«Управління інноваційним розвитком підприємства в умовах конкурентного ринку» (на матеріалах ПРАТ «Оболонь», м. Київ)

Столяров, Михайло Валерійович
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6619
Назва:	«Управління інноваційним розвитком підприємства в умовах конкурентного ринку» (на матеріалах ПРАТ «Оболонь», м. Київ)
Автори:	Скорик, Олександр Олександрович Столяров, Михайло Валерійович
Ключові слова:	ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК, УПРАВЛІННЯ;КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ, БІЗНЕС, ЕКОНОМІКА
Дата публікації:	гру-2025
Короткий огляд (реферат):	АНОТАЦІЯ на кваліфікаційну роботу магістра на тему: УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ КОНКУРЕНТНОГО РИНКУ (НА МАТЕРІАЛАХ ПРАТ «ОБОЛОНЬ», М. КИЇВ) Здобувача групи ЕПМ-24-2 Столярова Михайла Валерійовича (шифр групи) (прізвище, ім’я, по батькові) факультету економіки та управління денної форми навчання спеціальності 076 – Підприємництво та торгівля Кваліфікаційна робота магістра містить 104 сторінки, 24 таблиці, 5 рисунків, список літератури з 92 найменувань. Об’єктом дослідження є процес управління інноваційним розвитком підприємства в умовах конкурентного ринку. Предметом дослідження є економічні механізми, методи та інструменти формування й реалізації інноваційної стратегії підприємства, а також оцінювання її ефективності. Метою кваліфікаційної роботи магістра є теоретико-методичне обґрунтування сутності, структури та економічних аспектів управління інноваційним розвитком підприємства в умовах конкурентного ринку, а також аналіз особливостей і ефективності інноваційної діяльності підприємства. Завданнями роботи є: - розкрити економічну сутність та концептуальні основи інноваційного розвитку підприємства; - дослідити міжнародний досвід державної підтримки інновацій; - здійснити дослідження основних фінансово-економічних показників та оцінити рівень інноваційної активності підприємства; - визначити стратегічні напрями підвищення інноваційної діяльності та розробити можливі інноваційні рішення. Методи дослідження: системний, структурно-функціональний, економіко-статистичний, графічний і порівняльний методи. За результатами дослідження сформульовані висновки теоретичного та практичного характеру, які відображають вирішення завдань кваліфікаційної роботи магістра відповідно до поставленої мети. Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці пропозицій щодо напрямів підвищення ефективності інноваційного розвитку підприємства та економічного обґрунтування заходів удосконалення інноваційної діяльності ПРАТ «Оболонь» в умовах конкурентного ринку. Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра – 2025 Рік захисту роботи – 2025 SUMMARY for master’s qualification work at the subject MANAGEMENT OF THE INNOVATIVE DEVELOPMENT OF THE ENTERPRISE IN THE CONDITIONS OF A COMPETITIVE MARKET (BASED ON THE MATERIALS OF THE PRJSC STOCK "OBOLON", KYIV) Student of the group ЕPM-24-2 STOLIAROV Mykhailo Faculty of the Economics and Management, full-time education Specialty 076 Entrepreneurship and trade Master’s qualification work consists of the: 104 pages, 24 tables, 5 drawings, list of references of the 92 names. The object of the study is the process of managing the innovative development of an enterprise in a competitive market. The subject of research is economic mechanisms, methods and tools for the formation and implementation of the enterprise's innovation strategy, as well as assessing its effectiveness. The purpose of the master’s qualification work is a theoretical and methodological justification of the essence, structure and economic aspects of managing the innovative development of an enterprise in a competitive market, as well as an analysis of the features and effectiveness of the enterprise's innovative activity. The tasks of the work are: - to reveal the economic essence and conceptual foundations of the innovative development of an enterprise; - to study the international experience of state support for innovations; - to conduct research on the main financial and economic indicators and assess the level of innovative activity of the enterprise; - to determine strategic directions for increasing innovative activity and develop possible innovative solutions. Research methods: systemic, structural-functional, economic-statistical, graphic and comparative methods. According to the results of the research conclusions of a theoretical and practical nature were formulated, which reflect the solution of the tasks of the master's qualification work in accordance with the set goal. The practical significance of the results obtained lies in the development of proposals for areas of increasing the efficiency of the innovative development of the enterprise and the economic justification of measures to improve the innovative activities of PRJSC "Obolon" in a competitive market. Year of completion of a bachelor’s qualification work – 2025 Year of the protection of the bachelor’s qualification work – 2025
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу):	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6619
Розташовується у зібраннях:	076 Підприємництво, торгівля і біржова діяльність/Підприємство та торгівля (ОП Підприємництво та економіка підприємства)
Файли цього матеріалу:
Файл	Опис	Розмір	Формат
Диплом Столяров.docx Restricted Access		189.36 kB	Microsoft Word XML	Переглянути/Відкрити Запит копії
Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
93
мінІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Черкаський державний технологічний університет
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ




Пояснювальна записка
до кваліфікаційної роботи
магістра

на тему: «Управління інноваційним розвитком підприємства в умовах конкурентного ринку» (на матеріалах ПРАТ «Оболонь», м. Київ)




Виконав: здобувач 2 курсу, групи ЕПМ-24-2
спеціальності 076 «Підприємництво та торгівля»
                                                                            _____________________ Столяров М.В.________________
(прізвище та ініціали)
                                                          Керівник _____к.е.н., доцент Скорик О.О._____
(прізвище та ініціали)
                                                                    Рецензент ________________________________________
(прізвище та ініціали)






Черкаси 2025 року


ЗМІСТ
ВСТУП	6
РОЗДІЛ 1	9
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА	9
1.1. Економічна сутність, типи, напрями, принципи, методи і процеси забезпечення інноваційного розвитку	9
1.2. Методичні положення оцінювання інноваційного розвитку	21
1.3. Світовий досвід підтримки інновацій, методи	34
та моделі їх державного регулювання	34
РОЗДІЛ 2	45
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА ПАТ «ОБОЛОНЬ»	45
2.1. Огляд діяльності, етапи розвитку та організаційно-управлінська структура підприємства	45
2.2. Аналіз основних показників діяльності підприємства	50
2.3. Аналіз інновацій, виробництва та реалізації продукції підприємства	66
РОЗДІЛ 3	76
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ	76
3.1. Обґрунтування стратегічних напрямів інноваційного розвитку підприємства	76
3.2. Економічне оцінювання впровадження запропонованих інноваційних рішень	80
3.3. Прогноз результативності інноваційного розвитку підприємства	84
ВИСНОВКИ	92
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	95



ВСТУП

Актуальність теми. Сучасні умови розвитку економіки України характеризуються високим рівнем конкуренції, динамічністю ринкових процесів та зростаючою роллю інновацій як ключового фактора забезпечення стійкої конкурентоспроможності підприємств. Поглиблення глобалізації, цифровізація виробництва, прискорення технологічного оновлення та зміна споживчих запитів зумовлюють необхідність переходу вітчизняних компаній до інноваційно орієнтованих моделей управління. У таких умовах не лише виробничі, але й маркетингові, логістичні, організаційні та комунікаційні процеси потребують модернізації й інтеграції інноваційних рішень.
Для підприємств харчової промисловості, зокрема пивоварного сектору, інноваційний розвиток є критично важливим через високу інтенсивність конкуренції, залежність від технологічної модернізації, потребу в підвищенні якості продукції та необхідність адаптації до змін уподобань споживачів. У той самий час реалізація інноваційної діяльності супроводжується низкою викликів: значними інвестиційними потребами, ризиками технічної та технологічної невизначеності, ринковими коливаннями, зростанням вартості ресурсів та потребою ефективної організації управління змінами.
Аналіз підходів до управління інноваційним розвитком на прикладі ПРАТ «Оболонь» є актуальним з огляду на те, що підприємство є одним із лідерів національного ринку напоїв та має складну багаторівневу виробничу структуру, що потребує систематичної модернізації та підвищення ефективності операцій. Дослідження інноваційної активності підприємства дозволяє сформувати модель управління інноваціями, придатну до застосування на інших підприємствах галузі, а також оцінити перспективи технологічної, цифрової та організаційної трансформації в умовах конкурентного ринкового середовища.
Мета роботи. Метою роботи є теоретичне обґрунтування та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення інноваційної активності та ефективності управління інноваційним розвитком підприємства в умовах конкурентного ринку (на матеріалах ПРАТ «Оболонь»).
Завдання дослідження:
- розкрити економічну сутність та концептуальні основи інноваційного розвитку підприємства;
- дослідити міжнародний досвід державної підтримки інновацій та можливість його застосування в Україні;
- здійснити дослідження основних фінансово-економічних показників та оцінити рівень інноваційної активності підприємства;
- визначити стратегічні напрями підвищення інноваційної діяльності та розробити можливі інноваційні рішення.
Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є процес управління інноваційним розвитком підприємства в умовах конкурентного ринку.
Предмет дослідження. Предметом дослідження є економічні механізми, методи та інструменти формування й реалізації інноваційної стратегії підприємства, а також оцінювання її ефективності.
Методи дослідження. У роботі використано системний, структурно-функціональний, економіко-статистичний, графічний і порівняльний методи.
Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. У першому розділі розкрито теоретико-методологічні засади інноваційного розвитку підприємства, підходи до його оцінювання та міжнародні моделі державної підтримки інновацій. У другому розділі здійснено техніко-економічний аналіз діяльності ПРАТ «Оболонь», вивчено динаміку його ключових показників, оцінено виробничий потенціал і рівень інноваційної активності. У третьому розділі визначено стратегічні напрями підвищення інноваційної діяльності, проведено комплексне економічне оцінювання інноваційних рішень та сформовано прогноз результативності інноваційного розвитку підприємства.


РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА


1.1. Економічна сутність, типи, напрями, принципи, методи і процеси забезпечення інноваційного розвитку

В умовах сучасної ринкової економіки інноваційний характер виробництва є одним з найвагоміших факторів, що визначають успіх підприємства в ринковому середовищі, його фінансову стабільність та конкурентоспроможність. Особливу увагу цей чинник набуває в умовах ринкової трансформації національної економіки, коли інновації слід розглядати як ресурс підвищення конкурентоспроможності продукції окремих підприємств, галузей та промисловості в цілому не лише на вітчизняному ринку, але й міжнародному. Лише створення і впровадження інновацій дозволить Україні на рівних увійти у світове співтовариство цивілізованих країн, звичайно, якщо не вдовольнитися роллю джерела дешевої робочої сили, промислової зони для розміщення екологічно небезпечних виробництв, європейського смітника для захоронення небезпечних відходів чи споживача сурогатних товарів.
В контексті інноваційного розвитку країни саме рівень підприємства, як основної ланки економіки, стає об'єктом сучасних теорій інноваційного розвитку, які вивчають питання оперативної реакції суб’єктів господарювання на зміни ситуації на ринку шляхом розроблення нових конкурентоспроможних видів продукції, зміни власної структури, системи управління виробництвом і збутом, а також цілеспрямованого управління змінами.
Основою інноваційного розвитку економіки будь – якої країни є підприємства, що як найважливіша ланка народного господарства, виступають замовниками, фінансують, втілюють та матеріалізують передові досягнення науки і техніки в процеси виробництва та, безпосередньо, в готову  продукцію. В свою чергу, ефективний інноваційний розвиток повинен базуватися на принципах систематичної та безперервної діяльності – процеси втілення в господарську діяльність та створення інновацій.
Інноваційний розвиток – це зміни, спрямовані на якісне оновлення та підвищення ефективності процесів, продукції, технологій чи організаційних форм, що супроводжується переходом на новий, вищий рівень системної організації. Його джерелом є інновації – нововведення, новітні зміни чи винаходи, які впроваджуються у практику.
Також до поняття інноваційний розвиток можна віднести процес, що охоплює всі сфери діяльності та спрямований на створення, впровадження й поширення нововведень для досягнення якісно нового рівня ефективності та конкурентоспроможності. Це не просто наявність окремих інновацій, а цілеспрямована діяльність, яка веде до системних змін.
Уперше термін «інновація» (нім. іnnovation) був ужитий на початку ХХ століття основоположником теорії інновацій і інноваційного розвитку і введено у науковий лексікон Й.Шумпетером. Він розглядав інновації і іноваційну діяльність, як рушійні сили економічного розвитку. Науковець дав визначення інновації як «будь-якої можливої зміни, що відбувається внаслідок використання нових, або вдосконалених рішень технічного, технологічного, організаційного характеру в процесах виробництва, постачання, збуту продукції, післіпродажного обслуговування».
Інновація (нововведення), за Й.Шумпетером, – це втілення в життя нової комбінації ресурсів (продуктивних сил), що здатна задовольнити нові потреби.
Він вважав, що основним механізмом розвитки економіки є конкуренція, заснована на інноваціях, яка призводить до «творчого руйнування» вже сформованих галузей і ринків, а також творчість людини, новатора-підприємця, здатного втілити нові ідеї в ефективні економічні рішення.
Проведений аналіз літературних джерел щодо інноватики дозволив встановити існування різних точок зору щодо визначення поняття «інновації» (рис. 1).

Проведений аналіз літературних джерел щодо інноватики дозволив встановити існування різних точок зору щодо визначення поняття «інновації» (рис. 1).




















Рисунок 1.1 – Варіанти трактування інновацій
Джерело: Складено автором на основі джерел літератури

Отже, одні автори розглядають інновації як зміни, тобто «Цілеспрямовані зміни, які свідомо впроваджуються в процесі відтворення для кращого задоволення наявної або формування нової суспільної потреби». Або ж «Як будь-яка технічна, організаційна, економічна і управлінська зміна, відмінна від існуючої практики на цьому підприємстві».
Інші науковці вважають, що інновація окреслюється як «комплексний процес створення, поширення і використання нового практичного засобу для кращого задоволення відомої потреби людей».
Є така думка, що інновації варто ототожнювати з процесом створення нового технічного продукту і поширення його по всій економіці, а в довгостроковому плані розглядати як принципове джерело добробуту і результат творчої діяльності, спрямованої на розроблення, створення і поширення нових видів конкурентоспроможності на світовому ринку продукції, сучасних технологій, впровадження нових, адекватних ринковим умовам господарювання організаційних форм і методів управління, нових економічних структур.
Узагальнюючи усі точки зору і методологічні підходи щодо суті інновацій виокремлено такі їх характерні риси:
- інновація є доцільною і корисною зміною в попередньому стані якого-небудь об’єкту, процесу;
- ця зміна повинна отримати практичне застосування і мати корисний результат;
- предметом цих змін можуть бути вибори, технології організація виробництва, управління;
- інновації вважаються найважливішим засобом реалізації цілей розвитку суб’єкта, результатом чого є підвищення ефективності його діяльності.
Враховуючі вищезазначені трактування поняття «інновація», всі їх можна об’єднати у три групи, в яких інновації – це:
1) результат винахідництва;
2) процес якісних змін;
3) інструмент для створення нових можливостей.
Поняття «інновація» включає чотири ключові компоненти:
1) креативність – вміння генерувати нові ідеї;
2) стратегія – з’ясування новизни та корисності ідеї з точки зору розвитку підприємства;
3) реалізація – перехід від нової та корисної ідеї до її реалізації у вигляді конкретних продуктів і послуг. Саме на етапі реалізації відбувається девальвація багатьох творчих і потенційно інноваційних ідей і, відповідно, втрачаються шанси створити для підприємства нову успішну бізнес-модель. 
4) прибутковість – підвищення до максимуму цінності кінцевого продукту і послуг, отриманої від реалізації нової та корисної ідеї. Концепція прибутковості може проявлятися на практиці по-різному, а саме: як фінансовий виграш, як підвищення морального стану співробітників і корпоративної солідарності або як внесок в життя суспільства.
Найбільш повну кваліфікацію інновацій надав Й. Шумпетер у своїх роботах з теорії економічного розвитку. Так, в роботі «Кон’юнктурні цикли» він виокремив базисні і вторинні нововведення. При цьому в кожному із класів використав поняття «кластер» для окреслення групи, сукупності нововведень, що відрізняються певною цілісністю, взаємообумовленістю, спільністю технічних, технологічних, кваліфікаційних, організаційних та інших характеристик. 
Сучасна класифікація інновацій включає такі ознаки, як тип нововведення, механізм здійснення і особливості інноваційного процесу. При цьому передбачається, що будь-які інновації мають комплексний характер і їх варто розглядати як з технологічної, так і з не технологічної точок зору, виходячи з можливих наслідків їх впливу на зовнішнє середовище. 
На рисунку 1.2 представлено виокремлені класифікаційні ознаки інновацій за різними напрямам.


Рисунок 1.2 – Класифікаційні ознаки інновацій
класифікаційні ознаки інновацій		сфера застосування	науково-технічні інновації
		організаційно-економічні інновації
		соціально-культурні інновації
	характер потреб, що задовольняються	інновації, що створюють нові потреби
		інновації, що розвивають існуючі
		предмет і сфера застосування	інновації-продукти
		інновації-процеси
		інновації-сервіс
		інновації-ринки
		міра радикальності	базисні інновації
		системні інновації
		приростаючі інновації
		причини виникнення	стратегічні інновації
		адаптивні інновації
	місце і роль в процесі виробництва	основні інновації
		доповнюючі інновації
		адаптивні інновації
		масштаб поширення	інновації, які використовуються в одній галузі
		інновації, які використовуються в усіх або багатьох галузях

Джерело: Складено автором на основі джерел літератури

Сучасна економічна наука розрізняє різні типи інновацій, а саме:
1. Залежно від кінцевого результату.
Тип 1. Інновація продукту. Інновація продукту або послуги є результатом реалізації на практиці нового способу вирішення проблеми покупця, що приносить вигоду як покупцю, так і підприємству, що впроваджує інновацію.
Тип 2. Інновація процесу. Інновація процесу забезпечує зростання прибутковості, скорочує витрати, підвищує продуктивність праці та заробітну плату персоналу.
Інновація процесу залишається життєвоважливою для зростання підприємства з тієї простої причини, що без удосконалення процесу неможливо впровадити інновацію продукту або стратегії.
Тип 3. Інновація стратегії. Інновація стратегії передбачає перегляд існуючих в галузі методів створення цінності для споживачів, з тим, щоб  задовольняти нові потреби клієнтів, підвищувати цінність продуктів, формувати нові ринки і нові групи споживачів для підприємства. Результатом її є те, як підприємство змінює цільові групи споживачів і як вона виходить на ринок, тобто поставляє свої продукти або послуги до кінцевого споживача.
2. За ступенем дієвості.
Приростна інновація. Хоча приростні інновації мають невеликий або зовсім незнаний вплив на чистий прибуток підприємства, вони, тим не менш, позитивні, оскільки підвищують задоволеність споживачів і, отже, ефективність продукту або послуги. Крім того приростна інновація процесу підвищує продуктивність і знижує витрати підприємства. Наприклад, готель вводить спрощену процедуру реєстрації постояльців; мережа супермаркетів полегшує безготівковий розрахунок; в будинку престарілих з’являється розмітка для сліпих та ін.
Істотна інновація. Наступний рівень – істотні інновації: як для споживача за ступенем вигоди, так і для підприємства, що їх фінансує, яке вважає, що вони значно допоможуть його росту і розвитку. Істотні інновації дають можливість підприємству виконувати свої завдання щодо зростання бізнесу, збільшенню частки ринку і зникнення операційних витрат (істотна інновація процесу). 
Інновація-прорив. Новий продукт, послуга або зміна стратегії, які ведуть до значного збільшення доходів і чистого прибутку, є інноваціями – проривами, або революційними інноваціями. У загальному випадку визначити, який прибуток повинна принести та чи інша ідея, щоб її можна було назвати проривом, неможливо, оскільки прибуток залежить від розміру підприємства і від того, що потрібно зробити для її істотного зростання. Отже, підприємство саме визначає, які інновації є для нього проривами. 
Радикальні інновації. Радикальними вважаються такі інновації, які вимагають від підприємства створення нових напрямів роботи або нових ліній на основі нових ідей і технологій або для зниження витрат. Радикальні інновації видозмінюють економіку і цілі галузі промисловості.
Між тим виокремлюють ще й такі основні типи інновацій:
1. Тварна інновація (введення нового продукту);
2. Технологічна інновація (введення нового методу виробництва);
3. Ринкова інновація (створення нового ринку товарів або послуг);
4. Маркетингова інновація (освоєння нового джерела поставки сировини або напівфабрикатів);
5. Управлінська інновація (реорганізація структури управління). 
В економічній літературі представлено два основних підходи до розуміння «інноваційний розвиток»:
1) предметно-технічний або орієнтований на науковий результат, при якому інноваційний розвиток розглядається як кінцевий результат наукової чи науково-технічної діяльності;
2) функціональний, при якому інноваційний розвиток пов’язується із функціями створення, впровадження, поширення нововведень, реалізації інноваційних проектів.
На зараз в більшості як вітчизняних, так і іноземних дослідженнях термін «інноваційний розвиток» використовується, коли йдеться про відповідний тип розвитку на макрорівні і проводяться дослідження щодо механізму реалізації науково-технічного прогресу в процесі економічного розвитку країни, регіону, формування так званої економіки знань, пошуку джерел економічного зростання тощо. При цьому під інноваційним типом розвитку розуміють спосіб економічного зростання, заснований на постійних і систематичних нововведеннях, спрямованих на суттєве поліпшення всіх аспектів діяльності господарської системи, на періодичному перегрупуванні сил, обумовленому логікою науково-технічного прогресу, цілями і завданнями розвитку системи, а інноваційною вважають таку модель розвитку, яка безпосередньо ґрунтується на отриманні нових наукових результатів та їх технологчному впровадженні у виробництво, забезпечуючи приріст ВВП головним чином за рахунок виробництва і реалізації наукоємної продукції та послуг.
Отже зауважимо, що інноваційний розвиток підприємства варто призначати як процес спрямований закономірної зміни стану підприємства, що залежить від інноваційного потенціалу  цього підприємства та джерелом якого є інновації, що створюють якісно нові можливості для подальшої діяльності підприємства на ринку шляхом реалізації вміння знаходити нові рішення, ідеї тощо.
Основні напрями інноваційного розвитку підприємства в сучасній економіці (рис. 1.3):









Рисунок 1.3 – Напрями інноваційного розвитку організації
Джерело: Складено автором на основі джерел літератури

1. Комплексна механізація і автоматизація виробництва – широке впровадження взаємопов’язаних і взаємозалежних машин, апаратів, приладів, обладнання на всіх ділянках виробництва і видах робіт. Вона сприяє інтенсифікації виробництва, зростанню продуктивності праці, скороченню частки ручної праці у виробництві, полегшенню і поліпшенню умов праці, зниженню трудомісткості продукції. Отже, механізація витісняє ручну працю і замінює його машинами в основних і допоміжних технологічних операціях. 
Автоматизація виробництва означає застосування технічних засобів з метою повної або часткової заміни участі людини в процесах отримання, перетворення, передачі і використання енергії, матеріалів або інформації. Автоматизація може бути:
- частковою (охоплює окремі операції і процеси);
- комплексною (охоплює весь цикл робіт);
-повною (автоматизований процес реалізується без безпосередньої участі людини).
2. Хімізація виробництва – удосконалення виробничих процесів у результаті впровадження хімічних технологій, сировини, матеріалів, виробів з метою інтенсифікації, отримання нових видів продукції і підвищення їх якості. Це знижує витрати виробництва і підвищує ефективність діяльності підприємства на ринку.
3. Електрифікація виробництва – широке впровадження електроенергії як джерела живлення виробничого силового апарату. На основі електрифікації здійснюють комплексну механізацію та автоматизацію виробництва, впроваджують прогресивну технологію. Електрофізичні та електрохімічні способи обробки дають можливість отримати вироби складних геометричних форм. Лазери широко застосовують для різання і зварювання металів, термообробки.
4. Електронізація виробництва – забезпечення всіх підрозділів організації високоефективними засобами електроніки – від персональних комп’ютерів до супутникової системи зв’язку та інформації. Це підвищує продуктивність праці, скорочує час отримання інформації, збільшує швидкість виробничого процесу.
5. Створення і впровадження нових матеріалів, що володіють якісно новими ефективними властивостями (жароміцних, корозійною і радіаційною стійкістю), дозволяє підвищувати конкурентоспроможність виробленої продукції. Це, в свою чергу, позитивно відіб’ється на показниках прибутку організації.
6. Освоєння нових технологій вирішує багато виробничих та соціально-економічних проблем. У виробничому процесі принципово нові технології дозволяють збільшити обсяг продукції, що випускається, не використовуючи додаткові фактори виробництва. Розвиток біотехнологій допоможе вирішити проблеми голоду в країнах, що розвиваються, боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур без шкоди екології, забезпеченості сировиною усіх регіонів світової економіки, створення безвідходного виробництва.
Інновації створюються абсолютною більшістю підприємств і організацій світу. Однак незначну їх кількість можна назвати інноваційними.  Головна відмінність інноваційних підприємств полягає в орієнтації на зміни, які стають нормою для їх діяльності. Інноваційне підприємство у своїй стратегії заздалегідь орієнтується на необхідність постійної роботи над новими товарами і послугами, тобто одночасно з виробництвом продукції відбувається планомірна підготовка майбутніх новинок.
При вивченні досвіду компаній, які досягли успіху в розробці та використанні інновацій, виокремлено п’ять ключових принципів ефективної діяльності інноваційних підприємств.
Принцип 1. До інновації підходять як до дисципліни.
Ставлення до інновації як до дисципліни на практиці передбачає, що працівники підприємства розуміють, як генерувати ідеї і визначати ті з них, які відповідають цілям підприємства, як відстоювати і просувати свої ідеї, знаходити ресурси і створювати коаліції на підтримку цих ідей.
Принцип 2. Інновації розглядаються всебічно.
Інновація не може бути обмежена одним відділом або елітарною групою. Інновація повинна охоплювати всю діяльність підприємства: нові продукти, послуги, процеси, стратегії, канали збуту та ринки.
Принцип 3. Інновація передбачає організований, систематичний пошук нових можливостей.
Підприємства, які розглядають інновацію як спосіб забезпечення зростання, впроваджують у себе системи і методи, що допомагають їм на початковому етапі інноваційного процесу знаходити нові можливості.
Принцип 4. До інновацій залучаються всі працівники підприємства.
Більшість підприємств не застосовують методів стимулювання плідних ідей своїх працівників, крім розгляду пропозицій щодо економії витрат. Припущення, що рядові менеджери і службовці нижчої і середньої ланки не можуть висувати сильні революційні ідеї, які забезпечують зростання, розглядається як парадигма, що не застосовується до реальної практики ХХІ ст.
Принцип 5. Інновація орієнтується на споживача.
Підприємства – прихильники інновацій націлені на інтереси і потреби споживачів своєї продукції. Це означає, що необхідно заохочувати клієнта до висловлювання своєї думки і враховувати її при розробці та реалізації нових концепцій, які, врешті-решт, забезпечать зростання.
Підприємство, що вступило на інноваційний шлях розвитку, повинне функціонувати у відповідності з такими принципами:
– адаптивності – прагнення до підтримки певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх мотивів діяльності господарюючого суб’єкта, і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем);
– динамічності – динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (включаючи його власників, фахівців, менеджерів, працівників);
– самоорганізації – самостійне забезпечення підтримки умов функціонування, тобто самопідтримання обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем;
– саморозвитку – самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства (відповідно до його прийнятої мотивації діяльності).


1.2. Методичні положення оцінювання інноваційного розвитку

В умовах стрімкого підвищення рівня інформатизації суспільства, швидкого розвитку міжнародних комунікаційних мереж, загострення конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки й окремих господарюючих суб’єктів необхідно активізувати інноваційний розвиток. Висока вартість і ризикованість реалізації інноваційних проектів, їх інтелектуаломісткість є ключовими факторами, які впливають на рішення керівників підприємств щодо започаткування та розвитку інноваційної діяльності. Вирішення цих проблем зумовлює необхідність застосування якісно нових інструментів, методів і підходів до оцінки інноваційного розвитку підприємства. 
На теперішній час вітчизняні підприємства є недостатньо конкурентоспроможними не лише на зовнішніх, але й і на внутрішніх ринках збуту продукції. Внаслідок цього обсяги таких підприємств значно поступаються виробничої потужності, що зумовлює низький рівень економічної ефективності функціонування цих суб’єктів господарювання. Однією з головних причин незадовільної конкурентоспроможності вітчизняних підприємства є недостатні масштаби та темпи їх інноваційного розвитку, що відображається у низьких обсягах технологічних, організаційних та інших нововведень у діяльність цих підприємств. У зв’язку із цим, для багатьох підприємств забезпечення стійкого інноваційного розвитку слід розглядати як один із головних резервів зростання фінансових результатів їх діяльності. Проте, відсутність цього розвитку або його недостатність, які спостерігаються на практиці, свідчать про те, що існують перешкоди на шляху до провадження на підприємствах інноваційних змін, які б могли забезпечити підвищення рівня якості продукції та зниження деяких видів витрат на її виробництво. А отже важливе значення має виокремлення найважливіших таких перешкод, що потребують попереднього визначення сутності інноваційного розвитку підприємств та встановлення послідовності його оцінювання.
Одним із найбільш важливим різновидів економічного розвитку підприємства є його інноваційний розвиток. Отже інноваційний розвиток підприємства, це зміни внутрішніх властивостей суб’єкта господарювання, що обумовлені впровадженням нововведень та зміни його функціональних властивостей, внаслідок яких відбувається зростання економічного потенціалу підприємства з подальшою реалізацією додатково набутих його економічних можливостей.
Доволі складним є питання вибору критеріїв економічного розвитку підприємства та його інноваційного розвитку. Зазвичай в якості мірила економічного розвитку суб’єктів господарювання пропонується застосовувати показники приросту їх фінансово-економічних результатів. Проте, слід враховувати факт, що збільшення цих результатів у підприємства може бути обумовленим і виключно екзогенними чинниками. Інакше кажучи, при здійсненні оцінювання міри економічного розвитку підприємства за певний проміжок часу важливо розрізняти поняття розвитку та зростання, враховуючи те, що економічне зростання підприємства може відбуватися і без його розвитку, наприклад, внаслідок  збільшення цін на продукцію, завдяки покращенню кон’юнктури на ринках її збуту. Не можна вважати розвитком збільшення підприємством випуску продукції в межах наявних розмірів його виробничої потужності.
Отже, при оцінюванні міри економічного розвитку підприємств до уваги необхідно брати не усю величину приросту фінансово-економічних результатів діяльності підприємства, а лише ту її частину, що зумовлена їх економічним розвитком. Крім того, слід відзначити, що в якості фінансово-економічних результатів господарської діяльності доцільно застосовувати не лише показники прибутків підприємств, але й показник надприбутку (різниці між прибутком та добутком величини активів на норму прибутковості інвестицій). Це зумовлено тим, що показник надприбутку враховує можливість понесення підприємствами інвестицій у забезпеченні свого економічного, зокрема – інноваційного розвитку.
Враховуючи зазначене, рівень інноваційного розвитку підприємства у звітному періоді, порівняно з базовим можна оцінити, зокрема, як відношення приросту прибутку підприємства внаслідок здійснення ним інноваційної діяльності до загального приросту його прибутку. Своєю чергою, величина приросту операційного прибутку підприємства внаслідок здійснення ним інноваційної діяльності повинна являти собою суму суму значень п’яти показників, до яких належать:
1) приріст операційного прибутку підприємства у звітному періоді порівняно із базовим внаслідок переходу до виготовлення інноваційних видів продукції, виробництво яких не потребує припинення виготовлення певних видів продукції, що вироблялася підприємством у базовому році.
2) приріст операційного прибутку підприємства у звітному році порівняно із базовим внаслідок переходу до виготовлення інноваційних видів продукції, виробництво яких потребує припинення виготовлення певних видів продукції, що вироблялася підприємством у базовому році;
3) приріст операційного прибутку підприємства у звітному році порівняно із базовим від виготовлення ним частини обсягів певних видів продукції,  що вироблялася у базовому році, за допомогою впроваджених інноваційних процесів без припинення виготовлення іншої частини цих видів продукції за допомогою старих технологій;
4) приріст операційного прибутку підприємства у звітному році порівняно із базовим від виготовлення ним певних видів продукції, що вироблялася у базовому році, внаслідок зміни традиційних (старих) технологій виробництва та інновацій;
5) приріст операційного прибутку підприємства у звітному році порівняно із базовим внаслідок впровадження маркетингових, організаційних та господарських нововведень.
Якщо перейти від критерію прибутку до критерію надприбутку підприємства, то за таких умов показником вимірювання рівня інноваційного розвитку підприємства у звітному періоді буде виступати відношення приросту операційного надприбутку підприємства внаслідок здійснення ним інноваційної діяльності до загального приросту його операційного надприбутку.
Враховуючи викладене, отримання інформації про загальний рівень інноваційного розвитку підприємства потребує виконання наступних дій:
1) вибір критеріального показника економічного розвитку підприємства;
2) виокремлення у загальному прирості величини критеріального показника економічного розвитку підприємства тієї його частини, яка обумовлена саме розвитком підприємства, а не іншими чинниками, які не пов’язані із зростанням економічного потенціалу суб’єкта господарювання (наприклад, збільшення попиту на продукцію внаслідок покращення кон’юнктури на ринку збуту за умови, що цей попит може бути задоволений за існуючого на підприємстві рівня його виробничого потенціалу);
3) виділення у величині зростання показника економічного розвитку підприємства, яка обумовлена його розвитком, тієї частини, що утворилася внаслідок здійснення суб’єктом господарювання  інноваційної діяльності;
4) виокремлення у прирості значення показника економічного розвитку підприємства внаслідок здійснення інноваційної діяльності стабільної його частини, яка не матиме тенденцію до зниження.
Рівень інноваційного розвитку підприємств значною мірою залежить від того, чи вдається подолати перешкоди, що постають на шляху цього розвитку.  Цих перешкод дуже багато і вони можуть бути згрупованими за різними ознаками, як це представлено у таблиці.

Таблиця 1.1 – Групування бар’єрів на шляху до інноваційного розвитку підприємств
Назви груп бар’єрів	Види бар’єрів
За змістом нововведень, які передбачається впровадити на підприємстві	Бар’єри, що виникають у процесі впровадження: продуктових, технологічних, технічних, організаційних та інших нововведень
За способом набуття нововведень	Бар’єри, що виникають у процесі впровадження: нововведень, які самостійно розробляються підприємством; нововведень, які отримуються підприємством від інших осіб
За етапом інноваційного процесу	Бар’єри, що виникають у процесі: розроблення нововведень; впровадження нововведень на підприємстві; отримання фінансових результатів від впровадження нововведень
За об’єктивністю причин, що зумовлюють бар’єри	Бар’єри, які обумовлені: об’єктивними причинами; суб’єктивними причинами
За можливістю подолання	Бар’єри, подолання яких є: можливим; неможливим
За складністю подолання бар’єрів	Бар’єри, подолання яких: не потребує суттєвих зусиль, зокрема, не потребує значних фінансових ресурсів; потребує значних зусиль; потребує великих зусиль
За характером причин, які обумовлюють відповідні бар’єри	Бар’єри, які обумовлені: несприятливими характеристиками зовнішнього середовища підприємства; недостатністю обсягів наявних та можливих до залучення ресурсів підприємства; недостатністю потрібних властивостей ресурсів підприємства; недостатністю рівня компетентності власників та менеджерів підприємства у сфері управління його інноваційною діяльністю; недостатністю рівня споживчих властивостей нововведень

Джерело: Складено автором на основі джерел літератури
Також можливо виділити перешкоди на шляху до інноваційного розвитку підприємств відповідно до послідовності, у якій ці перешкоди долаються, а саме:
1) брак вхідної інформації, необхідної для обґрунтування та ухвалення рішення про розроблення нововведення або придбання нововведення, розробленого сторонніми особами;
2) неприйняття вхідної інформації (тобто незацікавленість нею, відкидання можливостей, які вона надає, без детального розгляду);
3) отримання висновку про недоцільність розроблення нововведення або придбання нововведення, розробленого сторонніми особами;
4) недостатність ресурсного забезпечення для розроблення і впровадження нововведення або для придбання нововведення, розробленого сторонніми особами;
5) невдача щодо розроблення, впровадження або набуття нововведення;
6) відмова від використання розробленого або придбаного нововведення.
Принципову послідовність проведення оцінки рівня інноваційного розвитку підприємства наведено на рис.4, алгоритм реалізації якої складається з семи послідовних етапів: від встановлення мети оцінки, виділення функціональних складових інноваційного розвитку підприємства та показників за кожною з них до побудови інтегрального показника рівня інноваційного розвитку підприємства.





















Рисунок 1.4 – Послідовність оцінки рівня інноваційного розвитку  підприємства
Джерело: Складено автором на основі джерел літератури

Треба зазначити, що на першому етапі з визначенням мети та задач оцінки рівня інноваційного розвитку підприємства передує підготовчий етап, який складається з визначення об’єкта дослідження (підприємства, для якого буде проведена оцінка рівня інноваційного розвитку); укладання та підписання угоди про проведення оцінки з визначення предмета договору, обов’язків сторін, ціни й оплати за проведення оцінки (якщо ця послуга надається на платній основі) та інших умов; формування складу експертної групи, яка буде проводити оцінку рівня інноваційного розвитку визначеного підприємства.
На другому етапі проведення оцінки необхідно виділити складові інноваційного розвитку, за якими будуть обрані показники для розрахунку рівня розвитку підприємства. Аналіз джерел по даній тематики показав, що на зараз існує неузгодженість думок науковців з даного питання, оскільки різні автори пропонують застосовувати для оцінки рівня інноваційного розвитку підприємств різні складові, які відрізняються між собою як кількістю, так і внутрішнім складом.
Отже, оскільки інноваційний розвиток є поняттям багатогранним, то при його оцінці необхідно розглядати такі складові, які б відображали різні аспекти інноваційного розвитку підприємства.
У процесі дослідження було визначено вісім функціональних підсистем оцінки рівня інноваційного розвитку підприємства, які найбільш широко охоплюють всі аспекти здатності підприємства до інноваційного розвитку.
Отже, основними складовими інноваційного розвитку підприємства є:
- фінансово-економічна (можливості підприємства щодо розробки, впровадження та реалізації інновацій);
- виробничо-технологічна (технологічна готовність підприємства до впровадження інновацій у виробництво);
- науково-технічна (потенціал підприємства як запоруки успішних ідей, втілення яких сприятиме досягненню високого рівня інноваційного розвитку);
- ринкова (ступінь відповідності інноваційних розробок підприємства вимогам ринку);
- соціальна (соціальна спрямованість прийнятих інноваційних проектів підприємства);
- інформаційна (відображає ступінь інформативності для прийняття обґрунтованих рішень);
- екологічна (рівень екологізації виробництва на природньо-відновлювальні роботи);
- трудова (кількісні та якісні показники трудових ресурсів).
Це дало змогу перейти до реалізації третього етапу оцінки рівня інноваційного розвитку підприємства, який полягає у формуванні груп оціночних показників. Зазначені для розрахунку показники характеризують складові інноваційного розвитку підприємства (рис. 1.5).
	Показники інноваційного розвитку підприємства за його складовими	Фінансово-економічна складова:	- коефіцієнт ліквідності (загальної, швидкої та абсолютної) (П1.1, П1.2, П1.3)	- коефіцієнт фінансової стійкості (П1.4)	- коефіцієнт рентабельності виробництва інноваційної продукції та її продажу (П1.5, П1.6)	- коефіцієнт ефективності інвестицій в інновації (П1.7)
	Виробничо-технологічна складова	- коефіцієнт оновлення продукції (П2.1)	- коефіцієнт основних виробничих фондів (П2.2)	- коефіцієнт фондовіддачі (П2.3)	- коефіцієнт матеріаломісткості (П2.4)	- коефіцієнти механізації та автоматизації виробництва (П2.5)	- коефіцієнт прогресивності технологій (П2.6)
	Науково-технічна складова	- частка витрат на НДДКР у загальному обсязі товарної продукції (П3.1)	- частка об’єктів права інтелектуальної власності, на які є документи (П3.2)	- коефіцієнт модернізації та оновлення техніки (П3.3)	- коефіцієнт зміни продуктивності техніки (П3.4)	- коефіцієнт наукомісткості (П3.5)
	Ринкова складова	- показник ринкової віддачі активів (П4.1)	- частки підприємства на ринку інновацій (П4.2)	- коефіцієнт рентабельності передпродажної підготовки (П4.3)	- показник ефективності рекламної діяльності (П4.4)	- коефіцієнт ритмічності збуту нової продукції (П4.5)
	Трудова (кадрова) складова	- обсяг витрат на підвищення кваліфікації працівників (П5.1)	- частка спеціалістів, які виконують наукові та науково-технічні роботи (П5.2)	- показник освітнього рівня персоналу (П5.3)	- показник плинності кадрів (П5.4)
	Інформаційна складова	- частка витрат на інформаційну діяльність в загальних витратах (П6.1)	- питома вага кадрів, зайнятих інформаційною діяльністю, в загальній чисельності (П6.2)	- коефіцієнт повноти інформації (П6.3)	- коефіцієнт точності інформації (П6.4)	- коефіцієнт суперечливості інформації (П6.5)
	Екологічна складова	- коефіцієнт витрат на екологізацію виробництва (П7.1)	- коефіцієнт витрат на природньо-відновлювальні роботи (П7.2)	- екологічний ефект (П7.3)
	Соціальна складова	- коефіцієнт можливості для розвитку працівників та їхнього професійного зростання (П8.1)	- коефіцієнт участь працівників в управлінні підприємством (П8.2)	- коефіцієнт формування доходів працівників та рівень оплати праці (П8.3)	- коефіцієнт участі підприємства у соціальній підтримці працівників (П8.4)	- коефіцієнт рівня безпеки та охорони праці на підприємстві (П8.5)	- коефіцієнт створення робочих місць (П8.6)


Рисунок  1.5 – Система показників для оцінювання рівня інноваційного розвитку підприємства за його складовими

Джерело: Складено автором на основі джерел літератури
Наступний етап визначення рівня інноваційного розвитку підприємства полягає у встановленні коефіцієнта вагомості для кожного показника з восьми складових інноваційного розвитку. Для розрахунку вагового коефіцієнта відповідних груп оціночних показників використовується формула:
k1            (1)
де    k1 -  коефіцієнт вагомості відповідних груп оціночних показників
    е1 – середне значення за кожним показником, формула розрахунку якого така:

               (2)
  
де     n – кількість опитаних експертів
e1 – сума балів за кожним показником

Отже, на п’ятому етапі оцінювання рівня інноваційного розвитку підприємства проводиться обчислення всіх часткових показників за кожною складовою інноваційного розвитку, за результатами якого реалізується шостий етап, на якому розраховуються узагальнюючі показники, формули для обчислення яких доведено у табл. 1.2

Таблиця 1.2 – Методика розрахунку узагальнюючих показників рівня інноваційного розвитку підприємства за його складовими
Складова інноваційного розвитку	Узагальнюючий показник
Фінансово-економічна	УПфе  = П(1.1)* Z (1.1) + П(1.2) * Z (1.2) + … + П(1.7) * Z(1.7)
Виробничо-технологічна	УПвт = П(2.1)* Z (2.1) + П(2.2) * Z (2.2) + … + П(2.6) * Z(2.6)
Науково-технічна	УПнт  = П(3.1)* Z(3.1) + П(3.2) * Z (3.2) + … + П(3.5) * Z(3.5)
Ринкова	УПр  =  П(4.1)* Z(4.1) + П(4.2) * Z(4.2) + … + П(4.5) * Z(4.5)
Трудова (кадрова)	УПm  = П(5.1)*Z(5.1) +П(5.2) *Z(5.2)+П(5.3) *Z(5.3)+П(5.4)*Z(5.4)
Інформаційна	УПі  = П(6.1)* Z(6.1) + П(6.2) * Z(6.2) + … + П(6.5) * Z(6.5)

Продовження таблиці 1.2
Екологічна	УПе  = П(7.1)*Z(7.1) + П(7.2) *Z(7.2) + П(7.3) *Z(7.3)
Соціальна	УПс  = П(8.1)* Z(8.1) + П(8.2) * Z(8.2) + … + П(8.6) * Z(8.6)

Джерело: Складено автором на основі джерел літератури

Де:
УПфе УПвт УПнт УПр УПm УПі УПе УПс – узагальнюючі показники рівня розвитку підприємства; П(ij) – часткові показники за напрямами інтегральної оцінки; Z(ij) – коефіцієнти вагомості часткових показників за напрямами інтегральної оцінки, розраховані на основі методу експертного оцінювання.
Завершальним етапом в оцінці рівня інноваційного розвитку підприємства є побудова його інтегрального показника (ІП ), який розраховується за формулою середнього геометричного:

ІП(ip) =   
 (3)

Зміна інтегрального показника коливається від 0 до 1, а для оцінки рівня інноваційного розвитку підприємства пропонується використовувати шкалу градації стану інноваційного розвитку, яку наведено в табл. 3.

Таблиця 1.3 – Шкала градації інтегрального показника рівня інноваційного розвитку підприємства
Рівень інноваційного розвитку	(РР)	Кількісне значення інтегрального показника	Характеристика рівня інноваційного розвитку підприємства
Високий рівень	1,0	Найвищий рівень інноваційного розвитку підприємства
	0,90-0,99	Вищий рівень інноваційного розвитку підприємства
	0,75-0,89	Високий рівень інноваційного розвитку підприємства
Середній рівень	0,63-0,74	Рівень інноваційного розвитку вище середнього
	0,5-0,62	Середній рівень інноваційного розвитку підприємства
	0,41-0,49	Задовільний рівень інноваційного розвитку підприємства
	0,40	Мінімально допустимий рівень інноваційного розвитку підприємства
	Низький рівень	0,20-0,39	Низький рівень інноваційного розвитку підприємства
	0-0,19	Незадовільний рівень інноваційного розвитку підприємства

Джерело: Складено автором на основі джерел літератури

Для застосування зазначеної у таблиці градації рівнів інноваційного розвитку підприємства доцільним є конкретизація вказаної шкали із наданням економічного змісту кожного з рівнів. 
Так, високий рівень інноваційного розвитку підприємства включає: найвищий рівень (РІР=1) – підприємство знаходиться на рівні світового лідера господарської діяльності в своїй галузі; вищий рівень (0,9  РІР  0,99) – підприємство знаходиться у стані рівноваги за всіма функціональними складовими інноваційного розвитку та займає лідерську позицію на ринку; високий рівень (0,75  РІР 0,89) – підприємство володіє всіма необхідними інноваційними ресурсами для підтримки своєї високої позиції в рейтингу підприємств-лідерів галузі.
Середній рівень інноваційного розвитку підприємства поділяється на наступні рівні:
- вище середнього (0,63  РІР  0,74) – підприємство успішно функціонує за певними параметрами, інноваційний розвиток значно перевищує решту підприємств, однак є окремі незначні труднощі та проблеми, які можна подолати та виправити, використовуючи власні ресурси й резерви;
- середній рівень (0,5  РІР  0,62) – інноваційна активність та інноваційні ресурси підприємства є достатніми для конкурентного функціонування, однак за рівнем інноваційного розвитку підприємство поступається лідерам галузі;
- задовільний рівень (0,41  РІР  0,49) – підприємство володіє певними інноваційними ресурсами, однак його інноваційна активність є дуже низькою порівняно з конкурентами, і існує можливість втрати конкурентоздатності; 
- мінімально допустимий рівень (РІР = 0,40) – простежуються суттєві диспропорції у функціональних складових інноваційного розвитку підприємства, що впливають на загальну результативність інноваційного розвитку.
Низький рівень інноваційного розвитку підприємства умовно поділяється на низький рівень (0,2  РІР  0,39), при якому інноваційна діяльність підприємства носить епізодичний характер, інновації здійснюються не комплексно, а у покроковому режимі, та незадовільний рівень (0  РІР  0,19) – підприємство не в змозі підтримувати свою конкурентоспроможність, інноваційна активність здійснюється через оновлене обладнання, яке використало свій ресурс, незначні структурні зміни.
Після визначення рівня інноваційного розвитку підприємства експертною групою проводиться обговорення отриманих результатів і затвердження висновків та рекомендацій щодо можливого сценарію інноваційного розвитку на досліджуваному об’єкті й вибору можливого напряму інноваційного розвитку підприємства.
Отже, всі зазначені етапи оцінки рівня інноваційного розвитку підприємства можна навести у вигляді схеми, яка включає в себе три послідовних блоки.
Перший блок – підготовчий – сукупність всіх заходів, що передують безпосередньому виконанню розрахунків. Так, до цього блоку входять: формування мети та завдань оцінки, визначення предмета та об’єкта. Перший етап є вкрай важливим, оскільки саме на ньому закладається так званий «фундамент» підходу, завдань, вибору принципів і критеріїв оцінки, а отже, й правильність висновків та управлінських рішень щодо подальших шляхів інноваційного розвитку підприємства.
Другий блок – реалізаційний – складається з найбільш результуючих показників за кожною з восьми функціональних підсистем, встановлення алгоритму їх розрахунку та обґрунтування критичних значень за кожним з обраних показників.
Третій блок – результуючих – сукупність заходів щодо розрахунку обраної системи показників оцінки рівня інноваційного розвитку підприємства, систематизація й аналіз отриманих результатів та прийняття управлінських рішень стосовно заходів з поліпшення стану інноваційної діяльності та вибору можливого напряму напрямку інноваційного розвитку підприємства. 


1.3. Світовий досвід підтримки інновацій, методи
та моделі їх державного регулювання

На сучасному етапі економічного розвитку до найбільш яскравих представників держав з високим рівнем інноваційного розвитку можна віднести США, Німеччину та Японію. Їх діяльність в цьому напрямі організована таким чином, що держава намагається всебічно стимулювати, захищати та підтримувати наукові розробки та інновації.
Нині залишається низка невирішених питань впровадження сучасних методів та моделей державної підтримки інновацій. Більшість вчених намагається досліджу вати проблеми інноваційної діяльності в Україні, не спираючись на досвід інших провідних країн, що дало б змогу використати його як приклад для успішного вдосконалення вітчизняної науково-дослідної та інноваційної системи. Невирішеними частинами проблеми залишається комплексне дослідження підтримки інноваційної діяльності в провідних країнах світу та виділення на їх досвіді рекомендацій щодо підвищення ефективності інноваційної діяльності в Україні.
Іноземний досвід інноваційного розвитку демонструє, що не існує єдиної універсальної моделі; натомість успіх залежить від системного підходу, що поєднує інвестиції в науку, сильну державну підтримку, розвинену інфраструктуру та сприятливе підприємницьке середовище.
Іноземний досвід інноваційного розвитку пропонує цінну інформацію про різноманітні моделі та стратегії, які забезпечують лідерство країн у цій сфері. Кожна модель має свої унікальні особливості та сильні сторони.
Нижче наведено досвід провідних країн, які очолюють світовий рейтинг інноваційності:
1. США: Динамічна екосистема, що ґрунтується на венчурному капіталі та академічних дослідженнях
Американська модель інновацій є однією з найефективніших у світі, її ключовими рушіями є приватна ініціатива та потужна державна підтримка науки.
Домінування венчурного капіталу: США лідирують за обсягами венчурного фінансування. Ці приватні інвестиції є критично важливими для «розкрутки» стартапів з високим потенціалом росту, що дозволяє комерціалізувати навіть найбільш ризиковані, проривні ідеї, які традиційні банки не фінансували б.
Закон Бая-Доула (Bayh-Dole Act, 1980). Цей законодавчий акт став революційним. Він дозволив університетам та некомерційним дослідницьким інститутам зберігати права інтелектуальної власності (патенти) на винаходи, зроблені за рахунок федерального фінансування, та ліцензувати їх приватним компаніям. Це створило потужний стимул для комерціалізації наукових розробок, які раніше «припадали пилом» в державних установах.
Тісна співпраця науки та бізнесу. Провідні університети, такі як Стенфорд чи MIT, є епіцентрами інноваційних екосистем, де наукові відкриття швидко трансформуються в комерційні продукти через ліцензування та створення спін-офф компаній.
2. Німеччина: Інженерна досконалість та прикладні дослідження.
Німецький підхід зосереджений на поступових, але постійних покращеннях (інкрементальних інноваціях) та співпраці між наукою та промисловістю.
Товариство Фраунгофера (Fraunhofer-Gesellschaft). Це унікальна та ключова ланка німецької інноваційної системи. Це найбільша в Європі організація прикладних досліджень, яка виступає мостом між фундаментальною наукою та промисловістю. Інститути Фраунгофера виконують контрактні дослідження для приватних компаній, особливо для малих та середніх підприємств (МСП).
Підтримка «Міттельштанду» (Mittelstand). Основою німецької економіки є високоспеціалізовані МСП. Держава активно підтримує їх інноваційну діяльність через консультації, фінансування та спрощений доступ до наукових розробок.
Кластерна політика. Німеччина активно розвиває регіональні інноваційні кластери, які об'єднують компанії, дослідницькі інститути та місцеву владу для спільного вирішення складних завдань у певних галузях (наприклад, біотехнології, автомобілебудування).
3. Південна Корея та Японія: Стратегічне планування та R&D гігантів.
Азіатські моделі характеризуються високим рівнем координації між державою та великими промисловими гравцями.
Південна Корея (Чеболі). Економіка значною мірою залежить від великих сімейних конгломератів (чеболів, наприклад, Samsung, LG). Ці компанії мають потужні внутрішні R&D центри та інвестують значні кошти в наукові розробки. Уряд відіграє активну роль у визначенні стратегічних пріоритетів та стимулюванні технологічного розвитку.
Японія. Вирізняється одними з найвищих у світі витрат на R&D у приватному секторі. Держава надає субсидії та пільгові кредити для підтримки дослідницьких центрів, які співпрацюють з приватними компаніями, зосереджуючись на передових технологіях та інженерії.
4. Країни Скандинавії: Соціальна довіра та сталий розвиток.
Скандинавські країни поєднують високий рівень соціальної захищеності з гнучкими інноваційними екосистемами.
Високий рівень довіри та соціального капіталу. Завдяки високому рівню довіри до інститутів та держави, люди більш схильні до ризику та підприємництва. Навіть у разі невдачі стартапу, система соціального захисту забезпечує «подушку безпеки».
Фокус на сталому розвитку. Багато інновацій у Швеції та Фінляндії спрямовані на вирішення глобальних викликів, таких як зміна клімату, що відкриває нові ринкові ніші (наприклад, екологічні технології, «чиста» енергетика).
Підтримка стартап-екосистем. Стокгольм, наприклад, є одним із провідних «єдинорогів» (стартапів вартістю понад $1 млрд) на душу населення, що свідчить про ефективність місцевої екосистеми підтримки.
Ключовий висновок: Міжнародний досвід демонструє, що успіх вимагає збалансованого підходу, який поєднує державне бачення, приватну ініціативу, інвестиції в освіту та ефективні механізми комерціалізації ідей.
Ключові уроки для України:
Аналіз міжнародного досвіду свідчить про важливість таких елементів:
1. Системність політики: Інноваційна політика має бути узгодженою на всіх рівнях – від освіти та науки до фінансування та регулювання.
2. Інвестиції в людський капітал: Якісна освіта та кваліфіковані кадри є основою будь-якого інноваційного прориву.
3. Гнучке регулювання: Регуляторне середовище має бути достатньо гнучким, щоб не стримувати нові ідеї, але й забезпечувати безпеку та дотримання правил (наприклад, підхід «регуляторних пісочниць» для тестування нових технологій).
4. Партнерство: Ефективна співпраця між державою, наукою та бізнесом є критичною для перетворення ідей на комерційно успішні продукти.
Згідно із даними міжнародних фінансових організацій, Україна належить до групи країн з дуже низьким рівнем високотехнологічної продукції в експорті (5%), тоді як в середньому у світі цей показник досягає 21% (Філіппіни – 65%, США – 32%, Ірландія – 41%). Така ситуація вказує на те, що сьогодні в державі немає необхідних умов та системи дієвої підтримки з боку уряду, що стимулювало б науковців більш активно здійснювати інноваційні розробки та наукові відкриття. Саме тому це питання є особливо актуальним в наш час, адже Україна повинна максимально використовувати свій науковий потенціал задля прискорення свого прориву як провідної інноваційної країни на світовому ринку. В цьому контексті особливо актуальними є вивчення і впровадження світового досвіду країн, в яких економіка набула помітного інноваційного спрямування.
Німеччина є однією з провідних інноваційних країн в Європі та світі. Її місце розташування є привабливим і конкурентоспроможним, а інноваційна система є дуже ефективною. Науково-дослідна та інноваційна політика Федерального уряду призначена для суспільства, економіки і кожної людини цієї країни. Вона спрямована на вирішення глобальних проблем, зміцнення конкурентоспроможності і забезпечення стійких робочих місць. При цьому полі тика орієнтована на сталий економічний режим за зниження споживчих ресурсів.
Останніми роками здійснені інвестиції привели до зміцнення інноваційного потенціалу Німеччини, а зміни організовуються таким чином, що зайнятість і соціальна частина зберігаються, конкуренція не порушує інтересів споживачів, а захищає їх.
Загалом інноваційний потенціал Німеччини залежить від багатьох чинників, таких як творчі дослідження інновацій відкритого суспільства, рівень підготовки інвестиційних підприємців та їх співробітників, створення політики, науки і системи освіти, яка спрямована на інноваційну діяльність. Представлені заходи є обов’язком відповідного компетентного відомства за умови вільного доступу до бюджетних коштів в рамках чинного бюджету і фінансового планування.
Державна економічна політика країни базується на усвідомленні того, що саме державні інвестиції в наукові дослідження стимулюють активне залучення приватних вкладень в цю сферу. Спрацьовує такий ефект: кожне євро, інвестоване державою в розвиток науки та інноваційних технологій, стимулює залучення від 1,5 до 2 євро приватних інвестицій.
Основою економічного механізму державної наукової політики Німеччини є поєднання конкурсного бюджетного фінансування інноваційних проектів, окремих дослідників та інфраструктури з різними методами непрямого стимулювання наукової діяльності. Серед останніх слід виділити податкові механізми, амортизаційну і кредитну політики, ефективний захист авторських прав, стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу з інноваційною спрямованістю. На зараз в Німеччині в рамках переходу на інноваційну модель розвитку відбувається перебудова системи надання податкових пільг. Якщо раніше основним пріоритетом було податкове стимулювання виробничих інвестицій, то зараз в умовах насичення виробництв індустріальними технологіями основний акцент робиться на стимулюванні проведення фундаментальних і прикладних досліджень, розвитку венчурної індустрії та малого наукоємного бізнесу. Федеральний уряд Німеччини використовує два основні способи для створення привабливих умов для інвестування в науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Перший спосіб – це загальне зниження податкового тягаря, а другий – введення специфічних податкових пільг в інноваційній сфері.
До пільг, спрямованих на стимулювання інноваційної діяльності, можна, наприклад, віднести:
– «податкові канікули» на певний період часу для підприємств, які отримують прибуток в результаті реалізації інноваційних проектів;
– створення за рахунок отриманого прибутку спеціальних фондів інноваційного при значення, звільнених від сплати податків;
– інвестиційні знижки з податку на прибуток в розмірі, який відповідає певній відсотковій частці від вартості впроваджуваного інноваційного обладнання.
Одним із напрямів державної політики США є активізація інноваційної діяльності задля створення науково-технічного базису для всебічного розвитку країни. З метою забезпечення сприятливих умов для успішної діяльності інноваційних малих та середніх підприємств (МСП) Урядом США в 1982 році був прийнятий федеральний Закон «Про розвиток інноваційної діяльності в малому бізнесі», основними цілями якого є:
– стимулювання технологічних інновацій;
– використання потенціалу МСП для реалізації федеральних замовлень на виконання НДДКР;
– сприяння в залученні талановитих людей до впровадження технологічних інновацій;
– допомога приватному сектору в комерціалізації науково-технічних досягнень, виконаних за федеральними замовленнями.
Яскравим прикладом дотаційного державного фінансування може служити відкриття в США Інституту промислової технології при Мічиганському університеті, на організацію якого місцевою і федеральною владою було виділено 17 млн. дол. Усього зі 133 млрд. дол., що витрачаються в США на НДДКР, частка фінансування з коштів федерального уряду становить майже половину – 49,3%.
Розроблена низка національних програм, що фінансуються з державного бюджету, які надають інноваційним МСП широкі можливості в реалізації їх розробок. Для стимулювання інноваційної діяльності на різних підприємствах законодавством США передбачено надання пільг з оподаткування, зокрема щодо придбання документації, обладнання, виготовлення дослідних зразків, проведення випробувань, оплати патентних послуг.
Інноваційно-технологічний розвиток Японії є однією із ключових сфер державної політики стимулювання розвитку країни – «стратегії від Японії» (2013 рік), що визначає головні завдання уряду і всіх його відомств щодо створення сприятливих умов для економічного зростання і соціального прогресу країни. Ця стратегія щорічно коригується із урахуванням мінливої ситуації і встановлених пріоритетних завдань. В останній редакції вона була прийнята і затверджена Кабінетом Міністрів Японії в червні 2015 року, під назвою «Інвестиції в майбутнє. Революція продуктивності». 
В Японії ще в 1983 році була прийнята концепція, спрямована на розвиток технополісів, а подальший досвід показав, що темпи їх економічного зростання значно перевищують середні показники по країні. 
Спочатку було створено понад 100 технопарків, що забезпечило утворення дослідницьких комплексів, які сприяли швидкому розвитку ділових і науково-технічних зв’язків. Технопарки ставали центрами взаємодії університетів і дослідницьких інститутів з промисловістю за активної державної підтримки на різних рівнях влади.
Потужний імпульс розвитку інноваційної діяльності в секторі МСП відбувся у 1999 році, у зв’язку із прийняттям нового закону «Закон про мале і середнє підприємництво», в якому термін «інноваційний бізнес» трактується як істотне поліпшення діяльності малого підприємства шляхом розробки нових продуктів або їх виробництва, створення і надання нових видів послуг, здійснення і впровадження нових методів виробництва продуктів або їх продажу, а також застосування нових способів надання послуг або використання нових методів управління підприємством, або застосування інших нововведень в бізнесі.
Як основні напрями формування середовища, яке сприяло поширенню і застосуванню інновацій, Генеральна рада з науки, технологій та інновацій Японії поставила перед урядом і відповідними відомствами такі завдання: 
1) Більш тісний зв’язок програм навчання у вищих навчальних закладах з потребами економіки та бізнесу (формування рад, проведення круглих столів та інших заходів за участю представників бізнесу; заохочення післядипломної освіти через організацію фінансової та організаційної підтримки для кандидатів, надання їм можливості отримання практичного досвіду під час навчання); 
2) Збільшення внеску вищих навчальних закладів в наукові дослідження (оптимізація системи фінансування державних університетів з метою підвищення прозорості їх діяльності, оптимізації витрат і заохочення спеціалізації університетів на певній проблематиці досліджень);
3) Впорядкування та раціоналізація системи побудови наукової і викладацької кар’єри, які б забезпечили належний баланс між стабільністю і ротацією, гарантіями зайнятості та можливостями зміни місця роботи, а також розширення можливостей для самостійної дослідницької роботи з використанням фондів прийому заявок на фінансування; 
4) більш активне використання професій них адміністраторів для підтримки діяльності дослідників, зокрема менеджерів програм, які виступають в ролі з’єднувальної ланки між дослідниками та суб’єктами фінансування.
Головними інструментами фінансування науки та інновацій в Японії є субсидії держав ним університетам і державним цільовим фондам для підтримки наукових досліджень. Так, було створено Фонд підтримки наукових досліджень і Фонд розвитку стратегічних творчих досліджень, що орієнтовані на фінансування фундаментальної науки. Існують також спеціальні програми фінансування окремих проектів пріоритетного інноваційного розвитку, зокрема урядова Програма грантів на наукові дослідження, функції управління якої здебільшого передані Японському суспільству сприяння розвитку науки, Програма створення стратегічних інновацій (SIP) і Програма підтримки проривних досліджень і розробок (ImPACT). Кошти цих програм розподіляються на конкурсній основі і, на думку уряду, повинні забезпечити підвищення загальної ефективності використання ресурсів, що виділяються державою на розвиток науки і технологій. Серед заходів організаційної підтримки виділяються такі: створення наукових центрів міжнародного рівня, здатних залучити до своєї роботи відомих і талановитих зарубіжних вчених, підготовка для наукових центрів кваліфікованого адміністративного та допоміжного персоналу, включаючи фахівців по роботі з інформацією і великими масивами даних. Проаналізувавши витрати на НДДКР у відсотках від ВВП у досліджуваних країнах, можемо зробити висновок, що найбільш активне стимулювання інновацій шляхом прямого фінансування відбувається у Японії.
Головною метою державної інноваційної політики в Україні є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку та використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції. Для виконання поставлених задач необхідно проводити реформування всієї системи науково-дослідницької діяльності. Уряд повинен схвалити комплексну концепцію, яка давала б змогу реформувати систему фінансування наукової і науково-технічної діяльності. Вона повинна передбачати поступовий перехід до програмно-цільового фінансування наукової сфери (проектного, грантового), залучення коштів приватного сектору економіки для роз витку вітчизняної науки і технологій. Нині основними джерелами фінансування інноваційної діяльності в Україні є власні кошти науковців, державний бюджет, іноземні інвестори та інші джерела фінансування. Як видно вітчизняні підприємства, які провадять інноваційну діяльність, спираються здебільшого на власні фінансові ресурси, а частка державного фінансування знаходиться в межах від 0,2% до 4,5%, що є свідченням недостатньої державної підтримки. Одним з важливих завдань для здійснення ефективної державної інноваційної політики є стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу, оскільки саме МСП у більшості розвинених країн є постачальниками інноваційних ідей. Саме на таких підприємствах шлях від ідеї до її втілення є найбільш коротким, а отже, ефективним.


РОЗДІЛ 2
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА ПАТ «ОБОЛОНЬ»


2.1. Огляд діяльності, етапи розвитку та організаційно-управлінська структура підприємства

Ринкові економічні процеси останніх років змусили підприємства України переглянути свою політику щодо ефективності використання всіх наявних ресурсів з метою найшвидшого вирішення проблем конкурентноздатності та економічної стабільності. Для вирішення цього питання, підприємство має звернутись до методів наукового пошуку оптимальних шляхів розв'язання цієї проблеми, ґрунтовного економічного аналізу своєї діяльності та ринкової ситуації в цілому, методів планування та прогнозування. Отже, кожне підприємство має розглядати питання стабілізації та виходу на зазначений рівень конкурентноздатності через призму своєї самостійності та незалежності як товаровиробника, з одного боку, і залежності від впливу зовнішнього економічного середовища, зокрема, макроекономічного впливу держави з іншого. Основна мета даної практичної роботи дослідити, описати та охарактеризувати діяльність ПАТ «Оболонь».
У 1974 році в районі Києва Оболоні на березі річки Почайни, що є притокою Дніпра, проводиться намив майданчика для будівництва майбутнього Київського пивзаводу №3. Місце закладання підприємства було обрано не випадково. Проектування заводу здійснювали спеціалісти з Чехії. Вони ж і визначили, що м'яка та кришталево чиста вода юрського горизонту, величезні запаси якої було знайдено в цій місцевості, ідеально відповідає всім вимогливим критеріям пивоваріння. Цей фактор став вирішальним, і з того часу провідне українське харчове підприємство для виробництва своєї продукції використовує воду з власних артезіанських свердловин, що розташовані на території заводу.
У 1980 році відбувається офіційне відкриття Київського пивзаводу № 3, що було приурочено до 22 Олімпійських ігор, та випуск першої партії пива. На підприємстві вводиться у дію цех розливу безалкогольної продукції.
1982 рік: на Київському пивзаводі № 3 випускає свою першу продукцію новий цех розливу мінеральної води.
У 1986 році на базі Київського пивзаводу № 3 створено Пивобезалкогольне об'єднання «Оболонь», до якого увійшли також Київський пивзавод № 1, Київський пивзавод № 2 (нині пивзавод на Подолі) та Фастівський пивзавод.
Починається експортна діяльність підприємства, і вперше «Жигулівське пиво/Zhiguli Beer» виробництва «Оболоні» надходить до споживачів Великобританії та отримує високу оцінку. Сьогодні ПАТ «Оболонь» під власною маркою експортує свою продукцію у десятки країн світу, у тому числі Австрію, Німеччину, Іспанію, Португалію, Південну Корею, США, Канаду, Тайвань та ін.
У 1990 році колектив за ініціативи Генерального директора Олександра Слободяна бере підприємство в оренду з правом викупу. Через 2 роки «Оболонь» отримує приватизаційне свідоцтво Фонду Держмайна України №1, тим самим входить в історію як перше приватне підприємство незалежної України. Відтепер вся продукція цього виробника випускається під торговою маркою «Оболонь». Налагоджується випуск нового сорту пива «Оболонь темне».
У 1993 році приватизоване підприємство отримує юридичний статус закритого акціонерного товариства. Вводиться в дію лінія розливу пива в пляшки ємністю 0,33 літра. Вперше акціонерним товариством розпочато виробництво слабоалкогольного напою «Джин Тонік» у 1994 році, тим самим не тільки в Україні, але й у Східній Європі започатковується ринок слабоалкогольних напоїв.
ПАТ «Оболонь» стає власником законсервованого об'єкта незавершеного будівництва в м. Красилові Хмельницької області. Сьогодні це – дочірнє підприємство акціонерного товариства, що випускає під торговою маркою «Оболонь» мінеральну воду, безалкогольні та слабоалкогольні напої. У Красилові створюється перша оптово-торгівельна база ПАТ «Оболонь». На сьогодні підприємство налічує дев'ятнадцять баз у різних регіонах країни, що реалізують продукцію акціонерного товариства.
ПАТ «Оболонь» вперше в Україні отримує кредит у $ 40 млн. від ЄБРР без гарантій уряду, кошти направлено на фінансування стратегічних програм. Вперше в галузі у 1998 році ПАТ «Оболонь» отримує Міжнародний сертифікат на систему управління якістю ISO-9001 версії 1994 року, що засвідчує високий рівень усіх процесів та здатності українського підприємства випускати продукцію світового рівня.
Президент ПАТ «Оболонь» Олександр Слободян очолив рейтинг «ТОП-100 у 2005 році. Кращі топ-менеджери України», який складає авторитетне ділове видання «Інвест газета». ПАТ «Оболонь» перемогло у Всеукраїнському конкурсі на звання «Кращий роботодавець року» в групі підприємств з чисельністю працівників від 1001 до 5000 осіб. Виведено ринок нову торгову марку «Десант» - світле непастеризоване пиво для справжніх чоловіків. Розпочато випуск питної води «Прозора. Вершина якості». ПАТ «Оболонь» «Пивоварня Зіберта» відзначила столітній ювілей.
2007 року компанія «Оболонь» визнана одним із кращих платників податків міста Києва. Футболіст Андрій Шевченко та компанія «Оболонь» ініціюють проведення благодійного футбольного матчу під девізом «Подаруйте своє серце дітям». Зібрані кошти направлені на будівництво «Дитячої лікарні майбутнього» та благодійні проекти фонду Андрія Шевченка. На головному заводі корпорації встановлено новий варильний порядок, запущено лінії розливу в ПЕТ продуктивністю 39 тис. пл./год., у склопляшки потужністю 50 тис. пл./год., в алюмінієві банки ємністю 0,5, 0,33 і 0,25 л потужністю 60 тис. банок/год.
У 2008 році ПАТ «Оболонь» першим серед підприємств харчової промисловості сертифікувало чотири системи управління одразу. Під час аудиту, який здійснювали представники німецької фірми «DEKRA-ITS», компанія «Оболонь» підтвердила відповідність вимогам ДСТУ ISO 9001:2001 (Системи управління якістю), ДСТУ ISO 22 000:2007 (Системи управління безпечністю харчових продуктів), ДСТУ ISO 14 001:2006 (Системи екологічного керування), ДСТУ-П OHSAS 18 001:2006 (Системи управління безпекою та гігієною праці). Відбулося значне розширення кетової лінії з 400 кег/год. до 1000 кег/год.
Завод у Києві має проектну потужність 11 млн. гл. пива в рік. Це робить підприємство найбільшою пивоварнею Європи. За останні два роки на заводі встановлено унікальну варильну систему, яка може здійснювати 12 варок на день по 750 гектолітрів холодного сусла. Особливість цього нового варильного порядку німецької фірми Ziemann в тому, що він дозволяє економити витрати на теплову енергію при варці в два рази. А енергоємність є одним із пріоритетних завдань, які стоять сьогодні перед інженерами компанії. Одним із предметів гордості є унікальна установка по виділенню пива з відпрацьованих дріжджів, що виробляє 500-600 тис. дал пива на рік. Подібні технології дозволяють налагодити практично безвідходне екологічно чисте виробництво. Адже відповідальне ставлення до довкілля – це теж один з пріоритетів «Оболоні». Гарантією високої якості продукції також виступають чотири потужні фільтраційні установки, виконані на замовлення київського заводу німецькою фірмою КHS. Найбільший із фільтрів має потужність 950 гектолітрів на годину. Фільтраційна система «Оболоні» не має аналогів не лише в Україні, але і в Європі. Унікальною для України є найбільша лінія розливу у скляні пляшки, потужність якої складає 110 тис. пляшок на годину. У 2008 році стала до ладу лінія розливу напоїв у банки, яка може наливати 60 тис. банок на годину, причому об'єм тари може бути як 0,25 л, так і 0,3 л та 0,5 л. Значно модернізована і лінія розливу пива у кеги – зараз її потужність складає 1 тис. 50-літрових кег на годину.
На усіх заводах «Оболонь» автоматизація грає велику роль. Основні виробничі функції здійснюють машини, а люди лише контролюють процес. Це засвідчує не тільки технологічну досконалість виробництва, але й дотримання найсуворіших стандартів якості продукції та високий рівень організації усіх процесів. А завдяки найдосвідченішим технологам, багато з яких працює у галузі вже понад чверть століття, «Оболонь» має можливість впроваджувати передовий досвід, створювати нові смаки, постійно вдосконалювати рецептуру напоїв. Для цього на підприємствах працюють найсучасніші лабораторії -- експериментальна, виробнича, радіологічна та технічного контролю. Вони забезпечують як постійний аналіз якості продукції на всіх етапах виробництва, так і розробку інноваційних продуктів.
Структура компанії «Оболонь» формувалася довгі роки під впливом стратегії розвитку, що направлена на диверсифікацію виробництва, перехід на сировину власного виробництва, інноваційний підхід, абсолютну екологічну безпеку та повну соціальну відповідальність. Корпорація «Оболонь» об'єднує головний завод, два відокремлені цехи, два дочірніх підприємства та чотири підприємства з корпоративними правами. Загалом у компанії працює близько 7,5 тис. людей.
Дане підприємство є публічним акціонерним товариством, тому в організацій структурі головним органом управління є збори аукціонерів. Саме на цих зборах вирішується основні питання з приводу перспектив, діяльності підприємства тощо.
Наступну сходинку в організаційній структурі займає: Президент, Рада та Ревізійна комісія. Ревізійна комісія стежить за порядком проведеня збоів аукціонерів та дотримання всіх норм, які закріплені в статуті підприємства. Рада займається вирішенням пропозицій, що були внесені на зборах аукціонерів. І звісно, Президент підприємства має ключову роль у підтвердженні вирішених на зборах питаннях.
Після того, як були проведені збори і рада затвердила нові положення, завдання чи плани підприємства, виходить наказ по підприємству, який починають виконувати керівники відділів, таких як: технічний директор, директор з капітального будівництва, директор з маркетингу, директор з продажу, директор з виробництва, директор з якості, директор з МТП, директор з зовнішньо - економічних питань, директор з кадрових питань та попиту, директор з економіки та фінансів, головний бухгалтер, директор з безпеки, директор з інформаційних технологій. Всі люди, які займають дані посади виконують всі рішення ради після зборів аукціонерів, кожен з них має колектив, які виконують поставлені перед ними завдання.
На підприємстві на даний момент в кожному цеху проводиться модернізація та реконструкція. Важливим кроком вперед стало відкриття у 2004 році нової лінії розливу пива, потужністю 110 пляшок за годину. За останні 10 років випуск продукції ПАТ «Оболонь» жодного разу не зазнавав падіння і збільшився у десять разів. Позиція підприємства дуже жорстка: річний приріст продукції має складати не менше 20%. Основні виробничі потужності дозволяють протягом найближчих 3-х років забезпечити збереження лідируючих позицій на ринку України та проводити активну експортну політику з урахуванням динаміки обсягів споживання.


2.2. Аналіз основних показників діяльності підприємства

Аналіз фінансового стану підприємства є ключовим етапом оцінки його ефективності та стабільності. Він дозволяє визначити динаміку активів, капіталу, зобов’язань, прибутковості та витрат, а також оцінити здатність підприємства забезпечувати свої операційні та інвестиційні потреби. Дослідження основних показників діяльності ПАТ «Оболонь» дає змогу комплексно оцінити структуру балансу, рівень рентабельності та фінансову стійкість підприємства у порівнянні з попереднім періодом.
Особливу увагу варто приділити необоротним активам, оскільки вони формують основу майбутньої виробничої потужності підприємства та відображають капіталовкладення у розвиток основних фондів, нематеріальних активів та довгострокових інвестицій. Аналіз їх складу та динаміки дозволяє оцінити ефективність використання інвестицій, ступінь зносу основних засобів, а також готовність підприємства до реалізації стратегічних цілей.

Таблиця 2.1 – Необоротні активи (2023-2024)
Актив	2023	2024	Абсолютне відхилення (грн)	Відносне відхилення (%)
Нематеріальні активи	1 934	44 062	+42 128	+2179%
Первісна вартість НА	41 192	85 074	+43 882	+107%
Амортизація НА	(39 258)	(41 012)	–1 754	+4%
Незавершені капітальні інвестиції	48 865	256 969	+208 104	+426%
Основні засоби	4 525 000	4 808 711	+283 711	+6%
Первісна вартість ОЗ	11 956 205	12 530 785	+574 580	+4,8%
Знос ОЗ	(7 431 205)	(7 722 074)	–290 869	+3,9%
Інші фінансові інвестиції	69 482	69 482	0	0%
Інші необоротні активи	14	14	0	0%
Усього розділ I	4 645 295	5 179 238	+533 943	+11,5%

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства


Аналіз динаміки необоротних активів підприємства за 2023–2024 роки свідчить про суттєві структурні зрушення та активізацію інвестиційної діяльності. Абсолютне відхилення за розділом I становить +533,9 тис. грн, що відповідає зростанню на 11,5%. Таке збільшення вказує на розширення виробничого потенціалу та оновлення довгострокових ресурсів підприємства.
Найбільший приріст спостерігається за статтею незавершених капітальних інвестицій (+426%), що може свідчити про реалізацію нових проєктів, модернізацію основних фондів або введення в експлуатацію нових об’єктів у майбутніх періодах. Значне зростання нематеріальних активів (+2179%) характеризує підвищення інноваційної складової діяльності підприємства, зокрема інвестиції у програмне забезпечення, ліцензії та інші інтелектуальні ресурси.
Приріст первісної вартості основних засобів (+4,8%) за одночасного збільшення їх зносу (+3,9%) є свідченням стабільного відтворювального процесу. Це підтверджує, що підприємство не лише експлуатує існуючі засоби, а й поступово нарощує технічну базу. Водночас відсутність змін у довгострокових фінансових інвестиціях та інших необоротних активах свідчить про незмінність інвестиційної політики у цих напрямах.
Загалом зміни свідчать про позитивну тенденцію розвитку: підприємство нарощує обсяги необоротних активів, підвищує технічний рівень та створює умови для подальшого зростання ефективності. Переважання збільшення вартості активів над темпами їх зношення формує потенціал для зміцнення виробничих можливостей і фінансової стійкості у майбутніх періодах.
Зростання необоротних активів формує основу для розвитку поточної діяльності підприємства та забезпечує необхідну матеріально-технічну базу для ефективного функціонування. Проте для підтримки операційної спроможності та ліквідності підприємства важливо оцінити структуру та динаміку оборотних активів, які забезпечують безперервність виробничого процесу, фінансування поточних витрат та реалізацію продукції.

Таблиця 2.2 – Оборотні активи підприємства (2023-2024)
Актив	2023	2024	Абсолютне відхилення, грн	Відносне відхилення, %
Запаси	1 537 020	1 688 266	+151 246	+9,8%
Поточні біологічні активи	–	–	0	0%
Дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги	947 078	1 154 958	+207 880	+22%
Дебіторська заборгованість за виданими авансами	152 450	400 094	+247 644	+162,5%
Дебіторська заборгованість з бюджетом	30 573	55 476	+24 903	+81,5%
Інша поточна дебіторська заборгованість	17 572	17 147	–425	–2,4%
Поточні фінансові інвестиції	–	–	0	0%
Гроші та їх еквіваленти	474 679	891 034	+416 355	+87,7%
Витрати майбутніх періодів	–	–	0	0%
Інші оборотні активи	5 172	11 082	+5 910	+114%
Усього за розділом II	3 164 544	4 218 057	+1 053 513	+33,3%

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства


Динаміка оборотних активів підприємства за 2024 рік свідчить про суттєве зростання їх загального обсягу на 33,3%, що у грошовому вимірі становить +1,05 млн грн. Такий приріст свідчить про активізацію операційної діяльності та розширення оборотного капіталу.
Одним із ключових чинників збільшення оборотних активів є зростання коштів та їх еквівалентів на 87,7%, що підвищує ліквідність підприємства та його здатність оперативно виконувати фінансові зобов’язання. Вагомий приріст дебіторської заборгованості (зокрема за виданими авансами та розрахунками за реалізацію) може свідчити про збільшення обсягів продажу та передоплат, але водночас вказує на підвищення ризику уповільнення оборотності активів.
Зростання запасів майже на 10% підтверджує збільшення виробничої або торговельної діяльності. Паралельно, скорочення іншої поточної дебіторської заборгованості на 2,4% свідчить про часткове погашення попередніх боргів.
Загалом структура оборотних активів демонструє зміцнення платоспроможності підприємства та зростання обсягів операцій, при цьому спостерігається більш активне використання фінансових ресурсів. Це створює передумови для підвищення оборотності капіталу, покращення ліквідності та підтримки ефективного функціонування підприємства у наступних періодах.
Проте для оцінки фінансової стійкості підприємства важливо проаналізувати власний капітал, оскільки його динаміка відображає здатність підприємства акумулювати прибуток, фінансувати розвиток і підтримувати довгострокову стабільність.


Таблиця 2.3 – Власний капітал (2023-2024)
Стаття	2023	2024	Абсолютне відхилення (грн)	Відносне відхилення (%)
Зареєстрований капітал	65 344	65 344	0	0%
Капітал у дооцінках	1 972 377	1 866 827	–105 550	–5,35%
Додатковий капітал	-	-	0	0%
Резервний капітал	-	-	0	0%
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	3 881 302	5 235 107	+1 353 805	+34,9%
Неоплачений капітал	-	-	0	0%
Вилучений капітал	-	-	0	0%
Усього за розділом I	5 919 023	7 167 278	+1 248 255	+21,1%

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства

Аналіз динаміки власного капіталу підприємства свідчить про стійке зростання фінансового потенціалу за 2024 рік. Загальне збільшення власного капіталу становить +1 248 тис. грн, що відповідає приросту +21,1% порівняно з попереднім роком.
Найбільший приріст зафіксовано у статті нерозподілений прибуток (+1 353,8 тис. грн), що свідчить про позитивний фінансовий результат діяльності підприємства та формування фінансових резервів для розвитку. Водночас капітал у дооцінках зменшився на 105,6 тис. грн (–5,35%), що може бути пов’язано з переоцінкою основних засобів або коригуванням їх балансової вартості.
Зареєстрований капітал залишився без змін, що свідчить про відсутність додаткових емісій або змін у структурі статутного капіталу. Всі інші статті (додатковий, резервний, неоплачений та вилучений капітал) залишилися незмінними, що вказує на стабільність власної фінансової бази підприємства.
Загалом зміни у структурі власного капіталу відображають зміцнення фінансової стійкості підприємства, підвищення його інвестиційного потенціалу та здатність акумулювати прибуток для розвитку та покриття майбутніх витрат. Переважання приросту нерозподіленого прибутку над зменшенням капіталу у дооцінках формує позитивну тенденцію до збільшення чистої вартості власного капіталу.
Наступним етапом аналізу фінансового стану підприємства є дослідження довгострокових зобов’язань і забезпечень, що дозволяє оцінити структуру фінансування та рівень довгострокової платоспроможності ПАТ «Оболонь».

Таблиця 2.4 – Довгострокові зобов’язання і забезпечення (2023-2024)
Стаття	2023	2024	Абсолютне відхилення (грн)	Відносне відхилення (%)
Відстрочені податкові зобов’язання	465 579	414 272	–51 307	–11%
Довгострокові кредити банків	-	19 134	+19 134	–
Інші довгострокові зобов’язання	-	-	0	0%
Довгострокові забезпечення	-	-	0	0%
Цільове фінансування	-	-	0	0%
Усього за розділом II	465 579	433 406	–32 173	–6,9%

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства


Динаміка довгострокових зобов’язань за 2024 рік демонструє зменшення загальної суми на 32,2 тис. грн (–6,9%), що свідчить про скорочення довгострокових зобов’язань підприємства та підвищення фінансової стійкості.
Основне зниження відбулося за статтею відстрочені податкові зобов’язання (–51,3 тис. грн), що може бути пов’язано з погашенням зобов’язань або коригуванням податкових оцінок. Водночас з’явилися довгострокові кредити банків (19,1 тис. грн), що свідчить про початок залучення зовнішнього фінансування для інвестиційних або стратегічних потреб.
Інші довгострокові зобов’язання, довгострокові забезпечення та цільове фінансування залишилися незмінними, що відображає стабільність структури довгострокових ресурсів.
Загалом, підприємство демонструє контрольовану політику управління довгостроковими зобов’язаннями, зменшуючи податкові та інші зобов’язання і водночас розширюючи можливості фінансування через банки, що створює умови для збалансованого розвитку і підтримки платоспроможності.
Після оцінки довгострокових зобов’язань важливо розглянути поточні зобов’язання і забезпечення, оскільки вони відображають короткострокові фінансові зобов’язання підприємства перед кредиторами, постачальниками та бюджетом. Аналіз цих показників дозволяє оцінити платоспроможність у поточному періоді, ефективність управління короткостроковими зобов’язаннями та рівень ліквідності, що є ключовим для забезпечення безперебійного функціонування ПАТ «Оболонь».


Таблиця 2.5 – Поточні зобов’язання і забезпечення (2023-2024)
Стаття		2023	2024	Абсолютне відхилення (грн)	Відносне відхилення (%)
Короткострокові кредити банків	224 984	244 003	+19 019	+8,45%
Поточна кредиторська заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями	-	-	0	0%
Поточна кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	694 669	994 414	+299 745	+43,1%
Поточна кредиторська заборгованість за розрахунками з бюджетом	144 125	216 268	+72 143	+50,1%
у тому числі з податку на прибуток	59 777	30 619	–29 158	–48,8%
Поточна кредиторська заборгованість за розрахунками зі страхування	4 391	6 287	+1 896	+43,2%
Поточна кредиторська заборгованість за розрахунками з оплати праці	102 744	108 487	+5 743	+5,6%
Поточна кредиторська заборгованість за одержаними авансами	139 717	104 413	–35 304	–25,3%
Поточна кредиторська заборгованість за розрахунками з учасниками	-	-	0	0%
Поточні забезпечення	96 372	102 827	+6 455	+6,7%
Доходи майбутніх періодів	-	-	0	0%
Інші поточні зобов’язання	18 235	19 912	+1 677	+9,2%
Усього за розділом III	1 425 237	1 796 611	+371 374	+26,1%

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства

За 2024 рік загальна сума поточних зобов’язань і забезпечень підприємства збільшилася на 371,4 тис. грн, або на 26,1%, порівняно з 2023 роком. Це свідчить про активізацію короткострокового фінансування та операційної діяльності підприємства.
Найбільше збільшення зафіксовано у поточній кредиторській заборгованості за товари, роботи, послуги (+299,7 тис. грн, +43,1%), що відображає зростання обсягу операційних розрахунків з постачальниками. Поточна кредиторська заборгованість за бюджетом також зросла на +72,1 тис. грн (+50,1%), однак одночасно зменшилася частина зобов’язань з податку на прибуток (–29,2 тис. грн, –48,8%), що свідчить про ефективне управління податковими платежами.
Короткострокові кредити банків збільшилися на +19,0 тис. грн (+8,45%), що свідчить про помірне залучення банківського фінансування для підтримки оборотного капіталу. Поточні забезпечення зросли на +6,5 тис. грн (+6,7%), а розрахунки з оплати праці збільшилися на +5,7 тис. грн (+5,6%), що забезпечує стабільну кадрову політику та виконання зобов’язань перед працівниками.
Скорочення заборгованості за одержаними авансами (–35,3 тис. грн, –25,3%) свідчить про покращення обігу грошових коштів та ефективність реалізації продукції. Інші поточні зобов’язання зросли незначно (+1,7 тис. грн, +9,2%), а деякі статті залишилися незмінними, що відображає стабільність структурного складу зобов’язань.
Загалом динаміка поточних зобов’язань відображає збалансовану політику підприємства у сфері короткострокового фінансування, забезпечення ліквідності та підтримку операційного циклу. Підвищення поточних кредиторських зобов’язань при одночасному контролі над зобов’язаннями за податками і авансами формує умови для ефективного управління оборотними ресурсами та фінансової стійкості підприємства.
Після аналізу поточних зобов’язань і забезпечень логічним кроком є оцінка фінансових результатів діяльності підприємства, оскільки вони відображають ефективність операційної та інвестиційної діяльності. Дослідження прибутковості та збитковості є одним із найважливіших етапів аналізу, оскільки дозволяє визначити прибутковість підприємства, здатність генерувати власні кошти для розвитку та формувати фінансову стійкість. Такий підхід забезпечує комплексне бачення фінансового стану ПАТ «Оболонь» і закладає основу для подальшого аналізу рентабельності та доходності капіталу.


Таблиця 2.6 – Фінансові результати (2023-2024)
Стаття	2023	2024	Абсолютне відхилення (грн)	Відносне відхилення (%)
Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	10 763 029	12 784 705	+2 021 676	+18,8%
Собівартість реалізованої продукції	(7 500 990)	(9 800 435)	–2 299 445	+30,7%
Валовий прибуток	3 262 039	2 984 270	–277 769	–8,5%
Інші операційні доходи	46 587	73 984	+27 397	+58,8%
Адміністративні витрати	(458 709)	(531 853)	–73 144	+15,9%
Витрати на збут	(670 728)	(956 097)	–285 369	+42,6%
Інші операційні витрати	(54 768)	(101 074)	–46 306	+84,5%
Фінансовий результат від операційної діяльності (прибуток)	2 124 421	1 469 230	–655 191	–30,8%
Дохід від участі в капіталі	593	-	–593	–100%
Інші фінансові доходи	45 290	79 544	+34 254	+75,6%
Інші доходи	-	-	0	0%
Фінансові витрати	(22 209)	(1 690)	+20 519	–92,4%
Інші витрати	11 209	(6 506)	–17 715	–157,9%
Фінансовий результат до оподаткування (прибуток)	2 159 304	1 540 578	–618 726	–28,7%
Дохід (витрати) з податку на прибуток	(383 307)	(292 323)	+90 984	–23,7%
Чистий фінансовий результат (прибуток)	1 775 997	1 248 255	–527 742	–29,7%

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства


За звітний період 2024 року підприємство продемонструвало зростання чистого доходу від реалізації продукції на 2 021,7 тис. грн або +18,8%, що свідчить про активізацію виробничої та комерційної діяльності. Водночас собівартість реалізованої продукції зросла на 2 299,4 тис. грн (+30,7%), що перевищує темпи зростання доходу, і призвело до скорочення валового прибутку на 277,8 тис. грн (–8,5%). Це вказує на зростання витрат виробництва та необхідність контролю за ефективністю витратних статей.
Інші операційні доходи збільшилися на 27,4 тис. грн (+58,8%), однак витрати на адміністративні потреби (+73,1 тис. грн, +15,9%) і збут (+285,4 тис. грн, +42,6%) зросли значно швидше, що спричинило зниження фінансового результату від операційної діяльності на 655,2 тис. грн (–30,8%). Подібна тенденція спостерігається і у фінансовому результаті до оподаткування (–618,7 тис. грн, –28,7%).
Щодо фінансових доходів і витрат, позитивним є зростання інших фінансових доходів на 34,3 тис. грн (+75,6%) та значне скорочення фінансових витрат на 20,5 тис. грн (–92,4%). Проте збільшення інших витрат на 17,7 тис. грн негативно вплинуло на загальний фінансовий результат.
Після оподаткування чистий фінансовий результат (прибуток) зменшився на 527,7 тис. грн, або –29,7%, порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Зменшення прибутку пояснюється зростанням собівартості, витрат на збут та інших операційних витрат, незважаючи на збільшення доходу від реалізації продукції та інших фінансових доходів.
Отже, економічний висновок: підприємство демонструє зростання обсягів реалізації, проте скорочення прибутковості свідчить про необхідність підвищення ефективності виробництва, оптимізації витрат на збут і адміністративних витрат, а також контролю за операційною маржинальністю. Такий аналіз дозволяє планувати заходи щодо покращення фінансового результату та підвищення рентабельності у наступних періодах.
Після оцінки фінансових результатів підприємства важливо розглянути сукупний дохід, який включає не лише чистий прибуток від основної діяльності, а й інші доходи та витрати, що відображають загальний фінансовий результат за період. Аналіз сукупного доходу дозволяє отримати повнішу картину фінансового стану підприємства, його здатності генерувати прибуток та забезпечувати ефективне використання ресурсів для подальшого розвитку.

Таблиця 2.7 – Сукупний дохід (2023-2024)
Стаття	2023	2024	Абсолютне відхилення (грн)	Відносне відхилення (%)
Сукупний дохід (сума рядків 2350, 2355 та 2460)	1 775 997	1 248 255	–527 742	–29,7%

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства

За 2024 рік сукупний дохід підприємства зменшився на 527,7 тис. грн, або –29,7%, порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Це зниження відображає зменшення чистого фінансового результату після оподаткування, незважаючи на зростання доходу від реалізації продукції.
Скорочення сукупного доходу пояснюється зростанням собівартості реалізованої продукції та операційних витрат, що перевищило темпи збільшення доходу від продажів. Додатково вплив мали зменшення доходу від участі в капіталі та інші операційні чинники.
Економічно це свідчить про необхідність підвищення ефективності виробничо-комерційної діяльності та оптимізації витрат, щоб забезпечити не лише зростання доходу, а й покращення фінансового результату.
Таким чином, зменшення сукупного доходу на 29,7% є сигналом для керівництва про потребу контролю за витратами і підвищення маржинальності продукції, що є ключовим для стабільності та розвитку підприємства.
Хоча сукупний дохід відображає загальний фінансовий результат підприємства, будь-яке виробництво чи комерційна діяльність супроводжується операційними витратами. Тому наступним кроком є аналіз структури та динаміки витрат, що дозволяє оцінити ефективність використання ресурсів, контроль над собівартістю продукції та вплив витратної частини на прибутковість ПАТ «Оболонь».

Таблиця 2.8 – Операційні витрати (2023-2024)
Стаття	2023	2024	Абсолютне відхилення (грн)	Відносне відхилення (%)
Матеріальні затрати	4 124 933	5 164 530	+1 039 597	+25,2%
Витрати на оплату праці	784 366	966 878	+182 512	+23,3%
Відрахування на соціальні заходи	161 241	200 297	+39 056	+24,2%
Амортизація	441 293	492 687	+51 394	+11,6%
Інші операційні витрати	1 646 553	2 501 790	+855 237	+51,9%
Разом	7 158 386	9 326 182	+2 167 796	+30,3%

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства

За 2024 рік загальні операційні витрати підприємства збільшилися на 2 167,8 тис. грн, або +30,3%, порівняно з аналогічним періодом попереднього року.
Найбільший приріст спостерігається у інших операційних витратах (+855,2 тис. грн, +51,9%), що свідчить про зростання додаткових витрат, не пов’язаних безпосередньо з виробництвом, таких як послуги сторонніх організацій, адміністративні накладні витрати чи витрати на маркетинг.
Матеріальні затрати зросли на +1 039,6 тис. грн (+25,2%), що відображає підвищення собівартості сировини та матеріалів або збільшення обсягів виробництва. Витрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи також зросли на +182,5 тис. грн (+23,3%) і +39,1 тис. грн (+24,2%) відповідно, що свідчить про зростання чисельності персоналу або підвищення заробітної плати, а також виконання соціальних зобов’язань підприємства.
Амортизаційні відрахування зросли на +51,4 тис. грн (+11,6%), що може бути пов’язано з оновленням основних засобів або збільшенням їх вартості.
Загалом динаміка операційних витрат відображає підвищення виробничої активності підприємства та одночасне зростання витратної частини, що потребує контролю за ефективністю витрачання ресурсів для забезпечення стабільної рентабельності.
Після аналізу доходів і витрат підприємства логічним етапом є оцінка прибутковості акцій, яка дозволяє визначити фінансову вигоду акціонерів та ефективність управління капіталом. Дослідження цього показника є завершальним етапом економічного аналізу, оскільки воно відображає здатність ПАТ «Оболонь» генерувати прибуток на одну акцію та забезпечувати доходність інвестицій для власників капіталу.

Таблиця 2.9 – Прибутковість акцій (2023-2024)
Стаття	2023	2024	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення (%)
Середньорічна кількість простих акцій	325 127	325 127	0	0%
Скоригована середньорічна кількість простих акцій	325 127	325 127	0	0%
Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію	5,4625	3,8393	–1,6232	–29,7%
Скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію	5,4625	3,8393	–1,6232	–29,7%

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства

За 2024 рік чистий прибуток на одну просту акцію зменшився з 5,4625 грн до 3,8393 грн, що становить –1,6232 грн або –29,7% порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Аналогічне зниження спостерігається і у скоригованому чистому прибутку на акцію.
Середньорічна кількість акцій залишилася незмінною (325 127 акцій), що означає, що зміни в прибутковості не пов’язані з розведенням капіталу або випуском додаткових акцій, а є наслідком зниження чистого фінансового результату підприємства, відображеного у скороченні сукупного прибутку.
Економічно це свідчить про зменшення рентабельності для акціонерів та сигналізує про необхідність підвищення ефективності операційної діяльності, оптимізації витрат і контролю за собівартістю продукції для стабілізації доходності акцій у наступних періодах. Таким чином, зниження прибутковості на акцію на 29,7% прямо відображає тенденцію до зниження фінансової ефективності підприємства та потребує заходів щодо поліпшення маржинальності та фінансових результатів.
Загалом, аналіз діяльності ПАТ «Оболонь» за 2023–2024 роки свідчить про наявність як позитивних, так і проблемних тенденцій. З одного боку, загальний обсяг активів зріс за рахунок необоротних (+11,5%) та оборотних (+33,3%) активів, що свідчить про оновлення основних засобів та розширення оборотного капіталу. Приріст нематеріальних активів і незавершених капітальних інвестицій відображає зростання інноваційного потенціалу.
Власний капітал збільшився на +21,1%, головним чином за рахунок нерозподіленого прибутку, що свідчить про позитивний фінансовий результат і резерви для розвитку. Водночас капітал у дооцінках зменшився, а частина оборотних активів росте через збільшення дебіторської заборгованості, що підвищує ризики уповільнення оборотності ресурсів.
Чистий фінансовий результат 2024 року склав 1,248 млн грн, що демонструє підтримку прибутковості, проте прибуток на акцію зменшився, що вказує на коливання доходності для акціонерів. 
Отже, підприємство має стійку базу для розвитку та зміцнення фінансової стабільності, проте потребує покращення управління оборотними активами та контролю над короткостроковими зобов’язаннями для підвищення ефективності діяльності у наступних періодах.
2.3. Аналіз інновацій, виробництва та реалізації продукції підприємства

Аналіз інноваційної діяльності, виробництва та реалізації продукції є центральним елементом комплексної оцінки конкурентоспроможності підприємства. Він дає змогу встановити ступінь технологічного оновлення, ефективність впроваджених інновацій, їхній вплив на продуктивність, собівартість і екологічні показники, а також визначити пріоритетні напрями подальших інвестицій і менеджменту. Такий аналіз є необхідним інструментом для формулювання рекомендацій та плану інноваційного розвитку підприємства.
Перш ніж оцінювати економічні наслідки інновацій, необхідно систематизувати фактично впроваджені рішення – продуктово-технологічні, екологічні, цифрові та організаційні. Почнемо з ідентифікації та систематичного опису уже реалізованих інновацій (які підлягають кількісній й якісній оцінці). Далі ці дані слід представити у зручній таблиці для подальшого аналізу.

Таблиця 2.10 – Основні інновації за останні роки
Назва	Рік	Ключовий KPI	Фактичний результат	Ефект
Модернізація варильного цеху (система Ziemann «Lotus»)	2020	↑ продуктивності на 12%, ↓ енерговитрат на 8%	досягнуто, система працює стабільно	Продуктивність +10,5%; енерговитрати –7,8%
Встановлення лінії енергоефективної пастеризації	2022	↓ витрат пари на 15%	частково досягнуто	Зменшення –12%
Запуск лінійки «Оболонь Zero» (безалкогольна серія)	2021	розширення ринку безалкогольних напоїв на 5%	частка збільшена на 4,3%	+4,3% до сегменту; нових SKU — 3



Продовження тблиці 2.10
Випуск крафтової серії «Hops Master»	2023	залучення молодіжної аудиторії, +8% преміального сегменту	у процесі, продажі стабільні	Зростання преміум-сегменту +6,5%
Станція біологічного очищення стічних вод	2019	↓ забруднень на 25%, відповідність ISO 14001	цілі перевиконані	Зменшення забруднень –27%
Впровадження системи повернення та переробки ПЕТ	2022	↑ частки переробленої ПЕТ до 30%	досягнуто 27%	+27% переробки; зменшення відходів
Інтеграція MES-системи для відстеження виробничих процесів	2021	автоматизація 70% виробничих операцій	виконано: 68%	68% процесів оцифровано; час контролю –20%
Оновлення ERP (SAP S/4HANA)	2023	скорочення управлінських витрат на 10%	у впровадженні	—
CRM-система з елементами прогнозування попиту (AI)	2024	↑ точності прогнозів збуту до 92%	початковий етап	Точність прогнозу — 88%
Впровадження бережливого виробництва (Lean Manufacturing)	2020	↓ непродуктивних втрат на 15%	досягнуто	–13% втрат
Підтримка сертифікації ISO 22000 та ISO 45001	2021	підвищення якості та безпеки	підтримується	Якість стабільно висока, відхилень немає

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства

Аналіз структурованих даних про впроваджені інновації показує, що підприємство здійснило комплекс заходів у технологічній, продуктовій та цифровій сфері. Технологічні інвестиції дозволили підвищити виробничі потужності та знизити енергоємність одиниці продукції, продуктова інновація – розширити асортимент і сегменти ринку, а цифрові рішення – оптимізувати управлінські та виробничі процеси. Одночасно спостерігається, що темпи оновлення обладнання залишаються помірними: середній інтервал між значними технологічними оновленнями перевищує 3–5 років, що може уповільнювати адаптацію до швидких змін ринку. Отже, хоча імплементація окремих інновацій позитивно вплинула на операційні показники, необхідна системність – планове оновлення парку обладнання, стандартизований моніторинг KPI і чіткі процедури для масштабування успішних рішень.
Оскільки оновлення технологій безпосередньо пов’язане з фізичним зносом основних засобів, наступним важливим напрямом аналізу є дослідження амортизаційної політики та її впливу на відтворення виробничих фондів. Амортизація визначає фінансові можливості для модернізації: низькі нарахування гальмують оновлення, високі прискорюють його. Тому далі доцільно розглянути автоматизацію виробництва й її економічний ефект.

Таблиця 2.12 – Основні інновації автоматизації
Показник / Рік	2021	2023	2025 (прогноз / фактичні для аналізу)
Частка автоматизованих ліній у загальній кількості (%)	45%	62%	78%
Кількість роботизованих вузлів / маніпуляторів (од.)	120	210	320
Продуктивність лінії (hl/год) – середня	150	220	300
Середній час незапланованих простоїв (%)	12%	8%	4%
Енергоємність на 1 hl (GJ/hl)	0,85	0,65	0,45
Щорічні капітальні вкладення в автоматизацію (тис. USD)	3 000	6 500	9 200
Очікуване скорочення виробничої собівартості (%)	–	–	≈ 8–12% (взаємозв’язок із енергією, трудомісткістю)
Орієнтовний термін окупності інвестицій у автоматизацію (роки)	—	—	3,5–5

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства
1. За модельними даними частка автоматизованих ліній зросла з 45% (2021) до 78% (2025). Це означає значне скорочення ручної праці, підвищення стабільності виробничого циклу та зниження впливу людського фактора на якість продукції. Позитивний ефект – зниження простоїв (з 12% до 4%) і підвищення продуктивності ліній (на 36-40% у періоді 2023–2025).
2. Зниження енергоємності з 0,85 до 0,45 GJ/hl – істотний показник. Навіть за помірної ціни на енергію це формує суттєву економію собівартості одиниці продукції і підвищує маржинальність. Важливо пов’язувати енергозбереження з інвестиційними витратами: капіталовкладення мають окупатися через економію енергії та зниження змінних витрат.
3. Збільшення капвкладень у автоматизацію до 9,2 млн USD (2025) супроводжується очікуваним скороченням собівартості на 8–12% (орієнтовано). За таких умов термін окупності у 3,5–5 років є реалістичним за умови стабільного обсягу виробництва та цінової політики. Ризики — затримки запуску ліній, перевитрати на сервісне обслуговування, зміни ринкового попиту.
4. Автоматизація сприяє стабілізації якості, зниженню браку і підвищенню конкурентних переваг при експорті. Проте зростання автоматизації вимагає паралельних інвестицій у кваліфікацію персоналу та систему технічного обслуговування.
5. Накопичене технологічне оновлення (за моделлю) забезпечує зростання продуктивності й енергоефективності, що створює передумови для зниження собівартості і підвищення прибутковості. Водночас для сталого результату необхідна інтегрована політика: планування амортизації, навчання персоналу, сервісні контракти та моніторинг KPI.
Оскільки інновації та автоматизаційні рішення прямо впливають на продуктивність, фондовіддачу та технічний стан виробничої бази, логічним наступним етапом є аналіз виробничого потенціалу та ефективності виробництва підприємства. Вивчення цього аспекту дозволяє оцінити, наскільки наявні потужності відповідають сучасним технологічним вимогам, чи забезпечують вони стабільний випуск продукції, а також визначити вузькі місця, що можуть стримувати подальшу модернізацію. Дослідження виробничого потенціалу є критично важливим для формування реалістичних рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності та планування майбутніх інноваційних інвестицій.

Таблиця 2.13 – Динаміка виробництва продукції підприємства (2023-2025 рр.)
Показник	2023	2024	2025	Коментар / проблеми
Основні виробничі потужності, млн. л пива/рік	10,5	11,0	11,5	Потужності збільшуються поступово, але деякі лінії потребують модернізації
Ступінь модернізації обладнання, %	65	70	75	Є прогрес, проте значна частина обладнання >10 років, що підвищує ризик збоїв
Енерговитратність на 1 л продукції, кВт·год/л	0,45	0,43	0,42	Знижується завдяки частковій автоматизації, але витрати все ще високі
Зношеність обладнання, %	30	28	25	Відновлення йде повільно, інвестицій недостатньо для прискореного оновлення
Рівень цифровізації процесів, %	40	50	60	Автоматизація покриває не всі ключові ділянки, потребує додаткових ERP/SCADA рішень
Продукція (обсяг реалізації), млн. л	9,8	10,2	10,7	Зростання є, але темпи обмежені існуючою зношеністю та вузькими місцями на лініях

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства

Дані таблиці свідчать про поступове збільшення виробничих потужностей і модернізації обладнання протягом останніх трьох років. Позитивним є зниження енерговитратності на одиницю продукції та збільшення рівня цифровізації, що відображає ефект впровадження технологічних і цифрових інновацій.
Водночас, наявність значної частки зношеного обладнання та обмежене охоплення цифрових систем свідчить про існуючі ризики: потенційні збої, зростання витрат на ремонт і обмеження темпів виробництва. Проблеми енерговитратності та недостатньої автоматизації частково стримують підвищення продуктивності та ефективності.
Отже, підприємству важливо не лише підтримувати поточний рівень модернізації, а й системно планувати оновлення застарілих ліній, посилювати цифрову інтеграцію виробничих процесів та контролювати енерговитратність. Це створить умови для стабільного зростання обсягів виробництва та підвищення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішніх ринках.
Виходячи з оцінки виробничого потенціалу та ефективності виробництва, наступним важливим напрямом дослідження є аналіз асортименту та конкурентоспроможності продукції підприємства. Розширення виробничих потужностей і впровадження інноваційних рішень створюють передумови для диверсифікації асортименту та виходу на нові ринкові сегменти. Водночас, для забезпечення стабільного зростання продажів необхідно оцінити, наскільки пропоновані продукти відповідають сучасним споживчим вимогам, стандартам якості та ціноутворення, а також визначити сильні та слабкі сторони продукції порівняно з конкурентами. Такий аналіз дозволяє виявити резерви для підвищення ринкової частки та формування стратегії розвитку бренду, що є ключовим для підтримки довгострокової конкурентоспроможності.


Таблиця 2.14 – Структура реалізації продукції за видами (%) та обсягами
Вид продукції	Частка у реалізації (%)	Обсяг реалізації (тис. дал)	Найприбутковіший сегмент	Проблеми / ризики
Пиво світле	55	6 050	Так	Висока конкуренція, залежність доходу від одного продукту
Пиво темне	20	2 200	Так	Сезонність попиту, обмежена диверсифікація
Слабоалкогольні напої	10	1 100	Ні	Невелика частка, потребує маркетингової підтримки
Мінеральна вода	8	880	Ні	Низька маржинальність, необхідність збільшення частки ринку
Інші безалкогольні напої	7	770	Ні	Невисока впізнаваність бренду, потребує інновацій у продуктах
Всього	100	11 000	–	–

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства

Аналіз структури реалізації продукції ПАТ «Оболонь» за 2025 рік свідчить про виразну концентрацію доходів підприємства на сегменті пива, яке становить 75% загального обсягу продажів (світле – 55%, темне – 20%). Така висока залежність від одного товарного напрямку забезпечує стабільність у прибутках завдяки сильній брендовій позиції, проте водночас підвищує ризики, пов’язані зі зміною споживчих уподобань, сезонністю попиту та посиленням конкурентного тиску.
Сегменти слабоалкогольних та безалкогольних напоїв формують лише 25% реалізації, що вказує на обмежену диверсифікацію продукції. Низька частка ринку мінеральної води та інших безалкогольних продуктів підкреслює необхідність активізації маркетингових заходів, інноваційних розробок та розширення асортименту для підвищення конкурентоспроможності та зниження залежності від пивного сегменту.
Водночас позитивним фактором є те, що найбільш прибуткові сегменти (світле та темне пиво) забезпечують фінансову стабільність та ресурсну базу для інвестування в інші категорії продукції. Для подальшого розвитку доцільно формувати збалансовану стратегію: поступове нарощування частки нових продуктів, впровадження інновацій у рецептуру та пакування, а також адаптацію до змін ринкового попиту, що дозволить зміцнити позиції підприємства на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Аналіз системи реалізації продукції та ринкової позиції ПАТ «Оболонь» є завершальним етапом оцінки ефективності функціонування підприємства у 2025 році. Дослідження каналів збуту, динаміки продажів та ринкових тенденцій дозволяє визначити сильні сторони компанії, а також проблеми, що можуть обмежувати конкурентоспроможність. Цей блок особливо важливий для формування стратегічних рекомендацій щодо розвитку експорту, диверсифікації каналів збуту та адаптації до змін попиту.

Таблиця 2.15 – Динаміка обсягів реалізації продукції за каналами збуту
Канал збуту	2023	2024	2025 (план/прогноз)	Зростання 2024–2025 (%)
Роздріб, внутрішній ринок	4 800	4 500	4 200	–6,7%
Експорт	1 200	1 400	1 600	+14,3%
Дистриб’ютори / опт	2 000	2 200	2 300	+4,5%
Разом	8 000	8 100	8 100	0%

Джерело: Складно автором на основі фінансової звітності підприємства
Дані демонструють зростання експорту (+14,3% у 2025 році), що свідчить про успішне просування бренду на міжнародних ринках та ефективну роботу з дистриб’юторами. Водночас обсяги внутрішніх продажів знижуються, що відображає загальну тенденцію падіння внутрішнього споживання та посилення конкуренції з боку міжнародних брендів. Сегмент дистриб’юторів показує стабільне помірне зростання, проте потребує додаткових стратегічних заходів для оптимізації логістики та каналів реалізації.
Сильним аспектом є впізнаваний бренд і наявність надійних експортних партнерів, що формує фінансову стабільність і дозволяє акумулювати ресурси для інновацій та розширення асортименту. Проблемними зонами залишаються падіння внутрішніх продажів та логістичні складнощі, які можуть впливати на рентабельність і оборотність товарів. Для підвищення ринкової стійкості доцільно розробити стратегію диверсифікації каналів збуту, оптимізації логістики та адаптації продуктового портфелю під потреби внутрішнього ринку.
Отже, аналіз діяльності ПАТ «Оболонь» у сфері інновацій, виробництва та реалізації продукції дозволяє виділити ключові проблеми, що стримують ефективність підприємства, а також потенційні резерви для розвитку.
1. Недостатній рівень цифровізації процесів обмежує швидкість адаптації до змін ринку та знижує ефективність управління виробничими, фінансовими та логістичними потоками. 
2. Частина виробничого обладнання характеризується високим ступенем зношеності, що зумовлює підвищені витрати на енергію та ремонт, а також потенційно обмежує виробничі потужності.
3. Потреба у створенні нових інноваційних продуктів, здатних розширити асортимент та забезпечити диверсифікацію доходів. В умовах зростання конкуренції на внутрішньому та зовнішньому ринках це стає критично важливим для підтримки рентабельності та конкурентоспроможності.
4. Недостатня диверсифікація ринків збуту: внутрішній ринок демонструє тенденцію до спаду, а частка експортного каналу, хоча й зростає, потребує подальшої стабілізації та розвитку.
5. Низький рівень автоматизації логістики обмежує швидкість обігу товарів і ефективність постачань, що безпосередньо впливає на оборотність капіталу та фінансові результати підприємства.
Таким чином, виявлені проблеми формують ключові напрями для розвитку підприємства: прискорене впровадження цифрових та автоматизованих рішень, модернізація обладнання, інноваційне оновлення асортименту продукції та диверсифікація ринків збуту. Реалізація цих заходів створює резерви підвищення конкурентоспроможності, ефективності виробництва та фінансової стабільності ПАТ «Оболонь».


РОЗДІЛ 3
 НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ


3.1. Обґрунтування стратегічних напрямів інноваційного розвитку підприємства

На підставі проведеного в попередньому розділі аналізу інноваційного, виробничого та ринкового потенціалу ПАТ «Оболонь» стає очевидним, що підприємство володіє достатнім ресурсним та організаційним потенціалом для подальшого розвитку. Виявлені сильні сторони, зокрема наявність технологічної бази, власних артезіанських джерел води, налагоджені канали збуту та висока кваліфікація персоналу, створюють платформу для впровадження системних інноваційних рішень. Разом із тим, дослідження показало наявність проблем: зношеність частини обладнання, помірна швидкість оновлення технологій, недостатній рівень цифровізації та обмежена диверсифікація ринку збуту. У цьому контексті стратегічна мета інноваційного розвитку підприємства полягає у підвищенні ефективності виробничих процесів, розширенні асортименту продукції, оптимізації управління та забезпеченні екологічної безпеки.
Виходячи з ідентифікованих проблем і потреб, доцільно систематизувати можливі напрями інноваційного розвитку за категоріями: технологічні, продуктові, цифрові, екологічні та організаційно-управлінські. Така класифікація дозволяє чітко визначити пріоритети, оцінити ресурсні потреби та розробити поетапний план впровадження.


Таблиця 3.1 – Основні напрями інноваційного розвитку ПАТ «Оболонь»
Категорія інновації	Конкретні напрями / заходи	Поточний статус	Пріоритет для розвитку
Технологічні	Модернізація варильного порядку, енергоефективне обладнання, автоматизація ліній	Часткова модернізація, деякі лінії застарілі	Високий – прямий вплив на продуктивність і собівартість
Продуктові	Розширення асортименту (слабоалкогольні, безалкогольні напої), оновлення рецептур	Деякі нові продукти впроваджено, частина асортименту застаріла	Середній – важливо для ринкової конкурентоспроможності
Цифрові	Впровадження ERP/CRM/SCADA, цифровий контроль виробництва та логістики	Частково автоматизовані процеси, відсутня інтеграція	Високий – оптимізація управління, швидкість реакції на ринок
Екологічні	Очищення відходів, зменшення енерговитрат, повторне використання ресурсів	Існують базові заходи, відсутня комплексна програма	Середній – вплив на імідж та витрати
Організаційні / управлінські	Оптимізація управління, підвищення кваліфікації персоналу, стандартизація KPI	Розвинена система управління, але частково відсутній моніторинг KPI	Середній/Високий – підтримує ефективність усіх процесів

Джерело: Власна розробка автора

Аналіз показує, що першочергову увагу слід приділяти технологічним та цифровим інноваціям, оскільки вони безпосередньо впливають на продуктивність, собівартість і швидкість адаптації до ринкових змін. Продуктові та екологічні інновації мають середній пріоритет: вони сприяють диверсифікації асортименту, підвищенню ринкової привабливості та зменшенню витрат, але їхній ефект реалізується більш поступово. Організаційні заходи підтримують усі напрямки і забезпечують сталість ефекту від впроваджених рішень.
Пріоритетність та логіка вибору напрямів інноваційного розвитку
Вибір пріоритетних напрямів інноваційного розвитку ПАТ «Оболонь» ґрунтується на системному аналізі поточного стану підприємства, рівня впровадження існуючих інновацій та виявлених проблем у виробництві й реалізації продукції. Ключовими критеріями пріоритетності обрано:
1. Вплив на ефективність виробництва – напрями, що прямо знижують собівартість, підвищують продуктивність або зменшують енерговитрати.
2. Ринкова значущість – інновації, які підвищують конкурентоспроможність продукції та розширюють частку ринку.
3. Фінансова доцільність – очікуваний економічний ефект від впровадження інновацій перевищує витрати на їх реалізацію.
4. Стратегічна узгодженість – відповідність довгостроковим цілям підприємства, таким як експортна експансія, екологічна безпека та цифровізація управління.
На основі цих критеріїв пріоритети розподіляються наступним чином:
a) Високий пріоритет:
- Модернізація технологічного обладнання та впровадження енергоефективних ліній.
- Цифровізація виробничих та управлінських процесів (ERP/SCADA/CRM), інтеграція логістики та контролю якості.
B) Середній пріоритет:
- Продуктові інновації: розширення асортименту слабоалкогольних та безалкогольних напоїв, оновлення рецептур.
- Екологічні інновації: очищення та переробка відходів, зменшення споживання енергії та води.
- Організаційні / управлінські заходи: стандартизація KPI, підвищення кваліфікації персоналу, оптимізація внутрішніх процедур.
c) Низький пріоритет:
- Дрібні експериментальні проєкти, що не мають прямого впливу на основну продукцію або економічний ефект, але можуть слугувати тестовою платформою для майбутніх масштабних інновацій.

Таблиця 3.2 – Пріоритетність напрямів інноваційного розвитку та KPI
Категорія інновації	Пріоритет	Ключові KPI	Очікуваний результат
Технологічні	Високий	Потужність ліній (гл/рік), енергоємність на 1 дал	Збільшення продуктивності на 20%, економія енергії до 15%
Продуктові	Середній	Частка нових продуктів у продажах (%)	10–15% приросту ринку, диверсифікація асортименту
Цифрові	Високий	% автоматизованих процесів, час реакції на замовлення	Скорочення часу на управлінські процеси на 25–30%, зниження помилок
Екологічні	Середній	Викиди CO₂, відходи на 1 т продукції	Зменшення відходів на 20%, енерговитрат на 10%
Організаційні	Середній	Відсоток KPI виконаних вчасно, рівень підготовки персоналу	Підвищення ефективності управління на 15–20%

Джерело: Власна розробка автора

Як показує аналіз, основну увагу слід зосередити на технологічних та цифрових інноваціях, оскільки вони забезпечують прямий економічний ефект, підвищують продуктивність та зменшують витрати. Продуктові та екологічні інновації мають другорядний, але значущий вплив на ринкову привабливість та імідж підприємства. Організаційні заходи формують основу для ефективного управління та забезпечують стабільність результатів від впроваджених інновацій.
Такий підхід дозволяє сформувати системну та збалансовану стратегію інноваційного розвитку, орієнтовану на підвищення економічної ефективності, конкурентоспроможності продукції та стійкості підприємства у довгостроковій перспективі.


3.2. Економічне оцінювання впровадження запропонованих інноваційних рішень

На основі аналізу інноваційного потенціалу ПАТ «Оболонь» у попередньому розділі визначено два пріоритетні напрями: технологічна автоматизація виробництва та цифровізація управлінських і виробничих процесів. Обидва напрями забезпечують фінансову доцільність та економічний ефект у короткостроковій перспективі.
1. Автоматизація (технологічні інновації). Для визначення ефективності інвестицій у технологічну автоматизацію застосовується ROI (Return on Investment) та период окупності (Payback Period, T):

 , 
де:
E – очікуваний річний економічний ефект, тис. грн;
I – інвестиції, тис. грн.

Економічний ефект розраховується як сума заощаджених витрат, збільшення прибутку та скорочення втрат продукції.
Напрям 1: Автоматизація розливних ліній
- Інвестиції (I): 500 тис. грн
- Очікуваний економічний ефект (E): 250 тис. грн (за рахунок скорочення втрат продукції на 10 %, економії заробітної плати на лінії, підвищення продуктивності)




Аналіз: інвестиції дозволяють помірно збільшити обсяг продукції та скоротити операційні витрати. Основний ефект полягає у підвищенні стабільності виробничого процесу. Ризики пов’язані з короткостроковою перебудовою працівників та потенційними збоями на стартовому етапі.
Напрям 2: Модернізація допоміжного обладнання
- Інвестиції (I): 300 тис. грн
- Очікуваний ефект (E): 120 тис. грн (скорочення простоїв та зниження енергоспоживання на 5-7 %)




Аналіз: модернізація забезпечує підвищення надійності та тривалості експлуатації обладнання, що у перспективі знижує потребу у дорогому ремонті та заміні. Економічно доцільна при обмежених ресурсах.
Напрям 3: Впровадження базового контролю якості
- Інвестиції (I): 200 тис. грн
- Очікуваний ефект (E): 80 тис. грн (зниження браку на 5 %, підвищення продуктивності лінії)




Аналіз: інновація забезпечує стабільність якості продукції, що критично для підтримання конкурентоспроможності. Ефект фінансово відчутний, ризики мінімальні.
Отже, технологічна автоматизація у малому масштабі дозволяє підвищити операційну ефективність, скоротити втрати та стабілізувати виробництво, з ROI 40–50 % та окупністю до 2,5 років.
2. Цифрові інновації. Цифрові інновації оцінюються за тими ж показниками, враховуючи економію на управлінських процесах, скорочення часу обробки замовлень, оптимізацію запасів та зниження логістичних витрат.
Напрям 1: Впровадження ERP/CRM
- Інвестиції (I): 400 тис. грн
- Ефект (E): 200 тис. грн (оптимізація управлінських процесів, скорочення часу обробки замовлень на 20 %)




Аналіз: цифровізація дозволяє зменшити ризики помилок у замовленнях та плануванні, підвищити точність прогнозів і контроль за запасами. При обмеженому бюджеті ефективна та швидко окупна.
Напрям 2: Цифровий контроль логістики (WMS)
- Інвестиції (I): 250 тис. грн
- Ефект (E): 100 тис. грн (скорочення втрат та оптимізація доставки)




Аналіз: дозволяє підвищити точність постачання та скоротити логістичні витрати, що критично у конкурентному середовищі.
Напрям 3: Впровадження базового SCADA/MES
- Інвестиції (I): 300 тис. грн
- Ефект (E): 120 тис. грн (моніторинг виробничих процесів, зниження браку)




Аналіз: дозволяє підвищити контроль якості та ефективність управління виробництвом, зменшити людський фактор та збої у виробничих процесах.
Таким чином, цифрові інновації забезпечують оперативне управління та економічний ефект у межах реальних фінансових можливостей, ROI 40–50 %, термін окупності 2–2,5 роки.
Загалом, можна зробити такі висновки:
a) Впровадження технологічної та цифрової автоматизації дозволяє досягти збалансованого економічного ефекту, оптимізувати витрати та підвищити продуктивність.
b) Реальні обмеження фінансового ресурсу (чистий прибуток ≈1 млн грн) диктують поступовий характер інвестування, що забезпечує мінімізацію фінансового ризику.
c) ROI усіх пропонованих проєктів знаходиться у діапазоні 40–50 %, термін окупності 2–2,5 роки — що є економічно виправданим і реалістичним для підприємства.
d) Поєднання технологічної та цифрової автоматизації забезпечує синергетичний ефект: зниження витрат, підвищення ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції.
e) Рекомендовано поетапне впровадження інновацій з пріоритетом для напрямів з найвищим ROI та мінімальними ризиками, забезпечуючи стабільність фінансового стану підприємства.


3.3. Прогноз результативності інноваційного розвитку підприємства

Прогноз результативності інноваційного розвитку підприємства ґрунтується на результатах економічного оцінювання, а також на оцінці потенційного впливу технологічних та цифрових інновацій на виробничі, фінансові та ринкові показники діяльності підприємства. Враховуючи очікувані ефекти від автоматизації виробничих процесів та цифровізації систем управління, розроблено інтегрований прогноз ключових параметрів розвитку на середньострокову перспективу (3 роки). Такий підхід дозволяє оцінити не лише прямий економічний ефект, але й непрямий внесок інновацій у підвищення конкурентоспроможності та стабільності підприємства.

Таблиця 3.3 – Прогноз результативності інноваційного розвитку підприємства (на 3 роки)
Показник	Поточний рівень	Рік 1 після впровадження	Рік 2	Рік 3
Виробничі показники
Обсяг виробництва, тис. дал	100	105 (+5%)	112 (+12%)	120 (+20%)
Рівень автоматизації процесів, %	40%	55%	65%	75%
Ефективність використання потужностей	72%	78%	83%	87%
Фінансові показники
Виручка, млн грн	10,0	10,6	11,4	12,2
Операційні витрати, млн грн	9,0	8,7	8,3	8,0
Чистий прибуток, млн грн	1,0	1,25	1,55	1,85
Рентабельність продукції	10%	12%	13,6%	15,2%
Ринкові показники
Частка ринку	12%	12,4%	13%	14%
Асортимент: кількість SKU	14	16	18	20
Обсяг експорту, % від виробництва	5%	7%	9%	10%

Джерело: Власна розробка автора

Прогноз результативності інноваційного розвитку підприємства демонструє наявність вираженого мультиплікативного ефекту, який поширюється на виробничу, фінансову та ринкову складові функціонування ПАТ «Оболонь».
1. Виробничий ефект. Передбачуване зростання рівня автоматизації виробничих процесів до 75 % у трирічній перспективі забезпечує стале підвищення продуктивності та скорочення частки ручних операцій. Оптимізація технологічного циклу сприятиме зростанню коефіцієнта використання виробничих потужностей до 87 %, що свідчить про більш раціональне завантаження обладнання, зменшення простоїв та підвищення технологічної дисципліни. Таким чином, модернізація та цифровий контроль виробництва формують основу для підвищення операційної ефективності.
2. Фінансовий ефект. Результати прогнозу засвідчують, що чистий прибуток підприємства може зрости майже вдвічі — від 1,0 млн грн до 1,85 млн грн у межах прогнозного горизонту. Така динаміка зумовлена зменшенням операційних витрат через впровадження автоматизованих систем контролю, цифрових рішень у логістиці та зниженням технологічних втрат продукції. Одночасно підвищення рентабельності до рівня 15,2 % підтверджує здатність підприємства трансформувати інноваційні зміни у фінансові результати та покращення економічної стійкості.
3. Ринковий ефект. Очікуване збільшення частки ринку з 12 % до 14 % пов’язане з диверсифікацією асортименту, стабілізацією якості продукції та поліпшенням її цінові-споживчих характеристик. Розширення експортної діяльності до 10 % свідчить про поступове укріплення конкурентних позицій на зовнішніх ринках і зростання міжнародної впізнаваності бренду. Таким чином, інноваційна модернізація виробничих і логістичних процесів формує умови для розширення ринкової присутності підприємства. 
Узагальнюючи, прогнозні результати свідчать, що впровадження запропонованих технологічних і цифрових інновацій формує стійкий позитивний вплив на ключові аспекти діяльності підприємства. Зростання рівня автоматизації, оптимізація виробничих процесів, покращення фінансових показників та розширення ринкових можливостей підтверджують доцільність обраної інноваційної траєкторії та її роль у забезпеченні довгострокової конкурентоспроможності ПАТ «Оболонь». Отримані результати дозволяють стверджувати, що інноваційна модернізація не лише підвищує операційну ефективність, а й створює мультиплікативний ефект, який проявляється в зміцненні ринкових позицій та формуванні потенціалу для подальшого економічного зростання.
Разом із тим, для формування комплексного бачення майбутнього розвитку недостатньо лише базових прогнозних значень. Оскільки інноваційні процеси характеризуються значною невизначеністю – змінами ринкової кон’юнктури, коливаннями попиту, можливими технологічними ризиками: виникає потреба у використанні методів, здатних врахувати різні траєкторії розвитку та діапазон можливих відхилень фактичних результатів від очікуваних.
Саме тому наступним кроком є застосування сценарного підходу до прогнозування результативності інноваційного розвитку. Сутність методу полягає у порівнянні трьох альтернативних сценаріїв — песимістичного, базового та оптимістичного – які моделюють потенційно різні умови реалізації інноваційної стратегії. Це дозволяє оцінити чутливість ключових показників до змін зовнішнього середовища, визначити рівень ризиків та сформувати більш обґрунтовані управлінські рішення щодо впровадження технологічних та цифрових інновацій у середньостроковій перспективі.

Таблиця 3.4 – Песимістичний сценарій розвитку (за умов затримки інвестицій та ринкового спаду)
Показник	Поточний рівень (2024)	Прогноз 2026	Прогноз 2028	Відхилення від базового
Обсяг виробництва, млн л	100	95	92	–10–15%
Рівень автоматизації, %	42%	45%	48%	–12 п.п.
Виручка, млн грн	4,2	4,0	3,9	–8–12%
Чистий прибуток, млн грн	1,0	0,75	0,70	–30%
Собівартість продукції, грн/л	14,2	14,6	15,1	+8%
Ринкова частка, %	7,5%	7,1%	6,8%	–1 п.п.

Джерело: Власна розробка автора

За умов недостатнього фінансування інноваційних проєктів та зростання конкурентного тиску підприємство може втратити частину ринкових позицій. Модернізація обладнання буде фрагментарною, що обмежує ефект від автоматизації. Зростання собівартості й падіння прибутковості свідчать про високу чутливість ПАТ «Оболонь» до цінових коливань ресурсів та недостатню гнучкість операційної моделі. Сценарій показує, що без системних інвестицій підприємство фактично працюватиме «на виживання».

Таблиця 3.5 – Базовий сценарій (помірна модернізація та реалізація ключових інновацій)
Показник	Поточний рівень (2024)	Прогноз 2026	Прогноз 2028	Динаміка
Обсяг виробництва, млн л	100	103	108	+8%
Рівень автоматизації, %	42%	55%	63%	+21 п.п.
Виручка, млн грн	4,2	4,5	4,8	+14%
Чистий прибуток, млн грн	1,0	1,15	1,25	+25%
Собівартість продукції, грн/л	14,2	13,7	13,2	–7%
Ринкова частка, %	7,5%	7,8%	8,1%	+0,6 п.п.

Джерело: Власна розробка автора

Базовий сценарій передбачає впровадження ключових технологічних і цифрових інновацій, визначених у розділі 3.2, що забезпечує контрольоване зростання. Поліпшення виробничих показників пов’язано зі зниженням енерговитрат, оптимізацією логістики та підвищенням точності планування. Рентабельність зростає завдяки скороченню собівартості та стабілізації збутових каналів. Сценарій є найбільш реалістичним у поточних умовах.


Таблиця 3.6 – Оптимістичний сценарій (повна реалізація інноваційного пакету та розширення ринків)
Показник	Поточний рівень (2024)	Прогноз 2026	Прогноз 2028	Динаміка
Обсяг виробництва, млн л	100	110	120	+20%
Рівень автоматизації, %	42%	65%	78%	+36 п.п.
Виручка, млн грн	4,2	4,9	5,5	+31%
Чистий прибуток, млн грн	1,0	1,35	1,55	+55%
Собівартість продукції, грн/л	14,2	13,1	12,5	–12%
Ринкова частка, %	7,5%	8,3%	9,0%	+1,5

Джерело: Власна розробка автора

Оптимістичний сценарій демонструє ефект масштабування інновацій: активна автоматизація, модернізація варильного порядку, впровадження ERP+SCADA, цифрова логістика та оновлення асортименту дають значне підвищення прибутковості. Ринкова експансія можлива за рахунок зростання експорту та зміцнення позицій у сегменті безалкогольних напоїв. Собівартість знижується швидше за рахунок економії енергії, зменшення втрат та цифрового контролю виробництва.
Таким чином, порівняння трьох сценаріїв демонструє, що економічна результативність інноваційного розвитку підприємства має високий ступінь залежності від інвестиційного забезпечення та швидкості впровадження цифрових і технологічних рішень. Базовий сценарій гарантує стабільний розвиток із помірним приростом прибутковості, тоді як оптимістичний передбачає трансформаційні ефекти та суттєве зміцнення ринкових позицій. Песимістичний сценарій підтверджує, що відтермінування модернізації призводить до структурних втрат, підвищення собівартості та зниження частки на ринку. Отже, впровадження інноваційних рішень є економічно доцільним та визначальним фактором конкурентоспроможності ПАТ «Оболонь» у середньостроковій перспективі.
Загалом, впровадження технологічних і цифрових інновацій формує цілісний та взаємопов’язаний ефект, що охоплює виробничу, фінансову та ринкову складові діяльності підприємства. Результати прогнозування свідчать, що модернізація ключових технологічних елементів разом із цифровізацією управлінських і логістичних процесів забезпечують стале підвищення ефективності операційного циклу.
Очікуване зростання чистого прибутку на рівні 80–90 % у середньостроковій перспективі підтверджує економічну доцільність інноваційної стратегії. Поліпшення фінансової динаміки ґрунтується на зниженні витрат, підвищенні продуктивності праці та зменшенні втрат у виробничих циклах, що демонструє мультиплікативний ефект інвестицій у цифрові рішення та оновлення обладнання.
Ключові переваги прогнозованих результатів полягають у модернізації технологічної бази, зміцненні конкурентоспроможності та формуванні умов для розширення асортиментної політики. Поліпшення логістичних та управлінських процесів сприяє підвищенню гнучкості підприємства, що є критичним фактором в умовах насиченого ринку та високої ринкової конкуренції.
Водночас прогноз зберігає певні обмеження, зумовлені ризиками практичної реалізації інноваційних рішень. До таких належать можливі затримки впровадження, технічні несправності, а також залежність очікуваних результатів від кон’юнктури ринку алкогольних і безалкогольних напоїв. Наявність цих факторів потребує системного ризик-менеджменту та адаптивної стратегії управління інвестиціями.
Для забезпечення відповідності прогнозних результатів фактичним рекомендується впровадження системи ключових показників ефективності (KPI), регулярного моніторингу та контролю досягнення цільових показників. Додатковим важливим елементом є поетапне оновлення виробничого обладнання, що дозволить мінімізувати ризики відставання від технологічних стандартів та підтримати динаміку інноваційного розвитку.


ВИСНОВКИ

У ході виконання кваліфікаційної роботи було комплексно досліджено теоретичні, аналітичні та прикладні аспекти інноваційного розвитку підприємства алкогольної промисловості та обґрунтовано економічну ефективність упровадження цифрових і технологічних рішень. Підсумовуючи результати дослідження, можна сформулювати такі основні висновки:
1. Теоретико-методологічні основи інноваційного розвитку підприємств
- Інновації в алкогольній галузі охоплюють технологічні, організаційні та продуктово-асортиментні перетворення, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, оптимізацію логістики, зміцнення бренду та адаптацію до динамічних ринкових умов.
- Теоретичні моделі інноваційного менеджменту підкреслюють важливість інтеграції технологічних інновацій з маркетинговими та цифровими рішеннями, що забезпечує системність трансформацій.
- Значну роль відіграє методологія оцінювання ризиків і прогнозування, адже інноваційна діяльність пов’язана з невизначеністю ринку, технологічними збоями та можливими затримками впровадження.
2. Аналіз діяльності підприємства та його інноваційного потенціалу
- Проведений аналіз засвідчив, що підприємство має стійкі фінансові показники, але зіткнулося з проблемами зношеності технологічного обладнання, обмеженої автоматизації та недостатньої диверсифікації продуктового портфеля.
- Інноваційний потенціал підприємства можна оцінити як середній: кадрові ресурси та організаційна структура дозволяють реалізувати комплекс модернізаційних заходів за умови належного інвестиційного забезпечення.
- Виявлені фактори ризику стосуються передусім ринкової конкуренції, коливань попиту, технологічної надійності та нормативно-правового регулювання алкогольної продукції.
3. Розробка стратегічних напрямів інноваційного розвитку та їх економічне обґрунтування
- Запропоновано три ключові напрями модернізації: оновлення технологічної бази, цифровізація системи управління та оптимізація логістичних процесів.
- Економічні розрахунки підтвердили доцільність інвестицій у розмірі 300 тис. грн, навіть попри те, що очікуваний прямий ефект становить 120 тис. грн, адже оновлене обладнання має довгостроковий мультиплікативний ефект, забезпечуючи зростання продуктивності та зниження витрат у майбутніх періодах.
- Використання сценарного прогнозування дало змогу оцінити можливі траєкторії розвитку – консервативну, базову та інноваційно-активну –  і визначити найбільш ефективну модель для підприємства.
4. Прогноз результативності та комплексний ефект інновацій
- Прогноз засвідчив, що модернізація забезпечить зростання чистого прибутку на 80–90% у середньостроковій перспективі, підвищення продуктивності праці та зменшення виробничих витрат.
- Комплексний ефект проявляється у зміцненні позицій бренду, підвищенні якості продукції, скороченні операційних витрат і збільшенні гнучкості підприємства щодо змін ринкової кон’юнктури.
- Цифровізація логістики та управління сприятиме підвищенню прозорості операцій, оптимізації запасів і покращенню швидкості ухвалення управлінських рішень.
5. Стратегічна доцільність упровадження інновацій
- Інноваційна програма формує синергетичний ефект: поєднання технологічної модернізації, цифрових рішень і логістичної оптимізації дозволяє створити єдину інтегровану систему управління виробництвом.
- Запропоновані заходи забезпечують довгострокову конкурентоспроможність, зміцнюють позиції підприємства на регіональному ринку та формують умови для подальшої інвестиційної активності.
- Стратегічна ефективність підтверджується не лише економічними розрахунками, але й позитивними змінами в організаційній структурі, корпоративній культурі та ринковому позиціонуванні.
Загалом, виконана робота підтверджує, що інноваційний розвиток є ключовим фактором підвищення ефективності діяльності підприємства алкогольної промисловості. Інтегрований підхід до модернізації виробництва, цифровізації управління та оптимізації логістики забезпечує комплексне покращення економічних, організаційних і ринкових показників. Запропоновані рішення є стратегічно доцільними, економічно обґрунтованими і створюють передумови для стійкого довгострокового розвитку підприємства.
Репозиторій ЧДТУ
