Організаційно технологічні рішення влаштування зовнішніх стін з впровадженням сучасних матеріалів утеплення

Гончаренко, Михайло Костянтинович
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7006
Назва:	Організаційно технологічні рішення влаштування зовнішніх стін з впровадженням сучасних матеріалів утеплення
Автори:	Березань, Микола Олександрович Гончаренко, Михайло Костянтинович
Ключові слова:	організаційно-технологічні рішення;енергоефективність будівель;зовнішні стіни;сучасні утеплювачі;теплоізоляційні матеріали
Дата публікації:	січ-2026
Короткий огляд (реферат):	Актуальність теми. У сучасних умовах розвитку будівельної галузі проблема забезпечення енергоефективності житлових будинків набуває особливої актуальності. Комфортні умови проживання населення безпосередньо залежать від теплового режиму приміщень, формування якого значною мірою визначається станом і конструкцією зовнішніх огороджувальних конструкцій. Забезпечення належного теплового комфорту неможливе без значних витрат енергоресурсів, вартість яких постійно зростає, що особливо відчутно в умовах обмеженості власних енергетичних ресурсів України та її залежності від імпорту енергоносіїв. Значна частина житлового фонду України зведена без урахування сучасних вимог до теплозахисту, що призводить до надмірних тепловтрат через зовнішні стіни та підвищених витрат на опалення. За таких умов впровадження ефективних організаційно-технологічних рішень улаштування зовнішніх стін із використанням сучасних теплоізоляційних матеріалів є одним із найбільш дієвих шляхів зниження енергоспоживання, підвищення економічної ефективності експлуатації будівель і зменшення негативного впливу на навколишнє середовище. Водночас питання комплексного аналізу технологій утеплення та організації виконання робіт залишаються недостатньо систематизованими, що й зумовлює актуальність даного дослідження.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу):	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7006
Розташовується у зібраннях:	192 Будівництво та цивільна інженерія (Промислове і цивільне будівництво)
Файли цього матеріалу:
Файл	Опис	Розмір	Формат
Кваліфікаційна робота магістра Гончаренко М.К. МГБ-404.pdf Restricted Access		1.56 MB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії
Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
2 
 
Організаційно технологічні рішення влаштування зовнішніх стін з 
впровадженням сучасних матеріалів утеплення  
ЗМІСТ 
 
 
ВСТУП ............................................................................................................................ 4 
РОЗДІЛ 1 АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЧНИХ РІШЕНЬ З 
ОРГАНІЗАЦІЇ ЗОВНІШНІХ СТІН ЖИТЛОВИХ БУДИНКІВ.................. 6 
1.1 Загальна характеристика задачі із забезпечення енергоефективності 
житлових будинків ...................................................................................................... 6 
1.2. Основні підходи до формування енергоефективних зовнішніх 
огороджувальних конструкцій житлових будинків ................................................ 21 
1.3 Аналіз конструкцій зовнішніх стін житлових будинків з використанням 
сучасних технологій .................................................................................................. 28 
Висновки до розділу 1 ..................................................................................... 33 
РОЗДІЛ 2 ВИБІР ТЕПЛОІЗОЛЯЦІЙНИХ МАТЕРІАЛІВ ТА ТЕХНОЛОГІЇ 
УТЕПЛЕННЯ ОГОРОДЖУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ ........................ 35 
2.1 Теплопровідність, як здатність речовини переносити теплову енергію. 
Теплопровідність різних матеріалів. ........................................................................ 35 
2.2 Находження точки роси в різних кліматичних умовах та її вплив на 
промерзання та довговічність конструкцій .............................................................. 52 
2.3 Дослідження технологіїї внутрішньої теплоізоляції житлових будинків
 .................................................................................................................................... 58 
2.4 Дослідження технологіїї зовнішньої теплоізоляції житлових будинків. 62 
Висновки до розділу 2 ..................................................................................... 81 
РОЗДІЛ 3 ТЕХНОЛОГІЧНІ РІШЕННЯ ВИКОНАННЯ ВЕНТИЛЬОВАНИХ 
ФАСАДІВ З ВИКОРИСТАННЯМ СУЧАСНИХ ТЕПЛОІЗОЛЯЦІЙНИХ 
МАТЕРІАЛІВ. .................................................................................................. 83 
3 
 
3.1 Технологічні рішення по виконанню вентильованих фасадів. ............... 83 
3.2 Контроль якості виконання вентильованих фасадів. ............................. 100 
3.3 Техніка безпеки при виконанні вентильованих фасадів ........................ 108 
Висновки до розділу 3 ................................................................................... 111 
РОЗДІЛ 4 ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНА ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ 
ВЕНТИЛЬОВАНИХ ФАСАДІВ ІЗ МІНЕРАЛОВАТНОЮ 
ТЕПЛОІЗОЛЯЦІЄЮ. ................................................................................... 112 
4.1 Структура витрат та кошторисна вартість вентильованого фасаду ...... 112 
4.2 Розрахунок економічної ефективності застосування мінераловатної 
теплоізоляції ............................................................................................................ 118 
Висновки до розділу 4 ................................................................................... 121 
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ .......................................................................................... 123 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ........................................................ 125 
 
  
4 
 
ВСТУП 
 
 
Актуальність теми. У сучасних умовах розвитку будівельної галузі проблема 
забезпечення енергоефективності житлових будинків набуває особливої 
актуальності. Комфортні умови проживання населення безпосередньо залежать від 
теплового режиму приміщень, формування якого значною мірою визначається 
станом і конструкцією зовнішніх огороджувальних конструкцій. Забезпечення 
належного теплового комфорту неможливе без значних витрат енергоресурсів, 
вартість яких постійно зростає, що особливо відчутно в умовах обмеженості 
власних енергетичних ресурсів України та її залежності від імпорту енергоносіїв. 
Значна частина житлового фонду України зведена без урахування сучасних 
вимог до теплозахисту, що призводить до надмірних тепловтрат через зовнішні 
стіни та підвищених витрат на опалення. За таких умов впровадження ефективних 
організаційно-технологічних рішень улаштування зовнішніх стін із використанням 
сучасних теплоізоляційних матеріалів є одним із найбільш дієвих шляхів зниження 
енергоспоживання, підвищення економічної ефективності експлуатації будівель і 
зменшення негативного впливу на навколишнє середовище. Водночас питання 
комплексного аналізу технологій утеплення та організації виконання робіт 
залишаються недостатньо систематизованими, що й зумовлює актуальність даного 
дослідження. 
Мета та завдання дослідження. Метою даної роботи є теоретичне 
обґрунтування та аналіз організаційно-технологічних рішень улаштування 
зовнішніх стін житлових будинків із застосуванням сучасних теплоізоляційних 
матеріалів. Для досягнення поставленої мети в роботі передбачено розв’язання 
таких завдань: 
 проаналізувати сучасні підходи до забезпечення енергоефективності 
зовнішніх стін житлових будинків; 
5 
 
 розглянути конструктивні та теплотехнічні особливості зовнішніх 
огороджувальних конструкцій; 
 дослідити сучасні технології та фасадні системи утеплення; 
 охарактеризувати організаційно-технологічні особливості виконання 
теплоізоляційних робіт; 
 оцінити ефективність застосування сучасних теплоізоляційних рішень з 
позицій енергозбереження та експлуатаційної надійності; 
 визначити вимоги з охорони праці під час виконання робіт з утеплення 
зовнішніх стін. 
Об’єкт дослідження – процес улаштування зовнішніх стін житлових 
будинків. 
Предмет дослідження – організаційно-технологічні рішення та сучасні 
матеріали, що застосовуються при теплоізоляції зовнішніх огороджувальних 
конструкцій житлових будинків. 
Методи дослідження. У роботі використано методи аналізу та узагальнення 
науково-технічної літератури, порівняльний аналіз конструктивних і технологічних 
рішень, системний підхід до оцінки енергоефективності будівель, а також методи 
техніко-економічного аналізу. 
Наукова новизна отриманих результатів полягає в узагальненні та 
теоретичному обґрунтуванні сучасних організаційно-технологічних рішень 
улаштування зовнішніх стін житлових будинків, а також у систематизації підходів 
до підвищення їх енергоефективності з урахуванням кліматичних та 
експлуатаційних умов. 
Практичне значення роботи полягає в можливості використання отриманих 
результатів і висновків при проєктуванні, реконструкції та утепленні житлових 
будинків, а також у навчальному процесі при вивченні дисциплін будівельного 
профілю. 
  
6 
 
РОЗДІЛ 1 АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЧНИХ РІШЕНЬ З 
ОРГАНІЗАЦІЇ ЗОВНІШНІХ СТІН ЖИТЛОВИХ БУДИНКІВ 
 
1.1  Загальна характеристика задачі із забезпечення енергоефективності 
житлових будинків 
 
 
У сучасних умовах розвитку будівельної галузі проблема забезпечення 
енергоефективності житлових будинків набуває особливої актуальності та 
розглядається як один із пріоритетних напрямів державної політики у сфері 
енергозбереження. Це зумовлено комплексом взаємопов’язаних чинників, серед 
яких ключовими є зростання вартості енергоресурсів, обмеженість їх запасів, 
підвищення вимог до екологічної безпеки, а також необхідність зменшення 
експлуатаційних витрат житлового фонду [1]. 
Поняття «енергоефективні будівлі» як окремий і самостійний напрям у 
будівництві сформувалося після світової енергетичної кризи 1974 року, яка 
продемонструвала вразливість традиційних підходів до використання паливно-
енергетичних ресурсів. Саме в цей період стало очевидним, що безконтрольне 
зростання енергоспоживання у будівельному секторі призводить не лише до 
економічних втрат, але й до суттєвих екологічних та соціальних наслідків. У зв’язку 
з цим у розвинених країнах розпочалися активні наукові дослідження, спрямовані 
на пошук шляхів скорочення витрат енергії під час експлуатації будівель [2]. 
На початковому етапі розвитку цього напряму, який тривав до початку 1990-х 
років, основна увага зосереджувалася переважно на вивченні окремих 
енергозберігаючих заходів, зокрема вдосконаленні теплотехнічних характеристик 
огороджувальних конструкцій, підвищенні ефективності систем опалення та 
вентиляції, а також зменшенні неконтрольованих тепловтрат. Водночас ці рішення 
часто розглядалися ізольовано, без урахування комплексного впливу на умови 
проживання людини. 
7 
 
Починаючи з середини 1990-х років, концепція енергоефективного 
будівництва зазнала суттєвої трансформації. Фокус досліджень та практичних 
рішень змістився у бік комплексного підходу, за якого енергозберігаючі технології 
одночасно забезпечують не лише скорочення споживання енергії, а й покращення 
параметрів внутрішнього мікроклімату будівель. Таким чином, енергоефективність 
стала розглядатися як складова загальної якості будівлі, що безпосередньо впливає 
на комфорт, здоров’я та добробут користувачів [2, 3]. 
У сучасному розумінні енергоефективна будівля — це будівля, в якій 
раціональне та ефективне використання енергетичних ресурсів досягається шляхом 
впровадження інноваційних архітектурних, конструктивних і технологічних рішень. 
Такі рішення мають бути технічно здійсненними, економічно доцільними, 
екологічно безпечними та соціально прийнятними, не порушуючи звичного способу 
життя мешканців. До категорії енергоефективних належать будівлі з низьким 
рівнем енергоспоживання, а також будівлі з майже нульовим або нульовим 
балансом енергії, які дедалі ширше впроваджуються у сучасній будівельній 
практиці. 
Сучасна житлова будівля являє собою складний комплекс взаємопов’язаних 
конструкцій, матеріалів та інженерних систем, до яких висуваються підвищені 
вимоги. Окрім традиційних критеріїв міцності, надійності, довговічності та 
естетичної привабливості, дедалі більшого значення набувають вимоги, що 
відповідають сучасним уявленням про цілі та завдання будівельної галузі. До таких 
вимог, передусім, належать енергоефективність та екологічність будівель. 
Енергоефективність у цьому контексті полягає у максимальному зниженні 
споживання енергії під час експлуатації будівлі, зокрема шляхом мінімізації 
питомих витрат енергії на одиницю опалюваного об’єму. Екологічність, у свою 
чергу, передбачає безпечність будівлі для навколишнього середовища та людини, 
забезпечення комфортних умов проживання при одночасному зменшенні 
споживання палива та скороченні шкідливих викидів в атмосферу [2,3]. 
8 
 
Одним із найбільш ефективних засобів досягнення зазначених показників є 
застосування сучасних теплоізоляційних конструкцій. У практиці будівництва 
широко використовується система зовнішнього утеплення, за якої до несучої 
частини стіни клейовим і механічним способом кріпиться шар теплоізоляційного 
матеріалу. Такий підхід дозволяє суттєво зменшити тепловтрати через 
огороджувальні конструкції, підвищити рівень теплового комфорту приміщень та 
знизити експлуатаційні витрати протягом усього життєвого циклу будівлі. 
Ефективне використання енергетичних ресурсів є одним із ключових 
показників рівня економічного розвитку держави, стану науки та техніки, а також 
соціально-культурного прогресу суспільства. Організація раціонального 
енергоспоживання з мінімальним негативним впливом на навколишнє середовище 
сьогодні розглядається як одна з найважливіших глобальних проблем. 
Для житлового сектору України проблема високого рівня енергоспоживання є 
особливо актуальною. Значна частина житлових будинків була зведена без 
урахування сучасних вимог до теплозахисту, що призводить до надмірних втрат 
енергії та підвищених витрат на опалення. У зв’язку з цим впровадження заходів з 
підвищення енергоефективності будівель і споруд є необхідною умовою зниження 
експлуатаційних витрат, покращення якості житлового середовища та забезпечення 
сталого розвитку будівельної галузі України. 
Слід зазначити, що актуальність задачі енергоефективності житлових 
будинків значною мірою визначаються кліматичними особливостями території 
будівництва, оскільки саме клімат є базовим чинником, що впливає на характер 
теплових втрат, тривалість опалювального періоду та рівень енергоспоживання 
будівель. З огляду на це, підходи до проектування та влаштування зовнішніх 
огороджувальних конструкцій у різних країнах суттєво відрізнялися. 
У регіонах із теплим або помірно теплим кліматом, де середньорічні 
температури є відносно високими, а опалювальний період — коротким, питання 
утеплення зовнішніх стін тривалий час не розглядалося як першочергове. У таких 
умовах тепловтрати через огороджувальні конструкції не мали критичного впливу 
9 
 
на загальні витрати енергії, а основні зусилля зосереджувалися на забезпеченні 
міцності, довговічності та архітектурної виразності будівель. Одношарові стіни з 
цегли або каменю вважалися цілком достатніми для забезпечення комфортних умов 
проживання. 
Особливо показовим у цьому контексті є приклад країн Західної Європи, 
зокрема Німеччини. Протягом тривалого часу у цій країні переважала практика 
мінімального або навіть повного ігнорування додаткового утеплення зовнішніх стін 
житлових будинків. Це пояснювалося поєднанням кількох факторів: відносно 
м’якими зимами, стабільною системою теплопостачання та низькою вартістю 
енергоресурсів, насамперед природного газу. За таких умов економічно вигідніше 
було компенсувати тепловтрати шляхом опалення, ніж інвестувати значні кошти в 
теплоізоляційні матеріали та технології [4]. 
У країнах із подібним кліматом логіка будівельної практики базувалася на 
принципі доступності енергії: опалення було дешевше, ніж утеплення. Товщина 
зовнішніх стін визначалася переважно конструктивними та архітектурними 
вимогами, а не теплотехнічними розрахунками. Як наслідок, значна частина 
житлових будинків, зведених у другій половині ХХ століття, не відповідала 
сучасним уявленням про енергоефективність, однак це не створювало суттєвих 
економічних проблем у той період. 
Принципово інша ситуація склалася в країнах із помірно-континентальним та 
континентальним кліматом, до яких належить і Україна. Тут характерними є 
тривалі та холодні опалювальні сезони, значні сезонні коливання температур, а 
також підвищені тепловтрати через огороджувальні конструкції.  
Історично в таких регіонах задачі теплозахисту житлових будинків 
вирішувалися переважно за рахунок збільшення товщини зовнішніх стін. У 
будівництві середини ХХ століття широко застосовувалися одношарові стіни з 
повнотілої цегли товщиною 510–640 мм, а в окремих випадках — до 770 мм. Такий 
підхід забезпечував відносно високий опір теплопередачі за рахунок значної маси 
матеріалу, однак мав низку суттєвих недоліків: високу матеріалоємність, значні 
10 
 
витрати на транспортування та монтаж, збільшене навантаження на фундаменти та 
обмежені можливості архітектурної виразності [5]. Тож подальший розвиток 
будівельної науки довів, що підвищення теплозахисних властивостей 
огороджувальних конструкцій шляхом простого нарощування товщини матеріалу є 
економічно неефективним. Натомість значно кращі результати досягаються шляхом 
застосування багатошарових конструкцій, у яких несучі елементи поєднуються з 
ефективними теплоізоляційними матеріалами з низьким коефіцієнтом 
теплопровідності. Зараз же, за умов відсутнього належного утеплення зовнішніх 
стін, різко зростають витрати енергії на опалення та, відповідно, до підвищення 
експлуатаційних витрат житлових будинків [6]. 
Сучасний підхід до забезпечення енергоефективності житлових будинків 
базується на принципі мінімізації тепловтрат при одночасному зменшенні витрат на 
опалення. У цьому контексті утеплення зовнішніх стін розглядається як один із 
найбільш результативних та економічно доцільних заходів енергозбереження. За 
даними численних досліджень, якісно виконане зовнішнє утеплення дозволяє 
знизити втрати тепла через стіни на 40–60 %, що безпосередньо впливає на 
зменшення річного енергоспоживання будівлі.  
Особливе значення має той факт, що сучасні нормативні вимоги до 
теплозахисту будівель практично унеможливлюють використання одношарових 
стінових конструкцій без утеплення. Забезпечення нормативного опору 
теплопередачі лише за рахунок традиційних будівельних матеріалів призводить до 
надмірного збільшення товщини стін, що є технічно та економічно недоцільним. У 
зв’язку з цим впровадження сучасних теплоізоляційних матеріалів стало 
об’єктивною необхідністю. 
Отже саме в країнах із кліматом, подібним до українського, утеплення 
зовнішніх стін набуває не лише технічного, а й економічного значення. Тут стає 
очевидним, що збільшення обсягів споживання енергоресурсів не може 
розглядатися як довгострокове рішення. Навпаки, раціональніше зменшити 
11 
 
тепловтрати на етапі формування огороджувальних конструкцій, ніж постійно 
компенсувати їх шляхом додаткового опалення.  
Зміна геополітичної та економічної ситуації на початку ХХІ століття, 
зростання цін на енергоресурси та усвідомлення їх обмеженості призвели до 
перегляду традиційних підходів навіть у країнах із м’яким кліматом. Те, що раніше 
було економічно виправданим, втратило свою актуальність. Зокрема, залежність від 
імпортного газу продемонструвала вразливість моделі, орієнтованої виключно на 
дешеве опалення, без належної уваги до енергоефективності будівель. 
До того ж, одним із показників, що наочно характеризує неефективність 
використання енергетичних ресурсів власне в Україні, є енергоємність ВВП, що у 
2,6 раза перевищує середній рівень енергоємності ВВП усіх країн світу, що свідчить 
про надмірні витрати енергії на створення одиниці економічного продукту. Такий 
показник означає, що для забезпечення аналогічного обсягу виробництва або 
надання послуг в Україні витрачається істотно більше енергоресурсів порівняно з 
більшістю інших країн. І подібна ситуація спостерігається не лише у виробничій 
сфері, але й у побуті, житлово-комунальному господарстві та повсякденному житті 
населення: близько 25% всього палива країни спрямовується на опалення 
приміщень, причому переважна частина з них (близько 80%) витрачається саме на 
обігрів житлового фонду. Тож такі значні витрати у житловому секторі значною 
мірою зумовлені незадовільним станом теплоізоляції будівель, що безпосередньо 
корелює з високою загальною енергоємністю економіки 
Багаторічна практика високорозвинених країн, зокрема Швеції, Японії та 
Німеччини, переконливо доводить, що значне скорочення споживання 
енергоресурсів можливе навіть без застосування дорогого обладнання або суттєвих 
фінансових витрат. Досягнення енергозбереження в цих країнах значною мірою 
забезпечується за рахунок раціональної поведінки споживачів, зміни побутових 
звичок, підвищення культури енергоспоживання, а також широкого впровадження 
енергоефективних будівельних рішень. 
12 
 
Для України питання енергозбереження набуває особливої актуальності з 
огляду на кліматичні умови. Держава розташована в кліматичному поясі, де 
опалення приміщень необхідне протягом близько 6 місяців на рік, а забезпечення 
теплового комфорту житлових будинків здійснюється переважно за рахунок 
природного газу. У таких умовах зниження тепловтрат через огороджувальні 
конструкції, зокрема зовнішні стіни, стає одним із найбільш ефективних напрямів 
скорочення споживання енергоносіїв та підвищення загальної енергоефективності 
житлового фонду. 
Таким чином, аналіз різних кліматичних зон дозволяє дійти висновку, що 
утеплення зовнішніх стін є найбільш доцільним та необхідним саме для країн із 
холодним та помірно-континентальним кліматом. У таких умовах впровадження 
сучасних теплоізоляційних рішень стає ключовим інструментом зниження 
енергоспоживання, підвищення економічної ефективності житлових будинків та 
забезпечення їх сталого функціонування, оскільки раціональне застосування 
теплоізоляційних матеріалів у будівництві забезпечує ефективне енергозбереження, 
що дозволяє скоротити витрати на опалення на 50–70%. Водночас для будівель 
старого фонду характерні критичні енергетичні втрати через фасадні конструкції, 
які можуть сягати 40–60% від загального обсягу тепловтрат. Саме цей підхід є 
базовим для подальшого розвитку організаційно-технологічних рішень 
улаштування зовнішніх стін із використанням сучасних матеріалів утеплення. 
Водночас, поряд із кліматичними та економічними чинниками, що 
зумовлюють доцільність застосування теплоізоляції зовнішніх стін, не менш 
важливим є екологічний аспект цієї проблеми. Сучасні тенденції розвитку 
будівельної галузі дедалі більше орієнтуються не лише на зниження 
енергоспоживання та експлуатаційних витрат, а й на мінімізацію негативного 
впливу будівель на навколишнє природне середовище.. 
Сучасний спосіб життя людства та сформований тип щоденного споживання 
енергії зумовлюють істотне зростання антропогенного навантаження на 
навколишнє природне середовище. Одним із найбільш небезпечних наслідків цього 
13 
 
процесу є інтенсивне збільшення викидів парникових газів, які надходять в 
атмосферу в результаті функціонування теплових електростанцій, транспорту, 
промислового виробництва, сільського господарства, а також унаслідок лісових 
пожеж. Сукупний вплив цих чинників призводить до посилення парникового 
ефекту, що, у свою чергу, спричиняє підвищення середньої глобальної температури 
на Землі та істотно впливає на зміну клімату планети. 
Переважна більшість сучасних кліматичних змін має антропогенне 
походження і безпосередньо пов’язана з діяльністю людини. Збільшення 
концентрації парникових газів, насамперед діоксиду вуглецю (CO₂), метану та 
оксидів азоту, порушує природний баланс теплового обміну між атмосферою та 
земною поверхнею. У цьому контексті стає очевидним, що скорочення викидів 
парникових газів є необхідною умовою забезпечення екологічної безпеки та сталого 
розвитку. 
Важливим чинником невпинного зростання глобального енергоспоживання є 
стрімкий демографічний розвиток людства. Починаючи з першої половини ХХ 
століття, чисельність населення світу зросла безпрецедентними темпами, що стало 
справжнім демографічним стрибком в історії цивілізації, можемо бачити це на 
рисунку 1.1. Ця тенденція зумовила трансформацію демографічної проблеми у 
глобальний виклик, оскільки вона нерозривно пов’язана з інтенсивним та часто 
неконтрольованим використанням природних багатств. Зокрема, навантаження на 
енергетичний сектор зростає не лише через збільшення кількості споживачів, а й 
через вичерпність природних ресурсів, що використовуються для генерації тепла та 
електрики. 
14 
 
Рисунок 1.1 — Динаміка населення у 1960-2023 роки [16]. 
Паралельно зі збільшенням загальної чисельності населення спостерігається 
динамічне зростання питомого споживання енергії з розрахунку на одну особу, що 
детально відображено на рисунку 1.2. Такий стан справ зумовлений сукупністю 
факторів: 
 Технологічний прогрес: Поява великої кількості побутових приладів, 
систем кондиціонування та гаджетів суттєво підвищила стандарти 
комфорту, що вимагає постійного енергопостачання. 
 Глобальна урбанізація: Концентрація населення у містах призводить до 
збільшення кількості багатоквартирних будинків, які потребують 
централізованого опалення та складних інженерних систем. 
 Енергоємність інфраструктури: Розвиток транспортних мереж та 
промислового виробництва товарів широкого вжитку базується на 
масовому використанні енергії, отриманої з викопного палива. 
15 
 
Рисунок 1.2 — Енергоспоживання у світі, кг нафтового еквівалента на душу 
населення, у 1990-2023 роки [7]. 
Для наочного відображення взаємозв’язку між демографічними процесами та 
енергетичним навантаженням у світі на рисунку 1.3 подано динаміку чисельності 
населення планети та обсягів споживання нафти у 1990–2023 рр. Обраний період 
дозволяє простежити сучасний етап глобального розвитку, який характеризується 
зростанням населення та паралельним збільшенням потреб у енергоресурсах на 
одну людину. 
16 
 
Рисунок 1.3 — Зв’язок між чисельністью населення та споживання нафти на 
душу населення у 1990-2023 роках. 
Отримані дані свідчать про чітку кореляцію між зростанням чисельності 
населення світу та збільшенням обсягів споживання нафти, що підтверджує 
посилення навантаження на глобальну енергетичну систему. Водночас темпи 
зростання енергоспоживання демонструють тенденцію до випередження 
демографічної динаміки, що вказує на підвищення енергоємності сучасного способу 
життя, з чого можно зробити висновок, що попит на енергоресурси зростатиме й 
надалі. За таких умов особливої актуальності набуває пошук шляхів зменшення 
енергетичних витрат, зокрема у житловому секторі, де підвищення 
енергоефективності будівель може стати одним із ключових інструментів 
стримування негативних наслідків зростаючого попиту на енергоресурси. 
Відповідно, задачі енергозбереження та впровадження сучасних матеріалів 
для утеплення зовнішніх стін набувають критичного значення. Тільки через 
підвищення теплотехнічних характеристик будівель можливо нівелювати негативні 
17 
 
наслідки демографічного тиску на енергетичну систему та забезпечити раціональне 
використання ресурсів у майбутньому. 
Суттєвою є й глобальна нерівномірність енергоспоживання. Так, 
середньостатистичний мешканець економічно розвинених країн Заходу споживає в 
сотні й навіть тисячі разів більше енергії, ніж житель менш розвинених регіонів 
світу. Така диспропорція не лише поглиблює соціально-економічну нерівність, але 
й значно посилює екологічний тиск на планету. 
З урахуванням одночасного зростання чисельності населення та обсягів 
споживання енергії на душу населення логічно зробити висновок про стрімке 
збільшення загального світового енергоспоживання. Цей процес супроводжується 
різким зростанням викидів парникових газів антропогенного походження, які 
становлять понад 75% загального обсягу викидів діоксиду вуглецю [8, 9]. Основним 
джерелом цих викидів є використання викопного палива у виробництві 
електроенергії, транспортному секторі, промисловості та для опалення житлових 
будинків. Другою за значущістю причиною зростання викидів є зміни у 
землекористуванні, зокрема вирубка лісів, яке відповідає приблизно за 17 % 
загального обсягу викидів парникових газів [8, 9]. 
Наслідки глобальної зміни клімату проявляються нерівномірно навіть у межах 
одного континенту. Для Європи прогнозуються різні сценарії кліматичних змін 
залежно від конкретної території. Загалом до можливих наслідків належать 
підвищення рівня Світового океану, танення льодовиків, зростання частоти та 
інтенсивності екстремальних природних явищ, а також процеси опустелювання. 
Для країн Східної Європи науковці прогнозують зникнення гірських льодовиків, 
скорочення тривалості снігового покриву, зміщення ареалів поширення лісових 
масивів на північ, значні втрати біорізноманіття, збільшення кількості зсувів, 
зниження врожайності сільськогосподарських культур, посилення ерозії ґрунтів, 
підвищення рівня моря та зростання солоності внутрішніх морів [10, 11]. 
Ще одним важливим наслідком зростання споживання викопного палива є 
поступове вичерпування його запасів. Проблему майбутньої енергетичної кризи 
18 
 
визнають не лише науковці, а й фахівці провідних нафтових та енергетичних 
компаній. У цьому контексті часто використовується поняття «пік нафти», яке 
означає максимальний рівень видобутку нафти, після досягнення якого починається 
його неминуче зниження [8, 13]. 
Оскільки сучасна цивілізація на даному етапі розвитку не може повністю 
відмовитися від споживання енергії, єдино можливим шляхом вирішення проблеми 
енергетичного дефіциту є її раціональне та ощадливе використання. Аналіз 
структури кінцевого енергоспоживання у будівничому секторі станом на 2021 рік 
(рис. 1.4) наочно демонструє, що житлові будинки належать до категорії 
найбільших споживачів енергії. Як видно з представленої діаграми, житловий 
сектор займає одну з найбільших часток в загальному балансі, на одному рівні з 
такими енергоємними сфери, як транспорт та інші галузі промисловості. Саме тому 
будівельний сектор сьогодні розглядається як один із ключових та найбільш 
перспективних напрямів реалізації державної політики енергозбереження [14, 15]. 
Житловий сектор Нежитловий сектор 
Будівельна індустрія Інші галузі будівництва 
Інші галузі промисловості Транспорт 
Інші сфери 
Рисунок 1.4 — Кінцеве енергоспоживання у будівничому секторі, 2021 році 
[19]. 
19 
 
У зв’язку зі стійким зростанням цін на енергоносії та вичерпністю 
традиційних паливних ресурсів, застосування сучасних високоефективних 
матеріалів для утеплення є одним із найбільш дієвих засобів економії теплової 
енергії. Це дозволяє не лише суттєво зменшити негативний вплив на навколишнє 
середовище за рахунок зниження викидів CO2, а й одночасно забезпечити значне 
скорочення фінансових витрат на експлуатацію будівель. З огляду на те, що значна 
частина втрат припадає саме на огороджувальні конструкції житла, модернізація 
цього сектору за допомогою інноваційних організаційно-технологічних рішень є 
пріоритетним завданням для будівельної галузі. 
Результати багаторічних досліджень експлуатаційних характеристик 
українських житлових будинків масових серій, зведених за типовими проєктами 
протягом останніх 40 років, свідчать про тенденцію до зростання питомих витрат 
теплової енергії на опалення. Так, у п’ятиповерхових житлових будинках середні 
значення питомих тепловитрат становили 66–85 Вт/м², тоді як у будівлях 
підвищеної поверховості цей показник зріс до 80–100 Вт/м², що відповідає 
зниженню опору теплопередачі зовнішніх стін до рівня Rₜᵣ = 0,8–1,25 м²·°С/Вт [20]. 
Для забезпечення комфортних умов у приміщеннях та зниження 
енергоспоживання дедалі ширше застосовуються системи внутрішньої та 
зовнішньої теплоізоляції будівель. При цьому використовуються різноманітні 
теплоізоляційні матеріали, які розміщуються як із зовнішнього боку 
огороджувальних конструкцій, так і з внутрішнього. Водночас надзвичайно 
важливими є питання взаємодії сучасних теплоізоляційних систем з навколишнім 
середовищем. Зовнішня теплоізоляція повинна бути надійно захищена від 
негативного впливу атмосферних чинників, таких як дощ, сніг, сонячна радіація та 
температурні коливання, а також відповідати вимогам екологічної та соціальної 
безпеки. 
Теплоізоляція є невід’ємною складовою сучасної системи енергозабезпечення 
будівель, а її правильний вибір та застосування мають принципове значення для 
досягнення високого рівня енергоефективності. Проблема енергозбереження 
20 
 
належить до пріоритетних напрямів розвитку науки, техніки та будівельної галузі 
загалом. Особливу роль у вирішенні цієї проблеми відіграють зовнішні стіни 
будівель, теплотехнічні властивості яких у багатьох випадках не забезпечують 
необхідного рівня теплозахисту [17, 9]. 
Сучасні нормативні вимоги щодо опору теплопередачі зовнішніх стін не 
можуть бути виконані за рахунок одношарових та однорідних конструкцій без 
істотного збільшення їх товщини, що є технічно та економічно недоцільним. Це 
зумовлює необхідність розроблення та впровадження нових технічних рішень для 
багатошарових і неоднорідних зовнішніх стін із використанням штучних 
будівельних матеріалів. 
Енергозбереження, у свою чергу, визначається як сукупність правових, 
організаційних, наукових, виробничих і техніко-економічних заходів, спрямованих 
на ефективне та раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів [18, с. 
56]. Реалізація цих заходів у будівельній галузі є необхідною умовою зменшення 
екологічного навантаження, підвищення енергоефективності житлових будинків та 
забезпечення сталого розвитку суспільства. 
Тож зростання обсягів споживання енергії у житловому секторі безпосередньо 
пов’язане зі збільшенням викидів парникових газів, що сприяє загостренню 
проблем глобальної зміни клімату. У цьому контексті впровадження 
енергоефективних рішень улаштування зовнішніх стін слід розглядати не лише як 
техніко-економічно обґрунтований захід, але і як важливий інструмент екологічної 
безпеки та сталого розвитку, що зумовлює необхідність детального аналізу 
екологічних наслідків енергоспоживання у будівельній галузі. 
Таким чином, задача забезпечення енергоефективності житлових будинків є 
комплексною та багатогранною. Вона включає аналіз кліматичних умов, 
конструктивних особливостей будівель, економічної доцільності застосування 
різних технологічних рішень, а також вибір сучасних матеріалів утеплення. 
Особливу роль у вирішенні цієї задачі відіграють організаційно-технологічні 
рішення влаштування зовнішніх стін, що дозволяють поєднати високі теплозахисні 
21 
 
характеристики з довговічністю, надійністю та економічною ефективністю 
житлових будинків. 
 
1.2. Основні підходи до формування енергоефективних зовнішніх 
огороджувальних конструкцій житлових будинків 
 
 
Як вже було зазначено вище, проєктування енергоефективних житлових 
будинків є одним із ключових напрямів сучасного будівництва, що зумовлено 
зростанням вартості енергоресурсів, необхідністю зниження енергоспоживання та 
мінімізації негативного впливу будівельної галузі на довкілля. В умовах глобальних 
кліматичних змін та обмеженості природних ресурсів особливого значення набуває 
впровадження комплексних архітектурно-конструктивних та організаційно-
технологічних рішень, спрямованих на підвищення енергоефективності житлових 
будівель. 
Енергоефективний житловий будинок розглядається як складна інженерна 
система, в якій усі елементи мають бути взаємопов’язані й оптимізовані з точки 
зору зменшення тепловтрат і раціонального використання енергії [1]. Одним із 
базових принципів такого проєктування є мінімізація теплових втрат через зовнішні 
огороджувальні конструкції, оскільки енергетичний баланс житлового будинку 
безпосередньо залежить від стану його зовнішньої оболонки. Основними каналами 
витоку теплової енергії є зовнішні огороджувальні конструкції, до яких належать 
покриття (дахи та горищні перекриття), світлопрозорі огородження (віконні та 
дверні блоки в квартирах та місцях загального користування), а також перекриття 
над підвалами та підлоги на ґрунті. Окремим вагомим чинником енергетичних 
втрат є система вентиляції, через яку разом із відпрацьованим повітрям видаляється 
значна частина теплової потужності. 
Спершу важливу роль у забезпеченні енергоефективності відіграє раціональне 
архітектурно-планувальне рішення будівлі, яке передбачає оптимальне 
співвідношення площі зовнішніх огороджувальних конструкцій до опалюваного 
22 
 
об’єму, компактність форми будинку та доцільну орієнтацію відносно сторін світу 
[22, 23]. Компактні будівлі з меншою площею зовнішніх стін за однакової корисної 
площі характеризуються нижчими питомими тепловтратами, що безпосередньо 
впливає на зниження витрат енергії на опалення. 
Втім ключовим принципом проєктування енергоефективних житлових 
будинків є забезпечення високих теплоізоляційних характеристик зовнішніх стін. 
Зовнішні огороджувальні конструкції становлять основу теплової оболонки будівлі 
та істотно визначають рівень її енергоспоживання у процесі експлуатації, оскільки 
виконують не лише несучу або роздільну функцію, а й формують температурно-
вологісний режим приміщень, впливають на комфорт проживання та величину 
експлуатаційних витрат протягом усього життєвого циклу об’єкта. 
Аналіз структури тепловтрат показав, що найбільша їх частка припадає саме 
на зовнішні стіни — близько 36 % від загальної розрахункової витрати тепла на 
опалення. Значними є також втрати тепла через віконні конструкції (приблизно 24 
%) та інфільтрацію повітря через віконні прорізи (до 37 %). Натомість тепловтрати 
через перекриття першого поверху та стелю верхнього поверху є порівняно 
незначними і становлять відповідно близько 2 % та 1 % [20]. 
Недостатній рівень теплозахисту зовнішніх стін призводить до зростання 
загальних тепловтрат будівлі, формування зон зниженої температури на внутрішніх 
поверхнях огороджувальних конструкцій, утворення конденсату та зволоження 
матеріалів, що негативно впливає на довговічність і надійність конструкцій. У свою 
чергу, це зумовлює підвищення витрат на опалення, зростання споживання 
енергоносіїв і, як наслідок, збільшення обсягів викидів парникових газів у 
навколишнє середовище. 
Наведені наслідки недостатнього теплозахисту огороджувальних конструкцій 
безпосередньо відображаються у фактичних показниках енергоспоживання 
житлових будівель. Для наочного порівняння рівня енергоефективності будинків в 
Україні з європейською практикою доцільно розглянути класифікацію будівель за 
питомим споживанням енергії на опалення, що дозволяє оцінити масштаб проблеми 
23 
 
та обґрунтувати необхідність впровадження ефективних теплоізоляційних рішень 
(рис. 1.5). 
 Рисунок 1.5 — Класифікація енергоефективності житлових будівель за 
питомим річним споживанням теплової енергії. 
З метою оцінювання фактичної енергоефективності житлових будівель в 
умовах помірно-континентального клімату організацією GERES була розроблена 
дослідна модель типового для України житлового будинку, для якої виконано 
комплекс теплотехнічних і термальних розрахунків. Початкові розрахунки річних 
потреб у тепловій енергії здійснювалися за умови підтримання комфортної 
температури в усіх приміщеннях протягом усього опалювального періоду. Однак 
подальші детальні дослідження експлуатаційних умов показали, що реальна 
поведінка споживачів істотно відрізняється від розрахункової моделі. Більшість 
домогосподарств, намагаючись зменшити витрати на опалення, не підтримує 
постійний температурний режим протягом доби, а в окремих випадках опалює лише 
частину житлових приміщень. 
24 
 
Отримані результати дозволили зробити важливий висновок про вкрай 
низький рівень енергоефективності значної частини житлового фонду України. 
Середнє питоме споживання теплової енергії на опалення житлових будинків 
становить близько 500 кВт·год/м² на рік, що відповідає найнижчому класу 
енергоефективності за міжнародними шкалами та суттєво перевищує показники, 
характерні для країн Європейського Союзу. Зазначене співвідношення наочно 
ілюструється на рисунку 3.6, де наведено порівняння енергоспоживання будівель в 
Україні з нормативними рівнями, прийнятими у Франції та інших європейських 
країнах. Це підтверджує нагальну необхідність впровадження ефективних рішень з 
утеплення зовнішніх стін з урахуванням кліматичних особливостей регіонів 
України. 
Тож одним з ключових підходів до формування енергоефективних зовнішніх 
стін є забезпечення необхідного рівня теплотехнічних показників огороджувальних 
конструкцій. Основним узагальненим показником теплозахисних властивостей 
стіни є опір теплопередачі, який залежить від матеріалів, товщини шарів та 
конструктивної схеми стіни. Чинні будівельні норми встановлюють мінімально 
допустимі значення опору теплопередачі для зовнішніх стін залежно від 
кліматичної зони, однак сучасна практика проєктування та будівництва 
орієнтується на перевищення мінімальних нормативних вимог з метою досягнення 
вищого рівня енергоефективності та економії енергії в процесі експлуатації 
будинку. 
Для ілюстрації нормативного підходу до оцінки теплозахисних властивостей 
зовнішніх стін доцільно навести орієнтовні значення мінімального опору 
теплопередачі огороджувальних конструкцій житлових будинків, установлені з 
урахуванням кліматичних умов території України. Поділ країни на кліматичні зони 
базується на температурних показниках, тривалості опалювального періоду та 
розрахункових значеннях теплового навантаження, що безпосередньо впливають на 
вимоги до теплоізоляції будівель. Відповідно до цього, на рисунку 1.6 представлено 
25 
 
кліматичне зонування України, яке використовується при визначенні нормативних 
показників мінімального опору теплопередачі зовнішніх стін житлових будинків. 
Рисунок 1.6 — Кліматичні зони України. 
На рисунку 1.6 подано кліматичне районування території України з 
виділенням основних зон, що мають визначальний вплив на вимоги до 
теплотехнічних характеристик зовнішніх огороджувальних конструкцій будівель. 
Зона I охоплює переважну частину центральних, північних та східних регіонів 
країни і характеризується помірно-континентальним кліматом із тривалим 
опалювальним періодом та значними тепловтратами в холодну пору року, що 
зумовлює підвищені вимоги до опору теплопередачі фасадів. Зона II включає 
південні та південно-західні регіони України, для яких притаманні м’якші зимові 
умови, проте підвищені літні температури та інтенсивне сонячне випромінювання. 
Таким чином, наведене кліматичне зонування підтверджує необхідність 
диференційованого підходу до проєктування та влаштування систем утеплення 
зовнішніх стін з урахуванням регіональних кліматичних особливостей, що є 
передумовою підвищення енергоефективності житлових будинків. 
26 
 
Тож розглянемо вищезгадані нормативні значення для цих двох кліматичних 
зон України нижче у таблиці 1.1: 
Таблиця 1.1 — Нормативні значення мінімально допустимого опору 
теплопередачі зовнішніх стін житлових будинків для кліматичних зон України [1]. 
Кліматична зона Мінімальний опір теплопередачі 
зовнішніх стін, м²·К/Вт 
I (північні та центральні регіони) 4,0 
II (південні регіони) 3,5 
Зазначені значення є базовими орієнтирами для проєктування, проте в умовах 
підвищених вимог до енергоефективності доцільним є застосування 
конструктивних рішень, що забезпечують більший опір теплопередачі, особливо 
для будівель із тривалим терміном експлуатації. 
Проєктування енергоефективних зовнішніх стін передбачає використання 
багатошарових конструкцій, у яких теплоізоляційний шар відіграє визначальну роль 
у зменшенні теплових втрат. При цьому важливо не лише досягти нормативних 
показників термічного опору, а й забезпечити довговічність, вологостійкість та 
стабільність теплоізоляційних властивостей матеріалів протягом усього строку 
експлуатації будівлі [21]. Особлива увага приділяється правильному розташуванню 
шарів конструкції з урахуванням паропроникності матеріалів, що дозволяє 
уникнути накопичення вологи в товщі стін. 
Важливим аспектом формування енергоефективних зовнішніх 
огороджувальних конструкцій є врахування явища теплових містків. Навіть за 
наявності ефективного теплозахисного шару локальні ділянки з підвищеною 
теплопровідністю, такі як стики конструкцій, місця примикання перекриттів, 
балконних плит, віконних і дверних прорізів, можуть істотно знижувати загальний 
рівень теплозахисту стіни. Наявність теплових містків призводить до локальних 
тепловтрат, нерівномірного розподілу температури на внутрішній поверхні стіни та 
погіршення експлуатаційних характеристик будівлі. Тому при формуванні 
зовнішніх стін енергоефективного житлового будинку необхідно передбачати 
27 
 
конструктивні рішення, спрямовані на мінімізацію або усунення таких ділянок та 
забезпечення безперервності теплоізоляційного контуру будівлі. 
У практиці сучасного будівництва сформувався комплексний підхід до 
підвищення енергоефективності зовнішніх стін, який органічно поєднує в собі 
конструктивні, технологічні та організаційні рішення. Такий підхід базується на 
розумінні того, що енергоефективність не є властивістю окремого матеріалу, а 
результатом злагодженої роботи всієї системи огородження: взаємозв’язку з 
іншими елементами будівлі — покриттями, перекриттями, віконними та дверними 
заповненнями, а також інженерними системами. До основних напрямів реалізації 
цього підходу віднесяться такі заходи: 
 оптимізація конструктивної схеми зовнішніх стін з урахуванням 
теплотехнічних показників; 
 раціональний вибір сучасних матеріалів та систем утеплення; 
 забезпечення безперервності захисного шару та високої якості 
виконання монтажних робіт. 
Важливу роль у проєктуванні енергоефективних житлових будинків відіграє 
параметр герметичності огороджувальних конструкцій. Саме герметичність сприяє 
суттєвому зменшенню неконтрольованих повітрообмінів (інфільтрації) і, як 
наслідок, мінімізації супутніх тепловтрат. Наукові дослідження підтверджують, що 
недостатня герметичність зовнішніх стін та їхніх стикових з’єднань неминуче 
призводить до підвищених витрат енергії на опалення та нівелює загальну 
ефективність впроваджених заходів з утеплення.  
Також окрему увагу при формуванні енергоефективних конструкцій слід 
приділяти їхньому вологісному режиму. Сучасні рішення повинні забезпечувати не 
тільки високий опір теплопередачі, але й сприятливі умови для дифузії водяної 
пари. Порушення технології або невірно підібрана система можуть призвести до 
накопичення вологи в товщі стіни, що погіршує її теплотехнічні властивості. Одним 
із прогресивних напрямів у цьому аспекті є застосування вентильованих фасадних 
систем. Завдяки наявності повітряного прошарку вони дозволяють ефективно 
28 
 
виводити вологу, покращувати температурно-вологісний режим та підвищувати 
надійність експлуатації, особливо під час реконструкції існуючих будівель. 
Хоча застосування масивних стінових матеріалів із покращеними 
характеристиками є традиційним шляхом, у більшості випадків цього недостатньо 
для досягнення сучасних нормативних вимог. Таке розміщення дозволяє не лише 
зменшити теплові втрати, а й захистити несучу частину стіни від температурних 
деформацій, суттєво продовжуючи термін її експлуатації. Тому пріоритетним 
технологічним рішенням є влаштування зовнішнього шару утеплення із 
застосуванням сучасних матеріалів у поєднанні з суворим дотриманням регламенту 
монтажних робіт — це буде ключовим організаційно-технологічним чинником 
успішної реалізації проєкту.  
Отже, основні принципи формування енергоефективних зовнішніх стін 
базуються на зменшенні тепловтрат, оптимізації конструктивних рішень та 
впровадженні сучасних матеріалів утеплення. Це є багатофакторним процесом, де 
вимоги нормативних документів інтегруються з сучасними технологічними 
можливостями та економічною доцільністю. Реалізація цих принципів дозволяє 
істотно підвищити енергоефективності будівель і, як наслідок, скоротити 
споживання енергоносіїв у житловому секторі, зменшити викиди парникових газів,  
знизити витрати на опалення та забезпечити нормативний рівень комфорту 
проживання. 
 
1.3 Аналіз конструкцій зовнішніх стін житлових будинків з 
використанням сучасних технологій 
 
 
Сучасні конструкції зовнішніх стін житлових будинків із застосуванням 
фасадних систем утеплення потребують чіткої організації технологічного процесу 
та суворого дотримання послідовності виконання робіт. До початку 
оздоблювальних і теплоізоляційних робіт на фасадах будівель повинні бути 
29 
 
повністю завершені всі монтажні, слюсарні та зварювальні операції, а також 
виконано комплекс підготовчих заходів. До таких заходів належать очищення 
поверхонь від пилу, бруду, залишків розчину та іржі, просушування конструкцій, 
нанесення антикорозійних покриттів, а також улаштування пароізоляційних шарів у 
разі необхідності [11, 12]. 
Особливу увагу на підготовчому етапі приділяють формі та стану поверхні 
огороджувальних конструкцій. Гострі та прямі кути, які можуть ускладнювати 
монтаж теплоізоляційних матеріалів, заокруглюють або зрізають, що дозволяє 
уникнути локальних напружень і дефектів у шарі утеплювача. Одночасно 
виконують монтаж допоміжних пристроїв, необхідних для встановлення 
технологічного обладнання, а також прокладають гільзи для проходу 
водопровідних, електротехнічних та інших інженерних систем. 
Роботи з улаштування фасадних систем, як правило, виконуються на висоті, 
тому для їх здійснення застосовують риштування різних типів — розбірні, підвісні, 
підлогові або самохідні платформи. Усі роботи проводяться спеціалізованими 
будівельними бригадами відповідно до проекту виконання робіт (ППР) та 
затвердженого графіка будівельно-монтажних процесів. Схема організації робіт 
обирається на основі техніко-економічного аналізу з урахуванням обсягів робіт, 
типу фасадної системи, конструктивних особливостей будівлі та умов будівництва. 
Процес утеплення зовнішніх стін починається з ретельної підготовки поверхні 
— очищення її від забруднень, пилу та залишків будівельних матеріалів. У разі 
виконання робіт на стінах висотою понад 3,5 м обов’язковим є монтаж риштування, 
яке з міркувань безпеки накривають захисною сіткою. За необхідності 
облаштовують тимчасові проходи з навісами для захисту пішоходів. Для підйому 
матеріалів на висоту встановлюють будівельні ліфти та інвентарні підйомні канали, 
а проходи вздовж фасаду обладнують сигнальними засобами для забезпечення 
безпечних умов праці. 
Сучасні фасадні системи умовно поділяються на «сухі» (вентильовані) та 
«мокрі». У разі застосування вентильованих фасадних систем на поверхню стіни 
30 
 
монтується дерев’яний або металевий каркас, який слугує основою для подальшого 
кріплення облицювального шару. Крок і рівень розміщення елементів каркаса 
визначаються типом фасадної системи та конструктивними особливостями 
облицювання. На відміну від цього, «мокрі» фасадні системи не потребують 
улаштування додаткової підконструкції, що значно спрощує технологію їх 
монтажу. 
У більшості сучасних фасадних рішень передбачається зовнішнє утеплення 
огороджувальних конструкцій із застосуванням рулонних або плитних 
теплоізоляційних матеріалів. Рулонний утеплювач розкочують безпосередньо по 
поверхні стіни або попередньо вирізають з нього елементи відповідно до геометрії 
фасаду. Теплоізоляційні елементи щільно укладаються на основу з метою 
уникнення утворення «містків холоду». 
Для запобігання провисанню або зміщенню утеплювача здійснюється його 
додаткове механічне кріплення. Для цього через теплоізоляційний шар у несучій 
основі висвердлюють отвори, у які встановлюють анкерні елементи з широкими 
шайбами. У разі застосування матеріалів із наклеєною з одного боку плівкою 
утеплювач може додатково фіксуватися скобами по краях плівки. Така плівка 
одночасно виконує функції пароізоляції та захисту від осипання волокнистих 
частинок матеріалу [8]. 
Після завершення монтажу теплоізоляційного шару його поверхню 
закривають захисним або декоративним облицюванням. Для вентильованих 
фасадних систем це можуть бути металеві, пластикові або композитні панелі, а 
також облицювальні плити з природних чи штучних матеріалів. «Мокрі» фасадні 
системи зазвичай опоряджуються штукатурними розчинами або облицьовуються 
плитковими матеріалами. 
У разі використання теплоізоляційних панелей на нижній частині стіни 
попередньо закріплюють опорні елементи у вигляді металевих куточків за 
допомогою дюбель-анкерів. Далі, починаючи з кутів будівлі або визначених ділянок 
фасаду, панелі укладають із перев’язкою вертикальних швів [14]. Через 
31 
 
теплоізоляційну плиту в стіні висвердлюють отвір, у який встановлюється дюбель із 
шайбою та пластиковою втулкою, після чого здійснюється остаточне закручування 
кріпильного елемента. 
Паралельно з механічним кріпленням у деяких системах застосовують клейові 
розчини, що дозволяє підвищити адгезію теплоізоляційних панелей до основи. 
Частина фасадних систем передбачає комбіноване кріплення — одночасне 
використання клейових і механічних елементів. Остаточна міцність кріплення 
визначається після повного тверднення клейового складу. 
При улаштуванні «мокрих» фасадних систем технологічний процес включає 
армування теплоізоляційного шару. Для цього на поверхню плит наносять тонкий 
шар розчину, в який втаплюється армуюча полімерна сітка, зокрема у зонах кутів і 
стиків. Після цього наноситься захисно-декоративний шар штукатурки. Товщина 
теплоізоляційних плит визначається теплотехнічними розрахунками з урахуванням 
матеріалу та конструкції несучих стін. Загалом технологічні схеми виконання 
утеплювальних робіт є подібними для різних видів утеплювачів, проте можуть 
змінюватися залежно від конструктивних рішень фасадної системи [14, 18]. 
Важливою передумовою надійної та довговічної роботи теплоізоляційної 
системи є якість механічного кріплення утеплювача, що значною мірою залежить 
від правильного вибору та монтажу кріпильних елементів. Вимоги до систем 
кріплення істотно відрізняються для «мокрих» фасадних систем і навісних фасадів з 
повітряним зазором, оскільки умови експлуатації та характер навантажень у цих 
системах різні. 
Ключовим елементом механічного кріплення є дюбель. Для оцінки його 
придатності необхідно враховувати фізико-механічні властивості, роль у системі та 
сумісність з іншими компонентами. У системах зовнішнього утеплення 
застосовуються дюбелі з панелетримачами, основним функціональним 
призначенням яких є сприйняття вітрових навантажень і створення необхідної сили 
притиску теплоізоляційних панелей до поверхні фасаду. Значення сили витягування 
32 
 
анкера безпосередньо впливає на розрахунок кількості кріпильних елементів на 
одиницю площі теплоізоляційного шару [8]. 
 Залежно від конструктивного виконання розпірного елемента та характеру 
взаємодії з основою розрізняють декілька типів дюбелів, що застосовуються в 
системах зовнішнього утеплення. Найбільш поширеними є вбивні дюбелі з 
цвяхоподібним елементом, гвинтові дюбелі з різьбовим механізмом, а також 
спеціалізовані анкерні дюбелі для підвищених навантажень. Для кріплення 
теплоізоляційних плит широкого застосування набули дюбелі з тарілчастою 
(зонтичною) головкою (рис. 1.7), конструкція яких забезпечує рівномірний розподіл 
притискного зусилля по поверхні утеплювача та запобігає його локальним 
деформаціям. За принципом роботи в основі такі дюбелі можуть фіксуватися за 
рахунок сил тертя, формоутворювального анкерування або комбінованого 
механізму закріплення, що визначається типом матеріалу несучої стіни та умовами 
експлуатації фасадної системи. 
Рисунок 1.7 — Дюбель з тарілчастою головкою. 
У навісних фасадних системах з повітряним зазором дюбелі застосовуються 
як для кріплення елементів підконструкції до несучої основи, так і для фіксації 
теплоізоляційного шару. Дюбелі, призначені для кріплення підконструкції, повинні 
забезпечувати сприйняття значних експлуатаційних і вітрових навантажень, що 
33 
 
зумовлює підвищені вимоги до їх міцності, довговічності та корозійної стійкості. 
При цьому дюбелі з тарілчастою головкою виконують функцію надійного 
закріплення теплоізоляційних плит, не порушуючи їх цілісності. Під час 
проєктування фасадних систем необхідно передбачати конструктивні рішення 
вузлів кріплення, які унеможливлюють безпосередній контакт елементів із різних 
металів з метою запобігання виникненню електрохімічної корозії та зниження 
експлуатаційної надійності системи [14, 18]. 
Окрім дюбелів, у навісних фасадних системах використовуються численні 
допоміжні кріпильні елементи (шурупи, заклепки, свердла), які повинні бути 
виготовлені з алюмінію або нержавіючої сталі. У системах «мокрого» типу вимоги 
до кріпильних елементів теплоізоляції є менш жорсткими, оскільки основні вітрові 
навантаження сприймає облицювальний шар. У таких системах дюбелі з 
пластиковими розпірними елементами виконують функцію притискання 
теплоізоляційних плит до поверхні стіни. 
Таким чином, сучасні фасадні системи характеризуються значною 
різноманітністю конструктивних і технологічних рішень утеплення та оздоблення 
зовнішніх стін. Накопичений вітчизняний і зарубіжний досвід їх застосування 
підтверджує ефективність використання різних типів фасадних систем залежно від 
кліматичних умов, конструкції будівлі та вимог до її енергоефективності. 
 
Висновки до розділу 1 
 
 
1. Забезпечення енергоефективності житлових будинків є однією з 
ключових проблем сучасної будівельної галузі, що зумовлена 
зростанням вартості енергоресурсів, кліматичними умовами України та 
необхідністю зниження негативного впливу на довкілля. Найбільші 
тепловтрати припадають саме на зовнішні огороджувальні конструкції, 
34 
 
що визначає їх вирішальну роль у формуванні енергетичного балансу 
будівлі. 
2. Аналіз еволюції підходів до проєктування зовнішніх стін показав, що 
застосування одношарових конструкцій є технічно та економічно 
неефективним. Найбільш доцільним рішенням є використання 
багатошарових систем із зовнішнім теплоізоляційним шаром, які 
забезпечують суттєве скорочення тепловтрат і підвищення 
експлуатаційної надійності будівель. 
3. Сучасні фасадні системи утеплення, зокрема «мокрі» та вентильовані, за 
умови правильного проєктування й дотримання технології монтажу 
дозволяють знизити енергоспоживання житлових будинків на 40–60 % 
та підвищити рівень теплового комфорту. 
4. Отримані результати підтверджують необхідність комплексного 
підходу до організаційно-технологічних рішень улаштування зовнішніх 
стін, що є основою для подальших досліджень і практичних 
рекомендацій у наступних розділах роботи. 
  
35 
 
РОЗДІЛ 2 ВИБІР ТЕПЛОІЗОЛЯЦІЙНИХ МАТЕРІАЛІВ ТА ТЕХНОЛОГІЇ 
УТЕПЛЕННЯ ОГОРОДЖУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ 
 
2.1 Теплопровідність, як здатність речовини переносити теплову 
енергію. Теплопровідність різних матеріалів. 
 
 
Найбільш критичним елементом структурі тепловтрат житлових будинків є 
зовнішні стіни. Більшість об'єктів існуючого багатоквартирного житлового фонду 
характеризуються незадовільними показниками опору теплопередачі, що 
обумовлено застарілими нормативними вимогами періоду їхнього зведення. 
Оскільки огороджувальні конструкції виготовляються з широкого спектру 
матеріалів (цегла, залізобетон, керамзитобетонні панелі тощо), вони володіють 
суттєво різними фізико-механічними та, перш за все, теплотехнічними 
властивостями. 
Для забезпечення ефективної теплоізоляції необхідний матеріал із 
мінімальною здатністю передавати теплову енергію. Найбільш досконалим 
теплоізолятором з фізичної точки зору є вакуум, оскільки за його наявності 
практично відсутній теплоперенос через неможливість взаємодії між атомами 
речовини та молекулами повітря. Водночас створення абсолютного вакууму в 
реальних умовах експлуатації будівель є неможливим, оскільки такий стан може 
бути досягнутий лише в межах спеціальних лабораторних або науково-дослідних 
установок. У зв’язку з цим основним завданням теплоізоляційних матеріалів є 
максимальне наближення їх структури до вакуумного стану. З цією метою сучасні 
утеплювачі проєктують таким чином, щоб вони утримували повітря у замкнених 
порах малого розміру, значно обмежуючи теплоперенос (рис. 2.1). До таких 
матеріалів належать, зокрема, пінополістирол, солом’яні утеплювачі, а також 
багатошарові склопакети, ефективність яких базується на використанні повітряних 
прошарків як основного теплоізоляційного елемента. 
36 
 
 
Рисунок 2.1 — Вплив пористості структури на проходження теплових 
потоків. 
Ключовим параметром, що визначає енергоефективність стінової конструкції, 
є опір теплопередачі (R). З фізичної точки зору цей показник характеризує здатність 
конструктивного елемента чинити перешкоду поширенню теплового потоку. 
Величина опору теплопередачі вказує на кількість теплової енергії, що проходить 
крізь один квадратний метр поверхні конструкції за умови певної різниці 
температур між внутрішнім та зовнішнім середовищем. Чим вищим є значення R, 
тим меншими будуть трансмісійні втрати тепла через стіну. 
Водночас величина опору теплопередачі перебуває в обернено пропорційній 
залежності від коефіцієнта теплопровідності матеріалів, з яких сформована стінова 
конструкція. 
Теплопровідність є однією з основних фізичних характеристик будівельних 
матеріалів, яка визначає їх здатність передавати теплову енергію від більш нагрітих 
ділянок до менш нагрітих унаслідок різниці температур. У будівництві показник 
теплопровідності має вирішальне значення, оскільки саме він визначає рівень 
тепловтрат через огороджувальні конструкції будівель, зокрема зовнішні стіни, та 
безпосередньо впливає на енергоспоживання житлових будинків. Таким чином, 
37 
 
матеріали з низькою теплопровідністю забезпечують підвищений опір 
теплопередачі огороджувальних конструкцій, що є визначальним чинником 
підвищення енергоефективності зовнішніх стін житлових будівель [1]. 
У зв’язку з активним розробленням і впровадженням нових теплоізоляційних 
матеріалів суттєво змінилися технології будівництва, а також підвищилась якість 
проживання у сучасних житлових будівлях. Сучасні ізоляційні матеріали 
характеризуються покращеними експлуатаційними властивостями, а їх розроблення 
ґрунтується на принципах сталого розвитку, зокрема екологічності, безпечності та 
зменшення негативного впливу на навколишнє середовище [24]. 
Основною фізичною характеристикою теплоізоляційних матеріалів є 
коефіцієнт теплопровідності, значення якого залежить від природи матеріалу, його 
густини, структури, розміру та геометрії пор. Крім того, теплопровідність істотно 
змінюється під впливом температури та вологості, що особливо важливо 
враховувати під час експлуатації огороджувальних конструкцій у реальних 
кліматичних умовах. 
Таблиця 2.1 — Коефіцієнти теплопровідності поширених будівельних 
матеріалів [25]. 
Коефіцієнт 
Матеріал Густина, кг/м³ теплопровідності, 
Вт/(м·К) 
Алюміній (віконні рами) 2727 220 
Сталеві стяжки (зв’язки) 
7900 17 
стін 
Залізобетон (2 % сталі) 2400 2,5 
Віконне скло 2600 1,05 
Цегляна кладка (зовнішній 
1700 0,77 
шар) 
Штукатурка (щільна) 1300 0,57 
Легкий заповнювальний 1400 0,57 
38 
 
бетон 
Газобетон (автоклавний 
600 0,18 
 
пористий бетон)
Газобетон (зниженої 
460 0,11 
 
густини)
 
Деревина (хвойні породи) 500 0,13 
Теплопровідність є однією з ключових теплофізичних характеристик 
матеріалів і визначає їх здатність передавати теплову енергію від більш нагрітих 
зон до холодніших. В умовах експлуатації житлових будівель цей показник 
безпосередньо впливає на теплові втрати через зовнішні огороджувальні 
конструкції. 
З аналізу таблиці 2.1 видно, що метали (алюміній – 220 Вт/(м·К), сталь – 17 
Вт/(м·К)) мають надзвичайно високі коефіцієнти теплопровідності, що робить їх 
непридатними для використання як теплоізоляційні матеріали. Натомість вони 
застосовуються як конструкційні або з’єднувальні елементи, де необхідно 
передбачати терморозриви для зменшення теплових мостів. 
Матеріали на основі бетону та скла мають середні значення теплопровідності 
(залізобетон – 2,5 Вт/(м·К), віконне скло – 1,05 Вт/(м·К), цегляна кладка – 0,77 
Вт/(м·К)). Такі матеріали здатні акумулювати тепло, але без додаткового утеплення 
не забезпечують нормативний опір теплопередачі зовнішніх стін. 
Найменшими значеннями теплопровідності володіють теплоізоляційні 
матеріали, структура яких є волокнистою, пористою або зернистою, вони є 
найбільш ефективними з точки зору теплозахисту. Зокрема, газобетон зниженої 
густини (460–600 кг/м³) має коефіцієнт теплопровідності в межах 0,11–0,18 
Вт/(м·К), а деревина хвойних порід – близько 0,13 Вт/(м·К). Такі показники 
зумовлені наявністю великої кількості повітряних пор, які значно знижують 
передачу тепла. 
Отже, зі зменшенням густини матеріалу спостерігається чітка тенденція до 
зниження коефіцієнта теплопровідності, що підтверджує доцільність використання 
39 
 
легких пористих матеріалів та сучасних утеплювачів у конструкціях зовнішніх стін. 
Оскільки теплопровідність є структурночутливою характеристикою, її значення 
можна суттєво змінювати шляхом модифікації внутрішньої структури матеріалу — 
від щільної до пористої або волокнистої. Саме на цьому принципі і ґрунтується 
ефективність таких матеріалів, як мінеральна вата, пористі бетони, газокераміка, а 
також сипучі утеплювачі на основі керамзиту чи шлакових матеріалів [28]. 
Таблиця 2.2 — Коефіцієнт паропроникності та щільності основних 
будівельних матеріалів [20]. 
Таблиця 2.2 дозволяє порівняти щільність і паропроникність різних 
конструкційних та теплоізоляційних матеріалів, що опосередковано пов’язано з їх 
теплофізичними властивостями та впливом на тепловий режим зовнішніх стін. 
Аналіз даних таблиці свідчить, що матеріали з високою щільністю, зокрема 
залізобетон (2500 кг/м³), бетон (2400 кг/м³), скло (2500 кг/м³) та сталь (7850 кг/м³), 
характеризуються низькими або нульовими значеннями паропроникності. Це 
означає, що такі матеріали практично не пропускають водяну пару, що може 
призводити до накопичення вологи в товщі стін за відсутності належних 
40 
 
вентиляційних або пароізоляційних рішень. Тому при застосуванні важких 
бетонних і металевих елементів у зовнішніх стінах необхідно передбачати 
додаткові шари, які забезпечують регулювання вологісного режиму конструкції. 
Матеріали середньої щільності, такі як цегла червона глиняна (1800 кг/м³), 
шлакобетон (1000 кг/м³), газобетон (1200 кг/м³), гіпсокартон (800 кг/м³), мають 
помірні значення паропроникності (μ = 0,075–0,11 мг/м·год·Па), що сприяє 
зменшенню коефіцієнта теплопровідності. Це дозволяє використовувати їх як 
конструкційні або огороджувальні елементи, що частково «дихають», сприяючи 
природному вирівнюванню вологості в приміщеннях, особливо у поєднанні з 
додатковими теплоізоляційними шарами. 
Особливої уваги заслуговують деревина, керамзит та мінеральна вата, які 
характеризуються високими показниками паропроникності (μ = 0,21–0,56 
мг/м·год·Па) та відносно малою щільністю. Мінеральна вата (100 кг/м³) демонструє 
найвищу паропроникність, що робить її ефективним теплоізоляційним матеріалом у 
багатошарових стінових системах. Вона дозволяє волозі безперешкодно виходити 
назовні, зменшуючи ризик утворення конденсату та грибка. 
Таким чином, таблиця 2.2 наочно демонструє, що зі зменшенням щільності 
матеріалу, як правило, зростає його паропроникність, що є важливим критерієм при 
виборі матеріалів для сучасних зовнішніх стін з утепленням. 
Проведений аналіз теплофізичних характеристик будівельних матеріалів 
дозволяє зробити висновок, що ефективність зовнішніх стін житлових будинків 
значною мірою залежить від правильного поєднання конструкційних і 
теплоізоляційних шарів. Матеріали з високою щільністю забезпечують міцність і 
довговічність, однак потребують обов’язкового застосування утеплювачів з 
низькою теплопровідністю та високою паропроникністю. 
Таким чином, сучасні організаційно-технологічні рішення влаштування 
зовнішніх стін повинні базуватися на багатошарових системах, у яких кожен 
матеріал виконує чітко визначену функцію: несучу, теплоізоляційну або 
регулювання вологісного режиму. Це є передумовою підвищення 
41 
 
енергоефективності житлових будівель, зменшення експлуатаційних витрат та 
забезпечення комфортних умов проживання. 
Виділяють чотири основні типи теплоізоляційних матеріалів, які 
застосовуються в житловому будівництві залежно від конструктивних особливостей 
будівлі та умов експлуатації. 
Першу групу становлять волокнисті утеплювачі, які часто називають 
рулонними або матовими (ковдровими) матеріалами. Вони постачаються у вигляді 
м’яких рулонів або плит (матів) різної товщини. Найпоширенішим представником 
цієї групи є мінеральна вата на основі скловолокна або кам’яного волокна. Такий 
матеріал традиційно використовується для утеплення холодних горищ, а також 
широко застосовується для теплоізоляції тонких стінових конструкцій і перекриттів 
над підпідлоговим простором. Окрім мінеральної вати, на ринку представлені 
альтернативні варіанти, зокрема утеплювачі з натуральної шерсті. Під час монтажу 
волокнистих матеріалів на основі мінеральних волокон необхідно використовувати 
засоби індивідуального захисту, зокрема рукавички та захисну маску. 
Другу групу становлять сипучі теплоізоляційні матеріали, які являють собою 
гранульовані або волокнисті суміші з корка, вермикуліту, мінеральної вати чи 
целюлозних волокон і реалізуються у мішках. Такі утеплювачі зазвичай 
засипаються між балками перекриття для теплоізоляції горищних приміщень. 
Завдяки здатності рівномірно заповнювати простір, сипучі матеріали особливо 
ефективні для утеплення горищ складної геометрії, з наявністю конструктивних 
перешкод або змінної відстані між балками. 
Окрему категорію складають видувні утеплювачі, які виготовляються з 
вогнестійких целюлозних волокон, переробленого паперу (зокрема газет) або 
мінеральної вати. Монтаж такого типу ізоляції здійснюється виключно 
спеціалізованими фахівцями із застосуванням професійного обладнання, що 
дозволяє задувати матеріал у порожнини конструкцій до заданої товщини. Залежно 
від способу застосування утеплювач може залишатися пухким (наприклад, при 
42 
 
утепленні горищ) або ущільнюватися й адгезувати до поверхні при теплоізоляції 
стін чи інших елементів будівлі. 
Четверту групу утворюють жорсткі теплоізоляційні плити, або так звані 
ізоляційні панелі, які застосовуються для утеплення стін, перекриттів і покриттів. 
Вони виготовляються з пінополімерних матеріалів, зокрема пінополістиролу, 
поліуретану (PUR) або поліізоціанурату (PIR). Панелі на основі PUR і PIR 
вважаються одними з найбільш ефективних теплоізоляційних матеріалів загального 
призначення, особливо в умовах обмеженого простору, де використання інших 
видів утеплювачів є технічно ускладненим. 
Важливою характеристикою теплоізоляційних матеріалів є також їх 
вогнестійкість. Найбільш безпечними з цієї точки зору вважаються негорючі або 
важкогорючі матеріали, зокрема мінеральна вата, керамзит, пористі бетони та 
цементно-стружкові плити. Водночас деякі органічні утеплювачі, такі як 
пінополістирол або пінополіуретан, під час горіння виділяють токсичні речовини, 
що обмежує їх застосування без додаткових захисних заходів. 
У сучасному будівництві до теплоізоляційних матеріалів ставляться 
підвищені вимоги, серед яких — проста технологія виготовлення, низька 
трудомісткість монтажу, економічна доцільність, стійкість до температурних 
впливів, хороші звукоізоляційні властивості, екологічність та безпечність для 
здоров’я людини. Цим вимогам у різному ступені відповідають базальтова та 
скляна вата, піноскло, пробка, пінопласт, а також нові види рідких теплоізоляційних 
покриттів [29]. 
Також для забезпечення нормативного рівня енергоефективності зовнішніх 
стін вирішальне значення має правильний вибір теплоізоляційного матеріалу. 
Основними критеріями оцінки ефективності утеплювачів є коефіцієнт 
теплопровідності, густина, паропроникність, водопоглинання, а також 
експлуатаційні та пожежні характеристики. В умовах сучасного будівництва 
теплоізоляційні матеріали виконують не лише функцію зменшення тепловтрат, але 
43 
 
й впливають на вологісний режим стінових конструкцій, довговічність будівлі та 
комфорт внутрішнього середовища. 
У таблиці 2.3 наведено узагальнені теплофізичні характеристики найбільш 
поширених теплоізоляційних матеріалів, що застосовуються при влаштуванні 
зовнішніх стін житлових будинків. Наведені показники дозволяють провести 
порівняльний аналіз утеплювачів та обґрунтувати доцільність їх використання 
залежно від конструктивних рішень, кліматичних умов та способу експлуатації 
будівель. 
Таблиця 2.3 — Теплофізичні характеристики основних теплоізоляційних 
матеріалів для зовнішніх стін житлових будинків. 
Коефіцієнт 
Матеріал утеплення Густина, кг/м³ теплопровідності λ, 
Вт/(м·К) 
Мінераловатні плити 
30–180 0,035–0,045 
(базальтові) 
Скловата 15–80 0,032–0,040 
Пінополістирол (EPS) 10–35 0,032–0,040 
Екструдований 
28–45 0,028–0,034 
пінополістирол (XPS) 
Пінополіуретан (PUR, 
30–80 0,022–0,028 
PIR) 
Ековата (целюлозна) 30–65 0,037–0,042 
Перліт теплоізоляційний 60–150 0,045–0,060 
Керамзит (дрібної 
250–400 0,10–0,18 
фракції) 
Повітря 1,2 0,024–0,026 
Наведені в таблиці теплоізоляційні матеріали характеризуються низькими 
значеннями коефіцієнта теплопровідності, що зумовлює їхню здатність ефективно 
зменшувати теплові втрати через зовнішні огороджувальні конструкції. Для 
44 
 
порівняння до таблиці включено нерухоме повітря, коефіцієнт теплопровідності 
якого є одним із найнижчих серед відомих середовищ, що дозволяє розглядати його 
як еталон теплоізоляційних властивостей. Саме наявність у структурі утеплювачів 
замкнених або слабкорухомих повітряних пор визначає їхню високу теплозахисну 
ефективність. Найменші значення λ мають пінополіуретанові утеплювачі та 
екструдований пінополістирол, що пояснюється дрібнопористою замкненою 
структурою матеріалу, в якій теплоперенесення через повітряні прошарки істотно 
обмежене. Волокнисті утеплювачі, зокрема мінеральна вата та ековата, мають дещо 
вищу теплопровідність, однак забезпечують сприятливий вологісний режим 
конструкцій завдяки високій паропроникності. Таким чином, вибір конкретного 
теплоізоляційного матеріалу повинен здійснюватися з урахуванням не лише 
значення коефіцієнта теплопровідності, але й умов експлуатації, вимог пожежної 
безпеки та вологісного режиму огороджувальних конструкцій. 
З урахуванням кліматичних особливостей України, для яких характерні 
тривалий опалювальний період, значні перепади температур у міжсезоння та 
підвищена вологість повітря в осінньо-зимовий період, при утепленні зовнішніх 
стін житлових будинків доцільно надавати перевагу теплоізоляційним матеріалам, 
що поєднують низьку теплопровідність із достатньою паропроникністю. Саме такі 
матеріали забезпечують стабільний тепловологісний режим огороджувальних 
конструкцій та знижують ризик накопичення конденсаційної вологи в товщі стін. 
У більшості випадків для умов України оптимальним вибором є мінераловатні 
теплоізоляційні матеріали, оскільки вони добре адаптовані до змінних кліматичних 
умов, не перешкоджають природному виходу водяної пари та забезпечують 
належний рівень пожежної безпеки. Їх застосування є доцільним як у новому 
будівництві, так і при термомодернізації існуючих житлових будинків, особливо 
багатоповерхових. 
Разом з тим, у випадках, коли пріоритетом є економічна доцільність і 
спрощення технології виконання робіт, допустимим є використання 
пінополістирольних утеплювачів. Такі матеріали доцільно застосовувати переважно 
45 
 
у малоповерховому житловому будівництві або при утепленні будівель з відносно 
сухими умовами експлуатації, за умови правильного конструктивного вирішення 
вузлів та дотримання вимог нормативних документів. 
Для конструкцій, що працюють в умовах підвищеного зволоження або 
зазнають значних експлуатаційних навантажень, доцільніше застосовувати 
утеплювачі з мінімальним водопоглинанням, зокрема екструдований 
пінополістирол. Його використання є виправданим у зонах, де пріоритетом є 
вологостійкість та довговічність конструкції, а не паропроникність. 
Таким чином, в умовах України найбільш раціональним є диференційований 
підхід до вибору теплоізоляційних матеріалів: у більшості випадків доцільно 
використовувати мінераловатні утеплювачі, тоді як пінополістирольні матеріали 
слід застосовувати у конструкціях або умовах, де це технічно та економічно 
обґрунтовано. Такий підхід дозволяє забезпечити нормативний рівень теплозахисту 
зовнішніх стін та підвищити енергоефективність житлових будівель загалом. 
Отже, теплопровідність та паропроникність є визначальним параметром при 
виборі матеріалів для зовнішніх стін житлових будинків. Застосування сучасних 
теплоізоляційних матеріалів з низьким коефіцієнтом теплопровідності у поєднанні з 
раціональними конструктивними рішеннями дозволяє суттєво зменшити 
тепловтрати, знизити споживання енергоресурсів та підвищити загальну 
енергоефективність будівель. 
Теоретичні дані щодо теплопровідності та опору теплопередачі будівельних і 
теплоізоляційних матеріалів, наведені в попередніх таблицях, дозволяють кількісно 
оцінити теплозахисні властивості огороджувальних конструкцій. Проте для 
наочного підтвердження впливу матеріалів, конструктивних рішень та якості 
утеплення доцільним є застосування тепловізійних методів дослідження. 
Тепловізійна зйомка дає змогу візуалізувати розподіл температури на поверхні 
фасадів і виявити зони підвищених тепловтрат, так звані «містки холоду», дефекти 
утеплення та конструктивні недоліки. 
46 
 
Нижче наведено аналіз тепловізійних зображень будівель різних періодів 
забудови та з різним підходом до утеплення, що дозволяє встановити взаємозв’язок 
між теплофізичними характеристиками матеріалів, наведеними в таблицях, і 
фактичним тепловим станом зовнішніх стін. 
 
Рисунок 2.2 — Порівняння тепловтрат будівель різних типів забудови[26]. 
На рисунку 2.2 представлено фасади житлових будинків різних періодів 
будівництва: панельні будинки, «сталінки», «хрущовки», малосімейки та 
новобудови. Колірна шкала відображає інтенсивність теплових втрат: світлі жовто-
оранжеві та червоні ділянки відповідають підвищеній температурі поверхні, що 
свідчить про значні втрати тепла, тоді як темні фіолетові та сині зони вказують на 
нижчу температуру та кращі теплозахисні властивості огороджувальних 
конструкцій. 
Панельні будинки характеризуються яскраво вираженими тепловими 
аномаліями в місцях стиків панелей. Це пояснюється наявністю конструктивних 
швів із підвищеною теплопровідністю та недостатнім опором теплопередачі, що 
47 
 
узгоджується з високими значеннями теплопровідності залізобетону, наведеними в 
таблицях. Саме ці зони формують інтенсивні «містки холоду». 
У будинках сталінської забудови спостерігається відносно рівномірний, але 
загалом підвищений тепловий фон. Масивні цегляні стіни мають значну 
теплоємність, однак без додаткового утеплення їхній опір теплопередачі не 
відповідає сучасним нормативним вимогам, що призводить до сталих тепловтрат 
через всю площу фасаду. 
Для «хрущовок» характерні локальні яскраві зони поблизу балконів та плит 
перекриття. Це зумовлено тонкими стінами та значною кількістю залізобетонних 
елементів, які мають високу теплопровідність і створюють численні теплові мости. 
Новобудови на зображенні виглядають значно темнішими, що свідчить про 
менші втрати тепла. Це результат застосування сучасних багатошарових стінових 
систем із використанням ефективних теплоізоляційних матеріалів з низькими 
значеннями коефіцієнта теплопровідності, такими як мінеральна вата або 
пінополістирольні утеплювачі. 
48 
 
Рисунок 2.3 — Вплив хаотичного утеплення фасаду на температурний режим 
стіни. 
Рисунок 2.3 ілюструє явище хаотичного (несистемного) утеплення фасаду 
житлового будинку, коли окремі квартири утеплені індивідуально, без єдиного 
проєктного рішення. На зображенні чітко простежується мозаїчний розподіл 
температур: ділянки утеплених квартир мають темніший фіолетовий відтінок, що 
відповідає нижчій температурі поверхні, тоді як неутеплені зони виглядають значно 
яскравішими. 
Понижена температура утеплених ділянок пояснюється зменшенням 
теплового потоку через стіну завдяки застосуванню матеріалів із низькою 
теплопровідністю, значення яких наведені в попередніх таблицях. Натомість 
неутеплені фрагменти фасаду інтенсивно випромінюють тепло назовні, що 
призводить до підвищених тепловтрат і нерівномірного температурного поля. 
Особливо небезпечним є різкий перепад температур між сусідніми ділянками 
стіни. Такі перепади спричиняють додаткові термічні напруження в матеріалі 
огороджувальних конструкцій, що може призводити до утворення тріщин, 
відшарування оздоблення та зниження довговічності фасаду. Крім того, на межі 
утеплених і неутеплених зон зростає ризик конденсації вологи та розвитку 
біологічних уражень. 
З позицій будівельної фізики найбільш раціональним є рівномірне зовнішнє 
утеплення фасаду по всій площі, яке забезпечує безперервний теплоізоляційний 
контур і мінімізує утворення містків холоду. Саме такий підхід дозволяє 
реалізувати потенціал теплоізоляційних матеріалів, наведених у таблицях, та 
досягти нормативних значень опору теплопередачі. 
49 
 
Рисунок 2.4 — Тепловізійне зображення тепловтрат фасаду житлового 
будинку. 
На рисунку 2.4 зафіксовано фрагмент повністю утепленого фасаду 
багатоповерхового житлового будинку. Найбільш яскраво на зображенні 
проявляються віконні прорізи та прилеглі до них зони. Вікна мають підвищену 
температуру поверхні, що вказує на значні втрати тепла через світлопрозорі 
конструкції. Це може бути наслідком недостатніх теплоізоляційних характеристик 
склопакетів, негерметичності стиків або відсутності енергоефективних покриттів. 
Особливо помітні теплові аномалії по периметру вікон, де формуються лінійні 
містки холоду в місцях примикання рам до стін. 
Одним із найбільш доступних і ефективних заходів зменшення тепловтрат 
вікна є утеплення та модернізація віконних конструкцій. Саме через вікна, за 
різними оцінками, може втрачатися від 15 до 30 % теплової енергії будівлі. Для 
зниження цих втрат застосовують два основні підходи: заміну застарілих вікон на 
сучасні склопакети або реконструкцію існуючих дерев’яних вікон шляхом їх 
герметизації (рис.2.5). 
50 
 
Рисунок 2.5 — Відновлення дерев’яних вікон з використанням силіконової 
стрічки. 
Простим і маловитратним способом підвищення теплоізоляційних 
характеристик є утеплення старих вікон за допомогою силіконової ущільнювальної 
стрічки (рис. 2.5), яка заповнює щілини між коробом і рамою та усуває 
неконтрольовані повітряні інфільтрації. Додатково може застосовуватися 
теплоакумулююча плівка, що зменшує тепловіддачу через скло та створює ефект 
так званого «третього скла». Переваги та недоліки встановлення склопакетів і 
відновлення старих вікон наведені у таблиці 2.4. 
Таблиця 2.4 — Переваги та недоліки встановлення нових та реконструкції 
існуючих вікон. 
Встановлення сучасних склопакетів 
Переваги Недоліки 
Забезпечують високий рівень У разі відсутності належної вентиляції 
герметичності, що дозволяє суттєво можуть виникати проблеми з 
зменшити тепловтрати будівлі. повітрообміном у приміщенні. 
Відрізняються тривалим терміном Окремі вироби можуть містити 
експлуатації за умови належної якості матеріали або компоненти, потенційно 
матеріалів. шкідливі для довкілля чи здоров’я. 
51 
 
Широко представлені на ринку, що Відзначаються порівняно високою 
спрощує їх вибір та придбання. вартістю придбання та монтажу. 
Реконструкція існуючих вікон: 
Переваги Недоліки 
Може бути виконана самостійно без Значно пошкоджені або зношені віконні 
залучення спеціалізованих підрядників. конструкції часто не підлягають 
Дозволяє зберегти природну ефективному відновленню та 
вентиляцію приміщень. потребують повної заміни. 
Є екологічно безпечним рішенням та не 
створює ризиків для здоров’я 
мешканців. 
Характеризується низькими 
фінансовими витратами. 
Тож прівняльний аналіз показує, що кожен із підходів має як переваги, так і 
обмеження. Монтаж нових вікон забезпечує високі показники енергоефективності 
та герметичності, проте супроводжується значними фінансовими витратами й 
потребує організації додаткової вентиляції. Водночас реконструкція старих вікон є 
економічно доступнішим та екологічно безпечним рішенням, однак її ефективність 
суттєво залежить від технічного стану конструкцій. Отже, вибір оптимального 
варіанту має здійснюватися з урахуванням стану будівлі, фінансових можливостей 
та вимог до теплового комфорту й мікроклімату приміщень. 
На тепловізорі фасадні ділянки між вікнами мають нижчу температуру і 
виглядають темнішими, що свідчить про кращий опір теплопередачі порівняно з 
віконними блоками. Водночас загальний температурний фон стіни залишається 
нерівномірним, що може вказувати на неоднорідність конструкції, наявність 
залізобетонних елементів або часткове й несистемне утеплення. 
Окремої уваги заслуговують зони перекриттів і балконних плит, які на 
тепловізійному зображенні проявляються як горизонтальні смуги з підвищеною 
температурою. Такі елементи виконують роль потужних містків холоду через 
52 
 
високу теплопровідність залізобетону, що призводить до локального зростання 
тепловтрат і зниження загальної енергоефективності будівлі. 
Загалом аналіз даного тепловізійного зображення свідчить, що основними 
джерелами тепловтрат є віконні конструкції, їхні примикання до стін та 
залізобетонні елементи фасаду. Для підвищення енергоефективності будівлі 
доцільним є комплексний підхід, що включає заміну або модернізацію вікон на 
енергоефективні, герметизацію стиків, а також суцільне зовнішнє утеплення фасаду 
з формуванням безперервного теплоізоляційного контуру. Це дозволить зменшити 
температурну неоднорідність поверхні та мінімізувати теплові втрати відповідно до 
сучасних нормативних вимог.  
Отже аналіз тепловізійних зображень підтверджує теоретичні положення 
щодо впливу теплопровідності матеріалів на тепловтрати будівель. Будівлі без 
належного утеплення або з конструктивними недоліками демонструють значно 
вищу температуру поверхні фасадів, що відповідає підвищеним тепловим втратам. 
Натомість застосування сучасних теплоізоляційних матеріалів із низькою 
теплопровідністю та правильних організаційно-технологічних рішень забезпечує 
зниження теплового потоку та формування стабільного температурного режиму 
зовнішніх стін. 
Отримані результати свідчать про необхідність комплексного та системного 
підходу до утеплення зовнішніх огороджувальних конструкцій, що є ключовою 
умовою підвищення енергоефективності житлових будівель. 
 
2.2 Находження точки роси в різних кліматичних умовах та її вплив на 
промерзання та довговічність конструкцій 
 
 
Одним із найбільш значущих параметрів будівельної фізики, що визначає 
поведінку вологи в огороджувальних конструкціях, є точка роси. Точка роси — це 
та температура, при якій повітря з певною відносною вологістю досягає стану 
53 
 
насичення і водяна пара починає конденсуватися у рідину. У контексті будівництва 
це означає, що вона показує ту глибину в товщі стінової конструкції, де вологе 
повітря вже не може утримувати весь вміст водяної пари, і відбувається її перехід у 
рідку фазу [20]. 
Це явище особливо актуальне в умовах значних теплових перепадів між 
внутрішнім обігріваним приміщенням і морозним зовнішнім повітрям у холодних 
кліматичних зонах, де йдеться не лише про тепловтрати, але й про внутрішню 
вологу, що мігрує крізь конструкцію стіни. Клімат зовнішнього середовища 
визначає інтенсивність холодопередачі та зміщення точки роси в товщі конструкції 
опалюваних будівель, і саме через це кліматична характеристика регіону є 
важливою при проєктуванні утеплених стін. 
Положення точки роси прямо залежить від температури та відносної вологості 
повітря всередині приміщення та зовні. При відносній вологості повітря та 
температурі повітря всередині опалювального приміщення точка роси може 
розташовуватися далеко в товщі стіни, особливо якщо конструкція слабо утеплена. 
За недостатнього утеплення точка роси може переміщатися в глиб стіни, де середня 
температура нижча, що спричинює конденсацію водяної пари безпосередньо в 
матеріалі конструкції. 
Це має серйозні наслідки для довговічності та міцності конструкцій. Коли 
волога конденсується всередині стінової конструкції, вона підсилює хімічні та 
фізичні процеси руйнування: 
 Підвищує теплопровідність матеріалів, що знижує ефективність 
теплового захисту і збільшує витрати енергії на опалення; 
 Сприяє появі цвілі, грибків та мікробіологічних дефектів, що погіршує 
як мікроклімат приміщень, так і здоров’я мешканців; 
 Зумовлює поступове руйнування матеріалу конструкції внаслідок 
багаторазових циклів заморожування/відтавання, коли промерзла вода 
розширюється, створюючи механічні напруження. 
54 
 
Особливо небезпечно, коли точка роси лежить в середині масивних стін без 
утеплення або в зоні конструкцій із низькою паропроникністю. У такому разі 
волога накопичується в товщі стіни і, через циклічне заморожування взимку та 
танення в теплу пору, поступово руйнує матеріал. Це призводить до зниження 
несучої здатності стін, появи тріщин та втрати теплоізоляційних характеристик, що 
знижує довговічність будівель загалом. 
Одним із ключових завдань улаштування теплоізоляції зовнішніх 
огороджувальних конструкцій є зміщення точки роси в шар утеплювача або за межі 
конструкції, що дозволяє мінімізувати ризик утворення конденсату безпосередньо в 
матеріалі несучої стіни. За умови коректного теплотехнічного розрахунку товщини 
теплоізоляційного шару та правильного підбору його фізико-технічних 
характеристик точка роси розміщується в більш теплій зоні конструкції або 
повністю виноситься за її межі. Це, у свою чергу, запобігає накопиченню вологи 
всередині стінового матеріалу, сприяє збереженню його міцнісних та 
експлуатаційних властивостей і забезпечує можливість переміщення водяної пари 
до зовнішніх поверхонь, звідки вона може виводитися шляхом природного 
випаровування. 
Особливо актуальним це питання є для будівель, розташованих у зонах 
помірно-континентального клімату, для яких характерні значні сезонні коливання 
температури повітря та тривалий опалювальний період. За таких умов формується 
суттєвий температурний градієнт між внутрішнім і зовнішнім повітрям, що за 
відсутності належної теплоізоляції призводить до стабільного розташування точки 
роси всередині огороджувальної конструкції. Це спричиняє регулярну конденсацію 
вологи, зволоження матеріалів стіни, зниження їх теплоізоляційної здатності та 
створення передумов для розвитку біологічних ушкоджень, зокрема плісняви та 
грибка. У південних регіонах України, де опалювальний період є коротшим, а 
різниця температур між приміщенням і зовнішнім середовищем менш виражена, 
ризик внутрішнього конденсату є нижчим, однак і в цих умовах він потребує 
55 
 
обов’язкової оцінки з метою забезпечення довговічності та стабільної роботи 
стінових систем. 
Розрахунок і моделювання положення точки роси є невід’ємною складовою 
теплофізичних розрахунків огороджувальних конструкцій і проводяться відповідно 
до чинних нормативних документів. Отримані результати дозволяють не лише 
оптимізувати товщину та просторове розташування теплоізоляційного шару, але й 
обґрунтовано підібрати матеріали з необхідними показниками теплового опору та 
паропроникності. Такий підхід забезпечує керований рух водяної пари через шари 
стінового «пирога» і запобігає накопиченню вологи в конструктивно небажаних 
зонах. 
Наочним підтвердженням викладених положень є схеми, наведені на рисунку 
2.6, які демонструють зміну температурного поля по товщині зовнішньої стіни 
залежно від наявності та місця розташування теплоізоляційного шару. Крім того, на 
схемах показано характерне положення точки роси за різних конструктивних 
рішень огороджувальних конструкцій, що дозволяє наочно оцінити ефективність 
прийнятих технологічних рішень. 
56 
 
Рисунок 2.6 — Зображення точки роси [20]. 
57 
 
У першому випадку, за відсутності теплоізоляційного шару, температурний 
перепад розподіляється практично рівномірно по всій товщині стіни. За таких умов 
температура в середині огороджувальної конструкції досягає значення точки роси 
(+16 °С), що призводить до конденсації водяної пари безпосередньо в масиві стіни. 
Це супроводжується зволоженням матеріалу, збільшенням його теплопровідності на 
15–30 % та зниженням опору теплопередачі, що в подальшому викликає інтенсивне 
промерзання стіни в холодний період року. 
У другому випадку представлено конструкцію зовнішньої стіни з зовнішнім 
теплоізоляційним шаром недостатньої товщини. Хоча застосування утеплювача 
призводить до часткового перерозподілу температурного перепаду, значна його 
частина все ще припадає на несучу стіну. У результаті температура в товщі 
огороджувальної конструкції знижується до значення точки роси (+16 °С), що 
зумовлює її розташування всередині стіни, поблизу межі «стіна – утеплювач». За 
таких умов можливе періодичне утворення конденсату в зоні контакту матеріалів, 
особливо в холодний період року при підвищеній відносній вологості внутрішнього 
повітря (50–60 %). Це свідчить про те, що тепловий опір зовнішнього шару є 
недостатнім для повного винесення точки роси за межі несучої конструкції, а отже, 
існує ризик зволоження матеріалу стіни та зниження її теплотехнічних і 
експлуатаційних характеристик. 
У третьому випадку показано застосування зовнішнього теплоізоляційного 
шару з достатнім тепловим опором. Основна частина температурного перепаду (до 
70–80 %) припадає саме на шар утеплювача, внаслідок чого температура несучої 
стіни залишається вищою за температуру точки роси. У цьому випадку зона 
можливого утворення конденсату зміщується в теплоізоляційний шар або до 
зовнішньої поверхні конструкції, де волога або не накопичується, або швидко 
випаровується. Це забезпечує збереження сухого стану несучих елементів, 
стабільність їх теплотехнічних характеристик та підвищення довговічності 
конструкції. 
58 
 
У четвертому випадку представлено варіант внутрішнього утеплення, при 
якому теплоізоляційний шар розміщується з боку приміщення. За такого рішення 
несуча стіна опиняється в зоні знижених температур, а точка роси переміщується 
всередину її товщі або на межу «стіна – утеплювач». Це створює умови для 
постійного зволоження конструкції, особливо за відносної вологості внутрішнього 
повітря 50–60 %, та значно підвищує ризик утворення цвілі, грибка і прискореного 
руйнування матеріалу внаслідок циклів заморожування–відтавання. 
Таким чином, кількісний аналіз температурного поля показує, що зовнішнє 
утеплення дозволяє винести точку роси за межі несучої стіни, зменшити ризик 
конденсації вологи та знизити тепловтрати будівлі на 25–40 % порівняно з 
неутепленими конструкціями. Це підтверджує доцільність застосування зовнішньої 
теплоізоляції як з теплотехнічної, так і з експлуатаційної точки зору, особливо в 
умовах холодного та помірно-континентального клімату. 
Отже аналіз точки роси в різних кліматичних умовах є необхідною умовою 
забезпечення надійності, довговічності та теплоізоляційної ефективності зовнішніх 
стін житлових будинків. Вона впливає на ризик промерзання конструкцій, 
ефективність матеріалів утеплення та загальну поведінку огороджувальних 
конструкцій в умовах змінних температур і вологості повітря. Правильне 
розташування точки роси, досягнуте шляхом продуманого проєктування та вибору 
утеплювача, є важливою передумовою тривалої експлуатації будівель без 
погіршення їх технічних та експлуатаційних характеристик. 
 
2.3 Дослідження технологіїї внутрішньої теплоізоляції житлових 
будинків 
 
 
Внутрішня теплоізоляція зовнішніх огороджувальних конструкцій є одним із 
можливих способів підвищення енергоефективності житлових будинків, який 
застосовується переважно у випадках, коли виконання зовнішнього утеплення є 
59 
 
технічно складним або неможливим. До таких ситуацій належать будівлі з 
архітектурною або історичною цінністю, фасади яких не дозволено змінювати, 
щільна забудова в умовах міста, відсутність доступу до зовнішніх поверхонь стін, а 
також окремі конструктивні обмеження. Незважаючи на певні переваги, внутрішня 
теплоізоляція має низку суттєвих недоліків, які обмежують її застосування та 
вимагають ретельного техніко-технологічного обґрунтування. 
Технологія внутрішнього утеплення передбачає розміщення 
теплоізоляційного шару з боку приміщення безпосередньо на внутрішній поверхні 
зовнішньої стіни, ілюстрацію чого можемо бачити на рисунку 2.7. Як правило, для 
цього використовуються плитні або рулонні теплоізоляційні матеріали (мінеральна 
вата, пінополістирол, екструдований пінополістирол, пінополіуретан), які 
кріпляться до стіни за допомогою клейових розчинів, механічних кріплень або 
комбінованим способом. З боку приміщення утеплювач закривається 
пароізоляційним шаром і оздоблювальними матеріалами (гіпсокартон, штукатурка, 
панелі тощо). 
Рисунок 2.7 — Схематичне зображення внутрішнього утеплення. 
60 
 
Однією з ключових особливостей внутрішнього утеплення є зменшення 
корисної площі приміщень. Товщина теплоізоляційного шару разом із 
пароізоляцією та оздобленням може становити від 50 до 120 мм, що при утепленні 
всіх зовнішніх стін призводить до втрати 3–8 % корисної площі житлового 
приміщення. Для малогабаритних квартир це є суттєвим недоліком, який 
безпосередньо впливає на комфорт проживання та функціональність внутрішнього 
простору. 
Однак найбільш критичним недоліком внутрішньої теплоізоляції є істотна 
зміна температурно-вологісного режиму зовнішньої стіни. Після влаштування 
утеплювача з внутрішнього боку несуча конструкція фактично опиняється поза 
тепловим контуром будівлі та працює в умовах знижених температур, оскільки 
основна частина теплового потоку з приміщення переривається теплоізоляційним 
шаром. У результаті температура в товщі стіни в холодний період року може значно 
знижуватися, що створює передумови для її промерзання та зростання тривалості 
перебування матеріалу в зоні негативних температур. Такий режим експлуатації 
негативно впливає на фізико-механічні властивості матеріалів стіни, прискорює 
процеси їх старіння та знижує довговічність огороджувальної конструкції. Крім 
того, поєднання низьких температур із підвищеною вологістю сприяє інтенсифікації 
процесів конденсації та капілярного зволоження, що в подальшому може 
призводити до погіршення теплозахисних характеристик будівлі та підвищення 
експлуатаційних витрат. 
Як вже було зазначено, при внутрішньому утепленні особливо небезпечним є 
зміщення точки роси в товщу несучої конструкції або на межу «стіна – утеплювач» 
(рис. 2.8). За таких умов водяна пара з внутрішнього повітря дифундує крізь 
огороджувальні шари і конденсується в холодній зоні стіни. Це призводить до 
накопичення вологи в матеріалі, зростання його теплопровідності, втрати 
теплоізоляційних властивостей та зниження загальної ефективності утеплення. При 
багаторазових циклах заморожування і відтавання волога в порах матеріалу 
61 
 
розширюється, що викликає мікротріщини, відшарування оздоблювальних шарів і 
поступове руйнування конструкції.  
Рисунок 2.8 — Положення точки роси при внутрішньому утепленні.  
Додатковим негативним фактором є підвищений ризик утворення цвілі та 
грибкових уражень на внутрішніх поверхнях огороджувальних конструкцій. Навіть 
за наявності пароізоляції порушення герметичності швів, стиків або отворів для 
інженерних комунікацій призводить до локального зволоження і створення 
сприятливих умов для розвитку мікроорганізмів. Це погіршує санітарно-гігієнічний 
стан приміщень та може негативно впливати на здоров’я мешканців. 
З технологічної точки зору внутрішня теплоізоляція потребує суворого 
дотримання вимог до влаштування пароізоляційного шару. Пароізоляція повинна 
мати мінімальну паропроникність та бути повністю герметичною, що на практиці 
досягти досить складно. Будь-які дефекти монтажу призводять до різкого зниження 
ефективності системи та прискореного зволоження стінових конструкцій. 
Таким чином, внутрішня теплоізоляція може розглядатися лише як вимушене 
або компромісне рішення, застосування якого доцільне у випадках, коли зовнішнє 
утеплення технічно або нормативно неможливе. Незважаючи на потенційну 
62 
 
економію теплової енергії, така технологія супроводжується втратою корисної 
площі приміщень та значним підвищенням ризиків промерзання та зволоження 
зовнішніх стін і, як наслідок, зменшенням довговічності огороджувальних 
конструкцій. У зв’язку з цим при проєктуванні енергоефективних житлових 
будинків внутрішнє утеплення повинно застосовуватись лише після детального 
теплотехнічного та вологісного розрахунку і за відсутності можливості реалізації 
зовнішньої теплоізоляції. 
 
2.4 Дослідження технологіїї зовнішньої теплоізоляції житлових будинків. 
 
 
Зовнішня теплоізоляція огороджувальних конструкцій житлових будинків є 
одним із найбільш ефективних способів підвищення їх енергоефективності та 
довговічності. Особливістю даної технології є те, що після влаштування 
теплоізоляційного шару зовні будівлі для досягнення комфортного температурного 
режиму в приміщеннях необхідний дещо триваліший час прогріву. Водночас така 
інерційність теплового режиму супроводжується збільшенням теплової маси 
будівлі, яка за умови правильного конструктивного рішення сприяє стабілізації 
температурних коливань та істотному зменшенню кількості теплових містків. У 
результаті формується більш герметична та енергоефективна теплова оболонка 
будівлі. 
Існує декілька технологічних підходів до покращення теплоізоляційних 
характеристик зовнішніх стін, проте саме зовнішнє утеплення вважається найбільш 
доцільним і ефективним. Сучасна практика передбачає застосування двох основних 
методів зовнішньої теплоізоляції. Перший метод — так званий «мокрий», що 
базується на використанні штукатурних розчинів і клеєвих сумішей (рис. 2.9). 
Другий — «сухий», який передбачає застосування конструктивних навісних 
елементів та формування повітряного прошарку між облицювальним шаром 
63 
 
(зовнішнім екраном) та теплоізоляцією (рис. 2.10). Саме такі системи отримали 
назву вентильованих фасадів. 
Рисунок 2.9 — Схематичне зображення «мокрого» зовнішнього утеплення. 
64 
 
Рисунок 2.10 — Схематичне зображення «сухого» зовнішнього утеплення. 
Кожна з наведених технологій реалізується у вигляді багатошарової фасадної 
системи, яка складається з чітко визначеного набору матеріалів та конструктивних 
елементів, що працюють як єдине ціле. 
 Як уже було визначено раніше, положення точки роси в огороджувальних 
конструкціях має вирішальне значення для забезпечення їх довговічності та 
енергоефективності. У стінах із зовнішнім утепленням точка роси, як правило, 
зміщується за межі несучої стіни — у шар теплоізоляції або ближче до зовнішньої 
поверхні конструкції (рис. 2.11). Це зменшує ризик конденсації вологи всередині 
матеріалу стіни, запобігає його зволоженню та розвитку грибка, а також сприяє 
збереженню стабільних теплотехнічних характеристик огороджувальної системи 
протягом усього терміну експлуатації. 
Рисунок 2.11 — Положення точки роси при зовнішньому утепленні. 
«Мокрі» фасадні системи передбачають безпосереднє приклеювання 
теплоізоляційних плит до поверхні зовнішньої стіни з подальшим механічним 
кріпленням, улаштуванням армувального шару та нанесенням декоративно-захисної 
65 
 
штукатурки. Попри поширеність таких систем, їх експлуатаційні та технологічні 
характеристики значною мірою залежать від зовнішніх умов виконання робіт. 
Зокрема, всі операції повинні виконуватися при температурі навколишнього повітря 
в межах від +5 °C до +25 °C. Крім того, під час штукатурних робіт фасад необхідно 
захищати від прямого сонячного випромінювання, сильного вітру та атмосферних 
опадів. Порушення цих вимог може призвести до нерівномірного твердіння 
розчинів, утворення тріщин, відшарування штукатурного шару та зниження 
довговічності системи. 
Окрім високої залежності від погодних умов, «мокрі» фасадні системи є менш 
ремонтопридатними, чутливими до механічних пошкоджень і мають обмежені 
архітектурні можливості. У зв’язку з цим у сучасній будівельній практиці все 
більшої популярності набувають «сухі» системи зовнішнього утеплення, зокрема 
вентильовані фасади, які демонструють вищу надійність і стабільність 
експлуатаційних характеристик. 
Фасадні системи з повітряним прошарком між утеплювачем і облицювальним 
екраном отримали назву вентильованих фасадів. Характерною ознакою таких 
систем є наявність вентиляційного зазору, який забезпечує видалення водяної пари 
та вологи з конструкції, що значно знижує ризик зволоження теплоізоляційного 
шару та несучих стін. 
Вентильовані фасади застосовуються у будівництві вже протягом кількох 
десятиліть, і їх основним функціональним призначенням є захист несучих стін від 
атмосферної вологи. Багаторічний досвід експлуатації цих систем дозволив 
сформувати кілька базових конструктивних варіантів. Однією з важливих проблем є 
запобігання видуванню волокон теплоізоляційного матеріалу під дією висхідних 
повітряних потоків у вентиляційному зазорі. Для вирішення цього питання 
застосовуються різні методи вітрозахисту. 
Один із таких методів полягає у влаштуванні вітрозахисного шару з 
негорючого скловолокна. Недоліком цього рішення є невизначеність стиків між 
окремими панелями, а також недостатня адгезія покривного матеріалу до волокон 
66 
 
утеплювача за низької щільності, що може призвести до відшарування тканини та 
перекриття вентиляційного зазору. Альтернативним варіантом є застосування 
жорстких деревоволокнистих плит, які самі по собі виконують функцію 
вітрозахисту. Дослідження, проведені вченими Шотландського інституту 
професійних захворювань, підтверджують, що за середньої щільності матеріалу 
близько 100 кг/м² явище турбулентності в повітряному зазорі практично не виникає. 
Навіть незначна кількість вологи здатна негативно вплинути на 
теплоізоляційні властивості матеріалів та функціонування всієї фасадної системи, 
що в окремих випадках призводить до необхідності заміни її елементів. Серед 
основних способів боротьби з проникненням вологи виділяють розміщення 
паромембрани з внутрішнього боку стіни, герметизацію компенсаційних швів між 
елементами облицювання та оптимізацію геометричних параметрів фасадного 
екрана. Перший варіант має недоліки, пов’язані з горючістю мембран і ризиком їх 
відшарування під час експлуатації. Другий варіант ускладнюється різною 
довговічністю ущільнювальних матеріалів та облицювальних елементів. Найбільш 
ефективним на сьогодні вважається третій підхід. 
Випробування, проведені Норвезьким дослідницьким інститутом, показали, 
що при ширині повітряного зазору близько 40 мм та відстані між елементами 
фасадного екрана 3 мм похилі дощові краплі не проникають у систему завдяки 
утворенню водяного бар’єра поверхневим натягом. 
При виборі теплоізоляційного матеріалу для вентильованих фасадів особливу 
увагу необхідно приділяти його фізико-механічним властивостям, зокрема 
щільності. Монтаж вентильованих фасадів здійснюється «сухим» способом. 
Консолі кріпляться до стіни будівлі за допомогою анкерних гайок або дюбель-
гвинтів, а напрямні фіксуються до консолей витяжними заклепками та шурупами. 
Для компенсації нерівностей поверхні стін використовуються регульовані 
кронштейни різних типорозмірів, які дозволяють точно виставити вертикальне та 
горизонтальне положення несучої підконструкції. 
67 
 
Напрямні служать основою для кріплення фасадних касет. Монтаж 
здійснюється від нижньої секції з подальшим вирівнюванням усіх наступних рядів 
за еталонною рейкою. З’єднання напрямних по вертикалі виконується таким чином, 
щоб забезпечити температурні деформації: нижня напрямна кріпиться жорстко, а 
верхня — з можливістю подовження та скорочення при зміні температури 
навколишнього середовища. 
Після монтажу кронштейнів на фасад встановлюються теплоізоляційні панелі, 
які ретельно вирізаються за формою кутів, ніш та елементів кріплення для 
уникнення промерзань. Кріплення утеплювача здійснюється відповідно до 
рекомендацій виробників і проектної документації. Завершальним етапом є монтаж 
навісних металевих касет знизу догори згідно з архітектурним рішенням фасаду. 
У сучасних умовах вентильовані фасадні системи застосовуються дедалі 
частіше порівняно з технологіями сухого кріплення облицювальних матеріалів 
безпосередньо до стіни. Основні відмінності між різними сухими фасадними 
технологіями полягають у способах кріплення облицювальних елементів та 
матеріалах, з яких вони виготовляються. В Україні реалізовано значну кількість 
об’єктів із використанням вентильованих фасадів, що зумовлено активним 
розвитком комерційного та муніципального будівництва, а також зростанням 
обсягів реконструкції існуючої забудови. Архітектурна виразність та функціональні 
можливості таких систем привертають увагу фахівців як в Україні, так і за її 
межами. 
Вибір конкретної фасадної системи та матеріалів для її реалізації повинен 
відповідати економічним можливостям замовника. Існуюча класифікація сучасних 
фасадних технологій дозволяє задовольнити широкий спектр вимог — від 
мінімальних до найбільш складних та естетично вишуканих. Найбільш відомими у 
світовій практиці є вентильовані фасадні системи типу Ruukki, Skanrok та інші. 
Значна частина комплектуючих для таких систем виготовляється як у країнах 
Європи, так і безпосередньо в Україні. 
68 
 
Саме таким українським розробником та виробником сучасних фасадних 
систем є компанія CYCLONE, яка спеціалізується на проєктуванні, виготовленні та 
впровадженні вентильованих фасадів для різних об’єктів. Продукція компанії 
базується на поєднанні енергоефективності, довговічності та високих естетичних 
характеристик, що є особливо актуальним для кліматичних умов України та з 
огляду на зростаючі вимоги до теплового захисту. Системи CYCLONE розроблені 
на основі алюмінієвих підконструкцій і передбачають використання різноманітних 
типів облицювання, що дозволяє адаптувати конструктивне рішення до будь-якого 
функціонального призначення та найсуворіших естетичних вимог проєкту [27]. 
Нижче на рисунках 2.12-2.20 розглянемо приклади вентильовних фасадних систем з 
різних матеріалів, розроблених CYCLONE. 
Рисунок 2.12 — Фасадна система з облицюванням HPL-панелями. 
Фасадна система HPL передбачає використання високотискових ламінованих 
панелей (High Pressure Laminate), виготовлених на основі шаруватого пластику. 
Формат панелей сягає 1800×4200 мм, що дає змогу реалізовувати сучасні 
архітектурні рішення з мінімальною кількістю стиків. Облицювання монтується на 
алюмінієвий каркас, що забезпечує легкість і корозійну стійкість системи. 
69 
 
Основною перевагою HPL-панелей є великий вибір декоративних рішень — 
від імітації натуральних матеріалів до яскравих кольорових поверхонь. Панелі 
відзначаються високою вологостійкістю, стійкістю до ультрафіолетового 
випромінювання та механічних пошкоджень. Завдяки цьому система HPL широко 
застосовується у житловому та громадському будівництві, особливо для об’єктів із 
підвищеними вимогами до естетики фасаду та довговічності оздоблення. 
 
Рисунок 2.13 — Світлопрозорий вентильований фасад. 
Світлопрозорі фасадні системи CYCLONE базуються на стояково-ригельному 
або структурному склінні та формують вентильовану оболонку будівлі з 
використанням великоформатних скляних елементів. Основним конструктивним 
матеріалом облицювання є скло, яке монтується на алюмінієвий каркас і може мати 
різні типи тонування залежно від вимог до сонцезахисту та візуального ефекту. 
Максимальні формати скляних панелей сягають 3100×5900 мм, що дозволяє 
створювати суцільні світлопрозорі поверхні з мінімальною кількістю стиків. 
З інженерної точки зору такі фасади забезпечують не лише сучасний 
архітектурний вигляд, а й ефективну роботу вентиляційного зазору, що зменшує 
ризик накопичення вологи та перегріву конструкцій у літній період. Водночас 
70 
 
світлопрозорі вентильовані фасади потребують особливо ретельного 
теплотехнічного проєктування, оскільки скло має значно вищу теплопровідність 
порівняно з традиційними облицювальними матеріалами. Тому їх доцільно 
застосовувати переважно в громадських та офісних будівлях або у поєднанні з 
високоефективними теплоізоляційними шарами. 
Рисунок 2.14 — Вентильований фасад з великоформатним керамогранітом 
(Kerama Large). 
Система Kerama Large передбачає облицювання фасаду великоформатними 
керамогранітними плитами, які монтуються на клеєвій підсистемі з додатковим 
армуванням сіткою. Основним облицювальним матеріалом є кераміка, що 
відрізняється високою міцністю, морозостійкістю та низьким водопоглинанням. 
Максимальні розміри плит досягають 1500×3000 мм, що дозволяє зменшити 
кількість горизонтальних і вертикальних швів та сформувати більш монолітний 
зовнішній вигляд фасаду. 
Алюмінієвий каркас забезпечує точну геометрію системи та компенсацію 
температурних деформацій. З експлуатаційної точки зору такі фасади мають добрі 
показники довговічності та стійкості до атмосферних впливів. Водночас 
застосування клеєвих рішень у вентильованій системі вимагає суворого дотримання 
71 
 
технології монтажу та контролю якості матеріалів, оскільки адгезійні властивості 
мають критичне значення для безпеки та надійності облицювання. 
 
 
 
Рисунок 2.15 — вентильований фасад з клямерним кріпленням (Kerama). 
Фасадна система Kerama реалізується з використанням керамогранітних плит 
меншого формату, які механічно кріпляться до алюмінієвого каркаса за допомогою 
клямерів. Типові розміри облицювальних елементів становлять до 750×1500 мм, що 
спрощує монтаж і підвищує ремонтопридатність системи. Механічне кріплення 
дозволяє уникнути ризиків, пов’язаних з деградацією клеєвих з’єднань, і забезпечує 
стабільну роботу фасаду протягом тривалого часу. 
З теплотехнічної точки зору дана система є класичним прикладом 
ефективного вентильованого фасаду, оскільки чітко формується повітряний зазор 
між облицюванням і теплоізоляцією. Це сприяє активному виведенню водяної пари 
та зменшенню зволоження утеплювача. Крім того, природний зовнішній вигляд 
72 
 
керамограніту робить систему Kerama універсальною для житлових і громадських 
будівель, де важливими є як естетика, так і експлуатаційна надійність. 
Рисунок 2.16 — вентильований фасад з алюмінієвих композитних панелей 
(Composite). 
Система Composite базується на використанні фасадних касет з алюмінієвого 
композитного матеріалу, що складається з двох алюмінієвих листів і внутрішнього 
наповнювача. Максимальні формати касет сягають 1400×5900 мм, що дозволяє 
реалізовувати великі площини облицювання з мінімальною кількістю стиків. 
Монтаж здійснюється на алюмінієвий каркас, який забезпечує геометричну 
стабільність і швидкість встановлення. 
Композитні фасади відзначаються малою масою, високою корозійною 
стійкістю та широкими дизайнерськими можливостями, що робить їх особливо 
популярними в сучасній урбаністичній архітектурі. З погляду експлуатації такі 
системи добре працюють у складі вентильованого фасаду, забезпечуючи захист 
несучих стін від атмосферної вологи та зменшення тепловтрат. Водночас при 
виборі композитних матеріалів важливо враховувати їх пожежні характеристики та 
тип наповнювача, оскільки саме цей фактор визначає сферу допустимого 
застосування системи. 
73 
 
 
 
Рисунок 2.17 — Фасадна система з облицюванням фіброцементними 
панелями. 
Фіброцементні вентильовані фасади є одним із найбільш універсальних 
рішень з точки зору експлуатаційних властивостей та зовнішнього вигляду. 
Облицювання виконується фіброцементними панелями, виготовленими на основі 
цементу з мінеральними та волокнистими добавками, що забезпечує високу 
міцність, негорючість і паропроникність матеріалу. Формат панелей досягає 
1800×4200 мм, що дозволяє мінімізувати кількість вертикальних і горизонтальних 
стиків та сформувати візуально цілісну фасадну площину. 
Панелі монтуються на алюмінієвий каркас, який характеризується малою 
вагою, корозійною стійкістю та довговічністю. Фіброцемент добре поєднується з 
теплоізоляційним шаром, не перешкоджаючи дифузії водяної пари, що є критично 
важливим для збереження стабільного вологісного режиму стіни. Завдяки 
природній текстурі та можливості імітації каменю, бетону або деревини такі фасади 
широко застосовуються у сучасній житловій та громадській архітектурі. 
 
74 
 
 
 
 
Рисунок 2.18 — фасадна система з малоформатною плиткою (Ventarock). 
Система Ventarock орієнтована на відтворення класичного образу цегляної 
кладки при збереженні всіх переваг вентильованого фасаду. Облицювання 
виконується малоформатною бетонною плиткою з імітацією цегли, з габаритами 
елементів до 10×600 мм, що дозволяє створювати детально пророблену фасадну 
композицію. 
Плитка кріпиться до сталевого каркасу, який забезпечує необхідну жорсткість 
конструкції та стійкість до механічних навантажень. Таке рішення є особливо 
актуальним при реконструкції історичної або стилістично стриманої забудови, де 
важливо зберегти традиційний вигляд будівлі, водночас підвищивши її 
енергоефективність. Ventarock поєднує декоративність класичної архітектури з 
сучасними вимогами до тепло- і вологоізоляції. 
 
 
75 
 
 
 
 
Рисунок 2.19 — фасадна система зі сталевими касетами (Cassette). 
Фасадна система Cassette передбачає використання облицювальних касет зі 
сталі з полімерним захисним покриттям. Формат касет — до 600×1000 мм, що 
дозволяє реалізовувати регулярні, чітко структуровані фасадні сітки. Основним 
конструктивним елементом системи є сталевий каркас, здатний сприймати значні 
вітрові та експлуатаційні навантаження. 
Такі фасади відзначаються високою міцністю, довговічністю та стійкістю до 
атмосферних впливів. Завдяки полімерному покриттю касети мають підвищену 
корозійну стійкість і можуть виготовлятися у широкій кольоровій гамі. Система 
Cassette найбільш доцільна для адміністративних, офісних і промислових будівель, 
де важливими є строгий зовнішній вигляд, експлуатаційна надійність і мінімальні 
витрати на обслуговування. 
 
 
76 
 
 
 
Рисунок 2.20 — вентильований фасад із профільованого листа (Proflist). 
Система Proflist базується на використанні профільованого сталевого листа як 
облицювального матеріалу. Панелі мають значні габарити — до 1100×6000 мм, що 
дозволяє швидко закривати великі площі фасаду та зменшувати кількість 
монтажних операцій. Облицювання кріпиться до сталевого каркасу, який 
забезпечує необхідну жорсткість і стабільність конструкції. 
Профлист характеризується високою механічною міцністю, стійкістю до 
деформацій і довгим терміном служби. Такі фасади є економічно доцільним 
рішенням для промислових, складських і комерційних об’єктів, де на перший план 
виходять функціональність, швидкість монтажу та зниження вартості будівництва 
при збереженні теплоізоляційних властивостей огороджувальних конструкцій. 
Проведений аналіз різновидів вентильованих фасадних систем свідчить про 
їхню високу ефективність з точки зору енергоощадності, довговічності та захисту 
огороджувальних конструкцій від негативного впливу атмосферних факторів. Усі 
розглянуті системи базуються на принципі наявності вентиляційного зазору, що 
77 
 
забезпечує виведення вологи, зменшення тепловтрат та стабільний вологісний 
режим стін. Водночас кожен тип фасаду має власні конструктивні, експлуатаційні 
та естетичні особливості, які визначають доцільність його застосування в 
конкретних умовах. 
Для багатоквартирних житлових будинків найбільш раціональними є системи 
з облицюванням керамогранітом, фіброцементними панелями, сталевими касетами 
або композитними матеріалами. Такі рішення поєднують високу механічну 
міцність, довговічність і стійкість до інтенсивних експлуатаційних навантажень, що 
є критично важливим для житлових будівель великої поверховості. Клямерне 
кріплення керамограніту та використання фіброцементу також забезпечують добру 
ремонтопридатність і пожежну безпеку. 
Адміністративні, офісні будівлі та торгові центри доцільно оснащувати 
фасадними системами з використанням світлопрозорих конструкцій, алюмінієвих 
композитних панелей або сталевих касет. Такі фасади формують сучасний 
архітектурний образ будівлі, забезпечують візуальну відкритість та підкреслюють 
репрезентативність об’єкта. При цьому особливу увагу слід приділяти 
теплотехнічному розрахунку та вибору матеріалів з належними пожежними 
характеристиками. 
Для приватних житлових будинків найбільш поширеним рішенням є 
застосування сайдингу, що зумовлено його відносно низькою вартістю, простотою 
монтажу та достатніми експлуатаційними показниками. У проєктах з підвищеними 
вимогами до зовнішнього вигляду можуть використовуватися блок-хаус, дерев’яні 
або фіброцементні панелі, які дозволяють досягти більш виразної архітектурної 
естетики при збереженні принципів вентильованого фасаду. 
Таким чином, вибір конкретної вентильованої фасадної системи повинен 
ґрунтуватися на комплексному врахуванні типу будівлі, її функціонального 
призначення, архітектурних вимог, кліматичних умов експлуатації та економічної 
доцільності. Такий підхід дозволяє забезпечити оптимальне поєднання 
енергоефективності, довговічності та естетичної виразності фасадів. 
78 
 
Отже, в останні роки спостерігається стійке зростання інтересу до 
застосування сучасних фасадних систем у житловому будівництві. Різноманітність 
конструктивних і технологічних рішень, а також широкий вибір облицювальних 
матеріалів дозволяють адаптувати фасадну систему до конкретних умов 
експлуатації та вимог замовника. Фасадна теплоізоляція забезпечує зниження 
витрат на опалення будівлі, збільшення корисної площі приміщень за рахунок 
зменшення товщини огороджувальних конструкцій, запобігання утворенню 
сольових нальотів і цвілі, а також підвищення звукоізоляційних властивостей 
зовнішніх стін. 
Поряд із традиційними схемами розміщення теплоізоляції в огороджувальних 
конструкціях, у сучасному будівництві також застосовується так званий принцип 
розподіленої теплоізоляції. Даний підхід передбачає поєднання теплоізоляційних та 
конструктивних функцій у межах одного матеріалу або системи матеріалів, що 
дозволяє одночасно забезпечити необхідний рівень теплозахисту та зберегти 
переваги термальної маси будівлі. Основною метою використання розподіленої 
ізоляції є досягнення ефективного опору теплопередачі без повного відокремлення 
несучої частини стіни від теплових процесів, що відбуваються всередині 
приміщення. 
Сутність розподіленої ізоляції полягає у застосуванні стінових матеріалів, які 
мають понижену теплопровідність і водночас виконують роль структурного 
елемента огороджувальної конструкції. У такій системі теплоізоляційні властивості 
рівномірно «розподіляються» по товщині стіни, а не зосереджуються в окремому 
ізоляційному шарі. Як правило, конструкція складається з зовнішнього 
оздоблювального шару, шару матеріалу розподіленої ізоляції та внутрішнього 
оздоблення у вигляді штукатурки або гіпсокартонних панелей (рис. 2.21). 
 
 
79 
 
Рисунок 2.21 — Схематичне зображення багатошарової огороджувальної 
конструкції з розподіленою теплоізоляцією. 
До основних переваг розподіленої ізоляції слід віднести можливість 
поєднання теплоізоляції з термальною масою стіни, що сприяє згладжуванню 
добових температурних коливань у приміщенні та підвищенню теплової 
інерційності будівлі. Крім того, такий підхід дозволяє значною мірою 
нейтралізувати утворення теплових мостів, оскільки теплоізоляційні властивості 
матеріалу є однорідними по всій площі огороджувальної конструкції. 
Водночас застосування розподіленої ізоляції має і низку обмежень. Зокрема, 
подібні системи, як правило, доцільно реалізовувати лише на етапі нового 
будівництва, оскільки їх впровадження в існуючих будівлях потребує повної заміни 
або суттєвої перебудови огороджувальних конструкцій. Окрім цього, залежно від 
обраного конструктивного рішення, наприклад у разі використання подвійної стіни 
з теплоізоляційним заповненням, вартість реалізації може бути досить високою 
порівняно з традиційними фасадними системами утеплення [11]. 
80 
 
Прикладом практичного застосування принципу розподіленої ізоляції є 
конструкція подвійної стіни з використанням пінополістирольного шару, що 
наведена на рисунку 2.22, де теплоізоляційний матеріал інтегрований у загальну 
структуру огороджувальної конструкції та працює спільно з несучими елементами 
стіни. 
Рис. 2.22 — Зведення стіни за методом розподіленої теплоізоляції. 
Таким чином порівняльний аналіз основних підходів до зовнішньої 
теплоізоляції огороджувальних конструкцій свідчить, що найбільш технологічно 
досконалим і універсальним рішенням у сучасному будівництві є застосування 
вентильованих фасадних систем. На відміну від «мокрих» систем та конструкцій із 
розподіленою теплоізоляцією, вентильовані фасади забезпечують стабільний 
вологісний режим огороджувальних конструкцій, ефективне видалення водяної 
пари, зниження ризику конденсації та збереження теплотехнічних характеристик 
упродовж усього терміну експлуатації. 
 
81 
 
Наявність вентиляційного зазору дозволяє мінімізувати негативний вплив 
атмосферних опадів, температурних деформацій і помилок монтажу, що робить такі 
системи менш чутливими до зовнішніх факторів та більш ремонтопридатними. 
Крім того, вентильовані фасади характеризуються широкими архітектурними 
можливостями, різноманіттям облицювальних матеріалів і можливістю адаптації до 
різних типів будівель — від житлових до громадських і промислових. 
Отже, у порівнянні з альтернативними технологіями зовнішнього утеплення, 
вентильовані фасадні системи забезпечують оптимальне поєднання 
енергоефективності, довговічності, експлуатаційної надійності та архітектурної 
виразності, що обґрунтовує доцільність їх широкого застосування в сучасному 
будівництві. 
 
Висновки до розділу 2 
 
 
1. У розділі обґрунтовано доцільність застосування вентильованих фасадів 
як ефективного конструктивного рішення для підвищення 
енергоефективності та експлуатаційної надійності будівель. 
Проаналізовано основні принципи роботи вентильованої фасадної 
системи, зокрема роль повітряного зазору, теплоізоляційного шару та 
облицювання у формуванні сприятливого тепловологісного режиму 
огороджувальних конструкцій. 
2. Використання мінераловатної теплоізоляції у складі вентильованого 
фасаду забезпечує високий рівень теплозахисту, пожежної безпеки та 
паропроникності, що є особливо важливим для житлових будівель. 
Завдяки таким властивостям зменшується ризик утворення конденсату, 
зміщення точки роси у небезпечну зону та передчасного руйнування 
стінових матеріалів. 
 
82 
 
3. Вентильовані фасади мають значні переваги порівняно з традиційними 
системами утеплення, зокрема у частині довговічності, 
ремонтопридатності та стабільності теплотехнічних характеристик 
протягом усього строку експлуатації. 
4. Загалом результати розділу підтверджують, що вентильований фасад із 
мінераловатною теплоізоляцією є технічно обґрунтованим і 
перспективним рішенням, яке створює передумови для досягнення 
нормативних показників енергоефективності, підвищення комфорту 
проживання та зниження експлуатаційних витрат у подальшому. 
  
83 
 
РОЗДІЛ 3 ТЕХНОЛОГІЧНІ РІШЕННЯ ВИКОНАННЯ ВЕНТИЛЬОВАНИХ 
ФАСАДІВ З ВИКОРИСТАННЯМ СУЧАСНИХ ТЕПЛОІЗОЛЯЦІЙНИХ 
МАТЕРІАЛІВ. 
 
3.1 Технологічні рішення по виконанню вентильованих фасадів. 
 
 
Ефективність системи вентильованого фасаду значною мірою залежить від 
правильності вибору конструктивних рішень та дотримання технологічної 
послідовності виконання робіт. Перед початком утеплення фасадів необхідно 
провести детальне обстеження будівлі з метою виявлення основних зон тепловтрат і 
визначення технічного стану огороджувальних конструкцій. Особлива увага 
приділяється місцям примикань, стикам конструктивних елементів, зонам віконних 
і дверних прорізів, балконним плитам, а також верхній і нижній частинам будівлі, 
де найчастіше формуються так звані «містки холоду». 
На основі результатів обстеження здійснюється вибір оптимального способу 
утеплення, типу теплоізоляційного матеріалу, його товщини та методу кріплення. 
Паралельно виконуються теплотехнічні розрахунки, які дозволяють забезпечити 
відповідність огороджувальних конструкцій чинним нормативним вимогам щодо 
опору теплопередачі, а також конструктивні розрахунки несучої здатності фасадної 
системи. 
До початку виконання теплоізоляційних робіт будівля повинна бути повністю 
підготовлена. Зокрема, мають бути завершені всі загальнобудівельні та монтажні 
роботи, улаштована покрівля з гідроізоляційним шаром, прокладені або 
відремонтовані інженерні комунікації з обов’язковою герметизацією проходів через 
огороджувальні конструкції та перевіркою їх працездатності. За потреби виконують 
ущільнення стиків між балконними плитами та панелями перекриття, а також місць 
сполучення віконних, дверних і балконних блоків зі стінами. Віконні прорізи 
повинні бути засклені або оснащені склопакетами до початку фасадних робіт.  
84 
 
 
Під час огляду будівельних конструкцій, відповідно до вимог нормативної 
документації, визначають наявність і величину відхилень конструкцій від вертикалі 
та горизонталі, фіксують пошкодження цоколя, фасадних стін і зон примикань, 
оцінюють характер і ступінь забруднення поверхонь, а також стан покрівлі. За 
результатами огляду встановлюється готовність об’єкта до виконання робіт з 
утеплення огороджувальних конструкцій. 
Нижче розглянемо загальну технологічну послідовність виконання фасадних 
теплоізоляційних робіт, яка визначає організацію та логіку монтажу систем 
утеплення зовнішніх огороджувальних конструкцій. Дотримання встановленої 
черговості операцій має принципове значення для забезпечення належних 
теплотехнічних характеристик фасаду, його довговічності та експлуатаційної 
надійності. Послідовність робіт формується з урахуванням конструктивних 
особливостей будівлі, типу фасадної системи, застосовуваних матеріалів і вимог 
чинних нормативних документів та охоплює всі основні етапи — від підготовки 
основи до завершального облаштування зовнішнього шару. 
Першим этапом виконують розмічування фасаду. За допомогою рівня, 
лазерного нівеліра та розмічувальних шнурів визначають місця встановлення 
кронштейнів підконструкції відповідно до проєктної документації. Крок 
розташування кронштейнів залежить від типу облицювального матеріалу, вітрових 
навантажень, поверховості будівлі та конструктивних особливостей фасадної 
системи. Розмічування виконується з урахуванням вертикальних і горизонтальних 
осей, а також розташування віконних та дверних прорізів. 
Наступним етапом є монтаж кронштейнів підконструкції. Кронштейни 
закріплюють до несучої стіни за допомогою анкерних дюбелів або анкер-болтів, тип 
яких підбирається залежно від матеріалу основи (бетон, цегла, газобетон тощо). 
Між кронштейном і стіною, як правило, встановлюють терморозривні прокладки, 
які зменшують утворення «містків холоду» та підвищують загальну 
енергоефективність фасаду. Надійність кріплення кожного кронштейна 
85 
 
перевіряється механічним способом, оскільки саме підконструкція сприймає 
основні навантаження від облицювання та вітру. 
Технічні вимоги до параметрів отворів у несучих конструкціях 
регламентуються такими показниками: 
 Мінімальна глибина анкерування для бетону та повнотілої цегли 
становить 50 мм, для газобетону та пустотілих блоків — 110 мм та 90 
мм відповідно. 
 Відхилення діаметра отвору не повинно перевищувати ±5%, а 
відхилення від вертикальності відносно площини стіни — не більше 
+2%. 
 Перед монтажем отвори обов’язково очищають від бурового пилу 
шляхом багаторазового витягування свердла. 
Після встановлення кронштейнів переходять до монтажу теплоізоляційного 
шару. Особливістю даної технології є комбіноване застосування теплоізоляційних 
матеріалів із різними фізико-механічними властивостями. Перший ряд теплоізоляції 
виконується з екструдованого пінополіуретану (або екструдованого 
пінополістиролу залежно від проєктного рішення). Використання цього матеріалу в 
нижній зоні фасаду обумовлене його високою вологостійкістю, низьким 
водопоглинанням та підвищеною міцністю на стиск. Саме цокольна частина будівлі 
найбільше піддається впливу вологи, механічних навантажень і температурних 
коливань, тому застосування екструдованого утеплювача в першому ряду є 
технологічно обґрунтованим рішенням. 
Монтаж плит екструдованого пінополіуретану виконують щільно до поверхні 
стіни, без зазорів, з перев’язкою швів. Кріплення здійснюється за допомогою 
спеціальних фасадних дюбелів, кількість яких визначається нормативними 
вимогами та висотою будівлі. Стики між плитами за необхідності додатково 
герметизують або заповнюють монтажною піною з низьким коефіцієнтом 
вторинного розширення. 
86 
 
Монтаж мінеральної вати розпочинають з другого ряду і виконують у 
напрямку знизу вгору. Використовується жорстка або напівжорстка фасадна 
мінеральна вата, призначена саме для вентильованих систем. Плити мінеральної 
вати встановлюють щільно, без зазорів, із перев’язкою вертикальних швів, що 
забезпечує безперервність теплоізоляційного шару та зменшує ризик утворення 
«містків холоду». Кріплення плит здійснюється фасадними дюбелями з широкою 
тарілчастою головкою, при цьому особлива увага приділяється зоні кутів будівлі та 
ділянкам навколо прорізів. 
Під час укладання слід суворо дотримуватися правил перев'язки швів: 
 панелі зміщують по горизонталі відносно одна одної; 
 на кутах будівлі формують «зубчасте» з’єднання; 
 навколо віконних та дверних прорізів використовують цільні плити з Г-
подібними вирізами. 
Стики утеплювача в жодному разі не повинні збігатися з лініями укосів вікон 
або дверей — мінімальна відстань від кута отвору до шва має становити 100 мм. 
Також не допускається дублювання швів самої будівлі або наявних тріщин стиками 
ізоляційних панелей (за винятком спеціально передбачених деформаційних швів). 
Формування відкосів віконних і дверних прорізів у системах вентильованих 
фасадів також є відповідальним етапом монтажу, оскільки саме в цих зонах 
найчастіше виникають теплові містки, порушення герметичності та локальні зони 
конденсації вологи. Конструктивне рішення відкосів повинно забезпечувати 
безперервність теплоізоляційного контуру фасаду, надійний захист вузлів 
примикання від атмосферних впливів і збереження нормативного повітрообміну у 
вентильованому прошарку. Окрему увагу слід приділити теплоізоляції відкосів: для 
цього застосовують екструдований пінополіуретан товщиною 30 мм, причому цей 
параметр є незмінним і не залежить від товщини основного шару утеплення фасаду. 
Використання саме такого матеріалу зумовлене його високою міцністю, 
вологостійкістю та мінімальною товщиною, що дозволяє зберегти геометрію 
прорізів і не зменшувати світлові розміри вікон. Перед монтажем теплоізоляції 
87 
 
безпосередньо на відкоси віконну або дверну раму обов’язково ущільнюють 
герметиком, що запобігає проникненню вологи та повітря в зону примикання. Після 
цього плити екструдованого пінополіуретану щільно встановлюють на поверхню 
відкосів і фіксують механічним способом або клеєвими складами відповідно до 
проєктного рішення. Завершальним етапом є влаштування облицювання відкосів та 
88 
 
герметизація стиків, що забезпечує довговічність конструкції та підвищує загальну 
енергоефективність фасадної системи. 
Рисунок 3.1 — Вузол оздоблення утеплювачем примикання віконного 
прорізу. 
89 
 
Схема ілюструє конструктивне рішення примикання теплоізоляційного шару 
до віконного прорізу з урахуванням герметизації, армування та захисту від 
утворення містків холоду. Правильне опрацювання вузлів примикання віконних 
блоків є критично важливим для забезпечення герметичності та довговічності 
фасадної системи, оскільки саме в цих зонах найчастіше виникають тепловтрати та 
тріщини. 
Після монтажу теплоізоляційного шару виконують укладання вітрозахисної 
(гідровітрозахисної) мембрани. Мембрану розміщують поверх мінеральної вати з 
перекриттям полотен не менше 100–150 мм, її фіксують механічно до основи або за 
допомогою дюбелів через утеплювач, уникаючи надмірного натягу та механічних 
пошкоджень. Основне призначення мембрани полягає у захисті теплоізоляційного 
шару від продування повітрям та впливу атмосферної вологи за умови збереження її 
паропроникності. Разом із тим слід враховувати, що більшість гідровітрозахисних 
мембран належать до горючих матеріалів і не відповідають вимогам пожежної 
безпеки для будівель підвищеної поверховості. У зв’язку з цим у багатоповерхових 
та висотних житлових будинках застосування таких мембран обмежується або 
повністю забороняється чинними нормативними документами. У таких випадках 
замість мембрани використовують мінераловатні плити з заводським покриттям зі 
склохолсту, який виконує функцію вітрозахисту та водночас є негорючим 
матеріалом. 
Далі виконується встановлення дюбелів за допомогою спеціальної насадки 
так, щоб кільце диска щільно прилягало до поверхні утеплювача. Стержень 
(залежно від типу — гладкий або рифлений) забивають або вкручують до упору. У 
проектному положенні капелюшок дюбеля не повинен виступати над площиною 
плити більш ніж на 1 мм. 
Наступним етапом є монтаж вертикальних або горизонтальних напрямних 
профілів підконструкції, які формують вентильований зазор між теплоізоляцією та 
облицювальним матеріалом. Напрямні встановлюють на попередньо закріплені 
кронштейни та ретельно вивіряють у вертикальній і горизонтальній площинах. 
90 
 
Товщина вентильованого зазору зазвичай становить 30–60 мм і забезпечує вільну 
циркуляцію повітря, що сприяє видаленню вологи з фасадної системи. 
З’єднання елементів виконується за допомогою спеціальних накладок, 
конструкція яких забезпечує можливість вільного термічного розширення полиць 
профілю Зазначені профілі слугують базовою опорою для монтажу першого ряду 
теплоізоляційних плит, забезпечуючи їх точне горизонтальне позиціонування та 
рівномірний розподіл навантаження. Перфорована конструкція профілю сприяє 
ефективному відведенню вологи та вентиляції нижньої зони фасаду, що підвищує 
довговічність теплоізоляційної системи та забезпечує стабільність її 
експлуатаційних характеристик. 
Кількість кріпильних елементів розраховується залежно від висотності будівлі 
та типу ізоляційного матеріалу: для пінополістирольних плит норма складає 6–8 
шт/м2, а для мінераловатних — 6–10 шт/м. 
Розміщення дюбелів на поверхні утеплювача має виконуватися згідно з 
типовими схемами (кутове та центральне розташування), що забезпечує 
рівномірний розподіл навантаження по всій площині фасаду. 
У будівлях, де передбачені деформаційні шви, у теплоізоляційному шарі 
влаштовують відповідні компенсаційні розриви:  
91 
 
Рисунок 3.2 — Зовнішній вигляд вертикального деформаційного шва на 
облицьованому фасаді. 
На схемі показано конструктивне рішення компенсації температурних 
деформацій шляхом улаштування деформаційного шва. Улаштування 
деформаційних швів сприяє стабільній роботі системи в умовах температурних 
коливань. 
 На завершальному етапі виконують монтаж монтаж облицювального 
матеріалу (рис. 3.3). Залежно від проєктного рішення це можуть бути 
фіброцементні плити, композитні панелі, керамограніт, металеві касети або інші 
фасадні матеріали. Облицювання закріплюють до напрямних підконструкції 
механічним або прихованим способом відповідно до рекомендацій виробника. 
Фінальні операції передбачають встановлення металевих отливів (козирків) та 
монтаж систем водовідведення — водостічних жолобів і труб (рис. 3.4). Також 
92 
 
проводиться кріплення допоміжних елементів фасадного облаштування, що 
забезпечують належну експлуатацію будівлі та надають об'єкту завершеного 
архітектурного вигляду. 
Рисунок 3.3 — Влаштування фінішного декоративного покриття будівлі за 
технологією вентильованого фасаду. 
 
 
93 
 
Рисунок 3.4 — Загальний вигляд фасаду з влаштованою системою 
зовнішнього водовідведення. 
Конструктивні особливістю вентильованих фасадів є те, що основним 
несучим елементом вентильованого фасаду є каркас, який формується з металевих 
профілів і консолей. Каркас виконує функцію «скелета» всієї системи, 
забезпечуючи сприйняття навантажень від облицювальних матеріалів, теплоізоляції 
та вітрових впливів. Під час проєктування каркаса необхідно враховувати товщину 
теплоізоляційного шару, масу облицювання, а також матеріал і стан несучих стін 
будівлі (табл. 3.1). 
 
94 
 
 
Таблиця 3.1 — Основні фактори, що враховуються під час проєктування 
каркаса вентильованого фасаду. 
Вплив на проєктування 
Параметр Характеристика 
каркаса 
Впливає на винос каркаса 
Визначається типом 
від несучої стіни, 
Товщина утеплювача та 
довжину кронштейнів і 
теплоізоляційного шару нормативними вимогами 
загальну глибину 
до опору теплопередачі 
фасадної системи 
Визначає допустиме 
Мінеральна вата, навантаження на 
Тип теплоізоляційного 
пінополістирол, кріплення, вимоги до 
матеріалу 
пінополіуретан тощо вітрозахисту та способу 
фіксації 
Залежить від виду 
Впливає на розрахунок 
облицювання 
Маса облицювального несучої здатності каркаса, 
(керамограніт, 
матеріалу вибір профілів і крок 
фіброцемент, композитні 
кріплень 
панелі тощо) 
Визначає конструктивну 
Листовий, касетний або 
Тип облицювання схему каркаса та тип 
плитний матеріал 
напрямних елементів 
Впливає на вибір 
Бетон, залізобетон, цегла, анкерних кріплень, 
Матеріал несучих стін 
газобетон допустиме навантаження 
та глибину їх закладання 
Нові, зношені, з Визначає необхідність 
Стан несучих стін 
тріщинами або дефектами попереднього підсилення 
95 
 
або обмеження 
навантажень 
Впливає на вітрові 
Мало-, середньо- або 
Висота будівлі навантаження та вимоги 
багатоповерхова забудова 
до жорсткості каркаса 
Визначають вибір 
Температурний режим, 
матеріалу каркаса та 
Кліматичні умови вітрові навантаження, 
корозійну стійкість 
вологість 
елементів 
Однією з ключових складових вентильованого фасаду є вентиляційний зазор, 
який забезпечує ефективне видалення вологи з конструкції та стабільний 
тепловологісний режим огороджувальних елементів (рис. 3.8).  
Рисунок 3.5 — Конструктивний вузол влаштування, вид збоку. 
 
96 
 
Рисунок 3.6 — Конструктивний вузол влаштування вентиляційного зазору, 
вид зверху. 
Розміри вентиляційного зазору є надзвичайно важливими даними і 
визначаються на основі теплотехнічних і аеродинамічних розрахунків, у яких 
враховуються тепловий опір матеріалів, швидкість руху повітряного потоку, 
температурні режими та особливості елементів фасадної системи. Помилки у 
визначенні параметрів вентиляційного зазору можуть призвести до зволоження 
утеплювача, порушення вентиляції та передчасного пошкодження фасадних 
конструкцій. 
Тепловий потік можна обрахувати за формулою: 
 
(3.1) 
 
Ti — температура внутрішнього повітря, °C; 
Te — температура зовнішнього повітря, °C; 
97 
 
RΣ — сумарний термічний опір огороджувальної конструкції з урахуванням 
вентиляційного зазору, м²·К/Вт. 
Сумарний термічний опір конструкції визначається як сума термічних опорів 
окремих шарів: 
 
(3.2) 
 
δj — товщина j-го шару конструкції, м; 
λj — коефіцієнт теплопровідності матеріалу j-го шару, Вт/(м·К); 
Rsi, Rse — опори тепловіддачі з внутрішньої та зовнішньої сторін відповідно. 
Наявність вентиляційного зазору впливає на величину зовнішнього опору 
теплопередачі, оскільки в зазорі виникає конвективний теплообмін. Інтенсивність 
цього теплообміну описується коефіцієнтом конвекції α, який залежить від 
швидкості руху повітря в зазорі: 
 
(3.3) 
 
Ts — температура поверхні конструкції, °C; 
Tair — температура повітря у вентиляційному зазорі, °C. 
Швидкість руху повітря у вентиляційному зазорі при природній вентиляції 
зумовлюється, головним чином, стек-ефектом, який виникає внаслідок різниці 
густини нагрітого та холоднішого повітря. Орієнтовну швидкість повітряного 
потоку можна оцінити за залежністю: 
 
(3.4) 
 
v — швидкість повітря в зазорі, м/с; 
g — прискорення вільного падіння, м/с²; 
H — висота вентиляційного каналу, м; 
98 
 
Tair — середня температура повітря у зазорі, К; 
Te — температура зовнішнього повітря, К. 
Отримане значення швидкості використовується для оцінки повітрообміну у 
вентиляційному зазорі, який визначається як: 
 
(3.5) 
 
L — об’ємна витрата повітря, м³/с; 
A — площа поперечного перерізу вентиляційного зазору, м². 
Таким чином, ширина вентиляційного зазору безпосередньо впливає як на 
швидкість повітряного потоку, так і на інтенсивність теплообміну в фасадній 
системі. Занадто малий зазор обмежує повітрообмін і знижує ефективність 
відведення вологи та тепла, тоді як надмірне його збільшення може призводити до 
небажаних тепловтрат. Тому оптимальні розміри вентиляційного зазору 
визначаються на основі наведених розрахункових залежностей у поєднанні з 
вимогами нормативних документів та результатами числового моделювання. 
Також особливу увагу приділяють оформленню нижньої та верхньої частини 
вентильованого зазору. У нижній зоні фасаду залишають вхідні отвори для повітря, 
захищені перфорованими профілями або сітками від потрапляння комах і сміття. У 
верхній частині фасаду передбачають вихідні вентиляційні отвори, які 
забезпечують природну тягу повітря (рис. 3.8). При цьому необхідно передбачати 
захист вентиляційних отворів від потрапляння атмосферних опадів, птахів та 
сміття. 
99 
 
Рисунок 3.7 — Забезпечення повітряного обміну через верхні та нижні 
прорізи фасаду. 
Теплоізоляційний матеріал у системі вентильованого фасаду має відповідати 
вимогам щодо міцності, щільності та довговічності. Його товщина залежить від 
кліматичних умов експлуатації будівлі: у районах з холодним кліматом вона може 
становити до 200 мм, тоді як у регіонах з м’якішими зимами допускається 
застосування утеплювача товщиною близько 50 мм. Для підвищення ефективності 
теплоізоляції допускається монтаж плит у два шари зі зміщенням стиків, що 
зменшує ймовірність утворення теплових містків. 
Не менш важливими конструктивними елементом будівлі є парапети, що 
забезпечують захист покрівлі та фасадної системи від атмосферних впливів, а також 
безпеку експлуатації. У будівлях із вентильованими фасадами парапет виконує роль 
перехідного вузла між фасадною та покрівельною конструкціями, тому потребує 
особливої уваги з точки зору теплозахисту та гідроізоляції. Неправильне 
проєктування або монтаж парапетів може призвести до утворення теплових містків, 
100 
 
проникнення вологи та зниження експлуатаційної надійності огороджувальних 
конструкцій. 
У сучасних архітектурно-конструктивних рішеннях широко застосовуються 
скриті парапети (рис. 3.8) , конструкція яких передбачає приховане розташування 
парапетної стінки відносно площини фасаду. При цьому теплоізоляційний шар 
вентильованого фасаду безперервно заводиться на парапет і стикується з 
утепленням покрівлі, що забезпечує цілісність теплозахисного контуру та зміщення 
точки роси за межі несучих конструкцій. Верхня частина парапету захищається 
металевим ковпаком з ухилом у бік покрівлі, який запобігає потраплянню 
атмосферних опадів у конструкцію. 
Рисунок 3.8 — Вузол примикання покрівлі до прихованого парапету. 
Технологічно важливо забезпечити надійну гідроізоляцію вузла примикання 
фасаду до парапету та не порушити роботу вентиляційного зазору. Для цього у 
верхній зоні фасадної системи передбачаються вентиляційні отвори або 
перфоровані елементи, що дозволяють ефективно відводити вологу з 
вентильованого простору та підвищують довговічність фасадної системи в цілому. 
 
3.2 Контроль якості виконання вентильованих фасадів. 
101 
 
 
 
Довговічність теплоізоляційних систем є однією з ключових вимог сучасного 
житлового будівництва, оскільки будівельні матеріали повинні забезпечувати 
стабільні експлуатаційні характеристики протягом усього розрахункового терміну 
служби будівлі. Житлові споруди, як правило, проєктуються з урахуванням 
тривалого періоду експлуатації, тому всі конструктивні елементи, зокрема 
теплоізоляція зовнішніх стін, мають зберігати свої властивості без необхідності 
частого ремонту або заміни. Особливістю теплоізоляційних робіт є те, що після 
завершення будівництва або утеплення доступ до ізоляційного шару значно 
ускладнений або взагалі відсутній, особливо у випадках розміщення утеплювача 
всередині стінової конструкції. Це унеможливлює регулярний контроль його стану, 
а отже, висуває підвищені вимоги до якості матеріалів та технології їх монтажу. 
У процесі експлуатації теплоізоляційні матеріали можуть зазнавати 
різноманітних пошкоджень, що негативно впливають на їх теплотехнічні 
характеристики. Одним із поширених видів ушкоджень є незначні зсуви та 
деформації. М’які або волокнисті матеріали з часом можуть зморщуватися, 
ущільнюватися або просідати (рис.3.9), особливо при утепленні вертикальних стін, 
покрівель або горизонтальних конструкцій із застосуванням сипучих матеріалів чи 
мінеральної вати. Такі процеси призводять до утворення пустот і «містків холоду», 
що знижує ефективність теплоізоляції та збільшує тепловтрати будівлі. 
 
102 
 
Рисунок 3.9 — Деформація теплоізоляційного шару внаслідок усадки 
матеріалу. 
Ще одним важливим чинником, який впливає на довговічність утеплювачів, є 
біологічні пошкодження, спричинені гризунами або комахами. Легкі й м’які 
теплоізоляційні матеріали є найбільш вразливими до механічних ушкоджень, які 
завдають гризуни, облаштовуючи в них ходи або гнізда. При цьому слід зазначити, 
що гризуни, як правило, не споживають утеплювач як їжу (винятком є деякі 
органічні матеріали), однак їхня діяльність істотно порушує цілісність 
теплоізоляційного шару. Сипучі матеріали менш привабливі для гризунів за умови 
відсутності порожнин у конструкції. Для запобігання таким пошкодженням у 
технологічних рішеннях необхідно передбачати механічні засоби захисту, зокрема 
використання штукатурних шарів, металевих або полімерних сіток, облицювальних 
матеріалів, а також суцільних жорстких огороджень. 
Комахи, на відміну від гризунів, практично не пошкоджують більшість 
теплоізоляційних матеріалів, за винятком деревини та матеріалів на її основі. 
103 
 
Особливу небезпеку становлять терміти та інші комахи, здатні руйнувати органічні 
компоненти конструкцій, що слід враховувати при застосуванні натуральних 
утеплювачів у відповідних кліматичних і ґрунтових умовах. 
Вологість є одним із найнебезпечніших факторів, що впливають на 
довговічність теплоізоляції. Потрапляння вологи в утеплювач призводить до різкого 
зростання його теплопровідності, втрати теплоізоляційних властивостей, а також до 
пошкодження суміжних будівельних матеріалів. Особливо чутливими до вологи є 
натуральні теплоізоляційні матеріали, які не пройшли спеціальної обробки, зокрема 
солома, целюлозні утеплювачі та деревні волокна, у яких за підвищеної вологості 
виникає ризик розвитку цвілі та мікроорганізмів. Основними джерелами вологи 
можуть бути атмосферні опади, водяна пара з внутрішнього повітря приміщень, 
ґрунтові води, капілярне підсмоктування, а також протікання та конденсація в 
огороджувальних конструкціях. 
У зв’язку з цим при виконанні теплоізоляційних робіт необхідно комплексно 
враховувати умови експлуатації будівлі та передбачати ефективні заходи захисту 
утеплювача від зволоження. До таких заходів належать правильний підбір 
матеріалів із урахуванням їх паропроникності, застосування паро- та 
гідроізоляційних шарів, забезпечення вентиляції огороджувальних конструкцій, а 
також дотримання технологічних вимог під час монтажу. Лише комплексний підхід 
до проєктування та реалізації теплоізоляційних рішень дозволяє забезпечити 
довговічність утеплення та стабільну енергоефективність житлових будівель 
протягом усього періоду їх експлуатації. 
Тож контроль якості виконання теплоізоляційних робіт є невід’ємною 
складовою технологічного процесу улаштування систем утеплення житлових 
будівель і спрямований на забезпечення відповідності виконаних робіт проєктним 
рішенням, вимогам чинних нормативних документів та довговічності експлуатації 
огороджувальних конструкцій. Якісно виконана теплоізоляція гарантує стабільні 
теплотехнічні показники будівлі, запобігає передчасним пошкодженням фасадів і 
мінімізує експлуатаційні витрати. 
104 
 
Контроль здійснюється поетапно: до початку робіт, у процесі виконання 
теплоізоляції та після завершення монтажу системи утеплення. 
До початку виконання теплоізоляційних робіт проводиться перевірка умов 
зберігання матеріалів, виробів і конструктивних елементів, що застосовуються під 
час утеплення. Особлива увага приділяється дотриманню температурно-вологісного 
режиму, який має відповідати вимогам нормативної та технічної документації 
виробників. Також контролюється наявність, справність і відповідність 
інструментів, механізмів, пристроїв, а за необхідності — підмощування та 
риштувань. 
Окремо оцінюється готовність об’єкта в цілому та його окремих 
конструктивних елементів до виконання теплоізоляційних робіт, зокрема стан 
основи, її міцність, чистота та відсутність дефектів, що можуть вплинути на адгезію 
утеплювальних матеріалів. 
Сухі будівельні суміші, теплоізоляційні матеріали та супутні вироби після 
надходження на будівельний майданчик підлягають обов’язковому вхідному 
контролю. Перевіряється їх відповідність державним стандартам, технічним 
умовам, паспортним даним, сертифікатам якості, а також вимогам проєктної 
документації. 
Під час улаштування системи утеплення огороджувальних конструкцій 
здійснюється постійний операційний контроль, який передбачає перевірку таких 
параметрів: 
 дотримання вимог до транспортування і зберігання теплоізоляційних 
матеріалів безпосередньо на об’єкті; 
 відповідність застосованих матеріалів і виробів проєктним рішенням; 
 якість та підготовленість основи; 
 правильність і надійність кріплення теплоізоляційних плит; 
 дотримання технологічної послідовності виконання робіт; 
 температурно-вологісні умови навколишнього середовища під час 
монтажу; 
105 
 
 міцність зчеплення розчинових сумішей з основою та утеплювачем; 
 товщину технологічних шарів; 
 якість штукатурного та декоративного оздоблення фасаду. 
Граничні допустимі відхилення основних технічних параметрів і методи їх 
контролю наведено у таблиці 3.2. 
Таблиця 3.2 — Контрольні показники та допустимі відхилення параметрів 
системи утеплення. 
Допустимі 
Контрольований параметр Метод перевірки 
відхилення 
Відхилення елементів 
Візуально-вимірювальний 
підконструкції від вертикалі, мм не більше 2 
контроль (рівень, схил) 
на поверх 
Крок встановлення кронштейнів, 
±10 від проєктного Вимірювальний контроль 
мм 
Товщина теплоізоляційного відповідно до 
Вимірювальний контроль 
шару, мм проєкту, ±5 
Ширина зазорів між плитами 
не більше 2 Вимірювальний контроль 
утеплювача, мм 
Кількість та розташування відповідно до Візуальний та 
дюбелів кріплення утеплювача проєкту вимірювальний контроль 
не менше 
Ширина вентиляційного зазору, проєктного 
Вимірювальний контроль 
мм значення (зазвичай 
≥40) 
Надійність кріплення без люфтів і Візуальний контроль, 
облицювальних елементів зміщень вибіркова перевірка 
Після завершення теплоізоляційних робіт фасадна система повинна 
відповідати ряду експлуатаційних вимог. У процесі експлуатації не допускається 
106 
 
відшарування теплоізоляційної системи або її окремих шарів від поверхні 
огороджувальної конструкції. 
Контроль якості виконання робіт здійснюється систематично на кожному 
етапі та фіксується у журналі виконання робіт, а також підтверджується актами 
огляду прихованих робіт. 
Тож для забезпечення довговічності та енергоефективності будівлі важливо 
не лише дотримуватися технології монтажу, а й вчасно виявляти будь-які 
відхилення від норми. Порушення цілісності шарів або неправильний підбір 
матеріалів можуть призвести до появи дефектів, які погіршують як естетичний 
вигляд, так і теплоізоляційні властивості системи. 
Нижче, у таблиці 3.3, наведено перелік типових дефектів, що можуть 
виникнути в процесі експлуатації, аналіз причин їх появи та професійні 
рекомендації щодо їх ефективного усунення: 
Таблиця 3.3 — Типові дефекти систем утеплення, причини їх виникнення та 
способи усунення. 
Рекомендований спосіб 
  
Характер дефекту Ймовірна причина
 
усунення
Порушення геометрії Регулювання положення 
Нерівномірність 
підконструкції, кронштейнів і напрямних, 
площини 
неправильне регулювання повторне вирівнювання 
 
облицювання
  
кронштейнів облицювання
Люфт або вібрація Недостатня кількість або Додаткове кріплення плит, 
облицювальних неправильне встановлення перевірка та підтягування 
плит кріпильних елементів клямерів або заклепок 
Демонтаж облицювання на 
Локальні зони Неповне або нерівномірне 
дефектній ділянці, 
підвищених укладання теплоізоляції, 
відновлення 
тепловтрат наявність зазорів 
теплоізоляційного шару 
Провисання або Недостатня кількість Додаткове дюбелювання, 
107 
 
зсув дюбелів або невідповідний заміна кріпильних елементів 
теплоізоляційних тип кріплення 
плит 
Порушення Неправильне встановлення Відновлення проєктної 
вентиляційного теплоізоляції або ширини вентиляційного 
зазору підконструкції зазору 
Використання матеріалів з 
Заміна пошкоджених 
Корозія елементів недостатньою корозійною 
елементів, застосування 
підконструкції стійкістю або контакт 
антикорозійного захисту 
різнорідних металів 
Потрапляння 
Відсутність або Відновлення або заміна 
вологи у 
пошкодження мембрани, герметизація 
теплоізоляційний 
вітрозахисної мембрани примикань 
шар 
Руйнування або 
Заміна пошкоджених плит, 
пошкодження Механічні навантаження, 
перевірка компенсаційних 
облицювальних температурні деформації 
зазорів 
елементів 
Для виконання теплоізоляційних робіт із фасадною системою утеплення 
застосовується комплекс механізмів, обладнання та інструментів, перелік яких 
наведено у таблиці 3.4: 
Таблиця 3.5 — Основні механізми та обладнання для улаштування фасадної 
теплоізоляції (на 100 м²). 
Найменування Кількість Призначення 
Очищення поверхні 
Промисловий пилосос 1 несучих стін від пилу та 
будівельних забруднень 
Свердлення отворів для 
Перфоратор 1 
кріплення кронштейнів та 
108 
 
дюбелів 
Монтаж кріпильних 
Шуруповерт 1 
елементів підконструкції 
Контроль вертикальності 
Рівень будівельний або 
1 та площинності фасадної 
лазерний нівелір 
підконструкції 
Кріплення 
Клепальний пістолет 1 облицювальних елементів 
та клямерів 
Різання металевих 
Торцева пила або 
1 профілів та 
болгарка 
облицювальних плит 
 
3.3 Техніка безпеки при виконанні вентильованих фасадів 
 
 
Організація та технологія виконання робіт з улаштування вентильованих 
фасадів повинні забезпечувати безпечні умови праці на всіх етапах виробничого 
процесу — від підготовчих робіт до завершення монтажу облицювальних 
елементів. Вимоги щодо запобігання дії небезпечних і шкідливих виробничих 
факторів уточнюються під час виконання будівельно-монтажних робіт у новому 
будівництві, реконструкції, розширенні та технічному переоснащенні будівель і 
споруд, а також у межах санітарно-захисних зон. 
Під час виконання теплоізоляційних та монтажних робіт у системах 
вентильованих фасадів працівники можуть зазнавати впливу низки небезпечних і 
шкідливих виробничих факторів: 
 підвищеної запиленості та загазованості повітря робочої зони, 
зумовленої різанням теплоізоляційних матеріалів, свердлінням та 
шліфуванням поверхонь; 
109 
 
 підвищеного рівня шуму й вібрації від роботи електроінструменту та 
підйомних механізмів;  
 недостатньої або нерівномірної освітленості робочих місць;  
 відхилення параметрів мікроклімату від оптимальних значень 
температури,  
 відносної вологості та швидкості руху повітря; 
 ризики, пов’язані з неналежним станом електробезпеки машин, 
механізмів та ручного електроінструменту. 
Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони, рівні шуму та вібрації, а 
також параметри мікроклімату не повинні перевищувати встановлених санітарно-
гігієнічних нормативів. Освітленість робочих місць при виконанні фасадних робіт 
має бути не меншою за 30 лк, що забезпечує безпечне виконання монтажних 
операцій і знижує ризик травматизму. 
З метою зменшення впливу небезпечних факторів у технологічних процесах 
улаштування вентильованих фасадів необхідно максимально застосовувати засоби 
механізації та малої механізації. Усі роботи повинні виконуватися із застосуванням 
індивідуальних і колективних засобів захисту, зокрема захисних касок, 
страхувальних поясів, захисних окулярів, респіраторів, рукавиць та спеціального 
одягу. Особлива увага приділяється роботам на висоті, які повинні виконуватися з 
використанням інвентарних риштувань, підйомників або альпіністського 
спорядження, що відповідає вимогам безпеки. 
Підвищені вимоги з охорони праці встановлюються при використанні 
пінополіуретанових теплоізоляційних матеріалів, з огляду на їхню токсичність у 
процесі нанесення та підвищену пожежну небезпеку. Застосування таких матеріалів 
методом заливання або напилення повинно здійснюватися лише в межах 
дозволених умов, із суворим дотриманням вимог пожежної безпеки та вентиляції 
робочої зони. 
Основним документом, що регламентує підготовку, організацію та виконання 
робіт з улаштування вентильованих фасадів з урахуванням вимог охорони праці, є 
110 
 
проєкт виконання робіт (ППР) або технологічна карта (ТК). У ППР і ТК мають бути 
передбачені організаційно-технічні рішення, спрямовані на зменшення 
трудомісткості та обсягів робіт у небезпечних умовах за рахунок застосування 
передмонтажної теплоізоляції, блокового монтажу елементів фасадної системи, 
використання комплектних індустріальних теплоізоляційних конструкцій, а також 
сучасних механізмів, інструментів і пристроїв. 
Порядок розроблення, випробування та експлуатації технологічних пристроїв, 
засобів індивідуального захисту та механізованого інструменту визначається 
чинними нормативними документами та експлуатаційною документацією 
виробників. Важливим аспектом безпеки та довговічності фасадних систем є 
контроль вологості теплоізоляційних матеріалів, оскільки внаслідок зволоження їх 
теплопровідність значно зростає, що призводить до погіршення теплоізоляційних 
властивостей огороджувальних конструкцій. 
Окрему увагу при проєктуванні та влаштуванні вентильованих фасадів 
необхідно приділяти ще одному суттєвому ризику — токсичності будівлі в умовах 
пожежі. У разі горіння будівельних матеріалів, у тому числі неорганічного 
походження, продукти згоряння та дим можуть становити для людини небезпеку, 
співмірну з безпосереднім впливом відкритого полум’я. З метою мінімізації 
зазначених ризиків доцільно застосовувати матеріали, що не виділяють токсичних і 
канцерогенних речовин як під час монтажу, так і в процесі експлуатації будівлі. 
Вогнезахисні та теплоізоляційні матеріали повинні бути додатково захищені 
штукатурними шарами або іншими негорючими та вогнестійкими покриттями, що 
обмежують поширення полум’я та зменшують утворення небезпечних продуктів 
горіння. 
Також вибір матеріалів для фасадних систем має здійснюватися з 
урахуванням їх екологічної безпечності для будівельників і майбутніх мешканців, 
оскільки окремі хімічні сполуки, що входять до складу утеплювачів або 
облицювальних матеріалів, можуть становити потенційну загрозу для здоров’я 
людини. У цьому контексті зовнішні стіни розглядаються як один із найважливіших 
111 
 
елементів будівлі, який не лише виконує несучу та огороджувальну функції, але й 
забезпечує захист внутрішнього простору від негативного впливу чинників 
зовнішнього середовища. 
 
Висновки до розділу 3 
 
 
1. У розділі обґрунтовано доцільність застосування вентильованих фасадів 
як ефективної технології зовнішнього утеплення огороджувальних 
конструкцій. Встановлено, що наявність вентиляційного зазору 
забезпечує стабільний тепловологісний режим стін, сприяє виведенню 
водяної пари та зменшує ризик зволоження теплоізоляційного шару. 
2. Надійність і довговічність вентильованого фасаду значною мірою 
залежать від правильного проєктування несучої підконструкції з 
урахуванням товщини теплоізоляції, маси облицювання, типу кріплень і 
технічного стану несучих стін будівлі. Особливу увагу необхідно 
приділяти компенсації температурних деформацій і якості монтажних 
вузлів. 
3. Ефективність теплоізоляції безпосередньо пов’язана з дотриманням 
технології монтажу мінераловатних плит, правильним улаштуванням 
вітрозахисного шару та мінімізацією теплових містків у зонах 
примикань і прорізів. 
4. Комплексний підхід до проєктування, монтажу та контролю якості 
вентильованих фасадів дозволяє суттєво підвищити енергоефективність 
будівель, подовжити термін експлуатації огороджувальних конструкцій 
і забезпечити відповідність сучасним нормативним вимогам з 
теплозахисту. 
  
112 
 
РОЗДІЛ 4 ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНА ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ 
ВЕНТИЛЬОВАНИХ ФАСАДІВ ІЗ МІНЕРАЛОВАТНОЮ 
ТЕПЛОІЗОЛЯЦІЄЮ. 
 
4.1 Структура витрат та кошторисна вартість вентильованого фасаду 
 
 
Для обґрунтування техніко-економічної доцільності обраної технології 
виконання теплоізоляційних робіт у даній роботі проведено аналіз вартості 
влаштування вентильованого фасаду з використанням базальтової мінеральної вати. 
Розрахунок виконано для житлового будинку 2020 року будівництва із загальною 
площею фасадів 3492 м². Додатково враховано площі перекриттів між віконними 
прорізами (360 м²), площу підшивок і потолків (188 м²), а також протяжність 
металевих обрамлень (4200 м.п.), тож загальна площа утеплення становить 3804 м². 
Узагальнений кошторис матеріалів, монтажних робіт, транспортних і 
виробничих витрат наведено в таблиці 4.1, яка є основою для подальшого 
економічного аналізу. Загальна вартість комплексу робіт із улаштування 
вентильованого фасаду з керамогранітним облицюванням та мінераловатною 
теплоізоляцією становить 12 366 354 грн включно з ПДВ, що дозволяє детально 
оцінити структуру витрат та визначити найбільш ресурсоємні складові системи. 
Таблиця 4.1 — Кошторисна вартість влаштування вентильованого фасаду з 
мінераловатною теплоізоляцією. 
Найменування Од. Кількість Ціна, грн. Сума, грн. 
Керамограніт бежевий м.кв. 4123 609.97 2514918.00 
Касета (Композит 405 Г1, 
RAL)Облицювання плит 
перекриття між вітражами м.кв. 360 1616.00 581760.00 
(композит, каркас, 
гідроізоляція) 
113 
 
Кронштейн несучий шт. 4045 67.28 272164.00 
Кронштейн опорний шт. 12275 33.01 405213.00 
Терморозрив шт. 16320 3.28 53553.00 
Кріплення для кронштейнів шт. 16320 8.94 145900.80 
Вертикальний профіль м.п. 9570 50.74 485592.60 
Саморіз каркасу (нерж.) шт. 69000 0.97 66930.00 
Клейова система для 
м.п. 698 88.35 61668.30 
керамограніту 
Клямер для кріплення 
шт. 20610 15.95 328729.50 
керамограніту (фарб.) 
Закльопка для кріплення 
шт. 70000 1.10 77000.00 
клямеру 
Базальтова теплоізоляція 
м.кв. 3804 402.31 1530378.12 
150мм (кеширована) 
Дюбель для кріплення 
шт. 26630 5.40 143802.00 
теплоізоляції 
Обрамлення (сталь) м.п. 4200 180.00 756000.00 
Закльопки для кріплення 
шт. 17500 1.25 21875.00 
обрамлень, фарбовані 
Парапет (сталь) м.п. 76 600.00 45600.00 
Матеріали - - - 7,491,084 
Монтаж керамограніту м.кв. 3492 1000.00 3492000.00 
Монтаж керамограніту 
м.кв. 188 1100.00 206800.00 
(підшивка) 
Монтаж композиту м.кв. 360 1000.00 360000.00 
Монтаж обрамлень м.п. 4200 100.00 420000.00 
Монтаж парапету м.п. 76 300.00 22800.00 
Монтажні роботи - - - 4,501,600 
Транспортні та виробничі  - 1 374000.00 374,000 
114 
 
витрати 
Всього з ПДВ  - -  -  12,366,684 
Як видно з таблиці, найбільшу частку витрат становлять облицювальні 
матеріали та монтаж фасадних плит. Зокрема, вартість керамогранітного 
облицювання різних типів (бежевого, сірого та коричневого) при загальній площі 
4123 м² складає понад 2,5 млн грн, що підтверджує високу частку архітектурно-
декоративного шару у загальній вартості фасадної системи. Додатково монтаж 
керамограніту оцінюється у 3 698 800 грн, що включає роботи на вертикальних 
фасадах і підшивках. 
Суттєвим елементом системи є підсистема вентильованого фасаду, яка 
складається з несучих і опорних кронштейнів, вертикальних профілів, стійок, 
кріпильних елементів і терморозривів. Загальна вартість підсистеми, згідно з 
наведеними даними, становить близько 1 896 000 грн, що підтверджує її важливу 
конструктивну та економічну роль. Саме підсистема забезпечує передавання 
навантажень від облицювання на несучі стіни, формування вентиляційного зазору 
та довговічність фасадної системи. 
Теплоізоляційний шар виконано з базальтової мінеральної вати загальною 
площею 3804 м², товщиною 150 мм. Вартість мінераловатних плит 1 530 378 грн, а 
разом із дюбелями для кріплення теплоізоляції (143 802 грн) близько 1 674 000 грн. 
Таким чином, середня вартість теплоізоляційного шару з кріпленням становить 
приблизно 440 грн/м², що узгоджується з розрахунковими даними підрядника. 
Варто зазначити, що вартість лише мінераловатної теплоізоляції товщиною 
150 мм складає близько 381 грн/м², тоді як решта витрат припадає на кріпильні 
115 
 
елементи та захисні шари. Це свідчить про те, що сам теплоізоляційний матеріал, 
навіть при значній товщині, не є домінуючим фактором у загальній вартості 
фасадної системи. Можемо також дослідити як впливає зміна товщини мінеральної 
вати на загальну вартість вентильованого фасаду: 
Рисунок 4.1 — Залежність частки вартості мінеральної вати у загальній 
вартості утеплення фасаду від товщини теплоізоляційного шару. 
Отримана залежність свідчить про поступове зростання частки вартості 
теплоізоляційного матеріалу у загальній вартості фасадної системи зі збільшенням 
товщини шару мінеральної вати. На відміну від пінополістирольних систем, для 
вентильованих фасадів із мінераловатним утеплювачем зростання питомої вартості 
відбувається помірно, оскільки основну частку витрат формують облицювальні 
матеріали, металеві підсистеми та монтажні роботи. Навіть при збільшенні товщини 
мінеральної вати до 160 мм її частка не перевищує 24 % загальної вартості 
утеплення, що підтверджує економічну доцільність застосування підвищеної 
товщини теплоізоляційного шару з метою досягнення нормативного опору 
теплопередачі. 
Окремо у кошторисі враховано витрати на: 
 композитні касети для облицювання плит перекриття між вітражами — 
581 760 грн; 
 сталеві обрамлення — 756 000 грн; 
 парапети зі сталі — 45 600 грн; 
Наведені дані демонструють, що значна частина бюджету припадає не лише 
на утеплення, а й на архітектурно-конструктивні елементи, без яких неможливе 
функціонування вентильованого фасаду як цілісної системи. Загалом всі витрати на 
матеріали для вентильованого фасаду становлять 2137 грн/м². 
116 
 
Для детальнішого аналізу економічної складової технології вентильованого 
фасаду доцільно розглянути структуру витрат саме на матеріали, оскільки вони 
формують найбільшу частку загальної вартості робіт. На основі зведеного 
кошторису було виконано групування матеріалів за функціональним призначенням 
із подальшим визначенням їх питомої ваги у загальній вартості матеріалів. 
1,08% 
19,35% 
33,57% 
26,78% 
19,22% 
Керамогранітне облицювання 
Інші облицювальні елементи (композитні касети, парапети, 
обрамлення) 
Металева підсистема (кронштейни, профілі, стійки, 
клямери) 
Теплоізоляційні матеріали 
Вітро- та гідрозахисні матеріали 
Рисунок 4.2 — Структура витрат на матеріали вентильованого фасаду. 
Тож аналіз структури витрат на улаштування вентильованого фасаду показав, 
що найбільшу частку становить керамогранітне облицювання, що зумовлено його 
площею застосування та високими експлуатаційними характеристиками. Значною 
також є частка металевої підсистеми, яка забезпечує несучу здатність і надійність 
фасадної конструкції. Витрати на теплоізоляцію з мінеральної вати формують 
істотну складову загальної вартості, що підтверджує пріоритетність забезпечення 
117 
 
належного рівня теплозахисту будівлі. Інші облицювальні та добірні елементи 
мають менший вплив на загальний бюджет і виконують переважно допоміжну та 
архітектурно-естетичну функції. 
Також вагому частку у загальній структурі витрат становлять витрати на 
оплату монтажних робіт, що зумовлено високою трудомісткістю даної технології. 
Монтаж фасадної системи включає значний обсяг ручних операцій: встановлення 
кронштейнів і напрямних, улаштування теплоізоляційного шару з мінераловатних 
плит, а також кріплення облицювальних елементів із керамограніту. За наведеними 
кошторисними даними загальна вартість монтажних робіт перевищує 4,5 млн грн, 
що становить понад 36 % від загальної вартості фасадної системи. У перерахунку на 
одиницю площі фасаду середня вартість монтажних робіт складає 1262 грн/м², що 
підтверджує визначальну роль трудових витрат у формуванні кінцевої собівартості 
робіт. Така структура витрат є типовою для вентильованих фасадів і пояснюється 
підвищеними вимогами до кваліфікації робітників, точності монтажу та дотримання 
технологічних регламентів, від яких безпосередньо залежить довговічність і 
експлуатаційна надійність фасадної системи. 
Найменшу частку в загальній структурі витрат становлять транспортні та 
виробничі витрати, загальна сума яких складає 374 тис. грн, що відповідає 
приблизно 107 грн/м² фасадної поверхні. Їх частка майже не перевищує 3 % від 
загальної кошторисної вартості робіт, тому вони не мають суттєвого впливу на 
формування кінцевої ціни 1 м² вентильованого фасаду. Зазначені витрати 
включають доставку матеріалів на будівельний майданчик, внутрішньовиробничі 
переміщення, організаційно-технічні заходи та супутні витрати, необхідні для 
забезпечення безперервного виконання монтажних робіт. 
Нижче (рис. 4.3) проаналізуємо загальний розподіл витрат на вентильовані 
фасади: 
118 
 
3,02% 
36,40% 
60,57% 
Матеріали 
Монтажні роботи 
Транспортні та виробничі витрати 
Рисунок 4.3 — Загальна структура витрат на влаштування вентильованого 
фасаду. 
Отримані результати свідчать, що середня вартість улаштування 
вентильованого фасаду з мінераловатною теплоізоляцією становить близько 3540 
грн/м². Основну частку витрат формують матеріали (60,57%), що зумовлено 
застосуванням керамогранітного облицювання, металевої підсистеми та 
теплоізоляційного шару. Частка монтажних робіт складає 36,04 %, що є 
характерним для систем вентильованих фасадів підвищеної складності. Інші 
витрати майже не перевищують 3 % загальної вартості та не мають суттєвого 
впливу на кінцеву ціну 1 м² фасаду. 
 
4.2 Розрахунок економічної ефективності застосування мінераловатної 
теплоізоляції 
 
 
119 
 
З метою кількісної оцінки ефективності застосування мінераловатної 
теплоізоляції у складі вентильованого фасаду було виконано теплотехнічний та 
економічний розрахунок зовнішніх огороджувальних конструкцій будівлі. 
Розрахунок передбачає порівняння фактичних тепловтрат через зовнішні стіни до 
утеплення та після впровадження теплоізоляційного шару з базальтової мінеральної 
вати нормативної товщини. Отримані результати дозволяють визначити річну 
економію теплової енергії, грошовий ефект від реалізації заходу, а також оцінити 
термін його окупності, що є необхідним для обґрунтування техніко-економічної 
доцільності прийнятого конструктивного рішення. 
Фактичний термічний опір зовнішніх стін будівлі до утеплення складає 
        
        через газоблок і          через бетонне перекриття. 
    
Виходячи з прийнятої розрахункової моделі, фактичні тепловтрати через 
зовнішні стіни становлять по формулі:  
Q = U × S × ΔT     (4.1) 
будуть Q = 40,65 кВт через газоблок площею 3127,2    і Q = 65,66 кВт через 
бетонні перекриття площею 364,8   . Сума тепловтрат буде Q₀ = 106,31 кВт. 
Згідно з вимогами [1], нормативний приведений термічний опір зовнішніх 
    
стін для житлових будівель повинен складати        , що свідчить про 
  
недостатній рівень теплозахисту огороджувальних конструкцій у вихідному стані. 
Для забезпечення нормативних показників теплозахисту використано іншу 
розрахункову модель, у якій передбачено улаштування теплоізоляційного шару з 
мінеральної вати у складі вентильованого фасаду. 
Для утеплення зовнішніх стін запропоновано застосування плит із базальтової 
мінеральної вати густиною 80 кг/м³, коефіцієнт теплопровідності яких, відповідно 
  
до [22], становить λ = 0,036 . Загальна товщина теплоізоляційного шару 
   
прийнята 150 мм, що відповідає конструктивному рішенню вентильованого фасаду. 
120 
 
Тепловтрати через зовнішні стіни за новою моделлю, з утепленими 
огороджувальними конструкціями, становлять Q₁ = 20,59 кВт. 
Різниця між тепловтратами до та після утеплення визначає економію теплової 
енергії в результаті улаштування мінераловатної теплоізоляції фасаду: 
ΔQ = Q0−Q1= 106,31−20,59 = 85,72 кВт.   (4.2) 
Річну економію теплової енергії при утепленні зовнішніх стін визначимо за 
формулою: 
ΔQріч=ΔQ⋅n0⋅24,     (4.3) 
де n0 — кількість днів в опалювальному періоді, n0=176 днів. 
Тоді річна економія теплової енергії становить: 
   
ΔQріч= 85,72⋅176⋅24 = 362 098,41  
   
або 
            
ΔQріч=  = 311,35 Гкал 
    
Визначимо грошову економію в результаті утеплення зовнішніх стін 
мінераловатною теплоізоляцією за один рік при поточному тарифі на теплову 
   
енергію T = 1654,41 : 
    
   
E = ΔQріч⋅T = 311,35 ⋅1654,41 = 515 098,22    (4.4) 
   
Повна вартість заходу з улаштування теплоізоляційного шару з мінеральної 
вати у складі вентильованого фасаду, відповідно до зведеного кошторису, складає C 
= 12 366 684 грн 
Для визначення економічної доцільності заходу визначимо прямий термін 
окупності за формулою: 
           
РР=   = 24,01 років     (4.5) 
         
121 
 
Термін окупності є орієнтовним, оскільки при розрахунках не враховано 
перетопи на верхніх поверхах та недотопи на нижніх, а також вплив інфільтрації та 
змін температурного режиму протягом опалювального періоду. Разом з тим, у 
розрахунках була прийнята нормативна внутрішня температура приміщень, що 
дозволяє стверджувати, що впровадження мінераловатної теплоізоляції забезпечує 
не лише економічний ефект, але й сприяє підвищенню рівня теплового комфорту та 
енергоефективності будівлі в цілому. 
 
 
Висновки до розділу 4 
 
1. Проведений техніко-економічний аналіз підтвердив, що вентильований 
фасад із двошаровою мінераловатною теплоізоляцією загальною 
товщиною 150 мм є технічно обґрунтованим рішенням для забезпечення 
нормативного рівня теплозахисту зовнішніх огороджувальних 
конструкцій житлової будівлі. У результаті впровадження системи 
приведений термічний опір стін відповідає вимогам чинних 
нормативних документів, а тепловтрати через фасад зменшуються 
більш ніж у три рази. 
2. Структура кошторисної вартості свідчить, що основну частку витрат 
формують облицювальні матеріали, металева підсистема та монтажні 
роботи, тоді як вартість власне мінераловатного утеплювача становить 
відносно невелику частку загального бюджету. Це підтверджує 
економічну доцільність застосування утеплювача підвищеної товщини, 
оскільки збільшення теплоізоляційного шару не призводить до 
пропорційного зростання загальної вартості фасадної системи. 
3. Теплотехнічні розрахунки показали, що річна економія теплової енергії 
внаслідок утеплення фасаду становить близько 311,35 Гкал, що у 
грошовому еквіваленті відповідає понад 515 тис. грн на рік за чинними 
122 
 
тарифами. Орієнтовний термін окупності заходу складає близько 24 
років, що є характерним показником для довговічних фасадних систем 
із високими експлуатаційними та архітектурними характеристиками. 
4. Загалом застосування вентильованого фасаду з мінераловатною 
теплоізоляцією слід розглядати не лише як захід прямої економії 
енергії, а як комплексне інженерне рішення, спрямоване на підвищення 
енергоефективності, довговічності та теплового комфорту будівлі, а 
також на зниження експлуатаційних витрат упродовж усього життєвого 
циклу об’єкта. 
  
123 
 
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 
 
 
1. У ході виконання роботи встановлено, що підвищення 
енергоефективності житлових будинків є одним із ключових напрямів 
розвитку будівельної галузі, особливо в умовах зростання вартості 
енергоресурсів та тривалого опалювального періоду в кліматичних 
умовах України. 
2. Доведено, що зовнішні стіни формують основну частку тепловтрат 
житлових будинків, а їх теплозахисні властивості суттєво впливають на 
рівень енергоспоживання, тепловий комфорт і експлуатаційні витрати 
протягом усього життєвого циклу будівлі. 
3. Аналіз конструктивних рішень показав, що застосування одношарових 
стін без додаткового утеплення не відповідає сучасним нормативним 
вимогам та є економічно недоцільним, тоді як багатошарові конструкції 
з зовнішнім теплоізоляційним шаром забезпечують значно вищу 
енергоефективність. 
4. Правильне розміщення теплоізоляційного шару сприяє зміщенню точки 
роси за межі несучої конструкції, що запобігає утворенню конденсату, 
зволоженню матеріалів та зниженню їх теплозахисних властивостей. 
5. Використання сучасних фасадних систем утеплення («мокрих» та 
вентильованих) за умови дотримання технології виконання робіт 
дозволяє знизити тепловтрати через зовнішні стіни на 40–60 % та 
підвищити рівень теплового комфорту приміщень. 
6. Обґрунтовано необхідність комплексного організаційно-технологічного 
підходу, який передбачає якісну підготовку поверхонь, правильний 
вибір матеріалів, надійне кріплення утеплювача та мінімізацію теплових 
містків. 
 
124 
 
7. Показано, що порушення технології утеплення, зокрема неправильне 
формування паро- та гідроізоляційних шарів, може призвести до 
зміщення точки роси всередину стіни та передчасного руйнування 
конструкцій. 
8. Отримані результати підтверджують, що впровадження ефективних 
організаційно-технологічних рішень улаштування зовнішніх стін є 
важливим чинником енергозбереження, екологічної безпеки та сталого 
розвитку житлового будівництва. 
  
125 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
 
1) Теплова ізоляція та енергоефективність будівель: ДБН В.2.6-31: 2021. - К.: 
Мінбудархітектури України, 2021. - 71с. - (Державні будівельні норми 
України). 
2) Чернявський В. В. Кліматичні фактори впливу на теплоізоляційні фасадні 
системи з тонким штукатурним шаром / В.В. Чернявський, О.Б. Борисенко 
// Містобудування та територіальне планування.- 2010.- № 37. - с. 559-564. 
3) Конструкції зовнішніх стін із фасадною теплоізоляцією. Вимоги до 
проектування, улаштування та експлуатації: ДБН В.2.6-33:2008. - 
К.: Мінбудархітектури України, 2009. - 24 с. . - (Державні будівельні норми 
України). 
4) Feist W. Energy Efficiency – a Key to Sustainable Housing. Darmstadt, 2009. с. 
120. 
5) Шумейко О.А. Сучасні теплоізоляційні матеріали в будівництві. Харків, 
2018. 214 с.  
6) Савйовський В.В. Енергоефективність житлових будинків України. – К.: 
Ліра-К, 2016. 296 с. 
7) Energy use (kg of oil equivalent per capita). World Bank Open Data. URL: 
https://data.worldbank.org/indicator/EG.USE.PCAP.KG.OE (дата звернення: 
24.12.2025). 
8) ДСТУ-Н Б В.1.1-27:2010: Будівельна кліматологія. [Чинний від 2011-11-
01]. Вид. офіц. Київ: Мінрегіонбуд України, 2010. 123 с. 
9) Обрати густину мінеральної вати. [Електронний ресурс] – Режим доступу: 
http://prostoremont.com.ua/blog/kak-vybrat-plotnost-mineralnoj-vaty. Самарин 
О.Д. К вопросу определения температуры в наружном углу здания 
/Самарин О. Д. - М.: Труды НИИСФ-50, 2008. - с. 104 - 107. 
10) ДБН В.2.6-31:2016: Теплова ізоляція будівель. [Чинний від 2017-04-01]. 
Вид. офіц. Київ: Мінрегіон України, 2016. 31 с. 
126 
 
11) Білоус І. Ю. Оцінювання енергоефективності будівлі в умовах 
динамічної зміни характеристик середовища: автореф. дис. на здобуття 
наук. ступеня канд. тех. наук / І. Ю. Білоус. – Київ, 2019. – 20 с. 
12) Bilous, I. Yu. & Deshko, V. I. Mathematical models for determination of 
specific energy need for heating and cooling of the administrative building. 
Intern. J. of Engineering & Technology. 2018. Vol. 7 (4.3). Pp. 325-330. 
13) Дешко В. І. Вплив теплоінерційних особливостей огороджень на умови 
комфортності при впровадженні енергоощадних режимів опалення в 
будівлях / В. І. Дешко, Н. А. Буяк, І. Ю. Білоус, М. В. Гурєєв, О. О. 
Голубенко // Комунальне господарство міст. Серія : Технічні науки та 
архітектура. - 2019. - Вип. 3. - С. 44-50. - URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/kgm_tech_2019_3_9. 
14) Andelkovic A. S., Mujan I., Daki S. Experimental validation of a EnergyPlus 
model: Application of amulti-storey naturally ventilated double skin facade. 
Energy and Buildings. 2016.  Vol. 118. Р. 27–36. 
15) ДСТУ Б EN 15251: 2011. Розрахункові параметри мікроклімату 
приміщень для проектування та оцінки енергетичних характеристик 
будівель по відношенню до якості повітря, теплового комфорту, освітлення 
та акустики будівель. [Чинний від 2013-07-01]. Київ: Мінрегіон України, 
2012. 71 с. 
16) Population, total. World Bank Open Data. URL: 
https://data.worldbank.org/indicator/SP.POP.TOTL (дата звернення: 
24.12.2025). 
17) Fumo N., Mago P., Luck R. Methodology to estimate building energy 
consumption using EnergyPlus Benchmark Models. Energy and Buildings. 
2010. Vol. 42. Р. 2331–2337. 
18) Martin M., Afshari A., Armstrong P. R., Norford L. K. Estimation of urban 
temperature and humidity using a lumpedparameter model coupled with an 
EnergyPlus model. Energy and Buildings. 2015. Vol. 96. Р. 221–235. 
127 
 
19) Final energy consumption in the buildings sector, 2021. IEA. 2022 URL: 
https://www.iea.org/data-and-statistics/charts/final-energy-consumption-in-the-
buildings-sector-2021 (дата звернення: 25.12.2025). 
20) О. В. Гайдук. Т. М. Герлянд. Н. В. Кулалаєва. Н. В. Півторацька. Т. В. 
Пятничук. Технології утеплення фасадів будівель. Житомир : Національна 
академія педагогічних наук України. Інститут професійно-технічної освіти. 
2021. 
21) Коваленко В. О. Енергоефективні огороджувальні конструкції будівель. 
— Київ: Будівельник, 2018. 240 с. 
22) ДСТУ-Н Б А.2.2-13:2015. Енергетична ефективність будівель. [Чинний 
від 2016-01-01]. Вид. офіц. Київ: Мінрегіон України, 2015. 25 с. 
23) ДСТУ Б А.2.2-12:2015: Енергетична ефективність будівель. Метод 
розрахунку енергоспоживання при опаленні, охолодженні, вентиляції, 
освітленні та гарячому водопостачанні. [Чинний від 2016-01-01]. Вид. 
офіц. Київ: Мінрегіон України, 2015. 140 с. 
24) Гаврон І. Я., Крамар Г. М. Сучасні теплоізоляційні матеріали в 
будівництві. Вісник Тернопільського національного технічного 
університету імені Івана Пулюя. Тернопіль, 2020. с. 58. 
25) Energy in buildings. Open Learning. URL: 
https://www.open.edu/openlearn/nature-environment/energy-buildings/content-
section-3.2.3 (дата звернення: 26.12.2025). 
26) Які будинки втрачають більше тепла?. ЛУН Місто. URL: 
https://lun.ua/misto/holod?srsltid=AfmBOoregEdRNWmJEn-
Nm54OCRwFgxhGmQwBRtSnzQQEeYVrOWlZNBRd (дата звернення: 
26.12.2025). 
27) Вентильовані фасади. CYCLONE. URL: https://cyclone.kiev.ua/ (дата 
звернення: 27.12.2025). 
28) Жук П. М. Енергоефективні огороджувальні конструкції. — Львів: 
ЛПНУ, 2017. 212 с. 
29) Будівельні матеріали та вироби : наук.-техн. журнал. № 3. Київ, 2021. с. 
128 
 
64 
30) Дешко В.І. Бази кліматології для визначення енергетичних 
характеристик будівель / В.І. Дешко, І.Ю. Білоус, Г.О. Гетманчук // 
Науковий журнал «Енергетика: економіка, технології, екологія». Випуск 
№4 Київ 2017. 
31) Про енергетичну ефективність будівель: Закон України від 22.06.2017 
№ 2118-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 33, ст.359. 
32) Конструкції зовнішніх стін із фасадною теплоізоляцією та 
опорядженням штукатурками: ДСТУ В.2.6-36:2008. - К.: 
Мінбудархітектури України, 2009. - 43 с. 
33) Сучасні конструктивно-технологічні рішення фасадних систем. 
Загальні положення / О.П. Конончук // [Електронний ресурс] -
2013. - Режим доступу: http ://dl .tntu. edu.ua/ content.php?cid= 
137214 
34) ДСТУ Б EN ISO 7730: 2011. Ергономіка теплового середовища. 
Аналітичне визначення та інтерпретація теплового комфорту на основі 
розрахунків показників PMV і PPD і критеріїв локального теплового 
комфорту. [Чинний від 2013-01-01].Київ: Мінрегіон України, 2012. 74 с.
Репозиторій ЧДТУ
