ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6952| Title: | Цінності свободи в Україні крізь призму викликів російсько-української війни |
| Authors: | Даценко, Вікторія Станіславівна Любенська, Дарія Анатоліївна |
| Keywords: | цінності;свобода;цінності свободи;російсько-українська війна;свобода людини;права людини;демократичні цінності;політичні процеси |
| Issue Date: | 2025 |
| Abstract: | Кваліфікаційна робота «Цінності свободи в Україні крізь призму викликів російсько-української війни» присвячена аналізу цінностей свободи в Україні крізь призму викликів російсько-української війни. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: проаналізовано поняття свободи у філософській антропології та розглянуто свободу людини як цінність; дано визначення свободи в контексті прав людини та демократичних цінностей; охарактеризовано російсько-українську війну як виклик для цінностей свободи в Україні; вказано на роль Збройних сил України, добровольців, волонтерського руху в захисті цінностей свободи; проаналізовано особливості свободи слова в умовах російсько-української війни; розкрито роль міжнародної підтримки України у захисті цінностей свободи. Робота складається із 3 розділів, 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6952 |
| Appears in Collections: | 033 Філософія (Політична філософія) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Любенська.pdf Restricted Access | 901.49 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
1 ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет гуманітарних технологій Кафедра філософських і політичних наук Допущено до захисту завідувач кафедри філософських і політичних наук д. філос. н., професор А.І. Бойко «___» __________ 2025 р. Кваліфікаційна робота Цінності свободи в Україні крізь призму викликів російсько-української війни ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський) галузь знань 03 «Гуманітарні науки» спеціальність: 033 Філософія Дарія ЛЮБЕНСЬКА 4 курс, ПФ–219 __________ Вікторія ДАЦЕНКО кандидат філософських наук, доцент ___________ Черкаси 2025 2 ЗМІСТ ВСТУП………………………………………………………...……………3 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ СВОБОДИ ЯК ЦІННОСТІ..6 1.1. Поняття свободи у філософській антропології……………...………6 1.2. Свобода людини як цінність………………………………………….9 1.3. Визначення свободи в контексті прав людини та демократичних цінностей……………………………………………………………………..…..23 Висновки до розділу І………………………………………………...…29 РОЗДІЛ ІІ. РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА ЯК ВИКЛИК ДЛЯ ЦІННОСТЕЙ СВОБОДИ В УКРАЇНІ……………………………….…………31 2.1. Вплив війни на суспільні та політичні процеси в Україні…...……31 2.2. Цінності свободи в контексті української національної ідеї та війни……………………………………………………………………………....43 Висновки до розділу ІІ……………………………………………..……51 РОЗДІЛ ІІІ. ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ БОРОТЬБИ ЗА СВОБОДУ……………………………...53 3.1. Роль Збройних сил України та добровольців у захисті свободи….53 3.2. Роль волонтерського руху в захисті цінностей свободи………….56 3.3. Свобода слова в умовах російсько-української війни…………….60 3.4. Міжнародна підтримка України та її роль у захисті цінностей свободи………………………………………………………………….………..65 Висновки до розділу ІІІ…………………………………………………73 ВИСНОВКИ……………………………………………………...………75 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….…..79 3 ВСТУП Актуальність дослідження цінностей свободи в Україні, зокрема в контексті російсько-української війни, є надзвичайно високою, оскільки війна стала не лише військовим конфліктом, а й випробуванням основних демократичних принципів та прав людини. Російська агресія проти України, що розпочалася у 2014 році та посилилася з повномасштабним вторгненням у 2022 році, поставила перед українським суспільством численні виклики, які безпосередньо пов’язані з основними цінностями, такими як свобода, незалежність і суверенітет. В умовах військового конфлікту, коли Україна змушена боротися за свою територіальну цілісність, суверенітет та свободу, виникає необхідність збереження та розвитку національної ідентичності, яка на основі демократичних принципів повинна включати права людини, свободу слова та право на самовизначення. Війна ставить під сумнів ці принципи, адже агресор намагається порушити ці права та відновити авторитарний режим на території України. В умовах війни цінність свободи стає основною мотивацією для боротьби національного духу. Важливими є питання, як саме свобода, національна гідність і право на самовизначення сприяють формуванню громадянської активності, патріотизму та готовності до захисту батьківщини. Аналіз того, як українці реагують на загрозу своїй свободі та незалежності, дозволяє краще зрозуміти, як національні цінності визначають характер сучасної війни. Під час війни Україна змушена обмежувати деякі громадянські права, що має відношення до безпеки держави, зокрема свободи слова, права на мирні зібрання та інших прав. Це ставить під питання баланс між свободою та безпекою, що є важливою темою для суспільної та політичної дискусії в умовах війни. Вивчення цих питань є важливим для збереження 4 демократичних основ держави та захисту прав людини в умовах військової агресії. Війна з Росією також стала випробуванням для міжнародної спільноти щодо підтримки основних демократичних цінностей, таких як суверенітет, територіальна цілісність, права людини і свобода слова. Підтримка України з боку міжнародних партнерів не лише забезпечує військову допомогу, але й зміцнює ідею свободи в глобальному контексті. Зрозуміти, як міжнародна підтримка може впливати на розвиток цих цінностей у Україні, є важливим для подальшого просування демократії в умовах війни. Волонтерський рух, який активно розвивається в Україні, став важливою частиною захисту свободи та незалежності. Волонтери не лише допомагають матеріально та організаційно армії, а й активно підтримують цивільне населення, що в умовах війни є важливим аспектом збереження громадянських свобод. Розуміння ролі волонтерства в захисті національних інтересів та свобод є важливим для подальшого розвитку громадянського суспільства. Таким чином, дослідження цінностей свободи в Україні крізь призму викликів російсько-української війни є не тільки теоретично значущим, але й практично важливим для формування стратегії захисту прав людини, стабільності та демократичних процесів у післявоєнний період. Це дозволяє краще зрозуміти, як можна адаптувати правові та соціальні механізми, щоб забезпечити збереження та розвиток свободи в умовах кризових ситуацій, зокрема в умовах збройних конфліктів. Мета дослідження – розглянути цінності свободи в Україні крізь призму викликів російсько-української війни. Для досягнення поставленої мети сформульовано такі завдання дослідження: - проаналізувати поняття свободи у філософській антропології та розглянути свободу людини як цінність; 5 - дати визначення свободи в контексті прав людини та демократичних цінностей; - охарактеризувати російсько-українську війну як виклик для цінностей свободи в Україні; - вказати на роль Збройних сил України, добровольців,волонтерського руху в захисті цінностей свободи; - проаналізувати особливості свободи слова в умовах російсько- української війни; - розкрити роль міжнародної підтримки України у захисті цінностей свободи. Об’єкт дослідження: свобода. Предмет дослідження: цінності свободи в сучасній Україні. Методи дослідження: аналіз, синтез, класифікація, узагальнення. Наукова новизна дипломної роботи – дане дослідження є однією з перших праць, в якій робиться спроба розглянути цінності свободи в Україні крізь призму викликів російсько-української війни. Практична значимість: матеріали даної дипломної роботи можуть бути використані студентами, філософами, соціологами, істориками. Структура роботи: робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 83 сторінки. Робота містить 51 літературне джерело. 6 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ СВОБОДИ ЯК ЦІННОСТІ 1.1. Поняття свободи у філософській антропології Ще давні філософи-досократики, замислюючись про засади природи та природної необхідності як долі, визначили пошуки якоїсь протилежності, яку назвали виклик долі, інтуїтивно розуміючи, що це і є прояв можливості протиставити природній та соціальній необхідності [3] те, що пізніше стало називатися «свобода». Наступним етапом в осмисленні необхідності та свободи був Платон, він засвоїв ідеї природної необхідності, як закономірності з творів Геракліта та Демокріта. Але вже у діалозі «Тимей» розробляється поняття творця як Бога, який філософом називається як «безпопередній початок», Єдине, Благо і Сонце, котрий створив космос і людину вільно. Космос утворюється завдяки творчій діяльності позаприродного розуму – деміурга, – йому протистоїть хаотична потреба, що складається з незліченної взаємодії матеріальних причин [20, с. 82]. У соціальному житті Платон також передбачає лише необхідність; його «Держава», а тим більше «Закони» про це красномовно кажуть. Умови його ідеальної держави функціонують лише рамках жорсткої зумовленості, їм наказана відповідна поведінка; життя кожного керується безпосередньо державою (загальне), у якому необхідність панує над людиною (одиничне) і пригнічує її. У «Законах» Платон взагалі приходить до думки що людина є як абсолютно керована істота, подібна до ляльки, яку смикає за мотузку невидимий, але могутній ляльковод [22, с. 77]. Християнська філософія та богослов’я відкрили нові грані цієї проблеми: необхідності стали з усією визначеністю протиставляти свободі. Якщо Старий Завіт у всіх своїх розділах ще насичений ідеєю приречення, то в Новому Завіті, поряд з цією ідеєю, що підкреслюється апостолом Павлом, з’являється новаторська для своєї епохи (I ст. н. е.). ) ідея свободи волі. 7 Перші апологети християнства присвятили свої роботи практичній етиці. Тертуліан, наприклад, визначав природу людини як свободу обирати між добром та злом; така свобода призводить до первородного гріха, але це дає можливість внести у суспільство право, яке має сенс лише там, де є свобода. У західній патристиці Августин Блаженний будує теодицею за принципом свободи волі людини, тобто виправдовує Бога за все зло, що існує у світі, на підставі того, що людина, наділена вільною волею, може вибрати або добро чи зло, і Бог не може їй заборонити робити зло. У східній патристиці Іоанн Золотоуст заміняє поняття «передвизначення» поняттям «передбачення», а Іоанн Дамаскін вимовляє: «Бог все передбачає, але не все визначає», – даючи цим зрозуміти, що крім передвизначення існує і свобода волі людини. Навантаженість поняття «свобода волі» теологічними проблемами благодаті та порятунку, уготованих людині Богом, тим не менш, не применшує філософської значущості цієї проблеми у схоластиці. Так Хома Аквінський вважав, що Бог, несе світові благо, тому людина, створивши зло, з необхідністю повинна нести відповідальність за свої дії. У людині, на думку св. Фоми, розум переважає над волею, він благородніший за волю. Людина бажає здобути блаженство, а воно полягає не в акті волі, а в торжестві розуму, спрямованого до вищого Блага. Щоразу, вибираючи між добром і злом, людина може помилитися, але в цьому і проявляється її свобода, дарована їй Богом. Практичний розум, керуючись етичними проблемами, досвідом розпізнає добро і зло. Все, що відповідає розуму, – добро, що суперечить йому – зло. Дунс Скотт поставив крапку у проблематиці визначення свободи; найвільніша істота – це Бог. Він нескінченний і цим обумовлена повна свобода його волі. Що стосується людини, то Дунс Худоба чітко розрізняє її розум і волю. Так як воля вільна, то розум і знання лише умова та можливість вибору, але не його причина, тому вибір може бути випадковим. «Тонкий 8 лікар», як його називали сучасники, протистояв переконанню Хоми Аквінського, що воля завжди визначається розумом. Навпаки, стверджує Дунс Скот, нічим не обмежена воля людини вільна, і свобода становить її духовну сутність [32, с. 14]. В епоху Відродження проблема свободи стає центром філософсько- теологічних суперечок. Якщо античні філософи пов’язували проблему свободи з виявленням ролі розуму, то Еразм Роттердамський підкреслював значення волі, розуміючи, що без свободи волі не може бути повноцінної діяльної людини, яка вища за всі інші істоти і поставлена Богом панувати над ними в природному світі. Під свободою волі великий гуманіст свого часу розуміє «силу людського бажання наблизитися до того, що веде до вічного спасіння або ж відвернутися від нього». У наступному столітті проблему свободи вирішує Б. Спіноза. Вже у першому своєму трактаті Спіноза писав, що у природі немає творіння, лише породження, оскільки творіння вимагає волі, а її таки не існує. Отже, він перекреслює як поняття «свобода волі», а й саму волю як таку, підміняючи її інтелектом. Воля протиставляється примусу, а воно невіддільне від поняття «необхідність». Людина, що піднімається до самих висот, бачить природну необхідність і сприймає себе її невід’ємною частиною або модусом єдиної субстанції. Оскільки воля підпорядковується розуму, питання про свободу зводиться до пізнавальних цілей. До розуму прирівнюється не лише воля, а й свобода. Якщо в природному світі присутня лише необхідність (жорстко детерміновані ланцюга причин і наслідків) і немає свободи, то для людини пізнати цю необхідність і знадходитися в її рамках буде єдиним можливим проявом свободи. З цим можна погодитися, коли йдеться про природу, тим більше з висоти сучасного до неї ставлення, дотримуючись екології та розуміючи, що втручання в природу має бути мінімальним. Але в людському суспільстві свобода здійснюється через вибір, а зробити вибір – значить 9 мобілізувати свою волю, відповідно до цього знання тут явно замало [39, с. 88]. Більш радикально висловлюється в цьому плані Т. Гоббс, вважаючи, що людина може набути свого природного права на волю лише у межах держави. Якщо природа людини вимагає свободу вибору, це дає можливість запровадити у державі право, що забезпечує свободу. Гоббс не протиставляє свободі необхідність, вважаючи, що вони доповнюють один одного: право як свобода існує нарівні із законом, та їх сумісність можлива лише тоді, коли взаємодія людей відбуваються добровільно. Ділячи буття на «світ природи» та «світ свободи», І. Кант справедливо стверджує, що без людини немає свободи: природа без людини – це комбінація причин і наслідків, що ними детермінуються. Отже, свобода – не феномен, а ноумен. Він існує як нерозділена основа буття, якою керується відповідальність: я можу відповідати лише за те, в чому проявилася моя свобода, вона виступає і як умова, і як імператив моральної поведінки людини [42, с. 58]. Отже, вектор свободи спрямований усередину людини: її особистість є вмістилищем свободи. Свобода – видобувне джерело буття людини, укорінене у його ноуменальній природі, в якій немає зла, а це дає можливість людині вийти в інший вимір, трансцендувати. 1.2. Свобода людини як цінність Ідея свободи погано прижилася в новітній історії. Вважаючи за краще, особливо останнім часом, говорити про соборність і справедливість, про порядок і відповідальність, ми припускаємося серйозної помилки: забуваємо про цінність людської свободи. Відоме історичне правило Тацита (58-117 рр.) – описувати події «без гніву і упередженості». Сучасна наука, як і раніше, наполягає на ньому: вимагає об’єктивності, тобто безпристрасності, емоційної та ціннісної 10 нейтральності при розгляді явищ. На наш погляд, це нездійсненний імператив, оскільки жива людина завжди має певні почуття та ціннісні уподобання. Якщо ж її змусити відмовлятися від своїх екзистенціальних настроїв, то такий суб’єкт на ім’я «вчений» виявляється калікою, тобто істотою зі штучно витравленими почуттями. Риторичне запитання: чи можна довіряти знанню одновимірних індивідів? Нова соціальна теорія має принаймні замислитися над питанням про природу цінностей та їхню роль у гуманітарному знанні. Поняття цінність вказує на людське, соціальне і культурне значення певних явищ дійсності [5, с. 205]. У цьому сенсі цінність свободи людини очевидна. Зробимо ще одне попереднє зауваження. Візьмемо, приміром, постулат: мірою соціального прогресу є ступінь свободи особистості. Цю ідею можна подати по-різному, але найадекватніше тільки в тому разі, якщо про неї говоритиме людина, яка мріє про свободу. Свободу потрібно любити. Свободу слід бажати. Перед свободою треба тремтіти. Свободою пристало по праву насолоджуватися. Одного разу Шелер нагадав характеристику Новаліса про «богоп’яного Спінозу». За аналогією скажемо: «свободоп’яна людина», тобто свободою сп’яніла людина, або людина, п’яна від свободи. Вона настільки любить свободу, що п’яніє від неї, п’яніє, як від гірського або свіжого весняного повітря. Інакше кажучи, велика ідея свободи для своєї теоретичної та практичної реалізації потребує особливого стану духу. Чисте ratio тут недоречне, та й просто неможливе. Свобода є сутність людини. Свобода є атрибутивною характеристикою людини. Це означає, що без свободи людина перестає бути людиною. В античності рабів називали знаряддями, що розмовляють, їм відмовляли в праві бути людьми. Отже, свобода є природною умовою людського буття. Тому людина не може добровільно тікати від своєї свободи, вона тікає від 11 «нестерпної легкості буття» (наприклад, від самотності або індивідуального безсилля). Цікаво, що різні трактування свободи сходяться зазвичай в одному: свобода є невід’ємною властивістю людини. Так, за людина, як і Бог, має принцип нічим і ніким не детермінованої свободи. На його думку, хибним є старе розуміння волі як одного з елементів душевного життя, через який людина здійснює вибір між добром і злом і стає відповідальною за зло. Така свобода волі поневолювала і пригнічувала людину; справжнє звільнення людини відбувалося від благодаті, а не від свободи волі; людина вільна, коли їй не треба вибирати. У цьому в Лютера була своя правда, хоча й помилково виражена. Як відомо, Мартін Лютер стверджував природну гріховність людини, її цілковиту нездатність з власної волі вибрати добро. Богобоязлива людина не має «вільної волі»: вона раб і слуга волі Господа або волі сатани. Людина не може врятуватися власними чеснотами, вона не повинна навіть міркувати, чи угодні Господу її труди, але вона може бути впевненою у своєму спасінні, якщо в неї є віра.Віру дає людині Бог, і, якщо людина зазнала одного разу безсумнівне суб’єктивне переживання віри, вона може бути впевненою у своєму спасінні. Інакше кажучи, молись і працюй! Людина вільна не для вибору, але від свого вибору і для Божої благодаті. Міркування про залежність людської волі від Абсолюту можуть бути вельми цікавими. Однак хотілося б навести ще один аргумент на користь свободи волі людини. Людина є homo creans. Це, зокрема, означає, що самосвідомість людини також креативна. Саме ця креативність людського духу зумовлює вільну волю людини. Як правило, явища самосвідомості не існують автономно і не виникають, так би мовити, зсередини. Наше саморозуміння формується іншими (батьками, вчителями, лікарями, друзями, всіма тими, хто нас визначає в якихось термінах). У такому разі ми розуміємо себе через призму чужих категорій. І більше, ці зовнішні дефініції нас творять, точніше, беруть участь у нашому формуванні. Отже, ми можемо 12 бути зліплені за мірками чужих понять і жити, виліплені чужими руками, чужою головою і душею. Звідси випливає, що власні зусилля в царині самопізнання, власна самосвідомість є найважливішим чинником самостворення. Тобто наше власне уявлення про себе допомагає нам формувати самих себе. Але це буде наше самовизначення, і тому ми будемо більш автономні та незалежні. Таким чином, антична вимога «Пізнай самого себе» має креативний характер, виявляється одним зі способів здобуття свободи в сучасному світі. Людська воля також креативна. Це, зокрема, означає, що, обираючи добро, ми зміцнюємо свою вільну волю. Щоразу, обираючи життя (а не смерть), ми вкорінюємо себе в житті й тим самим зміцнюємо саме життя. Іншими словами, живучи своїм індивідуальним життям, ми зміцнюємо життя своєї сім’ї, свого суспільства, своєї нації, всього людства. Виявляється, у своєму існуванні ми не самотні, і життя окремого індивіда, кожного з нас має соціальне, історичне і космічне виправдання. Нескінченне буття потребує нашого персонального життя [50, с. 242]. Свобода і відповідальність. Свобода зумовлює, формує, виховує відповідальність, а не навпаки. Ареал і ступінь свободи детермінують ареал і ступінь відповідальності, але не навпаки. За Сартром, якщо людина володіє безмежною свободою, то вона максимально відповідальна за те, що вона є, точніше, чим вона стає. Ба більше, вона відповідає за всіх людей, оскільки, вибираючи себе, суб’єкт вибирає людину взагалі. Екзистенціаліст заявляє, що його теорія «віддає кожній людині у володіння її буття і покладає на неї повну відповідальність за існування». І більше, людина «відповідає за всіх людей». Згідно з Сартром «обираючи себе, я створюю загальне» [43, с. 155]. Оскільки, обираючи себе, ми обираємо людину загалом, то наша відповідальність поширюється на все людство. Філософ по-своєму абсолютно правий: його тотальна свобода передбачає тотальну відповідальність. Деякі теоретики, продовжуючи таку 13 логіку, доходять до останньої межі: кожен відповідальний не тільки за все людство, а й за відповідальність кожного. Цей висновок, можливо, вражає або, точніше, жахає. Однак до людської реальності він має мало стосунку, оскільки насправді індивіди мають лише різний ступінь свободи. Їхня міра свободи визначає міру їхньої відповідальності. І найбільше відповідальності в тих, хто має максимальну свободу думки та дій. Ми ж охоче наділяємо непосильним тягарем відповідальності кожного, і від цього нам чомусь стає легше. Мабуть, навісивши ярмо відповідальності на всіх індивідів, нам зручніше «виховувати» їх, поневірятися в їхній душі, безперестанку докоряючи за неправильний спосіб життя і думок. При цьому ми непомітно перекладаємо на всіх свою власну відповідальність, і нам, зрозуміло, стає легше. Таким чином екзистенціалістський гуманізм починає підживлювати звичайну тиранію. Ми виходимо з того самого правила: міра свободи є міра відповідальності. І якщо інтелектуали погоджуються з тим, що вони більше за інших вільні у своїх думках і промовах, то їм слід визнати, що насамперед вони відповідальні за стан світу. Але хто ж прийме цю ясну логіку? Ми воліємо все людство змусити ділити з нами глобальну відповідальність. А про можновладців і говорити не доводиться: у них завжди винні всі, крім них самих. Що стосується твердження Сартра «екзистенціалізм – це гуманізм», то це не більше ніж декларація доброї волі, пропозиція з «протоколу про наміри». Екзистенціалізм ображає особистість уже тим, що звалює на неї безмірну відповідальність, попередньо повідомивши про абсолютну її свободу. Однак прокламація абсолютної свободи індивіда за наявності в нього фактично відносної свободи є хибною посилкою, що створює ілюзію отримання суб’єктом будь-якого бажаного результату. Тому вимога універсальної відповідальності для реальної людини є надмірною, неадекватною, тим самим вона принижує гідність людини [51]. 14 Цікаво, що досі на людину воліють звалювати надлюдську відповідальність. Про її свободу, як правило, мовчать, але волають про її відповідальність. Ідеологія тотальної відповідальності найбільш популярна, і їй подобається третирувати нас жахом відповідальності. Оптимальна ж орієнтація інша: надайте людині дієву свободу, і вона сама візьме на себе належну відповідальність. Міра свободи зумовлює міру відповідальності. Свобода є необхідною умовою відповідальності. В іншому випадку людина діє з примусу – зовнішнього чи внутрішнього. І вона не може відповідати за цю вимушену дію. Індивіда можна заохочувати, якщо він зі своєї волі обирає добро, або карати за його свідомий вибір зла. Якщо ж визнати, що індивід виконує чийсь наказ або чинить проступок через хворобу, у стані афекту або неосудності, то в такому разі індивід виявляється лише маріонеткою якоїсь сили і не може нести відповідальність за дію цієї непідвладної йому сили. Сартр вважав, що його теорія – єдина концепція, яка надає людині гідність і не робить із неї об’єкта. Однак у реальному житті людина є і суб’єктом, і об’єктом. Звісно, погано, коли індивід повністю перетворюється на об’єкт, на маріонетку. Але настільки ж погано, коли він стає єдиним суб’єктом. Для такої екстраособистості весь світ постає у вигляді суцільної пустелі, де можна діяти з безмежною свободою. Неважко бачити, що добра ідеологія породжує тиранів [49]. Власність і свобода. Ідеологія капіталістичного суспільства починається з прокламації: власність є свобода. Власність приватної особи є приватною власністю. Як писав Ф. А. Гаєк, «...приватна власність є головною гарантією свободи, причому не тільки для тих, хто володіє цією власністю, а й для тих, хто нею не володіє. Лише тому, що контроль над засобами виробництва розподілений між багатьма не пов’язаними між собою власниками, ніхто не має над ними безроздільної влади, і ми як індивіди можемо ухвалювати рішення і діяти самостійно. Але якщо зосередити всі засоби виробництва в одних руках, чи то диктатор, чи то номінальні 15 «представники всього суспільства», ми одразу потрапимо під ярмо абсолютної залежності» [48]. Фрідріх фон Гаєк по-своєму має рацію. Однак тут є й інший бік. Візьмемо вихідну передумову: приватна власність є основою свободи особистості. Звідси з необхідністю випливає, що велика приватна власність забезпечує більший ступінь свободи її власнику, а мала приватна власність дає лише малу дещицю свободи. Відсутність же приватної власності завжди означає відсутність свободи особистості. Отже, стійка інтенція володіти приватною власністю означає людське прагнення здобути свободу. У зв’язку з цим згадаємо такий факт. У Стародавньому Римі все населення (як патриції, так і плебеї) було поділено на п’ять розрядів (класів); в основу поділу було покладено критерій майнової спроможності. До першого розряду належали громадяни, які володіли майном у 100 тис. ассів (один асс, або сестерцій, був мідною монетою вагою 327,5 грама) або земельною ділянкою площею понад 20 югерів (один югер дорівнював одній чверті гектара). Майно громадян другого розряду було оцінено в 75 тис. асів (15-20 югерів землі), третього – в 50 тис. асів (10-15 югерів землі), четвертого – 25 тис. асів (5-10 югерів землі), п’ятого - 11 тис. асів (менше ніж 5 югерів землі) [40, с. 144]. Сьогодні мало що змінилося. Тільки замість сестерція особливою пошаною користується американський долар. Однак продовжимо наше міркування. Якщо ж мати на увазі, що «заробітна плата ідентична приватній власності» [39, с. 97], то виходить, що розмір моєї зарплати визначає розмір моєї персональної свободи. Отже, ті бізнесмени та керівники, які не виплачують своїм працівникам зарплату, позбавляють їх свободи, тобто перетворюють людей на рабів і виступають проти основного принципу капіталістичного розвитку: власність є свобода. Призначення ж мізерної зарплати є звичайнісіньким знущанням над гідністю особистості і рівносильне також позбавленню свободи. Одним словом, такі підприємці суть ретрогради, що заважають буржуазній еволюції суспільства. 16 З ліберальної точки зору перша умова досягнення свободи в сучасній Україні – це значне і постійне збільшення розміру заробітної плати. Деякі пропагандисти поспішно заявляють, що ми не витримали випробування свободою і тому нам потрібна нова диктатура. На наш погляд, соціальна ситуація прямо протилежна: ми ще не знали свободи, що відповідає людській гідності. Таким чином, питання підвищення заробітної плати є питанням не тільки економічним, а й глибоко соціально-політичним і, так би мовити, антропологічним, оскільки в кінцевому рахунку пов’язане зі свободою людини. Інакше кажучи, згідно з ліберальною концепцією, гідність особистості вимірюється гідним рахунком у банку. Якщо свобода є атрибут особистості, то без свободи (отже, як стверджує лібералізм, без приватної власності) немає й особистості. З цього погляду суспільство, де основна маса населення отримує жебрацьку зарплату, являє собою не що інше, як суспільство сучасних рабів. Ось чому лібералізм з його акцентуацією на свободі є вельми корисною річчю [28]. Водночас слід зазначити й теоретичну обмеженість лібералізму. Наприклад, у релігійній філософії зустрічається більш тонке розуміння людини.Вчення про людину є насамперед вчення про особистість. Особистість же не народжується, вона твориться Богом. «Особистість є цілісність і єдність, що володіє безумовною і вічною цінністю» [23, с. 62]. У зв’язку з цим підкреслимо: ідея особистості скасовує ідею раба. Іншими словами, якщо ми наважимося в кожній людині бачити особистість, то ми не наважимося її тримати за раба. Зрозуміло, ідея особистості може мати і світське обґрунтування. Ми гостро потребуємо метафізики поваги до людини. Крім того, ми часто-густо практикуємо рабство через примітивні виробничі відносини. Олвін Тоффлер свого часу писав: «...Праця була брутальною і жалюгідною в галузях Другої хвилі, навіть коли вони були високоприбуткові. Насправді грубість праці була обов’язковою складовою 17 прибутків. Чим більше ви вичавлювали поту з людей, тим більше грошей ви робили». За оцінкою американського соціолога, якщо в старому масовому промисловому виробництві головним були м’язи, то в розвинених високотехнологічних галузях головними є інформація і творчість, і це змінює все. «Грубість у процесі роботи вже більше не є прибутковою – вона непродуктивна». Компанії Третьої хвилі не збільшують свої прибутки за допомогою вичавлювання поту зі своїх робітників. Вони досягають своєї мети не тим, що роблять працю важчою, а тим, що працюють більш уміло [11]. Усі відомі приклади процвітання свідчать насамперед про успішну технологічну революцію. Майбутнє України нерозривно пов’язане з науково- технічним прогресом. Якщо ми й справді підемо цим шляхом, то справді потрапимо в нову економічну епоху з новими соціальними структурами і новою якістю життя. Свобода як чинник безпеки. Міжнародна боротьба з тероризмом порушує безліч питань, зокрема питання про межі свободи особистості. У зв’язку з цим дедалі частіше з’являються настрої, орієнтовані на її обмеження. Так, 7 вересня 2005 р. Ч. Кларк, міністр закордонних справ Великої Британії, виступив перед депутатами Європарламенту в Страсбурзі. Він запропонував ЄС обмежити права людини, що вимагатиме внесення виправлень до Європейської конвенції про права людини. Сьогодні уряди різних країн переконують своїх громадян, що посилення безпеки неминуче пов’язане з обмеженням прав і свобод і що без такого обмеження зробити життя безпечнішим неможливо. Однак, за твердженням О. О. Аузана, Президента Інституту національного проєкту «Суспільний договір», хибно, що «за безпеку можна платити тільки правами. Це один із варіантів рішення, але він малоефективний і несе в собі значний ризик». За його словами, наприклад, «вимінюючи безпеку на обмеження 18 прав, ви точно отримаєте посилення небезпеки свавілля правоохоронних органів» [4, с. 58]. Хотілося б підтримати цю позицію. На наш погляд, збільшуючи безпеку громадян, не можна зменшувати їхню свободу, оскільки таке обмеження виявляється чинником соціальної напруженості, а відтак небезпеки. Якщо досі неодмінним критерієм соціального прогресу визнавалося підвищення ступеня свободи, то навмисне зменшення ареалу людської свободи започатковує зворотний процес – соціальної інволюції. Свобода і безпека не можуть протиставлятися одна одній. Забезпечення надійної безпеки не повинно здійснюватися за рахунок прав і свобод особистості. Свобода є природною умовою людського буття. Свобода утворює цінність особистості, якій у такому разі нема чого ставати агресивною і схильною до терору. Інакше кажучи, свобода є чинником і гарантом безпеки. Культивуючи свободу в суспільстві, ми забезпечуємо безпеку і сталий розвиток цього суспільства [11]. Свобода як принцип метафізики поваги до людини. За зауваженням Мілана Кундери, «якщо приватна розмова всенародно транслюється по радіо, то чи може це означати щось інше, крім того, що світ перетворився на концтабір?». І далі письменник продовжує свою розповідь: «Тереза користувалася цим словом ледь не з дитинства, коли хотіла висловити, яким уявляється їй життя в її родині. Концентраційний табір – це світ, де люди живуть пліч-о- пліч постійно, вдень і вночі. Жорстокість і насильство лише другорядна (і зовсім не обов’язкова) його риса. Концентраційний табір – це повне знищення особистого життя. Прохазка, який не міг поговорити зі своїм приятелем за чаркою вина в безпеці усамітнення, жив (навіть не усвідомлюючи цього – і в цьому була його фатальна помилка!) у концтаборі. Тереза жила в концтаборі, коли перебувала у матері. Відтоді вона знає, що концентраційний табір – не щось виняткове, таке, що викликає здивування, 19 навпаки – це щось дане, основне, це світ, у який ми народжуємося і звідки можемо вирватися лише за найбільших зусиль» [11]. А ось опис одного сновидіння. «Вона марширувала навколо басейну гола разом із безліччю інших голих жінок. Томаш стояв у кошику, підвішеному під склепінням купальні, кричав на них і змушував співати і робити присідання. Якщо якась жінка присідала невміло, він убивав її, стріляючи з пістолета. ...Сон був жахливий із самого початку. Марширувати в строю голою – для Терези основний образ жаху. Коли вона жила вдома, мати забороняла їй замикатися у ванній. Цим вона ніби хотіла сказати їй: твоє тіло таке саме, як і решта тіл; ти не маєш жодного права на сором; ти не маєш жодного приводу ховати те, що існує в мільярдах одиничних екземплярів. У материнському світі всі тіла були однакові, і вони марширували одне за одним у строю. Нагота для Терези з дитинства була знаменням непорушної однаковості концентраційного табору; знаменням приниження» [11]. Мілан Кундера так оцінював свій роман «Нестерпна легкість буття» (1984): «Роман – не авторська сповідь, а дослідження того, чим є людське життя в тій пастці, на яку перетворився світ». І ця пастка дуже сильно нагадує концентраційний табір [20, с. 420]. Ми не схильні вважати це порівняння літературним перебільшенням. Серед сценаріїв сучасного суспільного розвитку цілком імовірним виявляється глухий кут глобального тоталітаризму. Наприклад, ви впевнені в тому, що здобули новий ступінь свободи, коли з вас знімають відбитки пальців для отримання візи або закордонного паспорта? Метафізика тиранії. В одній зі своїх робіт З. Фрейд зазначав, що мислення примітивної людини характеризується вірою у всемогутність думок, непохитною впевненістю в можливості панувати над світом, нерозумінням легко встановлюваних фактів, що показують справжнє становище людини непохитною упевненістю є можливість володарювати над світом і нерозумінням легко встановлюваних фактів, що показують людині її 20 теперішнє становище у світі. Зокрема, психоаналітик зазначав, що «відомого роду соліпсизм або беркліанізм... що діє у дикуна, не дозволяє йому визнати реальність смерті» [28]. Наведена апеляція до Фрейда дає змогу побачити: інтелектуальний нарцисизм, всемогутність думок у філософії є нічим іншим, як суб’єктивним ідеалізмом Дж. Берклі (1685-1753). Основні постулати його безсмертної метафізики добре відомі. У «Трактаті про принципи людського знання» Дж. Берклі доводив, що об’єкти людського пізнання являють собою різноманітні ідеї. Усіма своїми аргументами Берклі прагнув показати неможливість існування такої речі, як зовнішній предмет. Дійсними речами називаються ідеї, закарбовані у відчуттях творцем природи. Термін «річ» фактично замінено терміном «ідея», зокрема, тому, що перший «має на увазі щось, що існує поза духом», а це не допускається його світоглядом. В «Трьох розмовах між Гіласом і Філонусом» філософ пояснював своєму уявному співрозмовникові: «Я не за перетворення речей на ідеї, а скоріше – ідей на речі; ті безпосередні об’єкти сприйняття, які, як на тебе, є тільки відображеннями речей, я вважаю самими реальними речами» [32, с. 88]. Інакше кажучи, «реальність речей» у дійсності означає «реальність ідей». Таким чином, філософія Берклі знає тільки одну субстанцію – дух, і тільки одну реальність – ідеальну, духовну. Ця реальність розподілена між Богом і створеними ним духами. Весь так званий об’єктивний світ (Космос, природа, суспільство) існує тільки в рамках, всередині цих духів; його автономне існування виключається. Хоча Дж. Берклі любив апелювати до звичайних людей, які нібито набагато легше, ніж філософи, погодяться з його міркуваннями і доводами, насправді дуже важко переконати здоровий глузд прийняти логіку ірландського єпископа. Водночас (що вельми цікаво), якщо на рівні теоретичної філософії подібний світогляд нерідко видається чистим курйозом, то в царині реального життя, соціальних і політичних відносин ми 21 передусім засвоюємо берклійський стиль «всемогутності думок». Однак метафізика Берклі є філософія тиранів, ідеологія тоталітарного правління. Вірною ознакою будь-якої диктатури слугує насильство і політична сваволя, методологічним підґрунтям якої є суб’єктивізм. У зв’язку з цим можна згадати, як у відомому романі Дж. Орвелла про тиранію «1984» один високопоставлений чиновник так званої внутрішньої партії цілком серйозно говорив про собі подібних: «Ми підкорили матерію, тому що ми підкорили свідомість. Дійсність – усередині черепа. Для нас немає нічого неможливого. ...Ви повинні позбутися уявлень дев’ятнадцятого століття щодо законів природи. Ми створюємо закони природи» [14]. Перед нами чудова ілюстрація метафізики Дж. Берклі, який писав: «Якщо припустити, що світ складається з матерії, то красу і пропорційність йому надає розум» [32, с. 155]. Підкреслимо, що критика людського розуму з приводу його нібито безсумнівного і порочного зв’язку з тоталітаризмом поверхнева. Річ у тім, що наявність «єдиної істини» – це ще не умова тиранії. Допустити це – означало б, зокрема, що єдиний Бог як єдина істина є найпершим чинником тоталітаризму. Тоді саме релігія виявляється дорогою в рабство. Ми ж поділяємо зауваження Леслі Стевенсона: «Слід, щоправда, зазначити, що ті, хто вірить в існування об’єктивних моральних норм, усе ж таки можуть підтримувати ліберальну суспільну систему, якщо вважають неправильним намагатися нав’язувати їх» [40, с. 122]. Насправді тиранія починається тоді, коли будь-яка приватна істина (світська чи релігійна) насаджується методами Чингісхана. У такому разі «холодна» або «гаряча» війна походить не від розуму, а від його нестачі та, зрештою, від божевілля, не від «єдиної істини», а від приватного духу якоїсь корпорації, що бажає свою приватну істину зробити універсальною за допомогою грубого насильства. Одним словом, саме методологічний суб’єктивізм, тобто незабутня метафізика єпископа Дж. Берклі є філософією тоталітаризму. 22 Згідно з Берклі, «безпосередньо нічого не існує, окрім особистостей, тобто розумних речей, усі ж інші речі є не стільки самоіснуючими, скільки способами існування особистостей». Коли політико-економічна еліта починає усвідомлювати, що безпосередньо нічого не існує, окрім неї самої, тобто справжніх особистостей, а решту світу (людина, суспільство, природа) розглядають як спосіб її існування, тоді вона звертається до мови оруеллівського функціонера: «Для нас немає нічого неможливого», – і створює закони суспільства і природи [40, с. 125]. Маючи на увазі гігантські масштаби ідеологічного тиску влади, інформаційного кодування мас у сучасному суспільстві, можна виразно казати: світ Орвелла не настільки фантастичний, як заведено думати. Сьогодні ми на порозі глобального тоталітаризму. Щоправда, рано чи пізно нехтування об’єктивною реальністю дає про себе знати. Саме філософська недооцінка природи призводить зрештою до екологічної кризи. Оскільки сьогодні ця теоретична тенденція зберігається, потрібно зупинити і повернути назад наростаючу суб’єктивістську трансформацію природи. Ми повинні навчитися метафізичної поваги до природи. Суб’єктивний ідеалізм конституює хронічну неповноцінність природи, а відтак її споконвічну приниженість. Перебуваючи в рамках подібної парадигми, людина звикає зневажливо ставитися до навколишнього світу. У результаті ця погана звичка призводить до настільки серйозних наслідків, що під загрозою опиняється саме життя людського роду. Коли природа, суспільство й окремі індивіди подаються лише як компоненти людського духу, зокрема свідомості політичних лідерів, то вельми проблематично говорити про будь-яку метафізику поваги до зовнішньої реальності. Демократія ж вимагає насамперед визнання об’єктивної автономії та об’єктивної цінності громадянського суспільства й особистості [48]. 23 Якщо початок виходу з екологічної кризи вбачати у створенні метафізики поваги до природи, то подолання кризи суспільства і людини логічно пов’язувати з метафізикою поваги до суспільства і людини, тобто з гуманістичною філософією. Якщо парадигма «людина – пан природи» застаріла, то можна припускати, що сучасна опозиція пана і раба в соціальних і міжособистісних відносинах також скомпрометує себе остаточно. Ідея свободи – велика ідея XXI століття. 1.3. Визначення свободи в контексті прав людини та демократичних цінностей Визначення свободи в контексті прав людини та демократичних цінностей є важливим аспектом філософських, правових та соціальних досліджень. Це поняття має глибоке значення для побудови демократичного суспільства та захисту прав індивідів. Свобода є однією з основних цінностей прав людини, що закріплена в міжнародних документах, таких як «Загальна декларація прав людини» (1948 р.). Цей документ проголошує, що «усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» (стаття 1) [17], що підкреслює невід’ємне право кожної особи на свободу та рівність. Визначення свободи у контексті прав людини охоплює не лише політичні та громадянські права, а й важливі соціально-економічні аспекти, необхідні для забезпечення гідності та розвитку кожної особистості. Свобода в цьому контексті є основою для формування демократичного суспільства, яке ґрунтується на принципах рівності, справедливості та поваги до прав людини. Вона включає в себе не лише свободу вибору та самовираження, а й право на захист від насильства, дискримінації та необґрунтованих обмежень. Свобода в контексті прав людини можна поділити на кілька основних категорій, кожна з яких має свою специфіку та значення для забезпечення гідності та добробуту індивіда. 1. Особисті свободи. 24 Особисті свободи – це права, що гарантують людині захист від насильства, катувань, незаконного утримання та інших форм порушення гідності. Вони включають: Право на свободу і особисту недоторканність. Це означає, що кожен має право на свободу від довільного арешту, утримання під вартою чи депортації, а також на захист від насильницьких дій чи обмежень з боку держави чи інших осіб. Право на захист від катувань та жорстокого поводження. Це є однією з найважливіших норм міжнародного права. Заборона катувань закріплена в таких міжнародних документах, як Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), і є основою для захисту людської гідності. Особисті свободи є фундаментом для того, щоб людина могла жити вільно, без страху перед свавільними арештами чи переслідуваннями з боку влади чи інших осіб. Вони забезпечують правову захищеність і сприяють розвитку особистості в безпечному середовищі [16, с. 12]. 2. Політичні свободи. Політичні свободи включають в себе права, які дозволяють людям брати активну участь у політичному житті, виражати свої думки, обирати представників і впливати на прийняття рішень в державі. До основних політичних свобод належать: Свобода слова – це право висловлювати свої погляди, ідеї та переконання без обмежень з боку держави. Свобода слова є однією з основних основ демократії, забезпечуючи відкриту дискусію і здатність громадян контролювати діяльність держави. Свобода зборів – це право людей збиратися мирно для вираження своїх поглядів і протесту проти урядових дій. Демократичне суспільство підтримує свободу громадян об’єднуватися, створювати політичні організації та рухи. Свобода асоціацій – це право на формування та участь у політичних партіях, громадських організаціях, професійних спілках та інших 25 об’єднаннях, що сприяють реалізації політичних прав і впливають на процеси державного управління. Політичні свободи є важливим аспектом розвитку демократичних інститутів і гарантують кожному громадянину право на участь у процесах, що визначають майбутнє країни. Вони сприяють політичній активності, а також забезпечують контроль за владою і боротьбу з її зловживаннями [31, с. 22]. 3. Економічні і соціальні свободи. Економічні та соціальні свободи – це права, які гарантують людині можливість отримувати гідну освіту, працювати, отримувати медичне обслуговування та брати участь у соціально-економічному житті. Вони включають в себе: Право на працю – це право людини на вільний вибір трудової діяльності, без дискримінації за ознакою раси, статі, релігії чи інших факторів. Право на працю включає в себе також право на справедливі умови праці та гідну оплату праці. Право на освіту – це право на доступ до освіти, яка дозволяє людині розвиватися, здобувати знання і навички, необхідні для повноцінної участі в суспільному та економічному житті. Право на медичне обслуговування. Кожна людина має право на доступ до медичних послуг та засобів для підтримки здоров’я, незалежно від її соціального статусу чи економічного становища. Ці права є важливими для забезпечення гідності особи і створення рівних можливостей для всіх членів суспільства. Вони дозволяють людям мати доступ до базових умов для нормального життя і розвитку, що в свою чергу сприяє зміцненню соціальної стабільності та економічного процвітання. Свобода, як основна цінність прав людини, не тільки гарантує особисті та соціальні права, але й є основою для розвитку особистості. Вона дозволяє людині самореалізуватися, робити свій вибір, формувати свої цінності і 26 переконання. Водночас свобода є невід’ємною частиною соціального розвитку, адже без вільних індивідів, які можуть вільно обирати свій шлях, суспільство не може прогресувати. Свобода в контексті прав людини – це не лише можливість діяти відповідно до власних бажань, але й відповідальність за свої вчинки перед іншими членами суспільства, що забезпечує гармонійний розвиток як індивіда, так і держави в цілому. У демократичному суспільстві свобода є однією з найважливіших основних цінностей, яка забезпечує права та свободи особи, а також гарантує функціонування демократичних інститутів. Демократія передбачає свободу вираження думок, свободу вибору політичних представників, свободу доступу до інформації та інші демократичні права. Без свободи неможливе справжнє існування демократичного режиму. Взаємозв’язок між свободою та демократією полягає в тому, що демократія неможлива без гарантій основних прав і свобод громадян. У свою чергу, ефективне забезпечення цих прав забезпечує стабільність і розвиток демократичних структур. Свобода є однією з основних цінностей у демократичних суспільствах, але вона не є абсолютною. Хоча право на свободу є фундаментальним, в демократичних державах це право має межі, що визначаються потребами забезпечення безпеки, громадського порядку, а також захисту прав та свобод інших осіб. У цьому контексті свобода не може бути використана таким чином, що порушує права або загрожує благополуччю інших громадян чи суспільству в цілому. Обмеження свободи в демократичному суспільстві мають бути чітко визначеними, пропорційними та відповідними потребам підтримання правопорядку та загального блага [33, с. 55]. В демократичних країнах основні обмеження свободи закріплені в конституціях, що встановлюють принципи та правила, за якими можуть обмежуватися певні права, якщо це необхідно для забезпечення інших 27 важливих цінностей, таких як національна безпека, громадський порядок або права інших громадян. Наприклад, Конституція України (як і конституції інших демократичних держав) передбачає, що права і свободи людини можуть бути обмежені, але лише в межах, необхідних для захисту прав інших осіб або для забезпечення функціонування демократичного суспільства. Обмеження повинні відповідати принципу пропорційності, що означає, що будь-яке обмеження має бути адекватним та відповідним конкретній ситуації, щоб не перевищувати необхідний рівень [50]. Одним із найбільш яскравих прикладів обмежень свободи є свобода слова. У демократичному суспільстві кожна людина має право вільно висловлювати свої думки, однак це право не є абсолютним. Обмеження свободи слова можуть виникати в таких випадках: 1. Заклики до насильства або ненависті. У демократичних країнах заборонено поширення мови ненависті, яка може призвести до насильства або дискримінації за ознакою раси, національності, релігії, статі чи інших характеристик. Наприклад, публічні виступи, що закликають до етнічної нетерпимості або насильницького повалення влади, можуть бути обмежені за законом. 2. Оборона порядку та моральних норм. Висловлювання, які можуть порушити громадський порядок чи моральні норми, також можуть бути обмежені. Наприклад, наклеп або дифамація, коли одна особа навмисно поширює неправдиву інформацію з метою завдати шкоди репутації іншої особи, підпадає під обмеження свободи слова в інтересах захисту приватної власності та гідності. 3. Безпека держави. Свобода слова також може бути обмежена в контексті захисту національної безпеки. Наприклад, публічні заклики до тероризму або підтримка терористичних організацій є криміналізованими в більшості демократичних країн, оскільки вони можуть становити загрозу для безпеки держави [38]. 28 Свобода зборів та свобода асоціацій є важливими компонентами демократичного суспільства, що дозволяють громадянам об’єднуватися для вираження своїх політичних поглядів, протестів або організації акцій. Проте навіть ці свободи можуть піддаватися обмеженням, особливо у випадках, коли вони можуть становити загрозу громадському порядку або безпеці. В умовах надзвичайної ситуації, наприклад, під час війни, кризових ситуацій або природних катастроф, держава може обмежувати свободу зборів і асоціацій. Такі обмеження мають бути тимчасовими і строго обґрунтованими, щоб не порушувати основні принципи демократії. Це може включати заборону на масові зібрання або обмеження на діяльність певних організацій, якщо їхні дії прямо загрожують національній безпеці чи громадському порядку. Свобода асоціацій може бути обмежена, якщо організація займається діяльністю, що суперечить основам демократичного суспільства, наприклад, поширює радикальні погляди, що призводять до насильства або підривають соціальну стабільність. Свобода пересування є важливим правом, яке дозволяє громадянам вільно переміщатися по країні та за її межами. Однак, це право також може бути обмежене у випадках, коли це необхідно для захисту громадського порядку або безпеки. 1. Військовий стан або надзвичайна ситуація. У разі введення воєнного стану чи надзвичайного стану, влада може обмежити свободу пересування, наприклад, встановлюючи блокпости, забороняючи виїзд із певних регіонів або обмежуючи переміщення певних осіб для забезпечення безпеки. 2. Покарання за злочини. Свобода пересування може бути обмежена особами, які засуджені за певні злочини, зокрема через обмеження на виїзд за межі країни або в рамках виконання умов умовно-дострокового звільнення [37]. Обмеження свободи завжди повинні відповідати принципам пропорційності та необхідності. Це означає, що обмеження мають бути 29 адекватними для досягнення поставленої мети і не повинні порушувати основних прав і свобод громадян більше, ніж це необхідно. Пропорційність вимагає, щоб обмеження свободи не перевищувало ту шкоду або загрозу, яку намагаються усунути. Наприклад, якщо обмеження свободи вираження думок здійснюється через заборону висловлювань, які можуть призвести до насильства, то це обмеження повинно бути строго обґрунтованим і не повинно заважати вираженню думок у всіх інших контекстах. Необхідність означає, що обмеження можуть бути введені лише тоді, коли інші, менш обмежувальні методи, не дають змоги досягти необхідних результатів [31, с. 39]. Висновки до розділу І Вектор свободи спрямований усередину людини: її особистість є вмістилищем свободи. Свобода – видобувне джерело буття людини, укорінене у його ноуменальній природі, в якій немає зла, а це дає можливість людині вийти в інший вимір, трансцендувати. Свобода людини є фундаментальним правом, яке закладає основу для розвитку демократичних суспільств та забезпечує можливість для індивідів вільно висловлювати свої думки, здійснювати власні переконання, обирати політичні, релігійні та культурні орієнтири, а також брати участь у громадському та політичному житті. Вона не існує в ізоляції – вона тісно пов’язана з іншими правами людини, такими як право на життя, право на гідність, право на освіту, охорону здоров’я та інші базові свободи. Разом вони утворюють систему прав, яка забезпечує гармонійний розвиток особистості та створює умови для стабільного й справедливого суспільства. Свобода людини передбачає не лише права, але й обов’язки. Для її збереження важливо, щоб кожен індивід використовував свої права відповідально, не порушуючи прав інших. 30 Свобода є основною цінністю демократичного суспільства, однак її обмеження є неминучими, коли йдеться про захист прав інших осіб, громадського порядку, національної безпеки та загального блага. Обмеження свободи повинні бути чітко визначені, пропорційні та відповідати конкретним потребам. Демократичні країни мають розвинутий правовий механізм, що дозволяє обмежувати свободу лише у випадках, коли це справді необхідно для підтримки суспільного порядку та безпеки. 31 РОЗДІЛ ІІ. РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА ЯК ВИКЛИК ДЛЯ ЦІННОСТЕЙ СВОБОДИ В УКРАЇНІ 2.1. Вплив війни на суспільні та політичні процеси в Україні Війна, що розпочалася в Україні в 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії в 2022 році, мала глибокий та багатоаспектний вплив на суспільні та політичні процеси в країні. Вона змінила національну політичну картину, спровокувала нові соціальні тенденції та вплинула на міжнародні відносини України. Розглянемо, як війна відобразилася на суспільних і політичних процесах в Україні. Одним з головних наслідків війни стало значне зміцнення національної єдності серед українців. В умовах військового конфлікту багато людей відкинули політичні та регіональні розбіжності на користь спільної мети – збереження державної незалежності та територіальної цілісності. Відновлення ідеї «української нації» та зростання національної гордості стало важливим чинником політичних змін. Важливо, що війна, незважаючи на свої руйнівні наслідки, виступила як каталізатор для глибших змін у політичній свідомості українців [18]. В умовах війни українці почали розуміти, що їхня ідентичність не обмежується лише державними кордонами, а є частиною загальної національної боротьби за виживання та відновлення справедливості. Для багатьох українців війна стала моментом, коли вони усвідомили значення своєї приналежності до української нації, змінився погляд на державні інституції та спільну відповідальність за долю країни. Одним з важливих проявів зміцнення національної єдності стало зростання підтримки центральної влади та усвідомлення необхідності єдності у боротьбі з зовнішнім агресором. Поява та активність волонтерських організацій, громадських ініціатив, що сприяли армії та цивільним, допомогли об’єднати людей різних соціальних груп і регіонів, які раніше могли б мати різні політичні погляди. Навіть в умовах високої політичної 32 поляризації в країні на фоні війни вдавалося підтримувати основну мету – захист суверенітету і незалежності України. Війна значно підвищила рівень патріотизму серед населення, особливо серед молоді. Відчуття безпосередньої загрози для країни, її територіальної цілісності та безпеки громадян спричинило мобілізацію нації. Молодь, яка в мирний час могла бути менш залучена до політичних та суспільних процесів, почала активно брати участь у волонтерському русі, армійських ініціативах, політичних і громадських рухах. Вона стала рушійною силою, яка підтримувала армію, виступала за демократичні зміни в країні та активно взаємодіяла з міжнародними партнерами. Зростання патріотичних настроїв стало частиною нового політичного ландшафту. Підтримка армії, волонтерів, ветеранів війни стала важливими елементами політичної культури. В умовах війни для українців стало важливим не лише те, що вони підтримують свою армію, а й активне включення в процеси відновлення країни після перемоги [30]. Війна сприяла значному підвищенню рівня громадянської активності. Громадянський активізм, який раніше не був таким виразним, став важливою частиною політичної культури країни. Люди стали більше залучені до процесів прийняття рішень, до волонтерства, до підтримки політичних рухів, які виступали за реформи, боротьбу з корупцією та за розвиток демократичних інститутів. Громадські організації, незалежні медіа та активісти стали головними агентами змін, що допомогло прискорити політичні та соціальні реформи. Зростання громадянської активності стало також підґрунтям для виникнення нових політичних рухів та ініціатив. Війна викликала підвищений інтерес до політичних питань, сприяла новому розумінню прав і свобод громадян. Поява організацій, які активно боролися з корупцією, реформували правоохоронну систему та сприяли розвитку демократії, стала логічним кроком на шляху політичної трансформації України. 33 Водночас, війна не обійшла без певних суперечностей, зокрема в політичному житті України. Різні регіони країни традиційно мали різні політичні орієнтації, і це було важливою частиною політичної поляризації в Україні до війни. Однак з початком війни різниця між регіонами значною мірою зникла, коли питання національної безпеки стало домінуючим. Дійсно, спільна загроза стала тим чинником, який дозволив більшість українців, незважаючи на попередні політичні та регіональні суперечності, виступити за одне – незалежність України та її захист від зовнішнього агресора. Мобілізація нації заради спільної мети продовжувала зміцнювати ідеї політичної єдності, що в результаті сприяло розвитку єдиного національного дискурсу та зростанню політичної стабільності, незважаючи на виклики війни. Війна в Україні не лише стала величезним викликом для держави, але й водночас стимулювала зміни в політичній культурі та інституціях, створюючи нові можливості для демократичних реформ. Хоча демократичний розвиток країни розпочався ще після Революції гідності 2014 року, повномасштабне вторгнення Росії в 2022 році стало каталізатором для пришвидшення впровадження реформ у всіх сферах – від політики до економіки та військової справи [35]. Однією з основних проблем, яку продовжували вирішувати в Україні після 2014 року, була корупція. Війна змусила політиків та громадян ставити питання боротьби з корупцією на перше місце. Агресія з боку Росії створила нову загрозу для держави, і її відповідь стала втіленням необхідності реформ на всіх рівнях влади. Якщо до війни система державних інституцій в Україні була в значній мірі корумпована, то після 2014 року відбулися значні кроки до її очищення. Так, створення Національного антикорупційного бюро України, реформування судової системи та розвиток нових інституцій – все це стало основою для створення більш прозорої та ефективної влади. З початком війни, зокрема, було підвищено вимоги до прозорості процесів і рішень, що стосуються витрат на оборону та гуманітарну 34 допомогу. Багато організацій, зокрема міжнародних партнерів України, почали активно допомагати в боротьбі з корупцією, а вимоги до державних закупівель стали набагато жорсткішими [30]. Війна стала потужним стимулом для реорганізації та модернізації української армії. До початку конфлікту Збройні Сили України, попри реформи після 2014 року, мали значні проблеми, що були пов’язані з недофінансуванням, застарілими технічними засобами та неефективною організацією. Однак після 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення в 2022 році, армія України стала значно більш професіоналізованою, чому сприяло: Реформування організаційної структури та командування: протягом війни відбувалася модернізація армійських підрозділів, створення нових спеціалізованих військ, адаптованих до умов сучасної війни. Розвиток та закупівля новітнього озброєння: в Україні активно розвивалися нові оборонні технології, почали надходити сучасні західні зразки зброї, що значно покращило обороноздатність країни. Професіоналізація армії: в умовах війни кількість контрактників в армії значно зросла, а військова підготовка стала більш інтенсивною та спеціалізованою [24]. Ось так, війна змусила Україну значно модернізувати свої військові інституції, створюючи армію, яка змогла не лише захистити країну, але й стати одним із ключових факторів у політичній та соціальній трансформації. Політична ситуація в Україні також змінювалася в умовах війни. Політичні сили були змушені адаптувати свої програми та стратегії до нових умов, створюючи умови для більш швидких змін у політиці, економіці та соціальних питаннях. Наприклад, більшість основних політичних партій та рухів переглянули свої програми і стали акцентувати увагу на питанні національної безпеки, розвитку армії, обороноздатності, а також на питаннях гуманітарної допомоги, боротьби з корупцією та відновлення постраждалих територій. 35 Нові політичні ініціативи, що виникли внаслідок війни, відзначалися значною підтримкою з боку громадян, що також призвело до політичних змін в країні. Війна допомогла зруйнувати деякі старі політичні стереотипи та структури, відкриваючи місце для нових лідерів і політичних сил, здатних орієнтуватися на національні інтереси, реформування державних інституцій та боротьбу з корупцією. Одним із таких нових політичних рухів стала організація волонтерів та активістів, яка активно брала участь у підтримці військових та організації гуманітарної допомоги, а також у політичних процесах, намагаючись вплинути на прийняття рішень в уряді та місцевих органах влади [18]. Війна також сприяла важливим змінам в економічній політиці країни. Більше уваги почали приділяти модернізації економічної системи, що дозволило відновити економіку в умовах постійних бойових дій. Реформи націлені на: Диверсифікацію економіки. Війна показала, що Україна повинна менше залежати від окремих галузей та напрямків економіки, тому відбулося сприяння розвитку нових секторів, зокрема технологічного бізнесу, енергетичної незалежності та сільського господарства. Стимулювання інвестицій. В умовах війни важливою частиною політики стало залучення інвестицій у відновлення інфраструктури, що забезпечило вектор на майбутній економічний розвиток. Покращення умов для бізнесу та громадян. Війна вимагала швидкої адаптації економічних процесів до нових умов. Зокрема, було зосереджено зусилля на діджиталізації державних послуг, що дозволило забезпечити більш ефективне управління економікою навіть в умовах воєнного часу [15]. Війна в Україні, спричинила глибокі соціальні трансформації, які змінили структуру українського суспільства та його внутрішні динаміки. Мільйони українців були змушені залишити свої домівки через бойові дії, що стало основною причиною зміни демографічної ситуації в країні. Водночас, 36 війна створила нові соціальні групи, таких як ветерани війни, волонтери та активісти, роль яких у суспільних та політичних змінах стала надзвичайно важливою. Одним з найбільших соціальних викликів війни стало масове переміщення громадян. Бойові дії на сході країни, а також в окремих південних регіонах, змусили мільйони українців стати внутрішньо переміщеними особами (ВПО). За оцінками ООН, на 2023 рік в Україні перебувають близько 8 мільйонів ВПО, що складає значну частину від загального населення. Це переміщення мало суттєвий вплив на соціальну структуру країни: Зміни в соціальній структурі. Збільшення кількості переселенців, особливо в західних та центральних регіонах, призвело до переповнення певних міст і селищ. Переміщені особи часто не мали змоги зразу знайти житло та роботу, що створювало додаткове навантаження на місцеві громади. У цих нових умовах розвивалися соціальні ініціативи, направлені на забезпечення переселенців житлом, роботою та медичними послугами. Потреби в гуманітарній допомозі. Війна призвела до значного збільшення потреби в гуманітарній допомозі, особливо для переселенців. Тисячі людей потребували не тільки житла, а й основних життєвих потреб: їжі, медикаментів, одягу та психологічної допомоги. Відповідно до цього збільшилася роль волонтерських організацій та благодійних фондів, які активно підтримували населення в цих складних умовах. Проблеми з доступом до медичних та освітніх послуг. Війна в Україні також ускладнила доступ до медичних і освітніх послуг, що особливо вдарило по переселенцям. Багато шкіл та лікарень на сході країни припинили свою роботу, а у нових місцях проживання ВПО часто зустрічалися з труднощами в отриманні медичної допомоги та освітніх послуг для дітей. Проте з початком війни країна активно працювала над відновленням інфраструктури, адаптуючи послуги для нових умов [19]. 37 Однією з ключових соціальних змін, які принесла війна, стало формування нових соціальних груп, які стали важливими елементами політичного процесу та громадянської активності. Однією з таких груп стали ветерани війни, які повернулися з фронту. Їхня роль у суспільстві значно зросла після початку повномасштабного вторгнення. Вони не лише стали символом національної гордості та мужності, а й активно включилися в політичне життя країни. Ветерани часто організовують громадські ініціативи, виступають за права захисників, за адаптацію та реабілітацію колишніх бійців, а також за підтримку сімей загиблих. Їхня роль у формуванні нової політичної культури, зокрема через представництво в органах влади, стала важливою частиною поствоєнної реконструкції України. Війна також сприяла швидкому розвитку волонтерського руху, який став одним із основних факторів, що допомагали підтримувати армію та цивільне населення. Волонтери стали важливим зв’язком між фронтом і тилом, активно організовуючи допомогу, що включала не тільки гуманітарну підтримку, але й допомогу у відновленні інфраструктури. Ці люди стали не лише активними учасниками громадських ініціатив, але й вплинули на політичний курс країни, закликаючи до важливих змін у сфері корупції, військової реформи та розвитку демократії. Хоча більшість тих, хто безпосередньо бере участь у бойових діях, складають чоловіки, війна також стала потужним фактором змін для жінок і дітей. Жінки активно долучалися до волонтерської діяльності, працювали медичними працівниками, брали участь у відновленні економіки і підтримці постраждалих. Водночас діти, які стали свідками війни, не лише пережили величезний психологічний стрес, а й стали свідками того, як країна адаптується до нових реалій. Психологічна допомога дітям та їхнє включення в освітні та культурні програми стали ключовими напрямками політики держави. 38 Громадянський активізм під час війни став важливим фактором для внутрішніх змін. Після початку повномасштабної агресії з боку Росії українці об’єдналися не лише для захисту своїх земель, але й для вирішення низки внутрішніх соціальних проблем. Поява нових громадських ініціатив та організацій, спрямованих на допомогу переселенцям, реабілітацію ветеранів, боротьбу з корупцією та підтримку армії, стала значним чинником зміцнення громадянського суспільства. Ці ініціативи стали важливою частиною української політичної культури, сприяючи розвитку демократії та зміцненню національної єдності [30]. Війна з Росією кардинально змінила зовнішньополітичний курс України, а також сформувала нові стратегічні орієнтири, які значно посилили її міжнародні позиції. Спочатку боротьба за територіальну цілісність і суверенітет країни стала фактором, який сприяв зміцненню зв’язків з Європейським Союзом, Сполученими Штатами Америки та іншими західними партнерами. Події війни продемонстрували світу серйозність загрози, яку Росія становить для міжнародного порядку, і Україна змогла використати цей фактор для формування потужної міжнародної коаліції на свою підтримку. З самого початку повномасштабного вторгнення Росії в 2022 році Україна змогла значно зміцнити свої дипломатичні та економічні зв’язки з західними країнами. Країна отримала підтримку від Європейського Союзу, США, Канади та низки інших держав, які активно долучилися до санкційного тиску на Росію та забезпечення постачання необхідної допомоги Україні. Війна стала моментом, коли Україна ще більше зміцнила свої зв’язки з Європейським Союзом. Рішення ЄС надати Україні статус кандидата на членство у 2022 році стало важливою віхою в процесі євроінтеграції країни. Після вторгнення Росії ЄС запровадив серію жорстких економічних санкцій проти агресора, що призвело до суттєвого ослаблення економічної спроможності Росії і продемонструвало єдність міжнародного співтовариства у боротьбі проти агресії. 39 США стали одним із найбільших партнерів України, надаючи підтримку як у формі фінансової, так і військової допомоги. Більше того, США стали одним з основних факторів, що сприяли посиленню санкційної політики проти Росії. Постачання сучасного озброєння, зокрема артилерії, танків, систем протиповітряної оборони, а також підготовка українських військових у військових базах США, стали важливими елементами у протистоянні Росії. Канада активно підтримала Україну, надаючи як гуманітарну, так і військову допомогу. Крім того, країни Балтії, Польща, Великобританія та інші стали важливими союзниками, які надавали підтримку в різних формах – від допомоги біженцям до матеріальної підтримки уряду. Завдяки агресії Росії Україна змогла значно посилити свої позиції на міжнародній арені, а також сприяти дипломатичній ізоляції Росії. Протягом війни з Росією вдавалось не тільки залучати нових союзників, але й зробити так, щоб Кремль потрапив під постійну дипломатичну ізоляцію. На всіх основних міжнародних форумах, зокрема в ООН, Україна активно лобіювала питання введення санкцій проти Росії. Під тиском України Росія втратила значну частину своїх союзників на міжнародній арені, а держави, які раніше підтримували Кремль, стали дистанціюватися від його політики. Крім того, на міжнародних організаціях, таких як ОБСЄ чи ООН, лунали заклики до засудження російської агресії, що сприяло ослабленню політичного впливу Росії у світі. Україні вдалося переконати багато країн у важливості гуманітарної підтримки для мільйонів біженців і переселенців, які втекли від війни. В той же час міжнародне співтовариство рішуче осуджувало порушення прав людини, які здійснює Росія в Україні, зокрема у таких регіонах, як Маріуполь, Буча, Ірпінь. Це також призвело до формування глобальної коаліції, яка бореться за відповідальність Росії на міжнародних трибуналах [30]. 40 З початку війни значно посилилася роль НАТО як важливого військового союзника України. Зокрема, військові тренування, обмін розвідданими, надання сучасної військової техніки стали важливими елементами партнерства з Альянсом. НАТО стало одним із ключових постачальників військової допомоги Україні. Вони надали модернізоване озброєння, бронетехніку, розвіддані та інші ресурси, що суттєво підвищили обороноздатність української армії. Крім того, партнери по НАТО активно працювали над удосконаленням оборонної стратегії та підготовкою українських військових. Партнерство з НАТО стало основним елементом зовнішньополітичного курсу України. На рівні дипломатії Україна активно просувала ідею майбутнього вступу до Альянсу, що було підтверджено на різних міжнародних форумах. Хоча вхід до НАТО наразі не є досяжним через російську агресію та внутрішні політичні обмеження, співпраця з Альянсом значно зміцнила національну безпеку та військову потугу країни [25]. Завдяки активній зовнішній політиці України країна змогла залучити значні обсяги міжнародної допомоги для відновлення після війни. Україна отримала величезні кошти від західних країн і міжнародних фінансових інституцій, зокрема Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Світового банку, для підтримки економіки та фінансової стабільності. Ці ресурси сприяли відновленню економіки, покриттю дефіциту бюджету та забезпеченню соціальних витрат. Міжнародні організації, такі як Червоний Хрест, ООН та численні НУО, надали Україні масштабну гуманітарну підтримку. Мільйони людей, що постраждали від війни, отримали продукти харчування, медичні послуги та іншу необхідну допомогу. Війна в Україні, попри те, що призвела до значних політичних та соціальних змін, також створила серйозні виклики для демократичного розвитку країни та забезпечення прав людини. Хоча українська держава та 41 суспільство змогли мобілізуватися для протистояння зовнішній агресії, необхідність забезпечення національної безпеки у воєнний час часто ставала причиною обмеження окремих політичних прав і свобод. Це створювало тонкий баланс між безпекою та збереженням основних демократичних принципів, таких як право на свободу слова, право на мирні зібрання та захист прав ветеранів. Одним із основних викликів для демократії стали проблеми, пов’язані з правами людини. Війна призвела до порушення прав як з боку агресора, так і всередині країни, де воєнний стан часто вимагав тимчасових обмежень деяких свобод. Одним з найбільш важливих питань, що постали під час війни, стало забезпечення прав ветеранів. Військові, які повертаються з фронту, стикаються з проблемами адаптації до мирного життя, наданням соціальних та медичних послуг, реабілітацією. І хоча Україна зробила кроки до вирішення цих проблем через створення відповідних органів і програм, таких як Міністерство ветеранів та різні реабілітаційні ініціативи, питання належного забезпечення ветеранів, в тому числі їхнього психологічного здоров’я, залишаються важливими темами для обговорення в політичному просторі [24]. Війна спричинила серйозні порушення прав людини з боку Росії, зокрема, масові депортації, примусове вивезення цивільних осіб, катування, страти та знищення культурної спадщини. Важливим завданням стало не лише протистояння агресору, а й привертання уваги міжнародної спільноти до цих порушень. Багато міжнародних організацій, зокрема ООН та Європейський Союз, засуджують агресивні дії Росії та ведуть боротьбу за притягнення винних до відповідальності. В умовах воєнного стану в Україні деякі права та свободи громадян тимчасово обмежуються. Це включає обмеження на свободу пересування, право на мирні зібрання, свободу слова, а також обмеження деяких політичних свобод. Водночас, ці обмеження є необхідними для забезпечення 42 національної безпеки, але часто виникають побоювання, що такі обмеження можуть тривати навіть після завершення війни, що ставить під питання повернення до повної демократії. Однією з основних проблем, яка виникла в умовах війни, є обмеження свободи слова та діяльності медіа. У часи війни, коли інформація є важливою складовою національної безпеки, державні органи можуть вводити обмеження на діяльність певних ЗМІ або обмежувати доступ до інформації. В Україні під час війни було введено низку обмежень на медіа, зокрема для запобігання поширенню проросійської пропаганди, дезінформації та ворожих наративів. Проте це інколи викликає критику з боку правозахисників, які застерігають від надмірної цензури, що може порушувати принципи свободи слова. З іншого боку, війна вимагала активної пропаганди на підтримку національних цілей і оборони. У цьому контексті медіа стали важливим інструментом для підвищення морального духу громадян, створення єдиної національної ідентичності та підтримки інтернаціональної солідарності. Однак важливо забезпечити, щоб під час цього процесу не відбувалося маніпулювання або спотворення фактів. Воєнний стан і мобілізація вимагали певних обмежень, що стосуються організації мирних зібрань та протестів. В Україні, як і в багатьох інших країнах, де війна змушує країну мобілізувати свої ресурси, на час воєнного стану можуть бути введені обмеження на проведення масових заходів, аби запобігти можливим терористичним актам або дестабілізації ситуації. Обмеження на масові зібрання в умовах війни ставлять під сумнів права громадян на вираження своєї думки та участь у політичних процесах. Це особливо актуально для активістів, які часто намагаються привернути увагу до важливих соціальних чи економічних питань, навіть під час війни. Водночас, органи влади можуть застосовувати обмеження, щоб запобігти ситуаціям, які можуть погіршити безпекову ситуацію. 43 Один з головних викликів, з яким зіткнулася Україна під час війни, полягає у визначенні правильного балансу між забезпеченням національної безпеки та дотриманням громадянських прав. В умовах, коли країна переживає глибоку кризу, важливо не забувати про основні принципи демократії, щоб забезпечити післявоєнний розвиток у рамках правової держави. Введення воєнного стану і мобілізації призвело до обмежень у багатьох аспектах повсякденного життя громадян, таких як право на свободу пересування та можливість провести мирний протест. Ці обмеження тимчасові, але їх вплив на суспільство та громадянські права не можна ігнорувати. Після завершення конфлікту країні доведеться провести низку реформ, щоб відновити баланс між національною безпекою та громадянськими правами. Питання про відновлення прав і свобод, забезпечення рівноправ’я та підзвітності органів влади стане важливим для майбутнього розвитку української демократії [18]. 2.2. Цінності свободи в контексті української національної ідеї та війни Цінності свободи є одними з основоположних принципів української національної ідеї, що відображаються в історії та культурі країни. Вони становлять важливу складову національної ідентичності та є надзвичайно важливими в контексті війни, що триває з Росією. Український народ протягом своєї історії бореться за право на самовизначення, незалежність і свободу. В умовах сучасної війни ці цінності стали основою для мобілізації нації, формування патріотизму та міжнародної підтримки. Українська національна ідея, з її глибоким історичним корінням, безперервно еволюціонувала впродовж століть, водночас залишаючись прихильницею однієї фундаментальної цінності – свободи. Ця цінність стала 44 наріжним каменем національної свідомості, що зберігалась в умовах постійних спроб іноземних держав підкорити українські землі. Ідеї свободи та самовизначення, закладені ще в часи Київської Русі, стали основою для подальшого розвитку української національної ідеї, яка пронизує історію країни до сьогодні. Хоча Київська Русь була потужною та розвиненою державою, з високим рівнем політичної організації, в її устрої дійсно можна було виявити певні елементи демократичної традиції. Одним із таких елементів була форма виборності князів, зокрема через зібрання старійшин та представників різних територій, що, хоч і не було класичним парламентом, все ж таки свідчило про певну форму колективного управління. У Київській Русі вибори князів здійснювались через так звану раду – своєрідний орган, що складався з представників різних племен та територій. Таке колегіальне управління вказує на певний рівень політичної самостійності та права громади визначати своє майбутнє. Ці органи влади мали значення для формування громадянської свідомості серед населення та розвитку ідеї колективної відповідальності за прийняття рішень. Зокрема, для племен і князівств, що входили до складу Київської Русі, важливими були не тільки зовнішні зв’язки та війни, а й внутрішня політична організація, яка дозволяла їм мати певний рівень автономії в межах єдиного державного утворення. Ідеї виборності та збереження самовизначення для різних територій підсилювали ідею свободи, адже місцеві еліти мали право впливати на державну політику. Попри потужність Київської Русі, її знищення внаслідок монгольського вторгнення та внутрішніх суперечок призвело до втрати територіальної цілісності та ослаблення політичного устрою. Однак ідеї свободи та самовизначення не зникли. Вони продовжували жити в народній пам’яті, у фольклорі, у прагненні до відновлення державної незалежності. Навіть під час довготривалих періодів іноземного панування, таких як періоди литовської та польської влади, українці прагнули відновити свою автономію, виступаючи з протестами проти утисків. Зокрема, Козацька доба 45 стала етапом, коли ідея свободи постала у новому вигляді: вже не тільки як боротьба за політичну незалежність, а й за захист права на самовизначення для широких верств населення. Саме в цей період з’явилась ідея боротьби за «свою землю» та протистояння будь-яким спробам гноблення, що стало основою для формування нової політичної організації – Запорізької Січі [2, с. 491]. Козацька доба є одним із найяскравіших і важливих періодів в історії України, коли ідеї свободи та самовизначення набули нової сили. В основі цієї доби стояла Запорізька Січ, яка стала не лише військовою фортецею, а й символом національної боротьби за незалежність, збереження самобутності та розвитку демократичних традицій. Запорізька Січ, утворена в середині XVI століття на території сучасної України, стала унікальним явищем в історії не тільки України, а й Європи. Вона була осередком не тільки військової організації, а й самоврядування, де кожен козак мав право голосу, обирав старшину і навіть мав право брати участь у розв’язанні важливих справ, що стосувались усієї Січі. Така система колективного управління демонструвала глибокий зв’язок між військовою та політичною організацією, а також відображала ідею рівності та свободи. Запорізька Січ була організована на демократичних засадах: на вічах, що проводились під час мирного часу, обирались старшини, а також приймались важливі рішення щодо військових та політичних питань. Цей період став основою для формування ідеї народовладдя в Україні, яка пізніше буде розвиватися в умовах незалежності. Козаки виступали за свободу, самовизначення і незалежність, а також за захист своєї культури та традицій. Запорізька Січ стала справжнім центром боротьби за національні права українського народу. У період Козацької доби боротьба за свободу набувала особливої значущості. Вона виявлялася не тільки в спробах захистити українські землі від зовнішніх загроз, але й в прагненні до автономії та незалежності від сусідніх держав, зокрема Польщі, Туреччини та Московії. Боротьба козаків за 46 самостійність стала виразом глибокої ненависті до поневолення і прагнення до збереження гідності та самовизначення. Важливим етапом цієї боротьби стала Хмельниччина, очолювана Богданом Хмельницьким, який в середині XVII століття повів козаків проти польського панування. Хмельницький, об’єднавши різні українські землі під прапором боротьби за національну незалежність, став символом боротьби за свободу та самовизначення. Його здатність організувати широкий соціальний рух, залучити широкі верстви населення і створити сприятливі умови для боротьби, поставили Україну в центр європейської політики. Успіхи Хмельницького в боротьбі проти польської шляхти і встановлення автономії українських земель, хоч і не привели до повної незалежності, стали важливим кроком на шляху до відновлення української державності. Хмельницький уклав союз із Московією, що дозволило зберегти автономію, але ця перемога не була остаточною. Попри те, що цей період став важливим етапом в історії боротьби за українську незалежність, козаки не змогли досягти повної свободи від зовнішнього впливу. Незважаючи на те, що після смерті Богдана Хмельницького і в подальшому боротьба за незалежність України не мала остаточних перемог, саме Козацька доба та боротьба козаків заклали основи національної свідомості та державницької традиції. Всі ці спроби відновлення незалежності, навіть якщо вони не призводили до остаточного досягнення мети, відіграли важливу роль у формуванні українського духу, що зберігався в серцях поколінь і зрештою призвів до здобуття незалежності в 1991 році. Крім того, козаки та їх боротьба стали джерелом національної гордості для українців і символом того, як свобода і самовизначення залишалися ключовими цінностями в історії країни. Згодом саме ці ідеї стали основою для розбудови сучасної незалежної України [39, с. 88]. Отже, Козацька доба та Запорізька Січ стали невід’ємною частиною історії боротьби України за свою свободу та самовизначення. Незважаючи на численні труднощі і поразки, козаки, через свою організацію та героїчну 47 боротьбу, залишили спадщину, яка продовжувала надихати покоління борців за незалежність. Запорізька Січ і сьогодні залишається символом національної боротьби і прагнення до свободи, а історія козаків стала важливою частиною української ідентичності та духу. XX століття стало вирішальним етапом у боротьбі України за свою незалежність. Вже з початку століття, після розпаду Російської імперії, українці знову спробували здобути свою свободу, однак на шляху до цього вони стикалися з новими викликами і труднощами в умовах геополітичних змін і революційних хвиль. Перша велика спроба здобуття незалежності після періоду Козацької доби була здійснена в 1917 році, коли, після Лютневої революції в Росії, було проголошено Українську Народну Республіку (УНР). Це проголошення стало результатом розпаду Російської імперії, яка не змогла відстояти свою цілісність у умовах революції та Першої світової війни. Українці, відчуваючи можливість відновити свою державність, створили власні органи влади, а також намагалися встановити незалежність. Проте ці зусилля не мали підтримки з боку інших європейських держав, і в умовах хаосу, що охопив Росію та її окраїни, Україна змушена була зіткнутися з численними зовнішніми і внутрішніми загрозами. Протягом 1917-1921 років відбувалися численні битви за владу між різними політичними силами: більшовиками, українськими націоналістами та іншими політичними рухами, що прагнули встановити свою гегемонію. Під час цих змагань, Українська Народна Республіка, попри зусилля до самовизначення, була змушена віддатися під контроль радянської влади, що поклало кінець її національним прагненням. З моменту утворення СРСР у 1922 році, Україна потрапила під тоталітарний режим, який впроваджував комуністичні ідеї та ігнорував національні інтереси. Після жорстокої боротьби за незалежність, Україна була змушена підкоритися новому політичному порядку, що обмежував будь-які спроби національного відродження. Режим забороняв українську 48 культуру, мову та будь-які національні рухи, що призвело до величезних репресій і насильницької асиміляції. Проте, навіть в умовах радянського режиму, українці не припиняли боротьбу за свободу. Підпільні націоналістичні рухи, як-от Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська Повстанська Армія (УПА), стали важливими осередками опору радянському владарюванню. Їхня боротьба за національні права та незалежність, хоч і мала обмежений вплив у межах СРСР, залишила значний слід в історії України та символізувала прагнення до свободи в найскладніших умовах. У період між 1920-ми і 1950-ми роками українці пережили важкі часи. Голодомор 1932-1933 років, організований радянською владою, став катастрофою для українського народу, який втратив мільйони життів. Голодомор був не тільки природною катастрофою, але й геноцидом, організованим для знищення українського національного руху. Попри ці жахливі події, в Україні зберігалася надія на відновлення національної самобутності. Серед репресованих інтелектуалів та націоналістів народжувались нові форми культурного відродження, які поєднували збереження української мови, літератури та традицій. Ті, хто вижив, активно працювали на відновлення національної ідентичності та впровадження елементів української культури в умовах надзвичайної репресивної ситуації. Незважаючи на десятиліття боротьби під радянським режимом, прагнення до незалежності українців не згасло. У 1991 році, в момент розпаду Радянського Союзу, Україна знову отримала шанс здійснити своє прагнення до свободи. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила незалежність країни, а вже 1 грудня того ж року на референдумі понад 90% громадян підтримали незалежність[11]. Це було кульмінацією столітньої боротьби за свободу, яка розпочалася з боротьби козаків за свою автономію, тривала через численні спроби здобуття незалежності в часи світових воєн та у складі радянської імперії, і 49 завершилася здобуттям суверенітету в 1991 році. Проголошення незалежності стало важливим історичним моментом, який відкрив Україні шлях до побудови власної держави, розбудови демократичних інститутів, економічного розвитку та відродження культури [9, с. 31]. Таким чином, XX століття стало періодом, коли Україна пережила численні труднощі і виклики на шляху до здобуття незалежності. Під час світових воєн, у складі СРСР та в умовах тоталітарного режиму, українці не припиняли боротьбу за свою свободу, культуру та національні права. 1991 рік став символом цієї боротьби, коли національні прагнення, підтримані багатьма поколіннями, стали реальністю – Україна здобула свою незалежність і змогла реалізувати своє прагнення до свободи, національного самовизначення та державного суверенітету. В умовах сучасної війни, цінність свободи набула нового значення для українців. Війна з Росією, агресія якої спрямована не лише на територіальну цілісність країни, а й на її суверенітет та право на власну політичну і культурну незалежність, підкреслила безперечну важливість боротьби за свободу на всіх рівнях. 1. Свобода від зовнішнього втручання. Одним із основних аспектів боротьби України є захист суверенітету та територіальної цілісності. Війна з Росією розглядається як боротьба за право України бути вільною державою, яка визначає свій шлях без зовнішнього втручання. Для багатьох українців це є останнім рубежем у боротьбі за свободу, що також пов’язано з історичними прагненнями до самовизначення і незалежності. 2. Громадянські права та свободи. Війна також ставить під питання цінність громадянських свобод. З одного боку, введення воєнного стану обмежує деякі права, як-то свобода мирних зібрань, свобода слова, але з іншого боку, це обумовлено необхідністю збереження безпеки та стабільності держави в умовах агресії. Українці в умовах війни стикаються з необхідністю знаходити баланс між свободою та безпекою, що знову ж таки 50 підкреслює важливість захисту прав людини та демократичних цінностей навіть під час збройного конфлікту [1, с. 8]. В умовах війни з Росією патріотизм та глибоке почуття національної гордості стали потужними факторами мобілізації українського суспільства. Війна стала не лише боротьбою за територіальну цілісність, але й за збереження національної ідентичності, яка невід’ємно пов’язана з цінностями свободи. Саме ці цінності стали основою для об’єднання нації, зміцнюючи дух і рішучість українців у боротьбі за свою незалежність. Для українців свобода є не лише правом, але й основною складовою їхньої національної ідентичності. В умовах війни, коли кожен день стає випробуванням для держави, це почуття набуває буквального сенсу: боротьба за незалежність і право визначати своє майбутнє без зовнішнього втручання стала головним мотивом національної боротьби. Кожна хвилина війни нагадує українцям про важливість їхнього прагнення до свободи, яке закладено глибоко в історії і культурі народу. Захист свободи став не лише політичною, а й емоційною необхідністю для кожного громадянина, адже національна ідентичність українців неможлива без свободи вибору та можливості самовизначення. Війна показала, що українці готові боротися не тільки за свою землю, але й за право бути вільними від будь-яких зовнішніх впливів, за можливість будувати свою державу за власними правилами. Таким чином, свобода стала не лише ідеалом, а й реальним прагненням, яке стає основою для мобілізації. Одним із найбільших досягнень війни стало те, як цінності свободи об’єднали українців. Незалежно від політичних переконань, соціального статусу чи етнічного походження, всі громадяни зійшлися навколо однієї мети – захисту свободи і незалежності України. У цей час проявилася надзвичайна солідарність, яка стала основою для створення численних волонтерських рухів, активної підтримки Збройних Сил України та громадянської активності. Українці об’єдналися в єдину націю, де кожен відчував свою відповідальність за країну та її майбутнє. 51 Ця солідарність проявляється на різних рівнях: від участі в зборі гуманітарної допомоги до боротьби на фронті. Мобілізація нації стала можливою завдяки спільній меті – забезпечити свободу для майбутніх поколінь. Підтримка армії та волонтерський рух стали справжніми опорами нації, що зберігали внутрішню силу і рішучість навіть в умовах тяжких військових випробувань. Зокрема, волонтери стали не лише важливою частиною тилу, а й символом незламності нації в умовах війни. Цінності свободи стали об’єднуючим фактором для українців. Саме завдяки цьому прагненню до свободи сформувалася атмосфера, де кожен громадянин відчував свою роль у загальній боротьбі. Це стало основою для формування єдиного патріотичного фронту, де кожен, незалежно від своїх можливостей, ставав частиною загальної боротьби за майбутнє України [6]. Висновки до розділу ІІ Повномасштабна війна стала важливим каталітичним фактором, який прискорив політичні, соціальні та економічні зміни в Україні. Відповідь на агресію Росії включала не лише активні військові дії, але й серйозні реформи в політичній та економічній сферах. Зміни в органах влади, боротьба з корупцією, реорганізація армії та модернізація економіки стали основними компонентами нового політичного ландшафту України, який здатний успішно реагувати на виклики сьогодення та будувати демократичну та ефективну державу. Війна в Україні принесла серйозні виклики для демократії та прав людини, зокрема щодо обмежень прав на свободу слова, свободу зібрань, прав ветеранів та загальних громадянських свобод. Водночас, необхідність забезпечення безпеки країни у воєнний час диктує вимоги до тимчасових обмежень, які можуть бути суперечливими для демократичного розвитку. Важливо, щоб після завершення війни Україна змогла зберегти демократію, не втративши своїх основних принципів та забезпечення прав людини. 52 В умовах сучасної війни, цінність свободи набула нового значення для українців. Війна з Росією, агресія якої спрямована не лише на територіальну цілісність країни, а й на її суверенітет та право на власну політичну і культурну незалежність, підкреслила безперечну важливість боротьби за свободу на всіх рівнях. Патріотизм і почуття свободи стали основою мобілізації нації в умовах війни з Росією. Ці цінності зміцнили національну ідентичність українців і стали важливим фактором у підтримці духу та рішучості в боротьбі за незалежність. Війна не тільки продемонструвала важливість свободи для українців, але й підтвердила, що ця свобода є основною цінністю, яка об’єднує націю у боротьбі за своє майбутнє. Солідарність і колективна боротьба стали ключем до перемоги, а патріотизм – основою для руху вперед. Цінності свободи є ключовими в контексті української національної ідеї та війни. Вони визначають не лише боротьбу за незалежність та територіальну цілісність, а й стали основою для об’єднання нації в умовах кризи. Свобода, як фундаментальна цінність, впливає на всі аспекти суспільного життя: від політичних прав і свобод до національної ідентичності та міжнародних відносин. Війна з Росією стала перевіркою для українців, як для нації, готової відстоювати своє право на свободу та незалежність, не зважаючи на численні виклики і загрози. 53 РОЗДІЛ ІІІ. ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ БОРОТЬБИ ЗА СВОБОДУ 3.1. Роль Збройних сил України та добровольців у захисті свободи З початку війни з Росією, Збройні Сили України (ЗСУ) та добровольці стали основними опорними силами в боротьбі за незалежність та свободу країни. Їхня роль не лише обмежується військовими діями на фронті, але й має глибше значення в контексті захисту національних цінностей, демократії та прав людини. Боротьба за свободу в Україні унікальна тим, що вона є не тільки військовим конфліктом, а й боротьбою за цінності, які стали основою національної ідентичності. Збройні Сили України стали головною силою, що забезпечує оборону держави від зовнішньої агресії. Їхня роль полягає не лише в звільненні окупованих територій, а й у забезпеченні стабільності та безпеки в умовах війни, що безпосередньо впливає на захист свободи та суверенітету країни. ЗСУ здобули величезну повагу і підтримку як всередині країни, так і за її межами завдяки своїй рішучості, професіоналізму та стійкості. Вони стали символом незламності, витривалості та готовності відстоювати свободу українського народу до останнього. Без ЗСУ Україна не могла б зберегти свою територіальну цілісність, що є невід’ємною частиною державної незалежності та права на самовизначення [19]. Добровольчі батальйони, сформовані після анексії Криму та початку збройного конфлікту на сході України, стали важливим аспектом в обороні країни. Вони включають в себе людей різних професій, віку та політичних переконань, що об’єдналися в єдиному прагненні захистити свою Батьківщину від агресії. Добровольці стали не лише військовими, а й символами боротьби за свободу, демократію та незалежність України. Вони стали частиною «неформальної» армії, що була спонтанно організована через патріотичні настрої серед населення. Вони виступають як доказ того, що навіть у 54 найважчі часи народ може мобілізуватися та активно брати участь у захисті своїх прав та свобод. Їхня відданість справі і невідступність у боротьбі зробили значний внесок у моральне та фізичне відновлення країни, надаючи їй додаткову силу і рішучість [15]. Збройні Сили України та добровольчі батальйони об’єдналися в єдиний фронт для захисту Батьківщини. Хоча у кожного з цих підрозділів є власні традиції, організаційні структури та рівень підготовки, їхні зусилля стали невід’ємною частиною загального процесу оборони. ЗСУ – це професійно підготовлені сили, що мають необхідні ресурси для ведення масштабних військових операцій, тоді як добровольці, часто без особливого військового досвіду, приносили свої унікальні навички, відданість та патріотизм. Таке поєднання дозволяє покривати різні сфери боротьби, забезпечуючи тактичну гнучкість та оперативність. Добровольчі батальйони часто оперативно реагують на швидко змінювані ситуації, в той час як ЗСУ виконують більш масштабні і стратегічні завдання. У цей важкий період війни взаємодія між регулярними військовими силами та добровольцями стала не лише військовою підтримкою, а й моральною. Добровольці, як правило, мають високий рівень патріотизму, що дає їм особливу мотивацію – вони не лише борються за територіальну цілісність України, але й прагнуть захистити ідеї свободи, гідності та незалежності. З другого боку, ЗСУ надають добровольцям необхідну військову підготовку, техніку і ресурси для більш ефективного ведення бойових дій. Це забезпечує сталу підтримку на фронті і дозволяє діяти більш скоординовано та злагоджено. Ця співпраця між ЗСУ та добровольцями стала яскравим прикладом національної єдності та патріотичного духу. Вона показує, як навіть у важкі часи, під час війни, українці здатні об’єднатися, незважаючи на різні соціальні, політичні чи професійні переконання. Взаємодія між професійними військовими і добровольцями є також важливим символом 55 єдності і підтримки ідеї свободи на всіх рівнях – від особистих, національних до глобальних. Крім того, це допомагає сформувати спільну моральну ідентичність, адже ці сили, незважаючи на різні підходи та складнощі, мають спільну мету – захистити свою країну, її цінності та свободу. Спільна боротьба стала єдиним шляхом до перемоги, де кожен боець – незалежно від свого статусу чи досвіду – робить неоціненний вклад у захист національних інтересів. Спільна робота ЗСУ та добровольців створює тактичну синергію, яка дозволяє ефективно використовувати всі ресурси на фронті. Завдяки цьому поєднанню підрозділів була можливість оперативно реагувати на зміну ситуації та впливати на стратегічну картину. Водночас, така співпраця дозволяє оптимально використовувати сили і засоби, враховуючи різні рівні підготовки та досвіду учасників бойових дій. ЗСУ надають необхідну військову інфраструктуру, технічне оснащення та забезпечення, в той час як добровольці можуть скористатися своїми зв’язками в громадянському суспільстві для підтримки матеріально- технічного забезпечення і добровільної допомоги. Героїзм, відданість та самопожертва, що проявляються в ЗСУ та добровольчих підрозділах, стали важливим свідченням того, що боротьба за свободу є не тільки фізичною, а й моральною. Це надихає не тільки військових, а й цивільне населення, яке продовжує підтримувати боротьбу через волонтерські ініціативи, фінансову допомогу та надання гуманітарної підтримки. У результаті, взаємодія між регулярною армією та добровольцями сприяє збереженню та розширенню національної єдності, що є однією з головних цінностей України в цей складний час. Ця синергія стала основою для перемоги у боротьбі за свободу та незалежність, а також для подальшого відновлення країни після війни [30]. 56 3.2. Роль волонтерського руху в захисті цінностей свободи Волонтерство – це добровільна діяльність, яка здійснюється заради допомоги іншим людям або суспільству без матеріальної винагороди. Це акт доброчинності, спрямований на вирішення соціальних, культурних, гуманітарних та інших проблем [34]. Волонтери зазвичай виконують різноманітні завдання: від надання допомоги в надзвичайних ситуаціях, до роботи в освітніх або культурних проєктах. Вони активно долучаються до різних ініціатив, працюючи на благо суспільства та сприяючи розвитку громадянської активності. Саме поняття волонтерства має давнє коріння, хоча сучасний вигляд цієї діяльності з’явився лише в останні кілька століть. Проте основи волонтерської роботи можна знайти в історії древніх цивілізацій, де існували різні форми добровільної допомоги. У Стародавньому Єгипті, Греції та Римі існували соціальні структури, які активно допомагали нужденним, хворим, бідним та сиротам. Під час середньовіччя волонтерство було організоване в основному через релігійні установи, де монахи та миряни надавали благодійну допомогу бідним, хворим та подорожуючим. У середньовічному християнському світі благодійність була основною формою волонтерської діяльності, а духовні ордени, такі як монахи-бенедиктинці, активно займалися благодійністю. В епоху Ренесансу, з розвитком громадянського суспільства, почали з’являтися нові організації, що надавали різноманітні соціальні послуги, включаючи медичні, освітні та культурні ініціативи. Всі ці дії мали багато спільного з тим, що сьогодні називають волонтерською діяльністю. Поняття «волонтер» у його сучасному вигляді з’явилося в Європі на початку XIX століття, коли в багатьох країнах почали з’являтися перші благодійні організації. Слово "волонтер" (від лат. voluntarius – "добровільний", "за власним бажанням") стало вживатися для позначення людей, які безкоштовно і за власною ініціативою допомагають іншим. В цей 57 час волонтерські організації стали активно діяти в країнах Європи, зокрема в Великій Британії та Франції, в контексті гуманітарних ініціатив. Протягом ХХ століття волонтерство стало організованою сферою діяльності. Після Першої та Другої світових воєн волонтерські організації, такі як Червоний Хрест, надавали гуманітарну допомогу постраждалим внаслідок конфліктів, природних катастроф та інших кризових ситуацій. Ці організації були важливими гравцями на міжнародній арені, допомагаючи забезпечити мир і стабільність після глобальних катастроф. В середині XX століття з розвитком технологій і масових комунікацій волонтерство стало ще доступнішим для широких верств населення. В основному це стосувалося гуманітарної допомоги, соціальної підтримки, допомоги в освіті та культурі [7]. В Україні волонтерський рух набув значного поширення після здобуття незалежності в 1991 році, хоча окремі форми добровільної допомоги існували і в радянський період. Перші волонтерські організації з’явилися на початку 90-х років і займалися допомогою дітям-сиротам, соціально незахищеним верствам населення, а також організовували екологічні та культурні ініціативи. Однак після 2014 року, під час Революції Гідності та початку війни з Росією, волонтерський рух в Україні набув небачених масштабів. Волонтери стали важливими гравцями в підтримці Збройних Сил України, надаючи військовим необхідне спорядження, техніку та гуманітарну допомогу. Війна стала справжнім каталізатором для розвитку волонтерства, яке стало критично важливим для національної безпеки та гуманітарної підтримки країни. Волонтерський рух в Україні не обмежується лише збірними акціями допомоги для фронту – він став символом непохитності духу та моральної сили нації. В умовах, коли державні органи та збройні сили не завжди мали достатньо ресурсів для задоволення нагальних потреб війни, волонтери виявляли безпрецедентну готовність допомогти. Їхня роль виходить за рамки звичайної допомоги – вони стали не лише постачальниками матеріальних 58 ресурсів, а й моральними лідерами, що утримували зв’язок між суспільством і армією [44]. Волонтери організовували кампанії зі збору коштів для закупівлі бронежилетів, медикаментів, харчових продуктів і техніки. Вони вивозили з обложених міст цивільних, доставляли медикаменти до лікарень, забезпечували необхідним технічне забезпечення для військових. Однак їхня діяльність не обмежувалася лише фізичними діями – волонтери також виконували важливу роль у підтримці морального духу українців. Психологічна підтримка, вивезення поранених, допомога в реабілітації постраждалих стали невід’ємною частиною їх роботи. Волонтерський рух став потужним двигуном для мобілізації ресурсів, які були необхідні для боротьби з агресором. Мобілізація не обмежувалася лише збірними акціями чи фінансуванням певних ініціатив – волонтери створили цілі мережі, які збирали та розподіляли гуманітарну допомогу в найбільш постраждалих районах. Однією з ключових функцій волонтерів було забезпечення армії всім необхідним, що дозволяло зберігати боєздатність військових частин, навіть в умовах обмеженого постачання. Вони налагодили спеціалізовані маршрути для доставки матеріалів та медикаментів безпосередньо на передову, де потреба в таких речах була найбільш гострою. Волонтери також виступали в якості координаторів і організаторів для постачання запасів в місця, де вони могли бути найбільш корисними, зокрема в прифронтових зонах та на територіях, що зазнали руйнації. Вони займалися ремонтом техніки та зброї, налагоджували постачання енергоносіїв, води та їжі, що дозволяло мінімізувати негативні наслідки для цивільного населення. Ресурси, які збирали волонтери, дозволяли державі заощаджувати кошти та спрямовувати їх на інші важливі потреби, а також забезпечували безперервну підтримку для армії та громадян. Громадянська активність в Україні в часи війни набирала величезного масштабу завдяки волонтерам. Вони стали важливими учасниками 59 глобального процесу мобілізації всіх ресурсів, щоб забезпечити стабільність і підтримку на всіх фронтах боротьби за свободу. Активна участь громадян у волонтерському русі є безпрецедентним прикладом колективної відповідальності нації за своє майбутнє. Люди без роздумів ставали частиною цього процесу, оскільки усвідомлювали, що їхній вклад важливий не лише для фронту, а й для національної єдності та підтримки загальної мети – збереження незалежності. Волонтерський рух об’єднав людей із різними політичними переконаннями, соціальним статусом та навіть професіями. Всі вони стали частиною єдиної національної боротьби, незалежно від своїх політичних чи соціальних позицій. Власне, в умовах війни волонтерський рух став основою для громадянського об’єднання, яке сприяло не лише виживанню країни, але й формуванню національної ідентичності, побудованої на спільних цінностях і прагненнях. Волонтерський рух в Україні отримав величезну підтримку на міжнародній арені. Міжнародні волонтерські організації, правозахисні групи, гуманітарні фонди активно співпрацювали з українськими організаціями, що забезпечило стабільний потік гуманітарної допомоги та матеріальних ресурсів. Українські волонтери вийшли на міжнародний рівень як символ боротьби за свободу та незалежність, вони стали обличчям волонтерства на глобальній арені. Ця міжнародна підтримка була не лише фінансовою чи матеріальною, але й моральною. Волонтери стали важливими послами української справи в світі, пропагуючи правду про війну, порушення прав людини, терор і насильство, які супроводжують агресію Росії. Під час різноманітних міжнародних форумів та зустрічей волонтери стали лідерами і агенами змін, які допомагали формувати світову громадську думку і забезпечували необхідну політичну підтримку України. Якщо війна і завершиться, волонтерський рух, ймовірно, залишиться важливою частиною громадянського життя України. Волонтери здобули 60 унікальний досвід, який вони принесуть у післявоєнний період для відновлення країни, її інфраструктури, економіки та соціальної сфери. Відновлення зруйнованих територій, допомога в реабілітації постраждалих, забезпечення соціальних послуг стане основною місією волонтерів, які вже зараз працюють над створенням проектів відновлення та розвитку. Волонтерський рух також стане основою для зміцнення демократичних інститутів, прав людини та громадянської активності. У післявоєнний період волонтери не тільки продовжать свою гуманітарну діяльність, але й стануть важливими ініціаторами в соціальній політиці, розвитку освіти та культури, тим самим сприяючи зміцненню демократичних процесів в країні [6]. 3.3. Свобода слова в умовах російсько-української війни Свобода мови (слова) – філософська категорія, що характеризує сутність людського буття, що полягає в можливості особистості самостійно мислити, висловлювати свою думку публічно, відповідно до своїх уявлень і бажань, а не внаслідок внутрішнього або зовнішнього примусу [46, с. 12]. Свобода слова відноситься до свободи дії. Саме завдяки свободі слова суспільство має можливість постійного аналізу подій, обміну думок, вироблення оптимального вирішення соціальних проблем та отримує імпульс до проведення перетворень та розвитку для досягнення загального соціального блага. Становище зі свободою слова у країні характеризує рівень розвитку всього суспільства та забезпечення прав особистості. Свобода і свобода мови є наріжним каменем філософії. Через своє ставлення до свободи мислителі виявляли свої світоглядні позиції, сперечалися з опонентами, робили відкриття. Значення слова для людського суспільства є величезним. Історія розвитку мов знає про священні слова, про табуйовані висловлювання. Дослідник Дж. Фрезер вказував, що є народи, у яких під страхом найжорстокішого покарання забороняється використовувати у звичайній мові слова, які складовою частиною входять у імена померлих чи мають 61 схожі із нею значення. Такі слова заміщають синонімами, що спеціально створюються для цієї мети. Однак, головна функція мови – це спілкування з іншими людьми. Життя людського суспільства у всіх сферах його діяльності забезпечується мовним спілкуванням як основою колективного пізнання світу та створення блага. Термін комунікація (лат. – повідомлення, зв’язок) підтверджує цю думку. Основною, самостійною одиницею комунікації дослідники визнають «текст», під яким розуміється така сукупність висловлювань, у якій здійснюється відносно закінчений процес інформації [28]. Свобода слова як явище – це право людини вільно висловлювати свої думки як в усній, так і в письмовій формі [3, с. 41]. Реалізуючи своє право свободу слова, людина іноді вступає у протиріччя з правами і свободами інших. Тому правові норми держав зазвичай регулюють обмеження свободу слова на своїй території. Згідно з міжнародним правом, обмеження на свободу слова зобов’язані відповідати трьом умовам: вони повинні суворо відповідати закону, переслідувати легітимну мету і повинні бути необхідні та адекватні для досягнення цієї мети. До легітимних цілей відносяться захист репутації, гідності особистості, національної безпеки, громадського порядку, авторського права, здоров’я та моралі. Наприклад, в нас в країні є заборона пропаганди, що порушує соціальну, расову, національну чи релігійну ненависть і ворожнечу, і навіть поширення відомостей, що становлять державну таємницю. Також за рішенням суду можуть запроваджуватися тимчасові чи приватні обмеження. Свобода слова полягає у можливості людини публічно висловлювати, оприлюднювати, поширювати будь-яким способом свої думки та переконання. Однак необхідно розуміти, що є різниця між обговоренням політичних новин на кухні із сусідом та виступом журналіста по телебаченню. Саме тому одноразове і випадкове спілкування однієї людини з іншою людиною віч-на-віч з будь-яких питань не має таких соціальних 62 наслідків, як регулярний виступ людини перед групою людей. Тому сутність свободи слова людини полягає в реалізації можливості відкритого спілкування з аудиторією [32, с. 65]. Сутність свободи слова у знаходженні істини. Пошуки істини – постійний процес. Слово – мова – механізм мислення, програма розуму. Свобода, за Гегелем, є субстанцією розуму, а «всесвітня історія є прогресом у свідомості свободи». Діяльність мозку, мислення, здійснювана з допомогою мови, спрямоване знаходження істини, що неможливо здійснити без свободи слова. Мислення – постійний процес зі збору та аналізу інформації про навколишній світ і саму людину. Свобода слова потрібна для обміну інформацією, яка може бути правдивою (соціально корисною) та хибною (соціально негативною). Неправильно зрозуміла інформація може призвести до загибелі як людини, і всього людства. Сутність свободи слова – у забезпеченні стійких каналів зв’язку між людиною та суспільством. Таким чином, сутність свободи слова у забезпеченні постійного процесу зі збирання, аналізу та обміну правдивою (соціально корисною) інформацією, що відбувається по стійких каналах між людиною та суспільством з метою виконання людським розумом програми з знаходження істини. В епоху науково-технічного прогресу за допомогою свободи слова людство набуває синергетичного ефекту з розвитку колективного розуму. Свобода слова необхідна для соціалізації, культурного та духовного розвитку особистості. Свобода слова потрібна для демократичного розвитку суспільства. Свобода слова необхідна для обміну соціальної інформацією, поповнення соціальної пам’яті людини. Таким чином, свобода слова є умовою, що забезпечує зростання синергетичної інформації суспільства, що самоорганізується. Свобода слова – гарантія свободи та відповідальності особистості та суспільства. Без свободи слова неможливий розвиток філософії та науки, а значить отримання реальної картини світу. Свобода слова – це одне з основних прав людини, що дозволяє громадянам вільно висловлювати свої думки, обмінюватися інформацією та 63 брати участь у суспільно-політичному житті. У мирний час це право є основою демократичних процесів і важливим елементом для розвитку відкритого суспільства. Однак в умовах російсько-української війни, свобода слова стає важливим і водночас складним аспектом боротьби на інформаційному фронті [37]. Війна – це не лише боротьба на полі бою, а й на інформаційних фронтах, де важливо контролювати і формувати наративи. В Україні, з одного боку, існує необхідність забезпечення свободи слова та доступу до інформації, з іншого – намагаються виявляти і обмежувати ворожу пропаганду та фейки. Водночас, в умовах воєнного стану, баланс між свободою вираження та національною безпекою стає важливим викликом. У період війни держава може запроваджувати обмеження на свободу слова в інтересах національної безпеки та боротьби з інформаційними загрозами. В Україні ці обмеження мали на меті: 1. Протидія ворожій пропаганді та дезінформації. В умовах війни російська пропаганда активно поширює фальшиву інформацію, яка може мати руйнівні наслідки для національної безпеки. Так, запроваджено заборону на трансляцію російських телеканалів, закрито сайти та медіа, що пов’язані з пропагандою кремлівського режиму. Це допомогло зменшити негативний інформаційний вплив на українське суспільство. 2. Цензура на військову інформацію. Під час збройного конфлікту важливим є контролювання інформації про військові операції, стратегії, лінії фронту тощо. Для того, щоб не нашкодити безпеці армії та громадян, можуть вводитися обмеження на розголошення певних даних або коментарів щодо ситуації на фронті. Це часто позначається як тимчасові обмеження на свободу слова. 3. Використання воєнного стану. У період воєнного стану можуть вводитися обмеження на проведення мирних зібрань, демонстрацій і публічних виступів, якщо вони можуть бути використані ворогом для дестабілізації ситуації в країні [36]. 64 Одним із найбільших викликів для свободи слова в Україні є боротьба з російською пропагандою та дезінформацією, яка активно поширюється через медіа, соціальні мережі та інші інформаційні канали. Росія прагне не лише досягти військових цілей, а й контролювати інформаційний простір, формуючи уявлення про війну за своєю версією. Відповідно, Україна зіткнулася з необхідністю захищати свою правду. Українські медіа мають важливу роль у боротьбі за правду і доступ до інформації. ЗМІ активно працюють для того, щоб подавати правдиву інформацію про події, а також спростовувати фейки та маніпуляції, які поширюються через ворожі канали. В умовах війни важливу роль відіграють соціальні медіа. Вони стали каналом для поширення інформації, свідчень, зйомок з місць бойових дій та новин. Українські користувачі, а також офіційні урядові акаунти, активно поширюють інформацію про злочини Росії, в той час як російська сторона намагається маніпулювати реальністю. Для боротьби з дезінформацією Україна використовує спеціальні платформи, верифікацію фактів та співпрацю з міжнародними партнерами [38]. Під час війни деякі медіа платформи, такі як «Громадське» та «Українська правда», стали основними джерелами достовірної інформації, що допомагають українцям бути обізнаними про поточну ситуацію [29]. Виклики для свободи слова в Україні під час війни: 1. Маніпуляції з інформацією. У умовах війни медіа та соціальні мережі можуть бути використані не тільки для боротьби за правду, а й для маніпуляцій. Однією з проблем є поширення фейкових новин в українських та міжнародних медіа, які можуть впливати на моральний дух або змінювати ставлення громадян до уряду чи ситуації в країні. 2. Цензура та самосцензура. Журналісти та медіа в Україні, хоча й намагаються забезпечити прозорість, іноді змушені здійснювати самоцензуру через вимогу безпеки або для того, щоб не поширювати інформацію, яка може бути використана ворогом. Це може призвести до 65 утисків свободи вираження в певних межах, що створює труднощі для рефлексії та відкритої дискусії. 3. Зловживання правом на свободу слова. Водночас свобода слова може бути використана для пропаганди насильства, ворожнечі чи навіть для підтримки діяльності, яка загрожує національній безпеці. У таких випадках необхідно знаходити баланс між захистом національних інтересів і правом громадян на свободу вираження [36]. Україна активно співпрацює з міжнародними правозахисними організаціями, щоб забезпечити свободу слова на всіх рівнях і запобігти зловживанням та цензурі, а також для боротьби з міжнародною дезінформацією. Важливим кроком є покращення медіаграмотності громадян, щоб вони могли правильно оцінювати інформацію, розпізнавати фейки та маніпуляції, а також розуміли важливість свободи слова для розвитку демократичних процесів. У умовах війни журналісти виконують важливу місію, висвітлюючи події та інформуючи суспільство. Захист їхніх прав і безпека є важливими для підтримки демократичних стандартів і свободи слова [37]. 3.4. Міжнародна підтримка України та її роль у захисті цінностей свободи Війна з Росією стала не лише важким випробуванням для України, а й важливим моментом для міжнародної спільноти. Від початку агресії світова підтримка України відіграла важливу роль у зміцненні її боротьби за свободу та незалежність. Цей процес не лише допоміг Україні вистояти, але й став важливим доказом глобальної солідарності заради захисту основних цінностей, таких як свобода, суверенітет, демократія і права людини. З початку війни з Росією в 2014 році та особливо після повномасштабного вторгнення в 2022 році, Україна отримала значну і всебічну підтримку з боку міжнародних партнерів. Підтримка, що надійшла 66 від західних країн, зокрема Сполучених Штатів Америки, країн Європейського Союзу та інших демократичних держав, стала вирішальним фактором, який допоміг Україні не лише зберегти свою незалежність, але й продовжувати боротьбу за свободу і суверенітет на всіх рівнях. Міжнародна допомога Україні була різноплановою і включала кілька важливих складових: 1. Фінансова підтримка. Україна отримала значні фінансові ресурси, які допомогли покрити витрати на армію, відновлення інфраструктури, гуманітарну допомогу та стабілізацію економіки. Це дозволило країні зберегти свою економічну стабільність в умовах війни, а також забезпечити основні потреби населення, таких як доступ до медичних послуг, продовольства та освіти. 2. Гуманітарна допомога. Мільйони людей в Україні постраждали від війни – від внутрішньо переміщених осіб до тих, хто втратив свої домівки внаслідок бойових дій. Міжнародна гуманітарна допомога стала критично важливою для надання необхідних умов для виживання людей в умовах війни. Організації, такі як ООН, Червоний Хрест та інші, активно надавали Україні допомогу у вигляді медикаментів, продовольства та тимчасових житлових рішень. 3. Військова підтримка. Один із найважливіших аспектів міжнародної допомоги Україні полягає у військовій підтримці, що включає постачання зброї, техніки, боєприпасів, а також навчання військових. Це дозволило Україні зміцнити свої оборонні сили, забезпечити захист від агресії та зберегти контроль над своєю територією. Військова допомога стала важливим фактором у стратегічному протистоянні російському вторгненню, забезпечивши українським силам необхідні ресурси для відсічі агресії. 4. Дипломатична підтримка. Окрім фінансової, гуманітарної та військової допомоги, міжнародна спільнота також активно підтримувала Україну на дипломатичному рівні. Західні держави виступили за введення санкцій проти Росії, які сприяли ізоляції її економіки і політичної системи на 67 міжнародній арені. Крім того, Україна отримала підтримку в різних міжнародних організаціях, таких як ООН та НАТО, що сприяло підвищенню її глобального статусу як країни, яка бореться за захист суверенітету та свободи [30]. Найважливішим аспектом цієї міжнародної підтримки є її політичне значення. Підтримка, яку Україна отримала від міжнародних партнерів, стала символом глобальної солідарності заради збереження демократії, прав людини та територіальної цілісності. Ця допомога показала, що боротьба України за свою свободу і незалежність є не тільки національним питанням, а й важливим аспектом глобальної боротьби за демократичні цінності. Це посилило підтримку України на міжнародній арені, роблячи її боротьбу за свободу важливою не лише для неї, але й для всього демократичного світу. Загалом, міжнародна підтримка України стала однією з основ, що дозволили країні не лише вистояти в умовах війни, але й зміцнити свої позиції на міжнародній арені, а також підтвердити свою рішучість боротися за суверенітет і територіальну цілісність. Війна в Україні стала випробуванням не лише для самих українців, а й для міжнародної спільноти в контексті захисту прав людини та демократичних цінностей. Російська агресія супроводжувалася численними звинуваченнями у порушеннях основних прав і свобод цивільних осіб, таких як депортація мирних жителів, катування, зґвалтування, масові вбивства, а також знищення цивільної інфраструктури. Ці жахливі акти порушень стали не тільки трагедією для України, але й серйозним викликом для всієї міжнародної спільноти, що зобов’язана реагувати на порушення прав людини [25]. Міжнародні організації, зокрема Організація Об’єднаних Націй (ООН), Європейський Союз, а також численні правозахисні організації, стали активними у фіксації та визнанні цих порушень, що дозволило привернути увагу світової спільноти до масштабів гуманітарної кризи, спричиненої війною. ООН, у своїх звітах та резолюціях, засудила агресивні дії Росії і 68 зафіксувала численні випадки порушень міжнародного гуманітарного права, зокрема звірства щодо мирних жителів, що стали основою для розслідувань і створення міжнародних трибуналів. Європейський Союз, у свою чергу, активно реагував на ці порушення, засуджуючи їх і накладаючи санкції на Росію. Всі ці зусилля підкреслюють важливість захисту прав людини як невід’ємної частини боротьби за демократичні цінності, що включають повагу до свободи та гідності кожної людини. Міжнародна підтримка України в правозахисних питаннях стала важливим аспектом у боротьбі за захист не лише національної свободи, але й глобальних демократичних принципів. Підтримка міжнародних організацій та правозахисних груп показала, що боротьба України є боротьбою не тільки за її суверенітет, а й за захист основоположних прав людини на глобальному рівні. Це створило підґрунтя для тиску на Росію з боку міжнародної спільноти, що сприяло посиленню ізоляції агресора, введенню санкцій і створенню політичного та правового контексту для вирішення проблеми порушень прав людини. Важливо також зазначити, що підтримка прав людини стала частиною міжнародної кампанії на підтримку України не лише через гуманітарну допомогу, а й через політичні рішення. Світова спільнота, визнаючи порушення прав людини в Україні, активно підтримувала створення міжнародних механізмів для притягнення винних до відповідальності. Проблеми прав людини стали одним із важливих аспектів в міжнародній дипломатії, зокрема на майданчиках ООН та інших міжнародних організацій. Захист прав людини під час війни з Росією став не лише питанням національної безпеки України, але й частиною глобальної боротьби за захист демократичних цінностей. Порушення прав цивільних осіб, масові звірства та знищення інфраструктури, що мали місце в Україні, стали лакмусовим папірцем для перевірки готовності міжнародної спільноти діяти в умовах 69 збройного конфлікту. Збереження міжнародного правопорядку і принципів прав людини стало важливим аспектом у глобальній підтримці України. Україна, у свою чергу, отримала від міжнародної спільноти не лише дипломатичну та фінансову допомогу, а й моральну підтримку в її боротьбі за демократичні цінності. Міжнародне визнання боротьби України за права людини стало важливим сигналом для Росії і всього світу про те, що порушення прав цивільних осіб та агресія проти суверенітету незалежних країн не можуть залишатися безкарними [26]. Отже, міжнародна підтримка прав людини та захист демократичних цінностей є важливим аспектом боротьби України за свою свободу і суверенітет. Це дозволило не лише відновити справедливість, але й показати, що захист прав людини є спільним інтересом усього демократичного світу. Борючись за свою свободу, Україна стала символом того, як важливо об’єднувати зусилля для захисту прав і свобод кожної людини, що є основою мирного та справедливого міжнародного порядку. Війна в Україні стала не лише випробуванням для національного суверенітету, а й перевіркою для багатьох країн щодо їхніх позицій стосовно основних цінностей, таких як свобода, прав людини, демократичні принципи. З самого початку агресії Росії проти України, міжнародна спільнота була змушена визначити своє ставлення до цих питань. Підтримка України з боку західних країн та міжнародних організацій не лише зміцнила імідж України на світовій арені, але й підтвердила важливість захисту фундаментальних цінностей для стабільності міжнародного порядку. З початком повномасштабного вторгнення Росії в 2022 році, Україна не лише захищала свою територіальну цілісність, а й стала символом боротьби за основні європейські цінності – свободу, демократію, верховенство права та права людини. Підтримка України з боку країн Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки та інших демократичних держав підкреслила важливість цих цінностей у глобальному контексті. Українці, що в умовах 70 війни борються за своє право на незалежність, стали носіями ідеалів європейської демократії, що включають повагу до прав і свобод людини. Крім того, визнання України як держави, яка захищає не лише свою територіальну цілісність, а й принципи міжнародного права, стало потужним аргументом на міжнародних майданчиках, таких як ООН, ЄС, НАТО та інші міжнародні інституції. Це допомогло країні заручитися не тільки матеріальною, а й політичною підтримкою, що стало важливим аспектом у її боротьбі проти агресії. Підтримка України з боку міжнародної спільноти не обмежується лише фінансовими і військовими поставками, хоча ці аспекти є важливими. Визнання боротьби України за свободу і незалежність стало потужним моральним сигналом для всього світу. Це визнання стало також важливим для українців, підвищуючи моральний дух нації та сприяючи єдності на всіх рівнях. Міжнародна підтримка продемонструвала, що агресія Росії проти України не є просто конфліктом між двома країнами, а є боротьбою за глобальні цінності, такі як свобода, мир і демократія. Це визнання перетворило війну в Україні на міжнародну проблему, яка безпосередньо впливає на світову стабільність. Важливість цієї боротьби підкреслюється не лише військовими, але й дипломатичними зусиллями, націленими на те, щоб зупинити агресію та повернути мирні принципи у відносини між державами. Боротьба України за свободу не лише підкріплена внутрішнім прагненням нації, а й відображає глобальні тенденції, коли світова спільнота об’єднується задля захисту прав людини та демократичних цінностей. Це стало яскравим підтвердженням того, що міжнародна система повинна базуватися на принципах, які підтримують свободу, гідність та мир. Підтримка міжнародних партнерів і визнання боротьби України за ці цінності стали важливим аспектом процесу відновлення глобального правопорядку. Це також сприяло формуванню нових міжнародних ініціатив, таких як посилення санкцій проти Росії, введення економічних обмежень та 71 дипломатичних ізоляцій, які мали на меті не лише покарати агресора, а й забезпечити збереження демократичних принципів на світовій арені. Боротьба України за свободу і незалежність також стала важливим прикладом для інших держав, що стикаються з подібними викликами. Українці стали символом стійкості, рішучості та боротьби за право визначати свою долю, незалежно від зовнішнього тиску. Це підкріплює ідею, що принципи суверенітету і свободи є основними для розвитку здорових демократичних суспільств, і що світова спільнота має підтримувати країни, що відстоюють ці цінності [24]. Таким чином, визнання українських цінностей на міжнародній арені під час війни є важливим аспектом не лише боротьби за суверенітет, а й захисту глобальних демократичних цінностей. Підтримка України з боку міжнародної спільноти зміцнила її позиції на світовій арені і допомогла визначити її як носія європейських цінностей і захисника прав людини. Ця боротьба має глобальне значення, оскільки вона є не лише питанням національної безпеки, а й питанням глобальної стабільності та захисту прав людини на міжнародному рівні. Підтримка України в її боротьбі за свободу має не лише національне, але й стратегічне значення для глобальної безпеки та стабільності. Важливість цього аспекту полягає в тому, що війна в Україні стала випробуванням для міжнародного порядку, основаного на принципах суверенітету, територіальної цілісності та прав людини. Результат цього конфлікту може визначити майбутнє не тільки для України, а й для світової спільноти, оскільки він має далекосяжні наслідки для міжнародної політики та глобальної безпеки. Перемога України у війні з Росією буде важливим сигналом для всього світу, що агресія та порушення міжнародних норм не можуть залишатися безкарними. Російська агресія проти України є порушенням основних принципів міжнародного права, зокрема територіальної цілісності держави та її суверенітету. Якщо агресія залишиться без відповідної реакції, це може 72 створити прецедент для інших країн, що прагнутимуть порушувати ці принципи без жодних наслідків. Міжнародна підтримка України стає важливим елементом у забезпеченні глобальної стабільності, оскільки підтримка територіальної цілісності України означає підтримку принципів міжнародного порядку, який був встановлений після Другої світової війни. Успіх України в боротьбі проти агресії може стати сигналом, що порушення цих принципів не може бути толероване, що є необхідною умовою для забезпечення миру та стабільності у світі. Підтримка України також сприяє зміцненню міжнародних альянсів і співпраці між демократичними державами. Європейський Союз, НАТО, США та інші демократичні країни вбачають у перемозі України важливий крок до зміцнення глобальної безпеки та стабільності. Це також підсилює ідею єдності серед західних держав, які спільно протистоять спробам авторитарних режимів порушувати міжнародний порядок. У рамках цієї співпраці, країни, які надають Україні політичну, економічну та військову підтримку, демонструють солідарність з державами, які стикаються з подібними загрозами. Війна в Україні також сприяє створенню нових механізмів міжнародної підтримки і спільних дій проти агресії, що зміцнює глобальні альянси, такі як НАТО, і підвищує рівень співпраці в питаннях безпеки. Перемога України в боротьбі за свою незалежність і свободу має потенціал запобігти подальшій ескалації конфлікту, що може вийти за межі регіональних кордонів і мати глобальні наслідки. Важливою метою міжнародної спільноти є припинення війни, яка загрожує не тільки Україні, а й безпеці інших держав. Агресія Росії може бути розглянута як тест для міжнародної безпеки, і відповідь на неї матиме довгострокові наслідки для стабільності на світовій арені. Завершення війни з перемогою України є важливим кроком до запобігання подальших спроб порушення міжнародного права з боку 73 агресивних держав. У цьому контексті, підтримка України є не лише питанням національної безпеки, але й важливою складовою глобальної безпеки, оскільки це допомагає уникнути поширення авторитаризму та дестабілізації міжнародного порядку. Боротьба України за свободу має глобальний вимір і підтверджує, що принципи миру, прав людини та демократії не можуть бути відокремлені від безпеки. Міжнародна підтримка України в цій боротьбі є також важливим елементом глобальної стратегії підтримки мирного порядку. Це сприяє формуванню спільного фронту за мир і стабільність, де країни, які поділяють ці цінності, об’єднуються для того, щоб протистояти загрозам, що виникають від порушення міжнародного порядку. Успіх України на міжнародній арені стає важливим елементом у побудові більш безпечного і стабільного світу, де кожна країна може розраховувати на захист своїх прав, територіальної цілісності та демократії. Підтримка України є важливим кроком у підтримці глобального миру і безпеки, а також у збереженні міжнародних цінностей, що дозволяють світовій спільноті спільно протистояти викликам 21-го століття [18]. Висновки до розділу ІІІ Збройні Сили України та добровольчі батальйони об’єднали свої зусилля у боротьбі за свободу, ставши важливими елементами національної оборони та захисту демократичних цінностей. Їхня спільна боротьба стала символом єдності, національної ідентичності та сили духу українського народу, який готовий боротися за свою незалежність і свободу. Волонтерський рух в Україні став потужною силою, що поєднала національні та міжнародні зусилля в боротьбі за свободу і незалежність країни. Ці люди, які з самого початку війни стали на захист своєї батьківщини, не лише надавали необхідну допомогу фронту, а й формували моральну основу для подальшого відновлення країни. Їхня діяльність сприяла мобілізації всього українського суспільства на підтримку боротьби 74 за цінності свободи та прав людини. Волонтерство стало не лише необхідною складовою війни, але й фундаментом для майбутнього розвитку України в мирний час. Свобода слова в умовах російсько-української війни є важливою частиною боротьби за національну безпеку та суверенітет України. Це не лише право громадян на інформацію та вираження думок, а й важливий інструмент для боротьби з ворожою пропагандою та дезінформацією. Водночас потрібно балансувати між забезпеченням безпеки, боротьбою з фейками та збереженням основних прав і свобод для громадян. Війна з Росією стала не лише важким випробуванням для України, а й важливим моментом для міжнародної спільноти. Від початку агресії світова підтримка України відіграла важливу роль у зміцненні її боротьби за свободу та незалежність. Цей процес не лише допоміг Україні вистояти, але й став важливим доказом глобальної солідарності заради захисту основних цінностей, таких як свобода, суверенітет, демократія і права людини. З початку війни з Росією в 2014 році та особливо після повномасштабного вторгнення в 2022 році, Україна отримала значну і всебічну підтримку з боку міжнародних партнерів. Підтримка, що надійшла від західних країн, зокрема Сполучених Штатів Америки, країн Європейського Союзу та інших демократичних держав, стала вирішальним фактором, який допоміг Україні не лише зберегти свою незалежність, але й продовжувати боротьбу за свободу і суверенітет на всіх рівнях. Підтримка України в її боротьбі за свободу не лише має велике значення для самостійного розвитку країни, але й має критичне стратегічне значення для глобальної безпеки та стабільності. Вона демонструє, що принципи суверенітету, територіальної цілісності та прав людини повинні бути захищені на міжнародному рівні, і що агресія не може залишатися безкарною. Це також допомагає зміцнити міжнародні альянси та підтримує глобальний мир, створюючи спільний фронт для боротьби з авторитаризмом і за стабільність на світовій арені. 75 ВИСНОВКИ Вектор свободи спрямований усередину людини: її особистість є вмістилищем свободи. Свобода – видобувне джерело буття людини, укорінене у його ноуменальній природі, в якій немає зла, а це дає можливість людині вийти в інший вимір, трансцендувати. Свобода людини є фундаментальним правом, яке закладає основу для розвитку демократичних суспільств та забезпечує можливість для індивідів вільно висловлювати свої думки, здійснювати власні переконання, обирати політичні, релігійні та культурні орієнтири, а також брати участь у громадському та політичному житті. Вона не існує в ізоляції – вона тісно пов’язана з іншими правами людини, такими як право на життя, право на гідність, право на освіту, охорону здоров’я та інші базові свободи. Разом вони утворюють систему прав, яка забезпечує гармонійний розвиток особистості та створює умови для стабільного й справедливого суспільства. Свобода людини передбачає не лише права, але й обов’язки. Для її збереження важливо, щоб кожен індивід використовував свої права відповідально, не порушуючи прав інших. Свобода є основною цінністю демократичного суспільства, однак її обмеження є неминучими, коли йдеться про захист прав інших осіб, громадського порядку, національної безпеки та загального блага. Обмеження свободи повинні бути чітко визначені, пропорційні та відповідати конкретним потребам. Демократичні країни мають розвинутий правовий механізм, що дозволяє обмежувати свободу лише у випадках, коли це справді необхідно для підтримки суспільного порядку та безпеки. Повномасштабна війна стала важливим каталітичним фактором, який прискорив політичні, соціальні та економічні зміни в Україні. Відповідь на агресію Росії включала не лише активні військові дії, але й серйозні реформи в політичній та економічній сферах. Зміни в органах влади, боротьба з 76 корупцією, реорганізація армії та модернізація економіки стали основними компонентами нового політичного ландшафту України, який здатний успішно реагувати на виклики сьогодення та будувати демократичну та ефективну державу. Війна в Україні принесла серйозні виклики для демократії та прав людини, зокрема щодо обмежень прав на свободу слова, свободу зібрань, прав ветеранів та загальних громадянських свобод. Водночас, необхідність забезпечення безпеки країни у воєнний час диктує вимоги до тимчасових обмежень, які можуть бути суперечливими для демократичного розвитку. Важливо, щоб після завершення війни Україна змогла зберегти демократію, не втративши своїх основних принципів та забезпечення прав людини. В умовах сучасної війни, цінність свободи набула нового значення для українців. Війна з Росією, агресія якої спрямована не лише на територіальну цілісність країни, а й на її суверенітет та право на власну політичну і культурну незалежність, підкреслила безперечну важливість боротьби за свободу на всіх рівнях. Патріотизм і почуття свободи стали основою мобілізації нації в умовах війни з Росією. Ці цінності зміцнили національну ідентичність українців і стали важливим фактором у підтримці духу та рішучості в боротьбі за незалежність. Війна не тільки продемонструвала важливість свободи для українців, але й підтвердила, що ця свобода є основною цінністю, яка об’єднує націю у боротьбі за своє майбутнє. Солідарність і колективна боротьба стали ключем до перемоги, а патріотизм – основою для руху вперед. Цінності свободи є ключовими в контексті української національної ідеї та війни. Вони визначають не лише боротьбу за незалежність та територіальну цілісність, а й стали основою для об’єднання нації в умовах кризи. Свобода, як фундаментальна цінність, впливає на всі аспекти суспільного життя: від політичних прав і свобод до національної ідентичності та міжнародних відносин. Війна з Росією стала перевіркою для 77 українців, як для нації, готової відстоювати своє право на свободу та незалежність, не зважаючи на численні виклики і загрози. Збройні Сили України та добровольчі батальйони об’єднали свої зусилля у боротьбі за свободу, ставши важливими елементами національної оборони та захисту демократичних цінностей. Їхня спільна боротьба стала символом єдності, національної ідентичності та сили духу українського народу, який готовий боротися за свою незалежність і свободу. Волонтерський рух в Україні став потужною силою, що поєднала національні та міжнародні зусилля в боротьбі за свободу і незалежність країни. Ці люди, які з самого початку війни стали на захист своєї батьківщини, не лише надавали необхідну допомогу фронту, а й формували моральну основу для подальшого відновлення країни. Їхня діяльність сприяла мобілізації всього українського суспільства на підтримку боротьби за цінності свободи та прав людини. Волонтерство стало не лише необхідною складовою війни, але й фундаментом для майбутнього розвитку України в мирний час. Свобода слова в умовах російсько-української війни є важливою частиною боротьби за національну безпеку та суверенітет України. Це не лише право громадян на інформацію та вираження думок, а й важливий інструмент для боротьби з ворожою пропагандою та дезінформацією. Водночас потрібно балансувати між забезпеченням безпеки, боротьбою з фейками та збереженням основних прав і свобод для громадян. Війна з Росією стала не лише важким випробуванням для України, а й важливим моментом для міжнародної спільноти. Від початку агресії світова підтримка України відіграла важливу роль у зміцненні її боротьби за свободу та незалежність. Цей процес не лише допоміг Україні вистояти, але й став важливим доказом глобальної солідарності заради захисту основних цінностей, таких як свобода, суверенітет, демократія і права людини. З початку війни з Росією в 2014 році та особливо після повномасштабного вторгнення в 2022 році, Україна отримала значну і 78 всебічну підтримку з боку міжнародних партнерів. Підтримка, що надійшла від західних країн, зокрема Сполучених Штатів Америки, країн Європейського Союзу та інших демократичних держав, стала вирішальним фактором, який допоміг Україні не лише зберегти свою незалежність, але й продовжувати боротьбу за свободу і суверенітет на всіх рівнях. Підтримка України в її боротьбі за свободу не лише має велике значення для самостійного розвитку країни, але й має критичне стратегічне значення для глобальної безпеки та стабільності. Вона демонструє, що принципи суверенітету, територіальної цілісності та прав людини повинні бути захищені на міжнародному рівні, і що агресія не може залишатися безкарною. Це також допомагає зміцнити міжнародні альянси та підтримує глобальний мир, створюючи спільний фронт для боротьби з авторитаризмом і за стабільність на світовій арені. 79 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Авер’янова Н. Громадянська активність особистості у контексті консолідації сучасного українського суспільства. Актуальні проблемифілософії та соціології. Одеса, 2017. Вип. 20.С. 7–9. 2. Авер’янова Н. Національна ідея в філософському культурно- історичному процесі. Українознавство:навч. посіб. для студ. вищ. нав. закл. К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. С. 490–495. 3. Арістотель. Політика = Πολιτικά Арістотель / переклав з давньогрецької О. Кислюк. К.:Основи, 2000. 238 с. 4. Булатов М.А. Головні етапи розвитку поняття свободи в історії європейської філософії. Людина в цивілізації ХХ1 століття: проблема свободи. Київ : Наукова думка, 2005. 248 с. 5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2005. 1728 с. 6. Волонтери в Україні та їх роль у боротьбі за свободу. URL: https://www.volonter.org.ua 7. Волонтери в Україні: історії боротьби та підтримки національних цінностей. URL: https://suspline.news 8. Воропаєва Т., Піскун В. Сучасна українська національна ідея: теоретико-емпіричне дослідження. Українознавство. Календар-щорічник– 2004. К.: Українська видавнича спілка, 2004. С.127–134. 9. Воропаєва Т.С. Специфіка уявлень громадян України про сучасну українську національну ідею:ціннісний вимір (1993–2015 рр.). Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Філософія, культурологія, соціологія.2015. №10. С. 31–44. 10. Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної / Т. Гоббс; пер. з англ. Ростислава Димерця [та ін.]. – К.: Дух і літера, 2000. 598 с. 80 11. Голубовська О. В. Свобода як філософсько-антропологічна проблема. URL: http://apfs.onua.edu.ua/index.php/APFS/article/view/1105/765 12. Даниленко С., Копійка В. та ін. Стратегічні комунікації у міжнародних відносинах. Монографія. К.: Вадекс, 2019. 442 с. 13. Даниленко С., Копійка В. та ін. Стратегічні комунікації у міжнародних відносинах. Монографія. К.: Вадекс, 2019. 442 с. 14. Даниленко С.І., Добржанська О.Л. Трансформації суспільної сфери сучасних міжнародних відносин. Глобальні тренди міжнародних відносин. Монографія. К.: Вадекс, 2020. 523 с. 15. Добровольчі батальйони: історія та роль у сучасній боротьбі України. URL: https://stratcom.center 16. Донченко О. П. Свобода як категорія права: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.12 “Філософія права”. Одес. нац. юрид. академія. О., 2010. 20 с. 17. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року. Офіційний вісник України. 2008. № 93. Ст. 3103. 18. Захист прав людини та міжнародна підтримка України в умовах агресії Росії. URL: https://www.un.org/uk 19. Збройні сили України у боротьбі за незалежність та свободу. URL: https://www.mil.gov.ua 20. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях : монографія. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. 520 с. 21. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, від 04 листопада 1950 року. Офіційний вісник України. 1998. № 13. С. 270. 22. Кримський С. Запити філософських смислів. Київ : Парапан, 2003. 234 с. 23. Мандела Н. Довгий шлях до свободи. Автобіографія. К.: Наш Формат, 2015. 568 с. 81 24. Міжнародна підтримка України в боротьбі за свободу та суверенітет. URL: https://mfa.gov.ua 25. Міжнародна підтримка України та її роль у забезпеченні глобальної безпеки. URL: https://www.nato.int 26. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, від 16 грудня 1966 року. URL: http://zakon5. rada. gov. ua/laws/show/995_043. 27. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, від 16 грудня 1966 року. URL: http://zakon5. rada. gov. ua/laws/show/995_042 28. Оглезнєв В. Свобода, право, мова: концептуальний взаємозв’язок. Філософія права і загальна теорія права № 2. 2012. URL: http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:N8YMNAZIVfQJ:phtl.nl u.edu.ua/article/view/184064/183819&cd=17&hl=ru&ct=clnk&gl=ua 29. Офіс президента України. Свобода слова та медіа в умовах війни з Росією: виклики та перспективи. Retrieved from: https://www.president.gov.ua 30. Підтримка України у її боротьбі за незалежність: Роль міжнародних партнерів. URL: https://europa.eu 31. Погорілко В. Ф. Права та свободи людини і громадянина в Україні / В. Ф. Погорілко, В. В. Головченко, М. І. Сірий. К.: Ін Юре, 1997. 52 с. 32. Проценко О., Чепинога В. Походження свободи. Київ, 1996. 232 с. 33. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посіб. 9-те вид., зі змінами. Л.: Край. 2007. 192 с. 34. Роль волонтерів в сучасному українському визвольному русі. URL: https://history.org.ua 35. Роль Збройних сил та добровольців в обороні держави під час російської агресії. URL: https://www.pravda.com.ua 36. Роль медіа в українському суспільстві в умовах російської агресії. URL: https://uamedia.org 82 37. Свобода вираження думок в Україні в умовах збройної агресії. URL: https://freedomhouse.org 38. Свобода слова в Україні: виклики війни та цінності демократії. URL: https://imi.org.ua 39. Ситниченко Л. А. Стратегії свободи в сучасній соціальній та практичній філософії. Свобода: сучасні виміри та альтернативи. Київ : Укр. Центр духовн. культури, 2004. 316 с. 40. Слюсар В. М. Феномен свободи в культурній самореалізації особистості : монографія. Житомир : Видво ЖДУ ім. І. Франка, 2012. 256 с 41. Статут Організації Об’єднаних Націй, від 26 червня 1945 року URL: http://zakon3. rada. gov. ua/laws/show/995_010. 42. Філософія права: навч. посібник / за заг. ред. О. Г. Данильяна. Київ: Юрінком Інтер, 2002. 272 с. 43. Філософія: Навч. посіб. / За заг. ред.. В.М. Костицького, Б.Ф.Чміля. Київ: Юрінком Інтер, 2000. 560 с. 44. Як волонтери підтримують ЗСУ та громадянське суспільство в умовах війни. URL: https://www.volunteers.org.ua 45. Як добровольці зміцнили оборону України в умовах війни. URL: https://www.radiosvoboda.org 46. Bell D. The End of Ideology: On the Exhaustion ofPolitical Ideas in the Fifties. N.Y.: Free Press, 1965.501 р.44. 47. Lewis S. Feuer, Irving Louis Horowitz (Introduction).Ideology and the Ideologists. Publisher : TransactionPublishers, 2010. 236 р. 48. Mill J. S. (1859). On Liberty. URL: https://www.gutenberg.org/ebooks/34902 49. Rawls J. (1971). A Theory of Justice. URL: https://www.amazon.com/Theory-Justice-John-Rawls/dp/0674000781 50. Scanlon T. A theory of Freedom of Expression. Philosophy and Public Affairs, том 1, № 2. (зима, 1972 г.), с. 204-226. URL: 83 http://links.jstor.org/sici?sici=00483915%28197224%291%3A2%3C204%3AATO FOE%3E2.0.CO%3B2-C 51. Sen A. (1999). Development as Freedom. URL: https://www.amazon.com/Development-as-Freedom-Amartya-Sen/dp/0385720270