Напрями забезпечення сталого розвитку сільського господарства в Україні

Коротченко, Єгор Олександрович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7561
Title:	Напрями забезпечення сталого розвитку сільського господарства в Україні
Authors:	Григор, Олег Олександрович Коротченко, Єгор Олександрович
Keywords:	аграрна політика;екологія;органічне виробництво;ресурсозберігаючі технології;сільське господарство;сталий розвиток
Issue Date:	Dec-2024
Abstract:	Кваліфікаційна робота магістра містить 79 сторінок, 7 таблиць, 2 рисунки, список використаних джерел з 56 найменувань. Об’єктом дослідження є сільське господарство. Предмет дослідження - сталий розвиток сільського господарства. Метою кваліфікаційної роботи магістра є формування теоретичних та практичних засад забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Завданнями кваліфікаційної роботи магістра є: дослідження поняття та значення сталого розвитку в сільському господарстві; вивчення підходів до оцінювання сталого розвитку сільського господарства; вивчення напрямів впровадження концепції сталого розвитку в сільському господарстві в Європейському Союзі; дослідження актуальних проблем сільського господарства в Україні в контексті сталого розвитку; аналіз законодавчого та інституційного забезпечення сталого розвитку сільського господарства в Україні; узагальнення рекомендацій щодо сталого розвитку сільського господарства в контексті євроінтеграції; дослідження основних напрямів підвищення ефективності використання ресурсів в сільському господарстві; вивчення напрямів розвитку органічного виробництва в Україні. Наукова новизна одержаних результатів полягає в узагальненні теоретичних та практичних рекомендацій до забезпечення сталого розвитку сільського господарства в Україні. Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його результати можуть бути використані для подальших досліджень, а також для удосконалення державної політики в сфері сталого розвитку сільського господарства та впровадження заходів з підвищення ефективності використання ресурсів агропідприємствами, а також розвитку органічного виробництва в Україні.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7561
Appears in Collections:	076 Підприємництво, торгівля і біржова діяльність/Підприємство та торгівля (ОП Підприємництво та економіка підприємства)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Коротченко Є.О..pdf Restricted Access		865.76 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
 до кваліфікаційної роботи магістра 
 
 
на тему: «Напрями забезпечення сталого розвитку сільського 
господарства в Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: здобувач 2 курсу,  
групи ЕПМ-23 
спеціальності 076 «Підприємництво та торгівля»    
                                                                             ____________Коротченко Є. О.____________________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник ______Григор О. О.______________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент _______________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2024 року 
 
 
 4 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП…………………………………………………………………….. 5 
РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ  
СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА………………………………………. 7 
1.1 Поняття та значення сталого розвитку в сільському господарстві. 7 
1.2 Підходи до оцінювання сталого розвитку сільського господарства 14 
1.3 Напрями впровадження концепції сталого розвитку в сільському  
господарстві в Європейському Союзі………………………………….. 22 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СТАНУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В  
УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ…………………… 34 
2.1 Актуальні проблеми сільського господарства України в контексті  
сталого розвитку…………………………………………………………. 34 
2.2 Аналіз законодавчого та інституційного забезпечення сталого  
розвитку сільського господарства в Україні……………………………. 40 
РОЗДІЛ 3 ПІДХОДИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ  
СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ ……………………….. 47 
3.1 Рекомендації щодо забезпечення сталого розвитку сільського  
господарства в контексті євроінтеграції………………………………… 47 
3.2 Основні напрями підвищення ефективності використання ресурсів  
в сільському господарстві………………………………………………..  54 
3.3 Напрями розвитку органічного виробництва в Україні……………. 63 
ВИСНОВКИ………………………………………………………………. 71 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 74 
  
 
5 
 
ВСТУП 
 
 
Сільськогосподарська галузь є стратегічно важливою галуззю, від 
діяльності якої пов’язана продовольча безпека країни та світу. Зрозуміло, що 
підтримання цієї безпеки вимагає забезпечення високої продуктивності галузі, 
але це, в свою чергу, призводить до низки екологічних проблем, таких як 
забруднення ґрунту, високого рівня витрачання водних та енергетичних 
ресурсів, викидів парникових газів тощо. Тобто, є необхідність застосування 
таких підходів до господарювання в сільському господарстві, які б дозволили 
утримувати баланс між економічною, екологічною та соціальною сферою, 
тобто забезпечувати сталість. Саме практики сталого сільського господарства 
прагнуть інтегрувати у свою роботу три основні цілі: здорове довкілля, 
економічна прибутковість та соціальна і економічна справедливість.  
Досягнення Цілей сталого розвитку на сьогодні стоїть на порядку 
денному кожної країни і сільське господарство є однією з сфер, на яку в цьому 
напряму спрямована особлива увага. В Україні існує низка проблем в 
сільському господарстві, які починають поглиблюватися через військові дії, 
що вимагає розробки та застосування нагальних заходів для забезпечення 
сталого розвитку цієї галузі. 
Серед українських науковців цій проблематиці приділяють увагу: В. 
Гаркавий, О. Міщенко, О. Панков, Н. Марценюк, П. Попович, О. Шпикуляк, 
В. Іванченко, О. Нікішина, О. Риковська, О. Фраєр, О. Михайленко, І. 
Абрам’юк, Ю. Герасименко, В. Іванченко, В. Никончук, О. Когород, А. Орел, 
В. Дяченко та іншію 
Об’єктом дослідження є сільське господарство 
Предмет дослідження – сталий розвиток сільського господарства 
Метою кваліфікаційної роботи магістра є формування теоретичних та 
практичних засад забезпечення сталого розвитку сільського господарства 
Завданнями кваліфікаційної роботи магістра є:  
6 
 
− дослідження поняття та значення сталого розвитку в сільському 
господарстві; 
− вивчення підходів до оцінювання сталого розвитку сільського 
господарства; 
− вивчення напрямів впровадження концепції сталого розвитку в 
сільському господарстві в Європейському Союзі; 
− дослідження актуальних проблем сільського господарства в Україні 
в контексті сталого розвитку; 
− аналіз законодавчого та інституційного забезпечення сталого 
розвитку сільського господарства в Україні; 
− узагальнення рекомендацій щодо сталого розвитку сільського 
господарства в контексті євроінтеграції; 
− дослідження основних напрямів підвищення ефективності 
використання ресурсів в сільському господарстві; 
− вивчення напрямів розвитку органічного виробництва в Україні. 
 Методи дослідження – узагальнення, порівняння, абстрагування, 
аналізу, синтезу, дедукції. 
Наукова новизна отриманих результатів полягає в узагальненні 
теоретичних та практичних рекомендацій до забезпечення сталого розвитку 
сільського господарства в Україні 
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його 
результати можуть бути використані для подальших досліджень, а також для 
удосконалення державної політики в сфері сталого розвитку сільського 
господарства та впровадження заходів з підвищення ефективності 
використання ресурсів агропідприємствами, а також розвитку органічного 
виробництва в Україні. 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна магістерська робота 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. 
Повний обсяг роботи становить 79 сторінок. Список використаних джерел 
складається з 56  найменувань, 7  таблиць,  2 рисунків. 
  
7 
 
РОЗДІЛ 1 
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ 
СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА 
 
 
1.1 Поняття та значення сталого розвитку в сільському господарстві 
 
Питання сталого розвитку є однією з найактуальніших тем сучасності. 
Воно привертає увагу світових лідерів, лежить в основі сотень урядових і 
міжнародних програм та займає важливе місце у порядку денному ключових 
міжнародних організацій. Основною причиною виникнення цієї проблеми є 
масштабний вплив людської діяльності на довкілля, який досяг критичної 
межі, що призвело до втрати здатності природи до самовідновлення.   
Першим важливим кроком у формуванні концепції сталого розвитку 
стала Конференція ООН з питань навколишнього середовища, проведена у 
Стокгольмі в червні 1972 року. На ній уперше було порушено питання про 
зв’язок між економічним розвитком і деградацією довкілля. Результатом 
конференції стала Декларація ООН з проблем навколишнього середовища, яка 
включала 26 принципів і план дій зі 109 пунктів. У цих принципах вперше 
були сформульовані основи природоохоронного законодавства на 
національному та міжнародному рівнях. Стокгольмська конференція стала 
відправною точкою для розвитку екологічної політики на державному рівні, а 
також стимулювала формування глобального природоохоронного руху.   
У 1987 році за результатами роботи Міжнародної комісії з 
навколишнього середовища і розвитку Г. Х. Брундтланд була опублікована 
доповідь «Наше спільне майбутнє» («Our common future»), в якій і була 
представлена нова концепція сталого (збалансованого) розвитку, як 
альтернатива розвитку, що базується на необмеженому економічному 
зростанні. У доповіді «Наше спільне майбутнє» було вперше точно визначено 
поняття сталого розвитку, що трактується як розвиток, за якого нинішні 
8 
 
покоління задовольняють свої потреби, при цьому не ставлячи під загрозу 
можливість задовольняти потреби майбутніх поколінь [1]. 
Крім того в доповіді представлене широке визначення сталого розвитку, 
а саме як «процес зміни, в якому експлуатація ресурсів, спрямованість 
інвестицій, орієнтація технологічного розвитку та організаційні зміни 
перебувають у гармонії та підсилюють як сучасний, так і майбутній потенціал 
для задоволення людських потреб і прагнень» [1]. 
Отже, концепція сталого розвитку спрямована на поєднання трьох 
основних елементи: економіки, екології та соціальної сфери, а також на 
віднайденні їх балансу. 
Економічний підхід до сталого розвитку полягає у максимально 
ефективному використанні обмежених ресурсів і впровадженні 
природозберігаючих, енергозберігаючих та матеріалозберігаючих технологій. 
Його метою є створення стабільного потоку сукупного доходу, який 
забезпечує збереження (або збільшення) загального капіталу – фізичного, 
природного чи людського – завдяки якому цей дохід формується.  
З екологічної точки зору, сталий розвиток має гарантувати цілісність 
біологічних і фізичних природних систем, їхню здатність до адаптації та 
самовідновлення. Це є основою глобальної стабільності біосфери. Важливо 
забезпечити не статичний стан цих систем, а їхню життєздатність, яка 
запобігає деградації та втраті біологічного різноманіття.   
Соціальний аспект сталого розвитку фокусується на людському 
потенціалі, стабільності суспільних і культурних систем, а також на зменшенні 
конфліктів у суспільстві. Людина повинна стати активним учасником процесів 
розвитку, брати участь у прийнятті та реалізації рішень і контролювати їх 
виконання [2]. 
В 2015 році ООН було ухвалено 17 Цілей сталого розвитку (ЦСР), серед 
яких подолання бідності, подолання голоду, міцне здоров’я, якісна освіта, 
гендерна рівність, чиста вода та належні санітарні умови, відновлювана 
енергія, гідна праця та економічне зростання, інновації та інфраструктура, 
9 
 
скорочення нерівності, сталий розвиток міст та спільнот, відповідальне 
споживання, боротьба зі зміною клімату, збереження морських екосистем, 
збереження екосистеми суходолу, мир та справедливість, партнерство заради 
сталого розвитку [3]. Треба зазначити, що зазначені ЦСР є 
взаємодоповнюючими та взаємопов’язаними. Багато із зазначених цілей 
пов’язані із сільським господарством. 
Сільське господарство, з огляду на свою ресурсоємність та негативний 
вплив на зовнішнє середовище, є однією з галузей національного 
господарства, яке потребує підвищеної уваги до реалізації концепції сталого 
розвитку. 
Так, сільськогосподарське виробництво є ключовим драйвером 
використання ресурсів, а сільськогосподарські практики безпосередньо 
впливають на природні ресурси та екосистемні послуги. На сільське 
господарство припадає 72% забору прісної води в усьому світі. Деградація 
ґрунтів – зменшення здатності ґрунту забезпечувати екосистемні товари та 
послуги – також погіршується через нестійкі методи ведення сільського 
господарства, надмірний випас худоби, вирубку лісів та неправильне 
використання земель. В даний час більшість світових ґрунтових ресурсів 
знаходяться лише в задовільному, поганому або дуже поганому стані, при 
цьому 33% суші знаходяться в помірному або сильно деградованому стані 
через ерозію, засолення, ущільнення, закислення і хімічне забруднення. 
Розширення сільського господарства є основною причиною вирубки лісів.  
Втрата біорізноманіття тісно пов’язана зі змінами у землекористуванні та 
втратою лісового покриву. Викиди агропродовольчих систем у 2020 році 
склали 16 мільярдів тонн еквівалента вуглекислого газу (Gt CO2eq), що на 9% 
більше, ніж у 2000 році. Хоча частка викидів агропродовольчих систем 
знизилася з 38% у 2000 році до 31% у 2020 році (через збільшення інших 
глобальних джерел викидів), агропродовольчі системи залишаються фактором 
зміни клімату та повинні бути невід’ємною частиною глобального реагування 
на проблему глобального потепління. Виснаження ґрунтів, води та 
10 
 
біорізноманіття у поєднанні зі зміною клімату вже стримує зростання 
продуктивності сільського господарства, необхідне для задоволення 
зростаючого попиту на продовольство. Подальший тиск на природні ресурси 
та екосистеми може перешкоджати виробництву продовольства та 
продовольчій безпеці, посилювати волатильність цін на продовольство, 
сприяючи зростанню голоду та бідності. Існує нагальна потреба активізувати 
зусилля, спрямовані на ефективне вирішення компромісів у сфері 
продуктивності та навколишнього середовища [4]. 
У широкому сенсі стале сільське господарство можна визначити за 
трьома вимірами сталого розвитку, а саме: здоров’я навколишнього 
середовища, прибутковість та соціальна та економічна справедливість. Вони 
передбачають забезпечення того, щоб сільське господарство не завдавало 
шкоди навколишньому середовищу (таким чином ґрунт, вода, повітря та інші 
природні ресурси зберігаються), водночас гарантуючи справедливу 
винагороду для всіх зацікавлених сторін, забезпечуючи засоби до існування, 
забезпечуючи справедливість, різноманітність та інклюзивність [4].  
Індикатор Цілі сталого розвитку (ЦСР) 2.4.1 «Частка 
сільськогосподарських територій у продуктивному та сталому сільському 
господарстві» був запропонований для вимірювання глобального прогресу на 
шляху до сталого розвитку в сільському господарстві. Індикатор ЦСР 2.4.1 є 
результатом обчислення та агрегування 11 субпоказників, а саме: 
продуктивність землі, прибутковість, стійкість, здоров'я ґрунту, використання 
води, ризик добрив, ризик пестицидів, біорізноманіття, гідна зайнятість, 
продовольча безпека та землеволодіння [4].  
У короткому визначенні ОЕСР зазначено, що «стале сільське 
господарство – це сільськогосподарське виробництво, яке є економічно 
життєздатним і не погіршує навколишнє середовище в довгостроковій 
перспективі» [5].  
За визначенням ФАО, сталий розвиток сільського господарства - це 
«управління і збереження природно-ресурсної бази, а також спрямованість 
11 
 
технологічних і інституційних змін таким чином, щоб забезпечити досягнення 
і постійне задоволення людських потреб для нинішніх і майбутніх поколінь. 
Такий розвиток... зберігає генетичні ресурси землі, води, рослин і тварин, є 
екологічно недеградуючим, технічно відповідним, економічно вигідним і 
соціально прийнятним» [6]. 
Згідно ФАО практика сталого сільського господарства  включає п’ять 
принципів: 
• покращення харчового ланцюга; 
• захист та економію природних ресурсів; 
• поліпшення добробуту та економічного стану людей; 
• стимулювання стійкості екосистем та угруповань; 
• підтримку державних ініціатив та нормативних актів [7]. 
Згідно розділу 7 Кодексу США, термін «стале сільське господарство» 
означає інтегровану систему методів виробництва рослин та тварин, які мають 
відповідне застосування, що в довгостроковій перспективі зможе задовільнити 
потреби людини в їжі та клітковині; підвищити якість навколишнього 
середовища та природно-ресурсної бази, від якої залежить економіка 
сільського господарства; максимально ефективно використовувати 
невідновлювальні ресурси та ресурси на фермах та інтегрувати, де це доречно, 
природні біологічні цикли та засоби контролю; підтримувати економічну 
життєздатність сільськогосподарської діяльності; підвищити якість життя 
фермерів і суспільства в цілому [8]. 
Департамент навколишнього середовища, продовольства та сільського 
господарства Великобританії представляє політику в сфері сталого сільського 
господарства спрямовану: на забезпечення для споживача регулярних 
поставок здорової різноманітної їжі за  помірною ціною, виробленої 
відповідно  до загальноприйнятих екологічних та соціальних стандартів;  
забезпечення ефективного захисту навколишнього середовища і дбайливе 
використання природних ресурсів; збереження краєвидів, тваринного світу, 
12 
 
культурної та археологічної цінності сільськогосподарських земель  
підтримання належного рівня тваринного життя [9]. 
Зарубіжні дослідники,  зокрема американський  економіст Д. Сітарз,  
сталий розвиток сільського господарства розглядає як спосіб організації 
роботи  галузі, коли сучасні  технологічні інновації комбінуються  з  
необхідними способами захисту природних ресурсів, навколишнього 
середовища та виробляють екологічно захищені якісні продукти харчування і 
сировину для харчової, переробної та легкої промисловості, а це, у свою чергу, 
може забезпечувати виробникам більшу прибутковість [9]. 
Вітчизняні науковці, зокрема Панков О.І. вважають, що «стала 
сільськогосподарська діяльність представляє собою філософію, що 
основується на цілях людини та розумінні довготермінового впливу від 
сільськогосподарської діяльності на довкілля. Запровадження сталої 
сільськогосподарської діяльності повинно відбуватись на основі отриманого 
досвіду про ведення сільського господарства, знань про ресурс, наукових 
розробок, підходів збереження ресурсу та впровадження екологічно дружніх 
систем управління у сільських господарствах» [10].  
 Збарський В.К. вказує, що стійкий сільський розвиток передбачає 
стабільний розвиток сільської спільноти, який відповідає критеріям 
економічної, соціальної та екологічної ефектив ності й забезпечує виконання 
селом його народногосподарських функцій [10]. Шубравська О.В. наголошує, 
що сталий економічний розвиток сільського господарства визначається його 
здатністю забезпечити власне зростання в умовах дотримання оптимальних 
про порцій свого внутрішнього розвитку і збалансованості з розвитком 
економічної, екологічної та соціальної систем [9].  
Отже, концепція сталого сільського господарства базується на 
системному підході, який прагне розвивати переваги багаторічного 
невиснажливого ведення господарства, включаючи вигоди, отримувані від 
природних взаємозв'язків, забезпечуючи родючість земель і утримуючи 
втрати від шкідників і хвороб на допустимому рівні. Метою такого ведення 
13 
 
господарства є адекватні продуктивність і прибутковість, збереження 
ресурсів, охорона довкілля, постачання безпечних для здоров’я продуктів 
харчування [11, pp.79]. 
Виходячи з вищенаведеного, сталий розвиток сільського господарства 
можемо визначити як такий, що забезпечує, з одного боку, продовольчу 
безпеку, а з іншого, безпеку навколишнього та соціального середовища в 
короткостроковій та довгостроковій перспективі. 
Сталий розвиток сільського господарства повинен допомагати: 
• зберігати родючість ґрунту та підвищувати біорізноманіття; 
• поліпшувати екологічні умови та запобігати забрудненню; 
• зменшувати споживання невідновлюваних ресурсів (наприклад 
викопного палива); 
• підтримувати економічний розвиток сільських районів; 
• підвищувати якість життя та прав фермерів у цілому; 
• поліпшувати екологічну свідомість та відповідальність людей [7]. 
До трьох стовпів сталого сільського господарства можна віднести 
наступні: 
• екологічний (агроекологічний), який означає природозберігаючий 
підхід у господарюванні зі зменшенням забруднення та споживання 
невідновлювальних ресурсів; 
• соціальний (соціально-територіальний), який пов’язаний із 
забезпеченням населення достатньою кількістю продовольства, справедливу 
зайнятість та розвиток для локальних спільнот; 
• економічний, який забезпечує життєздатність, ефективність та 
прибутковість фермерського бізнесу [7] (рис. 1.1). 
 
 
 
 
 
14 
 
 
 
Рисунок 1.1 – Виміри сталості сільськогосподарської системи 
Джерело: [12] 
 
Сталість сільського господарства – це результат, який досягається 
шляхом взаємодії між ресурсами, технологіями і менеджментом, в рамках якої 
ресурс використовується в певному соціально-економічному контексті [12]. 
 
1.2 Підходи до оцінювання сталого розвитку сільського 
господарства 
 
Першим ключовим етапом оцінювання сталого розвитку сільського 
господарства є власне визначення основних показників та індикаторів. 
Треба зазначити, що агроекологічні індикатори (АЕІ) еволюціонували як 
частина тривалої історії створення соціально-економічних показників та 
статистичних баз даних для задоволення потреб громадськості та осіб, які 
приймають політичні рішення, щодо кращої інформації про економічні 
показники та соціальні тенденції. Перші спроби розробити екологічні 
15 
 
індикатори для країн ОЕСР були зроблені під час раннього моніторингу 
промислового забруднення в 1960-1970-х роках. Але лише після публікації 
Доповіді Брундтланда (1987) «Наше спільне майбутнє» у 1987 році та «Саміту 
Землі» Організації Об’єднаних Націй у Ріо-де-Жанейро (Організація 
Об'єднаних Націй, 1993) розпочалася розробка індикаторів сталого розвитку, 
що призвело до завершення роботи Комісії ООН з показників сталого 
розвитку, встановленої у 2001 році (UNCSD, 2001). До часу проведення 
Всесвітнього саміту зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі в 2002 році 
(Організація Об’єднаних Націй, 2002 р.) уряди запровадили низку нових 
політичних заходів у спробі спрямувати свої економіки на сталий шлях і тим 
самим почали використовувати показники, які допомагають оцінити 
ефективність та результативність цих політик, а також у вимогах до звітності 
багатосторонніх екологічних протоколів. У той час як AEIs були розроблені в 
рамках більш широких зусиль щодо розширення екологічної звітності та 
більш широких показників сталого розвитку, вони також були розроблені 
національними та міжнародними агентствами у відповідь на зростаючий 
інтерес громадськості до екологічних проблем і у зв’язку з впровадженням 
агроекологічної політики в більшості країн ОЕСР протягом 1990-х років [12]. 
ОЕРС розробила загальну основу показників під назвою «рушійна сила 
– стан – реагування». Використання механізму ОЕСР [14] для оцінки політики 
сталого розвитку та реакції на зміни в сільськогосподарській галузі за 
допомогою 39 показників, серед яких використання поживних речовин, 
використання пестицидів, використання води, якість грунту, якість води, 
земля збереження, парникові гази, біорізноманіття, ландшафт, стан 
фінансових ресурсів, управління фермерським господарством, місць 
проживання диких тварин, і контекстна інформація ферми, у тому числі 
соціально-економічного фону, землекористування та вихід [15].  
Британський уряд також запропонував 34 показника за 13 темами, в 
якості системи екологічного управління в сільському господарстві та 
енергетиці. Серед індикаторів є як екологічні, такі, як втрати ґрунту і прісної 
16 
 
води, рівень фосфору в ґрунті, рівень поживних речовин в ґрунті, викиди 
аміаку, викиди парникових газів, використання пестицидів, використання 
води, захист ґрунтів, так і економічні, а саме: вартість збереження 
сільськогосподарських земель, рівень витрат на відновлення 
сільськогосподарських земельних ресурсів [15]. 
Враховуючи специфічність ведення сільського господарства в кожній 
конкретній країні, яка залежить від природно-кліматичних умов, кількості та 
якості земельних ресурсів, рівня розвитку технологій, що використовуються 
тощо, набір показників та індикаторів може бути різним. В той же час, 
практика застосування показників сталого розвитку на рівні країн знаходиться 
під впливом методик запропонованих міжнародними організаціями. 
О. Шпикуляк, В. Іванченко вважають, що індикатори та індекси сталого 
розвитку підприємництва в сільському господарстві повинні корелюватися з 
індексами та індикаторами, що розроблені для характеристики процесу 
сталого розвитку країни, і задовольняти ряд вимог [16]:  
• мати класифікацію за окремими блоками (екологічні, соціальні, 
економічні, економіко-екологічні, еколого-соціальні, соціально-економічні;  
• поєднувати екологічні, економічні й соціальні показники в процесі 
розрахунку індексу сталого розвитку сільського господарства;  
• мати кількісне вираження; 
• базуватися на наявній національній системі статистичної інформації;  
• бути репрезентативними для міжрегіональних зіставлень;  
• бути порівнюваними в часовій динаміці.  
Загалом побудова індексів та індикаторів сталого розвитку  в сільському 
господарстві повинна відбуватися за схемою, наведеною на рисунку 1.2. 
 
 
17 
 
 
Рисунок 1.2 – Схема побудови індексів та індикаторів сталого розвитку 
підприємництва в сільському господарстві 
Джерело: [16] 
 
Автор пропонує такий набір показників та індикаторів сталого розвитку 
сільського господарства (табл. 1.1) 
 
Таблиця 1.1 –  Перелік основних індикаторів сталого розвитку в 
сільському господарстві за складовими 
Складові Показник 
Екологічна Показник обсягів застосування хімічних речовин у виробництві в 
сільському господарстві 
Показник застосування ощадливих технологій в сільському господарстві 
Показник розміру викидів у навколишнє середовище  
Показник розміру викидів у навколишнє середовище підприємництвом у 
сільському господарстві 
Показник застосування екологічно чистих технологій  
18 
 
Складові Показник 
Показник зменшення витрат води 
Показник застосування у виробництві крапельного зрошення 
Показник застосування системи водоочищення 
Показник кількості виготовленого альтернативного палива 
Показник застосування енергоощадних технологій у сільському 
господарстві 
Показник застосування відновлювальної енергетики у сільському 
господарстві 
Соціальна Показник кількості новостворених підприємств та зареєстрованих 
фізичних осіб-підприємців за видом діяльності сільське господарство  
Показник кількості нових робочих місць у сільському господарстві 
Показник рівня заробітної плати в підприємствах сільського господарства 
Показник рівня доходу фізичних осіб-підприємців, що працюють у 
сільському господарстві 
Показник кількості зайнятих жінок у сільському господарстві 
Показник кількості жінок-господарів сільськогосподарських підприємств 
Показник травматизму в сільському господарстві 
Показник підвищення кваліфікації працівниками підприємництва, що 
працює в сільському господарстві 
Економічна Показник ВВП сільськогосподарської продукції, що виробляється 
підприємництвом у сільському господарстві  
Показник кількості експорту сільськогосподарської продукції, здійснене 
самим товаровиробником 
Показник кількості нового виробництва продукції з високою часткою 
доданої вартості 
Показник застосування підприємництвом інноваційних технологій в 
сільському господарстві 
Показник застосування інноваційних технологій підприємцями в 
сільському господарстві 
Показник оновлення основних засобів підприємництва в сільському 
господарстві 
Показник зносу основних засобів (амортизації), що знаходяться на балансі 
підприємництва в сільському господарстві 
Показник кількості збудованих складських приміщень 
Показник кількості інвестицій у сільське господарство 
Джерело: [16] 
 
О. Нікішина пропонує оцінку природно-ресурсного потенціалу 
сільського господарства здійснювати у розрізі чотирьох ЦСР (2, 16, 12, 15) та 
у поєднанні з показниками «зеленого зростання за Методикою ОЕСР та 
авторських індикаторів, представлених в таблиці 1.2. 
 
 
 
19 
 
Таблиця 1.2 - Індикатори комплексної оцінки складових природно-
ресурсного потенціалу сільського господарства України у контексті сталого 
розвитку 
 
Цілі сталого 
Складові розвитку/ 
потенціалу / індикатори Ключові індикатори 
завдання «зеленого» 
зростання 
1. Земельні ЦСР 15 «Захист та 1. Внесення азотних та фосфорних добрив, т/1000 га  
ресурси відновлення 2. Баланс гумусу в ґрунтах України, т/га 
екосистем суші»  3. Баланс поживних речовин в ґрунтах України, т/га 
Завдання 15.3  4. Обсяг внесених добрив (мінеральних і органічних) 
«Відновити сільськогосподарськими підприємствами на 1 га посівної 
деградовані землі площі, кг/га 
та ґрунти з 5. Частка удобреної площі у посівній площі 
використанням сільськогосподарських підприємств, % (за мінеральними й 
інноваційних органічними добривами)  
технологій» 
Методика ОЕСР: 1. Внесення азотних та фосфорних добрив, т/1000 га  
Індикатори 2. Баланс гумусу в ґрунтах України, т/га  
екологічної та 3. Баланс поживних речовин в ґрунтах України, т/га  
ресурсної 4. Обсяг внесених добрив (мінеральних і органічних) 
продуктивності сільськогосподарськими підприємствами на 1 га посівної 
площі, кг/га  
 5. Частка удобреної площі у посівній площі 
сільськогосподарських підприємств, % (за мінеральними й 
органічними добривами) 
2. Водні ЦСР 6 «Чиста 1.Обсяги скидів забруднених стічних вод у водні об’єкти, 
ресурси вода та належні млн.куб.м.  
санітарні умови» 2.Частка скидів забруднених стічних вод у водні об’єкти у 
загальному обсязі скидів, %  
3. Індекс споживання прісної води сільським господарством, 
%  
4. Водоємність ВВП, куб.м використаної води на 1000 грн. 
ВВП (у фактичних цінах; у цілому по економіці)  
5. Водоємність ВДВ сільського господарства, куб.м 
використаної води на 1000 грн. ВДВ (у фактичних цінах) 
6.Індекс водоємності ВДВ сільського господарства, % 
 7. Обсяги втрат віртуальної води, млн. грн 
3. Трудові ЦСР 2 1. Продуктивність праці в сільському господарстві на 
ресурси «Подолання 1зайнятого  
голоду, розвиток 2. Індекс сільськогосподарської продукції: а) за видами 
сільського діяльності сільського господарства (рослинництво, 
господарства» тваринництво); б) за категоріями виробників (підприємства, 
у т.ч. фермерські господарства; господарства населення) 
4. Матеріа- Методика ОЕСР: 1. Матеріальна продуктивність ВВП, грн./кг (в цілому по 
льні ресурси Індикатори економіці)  
екологічної та 2. Матеріальна продуктивність ВДВ сільського 
ресурсної господарства, грн./кг 
продуктивності 3. Індекс матеріальної продуктивності ВДВ сільського 
господарства, % 
20 
 
Цілі сталого 
Складові розвитку/ 
потенціалу / індикатори Ключові індикатори 
завдання «зеленого» 
зростання 
5. Забезпе- ЦСР 2 1.Індекс виробництва харчових продуктів, %  
чення «Подолання 2.Частка продукції харчової промисловості та переробки 
продовольч голоду, розвиток аграрної сировини в експорті груп 1-24 УКТЗЕД, %  
ої безпеки сільського 3.Індекс споживчих цін на продукти харчування 
господарства» (середньорічний) за основними групами продуктів, % 
4.Споживання м’яса в розрахунку на одну особу, кг/рік  
5. Споживання молока в розрахунку на одну особу, кг/рік  
6. Споживання фруктів в розрахунку на одну особу, кг/рік 
6. Скоро- ЦСР 12 1. Частка післязбиральних втрат у загальному виробництві 
чення втрат «Відповідальне зернових культур, %  
агропро- споживання та 2. Частка післязбиральних втрат у загальному виробництві 
дукції у виробництво» овочів та баштанних культур, %  
логістич- 3. Частка післязбиральних втрат у загальному виробництві 
них плодово-ягідних культур, % 
ланцюгах 
7. Змен- ЦСР 12 1. Обсяг утворених відходів усіх видів економічної 
шення «Відповідальне діяльності на одиницю ВВП, кг на 1000 дол. ПКС 2011 р.  
обсягів споживання та 2. Частка спалених та утилізованих відходів у загальному 
утворених виробництво» обсязі утворених відходів, %  
відходів, 3. Обсяг утворених відходів у сільському господарстві, тис. 
зростання т 
обсягів їх 4. Частка утворених відходів у сільському господарстві у 
переробки загальному обсязі утворених відходів в економіці, % 
та повто- 5. Відходоємність ВДВ сільського господарства, кг на 1000 
рного грн. ВДП (у фактичних цінах)  
викорис- 6. Індекс відходоємності ВДВ сільського господарства, %** 
тання 
8. Зростан- Методика ОЕСР: 1.Капітальні інвестиції та поточні видатки на захист 
ня Індикатори навколишнього середовища за рахунок коштів Державного 
інвестицій в економічних бюджету (млн. грн.; % до ВВП).  
раціональ- можливостей та 2. Розподіл капітальних інвестицій (поточних видатків) за 
не природо- відповідей видами природоохоронної діяльності, % до загального 
користу- політики обсягу 3. Частка інвестицій на захист навколишнього 
вання середовища в сільському господарстві, % до загального 
обсягу 
4. Частка капітальних інвестицій на охорону природного 
середовища в сільському господарстві, % до загального 
обсягу інвестицій, ВДВ сільського господарства 
Джерело: [17] 
 
Треба зазначити, що в Україні визначено індикатори щодо досягнення 
Цілей сталого розвитку в сфері сільського господарства, які представлені в 
таблиці 1.3. 
 
21 
 
Таблиця 1.3 - Національні завдання цілей сталого розвитку України 
щодо сільського господарства 
Завдання Індикатор Цільові 
значення 
Підвищити вдвічі продуктивність 1. Продуктивність праці в сільському 2020 р. – 10,0 
сільського господарства, в першу господарстві, тис. дол. США на одного 2025 р. – 12,5 
чергу за рахунок використання зайнятого 2030 р. – 15,0 
інноваційних технологій 2. Індекс обсягу сільськогосподарського 2020 – 102,0 
виробництва, % 2025 – 102,0 
2030 – 102,0 
Забезпечити створення стійких Індекс виробництва харчових продуктів, 2020 – 103,0 
систем виробництва продуктів % 2025 – 103,0 
харчування, що сприяють 2030 – 103,0 
збереженню екосистем і Частка продукції харчової промисловості 2020 – 51,0 
поступово покращують якість та переробки сільськогосподарської 2025 – 57,0 
земель та ґрунтів, у першу чергу сировини в експорті груп 1–24 УК-ТЗЕД, 2030 – 65,0 
за рахунок використання % 
інноваційних технологій Частка сільськогосподарських угідь під 2020 – 1,1 2025 
органічним виробництвом у загальній – 1,3 2030 – 1,7 
площі сільськогосподарських угідь, % 
Відновити деградовані землі та Площа орних земель (ріллі), тис. га 2020 – 31150,9  
ґрунтів з використанням 2025 –29760,8 
інноваційних технологій 2030 – 28370,7 
Площа земель органічного виробництва, 2020 – 500,0 
тис. га 2025 – 1500,0 
2030 – 3000,0 
Частка площі сільськогосподарських угідь 2020 – 13,9 
екстенсивного використання (сіножатей, 2025 – 14,8 
пасовищ), у загальній території країни, % 2030 – 15,8 
Зменшити втрати продовольства Частка післязбиральних втрат у 2020 – 1,8  
у виробничо-збутових загальному виробництві зернових 2025 – 1,0 
ланцюжках культур, %  2030 – 0,5 
 Частка післязбиральних втрат у 2020 – 10,0 
загальному виробництві овочів та 2025 – 7,0  
баштанних культур, % 2030 – 5,0 
Джерело  [3] 
 
На нашу думку, необхідно розробити єдину комплексну систему 
показників та індикаторів для визначення рівня сталого розвитку в сільському 
господарстві, а також сформувати на їх основі інтегральний індекс сталого 
розвитку. При цьому необхідно здійснювати одночасний аналіз екологічної, 
соціальної та екологічної складової сталого розвитку. На основі даного індексу 
можна буде робити висновки щодо стану розвитку сільського господарства, в 
тому числі, в розрізі окремих складових, в контексті сталого розвитку, а також 
22 
 
розробляти відповідні державні, регіональні та місцеві політики з метою 
покращення інтегрального індексу.  
 
1.3 Напрями впровадження концепції сталого розвитку в 
сільському господарстві в Європейському Союзі 
 
Політика сталого сільського розвитку  була розроблена, щоб  відповісти 
на виклики  21-го  століття,  з  якими стикаються   сільські   території держав-
членів Європейського Союзу (ЄС) та держав-кандидатів в ЄС. Вона є  
частиною  спільної сільськогосподарської політики (CAP–Common 
Agricultural Policy), яка  постійно вдосконалюється й доповнюється новими 
можливостями  в  залежності  від економічних, соціальних та екологічних 
потреб  європейського суспільства [18]. 
Спільна сільськогосподарська політика має три чіткі екологічні цілі, 
кожна з яких відображена в Європейському зеленому курсі (European Green 
Deal) та стратегії «Від ферми до виделки» (Farm to Fork strategy): боротьба зі 
зміною клімату; охорона природних ресурсів; підвищення біорізноманіття 
[19]. 
CAP сприяє досягненню кожної з цих цілей через, серед інших заходів, 
підтримку органічного землеробства та підтримку відповідального управління 
ресурсами,  такими як пестициди та добрива. CAP спрямована на досягнення 
своїх екологічних цілей у спосіб, який є соціально та економічно стійким для 
фермерів, сільських громад та ЄС в цілому [19]. 
Природоохоронні заходи, які заохочують зелене землеробство та 
забезпечують дотримання екологічних правил, складають центральну частину 
CAP [19]: 
• стандарти умовності пов’язують фінансову підтримку (прямі 
виплати) з правилами ЄС щодо навколишнього середовища, а також здоров'я 
людей, рослин і тварин; 
23 
 
• еко-схеми підтримують фермерів, які впроваджують або 
підтримують методи ведення сільського господарства, що сприяють 
досягненню цілей ЄС щодо навколишнього середовища та клімату; 
• заходи з розвитку сільських територій підтримують зобов’язання 
щодо агродовкілля та клімату, стале управління лісами, інвестиції, співпрацю, 
передачу знань та інші сільськогосподарські заходи, які сприяють боротьбі зі 
зміною клімату, сталому управлінню природними ресурсами та 
біорізноманіттям. 
CAP 2023-27 набрала чинності з 1 січня 2023 року. Вона робить 
подальші кроки на шляху досягнення зеленої та сталої системи сільського 
господарства в ЄС. У нього входять: більш спрощений, гнучкий і 
цілеспрямований підхід; посилені екологічні умови та стандарти, яким 
повинні відповідати фермери; розширений набір добровільних екологічних 
дій, доступних фермерам через екосхеми та політику розвитку сільських 
територій. 
Політика зосереджена на десяти конкретних цілях, пов’язаних із 
загальними цілями ЄС щодо соціальної, екологічної та економічної стійкості 
в сільському господарстві та сільських районах, і до яких відносяться наступні 
[19]: забезпечити справедливий дохід фермерів; підвищити 
конкурентоспроможність; поліпшити становище фермерів у харчовому 
ланцюгу; дії щодо зміни клімату; турбота про навколишнє середовище; 
збереження ландшафтів та біорізноманіття; сприяти оновленню поколінь; 
жвава сільська місцевість; для захисту якості харчових продуктів та здоров’я; 
заохочення знань та інновацій. 
Кожна країна ЄС розробила національний Стратегічний план CAP [20], 
який об’єднує фінансування підтримки доходів, розвитку сільських територій 
та ринкових заходів. При розробці своїх стратегічних планів країни ЄС внесли 
свій вклад у досягнення десяти конкретних цілей за допомогою набору 
широких політичних заходів, наданих Комісією, які могли бути сформовані 
відповідно до національних потреб і можливостей. Загалом країни ЄС 
24 
 
запланували 2 500 заходів у своїх стратегічних планах CAP. Стратегічні плани 
САР та поправки до них затверджує Європейська комісія, яка підтримує 
країни ЄС протягом усієї їхньої підготовки. Для їх схвалення Комісія також 
оцінює, чи сприяють вони законодавству та зобов'язанням ЄС і чи 
відповідають вони йому, включаючи ті, що викладені в Європейському 
зеленому курсі. 
Законодавство САР встановлює загальний набір показників як частину 
нової системи ефективності, моніторингу та оцінки. Моніторинг показників 
здійснюватиметься за допомогою щорічних звітів про ефективність та 
дворічного огляду виконання стратегічних планів САР з метою оцінки 
прогресу країн ЄС у досягненні своїх цілей та цілей САР. 
CAP 2023-27 містить низку політичних реформ для підтримки переходу 
до сталого сільського та лісового господарства в ЄС [19]. 
1. Більш екологічна CAP. CAP 2023-27 підтримує сільське 
господарство у внесенні набагато сильнішого внеску в цілі Європейського 
зеленого курсу: 
• вищі «зелені» амбіції: плани CAP відповідають екологічному та 
кліматичному законодавству. У своєму стратегічному плані CAP кожна країна 
ЄС зобов’язана демонструвати вищі амбіції щодо навколишнього середовища 
та кліматичних дій порівняно з попереднім програмним періодом (без «відкату 
назад») і зобов'язана оновлювати план у разі внесення змін до кліматичного та 
природоохоронного законодавства; 
• сприяти досягненню цілей Зеленого курсу: національні стратегічні 
плани CAP сприяють досягненню цілей Зеленого курсу (рекомендації CAP 
визначають, як очікується цей внесок); 
• посилена умовність: бенефіціари CAP мають свої платежі, пов’язані з 
більш жорстким набором обов’язкових вимог. Наприклад, на кожному 
фермерському господарстві не менше 3% орних земель відведено під 
біорізноманіття та непродуктивні елементи, з можливістю отримати 
25 
 
підтримку за допомогою екосхем до досягнення 7%. Також охороняються 
водно-болотні угіддя і торфовища. 
• еко-схеми: щонайменше 25% бюджету на прямі виплати виділяється 
на екосхеми, що забезпечують сильніші стимули для дружніх до клімату та 
довкілля сільськогосподарських практик та підходів (таких як органічне 
землеробство, агроекологія, вуглецеве землеробство тощо), а також 
покращення добробуту тварин; 
• розвиток сільських територій: не менше 35% коштів спрямовується на 
заходи з підтримки клімату, біорізноманіття, довкілля та добробуту тварин; 
• операційні програми: у секторі овочів та фруктів операційні програми 
спрямовують не менше 15% своїх витрат на навколишнє середовище; 
• клімат та біорізноманіття: 40% бюджету CAP має бути пов’язаний з 
кліматом та рішуче підтримувати загальне зобов'язання виділити 10% 
бюджету ЄС на цілі щодо біорізноманіття до кінця багаторічного періоду 
фінансових рамок (MFF) ЄС. 
2. Більш справедлива CAP. CAP 2023-27 спрямовує підтримку на 
тих, хто її найбільше потребує: 
• перерозподіл підтримки доходів: країни ЄС повинні виділяти 
принаймні 10% своїх прямих платежів на інструмент підтримки 
перерозподільного доходу, щоб краще задовольняти потреби в доходах малих 
і середніх фермерських господарств; 
• активні фермери: нове законодавство містить обов’язкове, але 
гнучке визначення активного фермера, яке мають встановити країни ЄС, 
включаючи рівень діяльності, що здійснюється. Лише активні фермери 
можуть отримати певну підтримку з боку ЄС; 
• соціальна обумовленість: виплати CAP пов’язані з дотриманням 
певних трудових стандартів ЄС, а бенефіціари заохочуються до покращення 
умов праці на фермах; 
26 
 
• конвергенція платежів: у CAP 2023-27 рівні підтримки доходів 
більше сходяться, як всередині окремих країн ЄС, так і між країнами ЄС; 
• підтримка молодих фермерів: країни ЄС повинні розподілити не 
менше 3% свого бюджету прямих платежів на користь молодих фермерів у 
формі підтримки доходів або інвестицій, або стартової допомоги для молодих 
фермерів; 
• покращення гендерного балансу: гендерна рівність та розширення 
участі жінок у сільському господарстві вперше є частиною цілей стратегічних 
планів CAP. Країни ЄС мають оцінити ці питання та відповісти на виявлені 
виклики. 
3. Підвищення конкурентоспроможності. CAP 2023-27 зміцнить 
позиції фермерів у ланцюжку поставок та підвищить конкурентоспроможність 
агропродовольчого сектору: 
• покращена переговорна сила: нові правила посилюють співпрацю 
виробників, заохочуючи фермерів до спільної роботи та дозволяючи їм 
створювати компенсаційну силу на ринку; 
• орієнтація на ринок: CAP 2023-27 зберігає загальну ринкову 
орієнтацію з попередніх реформ, заохочуючи фермерські господарства ЄС 
узгоджувати пропозицію з попитом у Європі та за її межами; 
• кризовий резерв: щоб впоратися з майбутніми кризами, реформована 
САР включає новий фінансовий резерв у розмірі не менше 450 млн євро на рік; 
• підтримка виноробного сектору: було узгоджено конкретні правила 
для покращення підтримки виноробного сектору. 
CAP є ключовим інструментом у розкритті потенціалу сільського 
господарства для боротьби зі зміною клімату. За оцінками, загальна сума 104 
млрд євро (або 25%) фінансування CAP на період 2014-20 років була 
спрямована на заходи, що стосуються клімату, такі як [19]: 
27 
 
• скорочення викидів парникових газів шляхом заохочення 
покращення управління тваринництвом та розведення, а також інвестування у 
зберігання та обробку гною; 
• збільшення секвестру та зберігання вуглецю за допомогою заходів 
та інвестицій у такі сфери, як захист ґрунтів та відновлення лісів; 
• допомага фермерам адаптуватися до викликів, спричинених 
зміною клімату, за допомогою більш стійких до зміни клімату методів ведення 
сільського господарства, інвестицій та консультацій щодо нових методів і 
технологій. 
Завдяки цим заходам викиди парникових газів у сільському господарстві 
скоротилися на 28,9% у період з 1990 по 2021 рік без зниження рівня 
виробництва. CAP 2023-27 включає посилення підтримки пом’якшення 
наслідків зміни клімату, що сприяє досягненню мети Зеленого курсу щодо 
кліматичних дій щодо досягнення нульових викидів парникових газів у всьому 
ЄС до 2050 року. 
З метою захисту природних ресурсів, необхідних для сільського 
господарства, CAP [19]: 
• забезпечує як кількість, так і якість води, що використовується в 
сільському господарстві, шляхом створення буферних смуг уздовж водотоків, 
підтримки корисних методів ведення сільського господарства, більш 
ефективних систем зрошення та посилення контролю за дотриманням правил 
у зонах, вразливих до нітратів; 
• встановлює обов’язкові стандарти мінімального ґрунтового покриву 
та заохочує подальші практики, які обмежують ерозію ґрунту та зберігають 
органічну речовину; 
• захищає якість повітря, заохочуючи скорочення викидів аміаку, 
накладаючи обмеження на спалювання залишків і запобігаючи розпиленню 
пестицидів у вітряну погоду. 
28 
 
Захищаючи природні ресурси, необхідні для сільського та лісового 
господарства, CAP сприяє досягненню мети Зеленого курсу щодо ліквідації 
забруднення на всій території ЄС. 
З метою захисту екосистеми сільськогосподарських угідь CAP пов’язана 
з природоохоронними директивами ЄС і працює над досягненням цілей 
оновленої стратегії Єврокомісії з біорізноманіття, яка є частиною Зеленого 
курсу. 
CAP ставить перед собою мету захищати біорізноманіття кількома 
способами [19]: 
• правила умовності охоплюють як директиву про птахів та 
середовища існування, так і заходи, спрямовані на збереження особливостей 
ландшафту та скорочення використання пестицидів; 
• створення та збереження особливостей ландшафту та більшої 
кількості земель, що лежать під паром, що приносить користь біорізноманіттю 
шляхом полегшення запилення та захисту середовищ існування, тоді як 
додаткові практики, що сприяють біорізноманіттю, можуть бути підтримані за 
допомогою екосхем та кліматичних втручань в агронавколишньому 
середовищі; 
• органічне землеробство, яке підтримується або через екосхеми, або 
через розвиток сільських територій; 
• заходи з розвитку сільських територій заохочують дії, спрямовані на 
збереження та покращення біорізноманіття, такі як надання коштів для 
підтримки систем землеробства з високою природоохоронною цінністю та 
планів управління природою, які сприяють розвитку територій, дружніх до 
дикої природи, а також агроекологічних практик. 
Заохочення сільського господарства до зниження витрат. Пестициди, 
добрива та антибіотики широко використовуються по всьому ЄС, щоб 
допомогти сільському господарству виробляти їжу та інші необхідні для 
суспільства матеріали. Однак надмірне та неправильне використання може 
29 
 
мати негативний вплив на навколишнє середовище, а також на здоров'я 
рослин, тварин та людей. 
CAP має на меті заохочувати зменшення та відповідальне використання 
цих ресурсів шляхом [19]: 
• популяризація органічного землеробства; 
• допомога фермерам відповідально використовувати пестициди та 
добрива та застосовувати екологічно чисті методи управління, альтернативні 
методи та нові технології; 
• зменшення потреби в антибіотиках за допомогою інвестицій та 
консультацій, які приносять користь здоров’ю та добробуту тварин. 
Загальна сума асигнувань на спільну сільськогосподарську політику 
(CAP) становить 386,6 млрд євро, розподілених між двома фондами (які часто 
називають «двома стовпами» CAP) [21]:  
• Європейський фонд гарантування сільського господарства (EAGF). 
EAGF («перший стовп» CAP) має асигнування у розмірі 291,1 млрд євро. До 
270 мільярдів євро буде надано на схеми підтримки доходів, а решта буде 
спрямована на підтримку сільськогосподарських ринків. 
• Європейський сільськогосподарський фонд розвитку сільських 
територій (EAFRD). Для EAFRD («другого стовпа» CAP) загальна сума 
асигнувань становить 95,5 млрд євро. Це включає 8,1 мільярда євро з 
інструменту відновлення ЄС наступного покоління, спрямованого на 
допомогу у вирішенні проблем, спричинених пандемією COVID-19.  
Стратегічні плани CAP забезпечують більший ступінь гнучкості між 
двома фондами та включають амбіції Європейського зеленого курсу, зокрема 
стратегію «від ферми до виделки». Загалом 40% загальних видатків CAP має 
бути спрямовано на боротьбу зі зміною клімату. 
Відповідно до Стратегічних планів CAP, цілі фінансування CAP 
залишаються незмінними, але були визначені більш конкретні цілі, що 
відображають питання, що є важливими для аграрного сектору та розвитку 
30 
 
сільських територій Європейського Союзу. Стратегічні плани CAP будуються 
навколо наступних дев’яти конкретних цілей (SO): 
SO1: Підтримка життєздатного доходу та стійкості фермерських 
господарств у всьому Союзі для підвищення продовольчої безпеки; 
SO2: Підвищення орієнтації на ринок та підвищення 
конкурентоспроможності; 
SO3: Покращити позицію фермерів у ланцюжку створення вартості; 
SO4: Сприяти пом’якшенню наслідків зміни клімату та адаптації до них, 
а також сталій енергетиці; 
SO5: Сприяти сталому розвитку та ефективному управлінню 
природними ресурсами, такими як вода, ґрунт та повітря; 
SO6: Внесок у захист біорізноманіття, покращення екосистемних послуг 
та збереження середовищ існування та ландшафтів; 
SO7: Залучати молодих фермерів та сприяти розвитку бізнесу в сільській 
місцевості; 
SO8: Сприяти зайнятості, економічному зростанню, соціальній 
інтеграції та місцевому розвитку в сільських районах, включаючи 
біоекономіку та стале лісове господарство; 
SO9: Покращити реакцію сільського господарства ЄС на вимоги 
суспільства щодо продовольства та здоров'я, включаючи безпечну, поживну 
та стійку їжу, а також добробут тварин; 
Крім того, наскрізна мета спрямована на сприяння знанням, інноваціям 
та цифровізації в сільському господарстві. 
EAGF в першу чергу фінансує підтримку доходів фермерів та ринкові 
заходи. Відповідно до стратегічних планів CAP, EAGF підтримує фермерів ЄС 
за допомогою різних типів інтервенцій, що набувають форми відокремлених 
та пов’язаних прямих платежів. Відокремлені платежі охоплюють підтримку 
базового доходу для сталого розвитку, додаткову підтримку 
перерозподільного доходу для сталого розвитку, додаткову підтримку доходів 
для молодих фермерів, а також схеми клімату, навколишнього середовища та 
31 
 
добробуту тварин. Об’єднані платежі покривають підтримку пов’язаного 
доходу та оплату бавовни для конкретних культур. 
EAGF також фінансує інтервенції в певних секторах в рамках 
Стратегічних планів CAP. Заходи передбачаються в таких секторах: фрукти та 
овочі, бджільництво, вино, хміль, оливкова олія та столові оливки та інші 
сектори. 
Європейський сільськогосподарський фонд розвитку сільських 
територій (EAFRD) фінансує внесок САР у сталий розвиток сільських 
територій за допомогою трьох довгострокових цілей: 
• сприяння підвищенню конкурентоспроможності сільського та 
лісового господарства; 
• забезпечення сталого управління природними ресурсами та боротьба 
зі зміною клімату; 
• досягнення збалансованого територіального розвитку сільських 
господарств та громад. 
Згідно зі стратегічними планами CAP, ці цілі реалізуються за допомогою 
заходів, які співфінансуються EAFRD та національними бюджетами країн ЄС. 
EAFRD також може надавати інвестиційну підтримку сільським 
підприємствам та проектам за допомогою фінансових інструментів, таких як 
кредити, гарантії або власний капітал. Детальна інформація про фінансові 
інструменти, доступні в рамках EAFRD, надається на онлайн-платформі для 
консультацій Fi-Compass. 
Для    досягнення    позитивних результатів, кожна   національна 
програма сталого  розвитку  (RDP–RuralDevelopmentProgram) країн-членів  ЄС 
повинна  враховувати щонайменше   чотири   з   шести пріоритетів EAFRD: 
• заохочувати передачу знань та інновацій у сільському,  лісовому 
господарстві та сільській місцевості; 
32 
 
• посилювати  життєздатність і конкурентоспроможність всіх видів 
сільського    господарства й заохочувати інноваційні сільськогосподарські  
технології  та стале управління лісами; 
• сприяти  організації  харчових ланцюгів,  добробуту  тварин  та 
управлінню ризиками  в  сільському господарстві; 
• сприяти ефективному використанню     ресурсів     і підтримувати 
перехід до економіки з низьким   вмістом   вуглецю   та кліматично  стійкої  
економіки  в сільськогосподарському, харчовому та лісовому секторах; 
• відновлювати,  зберігати  та покращувати  екосистеми,  пов’язані 
із    сільським    та    лісовим господарством; 
• сприяти соціальній інтеграції, зменшенню     бідності     та 
економічному  розвитку  в  сільській місцевості [18]. 
Щоб дозволити країнам ЄС краще адаптувати політику до пріоритетів 
своїх сільськогосподарських секторів, вони мають право перерозподіляти до 
25% своїх асигнувань CAP між підтримкою доходів та розвитком сільських 
територій. Країни ЄС можуть застосовувати додаткові гнучкості для певних 
цілей, таких як підтримка екологічних та кліматичних цілей, підтримка 
молодих фермерів і там, де країни мають прямі платежі нижче середнього. 
Просування досліджень, обміну знаннями та інновацій має важливе 
значення для забезпечення розумного та сталого сільськогосподарського 
сектору. 
У рамках своїх зобов’язань щодо підтримки досліджень та інновацій у 
сільському господарстві Єврокомісія запропонувала виділити 10 мільярдів 
євро з програми «Горизонт Європа» на проекти, що стосуються 
продовольства, сільського господарства, розвитку сільських територій та 
біоекономіки. 
Реформована CAP отримує вигоду від цього збільшення інвестицій, 
включаючи сильніші сільськогосподарські знання та інноваційні системи 
(AKIS) для стимулювання розвитку інноваційних проектів, поширення їх 
33 
 
результатів та заохочення їх використання якомога ширше. Консультаційні 
послуги для фермерів є ключовим інструментом у обміні новими знаннями та 
ідеями. 
Європейська комісія постійно оцінює ефективність CAP у досягненні 
своїх екологічних цілей: 
• широкий масив даних про навколишнє середовище включено до 
всеосяжного набору показників, зібраних у рамках Спільної системи 
моніторингу та оцінки (CMEF/PMEF); 
• додатковий набір з 28 агроекологічних індикаторів додатково 
відстежує інтеграцію екологічних проблем до CAP; 
• в рамках PMEF оцінки та зовнішні дослідження з питань 
екологічної стійкості проводяться незалежними експертами за дорученням 
Комісії. 
Дані, зібрані Комісією, надають вичерпну інформацію про: 
• стан сільського середовища в ЄС та зміни в часі; 
• вплив сільського господарства на клімат, природні ресурси та 
біорізноманіття; 
• впровадження природоохоронних заходів CAP на всій території ЄС; 
• успіх природоохоронних заходів у досягненні поставлених цілей та 
їх ширший вплив за межами заявлених цілей. 
Оцінка природоохоронних заходів CAP враховує складні зв’язки між 
заходами політики, змінами в практиці ведення сільського господарства та 
поліпшенням навколишнього середовища, а також численними іншими 
факторами, що втручаються, такими як погодні явища, вплив ринкових 
тенденцій та відмінності в умовах навколишнього середовища в країнах та 
регіонах ЄС. 
 
  
34 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ СТАНУ СІЛЬСЬКОГО ГОСОПДАРСТВА В УКРАЇНІ В 
КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ 
 
 
2.1 Актуальні проблеми сільського господарства України в 
контексті сталого розвитку 
 
Аграрний сектор України ефективно інтегрувався у світову продовольчу 
систему і відіграє важливу роль для покращення соціально-економічної 
ситуації та забезпечення продовольчої безпеки держави і глобальних 
продовольчих ринків. В умовах військової агресії російської федерації 
сучасний аграрний сектор України виступає вагомим чинником забезпечення 
національної безпеки країни, збереження її державності і суверенітету та 
стабільності на основних світових ринках продовольства, зокрема одному з 
ключових – зерновому. Навіть в умовах воєнного стану, за даними Держстату, 
сільське, лісове та рибне господарство України у 2022 році сформувало 8,6% 
ВВП держави, а частка продовольчих товарів та сільськогосподарської 
продукції у товарному експорті з України склала 53% [22].  
На початок 2022 року понад 30% населення України проживало у 
сільській місцевості та близько 16,8% населення країни було зайняте у 
сільському, лісовому та рибному господарстві. Частка орних земель у 
загальній території країни становить понад 50%. Ці умови роблять Україну 
унікальною з точки зору аграрного потенціалу. Вітчизняне 
сільськогосподарське виробництво здатне майже повністю задовольнити 
потреби споживачів у продовольстві. У 2021 році за даними Держстату 
більшість продовольчих товарів реалізованих підприємствами роздрібної 
торгівлі, були вироблені саме на території України, з них: понад 92% – м’яса 
та м’ясних продуктів, хлібобулочних та 4 борошняних кондитерських виробів; 
понад 85% – харчових олій та жирів, безалкогольних напоїв; понад 73% – 
35 
 
цукрових кондитерських виробів, тютюнових виробів; понад 67% – 
перероблених фруктів та овочів, алкогольних виробів. Україна є одним із 
ключових гарантів продовольчої безпеки у світовому масштабі, забезпечуючи 
частку виробництва соняшникової олії у світовому виробництві у 2022/23 МР 
на рівні 27,8%, ячменю – 4%, пшениці – 2,7%, кукурудзи – 2%, цукру – 0,8% 
та частку експорту соняшникової олії у світовому експорті на рівні 40,3%, 
кукурудзи – 15%, ячменю – 8,4%, пшениці – 7,9%, цукру – 1,1% [22]. 
Військова агресія російської федерації проти України суттєво погіршила 
національну і світову продовольчу безпеку, загострила багато інших проблем, 
пов’язаних із забезпеченням населення харчовими продуктами, у тому числі 
через обмеження у використанні земель для ведення сільського господарства 
(заміновані, забруднені небезпечними речовинами або знаходяться в зоні 
окупації). Ці землі мають різний ступінь забруднення, тому для встановлення 
реальних масштабів необхідно проводити обстеження і подальший 
моніторинг забруднених земельних ділянок. Знищено значну кількість 
підприємств з виробництва продовольства та інших допоміжних потужностей 
(зокрема об’єкти інфраструктури), зросла інфляція та споживчі ціни, були 
порушені логістичні ланцюги, виник дефіцит кваліфікованих кадрів; 
знизились обсяги виробництва та експорту продовольства з України, 
передусім зернових культур та олії, що обмежило виробників у доступі до 
фінансових ресурсів для забезпечення поточної господарської діяльності [23].  
Для населення, яке впродовж всього періоду воєнних дій 2022 – 2024 
років залишалось на території України, найбільш відчутним було підвищення 
споживчих цін на харчові продукти за одночасного зниження рівня доходів та 
купівельної спроможності.  
 Введення в Україні воєнного стану у 2022 році зумовило закриття 
значної кількості підприємств: кількість великих підприємств зменшилася на 
20% у сільському господарстві та 15% у харчовій промисловості, середніх – 
на 20% та 11%, малих – на 32% та 27%. При цьому обсяги реалізованої 
продукції великих підприємств скоротилися на 3% у сільському господарстві 
36 
 
та на 30% у харчовій промисловості; обсяги реалізації середніх та малих 
підприємств у сільському господарстві – на 34% та 22% відповідно; обсяги 
реалізації середніх та малих підприємств у харчовій промисловості навіть 
незначно зросли – на 3% та 2% відповідно. Розрив у доходах між різними 
типами підприємств сільськогосподарської продукції в Україні вищий, ніж у 
більшості країн ЄС: диференціація між доходами середніх та великих 
підприємств у сільському господарстві та харчової промисловості у 2022 році 
становила близько 15 разів, а між доходами малих та великих підприємств – 
345 разів у сільському господарстві та близько 440 разів у харчовій 
промисловості [23].  
Продуктивність підприємств сільськогосподарської продукції в Україні 
значно відстає від показників країн ЄС, хоча випереджає їх за темпами 
зростання, окрім Німеччини. Основними причинами низької продуктивності є 
недостатнє використання інноваційних та інформаційних технологій у 
сільському господарстві (частка капітальних інвестицій у нематеріальні 
активи у сільському господарстві у загальному обсягу інвестицій у 2022 році 
становила 2,1%, тоді як у середньому по економіці – 5,9%), низький відсоток 
використаних або перероблених відходів сільського господарства (в Україні 
становить 23%, тоді як в ЄС – 60%) та незначні обсяги переробленої 
сільськогосподарської сировини, що негативно відображається на формуванні 
доданої вартості сільськогосподарського виробництва [23]. 
 На сьогодні обсяги та додана вартість переробленої 
сільськогосподарської сировини в Україні є одними з найнижчих серед 
європейських країн.  
Ще у довоєнний період сільське господарство потребувало розвитку 
інфраструктури та технологій, покращення фінансування та забезпечення 
малих виробників необхідними ресурсами задля забезпечення сталого 
розвитку. 
Нині ж ці проблеми загострились і стали ще актуальнішими. Згідно з 
недавнім дослідженням, проведеним продовольчою та сільськогосподарською 
37 
 
організацією ООН (ФАО) серед 1927 малих фермерів із площею земель в 
обробітку до 250 га, зафіксовано майже 8% зменшення загальної кількості 
виробників, які припинили виробництво внаслідок низки факторів 
спричинених війною, зокрема тимчасове припинення діяльності, втрата 
контролю над сільськогосподарськими землями, смерть власників та продаж 
землі [24].  
За рік війни збитки та втрати у сільському господарстві оцінювалися в 
$40,2 млрд (збитки — $8,72 млрд, втрати — $31,50 млрд) [25]. Втрати 
аграрного сектора вагомі і досить специфічні унаслідок територіальної 
прив’язаності та неможливості фізичної релокації агробізнесу, виведення із 
обробітку 25–30% земель, які є «зоною підвищеної небезпеки в землеробстві, 
що спричинено замінуванням та забрудненням ґрунтів важкими металами, 
механічними деформаціями, тепловим та хімічним забрудненням тощо» [26]. 
Виклики та невизначеності також спричинені розривом логістичних ланцюгів, 
розграбуванням і знищенням господарств, елеваторів, техніки, поголів’я 
тварин, нестачею пального, міндобрив, засобів захисту рослин, ускладненням 
експорту тощо. За даними Міністерства економіки України, понад 170 тисяч 
квадратних кілометрів території України вважаються потенційно 
забрудненими мінами та снарядами, що не вибухнули. З початку поточного 
року обстежено понад 225 тисяч гектарів земель сільськогосподарського 
призначення, визначених для пріоритетного повернення до господарської 
експлуатації. Так, чотирирічний план першочергового відновлення 
сільгоспземель передбачає проведення оглядів, а в разі потреби, очищення та 
розмінування понад 470 тисяч гектарів сільгоспземель [27].  
На деяких ділянках фронту вміст важких металів у ґрунтах у 25 разів 
перевищує норму. Аграрна продукція, вирощена на цих територіях, може бути 
небезпечною для вживання, що зумовлюється вертикальною та 
горизонтальною міграцією шкідливих речовин у системі «ґрунт — рослина — 
людина». Очевидно, зі загального обігу сільськогосподарських угідь випадуть 
не тільки площі на тимчасово окупованих територіях, а й ті, рівень 
38 
 
забруднення яких є критичним. Враховуючи роль аграрного сектора для 
національної економічної і продовольчої безпеки та забезпечення добробуту 
майже третини населення України повоєнна розбудова крім фінансових 
ресурсів потребуватиме ще й ухвалення ефективних рішень, які дають змогу 
не лише відновити потенціал, а й закласти основи для реструктуризації 
сектора і його наближення до стандартів спільної аграрної політики ЄС. 
Сировинна модель аграрного розвитку варто змінити на модель доданої 
вартості з поширенням сталих еколого-безпечних практик господарювання 
[28]. 
Як свідчать результати ґрунтовного аналізу стану та тенденцій розвитку 
сільського господарства та сільських територій в Україні існують такі 
проблеми:  
• підвищенні ризики втрат доходів, скорочення виробництва та 
підвищення цін на продовольство для споживачів у менш сприятливих для 
сільськогосподарського виробництва районах (гірські, периферійні, з низькою 
якістю ґрунту тощо), на територіях активних бойових дій;  
• неможливість ведення сільськогосподарської діяльності на 
тимчасово окупованих територіях;  
• незавершеність реформи у сфері земельних відносин, обмежений 
контроль за використанням земельних та водних ресурсів, засобів захисту 
рослин та агрохімікатів;  
• складні умови відновлення сільськогосподарської діяльності на 
деокупованих територіях через мінування та забруднення 
сільськогосподарських угідь, пошкодження виробничих і складських 
приміщень, техніки та оснащення;  
• обмеження експорту сільськогосподарської продукції через 
блокаду чорноморських портів, руйнування припортової та іншої логістичної 
інфраструктури, зростання вартості логістичних витрат, зберігання і 
транспортування продукції;  
39 
 
• обмеженість фінансових ресурсів для ефективної реалізації 
заходів державної аграрної політики та збільшення кількості виробників 
сільськогосподарських продукції охоплених програмами державної 
підтримки, відсутність визначених стратегічних цілей для розвитку сільського 
господарства та сільських територій;  
• зниження закупівельних цін на основні види 
сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку та доходів 
виробників сільськогосподарської продукції;  
• зростання цін на добрива, насіння і засоби захисту рослин, а також 
на електроенергію, паливо та інші необхідні ресурси; - низька продуктивність 
виробництва та рівень доходів значної частини виробників 
сільськогосподарської продукції;  
• низька конкурентоспроможність та обмеженість доступу на ринок 
збуту продукції для значної частини виробників сільськогосподарської 
продукції; 
•  неефективна система обміну знаннями, інноваціями, навчання та 
недостатнє проведення досліджень, спрямованих на розвиток та модернізацію 
сектору, низький рівень цифровізації у сільському господарстві та сільських 
територіях;  
• зниження рівня зайнятості населення, погіршення демографічної 
ситуації у сільській місцевості, неефективність заходів щодо розвитку 
молодих та новостворених фермерів, сприяння сталому розвитку бізнесу на 
сільських територіях;  
• знищення зрошувальних та дренажних систем, особливо внаслідок 
підриву російською федерацією греблі Каховської гідроелектростанції, 
посилення дефіциту природного вологозабезпечення, внаслідок кліматичних 
змін;  
40 
 
• втрата біорізноманіття, посилення негативного впливу на 
екосистеми, низька ефективність заходів щодо збереження навколишнього 
природного середовища та ландшафтів.  
Зазначені негативні явища без належних заходів з удосконалення 
державної аграрної політики унеможливлюють сталий розвиток та 
відновлення виробництва, негативно впливатимуть на добробут населення і 
довкілля, а також можуть становити ризики для забезпечення продовольчої та 
екологічної безпеки. 
 
2.2 Аналіз законодавчого та інституційного забезпечення сталого 
розвитку сільського господарства в Україні 
 
На сьогодні вже ухвалено Стратегію розвитку сільського господарства 
та сільських територій в Україні на період до 2030 року [23], метою якої є 
підготовка аграрного сектору до вступу України в ЄС, забезпечення сталого 
розвитку сільського господарства і сільських територій та створення 
сприятливих умов для досягнення стратегічних цілей щодо формування 
конкурентоспроможного, стійкого та диверсифікованого аграрного сектору 
(сільське господарство, харчова і переробна промисловість), що забезпечує 
довгострокову продовольчу безпеку, посилення захисту навколишнього 
природного середовища, включаючи біорізноманіття, пом’якшення наслідків 
зміни клімату, зміцнення соціально-економічної структури сільських 
територій. 
До стратегічних цілей Стратегії віднесено наступні [23]: 
Стратегічна ціль 1. Розбудова інклюзивної політики розвитку сільського 
господарства та сільських територій: інституційна спроможність. 
Стратегічна ціль 2. Гарантування суспільних потреб у високоякісних, 
поживних і безпечних харчових продуктах та досягнення продовольчої 
безпеки: 
41 
 
Завдання 1. Покращити реагування виробників сільськогосподарської 
продукції на суспільні потреби у харчових продуктах та охороні здоров’я, 
включаючи високоякісні, безпечні та поживні харчові продукти, вироблені з 
урахуванням принципу сталого використання природних ресурсів, а також 
покращення благополуччя тварин і боротьбу зі стійкістю до антимікробних 
препаратів. 
Завдання 2. Сприяти забезпеченню продовольчої безпеки. 
Стратегічна ціль 3. Забезпечення стійкості сільськогосподарського 
сектору: підтримка справедливого доходу виробників та підвищення їх 
конкурентоспроможності: 
Завдання 1. Підтримка відновлення та стійкості сільськогосподарського 
сектора 
Завдання 2. Підтримувати справедливий дохід фермерських господарств 
і стійкість сільськогосподарського сектора. 
Завдання 3. Посилити орієнтацію на ринок і підвищити 
конкурентоспроможність. 
Завдання 4. Поліпшити становище виробників сільськогосподарської 
продукції у виробничо-збутовому ланцюгу 
Стратегічна ціль 4. Ефективне використання земель: розмінування, 
земельна реформа: 
Завдання 1. Здійснення земельної реформи 
Завдання 2. Сприяти сталому розвитку та ефективному використанню 
ґрунту, повітря та води, у тому числі шляхом зниження залежності від 
хімікатів. 
Стратегічна ціль 5. Кліматично орієнтоване сільське господарство: 
пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптація до них: 
Завдання 1. Сприяти пом’якшенню наслідків зміни клімату та адаптації 
до них 
Завдання 2. Запобігання втраті біорізноманіття, покращення 
екосистемних послуг і збереження середовищ існування та ландшафтів 
42 
 
Стратегічна ціль 6. Модернізація аграрного сектору: розвиток 
переробки, інновації, цифровізація та обмін знаннями: 
Завдання 1. Сприяння розвитку переробних підприємств 
Завдання 2. Створення ефективної системи поширення 
сільськогосподарських знань та інновацій 
Завдання 3. Цифровізація 
Стратегічна ціль 7. Створення умов для розвитку сільських територій: 
Завдання 1. Підхід до сільського розвитку 
Завдання 2. Сприяння підтримки молодих фермерів 
Завдання 3. Гендерна рівність. 
Досягнути визначених зазначених цілей передбачається трьома етапами 
[23]: 
Перший етап (2024-2026 роки) передбачає:  
- виконання операційного плану реалізації у 2024-2026 роках Стратегії; 
- розроблення, погодження та прийняття основних нормативно-
правових актів, необхідних для реалізації Стратегії, гармонізованих з 
вимогами ЄС, та, зокрема для створення та організації роботи органів, що 
забезпечують інституційну спроможність залучення аграрного сектора 
України до реалізації Спільної аграрної політики ЄС;  
- розроблення операційного плану реалізації у 2027-2028 роках 
Стратегії.  
Другий етап (2027-2028 роки) передбачає: 
 - виконання операційного плану заходів з реалізації у 2027-2028 роках 
Стратегії;  
- аналіз умов провадження господарської діяльності у сфері сільського 
господарства та удосконалення діючого законодавства, завершення 
розроблення, погодження та прийняття нормативно-правових актів, 
необхідних для реалізації Стратегії, гармонізованих з вимогами ЄС;  
43 
 
- створення та організацію роботи органів, що забезпечують 
інституційну спроможність залучення аграрного сектора України до реалізації 
Спільної аграрної політики ЄС. Третій етап (2029-2030 рік) передбачає:  
- проведення комплексного аналізу стану сільського господарства;  
- оцінювання реалізації Стратегії, зокрема шляхом: аналізу ефективності 
діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого 
самоврядування щодо реалізації Стратегії; аналізу досягнення очікуваних 
результатів, визначених Стратегією;  
- розроблення відповідно до вимог законодавства ЄС Стратегічного 
плану щодо подальшого розвитку сільського господарства із визначенням 
цілей, завдань та очікуваних результатів на наступний період [23]. 
В Національній економічній стратегії на період до 2030 року визначено 
деякі цілі та завдання щодо досягнення сталості, у т.ч. у аграрній сфері: місією 
цієї Стратегії є створення можливості для реалізації наявного географічного, 
ресурсного та людського потенціалу країни для забезпечення належного рівня 
добробуту, самореалізації, безпеки, прав та свобод кожного громадянина 
України через інноваційне випереджальне економічне зростання з 
урахуванням Цілей сталого розвитку та необхідності досягнення кліматичної 
нейтральності не пізніше 2060 року. … наближення національного 
законодавства, стандартів та практик до загальноєвропейських принципів 
ведення політики сталого сільського господарства та належних 
сільськогосподарських практик, поступове узгодження державної аграрної 
політики із Зеленим курсом ЄС (EU Green Deal) у сільському господарстві; 
реалізація принципів сталого розвитку та поступовий перехід до «зеленої 
економіки» [29]. 
Також у НЕС-2030 є тези про стале землекористування, стале управління 
природними ресурсами, сталі публічні закупівлі, сталість в енергосекторі, 
просторове планування з урахуванням Цілей сталого розвитку.  
Чинною на цей момент є також Державна стратегія регіонального 
розвитку до 2027 року (ДСРР-2027), затверджена Урядом у 2020 році. Одним 
44 
 
із пріоритетних напрямів державної регіональної політики визначено Розвиток 
сільських територій, у рамках якого сформульовано 17 завдань. Вже у 
преамбулі ДСРР вказано, що її розроблено з урахуванням Цілей сталого 
розвитку. Ця Стратегія визначає генеральний вектор сталого розвитку регіонів 
та розроблена відповідно до Цілей сталого розвитку України до 2030 року, 
затверджених Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. №722. 
Стратегічною метою державної регіональної політики до 2027 року є розвиток 
та єдність, орієнтовані на людину - гідне життя в згуртованій, 
децентралізованій, конкурентоспроможній і демократичній Україні, 
забезпечення ефективного використання внутрішнього потенціалу територій 
та їх спеціалізації для досягнення сталого розвитку країни, що створює умови 
для підвищення рівня добробуту та доходів громадян під час досягнення 
згуртованості в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному та 
просторовому вимірах [30]. 
У ДСРР є цілі і завдання, які стосуються забезпечення сталості в різних 
сферах: стала мобільність, стале природокористування, стале водопостачання, 
сталий розвиток гірських територій, стале споживання, сталий енергетичний 
розвиток, сталий розвиток промисловості тощо. У рамках однієї з стратегічних 
цілей ДСРР щодо розбудови системи урядування у документі прямо визначено 
оперативні цілі щодо впровадження та моніторингу досягнення Цілей сталого 
розвитку на регіональному та місцевому рівнях. В той же час, у ДСРР немає 
виокремлених завдань щодо сталого розвитку сільських територій. Однак 
напрям «Розвиток сільських територій» є частиною першої стратегічної цілі 
[31]. 
В Україні досі немає урядового органу, який був би відповідальним за 
впровадження державної політики сільського розвитку (чи розвитку сільських 
територій/сільської місцевості), а отже – повноцінно відповідав би за 
впровадження підходів сталого розвитку у цій сфері. Міністерство аграрної 
політики та продовольства України не робить акцент на сталості. До того ж, у 
проекті плану заходів з післявоєнного відновлення та розвитку України [32], 
45 
 
що його було розроблено створеною міністерством робочою групою «Нова 
аграрна політика», немає жодних цілей, планів та заходів, пов’язаних з 
сільським розвитком. Загалом, у напрацюваннях згаданої робочої групи [33] 
практично не проглядається підхід сталого розвитку.  
Про «стійкість» у значенні «сталості» йдеться у переліку викликів (у 
контексті Європейської зеленої угоди), але чомусь лишень стосовно 
необхідності забезпечення кліматичної нейтральності: Забезпечення стійкого 
зростання в умовах запровадження заходів, спрямованих на кліматичну 
нейтральність у рамках Green Deal. Тобто, в згаданому документі підхід 
сталого розвитку відсутній не лише щодо політики сільського розвитку (яка у 
документі взагалі відсутня), а й загалом щодо аграрної політики. Загалом, 
цілями на трьох етапах реалізації плану спочатку є збереження економічного 
потенціалу галузі АПК (2022 рік), далі – його відновлення (до 2025 року), і 
далі – «стрімке зростання економічних показників галузі» (з 2026 року). 
Жодних цілей щодо забезпечення сталості немає. Лишень у завданнях 
третього етапу є завдання: «Поступове приведення вимог до українських 
сільськогосподарських виробників у відповідність до вимог Зеленого курсу 
ЄС з урахуванням української національної специфіки» (проект 5.10) 
Додатково зазначимо, що сам Проект 5.10 «Сприяння переходу 
агропродовольчого сектора до «зеленого» зростання» стосується виключно 
кліматичної складової сталості, і його реалізація передбачена аж на третьому 
етапі, тобто із 2026 року. Економічна та соціальна складові сталості – поза 
рамками «Нової аграрної політики» [31].  
Міністерство економіки України (Мінекономіки) також є важливим 
владним суб’єктом у контексті предмету цього аналізу, оскільки саме 
Мінекономіки відає питаннями досягнення Цілей сталого розвитку (у пакеті з 
координацією роботи ОВВ щодо планування та прогнозування соціального та 
економічного розвитку держави), як це визначено у Положенні про 
міністерство [34] «проводить аналіз стану та тенденцій економічного і 
соціального розвитку України, секторів та галузей економіки, розробляє 
46 
 
пропозиції щодо основних напрямів розвитку та реформування економіки, 
досягнення Цілей сталого розвитку, забезпечує підготовку відповідних планів 
і програм, здійснює державне прогнозування економічного і соціального 
розвитку України, складає прогнозні зведені національні рахунки для 
економіки в цілому, зокрема таблицю «витрати – випуск» (міжгалузевий 
баланс), забезпечує координацію роботи органів виконавчої влади із 
зазначених питань, розробляє структуру прогнозних документів економічного 
і соціального розвитку, методичні рекомендації щодо їх підготовки, відповідає 
за впровадження в практику сучасних технологій прогнозування соціально-
економічних процесів». 
Для того, щоб забезпечити цілісність підходу, необхідно, щоб зазначені 
вище й усі інші дотичні відомства між собою мали тісну координацію. 
Політика сільського розвитку за своїм змістом є мультисекторною, а тому її 
розроблення та впровадження неможливе без належної міжвідомчої 
координації. Скоріш за все, для забезпечення такої координації потрібен 
міжвідомчий координаційний орган. На сайті Мінекономіки ще у 2020 році 
був опублікований проект постанови Про утворення Міжвідомчої 
координаційної ради з питань сільського розвитку. Однак цей орган досі не 
створено. Його створення могло б бути кроком у правильному напрямі, однак 
лишень за умови включення до його складу представників усіх 
заінтересованих сторін [31]. 
 
 
 
  
47 
 
РОЗДІЛ 3 
ПІДХОДИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ 
СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ  
 
 
3.1 Рекомендації щодо забезпечення сталого розвитку сільського 
господарства в контексті євроінтеграції 
 
На сьогодні триває процес виконання вимог Угоди про асоціацію між 
Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським 
співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої.  
Результати засвідчують, що Україна адаптувала майже 63% нормативно-
правової бази, однак ступінь досягнення загального результату в сфері 
аграрної галузі та сільського розвитку оцінюється представниками ЄС тільки 
в 1 бал (базовий рівень). Це актуалізує потребу сформувати належне 
інституційне середовище, зокрема ухвалити нормативно-правові та інші 
регуляторні документи. 
Необхідним є ухвалення ЗУ «Про аграрний устрій», в якому також буде 
окреслено чітку типологізацію сільськогосподарських підприємств, критерій 
поділу виробників сільськогосподарської продукції на малих, середніх і 
великих за різними показниками за прикладом політики Європейського 
Союзу. Ухвалення ЗУ «Про Фонд розвитку сільських територій» на виконання 
розділу II «Прикінцеві положення» ЗУ «Про внесення змін до деяких 
законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського 
призначення» від 31.03.2022 N 552-IX передбачено створення у складі 
спеціальних фондів державного та місцевих бюджетів Фонду розвитку 
сільських територій, кошти з якого спрямовуватимуться на видатки розвитку: 
інфраструктури, інтернет-послуг, енергозбереження, освіти та медицини у 
сільській місцевості, розвиток сільського туризму та послуг гостинності в 
сільській місцевості, реалізацію державних програм розвитку малих і середніх 
48 
 
сільськогосподарських товаровиробників, зокрема, у сфері органічного 
виробництва, розвитку малого та середнього підприємництва в аграрній сфері 
та суміжних галузях [35]. 
 Європейські країни активно шукають механізми для впровадження 
більш стійкої продовольчої політики шляхом об’єднання зусиль для боротьби 
зі зміною клімату, захисту навколишнього середовища та збереження і 
відновлення біорізноманіття. У Європейській стратегії біорізноманіття до 
2030 року зазначено, що важливо активізувати зусилля щодо захисту 
родючості ґрунту, зменшення ерозії ґрунту та збільшення вмісту органічної 
речовини в ґрунті тощо. Для України це надзвичайно важлива тема. У цьому 
напрямі відповідно до Угоди про Асоціацію між Україною та ЄЄ, Україна 
зобов’язалась ухвалити ЗУ «Про території Смарагдової мережі», що теж 
пов’язано з питанням обмеження ведення сільського господарства і 
збільшення природоохоронних територій. У питанні зменшення впливу 
сільського господарства на довкілля, Україна повинна активізуватися щодо 
впровадження цих нормативно-правових актів, зокрема ухвалити відповідні 
законодавчі акти і забезпечити їх впровадження [35]:  
1.Проєкт ЗУ «Про забезпечення конституційних прав громадян на 
безпечне для життя і здоров’я довкілля» №6004-2д від 22.09.2021, що 
врегульовує питання діяльності великих тваринницьких ферм, а також 
підприємства, що займаються питанням поводження з побічними продуктами 
тваринного походження (Директива 2010/75/ЄС Європейського Парламенту 
та Ради від 24 листопада 2010 року «Про промислове забруднення (інтегроване 
запобігання та контроль забруднення) і відповідне впровадження найкращих 
доступних технологій та методів управління у сферах, дотичних до сільського 
господарства.  
2. Впровадження Нітратної Директиви через прийняття плану заходів 
щодо поетапного зменшення рівня забруднення поверхневих та підземних вод 
нітратами із сільськогосподарських джерел, а також донесення вимог і 
практик до фермерів через мережу сільськогосподарських дорадчих служб 
49 
 
(Директива Ради від 12 грудня 1991 року щодо захисту вод від забруднення, 
спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел) [35]. 
Також, в Україні необхідно створити ефективне інституційне 
середовище і сформувати систему адміністративно спроможних інституцій, 
функціональним призначенням яких має стати регулювання аграрного і 
сільського розвитку. Варто виокремити інституції, окреслені нижче.  
Агенція сільського розвитку (окремий департамент), яка має поєднати 
потенціал Міністерства аграрної політики та продовольства України, 
Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України і 
Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. До її 
повноважень слід віднести опрацювання засадничих принципів розвитку 
екологічно орієнтованого сільського господарства, зважаючи на істотний 
негативний вплив сільськогосподарських підприємств на довкілля унаслідок 
виснаження і забруднення ґрунтів, поверхневих та підземних вод хімічними 
сполуками, здатними накопичуватись у виробленій продукції, зростання 
обсягів викидів парникових газів, знищення біорізноманніття, внесення змін у 
наявні екосистеми; обґрунтування критеріїв оцінки впливу аграрного 
виробництва на довкілля; визначення шляхів адаптації аграрної галузі до змін 
клімату; обґрунтування рекомендацій для сільського населення та виробників 
сільськогосподарської продукції щодо поводження з ґрунтами, забрудненими 
залишками вибухових речовин, важкими металами, паливно-мастильними 
матеріалами, опрацювання рекомендацій щодо технологій виробництва 
продукції з використанням цих ґрунтів; визначення пріоритетних шляхів 
сприяння розвитку сільських територій, збереженню наявної поселенської 
мережі, підвищенню рівня життя сільського населення, диверсифікації 
сільської економіки та ін. До того ж, цей департамент повинен контролювати 
ефективність досягнення відповідних цілей та надавати пропозиції щодо 
удосконалення процедур [35].  
Платіжне агентство. Із метою ефективної реалізації програм підтримки 
сільського господарства та розвитку сільських територій слід створити 
50 
 
платіжне агентство, відповідальне за розподіл фінансових ресурсів, доступних 
у межах міжнародної допомоги та виділених із державного бюджету. До його 
функцій слід обов’язково віднести обґрунтування вимог, зокрема екологічних, 
до рецепієнтів допомоги, зважаючи на посилення екологічного характеру 
розвитку сільського господарства ЄС, схвалення Європейського зеленого 
курсу і Європейської стратегії «Від ферми до виделки» (From farm to fork 
strategy (F2F), забезпечення моніторингу ефективності використання 
отриманої допомоги. Це агентство має підпорядковуватись Міністерству 
фінансів України та Міністерству аграрної політики та продовольства 
України. Основними бенефіціарами підтримки стануть фермерські 
господарства, ОСГ, підприємницькі структури та органи місцевого 
самоврядування [35].  
Дорадча служба. З метою налагодження ефективного функціонування 
дорадництва в Україні доцільним видається: підвищити спроможності, істотне 
розширення системи дорадчих служб у регіонах і долучення до неї наукових 
установ та дослідних господарств Національної академії аграрних наук 
України, освітніх та наукових закладів аграрного профілю, управлінь 
агропромислового розвитку; розширити перелік послуг, які надаються 
дорадчими службами, приведення їх відповідно до потребам сільського 
населення та виробників сільськогосподарської продукції, сприяння 
налагодженню довіри селян до заходів, що вживаються органами державної 
влади; організувати якісну взаємодію дорадчих служб з агроконсалтинговими 
компаніями; створити дорадчі служби на кооперативних засадах / засадах 
державноприватного партнерства; забезпечити умови для підвищення 
кваліфікації дорадників та експертівдорадників; підвищити рівень 
інформування сільськогосподарських товаровиробників і сільського 
населення щодо можливостей отримання послуг дорадчих служб;  
упорядкувати вартість надання соціально спрямованих дорадчих послуг; 
сприяти залученню міжнародної технічної допомоги для створення та 
розвитку цих інституцій [35].  
51 
 
Наступним важливим напрямом є удосконалення державної фінансової 
підтримки. Післявоєнна відбудова України потребуватиме колосальних 
фінансових ресурсів, що формуватимуться з різних джерел і 
спрямовуватимуться не лише на компенсацію завданих війною втрат і збитків, 
а й на модернізацію усіх сфер національного господарства. Вагома частина з 
них, очевидно, піде на очищення сільськогосподарських угідь від вибухових 
предметів та хімічного забруднення внаслідок воєнних дій, рекультивацію або 
консервацію пошкоджених земель, відшкодування вартості знищених 
матеріальних засобів виробництва тощо. До того ж важливо удосконалити 
систему фінансової підтримки подальшого розвитку сільського господарства. 
Унормування державної фінансової підтримки аграрного сектору у 
післявоєнний період передбачає встановлення нормативного обсягу коштів 
Державного бюджету, які спрямовуватимуться на цю потребу. У 2017-2021 рр. 
цей обсяг був визначений на рівні 1% випуску сільськогосподарської 
продукції. Очевидно, він може бути збережений, але це залежатиме від 
специфіки формування Державного бюджету післявоєнного періоду [35].  
Зміна вектору підтримки на користь малих виробників. Сімейно-
фермерський тип господарювання є основою аграрного устрою абсолютної 
більшості країн світу і гарантом стійкості їх агропродовольчих систем. В 
умовах сьогочасної війни селянські та фермерські господарства відіграють 
визначальну роль у продовольчому самозабезпеченні населення, наданні 
продовольчої допомоги Силам оборони, внутрішньо переміщеним особам 
тощо. Цей функціонал фермерства, що стабілізує, слід зберегти і зміцнити та 
у післявоєнній системі державної фінансової підтримки аграрного сектору 
України селянсько-фермерському сегменту варто забезпечити безумовний 
пріоритет. Враховуючи практику ЄС у сфері підвищення 
конкурентоспроможності малих виробників і забезпечення належних доходів, 
усунення розриву між сільськогосподарським доходом і середньою 
заробітною платою в економіці, а також розбіжностей у доходах між 
сільськогосподарськими секторами та фермами необхідно запровадити 
52 
 
підтримку саме малих ферм, водночас максимально спростити умови 
отримання коштів. Також потрібно зважати, що в Україні виробниками 
сільськогосподарської продукції є особисті селянські господарства, частина 
яких належить до «напівспоживчих» (у Європі «semi subsistence») і за умови 
виваженої державної підтримки вони можуть збільшити виробництво та 
формалізувати свою діяльність.  
Отже, варто унормувати частку фінансової підтримки, яка 
виділятиметься на розвиток сімейно-фермерського сегменту 
сільськогосподарської галузі залежно від обсягу продукції, виробленої тими 
чи іншими типами господарств. Варто також сформувати спеціальну програму 
фінансової підтримки створення і розвитку фермерських господарств 
ветеранами теперішньої російсько-української війни [35].  
Соціальна й екологічна відповідальність отримувачів державної 
підтримки. Відповідно до нормативно-правових документів механізм 
використання коштів державної підтримки прописується у Порядках у кожній 
окремій програмі. Але жодних соціальних і екологічних вимог не 
встановлюється. Необхідно запровадити мінімальний пакет вимог до 
отримувачів державної підтримки, наприклад, соціальний аспект стосується 
кількості створених робочих місць, достойної заробітної плати, мінімальних 
доходів, які мають бути у сільському господарстві, працевлаштування молоді, 
підтримка новостворених господарств тощо. Щодо екологічних вимог, то 
сільськогосподарська діяльність отримувачів державних коштів має 
відповідати умовам сталості та дотримуватися норм, наприклад, внесення 
добрив, користування засобами захисту рослин, способів поводження з 
відходами тваринництва, використання сидератів тощо [35].  
Орієнтація на САП ЄС. Зміни в системі фінансової підтримки аграрного 
сектору України як кандидата у члени Європейського Союзу мають 
орієнтуватися на пріоритети Спільної аграрної політики. Разом зі збереженням 
основного фінансування у формі прямих платежів на гектар, підтримки 
доходів фермерів, зокрема молодих фермерів та окремої секторальної 
53 
 
підтримки, САП ЄС на період 2023–2027 рр. суттєво збільшила фінансування 
на «зелену складову», зокрема для реалізації амбітних цілей ЄС, викладених у 
стратегічних документах «Від ферми до виделки» та стратегії біорізноманіття. 
Україні також потрібно розробляти свою стратегію «Green Deal» та 
планувати кошти на реалізацію відповідних заходів. У межах відповідності 
Green Deal необхідно запроваджувати програми фінансування [35]: 
• Поступове відведення під консервацію деградованих, 
малопродуктивних сільськогосподарських земель, забруднених хімічними 
речовинами внаслідок надзвичайних ситуацій та/або збройної агресії та 
бойових дій під час дії воєнного стану, господарське використання яких є 
економічно неефективним та екологічно небезпечним. Під час розв’язання 
проблеми деградованих і мало-продуктивних земель і переведення їх під 
заліснення та залуження доцільно скористатися світовим досвідом, а саме: 
запроваджувати економічний механізм стимулювання залісення/залуження 
деградованих та малопродуктивних приватних земель самими власниками. 
Слід передбачити види фінансової підтримки власників землі, як-от: 
компенсація витрат на залісення, встановлення огорож від тварин; премія за 
догляд новостворених лісових насаджень протягом п’яти років, зокрема 
виполювання бур’янів, початкове обрізання дерев; премія за залісення — 
еквівалент за виведення ґрунтів зі сільськогосподарського обороту, яку слід 
виплачувати щороку протягом 20 років від закладання лісу.  
• Відновлення і збереження екосистем. Потрібно запроваджувати 
фінансову підтримку збереження природних заказників, зокрема територій 
Смарагдової мережі. Без цілеспрямованої державної фінансової підтримки ці 
важливі джерела забезпечення біорізноманіття, підтримки екосистемних 
послуг, проведення наукових досліджень, підвищення екологічної свідомості 
втрачатимуть свій функціонал. 
• Впровадження принципів кругової економіки до ведення 
сільського господарства, зокрема у питаннях тваринництва та поводження з 
побічними продуктами тваринного походження (гній, туші тварин тощо). За 
54 
 
досвідом країн ЄС, одним із важливих питань, що потребувало вирішення 
було питання облаштування місць для зберігання гною, установок для 
видалення туш тварин та інших побічних продуктів тваринного походження 
як на рівні підприємства, так і на рівні держави. Враховуючи катастрофічну 
ситуацію з інфраструктурою для поводження з побічними продуктами 
тваринного походження, для подальшого розвитку галузі тваринництва 
необхідно створити належні та ефективні умови для поводження з цим видом 
відходів задля запобігання негативному впливу на довкілля та здоров’я людей. 
Україна неспроможна виділяти значні кошти на бюджетну підтримку 
сільського господарства, що ускладнює ситуацію і підвищує увагу до 
ефективності використання коштів. Актуалізується потреба тривалого 
планування, відповідності європейським напрямам розвитку та європейським 
стратегічним документам. Не менш важливо послуговуватися досвідом ЄС 
щодо регламентів та механізмів надання коштів, прозорості їхнього розподілу 
та штрафних санкцій за недотримання вимог [35]. 
 
3.2 Основні напрями підвищення ефективності використання 
ресурсів в сільському господарстві  
 
Як зазначалося вище, одним із напрямів сталого розвитку сільського 
господарства є раціональне використання природних ресурсів. В 
сільськогосподарському підприємстві використовуються різні ресурси, такі як 
земельні, трудові, матеріально-технічні, фінансові, інформаційні. Земельні 
ресурси є основним первинним (природним) ресурсом, без якого власне 
відбуватися сільськогосподарська діяльність не зможе. Земельні ресурси є 
досить специфічним ресурсом, ефективність використання якого залежить від 
погодно-кліматичних умов, рівня виснаженості ґрунту, способу обробки та 
внесення добрив тощо.  
Аналіз передового світового та вітчизняного досвіду свідчить про те, що 
економічна ефективність будь-якого з підприємств АПК залежить не стільки 
55 
 
від величини ресурсного потенціалу, скільки від уміння з максимальною 
віддачею використовувати наявні ресурси.  До основних причин втрат 
ресурсів у сільськогосподарському виробництві можна віднести:  
− нераціональне використання матеріальних ресурсів в технологіях; 
−  незбалансоване використання ґрунтових ресурсів і біологічного 
потенціалу рослин;  
− відхід від науково-обґрунтованих систем машин для виробництва 
сільськогосподарської продукції та оптимально скомплектованого машинно-
тракторного парку сільгоспвиробників [36].  
Отже, для збереження та раціонального використання такого ресурсу як 
земля, необхідно застосовувати відповідні технології, до яких можна віднести 
прогресивні системи обробітку ґрунту, сучасні автоматизовані та 
комп’ютеризовані технічні засобі, ефективні системи внесення добрив, 
застосування сівозмін, систем захисту рослин, використання таких сортів, які 
є більш стійкими у відповідних природно-кліматичних умовах, використання 
якісного посівного матеріалу, збереження рослинних залишків на поверхні 
ґрунту, створення безвідходного виробництва.  
В таблиці 3.1 наведено на скільки можливе збільшення врожайності 
зернових культур при впровадженні певних ресурсозберігаючих технологій. 
 
Таблиця 3.1 – Вплив ресурсозберігаючих технологій на підвищення 
врожайності зернових культур 
Фактори ресурсозбереження Рівень підвищення 
врожайності, % 
Нові сорти та гібриди. Система насінництва 20–25 
Сучасні інноваційні технології 20–30 
Оптимізація структури посівних площ та 10–15 
сівозміни 
Інтегрована система захисту рослин 10–15 
Зменшення втрат врожаю при збиранні 15 
Джерело: [37] 
 
56 
 
Отже, бачимо, що рівень врожайності при застосуванні зазначених 
ресурсозберігаючих технологій може підвищитися від 10 до 25%. 
Однією з прогресивних технологій, які дозволяють підвищити 
ефективність використання ресурсів сільськогосподарських підприємств, є 
сучасні технології обробітку ґрунту, такі як Mini-till, No-till, Strip-till. Ці 
ресурсозберігаючі технології землеробства характеризуються трьома 
основними принципами: 1) мінімальне механічне порушення ґрунтового 
шару; 2) постійна наявність органічного покривного шару ґрунту; 3) 
диверсифікація культур, що вирощуються в певній послідовності та/або 
одночасно. Механічне втручання в ґрунтовий шар мінімізується або ж 
виключається зовсім, а зовнішні ресурси, такі як агрохімікати і добрива, 
вносяться в оптимально необхідних кількостях, і відповідним способом аби не 
порушити біологічні процеси [38]. В таблиці 3.2 наведено переваги та 
труднощі запровадження зазначених вище технологій в практику 
сільськогосподарських підприємств. 
 
Таблиця 3.2 – Характеристика ресурсозберігаючих технологій обробки 
ґрунту 
Технологія Переваги запровадження Труднощі та застереження 
запровадження 
«Mini-till»  Сприяє збереженню вологи в ґрунті Вимагає фінансових витрат на 
(«Low-till») та накопиченню органічних оновлення машинно-тракторного 
речовин парку 
Зменшує залежність врожайності Недостатньо ефективна для 
від кількості опадів та температури протидії ерозійним процесам 
повітря ґрунту 
Знижує потребу в гербіцидах Необхідність врахування 
Зменшує виробничі витрати особливостей і властивостей 
Дозволяє зменшити кількість ґрунту (щільність, вміст гумусу, 
агротехнічних прийомів рухомих форм поживних речовин) 
Ресурсо- та енергозберігаюча Виникає стійкість бур’янів до 
ефективність технології гербіцидів 
Збільшує родючість ґрунту з Виникає ущільнення та 
плином часу до 45% впродовж 5-7 підкислення ґрунту 
років Підвищує частоту прояву 
Зростання врожайності фузаріозу (грибкового 
захворювання рослин) 
57 
 
Технологія Переваги запровадження Труднощі та застереження 
запровадження 
«No-till» Відбувається зменшення Виникає потреба у придбанні 
(«Zero-till») антропогенного навантаження на сучасної високопродуктивної 
ґрунт техніки 
Зменшується кількість Знижується прогрівання ґрунту, 
технологічних операцій та строки що змушує змінювати строки 
виконання посівів 
механізованих робіт В перші роки може зменшуватися 
Потребує меншої кількості одиниць врожайність 
техніки та обладнання Погіршується фітосанітарний стан 
Сприяє накопиченню органічних посівів 
речовин у ґрунті Можливе зменшення польової 
Економія ресурсів (зменшуються схожості, що вимагає підвищувати 
витрати на паливно-мастильні норму висіву на 15-25% 
матеріали, насіння, мінеральні Зростає потреба в азоті 
добрива та засоби захисту рослин, Потребує постійного 
знижуються витрати праці, використання гербіцидів у вищих 
амортизаційні відрахування) дозах внесення 
Покращуються агрофізичні Можливий розвиток 
властивості ґрунту, забезпечується резистентності бур’янів до 
висока ефективність у боротьбі з гербіцидів 
водною і вітровою ерозією і іншими Погіршення фосфорного живлення 
факторами його деградації рослин 
Зростає врожайності при Неефективність органічного 
дотриманні всіх вимог технології удобрення 
Забезпечує збереження ґрунтової Потребує висококваліфікованого 
фауни, накопичення вологи у ґрунті агрономічного та технічного 
Зменшується залежність від впливу персоналу 
кліматичних умов 
«Strip-till» Прискорюється процес прогрівання Потребує придбання 
ґрунту в оброблених смугах спеціалізованого обладнання 
Можливе проведення Неефективність на полях зі 
прикореневого підживлення складними ландшафтними 
Внесення одночасно мінеральних та умовами 
рідких форм добрив на різну Можливі відхилення ширини 
глибину у два шари міжрядь, що викликає потребу у 
Протидіє вітровій і водній ерозії встановленні системи 
Скорочення кількості агротехнічних автоматичного або паралельного 
прийомів керування 
Знижується потреба в гербіцидах та Потребує використання сучасних 
добривах технологій на основі 
Сприяє затримці вологи в ґрунті та супутникового зв’язку 
підвищенні інфільтрації під час Вимагає висококваліфікованого 
опадів агрономічного та технічного 
Забезпечує розвиток потужної персоналу. 
кореневої системи рослин 
Підвищення родючості ґрунту та 
врожайності 
Зменшення виробничих витрат 
Джерело: [38] 
58 
 
 
Як бачимо, зазначені технології спрямовані на покращення властивостей 
ґрунту, підвищення врожайності, зниження потреб в гербіцидах та добривах 
тощо, що в свою чергу призводить до зниження витрат, а отже і підвищує 
ефективність використання ресурсів в сільському господарстві. 
Ефективність використання зазначених технологій представлено в 
таблиці 3.3. 
Таблиця 3.3 – Порівняння собівартості технологій вирощування 
кукурудзи на зерно 
Технологія Урожайність, Виробнича собівартість, грн 
т/га на 1 га  на 1 т 
Традиційна 9 19249,09 2138,01 
Mini-till 9,5 17210,97 1811,68 
No-till 10,5 17507,07 1667,34 
Strip-till 10,5 17101,38 1628,70 
Джерело: [38] 
 
Отже, як бачимо з наведених розрахунків при використанні 
інноваційних технологій обробки ґрунту значно підвищується урожайність 
порівняно з традиційною технологією, а також зменшується виробнича 
собівартість на 1 га продукції, і відповідно на 1 тону кукурудзи на зерно. 
Крім технологій обробки ґрунтів підвищення ефективності 
використання ресурсів може відбуватися з використанням досягнень селекції 
та генної інженерії. Методи генної інженерії, клітинної біології, ДНК-
технології допомагають переносити генетичний матеріал у рослини від 
мікроорганізмів, грибів і тварин, що дозволяє покращити їх стійкість проти 
шкідників, гербіцидів; до несприятливих ґрунтовокліматичних умов; 
здатність синтезувати біопестициди; нейтралізувати токсичні речовини, що 
знаходяться у ґрунті, воді тощо [39]. Отже, селекція та генна інженерія 
дозволяє підвищити ефективність використання ресурсів 
сільськогосподарського підприємства за рахунок: 
- покращення сортових якостей; 
59 
 
- підвищення стійкості до ґрунтово-кліматичних умов та шкідників; 
- приріст врожайності; 
- одержання насіння елітних сортів; 
- стійкість рослин до втрат врожаю, хвороб, шкідників;  
- покращення якості продукції та підвищення рівня врожайності; 
-  стійкість проти гербіцидів;  
- здатність рослин виробляти власні пестициди;  
- скорочення процесу догляду та переробки продукції; – економія 
затрат на вирощування ГМО [39].  
Одним з малозатратних та ефективних  заходів є своєчасна сортозміна, 
що дозволяє також значно підвищити обсяги виробництва продукції (таблиця 
3.4). 
Таблиця 3.4 – Економічна ефективність сортооновлення (у розрахунку 
на 100 га посівної площі зернових культур) 
Зернові Урожайність, ц/га Прибуток Резерви збільшення обсягів 
культури з 1 ц, грн виробництва продукції 
на площі з На З 1 га, З усієї площі 
традиційними площа з ц у У 
сортами новими натуральному вартісній 
сортами виразі, ц оцінці, 
тис.грн 
Озима 48,2 60,3 77,54 12,1 1210 93,82 
пшениця 
Ярий 38,1 45,7 63,07 7,6 760 47,93 
ячмінь 
Кукурудза 98,4 124,8 105,84 26,4 2637,1 279,11 
на зерно 
Всього х х 246,45 х х 466,69 
Джерело: [40] 
 
Однією з можливостей підвищення врожайності є забезпечення 
оптимального рівня вологості для рослин в несприятливих природних умовах. 
На сьогодні створено різноманітні системи краплинного зрошення, 
використання яких дозволяє підтримувати рівень вологості, необхідний для 
рослин; знижує витрати води, електроенергії, мінеральних добрив; зменшує 
ерозію ґрунтів; створює можливість освоєння малопридатних для обробітку 
60 
 
земель; зменшувати експлуатаційні витрати,  а також здійснювати роботи 
разом з поливом [41]. 
На сьогодні набуває поширення використання сучасних інформаційних 
комп’ютерних технологій в сільськогосподарській галузі, які дозволяють 
підвищувати продуктивність праці, ефективність управлінських рішень, 
сприяти підвищенню ефективного використання ресурсів. Як зазначалося, на 
ефективність діяльності сільськогосподарського підприємства впливає велика 
кількість зовнішніх та внутрішніх факторів, які необхідно враховувати при 
плануванні діяльності та поточній господарській діяльності. Враховуючи 
значний обсяг інформації, яку необхідно зібрати та проаналізувати, саме 
сучасні інформаційні технології дозволяють це зробити швидше і якісніше, 
ніж традиційні.  Серед таких технологій є наступні: 
− приймачі-антени глобальних позиційних систем (GPS - ГПС або 
ГЛОНАС), встановлені на будь-якому об’єкті (машині, агрегаті і т.п.). Вони 
пеленгують сигнали із супутників, що перебувають у зоні прийому інформації. 
Для точного визначення місцезнаходження об'єкта в просторі й у часі досить 
одержувати сигнали з 3-4 супутників, що обертаються навколо земної кулі;  
− географічна інформаційна система (GIS - ГІС) - це програмне 
забезпечення, що дозволяє обробляти й показувати просторову інформацію, 
комп'ютеризувати і створювати електронні карти;  
− датчики для дистанційних вимірів і бортові датчики для 
приведення в дію різних частин машинного агрегату [42]. 
Розвиток інформаційних технологій дозволяє запровадити в сільському 
господарстві концепцію «точне землеробство», яке полягає в управлінні 
продуктивністю посівів за рахунок оптимального використання земельних 
ресурсів.  Такий підхід, як показує практика, дозволяє максимізувати прибутки 
сільськогосподарського виробництва, економити господарські та природні 
ресурси, підвищувати якість продукції, підвищувати відтворення ґрунтової 
родючості та зменшувати негативний вплив на зовнішнє середовище [42]. 
61 
 
Іншими словами, точне землеробство – це комплексна 
високотехнологічна система сільськогосподарського менеджменту, що 
включає в себе технології глобального позиціонування (GPS), географічні 
інформаційні системи (GIS), технології оцінки врожайності (Yield Monitor 
Technologies), технологію змінного нормування (Variable Rate Technology) і 
технології дистанційного зондування землі (ДЗЗ) [43]. 
За допомогою зазначених вище технологій збирається необхідна 
інформація про реальні потреби та можливості вирощування тих чи інших 
сільськогосподарських культур, внесення добрив, результатів врожайності 
тощо, які застосовуються при аналізі ефективності використання ресурсів 
підприємства та планування наступної діяльності. 
На сьогодні також спостерігається поширення використання в 
сільському господарстві безпілотних літальних апаратів (БПЛА) або 
безпілотних літаків (дронів). Дрони можуть використовуватися для 
різноманітних цілей: 
− раннього виявлення шкідників, хвороб, потреби рослин в іригації, 
дефіциті азоту тощо. З цією метою на борту дрона закріплюють RGB-камери 
з високою роздільною здатністю, а також мульти- та гіперспектральні камери. 
Дрон облітає відповідні угіддя й сканує їх. Отримана з камер дрона інформація 
аналізується і порівнюється з показниками стандартних угідь. На підставі 
відхилень між фактичними та стандартними даними і виявляють шкідників, 
хвороби, нестачу води. Показники відхилень наносять на карту, що дає наочну 
їх картину. Далі залишається точково діяти для виправлення ситуації; 
− використання для точкового обприскування хворих рослин 
пестицидами, для штучного опилення; 
− здійснення спостереження за стадами тварин; 
− спостереження, контроль за роботою працівників, 
сільськогосподарської техніки, охорона угідь [44]; 
− прогнозування врожайності сільськогосподарських культур; 
62 
 
− оцінювання зростання сільськогосподарських культур; 
− відстеження нормалізованого вегетаційного індексу; 
інвентаризація сільгоспугідь; 
− побудови 3D моделей фермерського господарства [45]. 
Застосування безпілотних літальних апаратів в сільському господарстві 
має наступні сильні сторони: 
− висока економічна ефективність (здешевлення в десятки рази); 
− невелика висота знімання; 
− точковість, мобільність та висока оперативність; 
− відсутність складної процедури дозволів та узгодження польотів; 
− екологічна чистота польотів [45]. 
Відповідно є і певні слабкі сторони, такі як: короткий польотний час; 
необхідність тримати апарат в прямому полі зору; неможливість використання 
при сильному вітрі та дощу [45]. 
Треба зазначити, що розглянуті вище заходи щодо підвищення 
ефективності використання ресурсів є неповним переліком того, що 
сільськогосподарське підприємство може впроваджувати в свою виробничу 
діяльність. Хочемо зауважити, що запровадження таких заходів повинно мати 
комплексний та системний характер, і поєднувати в собі як технічні, так і 
технологічні, а також організаційні заходи. Так, до технологічних заходів 
можемо віднести впровадження енерго - і ресурсозберігаючих технологій 
вирощування сільськогосподарських культур, які дозволяють знижувати 
витрати на виробництво; заміна застарілих технологій виконання 
механізованих робіт інноваційними, з використанням прогресивної 
високопродуктивної техніки вітчизняного та зарубіжного виробництва тощо. 
До технічних заходів належать: впровадження високопродуктивної 
комбінованої техніки, що дозволяє за один прохід виконувати декілька 
операцій; раціональне агрегатування машин, спрямоване на повне 
використання потужності мобільних машин тощо. До організаційних заходів 
63 
 
ресурсозбереження відносяться: вдосконалення структури посівних площ і 
розширення посівів низьковитратних і високорентабельних культур; введення 
нових високорентабельних культур;  розширення посівних площ під сортами 
культур різних термінів дозрівання, що сприятиме збільшенню термінів 
виконання робіт, зростанню річного завантаження тракторів і 
сільськогосподарських машин та зниженню потреби в них; збільшення обсягів 
виробництва тощо.  
 
3.3 Напрями розвитку органічного виробництва в Україні  
 
Перехід на органічне виробництва це нагальна потреба сучасного 
суспільства. Безконтрольне використання засобів хімізації - це реальна загроза 
природі, вживання неякісних продуктів харчування – загроза здоров’ю 
людини [46, с. 9–11].  
Однак різка відмова від добрив і пестицидів, особливо в умовах низької 
родючості ґрунтів і культури землеробства, супроводжується зниженням 
повернення мінеральних елементів в ґрунт, що призводить до збільшення 
забур’яненості посівів, ураження їх шкідниками та хворобами, і, як наслідок, 
істотного зниження урожайності сільськогосподарської продукції [46, с. 44].  
Такі наслідки вимагають від сільськогосподарських товаровиробників 
органічної продукції проведення моніторингу ґрунтової родючості, 
фітосанітарного стану посівів та якості продукції. Проведення зазначених 
досліджень дозволить оцінити агроекологічну ефективність використовуваної 
органічної системи землеробства і удосконалити використовувані технології 
вирощування сільськогосподарських культур. Слід зазначити, що інтенсивний 
відвальний метод обробки ґрунту призвів до розвитку вітрової та водної ерозії, 
зниження активності ґрунтового біорізноманіття, зниження вмісту гумусу, 
погіршення агрофізичних властивостей і водно-повітряного режиму, і, як 
наслідок, до суттєвого зниження врожайності польових культур у 
несприятливі роки [47].  
64 
 
Органічне землеробство ґрунтується на принципі збереження родючості 
ґрунту за допомогою застосування дрібної, або поверхневої консервуючої 
обробки ґрунту, мульчування її поверхні пожнивними (поукосними) 
залишками, сидерації та застосування органічних добрив і ефективних 
мікробіологічних препаратів. Такі агрономічні підходи активізують 
мікробіологічні процеси в ґрунті, відновлюють та покращують його 
агрохімічні та агрофізичні властивості тощо [47, с. 64] 
Наступним принципом органічного землеробства є отримання 
екологічно чистої продукції, вільної від залишків пестицидів, важких металів 
та інших, шкідливих для організму людини чи тварин речовин. Органічне 
землеробство ґрунтується на використанні лише органічних добрив, а тому 
мінеральні агрохімікати, синтетичні препарати і пестициди не застосовуються. 
Виходячи із зазначених підходів випливає той факт, що за рахунок переходу 
на засади органічного землеробства, відбувається цілеспрямована підтримка у 
сприятливому стані навколишнього середовища – зниження надходження 
шкідливих речовин в атмосферу, воду і ґрунт [48]. 
При виробництві органічної продукції галузі рослинництва за 
законодавством необхідно дотримуватися таких вимог:  
1. Відокремлення виробництва органічної продукції від виробництва 
звичайної продукції, заборона на їх змішування при зберіганні і 
транспортуванні.  
2. Заборона на застосування агрохімікатів, пестицидів і стимуляторів 
росту.  
3. Заборона на використання клонування та генної інженерії, а також 
продукції отриманої з використанням таких методів.  
4. Заборона на використання гідропонного методу вирощування рослин/ 
5. Заборона на використання іонізуючого випромінювання.  
6. Дозволяється застосування для боротьби з хворобами, шкідниками і 
бур’янами засобів біологічного походження, агротехнічних підходів і методів 
термічної обробки.  
65 
 
7. Підбір найбільш адаптивних і стійких до хвороб сортів.  
8. Дозволяється використання прийомів обробки ґрунту, що зберігають 
його природну родючість і біорізноманіття.  
9. Рекомендується застосування сівозмін з бобовими, сидеральними і 
проміжними культурами.  
10. Засоби виробництва рослинного (насіння, садивний матеріал) і 
тваринного (органічні добрива) походження повинні бути отримані в умовах 
органічного виробництва [48].  
Органічна продукція повинна бути сертифікована відповідними 
вітчизняними або міжнародними акредитованими органами. 
Сьогодні виділяють три основні групи стандартів.  
1) Міжнародні приватні або міжурядові рамочні стандарти:  
• Базові стандарти IFOAM (IFOAM Basic Standards – IBS) – 
стандарти Міжнародної федерації руху за органічне сільське господарство;  
• Спільна програма ФАО (FAO) і ВООЗ (WHO) щодо стандартів на 
харчові продукти – Комісія «Кодекс Аліментаріус» – «Комісія Кодекс 
Аліментаріус. Органічні харчові продукти».  
2) Основоположні стандарти або Директиви: 
• Постанови Ради Європейського Союзу або Регламенти Комісії 
Європейського Союзу;   
• Американська національна органічна програма – NOP (National 
Organic Program) Міністерства сільського господарства США (United States 
Department of Agriculture – USDA);  
• JAS (Japanese Agricultural Standard) – Японський стандарт якості 
сільськогосподарської продукції;  
• Швейцарія, Ізраїль, Аргентина, Австралія, Австрія, Люксембург 
мають органічні стандарти, рівнозначні Постанові Ради ЄС.  
3) Приватні Стандарти органічного виробництва: Demeter, Naturland, 
Bioland, Ecoland, Ecovin (Німеччина), Soil Association (Великобританія), Bio 
66 
 
Suisse (Швейцарія), Bio Austria, Austria Bio Garantie (Австрія), KRAV 
(Швеція), БІОЛан (Україна) тощо [49].  
За відсутності вітчизняної законодавчої бази стосовно сертифікації і 
маркування органічного виробництва сертифікація органічних виробників 
їхньої продукції в Україні здійснюється згідно з міжнародними стандартами 
[49]. 
За даними оперативного моніторингу, проведеного Мінагрополітики 
шляхом проведення опитування органів іноземної сертифікації, які 
сертифікували органічне виробництво та обіг органічної продукції в Україні 
відповідно до стандарту, еквівалентного Регламенту Ради (ЄC) № 834/2007, та 
вимог Національної органічної програми США (NOP), станом на 31.12.2023 
загальна площа сільськогосподарських угідь, зайнятих під органічним 
виробництвом, у тому числі перехідного періоду, склала 471 176 га (1,1% від 
загальної площі земель сільськогосподарського призначення України). Площа 
сільськогосподарських угідь з органічним статусом – 390 923 га. Загальна 
кількість операторів становила 481, зокрема 383 сільськогосподарські 
виробники [50]. 
Водночас, загальна площа сільськогосподарських угідь, на яких 
здійснюється органічне виробництво відповідно до вимог законодавства 
України у сфері органічного виробництва, обігу та маркування органічної 
продукції, за даними органу сертифікації «Органік стандарт», станом на 
31.12.2023 склала 77 463 га, з яких сільськогосподарських угідь з органічним 
статусом – 71 728 га. Загальна кількість операторів, що здійснюють діяльність 
з органічного виробництва відповідно до національних вимог становила 152, 
зокрема 134 сільськогосподарські виробники [50]. 
Протягом останніх років, до повномасштабного вторгнення росії на 
територію України, на внутрішньому споживчому ринку спостерігалося 
розширення асортименту органічних продуктів через основні мережі 
супермаркетів. Основними видами органічної продукції, які споживаються в 
Україні, є молоко та молочна продукція, овочі, фрукти, гриби, круп’яні і 
67 
 
зернові вироби, борошно, насіння, снеки, яйця, соки, напої, пасти, 
консервовані продукти, олія, м’ясні вироби та інша продукція, до якої входять 
хлібобулочні вироби, вареники, пельмені, мед, шоколад, чай, кава, прянощі, 
спеції та цукор. 
Внутрішній ринок органічної продукції в Україні за результатами 2023 
року почав стабілізуватись після значного падіння у 2022 році. Всього було 
реалізовано 7 257 тонн органічної продукції власного виробництва на суму 27 
млн доларів США. Протягом 2023 року Україна експортувала 198 000 тонн 
органічної продукції на суму 141 млн дол. США до 29 країн світу, що майже 
на 20% менше в обсязі експорту та на майже 36% в грошовому еквіваленті 
порівняно з 2022 роком (245 600 тонн, 219 млн дол. США). Основна більшість 
органічної продукції з України була експортована в країни Європи (99%) [49]. 
Відповідно до звіту Європейської Комісії [50], у 2023 році Україна 
посіла 5-те місце зі 125 країн за обсягами експортованої органічної продукції 
до ЄС та вже шостий рік поспіль залишається в ТОП 5 найбільших експортерів 
до ЄС. Так, протягом 2023 року до ЄС ввезено 2,48 млн тонн органічної 
агропродовольчої продукції, що на 9,1% менше за попередній період, з них – 
173 720 тонн (7%) з України. Так обсяг експорту органічної продукції з 
України зменшився у порівнянні з 2022 роком на 20%. Та попри це, Україна 
посіла перші місця серед країн-експортерів до ЄС, експортувавши 66 312 тонн 
(63,4%) зернових культур (окрім пшениці та рису) та 14 133 тонн (17%) 
насіння органічних олійних культур (без урахування сої) [50]. 
Органічне виробництво в Україні регулюється Законом України «Про 
основні принципи та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування 
органічної продукції» [52], а також відповідними підзаконними нормативно-
правовими актами. 
Мінагрополітики здійснює практичні заходи щодо впровадження 
законодавства. Так, починаючи з 2022 року, міністерство, відповідно до вимог 
статті 30 Закону, забезпечує проведення кваліфікаційних іспитів для 
кандидатів, які мають намір стати інспекторами з органічного виробництва, у 
68 
 
разі надходження відповідних заявок. Наразі 40 осіб отримали свідоцтво 
інспектора з органічного виробництва та/або обігу органічної продукції. Це 
дало змогу органам сертифікації, які мали намір бути включеними до Реєстру 
органів сертифікації та здійснювати сертифікацію органічного виробництва 
відповідно до вимог українського законодавства у цій сфері, приступити до 
виконання наступної вимоги статті 28 Закону – акредитації Національним 
агентством з акредитації України. 
У травні 2023 року Національне агентство з акредитації України видало 
перший атестат про акредитацію ТОВ «Органік Стандарт», а у 2024 році – 
другий – ТОВ «СТЦ-Україна». Так, станом на кінець 2024 року, до 
Державного у органів сертифікації у сфері органічного виробництва та обігу 
органічної продукції включено 2 органи сертифікації. У серпні 2023 року 
Мінагрополітики запустило Державний реєстр операторів, що здійснюють 
виробництво продукції відповідно до вимог законодавства у сфері органічного 
виробництва, обігу та маркування органічної продукції. Реєстри у сфері 
органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції розміщено 
на сайті Мінагрополітики. З вересня 2023 року в Україні почали з’являтися 
органічні продукти, марковані українським державним логотипом для 
органічної продукції [50]. 
Не дивлячись на значні зрушення в сфері органічного виробництва в 
Україні та існуючі потенційні можливості, все ще існує низка проблем, серед 
яких: 
1. Недостатня інформованість споживачів. Багато українців не 
мають достатньої інформації про переваги органічних продуктів та їх вплив на 
здоров’я. Це може обмежувати попит на органічну продукцію. 
2. Недостатній розвиток інфраструктури. Україна потребує 
подальшого розвитку інфраструктури для виробництва, зберігання та 
транспортування органічних продуктів, щоб забезпечити їх якість та 
доступність для споживачів.  
69 
 
3. Відсутність стимулів для фермерів. Багато фермерів можуть 
боятися переходити на виробництво органічних культур через відсутність 
достатньої підтримки та гарантій щодо продажу своєї продукції.  
4. Низький рівень сертифікації. Українські виробники часто мають 
обмежені можливості отримання сертифікатів на свою продукцію, що 
ускладнює їх доступ до міжнародних ринків [52].  
Вирішенню цих проблем має сприяти розроблена Стратегія розвитку 
органічного виробництва в Україні до 2030 року. 
Для збільшення виробництва та зміцнення позицій українського 
органічного сектору на міжнародному ринку рекомендується розглянути 
наступні стратегічні кроки:  
Встановлення конкретних цілей. Першим кроком є визначення чітких та 
реалістичних цілей, таких як збільшення обсягів виробництва органічної 
продукції на певний відсоток протягом певного періоду, отримання 
сертифікатів на органічну продукцію для певної кількості фермерів, а також 
розширення географії експорту.  
Розробка стратегії маркетингу та продажу. Необхідно розробити 
ефективну стратегію маркетингу для просування української органічної 
продукції на міжнародному ринку. Це може включати участь у виставках та 
ярмарках, рекламні кампанії, розвиток онлайн-продажів тощо.  
Підтримка виробників. Урядові органи повинні надати підтримку 
виробникам органічної продукції шляхом надання субсидій, фінансової 
допомоги на впровадження органічного виробництва та навчання персоналу в 
сфері органічного сільського господарства.  
Посилення контролю якості. Важливо забезпечити високу якість та 
відповідність стандартам органічної продукції. Для цього необхідно 
вдосконалити системи сертифікації та контролю якості на всіх етапах 
виробництва.  
Розвиток інфраструктури. Для збільшення виробництва необхідно 
розвивати інфраструктуру, зокрема, будувати сучасні зберігальні та переробні 
70 
 
підприємства, покращувати транспортну логістику та забезпечити доступ до 
необхідних ресурсів.  
Розвиток досліджень та інновацій. Інвестування в наукові дослідження 
та інновації допоможе виробникам впроваджувати нові технології та підходи, 
що сприятимуть підвищенню продуктивності та якості органічної продукції. 
Виконання цих стратегічних кроків допоможе збільшити виробництво 
органічної продукції в Україні та зміцнити її позиції на міжнародному ринку 
[53]. 
  
71 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
З’ясовано, що проблема сталого розвитку є однією з найактуальніших 
проблем сучасності, оскільки негативний вплив життєдіяльності людей на 
довкілля досяг своєї критичної межі. Не виключенням є і сільське 
господарство, яке є ключовим драйвером використання природних ресурсів, 
що вимагає впровадження в цій галузі сталих практик господарювання. 
Практика сталого сільського господарства повинна спиратися на п’ять 
основних принципів: покращення харчового ланцюга, захист та економію 
природних ресурсів, поліпшення добробуту та економічного стану людей, 
стимулювання стійкості екосистем та угруповань, підтримку державних 
ініціатив та нормативних актів. Визначено, що сталий розвиток сільського 
господарства повинен забезпечувати, з одного, боку продовольчу безпеку, а з 
іншого, безпеку навколишнього та соціального середовища в 
короткостроковій та довгостроковій перспективі. 
 Вивчено підходи до оцінювання сталого розвитку сільського 
господарства, з’ясовано, що на сьогодні не існує єдиної системи показників та 
індикаторів для цих цілей. В зв’язку з цим, необхідно розробити єдину 
комплексну систему показників та індикаторів для визначення рівня сталого 
розвитку в сільському господарстві, а також сформувати на їх основі 
інтегральний індекс сталого розвитку. При цьому необхідно здійснювати 
одночасний аналіз екологічної, соціальної та екологічної складової сталого 
розвитку. 
З’ясовано концепція сталого розвитку вбудована в спільну 
сільськогосподарську політику ЄС (CAP), яка має три цілі: боротьба зі зміною 
клімату, охорона природних ресурсів, підвищення біорізноманіття. Кожна 
країна-член ЄС розробила національний Стратегічний план САР, в яких 
запланували 2500 заходів, спрямованих на досягнення десяти конкретних 
цілей за допомогою набору широких політичних заходів. Фінансування 
72 
 
сільськогосподарської політики ЄС здійснюється через два фонди: 
Європейський фонд гарантування сільського господарства, Європейський 
сільськогосподарський фонд розвитку сільських територій. 
Виявлено, що продуктивність підприємств сільськогосподарської 
продукції в Україні значно нижче ніж в європейських країнах, а війна призвела 
до значних збитків та втрат у сільському господарстві, а також забрудненням 
природних ресурсів, що ускладнює досягнення цілей сталого розвитку. 
Здійснено аналіз законодавчого та інституційного забезпечення сталого 
розвитку сільського господарства. Зокрема, ухвалено Стратегію розвитку 
сільського господарства та сільських територій в Україні на період до 2030 
року, метою якої є підготовка аграрного сектору до вступу України в ЄС та 
забезпечення сталого розвитку сільського господарства і сільських територій. 
До стратегічних цілей віднесено: розбудову інклюзивної політики розвитку 
сільського господарства та сільських територій; гарантування суспільних 
потреб у високоякісних, поживних і безпечних харчових продуктах та 
досягнення продовольчої безпеки; забезпечення сталості 
сільськогосподарського сектору, ефективне використання земель, кліматично 
орієнтоване сільське господарство, модернізація аграрного сектора, створення 
умов для розвитку сільських територій. В Національній економічній стратегії 
на період до 2030 року задекларовані завдання щодо досягнення сталості в 
аграрній сфері, а також Державна стратегі регіонального розвитку до 2027 
року визначає одним з пріоритетних напрямів розвиток сільських територій. В 
той же час, в Україні відсутній орган, який би відповідав за впровадження 
підходів сталого розвитку в сільському господарстві. 
Адаптація законодавчо-нормативної бази до вимог Європейського 
Союзу в сфері аграрної галузі та сільського розвитку оцінюється тільки в 1 бал, 
що вимагає її подальшого удосконалення. Зокрема, експертами 
рекомендується ухвалити ЗУ «Про аграрний устрій», ЗУ «Про Фонд розвитку 
сільських територій», ЗУ «Про території Смарагдової мережі» та інші. 
Необхідно створити ефективне інституційне середовище, до складу якого 
73 
 
залучити Агенції сільського розвитку, Платіжне агентство, відповідальне за 
розподіл фінансових ресурсів, доступних у межах міжнародної допомоги та 
виділених із державного бюджету. Необхідним є удосконалення процедури 
фінансування заходів зі сталого розвитку в сільському господарстві з 
орієнтацію на Спільну аграрну політику  ЄС та розробляти свою стратегію 
«Green Deal». 
Досліджено основні напрями підвищення ефективності використання 
ресурсів сільськогосподарських підприємств, зокрема, прогресивні системи 
обробітку ґрунту, сучасні автоматизовані та комп’ютеризовані технічні засобі, 
ефективні системи внесення добрив, застосування сівозмін, систем захисту 
рослин, використання таких сортів, які є більш стійкими у відповідних 
природно-кліматичних умовах, використання якісного посівного матеріалу, 
збереження рослинних залишків на поверхні ґрунту, створення безвідходного 
виробництва тощо. 
Досліджено можливості переходу сільського господарства  на органічне 
виробництво, яке відповідає принципам сталого розвитку. Органічне 
виробництво в Україні регулюється Законом України «Про основні принципи 
та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної 
продукції», а також відповідними підзаконними нормативно-правовими 
актами. На ринку органічної продукції в Україні існує низка проблем, серед 
яких недостатня інформованість споживачів, недостатній розвиток 
інфраструктури, відсутність стимулів для фермерів, низький рівень 
сертифікації. Для покращення ситуації необхідно розробити систему 
підтримки українських виробників органічної продукції задля стимулювання 
їх діяльності на внутрішньому та міжнародному ринках; розвивати відповідну 
інфраструктуру, фінансувати наукові дослідження та впровадження інновацій 
в цій сфері тощо. 
  
 
  
74 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Report of the World Commission on Environment and Development: 
Our Common Future. URL: 
https://sustainabledevelopment.un.org/content/documents/5987our-common-
future.pdf 
2. Світовий центр даних з геоінформатики та сталого розвитку. URL: 
http://wdc.org.ua/uk/sustainable-development 
3. Цілі сталого розвитку. URL: https://www.undp.org/uk/ukraine/tsili-
staloho-rozvytku 
4. Environmental Sustainability in Agriculture 2023. OECD/FAO. 2023. 
URL: https://openknowledge.fao.org/server/api/core/bitstreams/32da2942-3854-
4736-af19-877b3ab22d35/content 
5. Гаркавий В. Теоретичні основи розробки стратегії сталого 
розвитку сільського господарства. International Science Journal of Management, 
Economics & Finance. Vol. 2, No. 4, 2023. pp. 56-64. DOI: 
10.46299/j.isjmef.20230204.07. 
6. Sustainable agriculture and rural development. URL: 
https://www.fao.org/4/u8480e/u8480e0l.htm 
7. Що Таке Стале Сільське Господарство? URL: 
https://eos.com/uk/blog/stale-silske-hospodarstvo/ 
8. U.S. DEPARTMENT OF AGRICULTURE. URL:   
https://www.nal.usda.gov/farms-and-agricultural-production-systems/sustainable-
agriculture 
9. Міщенко О. Сталий розвиток сільського господарства: теоретичні 
аспекти. URL: https://www.researchgate.net/publication/322469854_Stalij_ 
rozvitok_silskogo_gospodarstva_teoreticni_aspekti 
10. Панков О. Сталий розвиток у сільському господарстві. URL: 
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=750. 
75 
 
11. Van Cooten, Cornelis. Land resource economics and sustainable 
development. Van Cuver, 1993. 
12. Марценюк Н. М. Стале сільське господарство: теоретичні і 
практичні підходи. URL:  https://nv.nltu.edu.ua/Archive/2004/14_4/9.pdf 
13. OECD (2008), “Using Agri-environmental Indicators for Policy 
Analysis”, in Environmental Performance of Agriculture in OECD Countries Since 
1990, OECD Publishing, Paris. DOI: https://doi.org/10.1787/9789264040854-37-en 
14. OECD. Environmental indicators for agriculture. OECD Publication, 
Paris, 1997. 
15. Попович А. А. Оцінка сталості сільськогосподарського 
землекористування в Україні. Агросвіт. № 10, 2016. URL:   
http://www.agrosvit.info/pdf/10_2016/8.pdf 
16. Шпикуляк О. Г., Іванченко В. О. Формування індексів та 
індикаторів сталого розвитку підприємництва в сільському господарстві: 
теоретико-методичні підходи. DOI: https://doi.org/10.32317/2221-
1055.202009114 
17.  Нікішина О. В. Методичні положення щодо оцінки природно-
ресурсного потенціалу сільського господарства у координатах сталого 
розвитку України. DOI: 10.15673/fie.v12i1.1670 
18. Kovtun O., Kosylovych H., Andrushko O., Holiachuk Y., Stiurko M. 
European policy of sustainable development of agriculture: challenges for Ukraine 
DOI: 10.31499/2616-5236.2(28).2024.305867. 
19. An environmentally sustainable CAP. URL:  
https://agriculture.ec.europa.eu/sustainability/environmental-sustainability/cap-
and-environment_en 
20. CAP Strategic Plans. URL:  https://agriculture.ec.europa.eu/cap-my-
country/cap-strategic-plans_en 
21. Common agricultural policy funds. URL:  
https://agriculture.ec.europa.eu/common-agricultural-policy/financing-cap/cap-
funds_en 
76 
 
22. Державна служба статистики. Офіційний сайт. URL: 
https://www.ukrstat.gov.ua/ 
23. Стратегія розвитку сільського господарства та сільських територій 
в Україні на період до 2030 року. URL:  https://minagro.gov.ua/npa/stratehiia-
rozvytku-silskoho-hospodarstva-ta-silskykh-terytorii-v-ukraini-na-period-do-2030-
roku. 
24. Ukraine. Impact of the War on Agricultural Enterprises. FAO. URL: 
https://www.fao.org/3/cc5755en/cc5755en.pdf 
25. Агросектор України: вплив війни та перспективи відновлення. 
DLF. URL: https://dlf.ua/ua/agrosektor-ukrayini-vpliv-vijni-taperspektivi-
vidnovlennya/ 
26. Вплив війни росії проти України на стан українських грунтів. 
Екодія. URL: https://ecoaction.org.ua/wp-content/uploads/2023/03/ zabrudnennia-
zemel-vid-rosii2.pdf. 
27. Розмінування земель та експорт продовольства: Україна та Іспанія 
посилять співробітництво в сфері забезпечення Глобальної продовольчої 
безпеки. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/rozminuvannia-zemel-ta-eksport-
prodovolstva-ukraina-ta-ispaniia-posyliat-spivrobitnytstvo-v-sferizabezpechennia-
hlobalnoi-prodovolchoi-bezpeky 
28. Риковська О., Фраєр О., Михайленко О. Аналіз стану сільського 
господарства України та імплементація нормативно-правових актів ЄС, 
дотичних до аграрних та довкіллєвих питань / за ред. М. Бєлкіна, А. Даниляк.  
Київ: ГО «Екодія», 2024. 22 с. 
29. Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 
2030 року. Постанова КМУ від 03.03.2021 р. № 179. URL:  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/179-2021-%D0%BF 
30. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на 
2021-2027 роки. Постанова КМУ від 5 серпня 2020 р. № 695. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/695-2020-%D0%BF/print 
77 
 
31. Абрам’юк І. Аналіз стану та перспектив сталого сільського 
розвитку в Україні у контексті Євроінтеграції (Аналітична записка). Київ. 
2023. URL: https://www.apd-ukraine.de/fileadmin/user_upload/Agrarpolitische_ 
Berichte/APD__Abramiuk_UA.pdf 
32. Національна рада з відновлення України від наслідків війни 
відповідно до Указу Президента від 21 квітня 2022 року № 266/2022 в рамках 
24 робочих груп розробила план заходів з післявоєнного відновлення та 
розвитку України. URL: https://www.kmu.gov.ua/diyalnist/nacionalna-rada-z-
vidnovlennya-ukrayini-vid-naslidkiv-vijni/robochi-grupi 
33. Проект Плану відновлення України. Матеріали робочої групи 
«Нова аграрна політика». URL: 
https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/recoveryrada/ua/new-agrarian-
policy.pdf 
34. Питання Міністерства економіки. Постанова Кабінету Міністрів 
України; Положення, Перелік від 20.08.2014 № 459. URL:   
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/459-2014-%D0%BF#Text 
35. Риковська О., Фраєр О., Михайленко О. Аналіз стану сільського 
господарства України та імплементація нормативно-правових актів ЄС, 
дотичних до аграрних та довкіллєвих питань / за ред. М. Бєлкіна, А. Даниляк.  
Київ: ГО «Екодія», 2024. 22 с. 
36. Ус С. І. Основні види та характеристики оптимізації виробництва 
сільськогосподарських підприємств. Ефективна економіка № 3, 2015. 
37. Черенков А.В., Шевченко М.С., Рибка В.С., Компанієць В.О., 
Кулик А.О. Напрями інноваційного розвитку виробництва зерна в Україні на 
перспективу. Бюлетень Інституту сільського господарства степової зони 
НААН України. 2015. № 9. С. 40-48. 
38. Гончаренко С. І. Інноваційні ресурсозберігаючі технології як 
фактор підвищення ефективності сільськогосподарcького виробництва. Вісник 
Харківського національного технічного університету сільського 
78 
 
господарства імені Петра Василенка. 2017. Вип. 185. С. 131-142. URL:   
: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vkhdtusg_2017_185_19 
39. Білінська В. Сучасні інноваційні технології в сільському 
господарстві: основна характеристика та перспективи впровадження. Вісник 
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. 
7(172). 2015. C.74-80. URL: http://bulletin-econom.univ.kiev.ua/wp-
content/uploads/2015/11/172_11.pdf 
40. Коваленко М. В. Економічне обґрунтування впровадження 
ресурсозберігаючих технологій у рослинництві. URL:  https://bit.ly/2C5K5wU 
41. Крачок Л. І. Новітні технології у сільському господарстві: 
проблеми і перспективи впровадження. Сталий розвиток економіки. 3. 2013. 
С.224-231. 
42. Єдамова А. М Застосування сучасних інформаційних технологій у 
сільському господарстві. 
43. Точне землеробство - ресурсозберігаюче землеробство. URL:  
http://kas32.com/ua/post/view?id=66  
44. Дрони в сільському господарстві: особливості застосування. URL:  
https://buh-ua.com.ua/uk/doc/52134/drony-v-selskom-hozjajstve-osobennosti-
primenenija 
45. Юн Г. М., Мединський Д. В. Застосування безпілотних літальних 
апаратів у сільському господарстві. Наукоємні технології. № 4 (36). 2017. 
46. Грабак Н. Х., Топіха І. Н., Шевель І. В. Основи ведення сільського 
господарства та охорона земель : навч. посіб. Київ : Професіонал, 2006. 496 с 
47. Завадська Ю. С. Ринок органічної агропродовольчої продукції: 
методологія становлення та розвитку : монографія / за наук. ред. О. М. Яценко. 
Житомир : Полісся, 2015. 216 с. 
48. Орел А. М., Дяченко В. В. Сучасні аспекти розвитку органічного 
землеробства в умовах сталого сільського господарства. Економіка та 
суспільство. Випуск # 48 / 2023. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0072/2023-
48-91  
79 
 
49. Сенишин О. С. Формування стратегічних напрямів розвитку 
органічного землеробства в Україні з використанням методики SWOT-аналізу. 
URL:   https://economyandsociety.in.ua/journals/10_ukr/22.pdf 
50. Органічне виробництво в Україні. URL:   
https://minagro.gov.ua/napryamki/organichne-virobnictvo/organichne-virobnictvo-
v-ukrayini 
51. Імпорт органічної агропродовольчої продукції до ЄС. URL:   
https://organicinfo.ua/wp-content/uploads/2024/07/agri-market-brief-23-organic-
imports_ua.pdf 
52. Про основні принципи та вимоги до органічного виробництва, 
обігу та маркування органічної продукції.  Закон України від 10.07.2018 № 
2496-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2496-19#Text 
53. Корогод О. М. Стратегії розвитку органічного ринку в Україні: 
шляхи збільшення виробництва та зміцнення позицій на міжнародному ринку. 
Економіка та суспільство. Випуск # 61. 2024. DOI: 
https://doi.org/10.32782/2524-0072/2024-61-114  
54. Герасименко Ю.С. Сталість розвитку сільського господарства як 
стратегічний напрям його трансформаційних змін. Науковий вісник 
Міжнародного гуманітарного університету. URL: http://vestnik-
econom.mgu.od.ua/journal/2015/13-2015/22.pdf 
55. Никончук В. М. Методичні підходи до оцінки сталого розвитку 
аграрного підприємства. Ефективна економіка. № 1. 2013. URL: 
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1719. 
56. Іванченко В. О. Теоретично-методичні основи формування 
показників оцінки сталого розвитку підприємництва в сільському 
господарстві. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0072/2020-22-36
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
