ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6957| Title: | Ґендерна рівність в політичній теорії фемінізму |
| Authors: | Астапова-Вязьміна, Олена Ігорівна Портнова, Яна Юріївна |
| Keywords: | гендерна рівність;фемінізм;права людини |
| Issue Date: | 2025 |
| Abstract: | Кваліфікаційна робота «Ґендерна рівність в політичній теорії фемінізму» присвячена комплексному дослідженню ґендерної рівності як ключової категорії феміністської політичної теорії шляхом аналізу її концептуальних засад, історичної еволюції, теоретичних моделей і практичних підходів до подолання ґендерної нерівності в політичній сфері, а також виявленню основних викликів і перспектив реалізації принципу ґендерної рівності в сучасному суспільстві. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: здійснено комплексний аналіз концепції ґендерної рівності в межах основних напрямів феміністської політичної теорії; простежено еволюцію розуміння ґендерної рівності в історії феміністської думки; виявлено та дано критичну оцінку існуючій моделі ґендерної рівності; досліджено феміністичні перспективи подолання ґендерної нерівності в політичній сфері; визначено ключові виклики та перешкоди на шляху досягнення ґендерної рівності в політиці; поглиблено наукове розуміння ґендерної рівності як важливого елемента політичної теорії фемінізму та її практичного значення для сучасного суспільства. Робота складається із 2 розділів, 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6957 |
| Appears in Collections: | 033 Філософія (Політична філософія) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Портнова.pdf Restricted Access | 686.6 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій
Кафедра філософських і політичних наук
УДК
Допущено до захисту
Завідувачка кафедри філософських
і політичних наук
д. філос. н., професор А.І. Бойко
«___» __________ 20__ р.
Кваліфікаційна робота
Ґендерна рівність в політичній теорії фемінізму
ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський)
галузь знань 03 «Гуманітарні науки»
спеціальність: 033 Філософія
Портнова Яна Юріївна
ІV-курс, ПФ-219
(__________)
Кандидат філософських наук,
доцент Астапова-Вязьміна Олена Ігорівна
(__________)
Черкаси 2025
1
ЗМІСТ
Вступ.............................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Основи феміністичної політичної теорії................................................6
1.1. Теоретичні засади ґендерної рівності у фемінізмі............................................6
1.2. Основні напрями і течії феміністської політичної думки..............................14
1.3. Історичний розвиток феміністської політичної теорії....................................20
РОЗДІЛ 2. Ґендерні аспекти в суспільстві..............................................................26
2.1. Ґендерна рівність у контексті міжнародних прав прав людини....................26
2.2. Роль жінок у сучасних політичних процесах...................................................30
2.3. Проблема ґендерної рівності в контексті української політики....................37
2.4.Виклики та перспективи у реалізації ґендерної рівності.................................43
Висновки....................................................................................................................47
Список використаних джерел..................................................................................51
2
ВСТУП
Питання ґендерної рівності в політиці, попри значні зрушення у даному
питанні, є важливим навіть у кінці другої чверті XXI століття. Важливими є
глобальні зрушення у свідомості та законодавчому полі задля забезпечення
вирішення проблеми. Стереотипне мислення про жіноче призвання бути
домогосподаркою стримує не лише її особистий розвиток, а і загалом суспільсво.
Старомодні стереотипи й глибоко вкорінена дискримінація, які проявляються як
у зневажливому ставленні чоловіків до жінок, так і в самообмеженнях,
продиктовані соціальними очікуваннями, продовжують відтворювати ґендерну
нерівність у політичному середовищі.
Попри значний прогрес, все таки жінки недостатньо представлені на всіх
рівнях політичної влади у більшості країн світу.
Незважаючи на значні зрушення у питанні захисту прав жінок і
розширення їхньої участі у політичному житті суспільства, жінки досі не мають
достатнього представництва в найвищих щаблях політичної влади у більшості
країн. Станом на початок 2025 року, жінки займають лише близько 27%
парламентських місць у світі, і лише невелика кількість країн очолюються
жінками. Це означає, що жіночі голоси та перспективи часто залишаються
непочутими у процесах прийняття рішень, які впливають на суспільне життя [1].
Рівень розробленості проблеми. Проблема ґендерної нерівності у
політиці та роль феміністичної теорії в її подоланні перебуває у фокусі активних
сучасних досліджень як за кордоном, так і в Україні. Джудіт Батлер зі своєю
робото. «Ґендерний клопіт: Фемінізм та підрив тожсамості», продовжує
розвивати постструктуралістські підходи до ґендеру.
Також сучасні науковці активно досліджують динаміку представництва
жінок у владі, виявляють приховані та явні структурні бар’єри, а також
розробляють механізми подолання дискримінації на всіх рівнях політичної
участі. В українському академічному просторі питання ґендерної рівності та
феміністичного руху активно вивчаються у контексті пострадянських
трансформацій, викликів євроінтеграції та впливу повномасштабної війни на
3
становище жінок. Лариса Кобелянська: є однією з найавторитетніших постатей
у галузі гендерних досліджень в Україні.
Але незважаючи на значну увагу до цієї проблематики, комплексний аналіз
концепції ґендерної рівності крізь призму всіх ключових напрямів феміністичної
політичної теорії, з акцентом на її еволюції та пошуку шляхів подолання
викликів у сучасних реаліях, залишається недостатньо вивченим і потребує
подальшого поглиблення. Особливо актуальним є дослідження адаптації
класичних феміністичних підходів до нових геополітичних та соціальних
викликів, а також інтеграція глобальних феміністичних дискурсів у
національний контекст.
Тому звернення до феміністичної політичної теорії набує особливої ваги,
оскільки вона пропонує широкий спектр підходів до аналізу причин та
подолання ґендерної нерівності у політиці, а отже і у звичайному житті кожної
особистості.
Задля глибшого розуміння причин ґендерної нерівності та пошуку
ефективних шляхів досягнення повної ґендерної рівності у цій сфері потрібне
вивчення розвитку фемінстичної теорії, її ключових напрямів та концептуальних
основ.
Метою та завданням даної кваліфікаційної роботи є:
1. Здійснити комплексний аналіз концепції ґендерної рівності в межах
основних напрямів феміністської політичної теорії.
2. Простежити еволюцію розуміння ґендерної рівності в історії
феміністської думки.
3. Виявити та критично оцінити існуючі моделі ґендерної рівності.
4. Дослідити феміністичні перспективи подолання ґендерної нерівності
в політичній сфері.
5. Визначити ключові виклики та перешкоди на шляху досягнення
ґендерної рівності в політиці.
4
6. Сприяти поглибленню наукового розуміння ґендерної рівності як
важливого елемента політичної теорії фемінізму та її практичного значення для
сучасного суспільства.
Об’єкт дослідження: феміністична політична теорія як система ідей, що
обґрунтовує необхідність і шляхи досягнення ґендерної рівності.
Предмет дослідження: концептуальні підходи до забезпечення ґендерної
рівності у межах різних напрямів феміністичної політичної думки.
У дослідженні здійснюється комплексний аналіз теоретичних основ
ґендерної рівності крізь призму різних течій фемінізму, що дозволяє краще
зрозуміти сучасні виклики і перспективи реалізації цієї ідеї у політичній практиці.
Серед визначних жінок-феміністок світового рівня можна виділити: Мері
Волстонкрафт, Олімпія де Гуж, Джон Стюарт Мілль, Гаррієт Тейлор, Еммелін
Панкгерст, Сімона де Бовуар, Бетті Фрідан, Джудіт Батлер.
Також є відомі та впливові українські феміністки такі як: Наталія
Кобринська, Олена Пчілка, Леся Українка, Софія Окуневська-Морачевська,
Ірина Вільде, Ліна Костенко.
5
РОЗДІЛ 1. Основи феміністичної політичної теорії
1.1. Теоретичні засади ґендерної рівності у фемінізмі.
В контексті феміністичної теорії, поняття «ґендер» та «стать» розглядаються
як принципово різні поняття, котрі мають різне походження та впливають на
соціальне життя індивідів по різному. У питанні досягнення ґендерної рівності з
точки зору феміністичної теорії, центральну роль відіграють глибоко вкорінені
стереотипи. Саме існування та відтворювання даних стійких, часом несвідомих
установок про «жіночу» та «чоловічу» ролі, якості та поведінкові фактори стають
однією з головних причин того, що жінки і досі у XXI столітті активно боряться
за свої фундаментальні права та можливості на рівні з чоловіками.
Стать – це біологічна категорія, яка вирізняє фізіологічно, та анатомічно
чоловіків та жінок. Вона визначається наявністю, або відсутністю Y хромосоми
в сперматозоїді. В залежності від генетичної статі, XX чи XY, розвиваються різні
репродуктивні апарати. Саме дана гонадна стать є ключем до визначення
біологічної статі людини. Різні репродуктивні апарати виробляють різні гормони,
що утворюють певний зовнішній вигляд на жіночий, або чоловікий лад. Це
називається фенотипна стать. Все вище назване впливає на психологічну стать
людини, тобто визнання себе чоловіком чи жінкою.
Поняття ґендеру наразі виходить за рамки суто біологічних відмінностей між
чоловіками та жінками. Ґендер є насамперед соціальним конструктом. Тобто
саме суспільство відіграє вирішальну роль у формуванні не лише особистісних
якостей та поведінкових патернів індивіда, але й уявлень про тілесність,
сексуальність та загалом про стереотипи: хто такі чоловіки та жінки.
Формування ґендеру проходить через систему механізмів. Вони включають
процеси соціалізації, культурні норми, стереотипи та інситуційні практики.
З народження людина занурюється в систему очікуваней до ней та ролей, які
вона повинна виконувати, тому що це «притаманно» її статі. Це вбирається в
людину через виховання, навчання в сім’ї, медіа-репрезентації, в яких
закріплюються «жіночі» чи «чоловічі» моделі поведінки або можливості.
6
Зокрема біологічні відмінності між статями певним чином інтерпретуються та
тим самим беруть участь у формуванні ґендерних ролей та очікувань.
Ґендер – будь-яка відмінність індивідів, що конструйована суспільством. Це
стосується як поділу людей на жінок та чоловіків, так і охоплює ознаки, які
відріхняють статі.
Розуміння ґендеру як соціального конструкту є фундаментальним для аналізу
ґендерної нерівності та розробки ефективних стратегій для досягнення
соціальної справедливості та рівноправності [11].
Вивчаючи питання ґендерної рівності у рамках феміністичної політичної
теорії, ми стикаємося з епістемологічними проблемами – це питання про те, як
ми отримуємо знання, наскільки воно надійне та чи є воно неупередженим.
Феміністична епістемологія критикує традиційні способи отримання знань, які
часто були «чоловікоцентричними» і нехтували досвідом жінок. Це змушує
замислитись, наскільки повним є розуміння гендерних питань, якщо воно
базується лише на одній перспективі.
Важлива проблема – це джерела знання про гендер. Феміністична
епістемологія, зокрема теорія знання з позиції (standpoint epistemology), доводить,
що досвід тих, хто знаходиться в менш привілейованому становищі, наприклад,
жінок, може дати унікальні та глибші знання про структуру влади та соціальну
нерівність. Однак, це також ставить питання про те, чи є досвід усіх жінок
однаковим, і як врахувати відмінності між ними (через інтерсекційний підхід).
І, нарешті, є проблема спільного розуміння знання. Феміністична
епістемологія показує, що навіть "критичне мислення" не є абсолютно
нейтральним, а формується під впливом соціального та ґендерного положення.
Тому вивчаючи ґендерну рівність, важливо не тільки аналізувати суспільні
структури, а й усвідомлювати, як людські погляди зданті впливати на пізнання
[44].
Поняття ґендерної рівності передбачає усунення бар’єрів, котрі заважають
людям проявлятися як особистостям. Кожна людина має різні якості, навички та
потреби, тому ґендерна рівність повинна забезпечити врахування їх у суспільстві.
7
Вона передбачає те, що незалежно від ґендеру, люди володіють рівними правами,
можливостями та обов’язками в усіх сферах життя.
Наразі лише 6 з 187 країн мають повну ґендерну рівність. По 100 балів
набрали Бельгія, Данія, Латвія, Люксембург, Франція та Швеція. Найгіршими
результати дослідження виявилися у країнах ісламу, таких як: Афганістан, Катар,
Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Іран і Судан. У світі
середній показник ґендерної рівності становить 74.71 бала, що на 4,65 більше,
ніж 10 років тому.
Це дослідження було проведено у 2019 році виданням "Жінки, бізнес і закон
2019: Десятиліття реформ" (Women, Business and the Law 2019: A Decade of
Reform). Експерти даного дослідження оцінювали ґендерну ситуацію за багатьма
критеріями включаючи трудову сферу, майнову, сімейне право, зміни у
законодавстві та проведені реформи [12].
Обмеження прав жінок у будь-якій сфері діяльності веде за собою ряд
неприємних наслідків для суспільства:
1. неповна реалізація людського потенціалу;
2. економічна неефективність;
3. соціальна нестабільність;
4. погіршення добробуту та здоров’я суспільства;
5. сповільнення соціального розвитку;
6. слабкість демократичних інститутів;
7. увічнення шкідливих гендерних стереотипів.
Через глибоко вкорінену ґендерну нерівність між жінками та чоловіками,
котра проявляється у вигляді штучних обмежень в здобутті якісної освіти,
будуванні успішної кар’єри, повноцінній участі у політичному житті, або навіть
у розпоряджанні власним тілом та репродуктивним здоров’ям, суспільство
втрачає величезну кількість інтелектуального, творчого та робочого потенціалу,
можливостей розвитку суспільства тощо.
Наприклад, в деяких консервативних регіонах Судану жінки стикаються з
обмеженим доступом до медичних послуг, також там поширені ранні шлюби, що
8
супроводжується такими ж ранніми та частими вагітностями, що безпосередньо
впливає на високу смертність серед жінок та дітей. Також згубно на суспільство
та його подальший розвиток впливає низький рівень освіченості жінок, що
робить їх більш вразливими до бідності та хвороб. Таким чином, продукуючи
дані правила та відстовюючи дискримінаційні правила й практики, ці регіони
мають високу смертність населення, бідність та гендерну нерівність [13].
Також маючи часто нерівні заробітні плати з чоловіками,а саме значно нижчі
за виконання аналогічної роботи, жінки можуть втрачати мотивацію до
професійного розвитку та самореалізації. А це, в кінцевому підсумку, призводить
до зменшення їхнього потенційного внеску в суспільний добробут.
Такі несправедливі ситуації, що і досі можна спостерігати у світі, найчастіше
відбуваються внаслідок патріархату. Через те, що у політиці більше чоловіків. І
от саме феміністична теорія активно намагається відстоювати принципи
ґендерної рівність через потребу у забезпеченні суспільного розвитку та
розвитку кожного індивіда окремо, котрий входить в дане суспільство.
Завдяки теперішньому погляду на ґендерну рівность, розвинутому за
допомогою феміністичної політичної теорії, дане поняття давно виходить за
межі простого розуміння «стать» та «гендер». Проводяться колосальні аналізи,
про те, як дані конструкції впливають на розподіл влади, ресурсів та
можливостей у суспільстві.
Як було зазначено вище, ґендер – це соціальний конструкт, котрий
виявляється у формуванні специфічних ґендерних ролей, тобто визначених
моделей обов’язків, поведінки, привілеїв, котрі пов’язані з чоловічою, або
жіночою статями. Феміністична теорія стверджує, що ґендерні стереотипи, котрі
являються основою даних ролей, вони є глибоко вкоріненими та часто
передаються з покоління в покоління. Вони часто підтримуються під час освітніх
процесів, через медіа та майже у кожній сім’ї окремо. За допомогою стереотипів
створюються «невидимі» бар’єри, котрі часто важко подолати.
Згідно з феміністичною політичною теорією, боротьба за ґендерну рівність
полягає не лише в тому, щоб впроваджувати законодавчі зміни, а й впливати на
9
глибоку трансформацію суспільного мислення разом з подоланням глибоко
вкорінених та шкідливих стереотипів. На це можуть вплинути зокрема
просвітницькі ініціативи, зміни у способах зображень ґендерних ролей у медіа та
переосмислення культурних норм, котрі відтворюють нерівнсть.
Ґендерна рівність – це необхідна умова за для гармонійного розвитку
суспільсва. Вона впливає на можливіть кожного ідивіда розвиватися та
реалізовувати власний потенціал. Високий рівень ґендерної рівності впливає на
економіку, соціальну стабільність та загальну якість життя. І даний вплив є
позитивним. Швеція, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Данія, котрі разом відомі, як
країни Північної Європи є найкращим прикладом у даному питанні [28].
Феміністична теорія не просто займається діагностикою ґендерних проблем,
вона пропонує шляхи вирішення питань та акцентує увагу на тому, що потрібні
інклюзивні підходи та системні зміни. Боротьба за ґендерну рівність потребує не
лише окремих законодавчих актів чи кампаній, а ще потребує глибинної
трансформації структури суспільства починаючи від сімейних стосунків,
закінчуючи глобальною політикою. За для того, щоб трансформація відбувалася
успішно протрібно, щоб влада була переосмислена. Повинні бути переосмислені
традиційні партіархальні моделі влади котрі ґрунтуються на ієрархії та
домінуванні. Вони повинні бути замінені на більш горизонтальні та інклюзивні
форми. Жінки повинні бути реально включені у політичні процеси, мати
можливість приймати глобальні рішення на одному рівні з чоловіками.
Феміністична теорія активно досліджує один з ключових аспектів –
взаємозва’язок між приватним та публічним. За патріархальними установками,
політична сфера, тобто публічна, вважалася суто «чоловічою» справою. В той
час «жіночою» справою, тобто приватною, вважалися домашні справи, догляд за
дітьми та сім’я. Феміністки ж довгі десятиліття успішно намагаються
спростувати такі установки, стверджуючи, що «приватне – це політичне». Вони
підкреслюють те, що особистий досвід жінок та їхні «повсякденні» потреби, такі
як домашнє насильство, неоплачувана домашня праця, догляд за дітьми, вкрай
10
важливі. І вони є наслідком політичних та соціальних структур, котрі вимагають
втручання за для вирішення на краще.
Обертів у політиці набирають, як раніше вважалося неполітичні питання, такі
як репродуктивні права, насильство щодо жінок та людей ЛГБТ+, справедливий
розподіл домашніх обов’язків та інші важливі питання.
Завдяки тому. що прибічники фемінізму підняли дані питання на вищий
рівень, ці теми стали центральними для формування нової, всеосяжної
політичної теорії. Саме завдяки феміністичній теорії жіночий внесок у політику
почав більше цінуватися [32].
За феміністичною теорією, історичні концепції щодо ґендерних ролей
формувалися з чоловічої перспективи, в той же час ігноруючи перспективи жінок.
Класичні уявлення про загального громадянина часто асоціювалися з чоловіком.
Він – голова сім’ї, воїн, політик тощо. Саме це призвело до того, що жінки довгий
час не мали права голосу, не мали повного доступу до професій, освіти та загалом
і досі перебувають у ґендерно нерівних суспільствах.
Жінки. які відносяться до маргіналізованих груп, тобто такі, котрі стикаються
з переплетеними формами дискримінації, вважаються найбільш вразливими до
ґендерної нерівності. Феміністична теорія прагне до того, щоб такі жінки також
були представлені у політичних структурах. Інтерсекційний фемінізм допомагає
глибше зрозуміти складнощі ґендерної нерівності у таких випадках і прагне до
розробки більш цілеспрямованих та ефективних стратегій боротьби з нерівністю,
враховуючи специфічний досвід та потреби усіх жінок.
Тому від політиків вимагається врахування потреб, розробки політик, котрі
будуть враховувати множинні ідентичності та перетинання дискримінаційних
практик. Наприклад, за для забезпечення справді інклюзивного представництва
інтересів всього суспільства, у політичній сфері також має бути враховано
представництво жінок з різних етнічних груп та соціальних прошарків.
Також феміністична політична теорія все більше почала інтегруватися з
іншими галузями політики, наприклад, екологічною політикою, економікою
11
розвитку, теорією міжнародних відносин. це дозволяє розглядати ґендерну
рівність у ширшому контексті глобальних проблем.
Екофемінізм, наприклад, стверджує, що патріархальні системи, котрі
домінують над жінками, також сприяють домінуванню та руйнуванню природи.
Згідно з екофеміністичною точкою зору, це домінування над природою та
жінкою розглядається як загальнокультурний та соціально контрольований
процес. Таке твердження випливає з того, що, так як, чоловіки вважають себе
найголовнішими, «царями» природи, вони здатні не цінувати не лише жінок, а й
все, що їх оточує і вважають, що їм усе належить та підпорядковується.
Патріархальне мислення ідентифікує жінку з природою, що робить долю
природи релевантною до того, як жінка відчуває себе у патріархальному
суспільстві, ставлячи взаємозв’язок природи та жінки в центр критики
патріархату [33].
У ХХІ столітті питання ґендерної рівності не обмежується лише формальним
визнанням прав жінок. Феміністки заглиблюються у реальний досвід та щоденне
життя дискримінованих груп.
Та часто у демократичних країнах з розвиненим гендерно рівним
законодавством, котре гарантує дотримання прав, все ж залишаються
популярними глибоко вкорінені патріархальні установки. Дані установки
проявляються в нерівному розподілі домашніх обов’язків, нижчій оплаті праці за
таку саму ж роботу, також можуть проявлятися в обмежених можливостях для
кар’єрного росту та поширенні гендерно-зумовленого насильства.
Законодавчі зміни – це лише початковий крок до повної ґендерної рівності.
Вкрай важливим ще є повне трансформування свідомості суспільства,
культурних норм та соціальних практик. Феміністки завжди закликають
звертатися до критичного мислення, щоб розпізнавати приховані форми
ґендерної нерівності.
Одним з напрямів вивчення політичної теорії є вивчення маскулінності.
Чоловіки, за даною теорією, не лише представники патріархальної системи.
Фемінізм аналізує, як ґендерні очікування впливають на самих чоловіків:
12
токсична маскулінність часто стримує особистісний розвиток чоловіків і вганяє
їх самих у рамки «чоловічих» ролей.
Розмірковуючи на тему маскулінності, феміністична теорія намагається,
таким чином, створювати більш інклюзивні дискурси та розробки стратегій. Такі
стратегії мають враховувати потреби не лише жінок, а й всії членів суспільства,
в тому числі чоловіків.
Тому феміністична теорія вважається складною, динамічною та
багатовимірною. Вона постійно еволюціонує та не лише виявляє причини та
форми ґендерної нерівності, а й допомагає формувати бачення як має бути, як
покращити становище ґендерної рівності у суспільстві. Фемінізм намагається
показати суспільству, що ґендерна рівність це не мрія – а досить досяжна, але
покищо далека до ідеалу реальність. Та все ж досягнення цього ідеалу вимагає
постійного діалогу, глибокого аналізу та конкретних дій на всіх рівнях — від
індивідуального до глобального.
Як висновок, можна сказати, що між біологічною статтю та соціально
сформованим ґендером є принципова відмінність. В терміні стать вже закладено
«біологічна», а ґендер формується суспільством. І саме через те, що суспільство
відіграє активну роль у формуванні ґендеру, створюються стереотипи стосовно
притаманної поведінки тій, чи іншій статі. Такі стереотипи здатні обмежувати
можливості людини, так як часто не дають розвиватися за рамки «жіночності»
чи «чоловічності».
Жінки в політиці є надзвичайно важливими. Тому члени суспільства повинні
виходити за рамки стереотипів стосовно ґендерів за для забезпечення ґендерної
рівності та розвитку свого суспільства. Так як ґендерна рівність забезпечує
більшу кількість людей з різними досвідами з різних сфер людського життя, що
може допомогти у покращенні суспільного життя.
1.2. Основні напрями і течії феміністичної політичної думки.
Феміністична політична думка є надзвичайно різноманітною та охоплює
доволі широкий спектр напрямів та течій:
13
1. Ліберальний фемінізм;
2. радикальний фемінізм;
3. марксистський та соціалістичний фемінізм;
4. інтерсекційний фемінізм;
5. постструктуралістський та квір-фемінізм.
Ліберальний фемінізм спрямований на отримання рівності жінок та чоловіків
через реформи в політиці та праві. Класиком у даній течії є раніше згадувана
авторка роботи «Жіноча містика» Бетті Фрідан. Зокрема вона стверджувала, що
жінка не повинна обмежуватися «природним призначенням», а може впливати
на суспільство, рішення тощо. Бетті Фрідан звертає увагу читачів на те, що
ставлення до жінок не зміниться доти, доки не зміниться саме суспільство
докорінно. Тому жінки повинні отримувати освіту та бути залученими до
громадської сфери [37].
Дані ідеї надалі розвивалися в ліберальній течії фемінізму. Жінки та
чоловіки повинні мати рівне представлення в політиці задля рівного прийняття
політичних рішень. А це може бути можливим лише. якщо буде подолана
загалом дискримінація жінок у повсякденні.
На думку дослідників ліберального фемінізму, дана течія ґрунтується на
таких засадах:
1. Самореалізація, здатність до духовної та розумової діяльностей –
невід’ємні людські властивості.
2. Законодавство повинно охороняти та забезпечувати здійснення цих
властивостей.
3. Ґендерна нерівність насправді не природна, а лише соціальна конструкція.
4. Лише за допомогою заклику, зверненого до інтелектуальної частини
суспільства, можна домогтися ґендерної рівності, так як лише розумні люди, які
закрили базові життєві потреби, можуть думати про щось інше, щось на іншому
рівні потреб.
Ліберальний фемінізм дослідники поділяють на класичний та егалітарний:
14
Прибічники класичного намагалися урівняти жінку та чоловіка у всіх сферах
суспільної діяльності. Теоретики даного напряму стверджували, що існуюче
становище жінки пов’язане зі стереотипами, традиціями та закнонами. І якщо
подолати переконання, що жінка другорядна та надати їй рівні права з чоловіком,
то ґендерна нерівність буде подолана.
А прибічники егалітарного фемінізму вважають, що жінки повинні мати
певні переваги у суспільстві. Закони повинні бути ґендерно-специфічними.
Патріархальний поділ ролей у суспільстві ставить жінок у скрутне економічне
становище, так як вони змушені «працювати» вдома та на роботі у 2 зміни щодня
при цьому отримуючи значно нижчу заробітю плату за чоловіків. Дослідники
вважають, що саме така ситуація є однією з причин так званої «фемінізації
бідності», так як дані праця та її оплата обмежує можливості жінок покращувати
своє становище [16].
Радикальний фемінізм на відміну від ліберального прагне звільнення
суспільства від патріархальних установок, розглядаючи їх як можливість
домінування над жінками. Сексуальність для фемінізму є тим самим, що й праця
для марксизму, тобто базою ґендерної рівності. А от об’єктивізація, тобто
сприйняття особини як об’єкту сексуального потягу, є ключим механізмом
пригнічення рівності. Хоча об’єктивізація існує і для чоловіків, феміністки
наголошують на її асиметричності, де жінки часто виражають сексуальність
через підкорення та самооб’єктивізацію.
Прикладів таких випадків незліченна кількість: часто можна побачити
білборди з об’єктивацією жінок, це може бути реклама будівельного магазину,
чи автомайстерні. Об’єктивація може бути словесною, вербальною, або
візуальною. Сексуальна торгівля також постає одним з прикладів об’єктивації,
коли жінка стає об’єктом продажу заради сексуального задоволення іншої особи
проти її волі.
Оцінювання осіб виключно або переважно на основі їхньої фізичної
привабливості, ігноруючи інші якості, а іншими словами – конкурси краси. Вони
15
також існують і для маленьких дітей, тобто об’єктивація починається з раннього
віку [43].
Нова хвиля феміністок і науковців даного напряму змінила підхід до
жіночого тіла, і починають розглядати його більше в соціокультурному контексті.
Це призводить до глибшого розуміння тілесності, що вимагає аналізу як з
біологічної, так і з соціокультурного боку.
Марксистський фемінізм базується на вченні Карла Маркса та Фрідріха
Енгельса про класову боротьбу. Цей напрям говорить про боротьбу зі
ставленням до жінок, як до дешевої робочої сили. Так як жінки є «берегинями
дому» та «головною» людиною в житті дитини, роботодавці не хочуть брати
жінок на постійну роботу через ймовірну перспективу декрету, лікарняних,
постійних відгулів тощо. Також немає достатньої підтримки та допомоги для
матерів-одинчок, які змушені часто самостійно забезпечувати своїх дітей.
Загалом марксистський фемінізм найбільше звертає увагу на жінок-робітниць.
Соціаліст А. Бебель у своїй роботі «Жінка та соціалізм» говорить про такі
гострі теми, як проституція та аборт, також він розглядає жінку-пролетарку як
найбільш пригноблену філію суспільства. Він вважав, що головним фактором,
що штовхає жінок на аборти, є скрутна фінансова ситуація та побоювання
суспільної критики у зв’язку з материнством, що змушує їх наражати себе на
небезпеку. На роботі жінки працюють гірше через важку працю та домашній
побут, тому й отримують менше, але одночасно з цим, для них не створюються
окремі робочі місця адаптовані під них. Ще Бебель наголошував на тому, що
жінки повинні усвідомити себе в соціумі задля боротьби за перебудову
суспільства [38].
Представники марксистського фемінізму також виступають проти легалізації
проституції. Вони стверджують, що не може бути ніяких підстав вважати це
добровільним вибором жінки, так як виходу з даної діяльності по суті немає.
Також жінка не убезпечена від психологічного та фізичного травмування. В
тацій діяльності жінка не може розпоряджатися власним тілом на свій розсуд, і
16
вже не володіє ним самостійно. Тут також має місце об’єктивація, що пагубно
впливає, як на саму жінку так і на суспільство в цілому [17].
Інтерсекційний фемінізм як напрям охоплює жінок з різними соціальними
характеристиками, такими як вік, етнічність, соціальний клас, раса, сексуальна
орієнтація, інвалідність тощо. Через все це різномаїття, погляди на права жінок
варіюються, але одним із ключових напрямів фемінізму є інтерсекційність.
Даний підхід спрямований на подолання не лише гендерної, а і расової, ЛГБТ+
нерівності тощо. Це пов’язано з тим, що, до прикладу, темношкірі жінки
піддаються подвійній дискримінації. І раніше при розгляді питання ґендерної
нерівності, досвід кольорових жінок не враховувався, так як вони не були
привілейованими, так як світлошкірі жінки. Історія з темношкірими жінками це
про початок зародження інтерсекційного фемінізму, а от саме розширення
значення інтерсеційності з’явилося пізніше, коли феміністки зрозуміли, що будь-
які види дискримінації перетинаються між собою і потрібно вирішувати питання
рівності у всіх аспектах [18].
Постструктуралістський напрям розкривається у фемінізмі ще ширше, ніж
попередньо згадані. Гендер тут розглядається як продукт соціальних, культурних
та історичних процесів, котрі формуються через мову, дискурси та практики.
Постструктуралістський фемінізм досліджує конститутивну силу мовних
практик. Феміністки даного напряму підкреслюють, що ідентичність формується
у взаємозв’язку з соціальним та просторовий контекстом, а автономного суб’єкта
неіснує. У цьому напрямі також розглядається, як влада діє через бінарні опозиції,
тобто через протиставлення чоловік-жінка, гетеросексуал-лесбійка. Одне
вважається «нормативним», а інше не припускається, або вважається
маргінальним. Даний підхід ставить під сумнів традиційне уявлення того, як ми
пізнаємо світ та хто ми є. Також даний напрям відкриває можливість для нової
форми свободи, де людина має бути відкритою до нового і розуміти, як мова та
соціальні умови впливають на наше сприйняття та на нашу роль у суспільстві
[19].
Квір-фемінізм.
17
Термін «квір» спочатку використовувався як образа проти людей з
негетеросексуальною орієнтацією, але згодом він був переосмислений. На
сьогодні даний термін підкреслює важливість рівності для спільноти ЛГБТ+.
Квір-фемінізм часто кидає виклик традиційним теоріям. Він критикує
ґетеронормативність у фемінізмі та суспільстві. Також квір-фемінізм досліджує,
як різні форми влади взаємодіють з питаннями раси, інвалідності. соціального
класу тощо [20, с.72-96].
Розглядаючи різноманіття феміністичних течій детальніше, варто
зупинитися на темі суттєвих відмінностей у баченні джерел патріархату та
стратегіях його подолання. Ліберальний фемінізм – фундамент великої кількості
ранніх рухів. Він акцентує свою увагу на формальній рівності. Тобто
представники ліберального фемінізму вимагали доступу жінок до «чоловічих»
сфер роботи з допомоги законодавчих реформ та усунення дискримінації. Даний
напрям хоч і стає відкриттям фемінізму як глобального явища, але все ж може
бути недостатньо ефективним у боротьбі з більш глобальними та глибинними
патрархальними структурами. Але ліберальний фемінізм зробив великий вклад
у можливіть жінками брати участь у політичних виборах та отримувати рівну
заробітню плату з чоловіками.
Натомість, для прибічників радикального фемінізму, патріархат –
універсальна система чоловічого домінування. Він проявляється у всіх аспектах
життя. Радикальний фемінізм зосереджується на сферах сексуальності, жіночої
репродукції та тіла. Тому представники даного напряму часто борються за
репродуктивні права, протидію сексуальній об’єктивації та насильству. Деякі
радикальні феміністки вважають, що краще певним чином відокремитися від
чоловічого суспільства та створювати окремі «жіночі» простори, як спосіб
вберегтися та звільнитися від насилля та дискримінації.
Соціалістичний фемінізм стверджує, що для подолання ґендерної нерівності
необхідно боротися не лише з сексизмом, а також з капіталізмом та іншими
формами класового гноблення. Представники даного напряму вважають, що
патріархат нерозривно поєднаний з капіталізмом. Крім того обидві системи
18
взаємно підсилюють експлуатацію жінок. Фундаментальним для
функціонування капіталізму є часто неоплачувана домашня жіноча праця, яка
вважається «невидимою». Соціалістичні феміністи виступають за соціальні та
економічні зміни, котрі включали б соціалізацію послуг по догляду за дітьми.
Виступають за рівний доступ до ринку праці, а також за перерозподіл ресурсів
за для подолання бідності серед жінок.
Інтерсекційний та постмодерний фемінізм стали значним кроком у розвитку
питання ґендерної рівності. Ґендерна ідентичність, у даних течіях, є неєдиним
визначальним фактором дискримінації, тут також включається дискримінація за
расами, економічним становищем, ЛГБТ-приналежністю, інвалідністю тощо.
Квір-фемінізм кидає виклик бінарним категоріям. Даний напрям демонструє
постійну еволюцію феміністичної теорії та адаптацію до нових реалій
суспільства. Суспільство має бути інклюзивним та справедливим, де
різноманіття – це сила, а не джерело дискримінації.
Отож, феміністична політична теорія вирізняється різноманіттям течій, котрі
кожна по-своєму пояснюють шляхи подолання ґендерної нерівності. Починаючи
з ліберального, котрій прагнув формальної рівності через певні реформи, до
радикального, який бачить патріархат у всіх сферах суспільства. Марксистський
фемінізм пов’язує патріархат з експлуатацією жінок у праці. Інтерсекційний
фемінізм поєднує множинні форми дискримінації та стверджє, що без подолання
їх, ґендерна рівність стає неможливою.
Феміністична думка постійно еволюціонує, пропонуючи всеосяжні підходи
для досягнення ґендерної рівності та трансформації суспільства.
1.3. Історичний розвиток феміністської політичної теорії.
Зазвичай історію фемінізму поділяють на 4 основні хвилі, кожна з яких мала
свої ключові цілі, ідеї, та контекст:
1. Суфражизм;
2. радикальний фемінізм;
3. інтерсекційний фемінізм;
19
4. цифровий фемінізм, або фемінізм соціальних мереж.
Ще у XVIII з поширенням демократії в Європі та Америці піднімалося
питання, щодо участі жінок у політичному житті. Але саме організований
жіночий рух з’являється лише у ХІХ столітті. Жінки займалися активізмом:
боролися за скасування рабства, займалися благодійністю та боролися за виборче
право. Таких жінок називали суфражистками (suffrage – виборче право). Однією
з ознак даної хвилі було те, що позиції суфражисток були часто протилежними,
але більшість з них відстоювали праві ідеї. Представниками даної хвилі
фемінізму є: Еммелін Панкгерст, Френсіс Вілард, Елізабет Кеді Стентон, Мері
Волстонкрафт, Роза Люксембург, Карла Цеткін.
Френсіс Віллард була християнською суфражисткою. Вона є засновницею
Евастонського коледжу для жінок, таким чином, змогла поширити освіту серед
жінок. Також Френсіс виступала за надання жінкам виборчого права [41. c.151-
225]. Емелін Панкгерст з метою домогтися виборчого права для жінок заснувала
Жіночий соціально-політичний рух. За участі Рози Люксембург та Клари Цеткін
відбулося створення Міжнародного жіночого дня. Вони виступили з такою
пропозицією на Конференції жінок-соціалісок, яка відбулася 1910 року в
Копенгагені. Вперше Міжнародний жіночий день відзначили 19 березня 1911
року в деяких країнах Європи [8].
Також у ХIХ столітті суфражиський рух прославився критикою християнства,
тому його вважали дещо небезпечним. Це було пов’язано з їхньою прихильністю
до ідей Французької революції, а пізніше й макрсизму. Суфражистки часто
критикували Святе Письмо, тому що на їхню думку, там описувалося
підпорядковане становище жінок. В основі Фрацузької революції лежали ідеї
свободи, рівності та братерства, котрі надихали борців за права жінок. Однак
через те, що у Франції жінки так і не отримали своїх повних громадянських прав
одразу пісдя революції, це наштовхнуло суфражисток більш радикально
критикувати існуючі соціальні порядки. Також феміністки вважали, що релігія
може відволікати жінок від боротьби за свої права.
20
Феміністка Елізабет Кеді Стентон активно виступала за скасування
рабовласництва в США та боролася за виборче право для жінок. Вона
звинувачувала християнство у патріархальному ставленні до жінок.У 1895 році
Елізабет видала власну «Жіночу Біблію» [42].
Марксисзм також вплинув на фемінізм особливо у Радянському Союзі, де
чоловіки та жінки були офіційно урівняні. Але разом з виборчим правом жінки
отримали рівні права з чоловіками на роботі, шахті та навіть армії [2].
Також феміністок даної хвилі часто описували, як «феміністок по
материнській лінії», тому що вони несуть обов’язки «матері нації». Дана теорія
обгрунтовувала важливість розширення прав жінок. Але цей напрямок
піддавався великій критиці з боку жінок, які не мали дітей [7].
Радикальний фемінізм. Продовжючи боротьбу за свої права, радикальні
феміністки все ще не мали можлвості влаштовуватися на роботу без дозволу
чоловіка аж до 1965 року. Тому вони почали глибше переосмислювати ґендерні
ролі. Окремі групи феміністок відстоювали ідеї обмеження контактів з
чоловіками та лесбійство, як ідеологічний вибір. Тому під кінець 1980-их у масах
сформувався карикатурний образ феміністки-лесбійки з непоголеними ногами,
яка ненавидить чоловіків [3].
Радикальні феміністки 1960-х років, будучи частиною контркультури,
політизували питання жіночої сексуальної свободи. Вони вимагали звільнення
від релігійних та патріархальних обмежень у сексуальній сфері. Проте,
біологічна роль жінки як матері стала проблемою у контексті ідеї "вільного"
кохання. Це призвело до збільшення випадків незапланованої вагітності та
зробило питання легалізації абортів надзвичайно важливим. Феміністки активно
виступали за це право, часто використовуючи емоційні аргументи та
посилаючись на складні життєві обставини [2].
Також у часи другої хвилі, в 1963 році, була написана, вище згадана праця
«Жіноча містика» Бетті Фрідан. Вона здобула значний успіх у США і вважається
однією з ключових у становленні другої хвилі.
21
В середині ХХ соліття в західних державах жінки мали ті ж юридичні права,
що і чоловіки, але вони не являлися взаємозаміннимим у суспільстві, тажож
відсоток жінок у політиці був менший, ніж чоловіків. Значний відсоток жінок все
ж лишалися домогосподарками та не бажали змінювати свою сферу діяльності.
Феміністки вважали, що все це пов’язано з тим, що у суспільстві панує
патріархат, тому щоб не відчувати тиск та обмеження, вони не бажають займати
рівні позиції з чоловіками.
Ширлі Чісголм стала однією з найвідоміших феміністок того часу. Вона була
першою темношкірою жінкою кандидатом на пост президента США від
провідної партії. вона була першою, хто намагався поєднати питання раси та
статі в політиці.[5]
Друга хвиля фемінізму на Заході розвивалася паралельно із сексуальною
революцією, і ці процеси були тісно пов’язані. Феміністичний рух,
використовуючи постмодерні та неомарксистські концепції, критикував існуючі
християнські моральні принципи, що сприяло їхньому послабленню.
Також у цей період виник лесбійський фемінізм, який стверджував, що
гетеросексуальність – політичний інститут, що підтримує патріархат. Радикальні
лесбійки закликали жінок зосереджуватися на стосунках з іншими жінками. Це
вважалося однією з форм опору політиці. Але деякі феміністки зосереджувалися
на ґендерній нерівності між жінками та чоловіками, ігноруючи досвід лесбійок
та бісексуальних жінок [4].
Інтерсекційний фемінізм. Як зазначено у тексті вище, інтерсекційний
фемінізм — це концепція, яка підкреслює, що різні аспекти соціальної та
політичної ідентичності людини (стать, раса, клас, сексуальна орієнтація,
інвалідність, релігія тощо) переплітаються, створюючи особливі форми
дискримінації та привілеїв. Він акцентує на тому, що ці характеристики не діють
окремо, а взаємодіють, породжуючи складні й багатовимірні прояви нерівності.
Третя хвиля фемінізму почалася на початку 1990-х років. Феміністи
починають більше фокусуватися на «мікрополітиці». В цей час загострюються
суперечності між феміністками. Одні стверджують, що різниці між статями
22
немає і гендерні ролі роздані суспільством, а не природою, коли інші вважають
інакше.
Вперше цей термін вжила вчена та захисниця жіночих прав Кімберлі Вільямс
Креншоу у 1989 році. Вона звернула увагу на те, що різні аспекти дискримінації
між собою пов’язані. Таким чином внаслідок створення терміну
«Інтерсекційність» з’явилася нова аналітична структура – розглядати расу і
стать як взаємовиключні категорії досвіду й аналізу.[6]
Також визначною постаттю в цей час стає філософиня Джудіт Батлер. Вона
підтримувала права трансгендерів та розмежовувала ґендер та стать. Вона
критикувала те, що більшість вважало, що існує лише два гендери, а
гетеросексуальна поведінка – єдино прийнятна [9].
Завдяки поширенню тверджень про розмежовування ґендерів та статей,
феміністки третьої хвилі почали боротися також і за права ЛГБТ спільнот.
Гомофобія та трансфобія почали розглядатися як сексизм, оскільки грунтуються
на гендерних стереотипах пригнічуючи тих, хто не відповідає «нормам». Тому
ЛГБТ рух та рух за права жінок почали діяти разом, продовжуючи наголошувати
на важливості інклюзивності. Але в інтерсекційній теорії фемінізму пригнічені
групи також мають свою ієрархію. Так, досвід ЛГБТ+ особи, яка належить до
расової чи етнічної меншини, є відмінним від досвіду білої ЛГБТ особи та
гетеросексуальної/цисґендерної особи, що належить до тієї ж меншини. Особа,
яка поєднує ознаки як квір-ідентичності, так і расової/етнічної приналежності,
може зазнавати одночасної дії гомо-/трансфобії та расизму, що формує
унікальний комплекс дискримінаційних практик, не є властивим для осіб, що
належать лише до однієї з цих маргіналізованих груп.
Цифровий фемінізм, або фемінізм соціальних мереж. Цифровий фемінізм –
це напрям сучасного феміністичного руху, що виник разом із розвитком
цифрових технологій та інтернету. Можна сказати, що інтерсекційний та
цифровий фемінізм тісно пов’язані між собою. В цифровому – продовження
інтерсекційного.
23
Завдяки йому кожен може приєднатися до обговорення проблеми, кожна
людина може підписати певні електронні петиції та цифрові кампанії. Активісти
використовують інтернет, щоб перехресно охопити світ та донести певну
інформацію до більшості. Четверта хвиля фемінізму йде далі стосовно
сексуальності та бодіпозитивності. Жінки поширюють свої заклики з
геометричною прогресією. Істотний імпульс для розвитку сучасної боротьби з
сексуальним насильством та домаганнями надало масове поширення руху
#MeToo (перек. "Я також") у 2017 році. Хоча ця ініціатива була започаткована
активісткою Тараною Берк ще у 2006 році з метою підтримки постраждалих від
сексуального насильства, світового резонансу вона набула лише через
десятиліття, ставши каталізатором суспільних змін Даний рух дав можливість
жінками з усього світу поділитися власними історіями пов’язаними з
дискримінацією, домаганнями тощо. Інтернет та технології дозволяють людям
відчувати, що вони не одні, не єдині, хто стикався з певною проблемою, також
це надає можливість зрозуміти, що об’єднавшись, можна подолати певну
проблему [10].
Соціальні мережі будучи інструментом для посилення жіночих голосів,
водночас створюють ризики онлайн-переслідувань і тролінгу. Жінки, які активно
висловлюють свою думку в цифровому просторі, нерідко стикаються з
негативною реакцією, що може бути психологічно важким.
Сьюзан Воткінс, яка є редакторкою впливового лівого інтелектуального
журналу New Left Review, написала статтю «Який фемінізм?». Дана стаття
чіпляє наше сьогодення і змушує людей, особливо феміністів серед них,
замислитися, чи не варто змінювати підхід до фемінізму задля того, щоб він мав
кращий вплив.
Сьюзан Воткінс у статті стверджує, що стратегії, які частіше застосовуються
вже застарілі, так як більшість вимог феміністів за ними вже виконано. з початку
боротьби за гендерну рівність жінки отримали виборче право, медичне
забезпечення, освіту. За даними статті, написаної у 2018 році, приблизно в 1970-
х роках жінки скористалися наданою можливістю влаштуватися на роботу.
24
Також у світі кількість жінок з вищою освітою перевищує кількість чоловіків.
Станом на 2025 рік у світі є 28 жінок, які обіймають посади глав держав та/або
урядів у 25 країнах.
Сьюзан Воткінс звертає увагу читачів на те, що стратегію, яка вже довела
свою ефективність і особливо нікуди не рухається глибше, час змінювати, тому
що вона, на жаль, не адаптована до сучасних реалій [14].
На кінець, варто зазначити, що історія фемінізму, структурована у чотири
хвилі, демонструє динамічну еволюцію у боротьбі за гендерну рівність. Від
початкових зусиль суфражисток за формальні політичні права до
переосмислення радикальним фемінізмом глибинних аспектів патріархату,
включно з питаннями сексуальності. Подальший розвиток відбувся через
інтерсекційний фемінізм, що врахував складність дискримінації на перетині
різних ідентичностей, і завершився становленням цифрового фемінізму, який
використовує сучасні технології для глобальної мобілізації та посилення голосів.
Феміністичний рух не просто розширював та розширює і надалі спектр своїх
вимог, а й постійно адаптує стратегії до мінливих суспільних реалій, закликаючи
до трансформації свідомості та подолання як явних, так і прихованих форм
нерівності для досягнення всеосяжної соціальної справедливості.
25
РОЗДІЛ 2. Гендерні аспекти в суспільстві
2.1. Ґендерна рівність у контексті міжнародних прав людини.
Ґендерна рівність у міжнародному праві означає однакові права, можливості
та обов’язки для чоловіків та жінок різного віку. Дана тема охоплює питання
економіки, політики тощо. У міжнародному праві існують певні нормативно-
правові акти, котрі повинні забезпечувати ґендерну рівність кожній особі.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод забороняє будь-яку
дискримінацію за будь-яких ознак (шкіра, стать, ґендер, інклюзивність, тощо.
Вона була створена 4 листопада 1950 року Радою Європи. Спочатку її підписали
деякі країни-члени даної Ради, такі як: Бельгія, Данія, Ірландія, Люксембург,
Нідерланди, Норвегія, Швеція та Велика Британія. Згодом її підписали та
ратифікували й інші країни-члени Ради Європи. Також є окремо затверджена
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Вона була
створена у 1979 році Генеральною Асамблеєю ООН. Вона чітко визначає, що є
дискримінацією жінок [39]
Аналізуючи питання ґендерної рівності в контексті міжнародного права,
важливо розуміти, що це фундаментальний принцип, який повинен проникати у
всі аспекти людського суспільного життя, так як ґендерна рівність є запорукою
розвитку демократії, створення здорового суспільства. А також надає
можливість кожному, незалежно від статі, реалізувати свої потенціали. І саме
міжнародне право намагається створити правові рамки, котрі забезпечують,
захищають та забезпечуватимуть і захищатимуть надалі ці права.
Але після підписання цієї Конвенції, проблема гендерної дискримінації не
зликла в корені, вона лишається актуальною у багатьох країнах світу. Ґендерна
нерівність може проявлятися в нерівній оплаті праці, обмеженому доступі до
освіти та політичної участі, насильстві щодо жінок тощо. Для того, щоб подолати
всі ці виклики, потрібно докорінно змінювати свідомість суспільства,
викорінювати ґендерні стереотипи та забезпечувати ефективну реалізацію
політики ґендерної рівності.
26
Міжнародне право намагається створювати та розвивати механізми за для
моніторингу та забезпечення дотримання стандартів ґендерної рівності.
Комітети ООН допомагають країнам-підписантам дотримуватися Конвенцій,
надають рекомендації стосовно змін у законодавсті за для забезпечення
виконання Конвенції. Але забезпечення ґендерної рівності також залежить від
багатьох факторів у самих державах впровадження. Навіть у прогресивних
державах можуть перемагати стереотипи та дискримінаційні практики, котрі
залишаються глибоко вкоріненими.
Питання ґендерної рівності у міжнародному праві – надто складне питання.
Воно потребує постійної уваги, зусиль з боку міжнародних спільнот, держав,
суспільства та кожної особи як окремої одиниці. Це питання не лише про
справедливість та права людини, а і про необхідну умову за для сталого розвитку,
миру та процвітання всього людства загалом.
Особливо гостро питання про ґендерну рівність постає у країнах з
нестабільною політичною ситуацією, воєнними конфліктами та глибоко
вкоріненими патріархальними установками/традиціями. В таких умовах жінки та
діти стають найвразливішою групою населення. Вони часто стикаються з
сексуальним насиллям, експлуатацією, та обмеженням своїх фундаментальних
прав [21].
Гендерна рівність є одиним з проявів загальної рівності усіх людей
незалежно ні від яких особливостей. Ґендерна рівність це важлива складова
демократичних перетворень. Міжнародні спільноти прагнуть до змін у
конституціях країн на користь рівності, враховуючи вплив соціальних норм,
традицій, моралі тощо.
Можна було б подумати, що питання ґендерної нерівності в XXI столітті
постає лише в країнах з нестабільною ситуацією та тих, у яких не мають законів
про ґендерну рінвість, чи не підписували Конвенцію про ліквідацію всіх форм
дискримінації щодо жінок, але насправді навіть тим, хто підписали дану
конвенцію, часто складно дотримуватися ґендерної рівності.
27
Хоч Європейські країни і демонструють вищі показники ґендерної рівності в
порівнянні з іншими регіонами світу, питання дискримінації все ще відкрите і в
деяких країнах постає доволі гостро. Навіть, попри позитивні зрушення та
створення законів про ґендерну рівність у багатьох країнах, все ще залишаються
проблеми впровадження ґендерної рівності на особистісному рівні та у сімейних
відносинах, де часто спостерігається упереджене ставлення, стереотипи,
насильство та навіть жорстокість.
У 2016 році було створено Європейський Інститут Ґендерної Рівності
рішенням Європейського Парламента та Європейської Ради. Він відповідає за
формування Індексу Ґендерної Рівності, що являє собою один із механізмів
визначення прогресу в досягненні ґендерної рівності в самій структурі
Європейського Союзу та його країнах-членах.
Для аналізу прогресу до уваги береться вісім основних сфер життя людини:
фінансова сфера, освіта, влада, здоров’я, час, працевлаштування, дискримінація
та насильство щодо жінок. Європейський Інститут Ґендерної Рівності прагне,
щоб усі країни-члени мали 100 балів, тобто повну рівність між жінками та
чоловіками. Високий бал означає, що країна близька до досягнення ґендерної
рівності у суспільстві, але якщо мова про насильство, то чим більший показник,
тим гірше, бо це вказує на те ,що насильство щодо жінок у цій країні є
надзвичайно поширеним явищем.
За даними 2024 року, Індекс Ґендерної Рівності в Європейському Союзі
становить 71 бал, що відображає значний, але не повний прогрес у досягненні
рівності. Найвищі показники зафіксовані у сфері здоров’я (88.6) та фінансів
(83.4), що свідчить про успіхи у доступі до медичних послуг та економічній
незалежності жінок. Водночас, сфери працевлаштування (74.2), часу (68.5),
освіти (64.2) та влади (61.4) демонструють помітніші розриви. Особливу
занепокоєність викликає показник насильства (31.9), який підкреслює гостроту
проблеми ґендерно зумовленого насильства по всьому Європейському Союзі.
Аналіз даних по окремих країнах виявляє значні варіації. Швеція (82.0) та
Данія (78.8) є безумовними лідерами, демонструючи високі результати в усіх
28
сферах, включно з високим представництвом у владі. Натомість, країни, такі як
Румунія (57.5), Угорщина (57.8) та Греція (59.3), мають найнижчі загальні
показники, що вказує на суттєві прогалини у їхньому досягненні ґендерної
рівності. У багатьох країнах Східної Європи, зокрема в Угорщині (27.1), на Кіпрі
(28.8), у Словаччині (30.4) та Греції (33.2), показники у сфері влади залишаються
критично низькими, підтверджуючи недостатнє представництво жінок у
політичних структурах. Сфера освіти також має низькі значення у таких країнах
як Латвія (52.1) та Хорватія (53.9), що може свідчити про вплив ґендерних
стереотипів на освітні траєкторії. Показник "час", що відображає розподіл
неоплачуваної праці, є проблемним у Хорватії (48.6), Чехії (57.0) та на Кіпрі
(58.4), вказуючи на непропорційне навантаження на жінок у домашніх
обов’язках. Низькі значення показника насильства спостерігаються практично в
усіх країнах, зокрема в Бельгії (25.9), на Кіпрі (28.8) та в Болгарії (29.8), що
підтверджує системний характер цієї проблеми. Загалом, ці дані підкреслюють
багатоаспектність ґендерної рівності, необхідність цілеспрямованих
національних політик та актуальність подальшого звернення до феміністичної
політичної теорії для подолання існуючих викликів [22].
Розгляд питання ґендерної рівності у неєвропейських країнах відкриває
складнішу та різноманітнішу картину, що відображає унікальні культурні,
соціальні, економічні та політичні контексти. Міжнародні правові інструменти,
згадані вище, є універсальними за своїм охопленням. Вони закладають основу за
для забезпечення ґендерної рівності у світі. Але виконання даних норм та
досягнення фактичної рівності між чоловіками та жінками стикаються з багатьма
викликами в неєвропейських країнах. В багатьох регіонах глобального Півдня,
таких як частини Африки, Азії та Латинської Америкидосі збережено глибоко
вкорінені патріархальні традиції та соціальні норми, які здатні обмежувати права
жінок у багатьох сферах суспільного та сімейного життя.
Жінки з різних куточків світу незалежно від географічного розташування,
соціального статусу чи культурного контексту, продовжують зіштовхуватися з
різноманітними проявами гендерної нерівності. Серед основних проблем, з
29
якими їм доводиться мати справу, — це насильство на ґрунті статі, обмежені
можливості в доступі до якісної освіти та професійного розвитку, нижчий рівень
заробітної плати порівняно з чоловіками, слабке представництво у вищих
політичних колах, а також обмежена участь у процесах ухвалення важливих для
суспільства рішень.
Попри досягнутий прогрес у сфері забезпечення прав жінок, ґендерна
дискримінація залишається стійким явищем. У багатьох країнах світу жінки досі
мають нерівний доступ до економічних ресурсів, освітніх послуг, участі у
політичному житті та правового захисту. Ці виклики потребують комплексного
підходу та активної взаємодії як на національному, так і на міжнародному рівні
[40].
Варто наголосити не лише на важливій ролі міжнародних нормативно-
правових документів, зокрема Конвенції Організації Об’єднаних Націй про
ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, а також Цілей сталого розвитку,
затверджених Організацією Об’єднаних Націй. Ці документи закладають
правову та стратегічну основу для забезпечення рівності між жінками і
чоловіками та сприяють формуванню інклюзивних суспільств, де права жінок
визнаються й захищаються [35].
Також можливе посилення проявів ґендерної нерівності в умовах міграції.
Жінки, котрі змушені залишати свої країни у пошуках кращих умов життя або
через загрозу власній безпеці, чи безпеці своїх дітей, часто стають жертвами
множинних форм дискримінації. Вони можуть стикатися з порушенням
трудових прав, сексуальним і домашнім насильством, перешкодами в доступі до
охорони здоров’я, освіти та правової допомоги, що вимагає особливих заходів
захисту з боку держав та міжнародних організацій [24].
2.2. Роль жінок у сучасних політичних процесах.
У сучасному науковому та суспільному дискурсі питання участі жінок у
політиці є надзвичайно актуальним та важливим. За для того, щоб демократичне
суспільство повноцінно та інклюзивно розвивалося, потрібно щоб розвивалося
30
питання ґендерної рівності. Дане питання піднімається давно по всьому світу,
але, на жаль, представництво жінок у політичній сфері залишається недостатнім
у значній частині світу. Окремі країни не можуть досягти повної ґендерної
рівності у своїх суспільствах саме через недостатню залученість жінок у
політичні процеси.
Важливу та незамінну роль у даному контексті відіграє вище згадана
Організація Об’єднаних Націй (ООН). Дана авторитетна міжнародна організація
активно сприяє створенню відповідних структур та інституцій у багатьох країнах
світу та наголошує, що роль жінки, як представниці парламенту, важлива.
Рівноправна участь і лідерство жінок у громадському та політичному житті являє
собою невід’ємну умову досягнення не лише повної ґендерної рівності, а і
забезпечення сталого розвитку, миру та безпеки у всесвіті [23].
Але проблема участі жінок у політиці і досі є предметом дослідження
багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. ґендерна рівність – це не лише
питання соціальної справедливості та рівних можливостей, вона стає
фундаментальною умовою для побудови міцних, інклюзивних, прозорих та
ефективно-демократичних інститутів, котрі будуть здатні відповідати потребам
суспільства. Будь-яка зріла демократія потребує ґендерної рівності не лише як
бажаного ідеалу, а і як життєво необідного стовпа, котрий буде непорушним.
Коли жінки мають не лише формальний, але й реальний та ефективний
доступ до політичної влади та різноманітних можливостей для їхньої політичної
участі, їхні унікальні голоси, різноманітні життєві досвіди та відмінні
перспективи починають неминуче збагачувати політику, роблячи її більш
збалансованою, всеосяжною та чутливою до потреб усіх громадян. У свою чергу
це призводить до розробки та прийняття більш справедливих, ефективних та
орієнтованих на суспільство та його благо політичних рішень та програм. А от
ігнорування голосів та потреб по суті половини населення неминуче призводить
до однобокості політики та увічнення існуючих нерівностей. Не лише
збільшення, а й іноді помноження кількості жінок у політичних структурах
31
приносить лише беззаперечні переваги для ефективного демократичного
управління та розвитку суспільства.
Дослідження у галузях соціології та політології стверджують, що, для того,
щоб сформувати інклюзивні, соціально чутливі та орієнтовані на потреби
суспільство політичні процеси, конче необхідна присутність жінок у
парламентах та інших рівнях законодавчої влади [27].
Присутність жінок у владі відображає різноманіття всього суспільства,
підвищує легітимність, тобто вона збільшує визнання, довіру та прийняття влади,
підкреслює представницький характер демократичних інститутів. Також активна
участь жінок у політиці слугує певним «зразком» для суспільства, а особливо для
інших жінок, котрі вагаються у деяких своїх рішеннях стосовно власного життя,
боючись засудження, чи застоювання на нижчій планці кар’єрного росту, в
залежності від способу життя та мрій. Часто це надихає їх до активної участі у
громадському житті, прагненні до лідерства та боротьби за свої права. Також це
допомагає руйнувати традиційні уявлення про обмежені можливості жінок у
публічній сфері та політиці зокрема.
Але навіть у країнах, котрі мають відносно високий рівень ґендерної рівності
і жіноче представництво у політиці присутнє, все ще залишаються суттєві
виклики, які пов’язані з якістю даної участі. Жінки часто потрапляють на
стереотипно «жіночі» посади, наприклад, очолюють, так би мовити, «м’які»
міністерства, будучи керівницями соціальної політики, культури, освіти тощо. А
от ніби то «чоловічі» посади залишаються здебільшого за чоловіками, як от
фінанси, оборона, внутрішні справи тощо.
У сучасному світі все ж існує, так би мовити, «скляна стеля». Вона
перешкоджає просуванню жінок по кар’єрним сходах на найвищі щаблі влади,
наприклад, посади глав держав чи урядів. Також популярною є тенденція
зростання популістських та авторитарних режимів, котрі становлять серйозну
загрозу досягненню ґендерної рівності у політичній сфері. Такі режими часто
прагнуть зміцнити традиційні, стереотипні гендерні ролі, а також обмежити
права жінок та зменшити їхню участь у публічній та політичній сферах. Прояви
32
цього можуть виявлятися в скороченні фінансувань ґендерних ініціатив,
обмеженні репродуктивних прав, тобто розпоряджання власним тілом, аборти
тощо, також в активній підтримці патріархальних наративів та підірванні
незалежності жіночих громадських організацій [29].
Але все ж, незважаючи на нові виклики, міжнародні організації та
феміністичні рухи продовжують просувати ґендерну рівність у політиці не як
забаганку, а як необхідність. Організація ООН Жінки, тобто UN Women
намагається активно розширювати можливості жінок брати участь у політичних
процесах. Дана організація створює спеціальні програми лідерства, тренінги,
надають жіночим організаціям всебічну підтримку по всьому світу.
Вони наголошують, що важлива не кількість жінок-представниць у владних
структурах, а й якість. І саме це має покращувати реальний вплив на процес
прийняття важливих рішень та за для досягнення відчутних покращень у житті
не лише чоловіків, а й жінок.
Також існує глобальна кампанія під назвою «HeForShe». Їхні ініціативи
спрямовані не те, щоб залучати чоловіків боротися за ґендерну рівність і
демонструють, що виборювання рівних прав чоловіків та жінок це не лише
«жіноча» справа, а справа усього суспільства. Ґендерна рівність – це не лише про
права жінок, а й про створення більш справедливого, мирного та процвітаючого
суспільства для всіх його членів. Також вона сприяє економічному зростанню та
зміцненню демократії. В успішному пропагуванні даних наративів велику роль
відіграють розвиток технологій та соціальних медіа. Вони надають можливості
активістам для масового об’єднання з усіх куточків світу. Жінки можуть
обмінюватися досвідом, мобілізувати власні ресурси та підсилити свій масовий
вплив на політичні процеси [34].
Роль жінок у сучасних політичних процесах постійно зростає. Але даний рух
доволі повільний враховуючи, що питання ґендерної рівності піднімається з ХІХ
століття. Тому шлях до повної ґендерної рівності в усьому світі залишається
довгим та доволі складним і потребує постійної уваги та регулярної адаптації
стратегій [26].
33
Одним з найдавніших та найстійкіших бар’єрів, як було згадано раніше, є
вкорінені десятиліттями стереотипи. Їм не стають на заваді формальні
законодавчі зміни, декларації про рівність. Вони продовжують впливати не лише
на суспільну свідомість, а й навіть на самосприйняття жінок, зокрема тих, хто
прагнуть до кар’єри у політичній сфері.
Часто, жінки, котрі йдуть у політику, стикаються з критикою, що не є
обгрунтованою та пропорційною. Критиці може піддаватися все: зовнішній
вигляд, стиль спілкування, сімейний стан, особисте життя. Тоді, як чоловіки-
політики рідко піддаються такому критикуванню.
Саме стереотипи про «жіночі» ролі та обов’язки впливають на розподіл ролей
не лише у сімейних та суспільних стосунках, а й у владних структурах. Саме
вони заганяють жінок у традиційно «жіночі» сфери політики, тобто освіта,
культура, охорона здоров’я [30].
Також одним з найважливіших викликів є опір змінам з боку вкорінених
патріархальних структур та інститутів. Він може виявлятися у таких поняттях як
«липка підлога», тобто труднощі жінок з просуванням навіть на початкових
етапах будування кар’єри та «скляна стеля», тобто неможливість жінок
просуватися до найвищих посад. Також деякі політики можуть бути
незацікавлені у перерозподілі ресурсів, тому опираються змінам та покращенню
питання ґендерної рівності у політичній сфері, оскільки це може зашкодити
їхньому власному становищу [31].
Незважаючи на дані складні виклики, глобальна свідомість щодо важливості
впровадженя ґендерної рівності значно зросла і стала невід’ємною частиною
сталого розвитку, демократії, миру та безпеки. Тому перспективи досягнення
ґендерної рівності у політичній сфері все ще можлива реальність, а не лише мрії.
Ключовою рушійною силою змін на краще у питанні ґендерної рівності має
бути безперервна активність громадянського суспільства та жіночих організацій
на національному та міжнародному рівнях. Вони моніторять зміни у
законодавствах, пояснюють суспільству важливості тих чи інших змін,
проводять масштабні освітні та інформаційні кампанії, як от вище згадана
34
«HeForShe». Часто такі організації надають першу юридичну, психологічну та
соціальну допомоги, захищають права жінок та допомагають їм розвивати
лідерські якості за для кар’єрного розвитку в політичній сфері. Також такі
структури допомагають політикам звернути увагу до певних прогалин у
законодавствах, котрі заважають просуванню ґендерної рівності, та пояснюють
важливість виправлення цих проблем. Ще дані структури боряться за
викорінення патріархальних норм передусім в умовах зростання консервативних
та популістських настроїв.
Все ширше у суспільстві поширюється усвідомлення того, що ґендерна
рівність у політиці – це взаємновигідне для усіх членів суспільства рішення, а
не лише для жінок. Жінки приносять у політику нові перспективи, альтернативні
способи лідерства, також вони фокусуються на соціальних питаннях З приходом
великої кількості жінок у політику вирішення проблем може бути більш
комплексним та враховувати більшість потреб, а то і всі, населення.
За для подальшого просування ґендерної рівності важливим аспектом стає
впровадження ґендерної чутливості на всіх рівнях управління, а також в усіх
секторах. Повині бути інтегрований ґендерний аналіз та ґендерно-орієнтований
бюджет для всіх етапів розробки, реалізації та оцінки політичних програм та
політик.
До прикладу, бюджетування, побудоване з урахуванням гендерних потреб,
допомагає звернути увагу на часто різний вплив державних витрат на чоловіків
та жінок. Завдяки даному аналізу можна скоригувати розподіл витрат за для
досягнення більшої рівності.
Також подальше помноження гендерної рівності у політичній сфері стає
неможливим без розвитку коаліцій та партнерів. Тому парламенти, політичні
партії, урядові структури, академічні спільноти повинні співпрацювати з
жіночими організаціями, за для того, щоб об’єднати ресурси, знання воєдино.
Також завдяки таким співпрацям відбувається збільшення суспільної підтримки
та ґендерних реформ. Якщо певні зміни на краще підтримає широкий спектр
35
зацікавлених сторін, то вони стають набагато ефективнішими у запровадженні
та роботі.
Також є важливим створення та підтримання «жіночих фракцій» за для того,
щоб жінки з різними поглядами могли об’єднувати зусилля для випішення
ґендерних питань та лобіювання ґендерної рівності.
Майбутнє ґендерної рівності у політичній сфері також значною мірою
залежить від сталої політичної волі урядів та політичних партій. Ґендерні квоnи
– важливий початок для подолання ґендерної нерівності у політиці, але вони
можуть бути неефективними, якщо уряд не буде готовий і не зможе
забезпечувати їхнє дотримання належним чином та не буде створювати
належних для того умов.
Політичні лідери повинні стати амбасадорами поняття ґендерної рівності.
Повинні відкрито підтримувати жінок-політикинь та протистояти будь-яким
проявам дискримінації та сексизму. Також важливими є інвестиції у програми
для створення балансу між роботою та особистим життям для всіх членів
суспільства: гнучкі графіки роботи, розширення батьківських відпусток,
доступних для обох з батьків, збільшення виплат молодим матерям та матерям-
одиначкам. Ці механізми та стратегії лише в сукупності створюють
синергетичний ефект. І це дозволяє не лише кількісно, а й якісно збільшити
представництво жінок на всіх рівнях влади.
Шлях до повної ґендерної рівності є доволі довгим і вимагає постійних
зусиль. Але важливий не лише результат, а й сам процес, тому що саме це
створює більш інклюзивне та чутливе до потреб усіх громадян політичного
ландшафту. Це не лише про те, що жінки повинні займати місця в політичній
сфері, а про те, що їхні голоси мають бути почуті та враховані, а їхній внесок
повною мірою реалізований за для процвітання демократичного суспільства [26].
36
2.3. Проблема ґендерної рівності в контексті української політики.
Формування та реалізація державної ґендерної політики в Україні є одним із
визначальних чинників демократичного розвитку українського суспільства та
фундаментальним аспектом забезпечення загальної рівності чоловіків та жінок.
Проблема ґендерної нерівності в українській політиці має глибоке коріння.
Вона сягає як радянського минулого, так і давніх патріархальних традицій.
Радянська ідеологія, попри декларовану рівність чоловіків і жінок, насправді
закріпила подвійний стандарт. Жінки повинні бути залученими до суспільного
виробництва, але їхня роль у прийнятті важливих політичних рішень має
лишатися переважно номінальною. Це створило ілюзію рівноправності, тоді як
фактично жінки продовжували нести основний тягар домашніх обов’язків та
виховання дітей, що у свою чергу ще більше обмежувало їхні можливості для
повноцінної участі в політичному житті.
Замість того, щоб виправити ситуацію з ґендерною нерівністю після зобуття
Україною незалежності, відбулася певна «реставрація» патріархальних традицій,
котрі були приглушені радянською владою.
Суспільство почало активно культивувати стереотипи, де жінка розглядалася
передусім як «берегиня домашнього вогнища», мати та дружина, а її присутність
у політиці часто сприймалася як аномалія або навіть загроза, тому що в
українському суспільстві в цей час формувалося уявлення про "справжню"
жіночність, несумісну з активною політичною діяльністю.
В результаті, ці історичні та соціокультурні чинники створили сприятливе
середовище для укорінення ґендерної нерівності. Жінки, які прагнули займатися
політикою, стикалися не лише з об’єктивними перешкодами, такими як
відсутність ресурсів чи підтримки, але й з невидимою "скляною підлогою", що
формувалися з упереджень, стереотипів та внутрішніх бар’єрів. Це проявлялося
в тому, що жінкам було значно важче пробитися у владу, отримати довіру
виборців та бути сприйнятими як серйозні політичні діячки. Розуміння цих
глибинних передумов є ключовим для аналізу сучасного стану ґендерної рівності
в українській політиці [45].
37
Але з часом, за допомогою феміністичного активізму, Україна зробила значні
кроки на шляху до законодавчого закріплення ґендерної рівності: прийняла
низку законів та ратифікувала міжнародні конвенції. Ключовим документом в
Україні є Закон "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і
чоловіків" запроваджений у 2005 році, який декларує принцип недискримінації
та створення умов для рівної участі жінок і чоловіків у всіх сферах життя,
включаючи політику [46].
Крім того, було вдосконалено виборче законодавство, зокрема запроваджено
ґендерні квоти для партійних списків на виборах до Верховної Ради та місцевих
рад. Метою даних квот було і є забезпечення представництва жінок не менше 30%
або 40% (залежно від типу виборів) у списках політичних партій [47].
Попри законодавчі ініціативи та певний прогрес, Україна все ще стикається
зі значними викликами на шляху до досягнення справжньої гендерної рівності в
політиці. Український Жіночий Фонд реалізував ідею Європейського Ідексу
Ґендерної Рівності в Україні. Розрахунок даного Індексу базується відповідно на
стандартах Європейського Індексу Ґендерної Рівності, тому він представляє
комплексну оцінку рівності в країні.
Останнє дослідження Індексу ґендерної рівності в Україні виявило певні
особливості та виклики в оцінці ґендерної рівності. Релевантність отриманих
даних частково обмежується їхньою фрагментарністю, оскільки показники для
розрахунку були зібрані як до початку повномасштабної війни: переважно
домени «Робота», «Гроші», «Знання», «Вплив», так і під час її активної фази:
переважно домени «Час» та «Здоров’я». Це накладає певні обмеження на
цілісний аналіз ситуації.
Незважаючи на методологічні особливості, розрахунки показали, що у 2023
році ІҐР в Україні становив 61,4 бала. Цей показник є на 8,8 бала нижчим за
середній показник по 27 країнах-членах Європейського Союзу. Водночас,
позитивним аспектом є те, що результати України не демонструють
кардинальних відмінностей від загальноєвропейських тенденцій. За загальним
балом Індексу Україна посідає 20-те місце у рейтингу з 28 країн, випереджаючи
38
вісім країн-членів ЄС, серед яких Хорватія, Кіпр, Естонія, Словаччина, Греція,
Чехія, Угорщина та Румунія. Варто зазначити, що, за даними європейського звіту
за 2024 рік, де середній бал ІҐР по ЄС зріс до 71,0, Україна зі своїми 61,4 бала
зберегла 20-те місце у цьому розширеному рейтингу.
Детальний аналіз доменів Індексу за 2023 рік виявив, що найближчими до
середньоєвропейських є показники у сферах «Здоров’я» та «Гроші», де різниця
в оцінках є мінімальною. Примітним є також те, що за доменом «Час» ґендерна
рівність в Україні забезпечується на вищому рівні, ніж у середньому по країнах
ЄС. Це досягнення значною мірою пояснюється активною залученістю як жінок,
так і чоловіків до благодійної та волонтерської діяльності, за що країна отримала
найвищі бали у цьому домені серед усіх порівнюваних країн. Водночас, домен
«Влада» характеризується найбільшим дисбалансом щодо залученості жінок і
чоловіків, що вказує на сфери, де ґендерні розриви залишаються найбільш
вираженими.
Важливою позитивною відзнакою є те, що Україна не посіла останнього
місця в рейтингу за жодним із шести доменів. Отримані результати
підкреслюють наближеність до європейських стандартів і цінностей ґендерної
рівності в українському суспільстві. Також це свідчить про значний потенціал
для подальшого прогресу. Однак, майбутні дослідження потребують
фокусування на оцінці динаміки змін, більш глибокому порівняльному аналізі з
міжнародними практиками та розробці конкретних, обґрунтованих
рекомендацій для подальшого формування управлінських рішень, спрямованих
на поліпшення ситуації із забезпеченням ґендерної рівності Але жінки
недостатнь представлені у політиці. Вони рідко обіймають посади голів
обласних державних адміністрацій, мерій великих міст чи керівних посад у
міністерствах, що свідчить про наявність значного розриву між законодавчими
деклараціями та фактичною ситуацією та підтверджє показник Індексу Ґендерної
Рівності – 38,7 [48].
Такий значний розрив у кількості жінок та чоловіків у політиці пояснюється
кількома чинниками:
39
1. Механізми реалізації законодавства часто недосконалі, а контроль за їх
дотриманням – недостатній;
2. самі політичні партії не завжди можуть демонструвати справжню
зацікавленість у просуванні жінок, використовуючи квоти лише для
формального дотримання закону, а не для реального розширення жіночої
участі.
3. зберігаються соціокультурні бар’єри та стереотипи, які перешкоджають
жінкам активно брати участь у політиці, а суспільству – сприймати їх як
ефективних лідерів.
Таким чином, хоча законодавче поле для гендерної рівності в Україні існуюче,
його ефективна реалізація потребує значних зусиль та змін у суспільній
свідомості та політичній культурі.
Водночас, існують реальні перспективи подолання цих перешкод.
Насамперед, це посилення освітніх програм та кампаній з підвищення
обізнаності суспільства щодо важливості гендерної рівності та переваг
інклюзивної політики. Також необхідні зміни в партійній політиці, що
передбачають не лише формальне дотримання квот, а й активну роботу з пошуку,
навчання та просування жінок на керівні посади. Важливим є також
національний та міжнародний досвід, який демонструє успішні приклади
забезпечення гендерної рівності у політиці, включаючи використання
позитивних дій, програм менторства та запровадження гендерного
бюджетування. Послідовне впровадження цих заходів, у поєднанні з активною
громадянською позицією та тиском з боку жіночих організацій, може
забезпечити значний прогрес у подоланні гендерної нерівності в українській
політиці.
Ґендерна рівність в Україні це не про бажання, це про потребу. За рахунок
досягнення ґендерної рівності відувається зникнення дискримінації жінок за
статевою приналежністю. Також за допомогою поширення твердження, що
чоловіки та жінки рівні у суспільстві і всі вони можуть отримувати правову
40
допомогу без упередженого ставлення запобігає зменшенню сексуального та
загального насильства над жінками.
Наразі в Україні багато жінок стають жертвами сексуального насильства. У
2023 році Асоціяція Жінок-Юристок України провела соціологічне опитування
на нему «Результати опитування щодо ефективності реагування на випадки
сексуального насильства в Україні».
Дане опитування спрямоване на те, щоб своїми результатами показати
суспільству важливість питання сексуального насильства в контексті гендерної
рівності та безпеки жінок в соціумі.
В опитування взяло участь 747 осіб, з яких 94.5% жінок, 5.1% чоловіків та
0.4% не захотіли вказувати свою стать.
59.4% респондентів особисто стикалися з випадками сексуального насилля, з
них 1% чоловіків. 39% відповіли, що їхні рідні, друзі, знайомі стикалися з
сексуальним насиллям.
Жінки зіштовхувалися з сексуальним насиллям частіше на вулиці, або у
громадських місцях – 71%, 35% респондентів – у громадському транспорті, 24%
– у житлі, де постійно, або тимчасово проживали, 19% – в навчальному закладі,
13 – на роботі.
Лише 40,7% постраждалих осіб нікому не розповіли про вчинений відносно
них злочин. 5,8% опитаних звернулися за допомогою до правоохоронних органів,
4.1% звернулися по медичну допомогу, 2,9% звернулися до адвоката.
Такі показники пов’язані з тим, що 78,4% постраждалих вважає, що їхнє
звернення в поліцію проігнорується, 72,6% бояться суспільного осуду, 68%
мають страх, що конфіденційність справи буде порушена, 64,5% думають, що
злочин такого типу неможливо довести, 58,2% постраждалих не знають як діяти
в таких ситуаціях, 51,3% постраждалих респондентів вважають себе винним у
тому, що з ними сталося.
Такі результати можна зрозуміти завдяки їхнім відповідям на наступне
питання: «Як Ви оцінюєте реагування працівників правоохоронних органів на
розслідування сексуального насильства в Україні?» 50% респондентів, які
41
взаємодіяли з правоохоронними органами стверджують, що така взаємодія для
них була травмуючою. 43,6% стверджують, що під час розслідування до них
ставилися упереджено. В 35,8% правоохоронці переконували постраждалих не
звертатися до них, адже немає доказів.
Проведене опитування Асоціації жінок-юристок України виявляє критичний
рівень сексуального насильства в Україні та глибоку системну кризу в його
подоланні. Низький відсоток звернень до правоохоронних органів, спричинений
недовірою, страхом осуду та відчуттям безсилля серед постраждалих, створює
"тіньову" статистику злочинів і залишає жертв без належної допомоги. Особливо
тривожним є травматичний досвід взаємодії з правоохоронною системою, що
демонструє її неготовність ефективно та чутливо реагувати на випадки
сексуального насильства. Це не тільки ускладнює доступ до правосуддя, але й
поглиблює уявлення про безкарність та неспроможність системи захистити своїх
громадян.
Таким чином, результати опитування наголошують на нагальній потребі у
комплексній реформі підходів до проблеми сексуального насильства, що
охоплюватиме не лише законодавчі зміни, а й глибоку трансформацію
правоохоронних органів та суспільної свідомості. Це є необхідною передумовою
для забезпечення справжньої гендерної рівності та безпеки жінок в українському
суспільстві [15].
Незважаючи на значний прогрес у законодавчій сфері, що виявився у
прийнятті спеціальних законів та запровадженні ґендерних квот у виборче
законодавство, фактична реалізація ґендерної рівності залишається викликом.
Останнє дослідження Індексу ґендерної рівності в Україні підтверджує
відставання від середньоєвропейських показників та висвітлює значний
дисбаланс у домені "Вплив", що є прямим свідченням недостатньої кількості
жінок у політиці та на керівних посадах. Це підкреслює прогалину між
формальними правовими механізмами та їхньою ефективною імплементацією.
Водночас, певні сфери, такі як "Здоров’я" та "Гроші", демонструють більшу
42
наближеність до європейських стандартів, а показники у домені "Час" навіть
перевищують середньоєвропейські завдяки волонтерській активності.
Особливо гостро постає проблема сексуального насильства, що є не лише
проявом ґендерної нерівності, а й свідченням системної кризи у реагуванні на
злочини. Низький рівень довіри до правоохоронних органів, страх осуду та
відчуття безсилля серед постраждалих створюють "тіньову" статистику та
унеможливлюють ефективний захист прав жінок.
Отже, досягнення справжньої ґендерної рівності в українській політиці та
суспільстві вимагає не лише подальшого вдосконалення законодавчої бази, а й
комплексної трансформації суспільної свідомості та політичної культури.
2.4. Виклики та перспективи у реалізації ґендерної рівності.
1995 рік є історично важливим у питанні ґендерної рівності. Світова
спільнота в особі 189 урядів держав-членів Організації Об’єднаних Націй (ООН)
на Четвертій Всесвітній конференції зі становища жінок, яка відбулася у Пекіні
прийняла Пекінську платформу дій, котра була спрямована на досягнення
ґендерної рівності та розширення можливостей та прав жінок. Також було
досягнуто значного прогресу у збільшенні представництва жінок у парламентах
по всьому світу.
За період з 1995 року до сьогодні середній показник представництва жінок у
законодавчих органах влади виріс більше, ніж удвічі. Це вказує на наполегливу
боротьбу жінок та зусилля багатьох міжнародних організацій та багатьох урядів.
Але й досі темпи прогресу залишаються вкрай нерівномірними у різних регіонах
та країнах світу. Часто під час політичних процесів приймаються важливі
рішення, що визначають долю суспільства, і думки жінок вкрай важливі.
Але тривожним дзвіночком є той факт, що поточні темпи досягнення повної
ґендерної рівності у політичних процесах доволі повільні і даний процес може
зайняти не одне десятиліття. Тому існує нагальна необхідність активізації зусиль
у даному напрямку.
43
Надзвичайно ефективними інструментами за для суттєвого збільшення
представництва жінок у політиці, а особливо на рівні національних парламентів
стають ґендерні квоти та прогресивні закони, котрі зможуть це забезпечувати.
Дані політичні та законодавчі впровадження повинні передбачати встановлення
чітко визначених кількостей місць, котрі обов’язково повинні бути закріпленими
за жінками-професіоналами у законодавчих органах різних рівнів.
У більшості країнах, котрі наважились на впровадження обов’язкових квот,
кількість жінок-політикинь вражаюче та статистично зросла. Це свідчить саме
про дієвість даних та подібних механізмів для подолання існуючих структурних
бар’єрів у політиці та суспільстві [36].
Але надзвичайно важливо підкреслити, що реально ефективними механізми
можуть бути лише з допомогою іхньої ретельної розробки та неухильної
імплементації, тобто неухильного впровадження та задіяння у суспільстві. Якщо
квоти будуть необов’язковими а добровільними, то все не матиме сенсу, так як
відсоток тих, хто буде їх впроваджувати буде низьким, порівняно з тією
ситуацією, коли вони будуть обов’язковими. Іхнє запроваджування повинно
супроводжуватися комплексом підтримуючих заходів, наприклад, таких як
спеціалізовані програми навчання та всебічна підтримка для жінок-кандидатів на
політичні посади, щоб вони ставали професіоналами, а також ефективні
механізми контролю за дотриманням цих норм [27].
Незважаючи на значний прогрес у сфері розширення участі жінок у політиці,
рух за гендерну рівність у політичній сфері продовжує бути надзвичайно
актуальним. Він часто зустрічається із значним та часом прихованим опором з
різних боків. У деяких випадках періодично трапляється загроза поверненню
назад від вже досягнутих здобутків ґендерної рівності. Такі ситуації можуть бути
пов’язані з підсиленням впливу консервативних та традиціоналістичних сил,
котрі прагнуть обмеження жінок у їхніх правах.
Тому авторитетні міжнародні організації відіграють часто вирішальну роль у
просуванні гендерної рівності в політичній сфері та надають всебічну підтримку
44
урядам різних країн за для покращення умов у даному питанні за для збільшення
представництва жінок на всіх рівнях політичної влади [34].
Активна та повноцінна участь жінок у політичних процесах на всіх рівнях
влади важлива не лише за для того, щоб вирішити питання справедливості, а й
для того, щоб будувати дійсно міцні, стабільні, процвітаючі та ефективні
демократичні суспільства, котрі будуть здатні адекватно відповідати на складні
виклики сучасності.
З початку боротьби феміністів за гендерну рівність пройшло багато часу і
даний процес дав людству значний прогрес у даному питанні. Але все ж
незважаючи на це, питання все ще лишається актуальним. Деякі питання,
перешкоди та виклики потребують постійної уваги та наполегливих зусиль від
всіх членів суспільства.
Для забезпечення різноманітності голосів у парламентах та на інших рівнях
влади, потрібно і надалі незперервно боротися за повну гендерну рівність у
суспільствах. Це допоможе належним чином враховувати жіночі унікальні
перспективи, а також буде повністю реалізовано їхній потенціал [25].
Незважаючи на значні досягнення, бар’єри, що перешкоджають розвитку
жінок у різних сферах суспільного життя, а зокрема і у політиці, все ще існують.
Одним з них є вкорінені стереотипи та патріархат. Вони формують уявлення, що
жінка – берегиня дому, мати-годувальниця і нічого більше. Жінка може бути
лише сімейна і не може бути публічною, чи політичною, бо їй, за даними
установками, це не притаманно. Саме через такі упередження жінкам і важко
просуватися по кар’єрним сходам, важко отримувати фінансування, медійну
підтримку тощо [26].
Також важливим викликом є насильство щодо жінок не лише у побуті, а і у
політиці. Переслідування, дискредитація, тролінг в інтернеті тощо. Все це може
відлякувати жінок від прагнення отримати політичні посади.
А недостатня правова база для захисту жінок від такого насильства, а також
низький рівень покарання за такі дії, чи недостатня обізнаність, як впливати на
такі ситуації лише підсилюють проблему. Міжнародні організації, такі як UN
45
Women та Amnesty International, постійно наголошують на необхідності
посилення законодавства та правозастосовної практики для протидії цьому
явищу [49].
Успішна реалізація ґендерної рівності вимагає активної участі усіх членів
суспільства. Діяльності повинні сприяти поширенню знань про права жінок та
підвищенню рівня політичної культури, що повинно дозволяти жінкам
ефективніше реалізовувати свій потенціал.
Міжнародне співробітництво та обмін досвідом також є важливими
елементами у процесі досягнення ґендерної рівності. Обмін кращими
практиками між країнами, які успішно запровадили ґендерні квоти або інші
механізми, може прискорити імплементацію подібних ініціатив у країнах, що
розвиваються. Фінансова та експертна підтримка з боку міжнародних спонсорів
також є важливою для реалізації програм, спрямованих на зменшення
дискримінації жінок.
Загалом, для повного досягнення ґендерної рівності необхідне поєднання
всіх зусиль на всіх рівнях. І саме це дозволить створити більш інклюзивні та
справедливі та демократичні суспільства.
46
ВИСНОВКИ
Проведене дослідження комплексно проаналізувало феміністичну політичну
теорію як систему ідей, що обґрунтовує необхідність та шляхи досягнення
ґендерної рівності, зосередившись на концептуальних підходах за для її
забезпечення в межах різних напрямів феміністичної думки. Було досліджено
еволюцію розуміння ґендерної рівності. Було критично оцінено існуючі моделі,
виявлено феміністичні перспективи подолання нерівності в політичній сфері та
визначено ключові виклики.
Але насамперед, було підкреслено фундаментальну відмінність між
біологічною статтю та соціально сконструйованим ґендером. Феміністична
теорія доводить, що саме суспільні норми, стереотипи та інституційні практики
формують ґендерні ролі, які обмежують самореалізацію індивідів та зумовлюють
нерівність. Статистичні дані підтверджують, що попри певний прогрес, повна
ґендерна рівність залишається недосяжною, що призводить до неповної
реалізації людського потенціалу, економічної неефективності та соціальної
нестабільності. Фемінізм викриває політичний вимір "приватного" досвіду жінок,
таких як домашнє насильство та неоплачувана праця, підкреслюючи
необхідність державного втручання. Інтерсекційний підхід виявляє множинні
форми дискримінації, що перетинаються (раса, клас, сексуальність), що є
ключовим для інклюзивного представництва.
Дослідження показало різноманіття феміністичних течій. Ліберальний
фемінізм зосереджується на формальній рівності через законодавчі реформи, що
дозволило досягти виборчих прав та доступу до публічної сфери. Егалітарний
ліберальний фемінізм додатково акцентує на "фемінізації бідності" та потребі у
ґендерно-специфічних законах. Радикальний фемінізм розглядає патріархат як
універсальну систему домінування, фокусуючись на питаннях сексуальності,
репродукції та боротьби з об’єктивацією. Марксистський та соціалістичний
фемінізм пов’язують ґендерну нерівність з класовою боротьбою та капіталізмом,
виступаючи за соціальні та економічні зміни, зокрема соціалізацію догляду за
дітьми. Інтерсекційний фемінізм розширює розуміння дискримінації,
47
враховуючи перетин різних ідентичностей. Постструктуралістський та квір-
фемінізм аналізують ґендер як соціальний конструкт, сформований через мову
та дискурси, критикуючи бінарні опозиції та гетеронормативність. Це свідчить
про постійну еволюцію феміністичної думки та її адаптацію до нових суспільних
реалій.
Історичний розвиток фемінізму, що пройшов чотири хвилі, демонструє
еволюцію від боротьби за формальні політичні права (суфражизм, I хвиля) до
глибокого переосмислення ґендерних ролей, сексуальності та репродуктивних
прав (радикальний фемінізм, II хвиля). Поява інтерсекційного фемінізму (III
хвиля) підкреслила множинність форм дискримінації, що перетинаються, а
цифровий фемінізм (IV хвиля) використовує сучасні технології для глобальної
мобілізації, зокрема в боротьбі з сексуальним насильством (#MeToo).
Ґендерна рівність визнана міжнародним правом як фундаментальний
принцип, що закріплений у Конвенції про захист прав людини та Конвенції про
ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Проте, незважаючи на
міжнародні механізми моніторингу, такі як Європейський Індекс Ґендерної
Рівності, проблема дискримінації залишається актуальною навіть у
прогресивних країнах. Особливо гострою є проблема насильства. У
неєвропейських країнах ситуація ускладнюється патріархальними традиціями та
викликами, пов’язаними з міграцією.
Роль жінок у сучасних політичних процесах є критично важливою для
розвитку демократичного суспільства. ООН активно сприяє збільшенню
представництва жінок у владі, оскільки це збагачує політику, робить її більш
збалансованою та чутливою до потреб усіх громадян. Проте існують значні
виклики, такі як "скляна стеля" та зростання популістських режимів, що прагнуть
обмежити права жінок. Міжнародні організації, як UN Women та "HeForShe",
просувають якісне представництво жінок у владі, а технології та соцмедіа
відіграють ключову роль у мобілізації.
Проблема ґендерної рівності в українській політиці має глибоке коріння у
радянському минулому та патріархальних традиціях. Незважаючи на
48
законодавчі кроки (Закон "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок
і чоловіків", ґендерні квоти), реалізація залишається викликом. Індекс Ґендерної
Рівності в Україні показує відставання від ЄС, особливо у сфері "Влада".
Причинами є недосконалість законодавчих механізмів, відсутність реальної
зацікавленості партій та стійкі соціокультурні бар’єри. Особливо гострою є
проблема сексуального насильства, низький рівень звернень про яке та
травматичний досвід взаємодії з правоохоронними органами вказують на
системну кризу.
Виклики та перспективи реалізації ґендерної рівності полягають у повільних,
але постійних темпах прогресу. Ефективними інструментами є ґендерні квоти,
що вимагають ретельної імплементації та програм підтримки. Рух за ґендерну
рівність стикається з опором консервативних сил. Міжнародні організації
відіграють вирішальну роль у підтримці урядів. Досягнення справжньої
ґендерної рівності вимагає не лише законодавчих змін, а й глибинної
трансформації суспільної свідомості, викорінення стереотипів та подолання
патріархальних структур. Ключовими рушійними силами є активність
громадянського суспільства, впровадження ґендерної чутливості на всіх рівнях
управління, ґендерно-орієнтоване бюджетування та формування партнерств.
Стала політична воля урядів та інвестиції у програми балансу між роботою та
особистим життям є критично важливими. Таким чином, ґендерна рівність — це
динамічний процес, що потребує постійних зусиль та системної взаємодії для
побудови інклюзивного та справедливих суспільств..
49
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. IPU report: Parliamentary gender gap narrowed over the past 30 years but
progress stalled in 2024. IPU. Press releases IPU re. 06.03.2025. URL:
https://www.ipu.org/news/press-releases/2025-03/ipu-report-parliamentary-gender-
gap-narrowed-over-past-30-years-progress-stalled-in-2024 (дата звернення:
28.04.2025).
2. 0Krolokke, C., & Sorensen, A. S. Three Waves of Feminism: From Suffragettes
to Grrls. In Gender Communication Theories and Analyses: From Silence to
Performance. London : SAGE Publications, 2005. P. 1–19. URL:
https://fliphtml5.com/tblbo/xvkt/basic (date of access: 25.05.2025).
3. Mackay F. Feminist tendencies. Radical Feminism. London, 2015. P. 54–70.
URL: https://doi.org/10.1057/9781137363589_3 (date of access: 26.05.2025).
4. Bedikian C. Lesbians and Their Role Within the Women s Liberation
Movement in the Early 1970s. Gender & Sexuality in World History. URL:
https://genderhistory.pubpub.org/pub/ncf50kqz/release/1 (date of access: 28.04.2025).
5. Від Вудхолл до Гарріс: Як жінки змінюють обличчя президентських
виборів у США. Друкарня. URL: https://drukarnia.com.ua/articles/vid-vudkholl-do-
garris-yak-zhinki-zminyuyut-oblichchya-prezidentskikh-viboriv-u-ssha-pGKNM
(дата звернення: 28.04.2025).
6. Crenshaw, Kimberlé Williams. (1989). Demarginalizing the Intersection of Race
and Sex: A Black Feminist Critique of Antidiscrimination Doctrine, Feminist Theory
and Antiracist Politics. University of Chicago Legal Forum, 1989(1), 139-167.
(28.04.2025).
7. Komisar E. Embracing Maternal Feminism: Integrating Feminism and
Motherhood - Fairer Disputations. Fairer Disputations. URL:
https://fairerdisputations.org/maternal-feminism/ (date of access: 29.04.2025).
8. Kaplan, T. (1985). On the Socialist Origins of International Women’s Day.
Feminist Studies, 11(1), 163–176. URL:
https://www.jstor.org/stable/3180144?mag=the-socialist-origins-of-international-
womens-day&seq=1 (date of access: 25.05.2025).
50
9. Селезньова Є. Знати: Джудіт Батлер. Your Art. URL:
https://supportyourart.com/stories/judith-butler/ (дата звернення: 29.04.2025).
10. Як зʼявився рух #MeToo. SEBTO. URL:
https://www.sebto.media/tvoyi-prava/yak-z-yavyvsya-ruh-meetoo/ (дата звернення:
29.04.2025).
11. Гендер як соціальний конструкт: теоретичні та методологічні
підходи. (2010). Актуальні проблеми держави і права, (39). URL:
http://app.nuoua.od.ua/archive/39_2010/33.pdf (дата звернення: 25.05.2025).
12. World Bank Group. (2019). WOMEN, BUSINESS AND THE LAW 2019
- A DECADE OF REFORM. Washington, D.C. : The World Bank. URL:
https://openknowledge.worldbank.org/server/api/core/bitstreams/fdb7a28e-466e-
5a89-9381-f36c306ec316/content (date of access: 25.05.2025).
13. Gender Justice & the Law in the Arab region. UNDP. URL:
https://www.undp.org/arab-states/gender-justice-law-arab-region (date of access:
30.04.2025).
14. Watkins S. Which feminisms?. New Left Review. 2018. Vol. 109. URL:
https://newleftreview.org/issues/ii109/articles/susan-watkins-which-feminisms (date
of access: 30.04.2025).
15. Сексуальне насильство в україні: побачити невидиме. Асоціація
жінок-юристок України "ЮрФем". URL: https://jurfem.com.ua/wp-
content/uploads/2024/09/Секснасильство_2024-соц-досл.pdf (дата звернення:
04.05.2025).
16. Гришак С. ВПЛИВ ІДЕЙ ЛІБЕРАЛЬНОГО ФЕМІНІЗМУ НА
ГЕНЕЗИС ГЕНДЕРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. DSpace Home. URL:
https://ekhsuir.kspu.edu/bitstream/handle/123456789/4743/ВПЛИВ%20ІДЕЙ%20ЛІ
БЕРАЛЬНОГО%20ФЕМІНІЗМУ.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата
звернення: 05.05.2025).
17. Федорков, О. (2021) «РАДИКАЛЬНИЙ ФЕМІНІЗМ ЯК
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНЕ ТЛО ВАЖЛИВИХ
51
СУСПІЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ», InterConf, (63), с. 281-288. doi:
10.51582/interconf.21-22.06.2021.30 (дата звернення: 27.05.2025).
18. Шевченко З., Чабаненко Ю. Інтерсекційний фемінізм. Словник
гендерних термінів. URL: https://a-z-gender.net/ua/intersekcijnij-feminizm.html
(дата звернення: 07.05.2025).
19. Gannon S., Davies B. Research methods in the social sciences / ed. by B.
Somekh, C. Lewin. Sage, 2005. URL:
https://www.researchgate.net/publication/277139849_Feminism_Poststructuralism
(date of access: 07.05.2025).
20. Jagose, A. (1997). Queer Theory: An Introduction. New York : New York
University Press. URL:
https://books.google.com.ua/books?id=nes8DAAAQBAJ&printsec=frontcover&hl=u
k&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false (date of access:
25.05.2025).
21. Чорна В., Шкарупа К. ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ ЯК ОСНОВА
СУЧАСНОГО СВІТУ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АКСПЕКТ. Актуальні питання
юридичної науки. URL: https://doi.org/10.32782/TNU-2707-0581/2023.6/33 (дата
звернення: 12.05.2025).
22. Gender Equality Index | 2024 | European Institute for Gender Equality.
European Institute for Gender Equality. URL: https://eige.europa.eu/gender-equality-
index/2024/EU (date of access: 17.05.2025).
23. Воронова Т. Участь жінок у політичних процесах сучасності (на
прикладі країн ЄС): перспективи досягнення гендерного паритету в політичному
житті. Політикус. 2021. № 2. URL: http://politicus.od.ua/2_2021/4.pdf (дата
звернення: 19.05.2025).
24. Бабяк М. ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ ТА ПРАВА ЖІНОК У
МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ. Юридичний науковий електронний журнал. 2025.
№ 3. С. 479–481. URL: http://www.lsej.org.ua/3_2025/116.pdf (дата звернення:
19.05.2025).
52
25. Beijing+30: Taking Stock of Progress on Gender Equality Using the
Global State of Democracy Indices. International Knowledge Network of Women in
Politics. URL: https://iknowpolitics.org/en/learn/knowledge-resources/beijing30-
taking-stock-progress-gender-equality-using-global-state (date of access: 19.05.2025).
26. Women’s leadership and political participation. UN Women –
Headquarters. URL: https://www.unwomen.org/en/what-we-do/leadership-and-
political-participation (date of access: 21.05.2025). (дата звернення: 20.05.2025).
27. Monthly ranking of women in national parliaments. UPI Parline. URL:
https://data.ipu.org/women-ranking/?date_month=4&date_year=2025 (date of
access: 20.05.2025).
28. McWhinney J. The Nordic Model: Pros and Cons. Investopedia. URL:
https://www.investopedia.com/articles/investing/100714/nordic-model-pros-and-
cons.asp (date of access: 20.05.2025).
29. Kumisbek A. Breaking The Glass Ceiling: Why Women Leaders Are Key
To Global Peace. The Organization for World Peace. URL:
https://theowp.org/reports/breaking-the-glass-ceiling-why-women-leaders-are-key-to-
global-peace/ (date of access: 21.05.2025).
30. Aalberg, T., & Jenssen, A. T. (2007). Gender Stereotyping of Political
Candidates: An Experimental Study of Political Communication. Nordicom Review,
28(1), С. 17–32. URL:
https://www.researchgate.net/publication/237476817_Gender_Stereotyping_of_Politi
cal_Candidates_An_Experimental_Study_of_Political_Communication (date of
access: 25.05.2025).
31. Suryanarayan, S. (2014). GLASS CEILING FOR WOMEN IN THE IT
SECTOR: DOES THE CEILING BEGIN AT THE FLOOR? A Sociological Study of
Engineering Students in M. The Eastern Anthropologist, 67(2). URL:
https://serialsjournals.com/abstract/59501_9.pdf (date of access: 25.05.2025).
32. Feminist Political Philosophy (Stanford Encyclopedia of Philosophy).
Stanford Encyclopedia of Philosophy. URL:
53
https://plato.stanford.edu/entries/feminism-political/#NewDireFemiPoliPhil (date of
access: 21.05.2025).
33. Карпенко, К. І. (2015). ЕКОФЕМІНІСТИЧНА КРИТИКА
ПРОСВІТНИЦЬКОГО ПРОЕКТУ І. КАНТА. Матеріали ХХIІ Харківських
міжнародних Сковородинівських читань, присвячених 290-річчю з дня
народження І. Канта. Харків : Майдан. С. 78–89. URL:
https://repo.knmu.edu.ua/server/api/core/bitstreams/5229614e-c91d-47a9-bd37-
0e0ee4144864/content (дата звернення: 25.05.2025).
34. Home Page. HeForShe. URL: https://www.heforshe.org/en (date of
access: 22.05.2025).
35. Рада Безпеки ООН. (2000). Резолюція Ради Безпеки ООН 1325
“Жінки, мир, безпека”. Київ : Національна соціальна сервісна служба України.
URL: https://nssu.gov.ua/genderna-rivnist/rezolyuciya-radi-bezpeki-oon-1325 (дата
звернення: 25.05.2025).
36. Belgian House of Representatives. (2021). The Belgian Constitution
(English translation). Brussels : Belgian House of Representatives. URL:
https://www.dekamer.be/kvvcr/pdf_sections/publications/constitution/GrondwetUK.p
df (date of access: 25.05.2025).
37. Friedan, Betty. The Feminine Mystique. New York : W. W. Norton &
Company, 1963 (date of access: 25.05.2025).
38. Bebel, August. Die Frau und der Sozialismus. Berlin : Buchhandlung
Vorwärts, 1879 (date of access: 25.05.2025).
39. European Convention on Human Rights. ECHR Official Texts. Council
of Europe, 1950. URL: https://www.echr.coe.int/european-convention-on-human-
rights (date of access: 26.05.2025).
40. UN Women. Progress on the Sustainable Development Goals: The Gender
Snapshot 2023. New York : UN Women, 2023. URL:
https://www.unwomen.org/en/digital-library/publications/2023/09/progress-on-the-
sustainable-development-goals-the-gender-snapshot-2023 (date of access: 26.05.2025).
54
41. Willard F. E. Glimpses of fifty years: The autobiography of an American
woman / ed. by W. T. P. Association, W. C. T. Union. Chicago : Woman’s Temperance
Publication Association, 1889. 796 p. URL:
https://libsysdigi.library.illinois.edu/oca/Books2009-
06/glimpsesoffiftyy00willa/glimpsesoffiftyy00willa.pdf (date of access: 26.05.2025).
42. Stanton E. C. The Woman\’s Bible. BiblioBazaar, 2006. 428 p.
43. Fredrickson, B. L., & Roberts, T.-A. (1997). Objectification Theory:
Toward Understanding Women’s Lived Experiences and Mental Health Risks.
Psychology of Women Quarterly, 21(2), 173–206. URL: https://neamacares.org/wp-
content/uploads/2022/10/Objectification-Theory.pdf (date accessed: 26.05.2025).
44. Козаченко Н. КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ТА ФЕМІНІСТИЧНА
ЕПІСТЕМОЛОГІЯ. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог.
студії. 2021. № 38. С. 50–56. URL: http://fps-
visnyk.lnu.lviv.ua/archive/38_2021/8.pdf (дата звернення: 26.05.2025).
45. Івченко Ю. В. Гендерна рівність в Україні (національні особливості).
Філософські та методологічні проблеми права. 2013. № 1-2. С. 52-59 (дата
звернення: 27.05.2025).
46. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок
і чоловіків» від 08.09.2005 № 2866-IV. Відомості Верховної Ради України. 2005.
№ 52. Ст. 561. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15#Text (дата
звернення: 26.05.2025).
47. Виборчий кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 2020.
№ 7. Ст. 34. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/406-20#Text (дата звернення:
26.05.2025).
48. Український Жіночий Фонд. Індекс ґендерної рівності в Україні.
Київ, 2025. 52 с. URL: https://uwf.org.ua/wp-
content/uploads/2025/03/gender_index_ukr_web.pdf (дата звернення: 26.05.2025).
49. Femicides in 2023: Global estimates of intimate partner/family member
femicides. UN Women – Headquarters. URL: https://www.unwomen.org/en/digital-
55
library/publications/2024/11/femicides-in-2023-global-estimates-of-intimate-partner-
family-member-femicides (date of access: 26.05.2025).
56