ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7383| Title: | Стратегії і тактики перекладу художнього тексту (на прикладі твору Ф. Дюррентматта "Місячне затемнення". |
| Authors: | Редчиць, Тетяна Вікторівна Дунаєва, Ольга Сергіївна |
| Keywords: | Ф. Дюррентматт;Художній переклад |
| Issue Date: | 2020 |
| Abstract: | Dunaieva Olha ‘Translation strategy and tactics of literary text (on the material of F. Dürrenmatt’s essay ‘Lunar Eclipse’)’ Cherkasy State Technological University, Cherkasy, 2020. The paper deals with the phenomenon of translation strategy of literary text. The main focus is put on the problem of translation of culture-specific items, applying domestication, foreignization and universalization strategies. Theoretical aspects of translation strategies and tactics have not been sufficiently studied yet. General definitions of both terms are still lacking, leading to their incorrect usage. Furthermore, there are differences in strategies classifications. The aim of the research is, thus, to examine broad-ranging approaches to the problem of strategies and tactics of literary text translation, and to exemplify practical implementation of domestication, foreignization and universalization strategies on the material of F. Dürrenmatt’s essay ‘Lunar Eclipse’ and its Ukrainian translation. In our study, we have found 60 examples of translation strategies’ realization (domestication, foreignization and universalization). Section 1 gives a brief theoretical overview of literary text features and outlines main translation problems related to them. The second section focuses on the analysis of the existing interpretations of ‘strategy’ and ‘tactic’ notions, highlights the issue of identification of ‘strategy’ notion with ‘method’, ‘transformation’ and ‘tactic’, investigates rational and irrational approaches to this problem. The most common strategy classifications are outlined as follows: strategies of literal and free translation; global and local strategies; domestication, foreignization and universalization strategies. The total number of the examples of culture-specific items translation strategies, analyzed in the third section of this paper, equals to 60, including 36 local domestication strategies, 13 local foreignization strategies and 11 local universalization strategies. The afore-mentioned results of our research enable to define domestication strategy as global in the Ukrainian translation of F. Dürrenmatt’s essay ‘Lunar Eclipse’. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7383 |
| Appears in Collections: | 035 Філологія (Германські мови та літератури (переклад включно), перша - німецька) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Дунаєва О.С._КРМ.pdf Restricted Access | 497.76 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет гуманітарних технологій Кафедра прикладної лінгвістики та перекладу ДУНАЄВА ОЛЬГА СЕРГІЇВНА СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ ПЕРЕКЛАДУ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРУ Ф. ДЮРРЕНТМАТТА «МІСЯЧНЕ ЗАТЕМНЕННЯ») Кваліфікаційна робота магістра Спеціальність: 035 Філологія Спеціалізація: 035.043 Германські мови та літератури (переклад включно), перша – німецька Освітня програма: Германські мови та літератури (переклад включно), перша – німецька Науковий керівник: Редчиць Т. В. кандидат філологічних наук, доцент Кваліфікаційна робота допущена до захисту рішенням кафедри ПЛП, протокол №___ від «___» __________2020 р. Зав. кафедри ПЛП _______________ д.філол.н., доц. Лещенко Г. В. Черкаси 2020 MINISTRY OF EDUCATION AND SCIENCE OF UKRAINE CHERKASY STATE TECHNOLOGICAL UNIVERSITY Faculty of Humanitarian Technologies Department of Applied Linguistics and Translation DUNAIEVA, OLHA SERHIIVNA TRANSLATION STRATEGIES AND TACTICS OF LITERARY TEXT (ON THE MATERIAL OF F. DÜRRENMATT’S ESSAY ‘LUNAR ECLIPSE’) Master’s Project Speciality: 035 Philology Specialization: 035.043 Germanic Languages and Literatures (translation included), first – German Academic programme: Applied Linguistics/Germanic Languages and Literatures (translation included), first – German Scientific Supervisor: T. V. Redchyts Candidate of Philology, Associate Professor Bachelor’s project is admitted for defence by the department meeting of Applied Linguistics and Translation; Report № ________ dated «_______________» 2020; Head of Applied Linguistics and Translation Department _____________ Doctor of Philology, Associate Professor H. V. Leshchenko Cherkasy 2020 ABSTRACT Dunaieva Olha ‘Translation strategy and tactics of literary text (on the material of F. Dürrenmatt’s essay ‘Lunar Eclipse’)’ Cherkasy State Technological University, Cherkasy, 2020. The paper deals with the phenomenon of translation strategy of literary text. The main focus is put on the problem of translation of culture-specific items, applying domestication, foreignization and universalization strategies. Theoretical aspects of translation strategies and tactics have not been sufficiently studied yet. General definitions of both terms are still lacking, leading to their incorrect usage. Furthermore, there are differences in strategies classifications. The aim of the research is, thus, to examine broad-ranging approaches to the problem of strategies and tactics of literary text translation, and to exemplify practical implementation of domestication, foreignization and universalization strategies on the material of F. Dürrenmatt’s essay ‘Lunar Eclipse’ and its Ukrainian translation. In our study, we have found 60 examples of translation strategies’ realization (domestication, foreignization and universalization). Section 1 gives a brief theoretical overview of literary text features and outlines main translation problems related to them. The second section focuses on the analysis of the existing interpretations of ‘strategy’ and ‘tactic’ notions, highlights the issue of identification of ‘strategy’ notion with ‘method’, ‘transformation’ and ‘tactic’, investigates rational and irrational approaches to this problem. The most common strategy classifications are outlined as follows: strategies of literal and free translation; global and local strategies; domestication, foreignization and universalization strategies. The total number of the examples of culture-specific items translation strategies, analyzed in the third section of this paper, equals to 60, including 36 local domestication strategies, 13 local foreignization strategies and 11 local universalization strategies. The afore-mentioned results of our research enable to define domestication strategy as global in the Ukrainian translation of F. Dürrenmatt’s essay ‘Lunar Eclipse’. ЗМІСТ ВСТУП..............................................................................................................................5 Розділ 1. ХУДОЖНІЙ ПЕРЕКЛАД ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ................................................................................................................9 1.1 Специфіка художнього тексту..............................................................................9 1.2 Особливості перекладу художніх текстів..........................................................14 Висновки до розділу 1...................................................................................................23 Розділ 2. ОСНОВНІ СТРАТЕГІЇ ПЕРЕКЛАДУ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ...........26 2.1 Проблема визначення поняття «стратегія» в сучасному перекладознавстві .26 2.2 Проблема типології перекладацьких стратегій у вітчизняному та зарубіжному перекладознавсті..................................................................................36 2.3 Фактори вибору стратегії перекладу..................................................................45 2.4 Тактики перекладу як основний механізм реалізації перекладацької стратегії……………………………………………………………………………...48 Висновки до розділу 2...................................................................................................51 Розділ 3. ВИКОРИСТАННЯ ЛОКАЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ В ПРОЦЕСІ ПЕРЕКЛАДУ ТВОРУ Ф. ДЮРРЕНМАТТА «МІСЯЧНЕ ЗАТЕМНЕННЯ»...........54 3.1 Стратегія доместикації.........................................................................................54 3.2 Стратегія форенізації ...........................................................................................66 3.3 Стратегія універсалізації .....................................................................................72 Висновки до розділу 3...................................................................................................77 Загальні висновки..........................................................................................................79 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:....................................................................82 СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ:.................................................88 5 ВСТУП З огляду на постійний розвиток перекладознавства, нагальним стало питання переосмислення певних підходів до вивчення процесу перекладу. Внаслідок зміщення уваги дослідників на роль особистості перекладача антропоцентризм розглядається як домінантна тенденція перекладознавчих досліджень. Наразі на передній план виходить проблема впливу особистості, свідомості перекладача на процес і результат перекладу. Напрямок досліджень відповідно до когнітивних та орієнтованих на людину тенденцій змінюється з одиниці перекладу на більш цілісний – стратегію перекладу. Незважаючи на той факт, що у перекладознавстві термін «стратегія» є розповсюдженим – він присутній у більшості праць відомих перекладознавців – проте відсутнє єдине універсальне його визначення. Термінологічна неоднозначність сприяє виникненню суперечливості теорій одна одній та «розмиттю» семантики терміну, що веде до його помилкового вживання, адже різні дослідники вкладають у це поняття різний сенс. Над цією науковою проблемою працювали безліч вітчизняних та іноземних дослідників, таких як Т. П. Андрієнко [5], А. Г. Вітренко [11], І. В. Войнич [12], Т. А. Волкова [71], Н. А. Дьянкова [18], М. К. Гарбовський [15], Т. А. Казакова [21], В. Н. Комісаров [25], О. В. Ребрій [40; 41], В. В. Сдобніков [43; 44; 66], Д. М. Шлепнев [54; 55], Л. Венуті [69], П. Ньюмарк [63], М. Ордударі [64], Е. Честерман [58] тощо, але, як правило, їхні тлумачення терміну не є тотожними відповідно до різних наукових підходів. Поняття «стратегії перекладу» у зв’язку з широким використанням у науковій та навчальній літературі безумовно претендує на термінологічність. Крім того, на сучасному етапі розвитку перекладознавства питання тлумачення, типології, аналізу стратегій та тактик перекладу є недостатньо дослідженим попри інтерес до цієї наукової проблеми та частоту вживання цих понять. Деякі дослідники (А. Г. Вітренко[11]) пропонують навіть відмовитися від використання словосполучення «стратегія перекладу» як від такого, що не має конкретного значення та вживання якого є недиференційованим. На нашу думку, різноманіття 6 поглядів науковців на проблему перекладацької стратегії є лише свідченням необхідності детального розгляду цієї проблеми та вимагає привернення більшої уваги теоретиків до цього питання. З огляду на вищезазначене тема нашої роботи є актуальною. Переважна більшість вітчизняних наукових розвідок, пов’язаних з відтворенням культурно-специфічних елементів першотвору у перекладі відповідно до обраних глобальної та локальних стратегій, демонструє приклади практичної реалізації тієї чи іншої стратегії на матеріалі українського перекладу англомовних текстів. Недостатня кількість праць, присвячених аналізу застосування перекладацьких стратегій художнього тексту у межах німецько- української мовної пари, розглянутих у третьому розділі нашого дослідження є свідченням новизни цього дослідження. Крім того новою є спроба аналізу реалізації стратегій доместикації, форенізації й універсалізації на прикладі українського перекладу повісті Ф. Дюрренматта «Місячне затемнення». Мета роботи полягає у дослідженні широкого спектру підходів до проблеми стратегій і тактик у перекладі художнього тексту. Зокрема ми ставили перед собою такі завдання: здійснити теоретичний огляд можливих інтерпретацій поняття «стратегія перекладу» у вітчизняному та зарубіжному перекладознавстві; дослідити проблему ототожнення «перекладацької стратегії» з «методом», «прийомом», «тактикою»; простежити наявні раціональні та ірраціональні підходи до цієї проблеми; висвітлити проблему типологій перекладацьких стратегій; проаналізувати феномен стратегій лінгвокультурної адаптації, а саме доместикації, форенізації та універсалізації на матеріалі твору Ф. Дюрренматта «Місячне затемнення». Об’єктом дослідження обрано стратегію, яку розуміємо як регулятив перекладацького процесу, а предметом – стратегії відтворення культурно- 7 специфічних елементів художнього твору, а саме стратегії одомашнення (доместикацї), очуження (форенізації) й універсалізації. Дослідження базується на матеріалі повісті Ф. Дюрренматта «Місячне затемнення» та його україномовного перекладу, виконаного перекладачем О. Логвиненком. Вирішення поставлених завдань нашого дослідження передбачає використання таких методів: аналітичний метод дозволяє здійснити ґрунтовний аналіз наукової літератури з теми дослідження, наукових концепцій у вітчизняних та зарубіжних працях; порівняльний, який дає змогу порівняти дефініції, типології різних науковців, текст оригіналу та перекладу, а також лексикографічні дефініції для досягнення поставленої мети; дескриптивний, який уможливлює опис ймовірного ходу думок перекладача, спираючись на слідування ним тій чи іншій стратегії перекладу у певному фрагменті тексту; дефінітивного аналізу, який використано для уточнення дефініцій термінів з метою їх унормування й упорядкування; трансформаційного аналізу, який дає змогу прослідкувати та дослідити, яким чином перекладач відтворює одиниці мови оригіналу у перекладі. Апробацію роботи представлено у науковій статті «Аналіз стратегій і тактик у контексті сучасного перекладознавства» Збірника праць студентів Черкаського державного технологічного університету «Магістерські філологічні студії 2020» [18,…]. Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до них та загальних висновків проведеного дослідження, списку використаних джерел та джерел фактичного матеріалу. У вступі обґрунтовується вибір теми, зазначена її актуальність і наукова новизна, мета і завдання, які вона передбачає, об’єкт та предмет дослідження. 8 У першому розділі досліджується теоретична основа специфіки художніх текстів, виокремлюються супутні проблеми, що стають на шляху в перекладача художніх творів, зокрема більш детально розглядається проблема відтворення національного забарвлення у перекладі, надається узагальнений перелік найбільш розповсюджених особливостей художнього тексту відповідно до поглядів різних науковців та перелік основних проблем перекладу художнього тексу. Другий розділ присвячений теоретичному огляду наявних дефініцій поняття «стратегії», «тактики», типологій перекладацьких стратегій. У ньому також аналізуються фактори, що впливають на обрання тієї чи іншої стратегії перекладу. У третьому розділі йдеться про реалізацію стратегій відтворення культурно-специфічних елементів першотвору у перекладі, на фактичному матеріалі демонструються приклади обрання перекладачем локальних стратегій доместикації, форенізації та універсалізації у певному фрагменті художнього твору. У висновках підсумовано результати дослідження на основі теоретичного матеріалу та практичних досліджень. 9 Розділ 1 ХУДОЖНІЙ ПЕРЕКЛАД ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ 1.1 Специфіка художнього тексту Художній текст є втіленим у художній формі фрагментом концептуальної картини автора, відображеним ним з позицій певного естетичного ідеалу. Зміст літературного твору відображає авторську картину світу, певну систему духовних цінностей письменника, його оцінку дійсності [50, с. 297]. Безумовно, художній текст має певну специфіку, про яку ще у другій половині XX-го століття говорив видатний лінгвіст Л. С. Бархударов. Він наголошував на важливості естетичних факторів літературного твору [8, с. 45]. Кожен компонент у межах художнього тексту має певну функцію, яка зазвичай підпорядковується загальній функції тексту, а саме – естетичній [42, с. 7]. На думку І. С. Алєксєєвої [2], до частотних засобів оформлення естетичної інформації художнього тексту можна віднести епітети, порівняння, метафори, різні види повторів, гру слів, іронію, діалектизми тощо. У свою чергу А. Б. Федоров [48] вважає, що саме поняття змісту художньої літератури набагато складніше у порівнянні з науковою літературою або діловим документом, адже воно охоплює не лише матеріально-логічну, ідейно-пізнавальну сторону вислову, а й його емоційну насиченість, здатність впливати не лише на розум, а і на почуття читача своїм стилістичним відтінком, порядком слів чи-то характером їх поєднання за сенсом, тощо [48, с. 281]. А. Б. Федоров, називаючи літературу мистецтвом, матеріалом якого є мова, до характерних рис художнього тексту відносить образність [48, с. 278]. Так, у художньому тексті за зображеними картинами життя завжди присутній підтекстний функціональний план або «вторинна дійсність». Кінцевою метою творчості у таких текстах є образ, що виникає в уяві читача [10]. Зміст слова, вжитий для вираження сутності образу, створює певний настрій, викликає у читача ті чи інші емоції. Тому варто зважати на смислову емоційну атмосферу тексту [42, с. 8]. 10 Крім образності художній текст відрізняється від інших типів тексту смисловою ємністю, яку можна пояснити тим, що письменник здатен сказати більше, ніж значення слів у їх поєднанні, може змусити працювати уяву читача, «запустити» його думки та почуття. Це реалізується завдяки алегоричній інакомовності або загальній багатоплановості художнього мовлення [48, с. 278]. Задля формування естетичного враження, художнє слово окрім прямого містить ще і переносне значення, і, як наслідок, є багатозначним [31, с. 335]. Воно покликане «розкрити» творчий потенціал особистості, яка обирає для себе те чи інше значення [там само, с. 336 ]. Різноманіття естетичної інформації, закладеної в художньому тексті веде до різного сприйняття твору різними читачами. Те, що читач «візьме» або «зрозуміє» для себе із літературного твору залежить від нього, від його читацької індивідуальності [2, с. 314]. Російська дослідниця Ю. О. Карасева у свою чергу зазначає, що художній текст є складним культурно-мовним феноменом, повнота сприйняття якого залежить від фонових знань читача, рівня культури його особистості [22, с. 5]. Про складність розуміння смислових глибин і актуалізації змісту художнього тексту говорить і Г. І. Фазилзянова [47, c. 417]. Дослідниця акцентує увагу на необхідності осмислення художнього твору як цілісного об’єкта, не розчленовуючи його на окремі пласти чи фрагменти. Художній твір, на її думку, є текстом культури, який варто розуміти як організовану єдність її складових елементів, зв’язну послідовність знаків або образів, що виражає певний зміст і містить доступний розумінню сенс. У цьому контексті тексти культури або ж художні твори містять низку сенсів, які актуалізуються у новій культурній ситуації у формі індивідуального, авторського зображення картини світу та людини [там само, c. 417-418]. Дійсно, осягнути художній текст – це багатогранний, складний процес, який передбачає замислювання над закодованими в ньому образами, символами, незвичними сюжетами та іноді нелогічними ситуаціями і фразами [56, с. 69]. Останні в свою чергу можуть бути джерелом прихованого сенсу твору. Отже, до 11 специфічних особливостей художнього твору можна віднести авторські неологізми та оказіоналізми. У цьому контексті, варто говорити про те, що мова у художньому творі не є тотожною літературній мові. Митець, створюючи художній текст, з огляду на вирішення певного естетичного завдання володіє певною свободою, яка дозволяє йому звертатися до просторічного, жаргонного, іншомовного, діалектного вокабуляру [31, с. 335]. Художній твір завжди має відбиток творчої індивідуальності автора [2, с. 314-316; 48, с. 279]. Ми погоджуємося з думкою В. П. Бєляніна [9] про те, що художній текст є авторською інтерпретацією дійсності, в якій він описує знайомі йому фрагменти реального світу; розвиває близькі йому думки, вживаючи мовні елементи і метафори, що містять певний особистісний зміст [9, с. 55]. Осягнення художнього твору – прочитання, розуміння його змісту, отримання естетичного задоволення, його оцінювання – є способом спілкування читача з автором. Тому художній текст здобуває ще більшу цінність як засіб пізнання світу та саморозуміння людини, розвитку її внутрішнього світу [47, с. 419-420]. Специфічною ознакою художнього тексту є його зв’язок з історичною епохою, за якої він був створений [2, с. 314-316; 48, с. 279]. Художній текст можна прирівняти до провідника культури, хранителя історико-культурного досвіду. Належність художнього тексту до мегатексту культури підтверджує той факт, що будь-який художній текст, занурений у культурний простір епохи і має відбиток культури певного етапу суспільства, традицій, менталітету тощо [22, с. 7-8]. Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що художній текст фіксує культурно-історичну інформацію, накопичену у попередніх століттях і, як наслідок, служить для передачі соціально-історичного та художньо-естетичного досвіду, забезпечуючи сталий розвиток людської культури. Художній текст є тим простором, де відбувається «зустріч» особистості читача з колективним культурним досвідом, зафіксованим за допомогою образів, цінностей, норм та ідеалів [47, с. 419]. 12 Характерною рисою художніх текстів є наявність у них національного забарвлення. Оскільки художній текст демонструє відмінності у мові та культурах народів, особливостях сприйняття світу, способах мислення, твори художньої літератури є показниками національної самобутності певної лінгвокультури. Тобто література експлікує національні особливості у різноманітних її проявах .Носіями національно-культурної специфіки можуть виступати побутові реалії, реалії флори і фауни, міфологічні, етнографічні реалії, топоніми і антропоніми, реалії державно-адміністративного укладу та суспільного життя тощо [22, с. 8-18]. Крім цього, за індивідуальним у творі криється колективне або національне підсвідоме, сформоване проходженням народу через певні життєві фази, внаслідок чого формуються стереотипи, культурні традиції тощо [29, с. 20- 22]. Інтонаційно-мелодійна оформленість художнього тексту, а саме римування, ритм, також відіграє велику роль, адже часто несе певне семантичне навантаження [2, с. 314-315; 31, с. 335]. Дослідник А. Муслат [57] стверджує, що незважаючи на різноманіття форм художніх текстів (роман, новелла, проза, поезія тощо), можна говорити про такі універсальні особливості, які відрізняють їх від нехудожніх, а саме: - особлива мова (як результат вживання слів, синтактичних структур, які створюють певний емоційний, ментальний стан); - експресивна функція художніх текстів як основна; - сугестія або психологічний вплив на свідомість читача; - особлива форма, яку автор створює для відтворення певного наміру; - відсутність прив’язки до часу (вічність) та місця (оскільки художній текст орієнтований на головні людські цінності, які були, є і залишатимуться актуальними буде-де і будь-коли) [57, с. 43-45]. Оскільки художній текст орієнтований перш за все не на знання, а на цінності, то необхідною передумовою його розуміння є здатність читача до переживання або емпатія. Крім того важливим фактором є активізація образного мислення, що у свою чергу є свідченням певного рівня культури особистості [47, 13 с. 421]. Тобто важливою є здатність бачити за засобами виразності мовлення художнього тексту його сенс, інтерпретувати його стилістичні засоби. Лише за цієї умови можливим стає адекватне розшифрування глобального змісту тексту. Г. І. Фазилзянова називає розуміння художнього тексту багаторівневим процесом, в якому переплітаються різні рівні аналізу: тематичний (розуміння сюжету, фабули); концептуальний (врахування змісту тексту з позиції автора, усвідомлення його системи цінностей); контекстуальний (осягнення прихованого змісту тексту) [там само, с. 421]. Спираючись на особливості художнього тексту, що були зазначені науковцями, які займалися цією проблемою, ми пропонуємо узагальнений перелік характерних йому рис: - естетична [8], експресивна функція [57] як основна; - образність [48]; - багатоплановість мовлення, наявність підтексту, прихованого сенсу [48]; - наявність низки стилістичних прийомів, троп, авторських неологізмів, оказіоналізмів, тощо [2]; - відбиток творчої індивідуальності автора [там само]; - зв’язок з історичною епохою [там само]; - національна самобутність [22; 48]; - інтонаційно-мелодійна оформленість (римування, ритм тощо) [2; 31]; - мова художнього тексту – поняття ширше ніж літературна мова (наявність діалектизмів, жаргонізмів тощо) [8; 31]; - відносно довга «актуальність» художнього твору [2], його «вічність» [57]. 14 1.2 Особливості перекладу художніх текстів Одним з двох основних видів перекладу поруч з інформативним або галузевим є художній переклад. Переклад художнього твору – явище багатогранне і складне, оскільки такий текст стосується різних сфер людської діяльності і пов’язаний з різними мово- та людинознавчими науками [42, с. 7]. Науковці-перекладознавці, які займалися проблемою художнього перекладу єдині у думці, що літературні твори мають особливу специфіку [34, с. 22; 47; 57]. У художньому тексті домінантною є художньо-естетична [40, с. 40], експресивна функція [57]. Звідси одним з головних завдань перекладача можна назвати збереження художньо-естетичного впливу на реципієнта. Українські мовознавці Т. Р. Кияк, А. М. Науменко та О. Д. Огуй, аргументуючи складність перекладу художніх текстів, акцентують увагу на важливості відтворення кожної окремої деталі першоджерела. Художній образ не має жодного зайвого слова, будується лінійно і безумовно впливає на сприйняття художнього тексту. Відтак прийом компенсації, відповідно до якого відбувається «недопереклад» оригіналу в одному фрагменті і «перепереклад» в іншому, не є релевантним у рамках художнього перекладу [23, с. 426]. Переклад художніх творів часто передбачає не дослівний, а вільний підхід до відтворення. Г. С. Сковорода розрізняв переклад translatio та переклад interpretatio: коли у першому випадку йдеться про просту заміну мови оригіналу на інше слово мови перекладу, то «інтерпретація» ототожнюється видатним українським філософом та поетом із «переспівом», а не перекладом [40, с. 26]. Річ у тому, що художній текст може нести додаткове повідомлення, зазвичай приховане за поверхневими лінгвістичними структурами [57, с. 45]. Тобто, перекладач повинен розкрити естетичні ідеї автора першотвору, домислити те, що приховано, віддзеркалити зміст художнього твору і донести його своєрідність реципієнту [37, с. 69]. Розгляд літературного твору як цілісного об’єкту з урахуванням його взаємодії з екстралітературними феноменами уможливлює розуміння перекладацької діяльності у галузі художнього перекладу як творчості, а не набору наперед заданих перекладацьких прийомів [29, с. 27]. 15 Художнім перекладом може займатися не кожен компетентний спеціаліст у сфері перекладу [6, с. 155], адже художній переклад прагне не мовної, а художньої відповідності, а у процесі художнього перекладу провідним є творче завдання відтворення ідеї оригіналу [37, с. 77]. Переклад може бути вдалим лише за умови наявності у перекладача письменницьких навичок, що вкотре доводить, що процес перекладу художнього твору можна називати навіть співавторством. Дійсно, перекладач, як і автор має вміти грамотно, влучно, цікаво писати мовою перекладу, мати розвинену фантазію, іноді певний життєвий досвід [52, с. 165- 168]. Надзвичайно влучно підкреслив усю складність художнього перекладу російський поет В. К. Тредіаковський стверджуючи, що перекладача від творця відрізняє хіба що ім’я і окрім цього, він має бути ледь не «мудрішим» за творця [цит. за 40, с. 25]. Із вищезазначеною думкою важко не погодитися, адже осягнути все те, що хотів сказати автор художнього твору, а крім того відтворити це засобами іншої мови – завдання не з легких і окрім високих інтелектуальних здібностей, вимагає наявності у перекладача «творчої жилки». Такої ж думки і науковець І. С. Алєксєєва, яка зазначає, що перекладачі художньої літератури становлять особливу категорію перекладачів: зазвичай це люди з високим творчим потенціалом, широкою філологічною освітою [2, с. 22]. В. В. Коптілов [26] справедливо зазначає, що складність перекладу художнього тексту полягає і в тому, що перекладач, як і автор, має власну індивідуальність. Дослідник стверджує, що успіх перекладу полягає й у рівні кваліфікації перекладача: за умови браку досвіду він ймовірно тяжітиме до буквального перекладу. У результаті такого перекладу, на думку науковця, виходить антихудожній твір. Якщо ж індивідуальність перекладача переважатиме над індивідуальністю автора, тобто перекладач прагнутиме передавати оригінал згідно з власною психологічною настановою, то читач замість перекладу отримає новий художній твір, який не відображатиме оригінал. Єдиним вірним варіантом є третій тип «стосунків перекладача із автором»: перекладач скеровує власну індивідуальність на щонайглибше розуміння та щонайповніше відтворення оригіналу засобами мови перекладу. У такому випадку перекладач виступає 16 провідником образів та ідей першотвору, свідомо підпорядковуючи власну індивідуальність автору, подібно до того, як відповідно до задуму автора п’єси діє актор. Тобто, особистість перекладача художнього тексту порівняно з перекладачами інформативних текстів значно більше впливає на результат перекладу, а отже має суттєве значення. Передумовою успішно виконаного перекладу лінгвіст також називає прихильність перекладача до певного художнього твору. В. В. Коптілов вважає, що твір, над яким працює перекладач, повинен належати до його улюблених, оскільки він має бути для нього джерелом натхнення [там само, с. 45-46]. Проте, цей фактор, на нашу думку, не можна вважати необхідним. Художній текст співвідноситься саме з естетичною функцією мови і кожен елемент твору створює певні образи в уяві носія мови, тим самим впливаючи на його образне мислення, але через розбіжності в культурах такі асоціативні зв’язки під час перекладу можуть зазнавати руйнації [52, с. 167]. Адже кожен народ має неповторний світогляд, власне сприйняття дійсності, самобутню історію і, як наслідок, спільну пам’ять, відбиток минулих епох [29, с. 50]. А кожна мова пристосована для якнайповнішого вияву того середовища, в якому вона сформувалася [26, с. 38]. Оскільки переклад є комунікативном актом, який здійснюється у першу чергу шляхом використання мови соціумом, то вивчення перекладу не може не враховувати культурний та соціальний контекст. Етнокультурний концепт відображає історію, досвід, культуру певного регіону чи-то країни. Тому його відтворення максимально відображає внутрішній стан, образи, думки, асоціації жителів того чи іншого регіону [16, с. 126]. Виходячи з цього, наступною проблемою художнього перекладу є необхідність збереження національного колориту, своєрідності оригінального літературного твору і одночасне його адаптування до культури реципієнта. Т. А. Казакова, аргументуючи труднощі перекладача художнього тексту, акцентує увагу на тому, що, якщо двомовні словники та зіставні грамматики існюють у досить детальних варіаціях, то зіставних довідників з культур різних народів практично не існує. Тобто перед перекладачем висувається вимога володіння не 17 лише обома мовами, а й обома культурами [21, с. 9]. Наявність оказіоналізмів у творах художньої літератури вимагає створення нового «коду для інтерпретації», а завдання перекладача ускладнюється як відсутністю фіксації у словниках та лексикографічних джерелах, так і ймовірних традицій або способів перекладу. Неможливість перекладацької діяльності за загальними правилами перетворює її у своєрідний творчий процес [5, с. 110-140]. Для збереження естетичного впливу у перекладеному творі перед перекладачем постає вкрай складне завдання – відтворити текст оригіналу таким чином, щоб у носіїв мови перекладу виникали ті ж самі асоціативні зв’язки, що і у оригінальному тексті, але властиві культурі читача [52, с. 165]. Зі ствердженням, що переклад художньої літератури є найскладнішим видом перекладу, погоджується і дослідник С. С. Субботенко [45]. При чому, якщо більшості стилів зазвичай притаманне вживання певного вокабуляру, то стиль художньої літератури може містити лексику, що належить до найрізноманітніших стилістичних прошарків [8, с. 108-109]. Науковець С. С. Субботенко [45] акцентує увагу на складності передачі народної розмовної мови, яка є поєднанням великої кількості лінгвістичних явищ, кожне з яких вимагає особливого підходу від перекладача. Дійсно, мова деяких творів значно відхиляється від літературної мови. Це уможливлює використання автором першотвору просторіч, діалектизмів, фольклорних елементів, авторських неологізмів, що безумовно ускладнює завдання перекладачеві. Нехтування відтворення таких відхилень у перекладі позбавляє твір самобутності, адже саме за допомогою таких лексем зображається національно-культурий колорит, даються характеристики певним персонажам. У цьому контексті С. С. Субботенко говорить про таку необхідну перекладачеві літературного твору рису як винахідливість [там само, с. 24-27]. Оскільки наше дослідження безпосередньо пов’язане з проблемою відтворення національного колориту у творі, вважаємо за доцільне розглянути погляди деяких інших науковців. Наприклад, А. Б. Федоров стверджує, що саме художня література відображає у образах певну дійсність, що пов’язана з життям 18 певного народу [48, с. 315]. Зберегти своєрідність першотвору при перекладі, що передбачає функціонально вірне сприйняття, напрочуд складне завдання. Дослідниці Е. І. Бажанова та Е. Н. Громова також зазначають, що різні культури створюють не менше труднощів для перекладу, аніж різні мови [6, с. 154]. Національне забарвлення у художньому тексті може бути виражене більш або менш яскраво [48, с. 318]. Воно знаходить своє відображення переважно у образах, що найбільш відображають матеріально обстановку та умови життя народу у соціумі (наприклад, у характері та вчинках дійових осіб) або у насиченій ідіоматичності тексту. Чим ближче твір за своєю тематикою до народного життя, а за стилістикою – до фольклору, тим вираженішим є національне забарвлення. А. Б. Федоров зазначає, що не існує загального «прийому» для його відтворення Важливим фактором є наявність як у перекладача, так і у читача певних фонових знань про життя, що зображене в тексті оригіналу [там само, с. 316-319]. Однак С. С. Субботенко, аналізуючи два переклади художнього твору, насиченого різноматіними просторіччями і фольклорними лексемами з російської мови на німецьку, говорить про втрату регіональної специфіки як про неминучий у більшості випадків процес [45, с. 27]. Художній текст з його особливою естетичною наповненістю, специфікою індивідуального авторського стилю може містити найрізноманітніші «сюрпризи». Через художню цілісність такого виду тексту перекладач змушений кілька разів повертатися до його оформлення, розробляти специфічні прийоми перекладу, які будуть релевантними лише для певного тексту і певного автора [2, с. 22]. З огляду на вищезазначене, очевидною є така проблема, що стає на заваді перекладачу художнього тексту, а саме важлива роль індивідуально-авторського стилю, який має бути відтвореним у перекладі, що безумовно, ускладнює завдання перекладачеві . О. М. Линтвар [30] головним завданням художнього перекладу називає збереження ідіостилю першотвору. Під ідіостилем дослідниця розуміє унікальний індивідуальний стиль певного автора, який не є простою сумою тих чи інших мовних особливостей, а взаємопов'язаною системою єдності змісту зі словесними засобами і способами їх вираження [там само, с.144]. 19 І. С. Алєксєєва також називає цю проблему однією з трьох головних і називає її найскладнішим завданням, яке вимагає повного стилістичного аналізу оригінального твору, що включає не лише визначення важливих особливостей стилю, а і їхню характеристику [2, с. 316-318]. У цьому контексті, З. І. Кучер, М. О. Орлова та Т. В. Редчиць зазначають, що складність перекладу художнього тексту полягає у тому, що вибір еквіваленту окрім вузького контексту (на рівні словосполучення чи речення) визначається і широким, а саме здійснюється на рівні тексту чи цілого художнього твору, концепції і стилю автора [28, с. 221]. Крім того, для відтворення у перекладі основної (естетичної) функції художнього тексту, перекладач має передати не тільки зміст, а й форму вихідного тексту, при цьому зберігаючи художні образи та ідеї оригіналу, ніби переносячи його на «ґрунт» етнокультури реципієнта. [52, с. Шемуда]. Особливу складність для перекладу може представляти наявність у літературному прозовому творі пісень, віршів, оскільки їхній переклад передбачає не лише збереження семантики, а й рими, ритму, тональності художнього мовлення [45, с. 3]. До того ж, необхідною передумовою правильного розуміння авторського задуму, настрою літературного твору є як детальне ознайомлення перекладача із життям та творчістю автора оригіналу, так і осмислення неадаптованого твору для інтуїтивного «відчуття» тексту. Про це ще у 1975 р. говорив відомий науковець у галузі перекладознавста Л. С. Бархударов. Він акцентував увагу на необхідності ознайомлення перекладача зі світоглядом автора, його естетичними поглядами, з літературною течією, до якої належить автор [8, с. 36]. З цим погоджувався і В. В. Коптілов зазначаючи, що необхідною передумовою художнього перекладу є заглиблення в літературознавчий аналіз твору, який передбачає уважне вчитування у текст, зважування ролі окремої деталі відносно цілого твору, сприйняття художнього тексту на тлі всієї творчості автора. На думку дослідника, перекладач завжди має проаналізувати ідейно-художній задум автора, враховувати багатогранність образів [26, с. 14-15]. Тільки після цього перекладач може перейти до власне інтерпретації тексту мовою перекладу. 20 Важливим у перекладі художнього тексту є відтворення особливостей літературного напрямку художнього твору (романтизму, реалізму, імпресіонізму тощо). І. С. Алєксєєва [2] акцентує увагу на тому, що завдання перекладача ускладнюється необхідністю детального ознайомлення з особливостями того чи іншого літературного напрямку, з творами інших авторів, які є його представниками. Перекладацькі труднощі можуть становити і заголовки (назви) літературних творів [там само, с. 320-321]. Крім того, цей процес ускладнює належність того чи іншого тексту до певного історичного періоду, який накладає відбиток на художні образи. Тобто на художній твір значно впливає й епоха, в яку він був створений [8, с. 36; 52, с. 167]. Цієї думки дотримується і І. С. Алєксєєва [2], яка зараховує проблему відтворення у перекладі часової дистанції до трьох основних проблем художнього перекладу. Дослідниця зазначає, що, якщо раніше питання модернізації архаїчних рис тексту було спірним, то сьогодні, з точки зору рівності вражень, які має отримувати читач оригіналу і перекладу, про модернізацію взагалі не йдеться. Переклад, на її думку, має містити відбиток тих часів, за яких він був створений. Водночас під «відбитком» не розуміється повна тотожність. Переклад має справляти враження несучасного твору (якщо несучасним був текст оригіналу). Перекладач може добитися цього завдяки специфічній структурі синтаксису, особливості тропів, характеру повторів, притаманних тій чи іншій історичні епосі. Вищезазначені особливості передають часовий період опосередковано, а для безпосередньої передачі служать лексичні, морфологічні, синтаксичні історичні особливості тексту та архаїзми. Обов’язковою умовою створення часової дистанції І. С. Алєксєєва [2] називає відсутність модернізмів, вживання яких було неможливим у час створення оригінального літературного твору. Крім того, чим древнішим є художній текст, тим відповідно більшою має бути «густота» архаїзмів. З метою віддалення часового простору перекладач може вдаватися до синтаксичної інверсії, наприклад, постпозиції прикметника, кінцева позиція модального слова у реченні тощо. Подібну думку знаходимо у В. В. Коптілова, 21 який називає відмову від неологізмів і помірне використання архаїзмів двоєдиним принципом відтворення творів минулих століть [26, с. 43]. Т. П. Андрієнко [5] говорить про неоднозначність художнього тексту, що зумовлює різне його розуміння і відповідно інтерпретацію. У такому контексті має місце поняття ентропії – властивості тексту, яка визначає потенціал його інтерпретації й перекладу; міра невизначеності інформації, яка у перекладі є свідченням наявності перекладацьких проблем [там само, с. 104] Про те, що багатогранність одиниці перекладу з точки зору змістовності є показником складності її перекладу, згадує і О. М. Линтвар [30, с. 145]. У своєму дослідженні порівняння рівня ентропії в різних типах тексту (текст документу, інформаційного газетного повідомлення, публіцистики і художньої прози) Т. П. Андрієнко називає текст літературного твору таким, що має найбільше потенційно можливих варіантів інтерпретації, тобто його ентропія є найвищою, тоді як текст документу очевидно демонструє найнижчий її рівень [5, с. 110]. Дослідниця акцентує увагу на тому, що художній текст зазвичай є значно складнішим для перекладу, що зумовлюється вищезазначеним високим рівнем інформаційної неоднозначності. Тобто, художній текст передбачає реалізацію більшої кількості перекладацьких виборів, тому вплив обраної перекладачем стратегії на результат перекладу є більш значним [там само, с. 142]. Складність художнього перекладу полягає також у тому, що літературний твір здебільшого наповнений різноманітними стилістичними прийомами (повторами, алітерацією, грою слів), які перекладачу не завжди вдається відтворити у перекладі [8, с. 138]. До засобів оформлення інформації у художніх перекладах О. М. Линтвар зараховує метафори, епітети, порівняння, авторські неологізми, різні види повторів, гру слів, іронію, топоніми, та імена, «що говорять» [30, с. 145]. У зв’язку з численною кількістю засобів оформлення естетичної інформації, яку постійно доповнюють автори, створюючи все нові й нові, конфлікт форми і змісту з точки зору перекладу є неминучим. Через це перекладачі художніх текстів часто вдаються до прийому компенсації, яка апріорі передбачає 22 нейтралізацію деяких домінантів перекладу [2, с. 314]. Перекладачу художнього тексту варто пам’ятати, що якомога менша кількість змін порівняно з оригіналом при якогома точнішому відтворенні форми та змісту першотвору зумовлюють адекватність перекладу [30, с. 145]. Труднощами, які стають на шляху перекладача художнього тексту, можна назвати наявність у ньому безеквівалентної лексики, яка нерідко зустрічається в літературних творах. Л. С. Бархударов. вважає, що прийомом транскрипції і транслітерації в процесі перекладу художнього твору варто послуговуватися досить обмежено, оскільки передача звучання і написання іншомовної лексичної одиниці не розкриває його значення, а отже за відсутності відповідних пояснень буде незрозумілою читачу, який не володіє мовою оригіналу [8, с. 98]. У контексті релевантних для художнього перекладу прийомів Л. С. Бархударовзауважує, що такий прийом описового перекладу не завжди можливий, оскільки є громіздким. Тому перекладачу необхідно застосовувати різні прийоми: наприклад, транскрипція або калькування, що супроводжується описовим перекладом у примітці або коментарі. Так поєднується лаконічність першого прийому та розкриття семантики другого. Крім цього, зазначивши один раз у коментарі значення лексеми, надалі перекладач може уже використовувати лише транскрипцію чи кальку, сенс якої вже буде зрозумілим читачеві [8, с. 99- 100]. Про раціональність коментарів, незважаючи на розширення тексту і можливе зменшення емоційного впливу, говорить і І. С. Алексєєва: «адже лише так він стане доступним читачу» [2, с. 24]. Узагальнюючи, можна виокремити такі проблеми, що супроводжують перекладача при перекладі художнього тексту: - проблема відтворення естетичної функції [40], індивідуального авторського стилю [2; 26; 30], національно-культурного колориту першотвору у перекладі, змісту і форми [6; 29; 52], рис літературного напрямку, часової дистанції, заголовків [2]; - проблема ентропії художнього тексту [5]. 23 Необхідними передумовами перекладацької діяльності у царині художнього перекладу можна назвати: - наявність у перекладача письменницьких навичок і творчого потенціалу, фонових знань [2; 40]; - попереднє ознайомлення перекладача з творчістю автора [8; 26]. Висновки до розділу 1 Проаналізуваши погляди різних науковців щодо проблематики дослідження, можна стверджувати, що специфіка художнього тексту полягає перш за все у визначенні його головної функції як естетичної. Завдяки емоційній насиченості таких текстів вони мають здатність впливати не лише на розум, а і на почуття читача. Цього можна досягнути підтекстним, інтерпретаційним функціональним планом, так званою «вторинною дійністю», яка ховається за зображеними у художньому тексті картинами життя. Образ, що виникає в уяві читача є основною метою літератури як мистецтва. Поряд з образністю притаманною рисою художніх текстів є його смислова ємність, що реалізується у загальній багатоплановості художнього мовлення. Виявлено, що художній текст є провідником культури, оскільки фіксує історико-культурний досвід певного народу, накопичений у попередніх століттях. До специфіки художніх текстів варто віднести національне забарвлення змісту і форми. За індивідуальним у художньому творі можна простежити колективне або національно підсвідоме, сформоване проходженням народу через певні життєві фази, внаслідок чого формуються стереотипи, культурні традиції тощо. Отже, художній текст експлікує національні особливості у різноманітних її проявах. Задля досягнення певного естетичного ефекту, автор художнього тексту може використовувати різноманітні шари лексики, що іноді не відносяться до літературної мови, наприклад, діалектизми, жаргонізми, просторіччя, оказіоналізми, авторські неологізми. 24 Узагальнюючи, можемо зазначити, що до притаманних художньому тексту особливостей варто віднести домінантність естетичної та експресивної функції, образність, багатоплановість мовлення, наявність прихованого сенсу, низки стилістичних прийомів, відбитку творчої індивідуальності автора, національної самобутності країни, в якій він був написаний, а також зв’язок з історичною епохою, за якої він був створений. Особливості художнього тексту зумовлюють специфіку його перекладу. Передусім перед перекладачем постає завдання збереження художньо- естетичного впливу на реципієнта у перекладі. Художній образ, що лежить в основі художнього твору, не має жодного зайвого слова; кожна деталь першоджерела має бути відтворена у перекладі, адже усі вони разом і кожна окремо впливають на загальну атмосферу літературного твору. З’ясовано, що особивої уваги потребує розкриття «закодованого» повідомлення та його відтворення у перекладі. Звідси неможливість розгляду перекладу художнього тексту за допомогою набору певних перекладацьких прийомів; натомість – необхідність творчого підходу до перекладу, який уможливить відтворення інтенції автора та ідеї оригіналу. Національний колорит художнього тексту має бути відтвореним у тексті перекладу. Виходячи з цього, перекладач художніх творів має бути не лише білінгвальним, а й бікультурним фахівцем. Окрім цього зауважено, що труднощі становить і передача ідіостилю першотвору. Вибір еквіваленту у художньому тексті окрім вузького контексту визначається і широким – здійснюється на рівні тексу або цілого художнього твору, концепції та стилю автора. Складним перекладацьким завданням також є збереження форми вихідного тексту; наявність широкого спектру стилістичних прийомів (епітетів, порівнянь, метафор, повторів, гри слів, іронії, топонімів, імен, «що говорять» тощо), безеквівалентної лексики. 25 До передумов правильного осягнення авторського задуму належить детальне ознайомлення перекладача із творчістю автора, його світоглядом, літературною течією, до якої він належить. На художній текст значно впливає й епоха, в яку він був створений; звідси – до специфіки перекладу художніх текстів варто віднести проблему передачі часової дистанції. Свідченням наявності перекладацьких проблем є також ентропія тексту (властивість тексту, яка визначає потенціал його інтерпретації й перекладу; міра невизначеності інформації), показники якої у художньому тексті порівняно з нехудожнім є значно вищими. Звідси – художній текст передбачає реалізацію більшої кількості перекладацьких виборів, тому вплив обраної перекладачем стратегії на результат перекладу є більш значним. Отже, щораз суттєвішого значення у такому контексті має фігура перекладача. Вищезазначене дозволяє згрупувати такі проблеми, що супроводжують перекладача художнього тексту, а саме відтворення естетичної функції, індивідуального авторського стилю, національно-культурного колориту першотвору, рис літературного напрямку, часової дистанції тощо. Встановлено, що необхідними передумовами перекладацької діяльності у царині художнього перекладу є попереднє ознайомлення перекладача з творчістю автора, наявність у перекладача творчого потенціалу та письменницьких навичок. 26 Розділ 2 ОСНОВНІ СТРАТЕГІЇ ПЕРЕКЛАДУ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ 2.1 Проблема визначення поняття «стратегія» в сучасному перекладознавстві Парадоксальним є той факт, що у перекладознавстві термін «стратегія» є дуже розповсюдженим – термін присутній у багатьох працях відомих перекладознавців, проте відсутнє єдине універсальне визначення. Натомість його активне використання теоретиками як самозрозумілого явища не може не сприяти «розмиттю» семантики терміну. С. І. Нешко [32] влучно підкреслив, що не зважаючи на вимоги структурованого наукового підходу, відсутність чіткого теоретичного тлумачення терміну не виключає його існування та застосування. Прикладом цього явища є існування перекладу як діяльності задовго до виникнення його дефініції та розвитку перекладознавства як науки в цілому. Безумовно, термінологічна варіативність є об’єктивним явищем, проте необхідною умовою її існування є ідентичність спеціального поняття в межах терміносистеми, точне відображення позначуваного терміном поняття у своїй дефініції [13, с. 326]. Все ж, термінологічна неоднозначність веде до виникнення суперечливості теорій та помилкового вживання, адже різні дослідники (іноді навіть одні і ті ж) вкладають у це поняття різний сенс. Як правило, тлумачення терміну різними науковцями не є тотожними один одному у зв’язку з суб’єктивним сприйняттям цього терміну сучасними лінгвістами та відповідно до різних наукових підходів. Тому дослідження стратегій і тактик перекладу поки що не є цілком завершеним. Тема залишається на вістрі лінгвістичного дискурсу. Передумовою термінотворення поняття «стратегії» дослідниця Т. П. Андрієнко[5] вважає визначення його місця у перекладознавстві та обсягу його значення. Зі ствердженням про вкрай важливу роль стратегії у перекладацькій діяльності погоджувалися не один десяток науковців- 27 перекладознавців як на початковому, так і на сучасному етапі розвитку науки. Ще у 1982 р. німецькі науковці Х. Хьоніг та П. Куссмауль [60] зазначали, що перекладацька стратегія є головною ланкою між теорією та практикою перекладу. Як стверджує лінгвіст Т. А. Волкова [71] однією з ключових проблем теорії перекладу окрім вибору прийомів в процесі перекладу є вибір стратегії. Свідоме застосування стратегії перекладу свідчить про стратегічний характер процесу перекладу, який пов’язаний з рівнем кваліфікації перекладача. Відповідно до тлумачних словників, сфера вживання поняття «стратегії» насамперед військова, а сам термін у прямому значенні вживається на позначення військового мистецтва, яка складається з теоретичних та практичних питань планування, підготовки і безпосереднього ведення війни У переносному значенні термін означає спосіб керування політичною або суспільною боротьбою; мистецтво економічного, політичного та суспільного керування масами, що є визначальним у виборі основного напрямку дій. У більшості словникових тлумачень відсутня згадка про детермінологізоване значення цього поняття (наприклад, «ринкова стратегія», «передвиборча стратегія»), а також про його вживання в лінгвістичному аспекті, не зважаючи на наявну розповсюдженість використання носіями мови цього слова саме в таких значення [цит. за 5]. Етимологія поняття «стратегія» сягає епохи Античності та означала в ті часи «мистецтво полководця». Наразі семантика цього поняття значно розширилася, тому розгляду та глибокого аналізу потребують його новоутворені значення, а саме в перекладацькому аспекті. А. Г. Вітренко [11] припускає, що термін «стратегія» був запозичений шляхом калькування із англомовної літератури в галузі перекладознавства, тобто він походить не із терміносистеми військової справи, а з побутової сфери. У зв’язку з тим, що в англійській мові семантика поняття нечітка (план, метод або низка маневрів для досягнення певної мети), словосполучення «стратегія перекладу» також має певну термінологічну невизначеність [там само]. Наприклад, В. Н. Комісаров тлумачить сутність стратегії як своєрідне професійне мислення перекладача. Науковець пропонує три групи загальних 28 принципів процесу перекладу, що охоплює стратегія перекладу, а саме – деякі основні постулати; вибір загальних принципів, якими буде керуватися перекладач під час прийняття рішень; та визначення характеру та послідовності дій в процесі перекладу [25, с. 336]. В. Н. Комісаров підкреслює, що основою загальної стратегії перекладу є прагнення перекладача зрозуміти вихідний текст щонайточніше та знайти якомога адекватніші еквіваленти в мові перекладу. До найважливіших принципів стратегії науковець відносить самокритичність та докладання максимальних зусиль до пошуку найкращого можливого варіанту перекладу. Елементами стратегії перекладу В. Н. Комісаров називає ознайомлення з текстом перед початком перекладацької діяльності, використання чорнового варіанту перекладу, проведення доперекладацького аналізу, редагування [там само, с. 337]. Відомий американський теоретик перекладу Лоуренс Венуті під стратегією розуміє основні завдання перекладача з вибору тексту для перекладу та розроблення методу його перекладу [69, с. 240]. Тобто згідно з твердженням науковця до стратегії належить і вирішення питання щодо перенесення першотвору у підсистему літератури цільової мови [33, с. 111]. Т. А. Волкова [71] вважає, що стратегію варто розглядати як нетермінальне (некінцеве) поєднання логічно взаємопов’язаних професійних, ефективних, послідовних, універсальних та індивідуальних навичок. Ці навички застосовуються у перекладацькій діяльності в білінгвальній ситуації для поглиблення розуміння тексту оригіналу та для сприяння пошуку найбільш точних еквівалентів в мові перекладу, враховуючи завдання перекладу, тип тексту та характер передбачуваного реципієнта. На думку дослідниці, стратегія перекладу систематична, пов’язана з індивідуальними психічними процесами та самокритичністю перекладача. Дещо інакшою є думка Л. М. Черноватого та І. П. Липка, які зазначають, що стратегія є регулятивним принципом перекладу певнго тексту або його фрагмента [49, с. 163]. 29 Чергова спроба впорядкувати термінологічний хаос була зроблена М. К. Гарбовським [15], на думку якого стратегія є генеральною або основною лінією поведінки перекладача, що формується відповідно до загальної перекладацької концепції, на яку в свою чергу впливає усвідомлення перекладачем кінцевої мети перекладу. Стратегія, на думку дослідника, застосовується, коли постає питання, чим жертвувати. Як усталену ментальну формацію, яка містить генеральну спрямованість поведінки, дії якої мають певну послідовність і спрямовані на досягненням певної мети тлумачить термін «стратегія» Т. І. Пономаренко [цит. за 41, с. 79]. І. С. Алєксєєва визначає перекладацьку стратегію як алгоритм дій, який перекладач обирає свідомо для перекладу певного тексту або групи текстів [2, с. 322]. Класичним вважається трактування Е. Честерманом поняття «стратегії», в якому дослідник зазначає, що стратегії є усталеними процедурами, перевіреними методами вирішення певних перекладацьких проблем [58, с. 57]. Проте, таке тлумачення, на думку Т. П. Андрієнко [5], унеможливлює розкриття когнітивних механізмів формування стратегії. Доцільним задля розкриття істинної сематники дослідниця вважає виокремлення основних ознак терміну: приналежність стратегії до когнітивної сфери (на вибір стратегії впливають когнітивні чинники); телеологічна природа стратегії пов'язана з її цілеспрямованою орієнтацією на результат; її системно-діяльнісний характер; стратегії є доступними опосередкованому спостереженню через текст як результат перекладу; стратегії взаємодіють між собою, вони не існують ізольовано; стратегію варто розглядати як суб’єктивний вибір перекладача лише за умови можливості цього вибору. Інакше кажучи, необхідною 30 передумовою формування стратегії є наявність альтернативи (певної свободи) перекладацьких дій ; вибір стратегії може здійснюватися свідомо або несвідомо («потенційно свідомо»). Коли йдеться про свідомий характер обрання стратегії, тут Д. Н Шлепнев. наголошує, що саме поняття стратегії хоч і передбачає усвідомлення дій, проте це не означає, що перекладач займається самокоментуванням і вербалізує свій аналіз [54, с. 158]; стратегія орієнтована на розв’язання перекладацьких проблем. Існує твердження, що головною функцією стратегії є вирішення тієї чи іншої проблеми перекладу [74]. Враховуючи вищезазначені ознаки, Т. П. Андрієнко описує стратегію перекладу потенційно свідомою когнітивною телеологічною програмою для розв’язання перекладацьких проблем, яку можна виявити у цільовому тексті [5, с. 53-57]. Дослідиця пропонує вважати когнітивним планом реалізації глобальної стратегії цілісний текстовий мегаконцепт, а когнітивним планом реалізації локальних стратегій – певні складові мегаконцепту, що вимагають стратегічного перекладацького рішення. Розглядаючи поняття «стратегії перекладу» з точки зору когнітивно-дискурсивного підходу науковець тлумачить його як когнітивний регулятив перекладацького дискурсу, або певну ментальну програму перекладача з пересотворення концепту оригіналу, що формується внаслідок обрання одного з можливих варіантів перекладу тексту [там само, с. 59]. О. В. Ребрій проектує значення перекладацької стратегії як загальну спрямованість перекладацьких дій, яка скеровує ієрархію перекладацьких рішень [41, с. 78], при цьому зазначаючи, що стратегії є певною мірою інструментами для прийняття перекладацьких рішень, що базуються на перекладацькому виборі та сприяють розвитку перекладацької компетенції [там само, с. 82] . У свою чергу О. Д. Швейцер [51] стверджує, що в психолінгвістичному аспекті стратегія – це певна програма перекладацьких дій. Подібно до нього інший західний дослідник у галузі перекладознавства Х. П. Крінґз називає 31 стратегію потенційно свідомим планом дій перекладача, що використовується для вирішення певної проблеми і реалізується у межах конкретного перекладацького завдання, до того ж увага акцентується на її цілеспрямованість та свідомий характер [цит. за 64]. Крім того, В. Льоршер схоже визначає стратегію як потенційно свідому процедуру вирішення перекладацької проблеми як на рівні цілого тексту, так і на рівні його фрагментів [цит. за 41]. М. Ель Хаг [62], спираючись на визначення інших дослідників, що займалися цією науковою проблемою, сформував власну дефініцію перекладацьких стратегій: стратегія є планом дій або загальним підходом, який стосується всього тексту і застосовується перекладачем для вирішення різних проблем, що виникають в процесі перекладу. У цьому контексті, варто вказати, що між планом та стратегією є певні відмінності: план – це лише глобальна репрезентація дії (наприклад, план полетіти до Нью-Йорку), однак стратегія – це глобальна ментальна репрезентація стилю виконання глобальної дії найбільш ефективним способом (наприклад, з мінімумом витрат та ризику); стратегія є глобальною «інструкцією» до кожного рішення, яке необхідно прийняти впродовж усього «шляху» [59, с. 65]. Розглядаючи стратегію у рамках комунікативно-функціонального підходу до перекладацького процесу, Н. А. Дьянкова визначає її як певний когнітивний субстрат, який детермінує дії автору тексту та актуалізує його ментальні процеси сприйняття і розуміння вихідного тексту та творенню еквівалентного тексту мовою перекладу [18, с. 11]. Коментуючи погляди інших науковців на проблему перекладацької стратегії, А. Г. Вітренко [11] наголошує на відсутності єдності серед тлумачень та стверджує, що різні дослідники вживають поняття у різних значеннях – від широкого, а саме «мистецтва перекладу» до вузького «принципові підходи до вирішення конкретних перекладацьких проблем» та «конкретні перекладацькі прийоми», тоді як останнє тлумачення скоріше відповідає поняттю «тактика перекладу» і подібне вживання можна вважати помилковим. У своєму дослідженні «Про стратегії перекладу» дослідник говорить про досі невизначений 32 характер терміну «перекладацька стратегія». Науковець наголошує, що поняття все ж залишається «чимось» на рівні підсвідомості і хоча панує думка про існування правильної та неправильної стратегії, шляхи обрання вірної по суті залишаються невідомими. Через це деякі дослідники (наприклад, С. І. Нешко [32], Д. Н. Шлепнев [55]) відносять А. Г. Вітренко [11] до «противників становлення терміну «стратегія перекладу»». Дійсно, дослідник пропонує взагалі відмовитися від використання словосполучення «стратегія перекладу» як від такого, що не має конкретного значення та вживання якого є недиференційованим. На нашу думку, таке різноманіття поглядів науковців на проблему перекладацької стратегії є лише свідченням необхідності детального розгляду цієї проблеми та вимагає привернення більшої уваги теоретиків до цього питання. У цьому контексті В. В. Сдобніков зазначає, що по-перше відмовитися від терміну, яке так міцно закріпилося у лексиконі перекладознавців навряд чи взагалі можливо. А навіть якщо це припустити, потреба у визначенні тієї складової перекладацького процесу, яка є визначальною у його характері та є неминучим результатом мислення професійного перекладача всеодно залишиться [43, с. 90]. Інша дослідниця А. Ю. Івлева [20], проаналізувавши основні точки зору на змістовне наповнення терміну «стратегія перекладу», подібно до А. Г. Вітренко [11] вказує на відсутність вказівок механізму формування перекладацької стратегії. Крім того дослідниця акцентує увагу на суперечливості деяких дефініцій одна одній та мінімальну роль, яку відіграють у них екстралінгвістичні фактори. А. Ю. Івлева [20] називає найбільш структурованим, логічно викладеним, а отже найбільш вдалим погляд В. В. Сдобнікова [43] на це питання, думка якого полягає у тому, що суттю стратегії є планування, яке базується на прогнозуванні відповідно до певної мети та умов. Лінгвіст визначає стратегію перекладу як певну програму перекладацьких дій, що утворюється з урахуванням загального підходу перекладача до здійснення перекладу відповідно до певної ситуації, на вибір якої впливають специфічні особливості цієї ситуації 33 та мета перекладу. Стратегія, на думку науковця, є визначальною у характері професійної поведінки перекладача відповідно до конкретної комунікативної ситуації. Вчений наголошує, що із цього визначення випливає неможливість ототожнення стратегії з методом, а тим паче з прийомом. Стратегія, на думку дослідника, це певним чином загальне уявлення перекладача про характер його діяльності у рамках процесу перекладу, яке базується на усвідомленні специфіки завдань та цілей, що стоять перед ним [там само, с. 90-91]. Дослідник Д. Н. Шлепнев [55] у своїй праці «Стратегії перекладу та параметри стратегічних рішень» також говорить про неспівпадіння поглядів різних науковців на це питання: деякі дослідники розглядають стратегію як явище макрорівня, що визначає загальний принцип роботи перекладача над текстом, інші вважають, що термін має більш вузьке значення і стратегію варто співвідносити з вирішенням конкретних проблем, наприклад, які стосуються певних сегментів тексту, а не тексту в цілому, тоді як, на думку інших дослідників, такий підхід трактується вже як тактика перекладу. Натомість В. В. Балабін [7] вважає стратегію перекладу певним надзавданням, загальною метою перекладацької діяльності, називаючи наступний алгоритм перекладацького процесу: стратегія → тактика →технологія → спосіб → метод → прийом → оптимальний відповідник. Спираючись на вищезазначене, ототожнення стратегії зі способом, методом, прийомом або тактикою є неможливим. Водночас дослідниця Т. А. Волкова майже ототожнює поняття методу та стратегії, уточнюючи, що термінологія досить двозначна відносно значення та обсягу концепцій [71, с. 244]. Наприклад, повний і скорочений переклад як в вітчизняних, так і в іноземних дослідженнях відносять то до методів перекладу, то до стратегій перекладу. Дійсно, ці поняття вважаються взаємозамінними [72, с. 11]. Це пояснюється тим, що саме поняття «стратегії перекладу» хоч і існувало задовго до становлення перекладознавста як науки, але не було поширеним серед теоретиків перекладу, а замість нього широкого розповсюдження набуло поняття «методу» перекладу. Дійсно, Ф. Шлеєрмахер ще у ХХ-ому столітті викорстовував 34 у своїй лекції саме таку термінологію [53]. Тому, можна говорити про семантичну (відносну) синонімію понять методу та стратегії. Наразі, у зв'язку з розвитком науки та щораз більшим інтересом дослідників до проблеми «стратегії» перекладу актуальним можна вважати вживання цього терміну. У свою чергу Н. А. Дьянкова припускає ототожнення стратегії з прийомом перекладу, за умови розгляду вузького значення терміну, тоді коли йдеться про вирішення перекладацьких завдань певних відрізків перекладу [18, с. 11]. У наукових розробках стратегію іноді ототожнюють також зі способом, процедурою перекладу і трансформацією (прийом) [цит. за 5]. Проте згідно з твердженням Т. А. Андрієнко [5] таке ототожнення не є правомірним, оскільки стратегія реалізується через тактику, а тактика через прийом (трансформацію). За М. Ордударі, у перекладознавсті існують стратегії, методи та процедури [64, с. 2]. Згідно з Ю. Найдою, аналіз тексту оригіналу, постійна переоцінка перекладачем власного перекладу, прогнозування характеру передбачуваного реципієнта формують процедуру перекладу. Відмінним та визначальним у стратегії перекладу є її спрямованість на вирішення проблем перекладу [цит. за 5]. Натомість М. Ель Хаг ототожнює методи та процедури, але стверджує, що вони є практичним застосуванням стратегії перекладу, тим самим вказуючи на нетотожність цих понять [62, с. 28]. Відомий англійський професор перекладу П. Ньюмарк також окреслює різницю між методом (стратегією) перекладу та процедурою перекладу стверджуюючи, що метод перекладу стосується цілісного тексту, а процедури – речень та менших одиниць мови [63, с. 81]. З огляду на вищезазначене, думки вчених на ототожнення стратегії з методом, прийомом, процедурою різняться. У нашому дослідженні, проаналізувавши науковий доробок вищезазаначених дослідників, з огляду на неоднозначність термінології, ми погоджуємоємося з думкою П. Ньюмарка [63] (метод не тотожний процедурі), а оскільки метод стосується усього тексту, можна припустити, що семантика методу близька стратегії, Т. А. Волкової [71] (простежується відносна синонімія понять метод і стратегія) та Т. А. Андрієнко 35 [5] (стратегія реалізується через тактику, а тактика – через прийом; звідси – неможливість ототожнення стратегії з прийомом, тактикою). Спірним, на думку Д. Н. Шлепнева [55, с. 162], є також питання свідомості/несвідомості обрання стратегії. Науковець пропонує таке визначення терміну: стратегія є загальною програмою, яку обирає перекладач, загальною установкою або набором установок з реалізації перекладу певного тексту відповідно до певної мети, у певній ситуації, згідно з баченням того, як має здійснюватися робота в цілому [там само, с. 163]. Проаналізувавши погляди різних науковців на проблему визначення поняття «стратегія перекладу», можна стверджувати, що у більшості з них, не зважаючи на різне трактування терміну, простежується спільне: трактуючи «стратегію» як генеральну лінію поведінки перекладу [15], своєрідне професійне мислення перекладача [25], регулятивним принципом перекладу [49] спільним у дефініціях дослідників є глобальний характер терміну, а отже нетотожність з «тактикою», «прийомом», «трасформацією»; як загальну програму, певну програму перекладацьких дій [44; 51], план дій або загальний підхід [62], що уможливлює зробити висновок про програмну природу перекладацької стратегії. Більшість науковців єдині у думці, що в основі загальної стратегії перекладача лежить його прагнення знайти якомога адекватніші еквіваленти у мові перекладу [25], пошук оптимального перекладу [58], враховуючи завдання перекладу, тип тексту, характер передбачуваного реципієнта [71], особливості певної перекладацької ситуації [44], кінцеву мету перекладу [15; 44]. Стратегія забезпечує концептуальну цілісність тексту перекладу, скеровує ієрархію перекладацьких рішень (вибір тактик, прийомів) [5, с. 50, 72]. Подальші дослідження, спрямовані на детальний теоретичний огляд цієї наукової проблеми, мають сприяти висвітленню семантики поняття, що у свою чергу уможливить становлення єдиного визначення. Термінологічна однозначність, завдяки чіткому окресленню значення поняття, забезпечить відсутність суб’єктивних поглядів та взаємопротилежних наукових підходів. 36 2.2 Проблема типології перекладацьких стратегій у вітчизняному та зарубіжному перекладознавсті Питання про класифікацію стратегій перекладу, зважаючи на різноманіття поглядів науковців на дефініцію поняття, також залишається відкритим. Це явище Д. Н. Шлепнев пояснює великою кількістю критеріїв, за якими необхідні стратегічні рішення. Адже дослідник стверджує, що жодна класифікація не може одночасно бути на основі великої кількості критеріїв [54, с. 159]. Д. Н. Шлепнев вважає доцільним не надавати «жорстку» типологію стратегій, а запропонувати типологію параметрів (детально у параграфі 2.3), за якими має формуватися стратегія та за допомогою яких їх можна описувати, класифікувати. Проте у зв'язку з різними науковими підходами до вивчення цього питання не всі науковці дотримуються такої думки. У перекладознавчих працях наявні різноманітні запропоновані варіанти типологій перекладацьких стратегій. Більшість дослідників погоджуються, що існує два типи стратегій – буквальний переклад, що зосереджений на рівні лексичних одиниць та вільний – увага акцентується на адекватності тексту перекладу [67]. Наприклад, Дж. Віней та Дж. Дарбельнет говорять про існування двох основних стратегій – прямий (буквальний) та непрямий (вільний) переклади. Прямий переклад включає в себе три процедури: запозичення, калькування та буквальний переклад. Категорія непрямого перекладу складається з транспозиції (заміни), модуляції, еквівалентного перекладу, адаптації та вилучення [цит. за 67]. Т. П. Андрієнко [5] говорить про існування рівневої класифікації, яка передбачає поділ стратегій на глобальні (перекладацькі рішення відносно стилю та вибору найбільш релевантних для передачі аспектів тексту оригіналу) та локальні (рішення відносно конкретних лексичних одиниць). Дослідниця стверджує, що під глобальною стратегією варто розуміти загальну стратегію перекладу в цілому, яку обирає перекладач, керуючись здебільшого такими факторами як мета перекладу, поставлене замовником завдання, очікування реципієнта тощо. Локальна стратегія – це стратегія перекладу певного фрагменту 37 тексту, що допомагає перекладачу вирішувати конкретні перекладацькі проблеми [там само, с. 74]. Виходячи з вищезазначеної концепції, стратегія буквального та вільного перекладу – це глобальні стратегії, оскільки перекладач бере до уваги мету перекладу та ефект тексту перекладу на реципієнта [67]. С. Сан [там само] стверджує, разом з підвищенням перекладацької компетенції, деякі проблеми, які становили труднощі раніше, перестануть існувати; деякі локальні стратегії перекладача стануть напівсвідомими або підсвідомими. Подібно до цього Х. Крінгс розрізняє макро- та мікростратегії, де перша є способом вирішення низки завдань перекладу, а друга – одного завдання [цит. за 2, с. 324]. Розглядаючи стратегії як інструменти для прийняття перекладацьких рішень, О. В. Ребрій умовно класифікує їх на кількісні та якісні. Категорія кількісних перекладацьких стратегій вміщує в собі такі підвиди як глобальні або суперординантні (обираються під час доперекладацького аналізу) і локальні або субординантні (застосовуються під час безпосереднього процесу перекладу і їхня кількість може варіюватися) [41, с. 82-83]. На думку О. В. Ребрія, кількісні стратегії можна ототожнювати з тактиками перекладу [там само, с. 83]. У свою чергу до категорії якісних стратегій входить одомашнення (відповідає перекладу за змістом) та очуження (асоціюється з буквалістським перекладом) [там само, 83]. Водночас О. В. Ребрій, аналізуючи стан сучасного перекладознавства, зазначає, що стратегії одомашнення і очуження лише в теорії зустрічаються в «чистому вигляді», а на практиці реалізується їхнє поєднання і хоч перекладач може надавати перевагу певній із них, але у різних відрізках тексту несвідомо інтуїтивно намагається досягнути «золотої середини», слідуючи то одній, то іншій [40, с. 11-12]. Тим не менш, дослідник погоджується з тим фактом, що домінантною стратегією більшості вітчизняних та російських перекладів останніх десятиліть є все ж стратегія доместикації або одомашнення. О. В. Ребрій пояснює цю тенденцією бажанням читачів без зусиль сприймати переклад, в якому почерк перекладача є транспарентним, тобто текст перекладу 38 не нагадує переклад, а навпаки, через використання звичних реципієнту у мовному сенсі відповідників читається як оригінал [там само, с. 107-108]. Пітер Ньюмарк [63] пропонує такі види методів (стратегій) перекладу: дослівний (зберігається порядок слів, а самі слова перекладаються окремо за допомогою найрозповсюдженіших їхніх значень, контекст при цьому до уваги не береться; слова, що містять культурне забарвлення перекладають буквально; здебільшого такий метод перекладу має місце тоді, коли необхідним є розуміння принципу функціонування мови оригіналу або його варто розглядати як підготовчий етап, що передує власне перекладу); буквальний (граматичні конструкції мови оригіналу замінюються найближчими еквівалентами мови перекладу, але слова перекладаються, не враховуючи їхній зв’язок з контекстом; розглядаючи цей метод перекладу як доперекладацький процес, стає зрозуміло, що він служить для визначення проблем перекладу, які потребують розв’язання); точний (здійснюється спроба відтворення точного контекстуального змісту оригіналу в межах граматичних структур мови перекладу; намір автора точно зберігається); семантичний (відмінність від точного методу полягає лише у тому, що він більше бере до уваги естетичну складову, тобто красу і природність звучання тексту; у результаті – текст є більш «гнучким» для перекладача порівняно з точним методом перекладу); вільний (відтворюється зміст, але нівелюється форма оригіналу: як наслідок, зазвичай такий переклад є набагато довшим за оригінал, і на думку дослідника, не є перекладом як таким, а скоріше – перефразуванням); ідіоматичний (передається основний зміст оригіналу, але такий метод перекладу тяжіє до нівелювання його нюансами, коли перевага надається ідіомам, які відсутні у оригіналі); 39 комунікативний (здійснюється спроба передачі точного контекстуального значення оригіналу таким чином, що як зміст, так і мова є зрозумілими реципієнту); адаптація (найбільш «вільна» форма перекладу, здебільшого використовується для перекладу п’єс, поезії: тема, дійові особи, сюжет зберігаються, тоді як культура першотвору конвертується на культуру мови перекладу) [там само, с. 45-47]. Коментуючи вищезазначені види методів перекладу, П. Ньюмарк зазначає, що лише семантичний та комунікативний перекладу виконують дві основні мети перекладу, а саме – точність та стислість. Семантичний переклад написаний на лінгвістичному рівні автора, тоді як комунікативний – на рівні читача. Перекладознавець стверджує, що семантичний переклад застосовується для текстів, основною функцією яких є експресивна, а комунікативний – для текстів, основною функцією яких є інформативна та заклик до дії [там само, с. 48]. Ф. Шлеєрмахер стверджував, що перед перекладачем постає такий вибір: «або «залишити у спокої» (наскільки це можливо) автора і переносити читача до нього, або «залишити у спокої» читача і перенести автора до нього» [53]. Інакше кажучи, йдеться про два основні методи (стратегії) перекладу – очуження і одомашнення. При цьому варто зазначити, що характер вищезазначених стратегій універсальний, тобто, вони можуть бути реалізовані у перекладі будь-якого тексту, як художнього так і нехудожнього [27, с. 91]. Американський теоретик перекладу Лоуренс Венуті вважає, що існує лише два види стратегій – доместикації та форенізації. Перша передбачає максимальну адаптацію особливостей тексту до читача, тоді як друга має на меті збереження «чужих» елементів вихідної мови, які він пропонує проводити крізь усі рівні тексту [69, с. 240-243]. Про дихотомію, а отже виокремлення цих двох перекладацьких стратегій (очуження і одомашнення) говорять і вітчизняні дослідники В. Подміногін та А. Якимчук, зазначаючи їхню «екстремальну» протилежність (буквальний і інтерпретативний переклад відповідно) [39, с. 101]. 40 Розширюючи типологію перекладацьких стратегій, І. В. Войнич 2010 у своїй дисертації на тему «Стратегії лінгвокультурної адаптації художнього твору при перекладі» пропонує розглядати три її види: форенізацію, доместикацію та стратегію «золотої середини». Появу останньої дослідниця пояснює недосконалістю двох попередніх. Стратегія «золотої середини» базується на ідеї компромісу між формою і змістом [12, с. 9]. Поряд зі стратегією одомашнення і очуження Н. Г. Корнаухова класифікує теоретично обґрунтований В. Шкловським прийом очуднення (від «чудний») як окрему стратегію, висуваючи таку її дефініцію у рамках теорії перекладу: очуднення – це порушення конвеціонального маневрування у режимі доместикації-форенізації (у певних випадках повне зникнення однієї з цих стратегій) у певному перекладацькому проекті. Ця стратегія має на меті привернення уваги глядача (дослідження проводиться на матеріалі перекладу кіно [27, с. 91]) до фігури перекладача, акцентування на розбіжностях у культурах та цінності систем [там само, с. 95-96]. Орієнтуючись на функціональну домінанту перекладу тексту Н. А. Дьянкова виокремлює вісім видів стратегій: стратегію з’ясування жанрово-стилістичної приналежності тексту (застосовується завжди, адже перекладач щоразу має віднести вихідний текст до того чи іншого жанру і стилю); стратегію визначення домінантної щільності тексту (також є універсальною, допомагає перекладачу визначити головні і другорядні для відтворення елементи тексту оригіналу); стратегію ймовірного прогнозування (ґрунтується на психофізіологічному механізмі прогнозування, реалізується при максимальному співпадінні обсягу лексичного значення одиниць мови оригіналу та перекладу, тобто при перекладі текстів орієнтованих на зміст); стратегію спроб і помилок (застосовується за умов браку часу або відсутності широкого контексту); 41 стратегію компресії/декомпресії (генералізації/конкретизації – також універсальна стратегія – для всіх типів тексту); стратегію компенсуючих модифікацій (здебільшого ця стратегія має місце при перекладі текстів з домінуючою функцією вираження та звернення, а не змісту, оскільки останні навпаки передбачають максимально точний переклад без модифікацій); стратегію передачі світовідчуття (передбачає урахування перекладачем загальної картини світу, уявлень про життя автора тексту оригіналу і їхнє відтворення у перекладі; застосовується для текстів з домінантною функцією вираження та звернення); стратегію дослівного перекладу (характерна при перекладі текстів з високою частотністю інтернаціоналізмів; використовується для текстів, орієнтованих на зміст) [18, с 17-20]. Цікавим є спостереження вітчизняної дослідниці О. О. Жулавської про кореляцію між стратегіями очуження, одомашнення та «нейтральної» стратегії та методами (за Пітером Ньюмарком), а саме співвідношення стратегії доместикації з сематичним методом перекладу, стратегії форенізації – з точним, а «нейтральної стратегії» – з комунікативним перекладом [19, с. 70-74]. Т. А. Казакова [21] виділяє такі три найпоширеніші способи повного перекладу як буквальний, семантичний та комунікативний. Буквальний спосіб перекладу полягає у послівному відтворенні вихідного тексту одиницями мови перекладу, зі збереженням, якщо це можливо, навіть порядку послідовності елементів; рідко застосовується для комунікативних цілей, а служить, наприклад, для лінгвістичного аналізу, застосовується у коментарях (для експлікації гри слів, фразеологізмів тощо). У свою чергу, семантичний переклад передбачає максимально близьку передачу контекстуального значення компонентів вихідного тексту за допомогою одиниць мови перекладу. Як зазначає Т. А. Казакова семантичний переклад є природною взаємодією двох стратегій – зосередженій на прийнятих конвенціях мови перекладу – стандартні синтаксичні структури, пунктуація, довжина речень, типові метафори, синтаксичні форми, морфологічні 42 структури, часто вживані терміни та вираз (одомашнення) та зосередженій на збереженні форми вираження мови оригіналу – зазвичай орієнтована на щонайточнішому збереженні специфічних особливостей вихідної мови (очуження) [там само, с. 13-14]. У цьому контексті М. Ю. Міхєєв стверджує, що стратегія одомашнення спрямована на якомога адекватніше відтворення змісту, тоді як стратегія очуження – на якомога точніше відтворення форми з її специфікою. Орієнтуючись на реципієнта, перекладач прагне зробити текст перекладу максимально легким для розуміння і тим самим жертвує формою. Намагаючись якомога точніше передати всі особливості форми, в тому числі відтворюючи так звані маркери індивідуального стилю автора та характерні для певної історичної епохи мовні засоби тощо, зміст тексту часто стає складнішим для розуміння [цит. за 41]. Семантичний переклад зазвичай застосовують для історичних документів, творів класичної літератури, епосу, а також для юридичних документів, інструкцій, наукових публікацій тощо. Перевага тут більше надається дрібним лінгвістичним деталям тексту оригіналу, ніж «читабельності» тексту перекладу. Комунікативний переклад передбачає таке відтворення вихідної інформації, в якому вплив тексту перекладу є рівноцінним впливу тексту оригіналу. Такий спосіб перекладу доцільно застосовувати при перекладі текстів художньої літератури, публіцистики, і частково для науково-популярних текстів [21, с. 14- 16]. С. Віаггіо зазначає, що семантичний та комунікативний переклади є різними перекладацькими рішеннями на певному етапі перекладу. Науковець наголошує на єдиному вірному, на його думку, методі перекладу (оскільки транслятологія ще розвивається) – це визначення мети перекладу, розуміння тексту оригіналу, його осмислення, відтворення сенсу у тексті перекладу, порівняння оригіналу та перекладу для визначення семантичної та стилістичної адекватності [70, с. 6–7]. 43 У свою чергу Т. П. Андрієнко зауважує, що перекладач має обирати певну стратегію, спираючись на категорію проблеми перекладу. Тобто, на думку дослідниці: для вирішення проблем розбіжності мовних та когнітивних картин світу у різні часові періоди застосовують стратегію архаїзації, модернізації або ж нейтралізації часової дистанції; за наявності зрушення у внутрішньому когнітивно-прагматичному просторі тексту перекладач має обирати між стратегіями змістової та функціональної відповідності (стратегія форми і змісту) (збереження або усунення смислової двоплановості, відтворення або перетворення авторського коду); стратегічних рішень вимагають також розбіжності мовних та когнітивних картин світу різних лінгвокультур. Відповідно до подолання вищезазначеної категорії перекладацьких проблем Т. П. Андрієнко класифікуює стратегію одомашнення, очуження та універсалізації [5, с.125]. Оскільки саме стратегії одомашнення, очуження (Л. В. Андрейко [3], Т. А. Казакова [21], В. Подміногін, А. Якимчук [39] М. Пилипчук [38], Л. Венуті [69], Ф. Шлеєрмахер [53]) та універсалізації (Т. П. Андрієнко [5], О. О. Жулавська («нейтральна стратегія») [19], Т. М. Ніколаєва («стратегія нейтралізації») [33], Х. Ю. Гаврилюк («стратегія нейтралізації») [14], Х. Саннінг (“neutralising“) [65]) знайшли відгук у більшості наукових праць науковців- перекладознавців вважаємо доцільним подальший детальний розгляд цих трьох типів стратегій. Стратегія одомашнення спрямована на «наближення» до читача, полегшення читабельності тексту завдяки мінімізації його когнітивних зусиль, адже інформація репрезентується відомими для цільової культури еквівалентами [5, с. 153]. Обираючи цю стратегію, перекладач ставить собі за завдання адаптацію, орієнтуючись на стереотипні очікування реципієнта [17, с. 5]. 44 Н. Г. Корнаухова зазначає, що цією стратегією послуговувалися перекладачі ще з часів Римської імперії: вони вилучали усі інокультурні маркери у грецьких текстах, навіть змінювали імена грецьких поетів на свої, видаючи переклади за оригінальні твори. На думку дослідниці, стратегія одомашнення і до сьогодні залишається найбільш розповсюдженою у різних країнах світу [27, с. 91]. Протилежною можна вважати стратегію очуження, слідуючи за якою перекладач вводить нове до мови та культури мови перекладу з вихідного тексту. Ці запозичення розширюють мовну картину реципієнта, проте супроводжуються ускладненням так званої читабельності тексту перекладу [5, с. 152-153]. Переклад, реалізований за допомогою цієї стратегії, має певний ризик: реципієнт може сприйняти нелогічність, ненормованість не як стратегічне рішення перекладача, а як перекладацьку помилку [68, с. 115]. Стратегія очуження вважалася найбільш популярною у період романтизму [27, с. 91]. Втім Н. Г. Корнаухова акцентує увагу на ідеологічному характері вищезазначених стратегій. За її словами, обираючи стратегію одомашнення, перекладач певним чином впливає на свідомість читача, нав’язуючи канони та цінності його культури. Дослідниця зазначає, що часто це відбувається несвідомо під впливом традицій та очікувань читача. При очуженні оригінального тексту читачу навпаки нав’язують норми та цінності іншої культури. Такий вид впливу на реципієнта дослідниця навіть називає маніпуляцією, хоча і зазначає, що цей термін не має негативного забарвлення у цьому контексті [там само, с. 92]. Т. П. Андрієнко. зауважує, що окрім взаємопротилежних, «полярних» стратегій існує і середня ланка між ними, а саме стратегія універсалізації. Вона розрахована на сприйняття як носіями мови перекладу, так і мови оригіналу, адже передбачає використання інтернаціональних слів/словосполучень, тобто базується на універсальних знаннях і полегшує розуміння ситуації. Передумовою обрання цієї стратегії вчена вважає: - прагнення уникнути відтворення культурної специфіки, - відтворення реалій у перекладі з адаптацією до іншої культури, 45 - відсутність аналогу або несумісність відповідника із загальною концепцією перекладу [5, с. 153-154] Одним зі способів реалізації стратегії універсалізації дослідниця називає прийом генералізації – заміна родового поняття видовим. За допомогою універсалізації відтворюється загальне денотативне значення, проте випускаються культурно-специфічні конотації [там само, с. 167]. 2.3 Фактори вибору стратегії перекладу Стратегія перекладу організовує діяльність перекладача та забезпечує концептуальну цілісність перекладу [5, с. 50]. Обрана перекладачем стратегія визначає напрямок змін концепту тексту оригіналу, тобто вибір тактик та прийомів перекладу з метою адаптації вихідного тексту до мовної та концептуальної картини світу мови перекладу [там само, с. 58-59]. Стратегія формує принцип взаємодії автора тексту оригіналу з реципієнтом. На думку В. Н. Комісарова [25], на вибір стратегії перекладу головним чином впливає мета перекладу, тип тексту, очікування реципієнта та завдання перекладу. У цьому контексті українські науковці Т. Р. Кияк, А. М. Науменко, О. Д. Огуй також говорять про пряму залежність обрання стратегії перекладу від скопосу (мети) [23, с. 35]. Визначення характеру та послідовності дій в процесі перекладу є індивідуальним фактором, зумовленим рівнем кваліфікації перекладача [25, с. 337]. Існує також думка, що перекладач через вибір стратегії перекладу реалізує себе як особистість [33, с. 113]. Деталізуючи фактори, які впливають на обрання тієї чи іншої стратегії, В. В. Сдобніков зазначає, що основними складовими або компонентами стратегії, на думку дослідника, можна назвати орієнтацію у ситуації, у межах якої перекладач бере до уваги: просторові умови (дистанційне або контактне спілкування; переговори, конференція екскурсія чи то спілкування на побутовому рівні); часові умови (брак часу тощо); особу-замовника та його очікування щодо перекладу; 46 відносини між ініціатором перекладу та реципієнтом (офіційні чи неофіційні); формулювання мети (симультанне етапу орієнтації; необхідне як керівництво до подальших дій); прогнозування (орієнтація на комунікативну ситуацію, її можливу зміну або розвиток, реакцію учасників комунікації, можливе виникнення технічних проблем, внаслідок чого формується психологічна готовність перекладача, яка дає змогу раціонально адаптуватися до умов комунікативної ситуації (передусім важливий під час усного перекладу)); планування (спрямоване на досягнення мети – наприклад, попереднє ознайомлення з текстом оригіналу перед власне перекладом, перекладацький скоропис під час послідовного перекладу, інакше кажучи, зосередженість на специфіці перекладу). Саме на етапі планування визначається певна лінія поведінки перекладача і через це планування можна вважати основоположним елементом стратегії перекладу [44, с. 167-172]. Отже, В. В. Сдобніков виокремлює такі етапи перекладацької стратегії: осмислення ситуації; постановка мети перекладу; прогнозування (висування припущень щодо зміни комунікативної ситуації та сприйняття реципієнтом тексту перекладу); планування (програмування) [там само, 167-170] Виокремлюючи мінімальний набір параметрів, що характеризують перекладацьку стратегію, Д. Н. Шлепнев називає наступні: макрорівень; співвідношення з питанням «як?» (якою повинна бути поведінка перекладача відносно творення тексту перекладу в цілому), яке ставить собі перекладач; цілеспрямованість (без мети немає стратегії); творення тексту перекладу (тут розглядаються стратегії для регулювання створення тексту перекладу) [54, с. 163- 164]. 47 Цікавим та чітко структурованим є погляд Д. Н. Шлепнева на своєрідну «формулу» вибору стратегії – з текстом A, для тексту B, для реципієнта C у ситуації D найбільш підходящим рішенням буде стратегія X, яка має такі параметри (xyz). Під параметрами автор розуміє: а) характер релевантної подібності (еквівалентності) тексту оригіналу з текстом перекладу: збегіраються/змінюються функції тексту, жанр, стиль; повнота перекладу тощо; б) характер обробки тексту перекладу: адаптація до можливих особливих вимог замовника; ступінь адаптації до культури мови перекладу (очуження, одомашнення); ступінь адаптації до реципієнта тощо; в) інакша поведінка перекладача, пов’язана з творенням тексту перекладу: дотримання професійної етики; необхідність шукати інформацію, консультацію, редакторів тощо [там само, с. 164-166]. За словами Д. Н. Шлепнева, в рамках одного тексту можливе варіювання декількох стратегій (наприклад, за вимоги різного перекладу різних його фрагментів). Крім того науковець стверджує, що перекладач обирає стратегію з самого початку, а саме під час обговорення із замовником виду перекладу (усний/письмовий) та його можливі додаткові умови (чи буде переклад надалі завірятися нотаріально; повний чи скорочений переклад; вживання не загальноприйнятої, а індивідуальної термінології), інакше кажучи в ході аналізу перекладацького проекту. Дослідник називає цей процес певним висуванням гіпотези про стратегію. Звичайно, пізніше після доперекладацького аналізу або ж під час власне перекладу стратегія може бути відкорегована [там само, 168]. До факторів, які впливають на вибір стратегії, належать також суб’єктивні уподобання перекладача (адже переклад особливо художнього тексту є творчою діяльністю – різні перекладачі по-різному вирішують одні і ті ж самі перекладацькі проблеми [24, с. 104]), ґатунок тексту оригіналу, цільова аудиторія перекладу, кількість наявних перекладів цільовою мовою. Якщо у цільовій літературі є низка перекладів-одомашнень, які сприяють збільшенню дистанції між читачем та першотвором, тоді виникає потреба у перекладі-очуженні [36]. 48 Крім цього сюди можна віднести технічні умови праці (обмеження у часі, можливість використання додатковими джерелами, технікою тощо) [33, с. 111- 112]. На думку Т. П. Андрієнко [5], перекладач, беручи до уваги інтенцію тексту оригіналу, характер передбаченого реципієнта, його картину світу, побажання замовника/редакції/автора, вже на етапі осмислення вихідного тексту обирає глобальну стратегію. Вона є своєрідною програмою або планом перекладу для усього тексту, тоді як локальні стратегії – для певних фрагментів тексту. Рішення щодо обрання тієї чи іншої стратегії відбувається безпосередньо «у голові» перекладача і є недоступними для спостереження, що власне і ускладнює дослідження цієї теми. Проте, часто по мовним одиницям перекладу можна зробити висновок про домінування певної перекладацької стратегії, адже вони є матеріальною реперезентацією стратегій та тактик. Узагальнюючи вищезазначені погляди науковців на фактори, що впливають на обрання певної перекладацької проблеми, до них можна віднести: мету перекладу [15; 23; 25; 44]; інтенцію тексту оригіналу [5]; тип тексту [24; 25]; характер передбачуваного реципієнта, його очікування щодо перекладу [5; 24; 25; 55; 71]; особливості конкретної перекладацької ситуації (брак часу [44], технічні умови праці [33], побажання замовника [5; 44; 55]; особисті, індивідувальні уподобання перекладача [5; 25]; кількість наявних перекладів цільовою мовою (йдеться про стратегії відтворення культурно-специфічних елементів – кількість перекладів- одомашнень/очужень) [36]. 49 2.4 Тактики перекладу як основний механізм реалізації перекладацької стратегії Оскільки стратегія передбачає тактику, доцільним буде прояснити значення і цього терміну. Окрім помилкового вживання терміну «стратегія» як синоніму до поняття «тактики» [59, с. 66; 61, с. 96], у перекладознавстві існує також дискусія щодо ототожнення тактик з локальними стратегіями. Наприклад, О. В. Ребрій стверджує, що локальні стратегії можна було б охарактеризувати як тактики [41, с. 83]. Проте, більшість науковців розглядають тактику як засіб досягнення стратегії, що унеможливлює подібний погляд. Термін «тактика» також використовується для позначення глобального стилю дії [59, с. 67]. Під тактиками дослідники також розуміють певні розумові операції, які виконує перекладач [1, с. 15]. Д. Жиль та І. Гамбье вважають, що поняття тактики пов’язане із вирішенням певної перекладацької проблеми [цит. по 54]. Тактика перекладу – мовленнєвий план висловлення, орієнтований на вибір компонентів оригіналу, що обов’язково мають бути відтворені у перекладі. Тактики також забезпечують загальну функціонально-стилістичну відповідність першотвору тексту перекладу [5, с. 220-221]. Д. Н. Шлепнев трактує термін як установку перекладача з вирішення конкретної проблеми в конкретному тексті або його фрагменті [55, с. 166]. Виходячи з цього, дослідник вважає, що сплутати поняття стратегії та тактики неможливо, оскільки вони задіяні на різних рівнях: макро- та макрорівнях. Дійсно, на думку В. В. Сдобнікова, рівневу ієрархію перекладацьких рішень очолює мета перекладу, яка у свою чергу визначає вибір стратегії, тоді як стратегія – тактики, а тактики – перекладацькі операції [66, с. 861]. У свою чергу поняття операція означає те саме, що і трансформація, прийом (наприклад, заміна, перестановка, додавання, вилучення тощо) [35, с. 149]. Подібно до цього, Т. П. Андрієнко зображає ієрархію перекладацької діяльності, яку очолює загальна компетенція перекладача та принципи перекладу, які у свою чергу визначають глобальну стратегію (під час перекладу конкретного тексту), а 50 остання обумовлює вибір локальних (під час перекладу конкретного фрагменту тексту), а вони вже визначають тактики (які застосовуються під час перекладу мовних одиниць тексту оригіналу), які регулюють вибір методів та прийомів перекладу (під час безпоседнього створення відповідного фрагменту вихідного тексту) [5, с. 72]. Враховуючи вищезазначене, тактики лише забезпечують реалізацію обраної стратегії. Вони виражаються у конкретних рішеннях: тих чи інших прийомах перекладу, які перекладач застосовує для вирішення певної проблеми у певному тексті . На думку В. В. Сдобнікова, тактикою є систематизований набір перекладацьких операцій (прийомів) для реалізації обраної стратегії, необхідної для досягнення мети перекладу [66, с. 862]. Варто звернути увагу на те, що деякі терміни можуть застосовуватися як на позначення стратегій, так і на позначення тактик залежно від їхніх функцій: наприклад, буквальний переклад виступає в ролі стратегії, якщо він є загальним принципом для цілого тексту, але так само може виступати тактикою, якщо він застосовується лише для певного фрагменту тексту [55, с. 167]. Т. П. Андрієнко вважає доцільною диференціацію стратегій і тактик за характером дій, якими вони керують: глобальна стратегія спрямована на перетворення загального текстового концепту, за допомогою локальної стратегії відтворюється концептуальний зміст певного фрагменту тексту, а тактика визначає, які саме змістові або формальні характеристики мовних одиниць оригіналу підлягають відтворенню в перекладі [5, с. 70] Звідси: важливим для перекладача є не лише вибір глобальної та локальних стратегій, а і вибір відповідних тактик, оскільки тактика визначає прийоми перекладу. Про залежність тактики від стратегії говорить і В. В. Сдобніков. Конкретною реалізацією тактик, на думку дослідника, є використання певних перекладацьких операцій [43, с. 91]. Так, обравши стратегію одомашнення, перекладач має такий перелік тактик, а саме: відтворення денотативного змісту, емотивності, привнесення 51 культурно-специфічних конотацій. У свою чергу вищезазначені тактики можуть бути реалізовані такими прийомами як заміна аналогом, описовий переклад, додавання / експлікація змісту, післятекстова виноска. Йдучи шляхом стратегії очуження, тактиками є: відтворення буквального значення, конотацій екзотичності, що можуть бути відтворені прийомами безперекладного запозичення, транскрипції або транслітерації, калькування, буквального перекладу. Стратегія універсалізації передбачає тактику відтворення денотативного змісту (подібно до стратегії одомашнення), які реалізуються прийомами генералізації, описового перекладу, використання текстів світової культурної спадщини [5, с.180]. Варто зазначити, що більшість науковців, які займаються питанням перекладацької стратегії, оминають увагою розгляд поняття «тактика». У своїх працях дослідники здебільшого зазначають лиш помилкове ототожнення тактики зі стратегією. В. В. Сдобніков, зазначає, що зосередження на проблемі визначення тактик перекладу, які використовуються в якості реалізації тієї чи іншої стратегії має стати наступним етапом дослідження процесу перекладу [44, с. 98]. Висновки до розділу 2 Шляхом опрацювання теоретичного матеріалу по темі розділу, розглянуто поняття «стратегії перекладу» та його основні особливості у розвідках різних науковців, як вітчизняних (Т. П. Андрієнко [5], В. В. Балабін [7], О. В. Ребрій [40; 41], Т. Р. Кияк, А. М. Науменко, О. Д. Огуй [23], О. О. Жулавська [19], Ю. А. Тьопенко [46] тощо), так і зарубіжних (Л. Венуті [69], Х. Хьоніг, П. Куссмауль [60], П. Ньюмарк [63] тощо). Виявлено, що єдиного універсального визначення поняття «стратегії перекладу» наразі не існує. Однак можна стверджувати, що у більшості визначень, незважаючи на різне трактування терміну, простежується спільне, а саме: глобальний характер терміну, його програмна природа. 52 Більшість науковців єдині у думці, що в основі загальної стратегії перекладача лежить не лише його прагнення знайти якомога адекватніші еквіваленти у мові перекладу, а й пошук оптимального перекладу з урахуванням його завдання, типу тексту оригіналу, характеру передбачуваного реципієнта, особливостей певної перекладацької ситуації, кінцевої мети перекладу та суб’єктивних вподобань перекладача. На основі аналізу наукових розвідок присвячених проблемі дослідження виявлено, що стратегія організовує діяльність перекладача, забезпечує концептуальну цілісність тексту перекладу, скеровує ієрархію перекладацьких рішень (вибір тактики, прийомів). У розділі також окреслено орієнтацію стратегії перекладу на розв’язання перекладацьких проблем. Аналіз поглядів науковців на ототожнення стратегії з методом, тактикою, прийомом та трансформацією демонструє варіативність. У нашому дослідженні ми спиралися на думку П. Ньюмарка [63], Т. А. Волкової [71], Т. А. Андрієнко [5]. Дослідивши їхні наукові доробки, можемо зробити висновок про нетотожність стратегії та тактики, прийому, трансформації, але ймовірну тотожність стратегії та методу перекладу з огляду на неоднозначність термінології у вітчизняних та зарубіжних дослідженнях. У процесі аналізу типологій перекладацьких стратегій виявили, що найбільш розповсюдженими визначаються: стратегії буквального та вільного перекладу; глобальні та локальні; одомашнення, очуження та універсалізацію. Глобальна стратегія спрямована на перетворення загального текстового концепту, за допомогою локальної стратегії відтворюється концептуальний зміст певного фрагменту тексту. Реалізацію обраної стратегії забезпечують тактики. Вони визначають, які саме змістові або формальні характеристики мовних одиниць оригіналу підлягають відтворенню в перекладі. Варто зазначити, що більшість науковців, які займаються питанням перекладацької стратегії, оминають увагою розгляд поняття 53 «тактика». У своїх працях дослідники здебільшого зазначають лиш помилкове ототожнення тактики зі стратегією. У нашому дослідженні ми зосередилися на класифікації Т. П. Андрієнко [5], яка до стратегій відтворення культурно-специфічних елементів першотвору відносить стратегію одомашнення, очуження та універсалізації і такі тактики їхньої реалізації як відтворення денотативного змісту, буквального значення, привнесення культурно-специфічних конотацій, властивих мові перекладу та привнесення конотацій екзотичності. 54 Розділ 3 ВИКОРИСТАННЯ ЛОКАЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ В ПРОЦЕСІ ПЕРЕКЛАДУ ТВОРУ Ф. ДЮРРЕНМАТТА «МІСЯЧНЕ ЗАТЕМНЕННЯ» 3.1 Стратегія доместикації Стратегія одомашнення (доместикації) передбачає нівелювання лінгвістичними і культурними розбіжностями задля природнього звучання тексту мовою перекладу. Твір, що перекладений відповідно до цієї стратегії, сприйматиметься реципієнтом не як власне переклад, а як «частина власного національного минулого», адже внаслідок адаптації культурна дистанція між першотвором і перекладом повністю або частково скорочується [3, с. 7-8]. Обираючи цю стратегію, перекладач надає перевагу культурі реципієнта. Проаналізувавши твердження науковців, що займалися цією проблемою, можна виокремити такі особливості стратегії доместикації вона дозволяє читачеві без зусиль сприймати переклад, полегшує «читабельність» тексту завдяки мінімізації когнітивних зусиль [5]; орієнтована на якомога адекватніше відтворення змісту [цит. за 41, с. 85]; передбачає використання звичних реципієнту у мовному сенсі відповідників [40, с. 12]; зосереджена на прийнятих конвенціях мови перекладу (стандартні синтаксичні структури, пунктуація, довжина речень, типові метафори, морфологічні структури, часто вживані терміни та вирази) [21, с. 14]; наближує автора до читача [53]; максимально адаптує особливості тексту оригіналу до читача [69]; передбачає нівелювання лінгвістичними і культурними розбіжностями задля природного звучання тексту мовою перекладу [3, с. 8]; у результаті – «почерк» перекладача є транспарентним – текст перекладу сприймається не як переклад, а як оригінальний твір [40, с.107-108]; 55 Пропонуємо прослідкувати слідування перекладачем стратегії доместикації, реалізованої тактиками відтворення денотативного змісту та привнесення культурно-специфічних конотацій властивих мові перекладу за допомогою прийому заміни аналогом на прикладах: Lotcher betritt den Hotel-Gasthof‚Bären’… (2, с. 225) Лачер ступає до заїзду «Ведмеді»… (1, с. 188) Орієнтуючись на знайоме і легке для розуміння культурі читача, перекладач замінив «Hotel-Gasthof» аналогом «заїзд». Хоча на перший погляд лексема «Hotel» вилучається, проте її значення закладене у семі українського відповідника – «заїзд» (приміщення з двором (наприклад, для коней) для проїжджих, в якому можна зупинитися та переночувати [76]), який водночас виконує функцію маркера часової дистанції. При цьому переклад зберігає лаконічність і органічність в культурному середовищі читача. Lotcher trinkt unterdessen Schnaps…(2, с. 227) Лачер тим часом п’є горілку…(1, с. 190) … die Schnapsflache ist leer. (2, с. 230) …пляшка з-під горілки порожня. (1, с.194) У вищезазначених прикладах прослідковується реалізована перекладачем стратегія доместикації. Міцний алкогольний напій «шнапс» відразу територіально «занурює» читача у німецькомовний простір. Мотив заміни автентично німецької реалії українським аналогом можна пояснити її недостатнім поширенням серед читацької аудиторії, що не володіє мовою оригіналу, і на яку власне і розрахований переклад. Проте, на нашу думку, доцільнішим було б транскрибування з розтлумаченням поняття у підрядковій виносці. Після ознайомлення з нею подальше використання у тексті лише транскрибованої форми «шнапс» уже б не становило когнітивних труднощів для читача, а власне атмосфера твору не втрачала б культурно-специфічних елементів. ..auch so richtig essen wolle er im „Bären“, Bernerplatte…(2, с. 246) Та й кортить смачненько поїсти у «Ведмедях» — печеню по-бернському. (1, с. 209) 56 Значення гастрономічної реалії Bernerplatte (буквально: бернська страва, тарілка по-бернському) відтворено у перекладі як печеня по-бернському. Дійсно, печеня – страва із картоплі та запеченого або смаженого м'яса [76], тоді як ці інгредієнти є основними у оригінальній Bernerplatte. Звичайно, такий переклад не повністю розкриває швейцарську реалію, адже відбувається заміна функціональним аналогом мови перекладу. Проте основний зміст одиниці перекладу відтворено, а його деталі не мають суттєвого семантичного навантаження у цьому уривку. …und am Abend Spiegelei und Rösti…(2, с. 246) А на вечерю — окату яєчню зі смаженою картопелькою…(1, с. 209) Схоже до попереднього прикладу, у цьому перекладач обирає стратегію доместикації: національну страву німецькомовної частини Швейцарії [76] «рьошті або рьості» (з тертої картоплі з сиром, цибулею, беконом тощо) відтворено не зовсім точним українським аналогом «смажена картопля». У зв'язку з тим, що перекладач передає цю реалію звичною і традиційною для носіїв мови перекладу стравою, безумовно йдеться про втрату автентичності першотвору, локальної і національної семантики, адже такі незначні, на перший погляд, деталі і формують загальне враження від твору, несуть велике значення для атмосфери, в яку занурюється реципієнт, читаючи художній твір. … die man am Kiosk kaufen könne, und dann sagt er, seine Karten betrachtend, Schaufel. (2, с. 234) … котрі продаються в тютюновому рундучку. – І, зазирнувши в свої карти, оголошує: – Піки! (1, с. 198) У цьому реченні інтернаціональне слово «кіоск» перекладено українським функціональним аналогом «рундучок» з конкретизацією різновиду роздрібної торгівлі «тютюновий», оскільки здебільшого у кіосках продаються саме преса і сигарети. Такий переклад є свідченням орієнтації на цільову культуру. У наступному прикладі перекладач, обравши стратегію одомашнення, і, як наслідок, тактики відтворення денотативного змісту та привнесення культурно- 57 специфічних конотацій, реалізував це у перекладі за допомогою прийому смислового розвитку. …und der Lotcher zahle keinen Rappen (2, с. 235). …а від Лохера дулю дістанемо (1, с. 198). Вмотивованість такого вибору можна аргументувати наявністю у першотворі незнайомої для українського читача грошової одиниці «раппен» (тип середньовічного пфенігу [76]), яку перекладач замінив на стилістично більш забарвлений фразеологізм «дістати дулю» для полегшення розуміння цільовою аудиторією. Нижченаведені приклади демонструють застосування стратегії одомашнення, тактики відтворення денотативного змісту, реалізованої експлікацією змісту: Die Frau vom Präsidenten, Aellings Christine…(2, с. 242) Дружина голови Спілки, Крістіна Еліг…(1, с. 206) Перекладач експлікує одиницю перекладу Präsident, розкриваючи її денотативний зміст додаванням слова «спілка»; відбувається заміна невластивого (саме у цьому значенні) для українського читача інтернаціоналізму «президент», оскільки ця лексема асоціюється в уяві україномовного реципієнта винятково з посадою голови держави. Крім того про доместикацію уривку говорить зміна порядку слів внаслідок дотримання норм мови перекладу, (Aellings Christine - Крістіна Еліг; спочатку ім’я, потім – прізвище). Der Ständerat Aetti lacht und schenkt den drei Flötenbachern ein, eine weitere Flasche Dezaley bestellend. (2, с. 244) Кантональний радник Еті сміється, наливає всім трьом фльотенбахцям вина й замовляє ще пляшку дезалі. (1, с. 207) У цьому реченні відбувається помірне одомашнення, адже зберігається екзотичний характер знайомого лише жителю Швейцарії напою «дезалі». Водночас задля того, щоб уникнути створення для читача додаткових когнітивних труднощів, перекладач цілком природньо вводить у першій частині речення слово «вино», експлікуючи зміст гастрономічної реалії при цьому зберігаючи 58 екзотичний компонент. Таке поєднання стратегій вважаємо найбільш релевантним при відтворенні «чужих» реалій у перекладі. Lotcher bestellt einen Liter Bäzi. (2, с. 226) Лачер замовляє літр яблучної горілки беці. (1, с. 189) Швейцарська гастрономічна реалія, а саме алкогольний напій «Bäzi» вимагає додаткового «розпрозорення» у перекладі, оскільки є незнайомою українському читачеві. Прийом транскрибування без описового перекладу, який розкриває значення одиниці перекладу, був би недостатнім. Враховуючи очікування пересічного реципієнта, перекладач вдало відтворив значення реалії, додавши описовий переклад («яблучної горілки»), проте не позбавляючи переклад національної самобутності («беці»). Таку стратегію можна назвати помірним одомашненням. …sich eine Brissago anzündend (2, с. 234) …припалюючи сигару «Брісаго» (1, с. 198) У зв’язку з тим, що для швейцарця лексема «Brissago» безперешкодно асоціюється з виробником сигар у комуні Брісаго, що на півдні Щвейцарії, у тексті оригіналу автор не вводив інформації, що експлікує її зміст. Проте, у перекладі, орієнтуючись на українського читача, якому ця реалія є чужою і викликала б когнітивні трудноші, перекладач подібно до вищезазначеного прикладу, прагне зробити її значення доступним для читацької аудиторії. Шляхом помірного одомашнення він експлікує її сенс, додає слово «сигару», при цьому транскрибуючи її назву. Відтак зберігається національний колорит, а текст перекладу не вимагає від реципієнта додаткових когнітивних зусиль. …beim letzten Schwinget in Brienz (2, с. 238) …в останніх змаганнях з національної боротьби у Брієнці (1, с. 201) У цьому уривку, звернення перекладача до стратегії одомашнення у цілому є необхідним, оскільки швейцарська боротьба Schwinget(n) (стиль народної боротьби, корінний для альпійських частин німецькомовної Швейцарії: [76]) не є знайомою пересічному українському читачеві. Тому розтлумачення її значення за допомогою прийому описового перекладу вважаємо вмотивованим. 59 Sämu solle Bäzi holen, befiehlt der Bärenwirt und setzt sich zufrieden unter den Glasschrank mit dem Silberbecher vom Schwingverein, der schon längst eingegangen ist, schwingt doch der letzte Schwinger des Dorfes, Ochsenblutts Röufu, beim Schwingverein Flötigen. (2, с. 236) - Нехай Зему віднесе, - наказує шинкар і задоволено сідає під заскленою шафкою зі срібним кубком від товариство швейцарської національної боротьби, яке вже давно розпалося, бо останній сільський борець, Оксенблютів Рюфу, тепер виступає за фльотігенське товариство. (1, с. 199) Аналогічно до попереднього прикладу, розкриття семантики потребує лексема Schwingverein, адже український читач не володіє інформацією про цю швейцарську реалію. Тому перекладач, вдаючись до стратегії доместикації, застосовує прийом описового перекладу. У наступних прикладах перекладач реалізовував стратегію одомашнення, обравши тактику привнесення культурно-специфічних конотацій за допомогою адаптації, стилістичної спеціалізації. Сюди можна зарахувати вживання у перекладі маркерів української мови й культури: …fragt die Bärenwirtin. (2, с. 230) …питається господиня. (1, с. 194) Дієслово «питатися» порівняно з буквальним відповідником до німецького «fragen» «питати» окрім приналежності до розмовного стилю свідчить про наближення до культури реципієнта, оскільки суфікс –ться містить певне відсилання до попередніх творів української народної творчості. Відбувається певне звернення до колориту народного слова [46, с. 185]. Тому текст перекладу створює певну атмосферу знаходження на теренах власної країни. …es müsse wie ein Unfall aussehen. (2, с. 236) – Треба, щоб усе мало такий вигляд, буцімто це – нещасний випадок. (1, с. 200) Подібно до попереднього прикладу, цей уривок перекладач також насичує українським культурним маркером, вживаючи замість стилістично нейтрального 60 еквіваленту ніби, наче відповідник буцімто з чітко вираженим національним забарвленням. …und auch Res Stierer (2, с. 242) …а Рес Штірер – і собі. (1, с. 206) Sie geht weiter. (2, с. 261) Жінка йде собі далі. (1, с. 223) У першому уривку про те, що перекладач вдається до стратегії доместикації, свідчить вживання замість буквального відповідника також притаманної українській культурі конструкції і собі, а у другому – власне її додавання за відсутності у першоджерелі, що вкотре підкреслює орієнтацію перекладу на реципієнта. Der gehe es gut, antwortet Mani. (2, с. 243) — Нівроку, — кидає Мані. (1, с. 206) У вищезазначеному прикладі перекладач також стилістично забарвлює фрагмент художнього твору, переносячи читача на «ґрунт» етнокультури мови перекладу. Er solle doch still sein, zischt sein Sohn hinter ihm. (2, с. 239) Та помовч уже! – цикає за спиною в нього Йогу, син. (1, с. 202) Аналогічно до попередніх прикладів, перекладач надає дієслову zischen - шепотіти власне українського колориту, замінюючи його на більш розмовний варіант цикати, що безумовно впливає на сприйняття художнього твору на користь мови перекладу. ...es dauert mehr als eine halbe Stunde,…(2, с. 225) Так триває добрих півгодини, …(1, с. 188) Варто звернути увагу, що перекладач часто передає стилістично нейтральні одиниці перекладу (у цьому уривку mehr als) еквівалентами-просторіччями. Прикметник добрий у розмовному мовленні часто вживається у значенні «значний щодо розміру, обсягу, кількості та ін.». Дійсно, у цьому контексті відповідник звучить читачеві чимось рідним, здавна знайомим. Можна 61 припустити, що перекладач свідомо підбирає конотації, близькі українській етнопсихології у рамках глобальної стратегії доместикації. Du bist einfach verrückt, Wout Laatscher (2, с. 228) У тебе просто не всі дома, Вольте Лаатшер (1, с. 191) Звернення перекладача до стратегії доместикації можна простежити й у цьому фрагменті художнього твору, адже замість словникового відповідника до лексеми verrückt «божевільний», він надає перевагу українському фразеологізму «не всі дома». Отже, застосовуючи тактику привнесення культурно-специфічних конотацій, властивих мові перекладу, перекладач використав прийом стилістичної спеціалізації з метою створення більш «живої» розмовної мови. …Leute…(2, с. 256) …люди добрі…(1, с. 218) Так само, слідуючи за одомашненням тексту оригіналу, у цьому прикладі перекладач обирає усталену конструкцію форми звертання люди добрі, адже прикметник добрий згідно з українською культурною традицією вживається як постійний епітет до слова люди [75]. „Toll, das ist einfach toll“, sagt der Bärenwirt und schüttelt den Kopf. (2, с. 228) – Чортибатьказна-що, – каже господар «Ведмедів» і хитає головою. – Просто чортибатьказна-що. (1, с. 192) Іронічне toll, einfach toll (буквально: чудово, просто чудово) у тексті перекладу відтворюється фразеологічною конструкцією чортибатьказна-що. Цей відповідник є свідченням звернення перекладача до витоків української літератури в традиціях П. Мирного і реалізації локальної стратегії доместикації. Отже, у вищезазначених прикладах можна простежити використання прийому стилістичної спеціалізації. Das sei kein Problem, die Leiche sei stockgefroren und schon zugenagelt, damit die Füchse nicht drangingingen hinter dem Schopf, sagt Aebigers Friedu. (2, с. 237) – З цим проблеми немає, труп уже замерз на камінь, та й домовину вже забили цвяхами, щоб його не погризли лисиці, – каже Ебігерів Фріду. (1, с. 200) 62 Реалізацією стратегії доместикації вважаємо переклад структурного екзотизму stockgefroren (Stock – палка, посох; буквально: замерз як палка) звичним для українського реципієнта фразеологізмом замерз на камінь. Така лінгвокультурна адаптація до смаків широкого кола цільової аудиторії безумовно корелює зі стратегією одомашнення. …stockbesoffen und schlafe. (2, с. 233) …уже п’яний як чіп і спить. (1, с. 197) Перекладач відтворює інформацію оригіналу через відоме реципієнту, спираючись на типові у мові перекладу порівняння п’яний як чіп, що вкотре демонструє обрання стратегії одомашнення. Адже найбільша концентрація національного колориту народу міститься саме у побутовій лексиці [38, с. 1] Alles in einem verschwimmenden Zwielicht, der Schnee auf den Tannen, der Himmel, zuerst gläsern gleißend, jetzt rasch zudunkelnd, … (2, с. 225) Довкола все в розмитих сутінках, на ялинах – снігові шапки, небо, що досі вилискувало, наче скло, тепер швидко темніє; … (1, с. 188) Про орієнтацію перекладача на культуру реципієнта говорить і переклад лексеми «сніг» метафорою «снігові шапки». За допомогою метафор притаманних українській культурі перекладач ідентифікує українського читача. Простежити слідування стратегії одомашнення можна, проаналізувавши такий приклад: Walt Lotcher, ein fast zwei Meter großer Koloß, …, ein brutales Muskepaket, etwa fünfundsechzig, krauses graues Haar, strumpiger grauer Bart mit schwarzen Strähnen, Pelzmantel, Pelzstiefel. (2, с. 223) …Волт Лачер – майже двометровий велет, тугий вузол м'язів, кучерявий сивий чуб, розкошлана сива борода з чорними пасмами, хутряне пальто й унти, на вигляд йому років шістдесят п’ять… (1, с.186) Вживання замість прямого відповідника лексемі Koloß – гігант слова велет, яке має колорит народної мови, говорить про лінгвокультурну адаптацію до мови перекладу. З урахуванням очікувань реципієнта перекладач вдало відтворив словосполучення ein brutales Muskepaket (буквально: брутальний чоловік з 63 розвиненою мускулатурою) за допомогою метафори тугий вузол м'язів. Інформація відтворюється через відоме українській читацькій аудиторії і в тому фрагменті речення, де перекладач замість словникового відповідника Haar (волосся) використовує культурно-марковану лексему чуб. …fragt der Bärenwirt und wischt sich den Schweiß ab. (2, с. 236) …запитує господар «Ведмедів», втираючи впріле чоло. (1, с. 199) Свідченням обрання стратегії одомашнення у цьому прикладі слугує додавання у перекладі відсутнього у першоджерелі іменника «чоло». Перекладач обрав еквівалент більш уживаний в українському мовному середовищі, тим самим сприяючи легкості читання. …aber von Lafrigen versteht kein Oberländerdeutsch (2, с. 240). …однак говірки горян фон Лафріген не розуміє (1, с. 204). Буквальний переклад (німецька мова, якою говорять у нагір’ї) не можна назвати лаконічним. До того ж згадка про німецьку мову для читача українського перекладу може видатися дещо нелогічною. Попри втрату культурної приналежності лексеми, загальний зміст у перекладі відтворено. …zum „Eiger“, zur „Jungfrau“, zur „Blümlisalp“, zum „Wildstrubel“ und zum „Wilden Mann“. (2, с. 242) …до «Ейгера», «Діви», «Блюмлісальп», «Дикої коловерті» й «Дикуна». (1, с. 205) У цьому фрагменті першоджерела йдеться про ювілей Спілки національних альпійських костюмів і присвячену йому виставку. Описуючи її, автор надає перелік назв експонатів, які відповідають гірським вершинам Швейцарії; при чому деякі з яких перекладач відтворив, йдучи шляхом очуження («Ейгер»; «Блюмлісальп»). а деякі – одомашнення («Діва»; «Дика коловерть»; «Дикун» замість «Юнгфрау»; «Вільдштрубель»; «Вільдер Манн»). На нашу думку, застосування стратегії доместикації не є цілком вмотивованим у цьому реченні, оскільки ці назви вжиті з метою територіальної локалізації мови першоджерела, їхній семантичний переклад не є необхідним, адже не розкриває зміст. До того ж 64 застосування різних стратегій для однорідних членів одного і того ж самого речення не є цілком логічним рішенням. Системи і особливості функціонування діалектизмів та їхня роль в загальнонаціональній мові варіюються у різних культурах. Відтак діалектна лексема першотвору зазвичай не може мати діалектний еквівалентний відповідник у мові перекладу, оскільки вона ідентифікує іншу групу людей. У таких випадках варто орієнтуватися на функцію цієї лексеми. Якщо діалектизм оригіналу функціонує як маркер розмовної мови, то його можна відтворити засобами оформлення розмовної мови, наприклад просторіччями [2, с. 169]. Так у перекладі зберігається факт ненормативності тексту [там само, с. 195]. Звичайно, такий переклад лише частково відтворює семантику діалектизму першотвору. …es gehe schließlich um diesen „Uhung“, um den Mann meiner Schwester, um Döufu Mani …(2, с. 233) – Зрештою, йдеться про оце «опудало», про Дюфу Мані, чоловіка моєї сестри. (1, с. 197) „Uhung“ належить до розмовної лексики і є бернським діалектизмом зі значенням грубіян, відморозок, недалека людина [78]. Оскільки перекладач має повну картину характерів персонажів цього твору, то він обирає відповідник «опудало», щоб продемонструвати зневажливе, презирливе ставлення односельчан до цього чоловіка. „Henusode” sagt Mani und geht zur Türe, sich zwischen den Bauern hindurchzwängend. (2, с. 236) – Чортибатьказна-що, – кидає Мані й, проштовхуючись крізь селян, рушає до дверей. (1, с. 199) Подібно до попереднього фрагменту, у цьому перекладач обирає діалектному вигуку «henusode» (вживається для вираження безтурботності, байдужості, оскільки людина не може змінити ситуацію і просто її приймає [78]) відповідник, що увиразнює українську самобутність «чортибатькаказна-що». Хоча український фразеологізм більш емоційно забарвлений (вживається для вираження незадоволення, обурення, здивування або захоплення; має певнпй 65 відтінок грубості) ніж діалектизм у першоджерелі, контраст порушення літературної мовної норми збережений. …mit der Schweiz gehe es bachab. (2, с. 241) Усе, Швейцарії гаплик… (1, с. 205) Проаналізувавши повість Ф. Дюрренматта «Місячне затемнення» загалом, можна стверджувати, що процент діалектних слів є не досить значним. Тому можна припустити, що автор вводив їх задля демонстрації того, що ті чи інші персонажі художнього твору є представниками народу, мова якого часто не є нормативною. Переклад сталого словосполучення bachab gehen «сходити нанівець» (schweizerisch [77]), лексемою «гаплик», що в мові перекладу є маркером розмовного стилю, можна вважати доцільним. Слідування перекладачем локальній стратегії доместикації у цьому фрагменті тексту підтверджується тим, що такий відповідник пристосований до культурних традицій цільової аудиторії і ніби «віддаляє» читача від культури мови оригіналу, при цьому сприяючи безперешкодному читанню перекладу. Через стирання культурно-специфічних ознак оригіналу, у читача виникає відчуття, що ця повість належить до творів української культурної спадщини. …der Bärenwirt schenkt sich eine Tasse ein. (2, с. 230) …шинкар наливає й собі повну філіжанку. (1, с. 193) Оскільки у першотворі «Tasse» не належить до діалектної лексики, то її переклад на українську мову («філіжанка») замість «чашка» не можна вважати цілком вмотивованою і необхідною дією перекладача. Такий підбір еквіваленту можна пояснити його орієнтацією на західноукраїнського реципієнта та глобальною стратегією одомашнення. Переклад, реалізований за допомогою стратегії доместикації, сприяє збереженню національної культури мови перекладу. Проаналізувавши кількісне співвідношення локальних стратегій доместикації, форенізації та універсалізації у перекладі повісті Ф. Дюрренматта «Місячне затемнення» Олексою Логвиненком, можна говорити про обрання перекладачем глобальної стратегії одомашнення. Про це свідчить і адаптація усієї структури художнього твору: німецькомовний 66 оригінал майже не має абзаців, тоді як у перекладі увесь текст логічно почленований на велику кількість абзаців. Крім того, у першотворі непряма мова відтворюється за допомогою кон’юнктиву. Орієнтуючись на українського реципієнта, перекладач відтворює репліки персонажів здебільшого за допомогою діалогічного мовлення. Можна припустити, що О. Логвиненко належить до художньої інтелігенції, яка обстоює збереження національної ідентичності. У цьому контексті національний колорит художнього перекладу розглядається як засіб формування суспільної свідомості [46, с. 185]. 3.2 Стратегія форенізації Кожне суспільство має власну культуру, що розвивається під впливом його історії, георгафічного положення та інших факторів [65, с. 124]. А сам автор як член певного суспільства свідомо чи несвідомо використовує у художньому творі ті чи інші маркери власної культури. Сюди можна віднести побутові особливості, звичаї, традиції, народні вірування і обряди, локальні особливості певної території. Протилежною стратегії одомашнення можна вважати стратегію очуження (форенізації). Стратегія форенізації має на меті наближення читача до автора і культури першотвору. До прибічників цієї стратегії можна віднести німецького філософа, теолога і проповідника Ф. Шлєєрмахера, який у свої лекції 1813-го року говорив про загрозу адаптації оригіналу до очікувань реципієнта. Він зауважував, що намагаючись при перекладі пристосувати, наприклад, мову римлянина подібно до тієї, як німець говорить із німцем, то автор, якого «занурили у світ» читача, може перетворитися на одного зі співвітчизників реципієнта [53, с. 7]. Чим більш точно перекладач дотримується тексту оригіналу, тим більш «чужим» він здаватиметься читачу і тим більшої критики зазнаватиме. Не зважаючи на це, Ф. Шлєєрмахер пропонує створювати особливу мову під час перекладу, не тотожну повсякденній, що демонструє певну схожість з іноземною мовою. Німецький філософ засуджує народне звучання рідної мови іншомовного твору, 67 адже це позбавляє твір автентичності. При цьому Ф. Шлєєрмахер попереджує, що труднощі, які виникатимуть у читача під час читання перекладу, що слідує стратегії форенізації, можуть його «відлякати» [там само, с. 12]. Завдання перекладача у рамках стратегії форенізації полягає в тому, щоб читач відчув природу чужої мови і те, чим їй завдячує художній твір. Адже читач перекладу лише тоді зможе наблизитися до читача оригіналу, коли відчує не лише дух мови оригіналу, а й дух автора [там само, с. 13]. Вічизняні дослідники проблеми відтворення у перекладі культурних розбіжностей В. Подміногін і А. Якимчук також говорять про відсутність необхідності усунення цих неспівпадінь [39, с. 98]. Культура першотвору має проявитися у тексті перекладу. Про це говорив і В. В. Коптілов ще за радянської епохи: «наш час вимагає збереження у перекладі всього національно характерного, народно специфічного шляхом розширення словника, збагачення образності, запровадження нових ритмів» [26, с. 39]. Така перекладацька стратегія не розрахована на масового читача, який сприймає переклад як першоджерело; скоріше, переклад, реалізований за допомогою стратегії форенізації, здатен по-справжньому оцінити філолог або людина, яка знайомиться з художнім твором не вперше, а хоче розширити розуміння оригіналу, звертаючись до різних варіантів його перекладу [24]. У контексті стратегії форенізації йдеться про збагачення мовної картини світу реципієнта, адже перекладач вводить нове до мови та культури мови перекладу з вихідного тексту. Проте такі запозичення супроводжуються ускладненням так званої читабельності тексту перекладу [5, с. 152-153]. Отже, стратегія очуження або форенізації наближує читача до автора [53]; максимально зберігає «чужі» елементи вихідної мови [69]; зосереджена на збереженні форми вираження, специфічних особливостей мови оригіналу [21]; орієнтована на якомога точніше відтворення форми з її специфікою [цит. за 41]; 68 вводить нове до мови та культури реципієнта, розширюючи його мовну картину світу [5]. Наведені приклади демонструють реалізацію стратегії очуження тактиками відтворення буквального значення та конотацій екзотичності за допомогою прийомів транскрипції та транслітерації: …beim letzten Schwinget in Brienz (2, с. 238). …в останніх змаганнях з національної боротьби у Брієнці (1, с. 201). Транслітерація при перекладі географічної реалії «Brienz» без експлікації змісту (без додавання уточнення (село і муніципалітет на північному березі озера Бріенц [76])) свідчить про застосування перекладачем тактики відтворення буквального значення, яка в свою чергу є реалізацією стратегії форенізації. У цьому фрагменті тексту перекладач вважав за необхідне збереження чужоземного звучання мови, яке занурить читача у атмосферу оригіналу. Einen Liter Bäzi gebe es hier nicht, sagt er, nur einen Zweier (2, с. 226). По літрі беці тут не наливають, – каже він. – Лише по двісті грамів (1, с. 189). Переклавши гастрономічну реалію, добре знайому носіям мови оригіналу, проте незрозумілу українській читацькій аудиторії, за допомогою прийому транскрипції, перекладач орієнтувався на якомога точніше відтворення форми з її специфікою, тим самим переніс читача на «ґрунт» етнокультури першотвору. Враховуючи те, що у попередному фрагменті тексту перекладач додав пояснення («…яблучної горілки беці»), зміст лексеми не вимагає від реципієнта додаткових когнітивних зусиль і не створює перешкод для розуміння. Вищезазначене може слугувати прикладом реалізації локальної стратегії очуження. Dann habe er ein Jahr später eine Junge geheiratet aus Flötigen, von der habe er Änni, die sei gerade konfirmiert, … (2, с. 227) Через рік узяв я собі молодицю з Фльотігена, від неї в мене Емі, дівчинку оце недавнечко конфірмували, але… (1, с. 190) Стратегія форенізації ідентифікує розбіжності в релігійних обрядах культури мови оригіналу та мови перекладу. Безумовно, такий переклад 69 сприятиме виникненню труднощів у читача, адже траскрибована форма інтернаціоналізму не володіє достатньою пояснювальною силою. У читача виникає потреба звернутися до додаткових джерел, щоб осягнути прочитане (конфірмувати – здійснити конфірмацію; конфірмація – обряд свідомого сповідання віри (Католицька, Протенстанська церква), таїнство миропомазання [76]). Проте в результаті такого аналізу відбувається взаємозбагачення культур, а етнокультурна специфіка перекладу – зберігається. За умови орієнтації тексту перекладу на широке коло аудиторії, можливе додавання коментаря, який експлікував би зміст незнайомої лексеми. Водночас у вищезазначеному прикладі все ж превалює переклад за допомогою стратегії одомашнення, свідченням чого є вживання у перекладі стилістично забарвлених маркерів мови перекладу: узяв я собі замість одружився, молодицю замість молоду дівчину, недавнечко замість недавно. … wie es seine ehemaligen Konfirmandinnen trieben…(2, с.245) …як ведеться колишнім моїм конфірманткам. (1, с.209) Аналогічно попередньому прикладу, перекладач йде шляхом очуження, обираючи відповідник конфірмантка. Такий переклад хоч і вимагає від читача додаткових когнітивних зусиль для засвоєння нових знань, проте в результаті мовна картина світу реципієнту збагачується, що веде до взаємопроникнення культур. …die drei Ehrengäste nehmen eine Flasche Dezaley… (2, с. 243) …вони беруть пляшку дезалі, а… (1, с. 207) Цікаво, що відтворюючи одні і ті ж самі одиниці перекладу, перекладач іноді вдається до різних стратегій (одомашнення/очуження). При першому «знайомстві» читача зі швейцарською гастрономічною реалією Dezaley (2, с. 243), він лише транскрибує іншомовну лексему, не ідентифікуючи категорію цього алкогольного напою. Лише у наступному фрагменті тексту (2, с. 244), перекладач експлікує його значення, вводячи у контекст слово «вино». Такі дії можна пояснити намаганням перекладача зацікавити читача, зберегти «інтригу». …und dann noch Kaffee und Schnaps. (2, с. 245) 70 …а тоді ще й каву зі шнапсом. (1, с. 208) Національний колорит першотвору зберігається внаслідок відтворення транскрибованої форми алкогольного напою шнапс, який в уяві читача миттєво асоціюється з німецькомовним простором. У розділі «Стратегія доместикації» нашого дослідження можемо знайти цю ж саму одиницю перекладу, яку перекладач відтворив у інших уривках художнього твору як «горілка», тобто, вдаючись до іншої стратегії одомашнення. Ймовірно перекладач керувався намаганням уникнути тавтології, проте на нашу думку, проводити чітку паралель між цими двома лексемами не варто. Хоч їхній денотативний зміст практично ідентичний (обидва – міцні алкогольні напої), проте кожен з них чинить на реципієнта різні дії: горілка асоціюється з українським традиційним напоєм і переносить читача на «ґрунт» власної етнокультури, шнапс має екзотичний характер і «занурює» його в атмосферу культури мови оригіналу. Іноді переклад одних і тих самих лексем у межах одного художнього твору за допомогою різних стратегій не можна назвати досить вмотивованим: …nach Oberlottikofen (2, с. 238) …до Оберлотікофена. (1, с. 201) та …Zug nach Oberlottikofen (2, с. 238) потяг на Верхній Лотікофен (1, с. 201) На нашу думку, таке перекладацьке рішення може заплутати читача, який не володіє мовою оригіналу. ..am Tischende unter dem Foto General Guisans jassen vier. (2, с. 225) …а в кінці столу, під портретом генерала Гізана, четверо картярів грають у яс. (1, с. 188) Про застосування у цьому фрагменті твору стратегії форенізації свідчить транскрибована форма General Guisans – генерала Гізана. Цю одиницю перекладу можна зарахувати до «імен, що говорять». У Щвейцарії ім’я генерала Анрі Гізана відоме більшості населення, оскільки він був визначною постаттю, яка створила і реалізувала оборонну стратегію країни за часів Другої світової війни і дозволила 71 зберегти нейтралітет і не допустити німецького вторгнення [76]. Проте, навряд пересічному українському читачеві це ім’я буде знайомим, що знову ж таки або змусить його звернутися до додаткових джерел, або залишиться невідомим і не розкриє свою семантику через відсутність пояснювальних зносок, коментарів або описового перекладу. Варто зазначити, що й у цьому реченні перекладач «балансує» між стратегією одомашнення і очуження, оскільки він додає лексему «картярі», яка пояснює читачеві, що мова йде про гру у карти (оригінал: jassen vier; переклад: четверо картярів грають у яс). І хоча український реципієнт навряд чи знайомий з цією грою, такий переклад на межі одомашнення і очуження розкриває культурні елементи першотвору і не видається повністю незрозумілим читачу. … sitzt Fräulein Claudine Zäpfel, die Lehrerin…(2, с. 249) … сидить … фройляйн Клаудіна Цепфель, учителька (1, с. 212) …Frau Mani… (2, с. 265) – Фрау Мані… (1, с. 227) Елементом очуження можна вважати використання перекладачем власне німецьких звертань (фро(е)йляйн, фрау). Ці лексеми, попри їхнє іншомовне походження, є добре відомими українському пересічному читачу, тому не створюючи когнітивних труднощів, діють як маркери мови першотвору, зберігаючи його автентичність. Lotcher stapft wie durch eine Gletscherspalte. (2, с. 224) Лачер пробирається, немовби розколиною в глетчері. (1, с. 187) У вищезазначеному прикладі простежується лексична форенізація. Ймовірно ця лексема створить додаткові труднощі для реципієнта. Оскільки глетчер (скупчення на земній поверхні (в горах та приполярних районах) великих мас льоду, який рухається під впливом власної ваги [75]) має український відповідник льодовик, можна припустити, що вживання перекладачем запозичення мало свідомий характер. Можливо такий еквівалент був підібраний задля створення атмосфери прочитання не українського твору, а саме 72 українського перекладу німецькомовного твору, оскільки незнайомі іншомовні лексеми, які не сприяють безперешкодному читанню, мають саме такий ефект. У наступному прикладі стратегія очуження реалізується за допомогою тактики відтворення буквального значення, прийому перекладу словниковим відповідником: …doch wenn einmal einfache Bergbauern, wie diese drei, den Tanz ums Goldene Kalb nicht mitmachen …wollten … (2, с. 245) …та коли прості селяни із гір, як оці троє, раптом відмовляються пускатися вкупі з усіма в танок навколо золотого теляти й …(1, с. 208) Метафорична конструкція «танок навколо золотого теляти» не є конвенціональною в українській мові. Його етимологія криється у біблійних оповіданнях Старого Завіту. Вираз став метафоричним у німецькомовному просторі, де означає перебільшене значення матеріальних благ у житті людини. Проте він не є знайомим пересічному українському читачеві і вимагає додаткових когнітивних зусиль. Тому такий переклад вважаємо реалізацією стратегії форенізації. 3.3 Стратегія універсалізації Інтерпретація перекладачем культурно-специфічного тексту не обмежується лише двома протилежними стратегіями (одомашнення і очуження). Можливий варіант стирання культурної специфіки в цілому, не надаючи перевагу ні культурі мови оригіналу, ні мови перекладу. Коли унікальний культурний фактор стає звичним феноменом, поширеним у всьому світі, мова йде про стратегію універсалізації [65, с. 130]. Деякі науковці визначають її стратегією нейтралізації [14, с. 71]. Передумовою цієї стратегії є глибинна подібність мов і культур, без якої переклад був би не можливим. Адже, не зважаючи на всі відмінності культурних традицій, між ними є інтернаціональна, «вселюдська» демократична основа [26, с. 73 40-41]. Такої ж думки і Т. П. Андрієнко [5]: «культурно-специфічне (етноспецифічне) не існує поза універсальним, як не буває частини без цілого». Узагальнююючи погляди різних дослідників на це питання, можна стверджувати, що стратегія універсалізації: розрахована на сприйняття як носіями мови перекладу, так і мови оригіналу, адже передбачає використання інтернаціональних слів/словосполучень, базується на універсальних знаннях [5, с. 154]; полегшує розуміння ситуації [65, с. 130-131]; орієнтована на вилучення культурно-специфічних конотацій мови оригіналу, та не привнесення таких конотацій мовою перекладу – нівелює будь-який національний колорит, культурну специфіку [14, с. 71-72]; є доцільною при перекладі реалій, відсутності аналогу або несумісності відповідника із загальною концепцією перекладу [5]. Приклади застосування локальних стратегій універсалізації, наведені нижче, реалізовані за допомогою тактики відтворення денотативного змісту, прийомів генералізації, описового перекладу, смислового розвитку: …davor spielt eine Ländlerkapelle (2, с. 238). …а перед нею грають народні мелодії (1, с. 202). Зосередившись на стратегії універсалізації, перекладач передав інформацію оригіналу, спираючись на універсальні знання: оскільки Ländler – це народний німецько-австрійський танець, а Kapelle – колектив музикантів, перекладач відтворив загальний денотативний зміст складного іменника. Тут має місце втрата національної самобутності, але, водночас переклад не перенавантажено громіздким описовим перекладом. …sonst gehe er zum Statthalter… (2, с. 235). …а то піду до префекта… (1, с. 199). Звернення до відповідника «префект» свідчить про застосування перекладачем стратегії універсалізації, адже німецьке слово Statthalter замінене на 74 інтернаціоналізм. Таким чином не відтворюється ні національний колорит мови оригіналу, ні мови перекладу, але зберігається семантична прозорість еквіваленту. Er ist auch Wildhüter. (2, с. 228) Він-таки і єгер. (1, с. 191) Wildhüter вживається для позначення особи, що наглядає за дикими тваринами, дичиною. Однією з таким сем володіє і відповідник єгер, який є поширеним у більшості європейських мов, а отже належить до інтернаціоналізмів. Оскільки єгер має і дещо ширше значення (спеціаліст- мисливець, що керує полюванням), можна говорити про використання прийому генералізації для реалізації стратегії універсалізації. …zeigt auf die Tausender… (2, с. 231) …показуючи їй на пачки грошей. (1, с. 195) Перекладач відтворює Tausender (купюри по тисячі, тисячні банкноти) узагальнено – пачки грошей. Це свідчить про орієнтацію відтворення інформації оригіналу, спираючись на універсальне. Оскільки головною інтенцією автора у цьому випадку була вказівка на велику кількість грошей, уточнення (тисячні банкноти) не є необхідним. До того ж, ймовірно перекладач вдається до стратегії універсалізації з метою уникнення тавтології (у попередніх фрагментах тексту часто вживався цей відповідник). …gemolken werden in einem separaten Melkstand (2, с. 239) …доїти їх в окремому боксі (1, с. 202) До генералізації вдається перекладач і у вищезазначеному уривку. Melkstand (буквально: місце для доїння) відтворено контекстуальним відповідником бокс. Такий переклад можна пояснити тим, що хоч у німецькій мові складні іменники є звичним явищем, їхнє відтворення українською мовою часто супроводжується громіздким описовим перекладом. Лаконічним можна назвати переклад за допомогою інтернаціоналізму бокс. Не зважаючи на те, що точним такий варіант перекладу назвати не можна, проте основний денотативний зміст у перекладі відтворено. 75 …in welchem Oberländische Trachtenverein sein Jahrhundertfest abhält (2, с. 242) …але Спілка національних альпійських костюмів святкує тут свій сторічний ювілей (1, с. 205) У цьому фрагменті художнього твору під oberländisch розуміємо такий, що належить до Бернського високогір'я (Бернер Оберланд). У зв’язку з тим, що ймовірно у пересічного україномовного читача прямий відповідник Оберланд може викликати когнітивні труднощі, адже одразу ідентифікувати географічне положення, виходячи з такого варіанту перекладу, було б складно, перекладач генералізує цю одиницю перекладу, замінюючи її на більш загальновідому – Альпи. Таким чином відбувається часткове нівелювання етноспецифічного у тексті перекладу, проте зберігається легкість та безперешкодність читання. …von einem meiner Nummern-Kontos.. (2, с. 263) …з одного зі своїх рахунків… (1, с. 225) Внаслідок стратегії універсалізації відбулася генералізація лексеми Nummern-Konto (номерний (анонімний) рахунок). Перекладач відтворив її без експлікації змісту Nummer, оскільки такий переклад створював би читачеві певні труднощі (анонімні рахунки – не розповсюджене явище в Україні та низці інших країн через те, що це суперечить закону держави; Швейцарія належить до небагатьох країн, де відкриття такого рахунку не забороняється законом). Im Dorf gehe es plötzlich wie in den deutschen Illustrierte zu, die man am Kiosk kaufen könne, und dann sagt er, seine Karten betrachtend, Schaufel. (2, с. 234) У селі в нас нараз почало творитись таке, що можна побачити хіба в німецьких кольорових часописах, у тих, котрі продаються в тютюновому рундучку. – І, зазирнувши в свої карти, оголошує: – Піки! (1, с. 198) Відповідно до стандартів, назви газет та журналів транскрибуються або взагалі не перекладаються (безперекладне запозичення); іноді у дужках подається переклад українською мовою. Проте, оскільки пересічному реципієнту журнал “Deutsche Illustrierte“ є незнайомим, а його транскрибована або безперекладна назва у перекладі не розкриває семантику одиниці перекладу, а отже і задум 76 автора, перекладач вдався до прийому генералізації, відтворивши денотативний зміст (німецькі кольорові часописи). …so daß es denn auf der Hand liege, hier das längst geplante Winter-Vita- Parcours-Zentrum für die Volksgesundheit zu errichten … (2, с. 268) … тепер ні в кого навіть сумніву не викликає те, що саме тут треба зводити давно запланований зимовий оздоровчий центр для зміцнення народного здоров’я… (1, с. 229) У цьому уривку культурно-специфічною є лексема Vita-Parcours (доріжка для оздоровчого бігу, складається з різноманітних тренажерів; Vita – страхова компанія у Швейцарії, яка підтримала будівництво стаціонарних «Вітапаркурів» на території країни [76]). Значення цього терміну не є відомим пересічному читачу, оскільки здебільшого так звані Вітапаркури поширені у німецькомовному просторі. Тому перекладач вдається до генералізації, і відтворює лише денотативний зміст культурно-маркованого слова, вводячи означення «оздоровчий». Такий переклад вважаємо реалізацією стратегії універсалізації. Sie öffnet die Wagentür, nimmt den Koffer vom Hintersitz, klettert um den Kühler. Sie stapft durch den Schnee, immer weiter die Straße hinunter ins Weiße. (2, с. 264- 265) Клері відчиняє дверцята, бере із заднього сидіння валізу, обходить у снігу машину спереду й важко брьохає дорогою вниз, у білий серпанок. (1, с. 226) Враховуючи знання середньостатистичного читача, перекладач відходить від точного відтворення klettert um den Kühler (буквально: перелізає через радіатор/охолоджувач). Оскільки радіатор автомобіля знаходиться у передній його частині (під капотом), перекладач вдається до прийому смислового розвитку і відтворює цей фрагмент у перекладі як «обходить … машину спереду». Такий переклад можна віднести до стратегії універсалізації. Einen Liter Bäzi gebe es hier nicht, sagt er, nur einen Zweier. (2, с. 226) По літрі беці тут не наливають, – каже він. – Лише по двісті грамів. (1, с. 189) 77 Перекладач вдається до стратегії універсалізації, відтворюючи описово специфічну одиницю вимірювання рідини Zweier (Flüssigkeitsmenge von zwei Dezilitern; schweizerisch [77]), якою послуговуються у Швейцарії. Буквальний відповідник два децилітри не мав би достатньої пояснювальної сили, адже український пересічний реципієнт навряд знайомий з цією метричною системою і був би змушений конвертувати її на відому за допомогою додаткових джерел (децилітр = 0,1 літра). Звернення до загальновідомої одиниці вимірювання у контексті міцних алкогольних напоїв, а саме – грамів сприяє безперешкодному читанню і не змушує читача зосереджуватися на математичних підрахунках, оскільки головною функцією художніх творів є не пізнавальна, а – естетична. Висновки до розділу 3 Аналіз цільового тексту уможливив ретроспективне відновлення ймовірного ходу думок перекладача щодо вибору стратегії і тактик перекладу у перекладі твору Ф. Дюррематта «Місячне затемнення». У ході дослідження, виявлено, що кількість застосування локальних стратегій одомашнення превалює над іншими видами стратегій: загалом було знайдено 36 прикладів реалізації стратегії доместикації, з них 23 тактикою привнесення культурно-специфічних конотацій за допомогою прийому адаптації, 11 з яких – зі стилістичною спеціалізацією; 7 за допомогою тактик відтворення денотативного змісту та привнесення культурно-специфічних конотацій, реалізованих прийомом заміни функціональним аналогом (6) та смислового розвитку (1); 6 тактикою відтворення денотативного змісту за допомогою прийому описового перекладу (експлікації). У аналізованому тексті перекладу виявлено 13 прикладів обрання перекладачем локальних стратегій форенізації. Вони були реалізовані за допомогою тактик відтворення буквального значення та конотацій екзотичності прийомами транслітерації (2) та транскрипції (10), перекладу за допомогою слловниковго відповідника (1). 78 Найменш численною виявилася група локальних стратегій універсалізації з загальною кількістю 11 прикладів, що були реалізовані за допомогою тактики відтворення денотативного змісту, прийому генералізації (9), смислового розвитку (1), описового перекладу (1). Шляхом підрахування кількості реалізацій локальних стратегій одомашнення (36), очуження (13), універсалізації (11) була визначена глобальна стратегія – одомашнення. Про це також свідчить адаптація усієї структури художнього твору: німецькомовний оригінал майже не має абзаців, тоді як у перекладі увесь текст логічно почленований на велику кількість абзаців. Крім того, у першотворі непряма мова відтворюється за допомогою кон’юнктиву. Орієнтуючись на українського реципієнта, перекладач відтворює репліки персонажів здебільшого за допомогою діалогічного мовлення. Вмотивованість такого вибору стратегії перекладу можна пояснити ймовірною орієнтацію на реципієнта, сприянням безперешкодному читанню, приналежністю перекладача до художньої інтелігенції, яка обстоює збереження національної ідентичності читача (національний колорит розглядається як засіб формування суспільної свідомості). 79 Загальні висновки У магістерській роботі було детально досліджено широкий спектр підходів до проблеми стратегій і тактик у перекладі художнього тексту. Проаналізувавши погляди науковців із зазначеної проблематики, робимо висновок про те, що художній текст має низку особливостей, які зумовлюють специфіку його перекладу. У контексті нашого дослідження найбільш релевантою є проблема відтворення національної самобутності першотвору та високий рівень ентропії художнього тексту, що передбачає реалізацію більшої кількості перекладацьких виборів, тому вплив обраної перекладачем стратегії на результат перекладу є більш значним ніж при перекладі нехудожніх текстів. Незважаючи на відсутність єдиної дефініції поняття «стратегії перекладу», можна стверджувати, що у більшості досліджених нами визначень, простежується спільне: глобальний характер терміну, а отже нетотожність з «тактикою», «прийомом», «трасформацією», програмна природа перекладацької стратегії – стратегія скеровує ієрархію перекладацьких рішень (вибір тактик, прийомів) та забезпечує концептуальну цілісність тексту перекладу, її орієнтація на розв’язання перекладацьких проблем. Більшість науковців єдині у думці, що в основі загальної стратегії перекладача лежить його прагнення знайти якомога адекватніші еквіваленти у мові перекладу, пошук оптимального перекладу з урахуванням його завдання, типу тексту, характеру передбачуваного реципієнта, особливостей певної перекладацької ситуації, кінцевої мети перекладу, суб’єктивних уподобань перекладача. Рішення щодо обрання тієї чи іншої стратегії відбувається безпосередньо «у голові» перекладача, не вербалізується і є доступним лише опосередкованому спостереженню через текст як результат перекладу. Відповідно до різних наукових підходів різняться і типології перекладацьких стратегій. Найбільш розповсюдженими є поділ стратегій на: стратегії буквального та вільного перекладу; глобальні та локальні; одомашнення, очуження та універсалізацію. Глобальна стратегія спрямована на перетворення загального текстового концепту, за допомогою локальної стратегії відтворюється 80 концептуальний зміст певного фрагменту тексту. Реалізацію обраної стратегії забезпечують тактики. Вони визначають, які саме змістові або формальні характеристики мовних одиниць оригіналу підлягають відтворенню в перекладі. Варто зазначити, що більшість науковців, які займаються питанням перекладацької стратегії, оминають увагою розгляд поняття «тактика». У своїх працях дослідники здебільшого зазначають лиш помилкове ототожнення тактики зі стратегією. У нашому дослідженні ми зосередилися на класифікації Т. П. Андрієнко [5], яка до стратегій відтворення культурно-специфічних елементів першотвору відносить стратегію одомашнення, очуження та універсалізації і такі тактики їхньої реалізації як відтворення денотативного змісту, буквального значення, привнесення культурно-специфічних конотацій, властивих мові перекладу, привнесення конотацій екзотичності. Аналіз цільового тексту уможливив ретроспективне відновлення ймовірного ходу думок перекладача щодо вибору стратегії і тактик перекладу у перекладі твору Ф. Дюррематта «Місячне затемнення». Шляхом підрахування кількості реалізацій локальних стратегій одомашнення (36), очуження (13), універсалізації (11) була визначена глобальна стратегія – одомашнення. Вмотивованість такого вибору перекладача можна пояснити ймовірною орієнтацію на реципієнта, сприянням безперешкодному читанню, приналежністю перекладача до художньої інтелігенції, яка обстоює збереження національної ідентичності читача. Результатом проведеного дослідження є висновок про те, що до переваг стратегії одомашнення варто віднести безперешкодність читання/сприйняття, мінімізацію когнітивних зусиль, зумовлених використанням конвенційних для мови перекладу еквівалентів, природнє звучання тексту, а до недоліків – нівелювання культурно-специфічними елементами першоджерела, нав’язування канонів та цінностей культури реципієнта. Перевагами реалізації стратегії очуження є наближення читача до автора (а не навпаки), збереження культурно-специфічних елементів першоджерела у 81 перекладі, точне відтворення його специфічних рис, розширення мовної картини світу реципієнта шляхом введення нового вокабуляру, тоді як недоліками можна вважати ускладнену читабельність через наявність незрозумілих читачу елементів, необхідність активізації когнітивних зусиль та те, що переклад сприймається як власне переклад, «почерк» перекладача є помітним. Переклад, реалізований за допомогою цієї стратегії, має певний ризик: реципієнт може сприйняти нелогічність, ненормованість не як стратегічне рішення перекладача, а як перекладацьку помилку. До переваг стратегії універсалізації можна віднести безперешкодне читання, відсутність необхідності активізації когнітивних зусиль, а до недоліків – вилучення культурно-специфічних конотанцій. Результати нашого дослідження хоча і не вичерпують усі аспекти феноменів «стратегій» та «тактик» перекладу, але розширюють еспланаторний потенціал дескриптивного перекладознавства. Приклади практичної реалізації стратегій та тактик, за допомогою яких вони реалізуються, визначених у ході дослідження можуть слугувати орієнтиром для інших студентів-перекладознавців. Перспективним вбачаємо подальші дослідження зазначених у роботі проблем, пов’язаних зі стратегіями перекладу. Зокрема відкритим залишається питання єдиного визначення, типології, свідомого/несвідомого обрання стратегій перекладу. Таким, що потребує детального дослідження вважаємо питання дефініції та класифікації «тактик» перекладу. 82 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Александрова Е. М. Гибридная игра как семиотико-людическая модель перевода каламбура: стратегии, тактики, преобразования // Вестник Московского университета. 2018. № 2. С. 3–21. 2. Алексеева И. С. Введение в переводоведение: учеб. пособие для филол. и лингв. фак. высш. учеб. заведений. СПб.: Филологический факультет СПБГУ, 2004. 352 с. 3. Андрейко Л. В. Стратегії очуження та одомашнення при перекладі інтертекстуальних одиниць у художньому творі // Філологічні трактати, Том 7. 2015. №3. С. 7–13. 4. Андрієнко Т. П. Когнітивні чинники, що визначають вибір стратегії перекладу // Філологічні трактати, Том 4. 2012. № 3. С. 5–13. 5. Андрієнко Т. П. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську): монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. 6. Бажанова Е. И., Громова Е. Н. Особенности перевода художественного текста. Чебоксары. 2013. С.151–155. 7. Балабін В. В. Сучасний американський військовий сленг як проблема перекладу: автореф. дис. канд. філ. наук: спец. 10.02.16 «Перекладознавство». Київ, 2002. 19 с. 8. Бархударов Л. С. Язык и перевод. М.: «Междунар. отношения», 1975. 240 с. 9. Белянин В. П. Психолингвистические аспекты художественного текста. М.: Издательство Московского университета, 1988. 123 с. 10. Валгина Н. С. Тексты нехудожественные и художественные // Центр дистанционного образования МГУП. Москва. URL: http://www.hi-edu.ru/e- books/xbook029/01/part-014.htm (дата звернення 20.10.2020). 11. Витренко А. Г. О «стратегии перевода» // Личный сайт А. Г. Витренко. 2008, С. 3–17. URL: https://agvitrenko.3dn.ru/publ/1-1-0-8 (дата звернення: 20.10.2020). 83 12. Войнич И. В. Стратегии лингвокультурной адаптации художественного текста при переводе: автореф. дис. канд. фил. наук: спец. 10.02.19 «Теория языка». Пермь, 2010. 20 с. 13. Володина Т. С. Понятие «стратегия перевода» в рамках когнитивно- деятельностной парадигмы (на материале лингвистических монографий) // Jazyk a kultúra. 2015. číslo 23‐24. С. 360–369. 14. Гаврилюк Х. Ю. Інтерпретація культурної специфіки поеми «Енеїда» І. Котляревського в перекладі Б. Мельника // Вісник Житомирського державного університету. Філологічні науки. 2015. № 3 (81). С. 68–73. 15. Гарбовский Н. К. Теория перевода: учебник. Москва: Изд-во Моск. ун-та, 2004. 543 с. 16. Голубенко Н. І. Перекладацькі стратегії відтворення етнокультурного концепту // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2014. № 10. С. 126–128. 17. Демецька В. В. Теорія адаптації в перекладі: автореф. дис. док. філ. наук:спец.: 10.02.16 «Перекладознавство». Київ, 2008, 27 с. 18. Дьянкова Н. А. Функциональные доминанты текста как фактор выбора стратегии перевода: автореф. дис. канд. фил. наук: спец. 10.02.20 «Сравнительно- историческое, типологическое и сопоставильное языкознание».Москва, 2004. 24 с. 19. Жулавська О. О. Стратегії одомашнення і очуження в англо-українському перекладі синестезійних метафор (на матеріалі художнього тексту) // Science and Education a New Dimension. Philology, VII(62), Issue: 211, 2019. С. 70–74. 20. Ивлева А. Ю. К вопросу об определении понятия «стратегия перевода». 2016. 12 февраля. С. 207–212. 21. Казакова Т. А. Практические основы перевода. Санкт-Петербург, 2001. 320 с. 22. Карасева Ю. А. Художественный текст как источник национально-культурной информации и выразитель национальной ментальности (на материале произведений художественной литературы стран андской культуно-исторической зоны): автореф. дис. канд. фил. наук: спец. 10.02.05 «Романские языки». Москва, 2012. 23 с. 84 23. Кияк Т. Р., Науменко А. М., Огуй О. Д. Перекладознавство (німецько- український напрям): підручник. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. 543 с. 24. Коломієць Л. В. Концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів з англійської, ірландської та американської поезії): монографія. Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. 522 с. 25. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение: учебное пособие. Москва: Издательство «ЭТС», 2002. 424 с. 26. Коптілов В. В. Теорія і практика перекладу. Київ: Видавниче об’єднання «Вища школа», 1982. 168 с. 27. Корнаухова Н. Г. Переводческие стратегии в аспекте манипуляции сознанием // Вестник ИГЛУ. 2011. С. 90–96. 28. Кучер З. І., Орлова М. О., Редчиць Т. В. Практика перекладу (німецька мова): навч. посібник для студ. вищ. навч. заклад. Вінниця: Нова Книга, 2017. 464 с. 29. Лановик М. Б. Проблеми художнього перекладу як предмет літературознавчої рефлексії: автореф. дис. док. філ. наук: спец. 10.01.06 «Теорія літератури». Київ, 2006. 67 с. 30. Линтвар О. М. До проблеми художнього перекладу // Наукові записки. 2012. С. 144–147. 31. Лисенко Н. Специфіка художнього слова і його функціональні вияви в українській літературі // Рідне слово в етнокультурному вимірі. 2012. С. 333–338. 32. Нешко С. І. Стратегії перекладу художніх текстів українською мовою на прикладі аналізу твору Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес» // Записки з романно-германської філології. 2019. №2 (43). С. 222–230. 33. Ніколаєва Т. М. Перекладацькі стратегії в англо-українському просторі // Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. 2018. № 1. С. 110–115. 34. Ніконова В. Г. Проблема адекватності перекладу художнього тексту: типии міжмовної мовленнєвої кореляції // Науковий вісник кафедри Юнеско КНЛУ. 2012 №34. С. 21–27 85 35. Нуриев В. А. Стратегия и тактика в художественном переводе // Языковое бытие человека и этноса. 2006. № 11. С. 149–153. 36. Ольховська Н. С. Специфіки тексту та стратегії перекладу. URL: h t t p : / / n i m f i l m d p u . m o z e l l o . c o m / v s e u k r a n s k a - n t e r n e t - konferencja/perekladoznavstvo/params/post/1338438/ (дата звернення 20.10.2020). 37. Павленко О. Г. Художній переклад як предмет теоретичної рефлексії // Вісник Маріупольського державного університету. 2012. № 7. С. 68–80. 38. Пилипчук М. Л. Стратегії очуження та одомашнення в перекладі українських реалій // Збірн. наук. праць НАУ. 2016. С. 1–6. URL: http://er.nau.edu.ua/handle/NAU/19753 (дата звернення: 20.10.2020). 39. Подмігонін В., Якимчук А. Дихотомія перекладацьких стратегій очуження та одомашнення в історії європейського перекладу // Наукові записки. № 89 (1). С. 98–102. 40. Ребрій О. В. Вступ до перекладознавства: конспект лекцій для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» факультету іноземних мов. Х.: ХНУімені В. Н. Каразіна, 2016. 116с. 41. Ребрій О. В. Сучасні концепції творчості у перекладі: монографія / за ред. В. І. Карабан. Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. 376 с. 42. Ревуцька С., Жужгіна-Аллахвердян Т., Введенська В., Остапенко С., Удвіченко Г. Особливості художнього перекладу: граматичний аспект: монографія. Кривий Ріг: Вид. Р. А. Козлов, 2018. 116 с. 43. Сдобников В. В. К проблеме построения типологии переводческих стратегий // Вестник МГЛУ. 2011. № 9. С. 89–99. 44. Сдобников В. В. Стратегия перевода: общее определение // Вестник ИГЛУ. 2011. С. 165–172. 45. Субботенко С. С. Трудности перевода народной речи в художественном тексте на немецкий язык (на примере переводов прозы В. П. Астафьева) // Перевод и межкультурная коммуникация: теория и практика. 2015. С. 24–28. 46. Тьопенко Ю. А., Стежко Ю. Г. Перекладацька стратегія доместикації як чинник національної ідентифікації // Вісник КНЛУ. 2015. №2. С. 184–189. 86 47. Фазылзянова Г. И. Художественный текст как объект понимания // Вестник ТГУ. 2008. № 7. С. 417–422. 48. Федоров А. В. Основы общей теории перевода (лингвистические проблемы): учеб. пособие / ред. Л. С. Бархударов. СПб.: Филологический факультет СПбГУ; М.: ООО «Издательский Дом «Филология ТРИ», 2002. 416 с. 49. Черноватий Л. М., Липко І. П. Співвідношення стратегій перекладу та рівня перекладацької компетентності майбутніх фахівців у галузі міжнародних відносин // Вісник №131. 2015. С. 163–167. 50. Чистякова О. С. Лінгвостилістичний аналіз художнього тексту // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». № 60. С. 290-299. 51. Швейцер А. Д. Теория перевода / ред. В. Н. Ярцева. Москва: Наука, 1988. 215 с. 52. Шемуда М. Г. Художный переклад як важливий чинник мыжкультурної комунікації // Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. 2013. С. 164–168. 53. Шлейермахер Ф. Д. О разных методах перевода: лекция, прочитанная 24 июня 1813 г. // Вестник Московского университета. URL: http://catalog.turgenev.ru/opac/ index.php?url=/notices/index/IdNotice:147822/Source:default (дата звернення: 20.10.2020). 54. Шлепнев Д. Н. Заметки о стратегии перевода и о том, что с нею связано // Язык. Культура. Коммуникация. Проблемы теории, практики и дидактики перевода. 2019. №22. С. 158–165. 55. Шлепнев Д. Н. Стратегия перевода и параметры стратегических решений // Перспективы науки и образования. 2018. № 5. С. 161–170. 56. Яшина Е. А. Особенности нарушения сочетаемости лексических единиц в художественном тексте // Вестник РУДН. 2011. № 2, С. 69–76. 57. Muslat A. W. M. Translation and the Characteristics of Literary Text // Arab World English Journal. 2012. Vol.3. P. 42–49. 58. Chesterman A., Wagner E. Can Theory Help Translators? A Dialogue Between the Ivory Tower and the Wordface. Manchester: St. Jerome Publishing, 2002. 148 p. 87 59. Dijk van Teun A., Kintsch W. Strategies of Discourse Comprehension. New York, 1983. 389 p. 60. Hönig H. G., Kußmaul P. Strategie der Übersetzung. Ein Lehr- und Arbeitsbuch. Tübingen: Narr, 1982. 172 S. 61. Kubiak P. Übersetzer als Problemlöser / Redakteur Waldemar Pfeifer. Poznan, 2009. 236 S. 62. El Hah M. H. A. Translation Strategies in light of Skopos Theory // ADAB. 2019. № 43. P. 22–44. 63. Newmark P. A Textbook of Translation. Hertfordshire: Prentice HaH International, 1988. P. 292. 64. Ordudari M. Translation Procedures, Strategies and Methods // Translation Journal. 2007. Vol. 11, № 3. URL: http://www.bokorlang.com/journal/41culture.htmhttps://translationjournal.net/journal/4 1culture.htm (дата звернення: 20.10.2020). 65. Sanning H. Lost and Found in Translating Tourist Texts. Domesticating, Foreignising or Neutralising Approach // The Journal of Specialised Translation. 2010. Issue 13. P. 124–137. 66. Sdobnikov V. V. Strategy and Tactics of Translating Special Texts // Journal of Siberian Federal University. 2012. P. 861–867. 67. Sun S. Strategies of translation // The Encyclopedia of Applied Linguistics. 2013. Vol. 9. P. 5408-5412. DOI: 10.1002/9781405198431.wbeal1117. 68. The Oxford Handbook of Translation Studies / ed. Kirsten Malmkjær and Kevin Windle. Oxford, 2012. 475 p. 69. Venuti L. Strategies of Translation // Routledge Encyclopedia of Translation Studies. 2001. P. 240–244. 70. Viaggio S. Contesting Peter Newmark. URL: sergioviaggio.com/wp- content/uploads/2009/02/contes2.doc (дата звернення: 15.09.2020). 71. Volkova T. A. On translation strategy as a universal category in translation studies // Вестник ИГЛУ. 2013, P. 242–249. 88 72. Vorlesungsreihe: Einführung in die Angewandte Sprachwissenschaft URL: https://docplayer.org/3799985-Vorlesungsreihe-einfuehrung-in-die-angewandte- sprachwissenschaft.html (дата звернення: 20.10.2020). 73. Zare-Behtash E, Firoozkoohi S. A Diachronic Study of Domestication and Foreignization Strategies of Culture-Specific Items: in English-Persian Translations of Six of Hemingway’s Works // World Applied Sciences Journal 7 (12). 2009. P. 1576–1582. 74. Zohre O. Translation Strategies: A Review and Comparison of Theories // Translation Journal. Vol. 17, № 1 January 2013. URL: http://translationjournal.net/journal/63theory.htm (дата звернення: 20.10.2020). СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ: 75. Академічний тлумачний словник. URL: http://sum.in.ua/ 76. Онлайн-енциклопедія Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/ 77. Online Wörterbuch Duden. URL: https://www.duden.de/woerterbuch 78. Wörterbuch Berndeutsch-Deutsch. URL: https://www.berndeutsch.ch/ СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГОМАТЕРІАЛУ: 1. Дюренмат Ф. Лабіринт: Тексти І – ІІІ: Зимова війна в Тибеті; Місячне затемнення; Бунтар / З нім. пер. О. Логвиненко. Київ: Юніверс, 2005. 280 с. 2. Dürrenmatt F. Labyrinth: Stoffe I – III: Der Wintekrieg in Tibet, Mondfindsternis, Der Rebell. Zürich: Diogenes Verlag, 1998. 335 S.