ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6935| Title: | Цінності як основа безпекового виміру геополітики |
| Authors: | Бойко, Анжела Іванівна Сич, Денис Сергійович |
| Keywords: | цінності;геополітика;безпека;ціннісні системи;ціннісні орієнтири;ціннісні конфлікти;глобалізація |
| Issue Date: | 2024 |
| Abstract: | Кваліфікаційна робота «Цінності як основа безпекового виміру геополітики» присвячена аналізу того, яким чином взаємозалежні поняття “цінність” та “безпека”; визначенню їхнього місця у глобалізаційних процесах, порядку їхнього впливу на світовий устрій; дослідженню того,чи є цінності актуальним гравцем у конструюванні безпеки геополітики. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: визначено яким чином цінності впливають на різні рівні безпеки сучасної людини, у який спосіб досягається визначення ціннісної парадигми різних соціальних культур світу, яким чином глобалізаційні процеси впливають на шлях цінностей у бутті людства. Робота складається із 2 розділів, 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6935 |
| Appears in Collections: | 033 Філософія (Політична філософія) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Сич.pdf Restricted Access | 702.99 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ КАФЕДРА ФІЛОСОФСЬКИХ І ПОЛІТИЧНИХ НАУК Допущено до захисту Завідувач кафедри філософських і політичних наук Анжела БОЙКО « ___» _____________2024 р. КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА Тема роботи: Цінності як основа безпекового виміру геополітики ступінь вищої освіти: другий (магістерський) галузь знань 03 «Гуманітарні науки» спеціальність 033 Філософія Освітня програма Політична філософія Сич Денис Сергійович Науковий керівник Бойко Анжела Іванівна доктор філософських наук, професор ЧЕРКАСИ 2024 ЗМІСТ Вступ………………………………………………………………………..………...3 Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження цінностей в геополітиці..5 1.1. Співвідношення категорій “цінність” та “безпека” в геополітиці……..5 1.2. Взаємозв’язок ціннісних та геополітичних факторів у сучасному світі…………………………………………………………………………………..18 1.3. Компаративний аналіз ціннісних систем………………………………29 1.4. Дискурс-аналіз ціннісних основ геополітики………………………….41 Розділ 2. Особливості реалізації ціннісних пріоритетів у сучасному геополітичному просторі…………………………………………………………...49 2.1. Трансформація ціннісних орієнтирів у період глобалізації………….50 2.2. Ціннісні конфлікти та їх вплив на міжнародну безпеку………………64 2.3. Особливості формування системи національних цінностей в Україні в контексті безпеки…………………………………………………………………...71 Загальні висновки…………………………………………………………………..84 2 Вступ У дипломній роботі досліджується як корелюються цінності та безпека у сучасній світовій політичній парадигмі – геополітиці. Визначається яким чином цінності впливають на формування безпеки, починаючи від окремого індивіда, закінчуючи світовим порядком. Актуальність теми визначається трансформацією цінностей на міжнародній арені. Європейсько-атлантичний світ цілком зацікавлений у трактуванні цінностей, які є головним конструктом свідомості їх громадян, а також громадян інших частин світу. Сучасний світ перебуває у стані глибокої трансформації міжнародних відносин, де класичні механізми взаємодії держав руйнуються. До прикладу, війна в росії проти України є яскравим прикладом боротьби за цивілізаційні цінності та право на самовизначення. Відбувається переформатування глобальної безпекової архітектури шляхом зіткнення двох ціннісних парадигм – демократичної та авторитарної. Кожна зацікавлена у представленні власного ціннісного плану розвитку світу та звичайного життя. На сьогодні перед нами постає необхідність у захисті ідентичності як фундаментальної безпекової категорії. Тому ця тема розкриває глибинні механізми сучасних геополітичних процесів, де цінності перетворюються з абстрактних категорій на реальний інструмент боротьби та впливу. Дослідження цінностей як ключового гравця у формуванні безпеки здійснюється шляхом опрацювання теоретичного матеріалу робіт, досліджень наукових дослідників, порівняльному аналізі існуючих ціннісних систем, моніторингу дискурс-аналізу сучасного інформаційного простору у соціально- політичній сфері. Завданням кваліфікаційної роботи є визначити яким чином, цінності впливають на різні рівні безпеки сучасної людини. У який спосіб досягається визначення ціннісної парадигми різних соціальних культур світу. Яким чином глобалізаційні процеси впливають на шлях цінностей у бутті людства. 3 Та наскільки важливим є феномен цінності у безпеці людини, спільноти, країни чи навіть світу. Мета роботи: Проаналізувати яким чином взаємозалежні поняття “цінність” та “безпека”. Визначити їхнє місце у глобалізаційних процесах, порядок їхнього впливу на світовий устрій. Дослідити чи є цінності актуальним гравцем у конструюванні безпеки геополітики. Предмет дослідження: роль і вплив ціннісних орієнтацій та систем цінностей на формування безпекових стратегій та геополітичних рішень держав Об’єкт дослідження: Безпековий вимір сучасної геополітики 4 Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження цінностей в геополітиці 1.1. Співвідношення категорій “цінність” та “безпека” в геополітиці Геополітика є виміром взаємодії усіх існуючих форм державних політик та відповідно соціальних думок. Не має такого місця в геополітичному просторі XXI століття, яке не оперувало терміном “інтерес”. Навіть сам факт життя спонукає людську істоту мати інтерес до продовження життя, або ж, його закінчення. Так чи інакше, на нашу думку, зацікавленість людського мозку впродовж його життя оперує двома показниками - “життя” та “смерть”. Людина прагне вижити, а не померти, що може проявлятися у звичайному соціально- побутовому житті: питання економічної, фізичної, духовної безпеки. Ці базові людські устремління до виживання та безпеки безпосередньо транслюються на рівень держав та їхніх взаємовідносин у геополітичному вимірі. Держави, як колективні суб’єкти, також оперують категоріями “життя” та “смерті”, намагаючись забезпечити власну безпеку та реалізувати національні інтереси. У цьому контексті цінності та їх захист стають ключовими чинниками, що визначають поведінку держав на міжнародній арені. Боротьба за виживання та безпеку може зумовлювати жорстку конкуренцію та конфлікти між різними державними утвореннями. Застосування військової сили, економічні санкції, інформаційні війни - усі ці інструменти використовуються державами для досягнення власних інтересів та убезпечення себе від загроз. Таким чином, геополітика стає ареною реалізації базових людських прагнень через призму національних інтересів суверенних держав. Здатність систем до самозбереження еволюціонувала від простого розрізнення загроз до складного ціннісного сприйняття реальності, де безпека постає як базова цінність існування. У контексті аксіології безпеки важливим є не лише механічне виявлення загроз, але й їх оцінка крізь призму системи цінностей. Цінності визначають, що 5 саме підлягає захисту, формують ієрархію пріоритетів безпеки та впливають на вибір способів протидії загрозам. Сприйняття небезпеки відбувається через оцінку потенційної шкоди для значущих цінностей системи. Це дозволяє не лише реагувати на прямі загрози, але й прогнозувати ризики для ціннісних орієнтирів, що є особливо важливим у контексті геополітичної безпеки, де захист національних цінностей та інтересів відіграє ключову роль. Сутність безпеки полягає в активному, свідомому збереженні цінностей через випереджальну оцінку можливих деструктивних впливів. У контексті геополітичної безпеки важливо розмежувати поняття “національна безпека” та “безпека держави”. Безпека держави є ширшим поняттям, що охоплює захист як території, так і населення, включаючи систему фундаментальних цінностей: збереження народу і державності, політичний суверенітет, соціально-економічний добробут та культурну ідентичність. Національна безпека натомість фокусується на захисті екзистенційних цінностей народу, які забезпечують його виживання навіть за умов втрати державності. Це особливо актуально в контексті глобалізації, де національна безпека виходить за межі державних інтересів, формуючи окремий вимір, що не належить до сфери міжнародної безпеки. Концепція національної безпеки зародилася в американській зовнішньополітичній думці на початку XX століття. Її перше офіційне використання пов’язане з президентом Теодором Рузвельтом, який у 1904 році обґрунтував анексію зони Панамського каналу через призму національних безпекових інтересів США [1, c. 17]. Еволюція безпекового мислення привела до розширення поняття національної безпеки від суто військово-політичного до комплексного підходу, що включає захист фундаментальних цінностей нації. А гоеополітичний вимір національної безпеки став тісно пов’язаний з системою цінностей, які визначають пріоритети зовнішньої політики держави: територіальну цілісність 6 як базову цінність, економічний суверенітет, культурну ідентичність, політичну незалежність. Розуміння безпеки через ціннісні орієнтири у геополітиці є одним з ключових аспектів, який визначає поведінку та стратегії держав на міжнародній арені. Ці дві категорії часто контрастують та балансують одна одну, створюючи складну динаміку в міжнародних відносинах. Часто в поле безпеки відноситься безпека цінностей суспільства, і навпаки, питання безпеки (духовної, матеріальної) виступає цінністю, яка є складовою частиною повного спектру цінностей окремого суспільства. З одного боку, держави прагнуть захистити та просувати свої національні інтереси, цінності та ідентичність на глобальному рівні. Це може включати в себе економічні, ідеологічні, культурні чи інші аспекти. Держави намагаються збільшувати свій вплив та отримувати вигоди, навіть якщо це може впливати на розвиток подій в інших державах. Тобто, не дивлячись на дипломатичну культуру на геополітичному рівні, яку прийнято дотримуватися для гарних дипломатичних відносин, ми висуваємо думку, що головним інтересом кожного суспільства є національний інтерес, який є елементом політичного простору держав. У свою чергу національний інтерес формується, впроваджується та діє в контексті цінностей тієї спільноти чи цивілізації в якій впроваджується. Таким чином, держави змушені знаходити баланс між просуванням своїх цінностей та забезпеченням власної безпеки. Цей баланс постійно змінюється в залежності від геополітичної ситуації, розстановки сил, викликів та загроз. Іноді держави жертвують своїми цінностями заради підвищення рівня безпеки, в інших випадках - навпаки. “Безпека може також визначатися як стан і тенденція розвитку захищеності життєво важливих інтересів соціуму і його структур від внутрішніх і зовнішніх загроз”, як “результат соціальної діяльності щодо забезпечення безпеки особистості, суспільства, держави” – така позиція Амро Альвана [2, c. 72]. Копенгагенська школа безпекових досліджень, зокрема через праці Барі Бузана та його колег, запропонувала революційне розуміння концепції безпеки 7 через призму процесу сек’юритизації (securitization) - соціально-політичний процес, через який актор декларує певне питання, явище чи суб’єкта як екзистенційну загрозу для визначеного референтного об’єкта (держави, суспільства, навколишнього середовища тощо), що легітимізує застосування надзвичайних заходів, які виходять за межі усталених політичних процедур, за умови прийняття такого трактування релевантною аудиторією. За їхньою теорією, “безпека” виступає особливим дискурсивним актом, що трансформує звичайні політичні питання у площину екзистенційних загроз. Бузан показує, що цей процес виходить за межі традиційної політичної логіки, створюючи особливий вимір політичної дії або навіть підіймаючись над нею. Сек’юритизація постає складним герменевтичним процесом інтерпретації та легітимації виключних станів у політичному просторі. Її онтологічна сутність полягає в здатності перетворювати латентні соціальні напруження на експліцитні екзистенційні загрози, які радикально трансформують горизонт політичної дії. Науковці Копенгагенської школи розробили триступеневу модель політичного процесу: від неполітизованих питань (які перебувають поза публічним обговоренням), через політизовані (що стають предметом публічної політики та урядових рішень), до сек’юритизованих проблем (які представляються як екзистенційні загрози, що вимагають надзвичайних заходів). Таким чином, позиціонування питань на цьому спектрі не є фіксованим – воно залежить від конкретного контексту та може змінюватися. Вони наводять приклади того, як різні держави по-різному підходять до сек’юритизації: одні перетворюють релігію на питання безпеки (як-от Іран чи Саудівська Аравія), інші – ні (як Франція чи США); одні сек’юритизують культуру (колишній СРСР), інші залишають її в політичній площині (Велика Британія) [3, c. 23-24]. Прагнення кожної держави забезпечити власну безпеку парадоксально створює системну небезпеку, оскільки дії держав у сфері національної безпеки можуть взаємно посилювати напруженість і збільшувати ризик війни. В контексті сучасної військових технологій національна безпека перетворюється на питання виживання не просто окремих держав, а й усього 8 людства, де війна розглядається як потенційна загроза безперервності існування людського виду. Бузан підкреслює, що національна безпека - це не просто технічне питання, а визнана важливість, яка вимагає системного, глибокого переосмислення міжнародних відносин. У контексті теорії міжнародної політики Кеннета Уолтса міжнародні відносини виступають як перманентний стан конкуренції та потенційної загрози, де безпека держави є фундаментальною цінністю та визначальним мотивом поведінки. Неореалістична концепція Уолтса розглядає безпеку як багаторівневу систему, де держави змушені постійно оцінювати власну вразливість та потенційні ризики в умовах анархічного міжнародного середовища. Безпека розуміється не просто як військовий потенціал, а як комплексна здатність держави протистояти зовнішнім викликам та забезпечувати власне виживання. Ключова теза полягає в тому, що міжнародна безпека формується через баланс сил та балансування загроз, де кожна держава прагне не лише захистити себе, але й максимізувати власні стратегічні можливості. Держави розглядаються як раціональні актори, що постійно калькулюють власні безпекові ризики, укладають ситуативні союзи та готові до конкуренції задля забезпечення національних інтересів. Тобто, безпека для людини виступає не як перманентне явище, а як можливість, яка досягається противагу небезпеці. К. Уолтс скептично ставиться до можливості повної безпеки в міжнародній системі, розглядаючи її як перманентний процес адаптації та балансування. Глобалізація не знижує рівень безпекових загроз, а навпаки - ускладнює безпекове середовище, змушуючи держави постійно трансформувати власні стратегії забезпечення національної безпеки [4, c. 7-8]. На основі проаналізованих джерел пропонуємо авторське бачення поняття “Безпека” - системна аксіологічна категорія самозбереження, що еволюціонує від елементарного розпізнавання загроз до складного ціннісно-орієнтованого сприйняття реальності, яка: 1. Забезпечує захист базових цінностей системи 9 2. Формує ієрархію пріоритетів збереження 3. Включає механізми прогнозування та превентивної оцінки ризиків 4. Детермінується системою ціннісних орієнтирів 5. Передбачає здатність до адаптивного реагування на потенційні загрози Ключовим є розуміння, що співвідношення “цінність-безпека” є динамічним, контекстуальним та індивідуальним для кожної держави. Цінності суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами їх життєдіяльності, одним із фактором розгортання політичного буття. Звідси, чим ближчі питання “цінності” різних суспільств, тим ближчий їх взаємозв’язок у питанні безпеки, і навпаки. Хай там як, на нашу думку, термін “цінність” не може мати єдиного визначеного порядку трактування й розвивається в рамках дихотомії об’єктивного та суб’єктивного. Цінності як основа світогляду, мотивації та поведінки людини, соціальних груп і суспільств матимуть різні форми прояву залежно від місця та суб’єкту оцінки, ситуації, що склалася, або складеться, історичних передумов контакту двох суб’єктів чи держав. Один індивід може продукувати як об’єктивний, так і суб’єктивний зміст цінностей, які він відстоює та якими керується, відповідно до обставин. Природа цінностей, за Емілем Дюркгеймом, допомагає нам визначити їх соціальну генезу. Дюркгейм долає класичну дихотомію емпіризму та апріоризму, розробляючи унікальний соціологічний підхід до вивчення цінностей, який поєднує трансцендентне та іманентне розуміння. Підхід Дюркгейма дозволяє розуміти цінності як такі, що не є наперед заданими абстракціями, але народжуються безпосередньо в соціальному середовищі. Суспільство виступає одночасно джерелом і контекстом формування цінностей, що принципово змінює попередні філософські парадигми. Епістемологічний вимір дослідження передбачає, що цінності доступні науковому пізнанню, перебувають у площині між суб’єктом та об’єктом і можуть бути раціонально осмислені. Вводячи поняття “духовних соціальних фактів”, 10 Дюркгейм створює принципово новий концептуальний апарат для вивчення ціннісних систем. Соціальна онтологія в інтерпретації Дюркгейма розглядає суспільство як складну реальність, що є водночас емпіричною і трансцендентною системою, яка виступає простором генерації та акумуляції цінностей. Методологічні інновації полягають у запропонованому соціологічному методі вивчення цінностей, де вони розглядаються як динамічні соціальні конструкти з чітким наголосом на можливості їх наукового пояснення. Принципова методологічна установка Дюркгейма – “пояснення соціального соціальним” - розглядає соціальні явища крізь призму внутрішніх механізмів самоорганізації суспільства, де ідеї та цінності не є зовнішніми щодо соціальної реальності, а становлять її іманентну структуру. Ключова значущість підходу полягає в розрізненні понять “норми” і “цінності”. Норми інтерпретуються як зовнішні правила поведінки, створені людством для оптимальної соціальної взаємодії. Їх примусовий характер забезпечує безпосередню регуляцію соціальних відносин через механізм зовнішнього контролю. Цінності постають як внутрішні суб’єктивні переконання, що мають глибший, теоретичний характер. Їх дієвість забезпечується не зовнішнім примусом, а моральним авторитетом суспільства та внутрішньою моральною досконалістю індивідів. Це принципово змінює розуміння соціальної регуляції - від зовнішнього примусу до внутрішньої мотивації. Норми і цінності, за Дюркгеймом, інтегруються в саму тканину соціального життя, перетворюючись на його неодмінні атрибути. Вони не є чимось зовнішнім або штучно нав’язаним, але становлять органічну частину соціальної реальності, її внутрішню логіку та форму самоорганізації. Особливо важливим є механізм зовнішньої соціальної детермінації через ціннісну орієнтацію людини. Це означає, що соціальний контроль здійснюється не стільки через пряме примушування, скільки через формування внутрішніх переконань, які стають природньою формою регуляції соціальної поведінки. 11 Ключова теза полягає в тому, що соціальні норми не є простим агрегатом індивідуальних волевиявлень, але становлять надіндивідуальну реальність, яка чинить примусовий вплив на особистість. Цей примус не є виключно репресивним - він також включає механізми інтеріоризації та легітимації соціальних норм через систему цінностей. Сучасна аксіологія керується суб’єктною природою цінностей людини. Людина наділяє світ та її середовище значеннями, що є елементом культури. Цінності виступають як потреби та інтереси людини: матеріальні та духовні. Вони класифікуються за рівнем від індивідуальних до соціальних, а далі національні, найвищим рівнем є загальнолюдський. Але вважаємо, що жоден з них не має право на існування, без об’єктивних причин формування цінності. Кожна цінність як життєвий інтерес виходить з інтересу в забезпеченні якості життя. М. Рокіч розглядає системи цінностей як стабільну систему переконань, яка стосується оптимальних моделей поведінки або кінцевих станів у контексті їх відносної важливості: “...стійке переконання, специфічний вид поведінки або кінцева мета існування, що є особисто або соціально кращою, ніж протилежний або зворотний вид поведінки.” [5, c. 2]. З аксіологічної точки зору “цінність” як категорія пізнання розкриває особливості сприйняття світу людиною, що дозволяє глибше зрозуміти специфіку суспільства, культури та людської діяльності. В онтології цінність як категорія буття виступає як ключовий елемент матеріальної етики, основа морального обов’язку. Вона передбачає наявність оцінюючого аспекту як онтологічної сутності людини, що існує одночасно на суспільному і особистісному, об’єктивному і суб’єктивному рівнях, що перебувають у діалектичній взаємодії. У гносеології цінність трактують як категорію істини, з акцентом на точності відображення об’єкта, на визначенні того, що є істинним і які критерії її оцінки. Аксіологічна концепція безпеки розкриває складну структуровану систему захисту, що інтегрує гносеологічний, онтологічний та аксіологічний виміри людського буття. Цінність постає фундаментальним механізмом пізнання та 12 оцінки загроз, який забезпечує діалектичну взаємодію суб’єктивних та об’єктивних рівнів безпеки. Її онтологічна сутність виявляється в здатності формувати морально-етичний імператив захисту, що включає як індивідуальні, так і колективні стратегії убезпечення. Гносеологічний аспект цінності реалізується через механізми точної ідентифікації та інтерпретації потенційних ризиків, де критерієм виступає не лише формальна логіка, але й глибинні смислові контексти культурної та особистісної реальності. Таким чином, безпека постає як динамічна, багаторівнева система, що перманентно трансформується через постійну реінтерпретацію цінностей та переоцінку загроз. Шалом Шварц доводить, що цінності не є ізольованими, а утворюють динамічну систему взаємопов’язаних елементів. Деякі цінності є сумісними, інші - конфліктними. Коли цінності актуалізуються, вони набувають потужного афективного забарвлення, перетворюючись на екзистенційні маркери самоідентифікації [6, c. 26]. Розглянемо цінність незалежності як приклад онтологічного переживання: для суб’єкта, для якого незалежність є визначальною цінністю, це не просто абстрактний принцип, а спосіб самоздійснення. Загроза незалежності викликає не просто занепокоєння, а глибоке емоційне збурення — свого роду екзистенційну тривогу. Відчуття безпорадності перед обставинами, що обмежують свободу, занурює такого індивіда в стан екзистенційного розпачу, руйнуючи внутрішню цілісність. І навпаки, можливість реалізації незалежності породжує не просту радість, а стан онтологічної повноти, самоствердження та автентичності. Це момент торжества суб’єктності, коли індивід відчуває себе автором власного буття. Згідно поглядів Ш. Шварца цінності є унікальним соціально- психологічним феноменом, що виходять за межі конкретних ситуативних обмежень. Вони становлять складну систему орієнтирів, які визначають поведінку особистості в різних життєвих контекстах [7, c.3]. Ключові характеристики цінностей включають їх трансситуативну природу, здатність слугувати стандартами оцінки та критеріями вибору. На відміну від вузьких норм та установок, цінності мають універсальний характер і можуть бути 13 застосовані в різних сферах життя - від професійної діяльності до особистих стосунків. Виконуючи роль внутрішнього орієнтира, цінності дозволяють індивіду приймати рішення та оцінювати дії з позиції особистісно значущих критеріїв. Важливою особливістю є їх неусвідомлений характер - людина зазвичай не рефлексує ціннісні механізми, доки не постає перед складним моральним вибором. На нашу думку, принципова особливість ціннісної системи - її ієрархічність. Кожна особистість формує унікальну ієрархію пріоритетів, де одні цінності мають вищий статус порівняно з іншими. Ця ієрархія характеризує внутрішній світ особистості, демонструючи її глибинні орієнтації. Це своєю чергою визначає характер цінностей як релятивний, оскільки будь-яка дія або поведінка зазвичай пов’язана з множинними ціннісними вимірами. Наприклад, одна дія може одночасно виражати традиційні уявлення, демонструвати прагнення до новизни та відповідати принципам групової солідарності. У своїй Теорії універсальних цінностей Ш. Шварц класифікує цінності за кількома основними категоріями, які відображають різні мотиваційні потреби: 1. Самостійність (Self-Direction) - Цінність свободи вибору та незалежності у мисленні та діях. Тут метою постає самостійна думка, дія чи вибір, які вчиняє індивід. 2. Стимуляція (Stimulation) - Пошук нових вражень і відчуттів. Метою індивіда виступає азарт, пошук нового, бажання викликів у житті. Цінності стимуляції зосереджуються на потребі в різноманітті та нових враженнях для підтримки позитивного рівня енергії та активності, що тісно пов’язано з бажанням самостійно визначати свій шлях у житті. 3. Гедонізм (Hedonism) - Пошук задоволення та насолоди життям. Мета визначається у пошуку задоволення, або чуттєвого задоволення для себе. 4. Досягнення (Achievement) - Прагнення до успіху та визнання. Досягнення визнання та соціального статусу через демонстрацію професійної майстерності та відповідності суспільним очікуванням щодо компетентності у певній сфері діяльності. Це механізм самоствердження особистості через 14 підтвердження власної цінності відповідно до встановлених суспільством критеріїв успіху. 5. Сила\Влада (Power) - Прагнення до домінування та отримання суспільного схвалення через встановлення впливу над ситуаціями, процесами, людьми чи ресурсами, що виражається у потребі здобуття авторитету та соціальної легітимації власної влади. 6. Безпека (Security) - Прагнення до стабільності, порядку та захищеності. Прагнення до соціального порядку, стійких міжособистісних зв’язків та внутрішньої рівноваги, що забезпечує захищеність як на рівні суспільства, так і на рівні індивідуального буття особистості. 7. Конформізм (Conformity) - Узгодження власної поведінки із суспільними нормами. Самоконтроль та саморегуляція поведінки відповідно до соціальних норм і етичних стандартів, спрямовані на уникнення дій, що можуть зашкодити іншим або порушити суспільну гармонію. Як визначає Ш. Шварц, цінності конформізму визначають пріоритет добровільного підпорядкування особистих бажань і поведінки соціальним очікуванням у щоденному спілкуванні з найближчим оточенням для підтримання гармонійних стосунків. 8. Традиції (Tradition) - Повага до культурних або релігійних звичаїв. Прийняття та дотримання традиційних культурних і релігійних цінностей, норм та практик як основи особистої та колективної ідентичності. Традиція та конформізм мають спільну основу - добровільне самообмеження особистості, але різняться об’єктами підпорядкування: конформізм орієнтований на відповідність очікуванням конкретних авторитетних осіб у безпосередньому оточенні, тоді як традиція передбачає слідування абстрактним культурно-релігійним нормам і практикам. 9. Доброзичливість\Добро (Benevolence) - Піклування про добробут близьких людей. Турбота про благополуччя та розвиток близького оточення, з яким підтримуються регулярні особисті стосунки. Цінності доброзичливості спрямовані на добровільній турботі щодо благополуччя інших людей. 15 10. Універсалізм (Universalism) - Цінність гармонії, рівності та взаємоповаги до всіх. Розуміння, вдячність, терпимість і захист як основи для забезпечення добробуту людства та гармонії з природним середовищем. Цінності універсалізму охоплюють турботу про добробут усіх людей і природи, сприяють соціальній справедливості, миру, рівності та захисту навколишнього середовища, підкреслюючи важливість усвідомлення обмежених ресурсів і необхідності мирного співіснування [7, c. 5-7]. Теоретичний внесок Шалома Шварца в царину аксіологічних досліджень являє собою складну епістемологічну конструкцію, що репрезентує цінності як динамічну, діалектичну систему соціокультурної комунікації. Фундаментальна методологія Шварца розкриває цінності не як статичні ізольовані феномени, а як взаємопов’язану мережу смислів, де кожен елемент перебуває в складних відношеннях взаємодоповнення та взаємозаперечення. Концептуальна модель формує просторову топологію цінностей, де суміжні виміри створюють зони семантичної когерентності, а протилежні - репрезентують діалектичну боротьбу протилежностей. Наукова парадигма Шварца долає спрощені біхевіористські моделі, пропонуючи складну феноменологію цінностей як живої, перманентно трансформованої системи смислів. Цінності постають не як жорсткі детермінанти, але як гнучкі, взаємопов’язані конструкти, що постійно перебувають у стані діалогу та взаємоперетворення. На нашу думку, аналіз перекладу інструментарію Шварца виявляє фундаментальну епістемологічну проблему трансляції ціннісних концептів між різними соціокультурними контекстами. Звідси семантична варіативність інтерпретації таких тверджень як “отримання чуттєвих задоволень” чи “спроба всього у житті” відображає не просто лінгвістичні відмінності, а глибші розбіжності в розумінні співвідношення індивідуального та колективного, тілесного та духовного в різних культурних традиціях. Це вказує на необхідність не просто мовної адаптації, а глибшої культурної контекстуалізації дослідницького 16 інструментарію з урахуванням специфіки локальних ціннісних систем та способів їх артикуляції. Проблема адаптації ціннісних концептів між різними соціокультурними просторами становить важливий аспект сучасної геополітичної безпеки. Коли методологічний аналіз інструментарію Шварца виявляє фундаментальні епістемологічні розбіжності у трансляції ціннісних концептів, це відображає більш глибоку проблему - зіткнення різних цивілізаційних парадигм у глобальному безпековому просторі. Особливо гостро це проявляється при спробі транслювати гедоністичні та індивідуалістичні цінності англосаксонської ліберальної традиції в контекст суспільств з іншими культурними патернами, як-от українське суспільство з його специфічним балансом індивідуального та колективного. Варіативність інтерпретації базових ціннісних концептів вказує на можливість утворення зон геополітичної напруги, де різне розуміння співвідношення особистого і суспільного, матеріального і духовного може призводити до серйозних міжкультурних конфліктів. Це особливо важливо в контексті глобальної безпеки, де нерозуміння або неправильна інтерпретація ціннісних основ інших суспільств може призводити до помилкових політичних рішень та загострення міжнародних відносин. Сучасна наукова думка дедалі більше схиляється до розуміння цінностей та безпеки як складних адаптивних систем. Це означає, що вони не є статичними утвореннями, а постійно трансформуються під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників. Зокрема, глобалізаційні процеси, технологічні трансформації та геополітичні зміни суттєво впливають на переформатування традиційних уявлень про цінності та безпеку. Особливо показовим є розширення горизонтів безпекових досліджень. Від вузько військово-орієнтованого підходу дослідники переходять до комплексного розуміння безпеки, що включає соціальні, економічні, екологічні та гуманітарні виміри. Безпека дедалі більше розглядається не як статичний стан захищеності, а як динамічний процес забезпечення сталого розвитку. 17 Цінності в цьому контексті постають не як абстрактні ідеали, а як живі соціальні практики, що безпосередньо впливають на формування безпекового середовища. Взаємозв’язок між цінностями та безпекою стає дедалі очевиднішим: системи цінностей суспільства безпосередньо впливають на його здатність протистояти зовнішнім та внутрішнім загрозам. 1.2. Взаємозв’язок ціннісних та геополітичних факторів у сучасному світі Геополітика – загальний простір політичного буття усіх суспільств планети, де географія є апріорі при дослідженні цього питання. Кожна держава постає окремим “організмом”, які разом створюють просторовий феномен. Для розуміння геополітики не обійтися без системного підходу в аналізі явищ та фактів, які причетні до політики світу. Для того щоб визначити яким чином цінності формують основу геополітики, обираємо різні системи для аналізу, системи наук. Географічний показник одразу несе за собою і особливості місцевості, історично-соціальні концепти суспільств, яким чином ці суспільства відносяться один до одного і т.д. Цінності, такі як безпека, економічний добробут, національна ідея, культурно- історична спадщина, лежать в основі геополітичних рішень та дій держав і недержавних суб’єктів. Вони формують світогляд, пріоритети та стратегії акторів на міжнародній арені. Наприклад, конфлікт між Росією та Заходом значною мірою обумовлений розбіжностями у фундаментальних цінностях, таких як уявлення про суверенітет, роль міжнародних інституцій та демократичні свободи. Ці цінності визначають зовнішню політику та підхід сторін до глобальних питань. Також цивілізаційний вміст цінностей обох сторін, кожен з яких географічно приналежні до різних частин світу показують не просто розбіжність інтересів, а конфлікт цивілізацій. Звідси приходимо до думки, що геополітика постає як неоднорідна, динамічна постійно видозмінювана культура 18 людської діяльності. Єдине, що може не змінюватися – політичні тенденції в середині неї. Зміни в одному елементі системи можуть спричинити каскадні ефекти в інших, створюючи непередбачувані та нелінійні наслідки. Наприклад, анексія Криму Росією у 2014 році не лише змінила територіальний контроль, а й мала значні політичні, економічні та безпекові наслідки для всього регіону Чорного моря. Це продемонструвало, як окремий геополітичний крок може запустити складні процеси, що впливають на різні аспекти міжнародних відносин. Цінності формують політичні інституції та системи управління, а політичні рішення відображають домінуючі суспільні цінності. Політичні еліти керуються категоріями, що закладені в суспільних цінностях. Міжнародні політичні альянси сприяють конвергенції цінностей, співпрацюючи на фоні спільних інтересів як держав так і суспільств цих держав. Економічна модель розвитку відображає ціннісні пріоритети суспільства, паралельно економічні кризи можуть бути прецедентом до переоцінки цінностей. Економічна політика країни цілком залежить від тих економічних настроїв громадян, особливо працівників, і не меншою мірою споживачів, що більше можна помітити при міжнародній економічній співпраці чи просто взаємодії. Наприклад, програма президента України “купуй українське” є запозиченням польської акції “купуй польське”, коли при світовій кризі внутрішній промислово-виробничий ринок країни став неконкурентоспроможним відносно зовнішнього потоку товарі, що спричинило обурення багатьох соціальних класів, особливо робітничого класу та малого і середнього бізнесів, які не критикували правила вільного ринку, а відстоювали власне національне економічне становище. Ми наголошували на приналежності географії до геополітики, але природа геополітики соціальна, а форма прояву – географія політики. Звідси аксіологічний підхід розглядає геополітику як невід’ємну частину фундаментальних основ людського буття та соціального розвитку. Це дозволяє нам дивитися на політичний світ через призму ціннісних орієнтацій та систем. 19 Ми, як правило, розглядаємо цінність, як можливість цінувати, а не оцінювати. Система взаємозв’язку пізнання оцінки і цінності ламає феномен цінності як такої. Оцінювальне судження не завжди може виражати цінності, а наголошує на цінності, як принцип доцільності, що продукує доцільну діяльність. Але позитивне оціночне судження може мати негативну цінність. Наприклад, оціночне судження “Вони як держава, шляхом примусу та завоювань, примножили свої державні доходи та політичну велич” говорить нам про умілого державця свого часу, але з погляду сучасності та цивілізованості, подібна стратегія державотворення є неприпустимою і не корелює з сучасним інститутом цінностей. Р. Г. Лотце одним з перших відокремив досвід від цінності, як іманентну складову: навколишні предмети та форми не формують цінність як таку, лише духовний розвиток людини здатен на таке. Матеріальні чи духовні цінності є задоволенням життєвих потреб. А й справді, адже тут йде мова про значущість, яка не редукується від раціонального осмислення, а збагачується духовним. Сенс, що збагачує життя людини постає над раціональним та позитивним, тобто існує у формі обох [8]. В рамках державотворення серед політичних інституцій таких, як парламентаризм, кримінальний кодекс, законодавчі та виконавчі гілки влади, виникають такі абстрактні речі, які ніби до об’єктивного існування держави не мають справи, але в рамках держави як великого політично-соціального конструкту займають визначні позиції, а саме: 1. Національна ідентичність – для національних держав, якою є Україна, питання мови, культури та історичної спадщини є своєрідним джерелом державного палива. Навколо значущих для нації питань будується політика держави, її економіка та загальна стратегія розвитку. 2. Демократичні цінності – цінності, що стоять на таких антаблементах як верховенство права, права і свободи людини, народовладдя, політичного плюралізму. Націоналізм також існує у демократичній формі, але він є формою регуляції суспільства на основі етнічної приналежності та її ідеї, в той час як 20 демократія не визначається приналежністю “до”, а від самої себе, це форма регуляції суспільства як такого. 3. Громадянське суспільство – громадянська позиція, яка не асоціюється з окремо визначеною формою народовладдя чи суспільного устрою. Вона залежить від політичних настроїв та стану держави. Громадянське суспільство як цінність визначає інститут відповідальності в рамках країни проживання суб’єктів, що її заселяють. Окрім цінностей суспільства, які спрямовані на державу, існують загально- людські цінності котрі визначають об’єктивність існування кожної людини окремо. Значущі елементи життя індивіда проектуються на існування цього індивіда в державі, звідси його держави у світі. Відповідно до цього створимо схему: “Я” – “Ми” – “Вони” у якій процес відбувається зліва на право, де “Я” – окремий індивід як невід’ємна одиниця якогось суспільства, “Ми” – суспільство (держава), “Вони” – інші суспільства (держави). Таким чином інтерес відображається як життєдійна сила людини в державі, та держави серед держав, що являє собою геополітику. Цінність окремої людини в державі розвивається індивідуально, і на мікрорівні не впливає на соціально- політичні активності, але маса індивідів, з різними окремими суб’єктивними інтересами створюють загальні інтереси, інтереси суспільних мас чи класів, що мають спільний чи схожий характер. У свою чергу цей процес апріорі політизований, адже є безпосереднім об’єктом державної політики. Природа інтересу як цінності визначається прихильністю людини “до”. До раціонального розуму, віри, релігії, культури чи побутових звичаїв. За історію людства, різні звичаї, або ж громадянські чесноти мали період занепаду, і суспільство зневірювалося у земні владі, людина як істота схильна до негідних чеснот, а от небесні захисники, покровителі, святі, що існують надлюдською примхою, можуть стати для зневірених новим ідеалом правосуддя, порядку та життєвих ідей, які формують життєві цінності залежно він категорій прийнятої віри. 21 Тобто, ми доводимо думку, що людські цінності це безперечно діалектична модель людської когнітивності в об’єктивній реальності. У контексті аксіологічної проблематики фундаментальне значення набуває онтологічний статус цінностей. У філософській концепції Макса Шелера, яка на той час репрезентує принципово новий підхід до розуміння ціннісної реальності. Шелерова теорія постає складною герменевтичною системою, що диференціює буття цінностей на два принципово відмінні рівні: перший презентує цінності як елементи безпосереднього емоційного досвіду (наприклад, відчуття чогось прекрасного у побаченому, або почутому), а другий – як автономні об’єкти, що існують поза безпосередньою дійсністю, утворюючи об’єктивну ієрархічну структуру. Такий підхід принципово трансформує традиційні уявлення про природу аксіологічних феноменів, розглядаючи їх не як суб’єктивні конструкти, а як особливу реальність, що має власний онтологічний вимір. Концепція Шелера демонструє складність та глибину філософського осмислення цінностей. Принципова теза полягає в тому, що цінності є первинними онтологічно, а не генетично, тобто вони становлять перманентну структуру, яка завжди зберігає етичну значущість для реальної дійсності, незалежно від безпосередньої актуалізації. Їхня реалізація залежить від здатності особи відчувати та усвідомлювати об’єктивний ціннісний порядок, що робить аксіологічну теорію Шелера потужним інструментом філософської рефлексії людського буття, який долає спрощені суб’єктивістські та релятивістські інтерпретації цінностей [9]. Діалектична природа цінностей проявляється через єдність індивідуального та колективного, емоційного та раціонального, суб’єктивного та об’єктивного вимірів людського буття. Ця складна взаємодія формує унікальний онтологічний простір, де особистісні ціннісні орієнтації трансформуються в колективні інтереси, а об’єктивні ціннісні структури реалізуються через суб’єктивний досвід індивідів. Отже, в рамках політики кореляція суб’єктивного та об’єктивного виступають як взаємодія кількісного і якісного. Політизація феномену цінності, 22 призводить до залучення аксіологічних питань до політичних технологій. Взаємовідношення держави та цінності у суспільстві відтворюються за детерміністським вченням. Таким чином, проведений аналіз інструментарію дослідження ціннісних основ геополітики демонструє необхідність комплексного та міждисциплінарного підходу до вивчення цієї проблематики. У ході дослідження було встановлено, що синтез аксіологічного, системного та геополітичного підходів дозволяє найбільш повно розкрити взаємозв’язок між ціннісними орієнтирами та безпековими аспектами міжнародних відносин. Виявлено багаторівневу структуру ціннісних основ геополітики, де кожен рівень потребує специфічних методів дослідження – від загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння) до спеціальних методів політичної науки та міжнародних відносин. Особливу цінність у методологічному арсеналі становить компаративний метод, який дозволяє виявити спільні та відмінні риси у ціннісних системах різних геополітичних акторів. Обґрунтовано доцільність використання системного підходу для розуміння взаємозалежності між ціннісними орієнтаціями суспільства та формуванням геополітичних стратегій держав. Це створює підґрунтя для подальшого дослідження механізмів трансформації цінностей у конкретні політичні рішення та безпекові стратегії. Враховуючи матеріал підрозділу нами пропонується наступна ієрархія цінностей безпеки: 1. Базовий рівень. Включає в себе фізичну безпеку особи та причетних до неї осіб. Враховує матеріальну та духовну безпеку індивіда (право на стабільний заробіток, вчасну оплату праці, власне житло, право на інтелектуальну власність, користування духовними благами тощо). Не обходиться без психологічної безпеки. 2. Cуспільний рівень. Ключовим аспектом є громадська безпека (фундаментальний суспільний договір між громадянами та державою, де остання бере на себе відповідальність захищати базові права та свободи людей. Це не 23 просто відсутність загроз, а й створення середовища, де кожен громадянин почувається захищеним і має можливість повноцінно реалізувати свій потенціал. Громадська безпека (є індикатором здоров’я демократичного суспільства). Національна безпека (комплексна система захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, що виходить за межі суто військового захисту. Вона включає основні національні ціннісні пріоритети - культурну ідентичність, політичну незалежність та здатність нації самостійно визначати свій шлях розвитку. У сучасному глобалізованому світі національна безпека також означає здатність протистояти гібридним загрозам та зберігати свою суб’єктність на міжнародній арені.); Економічна стабільність (фундамент соціальної справедливості та сталого розвитку суспільства. Економічна стабільність передбачає створення умов для чесної конкуренції, захисту приватної власності та забезпечення соціальних гарантій. Це баланс між ринковою ефективністю та соціальною справедливістю, який дозволяє підтримувати суспільний консенсус.); Екологічна безпека (концепція відповідального співіснування людства з природою. Це усвідомлення того, що людина є частиною екосистеми, а не її володарем. Екологічна безпека вимагає переосмислення моделей виробництва та споживання, формування нової екологічної етики та відповідальності перед майбутніми поколіннями. Стає актуальною в суспільствах з середнім і вищим рівне забезпечення власних потреб, адже зелена політика потребує значних економічних та ресурсних витрат); У сучасному світі не обійтися без інформаційної безпеки. У добу цифрової революції це не просто технічний захист даних, а захист когнітивного простору суспільства. Це здатність протистояти маніпуляціям, зберігати критичне мислення та захищати демократичний дискурс. Інформаційна безпека стає ключовим елементом збереження національної ідентичності та суверенітету в епоху глобальних інформаційних війн. 3. Рівень глобальної взаємодії. Одним з основних питання геополітики є міжнародна безпека (складна архітектура взаємовідносин між державами, що базується на принципах колективної відповідальності та взаємозалежності. В 24 сучасному світі міжнародна безпека виходить за рамки традиційного військово- політичного виміру, охоплюючи питання економічної співпраці, культурного діалогу та спільної протидії глобальним викликам. Це система, де безпека кожної держави нерозривно пов’язана з безпекою інших, формуючи складну мережу взаємних зобов’язань та відповідальності.); Глобальна екологічна безпека (Земля як єдиний живий організм, де дії в одному регіоні неминуче впливають на всю планету. Це усвідомлення колективної відповідальності людства за збереження біосфери та необхідності переходу до сталого розвитку. Глобальна екологічна безпека вимагає фундаментального переосмислення відносин між людиною та природою, створення нової екологічної етики та міжнародної солідарності у вирішенні екологічних проблем.); Захист у сфері телекомунікації та інформатики (Кібербезпека у цифрову епоху це не просто технічний захист інформаційних систем, а новий вимір національного суверенітету та особистої свободи. Кібербезпека стає фундаментальним правом людини та необхідною умовою функціонування сучасного суспільства. Це простір, де переплітаються питання приватності, державної безпеки та міжнародного права, формуючи нові виклики для традиційних концепцій влади та контролю. Приватність, у контексті інормаційної безпеки сучасності стає новим аспектом ціннісних орієнтацій, який впливає як на інтелектуальну безпеку, так і фізичну безпеку особистості. Враховуючи безмежність інтернет-мережі, це питання постійно перебуває у сфері питань міжнародних взаємозв’язків); Продовольча безпека актуалізує не лише питання достатньої кількості їжі, а й фундаментальне право людини на якісне та доступне харчування. Продовольча безпека відображає здатність суспільства забезпечити базові потреби своїх громадян, будучи індикатором соціальної справедливості та сталого розвитку. В глобальному контексті це питання стає ключовим елементом міжнародної стабільності та соціальної справедливості, вимагаючи переосмислення сільськогосподарських практик та продовольчих систем). У філософському вимірі ці аспекти безпеки відображають еволюцію людського суспільства від локального до глобального мислення, від 25 індивідуальної до колективної відповідальності, від короткострокових рішень до довгострокового планування. Аналіз взаємозв’язку ціннісних та геополітичних факторів дозволяє виділити кілька ключових рівнів їх взаємодії. На макрорівні це проявляється у формуванні глобальних ціннісних систем та їх впливі на світовий порядок. На мезорівні можна спостерігати формування регіональних ціннісних спільнот та їх роль у забезпеченні регіональної безпеки. На мікрорівні важливим є вплив національних ціннісних систем на зовнішньополітичну поведінку держав. Особливе значення в контексті досліджуваної проблематики має феномен ціннісної конвергенції та дивергенції у сучасному світі. З одного боку, процеси глобалізації сприяють формуванню спільного ціннісного простору, з іншого – спостерігається посилення культурної самоідентифікації та прагнення до збереження традиційних цінностей. Це протиріччя створює додаткову напруженість у міжнародних відносинах та впливає на стан глобальної безпеки. Важливим аспектом є також роль цінностей у формуванні геополітичних альянсів та союзів. Спільність ціннісних орієнтацій часто виступає важливим фактором інтеграційних процесів, що має безпосередній вплив на архітектуру міжнародної безпеки. Прикладом може служити європейська інтеграція, де спільні цінності виступають одним з ключових факторів об’єднання. У контексті забезпечення геополітичної безпеки особливого значення набуває проблема ціннісної стійкості суспільств. Здатність зберігати власну ціннісну ідентичність в умовах глобальних викликів стає важливим фактором національної безпеки. Водночас, така стійкість не повинна перетворюватися на ціннісну ізоляцію, яка може призвести до міжнародної маргіналізації. Зазначаємо на детермінованості політичних цінностей: Політика постає не як автономна система з власними незалежними цінностями, а як складний механізм трансформації та інтеграції цінностей з різних суспільних сфер. Доречні думки Кеннета Міноуга, який стверджує, що політичні цінності є по суті запозиченими, вони не мають внутрішнього автономного походження, а натомість формуються під впливом моралі, права, економіки, науки, технології, 26 філософії, релігії, мистецтва, мови, традицій та звичаїв. Політичні цінності виступають радше інструментом комунікації та взаємодії, аніж самостійною субстанцією. Вони є механізмом адаптації та перерозподілу цінностей, створених у різних соціальних контекстах [10]. У геополітичному конструкті цінність виступає лише як інструмент, яким здійснюється реальність. Він збагачується сенсами, які повинні втілюватися в реальність, емпірично збагачувати простір навколо. Але є неможливим до рівного використання у різних цивілізаційних просторах. Ба навіть, умови часу впливають на суть цінності як політичного-інструменту. Міра верховенства права для людства на початку XX ст. відрізняється від того ж у нашій сучасності. Тим паче, кожній цінності має бути власна передумова. Якщо суспільство не має необхідних передумов для певної цінності, то вона не може бути цінністю для цих людей, навіть якщо вона узгоджується з загальними умовами політики. Така цінність може вважатися політичною в буквальному сенсі, але вона не може бути політичною цінністю для них. Вони просто не представляють цінності, які можна інтегрувати в життя, яке вони можуть послідовно вести. Важливо наголосити, що тут присутні багато питань, які справедливо розглядати як питання політичного судження: 1. Якими є передумови будь-якої конкретної цінності? 2. Чи існують вони в нашому сучасному суспільстві? 3. Якщо ні, наскільки вони є недосяжними для нас? Останнє питання може бути особливо складним, оскільки вимагає подальшої оцінки того, наскільки майбутнє буде схожим на сьогодення. Ми завжди маємо бути готові до здатності політики здивувати нас - іноді досить драматично - але це не означає, що неможливе обґрунтоване судження з цих питань. Безперечно, філософія не зможе самостійно визначити жодне з цих питань і тому не може просто наперед припускати певну відповідь, незважаючи на те, наскільки вона може бути зручною для улюблених цінностей автора. Віддаватися мрійливості або, навпаки, бажанню просто ігнорувати такі особливості нашого 27 контексту, означає ризикувати потрапити в ілюзію та не зважати на відмінність між нашим реальним соціальним і політичним простором та тими, в яких наші улюблені ідеали могли б бути життєздатними варіантами. Особливу увагу хочемо приділити питанню взаємозв’язку ціннісних категорій, ієрархій та питанню вимушеної необхідності у ціннісному вимірі геополітики. Політичні цінності як інструмент сильно корелюють у суб’єктивному та загальному. На нашу думку, людський фактор є причиною того, що ми ніколи не можемо передбачити будь-яку подію, вчинок чи визначити причину на майбутнє. Світовий політичний простір взаємозалежний із когнітивною складовою кожної окремої особи. Так, політичний представник демократичного світу може бачити настрої суспільства, але не чути головної суті, таким чином триватиме часткове викривлення представницьких повноважень політичної особи, і ці викривленні думки, котрі як правило викривленні суб’єктивними упередженнями прямують на взаємодію з іншими політичними представниками. Довіра власних цінностей на нашу думку є феноменом, адже це суперечить людській природі, і є однією з наступних сходинок еволюції людства. В той же час, зазначаємо на обставинах та випадковостях, які можуть змушувати нехтувати певними цінностями, заради власних упереджень, або ж навпаки заради головних поглядів на життя та його безпеку. Хтось може нехтувати цінностями демократії, історичною спадщиною національною ідеєю заради загальної національної безпеки. З одного боку, цінності формують основу національної ідентичності та визначають пріоритети державної політики безпеки. З іншого боку, саме безпекові виклики можуть призводити до переосмислення та трансформації ціннісних орієнтирів суспільства. Історична ретроспектива демонструє, що в критичні моменти держави часто опиняються перед складним вибором між збереженням декларованих цінностей та забезпеченням безпеки. Цей феномен можна спостерігати в різних історичних контекстах: від античних полісів до сучасних демократій. Одним з найбільш складних аспектів є взаємодія демократичних цінностей та безпекових імперативів. Демократичні суспільства, 28 які базуються на принципах відкритості та плюралізму, можуть стати більш вразливими перед зовнішніми загрозами. Це створює необхідність пошуку балансу між збереженням демократичних інститутів та забезпеченням національної безпеки. У сучасному геополітичному просторі ціннісні конфлікти становлять одну з найскладніших проблем міжнародних відносин. Відмінності в культурних, соціальних, релігійних та політичних цінностях часто призводять до глибоких суперечностей між державами, спільнотами та групами, створюючи серйозні виклики для міжнародної безпеки та стабільності. Ціннісні конфлікти характеризуються принциповою несумісністю базових установок та орієнтацій сторін. На відміну від інтересових конфліктів, вони мають глибший, фундаментальний характер і передбачають протистояння на рівні світоглядних парадигм. Для подолання ціннісних конфліктів зазвичай доводиться залучати нові, раніше емпірично не дослідженні людством, механізми, що мають в собі аспекти, які мають бути зрозумілими для обох сторін. Складність даного явища полягає у притаманній екзистенційності даних конфліктів. Розбіжності, що виникають зазвичай є не поєднуваними лише тому, що вони не сумісні з ідеєю існування якоїсь із націй, країн. Тому складність у подоланні ціннісних конфліктів на великій політичній арені у тому, що не існує ідеального компромісного рішення, яке б не конфліктувало із філософією існування кожної з сторін конфлікту. 1.3. Компаративний аналіз ціннісних систем Сучасність пропонує нам не одну категоріальну систему мислення, кожна з яких виділяється власними основами осмислення буття. Мова де про цивілізації та різні виміри людського існування. Адже насправді кожна з цивілізацій використовує власну спадщину категорій, якими будуються судження про буття та його сенс. На основі різних методів онтологічного мислення ми і поділяємо людство на цивілізації. Приведемо у приклад перелік 29 цивілізацій людства сучасності Самуеля Гантінгтона: Західна (Western), Конфуціанство (Confucian), Японська, Ісламська, Індуська (Hindu), Православна (Slavic-Orthodox), Латиноамериканська. Окремо виділяє Африканську цивілізацію (“possibly African civilization”), що на нашу думку свідчить про складність методологічно визначити Африканську цивілізацію як окрему одиницю, через існування на континенті безлічі різноманітних культур, зі спільним генотипом історії, але одночасно надто різкими відмінами у багатьох аспектах. Також додає складнощів неможливість приписати Африканську “доктрину” до вже існуючих цивілізацій, через значну неоднорідність у розвитку, основах мислення суспільств, та нестабільності соціального розвитку напротязі століть [11]. Кожна з цивілізацій пропонує власним суспільствам свої підходи до вирішення проблем та побудови питань до життя. Звідси ціннісна спадщина різних суспільств відрізняється за передумовами їх утворення та впливу культури певної цивілізації. Західна цивілізація керується центром західноєвропейських цінностей, що включає в себе ціннісні категорії країн Старого світу у Європі, а також країн, що відносять себе до західної цивілізації. Визначимо ключові – індивідуальні права і свободи людини, тут використаємо афоризм французького письменника Франсуа Ларошфуко “Моя свобода розмахувати руками закінчується там, де починається ніс іншого”, мова йдеться про розмежуванні свобод різних індивідів в контексті вільної можливості до самовираження; Солідарність (терпимість), яка є частково похідною від аспекту вище, але додатково включає в собі ірраціональне прийняття відмінностей; Верховенство права, демократичні інституції; Мультикультуралізм. Додатково виокремимо світський характер мислення Старої Європи та паралельній секуляризації в суспільстві. Сучасний етап розвитку західного суспільства характеризується фундаментальними трансформаціями ціннісних орієнтирів, що зумовлені переходом від індустріальної до постіндустріальної моделі розвитку. Цей процес супроводжується глибинними змінами у соціальній, економічній та культурній 30 сферах, що призводить до переосмислення традиційних цінностей та формування нових парадигм суспільного розвитку. У контексті глобальних трансформацій особливого значення набуває екологічний вимір суспільної свідомості. Посилення екологічної компоненти в системі цінностей західного суспільства відображає зростаюче усвідомлення необхідності збалансованого розвитку та відповідального ставлення до природних ресурсів. Це знаходить своє втілення у концепції сталого розвитку, яка передбачає гармонійне поєднання економічного зростання з екологічною безпекою та соціальною справедливістю. Важливо підмітити, що всього ще 50 років тому, Європа не мала чіткого плану реалізації екологічної політики. В еру викопного палива та розвитку енергоносіїв, холодної війни питання екологічної політики не мало великої уваги, натомість було навіть проблематичним враховуючи економічну невигідність впровадження даної політики на той час. Громадські рухи та тенденції з часом змінили підхід до екологічної безпеки. Але сучасність показує, що не завжди цінності суспільства корелюються з політикою держави, або раціональним підходом до розвитку враховуючи наявні можливості. Одночасно спостерігається криза традиційної моделі держави загального добробуту, що була характерною для післявоєнного періоду розвитку західних суспільств. Ця криза проявляється у неспроможності держави забезпечувати попередній рівень соціальних гарантій в умовах демографічних змін, глобальної конкуренції та технологічних трансформацій. Це стимулює пошук нових форм соціальної політики та механізмів забезпечення суспільного добробуту [12]. Міграційна політика стає одним із ключових викликів для західних суспільств, що вимагає суттєвого переосмислення традиційних підходів до управління міграційними процесами. Зростання міграційних потоків створює необхідність пошуку балансу між економічними потребами, гуманітарними зобов’язаннями та збереженням соціальної стабільності. У цьому контексті особливого значення набуває проблема співвідношення глобалізаційних процесів та національної ідентичності. Західні суспільства стикаються з необхідністю знаходження оптимального балансу між інтеграцією 31 у глобальні економічні та культурні процеси та збереженням власної культурної самобутності. Але нам зрозуміло, що основною метою залучення мігрантів до країн Європи була дешева робоча сила, що на нашу думку є паралеллю колонізаторської спадщини багатьох країн Європи. Тому цінність як логічна форма цілепокладання дій людини має незмінну структуру, людина може змінювати підхід закладаючи нові сенси у свої дійства, але суть лишатиметься тією ж. Сполучені Штати Америки демонструють специфічну модель ціннісної трансформації, що базується на глибоко вкорінених принципах індивідуалізму та особистої свободи. Концепція “американської мрії” залишається потужним чинником формування суспільних очікувань та індивідуальних життєвих стратегій, хоча її зміст зазнає певних модифікацій під впливом нових соціально- економічних реалій. Здавалося б дві основні суспільно-політичні одиниці Західного світу – США та Європа, які мають спільні начала, проте мають точки розходження у питаннях організації життя. Якщо європеєць та американець будуть слідувати категоріям свободи людини, то американець визначатиме свою свободу як суб’єктивну цінність, європеєць у свою чергу визначатиме власну свободу як свободу у суспільстві свобод. Позиція глобального лідерства та прагнення до експорту демократичних цінностей залишаються важливими компонентами американської зовнішньополітичної ідентичності, хоча форми їх реалізації зазнають суттєвих змін під впливом нових геополітичних реалій та внутрішніх трансформацій американського суспільства. Трансформація західноєвропейських цінностей відбувається у складному контексті взаємодії глобальних викликів та локальних особливостей розвитку окремих суспільств. Цей процес характеризується пошуком нових форм балансу між різними вимірами суспільного розвитку та необхідністю адаптації традиційних ціннісних систем до нових реалій постіндустріального суспільства. На противагу західній цивілізації виступає цивілізація Синосфери, що у сучасності керується інститутом конфуціанства – Китай. Історія країни зумовлює 32 стратифікацію громадян за ієрархією. Принцип конфігурації китайських суспільств відтворюється колективістською моделлю та суспільною гармонією, які проявляються через пріоритет групових інтересів над індивідуальними. Китайська культура традиційно наголошує на важливості підтримки соціальної стабільності та уникнення конфліктів. Насправді так само, як і соціальна значущість у Європі, але принципова відмінність полягає у тому, що перша (китайська) парадигма визначає соціальний добробут як необхідність для суспільного самовідтворення, де соціальне переважує над індивідуальним, старший апріорі значущий за молодшого, а парадигма європейськості визначає соціальний добробут як необхідність для вільного простору свобод індивідуальностей. Влучно охарактеризував ціннісний погляд Китаю на власну силу Гарі Кісінджер “…вони в Китаї хочуть бути могутніми”, — каже він. “Вони не прямують до світового панування в гітлерівському сенсі” [13]. Тобто, йде мова про здобуття світового впливу, але різним способом. Спосіб, який обирається для втілення ідеї в реальність є експлікацією цінності та реальності. За способом вчинення дії можна прослідковувати якими цінностями керується суб’єкт. Конфуціанська етика глибоко вкорінена в китайському суспільстві і включає такі принципи як повага до старших, лояльність, обов’язок перед родиною та державою. Ці цінності формують основу соціальних взаємовідносин. Пріоритет державного розвитку означає, що загальнонаціональні цілі та інтереси держави ставляться вище індивідуальних прав та свобод. Це відображається в готовності громадян підпорядковувати особисті інтереси державним. Ієрархічність проявляється через чітку структуру соціальних відносин, де кожен знає своє місце та роль. Соціальний порядок підтримується через систему взаємних обов’язків між різними рівнями суспільства. Довгострокове стратегічне планування характерне для китайського підходу до розвитку - замість короткострокової користі перевага надається досягненню довгострокових цілей через поступовий, але стабільний прогрес. 33 Важливою характеристикою трансформації китайських цінностей є їх прагматична адаптація до вимог сучасного розвитку. Це проявляється у селективному засвоєнні елементів західної культури та технологій при збереженні базових принципів китайської цивілізації. Такий підхід дозволяє поєднувати модернізацію з культурною континуальністю, забезпечуючи стабільний розвиток суспільства. Трансформація китайських цінностей відбувається як складний багатовимірний процес, що поєднує збереження традиційних культурних основ з їх адаптацією до вимог сучасного розвитку. Це забезпечує унікальну модель модернізації, яка демонструє можливість успішного розвитку при збереженні культурної самобутності. Але, на нашу думку, сприймати Китай як країна древніх цінностей є помилкою. Можна відмітити значну неоднорідність суспільного ладу, а також часткову невідповідність суспільних настроїв та політики держави з ціннісними атрибутами минулого. Історія відіграє важливу роль у формуванні атрибутів суттєвого, важливого для людей теперішнього, а також вона є інструментом впливу і зміни картини світу. Індійська ціннісна система представляє собою унікальний феномен, що характеризується надзвичайною складністю та багатовимірністю, відображаючи багатовікову історію взаємодії різних культурних, релігійних та соціальних традицій, і на відміну від китайської ціннісної системи центральним елементом індійської виступає плюралізм та релігійне різноманіття, які історично сформувались як фундаментальні принципи індійського суспільства та продовжують відігравати ключову роль у його розвитку в умовах глобалізації. Плюралістична природа індійського суспільства проявляється у здатності до органічного співіснування різних релігійних традицій, культурних практик та світоглядних систем. Це створює унікальну модель соціальної організації, де різноманіття розглядається не як джерело конфліктів, а як основа для взаємозбагачення та розвитку. В сучасних умовах ця особливість набуває 34 особливого значення, демонструючи можливість збереження культурної різноманітності в контексті глобалізаційних процесів. Традиційні соціальні ієрархії, що історично формувалися в рамках кастової системи, зазнають суттєвих трансформацій під впливом модернізаційних процесів. При цьому відбувається складний процес переосмислення традиційних соціальних структур та їх адаптації до вимог сучасного розвитку. Динамічний соціальний контракт є характерною рисою сучасного індійського суспільства, що відображає постійний процес переговорів та узгодження інтересів різних соціальних груп. Це проявляється у розвитку демократичних інститутів, формуванні нових форм громадянського суспільства та механізмів соціального діалогу. Особливого значення набуває здатність індійського суспільства до адаптації та трансформації соціальних норм відповідно до нових викликів та потреб розвитку. Підприємницький дух стає важливим елементом сучасної індійської ціннісної системи, відображаючи прагнення до економічного розвитку та інновацій. Це проявляється у формуванні потужного технологічного сектору, розвитку стартап-культури та активній участі Індії у глобальній економіці знань. При цьому підприємницька активність часто поєднується з традиційними цінностями та соціальною відповідальністю, створюючи унікальну модель бізнес-культури. Синтез традиційності та модернізації є ключовою характеристикою трансформації індійських цінностей. Індійське суспільство демонструє здатність до органічного поєднання елементів традиційної культури з сучасними технологіями та соціальними практиками. Це проявляється у різних сферах життя: від організації сімейних відносин до розвитку освіти та науки. При цьому відбувається не механічне запозичення західних моделей розвитку, а їх творча адаптація та переосмислення в контексті індійської культурної традиції. Особливу роль у цьому процесі відіграє система освіти, яка поєднує традиційні підходи до навчання з сучасними освітніми технологіями. Це створює основу для 35 формування нового покоління, здатного ефективно функціонувати в глобальному світі при збереженні зв’язку з національною культурною спадщиною. Важливим аспектом трансформації індійських цінностей є їх вплив на глобальну культуру через поширення індійської духовної традиції, філософії, мистецтва та способу життя. Таким чином, трансформація індійських цінностей відбувається як складний багатовимірний процес, що характеризується збереженням культурного різноманіття, адаптацією традиційних соціальних структур, розвитком підприємницької культури та органічним синтезом традиційності й модернізації. Але Це створює унікальну модель розвитку, яка може слугувати прикладом успішного поєднання культурної самобутності з вимогами глобального розвитку. Ще один центр цінносте який варто відмітити – світ ісламу з арабськими цінностями та культурою. Ціннісна система Близького Сходу переживає складний період трансформації, характеризуючись динамічною взаємодією традиційних культурних паттернів з викликами сучасності. В основі цієї системи лежить глибока релігійна детермінованість, яка визначає не лише духовне життя суспільства, але й формує базові принципи соціальної організації, економічних відносин та політичної культури. Патріархальні соціальні структури, які традиційно визначали характер суспільних відносин на Близькому Сході, зазнають поступових трансформацій під впливом глобалізаційних процесів та внутрішніх соціальних змін. Особливо помітними є зміни у гендерних парадигмах, що проявляється у розширенні можливостей для жінок у сфері освіти, професійної реалізації та участі в суспільному житті. При цьому ці зміни відбуваються в контексті складного діалогу між традиційними цінностями та сучасними концепціями гендерної рівності. Боротьба між традиційними та модерними нарративами є характерною рисою сучасного розвитку близькосхідних суспільств. Ця боротьба проявляється у різних сферах - від освіти до мистецтва, від економічних моделей до політичних систем. При цьому формуються різні стратегії узгодження традиційних 36 цінностей з вимогами сучасного розвитку, що відображає прагнення до збереження культурної автентичності в умовах глобалізації. Враховуючи притаманну теологічну структуру мислення, арабське суспільство керується надособистісними релігійними догмами та соціальним конформізмом на мікрорівні. На макрорівні регіон активно просуває ідеї панарабізму в контексті соціалізму. І не дивлячись на значну радикальність у поглядах на життя, де духовна цінність переважає цінність життя, останнє десятиліття арабський все більше піддається впливу глобалізації, що рано чи пізно провокує зростання демократизації суспільств Близького Сходу та країн ісламу. Сучасний світ характеризується складними процесами ціннісної трансформації, які відбуваються в різних цивілізаційних системах. Кожна з представлених цивілізацій – західна, китайська, індійська та близькосхідна – демонструє унікальні моделі адаптації традиційних цінностей до викликів глобалізації. Це дозволяє нам виокремити ключові тенденції трансформації включають: 1. Баланс між збереженням культурної ідентичності та сприйняттям глобальних змін. 2. Переосмислення всіх індивідуальних та колективних інтересів. 3. Адаптація традиційних соціальних структур до сучасних реалій. 4. Селективне запозичення елементів інших культурних систем. Спільною рисою є прагнення до органічної модернізації без повної втрати культурної самобутності. Відмінності полягають у специфіці підходів: від індивідуалістичної моделі США до колективістської парадигми Китаю, від плюралістичної системи Індії до теологічно структурованої моделі ісламського світу. Трансформація цінностей стає як складний, багатовимірний процес взаємодії традицій та інновацій, що сприяє подальшій траєкторії розвитку глобального суспільства. 37 Вважаємо, що усі існуючі аксіологічні центри можна поділити на два центри думок. Так само як і політичний простір, культурний, економічний у світі природнім чином поділяється на дві одиниці, і визначається не за географічною приналежністю, а за категоріальною. За якими головними категоріями відтворюється політика держави, до того центру думки вона і належить. Дуалістичність світу є невід’ємною характеристикою сучасного людського буття, і звичайно, що в кожному з двох умовних центрів думки, кожен суб’єкт (континент, регіон, країна) має власний набір цінностей та принципів у власному державотворенні та у взаємодії з іншими країнами. Незалежно від своїх власних національних інтересів, чи то цінностей, кожна держава керується наднаціональними цінностями, інтересами, а ті в свою чергу входять в парадигму “Поліціннісного” (геоаксіології) – ми визначаємо дане поняття як головна ціннісна ланка у політичному просторі, в якій кожен елемент геополітики, головним чином, керується питанням власного існування, а також ключовими ціннісними характеристиками, які формують основні категорії мислення суспільств. Існування третього центру думки природньо неможливе, він рано чи пізно інтегрується в інші два. Спроба задовольнити питання безпеки суспільства вимагає двох факторів: врахування національних поглядів на устрій країни, і цивілізаційних поглядів на устрій країни. І звичайно, як завжди стається, національні погляди цілком залежні від цивілізаційних. І усі безпекові питання однієї країни, залежать від спектру питань безпеки цивілізації до якої відносить себе ця країна, а також від головних ціннісних норм цивілізації. У нашій сучасності двоє центру думок мають власні відповіді на питання, які і є головними ціннісними орієнтирами, відносно яких і формуються основні категорії безпеки. Ці відповіді і визначають приналежність суспільства до відповідного центру впливу. Ми твердо впевнені, що на питання “Що важливіше, життя заради життя, чи ідея” не в усіх відповіді будуть однозначними. Життя людини як таке є важливою цінністю для західних суспільств, що є головною позицією ціннісної оцінки даної цивілізації. Добробут, світова безпека 38 демократичність, республіка, людське життя – головні атрибути західної цивілізації. У регуляції життя людей панує індивідуалізм, у його впорядкуванні – раціональне мислення. Суспільства західної думки прогресивні, тому, що існують блага, які потрібно удосконалювати, а досконалості не має меж. Звідси технологічні інновації, соціальні трансформації прогресують у підході до розвитку. Політичне врегулювання суспільств керується демократичними цінностями та на підставах громадянського суспільства. Устрій суспільного ладу відтворюється згідно принципів верховенства права та плюралістичних механізмах суспільних відносин. Східний стиль мислення звичайно також враховує життя людини як цінність, але воно скоріш стоятиме нижче ніж ідея заради якої варто жити. Східна цивілізація характеризується колективізмом, традиційністю, духовністю, холістичністю та етичним раціоналізмом. Принципова особливість цієї моделі – трансцендентне обґрунтування соціального порядку, де політичне та правове поле детерміновано не секулярними договірними механізмами, а метафізичним імперативом божественного одкровення. Влада легітимізується не через горизонтальні соціальні контракти, а через вертикальну сакральну ієрархію, що пов’язує земний та небесний простір. А найцікавішим на нашу думку є регіони цивілізаційної емерджентності, які у системі взаємодії двох цивілізацій – Західної та Східної, відіграють неоднорідні ролі. Це регіони транзитивної ідентичності, міжцивілізаційного діалогу, нових соціокультурних кодів. Можна виділити дві групи регіонів емерджентності, що сприяють перетині культурних, політичних, економічних та соціальних сил: “позитивні” - будучи частинами більш широких цивілізаційних структур, виступають як самодостатні елементи, здатні взаємодіяти з іншими суб’єктами світової політики та вносити нові ідеї та підходи; “негативні” - відбуваються завдяки взаємодії локальних особливостей із глобальними трендами цивілізаційного розвитку. Однак, за своєю суттю, ці регіони не є 39 передбачуваними або підконтрольними, а часто стають як непередбачувані, з неприйнятними наслідками для цілісності світу. Методологічно такий підхід дозволяє розглядати геополітичну безпеку не як статичну конструкцію, а як динамічну систему взаємопов’язаних цивілізаційних процесів. Концепція “емерджентності” в контексті геополітики та цивілізаційних процесів демонструє принцип, за яким нові системи або форми створюються в результаті взаємодії простих елементів. Відтак, локальні регіони, що належать до більш широких цивілізацій, не є просто мініатюрними копіями цих цивілізацій, а здатні на основі місцевих умов створювати нові організації, розвиток та безпеку. Такі “позитивні” регіони проявляють себе як каталізатори змін та адаптації в рамках загально цивілізаційної структури. Прекрасним прикладом цього є Японія — країна, яка історично та культурно є частиною Східної цивілізації, але яка, взаємодіючи з глобальними тенденціями, створила унікальну модель розвитку, яка втілюється як локальна самобутність, так і здатність до гнучкої адаптації в умовах глобалізації. Модель поєднання традиційної східної культури та західних технологічних досягнень дозволяє країні не тільки адаптуватися до нових умов, але й активно формувати власну стратегію безпеки в умовах глобальних викликів, таких як технологічна революція, зміни в міжнародних відносинах та екологічні загрози, де країна керується західними ціннісними орієнтирами. В рамках таких систем можна виокремити концепт, де локальні особливості держави здатні створювати нові політичні, економічні й безпекові форми, які можуть як сприяти розвитку стабільності, так і створювати деструктивні загрози. У цьому контексті приклад Ірану є предметом розгляду того, як емерджентні регіони можуть стати джерелом загрози для глобальної безпеки. Встановлення ісламської республіки та впровадження теократичного правління призвели до значних змін у зовнішній політиці Ірану. Країна почала активно пропагувати свою інтерпретацію ісламу та підтримувати радикальні 40 ісламські рухи в інших країнах, що було сприйнято як загроза стабільності не тільки на Близькому Сході, але й у глобальному контексті. Це призвело до міжнародної ізоляції Ірану та його конфліктів із багатьма західними країнами. Незважаючи на свою культурну та релігійну приналежність до східної та ісламської цивілізації, Іран є прикладом країни, що не лише є частиною цієї цивілізації, а й активно виступає як емерджентний регіон з потенціалом для створення деструктивних наслідків для глобальної безпеки. Його політика, орієнтована на створення регіональної гегемонії, підтримка радикальних груп та розробка ядерних технологій, є важливими аспектами, які роблять Іран основним джерелом напруженості та загроз для міжнародного порядку, акцентуючи увагу на прямій здатності нести загрозу безпеці інших країн, що суперечить принципам стримання та примирення сходу. Іран, таким чином, демонструє, в який спосіб локальні регіони, які належать до великої цивілізації, можуть за певних умов проявляти емерджентні властивості, котрі не тільки додають складності в забезпечення стабільності в глобальному контексті, але й безпосередньо загрожують безпеці. Важливо відзначити, що такі явища, як у випадку з Іраном, можуть стати каталітичними для змін в міжнародному праві, дипломатії, безпеці та глобальній стабільності. 1.4. Дискурс-аналіз ціннісних основ геополітики Дискурс як комунікативний простір трансляції ціннісних парадигм є потужним інструментом формування суспільної свідомості. Політичні та громадські діячі намагаються керуватися стратегіями, які дають змогу використовувати мову не просто як засіб комунікації, а як стратегічний інструмент конструювання соціальної реальності, де кожне слово, фраза та риторична конструкція стає складним семіотичним кодом культурних та змістів. Кожна риторична стратегія є унікальним інструментом трансляції глибинних цивілізаційних кодів, що формують колективну свідомість та легітимізують певні соціальні практики. 41 У світових дискурсах частою фігурують ключові фрази, що резонують з базовими цінностями цивілізаційної думки. Наприклад, у західній парадигмі - “Кожен має право бути почутим”, що характеризує людиноцентристський підхід до регуляції суспільств. Або фраза “Особиста свобода – вільного світу” доповнює людську реальність вибором, який ніхто не має морального права порушити. Розгляньмо слова Пана Денніса Френсіса з його промови на закритті 78-ї сесії Генеральної асамблеї ООН: “Асамблея підтвердила наше спільне зобов’язання повсюдно покласти край бідності та голоду, боротися з нерівністю всередині та між країнами та будувати мирні суспільства, які нікого не залишать осторонь.” [14]. Промова підкреслює колективні зобов’язання міжнародної спільноти щодо створення більш справедливого та рівноправного світу. Заклик “нікого не залишити осторонь” є особливою частиною, яка наголошує на необхідності підтримки найбільш вразливих верств населення країн світу. У закликах колишнього президента Генеральної асамблеї ООН ми можемо побачити 3 антаблементи ціннісних орієнтирів Європи – достаток, рівність, мир. Ці орієнтири корелюються з питаннями свободи, прав індивідів, вільного громадянського суспільства та народовладдя. Враховуючи, що ООН це міжнародна організація, де постійно присутні представники майже усіх країн світу, можна дійти висновку, що це одна з організацій західного світу, спроектована на діяльність в усьому світі, для латентної трансляції власних цінностей на світ. Ми знову акцентуємо увагу на тому, наскільки життя людини як таке є головним рушієм думки західної цивілізації. Враховуючи представницьку демократію заходу, яка різною мірою проявляється у кожній країні, але все ж таки є головним принципом відтворення суспільно-державних утворень західної думки, позиція керівництва країн, або їх представників управління на регіональних рівнях часто несуть той ціннісний зміст, який поділяє населення держави, або регіону. І в кожній державі діючі представники влади діють протилежно їх опозиції, але в контексті держави, обидві сторони зацікавленні в 42 одному – забезпеченні людського добробуту та створення умов для усунення загроз людському життю, як головній цінності. Головні ціннісні орієнтири кожного суспільства та цивілізацій проявляються під час, або в контексті конфліктів різних ступенів, у тому числі і збройних, що загрожують життю людини, чи існуванню держав. До прикладу, у своїй черговій промові Джо Байден, щодо конфлікту між Ізраїлем та ХАМАС, оголосив про запропонований план припинення вогню та звільнення усіх заручників: “…Повне припинення вогню; виведення ізраїльських військ з усіх населених районів Гази; звільнення низки заручників, включаючи жінок, людей похилого віку, поранених, в обмін на звільнення сотень палестинських в’язнів. Є американські заручники, яких би звільнили на цьому етапі, і ми хочемо, щоб вони повернулися додому.” [15]. Таким чином, американський президент транслює думку американського та у цілому західного суспільства, у якій цінність людського життя передує інтересам розвитку держави. Це доказує й той факт, що США витрачає величезні матеріальні та інші типи ресурсі для збереження життя власних громадян у спробі евакуації їх з важких ділянок, навіть якщо витрати величезні, а кількість людей незначна. На відмінну від низки східних диктатур, які використовують життя людини як ресурс у цілях досягнення власних політичних забаганок. Це ще ті самі норми світового порядку, які були сформовані після закінчення 2-гої світової війни, що демонструють еволюцію геополітичного мислення від силового до діалогового врегулювання конфліктів, де цінність людського життя стає визначальною, це ті самі норми, які станом на зараз намагаються зруйнувати диктатури. Тому, з іншого боку хочемо звернути увагу на виступ Сі Цзіньпіна на жовтневому саміті БРІКС 2024-го року, у якому можемо спостерігати складну геополітичну конфігурацію цінностей, що виходять далеко за межі простої риторики миру. Голова КНР демонструє витончену дипломатичну стратегію, де декларативні цінності слугують інструментом реалізації прихованих геополітичних інтересів. 43 Ключовою характеристикою виступає маніпулятивна природа миротворчої риторики. Сі Цзіньпін конструює наратив про “спільноту БРІКС, віддану миру”, створюючи видимість активної миротворчої позиції в контексті російсько- української війни. Насправді, ця риторика є витонченим механізмом збереження статус-кво та уникнення реальної відповідальності за припинення конфлікту. Особливо показовою є теза про “Групу друзів миру”, яка розкриває глибинну сутність сучасної геополітичної аксіології. Це не стільки реальний механізм врегулювання, скільки інструмент м’якої дипломатії, покликаний створити ілюзію активних дій при фактичній бездіяльності. Китай позиціонує себе як нейтральна сторона, яка прагне миру, водночас не чинячи жодного реального впливу на агресора [16]. Ставлення Китаю до російської агресії розкриває фундаментальну цінність сучасної геополітики - прагматичний інтерес, який домінує над моральними принципами. Заяви про деескалацію супроводжуються мовчазною підтримкою російської експансії, що демонструє розрив між декларованими цінностями та реальною поведінкою. Путін, своєю чергою, використовує дипломатичну риторику Китаю як прикриття для продовження агресивної експансіоністської політики. Його цінності вибудовані на парадигмі силового домінування, де міжнародне право та суверенітет інших держав розглядаються як другорядні порівняно з геополітичними амбіціями. Дослідження цього кейсу дозволяє зробити принципово важливий висновок: у сучасному геополітичному просторі цінності для багатьох політичних гравців світу перетворюються на риторичний інструмент, позбавлений реального змісту. Мир, безпека, співробітництво стають лише концептуальними конструктами, які маскують глибинні процеси боротьби за владу та ресурси. В той же час інша частина світу намагається відстояти самодостатність цих цінностей. У сфері безпеки дана тенденція свідчить про те, що починається боротьба за формування нових ціннісних орієнтирів, які будуть правити світом наступні 44 роки. Йдеться про безпеку в першу чергу країн емерджентності та демократій з значним політичним впливом на них східних країн. Виходячи із заяв голови Китаю, ми також можемо зауважити на новій цінності XXI ст. – вплив, який реалізується через призму економічного тиску, гібридних дій, використовуючи різну методологію у нав’язані своїх інтересів. Ключовий парадокс сучасної геополітики полягає в девальвації класичних гуманістичних цінностей та їх підміні інструментальними механізмами досягнення вузькополітичних інтересів. Цінності миру, безпеки та співробітництва перетворюються на риторичну оболонку, за якою приховуються реальні процеси боротьби за геополітичний вплив та ресурси. Формування нової глобальної архітектури безпеки відбувається в умовах жорсткої конкуренції між різними ціннісними парадигмами. З одного боку, спостерігається прагматичний підхід країн, що розвиваються, спрямований на максимізацію власних інтересів під маскою миротворчої риторики. З іншого – намагання демократичних держав зберегти універсальні принципи міжнародного права та гуманістичних цінностей. Безпека в сучасному геополітичному дискурсі постає не лише як фізичний захист, але як комплексний, багаторівневий конструкт. Ми виокремлюємо три ключові рівні безпеки: 1. Індивідуальний (фізична, психологічна, матеріальна безпека особи). 2. Суспільний (громадська, національна, економічна, екологічна, інформаційна безпека). 3. Глобальний (міжнародна безпека, глобальна екологічна безпека, кібербезпека, продовольча безпека) [17, c.15-16]. Отже, у сучасному геополітичному просторі відбувається радикальна трансформація розуміння цінностей, де традиційні гуманістичні орієнтири перетворюються на складний інструмент маніпуляції та досягнення політичних інтересів. Дискурс міжнародних відносин демонструє глибоку еволюцію від силових до діалогових механізмів врегулювання конфліктів, однак за риторикою 45 миру та співробітництва приховуються складні геополітичні процеси боротьби за владу та ресурси. Західна цивілізація послідовно декларує пріоритет людського життя, де кожне політичне рішення спрямоване на забезпечення індивідуальної безпеки та свободи. Натомість авторитарні режими розглядають цінності як інструментальний механізм досягнення вузькополітичних цілей, підмінюючи реальний зміст маніпулятивними наративами. Ключовою тенденцією сучасної геополітики є поступова девальвація класичних гуманістичних цінностей та формування нових парадигм впливу, де економічний тиск, гібридні технології та приховані дипломатичні стратегії стають домінуючими механізмами міждержавної взаємодії. Особливо показовими є приклади риторики лідерів Китаю та Росії, які перетворюють міжнародні заяви про мир на інструменти маскування реальних геополітичних амбіцій. Вони демонструють принципово іншу парадигму взаємодії – прагматичну, орієнтовану на максимізацію власного впливу. Їхня дипломатична риторика стає не стільки механізмом комунікації, скільки технологією сприйняття реальних експансіоністських намірів. Мир, безпека, співробітництво перетворюються на порожні семіотичні конструкції, створені автентичного змісту. Особливо показовим є феномен девальвації класичних гуманістичних цінностей. Якщо раніше міжнародне право та суверенітет держави були непорушними принципами світового порядку, то ніні вони дедалі частіше сприймаються як факультетні умови геополітичної гри. Цінність людського життя – свого роду ultima ratio західної цивілізації – піддається деконструкції з боку режимів, для яких індивід є радше ресурсом, аніж самоцінністю. Формується принципово новий ціннісний ландшафт міжнародних відносин, де класичні принципи поступаються місцем прагматичним інтересам, а декларації про співробітництво слугують лише тонкою дипломатичною оболонкою для реалізації потенційних геополітичних сценаріїв. 46 Принциповою справою є розуміння багаторівневої природи ціннісно- безпекового континууму. На індивідуальному рівні цінності постають екзистенційними орієнтирами, що забезпечують осмислення власного буття. На рівні суспільства вони трансформуються в колективні інтереси, формуючи національну ідентичність та консолідуючи соціальні групи. На геополітичному рівні цінності перетворюються на потужний інструмент міжнародної комунікації, де кожен актор прагне не лише до самозбереження, але й до утвердження власної суб’єктності. Діалектика цінностей розкривається через унікальне поєднання об’єктивного та суб’єктивного вимірів. Як слушно зазначає філософська концепція Макса Шелера, цінності мають онтологічний статус, що виходить за межі певної емпіричної реальності. Вони становлять перманентну структуру, яка зберігає етичну значущість незалежно від актуальної контекстуалізації, що принципово трансформує традиційні уявлення про аксіологічні феномени. Кожен рівень безпеки репрезентує еволюцію людського мислення від локального до глобального, від індивідуальної до колективної відповідальності. Особливо показовим є перехід від розуміння безпеки як суто фізичного захисту до усвідомлення її як складної соціокультурної системи, що включає захист ідентичності, цінностей, інформаційного простору та екзистенційних прав людини. Формування нової глобальної архітектури безпеки відбувається в умовах жорсткої аксіологічної конфронтації. З одного боку – демократичні держави, які намагаються зберегти універсальні принципи міжнародного співробітництва, з іншого – країни, що розвиваються, зі своїм прагматичним підходом максимізації власних інтересів під маскою миротворчої риторики. Ключовий парадокс сучасної геополітики полягає в тому, що цінності перетворюються на семантичне поле свого роду маніпуляцій, де кожен гравець намагається побудувати власну реальність. Мир, безпека, співробітництво стають швидше дискурсивними стратегіями, аніж реальними політичними практиками. 47 У цьому контексті ми спостерігаємо за народженням нової геополітичної онтології, де боротьба створює не стільки за територію чи ресурси, скільки за право конструювати глобальний наратив. І саме здатність до такого конструювання, до створення переконливих ціннісних матриць, стає новою формою глобальної гегемонії. 48 Розділ 2. Особливості реалізації ціннісних пріоритетів у сучасному геополітичному просторі Сучасний геополітичний простір представляє собою складну, динамічну систему взаємовідносин між державами, міжнародними організаціями, транснаціональними корпораціями та іншими суб’єктами міжнародних відносин. У цій системі цінності виступають фундаментальним чинником, що шукає стратегії, моделі поведінки та механізми взаємодії різних акторів на міжнародній арені. По-перше, глобалізаційні процеси створюють принципово нове середовище, де традиційні уявлення про національні інтереси та державний суверенітет пізнають суттєві трансформації. Цінності дедалі більше стають інструментом м’якої сили, здатної впливати на міжнародні процеси не через пряме силове примушення, а через культурну, інформаційну та комунікативну експансію. По-друге, сучасні геополітичні конфлікти дедалі частіше є характером зіткнення ціннісних систем, а не суто територіальних чи економічних інтересів. Українсько-російська війна, протистояння Заходу та Китаю, регіональні конфлікти на Близькому Сході - усі ці приклади демонструють, наскільки глибоко ціннісний вимір вкорінений у геополітичну динаміку. Цінності починають не тільки зовнішньополітичний курс держави, але й обумовлюють вибір інструментів та механізмів протидії потенційним загрозам. Держави, чиї зовнішньополітичні практики платять декларованим цінностям, втрачають міжнародну легітимність, або власну політичну силу та забезпечують додаткову загрозу власній безпеці. Водночас, цінності можуть бути як консолідуючим, так і деструктивним чинником міжнародної безпеки. Об’єктивно цінність не є деструктивним феноменом, але ціннісні розбіжності між геополітичними акторами можуть породжувати конфлікти, впливати на державотворення, формувати жорсткі безпекові механізми та створювати військово-політичні альянси. 49 2.1. Трансформація ціннісних орієнтирів у період глобалізації Глобалізація руйнує усталені культурні кордони, створюючи транснаціональний простір, де національні цінні системи піддаються гомогенізації та уніфікації. Водночас, цей процес не є лінійним - поряд з уніфікацією спостерігаються процеси ревіталізації локальних ідентичностей та опори глобальним впливам. У світовому філософсько-політичному дискурсі XXI століття ми спостерігаємо домінування індивідуалістичних цінностей, посилення ролі віртуальних комунікацій та технологій, формування транснаціональної суб’єктності. Одним із наслідків глобалізації є виникнення ціннісного релятивізму, коли цінності перестають сприйматися як абсолютні істини. В умовах швидких змін у суспільстві важко визначити, які цінності є домінуючими. Це може призводити до конфліктів між традиційними та сучасними цінностями. Показовим прикладом є зовнішня політика Сполучених Штатів Америки, де принцип національного особистого інтересу перетворюється на визначну парадигму міжнародних відносин. Доктрина американської винятковості формує унікальну геополітичну модель, для якої індивідуальні інтереси держави домінують над колективними механізмами міжнародного права. Війни в Іраку, Афганістані та інтервенції в різних регіонах світу демонструють готовність використовувати силові механізми для досягнення вузько державних цілей. Європейський Союз також еволюціонує в бік посилення індивідуалістичних тенденцій, що особливо виразно проявляється в міграційній політиці та економічних стратегіях окремих держав. Брекзит став ключовим індикатором трансформації колективних цінностей, де національний суверенітет та індивідуальні економічні інтереси превалюють над інтеграційними процесами. Особливу радикальну форму індивідуалістичної геополітики представляє російська федерація, де державний інтерес абсолютизується до повного затвердження міжнародно-правових норм. Анексія Криму, агресія проти України унаочнюють модель поведінки, де суб’єкт окремої держави повністю домінує над 50 колективними механізмами безпеки. І особливо це підкреслюється дискурсом суспільства, котре власною самобутністю створює той внутрішньополітичний, ціннісний простір, який дозволяє політичній домінанті продукувати відповідні політичні дії на міжнародній арені на весь світ спотворюючи раніше усталенні норми міжнародного права. Фактично нехтуючи ціннісними орієнтирами, які колись були сформовані думкою західної парадигми цінностей, РФ самовільно полишає спроби повноцінно укорінитися у простір Західної думки, фактично відкреслюючись міжнародного статусу Європейської держави. Це унікальний випадок для нашої сучасності, адже ми наочно спостерігаємо картину, у якій пост імперіалістична держава, котра напротязі тридцяти десятиліть намагалася вклинити свій вплив на світ західної думки, а головне на Європу, для домінування як на економічній площинні, так і на геополітичній для втілення своїх принципіальних політичних амбіцій. Важливо зазначити, що РФ, суспільно-політична думка якої виходить із східної парадигми цінностей, тривалий час намагалася діяти в категоріальному просторі Заходу. Таким чином намагаючись нав’язати свій вплив частково стаючи частиною політично-соціального простору Західної цивілізації. Глобалізація дала змогу диктатурам втілювати свої гібридні забаганки у більш зручні та різноманітніші для них способи. Тривалий час вони, в тому числі і РФ, використовуючи засоби масової інформації, послуги світової мережі та електронних комунікацій, пропагували в різних частинах світу різні наративи для впливу на масову свідомість багатьох суспільств, нав’язуючи власні, а часом просто зручні для маніпуляції цінності, для того, щоб маніпулювати світовою думкою, втілювати власні політичні амбіції використовуючи той лояльний до РФ ресурс з різних куточків світу. Спотворюючи думку суспільств, РФ займалася ціннісними спотвореннями тих регіонів емерджентності, що призводило до їх суспільно-політичної стагнації для зручності у використанні. Паралельно це працювало навіть у розвинутих регіонах світу, через використання гібридних форм взаємодії, а також не мало завдячуючи способам маніпуляції та залякуваннями. 51 Якщо раніше принципи боролися між собою, то сьогодні боряться за принципи. Гібридність ціннісної війни РФ призвела до маніпулювання цінностями Європи. Європейські країни зацікавленні у наданні усього спектру послуг для своїх громадян, а також у відсутності конфліктності, сприяли до економічної інтеграції РФ до Європи, особливо у сфері енергоресурсів та енергоносіїв. У цьому випадку, глобалізація як сприяла розширенню ціннісного капіталу, так і надала великий спектр можливостей до їх примусового насадження та впливу. Ті ж Сполучені Штати Америки використовують дану тактику розповсюдження ціннісних категорій, де їх індивідуалістичні амбіції беруть гору над світовою рівномірністю, адже в багатьох культурних, творчих картинах, які стають популярними на весь світ, закладаються безлічі категорії прославлення американського. Технічні гіганти та транснаціональні корпорації також стають активними суб’єктами геополітичних процесів, де індивідуалістичні цінності виражаються через економічну експансію. Компанії на ринку Google, Apple, Microsoft фактично формують власну геополітичну стратегію, яка не обмежується національними кордонами та традиційними дипломатичними практиками. У просторі глобальної капіталістичної гіперреальності транснаціональні корпорації постають як метамережеві суб’єкти, що трансформують онтологію соціального буття. Мережева архітектоніка сучасного капіталізму продукує принципово новий тип віртуальної реальності, де традиційні кордони держав, культур та економічних систем розчиняються в потоках інформації, капіталу та символічних обмінів. Цифрові мережі більше не просто технологічний інструмент, а самостійний онтологічний агент, що реконфігурує владні відносини, економічні структури та механізми культурної комунікації. Транснаціональні корпорації виступають провідними архітекторами цієї нової реальності, де віртуальність стає не симулякром, а фундаментальним виміром соціального досвіду. Глобальні потоки капіталу, інформації та культурних смислів долають класичні обмеження 52 просторово-часової організації, створюючи гіперпростір невизначеності та перманентної трансформації. Цінності в такій системі перетворюються на рухливі, контекстуальні конструкти, що постійно перебувають у стані становлення та реінтерпретації. За Кастельсом, ціннісні орієнтири в цьому просторі набувають характеру плинної, мінливої субстанції, що постійно перебуває в стані узгодження. Традиційні аксіологічні системи — національні, етнічні, релігійні — поступаються місцем гібридним формам колективної ідентичності, де домінують принципи адаптивності, мережевості та перманентної трансформації. Віртуальна реальність транснаціональних корпорацій перетворюється на простір тотальної симуляції, де межі між реальним та уявним, автентичним та штучним стираються, продукуючи новий тип суб’єктивності — homo networkensis, людину мережевої епохи, чия ідентичність є перманентним проектом без фіксованих онтологічних кордонів. В цьому контексті М. Кастельс зазначає: “Усі суспільства інформаційної епохи дійсно пронизані – з різною інтенсивністю – повсюдною логікою мережевого суспільства, чия динаміка поступово абсорбує та підкоряє попередні соціальні форми” [18, c. 18]. Діджиталізація комунікативних просторів призводить до принципово нової архітектоніки соціальних зв’язків. Інформаційні потоки більше не є уніфікованими та централізованими, але становлять складну мережу диференційованих каналів комунікації. Це породжує принципово новий тип політичної суб’єктності - індивіда, який одночасно перебуває в стані гіперперсоналізації та глобальної взаємопов’язаності. Безпека в умовах мережевого суспільства набуває принципово нового виміру. Традиційні геополітичні кордони втрачають свою онтологічну визначеність, поступаючись простору транснаціональних взаємозв’язків. Індивідуальна та колективна безпека дедалі менше залежить від фізичних кордонів держав, але дедалі більше - від здатності до адаптації, мережевої комунікативної гнучкості. 53 На нашу думку, глобальна спільність “мережевого суспільства”, про яку говорить Кастельс, не є простою сукупністю індивідів, а становить складну систему горизонтальних зв’язків, де кожен суб’єкт одночасно зберігає власну унікальність і включений у глобальний контекст взаємозалежностей. Цінності в такій системі виступають свого роду медіаторами, що дозволяють здійснювати комунікацію різних культурних, соціальних та політичних контекстів. Трансформація міжнародних безпекових систем також демонструє посилення індивідуалістичних тенденцій. Вихід США з низки міжнародних договорів, зокрема кліматичної та ядерної угоди з Іраном, підтверджує парадигму домінування вузько державних інтересів над глобальними колективними механізмами. Біполярність сучасного політичного ландшафту характеризується конфліктом між універсалістськими та індивідуалістичними цінностями. Цей процес руйнує традиційні прояви про міжнародну солідарність, трансформує систему міждержавних комунікацій та створює принципово нову архітектурну глобальну взаємодію, де індивідуальний суб’єкт – держава, корпорація чи політичний актор – стає визначальним чинником світового розвитку. При цьому, країни, що не спроможні пропагувати власну індивідуалістичну модель цінностей, приєднується до впливових гравців на світовій арені, шляхом пожертвування частиною національних інтересів, надаючи перевагу загальнонаціональній безпеці та благополуччю. У контексті глобальних трансформацій ми спостерігаємо фундаментальний зсув аксіологічних координат суспільства. Конс’юмеризм, що став домінантною ідеологією постіндустріальної епохи, призводить до специфічної форми відчуження - відчуження людини від автентичного буття через гіпертрофію матеріального споживання. Ця метаморфоза має глибокі політичні імплікації. Політична суб’єктність громадянина поступово редукується до функції споживача, що підриває самі основи демократичного процесу. Адже демократія як політична система передбачає активного, рефлексивного громадянина, здатного до ціннісного судження та морального вибору. 54 Релятивізація цінностей, що супроводжує глобалізаційні процеси, створює своєрідний аксіологічний вакуум. У цьому вакуумі політичні рішення все частіше приймаються на основі утилітарних калькуляцій, а не етичних імперативів. Це призводить до кризи легітимності політичних інститутів, оскільки вони втрачають свій зв’язок з фундаментальними цінностями справедливості, свободи та спільного блага. Водночас, ця криза може розглядатися як діалектичний момент становлення нової політичної етики. Саме усвідомлення небезпеки тотальної комерціалізації буття може стати каталізатором формування нової ціннісної парадигми, що синтезує матеріальні та духовні аспекти людського існування. У політичній площині це вимагає переосмислення самої природи демократичного процесу та розробки нових механізмів громадянської участі, які б сприяли відновленню балансу між індивідуальним та колективним, матеріальним та духовним, локальним та глобальним. На нашу думку, повалення культури конс’юмеризму можливо лише через політику “м’якого регулювання” - створення мережі інституцій громадянського суспільства, системна трансформація освіти, формування нової політичної культури, впровадження програм громадянської освіти, а це все можливо лише при належній волі політичного управління та активному громадянському суспільстві, що веде до впровадження механізмів деліберативної демократії, що наразі не є реальним. Глобалізаційні процеси створюють своєрідний “плавильний котел”, де традиційні аксіологічні системи, що формувалися протягом століть, зазнають потужної ерозії під впливом транскультурних комунікативних потоків. Парадоксальним чином саме стійкість традиційних цінностей, яка історично забезпечувала їхнє відтворення, в умовах глобальної взаємодії стає джерелом внутрішньої напруги. Адже резистентність до змін, що раніше слугувала захисним механізмом, тепер може перетворюватися на фактор соціальної дезадаптації. 55 Водночас, було б спрощенням говорити про просту девальвацію традиційних цінностей. Радше ми спостерігаємо складний процес їхньої реконфігурації під впливом нових соціокультурних паттернів. Традиційні цінності не зникають, а трансформуються, набуваючи нових форм та змістів у відповідь на виклики глобальної епохи. Ця трансформація має глибокі політичні імплікації, оскільки зачіпає фундаментальні основи легітимності соціального порядку. Виникає потреба в новому суспільному договорі, який би враховував як імператив збереження культурної автентичності, так і необхідність адаптації до глобальних змін. І припускаємо, що новий соціальний договір рано чи пізно з’явиться. Ми висуваємо думку, що глобалізація не поглине традиційні цінності, а швидше призведе до гібридизації культурних форм. Через локальну протидію, традиційні цінності будуть реінтерпретуватися у якісно інші форми, але зберігаючи онтологічні основи, і не зникатимуть повністю. Цінності трансформуються зберігаючи своє ядро, виникатимуть нові синтетичні форми культурного буття. Сучасне суспільство споживання вже нездатне існувати інакше в близькій та середній перспективах часу, тому наступні покоління будуть вже народжуватися в середовищі ціннісного релятивізму та плюралізму. Суспільства самі обиратимуть, які елементи глобальної культури прийняти, а глобальна культура під сплеском випадковостей запозичатиме у традиційних. Замість повного поглинання традицій, ймовірнішим є формування складної мозаїки, де глобальне і локальне, традиційне і модерне співіснують у динамічній рівновазі. Глобалізаційні процеси ініціюють фундаментальну трансформацію ціннісних систем, де технологічний потенціал стає новим магістральним виміром аксіологічної ієрархії. Діджитальна революція продукує принципово нову картографію цінностей, у якій креативність, адаптивність та мережева компетентність витісняють традиційні ціннісні конструкти. Цінність людини дедалі більше визначається її здатністю до гнучкої реінтерпретації власної ідентичності, до перманентної трансформації та 56 продукування інноваційних смислів. Виникає новий аксіологічний ландшафт, де класичні виміри соціального капіталу - походження, освіта, статус - поступаються місцем здатності до мережевої комунікації та креативної самоорганізації. Ціннісна архітектоніка корпоративних імперій базується на принципах тотальної мережевої інтеграції, де класичні виміри національної ідентичності розчиняються в просторі транснаціональних потоків капіталу, інформації та культурних смислів. Корпорації конструюють власні ціннісні системи, що становлять альтернативу традиційним державним інституціям. Технологічний потенціал стає не просто інструментом, але фундаментальним механізмом аксіологічної експансії. Діджитальні платформи транснаціональних корпорацій функціонують як складні системи колонізації свідомості, де цінності перетворюються на товар, що підлягає постійній реінтерпретації та маніпуляції. Таким чином, транснаціональні корпорації постають новітніми імперіями, що здійснюють глобальну аксіологічну експансію. Їхня влада базується не на класичних формах територіального панування, але на здатності до тотальної інформаційної, економічної та культурної інтеграції, що принципово трансформує логіку геополітичних взаємодій. - Google контролює понад 90% світового пошукового ринку, фактично керуючи глобальними інформаційними потоками [19]. - Amazon створила унікальну логістичну мережу, яка охоплює різні країни, по суті замінюючи державні транспортні системи [20]. Корпоративні império (імперії) продукують новий тип глобальної стратифікації, де включення/виключення визначається технологічними та мережевими параметрами. Можна навести наступні приклади стратифікації: • Африканські країни майже повністю залежать від технологічної інфраструктури Apple, Google, Microsoft • Китай створив власну технологічну екосистему як альтернативу західним корпораціям (Alibaba, Tencent) 57 • Латиноамериканські держави мають обмежений доступ до глобальних інвестиційних потоків Аналізуючи співвідношення транснаціональних корпорацій та національних політичних інституцій, важливо розуміти, чому корпорації не можуть повністю замінити державні структури влади, попри їхню зростаючу могутність. Насамперед, держави володіють унікальною легітимністю та суверенітетом, маючи монополію на використання сили та встановлення законів, які визнаються громадянами через демократичні процеси. Національні держави виконують критично важливі соціальні функції, забезпечуючи базові послуги як освіта та охорона здоров’я, підтримуючи соціальну справедливість та захищаючи вразливі групи населення. Крім того, держави відповідають за національну безпеку та оборону, що неможливо делегувати приватним структурам. Важливою є регуляторна роль держави, яка встановлює правила для самих корпорацій, контролює дотримання трудового законодавства та забезпечує антимонопольне регулювання для підтримки конкурентного середовища. На нашу думку, національні системи безпеки базуються на принципах суверенітету та територіальної цілісності, які не можуть бути забезпечені корпоративними структурами. Крім того, держави здатні мобілізувати суспільство навколо спільних цінностей у кризові моменти, що є критично важливим для національної стійкості та безпеки. Таким чином, незважаючи на зростаючий вплив транснаціональних корпорацій, саме національні інституції залишаються ключовими гарантами ціннісної основи безпеки в сучасній геополітичній системі. Модернізація в контексті глобалізації та геополітичних цінностей, яка виникла в 20-му столітті, розглядає розвиток суспільств як лінійний процес переходу від традиційних до сучасних форм організації, де західні моделі економічного, політичного та соціального устрою сприймалися як універсальний еталон прогресу. Проте сучасні геополітичні реалії та наслідки глобалізації висвітлюють серйозні вади цієї концепції. Вона (сучасна модерність) імпліцитно припускає, що західні цінності, інституції та соціально-економічні моделі є не 58 просто однією з можливих траєкторій розвитку, а єдино правильним шляхом. Такий підхід нехтує багатством культурного різноманіття, унікальними історичними контекстами та традиційними системами знань незахідних суспільств. Глобалізація посилила цю проблему, створюючи уніфіковану глобальну культуру, яка все більше нагадує спрощену версію західного споживацького суспільства. І у контексті панування західної культури мається на увазі саме популярна західна культура та її традиції. Економічний вимір модернізації особливо проблематичний. Впровадження ліберальних ринкових моделей часто призводило до посилення економічної нерівності, деіндустріалізації периферійних країн та закріплення глобальної економічної залежності. Транснаціональні корпорації, рушії глобалізації, нерідко експлуатують місцеві ресурси та робочу силу, не створюючи справжніх механізмів сталого розвитку. Парадокс полягає в тому, що так звана “модернізація” насправді консервує колоніальні механізми економічного домінування. Технологічний детермінізм, властивий теорії модернізації, також заслуговує критичного переосмислення. Технологічний прогрес розглядається як самоцінний та лінійний, без глибокої рефлексії про його соціальні та антропологічні наслідки. Цифрова глобалізація створює нові форми контролю, маніпуляції та відчуження, де технології стають не інструментами визволення, а механізмами тотального нагляду та уніфікації свідомості. Важливим критичним аспектом є руйнація традиційних соціальних структур та спільнотних зв’язків. Модернізація, яка розглядає традицію як перешкоду прогресу, фактично знищує складні соціальні екосистеми, що формувалися віками. Втрата колективної ідентичності, розмивання традиційних цінностей призводять до соціальної аномії, втрати сенсу та екзистенційної фрустрації. Глобалізація прискорює ці процеси, створюючи світ атомізованих індивідів, позбавлених глибинних культурних коренів. У цій проблематиці світ-системний аналіз Іманнуїла Уоллерстайна постає як фундаментальна методологічна революція в соціальних науках, що 59 принципово деконструює усталені теоретичні конструкції модернізації. Критикуючи теорії модернізації, дослідник демонструє їхню принципову обмеженість та євроцентричну природу, де суспільства світового ядра розглядаються як еталонні, а периферійні спільноти постають об’єктами примусової уніфікації [21, c. 121-122]. Трансформація ціннісних орієнтирів у контексті світ-системного аналізу розкривається через кілька ключових вимірів. Це радикальна деконструкція лінійних моделей цивілізаційного розвитку. Традиційні теорії модернізації розглядали суспільства як послідовні етапи руху до уніфікованого “модерного” стану, де периферійні спільноти автоматично наближаються до стандартів “розвинутих” держав. Уоллерстайн принципово змінює цю парадигму, демонструючи складну діалектику взаємозв’язків між різними соціальними системами. Замість ієрархічної моделі “центр-периферія” пропонується мережева модель взаємозалежностей, де жодна спільнота не може розглядатися як ізольована або статична. Цінності постають не як незмінні константи, а як динамічні системи, що постійно трансформуються через складні глобальні взаємодії. Глобалізаційні процеси в інтерпретації І. Уоллерстайна розкриваються не як уніфікація, а як складний діалог різних культурних систем. Світ-системний аналіз демонструє, що жодна цивілізаційна модель не може претендувати на абсолютну гегемонію. Натомість відбувається перманентний процес культурного обміну, взаємопроникнення та реінтерпретації ціннісних систем. Трансформація ціннісних орієнтирів у глобалізованому світі розкривається через механізми культурної гібридизації. Замість уніфікації відбувається складний діалог різних ціннісних систем, де жодна модель не домінує абсолютно, але водночас жодна не залишається незмінною. Він демонструє, що трансформація ціннісних орієнтирів є не випадковим або лінійним процесом, а складною системою взаємодії різнорівневих соціальних структур [21, c. 122-123]. Глобалізація руйнує класичні уявлення про національну державу як основного суб’єкта міжнародних відносин. Натомість на перший план виходить 60 системна взаємодія, де цінності, економічні процеси та соціальні зміни розглядаються крізь призму глобальних взаємозв’язків. У контексті глобалізації цінності стають все більш взаємозалежними, мобільними та транскультурними. Вони втрачають жорстку прив’язку до національних кордонів і набувають універсальних рис, формуючи принципово новий тип глобальної свідомості. У контексті світ-системного аналізу Уоллерстайна геополітичний простір сучасності динамічно змінюється, часом досить кардинально щоб змістити вектори, які були устатковані у XX столітті. Сполучені Штати Америки, які традиційно розглядаються як основна гегемоністська держава, що домінувала у світовій економічній та політичній системі після Другої світової війни. У сучасній світ-системі США поступово втрачають абсолютну гегемонію в першу чергу через кризу внутрішньо-політичної доктрини, але залишаються потужним центром впливу. Європейський Союз розглядається як колективний актор, що являє собою складну структуру. ЄС демонструє унікальну модель наднаціональної інтеграції, яка частково підриває класичне уявлення про національну державу. Але останні два десятка років перетворився на економічну розвинену, але політично кризову напівпериферійну структуру через значну залежність від США, особливо у військово-політичному контексті. Китай виступає яскравим прикладом переміщення в системі. З периферійної країни Китай трансформувався на потужний економічний центр, кидаючи виклик традиційній логіці світ-системного аналізу. Периферійні країни, такі як Індонезія, Пакистан, країни Африки та Латиноамериканського світу утворюють зони експлуатації та нерівномірного економічного розвитку. Вони забезпечують ресурсами та дешевою робочою силою центральні держави. Принципово важливо, що в цій моделі жодна країна не розглядається ізольовано. Навпаки, їхні взаємовідносини, конфлікти та співпраця є виявом глибинних системних закономірностей світової економіки. Наприклад, торговельна війна між США та Китаєм, Брекзит, міграційні процеси в ЄС - усе це не випадкові події, а прояви фундаментальних трансформацій у світ-системі. Сучасні геополітичні процеси, демонструють поступову децентралізацію та 61 поліцентричність світової системи, де жоден актор не може одноосібно диктувати глобальний порядок денний. Сучасний світ-система, перш за все, унікальна. Унікальність її полягає в тому, що вона виникла і розвивалася як світова економіка, яка не трансформувалася в політичну імперію, як у Стародавньому Римі. Уоллерстайн пояснює, що “методи сучасного капіталізму і технологія сучасної науки, які, як ми знаємо, дещо пов’язані, дозволили цій світовій економіці процвітати, виробляти і розширюватися без виникнення єдиної політичної структури” [22, с. 202-203]. Ключова онтологічна теза полягає в тому, що географія цінностей не є статичною, а являє собою динамічну конфігурацію взаємовідносин між ядром, периферією та напівпериферією. Це не просто географічна метафора, а глибока епістемологічна модель, що розкриває механізми владних відносин та економічного домінування. Західна Європа виступає концентрованим втіленням ядра - простору, де народжуються домінуючі цінності, інституції та економічні практики. Це не просто географічний центр, а генератор соціальних смислів, який продукує універсалістські норми та стандарти. Периферія - Східна Європа та Західна півкуля - постає простором колонізації, експлуатації та нав’язування зовнішніх цінностей. Цей простір являє собою резервуар ресурсів та дешевої робочої сили, місце випробування та впровадження геополітичних експериментів. Напівпериферія - частина Південної Європи - займає унікальну амбівалентну позицію. Це свого роду буферна зона, яка одночасно піддається впливу та частково привласнює практики ядра. Цінності тут набувають гібридного, транзитивного характеру. Важливо, що жодна з цих позицій не є раз і назавжди визначеною. Навпаки, система перебуває в перманентній динаміці, де сьогоднішнє ядро може завтра перетворитися на периферію. Це не лише економічна, але й глибоко екзистенційна метаморфоза. Глобалізація в цій оптиці постає не як лінійний 62 процес уніфікації, а як складна гра перерозподілу владних ресурсів, де цінності постійно мігрують, трансформуються та перевизначаються. Отже, глобалізація сучасного світу демонструє принципово нову динаміку трансформації ціннісних систем, де традиційні культурні та соціальні орієнтири зазнають радикальної реконфігурації під впливом глобальних мережевих взаємодій. Ціннісний вимір глобалізації характеризується процесами трансформації соціальних парадигм такими, як деструкція традиційних цінностей, що відбувається через інтенсивні інформаційні потоки, які суттєво впливають на культурні коди суспільств. Соціальні спільноти поступово втрачають глибинні культурні корені, перетворюючись на більш атомізовані структури з мінливою ідентичністю. Традиційні цінності, що формувалися віками, зазнають потужної трансформації під впливом глобальних комунікаційних процесів. Також не менш значущими є маніпулятивні стратегії у конструюванні ціннісної культури. Авторитарні режими, наднаціональні інститути, транснаціональні корпорації активно використовують глобальні комунікаційні платформи для цілеспрямованої маніпуляції ціннісними орієнтирами. Через інформаційні мережі відбувається системне спотворення суспільної свідомості, нав’язування штучних наративів та створення керованих ціннісних конструктів. Транснаціональні корпорації та технологічні гіганти, такі як Google, Apple та Microsoft, перетворюються на потужних агентів ціннісного конструювання. Їхні стратегії виходять далеко за межі економічної експансії, формуючи нову онтологію соціального буття, де індивідуалістичні цінності поступово домінують над колективними механізмами. Особливо гостро постає конфлікт між універсалістськими принципами міжнародної солідарності та індивідуалістичними стратегіями окремих соціальних акторів. Цей конфлікт руйнує традиційні механізми міждержавної комунікації, створюючи простір перманентної невизначеності та соціальної трансформації. 63 2.2. Ціннісні конфлікти та їх вплив на міжнародну безпеку У основі більшості сучасних міжнародних конфліктів лежить не просто зіткнення матеріальних інтересів, а глибинне протистояння різних ціннісних систем. Ціннісний конфлікт виникає тоді, коли різні актори міжнародних відносин керуються взаємовиключними або важко сумісними системами цінностей, які визначають їхнє розуміння справедливості, легітимності, прав людини та самого устрою міжнародного порядку. Ми спостерігаємо глибинну трансформацію традиційної вестфальської системи міжнародних відносин, де національні держави втрачають монополію на формування безпекової політики. Це створює принципово нову аксіологічну дилему: конфлікт між цінностями національного суверенітету та глобальної взаємозалежності. У цьому контексті традиційні механізми забезпечення безпеки, засновані на балансі сил між національними державами, стають все менш ефективними. Як вже було проаналізовано, виникнення нових “центрів сили” та посилення ролі недержавних акторів призводить до формування плюралістичної системи цінностей у міжнародних відносинах. Це створює ситуацію, коли різні актори міжнародної системи керуються не лише різними інтересами, але й різними ціннісними парадигмами. Наприклад, транснаціональні корпорації часто керуються неоліберальними цінностями вільного ринку, тоді як національні держави можуть віддавати перевагу протекціоністським підходам заради збереження соціальної стабільності. Особливість ціннісних конфліктів полягає в тому, що вони набагато складніші для врегулювання, ніж конфлікти інтересів. Якщо в останньому випадку можливий компроміс через взаємні поступки та компенсації, то цінності часто сприймаються як щось абсолютне і не підлягають торгу. Видається доцільним виділити такі основні типи ціннісних конфліктів у сучасному світі: 64 1. Конфлікт між ліберально-демократичними та авторитарними цінностями. Це фундаментальне протистояння між розумінням легітимності влади, прав людини, свободи та справедливості. 2. Цивілізаційні конфлікти, про які писав Семюел Гантінгтон. Вони виникають на основі глибинних культурних, релігійних та світоглядних відмінностей між різними цивілізаціями. Наприклад, протистояння між секулярними цінностями Заходу та релігійним фундаменталізмом. 3. Конфлікт між глобалізмом та національним суверенітетом. Це протистояння між цінностями глобальної інтеграції, універсальних прав та наднаціонального управління з одного боку, та цінностями національної ідентичності, культурної автономії та державного суверенітету з іншого. В цих умовах формується новий парадокс міжнародної безпеки: посилення взаємозалежності між різними акторами відбувається одночасно з поглибленням ціннісних розбіжностей між ними. Це створює ситуацію, коли традиційні механізми міжнародного регулювання стають менш ефективними, а нові ще не сформовані через відсутність спільного ціннісного базису. Вплив ціннісних конфліктів на міжнародну безпеку характеризується низкою особливостей, які роблять їх особливо складними для врегулювання та потенційно небезпечними для глобальної стабільності. Коли конфлікт переходить у ціннісну площину, він набуває характеру екзистенційного протистояння, де компроміс часто сприймається як зрада власної ідентичності. Така тотальність протистояння призводить до радикалізації конфлікту та значно ускладнює можливості його мирного врегулювання, оскільки сторони розглядають будь-які поступки як загрозу своїм фундаментальним принципам існування. Водночас ціннісні конфлікти демонструють надзвичайно потужний мобілізаційний потенціал, оскільки вони апелюють до глибинних переконань людей та їхніх фундаментальних світоглядних засад. Це може призводити до масштабної мобілізації людських та матеріальних ресурсів, а також готовності суспільства нести значні жертви заради захисту того, що вважається “священними цінностями”. Особливу небезпеку становить характерний для 65 ціннісних конфліктів ефект доміно, коли протистояння має тенденцію до географічного розширення, втягуючи у свою орбіту нові країни та цілі регіони. Це безпосередньо пов’язано з універсальною природою цінностей, які легко перетинають державні кордони та знаходять відгук у схожих світоглядних групах в інших країнах. Крім того, ціннісні протистояння відрізняються своєю довготривалістю – на відміну від конфліктів інтересів, які можуть бути вирішені через компроміс чи перерозподіл ресурсів, ціннісні конфлікти можуть тривати десятиліттями і навіть століттями, передаючись від покоління до покоління через механізми культурної пам’яті та колективної ідентичності. Така темпоральна стійкість робить їх особливо небезпечними для довгострокової міжнародної стабільності та вимагає розробки специфічних підходів до їх врегулювання, які б враховували всі зазначені особливості. В умовах глобалізованого світу ми спостерігаємо фундаментальну трансформацію природи соціальних конфліктів, де ціннісні протиріччя набувають першорядного значення. Традиційні механізми уникнення конфліктів через відокремлення чи самоізоляцію втрачають свою дієвість, оскільки глобальна взаємозалежність унеможливлює існування закритих соціальних систем. У цьому контексті діалог постає не просто як один із можливих інструментів вирішення конфліктів, а як єдиний життєздатний шлях до сталого співіснування різних ціннісних парадигм. Ця позиція відображає глибинне розуміння природи сучасного суспільства, де множинність істин та моральних систем є не тимчасовим станом, а постійною характеристикою соціальної реальності. При цьому важливо розуміти, що діалог у розумінні Ентоні Гідденса - це не просто інструмент комунікації, а складний процес взаємного пізнання та трансформації, який передбачає готовність до переосмислення власних позицій та пошуку нових форм соціальної солідарності [23, c. 39-41]. У сучасному світі почастішали конфлікти між ціннісними системами, проте існує не так багато засобів для їх вирішення. Е. Гідденс перераховує чотири: ізоляціонізм, що передбачає відмову від спілкування та взаємодії з 66 індивідами або групами, які не поділяють ваших цінностей; добровільний відхід у вигнання; діалог, розрахований на досягнення взаємного розуміння; застосування насильства для вирішення конфлікту. З точки зору Гідденса перші дві з цих чотирьох можливостей виявилися корінним чином ослаблені. Жодна культура, держава чи велика група людей не може розраховувати на те, що їй вдасться ізолювати себе від глобального космополітичного порядку, і навіть незважаючи на те, що вигнання буває можливим в окремих ситуаціях для деяких індивідів, воно недоступне для великих соціальних спільнот. У цьому контексті переосмислення ролі соціальної держави набуває особливого значення: вона має стати не просто механізмом перерозподілу ресурсів, а інституційною основою для розвитку нових форм соціальної взаємодії, заснованих на принципах діалогу та взаємного визнання різних ціннісних систем. Це передбачає відхід від традиційного патерналістського підходу на користь створення умов для активного залучення громадян у процеси суспільного діалогу та пошуку консенсусу. Еволюція безпекового середовища фундаментально трансформувала саме розуміння безпеки та її ціннісних основ. Перехід від біполярного світу до сучасної складної системи міжнародних відносин відображає не просто зміну балансу сил, але й глибинну трансформацію ціннісних парадигм безпеки. В епоху “холодної війни” домінувала відносно проста дихотомія цінностей, де світ поділявся на дві протилежні системи. Ця ціннісна біполярність створювала чітку структуру розуміння загроз, де ядерне протистояння виступало головним викликом міжнародній безпеці. Однак така спрощена модель маскувала складність реальних безпекових викликів, які існували паралельно з військовим протистоянням. Поділ на “жорстку” та “м’яку” безпеку Парахонського Б.О. відображає більш глибоке філософське розуміння природи сучасних загроз. “Жорстка” безпека, зосереджена на військових аспектах, представляє традиційне вестфальське розуміння державного суверенітету та сили. Натомість концепція “м’якої” безпеки відображає постмодерне розуміння взаємозалежності та комплексності сучасних викликів [24, c. 6-7]. 67 Дихотомія ціннісних систем у період біполярного протистояння представляла собою унікальний феномен глобальної аксіологічної поляризації. Це був не просто конфлікт політичних чи економічних моделей, а фундаментальне протистояння двох всеохоплюючих систем розуміння людського буття, соціальної справедливості та суспільного розвитку. У цьому контексті особливо важливо розуміти, що концепція “зон впливу” наддержав виходила за межі простого геополітичного домінування. Вона представляла собою своєрідну форму ціннісного колоніалізму, де кожна з наддержав не просто контролювала територію, а насаджувала власну систему цінностей, формуючи відповідні соціальні інститути та культурні паттерни. Cаме така біполярність створювала певну стабільність через чітке розмежування ціннісних просторів. Кожна з систем претендувала на універсальність своїх цінностей, але при цьому визнавала існування альтернативної системи як неминучого опонента. Це створювало своєрідний “ціннісний паритет”, подібний до військового чи економічного. Важливо відзначити, що така ситуація призводила до формування специфічної форми морального релятивізму на міжнародному рівні: дії, які вважалися неприйнятними в межах однієї ціннісної системи, могли виправдовуватися необхідністю протистояння альтернативній системі. Це створювало подвійні стандарти в міжнародній політиці, де моральні принципи часто підпорядковувалися геополітичним інтересам. Сучасна стратегія США та європейських держав відображає глибинну проблему універсалізації партикулярних цінностей. Концепт “Захід та Інші” представляє собою не просто геополітичну конструкцію, а особливу форму аксіологічного імперіалізму, де західна система цінностей претендує на статус універсального морального орієнтиру для всього людства. Європоцентризм у цьому контексті постає як специфічна форма культурного нарцисизму, що не включає в собі множинність легітимних форм суспільного розвитку та ціннісних орієнтацій. Така позиція створює фундаментальний парадокс: проголошуючи цінності плюралізму та 68 толерантності, західна цивілізація починає демонструваьи нетерпимість до альтернативних систем цінностей, що призводить до зростання глобальної напруженості та поглиблення міжцивілізаційних протиріч. На нашу думку, це являє собою природню реакцію ціннісної системи до самозахисту враховуючи міграційну політику Єврозони в останні десятиліття. Так званий “культурний нарсицизм”, за який часто критикують західну цивілізацію, є історично зумовленим та відповідає принципам капіталістичного суспільства. У свою чергу зростаюче невдоволення країн протилежної осі, та країн перефирій зі східної цивілізації відносно західного панування у формування світових тенденцій є звичайно реакцією на нездатність протиставити щось якісно краще, продуктивніше та ціннісно багатше. “Культурний нарцисизм” західної цивілізації – це не просто психологічний захисний механізм, а глибоко вкорінена система аксіологічного опору, що має потужне історичне та економічне підґрунтя. Капіталістична парадигма створює унікальний механізм культурної самоідентифікації, де ціннісні системи розглядаються як капітал, що потребує постійного захисту та відтворення. Міграційні процеси в Єврозоні виступають каталізатором актуалізації цього захисного механізму, змушуючи західні суспільства вибудовувати складні стратегії культурного самозбереження. Зростаюче невдоволення західним домінуванням є значно глибшим явищем, аніж простий культурний спротив. Це насамперед усвідомлення власної неспроможності запропонувати альтернативний цивілізаційний проєкт, який міг би скласти реальну конкуренцію західному наративу. Геополітичний вимір конфлікту виходить далеко за межі простого культурного протистояння. Йдеться про боротьбу за право формування глобального наративу, за здатність визначати магістральні тренди світового розвитку. Країни периферії перебувають у ситуації екзистенційного виклику – вони змушені або адаптуватися до домінуючої системи координат, або шукати шляхи альтернативного цивілізаційного розвитку. 69 Сучасна криза міжнародної безпеки відображає фундаментальний конфлікт цінностей між різними акторами світової політики. Порушення міжнародних угод ядерними державами демонструє не просто правовий нігілізм, а глибинне протистояння різних концепцій світового порядку та справедливості. Анексія Криму Росією та агресія на Донбасі у 2014 році стали проявом ревізіоністського підходу, що заперечує пост-холодновоєнний консенсус та міжнародне право заради відновлення імперських амбіцій. Ключова проблема полягає у кризі відповідальності як етичної категорії в міжнародних відносинах. Провідні актори відмовляються від ролі гарантів світового порядку: США намагаються розділити тягар відповідальності з регіональними партнерами, Росія підриває існуючі норми заради утвердження власної глобальної ролі через конфлікти, Китай керується виключно власними інтересами в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а ЄС паралізований внутрішніми проблемами. Ця криза відповідальності призводить до ерозії системи, заснованої на правилах, і повернення до “права сильного”. Гібридні війни епохи глобалізації стають симптомом глибшої ціннісної кризи - конфлікту між ліберальним світовим порядком і альтернативними візіями світоустрою, що спираються на силу. Неефективність міжнародних організацій у протидії цим загрозам свідчить про фундаментальну кризу глобального управління та необхідність переосмислення засад міжнародної безпеки на основі нового ціннісного консенсусу. Російсько-українська війна відображає фундаментальне протистояння між двома ціннісними системами: російським державним авторитаризмом та українською демократичною орієнтацією. Це ціннісне протистояння проявляється у конкуруючих моделях інтеграції пострадянських держав у глобальну систему - через пряме входження як суверенних держав або через підпорядковану москві євразійську модель. Російська геостратегія прагне інкорпорувати Україну в контрольований нею пострадянський простір, ігноруючи український суверенний вибір. На 70 внутрішньому рівні Україна стикається з регіональними ціннісними розбіжностями між західно-північними та південно-східними регіонами, що проявляються в етнічній, конфесійній та ментальній площинах. Хоча ці внутрішні суперечності можуть бути подолані виваженою державною політикою, зовнішній тиск та необхідність цивілізаційного вибору між різними векторами розвитку перетворюють їх на потенційну загрозу територіальній цілісності. Росія використовує ці відмінності для просування власної авторитарної моделі, намагаючись підірвати український демократичний вибір через підтримку сепаратизму та розпалювання міжрегіональних протиріч. Нова парадигма глобального порядку та міжнародних відносин передбачає зміну підходу до розуміння геополітичного простору. Якщо раніше акцент робився на поділі між великими державами та їх сферами впливу, то сьогодні важливішими стають внутрішні розриви між двома глобальними зонами: однією, в якій домінує верховенство права, міжнародні правові норми та захист прав людини, і іншою, що охоплює простір, де існує відчутний правовий вакуум, поширені локальні конфлікти і сильні кримінальні структури. Це розмежування відображає глибокі ціннісні конфлікти між різними моделями безпеки та порядку, де одна зони прагне до стабільності через дотримання норм, а інша загрожує самій сутності цивілізаційного розвитку, ставлячи під питання майбутнє безпеки та етики в міжнародних відносинах. 2.3. Особливості формування системи національних цінностей в Україні в контексті безпеки Безпекова стратегія держави безпосередньо корелює з її ціннісною матрицею, де домінуючі світоглядні настанови детермінують вибір зовнішньополітичних орієнтирів. Держави формують власні безпекові стратегії, спираючись на комплекс цінностей, що включають політичні, економічні, культурні та ідеологічні компоненти. 71 На прикладі стратегії національної безпеки України від 14 вересня 2020 року визначимо як корелюються загальнонаціональні ціннісні орієнтири із безпековою стратегією держави [25]. Тому доцільно виділити наступні ключові положення: 1. Забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України (враховуючи протидію російської агресії на Сході України та в Криму). 2. Європейська та євроатлантична інтеграція як механізм забезпечення безпеки. 3. Впровадження стандартів країн-членів НАТО (в тому числі, розвиток розвідувальних та безпекових спроможностей держави). 4. Захист прав і свобод громадян (протидія гібридним загрозам, економічна безпека, кібербезпека та захист інформаційного простору). Документ в цілому відображає глибинну трансформацію українського суспільства, яка відбувається на перетині цивілізаційних викликів та прагнення до стандартів європейського державотворення. Виділяємо ієрархію ціннісних орієнтирів, що становлять основу національної безпеки. На першому плані - людина, її права, свободи та безпека. Це принципово новий підхід, який кардинально відрізнявся від попередніх пострадянських моделей, де держава домінувала над особистістю. Людино центричність виявляється в негативному утвердженому принципі, що безпека держави є похідною від безпеки кожного її громадянина. Це означає, що національна безпека розглядається не як абстрактна категорія, а як конкретний механізм захисту індивідуальних прав, забезпечення особистої свободи, створення умов для самореалізації та розвитку кожної людини. Європейська інтеграція стає ключовим ціннісним орієнтиром, який зазвичай корелює з безпековою стратегією. Курс на членство в ЄС та розглядається не лише як геополітичний вибір, а як механізм трансформації безпекового середовища, впровадження європейських стандартів демократії, прав людини, інституційної сприятливості держави. Тобто, безпека – головний ціннісний орієнтир українців, який включає у себе як економічно-соціальну 72 безпеку так і безпеку життя, особистого, а особливо онтологічну вираженість питання безпеки нації, що трансформувалося після 24-го лютого 2022 року у питання виживання нації. Таких настроїв не має у суспільствах Європи, у яких національна безпека і безпека життя несе собою питання добробуту та стратегічну визначеність як головні аргументи комфортного життя. В свою чергу в Україні національна безпека включає питання виживання нації як такої. Цінності національної єдності та солідарності мають становити важливий компонент стратегії. В умовах зовнішньої агресії консолідація суспільства навколо спільних цілей, подолання внутрішніх соціальних розколів залишаються критичними факторами національної безпеки. Стратегія розглядає єдність не як примусову уніфікацію, а як добровільну солідарність на основі спільних цінностей та цілей. Таким чином, Стратегія національної безпеки України №392/2020 показує собою не лише технічний документ, а цивілізаційний маніфест, який окреслює фундаментальні цінності українського суспільства. Вона демонструє еволюцію від пострадянської моделі до європейської парадигми безпеки, де людина, її права та свободи є найвищою ціною, а національна безпека розглядається як комплексний механізм забезпечення індивідуальної та колективної безпеки. І справді, аналізуючи дані соціологічного опитування, що проводилося службою Центру Разумкова у вересні 2024 року, переважна більшість громадян України – 86% опитуваних, зазначали на підтримці вступу України до НАТО, що визначає фізичну безпеку ключовою цінністю українців. Зауважуємо на тому, що дане дослідження підтверджує статус транзитивності України як держави, що частково також відносить нашу країну до країн емерджентності: 95% з опитуваних жителів Західного регіону країни висловили намір підтримати вступ, натомість жителі Східних та Південних регіонів – 78% та 64% [26]. Тут ми бачимо значну проблему, яка є не тільки продуктом сучасної російсько-української війна, а й більш тривалим, усім відомим процесом деформації культурно-соціального простору України, та безліч інших держав зі сторони агресора. Звідси і основна проблема формування загальної української 73 громадянської свідомості, яка має стати головним конструктором національної ціннісної стратегії. Проблема культурно-цивілізаційної гетерогенності та її вплив на формування національної безпекової парадигми України постає як складний діалектичний процес подолання постколоніальної роздвоєності суспільної свідомості. Головна проблема у загальнонаціональній безпеці України криється у фундаментальному онтологічному протиріччі в українському соціально- політичному просторі - невідповідність між прагненням до європейської інтеграції та внутрішньо-культурною диференційованістю. Соціологічні дані унаочнюють цю амбівалентність: якщо західні регіони демонструють майже одностайну підтримку входження до НАТО, то східні та південні регіони виявляють більш фрагментовану позицію. Дане питання має онтологічний характер і виходить за межі деяких військових агресій, сягаючи глибинних пластів культурної пам’яті та колективного несвідомого. Йдеться про перманентну боротьбу між імперськими наративами російської експансії та емансипаційними прагненнями українського суспільства до самовизначення. Соціологічні дослідження унаочнюють не просто регіональні відмінності, а складний процес деконструкції нав’язаних ззовні ідентичностей та формування автентичного українського цивілізаційного коду. Кожен відсоток підтримки входження в НАТО символізує не лише геополітичний вибір, а акт екзистенційного самоствердження. Проблема постає не в географічній диференціації, скільки в онтологічному виклику формування нової якості суспільної свідомості, здатної інтегрувати різні культурні горизонти в єдиний цивілізаційний проект. Тому у 2024 році українці постають не лише перед загрозою фактичного існування власної держави, а й перед невідворотнім визначенням пріоритетів національного розвитку. Безпека України у контексті безпеки на геополітичному просторі залежить від визначення українцями власного вектору, приймаючи усі виклики і погоджуючи усі ризики на цьому шляху. Адже проблема конформізму та життєвої позиції життя заради 74 життя є швидким шляхом до зникнення не тільки самостійних ціннісних орієнтирів українців як нації, а й зникнення України як геополітичного суб’єкта. Формування системи національних цінностей в Україні характеризується складною взаємодією історичних, релігійних та цивілізаційних факторів, що безпосередньо впливають на національну безпеку держави. Релігійний чинник, який зазвичай виступає консолідуючим елементом націєтворення, в українському контексті мав амбівалентний вплив. Історична втрата національної еліти через її окатоличення у XVII столітті створила своєрідний цивілізаційний розлом, наслідки якого відчутні й донині, незважаючи на високий рівень релігійності сучасного українського суспільства. Цей парадокс відображає глибинну напругу між різними ціннісними системами, що співіснують в українському соціокультурному просторі. Поліетнічна структура українського суспільства, що складається з автохтонного українського етносу та численних етнічних спільнот, створює додатковий вимір ціннісної складності. Кожна етнічна група привносить власні архетипи світогляду та поведінки, які потребують гармонізації в рамках єдиної національної спільноти. Це зумовлює необхідність виваженої етнокультурної політики, яка б забезпечувала баланс між збереженням етнічної самобутності та формуванням спільної громадянської ідентичності. Особливим фактором є геополітичне розташування України на перетині чотирьох цивілізаційних просторів: західно-християнського, східно-православного, мусульманського та іудейського. Ця цивілізаційна багатовекторність створює унікальну можливість для культурного синтезу, але водночас несе потенційні загрози національній безпеці через можливість використання цивілізаційних відмінностей зовнішніми силами. Формування системи національних цінностей в незалежній Україні тісно пов’язане з феноменом соціальної аномії, що становить фундаментальний виклик національній безпеці. Відсутність консолідованої ціннісно-нормативної бази, яка б визначала суспільні орієнтири добра і зла, межі прийнятного та 75 неприйнятного, створює вакуум, що підриває соціальну стабільність та національну стійкість. Діалектика формування нової ціннісної системи розгортається через взаємодію зовнішніх соціальних детермінант та внутрішніх індивідуально- психологічних чинників. У цьому контексті особливої ваги набуває проблема базових потреб - коли значна частина суспільства змушена зосереджуватись на елементарному фізичному виживанні, це унеможливлює повноцінну участь у формуванні вищих соціальних та духовних цінностей, що є критично важливими для національної безпеки. Найбільш загрозливим аспектом цієї ситуації є не стільки економічна криза, скільки відсутність консенсусу щодо фундаментального ціннісно-нормативного базису державотворення. Ця духовно-вольова криза створює стратегічну вразливість української держави, оскільки без чіткого розуміння ціннісних орієнтирів неможливо досягти стабільного розвитку та забезпечити національну безпеку. Таким чином, подолання ціннісної невизначеності стає ключовим викликом не лише для соціокультурного розвитку, але й для самого виживання української державності. Характерною рисою українського суспільства в період незалежності є глибинна ціннісна амбівалентність, що проявляється у високій частці громадян, не здатних сформувати чітку позицію щодо фундаментальних суспільно- політичних питань. Ця світоглядна невизначеність призводить до політичної апатії та громадянської пасивності, створюючи серйозні виклики для національної безпеки. Особливо тривожним, з точки зору безпеки. є низький рівень інтеріоризації демократичних цінностей серед населення. Недостатнє розуміння та цінування демократичних інститутів і практик обмежує можливості суспільства у реалізації ідеалу демократичної, процвітаючої держави. Ця ціннісна дезорієнтація створює вразливість перед зовнішніми загрозами та внутрішніми дестабілізуючими факторами. 76 На нашу думку, відсутність активної патріотичної позиції у значної частини населення є не просто соціологічним фактом, а становить системну загрозу національній безпеці, оскільки підриває здатність суспільства до мобілізації та консолідованої відповіді на екзистенційні виклики. Таким чином, подолання політичної пасивності та формування активної громадянської позиції стає критично важливим завданням у контексті зміцнення національної безпеки України. Динаміка мовної ідентифікації в Україні відображає складний процес формування національних цінностей та їх трансформації під впливом екзистенційних загроз національній безпеці. Мовне питання в українському контексті виходить за межі простого комунікативного інструменту, перетворюючись на ключовий маркер національної ідентичності та безпекової стійкості держави. Соціологічні дані за період 1992-2020 років демонструють парадоксальну ситуацію: попри статус державної мови та роль української як фундаментальної національної цінності, її реальне використання тривалий час не демонструвало значної позитивної динаміки. Більше того, зростання використання російської мови в домашньому спілкуванні до 2006 року свідчило про певну кризу мовної ідентичності, що створювала потенційні вразливості для національної безпеки. Особливо показовим є феномен білінгвізму, частка якого поступово зменшувалась з 32% у 1992 році до 21,3% у 2020 році. Це вказує на поступову поляризацію мовних практик, що могло створювати додаткові лінії потенційного суспільного розколу. Повільність утвердження української мови як загальнонаціональної цінності протягом трьох десятиліть незалежності відображала більш глибинні проблеми формування національної ідентичності та консолідації суспільства [27, c. 485]. Однак російська агресія 2022 року стала каталізатором радикальних змін у мовній самоідентифікації українців. Дані 2023 року, що показують зростання використання української мови до 58% та білінгвізму до 30%, демонструють, як екзистенційна загроза національній безпеці прискорила процеси мовної 77 консолідації [28, c 70]. Війна парадоксальним чином сприяла переосмисленню ролі української мови як символу національної єдності та резильєнтності, перетворюючи її з формального атрибуту державності на реальний інструмент національної консолідації та безпеки. Таким чином, мовна динаміка в Україні ілюструє, як зовнішні безпекові виклики можуть прискорювати формування спільних національних цінностей, трансформуючи потенційні лінії розколу в точки єднання суспільства. Це демонструє нерозривний зв’язок між національною ідентичністю, ціннісною системою та безпекою держави. Cоціологічні дані за роки української незалежності відображають фундаментальну проблему в формуванні ціннісної системи суспільства, що має прямий вплив на національну безпеку. Спостерігається чітка дихотомія між матеріальними потребами та демократичними цінностями, де перші стабільно домінують над другими, створюючи потенційну вразливість демократичних інститутів. Особливо показовим є період після Помаранчевої революції, коли попри значні суспільно-політичні трансформації, більшість громадян зосереджувалась на економічних питаннях, зокрема стримуванні інфляції, тоді як фундаментальні демократичні цінності, як-от свобода слова чи електоральна справедливість, залишались пріоритетними лише для незначної меншості. Така диспропорція між матеріальними та демократичними пріоритетами створює системні ризики для національної безпеки, оскільки підриває стійкість демократичних інститутів. Динаміка соціального самопочуття населення також викликає занепокоєння з точки зору національної безпеки. Хоча спостерігається певне покращення (частка тих, хто відносить себе до найнижчих соціальних щаблів, зменшилась з 77% у 1994 році до 46,5% у 2020 році), значна частина суспільства продовжує відчувати соціальну депривацію [27, c. 485]. Це створює підґрунтя для соціальної напруги та потенційної дестабілізації, особливо в умовах зовнішніх загроз. 78 Таким чином, спостерігається критичний розрив між базовими матеріальними потребами та демократичними цінностями, що ускладнює формування стійкої системи національних цінностей. Цей ціннісний дисбаланс становить значний виклик для національної безпеки, оскільки може бути використаний як внутрішніми, так і зовнішніми акторами для підриву демократичних інститутів та державної стабільності. Системи національних цінностей в Україні відображає глибинні процеси суспільної реструктуризації, де зміни ціннісних орієнтацій виступають індикаторами формування нових соціальних моделей. Особливо важливим є розуміння того, що ці трансформації не завжди мають позитивний характер, створюючи потенційні виклики для національної безпеки. Критично важливим аспектом є природа суспільних криз в Україні, які не є випадковими явищами, а становлять органічну частину національного розвитку. Нерозв’язані суспільні суперечності не просто зберігаються, а породжують нові трансформації, створюючи потенціал для переростання локальних криз у системні. Це свідчить про відсутність фундаментальних змін у векторі розвитку суспільних цінностей, що створює стратегічну вразливість для національної безпеки. Ситуація напередодні повномасштабної війни 2022 року характеризувалася незавершеністю формування системи національних цінностей та наявністю антагоністичних ціннісних орієнтацій у різних соціальних групах. Цей ціннісний плюралізм, який в нормальних умовах міг би бути джерелом суспільного розвитку, в умовах зовнішньої агресії створював додаткові виклики для національної консолідації. 2022 рік, попри відсутність систематичних соціологічних даних, став переломним моментом у формуванні національних цінностей, коли екзистенційна загроза державності трансформувала питання ціннісних орієнтацій з теоретичної площини в практичну необхідність національного виживання. Це створило унікальну історичну можливість для формування консолідованої системи національних цінностей на основі спільного досвіду протистояння екзистенційній загрозі. 79 У контексті національної безпеки, українські національні цінності постають не просто абстрактними конструктами, а живим організмом соціополітичної свідомості, що еволюціонує через перманентні випробування державності. Вони формуються на перетині глибинних антропологічних прагнень спільноти до самозбереження, самоідентифікації та поступального розвитку. Ключовим виміром цього процесу є не механічне нагромадження символічних атрибутів, а органічне переплавлення індивідуальних та колективних прагнень у цілісну систему координат нації. Йдеться про синтез раціонального та емоційного, де кожен громадянин усвідомлює себе водночас і суб’єктом, і провідником національних інтересів. У політико-філософській рефлексії національні цінності постають як складний семіотичний простір, де потреби трансцендують утилітарну площину і перетворюються на екзистенційні маркери колективної самоідентифікації. Цінності в українському соціополітичному контексті - це не просто інструментальні конструкти, а живий організм колективної свідомості, що формується на перетині індивідуальних прагнень та колективних очікувань. Вони виступають не стільки раціональною матрицею буття, скільки ірраціональним кодом спільної солідарності. Унікальність української аксіологічної системи полягає в її здатності перманентно реконфігуруватися в умовах екзистенційних викликів. Цінності стають не просто нормативним каркасом, а стратегічним ресурсом спротиву, механізмом адаптації та самозбереження нації. Вважаємо, що принципово важливим виміром є діалектика “визнаних” та “прихованих” цінностей, де кожен індивід водночас є і продуктом, і творцем колективного аксіологічного простору. Йдеться про перманентний процес смислотворення, де особистісне та колективне перебувають у складній взаємодії. У контексті українських реалій йдеться про формування аксіологічної системи, яка є одночасно і щитом спротиву зовнішнім деструктивним впливам, і 80 потужним джерелом внутрішньої консолідації, і проективною матрицею майбутнього поступу нації. Підкреслюємо діалектичну суперечність між глобалізаційними процесами та необхідністю збереження національної самобутності. Це фундаментальний виклик для сучасної України, особливо в контексті національної безпеки. Глобалізація, створюючи єдиний світовий простір, може призводити до розмивання культурних кордонів та національної ідентичності, що становить потенційну загрозу для національної безпеки держави. Отже, у контексті безпеки особливо важливим є акцент на необхідності гармонійного поєднання загальнолюдських та національних цінностей. Це свідчить про розуміння того, що національна безпека в сучасному світі не може будуватися на ізоляціонізмі чи радикальному націоналізмі. Натомість, вона має базуватися на збалансованому підході, який дозволяє зберігати національну ідентичність при одночасній інтеграції у світову спільноту. У просторі сучасної геополітичної онтології національні інтереси постають не як статичний конструкт, а як динамічна система самоорганізації, що перманентно еволюціонує в умовах глобальної турбулентності. Українська держава є унікальним феноменом транзитивної реальності, де процес націєтворення розгортається одночасно в декількох вимірах - екзистенційному, геополітичному та аксіологічному. Незважаючи на потужні глобалізаційні деструкції, національні інтереси залишаються фундаментальною матрицею самозбереження та поступального розвитку. Національна держава в українському контексті має постати не як консервативний бастіон, а як орган в світовому організмові, що здатен до перманентного самооновлення. У контексті цивілізаційного поступу України західні цінності постають не як механічний імпорт зовнішніх норм, а як глибинний процес трансформації національної ідентичності, що формує унікальний безпековий код спротиву та розвитку. Українська аксіологічна модель є складним герменевтичним простором, де традиційні культурні патерни переплавляються в сучасну демократичну 81 матрицю через перманентний діалог між колективною пам’яттю та проективними устремліннями спільноти. Безпековий вимір західних цінностей для України принципово виходить за межі класичних геополітичних конструкцій. Йдеться про формування такого суспільного імунітету, який дозволяє перетворювати зовнішні виклики на ресурс внутрішньої консолідації та стратегічного розвитку. Демократичні принципи верховенства права, захисту індивідуальних свобод та інституційної прозорості стають не лише нормативною оболонкою, а живим механізмом самоорганізації спільноти. Принципово важливим виміром є здатність цінностей західної цивілізації створювати простір критичної рефлексії, де кожен громадянин усвідомлює себе не пасивним об’єктом політичних маніпуляцій, а активним суб’єктом колективного творення. Толерантність, повага до відмінностей та культура діалогу перетворюються на потужний антидот проти авторитарних спокус і зовнішніх деструктивних впливів. Цивілізаційний транзит України означає не просту зміну зовнішніх атрибутів, а глибинну трансформацію суспільної свідомості. Західні цінності постають інструментом декодування колоніальних комплексів, механізмом подолання травматичного історичного досвіду та генерування нових стратегічних наративів самоідентифікації. Українські національні цінності формуються в унікальному геополітичному просторі перманентної невизначеності, де зовнішні виклики стають потужним каталізатором внутрішніх трансформацій. Соціологічні дослідження фіксують принципово важливий феномен - поступову еволюцію суспільної свідомості від пострадянської інерційності до активної громадянської позиції. Ключовою особливістю є діалектика регіональних відмінностей та поступової консолідації. Якщо соціологічні дані демонструють розбіжності у підтримці стратегічних напрямків, то це не свідчення розколу, а індикатор складного процесу формування єдиної національної ідентичності. Мовне питання своєю чергою постає потужним маркером цивілізаційного вибору. 82 Поступове зменшення білінгвізму (з 32% до 21,3%) демонструє не лінгвістичну уніфікацію, а глибинні процеси самоідентифікації, де мова стає інструментом спротиву та самоствердження. Безпековий вимір національних цінностей виходить за межі традиційних геополітичних конструкцій. Йдеться про формування такої колективної суб’єктності, де зовнішні загрози перетворюються на ресурс внутрішньої консолідації. Демократичні цінності постають не як зовнішній конструкт, а як живий механізм самоорганізації спільноти. Загальні висновки Сучасний геополітичний простір характеризується радикальною переоцінкою ціннісних парадигм. Цінності більше не є статичними абсолютами, а постають динамічним інструментом маніпуляції, де кожен геополітичний актор прагне сконструювати власну реальність. Принципово важливим є перехід від силових до діалогових механізмів врегулювання конфліктів, однак за риторикою миру та співробітництва приховуються складні процеси боротьби за глобальний наратив. Безпека в цьому контексті розглядається як багаторівнева система, що включає не лише фізичний захист, а й захист ідентичності, інформаційного простору та екзистенційних прав людини. Формується принципово новий ціннісний ландшафт міжнародних відносин, де класичні принципи поступаються місцем прагматичним інтересам. Ключовою тенденцією є девальвація класичних гуманістичних цінностей. Якщо західна цивілізація послідовно декларує пріоритет людського життя, то авторитарні режими розглядають цінності як інструментальний механізм досягнення вузькополітичних цілей. Мир, безпека, співробітництво перетворюються на порожні семіотичні конструкції, позбавлені автентичного змісту. Діалектика цінностей розкривається через унікальне поєднання об’єктивного та суб’єктивного вимірів. Цінності мають онтологічний статус, що 83 виходить за межі емпіричної реальності, становлячи перманентну структуру етичної значущості. На індивідуальному рівні вони постають екзистенційними орієнтирами, на суспільному - формують національну ідентичність, а на геополітичному - перетворюються на потужний інструмент міжнародної комунікації. Особливо показовим є народження нової геополітичної онтології, де боротьба відбувається не стільки за територію чи ресурси, скільки за право конструювати глобальний наратив. Здатність створювати переконливі ціннісні матриці стає новою формою глобальної гегемонії. В цій площині російсько- українську війну можна розглядати як глибокий конфлікт сенсів, або головний станом на зараз, процес трансляції змін світового політичного ландшафту, що виходить далеко за межі класичного територіального протистояння. Росія намагається не просто окупувати українську землю, а фундаментально зруйнувати українську наративну матрицю – здатність народу до самоідентифікації, самоорганізації та власного цивілізаційного вибору. Її агресія спрямована на знищення не стільки фізичної інфраструктури, скільки культурного коду України як самостійного суб’єкта геополітичної реальності, існування якого своєю чергою апріорно не дозволяє продукувати ціннісну концепцію “руского мира”. Деструктивність російської стратегії полягає в намаганні нав’язати альтернативну реальність, де Україна позбавляється права на власну суб’єктність. Війна перетворюється на боротьбу наративів: з одного боку – проєвропейська, демократична модель розвитку, з іншого – імпералістична модель “руского мира”, що заперечує саму можливість незалежного існування українського суспільства. Формування нової архітектури безпеки відбувається в умовах жорсткої аксіологічної конфронтації: демократичні держави намагаються зберегти універсальні принципи міжнародного співробітництва, натомість країни, що розвиваються, демонструють прагматичний підхід максимізації власних інтересів. 84 Глобальна спільність становить складну систему горизонтальних зв’язків, де кожен суб’єкт одночасно зберігає власну унікальність і включений у глобальний контекст взаємозалежностей. Цінності в такій системі виступають свого роду медіаторами, що дозволяють здійснювати комунікацію різних культурних, соціальних та політичних контекстів. Біполярність сучасного політичного ландшафту характеризується конфліктом між універсалістськими та індивідуалістичними цінностями. Цей процес руйнує традиційні прояви про міжнародну солідарність, трансформує систему міждержавних комунікацій та створює принципово нову архітектурну глобальну взаємодію, де індивідуальний суб’єкт – держава, корпорація чи політичний актор – стає визначальним чинником світового розвитку. У контексті глобалізації ми спостерігаємо фундаментальний зсув аксіологічних координат суспільства. Консьюмеризм, що став домінантною ідеологією постіндустріальної епохи, призводить до специфічної форми відчуження - відчуження людини від автентичного буття через гіпертрофію матеріального споживання. Ця метаморфоза має глибокі політичні імплікації. Політична суб’єктність громадянина поступово редукується до функції споживача, що підриває самі основи демократичного процесу. Адже демократія як політична система передбачає активного, рефлексивного громадянина, здатного до ціннісного судження та морального вибору. Релятивізація цінностей, що супроводжує глобалізаційні процеси, створює своєрідний аксіологічний вакуум. У цьому вакуумі політичні рішення все частіше приймаються на основі утилітарних калькуляцій, а не етичних імперативів. У контексті геополітичної безпеки та цивілізаційних вимірів, ми виділяємо концепцію “цивілізаційної емерджентності” як складного динамічного процесу взаємодії між Західною та Східною цивілізаційними системами, де класифікуємо регіони на “позитивні” та “негативні” з точки зору їхньої здатності до трансформації та впливу на глобальні процеси. “Позитивні” регіони характеризуються здатністю не просто адаптуватися, але й генерувати нові соціокультурні коди, створювати унікальні моделі розвитку. “Негативні” регіони 85 демонструють, що взаємодія локальних особливостей і глобальних трендів може мати непередбачувані та деструктивні наслідки. Принципово важливою є думка про те, що локальні регіони не є простими копіями цивілізацій, а мають потенціал створювати принципово нові форми організації, розвитку та безпеки. Цей підхід розкриває діалектику взаємодії локального та глобального, де кожен регіон може виступати каталізатором змін. У контексті попередніх умовиводів про цінності як основу безпекового виміру геополітики, виділяємо важливий нюанс: цінності не є простою статичною категорією, а складним механізмом цивілізаційної взаємодії. Японія показує, як західні ціннісні орієнтири можуть бути органічно інтегровані в східний культурний контекст, створюючи принципово нову модель розвитку. Таки самим чином Україна постає як унікальний регіон транзитивної ідентичності, розташований на цивілізаційному розмежуванні між Західною та Східною цивілізаційними системами, що не є новиною. Це робить її класичним прикладом емерджентного простору, де локальні особливості вступають у складну взаємодію з глобальними трендами. Україна демонструє класичний приклад “позитивної” емерджентності, де локальні особливості та глобальні виклики формують принципово нову геополітичну реальність. Війна виступає не лише деструктивним фактором, але й потужним каталізатором цивілізаційних трансформацій. Ключова особливість українського емерджентного простору - здатність перетворювати деструктивні виклики на можливості для розвитку, формування нової колективної ідентичності та цивілізаційного вибору. У концепції світ-системного аналізу Іманнуїла Уоллерстайна Україна постає як складний і суперечливий простір цивілізаційної транзитивності, що перебуває на перетині різних геополітичних впливів та системних трансформацій. Принципова особливість України в світ-системній перспективі - її перманентний стан проміжної зони, яка не належить повністю ні до ядра, ні до периферії світ-системи. Цей статус зумовлює унікальну здатність до адаптації, опору та трансформації, але завжди унеможливлювало стабільний розвиток як 86 держави, так і громадянського суспільства у контексті спільної європейської спільноти. Ключова трансформація полягає в реконфігурації ціннісних систем. Замість пасивного очікування модернізаційних впливів з боку “центру”, Україна намагається активно генерувати власні моделі розвитку, що базуються на принципах демократії, європейських цінностей та спротиву агресії. Це принципово змінює її позицію в світ-системній архітектурі. У перспективі світ-системного аналізу Україна постає як унікальний простір цивілізаційного транзиту, де глобальні впливи та локальні специфіки вступають у складну діалектичну взаємодію, генеруючи принципово нові моделі розвитку та безпеки. Чим однозначно варто користуватися для інтеграції у майбутню світову спільноту як ключовий медіатор цивілізаційного діалогу. Ключовий висновок полягає в тому, що цінності в сучасному геополітичному вимірі є не просто абстрактними категоріями, а складним динамічним механізмом цивілізаційної взаємодії. Вони виступають медіаторами комунікації між різними культурними, соціальними та політичними контекстами, інструментом боротьби за глобальний наратив та основою безпекової архітектури міжнародних відносин. Цінності є незалежним конструктом, які в різних когнітивних просторах можуть продукувати різні за якістю ідеї, негативні та позитивні. Їх неможливо до кінця передбачити на перед, так і повністю заперечити існування окремої ціннісної парадигми. 87 Список літературних джерел 1. Абрамов В. І., Ситник Г. П., Смолянюк В. Ф. Глобальна та національна безпека : підручник. Київ : НАДУ при Президентові. України, 2016. 784 с. 2. Альван А. Наукові підходи до системи понять «національна безпека»: міжнародно-правовий аспект. Аспекти публічного управління. 2019. Т. 7, № 12. С. 70–77. 3. Buzan B., Wæver O., de Wilde J. Security: a new framework for analysis. Colorado : LYNNE RIENNER, 1998. 239 p. 4. Коваль І. Американський «неореалізм»: вступаючи у ххі століття. концепції і методи. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2012. Т. 1, № 107. С. 5–10. 5. Ярошенко А. Роль цінності в науці та освіті: принципи встановлення загальнозначимих цінностей. Соціологія. соціальна робота. соціальна педагогіка. управління. 2004. Т. 11, № 2. С. 8–10. 6. Нагорняк К. М. Уточнена теорія базових цінностей ш. шварца: попередні результати адаптації методики pvq-57 в Україні. НАУКОВІ ЗАПИСКИ НаУКМА. 2017. Т. 196. С. 25–26. 7. Schwartz S. H. An overview of the schwartz theory of basic values. Online readings in psychology and culture. 2012. Vol. 2, no. 1. URL: https://doi.org/10.9707/2307-0919.1116 8. Федорова М. А. Моральні цінності особистості: сутність поняття та основні характеристики. Проблеми освіти. 2015. С. 3–5. 9. Фостяк Т. А. Онтологія цінностей Макса Шелера у світлі концепції “функціонального існування” цінностей Манфреда Фрінґса: критичний аналіз / Т. А. Фостяк // Дні науки філософського факультету - 2017 : Міжнародна наукова конференція (25-26 квітня 2017 року) : матеріали доповідей та виступів / редкол. А. Є. Конверський [та ін.]. - Київ : Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2017. - Ч. 2. - С. 188-191. 88 10. Jokubaitis A. How values become political? Teoria polityki. 2017. Vol. 1. P. 223–234. 11. Huntington S. P. The clash of civilizations ? Foreign affairs. 1993. Vol. 72, no. 3. P. 3–8. 12. Загурський О. Міжнародний досвід забезпечення екологічної безпеки. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. Т. 2, № 6. С. 187–189. 13. Henry Kissinger explains how to avoid world war three. The Economist. URL: https://www.economist.com/briefing/2023/05/17/henry-kissinger-explains- how-to-avoid-world-war-three. 14. Francis D. PGA remarks at the closing of the 78th session. United Nations. URL: https://www.un.org/pga/78/2024/09/10/pga-remarks-at-the-closing-of-the-78th- session/ 15. Presidential speeches | joe biden presidency: remarks on the middle east. Miller Center. URL: https://millercenter.org/the-presidency/presidential- speeches/may-31-2024-remarks-middle-east 16. Сі Цзіньпін знову заявив, що треба запобігти розширенню зони бойових дій в Україні. Укрінформ. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric- world/3919314-si-czinpin-znovu-zaaviv-so-treba-zapobigti-rozsirennu-zoni-bojovih- dij-v-ukraini.html 17. Качинський А. Б. Індикатори національної безпеки: визначення та застосування їх граничних значень : монографія / А. Б. Качинський. – К. : НІСД, 2013. – 104 с. 18. Castells M. The rise of the network society. 2nd ed. Wiley-Blackwell, John Wiley & Sons, 2010. 656 p. 19. Ігнатьєва М., Дячук К. Суд у США визнав, що Google незаконно монополізувала інтернет-пошук. Інститут Масової Інформації. URL: https://imi.org.ua/news/sud-u-ssha-vyznav-shho-google-nezakonno monopolizuvav- internet-poshuk-i62918. 20. Leonard D. Will amazon kill fedex? Bloomberg. URL: https://www.bloomberg.com/features/2016-amazon-delivery/ 89 21. Ніколаєв Є. Світ-системний аналіз І. Уоллерстайна як сучасний методологічний підхід до аналізу розвитку світового господарства. Людина і політика,. 2002. № 6. С. 121–126. 22. Leiss W. The modern world-system: capitalist agriculture and the origins of the european world-economy in the sixteenth century, immanuel wallerstein. Canadian journal of political science / revue canadienne de science politique. 2008. Vol. 10, no. 1. P. 201–203. 23. Giddens A. The consequences of modernity. Cambridge : Polity Press, 1990. 186 p. 24. Парахонський Б.О., Яворська Г.М., Резнікова О.А. Міжнародне безпекове середовище: виклики і загрози національній безпеці України. Київ: НІСД, 2013. 64 с. 25. Про Стратегію національної безпеки України : рішення Ради нац. безпеки і оборони України від 14.09.2020 № №392/2020. URL: https://www.president.gov.ua/documents/3922020-35037. 26. Підтримка громадянами вступу україни до європейського союзу та НАТО. ставлення до іноземних держав. ставлення до мирних переговорів (вересень 2024р.). Разумков Центр. URL: https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/pidtrymka- gromadianamy-vstupu-ukrainy-do-yevropeiskogo-soiuzu-ta-nato-stavlennia-do- inozemnykh-derzhav-stavlennia-do-myrnykh-peregovoriv-veresen-2024r. 27. Результати національних щорічних моніторингових опитувань 1992−2020 років. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Вип.7(21). Київ : Інститут соціології НАН України, 2020. С. 441−546 28. Всеукраїнське опитування (лютий 2023). Центр аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту. Соціологічна група „Рейтинг”. 79с. URL:https://iri.org.ua/sites/default/files/editorfiles/IRI%20Ukraine%20Poll_March% 202023_0.pdf 90 29. Sleat M. What is a political value?: political philosophy and fidelity to reality. White rose. 2016. Vol. 33, no. 1-2. P. 252–272. 30. Harperti C. Émile Durkheim, morality and perception. This is not a sociology blog. URL:https://thisisnotasociology.blog/2016/10/10/emile-durkheim- morality-and-perception/ 31. Zbigniew B. BETWEEN TWO AGES: america's role in the technetronic era. New York : The Viking Press, 1970. 123 p. 32. Краснолюдська C. Суб’єктність ісламу у світових політичних процесах. Наукові записки. № 37. С. 315–320. 33. Збіґнєв Б. Велика Шахівниця: американська першість та її стратегічні імперативи. Львів – Івано-Франківськ : “Аілея-НВ”, 2000. 215 с. 34. Вегеш М., Палінчак М., Петрінко В. Геополітика В ПОСТАТЯХ І ТЕРМІНАХ. Ужгород : Вид. дім “Гельветика”, 2020. 784 с. 91