Адвокація як інструмент впливу на публічну політику

Назаренко, Владислав Олегович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7565
Title:	Адвокація як інструмент впливу на публічну політику
Authors:	Ільченко, Наталія Вікторівна Назаренко, Владислав Олегович
Keywords:	адвокація;адвокаційна кампанія;лобізм;самоадвокація;публічна політика
Issue Date:	Jun-2024
Abstract:	Кваліфікаційна робота бакалавра містить 78 сторінок, 4 таблиці, 4 рисунки, список літератури з 47 найменувань. Об’єктом дослідження - адвокація. Предметом дослідження – особливості здійснення адвокаційної діяльності. Мета кваліфікаційної робота бакалавра - формування теоретичних та практичних засад щодо здійснення адвокаційної діяльності. Завданнями роботи є: дослідити сутність та види адвокації; вивчити основні підходи до адвокаційної діяльності; розглянути особливості організації адвокаційних кампаній; проаналізувати нормативно-правовому базу регулювання адвокаційної діяльності в Україні; запропонувати напрями підвищення ефективності адвокаційних кампаній. Результати дослідження полягають в узагальненні теоретичних та практичних підходів до здійснення адвокаційної діяльності, напрямів підвищення її ефективності.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7565
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Назаренко В.О..pdf Restricted Access		650.04 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Адвокація як інструмент впливу на публічну 
політику» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: здобувач 4 курсу, групи ПУА-208 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                                             _____Назаренко В. О.______________ 
            (прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник ____Ільченко Н. В.___________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент ________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2024 року 
4  
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП…………………………………………………………………… 5 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ  
АДВОКАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ………………………………..……… 7 
1.1 Сутність та види адвокації……………………………………………. 7 
1.2 Підходи до адвокаційної діяльності…………………………………. 16 
1.3 Особливості організації адвокаційних кампанії…………………….. 20 
Висновки до розділу 1…………………………………………………….. 31 
РОЗДІЛ 2 ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДВОКАЦІЙНОЇ  
ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНИ ………………………………………………. 33 
2.1 Аналіз нормативно-правової бази регулювання адвокаційної  
діяльності в Україні……………………………………………………….. 33 
2.2 Аналіз розвитку законодавства про лобізм та адвокацію в Україні.. 45 
Висновки до розділу 2…………………………………………………….. 52 
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  
АДВОКАЦІЙНИХ КАМПАНІ…………………………………………… 54 
3.1 Створення коаліцій неурядових організацій для адвокаційної  
діяльності…………………………………………………………………... 54 
3.2 Забезпечення ефективного інформаційного супроводу  
адвокаційної кампанії……………………………………………………... 61 
Висновки до розділу 3……………………………………………………. 69 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….. 71 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………................. 74 
 
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
В будь-якій країні, не дивлячись на рівень її соціально-економічного 
розвитку, існує низка проблем, які потребують вирішення, але їм не 
приділяється належної уваги з різних причин. Крім цього, при прийнятті 
рішень на державному та місцевому рівні досить часто не береться до уваги 
думка громадськості, порушуються права певних груп населення, 
нераціонально використовують бюджетні кошти тощо. Винести існуючу 
проблему на порядок денний, привернути до неї увагу громадськості та 
політиків, можна за допомогою адвокації.  
Досвід використання даного інструменту свідчить про його високу 
ефективність та можливість здійснити суттєві позитивні суспільні зміни 
шляхом впливу на формування та реалізацію державної політики в різних 
сферах, зокрема соціальній, екологічній, гендерної рівності, охорони здоров’я, 
освітній та інших. 
Враховуючи дієвість адвокації актуальним є вивчення особливостей 
здійснення адвокаційної діяльності, методів та підходів, які б дозволити 
здійснити ефективний вплив на публічну політику та досягти поставлених 
цілей.   
Дослідженням проблеми адвокації займаються науковці та практики, 
серед яких Mansfield Ch., MacLeod K., Greenleaf M., Alexander P., Cohen D., 
VeneKlasen L., Miller V.,  Кіященко Г., Навроцький В., Менджул М., 
Прокопенко О., Станкевич-Волосянчук О., Казмеркевич П., Коваленко О., 
Гвоздік О., Тітаренко І., Амбарцумова А., Ламах Е., Дмитрієва М., Случик Т., 
Ковальова Д., Безверха А., Андерсон В. та інші. 
  Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є формування 
теоретичних та практичних засад щодо здійснення адвокаційної діяльності. 
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: 
6 
 
− дослідити підходи до формування та реалізації державної 
антикорупційної політики в Україні; 
− дослідити сутність та види адвокації; 
− вивчити основні підходи до адвокаційної діяльності; 
− розглянути особливості організації адвокаційних кампаній; 
− проаналізувати нормативно-правовому базу регулювання 
адвокаційної діяльності в Україні; 
− запропонувати напрями підвищення ефективності адвокаційних 
кампаній. 
Об’єкт дослідження – адвокація. 
Предмет дослідження – особливості здійснення адвокаційної 
діяльності. 
Інформаційна база дослідження. Законодавчі та нормативно-правові 
акти, наукові статті, монографії, навчальні та методичні посібники. 
Методи дослідження: абстрагування, синтезу та аналізу, узагальнення, 
порівняння 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в узагальненні 
теоретичних та практичних підходів до здійснення адвокаційної діяльності, 
напрямів підвищення її ефективності. 
Апробація дослідження. Назаренко В. О. Адвокація як інструмент 
впливу на публічну політику (Сучасні тенденції розвитку  економіки та 
держави: матеріали VІІІ Всеукраїнської студентської науково-практичної 
конференції : 23 квітня 2024 р. / від. ред. Р.В. Манн; М-во освіти і науки 
України,  Черкас. держ. технол. ун-т.  Черкаси : ЧДТУ, 2024) 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна робота бакалавра 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. 
Повний обсяг роботи становить 78 сторінок, список використаних джерел 
складається з 47  найменувань,  4  таблиць,  4 рисунків. 
 
  
7 
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ 
АДВОКАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 
 
 
1.1  Сутність та види адвокації 
 
Однією з методів впливу громадськості на рішення, що приймаються на 
державному або місцевому рівні є адвокція. Це – один з пріоритетних напрямів 
діяльності організацій громадянського суспільства. Її суть полягає у взаємодії 
з органами влади усіх рівнів та широким колом зацікавлених осіб 
(стейкхолдерів) з метою представлення та просування інтересів певних 
соціальних (як правило, незахищених, вразливих, неактивних, недостатньо 
організованих тощо) груп [1].  
Визначення поняття «адвокація» можуть відрізнятися, наприклад: 
− адвокація – це сукупність інструментів, стратегій і тактик, яким для 
досягнення позитивних змін може користуватися будь-яка особа або 
організація на будь-якому рівні суспільства [2, с.6]. 
− адвокація – це комплекс дій, спрямованих на те, щоб переконати і 
вплинути на тих, хто тримає у своїх руках державну, політичну або економічну 
владу, впровадити і реалізувати державну політику таким чином, щоб це 
принесло користь тим, у кого менше політичної влади і менше економічних 
ресурсів [2, c.6]; 
− адвокація – метод та процес впливу на людей, які приймають 
рішення, та на громадську думку щодо проблемних питань. Він спрямований 
на мобілізацію громадських дій для досягнення змін у суспільстві [2]; 
− адвокація складається з організованих зусиль і дій, які ґрунтуються 
на реальному стані речей. Ці організовані дії порушують приховані, раніше 
ігноровані проблеми, з метою впливу на громадську думку й політику для 
8 
 
того, щоб спільнота наблизилася до справедливого та гідного суспільства 
(визначення Інститут адвокації у Вашингтоні); 
− адвокація – вид діяльності, за якої громадяни та громадські 
організації висловлюють занепокоєння щодо порушення своїх прав, а також 
вдаються до активних дій для їх захисту; це діяльність з представлення 
інтересів громадян шляхом їх участі в процесі прийняття рішень, націлених на 
зміну політики влади на місцевому або державному рівні, свідомості учасників 
процесу, законодавства; низка взаємопов’язаних кроків, спрямованих на 
довгострокові зміни в суспільстві, громаді або способи ухвалення політичних 
рішень за допомогою мобілізації громадськості; 
− адвокація – це процес, в якому індивіди та організації досягають 
впливу на прийняття владних рішень; 
− адвокація – це діяльність із захисту прав та інтересів громадян 
шляхом їх участі в процесі прийняття рішень, які спрямовані на зміни [4]; 
− адвокація – це процес стратегічного управління інформацією та 
знаннями для зміни та/або впливу на політику та практику, які впливають на 
життя людей (особливо знедолених) [5]; 
− адвокація – це стратегія, яка використовується в усьому світі 
неурядовими організаціями (НУО), активістами та навіть самими політиками 
для впливу на політику. Адвокація стосується створення або реформування 
політики, а також ефективної реалізації та забезпечення виконання політики. 
Політика – це план, курс дій або набір нормативних актів, ухвалених урядом, 
бізнесом або установою, спрямованих на вплив і визначення рішень або 
процедур. Адвокація — це засіб досягнення мети, ще один спосіб вирішення 
проблеми, яку ми прагнемо вирішити за допомогою інших програмних 
стратегій [6 ]; 
− адвокація – це низка дій, спрямованих на переконання та вплив на 
тих, хто має урядову, політичну чи економічну владу, щоб вони ухвалили та 
9 
 
реалізовували державну політику таким чином, щоб принести користь тим, 
хто має меншу політичну владу та економічні ресурси [7]. 
Адвокація – це прагнення вплинути на результати, включаючи державну 
політику та рішення щодо розподілу ресурсів у політичних, економічних і 
соціальних системах та інститутах, які безпосередньо впливають на життя 
людей. 
Адвокація складається з організованих зусиль і дій, заснованих на 
реальності «те, що є». Ці організовані акції прагнуть висвітлити критичні 
питання, які були проігноровані та замовчені, вплинути на суспільне 
ставлення, ухвалити та впровадити закони та державну політику, щоб бачення 
того, «що має бути» у справедливому, гідному суспільстві, стало реальністю. 
Права людини – політичні, економічні та соціальні – є всеосяжною основою 
для цих бачень. Правозахисні організації черпають свою силу від людей і 
підзвітні їм – своїм членам, виборцям та/або членам постраждалих груп. 
Адвокація має цілеспрямовані результати: надати прибічникам 
соціальної справедливості можливість отримати доступ і голос у прийнятті 
рішень у відповідних установах; змінити співвідношення влади між цими 
інституціями та людьми, на яких впливають їхні рішення, таким чином 
змінюючи самі інституції та внести явне покращення в життя людей [8]. 
Адвокація, орієнтована на громадян, — це організований політичний 
процес, який включає скоординовані зусилля людей, спрямовані на зміну 
політики, практик, ідей та цінностей, які зберігають нерівність, упередження 
та відчуження. Це зміцнює потенціал громадян як осіб, які приймають 
рішення, і створює більш підзвітні та справедливі інститути влади [9]. 
Адвокація – це керований людьми організований політичний процес, за 
допомогою якого звичайні громадяни, особливо знедолені та маргіналізовані, 
реалізують свої права та владу та використовують їх для ефективної та рівної 
участі в процесі прийняття рішень на всіх рівнях для інституціоналізації 
системної рівності та справедливості та позитивного впливають на якість 
життя людей [10]. 
10 
 
Отже, не дивлячись на таку велику кількість визначень поняття 
«адвокація», її сутність залишається тією ж  - захист прав найбільш вразливих 
категорій населення або відстоювання суспільних інтересів (рис.1.1) 
 
 
 Інтереси вразливих Вплив Органи влади та 
груп, суспільні місцевого 
 інтереси самоврядування 
 
Рисунок 1.1– Сутність адвокації 
 
Згідно з Оксфордським словником англійської мови, слово advocate 
вперше було записано в англійській мові в 1300-х роках як іменник. Слово 
походить від французького слова avocat і до цього латинського слова 
advocatus. 
Advocatus означає бути покликаним або викликаним, або, точніше, 
прийти комусь на допомогу в залі суду. Це може означати, що перша в світі 
програма публічної адвокації включала початок права та юристів [11]. 
Отже, термін «адвокація» походить від англійського «advocacy», який, у 
свою чергу, веде до латинських «ad — до» та «voca — заклик». Таким чином, 
саме слово «адвокація» можна перекласти як «заклик до певних дій» [1]. 
Адвокація в її сучасній формі почалася в США та Канаді в 1966 році. Під 
час конференції з церебрального паралічу родина та друзі почали задавати 
важливі питання, такі як: «Що станеться з моєю дитиною, коли мене не буде, 
і я не зможу заступитися за неї?» 
Сучасний адвокаційний рух з’явився у Великобританії в 1970-1980-х 
роках. У 1994 році було створено «Адвокасі – Кодекс практики». Він об’єднав 
існуючі принципи та рекомендації для належної практики. У тому ж році звіт 
Баттерворта підкреслив необхідність для людей, які стикаються з проблемами 
11 
 
охорони здоров’я та соціальної допомоги, мати доступ до адвоката, який міг 
би висловлювати свою точку зору незалежно від того, що відбувається [12]. 
Ч. Мек у виділяє три основні функції лобістської діяльності: 
1) забезпечує методи вирішення конфліктів між різними групами 
інтересів, а саме:  
− регулює конфліктні інтереси та позиції; 
− дозволяє організовано їх висловлювати;  
− сприяє належному реагуванню влади на соціальні та економічні 
потреби суспільства;  
2) транслює посадовим особам важливу інформацію (аналітику, 
експертні погляди), а отже, сприяє прийняттю обґрунтованих, зважених, 
легітимних владних рішень, оскільки завдяки цьому процесу останні 
базуються на практичному інтересі відповідних груп. При цьому лобісти: 
− збагачують законодавчий процес шляхом привнесення аналітичної 
інформації, експертних думок і висновків; 
− виконують роль посередників між громадськістю та державними 
органами, інформуючи про потреби окремих груп і стан справ у тій або іншій 
сфері;  
− як наслідок, сприяють позитивному сприйняттю суспільством тих 
рішень, які приймає уряд;  
3) доповнює систему стримувань і противаг, яка існує між трьома 
гілками державної влади, і забезпечує змагальність політичного процесу: 
− конкуренція серед груп інтересів перешкоджає довгостроковому 
впливу будь-якої з цих груп;  
− конкуренція поглядів різних груп інтересів забезпечує законодавцям 
повний спектр можливостей вирішення проблеми [13]. 
Отже, результатами адвокаційної діяльності можуть бути наступні: 
12 
 
1. Вдосконалення політик. Це може бути внесення змін в чинне 
законодавство (прийняття нових норм або, навпаки, відміна діючих) або 
моніторинг дотримання виконання чинного законодавства. 
2. Системні зміни. Адвокаційна кампанія також може бути 
спрямована на досягнення змін в системі прийняття рішень. Завдяки 
адвокаційним заходам може бути підвищено прозорість прийняття рішень 
органами влади; покращено підзвітність осіб, які приймають рішення, перед 
громадянами та суспільством; підвищено рівень залучення громадян та ОГС 
до прийняття рішень тощо.  
3. Демократичні зміни. Адвокація передбачає, що люди мають бути 
активними учасниками процесу, а не лише пасивними споживачами винагород 
від досягнутих результатів [1]. 
На рис.1.2 представлена, так звана, тріада адвокації, без якої важко 
досягти головної мети адвокації – участь громадськості та громад у прийнятті 
владних рішень та  усвідомлення суспільством своєї відповідальності за 
прийняті рішення й зроблений вибір [14].  
 
 
Рисунок 1.2 – Тріада адвокації 
 
Джерело: [14] 
 
13 
 
Досягати усіх трьох категорій результатів у ході кожної адвокаційної 
діяльність і складно, і важко. Але в будь-якій адвокаційній кампанії необхідно 
розглядати три категорії наслідків, інакше адвокація буде обмежена зміною 
однієї або кількох політик без звернень до сфери прийняття рішень, а також до 
найбільш важливої складової – збільшення впливу громадян та їх ефективної 
участі у процесі прийняття рішень [14]. 
Важливо усвідомлювати, що головною метою адвокації є допомога 
громадянам та місцевим громадам набути впевненості у своїх силах та 
використовувати своє конституційне право брати безпосередню участь у 
процесі прийняття рішень. Усвідомлення громадянами свого права на участь 
у прийнятті рішення, дозволяє уникнути вузького розуміння процесу 
адвокації, як просто зміну політики [14]. 
До об’єктів адвокації, тобто тих на кого здійснюється вплив, є 
представники державної влади або органів місцевого самоврядування, які 
наділені повноваженнями і несуть відповідальність за наслідки прийнятих 
рішень [1]. 
До суб’єктів адвокації відносять фізичних або юридичних осіб, які від 
свого імені, від імені своїх роботодавців або клієнтів встановлюють відносини 
з відповідними органами влади і місцевого самоврядування [1]. 
Залежно від статусу суб’єктів адвокації поділяють на: штатних; 
позаштатних; колективних. 
Штатні суб’єкти адвокації – це фахівці із взаємодії з органами влади 
(GR-менеджери), які входять до штату підприємства, установи або організації, 
отримують там фіксовану заробітну плату і здійснюють легітимний вплив на 
органи влади та місцевого самоврядування в інтересах свого роботодавця. 
Позаштатні суб’єкти адвокації – це фізичні особи, які в інтересах 
замовників і на підставі договору про консультаційні послуги здійснюють 
легітимний лобістський вплив на владні структури. Це лобісти у класичному 
сенсі цього слова. Вони працюють як вільні агенти, можуть не бути 
закріпленими за будь-якою організацією і мати одразу декілька клієнтів. 
14 
 
Колективні суб’єкти адвокації – це коаліції, бізнес-об’єднання, 
професійні консалтингові агентства тощо [13]. 
Таблиця 1.1 - Порівняння між адвокацією для влади громадян  і 
традиційною моделлю адвокації 
Адвокація для влади людей Традиційна модель адвокації 
Мета – можливість громадян брати участь Мета – зміна однієї ситуації або вирішення 
у процесі прийняття рішень. однієї проблеми. 
Об’єднує групу людей для спільної Невелика група людей працює від імені 
розробки плану дій суспільства на благо суспільства 
Дозволяє групі людей працювати Дозволяє кільком людям визначити ролі 
колективно щоб побудувати й лідерства та прийняття рішення 
оптимізувати досвід колективної влади. 
Дії базуються  на досягненні цілей в Дії базуються тільки на потенціалі для 
залежності з широким баченням перемоги та короткочасних вигодах 
соціальних змін 
Підтримує постійні зусилля з розширення Не заохочується залучення нових членів; 
бази підтримки суспільства та розвиває тільки кілька людей прикладають зусилля 
нове лідерство чи підтримують лідерські ролі зараз і 
назавжди 
Дозволяє розвивати в людей  відчуття Передбачає тільки зміни відношення 
влади та контролю над їх життям; досвід людей до ситуації чи умов, з обмеженими 
спільної влади пов’язаний з баченням, та  беззмістовними додатковими 
створює усвідомлення «Ми маємо право «здібностями» та «можливостями». 
на…» 
Можливий тривалий процес, який «Магічне» рішення, яке веде до швидких 
потребує терпіння, настирливості, поваги перемог чи негайного вирішення проблеми 
як до людей, так і до процесу 
Зміна балансу влади на користь звичайних Збільшує владу одних груп громадян і 
громадян послаблює владу інших, звичайних людей 
Допомагає у вирішення багатьох інших Кілька керівників перевантажені 
питань шляхом розвитку здібностей людей проблемами й дуже перебірливі щодо того, 
вирішувати ці проблеми самостійно які питання потрібно вирішувати  
Джерело: [14] 
 
Виділяють три види адвокації: 
− cамоадвокація, коли людина виступає від свого імені, представляє 
власні інтереси або захищає власні права. 
− адвокація конкретного випадку означає говорити від імені, 
представляти інтереси та захищати права іншої людини або конкретної групи 
людей, які в даний момент не можуть представити та захистити себе; 
15 
 
− громадська або публічна адвокація означає говорити від імені, 
представляти інтереси та захищати права широкої категорії людей, усієї 
громади або суспільства. Якщо адвокація конкретного випадку концентрує 
зусилля на одній конкретній ситуації, на одній людині або групі людей, 
громадська адвокація зосереджується на представленні інтересів та захисті 
прав більш широкого загалу [15]. 
Існують різні рівні адвокації, які можна класифікувати наступним 
чином: 
− глобальні ініціативи: просування змін у багатьох країнах; задіяні 
численні мережеві об’єкти; розгортання повного спектру програмних і 
базових активів (наприклад, просування стандартів прозорості видобувної 
галузі в усьому світі); 
− регіональні та континентальні ініціативи: просування змін у регіоні; 
залучено кілька мережевих об’єктів; розгорнути вибраний ряд програмних і 
фондових активів (наприклад, права ромів на освіту в Європі; боротьба за 
лікування ВІЛ та СНІДу для маргіналізованих груп в Африці); 
− ініціативи для однієї країни: зосередженість на конкретній проблемі 
в країні; головним чином одна мережева програма або національний фонд 
керує кампанією; 
− кризове реагування: реагування на конкретні раптові надзвичайні 
ситуації; може знадобитися дуже швидко мобілізувати багато активів [16]. 
Надзвичайно важливо наголосити, що ефективна адвокація відрізняється за 
своєю суттю від успішного впливу або тиску, який чинять на тих осіб, які 
приймають рішення. Щоб адвокація спиралася на обґрунтовані докази та 
можливості комунікації, не достатньо, аби особи, які приймають рішення, 
змінювали свою позицію через тактичні причини (політичний тиск, страх 
через втрату іміджу або короткострокової вигоди). Адвокація, яка базується на 
доказах, спирається на аргументи, що спонукають осіб, які приймають 
16 
 
рішення, брати до уваги запропонований спосіб розв’язання проблеми, що 
поєднує в собі стратегічні завдання [17]. 
 
1.2  Підходи до адвокаційної діяльності 
 
Адвокація пов’язана з критично важливими концепціями, які необхідно 
враховувати, під час адвокації соціальної справедливості. 
В сфері розвитку існує три основні підходи до вирішення соціальних 
проблем. Модель благодійності, яка передбачає надання певної матеріальної 
допомоги людини, що цього потребує. Дана модель була переважною для 
вирішення соціальних проблем протягом тисячоліть. В основні цієї моделі 
лежить думка, що філантропи розуміють потреби бідних і що їх внесок зможе 
задовільнити ці потреби.  
З середини 20-го століття спеціалісти з розвитку почали переходити до 
нової моделі – підходу, який базується на потребах. Спеціалісти прийшли до 
висновку, що ті хто потребують, так і залишаються бідними, оскільки вони не 
беруть участі у визначенні своїх реальних потреб. Крім того, ті хто 
постраждав, все більше залежать від благодійників. Отже, застосування даного 
підходу дало можливість встановити діалог між тими, хто потребує, та тими, 
хто допомагає, що підвищило ефективність вирішення соціальних проблем. В 
той же час, даний підхід не враховував політику, оскільки ухилявся від участі 
в ній. Крім цього, даний підхід жодним чином не вимагав дій від політичних 
кругів та інших зацікавлених осіб, задоволення потреб відбувалося лише при 
наявності ресурсів, а втручання відбувалося на мікрорівні з мінімальними 
зусиллями на макро- або національному або міжнародному рівнях. 
В 1986 році Генеральна Асамблея ООН прийняла 2-гу Декларацію про 
право на розвиток. Декларація закріпила підхід до розвитку, який базується на 
правах людини (rights-based approach, RBA) [10]. 
17 
 
Підхід, заснований на правах, ознаменував новий підхід до розвитку. 
Нижче наведено деякі з принципів, які містяться в новій системі прав людини. 
[18, с. 31] 
1. Універсальність. Права людини поширюються на кожного скрізь і 
за будь-яких обставин. Аспект універсальності – це те, що відрізняє права 
людини від інших набутих прав, таких як права на громадянство та договірні 
права.  
2. Недискримінація та рівність. Кожна людина має всі права і свободи,  
без будь-якої різниці, як-от раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, 
політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, 
майнового стану, народження чи іншого стану. 
3. Неподільність. Права неподільні і їх слід сприймати комплексно. 
Жодне право не є важливішим за інше. Існує обов'язок надати ці права їх 
правовласникам. Використовуючи RBA для розробки, ми можемо встановити 
пріоритети для виконання прав, але це не означає ігнорування інших прав. 
4. Взаємозалежність і взаємозв’язок. Усі права людини тісно 
взаємопов’язані та взаємозалежні та впливають одне на одне. Право на освіту 
впливає на право на працю, міцне здоров’я, і навпаки. Цей принцип допомагає 
нам пов’язувати першопричини проблем із симптомами проблеми. 
5. Участь. Участь є важливим правом, зазначеним у першій статті 
Декларації ООН про право на розвиток [19]. Це означає, що кожен має право 
вільно повною мірою сприяти, брати участь і насолоджуватися політичним, 
економічним, соціальним і культурним розвитком своїх громад [19]. Право на 
участь має захищатися та гарантуватися державою та іншими суб’єктами. 
6. Верховенство права. Захист прав вимагає сильного законодавства 
та незалежної судової системи, щоб гарантувати, що закон є справедливим і 
застосовується до всіх людей. 
7. Відповідальність. Цей принцип є ще одним ключовим для прав 
людини. Усі люди мають права і називаються правовласниками. Люди або 
організації, зобов’язані надавати та забезпечувати ці права, називаються 
18 
 
носіями обов’язків. У більшості випадків держави несуть відповідальність 
перед людьми та міжнародним співтовариством за те, що вони роблять – або 
не роблять – для захисту та забезпечення прав людини у своїх країнах. 
8. Підзвітність виникає, коли держава як головний носій обов’язків 
виконує наступне: приймає відповідальність за вплив, який він має на життя 
людей; співпрацює, надаючи інформацію, впроваджуючи прозорі процеси та 
слухаючи погляди людей; і, адекватно реагує на ці погляди [19]. 
Принцип підзвітності зробив найбільший внесок у те, щоб допомогти 
працівникам розвитку запровадити свою участь у політиці як законну 
діяльність. Адвокація випливає з цього принципу залучення груп громадян до 
політичного процесу та формування процесу розвитку як політичного. 
Не дивлячись на те, що існують критики даного підходу, але RBA 
здійснило значний вплив на сферу розвитку та адвокації. Так, підхід, 
заснований на потребах має справу з окремими громадами або групами людей, 
тобто спонукає думати про окремі випадки та групи. Підхід, який заснований 
на правах, навпаки, починається з загальновизнаних прав людини і 
спускається до спільнот, які цими правами не користуються. Підхід, що 
ґрунтується на правах, передбачає, що бідною є особа, для якої кілька прав 
людини залишаються нереалізованими – наприклад, право на їжу, охорону 
здоров’я, освіту, інформацію, участь тощо. Тобто, він допомагає дивитися 
громадам або групам на свої проблеми, як не на потреби, а як на нереалізовані 
права. 
Легітимність є одним із найважливіших концепцій у роботі з адвокації. 
Якщо ОГС вимагають від посадовців та владних осіб підзвітності перед ними, 
вони мають довести свою легітимність перед цими посадовцями та владними 
особами. Адвокаційні групи повинні постійно працювати над встановленням і 
зміцненням своєї легітимності. Існує два стовпи легітимності: законність, 
заснована на причинах, і легітимність, заснована на людях. 
19 
 
Легітимність на основі причини. У захисті соціальної справедливості 
легітимність базується не лише на дійсному представництві групи людей чи 
організацій. Це також передбачає наявність законної та справедливої причини.  
Легітимність на основі людей полягає в тому, щоб створити потужний 
електорат для адвокаційної діяльності та повністю покладатися на людей, щоб 
керувати кампанією навколо неї. 
Підзвітність є основою того, що повинна робити адвокація. Прозорість 
надає інформацію для активних людей, щоб запитати тих, хто відповідає за 
державні рішення, про обґрунтування їхніх рішень. Підзвітність вимагає від 
тих, хто приймає рішення, брати на себе відповідальність за свої рішення. 
Підзвітність є важливим чинником у забезпеченні ефективного управління та 
легітимності урядів і осіб, які приймають рішення. Групам адвокації слід 
звернути увагу на два типи підзвітності: публічну підзвітність і внутрішню 
підзвітність. Публічна підзвітність – це спрямування зусиль адвокації на 
впливові державні чи приватні установи, чиї рішення впливають на життя 
людей. Організації повинні притягувати державні (і приватні) установи до 
відповідальності. 
В той же час, організації які займаються адвокацією також повинні 
підвищувати свою підзвітність, щоб підвищувати їх легітимність та довіру до 
них тих груп, інтереси яких вони адвокатують. 
Прозорість як концепція тісно пов’язана з адвокацією та підходом, що 
ґрунтується на правах. Щоб люди могли реалізувати своє право брати участь 
у процесі розвитку, вони повинні відслідковувати процеси прийняття рішень 
щодо державної політики, які впливають на їх життя. Прозорість є важливим 
засобом забезпечення відповідальності державних службовців. 
Громадськість повинна мати засоби для здійснення належного нагляду 
за процесом прийняття законів, політики, рішень, бюджетів тощо. Наявність 
таких інструментів, як вільні та незалежні ЗМІ, ефективні закони, що 
гарантують право на інформацію, та інші формальні та неформальні канали 
для проведення особи, які приймають рішення, підзвітні, забезпечують 
20 
 
сприятливе середовище для прийняття та застосування правильних політик. 
Також, адвокаційна діяльність неможлива без вибудови довіри. 
 
1.3 Особливості  організації адвокаційних кампаній 
 
Адвокація є багатоплановою діяльністю, що має власні підходи, 
принципи та інструменти. Крім того, в адвокації використовуються 
різноманітні підходи та інструменти з інших видів діяльності, наприклад, 
маркетингу, реклами, фандрейзингу, зв’язків з громадськістю тощо [1]. 
Як правило, адвокація здійснюється у вигляді кампанії, яка представляє 
комплекс взаємопов’язаних та обмежених у часі заходів впливу на певні 
цільові групи з метою спонукання їх до прийняття нових моделей поведінки. 
Треба відрізняти адвокаційні кампанії від інших можливих видів кампаній. В 
першу чергу, одна кампанія відрізняється від іншої своєю метою. 
Якщо ми говоримо про адвокаційну кампанію — це вдосконалення 
політик та/або системи бюджетного фінансування. Метою фандрейзингової 
кампанії є залучення ресурсів з різних джерел. Інформаційні кампанії 
передбачають підвищення поінформованості людей з певних питань, 
привернення уваги громади та/або суспільства до певних проблем. PR-
кампанії, як правило, націлені на створення та/або покращення іміджу та 
соціального статусу, формування громадської думки. Кампанії з мобілізації 
громади є залученням громадян до участі у певних заходах, проектах та 
кампаніях. Правозахисні кампанії передбачають відстоювання прав та свобод 
окремих громадян, організацій та соціальних груп. Маркетингові кампанії 
дозволяють вивчати та впливати на ринок, споживачів та їхні потреби, попит 
на товари та послуги, конкурентів та конкурентне середовище [1].  
Треба зазначити, що кожна з перелічених кампаній може стати 
складовою адвокаційної кампанії. 
На рисунку 1.3 наведено загальну схему адвокаційної кампанії. 
 
21 
 
 
Рисунок 1.3 – Схема адвокаційної кампанії 
Джерело: [20]  
Кампанія з адвокації спрямована на діалог із владою для лобіювання 
інтересів певної групи населення, серйозні переговори і як результат – 
прийняття демократичних рішень, законів в інтересах групи, громади чи 
всього суспільства. 
Практика адвокатування накопичила безліч методів та інструментів 
проведення адвокаційних компаній. Так, наприклад, у книжці Дж. Шарпа 
«Політика ненасильницький дій» наведено список із 198 таких методів.  
Нижче наведено низку основних методів адвокаційної кампанії: 
− юридичні методи: звернення громадян, інформаційні запити, 
депутатські запити, судові позови, петиції, листи до різних установ, 
громадська експертиза, доручення виборців; 
− громадська дипломатія: особисті зустрічі з посадовцями (мішенями), 
проведення переговорів, консультації, участь у засіданнях, які проводять 
органи влади (депутатські комісії, тощо), круглі столи, громадські ради, 
експертні ради, залучення відомих людей; 
− акції: мітинги, форуми, пікетування, збір підписів, опитування, 
розповсюдження друкованих матеріалів, страйки, марші, бойкоти, 
блокування, флешмоби, перформанси, концерти, тематичні виставки, наметові 
табори, голодування; 
22 
 
− методи, передбачені Законом про місцеве самоврядування: громадські 
обговорення, громадські слухання, збори громадян за місцем проживання, 
місцева ініціатива, органи самоорганізації населення.  
− робота зі ЗМІ: прес-конференції, брифінги, розсилання прес-анонсів 
та прес-релізів, поширення інформації в соцмережах, відкриті листи в засоби 
масової інформації, інтерв’ю, аналітичні матеріали.  
− онлайн інструменти [17].  
Кожен з наведених інструментів мають свою специфіку і важливо 
розуміти, який інструмент або їх сукупність підходить до тієї чи іншої 
ситуації. 
Не дивлячись, що адвокаційні кампанії відрізняються за об’єктами, 
суб’єктами, видами і формами, але загальний підхід до її організації є 
однаковим. На рис.1.4 представлено основні кроки адвокаційної кампанії. 
 
1. Формулювання проблеми 
 
 
2. Створення ініціативної групи 
 
 
3. Формулювання мети та завдань адвокації 
 
 4. Визначення мішені 
 
 5. Складання плану кампанії та її реалізація 
 
 6. Надання процесу адвокації публічності 
 
 7. Контроль за виконанням проадвакатованих рішень 
 
Рисунок 1.4 – Процес адвокаційної кампанії 
Джерело: розроблено автором на основі [17]  
 
23 
 
Планування адвокасі-кампанії слід починати з аналізу проблем. 
Необхідно сформулювати проблеми та визначити пріоритети для проблем, за 
вирішення яких ви повинні чи можете взятись. Проаналізувати глибинні 
причини виникнення проблеми. Аналіз причин дозволить нам зрозуміти, від 
якого органу влади залежить вирішення проблеми, чи є достатні ресурси для 
вирішення проблеми, чи дійсно ця проблема є настільки важливою для людей, 
що вони візьмуть активну участь в адвокаційній кампанії. Саме це дозволить 
уникнути непотрібних витрат ресурсів та зусиль, оскільки адвокаційна 
кампанія в такому випадку може виявитися неефективною [17].  
На другому етапі необхідно створити ініціативну групу, оскільки саме 
відсутність ініціативи досить часто не дозволяє вирішити проблему в громаді, 
яка може існувати багато років. Отже, щоб розпочати процес вирішення 
проблем населеного пункту, треба визначити коло осіб (представники ОГС, 
орган самоорганізації населення, мешканці конкретного мікрорайону), які 
здатні й готові взятися за розв’язання наболілих проблем. Чим ширшим буде 
коло зацікавлених осіб, тим легше буде проходити процес адвокації. Важливо 
також поєднати зусилля різного типу суб’єктів (представники ОГС, бізнесу, 
органу самоорганізації населення) [17].   
Важливим моментом є формулювання мети та завдань адвокації. При 
встановленні мети доцільно використовувати технологію S.M.A.R.T., яка 
відповідає п’яти критеріям: 
− Specific – конкретна. Мета має один чіткий результат. 
− Measurable – вимірювана. Результат можна виміряти в цифрах. 
− Achievable – досяжна. У вас повинні бути ресурси для досягнення 
цієї мети.  
− Relevant – значуща. Результат мети вирішує конкретну проблему. 
− Time bound – обмежена за часом. Повинні стояти конкретні часові 
терміни, коли ціль буде досягнута [21]. 
24 
 
 Отже, протягом цього етапу необхідно чітко визначити кінцеву мету та 
проміжні завдання адвокації, врахувати можливі ускладнення та підрахувати 
матеріальні, інтелектуальні та людські ресурси, необхідні для реалізації 
задуманого, провести розрахунок часу, потрібного для здійснення адвокації. 
Визначити, який результат буде оптимальним у короткостроковій та 
довгостроковій перспективах [17]. 
Наступним важливими етапом адвокаційної кампанії є визначення 
мішені. Від правильного визначення мішені значною мірою залежить успіх 
усієї справи, адже існують такі поняття, як компетенція та повноваження 
різних органів місцевого самоврядування та різних посадових осіб. Треба 
чітко уявляти, у чиїй компетенції знаходиться те чи інше питання, хто саме з 
депутатів місцевої ради спеціалізується на такого роду проблемах, які 
депутатські групи готові будуть підтримати таке рішення. Також потрібно 
мати основну мішень — того, хто відповідає за рішення, та запасну — 
безпосереднього керівника особи, що приймає рішення (або вищий орган 
влади) [17]. 
П’ятим етапом є безпосередньо складання плану кампанії та її 
реалізація: розробка тактики кампанії (інформування, переконання або тиск:; 
вибір видів впливу на різні цільові групи; вибір методів мобілізації учасників 
кампанії; формування теми, назви кампанії, її основного послання 
(«меседжу») та вибір символів; розробка друкованих та інших агітаційних 
матеріалів; формування коаліцій; визначення довгострокових, 
середньострокових і короткострокових цілей; вибір моменту початку 
кампанії; перелік заходів, розподіл обов’язків за напрямками роботи, 
призначення відповідальних за кожну подію; реалізація кампанії відповідно до 
плану; регулярна оцінка відповідності результатів поставленим коротко- і 
середньострокових цілям, просування до довгострокових цілей (моніторинг); 
оперативне реагування на зміну обстановки і дії опонентів; оцінка 
ефективності кампанії; оцінка процесу і результату [17]. 
25 
 
Дуже важливим є залучення до кампанії громадського лобіювання ЗМІ, 
тобто надання кампанії публічності. І нарешті, останнім етапом є контроль за 
виконанням проадвакатованих рішень. 
Часто громадяни та їхні організації використовують комбінацію різних 
стратегій для досягнення своїх цілей адвокації. Стратегічна комунікація є 
важливою для ефективної кампанії. Важливо визначити комунікаційні канали, 
які використовуватимуться в адвокаційній кампанії. Це залежатиме від: 
комунікаційних уподобань та поведінки цільової групи; складності 
інформації, якої потрібно ділитися; наявного бюджету і ресурсів для 
реалізації. 
Виділяють декілька стратегій до організації адвокаційних кампаній. 
Стратегія 1: Створення ідентичності через колективні гасла, логотип 
кампанії, спільні цілі, вимоги адвокації. Ідентичність – це те, що люди 
думають і відчувають щодо кампанії з адвокації та основної проблеми, якою 
вона займається. У комерційному секторі це буде еквівалентно бренду. 
Ідентичність передається різними способами і зазвичай включає назву, 
логотип, повідомлення чи слоган. Слогани - це повідомлення, з якими люди 
можуть ідентифікувати себе та зрозуміти. Слоган або слоган — це крилата 
фраза або група слів, які об’єднані для визначення причини чи проблеми. 
Повідомлення мають бути переконливими та чіткими заявами щодо проблеми 
адвокації – чого потрібно досягти та чому це важливо. Логотипи та символи 
допомагають підтримувати рухи та кампанії. Ідентичність передається через 
розповсюдження сувенірів кампанії, таких як кепки, сумки, футболки, 
браслети, ручки тощо. Вони забезпечують видимість справи та, отже, 
допомагають у її просуванні [22]. 
Стратегія 2: Залучення харизматичних поборників адвокації, які як 
правило є відомими та видатними особами. Ці прихильники адвокації або 
лідери думок – це особи, чиї заяви мають вплив на ЗМІ, осіб, які приймають 
рішення, і громадськість. Репортери частіше цитують таких видатних осіб, 
висвітлюючи історію, ніж звичайних громадян [22].  
26 
 
Стратегія 3: Підвищення обізнаності шляхом демонстрацій, 
ненасильницького протесту та громадської непокори. Це форми публічного 
вираження поглядів або «присутності в суспільстві», які використовувалися 
різними правозахисними рухами, такими як рух проти рабства, який прийняв 
законодавство про скасування рабства в 19 столітті, профспілковий рух, який 
призвів до досягнення основних трудових прав. і покращені умови праці, а 
також жіночий рух у різні історичні періоди, який дав поштовх гендерній 
рівності та іншій боротьбі за права людини в різних частинах земної кулі [22]. 
Існують різні форми ненасильницьких протестів, які включають 
демонстрації, мітинги, марші, пильнування, сидячі застої, голодування та інші 
форми масових зібрань. Усі вони спрямовані на досягнення таких цілей, як 
соціальні зміни, але не насильницькі. Цей тип дій підкреслює бажання групи 
людей, які відчувають, що потрібно щось змінити, щоб покращити поточний 
стан. Вони допомагають оприлюднити проблеми, привернути увагу, щоб інші 
люди дізналися про це та підтримали їх. 
Ненасильницький протест – це символічний акт. Це ефективний спосіб 
надати політиці, практиці чи випуску інформацію, якій вона служить. 
Наприклад, відмова від премії може акцентувати увагу на події чи проблемі. 
Оскільки символічний акт виглядає шокуючим або незвичайним, про нього 
говорять ще довго після того, як дія відбулася. Символічний акт потрібно 
обирати дуже ретельно. 
Серед різноманіття форм акції протесту особливе місце займає страйк. 
Відмінність страйку від інших акцій протесту (мітингів, демонстрацій, 
походів, пікетів, зборів, голодування тощо) полягає у таких моментах: 
1) страйк може бути застосований лише працюючими, тобто фізичними 
особами, які знаходяться у трудових відносинах із юридичною особою або 
фізичною особою-підприємцем на умовах трудового договору. Інші акції 
протесту можуть бути застосовані не тільки працюючими, але й іншими 
категоріями громадян (пенсіонерами, студентами, безробітними тощо);  
27 
 
2) проведення страйку регламентовано у Законі України «Про порядок 
вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» . Порядок проведення 
решти акцій протесту, таких як голодування, пікетування – законодавством 
України не регламентований;  
3) страйк проводиться винятково у робочий час, тобто у час, коли 
працівники, відповідно до законодавства, умов колективного договору і 
трудового договору з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового 
розпорядку зобов’язані виконувати свої трудові обов’язки [14]. 
Страйк – це засіб тиску на роботодавця для того, щоб він задовольнив 
вимоги працівників. Спектральна дія інших акцій протесту може бути 
спрямована не лише на роботодавця (роботодавців), а, зокрема, їх дія може 
бути розрахована на органи державної влади й органи місцевого 
самоврядування. Страйк застосовується як крайній засіб, коли всі інші 
можливості вичерпано.  
Демонстрація (лат. demonstratio – показ) є однією з форм масового 
виявлення політичних настроїв протесту, солідарності, шляхом проведення 
маніфестацій, мітингів, страйків, вуличних походів тощо. Відповідно до 
Конституції України 1996 р. громадянам держави гарантується право 
проводити демонстрації, мітинги та інші масові заходи (ст. 39). Порядок 
проведення цих заходів встановлюється місцевими радами та державними 
адміністраціями [14]. 
Маніфестація (лат. manifestatio – виявлення, прояв) – публічний, 
масовий виступ для проголошення, прихильності якоїсь ідеї, солідарності, 
співчуття, підтримці або протесту з приводу якоїсь події, інформування 
органів влади або широкої громадськості про свої проблеми та встановленні 
вимог їх розв’язання тощо. Маніфестація, як правило, здійснюється у формі 
зібрання прихильників певної ідеї або однодумців. Дані акції громадянської 
непокори, зазвичай, супроводжуються скандуванням гасел, закликів, 
виголошення промов та ін. [14]. 
28 
 
Марш (marche – ходьба, ходіння) це масовий похід через багато 
населених пунктів для прилюдного вираження позиції з того чи іншого 
значущого суспільного питання. І серед учасників маршу значну кількість 
представляють молоді особи, студенти, школярі. Іноді марш набуває великих 
масштабів і деколи проходить через усю країну і навіть через кілька країн. У 
маршах зазвичай беруть участь заздалегідь організовані люди [14]. 
Мітинг (анг. meeting – збори) – це зібрання, сходка, публічні збори з 
метою обговорення нагальних проблем суспільного політичного життя. 
Мітинг є однією з форм розвитку політичної участі громадян.  
Пікетування (франц. piquet, букв. – кілок, віха, piquer – протиставляти) є 
формою безпосередньої демократії, що реалізується у вигляді публічного 
вираження колективної або індивідуальної думки (демонстрація підтримки, 
солідарності, протесту проти чого-небудь), шляхом розташування громадян 
біля певного об’єкта з використанням плакатів, транспарантів та інших засобів 
наочної агітації. Яскравим прикладом цієї участі громадян є пікетування, які 
проводилися шахтарями у зв’язку з невиплатою заробітної плати. Особливий 
вид пікету є наметове містечко [14].  
Процесія (від лат. processio – просування вперед) являє собою масовий 
похід громадян з метою прилюдного вираження своєї позиції щодо питань та 
проблем, що виникають у суспільстві з приводу незаконних дій (бездіяльності) 
органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Особливістю 
процесії є те, що вона може відбуватися на проїжджій частині вулиць і площ 
із плакатами або без них [14]. 
Голодування, в тому числі, колективне, має радикальний характер. 
Супроводжується тим, що людина (люди) добровільно, свідомо причиняє 
шкоду своєму здоров’ю заради задоволення своїх вимог, іноді такий захід для 
людини (людей) закінчується фатально. Усі форми акцій протесту мають деякі 
спільні риси. Зокрема, вони виникають на тлі неврегульованих розбіжностей і 
носить, як правило, масовий, публічний характер, привертаючи увагу 
громадськості та ЗМІ [14]. 
29 
 
Стратегія 4: Заходи з адвокації та інформування – громадські слухання, 
конференції, семінари. Заходи з адвокації та підвищення обізнаності – це 
зібрання представників основних місій для підвищення обізнаності про 
справу. Вони допомагають у налагодженні контактів між різними 
зацікавленими сторонами для обговорення різноманітних поглядів і створення 
нових ідей, тактик і цілей. Існують різні види адвокаційних заходів, які можна 
проводити, одним із них є конференції.  Ще один спосіб заохотити людей до 
справи – це організація громадських зборів, зборів у мерії чи громадських 
слухань. Це допоможе донести повідомлення, активізувати підтримку 
адвокаційної кампанії та притягнути до відповідальності тих, хто приймає 
рішення [22].  
Стратегія 5: Мобілізація мережі (коаліції) активістів та організацій. 
Мережа часто розглядається як вільне об’єднання людей або груп, об’єднаних 
спільними інтересами. Мережа зазвичай має набір організацій з різними 
сильними сторонами, відносинами та довірою між ними. Адвокаційна мережа 
— це група осіб та/або організацій, які працюють разом із спільною метою — 
досягти змін у політиці, законах або програмах щодо питання адвокації. Один 
із способів подумати про це як про екосистему – різні учасники працюють 
разом – одні більш тісно, ніж інші. Коротше кажучи, мережа складається з 
кількох учасників із кількома цілями [22]. 
Стратегія 6: Створення шуму в громадських ЗМІ. Медіа є формою 
множини «засобів масової інформації» і включає форми комунікації – 
телебачення та радіо (електронні ЗМІ), газети, журнали та письмові матеріали 
(друковані засоби масової інформації) і частіше Інтернет, які 
використовуються для поширення або передачі інформації до громадськість. 
Медіа-пропаганда – це використання будь-яких засобів масової інформації для 
просування справи. Досяжність ЗМІ для багатьох людей є потужним 
інструментом для інформування та створення підтримки щодо проблеми або 
для прийняття відповідального, усвідомленого вибору. Крім того, що вони 
охоплюють велику кількість людей, вони впливають на ставлення та думку 
30 
 
громадськості щодо важливих суспільних питань. Це допомагає створити 
надійне послідовне усвідомлення проблеми та діяльності. Є кілька 
інструментів, які можна використовувати для впливу на ЗМІ, зокрема: прес-
релізи, події та прес-конференції, листи до редакції, телевізійні інтерв’ю, 
інформаційні бюлетені та брифи, семінари, воркшопи та дебати, статті та 
новини, особисті історії та історії успіху. Повідомлення повинні мати 
надійний зміст, оформлений так, щоб привернути увагу ЗМІ [22]. 
Можемо навести такі основні помилки у проведенні адвокаційної 
кампанії: 
1. Результат, якого має досягти адвокаційна кампанія, чітко не 
визначений Важливо, щоб ініціатори кампанії визначили, які кількісні та 
якісні показники свідчитимуть про те, що вона досягла успіху і ухвалене 
рішення запрацювало. Ці індикатори мають базуватись на актах та незалежних 
оцінках.  
2. Проблема, яку намагаються вирішити через адвокаційну кампанію, 
турбує лише мале коло осіб Проблема, яка турбує велику кількість людей, дає 
можливість залучити додаткові ресурси для кампанії, швидко поставити її в 
«порядок денний» місцевої влади. 
3. Ключовий інструмент адвокації — критика. Для того, щоб побудувати 
історію успіху та отримати результат, до критики варто звертатися лише тоді, 
коли ваш варіант рішення не підтриманий. Критика має бути конструктивною, 
з конкретними реалістичними пропозиціями.  
4. Партнерами для проведення кампанії обрано людей/ організації з 
поганою чи скандальною репутацією. Залучення партнера з поганим іміджем 
та репутацією дискредитує не лише групу ініціаторів, але й варіант вирішення 
проблеми, який пропонується. 
5. Тексти документів, що надсилаються до органів влади, підготовлені 
неякісно.  
6. Проблема та причини її виникнення визначені неправильно. Важливо 
залучити фахівців та лідерів думок до визначення проблеми. Це один із 
31 
 
найскладніших етапів проведення кампанії. Від нього часто залежить успіх 
адвокації.  
7. Не використовуються акції прямої дії (якщо влада не реагує на 
пропозиції). Якщо влада не реагує на пропозиції або не намагається вирішити 
проблему, варто переходити до акцій прямої дії. Вони ефективні, якщо мають 
конкретну мету, є видовищними та залучають багато людей. Акції не можуть 
бути першим чи єдиним інструментом впливу на політику. Їх варто 
поєднувати з іншими — написанням звернень, петицій, персональними 
зустрічами, робочими групами. Якщо використовувати лише один інструмент, 
є ризик, що процес ухвалення рішення зупиниться.  
8. Неправильно обрано орган та мішені, які можуть ухвалити рішення 
Перш ніж вимагати щось у службовців чи депутатів, уважно вивчіть їхні 
повноваження. Потрібно дізнатись, хто насправді впливає на прийняття 
рішень і хто їх ухвалює у відповідному органі влади. 
 9. Виконання ухваленого рішення не контролюється. Процес виконання 
рішення може тривати довше, ніж адвокація його ухвалення. Але саме 
імплементація рішення, а не його ухвалення вирішує проблему. Тому важливо 
слідкувати за виконанням рішення і передбачити в тексті рішення процедуру 
звітування про його виконання [23]. 
Отже, розробка та організація адвокаційної кампанії є досить складним 
заданням, яке потребує залучення висококваліфікованих фахівців, які б були 
обізнані з питаннями маркетингу, реклами, соціології, політології, управління 
проєктами, інструментами залучення громадськості тощо.  
 
Висновки до розділу 1 
 
Адвокація є одним з важливих напрямів діяльності громадянського 
суспільства, в процесі якої за допомогою різноманітних методів, інструментів 
та механізмів здійснюється цілеспрямований вплив на формування та 
32 
 
реалізацію державної політики в різних сферах, а також відстоювання прав та 
інтересів різних груп, в першу чергу, соціально незахищених.  
До основних результатів адвокаційної діяльності відносять такі: 
вдосконалення політик; системні зміни; демократичні зміни. До об’єктів 
адвокації відносяться представники влади або органів місцевого 
самоврядування, до суб’єктів – ті, хто від свого імені, або від імені своїх 
клієнтів встановлюють відносини із об’єктами. Адвокація може здійснюватися 
на різних рівнях – від місцевого до глобального. 
В сфері розвитку існує три підходи до вирішення соціальних проблем: 
модель благодійності; підхід, який базується на проблемах; підхід, який 
базується на правах людини. Підхід, який базується на правах людини є 
визначальним в адвокаційній діяльності.  Він базується на таких принципах: 
універсальність, недискримінація та рівність, неподільність, взаємозалежність 
і взаємозв’язок, участь, верховенство права, відповідальність, підзвітність.  
Організація адвокаційних кампаній – це складний та тривалий процес, 
який потребує комплексу спеціальних знань в різних сферах, таких як 
маркетинг,  реклама, фандрейзинг, зв’язки з громадськістю, управління 
проєктами, соціологія та інші. Існує велика кількість різноманітних методів 
адвокаційної кампанії, серед яких юридичні методи, громадська дипломатія, 
акції, робота зі ЗМІ, онлайн інструменти, громадські обговорення, громадські 
слухання, збори громадян за місцем проживання, місцева ініціатива, органи 
самоорганізації населення та інші. 
Основними кроками адвокаційної кампанії є наступні: формулювання 
проблеми, створення ініціативної групи, формулювання мети та завдань 
адвокації, визначення мішені, складання плану кампаніх та її реалізації, 
надання процесу адвокації публічності, контроль за виконанням 
проадвакатованих рішень. Організація кожного етапу має свою специфіку, 
підходи, методи та інструменти. 
 
  
33 
 
РОЗДІЛ 2 
ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДВОКАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В 
УКРАЇНІ 
 
 
2.1 Аналіз нормативно-правової бази регулювання адвокаційної 
діяльності в Україні 
 
Треба зазначити, що на сьогодні адвокація та лобіювання в Україні 
окремим законодавчим актом не врегульовані. Проте різні аспекти відносин у 
цій сфері чатсково регулюються такими законами:  
− Конституція України (гарантує право направляти індивідуальні та 
колективні письмові звернення або звертатися до уповноважених органів 
особисто);  
− Закон України «Про звернення громадян» (регулює питання 
практичної реалізації громадянами конституційного права вносити до органів 
влади свої пропозиції, заяви, скарги і таким чином впливати на їх діяльність);  
− Закон України «Про доступ до публічної інформації» (визначає 
порядок забезпечення права кожного громадянина на доступ до інформації, 
якою володіють суб’єкти владних повноважень та інші визначені законом 
розпорядники, а також до інформації, що становить суспільний інтерес);  
− Закон України «Про запобігання корупції» (встановлює обмеження 
у відносинах між органами влади та приватними особами) та інші [39]. 
Стаття 38 Конституції України закріплює передбачене Загальною 
декларацією прав людини право кожного громадянина в управлінні 
державними справами [24]. Це право може бути реалізоване лише через 
конкретні види прав, викладені в цій статті, зокрема в контексті взаємодії 
органів виконавчої влади з громадськістю передбачається:  
34 
 
− проведення консультацій з громадськістю з питань, що стосуються 
суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод 
громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та 
інших інтересів;  
− звернення до органів влади;  
− забезпечення інформування громадян про рішення органів 
виконавчої влади, проведення роз’яснювальної роботи щодо цілей, змісту 
державної політики у відповідній сфері, галузі, регіоні;  
− оскарження рішень органів виконавчої влади [25]. 
Указом Президента України від 31 липня 2004 року № 854/2004 «Про 
забезпечення умов для більш широкої участі громадян у формуванні та 
реалізації державної політики» пріоритетними завданнями місцевих органів 
виконавчої влади визнано створення ефективних організаційних та правових 
умов для всебічної реалізації громадянами конституційного права на участь в 
управлінні державними справами, забезпечення відкритої діяльності органів 
виконавчої влади, врахування громадської думки у процесі підготовки та 
організації виконання їх рішень, підтримання постійного діалогу з усіма 
соціальними групами громадян, створення можливостей для вільного та 
об’єктивного висвітлення усіх процесів у цій сфері засобами масової 
інформації [25].  
У жовтні 2004 року прийнято рішення про системне проведення 
органами виконавчої влади консультацій з громадськістю, а також створення 
громадських консультативно-дорадчих органів — громадських рад.  
Важливим нормативно-правовим актом є Постанова Кабінету міністрів 
України від 3 листопада 2010 р №996 «Про забезпечення участі громадськості 
у формування та реалізації державної політики» [26], якою затверджується 
Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та 
реалізації державної політики та Типове положення про громадську раду при 
міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів 
35 
 
Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській 
міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній 
адміністрації. 
В Порядку проведення консультацій з громадськістю визначається, що 
консультації проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні 
державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до 
інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення 
гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів [26]. 
Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються 
суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод 
громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та 
інших інтересів. Результати проведення консультацій з громадськістю 
враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного 
рішення або в подальшій його роботі. 
Консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої 
влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або 
готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері 
державного і суспільного життя. А інформація, пов’язана з організацією та 
проведенням консультацій з громадськістю, оприлюднюється у спеціально 
створеній рубриці «Консультації з громадськістю» офіційного веб-сайту 
органу виконавчої влади [26]. 
В Порядку визначено, що консультації з громадськістю проводяться у 
формі публічного громадського обговорення, електронних консультацій з 
громадськістю (безпосередні форми) та вивчення громадської думки 
(опосередкована форма). Консультації з громадськістю у формі публічного 
громадського обговорення, електронних консультацій з громадськістю та 
вивчення громадської думки з одних і тих самих питань можуть проводитись 
одночасно [26]. 
36 
 
В обов’язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у 
формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій 
з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які: 
− стосуються конституційних прав, свобод та обов’язків громадян; 
− стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають 
на стан навколишнього природного середовища; 
− передбачають провадження регуляторної діяльності у певній сфері; 
− визначають стратегічні цілі, пріоритети і завдання у відповідній 
сфері державного управління (у тому числі проекти державних і регіональних 
програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішення стосовно 
їх виконання); 
− стосуються інтересів територіальних громад, здійснення 
повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої 
влади відповідними радами; 
− визначають порядок надання адміністративних послуг; 
− стосуються правового статусу громадських об’єднань, їх 
фінансування та діяльності; 
− передбачають надання пільг чи встановлення обмежень для 
суб’єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства; 
− стосуються присвоєння юридичним особам та об’єктам права 
власності, які за ними закріплені, об’єктам права власності, які належать 
фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових 
дат, назв і дат історичних подій; 
− стосуються витрачання бюджетних коштів (звіти головних 
розпорядників бюджетних коштів за минулий рік) [26]. 
Строк проведення таких консультацій з громадськістю визначається 
органом виконавчої влади і повинен становити не менш як 15 календарних 
днів [26]. 
37 
 
В типовому положенні про громадську раду визначені основні 
організаційні засади щодо їх створення та функціонування. 
Зокрема, визначено, що основними завданнями громадської ради є: 
− сприяння реалізації громадянами конституційного права на участь в 
управлінні державними справами; 
− сприяння врахуванню органом виконавчої влади громадської думки 
під час формування та реалізації державної, регіональної політики; 
− сприяння залученню представників заінтересованих сторін до 
проведення консультацій з громадськістю та моніторингу результатів 
формування та реалізації державної, регіональної політики; 
− проведення відповідно до законодавства громадського моніторингу 
за діяльністю органу виконавчої влади; 
− здійснення підготовки експертних пропозицій, висновків, 
аналітичних матеріалів з питань формування та реалізації державної, 
регіональної політики [26]. 
Якщо ми говоримо про залучення громадськості до участі в прийнятті 
рішень на місцевому рівні, то Закон України «Про місцеве самоврядування» 
визначає такі основні види участі [27]: 
1. Місцеві ініціативи. Згідно Закону України «Про місцеве 
самоврядування» (ст.9): Члени територіальної громади мають право 
ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, 
віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення місцевої 
ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого 
самоврядування або статутом територіальної громади з урахуванням 
вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері 
господарської діяльності». Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у 
встановленому порядку, підлягає обов’язковому розгляду на відкритому 
засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої 
ініціативи. Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом 
38 
 
місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому 
представницьким органом місцевого самоврядування або статутом 
територіальної громади [27]. 
2. Збори громадян за місцем проживання. Згідно Закону України 
«Про місцеве самоврядування» (ст.8) загальні збори громадян за місцем 
проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого 
значення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами 
місцевого самоврядування в їх діяльності. Порядок проведення загальних 
зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом 
територіальної громади [27]. 
3. Громадські слухання. Згідно Закону України «Про місцеве 
самоврядування» (ст.13), територіальна громада має право проводити 
громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та 
посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени 
територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та 
вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання 
місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше одного 
разу на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, 
підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування. 
Порядок організації громадських слухань визначається статутом 
територіальної громади [27]. 
4. Органи самоорганізації населення. Згідно Закону України «Про 
місцеве самоврядування» (ст.14) сільські, селищні, міські, районні в місті (у 
разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати 
будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і 
наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Правовий статус, 
порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем 
проживання визначаються відповідним законом [27]. 
Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної 
реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права 
39 
 
вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх 
статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, 
оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон 
забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні 
державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи 
органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, 
організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і 
законних інтересів та відновлення їх у разі порушення [28]. 
Відповідно до Ст. 1 Закону «Громадяни України мають право звернутися 
до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, 
підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, 
посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, 
скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або 
клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та 
особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення» [28]. 
Свої звернення громадяни можуть формулювати в письмовій або усній 
формі, зокрема у вигляді пропозицій (зауважень), заяви (клопотань) і скарги: 
− пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються 
порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого 
самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються 
думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, 
вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-
культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства; 
− заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про 
сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх 
прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи 
недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм 
власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових 
осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання 
40 
 
- письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного 
статусу, прав чи свобод тощо; 
− скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист 
законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями 
державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, 
організацій, об'єднань громадян, посадових осіб [28]. 
У статті 5 цього закону електронна петиція визначається як особлива 
форма колективного звернення громадян до Президента України, Верховної 
Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування. 
Звідси випливає, що на відміну від звернень громадян, які направляються до 
будь-якого органу влади, посадової чи службової особи, електронні петиції 
можуть подаватися тільки до згаданих адресатів [28]. 
Стаття 23-1 Закону регламентує процедури подачі та розгляду 
електронних петицій. Так, громадяни можуть звернутися до Президента 
України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу 
місцевого самоврядування з електронними петиціями через офіційний веб-
сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об’єднання, 
яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції [28]. 
Електронна петиція оприлюднюється на офіційному веб-сайті 
відповідно Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів 
України, органу місцевого самоврядування або на веб-сайті громадського 
об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронних петицій, 
протягом двох робочих днів з дня надсилання її автором (ініціатором)  
Електронна петиція, адресована відповідно Президенту України, 
Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, розглядається за умови 
збору на її підтримку не менш як 25000 підписів громадян протягом не більше 
трьох місяців з дня оприлюднення петиції. Вимоги до кількості підписів 
громадян на підтримку електронної петиції до органу місцевого 
самоврядування та строку збору підписів визначаються статутом 
територіальної громади. 
41 
 
Розгляд електронної петиції, яка набрала необхідну кількість голосів, 
здійснюється невідкладно, але не пізніше десяти робочих днів з дня 
оприлюднення інформації про початок її розгляду. 
В Україні перший спеціалізований сервіс для подачі е-петицій був 
запроваджений на офіційному веб-сайті Президента України; згодом такі 
сервіси почали створюватися на місцях, а також були запущені на сайтах 
парламенту й уряду.  
Наразі громадяни можуть подати е-петиції на офіційних веб-сайтах: 
Президента України  (https://petition.president.gov.ua/); Верховної Ради 
України (https://itd.rada.gov.ua/services/Petitions/); Кабінету Міністрів України 
(https://petition.kmu.gov.ua/) та органів місцевого самоврядування. А також – 
через онлайн-платформи такі як: «Єдина система місцевих петицій» (http://e-
dem.in.ua); Розумне місто (https://rozumnemisto.org/project); веб-сайти 
об’єднаних громад України (https://gromada.org.ua/); Мій Голос (до будь-якого 
органу влади чи ОМС) (https://miygolos.org.ua/) [29]. 
Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності 
органів виконавчої влади затверджено Постановою КМУ від 05.11.2008 року 
[30]. Порядком визначено, що громадська експертиза діяльності органів 
виконавчої влади є складовою механізму демократичного управління 
державою, який передбачає проведення інститутами громадянського 
суспільства, громадськими радами оцінки діяльності органів виконавчої 
влади, ефективності прийняття і виконання такими органами рішень, 
підготовку пропозицій щодо розв'язання суспільно значущих проблем для їх 
врахування органами виконавчої влади у своїй роботі. 
Кожен інститут громадянського суспільства володіє правом на 
проведення громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади. 
Орган виконавчої влади має усіма можливими способами сприяти проведенню 
громадської експертизи, а не шукати дрібниці через, які можна відмовити в її 
проведенні. Якщо інститутом громадянського суспільства всі процедури 
дотримані, орган виконавчої влади не має права відмовити в проведенні 
42 
 
громадської експертизи на підставі власної адміністративної чи технічної 
неспроможності, або через недовіру до організації.  
Алгоритм проведення громадської експертизи інститутом 
громадянського суспільства (ІГС):  
1. ІГС визначає мету та предмет громадської експертизи;  
2. ІГС розробляє методологію проведення громадської експертизи, 
визнає джерела інформації і спосіб їх отримання;  
3. ІГС створити експертну групу;  
4. ІГС готує і надіслає органу виконавчої влади запит на проведення 
громадської експертизи;  
5. орган виконавчої влади після надходження від інституту 
громадянського суспільства письмового запиту щодо проведення громадської 
експертизи надає ІГС необхідні інформаційні матеріали у строки визначені 
Постановою КМУ;  
6. ІГС готує за результатами проведеної громадської експертизи 
пропозиції (експертних пропозиції) та направляє їх на розгляд органу 
виконавчої влади; 7. інформування громадськості про результати громадської 
експертизи;  
8. представник ІГС бере участь в засіданні колегії органу виконавчої 
влади (або в особистому прийомі керівника органу виконавчої влади) під час 
розгляду експертних пропозицій;  
9. рішення органу влади про врахування / не врахування експертних 
пропозицій за результатами громадської експертизи [31] 
Закон «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок 
забезпечення права кожного громадянина на доступ до інформації, якою 
володіють суб’єкти владних повноважень та інші визначені законом 
розпорядники, а також до інформації, що становить суспільний інтерес [32]. 
При здійсненні кампанії з адвокації громадські організації 
використовують права, надані їм статтею 21 Закону України «Про громадські 
об’єднання», зокрема: 
43 
 
− вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати 
свою мету (цілі); 
− звертатися до органів державної влади, органів влади Автономної 
Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і 
службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), 
скаргами; 
− одержувати публічну інформацію, що знаходиться у володінні 
суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації; 
− брати участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, 
що видаються органами державної влади, органами влади Автономної 
Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери 
діяльності громадського об’єднання та важливих питань державного і 
суспільного життя; 
− проводити мирні зібрання; 
− здійснювати інші права, не заборонені законом [33]. 
Громадське об’єднання зі статусом юридичної особи має право: 
− бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і 
немайнові права відповідно до законодавства; 
− здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність; 
− засновувати з метою досягнення своєї статутної мети (цілей) засоби 
масової інформації; 
− брати участь у здійсненні державної регуляторної політики; 
− брати участь у роботі консультативних, дорадчих та інших 
допоміжних органів, що утворюються органами державної влади, органами 
влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування для 
проведення консультацій з громадськими об’єднаннями та підготовки 
рекомендацій з питань, що стосуються сфери їхньої діяльності [33]. 
Відповідно до статті 9 Закону України «Про інформацію», всі громадяни 
України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що 
44 
 
передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та 
зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і 
законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Обмеження в доступі до 
інформації встановлено тільки щодо таємної або конфіденційної інформації 
(стаття 30 Закону України «Про інформацію») [34]. 
Закон України «Про інформацію» зобов’язує органи державної влади і 
місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та ухвалені 
рішення. Відповідно до статті 21 вказаного Закону, інформація державних 
органів та органів місцевого самоврядування доводиться до відома 
заінтересованих осіб шляхом: 
− опублікування її в офіційних друкованих виданнях, розміщення на 
офіційних сторінках відповідних органів влади у мережі Інтернет або 
поширення інформаційними службами відповідних державних органів і 
організацій; 
− опублікування її в друкованих засобах масової інформації або 
публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової 
інформації; 
− безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, 
письмово чи іншими способами); 
− надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами; 
− оголошення її під час публічних виступів посадових осіб [34]. 
Стаття 32 Закону України «Про інформацію» встановлює, що органи 
законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи 
зобов’язані надавати інформацію, що стосується їхньої діяльності, письмово, 
усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб. 
Практично всі органи влади мають власні офіційні видання та офіційні 
вебсайти.  На сайтах і в друкованих засобах масової інформації повинні також 
оприлюднюватися документи для обговорення: проєкти нормативно-правових 
і регуляторних актів, програм місцевих рад [34]. 
45 
 
 
2.2  Аналіз розвитку законодавства про лобізм та адвокацію в 
Україні 
 
За останні десять років було декілька спроб урегулювати лобістську 
діяльність єдиним нормативним документом. Так, у 1999 році було 
зареєстровано два законопроекти за реєстраційними номерами 3188 та 3188-1, 
у 2005 році – за за реєстраційними номерами 8429, у 2010 – за реєстраційним 
номером 7269, у 2016 – за реєстраційними номерами 5144 та 5144-1. 
У 2020 році зареєстровано законопроект за реєстраційним номером 3059 
та 3 альтернативних законопроекти за реєстраційними номерами 3059-1, 3059-
2, 3059-3 щодо регулювання діяльності у сфері лобіювання в Україні [35]. 
Проте жодна з ініціатив так і не була підтримана. В той же час, беручи 
до уваги євроінтеграційні прагнення України, врегулювання питань 
пов’язаних з лобіюванням та адвокацією є необхідною умовою. Так, 
відповідно до Звіту GRECO від 24 березня 2023 року, визначено необхідність 
виконання рекомендацій щодо запровадження правил взаємодії членів 
парламенту з суб’єктами лобіювання та іншими третіми сторонами, які 
намагаються впливати на законодавчий процес, та імплементації відповідних 
правил в строк до 31 березня 2024 року. Аналіз стану виконання рекомендацій 
GRECO буде враховуватись Європейською Комісією під час оцінки прогресу 
України у досягненні критеріїв членства у Європейському Союзі, що є вкрай 
важливим на шляху до вступу України в ЄС [35]. 
46 
 
В зв’язку з цим було розроблено проєкт Закону України «Про 
доброчесне лобіювання та адвокацію в Україні», а також «Про внесення змін 
до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо порушення 
законодавства в сфері здійснення лобіювання та адвокації»,  які пройшли 
громадське обговорення в листопаді 2023 року [36]. 
Закон України «Про доброчесне лобіювання та адвокацію в Україні» 
передбачає визначення правових засад доброчесного здійснення й організації 
лобіювання та адвокації в Україні, зокрема: 
− термінологію в сфері лобіювання та адвокації; 
− права та обов’язки суб’єктів лобіювання та адвокації; 
− методи лобіювання та адвокації; 
− створення Правил етичної поведінки суб’єктів впливу; 
− створення Реєстру прозорості [37]. 
На думку розробників прийняття Закону забезпечить: 
− врегулювання лобіювання та адвокації в Україні для оптимального 
ефективного важелю зниження рівня корупціогенних чинників у процесах 
підготовки та прийняття нормативно-правових актів та розпорядних рішень; 
− оптимізацію діалогу між суспільством і державою, враховування під 
час прийняття нормативно-правових актів інтересів громадян, інститутів 
громадянського суспільства та суб’єктів господарювання; 
− рівні права громадян, інститутів громадянського суспільства та 
суб’єктів господарювання щодо впливу на органи державної влади, їх 
посадових і службових осіб під час прийняття (участі у прийнятті) ними 
нормативно-правових актів; 
− посилення прозорості та ефективності діяльності органів державної 
влади, їх посадових і службових осіб, взаємодії зазначених органів з 
громадянами, інститутами громадянського суспільства [35]. 
Проєктом Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про 
адміністративні правопорушення щодо порушення законодавства в сфері 
47 
 
здійснення лобіювання та адвокації» пропонується запровадити 
адміністративну відповідальність за здійснення лобіювання та адвокації без 
реєстрації, порушення законодавства у сфері лобіювання та адвокації та 
«порушення конфлікту інтересів» під час здійснення лобіювання [38]. 
Так, наприклад пропонується ввести такі нові статті до Кодексу України 
про адміністративні правопорушення: 
1) Стаття 172–9-3. Здійснення лобіювання без реєстрації та адвокації. 
Здійснення лобіювання та адвокації без реєстрації в порядку, встановленому 
законодавством тягне за собою накладення штрафу розмірі трьохсот 
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дії, передбачені частиною 
першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано 
адміністративному стягненню за таке ж порушення, - тягне за собою 
накладення штрафу у розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів 
доходів громадян [38]. 
2) Стаття 172–9-4. Порушення законодавства в сфері лобіювання та 
адвокації. Неподання або несвоєчасне подання звіту суб’єктом лобіювання та 
суб’єктом адвокації, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі ста 
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [38]. 
Подання завідомо недостовірних відомостей суб’єктом лобіювання та 
суб'єктом адвокації до Реєстру прозорості, - тягне за собою накладення 
штрафу у розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 
Дії, передбачені частинами першою та другою цієї статті, вчинені 
особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке 
ж порушення, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі чотирьохсот 
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та заборону особі на 
здійснення лобіювання строком на один рік [38]. 
Неподання або несвоєчасне подання до Національного агентства з 
питань запобігання корупції заяви про припинення здійснення лобіювання у 
разі виникнення обставин передбачених частиною другою статті 7 Закону 
України «Про доброчесне лобіювання та адвокацію в Україні», - тягнуть за 
48 
 
собою накладення штрафу від шестисот до вісімсот неоподатковуваних 
мінімумів доходів громадян [38]. 
Здійснення лобіювання в інтересах особи, яка не може бути 
бенефіціаром відповідно до вимог Закону України «Про доброчесне 
лобіювання та адвокацію в Україні» або укладення суб’єктом лобіювання 
договору про надання послуг з лобіювання з особою, яка не може бути 
клієнтом відповідно до вимог Закону України «Про доброчесне лобіювання в 
Україні», - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі десяти тисяч 
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та заборону особі на 
здійснення лобіювання строком на один рік [38]. 
3) Стаття 172–9-5. Порушення конфлікту інтересів під час здійснення 
лобіювання. Вчинення дій чи прийняття рішень в умовах конфлікту інтересів 
під час лобіювання, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі однієї тисячі 
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дії, передбачені частиною 
першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано 
адміністративному стягненню за таке ж порушення, - тягне за собою 
накладення штрафу у розмірі п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів 
доходів громадян або забороною займатися діяльністю, пов’язаною з 
лобіюванням строком на один рік [38]. 
Не дивлячись на важливість врегулювання питань лобіювання та 
адвокації в Україні, але запропоновані законопроєкти мають низку недоліків, 
на які було вказано експертами громадянського суспільства під час аналізу 
проєктних документів. Так, ми погоджуємося з висновками експертів Центру 
політико-правових реформ, що закони в такому вигляді можуть «призвести до 
занепаду активного громадянського руху в Україні, оскільки передбачають 
фактичне змішування лобіювання та адвокації» [47], які не являються 
тотожними поняттями.  На думку спеціалістів, ризик такого змішування 
«полягає в тому, що до громадських організацій, які здійснюють адвокацію, 
можуть застосовуватися передбачені законодавством інструменти юридичної 
49 
 
відповідальності  як важелі політичного тиску та придушення інакомислення» 
[39]. 
Лобіювання, на противагу адвокасі, включає в себе дії, які прямо 
підтримують або протидіють прийняттю певного акту законодавства. 
Лобіювання є діяльністю з метою вплинути на дії, політику або рішення 
посадових ocіб, найчастіше законодавців або членів регулюючих органів. 
Професійні лобісти – люди, чиїм заробітком є здійснення впливу на 
законодавство, правові регулювання або інші урядові рішення, чи політику від 
імені групи або людини, хто наймає їх. Тобто на відміну від адвокасі, 
лобіювання переважно охоплює дії, спрямовані на оплачуване просування 
приватних інтересів, а не суспільних (табл.2.1) [40]. 
 
Таблиця 2.1 –  Відмінність між адвокасі та лобіювання 
Адвокація Лобіювання 
Пов’язана з конкретною Пов’язане з конкретним законодавством 
причиною/проблемою (актом законодавства) 
Групові/колективні зусилля Можуть бути індивідуальними або 
колективними 
Націлена на стейкхолдерів як всередині, Спрямоване на законодавців та державних 
так і поза урядом службовців 
Націлена на просування загального блага Націлене на просування конкретного 
інтересу 
Підштовхування певної ідеї (яка потребує Запит конкретних дій, спрямованих на 
вирішення або винесення на поверхню) усунення перешкод у здійсненні тої чи 
іншої діяльності 
Виявлення, використання та просування Просування конкретного акту (проекту) 
причини існування певної проблеми законодавства серед законодавців (в першу 
чергу) 
Джерело: [40] 
 
Якщо дослідити європейський досвід, то Комітет Ради Міністрів [49] 
рекомендує урядам держав-членів Ради Європи встановлювати або додатково 
зміцнювати, залежно від конкретних випадків, правову основу для 
регулювання лобістської діяльності в контексті прийняття законодавства 
відповідно до затверджених Керівних принципів, та з урахуванням 
національних підходів. 
50 
 
Керівні принципи визначають засади здійснення лобістської діяльності, 
ведення реєстру осіб, які займаються професійним лобізмом, стандарти 
етичної поведінки лобістів, інструменти моніторингу та контролю за 
лобістською діяльністю [40]. В таблиці 2.2 представлено особливості 
законодавчого регулювання лобістської діяльності у визначених європейських 
країнах. 
 
Таблиця 2.2 – Законодавство щодо лобіювання в європейських країнах 
Країна Законодавство щодо лобіювання Реєстр лобістів 
Австрія Австрійський Бундесрат Перш ніж розпочати лобістську 
28.06.2012 прийняв діяльність, лобісти зобов'язані 
«Transparenzpaket» (пакет зареєструватися у «Реєстрі Лобістів та 
Прозорості), набув чинності 1 спеціальних груп інтересів», який 
січня 2013 року. Цей пакет адмініструє Міністерство юстиції.  Цей 
містить низку законів щодо реєстр є загальнодоступним; організації 
прозорості, серед них так званий повинні сплатити реєстраційний внесок 
"LobbyG", що регулює від 105-630EUR.  
лобіювання та представництво 
інтересів. Лобістські компанії, 
так і компанії, мають в своєму 
штаті лобістів, повинні мати 
кодекс поведінки лобістів. 
Бельгія Не врегульовано на Немає реєстру лобістів 
законодавчому рівні; немає 
кодексу поведінки 
Хорватія Не врегульовано на Саморегульоване товариство лобістів, 
законодавчому рівні створене в червні 2008 року.  Члени 
товариства лобістів підписують Кодекс 
поведінки після реєстрації.  Реєстрація 
вимагає щорічної плати 200 євро. 
Чехія   Уряд припинив підготовку Саморегульована асоціація лобізму, у 
Закону про лобіювання 2012 році прийняла Кодекс поведінки 
15.01.2013 через неможливість 
знайти компроміс щодо сфери дії 
та висвітлення Закону. 
Ірландія Закон Про реєстрацію Реєстр лобіювання запроваджено, 
лобіювання, 2014. обов’язкова реєстрація розпочалися 1 
вересня 2015 року. Реєстр відкритий. 
Лобісти надають детальну інформацію 
про всі контакти з посадовими особами 
щодо підготовки законодавства, 
розробки чи внесення змін до політики 
3 рази на рік (квітень, серпень та 
грудень). 
51 
 
Країна Законодавство щодо лобіювання Реєстр лобістів 
Литва Закон Про лобістську діяльність, Закон вимагає всіх лобістів 
2001.  Професійна діяльність зареєструватися в загальнодоступному 
регулюється Кодексом лобістів. реєстрі, в режимі он-лайн. У листопаді 
2014 р. у списку було лише 36 
зареєстрованих лобістів. Після 
реєстрації особа може здійснювати 
лобістську діяльність на постійній 
основі. Хоча окрема діяльність лобістів 
не підлягає реєстрації, лобісти 
зобов’язані подавати щорічні звіти із 
зазначенням доходів та витрат для 
лобіювання правових актів 
Польща Закон «Про лобістську діяльність Усі суб’єкти, що здійснюють 
в процесі законотворення», 2005. професійну діяльність з лобіювання, 
Кодексу поведінки не має повинні бути внесені до публічного 
реєстру, у формі загальнодоступної бази 
даних. За внесення до реєстру 
передбачено плату (25 EUR). Реєстр 
адмініструє Міністерство внутрішніх 
справ та адміністрації 
Велика Закон про прозорість В 2015 році уряд Великобританії 
Британія лобіювання, безпартійну агітацію запустив Реєстр лобістів-консультантів. 
та профспілкове управління Для реєстрації введено щорічну 
абонентську плату. Інформація про 
замовників лобіювання оновлюється 
щоквартально 
Джерело: [40] 
 
Отже, ми бачимо, що в законах мова йде окремо про лобістську 
діяльність. «У розвинутих країнах є різниця між адвокацією і лобіюванням. 
Тому що, те чим займаються громадські активісти це адвокатування. Це не 
робота за гроші, коли ти лобіюєш певні преференції певним колам людей чи 
певному бізнесу, а це зміни, які адвокатуються в державі для покращення 
роботи держави. ... Ці речі можна розвести, але потрібно вводити 
відповідальність» [41] . 
Крім цього, у звіті щодо України, опублікованому 8 листопада 2023 
року, Європейська Комісія зазначила, що законодавче регулювання 
лобіювання не повинно перешкоджати законній діяльності громадянського 
суспільства, обмежувати її та створювати непропорційне адміністративне 
навантаження [39]. 
52 
 
Натомість у запропонованих законопроєктах є положення, згідно з 
якими будуть регулюватися форми взаємодії громадськості із суб’єктами 
прийняття рішень, запроваджується додаткова звітність для громадських 
організацій, а встановлення правил етичної поведінки їх представників 
покладається на державний орган. За здійснення адвокаційної діяльності без 
внесення відомостей до спеціального реєстру прозорості передбачена 
адміністративна відповідальність [39]. 
Тому, представники громадянського суспільства вважають, що 
запропоновані до обговорення законопроєкти в такі редакції є неприйнятними 
і повинні усунути ризики, які можуть призвести до погіршання демкоратичних 
процесів в Україні. 
В зв’язку з цим було вирішено у Парламенті створити робочу групу, яка 
буде напрацьовувати новий законопроєкт про лобізм, щоб розмежувати 
поняття адвокації та лобіювання [42]. 
 
Висновки до розділу 2 
 
На сьогодні адвокація та лобіювання в Україні окремим законодавчим 
актом не врегульовані. Проте різні аспекти відносин у цій сфері частково 
регулюються такими законодавчими та нормативно-правовими актами, як 
Конституція України, Закони України: «Про звернення громадян», «Про 
доступ до публічної інформації». «Про інформацію», «Про місцеве 
самоврядування», Постанова Кабінету міністрів України від 3 листопада 2010 
р №996 «Про забезпечення участі громадськості у формування та реалізації 
державної політики» Постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 № 
976 «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської 
експертизи діяльності органів виконавчої влади» та інші.  
Було розроблено проєкт Закону України «Про доброчесне лобіювання та 
адвокацію в Україні», а також «Про внесення змін до Кодексу України про 
адміністративні правопорушення щодо порушення законодавства в сфері 
53 
 
здійснення лобіювання та адвокації»,  які пройшли громадське обговорення в 
листопаді 2023 року.  Закон України «Про доброчесне лобіювання та 
адвокацію в Україні» передбачає визначення правових засад доброчесного 
здійснення й організації лобіювання та адвокації в Україні, зокрема: 
термінологію в сфері лобіювання та адвокації; права та обов’язки суб’єктів 
лобіювання та адвокації; методи лобіювання та адвокації; створення Правил 
етичної поведінки суб’єктів впливу; створення Реєстру прозорості. Проте, на 
думку експертів, даний законопроєкт потребує доопрацювання задля 
розмежування понять лобіювання та адвокація, які є різними за своєю 
сутністю, а отже і потребують окремих підходів до регулювання. 
  
54 
 
РОЗДІЛ 3 
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ АДВОКАЦІЙНИХ 
КАМПАНІЙ 
 
 
3.1 Створення коаліцій неурядових організацій для адвокаційної 
діяльності 
 
Як зазначалося вище, адвокація відіграє важливу роль в системних 
змінах в країні, в процесах реформування та удосконаленні законодавчої та 
нормативно-правової бази. Адвокаційною діяльністю, як правило, займаються 
неурядові організації. Найкращі результати в таких адвокаційних компаніях 
спостерігають, якщо такі неурядові організації об’єднуються в коаліції для 
того, щоб здійснювати комплексний вплив на владу в різних сферах 
життєдіяльності. Коаліції – це об’єднання організацій-однодумців, таких як 
вітчизняні та міжнародні неурядові організації, релігійні організації та 
донорські групи, які повністю або частково поділяють вашу адвокаційну 
місію. При правильному управлінні коаліція може стати неймовірно 
потужною адвокаційною тактикою, яка координує діяльність величезного 
кола організацій та може чинити значно більший вплив, ніж просто 
«одноосібна» кампанія. Вдало створені коаліції використовують ресурси, 
контакти, дослідження та мережі, щоб забезпечити інтенсивність 
урегулювання проблеми та виступати з єдиною спільною позицією [2]. 
Адвокаційні коаліції посилюють вплив, здійснюючи обмін ресурсами, 
знаннями, а також розширюють доступ до влади, одночасно посилюючи 
спільне інформаційне повідомлення, яке враховує різні точки зору. Великі 
коаліції, які співпрацюють для досягнення спільної мети, можуть бути 
впливовими і мати більший доступ до впливових осіб, ніж невеликі групи. При 
належному управлінні коаліції є одним з найпотужніших механізмів, які 
сприяють системним змінам [2]. 
55 
 
Коаліції можуть набувати різних форм з різним рівнем співпраці та 
узгодженості. Вони можуть бути короткостроковими або довгостроковими, 
неформальними або формальними, можуть включати лише дві організації або 
сотні учасників. Однак часто коаліції важко створити і забезпечити їхню 
ефективну діяльність [2]. 
Переваги коаліцій настільки суттєві, що провадження діяльності в 
структурі коаліції є одним із принципів адвокаційної діяльності: 
− Вдало організовані коаліції чинять множинний ефект на всю 
адвокаційну діяльність. Робота в рамках однієї кампанії може бути 
результативнішою за рахунок діяльності іншого учасника. 
− Коли різні групи мають єдине бачення щодо певного завдання, 
їхній спільний політичний капітал часто значно потужніший, ніж окремо 
кожної з них. Це забезпечується за рахунок сприйняття значущості їхнього 
більшого кількісного складу та єдності місії. 
− Коаліції можуть охоплювати значно ширшу аудиторію і 
представляти більшу частину населення загалом. 
− Організації – члени об’єднання можуть мати різний досвід або 
унікальні навички, якими можна ділитися і навчати інших у межах усього 
об’єднання. За наявності достатнього рівня структурної цілісності й довіри 
між організаціями-членами деякі коаліції будуть навіть ділитися фінансовими 
і матеріальними ресурсами. 
− За складних обставин партнерські організації можуть надавати 
моральну підтримку і нести взаємну відповідальність за кампанію, а також 
допомагати мотивувати персонал та волонтерів/волонтерок. 
− Завдяки злагодженим діям у коаліції можна уникнути дублювання 
при виконанні поставлених завдань, конкуренції та перехресного обміну 
інформаційними повідомленнями. 
− Як і у випадку з низовими мережами, навіть коли адвокаційні 
завдання все ж не виконуються, формування коаліцій забезпечує більше 
56 
 
зв’язків усередині громадянського суспільства, зміцнює традицію 
громадянської участі та співпраці. Переваги коаліції, в якій забезпечується 
вдале управління, важко переоцінити [2]. 
В той же час, за своєю природою всім коаліціям властивий певний 
ступінь внутрішнього конфлікту: будь-який союз, який є достатньо потужним 
для здійснення реальної влади, матиме внутрішні розбіжності та 
непорозуміння. Потенційні ризики для коаліцій включають зрив місії або 
розширення меж першочергового завдання шляхом додавання великої 
кількості додаткових, другорядних завдань. Деякі члени можуть навіть 
спробувати «захопити» коаліцію, щоб спрямувати діяльність об’єднання на 
реалізацію бажаного основного завдання. Може бути втрачено ідентичність 
окремих організацій, а також їхні специфічні політичні позиції; кампанії 
можуть легко відповідати напряму діяльності коаліції, яка їх підтримує, але не 
відповідати проблемі в тому контексті й на такому рівні, які передбачаються 
кампанією [2]. 
Ефективність діяльності коаліцій можлива за виконанням таких умов: 
− наявність спільної мети; 
− взаємна згода щодо цілей та завдань між членами коаліції; 
− добровільність членства;  
− раціональна та зрозуміла структура; 
− діяльність на засадах партнерства; 
− наявність джерел фінансування; 
− незалежність від влади; 
− позапартійність; 
− прозорість діяльності [43] 
Спеціалісти в сфері адвокації виділяють наступні кроки для створення 
ефективної коаліції: 
1. Створити ініціативний комітет з представників зацікавлених 
сторін, з метою формування рівня довіри та готовності комунікувати. 
57 
 
2. Визначити партнерів, шляхом ознайомлення з ініціативою усіх 
зацікавлених сторін. 
3. Перша зустріч, зацікавлених в ідеї створення коаліції: погодження 
ідеї коаліції; визначення сфери діяльності; визначення структури коаліції; 
пошук фінансової підтримки для функціонування коаліції. 
4. Визначення мети, завдань та цілей коаліції, результатом чого може 
стати Меморандум про співпрацю. 
5. Визначити проблеми та ризики, напр. невідповідне законодавство, 
бюрократія, брак фахівців, неспроможність тощо. 
6. Провести установчі збори, протягом яких сформулювати бачення 
розвитку коаліції, визначити назву коаліції, обговорити та затвердити 
Меморандум, обрати керівні органи коаліції та Ради коаліції. 
7. Розробити план дій, організаційні процедури, комунікаційні 
процедури, порядок прийняття рішень, представництво, відповідальність 
тощо [43]. 
Україна має низку позитивних прикладів ефективного адвокатування 
законодавчих змін саме такими коаліціями.  
Однією з потужних коаліцій є Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ 
(РПР), яка була зареєстрована в 2019 році, а засновниками виступили 25 
громадських об’єднань [44]. На сьогодні членами коаліції є такі потужні 
організації громадянського суспільства, як: Центр політико-правових реформ, 
Центр демократії та верховенства права, Фонд Демократичних ініціатив імені 
Ілька Кучеріва, Центр політичних студій та аналітики «Ейдос», Інститут Євро-
Атлантичного співробітництва, Центр «Нова Європа», Львівський 
регуляторний хаб, Юридична сотня, Центр досліджень визвольного руху, 
Детектор Медіа, Український незалежний центр політичних досліджень та 
інші. 
Основним завданням РПР є підтримка та просування реформ, а також 
сприяння консолідації громадянського суспільства в Україні [44]. 
58 
 
Основними інструментами, які РПР використовує для адвокації, є 
наступні: 
− розробка й публікація аналітичних продуктів (наприклад, брифів чи 
звітів) 
− публічна й непублічна комунікація з усіма стейкхолдерами 
− оприлюднення заяв 
− публікація інфографік, статей від експертів 
− робота з медіа [44]. 
Так, протягом 2014-2019 років РПР шляхом адвокатування було 
досягнуто таких позитивних змін в публічному секторі України: 
− конституційна реформа:  запроваджено інститут конституційної 
скарги; скасовано неконституційних Закон «Про всеукраїнський референдум» 
через супровід справи в Конституційному Суді України; 
− судова реформа: започатковано очищення судової системи від 
недоброчесних суддів через роботу Громадської ради доброчесності і 
Громадської ради міжнародних експертів, кампанію громадського контролю 
«Чесно. Фільтруй суд!»; створено Вищий антикорупційний суд; 
− реформа органів правопорядку:  створено Державне бюро 
розслідувань; кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів; розроблено 
дисциплінарний статут Національної поліції; 
− антикорупційна реформа: створено систему нових антикорупційних 
органів: НАЗК, НАБУ, САП, АРМА, ВАКС; електронне декларування доходів 
та майна чиновників і політиків; система електронних конкурентних 
публічних закупівель ProZorro; відкриття державних баз даних про власників 
нерухомого майна, земельних ділянок та транспортних засобів; розкриття 
інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи; 
підзвітність партійних фінансів; 
− медіа реформа: розширено доступ до публічної інформації; запуск 
незалежного Суспільного мовлення; роздержавлення друкованих ЗМІ; 
59 
 
− національна безпека: запровадження стандартів НАТО через 
розробку і моніторинг виконання Річної національної програми Україна-
НАТО; посилення соціально-правового захисту ветеранів; розвиток системи 
територіальної оборони; 
− виборча реформа: ухвалено  Виборчий кодекс, який запроваджує 
пропорційну виборчу систему з відкритими списками; 
− реформа публічної адміністрації: конкурсне призначення державних 
чиновників, розмежування політичних та адміністративних посад у владі, 
створення директоратів в міністерствах; нова система професійного навчання 
державних службовців; створення Центрів надання адміністративних послуг 
та передача адміністративних послуг на місцевий рівень; 
− децентралізація: бюджетна децентралізація; добровільне створення 
об’єднаних територіальних громад; 
− електронна демократія: запроваджено електронні звернення і 
петиції; е-дата – відкритий портал для контролю за використанням публічних 
коштів; 
− муніципальний розвиток: нові правила паркування транспортних 
засобів; 
− економічні реформи: зниження базової ставки ЄСВ до 18%; 
запроваджено електронну систему адміністрування ПДВ, яка суттєво 
обмежила діяльність конвертаційних центрів і податкових майданчиків; 
запущено електронний реєстр відшкодування ПДВ, що ліквідувало корупцію 
при відшкодуванні податку; середньострокове бюджетне планування; 
− енергетика: програма підтримки енергоефективних заходів «теплі 
кредити»; створення Державного фонду енергоефективності та запровадження 
комерційного обліку комунальних послуг; монетизація житлових субсидій; 
− охорона здоров’я: запроваджено нову систему оцінки впливу на 
довкілля для започаткування господарської діяльності з відкритим 
електронним реєстром відповідно до європейських стандартів; європейська 
60 
 
система управління водними ресурсами і запуск Державного водного 
кадастру; 
− охорона здоров’я: передання закупівлі ліків до авторитетних 
міжнародних організацій; програма «доступні ліки»; реформа первинної ланки 
медичної допомоги; 
− освіта і наука: автономія закладів вищої освіти; розробка і 
впровадження концепції «Нова українська школа»; 
− культура: конкурсне призначення керівників закладів культури; нова 
система підтримки українського кінематографу; 
− національна пам’ять: засуджено тоталітарні режими і відновлено 
понад 300 історичних назв населених пунктів; відкрито доступ до архівів 
радянських репресивних органів; державне визнання учасників боротьби за 
незалежність України; закон про функціонування української мови як 
державної; 
− молодіжна політика: смс-благодійність без сплати податків; 
створення молодіжних центрів; інституційна підтримка молодіжних 
громадських організацій [44]. 
Якщо ми розглянемо результати, які досягла Коаліція РПР, в своїй 
адвокаційній компанії, то побачимо, що за їх підтримки Верховна Рада 
України ухвалила 8 законопроєктів: 
− ухвалені в першому читанні: № 6287 щодо стимулювання розвитку 
українського книговидання і книгорозпорядження; № 7283 про народовладдя 
в громадах; 
− ухвалені у першому читанні: № 4358 щодо охорони здоров’я 
населення від шкідливого впливу тютюну; № 3475 про адміністративну 
процедуру; № 6104 про підтримку українських в’язнів; № 6302 щодо 
уточнення завдань та основ підготовки і ведення національного спротиву; № 
7459 про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення 
обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції, що 
61 
 
стосується держави-агресора, Республіки Білорусь, тимчасово окупованої 
території України; №273-д про внесення змін до деяких законів України щодо 
підтримки національного музичного продукту та обмеження публічного 
використання музичного продукту держави-агресора; №4142 «Про систему 
громадського здоров’я» [45]. 
Отже, як бачимо, проведення адвокаційних кампаній коаліцією 
громадських організацій дозволила охопити сфери, які потребували реформ, і 
здійснити комплексний системний вплив на процеси реформування в країні. 
 
3.2 Забезпечення ефективного інформаційного супроводу 
адвокаційної кампанії  
 
Адвокаційна кампанія не зможе бути успішною без належного 
інформаційного супроводу, тому важливим є розробити ефективну 
інформаційну політику. 
У комунікаціях між суб’єктами адвокації та владою важливу роль 
відіграють ЗМІ, оскільки саме ЗМІ є виразником (а часто і творцем) суспільної 
думки. Як результат, якісне висвітлення актуальних для організації питань у 
медіа-просторі може суттєво вплинути на пріоритети законотворців. Крім 
того, у довгостроковій перспективі співпраця з медіа в процесі взаємодії з 
органами влади і самоврядування важлива для підтримання позитивного 
іміджу організації і впливу на законотворчі та політичні процеси [13]. 
В інформаційну еру на рішення та поведінку політиків та керівників 
дуже сильно впливає інформаційний розголос, оскільки на сьогодні існує дуже 
багато можливостей швидкого розповсюдження інформації. Тому вміння 
правильного використання інформації може позитивно вплинути на 
досягнення поставлених цілей та завдань адвокаційної кампанії. 
Інформацію можна використовувати для різних цілей, серед яких: 
- просвіта громадян щодо конкретного питання або проблеми, з 
метою формування розуміння, що саме суспільство вимагає від влади; 
62 
 
- надання можливості громадянам вдаватися до дій, що сприяють 
підвищенню залучення громадськості до процесів ухвалення рішень шляхом 
пояснення механізмів такого залучення; 
- мобілізація громадськості для висловлення протесту, подання 
петицій, інших акцій; 
- стимулювання дискусій стосовно конкретної ініціативи в галузі 
громадсько-державної політики; 
- створення механізмів відповідальності осіб, які ухвалюють 
рішення за свої дії через персоніфікацію та прив’язку дій до конкретного 
політика чи посадовця; 
- презентація практичного прикладу як громадськості, так і особам, 
що ухвалюють рішення, стосовно конкретного питання або проблеми; 
- здійснення впливу на осіб, що ухвалюють рішення, щоб 
спрямувати їх в напряму конкретних дій; 
- мотивувати союзників, осіб, які дотримуються помірних поглядів, 
та опонентів, з метою спрямування їх діяльності у певному напрямку; 
- зміцнювати зв’язки з союзниками та залучати опонентів до 
конкретних заходів [43]. 
Фахівець з адвокації повинен постійно відстежувати інформацію, яка 
стосується інтересів організації, а також активно взаємодіяти з медія-
спільнотою. Важливо при цьому, щоб робота з медіа була регулярною, 
підпорядковувалась заздалегідь розробленому медіа-плану і відповідала 
внутрішній інформаційній політиці організації. Серед основних типів 
інформаційної політики організацій найбільш ефективною наразі вважається 
політика максимальної відкритості [13]. 
В першу чергу, для ефективної інформаційної кампанії необхідно 
побудувати відносини з ЗМІ, використовуючи наступні етапи: 
1. Розроблення «медіа-ландшафту» шляхом аналізу наявності в 
регіоні або громаді телеканалів, радіостанцій, онлайн ЗМІ, друкованих ЗМІ; їх 
власників; напрями та аудиторія, на яких поширюється їх вплив; 
63 
 
зацікавленість тематикою, за якою працює організація; оцінити наслідки 
співпраці з даними ЗМІ тощо. 
2. Складання медіа-листа – переліку найбільш популярних та 
актуальних для організації ЗМІ. 
3. Налагодження прямих контактів з головними редакторами ЗМІ, 
презентація діяльності організації, знаходження спільних інтересів щодо 
висвітлення інформації з проблемних питань. 
4. Формування ключової групи журналістів, які можуть бути швидко 
долучені в разі потреби для створення або поширення інформаційного 
повідомлення. 
На сьогодні існує значна кількість традиційних та нових медіа для 
комунікації. 
До традиційних медіа зазвичай належать друковані видання (газети, 
журнали, інформаційні бюлетені), телебачення, радіо та кіно (художні, 
документальні фільми). Чим актуальніша інформація для медіа, тим більша 
ймовірність того, що інформаційне повідомлення кампанії буде поширено. 
Однією з найбільш суттєвих відмінностей між традиційними та новими медіа 
є необхідність публікації матеріалів кампанії третьою особою. Тобто 
кампаніям доведеться покластися на видавця засобу масової інформації, який 
буде поширювати інформаційне повідомлення, а видавець може змінити якусь 
частину повідомлення, щоб воно відповідало тематиці або напряму діяльності 
такого засобу масової інформації. Свобода друку або її відсутність може 
суттєво відобразитися на різновиді інформації, яка публікується, або на тому, 
як цю інформацію буде подано. Органи влади можуть накладати суворі 
обмеження або штрафні санкції на інформаційні агентства, які публікують 
інформацію всупереч їхнім позиціям. Навіть у тих громадах, де склалася 
стійка традиція вільної преси, засоби масової інформації не застраховані від 
упереджень, впливу політичних програм або реалій простої фінансової 
мотивації. Працюючи з традиційними медіа, фахівці/фахівчині з адвокації 
повинні володіти контекстом, у якому вони працюють, а також знати про 
64 
 
досвід і перспективи діяльності відповідного засобу масової інформації щодо 
проблематики, яка є предметом адвокації [2]. 
Нові медіа швидко здобувають першість як один із найефективніших 
засобів комунікації з великою кількістю людей, тому що перешкод для 
доступу фактично немає, а формат не потребує участі стороннього 
посередника. Інтернет-медіа, такі як вебсайти, соціальні мережі (Facebook, 
Twitter), «живе» і записане потокове відео (YouTube) та технології для 
мобільних телефонів (Whatsapp) за останнє десятиліття повністю змінили 
комунікаційне середовище.  
Серед інформаційних інструментів, які є доступними за допомогою 
інтернет-зв’язку, можемо відзначити наступні:   
− особистий електронний лист (імейл) – це найпростіший і 
найшвидший засіб комунікації. Через особисте листування можна 
підтримувати тісні зв’язки з журналістами, обмінюватись інформацією з 
колегами та партнерами; 
− групові імейл-розсилки. Великі поштові сервери  пропонують 
спростити групові розсилки, створивши окрему групу адресатів, об’єднаних у 
єдину електронну адресу, листи з якої отримують усі, хто приєднався; 
− інтернет–сайти. Це найпоширеніший спосіб заявити про 
організацію та її діяльність. Веб-сайти бувають найрізноманітніші: вони 
можуть містити статті, новини, фотографії та відео, форуми та форми для 
запитань та відповідей – будь-який елемент, що дозволить відвідувачам сайту 
отримати необхідну інформацію, отримати детальну інформацію про 
проблему. 
− форуми та коментарі під статтями в інтернет-виданнях. Інтернет-
форуми дають можливість обговорювати гострі проблеми. Переглядаючи 
форуми та коментарі під статтями, можна дізнатися весь спектр точок зору на 
проблему.  
65 
 
− блоги або віртуальні щоденники. Блоги дають можливість вести 
свою особисту сторінку в інтернеті та читати й коментувати блоги інших 
користувачів. Через блоги можна поширювати інформацію, викладати фото й 
відео. Блог можна вести у форматі особистого щоденника, пропонуючи своїй 
аудиторії особистий погляд на проблему, яку ви прагнете вирішити.  
− сайти громадянської журналістики. Це інтернет-видання, на які 
громадянські журналісти можуть надсилати свої статті та новини. Такі сайти 
зацікавлені в публікації новин та статей на соціальну тематику, вони 
відрізняються від звичайних інтернет-видань більшою відкритістю і ширшим 
спектром обговорюваних тем. Саме на таких сайтах можна розміщувати 
інформацію про свою діяльність та отримати інформацію, яку зазвичай не 
друкують традиційні медіа. 
−  online petitions. Сайт «Петиції» є найбільш популярним сайтом, де 
громадські активісти публікують заяви, петиції та відкриті листи до 
президента, уряду, чиновників. Відвідувачі сайту мають можливість 
підтримати ті чи інші петиції, поставивши свій підпис. Зібрати підписи та 
віднайти прихильників ваших ідей в інших містах значно простіше через 
інтернет; 
− соціальні мережі; 
− онлайн-відео. Сайт «Ютьюб» слугує для розміщення відеороликів 
в інтернеті. Відеоісторії – потужний інструмент переконування й мотивування 
аудиторії та передачі емоцій через життєві історії людей, які мають досвід 
уживання наркотиків. Посилання на відеоролики з «Ютьюбу» можна 
розсилати журналістам, колегам, активістам, а також публікувати у блогах та 
на веб-сайтах [46].  
Щоб ефективно використовувати нові медіа, організації потрібен доступ 
до технологій та Інтернету, а також знання й навички використання різних 
платформ. Цільова аудиторія організації також повинна мати відповідний 
доступ і навички роботи з технологіями. Якщо ці базові вимоги буде виконано, 
66 
 
переваги використання нових медіа будуть суттєвими. В першу чергу, 
організація сама може краще контролювати інформаційні повідомлення, які 
вона поширює серед громадськості, самостійно публікуючи і подаючи 
інформацію відповідно до своїх уподобань. Інтернет і мобільні мережі також 
дозволяють організації безпосередньо зв’язуватися одночасно з великою 
кількістю людей – або для мобілізації своїх прихильників, або для обміну 
важливою інформацією. Прихильники можуть знайти і зв’язатися один з 
одним, таким чином створюючи відчуття згуртованості і взаємної підтримки. 
Крім того, нові медіаплатформи часто допомагають організаціям зібрати 
важливі дані про своїх прихильників, які може бути використано для мотивації 
мереж до дії [2].  
Отже, Інтернет розширює можливості нашої кампанії, зокрема він 
дозволяє:  
− швидко реагувати на виклики,  
− поширювати повідомлення на значну аудиторію,  
− запускати інформаційну хвилю, щоб залучати нових учасників 
навіть без нашого втручання,  
− влаштовувати флешмоби, збирати підписи або просити людей 
розповсюджувати важливу інформацію [46]. 
Існують деякі ризики, пов’язані з новими медіаплатформами. 
Враховуючи швидкість онлайнспілкування, фахівці/фахівчині з адвокації 
можуть у рамках кампаній чи особисто робити заяви, які потенційно можуть 
викликати сумнів або мати негативні наслідки, а додатковою обставиною є те, 
що заяви, зроблені онлайн, можна легко зафіксувати, поширити і зберігати 
впродовж невизначеного періоду часу. Організації завжди повинні пам’ятати 
про своє основне повідомлення і розуміти, як коментарі можуть позначитися 
на цілях адвокаційної діяльності [2]. 
В таблиці 3.1 представлено переваги та недоліки низки ЗМІ для 
використання під час адвокаційних кампаній. 
67 
 
Таблиця 3.1 – Переваги та недоліки ЗМІ 
Тип медіа Переваги Недоліки 
Друковані медіа Візуальні, популярні, довго Аудиторію обмежено місцем 
(постери, «живуть» розміщення, можна 
календарі) використовувати для донесення 
лише простих та коротких 
меседжів 
Друковані медіа Візуальні, є можливість Не «живуть» довго, потребують 
(листівки, донести складніші значних коштів для друку великих 
брошури) аргументи. кількостей, потребують навичок 
дизайну 
Друковані засоби Охоплюють велику Важко передати нашу позицію у 
масової інформації аудиторію, потужні постійні неспотвореній формі, потрібні 
(газети, журнали) (мають сталу аудиторію), значні зусилля для налагодження 
мають можливість розкрити контактів із журналістами та 
проблему в деталях редакторами, для того щоб про 
проблему написали 
Електронні засоби Охоплюють велику Потребують спеціальних навичок 
масової інформації аудиторію, драматичні та виробництва, меседж є 
(радіо й емоційні, доступні, можуть швидкоплинним, 
телебачення ) мати інтерактивний формат недовготривалим, кількість 
(напр., прямий ефір та слухачів/глядачів може бути 
дзвінки в студію). неточною, можуть транслювати 
різні або змішані повідомлення, 
рекламні ролики дорогі, потрібні 
значні зусилля для налагодження 
контактів із журналістами та 
редакторами, для того щоб про 
проблему розказали 
«Людські» медіа Розважають, емоційні, Потребують спеціальних навичок, 
(театр, пісні й залучають аудиторію до обмежені в часі, мають обмежену 
танці, свідчення участі, комунікація понад аудиторію, потребують значних 
очевидців, рольові мовними бар’єрами, зусиль, учасники можуть 
ігри, переказ потенційно можуть ризикувати своєю безпекою 
історій) досягнути людей із різних 
соціальних груп, повторення 
слів та рухів забезпечує 
запам’ятовування меседжів, 
сильні, мотивуючі, 
демонструють людське 
обличчя проблеми, можуть 
бути використані на різних 
майданчиках, включно з 
відео-, 
радіодокументалістикою, 
театральними постановками 
на пересувних сценах. 
«Людські» медіа Дають можливість індивідам Обмежений доступ, обмежене 
(друк меседжів на висловити свою підтримку місце. 
футболках, кепках певної ідеї, довго «живуть» 
тощо) 
68 
 
Тип медіа Переваги Недоліки 
Нові медіа Глобальні, ефективні, Можуть бути дорогими, обмежені 
(інтернет) інтерактивні, досягають мовним бар’єром, часто немає 
значної аудиторії, не дотримання норм етики й моралі, 
обмежені кордонами країни, обмежені можливостями доступу 
ефективні з точки зору аудиторії до комп’ютерів та 
використання коштів. мережі, навичками користування 
Візуальні нові Інтерактивні, розважальні, Потребують навичок, потребують 
медіа (онлайн- відображають реальність обладнання, дорогі 
відео, фільми, 
слайд-шоу) 
Джерело: [46]  
 
Отже, при організації інформаційного супроводу адвокаційної кампанії 
необхідно чітко усвідомлювати всі переваги та недоліки можливих 
інформаційних каналів, та вибрати найбільш ефективний варіант. 
Важливим елементом інформаційного супроводу адвокаційної кампанії 
є його візуалізація, тобто представлення її основного повідомлення, надання 
ій «обличчя та голосу», уособленого у відеоматеріалах, на фото, малюнках, 
символах тощо. Візуальні елементи допомагають створити вражаючий меседж 
та викликати емоції в аудиторії. Кожен тип візуальних медіа служить своїй 
конкретній меті. В адвокаційних медіа-кампаніях використовуються наступні 
типи візуальних елементів:  
− Логотипи. Логотип, або просто лого – це маленький малюнок або 
картинка, яка в символічній формі відображає місію організації або основне 
повідомлення кампанії. Логотипи важливі для зростання впізнаваності 
організації, кампанії або руху. Яскравий логотип може стати брендом, що несе 
в собі певні цінності та місію громади, його легко впізнаватимуть журналісти і 
громадськість. Логотипи, як правило, розміщують на всіх офіційних 
документах – заявах, петиціях, прес-релізах, листівках, на веб-сайті та 
футболках тощо. 
− Постери та банери. Цей тип візуальних матеріалів може бути дуже 
різноманітним – від глянцевих білбордів на вулицях міст до саморобних банерів 
та плакатів, виготовлених активістами для вуличної акції. В усіх випадках 
69 
 
банери та плакати виконують одну функцію – донести повідомлення або слоган 
до цільової аудиторії. На постерах найчастіше розміщують одну або кілька 
великих фотографій або малюнків та слоган або короткий текст, а також 
контактну інформацію кампанії чи організації або іншу додаткову інформацію. 
Постери розміщують на стінах будинків або в приміщеннях, де найчастіше 
збираються люди, які мають прочитати наше повідомлення.  
− Фотографії та відео. Фотографії та відеосвідчення, інші 
відеоматеріали – одні з найпотужніших засобів адвокаційних кампаній. За 
допомогою фото і відео ми можемо проілюструвати проблему так, як ми її 
бачимо, показати ситуацію в реальному вигляді та викликати у глядачів 
справжні емоції. Відео та фотоісторії є більш промовистими, ніж написаний 
звіт. За допомогою відео зацікавлені групи можуть висловлювати свою точку 
зору й подавати аргументи за чи проти тих чи інших практик. 
Отже, інформаційний супровід адвокаційної кампанії є складним і 
комплексним напрямом діяльності, який потребує детального планування, 
вивчення інструментів та засобів передачі інформації та вибору найбільш 
ефективних в межах конкретної кампанії; налагодження зв’язків із ЗМІ; 
розробки ефективних інформаційних повідомлень, візуалізації таких 
повідомлень тощо.  
 
Висновки до розділу 3 
 
З метою підвищення ефективності процесу адвокації рекомендується 
створювати коаліції неурядових організацій, щоб мати можливість 
здійснювати комплексний вплив на владу в різних сферах життєдіяльності, а 
також об’єднувати людські, інформаційні, фінансові ресурси для цього. 
Коаліції можуть набувати різних форм з різним рівнем співпраці та 
узгодженості. Вони можуть бути короткостроковими або довгостроковими, 
неформальними або формальними, можуть включати лише дві організації або 
сотні учасників.  
70 
 
Ефективність діяльності коаліцій виконується за умови: наявності 
спільної мети, взаємної згоди щодо цілей та завдань між членами коаліції, 
добровільність членства, раціональна та зрозуміла структура, діяльність на 
засадах партнерства, наявність джерел фінансування, незалежність від влади; 
позапартійність; прозорість діяльності. 
Для підвищення ефективності адвокаційної кампанії необхідно 
організувати якісний інформаційний супровід, зокрема налагодити співпрацю 
із засобами масової інформації. Існує значна кількість традиційних (друковані 
видання, телебачення, радіо та кіно) та нових медіа (вебсайти, соціальні 
мережі, онлайн-відео) для комунікації. Кожен з них має свої переваги та 
недоліки у використанні. Важливим елементом інформаційного супроводу 
адвокаційної кампанії є його візуалізація, зокрема за допомогою логотипу, 
постерів та банерів, фотографій та відео. 
  
  
71 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
Адвокація є одним з важливих напрямів діяльності громадянського 
суспільства, в процесі якої за допомогою різноманітних методів, інструментів 
та механізмів здійснюється цілеспрямований вплив на формування та 
реалізацію державної політики в різних сферах, а також відстоювання прав та 
інтересів різних груп, в першу чергу, соціально незахищених.  
До основних результатів адвокаційної діяльності відносять такі: 
вдосконалення політик; системні зміни; демократичні зміни. До об’єктів 
адвокації відносяться представники влади або органів місцевого 
самоврядування, до суб’єктів – ті, хто від свого імені, або від імені своїх 
клієнтів встановлюють відносини із об’єктами. Адвокація може здійснюватися 
на різних рівнях – від місцевого до глобального. 
В сфері розвитку існує три підходи до вирішення соціальних проблем: 
модель благодійності; підхід, який базується на проблемах; підхід, який 
базується на правах людини. Підхід, який базується на правах людини є 
визначальним в адвокаційній діяльності.  Він базується на таких принципах: 
універсальність, недискримінація та рівність, неподільність, взаємозалежність 
і взаємозв’язок, участь, верховенство права, відповідальність, підзвітність.  
Організація адвокаційних кампаній – це складний та тривалий процес, 
який потребує комплексу спеціальних знань в різних сферах, таких як 
маркетинг,  реклама, фандрейзинг, зв’язки з громадськістю, управління 
проєктами, соціологія та інші. Існує велика кількість різноманітних методів 
адвокаційної кампанії, серед яких юридичні методи, громадська дипломатія, 
акції, робота зі ЗМІ, онлайн інструменти, громадські обговорення, громадські 
слухання, збори громадян за місцем проживання, місцева ініціатива, органи 
самоорганізації населення та інші. 
Основними кроками адвокаційної кампанії є наступні: формулювання 
проблеми, створення ініціативної групи, формулювання мети та завдань 
72 
 
адвокації, визначення мішені, складання плану кампаніх та її реалізації, 
надання процесу адвокації публічності, контроль за виконанням 
проадвакатованих рішень. Організація кожного етапу має свою специфіку, 
підходи, методи та інструменти. 
На сьогодні адвокація та лобіювання в Україні окремим законодавчим 
актом не врегульовані. Проте різні аспекти відносин у цій сфері частково 
регулюються такими законодавчими та нормативно-правовими актами, як 
Конституція України, Закони України: «Про звернення громадян», «Про 
доступ до публічної інформації». «Про інформацію», «Про місцеве 
самоврядування», Постанова Кабінету міністрів України від 3 листопада 2010 
р №996 «Про забезпечення участі громадськості у формування та реалізації 
державної політики» Постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 № 
976 «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської 
експертизи діяльності органів виконавчої влади» та інші.  
Було розроблено проєкт Закону України «Про доброчесне лобіювання та 
адвокацію в Україні», а також «Про внесення змін до Кодексу України про 
адміністративні правопорушення щодо порушення законодавства в сфері 
здійснення лобіювання та адвокації»,  які пройшли громадське обговорення в 
листопаді 2023 року.  Закон України «Про доброчесне лобіювання та 
адвокацію в Україні» передбачає визначення правових засад доброчесного 
здійснення й організації лобіювання та адвокації в Україні, зокрема: 
термінологію в сфері лобіювання та адвокації; права та обов’язки суб’єктів 
лобіювання та адвокації; методи лобіювання та адвокації; створення Правил 
етичної поведінки суб’єктів впливу; створення Реєстру прозорості. Проте, на 
думку експертів, даний законопроєкт потребує доопрацювання задля 
розмежування понять лобіювання та адвокація, які є різними за своєю 
сутністю, а отже і потребують окремих підходів до регулювання. 
З метою підвищення ефективності процесу адвокації рекомендується 
створювати коаліції неурядових організацій, щоб мати можливість 
73 
 
здійснювати комплексний вплив на владу в різних сферах життєдіяльності, а 
також об’єднувати людські, інформаційні, фінансові ресурси для цього. 
Коаліції можуть набувати різних форм з різним рівнем співпраці та 
узгодженості. Вони можуть бути короткостроковими або довгостроковими, 
неформальними або формальними, можуть включати лише дві організації або 
сотні учасників.  
Ефективність діяльності коаліцій виконується за умови: наявності 
спільної мети, взаємної згоди щодо цілей та завдань між членами коаліції, 
добровільність членства, раціональна та зрозуміла структура, діяльність на 
засадах партнерства, наявність джерел фінансування, незалежність від влади; 
позапартійність; прозорість діяльності. 
Для підвищення ефективності адвокаційної кампанії необхідно 
організувати якісний інформаційний супровід, зокрема налагодити співпрацю 
із засобами масової інформації. Існує значна кількість традиційних (друковані 
видання, телебачення, радіо та кіно) та нових медіа (вебсайти, соціальні 
мережі, онлайн-відео) для комунікації. Кожен з них має свої переваги та 
недоліки у використанні. Важливим елементом інформаційного супроводу 
адвокаційної кампанії є його візуалізація, зокрема за допомогою логотипу, 
постерів та банерів, фотографій та відео 
 
  
74 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1.  Посібник з адвокації для жіночого руху в Україні. Український 
жіночий фонд. URL: www.vplyv.org.ua/wp-
content/uploads/2018/05/Posibnyk_z_Advokacii _UWF_ 2017.pdf 
2. Політично грамотна адвокація. Посібник з ефективної адвокації прав 
громадянського суспільства в інтересах сталого розвитку / Проєкт «Жінки 
України: залучені, спроможні, незламні». Київ, 2021. 61 с. 
3.  Адвокасі: практичний посібник. Упоряд. Кіященко Г., Київ. 2009 
4. Навроцький В.В., Менджул М.В. Кампанія адвокасі як інструмент 
демократичних перетворень. Ужгород, 2011 
5. Advocacy toolkit: A Guide to Advocacy for SSCC Co-ordinators Working 
on the WASH campaign. WaterAid’s Advocacy Source Book, 2003.  
6. Advocacy Tools and Guidelines: Promoting Policy Change.  Cooperative 
for Assistance and Relief Everywhere, Inc., 2001. 
7. Mansfield Ch., MacLeod K., Greenleaf M., Alexander P. Advocacy 
Handbook: A Practical Guide to Increasing Democracy in Cambodia. P. 2. Pact 
Cambodia. Phnom Penh, Cambodia, 2003.  
8. Cohen D. Advocacy for Social Justice: A Global Action and Reflection 
Guide, Kumarian Press, Inc., Connecticut, USA, 2001.   
9. VeneKlasen L., Miller V. A New Weave of Power, People, and 
Politics:  An action guide for policy and citizen participation.  World Neighbors, 
Oklahoma, USA. 2002. 
10. The people power and policy advocacy. URL: 
https://advocacy.knowledgesouk.org/ 
11. The history of advocacy. URL: https://borgenproject.org/history-
advocacy/ 
12. A brief history of Advocacy. URL: https://advocacyfocus.org.uk/lesson 
/a-brief-history-of-advocacy/ 
75 
 
13. Адвокаційна діяльність та некомерційне лобіювання в Україні: 
посібник / Прокопенко О.В. Київ: 2017. 82 с. 
14. Станкевич-Волосянчук О. Адвокація як метод впливу (практичний 
посібник) Ужгород, 2013. URL: https://ekosphera.org/wp-
content/uploads/2020/04/advocacy_manual.pdf 
15. Tadros N.  Advocacy Concepts And Practices Handbook: A Practical 
Guide to Advocacy Groups. People’s Advocacy, Virginia, USA. 2006. 
16. An Introductory Guide to Successful Advocacy Open Society 
Foundation. URL: https://www.opensocietyfoundations.org/uploads/99ce7dec-
9e89-40b1-ad88-7db45b4d68a5/guide-to-successful-advocacy-20100101.pdf 
17. Громадська участь: підготовка аналітики, адвокація та втілення 
змін  / П. Казмеркевич, О. Коваленко, О. Гвоздік, І. Тітаренко. Київ, ФОП 
Ямчинський О.В., 2019. 64 с. 
18. United Nations Philippines. Rights-Based Approach to Development 
Programming: Training Manual. July 2002. 
19. Declaration On The Right To Development. Adopted By General 
Assembly Resolution 41/128 Of 4 December 1986. 
20. Кампанії з адвокації для відстоювання прав жінок на місцевому 
рівні. Методичний посібник з підготовки тренерок / Анна Амбарцумова, Елла 
Ламах, Марія Дмитрієва / Проєкт «Жінки України: залучені, спроможні, 
незламні», Пакт. Київ, 2021. 
21.  Що таке цілі за технікою SMART? 6 Ефективних способів, щоб 
ставити цілі і досягати їх. URL: https://cikavoznaty.com.ua/2021/05/09/cili-za-
tehnikou-smart/ 
22. Sohini P. 13 Strategies for your Advocacy Campaign - Part 1. URL: 
https://www.civilsocietyacademy.org/post/13-strategies-for-your-advocacy-
campaign-part-1 
23. Случик Т.  Проведення дієвих адвокаційних кампаній як 
інструмент розбудови осередків політичних партій. Міжнародний 
республіканський інститут. 2023. URL:  https://iri.org.ua/ 
76 
 
24. Конституція України. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.  
25. Взаємодія з громадськістю в умовах реалізації адміністративної 
реформи. Івано-Франківськ: Івано-Франківський центр науки, інновацій та 
інформатизації, 2012. 95 с.   
26. Про забезпечення участі громадськості у формування та реалізації 
державної політики. Постанова Кабінету міністрів України від 3 листопада 
2010 р №996. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-
%D0%BF#Text   
27. Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 
21.05.1997 № 280/97-ВР. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-
%D0%B2%D1%80#doc_info 
28. Про звернення громадян. Закон України від 02.10.1996 № 393/96-
ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text 
29. Електронні петиції в Україні. URL: 
https://www.prostir.ua/?library=elektronni-petytsiji-v-ukrajini  
30. Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської 
експертизи діяльності органів виконавчої влади. Постанова Кабінету 
Міністрів України; Порядок від 05.11.2008 № 976. URL:  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/976-2008-%D0%BF 
31. Громадська експертиза діяльності органів виконавчої влади. 
Нотатки для тих, хто проводить громадську експертизу або має їй сприяти. 
URL:  https://www.irf.ua/files/ukr/buklet_newgen.pdf 
32. Про доступ до публічної інформації. Закон України від 13.01.2011 
№ 2939-VI. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text 
33. Про громадські об'єднання. Закон України від 22.03.2012 № 4572-
VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17#Text 
34. Про інформацію. Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text 
77 
 
35. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про 
доброчесне лобіювання та адвокацію в Україні». URL:  
https://drive.google.com/file/d/1QZFjz-H8hopkbYv7RnZcs1oJBxSGCZ1q/view 
36. НАЗК запрошує до участі у громадському обговоренні 
законопроектів про доброчесне лобіювання та адвокацію в Україні. URL: 
https://nazk.gov.ua/uk/novyny/nazk-zaproshuye-do-uchasti-u-gromadskomu-
obgovorenni-zakonoproektiv-pro-dobrochesne-lobiyuvannya-ta-advokatsiyu-v-
ukrayini/ 
37. Проєкт Закону України «Про доброчесне лобіювання та адвокацію 
в Україні». 
38. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення 
змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо 
порушення законодавства в сфері здійснення лобіювання та адвокації». URL:  
https://drive.google.com/file/d/13zAzyiFGBzA1osD9mEzApcfwd_yw0uQc/view 
39. Лобіювання vs адвокація: де межа між прозорістю та надмірним 
регулюванням? URL:  https://pravo.org.ua/analytical-materials/shhotyzhnevyj-
analiz-08-14-kystopada-2023-roku/?fbclid=IwAR1qDwW7dBiKJnNwDliLKStH-
J5PdrpczMV8QwC6JNkwp9e1qt1wQBsdQ1c#link1 
40. Ковальова Д. Інформаційна довідка та тему: «Публічна 
адвокація». Квітень 2020. URL: https://pdf.usaid.gov/pdf_docs/ PA00XD7H.pdf 
41. Кобзар Г. Вона працює. Вона – це адвокація від Docudays UA. 
URL: http://centrduma.org.ua/?p=1714 
42. У ВР створять групу для розробки Закону про лобізм. URL: 
https://www.unn.com.ua/uk/news/2055426-u-vr-stvoryat-grupu-dlya-rozrobki-
zakonu-pro-lobizm 
43. Адвокаційна діяльність та її особливості роботи з парламентом. 
Лабораторія законодавчих ініціатив, Київ 2017. 
44. Реанімаційний Пакет Реформ. URL : https://rpr.org.ua/ 
45. Річний звіт Коаліції РПР 2022. URL : https://rpr.org.ua/wp-
content/uploads/2023/11/Richnyy-zvit-2022-2.pdf 
78 
 
46. Безверха А., Андерсон В. Проведення адвокаційних медіа-
кампаній: Стратегія активних дій. Фундації відкритого суспільства, 2010. 
URL: https://platforma-msb.org/wp-content/uploads/2015/08/Manual-UA-1018-
4web.pdf 
47. Адвокація для молодіжних рад. Посібник.  Київ-2021. URL: 
https://www.britishcouncil.org.ua/sites/default/files/advocacy_for_youth_councils
_manual.pdf
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
