерним поєднанням
реалістичних і фантастичних елементів. Серед жанрових
різновидів творів письменника виокремлюють наступні: жахи,
психологічний трилер, фентезі, наукова фантастика, соціальна
драма.
2. Засоби вербальної концептуалізації емоцій представлені
одиницями всіх мовних рівнів, серед яких найбільш виразними є
лексичні та фразеологічні.
3. Невербальні знаки, що виражають емоції, проявляються
мимовільно у жестах, міміці, пантомімі, оскільки зумовлені
фізіогномічною природою емоцій і пов’язані з конкретними діями
та поведінковими реакціями. До основних невербальних засобів
вираження емоцій належать: жести (свідомі рухи тіла, розраховані
на сприйняття спостерігачем); міміка (значущі рухи м’язів
обличчя); пози (фіксовані положення тіла); вираз обличчя
(усталені м’язові конфігурації, що відбивають емоційний стан);
фізіологічні ознаки (зміна кольору шкіри, тремтіння тощо). У
художньому тексті невербальні засоби вираження емоцій також
можуть бути вербалізовані у текстових описах подій і ситуацій.
75

4. Семантичне поле FEAR представлене у матеріалі дослідження
наступним чином: у 88 випадках компонент horror був
реалізований 17 разів (19%), fear – 16 (18%), terror – 14 (16%),
scare – 10 (11%), awe – 8 (9%), afraid – 7 (8%), fright –5 (6%),
nervousness – 4 (5%), panic – 2 (2,5%), alarm – 1 (1,1%), аgitation –
1(1,1%), anxiety – 1 (1,1%), trepidation – 1 (1,1%), disquieting – 1
(1,1%).
5. Згідно з класифікацією емотивної лексики В. І. Шаховського, ми
розподілили емотивну лексику, пов’язану з концептом FEAR, на 3
групи: лексика, що називає емоцію; лексика, що описує емоції;
лексика, що виражає емоції.
6. Перша група представлена лексемами, що безпосередньо
називають емоцію страху – це 14 лексем та їхні похідні: horror,
fear, terror, scare, awe, afraid, fright, nervousness, panic, alarm,
аgitation, anxiety, trepidation, disquieting.
7. Друга група є найчисельнішою, оскільки відображає вербалізовані
у художному тексті невербальні реакції суб’єкта на ситуацію
страху: жести, міміка, пози, вираз обличчя, фізіологічні ознаки,
голос та ін. Ми зафіксували 94 текстові дескрипції, які описують
фізіологічний і психологічний стан індивіда, що переживає
емоцію страху.
8. Третя група емотивів представлена лексикою, що виражає емоції і
формується за рахунок вигуків персонажів художнього тексту, які
переживають страх (52 одиниці).

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дослідження емоційної лексики, як і багатовимірний аналіз
емоційного мовлення, свідчить, що різні фрагменти емоційної сфери
76

людини відображаються й осмислюються в межах парадигми емоційних
концептів.
Мовні репрезентації, притаманні певній етнічній спільноті,
концентруються в релевантних емоційних концептах, які акумулюють
знання про емоції, соціалізовані у певній культурі.
З огляду на багатовимірність феномена емоцій і, відповідно,
інформаційну насиченість знань, що акумулюються та структуруються
концептом, вербалізований емоційний концепт можна визначити як
складне, динамічне структурно-семантичне утворення людської свідомості,
специфіка якого визначається єдністю етнокультурних і соціальних
характеристик.
Лінгвістика емоцій досліджує, як мова відображає, формує та
передає емоційний досвід людини. Її предметом є мовні засоби вираження
емоцій (лексичні, граматичні, інтонаційні), а також семантичні і
прагматичні механізми емоційної комунікації, культурні та когнітивні
чинники, пов’язані з емоціями в мові.
Емоційність є психологічною характеристикою людини, тоді як
емотивність – лінгвістичною. Емотивність означає мовне втілення
емоційності, тобто вираження почуттєвої оцінки об’єкта засобами мови
або мовлення.
Лексика емоцій охоплює три основні групи: одиниці, що називають
емоції; одиниці, що описують емоції; одиниці, що виражають емоції.
Мовна репрезентація емоцій здійснюється через різноманітні засоби на
різних мовних рівнях – фонетичному, лексичному, морфологічному,
синтаксичному та текстовому.

Особливий інтерес у дослідженні текстової категорії емотивності
викликає аналіз страху – фундаментальної психологічної категорії, яка має
як біологічне, так і соціокультурне підґрунтя. Дослідження емотивності
художнього тексту через призму страху дозволяє інтегрувати психологічну
77

та лінгвістичну перспективи, виявляючи способи, якими текст відтворює
емоційний досвід і впливає на емоційну сферу адресата. Це відкриває
можливість не лише для систематизації засобів вербалізації страху в
художньому мовленні, а і для поглибленого аналізу їхньої функціональної
ролі у структурі тексту.
Ми розподілили емотивну лексику, пов’язану з концептом FEAR, на 3
групи: лексика, що називає емоцію; лексика, що описує емоції; лексика,
що виражає емоції. Перша група представлена лексемами, що
безпосередньо називають емоцію страху – це 14 лексем та їхні похідні:
horror, fear, terror, scare, awe, afraid, fright, nervousness, panic, alarm,
аgitation, anxiety, trepidation, disquieting. Друга група є найчисельнішою,
оскільки відображає вербалізовані у художному тексті невербальні реакції
суб’єкта на ситуацію страху: жести, міміка, пози, вираз обличчя,
фізіологічні ознаки, голос та ін. Ми зафіксували 94 текстові дескрипції, які
описують фізіологічний і психологічний стан індивіда, що переживає
емоцію страху. Третя група емотивів представлена лексикою, що виражає
емоції і формується за рахунок вигуків персонажів художнього тексту, які
переживають страх (52 одиниці).
Щодо перспектив дослідження, вважаємо, що вивчення вираження
емоцій у лінгвістиці є надзвичайно перспективним. На сучасному етапі
розвитку науки особлива увага приділяється емоційному аспекту
комунікації, зокрема виявленню та опису взаємозв’язку емоційних
переживань людини з її когнітивною сферою та комунікативною
поведінкою. Важливим є детальний аналіз емоційно-експресивного
потенціалу та художньо-образотворчих функцій мовних засобів
емоційності й експресивності, оскільки окреслення цих засобів має
значення як для теорії, так і для практики перекладу. Ігнорування засобів
вираження експресії в тексті може призвести до неадекватного перекладу
та спотворення авторської інтенції.

78

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

79

1. Білас І. Категорія емотивності у лінгвістиці // Мова і культура. 2011.
Вип. 14. Т. 3. С. 17-24. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mik_2011_
14_3_5 (дата звернення: 20.07.2025)
2. Бондар Є. Емотивність художнього тексту // Магістерські філологічні
студії’2025: збірник наук. праць студентів. Черкаси: ФОП Гордієнко,
2025. С.
3. Борисов О. О. Мовні засоби вираження емоційного концепту СТРАХ:
лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі сучасної англомовної
художньої прози: автореф. дис…канд.філол.наук: 10.02.04.
Донецький національний університет, 2005. 21 с. URL:
http://erpub.chnpu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/8435/1/aref_B
orisov.pdf (дата звернення: 22.07.2025)
4. Борисов О. О. Невербальні маркери вираження емоційного концепту
СТРАХ (на матеріалі англомовної художньої прози) // Вісник
Житомирського педагогічного університету. 2004. № 16. С. 130-133.
URL: https://eprints.zu.edu.ua/1004/ (дата звернення: 07.07.2025)
5. Воробйова О. П. Поетика хвиль в контексті емоційного резонансу
(нарис з когнітивної емотіології) // Мова, культура й освіта в
сучасному світі: зб. наук. праць до 90-річчя проф. Романовського О.
К. / Відп. ред. Стишова О. А. К.: Вид. центр КНЛУ, 2008. С. 126 -135.
6. Гладьо С. В. Емотивність художнього тексту: семантико-когнітивний
аспект (на матеріалі сучасної англомовної прози): автореф. дис...
канд. філол. наук: 10.02.04; Київ. держ. лінгв. ун-т. 2000. 26 с. URL:
https://surl.li/cpicif (дата звернення: 12.07.2025)
7. Гнезділова Я. В. Емоційність та емотивність сучасного англомовного
дискурсу: структурний, семантичний і прагматичний аспекти:
автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.04. Київ, 2007. 20 с. URL:
http://rep.knlu.edu.ua/xmlui/handle/787878787/1226 (дата звернення:
08.07.2025)
80

8. Губа Л. Художній текст як об’єкт лінгвістичних досліджень //
Наукові записки Національного університету «Острозька академія».
2015. Вип. 58. С. 93-96. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoaf
_2015_58_37 (дата звернення: 07.07.2025)
9. Заболотна Т. Невербальні та вербальні компоненти спілкування як
засоби вираження емоцій // Актуальні питання гуманітарних наук.
2023. Вип. 61. Т. 1. С. 176-181. URL:
http://www.aphn-journal.in.ua/archive/61_2023/part_1/61-1_2023.pdf#pa
ge=175 (дата звернення: 05.07.2025)
10. Заболотна Т. Роль вербальних і невербальних засобів вираження
емоцій у художньому тексті // Теоретична і дидактична філологія.
2023. Випуск 36. С. 154-163. URL: https://tdpjournal.com/index.
php/journal/article/download/273/221 (дата звернення: 20.07.2025)
11. Залужна О., Колісник Д. Лінгвоемоціологія як міждисциплінарна
наука: генеза, еволюція, основні концепції // Актуальні питання
гуманітарних наук. 2024. Вип. 78. Т. 1. С. 228-235. URL:
https://doi.org/10.24919/2308-4863/78-1-32 (дата звернення:
20.07.2025)
12. Залужна О. О., Соколова В. М. Структурно-семантичні особливості
вербалізації емоційних станів у сучасному англійськомовному
літературному дискурсі (на матеріалі роману Е. Ґілберт «Їсти,
молитися, кохати») // Наукові записки Національного університету
«Острозька академія». Серія «Філологія». Острог: Вид-во НаУОА,
2021. Вип. 11(79). С. 68-71. URL: https://doi.org/10.25264/
2519-2558-2021-11(79)-68-71 (дата звернення: 21.07.2025)
13. Коваль Л. Проблема вербалізації емоцій у науковому дискурсі//
Актуальнi питання гуманiтарних наук. 2021. Вип. 41. том 3. С.
140-145. URL:
http://www.aphn-journal.in.ua/archive/41_2021/part_3/23.pdf (дата
звернення: 06.07.2025).
81

14. Коляда Е. К., Янков А. К. Іменникова репрезентація емоції «СТРАХ»
у сучасній англійській мові // Наукові записки Національного
університету «Острозька академія». Серія «Філологічна». 2015. Вип.
52. С. 137-139. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoaf_2015_52_48
(дата звернення: 20.07.2025)
15. Кость І. Емоційний стан страху та його вербалізація у прозовому
тексті // Філологічні студії. 2011. Вип. 6. С. 617-627. URL:
https://surl.lt/udsioq (дата звернення: 20.07.2025)
16. Красовська І. Особливості концептуалізації позитивних емоцій.
2011. URL: https://cusu.edu.ua/download/nz_2011_95_1.pdf#page=65
(дата звернення: 20.09.2025)
17. Крисанова Т. А. Сучасний стан розвитку лінгвістики емоцій //
Вісник Харківського національного університету імені В. Н.
Каразіна. Серія «Романо-германська філологія. Методика викладання
іноземних мов». 2014. № 1125. Вип. 79. С. 78-84. URL:
https://periodicals.karazin.ua/foreignphilology/article/view/2683 (дата
звернення: 20.07.2025)
18. Кузенко Г. Мовні засоби вираження емотивності // Наукові записки
НаУКМА. 2000. Т. 18: Філологічні науки. С. 76-83. URL:
https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/9836 (дата звернення:
23.07.2025)
19. Лещенко Г. В. Категорія напруженості в англомовному
гостросюжетному оповіданні: лінгвокогнітивний аспект: дис…
д. філол. н.: спец. 10.02.04 – германські мови. Харків, 2018. 379 с.
20. Малиненко О. Є. Особливості лінгвістичної категоризації емоцій //
Нова філологія. 2014. № 62. С. 186-192. URL: http://nbuv.gov.ua/
UJRN/Novfil_2014_62_42 (дата звернення: 05.07.2025)
21. Мац І. Різновиди емоцій та способи їх вербалізації (на матеріалі
англійської мови) // Вісник Житомирського державного університету
82

імені Івана Франка. 2003. № 11. С. 181-183. URL: http://eprints.zu.edu.
ua/3511/1/03miiesv.pdf (дата звернення: 05.07.2025)
22. Михальчук Н. Психолінгвістичні особливості репрезентації емоцій
за допомогою концепту «страх» // Проблеми сучасної психології.
2020. Вип. 48. С. 206-227. URL:
https://journals.uran.ua/index.php/2227-
6246/article/view/200858/200922 (дата звернення: 10.07.2025)
23. Мілова М. «Експресивність» та «емотивність» у мові та мовленні.
Рівні передачі емоцій у художньому англомовному тексті // Науковий
вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2014. № 9. С.
104-107. URL:
http://www.vestnik-philology.mgu.od.ua/archive/v9/28.pdf (дата
звернення: 05.07.2025)
24. Петренко Є. До проблеми вербалізації емоцій // Науковий вісник
Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2018.
№ 37. Т. 4. С. 81-84. URL: http://www.vestnik-philology.mgu.od.ua/
archive/v37/part_4/Filologi37_4.pdf#page=81 (дата звернення:
2.07.2025)
25. Пініч І. П. Сучасна лінгвістика емоцій: інтегральний підхід // Вчені
записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія.
Журналістика. 2021. Т. 32 (71). № 2. Ч. 2. С. 1-7. URL:
https://www.academia.edu/65338021/Modern_Linguistics_of_Emotions_
An_Integral_Approach (дата звернення: 12.07.2025)
26. Приходченко О. О. Репрезентація емоції «СТРАХ» у сучасних
англомовних романах-трилерах // Нова філологія. 2024. № 93. С.
141-147. URL: https://doi.org/10.26661/2414-1135-2024-93-20 (дата
звернення: 2.07.2025)
27. Прокойченко А. В. Дослідження категорії емотивності у контексті
антропоцентричної парадигми сучасної лінгвістики // Наукові
записки Національного університету «Острозька академія». Серія
83

«Філологічна». Острог: Вид-во Національного університету
«Острозька академія». 2015. Вип. 53. С. 198-200. URL:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoaf_2015_53_76 (дата звернення:
20.07.2025)
28. Романова Н. Проблема емоційної і емотивної лексики // Науковий
вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки.
2011. С. 174-178. URL: https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/
4147/1/Romanova.pdf (дата звернення: 20.07.2025)
29. Романова Н. Психолінгвістичні методи дослідження емотивної
лексики // Наукові записки. Серія «Філологічна». 2012. Вип. 29. С.
176-179. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoaf_2012_29_59 (дата
звернення: 13.07.2025)
30. Саржевський С. Психологія та патологія емоцій, волі, уваги:
навчально-методичний посібник для студентів 4 курсу медичних
факультетів. URL: https://surl.lu/bxteau (дата звернення: 05.09.2025)
31. Свідер І. А. Основні особливості емотивного тексту // Наукові праці
Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана
Огієнка. Філологічні науки. 2013. Вип. 33. С. 275-278. URL:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npkpnu_fil_2013_33_71 (дата звернення:
13.07.2025)
32. Сліпецька В. Вербалізація негативних емоцій: тенденції формування
нового мовленнєвого стандарту // Науковий вісник ДДПУ імені
І. Франка. Серія «Філологічні науки». Мовознавство. 2015. Вип. 3.
С. 250-255. URL:
http://ddpu-filolvisnyk.com.ua/uploads/arkhiv-nomerov/2015/NV_2015_3
/42.pdf (дата звернення: 10.07.2025)
33. Сліпецька В. Лінгвістика емоцій: етапи становлення (дослідницькі
теорії, школи, персоналії) // Проблеми гуманітарних наук. Серія
«Філологія». 2019. Вип. 44. С. 83-92. URL:
84

https://doi.org/10.24919/2522-4557.2019.44.187599 (дата звернення:
20.07.2025)
34. Ставчук Н. Емоція як об’єкт лінгвістичних досліджень // Збірник
наукових праць студентів та молодих учених. / упор. Т. О. Вінг.
Умань: ВПЦ «Візаві», 2018. 250 с. С. 170-175. URL:
http://dspace.udpu.edu.ua:8181/handle/6789/9560 (дата звернення:
20.07.2025)
35. Станко Д. Розмежування понять «емоційність», «емотивність»,
«експресивність» та «оцінність» у сучасному мовознавстві // Сучасні
дослідження з іноземної філології. 2017. № 15. URL:
http://philol-zbirnyk.uzhnu.uz.ua/index.php/philol/article/view/49 (дата
звернення: 05.07.2025)
36. Чабаненко В. А. Стилістика експресивних засобів української мови.
Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 351 с.
37. Штефанюк Н. Дослідження емотивності як лінгвістичної категорії у
сучасному мовознавстві. // Сучасні дослідження з іноземної
філології. 2017. № 15. URL:
http://respacoll.uzhnu.edu.ua/article/view/142438/ 139960 (дата
звернення: 05.07.2025)
38. Altarriba J., Dasnight D., Canary T. Emotion Representation and
Perception Across Cultures //Online Readings in Psychology and Culture.
2003. 4(1). URL: https://doi.org/10.9707/2307-0919.1033 (дата
звернення: 05.07.2025)
39. Damasio A. The Feeling of What Happens: Body and Emotion in the
Making of Consciousness. San Diego, NY, L: A Harvest Book, 2000. 385
p.
40. Deacon T. W. The Symbolic Species: The Co-Evolution of Language and
the Brain. NY: Norton & Company, 1997. 528 p.
85

41. Ekman P. Emotions Revealed: Recognizing Faces and Feelings to
Improve Communication and Emotional Life. 1st ed. N.Y.: Times Books,
2003. 285 p.
42. Galasinski D. Men and the Language of Emotions. New York: Palgrave
Macmillan, 2004. 183 p.
43. Gawda B. The structure of lay-concepts within the fear spectrum revealed
using emotional verbal fluency // Springer Nature Link. 2020. Vol. 41.
P. 2950-2965. URL:
https://link.springer.com/article/10.1007/s12144-020-00809-x (дата
звернення: 05.07.2025)
44. Izard C. E. The Many Meanings /Aspects of Emotion: Definitions,
Functions, Activation, and Regulation // Emotion Review. 2010. P.
363-370. URL: https://surl.li/rxmmct (дата звернення: 05.07.2025)
45. Izard C. The Psychology of Emotions. NY: Springer US, 2004. 452 p.
46. Lee K., Satpute A. More than labels: neural representations of emotion
words are widely distributed across the brain // Social Cognitive and
Affective Neuroscience. 2024. Vol. 19. Issue 1. URL:
https://academic.oup.com/scan/article/19/1/nsae043/7696872 (дата
звернення: 08.07.2025)
47. Lindquist K. Language and Emotion: Introduction to the Special Issue //
Springer Nature Link. 2021. Vol. 2. P. 91-98. URL:
https://link.springer.com/article/10.1007/s42761-021-00049-7 (дата
звернення: 15.07.2025)
48. Lindquist K. The role of language in emotion: Existing evidence and
future directions // Current Opinions in Psychology. 2017. P. 135-139.
URL: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/28950959/ (дата звернення:
05.07.2025)
49. Ming L. Language-specific representation of emotion-concept knowledge
causally supports emotion inference // Science Direct. 2024. Vol. 27. Issue
12. URL: https://surli.cc/jbtbbj (дата звернення: 05.07.2025)
86

50. Mykhalchuk N., Bihunova S. The Verbalization of the Concept of “Fear”
in English and Ukrainian Phraseological Units // Cognitive Studies. 2019.
Issue 19. P. 1-11. URL: https://doi.org/10.11649/cs.2043 (дата
звернення: 15.07.2025)
51. Mykhalchuk N., Onufrieva L. Psycholinguistic Features of
Representation of Emotions by the Concept of “Fear” // Проблеми
сучасної психології. 2020. No. 48. P. 206-227. URL:
https://doaj.org/article/354d6011dc7b44 d8b6d08a7d9c921a2f (дата
звернення: 15.07.2025)
52. Oatley K. Emotions: A Brief History. Oxford: Blackwell Publishing,
2004. 190 p.
53. Ohman A. Fear and Anxiety: Evolutionary, cognitive, and clinical
perspectives // Handbook of emotions / eds. M. Lewis & J.M.
Haviland-Jones. New York: The Guilford Press, 2000. P. 573-593. URL:
https://core.ac.uk/download/pdf/229593092.pdf (дата звернення:
15.07.2025)
54. Strobel L. Linguistic Realizations of the Concept of FEAR // Meaning,
Frames, and Conceptual Representation / eds. Thomas Gamerschlag,
Doris Gerland, Rainer Osswald & Wiebke Petersen. Düsseldorf: dup.,
2015. P. 219-236. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/229593092.pdf
(дата звернення: 15.07.2025)
55. Wierzbicka A. Emotional Universals // Language Design. 1999. № 2. P.
23-69. URL:
https://www.researchgate.net/publication/243784797_Emotions_
Across_Languages_and_Cultures (дата звернення: 05.07.2025)
56. Zhgun D. Linguistic Representation of Emotional and Evaluative
Overtones in English Literary Discourse // London Journal of Research in
Humanities and Social Sciences. 2023. Vol. 23 Issue 19. Compilation 1.0.
P. 15-33. URL: https://surl.li/woxlue (дата звернення: 15.07.2025)
87

57. Zhgun D. The Semantic Content of the Notions Fear and Anger and the
Conditional Changes of These Emotions // Lengua y Habla. 2019. Num.
23. P. 243-257. URL: https://www.redalyc.org/journal/5119/
511966657013/html/ (дата звернення: 15.07.2025)

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

1. King S. Night Shift. NY-London: Doubleday. 307 p. URL:
https://surl.lu/wfdtnl (дата звернення: 15.07.2025)

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets