Репозиторій ЧДТУ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра іноземних мов та міжнародної комунікації 
 
 
 
 
 
 
 
 СТРИЖАК АННА СЕРГІЇВНА  
АНАЛІЗ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ У НІМЕЦЬКОМУ 
ПЕРЕКЛАДІ ДРАМИ-ФЕЄРІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ЛІСОВА ПІСНЯ»  
Кваліфікаційна робота магістра 
 
 
Спеціальність: 035 Філологія 
Спеціалізація: 035.043 Германські мови та літератури (переклад включно), 
перша – німецька 
Освітня програма: Германські мови та літератури (переклад включно), 
перша – німецька 
 
 
 
 
 
Науковий керівник:  
Усик Л.М. 
кандидат філологічних наук, доцент,  
доцент кафедри іноземних мов 
 та міжнародної комунікації 
 
 
 
Кваліфікаційна робота допущена до захисту рішенням кафедри ІММК,  
протокол №___ від «___» __________2023 р. 
Зав. кафедри ІММК _______________  Чепурна М.В. 
 
 
 
Черкаси 2023 
  
2 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП................................................................................................................... 4 
 
РОЗДІЛ 1. СПЕЦИФІКА ПЕРЕКЛАДУ ТВОРІВ ЛЕСІ УКРАЇНКИ ….. 10 
 
1.1 Стилістично-жанрові особливості творів Лесі Українки........................ 10 
1.2 Переклади драми-феєрії «Лісова пісня» та їх особливості..................... 16 
 
1.3 Специфіка творчих прийомів під час відтворення мови оригіналу  
драми-феєрії «Лісова пісня»....................................................................... 19 
Висновки до розділу 1 21 
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПЕРЕКЛАДУ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ 22 
…………………………………………………………………………. 
2.1 Теоретичні засади художнього поетичного перекладу .......................... 22 
 
2.2 Труднощі художнього поетичного перекладу ......................................... 28 
 
2.3 Методика аналізу перекладів художніх текстів ...................................... 35 
 
Висновки до розділу 2.......................................................................................... 40 
 
РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОГО АНАЛІЗУ  
ОРИГІНАЛЬНОГО ТВОРУ «ЛІСОВА ПІСНЯ» ТА ЙОГО  
НІМЕЦЬКОМОВНОГО ПЕРЕКЛАДУ  ………………………………………. 41 
3.1 Лексико-семантичні перекладацькі трансформації у німецькомовному 41 
перекладі драми-феєрії «Лісова пісня»..................................................... 
3.2 Граматичні трансформації у німецькомовному перекладі драми-феєрії  
«Лісова пісня» .............................................................................................. 49 
3.3 Лексико-граматичні трансформації у німецькомовному перекладі  
драми-феєрії «Лісова пісня»....................................................................... 55 
3.4 Стилістичні трансформації у німецькомовному перекладі драми-  
феєрії «Лісова пісня».................................................................................. 60 
Висновки до розділу 3.......................................................................................... 64 
 
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..................................................................................... 67 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................ 71 
 
3 
 
СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ................................................... 78 
 
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ......................................... 79 
 
 
  
 
4 
ВСТУП 
 
Кваліфікаційна магістерська робота присвячена дослідженню 
перекладацьких трансформацій у німецькому перекладі драми-феєрії Лесі 
Українки «Лісова пісня».  
Основна вимога до перекладу – досягнення максимальної еквівалентності з 
оригінальним текстом. Процес досягнення цієї еквівалентності ускладнюється 
відмінностями між мовою оригіналу та мовою перекладу, відмінностями в 
сферах мовної системи, мовних нормах і їх вживанні. Трансформація перекладу є 
ефективним способом досягнення еквівалентності перекладу за відсутності 
семантичної та структурної подібності між мовою оригіналу та мовою 
перекладу.  
Проблема перекладацьких трансформацій як проблема теорії та практики 
перекладу традиційно викликає великий інтерес з боку як вітчизняних, так і 
зарубіжних вчених, та набуває все більшої важливості. Серед них лінгвісти, як      
В. Карабан [27], І. Корунець [40-43], В. Коптілов [36-39], О. Селіванова [71-75],    
В. Шпак [61], Т. Кияк [31], C. Ковганюк [32], Л. Коломієць [35], Г. Мірам [53], 
Т.Некряч [58], Г. Сидорук [76] та інші.  
Переклад драматичних творів є складним видом перекладу. Варто 
зауважити, що переклад поезії потребує особливої праці. Самого знання 
іноземної мови, навіть ідеального, недостатньо. Потрібно відчувати й вміти 
передати всі тонкощі поетичної мови, вміти поєднати її з її змістом. При 
відтворенні поетичного твору, важливо добре ознайомитися з культурою народу, 
на мову якої виконується переклад. Багато представників і майстрів у галузі 
перекладу залишили і залишають свої теоретичні пропозиції щодо перекладу 
поезії.  
Художній переклад є унікальним видом міжкультурної взаємодії. 
Популяризація художніх творів відбувається саме завдяки перекладу. Складність 
перекладу художніх творів полягає у відтворенні форми, інтерпретації 
 
5 
літературних засобів, збереженні епохи першотвору та індивідуального стилю 
автора.  
Художній переклад можна вважати найкращим проявом міжкультурної 
взаємодії. Він є основною частиною будь-якого національно-літературного 
процесу. Художній переклад має двосторонній характер: з одного боку він є 
результатом міжлітературної комунікації, в той же час він багато в чому 
обумовлює і визначає її. Традиційно вважається, що основна функція перекладу 
– інформативна, оскільки теорія художнього перекладу не виходила за рамки 
національно-літературного процесу, або розуміла його надто односторонньо. 
Проте нині переклад виконує дві основні функції: інформативну і творчу [87]. 
Переклад − це складний процес, який передбачає певні труднощі, 
перекладач вдається до різних засобів і прийомів, щоб їх подолати. 
Найпоширенішим таким прийомом є перекладацькі трансформації. Для 
досягнення еквівалентності оригіналу та перекладу, за відсутності прямих, 
повних відповідників, перекладачеві необхідно вміло застосувати трансформації 
 ̶ перетворення, які здійснюються під час переходу від оригінального тексту до 
перекладного. Їхньому дослідженню присвячували свої праці відомі теоретики 
перекладу, як от: О. Селіванова, Т. Редчиць, І. Корунець, В. Коптілов, Ю. Найда,   
Л.  Бархударов, В. Виноградов, В. Комісаров, Л. Латишев, Я. Рецкер, 
О. Швейцер, В. Карабан та інші. Та проблема оцінки якості перекладу 
залишається актуальною завжди, оскільки, кожен перекладач має своє бачення 
правильного (кращого) перекладу, по-своєму оцінює той чи інший переклад. 
Для досягнення еквівалентності текстів оригіналу та перекладу, часто 
необхідно вдаватися до застосування трансформацій. За О. Селівановою, 
трансформації – «це перетворення, модифікація форми, або змісту і форми, 
зокрема, з метою збереження відповідності комунікативного впливу на адресатів 
оригіналу й перекладного тексту» [73, с. 456]. Еквівалентність є важливою 
складовою правильно виконаного перекладу. Селіванова визначає 
еквівалентність як найоптимальніший баланс семантики та форми, денотативної, 
 
6 
конотативної стилістичної, культурної, прагматичної інформації текстів 
оригіналу та перекладу [73, с. 456]. 
Творчість Лесі Українки неодноразово досліджувалася в різних галузях 
літератури. Тим не менш, у сучасності виникає нове дослідження авторського 
розуміння мистецтва, її інтерпретацій особистості митця, ролі митця в державних 
справах. Крім того, важливо визнати естетичну філософію та мистецьку позицію 
Лесі Українки. 
Переклад драми «Лісова пісня» на німецьку мову виконала І. Качанюк-
Спех у 2006 році. Завдяки її майстерному перекладу персонажі  п'єси заговорили 
німецькою мовою. Переклад вдало відтворює мелодійність мови оригіналу й 
передає особливості фольклору, духовне багатство, колорит та природу 
Українського Полісся.  
Актуальність обраної теми зумовлена важливістю перекладу в сучасному 
світі, необхідністю освоєння інших мов та культур, цікавістю читачів до 
зарубіжної літератури, потребою оцінити якість перекладу тексту, висвітлити 
помилки та неточності перекладачів, порівняти різні варіанти перекладів, 
проаналізувати обрані перекладачами та запропонувати свої варіанти 
відповідників. Актуальність дослідження визначається також необхідністю 
більш повного розгляду і всебічного вивчення перекладацьких трансформацій, 
використаних при перекладі, з метою досягнення адекватності.  
Метою цієї кваліфікаційної роботи є надання експертної оцінки німецького 
перекладу драми-феєрії Лесі Українки «Лісова Пісня», визначення 
перекладацьких помилок та труднощів на підставі характеристики 
найважливіших трансформацій.  
Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань: 
- здійснити доперекладний аналіз тексту «Лісова пісня» Лесі 
Українки; 
- розкрити своєрідність естетичних концепцій автора в контексті 
сучасних тенденцій; 
 
7 
- з’ясувати особливості творчого методу й ідіостилю автора оригіналу 
тексту «Лісова пісня» Лесі Українки; 
- проаналізувати особливості осмислення мистецтва та художньої 
проблематики в драматургічній творчості письменника; 
- пояснити базові терміни перекладознавства, використані в роботі і 
обґрунтувати обрану класифікацію трансформацій; 
- встановити перекладацькі помилки у вищезгаданому тексті, подавши 
власні версії їхнього усунення;  
- обгрунтувати труднощі перекладу обраного тексту; схарактеризувати 
різноманітні трансформації та проаналізувати їх використання в німецькому 
перекладі драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки; 
- запропонувати власні варіанти перекладу. 
Матеріалом роботи послужили 300 фрагментів вилучених із тексту 
драми-феєрії Лесі Українки «Лісова Пісня» українською мовою та його 
німецького перекладу. Допоміжним матеріалом слугували: «Словник української 
мови» в 11 томах, «Фразеологічний словник української мови» (укладачі В. 
Білоноженко,      В. Винник, І. Гнатюк), Етимологічний словник української мови 
онлайн та Тлумачний словник української мови. 
Об’єктом дослідження є фрагменти текстів оригіналу та німецького 
перекладу драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», що містять лексичні 
трансформації.  
Предметом дослідження є оцінка якості різноманітних трансформацій в 
німецькому перекладі драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» в розрізі 
їхнього впливу на створення функціонально-комунікативної еквівалентності. 
Новизна роботи полягає в тому, що вперше було оцінено якість перекладу 
драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки, висвітлено недоліки роботи 
перекладачів і загалом інші традиції.  
Практична цінність роботи визначається тим, що її можна застосовувати 
для розв'язання практичних проблем, пов'язаних з українсько-німецьким та 
німецько-українським перекладом. Матеріали роботи можна використати у 
 
8 
процесі викладання курсів фаху «Переклад» таких як: «Вступ до 
перекладознавства», «Художній переклад», «Теорія та практика перекладу», 
«Зіставна лексикологія та граматика української та німецької мов», «Зіставна 
стилістика української та німецької мов», а також під час написання курсових та 
магістерських робіт. Результати роботи можна застосувати  в лексикографічній 
та перекладацькій практиці. 
Апробація результатів дослідження: основні положення магістерської 
роботи викладено у науковій статті «Стратегії аналізу перекладацьких 
трансформацій у німецькому перекладі драми-феєрії Лесі Українки «Лісова 
пісня», яку було опубліковано у збірці студентських наукових робіт 
«Магістерські філологічні студії 2023» [30, с. 3-5]. 
Для досягнення поставленої мети було застосовано комплексну методику 
дослідження: зіставний метод, який полягає у співвіднесенні фрагментів текстів 
оригіналу та їхнього німецького перекладу; метод порівняння (текст оригіналу з 
перекладом на німецьку); контекстуально-інтерпретаційний, який 
використовувався для з’ясування специфіки значення слів та словосполук у 
тексті оригіналу та перекладу;  трансформаційний аналіз, що передбачав 
дослідження різних видів трансформацій; описовий метод, за допомогою якого 
було обґрунтовано використання певного типу перекладацьких трансформацій; 
лінгвостилістичний аналіз, що слугував для виявлення і пояснення використаних 
у художньому тексті лексем різної функціонально-стилістичної природи; а також 
компонентний аналіз, за допомогою якого у значенні слів було виокремлено 
мінімальні семантичні ознаки – семи. 
Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків 
до них та загальних висновків проведеного дослідження, списку використаних 
джерел та джерел фактичного матеріалу.  
У вступі обґрунтовується вибір теми, зазначена її актуальність і наукова 
новизна, мета і завдання, які вона передбачає, об’єкт та предмет дослідження.  
У першому розділі досліджується теоретична основа специфіки художніх 
текстів, виокремлюються супутні проблеми, що стають на шляху в перекладача 
 
9 
художніх творів, зокрема більш детально розглядається проблема відтворення 
національного забарвлення у перекладі, надається узагальнений перелік 
найбільш розповсюджених особливостей художнього тексту відповідно до 
поглядів різних науковців та перелік основних проблем перекладу художнього 
тексту.  
Другий розділ присвячений  огляду поняття перекладацьких 
трансформацій, та складності перекладу художніх текстів.   
У третьому розділі аналізуються перекладацькі трансформації, що 
використані при перекладі драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» на 
німецьку мову.   
У висновках підсумовано результати дослідження на основі теоретичного 
матеріалу та практичних досліджень.  
  
 
10 
Розділ 1. СПЕЦИФІКА ПЕРЕКЛАДУ ТВОРІВ ЛЕСІ УКРАЇНКИ 
 
1.1 Стилістично - жанрові особливості творчості Лесі Українки 
 
Для автора важливо знайти «свій» власний жанр та стиль, яких він буде 
дотримуватися при написанні творів. Вони широко розкривають близьку йому 
проблематику та яскраво виявляють талант митця. При написанні твору, 
письменники можуть дотримуватися одного жанру або декількох, а також 
можуть вводити елементи одного жанру в інший. Наприклад, Леся Українка 
часто урізноманітнювала свої драматичні поеми піснями. Перш за все, це 
розбавляло звичної для драматичних поем «одноманітності». Драма-феєрія 
«Лісова пісня», з-поміж усіх драматичних творів Лесі Українки виділяється 
яскравим поліфонізмом, її М. Зеров назвав найдосконалішою п’єсою в 
стилістичному розумінні [24, с. 387].  
Естетична концепція, якої дотримувалася Леся Українка, є надзвичайно 
цінною для літературного процесу, оскільки в українській традиції в той час 
панували народництво, позитивізм, тенденційність супроти модерністських 
віянь. Тож письменницю вважають новатором у неоромантизмі й символізмі. 
Вивчення її  творчої спадщини до сьогодні не втрачає актуальності та 
висвітлюється у численних працях [1, 3 6-8, 10, 13, 16, 19-20, 28-29, 33, 44, 45, 52, 
54-56, 59, 60, 62, 64].  
Модернізм займав важливе місце в світогляді та творчості Лесі Українки. 
Вона вважала, що з будь-якого «антимодернізму» слід уникати. Естетичне та 
культурне обґрунтування нового мистецтва цікавило Лесю Українку і в 
теоретичному аспекті, і в практичному.  
Паралельно європейській прихильності до біблійного та міфологічного 
інтертексту в українській модерній драмі з’являється потяг до міфологічних 
фабул, сюжетів, характерів. Українська драма вибудовувалася на характерній 
візійності усвідомлення безстереотипного неопростору, апелювала до традицій 
 
11 
та звичаїв культурного спадку пройдешнього, збуджувала людську уяву до 
пізнання неповторного та особливого [65, с. 5].  
Ретельно проаналізувавши міфологічність в поетиці Лесі Українки, 
дослідники дійшли до висновку, що в структурі її образів, художніх характерів, 
домінуючим є принцип ієрархізації, а не популяризації класових чи соціальних 
образів. Серед її героїв бачимо не «праведників», а висхідні ряди персонажів, які 
різняться своїм рівнем суспільно-політичного, інтелектуального та морального 
розвитку. На думку дослідників, одна з найважливіших міфологем творчості 
письменниці – міфологема полону та виходу з нього. Її розглядають як основу 
творчості Лесі Українки. 
Показовим у драматургічній творчості письменниці було порушення 
різновекторних проблем, як-от мотив духовного визволення особистості, що міг 
віднаходити себе в філософському, етичному, моральному та мистецькому 
аспекті питання. Леся Українка однією з перших на початку ХХ ст. конкретизує 
ідею мистецької свободи. Зокрема, коли вона пише виступ про «новейшую 
общественную драму», водночас розгортаючи особливості протиставлення 
свободи творчої особистості та ворожого їй суспільства [81, с. 229-230]. 
Українська письменниця висловлює думку про те, що творча особистість 
та особистість узагалі «у натовпі звільняється мимоволі, тобто визнаються її 
права в літературі; як би не була пов’язана з довколишніми умовами і залежна 
від інших особистостей, вона все ж наділена своїм, особистим характером і 
цікава сама по собі. З цього моменту бере початок суспільна драма у повному 
сенсі цього слова» [81, с. 242]. 
За словами Л. Демської, «За основу цінностей пропонуються два джерела – 
воля і почуття, тобто «свобода як воля» і «свобода як почуття». Використовуючи 
кантівське визначення етики та естетики, свободу як волю можемо підвести під 
категорію етичного, а свободу як почуття – під категорію естетичного. Отже, 
перед нами постають два джерела цінностей – свобода етична та свобода 
естетична» [15, с. 54].  
 
12 
Питання дисгармонійності світу та міжлюдських стосунків у відношенні 
«митець-світ» відтворюється в драматичній поемі Лесі Українки «В пущі», а 
потім відображається протиставлення творчих поривань та меркантильного, 
філістерського оточення, що знаходить відгук і в п’єсах сучасників письменниці, 
як-от у драмі В. Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь» чи творі 
С. Черкасенко «Непрохана» [57, с. 94]. Драматична поема «Вавилонський полон» 
– це перша поема Лесі Українки, що присвячена проблемі митця і мистецтва. 
Цей твір, присвячений дійовій силі творчості, роздумам про її призначення і 
право на життя, коли за неї платить ворог. Для пригнобленої нації дуже важливо 
мати митця-пророка, що здатен вивести народ із неволі. Леся Українка поступово 
розгортає проблему суспільного призначення мистецтва й ролі митця в житті 
поневоленого народу, обстоюючи позицію вагомості взаємодії та взаємовизнання 
між творцем і суспільством. Митець не лише повинен бути з народом, але й 
мусить бути вірним основному обов'язку – бути ідейним натхненником народу та 
його проводирем до волі [63, с. 198].  
«Лісова пісня» – це неоромантичний твір. За жанром – драма-феєрія. У ній 
поєднано реальне, фантастичне, інтуїтивно-символічного та лірика. Конфлікт 
твору полягає в зіткненні духовно-піднесеного й матеріально-приземленого в 
душі героя. У «Лісовій пісні» зіставляються два світи – гармонійно-досконалий і 
дисгармонійно-примітивний. «Лісова пісня» також зачіпає цілий ряд актуальних 
філософських питань, що прокладають шлях до пізнання істини через 
усвідомлення митцем свого місця в світі та призначення. 
Леся Українка зазначає: «Взагалі, романтична драма досить часто зачіпала 
тему боротьби особи проти окола, тільки при тому освічувала розмаїто саму 
особу, тим часом около, якщо воно складалося з юрби, виставляла якоюсь 
темною, одноманітною, часами химерною стихією з незрозумілими, безладними 
і несвідомими прибоями, відбоями і течіями, що здебільшого лишають по собі 
брудну піну на місці зруйнованих дикою силою гордих скель» [83, с. 285].  
Про нову драму Леся Українка пише, як уже згадувалося, і у виступі під 
назвою «Новейшая общественная драма». Важливо, що тут літераторка розглядає 
 
13 
феномен натовпу та феномен окремої особистості, що є важливим при розгляді 
проблеми митця та його ролі й зв’язків у суспільстві. У драматичній творчості 
самої Лесі Українки, натовп постає бездіяльним, доки в ньому не з’явиться 
герой, який виконав ледь не мессіанську роль – наприклад, Елеазар у 
«Вавилонському полоні» [83, с. 229-252].  
Леся Українка чи не найбільше із сучасників зосередила свою увагу на 
проблемах значення мистецтва та ролі митця у ньому. Вона заявляє, що вже не 
митець повинен служити мистецтву, а громада має відповідати за митця. Митець 
не прискорить торжество «щастя всіх», навіть муруючи йому шлях «кров’ю 
власною і власними кістками», бо й прогресистської віри у цю прийдешню 
благодать у модерної поетики вже немає. Вона засвідчує кінець «великої драми» 
історії, смерть усіх старих богів, яким поклонялася попередня епоха, демонструє 
швидше відносність усіх цінностей, ніж торжество якогось Абсолюту» [84, с. 19].  
Для Лесі Українки модернізація літератури – це розрив із позитивістською 
мистецькою моделлю, що означало перш за все поєднання загальнобуттєвого 
змісту й символічної форми, в яку тільки можна увібрати цей зміст: «Коли 
з’явиться щирий митець і покаже нам «на незмінному ґрунті нові, справжні 
картини, повні художньої правди і нерозлучної з нею краси» [81, с. 197]. 
Леся Українка поставила собі за ціль досягти вищої гармонії своєю 
творчістю, що дозволяло створювати неповторність особистості. Письменниця 
мала дві сторони своєї творчості – поетичну та літературно-публіцистичну. Вони 
визначили складність її символічного мислення. 
Неоромантики активізували естетичну функцію поезії. Експресивно, 
незвичайно впорядковане поетичне мовлення мало звернути увагу читача на 
самого себе, а надзвичайна поетичність повинна милувати слух своєю 
милозвучність. Навіть екзотична й метафізична тематика мали ту саму мету – 
незвичні на тлі основного літературного масиву, вони надавали художньому 
твору особливої значущості. 
Ідея причетності митця до всіх явищ суспільного життя в українській 
літературі походить ще здавна. Питання обов’язку творця перед народом – це 
 
14 
його розуміння найважливіших факторів суспільного розвитку, усвідомлення 
можливостей і потреби їх реалізації для задоволення суспільних бажань. Ще 
наприкінці ХІХ століття таке кредо в мистецтві поступово почало змінюватися, 
увага все більше почала зосереджується на художності як провідній рисі 
літератури. Роздумуючи над призначенням та можливостями мистецтва, Леся 
Українка в центр уваги висувала ідею активності та образу митця, який виступає 
проти рутини, буденності,  утилітаризму та прагматизму. 
В легенді «Орфеєве чудо» (1913) Леся Українка також розкриває тему 
творчої праці й обов'язку митця. За жанром це ліро–епічний твір. Його ідея – 
роздум автора про свободу, суспільний обов’язок і творчу свободу. У легенді 
акцентується універсальна функція мистецтва, його вплив на розум і серця 
людей. Леся Українка використала мотиви двох античних міфів. Перший – про 
уславленого співця Орфея [78, с. 362], гра якого на золотій арфі зачаровувала 
всіх, хто її слухав, і не лише людей. Під звуки арфи дикі звірі покидали ліси й 
гори і йшли до співця, дерева зрушувалися з місця й оточували його; під впливом 
чудодійної пісні Орфея оживало німе, мертве каміння, вщухало розбурхане море. 
Другий міф – про синів-близнят Зевса і дочки річкового бога Антіопи – Зета і 
Амфіона [78, с. 42]. 
Своїм твором «Орфеєве чудо» Леся Українка, немовби вступає в дискусію 
з «Каменярами» І. Франка. У «Каменярах» І. Франко зображує героя, який 
усвідомлює свою невід'ємну єдність із колективом. Каменярі – люди великої 
сили волі, твердого гарту, рішучі, готові побороти зло і здобути нове, щасливе 
життя для майбутніх поколінь: 
І всі ми вірили, що своїми руками 
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт... [85, с. 44].  
На прикладі проаналізованих творів простежуємо подолання концепцій 
позитивізму. Створення модерністського дискурсу в творчості письменниці 
простежується в новоромантичній естетичній концепції. Від ідеології «слово-
меч» вона поступово наближається до діонісійського слова. 
 
15 
В той час у творчості Лесі Українки домінували риси символізму й 
неоромантизму, що давало змогу відійти від обмеженості позитивістського 
дискурсу, а також розширити рамки художнього мислення.  
Леся Українка, як відомо, також майстерно адаптувала античні та біблійні 
теми та образи до національного ґрунту, розкриваючи людські проблеми й 
почуття, що завжди були та є філософськими питаннями.  
Якщо позитивізм повинен був «актуалізувати дохідливі, примітивні 
значення, доступної у кожну хвилину найбільше примітивній людині», то 
модернізм «стверджується через самодостатність, афішує вибраність і 
зашифрованість, підкреслює некомунікативність, езотеричність, хоча 
здебільшого має духовно–культурний підтекст» [14, с. 46]. Символізм являє 
собою поєднанням дійсного й символізованого духовним тілом. Найкраще все це 
розкривається в драматичних творах Лесі Українки. 
Говорячи про літературу та мистецтво, Леся Українка наголошує, що їхнім 
епіцентром є творча особистість, що актуалізує сучасність. «Сучасний автор 
повинен витіснити зі свідомосте пристарілу ідею про рай і пекло, що неначебто 
ділять життя людськості на дві одрубані половини та сприймати нероздільну 
єдність тіла і духу, минулого, сучасного та майбутнього, «ближнього» і 
«дальнього», індивідуального і загальнокультурного» [14, с. 214]. Світоглядну 
позицію щодо мистецтва та літератури Леся Українка формулює на основі 
символістської утопії М. Метерлінка: «Ми зрозуміли, що нас оточує жива 
загадка, а не абстрактне божество індусів чи євреїв, і ми шукаємо відгадки в 
самому житті, а не в теологічних чи в логічних розумуваннях» [83, с. 190]. 
Художній доробок Лесі Українки пронизаний проблемою ролі митця та 
мистецтва. Драматургія письменниці поєднала в собі початки зародження 
модерної драми в Україні, реалізувавшись в інтелектуальній та філософській 
драмі ідей. Естетична концепція Лесі Українки має характер міжнаціонального 
контексту та потроху поєднує в собі риси різних національних літератур. Новий 
стиль майстрині слова, який вона називає «новоромантизмом», є схожим з 
творчою манерою М. Метерлінка, Г. фон Гофмансталя та Г. Гауптмана. 
 
16 
 
1.2 Переклади драми-феєрії «Лісова пісня» та їх особливості 
 
Леся Україна є одним із найзаслуженіших класиків української літератури. 
Письменниця поповнила нашу літературу справжніми скарбами. Їй належать 
численні мистецькі, поетичні та драматичні твори, проза, а також кілька 
публіцистичних статей. Леся Українка також писала на іноземну тему. Не слід 
забувати, що вона ще й талановитий перекладач літератури. Сьогодні творчість 
письменниці відома не лише в Україні, а й за кордоном. Лесю Українку 
перекладали польською, німецькою, англійською, французькою та іншими 
мовами світу. Такий інтерес до творчості письменниці вказує на її високу 
талановитість та якість та майстерність її робіт. 
В. Смерека у своїй статті, написаній з нагоди 130-річчя письменниці, писав 
як важдиво не втратити цікавість до творчості великих письменників України, 
однією з яких є Леся Українка. «Творчість Лесі Українки, – буде ще довго 
невичерпним джерелом свіжих думок для нашого народу, і значення її буде все 
більше зростати в міру підвищення рівня національної свідомості та культури 
українського народу» [77, с. 4].  
Драма-феєрія Лесі Українки перекладена багатьма мовами світу – 
англійською, польською, французькою, німецькою, російською, бенгальською та 
багатьма іншими.  
Англійською існує три переклади – Гледиса Еванса (Gladys Evans), Віри 
Річ (Vera Rich) та Персиваля Канді (Percival Cundy, 1881–1947). Всі три 
переклади виконано якісно, але найцікавішим перекладом вважаємо переклад 
Персиваля Канді. В. Войтовий про переклад П. Канді пише так: «Перекладач 
зберігає назву головної героїні «Мавка», тільки відтворює її латинськими 
літерами. Щоб читачеві цей персонаж був зрозумілішим, перекладач робить своє 
пояснення: Mavka, a forest nymph (лісова німфа) [9, с. 276]. Проаналізувавши 
переклад П. Канді можемо сказати, що йому вдалося передати значення назв 
дійових осіб, проте він занадто «європеїзував» українські назви, колорит 
 
17 
Українського Полісся перекладач теж зміг донести до читачів, проте трохи в 
зміненій манері.  
У 2021 році в Тайвані місцевий активіст Девід Ван переклав твір 
китайською мовою. Він адаптував його для дитячої аудиторії та презентував з 
власними ілюстраціями, проте перекладач трохи змінив текст, адже він хотів 
зробити його розрахованим саме на дітей. Це стало першим виданням творчості 
Лесі Українки у Тайвані.  
На російську мову переклад цього поетичного твору здійснила 
М. Комісарова. Перекладачу вдалося передати у поетичному тексті торжество 
оптимістичної ідеї нездоланності жит­тя, невмирущості мрії людини. Особливо 
вдало вона вдало передала сум героїні поезій за коханим, яка не піддалася 
розпуці, не похилилася.  
Познайомилася з легендарною драмою Лесі Українки і Франція, завдяки 
талановитому перекладачеві Анрі Абрілю. Особливої уваги заслуговує те, як він 
відтворив оніми при виконанні роботи. Перед перекладачем постали дві 
проблеми теорії перекладу, які потребували практичного вирішення: відтворення 
іншомовних реалій, а також передача власних назв у перекладі. Проблема 
перекладу власних назв знайшла легке вирішення: як і автор драми, А. Абріль, 
переводячи загальні міфологічні назви в розряд власних, лише записав їх з 
великої літери (Dryade, Ondine, Le Maître des Ondins, Le Sylvain charmeur, 
Courtaud). Стосовно ж питання відтворення у перекладі реалій культури 
(змістовного наповнення цільових теонімів), серед усіх можливих  перекладач 
обирав такі прийоми, які не завжди приводили до адекватної прагматичної 
настанови тексту перекладу [2, с. 156]. 
Незважаючи на тяжіння перекладача «Лісової пісні» максимально 
наблизити текст перекладу до культури своєї читацької аудиторії, в цілому А. 
Абрілю вдалося передати найголовніше – своєрідний колорит прадавніх 
волинських легенд і переказів, які були так блискуче й поетично втілені в тексті 
«Лісової пісні» нашою письменницею. Проте деякі дослідники вважають, що 
перекладач керувався майже виключно методом субституції українських реалій, 
 
18 
сміливо й надмірно застосовував їх, чим сильно «європеїзував» український 
фольклор. 
 А. Савенець переклав головний твір Лесі Українки, «Лісова пісня» 
польською мовою. Раніше, понад 30 років тому, «Лісову пісню» переклав також 
Єжи Літвінюк на польську мову. А. Савенець вважає, що старі переклади 
класичних творів час від часу потрібно оновлювати, оскільки вони втрачають 
свою актуальність. Особливу увагу письменник приділяє перекладу українських 
демонологічних постатей у польській традиції. У його перекладі персонажі 
драми отримали нові імена, якщо порівняти з першим польським перекладом               
Єжи Літвінюка. А. Савенець приділив увагу мовно-стилістичним аспектам. При 
перекладі вдалося зберегти елемент архаїчності та в той же час по-сучасному для 
польського читача донести атмосферу й специфіку класичного сюжету, 
відтворити атмосферу волинського села польською мовою. 
Найбільше художню спадщину письменниці перекладали на німецьку 
мову. На сьогодні існує безліч перекладених творів Лесі Українки цією мовою. 
Проте, складно зустріти громадянина Німеччини, котрий обізнаний з творчістю 
видатної української поетеси. Знають нашу письменницю лише деякі 
представники наукових і культурно-громадських та літературних кіл, які 
вивчають слов‘янські літератури, а саме культурні традиції України. 
Інтерпретацією та популяризацією творчості Лесі Українки в німецькомовному 
середовищі займалися Г. Ґлясл, І. Качуровський, Е. Ведель, М. Неврлі, Г. Роте, А. 
Кіпа, Й. Ган, Е. Райсснер.  
В. Сулим у своїй роботі писав про важливість перекладів творчості Лесі 
Українки на німецьку мову. Дослідник зазначав як це важливо для популяризації 
української творчості в Німеччині, і що переклади творів відомих письменників 
мають великий успіх [79, с. 84-91].  
 Одним з найкращих перекладів драми «Лісова пісня» на німецьку мову 
виконала українська перекладачка Ірина Качанюк-Спех у 2006 році. Завдяки її 
майстерному перекладу персонажі  п’єси заговорили німецькою мовою. 
Переклад вдало відтворює мелодійність мови оригіналу й передає особливості 
 
19 
фольклору, духовне багатство та природу Українського Полісся. Лісову Пісню 
також переклали Е. Берман, його переклад вийшов в Харкові 1931 році, а також 
переклад  Йоганна фон Гюнтерра було опубліковано у 1947 році в Берліні.  
 
1.3 Специфіка творчих прийомів під час відтворення мови оригіналу 
драми-феєрії «Лісова пісня» 
 
Стиль Лесі Українки, як не дивно, у багатьох випадках не ускладнює 
завдання перекладача. В її іронії мало оказіоналізмів, гри слів, проте безліч 
реалій, власних назв, онімів та тропів. Проте, незважаючи на всі труднощі, ми 
спостерігаємо лише вдалий адекватний переклад німецькою перекладу, 
виконаного І. Качанюк-Спех.   
На нашу думку перекладачі роману використовували установку на 
відчуження, яка повністю занурює читача перекладу в іншу, чужу для нього 
культуру, побут і навіть мовлення (при збереженні синтаксису вихідного тексту) 
та дозволяє адресату вільно адаптуватися до них за допомогою коментарів, 
приміток, пояснень перекладача [73, с. 673]. 
У драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки можна зустріти багато реалій, 
які не можуть не ускладнювати завдання перекладача.  
М. Сулятицький у своїй статті аналізує використання Лесею Українкою 
загальнокультурних сюжетів і мотивів при написанні її драматичних поем. У 
його роботі з’ясовуються характерні особливості притаманні творам поетеси, в 
основі котрих традиційні мотиви й образи. Також науковець описав причини, що 
на його думку спонукали авторку до творчих інтерпретацій і яке місце належить 
їм у писемній спадщині Лесі Українки [80, с. 4-6].  
Українська дослідниця Р. Зорівчак пише, що переклад реалій – це справа не 
тільки перекладацької техніки, а й перекладацького мистецтва [25, с. 84]. 
Л. Бабаєва відзначає: «З проблемою перекладу різноманітних реалій стикаються 
щоденно перекладачі різних профілів: усні й письмові; ті, що працюють у галузі 
художнього, публіцистичного, юридичного, технічного, вузькоспеціального, 
 
20 
медичного перекладів, тощо. Це питання стає актуальним не тільки з точки зору 
його практичного вирішення та застосування результатів теоретичних 
напрацювань. Зовсім іншого значення набуває проблема відтворення мовних 
реалій, що є суттєвими компонентами чужоземних культур, у світлі останніх 
міжнаціональних зрушень» [2, с. 155]. 
Поетичність і музичність, духовне наповнення живого і мертвого, 
людського і природного, міфологічність світосприйняття лунає у кожному 
Лесиному рядку. Дослідниця Т. Мейзерська підкреслює здатність Лесиного 
слова розчиняти матеріальне в духовне, кінечне в безкінечне, дочасне у вічне як 
найприкметнішу рису її візіонерського дару [51, с. 22].  
Отже, в цьому випадку дослідник і перекладач стикаються не тільки з 
проблемою передачі фонової інформації художнього тексту, вираженої в іменах 
міфологічних діячів, але й з явищем своєрідності ономастики драматургічних 
творів. Ономастичні студії в Україні почали активно розвиватися у середині 
минулого століття і стосувалися переважно реальних власних назв – топонімів, 
антропонімів, астронімів, зоонімів, тощо [5, с. 110].  
У середині XX століття почалося активне вивчення літературних онімів, 
спрямоване на визначення їх функцій у художньому тексті. Виник і новий 
напрямок – ономастика драматургічних творів, започаткований Т. Крупеньовою. 
Дослідниця зазначає, що ономастичний простір драматургічних творів Лесі 
Українки вибудовується переважно трьома розрядами власних назв – 
антропонімами, топонімами й теонімами. Інші розряди з’являються рідко або не 
з’являються зовсім. Але ті власні назви, які поетеса залучає до своїх творів, 
виявляються завжди дуже доречними, вдало й продумано дібраними. Виходячи з 
викладеного вище, вважаємо за доцільне проводити компаративний аналіз 
функціонування міфологічних імен в оригіналі та у німецькому перекладі 
«Лісової пісні» у площині двох розділів перекладознавства з огляду на їх 
приналежність: по-перше, до поняття культурних «реалій», по-друге, до групи 
літературних онімів, зокрема теонімів.  
 
 
21 
Висновки до розділу 1 
 
Естетична свідомість Лесі Українки вже на початку ХХ ст. мала тісний 
зв’язок із модернізмом і реалізувалася у своєрідній інтерпретації модерну – 
неоромантизмі. Леся Українка приділяла значну увагу проблемам мистецтва та 
митця. Ця проблема простежується у неї ще з ранніх поетичних творів. Авторка, 
вихована на українській класиці, перебувала у творчих і мистецьких пошуках 
нових шляхів українського письма, виведенні його на європейські обрії, була 
закорінена в модерністські, зокрема новоромантичні (неороманичні) і 
символістські естетичні системи. 
Свої концепції та погляди письменниця виражала не лише в творах (і 
поетичних, і драматичних, прозових), але й у листах до матері, друзів і 
однодумців, у критичних оглядах, статтях, рецензіях. Через введення екзотичних 
світових сюжетів вона робить свою драму глибоко інтелектуальною, 
спрямованою на дослідження філософсько-етичних, особистісних та мистецьких 
проблем.  
Загалом ідіостиль Лесі Українки не ускладнює завдання перекладача, проте 
безліч реалій, власних назв все ж становили певні труднощі для перекладача. 
Завдяки талановитим перекладачам з творчістю Лесі Українки 
познайомилися безліч читачів за кордоном. Лісову Пісню переклали 
англійською, польською, французькою, німецькою, російською, бенгальською та 
іншими мовами світу. Англійською її переклали Гледис Еванс, Віра Річ та 
Персиваль Канді. Девід Ван познайомив дитячу аудиторію Тайваню з «Лісовою 
Піснею». Для російськомовного населення М. Комісарова здійснила переклад 
п’єси. Франція дізналася про нашу талановиту письменницю завдяки 
перекладачеві А. Абрілю, А Німеччину з «Лісовою Піснею» познайомили Е. 
Берман, І. Качанюк-Спех та Йоганн фон Гюнтерр. 
  
 
22 
Розділ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПЕРЕКЛАДУ 
ХУДОЖНІХ ТВОРІВ 
 
2.1 Теоретичні засади художнього поетичного перекладу 
 
Одне з головних завдань перекладача полягає в максимально повній 
передачі змісту оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу і 
перекладу дуже значна. 
Художній переклад є особливим видом міжкультурної взаємодії. 
Популяризація художніх творів відбувається саме завдяки перекладу. Складність 
перекладу художніх творів полягає у відтворенні форми, інтерпретації 
літературних засобів, збереженні епохи першотвору та індивідуального стилю 
автора.  
Найбільш ґрунтовне визначення перекладу наводить О. Селіванова, 
визначаючи процес перекладу як цілеспрямовану лінгвопсихоментальну 
діяльність особистості перекладача, що поєднує в одному перетворювальному 
процесі дві фази. Перша фаза, тобто інтерпретація оригінального тексту, 
передбачає «рефлексивне розуміння перекладачем світу смислів адресанта 
оригінального тексту, його програми інтерпретації для читача оригіналу, ступеня 
цінності текстової інформації та співвіднесеності її з вихідною культурою і 
буттям» [72, c. 452]. Друга ж фаза, яка за визначенням дослідниці, суть 
породження тексту-перекладу на підставі інтерпретації, здійсненої на першому 
етапі, полягає у «зіставленні внутрішньо висловленої рефлексії перекладача з 
кодом іншої мови з урахуванням універсуму іншої культури й інтеріоризованого 
буття іншого етносу, що є підгрунтям для створення тексту перекладу» [72, 
c. 452]. На кожному із цих етапів здійснення перекладу художнього тексту, 
зокрема, драматичного твору, матиме свої особливості, які будуть відображені в 
перекладацьких трансформаціях, використаних перекладачами для досягнення 
мети кожної з вказаних фаз.  
 
23 
О. Селіванова також перераховує різні установки, які може реалізувати 
перекладач під час перекладу: 1) універсалістська, коли перекладач нівелює або 
мінімізує розбіжності у культурах до рівня компетентного читача зрозуміти ці 
розбіжності; 2) етнокультурна, яка адаптує реципієнта перекладу до чужих 
культури й онтології через перемикання етнокультурної домінанти на іншу, 
близьку етносвідомості читача; 3) відчуження, що навпаки занурює адресанта 
перекладу до чужої культури, та дає йому змогу адаптуватися за допомогою 
коментарів, приміток та пояснень [72, c. 453]. 
Проблема відповідності тексту оригіналу та його перекладу є дискусійною. 
Кожен автор пропонує своє розуміння цієї відповідності. Еквівалентність можна 
трактувати як відповідність різнорівневих одиниць у різних мовах, як 
адекватність змістовних масивів у текстах оригіналу і перекладу, або ще як 
тотожність прагматичного впливу оригіналу на свого читача і перекладу на свого 
реципієнта [72, c. 453]. Поряд із терміном «еквівалентність», у перекладознавстві 
функціонують синонімічні йому терміни, такі як «інваріантність», 
«адекватність», «повноцінність» тощо. 
Загалом можливо виділити теоретично можливу і оптимальну 
еквівалентність. Теоретично можлива еквівалентність визначається 
співвідношенням структур і правил функціонування двох мов. Оптимальна ж 
еквівалентність визначається відповідністю перекладу до оригіналу у 
конкретному випадку [72, c. 453].  
Не можемо не згадати про типологію перекладів. О. Селіванова класифікує 
типи перекладів за декількома параметрами: 
1) за оцінкою якості (яку дослідниця визнає суб’єктивною та умовною): 
адекватний (який відповідає вимогам смислової точності та прагматичному 
завданню); еквівалентний (який передає зміст оригіналу на одному з рівнів 
еквівалентності); точний (що зберігає предметно-логічну частину зміст оригіналу 
з можливими стилістичними похибками); буквальний (який відображає 
формальні особливості вихідної мови); вільний (який має низький рівень 
еквівалентності); 
 
24 
2) за формою передачі інформації: 1) усний; 2) письмовий;  
3) за сферою спілкування: 1) художній; 2) науковий; 3) технічний, 
релігійний, юридичний, політичний, побутовий та інші [72, c. 453]. 
За сферою спілкування переклад, що є об’єктом нашого дослідження, 
належить до художнього перекладу. Художній переклад є особливим видом 
міжкультурної взаємодії. Популяризація художніх творів відбувається саме 
завдяки перекладу. Складність перекладу художніх творів полягає у відтворенні 
форми, інтерпретації літературних засобів, збереженні епохи першотвору та 
індивідуального стилю автора. М. Рильський сказав, що «переклади художньої 
літератури ‒ знаряддя спілкування між народами, знаряддя обміну культурними 
цінностями» [69, с. 239].  
Дослідники відзначають, що художній стиль посідає особливе місце в 
системі інших стилів, виділяючись, насамперед, своїм тематичним наповненням. 
Письменник за допомогою мовних засобів змальовує людей, проникаючи тим 
самим в усі сфери громадського, виробничого, наукового і культурного життя. 
Звідси і розмаїття вживаної письменниками лексики: від побутової, розмовно-
просторічної та емоційно забарвленої до професійно-виробничої і навіть 
наукової. Іншою важливою особливістю художнього стилю є його жанрова 
різноманітність [46, с. 220].  
Художні тексти у мові реалізуються у формі драми, прози та поезії, які у 
свою чергу, розподіляються на відповідні жанри. Особливості кожного 
художнього тексту залежать від жанру, особливостей епохи, літературного 
напрямку, та від тематики твору. 
Якщо говорити про лексичні та граматичні особливості художнього тексту, 
то на лексичному рівні автори використовують лексико-фразеологічні засоби 
(слова з емоційно-оцінним значенням, діалектизми, жаргонізми, ідіоми, 
прислів’я та крилаті вислови). На стилістичному рівні це епітети, метафори, 
порівняння, гіперболи та інші. Ці художні засоби передають своєрідність манери 
героїв твору, відтворюють національні особливості та розкривають ідіостиль 
автора.  
 
25 
Якщо говорити про лексико-стилістичний рівень, то там використовуються 
образні та зображально-виражальні стилістичні засоби, тропи. Саме стилістичні 
засоби створюють словесні художні образи, наочно характеризуючи предмет 
мовлення [34, с. 221]. 
На граматико-синтаксичному рівні у мові художньої літератури можуть 
вживатися найрізноманітніші типи речень та граматичних конструкцій, 
розповсюджені синтаксичні та граматичні стилістичні засоби. Речення 
художнього твору можуть бути повні та неповні, прості та складні, за 
функціональною ознакою вживаються як розповідні, так і питальні та 
спонукальні (а також окличні) речення [68, с. 96].  
Художній текст – це результат творчого процесу, витвір мистецтва, що 
містить в собі різні види інформації: фактичну, емотивну, концептуальну та 
спонукальну. Художні тексти насичені національними особливостями країни, де 
їх створено, саме тому перекладачі художньої літератури мають бути добре 
обізнаними з культурою автора оригіналу.  
Переклад художнього тексту – складне та  багатогранне завдання, в якому 
об’єднуються різні культури та особистості, різні структури мислення та  
літератури, різні епохи та традиції.  
Дослідники художнього перекладу вважають його окремим видом 
літературної творчості, у процесі реалізації якого текст, який переданий засобами 
однієї мови, відтворюється засобами іншої мови. На відміну від інших видів 
перекладу, художній передає систему образів та художніх засобів [68, с. 6].  
С. Ревуцька зазначає: «Специфіка художнього перекладу полягає у його 
місці в системі типів перекладу та його співвідношенням з оригінальною 
літературною творчістю. Між вихідною точкою і результатом перекладацької 
творчості лежить складний процес «перевираження» того життя, яке закріплене в 
образній тканині твору, який перекладається» [68, с. 14]. З чим ми безсумнівно 
погоджуємося.   
Важливо, щоб переклад забезпечив його сприйняття читачем іншої 
культури на тому ж рівні, на якому сприймає оригінал читач культури автора. За 
 
26 
словами українського дослідника М. Шемуда, художній переклад можна 
трактувати як взаємодію та взаємовплив двох культур – вихідної та цільової, до 
яких належать оригінальний текст та текст перекладу. Художній переклад 
охоплює всі сторони життя, які можуть бути втілені у художньому творі. Часто 
перекладач має також відтворити національний колорит, культурні особливості 
або індивідуальні авторські властивості вихідного тексту [88, с. 164].  
Власне, розуміння важливості культурологічного та етноспецифічного 
аспектів для мовознавства і, відповідно, перекладознавства було закладено ще в 
працях видатного німецького філолога початку XIX ст. В. фон Гумбольдта. Його 
гіпотеза лінгвістичної відносності постулювала, що носії різних мов по-різному 
сприймають реальність і по-різному мислять, оскільки категорії, закодовані в 
одній мові, будуть не обов’язково наявні в іншій [12, с. 78]. Продовженням цієї 
концепції, яку можна назвати концепцією неперекладності, можна вважати праці 
українського мовознавця Олександра Опанасовича Потебні, який уважав, що 
переклад не передає ту саму думку, а викликає іншу, відмінну [67, с. 172].  
Не можна не згадати слова австрійського вченого: «Відмінною рисою 
художнього перекладу від усіх інших видів перекладу (наприклад, синхронного, 
наукового і технічного) є приналежність тексту перекладу до творів, які мають 
художню цінність. Іншими словами, художній переклад – це вид перекладацької 
діяльності, основним завданням якого є формування на мові перекладу мовного 
твору, здатного надати художній і естетичний вплив на читача» [92, c. 54]. 
Е. Доле, французький поет і перекладач, сформулював певні вимоги 
перекладу:  
1. Проникати в суть тексту, що перекладається і визначати ідею автора 
тексту. 
2. Дотримуватися загальної тональності і враження відтвореного тексту.  
3. Володіти двома мовами досконало: мовою, з якої перекладається текст і 
мовою, на яку буде здійснюватися переклад.  
 
27 
4. Дотримуватися краси форми, володіючи не тільки граматичними 
знаннями перекладу, але і на інтуїтивному рівні уникати перекладу «слово в 
слово».  
5. У перекладі вживати загальновживані форми мови [48, c. 144].  
Т. Казакова вважає, що «художній переклад є фактом мовної та 
літературної діяльності. Під час художнього перекладу цілком можливі 
відхилення від найвищого ступеня передачі смислової точності для збереження 
художності тексту при перекладі. Дуже часто для цього перекладачеві 
доводиться вдаватися до використання трансформацій, а доречне їх 
використання є основним завданням при роботі над текстом перекладу. Завдяки 
застосуванню перекладацьких трансформацій перекладач виробляє перехід від 
одиниць оригіналу до одиниць перекладу [43, c. 45]. 
Видатний український перекладач В. Коптілов сказав, що художній 
переклад є особливим способом міжкультурної комунікації, в основі якого 
лежить певна система вербальних форм, що несуть в собі смисл та значення, 
виражені засобами однієї мови (мови оригіналу) та перекодовані у іншу (мову 
перекладу) шляхом різноманітних трансформацій, що відбуваються на всіх 
рівнях обох мовних систем [38, c. 38]. Також він наголошував на подвійній ролі 
художнього перекладу, стверджуючи, що художній переклад здійснює 
інтернаціоналізацію надбань літератур усіх народів світу, разом з тим 
збагачуючи кожну національну культуру, вносячи в неї думки та образи великих 
письменників усіх часів та народів [37, с. 37], до когорти яких належить, без 
сумніву, і Леся Українка.  
Схожої позиції дотримуються також зарубіжні дослідники-
перекладознавці.  Наприклад, Ф. Р. Джонс зазначає, що літературних 
перекладачів часто сприймають як «міжкультурних комунікаторів». Це 
порівняння охоплює декілька споріднених між собою аспектів, у тому числі 
«культурну прихильність, міжкультурне посольство та глобалізовану 
гібридність» [91, c. 157].  
 
28 
Сучасні перекладознавці стверджують, що саме художній переклад є 
важливим компонентом системи міжкультурного спілкування. Так, Р. Зорівчак 
зазначила: «Вплив перекладної літератури на світовідчуття людства – 
загальновизнаний. Яку важливу роль відіграє художній і науково-технічний 
переклад в утворенні і виробленні норм літературної мови – основної прикмети 
повноцінної нації, доводити нема потреби» [26, c. 118].  
Проведений у цьому підрозділі аналіз наукової літератури з питань теорії 
переклад виявив, що переклад художніх творів, поряд із загальними 
характеристиками та параметрами, притаманними усім видам та типам 
перекладу, має певні особливості і може становити певні труднощі, які має у 
кожному випадку розв’язувати перекладач. Таким чином, наступний підрозділ 
буде присвячено аналізові цих труднощів. 
 
2.2 Труднощі художнього поетичного перекладу 
 
Теоретичні джерела, в яких вивчаються питання перекладу художнього 
тексту, здебільшого зосереджуються на двох тісно пов’язаних питаннях: 
еквівалентності перекладу та досягнення комунікативної мети. В аспекті 
еквівалентності перекладу художнього тексту, питання полягає в тому, чи взагалі 
можливо досягти повністю (чи взагалі) еквівалентного перекладу, а якщо ні, то 
до якої міри можлива еквівалентність. З точки зору комунікативної мети, 
розглядаються питання, наскільки близько перекладачі повинні дотримуватися 
тексту оригіналу, чи повинні зосередитися на сприйманні перекладеного тексту 
реципієнтом. 
Найскладнішим для перекладу вважають художні тексти. Їх неможливо та 
не потрібно перекладати дослівно. Перекладачі художніх текстів − це ще й 
письменники, які створюють свої нові твори. Досягнення високого рівня 
еквівалентності неможливе і навіть не потрібне. Головними причинами відносної 
еквівалентності при художньому перекладі є своєрідність сприйняття оригіналу 
 
29 
перекладачем, різносистемність мов, відмінність соціокультурного середовища; 
особливості стилю перекладача та інші. 
Найбільша цінність художнього перекладу в тому, що читач отримує 
можливість ознайомитися з іноземними художніми творами своєю рідною 
мовою. Індивідуальна специфіка окремих художніх творів, ідіостиль 
письменника, використання деяких художніх засобів породжує і специфічність 
проблем, що постають перед перекладачем. Подолання цих проблем стає 
можливим лише за умови оволодіння перекладачем здобутків теорії та практики 
перекладу [39, c. 57].  
Взагалі передати ідіостиль письменника – завдання не з простих. Художній 
твір передає унікальне світосприйняття й індивідуальність автора. Тому 
художній твір – це інформація, подана крізь призму авторського стилю. У більш 
новітніх дослідженнях це часто пов’язують з поняттями ідіостилю та мовної 
особистості автора того чи іншого твору. Індивідуальність авторського стилю 
полягає в наявності особливої сукупності авторських стилістичних прийомів, 
притаманних конкретному автору та характеризується наявністю певного 
принципу комбінації різних мовних засобів і їх трансформацій у запропонованій 
автором концепції. Індивідуальний авторський стиль твору передбачає вербальну 
форму вираження індивідуальних автором мовних засобів і їх граматичних та 
лексичних значень [17].  
Ф. Р. Джонс перераховує основні ознаки художнього тексту, відтворити які 
має бути завданням перекладача: художні тексти мають здебільшого письмову 
форму, хоча також можуть бути усними; вони вважаються канонічними (мають 
високий соціальний престиж); вони виконують афективну/естетичну, а не 
транзакційну чи інформаційну функцію, маючи на меті провокувати емоції 
та/або розважати, а не впливати чи інформувати; вони не мають реального 
підгрунтя, тобто вважаються вигаданими, незалежно від того, засновані вони на 
фактах чи ні; вони містять слова, зображення тощо з неоднозначним та/або 
невизначеним значенням; вони характеризуються «поетичним» використанням 
мови (де мовна форма важлива сама по собі, як-от гра слів або римування) і 
 
30 
гетероглоссія; і вони можуть використовувати елементи зниженого стилю, 
наприклад, сленг або архаїзм [91, c. 152]. Традиційно до основних літературних 
жанрів зараховують драму, поезію та художню прозу. 
Британська перекладознавиця Ж. Боуз-Бейер також підсумовує основні 
характеристики поетичного тексту, які також важливо ураховувати під час 
перекладу: 
1) зовнішній вигляд, включно з розташуванням рядків і відступів на 
сторінці 
2) використання вимудруваної мови, особливо звукові і структурні патерни 
3) простір для різних інтерпретацій 
4) непрагматична мета читання [90, c. 195]. 
Переклад драматичних творів являє собою найбільш складний вид 
перекладу. Слід зазначити, що переклад поезії потребує особливих зусиль – не 
тільки досконалого знання іноземної мови, а й відчуття та передачі всіх тонкощів 
поетичної мови, уміння поєднати під час відтворення поетичного твору його 
зміст, форму та весь комплекс особливостей перекладного художнього твору.  
На відміну від перекладу роману чи поеми, театральне мистецтво поєднує 
мову зі сценою, тобто задіює як візуальні, так і акустичні образи. Тому 
перекладач стоїть перед вибором: розглядати драму як літературний текст чи як 
невід’ємну частину театральної постановки. 
Г. Андерман зазначає, що перекладачі можуть працювати із п’єсою як із 
літературним твором, коли, наприклад, виконується переклад повного зібрання 
творів певного драматурга. Однак, слова п’єси (тобто, її текст) становлять лише 
один з елементів театральної постановки разом з освітленням, декораціями, 
костюмами та музикою. Оскільки текст є частиною інтегрованого цілого, до 
перекладу висуваються вищі вимоги щодо його «сценічності», таким чином 
підсилюючи необхідність пов’язувати цільовий текст з його джерелом (фактор 
адекватності) і необхідність формулювання тексту цільовою мовою (фактор 
прийнятності) [89, c. 92].  
 
31 
Цей же автор зазначає, що спроба дотримуватися оригінального тексту 
п'єси, водночас дозволяючи цільовій аудиторії вповні насолодитися драматичним 
твором, насправді може бути найскладнішою проблемою, з якою стикається 
перекладач драми для сцени. Хоча це не завжди легко, але якщо автор п'єси ще 
живий, дослідник пропонує в якості ідеальної перекладацької стратегії 
співпрацю між письменником, перекладачем і режисером [89, c. 92]. 
У художньому стилі використовуються практично всі наявні в інших 
стилях засоби і багато своїх специфічних (наприклад, поетична лексика, 
синтаксичні, стилістичні фігури, алітерація і асонанс). Усі мовні засоби 
підпорядковані одній меті – художньому зображенню дійсності, створенню 
цілісного естетичного образу. Це досягається, зокрема, широким вживанням 
синонімів, антонімів, епітетів, метафор та порівнянь [46, с. 220].  
Також, у цьому ж джерелі вказано, що художній переклад суттєво 
відрізняється від усіх інших функціонально-стильових перекладів. Перекладач 
художньої літератури повинен не тільки глибоко знати мову оригіналу, мати 
багатий словниковий запас рідної мови й ґрунтовні знання у галузі 
літературознавства, але і повинен володіти високою технікою перекладу [46, 
с. 220]. Це особливо справедливо для твору, який є об’єктом аналізу цього 
дослідження. 
В. Коптілов наголошує, що кожен переклад, по суті, полягає у пошуку 
найвідповідніших синонімів для виразу цільовою мовою образів та ідей 
оригіналу. Автор зазначає: «Не важко «сяк-так» передати загальний зміст 
сказаного в художньому творі: це під силу будь-якому ремісникові… Набагато 
важче знайти найпотрібніше слово, найвідповіднішу синтаксичну конструкцію з 
великої кількості синонімічних … слів та конструкцій… Саме точністю вибору, 
зумовленою глибоким розумінням оригіналу, і відзначається творчий почерк 
найвидатніших майстрів художнього перекладу» [37, с. 37].  
Не можна не погодитися зі знавцями перекладу, що складність художнього 
перекладу полягає у тому, що вибір еквіваленту визначається не лише вузьким 
 
32 
контекстом (на рівні словосполучення, або речення), а і широким на рівні тексту 
або ж твору в цілому, концепції та стилю автора. [46, с. 221].  
Перекладаючи художній текст не можна допускати дослівного, 
буквального або ж досить вільного перекладу [46, с. 221]. Головним принципом 
художнього перекладу  називають принцип адекватності, змістовної та 
стилістичної рівноцінності, яка досягається шляхом контекстуального підходу до 
вирішення перекладацьких завдань. Важливим у художньому перекладі є також 
врахування індивідуального стилю конкретного автора [46, с. 221].  
Ще однією проблемою перекладу художніх творів є проблема передачі 
іншомовних реалій у перекладі, яка привертала в різні часи увагу багатьох 
дослідників. Сучасне перекладознавство так само займається цим питанням [70, 
с. 98]. З позицій психолінгвістів-перекладознавців переклад постає як когнітивна 
діяльність людини в контексті його соціокультурних функцій [21, с. 21].  
Художня література у певному розумінні є словесним мистецтвом, у якому 
портрет виступає однією частиною у засобах показники, які у композиційному 
єдності коїться з іншими засобами. Такими літературними засобами у творах 
можуть виступати події у сюжеті, думки та настрої героїв, діалоги, опис природи, 
обстановки. 
Насиченість художнього тексту різними художніми засобами, 
орієнтованість на реалізацію естетичної і образно-емоційної функцій, наявність 
індивідуального авторського стилю, роблять художні твори одними із 
найскладніших для перекладу. Це не просто переклад слово в слово, він не може 
бути дослівним. Проте переклад даного типу є більш вільним, перекладач може 
використовувати омоніми, перифрази та інші художні засоби, щоб зберегти 
естетичність твору. Усе це обумовлює виділення художнього перекладу в 
окремий тип. 
Виразні засоби мови, такі як стилістичні прийоми, є головним 
інструментом, з допомогою якого письменники надають предмету певного 
характеру, наповнюючи його риси неповторним індивідуальним стилем. Лексика 
є основним джерелом виразності, яка має великі можливості для посилення 
 
33 
емоційності, образності мови. Автори у творах використовують окремі 
стилістичні прийоми з метою досягнення тієї чи іншої комунікативної мети. 
Певне значення для нашого подальшого аналізу має класифікація тропів в 
українській мові, запропонована дослідником О. Пономарівим. Він виділяє 
наступні тропи, функцією яких у мові художніх творів є зображальна та 
естетична:  
1) Порівняння – троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, 
фактів для пояснення одного з них за допомогою іншого. Стилістична роль 
порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка 
виступає дуже яскраво в того предмета, з яким порівнюється дане явище [66, 
с. 41];  
2) епітет (гр. epitheton) слово, що образно означає предмет або дію, 
підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Стилістична 
функція епітетів полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет 
зображення з несподіваного боку, індивідуалізують якусь ознаку, викликають 
певне ставлення до зображуваного [66, с. 42];  
3) метафора – троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні 
на основі подібності за кольором, формою [66, с. 43];  
4) метонімія  це троп, побудований на перенесенні значення за суміжністю, 
тобто на основі тісного внутрішнього чи зовнішнього звязку між зіставлюваними 
поняттями [66, с. 44];  
5) синекдоха – троп, побудований на кількісній заміні: однина вживається 
замість множини, частина замість цілого, видова назва замість видової [66, с. 45].  
6) Персоніфікація – троп, побудований на наділенні предметів, явищ 
природи та абстрактних понять рисами людини [66, с. 45].  
7) Гіпербола – троп, в основі якого лежить підкреслене перебільшення 
розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища. Протилежний гіперболі 
троп – літота [66, с. 46].  
8) Алегорія вляє собою втілення абстрактного поняття в конкретному 
образі [66, с. 46].  
 
34 
Тепер у порівнянні розглянемо класифікацію тропів в німецькій мові 
запропонованою Дале Елен Новотним.  
1) Порівняння поєднує два слова з різних професійних сфер і, просто 
зіставляючи їх, викликає низку образних асоціацій [93, с. 26];  
2) Епітет це засіб образності, те характерне означення іменника, за 
допомогою якого логічно конкретизується чи емоційно оцінюється даний термін. 
Обидві згадані функції часто поєднуються в епітетах; епітет або фактичний, або 
орієнтований на настрій [93, с. 27].  
3) Троп (у множині: тропи) – перенесення назви з одного предмета на 
інший. Однак таке перенесення не повинно бути довільним, а повинно мати 
основу подібності (порівняння terra), про яку вже згадувалося. Подібність 
базується або на внутрішніх/зовнішніх характеристиках (метафора), або на 
логічній взаємозалежності обох об’єктів (метонімія) [93, с. 29].  
4) Метафора – це троп, який базується на зовнішній чи внутрішній 
залежності. [93, с. 29]. Особливою формою метафори є персоніфікація. Це 
термін, який використовується для опису передачі людських характеристик 
тваринам, предметам або абстрактним поняттям. Персоніфікація перетворюється 
на алегорію, як тільки в дію вступають символічні, приховуючі чи доктринальні 
тенденції [93, с. 31].  
5) Метонімія виникає, коли значення передається на основі логічного 
відношення [93, с. 32]. Найпоширеніший випадок метонімії заснований на 
логічному кількісному відношенні і називається синекдохою. Він 
характеризується взаємозаміною частини й цілого і має різні спеціальні форми 
[93, с. 32].  
6) Перифрази – це означення предмета чи особи шляхом називання їхніх 
характеристик [93, с. 33].  
Отже при аналізі перекладацьких трансформацій з української на німецьку 
мову також необхідно ураховувати способи перекладу стилістичних засобів та 
прийомів через певну розбіжність в стилістиці двох мов. Під час аналізу 
німецькомовного перекладу «Лісової пісні» Лесі Українки на німецьку мову у 
 
35 
третьому розділі цього дослідження ми також висвітлимо конкретні приклади 
реалізації різних перекладацьких стратегій, що дозволили передати стилістичні 
особливості вихідного тексту. 
Художній переклад можна вважати найкращим проявом міжкультурної 
взаємодії. Він є основною частиною будь-якого національно-літературного 
процесу.  
 
2.3 Методика аналізу перекладів  художніх текстів  
 
При перекладі не можна обійтися без використання перекладацьких 
трансформацій, за О. Селівановою, трансформація – це перетворення, 
модифікація форми, або змісту і форми, зокрема з метою збереження 
відповідності комунікативного впливу на адресатів оригіналу й перекладного 
тексту [73, с. 456]. Дослідниця запропонувала нову класифікацію перекладацьких 
трансформацій, яка ґрунтується на тріаді мовного семіозису (Ч. Морріс) – 
семантиці, синтактиці та прагматиці, оскільки переклад є перетворенням 
мовного продукту однієї семіотичної системи продуктом іншої, орієнтованим на 
інтерпретанту свого адресата [73, с. 456]. Ураховуючи ці особливості, вона 
поділяє трансформації на формальні, що передбачають зміну форми в перекладі 
при збереженні змісту оригіналу та формально-змістові трансформації, що 
передбачають зміну форми та модифікацію змісту [74, с. 201-208]. Кожен із цих 
типів представлений одиницями різних мовних рівнів: фонетичного, графічного, 
лексичного, граматичного (морфологічного та синтаксичного). 
В. Карабан пропонує свою класифікацію перекладацьких лексичних 
трансформацій:  
1) Конкретизація значення слова – це лексична трансформація,  внаслідок 
якої слово (термін) ширшої семантики в оригіналі замінюється словом 
(терміном) вужчої семантики [27, с. 300]. 
 
36 
2) Генералізація значення слова – це лексична трансформація внаслідок якої 
слово із вужчим значенням, що перекладається, замінюється у перекладі на 
слово із аршим значенням, нерідко гіпонімом [27, с. 306]. 
3) Додавання полягає у введенні в переклад лексичних елементів, що відсутні 
в оригіналі, з метою правильної передачі смислу речення (оригіналу), що 
перекладається, та/або дотримання мовленнєвих і мовних норм, що 
існують в культурі мови перекладу [27, с. 308]. 
4) Вилучення – це виправдане з точки зору адекватності перекладу, в першу 
чергу норм мови перекладу, усунення в тексті перекладу тих 
плеонастичних або тавтологічних лексичних елементів, які за нормами 
мови перекладу є частинами імпліцитного смислу тексту [27, с. 311]. 
5) Заміна слова однієї частини мови на слово іншої частини мови – це коли, 
наприклад, іменник замінюється у перекладі на прикметник, а прикметник 
на дієслово тощо. Така трансформація може застосовуватися до слів майже 
всіх частин мови, однак найчастіше це спостерігається у випадку таких 
частин мови, як іменник, дієслово, прикметник та прислівник [27, с. 312]. 
6) Перестановка слова – це коли при перекладі лексичні елементи міняються 
місцями (тобто, змінюють позицію на протилежну) [27, с. 314].  
Запропонована дослідником класифікація довела свою ефективність у 
перекладі науково-технічних текстів, проте для аналізу перекладів художніх 
творів ми потребували більш розгалуженої та деталізованої класифікації. 
При написанні цієї роботи ми користувалися класифікацією трансформацій 
запропонованою в посібнику «Практика перекладу (німецька мова)». Дослідники 
виділяють такі види трансформацій 1) лексико-семантичні – це ті чи інші 
відхилення від регулярних відповідників з погляду лексико-семантичного 
значення одиниць оригіналу: 
1. Додавання лексичних одиниць (слів, словосполучень, або ж речень) 
[46, с. 147]. 
2. Випущення лексичних одиниць – використання замість 
словосполучення слова без істотної зміни значення. 
 
37 
3. Лексичне розгортання – використання замість слова – 
словосполучення з таким самимосновним значенням [46, с. 148]. 
4. Лексичне згортання – використання замість словосполучення слова 
без істотної зміни значення. 
5. Генералізація – це заміна видового поняття родовим, назви підкласу 
– назвою усього класу 
6. Конкретизація – заміна родового поняття видовим, найменування 
класу – найменуванням одного з підкласів. Різновидом конкретизації можна 
вважати заміну загального (збірного) поняття його складовими. 
7. Логічний розвиток використання замість одного елемента дійсності 
іншого, який із ним нерозривно пов’язаний. Практично йдеться про заміну в 
рамках відносин: причина – наслідок, процес (дія) – результат, частина – ціле, 
суб’єкт діяльності – інструмент – продукт діяльності, предмет – його функція – 
його властивість [46, с. 149] 
8. Конверсивна заміна – відбувається заміна певного співвідношення 
елементів ситуації, що змальовується, на протилежне. Така заміна звичайно 
здійснюється шляхом використання відповідних слів-конверсивів, зміни порядку 
слів та синтаксичної функції слів у реченні [46, с. 150]. 
9. Цілісне перетворення – це докорінна зміна способу опису ситуації, 
заміна образу, за допомогою трансформацій, які важко розмежувати. 
10.  Смислове узгодження – це прийом, за допомогою якого переклад 
слова здійснюється не на основі словникових відповідників, а на основі 
контексту. 
11.  Адаптація – перекладацький прийом, що полягає у заміні невідомого 
відомим та незвичного звичним [46, с. 151]. 
2) Граматичні трансформації, викликані різносистемністю граматики 
німецької та української мов, Редчиць поділяє на:  
1. Додавання граматичних одиниць (артиклів, прийменників, 
займенників та ін.) 
2. Випущення граматичних елементів. 
 
38 
3. Заміна форми числа. Категорія числа становить певні труднощі під 
час перекладу. Це спричинено відмінностями в структурі мови оригіналу та мови 
перекладу. Деякі іменники, що вживаються в німецькій мові тільки в однині, в 
українській вживаються у множині, або навпаки. Тому перекладачеві слід 
звертати особливу увагу на такі випадки і використовувати ту форму, яка 
притаманна узусу мові перекладу [46, с. 152]. 
4. Заміна форми часу дієслова здійснюється тільки в контексті і може 
бути пояснена ситуацією мовлення. 
5. Заміна стану і способу. Для німецької мови характерним є вживання 
пасивних конструкцій, тоді як в українській мові пасивний стан вживається 
значно рідше.  
6. Заміна ступенів порівняння. В деяких випадках вищому чи 
найвищому ступеню прикметника в оригіналі відповідає звичайний ступінь у 
перекладі. Іноді німецький прикметник у певному ступені порівняння 
передається українською іншою частиною мови. Такі заміни вживаються для 
того, щоб не допустити порушення узусу мови перекладу [46, с. 153]. 
7. Заміна частин мови. Нерідко при перекладі з різних причин 
доводиться замінювати одну частину мови іншою. Така заміна може бути 
викликана прагненням зробити зрозумілішим зміст речення, що перекладається, 
або прагненням уникнути громіздкості у відповідному українському реченні.  
8. Факультативні зміни порядку слів, їхніх частин, членів речення, 
конструкцій, структури речення [46, с. 154].  
9. Заміна кількості і типів речень. 
3) Лексико-граматичні трансформації: 
1. Компенсація – прийом, за допомогою якого при перекладі 
компенсують елементи оригіналу, що не мають відповідника у мові перекладу: 
йдеться про заміну безеквівалентних елементів оригіналу (напр., 
безеквівалентної лексики) іншими, зрозумілими носієві мови перекладу. 
 
39 
2. Експлікація (описовий переклад) – це введення у текст, що 
перекладається, додаткової інформації з метою донести до читача те, що у 
оригіналі зрозуміло без будь-яких уточнень. 
3. Антонімічний переклад – переклад через антонім ключового слова 
при одночасному додаванні чи знятті заперечення [46, с. 156].  
4. Переміщeння окремих слів із одного речення в інше 
використовується тоді, коли за будь-яких обставин лексична сполучуваність слів 
у реченні перекладу неможлива. 
4) Стилістичні трансформації:  
1. Стилістична нейтралізація – мотивоване зняття експресивного, 
емоційно-оцінного, образного чи функціонально-стилістичного відтінку. 
2. Стилістична спеціалізація – мотивоване використання замість 
стилістично нейтрального засобу елемента з експресивним, емоційно-оцінним, 
образним чи функціонально-стилістичним відтінком [46, с. 157]. 
3. Стилістична компенсація – додавання експресії замість втраченої в 
іншому місці речення чи уривка всього тексту [46, с. 158]. 
Таким чином, нами було визначено поняття «перекладу», його суть та види 
та детально розглянуто класифікацію перекладацьких трансформацій. Ми 
встановили, що важливим аспектом при перекладі текстів є досягнення 
еквівалентності. Проблема досягнення еквівалентності полягає у досягненні 
тотожності у перекладі практично неможливо, хіба що за винятком елементарних 
фраз або виразів. Освіта перекладацьких трансформацій під час перекладу 
визначається змістом вихідного тексту, його основною думкою та особливістю 
стилю автора. Основним завданням перекладача при досягненні адекватності є 
твір перекладацьких трансформацій з тією метою, щоб текст перекладу найбільш 
точно передавав усю інформацію, яка укладена у вихідній мові, при цьому 
дотримуючись норм перекладної мови. 
 
 
 
 
40 
Висновки до розділу 2 
 
Отже, переклад художньої літератури – це один з найскладніших видів 
людської діяльності та творчості. Це не просто дослівний переклад, перекладач 
повинен також мати творчі здібності. Художній переклад є об’єктом дослідження 
перекладознавців ще з появи перекладу як виду діяльності. Проте, дослідження 
явища художнього перекладу все ще залишається актуальним об’єктом 
дослідження в області перекладознавства. 
Ми проаналізували основні положення теорії про перекладацьку 
діяльність, розглянули поняття художнього перекладу, ознайомилися з 
перекладацькими трансформаціями при перекладі з однієї мови на іншу. 
Перекладацька діяльність має на увазі при перекладі виникнення безлічі 
трансформацій змішаного типу. Висвітлення перекладацьких трансформацій під 
час перекладу визначається змістом вихідного тексту, його основною думкою та 
особливістю стилю автора. Трансформації є міжмовними перетвореннями, 
перебудовою елементів вихідного тексту з метою досягнення перекладацької 
еквівалентності. Слід підкреслити, що думки фахівців щодо поняття 
«Трансформації» та класифікації багато в чому розходяться. Нами були 
розглянуті основні види класифікацій трансформацій, але в основному всі 
перекладацькі трансформації поділяють на лексичні, граматичні та комплексні. 
Порівнюючи між собою мови, ми виявляємо у кожному їх явища, які мають 
відповідності у іншому. Перекладацькі трансформації є основою процесу 
перекладу. 
  
 
41 
Розділ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОГО АНАЛІЗУ 
ОРИГІНАЛЬНОГО ТВОРУ «ЛІСОВА ПІСНЯ» ТА ЙОГО 
НІМЕЦЬКОМОВНОГО ПЕРЕКЛАДУ  
 
3.1 Лексико-семантичні перекладацькі трансформації у 
німецькомовному перекладі драми-феєрії «Лісова пісня»  
 
Лексико-семантичні трансформації – це ті чи інші відхилення від 
регулярних відповідників з погляду лексико-семантичного значення одиниць 
оригіналу [46, с. 147]. 
До лексико-семантичних трансформацій дослідники відносять: додавання 
лексичних одиниць (слів, словосполучень, речень); випущення лексичних 
одиниць; лексичне розгортання та згортання; генералізацію, конкретизація, 
логічний розвиток, цілісне перетворення, смислове узгодження та адаптацію      
[46, с. 147-151].  
Наступні фрагменти демонструють нам застосування прийому адаптації.  
1. Куць // Gnom 
У «Лісовій пісні» читач зустрічає Куця, міфологічного персонажа який є 
образом молодого чорта. В Україні слово біс ‒ табу, оскільки люди вірили, що це 
приносить неприємності. Через це його замінювали евфемізмами: куць, дідько, 
нечиста сила і тд. Назва міфічної істоти Куць походить від словотвірної 
прикметникової основи куц(ий), що значить короткий, низький. Перекладачка 
«Лісової пісні» І. Качанюк-Спєх замість Куць вживає лексему «Gnom», що 
описує невеликий розмір даної істоти, адже гноми у німецькій міфології це ‒ 
короткі, схожі на маленьку людину істоти, що проживають горах або в лісі, та 
мають надприродні здібності. Етимологія слів «куць» і «гном» різна, але в них є 
дещо спільне, що виправдовує саме такий вибір відповідника. Громи і Куці це ‒ 
маленькі істоти, які мешкали далеко від людей, тому такий пеерклад не 
ускладнює сприйняття драми німецьким читачем. 
 
 
42 
2. «Люлі-люлі-люлята, засніть, мої малята!» // «Schlaft sus,  
ihr lieben Kinderlein.» В цьому фрагменті спостерігаємо рядки з 
української колискової пісні. Перекладачка дуже правильно робить, що не 
перекладає їх дослівно, а змінює рядками з німецької колискової, тобто адаптує 
для правильного сприйняття перекладу німецьким читачем.  
3. «Ой леле! не нуртуй!» // «O weh! O welcher Graus!» 
В цьому прикладі перекладачка замінює вигики, які часто 
використовуються в українській літературній мові та добре відомі представникам 
нашої культури на вигуки властиві німецькій літературній мові.  
4. «Ти знов своєї?!» // «Fängst du schon wieder an?!»  
Фразеологізм «Ти знов своєї» в мові оригіналу означає ‒ продовжувати  
робити те саме, що й раніше [94]. Оскільки в німецькій мові немає точного 
відповідника даному фразеологізму, перекладачка замінює його просто 
питальним реченням, тобто  адаптує його.  
5. Я, наловивши риби, тільки виплив на плесо душогубкою,  
хотів на той бік передатися, – а він вчепився цупко лапою за днище, та ані 
руш! Ще трохи – затопив би! // Ich hab Fische gefangen, kaum war ich in mein 
Boot gestiegen – wollte gerade ans andere Ufer rudern – da hat sich dieser mit seiner 
Pfote an mein Boot geklammert, ich kam nicht weg! Fast wäre ich ersoffen!  
Душогубка ‒ невеликий, перев. видовбаний з дерев'яної колоди,  
хиткий човен [95, с. 449]. Таке поняття не буде зрозумілим німецькому 
читачеві, через це перекладач мала використати певну трансформацію, як 
бачимо, вона вдається до адаптації, замінює незвичне «душогубка», на зрозуміле 
«човен = das Boot». Таку трансформацію в даному випадку ми вважаємо кращою, 
ніж якби перекладачка використала, наприклад, транскрипцію.  
6. А тут іще й тебе щось учепило, – кричу, гукаю, кличу – хоч ти  
згинь! І де ти длявся? // Und du warst wie vom Erdboden verschluckt - ich 
schreie, rufe nach dir – keiner da! Wo stecktest du? Українське дієслово длятися – 
дляюся, дляєшся, недок., розм., рідко. Залишатися десь довше, ніж 
передбачалося; затримуватися [95, с. 313], перекладач замінює на 
 
43 
«застрявати», німецькою «stecken». Така трансформація є необхідною адже 
слово «длятися» не зрозуміле навіть українському читачеві, воно застаріле так 
майже не вживане, зустрічається тільки в старих літературних творах. Отже 
перекладачка адаптує його та робить зрозумілим для читацької аудиторії. А ще 
відповідник обраний перекладачкою, на нашу думку, гарно передає особливість 
мови героя драми та передає іронію.  
Логічний розвиток, тобто використання замість одного елемента дійсності 
іншого, який із ним нерозривно пов’язаний, демонструють нам наступні 
фрагменти: 
1. Убога наша хатка, бо в нас немає татка… // Recht arm sind  
wir geraten,  denn uns fehlt unser Vater… В оригіналі сказано що в потерчат 
погана хатинка,  через те, що вони бідні, як сказано в оригіналі, тобто наслідок ‒ 
причина. В другій частині речення бачимо теж таку заміну, в оригіналі сказано 
що в діток немає татка, а в перекладі що вони за ним скучають. Вважаємо що 
така трансформацію потрібна тут для збереження рифми, також вона не змінює 
інформаційне наповнення тексту.  
У наступних фрагментах можемо спостерігати цілісне перетворення, тобто 
докорінну зміну способу опису ситуації: 
1. «Зіб'ю всю вашу воду, таки знайду ту вроду!» // «Mag sie sich  
auch verstecken, ich werde sie entdecken!» Дослівний переклад звучав би 
так: Ich werde dein ganzes Wasser töten, Ich werde diese Schönheit immer noch 
finden! Як бачимо дослівний переклад зовсім не милозвучний та не вписується в 
стиль поеми, тому перекладачка і вдається до цього виду трансформації. Такий 
переклад передає зміст оригіналу, а такоє звучить гарно та поетично. 
2. Ось я йду! Г о л о с:  А йди хутчій! // Da, ich komme! Die  
Stimme: Komm her, beeil dich! Дослівний переклад звучав би так «Und geh 
schnell!». 
Українське        «А йди хутчій!» має своєрідне лексичне забарвлення, тому 
щоб зберегти його, перекладачка вдається до цілісного перетворення і передає 
репліку як «Komm her, beeil dich!». Такий варіант важаємо вважаємо тут дуже 
 
44 
доречним, оскільки він цілком передає думку і лексично-стилістичне 
забарвлення оригінального тексту. 
3. Хіба я плачу? (Проводить рукою по очах). // Ist das wahr? (Fährt  
sich mit der Hand über die Augen.) В контексті такий переклад передає те, 
що малося на увазі та зрозуміло про що йде мова. Якби перекладач поеми 
переклала даний вираз дослівно, це звучало б так: «Weine ich?». Переклад І. 
Качанюк-Спєх теж вважаємо правильним. 
4. Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, там гірські русалки,  
вільні літавиці, будуть танцювати коло по травиці, наче блискавиці! // Zu 
den Bergeshöhen lass uns beide schweben, wo die Bergesnymphen, meine Schwestern, 
leben, auf des Tanzes Sawingen werden wir dich heben, wie die Blitze beben! При 
перекладі цього фрагменту, перекладачу важливо було зберегти рифму. Якби І. 
Качанюк-Спєх переклала це дослівно, рифму було б втрачено, тому перекладачка 
вдалася до ряду різних трансформацій, тобто до цілісного перетворення, та 
чудово впоралась зі своїм завданням.  
5. Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється  
обличчям до неї і раптом цілує. // Lukasch hält Mavka in seiner Umarmung, 
neigt sein Gesicht immer näher zu dem ihren und plötzlich gibt er Mavka einen Kuss. 
В цьому фрагменті перекладу бачимо, що він не відповідає дослівно оригіналу, 
проте точно передає його зміст, не змінюючи основної його ідеї. Наприклад, 
«тулячи до себе» та «in seiner Umarmung halten» передають одну ідею проте 
мають зовсім різну конструкцію та складаються з різних слів. Далі бачимо 
«цілувати» та «einen Kuss geben», де оригінал та переклад відповідають один 
одному, проте теж мають різну будову, і переклад не є точним еквівалентом 
оригіналу. Отже перекладачка вдалася до цілісного перетворення та зберегла 
відповідність між оригіналом та перекладом.  
Іноді, якщо перекласти дослівно неможливо, або ж такий переклад псує 
милозвучність тексту, перекладачі вдаються до смислового узгодження, тобто 
переклад слова здійснюється не на основі відповідників, а на основі контексту, 
як-от в наступних фрагментах: 
 
45 
1. Та як же будемо сидіти тута. Таж люди кажуть – тут  
непевне місце… // Wir sollen wir an diesem Ort nur wohnen? Die Leute sagen 
doch, - hier ist unheimlich…  З контексту оригіналу розуміємо, що Лукаш мав на 
увазі залишитися жити, а не просто сидіти, в певній частині лісу. Тому 
перекладач і використовує при перекладі дієслово зовсім з іншим значенням, але 
яке прекрасно підходить для перекладу. 
2. Бо відхотілося // Jetzt will ich nicht mehr.  Як бачимо ці два  
фрагменти не відповідають дослівно один одному, проте в цьому випадку 
переклад здійснено не на основі словникових відповідників, а на основі 
контексту. Такий переклад відповідає ориніналу та граматичним нормам 
німецької мови, отже вважаємо що     І. Качанюк-Спєх вдало впоралася зі своїм 
перекладацьким завданням. 
3. Щось довгенько вирізуєш, небоже, сопілки! // Du brauchst viel  
Zeit, mein Lieber, fürs Schnitzen einer Flöte! Тут І. Качанюк-Спєх переклала 
вираз не на основі словникових відповідників, а на основі контексту. Дослівний 
переклад, на нашу думку не відповідав би нормам граматики німецької мови. 
4. Пробі! Гину! В драговину попав! Ой смокче! тягне! // Hilfe! Ich  
sinke! Ich sitze fest im Moor! Es zieht mich hinab! «Гинути» та «sinken», 
українською «тонути», мають зовсім інші значення, але на основі контексту 
вони означають одне і те ж, адже результатом утоплення є смерть.  Дослівний 
переклад звучав би наступним чином: «Ich sterbe». Оскільки за контекстом 
дослівний переклад та вибір перекладача підходять, тому такий переклад 
вважаємо правильним. 
У наступних елементах бачимо додавання лексичних одиниць: 
1. «Кого ти тут шукаєш?» // «Was suchst du hier mit solcher Hast?»  
Дослівно речення перекладається німецькою ‒ Wen suchst du hier, проте 
перекладачка додає mit solcher Hast, що українською значить поспішно/з таким 
поспіхом/ так швидко. Вважаємо що така трансформація виправдана контекстом 
та надає трохи емоційності німецькому перекладу. 
2. Та зараз, тату! Вже ж його немає. Я розчешу поплутаний  
 
46 
сікняг. // Sofort, mein Vater! Er ist ja nicht mehr da. Ich kämme nur noch dies 
zerzauste Schilf. Спостерігаємо додавання деяких лексичних одиниць при 
перекладі, наприклад частки «nur», у німецькій мові часто використовуються 
різні частки, вони не несуть граматичного значення, але передають емоції та 
думки. Займенник «mein», на нашу думку, додано через те, що в німецькій мові 
спостерігається тенденція використання присвійних займенників значно частіше, 
ніж в українській, через що перекладачка і використовує дану трансформацію. 
3. …мій щирий приятель осінній дощик, прийшлось би згинуть з  
парою! // …der gute alter Freund? must’ ich zugrunde geh’n mitsamt dem 
Dampf!  
Перекладачка додає прикметник «alter», якого немає в оригіналі, ми 
вважаємо що таким чином краще передано іменник  «приятель»  – людина, з 
якою хто-небудь перебуває в дружніх, товариських стосунках; близький 
знайомий [94, с. 107], тобто він від просто друга відрізняється довшою 
тривалістю дружби.  
4. Вітерець повіє, сонечко пригріє, то й роса спаде! // Wenn der  
Wind sich erhebt, wenn ein Sonnenstrahl schwebt, ist der Reif überwunden! В 
цьому випадку спостерігаємо додавання німецького сполучника «wenn». 
Вважаємо що це додавання було використано перекладачем задля збереження 
милозвучності в тексті перекладу.  
5. Ей! Не вчись брехати, бо ще ти молодий! Язика шкода! // Ach!  
Fang nicht an zu lügen, du bist noch jung! Schade um die Zunge! Дослівний 
переклад виглядав би так ‒ «Lerne nicht zu lügen». Якщо читати в контексті, то 
дослівний переклад та вибір перекладача мають одне і те ж значення.  
6. Ох!.. Зірка в серце впала. // Ach!.. Ein Stern fiel in mein Herz!  
Спостерігаємо додавання присвійного займенника «mein», українською 
«моє» при перекладі, така трансформація пояснюється тим, що в німецькій мові 
прийнято використовувати присвійні займенники перед іменниками, тоді коли в 
українській мові такої тенденції не прослідковується.  
7. Я не буду, щастя, не буду прислухатися, хороший! // Ich werde es  
 
47 
nicht tun, ich will das Herz nicht aushorchen, Geliebter! Перекладач додає 
«das Herz», тоді переклад звучить «das Herz nicht aushorchen», українською ‒ 
«слухати серце». Але в оригіналі звучить просто «прислухатися». Ми вважаємо, 
що перекладач додає лексичну одиницю при перекладі, адже за контекстом  
відповідником українського «не буду прислухатися» в німецькій мові є саме «ich 
will das Herz nicht aushorchen», отже слово «das Herz» тут є необхідним. 
8. Дивись ти – «дядечку»! Знайшлась небога! А хто ж його призвів  
у пастку лізти? // Sieh an – «lieber Oheim»! Da, eine Nichte! Wer war's, der 
ihn in diese Falle Nockte? Спостерігаємо додавання прикметника «lieber», 
українською «дорогий, любий», перекладачка вдається до цієї трансформації щоб 
компенсувати втрату димінутив оригіналу. 
Випущення лексичних одиниць прослідковується у таких фрагментах 
оригіналу та перекладу:  
1. Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько  
виймає! // Wie herrlich es klingt, ins Innerste dringt, es schneidet die Brust, das Herze 
zerspringt! Як бачимо перекладачка випускає прикметник «білі» ‒ «weiß». Ця 
трансформація не позбавляє переклад якоїсь необхідної інформації. Вважаємо 
що випущення було застосоване для збереження рифми у перекладі.  
Лексичне згортання, заміну словосполучення  словом можемо спостерігати 
в наступних прикладах: 
1. «Тую Русалку, що покохав я змалку,  бо водяній царівні нема на  
світі рівні!» // «Die Nymphe, der seit Jahren in Liebe bin verfallen, keine kann 
in den Reichen der Flussprinzessin gleichen!» ‒ «Водяна царівна» в українській 
мові складається з двох слів, а відповідник у німецькій одне слово. 
2. От вільхи не люблю – вона шорстка. Осика все мене чогось  
лякає. // Die Espe aber macht mir immer Angst sie selbst ist furchtsam-zittert 
ständig. Українське дієслово «лякати», німецькою мовою перекладається як 
«Angst machen», як бачимо німецький відповідник складається з двох слів, тому і 
маємо дану трансформацію.  
3. Ей, кодло лісове! Така в вас правда!.. Ну, попаду ж і я Лісовика.  
 
48 
// Ihr Waldgesindel! Dies ist eure Wahrheit!.. Wenn ich den Waldschrat nur 
erwische. Українському словосполученню «кодло лісове», в німецькій мові 
відповідає слово «Waldgesindel». Дану трансформаці. застосовано через 
розбіжність граматичних та лексичних систем української та німецької мов, адже 
мові перекладу мові властиво використання складених слів. 
Лексичне розгортання демонструють нам наступні фрагменти:  
1. Іди на дно! Не смій мені зринати три ночі місячні поверх води! 
// Steige hinab zum Grund! Und wage nicht drei nächste Mondnächte 
emporzutauchen!  
В німецькій мові часто можна спостерігати словоскладання, в укріїнській 
мові таким словам буде відповідати два і більше простих слів. Отож перекладач 
використала замість слова ‒ словосполучення з таким самим значенням. 
2. Та треба по-тутешньому навчитись, бо маю ж тута 
літувати. // Es wird schon nötig sein auf eure Art zu reden, soll ich den 
Sommer hier verbringen. Перекладач вдається до заміни слова словосполоченням, 
адже в німецькій мові нема прямого відповідника українського «літувати» і 
також не можна перекласти дане дієслово лише одним словом на німецьку мову. 
Далі в тексті перекладу перекладач передає дієслово «літувати» як «einen 
Sommer lang bleibenи». У контексті:  Für die Ewigkeit? Du sagtest, du bleibst hier 
nur einen Sommer lang. 
3. Місячне світло починає ходити по лісі, стелеться по галяві і  
закрадається під березу. // Das Mondlicht wandert über den Wald, senkt sich 
auf die Lichtung, und zieht dann unter die Birke. В німецькій мові наявно багато 
складених слів. Одному німецькому слову, може відповідати два і більше 
українських. Українському словосполученню «місячне світло», в німецькій 
відповідає всього одне слово ‒ «Das Mondlicht», через різні граматичні структури 
маємо дану трансформацію при перекладі.  
Генералізація заміна видового поняття родовим, спостерігаємо в наступних 
прикладах: 
 
49 
1. А в дубовім гаю? М а в к а:Що ж там – Я шукала ягідок, грибків… // 
Und was war im Walde?.. Mavka: Was schon? Ich suchte nach Pilzen und Beeren…  
В оригіналі маємо «дубовий гай», гай ‒ невеликий, нерев. листяний ліс [96], 
тобто гай ‒ це різновид лісу. Його перекладачка генералізує, змінює на родове 
«ліс». На нашу думку перекладачка використала цю трансформацію, адже в 
німецькій мові немає відповідника українського «дубовий гай».  
2. Я цілуватиму вустонька гожі, щоб загорілись, щоб зашарілись, наче 
ті квітоньки з дикої рожі! // Werde mit Küssen bedecken die Lippen, damit sie 
erglühen, damit sie erblühen in purpurnem Rot, wie der Blüten! Спостерігаємо 
заміну конкретного поняття загальним, а саме заміну назви конкретної квітки 
загальною назвою  «квітка», німецькою «die Blume». Рожа ‒ це багаторічна 
декоративна рослина родини мальвових з високим стеблом та великими 
яскравими, різних кольорів квітками, зібраними в китицеподібне суцвіття [95, с. 
598]. Такі квіти, як «дика рожа» не є популярними в Німеччині, отже і не відомі 
читачам там. Транскрибувати цю назву теж не є найкращою ідеєю, через це 
перекладачка драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» просто генералізує її, 
чим робить максимально зрозумілим переклад. 
Передача імен та власних назв в «Лісовій пісні» Лесі Українки завдання не 
з простих. Перекладачка використовує різні перекладацькі прийоми для 
якнайкращого їх відтворення.  
Наприклад імена Лукаш, Килина І. Качанюк-Спєх транслітерує: Lukasch, 
Kylyna. Для передачі імен вважаємо найкращим спосіб передачі їх за 
транскрипцією  чи транслітерацією. 
Щоб передати образ дядька Лева перекладач поєднує переклад з 
транслітерацією. Загально видове поняття перекладає точно, а власну назву ‒ 
транслітерує: дядько Лев ‒ Oheim Lev. Так само І. Качанюк-Спєх передає і назву 
«Білий Паланин ‒ Weiser Pallannin», який за давніми міфологічними уявленнями 
є сином Зорі.  
Точний переклад використано при передачі таких персонажів, як «Океан» 
‒ «Ozean», «Доля» ‒ «Schicksaal», «Царівна-Хвиля» ‒ «Prinzessin-Woge», 
 
50 
«Водяник» ‒ «Wassermann». Дуже вдано передано Пропасницю ‒ безмовну лісову 
примару І. Качанюк-Спєх вживає лексему «Gespens», з німецької мови «привид». 
Серед лексико-семантичних перекладацьких трансформацій у 
німецькомовному перекладі драми-феєрії «Лісова пісня» найбільше було 
виявлено випадків адаптації, лексичного розгортання та лексичного згортання, 
додавання лексичних одиниць (слів, словосполучень, речень). Рідко можна було 
побачити випущення лексичних одиниць, конверсивну заміну. Порівняно 
небагато було випадків логічного розвитку та цілісного перетворення та 
смислового узгодження. При виконанні дослідження нами не було виявлено 
випадків коли перекладач використовував прийоми конкретизації або вдавався 
до конверсійних замін це свідчить про те, що ці трансформації не є 
продуктивними під час перекладів творів Лесі Українки на німецьку мову.  
 
3.2 Граматичні трансформації у німецькомовному перекладі драми-
феєрії «Лісова пісня»  
 
У граматичних трансформаціях дослідники виділяють: додавання та 
випущення граматичних одиниць, заміну граматичних форм частин мови, заміна 
форми часу, заміна стану і способу, заміна ступенів порівняння, заміна частин 
мови, факультативні зміни порядку слів, їхніх частин, членів речення, 
конструкцій, структури речення та заміна кількості і типів речень [46, с. 152-
155].  
Граматичні системи української та німецької мов мають як різну кількість 
категорій, так і відмінності у вираженні. Через неоднакові синтаксичні 
організації слів і словосполучень різних мов перекладачі мають застосовувати 
граматичні трансформації.  
Наступні фрагменти ілюструють нам зміну роду: 
1. Змія-Цариця // der König der Drachen.  
Лексема «der Drachen» означає «дракон». Перекладач змінює жіночий рід 
на чоловічий. І. Качанюк-Спєх вдало використовує даний прийом, щоб не 
 
51 
порушувати ритміки і милозвучності німецького перекладу. У фольклорі дракон 
і змій за своєю сутністю тотожні поняття, тому перекладач не змінює семантичне 
звучання антропоніма і точно відтворює його.  
2. А хто ж твій рід? Чи ти його зовсім не маєш? // Wer ist deine 
Familie? Oder  
hast du keine? В українській мові слово «рід» чоловічого роду, його 
відповідник в німецькій мові – «die Familie» жіночого, тому як ркзультат, маємо 
таку граматичну трансформацію.  
3. Ба! так би ти й казав, то я ж би знав! Тепер я бачу сам, чия то  
справа. // Bah! Hättest du's gleich gesagt, dann wüsste ich's! Jetzt seh' ich 
selber, wessen Werk dies ist. В українській мові іменник «справа» відноситься до 
жіночого роду, а   «das Werk» у німецькій мові відноситься до середнього роду. 
Отже бачимо, що дана трансформація це не забаганка перекладачки, а 
необхідність викликана різними граматичними структурами української та 
німецької мов.  
Наступні фрагменти ілюструють нам додавання елементів: 
1. Ми спустимось на дно, де темно, холодно… // Wir tauchen ja  
alsbald wo’s dunkel ist und kalt… В німецькій мові обов’язково має бути 
присудок, через це і було додано «ist». Сполучник же перекладачка додала для 
кращої милозвучності. 
2. Хвилює воду ще більше, поринає і виринає, мов шукаючи щось у  
воді. // Erbewegt das Wasser immer heftiger, tauchr unter und steigt wieder 
empor, so, als ob er im Wasser nach etwas suche.  В оригіналі українською мовою 
завдяки контексту і без прийменника зрозуміло про кого йде мова, але в 
німецькій мові обовязково має бути прийменник. Перекладач підлаштовує 
переклад під правила німецької мови, через що і додає обов’язковий займенник. 
3. І все рипить, все згадує про зиму… Ні, я таки зовсім, зовсім  
самотня… // sie knurrt und denkt stets an den Winter... Nein, ich bin wirklich 
so unendlich einsam… У цьому випадку можемо спостерігати додавання артиклю 
у перекладі. В українській мові на відмінну від німецької не існує артиклів, але в 
 
52 
німецькій вони є обов'язковими, тому слідуючи правилам німецької граматики, 
перекладачка додає артикль.  
4. У лісі ж не самії дерева, – таж тут багато різної є сили. // Aber  
im Walde gibt es nicht nur Bäume, - es gibt doch eine ganze Menge Mächte. 
Конструкція «es gibt» з німецької мови перекладається як є, існує. Займенник es 
виконує роль формального підмета без власного смислового значення. В 
українській мові немає такої конструкції і не завжди обов'язково вживати 
дієслово. 
5. Є Лісовик, я зву його «дідусю», а він мене –  «дитинко» або   
«доню». // Doch, ich hab welche. Es gibt den Waldschrat, ich rufe ihn 
«Großvater», er nennt, «mein Kind» mich, oder, «meine Tochter». Перекладачка 
вдається до додавання граматичних одиниць, це викликано невідповідністю 
граматичних систем мов оригіналу та перекладу.  
6. То все таке, як той раптовий вихор, – от налетить, закрутить  
та й покине. В нас так нема, як у людей, – навіки! // Dies alles ist doch wie 
ein kurzer Windstoß, - er fliegt zu, wirbelt und ist gleich wieder fort. Bei uns ist es 
nicht, wie bei Menschen, - ewig! Коли в українській мові можна обійтися без 
підмету, то в німецькій він обов'язково має бути, тому перекладачка додає «er». 
Також додано неозначений артикль перед прикметником. 
7. Не бійся, то Русалка. Ми подруги, – вона нас не зачепить. // Hab  
keine Angst, es ist die Nymphe. Wir sind Freundinnen, – sie tut uns nichts. В 
цьму випадку при перекладі І. Качанюк-Спех додає дієслово  «sein», український 
відповідник ‒ «бути». Додавання цього дієслова є обов'язковим. За правила 
німецької мови в реченні має бути присудок, тоді коли в українській це не 
завжди є необхідним. 
Зустрічаються в перекладі перекладі драми-феєрії Лесі Українки «Лісова 
пісня» і заміна граматичних форм частин мови, а саме зміна форми числа:  
1. Я не знаю. Дядько не казали, а може, ще й не напитали дівки.  
// Ich weiß ja nicht... Oheim Lev sagte, er gibt mir hier ein Grundstück und ein 
Haus, denn er will mich im Herbst verheiraten… В оригіналі спостерігаємо лієслово 
 
53 
в множині, а в перекладі в однині. Множена в оригіналі пояснюється тим, що в 
Україні, особливо раніше старших людей називають на «Ви», в Німечиині теж, 
проте не так часто і в даному перекладі зберегти множину було неможливо, адже 
це б не відповідало граматиці німецької мови.  
При перекладі на німецьку з української не можна обійтися і без  
зміни порядку слів які демонструють нам наступні приклади: 
1. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро… // Dieser 
Waldbach fliest aus dem Dickicht des Waldes heraus…  
Така перестановка диктується правилами німецької мови, займенники 
dieser, diese, dieses повинен стояти в речинні перед іменником, а в українській 
мові займенник може стояти і після іменника, наприклад для рифмування та 
кращої милозвучності.  
2. Л у к а ш:  «А ти давно живеш на світі?» // Lukasch: Und lebst du 
lange auf der Weld? Ця заміна теж диктується правилами граматики німецької 
мови, адже в німецькій мові присудок моє стояти на другому місті в реченні, що 
неважливо в українській. 
3. Бачиш, І ти, немов той ясень, розмовляєш. // Siehst du, auch du redest 
schon,wie der Espenbaum. Така трансформація пояснюється тим, що в німецькій 
мові спочатку має йти частина з дієсловом, а тільки потім порівняння.  
4. Я часом заздрила на їх: так ніжно вони кохаються... А я не знаю 
нічого ніжного, окрім берези, за те ж її й сестрицею взиваю. // Manchmal 
beneidete ich sie: sie lieben sich so zärtlich... ich selbst habe in meinem Leben nichts 
Zärtliches gekannt, außer der Birke, deswegen nenne ich sie Schwester. Перестановки 
елементів речення в даному фрагменті диктуються правилами німецької мови.  
5. Тут світляки в траві, я назбираю, вони світитимуть у тебе в 
косах, то буде наче зоряний вінок. // Im Gras sind Leuchtkäfer, ich will sie fangen, 
sie werden dann in deinen Haaren leuchten, es wird aussehen, wie ein Sternenkranz. 
Спостерігаємо зміну розташування підмету з присудком та обставини в реченні 
при перекладі. На нашу думку перекладачка вдається до даної трансформації 
 
54 
через те, що в німецькій мові частіше на першому місці в реченні стоїть 
обставина, а потім вже підмет та присудок.  
У наступному фрагменті перекладач вдається до факультативних змін 
порядку слів, їхніх частин, заміни словосполучення словом та випущення 
граматичних одиниць. Саме такі трансформації найчастіше використовують при 
перекладі з та на німецьку мову, адже в її граматика дуже відрізняється від 
української.  
«Пізнє літо. Де-не-де вже є перші ознаки осінньої позолоти. До озера 
прийшли люди, оселилися, внесли в лісову сторону свої звичаї, гамір. Лукаш 
виходить із лісу з сопілкою, а мати йому дорікає, що він усе грає, а робота 
стоїть. Матері потрібна помічниця – невістка, та про Мавку вона не хоче й 
чути, бо це «відьомське кодло».  // «Spätsommer. Irgendwo gibt es bereits die ersten 
Anzeichen einer Herbstvergoldung. Menschen kamen an den See, ließen sich nieder, 
brachten ihre Bräuche und ihren Lärm auf die Waldseite. Lukash kommt mit einer 
Pfeife aus dem Wald und seine Mutter schimpft mit ihm, dass er die ganze Zeit spielt, 
aber die Arbeit steht still. Die Mutter braucht eine Assistentin – eine Schwiegertochter, 
aber von Mavka will sie nichts hören, weil sie ein «Hexenknecht» ist. Всі ці 
трансформації мають місце бути, адже дослівний переклад тут неможливий через 
різні граматичні правила української та німецької мов також змісту тексту та 
структури речень зберігається.  
 Наступний приклад демонструє нам заміну кількості речень: «З лісу 
вибігає Перелесник. Він підхоплює Мавку і кружляє її у вирі прудкого танцю. 
Срібний серпанок на ній звився вгору, чорні коси розмаялись і змішалися з 
вогнистими кучерями Перелесника. Танок стає шаленим, Мавка благає 
відпустити її, та він на це не зважає і мчить лісову красуню в танці зомлілу» 
// «Flattergeist rennt aus dem Wald. Er hebt Mavka hoch und dreht sie in einem 
Wirbelsturm eines schnellen Tanzes. Ein silberner Dunst rollte sich über sie, schwarze 
Zöpfe flatterten und vermischten sich mit den feurigen Locken von Perelesnyk. Der 
Tanz wird hektisch. Mavka bettelt darum, sie gehen zu lassen. Aber er ignoriert es 
und stürzt sich im Zomlilu-Tanz auf die Waldschönheit.» В українській мові 
 
55 
спостерігається тенденція до об’єднання декількох предметних ситуацій в одне 
речення, яке включає в себе декілька однорідних підметів, присудків, додатків і 
тд. Перекладач розбиває одне велике українське речення на три, це в свою чергу, 
розширило зміст речення через введення додаткових слів. Проте не вважаємо 
дану трансформацію необхідною.  
При перекладі драми-феєрії «Лісова пісня» перекладачка часто вдається до 
заміни частин мови: 
1. Я марила всю ніченьку про тебе, мій паниченьку! // Die ganze lange 
Nacht hab' nur an dich gedacht! На нашу думку І. Качанюк-Спєх змінює іменник 
«паниченько» на займенник «dich» через відсутність в німецькій мові йому 
відповідника.  
2. Мені здається, що жила я завжди… // Es kommt mir vor, als 
lebte ich schon immer… В перекладі бачимо підмет з присудком, а в оригіналі 
було модальне дієслово. Перекладачка не могла залишити в перекладі модальне 
дієслово, адже в німецькій мові немає потрібного відповідника. 
3. Ну й я ж не дурень: як засяг рукою за бороду, то й замотав, як  
мичку, та ножика з-за пояса. // Doch ich bin nicht so dumm! ‒ Mit einer Hand griff 
ich nach seinem Bart, machte die Schlinge, dann holte ich das Messer. В цьому 
випадку спостерігаємо частиномовну заміну, а саме заміну іменника «дурень», 
прикметником ‒ «dumm». Дослівний переклад німецького прикметника «dumm» 
‒ «тупий, дурний». На нашу думку, перекладач правильно застосовує тут 
частиномовку заміну. 
Далі спостерігаємо заміну типу речення:  
1. Русалка ховається, оглядаючись на Водяника. // Die Nymphe  
versteckt sich, während sie nach dem Wassermann sieht. Дієприслівниковий  
зворот «оглядаючись» перекладач змінює на звичайне розповідне речення, адже в 
німецькій мові не існує дієприслівника як в українській.  
2. Не хочу про таке говорити! Не говори! Не говори нічого!.. Ні,  
кажи! // Reden wir nicht darüber! Sprich nicht mehr! Sag jetzt nichts!. Перекладач 
змінює звичайне заперечне речення української мови на речення в імперативі 
 
56 
німецькою мовою. Дослівний переклад виглядав би так: «Darüber möchte ich 
nicht reden». Ми вважаємо, що дослівний переклад не повпливав би в даному 
випадку на милозвучність чи на збереження рифми, тому його можна було 
зберегти. Отже, і переклад який обрала перекладачка, і дослівний переклад, 
обидва підходять як варіанти перекладу в даному випадку. 
Наступні випадки демонструють нам заміна форми часу: 
1. Я тобі сніданко гарне наготую, тільки не прогав. // Es gibt ein  
Scherflein, ein gutes Frühstück, das ich für dich habe. Бачимо що в оригіналі 
речення стоїть у майбутньому часі «наготую», тобто дія ще не відбулася, а в 
перекладі маємо теперішній час «es gibt». Така заміна не впливає на основну 
ідею тексту, і час, як бачимо, не грає важливої ролі в даному фрагменті.  
Серед граматичних трансформацій при перекладі найчастіше 
зустрічаються випадки, коли перекладачка вдавалася до факультативних змін 
порядку слів, їхніх частин, членів речення, конструкцій, структури речення. Не 
менше було і прикладів додавання елементів, особливо артиклів, яких в 
українській мові не існує, а також займенників. Часто зустрічалися випадки 
зміни частин мови та заміни типів речення. Ми виявили і деякі приклади заміни 
граматичних форм частин мови, а саме зустрічалися заміни форми числа, часу та 
заміна стану і способу. Варто зауважити, що випадків випущення граматичних 
елементів, заміни ступенів порівняння нами виявлено не було, а це свідчить про 
те, що дані трансформації не були продуктивними під час перекладу драми-
феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».  
 
3.3 Лексико-граматичні трансформації у німецькомовному перекладі 
драми-феєрії «Лісова пісня»  
 
До лексико-граматичних трансформацій відносимо компенсацію, 
експлікацію або описовий переклад, антонімічний переклад і переміщення           
[46, с. 156-157]. 
 
57 
У перекладі драми-феєрії трапляється такий вид перекладацької 
трансформації як компенсація, за допомогою якого при перекладі компенсують 
елементи оригіналу, що не мають відповідника у мові перекладу. У «Лісовій 
пісні» Леся Українка, цікаво назвала міфологічних героїв, в поемі є Водяник, 
Куць, Лісовик, Русалка, Перелесник, Потерчата. Самі ці власні назви становлять 
деякі труднощі для перекладача. А от коли етимологія власних назв досить 
зрозуміла, то перекладач передає її засобами своєї мови, щоб відтворити у 
свідомості читача образ потрібного об‘єкта. Значно простішою задачою для 
Ірини Качанюк-Спех було передати тих міфологічних істот, які існують в 
німецькому фольклорі і для яких існує точний відповідник: Русалка ‒ Nymphe, 
Русалка Польова ‒ Feldnymphe, Лісовик ‒ Waldschrat. Це простий і зрозумілий 
для німецькомовного читача переклад. Проте іноді перекладачка передає одну і 
ту ж назву міфологічної істоти іншими еквівалентами: «русалка» «Nymphe», 
«Fee». Для німецького читача ці лексеми вживаються на позначення однієї і тієї 
ж істоти. Вважаємо що перекладач вдало використовує різні варіанти перекладу 
слова «русалка». 
Вважаємо, що аступний фрагмент теж можна віднести до компенсації: 
1. Я – Мавка лісова. // Mavka, die Waldfee. Перекладая додає «die 
Waldfee», що в перекладі на українську мову означає «лісова фея». На нашу 
думку це полегшує розуміння поеми німецьким читачем, адже в німецькій 
міфології немає такого поняття як «мавка», проте є «лісова фея», тому стає 
зрозуміло про що йде мова. 
2. Л у к а ш: «Ми взавтра й будуватися почнемо». М а в к а: «Курінь 
поставите?» // Lukasch: Morgen werden wir mit dem Bau beginnen. Mavka: Baut ihr 
hier euer Haus? Німецький читач навряд чи зрозуміє що значить «курінь», адже 
це реалія якої немає у німецькій мові. Через це перекладач використовує  «das 
Haus» як відповідник. На нашу думку такий переклад не передає того колориту 
Українського Полісся, як в оригіналі. Прооте розуміємо що при перекладі не 
завжди можливо все ідеально передати. 
 
58 
3. Л у к а ш: Ви ж про Царівну мали. // Lukasch: Ihr wolltet von der 
Prinzessin. 
У німецькій культурі немає таких понять як «цар, царівна», але це поняття 
добре відоме російській імперії. В німецькій мові іменнику «царівна», найкраще 
відповідає «принцесса», німецькою «die Prinzessin», яке має те ж саме значення, 
проте по-різному називається в різних культурах.  
4. А чого ж ти стикаєшся отут як потороча – таж поночі! //  
Was treibst du dich wie ein Phantom herum an solchem Ort? – Dazu noch in der 
Nacht!  
В німецькій мові немає такого поняття як потороча – і, ж., розм. 1. Те 
саме, що привид [https://slovnyk.ua], проте є добре відоме «Phantom», тобто 
привид. Отже, перекладачка заміню невідоме німецькому читачеві украхнське 
поняття на звичне та зрозуміле. 
В наступних фрагментах спостерігаємо експлікацію: 
1.  Літавиці // Вergersnymphe 
Антропонім «Літавиці» у драмі-феєрії це сестри Перелесника, в 
українській міфології ‒ це казкові особи, жіночого роду, вони водяться в горах та 
спокушають юнаків. Перекладачка відтворює цю назву як Вergersnymphe, що з 
німецької мови означає «гірські німфи». Такий переклад вказує на місце, де 
найчастіше зустрічаються ці істоти.  
2. Злидні // Elendsbringer 
Для точної передачі назви одного міфічних персонажів перекладач вживає 
складний іменник: Злидні ‒ Elendsbringer. Таким чином, за допомогою описового 
перекладу І. Качанюк-Спєх пояснює німецькомовному читачеві значення слова 
«злидні»: Elendsbringer ‒ «ті, що приносять біду, лихо». 
3. Потерчата // Knirpse 
У «Лісовій пісні» часто можна зустріти істот, яких Леся Українка називає 
Потерчатами. За народними віруваннями, потерчата ‒ це діти, які померли 
нехрещеними. У драмі потерчата ‒ це двоє маленьких бліденьких діток з 
писклявим голосом, в білих сорочечках, які виринають з-поміж латаття. У 
 
59 
німецькій міфології потерчат звісно ж не існує, тому образ буде незрозумілим 
чимецькому читачеві. Слово «Потерчата» І. Качанюх-Спєх перекладає за 
допомогою лексеми Knirpse, що означає «малюк», а у виносці за допомогою 
описового звороту пояснює: *«Knirpse ‒ Kinder, die ungetauft verstarben» (98, 17) 
тобто «діти, які померли ненародженими».  
Для німецької мови є характерним вживання пасивного стану, що не 
поширено в українській, наступні фрагменти демонструють нам дану зміну 
стану:  
1. Мене на поміч кличе Океан, щоб не спило і в нього чашу сонце.  
// Zu Hilfe werde ich vom Ozean gerufen, damit die Sonne auch dessen Kelch 
nicht leert. Перекладач не могла залишити активний стан в німецькому перекладі. 
2. Як цар морський покличе – треба слухать. На те є служба, – сам 
здоровий знаєш. // Sobald der Meereskönig ruft ‒ da muss man folgen. So ist der 
Dienst das ist dir wohl bekannt. В німецькій мові є неозначено-особовий 
займенник «man», він уживається як під­мет у тих реченнях, у яких дійова особа 
не є названою, а лише припускається. Цей займенник не перекладається, дієслово 
піс­ля нього стоїть у 3-ій особі однини, у перекладі ж українське дієслово 
вживається в 3-ій особі множини. В оригіналі звучить як «треба слухать», але не 
сказано хто повинен слухати. Перекладаючи на німецьку мову, обов’язково треба 
вжити підмет, тому перекладач і додає займенник «man». При наведеній 
трансформації повністю зберігається зміст оригіналу.  
3. Не треба, кажеш – То не треба, милий! Не треба, любий! // Man 
braucht nicht, sagst du? Dann, Liebster, nicht! Man braucht nicht, Holder!  
В цьому випадку теж спостерігаємо використання перекладачкою 
конструкції з неозначено-особовим займенником «man». За своєю конструкцією 
оригінал «не треба» та переклад «man braucht nicht» виглядають дуже різними, 
проте відповідають один одному. Займенник «man» не перекладається в 
німецькій мові, його використовують коли не названо дійову особу. На нашу 
думку, перекладачка мала тільки такий варіант перекладу, отже вона вдало 
обрала трансформацію та впоралася з поставленим завданням. 
 
60 
4. Чому ж сього не можна запитати. Он бачиш, там питає дика 
рожа. // Wieso darf man nach so etwas nicht fragen? Schau mal, die Wildrose fragt ja 
auch. Спостерігаємо таку саму трансформацію, як у попередньому прикладі. 
Можна було перекласти як «Warum darf ich nach so etwas nich fragen», але 
перекладачка вирішила використати займенник «man», обидва варіанти 
перекладу ми вважаємо правильними. 
Зустрічалися і антонімічні трансформації в перекладі драми-феєрії Лесі 
Українки «Лісова пісня»: 
1. Як ти обірвала річ мою сердито! (Смутно і разом лукаво). Ти  
хіба забула про торішнє літо? // Du unterbrichst so verärgert die Mär! (Traurig 
und gleichzeitig listig.) Denkst du an den letzten Sommer nicht mehr? Перекладачка 
змінює дієслово оригіналу «забути» на «не думати», німецькою ‒ «nicht denken». 
Дослівний переклад звучав би так ‒  «Hast du den letzten Sommer vergessen?». На 
нашу думку обидва варіанти перекладу підходять за змістом та передають 
оригінал. 
2. Що в тому краю сонце не сідає, місяць не погасає… // Dort  
scheint die Sonne immer so hold, ständig leuchtet der Mond… В німецькій мові 
милозвучніше звучить вираз «die Sonne scheint», українською «сонце світить», а 
не дослівний відповідник виразу «сонце не сідає», тобто «die Sonne geht nicht 
unter». Також вираз «die Sonne scheint» зустрічається значно частіше. Щодо 
другої частини речення, то бачимо там теж антонімічний переклад ‒ «місяць не 
погасає» = «ständig leuchtet der Mond». Отже в обох фрагментах спостерігаємо 
заміну заперечної форми дієслова в реченні оригіналу стверждувальною формою 
в перекладі. 
3. Ні, він не винен! Хай Змія-цариця мене скарає, якщо се  
неправда! І я не винна! // Nein, er ist schuldlos! Hol mich Knig-Drache, wenn das 
nicht wahr ist! Doch auch mich trifft keine Schuld! Спостерігаємо антонімічну 
трансформацію не винен // schuldlos, українською безневинний. Дослівно 
переклад звучав би так «nicht schuldig». Обидва варіанти підходять в даному 
випадку, тому вважаємо зо перекладачка вдало впоралася зі своїм завданням.  
 
61 
Приклад переміщення окремих слів із одного речення в інше демонструє 
нам наступний приклад: 
1. Отож у найкращої Зорі та знайшовся син Білий Палянин. На  
личку білий, на вроду милий, золотий волос по вітру має, а срібна зброя в 
рученьках сяє… // Die schönste der Sterne einen Sohn gebar, Weißer Pallanin 
wunderbar. Sein Erscheinen ansehnlicas, sein Gesicht ungewöhnlich, golden 
flatternde Haare im Wind, silbern glänzend das Schwert und der Schild… Як бачимо, 
перекладачка перенесла вираз з однієї частини речення в іншу. Така діє 
перекладачки не змінює основну ідею оригіналу. На нашу думку це переміщення 
було виконано з метою збереження рифми при перекладі. Як ми знаємо вірші є 
дуже складними для перекладу, адже перекладач має зберегти рифму та передати 
зміст оригіналу. На нашу думку, перекладачка драми-феєрії Лесі Українки 
«Лісова пісня» І. Качанюк-Спєх гарно впоралася з перекладом даного фрагменту.  
Серед лексико-граматичних трансформацій у німецькомовному перекладі 
драми-феєрії «Лісова пісня» нами було найбільше виявлено випадків 
компенсації, саме через велику кількість лакун та реалій в п’єсі, які описують 
українську міфологію та колорит Українського Полісся. Не менше було і 
прикладів експлікації або як її ще називають описовий переклад, які 
перекладачка використала щоб донести до читача те, що у оригіналі зрозуміло 
без будь-яких уточнень. Рідко траплявся антонімічний переклад та переміщення 
окремих слів із одного речення в інше.  
 
3.4 Стилістичні трансформації у німецькомовному перекладі драми-
феєрії «Лісова пісня»  
 
Стилістичні трансформації орієнтовані на збереження стилістичної 
структури вихідного тексту. До них перекладознавці відносять: стилістичну 
нейтралізацію, стилістична спеціалізацію та стилістичну компенсацію [46, с. 157-
158]. 
 
 
62 
Наступні приклади ілюструєть нам стилістичну нейтралізацію: 
1. Перелесник // Flattergeist.  
Спостерігаємо переклад українського антропоніма, відсутнього у німецькій 
міфології. Антропоніми є стилістично-забарвленими,  їх передача здійснюється 
на основі асоціацій перекладача. Іноді потрібно фантазувати та домислювати. 
Перелесник в українському фольклорі ‒ це красивий юнак, який зваблює дівчат. 
Первинне значення цього слова ‒ «спокусник» [1, 14] Бабій Ф. Про назву твору 
«Лісова пісня» та імена її персонажів // Диво слово. ‒ 1995. ‒ №2. ‒ С. 10-14. В 
перекладі І. Качанюк-Спєх бачимо так: Перелесник ‒ Flattergeist, що з німецької 
мови означає «легковажний чоловік». Такий  і цим дещо послаблює семантику 
оригіналу, тому цей переклад ми відносимо до стилістичної нейтралізації. Проте 
такий варіант перекладу вважаємо вдалим.  
2. Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. // Ein sehr alter  
dichter Wald in Wolhynian. «Старезний» німецькою мовою перекладається 
як «altersschwach», проте перекладачка «Лісової пісні» Лесі Українки, І. 
Качанюк-Спєх використала замість цього прислівник «дуже» та прикметник 
«старий». Це в свою чергу позбавило текст перекладу стилістичного 
забарвлення. Прислівник «Altersschwach» в німецькій мові не можна використати  
для опису лісу, так можна сказати тільки про людину, а іншого синоніму не 
існує, тому такий вибір перекладачки вважаємо правильним. 
3. Чого ти тута блудиш? // Was suchst du hier in diesem Lauf?  
Блудити з української мови означає ‒ ходити, їздити і т. ін. навмання, не 
знаючи шляху, напрямку; блукати. 2. перен. Поволі рухатися, пересуватися в 
різних напрямках [96].  
4. Є Лісовик, я зву його «дідусю», а він мене –  «дитинко» або   
«доню». // Doch, ich hab welche. Es gibt den Waldschrat, ich rufe ihn 
«Großvater», er nennt, «mein Kind» mich, oder, «meine Tochter». В оригіналі 
використано іменники у зменшувально-пестливій формі: «дідусю», «дитинко», 
«доню», а при прирекладі перекладачка не зберігає цієї форми. Ми вважаємо, що 
цю форму краще б було зберегти, адже це краще передає з якою любов’ю 
 
63 
говорить Мавка про свого дідуся, і про те як мило він її називає. Ми пропонуємо 
свої варіанти перекладу: Дідусь ‒  liebster Opa; 
Дитинка ‒ das Baby, der Liebling, das Schätzchen; 
Доня ‒ das Töchterchen, der Schatz. 
5. Чому відхотілося? М а в к а: Нема охоти. // Warum willst nicht  
jetzt? Mavka: Hab keine Lust. Стилістично забарвлене «мати охоту», 
охвота - «бажання, охота, задоволення», [94], перекладач п'єси замінює на 
нейтральний в німецькій мові відповідник ‒ «Lust heben». Такий варіант не 
змінює змісту оригіналу, тому вважаємо такий переклад правильним. 
6. Цить! Хай говорить серце... Невиразно воно говорить, як  
весняна нічка. // Sei ruhig! Höre zu. Lass das Herz sprechen... Es spricht 
undeutlich, wie die Frühlingsnacht. «Цить» в українській мові вважається 
забарвленим вигуком     Цить  ‒ виг., розм. Уживається як заклик до тиші, 
мовчання [https://slovnyk.ua]. А «Sei ruhig» в німецькій мові є нейтральним та 
може вживатися в різних мовних стилях. Тобто перекладачка нейтралізує 
стилістичне забарвлення оригіналу.  
В наступних прикладах спостерігаємо стилістичну спеціалізацію:  
1. Та треба по-тутешньому навчитись, бо маю ж тута  
літувати. // Es wird schon nötig sein auf eure Art zu reden, soll ich den 
Sommer hier verbringen.  Перекладач залишає стилістичне забарвлення при 
перекладі, проте замінює його на німецьке, не перекладаючи дослівно. Отже 
стилістичне забарвлення збережено, а також переклад відповідає стилістиці 
німецької мови, вважаємо що перекладач дуже добре впорався з цим завданням. 
2. Ну, не глузуй! Ходи, полетимо! Я понесу тебе в зелені гори, ти  
ж такхотіла бачити смереки. // Hör auf zu scherzen! Komm mit mir, wir 
fliegen! Ich trage dich fort zu den grünen Bergen, – du wolltest doch so gern die 
Tannen sehen. Глузувати –  уїдливо насміхатися; висміювати когось або щось. 
[94] Це синонім дієслова «сміятися», проте лексично забарвлене і дещо з 
негативним значенням. В німецькій мові йому найкраще відповідає саме 
 
64 
дієслово «scherzen». Отже переклад відповідає оригіналу, а також збережено 
лексичне забарвлення.  
Серед назв міфологічних істот в драмі є деякі табу, через це найменування 
істот змінені. Перекладач не порушує цих перифразів і перекладає їх дослівно: 
Той, що греблі рве ‒ Der die Dӓ mme sprengt; 
Той, що в скалі сидить ‒ Der im Felsen sitz. 
В обох прикладах бачимо дослівний переклад кожного компонента 
антропоніма. 
Серед стилістичних трансформацій у німецькомовному перекладі драми-
феєрії «Лісова пісня» зустрічаємо багато прикладів стилістичної нейтралізації, 
така їх кількість пояснюється тим, що не завжди при перекладі можна зберегти 
відповідне стилістичне забарвлення через ряд причин, тому перекладачі іноді 
змушені обирати відповідник мови перекладу, який не має жодного 
стилістичного забарвлення. Зустрічалися приклади стилістичної спеціалізації, 
проте набагато менше, адже не завжди можна в мові перекладу знайти так само 
стилістично забарвлений відповідник як в оригіналі. Прикладів стилістичної 
компенсації нами виявлено не було, тому не вважаємо їх продуктивними під час 
перекладу драми-феєрії «Лісова пісня» на німецьку мову. 
 
Висновки до розділу 3 
 
Проблеми перекладознавства, зокрема проблеми еквівалентності та 
перекладацьких перетворень посідають важливе місце в теорії перекладу. 
Головна мета перекладу  ̶  досягнення еквівалентності, а основне завдання 
перекладача  ̶  вміло застосувати різні перекладацькі трансформації для того, щоб 
текст перекладу якомога точніше передавав ідіостиль автора роману. Ідіостиль 
Лесі Українки не ускладнює завдання перекладача, проте безліч реалій, власних 
назв все ж становили певні труднощі для перекладача.  
У сучасній теорії та практиці перекладу існує безліч класифікацій 
трансформацій. У своїй роботі ми спираємось на класифікацію трансформацій    
 
65 
Кучер З. І., Орлової М. О, Редчиць Т. В., які розрізняють лексико-семантичні, 
граматичні, лексико-граматичні та стилістичні трансформації. 
В німецькому перекладі драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки  
широко представлені усі вище наведені трансформації. Найчастіше такі 
трансформації це не просто забаганка перекладачів, а необхідність через різні 
правила німецької та української мов. Перекладач роману «Лісова пісня» 
І. Качанюк-Спєх відтворюючи ідіостиль Лесі Українки, часто застосовують 
експлікацію (описовий переклад) та компенсацію, через розбіжність німецької та 
української культур та відсутнісь в одній мові порівняно з іншою певних реалій 
та міфологічних істот. 
В німецькому перекладі драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки 
перекладач широко застосовує лексико-семантични трансформацій, до яких 
відносять: додавання лексичних одиниць (слів, словосполучень, речень); 
випущення лексичних одиниць; лексичне розгортання та згортання; 
генералізацію, конкретизація, логічний розвиток, цілісне перетворення, смислове 
узгодження та адаптацію. В цілому переклад п’єси виконано досить добре. 
Перекладачка вдало застосовувала потрібні трансформації та зробила переклад 
простим та зрозумілим для німецького читача. На нашу думку І. Качанюк-Спєх 
досягла поставленої перед собою мети. 
Найчастіше трапляються граматичні трансформації, такі як: додавання або 
випущення граматичних одиниць, заміну граматичних форм частин мови, заміна 
форми часу, заміна стану і способу, заміна ступенів порівняння, заміна частин 
мови, факультативні зміни порядку слів, їхніх частин, членів речення, 
конструкцій, структури речення та заміна кількості і типів речень. Такі 
трансформації перекладач застосовує через велику різницю в граматичних 
системах двох мов.  
Часто траплялися лексико-граматичні трансформації, а саме компенсація, 
описовий переклад, антонімічний переклад і переміщення. Компенсація та 
описовий переклад були важливим компонентом даного перекладу, адже в 
оригіналі багато реалій та онімів, незрозумілих німецькому читачеві. Здійснення 
 
66 
прагматичного впливу на читача є невід’ємним завданням перекладача. Для того, 
щоб забезпечити правильне розуміння культурно маркованих знаків 
реципієнтами, перекладач повинен дослідити увесь устрій життя зображуваного 
періоду та теорії, властивому тому чи іншому народу, систему поглядів, оцінок і 
уявлень. Труднощі виникали при передачі міфологічних істот, яких не існує в 
німецькій міфології, тому для точності перекладу та семантичної відповідності 
І. Качанюк-Спєх застосовувала методи словоскладання, основоскладання, 
описові звороти, пояснення слова у виносці. 
Стилістичні трансформації теж траплялися, адже іноді неможливо зберегти 
те експресивне, емоційно-оцінне, та стилістичне наповнення, що було в 
оригіналі. І. Качанюк-Спєх іноді вдавалася до стилістичної нейтралізації, 
спеціалізації та компенсації щоб як найкраще перекласти поему та для 
збереження важливого збалансованого прагматичного впливу перекладу на 
реципієнтів.  
Переклад художніх текстів є особливим видом перекладу та одним з 
найскладніших. В такому перекладі найповніше відображено своєрідність та 
складність перекладацької діяльності. Одним з найскладніших завдань для 
перекладу є передача ідіостилю письменника, що є системою змістових, 
формальних, лінгвістичних характеристик творів певного автора, які роблять 
унікальним втіленням в таких творах авторського способу їхнього вираження. 
Перекладач німецького перекладу драми-феєрії «Лісова пісня», 
відтворюючи ідіостиль Лесі Українки, часто зберігає метафору оригіналу в 
перекладі, також застосовує реметафоризацію та деметафоризацію. В перекладі 
широко використано трансформації на номінативному рівні, зокрема заміну 
слова словосполученням. Словосполучення часто розкриває значення слова 
оригіналу. 
  
 
67 
ВИСНОВКИ 
 
Леся Українка відома українська письменниця, перекладачка та культурна 
діячка. Стиль її творів відносять до неоромантизму. Вона приділяла значну увагу 
проблемам мистецтва та митця. Свої концепції та погляди письменниця 
виражала не лише в творах (і поетичних, і драматичних, прозових), але й у 
листах до матері, друзів і однодумців, у критичних оглядах, статтях, рецензіях.  
Ідіостиль Лесі Українки не дуже ускладнює завдання перекладача, проте 
безліч реалій, власних назв все ж становили певні труднощі для перекладача.  
Твори Лесі Українки перекладали на різні мови світу. Лісову Пісню 
переклали англійською, польською, французькою, німецькою, російською, 
бенгальською та іншими мовами світу.  
Переклад художньої літератури – це один з найскладніших видів людської 
діяльності та творчості. Це не просто дослівний переклад, перекладач повинен 
також мати творчі здібності. Перекладацька діяльність має на увазі при перекладі 
виникнення безлічі трансформацій змішаного типу. Висвітлення перекладацьких 
трансформацій під час перекладу визначається змістом вихідного тексту, його 
основною думкою та особливістю стилю автора. Трансформації є міжмовними 
перетвореннями, перебудовою елементів вихідного тексту з метою досягнення 
перекладацької еквівалентності.  
Проблеми перекладознавства, зокрема проблеми еквівалентності та 
перекладацьких перетворень посідають важливе місце в теорії перекладу. 
Головна мета перекладу  ̶  досягнення еквівалентності, а основне завдання 
перекладача  ̶  вміло застосувати різні перекладацькі трансформації для того, щоб 
текст перекладу якомога точніше передавав ідіостиль автора роману. 
Для досягнення еквівалентності та адекватності текстів оригіналу та 
перекладу, а також для збереження індивідуального стилю автора художнього 
твору в перекладі застосовують різні види трансформацій. Трансформації  ̶  це 
перетворення, модифікація форми, або змісту і форми, зокрема, з метою 
 
68 
збереження відповідності комунікативного впливу на адресатів оригіналу й 
перекладу текстів (за О. О. Селівановою).  
У сучасній теорії та практиці перекладу існує безліч класифікацій 
трансформацій. У своїй роботі ми спираємось на класифікацію трансформацій 
Кучер З. І., Орлової М. О, Редчиць Т. В., які розрізняють лексико-семантичні, 
граматичні, лексико-граматичні та стилістичні трансформації. 
В німецькому перекладі драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки, 
виконаного І. Качанюк-Спєх, широко представлені всі вищенаведені 
трансформації. Всі ці трансформації це не бажання перекладачів щось змінити 
при перекладі, а це необхідні дії, викликані різними правилами граматики та 
стилістики німецької та української мов. В драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі 
Українки дуже багато реалій, які ніяк не можуть бути відомі читачам з інших 
країн, через це перекладач І. Качанюк-Спєх відтворюючи ідіостиль Лесі 
Українки, найчастіше застосовує експлікацію (описовий переклад) та 
компенсацію, через розбіжність німецької та української культур та відсутність в 
одній мові порівняно з іншою певних реалій та міфологічних істот. 
В німецькому перекладі драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки 
перекладач широко застосовує лексико-семантичні трансформацій, до яких 
відносять: додавання лексичних одиниць (слів, словосполучень, речень); 
випущення лексичних одиниць; лексичне розгортання та згортання; 
генералізацію, конкретизація, логічний розвиток, цілісне перетворення, смислове 
узгодження та адаптацію. В цілому переклад п’єси виконано досить добре. 
Перекладачка вдало застосовувала потрібні трансформації та зробила переклад 
простим та зрозумілим для німецького читача. На нашу думку І. Качанюк-Спєх 
досягла поставленої перед собою мети. 
Найчастіше трапляються граматичні трансформації, такі як: додавання або 
випущення граматичних одиниць, заміну граматичних форм частин мови, заміна 
форми часу, заміна стану і способу, заміна ступенів порівняння, заміна частин 
мови, факультативні зміни порядку слів, їхніх частин, членів речення, 
конструкцій, структури речення та заміна кількості і типів речень. Такі 
 
69 
трансформації перекладач застосовує через велику різницю в граматичних 
системах двох мов. Найчастіше ми знаходили додавання артиклів, дієслів та 
перестановки слів у реченні. 
Часто траплялися лексико-граматичні трансформації, а саме компенсація, 
описовий переклад, антонімічний переклад і переміщення. Компенсація та 
описовий переклад були важливим компонентом даного перекладу, адже в 
оригіналі багато реалій та онімів, незрозумілих німецькому читачеві. Здійснення 
прагматичного впливу на читача є невід’ємним завданням перекладача. Для того, 
щоб забезпечити правильне розуміння культурно маркованих знаків 
реципієнтами, перекладач повинен дослідити увесь устрій життя зображуваного 
періоду та теорії, властивому тому чи іншому народу, систему поглядів, оцінок і 
уявлень. Труднощі виникали при передачі міфологічних істот, яких не існує в 
німецькій міфології, тому для точності перекладу та семантичної відповідності 
І. Качанюк-Спєх застосовувала методи словоскладання, основоскладання, 
описові звороти, пояснення слова у виносці. 
Стилістичні трансформації теж траплялися, серед яких найчастіше була 
стилістична нейтралізація та інколи ще траплялися випадки стилістичної 
спеціалізації. Стилістичну нейтралізацію перекладачка використовувала тоді, 
коли неможливо було зберегти стилістичне забарвлення оригіналу при перекладі. 
А стилістичну спеціалізацію І. Качанюк-Спєх застосовувала  коли стилістичне 
забарвлення тексту оригіналу все ж можна було зберегти, проте змінивши його 
на властиве німецькій культурі. Перекладачка драми-феєрії Лесі Українки 
«Лісова пісня» чудово виконала стилістичні трансформації та прекрасно 
передала українську поему, німецькою мовою.  
Переклад художніх текстів є особливим видом перекладу та одним з 
найскладніших. В такому перекладі найповніше відображено своєрідність та 
складність перекладацької діяльності. Одним з найскладніших завдань для 
перекладу є передача ідіостилю письменника, що є системою змістових, 
формальних, лінгвістичних характеристик творів певного автора, які роблять 
унікальним втіленням в таких творах авторського способу їхнього вираження. 
 
70 
Перекладачу драми-феєрії «Лісова пісня», незважаючи на всі труднощі 
перекладу драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», чудово вдалося досягти 
оптимального балансу змісту та форми текстів оригіналу та перекладу. Звичайно 
траплялися моменти, коли ми не були згодні з перекладачем, але в цілому 
І. Качанюк-Спєх змогла відтворити особливості культури та мови, зображених у 
тексті оригіналу, а також передати особливості ідіостилю Лесі Українки. Текст 
перекладу є зрозумілим та  прекрасно і легко сприймається читачами, все 
невідоме, замінено звичним та зрозумілим. Отже, перекладач роману драми-
феєрії «Лісова пісня» І. Качанюк-Спєх досягла поставленої перед собою мети. 
  
 
71 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  
 
1. Агеєва В.П. Поетеса зламу століть: Творчість Лесі Українки в 
постмодерній інтерпретації 2-е вид.,стереотип. Київ. : Либідь, 2001. 264 с.  
2. Бабаєва Л.Л. Міфологічний колорит драми-феєрії Лесі Українки «Лісова 
пісня» та його відтворення у французькому перекладі. Проблемы 
современного литературоведения.  Київ: 2011.  С. 155-158. 
3. Бабишкін О. К. У мандрівку століть : слово про Лесю Українку. Київ. : Рад. 
письменник, 1971.  271 с.  
4. Бабій Ф. Про назву «Лісова пісня» та імена її персонажів. Дивослово.  1995.  
№ 2.  С. 10-14.  
5. Бияк Н.Я. Власні назви реальних історичних осіб і міфологічних 
персонажів у перекладах українських художніх творів німецькою мовою. 
Наукові записки. Серія Мовознавство. Вип. 1  Тернопіль, 2003. 
6. Богдан С. Автопортрет «жінки з Косачівського роду» за її листами. 119 
Дивослово.  К., 2005.  № 2.  С. 64-68.  
7. Бойко М.Ф. Леся Українка продовжувач мовних традицій Т.Г.Шевченка.  
К. : Знання, 1963.  44 с.  
8. Бондарчук Л. На шляхах європеїзму: сторінки творчих взаємин Івана 
Франка і Лесі Українки. Дивослово : Науково-методичний журнал.  Київ, 
2007.  № 12.  С. 49-51.  
9. Войтович В. Міфи та легенди давньої України.  Тернопіль : Навч. кн.  
Богдан, 2007.  392 с. 
10. Галуга-Гринчак С.О. Леся Українка – потужний духовний світоч. Все для 
вчителя, 2009.  № 23-24.  С. 35-36.  
11. Гужва О. Українська симфонія як феномен духовної культури. 
Українознавство : наук., громад.-політ., культ.-мистец., релігійно-філос. 
пед. журн.  Київ, 2011.  № 3.  С. 89-93.  
12. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию / Москва. : Прогресс, 
1984.  396 с. 
 
72 
13. Гуменюк В. Шлях до «Одержимої»: творче становлення Лесі Українки 
драматурга; наук. ред. І. Денисюк.  Сімферополь : Таврія, 2002.  229 с.  
14. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського 
модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с. 
15.  Демська Л. Проблема внутрішньої свободи в драматургії Лесі Українки. 
Слово і час.  1998.  № 9-10.  С.54-57.  
16. Дзюба І. М. У світі думки Лесі Українки. Волин. держ. ун-т ім. Л. 
Українки.  Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Л. Українки, 2006.  
44 с.  
17.  Дідух Х.І. Ідіостиль як відображення авторської картин світу.   Філологічні 
науки 2. Риторика і стилістика [Електронний ресурс]. Режим доступу: 
http://www.rusnauka.com.  
18. Дроздовський Д. Перекладна література: точка неповернення, Дніпро.  
2010.  №12.  С. 78-81.  
19. Журавська І. Леся Українка та зарубіжні літератури.  Київ, 1963, 460 с.  
20. Задеснянський Р. Критичні нариси: [в 7 т.].  Б. м. : В-во «Укр. критич. 
думка», Б. р.  Т. 4: Творчість Лесі Українки,  142 с.  
21. Засєкін С. В. Психолінгвістичні універсалії перекладу художнього тексту : 
монографія. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. 272 с. 
22. Зборовська Н. Жіноче письмо на порубіжні віків: Леся Українка, Оксана 
Забужко. Слово і час.  Київ.  2004.  №2.  С. 26-32.  
23. Зеров М. Леся Українка. Твори: В 2-х т.  Київ, 1990.  Т.2.  315 с. 
24. Зеров М. Леся Українка. Твори : В 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т. 2. С. 359– 401.  
25. Зорівчак Р.П. Реалія і переклад.  Львів, 1989 
26. Зорівчак Р. П. Україністика в інтелектуальному життєписі професора Юрія 
Олексійовича Жлуктенка. Іноземна філологія.  Київ, 2012.  Вип. 124.  c. 
116–131 
27. Карабан В. І. Переклад англійської наукової і технічної літератури. Ч. 2. 
Лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні труднощі.  Вінниця: Нова 
книга, 2001.  303 с.  
 
73 
28. Кармазіна М. С. Леся Українка.  Київ : Вид. дім «Альтернативи», 2003.  416 
с.  
29. Каспрук А. Леся Українка: літературний портрет. 2-е вид. – Київ, 1963, с.  
30. Качур О. Особливості перекладу реалій в художньому тексті. Магістерські 
філологічні студії 2023. Черкаси, 2023. С. 3-5. 
31. Кияк Т. Р., Огуй О. Д., Науменко А. М. Теорія та практика перекладу. 
Вінниця: Нова книга, 2006. 592 с.  
32. Ковганюк С. Практика перекладу. Дніпро, 1968.  276 с.  
33. Ковтуненко Л.В. Життя і творчість Лесі Українки // Вивчаємо українську 
мову та літературу : Науково-методичний журнал.  Київ, 2007.  № 36.  2С. 
12-19. 
34. Козак Т. Б. Особливості художнього перекладу. Наукові записки 
Національного університету «Острозька академія». Серія «Філологічна». 
Вип. 51. 2015. С. 221–223. 
35. Коломієць Л. В. Концептуально-методологічні засади сучасного 
українського поетичного перекладу: На матеріалі перекладів з англійської, 
ірландської та американської поезії: Моногр. КНУ ім. Т.Шевченка.  Київ : 
ВПЦ «Київський ун-т», 2004.  522 с.  
36. Коптілов В.В. : Актуальні питання українського художнього перекладу  
Київ: Видавництво Київського університету, 1971.  132 с.  
37. Коптілов В. В. : Теорія і практика перекладу.  Київ: Юніверс, 2002.  280 с.  
38. Коптілов В. Першотвір і переклад. Київ, 1972.  244 с. 
39. Коптилов В. И вширь и вглубь. Мастерство перевода.  М., 1973.  Вип. 9. 
40. Корунець І. : Біля витоків українського перекладознавста. Всесвіт. 2008. – 
№1-2. С. 188-194.  
41. Корунець І. В. Теорія і практика перекладу. Вінниця : Нова книга, 2000. 
448 c. 28.  
42. Корунець І. : Вдале відтворення поетичного визначення ознак часу. 
Всесвіт.  2009. №3-4.  С. 204-208.  
 
74 
43. Корунець І. : Вступ до перекладознавства.  Вінниця: Нова книга, 2008. – 
512 с.  
44. Костенко А. : Леся Українка: Художньо-документальна біографія.  
Видання друге, із змінами, доповнене.  Київ: Дніпро, 1985.с.  
45. Кочерга С.О. : Європеїзм Лесі Українки як світоглядна константа. 
Гуманітарні науки.  Київ, 2004.  №1.  С.16-28.  
46. Кучер З. І., Орлова М. О., Редчиць Т. В. Практика перекладу (німецька 
мова) : навчальний посібник для студ. вищ. навч. заклад.  2-ге вид. – 
Вінниця : Нова Книга, 2017.  464 с.  
47. Леся Українка. Лісова пісня: Драма-феєрія в 3 діях. Пер. На нім. Ірина 
Качанюк-Спєх.  Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006.  224 
с, 
48. Линтвар О. М. До проблеми художнього перекладу. Наукові записки 
Національного університету «Острозька академія». Серія: Філологічна. 
2012. № 30. С. 144-147.  
49. Лімборський І. : (Ре)презентація та (ре)інтерпретація «чужого» слова при 
художньому перекладі за доби глобалізації (з погляду літературознавчої 
компаративістики). Слово і час.  2010.  №9.  С. 59-66.  
50. Мах П. Лесин дивосвіт: до 125-річчя від дня народження Лесі Українки. 
Вітчизна : Літературно-художній та громадсько-політичний журнал 
письменників України.  Київ, 1996.  № 3-4.  С. 129-134.  
51. Мейзерська Т.С. Проблеми індивідуальної міфології                   (Т. 
Шевченко  Л. Українка). Автореф. дис. ... дра. філол.. наук.  Київ, 1997.  
52. Михайлюк У. Філософія художнього образу Лесі Українки. Мандрівець.  
Тернопіль, 2008.  № 6.  С. 75-79.  
53. Мірам Г. Е. та ін. Основи перекладу: курс лекцій. Київ: Ельга, Ніка-Центр, 
2003.  240 с.  
54. Мірошниченко Л. : Загадковий автограф Лесі Українки. Слово і час.  Київ, 
2005.  № 8.  С. 25-29.  
 
75 
55. Міхно О. Освітня діяльність і педагогічні погляди Лесі Українки  
Українська мова і література в школі.  Київ, 2011.  № 1.  С. 54-57.  
56. Міщенко Л. Леся Українка в літературному житті. К.: Дніпро, 1964.с.  
57. Мороз Л. Про символізм в українській літературі. Сучасність. 1993. № 4. 
С.94-96. 
58. Некряч Т. Є., Чала Ю.П. : Через терни до зірок: труднощі перекладу 
художніх творів: навчальний посібник.  Вінниця: Нова книга, 2008.  200 с.  
59. Овдійчук Л. Леся Українка як науковець. Українська література в 
загальноосвітній школі.  Київ, 2011.  № 9.  С. 36-38.  
60. Одарченко П.В. : Леся Українка: Розвідки різних років. – Київ: Вво М.П. 
Коць‖, 1994.  
61. Основи перекладу: граматичні та лексичні аспекти: [За ред. В.К. Шпака].  
2-ге вид., стер.  Київ: Знання, 2007.  310 с.  
62. Очаковська Ю. Лариса Петрівна Косач (1891-1913). Вивчаємо країнську 
мову та літературу : Науково-методичний журнал.  Київ, 2009.  № 8. С. 37-
38.  
63. Передрій С. Проблема ролі митця й мистецтва в суспільстві в драматичних 
творах Лесі Українки та її рецепція українською критикою. Вісник 
Сумського державного університету. Серія Філологічні науки. 2004. 
№1(60). С. 197-204. 
64. Примак Т.К. «Сторінки життя Лесі Українки». Вивчаємо українську мову 
та літературу : Науково-методичний журнал.  Київ, 2007.  № 9.  С. 13-18.  
65. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму: монографія. 
Видання друге, доповнене і перероблене. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 
2002. 392 с. 
66. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. 3-тє 
вид., перероб. і доповн.  Тернопіль: Навчальна книга  Богдан, 2000.   248 с. 
67. Потебня, А. А. Мысль и язык. Репринт. изд. 1913 года. г. Харьковь.  Київ : 
Синто, 1993.  191 с. 
 
76 
68. Ревуцька С., Жужгiна-Аллахвердян Т., Введенська В.,Остапенко С., 
Удовіченко Г. Особливості художнього перекладу: граматичний аспект : 
монографія. ДонНУЕТ. Кривий Ріг : Вид. Р. А. Козлов, 2018. 116 с. 
69. Рильський М. Т. Проблеми художнього перекладу. Зібрання творів: У 20 т.: 
Наука; Критика; Публіцистика: Т. 12  Редкол.: Л. М. Новиченко (голова) та 
ін.  К.: Наукова думка, 1987.  Т. 16.  С. 239 - 306. 
70. Саєнко С. Г. Культурно-генетична спільність реалій і кордони. Вісн. Київ. 
Нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Іноземна філологія.  Київ, 2004.  Вип. 38.  
С. 98-100. 
71. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія.  Полтава.: Довкілля К, 2011.  
844 с.  
72. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. 
Полтава : Довкілля-К, 2006.  716 с. 
73. Селіванова О. О. Світ свідомості в мові. Мир сознания в языке : 
монографічне видання.  Черкаси : Ю. Чабаненко, 2012.  488 с 
74. Селіванова О. О. Проблема диференціації перекладацьких трансформацій. 
Нова філологія. 2012 а. No 50. С. 201-208.  Режим доступу: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Novfil_2012_50_58  
75. Селіванова О. О. Світ свідомості в мові. Мир сознания в языке. 
Монографічне видання. Черкаси : Ю. Чабаненко, 2012.  488 с.  
76. Сидорук Г. І. : Основи перекладознавства.  К.: Кондор, 2009.  284 с. 124  
77. Смерека В. : Світогляд Лесі Українки. До 130-річчя з дня народження Лесі 
Українки. Самостійна Україна.  2001. - № 3.  С.3-8  
78. Стабрила С. Міфологія для дорослих. Київ: ЮНІВЕРС, 2000. 544 с. 
79. Сулим В. Мавка заговорила німецькою. Іноземні мови в навчальних 
закладах : Нуково-методичний журнал.  Київ, 2006.  № 6.  С. 84-91.  
80. Сулятицький М. Особливості трансформації і загальнокультурної традиції 
в драматичних поемах Лесі Українки. Дивослово.  2000.  № 11.  С. 4-6.  
81. Українка Леся. Зібрання творів: у 12 т. Київ: Наукова думка, 1977. Т. 8. 317 
с.  
 
77 
82. Українка Леся. : Зібр. творів: У 12 т.  T. 10  Київ: Наукова думка, 1978.  543 
с.  
83. Українка Леся. Зібрання творів: у 12 т. Київ: Наукова думка, 1977. Т. 12. 
317 с. 
84. Филипович П. Генеза драматичної поеми Лесі Українки «У пущі». 
Українка Леся. Зібрання творів : у 12 т. Т.9. Нью–Йорк: Тіщенко і Білоус 
видавнича спілка, 1954. С. 7–27. 
85. Франко І. Зібрання творів: у 50 т. Київ: Наукова думка, 1976. Т. 1. 542 с. 
86. Франко І. Зібрання творів у 50 томах. Т. 39.  Київ: Наук. думка, 1983.  703 
с. 
87. Чепурна М. І. Проблематика перекладу художніх творів.  Вісник ЛНУ імені 
Тараса Шевченка.  2010.  № 14 (201). 
88. Шемуда М. Г. Художній переклад як важливий чинник міжкультурної 
комунікації. Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Серія: Філологічні науки. 
Книга 1. 2013. С. 164–168. 
89. Anderman G. Drama translation. Routledge Encyclopedia of Translation 
Studies. Second Edition. London and New York: Routledge, 2011.  pp. 92-95 
90.  Boase-Beier J. Poetry. Routledge Encyclopedia of Translation Studies. Second 
Edition. London and New York: Routledge, 2011.  pp. 194-196 
91.  Jones F. R. Literary translation. Routledge Encyclopedia of Translation Studies. 
Second Edition. London and New York: Routledge, 2011.  pp. 152-157 
92. Pym A. Translation and Text Transfer. Frankfurt-Main, Berlin; Bern; New York: 
Peter Lang, 1992. 228 p. 
93. Novotny E. D. Stilistik der deutschen Sprache: Lehrmittel für die Studenten der 
deutschen Philologie. Klaipeda: Klaipeda Universität, 2008. 60 S. 
  
 
78 
СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
94. Етимологічний словник української мови онлайн. 
https://goroh.pp.ua/%D0%95%D1%82%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BB
%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F  
95. СУМ = Словник української мови. В 11 т. Київ: Наукова думка, 
1970  1980. 
96. Портал української мови і культури Словник.ua. URL:  
https://slovnyk.ua  
97. Фразеологічний словник української мови. АН України, Ін-т 
укр. мови ; [уклад.: В. М. Білоноженко та ін., редкол.: Л. С. Паламарчук 
(голова) та ін.].  Київ : Наук. думка, 1993. Кн. 2 .  1993.  [2] с., с. 529-980. 
  
 
79 
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ 
 
98. Леся Українка. Лісова пісня: Драма-феєрія в 3 діях. Пер. На 
нім. Ірина Качанюк-Спєх.  Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 
2006. ‒ 224 с,