ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6861| Title: | Медіація як політико-філософська проблема |
| Authors: | Богданов, Володимир Семенович Брайченко, Данило Дмитрович |
| Keywords: | медіація;політичне врегулювання;політичний конфлікт;етика |
| Issue Date: | 2023 |
| Abstract: | Кваліфікаційна робота «Медіація як політико-філософська проблема» присвячена аналізу принципів, умов та практик медіації, процесу розвитку, зіставленню та аналізу практик медіації з дипломатією та легітимним полем діяльності. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: розглянуто етичні, моральні та філософські принципи, що лежать в основі медіаційного процесу; досліджено конкретні випадки використання медіації в політичних конфліктах та їх вплив на структуру та динаміку політичних відносин; проаналізовано та виявлено умови і фактори, що забезпечують діяльність управління (державного чи проектного) на ціннісному рівні. Робота складається із 4 розділів, 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6861 |
| Appears in Collections: | 033 Філософія (Політична філософія) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Брайченко.pdf Restricted Access | 621.85 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет гуманітарних технологій Кафедра філософських і політичних наук Допущено до захисту Завідувач кафедр ФІПН д.філос.н., професор А.І. Бойко «___» __________ 2023 р. УДК [316.485:347.9]:[32:1] Кваліфікаційна робота Медіація як політико-філософська проблема ступінь вищої освіти: другий (магістр) галузь знань 03 «Гуманітарні науки» спеціальність: 033 Філософія Брайченко Данило Дмитрович ПФМ-022 ____________________________ Богданов В.С, Доктор філософських наук, професор ____________________________ Черкаси 2023 Зміст ВСТУП РОЗДІЛ 1. Теоретичний аналіз поняття "медіація" 1.1 Визначення терміну "медіація" 1.2 Історія розвитку медіації 1.3 Основні принципи та підходи до медіації РОЗДІЛ 2. Медіація як інструмент політичного врегулювання 2.1 Роль медіації у політичних конфліктах 2.2 Вплив медіації на процеси політичного вирішення проблем 2.3 Переваги та обмеження використання медіації в політиці та менеджменті РОЗДІЛ 3. Філософські аспекти медіації 3.1 Етичні питання у медіації 3.2 Відношення медіації до основних філософських концепцій 3.3 Філософське обгрунтування важливості медіації в сучасному світі РОЗДІЛ 4. Аналіз сучасних випадків використання медіації в політиці 4.1 Позитивні приклади успішної медіації 4.2 Негативні випадки та виклики у використанні медіації в політичних процесах ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 2 ВСТУП Актуальність роботи полягає в тому, що попри довгу історію практики протягом історичного існування людства як такого та людських міжкультурних відносин, практика медіації як поширене явище сформувалась відносно недавно та досі зазнає змін та доповнень з метою запобігання впливу людського фактору та атрибутів взаємодії, що запобігають порозумінню та вирішенню конфлікту. Робота розглядає основні практики, фокусує увагу на філософському та практичному аспектах застосування а також надає оцінку вдалих на провальних прикладів практики медіації в міжнародній політиці, зі спробою вказати фактори, що запобігали успіху. Метою дослідження є аналіз принципів, умов та практик медіації, процесу розвитку, зіставлення та аналіз практик медіації з дипломатією та легітимним полем діяльності. Розгляд етичних, моральних та філософських принципів, що лежать в основі медіаційного процесу. Дослідження конкретних випадків використання медіації в політичних конфліктах та їх вплив на структуру та динаміку політичних відносин. Завдання дослідження аналіз та виявлення тих умов і факторів, що забезпечують діяльність управління( державного чи проектного) на ціннісному рівні. Об’єктом дослідження є медіація, розглянута в контексті політико- філософської проблематики. Медіація виступає як об'єкт, на який спрямована увага дослідження, і її роль у вирішенні конфліктів та взаємодії з політичним простором є основним фокусом у роботі. Предмет дослідження — медіація як практика, політичний, моральний та філософський аспект практики медіації, перереваги та обмеження ефективності практики медіації. 3 Методи дослідження. При виконанні даної роботи, були застосовані: аналіз, синтез і герменевтичний метод. Структура роботи складається з чотирьох розділів та одинадцяти підрозділів. Перший розділ присвячений аналізу понять, що пов’язані з темою роботи, аналізу та виявленню умов, принципів здійснення медіації, процесу історичного розвитку практики. Другий розділ фокусує увагу на питаннях впливу медіації на політичних проблем, ролі медіації в вирішенні політичних конфліктів та характеристиці переваг та обмежень медіації за різних умов. Третій розділ присвячено філософському аспекту питання а саме етичному питанню едіації та моральним питанням медіатора в ході процесу, перегляду відношення та дотичності медіації до філософських концепцій логіги, гносеології, етики, політичної філософії і категорії блага, екзистенційним наслідкам медіації та питанню самосвідомості учасників процесу. Також, в межах третього розділу надається аргументація важливості медіації, крізь призму філософських категорій. Четвертий розділ фокусує увагу на позитивних та невдалих прикладах практики медіації в недалекому минулому 4 РОЗДІЛ 1. Теоретичний аналіз поняття "медіація" 1.1 Визначення терміну "медіація" У світі повному суперечок, існує потреба врегулювати ці розбіжності, тому реалізовується відносно нова практика за обставин, за яких сторони міжнародного спору не можуть вирішити конфлікт шляхом переговорів, вважається необхідним втручання третьої сторони – медіатора. щоб допомогти конфліктуючим сторонам знайти прийнятне рішення, отже, вийти з глухого кута. “У конфлікті не буває переможців і переможених. Метою повинна бути – угода, а не перемога” [5] Для розуміння суті терміну, почнемо з обов’язків медіаторів, які включають заохочення сторін до відновлення переговорів, якщо конфліктуючі сторони зайдуть у глухий кут, вони також діють як посланці в процесі медіації, у деяких випадках вони допомагають у проведенні аналізу конфлікту для неформальна пропозиція життєздатних рішень сторонам у конфлікті. Медіатори, які діють як посередники[2], сприяють «добрим послугам» у покращенні комунікації між протиборчими сторонами, оскільки він продовжує те, що медіацію можна прирівняти до проміжного кроку між примиренням і послугами третьої сторони. [3] Медіацію можна прирівняти до переговорів лише тоді, коли медіатори неофіційно пропонують рішення після проведення незалежних розслідувань. На початку конфлікту сторони можуть мати надію вирішити конфлікт. Під час процесу медіації сторони конфлікту завжди відкриті до рішень медіатора, але не змушені приймати їх у довгостроковій перспективі. Це допомагає переконатися, що сторони зберігають перевагу в суперечці з метою забезпечення безперервності в забезпеченні часткового задоволення їхніх інтересів у разі невдачі процесу. Якщо рівень спору буде 5 дуже делікатним, процес медіації не буде оприлюднений. Оскільки медіація є добровільним процесом вирішення конфлікту, її мета не завжди може бути досягнута сторонами через відсутність бажання посередника. [5] Як наслідок, не всі суперечки можуть бути розглянуті за участі медіатора, оскільки може бути відсутність медіатора, який бажає, або, що ще краще, сторони можуть не звертатися за послугами медіатора через те, що вони відчувають, що займають високе місце в ієрархії суспільства чи держав ( тобто країни периферії/наддержави). У тексті відповідної конвенції Організації Об’єднаних Націй (ООН) медіація описується наступним чином: “Процес позбавлений впливу причини його проведення за якого сторони намагаються досягти мирного врегулювання диспуту за посередництва третьої сторони чи сторін, позбавлених повноважень нав’язувати рішення сторонам конфлікту”.[63 с.4] Оскільки дана практика передбачає застосування як на міжденжавному, так і на особистому рівні, по визначення наближене до більш поширеної практики можна звернутись в Закон України “Про медіацію”. Згідно з визначенням використаному в законі: “Медіація це позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів”.[61] Обидва визначення об'єднує фокус на добровільному процесі переговорів задля взаємного пошуку рішення. Термін мирне посередництво охоплює весь структурований процес підтримки переговорів, від початкового контакту між посередниками та сторонами конфлікту до переговорів про припинення вогню та виконання мирних угод. Таким чином, медіація є інструментом, який можна використовувати протягом усього циклу конфлікту. Як і дипломатія загалом, мирне посередництво має на меті вирішення конфліктів конструктивним і ненасильницьким способом. Проте суттєва 6 відмінність між посередництвом і дипломатією полягає в тому, що дипломатія здебільшого зосереджена на власних зовнішньополітичних цілях та інтересах країни, тоді як посередництво є консенсусним методом для досягнення інтересів усіх сторін. Це призводить до різних концепцій ролей дипломатів і посередників і, як наслідок, до різних підходів. Більше того, дипломати мають більші обмеження, коли йдеться про співпрацю з певними сторонами конфлікту (передусім із насильницькими недержавними акторами), тоді як медіатори цілком можуть залучати будь- яку конфліктну сторону до процесу посередництва у відповідних констеляціях. Ось чому координація дипломатії та посередництва пропонує великий потенціал.[1] І в теорії, і на практиці існують різні погляди на роль і стиль посередника. Наступні три підходи є доречними для мирної медіації: Фасилітативна медіація зосереджена на організації та сприянні комунікації між сторонами недирективним способом, виявляючи основні інтереси та потреби, що лежать в основі заявлених вимог і позицій. Щоб не поставити під загрозу багатосторонність, посередник утримується від надання суттєвих рекомендацій чи пропозицій. У формулювальному посередництві посередник виконує більш директивну роль. Окрім структурування процесу та збору запропонованих рішень, посередник пропонує різні варіанти, напр. шляхом складання опціонних документів або складання проектів угод. Як і у фасилітивній медіації, згода сторін вважається важливою. Мета посередництва на основі влади полягає у використанні важелів впливу посередника для досягнення згоди. Сильний посередник розгортає свою владу та використовує стратегічну тактику. Конфліктні сторони спонукаються до згоди через погрози покарання та обіцянки винагороди (батіг і пряник). На практиці між цими методами не завжди існує чітка різниця, і різні учасники медіації можуть використовувати ці підходи або їх комбінації на різних етапах процесу медіації. За своєю суттю медіація 7 втілює структуровані та полегшені переговори, під час яких неупереджена третя сторона, медіатор, допомагає сторонам спору досягти взаємоприйнятної угоди. Цей процес виділяється тим, що наголошується на співпраці, комунікації та дослідженні спільної точки зору, прагнучи сприяти розв’язанню шляхом діалогу, а не протиборчої конфронтації. Співпраця лежить в основі медіації, оскільки сторони заохочуються брати активну участь у вирішенні проблем і прийнятті рішень. Медіатор сприяє обговоренню, допомагаючи сторонам визначити спільні цілі та спільні інтереси. Завдяки цьому спільному дослідженню часто виявляються можливості, про які раніше не звертали уваги, що призводить до творчих і взаємовигідних рішень. Акцент на співпраці не лише вирішує нагальні проблеми, але й створює основу для покращення майбутніх взаємодій.[15] Комунікація, ще один наріжний камінь процесу посередництва, відіграє центральну роль у подоланні бар’єрів і сприянні розумінню. Медіатор використовує ефективні методи спілкування, щоб переконатися, що точку зору кожної сторони почуто та визнано. Активне слухання, переосмислення та уточнення тверджень є інструментами, які використовуються для сприяння більш глибокому розумінню основних проблем. Покращуючи комунікацію, медіація спрямована на побудову мостів емпатії та довіри, необхідних елементів для досягнення консенсусу. Крім того, медіацію відрізняє прихильність до конфіденційності. Приватний і конфіденційний характер процесу забезпечує сторонам безпечний простір для відкритого висловлення своїх занепокоєнь, не боячись публічного контролю. Ця конфіденційність сприяє більш відкритому та чесному діалогу, створюючи атмосферу, яка сприяє справжньому вирішенню проблем. По суті, медіація є динамічним і адаптованим процесом, який виходить за межі традиційних змагальних методів вирішення конфлікту. Наголошуючи на співпраці, комунікації та дослідженні спільної точки зору, 8 медіація пропонує конструктивний і цілісний підхід до вирішення суперечок. У світі, де конфлікти неминучі, медіація є маяком надії, пропонуючи шлях до розв’язання, який грунтується на розумінні, співпраці та розширенні можливостей учасників.[26] На відміну від більш формальних судових процедур, медіація не є примусовою, що дозволяє особам брати активну участь у формуванні рішення, яке найкраще відповідає їхнім потребам та інтересам. Медіатор, діючи як нейтральний і досвідчений провідник, полегшує спілкування, заохочує співчуття та допомагає сторонам визначити спільні цілі, таким чином спрямовуючи їх до консенсусного вирішення. Добровільність, притаманна процесу медіації, є фундаментальним відхиленням від традиційних, примусових методів вирішення конфлікту. Учасники медіації охоче беруть участь у процесі, визнаючи, що їхня участь є вибором, а не обов’язком. Ця характеристика сприяє створенню атмосфери автономії та повноважень, де люди зберігають відповідальність за кінцевий результат, що є різким контрастом із часто жорсткими структурами офіційних судових процедур.[31][32] Це створює трансформаційний простір, де люди не змушені зовнішніми силами, а мотивовані спільним бажанням знайти взаємоприйнятне рішення. Така добровільна участь не тільки підвищує легітимність процесу, але й сприяє стабільності досягнутих угод. Непримусовий характер медіації особливо важливий для надання особам можливості активно сприяти формуванню власного рішення. На відміну від рішень, прийнятих судом, які можуть залишити сторони незадоволеними або позбавленими прав, медіація дає учасникам можливість висловити свої проблеми, прагнення та вподобання. Ця активна участь не тільки гарантує, що остаточне рішення буде адаптовано до унікальних потреб та інтересів сторін, але й зміцнює почуття власності та відданості узгодженим умовам. 9 В основі цієї добровільності лежить посередник, нейтральний і досвідчений гід, який проводить учасників через складні процеси спілкування та переговорів. Роль медіатора полягає не в нав’язуванні рішень, а в сприянні конструктивному діалогу, заохочуючи сторони висловлюватися відкрито та чесно. За допомогою активного слухання, методів формування емпатії та виявлення точки дотику медіатор діє як каталізатор розуміння, відводячи учасників від позицій суперництва до консенсусного рішення. Зберігаючи акцент на добровільності, медіація узгоджується з принципами автономії, поваги та самовизначення. Ця характеристика не тільки визначає суть процесу медіації, але й підкреслює його адаптивність до різних культурних, соціальних і правових контекстів. У світі, де нав’язування рішень може породжувати невдоволення та опір, добровільність посередництва стає наріжним каменем, який гарантує, що шлях до розв’язання добровільно обирається тими, хто прагне гармонії та згоди. Посередництво не обмежується якимось конкретним контекстом; він пронизує різні сфери, включаючи міжособистісні стосунки, сімейні/родинні питання, комерційні суперечки, правові конфлікти і навіть міжнародну дипломатію. Його адаптивність і універсальність роблять медіацію цінним інструментом у вирішенні різноманітних проблем, починаючи від міжособистісних конфліктів і закінчуючи складними транскордонними переговорами. Крім того, посередництво вирізняється наголосом на конфіденційності, створюючи безпечний простір для відкритого діалогу та пошуку творчих рішень. Приватний і спільний характер процесу часто сприяє більш дружній атмосфері, дозволяючи сторонам висловлювати свої занепокоєння та потреби, не боячись засудження чи помсти. 10 Успіх медіації залежить від здатності медіатора орієнтуватися в складних людських стосунках і сприяти конструктивному спілкуванню. Медіатори використовують низку комунікаційних технік і технік переговорів, таких як активне слухання, переосмислення перспектив і генерування варіантів для взаємної вигоди. За допомогою цих засобів вони направляють сторони до рішення, яке не лише вирішує їхні безпосередні проблеми, але й закладає основу для покращення майбутніх взаємодій. Дійсно, ефективність посередництва залежить від вмілого орієнтування посередника в заплутаній павутині людських стосунків у поєднанні з умілим сприянням конструктивному спілкуванню. Медіатори служать оркестровами діалогу, використовуючи різноманітний набір комунікаційних і переговорних методів для сприяння розумінню, співчуттю та співпраці між сторонами, що сперечаються.[55. C 147] Активне слухання є наріжним каменем інструментарію медіатора. Уважно враховуючи занепокоєння, емоції та глибинні інтереси, висловлені кожною стороною, медіатор не лише підтверджує індивідуальні погляди, але й культивує атмосферу поваги. Завдяки такому уважному слуханню медіатор отримує уявлення про основні причини конфлікту, прокладаючи шлях до більш цілеспрямованих та ефективних стратегій вирішення. Переформатування перспектив є ще однією важливою технікою, яку використовують медіатори. Заохочуючи учасників розглядати ситуацію під різними кутами зору, медіатор допомагає змінити усталені позиції та відкриває двері для інноваційних рішень. Таке переосмислення не тільки розширює сферу потенційних угод, але й сприяє більш чуйному розумінню точок зору один одного, сприяючи створенню атмосфери співпраці, необхідної для успішного посередництва. Крім того, медіатори чудово вміють створювати варіанти для взаємної вигоди. Спрощуючи сеанси мозкового штурму та творче вирішення проблем, вони направляють сторони до рішень, які відповідають 11 не лише їхнім індивідуальним потребам, але й сприяють спільній вигоді. Цей підхід до співпраці перетворює процес переговорів із парадигми «виграш-програш» на парадигму, коли обидві сторони можуть досягти позитивних результатів, зміцнюючи потенціал для сталої співпраці поза межами безпосередньої суперечки. Роль посередника виходить за межі простого вирішення поточного конфлікту; це включає в себе закладення основи для покращення майбутніх взаємодій. За допомогою вмілих комунікаційних прийомів медіатори сприяють виникненню почуття довіри та співпраці, яке виходить за межі конкретних проблем. Усуваючи базові комунікаційні бар’єри та сприяючи культурі відкритості, вони сприяють розвитку більш стійких та комунікативних стосунків між залученими сторонами.[19][21] По суті, успіх медіації залежить від здатності медіатора орієнтуватися в тонкощах людської динаміки, використовуючи методи спілкування та переговорів, які виходять за межі змагальності. Скеровуючи сторони до розв’язання, яке не лише вирішує нагальні проблеми, але й закладає основу для покращення майбутніх взаємодій, медіатори відіграють вирішальну роль у перетворенні конфліктів у можливості для зростання, порозуміння та стабільної співпраці. 1.2 Історія розвитку медіації Медіація – це процес вирішення конфлікту, який включає нейтральну сторону та дві конфліктуючі сторони. Ця нейтральна сторона є посередником, функція якого полягає в врегулюванні розбіжностей між сторонами конфлікту. Щоб зрозуміти медіацію, ви повинні дослідити причину наявності медіатора. Посередництво було частиною людської взаємодії, яка розвивалася разом із цивілізацією. Давайте поглянемо на історію медіації в кількох 12 частинах світу. Багато вчених вважають, що медіація бере свій початок із стародавнього шумерського суспільства. Шумер був стародавньою месопотамською цивілізацією, яка існувала з 4500-1900 рр. до н.е. на території, яка зараз відома як Близький Схід.[8] Суперечки вирішувались в судовому порядку та досудовому порядку. Машкім був юристом, суддею та арбітром, який грав ключову роль у вирішенні судових справ і врегулюванні конфліктів. Роль машкіма включала в себе: 1. Суддівську функцію: Машкім виступав у ролі судді, слухаючи свідчення, доводи та аргументи обох сторін і приймаючи рішення відповідно до шумерських законів і норм. 2. Арбітраж: Машкім використовувався для вирішення спорів та суперечок поза судовим шляхом. Він може виконувати функції посередника та арбітра, допомагаючи сторонам досягти взаємоприйнятних угод. 3. Посередницьку роль: Машкім може бути викликаний для врегулювання конфліктів між різними особами чи групами. Він може використовувати свій авторитет та юридичні знання для того, щоб досягти мирного врегулювання. 4. Правову консультацію: Машкім міг надавати правову консультацію та висловлювати юридичні поради щодо різних питань. Роль машкіма була важливою для забезпечення справедливості та порядку в шумерському суспільстві, і його авторитет був визнаний в галузі юриспруденції того часу. Він зважував кожну справу по суті перед тим, як вона постала перед судом. Машкім також допомагав сторонам, які сваряться, самостійно вирішити свої розбіжності. Ця роль схожа на роль сучасного посередника. Якщо машкім не міг укласти мир між двома сторонами, справа передавалася до суду. 13 Класичний випадок альтернативного вирішення спорів (ADR)[62.] в історії можна простежити до Ізраїлю. У стародавньому Ізраїлі (близько 960 р. до н. е.) цар Соломон був посередником між двома жінками. Ця суперечка є, мабуть, найвідомішою битвою за опіку над дітьми в історії. За сценарієм, згаданим вище, дві жінки посварилися через право на материнство дитини. Цар Соломон втрутився і запропонував рішення, яке однаково сприяло б обом жінкам. Такий неупереджений підхід до вирішення конфлікту робить медіатора практично незамінним у справах, які вирішуються в позасудовому порядку. Століттями пізніше посередники застосували цю техніку для врегулювання громадянських суперечок між громадянами Ізраїлю та людьми інших національностей. Громадські посередницькі центри були створені для вирішення суперечок з Палестиною після того, як Ізраїль проголосив державність у 1948 році. Ці центри з вирішення конфліктів відіграють важливу роль у послабленні політичної напруги між обома країнами. Конфуцій був філософом, який вважав, що повага один до одного переважає перевагу закону та пов’язаних із ним конфліктів. Під час його діяльності (з 551 р. до н. е. до 479 р. до н. е.) деякі вчені вважають, що Китай повністю підтримував посередництво. Філософ радив, що найкращим вирішенням конфліктів є етичне примирення. Однак Конфуцій наполягав на тому, що сторони, які не погоджуються, повинні добровільно погодитися на це примирення. Тоді медіатори зустрічалися з обома сторонами окремо та спілкувалися з ними. Ці зустрічі для вирішення конфліктів відбувалися регулярно. Посередники також спілкувалися з іншими особами, які глибше знають походження суперечки, щоб забезпечити справедливість і остаточний успіх. 14 Крім того, Закон Шаріату також підтримує роль посередника в конфліктах. Основне правило полягає в тому, що цей посередник має бути неупередженим і не брати участі в суперечці. Вони повинні вирішувати суперечки, лише пропонуючи ідеї та рішення сторонам, які не погоджуються. Рішення прийняти чи відхилити пропозиції медіатора залежить від конкретних сторін. Медіація в Сполучених Штатах бере свій початок з трудових і соціальних заворушень на початку 20 століття. Під час заворушень справи зазвичай заповнювалися, тож у 1970 році уряд почав використовувати зали суду для вирішення конфліктів. Медіація життєво необхідна в сучасному суспільстві. Посередництво допомагає людям ефективно врегулювати розбіжності, починаючи з робочого місця, закінчуючи спільнотами та сім’ями. Це дає сторонам, які сваряться, рідкісний погляд на точки зору одна одної. Ясність, яку приносить медіація, рідко присутня на судових слуханнях.[19] Медіація повертає право приймати рішення сторонам. Вони самі вирішують, коли, як і чи віддадуть перевагу вирішенню ситуації. Посередник існує лише для того, щоб керувати їхніми рішеннями. Потреба полягає не лише в пошуку конфіденційності чи уникнення судового процесу. [29] Мета залучення посередника - залучення сторони, що не керується тими емоціями чи мотивами, які здатні викривити картину сприйняття( що в свою чергу заважає самостійному вирішенню питання учасниками, без залучення такого посередника). Медіація більше підходить для осіб, які вважають за краще тримати свої справи в таємниці — подалі від оприлюднених судових протоколів. Крім того, рівень конфіденційності спору, що розглядається медіаторами, узгоджується залученими сторонами. Якщо обидві сторони досягають згоди зберігати конфіденційність, це рішення є обов’язковим. 15 Зрештою, ця конфіденційність не порушується, навіть якщо сторони обрали медіацію до або після подання позову. Після цього будь-яка форма спілкування, що випливає з медіації, не може бути доказом у суді. За допомогою медіації конфлікти вирішуються значно швидше, ніж шляхом судового розгляду. У світі, де час тісно пов’язаний з грошима, швидкість має важливе значення. Швидкий характер ADR забезпечує його актуальність для зайнятих ділових людей сьогодні.[37] Т.я. розгляд судових проваджень може тривати місяцями і навіть роками. І чим довше це тягнеться, тим більше судових витрат ви несете. Ці окреслені причини свідчать про актуальність медіації в сучасному суспільстві. Крім того, кожен бізнес і фізична особа хочуть уникнути непотрібних судових витрат і тривалих судових тяганин. І як наслідок, сьогодні все більше людей вдаються до послуг досвідчених медіаторів. 1.3 Основні принципи та підходи до медіації Медіація — це гнучкий, динамічний, інтерактивний процес за згодою, що проводиться конфіденційно, під час якого нейтральна особа (третя сторона) активно допомагає сторонам у досягненні домовленості щодо спору чи розбіжностей шляхом переговорів, при цьому сторони мають остаточний контроль за рішенням щодо врегулювання. та умови вирішення. Медіація, як правило, є не більш ніж структурованими переговорами між сторонами, які проводяться за допомогою експерта-медіатора. Згідно з широко поширеними переконаннями, медіація базується на п’яти різних принципах: добровільність участі, нейтралітет, конфіденційність, неупередженість та конфлікт інтересів, самовизначення. Без жодного з них медіація є неадекватною або не може називатися медіацією взагалі. 16 Слід зазначити, що принципи медіації різні у різних авторів, наприклад, у швейцарській доктрині є ще п’ять принципів медіації. Добровільна участь – сторони беруть участь у процедурі за власним бажанням і можуть відмовитися від неї в будь-який час. По-перше, ця процедура може бути розпочата тільки за наявності згоди між сторонами. Це рішення має бути їхнім вибором. Це має бути адекватний крок партії на основі її вільного волевиявлення. Ніхто не має права силою залучати сторони до процедури медіації. Ця дія буде не тільки порушенням цього принципу, але й порушенням сенсу медіації. Третя сторона в медіації (медіатор) повинна знати, як пояснити сторонам переваги такого вирішення спору, щоб вони самі добровільно погодилися бути частиною такого процесу. Обидві сторони можуть припинити процес медіації в будь-який час, тому вони повинні бути проінформовані про можливість перервати цей процес на будь-якому етапі, якщо вони висловлюють у цьому потребу. Цей принцип, принцип добровільності, діє на всіх етапах медіації. Які права медіатора виходять з цього принципу? Медіатор може перервати медіацію, якщо сторони відчувають, що сторони відмовляються від рішення або навіть більше протистоять, ніж вони були на початку медіації, тому що важливим основним принципом у процесі медіації є те, що ця процедура не повинна шкодити сторони будь-яким способом. Базуючись на цьому принципі, у ситуації конфлікту також або більше сторін збираються разом, щоб добровільно вирішити суперечку за допомогою третьої сторони, цей процес відомий як добровільне посередництво. В Австрії принцип добровільності розглядається як іманентна ознака змісту медіації. Австрійське законодавство у сфері цивільного права особливо захищає цей принцип медіації та не передбачає жодних санкцій для сторони, яка відмовилася брати участь у процедурі медіації. 17 Нейтральність – Один дуже важливий (можливо, найважливіший) принцип медіації стверджує, що процес має бути нейтральним і вільним. Третя сторона (посередник) у цій процедурі зазвичай називається «нейтральною третьою стороною», оскільки процес покладає відповідальність за нейтральність на посередника. Фраза «нейтральна третя сторона» означає, що медіатор повинен бути нейтральним, як звичайна особа. Медіатор не представляє жодної сторони в цій процедурі; він повинен зберігати нейтралітет і об'єктивність, незалежно від ідентичності сторін і питання спору. Нейтралітет зазвичай називають одним із фундаментальних принципів медіації. Насправді це часто є однією з ключових проблем для тих, хто несе відповідальність за вибір медіатора. Принцип нейтралітету є ключовим для успіху медіації, і, як ми знаємо, це важливий принцип медіації. Сторони сідають за стіл переговорів зі страхом і тривогою внаслідок відсутності довіри одна до одної, і вони звертаються до процесу за розрадою та вирішенням, оскільки виявляють впевненість і віру в медіатора, який допоможе врятувати безвихідну ситуацію. Вибираючи посередництво, вони віддають свою долю в руки посередника, очікуючи, що їм буде показано «світло». Нейтральність характеризує посередника і між учасниками відносин. Медіатор, як правило, з договірними сторонами не має відношення до соціального середовища. Нейтральність також означає, що посередник не очікує жодного прибутку чи компенсації від жодної зі сторін в обмін на корисний результат. Люди будуть незалежними посередниками в переговорах щодо процесуальної допомоги. Їм не потрібен посередник, який захищає лише інтереси однієї сторони.[11][30] Конфіденційність – Конфіденційність є вирішальним і одним із найважливіших принципів медіації, тому її слід розглядати окремо. Зобов’язання зберігати мовчання щодо медіації посередником випливає з договірних відносин між сторонами та медіаторами. Якщо дві сторони 18 звільняють медіатора від цього зобов’язання, то зобов’язання більше не існуватиме. Таке звільнення не потребує спеціальної форми та може бути здійснено за погоджувальним шляхом. Конфіденційність є одним із найважливіших питань відповідно до Правил ICC ADR. Розповсюдження вимог, що стосуються сторін, допускається лише в тому випадку, якщо вони вирішать провести медіацію відповідно до Правил ICC ADR. Якщо одна зі сторін звертається з проханням розпочати процедуру медіації, правила конфіденційності не застосовуватимуться до обох сторін, доки інша сторона не погодиться.9 Зобов’язання щодо захисту конфіденційності медіації поширюється не лише на медіатора, а й на осіб, які можуть бути в курсі цієї процедури. Наприклад, якщо медіатор проводить зустріч зі сторонами у своєму офісі, зобов’язання щодо збереження конфіденційності також покладаються на працівників компанії, яким можуть бути відомі подробиці справи, наприклад: секретар, який може попросіть медіатора допомогти у підготовці стенограми, а також практиків, які можуть бути присутніми на процесі медіації.[10] Право на участь у цьому процесі практикуючих або інших осіб має бути надано сторонами медіації. Існують різні типи конфіденційності: a) Упереджене право на конфіденційність – в англо-американському законодавстві суд захищає право сторін відмовитися від традиційних альтернативних засобів вирішення спорів і звернутися до медіації. b) Юридичні професійні привілеї - означає захист конфіденційність між адвокатом і клієнтом. c) Законодавча конфіденційність - встановлено парламентом і захищає як «приватне», так і «публічне» (за підтримки суду) Неупередженість - являє собою ситуацію, коли посередник повинен зберігати нейтральну позицію і не служити інтересам кожної зі сторін у процесі переговорів. Однак неупередженість не обов’язково означає, що 19 медіатор повністю віддалений від сторін під час процесу та обговорюваних питань. Тож точним визначенням неупередженості буде «багатосторонність». У двох словах, головним завданням неупередженого медіатора є досягнення задовільного для сторін результату. Неупередженість не обов’язково означає, що медіатор не повинен мати особистої думки щодо бажаного результату; він також має певну симпатію до будь-якої сторони. Ніхто не може бути абсолютно безстороннім. Неупередженість підкреслює, що медіатор повинен бути в змозі розділити особисте ставлення до процесу та сторін, а також своїх обов’язків і повинен бути орієнтований на те, щоб допомогти сторонам досягти згоди, не віддаючи переваги жодній із них. Основним показником неупередженості медіатора є оцінка сторін – вони повинні вважати медіатора достатньо неупередженим, щоб довіряти їх справі. Неупередженість є одним із основних принципів процесу медіації; медіатор повинен зберігати об'єктивність, незважаючи на предмет ідентичності та спору. Всупереч цій думці, деякі кажуть, що медіатор використовує методи балансування для досягнення рівності між сторонами в процесі. Багато медіаторів, залежно від гнучкого характеру медіації, намагаються пристосувати процес до специфіки спору в кожному конкретному випадку. Різні підходи створюють уяву про те, що неможливо створити етичний кодекс. Важко правильно встановити поняття неупередженості, тому важливо детально розглянути це поняття. Крейг і Вільям (Kraybill and Wheeler, 1982) розглядають тему неупередженості шляхом порівняння матеріальних і процедурних інтересів медіаторів. Уникнення конфлікту інтересів - одним із принципів професійної етики є неприпустимість конфлікту інтересів. Принцип нейтралітету тісно пов'язаний із конфліктом інтересів. Тут постає питання, яким нейтральним має бути посередник для сторін, їх адвокатів чи представників. Етична 20 дилема існує навіть тоді, коли одна зі сторін є колишнім партнером або клієнтом, незалежно від їхнього ставлення до суперечки. Ще більше проблем може виникнути, якщо медіатор надає юридичні чи психологічні послуги одному з учасників процесу. У меншій кількості суспільств, де медіатор знає значну частину суспільства, таке обмеження перешкоджає розвитку практики медіації. Після багатьох років практики медіації створюється ситуація, коли юридичні фірми та приватні медіатори не можуть виконувати свою представницьку функцію через участь у медіаційних процесах. Якщо процес медіації буде завершено без згоди між Сторонами і після того, як ця сторона бажає вести справу в суді чи арбітражі та/або інша сторона позбавила права бути представленою медіатором, який керував процесом медіації. Це цілком прийнятно і справедливо, тому що сторони будуть більш захищені. Вони зможуть розкрити таку інформацію, яка є важливою для угоди. Таким чином, вони не повинні побоюватися, що інша сторона та медіатор можуть використати інформацію, отриману в результаті процесу медіації за взаємною згодою в судовому розгляді.[33] Самовизначення – самовизначення сторін є одним із основних і важливих елементів процесу медіації. Процес самовизначення включає два різні, але пов’язані компоненти. Перший зосереджений на процесі, а для іншого важливий результат. Темою обговорення зазначеного питання було: «Оціночний» та «фасилітативний» щодо видів медіації. Більшість експертів сходяться на думці, що методи підходу до процесу медіатор повинен розкривати на початку медіації. Крім того, спрямованість медіатора впливає на якість самовизначення сторін.[35] Відомі різні елементи спрямованості посередника. Перший пов’язаний із процесом і визначає, як часто медіатори заохочують сторони продовжувати процес.[29] Крім того, у певному виді медіації процес заздалегідь визначений структурою, і медіатор є тим, хто контролює порядок денний (захист структури процесу). У деяких випадках 21 сторони мають більше засобів контролювати процес. Вони можуть вирішити, коли говорити наодинці з посередником без іншої сторони. Другий компонент орієнтований на досягнення результату угоди. У деяких випадках посередники впливають на сторони угоди, але не диктують, якою має бути угода. В інших випадках медіатори намагаються надати сторонам приблизну картину остаточної угоди. Незважаючи на різні підходи до медіаторів, сторони повинні бути проінформовані в достатніх дозах для досягнення кінцевої та остаточної згоди. ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ Процес медіації є практикою, що застосовувалась як спосіб вирішення спорів чи конфліктів в досудовому форматі і була притаманною людству вже за часів перших цивілізацій. Це процес вирішення конфлікту, який включає нейтральну сторону та дві конфліктуючі сторони. Ця нейтральна сторона є посередником, функція якого полягає в врегулюванні розбіжностей між сторонами конфлікту. Згідно з Законом України про медіацію, Медіація це позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів”. ДАне визначення описує та застосовується в межах застосування на особистому, досудовому рівні, коли визначення ООН про медіацію як процес позбавлений впливу причини його проведення за якого сторони намагаються досягти мирного врегулювання диспуту за посередництва третьої сторони чи сторін, позбавлених повноважень нав’язувати рішення сторонам конфлікту, застосовується вже і до держав Як і дипломатія загалом, мирне посередництво має на меті вирішення конфліктів конструктивним і ненасильницьким способом. Проте суттєва 22 відмінність між посередництвом і дипломатією полягає в тому, що дипломатія здебільшого зосереджена на власних зовнішньополітичних цілях та інтересах країни, тоді як посередництво є консенсусним методом для досягнення інтересів усіх сторін. Це призводить до різних концепцій ролей дипломатів і посередників і, як наслідок, до різних підходів. Більше того, дипломати мають більші обмеження, коли йдеться про співпрацю з певними сторонами конфлікту (передусім із насильницькими недержавними акторами), тоді як медіатори цілком можуть залучати будь- яку конфліктну сторону до процесу посередництва у відповідних констеляціях. Ось чому координація дипломатії та посередництва пропонує великий потенціал. По суті, медіація є динамічним і адаптованим процесом, який виходить за межі традиційних змагальних методів вирішення конфлікту. Наголошуючи на співпраці, комунікації та дослідженні спільної точки зору, медіація пропонує конструктивний і цілісний підхід до вирішення суперечок. У світі, де конфлікти неминучі, медіація є маяком надії, пропонуючи шлях до розв’язання, який грунтується на розумінні, співпраці та розширенні можливостей учасників. На відміну від більш формальних судових процедур, медіація не є примусовою, що дозволяє особам брати активну участь у формуванні рішення, яке найкраще відповідає їхнім потребам та інтересам. Медіатор, діючи як нейтральний і досвідчений провідник, полегшує спілкування, заохочує співчуття та допомагає сторонам визначити спільні цілі, організувати та налагодити процес діалогу, таким чином спрямовуючи їх до консенсусного вирішення. 23 РОЗДІЛ 2. Медіація як інструмент політичного врегулювання 2.1 Роль медіації у політичних конфліктах У світі, де традиційна дипломатія часто не може забезпечити стабільні міждержавні та внутрішньодержавні відносини, використання посередництва в управлінні політичними суперечками зростає. Медіація відіграє ключову роль у вирішенні політичних конфліктів, пропонуючи конструктивну та дипломатичну альтернативу. роль даного процесу, в цьому контексті, полягає в його здатності сприяти діалогу, сприяти порозумінню та прокладати шлях до стійких угод у ситуаціях, коли вкорінені політичні інтереси часто призводять до тривалих суперечок. Повертаючись до прояву таких суперечок, варто тримати в увазі універсальні теми, що не мають місця обговоренню, критики чи публічного осудження, особливо за знахождення в змішаному середовищі: релігія, політика/ідеології, грощі. Це є універсальний принцип, що дозволяє міжкультурну співпрацю. Знеособлення і формалізація умов такої співпраці, дозволяє запобігати радикальним проявам образ. Маючи абсолютну повагу до людської гідності, політичні питання і політичні конфлікти приречені на неоднозначне трактування, радикалізацію та спекуляцію. Одним із ключових аспектів медіації в політичних конфліктах є акцент на діалозі, а не на конфронтації. Медіатори діють як нейтральні треті сторони, створюючи простір, де конфліктуючі сторони можуть брати участь у змістовних розмовах.[10] Цей процес особливо важливий у політичних ситуаціях, де напруженість є високою, а зриви комунікації є поширеними. Забезпечуючи структуровану платформу для діалогу, медіація дозволяє сторонам висловлювати свої занепокоєння, прагнення та скарги, тим самим сприяючи глибшому розумінню точок зору одна одної. 24 Дійсно, наголос на діалозі є фундаментальною опорою посередництва, особливо в заплутаній сфері політичних конфліктів. Посередництво служить мостом між ворожими позиціями, створюючи середовище, де діалог має перевагу над конфронтацією. У бурхливому політичному ландшафті, позначеному високою напруженістю та частими зривами зв’язку, акцент на діалозі стає особливо важливим.[12] Медіатори беруть на себе роль нейтральних третіх сторін, створюючи простір, який виходить за межі суперницької динаміки, характерної для політичних конфліктів. Цей нейтралітет має першочергове значення, оскільки створює відчуття довіри та неупередженості між конфліктуючими сторонами. У політичному контексті, де альянси, ідеології та динаміка влади часто породжують скептицизм, нейтралітет посередника стає маяком впевненості, що свідчить про відданість чесному та збалансованому процесу. Структурована платформа, яку забезпечує медіація, стає святилищем для змістовних розмов. Політичні конфлікти за своєю суттю є складними, включають багатогранні проблеми, історичні образи та глибоко вкорінені ідеології. Пропонуючи простір для діалогу, медіація дозволяє сторонам конструктивно сформулювати свої проблеми, прагнення та скарги. Це не тільки дає змогу вивітрити стримані емоції, але й сприяє глибшому розумінню точок зору один одного. Акт вираження занепокоєння в рамках медіації — це не просто процес висловлювання, а важливий крок до виховання емпатії та взаєморозуміння. У запалі політичних суперечок партії часто сприймають одна одну через призму опозиції, зміцнюючи стереотипи та зберігаючи ворожнечу.[54] Медіація порушує цей цикл, забезпечуючи платформу для тонкої комунікації, дозволяючи конфліктуючим сторонам побачити за своїми розбіжностями та визнати спільну людяність, що лежить в основі їхніх позицій. [43] [44] 25 Завдяки такому підходу, орієнтованому на діалог, посередництво служить механізмом деескалації. Він переорієнтовує увагу з укорінених позицій на спільні інтереси, заохочуючи сторони досліджувати сфери потенційної згоди. Заглиблюючись у мотивації, страхи та прагнення кожної зі сторін, медіація прагне виявити основні чинники, які сприяють конфлікту, закладаючи основу для більш обгрунтованого та комплексного вирішення. Медіатори намагаються подолати розрив між протиборчими сторонами, сприяючи обміну точками зору та сприяючи взаєморозумінню. Цей чуйний підхід виходить за рамки проблем поверхневого рівня, вирішуючи глибинні проблеми та образи, які часто підживлюють політичні конфлікти. Визнаючи та визнаючи інтереси кожної зі сторін, медіація прагне гуманізувати «іншу сторону» та створити спільну основу для переговорів. Нейтралітет медіатора є критичним чинником вирішення політичного конфлікту. На відміну від традиційної дипломатії, де державні актори можуть мати чіткі альянси та упередженості, умілий посередник зберігає неупередженість. Цей нейтралітет сприяє зміцненню довіри між конфліктуючими сторонами, оскільки вони сприймають посередника як неупередженого фасилітатора, який прагне до справедливого та збалансованого вирішення. Роль посередника полягає не в нав’язуванні рішень, а в тому, щоб направляти сторони до взаємоприйнятних результатів. Успіх медіації в політичних конфліктах також випливає з її гнучкості та адаптивності. Політичні ландшафти різноманітні та складні, з різними культурними, історичними та контекстуальними нюансами. Процеси посередництва можна адаптувати відповідно до конкретних потреб кожного конфлікту, дозволяючи використовувати індивідуальні підходи, які враховують унікальну динаміку в грі.[43] 26 Окрім вирішення нагальних проблем, посередництво закладає основу для покращення майбутніх взаємодій. Усуваючи першопричини політичних конфліктів і сприяючи відкритому спілкуванню, це сприяє розвитку відносин більшої співпраці між конфліктуючими сторонами. Цей далекоглядний аспект відрізняє посередництво від простого управління кризою, спрямованого на створення тривалої стабільності та запобігання повторенню конфліктів. Однією з відмінних рис медіації є її прагнення до раціоналізації причин, які сприяють політичним конфліктам. Замість того, щоб лікувати симптоми на поверхневому рівні, медіатори прагнуть визначити та зрозуміти основні причини, які підживлюють ворожнечу та напругу. Цей діагностичний підхід дозволяє отримати більш повне та детальне розуміння наявних проблем, закладаючи основу для ефективних та довготривалих рішень.[47] Політичні конфлікти часто виникають через глибокі історичні образи, культурні відмінності чи дисбаланс влади. Медіація, з акцентом на діалозі та розумінні, надає сторонам платформу для відкритого вивчення цих основних питань. Цей процес дослідження є не лише інструментом у вирішенні поточного конфлікту, але й у створенні основи для покращення майбутніх взаємодій. Сприяння відкритому спілкуванню є наріжним каменем перспективного підходу медіації. Завдяки спрощеному діалогу конфліктуючі сторони не лише висловлюють свої безпосередні занепокоєння, але й беруть участь у ширшому обговоренні свого бачення майбутнього. Такий обмін сприяє прозорості, розвіює неправильне сприйняття та заохочує спільне розуміння прагнень і цілей один одного. Культивування відкритого спілкування має ключове значення для подолання бар’єрів, які часто заважають співпраці в політичних відносинах. 27 Крім того, відносини співпраці, які випливають із успішного посередництва, готують основу для поглибленої співпраці в інтересах обох сторін. Медіація прагне виявити спільну мову та спільні цілі, заохочуючи сторони працювати разом для досягнення цілей, які виходять за межі безпосереднього конфлікту. Такий спільний підхід сприяє розвитку міцніших і взаємопов’язаних відносин, створюючи позитивну основу для майбутніх взаємодій. Прогнозний характер медіації узгоджується з прагненням створити тривалу стабільність і запобігти повторенню конфліктів. Замість того, щоб просто врегулювати наявну кризу, посередництво має на меті прищепити культуру запобігання конфліктам. Усуваючи першопричини, сприяючи розумінню та сприяючи співпраці, посередництво озброює конфліктуючі сторони інструментами та мисленням, необхідним для більш конструктивного вирішення майбутніх проблем. По суті, тривалий вплив медіації полягає в її здатності не лише вирішити поточний політичний конфлікт, але й закласти основу для більшої співпраці, прозорості та стабільності відносин між сторонами. Ця далекоглядна перспектива виділяє посередництво як трансформаційний процес, що пропонує шлях до стійкого миру, розуміння та спільного управління в складному ландшафті політичних взаємодій. 2.2 Вплив медіації на процеси політичного вирішення проблем Спробуємо провести паралель від відносно недалекого минулого, що ділить з нами історичні та кільтурні кордони. Гаазька конференція 1907 року як історична подія, крім принципів ведення війни і впродовження обмежень на застосування окремих видів озброєння, продовжила доповнювати умови за яких вже виникало політичне посередництво в наближеній до сучасної форми. Конвенція “ Про мирне розв'язання 28 міжнародних сутичок” сприяла подальшому використанню політичного посередництва. Оминаючи оцінку її ефективності протягом подальших світових війн, геноцидів та історично втраченими доказами подій. Тема роботи передбачає проведення паралелі за якої проглядається спроба формалізації та озробки інструментарію вирішення проблем, що до цього вирішувались виключно на полі бою. Зусилля посередництва змінилися разом із глибинним характером політичних конфліктів. Через зменшення кількості міждержавних конфліктів в минулому сторіччі, медіація зараз найчастіше використовується у внутрішньодержавних, приватних конфліктах, що зменшує навантаження на судову систему.[6][7][9] Рухи за соціальні зміни є продуктами, виробниками та розв’язувачами конфліктів в мажах єдиних кордонів. Об’єднуючись, щоб здійснити зміни, їхні учасники підтверджують позитивну, творчу роль, яку може відіграти конфлікт у приверненні уваги до несправедливості, застосовуючи тиск для підтримки необхідних соціальних змін, зміцнюючи прогресивні цінності, припиняючи цензуру та відплату та вирішуючи хронічні системні джерела соціального конфлікту. Проте ці самі рухи часто страждають від власних внутрішніх конфліктів, які зазвичай вирішуються негативно та соціально регресивно. Внутрішні конфлікти в соціальних рухах зазвичай вирішуються за допомогою низки дуже деструктивних методів, включаючи уникнення, апатію, пристосування, крики, придушення, примусове мовчання, особисті образи, масові відставки, плітки, остракізм, непотрібний розкол, сектантську поведінку, гнівні викриття та публічні приниження, жодне з яких не підтримує єдності, не заохочує принципової опозиції або не демонструє здатності вирішувати більші соціальні проблеми. Таке забарвлення притаманне людській поведінці за порушення 29 особистих кордонів, тієї межі де особисті питання лягають в поле відомої, наявної спільної проблеми. Емоції, які природно виникають під час цих конфліктів, часто пригнічуються — частково через повагу до вищої мети, політичного ідеалу чи принципу чи безпосередніх практичних пріоритетів; частково через неповагу до суб’єктивної слабкості, що можна розглядати як форму політичного коливання; і частково через страх перед кооптацією та капітуляцією. Тоді особисті потреби ототожнюються з егоїзмом і потуранням собі; або відсутність зобов’язань, або ототожнення з протилежними політичними інтересами, так що жорсткість і нечутливість можуть вважатися позитивними атрибутами та важливими пристосуваннями до бурхливої політичної діяльності. Внутрішні конфлікти є ендемічними та природними для прогресивних політичних і соціальних рухів, частково тому, що важко домовитися про те, як визначити та змінити дуже складні, нестабільні та еволюційні соціальні проблеми. У результаті з часом різні визначення проблеми та уявлення про природу тих, хто її захищає та представляє, призводять до радикально різних уявлень про те, що потрібно зробити, щоб її змінити. Більше того, ці по черзі посилюючі та суперечливі визначення та ідеї не є фіксованими в часі, а різко коливаються з подіями, зміною перспектив, посиленням або пом’якшенням зобов’язань, а також змінним, нерівним розумінням організаційних структур і процесів прийняття рішень, необхідних для подолання перешкоди, які періодично виникають на шляху. З цієї причини дебати щодо засобів проти мети та цілей проти процесу є частиною історії всіх соціальних рухів, які водночас зосереджені на досягненні конкретних цілей чи вимог і водночас шукають принципові 30 шляхи їх досягнення, щоб не копіювати найгірше з того, що створили несправедливі та відчужені соціальні практики. Водночас збереження єдності перед обличчям організованої та репресивної опозиції є надзвичайно важливим. У вирішальні моменти всі розуміють, що без єдності нічого не досягти, а з нею можливо все. Внутрішні конфлікти, якщо з ними поводитися неправильно, без потреби підривають цю єдність. Але як саме формується єдність? Один тип єдності походить від наявності спільної мети, мети, бачення, ідеї або джерела надихаючої енергії. Ми можемо думати про це як про єдність сутності чи змісту. Другий тип єдності виникає з прихильності, спільноти, спільної боротьби з великими труднощами, дружби чи співпереживання. Ми можемо розглядати це як єдність відносин. Існує також третій тип єдності, який ми можемо розглядати як єдність процесу, що виникає з відкритого та чесного спілкування, діалогу, кіл та інших процесів співпраці. Єдності змісту швидкоплинні, обмежені, свідомі, інтелектуальні, орієнтовані на майбутнє та спрямовані ззовні. Єдності стосунків тривалі, необмежені, підсвідомі, емоційні, орієнтовані на минуле та внутрішньо мотивовані. Єдності процесу ситуаційні, трансформаційні, переважно несвідомі, інтуїтивні, орієнтовані на сьогодення та натхненні групою. Кожне з них впливає на інші і здатне, навіть у крихітних, непомітних способах, посилити або послабити їх. У будь-якому русі чи організації, яка прагне зміцнити свою внутрішню єдність і здатність до спільних дій, критично важливо будувати всі три та рухатися, де це можливо, від першого, що широко визнано, до другого і третього, які значною мірою є ігнорується. У політичних рухах особливо важливо позбавити принципи людської прихильності та процесу співпраці від вимог політичної доцільності та абстрактного змісту. Існує історична тенденція серед політичних груп відкидати занепокоєння щодо побудови стосунків і процесу співпраці як непотрібні та 31 трудомісткі, або як відволікання від політичної суті, або як «дошкульні» та буржуазні за своєю природою. Кожне з цих суджень може бути точним залежно від обставин. І все ж розглядати відносини та процеси загалом як другорядні або не заслуговують на занепокоєння означає ігнорувати їхній надзвичайний вплив і трансформаційну силу. Процес кодує відносини та повторює зміст. Процес поклону монарху чи вітання старшому офіцеру розкриває та підсилює їхній ієрархічний зміст. Кожного разу, коли люди стоять у черзі чи сидять у рядах перед оратором, або танцюють на столах, через процес створюються стосунки, які зміцнюють стосунки та політичний зміст. Подібним чином, якщо ідеї висловлюються за допомогою математичних доказів, сторінок із виносками, олійного живопису, балету чи римованої поезії, з кожної форми виникатиме різний зміст. Ця ж ідея поширюється і на політичні організації та їхні підходи до вирішення конфлікту. Величезне значення має те, чи діє група в згоді з волею лідера, більшістю голосів чи консенсусом. І однаково важливо, чи вирішуються внутрішні суперечки шляхом придушення інакомислення, масового вигнання, боротьби за владу, уникнення, гострих дебатів, посередництва чи відкритого діалогу. Будь-який конфлікт відбувається не лише між окремими людьми, але й у контексті, культурі та середовищі; в оточенні соціальних, економічних і політичних сил; всередині організаційної системи, структури та технологічного середовища; серед різноманітної спільноти людей; в конкретний момент часу та історії; на сцені, середовищі чи фоні; у відносинах. Жоден із цих елементів не є конфліктно-нейтральним. Кожен робить свій внесок – часто завуальованим, невисловленим, але значним чином – у природу, інтенсивність, тривалість, вплив і значення наших конфліктів. І кожен елемент, залежно від обставин, може відігравати визначальну роль у 32 розмовах, втручаннях і методах, необхідних для врегулювання, вирішення, трансформації або виходу за межі цього. Отже, будь-який конфлікт, яким би дрібним він не був, має приховані соціальні, економічні та політичні елементи, які впливають на його розвиток і результат. Більш критично те, що соціальна нерівність, економічна нерівність і політична поляризація підвищують інтенсивність навіть найменш значущих міжособистісних конфліктів, і ці сили сприймаються особисто як конфлікт. Тим не менш, рідко хтось із цих системних фонових елементів помічає, аналізує, обговорює або піддає розв’язанню проблем, переговорам чи вирішенню конфліктів тими, чия повсякденна діяльність викликає їх існування. Крім того, соціальні, економічні та політичні дисфункції викликають або загострюють міжособистісні та організаційні конфлікти, і ці конфлікти сприяють підтримці репресивних, соціальних, економічних і політичних систем, частково шляхом породження хронічних конфліктів, а разом з ними й культури уникнення. агресія, а також набір ворожих установок і поведінки, які обмежують здатність окремих людей і груп працювати разом, щоб покращити своє життя. Медіація, як і будь-який процес, має політичний зміст. Воно є добровільним і радикально демократичним, оскільки використовує консенсус, а не примус, і тому створює максимум єдності та мінімальні втрати енергії, часу, зобов’язань і ресурсів всередині організацій.[51] Ці самі характеристики дозволяють посередництву також розглядати як модель соціальних взаємодій і мету для більш справедливих майбутніх суспільств. У посередництві немає ієрархії чи владної еліти, яка б диктувала результати, заохочуючи неконкурентні форми переговорів і творче неформальне вирішення проблем. Посередник може виступати у ролі авторитету до якого рівно прислуховуються обидві сторони і попри 33 нейтральність до предмету суперечки, посередник має як розуміння деталей, так і рівну довіру сторін. Навіть якщо фундаментальні політичні розбіжності роз’єднують конфліктуючі сторони, їх можна з’ясувати та обговорити чесно, з повагою та відкрито шляхом діалогу, який підтримує відверте та чесне обговорення розбіжностей. Багатий набір методів вирішення проблем може визначити творчі рішення, які прагнуть задовольнити обидва набори інтересів.[23] Завдяки посередництву, діалогу та іншим процесам співпраці прогресивні рухи також можуть моделювати методи вирішення глибших соціальних конфліктів і прийняття різноманітних рас, статей, національностей, сексуальної орієнтації, спільнот і політичних поглядів, що є частиною причини їхнього існування. Цілі миру, рівності, демократії та справедливості вимагають співпраці, поваги, чесності та емпатії – не лише в абстрактній політичній теорії, але як невід’ємних частин практичного вирішення проблем, переговорів і вирішення конфліктів, які дозволяють різноманітним громадам об’єднатися. і співіснують. Таким чином, медіація разом із діалогом та іншими процесами співпраці має бути довгостроковою метою прогресивних рухів принаймні з таких причин: 1. Медіація — це сучасна версія давньої традиції, що закликає мудрість і справедливість, щоб залікувати виправні розриви, які розділяють людей. Старійшини корінних племен, які представляють прощення та відродження, співчуття та мудрість, сьогодні представлені посередниками. 2. Медіація є принципом примирення та засобом соціального відновлення для людей, чиї розбіжності виходять за рамки їхньої здатності вирішити. 3. Медіація є найдемократичнішим методом вирішення конфлікту, оскільки сторони контролюють як процес, так і результати. 34 4. Медіація заохочує відповідальність за свої дії. Це вирішення проблем без ієрархії, влада без автократії, структура без бюрократії та справедливість без держави. 5. Посередництво – це перетворення зовнішніх обмежень у внутрішні. Це індивідуальне та групове самовизначення на практиці. 6. Невирішені конфлікти дорого обходяться будь-якому суспільству, будь то соціальні конфлікти, які виникають через нерівність та імперію; економічні конфлікти, які виникають через дефіцит та ієрархічний поділ праці; або політичні конфлікти, що виникають через автократію, хабарництво та корупцію еліт. Розробка систем посередництва, діалогу та вирішення конфліктів пропонує способи обговорення, вирішення та вирішення всього цього.[24] 7. Робити вигляд, що конфлікту немає або що він вирішиться сам собою, це все одно, що ігнорувати хворобу та сподіватися, що вона зникне. Посередництво — це унція профілактики, яка варта фунта лікування. 8. Медіація абсолютно без примусу. Це «відмерла» судова держава і судове майбутнє громадянського суспільства. 9. Принципи політичної та соціальної демократії в цілому можуть отримати суттєву користь від великих і малих програм посередництва однолітків, які використовують обраних волонтерів із районів, робочих підрозділів, шкіл і громад для добровільного, швидкого та конфіденційного врегулювання суперечок. 10. Перешкода – шлях. Вирішуючи конфлікти в їхніх хронічних джерелах, ми дозволяємо окремим особам, групам і суспільствам еволюціонувати до більш високого рівня конфлікту та більш досконалих методів вирішення. 11. Стверджуючи та творчо поєднуючи складні, суперечливі, парадоксальні істини, ми робимо можливим ідентифікувати складні, вищого порядку, синергетичні рішення. 35 Завдяки посередництву конфлікти можна висвітлити, обговорити та визнати, а в більшості випадків мирно вирішити. Спілкування можна покращити, а робочі відносини зміцнити, бажано до того, як вони стануть дисфункційними. Хоча існують чіткі обмеження процесу посередництва, і хоча ним можна зловживати для придушення справжніх політичних розбіжностей, позитивне ставлення до конфлікту, незгоди та різноманітності є більш поширеним у процесі посередництва, а його результати відповідають демократичним цілям прогресивних рухів. , а також із соціальною рівністю та розширенням можливостей громади З цих причин медіація дозволяє розглядати конфлікт як позитив і джерело змін, а не як щось, чого слід боятися і уникати. Тоді конфлікти стають можливостями, викликами, навчальним досвідом, корисними доповненнями до процесу політичних змін і джерелами єдності всередині руху та суспільства в цілому. 2.3 Переваги та обмеження використання медіації в політиці та менеджменті Використання медіації в політиці має свої переваги та обмеження. Медіація сприяє вирішенню конфліктів через діалог, збереженню відносин і надає гнучкість у вирішенні унікальних конфліктів. Нейтральний посередник допомагає забезпечити неупередженість та підвищує довіру між конфліктуючими сторонами. Медіація також дозволяє сторонам активно брати участь у процесі та сформувати власне рішення, підвищуючи його легітимність.[25] Однак медіація має свої обмеження. У ситуаціях з нерівністю влади медіація може бути неефективною у вирішенні кореневих проблем. Залежність від волі сторін та їхньої готовності до співпраці може обмежити 36 успішність процесу. Відсутність механізмів юридичного забезпечення може призвести до невиконання угод, а відсутність участі громадськості може викликати критику. Медіація також може не враховувати культурні та політичні особливості, важливі у конфліктах. У разі складних багатосторонніх конфліктів координація та досягнення консенсусу може бути вкрай складним завданням. Приватність процесу може викликати сумніви та критику від тих, хто відчуває виключення їх ролі з процесу рішення. Одним із ключових чинників успішної медіації є навички та нейтралітет посередника. Недосвідчені чи упереджені посередники можуть зіткнутися з труднощами у навігації складними політичними динаміками. Мирові угоди, досягнуті в ході медіації, більш приємні для обох сторін, ніж судові рішення. Оскільки будь-яке врегулювання, досягнуте шляхом переговорів, обов’язково добровільно погоджується обома сторонами, зобов’язання за угодою, швидше за все, будуть виконані, ніж зобов’язання, накладені судом. Цей перелік аж ніяк не є вичерпним, але принаймні представляє основу, в якій ми можемо розглянути переваги медіації. Крім того, існує подібний список, який можна скласти, у якому ми можемо почати розглядати деякі з зазвичай згадуваних недоліків медіації. Медіація не завжди призводить до мирової угоди. Сторони можуть витратити свій час і гроші на посередництво лише для того, щоб виявити, що їхню справу має вирішити суд. Тому вибір посередництва є певним ризиком. Крім того, якщо посередництво не вдасться, велика частина болючих моментів однієї сторони може бути вже представлена протилежній стороні, таким чином стаючи набагато менш корисною в наступному судовому процесі. Медіація не має процесуального та конституційного захисту, гарантованого федеральними судами та судами штатів. Відсутність 37 формальності в медіації може бути як перевагою, як зазначено вище, так і шкодою. Посередництво між сторонами з різним рівнем досвіду та влади, які мають різні обсяги доступних ресурсів, може призвести до несправедливого врегулювання, оскільки сторона з меншим рівнем позиції буде перевантажена та незахищена. У медіації не може бути встановлено правовий прецедент. Багато справ про дискримінацію, серед іншого, порушуються з наміром не тільки забезпечити сатисфакцію для названого позивача, але й з надією створити новий правовий прецедент, який матиме ширший суспільний вплив. Ці справи вважаються «успішними», лише якщо суд вищої інстанції, при застосуванні до легітимного полі Сполучених Штатів (зазвичай Верховний суд Сполучених Штатів) виносить позитивне рішення з основного питання. Тому медіація не є корисною для таких випадків. Медіація не має офіційного процесу відкриття. Якщо одна зі сторін спору не може повністю розглянути справу без попереднього отримання інформації від іншої сторони, неможливо змусити розкрити таку інформацію. Натомість сторона, яка вимагає розкриття інформації, повинна покладатися на добросовісність іншої сторони, якої може бути достатньо, а може бути й недостатньо. Отже, посередництво – це добре? Чи варто заохочувати клієнта виступати посередником у справі, а не судитися? Відповіді на ці запитання залежать від того, які з різноманітних переваг і недоліків медіації застосовуються в тому чи іншому випадку. Один із визначальних прикладів успішного використання медіації в політиці - це Осло-ский процес у 1990-х роках. Під час цього процесу, який відбувався під патронатом Норвегії, ізраїльські та палестинські лідери взяли участь у медіаційних переговорах, що призвели до укладення ряду угод, включаючи Вашингтонську угоду (1993) та Хевронський протокол 38 (1997). Ці угоди мали значущий вплив на розбудову взаєморозуміння та встановлення стосунків між Ізраїлем та Палестинською автономією. Інший приклад - медіація в рамках Договору про припинення вогню в Боснії та Герцеговині, яка відбулася під час балканських конфліктів у 1995 році. Процес медіації був спрямований на завершення військових дій та вирішення конфлікту, і в результаті був підписаний Деньтонський мирний договір, який визначив структуру Боснії та Герцеговини та став кроком у відновленні миру в регіоні. Наприклад, в Україні медіаційні практики використовуються для вирішення конфлікту на сході країни. Місія ОБСЄ в Україні здійснювала спостереження та формальну медіацію для сприяння встановленню діалогу та врегулюванню конфлікту між різними сторонами учасниками ООС. Ці приклади свідчать про те, що медіація може бути ефективним інструментом у політиці для досягнення врегулювання конфліктів та створення підгрунтя для майбутньої співпраці між сторонами, але вирішення на пряму залежить від повного дотримання есенційного для медіації нейтралітету. Приклад циклу Мінських угод і подальшої ескалації виявив заангажованість як формату угод так і зацікавленість окремих сторін в сприянні реалізацій умов вигідних країні-терористу. Інший спектр сприйняття та інтенції застосування практик медіації з’являється за застосування їх в більш приземленній сфері - менеджмент чи проектний менеджмент. За прикладом повадок людської природи, конфліктні ситуації не оминають бізнес. Оскільки питання бізнесу та конфлікту між кількома представниками чи їх співробітниками мають як прямі економічні настілки, так і репутаційний вплив, досудове, “тихе/малокровне” вирішення є тою нагодою досягти консенсусу та вберегти як партнерські відносини, так і не нашкодити довірі, а в результаті - репутації. 39 Відмінність полягає в тому, що роль медіатора припадає на роль менеджера однієї зі сторони, або ж обох менеджерів, що адвокують інтереси сторін. В такому випадку, вони виконують ролі посередників і основна мета є відстоювати інтереси та не зашкодити їм, водночас зберігаючи поле для домовленностей з іною стороною. Мова про інтереси сторін, їх болі та потреби, питання правди, емоції не мають впливати на об’єктивні істини яких має дотримуватись менеджер: якщо були домовленності та задокументовані зобов’язання - вони є істиною і їх треба дотримуватись, якщо сталось щось, що не було виписано в умови і воно має простір для домовленностей, домовленності мають бути вигідними для обох сторін, бізнес має приносити грощі - домовленності мають сприяти цьому, а не протидіяти. Це є малі ціннісні орієнтири, що лежать не стільки в нейтральній площині орієнтації рішення, як в професійній та раціональній т.я. шкода бізнесу є антипаттерном якісного менеджменту. В попередній дипломній роботі, мною описувались ціннісні орієнтири та особливості проектного управління в порівнянні з державним. Проводячи паралель з попередньо описаними принципами, практиками медіації, за свідомого ознайомлення, виникає внутрішнє питання “а для чого робити очевидні речі?”. Це є ідеальним прикладом умови, що саме в цій формі питання, надає СТА медіатор робить очевидні речі очеведними, оскільки очевидні речі не очевидні. Це вже походить на софізм чи спробу використати глобус за нерекомендованим призначенням до сови. Проблема полягає в тому, що за подальшої декомпозиції, думка набуває потрібної форми. В прикладах політичного застосування практики медіації, є доволі болючі, інтимні та ультимативно однозначні питання конфліктуючих наративів. Тобто, це є конфлікт суб’єктивної, колективної правди, що має масовий, а отже культурний/етнічний/народний/державний/політичний 40 характер і конфліктує з рівночначним, а може нерівнозначним, радикально протилежним наративом. Тобто, до балансування рішення набором раціональних категорій треба застосовувати до подій, питань, проблем, конфліктів, злочинів, що виходять рівнозначно на особистісний та колективнол моральний рівень, що має полярні категорії. Одна з потенційних причин існування війн, це відсутність факторів та інструментів, що в проекції міжособистісних відносин, закриваються правовим полем зі свободами та покаранням, але до держав та народів. Нема ні суб’єкту чи організації, що має пропорційно відповідні сили, делеговане право, відповідальність та намір застосовувати міжнародне право та приводити до дійсного, доказового, рівноцінного покарання сторони, що його порушує. Медіація допускає, що медіація буде невдалою, домовленності будуть неточні, а людська натура зробить їх нестабільними. Припускаємо, що в цих умовах ми робимо ініціативу вирішити проблему двох радикально, екзистенційно конфліктуючих сторін. Наскільки ефективним буде така спроба, з позиції вирішення проблеми? Жодна сторона не зацікавлена в діалозі, жодна сторона не приймає умови існування протилежної, жодна сторона не збирається зупинятись т.я. від цього залежить питання її існування як такої. Навіть сама ініціативна буде цинічною. Це неправильний інструмент. Його межі там, де їх здатен описати закон, що в протилежному випадку, приведе до відповідальності. Медіація без сили - як закон без гарантій.[42] ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ Перевага медіації як в політиці так і в менеджменті полягають в відритому, процесі за якого очевидні наміри сторін, що беруть добровільну участь. Керуючись принципом добровільності, зацікавленності в діалозі та спільному рішенні, медіації узгоджується з прагненням створити тривалу 41 стабільність і запобігти повторенню конфліктів. Замість того, щоб просто врегулювати наявну кризу, посередництво має на меті прищепити культуру запобігання конфліктам. Усуваючи першопричини, сприяючи розумінню та сприяючи співпраці, посередництво озброює конфліктуючі сторони інструментами та мисленням, необхідним для більш конструктивного вирішення майбутніх проблем. По суті, тривалий вплив медіації полягає в її здатності не лише вирішити поточний політичний конфлікт, але й закласти основу для більшої співпраці, прозорості та стабільності відносин між сторонами. Ця далекоглядна перспектива виділяє посередництво як трансформаційний процес, що пропонує шлях до стійкого миру, розуміння та спільного управління в складному ландшафті політичних взаємодій. Таким чином, медіація разом із діалогом та іншими процесами співпраці має бути довгостроковою метою прогресивних рухів принаймні з таких причин: 1. Медіація — це сучасна версія давньої традиції, що закликає мудрість і справедливість, щоб залікувати виправні розриви, які розділяють людей. Старійшини корінних племен, які представляють прощення та відродження, співчуття та мудрість, сьогодні представлені посередниками. 2. Медіація є принципом примирення та засобом соціального відновлення для людей, чиї розбіжності виходять за рамки їхньої здатності вирішити. 3. Медіація є найдемократичнішим методом вирішення конфлікту, оскільки сторони контролюють як процес, так і результати. 4. Медіація заохочує відповідальність за свої дії. Це вирішення проблем без ієрархії, влада без автократії, структура без бюрократії та справедливість без держави. 5. Посередництво – це перетворення зовнішніх обмежень у внутрішні. Це індивідуальне та групове самовизначення на практиці. 42 6. Невирішені конфлікти дорого обходяться будь-якому суспільству, будь то соціальні конфлікти, які виникають через нерівність та імперію; економічні конфлікти, які виникають через дефіцит та ієрархічний поділ праці; або політичні конфлікти, що виникають через автократію, хабарництво та корупцію еліт. Розробка систем посередництва, діалогу та вирішення конфліктів пропонує способи обговорення, вирішення та вирішення всього цього.[24] 7. Робити вигляд, що конфлікту немає або що він вирішиться сам собою, це все одно, що ігнорувати хворобу та сподіватися, що вона зникне. Посередництво — це унція профілактики, яка варта фунта лікування. 8. Медіація абсолютно без примусу. Це «відмерла» судова держава і судове майбутнє громадянського суспільства. 9. Принципи політичної та соціальної демократії в цілому можуть отримати суттєву користь від великих і малих програм посередництва однолітків, які використовують обраних волонтерів із районів, робочих підрозділів, шкіл і громад для добровільного, швидкого та конфіденційного врегулювання суперечок. 10. Перешкода – шлях. Вирішуючи конфлікти в їхніх хронічних джерелах, ми дозволяємо окремим особам, групам і суспільствам еволюціонувати до більш високого рівня конфлікту та більш досконалих методів вирішення. 11. Стверджуючи та творчо поєднуючи складні, суперечливі, парадоксальні істини, ми робимо можливим ідентифікувати складні, вищого порядку, синергетичні рішення. Завдяки посередництву конфлікти можна висвітлити, обговорити та визнати, а в більшості випадків мирно вирішити. Спілкування можна покращити, а робочі відносини зміцнити, бажано до того, як вони стануть дисфункційними. 43 З обмежень медіації варто виділити наступні фактори: - Емоції та психологічна схильність сприймати колективні питання на власний рахунок. Тоді особисті потреби ототожнюються з егоїзмом і потуранням собі; або відсутність зобов’язань, або ототожнення з протилежними політичними інтересами, так що жорсткість і нечутливість можуть вважатися позитивними атрибутами та важливими пристосуваннями до бурхливої політичної діяльності. - Незацікавленність в діалозі або дизбаланс сил учасників та медіатора. Припускаємо, що в цих умовах ми робимо ініціативу вирішити проблему двох радикально, екзистенційно конфліктуючих сторін. Наскільки ефективним буде така спроба, з позиції вирішення проблеми? Жодна сторона не зацікавлена в діалозі, жодна сторона не приймає умови існування протилежної, жодна сторона не збирається зупинятись т.я. від цього залежить питання її існування як такої. Навіть сама ініціативна буде цинічною і не приведе до бажаного результату у вигляді вирішеного питання. - Людський фактор та фокус на тому, що лише за наявності відкритого діалогу, медіація матиме результат. 44 РОЗДІЛ 3. Філософські аспекти медіації 3.1 Етичні питання у медіації Медіація, як конструктивний і спільний підхід до вирішення конфлікту, грунтується на принципах, які віддають пріоритет діалогу, розумінню та взаємовигідним угодам. Однак, як і будь-яка професія, яка має справу з делікатними питаннями, медіація не застрахована від етичних проблем. Етичні міркування в медіації є багатогранними, починаючи від принципів нейтральності та неупередженості до питань конфіденційності та благополуччя залучених сторін. Одним із наріжних етичних принципів медіації є прагнення до нейтральності та неупередженості. Очікується, що медіатори залишатимуться неупередженими та стримуватимуться від надання переваги будь-якій стороні, залученій у суперечку. Цей нейтралітет необхідний для створення середовища, де всі сторони почуваються почутими та зрозумілими без страху перед упередженнями. Однак дотримання справжнього нейтралітету може бути складним завданням, особливо у випадках, коли посередник уже має стосунки чи упередження. Встановлення балансу між емпатією та неупередженістю є делікатним завданням, яке медіатори повинні сумлінно виконувати. Відданість нейтральності та неупередженості є основоположним етичним принципом у практиці медіації, підкреслюючи важливість неупередженого та справедливого процесу. Очікується, що медіатори, на яких покладено відповідальність за керівництво сторонами шляхом вирішення конфлікту, будуть зберігати об’єктивну позицію, втримуючись від надання переваги будь-якій конкретній стороні, залученій у суперечку. Значення нейтралітету полягає в його ролі у створенні середовища, де всі сторони почуваються однаково цінними, почутими та зрозумілими. 45 Займаючи нейтральну позицію, медіатори прагнуть сприяти довірі між конфліктуючими сторонами, запевняючи їх у тому, що процес медіації вільний від упередженості та упередженості. Це зобов’язання є фундаментальним для основної філософії медіації, яка спрямована на розширення можливостей сторін для спільного пошуку рішень для їхніх суперечок. Проте прагнення до справжнього нейтралітету не позбавлене труднощів. Медіатори, будучи людьми, можуть боротися зі своїми вже існуючими відносинами, особистими упередженнями чи підсвідомими уподобаннями. Саме усвідомлення та усунення цих потенційних пасток забезпечує підтримку етичної цілісності процесу медіації. Встановлення тонкого балансу між емпатією та неупередженістю стає ключовим завданням для медіаторів, оскільки вони орієнтуються в складних людських емоціях і стосунках. Емпатія, якість, яка часто асоціюється з розумінням і розділенням почуттів інших, може підвищити ефективність медіації. Це дозволяє медіаторам спілкуватися зі сторонами на людському рівні, сприяючи створенню атмосфери співчуття та розуміння. Однак проблема полягає в тому, щоб переконатися, що ця емпатія не перетвориться на фаворитизм або не поставить під загрозу відданість медіатора неупередженості. Щоб досягти цієї крихкої рівноваги, медіатори використовують низку навичок і технік. Активне слухання, відкриті запитання та переосмислення перспектив — це інструменти, які використовують медіатори, щоб продемонструвати емпатію, зберігаючи нейтральну позицію. Ці методи допомагають сторонам відчути себе почутими та визнаними без шкоди для зобов’язань медіатора щодо справедливого ставлення до всіх сторін. По суті, етичний принцип нейтралітету в медіації є динамічним і різноманітним поняттям. Це вимагає від медіаторів самосвідомості, постійної оцінки власних упереджень і застосування стратегій, щоб 46 переконатися, що їхні дії відповідають принципам неупередженості. Делікатний танець між емпатією та нейтралітетом є свідченням етичної складності посередництва, підкреслюючи важливість сумлінності медіатора в навігації в складній місцевості людських конфліктів. Конфіденційність виступає як ще один етичний стовп медіації. Сторони беруть участь у відкритих і чесних дискусіях, сподіваючись, що їх розкриття інформації залишатиметься конфіденційним. Порушення конфіденційності не тільки підриває довіру, але й підриває ефективність процесу медіації. Медіаторам довіряють конфіденційну інформацію, і дотримання конфіденційності цих обговорень має першочергове значення для чесності професії медіатора. Однак це зобов’язання щодо конфіденційності може суперечити юридичним і моральним зобов’язанням у певних ситуаціях, наприклад, коли існує ризик завдати шкоди собі або іншим. Конфіденційність, фундаментальний етичний стовп у сфері медіації, відіграє ключову роль у зміцненні довіри та підтримці ефективності процесу медіації. Сторони вступають у медіацію з надією, що їхні відкриті та чесні дискусії будуть захищені завісою конфіденційності, створюючи безпечний простір для діалогу та вирішення. Зобов’язання щодо конфіденційності є не просто процедурною формальністю, а наріжним каменем цілісності професії посередника. Порушення конфіденційності має далекосяжні наслідки, підриваючи довіру сторін до медіатора та підриваючи саму основу процесу медіації. Медіатори, як зберігачі конфіденційної інформації, несуть відповідальність за збереження конфіденційності залучених сторін. Проте етичне зобов’язання щодо конфіденційності не є абсолютним і може зіткнутися з етичними дилемами, якщо порівнювати його з юридичними та моральними міркуваннями. У певних ситуаціях, наприклад, коли існує реальний ризик заподіяння шкоди собі або іншим, медіатори 47 можуть зіткнутися з складним завданням проходження тонкої межі між дотриманням конфіденційності та виконанням свого обов’язку щодо запобігання заподіянню шкоди.[17][18] Юридичні зобов’язання, такі як закони про обов’язкове звітування, можуть змусити медіаторів порушити конфіденційність у ситуаціях, які можуть завдати шкоди. Подібним чином моральні міркування можуть виникати в ситуаціях, коли конфіденційність процесу посередництва суперечить ширшим етичним принципам, таким як обов’язок запобігати шкоді або відстоювати справедливість. Медіатори повинні боротися з цими складнощами та приймати обгрунтовані рішення, які врівноважують етичний імператив конфіденційності з відповідальністю запобігати шкоді та сприяти загальному благу. Нюанси взаємозв’язку між конфіденційністю, юридичними зобов’язаннями та моральними міркуваннями підкреслюють етичні проблеми, властиві практиці медіації. Медіатори повинні вміти орієнтуватися в цих складнощах, приймати принципові рішення, які відповідають цінностям професії, одночасно захищаючи благополуччя залучених сторін. Інформована згода — це етичне міркування, яке підкреслює добровільність медіації. Сторони повинні вступати в процес медіації добровільно, розуміючи характер і потенційні результати процесу. Медіатор відповідає за те, щоб сторони були поінформовані про процес медіації, їхні права та наслідки будь-яких досягнутих домовленостей. У ситуаціях, коли існує дисбаланс влади, забезпечення інформованої згоди стає ще більш критичним для запобігання примусу чи маніпуляції. В етичному ландшафті медіації інформована згода є вирішальним фактором, що підкреслює добровільність процесу медіації. По суті, 48 інформована згода гарантує, що сторони охоче беруть участь у медіації, повністю розуміючи природу та потенційні результати процесу, у який вони беруть участь. Відповідальність за надання такої інформованої згоди безпосередньо лежить на плечах посередника. Добровільність медіації є важливою для її ефективності. Сторони повинні мати автономію вибирати медіацію як засіб вирішення своїх суперечок без примусу чи зовнішнього тиску. Таким чином, інформована згода служить захисним щитом, гарантуючи, що сторони ухвалять свідоме та поінформоване рішення про участь у процесі медіації. Медіатори відіграють ключову роль у цьому етичному принципі, беручи на себе відповідальність за надання сторонам вичерпної інформації. Це включає не лише пояснення самого процесу медіації, але й чітке визначення їхніх прав та потенційних наслідків будь-яких угод, досягнутих під час медіації. Прозорість стає стрижнею, що дозволяє сторонам робити обгрунтований вибір на основі повного розуміння шляху медіації. Етичне значення інформованої згоди особливо посилюється в ситуаціях, коли між сторонами існує дисбаланс влади. Динаміка влади може спотворити добровільний характер згоди, що призведе до ситуацій, коли одна сторона може відчувати себе змушеною брати участь проти своєї волі. У таких випадках медіатор стає охоронцем етичної практики, гарантуючи, що жодна сторона не піддається примусу чи маніпуляціям. Роль медіатора в отриманні інформованої згоди передбачає більше, ніж просто представлення інформації; це потребує активного спілкування та сприйнятливого середовища. Медіатори повинні заохочувати запитання, вирішувати проблеми та створювати атмосферу, у якій сторонам буде комфортно висловлювати будь-які застереження. Цей проактивний підхід не лише дотримується етичних стандартів, але й сприяє створенню середовища довіри та співпраці. 49 Додамо ще один рівень предметної свідомості. Медіатор має враховувати умови сторін диспуту і формувати своє сприйняття, попри свої культурні особливості, також. До моменту єдиного культурного поля, людству ще проходити століття метаморфоз організації, але станом на першу чверть 21-го століття, світ має окремі та протилежні, культурні всесвіти з відмінними категоріями. Універсальність оцінки меж допустимого досягається виключно законом. Міжнародне право це нове явище відносно історичного часу взаємного існування людства. Цей процес делегації, погодження універсальних принципів, сприятиме можливості медіації в міжкультурному конфлікті без потреби оперування категоріми відмінних етичних норм. 3.2 Відношення медіації до основних філософських концепцій Медіація як людська діяльність прямо може зачіпати меншу частину основних концепцій. Це обмеження самої діяльності і виключно за сильної абстракції можна застосувати медіацію до свідомості та рефлексії в питанні сприйняття та розуміння питання дійсності. Це є щось, що можна вивести до припущення, але на саму природу медіації це не вплине. Тому, питання метафізики тут є мало доречним, але може бути гносеологія та логіка. Слідуючи питанню Сартра “Але чи не розуміємо ми себе зараз як свідомість, тобто як "буття, яке існує через себе"?”[70] що сприймає ситуацію і що надає їй власну оцінку? Що це за випадковість з самосвідомістю і від чого відштовхується те чи інше рішення? А інші свідомості поза моєю свідомістю такі ж самосвідомі чи вони оперують іншим набором знань, що є більш об’єктивними? Виходячи з самих припущень, вже на кіньчиках пальців відчувається зіставлення трьох суб’єктивних, інтерактивних картин світу, припущення, 50 що всі три існуються і дві з цих картин мають протиріччя, що прагнуть вирішити, а третя розуміє предмет суперечки і здатна оцінити та оперувати питанням задля вирішення. Ми зіставляємо ці картини світу, зіставляємо ці фракції правди, ці знання та інтенції. А наскільки вони істинні? Звертаємось до іншого мислителя та уособлення класичної форми діалектики “ …знання може бути хибним. Мати хибне знання про щось означає, що знання не тотожне своїй субстанції. А ле саме ця нетотожність — це диференціювання взагалі, суттєвий момент пізнання. З цієї диференціації постає, звичайно, їхня тотожність, і ця утворена тотожність — істина ”[59]. Оминаючи поле для спекуляції, питання в тому, що відносно ідеального стану, тієї єдиної форми істини, суб’єктивна правда кожної з трьох сторін зможе лише наблизитись за співставлення між собою, але жодна суб’’єктивна правда не набуде істини ні в процесі, ні по завершенню. Консенсусна картина може наблизитись і її сприйняття вже буде істиною для трьох учасників. Але консенсус, як було описано в попередніх розділах, може не статись через “абсолютну іншість” та відчудження учасниками правди одне одного. За нагодин, можна дану думку та судження можна продовжити окремо. Її зв’язок з етичним питанням спершу формується в історичному та культурному полі кожного учасника, що виступлять приломлюючою призною. Концепція етики була виведена в окремий підрозділ і до раніше описаного можна додати ще одну тезу, що зв’язує в єдине моральні дилеми, етичні питання, юридичні аспекти та цінності. Вихідна точка для чого і до чого має дійти рішення, визначає все. Те чим керується посередник дасть як тон комунікації, змістовність, доречність закликів, так і завершеність стану диспуту. Коли все ще й підкорюється принципу свободи, що закорінилось в суспільній уяві[48] питання знову потраплаю в площину закону т.я. з 51 первинного припущення, закони держави настідують той стан та порядок особистих свобод та допустимого, що притаманний та є правильним в очах суспільства, що сформувало та взаємодіє з державою. [4] А це правильне є об’єктивним продовженням позитивної чи негативної свободи?[46] Медіатор може щось вирішити за покликом власної волі чи змушений щось робити під впливом обставин та умов, а учасники можуть в той самий момент знаходитись в тому ж стані відносто свободи чи протилежному. Наскільки б не складалось враження, що питання переходять з однієї категорії в іншу, не вирішуючись. Саморефлексія, свідома чи ні, є додатковим фактором оцінки як доцільності, так і ефективності дій чи наслідків медіації. [16] Медіація відноситься одночасно до питань етики та логіки, питання свободи та межі пізнання, відношення до істини та впливу на картину правди учасників, але це ще до контексту самої діяльності. Додаткові аспекти де медіація дотична до категорій філософій - політична філософія(інакше ж не було цього акценту на політичний рішеннях в попередніх розділах). Процес медіації та його результат здатні переходити в категорію спільного блага т.я. рішення можуть стосуватись окремих груп, етносів, народів чи держав. Наступний пункт спектру залученності діяльності - екзистенційний. Особливо, в парі з політично важливими рішеннями, результат рішення, що досягається між двома сторонами, за посередництва третьої може впривати на існування, його форму, стан та якість, визначати мету та сенс, підтримуючи чи завдаючи шкоди ідеї чи картині світу як індивіда, так і спільноті. 3.3 Філософське обгрунтування важливості медіації в сучасному світі Метою медіації є, серед іншого, сприяти ідентифікації аксіології сторін, фактично залучених у конфлікт, їхніх систем цінностей і прагнень. 52 Особисте бачення конфлікту, висловлене в багатьох спеціальних роботах, базується на цій передумові: конфлікт є контекстним соціальним явищем, спричиненим зіткненням між інтересами, поняттями, потребами або его певних осіб або груп і проявляється, коли вони вступати в контакт і мати різні цілі або, очевидно, різні цілі. Воно всюдисуще, характеризує всю еволюцію людського суспільства, і тому важливо конструктивно керувати ним і перетворювати його на джерело можливостей і фактор прогресу. Посередництво, хоча і не є чудесним і загальноприйнятним рішенням, значною мірою зосереджується на поверненні до нормального життя, пропонуючи досягнення архітектури консенсусу в повсякденному житті. Але іноді все працює не так, як ми собі уявляємо, і наша реальність не збігається з реальністю іншого. Побудова соціальної рівноваги та соціального миру залежить від внутрішньої структури залучених факторів, а також від фактора, що породжує консенсус чи розбіжності, у які сторони втручаються. Конструктивний діалог, запропонований медіацією, її тверді принципи, які спираються на партнерство, командну роботу та співпрацю, є міцними цеглинками, покладеними у фундамент здорового суспільства, у якому підтримка та покращення стосунків між іншими людьми становить велике значення.[40] Медіатори забезбечують контрольований процес за якого обидві сторони мають отримати єдину картину сприйняття мети та зацікавленності в рішенні, за спільної згоди та прийняття умов конфіденційності та відкритості. Медіатори відіграють ключову роль у цьому етичному принципі, беручи на себе відповідальність за надання сторонам вичерпної інформації. Це включає не лише пояснення самого процесу медіації, але й чітке визначення їхніх прав та потенційних наслідків будь-яких угод, досягнутих під час медіації. Прозорість стає стрижнею, що дозволяє 53 сторонам робити обгрунтований вибір на основі повного розуміння шляху медіації. Етичне значення інформованої згоди особливо посилюється в ситуаціях, коли між сторонами існує дисбаланс влади. Динаміка влади може спотворити добровільний характер згоди, що призведе до ситуацій, коли одна сторона може відчувати себе змушеною брати участь проти своєї волі. У таких випадках медіатор стає охоронцем етичної практики, гарантуючи, що жодна сторона не піддається примусу чи маніпуляціям. Медіатори повинні заохочувати запитання, вирішувати проблеми та створювати атмосферу, у якій сторонам буде комфортно висловлювати будь-які застереження. Цей проактивний підхід не лише дотримується етичних стандартів, але й сприяє створенню середовища довіри та співпраці. У світі, де конфлікти є неодмінною частиною міжособистісних та соціальних відносин, питання їхнього вирішення набуває особливого значення. Саме через здатність зв’язати та організувати процес діалогу за уникнення тих болючих тем, що спричиняють конфронтацію. Також, шляхом діалогу, медіація дозволяє сторонам конфлікту, попри наративні протиріччя, досягти порозуміння та артикуляції спільної справедливості в завершенні діалогу. Справедливість є динамічним поняттям і в кожному окремому випадку, спарведливість буде там, де обидві сторони отримують очікуваний результат, той консенсус, що їх задовольняє. Ідею обговорення та комунікації як основних елементів демократичної участі, взаємодії, в своїх роботах описував пан Габермас, до якого можна звернутись по додаткову деталь: ефективна комунікація може сприяти встановленню справедливих процедур та вирішенню конфліктів через медіацію. У його концепції комунікативної діяльності, медіація виступає як механізм для сприяння відкритому та рівноправному 54 обговоренню, що сприяє виникненню справедливих відносин у суспільстві, що було описано вище, але акцент треба зробити на тому, що є ефективною комунікацією, предметно. Ефективна комунікація позбавлена потреби в здогадках чи необхідності читати думки. Коли сторони диспуту не здатні на вербальну комунікацію, вже медіатору треба включатись в процес і закритими питаннями виводити учасників на свідому участь, відповідь на питання і саморефлексію по предмету диспуту. Медіація, згідно з цими філософськими підходами, стає не лише засобом вирішення конфліктів, але й етичною парадигмою для будівництва взаєморозуміння та справедливих відносин. Діалог, відкритість та участь стають ключовими елементами, які формують основу для етичної медіації та сприяють розвитку справедливого суспільства. В якомусь значенні, через медіацію, сторони конфлкту набувають тих софт скілів, брак котрих спричинив потребу в медіаторі. У світлі цих філософських концепцій медіація виступає не лише як техніка вирішення конфліктів, але й як важливий інструмент для побудови справедливого, рівноправного та етичного суспільства. ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ Медіація як людська діяльність прямо може зачіпати меншу частину основних концепцій. Це обмеження самої діяльності і виключно за сильної абстракції можна застосувати медіацію до свідомості та рефлексії в питанні сприйняття та розуміння питання дійсності. Це є щось, що можна вивести до припущення, але на саму природу медіації це не вплине. Тому, питання метафізики тут є мало доречним, але може бути гносеологія та логіка. Питання медіації перетинається також з концепціями плотітичної філософії, а саме спільного блага та екзистенційними наслідками, питанням ідеології та наслідків, питання етики та світосприйняття 55 Медіатор має враховувати умови сторін диспуту і формувати своє сприйняття, попри свої культурні особливості, також. До моменту єдиного культурного поля, людству ще проходити століття метаморфоз організації, але станом на першу чверть 21-го століття, світ має окремі та протилежні, культурні всесвіти з відмінними категоріями. Універсальність оцінки меж допустимого досягається виключно законом. Міжнародне право це нове явище відносно історичного часу взаємного існування людства. Цей процес делегації, погодження універсальних принципів, сприятиме можливості медіації в міжкультурному конфлікті без потреби оперування категоріми відмінних етичних норм. Конфіденційність, фундаментальний етичний стовп у сфері медіації, відіграє ключову роль у зміцненні довіри та підтримці ефективності процесу медіації. Сторони вступають у медіацію з надією, що їхні відкриті та чесні дискусії будуть захищені завісою конфіденційності, створюючи безпечний простір для діалогу та вирішення. Медіатори забезбечують контрольований процес за якого обидві сторони мають отримати єдину картину сприйняття мети та зацікавленності в рішенні, за спільної згоди та прийняття умов конфіденційності та відкритості. Медіатори відіграють ключову роль у цьому етичному принципі, беручи на себе відповідальність за надання сторонам вичерпної інформації. Це включає не лише пояснення самого процесу медіації, але й чітке визначення їхніх прав та потенційних наслідків будь-яких угод, досягнутих під час медіації. Прозорість стає стрижнею, що дозволяє сторонам робити обгрунтований вибір на основі повного розуміння шляху медіації. 56 РОЗДІЛ 4. Аналіз сучасних випадків використання медіації в політиці 4.1 Позитивні приклади успішної медіації Медіація, як конструктивний засіб вирішення конфліктів і сприяння порозумінню, продемонструвала свою ефективність у різних контекстах. Вивчення позитивних прикладів успішної медіації розкриває трансформаційну силу цього процесу в різних сценаріях, від міжособистісних суперечок до міжнародних конфліктів. Важливо пам’ятати, що медіація в сучасному світі має довгу історію, практика якої розташовується вздовж спектру, що не піддається суворому визначенню. Наприклад, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні існує давня історія неформальних практик вирішення конфліктів із залученням посередників або третіх сторін. У певній загальній формі посередництво практикується принаймні два тисячоліття у східних країнах, таких як Китай, Японія, Корея та Шрі-Ланка, під впливом конфуціанства. Воно також має коріння в іудаїзмі, було підтверджено раннім квакерством та африканським «спірним» судом і завжди було присутнє у вченнях Священного Корану , «який вихваляє переваги прощення та врегулювання шляхом переговорів». Деякі традиційні практики подібні до підходів, які жителі Заходу визначають як посередництво, коли сторони приймають власні рішення, інші більше нагадують арбітраж, де третя сторона (наприклад, начальник або старійшина) приймає рішення або відображає консенсусну точку зору, вислухавши інших щодо значний проміжок часу[11][14]. Корінні громади Австралії та Нової Зеландії та багато інших корінних груп в Азіатсько- Тихоокеанському регіоні, швидше за все, використовуватимуть більш цілісний підхід, який залучає ширшу родину та/або громаду, покладається на непряме або циркулярне спілкування, зосереджується на відновленні гармонії і відновлення стосунків, пов’язане зі збереженням обличчя, 57 покладається на поважного старшого як посередника і часто проводиться на відкритому просторі на вулиці, а не в офісі. Традиційні або звичайні практики посередництва також можуть грунтуватися на релігійних принципах, напр. Ісламський, конфуціанський, християнський, індуїстський, буддистський і так далі, які впливають на те, як цей конфлікт розглядається та врегульовується [11][34][50]. Існує ряд факторів, що сприяють підвищенню інтересу до західних моделей медіації в різних країнах Азії та Тихоокеанського регіону сьогодні, включаючи нездатність систем цивільного правосуддя впоратися зі зростаючим навантаженням справ (що викликає тривалі затримки), обмежені ресурси (наприклад, як юридична допомога), зростання витрат на судові процеси та невизначеність результатів, коли спір не грунтується на чіткому правовому принципі. [27] Демократичні та ринкові тенденції породжують занадто багато судових спорів, які суди можуть розглядати, і багато судових систем у регіоні не встигають за цією проблемою. Багато хто страждає від недостатніх інституційних ресурсів і застарілих процедур, а учасники судового процесу та адвокати скаржаться на надмірну змагальність, тривалі та дорогі судові процеси, невиконувані судові рішення та невиконані судові справи. Інші фактори, що сприяють підвищенню інтересу до медіації в незахідних правових системах, включають: потребу зберегти поточні стосунки, люди вирішують зберегти контроль над своїм конфліктом або суперечкою та її вирішенням та/або потреба в приватності, щоб уникнути публічного приниження. або щоб зберегти обличчя. Крім того, у деяких країнах світу судові системи або відсутні, або корумповані. Враховуючи цю тенденцію до прийняття західних підходів, існує потреба розробити більш інклюзивні моделі медіації в незахідних країнах – моделі, які базуються на 58 сильних сторонах місцевих традиційних практик – і розмістити їх у ширшій системі соціальної справедливості та прав людини. Одним із помітних прикладів успішного посередництва є Угоди Осло, низка угод, укладених у 1990-х роках за посередництва Норвегії, що вже згадувались в попередньому розділі. Пропоную повернутись більш детально. Ізраїльські та палестинські лідери вели діалог за сприяння посередників, що призвело до таких важливих угод, як Вашингтонська угода (1993) і Хевронський протокол (1997). Ці домовленості мали глибокий вплив на зміцнення взаєморозуміння та налагодження відносин між Ізраїлем і Палестинською автономією. 13 вересня 1993 року прем’єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін і учасник переговорів від Організації визволення Палестини (ОВП) Махмуд Аббас підписали в Білому домі Декларацію принципів про тимчасові домовленості про самоврядування, яку зазвичай називають «Угодою Осло». Ізраїль прийняв ООП як представника палестинців, а ООП відмовилася від тероризму та визнала право Ізраїлю на мирне існування. Обидві сторони погодилися, що Палестинська адміністрація (ПА) буде створена і візьме на себе відповідальність за управління на Західному березі річки Йордан і в секторі Газа протягом п'ятирічного періоду. Потім будуть проведені переговори про постійний статус з питань кордонів, біженців і Єрусалиму. Хоча адміністрація президента Білла Клінтона відіграла обмежену роль у втіленні угоди в Осло, вона витратила б величезну кількість часу та ресурсів, щоб допомогти Ізраїлю та палестинцям реалізувати угоду. Однак до того моменту, як Клінтон залишив свій пост, мирний процес зайшов на мілину, і почався новий виток ізраїльсько-палестинського насильства. Адміністрація Клінтона спочатку не вважала ізраїльсько- палестинський мир пріоритетом. Клінтон і його радники вважали, що дипломатичний прорив на ізраїльсько-сирійському шляху буде більш 59 імовірним, і що лідерам Ізраїлю буде політично легше відійти з Голанських висот, ніж відійти із Західного берега. Вони вважали, що ізраїльсько- сирійська угода також призведе до ізраїльсько-ліванської угоди та допоможе ізоляції Іраку та Ірану, головних регіональних супротивників мирного процесу. Офіційні особи США були проінформовані про таємні переговори, які ізраїльтяни та палестинці почали в Осло в грудні 1992 року, але не докладали зусиль, щоб залучитися в них. Сполучені Штати не зіграли великої ролі в переговорах, які привели до ізраїльсько-йорданського мирного договору в жовтні 1994 року, хоча Клінтон надав свою підтримку, прийнявши короля Хусейна та Рабіна у Вашингтоні та закликавши Конгрес пробачити борги Йорданії. Також Сполучені Штати не відігравали критичної ролі в переговорах, що призвели до Каїрської угоди у травні 1994 року, яка завершила вихід Ізраїлю з більшої частини Гази та Єрихону, або Угоди Таба (або «Осло II») у вересні 1995 року. Остання угода розділив Західний берег на окремі території під контролем Ізраїлю, контролю Палестини та ізраїльської військової відповідальності з палестинською цивільною адміністрацією відповідно. Осло II також виклав положення щодо виборів, цивільних/правових справ та іншої двосторонньої ізраїльсько-палестинської співпраці з різних питань. Оскільки угода в Осло не наділяла Сполучені Штати обов’язками моніторингу, адміністрація Клінтона виявилася здебільшого обмеженою розрядкою криз і розбудовою Палестинської автономії за допомогою економічної допомоги та допомоги у сфері безпеки. На ізраїльсько-сирійському напрямку адміністрація доклала більше зусиль, але безрезультатно. Клінтон, держсекретар Уоррен Крістофер і спеціальний координатор по Близькому Сходу Денніс Росс намагалися використати обіцянку Рабіна в серпні 1993 року повністю вийти з Голан, якщо Сирія погодиться на повний мир і необхідні заходи безпеки. До 1994 року ці переговори зайшли в глухий кут через різні визначення «повного 60 виведення» Ізраїлю та Сирії. Сирійці наполягали на тому, щоб ізраїльтяни відступили до лінії «4 червня 1967 року», коли вони контролювали ділянку землі на північно-східному березі Галілейського моря, головного джерела води в Ізраїлі. Ізраїльтяни хотіли повернутися до міжнародного кордону 1923 року, що залишило б Галілейське море під їхнім суверенітетом. У липні того року Рабін вказав Крістоферу, що Ізраїль відійде до лінії 4 червня, якщо Сирія задовольнить інші свої потреби, відкриваючи шлях для переговорів між ізраїльськими та сирійськими військовими. Однак ці переговори врешті-решт загрузли щодо того, чи може Ізраїль зберегти станції раннього попередження на Голанах, а також стали політично суперечливими в Ізраїлі. Тому Рабін вирішив призупинити їх до закінчення виборів в Ізраїлі в 1996 році. Угоди в Осло, укладені в 1990-х роках, є визначним прикладом успішного посередництва у сфері міжнародної дипломатії. Посередництво, яке очолила Норвегія, дозволило ізраїльським і палестинським лідерам сісти за стіл переговорів, що зрештою призвело до низки важливих угод, які змінили динаміку ізраїльсько-палестинського конфлікту. Вашингтонська угода, підписана в 1993 році, стала ключовою віхою в угодах Осло. Це ознаменувало визнання Держави Ізраїль Організацією визволення Палестини (ОВП) і заклало основу для всеосяжного мирного процесу. Угода поклала початок серії переговорів, спрямованих на вирішення ключових питань, зокрема кордонів, безпеки та статусу Єрусалиму.[22] Спираючись на імпульс Вашингтонської угоди, у 1997 році було підписано Хевронський протокол. Ця угода була зосереджена на частковому виведенні ізраїльських військ із міста Хеврон на Західному березі річки Йордан, прокладаючи шлях до палестинського самоврядування в певних районах. Хевронський протокол став відчутним кроком до реалізації ширших цілей, викладених в угодах Осло. 61 Вплив угод Осло виходить за межі конкретних положень угод. Одним із значних досягнень було сприяння взаєморозумінню між ізраїльськими та палестинськими лідерами. Процес медіації створив платформу для прямого діалогу, дозволивши сторонам висловити свої занепокоєння, прагнення та скарги. Ця відкрита комунікація відіграла вирішальну роль у подоланні бар’єрів і створенні фундаменту для майбутніх взаємодій. Крім того, угоди Осло сприяли встановленню офіційних дипломатичних відносин між Ізраїлем і Палестинською автономією. Угоди окреслили рамки для співпраці в різних сферах, включаючи безпеку, економічний розвиток і цивільне управління. Цей зсув у бік співпраці заклав основу для поточних дипломатичних зусиль у регіоні. Незважаючи на те, що угоди в Осло зіткнулися з труднощами та не призвели до остаточного вирішення ізраїльсько-палестинського конфлікту, вони залишаються свідченням потенціалу посередництва в тому, щоб зібрати конфліктуючі сторони за стіл переговорів і сприяти сприятливому середовищу для мирного співіснування. Уроки, отримані з цього успішного випадку посередництва, продовжують інформувати дипломатичні зусилля в усьому світі, підкреслюючи важливість постійного діалогу та компромісу у вирішенні складних геополітичних суперечок. У сфері трудових спорів варто виділити успішне посередництво між адміністрацією та профспілками компанії Boeing у 2000 році. Посередники зіграли ключову роль у сприянні переговорам, які в кінцевому підсумку призвели до рішення, яке враховувало занепокоєння обох сторін, запобігаючи потенційно згубному страйку та зберігаючи стабільність компанії. Міжнародні дипломатичні зусилля також свідчать про успішне посередництво, як-от Дейтонська угода 1995 року, яка поклала край боснійській війні. Медіатори відіграли вирішальну роль у об’єднанні конфліктуючих сторін для укладення всеосяжної мирної угоди, 62 продемонструвавши потенціал медіації у вирішенні складних і глибоко вкорінених політичних конфліктів. Дейтонська угода 1995 року є важливим свідченням сили успішного посередництва у вирішенні складних і глибоко вкорінених політичних конфліктів. Ці міжнародні дипломатичні зусилля відіграли вирішальну роль у припиненні руйнівної боснійської війни, продемонструвавши потенціал посередництва у зміцненні миру та примирення. Боснійська війна, що характеризується етнічними та територіальними конфліктами, спричинила величезні страждання та гуманітарну кризу в регіоні. Потреба у всеосяжному та тривалому врегулюванні спонукала до міжнародного втручання, і Дейтонська угода з’явилася в результаті значних посередницьких зусиль. Посередники, які часто представляли міжнародні організації та дипломатичні установи, відіграли вирішальну роль у сприянні переговорам між конфліктуючими сторонами, серед яких були боснійці, хорвати та серби. Процес посередництва був спрямований на вирішення складних питань територіальних кордонів, домовленостей про розподіл влади та створення політичних інститутів. Одним із ключових досягнень Дейтонської угоди стало створення Федерації Боснії та Герцеговини та Республіки Сербської, утворень, які відображали делікатний баланс сил між різними етнічними групами. Угода також окреслила структуру центральних урядових установ і встановила механізми повернення біженців і переміщених осіб. Успіх Дейтонської угоди полягав у її здатності об’єднати сторони з глибоко вкоріненими історичними та етнічними розбіжностями. Медіатори сприяли діалогу, який дозволяв кожній стороні висловити свої занепокоєння, прагнення та побоювання. Під час цих переговорів було знайдено точки дотику, що призвело до компромісів, які заклали основу для стійкого миру. 63 Дейтонська угода не тільки поклала край активним бойовим діям, але й створила основу для післявоєнної реконструкції, примирення та відбудови розколотого суспільства. Процес посередництва сприяв створенню механізмів правосуддя перехідного періоду, в тому числі Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії (МТКЮ), спрямованих на розгляд військових злочинів і забезпечення відповідальності. Незважаючи на те, що в пост-дейтонську епоху залишаються виклики та складності, угода залишається успішною моделлю міжнародного посередництва у вирішенні конфліктів, позначених глибоко вкоріненою ворожнечею. Це підкреслює важливість терплячої та вмілої дипломатії в розв’язанні політичних, етнічних та історичних суперечок для досягнення міцного та всеосяжного миру. На закінчення слід сказати, що Дейтонська угода 1995 року слугує маяком надії, демонструючи, що навіть перед обличчям викликів, які, здавалося б, нездоланні, посередництво може відігравати змінну роль у забезпеченні примирення та стабільності в регіонах, які постраждали від тривалих конфліктів. Ці приклади підкреслюють універсальність та ефективність медіації в різних сферах. Червоною ниткою цих історій успіху є здатність кваліфікованих медіаторів створювати сприятливе середовище для відкритого спілкування, співпереживання та спільного вирішення проблем. Медіація, якщо підходити до неї з відданістю та експертністю, має здатність перетворювати конфлікти на можливості для розуміння, співпраці та тривалого вирішення. На завершення позитивні приклади успішної медіації підкреслюють її інструментальну роль у вирішенні суперечок, сприянні порозумінню та побудові стійких стосунків. На міжнародній арені чи всередині спільнот 64 медіація постає маяком надії, пропонуючи шлях до гармонії та співпраці в умовах конфліктів. 4.2 Негативні випадки та виклики у використанні медіації в політичних процесах Хоча медіація є цінним інструментом у вирішенні політичних конфліктів, є випадки, коли її застосування стикається з проблемами та може призвести до негативних результатів. Розуміння цих випадків дає змогу зрозуміти обмеження та складності, пов’язані з використанням медіації в політичних процесах. Одним із значних викликів є проблема дисбалансу сил між конфліктуючими сторонами. У ситуаціях, коли одна сторона має значно більше влади, ніж інша, слабша сторона може сприйняти процес медіації як несправедливий і упереджений. Нерівний розподіл влади може перешкодити відкритому діалогу та компромісу, що призведе до неефективного процесу медіації та потенційного незадоволення результатом.[37] Дисбаланс влади є величезним викликом у сфері політичного посередництва, часто перешкоджаючи ефективності процесу та потенційно викликаючи невдоволення результатом. Коли одна сторона володіє значно більшою владою, ніж інша, виникає кілька ускладнень, які впливають на динаміку та результати посередницьких зусиль. Сприйняття несправедливості та упередженості є природним наслідком дисбалансу влади. Слабша сторона може почуватися знедоленою та скептично ставитися до неупередженості медіатора чи самого процесу медіації. Таке сприйняття підриває довіру, необхідну для відкритого спілкування та конструктивного діалогу, заважаючи сторонам знаходити спільну мову. 65 У ситуаціях асиметрії влади сильніша сторона може здійснювати неправомірний вплив на слабшу, потенційно примушуючи її прийняти умови, які справді не відображають їхні інтереси. Ця динаміка влади може призвести до угоди, якій бракує необхідної глибини та інклюзивності, оскільки слабша сторона може погодитися, щоб уникнути подальших невигідних умов.[36][38] Нерівний розподіл влади також впливає на переговорні позиції сторін. Сильніша сторона може бути менш мотивована брати участь у справжніх переговорах, покладаючись на перевагу своєї влади для нав’язування умов. Ця динаміка може пригнічувати взаємодію, необхідну для досягнення взаємоприйнятної угоди, що призводить до результатів, які непропорційно сприяють інтересам сильнішої сторони. Крім того, невдоволення слабшої сторони результатом медіації може зберігатися навіть після досягнення згоди. Відчуття несправедливості під час процесу посередництва може породити невдоволення та ворожість, що потенційно призведе до недотримання узгоджених умов. Це тривале незадоволення ставить під загрозу сталість будь-якого вирішення, досягнутого за допомогою медіації. Вирішення дисбалансу сил у політичному посередництві вимагає тонкого підходу. Медіатори повинні прагнути створити середовище, яке гарантує, що слабша сторона відчуває себе почутою, цінною та уповноваженою в процесі переговорів. Це може включати застосування стратегій для вирівнювання ігрового поля, таких як надання додаткової підтримки слабшій стороні або впровадження гарантій для запобігання зловживанню владою з боку сильнішої сторони.[40] Крім того, прозорість процесу медіації є надзвичайно важливою. Чітке повідомлення про відданість посередника неупередженості та справедливості може допомогти зміцнити довіру між конфліктуючими сторонами. Медіатори повинні активно вирішувати дисбаланс влади як 66 частину своєї стратегії, визнаючи та працюючи над пом’якшенням диспропорцій у впливі та ресурсах. Крім того, добровільний характер медіації може бути палкою з двома кінцями. Хоча добровільність є фундаментальним принципом медіації, коли ключові зацікавлені сторони відмовляються брати участь, це стає проблемою. Якщо впливові сторони відмовляються від процесу посередництва, це може призвести до неповного представництва та перешкодити досягненню всебічного та інклюзивного вирішення. У випадках відсутності довіри між сторонами конфлікту або між сторонами та медіатором ефективність медіації знижується. Побудова довіри є делікатним процесом, і підозри щодо неупередженості медіатора чи щирості протиборчих сторін можуть підірвати успіх медіаційних зусиль. Складність політичних конфліктів, особливо тих, що кореняться в глибинних історичних, культурних чи релігійних питаннях, створює ще одну проблему. Посередництву може бути складно вирішити багатогранну природу таких конфліктів, вимагаючи рівня культурної чутливості та розуміння, який може виходити за межі традиційних процесів посередництва.[38][39] У деяких випадках може бути поспіх із посередництвом без усунення глибинних причин конфлікту. Посередництво може розглядатися як швидке вирішення проблеми, і залучені сторони можуть бути недостатньо підготовленими чи не бажаючими усунути основні причини політичного конфлікту. Це може призвести до поверхневих домовленостей, які не вирішують фундаментальних питань, що призведе до відновлення бойових дій. Нарешті, інтернаціоналізація конфліктів може ускладнити посередницькі зусилля. Коли зовнішні актори залучаються до процесу посередництва, їхні геополітичні інтереси можуть вплинути на результат. 67 Це зовнішнє втручання може призвести до того, що конфліктуючі сторони не володіють угодою, зменшуючи її стійкість. Варто відзначити, що медіація на світовій політичній арені також зазнавала поразок. Так в першу чергу варто відмітити Конфлікт у Південному Судані є яскравим прикладом обмежень і проблем, пов’язаних із посередницькими зусиллями в глибоко вкорінених політичних суперечках. Незважаючи на численні спроби посередництва, конфлікт продовжується, позначений постійним насильством і гуманітарною кризою. Кілька факторів сприяють невдачам у процесі медіації: Боротьба за владу: Боротьба за владу між ключовими політичними фігурами та фракціями в Південному Судані була головною перешкодою для успішного посередництва. Конкуренція за політичний вплив, контроль над ресурсами та керівні посади часто затьмарювала процес посередництва. Внутрішня динаміка влади створює труднощі в досягненні консенсусу та реалізації стійких угод. Відсутність зобов'язань: Відсутність справжньої відданості з боку конфліктуючих сторін є постійною проблемою. У деяких випадках сторони, залучені в конфлікт, демонстрували небажання повністю брати участь у процесі медіації або дотримуватися досягнутих домовленостей. Така відсутність зобов’язань підриває довіру до посередницьких зусиль та їх ефективність, що призводить до циклу невдалих спроб. Фрагментація опозиційних груп: Фрагментація опозиційних груп ускладнює конфлікт. Через внутрішні розбіжності в опозиційних фракціях посередникам важко вести переговори єдиним фронтом. Існування кількох збройних груп із різними інтересами ще більше ускладнює процес посередництва, оскільки досягти всеосяжної та інклюзивної угоди стає важче. 68 Гуманітарні наслідки: Постійне насильство та гуманітарна криза в Південному Судані підкреслюють реальні та безпосередні наслідки невдалих посередницьких зусиль. Конфлікт, що триває, призвів до переміщення, загибелі людей і серйозних гуманітарних проблем, що підкреслює нагальність пошуку стійкого вирішення. Неспроможність медіації усунути першопричини конфлікту посилює гуманітарний вплив на населення. Регіональні та міжнародні впливи: Регіональні та міжнародні впливи, зокрема геополітичні міркування та зовнішня підтримка різних фракцій, ще більше ускладнили ландшафт посередництва. Залучення зовнішніх акторів із різними інтересами іноді затьмарювало процес медіації та сприяло затягуванню конфлікту. Підсумовуючи, труднощі, з якими стикаються під час посередництва в конфлікті в Південному Судані, ілюструють заплутану природу глибоко вкорінених політичних суперечок. Боротьба за владу, відсутність зобов’язань, фрагментація опозиційних груп і зовнішні впливи разом ускладнюють труднощі в досягненні сталого миру. Хоча медіація залишається цінним інструментом, її ефективність у таких складних контекстах потребує всебічного розуміння динаміки, що відбувається, і узгоджених зусиль для усунення глибинних причин конфлікту. Справа Південного Судану служить протверезним нагадуванням про постійні проблеми, пов’язані з посередництвом у глибоко вкорінених політичних суперечках. Також варто згадати один з наймасштабніших конфліктів століття. Громадянська війна в Сирії є трагічним прикладом труднощів і обмежень, які виникають під час посередництва в складних конфліктах. Незважаючи на численні спроби посередництва, включаючи мирні переговори в Женеві, конфлікт виявився стійким до вирішення. Кілька факторів впливають на труднощі, з якими стикаються в процесі медіації: 69 Залучення різних сторін з відмінними інтересами до сирійського конфлікту сприяло боротьбі за владу та конкуруючим програмам. Регіональні та глобальні держави, кожна з яких підтримує різні фракції, часто переслідують свої геополітичні цілі, ускладнюючи процес посередництва. Взаємодія зовнішніх впливів часом затьмарювала спроби посадити конфліктуючі сторони за стіл переговорів. Небажання ключових сторін конфлікту йти на значні компроміси було постійним викликом. Глибоко вкорінена ворожнеча, ідеологічні розбіжності та відсутність довіри між ворогуючими фракціями заважали знайти золоту середину під час переговорів. Це небажання йти на компроміс сприяє затягуванню конфлікту. Тривалий характер конфлікту призвів до важких гуманітарних наслідків, включаючи масове переміщення, загибель людей і кризу біженців. Терміновість вирішення цих гуманітарних викликів ускладнює процес посередництва, оскільки безпосередня спрямованість на полегшення страждань конкурує з довгостроковою метою досягнення політичного врегулювання. ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО РОЗДІЛУ Медіація в практиці вирішення політичних конфліктів не є панацеєю і не має абсолютних гарандій дотримання учасниками своїх зобов’язань. Медіація, як конструктивний засіб вирішення конфліктів і сприяння порозумінню, продемонструвала свою ефективність у різних контекстах. Попри довгу історію практики, протягом історії людства, довготривалі приклади вирішення політичних конфліктів, що набули воєнних дій є поодинокими. Боснійська війна, що характеризується етнічними та територіальними конфліктами, спричинила величезні страждання та гуманітарну кризу в 70 регіоні. Потреба у всеосяжному та тривалому врегулюванні спонукала до міжнародного втручання, і Дейтонська угода з’явилася в результаті значних посередницьких зусиль. Циклічність ізраїльсько-палестинських конфліктів свідчить про динамічність середовища та незацікавленність окремих членів світової спільноти в політичному урегулюванні конфлікту Сирійський конфлікт та його наслідки для регіону та Європи стали новим етапом оцінки та реалізації зовнішньої політики. ебажання ключових сторін конфлікту йти на значні компроміси було постійним викликом. Глибоко вкорінена ворожнеча, ідеологічні розбіжності та відсутність довіри між ворогуючими фракціями заважали знайти золоту середину під час переговорів. Це небажання йти на компроміс сприяє затягуванню конфлікту. Тривалий характер конфлікту призвів до важких гуманітарних наслідків, включаючи масове переміщення, загибель людей і кризу біженців. Терміновість вирішення цих гуманітарних викликів ускладнює процес посередництва, оскільки безпосередня спрямованість на полегшення страждань конкурує з довгостроковою метою досягнення політичного врегулювання. Існує ряд факторів, що сприяють підвищенню інтересу до західних моделей медіації в різних країнах Азії та Тихоокеанського регіону сьогодні, включаючи нездатність систем цивільного правосуддя впоратися зі зростаючим навантаженням справ (що викликає тривалі затримки), обмежені ресурси (наприклад, як юридична допомога), зростання витрат на судові процеси та невизначеність результатів, коли спір не грунтується на чіткому правовому принципі. [27] Демократичні та ринкові тенденції породжують занадто багато судових спорів, які суди можуть розглядати, і багато судових систем у регіоні не встигають за цією проблемою. Багато хто страждає від 71 недостатніх інституційних ресурсів і застарілих процедур, а учасники судового процесу та адвокати скаржаться на надмірну змагальність, тривалі та дорогі судові процеси, невиконувані судові рішення та невиконані судові справи. Інші фактори, що сприяють підвищенню інтересу до медіації в незахідних правових системах, включають: потребу зберегти поточні стосунки, люди вирішують зберегти контроль над своїм конфліктом або суперечкою та її вирішенням та/або потреба в приватності, щоб уникнути публічного приниження. або щоб зберегти обличчя. Крім того, у деяких країнах світу судові системи або відсутні, або корумповані. Враховуючи цю тенденцію до прийняття західних підходів, існує потреба розробити більш інклюзивні моделі медіації в незахідних країнах – моделі, які базуються на сильних сторонах місцевих традиційних практик – і розмістити їх у ширшій системі соціальної справедливості та прав людини. 72 ВИСНОВКИ Процес медіації є практикою, що застосовувалась як спосіб вирішення спорів чи конфліктів в досудовому форматі і була притаманною людству вже за часів перших цивілізацій. Це процес вирішення конфлікту, який включає нейтральну сторону та дві конфліктуючі сторони. Ця нейтральна сторона є посередником, функція якого полягає в врегулюванні розбіжностей між сторонами конфлікту. Основні принципи та цінності якими керуються медіатори це принципи відкритості до учасників, конфіденційності предмету диспуду, відкритого та ефективного діалогу, коли обидві сторони конфлікту зацікавлені в вирішенні. У світі, де традиційна дипломатія часто не може забезпечити стабільні міждержавні та внутрішньодержавні відносини, використання посередництва в управлінні політичними суперечками зростає. Медіація відіграє ключову роль у вирішенні політичних конфліктів, пропонуючи конструктивну та дипломатичну альтернативу. роль даного процесу, в цьому контексті, полягає в його здатності сприяти діалогу, сприяти порозумінню та прокладати шлях до стійких угод у ситуаціях, коли вкорінені політичні інтереси часто призводять до тривалих суперечок. Цілі миру, рівності, демократії та справедливості вимагають співпраці, поваги, чесності та емпатії – не лише в абстрактній політичній теорії, але як невід’ємних частин практичного вирішення проблем, переговорів і вирішення конфліктів, які дозволяють різноманітним громадам об’єднатися. і співіснують. Таким чином, медіація разом із діалогом та іншими процесами співпраці має бути довгостроковою метою прогресивних рухів принаймні з таких причин: 73 1. Медіація — це сучасна версія давньої традиції, що закликає мудрість і справедливість, щоб залікувати виправні розриви, які розділяють людей. Старійшини корінних племен, які представляють прощення та відродження, співчуття та мудрість, сьогодні представлені посередниками. 2. Медіація є принципом примирення та засобом соціального відновлення для людей, чиї розбіжності виходять за рамки їхньої здатності вирішити. 3. Медіація є найдемократичнішим методом вирішення конфлікту, оскільки сторони контролюють як процес, так і результати. 4. Медіація заохочує відповідальність за свої дії. Це вирішення проблем без ієрархії, влада без автократії, структура без бюрократії та справедливість без держави. 5. Посередництво – це перетворення зовнішніх обмежень у внутрішні. Це індивідуальне та групове самовизначення на практиці. 6. Невирішені конфлікти дорого обходяться будь-якому суспільству, будь то соціальні конфлікти, які виникають через нерівність та імперію; економічні конфлікти, які виникають через дефіцит та ієрархічний поділ праці; або політичні конфлікти, що виникають через автократію, хабарництво та корупцію еліт. Розробка систем посередництва, діалогу та вирішення конфліктів пропонує способи обговорення, вирішення та вирішення всього цього.[24] 7. Робити вигляд, що конфлікту немає або що він вирішиться сам собою, це все одно, що ігнорувати хворобу та сподіватися, що вона зникне. Посередництво — це унція профілактики, яка варта фунта лікування. 8. Медіація абсолютно без примусу. Це «відмерла» судова держава і судове майбутнє громадянського суспільства. 9. Принципи політичної та соціальної демократії в цілому можуть отримати суттєву користь від великих і малих програм посередництва однолітків, які використовують обраних волонтерів із районів, робочих 74 підрозділів, шкіл і громад для добровільного, швидкого та конфіденційного врегулювання суперечок. 10. Перешкода – шлях. Вирішуючи конфлікти в їхніх хронічних джерелах, ми дозволяємо окремим особам, групам і суспільствам еволюціонувати до більш високого рівня конфлікту та більш досконалих методів вирішення. 11. Стверджуючи та творчо поєднуючи складні, суперечливі, парадоксальні істини, ми робимо можливим ідентифікувати складні, вищого порядку, синергетичні рішення. Завдяки посередництву конфлікти можна висвітлити, обговорити та визнати, а в більшості випадків мирно вирішити. Спілкування можна покращити, а робочі відносини зміцнити, бажано до того, як вони стануть дисфункційними. Попри дотичність процесу медіації до кількох основних філософських концепцій, це є процес людської діяльності, а конкретно - організації та коррекції взаємодії, що не позбавлений недоліків. У ситуаціях з нерівністю влади медіація може бути неефективною у вирішенні кореневих проблем. Залежність від волі сторін та їхньої готовності до співпраці може обмежити успішність процесу. Відсутність механізмів юридичного забезпечення може призвести до невиконання угод, а відсутність участі громадськості може викликати критику. Медіація також може не враховувати культурні та політичні особливості, важливі у конфліктах. У разі складних багатосторонніх конфліктів координація та досягнення консенсусу може бути вкрай складним завданням. Приватність процесу може викликати сумніви та критику від тих, хто відчуває виключення їх ролі з процесу рішення. Медіація не завжди призводить до мирової угоди. Сторони можуть витратити свій час і гроші на посередництво лише для того, щоб виявити, що їхню справу має вирішити суд. Тому вибір посередництва є певним 75 ризиком. Крім того, якщо посередництво не вдасться, велика частина болючих моментів однієї сторони може бути вже представлена протилежній стороні, таким чином стаючи набагато менш корисною в наступному судовому процесі. Медіація може бути ефективним інструментом у політиці для досягнення врегулювання конфліктів та створення підгрунтя для майбутньої співпраці між сторонами, але вирішення на пряму залежить від повного дотримання есенційного для медіації нейтралітету та власного інтересу сторін, що не має додаткового втручання з-зовні, за прикладом Сирійського конфлікту, коли залучення різних сторін з відмінними інтересами до сирійського конфлікту сприяло боротьбі за владу та конкуруючим програмам. Регіональні та глобальні держави, кожна з яких підтримує різні фракції, часто переслідують свої геополітичні цілі, ускладнюючи процес посередництва. Взаємодія зовнішніх впливів часом затьмарювала спроби посадити конфліктуючі сторони за стіл переговорів. 76 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТРЕТУРИ 1. Медіація [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://web.archive.org/web/20170116124346/http://leksika.com.ua/13710425/l egal/mediatsiya 2. Незалежний посередник [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4. 3. Медіація // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 22. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://archive.org/details/literaturoznavchat2 4. Н. А. Мазаракі МЕДІАЦІЯ В УКРАЇНІ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА (ст.10) https://knute.edu.ua/file/MjIxNw==/01ffcf81126fede4df411eb651af38c1.pdf 5. Бережная И. Сумна доля альтернативних методів вирішення спорів в Україні [Електронний ресурс] / И. Бережная. – Режим доступу: http://blog.liga.net/user/ berezhnaya/article/2073.aspx (20.11.2010).https://web.archive.org/web/20220121085409/https://blog.liga.net/ user/berezhnaya/article/2073 6. . Геселев О. Зміна пануючого право розуміння як обов’язкова умова впровадження відновного правосуддя в Україні (філософськоправовий аспект) / О. Геселев // Право України. – 2010. – № 3. – С. 106–114. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://issuu.com/uccg/docs/geselev_pravoukr_3-2010 77 7. . Жмудь В. Запровадження процедури медіації (примирення) у законодавстві України / В. Жмудь // Юстініан. – 2007. – № 11. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://minjust.gov.ua/m/str_11347 8. Катаєва Е. Національні особливості медіації в Україні: досвід та перспективи / Е. Катаєва // Слово Національної школи суддів України. – 2013. – № 3. – С. 156-161. – Режим доступу: http://nbuv. gov.ua/j- pdf/cln_2013_3_23.pdf. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://rb.gy/zl29oa 9. Гаазька конференція 1907 Про мирне розв'язання міжнародних – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://ips.ligazakon.net/document/MU07053 10. Astor, H. (2007), 'Mediator Neutrality: Making Sense of Theory and Practice', Social & Legal Studies, vol. 16, pp. 221-239. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://journals.sagepub.com/doi/epdf/10.1177/0964663907076531 11. Astor, H. & Chinkin, C. (1992), Dispute Resolution in Australia, Butterworths, Sydney. 12. Avruch, K. Black, P & Simecca, J.A. (1991), Conflict Resolution: Cross-Cultural Perspectives, Greenwood Press, Connecticut. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/242598393_CROSS- CULTURAL_CONFLICT 13. Bagshaw, D. (2000), 'The Three M's-Mediation, Postmodernism, and the New Millennium', Mediation Quarterly, vol. 18, no. 3, 2001, pp. 205- 220. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/229518755_The_Three_Ms- Mediation_Postmodernism_and_the_New_Millennium 14. Bagshaw, D. (2003a), 'Contested Truths: Family Mediation, Diversity and Violence Against Women', in Pammer, WJ & Killian, J. (eds), 78 Handbook of Conflict Management, Marcel Dekker, Inc, New York, pp. 49-84. – [Електронний ресурс].– Режим доступу:https://www.taylorfrancis.com/books/edit/10.4324/9781482276305/ha ndbook-conflict-management-william-pammer-jack-rabin-jerri-killian 15. Bagshaw, D. (2003b), 'Language, power and mediation', Australasian Dispute Resolution Journal, vol. 14, no. 2, pp. 130-141. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/281490052_Bagshaw_D_May_2003_ Language_power_and_mediation_Australasian_Dispute_Resolution_Journal_V ol_14_No_2_pages_130-141 16. Bagshaw, D. (2005), 'Self-reflexivity and the reflective question: broadening perspectives in mediation', The Arbitrator and Mediator, 30th Anniversary Special Edition, vol. 24, no. 2, pp. 1-8. http://www5.austlii.edu.au/au/journals/ANZRIArbMedr/2005/18.pdf 17. Bagshaw, D. (2006), 'Language, Power and Gendered Identities: The Reflexive Social Worker', Women in Welfare Education, vol. 8, pp. 1-11. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.academia.edu/23079869/Women_educating_each_other_women_i n_safe_and_equal_relationships 18. Bagshaw, D. (2008), 'Family violence and mediation. Does culture make a difference?', Fourth Asia Pacific Mediation Forum Conference. Mediation in the Asia Pacific: Constraints and Challenges, International Islamic University, Kuala Lumpur, Malaysia, 16- 18 June. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://find.library.unisa.edu.au/discovery/fulldisplay/alma9915911255301831/ 61USOUTHAUS_INST:ROR 19. Bagshaw, D. (2009a), 'Mediation of marital disputes in Muslim families in Malaysia', in Bagshaw, D. & Porter, E. (eds), Mediation in the Asia- Pacific region. Transforming conflicts and building peace, Routledge, New York. 79 – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/281489712_Bagshaw_Dale_Mediatio n_of_Marital_Disputes_in_Muslim_Families_in_Malaysia_Chapter_7_in_Bags haw_Porter_E_Eds_Mediation_in_the_Asia- Pacific_Region_Transforming_Conflict_and_Building_Peace_Routledge_New_ 20. Bagshaw, D. (2009b), 'Challenging Western Constructs of Mediation', in Bagshaw, D & Porter, E (eds), Mediation in the Asia-Pacific Region. Transforming conflicts and building peace Routledge, New York & London. Bagshaw, D. & Porter, E. (eds) (2009), Mediation in the Asia-Pacific. Transforming Conflict and Building Peace, Routledge, New York & London. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/281489910_Bagshaw_Dale_Challengi ng_Western_Constructs_of_Mediation_Chapter_1_in_Bagshaw_Porter_E_Eds_ Mediation_in_the_Asia- Pacific_Region_Transforming_Conflict_and_Building_Peace_Routledge_New_ York_London_2009_ 21. Bauman, T. & Williams, R. (2004), 'The Business of Process. Research issues in managing indigenous decision-making and disputes in land', AIATSIS Research Discussion Paper, no. 13. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www5.austlii.edu.au/au/journals/LRightsLaws/2005/2.pdf 22. Behrendt, L. & Kelly, L. (2008), Resolving Indigenous Disputes. Land Conflict and Beyond, The Federation Press, Annadale, NSW. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=yhTp_CwVwtsC&printsec=frontcover& hl=uk#v=onepage&q&f=false 23. Boulle, L. (2005), Mediation: Principles, process, practice, Second edn, LexisNexis, New South Wales. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.jstor.org/stable/26928945 80 24. Bush, R. & Folger, J. (1994), The Promise of Mediation: Responding to Conflict Through Empowerment and Recognition, Jossey-Bass, San Francisco. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://search.worldcat.org/title/promise-of-mediation-responding-to-conflict- through-empowerment-and-recognition/oclc/30700406 25. Curle, A. (1971), Making Peace, Tavistock Publications, London. Curle, A. (1991), Tools for Transformation, Hawthorne Press, London. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.hawthornpress.com/wp- content/uploads/2016/09/9781907359798.pdf 26. Deutsch, M. (1973), The Resolution of Conflict: Constructive and Destructive Processes, Yale University Press, New Haven and London. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://inclassreadings.files.wordpress.com/2018/07/handbook-of-conflict- resolution.pdf 27. Dinnen, S. (2003), Restorative Justice in the Pacific Islands: An Introduction, Pandanus Books, Canberra. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/326602304_Restorative_justice_in_th e_pacific_islands_An_introduction 28. Fine, M. (1994), 'Working the Hyphens: Reinventing Self and Other in Qualitative Research', in Denzin, N & Lincoln, Y (eds), Handbook of Qualitative Research, SAGE Publications, Thousand Oaks, California, pp. 70-82. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.scirp.org/(S(i43dyn45teexjx455qlt3d2q))/reference/ReferencesPap ers.aspx?ReferenceID=882976 29. Folberg, J. & Taylor, A. (1984), Mediation: A Comprehensive Guide to Resolving Conflict without Litigation., Jossey Bass, San Francisco. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.beyondintractability.org/bksum/folberg-mediation 81 30. Folger, J.P. & Bush, R.A.B. (eds) (2001), Designing Mediation Approaches to Training and Practice within a Transformative Framework, The Institute for the Study of Conflict Transformation, New York. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.jstor.org/stable/26928945 31. Friere, P. (1990), Pedagogy of the Oppressed, Seabury Press, New York. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://envs.ucsc.edu/internships/internship-readings/freire-pedagogy-of-the- oppressed.pdf 32. Galtung, J. (1990), 'International Development in Human Perspective', in Burton, J (ed), Conflict: Human Needs Theory, St Martin's Press, New York. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://sk.sagepub.com/books/therapeutic-family-mediation 33. Irving, H. & Benjamin, M. (2002), Therapeutic Family Mediation. Helping Families to Resolve Conflict, SAGE Publications, Thousand Oaks. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://sk.sagepub.com/books/therapeutic-family-mediation 34. Keshavjee, M. (2002), 'Alternative Dispute Resolution: Its Resonance in Muslim Thought and Future Directions', Ismaili Centre Lecture Series, The Institute of Ismaili Studies, London. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.iis.ac.uk/media/4lre2ct1/keshavjee_adr- 144515351.pdf 35. Lang, M & Taylor, A. (2000), The Making of a Mediator: Developing Artistry in Practice., Jossey-Bass, San Francisco. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.beyondintractability.org/bksum/lang- making 36. LeBaron, M. (2001), Conflict and culture: a literature review and bibliography, Rev. edn, Institute for Dispute Resolution, University of Victoria, Victoria, B.C. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: 82 https://search.worldcat.org/title/bridging-cultural-conflicts-a-new-approach-for- a-changing-world/oclc/51178388 37. LeBaron, M. (2003a), Bridging Cultural Conflicts, Jossey-Bass, San Francisco. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://books.google.com.ua/books/about/Bridging_Cultural_Conflicts.html?id= 2Y19AAAAMAAJ&redir_esc=y 38. LeBaron, M.(2003b), Cross-Cultural Communication, viewed October 22, 2007, – [Електронний ресурс].– Режим доступу: <http://www.beyondintractability.org/essay/cross- cultural_communication/?nid=1188>. 39. LeBaron, M. accessed 17/10/2007, Mediation and Multicultural Reality, viewed October 17, – [Електронний ресурс].– Режим доступу: <http://www.gmu.edu/academics/pcs/lebaron.htm>. 40. Lederach, J.P. (1995), Preparing for Peace. Conflict Transformation Across Cultures, Syracuse University Press, New York. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.scirp.org/(S(czeh2tfqyw2orz553k1w0r45))/reference/referencespap ers.aspx?referenceid=2286957 41. Lincoln, Y. & Denzin, N. (1994), 'The Fifth Moment’, in Denzin, N & Lincoln, Y (eds), Handbook of Qualitative Research, SAGE Publications, Thousand Oaks, Sage Publications. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.daneshnamehicsa.ir/userfiles/files/1/9- %20The%20SAGE%20Handbook%20of%20Qualitative%20Research.pdf 42. Dale Bagshaw Mediation in the World Today: Opportunities and Challenges – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://core.ac.uk/download/pdf/297018241.pdf 43. Maiese, M. (2005), Knowledge Base Essay:Theories of Knowledge & Folk Knowledge, Conflict Research Consortium, University of Colorado, 83 Boulder, – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.beyondintractability.org/essay/knowledge_theories 44. McCarthy, T. (ed.) (1997), Rethinking Theories of Victimology. Men's Violence Against Women., SAGE publications, Thousand Oaks,California. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/283101682_Violence_Against_Wome n_Criminological_perspectives_on_men's_violences 45. McHoul, A. & Grace, W. (1993), The Foucault Primer: Discourse, power and the subject, Melbourne University Press, Melbourne. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.academia.edu/11855789/A_Foucault_primer 46. Ісая Берлін Four Essays on Liberty(c.130) – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://archive.org/details/fouressaysonlibe0000berl/page/130/mode/2up?view=t heater 47. Moore, C. (2003), The Mediation Process. Practical Strategies for Resolving Conflict, 3rd edn, San Francisco, Jossey-Bass. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.beyondintractability.org/bksum/moore- mediation 48. Чарльз Тейлор “Секулярна доба” – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Taylor_Charles/Sekuliarna_doba_Knyha_1.pdf? 49. National Alternative Dispute Resolution Advisory Council (2003), Dispute Resolution Terms, NADRAC, Canberra, viewed October 2, – [Електронний ресурс].– Режим доступу: <http://www.nadrac.gov.au/agd/www/Disputeresolutionhome.nsf/Page/RWPA5 559F4525 4849B3CA256D9F002714A9?OpenDocument#_toc50801136>. 50. National Alternative Dispute Resolution Advisory Council (2006), Indigenous Dispute Resolution and Conflict Management, Australian 84 Government, Canberra. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.scribd.com/document/51693600/Indigenous-Dispute-Resolution- and-Conflict-Management 51. O'Donnell, M. (1995), 'Mediation within Aboriginal Communities: Issues and Challenges', in Hazelehurst, KM (ed), Popular Justice and Community Regeneration. Pathways of Indigenous Reform, Praeger, Westport, Connecticut & London, pp. 89-102. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www8.austlii.edu.au/cgi- bin/viewdoc/au/journals/IndigLawB/2002/4.html 52. Peace and Democracy Foundation (2004), The report about research on Customary Dispute Resolution and Proposed Mediation Model for the Democratic Republic of Timor-Leste, Dili. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://shorturl.at/gkqGL 53. Penna, S & O'Brien, M. (1996), 'Postmodernism and Social Policy: A Small Step Forwards?', Journal of Social Policy, vol. 25, no. 1, pp. 39-61. – [Електронний ресурс].– Режим доступу:https://shorturl.at/deX27 54. Pickering, M. (2001), Stereotyping: the politics of representation, Palgrave, New York. Pringle, K.L. (1996), – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/248648711_Stereotyping_The_Politic s_of_Representation 55. Aboriginal Mediation: One Step Towards Re-Empowerment', Australian Dispute Resolution Journal, vol. 7, no. 4, pp. 253-270. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www8.austlii.edu.au/cgi- bin/viewdoc/au/journals/IndigLawB/2002/4.html 56. Ribbens, J. (1989), 'Interviewing: an "unnatural situation"?', Women's Studies International Forum, vol. 12, no. 6, pp. 579-592. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://journals.sagepub.com/doi/epdf/10.1177/0038038598032004005 85 57. Ting-Toomey, S. & Oetzel, J.G. (2001), Managing Intercultural Conflict Effectively, SAGE Publications, Thousand Oaks, California. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://sk.sagepub.com/books/managing-intercultural-conflict- effectively/n2.xml 58. Winslade, J. & Monk, G. (2000), Narrative Mediation. A New Approach to Conflict Resolution., Jossey-Bass, San Francisco. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/240132907_Narrative_Mediation_A_ New_Approach_to_Conflict_Resolution 59. Гегель “Феноменологія духу – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Hegel_Georg/Fenomenolohia_Dukhu.pdf? 60. Жан-Поль Сартр “Буття та ніщо” – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://shorturl.at/gsxyM 61. Закон України “Про Медіацію” – [Електронний ресурс].– Режим доступу:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1875-20#Text 62. What is ADR – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://ww2.nycourts.gov/ip/adr/What_Is_ADR.shtml 63. United Nations Convention on International Settlement Agreements Resulting from Mediation – [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/media- documents/EN/Texts/UNCITRAL/Arbitration/mediation_convention_v1900316 _eng.pdf 86