1. Repository at ChSTU
  2. Випускні кваліфікаційні роботи
  3. Бакалавр
  4. 033 Філософія (Політична філософія)
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6958
Title: Філософський аспект сучасної інформаційної війни
Authors: Даценко, Вікторія Станіславівна
Северинчук, Марина Ігорівна
Keywords: інформаційна війна;ІПСО;фейкова реальність;гібридна війна;інформаційна етика;критичне мислення
Issue Date: 2025
Abstract: Кваліфікаційна робота «Філософський аспект сучасної інформаційної війни» присвячена дослідденню філософського виміру сучасної інформаційної війни, її впливу на свідомість, цінності та світогляд людини, а також на геополітичні процеси у світі. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: розглянуто основні риси та форми інформаційної війни; висвітллено історичний розвиток інформаціних війн та використання ІПСО як основного методу боротьби в них; проаналізовано філософське бачення істини, маніпуляції та постправди; з’ясовано, які екзистенційні виклики постають перед особистістю в умовах інформаційної війни. Робота складається із 3 розділів, 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
URI: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6958
Appears in Collections:033 Філософія (Політична філософія)

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
Северинчук.pdf
  Restricted Access		878.76 kBAdobe PDFView/Open Request a copy
Show full item record


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.

Extracted text 
  ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра філософських і політичних наук 
 
 
Допущено до захисту 
Завідувач кафедр ФІПН 
д.ф.н., професор Анжела БОЙКО 
«___» __________ 2025 р. 
 
Кваліфікаційна робота 
 
ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ СУЧАСНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ 
 
ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський) 
галузь знань 03 «Гуманітарні науки» 
спеціальність: 033 Філософія 
 
Марини СЕВЕРИНЧУК 
4 курс, група ПФ-219  
_______________підпис  
Науковий керівник:  
к.ф.н., доцент  
Вікторія ДАЦЕНКО 
_______________підпис  
 
Черкаси 2025  
2 
 
ЗМІСТ  
Вступ ………………………………………………………………………………3 
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади аналізу інформаційної війни……..6 
1.1 Визначення поняття та еволюція концепції інформаційної війни……6 
1.2 Основні методи і засоби інформаційного впливу……………………..13 
1.3 Сучасні форми інформаційної боротьби (на прикладі російсько-
української війни)……………………………………………………………18 
Розділ 2. Філософський вимір інформаційної війни…………………………….30 
2.1 Феномен правди і постправди у філософії ……………………………..30 
2.2 Етика й інформаційна відповідальність………………………………...32 
2.3 Роль штучного інтелекту у веденні інформаційних війн ……………..34 
2.4 Влада як контроль за інформаційним простором………………………37 
Розділ 3. Інформаційна війна як екзистенційний виклик сучасності………….42 
3.1 Вплив інформаційної війни на свідомість і цінності ………………….42 
3.2 Формування фейкової реальності ………………………………………44 
3.3 Людина в умовах інформаційного тиску: свобода вибору, критичне 
мислення …………………………………………………………………………..46 
Висновки…………………………………………………………………………..50 
Список використаних джерел…………………………………………………….54 
 
 
  
 
 
3 
 
ВСТУП 
Сучасний світ зазнає глибокої трансформації. Ці зміни викликані не лише 
технічним прогресом, а й новими формами взаємодії та комунікації на всіх 
рівнях світового існування. Нині інформація стала ключовим ресурсом, який не 
лише формує громадську думку, але й активно використовується як засіб 
глобального протистояння. Що набуває особливого значення в умовах 
гібридних війн (і війни нового покоління як одного з різновидів гібридної 
війни), в яких фізичні дії супроводжують масштабні інформаціні атаки, а 
подекуди сплановані інформаційні операції переважають над воєнними діями, 
зрештою приводячи до успіху на полі бою.  
Інформаційна війна, яку сміливо можна назвати феноменом сучасності, 
повністю трансформує стале уявлення про конфлікти. Основна мета 
інформаційних війн – формування світогляду суспільства через маніпуляцію 
інформаційними потоками, впливати на індивідуальну та колективну 
свідомість.  
Тому тема інформаційної війни має бути осмислена не лише з точки зору 
політичного чи соціологічного аналізу, а й філософськи. Адже це поняття 
приховує в собі не просто передачу інформації, безневинних повідомлень, а 
протистояння сенсів, боротьбу за інтерпретації та національні ідентичності. 
Протистояння, в якому зустрічаються як державні інтереси, так і світогляди, 
цинності, морально-етичні уявлення. Противники в межах інформаційної війни 
використовують маніпулювання суспільними настроями задля того, аби 
сформувати сприятливий для себе геополітичний контекст. Зброєю таких війн 
стали інформаційно-психологічні операції (ІПСО) – ретельно сплановані і 
послідовно реалізовані дії з передачі конкретної інформації та окремих 
індикаторів різним аудторіям задля впливу на їхні почуття, настрої, критичне 
 
 
4 
 
мислення та діяльність як окремих індивідів, так і соціальних груп чи урядів 
держав.  
В умовах російсько-української війни, яка, власне, і є яскравим 
прикладом вже згаданої війни нового покоління, важливо проаналізувати 
основні методи і засоби інформаційного впливу, філософський вимір такого 
протистояння та осмислити інформаційну війну саме як екзистенційний виклик 
сучасному людству.  
То ж у межах цієї роботи будуть проаналізовані філософські підґрунтя 
інформаційних війн, механізми їх ведення та їх наслідки для суспільства.  
Мета дослідження — дослідити філософський вимір сучасної 
інформаційної війни, її вплив на свідомість, цінності та світогляд людини, а 
також на геополітичні процеси у світі.  
Задля досягнення мети мають бути розв’язані такі завдання:  
1. Розглянути основні риси та форми інформаційної війни;  
2. Висвітлити історичний розвиток інформаціних війн та 
використання ІПСО як основного методу боротьби в них;  
3. Проаналізувати філософське бачення істини, маніпуляції та 
постправди;  
4. З’ясувати, які екзистенційні виклики постають перед 
особистістю в умовах інформаційної війни.  
Об’єктом дослідження є феномен інформаційної війни як соціально-
філософське явище (на прикладі сучасної російсько-української війни). 
Предмет дослідження — філософські аспекти впливу інформаційної 
війни на індивіда та суспільство. 
При написанні кваліфікаційної роботи бакалавра використані такі методи 
дослідження: аналіз (виокремлення основних понять, принципів та наслідків 
інформаційної війни в контексті її філософського осмислення), синтез 
 
 
5 
 
(поєднання елементів різних концепцій істини, маніпуляції, свободи волі та 
відповідальності у межах єдиного філософського підходу), герменевтика 
(тлумачення смислів філософських та публіцистичних текстів, які розкривають 
феномен інформаційного впливу і трансформації свідомості), порівняльно-
історичний метод (зіставлення різних етапів розвитку феномену інформаціної 
війни, формування ідеологій держав, їх вплив на свідомість суспільства на 
різних етапах), критичне мислення (логічний аналіз, сумнів, фактчекінг 
рефлексії щодо наративів, що поширюються у суспільстві під час інформаційної 
війни). 
Наукова новизна кваліфікаційної роботи полягає в спробі інтерпретації 
інформаційної війни, яка триває в наш час,  з позицій філософії відповідальності 
та свободи. 
Практичне значення роботи: вона може бути використана для 
підготовки практичних та семінарських занять на тему медіаграмотності, 
критичного мислення, протидії інформаційно-психологічним операціям.  
Кваліфікаційна робота бакалавра складається зі вступу, трьох розділів, 
висновків та списку використаних джерел. Основний обсяг роботи – 51 
сторінка. Список використаних джерел містить 66 найменувань.  
Ключові слова: інформаційна війна, ІПСО, фейкова реальність, гібридна 
війна, ідеологія, інформаційна влада, штучний інтелект, інформаційна етика, 
критичне мислення, медіаграмотність. 
 
  
 
 
6 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ 
ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ 
1.1 Визначення поняття та еволюція концепції інформаційної 
війни  
Існує кілька підходів до трактування поняття «інформаційна війна». 
Низка науковців вважає інформаційну війну формою протиборства між різними 
суб’єктами, в межах якого відбувається реалізація заходів, спрямованих на 
насення шкоди інформаційній безпеці стороні-опонентці та захист власної 
інформаційної безпеки [1].  
Разом із тим, в контексті міждержавних протистоянь, знаходимо таке 
визначення іформаційної війни: вплив однієї країни на населення іншої країни 
шляхом поширення певної інформації задля переважання в політичному, 
економічному та військовому напрямках. Захист громадян власної країни від 
ворожих інформаційних впливів — також складова інформаційних війн. 
Основна зброя таких протистоянь — інформація, а їх головні завдання — підрив 
і розхитування морально-психологічного стану, зміна поведінки, емоцій 
населення, його дезорієнтація в контексті «правда-брехня», послаблення та 
зміна переконань та світогляду суспільства загалом [2].  
Упродовж кількох останніх десятиліть прогрес інформаційно-
комунікаційних технологій та їх популярність в суспільстві, яка щодня тільки 
зростає, революціонізували процес комунікації, а разом з ним – значення та 
наслідки інформаційної війни. Адже сучасні інформаційні війни, окрім впливу 
на свідомість та світогляд людей, передбачають і застосування руйнівної сили 
у великих масштабах проти інформаційних активів та систем, проти 
комп’ютерів та мереж, що підтримують критичну інфраструктуру. Отже, 
інформаційне протистояння прямо впливає на цілісність і електричних мереж, 
зв’язку, транспортну та фінансову інфраструктури [3].  
 
 
7 
 
Інформаційну війну розглядають і як боротьбу за інформаційно-
комунікаційний процес, боротьба, яка розпочалася з появою людського 
спілкування та конфліктів [4].  
Класифікація інформаційних війн різниться в різних науковців. 
Приміром, таку класифікацію запропонував Мартін Лібіцький:  
 Війна в сфері управління;  
 Розвідувальна війна;  
 Радіоелектронна боротьба;  
 Психологічна  війна;  
 Економіко-інформаційна війна;  
 Кібервійна [5]. 
Дещо іншу класифікацію інформаційної війни, саме в контексті форми 
військового протистояння, пропонують вітчизняні фахівці з національної 
безпеки:  
 Кібервійна;  
 Електронна війна;  
 Штабна війна;  
 Психологічна війна;  
 Енерго-інформаційна війна [6].  
Деякі джерела подають одним із видів інформаційного протистояння 
семантичну (смислову) війну – війну за смисли, за формування ідеології, 
культури, позиціонування себе у світі. Разом з тим, професорка Рена Марутян 
пропонує виділяти смислову війну в окремий різновид війн [7].  
То ж можемо виділити три ключові підходи до визначення терміну 
«інформаційна війна»:  
 
 
8 
 
 Військово-стратегічний: руйнування інформаційних систем 
противника;  
 Маніпулятивно-психологічний: вплив на масову свідомість 
через дезінформацію, фейки, маніпуляції;  
 Культурно-ідеологічний: формування наративів, що 
підривають суспільні цінності та трансформують поняття суспільства 
про власну та національну ідентичність.  
Проаналізуймо еволюцію розвитку концепції інформаційних війн. Хоч 
інформаційна війна як явище існувала задовго до наведеної нижче хронології, 
як окрему концепцію її не розглядали.  
Як приклад такого доконцептуального ведення інформаційної війни 
розглянемо методи інформаційного впливу Радянського Союзу на політичне 
життя інших країн. Так, колишній офіцер КДБ, фахівець радянської пропаганди, 
дезінформації та підривних дій Юрій Безменов, відомий світі під псевдонімом 
Томас Шуман, у своїх книгах, лекціях та інтерв’ю оприлюднював інформацію 
про методи радянської пропаганди та диверсійної діяльності. Особливу увагу 
приділяв процесу ідеологічної диверсії – методу, який СРСР застосовував для 
послаблення і подальшого підкорення країн. За його словами, ідеологічна 
диверсія в більшості здійснюється засобами, що не суперечать законам вільних 
країн [8].  
У своїй книзі «Лист з Америки з любов’ю» Безменов/Шуман описав 
чотири стадії так званої ідеологічної диверсії, реалізованої Радянським Союзом, 
наприклад, в Чехословаччині наприкінці 60-х років. Аналіз цієї праці дозволить 
нам в подальшому зрозуміти методи інформаційної боротьби вже в наш час.  
Перша стадія — деморалізація аудиторії противника (тривалість 15-20 
років — це мінімальна кількість часу для того, щоб “навчити й виховати” одне 
покоління студентів у країні-цілі та піддати їх впливу підривної ідеології). На 
 
 
9 
 
цій стадії мають бути усунені основні моральні цінності та ідеології країни-
противника. Цей етап можна назвати психологічною, пропагандистською 
війною, ідеологічною агресією, в межах якої використовувалися такі тактичні 
прийоми “активного впливу” як відкрита і прихована пропаганда, використання 
“агентів впливу”, проведення фальшивих міжнародних форумів, провокування 
масових демонстрацій і мітингів та маніпулювання ними, розповсюдження 
пліток, підробні пресрелізи, “підкидання” брехливих історій місцевим медіа, 
створення сотень нових медіа через підставні організації та фальшиві рекламні 
кампанії задля фінансування підривних та радикальних груп та інше. Цей етап 
мав завершуватися успішною деморалізацією противника на рівні ідей, 
структур та життя.  
Другий етап – дестабілізація тривалістю 3-5 років. Це цілеспрямоване 
розхитування основ держави – її економіки, фінансів, оборони, правопорядку. 
Перша ознака нестабільності – бажання населення країни-цілі привести до 
влади харизматичних політиків та політичні партії, які стануть добрими 
“опікунами”, що обіцяють повну соціальну безпеку: безкоштовні соціальні 
блага, неправдоподібне підвищення заробітних плат, гарантоване 
працевлаштування кожному. Ще один важливий фактор цього етапу – низова 
участь мас у політичному процесі. Деморалізовані та ослаблені маси будуть 
хапатися за найпростіші рішення, тому принцип соціалізму “отнять і подєліть” 
здаватиметься для них найбільш правильним і справедливим.  
Третій етап – криза – збройний конфлікт, що триває від 2 до 6 місяців. На 
цій стадії радикали повинні переходити до активних дій, приводити до влади 
“сильних лідерів”. Насильницька зміна системи ймовірна, але з більшою 
ймовірністю на цьому етапі може відбутися революція або громадянська війна. 
Якими б не були ці радикальні зміни, за ними має відбуватися націоналізація 
життєво важливих галузей, зменшення частки приватного бізнесу, перерозподіл 
 
 
10 
 
ресурсів і ще потужніша пропагандистська робота, аби пояснити населенню 
анексованої країни благо таких змін.  
Четвертий етап — нормалізація – реформування всіх сфер країни в 
інтересах та під контролем Радянського Союзу. Цей термін з’явився в 
термінології КДБ після збройного вторгнення СРСР в Чехословаччину в 1968 
році, коли “дружні” радянські солдати з’явилися на вулицях чехословацьких 
міст і чинили правопорядок спільно з новою поліцією, аби “відновити 
законність”. Ті, хто активно працював на благо і прогрес своєї країни, 
опиняються у в’язницях або таборах, хтось – взагалі страчений, публічно чи 
таємно. Все необхідне зроблять корисні ідіоти. Адже тепер новому порядку 
буде потрібна стабільність і нова мораль, “низові рухи мас” уже будуть 
непотрібні, критика влади буде неможлива, преса – під жорсткою цензурою [9].  
Однак повернімося до еволюції концепції інформаційної війни, в якій 
дослідники виділяють чотири етапи. 
1. Формування базових принципів інформаційної війни  
Наприкінці ХХ ст., з активним впровадженням в життя індивідів і країн 
інформаційних технологій, трансформувалося і уявлення про ведення війн. У 
1996 році адмірал Вільям Оуенс запропонував концепцію «системи систем», яка 
передбачала поєднання розвідки, зв’язку та високоточної зброї для досягнення 
інформаційної переваги над противником. Ця ідея була закріплена в документі 
«Joint Vision 2010» від Об'єднаного комітету начальників штабів США, який 
визначив курс на повний спектр домінування через інформаційну перевагу. Тоді 
ця концепція отримала назву «міжцентрична війна». Саме 90-ті роки ХХ 
століття західні дослідники називають початком ери інформаційної війни [10].  
2. Кінець 90-х років ХХ ст. – концептуалізація інформаційної 
війни Дж. Аркілли  
 
 
11 
 
Дослідник аналітичного центру RAND Corporation Джон Аркілла, 
розробив концепцію так званої «мережевої війни». В ній змальовані конфлікти, 
учасники яких зібрані в децентралізовані мережі, які діють без 
централізованого керівництва. Як приклад таких мереж із давнини автор 
наводить римські легіони, які прийшли на зміну військовій парадигмі фаланги. 
Такі мережеві осередки можуть точно обмінюватися інформацією, а за 
необхідності – розсіюватися або збиратися в «рої» [11].  
В своїх пізніших працях Джон Аркілла наводить приклад ефективності 
мережевої формі взаємодії на прикладі терористичної організації Аль-Каїда, 
відповідальної за теракт 11 вересня 2001 року [12].  
Аркілла підкреслив необхідність адаптувати військові структури саме до 
таких мережевих форм роботи, аби ефективно боротися з новими загрозами, 
зокрема, з терористичними мережами [11].  
3. 2000-ні – практичне застосування концепції інформаційної 
війни у воєнних конфліктах. 
У 2000-х роках інформаційна війна стала невід'ємною частиною 
військових конфліктів. Нижче наведені приклади демонструють роль 
інформаційних технологій у веденні війни.  
Війна Ізраїль-Хезболла (2006р.) У 2006 році під час Другої ліванської 
війни Хезболла продемонструвала ефективне застосування гібридної тактики, 
поєднуючи партизанські дії з інформаційними кампаніями. Так, активно 
застосовувалась пропаганда в медіа, контроль над журналістами та жорстка 
цензура, а також психологічні операції, спрямовані на залякування населення 
Ізраїлю та занепад його морального духу [13].  
Кібернапади на Естонію (2007 р.). У відповідь на перенесення пам'ятника 
радянському солдату, інформаційна система Естонії зазнала масованих 
кібернападів з боку Росії, через що була паралізована робота урядових та 
 
 
12 
 
фінансових установ. Ці події стали одними з перших прикладів державного 
кібертероризму [14].  
Російсько-грузинська війна (2008 р.). Росія застосувала кібератаки на 
урядові сайти Грузії, поєднуючи їх із традиційними методами ведення війни. 
[15].  
4. Сучасність – штучний інтелект та Big Data 
Сучасні конфлікти демонструють активне використання інструментів 
штучного інтелекту та аналізу великих даних (Big Data), що дозволяє за рахунок 
інформаційних операцій збільшувати ефективність і військових дій. 
Використання великих даних стало критично важливим інструментом для 
підвищення ефективності всіх аспектів інформаційного протистояння, 
інтегруючись з новітніми технологіями, такими як штучний інтелект (ШІ) та 
машинне навчання. Це трансформує інформаційну війну з інтуїтивного впливу 
на високоточну, науково обґрунтовану та адаптивну діяльність.  
Використання Big Data дозволяє досягти таких цілей інформаційного 
протистояння:  
1. Глибинний аналіз цільової аудиторії та психографічне 
профілювання: збір, агрегація, аналіз великих обсягів даних про населення 
країни з різноманітних джерел, формування деталізованих психографічних 
профілів окремих груп та індивіді, на основі яких створюються персоналізовані 
та високотаргетовані меседжі й наративи.  
2. Прогнозування та моделювання поведінки: виявлення кореляції та 
закономірності в поведінці великих груп людей. Це дає можливість 
прогнозувати реакцію цільової аудиторії на певні інформаційні впливи, 
будувати предиктивні моделі розвитку подій, розробляти контрзаходи та 
оптимізувати інформаційні кампанії.  
 
 
13 
 
3. Автоматизація та швидкість реагування: системи штучного 
інтелекту, які працюють з Big Data, аналізують інформаційне поле в режимі 
реального часу, ідентифікують нові тренди, вірусні повідомлення, вразливі 
місця в інформаційному захисті противника. е дозволяє оперативно реагувати 
на інформаційні приводи, створювати ситуаційні інформаційно-психологічні 
операції і швидко поширювати потрібний контент.  
4. Ефективність кібероперацій: виявлення вразливостей у 
комп’ютерних системах та критичній внфраструктурі противника, аналіз 
величезних обсягів мережевого трафіку, відстеження кіберактивності 
противника.  
5. Розширення джерел інформації: окрім традиційних розвідувальних 
даних, Big Data охоплює дані з відкритих джерел (OSINT).  
6. Ідеологічне протистояння: великі дані дозволяють відстежувати, 
які наративи працюють, які цінності відгукуються аудиторії, і корігувати 
ідеологічні меседжі [16].  
 
1.2. Основні методи і засоби інформаційного впливу  
Вплив на аудиторію противника в інформаційних війнах відбувається з 
допомогою інформаційно-психологічних операції (ІПСО) – попередньо 
спланованих та послідовно реалізованих дій з передачі конкретної інформації та 
індикаторів до іноземних аудиторій, щоб вплинути на їхні почуття, мотиви, 
критичне мислення і, зрештою, на діяльність урядів, організацій, груп чи індивідів.  
Найчастіше зустрічаємо таку класифікацію ІПСО за масштабами 
проведення та впливу:  
 Стратегічні ІПСО — операції, спрямовані на охоплення якомога 
ширших аудиторій. Тривалі по часу, займають іноді десятки років. Мета таких 
операції — зміна або руйнування звичної картини світу через масштабний і 
 
 
14 
 
системний вплив на світогляд людей за допомогою інформації, внесення елементів 
хаосу в колективну свідомість. Для реалізації стратегічних ІПСО зазвичай 
залучають найширший спектр інструментів. Стратегічна ІПСО, як правило, 
складається з низки менш масштабних операції тактичного та оперативного рівня.  
 Оперативні ІПСО — дії в межах стратегічних операцій, які 
розраховані на охоплення менших за розміром і більш конкретизованих аудиторій;  
 Тактичні ІПСО — операції, спрямовані на конкретно окреслені цільові 
аудиторії та найменш тривалі по часу [17]. Відносно таких ІПСО зустрічається 
також термін інформаційно-психологічна акція – ІПСА [18].  
За планомірністю здійснення ІПСО можна поділити на: 
 Регулярні (розплановані, тяглі, передбачувані в часті та 
інформаційному просторі); 
 Ситуаційні (швидке реагування на інформаційні приводи, 
непередбачувані в часі та просторі, їх важче спланувати). 
Класифікують ІПСО і за географічними показниками:  
 Локальні — рівень населених пунктів та регіонів в межах країни;  
 Національного рівня (рівень країни);  
 Регіонального рівня та рівня згрупованих за певними ознаками країн; 
 Глобальні.  
Розглянемо традиційні для кожної інформаційно-психологічної операції 
елементи. Контент – інформація, яка транслюється на обрану аудиторію. В 
поширенні контенту в межах інформаційних війн воюючі країни вдаються до 
таких методів:  
1. Фейк — подання свідомо неправдивої інформації;   
2. Інтерпретація — подача реального факту у вигідному автору ключі. 
Складніша до розпізнавання, ніж фейк;  
 
 
15 
 
3. Маніпуляція — вибіркова подача інформації, свідоме зміщення 
акцентів задля того, аби порушити наміри аудиторії, змінити її поведінку;  
4. Дезінформація — неправдива, оманлива, спотворена інформація.  
Фейки, маніпуляції, інтерпретації та дезінформація застосовуються для 
створення та наповнення меседжів.  
Меседж — якісно сформоване і влучно сформульоване висловлювання, 
повідомлення, яке передається і засвоюється свідомістю пересічного громадянина 
і вкорінюється у свідомості цільової аудиторії.  
Збірка меседжів формує наратив.  
Наратив — історія, яка лягає в основу світогляду людини або суспільства як 
колективної особистості [17].  
Формальний і літературний процес побудови наративу — нарація — є одним 
із чотирьох традиційних риторичних способів дискурсу разом із аргументацією, 
описом і викладом. Багато додаткових наративних технік, особливо літературних, 
використовуються для створення та вдосконалення будь-якої історії. Варто 
розуміти, що це не специфічна ІПСО-діяльність – створення наративів, текстів, 
історій – це базова людська діяльність для передачі інформації загалом.  
Саме наратив – стратегічно важливий інструмент у реалізації ІПСО, адже він 
формує чи змінює світогляд. А такі зміни на користь тієї чи іншої сторони 
конфлікту — і є основна мета інформаційно-психологічних операцій.  
Ще один важливий елемент інформаційно-психологічних операцій – 
пропаганда – поширення політичних, філософських, наукових, художніх, 
мистецьких ідей задля їх впровадження і свідомість суспільства. Це ще один із 
методів маніпулювання переконаннями, поглядами та діями [19]. До пропаганди 
ми можемо віднести і символічний вплив на аудиторію: використання образів, 
кольорів, творів мистецтва, які мають підсилювати поширювані меседжі. 
 
 
16 
 
Просування інформації, створеної в межах ІПСО, відбувається за допомогою 
різноманітних онлайн та офлайн каналів: соціальні мережі, веб-сайти, 
месенджери, телебачення, радіо, друкована преса, роздаткові матеріали, особисті 
розмови тощо.  
Оперуючи знаннями про основні елементи інформаційно-психологічних 
операцій, аналізуючи контент, поширюваний в сучасному інформаційному 
просторі, можемо виділити такі інформаційні прийоми, які застосовують різні 
сторони конфлікту. Вони базуються на лінгвістичних технологіях сугестивного 
маніпулятивного впливу [20]. 
Дезінформація та перекручування фактів – свідоме поширення 
неправдивої або частково неправдивої інформації. Зазвичай, факт може бути 
поданий у спотвореному вигляді для досягнення необхідного ефекту, коли частина 
правди змішується з брехнею. Мета — дезорієнтувати цільову аудиторію або 
змусити її сумніватися у власних судженнях.  
Замовчування важливих фактів, однобоке, неповне висвітлення – 
прийом, що полягає в акцентуванні лише на певних аспектах подій, виключаючи 
важливі деталі, які могли б змінити сприйняття інформації. 
Правда-правда-брехня-правда – метод, за якого між правдивими фактами 
свідомо вводиться одна чи кілька неправдивих тез, що робить їх менш помітними 
для аудиторії. Таке поєднання справляє враження правдивості всієї інформації та 
створює ілюзію достовірності навіть фейкових елементів.  
Фокусування на незначних подіях та відволікання від важливих – метод 
полягає у створенні інформаційного шуму або "інформаційних бомб", які 
відволікають увагу від ключових подій.  
Маніпуляція заголовками – метод, за якого заголовки новин в медіа 
використовують для створення хибного враження про подію, навіть якщо сам 
текст відносно нейтральний. Гучні та емоційно насичені заголовки можуть 
 
 
17 
 
формувати спотворене уявлення про подію без детального ознайомлення з 
текстом.  
Окрім того, для посилення інформаційного впливу ІПСО використовуються 
і нижче наведені нелінгвістичні технології нейролінгвістичного програмування, 
які спрямовані саме на вплив на свідомість та підсвідомість аудиторії [20].  
Використання візуальних архетипів – використовується особливість, коли 
в підсвідомості представників певних націй, статей та різних соціальних груп 
сформований певний архетип. При створенні відеоконтенту певні образи чи 
наративи ставлять у відеоряд поруч із цим архетипом [21].  
Маркування тексту – прийом, який передбачає виділення певних частин 
тексту жирним шрифтом, курсивом, іншим кеглем і об`єднання різних таких 
виділених частин в певний сформований смисл.  
Прийом вікової регресії – візуальне чи текстове перенесення аудиторії 
певної вікової групи в минуле, під час якого її охоплює легкий транс ностальгії. 
Цей прийом активно застосовується задля впливу на вікову аудиторію 60+ років 
задля продовження життя наративу про «блага життя в СРСР» і меседжу «таку 
країну розвалили». 
Підміна шаблонів – досягнення певних змін, які вигідні маніпуляторові, 
шляхом руйнування або підміни усталених стереотипів, та нав’язування інших 
моделей поведінки.  
Оцінювання поведінки як результату позитивного наміру – чітке 
розмежування намірів, які за замовчуванням завжди позитивні, і поведінкою яка 
може виходити за рамки моралі.  
Гра на асоціації та дисоціації – викликання в аудиторії асоціативних 
спогадів відповідно до мети, аби вони відчували, що це відбувається саме тут і 
зараз.  
 
 
18 
 
Підлаштовування до людини чи певної соціальної групи з метою 
здійснення психологічних маніпуляції задля досягнення певної мети [21].  
Окремим методом інформаційного впливу, який ми вже згадували є 
кібератаки – злам акаунтів соціальних мереж, сайтів, витік або фальсифікація 
даних, фішинг.  
 
1.3 Сучасні форми інформаційної боротьби (на прикладі росісько-
української війни)  
Сучасна війна, яку Російська Федерація розпочала проти України у 2014 
році і посилила повномасштабним вторгненням у 2022 році, – яскравий приклад 
гібридного ведення боротьби із використанням як воєнних, так і інформаційних 
методів протистояння [23]. Однак, перш ніж ми перейдемо до аналізу сучасних 
форм інформаційної боротьби, які використовуються у цій війні, розглянемо 
ідеологічні й доктринні засади поведінки ворога.  
Ідеологія сучасної Росії побудована навколо імперської ідеї. Однак 
йдеться не про відродження Російської імперії чи форми правління Радянського 
Союзу, а про побудову нової імперії – «Імперії Сонця», так званого 
Євразійського союзу [24]. Автор цієї ідеї Олександр Дугін, якого дослідники 
називають ідеологом сучасної російської політики. В своїй праці «Основи 
геополітики» 1997 року, він вперше сформулював геополітичну доктрину РФ, 
яка стала своєрідним керівництвом до дій для російських влади. Саме тези цієї 
праці сформували основні наративи Росії щодо України і визначили подальшу 
долю нашої держави ще задовго до початку сучасної війни [22].   
Особлива увага в «Основах геополітики» приділена саме Україні, чий 
суверенітет, на думку О. Дугіна, є особливо негативним явищем для російської 
геополітики, може бути розціненим як загроза національній безпеці Росії та в 
подальшому спровокувати збройний конфлікт. Заперечуючи історичну велич 
 
 
19 
 
Києва, натомість наголошуючи на величі російської нації, Дугін залишає для 
України варіант «cанітарного кордону» у випадку якщо вона захоче залишатися 
самостійною географічною одиницею в межах кордjнів станом на 1997 рік. 
Українську ідею національності Дугін називає не універсальною і не 
глобальною, натомість «великороська ідея» і місія великоросів в тому, щоб 
утвердити планетарний ідеал, Євразійську імперію сонця, імперію 
справедливості” [24].  
Окрему увагу Дугін приділяє поділу України на території, на які Москва 
здійснюватиме вплив різної сили. Так, Схід України називає територією, 
заселеною «великороським етносом» та православними «малоросами», яка 
може злитися з Білгородською та Брянської областями РФ або стати автономією 
в міцному союзі з Москвою. Центральні регіони, заселені «малоросами», де 
панівною конфесією є православ’я, Дугін називає культурно близькими Росії, 
тому встановити вплив тут буде досить легко. Саме цими тезами можемо 
пояснити потужний ідеологічний вплив на населення України російської 
церкви, яка досі продовжує діяти в особі УПЦ (МП). Захід через конфесійну 
відмінність О. Дугін називає окремим регіоном, який піддається впливу Заходу 
Європи, і чинить антиросійський вплив на решту регіонів України.  
Цей культурний, ідеологічний і релігійний поділ території України, 
запропонований Дугіним, в різні роки експлуатувався задля поширення 
наративу про протистояння та чужість Сходу і Заходу нашої країни [22].  
 
 
20 
 
          
Рис. 1. Приклади використання ідеї поділу України за Дугіним у 
візуальнихобразах та маніпулітивних матеріалах (ліворуч – політична 
кампанія, спрямована опонентами проти проєвропейського кандидата в 
Президенти Віктора Ющенка, праворуч – матеріал ресурсу korespondent.net). 
 
Сучасне військове протистояння росіяни будують за новими методами, 
називаючи свої дії «війною нового покоління». Начальник генштабу збройних 
сил РФ Валерій Герасимов у своїй статті «Цінність науки в передбаченні» 
окреслив принципи зокрема й інформаційного протистояння. Цю статтю 
називають доктриною інформаційної війни РФ [25]. В ній ми бачимо заклик 
переосмислити форми та способи ведення бойових дій.  
Герасимов пише: «У XXI столітті простежується тенденція стирання 
відмінностей між станом війни і миру. Війни вже не оголошуються, а 
розпочавшись — йдуть не за звичним нам шаблоном. І самі «правила війни» 
істотно змінилися. Зросла роль невійськових засобів в досягненні політичних і 
стратегічних цілей, які в ряді випадків за своєю ефективністю значно 
перевершили силу зброї. Співвідношення невійськових і військових заходів 
4:1» [26].  
Як приклад він наводить «уроки арабської весни», яка показала, що 
правила війни змінилися: акцент методів зміщується в бік політичних, 
 
 
21 
 
економічних, інформаційних, гуманітарних та інших невійськових заходів, що 
реалізуються із залученням протестного потенціалу населення. Усе це 
доповнюється військовими заходами прихованого характеру, зокрема 
реалізацією заходів інформаційного протистояння та діями сил спеціальних 
операцій. До відкритого застосування сили найчастіше під виглядом 
миротворчої діяльності та кризового врегулювання переходять лише на якомусь 
етапі, здебільшого задля досягнення остаточного успіху у конфлікті. 
 
 
 
 
22 
 
Рис.2. Адаптація інфографіки до доктрини Герасимова, яка демонструє 
заплановане Росією співвідношення воєнних та невоєнних методів ведення 
війни та етапи реалізації такого протистояння, які реалізовуються і в Україні 
зокрема. 
То ж, враховуючи ідеологічне спрямування геополітичних амбіцій 
сучасної Росії та нові прогнозовані підходи до ведення війн, можемо зробити 
висновок, що боротьба з допомогою інформації в сучасній російсько-
українській війні стала одним із ключових фронтів, починаючи навіть не з 
повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, а з вторгнення на територію 
Автономної республіки Крим у 2014. Адже подальші дії Росії в інформаційному 
полі, численні ІПСО та кібератаки були спрямовані саме на підготовку 
українського аудиторії до швидкої окупації без чинення опору. Щоправда, цим 
планам росіян збутися не судилося, однак Росія продовжує планомірні та 
методичні дії на інформаційному полі бою, аби максимально ослабити ворога 
саме в когнітивному плані. І тут ідеться про стратегічні цілі Росії в цій війні. 
Рена Марутян так описує їх:  
«Путін хоче знищити не стільки фізично, скільки стерти ідентичність, 
щоб українства не було взагалі, як політичної нації, позбавити країну 
суб'єктності. Якщо тут залишиться хоч якась територія України, яка буде 
незалежною — для нього це крах» [27].  
Саме тому ця війна як для росіян, так і для українців є саме смисловою 
війною. Поки українці захищають свою національну ідентичність, своє право 
на власну історію, культуру, мову, росіяни намагаються поставити собі чергову 
«зірочку» до списку своїх військових перемог. Дослідник Юрій Христензен 
зазначає: колективна пам’ять росіян влаштована таким чином, що дозволяє їм 
безперервно нападати на інші народи та вести з ними війни і при цьому бути 
впевненими в абсолютній миролюбивості Росії, яка «ніколи ні на кого не 
 
 
23 
 
нападала, а лише захищала» [28]. Російсько-українська війна прописана 
ювілейною, сороковою, війною Росії від 1945 року в законі РФ «Про ветеранів», 
тому Кремль докладає усіх сил і залучає всі можливі ресурси, зокрема й 
інформаційні, щоб вона не стала програшною, формує стратегічний 
національний наратив – міф про непереможність Росії, сакралізацію війни та 
пантеон ворогів, які оточують її з різних напрямків, від яких потрібно 
«захищати російський народ». Власне, так і сталося у випадку з обґрунтуванням 
повномасштабного вторгнення на територію України: напередодні в 
інформаційному просторі росіян вибудувався міф про «укронацистів», загрозу 
підступу НАТО до кордонів Росії та необхідність «захистити та звільнити від 
київської хунти» російськомовне населення України. Варто сказати, що 
колективний Захід в образі «атлантизму» в якості головного ворога Росії 
згаданий О. Дугіним у «Основах геополітики» [24]. То ж ці наративи 
десятиліттями формували світогляд росіян, тому для них ця війна «священна», 
а для українців - за існування нації.  
Розгляньмо основні форми інформаційного впливу, до якого вдається 
Росія в гібридній війні проти України. Варто зазначити, що в реалізації 
інформаційно-психологічних операцій та поширенні меседжів у 
інформаційному полі різних аудиторій задіяні як спеціальні підрозділи 
Збройних Сил РФ, так і так звані PR-агентства з централізованим управлінням 
у Кремлі [29]. Задіяна і агентурна мережа на території України, і робота з так 
званими "корисними ідіотами". Діяльність окремих релігійних організацій 
через вплив на свідомість населення також спрямована на підрив державної 
безпеки України і є частиною боротьби в цій інформаційній війні [30].  
Пропаганда й дезінформація: фейкові наративи та «активні заходи». 
Російські «активні заходи» включають виготовлення фейкових новин, штучне 
поширення емоційно забарвлених матеріалів та створення сфальсифікованих 
 
 
24 
 
відео. Яскравий приклад — глибинний фейк відеозвернення Президента 
Володимира Зеленського з закликом до капітуляції, який швидко спростували 
українські та західні експерти [22].  
Інша тактика — операція “Doppelgänger” від Social Design Agency, 
спрямована на Захід (Німеччина, Франція, США), з імітацією матеріалів 
провідних ЗМІ, аби підірвати підтримку України та сіяти скепсис щодо санкцій 
проти РФ [31].  
Боти та мережі тролів: соціальні мережі як поле бою. Штучні акаунти 
й ботмережі відіграють ключову роль у широкомасштабному поширенні 
прокремлівського контенту. Дослідження показали, що боти становили понад 
20 % від усіх поширювачів проросійських повідомлень у Twitter на початковій 
стадії вторгнення, забезпечивши більш ніж 250 000 ретвітів і охоплення 14,4 
млн користувачів [32]. Ці мережі не лише навантажують інформаційний 
простір, але й координовано атакують аналітичні та фактчек-платформи, 
створюючи ілюзію масової підтримки кремлівських наративів.  
Ще один яскравий приклад пропаганди, спрямованої на Захід, однак тієї, 
що стосується війни в Україні, можна назвати дезінформаційну мережу 
«Матрьошка», яка фактично є масштабною ботофермою. Найчастіше 
використовує для роботи соціальні мережі Х та від січня 2025 року – Bluesky. 
Вперше про діяльність дезінформаційної мережі заявив проєкт BotBlocker, який 
дослідив діяльність «Матрьошки» [33].  
Серед масштабних кампаній, реалізованих «Матрьошкою» — серія 
фейкових відеороликів та твітів для поширення інформації про те, що 
організація USAID платила світовим знаменитостям за те, що вони приїздили 
до України (13 мільйонів переглядів відео та 12 мільйонів – тред, репости від 
Ілона Маска та Дональда Трампа-молодшого). Активною роботою ця 
ботоферма також відзначилася перед виборами до Бундестагу, в Молдові та 
 
 
25 
 
Польщі, перед Олімпійськими іграми в Парижі, продукуючи і поширюючи 
фейкові відео від імені іменитих європейських агентств та медіа [33]. що 
свідчить про намагання росіян впливати на інформаційний порядок денний не 
лише в Україні, а в інших країнах, вносити елементи хаосу в житті тамтешніх 
громадян, маніпулювати суспільною думкою громадян інших країн.  
Особливістю початку інформаційних хвиль «Матрьошки» є 
налагоджений метод заклику перевірити поширювану інформацію: «Перевірте 
цю інформацію!» або «Чи можу я цьому вірити?» Публікації, що підлягають 
перевірці, у переважній більшості випадків є відео, що використовують коди 
основних французьких та міжнародних ЗМІ, імітують їхні логотипи [33]. 
Більшість профілів – це облікові записи, які були забуті їхніми власниками, а 
потім зламані. Ознакою того, що ці облікові записи були захоплені «ботами», є 
те, що іноді публікації йдуть одна за одною зі швидкістю по одній на хвилину, 
щоб краще переповнити мережі. Експерти пов’язують діяльність мережі вже 
згаданим проєктом ФСБ - Doppelgänger, який поширював фейки про Україну з 
допомогою сайтів-двійників відомих європейських медіа. Про цей факт 
свідчить і те, що матеріали, поширювані в межах операції «Матрьошка», 
просувалися на інших соціальних платформах тими ж ботами, які були 
частиною кампанії Doppelgänger.  
Кібероперації проти медіf: захоплення каналів та трансляцій. 
Кібергібридна тактика включає не лише злам сайтів і сервісів, а й пряме 
втручання в мовлення. Так, 16 березня 2022 р. хакери зламали ефір Ukraine 24, 
замінивши стрічку новин повідомленнями нібито від імені Володимира 
Зеленського з закликами припинити опір [34]. Аналогічні атаки проводили на 
російських каналах з боку українських спецслужб: у серпні 2024 р. ГУР МОУ 
втручався в трансляції Pervouralsk TV та інших, показуючи реальні кадри війни 
 
 
26 
 
замість пропагандистських сюжетів [35]. Активізації використання саме такого 
формату впливу сприяє й розвиток штучного інтелекту.  
Вплив на міжнародні аудиторії: Європа, Африка, Латинська 
Америка. Кремль адаптує меседжі під регіональні особливості. Після 
блокувань RT і Sputnik у інформаційному просторі Євросоюзу, російські 
структури почали співпрацювати з приватними PR-агенціями, створюючи 
західні сайти-двійники та закуповуючи рекламу через посередників [де про 
двійників]. В Африці та Латинській Америці прокремлівські наративи щодо 
«неефективності санкцій» чи «американського неоколоніалізму» відгукуються 
ширше, ніж у Європі, де інформаційна гігієна й опір дезінформації вищі.  
Маніпуляція історією. Російська пропаганда активно використовує 
історичні події, зокрема Другу світову війну, для формування наративів про 
«боротьбу з нацизмом» в Україні. Це спрямовано на виправдання агресії та 
формування позитивного образу Росії як «визволителя».  
Варто зазначити, що українська сторона у відповідь і навіть на 
випередження чинить активні котрзаходи проти російського інформаційного 
впливу. Так, за період повномасштбаної війни в Україні виникла широка 
мережа фактчек-організацій (StopFake, VoxCheck, Детектор Медіа, Як не стати 
овочем), онлайн-платформ (War on Fakes) і волонтерських ініціатив для 
швидкої перевірки інформації та спростування фейків у режимі реального часу. 
Окрім цього, кібердружини, що координуються ГУР МОУ та СБУ, проводять 
операції з “повернення ефіру” й інформаційної правди як на території України, 
так і на тимчасово окупованих Росією українських територіях, атакуючи 
російські ресурси, які поширюють пропаганду. Як уже зазначили раніше, 
вдається працювати і на території ворога.  
Інформаційна боротьба в межах російсько-української війни дозволяє нам 
виокремити ключові особливості цього періоду в історії інформаційних війн:  
 
 
27 
 
 Адаптивність — швидка зміна тактик (боти, deepfake, приватні PR-
групи) змушує оперативно реагувати;  
 Мультиканальність — інформація передається всіма можливими 
каналами поширення: від соцмереж і телемовлення до радіо і растракції через 
месенджери; 
 Важливість довіри — успішність інформаційної операції 
визначається не лише правдивістю фактів, а й довірою аудиторії до джерела. 
 
Висновки до Розділу 1.  
У першому розділі кваліфікаційної роботи було здійснено комплексний 
аналіз теоретико-методологічних засад інформаційної війни, що дозволило 
сформувати цілісне уявлення про це багатогранне явище.  
Насамперед, було визначено поняття інформаційної війни, підкреслено 
різноманіття підходів до його трактування. Встановлено, що інформаційна 
війна є формою протиборства, спрямованою на нанесення шкоди інформаційній 
безпеці опонента та захист власної, з ключовою метою впливу на свідомість, 
поведінку та світогляд населення. Виокремлено три ключові підходи до 
розуміння інформаційної війни: військово-стратегічний, що фокусується на 
руйнуванні інформаційних систем; маніпулятивно-психологічний, який 
передбачає вплив на масову свідомість через дезінформацію та маніпуляції; та 
культурно-ідеологічний, що стосується формування наративів для підриву 
суспільних цінностей.  
Простежено еволюцію концепції інформаційної війни, починаючи від 
доконцептуального використання інформаційних впливів, як це спостерігалося 
в методах ідеологічної диверсії СРСР. Чотири стадії цього методу – 
деморалізація, дестабілізація, криза та нормалізація – є актуальними для 
розуміння сучасної інформаційної боротьби.  
 
 
28 
 
Визначено чотири основні етапи розвитку концепції: формування базових 
принципів, концептуалізація Дж. Аркіллою з його «мережевою війною», 
практичне застосування в конфліктах 2000-х років і сучасність, що 
характеризується активним використанням штучного інтелекту та Big Data. 
Розглянуто основні методи та засоби інформаційного впливу, зокрема 
інформаційно-психологічні операції (ІПСО). Визначено їхню класифікацію за 
масштабами, планомірністю та географічними показниками. Детально 
проаналізовано елементи ІПСО-контенту, такі як фейк, інтерпретація, 
маніпуляція, дезінформація, а також їхнє формування у меседжі та наративи. 
Підкреслено стратегічну важливість наративів у зміні світогляду. Окрему увагу 
приділено пропаганді та її символічному впливу. Також виокремлено 
лінгвістичні та нелінгвістичні технології нейролінгвістичного програмування. 
Окремим методом інформаційного впливу визначено кібератаки.  
На прикладі російсько-української війни висвітлено сучасні форми 
інформаційної боротьби. Показано, що ця війна є яскравим прикладом 
гібридного протистояння, де інформаційні методи відіграють ключову роль. 
Акцентовано увагу на ідеологічних засадах російської політики, зокрема на 
концепції «Євразійського союзу» Олександра Дугіна та доктрині інформаційної 
війни Валерія Герасимова, яка зміщує акцент на невійськові засоби впливу. 
Проаналізовано застосування Росією пропаганди та дезінформації, активне 
використання ботів та мереж тролів, кібероперації проти медіа та маніпуляції 
історією. Підкреслено, що для українців ця війна є смисловою боротьбою за 
національну ідентичність. Зазначено ефективність українських контрзаходів. 
Виокремлено ключові особливості інформаційних війн сьогодення: 
адаптивність, мультиканальність та важливість довіри до джерела.  
Таким чином, перший розділ заклав міцний теоретичний фундамент для 
подальшого дослідження, визначивши ключові концепції, етапи розвитку та 
 
 
29 
 
інструменти інформаційної війни, що є необхідним для аналізу конкретних 
кейсів та розробки ефективних стратегій протидії. 
 
  
 
 
30 
 
РОЗДІЛ 2. ФІЛОСОФСЬКИЙ ВИМІР ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ 
2.1 Феномен правди і постправди у філософії  
Феномени правди та постправди у філософії є не лише онтологічними чи 
епістемологічними категоріями, а й складовими ширшої культурної та 
політичної динаміки сучасного світу. Їх актуальність особливо посилюється в 
контексті інформаційної війни, де істина стає не метою, а інструментом або 
навіть жертвою. Розглянемо еволюцію поняття істини у філософії та її 
трансформацію у феномен постправди.  
У класичній філософії істина здебільшого розглядалася крізь призму 
кореспондентної теорії: висловлювання вважається істинним, якщо воно 
відповідає об'єктивній реальності. Цей підхід бере свій початок у працях 
Аристотеля, далі розвивається у мисленні Джона Локка та Бертрана Рассела. 
Альтернативою цьому підходу стала когерентна теорія істини, яка визначає 
істину як логічну узгодженість тверджень у межах системи знань. Її 
підтримували, зокрема, Гегель та Спіноза. 
В епоху постмодернізму, починаючи з другої половини XX століття, 
відбулася радикальна деконструкція уявлень про істину. У працях Жана-
Франсуа Ліотара (особливо в роботі «Стан постмодерну») проголошується 
«кінець великих наративів», що означає втрату довіри до універсальних істин 
та об'єктивного знання [38]. Це створює передумови для початку епохи 
постправди, у якій істина більше не є спільною цінністю, а набуває характеру 
ситуативного конструкту, залежного від емоцій, контексту і впливу медіа.  
Постправда як феномен позначає такий стан культури та політики, у 
якому об'єктивні факти мають менший вплив на формування громадської 
думки, ніж емоційні апеляції, упередження та персональні переконання. Це 
поняття тісно пов’язане з філософськими течіями, що підкреслюють 
суб’єктивність сприйняття та мовну природу істини, як-от герменевтика та 
 
 
31 
 
філософія мови. Зокрема, філософ Гаррі Франкфурт у своїй праці «Про 
нісенітницю» розрізняє брехню та нісенітницю: перше передбачає свідоме 
викривлення істини, тоді як друге — байдужість до самої істини. Нісенітниця, 
за Франкфуртом, є характерною для постправди: неважливо, що є істинним, 
важливо — що «працює» або викликає потрібну емоцію [39].  
У цьому контексті філософія стикається з епістемологічною кризою -
зниженням авторитету науки, раціонального пізнання та традиційної 
журналістики. Замість довіри до процедур верифікації та фактологічної 
аргументації, суспільство дедалі більше приймає інформаційний релятивізм, за 
яким «кожен має свою правду». Такий релятивізм сприяє розмиттю межі між 
фактом і фікцією, знанням і віруванням.  
Це має безпосереднє відношення до інформаційної війни, де механізми 
постправди активно використовуються як інструменти впливу та маніпуляції. 
Сучасні інформаційні стратегії не ставлять за мету інформувати чи переконати 
— їхнє завдання полягає у створенні наративів, які відповідають когнітивним 
очікуванням та емоційним станам аудиторії. У цій логіці правда поступається 
місцем «вірусним версіям реальності», мемам, символічним образам, які легко 
транслюються і розмножуються в цифровому середовищі.  
Постправда трансформує не лише інформаційне поле, а й саму концепцію 
реальності. Якщо традиційна істина — це відповідність реальному стану речей, 
то постправда — це ефективність інформаційного впливу. У цих умовах істина 
зводиться до інструментального знання, а реальність — до консенсусу в межах 
конкретної спільноти, який формується через медіа-інтерпретації. Як наслідок, 
суспільство стає вразливим до когнітивних ілюзій, афективних маніпуляцій та 
розколів на основі інформаційних конфліктів.  
Таким чином, боротьба за істину в умовах постправди — це не тільки 
етична й політична проблема, але й фундаментальний філософський виклик, що 
 
 
32 
 
ставить під сумнів саму можливість об’єктивного знання та потребує 
переосмислення підходів до пізнання, комунікації й суспільної 
відповідальності. 
 
2.2 Етика й інформаційна відповідальність  
В умовах епохи постправди, коли інформація стала не просто носієм 
знання, а зброєю в руках політичних та ідеологічних сил, постає гостра потреба 
у переосмисленні основ етики та формування нової інформаційної 
відповідальності. Саме в цьому контексті постає запит на нову філософську 
рефлексію, що виходить за межі класичної етики дії і входить у простір етики 
інформаційного буття — етики впливу, етики наративу, етики обміну правдою.  
Один із підходів до осмислення моральності в умовах інформаційної 
війни бере початок у теорії справедливої війни, яка зародилася ще у працях 
Августина та Томи Аквінського. У класичному вигляді ця теорія 
зосереджується на моральній допустимості як початку війни, так і її ведення, 
зокрема таких принципів, як пропорційність, справедливе поводження з 
некомбатантами, обґрунтованість цілі війни. У цифровому світі ці принципи 
набувають нового значення: якщо зброєю є інформація, то жертвами стають 
свідомість, ідентичність та цілісність уявлень про реальність.  
Так, принцип розрізнення між комбатантами і некомбатантами в 
інформаційній війні стає розмитим — інформаційні атаки не обирають мішеней 
за військовим статусом, а охоплюють усе суспільство, включаючи 
найуразливіші його групи: дітей, людей похилого віку, психоемоційно 
нестійких. Цивільна інфраструктура (освіта, медицина, соцмережі, ЗМІ) стає 
мішенню для маніпуляцій, а це викликає етичні питання щодо допустимості 
таких дій, навіть у стані війни [40].  
 
 
33 
 
З огляду на це, надзвичайно актуальною є філософія Ганса Йонаса, який 
у праці «Принцип відповідальності» закликає до етики майбутнього — етики, 
що враховує довготривалі наслідки технологічних і соціальних дій [41]. Йонас 
акцентує на тому, що в умовах стрімкого науково-технічного прогресу людство 
не може більше дозволити собі діяти без урахування ризиків. Інформаційна 
війна — приклад саме такого ризику, наслідки якого можуть виходити за межі 
політичної доцільності й загрожувати самій здатності суспільства до 
раціонального мислення. Йонас пропонує змінити акцент із «права діяти» на 
обов’язок перед майбутнім, і цей підхід надзвичайно доречний у сфері 
інформаційної етики.  
Інформаційна етика — це відносно нова галузь філософії, що досліджує 
моральні принципи, які регулюють створення, поширення, використання й 
інтерпретацію інформації. Її фундаментальними категоріями є: 
 приватність — право на захист особистих даних; 
 точність — обов’язок не спотворювати чи фальсифікувати інформацію; 
 доступність — принцип рівного доступу до достовірної інформації; 
 відповідальність — визнання наслідків власних дій в інформаційному 
полі.  
У сучасному конфлікті, зокрема в умовах російсько-української війни, ці 
аспекти стають критично важливими. Поширення фейків, маніпулятивні 
наративи, дезінформаційні кампанії, кампанії з дегуманізації ворога або 
внутрішнього «іншого» ставлять перед етикою питання: чи можна відповідати 
брехнею на брехню, де межа між інформаційною обороною та пропагандою, чи 
допустима маніпуляція емоціями заради підняття морального духу?  
Сучасна інформаційна війна породжує етичні дилеми, які не мають 
простих відповідей: 
 
 
34 
 
1. Дилема пропорційності: чи морально відповідати на інформаційну 
агресію засобами, що можуть завдати шкоди цивільному населенню? 
2. Дилема відповідальності: хто має відповідати за поширення неправдивої 
інформації — платформи, держава, автор, чи сам споживач інформації? 
3. Дилема транспарентності: чи має держава право приховувати частину 
інформації заради безпеки, і де проходить межа між захистом і цензурою? 
Крім того, варто розглядати професійну етику журналістів, аналітиків, 
військових спікерів, а також — громадянську відповідальність кожного 
індивіда за власне інформаційне споживання та репост. У цьому сенсі 
медіаграмотність — це не лише навичка, а й етична практика: вміння розпізнати 
маніпуляцію, утриматися від поширення сумнівної інформації — це частина 
морального вибору сучасної людини [42].  
Таким чином, інформаційна етика в умовах війни — це не факультативна 
дисципліна, а необхідність виживання суспільства, яке прагне зберегти не лише 
територіальну, а й онтологічну цілісність: свою здатність розрізняти правду й 
фальш, відповідати на агресію, не стаючи агресором у сфері цінностей. Це 
етика, яка балансує між обороною й маніпуляцією, між свободою слова й 
захистом спільного блага, між правом знати й обов’язком мовчати заради 
безпеки. І саме ця етика — головна філософська відповідь на виклик 
інформаційної війни. 
 
2.3 Роль штучного інтелекту у веденні інформаційних війн  
Розвиток штучного інтелекту (ШІ) став однією з ключових тем не лише у 
філософських дискусіях, але й у міждисциплінарних дослідженнях, що 
стосуються безпеки, соціальної стабільності, етики та інформаційної гігієни. ШІ 
змінює саму природу інформаційної війни, трансформуючи як механізми її 
ведення, так і способи впливу на людську свідомість. Якщо раніше 
 
 
35 
 
інформаційні атаки потребували участі численних аналітиків, медійників і 
технічного персоналу, то сьогодні штучний інтелект здатен автоматизувати цей 
процес, здійснюючи вплив із небаченою швидкістю, масштабом та точністю. 
Алгоритми машинного навчання, зокрема моделі генеративного ШІ, 
дозволяють створювати гіперреалістичні тексти, зображення, аудіо та відео — 
від новинних матеріалів до емоційно насичених відеороликів. Особливо 
небезпечними в цьому контексті є діпфейки — підроблені відео або 
аудіозаписи, які візуально або голосом імітують реальних осіб, часто політиків 
чи громадських діячів. Їхня переконливість підриває базові епістемологічні 
орієнтири: що є правдою, а що — фальсифікацією? Як визначити достовірність 
інформації у світі, де навіть візуальне сприйняття може бути оманливим?  
З етичної точки зору використання ШІ в інформаційній війні створює 
низку дилем. Передусім — питання відповідальності. Якщо за 
пропагандистським матеріалом стоїть не людина, а машина, хто несе 
відповідальність за його наслідки? Хто розробник алгоритму? Хто той, хто дав 
завдання? Чи сама система працює автономно? Ці питання лежать в основі 
новітньої інформаційної етики, яка розширює уявлення про суб’єктність, 
інтенціональність і моральну дієздатність в умовах кіберпростору.  
Філософи, зокрема Нік Бостром та Люк Феррі, наголошують на 
необхідності етичного регулювання розвитку ШІ [42, 43]. Бостром, до 
прикладу, попереджає про «екзистенційні ризики», які може спричинити 
неконтрольований розвиток інтелектуальних систем, включаючи 
інформаційний хаос та делегітимацію правди як такої. Сучасні інформаційні 
війни підтверджують ці побоювання: зниження довіри до медіа, дезорієнтація 
громадської думки, втрата спільного епістемологічного ґрунту — усе це стає 
реальною загрозою національній безпеці [42].  
 
 
36 
 
Підтвердженням цього є численні приклади використання ШІ у 
дестабілізаційних операціях. Росія, зокрема, активно застосовує ШІ для 
генерації фейкових новин і візуального контенту, спрямованого на маніпуляцію 
масовою свідомістю як усередині країни, так і на міжнародній арені. Технології, 
що лежать в основі таких кампаній, базуються на розпізнаванні упереджень, 
інтересів і слабких місць аудиторії, що дозволяє адаптувати дезінформаційні 
повідомлення з урахуванням конкретного соціального чи регіонального 
контексту [44].  
ШІ застосовується також у сфері політичної комунікації. Під час 
президентських виборів у США у 2016 та 2024 роках зафіксовано втручання 
через автоматизоване поширення дезінформації в соціальних мережах, 
таргетинг виборців та маніпуляцію їхніми емоціями. У Канаді ж застерігають, 
що ШІ загрожує демократичному процесу, оскільки він дозволяє формувати 
«штучну згоду» — коли більшість громадян приходить до «власного» рішення, 
яке насправді нав’язане алгоритмічними стратегіями впливу [45].  
Особливо гострим є питання інформаційного релятивізму. Коли машини 
навчаються генерувати текстові й візуальні повідомлення так, щоб вони були 
емоційно привабливими та когнітивно «правдоподібними», ми стикаємося з 
тим, що істина стає лише однією з багатьох можливих версій реальності. Це є 
продовженням і радикалізацією епохи постправди, де наратив, що емоційно 
резонує, важить більше, ніж фактологічна точність.  
Водночас існує потенціал для використання ШІ й у зворотному напрямку 
— для протидії дезінформації. Аналітичні системи на основі ШІ можуть 
допомагати виявляти фейки, класифікувати джерела інформації, аналізувати 
інформаційні атаки в режимі реального часу. Однак ця боротьба передбачає 
серйозні етичні ризики: надмірна автоматизація модерації контенту може 
 
 
37 
 
призвести до обмеження свободи слова, а визначення того, що є «правдою», 
стане прерогативою алгоритмічної більшості або корпоративних структур.  
Таким чином, штучний інтелект є не лише технологічним інструментом, а 
філософським викликом. Він ставить під сумнів основоположні категорії 
істини, реальності, довіри й відповідальності. В умовах інформаційної війни, де 
правду можна сконструювати й «подати» як продукт, виникає потреба в новій 
інформаційній етиці, яка враховуватиме динаміку штучного інтелекту та його 
вплив на гуманітарне середовище. Українське суспільство, що перебуває в 
епіцентрі глобальної інформаційної боротьби, має нагальну потребу не лише в 
технічних засобах захисту, а й у філософському осмисленні викликів, які несе з 
собою епоха розумних машин. 
 
2.4 Влада як контроль за інформаційним простором  
Досліджуючи філософський вимір інформаційної війни, неможливо не 
згадати про феномен влади та її можливостей контролю за інформаційним 
простором. Ця взаємодія є наріжним каменем у розумінні того, як формуються 
суспільні уявлення, маніпулюються настрої та досягаються стратегічні цілі. 
Мішель Фуко, один з найвпливовіших філософів XX століття, глибоко 
досліджував природу влади, стверджуючи, що вона не є лише інструментом 
примусу, а проявляється через дискурси, які формують знання та істину. Він 
ввів поняття «влада/знання», підкреслюючи, що знання не є нейтральним, а 
завжди пов'язане з владними структурами [47]. Це означає, що ті, хто контролює 
інформаційний простір, мають можливість не просто поширювати інформацію, 
а й формувати реальність, впливати на поведінку суспільства та визначати, що 
вважається «правильним» чи «неправильним», «істинним» чи «хибним».  
У світлі філософії Фуко, інформаційний простір стає полем битви, де 
дискурси влади змагаються за домінування. Кожен наратив, кожна новина, 
 
 
38 
 
кожна інтерпретація подій несе в собі потенціал для утвердження певної форми 
знання, а отже, і певної форми влади. Наприклад, держава, що контролює 
державні ЗМІ, може подавати інформацію таким чином, щоб підтримувати 
певний політичний курс, легітимізувати свої дії або дискредитувати опонентів. 
Це створює інформаційну матрицю, в якій громадяни функціонують, часто не 
усвідомлюючи, наскільки їхні погляди та переконання сформовані цією 
контрольованою інформацією.  
Повертаючись до сучасного контексту, можемо розглядати інформаційну 
владу як один із ключових важелів впливу, що стоїть на рівні з дипломатією, 
військовою та економічною силою. У добу глобалізації та цифрових технологій, 
інформація стала не просто ресурсом, а самостійною зброєю, що дозволяє 
державам та іншим акторам досягати стратегічних цілей без прямого 
застосування сили. 
Інформаційна влада дозволяє державам формувати громадську думку. 
Шляхом цілеспрямованого поширення інформації, маніпулювання фактами, 
використання пропаганди та дезінформації, суб'єкти інформаційної влади 
можуть впливати на сприйняття подій, формувати ставлення до внутрішньої та 
зовнішньої політики, а також мобілізувати або демобілізувати суспільство. 
Яскравим прикладом є використання соціальних мереж для поширення певних 
наративів під час виборчих кампаній, де інформація, часто неперевірена або 
маніпулятивна, може кардинально змінити суспільні настрої [48].  
Ще одна можливість інформаційної влади -впливати на міжнародні 
відносини. Контроль за інформаційним простором дозволяє державам 
представляти себе в позитивному світлі на міжнародній арені, дискредитувати 
своїх геополітичних конкурентів, створювати коаліції та впливати на рішення 
міжнародних організацій. Це може проявлятися у формуванні іміджу країни, 
 
 
39 
 
розповсюдженні вигідних інтерпретацій міжнародних подій, або ж у проведенні 
масштабних інформаційних кампаній проти певних держав чи блоків.  
Окрім того, інформаційна влада дозволяє досягати стратегічних цілей без 
прямого застосування сили. В сучасному світі, де військовий конфлікт може 
мати катастрофічні наслідки, це ефективний інструмент для досягнення цілей 
без розгортання військ. Наприклад, втручання у вибори за кордоном шляхом 
поширення компрометуючої інформації або створення розколів у суспільстві є 
проявом такої «м'якої сили».  
Контроль наративів під час конфліктів – ще одна з функцій інформаційної 
влади. У періоди збройних конфліктів або гібридних війн, контроль за 
інформаційним простором стає життєво важливим. Сторони конфлікту 
прагнуть контролювати подачу інформації, щоб підтримувати моральний дух 
власного населення, деморалізувати ворога, здобути підтримку міжнародної 
спільноти та легітимізувати свої дії. При цьому, реальність може бути суттєво 
спотворена або навіть повністю перетворена, щоб відповідати стратегічним 
цілям.  
І одна із найочевидніших функцій – моніторинг та цензура. Інформаційна 
влада також передбачає здатність моніторити та цензурувати інформацію. Це 
може включати блокування вебсайтів, обмеження доступу до соціальних 
мереж, фільтрацію контенту, а також контроль над традиційними медіа. Мета 
таких дій – запобігання поширенню небажаних ідей, боротьба з інакомисленням 
та збереження контролю над громадською думкою.  
 
Висновки до Розділу 2  
У другому розділі кваліфікаційної роботи було глибоко розкрито 
філософські аспекти інформаційної війни, зосередившись на взаємозв'язку між 
феноменами правди та постправди, етичними вимірами інформаційної 
 
 
40 
 
відповідальності, роллю штучного інтелекту та впливом влади на 
інформаційний простір.  
Насамперед, проаналізовано феномен правди та постправди. Визначено, 
що класичні філософські теорії істини зазнали деконструкції в епоху 
постмодернізму, що відкрило шлях до феномену постправди. У стані 
постправди об'єктивні факти втрачають свій пріоритет перед емоційними 
апеляціями та особистими переконаннями, а істина стає ситуативним 
конструктом. Це призводить до епістемологічної кризи, де розмивається межа 
між фактом і фікцією, роблячи суспільство вразливим до маніпуляцій та 
когнітивних ілюзій, що активно використовується в інформаційних війнах.  
Далі розглянуто етику та інформаційну відповідальність. Підкреслено 
необхідність переосмислення етичних норм у контексті інформаційної війни, де 
інформація є зброєю. Принципи теорії справедливої війни були адаптовані до 
цифрового світу, вказавши на розмиття меж між комбатантами і 
некомбатантами та націленість інформаційних атак на все суспільство. 
Акцентовано увагу на етиці майбутнього Ганса Йонаса, що закликає до 
врахування довгострокових наслідків технологічних дій, особливо в умовах 
інформаційної війни. Визначено фундаментальні категорії інформаційної етики 
– приватність, точність, доступність, відповідальність – та сформульовано 
етичні дилеми, що виникають у сучасних конфліктах, зокрема російсько-
українській війні. Наголошено на важливості медіаграмотності як етичної 
практики та цивільної відповідальності кожного індивіда.  
Особливу увагу приділено ролі штучного інтелекту у веденні 
інформаційних війн. Визначено, що ШІ трансформує інформаційну війну, 
роблячи її автоматизованою, масштабною та точною. Застосування 
генеративного ШІ для створення гіперреалістичних діпфейків підриває довіру 
до візуальної та аудіоінформації, створюючи нові етичні дилеми щодо 
 
 
41 
 
відповідальності. Зазначено, що ШІ активно використовується для 
дестабілізаційних операцій та маніпуляції масовою свідомістю. Водночас, 
підкреслено потенціал ШІ для протидії дезінформації, але з урахуванням 
ризиків цензури та обмеження свободи слова.  
Завершальний підрозділ присвячений владі як контролю за інформаційним 
простором. З посиланням на філософію Мішеля Фуко, підкреслено, що влада не 
лише примушує, а й формує знання та істину через дискурси. Це означає, що 
контроль над інформаційним простором є потужним важелем впливу, що 
дозволяє державам та іншим акторам формувати громадську думку, впливати 
на міжнародні відносини, досягати стратегічних цілей без застосування прямої 
сили, а також здійснювати моніторинг та цензуру наративів.  
Таким чином, другий розділ демонструє, що інформаційна війна є не лише 
технологічним чи військовим феноменом, а й глибоким філософським 
викликом, що вимагає переосмислення фундаментальних категорій істини, 
відповідальності, етики та влади в умовах динамічного цифрового середовища.  
  
 
 
42 
 
РОЗДІЛ 3. ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА ЯК ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИКЛИК 
СУЧАСНОСТІ 
3.1 Вплив інформаційної війни на свідомість і цінності  
Інформаційна війна — це не лише боротьба за території чи вплив у 
геополітичному просторі. Її головною ареною стає людська свідомість. У цій 
площині відбувається змагання за інтерпретації, цінності, ідентичності, смисли. 
Йдеться про боротьбу не за фізичне знищення, а за зміну структури мислення, 
за формування певного світоглядного ландшафту, що часто має довготривалий, 
навіть незворотний ефект.  
У цьому контексті інформаційна агресія є радше формою екзистенційного 
насильства. Вона спрямована на підрив морального ґрунту, який є основою 
національної, культурної та особистої ідентичності. Один із ключових 
філософів постмодерну — Жан Бодрійяр — описував цей процес як перехід від 
реальності до гіперреальності, де симулякри (імітації реальності) витісняють 
саму дійсність. Гіперреальність — це світ, у якому образи не репрезентують 
реальність, а заміщують її, утворюючи нову «реальність», яка є зручнішою, 
керованішою і придатною для маніпуляції. Саме в такій реальності ідеологічна 
агресія стає майже непомітною, а зміна цінностей відбувається "безболісно", 
ніби сама собою [49].  
Цінності в умовах інформаційної війни втрачають стабільність. Раніше 
вони формувалися через традиційні інститути — родину, освіту, релігію, 
культуру. Сьогодні ж домінують алгоритми та інформаційні бульбашки, які 
створюють індивідуалізоване середовище, що підтверджує вже наявні 
упередження. Таким чином, людина рідше стикається з інакшою думкою, 
уникає когнітивного дисонансу, і, як наслідок, втрачає здатність до критичного 
мислення.  
 
 
43 
 
Юрген Габермас, аналізуючи трансформацію публічної сфери, звертає 
увагу на втрату раціональної комунікації — такої, що ґрунтується на 
аргументації, діалозі та консенсусі. Замість цього зростає вага емоцій, образів, 
коротких слоганів, що викликають миттєву реакцію, але не стимулюють 
рефлексію [50]. У цьому полягає основний ризик: інформаційна війна руйнує 
комунікативну раціональність, а отже — здатність суспільства діяти як 
моральна спільнота.  
Зміна свідомості під впливом інформаційної агресії має ще одну 
особливість: вона часто є непомітною. Людина, що перебуває в 
маніпулятивному інформаційному середовищі, не завжди усвідомлює, що її 
уявлення про світ були піддані зовнішньому впливу. Саме це робить 
інформаційну війну особливо небезпечною — її жертвами стають не тільки ті, 
хто «програв», а й ті, хто не помітив, що в ній взагалі бере участь.  
Крім того, у процесі такої війни спостерігається етичний релятивізм. 
Військова агресія маскується як «захист цінностей», дезінформація — як 
«альтернативна думка», пропаганда — як «право на інтерпретацію». Таким 
чином, ключові поняття, що раніше мали визначену моральну вагу, стають 
багатозначними, а отже — і маніпульованими. У таких умовах правда стає не 
об’єктивною категорією, а ресурсом для політичної боротьби.  
Особливо актуальним є питання ідентичності. У багатьох випадках 
інформаційна війна націлена саме на її підрив — наприклад, через 
делегітимізацію історичної пам’яті, національної культури, мови, символів. Це 
стратегія, яка добре спостерігається в гібридній агресії Росії проти України: 
йдеться про нав’язування наративів про «спільне походження», «один народ», 
дискредитацію українських інституцій та героїв. Такий інформаційний вплив 
має на меті не лише знищити зовнішній образ ворога, а й внутрішньо 
деморалізувати суспільство, зруйнувати його єдність.  
 
 
44 
 
На філософському рівні це означає, що ми маємо справу з антропологічною 
кризою — людина втрачає контроль над власним мисленням, перестає бути 
суб'єктом істини і стає лише носієм нав’язаних смислів. Це не нове явище: ще 
Мартін Гайдеггер у своєму аналізі техніки попереджав про загрозу «забуття 
буття», коли людина перестає запитувати про смисл, поступаючись 
інструментальному мисленню [53]. Інформаційна війна лише радикалізує цю 
тенденцію, перетворюючи людську свідомість на простір для «інформаційної 
колонізації».  
Нарешті, важливо звернути увагу на психологічні наслідки — зростання 
тривожності, депресивних станів, втоми від інформації. Тривале перебування в 
умовах інформаційного тиску виснажує не лише розум, а й емоційну сферу. 
Формується синдром інфоапатії, коли людина втрачає здатність емоційно 
реагувати на новини, і навіть на правду, бо та постає лише як ще одна версія, а 
не як орієнтир.  
У підсумку, інформаційна війна — це війна за інтерпретацію реальності. Її 
мета — змінити те, як саме людина бачить світ, себе в ньому, і що вона вважає 
цінним. Саме тому боротьба з інформаційною агресією не зводиться до 
технічних рішень — вона потребує філософського осмислення, переосмислення 
етики, оновлення гуманітарних стратегій і, можливо, — відновлення уявлення 
про істину як моральну категорію. 
 
3.2. Формування фейкової реальності  
Коли ми говоримо про фейкову реальність, йдеться не лише про сукупність 
фейкових новин або пропагандистських наративів. Це інфраструктура 
альтернативної онтології, яка функціонує згідно з власними законами, 
втрачаючи зв’язок із фактологічною дійсністю.  
 
 
45 
 
Журналіст Пітер Померанцев красномовно описує процес творення 
пропаганди в сучасній Росії, формування глобальних медіасимулякрів крізь 
призму феномену російського телебачення як механізму, який має глибокий 
вплив на політичні тренди, історію та свідомість росіян та громадян тих країн, 
де Росія намагається зберегти чи посилити свій інформаційній і політичний 
вплив. Сучасна російська пропаганда за Померанцевим не стільки переконує, 
скільки дезорієнтує — вона створює множинність конкуруючих «правд», з яких 
неможливо обрати достовірну [51].  
Така фрагментація реальності призводить до того, що людина живе в 
умовах когнітивної нестабільності. Тут знову звертаємося до ідей Мішеля Фуко. 
Цього разу про владу як «продуктивну силу», що формує суб'єкта через 
дискурси [47]. В інформаційній війні виробництво різних «реальностей» — це 
механізм влади, що оперує не репресією, а нав'язуванням певних фреймів 
мислення.  
Фейкова реальність – самопідтримувана, через соціальні мережі вона 
отримує «підтвердження» від інших учасників інформаційного поля. Виникає 
одне із когнітивних викривлень людської психіки – упередження 
підтвердження, коли людина автоматично приймає лише ті твердження, які 
узгоджуються з її вже існуючими переконаннями [52]. Це поглиблює розрив 
між альтернативними картинами світу, перетворюючи суспільство на 
конгломерат «інформаційних сект». Загалом знання про когнітивні 
упередження активно використовуються при створенні ІПСО в межах 
інформаційних війн. Інформація створюється таким чином, аби людський мозок 
самостійно прийшов до того чи іншого упередження, яке супроводжуватиме 
його впродовж певного періоду часу або навіть життя. Таким чином, фейкова 
реальність робить людство непідвласним власному розуму, мозок сам обирає 
коротші шляхи задля усвідомлення реальності.  
 
 
46 
 
 
3.3. Людина в умовах інформаційного тиску: свобода вибору та 
критичне мислення 
Здається саме зараз, у розпал інформаційної війни між Росією та Україною, 
під час руйнівних для демократії політичних процесів у світі, постає основне 
екзистенційне питання людини – криза свободи. Людство постало перед 
загрозою втрати автономії мислення, що є серцевиною гуманістичної традиції 
від Сократа до Канта. Імператив самостійного мислення, за Кантом, є ознакою 
моральної зрілості суб’єкта [54]. Проте в умовах сучасності інформаційний 
шум, нав’язування наративів і когнітивне перевантаження часто 
унеможливлюють справжній вибір.  
Виділимо основні філософські аспекти інформаційних війн, які, власне, 
впливають на свободу вибору та критичне мислення  
Епістемологічний аспект. Створення альтернативної реальності, що 
породжує філософське питання: чи можлива об'єктивна істина в умовах масової 
маніпуляції? 
Етичні дилеми. Принципи автономії особистості порушені через 
використання різних видів соціально-психологічної зброї у вигляді інформації.  
Дихотомія «захист суверенітету – свобода слова», яка виникає серед 
викликів інформаційної війни стає однією з ключових для політичної філософії 
нашого часу.  
Це несе руйнівні наслідки для суспільства та особистості. Серед них – 
формування навченої безпорадності в колективній свідомості через постійний 
потік катастрофічних новин та розкол соціуму на «свій-чужий», а також 
стирання меж між поняттями зовнішній та внутрішній ворог. Через 
інформаційне перенавантаження в індивідумів виникає емоційне вигорання та 
відбувається повна втрата довіри до інституцій, які мали цю довіру.  
 
 
47 
 
Свобода в інформаційному просторі вимагає не лише юридичних гарантій, 
а й внутрішньої спроможності до критичного мислення. Згадаймо тези П'єр’є 
Бурдьє про домінування символічного капіталу (знань, культурних кодів), яке 
веде до того, що людина відтворює панівні структури, не усвідомлюючи їх як 
зовнішній вплив [55]. Саме китичне мислення, здатність піддавати інформацію 
сумніву, аналізу, перевірці здатне сформувати інтелектуальну стійкість людей 
як засіб протидії маніпуляціям. Тому нарощення рівня критичного мислення, 
індексу медіаграмотності населення будь-якої країни сучасного світу, а країн, 
що перебувають у стані гібридних війн – і поготів, – одне з основних завдань 
сучасності задля збереження усталених цінностей та інтелекту людства.  
У цьому сенсі саме філософія постає як оборонний механізм — не в сенсі 
створення ідеології, а як методологія сумніву, перевірки джерел, осмислення 
контексту. Екзистенційний виклик тут полягає в тому, щоб зберегти людську 
суб’єктність в епоху, коли її активно розмивають. Уміння зберегти внутрішню 
автономію — це акт філософської мужності, подібний до стоїчного ідеалу 
Марка Аврелія чи екзистенційного вибору у Сартра.  
 
Висновки до Розділу 3:  
У третьому розділі кваліфікаційної роботи було всебічно розглянуто 
інформаційну війну як екзистенційний виклик сучасності, зосередившись на її 
глибокому впливі на людську свідомість, процеси формування фейкової 
реальності та збереження свободи вибору й критичного мислення в умовах 
постійного інформаційного тиску.  
Насамперед, проаналізовано вплив інформаційної війни на свідомість і 
цінності. Підкреслено, що її головною ареною є людська свідомість, де 
відбувається боротьба за інтерпретації, ідентичності та смисли. Інформаційна 
агресія визначена як форма екзистенційного насильства, спрямована на підрив 
 
 
48 
 
морального ґрунту суспільства. Зазначено, що в епоху гіперреальності за Ж. 
Бодрійяром, де симулякри витісняють дійсність, зміна цінностей відбувається 
непомітно. Висвітлено трансформацію публічної сфери за Ю. Габермасом, де 
раціональна комунікація поступається емоціям та коротким слоганам, 
руйнуючи здатність суспільства діяти як моральна спільнота. Особливо 
наголошено на непомітності впливу інформаційної агресії та поширенні 
етичного релятивізму, коли ключові поняття втрачають визначену моральну 
вагу. Делегітимізація історичної пам'яті та національної культури, як це 
спостерігається у російсько-українській війні, є прикладом цілеспрямованого 
підриву ідентичності. На філософському рівні це спричиняє антропологічну 
кризу, де людина втрачає контроль над власним мисленням, стаючи носієм 
нав'язаних смислів, а також призводить до психологічних наслідків, таких як 
зростання тривожності та інфоапатії.  
Було розглянуто феномен формування фейкової реальності. Зазначено, 
що фейкова реальність – це не просто сукупність неправдивих новин, а ціла 
інфраструктура альтернативної онтології, що функціонує за власними 
законами. На прикладі російської пропаганди за Пітером Померанцевим 
показано, як створюється множинність конкуруючих «правд», що дезорієнтує 
споживача інформації. Підкреслено, що фейкова реальність є 
самопідтримуваною, використовуючи когнітивне упередження підтвердження, 
і робить людство схильним до маніпуляцій, підриваючи здатність розуму до 
самостійного усвідомлення дійсності.  
Завершальний підрозділ присвячений людині в умовах інформаційного 
тиску, її свободі вибору та критичному мисленню. Акцентовано увагу на кризі 
свободи та втраті автономії мислення, що є центральним екзистенційним 
питанням сучасності. Виділено ключові філософські аспекти інформаційних 
війн, що впливають на свободу вибору: епістемологічна криза (чи можлива 
 
 
49 
 
об'єктивна істина), етичні дилеми порушення автономії особистості та 
дихотомія «захист суверенітету – свобода слова». Наслідками цього є 
формування навченої безпорадності, розкол соціуму та втрата довіри до 
інституцій. Підкреслено життєво важливу роль критичного мислення та 
медіаграмотності як засобів протидії маніпуляціям, що є інструментом 
збереження інтелектуальної стійкості. Філософія, в цьому контексті, виступає 
як оборонний механізм, методологія сумніву та осмислення, що дозволяє 
зберегти людську суб'єктність в умовах її активного розмивання.  
Таким чином, третій розділ стверджує, що інформаційна війна є глибоким 
екзистенційним викликом, який вимагає не лише технічних та військових 
відповідей, а й фундаментального філософського переосмислення сутності 
людини, її свідомості, свободи та цінностей в умовах інформаційного тиску. 
Збереження здатності до критичного мислення та формування нової етики 
відповідальності стає ключовим для виживання суспільства та збереження його 
онтологічної цілісності. 
 
 
  
 
 
50 
 
ВИСНОВКИ 
Феномен сучасної інформаційної війни постає не лише як інструмент 
політичного впливу чи складова військової стратегії, а як глибокий 
філософський виклик, що стосується самої сутності людини, її свідомості, 
свободи та ідентичності. У процесі аналізу було виявлено, що інформаційна 
війна не обмежується поширенням фейкових повідомлень або використанням 
засобів масової інформації для дезінформації — вона моделює реальність, 
творить нові онтології, змінює уявлення про істину, добро, справедливість, і 
таким чином – чинить вторгнення у сферу фундаментальних філософських 
понять. У цьому аспекті вона є не просто війною «за розуми», а війною за саму 
можливість людського осмислення світу.  
У першому розділі кваліфікаційної роботи закладено теоретико-
методологічне підґрунтя для філософського розуміння інформаційної війни. 
Визначено, що інформаційний простір сучасності є полем глобального 
смислотворення, у якому змагаються ідеології, наративи, ціннісні системи. 
Інформаційна війна діє через мову, образи, символи — вона апелює до емоцій, 
підсвідомості, ідентичності.  
Також досліджено сучасні форми інформаційної боротьби на прикладі 
російсько-української війни. Виявлено, що інформаційні операції Росії мають 
системний, стратегічний характер і ґрунтуються на використанні 
багаторівневих наративів, технологій соціального інжинірингу, 
кіберпропаганди. Зокрема, застосування ІПСО (інформаційно-психологічних 
операцій) виявляє глибоку обізнаність у механізмах когнітивної психології, що 
дає змогу ефективно маніпулювати масовою свідомістю. Було показано, що 
однією з ключових цілей таких операцій є дестабілізація морально-
психологічного стану противника, розмивання національної ідентичності, 
створення атмосфери страху, хаосу та недовіри. Крім того, інформаційна війна 
 
 
51 
 
здатна розширювати поле бойових дій — вона охоплює не лише держави-
учасниці конфлікту, а й глобальну аудиторію, що стає мішенню для 
міжнародної дезінформації та пропаганди.  
У другому розділі особливу увагу було приділено таким філософським 
підходам, як концепція гіперреальності, ідеї про владу як дискурсивну 
практику, теорії комунікативної дії. Завдяки цьому стало можливим розглядати 
інформаційну війну не як виняткове явище, а як вияв ширших тенденцій 
постмодерного суспільства. 
Третій розділ заглиблюється в екзистенційні виміри інформаційної війни, 
зосереджуючись на її впливі на свідомість, моральну автономію та свободу 
вибору людини. У цьому контексті особливу увагу приділено формуванню 
фейкової реальності — не просто як множинності неправдивих фактів, а як 
альтернативної онтології, яка змагається з дійсністю за право бути прийнятою. 
Тут важливою є ідея «симулякру», де реальність витісняється своїм образом, а 
інформаційна вірогідність підміняє істину. Наголошено на особливості росаме 
російської пропаганди: вона не прагне переконати, вона прагне дезорієнтувати, 
розмити межі між правдою і брехнею, добром і злом, реальним і вигаданим.  
Ця ситуація створює глибоку епістемологічну кризу, яка ставить під 
сумнів саму можливість об’єктивного пізнання. Людська психіка, з її 
природними когнітивними упередженнями (зокрема, упередження 
підтвердження, ефект доступності, емоційне резонування), виявляється 
вразливою до маніпуляцій. Ці упередження активно експлуатуються в 
інформаційній війні, особливо через алгоритми соціальних мереж, які 
підсилюють ефект інформаційних бульбашок і радикалізації. В результаті 
виникає фрагментований соціум, де кожна група існує у власному 
семантичному світі, втрачаючи спільну комунікативну платформу.  
 
 
52 
 
З філософської точки зору, така ситуація є загрозливою для основ 
демократії, яка передбачає раціональний дискурс, довіру до публічних 
інституцій, автономію індивідуального мислення. У цьому контексті постає 
питання про свободу вибору — чи можлива вона в умовах інформаційного 
тиску та перенасичення? Відповідь не є однозначною. Якщо мислити у традиції 
Іммануїла Канта, свобода передбачає здатність діяти згідно з власним розумом, 
вільно приймати рішення на основі морального закону. Проте сучасна 
інформаційна дійсність ускладнює цю здатність, розмиваючи межу між 
знанням і вірою, фактами і думками, правдою і маніпуляцією.  
Це також створює етичні дилеми, зокрема, між свободою слова і 
потребою захисту від шкідливої інформації, між правом на приватність і 
контролем за дезінформацією, між національним суверенітетом і глобальним 
інформаційним простором. Зрештою, інформаційна війна демонструє, що не 
лише технології, а й філософія стає полем боротьби. Філософські концепти — 
істина, свобода, мораль, суб’єктність — виявляються не лише теоретичними, а 
й практично значущими у протистоянні глобальним викликам.  
На цьому тлі особливої ваги набуває потреба в розвитку критичного 
мислення, філософської освіти, медіаграмотності та етичної відповідальності. 
Лише здатність до осмислення інформації, її джерел, контексту і впливу може 
стати ефективним бар’єром проти маніпуляцій. У цьому сенсі філософія — не 
абстрактна дисципліна, а жива практика розуміння, інтелектуальної мужності 
та внутрішньої автономії. Вона є простором, де можливе повернення до себе — 
до суб’єкта, який не лише сприймає, а й мислить, не лише реагує, а й творить 
смисли.  
Отже, інформаційна війна — це не лише технологічний, соціальний чи 
політичний феномен, а насамперед виклик філософський. Це виклик людській 
гідності, істині, свободі, пам’яті, здатності до співчуття й осмислення. І 
 
 
53 
 
відповіддю на нього може бути лише повернення до джерел гуманістичної 
традиції — філософії як любові до мудрості, як духовного зусилля, 
спрямованого на збереження людського в людині навіть в умовах тотального 
інформаційного хаосу.  
 
 
  
 
 
54 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
1. Бабенко Ю. Інформаційна війна – зброя масового знищення! Українська 
правда. 2006 : веб сайт. URL: 
http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2006/04/20/4399050/  
2. Інформаційна війна. Енциклопедія сучасної України : веб сайт. URL: 
https://esu.com.ua/article-12460 
3. Lewis B. C. Information Warfare : website. URL: 
https://irp.fas.org/eprint/snyder/infowarfare.htm  
4. Марценко Н.С. Поняття і види інформаційної війни. РОСІЙСЬКО-
УКРАЇНСЬКА ВІЙНА: ПРАВО, БЕЗПЕКА, СВІТ : матеріали VI 
міжнародн. наук.-практ. конф., 29-30 квітня 2022 р. Тернопіль, 2022. С. 
239-242 
5. Libicki M. What Is Information Warfare. Strategic Forum. Number 28. May 
1995. 
6. Ліпкан В. А. Національна безпека України : навч. посіб. Київ : КНТ, 2009. 
576 с.  
7. «ІПсО і люди»: Рена Марутян про смислові війни : веб сайт. URL: 
https://cpd.gov.ua/announcement/ipso-i-lyudy-rena-marutyan-pro-smyslovi-
vijny/  
8. Забужко О. Найдовша подорож. Київ : Комора, 2022. 168 с. 
9. Schuman T. Love Letter from America. W.I.N. Almanac Panorama. Los 
Angeles, 1984. 47 p.  
10. Owens, William A., The emerging U.S. system-of-systems. National Defense 
University. Institute for National Strategic Studies, 1996.  
11. Arquilla J. Information Strategy and Warfare. New York : Routledge, 2007. 
 
 
55 
 
12. Arquilla J. 9/11: Yesterday and tomorrow. How we could lose the war on terror 
: веб сайт. URL: https://www.sfgate.com/opinion/article/9-11-yesterday-and-
tomorrow-how-we-could-lose-2591145.php 
13. Deep А. Hybrid War: Old Concept. New Techniques. Small Wars Journal. 
Small Wars Foundation. 2015. URL: 
https://smallwarsjournal.com/jrnl/art/hybrid-war-old-concept-new-techniques   
14. Ік С. Естонія звинувачує Кремль в кібератаках. BBC Ukainian : веб сайт. 
URL: 
https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2007/05/070517_estonia_rus_cyb
er_oh  
15. Holli D. Cyberwar Case Study: Georgia 2008. Small Wars Journal : веб сайт. 
URL: https://smallwarsjournal.com/blog/journal/docs-temp/639-hollis.pdf  
16. Стешенко Н. Л., Болотіна Є. В., Чоста К. С. Технології Big Data як система 
сучасних методів політичного впливу. Регіональні студії. 2022. Вип. 31. 
С. 44–48.  
17. Мегель А., Яремчук М. Ворожі ІПСО: як визначити та протистояти. Київ 
: Скіф, 2023. 96 с.  
18. Рена Марутян про інформаційну та смислову війну, ІПСО та російську 
опозицію | подкаст Поговоримо? YouTube : веб сайт. URL: 
https://www.youtube.com/watch?v=74lSyCrSkuY  
19. Троян С. С. Пропаганда. Велика українська енциклопедія : веб сайт. URL: 
https://vue.gov.ua/Пропаганда.  
20. Сугестивні технології маніпулятивного впливу : навч. посіб. / Петрик 
В.М. за заг .ред. Є.Д. Скулиша. 2-ге видання. Київ : Видавничий дім 
«СКІФ», 2023, 248 с.  
 
 
56 
 
21. Овчаренко А. В. Архетипи візуального контенту соціальних медіа (на 
прикладі рекламних відеороликів). Вісник Національної академії керівних 
кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. 2024. № 2. С. 77–82  
22. 100 брехливих російських наративів про російсько-українську війну / 
Романишин А. М. та ін. Київ : Видавничий дім «Скіф», 2023. 77 с. 
23. Мороз Ю., Твердохліб Ю. Інформаційно-психологічні операції в умовах 
ведення гібридної війни. Вісник Львівського університету. Сер. 
Міжнародні відносини. 2016. Випуск 38. C. 97–105  
24. Івахів О. С. Концептуальні засади процесу формування «нової імперії» та 
особливості їх відображення у працях Олександра Дугіна. Вісник Харків. 
нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Сер. Питання політології. 2009. № 839. Вип. 
14. С. 61. 
25. Murphy M. Understanding Russia’s Concept for Total War in Europe. URL: 
https://www.heritage.org/defense/report/understanding-russias-concept-total-
war-europe 
26. McKew M. K. The Gerasimov Doctrine: It’s Russia’s new chaos theory of 
political warfare. Politico Magazine : веб сайт. URL: 
https://www.politico.com/magazine/story/2017/09/05/gerasimov-doctrine-
russia-foreign-policy-215538/ 
27. Рена Марутян. Метою геноцидальних практик росії є стирання 
української національної ідентичності. Історична правда : веб сайт. URL: 
https://www.istpravda.com.ua/articles/2025/03/26/164839/  
28. Юрій Христензен. У російському законі «О ветеранах» війна з Україною 
– «ювілейна», сорокова. Центр стратегічних комунікацій : веб сайт. 
URL: https://spravdi.gov.ua/yurij-hrystenzen-u-rosijskomu-zakoni-o-
veteranah-vijna-z-ukrayinoyu-yuvilejna-sorokova/  
 
 
57 
 
29. Хто курує інформаційну війну проти України, або Про секрети однієї 
військової частини. Армія Інформ : веб сайт. URL: 
https://armyinform.com.ua/2020/12/01/hto-kuruye-informaczijnu-vijnu-proty-
ukrayiny-abo-pro-sekrety-odniyeyi-vijskovoyi-chastyny/  
30. Росія історично веде роботу через церковне середовище, – радниця 
голови СБУ Семикіна. YouTube : веб сайт. URL: 
https://www.youtube.com/watch?v=v8JP1eHyADc  
31. Emmanuel Grynszpan.  The Russian disinformation machine, a constantly 
changing ecosystem. Le Monde : веб сайт. URL: 
https://www.lemonde.fr/en/international/article/2024/10/12/the-russian-
disinformation-machine-a-constantly-changing-ecosystem_6729193_4.html  
32. Francesco Pierri, Luca Luceri, Nikhil Jindal, Emilio Ferrara. Propaganda and 
Misinformation on Facebook and Twitter during the Russian Invasion of 
Ukraine. WebSci '23 : Proceedings of the 15th ACM Web Science Conference. 
2023. pp. 65-74  
33. Théo MARIE-COURTOIS, Juliette MANSOUR «Matriochka», la nouvelle 
campagne de désinformation anti-ukrainienne à destination des médias 
occidentaux. Factuel : веб-сайт. URL: 
https://factuel.afp.com/doc.afp.com.34H32VP 
34. Dominique Geissler. Russian propaganda on social media during the 2022 
invasion of Ukraine. Atlantic Council : веб сайт. URL: 
https://www.atlanticcouncil.org/blogs/new-atlanticist/russian-war-report-
hacked-news-program-and-deepfake-video-spread-false-zelenskyy-claims/  
35. Українські хакери показали військові кадри на російському телебаченні. 
Kyiv Independent : веб сайт. URL: https://kyivindependent.com/ukrainian-
hackers-show-war-footage-on-russian-tv/  
 
 
58 
 
36. Фейковий сайт WP та інші «двійники». Як працює мережа російської 
дезінформації під назвою Doppelganger. Texty : веб сайт. URL: 
https://texty.org.ua/fragments/112441/fejkovyj-sajt-wp-ta-inshi-dvijnyky-yak-
pracyuye-merezha-rosijskoyi-dezinformaciyi-pid-nazvoyu-doppelganger/ 
37. TODD C. HELMUS, KHRYSTYNA HOLYNSKA Ukrainian Resistance to 
Russian Disinformation Lessons for Future Conflict. URL: 
https://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/research_reports/RRA2700/RR
A2771-1/RAND_RRA2771-1.pdf  
38. Lyotard Jean-François. The Postmodern Condition: A Report on Knowledge. 
Theory and history of literature. University of Minnesota Press, 1984 110 p  
39. Harry Frankfurt. On Bullshit. Princeton University Press, 2005. 80 p  
40. Ethics and Responsibility in Cyber Warfare: A Critical Analysis URL: 
https://totalmilitaryinsight.com/responsibility-in-cyber-warfare/ 
41. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної 
цивілізації. Пер. з нім. Київ : Лібра, 2001. 400 с.  
42. Коробко М.І. Інформаційна етика як необхідний елемент регуляції 
сучасного інформаційного суспільства. Вісник: Українські 
культурологічні студії, 2021. №1. С. 46-50. 53.  
43. Bostrom Nick. Superintelligence: Paths, Dangers, Strategies. Oxford 
University Press, 2014. 323 p 
44. Ferry, Luc. Le nouvel ordre écologique: L'arbre, l'animal et l'homme, 2002. 
45. A Faceless Enemy. AI Propaganda in the Russo-Ukrainian War. URL: 
https://aegai.nd.edu/latest/a-faceless-enemy-ai-propaganda-in-the-russo-
ukrainian-war/  
46. The AI Threat to Canadian Democracy: Fighting for Digital Sovereignty. 
URL: https://opencanada.org/the-ai-threat-to-canadian-democracy-fighting-
for-digital-sovereignty   
 
 
59 
 
47. Michel Foucault. Political Ideas: Power, Knowledge, and Social Control. 
Wide&Vision : website. URL: https://thewidevision.com/michel-foucaults-
political-ideas-power-knowledge-and-social-control  
48. Пітер Сінґер, Емерсон Брукінг. Війна лайків: зброя в руках соціальних 
мереж. КСД, 2019. 320 с.  
49. Бодріяр Жан. Симулякри і симуляція / пер. з фр. В. Ховхун. К.иїв : Вид-
во Соломії Павличко «Основи», 2004. 230 с. 
50. Habermas, Jürgen. The Theory of Communicative Action. Beacon Press, 1981  
51. Померанцев Пітер. Нічого правдивого й усе можливе. Пригоди в сучасній 
Росії / пер. з англ. Андрій Бондар. Львів : Вид-во Укр. катол. ун-ту, 2015. 
239 с.  
52. Перов Кирило. Як когнітивні упередження допомагають втілювати ІПСО. 
Вісник Черкаського інституту міста : веб сайт. URL: 
https://www.cherkasyurban.institute/yak-kohnityvni-uperedzhennia-
dopomahaiut-vtiliuvaty-ipso/  
53. Гайдеггер М. Шляхи, що не ведуть в нікуди / пер. з нім. Ю. Чорного. 
Львів : Літопис, 2001. С. 9–49. 
54. Kant I. An Answer to the Question: What is Enlightenment. URL: 
https://sites.evergreen.edu/politicalshakespeares/wp-
content/uploads/sites/226/2015/12/Kant-A-response-to-the-question-What-is-
Enlightenment.pdf  
55. Bourdieu, Distinction: A Social Critique of the Judgement of Taste, 1984. 613 
с.  
56. Волосянко, І. В. Ідеологічна дихотомія українського соціуму в умовах 
збройного протистояння під час «гібридної» війни в Україні. 
Закарпатські філологічні студії. Ужгород : Видавничий дім 
«Гельветика», 2023. Т. 1, вип. 32. С. 169–173.   
 
 
60 
 
57. Шевчук А., Предместніков О. Філософія інформаційної війни: морально-
етичні проблеми сучасного українського суспільства. Грані : наук.-теорет. 
альм. 2024. Т. 27, № 5. С. 32–38. 
58. Дятлова І., Кондратюк-Антонова Т., Цихуляк І. Філософські аспекти 
інформаційної війни: правда, маніпуляція та критичне мислення. 
Філософія та управління. 2025. № 3 (7). 
59. Фещенко І. Інформаційна війна як органічна складова сучасного збройно-
політичного конфлікту. Філософія та політологія в контексті сучасної 
культури. 2013. Т. 13, № 1. С. 96–103. 
60. Литвиненко О. В. Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські 
кампанії. Київ : Сатсанга, 2000. 143 с. 
61. Почепцов Г. Сучасні інформаційні війни. 3-тє вид. Київ, 2016. 504 с.  
62. Форд М. Радикальна війна: дані, увага і контроль у ХХІ столітті / пер. з 
англ. Київ : КНТ, 2024. 308 с.  
63. . Зеленін В. В. Основи міфодизайну: психотехнології керування 
медіареальністю : навчально-методичний посібник. Київ : Гнозіс, 2017. 
168 с.  
64. . Fennell John. Pragmatism and Post-Truth. URL: 
https://journals.openedition.org/ejpap/4349  
65. Yael Brahms. Philosophy of Post-Truth. INSS : веб сайт. URL: 
https://www.inss.org.il/publication/philosophy-of-post-truth/  
66. Miroslav Vacura Emergence of the Post-Truth Situation: Its Sources and 
Contexts Disputatio. Philosophical Research Bulletin Vol. 9, No. 13, Jun. 2020 
https://philarchive.org/archive/VACEOT