Підходи до забезпечення сталого розвитку територіальних громад

Дубина, Сніжана Олексіївна
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7341
Назва:	Підходи до забезпечення сталого розвитку територіальних громад
Автори:	Данилевський, Валерій Вікторович Дубина, Сніжана Олексіївна
Ключові слова:	територіальні громади;сталий розвиток;цілі сталого розвитку;ЦСР 11;економічний розвиток;енергоефективність
Дата публікації:	2025
Короткий огляд (реферат):	Кваліфікаційна робота бакалавра містить 76 сторінок, 2 таблиці, 8 рисунків, список літератури з 55 найменувань, 1 додаток. Об’єктом дослідження є сталий розвиток територіальних громад. Предметом дослідження є напрями забезпечення сталого розвитку територіальних громад. Мета кваліфікаційної робота бакалавра - узагальнення теоретичних і практичних аспектів сталого розвитку територіальних громад та виявлення основних механізмів його підтримки. Завданнями роботи є: розкрити сутність і ключові характеристики концепції сталого розвитку; розглянути підходи до управління сталим розвитком територіальних громад; дослідити фінансові механізми забезпечення сталого розвитку територіальних громад; вивчити інституційні механізми забезпечення сталого розвитку територіальних громад; визначити напрями підтримки сталого місцевого економічного розвитку в територіальних громадах; виявити напрями забезпечення енергетичної ефективності територіальних громад. Результати дослідження полягають узагальненні теоретичних та практичних підходів до забезпечення сталого розвитку територіальних громад; обґрунтування необхідності застосування комплексної системи механізмів: нормативно-правового, інституційного, фінансово-економічного, організаційно-управлінського, інформаційно-аналітичного та соціально-комунікативного; впровадження в територіальних громади системи управління якістю ІSО 37101:2019; розробки ефективних механізмів розвитку бізнесу та підприємницької діяльності та підвищення енергоефективності в громадах.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу):	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7341
Розташовується у зібраннях:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Файли цього матеріалу:
Файл	Опис	Розмір	Формат
Дубина С.О..pdf Restricted Access		692.76 kB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії
Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Підходи до забезпечення сталого розвитку 
територіальних громад» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконала: здобувачка 4 курсу, групи ПУА-218 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                                            _____________Дубина С. О.____ 
________________                                           (прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник ____Данилевський В. В._______ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент ________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2025 року 
 4 
 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП…………………………………………………………………….. 5 
РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ  
ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДИ…………………………………………  8 
1.1 Поняття та складові сталого розвитку територіальних громад……. 8 
1.2 Підходи до управління сталим розвитком територіальних громад... 14 
Висновки до розділу 1…………………………………………………….. 19 
РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО  
РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД…………….......................... 22 
2.1 Підходи до фінансового забезпечення  сталого розвитку  
територіальних громад ………………………………………………........ 22 
2.2 Підходи до інституційного забезпечення сталого розвитку  
територіальних громад ………………………………………….………... 33 
Висновки до розділу 2…………………………………………………….. 45 
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОКРЕМИХ СКЛАДОВИХ  
СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ……………… 47 
3.1 Напрями забезпечення економічної складової сталого розвитку  
громади……………………………………………………………………… 47 
3.2 Напрями забезпечення сталого енергетичного розвитку  
територіальних громад…………………………………………………….. 54 
Висновки до розділу 3……………………………………………………. 61 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….. 66 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………................. 70 
Додатки  
 
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
Сучасні територіальні громади України перебувають у складних умовах 
трансформацій: війна, економічна нестабільність, руйнування інфраструктури, 
масові переміщення населення – усе це ставить перед місцевим 
самоврядуванням нові виклики. У таких умовах особливої актуальності 
набуває формування моделі сталого розвитку, яка забезпечить громадам 
економічну та екологічну стійкість, соціальну згуртованість, енергетичну 
ефективність і здатність адаптуватися до змін. 
Сталий розвиток територіальних громад – це не лише стратегічний 
напрям державної політики, а й практична необхідність для забезпечення 
гідної якості життя населення. Реалізація глобальних Цілей сталого розвитку 
ООН до 2030 року потребує активної участі саме на місцевому рівні, адже 
більшість завдань, таких як освіта, охорона здоров’я, інфраструктура, 
довкілля, реалізується саме у громадах. 
Актуальність дослідження обумовлена тим, що для досягнення сталого 
розвитку громадам потрібно не лише стратегічне бачення, а й дієві фінансові, 
організаційні та управлінські інструменти. 
Дослідженнями проблематики сталого розвитку територіальних громад 
займаються такі науковці: І. Котов, Л. Горбата, Б. Федірко, Н. Балдич, 
Н. Гринчук, Н. Ходько, Л. Чорній, Я. Глібіщук, В. Федюк, В. Крижанівський, 
М. Патинська, І. Сторонянська, Х. Патицька, А. Дуб, Т. Панчишин, Н. 
Кривокульська , С. Гунько, В. Брич, Ю. Богач, О. Васильєва, Н. Васильєва, 
К. Бліщук, Т. Зінчук, І. Абрамова, О. Варченко, Д. Крисанов, В. Боголюбов, О. 
Попова, Т. Шестаковська, І. Дементов та інші.  
Метою даної кваліфікаційної роботи бакалавра є узагальнення 
теоретичних і практичних аспектів сталого розвитку територіальних громад та 
виявлення основних механізмів його підтримки 
Для досягнення поставленої мети в роботі визначено наступні завдання: 
6 
 
− розкрити сутність і ключові характеристики концепції сталого 
розвитку; 
− розглянути підходи до управління сталим розвитком територіальних 
громад; 
− дослідити фінансові механізми забезпечення сталого розвитку 
територіальних громад; 
− вивчити інституційні механізми забезпечення сталого розвитку 
територіальних громад; 
− визначити напрями підтримки сталого місцевого економічного 
розвитку в територіальних громадах; 
− виявити напрями забезпечення енергетичної ефективності 
територіальних громад. 
Об’єктом дослідження є сталий розвиток територіальних громад. 
Предметом дослідження є напрями забезпечення сталого розвитку 
територіальних громад. 
Інформаційна база дослідження. Законодавчі та нормативно-правові 
акти, наукові статті, монографії, навчальні та методичні посібники. 
Методи дослідження: абстрагування, синтезу та аналізу, узагальнення, 
порівняння. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в узагальненні 
теоретичних та практичних підходів до забезпечення сталого розвитку 
територіальних громад; обґрунтування необхідності застосування комплексної 
системи механізмів: нормативно-правового, інституційного, фінансово-
економічного, організаційно-управлінського, інформаційно-аналітичного та 
соціально-комунікативного; впровадження в територіальних громади системи 
управління якістю ІSО 37101:2019; розробки ефективних механізмів розвитку 
бізнесу та підприємницької діяльності та підвищення енергоефективності в 
громадах. 
Апробація дослідження. Дубина С. О.  Підходи до забезпечення сталого 
розвитку територіальних громад (Сучасні тенденції розвитку  економіки та 
держави: матеріали ІХ Всеукраїнської студентської науково-практичної 
7 
 
конференції : 23 квітня 2025 р. / від. ред. Р.В. Манн; М-во освіти і науки 
України,  Черкас. держ. технол. ун-т.  Черкаси : ЧДТУ, 2025) 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна робота бакалавра 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, 
додатку. Повний обсяг роботи становить 76 сторінок, список використаних 
джерел складається з 55  найменувань,  2  таблиць,  8 рисунків, 1 додатку. 
  
8 
 
РОЗДІЛ 1 
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ 
ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДИ 
 
 
1.1 Поняття та складові сталого розвитку територіальних громад 
 
Поняття «сталий розвиток» вперше з’явилося у 1987 році у звіті «Our 
Common Future», який було підготовлено Всесвітньою комісію з 
навколишнього середовища та розвитку та представлено її головуючою на той 
час Г. Х. Брундтланд. У цій доповіді Г. Х. Брундтланд висвітила негативні 
наслідки економічного розвитку для екології та запропонувала можливі шляхи 
вирішення проблем, що виникають внаслідок глобалізації та зростання 
населення. Саме тоді було дано визначення цьому поняттю, яке є на сьогодні 
загальновживаним, а саме: «Сталий розвиток – це розвиток, за якого нинішні 
покоління задовольняють свої потреби, при цьому не ставлячи під загрозу 
можливість задовольняти потреби майбутніх поколінь [1]. Також, в доповіді 
було визначено, що сталий розвиток є процесом змін, «в якому експлуатація 
ресурсів, спрямованість інвестицій, орієнтація технологічного розвитку та 
організаційні зміни перебувають у гармонії та підсилюють як сучасний, так і 
майбутній потенціал для задоволення людських потреб і прагнень» [1]. 
У 1997 році на Саміті Землі в Ріо-де-Жайнеро концепція сталого 
розвитку була прийнята офіційно, а у вересні 2015 року Організація 
Об’єднаних націй затвердила Порядок денний у сфері сталого розвитку до 
2030 року, в я кому викладено Цілі сталого розвитку, які є спільними цілями 
для усього світу щодо захисту планети та гарантування добробуту. Прийнявши 
цю стратегію, держави взяли на себе зобов’язання протягом наступних 
п’ятнадцяти років мобілізувати всі засоби для її реалізації і досягти 
встановлених показників. В результаті на сьогодні концепція сталого розвитку 
9 
 
лягає в основу усіх стратегічних та програмних документів різного рівня від 
уряду до окремої компанії та інституції. 
До основних цілей сталого розвитку, який 17 (ЦСР) було віднесено 
наступні: подолання бідності, подолання голоду, міцне здоров’я, якісна освіта, 
гендерна рівність, чиста вода та належні санітарні умови, відновлювальна 
енергія, гідна праця та економічне зростання, інновації та інфраструктура, 
скорочення нерівності, сталий розвиток міст та спільнот, відповідальне 
споживання, боротьба зі зміною клімату, збереження морських екосистем, 
збереження екосистеми суходолу, мир та справедливість, партнерство заради 
сталого розвитку [2]. 
Досягнення даних цілей, на думку експертів, дозволяє досягти 
збалансованого розвитку трьох сфер: економічної, екологічної та соціальної, 
що і є основною метою концепції сталого розвитку. Тобто, сталий розвиток 
охоплює три аспекти: економічний, соціальний та екологічний, які 
взаємопов’язані та взаємозалежні. Недостатня увага розвитку однієї зі 
складових, може призвести до негативних тенденцій до розвитку інших.  
Важливість реалізації цієї концепції у всьому світі обумовлена наступим: 
- сталий розвиток ставить за мету раціонально використовувати 
обмежені природні ресурси, такі як вода, корисні копалини, ліс, ґрунт тощо; 
-  сталий розвиток пропонує інтеграцію екологічних стандартів в усі 
сфери життєдіяльності  з метою збереження та захисту навколишнього 
середовища; 
- однією із цілей сталого розвитку є досягнення соціальної 
справедливості, зокрема зменшення нерівності, забезпечення доступу до 
якісної освіти, медицини, житла, чистої води тощо для всіх; 
- сталий розвиток спрямований на створення балансу між економікою, 
соціумом та екологією з метою зменшення негативного впливу зростання 
економіки на екологію та соціальну сферу; 
10 
 
- сталий розвиток побудований на стратегічному відповідальному 
мисленні, яке повинно створити рівні умови як нинішнім так і майбутнім 
поколінням; 
- сталий розвиток є глобальною ініціативою, до якої долучено багато 
країн, а також усі громади та індивідууми, що дозволяє комплексно підходити 
боротьби з найбільшими глобальними викликами; 
- сталий розвиток є дуже важливий для місцевого розвитку, оскільки 
допомагає громадам розвиватися на базі власних ресурсів і вирішувати більш 
ефективно власні проблеми. 
Як вже зазначалося, однією з ЦСР сталого розвитку, зокрема ЦСР11, як 
раз і спрямована на вирішення проблем міст і громад, зокрема досягнення їх 
відкритості безпеки, життєздатності й екологічної сталості. В межах цієї цілі 
визначено наступні показники, які повинні бути досягнуті до 2030 року: 
- до 2030 року забезпечити загальний доступ до достатнього, 
безпечного і недорого житла й основних послуг і упорядкувати нетрі; 
- до 2030 року забезпечити всім можливість користуватися безпечними, 
недорогими, доступними та екологічно стійкими транспортними системами на 
основі підвищення безпеки дорожнього руху, зокрема розширення 
використання громадського транспорту, приділяючи особливу увагу потребам 
тих, хто перебуває в уразливому становищі, жінок, дітей, людей з інвалідністю 
і літніх людей; 
- до 2030 року розширити масштаби відкритої для всіх і екологічно 
стійкої урбанізації та можливості для комплексного і сталого планування 
населених пунктів та управління ними на основі широкого участі в усіх 
країнах; 
- активізувати зусилля із захисту та збереження всесвітньої культурної 
і природної спадщини; 
- до 2030 року суттєво скоротити кількість загиблих і постраждалих та 
значно зменшити прямий економічний збиток у вигляді втрат світового 
валового внутрішнього продукту внаслідок лих, у тому числі пов’язаних з 
11 
 
водою, приділяючи особливу увагу захисту малозабезпечених і вразливих груп 
населення; 
- до 2030 року зменшити негативний екологічний вплив міст у 
перерахунку на одну особу населення, в тому числі через приділення особливої 
уваги якості повітря і видаленню міських та інших відходів; 
- до 2030 року забезпечити загальний доступ до безпечних, доступних і 
відкритих для всіх зелених зон та громадських місць, особливо для жінок і 
дітей, літніх людей та людей з інвалідністю; 
- підтримувати позитивні економічні, соціальні та екологічні зв’язки 
між міськими, приміськими і сільськими районами на основі підвищення 
якості планування національного та регіонального розвитку; 
- до 2020 року значно збільшити кількість міст і населених пунктів, що 
прийняли та реалізують комплексні стратегії і плани, спрямовані на усунення 
соціальних бар’єрів, підвищення ефективності використання ресурсів, 
пом’якшення наслідків зміни клімату, адаптацію до його зміни та здатність 
протистояти стихійним лихам, а також розробити й упровадити, відповідно до 
Сендайської рамкової програми зі зниження ризику лих на 2015–2030 роки, 
заходи з комплексного управління ризиками та пов’язаними з лихами, на всіх 
рівнях; 
- надавати найменш розвиненим країнам сприяння, в тому числі через 
фінансову та технічну допомогу, у будівництві екологічно стійких і міцних 
будівель з використанням місцевих матеріалів [2]. 
Як бачимо на прикладі наведених цілей за ЦСР11, що в 2015 році було 
встановлено досить амбітні цілі, досягнення яких дійсно значно підвищило 
рівень та якість життя громад в усьому світі. В той же час, треба зазначити, що 
аналіз ситуації на сьогодні показав, що за десять років лише близько 16% цілей 
ЦСР знаходяться на шляху до досягнення [3]. Як свідчать дослідження 
науковців, які вони представили в Sustainable Development Report, 84% цілей 
демонструють обмежений прогрес, що не дозволить їм бути досягнутими до 
2030 року, або навіть погіршання. Найбільші відхилення спостерігаються з 
12 
 
цілями, які пов’язані з продовольчими системами, біорізноманіття, сталим 
землекористуванням, мир та сильні інститути (рис.1.1) 
 
 
Рисунок 1.1 - Світова інформаційна панель Цілей сталого розвитку 
2024 року 
Джерело: [3] 
 
Якщо говорити про досягнення цілей сталого розвитку в розрізі країн, то 
лідерами є: Фінляндія, Швеція, Данія, Німеччина, Франція, Австрія, Норвегія, 
Хорватія, Великобританія та Польща. Україна займає 44 позицію, але ці дані 
коректні для 2022 року і наразі потребують перегляду [3]. 
ЦСР11 «Сталі міста та громади» відноситься до таких, що підлягає 
найбільшим викликам та її реалізація в стані стагнації, тобто значних 
покращень не відбувається, в Україні в тому числі. Основними причинами 
цього, є те, що на сьогодні більше половини населення вже живе у містах. 
Оскільки багато мегаполісів ростуть хаотично, то виникають нетрі, 
відбувається перевантаження інфраструктури. Створення доступного житла, 
забезпечення громадським транспортом,  створення «зелених» тощо вимагає 
значних інвестицій, яких немає в бюджетах країн, особливо зі слабкою 
економікою. Перевантаження міст впливає на погіршання екології, зокрема 
13 
 
виникає високий рівень забруднення повітря та води, збільшення відходів 
тощо.  
В Україні дана ситуація поглиблюється військовими діями, які 
призводять до руйнування інфраструктури та житла, відновлення яких 
потребує значних фінансових ресурсів; ракетне паливо та пожежі 
забруднюють землю, воду та повітря; знижується рівень безпеки в громадах 
тощо. 
В контексті цього, в Україні в 2024 році було розроблено та затверджено 
оновлені національні завдання, індикатори їх досягнення, які були визначені, 
зокрема, з урахуванням воєнного стану: завдання щодо відбудови та 
відновлення пошкоджень наслідків збройної агресії російської федерації, 
розмінування замінованих територій, екологічної кризи, спричиненої в тому 
числі збройною агресією росії, наявності та облаштування укриттів тощо. 
Так, в Україні в контексті ЦСР 11 «Стали розвиток міст і громад» було 
становлено наступні завдання (додаток А) [4]: 
1. Забезпечення доступу населення до житла належної якості, 
передусім для тих, хто втратив житло внаслідок збройної агресії Російської 
Федерації проти України. 
2. Забезпечення сталої, надійної, швидкої, безпечної та інклюзивної 
міської мобільності. 
3. Забезпечення доступу мешканців міст до водних об’єктів та 
лісопаркових зон. 
4. Підвищення стійкості населених пунктів і територіальних громад 
до наслідків збройної агресії російської федерації проти України, стихійних 
лих, надзвичайних ситуацій та змін клімату. 
5. Зменшення негативного впливу територіальних громад на 
навколишнє середовище. 
6. Забезпечення збереження та сталого використання культурної та 
природної спадщини. 
7. Підвищення рівня енергетичної ефективності будівель 
14 
 
На нашу думку, сталий розвиток повинен започатковуватися саме на 
рівні територіальної громади, що  свою чергу дозволить вивести на рівень 
сталості і рівень регіонів та країни в цілому. Це пояснюється тим, що саме 
територіальна громада – це найближчий рівень до потреб людини, зокрема, в 
громаді надаються базові послуги такі, як освіта, охорона здоров’я, 
комунальна інфраструктура, соціальний захист, житло, безпека тощо; на 
місцевому рівні приймаються рішення про енергоефективність, утилізацію 
відходів, забудову, озеленення. Крім цього, треба зазначити, що нові підходи 
до управління, кліматичні ініціативи, цифрові рішення легше випробовувати 
на рівні громади, ніж в масштабі держави. 
Тобто,  сталий розвиток – це не лише політика урядів, а спосіб 
реорганізації життя громад. Тільки громада здатна реально втілювати 
принципи сталості: економіка, екологія, соціальний добробут, справедливість 
та інклюзія, що, в свою чергу, сприяє досягненню Цілей сталого розвитку. 
 
1.2   Підходи до управління сталим розвитком територіальних 
громад 
 
Відповідно до Концепції сталого розвитку населених пунктів управління 
сталим розвитком територіальної громади здійснюється в таких напрямках:  
1) забезпечення раціонального використання природних ресурсів;  
2) поліпшення соціальних умов життя населення;  
3) забезпечення населення житлом;  
4) удосконалення виробничої інфраструктури;  
5) розвиток транспортної інфраструктури;  
6) розвиток інженерної інфраструктури;  
7) формування повноцінного життєвого середовища в населених 
пунктах;  
8) поліпшення санітарно-гігієнічних умов; 
15 
 
 9) захист від несприятливих природних явищ, запобігання виникненню 
техногенних аварій [5]. 
Конкретні напрями забезпечення сталого розвитку територіальної 
громади потребують упровадження відповідних механізмів управління 
територіальною громадою [6]. 
І. Котов виділяє наступні механізми публічного управління сталим 
розвитком територіальних громад (рис. 1.2): політико-економічний; 
організаційно-інституційний; нормативно-правовий, інформаційний. 
 
 
Рисунок 1.2 – Види механізмів публічного управління сталим 
розвитком територіальних громад в Україні 
Джерело: [6] 
 
На нашу думку, доцільно доповнити наведені механізми соціально-
комунікативним механізмом та організаційно-управлінським, а інформаційний 
замінити на інформаційно-аналітичний з метою розширення його функцій.  
(рис.1.3). 
Нормативно-правовий механізм передбачає розробку місцевої 
нормативної бази, що регулює процеси розвитку громади відповідно до 
принципів сталості, зокрема Стратегію розвитку громади, план заходів з 
реалізації Стратегії, місцеві цільові програми, механізми соціального 
замовлення, регламенти участі громадян тощо; 
16 
 
Інституційний механізм передбачає створення та функціонування 
органів управління, які відповідальні за планування, координацію, реалізацію 
та моніторинг політики сталого розвитку, в тому числі, органами місцевого 
самоврядування, дорадчі органи, агенції з розвитку та партнерські об’єднання. 
 
Нор мативно-правовий Інституційний механізм Фінансово-економічний 
механізм механізм 
 
 Механізми публічного управління сталим розвитком територіальних громад 
 
 Організаційно- Інформаційно- Соціально-
управлінський механізм аналітичний механізм комунікативний механізм 
 
Рисунок 1.3 – Механізми управління сталим розвитком територіальних 
громад в Україні 
Джерело: розроблено автором 
 
Фінансово-економічний механізм забезпечує фінансову спроможність 
територіальної громади до реалізації сталого розвитку не тільки через місцеві 
бюджети, але чисельні фінансові механізми та інструменти, такі як грантові 
програми, публічно-приватне партнерство, соціальне замовлення, залучення 
інвестицій тощо. 
Організаційно-управлінські механізми спрямовані на забезпечення 
ефективного менеджменту процесів розвитку, серед яких стратегічне 
планування та прогнозування; проєктний підхід в управлінні; створення 
системи моніторингу та оцінки результатів; управління ризиками; залучення 
фахових кадрів та підвищення їх кваліфікації. 
Інформаційно-аналітичний механізм формує основу для прийняття 
обґрунтованих рішень, а саме систему збору та обробки статистичних і 
соціально-економічних даних, цифрові платформи управління громадою, 
публічні звіти та відкриті дані, системи індикаторів досягнення ЦСР 11. 
17 
 
Соціально-комунікативний механізм забезпечує активну участь 
мешканців у процесі сталого розвитку, серед яких громадські слухання, 
електронні петиції, партисипативне бюджетування, залучення неурядових 
організацій, органи самоорганізації населення, бізнесу, ЗМІ тощо. 
Отже, механізм управління сталим розвитком територіальних громад – 
це сукупність інструментів, процедур, інституцій та підходів, які забезпечують 
досягнення балансу між економічними, соціальними та екологічними цілями у 
межах громади з урахуванням принципів участі, доброго урядування та 
міжсекторальної взаємодії. 
Основними умовами для досягнення сталого розвитку територіальних 
громади визначають наступні: 
− формування  розуміння  важливості  взаємозв’язку  між  людиною, 
суспільством  і  природою,  а  також  базових  принципів  сталого  розвитку 
відкритих систем; 
− переосмислення ролі людини як особистості, перетворення її з об’єкта 
на активного учасника сталого розвитку територіальної громади; 
− розробка  стратегій  сталого  розвитку територіальної  громади з 
урахуванням економічного зростання та базових потреб населення; 
− значне зниження споживання ресурсів; 
− створення  правової  та  інституційної  бази  для  сталого  розвитку 
територіальної громади; 
− розробка системи моніторингу для оцінки результатів та коригування 
програм та стратегій сталого розвитку територіальної громади; 
− активізація  соціальної  мобілізації  на  підтримку  сталого  розвитку 
територіальної громади; 
− забезпечення координації наукових досліджень і практичних дій для 
реалізації політики сталого розвитку у межах територіальної громади [7]. 
Сталий розвиток територіальної громади можливий лише за умови 
ефективного застосування в управлінні територіями інструментів 
18 
 
стратегічного планування та забезпечення належної взаємодії трьох 
економічних суб’єктів – населення громади, органів місцевого самоврядування 
та бізнесу.  
Для забезпечення безперервності управління та сталого розвитку 
територіальної громади доцільним є формування функціонально-
організаційної моделі управління громадою, яка б включала в себе етапність 
управління, основні функції управління та розвитку громади, а також 
враховувала ресурсний підхід [8; 9]. 
Хочемо звернути увагу на розроблений стандарт ДСТУ ІSО 37101:2019 
(ISO 37101:2016, IDT) «Сталий розвиток у громадах. Система управління 
сталим розвитком. Вимоги та настанови щодо використання» [10], який 
громади можуть впроваджувати в свою діяльність. 
Даний стандарт застосовує цілісний підхід до встановлення вимог 
системи керування сталим розвитком у громадах, включаючи міста, та надає 
рекомендації щодо:  
− покращення внеску громад у сталий розвиток;  
− сприяння розумності та пристосовності в громадах, з врахуванням 
територіальних меж, до яких вона застосовується;  
− оцінка ефективності діяльності громад у просуванні до сталого 
розвитку [10].  
Вони має на меті створити узгоджену структуру, яка дозволить громаді 
розвивати свої цілі та бачення.  
Цей міжнародний стандарт встановлює вимоги та керівні принципи, які 
допомагають громадам досягти рамки, що дозволить їм стати більш 
пристосованими. Він не встановлює орієнтири або очікувані рівні 
продуктивності. 
Цей стандарт розроблений для розширення можливостей громад та 
розбудови місцевих ініціатив. Вона орієнтована на екологічні, соціальні та 
економічні питання, включаючи поліпшення комунальних послуг та 
19 
 
соціально-економічні вигоди, а також підтримку чітких цілей для сталого 
розвитку в громадах і заохочення систем планування для їх досягнення. 
Успішне впровадження цього міжнародного стандарту може допомогти 
громадам розробити цілісні та інтегровані стратегії сталого розвитку, які 
відходять від звичайних бізнес-підходів. Це також може допомогти громадам 
показати зацікавленим сторонам, що існує відповідна система керування і 
заохочувати їх до активної діяльності [10]. 
Успішне впровадження цього міжнародного стандарту може [10]: 
− сприяти досягненню консенсусу щодо сталого розвитку в 
громадах; 
− покращити сталість, спритність і пристосовність стратегій, 
програм, проектів, планів і послуг, що здійснюються під безпосередньою 
відповідальністю громад, або на території, до якої вони відносяться; 
− розвивати міжгалузеві, міждисциплінарні, ціннісні підходи та 
підходи до повної вартості; 
− сприяти взаємодії між кількома суб’єктами через цілісний підхід; 
− підвищення ефективності та привабливості громад. 
Успішне впровадження цього міжнародного стандарту покликане 
створити узгоджену структуру, яка дозволить громадам розвивати свої цілі та 
бачення. 
 
Висновки до розділу 1 
 
Сталий розвиток є стратегічним підходом до формування майбутнього, 
в якому економічні, екологічні та соціальні цілі досягаються у гармонії, не 
порушуючи можливостей наступних поколінь. Прийняті ООН Цілі сталого 
розвитку (ЦСР) до 2030 року є універсальними орієнтирами для держав, 
регіонів і громад. 
20 
 
Особливе значення в контексті місцевого розвитку має ЦСР 11 «Сталі 
міста та громади», яка включає завдання щодо забезпечення доступу до житла, 
транспорту, зелених зон, зменшення екологічного впливу та посилення 
стійкості до надзвичайних ситуацій.  
Проте реалізація більшості Цілей наразі відстає: лише 16% із них 
перебувають на шляху до досягнення. Ситуація в Україні ускладнюється 
збройною агресією з боку російської федерації, що призводить до руйнування 
інфраструктури, забруднення довкілля та погіршення умов життя. У відповідь 
на ці виклики Україна оновила національні завдання в рамках ЦСР 11 з 
урахуванням воєнного стану, передбачивши заходи щодо відновлення житла, 
мобільності, безпеки, енергоефективності та збереження культурної 
спадщини. 
Ключовим рівнем реалізації сталого розвитку виступає саме 
територіальна громада. Саме на цьому рівні відбувається прийняття рішень 
щодо освіти, охорони здоров’я, енергозбереження, інфраструктури та інших 
послуг, які безпосередньо впливають на якість життя населення. Громади є 
більш гнучкими та здатними впроваджувати інновації, зокрема цифрові 
рішення, нові підходи до управління та сталого використання ресурсів. 
Для ефективного управління сталим розвитком необхідне застосування 
комплексної системи механізмів: нормативно-правового, інституційного, 
фінансово-економічного, організаційно-управлінського, інформаційно-
аналітичного та соціально-комунікативного. Кожен із них виконує важливу 
роль у забезпеченні балансу між цілями, активізації участі громадян, 
ефективному управлінні ресурсами та моніторингу досягнень. 
Крім того, перспективним інструментом виступає впровадження 
міжнародного стандарту ДСТУ ISO 37101:2019, який надає уніфіковану 
систему управління сталим розвитком громад. Цей стандарт дозволяє 
громадам створити стратегічне бачення, залучити зацікавлені сторони та 
реалізувати міжгалузевий підхід до планування. 
21 
 
Отже, сталий розвиток територіальних громад – це не лише напрям 
політики, а основа довгострокового соціального та економічного добробуту. 
Його досягнення можливе лише за умови системного, інтегрованого підходу 
та активної участі всіх суб’єктів місцевого розвитку – влади, бізнесу, 
громадськості та мешканців. А механізм управління сталим розвитком 
територіальних громад – це сукупність інструментів, процедур, інституцій та 
підходів, які забезпечують досягнення балансу між економічними, 
соціальними та екологічними цілями у межах громади з урахуванням 
принципів участі, доброго урядування та міжсекторальної взаємодії 
  
22 
 
РОЗДІЛ 2 
ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО 
РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД 
 
 
2.1 Підходи до фінансового забезпечення  сталого розвитку 
територіальних громад 
 
Всебічний розвиток територіальних громад можливий за умов сталого 
економічного розвитку. Залучення інвестицій, розвиток інфраструктури, 
створення нових робочих місць, сприяння розвитку підприємництва 
автоматично підвищує рівень якості освіти, охорони здоров’я, соціального 
захисту, житлово-комунального господарства, що в цілому забезпечує 
належний рівень життя людей в громадах.   
З цією метою, органи місцевого самоврядування повинні бути здатними 
ефективно залучати та використовувати внутрішні, а також зовнішні ресурси 
громади, в тому числі людські, інфраструктурні, природні тощо. 
В першу чергу, для досягнення цілей сталого розвитку територіальних 
громад необхідне достатнє фінансове забезпечення, зокрема, як за рахунок 
бюджетних коштів, що передбачає збільшення наповнення місцевих бюджетів, 
так і за рахунок зовнішніх джерел, оскільки забезпечити належне 
фінансування тальки за рахунок бюджетних коштів неможливо.  
Для забезпечення економічного розвитку громади треба шукати і 
застосовувати комплекс фінансових механізмів та інструментів, основні з яких 
представлено на рис. 2.1. 
 
 
 
 
 
23 
 
 
Механізми та інструменти фінансування 
 
місцевого економічного розвитку 
 
 
БЮДЖЕТНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ КРЕДИТНІ ГРАНТОВІ 
Цільові  субвенції Державно-приватне Місцеві облігації Міжнародна 
Місцеві цільові партнерство Місцеві гарантії технічна допомога 
програм и Інвестиційні Банківські кредити Грантові програми 
Податкове проєкти  Кредити МФО Корпоративна 
стимулю вання Лізинг Револьверний фонд соціальна 
Муніципальне Краудфандинг відповідальність 
 
замовлення 
Співроб ітництво 
територіальних 
громад  
 
Рисунок 2.1 – Механізми та інструменти фінансування місцевого 
економічного розвитку 
Джерело: [11] 
 
В практиці з огляду на законодавчі обмеження, а також відсутності 
відповідних кадрів, знань, умінь та досвіду, місцеві органи влади, як правило, 
використовують бюджетні механізми, хоча вони є обмеженими. Як раз в цьому 
випадку і виникає необхідність до пошуку і залучення фінансових ресурсів із 
інших зовнішніх джерел. 
Використання бюджетних ресурсів передбачає такі механізми та 
інструменти: 
− Місцеві цільові програми. Це комплексні документи, які 
затверджуються органами місцевого самоврядування і спрямовані на 
розв’язання конкретних проблем або досягнення певних цілей у межах 
громади. Їх особливістю є те, що міські цільові програми дають змогу не тільки 
планувати відповідні видатки місцевих бюджетів, а й залучати додаткове 
фінансування з державного чи обласного бюджетів, кошти підприємств та інші 
кошти. 
24 
 
− Співробітництво об’єднаних територіальних громад –  механізм 
місцевого розвитку та його фінансування, який ґрунтується на співпраці між 
територіальними громадами, спрямованій на забезпечення їхнього сталого 
розвитку завдяки об’єднанню ресурсів різних ОТГ. Він дає змогу об’єднувати 
зусилля різних суб’єктів місцевого самоврядування для розв’язання проблем 
місцевого розвитку, що виходять за межі повноважень і спроможностей 
окремої громади. Міжмуніципальне співробітництво може бути реалізоване в 
різних формах: у вигляді угод про співпрацю між містами чи територіями, 
через створення спільного координаційного органу або комунального 
підприємства. 
− Податкове стимулювання — інструмент надання переваг окремим 
платникам податків, включно з можливістю не сплачувати податки або 
сплачувати їх у меншому розмірі, ніж це передбачено податковим 
законодавством за звичайних умов, передусім задля отримання більшої віддачі 
в майбутньому, наприклад від упровадження інновацій чи інших вигід 
місцевого економічного розвитку. 
− Муніципальне замовлення – механізм формування на договірній 
(контрактній) основі складу й обсягів певних товарів (робіт, послуг), 
придбання яких здійснюють за бюджетні кошти та які необхідні для потреб 
муніципалітету, а також укладання контрактів на їх постачання (закупівлю) із 
суб’єктами господарювання, незалежно від їхньої форми власності. Через 
муніципальне замовлення має пройти вся продукція, закуповувана для 
муніципальних потреб, і всі бюджетні муніципальні послуги, надавані як 
муніципальними, так і інакшими виконавцями [12]. 
Інвестиційні ресурси необхідні, в першу чергу, для розвитку 
інфраструктури територіальної громади, тобто фінансування досить 
дороговартісних проєктів. Світова практика напрацювала значну кількість 
механізмів та інструментів для можливості залучення масштабних інвестицій 
у інфраструктурні проєкти, але не дивлячись на позитивні моменти, ці 
інструменти є досить складними і потребують залучення 
25 
 
висококваліфікованих спеціалістів з різних сфер. Крім того, ці проєкти можуть 
мати скоріше соціальне значення, і не бути високоприбутковими, що 
ускладнює залучення інвесторів, для яких на першому місці йде прибутки, а 
не досягнення соціальних цілей.  
Отже, інвестиційні ресурси можна залучити за допомогою наступних 
механізмів та інструментів: 
− Державно-приватне партнерство –  співробітництво між органами 
влади, зокрема й муніципального рівня, і підприємствами приватного сектору 
з метою генерування ресурсів для реалізації інфраструктурних проєктів. 
Ознаками публічно-приватного партнерства є розподіл видатків, ризиків і 
майбутніх прибутків між публічним і приватним учасниками партнерства. 
Застосування цього механізму дає змогу органам влади забезпечувати потреби 
економічного розвитку за інвестиційні кошти, не втрачаючи впливу на об’єкти 
інфраструктури та контролю за ними. 
− Лізинг — інструмент інвестування власних чи залучених 
фінансових коштів і майнових відносин, що виникають у разі передання 
предмета лізингу (рухомого й нерухомого майна) у тимчасове користування на 
підставі його придбання та здавання в довгострокову оренду. 
− Компенсації впливу — механізми, що дають змогу синхронізувати 
темпи розвитку муніципальної інфраструктури з динамікою житлової та 
комерційної забудови, а також компенсувати негативний вплив зовнішніх 
чинників, наприклад промислового забруднення довкілля, на місцевий 
розвиток. Використання цього механізму передбачає зобов’язання 
забудовників чи підприємців компенсувати негативний вплив нової забудови 
чи підприємства на рівень завантаженості міської інфраструктури (пайова 
участь) чи стан довкілля (відшкодування збитків і втрат, зокрема щодо земель 
сільськогосподарського чи лісогосподарського землекористування). Таку 
компенсацію можуть здійснювати у вигляді відрахувань до бюджету міста –  як 
це передбачено українським законодавством, або в негрошовому вигляді – т як 
це можливо в більшості розвинутих країн. Наприклад, під час будівництва 
26 
 
нового житлового масиву місцева влада може зобов’язати забудовника 
спорудити також комерційний центр, школу чи лікарню.  
− Місцеве інвестування в ініціативи МЕР – мешканці громади зі 
своїми заощадженнями стають головними вкладниками в інвестиційні 
проєкти, реалізовувані на території громади. Такими місцевими інвестиціями 
керують переважно самі громадяни за посередництва широкого кола місцевих 
інституцій розвитку, що здійснюють мобілізацію місцевого капіталу для 
досягнення цілей, орієнтованих на громаду. 
− Проєктне фінансування розглядається як фінансування 
інвестиційних проєктів, що характеризується особливим способом 
забезпечення поворотності вкладень, в основі якого лежать інвестиційні 
характеристики самого проєкту й ті доходи й вигоди, які отримає інвестор і 
територіальна громада в майбутньому [13]. 
Залучення кредитних ресурсів дозволяє вирішити проблему 
обмеженості бюджетних ресурсів. Зарубіжний досвід свідчить, що існує низка 
кредитних та позикових механізмів, які надаються для відкриття малого та 
середнього бізнесу, та інших розвиткових проєктів. Зрозуміло, що в цьому 
випадку необхідно мати розвинутий ринок кредитних послуг і тісну співпрацю 
місцевих органів влади з фінансовими і банківськими установами. 
До основних кредитних механізмів відносять наступні: 
− Облігаційні позики — передбачають розміщення органами місцевого 
самоврядування облігацій внутрішньої чи зовнішньої позики на фондовому 
ринку [14]. Треба зазначити, що даний інструмент є досить поширеним в 
зарубіжних країнах, але в Україні застосовувався декілька разів, більшість 
спроб з яких були невдалими. Застосування даного інструменту потребує 
розвитку нормативно-законодавчої бази та підвищення рівня доходів 
населення територіальних громад. 
− Банківські кредити — надання комерційними банками коштів у 
тимчасове використання територіальної громади в обмін на його зобов’язання 
повернути заборговану суму, а також сплатити проценти та інші збори із такої 
27 
 
суми. Принципами банківських кредитів можуть бути забезпеченість 
(зобовʼязання територіальної громади забезпечуються гарантією, заставою, 
порукою або іншими засобами) і цільовий характер використання (кошти 
надають на виконання певних робіт, фінансування певного проєкту тощо) [14]. 
− Кредити міжнародних фінансових організацій (МФО), які 
надаються з метою вирішення певних соціально-економічних проблем. МФО 
можуть надавати кредити та гранти органам регіонального управління чи 
місцевого самоврядування або суб’єктам публічного чи приватного секторів 
економіки. МФО також надають технічну та консультативну допомогу своїм 
позичальникам і проводять великі дослідження з питань розвитку [14]. 
− Місцеві гарантії – зобов’язання муніципалітету щодо забезпечення 
виконання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання (частіше 
комунального сектору економіки, але можуть бути і приватного сектору), що 
реалізують інвестиційні проєкти [14]. 
− Револьверний фонд — це переважно програми, які фінансують за 
кошти кредитів малим підприємствам зазвичай для створення робочих місць. 
Повернені кредитні кошти потім використовують для видачі наступних 
кредитів. Револьверний фонд є одним із найбільш гнучких інструментів 
фінансування розвитку, оскільки розміри та призначення фонду легко 
адаптуються до місцевих потреб і ресурсів [14]. 
− Краудфандинг – спрямований збір добровільних пожертв, 
позикових коштів або інвестицій від широкого кола осіб зазвичай за 
допомогою інтернет-майданчиків для реалізації певних проєктів. Залежно від 
цілі, на досягнення якої збирають кошти, орган місцевого самоврядування 
може використовувати такі види краудфандингу: проєктний краудфандинг – 
спрямований на реалізацію визначеного проєкту або вирішення окремого 
завдання програми; інституційний краудфандинг – збір коштів здійснюється з 
метою постійної підтримки певної інституції, організації чи ініціативи; 
спільнотний краудфандинг – передбачає об’єднання (формальне або 
28 
 
неформальне) людей як співінвесторів проєкту на одразовій або постійній 
основі. Перевагами для територіальних громад від використання цього 
інструменту місцевого економічного розвитку є: залучення місцевих 
мешканців до управління громадою через участь у фінансуванні проєкту; 
можливість трансформації заощаджень населення в інвестиційні ресурси; 
змога реалізації більшої кількості проєктів, зокрема інноваційних або 
соціально значущих [15]. 
Таким чином, фінансово-кредитні ресурси можуть стати важливим 
інструментом стимулювання сталого розвитку територіальної громади. Проте 
для їх ефективного використання необхідне формування міцного партнерства 
між органами місцевого самоврядування, бізнесом, банківсько-кредитними 
установами та мешканцями громади, що має ґрунтуватися на високому рівні 
взаємної довіри. Лише за таких умов надавачі фінансових ресурсів будуть 
готові передати їх у використання позичальникам – будь то органи місцевої 
влади, підприємці або населення. 
Грантове фінансування також є одним із поширених інструментів 
залучення ресурсів для сталого розвитку громад. Його характерною рисою є 
те, що гранти переважно спрямовуються на підтримку організацій 
громадянського суспільства. В зв’язку з цим, виникає також потреба в побудові 
партнерських зв’язків органів місцевого самоврядування та організацій 
громадянського суспільства, з метою створення ефективного процесу 
впровадження розвиткових проєктів в громаді. 
До основних грантових механізмів відносять наступні: 
− Міжнародна технічна допомога (МТД) –  ресурси та послуги, які 
відповідно до міжнародних договорів надають донори на безоплатній і 
безповоротній основі з метою підтримки розвитку країни. МТД можна 
залучати у вигляді: майна, перелік якого визначають у програмах і проєктах 
МТД, прав інтелектуальної власності, фінансових ресурсів в іноземній валюті 
або національній валюті, інших ресурсів, не заборонених законодавством.  
29 
 
− Грантові програми — це сукупність фінансових ресурсів, які 
отримувачам надають безповоротно для реалізації соціального проєкту, 
благодійної програми, проведення наукових досліджень, навчання або ж 
підвищення кваліфікації та інших суспільно корисних цілей із обов’язковим 
етапом звітування щодо їх використання на визначені цілі. Гранти, так само як 
і міжнародна технічна допомога, можуть надавати у вигляді майна, робіт чи 
послуг, а також фінансових ресурсів (проте переважає майно та грошова 
форма). 
− Проєкти корпоративної соціальної відповідальності –  це 
відповідальність корпорацій за прямий та опосередкований вплив на 
економічну, екологічну й соціальну системи, у які вони вбудовані [16]. 
Треба зазначити, що на відміну від зарубіжних країн, в Україні більше 
використовується таке джерело, як грантові кошти, оскільки кредитні ресурси 
залучити досить важко.  
Важливо розуміти, що для ефективного розвитку територіальної 
громади необхідно не зупинятися на якомусь одному джерелі фінансових 
ресурсів, а намагатися їх диверсифікувати. А це можливо зробити тільки у 
випадку наявності відповідних фінансових спеціалістів, а також тісних 
партнерських відносин з усіма зацікавленими особами у місцевому 
економічному розвитку, про яких йшла мова вище. 
Хочемо виділити ще низку важливих механізмів та інструментів, які 
можна використовувати для економічного розвитку територіальної громади. 
Один із них – це аутсорсинг, механізм який передбачає залучення 
органами місцевого самоврядування на договірних засадах сторонніх 
організацій для забезпечення виконання ними окремих повноважень ОМС із 
забезпечення життєдіяльності громади [15].  
Треба зазначити, що це досить цікавий механізм, оскільки робить 
можливим залучити до виконання певних робіт і послуг більш кваліфікованих 
спеціалістів, що дозволить підвищити якість і в той же час, може призвести до 
зниження витрат. 
30 
 
Відповідно до закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 
ОМС можуть на засадах аутсорсингу (через укладання угоди із сторонніми 
організаціями незалежно від форм власності) долучати підприємства, 
установи і організації до: виробництва продукції, виконання робіт та послуг, 
необхідних для територіальної громади; здійснення благоустрою населених 
пунктів громади (проведення озеленення, охорони зелених насаджень і 
водойм, створення місць відпочинку громадян тощо); обслуговування 
населення засобами транспорту і зв’язку; участі у створенні, розвитку та 
реконструкції об’єктів інженерного забезпечення і транспортного 
обслуговування тощо [17]. 
Аутсорсинг активно використовується муніципалітетами в країнах 
Заходу. Його перевагами для органу місцевого самоврядування є: можливість 
скоротити видатки на виконання своїх повноважень, оскільки відбір 
виконавців відбувається через тендерні закупівлі; звільнення від непрямих 
функцій працівників ОМС та комунальних підприємств; залучення «чужого» 
досвіду і доступ до вузько спеціалізованих знань; можливість чіткого 
обумовлення умов угоди (визначення часових меж, відповідальності за 
виконання роботи тощо) [15]. 
Одним із потужних інструментів залучення інвестицій є індустріальні 
парки. Відповідно до Закону України «Про індустріальні парки» 
«індустріальний (промисловий) парк – визначена ініціатором створення 
індустріального парку відповідно до містобудівної документації облаштована 
відповідною інфраструктурою територія, в межах якої учасники 
індустріального парку можуть здійснювати господарську діяльність у сфері 
переробної промисловості, переробки промислових та/або побутових відходів 
(крім захоронення відходів), а також науково-технічну діяльність, діяльність у 
сфері інформації і електронних комунікацій на умовах, визначених законом та 
договором про здійснення господарської діяльності у межах індустріального 
парку» [18]. 
31 
 
Одним із наслідків війни є необхідність релокації бізнесу з окупованих 
територій або тих, які знаходяться в безпосередній близькості до лінії бойових 
дій. Створення індустріальних парків на певній території дозволить залучити 
собі такий бізнес. 
Інтерес до індустріальних парків з боку інвесторів обумовлюється тим, 
що передбачено низку пільг для його діяльності. Так, підприємства, 
розташовані в індустріальному парку, отримують податкові та митні пільги 
(звільнення на 10 років від податку на прибуток за умови спрямування 
звільненої від оподаткування частини прибутку на розвиток його діяльності в 
межах ІП; звільнення від ПДВ та мита при імпорті обладнання для 
виробництва без права відчуження цього обладнання впродовж 5 років) [15].  
Також може надаватися така допомога з боку держави: 
− компенсація відсоткової ставки за кредитами на облаштування та 
здійснення господарської діяльності у межах ІП;  
− кошти на безповоротній основі для облаштування ІП та забезпечення 
будівництва об’єктів суміжної інфраструктури (автомобільних шляхів, ліній 
зв’язку, засобів тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерних 
комунікацій тощо) необхідних для створення та функціонування ІП;  
− компенсація витрат на підключення та приєднання до інженерно-
транспортних мереж [15]. 
Ще цікавою можливістю для розвитку бізнесу, особливо сільських 
громад є створення кооперативів різних типів. Кооператив – це юридична 
особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно 
об’єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої 
діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних й інших потреб 
на засадах самоврядування [19]. 
В Україні існують такі типи кооперативів:  
− виробничий – кооператив, утворений внаслідок об’єднання 
фізичних осіб для ведення спільної виробничої або іншої господарської 
32 
 
діяльності на засадах обов’язкової трудової участі з метою одержання 
прибутку;  
− обслуговуючий – кооператив, утворений внаслідок об’єднання 
фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг членам кооперативу та 
іншим особам (в обсягах, які не перевищують 20% загального обороту) для 
провадження їх господарської діяльності; 
−  споживчий – кооператив, утворений шляхом об’єднання фізичних 
та/або юридичних осіб з метою організації торговельного обслуговування, 
заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції 
і надання інших послуг для задоволення споживчих потреб членів [19]; 
− сільськогосподарські кооперативи - юридична особа, утворена 
фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками 
сільськогосподарської продукції і добровільно об’єдналися на основі членства 
та на засадах самоврядування для провадження спільної господарської та 
іншої діяльності з метою задоволення економічних, соціальних та інших 
потреб [20]. 
Перевагами для територіальних громад від використання даного 
механізму місцевого економічного розвитку є: 
− зниження витрат малих місцевих товаровиробників та збільшення 
можливостей виробництва та збуту продукції через об’єднання виробничих 
ресурсів та колективний територіально орієнтований маркетинг;  
− порівняно кращий доступ до фінансових ресурсів, ніж в малих 
товаровиробників;  
− гуртування мешканців громади та малих підприємців; 
− створення нових робочих місць;  
− налагодження взаємодії між органом місцевого самоврядування, 
населенням і бізнесом, розбудова довіри між ними;  
− розвиток місцевого бізнес-середовища та підвищення культури 
ведення бізнесу;  
33 
 
− збільшення надходжень до місцевого бюджету [15]. 
Для підтримки суб’єктів малого та середнього бізнесу можна створювати 
так звані бізнес-інкубатори, які на ранніх стадіях діяльності бізнесу на певних 
умовах на визначений час можуть надавати підприємцям спеціально обладнані 
приміщення або інше майно, надавати консультаційні, бухгалтерські, 
юридичні та інші послуги. 
Отже, вище наведено неповний перелік тих механізмів та інструментів, 
які територіальна громада можу впроваджувати для свого сталого розвитку. 
Зрозуміло, що вибір того чи іншого механізму повинен бути обґрунтований 
належним чином, необхідно вивчити законодавчі можливості, досвід його 
застосування, всі особливості та умови, а також прорахувати ефективність його 
впровадження.   
 
2.2 Підходи до інституційного забезпечення сталого розвитку 
територіальних громад 
 
З огляду на широке розуміння сталого економічного розвитку 
територіальних, який стосується не тільки економічної сфери, але й соціальної, 
екологічної, культурної та інших, в громаді повинна бути створена мережа 
відповідних інституцій з чітко визначеним баченням, місією, завданнями та 
необхідними для ефективного функціонування ресурсами: матеріальними, 
кадровими, фінансовими тощо. 
В громадах можуть створюватися різні ІМР, зокрема агенції місцевого 
розвитку, центри підтримки бізнесу та фонди розвитку підприємництва, 
агенції із залучення інвестицій, центри сталого розвитку тощо. 
Досвід функціонування таких інституцій свідчить, що існує значна їх 
кількість, які спеціалізуються на різних напрямках: підтримка розвитку 
підприємництва, фінансові інституції, освітні, консалтингові, інформаційні 
послуги, екологічні організації та інші. 
34 
 
Ключовими характеристика інституцій місцевого економічного розвитку 
визначають наступні: 
1. Територіальність – інституції ІМР фокусують свою діяльність на 
розвитку конкретної території/населеного пункту (міста, громади, району 
тощо).  
2. Міжсекторність – справжня ІМР не може існувати, якщо до її роботи 
не долучені місцева влада, місцевий бізнес та місцеве громадянське 
суспільство. Сама суть ІМР полягає в налагодженні міжсекторної співпраці 
задля розвитку території. Така модель дозволяє ІМР: 
− ефективніше працювати над залученням додаткового фінансування 
для території;  
− ефективніше налагоджувати співпрацю бізнесу, влади та громади 
для використання ресурсного потенціалу регіону; 
− дбати про реалізацію стратегічних цілей територіальної громади. 
3. Націленість на розвиток – інституції ІМР займаються проектами, які 
вирішують певну істотну для території проблему. Роль ІМР – розвинути тему, 
підсилити інші існуючі організації або навіть ініціювати створення нових 
організацій на території [ 21]. 
Інституції місцевого розвитку (ІМР) можуть функціонувати в різних 
організаційно-правових формах, що регулюється Господарським кодексом 
України, Цивільним кодексом України, Законами України «Про місцеве 
самоврядування», «Про громадські об’єднання». 
Серед переліку можливих організаційно-правових форм доцільно 
виділити такі основні: 
1) структурні підрозділи виконавчих органів місцевих рад; 
2) господарські товариства; 
3) комунальні підприємства (створені до прийняття закону 4196-IX); 
4) непідприємницькі (некомерційні) товариства, установи, організації, 
зокрема й агенції місцевого розвитку, асоціації тощо; 
5) громадські об’єднання (громадські та благодійні організації) [22]. 
35 
 
Місцеві ради, в межах затверджених ними структури та штатів, можуть 
створювати відповідні структурні підрозділи виконавчих органів цих рад, до 
основних функцій яких можуть відноситися наступні: 
− аналіз стану та тенденцій сталого розвитку громади, або окремих 
його аспектів, зокрема економічного, соціального, екологічного; 
− аналіз потенціалу територіальної громади; 
− підготовка пропозицій щодо пріоритетів сталого розвитку; 
− відстеження основних показників економічного та соціального 
розвитку; 
− участь та координація заходів з розроблення стратегії розвитку 
громади, виконання плану її реалізації; 
− моніторинг виконання плану реалізації стратегії розвитку громади 
та відповідних програм; 
− консультаційна, інформаційна та інша допомога суб’єктам 
підприємницької діяльності; 
− аналіз потенціалу територіальної громади для залучення 
інвестицій, підготовка відповідних пропозицій; 
− аналіз потенційних джерел залучення фінансування для місцевого 
розвитку та здійснення заходів щодо їх залучення; 
− взаємодія з проєктами міжнародних та міжнародних фінансових 
організацій та інше [22]. 
Згідно закону «Про місцеве самоврядування в Україні» місцева ради 
мають повноваження приймати рішення про створення  комунального закладу, 
здебільшого в соціальній сфері (КЗ), установи (КУ) чи організації (КО). Таким 
чином ІМР можуть створюватися як інституції комунальної власності 
територіальних громад. Ініціатором створення ІМР у формі комунальної 
власності, як правило, виступають представники виконавчого комітету ради, 
депутатського корпусу або ж профільний структурний підрозділ виконавчого 
органу влади [22]. 
36 
 
Забезпечення ефективного сталого розвитку територіальної громади 
неможливо досягти без представників громадянського суспільства, які можуть 
створювати громадські організації, благодійні фонди та інші інституції в 
різних сферах, що мають на меті вирішення певних проблем. Необхідність 
активної участі громадянського суспільства у вирішенні місцевих проблем 
обумовлено тим, що органи місцевого самоврядування через брак фінансових, 
кадрових, організаційних ресурсів, а також іноді законодавчих обмежень, не 
можуть охопити для вирішення увесь спектр проблем в територіальній 
громаді. Громадські організації мають певну гнучкість у залученні та 
використані фінансових ресурсів, зокрема, отримувати гранти для вирішення 
соціальних, економічних та екологічних проблем.  
Порядок утворення (реєстрації), функціонування й діяльності 
громадських об’єднань та благодійних організацій регулюється законами 
України «Про громадські об’єднання» [23] та «Про благодійну діяльність та 
благодійні організації» [24]. 
ІМР у формі ГО здійснюють різнобічну діяльність, залежно від потреб 
територіальної громади   та у відповідності до статуту, який затверджується 
установчими зборами засновників ГО.   
Статути ГО місцевого рівня, як правило, містять великий перелік 
напрямів діяльності, серед яких сприяння розробки та реалізації стратегії 
територіальних громад, проведення досліджень для визначення громадської 
думки щодо тих чи інших питань чи перспектив розвитку, співпраця з 
міжнародними організаціями та фондами, залучення проєктів міжнародної 
технічної допомоги, проведення тренінгів, підтримка  та консультування 
підприємців,  суб’єктів малого та середнього бізнесу, сприяння розвитку 
підприємницької, інноваційної та інвестиційної інфраструктури, залученню 
інвестицій, реалізації інвестиційних проєктів, маркетинг і брендинг території 
тощо. Окремі ГО також передбачають такий напрям, як залучення 
громадськості, різноманітну антикорупційну діяльність, захист довкілля тощо 
[22]. 
37 
 
Як правило,  ІМР у формі ГО, зорієнтовані на зовнішні джерела 
фінансових ресурсів, оскільки внески її засновників або членів можуть 
виражатися у матеріальних цінностях (приміщення, оргтехніка, засоби 
комунікації тощо) або ж бути лише на етапі започаткування організації для 
здійснення необхідних реєстраційних дій. Тому від початку своєї діяльності 
вони намагаються залучати гранти, технічну допомогу, а також надавати платні 
послуги. Разом з тим громадські, а також благодійні організації можуть 
отримувати фінансування з місцевого бюджету на виконання певної діяльності 
у сфері МЕР чи у формі соціального замовлення [22]. 
Статути громадських організацій (ГО), що функціонують на місцевому 
рівні, зазвичай передбачають широкий спектр напрямів діяльності, серед яких: 
участь у розробці та реалізації стратегій розвитку територіальних громад; 
проведення досліджень громадської думки щодо ключових питань місцевого 
значення; співпраця з міжнародними фондами та організаціями; залучення 
ресурсів міжнародної технічної допомоги; організація освітніх заходів; 
надання консультативної підтримки суб’єктам малого та середнього 
підприємництва. Важливими елементами також виступають сприяння 
розвитку підприємницької, інноваційної та інвестиційної інфраструктури, 
реалізація інвестиційних проєктів, здійснення маркетингової діяльності та 
брендування території [22]. 
Окремі організації додатково визначають серед своїх завдань залучення 
громадськості до процесів прийняття рішень, реалізацію антикорупційних 
ініціатив, а також заходів з охорони навколишнього природного середовища. 
Інститути місцевого розвитку, організовані у формі ГО, переважно 
орієнтуються на залучення зовнішніх фінансових ресурсів, оскільки внески 
засновників або членів, як правило, мають обмежений характер і здійснюються 
переважно на початковому етапі функціонування для забезпечення 
реєстраційних процедур чи надання базових матеріальних ресурсів 
(приміщення, офісне обладнання, засоби комунікації тощо). У зв’язку з цим 
такі організації з моменту свого створення активно шукають можливості 
38 
 
отримання грантового фінансування, технічної допомоги або реалізації 
платних послуг [22]. 
Крім того, громадські та благодійні організації мають змогу залучати 
бюджетне фінансування з місцевих бюджетів шляхом участі у реалізації 
заходів у сфері місцевого економічного розвитку або через механізми 
соціального замовлення. 
Практика створення ІМР змішаної форми власності за участю ОМС, 
бізнесу та громадянського суспільства має місце у багатьох країнах  Європи, 
зустрічається вона і в громадах України. Такі ІМР створються у результаті 
партнерства публічних органів влади та приватного сектору, зокрема 
підприємців і громадськості [22]. 
В українській практиці створюються також ІМР приватної форми 
власності, а їх організаційно-правовою формою зазвичай виступають 
товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) [22]. 
Інституцією, яку можна створити на місцевому рівні для вирішення 
проблем сталого розвитку, може бути Агенція сталого розвитку (АСР)/Агенція 
місцевого сталого розвитку (АМСР)/ Агенція місцевого розвитку (АМР). 
Хоча в Україні на законодавчому рівні не визначено такого 
інституційного інструменту, як АМР, але він все більше набуває популярності. 
Так станом на 2022 рік за даними Єдиного державного реєстру, на рівні 
територіальних громад в Україні було вже створено більше 100 агенцій 
місцевого (економічного) розвитку [25]. Зрозуміло, що така кількість агенцій є 
дуже замалою і українським громадам необхідно вивчити даний інструмент і 
створити ефективну та дієздатну інституцію. 
Європейська Асоціації Агенцій Розвитку (EURADA) да наступне 
визначення Агенції місцевого розвитку: АМР – структура, створена на основі 
партнерства між приватним, державним та громадським секторами з метою 
визначення та комплексного вирішення проблем розвитку конктретної 
території [26].  
39 
 
В загальному вигляді місію АМР можна визначити наступним чином: 
Сприяти розвитку території, використовуючи внутрішні та залучені зовнішні 
ресурси, активно співпрацюючи з органами місцевого самоврядування, 
державної влади, господарюючими суб’єктами, організаціями громадянського 
суспільства, беручи участь як у формуванні, так і реалізації стратегій та планів 
розвитку територій [26].  
Залежно від особливостей і потреб конкретної території АМР може 
відігравати наступні ролі в різній конфігурації (рис.2.2). 
 
 
Координатор процесу Інформаційний банк PR-агенція 
р озвитку території даних і знань про території/агенція із 
територію  залучення інвестицій  
 
 
Координатор і учасник Оператор 
Основні ролі 
м ереж партнерства нерухомості/девелопер 
АМР 
 
Адміністратор  Центр підтримки 
 фінансових фондів  підприємництва 
 
Рисунок 2.2  – Основні ролі агенцій місцевого розвитку 
Джерело: побудовано на основі [26] 
 
Діяльність АМР, як координатор процесу розвитку територій, включає 
два ключові напрями. Перший — забезпечення ефективної організації процесу 
стратегічного планування розвитку території з широким залученням 
зацікавлених сторін (шляхом об’єднання локальних експертних груп, 
виявлення очікувань і точок напруги, проведення громадських обговорень 
тощо), моніторингу, оцінки реалізації стратегії розвитку території та 
своєчасної її актуалізації. Друге — розробка та реалізація проектів розвитку в 
рамках стратегії розвитку території, включаючи залучення коштів для їх 
фінансування [26].   
40 
 
Інформаційний банк даних і знань про територію. Діяльність включає 
збір та зберігання інформації про територію, її ресурси, можливості та 
обмеження, об’єкти нерухомості, стан розвитку окремих галузей економіки, 
демографічні показники, існуюче експертне середовище, потреби ринку тощо 
[26]. 
Діяльність АМР, як PR-агенції території / агенція із залучення 
інвестицій, включає проведення маркетингових досліджень, розробку і 
просування бренду території, налагодження комунікації та розвиток 
партнерства з учасниками процесу розвитку території та зовнішнім оточенням, 
поширення інформації про можливості та переваги інвестування в територію, 
що обслуговується, виготовлення та розповсюдження промо-продукції 
території [26].  
АМР також використовують для створюваних мереж в 
підприємницькому, освітньому середовищах і в середовищі самоврядування. 
Окремі уряди та органи місцевого самоврядування передають Агенціям 
місцевого розвитку в управління майно та нерухомість після ліквідації або 
перепрофілювання державних чи комунальних підприємств (шахт, військових 
містечок та застарілих виробничих комплексів) для використання їх в рамках 
регіональних стратегій розвитку територій. Таким чином, утворюються 
промислові парки, території пріоритетного розвитку [26].  
Важливу роль АМР відіграють як центри підтримки підприємництва, 
зокрема шляхом навчання, фінансової підтримки, консультування, пошуку 
інвесторів тощо. 
Використання АМР в ролі учасника ринку фінансових послуг для 
суб’єктів, які мають високий потенціал розвитку території. Інструменти, що 
застосовуються: надання мікрокредитів для старту в бізнесі, передача 
стартового капіталу, гранти, компенсації відсотків за кредитами, заставна 
порука (гарантії), субсидії та венчурне фінансування [26]. 
Зрозуміло, що наведені ролі Агенцій місцевого розвитку можуть бути 
розширені залежно від потреб та стану розвитку кожної конкретної громади. 
41 
 
Може виникнути запитання: «Навіщо створювати Агенції місцевого 
розвитку, якщо в громаді вже можуть функціонувати низка громадських та/або 
благодійних фондів та інших агентів громадянського суспільства?». На нашу 
думку, важливість створення саме Агенцій місцевого розвитку обумовлюється 
тим, що більшість громадських організацій та благодійних фондів мають свою 
цільову групу, на вирішення проблем якої спрямовані інституційні зусилля. 
Тобто, їх діяльність певною мірою є точковою і не вирішують проблеми всієї 
громади комплексно. А діяльність саме Агенцій місцевого розвитку 
спрямовані на системне та комплексе вирішення проблем певної 
територіальної громади. Але для отримання кращих результатів АМР повинна 
працювати в тісному взаємозв’язку з іншими агентами громадянського 
суспільства в громаді. Це призведе до усунення дублювання зусиль до 
вирішення певної проблеми, дозволить залучити більш кваліфікованих 
спеціалістів. Тобто, основним принципом функціонування АМР є партнерство. 
Інакше діяльність організації перетвориться в конкурентні відносини з іншими 
НУО, органами влади та місцевим самоврядуванням, що може знизити 
ефективність діяльності. 
Для побудови ефективного партнерства АМР повинні розуміти та 
враховувати у своїх проєктах інтереси ключових зацікавлених осіб. Розуміння 
інтересу різних структур у діяльності АМР дозволяє усвідомити, які 
очікування мають ці структури від АМР та планувати свою діяльність 
відповідно до цих очікувань. Основні групи гравців, з якими можуть 
взаємодіяти АМР: 
 1. Інституції, які зацікавлені в розвитку території, на яку АМЕР 
поширює свою діяльність (бюджетні інституції, великий бізнес, донори, тощо) 
- можуть фінансувати діяльність АМЕР.  
2. Інституції та особи, які мають інтерес у використанні послуг АМЕР 
(місцева чи регіональна влада, підприємці, населення, тощо).  
42 
 
3. Потенційні партнери (інші ГО, посередницькі інституції, наукові 
осередки, тощо) - ті, хто можуть реалізовувати проекти спільно з АМЕР, 
використовувати людські, технічні, інші ресурси [21].  
Ключові зацікавлені особи мають наступні потреби та відповідно 
очікування від діяльності АМР [21]:  
1. Бізнес. Потреба у вирішенні бюрократичних питань (дозволи, 
реєстрація, звітність, тощо); додаткових знаннях (особливо для починаючих 
підприємців) – написання бізнес-планів, ведення бухгалтерського обліку, 
юридичні консультації, маркетинг, тощо; доступі до інформації: контактів, 
можливостей, комерційних пропозицій, вільних земельних ділянок, тощо; 
доступі до фінансових ресурсів; розширенні ринків, пошуку вільних ніш та 
інш. 
2. Органи місцевого самоврядування. Потреба у виконанні показників 
стратегії місцевого розвитку; залученні додаткових коштів на територію; 
збільшенні надходжень до місцевого бюджету; покращенні інформування про 
свою діяльність; проведенні громадських обговорень, досліджень громадської 
думки, тощо; участь у навчальних заходах та програмах обміну для 
працівників та ін.  
3. Населення. Потреба у працевлаштуванні; доступі до якісної освіти; 
реалізації власних ініціатив; покращенні житлових умов; покращенні 
благоустрою міста та інше. 
Науковці та практики зазначають, що Агенція місцевого розвитку, як і 
будь-які організації повинні мати такі загальні характеристики: 
− системність роботи;  
− взаємодія, керованість і підзвітність;  
− сталість [26].  
Зрозуміло, що одним з найважливіших принципів діяльності будь-якої 
організації є системність. Тільки системний підхід до вирішення поставленої 
мети та завдань може призвести до позитивних результатів діяльності. 
Фрагментарне вирішення проблем, тимчасовість діяльності, відсутність 
43 
 
стратегічного бачення та вирішення тільки оперативних завдань знижує 
ефективність діяльності будь-якої організації і в тому числі Агенції місцевого 
розвитку. 
Про необхідність взаємодії з іншими зацікавленими особами та 
інституціями в економічному розвитку територіальної громади було 
наголошено вище. Принцип підзвітності обумовлюється саме, в першу чергу, 
тим, що Агенція співпрацює в своїй діяльності з різними партнерами і повинна 
звітуватися про результати своєї діяльності, її діяльність повинна бути 
відкритою та прозорою. Крім цього, враховуючи те, що діяльність організації 
направлена на розвиток місцевої громади, то її діяльність сильно пов’язана з 
рівнем її репутації. А отже населення, бізнес та інші зацікавлені особи повинні 
бути якнайширше обізнані про діяльність організації: напрями та обсяги 
використання ресурсів, а також результати від їх використання. 
Сталість – це також одна з найважливіших якостей будь-якої організації. 
Сталість означає, що організація є життєздатною і зможе виконувати свою 
статутну діяльність навіть без грантової підтримки. Так, однією з 
найважливіших проблем організацій громадянського суспільства є залежність 
від зовнішнього фінансування, в основному міжнародних фондів. Тобто, 
організація функціонує і виконує свою статутну діяльність спрямовану, 
наприклад, на вирішення проблем певної цільової групи, тільки доки існує 
фінансування за виграним проєктом. На жаль, при припиненні фінансування 
значна кількість організацій не може продовжувати свою діяльність. Тому, у 
випадку з Агенцією місцевого розвитку необхідно звернути увагу на 
диверсифікацію джерел фінансування, використовуючи сучасні фінансові 
механізми, такі як, наприклад, краудфандинг, фонд громади, ендаумент тощо. 
Більш детально про дані інструменти буде розглянуто в наступних розділах. 
Крім зазначених характеристик, хочемо додати найголовнішу 
характеристику будь-якої організації – це цільова спрямованість. На нашу 
думку, зробити діяльність системною можливо тільки, якщо чітко визначена 
ціль діяльності організації. Саме від цього вже залежить побудова системи, 
44 
 
зокрема її елементів, їх взаємозв’язок, а отже на виході буде системний 
результат діяльності. Відсутність чіткої цілі діяльності, тобто цілепокладання, 
не зможе ні системності, ані ефективних результатів діяльності. 
Також, виділяють низку специфічних характеристик АМР, щоб вони 
були ефективними організаціями: 
− сприйматися як інституційний компонент механізмів розвитку 
території органами державної влади, місцевим та регіональним 
самоврядуванням, політичними структурами, всіма іншими суб’єктами 
процесу розвитку території. Тобто, Агенція повинна мати репутацію сильного 
та серйозного гравця, з гарною репутацією серед усіх суб’єктів процесу 
розвитку;  
− тісно координувати свою діяльність з державними органами та 
органами місцевого самоврядування. АМР, реалізуючи стратегію розвитку 
території, в певній частині перетинається з діяльністю державних органів і 
органів місцевого самоврядування. Проведення окремих заходів (наприклад 
створення на території технопарку) вимагає узгоджень і спільних рішень, тому 
координація діяльності стає запорукою максимально ефективного виконання 
завдань відповідної стратегії розвитку території;  
− зберігати автономію у прийнятті рішень. АМР потрібна автономія і 
виведення з-під жорсткої адміністративної моделі управління;  
− володіти достатніми фінансовими ресурсами для реалізації базових 
проектів місцевого розвитку та підтримки власної технічної інфраструктури;  
− мати мінімально необхідний і кваліфікований професійний персонал.  
Створення Агенції місцевого розвитку досить тривалий процес і 
потребує ґрунтовного дослідження щодо форми та змісту діяльності. 
Отже, для ефективного розвитку територіальної громади, в першу чергу, 
необхідно створити відповідну інституцію, однією з яких може бути Агенція 
місцевого розвитку або Агенція сталого місцевого розвитку, яка повинна стати 
45 
 
своєрідним хабом для концентрації ідей, людей, фінансових та матеріальних 
ресурсів. 
 
Висновки до розділу 2 
 
Сталий розвиток громади неможливий без належного фінансового 
забезпечення. В умовах обмеженості бюджетних ресурсів важливою є 
диверсифікація джерел фінансування, включаючи не лише місцеві бюджети, 
але й залучення зовнішніх ресурсів: інвестицій, грантів, кредитів, приватного 
капіталу та соціальних внесків. 
Серед основних фінансових механізмів, які можуть бути використані на 
місцевому рівні, виділяються: бюджетні програми, грантова підтримка, 
муніципальні замовлення, співробітництво громад, державно-приватне 
партнерство, банківські кредити, випуск місцевих облігацій, краудфандинг, а 
також інструменти компенсації впливу та проєктного фінансування. Всі вони 
мають свої переваги та виклики, тому потребують професійного підходу та 
відповідних фахових кадрів. 
Окрему роль відіграють індустріальні парки, кооперативи, бізнес-
інкубатори, які створюють умови для активізації місцевої економіки, сприяють 
розвитку підприємництва, створенню нових робочих місць та підвищенню 
інвестиційної привабливості громади. 
Для забезпечення сталого розвитку необхідна також ефективна 
інституційна база. У громаді мають функціонувати різні типи інституцій 
місцевого розвитку (ІМР): агенції розвитку, громадські організації, центри 
підтримки бізнесу, а також спеціалізовані структури у складі органів місцевого 
самоврядування. Важливими є принципи міжсекторального партнерства, 
націленості на розвиток, прозорості, автономності та фінансової стійкості. 
Зокрема, Агенції місцевого розвитку (АМР) можуть стати ключовими 
координаторами розвитку громади. Їх функції охоплюють стратегічне 
планування, залучення інвестицій, управління проєктами, підтримку бізнесу, 
46 
 
розвиток підприємницького середовища, організацію PR-кампаній громади, 
адміністрування фінансових фондів тощо. Вони повинні працювати на основі 
принципів системності, підзвітності, сталісті та партнерства з усіма 
ключовими гравцями громади. 
Отже, сталий розвиток територіальних громад повинен ґрунтуватися на 
комплексному підході: належному фінансовому забезпеченні, інституційній 
спроможності та активній участі громади. Лише поєднання цих чинників 
забезпечить успішне досягнення цілей розвитку і підвищення якості життя 
мешканців 
 
 
 
  
47 
 
РОЗДІЛ 3 
НАПРЯМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОКРЕМИХ СКЛАДОВИХ СТАЛОГО 
РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД  
 
 
3.1 Напрями забезпечення економічної складової сталого розвитку 
громади 
 
 Як зазначалося вище, одним із важливих напрямів сталого розвитку 
громади, зокрема її економічної складової є розвиток бізнесу, в тому числі 
середнього і малого. В зв’язку з цим, одним із завдань органів місцевої влади 
є підтримка та стимулювання місцевого бізнесу.  
Основним законодавчим актом, що регулює питання фінансової 
підтримки бізнесу є Закон України «Про розвиток та державну підтримку 
малого та середнього підприємництва в Україні», в якому передбачено, що 
органи місцевого самоврядування мають право надавати фінансову підтримку 
бізнесу за рахунок коштів місцевого бюджету (ст. 5, ст. 15, ст. 16) і мають право 
самостійно визначати види фінансової підтримки крім тих, які заборонені 
законодавством (ст. 16) [27]. 
Основними видами фінансової державної підтримки є: 
1) часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами, що надаються 
на реалізацію проектів суб’єктів малого і середнього підприємництва; 
2) часткова компенсація лізингових, факторингових платежів та платежів 
за користування гарантіями; 
3) надання гарантії та поруки за кредитами суб’єктів малого і середнього 
підприємництва; 
4) надання кредитів, у тому числі мікрокредитів, для започаткування і 
ведення власної справи; 
5) надання позик на придбання і впровадження нових технологій; 
48 
 
6) компенсація видатків на розвиток кооперації між суб’єктами малого і 
середнього підприємництва та великими підприємствами; 
7) фінансова підтримка впровадження енергозберігаючих та екологічно 
чистих технологій; 
8) інші види не забороненої законодавством фінансової державної 
підтримки [27]. 
Фінансова підтримка на розвиток місцевого бізнесу та стимулювання 
підприємництва надається в рамках місцевої цільової бюджетної програми 
розвитку малого та середнього підприємництва, що затверджується сесією 
місцевої ради [28]. Існують два основних шляхи надання такої фінансової 
підтримки (рис.3.1). 
 
 Підтримка розвитку місцевого 
бізнесу 
 
 
Напряму виконавчим органом Опосередковано через місцевий 
 місцевої ради фонд підприємництва 
 
Безповоротний механізм Поворотний механізм 
 
 
Рисунок 3.1 – Шляхи надання органом місцевого самоврядування 
фінансової підтримки на розвиток бізнесу 
Джерело: [28]  
 
Надання підтримки може відбуватися безпосередньо у формі надання 
фінансів та/або надаватися консультаційно-інформаційна підтримка бізнесу. 
Зрозуміло, що оскільки мова йде про використання бюджетних коштів, 
то необхідно прописати чіткі умови надання фінансової підтримки, зокрема: 
− форму фінансової підтримки (повортна чи безповоротна); 
− об’єкти підтримки; 
− обсяги підтримки; 
49 
 
− умови повернення, якщо допомога поворотна; 
− підстави надання підтримки тощо. 
Крім цього, надання підтримки повинно відбуватися на конкурсній 
основі з ретельною перевіркою дотримання потенційним бенефіціаром вимог 
і критеріїв. Умови та порядок проведення конкурсу повинні відповідати 
законодавчій базі, бути зрозумілими, доступними та прозорими. 
При затвердженні програми розвитку малого та середнього 
підприємництва обов’язково потрібно враховувати вимоги Закону України 
«Про місцеве самоврядування в Україні» і вимоги Бюджетного кодексу 
України.  
Фінансова підтримка може надаватися і опосередковано через місцевий 
фонд підтримки підприємництва, за умови, що він створений в громаді. 
Треба зазначити, що практика фінансової підтримки бізнесу в громадах 
вже існує тривалий час і органи місцевого самоврядування мають затверджені 
програми, якими передбачено механізм надання підтримки.  
До основних інструментів фінансової підтримки бізнесу можемо 
віднести наступні [29]: 
1. Грант. Цей інструмент передбачає надання бізнесу на конкурсних 
умовах безповоротної фінансової допомоги на реалізацію бізнес-проєкту. В 
цьому випадку бізнес спершу отримує кошти, а тоді реалізовує проєкт і звітує. 
2. Ваучер. Цей інструмент передбачає відшкодування бізнесу повної або 
частини вартості витрачених коштів на реалізацію бізнес-проєкту. Тобто 
бізнес, який переміг в конкурсі, спершу реалізовує проєкт і звітує, а вже після 
цього йому може бути повернена частина витрачених коштів. 
3. Відшкодування відсотків за кредитами. Суть цього інструменту 
полягає у відшкодуванні банку частини відсотків за кредитом, який бізнес 
отримує на реалізацію бізнес-проєкту. 
4. Поворотна фінансова допомога. Цей інструмент передбачає надання 
бізнесу фінансової підтримки на реалізацію бізнес-проєкту, яку бізнес 
впродовж певного періоду повертає частинами. 
50 
 
5. Відшкодування відсотків за кредитами для учасників державної 
програми «Доступні кредити 5-7-9%». Суть цього інструменту полягає в тому, 
що ОМС відшкодовує банку частину відсотків за кредитом бізнесу, яка не 
покривається державною програмою «Доступні кредити 5-7-9%». 
6. Співфінансування бізнес-планів учасників державної грантової 
програми «єРобота». Цей інструмент передбачає надання бізнесу 
співфінансування на реалізацію бізнес-плану, який переміг в конкурсі 
державної грантової програми «єРобота» . 
Крім фінансової підтримки бізнесу, існує необхідність надання і інших 
видів підтримки, серед яких наступні: 
− освітні та консультаційні послуги, зокрема проведення відповідних 
тренінгів, семінарів, бізнес-шкіл; проведення консультацій з бізнес-
планування, оподаткування, ліцензування; запровадження програм менторства 
та наставництва з розвитку бізнесу; створення спеціальних платформ для 
поширення інформації про програми підтримки; 
− розвиток бізнес-інфраструктури, зокрема створення бізнес-
інкубаторів, хабів, коворкінгів; надання комунального майна в оренду на 
пільгових умовах; розвиток індустріальних парків або кластерів тощо; 
− надання адміністративної та регуляторної підтримки в громаді, до 
яких можна віднести: спрощення дозвільних процедур, створення єдиного 
вікна для підприємців; впровадження електронних сервісів для взаємодії з 
владою; прийняття цільових місцевих програм підтримки бізнесу; 
− підтримка соціального та інноваційного підприємництва, а саме 
підтримка підприємців, що вирішують соціальні чи екологічні проблеми 
громади, в тому числі, шляхом надання податкових або інших преференцій 
таким ініціативам; 
− сприяння розвитку ринків збуту, тобто запровадження заходів з 
підтримки просування місцевих товарів, шляхом організації місцевих 
ярмарків, виставок, бізнес-форумів; створення електронних платформ для 
51 
 
продажу локальної продукції; розробка та просування бренду громади як 
території підтримки бізнесу. 
Як зазначалося вище, в сучасних умовах, бачимо за доцільне органам 
місцевого самоврядування звернути увагу на підтримку створення та розвитку 
соціальних підприємств. Повномасштабне вторгнення росії призвело до 
великої кількості, як економічних, так і соціальних проблем, які прийдеться 
вирішувати громадам. Зокрема,  це поява переселенців, збільшення людей з 
інвалідністю, звільнених військовослужбовців та інших вразливих категорій 
населення, яких необхідно буде підтримувати, створювати їм робочі місця, 
заохочувати до підприємницької діяльності тощо. 
Однією з можливостей для громад буде створювати та підтримувати 
розвиток такої форми бізнесу, як соціальне підприємство. Саме така форма 
діяльності має дві мети: з одного боку, працювати як повноцінний бізнес і 
отримувати прибутки, а з іншого боку, виконувати певну соціальну мету. 
Наприклад, підприємство створюється для працевлаштування вразливих 
категорій населення та/або виробляє значущі товари чи надає соціально 
значущі послуги, або реінвестує свої прибутки у певні важливі соціальні 
проєкти. 
Органи місцевого самоврядування можуть:  
− приймати комплексні цільові програми підтримки соціального 
підприємництва;  
− сприяти залученню грантового фінансування на відкриття або 
розвиток соціальних підприємств у громаді;  
− популяризувати культуру соціального підприємництва; проводити 
навчання та консультування соціальних підприємців;  
− використовувати фінансові інструменти у контексті підтримки 
соціального підприємництва у громаді (муніципальне замовлення, 
співфінансування з місцевого бюджету краудфандингових проєктів, 
52 
 
створення цільового фонду підтримки соціальних чи екологічних стартапів, 
розроблення місцевої грантової програми тощо).  
Перевагами для територіальних громад від стимулювання розвитку 
соціального підприємництва є :  
− налагодження взаємодії між органом місцевого самоврядування, 
бізнесом та населенням громади;  
− розвиток місцевого бізнес-середовища і поява нових видів 
соціальних послуг (соціальні підприємці часто займають ті ніші в економіці, 
де звичайний бізнес не працює, оскільки не «бачить» там для себе вигоди);  
− стимулювання зайнятості соціально незахищених верств 
населення та допомога у подоланні проблеми соціальної ізольованості; 
−  розвиток соціального капіталу громади (залучення населення до 
участі у соціальних ініціативах, волонтерства, налагодження взаємовідносин 
із ВПО);  
− зниження навантаження на місцеві бюджети у вирішенні важливої 
для громади соціальної проблеми [15]. 
Отже, при створенні соціальних підприємств вирішується зразу дві 
проблеми для громади: економічна та соціальна складова. Але, враховуючи, 
що цей бізнес вирішує соціальні проблеми, то доцільно сформувати низку 
пільг та стимулів для його функціонування, або фінансової та/або 
консультаційної підтримки в процесі створення та функціонування.  
З метою створення ефективної комплексної системи підтримки розвитку 
бізнесу та підприємницької діяльності в громаді, необхідно розробити 
відповідну дорожню карту, яка складається з основних етапів, завдань та 
часових рамок. На нашу думку, на дорожня карта повинна містити наступні 
етапи (табл.3.1). 
 
 
53 
 
Таблиця 3.1 – Дорожня карта підтримки місцевого бізнесу та 
підприємництва в територіальній громаді 
Етап Мета Заходи 
Етап 1. Створити основу для 1. Провести опитування/анкетування 
Підготовчий (1- системної підтримки місцевих підприємців 
6 місяців) місцевого бізнесу та 2. Проаналізувати економічний потенціал 
підприємницької громади 
діяльності 3. Створити реєстр місцевих підприємців 
4. Розробити комунікаційні механізми з 
бізнесом 
5. Визначити потреби, бар’єри та 
перспективи розвитку місцевого бізнесу 
6. Включити підтримку МСП до Стратегії 
громади 
7. Створити робочу групу за участі 
підприємців, депутатів, експертів 
Етап 2 Запустити механізм 1. Розробити та затвердити Місцеву цільову 
Формування підтримки бізнесу та програму підтримки підприємництва 
інституційної та підприємництва 2. Створити або призначити Центр 
нормативної підтримки бізнесу 
бази (6-12 3 Укласти меморандуми з банками, 
місяців) фондами та іншими партнерами 
4. Підготувати перелік послуг, яка будуть 
надаватися підприємцям 
Етап 3. Підвищити рівень 1. Провести серію тренінгів і майстер-
Освітньо- знань та навичок класів з ведення бізнесу 
консультаційна підприємців  2. Запустити програму менторства 
підтримка (1-2 (підприємець-підприємцю) 
рік) 3. Запустити інформаційний портал або 
сторінку для підприємців громади 
4. Надати доступ до юридичних і 
бухгалтерських консультацій 
Етап 4. Забезпечення доступу 1. Запустити місцевий фонд підтримки 
Фінансові та до ресурсів місцевому підприємництва 
інфраструктурні бізнесу та підприємцям 2. передбачити пільгову оренду 
інструменти (2- комунального майна 
3 рік) 3. Надавати грантову/субсидійну підтримку 
для старту бізнесу 
4. Створити коворкінг або бізнес-інкубатор 
Етап 5. Розширити ринки та 1. Провести ярмарки, форуми підприємців 
Маркетинг, збут підвищити громади з широким залученням місцевого 
і залучення впізнаваності продукції населення 
інвестицій та послуг місцевого 2. Створити бренд «Зроблено в громаді» 
(паралельно з бізнесу 3. Запустити електронну платформу для 
Етапом 4) продажу місцевої продукції 
4. просувати інвестиційні пропозиції 
громади 
Етап 6. Підтримувати 1. Вести щорічний моніторинг виконання 
Моніторинг, гнучкість та програми 
оцінка та ефективність 
54 
 
Етап Мета Заходи 
вдосконалення комплексної системи 2. Збирати зворотній зв’язок від 
(га постійній підтримки розвитку підприємців 
основі) місцевого бізнесу та 3. Вносити зміни до заходів 
підприємництва 4. Публікувати звіти та історії успіху 
бізнесу в громаді 
Джерело: розроблено автором 
 
Створена комплексна підтримка підприємництва в громаді повинна 
стимулювати економічне зростання, створення нових робочих місць і 
підвищення добробуту мешканців. Важливо, щоб громада діяла системно – 
поєднуючи фінансові, освітні, інфраструктурні та регуляторні інструменти. 
 
3.2 Напрями забезпечення сталого енергетичного розвитку 
територіальних громад 
 
Як зазначалося вище, одним із важливих напрямів сталого розвитку 
громади в контексті ЦСР 11 «Сталий розвиток міст та громад» є забезпечення 
енергоефективності будівель. 
Однією з обов’язкових умов для підвищення енергоефективності в 
територіальних громадах є розробка місцевого енергетичного плану або 
муніципального енергетичного плану, який повинен відображати бачення 
громади свого шляху до виконання завдань сталого розвитку, серед яких є і 
зниження енергетичних витрат.  
Вимога розробки енергетичного плану прописана в Законі України «Про 
енергетичну ефективність» від 21.10.2021 №1818-ІХ, відповідно до якого всі 
громади мусять мати місцевий енергетичний план через три роки з моменту 
набуття цього Закону, тобто вже в 2024 році [30]. 
Так в Законі №1818-ІХ визначено, що органи місцевого самоврядування 
відповідно до своїх повноважень розробляються та затверджують місцеві 
енергетичні плани, а також затверджують місцеві цільові програми 
енергоефективності; приймають рішення щодо впровадження систем 
55 
 
енергетичного менеджменту; мають право створювати місцеві цільові фонди 
для фінансової підтримки місцевих енергетичних планів, місцевих цільових 
програм енергоефективності, енергоефективних заходів та здійснюють 
контроль за використанням коштів таких фондів; реалізують енергоефективні 
заходи у відповідних населених пунктах, здійснюють контроль за виконанням 
таких заходів за умови, що такі заходи фінансуються з місцевих бюджетів; 
здійснюють моніторинг результатів упровадження енергоефективних заходів 
та інше [30]. 
Відповідно до нормативних документів, місцевий енергетичний план - 
документ стратегічного планування, що визначає довгострокові цілі сталого 
енергетичного розвитку певної території й об’єктів в межах такої території, та 
містить обґрунтовані заходи, спрямовані на їх досягнення, з урахуванням 
національних цілей з енергоефективності, розвитку відновлюваних джерел 
енергії та інших цілей, які пов’язані з використанням енергії та визначені 
законодавством [31].  
Місцеві енергетичні плани поділяються на муніципальні та регіональні 
енергетичні плани. Отже, муніципальний енергетичний план - вид місцевого 
енергетичного плану, що спрямований на сталий енергетичний розвиток 
територіальної громади, охоплює об’єкти (системи), які розташовані на 
території територіальної громади, та затверджується відповідною міською, 
сільською, селищною радою, міською радою Києва чи Севастополя [31]. 
Про необхідність узгодженості цілей та заходів місцевого енергетичного 
плану громади з Національним планом прописано в ст.6 ЗУ «Про енергетичну 
ефективність», а також те, що плани дій сталого енергетичного розвитку та 
клімату, що містять заходи, що мають бути реалізовані для досягнення цілей у 
сфері забезпечення енергетичної ефективності, розвитку енергетики та 
адаптації до кліматичних змін, включаючи зменшення викидів вуглекислого 
газу, можуть бути об’єднані з місцевими енергетичними планами [30]. 
Розроблення місцевих енергетичних планів необхідно здійснювати з 
урахуванням: Енергетичної стратегії України на період до 2050 року, схваленої 
56 
 
розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21  квітня 2023 року № 373-р 
[32]; Концепції реалізації державної політики у сфері забезпечення 
енергетичної ефективності будівель у частині збільшення кількості будівель з 
близьким до нульового рівнем споживання енергії, схваленої розпорядженням 
Кабінету Міністрів України від 29 січня 2020 року № 88-р [33]; Концепції 
реалізації державної політики у сфері теплопостачання, схваленої 
розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 569-
р; Національного плану дій з енергоефективності на період до 2030 року, 
схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. 
№ 1803-р [34]; Національної транспортної стратегії України на період до 2030 
року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 травня 
2018 р. № 430-р [35]; Оновленого національного визначеного внеску України 
до Паризької Угоди, схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України 
від 30 липня 2021 р. № 868-р [36]; Цілей сталого розвитку України до 2030 
року, затверджених Указом Президента України від 30 вересня 2019 року № 
722/2019 [37]; інших програмних документів, схвалених (затверджених) 
Кабінетом Міністрів України, у сферах забезпечення енергетичної 
ефективності, розвитку енергетики (у тому числі відновлюваної енергетики), 
економіки, сталого розвитку та охорони навколишнього природного 
середовища, а також стратегій розвитку області та територіальної громади, 
місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних 
населених пунктів, комплексних планів просторового розвитку територій 
територіальних громад, затверджених відповідно до законодавства [31]. 
Тобто, розробці енергетичного плану має передувати ретельне вивчення 
стратегічних, концептуальних та планових документів різного рівня. 
Якщо говорити про розробку муніципального енергетичного плану, то 
він включає наступні етапи (рис.3.2). 
 
 
 
57 
 
 
 Ініціювання розроблення муніципального енергетичного плану 
 
Збір вихідних даних 
 
 Аналіз вихідного стану енергетичного розвитку територіальної громади 
 
Цілепокладання сталого енергетичного розвитку 
 
 Розроблення проєкту муніципального енергетичного плану 
 
Координація проєкту муніципального енергетичного плану 
 
Затвердження муніципального енергетичного плану 
 
 Розроблення проєкту середньострокової місцевої цільової програми на 
виконання муніципального енергетичного плану 
 
Рисунок 3.2  – Етапи розробки муніципального енергетичного плану 
Джерело: розроблено на основі [31] 
 
Враховуючи складність та комплексність даної проблеми, яка стосується 
різноманітних сфер життєдіяльності громади до розробки енергетичних планів 
обов’язково необхідно долучати широке коло спеціалістів з різних питань, 
зокрема, економічного розвитку, фінансів, залучення інвестицій, житлово-
комунального господарства, представників постачальників природного газу, 
електро- та теплової енергії, комунальних підприємств, незалежних експертів, 
а також представників громадянського суспільства, зокрема екологічних 
громадських організацій тощо. 
Досить часто роль громадських організацій в цьому процесі 
недооцінюється, хоча саме вони можуть стати надійними партнерами при 
розробці подібних планів та проєктів, оскільки вони мають значний досвід в 
цій сфері за умови участі в різноманітних міжнародних програмах. Крім того, 
в майбутньому, вони можуть виступати джерелом додаткових ресурсів 
58 
 
(кадрових, інформаційних, фінансових) для енергоефективних проєктів в 
громадах. 
Корисним досвідом для українських міст в галузі підвищення 
енергоефективності є ініціатива Європейського Союзу, що має назву «Угода 
Мерів». Угода Мерів, яка є спільною ініціативою Європейської Комісії  та 
місцевих і регіональних органів влади, об’єднаними загальним добровільним 
зобов’язанням щодо підвищення енергоефективності та впровадження 
відновлюваних джерел енергії  на своїх територіях. Основні сектори, які 
охоплює Угода мерів [38]: 
− енергоефективність у будівлях; 
− місцеве виробництво електроенергії; 
− централізоване теплопостачання; 
− транспорт; 
− вуличне освітлення; 
− управління відходами; 
− промисловість; 
− інформаційні заходи 
Всі Підписанти Угоди беруть на себе добровільні односторонні 
зобов’язання для досягнення загальних цілей Угоди щодо скорочення викидів 
СО2. Дане зобов’язання буде виконуватися шляхом розвитку місцевих політик 
у сталій енергетиці, що вимагає створення відповідних адміністративних 
структур для впровадження дій з енергоефективності та відновлюваної енергії. 
Для досягнення поставлених цілей, місцеві органи влади зобов’язуються: 
− підготувати Базовий Кадастр Викидів (БКВ) протягом року після 
приєднання; 
− підготувати План дій для сталого енергетичного розвитку 
(ПДСЕР), та схвалити його на рівні органу місцевого самоврядування 
протягом року після приєднання до Ініціативи. 
59 
 
− представляти не рідше ніж раз на два роки після подання свого 
Плану дій для сталого енергетичного розвитку Звіт про реалізацію, що 
дозволяє визначити ступінь впровадження Плану Дій та проміжні результати; 
−  просувати свою діяльність і залучати громадян / партнерів, 
включаючи регулярну організацію Днів Енергії на місцях; 
− поширювати інформацію про Угоду Мерів, зокрема, сприяти 
приєднанню до Угоди інших Мерів і вносити свій внесок в організацію 
заходів та тематичних семінарів Угоди; 
− офіційні політичні зобов’язання підписантів мають перетворитися 
на конкретні заходи і проекти [38]. 
 План сталого енергетичного розвитку повинен включати:  
1.Аналіз поточного енергетичного стану міста з зазначенням структури 
енергозабезпечення, виділенням тих видів енергії, що займають найбільшу 
частку у структурі енергозабезпечення міста, аналіз можливостей і загроз. 
Рекомендовано включати в перелік наступні сектори (часто званих ключовими 
секторами економічної діяльності): муніципальні будівлі, обладнання та 
споруди, інші (не муніципальні) будівлі, обладнання та споруди, житлові 
будинки, транспорт (включаючи муніципальний автопарк, громадський 
транспорт і приватні транспортні засоби).  
2. Перелік заходів з можливої економії  енергії . 
3. Перелік конкретних цілей (із зазначенням кількісних та якісних 
показників та термінів реалізації ) по кожному з запропонованих заходів.  
4. Плани підвищення енергоефективності конкретних районів міста, 
мікрорайонів, окремих будівель у вигляді проведення їх енергоаудиту або вже 
у вигляді конкретних інвестиційних проектів [39].  
Отже, муніципальний енергетичний план повинен містити 
обґрунтовані пропозиції щодо реалізації заходів з енергоефективності в усіх 
сферах життєдіяльності громади; бути комплексними, системними та 
інтегрованими в національні, регіональні та місцеві стратегії розвитку. Це 
60 
 
дозволить громаді, в тому числі, на їх основі розробляти інвестиційні 
проєкти, кошти на реалізацію яких у вигляді позик можуть надавати місцеві 
або міжнародні фінансові інституції, такі, як Європейський інвестиційний 
банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, KFW, NEFCO, тощо [39].  
Для того, щоб енергетичні плани громад працювали та були дієвими, 
необхідно налагодити системний підхід до управління енергетичними 
ресурсами муніципалітетів, тобто в територіальній громаді обов’язково 
повинна бути запроваджена ефективна система управління енергією в 
територіальній громаді. 
Як свідчить світова практика, підвищення енергоефективності 
досягається здебільшого за рахунок організаційних змін у системі 
енергогосподарством міста і запровадивши систему енергоменеджменту 
можна без значних фінансових втрат досягти значної економії енергії: від 5 до 
8% економії енергоресурсів за рахунок енергоефективної поведінки 
споживачів; до 20% скорочення енергоспоживання за рахунок налагодження 
енергоефективної експлуатації об’єктів [40]. 
Ефективна система управління енергією в територіальній громаді 
повинна включати наступні елементи: 
− аудит системи енергоспоживання громади; 
− енергоменеджмент;  
− енергомоніторинг. 
Треба зазначити, що на сьогодні в Україні впровадження системи 
енергоменеджменту та енергомоніторингу – це ініціативна місцевих рад, окрім 
будівель бюджетних установ, що визначено Законом України «Про внесення 
змін до деяких законів України щодо створення умов для запровадження 
комплексної термомодернізації будівель  [41]. 
Для місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування щодо 
впровадження системи енергетичного менеджменту в бюджетних установах 
Держенергоефективності спільно з експертами проекту USAID 
61 
 
«Муніципальна енергетична реформа в Україні» було розроблено наступні 
Положення: 
− про запровадження систем енергетичного менеджменту в бюджетних 
установах, що фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів; 
− про проведення моніторингу споживання паливно-енергетичних 
ресурсів бюджетними установами; 
− про матеріальне стимулювання осіб, відповідальних за 
впровадження систем енергетичного менеджменту в бюджетних установах; 
− про встановлення лімітів споживання енергоносіїв бюджетними 
установами [40]. 
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2021 р. № 1460 «Про 
впровадження систем енергетичного менеджменту» органам місцевого 
самоврядування рекомендовано впровадити системи енергетичного 
менеджменту з урахуванням Порядку впровадження систем енергетичного 
менеджменту (далі – Порядок), затвердженого цією постановою, та визначити 
керівників (заступників керівників) відповідних органів, відповідальними за 
впровадження та функціонування системи енергетичного менеджменту у 
таких органах [42]. 
У пункті 4 Порядку визначається поняття енергетичного менеджменту 
через відповідні напрями діяльності, в тому числі і органів місцевого 
самоврядування, зокрема щодо: 
1) ефективного споживання енергії/енергетичних ресурсів та 
комунальних послуг; 
2) раціонального використання коштів на оплату енергії/енергетичних 
ресурсів та комунальних послуг, впровадження заходів з енергоефективності 
та інших витрат; 
3) підвищення рівня енергетичної ефективності у будівлях та зменшення 
викидів CO2; 
62 
 
4) створення та функціонування механізмів матеріального 
стимулювання працівників до ефективного використання енергії/енергетичних 
ресурсів та комунальних послуг; 
5) своєчасної сертифікації енергетичної ефективності будівель [42]. 
В таблиці 3.2 наведено основні переваги енергоменеджменту в громаді. 
Таблиця 3.2 – Переваги енергоменеджменту в громаді 
Сфера Перваги 
Місцевий бюджет Енергоменеджмент знижує фінансове навантаження на органи 
місцевого самоврядування. Скорочуються витрати на опалення, 
електроенергію та водопостачання. 
Енергоспоживання сприяє заощадженню енергії, скороченню бюджетних витрат і 
зниженню негативного впливу на довкілля на місцевому рівні 
Стан будівель Утеплення та покращення стану громадських будівель (зокрема, 
шкіл і дитсадків) є видимим результатом та одним з головних 
досягнень місцевої влади, яке має значення для громадськості. 
Утеплення практично завжди пов’язане з капітальною 
реконструкцією будівлі, а отже ще одним позитивним наслідком є 
суттєве продовження терміну її експлуатації 
Місцева економіка Можливості для місцевих фахівців, інженерів, будівельних і 
сервісних компаній зайняти місце на ринку 
Громадська Роз’яснювальна робота й проведення інформування з питань 
свідомість енергозабезпечення для працівників і користувачів будівель. 
Органи місцевого самоврядування виступають провідником у 
боротьбі зі змінами клімату. 
Джерело: [42]  
 
Зрозуміло, що основними принципами запровадження і функціонування 
системи енергетичного менеджменту повинні бути: 
− прозорість та відкритість; 
− доступність звітності та основних результатів для громади; 
− безперервне циклічне поліпшення функціонування системи 
енергетичного менеджменту, що включає планування, реалізацію, перевірку та 
вдосконалення [43]. 
Рекомендують системою енергетичного менеджменту охоплювати такі 
сектори енергетичного планування: громадські будівлі; житлові будівлі; сферу 
теплопостачання; сферу водопостачання і водовідведення; сферу управління 
побутовими відходами; газову інфраструктуру; електроенергетику; зовнішнє 
63 
 
освітлення; громадський транспорт (регулярні перевезення пасажирів); інші 
види транспорту (за виключенням транзитного транспорту); інші сфери 
послуг. 
Для комплексного впровадження в органах місцевого самоврядування 
системи енергоменеджменту з урахуванням положень існуючого 
нормативного поля експертами Проєкту «ГОВЕРЛА» запропоновано 
відповідний покроковий алгоритм дій органів місцевого самоврядування (рис. 
3.3). 
 
Крок1. Інституційне забезпечення реалізації повноважень 
 
 
Крок2. Впровадження системи енергоменеджменту 
 
 
Крок3. Забезпечення навчання з питань енергоменеджменту 
 відповідних посадових осіб місцевого самоврядування 
 
Крок4. Забезпечення функціонування системи 
 енергоменеджменту в громаді 
 
 Крок5. Формування у громаді засад енергетичної політики 
 
Рисунок 3.3 – Алгоритм дій ОМС по впровадженню системи 
енергетичного менеджменту в громаді 
Джерело: розроблена на основі [44]  
 
В першу чергу, необхідно утворити спеціальний підрозділ, або ввести 
посаду, які б відповідали за енергоменджмент, а також розробити та затвердити 
нормативно-правову документацію, зокрема положення про систему 
енергетичного менеджменту та енергетичного моніторингу; посадові 
інструкції енергоменеджерів; порядок прийняття управлінських рішень щодо 
підвищення ефективності енергоспоживання; положення про матеріальне 
заохочення енергоефективності. Зрозуміло, що ці документи не є 
64 
 
універсальними, їх слід адаптувати залежно від розміру громади, завдань та 
цілей, що стоять перед підрозділом з енергоменеджменту, та залучених до 
цього процесу працівників [45]. 
Необхідним є проведення навчання з питань енергоменджменту 
відповідних посадових осіб місцевого самоврядування, а також організація 
стажувань відповідальних за питання енергоменеджменту у громадах, де вже 
успішно функціонують системи енергоменеджменту.  
Функціонування системи енергоменеджменту в громаді забезпечується 
шляхом регулярного здійснення енергомоніторингу в бюджетних установах, 
комунальних підприємствах; проведення системного аналізу зібраних даних, 
підготовка звітів для керівництва громади та пропозицій щодо зменшення 
енергоспоживання за результатами аналізу; публікації відповідальною 
посадовою особою місцевого самоврядування на офіційному веб-сайті ради 
відкритих даних щодо споживання енергії/енергетичних ресурсів та 
комунальних послуг, про експлуатаційні характеристики будівель 
комунальних підприємств, установ (закладів) та організацій, в яких 
впроваджено системи енергетичного менеджменту; визначення за 
результатами енергомоніторингу найбільших проблем стосовно споживання 
енергоносіїв, підготовка пропозицій про проведення енергоаудиту в таких 
установах; розробки плану першочергових заходів з енергозбереження; 
забезпечення здійснення заходів з енергоефективності у громаді відповідними 
фінансовим ресурсом [44]. 
Для того щоб налагодити в громаді ефективну систему постійного 
моніторингу витрат на енергоносії та аналізу енергоспоживання необхідно 
виконати наступну підготовчу роботу:  
1. Провести інвентаризацію закладів та установ щодо аналізу стану 
споживання будівлями енергоресурсів (в тому числі вивчити стан будівель і 
внутрішньобудинкових інженерних систем будівель тощо). 
2. Зібрати наступну основну інформацію: рік будівництва; будівельна 
категорія об’єкту; загальна площа підлоги (м²); впроваджені заходи з 
65 
 
енергозбереження; витрати на енергію; прорахувати питоме споживання 
енергії. 
3. Провести комплексний аналіз показників енергоспоживання 
будівлями з розподілом по видах енергоресурсів і групах споживачів. 
4. Зробити рейтинг будівель в громаді за споживанням енергії. 
5. Визначити пріоритетні (найбільш неефективні) будівлі для 
впровадження енергоефективних заходів. 
6. Розробити рекомендації щодо впровадження енергоефективних 
заходів в пріоритетних будівлях. 
7. Розпочати систематичний енергетичний моніторинг споживання 
енергоносіїв у будівлях [45]. 
Створення системи енергоменеджменту починається із запровадження 
енергомоніторингу, тобто регулярного збирання даних про споживання 
енергоресурсів. Дані енергомоніторингу переважно порівнюють з так званими 
лімітами, тобто нормативами споживання енергоресурсів, розрахованими на 
основі даних про енергоспоживання в попередні роки та з врахуванням 
температури в будівлях і назовні, вжитих енергоощадних й енергоефективних 
заходів, виконаних ремонтних і будівельних робіт тощо. Висновки, отримані в 
результаті такого порівняння, слугують підставою для прийняття 
енергоменеджерами відповідних управлінських рішень. Вкрай важливою є 
частота, з якою моніторять дані про енергоспоживання, тобто тривалість 
періодів між їх збиранням. Чим коротший цей період, тим швидше можна 
виявити аварійну ситуацію та оперативно усунути її причину [45]. 
Отже, до основних висновків щодо створення системи 
енергоменеджмента можемо віднести наступні: 
− Важливу роль у створенні системи енергоменджменту відіграє 
політична підтримка. Лише при розумінні важливості підвищення 
енергоефективності в громаді органами місцевої влади та їх безпосередньої 
підтримки цього процесу  є можливість побудувати ефективну систему 
енергоефективності. 
66 
 
− Дієздатна система енергоменеджменту в громаді не може бути 
побудована та реалізована однією особою. Необхідно створювати партнерства 
із залученням широкого кола стейкхолдерів: влада, бізнес, експерти, 
громадянське суспільство, населення, міжнародні організації. 
− Існує необхідність у постійному та системному моніторингу 
діяльності системи енергоменеджменту. 
− Енергоменеджмент в громаді – це інвестиція в майбутнє. Хоча на 
першому етапі це потребує досить багато витрат ресурсів та часу, але 
налагоджений механізм в майбутньому зможе принести досить гарні 
результати.  
 
Висновки до розділу 3 
 
Розвиток місцевого бізнесу, особливо малого та середнього 
підприємництва, є ключовим чинником економічної сталості громад. Органи 
місцевого самоврядування мають широкі повноваження для стимулювання 
підприємницької активності через надання фінансової підтримки, 
консультаційних послуг, створення бізнес-інфраструктури, та сприяння 
регуляторному середовищу. 
Ефективними інструментами підтримки бізнесу є гранти, ваучери, 
компенсація відсотків за кредитами, співфінансування, а також розвиток 
соціального підприємництва як інноваційної моделі поєднання економічної 
діяльності з вирішенням соціальних проблем. Підтримка таких підприємств 
дозволяє вирішувати завдання зайнятості вразливих категорій населення, 
зміцнювати соціальний капітал громади та знижувати навантаження на місцеві 
бюджети. 
Не менш важливою складовою сталого розвитку є енергетична 
ефективність. Створення муніципальних енергетичних планів, впровадження 
систем енергоменеджменту, реалізація заходів з енергозбереження та 
67 
 
моніторинг енергоспоживання — усе це формує основу для раціонального 
використання ресурсів та зменшення викидів СО₂. 
Розробка муніципального енергетичного плану повинна спиратися на 
стратегічні документи державного рівня, а також включати конкретні кроки з 
аналізу енергетичної ситуації, визначення цілей, розробки заходів і 
забезпечення фінансування. Особливої уваги заслуговує досвід ЄС, зокрема в 
межах ініціативи «Угода мерів», яка стимулює громади впроваджувати заходи 
з енергоефективності та розвитку відновлюваної енергетики. 
Система енергоменеджменту, заснована на принципах прозорості, 
циклічного вдосконалення, залучення стейкхолдерів і системного моніторингу, 
є основою для підвищення енергоефективності та зниження витрат. Вона 
охоплює аудит, енергомоніторинг, організацію роботи енергоменеджерів і 
регулярне звітування. 
Таким чином, для забезпечення сталого розвитку територіальних громад 
необхідно впроваджувати системну підтримку підприємництва й одночасно 
ефективно управляти енергетичними ресурсами. Взаємодія влади, бізнесу, 
громади та міжнародних партнерів є критично важливою для досягнення 
довгострокових цілей розвитку, підвищення добробуту мешканців і 
збереження навколишнього середовища. 
 
 
 
 
 
  
68 
 
ВИСНОВКИ 
 
Узагальнюючи результати дослідження, можна стверджувати, що сталий 
розвиток територіальних громад є багатоаспектним процесом, який охоплює 
економічні, соціальні, екологічні та управлінські складові. В умовах сучасних 
викликів, зокрема війни, руйнування інфраструктури та обмеженості ресурсів, 
питання формування дієвої моделі сталого розвитку територіальних громад 
набуває особливої актуальності. 
У першому розділі розкрито концептуальні засади сталого розвитку 
територіальних громад, акцентуючи увагу на глобальних цілях сталого 
розвитку ООН, зокрема ЦСР 11 — «Сталий розвиток міст та громад». 
Доведено, що саме громади є ключовими акторами у реалізації цілей сталого 
розвитку, адже на цьому рівні формується політика в освіті, охороні здоров’я, 
енергетиці, інфраструктурі та інших життєвоважливих сферах. Визначено 
необхідність використання системного, комплексного та міжсекторального 
підходу до управління розвитком. 
У другому розділі досліджено основні підходи до забезпечення сталого 
розвитку, зокрема фінансові інструменти та інституційне забезпечення. 
Показано, що для досягнення сталого розвитку громади повинні 
використовувати різноманітні джерела фінансування – від бюджетних програм 
до державно-приватного партнерства, грантів, місцевих запозичень та 
фандрайзингу. Особливої уваги надано ролі інституцій місцевого розвитку, 
таких як агенції розвитку, центри підтримки підприємництва та фонди громад. 
Їх ефективна діяльність є запорукою реалізації стратегій розвитку, мобілізації 
ресурсів і підвищення довіри мешканців до влади. 
У третьому розділі проаналізовано практичні напрями забезпечення 
сталого розвитку громади. Зокрема, висвітлено економічну та енергетичну 
складові. Підтримка малого і середнього бізнесу, зокрема соціального 
підприємництва, є важливим чинником економічного зростання та соціальної 
інтеграції. Розробка муніципальних енергетичних планів, впровадження 
69 
 
систем енергоменеджменту, реалізація програм енергоефективності є 
критично важливими для зменшення споживання ресурсів, підвищення якості 
послуг та екологічної безпеки. 
Узагальнюючи, варто зазначити, що сталий розвиток територіальної 
громади є процесом, який вимагає чіткого стратегічного бачення, політичної 
волі, широкої участі стейкхолдерів та ефективного використання фінансових і 
організаційних ресурсів. Комплексне поєднання теоретичних підходів і 
практичних інструментів забезпечує громадам здатність адаптуватися до змін, 
протистояти кризам і будувати майбутнє на принципах стійкості, 
інклюзивності та партнерства. 
 
 
 
 
 
 
70 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Report of the World Commission on Environment and Development: 
Our Common Future. URL: https://sustainabledevelopment.un.org/content/ 
documents/5987our-common-future.pdf 
2. Цілі сталого розвитку. URL: https://www.undp.org/uk/ukraine/tsili-
staloho-rozvytku 
3. Sachs, J.D., Lafortune, G., Fuller, G. (2024). The SDGs and the UN 
Summit of the Future. Sustainable Development Report 2024. Paris: SDSN, Dublin: 
Dublin University Press. doi:10.25546/108572. 
4. Деякі питання забезпечення досягнення Цілей сталого розвитку в 
Україні. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.11.2024 № 1190-р. 
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1190-2024-%D1%80#Text 
5. Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів. Постанова 
Верховної Ради України від 24.12.1999 № 1359-XIV. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1359-14#Text 
6. Котов І. В. Механізми публічного управління сталим розвитком 
територіальних громад в Україні. URL: https://doi.org/10.32782/1813-
3401.2023.2.19 
7. Горбата Л. П. Нормативно-правове забезпечення сталого розвитку 
територіальних громад. URL: http://doi.org/10.52058/3041-1254-2024-9(9)-468-
478 
8. Федірко Б. О. Сучасний стан та напрями реформування системи 
місцевого самоврядування в Україні. Соціально-економічні проблеми 
сучасного періоду України.  2015. № 6. С. 18–22. 
9. Котов І. В. Теоретичні основи управління сталим розвитком 
територіальних громад. URL: DOI https://doi.org/10.32782/pdu.2023.3.12 
10. ДСТУ ІSО 37101:2019 (ISO 37101:2016, IDT) «Сталий розвиток у 
громадах. Система управління сталим розвитком. Вимоги та настанови щодо 
71 
 
використання». URL: https://zakon.isu.net.ua/sites/default/files/normdocs/37101-
2016.pdf 
11. Балдич Н., Гринчук Н., Ходько Н., Чорній Л., Глібіщук Я. 
Місцевий економічний розвиток: моделі, ресурси та інструменти 
фінансування. Практичний посібник. Частина 1. Проєкт міжнародної технічної 
допомоги «Партнерство для розвитку міст», 2020. 
12. Балдич Н., Гринчук Н., Ходько Н., Чорній Л., Глібіщук Я. 
Місцевий економічний розвиток: моделі, ресурси та інструменти 
фінансування. Практичний посібник. Частина 2. Бюджетні інструменти 
фінансування МЕР. Проєкт міжнародної технічної допомоги «Партнерство для 
розвитку міст», 2020. 
13. Балдич Н., Гринчук Н., Ходько Н., Чорній Л., Глібіщук Я. 
Місцевий економічний розвиток: моделі, ресурси та інструменти 
фінансування. Практичний посібник. Частина 3. Інвестиційні інструменти 
фінансування МЕР. Проєкт міжнародної технічної допомоги «Партнерство для 
розвитку міст», 2020. 
14. Балдич Н., Гринчук Н., Ходько Н., Чорній Л., Глібіщук Я. 
Місцевий економічний розвиток: моделі, ресурси та інструменти 
фінансування. Практичний посібник. Частина 4. Фінансово-кредитні 
інструменти фінансування МЕР. Проєкт міжнародної технічної допомоги 
«Партнерство для розвитку міст», 2020. 
15. Сторонянська І., Патицька Х., Дуб А. Місцевий економічний 
розвиток у територіальних громадах антикризові інструменти у воєнний і 
післявоєнний період. Посібник для органів місцевого самоврядування. Львів, 
2022. URL: https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/838/LED.pdf 
16. Балдич Н., Гринчук Н., Ходько Н., Чорній Л., Глібіщук Я. 
Місцевий економічний розвиток: моделі, ресурси та інструменти 
фінансування. Практичний посібник. Частина 5. Грантові інструменти 
фінансування МЕР. Проєкт міжнародної технічної допомоги «Партнерство для 
розвитку міст», 2020. 
72 
 
17. Про місцеве самоврядування. Закон України від 21.05.1997 № 
280/97-ВР. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-
%D0%B2%D1%80#Text 
18. Про індустріальні парки. Закон України. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5018-17#Text 
19. Про кооперацію. Закон України від 10.07.2003 № 1087-IV. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1087-15#Text 
20. Про сільськогосподарську кооперацію. Закон України від 
21.07.2020 № 819-IX. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/819-20#Text 
21. Економічний розвиток територій. Агенції місцевого розвитку. 
URL: https://auc.org.ua/sites/default/files/practik/local_economic_development 
_agencies_ua-1.pdf 
22. Федюк В. Інституційне забезпечення місцевого економічного 
розвитку у громаді. URL : https://www.csi.org.ua/books/instytuczijne-
zabezpechennya-misczevogo-ekonomichnogo-rozvytku-u-gromadi/ 
23. Про громадські об'єднання. Закон України від 22.03.2012 № 4572-
VI. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17#Text 
24. Про благодійну діяльність та благодійні організації. Закон України 
від 05.07.2012 № 5073-VI. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5073-
17#Text 
25. Створення агенцій розвитку громад – мода чи конкурентна 
перевага? URL: https://www.stepngo.in.ua/agentsii-rozvytku-v-gromadah/ 
26. Як створити життєздатну Агенцію місцевого розвитку. 
Практичний Посібник для українських міст та районів. URL: 
https://regionet.org.ua/files/How_to_establish_sustainable_local_development_age
ncy_UNDP_2013_ua.pdf 
27. Про розвиток та державну підтримку малого і середнього 
підприємництва в Україні. Закон України від 22.03.2012 № 4618-VI. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4618-17#Text 
73 
 
28. Крижанівський В. Надання органами місцевого самоврядування 
фінансової підтримки на розвиток місцевого бізнесу та стимулювання 
підприємництва. Посібник. URL :https://decentralization.gov.ua/uploads/library 
/file/775/DOBRE.pdf Київ-2021 
29. Як місцева влада може допомогти бізнесу: інструменти фінансової 
підтримки. URL : https://decentralization.ua/news/18312 
30. Про енергетичну ефективність. Закон України від 21.10.2021 № 
1818-IX. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1818-20?find=1&text=% 
D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%BD#w1_1 
31. Порядок розроблення та оновлення місцевих енергетичних планів. 
Міністерство інфраструктури України. 
32. Про схвалення Енергетичної стратегії України на період до 2050 
року. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21  квітня 2023 року № 
373-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/373-2023-%D1%80#Text 
33. Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері 
забезпечення енергетичної ефективності будівель у частині збільшення 
кількості будівель з близьким до нульового рівнем споживання енергії та 
затвердження Національного плану збільшення кількості будівель з близьким 
до нульового рівнем споживання енергії. Розпорядження Кабінету Міністрів 
України від 29 січня 2020 року № 88-р. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/88-2020-%D1%80#Text 
34. Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері 
теплопостачання. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 серпня 
2017 року № 569-р. 
35. Про схвалення національної транспортної стратегії України на 
період до 2030 року. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 травня 
2018 р. № 430-р. 
36. Про схвалення оновленого національного визначеного внеску 
України до Паризької Угоди. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 
липня 2021 р. № 868-р. 
74 
 
37. Про Цілі сталого розвитку України до 2030 року. Указ Президента 
України від 30 вересня 2019 року № 722/2019. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/722/2019#Text 
38. Про Угоду мерів. URL:  https://enefcities.org.ua/ugoda-meriv/pro-
ugodu-meriv/ 
39. Енергоефективність в муніципальному секторі. Навчальний 
посібник для посадових осіб місцевого самоврядування /А.Максимов, 
І.Вахович, Т.Гутніченко, П.Бабічева, Н.Вакуленко, Н.Ігольнікова, Т.Цифра, 
О.Молодід, О.Молодід, О.Бєлєнкова, Ю.Ячменьова, Ю.Дорошук, А.Скрипник, 
А.Ваколюк, В.Бойко, М.Сегедій, Д.Вахович. Асоціація міст України. К., ТОВ 
«ПІДПРИЄМСТВО «ВІ ЕН ЕЙ»,2015.184 с. 
40. Енергоменеджмент.  URL: https://decentralization.gov.ua/ 
energoefect/enerhomenedzhment 
41. Про внесення змін до деяких законів України щодо створення умов 
для запровадження комплексної термомодернізації будівель. Закон України від 
09.07.2022 № 2392-IX. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 2392-
20#doc_info 
42. Про впровадження систем енергетичного менеджменту. Постанова 
Кабінету Міністрів України від 23.12.2021 р. № 1460. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1460-2021-%D0%BF#Text 
43. Примірне положення  про систему енергетичного менеджменту в 
органі місцевого самоврядування. Міністерство інфраструктури України 
44. Алгоритм дій органів місцевого самоврядування по впровадженню 
системи енергетичного менеджменту URL:  
https://decentralization.gov.ua/uploads/attachment/document/1074/%D0%90%D0%BB%D0%B
3%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BC_%D0%B4%D1%96%D0%B9_%D0%9E%
D0%9C%D0%A1_%D0%BF%D0%BE_%D0%B2%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0
%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%81%D0%B8%D1%8
1%D1%82%D0%B5%D0%BC_%D0%95%D0%9C.pdf 
75 
 
45. Рекомендації для органів місцевого самоврядування з 
впровадження енергоефективних заходів на рівні територіальних громад. URL: 
https://decentralization.gov.ua/uploads/attachment/document/1120/ 
Recommendations_on_Energy_Efficiency_Measures_in_Municipalities.pdf 
46. Патинська М. М. Формування категорії «сталий розвиток 
територіальних громад» в умовах євроінтеграційної перспективи. URL: 
https://ela.kpi.ua/server/api/core/bitstreams/99f58b8c-5be5-424f-b472-
f29c1c885b70/content 
47. Панчишин Т. В., Вдовин М. Л. Компоненти сталого розвитку 
територіальних громад та регіонів в умовах суспільно-політичних викликів. 
Економіка та суспільство. Випуск 50. 2023. URL: https://doi.org/10.32782/2524-
0072/2023-50-23 
48. Кривокульська, Н., Гунько, С., Брич, В., & Богач, Ю. Регулювання 
сталого розвитку територіальних громад на засадах стратегічного і проектного 
підходів в контексті вимог Європейського союзу. Економічний дискурс, (3-4), 
84–95. URL: https://doi.org/10.36742/2410-0919-2024-2-8 
49. Васильєва О. І., Васильєва Н. В. Концептуальні засади сталого 
розвитку територіальних громад. Інвестиції: практика та досвід. 2018. № 8. 
С. 74–78. 
50. Бліщук К. М. Сталий розвиток територіальних громад в контексті 
децентралізаційних змін. Економічний простір. № 190. 2024. DOI: 
https://doi.org/10.32782/2224-6282/190-19 
51. Зінчук, Т., Абрамова, І. (2023). Концептуалізація сталості 
територіальних громад (на прикладі декомпозиційної моделі). Економічні 
горизонти, (4(26), 57–65. URL: https://doi.org/10.31499/2616-
5236.4(26).2023.291790 
52. Варченко, О., Крисанов, Д., Варченко, О. (2025). Місцевий 
економічний розвиток у територіальних громадах України. Сталий розвиток 
економіки, (1 (52), 473-482. URL: https://doi.org/10.32782/2308-1988/2025-52-68 
76 
 
53. Боголюбов В., Попова О. Особливості розробки стратегії сталого 
розвитку територіальних громад в Україні. URL: 
http://perspectives.pp.ua/index.php/vp/article/view/572/576 
54. Шестаковська, Т., Дементов, І. (2025). Державна політика 
підтримки сталого розвитку територіальних громад в Україні. Herald of 
Khmelnytskyi National University. Economic Sciences, 340(2), 359-366. 
URL: https://doi.org/10.31891/2307-5740-2025-340-57 
55. Чернятіна В. А. Сталий розвиток сільських територій України в 
умовах децентралізації, забезпечення їхньої спроможності. DOI: 
10.34213/tp.21.02.12 
 
  
7 7 
 
Додаток А 
 
Ціль 11 “Сталий розвиток міст і громад” [4] 
 
(координатор - Мінінфраструктури, співвиконавці: Мінекономіки, Міндовкілля, МВС, 
МКСК, Мінсоцполітики, МОН, МЗС, ДАРТ, Агентство відновлення, ДСНС, 
Укртрансбезпека, Держенергоефективності, органи місцевого самоврядування (за 
згодою), обласні, Київська міська держадміністрації (військові адміністрації), інші 
державні органи) 
Завдання 1. Забезпечення 1) частка сімей/громадян (сумарно усі члени сім’ї), які 
доступу населення до житла скористалися житловими програмами, у загальній кількості 
належної якості, передусім сімей/громадян, які потребують житла, відсотків 
для тих, хто 
втратив житло внаслідок 2) частка сімей/громадян (сумарно усі члени сім’ї), які 
збройної агресії Російської проживають у соціальному житлі, у загальній кількості 
Ф едерації проти України сімей/громадян, які потребують житла, відсотків 
3) частка сімей/громадян (сумарно усі члени сім’ї), які 
проживають у житловому фонді для тимчасового 
проживання, у загальній кількості сімей/громадян, які 
 потребують житла, відсотків 
4) частка заявників, які отримали компенсацію за житло, 
пошкоджене внаслідок збройної агресії Російської 
Федерації проти України, у загальній кількості заявників, 
які подали заяву про компенсацію за пошкоджене житло з 
використанням електронної публічної послуги 
 “єВідновлення”, відсотків 
5) частка заявників, щодо яких прийнято позитивне 
рішення щодо надання компенсації за житло, знищене 
внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти 
України, у загальній кількості заявників, які подали заяву 
про компенсацію за знищене житло з використанням 
 електронної публічної послуги “єВідновлення”, відсотків 
6) частка заявників, які використали отриману компенсацію 
за житло, знищене внаслідок збройної агресії Російської 
Федерації проти України, у загальній кількості заявників, 
щодо яких прийнято позитивне рішення щодо надання 
компенсації за знищене житло з використанням електронної 
публічної послуги “єВідновлення”, відсотків 
Завдання 2. Забезпечення 1) показник середньої швидкості руху громадського 
сталої, надійної, швидкої, транспорту в обласних центрах, кілометрів на годину 
безпечної та інклюзивної 2) зменшення кількості осіб, що загинули або були 
міської мобільності травмовані внаслідок дорожньо-транспортних пригод на 
автотранспорті загального користування, порівняно з 
 показниками 2024 року, відсотків 
3) частка електробусів та автобусів, оснащених двигунами 
внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням, що 
працюють виключно на стисненому природному газі 
метані, зрідженому природному газі метані або біогазі, 
та/або автобусів з водневим паливним елементом 
7 8 
 
(коміркою) у загальній кількості автобусів на міських 
 автобусних маршрутах загального користування, відсотків 
4) частка майданчиків, відведених для платного паркування 
у містах із населенням понад 250 тис. мешканців, у 
 загальній кількості майданчиків для паркування, відсотків 
5) частка облаштованих місць для паркування автомобілів 
доставки у містах із населенням понад 250 тис. мешканців 
у загальній кількості місць, організованих для паркування, 
 відсотків 
6) вартість послуги з паркування автомобілів у містах з 
населенням понад 250 тис. мешканців, гривень за годину 
 (за місяць) 
7) частка поїздок на міському електричному транспорті та 
електробусах в загальній кількості міських маршрутів 
 загального користування, відсотків 
8) частка велосипедних шляхів (доріжок, велосмуг тощо, 
пішохідних зон та вулиць з обмеженням швидкості до 30 
кілометрів на годину) у загальній кількості автомобільних 
доріг у населених пунктах чи на території територіальної 
 громади, відсотків 
9) частка громадського транспорту, що доступний для осіб з 
 інвалідністю та забезпечений пандусами, відсотків 
10) кількість об’єктів туристичної інфраструктури, що є 
доступними для осіб з інвалідністю, одиниць 
Завдання 3. Забезпечення 1) частка забудованої території міст, яка є відкритим 
доступу мешканців міст до простором для загального користування, відсотків 
водних об’єктів та лісо- 2) частка міст, де створено/розроблено транспортну модель 
п аркових зон у межах пішохідної доступності, відсотків 
3) частка мешканців міст, які мають доступ до водних 
 об’єктів у межах пішохідної доступності, відсотків 
4) частка кількості загальнодоступних місць, які 
відповідають критерію інклюзивності, у загальній кількості 
загальнодоступних місць у територіальних громадах і 
містах, відсотків 
Завдання 4. Підвищення 1) частка населення, що обізнане з правилами поведінки в 
стійкості населених пунктів і умовах надзвичайних ситуацій, відсотків 
територіальних громад до 2) частка населення, яке забезпечене укриттями в об’єктах 
наслідків збройної агресії фонду захисних споруд цивільного захисту, у загальній 
Російської Федерації проти кількості населення відповідної території, відсотків 
України, стихійних лих, 3) частка містобудівних документів регіонального та 
надзвичайних ситуацій та місцевого рівня (крім детальних планів) з розробленими 
змін клімату інженерно-технічними заходами цивільного захисту у 
 загальній кількості таких документів, відсотків 
4) придатність до використання фонду захисних споруд 
 цивільного захисту (придатних/ непридатних), відсотків 
5) частка територіальних громад, що мають розроблені в 
установленому порядку плани реагування на надзвичайні 
 ситуації, відсотків 
6) частка від необхідної кількості підрозділів для 
забезпечення добровільної та місцевої пожежної охорони у 
 79 
 
сільській місцевості з урахуванням часу прибуття до місця 
 виклику не більше 20 хвилин, відсотків 
7) частка автоматизованих систем централізованого 
оповіщення, в яких проведено технічну модернізацію, у 
загальній кількості автоматизованих систем 
централізованого оповіщення, відсотків 
Завдання 5. Зменшення 1) маса побутових відходів, млн. тонн 
негативного впливу 2) частка відновлених побутових відходів у загальному 
територіальних громад на обсязі утворених побутових відходів, відсотків 
навколишнє природне 3) частка стічних вод, які пройшли повне біологічне 
середовище очищення, у загальній кількості стічних вод, відсотків 
Завдання 6. Забезпечення 1) кількість об’єктів культурної та природної спадщини, які 
збереження та сталого включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, 
використання культурної та одиниць 
природної спадщини 2) кількість пам’яток культурної спадщини національного 
значення, внесених до Державного реєстру нерухомих 
 пам’яток України, одиниць 
3) площа природно-заповідного фонду загальнодержавного 
 значення та місцевого значення, відсотків території України 
4) кількість пам’яток культурної спадщини національного 
 значення, на які укладені охоронні договори, одиниць 
5) кількість дестинацій, сертифікованих за міжнародними 
стандартами сталого розвитку, одиниць 
Завдання 7. Підвищення рівня 1) енергоспоживання будівель, кіловат-годин на кв. метр 
енергетичної ефективності 2) кількість будівель із класом енергетичної ефективності В 
будівель та вище, одиниць
Репозиторій ЧДТУ
