ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6859| Title: | Національна свідомість та націоцентризм як чинник консолідації та емансипації українського суспільства |
| Authors: | Даценко, Вікторія Станіславівна Пхакадзе, Катерина Бадрівна |
| Keywords: | свідомість;нація;емансипація;консолідація;націоцентризм |
| Issue Date: | 2023 |
| Abstract: | Кваліфікаційна робота «Національна свідомість та націоцентризм як чинник консолідації та емансипації українського суспільства» присвячена дослідженню ролі національної свідомості та націоцентризму як чинників, що сприяють консолідації та емансипації українського суспільства. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: проведено огляд літератури та аналіз теоретичних підходів до концепту національної свідомості, національного самовизначення та націоцентризму; визначено основні поняття, теорії та дослідження, пов'язані з цією темою; досліджено історичні аспекти формування національної свідомості в Україні; вивчено ключові події, які вплинули на розвиток національної ідентичності та свідомості українського народу. Робота складається із 2 розділів, 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6859 |
| Appears in Collections: | 033 Філософія (Політична філософія) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Пхакадзе.pdf Restricted Access | 469.15 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ КАФЕДРА ФІЛОСОФСЬКИХ І ПОЛІТИЧНИХ НАУК Допущено до захисту Завідувач кафедри філософських і політичних наук Анжела БОЙКО «___» _____________2023 р. УДК 123.1:159.954 КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА «Національна свідомість та націоцентризм як чинник консолідації та емансипації українського суспільства» ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський) галузь знань 03 «Гуманітарні науки» спеціальність 033 Філософія Освітня програма Політична філософія Пхакадзе Катерина Бадрівна Науковий керівник Олена АСТАПОВА- ВЯЗЬМІНА кандидат філософських наук, доцент ЧЕРКАСИ 2023 Зміст ВСТУП ..............................................................................................................3 Розділ 1: Теоретичні аспекти національної свідомості ..................................5 1.1 Визначення національної свідомості: поняття, складові, особливості. ..5 1.2 Формування національної свідомості: історичний аспект, соціокультурні чинники. .......................................................................................................... 11 1.3 Роль національної свідомості в процесі консолідації українського суспільства. ..................................................................................................... 21 Висновок до розділу 1.................................................................................... 30 Розділ 2: Націоцентризм як чинник емансипації українського суспільства32 2.1 Визначення націоцентризму: сутність, прояви, механізми дії. ............. 32 2.2 Вплив націоцентризму на процес емансипації українського суспільства та додаткові чинники.......................................................................................... 38 2.3. Аналіз політично-економічних процесів України в умовах повномасштабної війни ................................................................................. 42 Висновок до розділу 2.................................................................................... 47 ВИСНОВОК ................................................................................................... 48 Список використаних джерел........................................................................ 51 ВСТУП Українське суспільство є багатогранним і складним феноменом, який формується під впливом різноманітних чинників. Один з найважливіших аспектів його розвитку і самоідентифікації – це національна свідомість та націоцентризм. Національна свідомість відображає колективну свідомість українського народу, його історичну спадщину, культурні цінності та національні ідеали. У даний час, коли Україна проходить складний період трансформації і становлення як незалежної держави, питання національної свідомості стають особливо актуальними. Самоствердження та емансипація українського суспільства вимагають зосередження зусиль на консолідації національного самосвідомого колективу, його спрямованості на досягнення загальних цілей та розвиток вітчизняної культури та національної ідентичності. Націоцентризм, або національний самовизначений центризм, грає важливу роль у процесі консолідації та емансипації українського суспільства. Він передбачає активну підтримку і захист національних інтересів, національну самосвідомість та сприяння національному саморозвитку. Чинником консолідації стає здатність українців об'єднуватися на основі спільних цінностей, ідеалів та прагнень. В процесі емансипації національна свідомість та націоцентризм розширюють можливості українського суспільства, сприяють створенню демократичної, рівноправної та справедливої спільності. Особливо важливою стає роль молодого покоління у формуванні національної свідомості та розбудові національної емансипації. Історичне минуле, культурна спадщина, мова, традиції та ідеали стають важливими компонентами національної ідентичності, які потребують захисту, поширення та розвитку. Інформаційні технології, освіта та медіа грають ключову роль у формуванні національної свідомості та національного самосвідомого колективу, сприяючи розбудові суспільства, заснованого на принципах свободи, демократії та прав людини. У сучасному світі національна свідомість та націоцентризм визнаються важливими чинниками, що впливають на консолідацію та емансипацію суспільств. Українське суспільство не є винятком, оскільки воно має свою унікальну історію, культуру та національну ідентичність. Дослідження ролі національної свідомості та націоцентризму українського суспільства має важливе значення для розуміння процесів, що відбуваються в ньому. Національна свідомість є ключовим елементом формування колективної ідентичності українського народу. Вона базується на спільній історичній пам'яті, культурних традиціях, мові та цінностях. Національна свідомість забезпечує почуття належності до власного народу і сприяє формуванню громадського духу. Важливо вивчити, як саме національна свідомість впливає на процеси консолідації українського суспільства, зміцнення його соціальної структури та сприяє розвитку громадянського суспільства. Натомість, націоцентризм передбачає підвищений інтерес до власної нації, її культури, мови та історії. Це може мати як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, націоцентризм сприяє збереженню і розвитку національної ідентичності, самосвідомості та культурного доробку. З іншого боку, він може приводити до виключності, конфліктів та відчуження від інших національних та етнічних груп. Отже, це дослідження присвячене розумінню ролі національної свідомості та націоцентризму як чинників, що впливають на консолідацію та емансипацію українського суспільства. Воно має на меті вивчити взаємозв'язок між цими поняттями та їх вплив на формування суспільного контексту, розвиток громадянського суспільства та емансипацію українського народу. Дане дослідження є актуальним у контексті пошуку шляхів розвитку сучасного українського суспільства та побудови стійкого мирного майбутнього. Актуальність теми обумовлена нинішніми подіями, зокрема, повномасштабною війною, питаннями національної ідентичності, які показують наявність проблеми в розумінні цілісної нації та національних цінностей в Україні. Війна та конфлікт на сході України не тільки викликають глибокі соціальні, економічні та політичні наслідки, але також ставлять під загрозу національну єдність та сплоченість. У таких умовах, розуміння національної свідомості та націоцентризму може мати важливе значення для зміцнення національного самосвідомості та пошуку спільних цінностей. Питання національної ідентичності стають особливо актуальними в контексті розгортання глобалізації, зростання міграційних процесів та культурного впливу зовнішніх факторів. Тому, дослідження ролі національної свідомості та націоцентризму українського суспільства у контексті сучасних подій має велике значення для розуміння та вирішення проблем, пов'язаних з національною ідентичністю, консолідацією та емансипацією суспільства. Мета дослідження Основною метою цього дослідження є вивчення ролі національної свідомості та націоцентризму як чинників, що сприяють консолідації та емансипації українського суспільства. Дослідження спрямоване на розуміння того, як ці поняття впливають на формування ідентичності та самосвідомості українського народу, а також на становлення його суспільства. Завдання дослідження провести огляд літератури та аналіз теоретичних підходів до концепту національної свідомості, національного самовизначення та націоцентризму. Визначити основні поняття, теорії та дослідження, пов'язані з цією темою. Дослідити історичні аспекти формування національної свідомості в Україні. Вивчити ключові події, які вплинули на розвиток національної ідентичності та свідомості українського народу. Об'єктом дослідження є національна свідомість та націоцентризм як чинники, що впливають на консолідацію та емансипацію українського суспільства. Об'єкт дослідження, у даному випадку, - українське суспільство в цілому, його стан, процеси та динаміка консолідації та емансипації. Дослідження спрямоване на вивчення взаємозв'язку між національною свідомістю, націоцентризмом та цими процесами, а також на розуміння того, як національна свідомість та націоцентризм впливають на формування суспільного контексту, розвиток громадянського суспільства та емансипацію українського народу. Методи дослідження: 1. Контент-аналіз: Цей метод включає систематичний аналіз текстів, які стосуються національної свідомості та націоцентризму, таких як політичні промови, засоби масової інформації, соціальні медіа тощо. Аналізуючи ці тексти, можна виявити певні тенденції, переконання та дискурси, пов'язані з національною ідентичністю. 2. Качественні інтерв'ю: Інтерв'ювання експертів, активістів громадського суспільства, політиків та інших ключових фігур може бути корисним для отримання глибинної інформації про національну свідомість, націоналізм та консолідацію суспільства. 3. Кейс-студії та аналіз історичних прикладів: Вивчення історичних подій та кейс-студій, пов'язаних з формуванням національної свідомості та використанням націоцентризму як чинника консолідації та емансипації, може допомогти зрозуміти розвиток та вплив цих процесів на суспільство. 4. Аналіз літератури та джерел: Першим кроком є систематичний огляд наукової літератури, досліджень, теоретичних розвідок та статей, пов'язаних з національною свідомістю, націоналізмом та консолідацією суспільства. Це дозволяє ознайомитися з попередніми дослідженнями, ідеями та теоретичними підходами. Ключові слова: СВІДОМІСТЬ, НАЦІЯ, УКРАЇНА, ЕМАНСИПАЦІЯ, КОНСОЛІДАЦІЯ, НАЦІОЦЕНТРИЗМ. Робота складається з двох розділів, шести підрозділів, список літератури містить джерел. Розділ 1: Теоретичні аспекти національної свідомості 1.1 Визначення національної свідомості: поняття, складові, особливості. «Національна свідомість є складним, багатогранним поняттям, яке вивчається в таких галузях наукових досліджень, як соціологія, психологія, антропологія, філософія та політологія. Також відображає те, як окремі особи та групи людей бачать себе частиною певної нації та виражають свою національну ідентичність. Вона включає різні елементи, які складають основу національної ідентичності, такі як спільна історична пам’ять, культурні традиції, мова, цінності, символи та інші культурні аспекти. Ці компоненти взаємодіють і впливають на те, як люди сприймають себе як членів певної країни, розуміють своє місце в суспільстві та взаємодіють з іншими країнами. Етнічна свідомість також є динамічним феноменом, який змінюється під впливом політичних, соціальних і культурних факторів. Це має велике значення для самоствердження нації, захисту культурної спадщини, підтримки та розвитку національного розвитку» [1]. В цілому структура національної свідомості складається із: ідеології нації; національну ідею; умовно заснованих норм чи цінностей субʼєктів окремої національної-етнічної спільноти. Все це передбачає реалізацію принципів національної ідентичності. Національна свідомість може існувати не лише як суспільне явище, а й як індивідуальна, власна світоглядна свідомість. Індивідуальну національну свідомість визначають як унікальний феномен, що включає в себе історичні, соціокультурні та психологічні фактори, саме вони впливають на індифікацію та сприйняття індивіда з його власною національно-етнічною групою. В суспільній національній свідомості основним напрямком вивчення є погляди, ідеї характерні для даної етнічної групи, або ж соціальної групи. Суспільна свідомість і індивідуальна є повністю взаємоповʼязаними та взаємовпливовими, відбувається у двох напрямках: 1. Суспільна національна свідомість впливає на формування індивідуальної свідомості шляхом передачі культурних норм, цінностей та історичної спадщини через соціалізацію. 2. Індивідуальна свідомість може впливати на суспільну національну свідомість через активну участь індивіда в суспільному житті, зміну уявлень.. Суспільна національна свідомість громадян складається з набору ідей, цінностей, вірувань, історичних норм і символів, визначених у конкретному національному контексті. Ці елементи формуються через взаємодію та соціального середовища всередині суспільства. Вони передаються через різні культурні інститути, такі як сімʼя, освіта, релігія, засоби масової інформації тощо. Індивідуальна національна свідомість індивіда визначається її особистим досвідом, ідентичністю та сприйняттям себе як члена етнічної групи, впливає на сприйняття, інтерпретацію та визнання соціальних норм, цінностей та історичних фактів. Вона формується завдяки особистому досвіду, взаємодії з оточуючими, особистим спогадам, освіті тощо. Оскільки, національна самосвідомість це як свідоме, так і несвідоме приписування себе до конкретної етнічної спільноти. Необхідним фактором є національна свідомість — система уявлень особистості про «етнічний світ», що складається зі свого та чужих етносів зі слів Л. Ондар. Як зазначає дослідниця, національне самоусвідомлення за своєю природою є і процесом, і продуктом. Перший фактор, що впливає на національну свідомість, національну ідентичність та саморегуляцію національної поведінки, полягає в усвідомленні ідентичності та самосвідомості нації. Далі, це впливає на поведінку, самооцінку, стереотипи і уявлення про національний образ, а також на національний темперамент. У роботі Л. Ондара зазначено, що структура національної свідомості складається з трьох компонентів, причому когнітивний і афективний більше спрямовані на індивідуальне "Я". Це включає уявлення про себе як про особу, що належить до певної етнічної спільноти, а також емоційне розуміння свого етносу. Національна свідомість складається з різноманітних феноменів та соціально-психологічних факторів, які впливають не лише на ідентичність, але й на уявлення та погляди щодо нації в цілому. Основні компоненти національної свідомості охоплюють історичні, мовні, релігійні, географічні, культурні, соціальні та патріотичні аспекти. Національна свідомість може виконувати свою регулятивну функцію завдяки збалансованому обʼєднанню двох суперечливих аспектів: консерватизму та креативності. Постійний процес самоосвіти, глибокого розуміння не лише особистих проблем, а й зовнішньо-державних, а також пошук шляхів їх вирішення, сприяє формуванню стійкої системи переконань та цінностей у людині. Цей процес також сприяє розвитку історичної пам'яті та нормативних установ, які є необхідними для всіх членів національного суспільства. Порушення цих норм засуджується не тільки з точки зору закону, але й громадянською думкою. Пізнавальні процеси та практика соціального життя вдосконалюють або, навпаки, спростовують уявлення та норми, оскільки вони можуть виявитися непридатними або втратити свою актуальність через змінні історичні обставини. Деякі елементи заперечуються з часом, деякі залишаються недоторканими, або ж інші набувають нового резонансу чи характеру, будучи поміщеними в нові історичні контексти. Завдяки такому динамізму національна свідомість та ідентичність постійно оновлюються та набуває нової форми, при цьому посилюючи свою регулятивну функцію в соціальному середовищі суспільства. Національна ідентичність формується під впливом величезної кількості різних соціальних норм, які визначають її архітектурний стиль та особливості, а тому і її функціональні можливості та принципи практичної діяльності. Вплив обʼєктивних факторів на розвиток і формування національної свідомості значною мірою помʼякшується аспектами духовного характеру. Оскільки вони поділяються на практичні та духовні явища національного життя нації, то до них належить такі поняття як: національні стереотипи, характерні для конкретного етносу (традиції, культура, ритуали, типові риси характеру та особливості їхньої поведінки, народна творчість і мова), історичні памʼять посідає особливе місце, в ній закладені національна символіка та релігія. «Історична памʼять не лише розповідає про події минулого, а й синтезує їх у єдині рамки, де кожен факт або подія займає особливе значення і місце. Саме тому, вона відображає особливу роль у формуванні національної ідентичності»[3]. Історична памʼять є своєрідним духовним потенціалом народу. Складова національної свідомості полягає в тому, що історичні події, які сталися в минулому, формують національну ідентичність. Історична памʼять включає в себе спогади, легенди, традиції та інші форми збереження історії народу. Це можуть бути події, які вплинули на формування держави, боротьбу за незалежність, культурні досягнення та інші ключові епізоди, які визначають національну ідентичність. Тому з наукового і прагматичного погляду постійно вивчається питання про «співвідношення суспільної історичної та національної самосвідомості. Історична пам'ять відіграє важливу роль у системі історичної свідомості» [4]. "Мовна свідомість" є невід'ємною складовою частиною національної ідентичності та культурної спадщини народів. Вона може бути розглянута як елемент у вузькому та широкому значенні. У вузькому розумінні вона передбачає свідоме розуміння мови носіями та її значення у їхньому соціальному житті та культурі. У широкому сенсі вона дає можливість людині розуміти та оцінювати різні мови та розуміти важливість власної мови у контексті різноманітності мовного спадку. Про важливість питання мови доречно писала І. Хоменська, що «саме мова визначає етнічну належність носіїв культури, є важливим чинником національного розвитку. Вона є носієм нематеріальної спадщини кожного народу, адже відображає етнокультурні, психологічні й міфологічні уявлення та переживання. Тому мову внесено до затвердженої у 2003 році Конвенції ЮНЕСКО із захисту нематеріальної культурної спадщини» [5]. В Україні під впливом різних історичних подій виникла проблема двомовності. Про причину цього феномену в нашій країні зазначав дослідник націєцентричних процесів М. Вівчарик "внаслідок взаємодії таких чинників, як багатовікова русифікація, міграція на територію України росіян, фізичне знищення, депортація і вимушена еміграція українців за межі України, створилася небезпечна і винятково суто "російська" ситуація, коли не мігранти змушені докладати зусиль проти їх асиміляції корінним народом, а навпаки, національно свідомі українці змушені захищатися від мігрантів і доморощених збільшовичених перевертнів"[6]. В суспільстві, де українську національну ідентичність постійно деформували зовнішніми факторами, спекуляціями з боку політичних сил, тощо, це питання перейшло в постійне штучне загострення мови між громадянами. Проблематика цього питання повʼязана із розвитком української історії, адже територія України протягом різних часів була заселена різними народами та не мала до певного часу конституційного підґрунтя. Протягом комуністичного режиму було сформовано міф про "братні народи" та було встановлено визначення українців як малоросійського народу. Особлива увага приділялася мовному питанню, яке ставало одним з основних положень цього періоду. Релігійна ідентичність переважно взаємопов'язана з культурним середовищем, оскільки часто вона залежить від балансу між особистістю та територією проживання, а також інтегрує цінності народу. Проте в сучасному суспільстві все частіше спостерігаються винятки або нові інтерпретації цієї гіпотези. Україна має значну кількість різноманітних церков і релігійних об'єднань, і під цим поняттям розуміється, що релігійна свідомість є складним соціально-психологічним феноменом. За словами українського науковця В. Єленського «важливим для адекватного розуміння досліджувальної проблеми є усвідомлення того, що і релігія, і націоналізм апелюють до вищих, позаісторичних смислів, створюють сакральний універсум, і наділяють спільноти, які вони інтегрують, потужним символізмом» [7. с. 202]. До отримання статусу незалежності Україна не мала можливості слідкувати за діяльністю церков на своїй території. Тому після 1991 року існування Московського патріархату на українській землі було цілком допустимим та законним. Однак це стало однією з ключових проблем, пов'язаних з впливом пропаганди на трансформацію національної свідомості українців. Виникнення Помісної Української церкви стало надзвичайно важливим для збереження духовної та політичної свободи і свідомості. Вона стала однією з можливостей для повноцінного розвитку українського православ'я, підкріпила та продовжує підтримувати державність і стала одним з основних аспектів відновлення менталітету українців, який був підданий підміні традицій та насильству серед українського населення. «Оскільки національна свідомість зʼявилася лише у вісімнадцятому - девʼятнадцятому століттях в ході модернізації Європи, коли окрема соціальна група чи спільнот усвідомили свою приналежність до нації, то патріотизм який до цього закладав в себе поняття ідею захисту своєї країни та культури, то з появою національної свідомості та ідентичності набув нового змісту який корегувався та удосконалювався з кожним новим століттям та різними історичними подіями. Характер відносин субʼєкта до нації може постійно змінюватись від почуттів приналежності до окремої групи і до патріотизму і в окремих випадках до націоналізму» [9]. Патріотизм тісно пов'язаний з національною свідомістю людини, оскільки обидва поняття ґрунтуються на почутті належності до своєї нації та впливають на формування індивідуальної або колективної ідентичності. Патріотизм виявляється у любові, повазі та відданості до власної країни, і його початки зазвичай закладаються ще змалечку. Проте, іноді людина усвідомлює значення патріотизму у більш зрілому віці через інтелектуальне вивчення та осмислення історії своєї країни. Патріотизм є системою, що обґрунтовує духовні, культурні та релігійні цінності, відображаючи різноманітні інтереси окремої особи або суспільства. Складові національної свідомості зазнають змін, що обумовлені географічним положенням, особливостями розвитку нації та культурним контекстом, і постійно зазнають динамічного розвитку та вдосконалення. В Україні можна виділити основні аспекти або ключові характеристики, що характеризують національну свідомість: 1. культура та мова (одні із факторів формування національної ідентичності та зберігає культурні традиції); 2. патріотизм (відтворюється у захисті національних інтересів, піднесення та збереження територіального суверенітету, гордості за Україну); 3. релігійна (при наявності на своїй території різноманітних релігій, таких як православʼя, римо-католицизм, греко-католицизм, протестантизм та інші, свідомий рівень в більшості випадків відображає морально-етичні цінності). Отже, категоріальний та поняттевий апарат для цієї предметної галузі, не завжди є чіткий або ж до кінця сформульований, то здебільшого потребує систематизації та постійного вивчення через постійне динамічне змінення в умовах глобалізації. Доречно з цього питання наголошував Л.М. Співак «неможливо вирішити завдання національного обʼєднання без розробки концептуальних та прикладних аспектів національної свідомості» [11. с. 152]. 1.2 Формування національної свідомості: історичний аспект, соціокультурні чинники. У процесі формування національної свідомості різні нації можуть мати відмінності. Наприклад, нації з великою історичною спадщиною, що були створені штучно, стикаються з складнішим процесом формування національної свідомості, який залежить від політичних поглядів, волі та зусиль держави та самого народу. В цілому історія України та процес формування національної ідентичності, доволі багата на різноманітні історичні події та діячів, кожні з яких давали поштовх для формування етнічної самосвідомості серед населення та закладали фундамент соціальних та громадянських інститутів. В Україні конкретно історичні події і феномени ментально-етнічної спільноти визначаються шляхом історичних подій, що сприяли з кожним періодом епохи виникненню та поширенню нових ідеологій та морально- етнічних цінностей. Україна протягом своєї історії зазнала тривалих злетів і падінь, спричинених політичними, релігійними, ідеологічними, територіальними та екологічними факторами. Вони не лише порушували стабільність життя і ставили перед собою загрозу національній безпеці, але й суперечили національним цінностям та основам етнічної ментальності, що заважало природній духовній еволюції українського народу. Українська національна свідомість виявляється не тільки в основних аспектах національного ідентичності, але також проявляється у відношенні кожного окремого громадянина до власної історії та культури. Геополітика нерозривно пов'язана з історичними випробуваннями української нації та проникає в географічні та політичні аспекти. Залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин, певна комбінація геополітичних факторів може призвести до критичного пункту, що називається "новим поворотом історії", або спричинити поліконтекстуальну кризу, культурний занепад, моральну й духовну деградацію, що вважається "фатальним обертом" для України. Це явище характеризується як "Феномен розпаду". Такі періоди містили в собі геополітичні та духовно культурні ризики чи повні занепади повʼязані національними інтересами чи ідеологіями. «Кожна з минуло-історичних подій давали поштовх для формування етнічної самосвідомості серед населення та закладала фундамент соціально- громадянських інститутів та модерну українську націю» [12]. Свідома нація призводить до виборювання і використання свободи слова та демократії в інтересах народу конкретної держави, що призводить до схожого аспекту суспільства. Політична свідома нація - зазвичай формується на базі розвинутих соціальних інститутів. В цілому соціальні інститути постійно реформуються, але в Україні надзвичайну роль зіграли культурні та гуманістичні цінності. «Етнічно людина може бути різною за нацією, але однодумно підтримувати одну політичну ідеологію та вільно володіти українською історією чи мовою, саме так визначається приналежність до однієї політичної нації чи спільноти. Саме тому, розуміння та усвідомлення політичної нації дозволяє будь яким представникам нацменшин реалізовуватися та вирішує конфлікт з титульною українською нацією» [13]. Розділ України між росією та Австро-Угорщиною в XVIII столітті та зародження і утворення Галицької та Волинської губерній в складі Австро- Угорщини, призвело до розпаду України на дві частини не лише територіально, а й на різні етичні, політичний погляди та фактори формування населення. Три поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795) призвели також до зазіхання на українські території, що безперечно теж було одною із причин конфліктів. Все це послугувало зародженню декабритського руху у Наддніпрянщині в першій половині XIX століття, одна із найголовніших причин була в тому, що сталося пожвавлення суспільно-політичних настроїв. Цей історичний період часто використовують як показник прикладу зародження національної свідомості на території України. Причинами декабритського руху були: « - більша половина дворянського офіцерства нарешті усвідомила, під час наполеонівських війн на Заході, що російська імперія значно відстає від європейських держав, які були вже значно попереду в усих аспектах розвитку. - виходячи з першого пункту, почалося зароджування прогресивних європейських ідей, демократії, цінність прав та життя людини, які поширювалися після Великої Французької революції» [14]. Одні із перших значущих та контроверсійних дій, повʼязаними з геополітичними потребами та духовно-культурною сферою, були державно- урядові та релігійні рішення. Українська національна свідомість та ідеологія зародилася ще з часів Київської Русі, найсильніше і найміцніше проявилася в період українського бароко, коли українська нація формувалася як субʼєкт європейської культури. В цей період національна свідомість та ідея набула значення в двох аспектах. По-перше — козацтво як головна сила захисту української державності; по-друге — духовна діяльність братства та Києво- Могилянської академії. Що і стало доказом новизни ідеї національної свідомості. Цей етап розвитку національної української думки повʼязаний з діяльністю Кирило Мефодіївського товариства та програмними документальним підґрунтям цієї організації, представленими М. Костомаровим у книзі «Буття української нації» [15]. У XIX - XX столітті виникла творчість відомого по всьому світу І. Франка, який знаменитий не тільки своїм внеском у літературу, але й тим, що він був одним з перших, хто сформулював концепцію української політичної нації як основу національної ідеї. Він не тільки підтримував, але й відкрито захоплювався ідеями еволюції Дарвіна, Геккеля, а також ідеями соціальної філософії Конта і Спенсера. Цитуючи Франка можна зрозуміти його основну ідеологію «Немає бо вищих і нижчих: усі є рівними і мають рівне право на вільний розвиток» [17]. Франко намагався вивести розвиток національної культури на рівень передових культур Європи. Приділяв велику увагу не лише освіті, а й використанню рідної мови та підкреслював її особливе значення серед інших мов. Соціально-політичний, культурний та економічний розвиток для І.Франка був аспектом для досягнення цілісного суспільного ідеалу України. Він вважав, що для досягнення суспільної національної свідомості та єдності потрібно «зробити популярний виклад усіх позитивних наук для народу в формі популярних енциклопедій» [18. с. 198]. Під час існування СРСР культурна спадщина України постійно зазнавала знищення, тому розмови про майбутнє українських цінностей ставали важким завданням, оскільки політична реальність того періоду непокоїла належним чином їх відокремлення. У різних формах та під різноманітними приводами постійно проводилось придушення Української інтелегенції і подібних громадян. У 20-х роках відбулися арешти "Спілки визволення України" та потім в 30-х роках з розголосом їх покарали в місті Харків від чого постраждали та стали жертвами 45 українських митців, діячів культури, тощо., саме це було першою та далеко не останньою репресивною кампанією. Надалі починаючи з 30-х років почали відкриваються нові справи проти "Української військової організації" та інших. Всі ці заходи проводилися під гаслом боротьби проти "українського буржуазного націоналізму". Ті громадяни які ще намагалися притримуватися українських цінностей, відстежували і якщо не репресували відразу, то створювали всі психологічні умови, щоб людина сама відмовилась від своїх упереджень. На постійній основі якщо щось не знищувалося з культурних чи інших українських "скарбів", то відразу вивозили та присвоювалося російській імперії. «Наприкінці 1921 року більшовики зацікавилися церквами та віруваннями, що віками брали свої витоки в синагогах, церквах, костьолах, тощо, всіх їх позбавили прав не лише юридичної особи, а і володінням нової можливої власності, так і повелося на всі наступні роки — релігія почала ставати знаряддям жорстокої пропаганди, і знову всіх не згодних час від часу знищували, у 1923 році відбулося примусове і масове закриття монастирів» [19]. Окрім культурно-духовних злочинів СРСР, був ще цілеспрямований геноцид українського народу. У 1932 - 1933 роках тодішня влада вирішила влаштувати штучний голодомор. «Ця подія забрала з собою життя десяти мільйонів українців, за допомогою примусового вилучення продовольства, заборону сільської торгівлі чи простої допомоги між селянами, була створена блокада між містами та селами, яка окреслювала межі української землі занурюючи їх в умови несумісні з життям людини, також вивезено для експорту понад три млн. тонни зерна. В цілому, весь цей період був створений першочергово для придушення національного опору. Також були масові штучні голодомори в 1921-1923 роках та 1946-1947 роках» [20]. Український націоналізм як ідеологія та зорганізований політичний чинник на українському культурному житті - феномени хоч і близькі, але не тотожні. Становлення і розвиток українського націоналізму та національної свідомості розвинулася в період двох світових війн. З цим періодом повʼязаний український політичний та громадський діяч Микола Міхновський, який наголошував на соціальній справедливості та спирався на принципи міжнародного права, він був на початковому етапі, на другому ж етапі розвитку української свідомості Дмитро Донцов. Кожен з них заклав фундамент певної ідеологічної концепції держави та свідомої нації та залишилися важливими постатями для української політичної нації. М. Міхновський виклав свою національну думку в промові «самостійна Україна» (надрукована у 1900 році). Він був не лише першим першим політичним діячем, який виступив публічно з націоналістичними ідеями та закликом до самостійності України «від Сяну по Кавказ», він насамперед став першим хто спробував організувати український націоналізм в єдину систему. Тому створивши Українську Народну Партію, зібрав своїх однодумців. Але несподівано для нього та його прихильників, вона не знайшла сподіваної підтримки серед українського населення. Через це у 1904 році, намагаючись поширити та відтворити націоналістичну ідеологію в Україні написав, що «головна причина нещастя нашої нації — брак націоналізму серед широкого загалу її… Націоналізм — це велетенська і непоборна сила, яка яскраво почала проявлятися в XIX віці. Під її могутнім натиском ламаються непереможні, здається, кайдани, розпадаються великі імперії і зʼявляються до історичного життя нові народи, що до того часу покірно несли свої рабські обовʼязки супроти чужинців-переможців. Націоналізм єднає, координує сили, жене до боротьби, запалює фанатизмом поневолені нації в їх боротьбі за свободу. Українська нація мусить йти тим самим шляхом, як і поневолені народи Заходу (і вона) перейде його і повалить все, що стоятиме перепоною на цій дорозі» [21. с. 45]. Українська національна думка в свідомості багатьох громадян тих часів почала формуватися в новому ідеологічних напрямку та почала існувати як тверде принципове розуміння майбутнього свого народу. Дмитро Донцов представив у загальних рисах зміст української думки у своїй праці «Націоналізм». Там він писав, що якщо Україна та її громадяни хочуть вийти зі свого провінційного стану, то мусять оголосити війну аполітичним та інтернаціональним доктринам. Початок Другої Світової війни 1939 року став початком нового суворого випробування для українського народу. Перевірці піддалися сформовані століттями духовні та культурні цінності українського суспільства. Після початку війни та окупації головним незалежним чинником в Україні була політична партія ОУН (організація українських націоналістів, що існувала на західних територіях), учасники цієї організації йшли проти радянської влади, виступали за український націоналізм та свідому політична націю. Однак, невдовзі впала в затяжну внутрішню кризу, призвела до розколу і створення двох парламентських націоналістичних фракцій з однаковими претензіями на роль єдиного голосу українського націоналістичного руху. У пасивному становищі населення центральних і східних регіонів виникали члени ОУН, які несли із собою заклик до боротьби за державну незалежність України. Не дивлячись на це ідеологія ідеологія «чинного націоналізму» мала вагомий вплив на формування політичної і національної свідомості українців. «Ціла епоха національно-визвольної боротьби асоціюється з іменем Степана Бандери. Він став тією людиною та політичним діячем який повів за собою тисячі людей. Він став символом нескореної Української нації. Його постать стала не лише символом, а й закріпилася у свідомості більшості людей як політичний незламний герой, якого наслідують, а вчення про свідому націю та націоналістичну ідеологію використовують по цей час. Серед членів ОУН та УПА мав непохитний авторитет. С. Бандера та Ярослав Стецько стали авторами Акта відновлення Української держави тридцятого червня 1941 року» [22]. Наслідком всіх випробувань, що випали на долю наших минулих поколінь, Україна отримує Незалежність, сталося це шляхом договору 24 серпня 1991 року та запускає процес новітньої демократизації для українського суспільства, приймаючи низку законів, які проголошували державний суверенітет, завдяки чому отримує можливість формування етнічної самосвідомості та умови для розвитку культури. До 2004 року інтерес громадян до політичного життя був здебільшого на низькому рівні, до того ж український соціум лише почав відходити від багатовікового впливу інших країн. «Перший майдан, а точніше "Помаранчева революція" (2004 рік), громадяни та деякі політичні сили почали відстоювати свої права. Розуміючи при тому, що тепер вони творці долі для своєї країни, але в умовах корупції, масової пропаганди, вирішувати питання мирним і цивілізованим шляхом не було можливості» [23]. «З 2005 року до 2013 року знову спостерігалося зниження зацікавленості до політичної арени, у цьому ж році соціологи зафіксували найвищий показник з часів незалежності країни» [24]. Кінець 2013 року і початку 2014 року стали відомомими як "Революція гідності", що складалася з кампаній протестів та мітингів. яка розпочалася як непокора політичному керівництву яке намаголося відійти від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію, набула широкого і жорстокого масштабу після озброєного втручання до мирної акції студентів і не байдужих активістів та вбивства студента, люди більше не бажали терпіти концентрацію влади у тодішнього президента Віктора Януковича, який намагався перетворити країну не лише де-факто, а і юридично приєднати до росії. В цей період суспільна національна свідомість прийняла нових обертів, завдяки масовим зусиллям відбулася трансформація та покращення розуміння основних цінностей, що було зумовлено не лише проблематикою геополітичного напряму правлячої еліти України, а і можливістю реалізувати свої права, свободу слова, та звісно ставленням силових структур до різних форм громадянського супротиву, також цей період відомий через «Небесну Сотню» — люди, які загинули за час Майдану відстоюючи свої права та майбутнє, памʼятники та фотографії цих національних героїв розміщені в кожному куточку України, про них намагаються згадувати при кожній можливості, адже без них не було б того прориву національної свідомості і ідентичності, політичних позитивних проривів які ми отримали внаслідок тих подій. Ці події доречно можна процитувати словами відомого М. Грушевського «Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна» [25]. Військова агресії рф з 2014 року, методом захоплення територій та використання гібридної війни привели українську державу до безальтернативного вибору європейського простору. російська федерація завжди використовувала (що продовжує застосовувати і зараз) всі методи та інструменти зі свого арсеналу «гібридної війни» для ослаблення та дезорієнтації ЄС, щоб завдати й запобігти приєднанню України до Європейського співтовариства та реорганізувати континентальний європейський геополітичний порядок на російських умовах та засадах. Основні інструменти країни-терориста для запобігання інтеграції України в Європу включають в себе: 1. Дестабілізація ситуації в українському суспільстві, зокрема за допомогою прихованих «агентів впливу», проросійських політичних партій. 2. Гібридна та повномасштабна війна. 3. Політичний, економічний та ядерний потенціал тиску. 4. Інформаційна цілеспрямована пропаганда засобами всього можливого медіа простору. 5. Політичний та економічний тиск рф на країни ЄС. 6. Намагання знищити українську історію, зокрема привласнюючи собі досягнення України. 7. Ракетні обстріли по цивільним обʼєктам, інфраструктурі та населенню. Військова агресія принесла зміни на рівні суспільної національної свідомості, змін в засадах цінностей українського народу. В лінгвістичному сенсі це виразилося в уже буденних висловах «життя поділилося на до і після», «не цінували того, що було раніше». Єднання, взаємодопомога, взаємоповага, нетерпимість до ворога, міцний бойовий дух та віра, почали змінюватися, загострилися з новою силою національні питання, мови, віросповідання та національної ідентичності. Українська нація обʼєдналася на цінностях свободи та в прагненні демократії своєї вільної і незалежної держави. Війна стала ще одним із початком консолідованої української нації. Постійні приклади прагнення людей допомагати та йти на самопожертву стали основою для боротьби проти ворога. Автобіографічна книга психотерапевта В.Франкла зосереджується на любові, надії, відповідальності, внутрішній свободі та красі, яку можна знайти у природі та мистецтві, як засобах, які допомагають витримати й подолати випробування долі. Франкл формулює це переконання як основу «трагічного оптимізму» або «оптимізму перед обличчям трагедії» [26, с. 144-145]. Віктор Франкл сформулював поняття «екзистанційного вакууму», що визначає стан апатії, бездіяльності чи втрати у всих аспект життя, беземоційність людини від травматичних подій. При тому, стан «вакууму» в більшості випадках перехідний чи кризовий, а не систематизований чи хронічний. Стан вибору і проектування його результату формує в свідомості езистанційні сенси людського буття. Також, зазначив, що візуалізація майбутнього можлива лише на основі пережитого досвіду. тобто на основі минулих подій та втрат. Доречним прикладом стає З.Фройд, який наголошував, що сенс життя людини — прагнути щастя. Дві сторони цього бажання відображаються як: 1. Не відчувати болю і нещастя; 2. Переживати лише спільні відчуття задоволення. «Страждання загрожує нам з боку нашого тіла, від зовнішнього світу і з боку стосунків з іншими людьми. Останні, на переконання вченого, болісніше за всі інші» [27, с. 27-28]. На основі цього, можна зробити висновки, що головним для психологічного та національно свідомого стану, найбільш необхідним для цивільного населення є подбати про себе та своїх рідних. Війна в цілому стала інструментом для більшості населення критичної саморефлексії. 1.3 Роль національної свідомості в процесі консолідації українського суспільства. Національна свідомість грає важливу роль в процесі консолідації українського суспільства. Вона є основою для формування спільних цінностей, ідентичності та почуття належності до однієї нації. Роль національної свідомості в процесі консолідації українського суспільства є надзвичайно важливою. Національна свідомість включає у себе усвідомлення українським народом своєї національної ідентичності, історичних традицій, культурних цінностей та спільної мови. Одним з основних аспектів ролі національної свідомості є збереження та передача культурної спадщини. Українська мова, традиції, звичаї, мистецтво та інші аспекти української культури є важливими складовими національної свідомості. Шанування та відродження цих елементів сприяє зміцненню самосвідомості українського народу і сприяє його консолідації. Національна свідомість також мобілізує українців навколо спільних цілей та ідей. Вона є основою для формування громадянського суспільства, активної громадської участі та політичного діалогу. Національна свідомість допомагає об'єднати громадян в боротьбі за загальне благо, захист прав та інтересів українського народу. Крім того, національна свідомість сприяє формуванню патріотичних почуттів і віри в майбутнє свого народу. Вона стимулює розвиток громадянських цінностей, таких як свобода, справедливість, рівність та громадянська відповідальність. Ці цінності є основою для побудови демократичного, справедливого та стабільного суспільства. Національна свідомість сприяє об'єднанню різних груп та верств населення навколо загальних цілей і інтересів. Вона підтримує віру в потенціал та майбутнє України як незалежної та сильної держави. Національна свідомість включає в себе розуміння історичного досвіду, культурних традицій, мови, символіки та інших аспектів національної ідентичності. Крім того, національна свідомість є основою для формування громадянського суспільства. Консолідація українського суспільства відбувається шляхом кореляції різноманітних соціальних, культурних, етнічних та політичних груп нації методом об’єднання для досягнення спільних цінностей, ідеологічних принципів та завдань. В цілому, консолідація має за мету створення не лише єдності, а й солідарності та ідентичності всього українського народу. Українське суспільство з поступовим національним усвідомленням, консолідувалося різними аспектами. Українську національну свідомість в цілому можна охаректезувати як основу буття нації. Вона може забезпечити цілісність нашого народу. З огляду на попередні розділи можна зрозуміти чому в наших реаліях воєного стану виявилося чимало не лише колоборантів чи просто аполітичних людей. а й високопосадовців, які замість захисту та підтримки цілісності своєї держави обрали шлях підтримки багатовікового ворога нашої нації. Передусім, національна самосвідомість українців виникла на основі глибокої любові до Батьківщини, української культури та рідної мови. Вона виражається через почуття національної гордості та приналежності до свого народу, а також через невпинну боротьбу за національні інтереси. Кожен історичний період залишив свій слід в етонаціональній свідомості українського народу. Доречно можна процитувати І.Кресніну, яка писала і нагалошувала, що «національна свідомість - це складна система духовних феноменів та їх утворень, які сформувалися в процесі історичного розвитку нації, відображають основні засади її буття та розвою» [28.с. 392]. Психологічний звʼязок між нашою нацією грунтувався не лише з допомогою духовних та моральних ціностей, а й на національно-гуманістичних. Розмиття національної ідентичності сталося через те, що в Україні впродовж багатьох століть діяла агресивна система механізмів зовнішніх та внутрішніх політико- ідеологічних витискань і знищення самобутнього та власного із українських духовних територій. Актуальними засадами міркування про значення сили та нації в політиці та державотворенні залишається В.Липинський. Його часто порівнюють з видатним філософом та мислителем Н. Маккіавелі. Їх поєднувала головна мета своєрідної філософської сили, яка необхідна в консолідації нації та в умовах боротьби за незалежність держави. Як представник українського макіавеллізму, Вʼячеслав Липинський був одним із перших політичних мислителів, який перетворив про українську владу на власну філософію історії та продумав її основні принципи. Його слова актуальні і сьогодні «ніхто нам не збудує держави, коли ми самі собі її не збудуємо…» [29] В. Липинський був переконаний, що держава це чинник націєбудівництва і що тільки за її наявності може бути створена повноцінна свідома нація. Також, що наша країна розділена політично, ідеологічно та культурно і щоб не допустити зникнення українського народу, ми маємо власноруч створити свою державу на засадах моноетнічності національної ідеології та єдності. З приводу національної приналежності громадянина Липинський виступав за територіальний патріотизм, тим самим підтвердив політичну думку, що якщо людина є постійним жителем на українській території, то соціальна приналежність, релігійні погляди, етнічне походження не мають відношення до того, що вони мають право вважатися громадянами з рівними правами в Українській державі. Також, С. Бандера у своїх працях постійно виокремлював та наголошував на проблематиці української національної консолідації. В його ідеології головною та першочерговою передумовою участі в суспільстві політичної консолідації, щоб саме політичні організації змагалися єдиним і остаточним політичним імперативом для досягнення основної цілі — самостійна Українська держава. Ще одна умова до створення повної консалідаційної нації — «визначити єдину спільну мету та корелювати її з своїм спільним шляхом, як в звичайному житті так і політичному» [30]. Консолідація саме по собі складне явище. Саме тому існують різні види визначення і категоризації цього багатогранного явища. На наукових теренах критично недостатньо досліджень, які б саме комплексно розглядали чинники, шляхи та способи досягнення національної інтеграції. Немає і єдиної точки зору на визначення цього явища. Факторами, що сприяють тривалій національній консалідації на підґрунті національної свідомості — в нашому сучасному суспільстві є: порозумінні та поступовому відновленні довіри між державою та етнічними меншинами, народом та спільній боротьбі за збереження незалежності України; опір не лише армії, а й цивільного населення насильницьким діям рф проти українських громадян. До початку військової ескалації вчені та соціологічні дослідники характеризували сучасне українське суспільство як складне та перехідне, яке потребує вироблення системи базових соціальних ціноутворення та орієнтирів. В момент коли російська держава напала на Україну, національні ідеали та самосвідомість, які наша країна вибудовувала не одне десятиліття, знайшли відгук у людей, що призвело до національного компромісу та соціальної консолідації. В даному випадку, національний компроміс —- це результат умовної угоди, досягнутої всередині держави, між владою та її громадянами, незважаючи на її розбіжності і суперечності в деяких інтересах, зумовлені етнічними, релігійними, культурними чи політичними особливостями. Також, прагненням політичних партій до створення взаємовигідних чи взаємозумовлених відносин. Слід також зазначити, що консолідації суспільства ніколи не буває абсолютною, особливо в сучасних реаліях світу. В історії будь-якої країни ніколи не буває повністю досягнуто абсолютної згоди народу. Саме тому, рівень національної інтеграції визначається більшістю людей, які поділяють одну й ту саму думку. «Сучасний і актуальний приклад: за даними репрезентованого опитування компанії «Рейтинг», підтримка президента Володимира Зеленського сягнула історичного максимуму від початку повномасштабної війни - 93% до війни - 41%, тому доводить твердження того, що підвищилася довіра у відносинах «народ-держава», саме цей один із фактів є показовим в факторах консалідації української нації» [31]. Також варто позначити такі функціонуючі фонди як: "Повернись живим", ГО "Допоможи фронту", "Восток SOS", Національна скаутська організація України "Пласт Львів", платформа яка об"єднує волонтерів та небайдужих громадян "People for ua" - допомогають ЗСУ та ТРО. Волонтерство в цілому закладає в громадян демократичні цінності та милосердя, що допомагає нашому суспільству в розвитку та покращенню консалідації. Наразі держава лише почала займатися вдосконаленням урегулювання на законодавчому рівні волонтерського однобічного, адже фонди свідомо згодилися на надання постійних звітів для податкової інспекції. Українська добровольча армія це фактично те ж що і лаври ЗСУ, адже так само підпорядковуються чітким керівництвом військових підрозділів, це позитивна синергія бойового духу та взаємодії між добровольцями та військових ЗСУ, у них майже повністю відсутня військова бюрократія. У 2014 році це було обʼєднання АТО, зараз вони теж воюють та діляться досвідом з новачками військової справи. В Україні зареєстровано понад 100 таких батальйонів, серед них: "Азов", "Донбас", "Дніпро-1", "Шахтарськ", "Херсон", "Кривбас", "Святізь", "ДУК", "Франківськ" та інші. Усвідомлюючи проблему минулих літ деякі українці почали створювати для цивільного населення курси та тренінги з військової підготовки та першої медичної допомоги, безпечність в свідомості багатьох почала зникати. Зараз почали приділяти час для патріотичного виховання молоді, на наступний навчальний рік планується ввести це курсом для шкільної програми. Також звільнившись від пропаганди зі сторони рф, українці та держава почали активно витісняти московський патріарх, адже зрозуміли, що релігія була і буде показником чималого впливу на несвідоме цілої нації. Загалом пішла тенденція на витіснення всього російського та популяризації українського. Український контент стає більш якісним та доступним. Українські музичні виконавці випускають та почали перезаписувати свої пісні на українській мові, кінематограф виходить на світову арену та просуває Україну в цій сфері на вищий рівень. Аполітичність громадян змінюється на активну політичну та соціальну думку. Дедалі більше людей з російськомовних міст переходять на українську мову, хоча як самі зізнаються, зробити це було важко, адже сім"ї більшості з них цілими поколіннями розмовляли мовою ворога (наслідок СРСР). Звісно є і не такі позитивні показники. Пройшло більш ніж півтора року війни, і якщо перший час українці були налаштовані здебільшого позитивно та вірили що до кінця 2022 року війна закінчиться, то зараз вони виснажені. Окрім постійних проблем у вигляді ракетних обстрілів та руйнувань від них, постійного переживання за майбутнє покоління та купу іншого, єдиним із головних аспектів, який вніс песимістичного настрою стала криза, адже враховуючи, що перед цим по нашій державі та загалом світовій економіці вдарив ще COVID-19, розрахувати та спрогнозувати ситуацію яка буде складатися далі буде доволі важко. До того ж значно виріс рівень безробіття, звертаючись до статистики, «станом на 2023 рік 150 тисяч людей офіційно мають статус безробітних, серед них 43,3% тисяч чоловіків (29%), та 106,7 тисяч жінок (71%)» [32]. Ще одним наслідком подій нашого часу є нова тенденція перенесення засвоєних практик розлючення ворога на неугодних громадян, що іноді призводить до ворожого настрою в середині країни, це і допомагає ворогу в розширенню фейків серед наших громадян шляхом медіа сфери. Наприклад, дослідження Міжнародного інституту соціології в Києві про зміни в українській думці після початку повномасштабного вторгнення довело, що 78% громадян почали більше розмовляти українською мовою. Дослідження, опубліковане соціологічною групою "Рейтинг", засвідчило, що 51% опитаних українців частіше почали розмовляти українською навіть удома. На державну мову в надмірній більшості також перейшли лідери думок, сотні діячів культури та блогерів, деякі з яких набули шаленої популярності завдяки саме російській аудиторії і контрактам, але не побоялися її втрати і залишились вірними своєму народові і закликали інших робити те саме. За словами Івана Малковича — поета, письменника, видавця: “Може видозмінюватись прапор, герб і навіть, на превеликий наш жаль, територія. Але як цитувала Леся Українка слова ірландця Томаса Девіса: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію... Втрати рідну мову і перейняти чужу — се найгірший знак підданства... Бо мова - се міцніша границя, фортеця чи річка» [33]. З нею можна погодитися хоча б тому, що на даному етапі війни у нас є тимчасово окуповані території, але наші героїчні військові щодня докладають над зусиль і відвойовують їх, але якщо втрати мову, то це означає втрати самоідентифікацію. Досліджуючи вплив на суспільну свідомість в рамках ролі ЗМІ рф у російсько-українській війні, доцільно розглянути теорію дифузії інновації, яка має свою роль в системі комунікацій. Вона полягає в тому, що інновації поширюються в суспільстві на основі сегментації всіх можливих потенційних споживачів. «Так, Еверертт Роджерс виокремив такі сегменти: інноватори (2,5%), ранні послідовники (13,5%), рання більшість (34%), пізня більшість (34%), пізні послідовники (16%). Водночас існує шість стадій прийняття інновацій: увага, інтерес, оцінка, схвалення, прийняття та підтвердження. За його словами це порядок, у якому суспільство приймає нові ідеї. ЗМІ відіграють у цьому процесі одну єдину роль - постачальника інформації про інновацію» [34]. Однак, потрібно розуміти, що ЗМІ в наш час є ще і ініціатором процесу поширення інформації. Через призму цієї інформацію, ми можемо побачити, що ЗМІ рф активно застосовують це по відношенню до українського народу. Метою рф в інформаційних вкидань є дестабілізація, внесення розладів, дескридитування українських військових, зіштовхування гострих тем в середині української держави та провокаційні дезінформуючі фейки створюються такими групами: інформаційна провокація і дезінформація за участю неурядових організацій і ЗМІ, що отримують фінансування російськими державними структурами і спецслужбами, оприлюднення фальшивих досліджень у наукових вісниках рф, залучення до пропаганди чи провокація межуючих з Україною держав, спеціально підготовлені групи резидентів, висловлювання «лідерів думок», книги, фільми, музика, спеціально підготовлені пропагандистські телепередачі з сценарієм, інформаційний вплив на рівні міжнародних конференцій чи організацій. У кожній такій групі закладений свій рівень дезінформації та пропаганди. Наприклад: при окуповані рф військовим шляхом нашого міста, перше що робиться, це завозиться так звана «масовка», а точніше громадяни рф, які ходять роздають інтервʼю, переконуючи ЗМІ як довго вони чекали звільнення від «українських нацистів»; яскравим прикладом був Херсон або ж Маріуполь який окупанти повністю знищили, але після захвату поставили щось схоже на багатоповерхівки (за короткий час) та знову завезли своїх людей для надання відео інтервʼю; місто Мелітополь з перших днів заставили новими памʼятниками воїнам рф, запустили кінотеатр де був вибір для дорослих лише з фільмів про другу світову війну(пропагандистські в свій час спеціально зняті фільми) про «добру та шляхетну армію рф», а для дітей мультфільми з посилом на чудове життя в країні окупанта. Пропагандисти також постійно намагаються навʼязати українцям за допомогою фейків, що міжнародні партнери, які допомагають українським переселенцям, надають гранти чи безвідсоткові кредити для української держави чи в якихось інших аспектах, дуже скоро кинуть Україну та її громадян на призволяще. Ця інформація ворога спрямована на дестабілізацію українців та для зламлення національного духу. Неодноразово ми ставали свідками ситуацій, коли перед втіленням військового злочину рф їхні спеціалісти з різних груп поширювали дезінформацію про скоєння цих же ситуацій нашими військовими, що теж спрямовано на демілітаризацію та головне у підриванні довіри до власної держави. Якщо ще недавно основними засобами впливу на українців були телебачення, радіо та література, спільно з кінематографом, то в сучасний період ми маємо значно більші можливості для негативного впливу на інформаційному просторі. Соціальні мережі, якщо використовувати їх розумно та критично мислити, надають звичайно корисні можливості та доступ до швидкого і якісного інформаційного середовища, де можна відокремлювати позитивне від деструктивного. Оскільки, не все так однозначно, є інша сторона технологічного прориву. Якщо взяти для зрівняння особливості подачі інформації в соціальних мережах 2021 та 2022 років, то стане зрозуміла, що півтора року тому на територіях наших соціальних мережах були постійно і у великій кількості фейки та пости з цілком відкритою пропагандою, головною проблемою можна підкреслити — відсутність масової негативної реакції серед українського народу, критично мало людей побачили та усвідомили цю проблему, інші ж на підсвідомому рівні сприймали цей контент. З 2022 року почалися масові блокування пропагандистських Telgram- каналів, сторінок Facebook чи Instagram, та заслуга в цьому не лише держави, насамперед громадян, адже коли прокинулась національна свідомість і люде почали бачити повну картину, самі ж і почали кидати скарги на такі акаунти, що і допомогло їх закрити. Однак, навіть після таких дій, пропагандисти рф не здалися і почали створювати "фотошоп-фейки", для прикладу одні із відомих, які вони намагалися розширювати не лише в нашій державі, а у всьому світі, це полк "Азов" на зображеннях з прапором зі свастикою при цьому добавляючи що владу України захопили нацисти (підкорених потрібно "спасати", а інших знищити), або ж як президент В. Зеленський відмовляється від свого посту та заявляє про капітулювати і багато інших, все це створюють за допомоги графічних редакторів і в більшості випадків не сприймалися українцями. . Переходячи до прогресивної ретироки періоду українських громадян, можна сказати, що ця зачистка медіа-простору виявилася позитивною. Вона підвищила рівень довіри громадянського суспільства до держави. Цитуючи О.Гоцура (2022): «... війна підтвердила,що по-перше традиційні медіа не є основним джерелом отримання інформації для населення яке живе у воєнних умовах; по-друге, концепція контенту змінилася кардинально, що зумовлено значним втручанням державної політики у функціонування медіа в умовах війни; і мова йде не лише про спільний телемарафон "Єдині новини", а й про розгортання цілих інформаційних кампаній на різних платформах, які зорієнтовані на національну безпеку держави. По-третє, сьогодні перевірка інформації, отриманої з традиційних чи інтернет-медіа є звичним явищем для для її споживача» [35]. Відколи у глядачів зникли з екранів телебачення майже всі політичні програми, а ті що залишилися мають лише одну тему війни та її щоденних подій (так само як і новини), то це теж стає причиною довіри і до різних каналів, які раніше вважалися олігархованими. Війна консолідувала не лише українське суспільство, а і політиків, медіа- простір в цілому, журналістів, що в більшості тепер працює на адекватне висвітлення різних ситуацій. Консолідоване українське суспільство, окрім всього вище сказаного, зрозуміли і свій вплив в тих чи інших ситуаціях не справедливості. Висновок до розділу 1 Визначення національної свідомості є першим кроком у розумінні та вивченні її складових та особливостей. Це поняття охоплює усвідомлення та сприйняття індивідом своєї національної ідентичності, історичного спадку, культурних цінностей, традицій та ментальності свого народу. Формування національної свідомості включає розгляд історичного аспекту, оскільки історія впливає на формування колективної свідомості народу. Історичні події, перемоги та трагедії сприяють становленню національної ідентичності та формуванню спільного національного символу. Крім того, соціокультурні чинники, такі як мова, релігія, література, мистецтво, також впливають на формування національної свідомості. Особливу роль національної свідомості відіграє процес консолідації українського суспільства. Національна свідомість є ключовим фактором у зміцненні єдності та сплоченості громадян. Вона сприяє розвитку національної самосвідомості, патріотизму та готовності працювати на благо своєї країни. Крім того, національна свідомість може бути інструментом боротьби за національну незалежність та самовизначення. Усвідомлення важливості національної свідомості та розуміння її складових допомагає країні зміцнювати її національну ідентичність та забезпечувати єдність суспільства. Розвиток національної свідомості є постійним процесом, який потребує участі всіх громадян, особливо молодого покоління, у формуванні і підтримці спільних цінностей та традицій. Розділ 2: Націоцентризм як чинник емансипації українського суспільства 2.1 Визначення націоцентризму: сутність, прояви, механізми дії. Націоцентризм — це концепція або підхід, який надає центральне значення нації, її інтересам та перевагам. Він відображає переконання, що нація є найважливішою політичною, економічною та соціальною одиницею, і повинна бути поставлена в центр уваги в усіх сферах життя. Націоцентризм може виявлятися в різних аспектах, таких як: 1. Політичний націоцентризм: приділення пріоритету інтересам національної держави над міжнародними організаціями та співробітництву. 2. Економічний націоцентризм: захист економічних інтересів внутрішньої національної економіки, зокрема шляхом застосування тарифів, обмежень на імпорт, підтримки місцевих виробників тощо. 3. Соціокультурний націоцентризм: надмірне підкреслення та підтримка національної культури, мови, традицій та цінностей над іншими культурами. Націоцентризм може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Він може сприяти зміцненню національної ідентичності, об'єднанню суспільства та розвитку економіки. Однак, в переважаючих формах, він може призводити до етнічної дискримінації, відчуження інших народів, націоналістичних конфліктів та обмеження свободи та співробітництва з іншими країнами. В більшості випадків націоцентризм вивчають як: егоїстичний погляд на світ через призму власної культурної та національної ідентичності, що в більшості випадках призводить до переоцінені своєї культури та недооцінки інших культур. «В цілому націоцентризмм є однієї з форм національної ідеології, яка набула найширшого свого значення в XX столітті. Повне занурення в його переконання буде мати негативний вплив на міжкультурні відносини та буде сприяти дискримінації інших культур» [36]. Уточнення цього терміну може мати різноманітні прояви у всіх сферах життя, від міжнародної політики до повсякденного існування. Збереження балансу можливе завдяки відкритості до інших культур, вивченню та повазі їхніх особливостей, а також проявам толерантності. Принцип націоцентризму полягає в спрямованості на формування внутрішньої ідентичності, розумінні власного "Я" та усвідомленні важливості власної держави, її історії, культури і т.д. Сучасна Україна разом із своїми громадянами потребує нової системи розвитку. Розвинені країни ґрунтують свою національну філософію на націоцентризмі, що забезпечує стійке та успішне зростання країни. Війна Росії проти України не тільки спрямована на знищення української держави та української ідентичності. У багатьох випадках, коли інші країни розвиваються завдяки націоцентризму як одному з аспектів, Україні намагаються навʼязати стереотип, що це поняття є синонімом націоналізму, шовінізму та бандеризму. Поняття націоцентризму лише недавно почало ставати основоположним елементом новітньої гуманітарної політики та надавати нові можливості українцям відстоювати свої інтереси та права, зміцнивши національну ідентичність. Насамперед націоналізм формується в інформаційному та політичному медіа-просторі. «Системна гуманітарна політика з акцентом на Україну забезпечить високий рівень якості освіти і науки в країні. На рівні з національною свідомістю майже завжди присутні стереотипи на індивідуальному або ж групових рівнях, які справляють реальне значення на міжетнічні відносини» [37]. В цілому термін «націоцентризм» не має конкретного автора або особи, яка б його ввела в науковий обіг. Він розглядається як поняття, що розвивалося в галузі соціології, політичної науки та культурології на протязі часу. Він походить від поєднання двох слів: "нація" і "центризм". Концепція націоцентризму, що відображає піднесення нації до центрального положення, була розглянута і вивчена в рамках різних теоретичних шкіл і досліджень. Таким чином, хоча не можна встановити одного конкретного автора, який вперше використав термін цей термін, поняття самої ідеї націоцентризму широко використовувалося та аналізувалося різними науковцями у контексті своїх досліджень. Дослідники часто використовують націоцентризм і етноцентризм на рівні, адже вони є двома пов'язаними концепціями, що відображають тенденцію до піднесення власної нації або етнічної групи до центрального положення та сприйняття інших націй або етнічних груп через призму власних норм, цінностей та культурних стандартів. Націоцентризм відноситься до сприйняття нації як основного критерію оцінки, де нація вважається найважливішою політичною та соціальною одиницею. Це може призводити до переконання в преваленції власної нації над іншими націями або недооцінки значення та внеску інших націй у світовому співтоваристві. Етноцентризм відноситься до сприйняття власної етнічної групи як мірила для оцінки інших етнічних груп. Це може виявлятися в переконанні в перевагах власної культури, традицій та способу життя, або в оцінці інших культур через призму власних стандартів. Як націоцентризм, так і етноцентризм можуть мати кореляційні негативні наслідки, такі як етнічна дискримінація, конфлікти міжнародного характеру, недооцінка різноманітності та обмеження співробітництва та взаєморозуміння між різними державами групами. Націоцентризм може проявлятися через різні механізми та процеси, які можуть впливати на поширення та підтримку цього явища: 1. Конструювання національної ідентичності: Націоцентризм може бути посилено шляхом формування та поширення національної ідентичності. Історія, мова, культура та традиції використовуються для вироблення почуття спільності та переконання в унікальності власної нації. Важливо відзначити, що процес конструювання національної ідентичності може бути складним і конкурентним, особливо в мультикультурному та багатонаціональному суспільстві. Різні групи можуть мати різні візії інтерпретації історії, традицій та символів, що може приводити до конфліктів і напруженості. 2. Культурний імперіалізм: Це проявляється, коли національна культура сприймається як норма і універсальна для всіх інших культур. Відповідно до цього погляду, інші культури часто оцінюються за стандартами і цінностями нації, що прагне "цивілізувати" інші народи шляхом нав'язування власних культурних цінностей. В умовах глобалізації і зростання культурних контактів важливо знайти баланс між захистом та збереженням власної культурної спадщини та відкритістю до інших культур. 3. Геополітичне перекручення: Цей механізм полягає в тому, що власна нація або народ сприймається як центр світового політичного порядку. Влада, вплив і інтереси цієї нації розглядаються як найважливіші, інші народи і країни підпорядковуються або вважаються менш важливими. Воно може створювати напруженість у міжнародних відносинах та порушувати принципи справедливості, рівноправності та мирного співіснування між країнами та націями. 4. Економічний протекціонізм: Національні економічні інтереси ставляться на перший план, а інші національності і країни розглядаються з позиції конкурентів або загроз. Це може призводити до введення тарифних бар'єрів, обмежень на міжнародну торгівлю та інших заходів, що спрямовані на захист внутрішнього економічного ринку. Крім того, економічний протекціонізм часто сприяє виникненню корупції, неефективності і відставання виробництва від світових стандартів. Він може заважати доступу до новітніх технологій та інновацій, які виробляються за межами країни. В останні роки спостерігається тенденція до зменшення економічного протекціонізму в багатьох країнах, так як і в Україні, оскільки все більше усвідомлюється важливість міжнародної торгівлі і співпраці для стимулювання економічного зростання та підвищення добробуту. 5. Політичний націоналізм: Це проявляється в прагненні до збереження і посилення національної суверенітету та ідентичності, нерідко за рахунок виключення інших народів або меншин. Політичний націоналізм може спричиняти конфлікти між різними націями та веде до формування націоналістичних рухів і політичних партій. Важливо зазначити, що політичний націоналізм може мати різні вияви, від поміркованих форм, що сприяють національному єднанню та культурному розвитку, до екстремістських форм, що пропагують насильство, дискримінацію та інтернаціональну ворожнечу. Критики політичного націоналізму стверджують, що він може сприяти етнічним конфліктам, дискримінації, ворожнечі між націями, а також обмеженню свободи та прав людини. Також, існує думка, що політичний націоналізм може перешкоджати співпраці та взаєморозумінню між країнами. Розуміння та вплив політичного націоналізму можуть варіювати в різних країнах та контекстах, його роль та значення в політиці залежить від конкретних обставин і історичного періоду. Ці механізми можуть сприяти утвердженню націоцентричного світогляду, впливати на політику, економіку, культуру і міжнародні відносини. Водночас, вони також можуть породжувати конфлікти, нерозуміння та нерівність між різними націями та культурами. Націоцентризм, як концепція, підкреслює значення націй і національної ідентичності в суспільстві. Він може мати кілька позитивних впливів, які описуються нижче: 1. «Зміцнення соціальної сплоченості: Національна свідомість може слугувати мостом між різними групами та індивідами в суспільстві. Відчуття належності до спільної нації може сприяти розумінню та співробітництву між людьми з різних соціальних, етнічних та культурних груп. 2. Запобігання асиміляції: Національна ідентичність сприяє збереженню української культури, мови та традицій. Вона підтримує самоідентифікацію українців і допомагає запобігти асиміляції в інших культурах. 3. Зміцнення громадської активності: Відчуття належності до нації та усвідомлення своїх прав та обов'язків як громадянина стимулює активну участь у суспільстві. Це може привести до зростання громадської свідомості, участі в політичних процесах та розвитку громадських ініціатив. 4. Розбудова громадянського суспільства: Національна ідентичність може сприяти формуванню громадського духу, співпраці та взаємодії між різними соціальними групами. Вона підтримує розвиток громадських організацій, благодійних фондів та ініціатив, спрямованих на полегшення життя громадян» [38]. Одним із видатних українських філософів, який досліджував національну проблематику, був Михайло Грушевський. Він розглядав українську націю та її роль у світі з історичної перспективи. Грушевський підкреслював значення національної самосвідомості та національної свободи для розвитку українського суспільства. Цитуючи його слова «Орієнтація на Московщину, на Росію… справді була присвоєна собі частиною українського громадянства… Провідники українського життя довго стояли під владою гасел «спільної революції»… і я сам не відрікаюся її я скажу різко, але справжніми словами: це духове холопство, холуйство раба, котрого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім усяку гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апольоґетом і панеґіристом» [40. с. 15], ось чому він став одним із провідних діячів свого часу, адже не зважаючи на тодішню владу і її намагання стерти національну ідентичність та думку, висловлювався про важливість створення засад позитивного націоцентризму — «У такій страшній боротьбі треба бути свобідним і незв'язаним! Се перша умова і велика необхідність — вимога самостійності, котрої тому мусять до останнього боронити всі, кому дорогі інтереси України і її трудового народу» [41]. Ще одним важливим філософом, який активно працював над проблематикою тогочасних питань українського народу — був Григорій Сковорода. Його філософія була повʼязана з питаннями духовного самовдосконалення та морального розвитку української нації. Він теж відзначав значення національної культури, єдності та традицій для формування української особистості. Він підкреслював значення самопізнання, саморозвитку самоствердження українського суспільства. Також вбачав український народ як складову частину світової культури і сприяв розумінню глибинних універсальних проблем. Але варто відмітити, що термін "націоцентризм" не був ужитим у той час, оскільки саме поняття є більш сучасним. Проте засади розуміння позитивного націоцентризму зустрічалися в працях та вченнях видатних особистостей, таких як Грушевський, Сковорода, Драгоманов та інші. Вони стали одними з основоположників української ідеології, завдяки яким ми можемо сформулювати поняття націоцентризму. 2.2 Вплив націоцентризму на процес емансипації українського суспільства та додаткові чинники Націоцентризм, як погляд, що ставить націю в центр усіх справ і вважає її за найважливішу і найпереважну, може мати певний вплив на процес емансипації українського суспільства. Однак, цей вплив може бути як позитивним, так і негативним, залежно від контексту та способу його виявлення. Позитивний вплив націоцентризму на емансипацію українського суспільства може полягати в зміцненні національної самосвідомості та підтримці боротьби за свободу, незалежність та права українського народу. Це може викликати мобілізацію суспільства, формування громадських рухів та активну участь громадян у політичних та соціальних процесах. Однак, націоцентризм може також мати негативні наслідки для емансипації суспільства. Він може сприяти ексклюзії та дискримінації інших національностей або меншин, обмежувати їх права та можливості. Це може призвести до конфліктів і розколів у суспільстві, перешкоджати формуванню відкритого та толерантного середовища, де всі громадяни мають однакові можливості та права. Додатковими чинниками, які можуть впливати на емансипацію українського суспільства, є освіта, культурна ревіталізація, розвиток громадянського суспільства та правової держави. Забезпечення якісної освіти, яка сприяє формуванню критичного мислення та громадянської свідомості, може сприяти розвитку емансипаційних процесів. Культурна ревіталізація, збереження та відродження української культурної спадщини, також можуть сприяти посиленню національної ідентичності та емансипації суспільства. Розвиток громадянського суспільства та правової держави відкриває можливості для громадян брати участь у прийнятті рішень, висловлювати свою думку та боротися за свої права і свободи. Емансипація українського суспільства залежить від багатьох факторів, включаючи націоцентризм, освіту, культурну ревіталізацію, розвиток громадянського суспільства та правової держави. Важливо забезпечити баланс між національною самосвідомістю та відкритим, толерантним та включаючим суспільством, де всі громадяни мають рівні права та можливості. Процес емансипації сам собі передбачає за визнання та реалізації рівних прав і можливостей для всіх членів суспільства, незалежно від їх національності, статі віросповідання і подібним фактором. Українське суспільство в даний час на шляху до повної емансипації, але до кінця буде можливим тоді, коли будуть забезпечені рівні права та можливості для всіх його членів, без дискримінації на національній основі. Важливо зберегти національну свідомість та культуру, але не на шкоду інших націй, а в контексті багатонаціонального та багатокульторного суспільства. Саме тому, вплив націоцентризму на процес емансипації українського суспільства в деяких моментах може бути складним і суперечливим. Однак, сприятливе сполучення самосвідомості та патріотизму з принципами рівності та толерантності виступає основою для державотворчого справедливого емансипованого суспільства в Україні. Критики патріотизму наголошують, що обмежений фокус на власній країні може заважати усвідомленню та розумінню глобальних проблем, та розширенню сфери солідарності на всю людство. Окрім того, деякі філософи можуть розглядати патріотизм як приклад соціального конструкту, що виникає з історичних, політичних та культурних обставин. Вони можуть вважати, що патріотизм побудований на ідеях, які можуть бути суб'єктивними та змінюватися з часом. З цієї точки зору патріотизм може бути розглянутий як об'єкт філософського аналізу, а не як безумовне моральне обов'язок. Україна, як і багато інших країн, має різноманітне суспільство з різними культурами, етнічними групами, релігіями, політичними переконаннями та соціальними класами. Толерантність є ключовим фактором для забезпечення рівноправності та поваги до різноманітності в цьому контексті.В рамках емансипації українського суспільства, толерантність означає прийняття та повагу до прав та гідності всіх громадян, незалежно від їхньої національності, етнічності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, релігійних переконань та інших характеристик. Воно включає в себе активне протидію дискримінації, стереотипам, нерівності та неповаги до прав людини. Толерантне суспільство сприяє вільному обміну ідеями, діалогу та взаєморозумінню між різними групами. Це сприяє збагаченню культурного, соціального та політичного життя країни, а також підтримує принципи рівності, справедливості та демократії. Толерантність в емансипації українського суспільства вимагає зусиль від усіх членів суспільства — як громадян, так і владних структур, освітніх установ, ЗМІ та громадських організацій. Вона передбачає активну роботу з просвітницькими програмами, формуванням інклюзивних політик, сприянням розумінню та взаємодії між різними групами та вирішенню конфліктів на мирних засадах. Сьогодні важливо розуміти, що ідентифікація та самоідентифікація є ключовими аспектами нашого життя. Ми повинні зрозуміти їх ієрархію та взаємозв'язок, спрямований на досягнення єдиної мети — самопізнання та самореалізації особистості шляхом самоідентифікації. Існує безліч параметрів ідентифікації, які можуть бути різноманітними: природні, соціальні, міфологічні, світоглядні, релігійні, наукові, ідеологічні, політичні, економічні, культурологічні, етнонаціональні і так далі. Але основним процесом ідентифікації людини як розумної істоти є розуміння її приналежності до природних, етнонаціональних, історичних, релігійних, соціальних та інших умов життя. Самопізнання та самотворення — це неперервний процес, що постійно розвивається і заповнюється новим змістом, коли особа все більше усвідомлює себе. Процес ідентифікації та самоідентифікації складний і багатогранний, оскільки він пов'язаний з різними аспектами нашого існування. Він починається з розуміння самої суті особи, нації або народу, а також основних сфер і параметрів їх вияву в матеріальному та духовному житті. Цей процес дозволяє дослідити й усвідомити історичне призначення особи, нації або народу, а також сенс людського життя взагалі. Варто зауважити, що як у пізнанні себе і самопізнанні, так і у самоідентифікації завжди існує традиція, що включає етнонаціональний, соціальний і культурний аспекти. Ця традиція стає основним фактором стабільності історико-культурних уявлень народу, свідомого розуміння своєї місії, а також використання набутого досвіду та уроків, які випливають з його реалізації. Україна віддає перевагу цінностям, які перевищують традиційні європейські стандарти. Україна та її народ досягли нового рівня, який має важливе значення для всього світу. Сьогодні ми стаємо прикладом свободи для всього світу — свободи внутрішньої та духовної. «Основними рисами та головними прагненнями українського народу завжди були, і зараз особливо виразно проявляються, воля в поєднанні з людяністю та співчуттям. В українській історії зараз відбувається унікальне явище - зміцнення громадянської ідентичності в Україні в тісній співпраці з національною ідентичністю» [42]. Одним з філософів, який відіграв важливу роль у емансипації української нації, був Михайло Драгоманов. Він був видатним діячем, публіцистом, політиком і філософом, який працював у другій половині девʼятнадцятому столітті. Драгоманов висував ідеї національної самостійності та соціальної справедливості для українського народу. Він підтримував ідею національно- культурного відродження України і активно сприяв розповсюдженню української культури та освіти. Драгоманов вносив значний вклад у формування національної свідомості українців і вплинув на багато поколінь українських інтелектуалів та політичних діячів. Михайло Драгоманов вніс значний внесок у розвиток і поширення національної свідомості серед українського народу. Його ідея національної свідомості була широкою і охоплювала різні аспекти життя та культури українців. Він прагнув пробуджувати українську самосвідомість та почуття національної гордості серед українців, наголошуючи на важливості вивчення української мови, історії, традицій та культури. Драгоманов вбачав у національній свідомості основу для зміцнення української ідентичності та розвитку українського народу як самостійного суб'єкта. Він активно підтримував і пропагував ідею національної самосвідомості як шляху до політичної, культурної та соціальної емансипації українського народу. Для Драгоманова національна свідомість була не лише питанням ідентичності, але й інструментом для вираження національної волі, самовизначення та розвитку. Таким чином, «ідея національної свідомості Михайла Драгоманова охоплювала широкий спектр аспектів і ставила за мету піднесення українського народу, його самовизначення та розвитку через посилення свідомості про свою національну приналежність та культурну спадщину» [43]. У контексті війни націоцентризм може мати різні наслідки і проявлятися по-різному: 1. Підтримка війни: В умовах війни націоналістичні настрої можуть посилитися, і націоцентричні погляди можуть змусити людей підтримувати війну як необхідну для захисту їхньої нації та інтересів. Це може призвести до мобілізації суспільства, включаючи військову службу, економічну підтримку і поширення пропаганди, що закликає до боротьби за свою націю. 2. Ворожість до «іншого - свого»: Націоцентризм може підкреслити ворожість і недовіру до представників інших націй або етнічних груп. Це може призвести до появи націоналістичної пропаганди, стереотипів і ворожих ставлень, що протиставляють свою націю "ворогам". Це може сприяти поширенню нетерпимості, дискримінації та навіть злочинів на етнічній основі. 3. Самоізоляція: Націоцентричні погляди можуть також сприяти самоізоляції і відмові від співпраці з іншими країнами або націями. 2.3. Аналіз політично-економічних процесів України в умовах повномасштабної війни Від початку російської вторгнення на території України, можна зробити деякі висновки в змінах внутрішних політичних процесах України та на зовнішній політичній арені. Це був важкий рік для українців в усих сферах: економічних, соціальних, демографічних, наукових, тощо. В першу чергу потрібно оглянути внутрішню ситуацію. Не зважаючи на те, що майже тридцять років Україна виборювала свою ідеологію для національної консолідації та визначення геополітичного напрямку окремо від рф, та після анексії Криму та неоголошеної офіційно, але існуючої війни в Донецькій та Луганській областях ще 2014 року левова частка українського суспільства хоч і почала відокремлюватися від навʼязаних пропагандою стереотипів про "братські народи" пробуджуючи в собі патріотизм та національну ідентичність, інша частина всеодно сподівалася на стабілізацію відносин з російською федерацією. Останні актуальні соціологічні опитування після вторгнення дали позитивну динаміку, якщо «у 2018 році 47% респондентів були добре налаштовані до громадян росії і її політики, то зараз це лише 8%» [44]. Це опитування як не формальний доказ динаміки української національної свідомості, адже пройшовши шлях в демократичній державі, де громадяни виходять на Майдани і змінюють хід своєї історії, тепер нарешті зрозуміли, що таке справжня демократія і якою ціною її відстоюють, росіяни тепер окрім того, що поки одні відкрито підтримують жахливі злочини і звірства скоєні проти українських громадян у Волновахі, Бучі, Харкові, Маріуполі та інших багатостраждальних містах, то інші лише жаліються, що не можуть нічого змінити. навіть в більшості випадків не спробувавши, втратили довіру в Україні назавжди і повністю. Саме це усвідомлення народом задає напрямок діяльності української Верховної Ради та політичних партій, оскільки тепер народ може висувати свої потреби та думки навіть через електронні петиції. Ці петиції, коли набирають необхідну кількість голосів, вносяться на розгляд Верховної Ради. Цей процес супроводжується позитивною риторикою цього партнерства. «Перші місяці повномасштабної війни депутати Верховної Ради ухвалювали стоні законопроектів і працювали у так званому «турборежимі», всі ті проекти загалом стосувалися національної безпеки, перерозподілу фінансів, охорони правопорядку та підтримки економіки, про створення безпілотної зони над Україною, загальну мобілізацію, про колобарантів та інфобезпеку, про участь цивільних осіб у захисті України, волонтерську діяльність, конфіскацію майна в дохід держави фізичних та юридичних осіб росії чи Білорусі, реформи конституційного суду, про права нацменшин та діяльність ЗМІ і найголовніше - введення воєнного стану, що стало ще 24 лютого 2022 року» [45]. За останні півтора року політична внутрішня конкуренція майже повністю зникла, а ті політики чи в цілому партії, які намагаються конкурувати сприймаються як спроби дестабілізації, допомоги ворогу шляхом внутрішніх конфліктів, або ж в деяких випадках лицемірною спробою виправдати свої минулі помилки. Варто зазначити, що з початку повномасштабного вторгнення не мала кількість депутатів припинили свою діяльність Спостереження історії показує, що в більшості випадках минулих десятиліть, все вирішувалося корупцією, а тепер завдяки національній усвідомленому, більшість з них побоялося не лише судової системи, а і самосуду, який консолідований народ міг вчинити, про що не раз деякі з них висловлювалися в зверхній формі на ворожих каналах. Зазначимо, що в українських державах структурах ще могли залишитись колобаранти та інші представники т.з. “російської агентури”, проте, враховуючи положення законодавства України, їх звільнення з державних структур є складним процесом. Це одночасно є і сильною, і слабкою стороною нашого законодавства. Сильною, оскільки забезпечено презумцію невинуватості та функціонування прав закріплених в Конституції України. Слабкою, оскільки вирішення питання з такими особами згідно з законодавством може дозволити таким колобарантам більш якісно виконати ту роботу, яка і пов’язує їх з ворогом. Найбільшу увагу на початку повномасштабного вторгнення а тому і співпрацю Україна приділяла країнам, які входять до ЄС, НАТО, G7. Співпраця з ООН була зосереджена на зменшення гуманітарних наслідків. У пошуках широкої міжнародної підтримки українських проблем на міжнародній платформі українські політики та дипломати дедалі частіше звертають свою увагу на досі ігноровані держави та регіони, які вже багато років потребували допомоги, наприклад: країни Африки. В загальному, кожен політичний діяч в Україні надав пріоритетне значення створенню міжнародних коаліцій, застосуванню санкцій та військовій дипломатії для відновлення країни. У 2022 році стратегічна комунікація з партнерами стала основним інструментом у формуванні міжнародної коаліції протидії російській агресії. Українська влада успішно реалізувала унікальні та передові проєкти, які відрізняються від світових стандартів. Протягом 2022 р. - 2023 р. діяльність України на світовій політичній арені була зосереджена насамперед на створення міжнародної коаліції для протидії військової агресії росії та для отримання безпекової (засоби ППО і зброї) та отримання гуманітарної допомоги. Пріоритет також було віддано сфері санкцій. Всі українські державні ланки використовувались усі можливі доступні засоби міжнародних дій та впливу. Не зважаючи на те, що Україна щомісячно отримувала нерівномірну, а подекуди й недостатню фінансову підтримку, саме з 24 лютого 2022 року зважаючи на нашу ситуацію, підтримка партнерів допомогла зберегти платоспроможність і хоч якусь стійкість фінансової системи України. Від міжнародних партнерів до бюджету України надійшло понад 30 мільярдів доларів США. Найбільшими донорами стали США, Німечина, ЄС, Канада та Великобританію. Та не зважаючи на це, війна є катастрофічною для економіки нашої країни, обсяги ВВП впали приблизно на третину, а матеріальні збитки через руйнування інфраструктури на сьогоднішній час перевищили понад 100 мільярдів доларів США, а найгірше, що ці показники зростають і будуть щодня, адже ракетні обстріли зі сторони рф продовжуються. Якщо дивитися реалістично, то бачимо що зараз надвисокий рівень інфляції, безробіття, валюта почала значно послаблюватися. На даний час виплати соціальні, зарплати, пенсії в більшості залежить від фінансової допомоги країн партнерів, але її всеодно недостатньо, тому очікувати чи прогнозувати покращення (навіть зважаючи на деяку риторику покращення збільшення експорту і стабілізації ринку палива чи енергоструктури) не є можливим. Зараз в цілому можна спостерігати найбільший економічний спад в історії Української Незалежності. «До кінця 2023 року прогнозується зростання ВВП на 4,6% , але це показник українського уряду, тоді як Світовий банк передбачає лише на 3,3%, Європейський банк реконструкції прогнозує аж на 8%» [ ]. Хто буде правим важко спрогнозувати ще й тому, що в першу чергу все залежить від подальшого розвитку війни та її інтенсивності. Також потрібно розуміти, що якою б важливою не була підтримка та гранти наших світових партерів, не менш важливу роль в Україні грає, а точніше підтримує внутрішня економіка, адже завдяки нашому малому та великому бізнесу, існують роботі місця та сплачуються податкам наших громадян. «За 2022 рік завдяки доходам від власності та підприємницької діяльності податки встановили 53,14% всього минулорічного бюджету, ще 20 % - це надходження від бюджетних установ та інших неоподаткованих надходжень, які так чи інакше пов"язані з діяльністю українців» [ ]. Найбільшої шкоди нашому бізнесу в умовах війни завдало руйнування ворогом енергетичної інфраструктури та в наслідку відключення електро енергії. Протягом перших місяців повномасштабного вторгнення чорна металургія втратила понад третини своїх активів. Оскільки, було знищено Азовсталь ( найбільший в Україні металургійний завод), пошкоджено і в кінцевому зупинено Авдіїївський коксохімічний завод. Блокування морських торгових портів стало величезною проблемою для експорту. Все це призвело до скорочення виробництва на 70% порівняно з відповідним періодом 2021 року. В 2022 році ми були учасниками паливної кризи, адже агресори зруйнували Кременчуцький нафтопереробний завод та низку нафтобаз. Також припинилося постачання нафтопродуктів з росії та Білорусі, які до повномасштабного вторгнення були основними постачальниками. Тому справедливо можна зазначити, що «Україна налагоджувала паливну логістику фактично з нуля, тому пальне подорожчало на 65%, а позбутися дифіциту змогли лише в липні того року. Посівна ярих культур завершилась на рівні 84% від показників минулорічної площі. Завдяки розголосу українських громадян та влади, міжнародні партнери (зернова ініціатива) експорт було налагоджено» [ ]. Висновок до розділу 2 Націоцентризм може відігравати значну роль у процесі емансипації українського суспільства. Він означає надання пріоритету нації як основному суб'єкту політичного, економічного та культурного розвитку. Це впливає на формування свідомості українського народу та його прагнення до самостійності і незалежності. Націоцентризм проявляється у зосередженні уваги на національних інтересах, збереженні культурної спадщини, розвитку мови та ідентичності. Він також може виявлятися у політичній архітектурі, включаючи формування національних урядів, встановлення захисних політик для національних громадян та підтримку економічного розвитку нації.Українське суспільство може скористатися націоцентризмом для свого емансипаційного процесу. Шлях до політичної, економічної та соціальної незалежності може бути сприяти зміцненням національної свідомості, підтримкою національної економіки та розвитком національних інституцій. Аналіз політично-економічних процесів України в умовах повномасштабної війни є важливим аспектом розуміння ситуації. В умовах війни можуть виникати виклики для емансипації, оскільки конфлікт може породжувати загрозу національній єдності та призводити до залежності від зовнішніх сил. Отже, націоцентризм може стати чинником емансипації українського суспільства, приводячи до зміцнення національної ідентичності, розвитку національних інституцій та національної економіки. Проте, умови повномасштабної війни можуть створювати складнощі, які потрібно ураховувати та намагатися подолати на шляху до емансипації. Загальні висновки Проаналізувавши поняття національної свідомості, що дозволило визначити, що є важливим елементом формування і розвитку будь-якого суспільства. У випадку України, яка пройшла складний історичний шлях, національна свідомість грає ще більшу роль у процесі консолідації та емансипації. Та передбачає усвідомлення та визнання національної ідентичності, історичного досвіду та культурних цінностей. Вона сприяє формуванню почуття гордості за свою націю, її досягнення та внесок у світову спадщину. Націоцентризм може мати як позитивні, так і негативні наслідки для суспільства. У позитивному сенсі, націоцентризм сприяє зміцненню національного самосвідомлення та самовизначення. Він може стимулювати громадянську активність, патріотичні почуття та взаємодію національних груп. Оскільки даний термін не до кінця досліджений в українській та закордонномк науковому просторі, то доцільно можна припустити, що націоцентризм також може викликати етнічну нетерпимість, дискримінацію та відчуження інших груп. Це може призвести до соціального розколу та зниження рівня толерантності в суспільстві. Консолідація та емансипація українського суспільства потребують балансу між національною свідомістю та усвідомленням значення інших культур, етнічних груп та міжнаціональних відносин. Процес емансипації передбачає звільнення від ідеологічних, політичних та соціокультурних обмежень, що сприяють розвитку особистості та суспільства в цілому. Національна свідомість та націоцентризм можуть відігравати важливу роль у консолідації та емансипації українського суспільства. Національна свідомість є свідомим розумінням українцями своєї ідентичності, історії, культури та мови. Вона допомагає утверджувати та зберігати українську національну ідентичність, що є основою для консолідації суспільства. Національна свідомість є мобілізуючим фактором, який сприяє об'єднанню українців навколо спільних цілей та ідей. Вона зберігає культурну спадщину, зміцнює національну ідентичність та підтримує віру в майбутнє свого народу. Національна свідомість також є основою для формування демократичних цінностей, громадянського суспільства та правової держави. Однак, національна свідомість може перетворитися на націоцентризм, коли національна ідентичність стає основою для виключення, дискримінації чи ворожого ставлення до інших національностей або меншин. Націоцентризм може спричиняти розколи у суспільстві та заважати консолідації. Щоб національна свідомість сприяла консолідації та емансипації українського суспільства, важливо розвивати толерантне та включаюче бачення національної ідентичності. Суспільство повинно прагнути до рівноправного участі всіх його членів незалежно від їх національності чи етнічності. Ключовими елементами такого процесу є освіта, сприяння культурній різноманітності та співробітництво між різними групами суспільства. Націоцентризм відображає прагнення українців зосередитися на своїй нації, визнати її значення та важливість. Це може включати захист прав та інтересів українців, розвиток національної мови, культури та історії. Націоцентризм допомагає зміцнювати самосвідомість українського народу, спонукає до спільної дії та прагнення до соціальної та політичної емансипації. Консолідація суспільства передбачає об'єднання громадян навколо спільних цінностей, мети і ідеалів. Національна свідомість може стати цією спільною основою для українського суспільства. Вона забезпечує взаєморозуміння, співпереживання та солідарність між громадянами, що сприяє розвитку позитивних взаємин та спільної діяльності. Емансипація українського суспільства означає звільнення від соціального, політичного та економічного пригнічення. Національна свідомість та націоцентризм можуть послужити основою для емансипації, оскільки спонукають українців до самостійності, активності та прагнення до покращення умов свого життя. Відчуття належності до своєї нації та прагнення захищати її права спонукають громадян до активної участі в громадському житті, політиці та формуванні суспільства. Проте, важливо зберігати баланс між національною свідомістю, націоцентризмом та глобальними цінностями. Україна являється складною багатонаціональною країною, і тому важливо враховувати інтереси та потреби всіх громадян. Загальна консолідація та емансипація суспільства можуть досягатися шляхом розвитку толерантності, поваги до різноманіття та рівноправності всіх громадян, незалежно від їх національності. Рекомендовано для успішної консолідації та емансипації українського суспільства необхідно вдосконалювати систему освіти, сприяти культурній різноманітності та взаємодії між національними групами, пропагувати громадянську свідомість, розвивати громадянське суспільство та забезпечувати права людини. Загальні цілі цієї дипломної роботи полягають у виявленні ролі національної свідомості. України як демократичної та багатонаціональної країни. Список використаних джерел 1. Матвієнко. Національна свідомість як чинник формування політичної нації. № 2019. 2. Березін А.М. Психологічні чинники генези національної самосвідомості особистості: дис. ... канд. псих. наук: 19.00.07/ Березін Андрій Миколайович. – К., 2002. – 208 с 3. Поняття самосвідомості в Україні: монографія. [Електронний ресурс] Київ, 2004. Савчук В.В. Філософські та психологічні підходи до визначення поняття «напіональна самосвіломість» Режим доступу: https://scienceandeducation.pdpu.edu.ua/doc/2009/8_2009/11.pdf.pdf 4. Kuleshin M. G., Leonova N. A., Nemashkalov P. G. HISTORICAL CONSCIOUSNESS AS A PART OF NATIONAL CONSCIOUSNESS: TO THE PROBLEM STATEMENT OF THE RESEARCH. Science almanac of Black Sea region countries. 2019. Vol. 17, no. 1. P. 41–47. URL: https://doi.org/10.23947/2414- 1143-2019-17-1-41-47 (date of access: 15.06.2023). 5. Пехник А. Мова як засіб формування свідомості та світогляду 6. Кін О. М. Система формування національної самосвідомості студентської молоді в процесі громадської діяльності : дис. ..докт пед. наук. Харків-Старобільськ, 2021. 557 с. 7. Єленський, В., 2006. "Релігія та процес націє творення В: Л. О. Филипович, ред. Релігія і нація в суспільному житті України і світу, К.: Наукова думка, с.187-206. 8. Мельничук В. РЕЛІГІЙНА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УКРАЇНЦІВ RELIGIOUS COMPONENT OF UKRAINIANS' NATIONAL IDENTITY. Гілея. № 143. С. 106. 9. Hroch M. The nation as the cradle of nationalism and patriotism*. Nations and Nationalism. 2020. P. 5–21. 10. Іванченко Ю. ДЕРЖАВНИЙ ПАТРІОТИЗМ ЯК СИСТЕМОУТВОРЮЮЧА ЦІННІСТЬ У ФОРМУВАННІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ THE IMPORTANCE OF STATE PATRIOTISM IN THE FORMATION OF THE UKRAINIAN NATIONAL IDEA. 2016. С. 174. 11. Рафальський, І. О. (2016). Національно-державне самовизначення України: внутрішні чинники та зовнішні впливи: монографія. iPiEND im. IF Kurasa. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://idpnan.org.ua/files/rafalskiy-i.o.-natsionalno-derjavne-samoviznachennya- ukrayini-_vnutrishni-chinniki-ta-zovnishni-vplivi_-_a_.doc 12. Levyk, B., Aleksandrova, O., Khrypko, S., & latsenko, G. (2020). Geo- policy and Geo-psychology as Cultural Determinants of Ukrainian Religion, Mentality, and National Security. Journal of History Culture and Art Research, 9(3), 217-225. Режим доступу: http://dx.doi.org/10.7596/taksad.v913.2761 13. І. А. Дужа Л. М. Політологія. Біла Церква – 2019 - Режим доступу: https://rep.btsau.edu.ua/bitstream/BNAU/3514/1/Politolohiia_navch.pdf 14. Ю.Є Вовк, М. К. Корецький - Визначення кордонів України у XX столітті: історико-правовий аспект. 2013. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j- pdf/Pvuk_2013_16_3.pdf 15. INTERNATIONALSCIENCECONFERENCEO N EMERGINGTRENDSI NSCIENCEA N DEDUCATION «THEORETICALA N DSCIENTIFICBASESO F DEVELOPMENTO FSCIENTIFICTHOUGHT». Rome, Italy : 2021. 16. Кушинська С.В. Конфесійний вектор Русі в контексті цивілізаці них викликів XI-XVI століття. Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені ІК Карпенка-Карого. 2021. Ne 29. С. 67-76] 17. Boltanski, Luc. On critique: A sociology of emancipation. [Уривки, Електронний ресурс] // Polity, 2011. – Режим доступу: https://www.google.com/books?hl=uk&lr=&id=JcUrqIJfkEIC&oi=fnd&pg=PR1&dq =National+consciousness+and+ethnocentrism+as+factors+of+consolidation+and+em ancipation&ots=UnPRoDSLgk&sig=weKmyqujsYCCJycUTU2r2_4yR6U 18. Франко І. Кілька слів о тім, як упорядкувати в провадити наші людові видавництва // Франко І. Зібрання творів: у 50 т.— К.: Наукова думка, 1986. — Т. 45 — C. 197 198. 19. Киридон А. Діяльно-Христова церква в Україні: етапи функціонування. Історія релігій в Україні. 2020. Вип. 30. 20. Владислав Верстюк. ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ 1932- 1933. 21. Цит. за: Мірчук П. Микола Міхновський, апостол української держави.—Філадельфія, 1960. — C. 45. 22. Теміров Б. Ю. Степан Бандера в радянській версії історії. Південний архів (історичні науки). 2022. Ne 38. С. 90-94. 23. Артимишин П. І. Помаранчева революція в Україні та Росія (то питация наявності росіиського чинника шід час украських президентських виоорів 2004 року). 3 історії західноукраїнських земель ~ гол. релколегії Микола Литвин: Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крипʼякевича. Львів, 2016-2017. С. 179-200. 24. Gui, Weihsin. National Consciousness and Literary Cosmopolitics: Postcolonial Literature in a Global Moment. [Електронний ресурс] // The Ohio State University Press, 2013. – Режим доступу: https://kb.osu.edu/bitstream/handle/1811/55721/Gui_Book4CD.pdf?sequence=1&isA llowed=y 25. Szűcs, J. (2022). The Historical Construction of National Consciousness: Selected Writings. [Електронний ресурс] // Central European University Press. – Режим доступу: https://www.google.com/books?hl=uk&lr=&id=AEqHEAAAQBAJ&oi=fnd&pg=PP 1&dq=National+consciousness+and+ethnocentrism+as+factors+of+consolidation+an d+emancipation&ots=RkNvWmHK11&sig=vWTJlflCckWoS8EkkaWlxIDiYw8 26. Франкл В. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог в концтаборі. Пер. з англ. О. Замойська – Харків, Клуб сімейного дозвілля, 2019, 160 с. 27. Фройд З. Неспокій в культурі. Пер. з нім. Ю. Плохоська. Львів: Видавництво Апріорі, 2021, 120 с. 28. Chynczewska-Hennel, T. (1986). The National Consciousness of Ukrainian Nobles and Cossacks from the End of the Sixteenth to the Mid-Seventeenth Century. [Електронний ресурс] // Harvard Ukrainian Studies, 10(3/4), 377-392. – Режим доступу: https://www.jstor.org/stable/41036263 29. Гетьманюк М. П., Луцишин, Дослідження питання національної консолідації теоретиками, українмського націоналізму 30. Мхитаряк А. С. Національна консолідація в умовах повномаштабної війни з рф. 31. Українсткий соціум: Соціально-політичний аналіз сучасності та прогноз майбутнього 32. Національний банк прогнозує значне зниження інфляції та повернення економіки до відновлення в цьому році – Інфляційний звіт. [Електронний ресурс] // Національний банк України. - Режим доступу: https://bank.gov.ua/ua/news/all/natsionalniy-bank-prognozuye-znachne-znijennya- inflyatsiyi-ta-povernennya-ekonomiki-do-vidnovlennya-v-tsomu-rotsi--inflyatsiyniy- zvit 33. Втратити рідну мову і перейняти чужу – найгірший знак підданства, – Іван Малкович [Електронний ресурс] // Інститут Просвіти. - Режим доступу: https://iprosvita.com/vtratyty-ridnu-movu-i-perejniaty-chuzhu-najhirshyj-znak- piddanstva-ivan-malkovych/amp/ 34. Lantemari, V. (1980). Ethnocentrism and ideology. [Електронний ресурс] // Ethnic and Racial Studies, 3(1), 52-66. – Режим доступу: https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/01419870.1980.9993287?journalCode =rers20 35. Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси:Етнополітологічний аналіз. - К.: ВШІ, 1998. - 392 с 36. Семенець-Орлова І.А. Сучасі концкптуальні підходи до визначення поняття «етноцетризм» у двовимірному полі міжетнічного роз’єднання тпа інтеграції. 37. Націоцетризм як базовий елемент розвитку української нації. 38. Розумний, Максим Миколайович. "Суспільні ідеї як чинник формування політичної нації." [Електронний ресурс] – політична культура та ідеологія , 2007 - Режим доступу: https://mydisser.com/dfiles/28596083.doc 39. Романцевва Н.І. Наукова діяльність Михайла Грушевського в українській історіографії, дисертація. — Переяслав: УГСП, 2021. — 383 c. 40. Бжеський Р. Нариси в історії Українських Визвольних Змагань 1917- 1918 рр. – Тернопіль: Джула, 2014 – с 15-16. 41. Незалежність № 1: Коли Грушевський насправді її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти, Історична правда. [Електронний ресурс] // Історична правда - Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2015/01/26/146960/ 42. Бугерко Я.М. Самоіндефікація особистості у форматі національної ідеї українського суспільства. Наукові проекти соціально-гуманітарного факультету ЗУНУ, с 75-79, 2022 43. Бичук, Ірина Олександрівна. "Еволюція української національної ідеї у соціально-філософській думці України на зламі ХІХ–ХХ століть." (2011). [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/1337/1/avtoref_buchyk.pdf 44. Колодій, Антоніна. "Міжрегіональні поділи в Україні та деякі принципи публічного врядування." (2015). – Режим доступу: https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/91b75907-bbe5-4943-a4c2- 11288e199a2d/content