1. Repository at ChSTU
  2. Випускні кваліфікаційні роботи
  3. Бакалавр
  4. 076 Підприємництво, торгівля і біржова діяльність/Підприємство та торгівля (ОП Підприємництво та економіка підприємства)
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7522
Title: «Напрями підвищення ефективності використання виробничих потужностей на підприємствах (на матеріалах ПАТ «Черкасигаз»)» Виконав:
Authors: Скорик, Олександр Олександрович
Агаєв, Асіф Алім огли
Keywords: ПІДПРИЄМСТВО;ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ;ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ;РІВЕНЬ ВИКОРИСТАННЯ;ЕФЕКТИВНІСТЬ;ПРИБУТОК,;РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ;МЕТОДИ;РИНКОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ.
Issue Date: Jun-2021
Abstract: Тема випускної роботи: «Напрями підвищення ефективності використання виробничих потужностей на підприємствах (на матеріалах ПАТ «Черкасигаз»)». Об’єкт дослідження: процес використання виробничих потужностей підприємства. Предмет дослідження: шляхи підвищення ефективності використання виробничих потужностей підприємства. Мета випускної роботи полягає в з’ясуванні сутності процесу використання виробничих потужностей підприємства, методів підвищення ефективності його використання, аналізі операційної діяльності досліджуваного підприємства та розробці заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання виробничих потужностей промислового підприємства. Метод дослідження: логічного узагальнення, описовий, порівняльний, системний підхід, абсолютних, відносних та середніх величин. За результатами дослідження сформульовано основні теоретичні аспекти управління процесами використання виробничих потужностей промислового підприємства, проаналізовано фінансово-господарську діяльність підприємства, обґрунтовано заходи, які дозволять підвищити ефективність використання виробничих потужностей підприємства. Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності ПАТ «Черкасигаз», так як їх впровадження є економічно вигідним.
URI: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7522
Appears in Collections:076 Підприємництво, торгівля і біржова діяльність/Підприємство та торгівля (ОП Підприємництво та економіка підприємства)

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
Агаєв Асіф.pdf
  Restricted Access		1.16 MBAdobe PDFView/Open Request a copy
Show full item record


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.

Extracted text 
1 
 
МНІІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
до випускної роботи 
бакалавр 
на тему: «Напрями підвищення ефективності використання 
виробничих потужностей на підприємствах  
(на матеріалах ПАТ «Черкасигаз»)» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: студент 4 курсу, групи ЗЕП-161  
Спеціальності 076 «Підприємництво, 
торгівля та біржова діяльність»)  
______Агаєв Асіф Алім огли___________ 
(прізвище та ініціали) 
 
Керівник __Скорик О.О._______________________  
(прізвище та ініціали) 
 
Рецензент _________________________________  
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
Черкаси 2021 року 
2 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет економіки та управління 
Кафедра економіки та підприємництва 
Освітній ступінь: бакалавр 
Спеціальність: 076 Підприємництво, торгівля та біржова діяльність 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ  
Завідувач кафедри економіки 
та підприємництва  
 
__________ проф. Манн Р.В.  
“____” ____________ 2021 р.  
 
 
 
З А В Д А Н Н Я 
на випускну роботу студенту 
________________Агаєву Асіф Алім огли_________________ 
 
1. Тема роботи «Напрями підвищення ефективності використання 
виробничих потужностей на підприємствах (на матеріалах 
ПАТ «Черкасигаз»)», 
керівник роботи Скорик О.О., к.е.н., доц.                                                             , 
( прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання) 
затверджені наказом вищого навчального закладу від 05.02.2020 р. №35/01 
 
2. Строк подання студентом роботи на кафедру «____» ___________ 2021 р. 
 
3. Вихідні дані до роботи: фінансові документи ПАТ «Черкасигаз» за 2017-
2019 рр.; періодичні видання та друковані літературні джерела; офіційний 
сайт підприємства, статут підприємства. 
 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно 
розробити): Розділ 1. Теоретичні основи управління виробничими 
потужностями промислового підприємства. Розділ 2. Аналіз діяльності 
ПАТ «Черкасигаз». Розділ 3. Напрями підвищення ефективності 
використання виробничих потужностей ПАТ «Черкасигаз». 
 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових 
креслень, плакатів) показники діяльності ПАТ «Черкасигаз» у динаміці за 
досліджуваний період; напрями підвищення ефективності використання 
виробничих потужностей ПАТ «Черкасигаз» 
 
3 
 
6. Консультанти розділів бакалаврської випускної роботи 
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата 
Розділ 
консультанта завдання видав завдання прийняв 
1 к.е.н., доц. Скорик О.О.   
2 к.е.н., доц. Скорик О.О.   
3 к.е.н., доц. Скорик О.О.   
 
7. Дата видачі завдання «____» __________ 2021 р. 
 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
Строк 
№ Назва етапів 
виконання Примітка  
з/п бакалаврської випускної роботи 
етапів роботи 
Підбір літератури, її вивчення і обробка. Укладання виконано 
1  
бібліографії по основним джерелам  
Укладання плану (змісту) випускної роботи і виконано 
2  
погодження його з керівником 
3 Розробка і подання на перевірку першого розділу  виконано 
4 Збір, систематизація та аналіз практичних матеріалів  виконано 
5 Розробка і подання другого розділу  виконано 
6 Розробка і подання третього розділу  виконано 
7 Погодження з керівником висновків і пропозицій  виконано 
8 Переробка (доопрацювання) випускної роботи у  виконано 
відповідності з зауваженнями і подання її на кафедру 
9 Нормоконтроль  виконано 
10 Збір документів (відгук, рецензія)  виконано 
11 Подача на підпис до завідувача кафедри  виконано 
12 Розробка тез доповіді для захисту  виконано 
 
 
Студент                   ___________           Агаєв Асіф Алім огли    . 
                                     ( підпис )                              (прізвище та ініціали) 
Керівник роботи    ___________           Скорик О.О.       . 
                                                          ( підпис )                              (прізвище та ініціали) 
 
 
  
4 
 
РЕФЕРАТ 
 
Випускна робота містить: 93 сторінки, 21 таблицю, 7 рисунків, список 
літератури з 55 найменувань.  
 
Тема випускної роботи: «Напрями підвищення ефективності використання 
виробничих потужностей на підприємствах (на матеріалах 
ПАТ «Черкасигаз»)». 
 
Об’єкт дослідження: процес використання виробничих потужностей 
підприємства.  
 
Предмет дослідження: шляхи підвищення ефективності використання 
виробничих потужностей підприємства.  
 
Мета випускної роботи полягає в з’ясуванні сутності процесу використання 
виробничих потужностей підприємства, методів підвищення ефективності 
його використання, аналізі операційної діяльності досліджуваного 
підприємства та розробці заходів, спрямованих на підвищення ефективності 
використання виробничих потужностей промислового підприємства.  
 
Метод дослідження: логічного узагальнення, описовий, порівняльний, 
системний підхід, абсолютних, відносних та середніх величин.  
 
За результатами дослідження сформульовано основні теоретичні аспекти 
управління процесами використання виробничих потужностей промислового 
підприємства, проаналізовано фінансово-господарську діяльність 
підприємства, обґрунтовано заходи, які дозволять підвищити ефективність 
використання виробничих потужностей підприємства.  
 
Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності 
ПАТ «Черкасигаз», так як їх впровадження є економічно вигідним.  
 
КЛЮЧОВІ СЛОВА: ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ, ПІДПРИЄМСТВО, 
ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ, ЕФЕКТИВНІСТЬ, РІВЕНЬ ВИКОРИСТАННЯ, 
ПРИБУТОК, РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ, МЕТОДИ, РИНКОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ.  
5 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП................................................................................................................ 6 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДВИЩЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ  
ВИРОБНИЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ НА ПІДПРИЄМСТВА…….…………… 9 
1.1. Теоретичні основи формування виробничої потужності  
підприємства........................................................................................................ 9 
1.2. Класифікація чинників використання виробничої потужності……... 21 
1.3. Умови економічної ефективності розширення й освоєння нових  
виробничих потужностей................................................................................... 35 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «ЧЕРКАСИГАЗ»............................. 42 
2.1. Загальна характеристика  ПАТ «Черкасигаз»........................................... 42 
2.2. Аналіз основних показників фінансово-економічної діяльності  
підприємства ПАТ «Черкасигаз»……………………………………………... 52 
2.3. Оцінка ефективності управління доходами підприємства  
ПАТ «Черкасигаз»............................................................................................... 59 
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  
ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ ПАТ  
«ЧЕРКАСИГАЗ»……………………………………………………………..... 74 
3.1. Резерви виробничої потужності в системі управління підприємства..... 74 
3.2. Напрями підвищення ефективності використання виробничої  
потужності на ПАТ «Черкасигаз»……………………………........................ 78 
ВИСНОВКИ......................................................................................................... 85 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………....................................... 88 
 
 
  
6 
 
ВСТУП 
 
Сучасні промислові підприємства функціонують в умовах цілого 
комплексу матеріальних та фінансових проблем, що одночасно лежать у 
основі та поступово призводять до скорочення ступеня використання їх 
виробничих потужностей. За таких умов вивести економіку регіону та країни 
з кризового стану можливо буде лише за умови запровадження дієвих 
напрямів підвищення рівня використання виробничих потужностей великих 
промислових підприємств, що відіграють градоутворюючу роль. Це 
дозволить створювати нові робочі місця, а отже, скорочувати безробіття, 
підвищувати рівень оплати праці персоналу, а отже, скорочувати соціальну 
напруженість у суспільстві, підвищувати рівень прибутку від основного виду 
діяльності, а отже, оздоровлювати ділове середовище регіону. 
Процеси формування й використання виробничих потужностей на 
підприємствах газового господарства мають характеризуватися позитивною 
динамікою підвищення ефективності даних процесів у часі, що дозволить 
забезпечити соціально-економічне зростання економіки регіону. Стійке 
зростання обсягів виробництва, розширення ринків збуту, зростання 
купівельної спроможності населення обумовлюють наявність процесів 
нарощування виробничих потужностей за умов їх одночасної 
реструктуризації в напрямку підвищення забезпечення потреб населення.  
Однією із суттєвих проблем багатьох українських підприємств 
останніми роками став дефіцит виробничих потужностей, своєчасне 
виявлення якого потребує створення системи загальнодержавного 
статистичного обліку на макрорівні. Відсутність системи статистичного 
обліку виробничої потужності підприємства й рекомендацій щодо 
оперативного виявлення, аналізу й використання поточних резервів 
зростання рівня використання виробничої потужності знижує вірогідність 
оцінки виробничих можливостей підприємств і ефективність інвестиційних 
процесів із нарощування виробничої потужності на рівні регіону. 
7 
 
В умовах створення нових виробничих потужностей їх раціональна 
структура може бути сформована тільки з урахуванням впливу нових умов 
господарювання та цілей підприємства. Водночас систематизація чинників 
формування виробничої потужності є також необхідною для ухвалення 
управлінських рішень про створення нових, розширення та диверсифікацію 
діючих виробничих потужностей. Обґрунтування умов економічної 
ефективності розширення й освоєння нових виробничих потужностей може 
бути засноване на застосуванні системи спеціальних техніко-економічних 
показників та їх критеріїв, які встановлюють економічні межі продуктивного 
використання виробничого потенціалу в умовах змінного попиту на 
продукцію, що надасть можливість оцінювати розвиток економічних та 
організаційних процесів на підприємстві за конкретний період, а також 
здійснювати їх планування з установленням дієвих економічних критеріїв 
ефективності діяльності. 
Наявність властивості взаємозамінності та багатофункціональності 
виробничої потужності обумовлює необхідність застосування систем 
технологічного устаткування із принципово новими властивостями, що 
полягають у гнучкості різних характеристик технології виробництва. У цих 
умовах важливою властивістю виробничої потужності стає її гнучкість, тобто 
здатність швидко реагувати на зміну умов зовнішнього та внутрішнього 
середовища і, у першу чергу, попиту на продукцію, у результаті чого 
забезпечується гнучкість функціонування підприємства, його мобільність 
щодо попиту і здатність до скорочення або збільшення виробництва, що 
передбачає необхідність гнучкого управління інвестиційними витратами, 
спрямованими на модернізацію основного капіталу підприємства.  
Визначення доцільних обсягів нарощування виробничої потужності в 
умовах розширення виробництва має передбачати оцінку співвідношення 
прогнозованого обсягу продажів та надання послуг, відповідної досягнутої 
виробничої потужності підприємства й інвестиційних витрат. При цьому 
важливою є не тільки можливість розширення виробництва щодо обсягів 
8 
 
надання продукту, але й можливість забезпечення більшої гнучкості 
виробничої потужності в умовах динамічно змінюваного попиту на 
продукцію, що зрештою сприятиме підвищенню ефективності виробництва. 
Об’єктом дослідження в роботі виступає процес використання 
виробничих потужностей підприємства.  
Предметом дослідження обрано шляхи підвищення ефективності 
використання виробничих потужностей підприємства.  
Мета випускної роботи полягає в з’ясуванні сутності процесу 
використання виробничих потужностей підприємства, методів підвищення 
ефективності його використання, аналізі операційної діяльності 
досліджуваного підприємства та розробці заходів, спрямованих на 
підвищення ефективності використання виробничих потужностей 
промислового підприємства.  
Під час виконання роботи використано такі методи дослідження, як 
логічного узагальнення, описовий, порівняльний, системний підхід, 
абсолютних, відносних та середніх величин. Використання означених 
методів дозволило сформулювати основні теоретичні аспекти управління 
процесами використання виробничих потужностей промислового 
підприємства, проаналізувати фінансово-господарську діяльність 
досліджуваного підприємства, обґрунтувати заходи, які дозволять підвищити 
ефективність використання виробничих потужностей досліджуваного 
підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
9 
 
РОЗДІЛ 1  
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДВИЩЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ 
ВИРОБНИЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ НА ПІДПРИЄМСТВА 
 
1.1 Теоретичні основи формування виробничої потужності 
підприємства  
 
Виробнича потужність підприємства (цеху, дільниці) являється одним з 
найбільш дієвих показників ефективності функціонування підприємства та 
характеризує максимальний обсяг продукції, який може виготовити 
підприємство (цех, дільниця) протягом року (кварталу, місяця) за допомогою 
закріплених (наявних у нього) за ним засобів праці (технологічної сукупності 
машин, устаткування і виробничих площ) відповідно до встановленої 
спеціалізації, кооперації виробництва та режиму роботи [1, с. 28-29]. 
Виробнича потужність підприємства (цеху, дільниці) розраховується, як 
правило, в натуральних (умовно-натуральних) одиницях, іноді в верстато-
годинах і, як виняток, у вартісному виразі. Різниця між виробничою 
потужністю й виробничою програмою (обсягом виробництва) є резервом 
підприємства, тобто виробнича програма показує ступінь використання 
виробничої потужності. Взаємозв’язок виробничої потужності та виробничої 
програми зображений на рис. 1.1. 
 
 
Виробнича потужність 
 
Резерви 
 
 
 
Виробнича програма 
 
 
 
Рисунок 1.1 – Взаємозв’язок виробничої потужності та виробничої програми 
10 
 
Розширення діяльності підприємств, з одного боку, є об’єктивною 
закономірністю, обумовленою планомірною інвестиційною діяльністю, 
спрямованою на створення й уведення в дію нових виробничих потужностей, 
експлуатація яких призначена забезпечити не тільки збільшення обсягів 
випуску продукції, але й виробництво нової, конкурентоспроможної 
високотехнологічної продукції. З іншого боку, вплив ринкових чинників і, у 
першу чергу, існування конкурентного середовища обумовлює необхідність 
підтримки високого інноваційного рівня та якості продукту, що є можливим 
за наявності високотехнологічного обладнання, здатного оперативно 
переходити на виробництво нових видів продукту відповідно до змін попиту. 
У багатьох випадках підприємство може успішно просуватися на нові ринки 
тільки тоді, коло воно може придбати нові ресурси та компетенцію [2, с. 20]. 
Нові економічні процеси, що відбуваються на світовому ринку, 
створення глобальних ринків і процеси інтеграції підсилюють конкуренцію 
виробників і зумовлюють необхідність постійного підвищення технічного 
рівня виробництва з метою утримання ринкових позицій. Як зазначає 
А.А. Чухно, «сучасна економічна наука, що спирається на цивілізований 
підхід, виходить із того, що визначальним чинником розвитку економіки і 
суспільства в цілому є технологічний спосіб виробництва» [24, с. 16]. У цих 
умовах інноваційний розвиток стає пріоритетним напрямом стратегії 
держави й більшості товаровиробників. Досліджуючи сутність науково-
технологічного розвитку і його роль у сучасній економіці, А.А. Чухно 
відзначає: «Науково обґрунтовано і практично доведено, що тільки перехід 
до інноваційного типу розвитку може органічно поєднувати кількісне 
зростання з підвищенням якісних показників економічного розвитку, 
збільшення обсягу виробництва – з підвищенням його ефективності. Саме 
цей тип розвитку базується на нововведеннях, перш за все, науково-
технологічних, що дозволяє при зменшенні витрат виробництва збільшувати 
його обсяги і ефективність, підвищувати якість продукції» [24, с. 18-19]. 
Науково-технологічний розвиток, забезпечення високих темпів економічного 
11 
 
зростання як основа вирішення соціальних проблем передбачає залучення 
великих обсягів інвестицій, активізацію інвестиційних процесів у стратегічно 
важливих галузях промисловості. 
У світовій практиці економічної діяльності підприємств розвинених 
країн світу використовуються різні індикатори оцінки доцільності здійснення 
інвестиційних процесів. Одними з основних індикаторів необхідності й 
доцільності технічного оновлення виробництва є виробнича потужність та 
рівень її використання [36; 39]. 
Кожне підприємство як товаровиробник має певну виробничу 
потужність, яка справляє вирішальний вплив на багато важливих параметрів 
його виробничої діяльності. Виробнича потужність підприємства 
характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції 
(видобутку й переробки сировини або надання певних послуг), заздалегідь 
визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного 
використання прогресивної технології та організації виробництва. 
Досліджуючи сутність виробничої потужності, Й.М. Петрович 
зауважує, що виробнича потужність як технічна категорія визначається 
наявністю технологічного ресурсу, який міститься у виробничих основних 
фондах і виражається найбільшою кількістю продукції у вартісній формі, яка 
може бути виготовленою за встановлений робочий час [37]. Такий підхід до 
виробничої потужності використовується деякими авторами для визначення 
техніко-технологічного потенціалу підприємства як його здатності 
«виробляти в певний період часу якісну продукцію певного асортименту і 
технічного рівня на основі створеної системи елементів організаційно-
економічної структури, яка постійно удосконалюється на інноваційній 
основі» [31, с. 27]. 
Дослідження О.М. Азарян та П.О. Шаповалова свідчать, що виробнича 
потужність багатьма науковцями розглядається як характеристика 
стратегічного потенціалу підприємства. Водночас, за оцінками авторів, 
основні засоби та виробнича потужність формують потенціал сучасних 
12 
 
підприємств не більш ніж на 60% [3, с. 17; 47]. Оцінка використання 
виробничої потужності здійснюється на основі відповідного коефіцієнта 
шляхом зіставлення фактичного обсягу виробництва й величини виробничої 
потужності. Якщо розглядати загальноекономічний аспект виробничої 
потужності, можна стверджувати, що рівень використання виробничої 
потужності кількісно виявляє ставлення системи управління підприємством 
до технологічного ресурсу з позиції його застосування, виходячи із зовнішніх 
і внутрішніх умов виробництва. 
Обґрунтування обсягу, складу та структури необхідної виробничої 
потужності, що відповідає вимогам конкурентного середовища, має важливе 
значення, оскільки істотно впливає на формування загальної стратегії 
розвитку підприємства. Виробнича потужність визначає ринкову значущість 
підприємства як виробника певної продукції або послуги [10, с. 83]. 
Прогнози споживчого попиту і ступеня проникнення підприємства на ринок 
конкретного продукту є основними зовнішніми чинниками, що 
характеризують ринкову ситуацію та впливають на процеси формування 
необхідної виробничої потужності. Водночас за наявності об’єктивної 
необхідності створення нових виробничих потужностей обмежені обсяги 
виробничих ресурсів можуть бути головною перешкодою подальшого 
розширення або диверсифікації виробництва. Як указує В.Г. Герасимчук, в 
умовах обмеженості ресурсів стратегія підприємств має швидко реагувати на 
їх зміну і своєчасно знаходити відображення в оперативних планах 
підприємства [30, с. 3]. 
При управлінні процесами формування виробничих потужностей і їх 
використання в умовах конкурентного ринку на підприємстві мають 
ставитися та вирішуватися одночасно два завдання: 
перше – створення міцної економічної основи для успішного поточного 
використання наявних виробничих потужностей і одержання сталого 
найбільшого прибутку в короткостроковому періоді; 
друге – підготовка перспективних виробничих потужностей у 
13 
 
довгостроковому періоді з метою поступового переходу на виготовлення 
нової продукції без суттєвих витрат часу та фінансових втрат унаслідок 
призупинення виробництва. 
Таким чином, повсякденну роботу, пов’язану із забезпеченням 
ефективної економіки підприємства в поточному періоді, що є вкрай 
важливим для існування підприємства, необхідно поєднувати з не менш 
важливою роботою на перспективу. Така робота може супроводжуватися 
наявністю суттєвих ризиків, пов’язаних із неможливістю достатньо точно 
оцінити ринкову ситуацію на перспективу, а саме врахувати чинники 
ринкового середовища. 
Світовий досвід ефективної експлуатації виробничих потужностей в 
умовах підйому і спаду економіки, а також практика роботи українських 
підприємств в умовах розвитку відносин ринкового типу свідчать про 
необхідність розробки сучасних підходів до управління процесами 
формування та використання виробничих потужностей підприємств [23-25]. 
У той же час має місце об’єктивний процес скорочення термінів експлуатації 
діючих виробничих потужностей, викликаний прискореними темпами 
створення й освоєння виробництва нових видів продукції. Прискорення 
темпів зміни споживчого попиту, яке спостерігається останніми роками, 
стимулює виробників товару змінювати асортимент виробництва, що у свою 
чергу стимулює виробників основних засобів прискорювати розробки нової 
техніки та технології. Період експлуатації виробничої потужності багато в 
чому залежить від тривалості життєвого циклу виробу, який, як указує 
С.В. Коверга, визначається взаємодією двох протилежних тенденцій: 
прагненням підприємства до випередження конкурентів щодо виробництва 
нової продукції та бажанням одержати максимум можливого з виробництва 
виробів, які є вже освоєними [60, с. 84]. 
Ситуація, яка в цілому склалася у промисловості протягом тривалого 
часу, характеризується низьким рівнем використання виробничих 
потужностей. Вона визначає характер очікуваного економічного зростання, 
14 
 
яке найближчими роками здійснюватиметься за рахунок їх більш повного 
завантаження. Можливі варіанти економічного зростання в окремих галузях 
економіки визначатимуться характером інвестиційних процесів. Наявність 
вільних виробничих потужностей в Україні у 1999-2002 рр. стала основним 
джерелом економічного зростання в ці роки, проте починаючи з кризового 
2008 р. в економіці країни спостерігаються виключно негативні тенденції, що 
пов’язані у тому числі і з неспроможністю об’єктивно збільшувати обсяг та 
рівень використання виробничої потужності підприємствами [51, с. 39]. 
У нових умовах економічного розвитку все більш актуальним є 
питання формування якісно нових конкурентоспроможних виробничих 
потужностей підприємств промисловості, здатних гнучко реагувати на зміну 
чинників внутрішнього та зовнішнього середовища. На підприємствах, які 
виготовляють товари та продукти широкого споживання, процеси оновлення 
матеріально-технічної бази вже почалися. Проте вони носять стихійний 
характер, відбуваються безсистемно, не мають відповідного науково-
методичного й організаційного забезпечення, що іноді призводить до 
негативних результатів. Водночас немає державних програм, спрямованих на 
розробку загальногосподарської стратегії розвитку окремих галузей і всієї 
промисловості в цілому з урахуванням накопиченого позитивного досвіду 
багатьох підприємств та історичних умов функціонування господарства в 
Україні. Відзначаючи значущість інноваційної діяльності в розвитку 
економіки України, О.І. Амоша зауважує, що розвиток промисловості в 
даний час перебуває «на стадії використання створених раніше потужностей і 
застарілої, як правило, структури виробництва» [6, с. 3]. 
Розв’язання цієї наукової та практичної проблеми можливе на основі 
дослідження й оцінки чинників формування та використання виробничих 
потужностей за умови кількісних і тимчасових обмежень попиту на 
продукцію, існуючих нових технологій із метою одержання мінімальних 
середніх витрат виробництва у тривалому періоді. Здійсненню економічних 
перетворень в Україні, ефективному використанню й оновленню виробничих 
15 
 
потужностей поки що перешкоджає недостатня вивченість економічних 
процесів і їх закономірностей, що існують у виробництві, зокрема процесів 
нагромадження капіталу, що обумовлює необхідність розробки нових 
підходів до управління процесами формування й використання виробничих 
потужностей підприємств. 
При цьому значна частина досліджень спрямована на розробку 
концепцій державної промислової політики формування й використання 
виробничого потенціалу, дослідження соціально-економічних проблем 
формування й експлуатації виробничих потужностей, їх ресурсного 
забезпечення й ефективного використання. Крім того, питання управління 
процесами розширення виробничих потужностей і формування відповідної 
ефективної інвестиційної діяльності не розкриті повною мірою, а 
інструменти й економічні методи, які дозволяють здійснювати поточне 
управління цими процесами, практично не представлені. Тому існуючий 
досвід управління потребує подальшого розвитку й удосконалення з 
урахуванням класичних положень теорії менеджменту, вимог системного 
підходу, особливостей сучасного етапу трансформації механізмів 
господарювання, глибокого дослідження сутності виробничої потужності та 
її ролі в управлінні підприємством, розробки наукових аспектів і практичних 
рекомендацій щодо управління виробничою потужністю. 
Економічні умови господарювання, зовнішнє середовище суттєво 
впливають на можливості підприємств щодо реалізації процесів відтворення 
основних засобів, упровадження нових технологічних процесів, окремих 
об’єктів обладнання. Основними чинниками, за допомогою яких нові умови 
господарювання впливають на ухвалення управлінських рішень щодо 
створення нових, розширення і диверсифікацію діючих виробничих 
потужностей, для промислових підприємств України є: 
розробка й реалізація стратегії розвитку виробництва, включаючи 
реструктуризацію виробництва як елемент його розвитку; 
підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, що 
16 
 
виготовляється українськими підприємствами; 
необхідність оновлення й розширення асортименту продукції, що 
обумовлено змінами споживчого попиту; 
пошук і реалізація резервів підвищення ефективності виробництва; 
зниження рівня споживаних ресурсів, витрат і собівартості продукції. 
Для одержання об’єктивної та достовірної оцінки стану виробничих 
потужностей необхідна інформація офіційної державної статистики щодо їх 
наявності, складу та структури, руху та використання, що здійснити сьогодні 
неможливо внаслідок відсутності державної системи статистичного обліку 
даних показників. Тривалий час у системі статистичного обліку підприємств 
передбачалася щорічна форма звітності «БП» – баланс виробничої 
потужності, яка містила необхідну інформацію, проте згодом вона була 
відмінена [46]. Тому всі оцінки науковців та практичних робітників щодо 
оцінки виробничої потужності підприємств або виробничого потенціалу 
носять приблизний характер, а результати можуть суттєво відрізняться від 
фактичного обсягу встановленої виробничої потужності. 
Планування виробничої потужності має важливе значення не тільки в 
раціональному використанні ресурсів, а й у стабілізації виробництва й 
насиченні ринку необхідними товарами. У ринкових умовах виробнича 
потужність обумовлює річний обсяг пропозиції підприємства, що враховує 
наявність і використання ресурсів, рівень і зміни діючих цін та інші фактори. 
Виробнича потужність і пропозиція характеризують технологію та 
організацію виробництва, які діють на підприємстві, склад і кваліфікацію 
персоналу, а також динаміку їх зростання й перспективи розвитку. 
Запроектована виробнича програма підприємства має пройти ресурсне 
обґрунтування, тобто узгодження (з огляду на можливість її виконання) із 
необхідними виробничими потужностями, трудовими, матеріальними й 
інвестиційними ресурсами. Планова виробнича потужність має бути 
достатньою для задоволення попиту на товари й послуги, що виробляє 
підприємство, протягом ряду років з урахуванням сезонних і циклічних 
17 
 
коливань попиту, тенденцій його зростання або скорочення. Обґрунтування 
виробничої програми відповідно до виробничої потужності має 
здійснюватись у кілька етапів, серед яких першочерговими є визначення 
максимального обсягу випуску виробів, що може бути забезпечений наявною 
виробничою потужністю підприємства, і обчислення необхідного введення в 
дію нових (додаткових) потужностей завдяки технічному переозброєнню або 
розширенню підприємства. 
Зміна умов формування виробничих потужностей, нові вимоги до їх 
використання зумовлюють необхідність уточнення цієї економічної категорії 
в сучасних умовах. На сьогодні в економічній науці та практиці 
використовується поняття виробничої потужності, запропоноване 
українськими та російськими економістами в роки адміністративно-
командної системи управління й офіційно закріплене у відповідних 
інструктивних і методичних матеріалах. Дане визначення базується на 
врахуванні параметрів і нормативів в основному виробничого характеру. При 
цьому вплив ринкових чинників, економічні критерії та інші аспекти 
ефективного використання виробничих можливостей як окремих 
підприємств, так і галузей не враховуються. Як відзначають учені, виробничі 
потужності й основні виробничі засоби як економічні категорії 
взаємопов’язані між собою, доповнюють одна одну й мають розглядатися в 
комплексі [37, с. 110]. 
Дослідженню питань, пов’язаних з обґрунтуванням, плануванням і 
аналізом рівня використання виробничої потужності, резервами поліпшення 
її використання на підприємствах і в галузях, присвячені праці багатьох 
учених, серед яких М.П. Хохлов, І.Б. Швець, Й.М. Петрович [25-27; 36; 46]. 
Наведені дослідження категорії «виробнича потужність» виходять з її 
властивості як технічної категорії, яку свого часу обґрунтував німецький 
дослідник К. Меллерович і яка лежить в основі методологічного підходу 
українських авторів [50]. Дослідження науковців пов’язані переважно з 
обґрунтуванням виробничої потужності у стабільних умовах виробництва 
18 
 
або на підприємствах, які тривалий час виготовляють продукцію з 
незмінними технічними та споживчими якостями. До таких підприємств 
належать галузі важкої промисловості і, перш за все, машинобудування. 
Разом із тим науково обґрунтованого визначення виробничої потужності, яке 
враховувало б мінливі ринкові умови й економічні, а не технічні результати її 
використання, у даний час у спеціальній науковій літературі в Україні немає. 
Потреба розробки державної стратегії створення нових виробничих 
потужностей галузей, питання ефективного управління процесами 
формування й використання виробничих потужностей також не знаходять 
необхідного відображення в економічній політиці уряду. Водночас останніми 
роками офіційні та приватні інформаційно-аналітичні агентства, Державний 
комітет статистики України систематично публікують огляди про стан 
товарних ринків, у яких одне з важливих місць посідають оцінки існуючих 
виробничих потужностей підприємств і галузей. При цьому методологія 
оцінки даного техніко-економічного показника використовується застаріла 
або заснована на непрямих оцінках експертів. Показовою є ситуація, коли 
оглядова інформація містить дані про обсяги виробництва, які значно 
перевищують наявний рівень виробничої потужності, який також наводиться 
в цих матеріалах. 
У європейській економічній літературі, спеціальній літературі США, 
Канади та інших країн питання перспективного формування й економічної 
оцінки результативності використання виробничих потужностей, їх впливу 
на фінансовий стан підприємств завжди привертають пильну увагу багатьох 
наукових і практичних працівників. Розвинуті країни світу вже мають 
достатній досвід наявності різних ситуацій, пов’язаних із різними умовами 
використання виробничої потужності, а саме під час економічного підйому 
та спаду виробництва. Такі дослідження й оцінки є особливо необхідними в 
періоди динамічного підйому та різкого спаду економічної активності. В 
основі вищеназваних підходів лежить категорія «економічна виробнича 
потужність», що являє собою обсяг виробництва, який відповідає в даних 
19 
 
конкретних умовах мінімуму середніх питомих витрат або максимуму 
прибутковості [53-55]. Важливою відмінною рисою цієї категорії від 
технічної виробничої потужності є врахування економічних результатів 
використання виробничої потужності, що відображає обсяг прибутку. 
З урахуванням впливу додаткових чинників економічна виробнича 
потужність може визначатися також як обсяг продукції, який може бути 
вироблений при мінімальних середніх виробничих і збутових витратах в 
умовах наявності існуючих засобів виробництва, організації виробництва і 
праці та фіксованих цінах на фактори виробництва в конкретний період часу 
[46]. Свого часу в рекомендаціях ЮНІДО щодо підготовки промислових 
техніко-економічних досліджень для країн, які розвиваються, відзначалося, 
що дана потужність має відповідати величині попиту, заданого в дослідженні 
ринкової кон’юнктури, тобто зафіксована на певний момент часу зі 
стабільним споживчим попитом [9, с. 76]. Тривалість такого стабільного 
періоду може суттєво коливатися залежно від видів продукції, що 
виготовляється, умов ринкового середовища, фінансового стану 
підприємства. 
Німецький економіст К. Меллерович категорію економічної 
виробничої потужності також визначає як обсяг виробництва, що відповідає 
мінімуму витрат на виготовлення одиниці продукту [55, с. 46]. При цьому 
багато зарубіжних економістів відзначають наявність існування об’єктивного 
взаємозв’язку між технічною та економічною потужністю [16, с. 26]. Проте 
конкретної функціональної залежності між цими категоріями авторами 
встановлено не було. Як указував К. Меллерович, «єдине, що не становить 
сумнівів, – це те, що економічна потужність за своєю суттю є величиною, що 
відповідає певному коефіцієнту використання технічної потужності і є 
меншою за останню» [15, с. 45]. Наявність великої кількості чинників 
ринкового середовища, які визначають величину економічної потужності, їх 
безперервна зміна в часі є основною перешкодою для здійснення розрахунку 
величини економічної потужності й установлення її взаємозв’язку з 
20 
 
технічною потужністю, особливо для підприємств із багатономенклатурною 
продукцією. Тому величина економічної потужності підприємства може бути 
встановлена тільки для нетривалого періоду часу з відносно незмінними 
організаційно-технічними умовами функціонування. Водночас, як свідчить 
досвід роботи, українські підприємства відчувають потребу у відповідній 
науково-методичній базі щодо обґрунтування умов ефективної експлуатації 
наявних виробничих потужностей із врахуванням ринкового попиту. 
Дослідження зміни темпів зростання прибутку й виробничої 
потужності показують, що «підвищення рівня використання виробничих 
потужностей за умов рентабельної роботи супроводжується зниженням 
темпів приросту прибутку на одиницю приросту виробничої потужності» [46, 
с. 114]. Характер залежності має приблизно однакову тенденцію для різних 
підприємств і умов виробництва. Така ситуація пояснюється непропорційним 
зростанням постійних витрат, що спрямовуються на утримання об’єктів 
виробничих засобів при використанні виробничої потужності на рівні, 
близькому до максимально можливого – 100%, а саме суттєво зростають 
витрати на поточні ремонти та профілактичні огляди устаткування. 
Використання обладнання на рівні, який наближається до максимального, 
призводить до появи більшої кількості технічних негараздів, поламок, 
усунення яких потребує більших коштів. Тому зростання прибутку за таких 
умов відбувається значно меншими темпами, що обумовлює необхідність 
обґрунтування доцільності створення технологічних резервів виробничої 
потужності. 
Водночас, останніми роками в економіці України спостерігається 
диспропорція в динаміці виробничих потужностей і обсязі виробництва 
продукції, з одного боку, обсяг виробничих потужностей у більшості галузей 
промисловості України істотно скоротився внаслідок їх фізичного вибуття з 
різних причин. З іншого боку, упродовж декількох останніх років тривав 
процес збільшення обсягів виробництва продукції. У результаті цих двох 
протилежних економічних процесів у деяких галузях починає складатися 
21 
 
негативна ситуація, обумовлена браком виробничих потужностей при 
одночасній відсутності необхідних резервів. 
Брак виробничих потужностей є менш жорстким обмеженням обсягу 
виробництва продукції порівняно з обмеженнями попиту, матеріальних і 
фінансових ресурсів. Як правило, підприємству вдається більшою чи 
меншою мірою пом’якшити таке обмеження за рахунок заміщення одного 
чинника виробництва іншими. Тим часом нестачу попиту або відсутність 
фінансових ресурсів ніякими внутрішніми резервами не відшкодувати, 
оскільки вони є зовнішніми обмеженнями й тому в умовах ринкової 
економіки є більш жорстокими, отже, впливати на них практично нереально. 
Водночас якими б великими не були резерви заміщення чинників 
виробництва, найдієвішим і найрадикальнішим способом подолання 
дефіциту є збільшення виробничої потужності. Чим тривалішим і гострішим 
є дефіцит виробничої потужності, тим за інших незмінних умов він 
позитивніше впливає на обсяги капітальних вкладень підприємств. Таким 
чином, можна припустити, що нестача устаткування здійснює помітний 
стимулюючий вплив на ухвалення рішення про інвестування в розширення 
виробничих потужностей. Надлишок виробничих потужностей, навпаки, 
перешкоджає зростанню економіки. Тому нестача виробничої потужності не 
є загрозою для економічного розвитку, а створює сильний і повноцінний 
внутрішній імпульс до нарощування обсягу основних засобів, посилення 
інвестиційної активності, що, у свою чергу, сприяє забезпеченню стійкого та 
довгострокового економічного зростання. 
 
1.2 Класифікація чинників використання виробничої потужності 
 
Ефективне функціонування підприємств і галузей промисловості 
залежить від значної кількості об’єктивних чинників, які впливають на обсяг 
основного капіталу й основних засобів, сформованої ними виробничої 
потужності й рівень її використання. Особливо ця обставина є актуальною в 
22 
 
постійно змінюваних умовах зовнішнього та внутрішнього середовища, які 
обумовлені економічними процесами ринкової трансформації. Досліджуючи 
чинники зовнішнього середовища, які впливають на діяльність суб’єктів 
продовольчого ринку, О.В. Березін відзначає, що «у міру зростання 
швидкості змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі все складніше 
стає передбачати характер змін із достатнім ступенем точності, що дозволило 
б підприємствам своєчасно та повномасштабно реагувати на них» [13, с. 150]. 
Значний вплив на формування виробничої потужності здійснюють 
інвестиційні процеси, які сприяють розширенню обсягів потужностей, появі 
інвестиційно-привабливих галузей, у яких процеси нагромадження основного 
капіталу відбуваються найактивніше. Тому виявлення, дослідження, оцінка й 
облік впливу найістотніших чинників ринкової кон’юнктури набувають 
важливого теоретичного та великого практичного значення, особливо для 
розробки методів визначення величини виробничої потужності та 
планування рівня її використання. 
Процес формування й організації використання виробничої потужності 
сучасного підприємства визначається впливом багатьох чинників. Під 
чинниками розуміються умови, необхідні для здійснення цих процесів, а 
також причини, що впливають на їх результати. Обґрунтування величини 
виробничої потужності й показників її використання має ґрунтуватися на 
науковій класифікації чинників і врахуванні закономірностей впливу цих 
чинників на кінцеві результати виробництва. Наявність великої кількості 
чинників, що визначають величину виробничої потужності й рівень її 
використання, викликає необхідність їх систематизації за формою прояву і 
створення групувань за силою впливу щодо виробничих ресурсів і кінцевих 
результатів їх використання у виробництві. 
Розробка наукової класифікації, що комплексно відображає кількість і 
склад чинників, які впливають на обсяг та рівень використання виробничої 
потужності, має не тільки важливе теоретичне, але й велике практичне 
значення. Зростання масштабів виробництва й підвищення його ефективності 
23 
 
визначають необхідність пошуку резервів збільшення та поліпшення 
використання виробничих потужностей діючих підприємств. Тому 
необхідним є визначення чинників, які були б основою для визначення 
обсягу виробничої потужності підприємства й рівня її використання. 
Системний підхід до дослідження чинників, що впливають на обсяг і 
рівень використання виробничої потужності, передбачає розгляд таких 
основних положень: визначення впливу на величину виробничої потужності 
й використання споживаних у виробництві ресурсів та процесів їх 
перетворення. Основні ресурси виробничого процесу представлені трьома 
елементами: працею, засобами праці та предметами праці. Отже, споживання 
й перетворення цих ресурсів є основою визначення обох видів чинників. 
У наукових працях Й.М. Петровича досліджено теоретичні основи 
процесів формування капіталоємності продукції та чинників, що їх 
визначають, виявлено вплив на величину виробничої потужності 
підприємства таких чинників, як кількість технологічного устаткування і 
його технічний рівень, упровадження прогресивної технології. Водночас є 
некоректним віднесення автором до переліку чинників таких показників, як 
«підвищення» якості матеріалів, «удосконалення» конструкції виробу, 
«упровадження» прогресивної технології, оскільки вони характеризують 
процеси, пов’язані зі зміною чинників, і самі по собі такими не є [35]. 
Класифікації чинників, на думку Й.М. Петровича, «являють собою, перш за 
все, теоретичний аналіз кількісних і якісних чинників підвищення ступеня 
використання виробничих потужностей» [35, с. 17]. Проте його спроба 
кількісно оцінити чинники використання виробничої потужності не дала 
очікуваних результатів, оскільки до запропонованої автором економіко-
математичної моделі були включені як чинники формування, так і чинники 
використання виробничої потужності, що не дозволяє застосувати як 
методичний підхід автора, так і модель для вирішення практичних завдань. 
Разом із тим заслуговує на увагу пропозиція Й.М. Петровича 
розглядати показники якості продукції як узагальнені характеристики 
24 
 
технічних чинників [35, с. 136-137]. Одне із принципових положень, 
теоретично обґрунтованих Й.М. Петровичем, полягає у висновку про 
основну відмінність чинників використання і чинників формування 
виробничої потужності: «Чинники, які визначають величину виробничої 
потужності та її використання, взаємопов’язані між собою. Відмінність між 
ними полягає в тому, що перша частина вказаних чинників характеризує 
потенційну величину виробничої потужності, а друга – дає можливість 
оцінити рівень її використання» [35, с. 13]. Означену відмінність необхідно 
враховувати під час розробки класифікації чинників і врахування їх 
кількісного впливу на формування результатів фінансової та виробничо-
господарської діяльності підприємства, що обумовлюють його ефективне 
функціонування в короткостроковому та довгостроковому періодах. 
Метод багатофакторного моделювання для аналізу виробничої 
потужності застосував В.П. Москаленко. Ним розроблено класифікацію 
чинників використання виробничої потужності, вплив яких вдалося виявити 
на рівні виробничих цехів підприємства. В.П. Москаленко обґрунтував 
необхідність використання в розрахунках виробничої потужності 
спеціальних нормативів, зокрема нормативного коефіцієнта змінності роботи 
устаткування [42, с. 19]. Запропоновані В.П. Москаленко методи розрахунку 
й аналізу використання виробничої потужності внутрішньовиробничих 
підрозділів підприємства, а також одержані при цьому позитивні практичні 
результати їх застосування дають підставу розглядати виробничу потужність 
окремих ділянок як основні елементи виробничої потужності підприємства. 
Проте при цьому необхідно враховувати специфічні галузеві особливості 
експлуатації виробничого устаткування конкретного підприємства. 
А.М. Ілишев і Н.Н. Ілишева розглядають як чинники рівня 
завантаження устаткування сукупну робочу силу і складові капіталу: засоби 
праці та предмети праці. Проте група чинників, що характеризують предмети 
праці, не представлена жодним кількісним показником. Водночас саме 
технологічна структура процесів виготовлення продукції має переважний 
25 
 
вплив на завантаження устаткування. Недостатньо повно представлена також 
група чинників, які характеризують засоби праці. Авторами було враховано 
тільки термін використання і вартість устаткування [55, с. 175]. Однак окремі 
елементи запропонованої класифікації можуть бути прийняті як основні під 
час розробки класифікації чинників використання виробничої потужності. 
Одними з важливих чинників, що впливають на процеси формування і 
використання виробничої потужності промислових підприємств, є екологічні 
чинники, які визначають необхідність розробки й упровадження стратегії 
еколого-економічного управління з метою забезпечення стійкого розвитку як 
окремих суб’єктів, так і всього суспільства в цілому. При цьому процес 
переходу до стійкого розвитку охоплює всі сфери діяльності, включаючи 
науку, технологію, освіту, матеріальне виробництво [17, с. 10; 18, с. 69]. 
Дослідженню питань вартісної оцінки основних засобів, аналізу стану 
та ступеня їх зносу присвячені роботи А.Л. Чередника. Автор обґрунтовує 
наявність спотвореної оцінки ступеня зносу основних виробничих засобів на 
підприємствах промисловості, яка обумовлена, з одного боку, низьким 
рівнем використання основних засобів за минуле десятиліття і як наслідок 
низьким фізичним зносом, а з іншого – неповною та невчасною індексацією 
основних засобів, що призвело до заниження їх вартості [41, с. 199]. 
Б.В. Воскресенський і Р.Г. Маніловський розробили спрощену 
класифікацію чинників формування виробничої потужності, до яких вони 
віднесли фонд часу, кількість одиниць устаткування та трудомісткість 
виготовлення продукції. При цьому «найголовнішим чинником, що визначає 
величину виробничої потужності», автори вважають основні засоби і перш за 
все їх найактивнішу частину – технологічне устаткування [26, с. 22]. 
Теорію класифікації чинників використання виробничої потужності 
підприємства розробив М.У. Сліжіс. Проте з ряду чинників ним не 
запропоновано методики кількісної оцінки, що істотно ускладнює практичні 
розрахунки й можливість застосування відповідних показників у системі 
планування підприємства. Ці чинники пов’язані з використанням людських 
26 
 
ресурсів і їх якісними характеристиками. Деякі чинники є взаємопов’язаними 
між собою та взаємообумовленими. Так, чинник «зменшення простоїв 
устаткування шляхом упровадження наукової організації виробництва і 
праці» передбачає також і «розширення зон та норм обслуговування» [18, 
с. 112]. Рекомендації М.У. Сліжіса щодо групування чинників на виробничо-
технічні й організаційні є прийнятними для класифікації чинників 
використання виробничої потужності в сучасних умовах. 
На необхідність здійснення факторного аналізу використання 
виробничих потужностей із метою виявлення конкретних причин 
недовантаження, розробки та здійснення заходів щодо інтенсифікації 
використання потужності вказує Н.П. Коновалова [42]. Як головний чинник 
визначення виробничої потужності автор називає рівень трудомісткості 
(машиноємності) продукції, який є найважливішим показником 
інтенсифікації виробництва. 
Проведені дослідження показали, що до цього часу ще не створено 
чіткої класифікації, яка визначала б умови формування і застосування 
виробничої потужності підприємства та галузей промисловості. Дослідження 
в цьому напрямі носять відверто теоретичний характер, не вирішують 
практичних завдань розрахунку й аналізу процесів формування та 
використання виробничої потужності, що є актуальним у сучасних умовах 
розширення та скорочення фізичних обсягів виробничої потужності. 
В офіційних методичних вказівках Міністерства економіки України 
щодо розробки напрямів економічного та соціального розвитку підприємств 
поряд із досить деталізованими класифікаціями чинників зростання 
продуктивності праці й визначення фондовіддачі підприємств відносно 
застосування виробничої потужності наведено лише обмежений перелік 
чинників, які сприяють підвищенню рівня її використання і перелік 
можливих заходів щодо збільшення виробничої потужності. При цьому 
немає чітких класифікаційних ознак чинників, а також не наведено 
необхідних методів розрахунку. 
27 
 
Упровадження інновацій у технології, організацію виробництва й 
організацію праці на підприємствах викликає необхідність урахування 
впливу нових і зміни характеру вже відомих чинників. Як відзначає 
Д. Крисанов, технологічні інновації – це діяльність підприємства, пов’язана з 
розробкою й упровадженням як технологічно нових, так і істотно 
технологічно вдосконалених продуктів (продуктові інновації) і процесів 
(технологічні інновації). 
У свою чергу, ефективна експлуатація основних засобів залежатиме від 
правильного визначення й оперативного урахування впливу різних чинників 
[65, с. 72]. У процесі розробки класифікації розглядалася сукупність 
внутрішньовиробничих чинників у вигляді окремих технологічних ділянок із 
певною виробничою потужністю. Серед внутрішньовиробничих чинників 
можна виділити дві групи: ті, що визначають величину виробничої 
потужності під час її встановлення, і чинники використання виробничої 
потужності. Однією з умов, яку необхідно враховувати під час відбору 
чинників, є можливість їх кількісного вимірювання, оскільки облік впливу 
деяких чинників у практичних умовах може бути ускладнений через 
відсутність однозначних і визначених критеріїв їх оцінки, тобто показників, 
які могли б кількісно відобразити сутність дії таких чинників. Так, виробничу 
потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проєктними 
нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і 
трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням 
застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. 
За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні 
норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) 
робітників однакових професій і ланок виробництва. 
Проведені дослідження зумовлюють необхідність розробки наукової 
класифікації чинників формування виробничої потужності та її використання 
з метою подальшого визначення об’єктивної величини потенційних 
можливостей устаткування щодо виробництва продукції й економічно 
28 
 
доцільних рівнів їх ефективного використання з урахуванням можливих 
резервів за видами. Під час розробки науково обґрунтованої класифікації 
чинників виробничої потужності були враховані розглянутий досвід і 
результати досліджень представників наукових шкіл та практичних 
робітників із різних аспектів економічних процесів формування й 
використання виробничої потужності промислових підприємств, а також 
основні положення теорії аналізу чинників і рекомендації щодо практичного 
застосування моделей чинників. 
Чинники, що впливають на формування виробничої потужності та її 
використання, є взаємопов’язаними, тому що обидва їх види мають єдиний 
об’єкт впливу – виробничу потужність підприємства. Відмінність між ними 
полягає в тому, що перша група чинників визначає резерви збільшення 
виробничої потужності, а друга – резерви поліпшення її використання, що 
обумовлює необхідність застосування системного підходу до розгляду цих 
чинників. Цей підхід означає, що всі питання досліджуваної проблеми мають 
розглядатись у взаємозв’язку одне з одним, що дозволяє найкращим чином 
виявити чинники, які впливають на величину й використання виробничих 
потужностей, установити існуючі між ними зв’язки та джерела утворення 
резервів підвищення ефективності використання виробничих потужностей 
діючих підприємств. 
Таким чином, усю сукупність чинників обґрунтування обсягу 
виробничої потужності та її продуктивного використання пропонується 
представити у вигляді трьох груп: 
чинники формування виробничої потужності; 
чинники регулювання капіталоємності продукції; 
чинники використання виробничої потужності. 
Перша група чинників формування виробничої потужності 
представлена показниками, які безпосередньо беруть участь у розрахунку 
обсягу й пов’язані функціонально з показником виробничої потужності 
підприємства. Визначальними у класифікації є технічні чинники. Виробничі 
29 
 
чинники значною мірою залежать від технічних і формуються з їх 
урахуванням. 
До чинників, що визначають процеси накопичення основних засобів і 
формування виробничої потужності, належать: робоча сила, фінанси, 
науково-технічні досягнення та результати інноваційної діяльності, основний 
і оборотний капітал, територіальне розміщення виробництв. 
Важливими зовнішніми чинниками в сучасних умовах є ринок 
кваліфікованих кадрів і системи їх підготовки, ринок фінансових ресурсів, 
що забезпечують мобілізацію, нагромадження та використання фінансів, 
ринок новітніх технологій, процеси відтворення основного й оборотного 
капіталу, процеси територіального розміщення та галузевого розподілу 
виробництв, включаючи міждержавну співпрацю. Ці чинники можна 
розглядати як зовнішні відносно підприємства, оскільки вони, у свою чергу, 
формуються під впливом загальноекономічної ситуації в державі. 
До найважливіших чинників виробничої потужності, що справляють 
непрямий вплив на обсяг виробничої потужності підприємства й 
опосередковано враховуються при визначенні її величини, відносяться: 
спеціалізація та кооперування підприємства (виробництва); 
якість предметів праці; 
рівень організації праці; 
кваліфікація виробничого персоналу. 
Між поняттями «виробнича потужність» і «засоби праці» існує тісна 
функціональна залежність, яка виявляється у тому, що кожному окремо 
взятому устаткуванню відповідає певна величина виробничої потужності. 
Тому головним чинником, що впливає на величину виробничої потужності, є 
існуюча сукупність засобів праці. Причому цей вплив на промислових 
підприємствах виявляється за рахунок підвищення продуктивності 
технологічного устаткування. 
У свою чергу, чинники підвищення продуктивності технологічного 
устаткування пов’язані головним чином із поліпшенням його якісного 
30 
 
складу, збільшенням у його складі високопродуктивного устаткування, 
продуктивність якого також залежить від якості предметів праці. З якістю 
сировини змінюється технологія її обробки, що безпосередньо позначається 
на продуктивності засобів праці та їх удосконаленні. Якість предметів праці 
впливає на часову продуктивність технологічного устаткування і 
трудомісткість продукції, а отже, і на величину виробничої потужності. 
Технологічне устаткування окремих груп може відрізнятися за своїм 
технічним рівнем. Чим досконалішим і прогресивнішим є технологічне 
устаткування, тим більшими будуть його виробничі можливості. Кількісно 
цей чинник можна виразити через показник інноваційності структури 
основного устаткування і його технологічної складності. Рівень інноваційної 
структури устаткування може бути визначений рівнем комплексності 
операцій і ступенем автоматизації їх виконання. Рівень складності 
устаткування може бути охарактеризований кількістю одночасно 
виконуваних технологічних операцій, тобто мультиопераційністю технології. 
Продуктивність устаткування залежить також від кваліфікації 
працівників. Систематичне підвищення їх загальної та технічної освіти, 
удосконалення виробничих навичок і на цій основі підвищення рівня 
кваліфікації, створюють сприятливі соціальні передумови для збільшення 
продуктивності засобів праці. Наявність необхідної чисельності 
кваліфікованих робітників на промислових підприємствах прискорює 
освоєння технологічного устаткування та сучасної техніки. Водночас при 
впровадженні сучасних технологічних процесів може мати місце ситуація, 
коли під час освоєння нової техніки внаслідок необхідності адаптації 
технічних параметрів устаткування до організаційно-технічних умов 
виробництва буде спостерігатися зниження рівня використання виробничої 
потужності, обумовленого перервами в роботі устаткування або іншими 
негараздами. У таких випадках досвід та професіоналізм робітників, рівень їх 
кваліфікації будуть вирішальними чинниками скорочення адаптаційного 
періоду. Надалі нова продуктивність праці, яка є більшою порівняно з 
31 
 
існуючою, компенсує втрати підприємства, що природно виникають під час 
здійснення процесів технічного переоснащення або розробки інновації. 
Виробнича потужність багато в чому визначається рівнем спеціалізації 
та кооперування підприємства. Розвиток даних форм громадської організації 
виробництва є необхідною й найважливішою передумовою механізації та 
автоматизації виробничих процесів, упровадження прогресивного 
високопродуктивного устаткування, поліпшення виробничої структури 
підприємства, підвищення уніфікації та стандартизації виробів. В 
остаточному підсумку розвиток спеціалізації та кооперування виробництва 
обумовлює зниження питомої трудомісткості продукції та підвищення 
одиничної продуктивності технологічного устаткування, що за інших рівних 
умов забезпечує збільшення виробничої потужності підприємства. 
Крім зазначених чинників, у ринковій економіці при обґрунтуванні 
виробничої потужності підприємств  у процесі бізнес-планування необхідно 
також ураховувати такі чинники: 
ємність і потенціал ринку збуту; 
прогнозний обсяг продажів продукції підприємства; 
обсяг беззбитковості виробництва (точку беззбитковості); 
необхідність збільшення виробництва в перспективі. 
Ємність і потенціал ринку визначає максимально можливий обсяг 
продажів на цільовому ринку, і на цій основі – максимальну величину обсягу 
реалізації продукції підприємством (а також і його виробничу потужність) в 
умовах 100-відсоткового охоплення ним цільового ринку. 
Даний чинник варто враховувати при розрахунку виробничої 
потужності підприємств-монополістів, а також при організації виробництва 
нової продукції. 
Класифікація чинників, що впливають на величину виробничої 
потужності, побудована за ознакою їх деталізації. З урахуванням розглянутих 
вище ознак побудовано систему чинників, що впливають на формування 
виробничих потужностей підприємств (рис. 1.2). 
32 
 
 
Рисунок 1.2 – Класифікація чинників формування виробничої потужності 
підприємства 
 
Завдання підвищення рівня використання виробничої потужності може 
бути успішно вирішено, якщо встановлено й кількісно оцінено чинники, що 
визначають її повсякденне застосування. Аналіз сутності й особливостей 
прояву чинників, що впливають на використання виробничої потужності 
підприємства, дозволяє виокремити три основні чинники: основні засоби, час 
роботи технологічного устаткування, склад і структура персоналу. 
Визначальними обставинами при цьому є наявність і обсяг виробничих 
основних засобів і відповідної їм виробничої потужності, частка активної та 
пасивної частин основних засобів та внутрішньоорганізаційні процеси 
регулювання їх співвідношень, кількість одиниць технологічного 
устаткування або їх сукупність у вигляді технологічних систем машин, які 
визначають обсяг виробничої потужності. Класифікацію чинників 
використання виробничої потужності наведено на рис. 1.3. 
33 
 
 
Рисунок 1.3 – Класифікація чинників використання виробничої потужності 
підприємства 
 
Пропоновану систему показників оцінки використання виробничої 
потужності наведено на рис. 1.4. 
Застосування даної системи показників дозволяє здійснити оцінку 
ступеня використання виробничої потужності на основі показників, які 
характеризують різні аспекти експлуатації й використання виробничої 
потужності підприємства: ступінь завантаження устаткування, його знос, 
використання робочого часу, продуктивність, фондоозброєність праці. 
Загальний вплив на використання виробничої потужності мають 
соціально-економічні чинники, під якими слід розуміти широке коло 
зовнішніх умов і обставин для виробництва, які визначають соціальну 
необхідність та економічну обґрунтованість виробництва, професійну та 
психологічну підготовленість робітників і фахівців до управління й 
організації ефективної роботи підприємства. 
34 
 
 
Рисунок 1.4 – Система показників оцінки використання виробничої 
потужності підприємства 
 
Розглянуті класифікації чинників дозволяють сформулювати завдання 
подальшого дослідження, які полягають у розробці науково-методичних 
основ формування раціональної структури виробничих потужностей із метою 
досягнення оптимального фінансового результату їх використання. Із цією 
метою необхідним є створення системи критеріїв, які встановлюють 
економічні межі продуктивного використання основних засобів промислових 
підприємств в умовах змінного попиту на продукцію. 
Ускладнення виробництва, його диверсифікація, розширення 
масштабів ставлять завдання постійного дослідження резервів збільшення 
виробництва продукції. Значною мірою в умовах довгострокової 
35 
 
невизначеності споживчого попиту це завдання може бути вирішене за 
рахунок використання резервів виробничої потужності. Науково 
обґрунтована класифікація чинників є важливим елементом методологічної 
бази для об’єктивної оцінки величини основного капіталу й виробничої 
потужності, показників їх використання, що сприяє підвищенню 
достовірності оцінних розрахунків обсягів резервів. 
 
1.3 Умови економічної ефективності розширення й освоєння нових 
виробничих потужностей 
 
Дослідження місця та ролі виробничої потужності в суспільному 
виробництві показує, що темпи економічного розвитку багато в чому 
залежать від темпів приросту виробничих потужностей підприємств і рівня їх 
використання. Неповне використання виробничих потужностей призводить 
до уповільнення зростання економіки. Хронічне недовантаження виробничої 
потужності підприємств промисловості періодично коливається: воно 
збільшується в часи економічних криз і кризових спадів виробництва. 
Зростання недовантаження виробничих потужностей безпосередньо впливає 
на економічну ефективність виробництва, а отже, на напрямок і динаміку 
інвестиційних вкладень. 
В умовах відносно низького попиту на товари збільшення так званих 
«надмірних» виробничих потужностей сприяє зростанню витрат виробництва 
продукції, що примушує підприємців концентрувати інвестиції на 
модернізації устаткування або реструктуризації виробничих потужностей. 
Поліпшення використання основних засобів означає, що за допомогою 
кожної одиниці основних засобів переробляється більша кількість предметів 
праці, за інших рівних умов скорочується потреба в засобах праці, 
зменшуються витрати живої праці та змінюється співвідношення між живою 
й упредметненою працею. Підвищення рівня використання основних засобів 
дозволяє збільшити виробництво матеріальних благ без додаткових 
36 
 
капітальних вкладень у короткі терміни. Отже, макроекономічний ефект у 
даному випадку полягає у прискоренні темпів виробництва, які 
супроводжуються економією витрат на відтворення основного капіталу та 
зниженням виробничих видатків. Таким чином, економічним ефектом 
підвищення рівня використання основних засобів є зростання суспільної 
продуктивності праці. І.М. Благодарев відзначив підвищення ролі 
економічної ефективності використання основного капіталу з метою 
посилення ресурсозберігаючих чинників, які характеризують підвищення 
економії та більш раціональне використання ресурсів виробництва [16, с. 53]. 
Надзвичайно важливими умовами забезпечення довготривалого 
закріплення на ринку є постійне технологічне оновлення асортименту, 
удосконалення якості продукції з урахуванням попиту та вимог споживачів 
[29, с. 97]. «Як правило, нова технологія зменшує кількість усіх ресурсів, що 
необхідні для виробництва одиниці продукції. Іноді з часом за рахунок 
поліпшення технології може бути збільшення обсягу попиту на певний 
ресурс за рахунок збільшення обсягів виробництва», – вказує О.В. Березін 
[13, с. 181]. У свою чергу попит на ресурси залежить від знання технології та 
спрямування технологічних змін. 
Останніми роками підприємства, які прагнуть досягти 
конкурентоспроможності на ринку, здійснюють інвестиційну політику, 
спрямовану на збільшення частки ринку, розширення асортименту продукції, 
підвищення її якості на основі впровадження сучасних технологічних 
процесів. Активне здійснення процесів технічного оновлення підприємств, 
що супроводжується зростанням технічного рівня виробництва, 
прискоренням відтворювальних процесів, які сприяють підвищенню 
економічної ефективності виробництва, є однією з головних сучасних 
особливостей розвитку підприємств. Переважне застосування інтенсивних 
методів розвитку за рахунок технічного оновлення дозволяє підприємствам 
одержувати більший обсяг виробленого продукту, фондів споживання та 
накопичення в коротші терміни і з меншими витратами суспільної праці. 
37 
 
Успішне вирішення завдань створення й освоєння принципово нових 
виробничих потужностей припускає всебічне вивчення особливостей їх 
впливу на рівень розвитку продуктивних сил, структуру господарського 
управління, організацію виробничо-технологічних зв’язків. Ефективність 
виробничих процесів на цій основі обумовлена як концентрацією 
виробництва й економією праці, так і великими оперативними можливостями 
щодо освоєння нових виробів, прискоренням оновлення продукції та 
поліпшенням її якості. Вирішення завдань забезпечення ефективного 
використання нових виробничих потужностей і розв’язання виникаючих при 
цьому проблем оптимального управління тісно взаємопов’язані з 
використанням економічних методів управління. Великого значення 
набувають питання використання діючих і розвитку нових форм 
організаційних структур управління, які повною мірою реалізують принципи 
технологічної та організаційної гнучкості з метою одержання максимального 
доходу і стимулювання на цій основі високої продуктивності праці. 
Вихід підприємств на нові ринки збуту продукції, зокрема зовнішні 
ринки, конкуренція, що посилюється, і прискорений технологічний розвиток 
примушують керівництво підприємств шукати нові, ефективніші шляхи 
організації виробничих процесів. Вирішуючи оперативні завдання, 
підприємства все більше відходять від централізованого управління, надаючи 
велику самостійність структурним підрозділам у виборі методів вирішення 
оперативних завдань. Визначення стратегічних напрямів досягнення стійких 
конкурентних переваг підприємства має базуватися на принципах 
стратегічного маркетингового управління конкурентоспроможністю, а саме, 
управління інноваціями [11, с. 23; 52, с. 108; 26]. У зв’язку із цим актуальним 
є застосування нових методів обліку витрат за структурними підрозділами. 
В умовах збільшення масштабів виробництва, обсягів споживаних 
ресурсів зростає значущість їх раціонального використання, забезпечити яке 
можливо шляхом конкретизації відповідальності за витрачання виробничих 
ресурсів, організацію виробництва і праці [34]. На промислових 
38 
 
підприємствах здійснення виробничого процесу передбачає використання 
різних видів ресурсів, результати використання яких відображають 
відповідні техніко-економічні показники. Виробничі ресурси мають різну 
значущість при виробництві різних видів продукції, що обумовлено 
галузевою приналежністю підприємства. Однак при виробництві будь-якого 
продукту існують економічні процеси, які є однаковими для всіх типів та 
видів виробництв і галузей. Такими загальноекономічними процесами є 
формування собівартості продукції в результаті послідовного споживання 
виробничих ресурсів, а також формування ціни реалізації продукції. 
У зв’язку з цим є необхідним і доцільним формування умов 
ефективного застосування ресурсів у взаємозв’язку з економічними 
результатами діяльності підприємств. Існуюча в даний час на підприємствах 
система управління ресурсами та її нормативно-методичне забезпечення не 
відповідають сучасним умовам ринкової економіки, немає комплексного 
підходу до оцінки ресурсоємності продукції. Накопичені досвідом планово-
адміністративної системи господарювання економічні методи контролю 
ресурсоспоживання практично не використовуються або втрачені; а такі, що 
містяться в застарілій літературі, мають бути адаптовані до нової системи 
економічних і фінансових результатів господарської діяльності. 
Досвід використання виробничої потужності та ресурсів підприємств 
промислово-розвинутих країн світу свідчить, що стратегія 
ресурсозбереження й тактика введення нових виробничих потужностей є 
взаємообумовленими, а висока ефективність виробництва може бути 
досягнута за рахунок поточної мобілізації економічних та організаційних 
чинників. Одним із чинників, який суттєво впливає на бізнес-процеси на 
підприємстві та результати їх здійснення, є існуюча організаційна структура 
управління підприємством. Досвід роботи українських підприємств показує, 
що діючі організаційні структури управління не завжди відповідають новим 
умовам роботи. Водночас оптимізація структури управління підприємством є 
визначальним чинником забезпечення його конкурентоспроможності та 
39 
 
виживання на ринку в певній перспективі [15]. Однією із проблем є 
неможливість здійснення оцінки впливу діяльності окремих структурних 
підрозділів на використання виробничих потужностей підприємства. Ця 
обставина є особливо актуальною під час ухвалення рішення про створення 
нових або реорганізацію існуючих структурних підрозділів в умовах 
нарощування та реструктуризації виробничих потужностей у результаті 
технічного оновлення виробництва. 
Автори ситуативної теорії організації, американські вчені П. Лоуренс і 
Дж. Лорш установили, що «у високоефективних фірмах організаційні 
характеристики кожного з функціональних підрозділів (ступінь формалізації 
структури, міжособистісні відносини, часовий горизонт, цілі) відповідали 
об’єктивним умовам їх діяльності більшою мірою, ніж на фірмах із 
середньою і низькою ефективністю» [39, с. 236]. 
Оцінка результатів технічного оновлення виробництва має 
здійснюватися на основі комплексного підходу й базуватися на застосуванні 
системи техніко-економічних показників, включаючи показники 
використання основних засобів, трудових, матеріальних і фінансових 
ресурсів. Аналіз використання ресурсів за допомогою системи техніко-
економічних показників потребує наявності відповідних критеріїв, які 
враховують галузеві особливості функціонування підприємства. Для 
забезпечення ефективності виробництва в умовах освоєння нових 
виробничих потужностей необхідним є також обґрунтування економічно 
доцільного рівня використання виробничих потужностей, технологічних 
систем, що зумовлює розробку відповідних методів оцінки витрат на 
виробництво й результативності їх здійснення, а також методів оперативного 
управління витратами з метою досягнення запланованого результату. 
Вирішенню практичних завдань управління витратами підприємства 
присвячено наукові праці багатьох зарубіжних і вітчизняних учених-
економістів. У науковій літературі досить відомою є система обліку витрат 
«директ-костинг», яка була широко досліджена у 70-80-ті роки минулого 
40 
 
століття науковими та практичними працівниками з метою використання 
переваг методу в умовах планової системи господарювання [33; 38]. Така 
система обліку постійних витрат ґрунтується на показнику рівня 
завантаження виробничих потужностей і дозволяє здійснювати облік витрат 
за видами, місцями виникнення та носіями витрат [35, с. 45-46]. Основою 
розвитку даного методу і його практичного застосування є калькуляція 
елементів постійних витрат для визначення часткової собівартості продукції 
[43, с. 56]. Ряд дослідників, такі як П.П. Новиченко, І.М. Рендухов, 
С.С. Сатубалдін трансформували метод «директ-костинг», який у 
практичному застосуванні дістав такі назви: попереробний, позамовний, 
знеособлений (котловий), попроцесний (однопереробний), метод гнучких 
кошторисів [36; 45, с. 52-54]. 
У подальші роки дослідження прикладних аспектів даного методу були 
спрямовані на розробку методології оцінки продуктивності підприємства і 
його структурних підрозділів та робочих місць у нових умовах ринкової 
економіки [11; 12, с. 107]. Досліджені практичні аспекти класифікації витрат 
залежно від рівня використання виробничої потужності стали методичною 
основою розподілу витрат по підрозділах підприємства за умов зміни рівня 
використання виробничої потужності [146]. 
Розроблені методичні підходи призначені для застосування в умовах 
виробничих підрозділів підприємства і можуть бути використані для умов 
обслуговуючих та інших структурних підрозділів. 
Для оцінки діючих структур управління ряд авторів пропонують 
використовувати метод декомпозиції систем управління, заснований на 
розподілі системи на підсистеми виробничих ресурсів. Наведений метод 
дозволяє визначити чисельність управлінського персоналу, складність 
виконання та тривалість управлінських операцій [59, с. 218-219]. Водночас 
метод не містить рекомендацій щодо закріплення відповідальності за 
структурними підрозділами і не дозволяє здійснити оцінку ефективності 
використання ресурсів за структурними підрозділами. 
41 
 
Таким чином, значна частина науково-практичних рекомендацій, 
запропонованих вченими останніми роками, спрямована на вирішення 
питань, пов’язаних зі скороченням витрат підприємства в цілому без 
взаємозв’язку з оцінкою ефективності діючої структури управління 
підприємства й рівнем використання виробничих потужностей. Розглянуті 
недоліки зумовлюють необхідність розробки нових методичних підходів і 
практичних рекомендацій, що передбачають комплексну оцінку ефективності 
організаційно-технічних заходів щодо створення нових виробничих 
потужностей і їх використання, формування організаційної структури 
управління з метою подальшого управління й регулювання витрат 
підприємства за умови зміни величини виробничої потужності та рівня її 
використання на підприємстві. 
У практичних умовах функціонування підприємства рекомендується 
здійснювати оперативний контроль динаміки основних техніко-економічних 
показників із метою своєчасного реагування на негативні тенденції та 
запобігання їх виникненню. Найдоцільнішим вважаємо здійснення 
щомісячних розрахунків динаміки показників за умов щорічного контролю 
співвідношення індексів за структурними підрозділами або департаментами. 
У разі наявності негативних тенденцій щодо динаміки індикативних 
показників необхідним є прийняття відповідних управлінських рішень для 
усунення причин та можливих наслідків цієї ситуації в майбутньому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
42 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «ЧЕРКАСИГАЗ» 
 
2.1 Загальна характеристика  ПАТ «ЧЕРКАСИГАЗ» 
 
Розпочинались кроки історії створення ПАТ «Черкасигаз» з газифікації 
населених пунктів скрапленим газом. Ще природний газ на Черкащині був 
заманливою перспективою, а розвиток газифікації та надання послуг 
населенню і комунально-побутовим споживачам з реалізації скрапленого 
газу набирав оборотів ще з далеких 50-х років минулого  толіття, коли перші 
газобалонні установки з’явились в оселях мешканців Черкащини. 
Першими осередками послуг з газозабезпечення скрапленим газом 
були Черкаська газонаповнювальна станція, яка введена в експлуатацію у 
1961 р. і Уманська газонаповнювальна станція, яка побудована у 1964 р.  
В області були створені дві міжобласні виробничо-експлуатаційні 
контори зрідженого газу Черкаська та Уманська. Газ використовувався 
виключно для газобалонних установок. Перша групова резервуарна 
установка і газифікація від неї багатоповерхового будинку, що розміщений 
на розі вулиць Смілянська (колишня Комсомольська) і Ільїна, була здійснена 
у 1962 р. Одне з найвагоміших джерел благодатного вогню, яке у сучасну 
епоху широко служить людям – природний газ. У 1965 р. введено в 
експлуатацію газопровід  Яготин-Черкаси, що стало початком газифікації 
нашої області. У серпні 1965 р. був запалений перший газовий факел у 
м. Черкаси. Цього ж року газифіковано перший будинок у м. Черкаси по вул. 
Шевченка, 242. Розпочалася інтенсивна газифікація житлового фонду, 
комунально-побутових та промислових підприємств. 
З метою забезпечення обслуговування систем газопостачання наказом 
Черкаського обласного відділу комунального господарства № 270 від 9 
жовтня 1965 р. на підставі наказу Мінжитлокомунгоспу УРСР від 5.10.65 р. 
була створена Черкаська міська виробнича контора з  експлуатації газового 
43 
 
господарства «Черкасигаз». З кожним роком зростали обсяги  будівництва 
газових мереж та газифікація населених пунктів. З 1968 р. розпочалося 
проектування та спорудження газопроводів до Сміли і Канева, і в тому ж 
1968 р. прокладена перша нитка газопроводу високого тиску до Черкаської 
ТЕЦ. 
За п’ять років інтенсивних темпів газифікації кількість газифікованих 
квартир у м. Черкаси зросла з 453 шт. у 1965 р. до 15475 шт., вуличних 
газопроводів прокладено 135 км проти 30,2 км у 1965 році, переведено на 
природний газ 30 промислових підприємств. Такі темпи газифікації 
населених пунктів в області та в цілому і по Україні, вимагали чіткої і 
цілеспрямованої структури газового господарства, яка б змогла координувати 
і організовувати складну роботу газових господарств з газифікації, 
експлуатації газових мереж, обліку газу і т.д. 
Постановою Ради Міністрів УРСР від 10 серпня 1975 р. № 246 було 
створено Республіканське об’єднання по газопостачанню і газифікації 
«Укргаз», а наказом Міністерства житлово-комунального господарства УРСР 
від 5 вересня 1975 р. № 299 та наказом РО «Укргаз» від 8 жовтня 1975 р. №1 
було створено Черкаське виробниче об’єднання «Черкасигаз». З розвитком 
газифікації області ставали до ладу нові об’єкти, створювались нові 
управління з відповідним перерозподіленням зон газопостачання і 
експлуатації. 
У 1975 р. створено Золотоніське, Канівське, Смілянське управління з 
експлуатації газового господарства у 1976 р. – Звенигородське, 
Городищенське, Жашківське, Тальнівське. У 1984 р. – Шполянське УЕГГ. У 
1987 р. – Корсунь-Шевченківське УЕГГ. У 1989 р. – Монастирищенське, 
Чорнобаївське, Каменське УЕГГ. У 1991 р. – Драбівське УЕГГ.  
Одночасно проводилася робота з газифікації нових населених пунктів 
області і нових мікрорайонів обласного центру. Історія розвитку газового 
господарства Черкащини свідчить, що майже кожного року з’являлись нові 
об’єкти розширювались бази газових господарств, удосконалювались 
44 
 
технологія та організація виробничих процесів, збагачувався досвід а з ним 
формувались кваліфіковані кадри. 
Наступили дев’яності роки – роки складні, роки бентежні, пов’язані з 
перебудовою економіки, з переходом на ринкові умови господарювання. 
Поряд з іншими, перебудовувалось на нові взаємовідносини і наша галузь. 
Державне підприємство з газопостачання та газифікації «Черкасигаз» 
відповідно до рішення Державного комітету України по нафті і газу від 11 
березня 1994 р. № 102 було реорганізоване у Відкрите акціонерне товариство 
по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз», яке обслуговувало Черкаську 
область. Згідно «Організаційних заходів по виконанню Указу Президента 
України від 05.05.1996 року № 308 «Про створення державної акціонерної 
холдингової компанії «Украгаз» та Постанови КМУ від 16.07.96 р. № 75  із 
складу ВАТ «Черкасигаз» було виділено в окрему структуру Уманське 
управління по експлуатації газового господарства та створено 
ВАТ «Уманьгаз», яке обслуговує м.Умань, Уманській, Христинівській та 
Маньківській райони області. 
Газові господарства області змушені були вживати відповідні заходи 
по вдосконаленню механізму взаємодії у нових умовах між постачальниками 
з одного боку і між споживачами з іншого. 
В усі роки свого існування АТ «Черкасигаз» свою діяльність завжди 
пов’язувало з вирішенням завдань соціального забезпечення громадян тому в 
центрі уваги був розвиток газифікації населених пунктів, прокладання нових 
газопроводів, газифікація квартир. 
Газове господарство АТ «Черкасигаз» представляє складну, 
багатогранну структуру, яка забезпечує експлуатацію декілька сотень тисяч 
газифікованих природним та скрапленим газом квартир, комунально-
побутових підприємств, котелень та інше.  
Основні напрямки діяльності підприємства: 
транспортування природного газу розподільними трубопроводами; 
торгівельна діяльність з придбання зрідженого газу та організація його 
45 
 
оптової та роздрібної торгівлі для забезпечення потреб споживачів області в 
цьому паливі з наступним контролем за його обліком, а також здійснення 
монтажу, ремонту, випробування та технічного обслуговування систем 
газозабезпечення скрапленим газом, внутрішньобудинкових, індивідуальних 
і групових газобалонних установок, групових резервуарних установок, 
іншого газового обладнання; 
забезпечення безаварійної експлуатації систем газопостачання і споруд 
на них; 
проведення технічного нагляду за будівництвом об’єктів системи 
газопостачання; 
організація обліку, прийнятого від постачальників і поставленого 
(транспортованого) споживачам природного газу, контроль за обсягами його 
використання та застосування необхідних заходів з дотримання режиму 
газопостачання; 
видача технічних умов для розробки проектно-технічної документації 
на газифікацію; 
розробка проектно-кошторисної документації на будівництво систем 
газопостачання; 
розробка проектів на встановлення, заміну та перенесення газових 
приладів і устаткування; 
виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту засобів 
захисту від корозії підземних газопроводів і резервуарів ЗВГ, виявлення і 
ліквідація корозійно небезпечних зон на них. 
Проведемо аналіз динаміки зміни основних показників діяльності 
суб'єкта господарювання (табл. 2.1). Отже, характеризуючи показники 
табл. 2.1 можна побачити, що чистий дохід за аналізований період 
збільшилась на 187,0 тис. грн. відносно 2017 р. та зменшилась на 943,4 тис. 
грн. по відношенню до 2018 р., що свідчить про зменшення обсягу 
реалізуємої продукції. Із зменшенням обсягу виробленої продукції 
зменшилась собівартість на 310,9 тис. грн. по відношенню до 2018 р. 
46 
 
Таблиця 2.1 – Аналіз основних фінансових показників господарської 
діяльності підприємства ПАТ «Черкасигаз», тис. грн. 
 Роки Відхилення 2019 р. від 
Показники 2017 2018 2019 2017 2018 
1. Чистий дохід (виручка) від 
253,0 1383,4 440,0 +187 -943,4 
реалізації 
2. Собівартість реалізованої 
197,0 1233,9 923,0 +726 -310,9 
продукції 
3. Валовий прибуток 56,0 149,5 -483,0 -539 -632,5 
4. Фінансовий результат від 
-53,0 -18,0 -560,0 -507 -542 
операційної діяльності 
5. Фінансовий результат від 
-42,0 -8,1 -835,0 -793 -826,9 
звичайної діяльності 
6. Чистий прибуток (збиток) -42,0 -8,1 -892,0 -850 -883,9 
7. Валюта балансу 2780,0 2276,8 1300 -1480 -976,8 
8. Середня величина 
1252,5 898,7 331,5 -921 -567,2 
необоротних активів 
9. Середня величина 
1616,5 1629,5 1457,0 -159,5 -172,5 
оборотних активів 
10. Середня величина 
-859 -884 -1335 -476 -451 
власного капіталу 
11. Середня величина 
3728,5 3412,3 3123,5 -605 -288,8 
залученого капіталу 
 
Зниження ефективності використання активами підприємства призвело 
до зменшення фінансових результатів від звичайної діяльності на 793,0 тис. 
грн. по відношенню до 2017 р. і на 826,9 тис. грн. по відношенню до 2018 р. 
Підприємство працює збитково, про це свідчить показник чистого прибутку, 
який в порівнянні із 2017 р. зменшився на 850,0 тис. грн., із 2017 р. на 
883,9 тис. грн. 
За аналізовані періоди зменшилась валюта балансу, в активах 
підприємства відбулося зменшення вартості необоротних та оборотних 
активів. Також негативним показником є перевищення вартості позикового 
капіталу над власним, що свідчить про низьку фінансову стійкість 
47 
 
аналізованого підприємства. В рамках структури управління протікає 
управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), 
між учасниками якого розподілені задачі і функції управління, а отже – права 
і відповідальність за їх виконання. З цих позицій структуру управління 
можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, 
в рамках якої відбувається процес управління, направлений на досягнення 
наміченої цілі менеджменту. 
Таким чином, структура управління включає в себе всі цілі, розподілені 
між різноманітними ланками, зв’язки між якими забезпечують координацію 
окремих дій по їх виконанню. Тому її можна розглядати як зворотну сторону 
характеристики механізму функціонування. Зв’язок структури управління з 
ключовими поняттями менеджменту – його метою, функціями, процесом, 
механізмом функціонування, людьми і їх повноваженнями, свідчить про її 
величезний вплив на всі сторони управління. Тому менеджери всіх рівнів 
приділяють величезну увагу принципам і засобам формування структур, 
вибору типу або комбінації виглядів структур, вивченню тенденцій в їх 
побудові і оцінці їхньої відповідності меті ,що вирішуються і задачами. 
Управління та  контроль за діяльністю товариства здійснюють: Загальні 
збори; Рада директорів; Ревізійна комісія (рис. 2.1).  
Рада директорів складається з Генерального директора, Головного 
бухгалтера та членів Ради директорів. Кількісний та персональний склад 
Ради директорів затверджується Загальними зборами за поданням 
Генерального директора. Рада директорів безпосередньо підзвітна Загальним 
зборам та організовує виконання їх рішень. Рала директорів представляє на 
затвердження чергових Загальних зборів, зведений річний звіт, аналіз 
прибутків і збитків та пропозиції щодо розподілу прибутку Товариства. Рада 
директорів здійснює оперативне управління фінансово-господарською 
діяльністю Товариства з урахуванням обмежень, встановлених даним 
Статутом, та вирішує інші питання. За виключенням тих. що віднесені до 
компетенції Загальних зборів. 
48 
 
Загальні збори засновників 
Ревізійна комісія Рада директорів  
Відділ маркетингу Відділ кадрів 
Відділ охорони праці Головний інженер 
Бухгалтерія Відділ збуту 
Механік Начальник 
 
Рисунок 2.1 – Структура управління підприємством ПАТ «Черкасигаз» 
 
До компетенції Ревізійної комісії належать виконання всіх функцій, 
покладених на неї діючим законодавством України, а також контроль та 
перевірка: 
виконання встановлених загальними зборами акціонерів Товариства 
планів та основних напрямків діяльності Товариства; 
виконання рішень Правління Товариства з питань фінансово-
господарської діяльності та їх відповідність чинному законодавству України 
та Статуту Товариства; 
виконання рішень щодо усунення недоліків, які були виявлені 
попередніми ревізіями; 
забезпечення Правлінням Товариства заходів щодо недопущення 
непродуктивних витрат, а у разі їх наявності – забезпечення необхідних 
заходів для їх запобігання; 
перевірка визначення розміру статутного фонду Товариства; 
перевірка відповідності розміру статутного фонду Товариства та 
кількості випущених акцій Товариства; 
49 
 
затвердження висновків проведених перевірок; 
використання коштів резервного та інших фондів, що формуються за 
рахунок прибутку; 
перевірка стану каси та майна Товариства, сплату акціонерами 
Товариства вартості придбаних ними акцій Товариства та відсотків за 
невчасну сплату вартості акцій Товариства; 
перевірки річних звітів про фінансово-господарську діяльність 
Товариства які надаються Правлінням Товариства, каси та майна Товариства; 
розглядання кошторисів витрат та планів Товариства; 
здійснення інших дій щодо контролю за фінансово-господарською 
діяльністю Правління Товариства. 
Відмітимо, що реалізація ринкових відносин в Україні відбувається в 
основному по американській моделі, тому в управлінні як і в будь-якій іншій 
сфері діяльності виконавці діють відповідно до особистих установок при 
мінімальних взаєморозумінні, взаємодії і відповідальності. У цій ситуації 
механізми контролю в управлінні повинні бути формалізованими, явними та 
чіткими. І в цьому випадку має місце порочне коло в реалізації ідеї 
удосконалювання управління, яке обумовлено владними і посадовими 
обмеженнями. Тому необхідно реалізувати іншу філософію, застосовувану в 
управлінні японськими корпораціями, коли працівникові в системі 
управління створюються умови, що дозволяють цілком реалізувати свої 
можливості у визначеній сфері управлінської діяльності незалежно від 
займаної посади. 
Використання ідей цієї філософії при формуванні організаційної 
структури управління ПАТ «Черкасигаз» означає, що варто відмовитися від 
так званої норми керованості властивої ієрархії, оскільки усунення механізму 
розподілу цієї структури на функціональні елементи дозволить усунути 
тверді обмеження в діяльності посадових осіб, що вплине на розмір системи 
управління й одночасно забезпечить можливість самореалізації виконавців. 
При цьому угруповання видів діяльності і працівників у відповідні 
50 
 
структурні осередки по спеціалізації або матричній організації системи 
управління, дозволить у кожен конкретний період функціонування 
організації поєднувати зусилля співробітників з конкретними знаннями і 
досвідом для рішення поставлених задач. При реалізації форми матричної 
організації часто не є можливим наділення керуючих прямими лінійними 
повноваженнями по контролю за діяльністю підрозділів, для одержання 
значимих кінцевих результатів. Цим виключаються в більшій мірі всі 
можливі прорахунку що можуть бути отримані при реалізації команд, 
заснованих лише на особистому досвіді й інтуїції. У цій ситуації матрична, а 
в наслідку організаційної структури, являють собою спосіб полегшення 
зусиль у досягненні цілей організацій. 
В умовах сучасного ринку реалізація ідеї ефективності управління за 
допомогою спеціально розроблених методів дає збої з тієї причини, що в 
ієрархічній системі управління організація придушує особистість, а в цьому 
випадку виключається здатність організації адаптуватися до змін, що є 
пріоритетами особистості. Якщо підлеглі керуються лише правилами і 
потребами, установленими керівництвом, вони можуть працювати тільки на 
60 або 65% своїх можливостей, просто виконувати свої обов’язки задовільно, 
щоб удержатися на роботі. Щоб використати їхній потенціал цілком, 
необхідно включити їх у діяльність, за умови мотивів, в основі яких лежать 
особисті потреби підлеглих. 
На підприємстві ПАТ «Черкасигаз» проблема індивідуалізації 
діяльності в даний час встала в повний ріст, оскільки його організаційна 
структура сформувалися на досвіді командної раціоналізації, що 
передбачала: створення сфер компетенції шляхом розподілу посад у 
колективі службовців і наділення їх посадовими обсягами влади; офіційна 
особа забезпечується роботою в обсязі, зафіксованому посадовою 
інструкцією; вища посадова особа панує над стоячими нижче на службових 
сходах і підкоряється вищестоящим на ній; кожний керівник має право 
регулювати діяльність своїх підлеглих. 
51 
 
Така бюрократична організація системи управління забезпечує вищий 
ступінь ефективності адміністрування за допомогою ланцюга розпоряджень 
подібно армійським командам. Очевидно, що бюрократична організація 
системи управління ефективна в тому випадку, якщо всі зв’язки в системі 
визначені, а діяльність організації координується щодо цільових орієнтирів, 
зсув щодо яких відбувається протягом тривалого часу, тобто система 
орієнтована на діяльність, запропоновану правилами й інструкціями. Однак 
практична віддача від добре підготованих менеджерів у бюрократичній 
системі невелика, оскільки вони діють у межах «дозволеного», визначеного 
інструкцією, правилами і т.п. Крім цього, традиційна вертикально 
структурована організації авторитарна, у них перекриті шляхи до ефективної 
участі персоналу до процесів вироблення і прийняття рішень.  
Така ситуація складається в 2/3 загального числа державних 
організацій, за винятком державного сектора влади, де можливості реалізації 
ініціативних пропозицій узагалі можуть бути зведені до нуля. Основними 
причинами формування такої ситуації є: диктат влади або авторитарного 
керівника; незалежне від результатів діяльності бюджетне фінансування 
державних організацій; можливість розпорядження деякою частиною 
бюджетної спромоги не на благо всієї організації, а на благо вищих 
керуючих; використання нормативних показників завантаження посадових 
осіб, а також інших елементів регламенту діяльності, які запровадженні 
чиновниками органів влади на підставі їх особистих оцінок і досвіду. 
Самореалізація в організаційній структурі ПАТ «Черкасигаз» можлива 
лише в рамках обмежень, визначених керівництвом і встановленнями. 
Посадові особи, у тому числі і керівники структурних підрозділів, у своїй 
діяльності орієнтуються на укази, відомчі інструкції, розпорядження і накази. 
Тому вони лише в нестандартній ситуації, особливо у зв’язку з погрозою 
їхньому благополуччю або втрати роботи, можуть зважитися на ефективні 
дії. Однак ці дії часто носять характер демонстрації уміння перед вищим 
керівництвом вирішувати поставлені задачі, а не дійсну зацікавленість у 
52 
 
результатах цієї діяльності. 
 
2.2 Аналіз основних показників фінансово-економічної діяльності 
підприємства ПАТ «Черкасигаз» 
 
В умовах ринкової економіки аналіз фінансового стану призначено для 
управління фінансовими потоками підприємства та оцінки фінансової 
стійкості його ділових партнерів. Він включає елементи, спільні як для 
зовнішнього, так і для внутрішнього аналізу. Основні завдання аналізу 
фінансового стану підприємства: загальна оцінка фінансового стану та його 
зміна за звітний період; структурний аналіз активів і пасивів; аналіз 
фінансової стійкості підприємства; аналіз ліквідності балансу; аналіз ділової 
активності і платоспроможності підприємства.  
Основними джерелами забезпечення аналізу фінансового стану 
підприємства служить річна і квартальна бухгалтерська звітність: форма №1 
«Бухгалтерський баланс»; форма №2 «Звіт про прибутки та збитки»; форма 
№3 «Звіт про рух капіталу»; форма №4 «Звіт про рух грошових коштів»; 
форма №5 «Додаток до бухгалтерського балансу». У процесі аналізу 
використовується розшифровка різних статей балансу. 
Основні методи аналізу фінансового стану такі: горизонтальний, 
вертикальний, трендовий, коефіцієнтний і факторний. За допомогою 
горизонтального аналізу визначаються абсолютні й відносні зміни величин 
різних статей балансу за аналізований період. Вертикальний аналіз 
призначено для обчислення питомої ваги окремих статей у підсумку балансу, 
тобто вивчається структура активів і пасивів балансу.  
Трендовий аналіз застосовується для виявлення тенденцій, що 
домінують у динаміці основних показників. Коефіцієнтний аналіз передбачає 
вивчення рівнів і динаміки відносних показників фінансового стану 
підприємства, їхні значення порівнюються з базисними величинами, 
вивчається їхня динаміка. Відносні показники фінансового стану 
53 
 
поділяються на коефіцієнти розподілу та коефіцієнти координації. 
Зіставлення швидко реалізованих активів з найбільш терміновими 
зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє обчислити поточну 
ліквідність і платоспроможність. Якщо ліквідність балансу висока, 
підприємство має можливість після погашення найбільш термінових 
зобов'язань використати зміну коштів на прискорення строків розрахунків з 
банком, постачальниками та іншими структурами. Баланси ліквідності за 
кілька періодів дають уявлення про тенденції до зміни фінансового стану 
підприємства. Баланс ліквідності – це одне з джерел інформації для 
складання фінансового плану. 
Для оцінки здатності підприємства виконувати короткострокові 
зобов’язання застосовуються показники ліквідності, які дають уявлення не 
тільки про його платоспроможність на даний момент, але і в разі 
надзвичайних обставин. Різні показники ліквідності важливі не тільки для 
керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес і 
для різних споживачів аналітичної інформації: коефіцієнт абсолютної 
ліквідності – для постачальників сировини й матеріалів; коефіцієнт швидкої 
ліквідності – для банків; коефіцієнт покриття – для покупців і власників 
акцій та облігацій підприємства. 
Отже, проаналізуємо показники ліквідності й платоспроможності на 
досліджуваному підприємстві (табл. 2.2).  
Як видно з табл. 2.2 у динаміці зазначено зменшення значення 
показника маневрування функціонуючого капіталу – у 2019 р. в порівнянні із 
попередніми роками. В даному випадку зниження цього показника 
характеризується негативно оскільки в 2019 р. у підприємства активи менші 
чим поточні зобов’язання. Для нормально функціонуючого підприємства цей 
показник змінюється в межах від 0,3-1,0, в нашому прикладі в 2019 р. він 
нижче норми, тобто немає запасу. Відмічено збільшення долі обігових 
коштів в активах: так у 2019 р. вони збільшились на 0,39 порівняно з 2017 р. 
та на 0,23 відносно 2017 р.  
54 
 
Таблиця 2.2 – Показники ліквідності й платоспроможності ПАТ «Черкасигаз» 
Рекомендо- Відхилення 2019 р. 
Показники ване 2017 р. 2018 р. 2019 р. 
від 2017 р. від 2018 р. 
значення 
1. Коефіцієнт абсолютної 
0,2-0,3 0,0003 0,0006 0,003 +0,003 +0,002 
ліквідності 
2. Коефіцієнт термінової 
0,7-1 0,46 0,41 0,40 -0,06 -0,01 
(швидкої) ліквідності 
3. Коефіцієнт поточної 
1,5-2,5 0,46 0,52 0,40 -0,06 -0,12 
(загальної) ліквідності 
4. Доля обігових коштів в 
- 0,57 0,73 0,96 +0,39 +0,23 
активах 
5. Доля виробничих запасів в 
- 0,003 0,004 - -0,003 -0,004 
поточних активах 
6. Маневрування 
0,3-1 -0,0005 -0,001 -0,005 -0,0045 -0,004 
функціонуючого капіталу 
 
Про деякі труднощі фінансового стану підприємства свідчить значення 
коефіцієнта загальної ліквідності: чим вищий цей показник, тим кращий 
фінансовий стан підприємства. Значення цього показника у 2019 р. нижче 
норми, яке коливається в межах 1,5-2,5. Це означає, що підприємство 
нездатне погасити свої борги за рахунок результатів своєї діяльності, а саме 
на кожну гривню короткострокових зобов’язань припадало 0,40 грн. 
поточних активів. Так, у 2019 р. коефіцієнт загальної ліквідності зменшився 
на 0,06 відносно 2017 р. та на 0,12 відносно 2018 р. відповідно.  
Зниження у динаміці коефіцієнта швидкої ліквідності (у 2017 р. його 
значення склало 0,46, у 2018 р. 0,41, а у 2019 р. – 0,40) дозволяє оцінити 
зниження можливості погашення підприємством короткострокових 
зобов’язань у випадку його критичного стану і визначає цю динаміку як 
негативну. У нашому випадку у 2019 р. спостерігається значення коефіцієнта 
швидкої ліквідності нижче норми.  
Найбільш жорстким критерієм платоспроможності і ліквідності 
підприємства є коефіцієнт абсолютної ліквідності. В 2019 р. значення цього 
показника нижче норми, яка коливається в межах 0,2-0,35, і склав 0,003, що 
вище від 2017-2018 рр. на 0,003 та 0,002 відповідно. Це свідчить про те, що 
підприємство немає достатню кількість грошових коштів, і частина 
55 
 
короткострокових зобов’язань не може бути покрита негайно за їх рахунок. 
Отже, дане підприємство хоча із покращенням деяких показників неможна 
вважати ліквідним та платоспроможним. 
Аналіз фінансової стійкості підприємства – найважливіша 
характеристика його діяльності та фінансово-економічного добробуту, яка 
характеризує результат його поточного, інвестиційного і фінансового 
розвитку, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також відображає 
здатність підприємства відповідати за своїми боргами й зобов’язаннями і 
нарощувати економічний потенціал. Під фінансовою стійкістю слід розуміти 
його платоспроможність у часі з дотриманням умови фінансової рівноваги 
між власними і позиковими коштами. Фінансова рівновага являє собою таке 
співвідношення власних і позикових коштів підприємства, коли за рахунок 
власних коштів повністю погашаються колишні і нові борги. Розрахована за 
певними правилами точка фінансової рівноваги не дозволяє підприємству, з 
одного боку, збільшувати позикові кошти, а з іншого – нераціонально 
використовувати уже накопичені власні кошти. 
Треба зважати на те, що власні й позикові фінансові ресурси проходять 
стадії утворення, розподілу і виплати, а їхня кінцева величина йде на 
поповнення майна, і проведення аналізу фінансової стійкості на кожній з цих 
стадій дає можливість установити умови зміцнення або втрати фінансової 
рівноваги. Проведемо аналіз фінансової стійкості підприємства 
ПАТ «Черкасигаз» (табл. 2.3).  
Як видно з табл. 2.3 у динаміці протягом трьох років прослідковується 
зменшення частки власних коштів, авансованих у діяльність підприємства, і 
відповідно, доля залученого капіталу у цьому ж періоді збільшилась, а саме: 
у 2019 р. – (-137%) авансованих у діяльність підприємства коштів були 
власними і 237% – залученими, які в порівнянні з 2017 р. збільшились на 1,05 
пунктів, порівняно із 2018 р. збільшились на 0,99 пунктів. 
Відповідно отриманим даним можна сказати, що підприємство є 
фінансово залежним, оскільки вважають, що нижня межа коефіцієнта 
56 
 
концентрації власного капіталу 0,5, а в нашому випадку – (-1,37). Такий же 
висновок можна зробити стосовно і коефіцієнта концентрації залученого 
капіталу оскільки його верхньою межею вважають 0,50%, а в нашому 
випадку він складав 2,37. 
 
Таблиця 2.3 – Фінансова стійкість підприємства ПАТ «Черкасигаз» 
Відхилення 2019 р. 
Показники 2017 р. 2018 р. 2019 р. 
від 2017 р. від 2018 р. 
1. Коефіцієнт концентрацій 
-0,32 -0,38 -1,37 -1,05 -0,99 
власного капіталу 
2. Коефіцієнт фінансової 
-3,16 -2,56 -0,73 +2,43 +1,83 
залежності 
3. Коефіцієнт маневрування 
2,11 1,69 1,02 -1,09 -0,67 
власного оборотного капіталу 
4. Коефіцієнт концентрації 
1,32 1,38 2,37 +1,05 +0,99 
залученого капіталу 
5. Коефіцієнт структури 
0,17 - - -0,17 - 
довгострокових вкладень 
6. Коефіцієнт довгострокового 
-0,30 - - +0,3 - 
залучення позичених коштів 
7. Коефіцієнт структури 
0,05 - - -0,05 - 
залученого капіталу 
8. Коефіцієнт співвідношення 
-4,16 -3,56 -1,73 +2,43 +1,83 
залученого і власного капіталу 
 
Отже, приходимо до висновку, що у 2019 р. фінансовий стан 
підприємства можна вважати залежним від зовнішніх інвесторів. Про такий 
стан свідчить і значення коефіцієнта фінансової залежності, а саме: в 
динаміці його значення змінилося від (-3,16) у 2017 р. до – (-0,73) у 2019 р. 
Таким чином, підприємство працює повністю за позикові кошти. У 2017 р. 
доля авансованого власного капіталу складала (2,11%), у 2017 р. (1,69%), у 
2019 р. (1,02%). Ці дані виявлені при розрахунку коефіцієнта маневрування 
власного оборотного капіталу.  
Ще раз підтверджує залежність даного підприємства від кредиторів. 
Оскільки власний капітал істотно нижчий позикового, це свідчить про його 
негативний фінансовий стан. У таке підприємство інвестори і кредитори не 
будуть вкладати кошти, оскільки воно з меншою ймовірністю може погасити 
борги за рахунок власних коштів. 
57 
 
Ділова активність підприємства проявляється у динамічному розвитку 
підприємства, досягненні ним поставленої мети. Основним свідченням цього 
є: широта ринків збуту, стабільна репутація підприємства, рівень 
ефективності використання фінансових ресурсів, високий імідж на ринку 
послуг тощо. 
Під час поточного аналізу в якості критеріїв ділової активності 
найчастіше використовують такі показники, як обсяг реалізації продукції, 
товарів, наданих послуг, прибуток, величину капіталу, авансованого в активи 
підприємства. При цьому, обов’язково враховують, так зване, «золоте 
правило» економіки підприємства, згідно якого прибуток повинен зростати 
більш високими темпами, ніж обсяг реалізації продукції та вартість майна 
підприємства. Це означає, що витрати виробництва повинні знижуватись, а 
ресурси підприємства використовуватись ефективніше. 
Проведемо аналіз ділової активності підприємства (табл. 2.4).  
 
Таблиця 2.4 – Показники ділової активності ПАТ «Черкасигаз» 
Відхилення 2019 р. 
Показники 2017 р. 2018 р. 2019 р. 
від 2017 р. від 2018 р. 
1. Чистий дохід (виручка) від 
253,0 1383,4 440,0 +187 -943,4 
реалізації продукції, тис. грн. 
2. Фінансовий результат від 
звичайної діяльності до -42,0 -8,1 -835,0 -793 -826,9 
оподаткування, тис. грн. 
3. Фондовіддача 0,15 0,85 1,38 +1,23 +0,53 
4. Обіговість коштів в розрахунках, 
0,16 1,12 0,35 +0,19 -0,77 
обігів 
5. Обіговість коштів в розрахунках, 
2250 321 1028 -1222 +707 
дн. 
6. Обіговість виробничих запасів, 
39,4 184,2 - -39,4 -184,2 
обігів  
7. Обіговість запасів, дн. 9 2 - -9 -2 
8. Тривалість операційного циклу 2259 323 1028 -1231 +705 
9. Обіговість власного капіталу -0,28 -1,56 -0,25 +0,03 +1,31 
10. Обіговість капіталу 0,09 0,61 0,34 +0,25 -0,27 
 
Аналізуючи показники ділової активності можна зробити наступні 
висновки: чистий дохід за аналізований період зменшився, так в 2019 р. 
відносно 2018 р. на 943,4 тис. грн. Фінансові результати до оподаткування в 
58 
 
2019 р. мають тенденцію до зниження відносно попередніх років. Обіговість 
коштів в розрахунках мають вповільнення, а кількість днів погашення 
збільшилась на 707 днів відносно 2018 р. Збільшення вартості дебіторської 
заборгованості призвело до збільшення тривалості операційного циклу, що 
призводить до підвищення потреби оборотних коштів. 
Можна зробити загальний висновок, що ділова активність підприємства 
на низькому рівні. Показники доходності (рентабельності) характеризують 
ефективність роботи підприємства в цілому, доходність різних напрямків 
діяльності (виробничої, підприємницької, інвестиційної), окупність витрат і 
т. д. Вони більш повно, ніж прибуток, характеризують кінцеві результати 
господарювання, адже їх величина показує співвідношення ефекту з 
наявними або використаними ресурсами, їх використовують для оцінки 
діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці та 
ціноутворенні.  
Проведемо аналіз рентабельності підприємства ПАТ «Черкасигаз» 
(табл. 2.5). 
 
Таблиця 2.5 – Показники рентабельності підприємства ПАТ «Черкасигаз» 
Значення показника Відхилення 
Показник 2019 р. від  
2017 р. 2018 р. 2019 р. 
2017 р. 2018 р. 
Фінансовий результат від звичайної 
-42,0 -8,1 -835,0 -793 -826,9 
діяльності до оподаткування, тис. грн. 
Рентабельність основної діяльності, % -27 -1,4 -61 -34 -59,6 
Рентабельність продукції, % -21 -1,3 -127,3 -106,3 -126 
Рентабельність основного капіталу, % -1,5 -0,3 -64,2 -62,7 -63,9 
Рентабельність власного капіталу, % -4,7 -0,9 -46,8 -42,1 -45,9 
 
З табл. 2.5 видно, що рентабельність продукції підприємства у 2019 р. 
склала (-127,3%), тобто підприємство отримало – 127,3 коп. збитку на 
гривню реалізованих послуг. Що стосується рентабельності основної 
діяльності, то вона теж досить низька у 2018 р. (-61%), що вказує на низьку 
59 
 
спроможність підприємства у процесі відтворення та розширення своїх 
виробничих можливостей і неефективне використання авансованих у 
діяльності коштів.  
У показника рентабельності основного капіталу тенденція до 
зменшення, а точніше у 2019 р. його значення становило (-64,2%), що нижче 
від 2017 р. на 62,7 та нижче від 2018 р. на 63,9 пунктів. Показник 
рентабельності власного капіталу у 2018 р. мав значення (-46,8%), тобто 
власники підприємства отримали збитки з вкладеного у діяльність власного 
капіталу. Отже, за рахунок неефективного використання коштів, 
підприємство функціонує неефективно та збитково. 
 
2.3 Оцінка ефективності управління доходами підприємства 
ПАТ «Черкасигаз» 
 
Відмітимо, що реально формування виручки на підприємстві 
ПАТ «Черкасигаз» відбувається в міру надання послуг населенню та 
суб’єктам господарювання. Прибуток формується, як різниця між виручкою 
від реалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж. Аналіз 
почнемо з аналізу динаміки і структури доходів (табл. 2.6) і витрат, що дає 
можливість одержати найбільш загальне подання про фактори, що зробили 
вплив на їх формування.  
 
Таблиця 2.6 – Аналіз динаміки й структури доходів підприємства 
ПАТ «Черкасигаз» 
Відхилення 2019 р. 
2017 р. 2018 р. 2019 р. 
Показник від  
тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. % 2017 р. 2018 р. 
Виручка від реалі-
253,0 74,2 1383,4 96,3 440,0 44,6 +187 -943,4 
зації продукції 
Інші операційні 
9,0 2,6 11,2 0,7 1,0 0,1 -8 -10,2 
дох 
Інші доходи  79,0 23,2 41,8 2,9 546,0 55,3 +467 +504,2 
Усього 341,0 100 1436,4 100 987,0 100 +646 -449,4 
60 
 
Дані табл. 2.6 показують, що найбільша питома вага у 2017-2019 рр. 
займають доходи, отримані в результаті операційної діяльності (відповідно 
76,8%, 97%), з них виторг від реалізації послуг становить 74,2%, 96,3%. У 
2019 р. найбільшу питому вагу займають інші доходи 55,3%. 
Інші види прибутків (від інвестиційної й фінансової діяльності) 
займають незначну частину загальних доходів підприємства. Така структура 
доходів є нормальною для промислового підприємства, тому що саме 
операційна діяльність, насамперед, реалізація продукції, повинна бути 
основним джерелом доходів. У звітному році спостерігалася негативна 
тенденція зниження загальної суми доходів на 449,4 тис. грн. по відношенню 
до 2018 р.  
Аналіз показав, що знизились інші операційні доходи по відношенню 
до 2017-2018 рр. (пояснення можуть бути зниження доходів від реалізації 
виробничих запасів, доходів від операційної оренди активів й ін.). Структура 
доходів підприємства ПАТ «Черкасигаз» у 2019 р. наведена на рис. 2.2. 
 
60%
50%
40%
30%
20%
10%
0%
Виручка від реалізації Інші операційні доходи Інші доходи
продукції
 
Рис. 2.2 Структура доходів підприємства ПАТ «Черкасигаз» у 2018 р. 
 
Визначимо маржинальний дохід підприємства ПАТ «Черкасигаз», 
табл. 2.7. 
61 
 
Таблиця 2.7 – Визначення маржинального доходу у 2018-2019 р., тис. грн. 
Відхилення 
Показники 2018 р. 2019 р. 
тис. грн. % 
1. Чистий дохід (виручка) від реалізації 1383,0 440,0 -943 -68,2 
продукції 
2. Собівартість реалізованої продукції 1234,0 923,0 -311 -25,2 
3. Змінні витрати 864,0 646,1 -217,9 -25,2 
4. Постійні витрати (р.2-р.3) 370,0 276,9 -93,1 -25,2 
5. Прибуток 149,0 -483,0 -632 -424,2 
6. Маржинальний доход (р.1-р.3) 519,0 -206,1 -725,1 -139,7 
 
Отже, результати табл. 2.7 свідчать, що маржинальний дохід за 
аналізований період зменшився на 725,1 тис. грн. На зменшення розміру 
маржинального доходу вплинули такі фактори як зниження обсягу реалізації 
на 943,0 тис. грн. 
Проведемо розрахунок результатів основної діяльності підприємства 
ПАТ «Черкасигаз», табл. 2.8. Методика розрахунку наведена в стовпчику 1 
табл. 2.8.  
 
Таблиця 2.8 – Розрахунок результату основної діяльності ПАТ «Черкасигаз», 
тис. грн. 
Роки Відхилення 2019 р. від: 
Показник 
2017 2018 2019 2017 2018 
Дохід (виручка) від реалізації продукції 304,0 1660,1 528,0 224 -1132,1 
(товарів, робіт, послуг)  
Податок на додану вартість  51,0 276,7 88,0 37 -188,7 
Інші податки  - - - - - 
Інші вирахування з доходу  - - - - - 
Чистий дохід від реалізації продукції  253,0 1383,4 440,0 187 -943,4 
Собівартість реалізованої продукції  197,0 1233,9 923,0 726 -310,9 
Валовий:       
прибуток  56,0 149,5 -483,0 -539 -632,5 
збиток    -483,0 -539 -632,5 
 
Отже, проведено розрахунок результату основної діяльності 
підприємства, в результаті якого можна зробити висновок: за аналізований 
62 
 
період дохід (виручка) від реалізації продукції, робіт, послуг в 2019 р. 
збільшилась на 224,0 тис. грн. по відношенню до 2017 р. та зменшилась 
відносно 2018 р. на 1132,1 тис. грн. це негативний показник який свідчить 
про зниження операційної діяльності підприємства. Відповідно зменшився 
чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) в 2019 р. на 
943,4 тис. грн. по відношенню до 2018 р. Зменшилась собівартість в 2019 р. 
по відношенню до 2018 р. на 310,9 тис. грн. Валовий прибуток зменшився на 
539 тис. грн. та на 632,5 тис. грн. по відношенню до 2017 р. та 2018 р. 
Проведемо аналіз структури витрат підприємства (табл. 2.9). 
 
Таблиця 2.9 – Аналіз динаміки й структури витрат підприємства 
ПАТ «Черкасигаз», тис. грн. 
Відхилення  
2017 р. 2018 р. 2019 р. 
Показник 2019 р. від  
сума % сума % сума % 2017 р. 2018 р. 
Податок на додану 51,0 14 276,7 16,4 88,0 7,6 +37 -188,7 
вартість 
Собівартість 197,0 54 1233,9 73 923,0 80,5 +726 -310,9 
реалізованих 
послуг 
Адміністративні 107,0 29,2 140,0 8,3 43,0 3,7 -64 -97 
витрати 
Витрати на збут - - - - - - - - 
Інші операційні 11,0 3 38,7 2,3 35,0 3 +24 -3,7 
витрати 
Податок на - - - - 57,0 5 +57 +57 
прибуток 
Усього витрат і 366,0 100 1689,3 100 1146,0 100 +780 -543,3 
відрахувань 
 
Як видно з табл. 2.9 у витратах найбільша питома вага має собівартість 
реалізованої продукції, її сума збільшилась на 726,0 тис. грн. по відношенню 
до 2017 р. та зменшилась на 310,9 тис. грн. по відношенню до 2018 р. 
Позитивним моментом варто вважати зменшення суми адміністративних 
витрат. Це може бути наслідком зменшення оплати праці, або кількості 
адміністративно-управлінського персоналу підприємства.  
Інші операційні витрати підвищились на 24,0 тис. грн. по відношенню 
63 
 
до 2017 р., та зменшились на 3,7 тис. грн. відносно до 2017 р. Так як 
зменшення інших операційних витрат супроводжувалося зменшенням інших 
операційних доходів, то можна зробити висновок, що у звітному році обсяг 
реалізованих виробничих запасів й інших оборотних активів зменшився, 
відповідно, зменшились доходи від їхньої реалізації й собівартість 
реалізованих запасів. Із зменшенням обсягу від реалізації зменшився податок 
на додану вартість на 188,7 тис. грн. по відношенню до 2018 р., підприємство 
сплачує 20% ПДВ. Продовжимо діагностику і проаналізуємо динаміку за 
показниками фінансових результатів (табл. 2.10).  
 
Таблиця 2.10 – Аналіз динаміки фінансових результатів ПАТ «Черкасигаз», 
тис. грн. 
Показник Фактично Відхилення, 2019 р. від 
2017 р. 2018 р. 2019 р. 2017 р. 2018 р. 
Валовий прибуток 56,0 149,5 -483,0 -539 -632,5 
Фінансовий результат від -53,0 -18,0 -560,0 -507 -542 
операційної діяльності 
Фінансовий результат від звичайної -42,0 -8,1 -835,0 -793 -826,9 
діяльності до оподаткування 
Фінансовий результат від звичайної -42,0 -8,1 -892,0 -850 -883,9 
діяльності 
Чистий прибуток -42,0 -8,1 -892,0 -850 -883,9 
 
За результатами табл. 2.10 видно, що у 2019 р. спостерігається 
зниження всіх показників фінансових результатів підприємства. Валовий 
прибуток при цьому знизився на 539,0 тис. грн. відносно 2017 р. та на 
632,5 тис. грн. відносно 2018 р., пояснення, в наслідок зменшення фізичного 
обсягу реалізованої продукції. Зниження чистого прибутку може бути 
обумовлено неефективним керуванням податковими платежами, та 
витратами на виробництво продукції.  
Факторний аналіз – це методика комплексного системного вивчення і 
вимірювання впливу чинників на величину результативних показників. 
Одним із прийомів проведення факторного аналізу є прийоми елімінування. 
Елімінувати означає усунути, вилучити вплив усіх чинників крім одного на 
64 
 
величину результативного показника. Використовуючи цей прийом, на 
основі даних табл. 2.11 визначимо вплив кожного чинника на прибуток від 
реалізації. 
У нашому випадку вплив факторних показників на прибуток 
(результативний показник) можна подати у вигляді адитивної моделі: 
П = В – С – АВ – ВЗ – ІОВ + ФД – ФВ – ПНП,  (2.1) 
де В – виручка від реалізації послуг;  
С – собівартість реалізованих послуг; 
АВ – адміністративні витрати;  
ВЗ – витрати на збут; 
IОВ – інші операційні витрати;  
ФД – фінансові доходи;  
ФВ – фінансові витрати;  
ПНП – податок на прибуток;  
ЧП – чистий прибуток. 
 
Таблиця 2.11 – Факторний аналіз прибутку ПАТ «Черкасигаз», тис. грн. 
Код Попередній 
Показник 2018 р. Х1 Зміни ΔХ 
рядка 2017 р. Хо 
1. Виручка від реалізації продукції без 
урахування ПДВ, акцизного збору та інших 035 1383,0 440,0 -943 
відрахувань з доходів (В) 
2. Собівартість реалізованої продукції (С) 040 1234,0 923,0 -311 
3. Адміністративні витрати (АВ) 070 140,0 43,0 -97 
4. Витрати на збут (ВЗ) 080 - - - 
5. Інші операційні витрати (ІОВ)  090 39,0 35,0 -4 
6. Фінансові доходи (ФД) 130 42,0 546,0 504 
7. Фінансові витрати (ФВ) 140 - - - 
8. Податок на прибуток (ПНП)  180 - 57,0 57 
9. Чистий прибуток (ЧП) 220 -8,0 -829,0 -821 
 
Як відомо, розмір виручки від реалізації залежить від таких 
коефіцієнтів, як ціна реалізованої продукції, частка кожного виду продукції в 
загальному обсязі реалізації та кількість реалізованої продукції. Таку 
65 
 
залежність можна відобразити за формулою: 
В = N · УД · Ц,     (2.2) 
де УД – показник структури реалізованих послуг; 
N – обсяг реалізованих послуг; 
Ц – ціна послуг. 
 
Факторна модель собівартості реалізованих послуг матиме такий 
вигляд: 
С = N · УД · Вз,     (2.3) 
де Вз – змінні витрати на виробництво одиниці послуг (собівартість одиниці). 
 
Звіт про фінансові результати не дає змоги визначити вплив усіх 
перелічених чинників на фінансовий результат з причини відсутності даних 
про частку реалізованої та виробленої продукції, обсягу випуску й реалізації, 
ціни, собівартості одиниці продукції. Однак це можна зробити на основі 
середнього індексу ціни (визначити вплив на розмір чистого прибутку зміни 
цін, обсягів реалізованої та виробленої продукції). Припустимо, що ціни на 
продукцію у звітному році зменшились на 5%, тобто індекс цін (Іц) становить 
0,95. Визначимо вплив чинників на зміну виручки від реалізації. Загальну 
зміну виручки від реалізації обчислимо за формулою, де В1, В0   - відповідно 
виручка за звітний і базовий періоди: 
Δ Взаг = В1 – В0 = 440,0 – 1383,0 = -943,0 тис. грн. 
Отже, за звітний період виручка від реалізації продукції зменшилась на 
943,0 тис. грн. Ця зміна є результатом впливу двох чинників: ціни реалізації 
й обсягу реалізованої продукції (з урахуванням структури). Вплив цих 
чинників можна визначити так, де Іц – індекс цін: 
Δ ВЦ = В1 – В1 : Іц = 440,0 – 440,0 : 0,95 = 440,0 – 463,2 = -23,2 тис. грн.; 
Δ ВNУД = В1 : Іц – В0 = 440,0 : 0,95 – 1383,0 = 463,2 – 1383,0 = -919,8 тис. грн. 
Отже, зниження цін сприяло зменшенню виручки від реалізації 
продукції на 23,2 тис. грн., а зменшення обсягу випуску продукції – на 
66 
 
919,8 тис. грн. Отже, на підприємстві спостерігається вповільнення 
виробництва. Аналогічно розраховують вплив чинників на зміну собівартості 
реалізованої продукції, де С1, С0 – відповідно собівартість у звітному і 
базовому періодах:  
Δ Сзаг = С1 – С0 = 923,0 – 1234,0 = -311,0 тис. грн. 
Припустимо, що собівартість одиниці продукції змінилася лише за 
рахунок зовнішніх чинників, а саме за рахунок загальної зміни цін. Тоді: 
Δ С(Nз пер.) = C1 – С1 : Iц = 923,0 – 923,0 : 0,95 = -49,0 тис. грн.; 
Δ СNИУД = C1 : Iц = Δ С(Nз пер.) = Cзаг – Δ С(ц з пер.) = -311,0 – (-49,0) =  
= -262,0 тис. грн. 
Отже, за рахунок зниження обсягу випуску собівартість продукції 
зменшилась на 262,0 тис. грн., за рахунок зміни цін – на 49,0 тис. грн. Як 
видно із розрахунків, зміна цін вплинула на чистий прибуток через виручку і 
собівартість. Вплив зміни цін на розмір чистого прибутку в складі виручки і 
собівартості має різноспрямований характер: зростання виручки від 
реалізації продукції сприяє збільшенню чистого прибутку, а зростання 
собівартості призводить до зменшення прибутку. З урахуванням цього, вплив 
зміни цін на розмір чистого прибутку можна визначити так: 
Δ Пц = Δ Вц – Δ Сц (з пер.) = -23,2 – (-49,0) = 25,8 тис. грн. 
За рахунок зниження собівартості чистий прибуток підприємства 
збільшився на 25,8 тис. грн. 
Розрахуємо вплив на зміну розміру чистого прибутку інших чинників – 
вплив зміни розмірів адміністративних витрат, витрат на збут і інших 
операційних витрат. При визначенні впливу даного чинника потрібно 
врахувати, що він є чинником зворотного впливу щодо прибутку. У зв’язку з 
цим у розрахункову формулу додається знак «–», тобто: 
Δ Пр = – [/АВ1 + ВЗ1 + JОB1 – /АВо + ВЗ0 +СР0 + ІОВо /],  (2.4) 
де Пр – зміна чистого прибутку за рахунок зміни величини вказаних витрат. 
 
За даними табл. 2.10 цей вплив становив: 
67 
 
Δ Пр = – [(43,0 + 35,0) – (140,0 + 39,0) = (78,0 – 179,0) = – 101,0 тис. грн. 
Це означає, що перевитрати за непрямими витратами призвели до 
зниження прибутку в 2018 р. на 101,0 тис. грн. Вплив зміни величини 
фінансових доходів на зміну розміру чистого прибутку визначають за 
формулою: 
Δ ПФД = ФД1 – ФД0,     (2.5) 
де Δ ПФД – зміна чистого прибутку за рахунок зміни суми фінансових 
доходів;  
ФД1, ФД0 – відповідно фінансовий дохід звітного й базового періодів.  
 
Вплив цього показника розрахуємо за даними табл. 2.10. 
Δ ПДФ = 546,0 – 42,0 = 504,0 тис. грн. 
Розмір чистого прибутку збільшився за рахунок підвищення суми 
фінансових доходів на 504,0 тис. гривень. Вплив суми сплаченого податку на 
чистий прибуток можна визначити за формулою: 
Δ ППП = –(ПП1 – ПП0),      (2.6) 
де Δ ППП – зміна чистого прибутку за рахунок змін величини сплаченого 
податку на прибуток. 
 
За даними табл. 2.10 цей вплив становить:  
Δ ППП = – (57,0 – 0) = – 57,0 тис. грн. 
Збільшення розміру сплаченого податку на прибуток призвів до 
зниження розміру чистого прибутку на 57,0 тис. грн. Узагальнимо вплив 
чинників, що впливають на розмір чистого прибутку (табл. 2.12). 
Отже, результати табл. 2.12 свідчать, що проаналізовані фактори 
вплинули на зменшення розміру чистого прибутку на 810,0 тис. грн.  
Важливим є факторний аналіз показників рентабельності. Розглянемо 
його проведення на прикладі дослідження коефіцієнта прибутковості 
загального капіталу.  
 
68 
 
Таблиця 2.12 – Зведена таблиця впливу факторів на чистий прибуток 2019 р. 
Показники Сума, тис. грн. 
Зміна цін 25,8 
Обсяг реалізованої продукції -919,8 
Обсяг виробленої продукції -262,0 
Адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати -101,0 
Фінансові доходи 504,0 
Податок на прибуток -57,0 
Усього -821,0 
 
Для цього перетворимо формулу КП = П/К з урахуванням виручки від 
реалізації: 
ЧП ЧП ВР
КП ЗГК = =  ,     (2.7) 
ЗГК ВР ЗГК
де КПЗГК – коефіцієнт прибутковості загального капіталу; 
ЧП – чистий прибуток; 
ВР – виручка від реалізації; 
ЗГК – загальний капітал. 
 
Виручка від реалізації, або обсяг реалізованої продукції у вартісному 
вимірі, є одним із основних факторів, від якого залежить формування чистого 
прибутку. Із формули видно, що прибутковість загального капіталу залежить 
 ЧП 
від прибутковості (рентабельності) реалізованої продукції Rр =   та 
 ВР 
 ВР 
оберненості загального капіталу Коб =  , тобто відбувається такий 
 ЗГК 
взаємозв’язок: 
КП ЗГК = R р Коб .       (2.8) 
У зарубіжних країнах ці показники застосовуються у процесі 
проведення фінансового аналізу як основні. Розрахунок впливу факторів на 
відхилення прибутковості загального капіталу здійснюється в один із 
способів елімінування. 
Розглянемо методику впливу факторів, використовуючи спосіб 
69 
 
абсолютних різниць. Виділяють два фактори впливу на відхилення 
рентабельності за валовим прибутком: ціновий фактор і фактор собівартості. 
Факторний аналіз здійснюється за допомогою послідовних підставлянь. 
Загальне відхилення дорівнюватиме: 
ЧД(ВР)1 −СРП1 ЧД(ВР) −СРП
RВП = R 1 1
ВП − R = −    (2.9) 
1 ВП0 ЧД(ВР)1 ЧД(ВР)1
Вплив зміни ціни на реалізовану продукцію на відхилення 
рентабельності за валовим прибутком дорівнює: 
RВП ціни на реалізовану продукцію =
    (2.10) 
ЧД(ВР)1 −СРП0 ЧД(ВР)
= − 0 −СРП0
ЧД(ВР)1 ЧД(ВР)0
Вплив зміни собівартості реалізованої продукції на відхилення 
рентабельності за валовим прибутком дорівнює: 
ЧД(ВР) −СРП ЧД(ВР) −СРП
R 1 1 1 0
ВП собівартості = −    (2.11) 
ЧД(ВР)1 ЧД(ВР)1
Розрахунки показників рентабельності виконаємо за даними Балансу та 
Звіту про фінансові результати підприємства. Поряд з оцінкою основних 
показників рентабельності слід провести оцінку дохідності обсягу продажу, 
яка є одним із найважливіших аспектів аналізу рентабельності. Отже, 
розрахуємо рентабельність обсягу продажу та здійснимо його факторний 
аналіз. На рентабельність обсягу продажу впливають зміна собівартості та 
ціна продукції: 
П р ВР−С
Рп = =
ВР ВР .     (2.12) 
Тому оцінимо вплив чинників на рентабельність обсягу продажу за 
розрахунками, наведеними в табл. 2.13. 
З табл. 2.13 видно, то за звітний період рентабельність обсягу продаж 
знизилася на 131,8 пункту відносно 2017 р. та на 120,5 пунктів відносно 
2018 р.  
 
70 
 
Таблиця 2.13 – Розрахунок та оцінка рентабельності обсягу продажу 
ПАТ «Черкасигаз» 
Позна- Відх. Відх. 
Показник 2017 р. 2018 р. 2019 р. 
чення 2019/2017 2019/2018 
1.Виручка від реалізації, тис. 
ВР 253,0 1383,4 440,0 187 -943,4 
грн. 
2.Собівартість реалізованої 
С 197,0 1233,9 923,0 726 -310,9 
продукції, тис. грн. 
3.Прибуток від реалізації, 
Пр 56,0 149,5 -483,0 -539 -632,5 
тис. грн. (рядок 1 – рядок 2) 
4.Рентабельність обсягу 
продаж, % (рядок 3: рядок 1 Рп 22,1 10,8 -109,7 -131,8 -120,5 
· 100) 
 
На цей показник впливали виручка від реалізації та собівартість 
продукції. Визначимо вплив цих чинників на рентабельність продажу: 
1) зменшення виручки від реалізації: 
ВР1 −С0 ВР0 −С0
ВР= − ;     (2.13) 
ВР1 ВР0
440,0 −1233,9 1383,4 −1233,9
ВР = − = −1,91 % . 
440,0 1383,4
Отже, за рахунок зменшення виручки від реалізації рентабельність 
обсягу продажу знизилась на 1,91 пункти; 
2) зменшення собівартості продукції: 
ВР1 −С1 ВР1 −С0
С= −
ВР1 ВР1
;     (2.14) 
1383,4 − 923,0 440,0 −1233,9
С = − = 2,85 %
440,0 440,0 . 
Тобто за рахунок зниження собівартості рентабельність обсягу 
продажу підвищилась на 2,85 пункти. Загальний вплив двох чинників 
становить:  
-1,91 + 2,85 = 0,94%. 
Наступний етап аналізу – факторний аналіз рентабельності активів. На 
рівень рентабельності активів впливають їх оборотність та рентабельність 
реалізованих послуг: 
71 
 
ЧП ВР ЧП
РА = =  .      (2.15) 
А А ВР
Оцінимо вплив на рентабельність активів кожного чинника (табл. 2.13). 
 
Таблиця 2.14 – Вихідні дані для факторного аналізу рентабельності активів 
ПАТ «Черкасигаз» 
 Відх. Відх. 
Позна-
Показник 2017 р. 2018 р. 2019 р. 2019/ 2019/ 
чення 
2017 2018 
1.Виручка від реалізації, тис. грн. ВР 253,0 1383,4 440,0 187 -943,4 
2.Середня вартість актив, тис. грн.  А 2869,5 2528,4 1788,5 -1081 -739,9 
3.Чистий прибуток, тис. грн. ЧП -42,0 -8,1 -892,0 -850 -883,9 
4.Оборотність активів, оборотів (рядок 1 
О  0,08 0,55 0,25 0,17 -0,3 
а
: рядок 2) 
5.Рентабельність реалізації продукції, % 
Р  -16,6 -0,6 -202,7 -186,1 -202,1 
р.п
(рядок 3 : рядок 1) 
6.Рентабельність активів, % (рядок 4 · 
Ра -1,3 -0,3 -50,7 -49,4 -50,4 
рядок 5) 
 
За даними табл. 2.13 рентабельність активів за звітний період знизилась 
на 49,4 пункту відносно 2017 р. та на 50,5 пункту відносно 2018 р. Це 
відбулося за рахунок впливу таких чинників, як вповільнення обороту 
активів та зниження рентабельності реалізації продукції.  
1) за рахунок вповільнення обороту активів: 
Р а (О а )=О1 0
а Р р.п −Р 0
а ;    (2.16) 
Ра (Оа) = -0,25 · (-0,6) – (-0,3) = -0,45 %. 
Отже, за рахунок вповільнення обороту активів їх рентабельність 
знизилась на 0,45 пункти. 
2) за рахунок зниження рентабельності реалізації продукції: 
Р 1 1 0
а (Р р.п )=Р а −О а Р а ;    (2.17) 
Ра (Рр.п) = -50,7 – 0,25 · (-0,3) = -50,6%. 
За рахунок зниження рентабельності реалізації продукції 
рентабельність активів зменшилась на 50,6 пунктів. Загальний вплив двох 
72 
 
чинників на рентабельність активів становить:    -0,45 + (-50,6) = - 51,1%. 
Наступним етапом має бути факторний аналіз рентабельності власного 
капіталу, на рівень якого впливають зміна чистого прибутку, фондовіддачі та 
структури авансованого капіталу. Цю залежність можна подати у вигляді 
формули: 
Рв.к = РР · Ф · КФ.З     (2.18) 
Результати табл. 2.15 свідчать, що рентабельність власного капіталу 
знизилась у 2018 р. на 61,9 пунктів відносно 2015р. та на 65,9 пунктів 
відносно 2017 р. і становить -66,8%. Таке зниження рентабельності власного 
капіталу відбулося в результаті впливу наведених вище чинників.   
 
Таблиця 2.15 – Вихідні дані для проведення факторного аналізу 
рентабельності власного капіталу ПАТ «Черкасигаз» 
Відх. Відх. 
Позна-
Показник 2017 р. 2018 р. 2019 р. 2019/ 2019/ 
чення 
2017 2018 
1.Чистий прибуток, тис. грн. ЧП -42,0 -8,1 -892,0 -850 -883,9 
2.Обсяг реалізації, тис. грн. О 253,0 1383,4 440,0 187 -943,4 
3.Середня вартість активів, тис. грн. А 2869,5 2528,4 1788,5 -1081 -739,9 
4.Середня величина власних коштів, -859,0 -884,0 -1335,0 
ВК -476 -451 
тис. грн. 
5.Рентабельність реалізації, % (рядок -16,6 -0,6 -202,7 
Р  -186,1 -202,1 
р
1: рядок 2 · 100) 
6.Фондовіддача (рядок 2 : рядок 3) Ф 0,08 0,55 0,25 0,17 -0,3 
7.Коефіцієнт фінансової залежності 
К  -3,3 -2,8 -1,3 2 1,5 
ф.з
(рядок 3 : рядок 4) 
8.Рентабельність власного капіталу, 
Р  -4,9 -0,9 -66,8 -61,9 -65,9 
в.к
% (рядок 1 : рядок 4 · 100) 
 
Визначимо вплив кожного чинника на рентабельність власного 
капіталу: 
1) визначимо зниження чистого прибутку на 1 грн. реалізації продукції 
за формулою: 
Рв.к = (Р )
р Ф0 К 0
а .     (2.19) 
Рвк = −202,10,55  (−2,8) = −303,2% . 
73 
 
Зниження чистого прибутку на 1 грн. реалізації продукції призвело до 
зниження рентабельності власного капіталу на 303,2 пункти; 
2) розрахуємо вплив на рентабельність власного капіталу фондовіддачі: 
 Р = ΔФ Р1 К 0 .     (2.20) 
в.к р Ф.З
Рвк = − 0,3  (−202,7)  (−2,8) = −170,3%.  
Зменшення фондовіддачі призвело до зниження рівня рентабельності 
власного капіталу на 170,3 пункти; 
3) розрахуємо змін коефіцієнта фінансової залежності на 
рентабельність власного капіталу: 
Рв.к = ΔК 1 1
ФЗ РР Ф .     (2.21) 
Рвк  = 1,5  (−202,7)  0,25 = −76,0%.  
Зміна коефіцієнта фінансової залежності призвело до зниження 
рентабельності власного капіталу на 76,0 пункти. 
Загальний вплив трьох чинників становить: 
-303,2 – (-170,3) – (-76,0) = -56,9%. 
Поряд із розрахунком рентабельності власного капіталу визначають 
показник періоду його окупності: 
ВК
ПО = . .      (2.22) 
ЧП
Показник періоду окупності показує, за який період власний капітал 
буде компенсований чистим прибутком. Відповідно до даних підприємства, 
що аналізується, показник періоду окупності становив: 
− 880,0 − 887,9
у 2017 р.: ПО = = 20,9; у 2018 р.: ПО = =109,6;  
− 42,0  − 8,1
−1782,0
у 2019 р.: ПО = =1,99.  
− 892,0
Отже, на основі цих розрахунків можна дійти висновку, що показник 
періоду окупності зазнав негативних змін і в 2019 р. власний капітал 
компенсувати чистим прибутком за коротший строк не вдасться, так як 
власний капітал і чистий прибуток мають мінусове значення. 
74 
 
РОЗДІЛ 3 
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ 
ВИРОБНИЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ ПАТ «ЧЕРКАСИГАЗ» 
 
3.1 Резерви виробничої потужності в системі управління 
підприємства 
 
Забезпечення міцних позицій на ринку потребує орієнтації стратегії 
діяльності підприємства на процес модернізації обладнання, що є найбільш 
ефективним резервом зростання виробничої потужності. Резервна потужність 
має формуватись і постійно існувати в певних галузях національної 
економіки: в електроенергетиці й газовій промисловості – для покриття так 
званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного 
забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-
аварійних робіт; у харчовій індустрії – для переробки істотно збільшеного 
обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у 
високоврожайні роки; на транспорті – для перевезення збільшеної кількості 
пасажирів у літні місяці; у машинобудуванні й інших галузях – для 
підготовки виробництва й освоєння випуску нових видів устаткування 
(агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо. 
Ураховуючи різний характер резервів виробничої потужності, у 
практичних умовах буває важко оцінити величину тієї частини резервів, яка 
може бути використана для збільшення виробничої потужності. Різні види 
резервів виробничої потужності розрізняються за способом їх формування і 
роллю в господарському процесі, що зумовлює необхідність розробки 
класифікації резервів виробничої потужності та створення відповідних 
методів обґрунтування величини резервів за їх видами. З іншого боку, 
відсутність деяких видів резервів виробничої потужності може призвести до 
виникнення набагато більших втрат, ніж наявність резервів, що не 
використовуються, за рахунок зростання витрат на їх утримання. Для оцінки 
75 
 
раціонального рівня завантаження виробничих потужностей важливо 
враховувати окремі види об’єктивно необхідних резервів потужності, 
пов’язаних із характером технологічних процесів. 
В економічній теорії та практиці існує два підходи до трактування 
резервів. Так, один із підходів під резервами передбачає наявні запаси 
сировини та матеріалів, що є необхідними для нормального безперервного 
функціонування підприємства. Другий підхід розглядає резерви як не 
використані можливості зростання виробництва або поліпшення якісних 
показників його функціонування. 
Виробнича потужність підприємства й рівень її використання істотно 
впливають на фінансовий стан підприємства. Величина виробничої 
потужності є важливим індикатором інвестиційних процесів. Здійснення 
поточних дій ефективного використання виробничої потужності має бути 
пов’язане зі стратегічними діями щодо формування нових або ліквідації 
існуючих виробничих потужностей у майбутньому. Таким чином, система 
управління виробничою потужністю має містити план розгортання 
виробничої потужності або план її послідовного освоєння й використання. 
Система управління також повинна мати і план згортання виробничої 
потужності за умов її виведення в резерв, консервації і ліквідації. Такий план 
має давати чітке визначення всіх заходів і дій виконавців із виведення з 
експлуатації виробничої потужності. При цьому конкретно має бути 
визначено, коли і що слід відключити, демонтувати, куди відправити 
непотрібні об’єкти, що залишити, що і як зберігати, наскільки довго. Власне 
план згортання виробничої потужності та процедура його виконання можуть 
бути не менш складними, як і розгортання виробничої потужності. 
Обсяг резерву виробничої потужності обумовлено двома чинниками: 
наявністю необхідних фінансових ресурсів на створення та подальше 
утримання резервів; 
наявністю прогнозів щодо можливостей виникнення ситуацій, 
пов’язаних зі збільшенням попиту, що спричиняє необхідність залучення 
76 
 
резервів виробничої потужності. 
У загальному випадку оптимальний обсяг резерву не може бути 
встановлений на більш-менш тривалий час. Доцільним вважається 
розрахунок оптимального діапазону значень резерву виробничої потужності. 
У поточній діяльності підприємств можуть мати місце ситуації, коли 
одноразово створений резерв виробничої потужності за своїм обсягом не 
задовольнить надлишковий попит на послуги. Або технологічних параметрів 
резерву може бути недостатньо для його залучення з метою ліквідації браку 
виробничої потужності. Отже, необхідний обсяг резерву являє собою 
оптимальний обсяг щодо можливостей задоволення споживчого попиту та 
фінансових витрат на створення й утримання резерву, рис. 3.1. 
 
 
лінія 1 - витрат на створення та утримання резерву; 
лінія 2 - витрат в наслідок наявності недостатнього обсягу резерву  
 
Рисунок 3.1 – Співвідношення витрат на створення та утримання 
резерву та витрат в наслідок наявності недостатнього обсягу резерву 
виробничої потужності 
 
Залежно від часу використання резерви можна класифікувати на 
поточні та перспективні. Поточні резерви потребують мінімум часу й коштів 
77 
 
для своєї реалізації. Щоб мобілізувати перспективні резерви, знадобляться 
значні кошти і час, реконструкція або розширення виробництва. Резерви 
розширення однозначно є перспективними. Приховані резерви можуть бути 
як перспективними, так і поточними залежно від умов і чинників, які 
впливають на існування цього резерву. 
За місцем створення й використання резерви можуть бути створені на 
робочих місцях, виробничих ділянках, у цехах. Будь-яка робота щодо 
використання або створення резервів має починатися з усвідомлення факту 
існування резервів. Для виявлення резервів у практичних умовах необхідною 
є методика виявлення та розрахунку величини резервів, а також виявлення 
причин їх існування і невикористання з метою подальшого управління 
даними процесами. У загальному вигляді класифікацію резервів виробничої 
потужності подано в табл. 3.1. 
 
Таблиця 3.1 – Класифікація резервів виробничої потужності підприємства 
 
Зазвичай величина резервних потужностей для покриття пікових 
навантажень на промислових підприємствах не перевищує 10-15%, а для 
підготовки й освоєння виробництва нових виробів – 3-5% загальної 
потужності. При цьому треба враховувати, що резерв виробничої потужності 
78 
 
передбачається, головне, для підприємств, що вже досягли рівня 
використання поточної потужності не нижче за 95% і випускають понад 25% 
нової продукції. Водночас у практичних посібниках та науковій літературі 
відсутні будь-які посилання на наявність різних видів резервів, а 
рекомендовані значення резервів були впроваджені у практику 
господарювання ще за часів використання технологічного устаткування, яке 
майже не використовується в сучасних умовах. Водночас, для газовою 
промисловості коефіцієнт резервування виробничої потужності становить 0,1 
і його слід враховувати при розрахунках. 
 
3.2 Напрями підвищення ефективності використання виробничої 
потужності на ПАТ «Черкасигаз» 
 
Підтримання на належному організаційному рівні ефективного 
функціонування основного капіталу зумовлює необхідність створення 
стрункої системи регулювання пропорцій у виробничих потужностях, яка є 
дійовим інструментом формування комплектних резервів зростання розміру 
та рівня використання виробничих потужностей підприємства. 
Основна мета регулювання пропорцій у потужностях полягає в 
забезпеченні узгодження функціонування системи машин і наслідок – 
формування комплектних резервів, наявність яких дає змогу збільшувати 
випуск продукції, освоювати нові види продукції, домагатися рівномірного 
завантаження роботою дільниць і цехів підприємства в межах визначеного 
режиму роботи та підвищення ефективності виробництва.  
Для досліджуваного підприємства у розрізі виробничих підрозділів 
характерними напрямами підвищення ефективності використання 
виробничих потужностей можуть бути: 
оптимізація виробничої програми; 
зміна структури устаткування без зміни його загальної кількості; 
підвищення завантаження устаткування до нормативної величини; 
79 
 
формування оптимального технологічного плану розподілу робіт; 
приведення у відповідність структури машиномісткості 
(трудомісткості) виготовлюваної або передбаченої до виготовлення продукції 
зі структурою наявного в підрозділі парку устаткування; 
визначення і придбання необхідної кількості устаткування на задану 
величину потужності та ін. 
Більш масштабними є напрями для підприємства в цілому: 
оптимізація виробничої програми підприємства; 
зміна структури устаткування в цехах з урахуванням можливої зміни 
площ; 
оптимізація капітальних вкладень на придбання устаткування; 
перерозподіл устаткування між цехами. 
Регулювання пропорцій у виробничих потужностях як комплекс 
заходів, спрямованих на ефективне використання повинен проводитися у 
певній послідовності, передбачати вибір найбільш раціональних напрямів 
його здійснення. Практичне розв’язання задачі регулювання пропорцій у 
потужностях підприємств зводиться до побудови балансу машино-годин, які 
може або повинно відпрацювати в межах прийнятого режиму наявне в 
системі машин устаткування. Практична реалізація методів вибору варіантів 
регулювання пропорцій у виробничих потужностях передбачає розв’язання 
задач за допомогою сучасних ЕОМ. 
 Технічне удосконалення виробництва здійснюється в різних 
напрямках, які характеризуються різними цілями: 
 1) зниження трудомісткості робіт та вивільнення непродуктивних 
робітників із низькою компетентністю, переведення їх на інші роботи;  
 2) зниження энерго- і матеріалоємності процесів; 
 3) конструктивне спрощення технічних засобів і зниження вартості 
виготовлення; 
 4) збільшення довговічності засобів праці; 
 5) підвищення якості продукції, що випускається; 
80 
 
 6) поліпшення умов праці і підвищення техніки безпеки на робочих 
місцях. 
На даний момент на підприємстві діє обладнання газопостачання, 
якому не один десяток років і воно матеріально і морально застаріле. В 
роботі пропонується замінити застаріле обладнання новим обладнанням 
газопостачання DMG CTX gamma 2000 TC американського виробництва. 
Оновлення обладнання дозволить підприємству отримати такі позитивні 
переваги: 
1. Збільшити якість послуг через ліквідацію можливості втрати газу. 
2. Економія електроенергії. 
3. Збільшення продуктивності праці. 
4. Підвищити рівень використання виробничої потужності. 
Розрахунок амортизаційних відрахувань на обладнання потягом 
нормативного терміну його використання, що становить 8 років здійснено у 
табл. 3.2. 
 
Таблиця 3.2 – Нарахування амортизації на DMG CTX gamma TC 
Первісна Накопичений Залишкова 
Річна норма Річна сума 
вартість знос вартість 
Роки амортизації, амортизаційних 
обладнання, обладнання, обладнання, 
% відрахувань, грн. 
грн. грн. грн. 
1 6000000 0,12 720000 600000 5400000 
2 6000000 0,12 720000 1320000 4680000 
3 6000000 0,12 720000 2040000 3960000 
4 6000000 0,12 720000 2760000 3240000 
5 6000000 0,12 720000 3480000 2520000 
6 6000000 0,12 720000 4200000 1800000 
7 6000000 0,12 720000 4920000 1080000 
8 6000000 0,12 720000 5640000 360000 
 
Отже, як видно з даних таблицв сума амортизації протягом терміну 
корисного використання буде рівномірно включатися у собівартість 
продукції. Такий метод розрахунку амортизації передбачає, що до 
81 
 
завершення строку служби залишкова вартість буде дорівнювати 
ліквідаційній вартості.  
Розрахунок витрат на матеріали, пов’язаний з введенням в 
експлуатацію обладнання приведений в табл. 3.3. 
 
Таблиця 3.3 – Витрати, пов’язані з введенням в експлуатацію обладнання  
DMG CTX gamma TC 
№п/п Найменування Сума  
1. Витрати на підготовку місця установки, грн. 3500 
2. Витрати на доставку, грн. 5500 
3. Інструменти та пристосування, грн. 5000 
4. Монтажні роботи, грн. 4500 
5. Консультація з експлуатації, грн. 2500 
6. Перепідготовка персоналу, грн. 5600 
7. Заробітна плата, грн. 5000 
8. Разом  31600 
 
Виробничі характеристики нового обладнання дозволяють здійснити 
певне вивільнення робітників, що займалися обслуговуванням обладнання:  
(5,63−7,4)∙4,7∙6
∆Ч = = −5 осіб. 
12
При впровадженні нового обладнання вивільняється 5 осіб. Цих 
працівників пропонується направити на підвищення кваліфікації або 
перенавчання, з метою подальшого спрямування на виконання інших видів 
робіт на досліджуваному підприємстві. 
Аналіз зміни продуктивності праці за рахунок впровадження нової 
техніки представлено у табл. 3.4. Отже, лише за попередніми розрахунками 
продуктивність праці зросте, що позитивним чином вплине і на рівень 
використання виробничої потужності. Так, у звітному році рівень 
використання виробничої потужності становив 67%. За умови оновлення 
82 
 
устаткування рівень використання виробничої потужності буде збільшено на 
8,5 відсоткових пункти і становить 75,5%. 
 
Таблиця 3.4 – Аналіз продуктивності праці через впровадження нового 
газового обладнання 
Базисний Плановий Відхилення 
Показник 
період рік абсолютне відносне 
Обсяг наданих послуг, тис. грн. 62788 112550 49762 79,25 
Облікова чисельність ПВП, 
820 815 -5 0,61 
осіб 
Продуктивність праці, 
76,6 138,1 61,5 80,3 
грн./люд. 
 
Так, продуктивність праці працівника збільшилась на 80,3%: з 76,6 до 
138,1 тис. грн./люд. за рахунок збільшення обсягу наданих послуг з 62788 до 
112550 тис. грн. і скорочення чисельності працівників на 5 осіб. 
Водночас, на здійснення заходів підприємству необхідно 6031600 грн. 
– на купівлю та встановлення обладнання. Але для здійснення 
запропонованих заходів потрібні значні кошти. Існує безліч способів 
залучення капіталу для таких ситуацій, але основні це: 
1. Фінансування за рахунок прибутку. Теоретично вся сума чистого 
прибутку може бути спрямована на інвестиції. Але у більшості випадків 
частина чистого прибутку розподіляється між акціонерами у вигляді 
дивідендів. Тоді залишається нерозподілений прибуток – джерело інвестицій. 
Ключове питання використання прибутку – визначення пропорцій розподілу 
чистого прибутку між дивідендами та інвестиціями.  
2. Залучення кредиту банку або інших фінансових організацій. 
Активним учасником в інвестиційній діяльності серед фінансових 
посередників є банки, які розширюють свою діяльність через запровадження 
операцій інвестиційного характеру. зокрема, виконують функції депозитаріїв 
83 
 
та незалежних реєстраторів цінних паперів акціонерних товариств; 
інвестиційного кредитування; проектного фінансування; довірчих операцій; 
обслуговування іноземної інвестиційної діяльності. 
3. Залучення коштів вітчизняних або зарубіжних інвесторів. Іноземні 
інвестиції повинні забезпечити впровадження сучасних або перспективних 
ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій, сприяти зниженню 
енергоспоживання на одиницю продукції і раціональному використанню 
сировинної бази України.  
4. Здійснення фінансової підтримки з державного бюджету. Фінансова 
підтримка на безповоротній основі надається:  
– якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують 
суми відшкодувань, передбачених чинним законодавством про обов’язкове 
страхування; 
– для відшкодування збитків конкретним підприємствам у випадках, 
коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, при яких 
не забезпечується відшкодування витрат на виробництво товарів (робіт, 
послуг), що може призвести до їхнього банкрутства; 
– для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих 
підприємств, діяльність яких пов'язана з надзвичайними суспільними 
інтересами. 
Для здійснення даного проєкту підприємству рекомендовано залучити 
частково власні кошти, а частково залучені. 
Крім того, з метою підготовки фахівців, які зможуть ефективно та 
безпечно працювати на новому обладнанні пропонується проводити 
навчання за параметрами, наведеними в табл. 3.5. 
Приймаючи рішення про навчання працівників роботі на обладнанні 
DMG CTX gamma TC потрібно мати на увазі, що для проведення 
практичного навчання необхідно залучити спеціаліста, який має досвід 
роботи на даному обладнанні. 
 
84 
 
Таблиця 3.5 – Параметри навчання персоналу 
№ Параметри Перелік робіт  
1 Зміст навчання Основи роботи на DMG CTX gamma TC 
2 Навчальний процес Засвоєння теоретичної інформації та 
практичних навичок, охорони праці в 
цеху та при роботі з обладнанням 
3 Цілі навчання Підготовка продуктивного працівника 
4 Форма проведення Лекції, практичні заняття 
5 Відповідальність за Працівники бюро управління 
проведення  персоналом і навчання персоналу 
 
Повний курс навчання роботи на DMG CTX gamma TC буде займати 
біля 26 днів, а із розробкою і затвердженням матеріалів навчання і 
визначенням викладачів, становитиме 41 день. Проведення цього навчання 
на рівні підприємства дозволить скоротити витрати та максимально 
опанувати новітні знання щодо особливостей використання обладнання. 
Отже, проведене дослідження дозволило констатувати, що пропоновані 
у роботі заходи щодо підвищення ефективності використання виробничої 
потужності ПАТ «Черкасигаз» зводяться до двох основних складових – 
оновлення обладнання, що дозволить збільшити розмір виробничої 
потужності та навчання персоналу, що дозволить збільшити рівень 
використання виробничої потужності. Водночас підприємство для реалізації 
означених напрямів має знайти або виділити суттєві обсяги коштів, які має 
розглядати як інвестиції у власний розвиток та майбутнє соціально-
економічне оздоровлення. 
 
  
85 
 
ВИСНОВКИ 
 
У першому розділі кваліфікаційної роботи бакалавра розглянуто 
теоретичні основи формування виробничої потужності підприємства, 
проведено класифікацію чинників використання виробничої потужності та 
визначено умови економічної ефективності розширення й освоєння нових 
виробничих потужностей. Встановлено, що виробнича потужність 
підприємства (цеху, дільниці) являється одним з найбільш дієвих показників 
ефективності функціонування підприємства та характеризує максимальний 
обсяг продукції, який може виготовити підприємство (цех, дільниця) 
протягом року (кварталу, місяця) за допомогою закріплених (наявних у 
нього) за ним засобів праці (технологічної сукупності машин, устаткування і 
виробничих площ) відповідно до встановленої спеціалізації, кооперації 
виробництва та режиму роботи. Від того, наскільки ефективно 
використовуються виробничі потужності підприємства будуть залежати як 
соціальні, так і економічні та фінансові показники його діяльності. 
Другий розділ роботи по підприємству ПАТ «Черкасигаз» надав 
можливість зробити наступні висновки. У динаміці зазначено зменшення 
значення показника маневрування функціонуючого капіталу – у 2019 р. в 
порівнянні із попередніми роками. В даному випадку зниження цього 
показника характеризується негативно оскільки в 2019 р. у підприємства 
активи менші чим поточні зобов’язання. Для нормально функціонуючого 
підприємства цей показник змінюється в межах від 0,3-1,0, в нашому 
прикладі в 2019 р. він нижче норми, тобто немає запасу. Відмічено 
збільшення долі обігових коштів в активах: так у 2019 р. вони збільшились на 
0,39 порівняно з 2017 р. та на 0,23 відносно 2018 р. Про деякі труднощі 
фінансового стану підприємства свідчить значення коефіцієнта загальної 
ліквідності: чим вищий цей показник, тим кращий фінансовий стан 
підприємства. Значення цього показника у 2019 р. нижче норми, яке 
коливається в межах 1,5-2,5. Це означає, що підприємство нездатне погасити 
86 
 
свої борги за рахунок результатів своєї діяльності, а саме на кожну гривню 
короткострокових зобов'язань припадало 0,40 грн. поточних активів. Дане 
підприємство хоча із покращенням деяких показників неможна вважати 
ліквідним та платоспроможним.  
У динаміці протягом трьох років прослідковується зменшення частки 
власних коштів, авансованих у діяльність підприємства, і відповідно, доля 
залученого капіталу у цьому ж періоді збільшилась, а саме: у 2019 р. – (-
137%) авансованих у діяльність підприємства коштів були власними і 237% – 
залученими, які в порівнянні з 2017 р. збільшились на 1,05 пунктів, порівняно 
із 2018 р. збільшились на 0,99 пунктів. Відповідно отриманим даним можна 
сказати, що підприємство є фінансово залежним, оскільки вважають, що 
нижня межа коефіцієнта концентрації власного капіталу 0,5, а в нашому 
випадку – (-1,37). Такий же висновок можна зробити стосовно і коефіцієнта 
концентрації залученого капіталу оскільки його верхньою межею вважають 
0,50%, а в нашому випадку він складав 2,37. Збільшення вартості 
дебіторської заборгованості призвело до збільшення тривалості операційного 
циклу, що призводить до підвищення потреби оборотних коштів. Можна 
зробити висновок, що ділова активність підприємства на низькому рівні. 
Найбільша питома вага у 2017-2019 рр. займають доходи, отримані в 
результаті операційної діяльності (відповідно 76,8%, 97%), з них виторг від 
реалізації продукції становить 74,2%, 96,3%. У 2019 р. найбільшу питому 
вагу займають інші доходи 55,3%. Інші види прибутків (від інвестиційної й 
фінансової діяльності) займають незначну частину загальних доходів 
підприємства. Така структура доходів є нормальною для промислового 
підприємства, тому що саме операційна діяльність, насамперед, реалізація 
продукції, повинна бути основним джерелом доходів. У звітному році 
спостерігалася негативна тенденція зниження загальної суми доходів на 
449,4 тис. грн. по відношенню до 2018 р.  
За рахунок зниження собівартості чистий прибуток підприємства 
збільшився на 25,8 тис. грн. Перевитрати за непрямими витратами призвели 
87 
 
до зниження прибутку в 2019 р. на 101,0 тис. грн. Розмір чистого прибутку 
збільшився за рахунок підвищення суми фінансових доходів на 504,0 тис. 
гривень. Збільшення розміру сплаченого податку на прибуток призвів до 
зниження розміру чистого прибутку на 57,0 тис. грн. Проаналізовані фактори 
вплинули на зменшення розміру чистого прибутку на 810,0 тис. грн. За 
звітний період рентабельність обсягу продаж знизилася на 131,8 пункту 
відносно 2017 р. та на 120,5 пунктів відносно 2018 р. На цей показник 
впливали виручка від реалізації та собівартість продукції. За рахунок 
зменшення виручки від реалізації рентабельність обсягу продажу знизилась 
на 1,91 пункта. За рахунок зниження собівартості рентабельність обсягу 
продажу підвищилась на 2,85 пункта. 
Рентабельність активів за звітний період знизилась на 49,4 пункту 
відносно 2017 р. та на 50,5 пункту відносно 2018 р. За рахунок вповільнення 
обороту активів їх рентабельність знизилась на 0,45 пункти. За рахунок 
зниження рентабельності реалізації продукції рентабельність активів 
зменшилась на 50,6 пунктів. Рентабельність власного капіталу знизилась у 
2019 р. на 61,9 пунктів відносно 2017 р. та на 65,9 пунктів відносно 2018 р. і 
становить -66,8%. Зниження чистого прибутку на 1 грн. реалізації продукції 
призвело до зниження рентабельності власного капіталу на 303,2 пунктів. 
Зменшення фондовіддачі призвело до зниження рівня рентабельності 
власного капіталу на 170,3 пунктів. Зміна коефіцієнта фінансової залежності 
призвело до зниження рентабельності власного капіталу на 76,0 пунктів. 
Отже, проведені розрахунки свідчать про неефективність та збитковість 
фінансової діяльності підприємства. 
В третьому розділі роботи обґрунтовано напрями підвищення 
ефективності використання виробничої потужності на підприємстві ПАТ 
«Черкасигаз». Дотримання запропонованих рекомендацій буде сприяти 
підвищенню рівня використання виробничої потужності на підприємстві та 
поступово буде сприяти зростанню фінансово-економічних характеристик 
виробничо-господарської діяльності.  
88 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Алымов В.А., Денисова М.Ю. Роль основных фондов в преодолении 
кризисних явлений в экономике градообразующих предприятий 
шахтерских городов. Город, регион, государство: проблемы 
распределения полномочий: сб. науч. тр. / НАН Украины, Ин-т экон.-
прав. исслед. Донецк, 2013. С. 12-20.  
2. Амоша А.И. Организационно-экономические механизмы активизации 
инновационной деятельности в Украине. Економіка пром-сті. 2005. № 3. 
С. 3-17.  
3. Баранов І.В., Швець Є.М., Чередниченко Є.В., Польщін Д.В. Оптимізація 
виробничої потужності групи кар’єрів у складі гірничо-збагачувального 
комбінату. Гірничий вісник. 2020. Вип. 107. С. 42-48. 
4. Березін О.В. Проблеми формування продовольчого ринку України. К.: 
Вища шк., 2012. 211с. 
5. Березін О.В. Споживча кооперація у контексті формування і розвитку 
національного продовольчого ринку України. Вісник Хмельницького 
національного ун–ту. Економічні науки. 2006. №3. С. 145-148. 
6. Бланк И.А. Управление прибылью. К.: Ника-Центр, 1998. 544 с. 
7. Богацька Н.М., Ланова Я.О. Використання виробничої потужності 
підприємства та шляхи підвищення її ефективності. Молодий вчений. 
2019. № 12(2). С. 402-404. 
8. Богославець О.І., Богославець І.С, Махоткіна А.Я. Економіко-
математичні моделі процесу управління розширенням виробничних 
потужностей підприємств фінансово-промислових груп. Моделювання та 
інформаційні системи в економіці. 2011. Вип. 83. С. 254-267. 
9. Бойко В.В., Толок В.В. Економічне та організаційне обґрунтування 
оновлення та підтримання виробничих потужностей підприємств у 
сучасних умовах господарювання. Держава та регіони. Сер.: Економіка 
та підприємництво. 2013. № 3. С. 86-90. 
89 
 
10. Бутко Н. Инвестиционные аспекты повышения конкурентоспособности 
экономики. Экономика Украины. 2004. №11. С. 40-46. 
11. Васьків О.М., Шевчук І.Б. Інформаційна технологія автоматизованого 
розрахунку нарощування виробничих потужностей підприємства. Вісник 
Маріупольського державного університету. Серія: Економіка. 2014. Вип. 
8. С. 14-20. 
12. Вожжов А.П., Новиков Р.А. Состояние использования и резервы 
производственных можностей. Економіка. Фінанси. Право. 2001. №8. 
С. 12-15. 
13. Галіцин В.К., Суслов О.П., Сиваш В.В. Спеціалізація підприємств і 
ефективне використання устаткування. Економіка пром-сті. 2002. № 2. 
С. 102-107. 
14. Гіріна О.Б., Жигаловська С.О. Оптимізація використання виробничої 
потужності судноремонтного підприємства. Розвиток методів управління 
та господарювання на транспорті. 2021. Вип. 2. С. 89-107. 
15. Гребняк М.П., Федорченко Р.А., Щудро С.А. Вплив використання 
потужностей виробництва на смертність населення. Економіка і право 
охорони здоров'я. 2017. № 1. С. 44-49. 
16. Данилишин Б., Чижова В. Научно-инновационное обеспечение 
устойчивого экономического развития Украины. Экономика Украины. 
2005. № 3. С. 4-11. 
17. Дробишева О.О., Дашковська Ю.М. Теоретичні аспекти використання 
виробничої потужності підприємства. Економічний вісник Запорізької 
державної інженерної академії. 2018. Вип. 5. С. 85-90. 
18. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво: 
пер. з англ. К.: Україна, 1994. 319 с. 
19. Єгупов Ю. Планування виробничої потужності в контексті ресурсного 
обгрунтування виробничої програми підприємства. Економіст. 2011. 
№11. С. 49-52. 
20. Єременко В.В. Інформаційна модель управління технічною підготовкою 
90 
 
модернізації виробничих потужностей підприємства. Економіка 
промисловості. 2019. № 3. С. 103-110. 
21. Загоруйко В.Л. Проектування виробничих потужностей підприємства. 
Економічні науки. Сер.: Економіка та менеджмент. 2011. Вип. 8. С. 88-
89. 
22. Закон Украины «Про оподаткування прибутку підприємств». Ліга: Закон 
[Електронний ресурс] / ЛігаБізнесІнформ. Електрон. дані і прогр. К.: ІАЦ 
«Ліга», cop., 2006. 
23. Закон України «Про інвестиційну діяльність». Ліга: Закон [Електронний 
ресурс] / ЛігаБізнесІнформ. Електрон. дані і прогр.  К.: ІАЦ «Ліга», cop., 
2006. 
24. Закон України «Про власність»./ Ліга: Закон [Електронний ресурс] / 
ЛігаБізнесІнформ. Електрон. дані і прогр. К.: ІАЦ «Ліга», cop., 2006. 
25. Закон України «Про інноваційну діяльність». Ліга: Закон [Електронний 
ресурс] / ЛігаБізнесІнформ. Електрон. дані і прогр. К.: ІАЦ «Ліга», cop., 
2006. 
26. Каїра З.С. Реструктуризація виробничої потужності у стратегічних планах 
корпорації. Менеджер. 2014. № 2. С. 44-49. 
27. Костакова Л.Д., Волошина С.В. Забезпечення адаптивності в управлінні 
завантаженням виробничих потужностей підприємства. Торгівля і ринок 
України. 2016. Вип. 39-40. С. 90-98. 
28. Краєвий О.Д., Богославець О.І. Економіко-математичні моделі процесу 
управління розширенням виробничих потужностей підприємств 
фінансово-промислових груп. Економіка: теорія та практика. 2015. № 1. 
С. 79-85. 
29. Красільнікова К.Є. Економічна сутність виробничих потужностей 
підприємств та фактори, що їх визначають. Науковий вісник Херсонського 
державного університету. Сер.: Економічні науки. 2014. Вип. 6(1). С. 16-
19. 
30. Кузьмін О.С., Князь С.В. Регулювання інвестиційної діяльності в Україні. 
91 
 
Фінанси України. 2012. № 3. С. 97-107. 
31. Кулько І.В. Ефективне використання виробничих потужностей 
машинобудівних підприємств в умовах перехідної економіки. 
Європейський вектор економічного розвитку. Економічні науки. 2013. 
№1. С. 105–110. 
32. Маргіта Н.О., Криницька М.Ю. Інноваційні інструменти ідентифікації 
потужності логістичної системи виробничого підприємства. Вісник 
Національного університету «Львівська політехніка». Логістика. 2017. 
№ 863. - С. 124-133. 
33. Мацюра С.І. Методологічні засади планування виробничої потужності. 
Економіка і регіон. 2013. № 5. С. 118-122. 
34. Мацюра С.І., Підпанок А.О. Економічні аспекти щодо стану виробничих 
потужностей на Криворізьких залізнорудних гірничо-збагачувальних 
підприємствах. Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, 
методології, організації. 2014. № 1. С. 192-200. 
35. Мацюра С.І., Підпанок А.О. Характеристика методів і показників оцінки 
використання виробничих потужностей промислових підприємств. Вісник 
Одеського національного університету. Серія: Економіка. 2014. Т. 19, 
Вип. 3(2). С. 127-131. 
36. Мусієнко В.Д., Жук Н.В. Вибір методу оцінки вартості виробничої 
потужності промислового підприємства на засадах інноваційного 
розвитку. Формування ринкових відносин в Україні. 2020. № 4. С. 44-48. 
37. Никитин А. Стратегическое управление крупным промышленным 
предприятием. Пробл. теории и практики упр. 2003. № 6. С. 89-94. 
38. Оболонська І.В. Показник оцінки організаційно-технічного рівня 
забезпечення виробничої потужності видобувного підприємства та 
методика його застосування. Економіка промисловості. 2012. № 1-2. С. 
236-241. 
39. Овчаренко Т.С., Степанова А.А. Розробка інвестиційного проекту 
створення виробничих потужностей на промисловому підприємстві. 
92 
 
Актуальні проблеми економіки. 2017. № 5. С. 116-126. 
40. Петрович И.М. Интенсификация использования производственных 
мощностей предприятий машиностроения. К.: Техника, 1984. 207 с. 
41. Підпанок А.О. Еволюція наукової думки трактування поняття «виробнича 
потужність». Экономика Крыма. 2013. № 1. С. 161-166. 
42. Садеков А.А. Механизмы эколого-экономического управления 
предприятием: монография. Xарьков : ИНЖЭК, 2004. 224 с. 
43. Сердюк Б.М., Шекера М.В. Декомпозиція та агрегування виробничої 
потужності для оцінки економічних збитків при надійному 
електропостачанні підприємства. Ефективна економіка. 2018. № 6. 
Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/efek_2011_6_34. 
44. Слепян Е.В., Сотченко Ю.К., Ніколаєв С.В. Виробнича потужність 
підприємства та підвищення ефективності її використання. Економічний 
вісник Запорізької державної інженерної академії. 2017. Вип. 1(1). 
С. 120-124. 
45. Степанова О.В. Моделювання виробничої потужності підприємства в 
умовах комбінованих виробничих потоків металургійного виробництва. 
Адаптивне управління: теорія і практика. Економіка. 2019. Вип. 6. 
Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/admthp_2019_6_8. 
46. Цигилюк І.І., Кропельницька С.О., Білий М.М. Аналіз ефективності 
використання виробничих потужностей та основних виробничих фондів у 
підприємницькій діяльності. Актуал. пробл. економіки. 2004. № 5. С. 110-
120. 
47. Чернега Д.Ф., Нещадим В.М., Кудь П.Д., Іванченко Д.В. Сучасний стан 
виробничих потужностей металургійної галузі України. Наукові вісті 
Національного технічного університету України «Київський 
політехнічний інститут». 2012. № 5. С. 92-96. 
48. Шаманська О.І. Оптимізація структури ресурсного потенціалу з 
урахуванням витрат та раціонального використання виробничої 
потужності підприємства за критерієм максимізації прибутку. Ефективна 
93 
 
економіка. 2012. №8. Режим доступу: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/efek_2012_8_21. 
49. Швець І. Б., Распопов Р. С. Управління виробничими потужностями на 
підприємствах кондитерської галузі. Донецк: ДонНТУ-Норд-Пресс, 2010. 
156 с. 
50. Шерстенников Ю.В., Рудянова Т.М., Брицька В.Ю. Модельна оптимізація 
виробничої потужності підприємства. Бізнес Інформ. 2018. № 6. С. 186-
192. 
51. Шубин А.А. Процессный подход к управлению как основа формирования 
системы бизнес-взаимодействия. Вісн. екон. науки України. 2006. №1. 
С.171-174. 
52. Clar P. Die Kapazitatsausnutzung in der Industrieuntrnehmung. Opladen, 1994. 
271 s. 
53. Kern W. Die Messungindustrieller Fertigungskapazitaten und ihre Ausnutzung.  
Koln und Opladen, 1992. 189 s. 
54. Mellerowicz K. Betriebswirtchaftslehre der Industrie. Bd. l. 3 Auflage.  
Freiburg im Breslau, 1998.  295 s. 
55. Schonfeld P. Probleme und Verfahren der Kapazitat und des 
Auslastungsgrades. Zeitschrift fur gesamte Staatswissenschaft. 1997. Januar. 
H. 123, bd. 1. S. 25-29.