Політичні символи як прояв національної ідентичності

Колесник, Віта Юріївна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6950
Title:	Політичні символи як прояв національної ідентичності
Authors:	Бойко, Анжела Іванівна Колесник, Віта Юріївна
Keywords:	політичні символи;національна ідентичність;національні держави;російсько-українська війна;Помаранчева революція;Революція Гідності;партійна символіка;громадська свідомість
Issue Date:	2025
Abstract:	Кваліфікаційна робота «Політичні символи як прояв національної ідентичності» присвячена аналізу ролі політичних символів у процесах національної консолідації, ідентифікації, громадянської мобілізації та впливу на суспільну свідомість у контексті історичних змін та сучасних викликів. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: визначено сутність політичних символів та їх роль у формуванні національних держав; проаналізовано етапи формування політичної символіки України; досліджено специфіку національних символів країн Європи та Північної Америки; висвітлено трансформацію політичної символіки в Україні в умовах революцій та війни; надано оцінку впливу партійної символіки на громадську свідомість та політичну поведінку виборців; проаналізовано сучасні тенденції у візуальному представленні політичних сил в Україні та порівняно їх з досвідом інших країн.Робота складається із 3 розділів, 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6950
Appears in Collections:	033 Філософія (Політична філософія)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Колесник.pdf Restricted Access		956.02 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
1 
 
 ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра філософських і політичних наук 
УДК 929. 6/.9:323.1 
 
Допущено до захисту 
 Завідувач кафедр ФІПН 
д.ф.н., професор А.І. Бойко 
«___» __________ 2025 р. 
 
Кваліфікаційна робота 
 
Політичні символи як прояв національної ідентичності 
 
ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський) 
галузь знань 03 «Гуманітарні науки» 
спеціальність: 033 Філософія 
 
Колесник Віта Юріївна 
 4 курс, група ПФ-219 
підпис 
 
Бойко Анжела Іванівна 
Доктор філософських наук,  
професор кафедри філософських і політичних наук 
підпис 
 
Черкаси 2025 
  
2 
 
ЗМІСТ 
Вступ.....................................................................................................................3 
Розділ 1. Виникнення політичних символів......................................................5 
1.1 Виникнення сучасних політичних символів України...............................5 
1.2 Утворення сучасних політичних символів країн Європи та Північної 
Америки..............................................................................................................15 
Висновок до розділу 1........................................................................................25 
Розділ 2. Значення політичних символів та їх вплив на суспільство............26 
2.1 Значення політичних символів в утворення національних держав.......26 
2.2 Політичні символи в Помаранчевій Революції........................................28 
2.3 Політичні символи в Революції Гідності..................................................30 
2.4 Політична символіка та її зміни в часи україно-російської війни..........33 
Висновок до розділу 2.......................................................................................35 
Розділ 3. Партійні символи та їх вплив на суспільство.................................37 
3.1 Сутність і функції партійної символіки.....................................................37 
3.2 Сучасна партійна символіка в Україні......................................................39 
3.3 Вплив партійної символіки на громадську свідомість............................42 
Висновок до розділу 3......................................................................................45 
Загальний висновок..........................................................................................46 
Список використаних джерел.........................................................................48 
  
3 
 
ВСТУП 
Актуальність теми: У період глобальних трансформацій, гібридних 
війн, інформаційних атак та поширення популізму символи відіграють одну 
з важливих  ролей у збереженні національної єдності та самобутності. Вони 
не тільки візуально репрезентують державу, а й несуть глобальні сенси – 
цінності, історичний досвід, колективну пам’ять народу. Для України, яка 
тривалий період переживала колонізації та імперські утиски, знаки стали 
ознакою ідентичності та опору. Помаранчева революція, Революція 
Гідності, повномасштабне вторгнення – це ті періоди, коли наші символи 
були не лише знаком державності, а й справжнім інструментом мобілізації, 
об’єднання та натхнення. Водночас у мультикультурних суспільствах 
символи виконують інтегративну функцію, об’єднуючи різні етнічні групи 
навколо спільної ідеї державності. У країнах, що мають тоталітарне або 
колоніальне минуле, символи дозволяють реабілітувати історичну правду, 
повертаючи націю до власного наративу. Актуальність вивчення політичної 
символіки обумовлена її багатовимірним значенням: від історико-
культурного до геополітичного. Це потужний ресурс національного 
самоствердження, який здатен як об’єднувати суспільство, так і формувати 
зовнішнє уявлення про нього. У контексті нових викликів і загроз — це не 
лише академічна тема, а й стратегічний інструмент національного розвитку. 
Мета дослідження: проаналізувати роль політичних символів у 
процесах національної консолідації, ідентифікації, громадянської 
мобілізації та впливу на суспільну свідомість у контексті історичних змін та 
сучасних викликів. 
Завдання дослідження: 
1. Визначити сутність політичних символів та їх роль у формуванні 
національних держав. 
2. Проаналізувати етапи формування політичної символіки України. 
4 
 
3. Дослідити специфіку національних символів країн Європи та 
Північної Америки. 
4. Висвітлити трансформацію політичної символіки в Україні в умовах 
революцій та війни. 
5. Оцінити вплив партійної символіки на громадську свідомість та 
політичну поведінку виборців. 
6. Проаналізувати сучасні тенденції у візуальному представленні 
політичних сил в Україні та порівняти їх з досвідом інших країн. 
Об’єктом дослідження є загальні механізми використання 
політичних символів у суспільстві, їхній вплив на масову свідомість та роль 
у консолідації нації.  
Предмет дослідження політичні символи як засіб конструювання, 
трансляції та закріплення національної ідентичності. 
Методи дослідження Зокрема, застосовано історико-порівняльний 
метод, який дав змогу проаналізувати процеси формування політичної 
символіки в різних країнах світу та виявити спільні закономірності й 
національні особливості. Контент-аналіз візуальних матеріалів, зокрема 
логотипів політичних партій, державної символіки та агітаційних кампаній, 
дозволив дослідити функціональне навантаження символів, їхню стилістику 
та еволюцію. На підставі результатів соціологічних опитувань було 
проведено елемент соціологічного аналізу, який дав змогу з’ясувати, як 
змінювалося ставлення громадян до політичних символів упродовж 
останніх років. Загальна логіка дослідження базується на системному 
підході, що дозволяє розглядати політичну символіку як цілісне 
соціокультурне явище, тісно пов’язане з процесами державотворення, 
формуванням ідентичності та політичної комунікації.  
Структура роботи: каліфікаційна робота складається із вступу, трьох 
розділів та підрозділів, перший має 2 підрозділи, другий - 4, третій - 3, 
висновків та списку використаних джерел. До наявного списку входить 45 
найменувань. Обсяг роботи друкованого тексту 42 сторінки. Рисунків - 6. 
5 
 
РОЗДІЛ 1. ВИНИКНЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ СИМВОЛІВ 
1.1 виникнення сучасних політичних символів України 
Політична символіка є важливою складовою державної ідентичності, 
виступаючи інструментом саморепрезентації, національної єдності та 
історичної пам’яті. Державні символи — герб, прапор, гімн — уособлюють 
суверенітет країни, її історичні традиції та духовні орієнтири. У випадку 
України вони мають багатовікову історію, що формувалась у контексті 
боротьби за незалежність і самовизначення. Розглянемо державні символи 
України, а саме гімн «Ще не вмерла Україна», герб та прапор.  
Офіційне затвердження державного прапора України відбулося в ХХ 
столітті, однак коріння цього символу сягає значно глибших історичних 
шарів. Відомо, що ще за часів Київської Русі та козацької доби 
використовувалися кольорові стяги, зокрема сині або малинові полотнища 
із золотими зображеннями хрестів, зірок, півмісяців. Знищення Запорозької 
Січі та подальше перебування українських земель у складі Російської 
імперії призвели до заборони національної символіки, натомість 
впроваджувалися імперські біло-синьо-червоні стяги. Повернення до 
національних кольорів стало можливим лише під час революційних 
процесів XIX століття. У 1848 році жовто-блакитний прапор був піднятий 
над львівською ратушею як символ національного відродження. Саме ця 
подія стала переломною в утвердженні кольорової гами сучасного прапора 
України.  
Синій колір традиційно асоціюється з мирним небом, стабільністю та 
духовністю, а жовтий — із пшеничним колосом, добробутом і працею. Ця 
символіка була відображена у поясненнях українських інтелектуалів, 
зокрема В. Шаяна: «синій колір – це символ творчої сили Космосу, а жовтий 
несе енергію Сонця, тепла, «переміни»...». Під переміною він має на увазі 
поклоніння нашого народу не золоту як дорогоцінному металу, а «колосу 
пшеничному».  «Обі ці барви є нероздільні... Там, де немає гармонійного 
поєднання дії обох барв, там немає і розвитку нації. Обі ці барви разом у їх 
6 
 
співдії означають Промінь Божественної Мудрості і Любові Проявленої в 
Житті»[1, с. 21].  У сучасному розумінні блакитний означає безхмарне небо, 
жовтий – стигле пшеничне поле, що створює цілісний образ мирної, 
працьовитої України.  
В умовах революцій та боротьби за незалежність прапор став не 
просто елементом державної атрибутики, а символом політичного 
самовизначення. Після проголошення незалежності України у 1991 році, 28 
січня 1992 року синьо-жовтий стяг був офіційно затверджений Верховною 
Радою як державний прапор. Сучасне українське суспільство сприймає цей 
символ як втілення національного духу, єдності та прагнення до свободи. В 
умовах російської агресії 2014 та 2022 років значення прапора зросло до 
рівня сакрального образу[2].  
 Упродовж новітньої історії України символіка набула нових значень 
у відповідь на політичні події. Так, після 2014 року та під час 
повномасштабного вторгнення в 2022 році, паралельно з офіційною 
символікою активізувалося використання червоно-чорного стягу – символу 
боротьби й самопожертви. Це свідчить про живу динаміку національної 
символіки, яка адаптується до соціально-політичного контексту.  
Згідно з даними соціологічного опитування, яке проводилося 
соціологічною службою Центру Разумкова (червень 2024 р.) [31]. Учасники 
опитування оцінювали як змінилось їх відношення до політичних символів 
України впродовж років.    
 Пишаюся Ставлюся Ставлюся Ставлюся Важко 
цим позитивно негативно негативно і відповісти 
хотів би змінити 
Прапор України      
(синьо-жовтий) 
Серпень 2011 26,3 66,8 2,3 2,5 2 
Серпень 2012 37,9 56,2 1,2 1,1 3,6 
Грудень 2015 47,9 43,2 2,6 1,5 4,9 
Травень 2023 74,9 22,7 0,6 0,8 1 
Червень 2024 64,1 31,7 0,7 1,6 1,9 
7 
 
 
Рис1.1 
 За доступними результатами ми можемо підсумувати, що від 2012 до 
2023 року повага до символу прапора відчутно зросла. Звернімо увагу на 
роки зростання популярності. 2012 рік, в Україні відбулось проведення 
Євро-2012, позитивна, масштабна подія, на якій були присутні нації різних 
країн. Революція на Майдані 2013-2014 року, вкотре нагадала суспільству 
важливість їх незалежності, відповідно народ почав все більше цінувати 
свободу та відноситись до державних символів більш серйозно, пам’ять 
історії та початок нових подій дали свої результати. Після 
повномасштабного вторгнення 2022 року патріотизм українців до власної 
країни дуже помітно виріс, символ прапору майорить й за межами держави, 
використовувати його почали значно частіше в порівняні з минулими 
подіями, що найважливіше, з кожним роком все більше людей пишається 
своїм стягом. 
 
 
8 
 
Розглянемо появу державного герба України. Його походження 
пов’язане з добою Київської Русі та династією Рюриковичів. У добу 
Володимира Великого тризуб використовувався як знак князівської влади і 
зображувався на монетах та печатках. 
 Прихильники історичної концепції свого часу пропонували 
використовувати як державний герб тризуб, козацьку печатку із 
зображенням озброєного козака, а також герб із постаттю Архістратига 
Михаїла. Михайло Грушевський, поділяючи в певній мірі ідеї представників 
«сучасного» напряму, розробив власний варіант Великого герба 
Української Народної Республіки та представив його на розгляд спеціальної 
комісії. У цьому проєкті тризуб мав символізувати княжу добу й водночас 
був лише одним із кількох елементів. Серед інших складових він 
запропонував фігуру козака з мушкетом (як уособлення козацької 
державності), святого Юрія з левом Галицько-Волинської держави на щиті, 
а також старовинні герби Києва й Львова. Центральним образом герба мав 
стати золотий плуг на синьому фоні, що символізував мирну й творчу працю 
сучасної України. Над гербом планувалося зобразити голуба з оливковою 
гілкою — як знак національного миру та злагоди. Щит підтримували 
алегоричні постаті робітника з молотом і селянки із серпом, які, за задумом 
Грушевського, уособлювали культурний поступ і мирний характер УНР. 
«Толкували, що се верх булави, може воно бути й стилізованою квіткою, а 
здавна також була висловлена гадка, що в зв'язку з сею фігурою стоїть 
пізніший київський герб, як його бачимо на печатках київського магістрату 
XVII-XVIIIвв. лук або арбалєт, самостріл. На наш погляд,  ці два знаки 
мають право на те, щоб їх уважали українським гербом» зазначено в 
збірнику Михайла Грушевського: «На порозі нової України» [4 с. 94].  За 
історичними даними ми бачимо, що обрання герба було не таке просте, адже 
потрібно щось саме те щоб  відповідало історії, а варіантів було безліч і 
кожен елемент був важливим та ніс за собою певний сенс, який закарбував 
би частину історії. Часи обрання потрібного символу це результат 
9 
 
осмислення своєї історії та політичного самовираження нації. Люди 
прагнули об'єднати в одному символі всі головні етапи історичного 
розвитку України: від княжої доби й козацької республіки — до сучасного 
прагнення до миру, праці та національної злагоди. 
Вперше тризуб у статусі державного герба був закріплений у травні 
1920 року Всеукраїнською Національною Радою. Вдруге його офіційно 
затвердили 1 жовтня того ж року спеціальною «Урядовою Комісією з 
розробки Конституції Української Держави». У 1939 році тризуб став 
гербом Карпатської України, яка проголосила незалежність після розпаду 
Чехословаччини. У радянській Україні тризуб зазнавав офіційної 
дискредитації, однак попри це залишався знаковим символом українського 
національно-визвольного руху.  
1919 по 1992 роки, Україна була в складі радянського соціалістичного 
союзу, відповідно й символи були інакші. До прикладу опис першого герба 
УСРР: «Герб У.С.Р.Р. складається з зображення на червоному тлі в 
променях сонця золотих серпа і молота, оточених вінцем з колосся і 
написом російською та українською мовами: 1) У.С.Р.Р. 2) Пролетарі всіх 
країн, єднайтеся» [5]. Це саме той період, коли наша держава не могла 
розповісти правдиву історію, та використовувати щось з нагадуванням про 
свою ідентичність. Сам герб має в собі це важливе для всіх слово «Воля», 
якої так бракувало у ті часи.  Усім звичний тризуб замінив радянського 
герба лише 1992 року, коли 19 лютого Верховна Рада постановила:  
«1. Затвердити тризуб як малий  герб  України,  вважаючи  його  
головним   елементом   великого   герба   України   (кольорове  та  
схематичне зображення герба додаються) ( 2137а-12 ).  
2.  Зображення  Державного  герба  України  поміщується    на  
печатках органів державної влади і державного управління, грошових  
знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах,  
бланках державних установ  з  обов'язковим  додержанням  пропорцій  
зображення герба, затвердженого пунктом 1 цієї Постанови.» [6].  Яка ж 
10 
 
важливість цього символу сьогодні? З його допомогою всі розуміють, що ми 
прагнемо до постійної свободи та збереження незалежності.  Тризуб чи 
прапор є прямим доказом нашої любові до своєї вітчизни, які потерпають 
від ворога й сьогодні, це символ нашої незламності. Те, що колись було 
пропозицією вченого, сьогодні стало основою національної 
самоідентифікації. Така спадкоємність підсилює легітимність сучасної 
української державності на міжнародному рівні та в очах власного народу.  
Так як із прапором, розглянемо тепер результати того ж опитування по 
відношенню до герба України. Загалом ситуація аналогічна, популяризація, 
як бачимо, щороку зростала відповідно до розвитку подій, це можна 
спостерігати на рисунку 1.2. Дуже прикро, що усвідомлення важливості 
тризуба відбулося за обставин революцій чи вторгнення ворога. Проте це є 
гарним показником кращого самоусвідомлення нації в приналежності до 
своєї країни, та мінімізації ворожого впливу. 
 Пишаюся Ставлюся Ставлюся Ставлюся Важко 
Герб України цим позитивно негативно негативно і відповісти 
(Тризуб) хотів би змінити 
Серпень 2011 24,9 64,8 3,8 2,8 3,7 
Серпень 2012 29,9 57,6 3,6 3,4 5,4 
Грудень 2015 46 44 3,2 1,6 5,2 
Травень 2023 74,4 23,4 0,6 0,4 1,2 
Червень 2024 63,5 33 0,7 0,5 2,1 
11 
 
 
Рис1.2 
 
Ще одним символом незалежної України є державний гімн. Як 
зазначав В. Трембіцький у своїй праці «Український гімн та інші 
патріотичні пісні»: «Гимн - це своєрідна музична емблема чи інсигнія 
народу, держави. Це офіційна пісня, що символізує всю націю, її духовість, 
її історичне минуле, ідею її майбутнього та ввесь авторитет її, як одиниці, 
особливо перед зовнішнім світом.»[7 с.8]. Автором тексту гімну був Павло 
Чубинський.  Цікаво, що є декілька ймовірних варіантів, як саме він його 
написав, приклад одного з таких варіантів: на своїй вечірці він почув 
виконання національної пісні, яку співали сербські студенти, що навчались 
у Києві. Автору пісня дуже припала до душі й з часом він продемонстрував 
відомі нам рядки «Ще не вмерла Україна» 1862 р. На музику поклав та 
вперше виконав Михайло Вербицький 1863 р. [8]. В. Трембіцький вбачав 
гімн не як просту пісню, а як «музичну емблему» народу, увінчуючи пам’ять 
про історію, духовний сенс народу та проєкцію національного майбутнього. 
12 
 
Таке розуміння музичного символу дозволяє сприймати гімн як елемент не 
лише культурного, а й політичного самоствердження.  
Козацькі часи теж мали свої пісні, якими люди прославляли свій рід 
та піднімали бойовий дух, ось до прикладу декілька пісень: «Нумо, хлопці, 
до зброї», «За світ встали козаченьки», «Ой на горі вогонь горить», але з 
приходом російського правління все змінюється.  
Варто звернути увагу на висловлювання Трембіцького і можна одразу 
отримати певні висновки, яким було життя людей в УРСР: «В Україні 
сучасний гімн УРСР зовуть «піснею без слів», бо рідко його вокально 
виконується. Побільше грають його зовсім вдалу мелодію. Треба 
припускати, що населення не бажає слухати образливих слів, які вдаряють 
у гідність кожного свідомого українця та які, від початку до кінця, 
противорічать політичному положенню українського народу в сучасній 
совітській, на ділі російській імперії» [7]. Радянська влада, розуміючи всю 
серйозність впливу новоствореного гімну на людей, швидко запропонувала 
альтернативу, проте як бачимо із записів, популяризація відбулась не дуже 
вдало.  
Політика жорстких хлібозаготівель, масові репресії, арешти й 
депортації тисяч заможних селян — так званих “куркулів” — у віддалені 
райони Півночі, а також примусове втягнення селянства до колгоспної 
системи спричинили хвилю активного спротиву. На початку 1930 року 
українське село вибухнуло протестами — лише за період із 20 лютого по 2 
квітня було зафіксовано понад 1700 випадків масових заворушень у 41 
окрузі УРСР. Учасники виступів, окрім соціальних гасел на кшталт “Геть 
колективізацію!”, “Не хочемо радянської влади, яка грабує хлібороба!”, 
“Геть комуністів — вони нищать державу!”, почали активно заявляти й 
національні вимоги: “Геть радянську владу! Хай живе незалежна Україна!”. 
У багатьох регіонах, особливо на Правобережжі, селяни з вилами, сокирами, 
обрізами кидали виклик владі, виконуючи патріотичну пісню “Ще не вмерла 
Україна”, яка ставала гімном їхнього спротиву. Гімн Української Радянської 
13 
 
Соціалістичної Республіки на початковому етапі виконував не лише 
функцію символу радянської ідеології, але й створював ілюзію існування 
окремої української державності в межах СРСР, при цьому фактично 
підтверджуючи її залежність від Росії. У цьому контексті ухвалення 
Верховною Радою України гімну “Ще не вмерла України і слава, і воля” має 
глибоке значення. Це рішення стало важливою віхою в усвідомленні власної 
ідентичності, поступовому позбавленні комплексу меншовартості, що 
сформувався в радянську добу, і підтвердило орієнтацію України на 
європейські цінності та незалежний демократичний розвиток. 
15 січня, 1992р Верховна рада України постановила:  
«1. Затвердити  музичну  редакцію  Державного  гімну  України,  
автором музики якої є М. М. Вербицький.  
     2. Запровадити повсюдне виконання Державного  гімну  України,  
затвердженого цим Указом, з 16 січня 1992 року.  
     3.  Визнати  таким,  що  втратив  чинність,  Указ    Президії  
Верховної Ради Української РСР  від  22  березня  1978  року  "Про  
Державний гімн Української РСР" (Відомості  Верховної  Ради  УРСР,  
1978 р., N 14, ст.214)» [9]. 
У періоди суспільних зрушень, зокрема під час Помаранчевої 
революції та Революції Гідності, український народ знову звернувся до 
своїх історичних витоків боротьби за свободу. Саме тому на площах, 
вулицях міст і навіть у найвіддаленіших селах з новою силою зазвучав 
національний гімн. Під час Революції Гідності його виконували не лише в 
офіційних виступах — пісня лунала звідусіль, ставши голосом єдності й 
незламного духу. Її підхоплювали не лише ті, хто досконало володів 
українською мовою чи добре знав нашу історію, а й ті, хто вперше стикався 
з нею. Вони відчували щирість, силу та глибину емоцій, що линули з 
кожного куплету, — це був голос людей, які не миряться з 
несправедливістю, які щиро вболівають за свою державу.  На превеликий 
жаль після окупації ворог вдається до просування своїх символів. Як 
14 
 
приклад візьмемо те, що з окупованих територій українських дітей вивозять 
у так звані «табори», де активно пропагують свою історію, змушують вчити 
гімн ворога, забороняють слухати українську музику і тд. Цим самим 
намагаючись нав’язати свою політику та вплинути на усвідомлення та 
пам’ять про те хто ми, ким є наший народ, та яка наша історія.  
Важкі часи потребують підтримки у боротьбі за свій рідний дім, для 
цього використовують не лише фізичну зброю, а й бойовий дух, який 
підтримується тематичними піснями, а особливо гімном України. Повага і 
шана до Українського гімну за роки російського вторгнення значно 
перевищують ті ж показники за роки революції гідності. Загалом тенденції 
вказують на те, що шана Українців до власного гімну зростає як під час 
скрутних часів, так і під час радісних, це продемонстровано у графіку 
результатів опитування (рис.1.3).  
 Пишаюся Ставлюся Ставлюся Ставлюся Важко 
Гімн України («Ще цим позитивно негативно негативно і відповісти 
не вмерла України хотів би змінити 
і слава, і воля») 
Серпень 2011 22,5 53,9 5,9 12,2 5,5 
Серпень 2012 30,1 52,2 5,7 6,7 5,3 
Грудень 2015 44,5 39,3 4,8 6,2 5,3 
Травень 2023 68,9 23,4 2 3,6 2 
Червень 2024 60,9 29,5 2,1 4,6 2,8 
15 
 
 
 
Рис1.3 
Зазначимо, що державні символи — це не просто офіційні знаки чи 
атрибути. Це — глибоко закорінені у свідомості нації образи, які 
відображають її історичну пам’ять, цінності, духовні орієнтири та 
прагнення. Для України, яка століттями боролася за свою незалежність, 
символіка є уособленням національного буття, боротьби та гідності. Отже, 
значення державної символіки України важко переоцінити. Це не просто 
умовні зображення — це коди нашої національної самосвідомості, які 
об’єднують минуле, сьогодення й майбутнє в одне неподільне ціле. Хоча 
герб, прапор та гімн різні символи, але сенси для народу вони несуть схожі 
і цю схожість, а також єдність ми бачимо в українцях, тому що вони єднають 
нас. Зберігати, шанувати та популяризувати ці символи — обов’язок 
кожного українця, адже через них ми заявляємо світові: Україна — є, була і 
буде. Використання цієї символіки це пряме свідчення належності до 
держави. Їх використовують у написах на стінах, в елементах одягу 
волонтерів, військових та цивільних, школах, площах та просто в своїх 
16 
 
будинках. Вони мають  вплив єднання, національного самоствердження, 
прагнення до збереження власної культури, держави. 
 
1.2 Утворення сучасних політичних символів країн Європи та 
Північної Америки. 
Політичні символи виступають ключовим елементом у формуванні 
колективної ідентичності та важливим засобом впливу на політичну 
свідомість. В умовах постійних глобальних та регіональних трансформацій 
глибоке розуміння процесів виникнення та трансформації цих символів у 
провідних геополітичних центрах, зокрема Європи та Північної Америки, є 
надзвичайно актуальним. Вивчення політичної символіки дозволяє 
комплексно осмислити механізми становлення політичної культури, 
процеси ідентифікації та взаємодії громадянина з державою. Аналіз генези 
сучасних політичних символів має як теоретичну цінність, так і практичне 
значення для інтерпретації актуальних політичних процесів. 
Розглянемо приклад Франції – країни, чия політична історія 
вирізняється особливою інтенсивністю революційних процесів та зміною 
форми правління. Сучасна Франція - п’ята республіка, яка характеризується 
конституційним поділом державної влади, закріпленням демократичних 
прав і свобод та високим рівнем правової культури. Її географічне 
положення, що сприяло торговельно-культурним контактам, також зробило 
Францію політичним і військовим центром Європи. Політична історія мала 
вплив не тільки на саму Францію, а й на інші країни Європи, вона була 
складною через супровід війн, революцій та різноманітних повстань. 
Особливе значення в цьому процесі відіграла Велика французька революція 
кінця XVIII століття. Основними політичними символами Франції є гімн 
Марсельєза, національний прапор та девіз «Свобода, рівність, братерство» 
та алегоричний образ Маріанни[10].  
Історія французького прапора бере початок ще з доби Середньовіччя. 
За правління Людовіка VI використовувався синій прапор, прикрашений 
17 
 
численними золотими ліліями – символами Пресвятої Діви Марії. За нового 
правління кількість лілій була зменшена до трьох, що символізували Святу 
Трійцю.  За династії Бурбонів тло прапора стало білим, а на ньому знову 
з’явились лілії, що поєднували політичну і релігійну легітимність монархії 
[11]. Зміна кольорів прапора свідчила про трансформацію політичної влади 
та її зв’язок із релігійною традицією. 
Сучасний прапор із вертикальними смугами синього, білого та 
червоного (франц. bleu blanc rouge) кольорів був офіційно затверджений 20 
травня, 1794 року. Існують декілька гіпотез, щодо його інтерпретації: одна 
з них вказує, що білий колір символізує монархію, синій і червоний – 
кольори Парижу, а їх поєднання – союз короля і народу Франції як єдиного 
цілого. Інша гіпотеза пов’язує ці кольори з республіканськими цінностями: 
синій – свобода, білий – рівність, червоний – братерство[12]. За 
рекомендацією художника Жака-Луї Давіда, синя смуга була розміщена 
ближче до древка прапора. Триколор став потужним національним 
символом, що не лише нагадує про революційне минуле, але й активно 
формує колективну ідентичність сьогодні. Його кольори втілюють як ідеали 
Республіки — свободу, рівність і братерство, так і історичний компроміс 
між монархією та народом. Це дозволяє кожному громадянину знайти в 
ньому власну проекцію — духовну, історичну або патріотичну. Прапор діє 
як емоційний і політичний маркер єдності, особливо у часи соціальних криз 
або національних подій. 
13 липня, 2020 року, за ініціативи президента Еммануеля Макрона 
було ухвалено рішення змінити відтінок синього кольору стягу на темно-
синій. Це рішення було інтерпретовано як спроба відновити історичний 
зв’язок із прапором Французької Республіки 1793 року[13].  
Національний гімн Франції — «Марсельєза» — виник у 1792 році як 
бойова пісня для революційних військ. Вона швидко стала популярною та 
виконувалася під час штурму палацу Тюїльрі марсельцями. Згодом її почали 
сприймати як символ революційного духу, свободи, гідності та рішучості 
18 
 
французького народу [14]. Сьогодні «Марсельєза» виконує не лише 
офіційно-церемоніальну функцію, а й продовжує бути символом 
громадянського патріотизму. 
Образ Маріанни як алегорії Республіки сформувався під час 
Французької революції. Спершу ім’я «Маріанна» використовувалося в 
зневажливому сенсі прихильниками монархії, однак згодом стало 
позитивним символом нової республіканської влади. Значну роль у цьому 
відіграла пісня «Garisou de Marianno» ( з фран. - «Зцілення Маріанни»), що 
популяризувала цей образ серед південних республіканців.  У пісні 
описувались події та надії, пов’язані з новим режимом. Проте з часом 
ситуація змінилася: алегорія «Маріанна» була прийнята і тими, хто 
підтримував Республіку, і тими, хто їй опонував. Для одних вона стала 
уособленням свободи та прогресу, для інших — символом занепаду 
традиційного порядку[15].  Перетворення імені на образ ілюструє  зміну на 
політичний сенс символу. Вона стала втіленням ідеалів свободи, рівності й 
братерства. У сучасній Франції цей символ використовується на 
документах, печатках, меріях та увіковічнена в мистецтві. Отже, політичні 
символи Франції сформувалися внаслідок глибоких історичних потрясінь, 
насамперед Французької революції. Дух єдності, незламності французів та 
їх культура закарбували ці події в сучасних символах. Зважаючи на 
обставини затвердження і зародження національних символів Франції і 
порівнюючи їх з обставинами затвердження і зародження українських 
символів, можемо говорити про те, що сучасні національні символи часто 
народжуються в боротьбі за свободу. 
Політична культура Великої Британії вирізняється глибокою тяглістю 
історичних форм, поєднанням монархічної традиції з демократичними 
цінностями, а також унікальною здатністю адаптувати символи влади 
відповідно до вимог часу. Символіка, що сформувалася у британському 
політичному просторі, є не просто атрибутикою, а інструментом 
легітимації, впливу на колективну свідомість і формування національної 
19 
 
єдності. Історичні події — від становлення парламенту до епохи 
конституційної монархії — стали основою для появи таких знакових 
елементів, як державний герб, прапор (Юніон Джек), королівські атрибути, 
національний гімн та навіть постать монарха як символічного об’єднувача 
нації. Незважаючи на зміну політичного ландшафту, Велика Британія 
зберігає сталість образів, що глибоко вкорінені в історичну пам’ять народу 
[16].  
Прапором Великої Британії славиться Юніон Джек – візуальний прояв 
історичної єдності націй, що входять до Сполученого Королівства. Його 
композиція включає хрести трьох святих покровителів: Святого Георгія 
(Англія), Святого Андрія (Шотландія) та Святого Патрика (Ірландія), і 
символізує складний процес політичного об’єднання цих країн[17]. 
Початковий варіант прапора з’явився у 1606 році, коли об’єдналися Англія 
та Шотландія. У 1801 році, після включення Ірландії до складу королівства, 
до  прапора було додано червоний косий хрест Святого Патрика, що 
остаточно сформувало його кінцевий вигляд. Цей елемент символізував 
включення Ірландії до складу королівства та завершення процесу 
об'єднання трьох націй під одним прапором. 
Назва «Юніон Джек» спершу застосовувалася до прапора на носі 
військових кораблів, однак з часом стала загальновживаним позначенням 
національного прапора. Це демонструє еволюцію символіки та її 
пристосування до змін суспільного й політичного ландшафту. Юніон Джек 
сьогодні — один із найбільш впізнаваних символів у світі, який уособлює 
єдність націй, що входять до складу Великої Британії[18]. У сучасному 
контексті Юніон Джек став знаком британської єдності, проте водночас і 
точкою напруги: зростання націоналістичних рухів у Шотландії чи 
Північній Ірландії перетворює цей символ із об’єднавчого на суперечливий. 
Тим не менш, на міжнародній арені він залишається одним із 
найвпізнаваніших прапорів, що несе імідж стабільності, впливовості та 
історичної спадкоємності Британської держави. 
20 
 
Герб Великої Британії – один із найстаріших державних символів 
Європи, що пройшов тривалий шлях трансформацій, відображаючи 
політичну еволюцію королівства та розвиток його символічної мови. Його 
історія розпочалася у XII столітті з герба Річарда І Левове Серце, який 
включав трьох левів. У подальшому, зі змінами у династіях і розширенням 
королівства, герб зазнавав численних змін. Особливо важливими стали події 
1603 року, коли Яків VI Шотландський став Яковом I Англії, об’єднавши 
дві корони. Цей союз був відображений у гербі шляхом поєднання 
англійських левів, шотландського лева-рампана та ірландської арфи. Таке 
компонування символів стало візуальним вираженням політичної унії[19]. 
Варто також зазначити, що королівство Англії використовує кілька 
різновидів гербів. Кожен член королівської родини має власний герб, 
королеви-консорти та дружини синів монарха теж мають власні герби, до 
цього списку входять також і королівські будинки: Будинок Вессексу, 
Нормандський дім, Будинок Тюдорів, дім Стюартів і тд. Так як існує союз 
корон під керівництвом одного монарха, що об’єднує Англію, Ірландію та 
Шотландію, ми можемо вивчати та  спостерігати певну частину цієї великої 
історії. 
У 1801 році, після створення Сполученого Королівства Великої 
Британії та Ірландії, герб набув більш знайомого сучасному погляду 
вигляду. Його щит поділено на чотири сектори: два для Англії (три золоті 
леви), один для Шотландії (червоний лев) і один для Ірландії (золота арфа). 
Ці елементи доповнено символами сили — золотим левом і єдинорогом як 
підтримувачами щита. Особливого значення набув девіз «Dieu et mon droit» 
(«Бог і моє право»), що символізує божественне походження королівської 
влади. Орден Підв’язки, з девізом «Honi soit qui mal y pense» («Ганьба тому, 
хто думає погане»), обрамлює герб, вказуючи на найвищу форму рицарської 
честі[20]. 
Цікаво, що графічне оформлення герба використовується в двох 
версіях: шотландській та англійській. Вони відрізняються розміщенням 
21 
 
символів та пріоритетом національних елементів, залежно від контексту 
використання. 
У 2024 році, у зв’язку з переходом престолу до Карла III, було 
оновлено графічне зображення герба для державних інституцій[21]. Нове 
оформлення зберегло традиційні елементи, проте адаптувалося до сучасних 
дизайнерських вимог — проєкт підкреслює як історичну спадкоємність, так 
і візуальну актуальність державної символіки в нову епоху британської 
монархії. Таким чином, герб Великобританії — це не лише зображення, а 
жива історія, яка продовжує змінюватися в межах традиції, зберігаючи у 
собі культурну пам’ять, національну гідність і політичну стабільність 
країни.  
Національний гімн Великої Британії — це не лише урочиста пісня, яка 
виконується на офіційних заходах. У Британії гімн має багатовікове коріння 
і є важливим елементом символічного простору, що формує почуття 
національної єдності, патріотизму та монархічної легітимності. Гімн «God 
Save the King» (або «Queen» — залежно від статі правлячого монарха)[22], 
виконується при появі суверена, на державних церемоніях, спортивних 
подіях та в міжнародному контексті, і є однією з найдавніших гімнових 
традицій у світі. Хоча точна дата появи пісні залишається дискусійною, її 
вперше виконали у середині XVIII століття, ймовірно, в 1745 році — під час 
політичної кризи, коли гімн мав стати духовним закликом до підтримки 
короля Георга II проти якобітського повстання. З того часу твір почали 
поступово асоціювати з національним статусом, хоча жодним законом він 
офіційно не був проголошений гімном — його статус закріплено звичаєвою 
практикою [23]. 
Історичні дослідження свідчать, що пісня мала численні адаптації у 
тексті й музиці, однак основний наратив завжди зберігав лояльність до 
монарха та молитву за його благополуччя. Зокрема, упродовж історії гімн 
сприймали не просто як музичну композицію, а як символ неперервності 
корони й держави — ознаку національної стійкості перед зовнішніми 
22 
 
викликами. У сучасному світі «God Save the King/Queen» використовується 
переважно на церемоніях, пов’язаних із королівською родиною або урядом 
Сполученого Королівства [24]. Цікаво, що окремі країни в межах Великої 
Британії мають свої власні гімни або пісні, які використовуються на 
спортивних подіях: наприклад, Шотландія часто обирає «Flower of 
Scotland», а Уельс — «Hen Wlad Fy Nhadau». Відповідно можемо сказати 
що, національний гімн Великобританії — це не просто пісня, а музичний 
символ державної тяглості, вірності традиціям і політичної спадкоємності 
монархії, яка відображає унікальну структуру британського суспільства.  
Таким чином, державні символи Великобританії — герб, прапор і гімн 
— є не просто історичними атрибутами, а живими носіями національної 
ідентичності та культурної спадкоємності. Вони слугують засобом 
об’єднання різних частин королівства, нагадують про століття політичних 
трансформацій і водночас відображають сучасну єдність британського 
суспільства. У сьогоденні ці символи виконують роль легітимізації влади, 
укріплення національного престижу та репрезентації країни на 
міжнародному рівні. Їхня стійкість і визнання є свідченням глибокої поваги 
до традицій та стабільного державного устрою.  
Символ кожної національної держави є не лише візуальним 
репрезентаціями її ідентичності, а й відображенням її історичного досвіду. 
У цьому сенсі символіка Німеччини — одна з найяскравіших у Європі, 
оскільки її формування тісно пов'язане з драматичними історичними 
подіями, включаючи революційні зрушення, тоталітарне минуле, поділ 
країни та її подальше об'єднання. Сучасна політична символіка ФРН втілює 
ідеали демократичної держави, правового порядку, єдності та мирного 
розвитку. 
Прапор Німеччини – триколор чорного, червоного та золотого 
кольорів – уперше з’явився у період Веймарської республіки, а пізніше – 
революційних рухів 1848 року коли ці кольори стали символами єдності та 
свободи німецького народу. У роки нацистської диктатури національна 
23 
 
символіка була кардинально змінена: прапор зі свастикою замінив 
республіканські кольори, а гімн та герб використовувалися як інструменти 
пропаганди, нав’язуючи культ фюрера й однопартійну ідеологію. Після 
Другої світової війни, з утворенням ФРН у 1949 році, символи Веймарської 
доби були відновлені, що мало глибоке політичне значення — повернення 
до ідеї правової, демократичної держави [25]. Саме тому після 1945 року 
символи довоєнної республіканської доби були відновлені як спосіб 
відмежування від ідеології націонал-соціалізму. Повернення до чорного, 
червоного і золотого кольорів стало важливим елементом відновлення 
легітимності демократичного ладу.  
Герб Німеччини – це зображення чорного орла на золотому тлі. Цей 
образ має тисячолітню традицію, що бере початок ще з часів Священної 
Римської імперії. У сучасному дизайні, який офіційно затверджено у 1950 
році, орел представлений у спрощеній формі, що відповідає ідеалам 
функціональності та чіткості. Орел символізує силу, суверенітет і 
безперервність державності, а в сучасному трактуванні — стриману 
республіканську гідність [26]. 
Національний гімн Німеччини, що базується на музиці Йозефа Гайдна 
й тексті Гофмана фон Фаллерслебена,  зазнав змін у післявоєнний період. 
Сьогодні виконується лише третя строфа — «Єдність, право і свобода» — 
що втілює ключові демократичні цінності сучасної Німеччини. Вона 
закріплена як єдино припустимий фрагмент гімну, що виражає сучасні 
демократичні цінності Федеративної Республіки Німеччина. Цей вибір 
вказує на уважне й критичне ставлення до історичних символів та прагнення 
репрезентувати нову політичну ідентичність країни. 
Таким чином, сучасна політична символіка Німеччини репрезентує не 
лише історичну спадкоємність, але й ціннісне переосмислення минулого. 
Вона утверджує демократичні принципи, правову державу та орієнтацію на 
мирне співіснування, водночас залишаючи в собі сліди важкого, але 
осмисленого історичного шляху. 
24 
 
Державна символіка Сполучених Штатів Америки відіграє ключову 
роль у формуванні національної ідентичності, патріотичного світогляду та 
політичної культури. Серед найвизначніших символів країни – 
національний прапор,  Велика державна печатка (Great Seal) та гімн. Кожен 
із них має глибоке історичне коріння та виконує функцію не лише 
національного маркера, але й елемента зовнішньої дипломатії, консолідації 
нації та політичної репрезентації. 
Прапор США (англ. The Star-Spangled Banner) — один із 
найвідоміших національних символів у світі. Його нинішній вигляд був 
закріплений 4 липня 1960 року: 13 горизонтальних смуг (7 червоних і 6 
білих), які символізують перші тринадцять колоній, що проголосили 
незалежність від Великої Британії у 1776 році, та 50 зірок на синьому полі, 
що відповідають кількості штатів у складі США. Першу офіційну версію 
прапора було затверджено 14 червня 1777 року Конгресом 
Континентальних Штатів. З того часу прапор зазнав 27 змін — у зв’язку з 
приєднанням нових штатів до федерації. Згідно з дослідженням 
Смітсонівського національного поштового музею, американський прапор з 
часом перетворився на уособлення національного духу, свободи та 
стійкості, зокрема під час воєн, криз і соціальних змін [27].  Велика печатка 
США (The Great Seal of the United States) була затверджена 20 червня 1782 
року, є офіційним символом державної влади та використовується, зокрема, 
на міжнародних документах. Лицьовий бік містить зображення 
білоголового орлана, що тримає в лапах оливкову гілку (символ миру) та 
стріли (готовність до захисту). У дзьобі він несе стрічку з написом латиною 
E pluribus unum — «З багатьох — один», що втілює ідею об’єднання штатів.  
Зворотний бік містить піраміду з всевидячим оком — символом Божого 
провидіння, стабільності та довгострокового розвитку американської 
державності [28].  
Національний гімн США – «The Star-Spangled Banner» – був офіційно 
затверджений у 1931 році, хоча його текст було написано набагато раніше. 
25 
 
Автор — Френсіс Скотт Кі, який у 1814 році під впливом подій битви за 
форт МакГенрі під час війни з Британією написав вірш «The Defence of Fort 
M’Henry». Цей твір було покладено на музику та з часом трансформувався 
у гімн «The Star-Spangled Banner». Основна ідея твору — стійкість та 
незламність американського духу, що втілено в образі прапора, який не зник 
у диму битви [29]. 
Усі три символи — прапор, герб і гімн — відіграють значущу роль не 
лише у внутрішньому державотворенні США, а й у глобальній дипломатії. 
Їхня стійка присутність у суспільному житті зумовлена не лише історичною 
значущістю, а й активною репрезентацією у культурному, медійному та 
політичному просторах. Вони виступають потужними інструментами 
формування патріотизму, легітимізації влади та підтримки колективної 
національної пам’яті.  
26 
 
Висновок до розділу 1. 
Проведений аналіз показав, що політична символіка відіграє ключову 
роль у формуванні національної ідентичності, виступаючи не лише засобом 
візуального представлення державності, а й інструментом історичної 
пам’яті, духовної мобілізації та консолідації суспільства. На прикладі 
України простежено, як державні символи — прапор, герб і гімн — 
сформувалися в умовах боротьби за незалежність, зберігаючи в собі 
глибинні коди національного самовизначення. Водночас сучасне 
суспільство не лише шанує ці символи, а й надає їм нових сенсів у відповідь 
на актуальні виклики: війни, революції, інформаційну агресію. 
Окрему увагу було приділено історичним паралелям із країнами 
Європи та Північної Америки — Францією, Великою Британією, 
Німеччиною, США. Аналіз довів, що ідентичні механізми виникнення 
символів — через революції, війни, акти спротиву — формують схожі 
функції: легітимації влади, формування єдності, збереження історичної 
пам’яті. Водночас особливості політичної культури та історичних 
контекстів зумовили специфіку візуального оформлення та ідеологічного 
навантаження кожного з символів. 
Таким чином, перший розділ дав змогу не лише окреслити генезу та 
семантику ключових політичних символів, а й обґрунтувати їхню роль як 
засобу формування колективної ідентичності та мобілізації у кризові 
періоди. З огляду на поставлену мету — проаналізувати механізми впливу 
політичної символіки на суспільство — можна зробити висновок, що вона є 
одним із найпотужніших чинників національного самоствердження як у 
межах держави, так і в її міжнародному образі. У глобальному контексті, де 
символи стають полем боротьби за інтерпретацію реальності, їхнє значення 
як стратегії культурного і політичного опору зростає. 
 
 
27 
 
РОЗДІЛ 2. ЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ СИМВОЛІВ ТА ЇХ ВПЛИВ 
НА СУСПІЛЬСТВО 
2.1 Значення політичних символів в утворенні національних 
держав 
Політичні символи відіграють ключову роль у процесі формування 
національних держав. Вони відображають культурну ідентичність нації, 
виконують функцію політичної мобілізації, сприяють національній 
консолідації та є засобом вираження державного суверенітету. Особливо 
важливого значення символи набувають у періоди суспільних 
трансформацій — під час революцій, здобуття незалежності чи боротьби за 
самовизначення. У таких обставинах створення або оновлення 
символічного простору слугує не лише культурною потребою, а й 
політичним актом, який формує нову ідентичність і розриває зв'язок із 
колоніальним чи імперським минулим. 
Відразу після проголошення незалежності нові держави прагнуть 
закріпити власну символіку, яка слугує чинником єдності та спадкоємності 
історичної памʼяті. Завдяки цьому створюється впізнаваний образ держави, 
формуються уявлення про її політичну суб'єктність, кордони та ціннісні 
орієнтири. Політична символіка в цьому контексті не лише репрезентує ідеї, 
а й виконує комунікативну функцію, забезпечуючи зв'язок між державою та 
громадянами. 
Приклади з історії свідчать про те, що оновлення або створення нових 
символів зазвичай супроводжує епохальні зміни у житті націй. Так, у 
багатьох країнах Європи політичні символи були тісно пов'язані з періодами 
революцій або становлення республік. Символи, які замінили атрибути 
попередньої влади, стали новими маркерами політичного устрою, цінностей 
та історичної тяглості. Подібні процеси спостерігалися і в Україні. Відмова 
від символів радянського минулого та повернення до історичної атрибутики 
стали важливою частиною утвердження незалежності. Символіка, яка 
відсилає до княжої доби, козацтва та визвольних змагань, не лише 
28 
 
відображає національну спадщину, а й виконує функцію обʼєднання 
суспільства. 
У кризові періоди, зокрема під час військової загрози, символи стають 
особливо значущими. Вони сприяють підвищенню морального духу, 
слугують інструментом опору, згуртовують громадян навколо спільної ідеї 
захисту державності. Прапор, герб, гімн, а також новітні неофіційні символи 
опору стають частиною суспільної мобілізації та духовного спротиву. 
Країни з постколоніальним минулим також активно використовують 
символіку для побудови нового національного наративу. У таких державах 
символи фіксують розрив із колишніми метрополіями та втілюють 
прагнення до самостійного розвитку, національного самовизначення і 
єдності. 
Разом із національними, дедалі важливішими стають політичні 
символи наднаціональних організацій, таких як Організація Об’єднаних 
Націй (ООН), Європейський Союз (ЄС) та Північноатлантичний альянс 
(НАТО). Вони виконують не лише представницьку функцію, а й слугують 
інструментами формування спільної ідентичності, легітимації міжнародних 
норм та мобілізації підтримки серед громадян країн-членів. 
ООН має один із найвідоміших символів — прапор із зображенням 
карти світу в азимутальній проєкції, обрамленої оливковими гілками на 
блакитному тлі. Цей прапор символізує мир, глобальну співпрацю та 
універсальність мандата організації. Блакитний колір відображає надію та 
відмінність від кольорів війни [43]. 
Європейський Союз використовує прапор із 12 золотими зірками у 
колі на синьому тлі. Це символ гармонії, єдності та цілісності, що не 
залежить від кількості держав-членів. Прапор активно застосовується в 
офіційній та громадській комунікації, надаючи європейській ідентичності 
візуального виміру [44]. 
 
29 
 
Символом НАТО є компас із чотирма променями білого кольору на 
темно-синьому тлі, який символізує єдність, напрямок і прагнення до 
безпеки. Коло навколо компаса означає солідарність між державами-
членами. Простота та виразність цього знаку роблять його легко 
впізнаваним і функціональним у міжнародному політичному просторі [45]. 
Окремої уваги заслуговує питання правового закріплення політичних 
символів. Зазвичай держави на законодавчому рівні визначають порядок 
використання прапора, герба, гімну, що свідчить про інституціалізацію 
символічного простору. Це забезпечує їхню сталість, а також регулює їх 
присутність у публічному житті, освіті, міжнародних відносинах тощо. 
Отож, політичні символи є не лише елементами державної атрибутики, а й 
глибоко змістовними маркерами історичної памʼяті, національної 
ідентичності та політичної єдності. Їхнє значення в процесі формування 
національних держав є важливим інструментом для легітимації влади, 
формування громадянської самосвідомості та консолідації суспільства. 
 
2.2 Політичні символи в помаранчевій революції 
Події Помаранчевої революції 2004 року стали визначальним етапом 
у становленні сучасного українського громадянського суспільства, 
водночас продемонструвавши високу ефективність політичної символіки як 
засобу масової мобілізації та візуального опору. Причиною протестів стали 
сфальсифіковані результати президентських виборів, за якими переможцем 
оголошено Віктора Януковича. Проте громадяни, які підтримували 
європейський демократичний курс, масово вийшли на вулиці в знак незгоди 
з підсумками голосування. 
30 
 
 
Рис. 2.3. Мітинг Помаранчевої Революції, 2004 рік 
Ключову роль у цій події відіграв помаранчевий колір, що первинно 
асоціювався з передвиборчою кампанією Віктора Ющенка, однак згодом 
вийшов далеко за межі партійного бренду і став загальнонаціональним 
символом протесту. Його популярність зросла завдяки масштабним 
рекламним кампаніям, однак головним чинником була здатність кольору 
трансформуватися в універсальний візуальний код мирного спротиву. 
Помаранчевий — теплий, яскравий і позитивно заряджений — швидко став 
символом надії, єдності й прагнення до змін. Його використовували у 
всьому: від стрічок і прапорів до елементів повсякденного одягу 
мітингувальників. Важливо, що самі громадяни сприймали цей колір не як 
політичну ознаку окремого лідера, а як вияв спільної позиції — прагнення 
до справедливості, чесних виборів і демократичних цінностей. У медіа того 
періоду можна знайти варіативні інтерпретації кольору — жовто-гарячий, 
символіка Ющенка або просто "колір народу". Проте незалежно від назв, 
його зміст був чітко зрозумілим суспільству: знак протесту проти 
фальсифікацій і підтримки нових політичних стандартів. 
До прикладу Ярослав Лесюк (розробник символіки для Ющенка), 
пояснював використання помаранчевого кольору наступним чином: «Цей 
колір – добрий, теплий. Це колір для України і для Ющенка. Так сталося, 
що він (колір –ГР) був мало задіяний в Україні, тому і виділився. Але 
основне, що цей колір несе одну енергетику – енергетику єднання» [30]. 
Візуальна і вербальна символіка працювала комплексно. Гасло «Разом нас 
31 
 
багато — нас не подолати!» стало не просто девізом протесту, а 
маніфестацією громадянської солідарності. Воно об’єднало людей різного 
віку, регіонального походження та соціального статусу, демонструючи, що 
політична воля здатна бути артикульованою не через партійні програми, а 
через спільне прагнення до гідності й правди. 
Активне використання плакатів, транспарантів, наліпок, символіки на 
авто й житлових будівлях лише посилювало ефект залученості, 
трансформуючи політичний протест у масовий рух. За рахунок свого 
охоплення символіка відігравала роль «м’якої сили», яка не потребувала 
примусу, але мала здатність створити простір довіри й емоційної спільності. 
Крім того, Помаранчева революція закріпила в українській культурі 
важливу ідею: політичний символ — це не лише те, що створюється 
державою чи елітами, а й те, що народ формує самостійно. Помаранчевий 
колір, гасла, марші й пісні, національні прапори в руках мітингувальників 
— усе це стало виявом нової політичної культури, в якій символіка виконує 
не просто репрезентативну, а мобілізаційну та ідентифікаційну функції.  
Це демонстрація можливості перетворення символів за умов 
політичної кризи на потужні інструменти соціальної комунікації, 
самоорганізації та протистояння. Вони здатні надавати протестам 
емоційного та естетичного виміру, актуалізуючи спільні цінності й водночас 
транслюючи політичну волю громади. Усе це свідчить про важливу роль 
символічного ресурсу в сучасних процесах демократизації й національного 
самоствердження. 
 
2.3 Політичні символи в Революції Гідності 
Революція Гідності, що тривала з листопада 2013 року по лютий 2014 
року, стала не лише масштабним суспільно-політичним протестом, а й 
точкою трансформації української національної ідентичності, ключовим 
моментом для оновлення символічного простору держави. Протести, 
спричинені відмовою влади від підписання Угоди про асоціацію з 
32 
 
Європейським Союзом, швидко переросли у загальнонаціональний рух 
опору авторитарному курсу правлячої верхівки. 
Символіка, що супроводжувала ці події, виконувала кілька важливих 
функцій. По-перше, вона слугувала засобом мобілізації громадян — жовто-
блакитні стрічки, прапори України, елементи символіки Європейського 
Союзу стали візуальними маркерами участі в протесті, які дозволяли 
швидко ідентифікувати однодумців. По-друге, символи діяли як 
інструменти самовираження та легітимації вимог протестувальників — 
гасла «Україна — це Європа», «Слава Україні!» та численні імпровізовані 
плакати відображали прагнення до свободи, гідності та демократичного 
розвитку. Одним із значних знаків була новорічна ялинка, вона не мала 
звичних гілок і була прикрашена прапорами та плакатами. Аби розігнати 
суспільство, певні можновладці використовували так званий момент для 
встановлення новорічної ялинки [33], (рис. 2.2).  
 
Рис.2.2 Головна ялинка України, 2014 рік 
 Гасла в той час були важливою складовою, мітингувальники з їх 
допомогою не тільки висловлювали свою точку зору, а й «зігрівали» натовп, 
так як найбільш масові протести на Майдані відбувалися в зимку, морозні 
33 
 
дні й ночі вимагали чогось для підтримки мотивації та «підігріву» людей, з 
чим гасла досить непогано справлялись.  
Також ця революція відома так званою трансформацією ставлення до 
радянських символів в українському суспільстві. Це було досить складним 
та багатогранним процесом, який почав відображати еволюцію 
національної свідомості та переосмислення історичної спадщини. Якщо 
раніше радянські символи — серп і молот, червоний прапор, зірка, 
пам’ятники Леніну — сприймалися як невід’ємна частина публічного 
простору і політичної культури, то сьогодні вони дедалі частіше викликають 
негативні емоції та асоціюються з тоталітаризмом, репресіями й імперським 
гнітом. Символи, які донедавна вважались «історичними», набули 
виразного ідеологічного забарвлення, ставши маркерами проросійських 
поглядів. У результаті в Україні було ухвалено закон про декомунізацію, що 
передбачає демонтаж радянських пам’ятників (рис. 2.1), перейменування 
вулиць і заборону використання символіки СРСР у публічному просторі. 
Після 2014 року радянські образи остаточно втратили нейтральність — їх 
почали сприймати не як частину «минулого», а як загрозу «майбутньому». 
Повномасштабне вторгнення Росії лише посилило це сприйняття: ворожа 
держава активно використовує риторику радянської величі для виправдання 
нової агресії, намагаючись відновити імперський вплив. 
 
Рис. 2.1 Ленінопад 2014 рік 
34 
 
Сучасна Україна відповідає на це утвердженням власної ідентичності, 
де немає місця для символів, що асоціюються з колоніальним минулим. 
Радянська символіка сьогодні для більшості українців — це не просто 
артефакти історії, а нагадування про втрати, репресії та системне знищення 
української культури. Її витіснення з публічного простору символізує не 
забуття, а очищення — шлях до свідомої незалежності й нового політичного 
мислення. 
 
2.4 Політична символіка та її зміни в часи російсько-української 
війни 
У період повномасштабної війни політична символіка України 
зазнала якісної трансформації. Вона стала не лише інструментом візуальної 
ідентифікації, а й потужним засобом мобілізації, психологічного спротиву, 
консолідації суспільства та міжнародної комунікації. Державні атрибути — 
прапор, герб, гімн — почали сприйматися як елементи екзистенційної 
боротьби за свободу, гідність і незалежність. Їхнє символічне навантаження 
зросло не лише всередині країни, а й на глобальному рівні, відображаючи 
новий етап національного наративу. 
Окрім традиційної символіки, з’явилися нові візуальні образи — 
гасла, меми, узагальнені герої, які швидко увійшли до колективної 
свідомості. Вони не лише репрезентують дух спротиву, а й демонструють 
гнучкість української ідентичності в умовах кризи. Одним із таких маркерів 
стала мова, яка набула значення символу державної суб’єктності. У 
відповідь на риторику «захисту російськомовного населення», українське 
суспільство посилило прагнення до мовної самоідентифікації як елемента 
протидії імперському впливу. Мова стала кордоном між «своїм» і «чужим». 
Водночас, російська агресія супроводжувалась появою нових 
ворожих символів — зокрема латинських літер Z, V та O, які 
використовувались для маркування військової техніки. Первинно вони 
слугували для розпізнавання підрозділів, однак швидко трансформувалися 
35 
 
у знаки пропаганди війни. Літера Z стала своєрідною емблемою підтримки 
російської агресії, отримала масове поширення в інформаційному просторі 
РФ — на білбордах, автівках, одязі. У суспільній свідомості ці символи 
почали асоціюватися з репресіями, тоталітаризмом, імперським мисленням. 
У низці країн Європи (зокрема, Латвії, Литві, Естонії, Німеччині) символ Z 
був заборонений у публічному просторі, що засвідчує його агресивно-
ідеологічне навантаження. 
Значущим прикладом спонтанного символу спротиву стала фраза 
«Русский военный корабль, иди на х…!», що прозвучала під час героїчного 
спротиву українських прикордонників на острові Зміїний. Цей вислів 
перетворився на народне гасло, яке миттєво стало емоційним і політичним 
кодом національного спротиву. Його популяризація охопила численні 
сфери — від поштової марки Укрпошти до маркетингових кампаній банків, 
логістичних і державних компаній. Фраза об’єднала мільйони українців, 
стала актом символічного бунту, що дозволив одній репліці транслювати 
дух спротиву всього народу. 
Іншим визначним прикладом новітньої символіки став «Привид Києва» 
— узагальнений образ українського пілота, який нібито самотужки збив 
кілька ворожих літаків над столицею. Попри те, що цей образ не має 
підтвердженого індивідуального прототипу, його значення полягає в 
колективному архетипі незламного захисника неба. У міжнародному 
інформаційному просторі образ «Привида» набув широкої популярності — 
про нього писали європейські ЗМІ, зокрема «BBC»[32].  Він став втіленням 
сили духу, здатної надихати в умовах нерівного протистояння. 
Із початком повномасштабного вторгнення інтернет-простір став 
ключовою ареною для ведення інформаційної війни. Традиційна символіка 
(прапор, герб, гімн) у цифровому середовищі набула динамічних форм — 
з’явилися патріотичні хештеги (#StandWithUkraine, #SaveUkraine), синьо-
жовті аватари, стікери, відеоролики, меми. Образи, пов’язані з Привидом 
Києва, дроном «Байрактар», псом Патроном чи цитатою про російський 
36 
 
корабель, стали вірусними та набули значення цифрових символів 
українського спротиву. Ці образи не лише підтримували бойовий дух 
усередині країни, а й слугували інструментом формування позитивного 
міжнародного іміджу. Багато іноземних користувачів активно 
використовували ці символи, виявляючи солідарність із Україною, 
змінюючи оформлення профілів у соціальних мережах, беручи участь у 
флешмобах та ініціюючи благодійні кампанії. 
Таким чином, політична символіка в умовах російсько-української 
війни перетворилась на потужний засіб не тільки національної 
самоідентифікації, а й глобальної комунікації. Вона об’єднала суспільство 
навколо спільних цінностей, надала нове значення традиційним державним 
атрибутам і сприяла створенню нових — спонтанних, емоційних, цифрових. 
Символи стали мовою, якою народ артикулює свою гідність, волю до 
спротиву та прагнення до свободи. У нових реаліях війни вони стали не 
лише відображенням ідентичності, а й інструментом культурної, 
психологічної та інформаційної боротьби. 
 
  
37 
 
Висновки до розділу 2 
Дослідження трансформації політичної символіки в українському 
суспільстві засвідчує її глибоку динамічну природу та високу соціально-
комунікативну ефективність. На прикладі таких переломних моментів, як 
Помаранчева революція, Революція Гідності та російсько-українська війна, 
було проаналізовано, як національні символи — прапор, герб, гімн, мова, а 
також новітні візуальні маркери — здобули нове наповнення, значно 
вийшли за межі традиційного вжитку й стали активними інструментами 
ідентифікації, мобілізації та спротиву. 
Під час Помаранчевої революції політичні символи вийшли за межі 
електоральної кампанії, трансформувавшись у знаки громадянського 
протесту та єдності. Помаранчевий колір, гасла та символіка передвиборчої 
команди Ющенка були переосмислені громадянами як вираз колективної 
волі, а згодом стали знаковими у формуванні культури мирного спротиву. 
У ході Революції Гідності символи набули ще глибшого емоційного 
навантаження: стрічки, прапори, інсталяції, новорічна ялинка-барикада, — 
усе це перетворилося на маркери гідності, європейського вибору та захисту 
прав людини. Водночас саме тоді почалась масштабна суспільна переоцінка 
радянської спадщини — радянська символіка втратила легітимність у 
публічному просторі, що згодом привело до ухвалення закону про 
декомунізацію. 
Після 2014 року, особливо з початком повномасштабного вторгнення 
у 2022 році, політична символіка України не тільки актуалізувалася, а й 
набрала виразного характеру символів спротиву, гідності й міжнародної 
солідарності. З’явилися нові образи — гасло про російський військовий 
корабель, «Привид Києва», цифрова символіка (меми, хештеги, флешмоби) 
— що свідчать про гнучкість і здатність української культури відповідати 
на виклики часу. 
Отже, у другому розділі було проаналізовано, яким чином символи 
переходять від стану офіційної державної атрибутики до стану потужних 
38 
 
механізмів колективної мобілізації, комунікації та опору. Політична 
символіка виявилася не лише елементом репрезентації, а й ресурсом 
соціального згуртування, інструментом психологічного опору та наративної 
боротьби — як усередині країни, так і в глобальному інформаційному 
просторі. 
  
39 
 
РОЗДІЛ 3. ПАРТІЙНІ СИМВОЛИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА СУСПІЛЬСТВО 
3.1 Сутність і функції партійної символіки 
Партійна символіка – це сукупність символів, які вбачають у собі: 
партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак та девіз, використовують для 
вірування своїх ідей, цінностей та ідентичності [34].  Партійна символіка є 
одною з невід’ємних складових у політичній комунікації, також відіграючи 
роль у формуванні іміджу партії, її ідентичності та впливу на масову 
свідомість, використання символів впливає на комунікацію зі своїм 
електоратом та широким суспільством. Забороняється пряме використання 
державних символів України та символів іноземних держав.  Партійні 
символи не мають офіційного затвердження, як до прикладу державні. 
Використання цих символів – суто внутрішня справа партії, та регулюється 
її статусом та рішеннями керівних органів. Мета полягає тому аби сприяти 
впізнаваності партії серед виборців, формувати її позитивний імідж та 
вирізняти її від інших політичних сил. Також вони можуть змінюватись 
залежно від політичної кон’юктури чи ребредингу, тоді як державні 
символи це офіційні знаки держави, що символізують її суверенітет, історію 
та національну ідентичність, також це об’єкти  права державної власності, 
що не належать до об’єктів авторського права. Тепер розглянемо функції 
партійних символів. 
Функції, які виконує символіка політичних партій: 
1) Ідентифікаційна функція: Вони допомагають громадянам 
впізнавати партію серед інших політичних сил. У масовій політичній 
культурі символи часто стають синонімами самої партії, наприклад: серп і 
молот у радянський період або зелений колір і підібраний шрифт – у партії 
«Слуга народу»[35]. В умовах інформаційного перенасичення символіка дає 
змогу швидко ідентифікувати політичну силу та вирізнити її на фоні інших 
суб’єктів політичного поля.  
40 
 
2) Ідеологічна функція. Через символи партія передає свої 
ідеологічні цінності, принципи та політичні орієнтири. Колірна гама, 
зображення, навіть назви партій можуть мати глибокий ідеологічний 
підтекст: наприклад, червоний — як символ соціалізму, синій — 
консерватизму, жовто-блакитний — патріотизму та державності. Символи 
виступають простими, але потужними візуальними повідомленнями, які 
доносять суть політичної ідеї без розлогого пояснення. 
3) Мобілізаційна функція. Емоційна насиченість символів може 
мотивувати громадян до активної участі в політичному житті: від 
голосування до участі в мітингах чи волонтерських ініціативах. Вони здатні 
згуртовувати навколо себе однодумців, формувати відчуття належності до 
певної політичної спільноти, надихати на дії та підтримку партії. 
4) Комунікативна функція. Символи скорочують і спрощують 
політичне послання. За допомогою логотипу чи гасла виборець швидко 
отримує уявлення про партію без необхідності вивчати її програму. У 
візуальній культурі XXI століття така форма комунікації набуває дедалі 
більшої ваги, оскільки вона дозволяє ефективно донести ключові меседжі 
до широкої аудиторії [36].  
Таким чином партійна символіка є не просто формальним чи 
візуальним елементом політичної діяльності, а своєрідним 
«комунікативним містком» між партією та її виборцями. Особливо у 
сучасному медіа-просторі, де візуальна культура переважає над текстовою, 
символи часто впливають на емоції швидше, ніж програмні документи. 
Сприйняття партії виборцем часто формується не стільки через її 
ідеологічні засади, скільки через образ, який вона транслює через символіку. 
Це надає партійним логотипам, кольорам і гаслам не тільки 
ідентифікаційного значення, а й функції довіри, близькості та навіть 
емоційного захисту.  В умовах політичної турбулентності символіка може 
бути тим фактором, який стабілізує партійну комунікацію і зберігає її 
впізнаваність. 
41 
 
3.2 Сучасна партійна символіка в Україні 
У контексті незалежної України політична символіка відіграє 
особливо важливу роль. Після здобуття незалежності в 1991 році виникла 
потреба у створенні власного політичного простору з притаманними йому 
символами, які б не тільки відрізнялися від радянського минулого, а й 
відповідали запитам нової демократичної доби. У цьому сенсі партійна 
символіка стала інструментом не лише зовнішнього маркування політичних 
сил, а й глибокої ідеологічної репрезентації їхніх програмних засад, 
цінностей та цільової аудиторії. 
Сучасна партійна символіка в Україні є дуже різноманітною за 
змістом і стилістикою. Візуальні образи часто апелюють до національних 
кольорів, героїв історії, а також до цінностей демократії, реформ, 
справедливості та європейського шляху. Зокрема, «Європейська 
Солідарність» активно використовує жовто-блакитну палітру, яка 
асоціюється з державною символікою України. Партія «Слуга народу» 
зробила основним візуальним кодом зелений колір – символ новизни, 
оновлення і «свіжості» політичних підходів, у  той час як партія 
«Батьківщина» акцентує на червоному серці, що має емоційне 
персоніфіковане навантаження, символізуючи турботу про людей та 
соціальну справедливість.  
Окрему категорію становить символіка нових та молодіжних 
політичних сил, які часто орієнтуються на сучасні візуальні формати, 
адаптовані до цифрового простору. Така айдентика вирізняється 
мінімалізмом, мобільністю логотипів, використанням анімаційних 
елементів і яскравих, легко впізнаваних візуальних кодів. Молоді партії, як-
от «Демократична Сокира» або «Голос», активно використовують соціальні 
мережі як головний канал комунікації зі своєю аудиторією, а їхня символіка 
орієнтована на цифрову візуальну культуру. 
«Демократична Сокира» — приклад політичної сили, яка застосовує 
іронію, мем-культуру та сміливу, контркультурну естетику. Логотип партії, 
42 
 
назва, публічні акції та слогани — все це спрямоване на залучення інтернет-
аудиторії, зокрема молоді, яка не відчуває себе представлено в 
традиційному політичному полі. Цей підхід ставить під сумнів класичні 
уявлення про серйозність політичної комунікації, але водночас забезпечує 
глибоку емоційну взаємодію з виборцем[37]. Іншим прикладом є партія 
«Голос», яка на початку своєї діяльності позиціонувала себе як технологічно 
прогресивну, реформаторську силу, зорієнтовану на активну частину 
населення — молодь, підприємців, представників ІТ-сектору. Візуальна 
айдентика «Голосу» — лаконічна, динамічна, модерна. Вона передає 
прагнення до прозорості, чесності та технологічної ефективності. 
Крім того, сучасна партійна символіка часто використовує 
універсальні образи, які легко транслюються в масову культуру: зображення 
сердець, стрілок, хвиль, стилизованих літер. Це повʼязано з розвитком 
політичного маркетингу, який тісно інтегрується з комерційною рекламою 
та брендингом. У результаті логотипи партій дедалі більше нагадують 
фірмові знаки корпорацій, що свідчить про зміну формату сприйняття 
політики — від ідеологічної до маркетингової конкуренції. 
 Для порівняння, у Сполучених Штатах Америки символіка 
політичних партій тісно пов'язана з ідеологією заснування самої держави. 
Засадничими принципами, які лягли в основу американської демократії, 
стали індивідуалізм, народний суверенітет, природні права, рівність перед 
законом і верховенство закону. Основний ідеологічний фундамент був 
закладений в «Декларації незалежності» 1776 року, де зафіксовано, що уряд 
має існувати лише «за згодою керованих» (from the consent of the governed), 
а народ має право на зміну влади у випадку її тиранічності[40]. 
Ці ідеї вплинули не лише на політичний лад США, а й на формування 
партійної системи. Демократична партія — одна з найстаріших у світі — 
традиційно апелює до принципів соціальної рівності, прав людини, 
прогресивних реформ, а символом партії став осел — тварина, яку 
супротивники спершу висміювали, але яка згодом стала символом 
43 
 
витривалості, наполегливості та близькості до народу[41]. Республіканська 
партія натомість уособлює принципи економічного лібералізму, приватної 
ініціативи, патріотизму, традиціоналізму, а її символом є слон — втілення 
сили, стабільності та порядку. Цікаво, що символи обох партій не є 
результатом офіційного затвердження, а виникли з масової політичної 
культури — зокрема, з політичної сатири Томаса Наста у XIX столітті. Це 
ще раз підкреслює демократичну природу політичного процесу в США — 
символи постають знизу, як результат соціального консенсусу та 
культурного впливу, а не як директивна ініціатива «згори». 
Для британської політичної традиції характерна еволюційна сталість: 
символіка базується на чітко артикульованій ідеологічній основі та 
багатовіковій історії. Наприклад, Консервативна партія традиційно 
використовує дуб — як символ міцності, стабільності та національних 
цінностей [42]. Лейбористська партія — червону троянду, що відображає 
соціал-демократичну ідеологію, захист прав трудящих та підтримку 
громадських інститутів. 
У порівнянні з українськими партіями, британські та американські 
політичні сили значно рідше змінюють символіку, а також не так тісно 
прив’язують її до конкретних лідерів. Український контекст, навпаки, 
демонструє високий рівень персоналізації партійної айдентики, де 
символіка часто формується навколо образу політика, як, наприклад, у 
випадку «Слуги народу» та Володимира Зеленського або «Батьківщини» та 
Юлії Тимошенко. 
Водночас в Україні ще триває пошук усталеної символічної традиції. 
Символіка виступає як маркер змін, візуалізація громадянських настроїв, 
форма протесту чи навпаки — підтримки чинної влади. Партії 
експериментують з візуальними засобами, щоб залучити молодь, 
адаптуватися до вимог цифрової комунікації та зберегти впізнаваність у 
швидкоплинному інформаційному середовищі. 
44 
 
Отже, партійна символіка в Україні є динамічним інструментом 
політичної гри, який водночас відображає трансформаційний характер 
держави. Порівняно з американською чи британською традицією, 
українська символіка ще не є стабільною, але має значний потенціал до 
інституціоналізації. Особливістю українського випадку є поєднання 
етнічного патріотизму, цифрової культури, маркетингового мислення та 
гнучкої ідеологічної конструкції. 
 
3.3 Вплив партійної символіки на громадську свідомість 
Політична символіка, як потужний інструмент візуальної та емоційної 
комунікації, має значний вплив на політичну культуру суспільства та 
формування громадської думки. У сучасному світі, де політика дедалі 
більше медіатизується, символи набувають автономного значення – вони не 
лише репрезентують партію, але й стають носіями її ідеології, цінностей та 
навіть стилю взаємодії з суспільством. Ю. Лісовська, зазначала, що 
символіка здатна впливати на когнітивний рівень виборця ще до 
ознайомлення з політичною програмою партії. Тобто перш ніж виборець 
дізнається про зміст, він уже підсвідомо оцінює форму. У цьому контексті 
символіка стає інструментом формування першого враження, яке важко  
змінити навіть за умов подальшого негативного досвіду[38].  
Символи створюють емоційну прив'язаність, яка часто визначає вибір 
на інтуїтивному рівні. Це особливо важливо для нових або маловідомих 
партій, які ще не встигли сформувати глибокий зв'язок із виборцем через 
політичні програми або конкретні дії. У таких випадках візуальна айдентика 
— логотипи, кольори, гасла — формує основу для первинної довіри. Ба 
більше, символіка здатна створити ілюзію стабільності та легітимності, 
навіть якщо за нею не стоїть реального політичного досвіду чи потужної 
структури. 
45 
 
Партійна символіка також є індикатором рівня політичної культури. 
У демократичних країнах з усталеною традицією багатопартійності 
символи часто апелюють до глибоко вкорінених цінностей: лібералізму, 
консерватизму, республіканізму, національної єдності. Натомість у 
перехідних демократіях — як-от в Україні — символіка часто стає 
замінником ідеології. Наявність яскравого логотипу або відомого лідера 
компенсує брак чіткої програми чи довготривалої репутації партії. Досвід 
виборчих кампаній в Україні показує, що в умовах низької довіри до 
інститутів символіка може виконувати компенсаторну функцію — замість 
раціонального вибору пропонується емоційно-образна альтернатива, яка 
базується на харизмі лідера, патріотичних кольорах або простих гаслах. 
Партійні символи мають емоційну силу. Саме тому вони 
використовуються у кризові моменти — під час революцій, протестів, війн. 
Помаранчеві стрічки, жовто-блакитні прапори — усе це стає способом 
вираження політичних емоцій. Наприклад, у 2004 році помаранчевий колір 
набув значення не просто партійного атрибуту, а став символом 
демократичного спротиву та віри у чесні вибори [39]. Так само й нині, 
партійна та протестна символіка в Україні часто перетинаються.  
Наприклад, у часи Революції Гідності державні й партійні символи 
перепліталися з новими візуальними формами — зображеннями Небесної 
Сотні, щитами, масками, стрічками. Це свідчить про те, що символіка 
перестає бути виключно партійною і стає частиною ширшого національного 
або суспільного наративу. Водночас, як вказує С. Головатий, політичні сили 
можуть свідомо використовувати символіку для створення фальшивого 
іміджу. Наприклад, використання патріотичних символів партіями, чия 
діяльність не має нічого спільного з національними інтересами, призводить 
до спотворення уявлення громадян про реальні політичні наміри партії. 
Крім того, деякі партії використовують подібну до конкурентів стилістику 
— схожі кольори або назви, щоб заплутати виборця на дільниці. Це 
46 
 
особливо поширено в Україні, де юридичні механізми боротьби з 
політичною "двійниковістю" залишаються слабкими. 
У сучасну епоху цифрової політики символіка мігрує до віртуального 
простору. Партії створюють мобільні додатки, чат-боти, активні Instagram-
кампанії. Їхня візуальна айдентика тепер має бути адаптованою до екранів 
смартфонів і динаміки соціальних мереж. Це вимагає нових форм — 
простих, впізнаваних, анімованих. Молоді партії, як-от «Демсокира», 
активно користуються цим трендом. Їхня візуальна айдентика не схожа на 
традиційну політичну графіку — вона натомість ближча до стилістики 
молодіжних культурних спільнот, що дозволяє краще взаємодіяти з 
аудиторією до 35 років. 
  Зазвичай більша частка виборців під час виборів орієнтуються в 
першу чергу на візуальні елементи — символіку, кольори, постери — а не 
на зміст політичних програм. Це свідчить про сильну візуальну залежність 
електорату, що актуалізує питання відповідального використання символіки 
політичними суб’єктами. У країнах із розвиненою політичною культурою 
символіка партій тісно пов’язана з їхньою історією, як наприклад, слон 
Республіканської партії або осел Демократичної партії в США. У Великій 
Британії символіка також демонструє тяглість політичних традицій та 
відповідність конкретній ідеології. В Україні ж інколи символіка виконує 
функцію маркетингового інструменту, що вказує на необхідність 
підвищення політичної освіти населення. 
Партійна символіка в Україні наразі виконує подвійну роль. З одного 
боку, вона є необхідним елементом демократичного процесу, який 
полегшує ідентифікацію політичних сил та комунікацію з виборцем. З 
іншого — за відсутності глибокої політичної культури та при високому рівні 
електорального цинізму, вона може перетворюватися на інструмент 
маніпуляції. Саме тому важливо не лише впізнавати символи, а й розуміти 
смисли, які за ними стоять. 
47 
 
Висновок до розділу 3 
У третьому розділі дослідження було проаналізовано сутність 
партійної символіки як важливого інструмента комунікації між 
політичними силами та суспільством. Ми розглянули функціональні 
аспекти партійної символіки, її сучасний вияв в українському контексті, 
порівняли з міжнародними зразками (зокрема США та Великої Британії), а 
також оцінили її вплив на громадську свідомість. Результати свідчать про 
те, що візуальна ідентичність партій в Україні є динамічною системою, яка 
перебуває на перетині ідеології, брендингу та цифрової трансформації. З 
одного боку, спостерігається впровадження сучасних, орієнтованих на 
молодь та соціальні мережі форматів. З іншого — зберігається традиція 
персоніфікації партій через лідерів і патріотичну символіку. 
Вплив символіки на виборця є значним і часто визначальним — як 
підтверджують соціологічні опитування. Тому партійна символіка повинна 
розглядатися не лише як елемент стилю, а як засіб ідентифікації, мобілізації 
та формування довіри. У сучасних умовах цей інструмент може бути як 
потужним механізмом демократичного впливу, так і знаряддям маніпуляції. 
Відтак, важливо не лише аналізувати символи, а й просувати політичну 
просвіту, що дасть змогу громадянам усвідомлено орієнтуватися у 
візуальному полі політики. 
Підсумовуючи, можна стверджувати, що партійна символіка є не 
лише відображенням політичного стилю, а й ефективним інструментом 
впливу на масову свідомість. У добу візуальної комунікації, коли швидкість 
сприйняття інформації переважає її глибину, символи стають 
дороговказами у складному політичному ландшафті. Вони здатні 
консолідувати, мобілізувати, переконувати або, навпаки, маніпулювати 
громадською думкою. Саме тому важливим завданням як для політичних 
сил, так і для суспільства загалом є відповідальне ставлення до політичної 
символіки — як до мови, якою говорить демократія. 
 
48 
 
ВИСНОВКИ 
У сучасному світі, позначеному інформаційними війнами, гібридними 
конфліктами, активізацією популістських рухів та посиленням кризових 
процесів у сфері міжнародних відносин, політичні символи відіграють 
надзвичайно важливу роль як інструмент національного самоствердження, 
засіб масової комунікації та механізм консолідації суспільства. Проведене 
дослідження дозволяє стверджувати, що політична символіка є не лише 
елементом візуального репрезентування влади чи ідеології, а складною 
системою знаків і смислів, що формують колективну ідентичність, 
зберігають історичну пам’ять та мобілізують громадян у періоди 
трансформацій. 
У першому розділі роботи було проаналізовано процес виникнення та 
еволюції політичної символіки в Україні та інших ключових державах 
Європи й Північної Америки. Було доведено, що символи (прапор, герб, 
гімн) виникають не стільки як естетичні атрибути, скільки як реакція 
суспільства на історичні виклики: революції, боротьбу за незалежність, 
потребу в національному самовизначенні. Особливу увагу приділено 
національній символіці України, яка формувалась у тісному зв’язку з 
козацькою добою, визвольними змаганнями, а також трагічними сторінками 
колоніального минулого. Було також розглянуто роль наднаціональних 
символів ООН, ЄС і НАТО у формуванні нових форм політичної 
ідентичності. 
Другий розділ присвячено аналізу динаміки політичної символіки в 
новітній історії України. Досліджено, як символи перетворюються на знаки 
спротиву, віри, надії та національного об’єднання під час масових протестів 
(Помаранчева революція, Революція Гідності) та повномасштабної 
російсько-української війни. Увагу зосереджено на трансформації смислів, 
які символи набувають в умовах загроз: наприклад, традиційні кольори 
прапора отримують нове емоційне навантаження, гімн виконує 
49 
 
мобілізаційну функцію, а цифрова символіка — хештеги, меми, слогани — 
стає інструментом міжнародної солідарності. 
У третьому розділі зосереджено увагу на партійній символіці. Було 
виявлено, що у демократичних країнах символи політичних сил апелюють 
до цінностей, ідеологій та історичних традицій. В Україні ж, з огляду на 
молодість партійної системи, символіка нерідко виконує компенсаторну 
функцію, заміщуючи програмну чіткість та ідеологічну зрілість. Особливо 
показовою є роль персоналізації символіки, цифрової айдентики та 
політичного маркетингу. Окремо проаналізовано вплив партійної символіки 
на свідомість виборців, що засвідчує її здатність формувати перше 
враження, впливати на когнітивні установки й викликати емоційні реакції. 
У результаті проведеного дослідження було досягнуто поставленої 
мети — проаналізовано роль політичних символів у формуванні 
національної ідентичності, мобілізації суспільства, трансляції політичних 
цінностей та легітимації державності. Символіка виявилася надзвичайно 
важливим елементом не лише політичної комунікації, а й історичної 
тяглості, культурного самовираження та громадянської єдності. В умовах 
війни та постійних викликів глобалізації символи залишаються одним із 
небагатьох стабільних орієнтирів для суспільства, віддзеркалюючи його 
стійкість, волю та прагнення до свободи.  
50 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
1. Шаян В. Українська символіка. — Видавництво «Українське 
відродження», 1990. — 60 с. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/21452/file.pdf  
2. Закон України «Про Державний прапор України» від 28.01.1992 № 
2067-XII. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2067-12#Text  
3.  Андрій Гречило. Утвердження українських національно-державних 
символів у 1917-1920рр. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
https://shron1.chtyvo.org.ua/Grechylo_Andrii/Utverdzhennia_ukrainskykh_natsi
onalno-derzhavnykh_symvoliv_u_19171920_rr.pdf?   
4.  Михайло Грушевський, на порозі нової України – 1918р. с 94-98 
5. Герб Української РСР // Вікіпедія. [Електронний ресурс]. — Режим 
доступу: https://surl.li/yvmhbn  
6. Постанова Верховної Ради України «Про Державний Герб України» 
від 19.02.1992 № 2137-XII. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2137-12#Text  
7. Трембіцький В. Український гімн та інші патріотичні пісні. — Нью-
Йорк–Рим, 1973. — 46 с. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/2144/file.pdf  
8. Шумка М.Л. Українська національна символіка. — С. 156. 
[Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://surl.li/qbsuhe  
9. Указ Президії Верховної Ради України «Про Державний гімн 
України» від 15.01.1992 № 2042-XII. [Електронний ресурс]. — Режим 
доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2042-12#Text  
10. Présidence de la République française. Liberté, Égalité, Fraternité. 
[Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
https://web.archive.org/web/20090316051230/http://www.elysee.fr/elysee/elyse
e.fr/francais_archives/les_symboles_de_la_republique/liberte_egalite_fraternite/
liberte_egalite_fraternite.21115.html  
51 
 
11. Прапор Франції // flagsdb.com. [Електронний ресурс]. — Режим 
доступу: https://ua.flagsdb.com/europe/fr  
12. Гімченко П. Прапор Франції. — [Електронний ресурс]. — Режим 
доступу: https://fisf.sspu.edu.ua/images/2020/prapor_franciyi_-
_himchenko_polina_3234e.pdf  
13. Le drapeau français a changé de couleur. Europe1. [Електронний 
ресурс]. — Режим доступу: https://www.europe1.fr/politique/info-e1-le-
drapeau-francais-a-change-de-couleur-4076943  
14. Історія Марсельєзи. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
http://catalog.library.tnpu.edu.ua/naukovi_zapusku/stud-
visnuk/stud_visn_19_44.pdf#page=99  
15. Sur le diplomate "Batave" J. Blauw // Revue Historique. 1983. — № 
254(1). — С. 628–630. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
https://www.persee.fr/doc/ahrf_0003-4436_1983_num_254_1_3324#ahrf_0003-
4436_1983_num_254_1_T1_0628_0000  
16. Велика Британія // Енциклопедія сучасної України. [Електронний 
ресурс]. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-32681  
17. Прапор Великої Британії // flagsdb.com. [Електронний ресурс]. — 
Режим доступу: https://ua.flagsdb.com/europe/gb  
18. Flag of the United Kingdom // Britannica. [Електронний ресурс]. — 
Режим доступу: https://www.britannica.com/topic/flag-of-the-United-Kingdom  
19. The British Royal Arms. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:  
https://www.thebritishmonarchy.co.uk/royal-coat-of-arms  
20. Coats of Arms // royal.uk. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:  
https://www.royal.uk/coats-arms  
21. New coat of arms artwork unveiled // gov.uk. [Електронний ресурс]. — 
Режим доступу: https://www.gov.uk/government/news/new-coat-of-arms-
artwork-unveiled  
22. God Save the King // Wikipedia. [Електронний ресурс]. — Режим 
доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/God_Save_the_King  
52 
 
23. The National Anthem // royal.uk. [Електронний ресурс]. — Режим 
доступу: https://www.royal.uk/encyclopedia/national-anthem  
24. Scholar Commons // University of South Carolina. [Електронний 
ресурс]. — Режим доступу: 
https://scholarcommons.sc.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1754&context=senio
r_theses  
25. Germany’s State Symbols // BMI. [Електронний ресурс]. — Режим 
доступу: https://www.bmi.bund.de/EN/topics/constitution/state-
symbols/germanys-state-symbols/germanys-state-symbols-node.html  
26. Symbols of the German Bundestag. [Електронний ресурс]. — Режим 
доступу: https://www.bundestag.de/en/parliament/symbols/symbols-
197916#:~:text=The%20symbols%20of%20the%20German,are%20also%20im
portant%20national%20symbols.  
27. Long May It Wave: The Evolution of the American Flag // National 
Postal Museum. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:  
https://postalmuseum.si.edu/exhibition/long-may-it-wave/the-evolution-of-the-
american-flag  
28. Explanation of the Great Seal. [Електронний ресурс]. — Режим 
доступу: https://www.greatseal.com/symbols/explanation.html  
29. The Star-Spangled Banner // Smithsonian. [Електронний ресурс]. — 
Режим доступу: https://amhistory.si.edu/starspangledbanner/the-lyrics.aspx  
30. Символіка Помаранчевої революції. [Електронний ресурс]. — 
Режим доступу: 
http://www.patent.net.ua/intellectus/symbolism_and_hehardry/h1/64/ua.html  
31. Центр Разумкова. Ідентичність громадян України: тенденції змін. 
(2024). [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/identychnist-
gromadian-ukrainy-tendentsii-zmin-cherven-2024r  
53 
 
32. BBC. Ghost of Kyiv. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
https://www.bbc.com/news/world-europe-61285833  
33. Йолка (споруда) // Wikipedia. [Електронний ресурс]. — Режим 
доступу:  
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%BB%D0%BA%D0%B
0_(%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%B0)  
34 Реєстрація політичних партій в Україні. [Електронний ресурс]. — 
Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0188697-01#Text  
35. Практична політологія: навч. посіб. / [упоряд. В. М. Запорожець]. 
— Запоріжжя: ЗНУ, 2012. — 282 с. — Режим доступу: 
https://files.znu.edu.ua/files/Bibliobooks/Inshi74/0055124.pdf  
36. Політична партія // Вікіпедія : вільна енциклопедія. — Режим 
доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Політична_партія 
37. Демократична Сокира: офіційний сайт [Електронний ресурс]. – 
Режим доступу: https://sokyra.party/uk/page/home 
38. Лісовська Ю. Партійна символіка як інструмент політичної 
комунікації. — ІПіЕНД НАН України. — 2018. [Електронний ресурс]. — 
Режим доступу: https://ipiend.gov.ua/wp-
content/uploads/2018/08/lisovska_partiinyi.pdf  
39. Головатий С. Партійна символіка: від ідеології до маркетингу. 
Українська правда. 2012. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
https://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/30/6965594/  
40. Вільховий Ю. Ідеологічні засади американської революції... 
[Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/2449/1/Vilkhoviy.pdf  
41. Democratic Party. Encyclopædia Britannica [Електронний ресурс]. – 
Режим доступу: https://www.britannica.com/topic/Democratic-Party  
42. Conservative Party (UK). Encyclopædia Britannica [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу: https://www.britannica.com/topic/Conservative-
Party-political-party-United-Kingdom  
54 
 
 43. Прапор ООН // Вікіпедія. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 
https://uk.wikipedia.org/wiki/Прапор_ООН  
44. Символіка Європейського Союзу // Вікіпедія. [Електронний 
ресурс]. — Режим доступу:  https://surl.li/tlmxms  
45. Символіка НАТО // Вікіпедія. [Електронний ресурс]. — Режим 
доступу: https://surl.li/oysvlf
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
