ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6938| Title: | Концепція ідеї свободи: філософсько-політичний аналіз |
| Authors: | Астапова-Вязьміна, Олена Ігорівна Дубина, Данило Сергійович |
| Keywords: | свобода;волюнтаризм;анархія;лібералізм;консерватизм;ідеологія |
| Issue Date: | 2024 |
| Abstract: | Кваліфікаційна робота «Концепція ідеї свободи: філософсько-політичний аналіз» присвячена дослідженню розвитку концепції ідеї свободи та здійсненню філософсько-політичного аналізу ідей свободи. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: визначено поняття: «свобода», «ідеї свободи», «концепція ідеї свободи»; розглянуто попередні напрацювання за темою та виокремлено еволюцію розвитку усвідомлення ідей свободи; здійснено культурно-етнічний аналіз розвитку ідей свободи; проведено дослідження філософських праць щодо розвитку та формування концепцій ідей свободи; проаналізовано політичні ідеології на наявності в ідеологіях сприйняття ідей свободи; проведено кореляційний аналіз між поширенням ідей свободи та рівнем розвитку в різних країнах; розглянуто перспективи та загрози розвитку ідей свободи в Україні. Робота складається із 3 розділів, 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6938 |
| Appears in Collections: | 033 Філософія (Політична філософія) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Дубина.pdf Restricted Access | 865.19 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ КАФЕДРА ФІЛОСОФСЬКИХ І ПОЛІТИЧНИХ НАУК Допущено до захисту Завідувач кафедри ФІПН Анжела БОЙКО «__» _________ 2024 р. УДК 123.1:32 ДУБИНА ДАНИЛО СЕРГІЙОВИЧ КВАЛІФІКАЦЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА на тему: «КОНЦЕПЦІЯ ІДЕЇ СВОБОДИ: ФІЛОСОФСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ АНАЛІЗ» ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський) галузь знань 03 Гуманітарні науки спеціальність 033 Філософія освітня програма Політична філософія Науковий керівник: Кандидат філософських наук, доцент кафедри філософських і політичних наук Астапова-Вязьміна Олена Ігорівна Черкаси 2024 2 ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ КОНЦЕПЦІЇ ІДЕЇ СВОБОДИ 6 1.1 Історико-теоретичні передумови розвитку ідей свободи 6 1.2 Культурно-етнічний підхід до сприйняття категорії «свобода» 11 1.3 Філософське сприйняття категорії «свобода» 22 Висновки до 1 розділу 33 РОЗДІЛ 2. ФІЛОСОФСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ АНАЛІЗ ІДЕЇ СВОБОДИ 34 2.1 Основні політичні концепції ідеї свободи 34 2.2 Вплив поширення ідей свободи на суспільний розвиток країн 52 Висновки до 2 розділу 61 РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ТА ЗАГРОЗИ РОЗВИТКУ ІДЕЙ СВОБОДИ В УКРАЇНІ 62 3.1 Перспективи розвитку ідей свободи в Україні 62 3.2 Загрози розвитку ідей свободи в Україні 67 Висновки до 3 розділу 70 ВИСНОВКИ 71 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 73 3 ВСТУП Актуальність дослідження: Розвиток людства неодмінно, в той чи інший момент часу, буде стикатись з питанням екзистенційним — чим є свобода? Свобода — це найвище істинне благо чи самолюбиве прагнення до самознищення. Що означає бути вільним та яким чином може свобода співвідноситись з благом суспільним. Не менш важливим питання розуміння свободи для світу випливає через призму ризиків останніх п’яти років, а саме: обмеження, пов’язані з пандемією, війною, сучасними нормами моралі та поведінки, а також з низкою інших факторів, що створюють більш специфічне усвідомлення права людини бути вільною та сприймати себе такою. В той же час актуальність теми дослідження можна прослідкувати і через призму історії людства, оскільки попри наявність великої кількості наукових досліджень по темі ризики та трансформація суспільства зумовлюють все більшу необхідність у дослідженні ідей свободи, як базису навколо якого є можливим існування суспільства в площині сьогодення. Проте питання самого усвідомлення ідей свободи завжди зводились до базового усвідомлення людиною своєї ролі у цьому світі, а, відповідно, і взаємодії та сприйняття держави та впливу держави на окрему людину. В цьому дослідженні були розглянуті та досліджені праці таких науковців та філософів, як: Мюррей Ротбард, Фрідріх Гаєк, Айріс Мердок, Людвіг фон Мізес, Роберт Нозік, Бенджамін Моффітт та інші. Мета дослідження: дослідити розвиток концепції ідеї свободи та здійснити філософсько-політичний аналіз ідей свободи. Для досягнення поставленої мети було сформульовано наступні завдання: Визначити поняття: «свобода», «ідеї свободи», «концепція ідеї свободи»; Розглянути попередні напрацювання за темою та виокремити еволюцію розвитку усвідомлення ідей свободи; 4 Здійснити культурно-етнічний аналіз розвитку ідей свободи; Провести дослідження філософських праць щодо розвитку та формування концепцій ідей свободи; Проаналізувати політичні ідеології на наявності в ідеологіях сприйняття ідей свободи; Провести кореляційний аналіз між поширенням ідей свободи та рівнем розвитку в різних країнах; Розглянути перспективи та загрози розвитку ідей свободи в Україні. Об’єкт дослідження: ідея свободи як філософсько-політична категорія. Предмет дослідження: інтерпретації та аспекти ідеї свободи в контексті філософських та політичних теорій. Практичне використання: Практичне застосування цього дослідження може включати допомогу у створенні освітніх програм, адаптовані до культурних контекстів, а також медійний контент, який відповідає етнокультурним особливостям аудиторії. У міжнародних відносинах такий підхід сприятиме кращому розумінню і співпраці між країнами. Також це допоможе у створенні соціальних програм та проєктів розвитку, які будуть ефективними та прийнятними в різних спільнотах. Теоретичне використання: Теоретично дослідження інтегрує культурно-етнічний підхід у академічні дослідження та концептуальні рамки аналізу поняття свободи. Це включає вивчення різних філософських та соціологічних теорій, що пояснюють, як різні культури та етнічні групи розуміють і реалізують свободу. Такий підхід розширює теоретичні моделі політичної філософії та соціології, включаючи порівняльні дослідження культурних уявлень про права та свободи, що сприяє розвитку міжкультурних теорій та концепцій. Методи дослідження: Дослідження культурно-етнічного сприйняття свободи здійснюється за допомогою якісних та кількісних методів. Порівняльні дослідження дозволяють визначити спільні та відмінні елементи у розумінні свободи. Методологічний плюралізм, використання різних методів і підходів, є 5 ключовим для комплексного вивчення цієї багатовимірної категорії. Структура роботи: робота складається із вступу, трьох розділів: три підрозділи в першому розділі, два підрозділи в другому розділі, два підрозділи в третьому розділі, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи — 81 сторінку. Робота містить 101 літературне джерело. Ключові слова: «свобода», «волюнтаризм», «анархія», «лібералізм», «лібертаріанство», «консерватизм», «ідеологія», «індекс свободи людини», «фемінізм», «екологізм», «воля». 6 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ КОНЦЕПЦІЇ ІДЕЇ СВОБОДИ 1.1 Історико-теоретичні передумови розвитку ідей свободи Як і будь-який інший концепт свобода — це явище та продукт усвідомлення не одного покоління людей, що існували на планеті Земля. Залежно від низки різноманітних факторів, як то: територія проживання, суспільний устрій, культурно-етнічні, релігійні, традиційні, політичні тощо, свобода, як явище, може видозмінювати свою суть. Від недосяжного стану найбільш досконалого контексту існування, у виразі абсолютної свободи, до виразу найбільшого гріха, що тільки може досягти людина. Свобода — це вибір чи покарання? Ось один із контекстів, в якому ми можемо досліджувати цей концепт, це явище. Проте, не менш важливим є усвідомлення не тільки суті цього багатоманітного поняття, а і розуміння підходів та причин, що зумовили його розвиток. Що зумовили його існування. Перш за все, нам варто розглянути саму суть поняття свобода, для того, аби в подальшому мати більш деталізоване уявлення про природу цього поняття, що одночасно уособлює в собі і явище, і ідею, і багато іншого. Згідно з Кембриджським словником свобода — це «умова або право мати змогу чи дозвіл робити, говорити, думати тощо, що завгодно, без контролю або обмежень; право діяти так, як вважаєш за потрібне; стан, коли не перебуваєш у в'язниці» [47]. Тобто, свобода, згідно з зазначеним визначенням — це умова, право або стан, що характеризуватиметься здатністю робити, думати або не робити будь-що без контролю чи обмежень. Попередньо нами буде використовуватись це визначення, проте подалі в роботі визначення буде більш детально розкрите та деталізоване з точки зору науки та філософії. Проте, всупереч наявності попереднього визначення, що на даному етапі дослідження може нас задовольнити не менш важливим, є деталізувати поняття 7 «ідея свободи». Звернемо увагу на визначення поняття «ідея» згідно з Оскфордським словником. Відповідно, ідея — це « план, думка або пропозиція, особливо щодо того, що робити в конкретній ситуації» [59]. Тобто, сама по собі ідея — це план, думка, пропозиція щодо діяльності в конкретній ситуації. Хоча зазначене визначення і не є всеохоплювальним, але воно дозволяє здійснити первинний необхідний нам синтез понять, для усвідомлення поняття «ідеї свободи». Враховуючи попередньо наведені визначення, ми можемо сказати, що ідеї свободи — це сукупність планів, думок, пропозицій уявлень, що пов’язані з здатністю людини робити, думати чи не робити будь-яку дію без страху бути притягнутим до відповідальності чи переслідування. Тобто, тут ми маємо на увазі, що не є важливим, що ти робиш, говориш чи думаєш, оскільки абсолютна свобода виражатиметься відсутністю будь-яких можливих процедур впливу, пов’язаних такими діями. Інша сторона питання полягатиме в тому, що будь- яка дія матиме певні наслідки, а в контексті сукупності людей не менш важливим буде якраз те, що переважна більшість причинно-наслідкових зв’язків регламентуватиметься. Окремо слід звернути увагу на те, в яких контекстах ми можемо розглядати різні ідеї свободи та що будуть означати ці ідеї. Взявши до уваги, наприклад, ідею свободи слова ми маємо, ніби як, абстрактне усвідомлення того, чим вона є. Проте, в той же час, рівень усвідомлення наявності або відсутності свободи слова є крайнє умовним. Наприклад, де буде пролягати межа того, що ми можемо говорити, а що говорити не можемо? Чи ця межа визначатиметься зовнішнім чинником можливої відповідальності, чи нашою внутрішньою «моральною сутністю», що не дозволить перейти певний рубіж? У випадках, коли йдеться саме про зовнішній вплив, ми, як правило, і говоримо про наявність утисків свободи слова. Що б це могло бути? Критика влади чи бізнесу, заборона говорити, публікувати чи поширювати інформацію, що може впливати на інтереси окремих людей чи соціальних груп. Іншою, не менш важливою стороною питання, є, якраз таки те, чому в одних випадках 8 обмеження, що стосуються свободи слова є нормальними, а в інших — ні. Тут власне виникатиме основне питання в контексті теми нашого дослідження. Що ж саме ми можемо називати свободою, якщо, по суті, вона означатиме не скільки відсутність наслідків, а відсутність стану, що зумовлюватиме обміркувати можливе настання відповідних наслідків. В умовному суспільстві абсолютної свободи цілком можливою варіацією подій може бути здійснення окремим суб’єктом дій, які не виражатимуть порушення місцевих звичаїв та норм, не сприйматимуться суб’єктом як такі, що спричинять для нього будь-які наслідки, проте діяльність такого суб’єкта якраз таки може призвести до настання наслідків. Умовна насмішка чи взяте з землі яблуко ніби як не є причиною задуматись про те, «чи дійсно правильно я роблю?» і «чи не буде нічого зі мною потім?», проте може зумовити настання певного наслідку. В наступних підрозділах ми більш детально розглянемо питання еволюційного розвитку ідей свободи крізь призму етнокультурного сприйняття, а також крізь різні філософські доктрини, концепції та вчення. Тут же ми більш детально звернемо увагу на те, чим саме можна вважати концепції ідей свободи, а також те, яким саме чином ми можемо розглядати проблематики та ризики, пов’язані з такими. Чим же, власне, є саме «концепція»? Враховуючи інформацію, викладену в Великій Українській енциклопедії концепція – «1) спосіб розробки і розгортання персонального знання, яке, на відміну від теорії, не отримує завершеної системно-дедуктивної форми організації; 2) узагальнена система поглядів на природу предметів, явищ, процесів, певний спосіб їх розуміння і тлумачення; 3) провідний замисел, конструктивний принцип, стрижнева ідея певної теорії» [14]. В свою чергу, згідно з Кембриджським словником, концепція розглядається, як «уявлення про те, яким є щось або хтось, або базове розуміння ситуації чи принципу» [39]. Відповідно, ми можемо розглядати концепцію – як певне базове усвідомлення певних явищ, процесів тощо та сам спосіб розуміння таких. 9 Враховуючи все попередньо викладене ми можемо сформулювати власне визначення поняття «концепція ідеї свободи/концепція ідей свободи» — це базове усвідомлення планів, думок, пропозицій, явищ та процесів, що вже були виражені або ще вираженими не були та формують сприйняття умов, прав або станів, що характеризуватимуться здатністю робити, думати або не робити будь-що без контролю чи обмежень. Звідси випливає, що досліджувана нами тема передбачає розгляд саме уявлень, усвідомлень категорії свобода та різних підходів до намагання в той чи інший спосіб тим чи іншим способом вплинути на можливість окремої людини впливати як на своє життя, так і на існування всього суспільства загалом, зокрема, через процеси, пов’язані з участю такої людини як в процесах політичних локального характеру, так і більш глобального. Власне, наведена проблематика буде пов’язана з багатьма факторами, що в тій чи іншій мірі можуть відображати загальне уявлення про те, яким же має бути суспільство, людська спільнота, а відповідно і те, яким чином може здійснюватись комунікація, взаємодія, взаємовідносини між різними представниками цієї групи. Тут випливатиме і, перш за все, усвідомлення самих прав людини, як базової категорії, яка передбачає можливість функціонування у суспільстві, а відповідно, як наслідок те, як окремий індивід може впливати на загальне благо всього суспільства. Дещо далі ми розглянемо різні підходи з точки зору різних політичних ідеологій на те, чи здатна, як так, людина усвідомлювати важливість певних процесів та як окремі процеси, що можуть бути важливі на мікросоціальному рівні впливати на макросоціальний рівень. В контексті всього зазначеного не менш важливим залишається проблематика співставлення між собою самої свободи, як категорії, сукупності ідей, концепції та безпеки, в тому ж контексті. В який момент свобода окремого індивіда чи цілих соціальних груп може бути обмежена з метою забезпечення безпеки цих же суб’єктів? В контексті державних політик саме це питання і є одним з найбільш основоположних та таких, що можуть поставити під сумнів 10 доцільність наявності окремих свобод в тих чи інших ситуаціях. Але якраз таки розгляд цієї проблематики краще всього репрезентуватиме проблематику, пов’язану з дослідженням концепції ідей свободи — коли та чому свобода все ж може бути обмежена. Коли уявлення про право на вибір може принести більше проблем, ніж користі. В Сполучених Штатах Америки питання громадянських прав та свобод є, по суті, наріжним каменем самого функціонування цієї держави. В той же час, сукупність окремих викликів, як то терористичні атаки, часто створюють передумови, що в подальшому вважаються, тобто легітимізуються, як такі, що є достатніми для створення тих чи інших обмежень самих свобод громадян. Як то, в окремих питаннях, свобода слова чи свобода думки. Саме усвідомлення ідей свободи може сприйматися як утопічне уявлення про світ, адже, умовна концепція свободи слова, як загальна ідея є досить привабливою. Найбільш узагальнене вираження цієї ідеї можна описати наступним: Кожен має право на свободу слова та вільне поширення своїх думок, інформації. Проте, чи завжди думки людини чи деклароване право на вираження такої думки чи поширення інформації може бути безпечним? Власне, самі думки, ідеї та інформація, в окремих випадках можуть мати крайнє деструктивний вплив в окремих ситуаціях. Беручи контекст законодавства України, ми можемо бачити визначення поняття інформація, як відображення у матеріальній площині будь-яких даних [28]. Тобто, сама інформація — це лише матеріальне відображення якихось даних. Звідси, враховуючи неможливість забезпечення механізму, який передбачав би використання всіма людьми правди і нічого крім правди, виникає потреба у формуванні механізмів, що можуть бути націленими на визначення можливої відповідальності за поширення недостовірної інформації, заклики до вчинення протиправних дій тощо. Окрім можливих обмежень законодавчого характеру можливі і інші обмеження, що можуть забезпечити адекватне функціонування такої категорії, як безпека в контексті людської спільності. Власне, сама відповідальність тут 11 може бути виражена не лише через законодавчу процедуру. Також, і через сприйняття іншими людьми. Тобто через чинники репутаційного характеру. 1.2 Культурно-етнічний підхід до сприйняття категорії «свобода» Сам розвиток концепції ідей свободи практично повністю залежить від сприйняття такої пересічними людьми, адже багато в чому саме з них і буде формуватись уявлення про те, а чим дійсно є свобода або будь-яке інше явище. Саме від уявлення та сприйняття кожного окремого індивіда буде залежати те, що саме ми зможемо легітимізувати та що буде вважатись нормою. Загальноприйнятна норма в подальшому слугуватиме підґрунтям для формування морального сприйняття дозволеного та забороненого, що в подальшому виражатиметься, як отой внутрішній «стопор» про який ми розмірковували в попередньому підрозділі. Окремо з тим така норма дозволятиме сформувати і загальноприйняті правила поведінки, що в кінцевому результаті стане підставою для формування того, що ми і можемо назвати регулюванням та примусом. Проте не менш важливим питанням є те, а що ж буде визначати те в яких саме ситуаціях ми можемо говорити про наявність або відсутність свободи? З попереднього підрозділу ми можемо звернути увагу на те, що одним із виражень свободи може бути прагнення до власного обмеження. Свобода — це здатність робити все, чого ми хочемо чи здатність не робити те, чого ми хочемо? Одним з факторів, що може виступати як доказ саме етнокультурного впливу на формування у різних культурах сприйняття такого явища, як свобода є, зокрема, міфологізація людської волі. В чому ж вона буде виражатись? Переважно в питаннях, що пов’язані із здатністю та вірою людини у власну здатність впливати на світ навколо, а що найголовніше — на власне життя. Етнокультурний підхід до сприйняття категорії ідей свободи акцентує на тому, що поняття свободи не є універсальним і монолітним. Воно глибоко 12 вкорінене в конкретних культурних, релігійних, соціальних та історичних контекстах. Різні етнічні та культурні групи можуть мати власні уявлення про свободу, які відрізняються за змістом, формою та значенням. Це означає, що підхід до свободи, який є прийнятним в одній культурі, може бути неприйнятним або навіть незрозумілим в іншій. Західна філософська традиція часто підкреслює індивідуальні права та автономію. Вона зосереджується на концепції свободи, як права індивіда діяти згідно зі своїми бажаннями та переконаннями без зовнішнього примусу. Цей акцент на індивідуальних правах бере свій початок ще з часів античності, коли філософи, такі як Сократ, Платон і Арістотель, почали розробляти ідеї про людську природу, моральність та політичний устрій. З розвитком цих ідей у добу Просвітництва, такі мислителі, як Джон Локк, Жан-Жак Руссо та Іммануїл Кант, започаткували нову еру в розумінні індивідуальної свободи та прав людини. Джон Локк, зокрема, стверджував, що кожна людина має природні права на життя, свободу та власність, і що ці права є невід'ємними та мають бути захищені державою. Іммануїл Кант, у свою чергу, підкреслював значення автономії як здатності людини діяти відповідно до своїх моральних принципів, а не під впливом зовнішніх факторів. Цей фокус на індивідуальних правах та автономії також знайшов своє відображення в розвитку політичних систем та правових інститутів на Заході. Конституції та правові системи багатьох західних держав ґрунтуються на принципах, які підкреслюють захист прав людини, забезпечення свободи слова, віросповідання, асоціацій та інших фундаментальних свобод. Приміром, Декларація незалежності США та Конституція США є яскравими прикладами того, як філософські ідеї про індивідуальні права та свободу втілюються в політичну практику. Окрім політичного та правового контексту, західна філософська традиція також підкреслює значення особистої відповідальності та самореалізації. Вона закликає індивідів розвивати свої таланти та здібності, шукати власні шляхи до щастя та досягати своїх життєвих цілей. Такі філософи, як Джон Стюарт Мілль, 13 вважали, що свобода дій є необхідною умовою для особистого розвитку та самовдосконалення, що в свою чергу сприяє загальному добробуту суспільства. Західна філософська традиція не лише проголошує індивідуальні права та свободи як невід'ємні цінності, але й вбачає в них основу для розвитку справедливих та прогресивних суспільств, де кожна особа має можливість реалізувати свій потенціал та жити відповідно до своїх переконань. Ісая Берлін у своїй праці «Дві концепції свободи» (1958) розрізняє дві форми свободи: негативну і позитивну. Негативна свобода означає відсутність перешкод для дій індивіда, тоді як позитивна свобода означає можливість індивіда бути господарем своєї долі. Західні суспільства традиційно акцентують на негативній свободі, де головним є відсутність зовнішнього примусу [5]. Джон Стюарт Мілль у своїй праці «Про свободу» (1859) також підкреслює важливість індивідуальної свободи і самовираження. Він аргументує, що обмеження свободи виправдане лише тоді, коли воно захищає інших від шкоди [20]. У східних філософських системах, таких як конфуціанство та буддизм, свобода часто пов'язується з моральними обов'язками та внутрішньою гармонією, а не з індивідуальною автономією. Ці традиції пропонують інший погляд на свободу, який відрізняється від західного акценту на особистих правах і незалежності. Конфуціанство, засноване на вченні китайського філософа Конфуція, наголошує на важливості соціальних відносин, гармонії та обов'язків. У цій традиції свобода не розглядається як абсолютне право діяти за власними бажаннями, але як можливість виконувати свої моральні обов'язки перед сім'єю, громадою та суспільством в цілому. Конфуцій вчив, що істинна свобода досягається через самоусвідомлення та виконання своїх ролей і обов'язків у суспільстві. Таким чином, індивідуальна свобода у конфуціанстві інтегрується в колективний контекст, де важливо підтримувати гармонію та порядок. Буддизм, у свою чергу, пропонує ще один унікальний підхід до поняття 14 свободи. В основі буддійського вчення лежить ідея про звільнення від страждань через досягнення нірвани — стану повного внутрішнього спокою і свободи від бажань та прив'язаностей. У буддизмі свобода розуміється не як зовнішня незалежність, а як внутрішня свобода від негативних емоцій, ілюзій та невігластва. Цей шлях вимагає моральної дисципліни, медитації та саморефлексії, що веде до внутрішньої гармонії та просвітлення. У обох цих східних традиціях, свобода є більш колективним і внутрішнім поняттям, ніж у західних традиціях. Моральні обов'язки, взаємоповага та співпраця з іншими людьми є ключовими елементами для досягнення справжньої свободи. Конфуціанство акцентує на етиці взаємовідносин, таких як синівська шанобливість (сяо), вірність (чжун), справедливість (ї) та благородність (жень). Буддизм зосереджується на таких принципах, як співчуття (каруна), мудрість (праджня) та ненасильство (ахімса). Відповідно, у східних філософських системах, свобода розглядається як процес внутрішньої трансформації та дотримання моральних принципів, які сприяють гармонії як в середині людини, так і в суспільстві. Вони пропонують глибоке розуміння того, що справжня свобода полягає у звільненні від внутрішніх обмежень і гармонізації з навколишнім світом, що може слугувати важливим доповненням до західного акценту на індивідуальній автономії. В африканських культурах, де концепція Ubuntu («Я є, тому що ми є») [76] є важливою, свобода часто розглядається в контексті спільнотної злагоди та взаємозалежності. Ubuntu втілює ідею колективної свідомості та взаємозв'язку між людьми, де індивідуальність розглядається через призму соціальних зв'язків і взаємодій. У цьому контексті, свобода не сприймається як автономія від інших, а як гармонійна взаємозалежність і взаємна підтримка в межах спільноти. У філософії Ubuntu, особисте благополуччя невіддільне від благополуччя всієї громади. Індивідуальна свобода тут розуміється як здатність робити внесок у загальне благо, підтримувати гармонійні стосунки і забезпечувати процвітання своєї спільноти. Взаємозалежність, взаємоповага та співчуття є 15 основними цінностями, які формують соціальні стосунки і визначають, як люди взаємодіють один з одним. Концепція Ubuntu підкреслює, що людська особистість формується і розвивається через взаємодію з іншими людьми. Тому свобода в цьому контексті полягає у здатності кожного індивіда знаходити своє місце в спільноті, робити свій внесок у загальне благо і отримувати підтримку від інших. Це включає такі практики, як колективне прийняття рішень, взаємодопомога та спільна відповідальність за добробут кожного члена громади. Поняття Ubuntu також має великий вплив на систему права та управління в африканських суспільствах. Воно формує підходи до розв'язання конфліктів, де перевага надається примиренню і відновленню соціальної гармонії замість каральних заходів. У таких процесах, як, наприклад, традиційні африканські суди, метою є відновлення порушених соціальних зв'язків та забезпечення справедливості, яка сприяє злагоді в спільноті. В африканських культурах концепція Ubuntu пропонує унікальний підхід до розуміння свободи, яка полягає не в індивідуальній автономії, а у спільнотній злагоді та взаємозалежності. Вона наголошує на важливості соціальних зв'язків, взаємної підтримки та колективного благополуччя, що є ключовими елементами для досягнення справжньої свободи. Це бачення підкреслює, що справжня свобода можлива лише тоді, коли кожна людина усвідомлює свою відповідальність перед іншими і робить внесок у загальне благо. Десмонд Туту, південноафриканський архієпископ і активіст, писав про Ubuntu як основу для соціальної гармонії і свободи. Туту стверджує, що свобода не може бути досягнута в ізоляції, а лише через спільнотну підтримку та взаємодопомогу [41; 42]. Мова відіграє важливу роль у формуванні уявлень про свободу. У різних мовах можуть існувати різні слова і поняття, які відображають унікальні аспекти свободи для конкретної культури. Це пояснюється тим, що мова не 16 лише є засобом комунікації, але й інструментом для структурування думок, формування світогляду та відображення культурних цінностей. Наприклад, в англійській мові слово «freedom» часто асоціюється з ідеями індивідуальної свободи, незалежності та прав людини. Це відображає західну традицію, яка підкреслює важливість особистих свобод і автономії [47]. У французькій мові слово «liberté» має схоже значення, але також включає історичний контекст Французької революції, де свобода була пов'язана з рівністю і братерством, підкреслюючи соціальні та політичні аспекти [48]. У німецькій мові є два слова, що означають свободу: «Freiheit» і «Freiwilligkeit». «Freiheit» акцентує на особистій і політичній свободі, тоді як «Freiwilligkeit» підкреслює аспект добровільності та вільного вибору [https://uk.glosbe.com/de/uk]. Ці нюанси допомагають краще зрозуміти, як різні культури можуть бачити різні аспекти одного і того ж поняття. У китайській мові слово «自由» (zìyóu) складається з двох ієрогліфів, які означають «само» і «відпускати» [31]. Це поняття має глибокий зв'язок з ідеями індивідуальної автономії і самовизначення, але також включає аспекти гармонії і порядку, важливі для китайської культури. В японській мові «自由» (jiyū) також використовується для позначення свободи, але в японському контексті вона часто асоціюється з особистою відповідальністю і соціальною гармонією [32]. В африканських мовах, таких як суахілі, слово «uhuru» означає свободу, і воно часто асоціюється з боротьбою за незалежність від колоніального гніту [97]. Це поняття включає як індивідуальну свободу, так і колективну визволення від гноблення, відображаючи історичний досвід багатьох африканських народів. Мова не просто відображає існуючі уявлення про свободу, але й формує їх, впливаючи на те, як люди розуміють і цінують це поняття. Різні мовні концепти свободи допомагають розкрити культурні пріоритети і світоглядні особливості кожного суспільства. Вони демонструють, що свобода може мати 17 багато вимірів і інтерпретацій, залежно від історичного, соціального та культурного контексту. Релігійні вірування також суттєво впливають на сприйняття свободи. Наприклад, у християнстві свобода часто пов'язується з концепцією вільної волі та морального вибору. Християнська теологія підкреслює, що Бог наділив людину свободою вибору між добром і злом, що є основою для моральної відповідальності і духовного зростання. Ця вільна воля дозволяє людям приймати власні рішення, але також накладає на них відповідальність за наслідки своїх вчинків. У християнстві свобода також розуміється як звільнення від гріха і духовне визволення через віру в Ісуса Христа. Апостол Павло писав про свободу, яку приносить Христос, зазначаючи, що віруючі звільнені від закону гріха і смерті (Римлян 8:2). Це духовне звільнення відкриває шлях до нового життя, яке сповнене любові, служіння і благодаті. Таким чином, християнська концепція свободи включає як аспект індивідуальної вільної волі, так і ідею духовного визволення та трансформації. У ісламі свобода також має особливе значення, але вона нерозривно пов'язана з покорою волі Аллаха. Іслам підкреслює важливість підпорядкування божественним заповідям, оскільки справжня свобода досягається через виконання волі Аллаха і дотримання Шаріату (ісламського закону). Свобода в ісламі розглядається як можливість слідувати праведному шляху, звільнення від гріха і духовного рабства. Ця концепція відображає гармонію між особистими свободами та релігійними обов'язками, що забезпечують добробут людини і суспільства в цілому [15]. В індуїзмі свобода (мокша) означає звільнення від циклу перероджень (сансари) і досягнення єдності з Божественним. Це звільнення досягається через духовну практику, самодисципліну і відданість Богу. Індуїстська концепція свободи підкреслює важливість внутрішньої трансформації та пізнання істинної природи реальності. Мокша — це вища форма свободи, яка приносить абсолютний мир і блаженство, звільняючи душу від обмежень 18 матеріального світу. У буддизмі свобода (нірвана) досягається через звільнення від страждань і бажань. Це стан повного внутрішнього спокою і просвітлення, що вимагає моральної дисципліни, медитації та самопізнання. Буддизм вчить, що справжня свобода полягає у звільненні від негативних емоцій, ілюзій і кармічних обмежень. Можна зазначити, що релігійні вірування формують унікальні концепції свободи, що відображають глибокі духовні істини і моральні цінності кожної традиції. Вони надають індивідам і спільнотам напрямок для духовного розвитку і життєвих прагнень, інтегруючи ідеї свободи з релігійними обов'язками та духовними цінностями. Історичні події та соціальні контексти також формують уявлення про свободу. Наприклад, колоніальна історія багатьох країн Африки та Азії вплинула на їхнє розуміння свободи як боротьби за незалежність і право на самовизначення. В західних суспільствах свобода часто асоціюється з індивідуальними правами, політичною свободою та економічною автономією. Свобода слова, свобода зібрань та право на приватну власність є основними компонентами західної концепції свободи. Фрідріх Гаєк, австрійський економіст і філософ, у своїй праці «Дорога до рабства» (1944) наголошує на небезпеці централізованого планування та державного втручання, що обмежує індивідуальну свободу. Він вважає, що економічна свобода є невід'ємною частиною політичної свободи [8]. Роберт Нозік, американський філософ, у своїй праці «Анархія, держава і утопія» (1974) підкреслює, що свобода є основним правом, яке повинно бути максимально захищеним від втручання з боку держави. Нозік стверджує, що держава має обмежуватися лише мінімальними функціями для забезпечення безпеки і правосуддя [25]. У східних суспільствах свобода часто асоціюється з колективною гармонією, моральними обов'язками та внутрішнім розвитком. 19 Лао-цзи, китайський філософ, у своїй праці «Дао Де Цзин» (VI століття до н.е.) підкреслює важливість внутрішньої гармонії та природного порядку. Свобода в його розумінні означає слідування природному шляху (Дао) і відмову від штучних обмежень [11]. Махатма Ганді, індійський лідер, у своїх працях розглядає свободу як моральну автономію та самообмеження. Він стверджує, що справжня свобода можлива лише через ненасильницький опір та духовний розвиток. В африканських суспільствах свобода часто розглядається в контексті спільнотної злагоди, соціальної справедливості та колективного благополуччя. Кваме Нкрума, перший президент Гани, у своїй праці «Неоколоніалізм — найвища стадія імперіалізму» (1965) підкреслює важливість національної незалежності та економічної свободи як основи для справжньої свободи. Він розглядає свободу як процес, який включає політичне, економічне та культурне визволення від колоніального панування [74]. Леопольд Сенгор, сенегальський поет і політик, розглядає свободу як взаємозалежність між індивідом і спільнотою. У своїх працях він підкреслює важливість культурного відродження та збереження традицій як основи для колективної свободи [86]. Освіта є важливим інструментом у формуванні уявлень про свободу. Шкільні програми та навчальні матеріали можуть відображати етнокультурні цінності та підходи до свободи, формуючи свідомість і світогляд майбутніх поколінь. Освітня система, через свої курси, підручники та педагогічні методи, впливає на те, як молоді люди розуміють і цінують поняття свободи в контексті своєї культури та суспільства. У країнах з демократичними традиціями освіта часто акцентує на індивідуальних правах і свободах, таких як свобода слова, свобода зібрань, і права на приватність. Учні вивчають історичні події, що формували ці цінності, як-от Ренесанс, Просвітництво, революції, боротьбу за громадянські права. У таких програмах підкреслюється важливість участі громадян у політичному житті, необхідність захисту прав людини і цінність демократичних інститутів. 20 У країнах з колективістськими культурами, таких як Японія або Південна Корея, освітні програми можуть більше акцентувати на колективних цінностях, взаємозалежності і суспільній гармонії. Тут свобода розглядається не лише як індивідуальна автономія, але й як здатність діяти на благо спільноти. В навчальних матеріалах підкреслюється значення співпраці, відповідальності перед групою і підтримання соціальної гармонії. У постколоніальних суспільствах, таких як в багатьох країнах Африки або Південної Америки, освітні програми можуть зосереджуватися на темах визволення від колоніального гніту і боротьби за незалежність. Тут свобода часто розглядається в контексті національного визволення, соціальної справедливості і економічної незалежності. Навчальні матеріали можуть включати історії про героїв національно-визвольних рухів, роль культури і традицій у формуванні національної ідентичності. Важливим аспектом є також те, як освітні системи інтегрують різні наративи і досвіди. В багатонаціональних та мультикультурних суспільствах освітні програми можуть включати різноманітні перспективи щодо свободи, враховуючи етнокультурну багатогранність. Це допомагає учням розвивати більш комплексне і толерантне розуміння свободи, яка включає як індивідуальні права, так і колективні цінності. Таким чином, освіта не лише передає знання, але й формує цінності і уявлення про свободу, відображаючи історичний, культурний та соціальний контекст кожної спільноти. Вона має потужний вплив на те, як молоді люди сприймають свої права і обов'язки, і як вони розуміють свою роль в суспільстві. Тому освітні програми і матеріали є критично важливими для розвитку зрілих, свідомих громадян, які здатні не лише цінувати свою свободу, але й діяти на благо своїх спільнот. Пауло Фрейре, бразильський педагог і філософ, у своїй праці «Педагогіка пригноблених» (1968) підкреслює важливість освіти як засобу визволення. Він стверджує, що освіта повинна сприяти критичному мисленню і свідомості, які є основою для справжньої свободи [49]. 21 Медіа відіграють ключову роль у формуванні громадської думки про свободу. Вони можуть відображати та підсилювати етнокультурні уявлення про свободу, а також сприяти їхньому поширенню. Засоби масової інформації, включаючи телебачення, радіо, пресу та інтернет, впливають на те, як суспільство розуміє і оцінює різні аспекти свободи, відображаючи культурні цінності, історичний досвід та соціальні пріоритети. Медіа можуть підсилювати етнокультурні уявлення про свободу, представляючи певні ідеї та наративи, які резонують із культурними особливостями і традиціями певного суспільства. Наприклад, в західних медіа часто підкреслюються теми індивідуальної свободи, прав людини та демократії. Новини, документальні фільми, серіали і навіть реклама можуть акцентувати увагу на важливості особистої незалежності, свободи слова та захисту прав індивідів. Це формує і підтримує суспільний дискурс, в якому індивідуальна свобода є центральною цінністю. У суспільствах з колективістськими традиціями медіа можуть зосереджуватися на важливості соціальної гармонії, взаємодопомоги і спільного блага. Тут свобода може розумітися як здатність кожного члена суспільства робити внесок у загальний добробут і діяти в інтересах спільноти. Наприклад, у багатьох азійських країнах медіа висвітлюють історії про колективні досягнення, співпрацю і взаємопідтримку, що підкреслює цінність взаємозалежності. Медіа також відіграють важливу роль у поширенні уявлень про свободу через глобалізацію і культурний обмін. Завдяки інтернету і соціальним мережам, інформація про різні підходи до свободи стає доступною широкій аудиторії по всьому світу. Це сприяє взаємному збагаченню культурних традицій і розширенню розуміння свободи. Наприклад, західні ідеї про права людини можуть впливати на суспільні рухи в інших частинах світу, тоді як східні концепції гармонії і взаємозалежності можуть надихати людей в західних країнах на переосмислення своїх підходів до свободи. Крім того, медіа мають потенціал викривати і критикувати порушення 22 свободи, що також впливає на громадську думку. Журналістські розслідування, репортажі про соціальну несправедливість та обмеження прав можуть піднімати важливі питання і сприяти активізму. Медіа можуть мобілізувати громадян, підвищуючи їхню обізнаність про власні права і можливості для захисту своєї свободи. Однак, медіа можуть також маніпулювати громадською думкою, створюючи однобокі або спотворені уявлення про свободу. В авторитарних режимах медіа можуть використовуватися для пропаганди і контролю над населенням, поширюючи офіційні версії подій і обмежуючи доступ до альтернативних поглядів. Можна зазначити, що медіа є потужним інструментом у формуванні громадської думки про свободу. Вони можуть підсилювати етнокультурні уявлення, сприяти їхньому поширенню, висвітлювати важливі питання і мобілізувати суспільство на захист своїх прав, але також мають потенціал для маніпуляцій і контролю. Відповідальне і критичне споживання медійного контенту є ключовим для розвитку здорового і демократичного суспільства. 1.3 Філософське сприйняття категорії «свобода» Концепція ідеї свободи є складним і багатовимірним процесом, що відображає зміни в суспільстві, культурі та політиці. Від античних дискусій про доброчесне життя до сучасних дебатів про права і можливості, ідея свободи залишається ключовою в розумінні людської природи та соціального устрою. Філософи й науковці минулого і сьогодення продовжують досліджувати це питання, надаючи нам різноманітні інструменти для аналізу та досягнення справжньої свободи в сучасному світі. Ідеї свободи має довгу і складну історію, яка простежується від античних часів до сучасності. Розуміння свободи змінювалося в різні епохи під впливом політичних, економічних, культурних та філософських факторів. Ідеї свободи впливали на розвиток суспільств і держав, ставали основою для революцій і 23 реформ, формували концепції прав людини і демократії. Далі ми розглянемо еволюцію ідей свободи, починаючи з античної Греції і закінчуючи сучасністю, з посиланням на визначних філософів та науковців, які зробили значний внесок у розвиток цих ідей. В античній Греції зародилися перші ідеї свободи, які формувалися в контексті політичних і філософських дискусій. Філософи Сократ, Платон і Арістотель заклали основи для подальшого розвитку концепції свободи, кожен з них зробив свій внесок у розуміння цього складного поняття. Сократ, який жив у V столітті до нашої ери, був одним із перших, хто почав досліджувати питання свободи через призму етики і моралі. Він ставив під сумнів традиційні уявлення та спонукав своїх учнів до самостійного мислення і пошуку істини. Сократ вважав, що справжня свобода полягає у знанні себе і своїх обмежень, а також у здатності керуватися розумом і моральними принципами, а не пристрастями та бажаннями. Його знаменитий вислів «Я знаю, що нічого не знаю» підкреслював важливість постійного самопізнання та самовдосконалення як шляху до свободи. Платон, учень Сократа, розвинув ідеї свого вчителя і створив власну філософську систему, в якій свобода розглядалася через призму ідеальної держави. У своєму творі «Держава» Платон описав концепцію справедливого суспільства, де кожен індивід виконує свою природну роль відповідно до своїх здібностей і схильностей. Він вважав, що справжня свобода можлива лише в умовах гармонії між індивідуальними і суспільними інтересами. Платон також підкреслював важливість освіти і виховання у формуванні вільних і морально відповідальних громадян. Арістотель, учень Платона, зробив вагомий внесок у розвиток політичної філософії і розуміння свободи. У своєму творі «Політика» він досліджував різні форми державного устрою і висловлював думку, що найкраща форма правління — це змішана система, яка поєднує елементи монархії, аристократії та демократії. Арістотель вважав, що свобода включає як особисту автономію, так і участь у політичному житті. Він підкреслював, що людина є політичною 24 істотою (ζῷον πολιτικόν) і може реалізувати свою природу лише в суспільстві. Свобода, за Арістотелем, полягає у здатності діяти відповідно до розуму і доброчесності, а також у можливості брати участь у управлінні державою [13]. Ідеї свободи, сформовані в античній Греції, мали глибокий вплив на подальший розвиток західної філософії і політичної думки. Концепції, запропоновані Сократом, Платоном і Арістотелем, стали основою для роздумів про природу свободи, її межі та умови. Вони досі залишаються актуальними і впливають на сучасні уявлення про права і свободи людини, політичні системи і етичні норми. Античні грецькі філософи не лише досліджували питання свободи на теоретичному рівні, але й заклали фундамент для її практичного застосування у вигляді політичних реформ і розвитку демократичних інститутів. Зокрема, в Афінах було створено систему прямої демократії, де громадяни мали можливість брати безпосередню участь у прийнятті рішень. Це стало важливим кроком у розвитку ідей політичної свободи і самоврядування, які надихали майбутні покоління мислителів і реформаторів. У Римській імперії концепції свободи набули інституційної форми і стали основою для розвитку правових систем. Римляни не лише перейняли ідеї свободи від греків, але й розробили власні підходи, які знайшли відображення в їхніх юридичних і політичних інститутах. Римська правова система стала одним із головних джерел для формування сучасного права і підходів до свободи. Римське право, яке розвивалося протягом багатьох століть, закріпило поняття свободи як основи правової системи. Римляни розрізняли кілька видів свободи, найважливішими з яких були особиста свобода (libertas) та політична свобода. Особиста свобода означала, що людина не є рабом і має юридичні права та обов'язки. Ця концепція включала права на захист власності, укладання договорів і захист від неправомірних дій інших осіб або держави. Політична свобода у римському контексті включала участь громадян у політичному житті через право голосу, участь у виборах і доступ до державних 25 посад. Хоча ці права були обмежені громадянством і часто залежали від соціального статусу, вони все ж сприяли розвитку ідей про політичну участь і вплив на управління державою. З розвитком римської республіки і подальшою трансформацією в імперію, правові норми, які захищали свободи громадян, стали більш систематизованими і кодифікованими. Видатним прикладом цього процесу є «Corpus Juris Civilis» (Звід цивільного права), створений за імператора Юстиніана I в VI столітті н.е. Цей звід включав кодифікацію законів і правових принципів, які впливали на розвиток правових систем у середньовічній Європі і стали основою для багатьох сучасних правових кодексів. Римські юристи, такі як Цицерон, Гай і Ульпіан, розробляли теорії права, які підкреслювали важливість свободи як фундаментального принципу. Цицерон, зокрема, вважав, що закони повинні бути спрямовані на захист природних прав і свобод людини. Він підкреслював, що справедливість і свобода є невід'ємними елементами правової системи і що закони повинні служити загальному благу. Концепція громадянських свобод у Римській імперії також включала права на судовий захист і справедливий судовий процес. Принципи правової рівності перед законом і захисту від неправомірних дій держави були важливими елементами римської правової системи. Це стало важливим внеском у розвиток ідей прав людини і верховенства права. Таким чином, у Римській імперії концепції свободи набули інституційної форми через розвиток правових систем і політичних інститутів. Римське право закріпило поняття особистої і політичної свободи, сприяючи формуванню правової культури, яка вплинула на подальший розвиток західної цивілізації. Ідеї та принципи, розроблені римськими юристами, стали фундаментом для сучасних правових систем, підкреслюючи важливість свободи як основоположного принципу правової держави. Епіктет розвивав ідеї стоїцизму, наголошуючи на важливості внутрішньої свободи, яка залежить від контролю над власними думками і почуттями. Він 26 вважав, що людина може бути вільною навіть в умовах рабства, якщо вона зберігає внутрішню автономію [12]. Середньовічна думка про свободу була значною мірою під впливом християнської теології. У цей період християнські філософи і богослови розвивали ідеї свободи в контексті релігійних учень про божественний порядок, вільну волю і моральну відповідальність. Християнська теологія середньовіччя ґрунтувалася на концепції вільної волі, яка вважалася даром Божим, що відрізняє людину від інших створінь. За вченням Августина, одного з найвпливовіших теологів цього періоду, свобода волі була центральним елементом людського буття. Він підкреслював, що людина має здатність робити моральний вибір між добром і злом. Августин вважав, що справжня свобода полягає у здатності обирати добро і слідувати Божій волі, тоді як гріх є формою рабства, що віддаляє людину від Бога [1]. Фома Аквінський, ще один видатний мислитель середньовіччя, також зробив вагомий внесок у розвиток ідеї свободи. Він синтезував християнське вчення з аристотелівською філософією, створюючи систематичну теологічну доктрину. Фома Аквінський стверджував, що свобода волі є необхідною умовою для моральної відповідальності і заслуги. Він вважав, що свобода людини реалізується через співпрацю з божественним благодаттю, яка допомагає людині обирати добро і уникати зла [34]. У середньовічній Європі також розвивалися інститути, які сприяли захисту особистих свобод і прав. Наприклад, Велика хартія вольностей (Magna Carta), підписана в 1215 році, закріплювала принципи правової обмеженості королівської влади і захисту прав підданих. Цей документ став важливим кроком у формуванні ідей прав і свобод, що вплинуло на подальший розвиток конституційного права [7]. Звідси можемо підкреслити, що середньовічна думка про свободу значною мірою формувалася під впливом християнської теології, яка підкреслювала важливість вільної волі, моральної відповідальності і співпраці з божественним благодаттю. Християнські мислителі розвивали ідеї як 27 особистої, так і політичної свободи, створюючи теоретичні основи для захисту прав і свобод людини. Ці ідеї стали фундаментом для подальшого розвитку західної філософії і правової системи. Ренесанс ознаменував період в історії, коли відбулося відродження інтересу до античної культури і ідей, що призвело до піднесення індивідуалізму. Цей період, який охоплює XV-XVI століття, характеризувався розквітом мистецтва, науки, літератури і філософії в Європі. Античні ідеї, особливо ті, які були сформульовані грецькими філософами, стали об'єктом захоплення для вчених і митців Ренесансу. Це відбулося внаслідок знайомства з грецькими і римськими творами, які були відновлені або перекладені з давніх рукописів. Ідеї про свободу, індивідуальну автономію, красу та гармонію природи, які відображалися в античних текстах, знову стали актуальними для європейського світогляду. Цей відроджений інтерес до античності сприяв поширенню ідей індивідуалізму, а саме ідеї, що кожна людина має унікальність і вартість, а також здатність до самореалізації і творчості. Люди стали більше цінувати свою особистість, власні таланти і потенціал, відчуваючи себе більш незалежними і самодостатніми. Мистецтво Ренесансу часто відображало ці ідеї, зосереджуючись на портретах індивідів, їхніх емоціях, талантах і досягненнях. Література також стала більш особистою і виразною, відображаючи внутрішні світи героїв і авторів. Філософія Ренесансу відзначалася збільшеним інтересом до розуміння індивідуальності та ролі людини в суспільстві. Гуманісти, такі як Еразм Роттердамський, Бальдасар Кастільйоне, і Піко делла Мірандола, підкреслювали значення особистого розвитку, освіти і виховання для досягнення внутрішньої свободи та гармонії. Піко делла Мірандола у своїй «Промові про гідність людини» наголошував на гідності та свободі людини як творця своєї долі. Він стверджував, що людина має свободу обирати свій шлях у житті завдяки 28 божественному дару свободи волі [22]. Нікколо Мак’явеллі у своїх творах, зокрема в «Державець», розглядав політичну свободу в контексті реальної політики. Він вважав, що для забезпечення стабільності і процвітання держави необхідно поєднувати моральні принципи з політичною доцільністю [24]. Просвітництво, як епоха, справді стало поворотним моментом в історії ідей свободи. Цей період, що припав на XVII-XVIII століття, відзначався радикальними змінами у соціально-політичній думці, наукових дослідженнях і культурному житті Заходу. Просвітництво висунуло цілу низку ключових ідей, що вплинули на уявлення про свободу: Раціоналізм і критичне мислення: Просвітництво підкреслювало важливість розуму і критичного аналізу для досягнення істини та прогресу. Ідеї про освіченість і розумне самовдосконалення сприяли формуванню уявлень про особисту свободу як право на вільне мислення і вибір. Політична свобода і права людини: Філософи Просвітництва, такі як Джон Локк, Вольтер, Монтеск'є та Жан-Жак Руссо, розвивали ідеї про політичні права і обмеження влади держави. Ці думки сприяли формуванню концепцій демократії, конституційного права і прав людини. Суспільна та релігійна толерантність: Просвітники підкреслювали значення толерантності і відмови від фанатизму у сфері релігійних і суспільних переконань. Це сприяло розвитку ідей про свободу совісті і релігійної свободи. Наголос на освіті і розвитку: Просвітництво вважало освіту ключовим інструментом для розвитку особистості і суспільства. Ідея, що кожен має право на освіту і самореалізацію, стала основою для уявлень про свободу. Критика соціальних нерівностей і тиранії: Просвітницькі філософи виступали проти соціальних нерівностей і тиранічного управління. Вони підкреслювали важливість рівності перед законом і відповідальності правителів перед громадянами. Ці ідеї інспірували революційні зміни у соціальних, політичних і 29 культурних сферах життя. Просвітництво було джерелом для розвитку ідей індивідуальної і суспільної свободи, що вплинули на формування сучасних правових і політичних систем у багатьох країнах. Воно також відіграло важливу роль у створенні освіченої інтелігенції та розширенні кола громадян, які вимагали своїх прав і свобод. Таким чином, Просвітництво справді стало поворотним моментом у розвитку ідей свободи, які змінили хід історії і вплинули на под Джон Локк у своїх «Двох трактатах про правління» обґрунтовував права на життя, свободу та власність як невід'ємні права людини. Він вважав, що уряд повинен захищати ці права, і якщо він цього не робить, народ має право на революцію [16]. У «Суспільній угоді» Жан-Жак Руссо запропонував ідею, що свобода полягає у підпорядкуванні загальній волі, яка є виразом колективного інтересу суспільства. Він розрізняв «природну свободу» та «громадянську свободу», де остання обмежується законами, прийнятими спільнотою [30]. У XIX столітті ідеї свободи пройшли значну еволюцію під впливом комплексу економічних, соціальних і політичних перетворень, що відбувалися у світі. Цей період, що включав індустріалізацію, націоналізм, політичні революції та соціальні рухи, суттєво вплинув на уявлення про сутність та область застосування концепції свободи. Перш за все, економічні зміни, пов'язані з індустріалізацією та розвитком капіталізму, визначили нові форми власності, виробництва і відносин між різними класами суспільства. Це стимулювало появу ідей економічної свободи, вільної конкуренції та прав приватної власності. Соціальні рухи, включаючи робітничі профспілки, робітничі та жіночі рухи, вимагали більшої соціальної справедливості, рівності і свободи від експлуатації. Ці рухи підтримували концепцію соціальної свободи і важливості гарантування прав працівників і слабких соціальних верств. Політичні революції, зокрема Французька революція 1789 року, привели до виникнення нових політичних систем і демократичних інститутів. Ці 30 революції сприяли формуванню ідей політичної свободи, громадянських прав та конституційної демократії. Ліберальні ідеї XIX століття підкреслювали важливість особистих прав і свобод, таких як свобода слова, свобода віросповідання та особиста автономія. Ці ідеї визнавали індивідуальну свободу як ключовий елемент функціонування суспільства. Нарешті, національні рухи за незалежність, які активно розвивалися у XIX столітті, відобразили важливість права на самовизначення та політичну свободу для національних груп та етнічних меншин. Узагальнюючи, ідеї свободи у XIX столітті стали продуктом складної взаємодії економічних, соціальних і політичних чинників. Вони сформулювали основи сучасних уявлень про права та свободи громадян і стали важливою основою для подальшого розвитку правових і політичних систем у багатьох країнах. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель розглядав свободу в контексті історичного процесу і розвитку духу. У своїй «Феноменології духу» він стверджував, що свобода досягається через діалектичний процес самопізнання та розвитку свідомості. Гегель вважав, що індивідуальна свобода реалізується через участь у суспільному житті та взаємодію з іншими людьми [9]. Карл Маркс розглядав свободу в контексті економічних відносин і класової боротьби. Він вважав, що справжня свобода може бути досягнута лише через усунення експлуатації та відчуження, що характерні для капіталістичного суспільства. У своїх творах, зокрема в «Капіталі», Маркс аналізував, як економічні структури впливають на свободу індивіда і суспільства [18]. У ХХ столітті спостерігалися значні зміни в уявленнях про сутність та виміри свободи внаслідок впливу ряду ключових історичних подій і тенденцій, що склали контекст для розвитку цієї концепції. Дві світові війни, визвольні рухи у колоніальних територіях та боротьба за громадянські права ускладнили і збагатили розуміння сутності свободи, розглядаючи її як складний 31 соціокультурний феномен. Початок ХХ століття був визначений Першою світовою війною, яка драматично позначилася на соціальних, економічних та політичних умовах багатьох країн. Під час цієї війни виникли нові масштабні конфлікти, що породили дискусії щодо важливості захисту особистих свобод та прав людини в умовах воєнного конфлікту. Після закінчення Першої світової війни було створено Лігу Націй з метою збереження міжнародного миру і безпеки, що є важливим кроком у забезпеченні свободи і прав людини на міжнародному рівні. Друга світова війна підняла на новий рівень обговорення проблеми прав людини та необхідності захисту особистих свобод. Боротьба проти тоталітаризму і нацизму висвітлила важливість індивідуальних свобод та прав людини, і сприяла збільшенню міжнародного впливу правозахисних організацій. У той же час, колоніальні рухи за визволення від імперського панування та боротьба за громадянські права в колоніальних територіях сприяли збільшенню уваги до проблеми національних свобод та прав самовизначення. Ці рухи активно відстоювали ідею національної свободи та прав громадянства. Таким чином, у ХХ столітті обговорення про сутність та область застосування концепції свободи стали більш складними, враховуючи різноманітні аспекти, які враховувались у контексті різних історичних, соціальних та культурних умов. Не можна не згадати про концепцію Берліна Ісаї, яку ми вже розглядали попередню виражену «негативною» та «позитивною» свободою. Джон Ролз у своїй праці «Теорія справедливості» розробив концепцію «справедливості як чесності», де свобода є одним з основних принципів справедливого суспільства. Він стверджував, що соціальні та економічні нерівності є виправданими лише тоді, коли вони приносять користь найменш забезпеченим членам суспільства і є результатом справедливої процедури [29]. У сучасності ідеї свободи розвиваються в контексті глобалізації, 32 технологічного прогресу та екологічних криз. Ці виклики вимагають пошуку балансу між індивідуальними правами та загальними інтересами суспільства. Дискусії в цьому контексті спрямовані на знаходження оптимальних стратегій для забезпечення сталого розвитку і збереження свободи та справедливості. Марта Нуссбаум розвиває теорію можливостей разом з Амартією Сеном, підкреслюючи важливість забезпечення умов для реалізації людського потенціалу. Вона вважає, що свобода полягає у здатності робити вибір і діяти відповідно до своїх цінностей і переконань. Мішель Фуко у своїх працях аналізував, як влада і знання формують поняття свободи і підпорядкування. Він розглядав свободу як складний процес взаємодії між індивідом і соціальними структурами, підкреслюючи, що влада пронизує всі аспекти суспільного життя і впливає на свободу індивіда [23]. Юрген Габермас розробив теорію комунікативної дії, де свобода розглядається як здатність до участі в раціональному діалозі і досягненні згоди через комунікацію. Він вважає, що демократія і громадянське суспільство є необхідними умовами для реалізації свободи [27]. Сучасна концепція ідеї свободи розвивається в контексті складних соціокультурних та глобальних викликів. Глобалізація, технологічний прогрес і екологічні проблеми формують нові перспективи і вимоги до розуміння та застосування цієї концепції. З одного боку, ці процеси створюють нові можливості для реалізації особистих свобод та прав людини, а з іншого - вони викликають потребу у нових формах регулювання та адаптації для збереження екосистем та гармонії в суспільстві. У цьому контексті важливим є забезпечення балансу між індивідуальними свободами та загальними інтересами, а також розробка механізмів, що забезпечують взаємодію між різними соціальними групами та країнами. Це вимагає постійного діалогу, досліджень та розробки стратегій, спрямованих на збереження прав людини, екологічної стабільності та сталого розвитку націй. 33 Висновки до 1 розділу Етнокультурний підхід до сприйняття категорії ідей свободи підкреслює, що свобода не є універсальною категорією, а вкорінена в конкретних культурних і етнічних контекстах. Різні етнічні та культурні групи мають власні уявлення про свободу, які відображають їхні історичні, соціальні та релігійні особливості. Західна філософська традиція акцентує на індивідуальних правах і автономії, тоді як східні філософські системи підкреслюють моральні обов'язки та внутрішню гармонію. Африканські та корінні культури часто розглядають свободу в контексті спільнотної злагоди та колективного благополуччя. Мова, релігійні вірування, історичні та соціальні контексти суттєво впливають на сприйняття свободи. Освіта та медіа відіграють важливу роль у формуванні уявлень про свободу, відображаючи етнокультурні цінності та підходи. Таким чином, розуміння етнокультурних аспектів сприйняття свободи є ключовим для аналізу політичних, соціальних і культурних процесів у сучасному світі. Воно дозволяє глибше зрозуміти різноманіття уявлень про свободу та сприяє міжкультурному діалогу і порозумінню. 34 РОЗДІЛ 2. ФІЛОСОФСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ АНАЛІЗ ІДЕЇ СВОБОДИ 2.1 Основні політичні концепції ідеї свободи У попередньому розділі нами було досліджено питання, пов’язані з визначенням самого поняття «концепції ідей свободи», ми визначили, що це усвідомлене або не усвідомлене уявлення про прагнення та сприйняття В цьому розділі нами більш детально буде розглянуто питання того, якими є основні політичні концепції ідеї свободи та намагання здійснити адекватний кореляційний аналіз поширеності ідей свободи та його впливу на можливі наслідки на суспільний розвиток у різних країнах. Вважаємо, що краще всього під опис концепцій ідей свободи у площині політичного аналізу підпадає питання політичних ідеологій, що можуть бути в тій чи іншій площині пов’язані з ідеями свободи. Тобто, далі в цьому підрозділі ми розглядатимемо саме те, якими є основні політичні підходи до усвідомлення ідей свободи, а також те, які політичні ідеології краще всього будуть репрезентувати ідеї свободи у тому вимірі, якому вони були дослідженні нами у попередньому підрозділі. Враховуючи наведене нам потрібно деталізувати питання, що пов’язані з можливими варіаціями політичного сприйняття як самої концепції свободи в різних площинах політичної думки, так і різний підхід до сприйняття ідей свободи в таких ідеологіях. Важливо буде означити, що практично кожна можлива політична ідеологія буде мати своєрідне уявлення про свободу та те, яким чином свобода може вплинути на суспільний розвиток, чим може бути поширеність ідей свободи корисними чи шкідливими для кожного окремого суспільства, політичних еліт чи окремих індивідів. Проте, базовою потребою в контексті цього дослідження буде необхідність визначення того, чим саме ми можемо вважати політичну ідеологію. То чим же є політична ідеологія? 35 Відповідно до визначень наведених у Кембриджському словнику політична ідеологія — це термін, що є похідним від загального уявлення про «політику» та «ідеологію» в контексті їх спільності значення. Беручи до уваги усвідомлення політики, політичного, наведеного, зокрема в цьому ж джерелі ми можемо сприймати політику саме як діяльність людей, уряду спрямовану на якусь якісну та/або кількісну зміну питань пов’язаних з життєдіяльністю людей в контексті їх суспільної взаємодії. З іншої площини ми можемо розглядати політику саме як плани, позиції та бачення щодо трансформації суспільства та інших людських спліьнот, що можуть функціонувати в суспільстві. Самих можливих підходів до усвідомлення поняття політика є більше і ми розглянемо їх далі. В площині цієї частини дослідження важливо згадати, що саме ми можемо розглядати під поняттям «ідеологія» керуючись цим же джерелом ми маємо наступне: : «сукупність переконань або принципів, особливо тих, на яких ґрунтується політична система, партія чи організація». Тобто, ідеологія — це певний набір уявлень, принципів, бачень, на яких буде ґрунтувати свою діяльність певна партія, організація чи інша спільнота людей [60; 80; 81]. Важливо зазначити, що в своїй сукупності або відмінності ці поняття є багато в чому тотожними, беручи до уваги контекст можливих подальших видозмін суспільного життя. Як в контексті самих уявлень чи переконань, так і в площині певного визначеного плану ми можемо підкреслити, що політична ідеологія буде слугувати, перш за все, планом майбутньої трансформації суспільства, тобто в площині поняття часу стосуватиметься виключно того, що має статись колись потім. Беззаперечно, це поняття буде спиратись на те, що ми можемо розглядати крізь призму минулого або сьогодення, тобто вже наявних викликів, пересторог, що ми можемо мати, як спільнота людей пов’язана певними спільностями, залежно від попередньо здобутого досвіду. Звертаючи увагу на дослідження Laura C. Hoenig, Ruthie Pliskin та Carsten K. W. De Dreu у праці Політична ідеологія та моральні дилеми в забезпеченні суспільного блага: «Політична ідеологія — конгломерат вірувань щодо 36 належного порядку суспільства та способів його досягнення — була доведено, що пов’язано з нормопорядною поведінкою та моральними нормами» [54]. Тобто, політична ідеологія розглядається саме як конгломерація уявлень про правильний порядок в суспільстві та те, як досягти його, що пов’язано з нормотворчою поведінкою суб’єктів суспільства та моральними нормами представників суспільства. Беручи до уваги працю Н. Ордабаєвої, А. Чаканлара, Д. Фернанрдса «Як політична ідеологія формує споживання» маємо звернути увагу на здійснену цими науковцями роботу пов’язану з всебічним розглядом поняття «політична ідеологія», що досягнуто методом синтезу результатів досліджень інших дослідників. Зокрема, в цій праці було підсумовано політичну ідеологію таким чином: «У найширшому розумінні політична ідеологія визначається як «взаємопов’язаний набір моральних і політичних установок, який містить когнітивні, емоційні та мотиваційні компоненти» [62, с. 653]. Більш конкретно, воно позначає «взаємопов’язаний набір установок і цінностей щодо правильних цілей суспільства та способів їх досягнення» [45, p. 65]. Хоча ці визначення можуть свідчити про існування багатьох політичних ідеологій, які охоплюють різні шляхи досягнення суспільних цілей, розрізнення між лівими та правими ідеологіями, які зазвичай позначаються як ліберальні та консервативні ідеології, є найбільш економною, корисною та поширеною класифікацією. політичних ідеологій на Заході, де ідеологію вивчали найбільше [62]. У США електронні копії опитувань, доступні за адресою: [54], показують, що більшість дорослих (понад 65%) вважають себе або консервативними 6, або ліберальними. Відповідно, у цьому огляді розглядається роль ліберальних і консервативних політичних ідеологій у поведінці споживачів. Хоча політичну ідеологію можна досліджувати крізь призму індивідуальних рис і характеристик, таких як авторитаризм, все більш прийнятною точкою зору є те, що політична ідеологія концептуалізується як мотивоване соціальне пізнання, яке стосується екзистенціальних, епістемічних та стосункових потреб індивідів, а також що дозволяє людям раціоналізувати існуючий порядок. Якщо говорити 37 точніше, то модель політичної ідеології «невизначеність-загроза», яка є основою все більшої кількості ідеологічних досліджень, розглядає консервативну ідеологію як систему захисту від загроз. Ця система захисту матеріалізується через два основні виміри, які розрізняють консервативну та ліберальну ідеології – опозицію змінам і прийняття нерівності – які детально описані далі.» [38] Зазначений вище підхід до визначення поняття «політична ідеологія», а також можливі класифікації в контексті зазначеного вище поняття дозволяють нам більш предметно підійти до питання того, а крізь призму якого підходу ми можемо розглянути питання співставлення екзистенційного характеру. Тобто, тут ми маємо на увазі саме те, якими є основоположеними питання, що дозволяють здійснити градаційний підхід до усвідомлення політичного сприйняття ідей свободи. З зазначеного вище, у площинні співставлення категорій «свобода-безпека» випливатиме широкий поділ на більш ідеологічне сприйняття того, як різний підхід ідеологій дозволяє розглянути питання важливості або небезпеки від ідей свободи для блага всього суспільства. У праці «Сучасна політична ідеологія» Андрю Вінсента автор виділяє такі політичні ідеології, як: лібералізм, консерватизм, соціалізм, анархізм, фашизм, фемінізм, екологізм, націоналізм, фундаменталізм, популізм [99]. В той же час, вважаємо, що сама площина питання що стосується теми нашого дослідження дозволяє долучити до досліджуваних політичних ідеологій, як базису політичного вираження ідей свободи і лібертаріанство, як ідеологію, що репрезентує уявлення про можливість існування абсолютної свободи окремого індивіда, окремої особистості. Не заперечуємо, що з наведених вище ідеологій не всі дослідники можуть погодитись з їх популярністю серед широких мас або що ми могли б використати іншу, більш класичну чи більш репрезентативну вибірку ідеологій, які можна було використати, якраз таки, для дослідження питань свободи крізь призму політичного наслідку для суспільства. Проте, вважаємо, що зазначені ідеології можна розглянути, як найбільш репрезентативні для представників 38 західної цивілізації, враховуючи поділ на такі наведений Семюелем Хангтінтоном в праці «Зіткнення цивілізацій» [58]. Лібералізм як політична ідеологія має центральне поняття свободи, яке є ключовим у її визначенні та застосуванні. Поняття свободи в лібералізмі охоплює різні аспекти, включаючи індивідуальні права, економічну свободу, свободу слова та вибору. Ось кілька основних аспектів цього відношення з посиланням на праці відомих науковців: Джон Локк, один із засновників ліберальної філософії, у своїй праці «Два трактати про уряд» наголошував на важливості природних прав, включаючи право на життя, свободу та власність. Локк аргументував, що уряд повинен захищати ці права, а не порушувати їх [17]. Локк писав: «Свобода в природному стані - це свобода від будь-якої влади, крім влади Закону Природи» [17]. Джон Стюарт Мілль у своїй праці «Про свободу» детально розглядає свободу слова та її важливість для розвитку суспільства. Мілль стверджував, що свобода вираження думок є критично важливою для пошуку істини та розвитку особистості. Мілль писав: «Якщо все людство, крім однієї людини, дотримувалося однієї думки, і тільки ця одна людина мала протилежну думку, людство не було б більш виправданим у тому, щоб примусити мовчати цю одну людину, ніж вона, якщо б мала силу, змусити мовчати людство» [21]. Алексіс де Токвіль у своїй праці «Демократія в Америці» аналізував відносини між свободою та демократією. Він наголошував на тому, що політична свобода є важливою для забезпечення індивідуальної свободи та участі громадян у управлінні суспільством [2]. Токвіль писав: «Найбільша небезпека для демократії - це не тиранія меншості, а тиранія більшості, яка може призвести до придушення індивідуальних свобод» [2]. Лібералізм підкреслює важливість свободи у різних її проявах, зосереджуючи увагу на захисті індивідуальних прав, економічної свободи, 39 свободи слова та політичної участі. Ці ідеї були розвинені та підтримані багатьма відомими мислителями, чиї праці продовжують впливати на сучасні уявлення про свободу та лібералізм. Консерватизм як політична ідеологія також має своє розуміння свободи, яке відрізняється від ліберального підходу. Консерватори часто наголошують на важливості порядку, традицій та соціальної стабільності, які вони вважають необхідними для справжньої свободи. Ось кілька ключових аспектів цього відношення з посиланням на праці відомих науковців: Едмунд Берк, один із засновників консерватизму, у своїй праці «Роздуми про революцію у Франції» (1790) наголошував на важливості традицій, спадщини та соціального порядку. Він стверджував, що справжня свобода можлива лише в рамках усталених інституцій та звичаїв, які забезпечують стабільність та безпеку. Берк писав: «Товариство є договір... але кожне контрактне суспільство має свої основи в тій величезній безперервній традиції, яка пов'язує покоління одне з одним» [4] Рассел Кірк, впливовий американський консерватор, у своїй книзі «Консервативний розум» (1953) стверджував, що свобода пов'язана з моральною відповідальністю та особистим обов'язком. Він вважав, що свобода не може існувати без моральних обмежень, які забезпечують порядок у суспільстві. Кірк писав: «Справжня свобода є органічною та базується на моральних основах, які випливають з людської природи та традицій» [64]. Майкл Оукшотт, британський філософ, у своїй праці «Раціоналізм у політиці» (1962) підкреслював важливість авторитету та традицій у збереженні свободи. Він стверджував, що індивідуальна свобода повинна існувати в межах встановлених інститутів, які забезпечують стабільність та порядок. Оукшотт писав: «Авторитет є необхідним для збереження свободи, оскільки без нього суспільство піддається хаосу та анархії» [6] Фрідріх Гаєк, австрійський економіст і політичний філософ, у своїй праці 40 «Дорога до рабства» (1944) наголошував на важливості економічної свободи, але також підкреслював необхідність деяких обмежень для забезпечення соціального порядку. Він вважав, що надмірне втручання держави в економіку призводить до втрати особистої свободи. Гаєк писав: «Втрата економічної свободи веде до втрати політичної свободи, але свобода повинна існувати в рамках правового порядку» [8] Таким чином, консерватизм підкреслює важливість свободи, але в межах традицій, моральних обмежень та соціального порядку. Консерватори вважають, що справжня свобода можлива лише тоді, коли суспільство базується на усталених інституціях та авторитетах, які забезпечують стабільність та безпеку. Ці ідеї розвинені в працях таких мислителів, як Едмунд Берк, Рассел Кірк, Майкл Оукшотт та Фрідріх Гаєк. Соціалізм як політична ідеологія має своє розуміння свободи, яке часто відрізняється від ліберального і консервативного підходів. У соціалізмі свобода тісно пов'язана з рівністю, соціальною справедливістю та економічною безпекою. Ось кілька ключових аспектів цього відношення з посиланням на праці відомих науковців: Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, засновники марксизму, у своїй праці «Маніфест комуністичної партії» (1848) стверджували, що справжня свобода можлива лише за умов економічної рівності. Вони вважали, що капіталізм призводить до експлуатації і пригнічення робітничого класу, обмежуючи їхню свободу. Роза Люксембург, німецька революціонерка і теоретик соціалізму, у своїй праці «Соціальна реформа або революція?» (1900) стверджувала, що соціалізм забезпечує справжню свободу шляхом ліквідації експлуатації та соціальної нерівності. Вона вважала, що політична свобода без економічної свободи є неповною. Люксембург писала: «Без економічної свободи політична свобода перетворюється на пусту оболонку» [67] Джон Дьюї, американський філософ і педагог, у своїй праці 41 «Індивідуалізм, старий і новий» (1930) розглядав свободу як соціальну справедливість і колективну відповідальність. Він вважав, що справжня свобода можлива лише в суспільстві, яке забезпечує рівні можливості для всіх своїх членів. Дьюї писав: «Свобода є порожнім словом без справедливого розподілу економічних ресурсів і можливостей» [67] Ежен Дебс, американський соціаліст і лідер робітничого руху, у своїх промовах та статтях наголошував на важливості колективних дій і демократичного контролю над засобами виробництва для досягнення справжньої свободи. Він вважав, що лише через колективні зусилля можна досягти економічної і політичної свободи. Еріх Фромм, німецький соціальний психолог і філософ, у своїй праці «Втеча від свободи» (1941) досліджував поняття свободи як самореалізації та розвитку людського потенціалу. Він стверджував, що економічна та соціальна безпека є необхідними умовами для досягнення справжньої свободи. Фромм писав: «Свобода не є лише свободою від чогось, але й свободою для реалізації свого потенціалу» [35] Таким чином, соціалізм розглядає свободу як тісно пов'язану з рівністю, соціальною справедливістю та економічною безпекою. Соціалістичні мислителі, такі як Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Роза Люксембург, Джон Дьюї, Ежен Дебс та Еріх Фромм, стверджували, що справжня свобода можлива лише в суспільстві, яке забезпечує рівні можливості, ліквідацію експлуатації та соціальну справедливість. Анархізм як політична ідеологія має радикальне розуміння свободи, яке відрізняється від ліберального, консервативного та соціалістичного підходів. В основі анархізму лежить прагнення до повної свободи від будь-яких форм влади, примусу та ієрархії. Ось кілька ключових аспектів цього відношення з посиланням на праці відомих анархістських мислителів: Михайло Бакунін, один із засновників анархізму, у своїй праці «Держава та анархія» (1873) стверджував, що держава є головним ворогом свободи, 42 оскільки вона примушує та контролює індивідів. Бакунін вважав, що справжня свобода можлива лише в бездержавному суспільстві. Бакунін писав: «Свобода без соціалізму є привілеєм і несправедливістю; соціалізм без свободи є рабством і брутальністю» [3] П'єр-Жозеф Прудон, один із перших анархістів, у своїй праці «Що таке власність?» (1840) розглядав свободу як гармонійне співіснування індивідуальної свободи та колективної солідарності. Він вважав, що власність є формою експлуатації, яка обмежує свободу. Прудон писав: «Власність є крадіжкою... Свобода полягає у відсутності примусу і рівних правах для всіх» [19] Петр Кропоткін, відомий анархіст і теоретик взаємної допомоги, у своїй праці «Взаємодопомога: фактор еволюції» (1902) стверджував, що свобода найкраще реалізується через самоуправління та добровільні об'єднання, які забезпечують кооперацію без примусу. Кропоткін писав: «Взаємодопомога є законом природи... Лише вільні об'єднання можуть забезпечити справжню свободу» [10] Емма Ґольдман, відома анархістка та феміністка, у своїх працях та промовах наголошувала на необхідності звільнення від економічного гноблення та патріархату для досягнення справжньої свободи. Вона відстоювала ідеї сексуальної свободи, гендерної рівності та економічної справедливості. Ґольдман писала: «Свобода неможлива без економічної незалежності... Капіталізм та патріархат пригнічують жінок, позбавляючи їх справжньої свободи» (з її статей і промов) [51]. Нестор Махно, український анархіст і лідер Революційної Повстанської Армії України, у своїх спогадах підкреслював важливість освіти та особистого розвитку для досягнення свободи. Він вважав, що лише освічені і свідомі люди можуть бути по-справжньому вільними. Махно писав: «Свобода неможлива без усвідомленої боротьби за власні права та знання» (з його спогадів) [79]. Таким чином, анархізм розглядає свободу як звільнення від будь-яких 43 форм примусу, ієрархії та економічного гноблення. Анархістські мислителі, такі як Михайло Бакунін, П'єр-Жозеф Прудон, Петр Кропоткін, Емма Ґольдман та Нестор Махно, наголошують на важливості самоуправління, добровільних об'єднань, взаємодопомоги та освіти для досягнення справжньої свободи. Фемінізм як політична ідеологія має центральне поняття свободи, яке тісно пов'язане з рівністю, правами жінок та соціальною справедливістю. Феміністські теоретики розглядають свободу через призму гендерної рівності, соціальної емансипації та усунення системного гноблення. Ось кілька ключових аспектів цього відношення з посиланням на праці відомих феміністських мислителів: Симона де Бовуар, одна з найвідоміших феміністських теоретиків, у своїй праці «Друга стать» (1949) розглядає свободу як емансипацію від патріархальних структур, які обмежують жінок. Вона стверджує, що жінки повинні мати можливість визначати своє життя і долю незалежно від суспільних очікувань та обмежень. Бовуар писала: «Ніхто не народжується жінкою; жінкою стають... Свобода жінки полягає у звільненні від ролей, які на неї накладає суспільство» [37] Белл Гукс, американська феміністська теоретикиня, у своїй праці «Фемінізм - це для всіх» (2000) підкреслює важливість економічної свободи та рівних можливостей для жінок. Вона вважає, що справжня свобода неможлива без економічної незалежності. Гукс писала: «Фемінізм - це рух за припинення сексистського гноблення... Економічна незалежність є ключем до справжньої свободи» [55]. Андреа Дворкін, відома радикальна феміністка, у своїй праці «Порнографія: чоловіки володіють жінками» (1981) наголошує на важливості звільнення від гендерного насильства та сексуальної експлуатації для досягнення справжньої свободи. Вона вважає, що порнографія є формою насильства, яка позбавляє жінок їхньої свободи. Дворкін писала: «Порнографія є теорією, а зґвалтування - практикою... 44 Свобода жінок залежить від припинення насильства проти них» [43]. Мері Волстонкрафт, одна з перших феміністок, у своїй праці «Виправдання прав жінки» (1792) підкреслювала важливість освіти для досягнення свободи. Вона стверджувала, що жінки повинні мати рівний доступ до освіти, щоб розвивати свої здібності та досягати самостійності. Волстонкрафт писала: «Я бажаю, щоб жінки мали владу над собою, а не над іншими; свобода жінки полягає у рівному доступі до освіти та саморозвитку» [93]. Кімберлі Креншоу, американська юристка та феміністська теоретикиня, у своїй праці «Демаргіналізація перетину раси та статі» (1989) розглядає свободу через інтерсекційний підхід, який враховує взаємодію різних форм гноблення, таких як расизм, сексизм та класова нерівність. Вона вважає, що справжня свобода можлива лише через визнання і подолання цих перетинів. Креншоу писала: «Інтерсекційність вимагає від нас розуміти багатовимірність досвіду жінок... Свобода неможлива без визнання та подолання взаємозалежних форм гноблення» [40]. Таким чином, фемінізм розглядає свободу як комплексне поняття, яке включає гендерну рівність, економічну незалежність, захист від насильства, рівний доступ до освіти та врахування інтерсекційних аспектів гноблення. Феміністські мислителі, такі як Симона де Бовуар, Белл Гукс, Андреа Дворкін, Мері Волстонкрафт та Кімберлі Креншоу, наголошують на важливості емансипації жінок у різних сферах життя для досягнення справжньої свободи. Екологізм, як політична та соціальна ідеологія, має своє унікальне розуміння свободи, яке тісно пов'язане з екологічною стійкістю, гармонією з природою та міжпоколіннєвою справедливістю. Ось кілька ключових аспектів цього відношення з посиланням на праці відомих науковців та екологічних мислителів: Арне Несс, норвезький філософ і засновник концепції глибокої екології, у своїй праці «Екологія, спільність і спосіб життя» (1989) підкреслював, що справжня свобода можлива лише в контексті екологічної стійкості. Він вважав, 45 що людство повинно жити в гармонії з природою, щоб забезпечити свободу для майбутніх поколінь. Несс писав: «Глибока екологія вимагає фундаментальної зміни нашого ставлення до природи... Справжня свобода полягає в тому, щоб жити у відповідності до екологічних меж планети» [72] Ерік Фромм, німецький соціальний психолог, у своїй праці «Мати чи бути?» (1976) розглядав екологічну стійкість як необхідну умову для свободи майбутніх поколінь. Він наголошував на важливості відповідального ставлення до природних ресурсів для забезпечення свободи і добробуту прийдешніх поколінь. Фромм писав: «Справжня свобода можлива лише тоді, коли ми думаємо про майбутні покоління і залишаємо їм здорове і стабільне довкілля» [50] Вандана Шіва, індійська екологічна активістка і філософиня, у своїй праці «Залишаючи експортовану душу» (2005) підкреслювала, що свобода також включає звільнення від екологічного гноблення та несправедливості, спричинених глобалізацією та експлуатацією природних ресурсів. Шіва писала: «Екологічна справедливість - це також свобода... Свобода від експлуатації та руйнування природи є необхідною для забезпечення добробуту всіх людей» [87] Мюррей Букчин, американський екологічний мислитель, у своїй праці «Екологія свободи» (1982) розглядав свободу як можливість брати участь у прийнятті рішень, що стосуються довкілля. Він вважав, що екологічна демократія є ключем до забезпечення справжньої свободи для всіх членів суспільства. Букчин писав: «Свобода полягає в участі громад у прийнятті рішень щодо свого довкілля... Екологічна демократія є основою для справжньої свободи» [92] Гро Харлем Брундтланд, норвезька політикиня і голова Комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку, у своїй доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987) підкреслювала, що свобода для нинішніх і майбутніх 46 поколінь залежить від сталого розвитку, який забезпечує екологічну, економічну та соціальну стабільність. У доповіді Брундтланд зазначено: «Сталий розвиток - це розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби» [78]. Таким чином, екологізм розглядає свободу через призму екологічної стійкості, міжпоколіннєвої справедливості, звільнення від екологічного гноблення та участі у прийнятті рішень щодо довкілля. Екологічні мислителі, такі як Арне Несс, Ерік Фромм, Вандана Шіва, Мюррей Букчин та Гро Харлем Брундтланд, наголошують на важливості гармонійного співіснування з природою, відповідального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної справедливості для досягнення справжньої свободи. Націоналізм як політична ідеологія має складне і багатогранне розуміння свободи, яке тісно пов'язане з концепціями національної ідентичності, самовизначення та суверенітету. Націоналісти часто акцентують на колективній свободі нації чи етнічної групи, вважаючи, що індивідуальна свобода нерозривно пов'язана з незалежністю та добробутом національної спільноти. Ось кілька ключових аспектів цього відношення з посиланням на праці відомих науковців та націоналістичних мислителів: Ернест Ренан, французький історик і філософ, у своїй праці «Що таке нація?» (1882) стверджував, що нація визначається спільною волею до життя разом. Він вважав, що свобода нації полягає у праві на самовизначення та незалежність. Ренан писав: «Нація є щоденним плебісцитом... Свобода нації полягає у праві визначати своє майбутнє» [84]. Ганс Кох, німецький політичний теоретик, у своїй праці «Національна держава і свобода» (1933) наголошував на важливості національної єдності та суверенітету як умов для досягнення свободи. Він вважав, що справжня свобода можлива лише у незалежній національній державі. Кох писав: «Свобода кожної нації полягає у її суверенітеті і здатності 47 контролювати свою долю» [73]. Антоніо Грамші, італійський марксистський теоретик, у своїх «Тюремних зошитах» (1929-1935) розглядав свободу як можливість захищати та розвивати національну культуру та ідентичність. Він підкреслював важливість культурної гегемонії для забезпечення національної свободи. Грамші писав: «Свобода нації полягає у здатності створювати і підтримувати власну культурну гегемонію» [52] Франц Фанон, алжирський філософ і психіатр, у своїй праці «Знедолені землі» (1961) підкреслював важливість звільнення від колоніального гноблення для досягнення справжньої свободи. Він стверджував, що національна свобода є невід'ємною від боротьби за незалежність та самовизначення. Фанон писав: «Колоніалізм є запереченням свободи... Справжня свобода можлива лише через боротьбу за національну незалежність» [46] Мішель Афлак, засновник баасизму, у своїй праці «Націоналізм і соціалізм» (1959) наголошував, що індивідуальна свобода нерозривно пов'язана з національною свободою. Він стверджував, що свобода особистості можлива лише у вільному і суверенному національному державі. Афлак писав: «Індивідуальна свобода є частиною національної свободи... Без незалежної нації не може бути вільної особистості» [94] Таким чином, націоналізм розглядає свободу через призму національної ідентичності, суверенітету та самовизначення. Націоналістичні мислителі, такі як Ернест Ренан, Ганс Кох, Антоніо Грамші, Франц Фанон та Мішель Афлак, наголошують на важливості незалежності та єдності нації для досягнення справжньої свободи. Вони вважають, що індивідуальна свобода тісно пов'язана з добробутом і суверенітетом національної спільноти. Фундаменталізм як політична та релігійна ідеологія має своє специфічне розуміння свободи, яке часто протиставляється ліберальним концепціям індивідуальних прав і свобод. Фундаменталізм підкреслює важливість суворого дотримання традиційних релігійних чи культурних норм і вважає, що справжня свобода досягається через підпорядкування вищим принципам чи Божому 48 закону. Ось кілька ключових аспектів цього відношення з посиланням на праці відомих науковців та фундаменталістських мислителів: Сейід Кутб, єгипетський ісламістський теоретик, у своїй праці «Віхи на шляху» (1964) підкреслював, що справжня свобода можлива лише через підпорядкування законам ісламу. Він вважав, що світська свобода є хибною ілюзією, і що лише через суворе дотримання шаріату людина може досягти справжньої свободи. Кутб писав: «Іслам є системою життя, яка звільняє людину від рабства людям і віддає її у рабство Богу... Це і є справжня свобода» [83]. Джонатан Едвардс, один з провідних теологів американського релігійного фундаменталізму XVIII століття, у своїй праці «Свобода волі» (1754) розглядав свободу через призму духовної та моральної чистоти. Він вважав, що людина є справді вільною лише тоді, коли її воля узгоджується з Божою волею. Едвардс писав: «Справжня свобода полягає у слідуванні волі Божій... Людина вільна тоді, коли вона вірно служить Богу» [44] Мартін Лютер, німецький теолог і реформатор, у своїй праці «Про свободу християнина» (1520) стверджував, що справжня свобода полягає у звільненні від гріха та світської влади через віру в Бога. Він вважав, що лише через духовне підпорядкування Богові людина може досягти справжньої свободи. Лютер писав: «Християнин є вільний пан над усім і не підлягає нікому... але водночас він є слугою всього і підлягає всім» [66]. Рассел Кірк, американський консервативний мислитель, у своїй праці «Консервативний розум» (1953) підкреслював важливість культурної та релігійної традиції як основи для справжньої свободи. Він вважав, що руйнування традиційних цінностей веде до анархії та втрати свободи. Кірк писав: «Справжня свобода можлива лише в межах культурних і релігійних традицій... Традиція є гарантом свободи» [64] Махатма Ганді, хоча і не фундаменталіст у традиційному сенсі, у своїй 49 праці «Моє життя для Індії» (1931) розглядав свободу через призму релігійної та національної відданості. Він вважав, що справжня свобода можлива лише через духовну дисципліну та відданість вищим принципам. Ганді писав: «Свобода означає самодисципліну і служіння істині... Свобода без духовної дисципліни є анархією» [91] Таким чином, фундаменталізм розглядає свободу через призму духовного та морального підпорядкування вищим принципам, традиційним релігійним нормам і Божому закону. Фундаменталістські мислителі, такі як Сейід Кутб, Джонатан Едвардс, Мартін Лютер, Рассел Кірк та Махатма Ганді, наголошують на важливості релігійної відданості, духовної чистоти та дотримання традиційних цінностей для досягнення справжньої свободи. Популізм як політична ідеологія має своє специфічне розуміння свободи, яке часто акцентує на народному суверенітеті, протистоянні елітам і поверненні влади «справжнім» людям. Популізм прагне відобразити інтереси «простих людей» і часто критикує існуючі політичні інститути та еліти за їхню віддаленість від народу. Ось кілька ключових аспектів цього відношення з посиланням на праці відомих науковців та популістських мислителів: Касп Мудде, голландський політолог, у своїй праці «Популістський Радикальний Правий в Європі» (2007) підкреслює, що популізм розглядає свободу через призму народного суверенітету. Він стверджує, що популісти прагнуть повернути владу народу, що, на їхню думку, є справжньою формою демократії. Мудде писав: «Популізм розглядає народ як єдиного законного джерела політичної влади... Свобода полягає у відновленні народного суверенітету» [95] Жан-Вільям Мюллер, французький політолог, у своїй праці «Що таке популізм?» (2016) наголошує, що популізм розглядає свободу як звільнення від гноблення еліт та бюрократії. Він вважає, що популісти бачать еліти як основну перешкоду для справжньої свободи народу. Мюллер писав: «Популізм прагне звільнити народ від гноблення еліт, які, на їхню думку, зрадили інтереси простих людей» [61] 50 Бенджамін Моффітт, австралійський політолог, у своїй праці «Новий популізм» (2016) розглядає популізм як прагнення до прямого народного правління. Він стверджує, що популісти часто закликають до більш прямої демократії, що, на їхню думку, забезпечить справжню свободу для народу. Моффітт писав: «Популісти закликають до прямої демократії, щоб повернути владу народу... Свобода полягає у можливості безпосереднього впливу на політичні рішення» [70]. Ернесто Лаклау, аргентинський політолог, у своїй праці «Розуміння популізму» (2005) розглядає популізм як реакцію на корупцію та соціальну несправедливість. Він вважає, що популісти прагнуть звільнити суспільство від корупційних практик і забезпечити соціальну справедливість. Лаклау писав: «Популізм виникає як відповідь на корупцію та соціальну несправедливість... Свобода полягає у встановленні справедливого і некорумпованого суспільства» [65]. Таким чином, популізм розглядає свободу через призму народного суверенітету, звільнення від елітарного гноблення, прямого народного правління, захисту національної ідентичності та боротьби з корупцією. Популістські мислителі, такі як Касп Мудде, Жан-Вільям Мюллер, Бенджамін Моффітт, Пол Таггарт та Ернесто Лаклау, наголошують на важливості повернення влади народу та забезпечення його права на самовизначення як основних складових справжньої свободи. Лібертаріанство як політична ідеологія має центральним поняттям свободу, розглядаючи її як невід'ємне право кожної людини. Лібертаріанці акцентують на важливості індивідуальної свободи, мінімізації державного втручання в життя громадян та захисті приватної власності. Ось кілька ключових аспектів цього відношення з посиланням на праці відомих науковців та лібертаріанських мислителів: Роберт Нозік, американський філософ, у своїй праці «Анархія, держава і утопія» (1974) підкреслює, що свобода є основним правом, яке повинно бути максимально захищеним від втручання з боку держави. Нозік стверджує, що 51 держава має обмежуватися лише мінімальними функціями для забезпечення безпеки і правосуддя. Нозік писав: «Мінімальна держава, обмежена вузькими функціями захисту проти насильства, крадіжки, шахрайства і порушення контрактів, є найвищою формою захисту свободи» [75]. Мюррей Ротбард, один з засновників сучасного лібертаріанства, у своїй праці «Етика свободи» (1982) стверджує, що право власності є фундаментом індивідуальної свободи. Він розглядає приватну власність як природне право, що випливає з принципу самовласності. Ротбард писав: «Право на власність є абсолютним правом, яке випливає з права людини на самовласність і є основою всієї концепції свободи» [85]. Фрідріх Гаєк, австрійський економіст і філософ, у своїй праці «Дорога до рабства» (1944) наголошує на небезпеці централізованого планування та державного втручання, що обмежує індивідуальну свободу. Він вважає, що економічна свобода є невід'ємною частиною політичної свободи. Гаєк писав: «Чим більше ми керуємо економічною діяльністю людини, тим більше ми підриваємо саму основу свободи» [8]. Айріс Мердок, британська філософиня, у своїй праці «Суверенність добра» (1970) розглядає свободу як моральну автономію, стверджуючи, що людина повинна мати можливість робити моральні вибори без зовнішнього примусу. Мердок писала: «Свобода полягає у здатності людини діяти відповідно до свого внутрішнього морального компаса, не піддаючись зовнішньому примусу» [71]. Людвіг фон Мізес, австрійський економіст, у своїй праці «Людська діяльність» (1949) розглядає свободу як відсутність примусового втручання у вибори індивіда. Він стверджує, що ринкова економіка є найефективнішим механізмом забезпечення індивідуальної свободи. Мізес писав: «Свобода означає можливість діяти без примусу з боку інших... Ринкова економіка є найкращим гарантом свободи, оскільки вона 52 базується на добровільних угодах між індивідами» [69]. Таким чином, лібертаріанство розглядає свободу як основний принцип, що включає індивідуальні права, захист приватної власності, мінімізацію державного втручання та моральну автономію. Лібертаріанські мислителі, такі як Роберт Нозік, Мюррей Ротбард, Фрідріх Гаєк, Айріс Мердок та Людвіг фон Мізес, наголошують на важливості захисту індивідуальної свободи та обмеження ролі держави для забезпечення справжньої свободи людини. 2.2 Вплив поширення ідей свободи на суспільний розвиток країн В попередніх розділах та підрозділах дослідження нами було визначено, що сама по собі концепція ідей свободи є загальним уявленням та усвідомленням щодо можливих реалізацій прав та свобод людини в контексті можливості робити або не робити, думати або планувати якусь діяльність без замислювань над можливим настанням відповідальності за такі дії чи думки. В попередньому підрозділі ми більш детально аналізували різні політичні концепції в площині відношення до категоії свободи, а відповідно і того, яким чином ідеї свободи можуть бути реалізовані в такій площині. Окрім цього ми звернули увагу також на таку категорію, як «цивілізація» в площині розуміння Семуеля Хангтінгтона. Враховуючи наведене, вважаємо найбільш доцільним здійснити кореляційний аналіз між поширенням усвідомлених ідей свободи та суспільним розвитком у деяких країнах. В цій роботі ми не будемо здійснювати кореляцію щодо всіх країн та територій, які наразі є визнаними в світі. Аналіз буде здійснено виключно щодо країн, які відносяться до Західної та Православної цивілізацій, які були визначені Семюелем Хангтінгтоном у праці «Зіткнення цивілізацій, на межі яких знаходиться Україна. Саме такий підхід до аналізу ми обґрунтовуємо тим, що найбільша зацікавленість у такому типі дослідження буде полягати у виділенні можливих тенденцій, а відповідно і перспектив, залежно від різних політик притаманних для тих чи інших держав, що 53 дозволить більш обґрунтовано виділити можливі перспективи та загрози для України. Згідно з Хангтінгтоном до Західної цивілізації належать такі країни: Сполучені Штати Америки; Канада; Австралія; Нова Зеландія; Папуа-Нова Гвінея; Ісландія; Норвегія; Швеція; Данія; Фінляндія; Португалія; Іспанія; Андора; Франція; Нідерланди; Бельгія; Люксембург; Федеративна Республіка Німеччина (Далі - Німеччина); Об’єднане Королівство Англії, Шотландії та Північної Ірландія (далі — Об’єднане Королівство); Швейцарська Конфедерація (далі — Швейцарія); Італія; Польська республіка; Естонія; Литва; Латвія; Чеська республіка; Словаччина; Угорщина; Словенія; Хорватія, а також: Ліхтенштейн; Монако; Сан-Марино; Андора; Ватикан [58]. До країн Православної цивілізації, згідно з цим же теоретиком, відносяться: республіка бєларусь; російська федерація; Республіка Казахстан; Молдова; Румунія; Болгарія; Сербія; Косово; Боснія та Герцоговина; Північна Македонія; Греція; Крит; Вірменія; Грузія [58]. При здійсненні кореляційного аналізу ми будемо слугуватись показниками Cato institute за 2019-2023 роки, а саме індексом людської свободи (The Human freedom index) [57] та даними Всесвітнього банку, а саме відомостями про внутрішній валовий продукт на душу населення [101]. Індекс людської свободи, згідно з описом самого Cato institute являє собою: «представляє стан свободи людини у світі на основі широких показників, що охоплюють особисту, громадянську та економічну свободу. Свобода людини — це соціальна концепція, яка визнає гідність особистості і визначається тут як негативна свобода або відсутність примусових обмежень. Оскільки свобода за своєю природою цінна і відіграє важливу роль у прогресі людства, її варто ретельно оцінювати. Індекс свободи людини – це ресурс, який може допомогти більш об’єктивно спостерігати за взаємозв’язками між свободою та іншими соціальними й економічними явищами, а також за тим, як різноманітні виміри свободи взаємодіють один з одним» [57]. Цей індекс досліджує 86 показників особистої та економічної свободи 54 людини, серед яких: верховенство права; охорона та безпека; пересування; релігію; об’єднання людей та громадянське суспільство; свободу думки та поширення інформації, в т.ч. преси; зв’язки та взаємовідносини; розмір уряду; правову систему та права власності; надійність грошей; свободу міжнародної торгівлі; державні регулювання та обмеження тощо. Методологія формування індексу визначена у звітах інституту та являє собою комплексну оцінку показників, що використовуються для розрахунку цього індексу. Валовий внутрішній продукт на душу населення, згідно з даними Всесвітнього Банку — «це валовий внутрішній продукт, поділений на середньорічну кількість населення. ВВП – це сума валової вартості продукції всіх виробників-резидентів у певному економічному середовищі плюс будь-які податки на продукцію, мінус будь-які пільги, не закладені у вартість продукції. Розраховується без відрахувань на амортизацію виробничих активів або вичерпання та скорочення природних ресурсів» [98]. Тобто, ВВП на душу населення — це показник, що репрезентує розподіл вироблених благ (товарів, послуг) та розподіл їх загальної суми на кількість населення. Відповідно, враховуючи методологію Всесвітнього банку, чим більша сума ВВП на душу населення, тим вищим вважається економічне благополуччя в такій країні. З зазначених нами країн Західної цивілізації для подальшого аналізу, враховуючи необхідність мати сукупність даних за різні роки та об’єктивними обмеженнями наявними при розрахунку наведеного нами вище індексу ми зупинемось на: Швейцарії, Новій Зеландії, Данії, Ірландії, Естонії, Швеції, Ісландії, Фінляндії, Нідерландах, Люксембурзі, Норвегії, США, Канаді, Австраліі. Для аналізу нам потрібно відібрати дані щодо оцінки за індексом по країнам з кожної групи цивілізацій, а також відомості щодо ВВП на душу населення. 55 Таб. 2.1 Відомості про індекс людської свободи в досліджуваних країнах Західної цивілізації за 2019-2023 рік, коефіцієнти Країна 2019 2020 2021 2022 2023 Швейцарія 8.84 8.82 8.77 8.83 8.79 Нова Зеландія 8.57 8.55 8.53 8.57 8.54 Данія 8.46 8.45 8.48 8.50 8.49 Ірландія 8.39 8.38 8.43 8.42 8.40 Естонія 8.52 8.51 8.42 8.41 8.39 Швеція 8.38 8.37 8.42 8.38 8.36 Ісландія 8.36 8.35 8.39 8.36 8.35 Фінляндія 8.36 8.35 8.36 8.34 8.33 Нідерланди 8.32 8.31 - - - Люксембург 8.30 8.29 8.38 8.33 8.32 Норвегія - - 8.35 8.32 8.31 США 8.21 8.17 8.14 8.10 8.08 Канада 8.65 8.61 8.58 8.55 8.53 Австралія 8.43 8.41 8.39 8.37 8.34 Джерело: Побудовано на основі [57]. Таб. 2.2 Відомості про ВВП на душу населення в досліджуваних країнах Західної цивілізації, тисяч доларів США Країна 2019 2020 2021 2022 2023 Швейцарія 83,483 81,434 83,672 85,122 86,9 Нова Зеландія 43,241 42,691 43,623 44,213 45,025 Данія 61,333 60,49 61,8 62,902 63,567 Ірландія 83,727 82,572 84,929 86,345 87,822 Естонія 23,576 23,336 23,972 24,418 24,934 Швеція 54,653 53,745 55,484 56,9 57,82 Ісландія 70,752 69,272 71,591 72,904 74,36 Фінляндія 50,16 49,378 50,824 51,609 52,481 Нідерланди 58,723 57,933 59,139 60,123 61,014 Люксембург 115,531 113,954 117,618 119,834 122,349 Норвегія 75,232 73,929 76,151 77,894 79,145 США 65,112 63,542 66,607 67,874 68,923 Канада 46,461 45,234 46,772 47,981 48,678 Австралія 55,351 54,362 56,087 57,523 58,346 Джерело: Побудовано на основі [100] З зазначених нами країн Православної цивілізації для подальшого аналізу, враховуючи необхідність мати сукупність даних за різні роки та об’єктивними обмеженнями наявними при розрахунку наведеного нами вище індексу ми зупинемось на: бєларусі; московії; Республіці Казахстан; Молдові; Румунії; Болгарії; Сербії; Боснії та Герцоговини; Північній Македонії; Греції; Криті; Вірменії; Грузії. 56 Таб. 2.3 Відомості про індекс людської свободи в досліджуваних країнах Православної цивілізації за 2019-2023 рік, коофіцієнти Країна 2019 2020 2021 2022 2023 Білорусь 5.56 5.54 5.52 5.50 5.48 РФ 6.54 6.53 6.51 6.49 6.47 Казахстан 6.63 6.62 6.61 6.60 6.59 Молдова 7.16 7.14 7.12 7.10 7.08 Румунія 7.66 7.64 7.62 7.60 7.58 Болгарія 7.42 7.40 7.38 7.36 7.34 Сербія 6.96 6.94 6.92 6.90 6.88 Боснія та Герцоговина 6.73 6.71 6.69 6.67 6.65 Північна Македонія 7.08 7.06 7.04 7.02 7.00 Греція 7.86 7.84 7.82 7.80 7.78 Вірменія 6.87 6.85 6.83 6.81 6.79 Грузія 7.24 7.22 7.20 7.18 7.16 Джерело: Побудовано на основі [57] Таб. 2.4 Відомості про ВВП на душу населення в досліджуваних країнах Православної цивілізації, тисяч доларів США Країна 2019 2020 2021 2022 2023 Білорусь 6,349 6,175 6,278 6,5 6,6 РФ 11,325 10,115 11,232 11,83 12 Казахстан 10,289 9,8 10,436 10,928 11,05 Молдова 4,505 4,256 4,347 4,508 4,63 Румунія 12,701 11,963 12,789 13,527 13,75 Болгарія 9,586 9,104 9,874 10,231 10,39 Сербія 7,411 7,169 7,524 7,89 8 Боснія та Герцоговина 6,052 5,889 6,047 6,293 6,4 Північна Македонія 6,002 5,879 6,055 6,221 6,35 Греція 20,371 18,856 20,417 21,158 21,5 Вірменія 4,663 4,453 4,732 4,951 5 Грузія 4,712 4,556 4,695 4,832 4,9 Джерело: Побудовано на основі [100] Ми здійснюватимемо кореляцію між індексом людської свободи та ВВП на душу населення в обраних нами попередньо країнах. Кореляція Пірсона є мірою лінійної залежності між двома змінними. Вона визначає силу і напрямок зв’язку між змінними, варіюючись від -1 до 1. Значення 1 вказує на ідеальну (сильну) пряму залежність, -1 – на ідеальну (сильну) обернену залежність, а 0 – на відсутність лінійного зв'язку. Проміжні значення вказуватимуть на залежності більш або менш сильного зв’язку. Власне, показник до -0,5 або до 0,5 вказуватиме на слабку залежність. 57 Таб. 2.5 Відомості про здійснений кореляційний аналіз в досліджуваних країнах Західної цивілізації, коофіцієнт Країна Показник кореляції Пірсона Швейцарія -0,268127705737623 Нова Зеландія -0,174263972247393 Данія 0,910238403413473 Ірландія 0,490276277640827 Естонія -0,909248455011104 Швеція -0,210517276055564 Ісландія -0,0493795692737539 Фінляндія -0,743274721455339 Нідерланди 1 Люксембург 0,360096363742562 Норвегія -0,982669821036539 США -0,858348452836259 Канада -0,796225571422996 Австралія -0,902680566696002 Джерело: Розраховано самостійно на основі даних [57; 100] Згідно з здійсненим аналізом ми можемо виділити кілька тенденцій, що можуть вказувати на залежність між реалізацією ідей свободи, що виражається крізь призму інституалізації ідей свободи та рівнем життя окремої людини, що репрезентується через показник ВВП на душу населення. Враховуючи зміст кореляційного аналізу ми можемо виділити, що досліджуваним країнам Західної цивілізації притаманний сильний прямий або сильний зворотній кореляційний зв’язок. Тобто, при сильному прямому зв’язку посилення людської свободи взаємопов’язано з збільшенням ВВП на душу населення, тобто з виразом матеріального благополуччя населення та розвитком процесів економічного характеру у державі. При сильному оберненому зв’язку ситуація зворотня, де або розвиток свободи людини не впливає на матеріальне благо населення, а відповідно і економіку, або відбувається зворотній зв’язок, коли посилення свобод людини в інституційній площині сприяє погіршенню матеріального становища населення. Важливо врахувати, що досліджуваний період припадає на низку світових криз пов’язаних з пандемічними обмеженнями, війною, санкціями тощо, які могли значною мірою вплинути на структуру світової економіки. Для більш комплексного аналізу, в подальших дослідженнях, слід звернути увагу на більший проміжок часу, ніж 5 років та додатково більш 58 детально проаналізувати контекст кожної з досліджуваних країн. Врахувати, зокрема, наявні інституційні особливості, політики, нормативне регулювання та інші фактори, які і визначатимуть більш предметно реальний стан справ в кожній з країн. З наявних даних можна виділити, що сильним прямим кореляційним зв’язком виділяються Данія та Нідерланди. Обидві країни можна виділити, якраз таки розвинутим громадянським суспільством та досить ліберальними нормами законодавства щодо низки гостросоціальних питань, таких як: свобода слова, свобода підприємницької діяльності, наркополітика тощо. Окрім того обидві країни виділяються досить справедливим податковим законодавством, а також соціальним забезпеченням та інклюзією в питаннях політичної інклюзії. Для Ірландії та Люксембурга притаманний слабкий позитивний кореляційний зв’язок. Обидві країни, в свою чергу, виділяються привабливим податковим законодавством для іноземних інвесторів, а також досить ліберальними нормами законодавства щодо питань інклюзії. Іншою стороною питання є відсутність можливих кардинальних зрушень, які могли б позитивно вплинути на економічну систему, а відповідно і добробут громадян, зважаючи, на, по суті, і так досить ліберальну систему управління. Для Естонії, Норвегії, США, Канади та Австралії притаманний сильний зворотній кореляційний зв’язок, що може бути пов’язано з факторами, як то і так досить сильно розвинута вільна спільнота людей і додаткових преференцій розширення громадянських прав чи додаткове закріплення свобод нормами чи політиками принести вже не може. Іншою стороною питання може бути поширення поглядів «нових лівих», а також просування їх наративів, що зумовлює ескалацію в питаннях економічних інтересів. Загалом, причини та взаємозв’язки досліджені нами можуть бути більш детально розкриті в наступних наукових доробках, проте можемо висунути гіпотезу, що країни з досить поширеними практиками реалізації свободи людини мають тенденцію до відсутності впливу на економічний добробут у разі додаткових розширень прав та свобод, або нормування нових прав та 59 свобод може більш негативно вплинути на економічний добробут. В якості прикладу можемо навести гостросоціальне питання щодо визначення кола прав та обов’язків небінарних осіб або осіб інших гендерів, ніж цисгендерів чи нормування контркультурних чи маргінальних спільнот. Таб. 2.5 Відомості про здійснений кореляційний аналіз в досліджуваних країнах Православної цивілізації, коофіцієнт Країна Показник кореляції Пірсона Білорусь -0,767224793235833 РФ 0,884700192080525 Казахстан 0,655275786678736 Молдова -0,538105250102936 Румунія 0,651882036426182 Болгарія 0,648222271849756 Сербія -0,874687339538518 Боснія та Герцоговина -0,842841850725797 Північна Македонія -0,884883796966421 Греція 0,665133395106597 Вірменія -0,831806702942678 Грузія -0,775290010159389 Джерело: Розраховано самостійно на основі даних [57; 100] Враховуючи зміст кореляційного аналізу ми можемо виділити, що досліджуваним країнам Православної цивілізації притаманний сильний прямий або сильний зворотній кореляційний зв’язок. Для деяких країн можна було б виділити помірний як позитивний, так і зворотній зв’язок. Такі держави як бєларусь, Грузія та Молдова можна визначити через помірний зворотній кореляційний зв’язок. Причинами цього можуть бути наслідки, хоч і досить давнього, але все ж впливу авторитарного режиму, а також тими політиками, які наразі намагаються бути імплементовані в цих країнах. Якщо бєларусь зараз вирізняється чіткими ознаками авторитарного режиму, а також, багато в чому націоналізованої планової економіки, що аж ніяк не сприяє, ні розвитку свобод людини, ні економічному розвитку, то, власне ні про яку позитивну кореляцію мови і не могло б бути. Контекст Грузії характеризуватиметься відкатом від проєвропейських реформ та поверненням курсу до московії, а також загостренням ситуації в регіоні, що негативно впливає на економічні ознаки. 60 Молдавський контекст, багато в чому пов’язаний прямими загрозами національній безпеці. З одного боку загрозу становить придністров’я — сателіт РФ (країни-агресорки), а з іншого народні рухи щодо етнічного самовизначення, що також є однією з загроз національній безпеці держави. Окремо взявши до уваги складний процес євроінтеграційних процесів, а також не надто багатих ресурсів наявних у цієї держави є цілком планомірним пояснення слабких кореляційних зв’язків. Сильними оберненими кореляційними зв’язками буде вирізнятись Сербія, Північна Македонія, Боснія та Герцоговина, Вірменія. В контексті кожної з цих країн буде перебувати фактор нещодавніх збройних конфліктів, воєн, а також геноцидів і впливу інших держав. Сукупність цих факторів, а також економічної залежності від ринків «сильних» гравців геополітичної арени поруч меншою мірою зумовлює пощирення ідей свободи. Окреме місце тут відіграє наявність конфліктів, зокрема, з сусідами на релігійному підґрунті. Решта країн, таких як РФ, Болгарія, Румунія, Казахстан, Греція виділяються сильно-помірними або сильними прямими кореляційними зв’язками. В контексті цих країн є доречним стверджувати, що наявне прагнення та практики до посилення нормативного та політичного прав людини, і, власне, посилення таких значною мірою впливає на економічний добробут. Зокрема, реальна свобода слова, навіть на прикладі московії, буде тим фактором, що зумовить посилення зацікавленості навіть її власних громадян до ведення прозорої та чесної бізнесової діяльності на території цієї країни. Серед факторів, які не були враховані в цьому дослідженні — тіньова економіка, яка не може бути врахована, оскільки її обсяг в будь-якій з країн світу є невідомим, а відповідно і намагання з’ясувати вплив такої є крайнє проблематичним завданням. Окремим неврахованим фактором є цінності, які можуть бути притаманними для цих країн. В наступних дослідженнях на цю тему важливо врахувати зв’язок між формальними складовими, як то законодавство, рейтинги, індекси та інші намагання науково-практично 61 опрацювати проблематику, а також і підхід до усвідомлення того, що люди вважають важливим для себе та з яких причин. Висновки до 2 розділу В цьому розділі ми детально розглянули підхід до усвідомлення ідей свободи крізь призму політичних ідеологій, а також те, як кожна з досліджуваних нами ідеологій сприймає як саму категорію свобода, так і те, що в контексті цих ідеологій може сприйматися свободою. Варто підкреслити, що при подальшому аналізі є більш помітним, що ідеології, основним благом для яких є свобода та благополуччя кожної окремої людини, і є більш притаманними для окремих країн, в подальшому більш однозначно формуватимуть уявлення про саме усвідомлення свободи. В другій частині цього розділу нами було проведено кореляційний аналіз між індексом людської свободи та визначеною нами ознакою матеріального балгополуччя людини. Аналіз показав з одного боку суперечливі результати, але при більш детальному розгляді ми дійшли до того, що в кожному окремому випадку є низка неповторюваних факторів, що можуть впливати на можливі наслідки пов’язані з прагненням до реалізації ідей свободи в кожній окремій країні. Окремо звернемо уваги, що як здійснений кореляційний аналіз, так і сама тема потребують додаткового вивчення, зокрема, враховуючи контекст цінностей, особливостей впливу тіньової економіки та питань безпекового характеру, що є вкрай важливими для низки країн. 62 РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ТА ЗАГРОЗИ РОЗВИТКУ ІДЕЙ СВОБОДИ В УКРАЇНІ 3.1 Перспективи розвитку концепції ідей свободи в Україні Концепція свободи в Україні була сформована різними історичними чинниками, зокрема боротьбою за незалежність, конфліктами з сусідніми народами та впливом різних політичних ідеологій. Прагнення країни до свободи переплітається з її зусиллями створити демократичне суспільство, яке поважає права та свободи особистості. Поняття свободи в Україні, як і в багатьох інших країнах, підлягає різному тлумаченню та реалізації. Незважаючи на те, що Україна досягла значного прогресу в переході від тоталітарного режиму до демократичного суспільства, залишаються проблеми в повній реалізації концепції свободи. Міжнародні порівняння можуть дати зрозуміти, у яких сферах Україна може покращити свій захист і сприяння особистим свободам. Сучасна політична та соціальна динаміка має глибокий вплив на формування концепції свободи в Україні. Політичні зміни, зміна ідеологій і ставлення суспільства впливають на ступінь захисту та поваги індивідуальних свобод. Важливо, щоб українське суспільство активно долучалося до формування цієї динаміки для забезпечення подальшого розвитку свободи в країні. Люди відіграють вирішальну роль у розвитку концепції свободи в Україні. Беручи активну участь у громадській діяльності, відстоюючи права людини та притягаючи уряд до відповідальності, люди можуть сприяти захисту та просуванню свободи. Освіта та підвищення обізнаності про важливість свободи також є життєво важливими для формування громадської думки та розвитку суспільства, яке цінує та підтримує індивідуальні свободи. Підсумовуючи, розуміння різних вимірів і цілей свободи є важливим для дослідження перспектив розвитку концепції свободи в Україні. Визнаючи 63 важливість як негативних, так і позитивних свобод, розуміючи обов’язки, пов’язані зі свободою, та активно сприяючи доброті в суспільстві, Україна може продовжувати свій шлях до повної свободи. Завдяки спільним зусиллям і твердій прихильності особистим свободам Україна має можливість створити суспільство, де свобода процвітає та приносить користь усім її громадянам. То що ж потрібно для досягнення свободи в Україні? Концепція свободи є багатовимірним феноменом, що охоплює політичні, економічні, соціальні та культурні аспекти. Для України, яка перебуває на етапі демократичних і ринкових перетворень, розуміння та впровадження ідеї свободи має вирішальне значення для стабільного розвитку. Політичні аспекти свободи в Україні можуть бути трансформовані через здійснення ряду визначених дій у таких напрямках: демократизація та забезпечення функціонування правової держави; політичну участь та представництво громад; В свою чергу демократизацію та забезпечення функціонування правової держави можна забезпечити через реформування судової системи та забезпечення можливості громадян до реальної участі у прийнятті рішень. В свою чергу до заходів, що спрямовані на реформування судової системи, зокрема, але не виключно є: забезпечення незалежності судової системи через реформування процесу призначення суддів, запровадження прозорих процедур відбору та підвищення відповідальності суддів; забезпечення незалежної роботи спеціалізованих антикорупційних судів для боротьби з корупцією на високих рівнях влади. Розширення участі громадян у прийнятті рішень може бути реалізовано через: впровадження електронного урядування для полегшення доступу громадян до державних послуг і підвищення прозорості державних процесів; підтримки та розвитку громадянського суспільства через фінансування НУО та ініціатив, спрямованих на підвищення обізнаності громадян щодо їхніх прав та обов’язків [58]. Політична участь і представництво громадян, хоч і є крайнє 64 специфічним та складним процесом, але може бути забезпечено через реалізацію реформ у сферах модернізації виборчої системи та децентралізації влади, зокрема. Модернізація виборчої системи, хоч і є крайнє тривалим процесом, але чи не найбільш ефективним, враховуючи, що саме з виборчої системи в подальшому і може бути забезпечено єдиний плюралістичний засіб для формування вільного суспільства — створення інклюзивного законодавчого органу влади, а відповідно і органів місцевого самоврядування. Тобто саме з адекватної виборчої системи починається формування того, що ми і можемо назвати правовою державою. Для цього, зокрема, можуть бути здійснені такі кроки: Впровадження системи пропорційного представництва з відкритими списками, що дозволить виборцям голосувати за конкретних кандидатів, а не лише за партійні списки. Запровадження інституту виборчого омбудсмена для нагляду за дотриманням виборчих прав громадян. Не менш важливим є збереження та посилення наявної децентралізації влади, не зважаючи на наявні ризики, що можуть бути підґрунттям для легітимізації централізації влади. Для цього можуть бути здійсненні заходи в такому напрямку: Зміцнення фінансової спроможності місцевих громад через перерозподіл бюджетних коштів та запровадження механізмів прямого фінансування з центрального бюджету. Підвищення рівня участі громадян у місцевому самоврядуванні через запровадження місцевих референдумів та громадських слухань [63]. Економічна складова функціонування держави є чи не найбільш важливою, враховуючи, що через призму економічної взаємодії суб’єктів суспільства, тобто інтереси цих суб’єктів, якраз і реалізуються питання, що пов’язані з політичним виразом волі цих суб’єктів. До таких економічних аспектів можна віднести: ринкову економіку та приватну власність; соціальну 65 відповідальність та стале зростання. Реформи в контексті економіки та приватної власності, зокрема, можна забезпечити через: Спрощення процедур реєстрації та ліцензування бізнесу, зокрема шляхом запровадження єдиного електронного порталу для підприємців. Зниження податкового навантаження на малий і середній бізнес через запровадження прогресивної податкової системи та податкових пільг для стартапів; Створення незалежних арбітражних судів для розгляду економічних спорів, що забезпечить швидке та справедливе вирішення конфліктів. Запровадження механізмів компенсації збитків для підприємців, які стали жертвами рейдерських атак. В свою чергу реформування в контексті соціальної відповідальності та соціального зростання можна забезпечити через: Впровадження адресної соціальної допомоги на основі чітких критеріїв потреби, що забезпечить підтримку найбільш вразливих верств населення; Реформування системи пенсійного забезпечення для забезпечення стабільності і довгострокової стійкості пенсійного фонду; Інтеграція принципів сталого розвитку у державну економічну політику, зокрема через стимулювання інвестицій у зелені технології та відновлювані джерела енергії; Запровадження екологічних стандартів для підприємств та створення системи екологічного моніторингу і контролю. Контекст сфери соціальної може бути єдиним фактором, що забезпечить адекватне усвідомлення питань економічних та політичних свобод, через інклюзію та можливі супутні наслідки пов’язані з високим рівнем освіченості та медіаграмотності. Ці реформи можуть бути забезпечені через: Впровадження програм безкоштовного онлайн-навчання та розвитку дистанційної освіти для забезпечення рівного доступу до освітніх ресурсів. Створення державних грантів та стипендій для талановитих студентів та 66 викладачів з метою підтримки наукових і освітніх ініціатив; Розробка і впровадження програм, спрямованих на збереження та розвиток культурної спадщини різних етнічних груп, що проживають в Україні; Підтримка місцевих культурних ініціатив та проектів через грантові програми та публічне фінансування; Впровадження квот для жінок у політиці та на керівних посадах у державних установах і приватних компаніях; Розробка програм підтримки жінок-підприємців через надання пільгових кредитів та консультаційних послуг; Впровадження освітніх програм з толерантності та прав людини, що сприятимуть формуванню інклюзивного суспільства. Забезпечення прав національних меншин на використання рідної мови в освіті, медіа та публічному житті; Створення незалежної медіарегуляторної організації, що забезпечуватиме дотримання стандартів свободи слова і запобігатиме цензурі. Запровадження програм підтримки незалежних ЗМІ та журналістських розслідувань через грантове фінансування та інші форми допомоги; Впровадження державних програм підтримки митців і культурних інституцій через надання грантів і субсидій. Організація національних та міжнародних культурних фестивалів, що сприятимуть розвитку культурного обміну і збагаченню культурного середовища; Розвиток державних платформ для відкритого доступу до урядової інформації та статистичних даних, що забезпечить прозорість і підзвітність влади; Підтримка проектів, спрямованих на розвиток відкритих даних і інформаційних систем, що дозволять громадянам легко отримувати необхідну інформацію; Запровадження освітніх програм з медіаграмотності у школах та університетах, що допоможуть громадянам розвинути критичне мислення та 67 навички аналізу інформації; Проведення національних кампаній з підвищення обізнаності щодо важливості медіаграмотності та боротьби з дезінформацією. Розвиток свободи в Україні вимагає комплексного підходу, що враховує політичні, економічні, соціальні та культурні аспекти. Реалізація запропонованих науково-практичних рекомендацій сприятиме зміцненню демократичних інститутів, економічному зростанню, соціальній справедливості та культурному розвитку. Тільки скоординовані зусилля на всіх рівнях суспільства дозволять забезпечити сталий розвиток і утвердження свободи в Україні [77]. 3.2 Загрози розвитку ідей свободи в Україні В контексті теми нашого дослідження окрім перспектив розвитку ідей свободи в Україні не менш важливим є дослідження питання загроз для функціонування таких ідей. В цьому підрозділі ми більш детально розглянемо питання, що стосуються можливого прямого або опосередкованого впливу різних факторів на можливості посилення загроз, а також визначимо те, які загалом загрози можуть бути притаманні для нашого суспільства в контексті останнього десятиліття. Важливо зазначити, що враховуючи прогностичний характер цього підрозділу переважна більшість тверджень буде ґрунтуватись на нашому внутрішньому переконанні та суб’єктивному сприйнятті тих об’єктивних обставин чи фактів, що мають місце станом на зараз. Окремо буде звернуто увагу на наявні дослідження, що можуть більш репрезентативно відобразити та підтвердити перестороги щодо тих чи інших загроз пов’язаних з розвитком ідей свободи в Україні. Концепція ідей свободи є однією з ключових складових будь-якого демократичного суспільства. Україна, як країна, що пройшла шлях від авторитаризму до демократії, стикається з численними викликами, які 68 загрожують розвитку цієї концепції. У цій роботі проведемо аналіз головних загроз розвитку концепції ідей свободи в Україні та висвітлимо можливі шляхи подолання цих викликів [46]. Серед основних загроз свободі в Україні можна виділити такі групи: політичні, економічні та соціальні загрози. До політичних ми б могли віднести авторитаризм та порушення прав людини, корупцію та вплив олігархії. До економічних економічну нестабільність та вплив бізнесових груп на медіа. До соціальних: етнічні конфлікти та соціальну напруженість. Політичні загрози, по суті своїй, є одними з базових, адже від політичного стабільного демократичного режиму в подальшому залежатиме те, якою мірою розвиватиметься суспільтво, а відповідно і те, чи можливе буде настання інших ризиків. До основних політичних загроз ми могли б віднести: Авторитаризм та порушення прав людини, що зокрема може виражатись через наслідки минулого авторитарного режиму можуть продовжувати впливати на політичну систему України, загрожуючи концепції ідей свободи. Існує ризик повернення до авторитарних практик, що проявляється у спробах обмеження свободи слова, масових порушеннях прав людини та політичному тиску на опозиційні групи; Корупція та олігархічний вплив на політичні рішення становлять серйозну загрозу концепції свободи. Велика концентрація економічної та політичної влади у руках обмеженого кола осіб може підірвати принципи демократії та сприяти розкраданню державних ресурсів. Не меншу загрозу становлять економічні фактори, адже в подальшому саме вони можуть стати тими основними причинами, що можуть вплинути на здатність збереження сталої демократичної політичної традиції. Серед таких загроз ми можемо виділити: Недостатню економічну стабільність, яка може вплинути на ефективність функціонування демократичних інститутів. Зменшення економічного зростання, високий рівень безробіття та нестабільність на ринках можуть сприяти появі альтернативних політичних рухів, що загрожує концепції 69 свободи; Корпоративний Вплив на медіа може обмежувати доступ до об'єктивної інформації та свободу слова. Медіа, підконтрольні певним бізнес-структурам, можуть маніпулювати громадською думкою та використовуватися для захисту інтересів економічних еліт, що загрожує свободі преси. Попри вже наведені вище крайнє серйозні загрози не менш важливими залишаються загрози соціальні. До таких можна віднести: Наявність етнічних та релігійних конфліктів може впливати на єдність суспільства та загрожувати концепції свободи. Розпалювання міжетнічних суперечок може призвести до подальшого розшарування суспільства та порушення прав меншин [88]. Збільшення рівня соціальної нерівності може призвести до поглиблення ділянок у суспільстві та порушення принципу рівності. Наявність привілеїв для окремих соціальних груп може підірвати довіру до демократичних інститутів та сприяти загостренню класових суперечок. Загрози розвитку концепції ідей свободи в Україні є багатогранними та вимагають комплексного підходу для їх подолання. Необхідно звертати увагу на політичні, економічні та соціальні виклики, а також забезпечити реалізацію реформ та імплементацію нових політик, які спочатку можуть бути сприйняті крайнє неоднозначно. Висновки до 3 розділу Концепція свободи в Україні склалася під впливом різноманітних історичних факторів, таких як боротьба за незалежність та вплив політичних ідеологій. Незважаючи на значний прогрес у переході до демократичного суспільства, існують проблеми в реалізації концепції свободи, які потребують уваги та вдосконалення. Політичні зміни та соціальна динаміка мають значний вплив на розвиток концепції свободи, і активна участь громадян є ключовою для забезпечення 70 подальшого розвитку свободи в країні. Активна участь громадян у громадській діяльності та захист прав людини, разом з освітою та підвищенням обізнаності, є важливими факторами у формуванні концепції свободи. Для досягнення повної свободи в Україні необхідний комплексний підхід, що охоплює політичні, економічні, соціальні та культурні аспекти. Незважаючи на прогрес, існують загрози, такі як авторитаризм, корупція та економічна нестабільність, які потребують уваги та дієвих заходів для подолання. Для подолання загроз потрібні реформи у сферах політики, економіки, соціуму та культури, а також активна участь громадян та уряду у вирішенні проблем. 71 ВИСНОВКИ В цій роботі нами було досліджено концепції ідей свободи крізь призму філософського та політичного аналізу. Сама категорія свобода, за своїм змістом, є багатогранною і включає низку питань. Починаючи від свободи окремого індивіда, закінчуючи свободою цілих спільнот людей. Нами було розглянуто низку підходів до розуміння свободи. Серед них бачення свободи крізь призму позитивної свободи (свободи для дії) та негативної свободи (свободи від примусу). Окремим важливим контекстом, про який варто зазначити, є та буде залишатись в подальшому співставлення категорій свободи та безпеки та того, яким чином можна зберегти баланс між досягненням обох, аби це мало найбільшу вигоду, як для кожного індивіда, так і суспільства загалом. Особливе місце, в контексті досліджуваної проблематики, має етнокультурний підхід до усвідомлення свободи. Тобто те, звідки і береться первинне, народне уявлення про те, для чого людина може бути вільною та чи не завадить ця воля загальному благу суспільства. Іншою стороною питання є морально-репутаційне сприйняття окремих виразів свободи. Тобто, мова йде про те, чому та що і яку реакцію може викликати в суспільства чи окремих представників суспільства. В контексті огляду філософських праць та напрацювань ми дійшли до того, що сама проблематика свободи має глибоке історичне підґрунття та розглядалась філософами всіх часів та народів. Крізь призму філософського розуміння, можна, зокрема, дійти до висновку, що саме через усвідомлення свободи, як своєї відповідальності, перш за все, за своє життя в подальшому може бути забезпечено максимально продуктивну взаємодію в контексті самого суспільства. В першому розділі роботи, ми, зокрема, визначали такі поняття як «свобода», «ідеї свободи», «концепції ідей свободи». Кожне з понять нас зводили до одного спільного знаменника, а саме того, що свобода — це власне 72 усвідомлення причин своєї діяльності та того, чому ми щось робимо або не робимо. В більш широкому розумінні, звичайно ж, це уявлення про те, що ми можемо робити що завгодно без можливих для себе наслідків. В другому розділі ми більш детально розглянули питання політичного аналізу концепції ідей свободи. Здійснено це було через дослідження сприйняття ідеологіями категорії свободи та самого сприйняття чи не сприйняття категорій свободи окремими, найбільш поширеними ідеологіями. З метою визначення певних тенденцій, пов’язаних з поширенням ідей свободи або прагненням до поширення таких ідей нами було здійснено кореляційний аналіз між індексом людської свободи, як виразом інституціоналізованого та нормованого забезпечення реалізації свободи та ВВП на душу населення, як виразом матеріального достатку населення окремих країн. Результати цього дослідження є умовно репрезентативними та зводять нас до думки, що подальші дослідження потребують більш обширного підходу, зокрема, враховуючи фактори тіньової економіки, ціннісних орієнтирів та детальнішого дослідження законодавчих та політичних ситуацій в досліджуваних країнах. В третьому розділі, враховуючи здійснений попередньо аналіз, застосовуючи інтерпретаційні та інші методи, а також беручи та аналізуючи ситуацію в Україні визначили ряд пропозицій та загроз для розвитку концепцій ідеї свободи в Україні. Важливо відмітити, що в контексті пропозицій, що в контексті загроз нами було виділено три групи процесів, які потребують реформ та де можуть виникнути загрози, а саме: політичні, економічні та соціальні. Загалом, підсумовуючи, зазначимо, що всі поставлені завдання в межах роботи було виконано, а сама тематика має перспективи бути більш деталізованою враховуючи множинні фактори, що впливають на здатність до усвідомлення та поширення ідей свободи в різних суспільствах. 73 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Августин Аврелій. Сповідь (переклад з латини Н. Григор'євої). Київ: Грані, 1997. 2. Алексіс де Токвіль. Про демократію в Америці. Київ, 1999. 590 с. 3. Бакунін Михайло Олександрович. Філософський енциклопедичний словник .В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. 742 с. 4. Берк Едмунд. Філософський енциклопедичний словник. Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. 742 с. 5. Берлін І. Дві концепції свободи. Сучасна політична філософія: Антологія. Київ : Основи, 1998. С. 56–113 6. В. Денисенко. Оукшотт Майкл. Політична енциклопедія. Київ: Парламентське видавництво, 2011. 7. Велика Хартія Вольностей. Мистецтво. Супроти омани і обману - Поетичні майстерні. URL: https://maysterni.com/publication.php?id=107962 8. Гаєк Ф. Шлях до рабства. Пер. Сергій Рачинський. 1944. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Haiek_Fridrikh/Shliakh_do_rabstva/ 9. Ґеорґ Геґель. Феноменолоґія духу. Київ : Основи, 2004, 548 ст. 10. Д. В. Грузін. Кропоткін Петро Олексійович. Енциклопедія історії України : у 10 т. Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. Київ : Наукова думка, 2009. Т. 5 С. 412. 11. ДАО ДЕ ЦЗІН. Канон шляху і спроможності. Переклад з давньокитайської, коментарі і післямова Андрія Накорчевського. Київ: ArtHuss, 2021. 200 ст. ISBN 978-617-7799-72-5 12. Епіктет. Філософський енциклопедичний словник. Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. 13. Козинець О. Г. Платон та Арістотель про державу і право: порівняльна характеристика. Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. Вип. 89. Одеса : Гельветика, 2021. С. 37-41. 74 14. Концепція. URL: https://vue.gov.ua/Концепція 15. Коран. Переклад смислів українською мовою. Переклад за арабської Михайла Якубовича. Київ : ДУМУ «УММА» 2017. 608 с. 16. Лок Джон. Два трактати про правління; пер. Павло Содомора. Київ: Наш Формат, 2020. 312 с. 17. Лок Джон. Два трактати про правління; пер. Павло Содомора. Київ: Наш Формат, 2020. 312 с. 18. Маркс К. Капітал. Том 1. Книга 1. Чтиво. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Marx_Karl/Kapital_Tom_1_Knyha_1_Protses_produkts ii_kapitalu/ 19. Мицюк О. Пьєр Прудон. Прага: Український вільний університет, 1923. 25 с. 20. Міл Джон Стюарт. Про свободу: Есе. Пер. з англ. Київ: Основи, 2001. С. 7-24 21. Міл Джон Стюарт. Про свободу: Есе. Пер. з англ. Київ: Основи, 2001. С. 365-393. 22. Мірандола Дж. П. д. Промова про гідність людини. Чтиво. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Giovanni_Pico_della_Mirandola/Promova_pro_hidnist_ liudyny/ 23. Мішель Фуко. Наглядати й карати. Пер. з фр. Петра Таращука. Київ: Основи, 1998. 392 с. 24. Нікколо Макіавеллі. Державотворець. Переклад з італійської: Валентина Балог. Київ: Арій, 2015. 223 стор. (Антологія мудрості) ISBN 978- 966-498-396-6 25. Нозик Роберт. Анархія, держава і утопія. 26. Переклад слова "liberté" українською – Kyiv Dictionary. Український багатомовний онлайн-словник – Kyiv Dictionary. URL: https://www.kyivdictionary.com/uk/?q=liberté&from_lang=fr&to_lang=uk 27. Постметафізичне мислення. Літературознавча енциклопедія : у 2 т. Київ : ВЦ «Академія», 2007. Т. 2 : С. 253 75 28. Про інформацію : Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XII : станом на 27 лип. 2023 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text 29. Ролз Дж. Теорія справедливості. Київ : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. 822 с. URL:: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/dbms/2011_21/84.pdf. 30. Руссо Жан-Жак. Про суспільну угоду, або принципи політичного права. Пер. з фр. та ком. О. Хома. Київ : Port-Royal, 2001. 349 с. 31. Свобода. Chine-culture.com : découvrir la Chine et sa culture - apprendre le chinois. URL: https://www.chine-culture.com/uk/китайський/китайський- словник.php#result 32. Свобода. Japanese Language Online | Japanese-words.org. URL: https://japanese-words.org/uk/dictionary 33. Свобода. Словник Glosbe - всі мови в одному місці. URL: https://uk.glosbe.com/de/uk 34. Тома Аквінський. Коментарі до Арістотелевої «Політики». 2-е вид. Київ: Основи, 2003. 796 с. 35. Фанк Райнер (2000). Еріх Фромм: його життя та ідея . Нью-Йорк: Континуум. С. 169, 173. ISBN 0-8264-1224-6. 36. Фрідріх Гаєк. Шлях до рабства. Пер. з англ. Сергій Рачинський. Київ : Наш Формат, 2022. 208 с. 37. Beauvoir S. d. The Second Sex. URL: https://newuniversityinexileconsortium.org/wp-content/uploads/2021/07/Simone-de- Beauvoir-The-Second-Sex-Jonathan-Cape-1956.pdf. 38. Cakanlar Aylin, Ordabayeva Nailya. How economic system justification shapes demand for peer‐to‐peer providers Journal of Consumer Psychology , volume 33 ,issue 3, p. 602 URL: https://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=4459124 39. Conception. Cambridge Dictionary | English Dictionary, Translations & Thesaurus. URL: https://dictionary.cambridge.org/dictionary/english/conception 76 40. Crenshaw K. Demarginalizing the Intersection of Race and Sex: A Black Feminist Critique of Antidiscrimination Doctrine, Feminist Theory and Antiracist Politics. URL: https://chicagounbound.uchicago.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1052&context =uclf. 41. Desmond Mpilo Tutu, ‘Ubuntu: On the Nature of Human Community’, in God is Not A Christian (Rider 2011). E-book 42. Desmond Mpilo Tutu, No Future Without Forgiveness (Doubleday 1999). E-book. 43. Dworkin A. Pornography Men Possessing Women. Internet Archive. URL: https://archive.org/details/PornographyMenPossessingWomenAndreaDworkinPdf 44. Edwards J. Freedom of the Will. URL: https://web.archive.org/web/20171107050431id_/http://www.earlymoderntexts.com/ assets/pdfs/edwards1754.pdf 45. Erikson, R. S. & Tedin, K. L. American Public Opinion: Its Origins, Content, And Impact (Longman, 2019), p. 65 46. Fanon F. Les damnés de la terre. Internet Archive. URL: https://archive.org/details/lesdamnesdelater0000fano 47. Freedom. Cambridge Dictionary | English Dictionary, Translations & Thesaurus. URL: https://dictionary.cambridge.org/dictionary/english/freedom 48. Freedom. Cambridge Dictionary | English Dictionary, Translations & Thesaurus. URL: https://dictionary.cambridge.org/uk/dictionary/english/freedom 49. Freire P. Педагогіка пригноблених . Нью-Йорк: Континуум. 1970, p. 54 50. Fromm E. To have or to be?. 1976. 182 p. URL: https://giuseppecapograssi.wordpress.com/wp-content/uploads/2013/08/erich-fromm- to-have-or-to-be-1976.pdf. 51. Goldman Emma. Анархізм та інші есе. New York: Mother Earth Publishing Association, 1910. 52. Gramsci A. Quaderni del carcere. Internet Archive. URL: https://archive.org/details/quaderni-del-carcere-gramsci 77 53. HAYEK F. The Road to Serfdom. URL: https://www.iea.org.uk/sites/default/files/publications/files/upldbook43pdf.pdf. 54. Hoenig, L.C., Pliskin, R. & De Dreu, C.K.W. Political ideology and moral dilemmas in public good provision. Sci Rep 13, 2519 (2023). URL:https://rdcu.be/dIeFN 55. Hooks B. Feminism is for everybody. URL: https://excoradfeminisms.wordpress.com/wp-content/uploads/2010/03/bell_hooks- feminism_is_for_everybody.pdf. 56. How Political Ideology Shapes Consumption Decisions. Home :: SSRN. URL: https://ssrn.com/abstract=4459124 57. Human Freedom Index. URL: https://www.cato.org/human-freedom-index 58. Huntington Samuel P.. The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order. Penguin Group. 1996 c. URL: https://msuweb.montclair.edu/~lebelp/1993SamuelPHuntingtonTheClashOfCivilizati onsAndTheRemakingofWorldOrder.pdf 59. Idea noun - Definition, pictures, pronunciation and usage notes | Oxford Advanced Learner's Dictionary at OxfordLearnersDictionaries.com. Oxford Learner's Dictionaries | Find definitions, translations, and grammar explanations at Oxford Learner's Dictionaries. URL: https://www.oxfordlearnersdictionaries.com/definition/english/idea 60. Ideology. Cambridge Dictionary URL:https://dictionary.cambridge.org/dictionary/english/ideology 61. Jan-Werner Müller. What is Populism?, Philadelphia, University of Pennsylvania Press, 2017, 123 p., ISBN : 978-0-8122-4898-2. 62. Jost, J. T. The end of the end of ideology. Am. Psychol. 61, 651–670 (2006)., стор. 653 63. Jost, J. T., Federico, C. M. & Napier, J. L. Political ideology: its structure, functions, and elective affinities. Annu. Rev. Psychol. 60, 307–337 (2008). 64. Kirk R. The Conservative Mind. URL: https://kirkcenter.org/wp- content/uploads/2018/07/API-Research-Kirk-The-Conservative-Mind.pdf 78 65. Laclau E. On Populist Reason. URL: https://voidnetwork.gr/wp- content/uploads/2016/09/On-Populist-Reason-by-Ernesto-Laclau.pdf 66. Luther M. The Freedom of a Christian. URL: https://static1.squarespace.com/static/53b59f96e4b089bf6ae90076/t/5f4eab6686e968 2f7116adb3/1598991206147/TGC+Volume+III+- +Martin+Luther+The+Freedom+of+a+Christian.pdf. 67. Luxemburg Rosa: Reform or Revolution (1900). Marxists Internet Archive. URL: https://www.marxists.org/archive/luxemburg/1900/reform- revolution/https://archive.org/details/in.ernet.dli.2015.34064/page/n1/mode/1up 68. McPherson J. M. Battle Cry of Freedom: The Civil War Era. Oxford University Press, 2003. 909 p. 69. Mises L. V. Human Action: A Treatise On Economics. URL: https://cdn.mises.org/Human%20Action_3.pdf. 70. Moffitt B. Populism. URL: https://www.researchgate.net/publication/352285322_Book_Review_Populism_2020 _written_by_Benjamin_Moffitt. 71. Murdoch I. The Sovereignty of Good. Google Books. URL: https://books.google.com.ua/books/about/The_Sovereignty_of_Good.html?id=eFoIA QAAIAAJ&redir_esc=y 72. Naess A. Ecology, Community and Lifestyle. Google Books. URL: https://books.google.com.ua/books/about/Ecology_Community_and_Lifestyle.html?i d=egGtPctMg8UC&redir_esc=y 73. Nationalstaat: Es gibt keine Freiheit ohne ihn. Neue Zürcher Zeitung. URL: https://www.nzz.ch/feuilleton/nationalstaat-es-gibt-keine-freiheit-ohne-ihn- ld.1657644 74. Neo-Colonialism, the Last Stage of imperialism by Kwame Nkrumah. Marxists Internet Archive. URL: https://www.marxists.org/subject/africa/nkrumah/neo-colonialism/index.htm 75. Nozick R. Anarchy, state, and utopia. URL: https://antilogicalism.com/wp- content/uploads/2018/04/anarchy-state-utopia.pdf 79 76. Nussbaum Barbara. “Ubuntu: Reflections of a South African on Our Common Humanity”, in Reflections, the Society for Organizational Learning and the Massachusetts Institute of Technology, Vol. 4, nº 4, pp. 21-26 77. Oppenheim F.E. Dimensions of Freedom: An Analysis. New York: St. Martin’s Press. 1961. 236 p. 78. Our Common Future. URL: https://sustainabledevelopment.un.org/content/documents/5987our-common- future.pdf. 79. Peters V. Nestor Makhno. The Life of an Anarchist. Winnipeg: Echo Books, 1970. 133 p. 80. Political ideology. Cambridge Dictionary URL: https://dictionary.cambridge.org/example/english/political-ideology 81. Political. Cambridge Dictionary URL: https://dictionary.cambridge.org/dictionary/english/political 82. Quoted in Aloo Osotsi Mojola, ‘Ubuntu in the Christian Theology and Praxis of Archbishop Desmond Tutu, and its Implications for Global Justice and Human Rights,’ in James Ogude, Ubuntu and the Reconstitution of Community (Indiana University Press 2019), chapter 2. E-book 83. Qutb Sayyid. Islam Times. URL: https://web.archive.org/web/20160704152059/http://www.islamtimes.org/en/doc/arti cle/4819/ 84. Renan, qu'est-ce qu'une nation ?, MJP. Digithèque de Matériaux juridiques et politiques. URL: https://mjp.univ-perp.fr/textes/renan1882.htm 85. Rothbard M. N. The ethics of liberty. URL: https://cdn.mises.org/The%20Ethics%20of%20Liberty%2020191108.pdf. 86. Senghor Léopold. URL: https://www.telegraph.co.uk/news/obituaries/1365925/Leopold-Senghor.html 87. Shiva V. Earth democracy. University of Portland. URL: https://www.up.edu/garaventa/files/earth-democracy.pdf 88. Słowacki J. Oda do wolności. Wybór poezji. Warszawa: Books Sp. z 80 o.o. 2017. S. 18–23. 89. Strawson G. Freedom and belief (Revised ed.). Oxford: Oxford University Press. 2010. 324 p. 90. Svendsen L. A Philosophy of Freedom. Lars Svendsen; Kerri Pierce (tr.). London: Reaktion Books. 2014. 268 p. 91. The Collected Works of Mahatma Gandhi, Ministry of Information and Broadcasting, Government of India, 100 v., New Delhi 1958—1994. ISBN 978-81- 230-0239-2 92. The Ecology of Freedom. The Anarchist Library. URL: https://theanarchistlibrary.org/library/murray-bookchin-the-ecology-of-freedom 93. The Editors of Encyclopaedia Britannica. Mary Wollstonecraft. Encyclopedia Britannica. URL: https://www.britannica.com/biography/Mary- Wollstonecraft 94. The Editors of Encyclopaedia Britannica. Michel Aflaq. Encyclopedia Britannica. URL: https://www.britannica.com/biography/Michel-Aflaq 95. The Populist Radical Right in Europe. URL: https://www.inss.org.il/publication/populist-radical-right-europe/. 96. The Russell Kirk Center. The Russell Kirk Center. URL: https://kirkcenter.org/ 97. Uhuru. Словник Glosbe - всі мови в одному місці. URL: https://uk.glosbe.com/sw/uk/uhuru 98. URL: https://api.worldbank.org/v2/uk/country/UKR?downloadformat=excel 99. Vincent Andrew. Modern political ideologies. John Wiley & Sons, 2023 р. 400 стор. URL: https://books.google.com.ua/books?id=Q6XpEAAAQBAJ&dq=ideas+of+freedom+i n+different+political+ideology&lr=&hl=uk&source=gbs_navlinks_s 100. World Bank Group - International Development, Poverty, & Sustainability. World Bank. URL: https://www.worldbank.org/en/home 81 101. World Bank Open Data. URL: https://data.worldbank.org/indicator