Політика гендерної рівності в Україні: проблеми та перспективи розвитку

Патрус, Ірина Вікторівна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7572
Title:	Політика гендерної рівності в Україні: проблеми та перспективи розвитку
Authors:	Ільченко, Наталія Вікторівна Патрус, Ірина Вікторівна
Keywords:	гендер;гендерна рівність;державна політика;дискримінація;права людини;рівні можливості
Issue Date:	Jun-2024
Abstract:	Кваліфікаційна робота бакалавра містить 83 сторінки, 6 таблиць, 7 рисунків, 2 додатки, список літератури з 78 найменувань. Об’єктом дослідження - гендерна рівність. Предметом дослідження – проблеми та перспективи розвитку державної політики гендерної рівності. Мета кваліфікаційної робота бакалавра - дослідження проблем та перспектив розвитку політики гендерної рівності в Україні. Завданнями роботи є: вивчити сутність та принципи державної гендерної політики; дослідити сучасні підходи та тенденції до формування державної гендерної політики; проаналізувати міжнародні та регіональні зобов’язання України в сфері гендерної рівності; проаналізувати вітчизняну нормативно-правову базу, що регулює питання в сфері гендерної рівності; вивчити підхід до моніторингу стану реалізації державної гендерної політики в Україні; проаналізувати ефективність державної гендерної політики та виявити проблемні моменти; сформулювати рекомендації щодо подальшого розвитку державної гендерної політики в Україні. Результати дослідження полягають в узагальненні концептуальних засад державної гендерної політики; дослідженні особливостей феміністської зовнішньої політики; аналізі гендерної рівності в Україні; узагальненні рекомендацій щодо підвищення залучення жінок до політичних процесів.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7572
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Патрус І.В..pdf Restricted Access		858.26 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Політика гендерної рівності в Україні: проблеми та 
перспективи розвитку» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконала: здобувачка 4 курсу, групи ПУА-208 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                                             _____Патрус І. В.________________ 
            (прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник ____Ільченко Н. В.___________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент ________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2024 року 
4  
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП…………………………………………………………………… 5 
РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ГЕНДЕРНОЇ  
ПОЛІТИКИ………………………………………………………………… 8 
1.1 Сутність та принципи державної гендерної політики……………… 8 
1.2 Підходи до формування державної гендерної політики……………. 14 
1.3 Сучасні тенденції розвитку феміністської зовнішньої  
політики……………………………………………………………………. 21 
Висновки до розділу 1…………………………………………………….. 26 
РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ  
ДЕРЖАВНОЇ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ…………………... 28 
2.1 Огляд міжнародних та регіональних зобов’язань України в сфері  
гендерної рівності….……………………………………………………… 28 
2.2 Аналіз національної нормативно-правової бази в сфері  
регулювання гендерної рівності………………………………………….. 37 
2.3 Аналіз сучасних тенденцій державної гендерної політики в  
Україні……………………………………………………………………… 41 
2.4 Підходи до моніторингу гендерної рівності в Україні……………… 47 
Висновки до розділу 2…………………………………………………….. 53 
РОЗДІЛ 3 АНАЛІЗ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  
ДЕРЖАВНОЇ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ…………………... 55 
3.1 Аналіз ефективності державної гендерної політики в Україні…….. 55 
3.2 Напрями підвищення ефективності державної гендерної політики 61 
в Україні……………………………………………………………………. 
Висновки до розділу 3……………………………………………………. 69 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….. 71 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………................. 75 
ДОДАТКИ………………………………………………………………….. 84 
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
Проблема забезпечення гендерної рівності не полишає своєї 
актуальності протягом багатьох років. Не дивлячись на значний поступ в 
цьому питанні в світі, навіть в розвинутих країнах на сьогодні повністю не 
забезпечено гендерну рівність в усіх сферах життєдіяльності людини. 
Світовими лідерами, які позиціонуються як країни з найменшим гендерним 
розривом є Ісландія, Фінляндія, Норвегія, Нова Зеландія та Швеція.  
Україна на сьогодні займає 66 місце в рейтингу зі 146 країн за Індексом 
гендерного розриву, що свідчить про низьку якість державної гендерної 
політики в країни, не дивлячись на активне долучення країни до міжнародних 
ініціатив, розвиток національного законодавства та розробку відповідних 
стратегій та програм з розвитку. Це свідчить про необхідність подальшого 
удосконалення державних політики в сфері рівності чоловіків та жінок, 
вивчення зарубіжного досвіду та адаптацію найкращих практик до 
вітчизняних умов. Актуальність цієї проблеми підвищується в зв’язку з 
євроінтеграційними процесами України. 
В дослідженні використовувалися наробки з проблем гендерної рівності 
зарубіжних та вітчизняних науковців, таких як: Aggestam K., Swedish A., 
Bergman-Rosamond A., Duncanson C., Gentry C., Brechenmacher  S., 
Thompson L., Ahmed S., Khokhar T., Бондар Г., Михайльонок Д., Голуб О., 
Панченко С., Літвінов С., Володько В., Фаріон Ю., Грицяк Н., Жуковська Г., 
Левченко К., Остапенко О., Суслова О., Білинська М., Кулачек О., 
Марценюк Т., Сиченко В., Хавлін Т. та інші 
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є дослідження проблем та 
перспектив розвитку політики гендерної рівності в Україні. 
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: 
− вивчити сутність та принципи державної гендерної політики; 
6 
 
− дослідити сучасні підходи та тенденції до формування державної 
гендерної політики; 
− проаналізувати міжнародні та регіональні зобов’язання України в 
сфері гендерної рівності; 
− проаналізувати вітчизняну нормативно-правову базу, що регулює 
питання в сфері гендерної рівності; 
− вивчити підхід до моніторингу стану реалізації державної гендерної 
політики в Україні; 
− проаналізувати ефективність державної гендерної політики та 
виявити проблемні моменти; 
− сформулювати рекомендації щодо подальшого розвитку державної 
гендерної політики в Україні. 
Об’єкт дослідження – гендерна рівність. 
Предмет дослідження – проблеми та перспективи розвитку державної 
політики гендерної рівності 
Інформаційна база дослідження. Монографії, наукові статті, 
посібники, законодавчі та нормативно-правові акти, аналітичні дослідження, 
статистичні дані. 
Методи дослідження: аналізу – при вивченні принципів, складових 
державної гендерної політики, підходів до формування гендерної політики, 
оцінки рівня ефективності гендерної політики; порівняння –  при вивченні 
світового досвіду і можливості адаптування його до вітчизняних реалій; 
синтезу – при узагальненні та наданні висновків і рекомендацій. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в узагальненні 
концептуальних засад державної гендерної політики; дослідженні 
особливостей феміністської зовнішньої політики; аналізі гендерної рівності в 
Україні; узагальненні рекомендацій щодо підвищення залучення жінок до 
політичних процесів. 
7 
 
Апробація дослідження. Патрус І. В. Аналіз стану гендерної рівності в 
Україні (Сучасні тенденції розвитку  економіки та держави: матеріали VІІІ 
Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції : 23 квітня 2024 
р. / від. ред. Р.В. Манн; М-во освіти і науки України,  Черкас. держ. технол. ун-
т.  Черкаси : ЧДТУ, 2024) 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна робота бакалавра 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, 
додатків. Повний обсяг роботи становить 83 сторінки, список використаних 
джерел складається з  78 найменувань,   6 таблиць, 7 рисунків, 2 додатків 
 
 
 
 
  
8 
 
РОЗДІЛ 1 
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ 
 
 
1.1 Сутність та принципи державної гендерної політики 
 
Р. Інглхарт зазначив, що «гендерна рівність – це чутливий індикатор, 
який демонструє, наскільки розвинутою і демократичною є держава». В 
своєму дослідженні «Гендерна рівність і демократія» науковець показав, що 
країни з високими показниками представництва жінок у політичних 
інституціях мають не лише вищий рівень забезпечення громадянських прав і 
свобод. Такі держави є більш економічно розвинуті, оскільки створюють 
умови для політичного й економічного різноманіття, толерантності, 
інклюзивності та міжособистої довіри [22]. 
Впровадження принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків 
є однією з важливих умов сталого соціально-економічного розвитку, 
позитивних змін у суспільстві та його благополуччя, реалізації прав людини 
та самореалізації особистості, запорукою ефективного розв’язання наявних 
проблем [28].  
За даними McKinsey Global Institute, за рахунок досягнення ґендерної 
рівності до 2025 року світовий ВВП може збільшитися на 12 трлн доларів 
США [11]. 
Згідно з Рейтингом щастя ООН (World Happiness Report) 2024 року 
найщасливішими люди почуваються в країнах, які посідають перші місця за 
рівнем ґендерного розвитку: 1 місце –  Фінляндія, 2 місце –  Данія, 3 місце –  
Ісландія, 4 місце –  Швеція [10]. 
Протягом останніх десятиліть у світі відбуваються суттєві зміни у 
осмисленні ідеї гендерної рівності. Успішна державна політика передбачає 
утвердження цінності гендерної рівності як у суспільстві загалом, так і різних 
його інституціях зокрема. Це, насамперед, недопущення гендерної 
9 
 
дискримінації, забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті 
суспільно важливих рішень (у першу чергу, у сфері політики та загалом на 
ринку праці), забезпечення рівних можливостей для жінок та чоловіків щодо 
поєднання професійних і сімейних обов’язків, унеможливлення проявів 
гендерного насильства тощо [33]. 
Демократичні суспільства повинні надавати чоловікам і жінкам однакові 
можливості брати участь у всіх сферах життя, в тому числі, й у сфері політики, 
зокрема, на найвищих рівнях прийняття суспільно-важливих рішень [33]. 
Останні п’ятдесят років діяльність міжнародної спільноти спрямована 
на привернення уваги до питання гендерної рівності. На рівні ООН прийнято 
Конвенцію про політичні права жінок (1952), Декларацію про ліквідацію 
дискримінації щодо жінок (1967), Конвенцію про ліквідацію всіх форм 
дискримінації щодо жінок (1979) тощо. На четвертій Всесвітній конференції із 
становища жінок у Пекіні 1995 року було прийнято Пекінську декларацію та 
Платформу дій. У документах зазначається, що рівна участь жінок і чоловіків 
у політичному житті відіграє важливу роль, без чого неможливе врахування 
ідеї рівності при формуванні державної політики [33]. 
Ідея та цінність гендерної рівності втілюється, передусім, на державному 
рівні. Політика держави, яка спрямована на забезпечення рівних прав та 
можливостей жінок і чоловіків визначається як гендерна політика [33]. 
 Науковці по-різному трактують поняття «гендерної політики». 
Наприклад, Т. Мельник вважає, що «державна гендерна політика» є 
діяльністю державних інституцій, спрямована на здійснення безпосередньо 
або опосередковано на забезпечення рівних прав, свобод і можливостей для 
жінок і чоловіків, утвердження гендерної демократії та формування гендерної 
культури в суспільстві [22]. 
Н. Грицяк пропонує таке визначення державної ґендерної політики: 
«Державна ґендерна політика – це «дії органів державної влади з вирішення 
проблем забезпечення ґендерної рівності в суспільстві, а саме: 1) забезпечення 
однакового суспільного статусу жінок і чоловіків; 2) забезпечення однакових 
10 
 
умов реалізації прав людини для жінок і чоловіків; 3) забезпечення однакової 
можливості використання соціальних і економічних ресурсів для жінок і 
чоловіків; 4) забезпечення однакових можливостей для жінок і чоловіків 
робити свій внесок у національний, політичний, соціальний, економічний і 
культурний розвиток; 5) забезпечення рівного права для жінок і чоловіків мати 
однакову користь від результатів їх діяльності» [22, с. 223]. 
Енциклопедичний словник з державного управління містить таке 
визначення ґендерної політики, як «сукупність теоретичних принципів і 
практичних заходів, які розробляються й реалізуються державою у сфері 
взаємовідносин між статевими групами суспільства з метою забезпечення 
певних можливостей для чоловіків і жінок у використанні економічних і 
соціально-політичних прав» [36, с. 127]. 
Державну гендерну політику можна визначити, як дії органів державної 
влади з вирішення проблем забезпечення гендерної рівності в суспільстві, а 
саме, забезпечення: 
• однакового суспільного статусу чоловіків і жінок; 
• однакових умов реалізації прав людини для чоловіків і жінок; 
• однакових можливостей використання соціальних і економічних 
ресурсів для чоловіків і жінок; 
• однакових можливостей для чоловіків і жінок робити свій внесок у 
національний, політичний, соціальний, економічний, культурний розвиток; 
• рівного права для чоловіків і жінок мати однакову користь від 
результатів їх діяльності [33]. 
Отже, сутність ґендерної політики полягає у діях органів державної 
влади щодо утвердження ґендерної рівності в суспільстві, зокрема 
забезпечення:  
• однакових умов для самореалізації і набуття людиною соціального 
статусу відповідно до потреб, інтересів і таланту жінки і чоловіка;  
11 
 
• гарантування прав і свобод жінок і чоловіків і рівних можливостей у 
користуванні цими правами й свободами;  
• однакової можливості брати участь в розподілі соціальних й 
економічних ресурсів між жінками і чоловіками;  
• справедливого ставлення до жінок і чоловіків та оцінювання 
результатів їхньої діяльності; 
• однакових можливостей для жінок і чоловіків робити свій внесок у 
національний, політичний, соціальний, економічний і культурний розвиток;  
• передумов формування й розвитку гендерної культури в суспільстві 
[27]. 
Об’єктом ґендерної політики є людські ресурси, тобто жінки і чоловіки 
як рівноправні особистості в системі суспільних відносин. Суб’єктом 
ґендерної політики є органи державної влади і місцевого самоврядування; 
державні й громадські інституції; підприємницькі структури; установи й 
організації всіх форм власності й напрямів діяльності; політичні рухи, блоки, 
партії; професійні спілки; релігійні конфесії [27]. 
При формуванні гендерної політики необхідно притримуватися низки 
принципів. Так, О. Кулачек виокремлює наступні принципи ґендерної 
політики, які формують нову, сучасну ідеологію рівності:  
• ґендерна рівність розглядається як інтегральна частина всіх 
політик, програм та проектів; 
• досягнення ґендерної рівності вимагає врахування специфічних 
інтересів жінок і чоловіків під час формування політики упровадження 
програм та проектів;  
• досягнення ґендерної рівності означає рівність прав і можливостей 
незалежно від статі;  
• доступ жінок до прийняття рішень на всіх рівнях є центральним 
питанням у досягненні ґендерної рівності; 
12 
 
• для досягнення ґендерної рівності важливо забезпечити рівну 
участь чоловіків і жінок як рівноправних суб’єктів в економічних, соціальних 
та культуротворчих процесах;  
• ґендерної рівності можна досягти через партнерство між жінками і 
чоловіками на основі принципів паритетної демократії;  
• досягнення ґендерної рівності вимагає впровадження спеціальних 
заходів, спрямованих на зменшення ґендерної нерівності [42, с. 108–109]. 
Н. Грицяк визначає такі принципи державного управління ґендерною 
політикою: інтегральний принцип, принцип ґендерного цілепокладання, 
принцип дієвості, принцип результативності, принцип прозорості і 
відкритості, принцип забезпечення ресурсних можливостей і принцип 
паритетності й партнерства [25, с. 246–248]. 
Науковці вважають, що в Україні при формуванні та реалізації 
державної гендерної політики, необхідно дотримуватися наступних 
принципів: інтеграції ґендерної рівності; наукової обґрунтованості; 
законності; паритетної демократії; ініціативності; результативного 
партнерства; оптимальності; узгодженості моральних цінностей; гуманізму. 
Принцип інтеграції ґендерної рівності – це головний принцип, сутність 
якого полягає в тому, що ґендерна рівність розглядається як інтегральна 
частина всіх напрямів державної політики, програм і проектів. Необхідною 
умовою цього принципу є застосування гендерного підходу в діяльність 
органів державної влади й органів місцевого самоврядування.  
Принцип наукової обґрунтованості передбачає формування й реалізацію 
ґендерної політики в системі державного управління на науковій основі з 
використанням сучасних досягнень науки, позитивного світового досвіду, 
залучення фахівців з проблем державного управління, експертів ґендерної 
політики.  
Принцип законності передбачає, що реалізація ґендерної політики в 
системі державного управління має базуватися на положеннях Конституції і 
чинного законодавства України.  
13 
 
Принцип паритетної демократії ґрунтується на позиції важливості 
забезпечення рівноцінної участі жінок і чоловіків як рівноправних суб’єктів у 
політичних, економічних, державотворчих, соціально-гуманітарних та 
культурних процесах. 
Принцип ініціативності передбачає вияв творчого ставлення особистості 
до процесу формування і проведення ґендерної політики в системі державного 
управління. Дія цього принципу має створювати умови для творчого розвитку 
жінки і чоловіка в атмосфері співробітництва з метою їх самореалізації і 
самоактуалізації, розвитку творчих здібностей особистості.  
Принцип результативного партнерства – це якісно новий принцип, 
відповідно до якого партнерство жінок і чоловіків у системі державного 
управління передбачає насамперед корисність від співпраці, в основі якої 
лежить зацікавленість державних службовців у кінцевих результатах своєї 
роботи, що можливо за умови, коли партнери ставляться один до одного як до 
особистості й професіонала і сприймають один одного як компетентного і 
порядного партнера.  
Принцип оптимальності – це універсальний принцип, згідно з яким 
здійснюється найкращий вибір працівника незалежно від статі, але з 
урахуванням професійних і особистісних якостей, а також рішення, плану дій, 
стилю керівництва тощо в певній ситуації з метою розв’язання конкретної 
проблеми в управлінських процесах.  
Принцип узгодженості моральних цінностей передбачає, щоб вимоги до 
реформування системи державного управління узгоджувались особистістю з 
основними моральними цінностями  
 Принцип гуманізму передбачає визнання гідності особистості і повагу 
до людини як визначальну цінність суспільства. У системі системи 
державного управління з огляду на проведення ґендерної політики первинним 
має стати повага до кожної людини, незалежно від її заслуг і статі [27]. 
Недотримання одного з наведених принципів не дозволить сформувати 
та реалізувати ефективну державну гендерну політику. 
14 
 
1.2 Підходи до формування державної гендерної політики 
 
У політиці забезпечення гендерної рівності Європейська Комісія 
застосовує так званий подвійний підхід (dual approach): втілення політики 
«гендерної пріоритетизації» (gender mainstreaming) та ініціювання 
спеціальних заходів (specific measures) [43]. 
Гендерний мейнстрімінг – це підхід до формування політики, який 
враховує інтереси та проблеми як жінок, так і чоловіків. Концепція гендерного 
мейнстримінгу вперше була представлена на Всесвітній конференції жінок у 
Найробі 1985 року. Його було створено як стратегію в міжнародній політиці 
ґендерної рівності через Пекінську платформу дій, ухвалену на Четвертій 
Всесвітній конференції Організації Об’єднаних Націй з питань жінок у 1995 р. 
у Пекіні, а згодом прийняту як інструмент сприяння ґендерній рівності на всіх 
рівнях. У 1998 році Рада Європи визначила гендерний мейнстрімінг як: 
«(Ре)організація, удосконалення, розвиток та оцінка політичних процесів 
таким чином, щоб аспект ґендерної рівності був включений у всі політики на 
всіх рівнях і на всіх етапах суб’єктами, які зазвичай беруть участь у розробці 
політики» [17]. 
Жінки та чоловіки мають різні потреби та умови життя та обставини, 
включаючи нерівний доступ і контроль над владою, ресурсами, правами 
людини та інституціями, включаючи систему правосуддя. Ситуації жінок і 
чоловіків також відрізняються залежно від країни, регіону, віку, етнічного чи 
соціального походження чи інших факторів. Метою впровадження ґендерного 
підходу є врахування цих відмінностей під час розробки, реалізації та оцінки 
стратегій, програм і проектів, щоб вони приносили користь як жінкам, так і 
чоловікам і не збільшували нерівність, а посилювали ґендерну рівність. 
Ґендерний мейнстрімінг спрямований на вирішення – іноді прихованої – 
гендерної нерівності.  
Кілька досліджень показали, що гендерна нерівність як така має прямі 
витрати. У багатьох випадках державна політика ґрунтувалася на потребах 
15 
 
домінуючої групи в суспільстві або на потребах тих, хто традиційно приймав 
рішення, переважно чоловіків. Рух за права жінок, збільшення участі жінок у 
процесі прийняття рішень, сильна відданість правам людини жінок на всіх 
рівнях, а також розвиток гендерних досліджень і даних з розбивкою за статтю 
– все це допомогло виявити той факт, що державна політика часто не приймала 
враховувати різні потреби та ситуації жінок [17]. 
Очевидно, що рішення щодо державної політики та послуг, які не 
повністю враховують потреби та ситуації всіх кінцевих користувачів, можуть 
призвести до невідповідних рішень та неадекватного розподілу державних 
коштів. Ґендерний мейнстрімінг – це інклюзивна стратегія, спрямована на 
інтеграцію потреб усіх людей. Він також базується на тому факті, що жінки не 
є «вразливою групою», оскільки вони становлять більше половини населення 
більшості суспільств. Гендерний мейнстрімінг – це стратегія підвищення 
якості державної політики, програм і проектів, що забезпечує більш 
ефективний розподіл ресурсів. Кращі результати означають підвищення 
добробуту як жінок, так і чоловіків, а також створення більш соціально 
справедливого та сталого суспільства [17]. 
При належному розгляді та впровадженні ґендерний мейнстрімінг є 
трансформаційним підходом із великим потенціалом для соціальних змін. Це 
довгострокова стратегія: кожен крок має значення для цієї зміни підходу, але 
потрібен деякий час, поки він повністю й автоматично не буде інтегрований у 
процес розробки політики. 
За словами К. Ханнан, директора Відділу ООН з покращення становища 
жінок, відповідальність за реалізацію стратегії інтеграції є загальносистемною 
та лежить на найвищих рівнях агентств. Інші принципи мейнстрімінгу 
включають наступні: 
• Необхідно створити адекватні механізми підзвітності для 
моніторингу прогресу. 
16 
 
• Початкове визначення питань і проблем у всіх сферах діяльності має 
бути таким, щоб можна було діагностувати гендерні відмінності та 
диспропорції. 
• Ніколи не можна робити припущення, що питання або проблеми є 
нейтральними з точки зору гендерної якості. 
• Слід завжди проводити гендерний аналіз. 
• Чітка політична воля та виділення відповідних ресурсів для 
інтеграції, включаючи додаткові фінансові та людські ресурси, якщо 
необхідно, є важливими для впровадження концепції на практиці. 
• Інтеграція гендерної проблематики вимагає докладання зусиль для 
розширення рівноправної участі жінок на всіх рівнях прийняття рішень. 
• Інтеграція не замінює потребу в цілеспрямованих політиках і 
програмах, орієнтованих на жінок, і в позитивному законодавстві; це також не 
скасовує потребу в гендерних підрозділах або координаційних центрах [5]. 
Гендерний мейнстрімінг не стосується: 
• «Додавання жінок і активізація»: забезпечення рівної участі жінок і 
чоловіків у прийнятті рішень або в різних видах діяльності є необхідним 
першим кроком і самостійним завданням. Однак присутність жінок не означає, 
що було здійснено комплексний підхід до гендерних питань, і це не 
призводить автоматично до якісних змін у бік гендерної рівності в конкретній 
політиці, програмі чи діяльності. 
• Недостатньо включити в документ вступний абзац про те, що 
перспектива гендерної рівності буде інтегрована, або просто згадати «жінок і 
чоловіків», не враховуючи при цьому різні ситуації. Мета полягає в тому, щоб 
включити аспект гендерної рівності в усі політичні заходи, документи чи 
програми. 
• «Жінки» та «чоловіки» не є однорідними групами з єдиними цілями 
та потребами: необхідно брати до уваги різноманітні ідентичності жінок та 
чоловіків з точки зору віку, етнічного походження, сексуальної орієнтації, 
17 
 
гендерної ідентичності, соціального статусу чи (інвалідності) - назвати кілька 
характеристик [17]. 
В таблиці 1.1 представлено чотири етапи втілення політики гендерної 
пріоритезації. 
 
Таблиця 1.1 – Етапи втілення політики гендерної пріоритезації 
Назва Характеристика 
Підготовчий організація та виконання структурної та культурної бази для 
реалізації принципів рівних можливостей; визначається 
цільова група, розробляються цілі, завдання та механізми 
досягнення з урахуванням специфіки конкретної групи 
Експертиза специфіки дослідження існуючої ситуації гендерної нерівності та 
(вивчення гендерних виокремлення пріоритетних сфер; проведення моніторингових 
відмінностей) спостережень із метою виявлення тенденцій чи попередження 
проявів гендерної нерівності у таких чотирьох сферах: 
 1. участь (гендерний паритет у владних структурах, сфері 
економіки стосовно цільової групи населення);  
2. ресурси (доступ та розподіл таких ресурсів, як час, гроші, 
влада тощо);  
3. норми та цінності (пов’язанні з чоловічими та жіночими 
характеристиками);  
4. права (розкриття прямої та латентної дискримінації, 
реалізація людських прав та доступ до правосуддя) 
Оцінювання аналіз її потенційного впливу на забезпечення участі (оцінка як 
ефективності гендерної кількісних, так і якісних показників), розподіл ресурсів, норм, 
політики цінностей (у тому числі – орієнтація на залучення чоловіків до 
домашньої неоплачуваної праці) та прав 
Політика визначення проблемних зон та їх ліквідація чи заміна згідно з 
переконструювання комплексним підходом 
Джерело: [75]  
 
До основних передумов та сприятливих умов для інтеграції гендерної 
проблематики можна віднести наступне [7]: 
1. Політична воля. Держава має визначити гендерну рівність як одну зі 
своїх головних цілей. Ґендерний мейнстрімінг має стати політичним 
питанням. Крім того, уряд має оприлюднити «заяву про місію», в якій чітко 
зазначається про його намір включити аспект гендерної рівності в усі політики 
та програми, а також вказати, що мета полягає в тому, щоб ці програми та 
політика ефективно сприяли гендерній рівності та вели до неї. Уряд також 
повинен буде встановити чіткі критерії гендерного мейнстрімінгу. Без сильної 
18 
 
політичної волі поступово досягти консенсусу та культури ґендерної рівності 
політика ґендерного мейнстримінгу не буде успішною. Політична воля до 
мейнстріму передбачає бажання поставити під сумнів поточні гендерні 
відносини та структури, процеси та політику, що зберігають нерівність. Існує 
сильна кореляція між політичною волею щодо впровадження гендерної 
рівності та обізнаністю громадськості щодо питань гендерної рівності. Таким 
чином, уряди повинні будуть підтримувати підвищення обізнаності та 
поширення знань про гендерну рівність [7]. 
2. Конкретна політика гендерної рівності. Країни, у яких немає політики 
рівності, могли б запровадити її й одночасно розпочати гендерний 
мейнстрімінг. Історично така політика включає сім аспектів: 1) законодавство 
про рівні можливості та антидискримінаційне законодавство; 2) існування 
таких механізмів, як уповноважені з питань рівності, комісії або ради з питань 
рівності для захисту від дискримінації; 3) сильний національний механізм 
забезпечення рівності з достатніми інструментами та ресурсами для впливу на 
політику на всіх рівнях; 4) конкретна політика рівності та дії для вирішення 
конкретних інтересів жінок або чоловіків; 5) існування відділів або 
координаційних центрів з питань рівності в кожному міністерстві; 6) 
дослідження та навчання з питань гендерної рівності; 7) підвищення 
обізнаності про гендерну рівність [7]. 
 3.  Статистика. Дані про поточне становище жінок і чоловіків, а також 
про поточні гендерні відносини є абсолютно необхідними для мейнстримінгу. 
Проблема не тільки в тому, що статистика не завжди розділена за статтю, але 
також дані можуть бути гендерно упередженими. Хороша статистика містить 
дані, які стосуються як жінок, так і чоловіків, і які розподілені за статтю, а 
також за іншими фоновими змінними [7]. 
 4. Всебічне знання гендерних відносин. Оскільки мейнстримінг не є 
самоціллю, а стратегією досягнення ґендерної рівності, це передбачає 
наявність необхідних знань про ґендерні відносини для тих, хто розробляє 
політику. Не всі знання можна отримати в механізмах гендерної рівності, тому 
19 
 
необхідно провести достатні дослідження в галузі гендерних досліджень і 
зробити їх доступними. Таке дослідження включало б аналіз поточного 
дисбалансу між статями в усіх сферах політики, а також прогнози щодо того, 
як майбутні ініціативи вплинуть на жінок і чоловіків. Інтеграція вимагає 
серйозних гендерних досліджень [7]. 
5. Необхідні кошти та людські ресурси. Фінансові кошти є абсолютною 
передумовою для впровадження гендерного підходу, як і для будь-якої іншої 
стратегії політики. Інтеграція передбачає перерозподіл наявних коштів. Навіть 
якщо країни виявлять необхідну політичну волю та матимуть у своєму 
розпорядженні комплексну політику ґендерної рівності та детальні знання про 
ґендерні відносини, це не дозволить їм адаптувати існуючі методи та 
інструменти політики, створити нові канали співпраці та забезпечити 
необхідну ґендерну підтримку, навчання для політиків. Усі ці аспекти 
потребують фінансових коштів [7]. 
6. Участь жінок у політичному та громадському житті та в процесах 
прийняття рішень. Очевидно, що буде важко отримати політичну волю для 
впровадження гендерного підходу, якщо жінки не будуть повною мірою 
залучені до політичного та громадського життя та прийняття рішень загалом. 
Тому важливо, щоб жінки значно більше входили в політичне та громадське 
життя. Особливо важливо, щоб жінки брали участь у процесах прийняття 
рішень, щоб забезпечити врахування різних цінностей, інтересів і життєвого 
досвіду жінок під час прийняття рішень [7]. 
Спеціальні заходи у гендерній політиці – це законодавство, 
інформаційно-просвітницькі кампанії, фінансові програми. Мета цих заходів 
полягає у розв’язанні конкретних проблем, таких як різниця в оплаті праці, 
брак представництва жінок, наприклад, у певних сферах зайнятості тощо. 
Загалом коли говорять про успішну державну гендерну політику, то 
зазначають про два її важливих рівні: 
20 
 
• «дію згори» (державну політику та розбудову інституційного 
механізму із забезпечення гендерної рівності; рівень партійної культури та 
ставлення партій до гендерної рівності); 
• «дію знизу» (наявність консолідованого жіночого руху, здатного 
ефективного лобіювати гендерні питання). 
Одним із міжнародних механізмів залучення жінок до політики 
вважаються компенсаційні дії або позитивні заходи (affirmative actions) 
спрямовані проти дискримінації за ознакою статі, які є спеціальними, зазвичай 
тимчасовими заходами з подолання наслідків дискримінації, яка мала місце в 
минулому або триває в даний час, для створення фактичної рівності 
можливостей та рівного ставлення до чоловіків і жінок. Вони можуть 
охоплювати широкий спектр заходів: 
• визначення завдань, цілей або квот участі жінок у видах діяльності 
чи секторах, де жінки мало представлені; 
• сприяння доступу жінок до ширших можливостей в освіті, 
професійному навчанні та зайнятості у «нетрадиційних» для жінок секторах; 
• заходи щодо забезпечення швидкого кар’єрного зростання 
(наставництво чи менторство, залучення жінок до уже створених мереж); 
• інформування та заохочення роботодавців стосовно наймання і 
просування жінок; 
• створення умов праці таким чином, щоб це відповідало потребам 
працівниць із сімейними обов’язками; 
• сприяння більшому розподілу професійних, сімейних і 
громадянських обов’язків між чоловіками та жінками тощо [33]. 
Отже, для формування ефективної державної політики в сфері гендерної 
рівності в Україні необхідно вивчати позитивний світовий досвід щодо 
створення сприятливих умов та запровадження ефективних механізмів в цій 
сфері. 
 
 
21 
 
1.3  Сучасні тенденції  розвитку феміністської зовнішньої політики 
 
Сучасною світовою тенденцією щодо гендерної політики є розвиток 
феміністичної зовнішньої політики (FFP). Першу у світі феміністичну 
зовнішню політику у 2014 році оголосила Швеція і станом на серпень 2023 
року вже 13 країн Європи, Америки та Африки взяли на себе зобов’язання 
застосувати феміністську позицію у своїй зовнішній політиці, причому вісім 
приєдналися лише за останні два роки.  
Треба зазначити, що до 2014 року все більше країн почали застосовувати 
гендерно-чутливі підходи до своєї зовнішньої політики, спираючись на 
основоположні багатосторонні рамки, включаючи Конвенцію про ліквідацію 
всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW); Пекінську декларацію та 
платформу дій (BDPfA); Резолюції Ради Безпеки щодо миру та безпеки жінок 
(WPS); та Порядку денного сталого розвитку до 2030 року. Однак після 
оголошення першої FFP у 2014 році низка країн (рис.1.1), наполягли на ще 
більшому включенні феміністичних принципів у практику зовнішньої 
політики, особливо в галузі розвитку [8]. 
 
 
 
Рисунок 1.1 – Країни, що реалізують феміністичну зовнішню політику 
Джерело: [8] 
 
Концепція феміністичної зовнішньої політики спирається на десятиліття 
феміністичної взаємодії з питаннями міжнародного миру та справедливості. 
На базовому рівні цей підхід намагається звернути увагу на реальність того, 
що зовнішня політика довгий час була сферою еліти чоловіків, і що, як 
22 
 
наслідок, прийняття рішень щодо миру, безпеки, торгівлі та інших питань 
часто ігнорує інтереси та погляди жінок і скоріше посилює ніж усуває 
глобальну гендерну нерівність. 
На думку прихильників, феміністичний підхід до зовнішньої політики 
виходить за рамки простої інтеграції жінок у зовнішньополітичні процеси або 
додавання більшої уваги до гендерної рівності до довгого списку пріоритетів 
глобальної політики. Натомість вони виступають за більш радикальне 
переосмислення міжнародної взаємодії. Згідно з цією точкою зору, 
феміністичний підхід до зовнішньої політики мав би зосередити безпеку 
людини над державною та національною безпекою та зосередити увагу на 
демонтажі глобальних економічних і політичних структур, які відтворюють 
гендерну нерівність, а також інші форми відторгнення, дискримінації та 
несправедливості [3]. 
На сьогодні немає спільного визначення феміністичної зовнішньої 
політики, але спільні характеристики, принципи і цілі містяться в усіх 
урядових документах зазначених країн. Швеція стисло сформулювала цей 
підхід як критерії 3R – «Rights, Representation, Resources», а пізніше додала 
четвертий критерій: Research. Більшість країн, які беруть участь у дискурсі 
FFP, прийняли подібні рамки [1; 2]. 
Томпсон, Патель, Кріпке, О’Доннелл дали таке визначення 
феміністичний зовнішній політиці – «це політика держави, яка визначає свою 
взаємодію з іншими державами, а також рухами та іншими недержавними 
суб’єктами, таким чином, щоб надавати пріоритет миру, гендерній рівності та 
екологічній цілісності; закріплює, підтримує та захищає права людини для 
всіх; прагне зруйнувати колоніальні, расистські, патріархальні та чоловічі 
структури влади; і виділяє значні ресурси, включаючи дослідження, для 
досягнення цієї мети. Феміністська зовнішня політика є послідовним у своєму 
підході до всіх важелів впливу, що базується на реалізації цих цінностей вдома 
та створюється спільно з феміністськими активістками, групами та рухами 
вдома та за кордоном» [15] . 
23 
 
Концепція шведської феміністської зовнішньої політики охоплює три 
сфери: 1) політика зовнішньої та національної безпеки; 2) співробітництво для 
розвитку; 3) торговельна політика та політика просування . Політика розглядає 
гендерну рівність як пріоритетну мету як власне право, так і як інструмент для 
просування інших пріоритетів зовнішньої [15]. 
План дій дипломатичної служби Швеції включає щорічні оновлення та 
визначає шість зовнішніх цілей, зокрема: 1) повне дотримання прав людини; 
2) свобода від фізичного, психологічного та сексуального насильства; 3) 
участь у запобіганні та вирішенні конфліктів, постконфліктному розбудові 
миру; 4) політична участь і вплив на всі сфери життя суспільства; 5) 
економічні права та повноваження; 6) сексуальне та репродуктивне здоров’я 
та права [15]. 
Уряд Канада феміністичну зовнішню політику описує наступним чином: 
«Феміністська зовнішня політика, яка застосовує феміністичну позицію до 
всіх аспектів міжнародної діяльності Канади, включаючи Політику 
міжнародної феміністської допомоги; Канадський національний план дій 
щодо жінок, миру та безпеки; інклюзивний підхід Канади до торгівлі; і нова 
оборонна стратегія. Феміністська зовнішня політика вимагає політики, 
адвокації та програмних зусиль, спрямованих на усунення основних 
структурних бар’єрів, які перешкоджають гендерній рівності, беручи до уваги 
потреби тих, хто найбільше постраждав від різноманітних форм 
дискримінації» [4]. 
Канадська політика міжнародної допомоги феміністкам визнає, що 
підтримка гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок і дівчат 
є найкращим способом побудови більш мирного, інклюзивного та 
процвітаючого світу. Канадським урядом визначено такі сфері діяльності у 
феміністичний зовнішній політиці: гендерна рівність і розширення прав і 
можливостей жінок і дівчат; людська гідність; зростання, яке працює для всіх; 
довкілля та клімат; інклюзивне врядування; мир і безпека [4]. 
24 
 
Феміністична зовнішня політика Люксембурга стосується оборони, 
дипломатії та зусиль в галузі розвитку та включає три тематичні пріоритети: 
1. Захист і просування прав людини жінок і дівчат, [включаючи, але не 
обмежуючись]  людську гідність, безпеку, право на цілісність, освіту, 
соціально-економічну інтеграцію (права власності, мікрофінансування), 
сексуальне та репродуктивне здоров’я та права (охорона здоров'я матерів, 
боротьба з жіночим обрізанням), боротьба з насильством проти жінок 
(сексуальне насильство як зброя війни, сексуальна експлуатація) 
2. Представництво та участь жінок, [включаючи, але не обмежуючись] 
представництвом жінок на багатосторонніх форумах, участь у цивільних 
місіях та місіях зі спостереження за виборами, освіта, зміцнення незалежності 
жінок, гендерна рівність під час прийому на роботу. 
3. Сприяння гендерній рівності в структурах Міністерства закордонних 
та європейських справ (МЗС), [включаючи, але не обмежуючись, його] 
національний план дій, політику найму (на основі компетенцій), баланс роботи 
та особистого життя, мову (використання відмінків жіночого роду, коли це 
доречно), тренінги [та] правова база [15]. 
На сьогодні немає стандартного плану розробки цих політик. Декілька 
країн з феміністичною зовнішньою політикою розробили посібники, щоб 
більш детально визначити цілі та засоби феміністичної зовнішньої політики 
або створили консультативні органи для керівництва урядом щодо її 
реалізації. Так, Франція розробила комплексну систему підзвітності з 
часовими рамками, показниками та відповідальними зацікавленими 
сторонами. Іспанія призначила спеціального посланника з феміністичної 
зовнішньої політики та представлятиме щорічні звіти своєму парламенту. 
Швеція публікувала щорічні оновлення. Усі ці країни вже мають національний 
план дій щодо жінок, миру та безпеки. Деякі країни, які не прийняли 
феміністську зовнішню політику, мають як національний план дій щодо жінок, 
миру та безпеки, так і гендерну стратегію зовнішньої політики, як-от Норвегія 
чи Австралія. 
25 
 
Більшість цих політик стосується подібних тем. Вони обіцяють 
інтегрувати гендерну перспективу в усі зовнішньополітичні дії та агентства, 
виступають за прогрес у сфері гендерної рівності у своїх двосторонніх 
відносинах, а також у регіональних і достатніх ресурсах для гендерної рівності 
як частини їх розвитку та гуманітарної допомоги. Мексика, наприклад, 
зобов’язалася досягти паритету повної зайнятості, рівності оплаті праці та 
застосування гендерної точки зору до кожної зовнішньополітичної позиції, 
резолюції та мандату до 2024 року. Франція зобов’язалася досягти 50 відсотків 
гендерно-орієнтованої допомоги до 2022 року порівняно з базовим рівнем у 30 
відсотків у 2018 році. Канада зобов’язалася забезпечити, щоб до 2022 року не 
менше 95 відсотків двосторонніх ініціатив міжнародної допомоги розвитку 
були спрямовані або включали гендерну рівність. Іспанія має найвищий 
відсоток офіційної допомоги розвитку, спрямованої на програми, які 
просувають гендерну рівність як головну мету (24 відсотки) [6]. 
Для того, щоб феміністична зовнішня політика мала довготривалий та 
сталий ефект, експерти дають низку порад урядам: 
1.  Міжпартійна консолідація та парламентська підтримка. У Швеції 
відсутність міжпартійної підтримки призвела до того, що феміністська 
зовнішня політика була скасована через вісім років, коли у 2022 році було 
обрано новий уряд. Щоб уникнути того, щоб феміністська зовнішня політика 
була залишена зі змінами в уряді, важливо стратегічно думати про як його 
запускають і презентують. Слід уникати занадто тісного зв’язку з однією 
політичною партією та/або політиками. Широке зацікавлення та 
відповідальність з боку парламенту можна заохочувати за допомогою 
спільних цілей щодо політики, де парламент також відіграє свою роль, а також 
за допомогою надійних систем моніторингу та звітності перед парламентом, 
щоб підвищити обізнаність парламентарів про переваги політики. 
2. Розробка чітких та конкретних результатів. Це можуть бути як 
кількісні результати, так і якісні результати у вигляді прикладів і історій з 
успішних заходів і проектів. 
26 
 
3.  Визначення амбітних, але досяжних цілей. 
4. Підвищення громадської обізнаності. Крім інформування та 
звітування перед парламентом і політичною опозицією, слід також інвестувати 
в те, щоб широка громадськість поінформувала про те, що означає FFP. 
5. Хоча сильне політичне керівництво є вирішальним для успішної 
реалізації, це має бути доповнено потужними механізмами для розширення 
відповідальності за FFP як у парламенті, уряді, так і в міністерствах 
закордонних справ. 
6. Міжнародне співробітництво. Країни з феміністською зовнішньою 
політикою повинні інвестувати у співпрацю для зміцнення спільних 
зобов’язань на багатосторонніх форумах, а також окремі мережі, де держави-
члени можуть обмінюватися найкращими практиками та знаннями щодо 
реалізації. Країни, які прийняли FFP, також повинні заохочувати арени, де інші 
країни можуть приєднатися, щоб отримати натхнення, підписувати спільні 
заяви та наблизитися до власного прийняття FFP [12]. 
Отже, як бачимо феміністська зовнішня політика набуває розвитку за 
останні роки, все більше урядів приєднуються до даної тенденції. З огляду на 
політику європейської інтеграції, в Україні доцільно вивчити особливості 
формування феміністської зовнішньої політики з подальшою її реалізацією в 
країні. 
 
Висновки до розділу 1 
 
Забезпечення гендерної рівності є однією з найважливіших умов сталого 
соціально-економічного розвитку в будь-якій країні. Утвердження гендерної 
рівності в суспільстві здійснюється в рамках державної гендерної політики, 
основним завданням якої є забезпечення рівних умов для жінок і чоловіків в 
усіх сферах їх життєдіяльності. 
Ефективність державної гендерної політики залежить від дотримання 
низки принципів при її формуванні та реалізації, серед яких: інтеграції 
27 
 
ґендерної рівності; наукової обґрунтованості; законності; паритетної 
демократії; ініціативності; результативного партнерства; оптимальності; 
узгодженості моральних цінностей; гуманізму. 
При формуванні та реалізації державної гендерної політики необхідно 
застосовувати подвійний підхід: втілення політики «гендерної пріоритезації» 
та ініціювання спеціальних заходів, що дозволяє підвищити ефективність 
політики. Гендерна пріоритезація вважається інклюзивною стратегією, яка 
спрямована інтеграцію потреб усіх людей, а також підвищення якості 
державної політики, програм і проєктів, що забезпечує ефективний розподіл 
ресурсів.  
Впровадження даного підходу є можливим при формуванні наступних 
передумов та сприятливих умов: політична воля щодо визначення гендерної 
рівності як однієї із своїх головних цілей; розробка конкретної політики 
гендерної рівності; наявність статистичних інструментів для гендерного 
аналізу; знання про гендерні відносини; кошти та людські ресурси; участь 
жінок у політичному та громадському житті та в процесах прийняття рішень. 
Однією з сучасних тенденцій щодо гендерної політики є розвиток 
феміністичної зовнішньої політики, яку на сьогодні реалізує близько 13 країн 
світу. Сутність цієї політики полягає у побудові такої взаємодії з іншими 
державами, громадськими рухами, недержавними суб’єктами, яка підтримує 
та захищає права людини на основі миру, гендерної рівності та екологічної 
цілісності. На сьогодні немає стандартного плану розробки цих політик. 
Кожна країна визначила для себе свої пріоритетні сфери феміністичної 
зовнішньої політики, але більшість країн намагаються інтегрувати гендерні 
аспекти у всі зовнішньополітичні дії та агентства, виступають за прогрес у 
сфері гендерної рівності у своїх двосторонніх відносинах. 
 
   
  
28 
 
РОЗДІЛ 2 
ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ 
ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ 
 
 
2.1 Огляд міжнародних та регіональних зобов’язань України в сфері 
гендерної рівності 
 
Формування та реалізації державної гендерної політики в Україні 
відбувається з урахування міжнародного законодавства та міжнародних і 
регіональних зобов’язань країни. 
Так, в 1981 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про ліквідацію 
всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW). У грудні 2021 року Україна 
подала дев’яту доповідь до Комітету CEDAW [32].  
Серед основних здобутків у виконанні Конвенції - створення системи 
для скорочення гендерної нерівності в усіх сферах життєдіяльності 
суспільства шляхом інтеграції гендерних підходів. Зокрема, постановою 
Кабінету Міністрів затверджено Типові положення про відповідальний 
підрозділ та радників з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок 
і чоловіків. Затверджено Інструкцію щодо інтеграції гендерних підходів під 
час розроблення нормативно-правових актів, Методичні рекомендації щодо 
оцінювання гендерного впливу галузевих реформ та рекомендації стосовно 
внесення до колективних договорів та угод положень, спрямованих на 
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у трудових 
відносинах. У 2021 році прийнято другий національний план з виконання 
резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» до 2025 року. 
Україні вдалося зменшити розрив в оплаті праці жінок і чоловіків. Так, якщо 
у 2017 році він становив 21,2%, то у 2020 році – 20,4%. Зросло представництво 
жінок у Парламенті, місцевих радах обласного, міських та районних рівнів, 
чому сприяло введення гендерних квот [21]. 
29 
 
У 2015 році Україна взяла на себе зобов’язання просувати Пекінську 
декларацію та Платформу дій, яка включає декілька стратегічних цілей щодо 
ризиків бідності та запобігання виключенню, а також рекомендацію урядам 
формулювати та впроваджувати політику, яка розширює доступ жінок до 
процесів прийняття рішень, послуг та ресурсів. У 2020 році Україна розробила 
та презентувала національну доповідь «Пекін+25», в якій висвітлила ключові 
досягнення за попередні п’ять років у 12 критично важливих сферах 
Платформи дій [30]. В табл. 2.1 Представлено основні прогалини, що 
впилвають на реалізацію Платформи дій та визначені пріоритети роботи у 
сфері гендерної рівності на наступні 5 років.  
 
Таблиця 2.1 – Національний огляд виконання Пекінської декларації та 
Платформи дій: основні виклики та заплановані кроки у сфері досягнення 
ґендерної рівності в Україні на наступні 5 років 
Основні виклики Заплановані кроки 
Посилення діяльності антиґендерних рухів.  Прийняття та реалізація Національної 
Ґендерні стереотипи в суспільств комунікаційної стратегії України у сфері 
ґендерної рівності. 
Посилення інституційного механізму Нормативно-правове забезпечення роботи 
впровадження політики ґендерної рівності ґендерних радників (Положення про 
ґендерного радника). 
Ґендерна політика в умовах Прийняття стратегії ґендерної рівності в 
децентралізації. Локалізація політики умовах децентралізації.  
ґендерної рівності на рівні відомств, Прийняття відомчих, обласних та 
обласних державних адміністрацій та локальних планів і програм 
громад. 
Гармонізація підходів до забезпечення Прийняття Концептуальних засад / 
ґендерної рівності, зокрема, у сфері безпеки Стратегії забезпечення ґендерної рівності в 
та оборони. секторі безпеки та оборони.  
Впровадження ґендерної складової в 
навчальні програми закладів вищої освіти 
сектору безпеки та оборони. 
Робота з внутрішньо переміщеними Прийняття Плану заходів з виконання 
особами (ВПО) Стратегії інтеграції внутрішньо 
переміщених осіб на період до 2020 року з 
урахуванням ґендерної складової. 
Психосоціальна реабілітація учасників Створення Міністерства у справах 
АТО/ООС з урахуванням ґендерно- ветеранів 
чутливого підходу. 
Врахування потреб жінок і чоловіків в Запровадження ґендерно-орієнтованого 
документах державної політики бюджетування. 
30 
 
Основні виклики Заплановані кроки 
Ґендерна статистика. Ревізія статистичних та адміністративних 
форм звітності, внесення змін та введення 
нових форм 
Забезпечення правосуддя з ґендерно- Врахування рекомендацій аналізу урядової 
чутливим підходом. моделі здійснення судової реформи 
Низький рівень обізнаності щодо ґендерної Включення вимог до осіб, які претендують 
рівності державних службовців, зокрема на зайняття посад державної служби мати 
представників керівної ланки. професійну компетентність оцінити 
ґендерний вплив під час визначення, 
впровадження та моніторингу державної 
політики 
Джерело: [35] 
 
Як показує аналіз, більшість запланованих кроків була виконана 
частково або повністю. Так, в 2020 році було схвалено Концепцію комунікації 
у сфері гендерної рівності, метою якої є покращення розуміння в суспільстві 
суті та завдань державної гендерної політики та сприйняття її як невід’ємної 
складової демократичної правової держави  [64]. Реалізація цієї Концепції 
розрахована на період до 2025 року.  
Досягнення мети Концепції здійснюється шляхом: 
• інформування цільових аудиторій та широкого загалу про ключові 
концепції ґендерної рівності та механізм захисту прав жінок, представлення 
міжнародного досвіду переваг для різних груп жінок і чоловіків, дівчат і 
хлопців від впровадження ґендерної рівності; 
• підвищення рівня розуміння українського та міжнародного 
законодавства, програм та політик, що сприяють ґендерній рівності та 
передбачають навчання з огляду на національний механізм; 
• проведення інформаційно-просвітницьких та навчальних заходів, 
розроблення роз’яснень та рекомендацій для посадових осіб, інших суб’єктів 
реалізації Концепції щодо здійснення комунікацій із засобами масової 
інформації з питань ґендерної рівності; комунікаційної підтримки ґендерного 
інтегрування в реформи; 
31 
 
• активізації висвітлення тематики ґендерної рівності пресою, 
телерадіомовленням, Інтернет-виданнями, соціальними мережами, 
інформаційними агентствами; 
• обговорення тематики на публічних тематичних заходах; 
• висвітлення питань ґендерної рівності в Інтернеті, зокрема на 
офіційних веб-сайтах органів державної влади тощо [64]. 
Очікується, що реалізація Концепції створить сприятливі умови для 
покращення сприйняття питання гендерної рівності в суспільстві, розуміння 
та підтримки основних принципів рівності, популяризації серед різних 
цільових аудиторій нетерпимості до усіх форм дискримінації, подолання 
усталених стереотипів стосовно гендерних ролей, а також укорінення у 
суспільстві стандартів рівності прав жінок і чоловіків [64].  
Також, постановою Кабінету Міністрів України в 2020 році затверджене 
Типове положення про радника з питань забезпечення рівних прав та 
можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою 
статі [34]. 
В Плані заходів з реалізації Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених 
осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього 
переміщення на період до 2020 року враховано гендерну складову [57]. 
Створене Міністерство у справах ветеранів України [44]. 
Запроваджується гендерно-орієнтований підхід у бюджетуванні. Так, 
протягом 2013-2020 років в Україні реалізувався проєкт «Гендерне 
бюджетування в Україні» за підтримки Уряду Королівства Швеція через 
Шведське агентство Міжнародного розвитку. Під час реалізації заходів 
Проєкту було забезпечено: 
• інтеграцію ґендерно орієнтованого підходу в бюджетний процес на 
державному та місцевому рівнях;  
32 
 
• зміни до нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні 
відносини та відносини в різних сферах: освіти і науки, оборони, охорони 
здоров’я, молодіжної політики, економічної діяльності та ін.;  
• ґендерний аналіз програм, що фінансуються з бюджету, підготовку 
пропозицій та рекомендацій щодо врахування ґендерних аспектів при 
формуванні та виконанні бюджетних, цільових програм;  
• проведення навчальних заходів, нарад та консультацій з питань 
практичного впровадження ґендерно орієнтованого підходу в бюджетному 
процесі для державних службовців та посадових осіб місцевого 
самоврядування; • вивчення міжнародного досвіду у сфері впровадження ҐОБ;  
• здійснення інформаційно-просвітницьких заходів [31]. 
Прийнято наступні нормативно-правові акти, що стосуються гендерно 
орієнтованого бюджетування в Україні: 
• Наказ Міністерства фінансів України № 1 від 2 січня 2019 року «Про 
затвердження Методичних рекомендацій щодо впровадження та застосування 
гендерно орієнтованого підходу в бюджетному процесі» [54]. 
• Наказ Міністерства фінансів України № 130 від 29 березня 2019 року 
«Про затвердження Методичних рекомендацій щодо складання у 2019 році 
місцевих бюджетів на середньостроковий період», в якому зазначено, що за 
рішенням органу, що складає прогноз витрат, за результатами гендерного 
аналізу бюджетних програм, може зазначатись інформація щодо врахування 
при прогнозуванні гендерних аспектів з метою зменшення гендерних розривів, 
послаблення негативних та посилення позитивних тенденцій у відповідній 
сфері/галузі з точки зору забезпечення гендерних потреб та задоволення 
гендерних інтересів [55]. 
• Нова редакція Наказу Міністерства фінансів України № 1536 від 10 
грудня 2010 року «Про результативні показники бюджетної програми», 
затверджена Наказом Мінфіну № 145 від 08 квітня 2019 року, передбачає, що 
результативні показники бюджетних програм мають давати можливість 
33 
 
оцінити вплив на економічний та соціальний розвиток, ефективність надання 
публічних послуг, ступінь забезпечення рівних прав і можливостей жінок і 
чоловіків [61]. 
• Наказ Міністерства фінансів України № 446 від 23 жовтня 2019 року 
«Про огляди витрат державного бюджету» передбачає врахування в оглядах 
витрат результатів гендерного аналізу бюджетних програм, підготовку 
висновків про ефективність надання публічних послуг за рахунок бюджетних 
коштів, рівень забезпечення потреб, задоволення інтересів 
отримувачів/користувачів і надавачів публічних послуг, у тому числі за 
ознакою статі та іншими ознаками [59]. 
• Наказ Міністерства фінансів України № 223 від 19 травня 2020 року 
«Про оцінку ефективності бюджетних програм державного бюджету» [60]. 
• Постанова Кабінету Міністрів України № 930 від 9 жовтня 2020 року 
«Деякі питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» 
[34]. 
Також, Україна приєдналася до Глобального Партнерства з утвердження 
ґендерної рівності – «Партнерства Біарріц» – ініціативи країн Великої сімки за 
участі «ООН Жінки» та розробила План заходів з реалізації зобов’язань Уряду 
України, взятих в рамках цієї міжнародної ініціативи [49]. Дана ініціатива – це 
заклик до дій, який окреслює набір законодавчих принципів, типових законів 
та стратегій для просування ґендерної рівності та розширення прав і 
можливостей жінок та дівчат. Законодавчий пакет, що міститься в 
рекомендаціях Ради, також має на меті заохотити глобальну спільноту до 
вдосконалення своїх законодавчих рамок та забезпечити умови для їхньої 
реалізації з метою повної ліквідації ґендерної нерівності. Зокрема, 
Партнерство Біарріц закликає країни: 
• Виявити та скасувати дискримінаційні закони та/або внести зміни до 
положень, які є дискримінаційними, у тому числі в країнах G7, де вони досі 
наявні. 
34 
 
• Прийняти та впровадити прогресивні законодавчі рамки, що сприяють 
ґендерній рівності. 
• Забезпечити необхідне фінансування для реалізації цих законодавчих 
рамок. Інвестувати в потужні механізми підзвітності та управління, включно з 
наданням підтримки громадянському суспільству. 
• Вимірювати та звітувати щодо прогресу, ґрунтуючись на узгоджених 
індикаторах, що визначають конкретні терміни виконання зобов’язань [67]. 
Консультативна рада визначила 79 прикладів законів, політики та 
передового досвіду різних регіонів світу, які сприяють ґендерній рівності в 
чотирьох ключових тематичних сферах – припинення ґендерно зумовленого 
насильства; забезпечення інклюзивної, справедливої та якісної освіти та 
охорони здоров’я; розширення економічних можливостей жінок; та боротьба 
з дискримінацією, забезпечення повної рівності статей у політиці та 
суспільному житті. Крім того, Рада також закликає держави G7 формувати 
профеміністичну зовнішню політику та визначати ґендерну рівність як 
пріоритет їхньої зовнішньої політики та офіційної допомоги з метою розвитку 
[67]. 
Зобов’язання України в рамках «Партнерства Біарріц»: 
• реформування законодавства у сфері соціальних відпусток, 
пов’язаних із народженням дитини та доглядом за нею;  
• розвиток інклюзивного та ґендерно чутливого публічного простору, 
дружнього до сімей з дітьми та маломобільних груп населення;  
• наскрізна інтеграція ґендерного компоненту в освітній процес;  
• забезпечення ефективної реалізації законодавства у сфері протидії 
домашньому та ґендерно зумовленому насильству;  
• зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків [27]. 
Україна приєдналася до Міжнародної коаліції за рівну оплату праці [72] 
та міжнародної ініціативі «Коаліції дій для сприяння досягненню ґендерної 
рівності» [71]. 
35 
 
Іншим важливим пакетом зобов’язань у сфері ґендерної рівності є Цілі 
сталого розвитку (ЦСР), які були прийняті у 2012 року Організацією 
Об’єднаних Націй [77]. Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року 
закликає до «світу, в якому всі жінки і дівчата користуються перевагами 
абсолютної ґендерної рівності, і в якому усунені всі правові, соціальні та 
економічні перешкоди на шляху розширення їхніх прав та можливостей» [46]. 
Визначивши самостійну ціль щодо забезпечення ґендерної рівності та 
розширення прав і можливостей жінок (ЦСР 5 «Забезпечення ґендерної 
рівності та розширення прав і можливостей усіх жінок і дівчаток»), Порядок 
денний у сфері сталого розвитку до 2030 року також підкреслює важливість 
ґендерної рівності як неодмінної умови досягнення сталого розвитку та 
ключового рушія прогресу, а також запоруки успішної реалізації інших цілей. 
Крім того, він закликає до систематичного наскрізного ґендерного 
мейнстримінгу під час впровадження Порядку денного до 2030 року. ЦСР 5 
втілює в собі амбіції міжнародної спільноти щодо досягнення повної рівності 
між жінками та чоловіками, а також повного розширення прав і можливостей 
жінок і дівчат у всьому світі до 2030 р. (табл. 2.2) [67]. 
Таблиця 2.2 – Обґрунтування, зобов’язання та завдання щодо 
утвердження ґендерної рівності та розширення можливостей жінок 
Обґрунтування Цілі 
«Ми зустрічаємося у час, коли на шляху 5.1 Повсюдно ліквідувати всі форми 
сталого розвитку постали величезні дискримінації щодо всіх жінок і дівчаток 
виклики. Мільярди наших громадян досі 5.2 Викорінити всі форми насильства щодо 
бідують, позбавлені можливості жити всіх жінок і дівчаток у публічній та 
гідним життям. Посилюється нерівність приватній сферах, включаючи торгівлю 
усередині країн та між ними. Існують людьми, сексуальну та інші форми 
колосальні диспропорції у розподілі експлуатації 
можливостей, матеріальних цінностей та 5.3 Ліквідувати всі шкідливі види 
влади. Ґендерна нерівність залишається практики, такі як дитячі, ранні та 
однією з ключових проблем. Глибоке примусові шлюби й операції, що калічать, 
занепокоєння викликає безробіття, на жіночих статевих органах 
36 
 
Обґрунтування Цілі 
особливо серед молоді. Глобальні загрози 5.4 Визнавати та цінувати неоплачувану 
здоров’ю людей, частіші та сильніші працю з догляду і роботу з ведення 
стихійні лиха, конфлікти, що домашнього господарства, надаючи 
загострюється, насильницький екстремізм, комунальні послуги, інфраструктуру та 
тероризм і пов’язані з цим гуманітарні системи соціального захисту і заохочуючи 
кризи та вимушене переміщення принцип спільної відповідальності у 
населення загрожують звести нанівець веденні господарства і в сім’ї, з 
більшу частину успіхів у царині розвитку, урахуванням національних особливостей 
досягнутих в останні десятиріччя…» 
Зобов’язання 5.5 Забезпечити всебічну і реальну участь 
жінок та рівні можливості для лідерства 
жінок на всіх рівнях прийняття рішень у 
політичному, економічному та 
суспільному житті 
«Неможливо повною мірою розкрити 5.6 Забезпечити загальний доступ до 
людський потенціал і забезпечити сталий послуг у галузі охорони сексуального та 
розвиток, якщо половині людства буде, як репродуктивного здоров’я та до реалізації 
і раніше, відмовлено в усіх правах людини репродуктивних прав відповідно до 
та можливостях. Жінки та дівчата повинні Програми дій Міжнародної конференції з 
користуватися рівним доступом до якісної народонаселення та розвитку, Пекінської 
освіти, економічних ресурсів і Платформи дій, а також підсумкових 
можливостей брати участь у політичному документів конференцій з розгляду 
житті, а також рівними з чоловіками та перебігу їх виконання 
хлопцями можливостями щодо зайнятості, 5.a Провести реформи з метою надання 
лідерства і прийняття рішень на всіх жінкам рівних прав на економічні ресурси, 
рівнях. Ми спрямуємо свою роботу на а також доступу до володіння та 
значне збільшення інвестицій задля розпорядження землею та іншими 
усунення ґендерного розриву та посилення формами власності, фінансових послуг, 
підтримки інституцій, що опікуються успадкованого майна та природних 
питанням ґендерної рівності та ресурсів відповідно до національних 
розширення прав і можливостей жінок та законів 
дівчат на глобальному, регіональному і 5.b Активніше використовувати 
національному рівнях. Усі форми високоефективні технології, зокрема 
дискримінації та насильства щодо жінок і інформаційно-комунікаційні, для сприяння 
дівчат будуть ліквідовані, зокрема й розширенню прав і можливостей жінок 
шляхом залучення чоловіків та хлопців» 5.c Приймати та удосконалювати розумні 
стратегії та обов’язкові для дотримання 
закони з метою заохочення ґендерної 
рівності та розширення прав і 
можливостей усіх жінок та дівчат на всіх 
рівнях 
Джерело: [77]  
 
Урядом України було адаптовано Цілі сталого розвитку до 
національного контексту, визначено завдання та встановлено відповідні базові 
показники для моніторингу. Треба зазначити, що під час консультацій 
ґендерна рівність (ЦСР 5) не була визначена як пріоритетна ціль як серед 
37 
 
національних, так і серед регіональних пріоритетів. Однак питання ґендерної 
рівності та ґендерних стереотипів піднімалися у зв’язку з декількома іншими 
цілями – зокрема тими, що стосуються освіти, гідної праці та економічного 
зростання, інфраструктури, інклюзивності, охорони здоров’я, подолання 
голоду та розвитку малого бізнесу. Така наочна невідповідність вказує на те, 
що в національній роботі досі «не робився акцент на ґендерній рівності як на 
інструменті прискорення прогресу в досягненні ЦСР» [38, с. 61.]. 
Регіональні документи з питань ґендерної рівності, до яких приєдналася 
Україна, включають Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству 
стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами 
(відому як Стамбульська конвенція). У 2011 році Україна підписала 
Стамбульську конвенцію, спрямовану на боротьбу з усіма видами насильства 
за допомогою комплексної та ефективної системи запобігання, захисту та 
притягнення до відповідальності, та зробила декілька спроб для її ратифікації. 
У 2017 було посилено національне законодавство у сфері запобігання та 
протидії домашньому насильству, в тому числі з метою приведення його у 
відповідність до положень Стамбульської конвенції. У 2020 році петицію 
щодо ратифікації Стамбульської конвенції підписали 25000 громадян України. 
Громадянське суспільство та міжнародні партнери з розвитку також широко 
закликали до ратифікації інструменту. У червні 2022 року, у воєнний час, 
Україна нарешті ратифікувала Стамбульську конвенцію [30]. 
 
2.2 Аналіз національної нормативно-правової бази в сфері 
регулювання гендерної рівності 
 
Основними нормативно-правовими актами України, що спрямовані на 
реалізацію жінками та чоловіками рівних прав і можливостей 
(антидискримінаційне законодавство), на сьогодні є наступні: 
1. Конституція України, в якій гарантуються рівні конституційні  
права та свободи громадян  та рівність перед законом (стаття 24) [40]. 
38 
 
2. Закон України «Про запобігання та протидії дискримінації в 
Україні», в якому визначають організаційно-правові засади запобігання та 
протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо 
реалізації прав і свобод людини та громадянина [53]. В статті 7 даного Закону 
визначено основні напрями державної політики щодо запобігання 
дискримінації, яка спрямована на недопущення дискримінації; застосування 
позитивних дій; створення умов для своєчасного виявлення фактів 
дискримінації та забезпечення ефективного захисту осіб та/або груп осіб, які 
постраждали від дискримінації; виховання і пропаганду серед населення 
України поваги до осіб незалежно від їх певних ознак, поширення 
просвітницької діяльності у цій сфері; а також визначено поняття 
дискримінації та її форм, заборона дискримінації та констатування можливості 
адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності за 
дискримінацію; визначення позитивних дій, визначення повноважень 
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо запобігання та 
протидії дискримінації [53]. 
3. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливості 
жінок та чоловіків», метою якого є «досягнення паритетного становища жінок 
і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового 
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації 
дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових 
заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і 
чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами 
України» [51].  
В даному законодавчому акті визначено, державна політика щодо 
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на: 
утвердження гендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; 
застосування позитивних дій; запобігання та протидію насильству за ознакою 
статі; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийняття суспільно 
важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо 
39 
 
поєднання професійних і сімейних обов’язків; підтримку сім’ї, формування 
відповідального материнства і батьківства; виховання і пропаганду серед 
населення України культури гендерної рівності, поширення просвітницької 
діяльності у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на 
дискримінацію за ознакою статі (ст.3) [51]. 
В ст.7 визначено органи, установи та організації, які наділені 
повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і 
чоловіків, серед яких Верховна Рада України, Уповноважений Верховної Ради 
України з прав людини; Кабінет Міністрів України; спеціально 
уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення 
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; органи виконавчої влади та 
органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання [51]. 
В статті 4 Закону України визначено, що чинне законодавство підлягає 
обов’язковій гендрено-правовій експертизі, а в ст.5 – що, обов’язковим є 
відображення органами державної статистики показників становища жінок і 
чоловіків у всіх сферах життя суспільства [51]. 
Статтею 15 гарантується забезпечення рівних прав та можливостей 
жінок і чоловіків у виборчому процесі, ст. 16 – у сфері державної служби та 
служби в органах місцевого самоврядування; ст. 17 – у праці та одержанні 
винагороди за неї; ст.18 – під час укладання колективних договорів та угод; ст. 
19 – у сфері підприємництва; ст. 20 – у сфері соціального захисту; ст. 21 – у 
здобутті освіти тв професійній підготовці; 211 – у діяльності медіа [51]. 
4. Стаття 21 Кодексу законів про працю України визначає рівність 
трудових прав громадян України, недопущення дискримінації у сфері праці. 
Так, «забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення 
принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав 
працівників залежно від раси, кольору шкіри,… статі, етнічного, соціального 
та іноземного походження, віку…», а стаття 22 забороняє мобінг (цькування) 
на робочому місці [39]. 
40 
 
5. Гарантії захисту від дискримінації в сфері праці також 
розглядаються в Законі України «Про зайнятість населення». Так, в ст.50 
зазначається, що роботодавцям забороняється «висувати будь-які вимоги 
дискримінаційного характеру в оголошеннях (рекламі) про роботу та під час 
проведення добору працівників, а також вимагати від осіб, які шукають 
роботу, подання відомостей про особисте життя [52]. 
6. Закон України «Про рекламу» містить визначення, заборону 
дискримінаційної реклами, відповідальність за створення та розповсюдження 
дискримінаційної реклами. Так, дискримінаційною рекламою за ознакою статі 
вважається «реклама, що містить твердження та/або зображення щодо 
інтелектуальної, фізичної, соціальної чи іншої переваги однієї статі над іншою 
та/або щодо стереотипних ролей чоловіка та жінки, яка пропагує принизливе 
та зневажливе ставлення; принижує гідність людини за ознакою статі; 
демонструє насильство за ознакою статі…» [62]. В статті 8 забороняється 
«наводити твердження та/або зображення, які є дискримінаційними та/або 
розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп 
осіб за ознакою походження людини, її соціального майнового стану, віку, 
расової, етнічної чи національної належності, статі…»  [62]. 
7. В Законі України «Про медіа» забороняються «висловлювання, що 
підбурюють до дискримінації чи утисків стосовно окремих осіб чи груп осіб 
за ознакою етичного чи соціального походження, громадянства, 
національності, раси, релігії та вірувань, віку, статі..» (ст.36) [58]. 
8. Кримінальний Кодекс України містить заборону нерівного 
поводження та інших дотичних до дискримінації діянь за певними ознаками, 
наприклад, ст. 67 – перелік обставин що обтяжують покарання (на грунті 
расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на грунті статевою 
приналежності); ст. 161- порушення рівноправності громадян залежно від 
расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, 
інвалідності та іншими ознаками [41]. 
41 
 
9. Виборчий кодекс України – встановлює 40% гендерну квоту для 
списків політичних партій на парламентських виборах, та на виборах до 
обласних та місцевих рад, а також правило, згідно з яким двоє з кожних п’яти 
кандидатів у партійних списках мають бути іншої статі, ніж інші три 
кандидати. Ця норма повинна була бути застосована на наступних 
парламентських виборах [20]. 
Треба зазначити, що законодавство в сфері дотримання рівних прав 
чоловіків та жінок постійно переглядається та удосконалюється. Так, 
наприклад в 2021 році було прийнято Закон України «Про внесення змін до 
деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних прав та можливостей 
батьків і матерів на догляд за дитиною» [50]. Законом передбачається 14-денна 
відпустка для батька у перший місяць після народження дитини, а також 
запроваджуються рівні права для чоловіків і жінок на відпустку по догляду за 
дитиною до досягнення нею трирічного віку. Раніше закон надавав такі права 
лише працюючим жінкам і не поширював їх на жінок-підприємниць та їхніх 
партнерів. Відтепер батько, який працює, має право на відпустку, яке не 
залежить від права на відпустку його дружини/партнерки [30]. 
Отже, можемо сказати, шо Україна на сьогодні має розвинене 
антидискримінаційне законодавство, яке частково відповідає мінімальним 
стандартам ЄС та іншим зобов’язанням країни, але з огляду на те, що Україна 
все ще продовжує отримувати від міжнародних організацій рекомендації та 
зауваження щодо цього, законодавчо-нормативна база в сфері дискримінації, 
зокрема і гендерної рівності повинно і надалі переглядатися і 
вдосконалюватися. 
 
2.3 Аналіз сучасних тенденцій державної гендерної політики в 
Україні 
 
В Україні на сьогодні розроблені та діють комплексні стратегії та плани 
дій з питань гендерної рівності. Так, в 2022 році було ухвалено Державну 
42 
 
стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на 
період до 2030 року та затверджено План дій з її реалізації на 2022-2023 роки 
[63]. Метою Стратегії є «зменшення фактичної нерівності жінок і чоловіків у 
всіх сферах життєдіяльності суспільства та забезпечення впровадження 
міжнародних та європейських стандартів рівності» [63]. 
Результатом реалізації Стратегії мають стати застосування системного 
підходу до реалізації державної політики забезпечення гендерної рівності та 
консолідація дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів 
місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, суб’єктів 
господарювання для забезпечення рівних прав та можливостей жінок і 
чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, зокрема в подоланні 
наслідків повномасштабної війни [63]. 
Стратегія містить чотири стратегічні цілі (а також операційні цілі та 
пов’язані з ними напрями діяльності): 
1. Національний механізм забезпечення рівних прав та можливостей 
жінок і чоловіків ефективно функціонує та має спроможність підтримувати 
розробку, впровадження, моніторинг та оцінку політик ґендерної рівності в 
різних сферах суспільного життя та на всіх рівнях.  
2. Жінки і чоловіки не зазнають насильства, в тому числі насильства, 
пов’язаного з воєнними діями та збройними конфліктами, мають рівний 
доступ до правосуддя і беруть рівну участь у розбудові миру та пост 
конфліктному відновленні.  
3. Жінки і чоловіки мають рівні права та можливості для розвитку 
людського потенціалу у сферах освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, 
культури і спорту.  
4. Жінки та чоловіки беруть рівну участь у різних сферах економічної 
діяльності, отримують переваги від результатів сталого економічного 
розвитку та мають рівний доступ до всіх видів економічних ресурсів [63].  
В додатку А наведено етапи виконання завдань на досягнення 
стратегічних цілей та очікувані результати. 
43 
 
Враховуючи виклики повномасштабної війни на території України, 
стратегія передбачає впровадження ґендерних аспектів при наданні 
гуманітарної допомоги та у пост конфліктному відновленні, участь жінок у 
процесах відновлення, у тому числі у прийнятті рішень на всіх рівнях – від 
національного рівня до рівня громади, а також посилення спроможності 
державних службовців щодо інтеграції ґендерних підходів у процеси 
відновлення [30]. 
 У грудні 2022 року Кабінет Міністрів України ухвалив Стратегію 
впровадження ґендерної рівності в освіті на період до 2030 року та затвердив 
Операційний план її реалізації на 2022-2024 роки. Метою цієї Стратегії є 
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та 
протидія будь-якій дискримінації у сфері освіти, для всіх учасниць/учасників 
освітнього процесу, на всіх рівнях освіти шляхом запровадження змін у 
структурно-організаційному та змістовно-процесуальному аспекті [78]. 
Реалізація цієї Стратегії сприятиме досягненню таких стратегічних 
цілей: 
• комплексне впровадження принципів, політики і заходів щодо 
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, поваги до 
людської гідності та недискримінації у нормативно-правових документах у 
сфері освіти як одне з ключових питань фундаментальних прав і пріоритетів у 
контексті євроінтеграції; 
• посилення ролі закладів освіти у координації дій суб’єктів реалізації 
державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і 
чоловіків у сфері освіти, запобігання та протидії насильству і дискримінації та 
вдосконалення освітнього процесу на засадах рівності прав та можливостей 
жінок і чоловіків, поваги до людської гідності, недискримінації, інклюзивності 
та протидії насильству, зокрема за ознакою статі; 
• посилення компетенції і можливості професійної спільноти 
фахівчинь і фахівців з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок 
44 
 
і чоловіків, розширення міжнародного співробітництва у напрямі 
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; 
• забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, 
запобігання та протидія будь-якій дискримінації, впровадження практик 
інклюзивності у сфері освіти як основи для подолання наслідків військових 
дій і післявоєнної відбудови України [78]. 
Основні показники та етапи досягнення стратегічних цілей 
представлено в додатку Б. 
В 2023 році було затверджено Національну стратегію подолання 
ґендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року та План дій з її 
реалізації, підготовлені Міністерством економіки спільно з ООН Жінки та 
МОП. Стратегію було розроблено в результаті серії багатосторонніх 
консультацій між урядом, роботодавцями, профспілками, громадянським 
суспільством та ґендерними експертами/ками з метою усунення основних 
причин ґендерного розриву в оплаті праці, зокрема горизонтальної та 
вертикальної ґендерної сегрегації, нерівномірного розподілу домашньої праці 
між чоловіками та жінками, а також прогалин у законодавстві щодо рівної 
оплати за працю рівної цінності [30].  
Метою стратегіє є подолання гендерного розриву в оплаті праці шляхом 
створення для цього сприятливих умов та розроблення ефективних механізмів 
для забезпечення прогресу у відповідній сфері [66]. 
Для досягнення мети цієї Стратегії визначено такі стратегічні цілі: 
• удосконалення законодавства про рівну оплату праці; 
• створення сприятливих умов для подолання стереотипів і 
дискримінації щодо професій за ознакою статі; 
• створення сприятливих умов для зручного поєднання сімейних і 
професійних обов’язків [66]. 
45 
 
Практичним очікуваним результатом реалізації Стратегії є скорочення 
гендерного розриву в оплаті праці до 2030 року на 5 відсоткових пунктів 
порівняно з 2021 роком [66]. 
Урядом України також впроваджується Національний план дій з 
виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на 2021-
2025 роки [56]. 
Метою Національного плану є створення умов для забезпечення рівної 
участі жінок і чоловіків у подоланні конфліктів, встановленні миру, процесах 
відновлення, протидії безпековим викликам, системної протидії насильству за 
ознакою статі та насильству, пов’язаному з конфліктом [56]. 
Основну увагу в Національному плані приділено таким групам жінок і 
чоловіків, дівчат і хлопців: внутрішньо переміщені особи; постраждалі від 
насильства, пов’язаного з конфліктом, зокрема сексуального; постраждалі від 
катувань/тортур під час утримання незаконними збройними формуваннями; 
особи, вразливі до потрапляння в ситуації торгівлі людьми, сексуального 
насильства, зґвалтування, катування; особи з інвалідністю, особи похилого 
віку, інші маломобільні групи, які проживають на територіях, наближених до 
районів воєнних (бойових) дій (лінії розмежування); особи, які проживають у 
районі воєнних (бойових) дій; особи, які повернулися з полону та інші [56]. 
До стратегічних цілей Національного плану віднесено наступні: 
• Забезпечення рівноправної участі жінок і чоловіків у прийнятті 
рішень щодо запобігання конфліктам, розв’язання конфліктів, 
постконфліктного відновлення на всіх рівнях та в усіх сферах, зокрема в 
секторі безпеки і оборони. 
• Створення гендерно чутливої системи ідентифікації безпекових 
викликів, запобігання таким викликам, реагування на них. 
• Забезпечення процесу постконфліктного відновлення, розбудови та 
впровадження системи перехідного правосуддя за принципами забезпечення 
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. 
46 
 
• Забезпечення захисту від насильства за ознакою статі, сексуального 
насильства (в умовах збройного конфлікту та в мирний час). 
• Забезпечення розвиненої інституційної спроможності виконавців 
Національного плану для ефективного впровадження порядку денного 
«Жінки, мир, безпека» відповідно до міжнародних стандартів [56]. 
До інших важливих національних ґендерних політик належать наступні:  
• План дій задля виконання зобов’язань Уряду України в рамках 
міжнародної ініціативи «Партнерство Біарріц» з просування ґендерної 
рівності (Розпорядження Кабінету Міністрів України №1578-р, 16.12.20);  
• Державна соціальна програма запобігання та протидії 
домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року 
(постанова Кабінету Міністрів України №145, 24 лютого 21);  
• Національна стратегія створення безбар’єрного простору в Україні 
на період до 2030 року (Розпорядження Кабінету Міністрів України №366- р, 
14 квітня 2021 р.).  
Отже, національна політика спрямована на вирішення широкого кола 
питань, що впливають на жінок і чоловіків, зокрема: підвищення рівня їхньої 
обізнаності щодо своїх законних прав, боротьба з ґендерними стереотипами, 
покращення доступу до освітніх можливостей, медичних послуг та базової 
інфраструктури, а також боротьба з бідністю. Ці інструменти є дорожньою 
картою для реалізації конкретних заходів, спрямованих на розширення прав і 
можливостей жінок, і допомагають підвищити пріоритетність ґендерних 
питань у порядку денному уряду [30]. 
До суб’єктів формування та реалізації гендерної політики в Україні 
відносяться наступні: Верховна Рада України; Уповноважений Верховної 
Ради України з прав людини; Кабінет Міністрів України; спеціально 
уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення 
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, яким визначено Міністерство 
соціальної політики України; органи виконавчої влади та органи місцевого 
самоврядування, визначені в їх складі уповноважені особи (координатори) з 
47 
 
питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; громадські 
об’єднання. Основні повноваження даних суб’єктів прописані в Законі 
України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». 
 
2.4 Підходи до моніторингу гендерної рівності в Україні 
 
Одним з основних напрямів державної політики в сфері гендерної 
рівності є забезпечення якісної інформаційної бази, яка повинна 
використовуватися для моніторингу стану реалізації державної політики, а 
також виконання міжнародних, регіональних і національних зобов’язань 
України у сфері гендерної рівності та прав і можливостей жінок [37].  
В зв’язку з цим в Україні розроблено систему індикаторів для 
моніторингу гендерної рівності, що було зроблено у відповідь на Заключні 
зауваження до восьмої періодичної доповіді України про виконання КЛДЖ 
Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок. 
Україна повинна кожні п’ять років звітувати щодо моніторингу прогресу 
у сфері реалізації Пекінської Платформи дій, що необхідно для моніторингу 
прогресу в критично важливих сферах, пов’язаних із захистом прав і 
розширенням можливостей жінок, серед яких: бідність; освіта та професійна 
підготовка; здоров’я; насильство щодо жінок; економічні можливості; влада та 
прийняття рішень; засоби масової інформації; навколишнє середовище; права 
людини; подолання наслідків збройних конфліктів; становище дівчат [37].  
Індикатори були сформовані на підставі індикаторів гендерної рівності 
бази даних Європейської Економічної Комісії ООН [14], Мінімального набору 
гендерних індикаторів ООН [13], який складається із 48 кількісних та 11 
якісних індикаторів і пов’язані із такими темами як: розширення економічних 
можливостей, освіта, охорона здоров’я та супутні послуги, громадське життя 
та прийняття рішень, права жінок і дівчат. Також, використовуватися 
48 
 
індикатори гендерної рівності Євростату і глобальних та національних 
індикаторів Цілей сталого розвитку до 2030 року. 
До переліку індикаторів включено  226 гендерно чутливих показники, 
що згруповані за 12 тематичними розділами, представлені на рис. 2.1. 
 
 Групи індикаторів для моніторингу 
 гендерної рівності 
 
 
Населення Народжуваність, Зайнятість та 
 
сім’я та економіка 
 домогосподарство 
Освіта 
 
Суспільне життя та 
Здоров’я та 
 Наука та ІКТ прийняття рішень 
смертність 
 
Соціальний Баланс трудового Правопорушення 
   життя та насильство 
захист 
 
Фізична культурна Жінки. Мир. 
 
та спорт Безпека 
 
Рисунок 2.1 – Групи індикаторів для моніторингу гендерної рівності 
Джерело: розроблено на основні [37] 
 
Кожна з наведених груп містить індикатори, які важливі для аналізу 
гендерного балансу в тій чи іншій сфері життєдіяльності людини. 
Так, в групі «Населення» збираються показники щодо чисельності, 
складу та розміщення населення, що є базою для моніторингу та аналізу у всіх 
інших сферах, оскільки аналіз обов’язково робиться, в тому числі, в розрізі 
статі та віку. 
Статистика народжуваності та шлюбності, яка відображає демографічні 
процеси, важлива для розуміння того як забезпечуються права жінок і 
чоловіків в процесах планування сім’ї, доступу до ресурсів тощо.  Так, 
49 
 
Розпорядженням КМУ від 2.12.2020 №1517-р «Питання збору даних для 
моніторингу гендерної рівності» затверджено 30 індикаторів, що стосуються 
процесів народжуваності та шлюбності, а також складу та рівня життя 
домогосподарств. 
Становище жінок та чоловіків на ринку праці оцінюється за допомогою 
26 індикаторів, зокрема увага приділяється гендерним особливостям участі 
населення в робочі силі, рівня зайнятості та безробіття, розподілу зайнятості 
за різними професійними групами, статусами зайнятості та видами 
економічної діяльності, відмінностей у рівні оплати праці [37]. Ці дані можуть 
бути використані для удосконалення державної політики в сфері зайнятості 
населення, розвитку економіки, соціальної сфери, з метою вирівняння 
можливого розриву між чоловіками і жінками. 
Оскільки важливо забезпечити рівний доступ жінок та чоловіків до 
освіти, а також створити недискримінаційне середовище для їх розвитку, 
необхідно збирати інформацію в цій сфері. В зв’язку з цим, Розпорядження № 
1517-р затверджено 18 індикаторів, які стосуються співвідношення дівчат і 
хлопців серед учнів/слухачів та випускників закладів вищої освіти за статтю 
та галузями знань, рівня участі жінок і чоловіків у формальних та 
неформальних видах навчання та професійної підготовки залежно від вікової 
групи тощо [37]. 
Важливим для демократичного розвитку країни є забезпечення рівної 
участі жінок та чоловіків у політичному житті, в зв’язку з цим необхідно 
здійснювати моніторинг частки жінок серед депутатів Верховної Ради 
України, депутатів обласних рад та місцевих рад обласного значення, а також 
за категоріями посад на державній службі. В зв’язку з цим затверджено 49 
індикаторів, що стосуються представництва жінок в різних сферах суспільного 
життя [37]. 
При оцінці ситуації в сфері охорони та формування і реалізації 
відповідної державної політики необхідно мати статистичні данні, які 
стосуються здоров’я, у розрізі характеристик віку, статі, соціально-
50 
 
економічного статусу та за іншими демографічними критеріями, які дозволяли 
б простежити проблеми вразливих і маргіналізованих груп населення. В 
зв’язку з цим серед індикаторів моніторингу затверджено 18 індикаторів, що 
стосуються тривалості життя та стану здоров’я жінок і чоловіків, поширеності 
серед них шкідливих звичок, тенденцій захворюваності та смертності [37]. 
Одним з важливих завдань, які стоять перед державою, є формування 
безпечного середовища та зниження рівня насильства, боротьба з різними 
формами експлуатації, такими як торгівля людьми, примусова праця, 
сексуальна експлуатація тощо. В зв’язку з цим необхідно збирати таку 
інформацію, в тому числі, в розрізі статі та віку. В цьому напряму збирають 
інформацію за 24 індикаторами, які стосуються співвідношеннями жінок та 
чоловіків серед засуджених та потерпілих від кримінальних правопорушень, а 
також кількості осіб, які постраждали від домашнього насильства, торгівлі 
людьми та дискримінації за ознакою статі [37]. 
 Чоловіки та жінки повинні в рівній мірі отримувати доступ до 
результатів науки та технологій, відповідну підготовку до технологічних змін, 
а також брати участь в науковій діяльності. В зв’язку з цим затверджено 7 
індикаторів, що стосуються забезпечення рівного доступу чоловіків та жінок 
до сучасних ІКТ і мережі Інтернет, а також залучення жінок до наукових 
досліджень і розробок [37]. 
Важливим напрямом дослідження є також пропорційність завантаження 
чоловіків та жінок не тільки в робочий, але й в неробочий час, оскільки в 
домашньому господарстві може реалізуватися значна кількість неоплачуваних 
видів діяльності, які не враховуються в системі національних рахунків, і 
можуть негативно впливати в цілому на рівень та якість життя конкретної 
людини. Такі дослідження використовуються під час розробки та реалізації 
політики балансування робочого часу. Для оцінки використовуються 4 
індикатори, що характеризують можливості поєднання професійних та 
сімейних обов’язків, доступність дошкільних закладів для дітей до трьох 
років, рівень представленості жінок на посадах керівників юридичних осіб і 
51 
 
співвідношення тривалості неоплачуваної домашньої роботи серед чоловіків і 
жінок [37]. 
Для моніторингу гендерної рівності в сфері соціального захисту 
використовується 22 індикатори, що стосуються охоплення жінок і чоловіків 
системою пенсійного забезпечення, в тому числі розподілу пенсіонерів за 
статтю, гендерного співвідношення призначених пенсій у страховому стажі 
тощо [37]. 
Оскільки ефективна реалізація прав людини у значній мірі залежить від 
можливостей кожного чоловіка та кожної жінки вільно розвивати та зберігати 
свої фізичні, інтелектуальні та моральні здібності, а також забезпечувати 
доступ усіх людей до фізичного виховання та спорту, важливо моніторити 
дану сферу. Для цього затверджено 7 індикаторів, що стосуються розподілу 
жінок і чоловіків у складі працівників сфери фізичної культури та спорту, а 
також охоплення населення фізкультурно-оздоровчою діяльністю, в тому 
числі осіб з інвалідністю, з розподілом за статтю [37]. 
В зв’язку з тим, що Порядок денний «Жінки, мир, безпека» є важливою 
складовою світової політики у сфері врегулювання конфліктів, запобігання 
конфліктів і миробудування. В зв’язку з цим затверджено 16 індикаторів 
моніторингу, які дозволяють оцінити прогрес щодо створення умов і 
можливостей для рівноправної участі жінок і чоловіків у секторі безпеки та 
оборони та серед учасників бойових дій; створення для працюючих у цьому 
секторі умов, що полегшують поєднання функцій та обов’язків у 
професійному та приватному житті; особливостей статевовікового складу 
ВПО, які необхідні для визначення специфічних потреб жінок і чоловіків, які 
постраждали від конфлікту [37].  
Відповідальними за надання інформації за кожним із розглянутих 
розділів є певний орган державної влади та наукова інституція (табл. 2.3) 
 
 
52 
 
Таблиця 2.3 – Відповідальні за надання інформації за розділами 
моніторингу гендерної рівності в Україні 
Розділ Відповідальний 
Населення Держстат України 
Народжуваність, Держстат, Інститут демографії та соціальних досліджень, 
сім’я та Національна академія наук України, Міністерство охорони здоров’я 
домогосподарства 
Зайнятість та Держстат, Інститут демографії та соціальних досліджень, 
економіка Національна академія наук України, Мінсоцполітики. 
Освіта Міністерство освіти та науки України, Український центр 
оцінювання якості освіти, Держстат, Міністерство культури та 
інформаційної політики України 
Суспільне життя Мінсоцполітики, Держстат, НАДС, обласні та Київська міська 
та прийняття державні адміністрації, Мін’юст, Мінреінтеграції, ПРООН (за 
рішень згодою), ЮНІСЕФ (за згодою), МОМ (за згодою), Вища 
кваліфікаційна комісія суддів, МЗC, Міноборони, Національна 
поліція, Адміністрація Держприкордонслужби, ДМС, ДСНС, ГШ 
ЗСУ, СБУ, Офіс Генерального прокурора, Державна установа 
«Центр пробації», МВС, Національна гвардія, УДО, Адміністрація 
Держспецзв’язку, Державна спеціальна служба транспорту. 
Здоров’я та Держстат, Міністерство охорони здоров’я 
смертність 
Правопорушення Офіс Генерального прокурора, Держстат, Мінсоцполітики, ДСА, 
та насильство Державна установа «Центр пробації» та Департамент з питань 
виконання кримінальних покарань, Національна поліція. 
Наука та ІКТ Держстат 
Баланс трудового Держстат, Мінсоцполітики 
життя 
Соціальний Пенсійний фонд України, МОЗ та Мінсоцполітики 
захисти 
Фізична культура Мінмолодьспорту 
та спорт 
Жінки. Мир. МВС, Мінветеранів, Мінсоцполітики, Міноборони, Національна 
Безпека гвардія та Національна поліція 
Джерело: [37] 
 
Як бачимо, до збору інформації, яка використовується для моніторингу 
гендерної рівності, залучено велику кількість міністерств та державних 
установ. 
Треба зазначити, що індикатори розроблені також таким чином, щоб 
можна було моніторити стан виконання Цілей сталого розвитку до 2030 року. 
 
 
53 
 
Висновки до розділу 2 
 
Формування та реалізація державної гендерної політики в Україні 
відбувається з урахуванням міжнародного законодавства та міжнародних і 
регіональних зобов’язань країни, зокрема Конвенції ООН про ліквідацію всіх 
форм дискримінації щодо жінок, Пекінської декларації та Платформи дій, 
Глобального Партнерства з утвердження гендерної рівності «Партнерства 
Біарріц», Міжнародної коаліції за рівну оплату праці, Цілей сталого розвитку, 
Стамбульської конвенції та інших. В рамках даних зобов’язань Україна 
розробила та прийняла низку законодавчих та нормативно-правових актів в 
сфері гендерної рівності, що позитивно вплинуло на ситуацію щодо 
забезпечення рівних прав чоловіків і жінок в країні. Україна і надалі 
продовжує виконувати взяті на себе міжнародні зобов’язання з утвердження 
гендерної рівності. 
В Україні створено розвинуту законодавчо-нормативну базу для 
регулювання питань, пов’язаних з гендерною рівністю в Україні. До 
найважливіших нормативно-правових актів, які стосуються безпосередньо 
гендерної рівності, або містять статті пов’язані з цим, відносяться: 
Конституція України, Закон України «Про запобігання та протидії 
дискримінації в Україні», Закон України «Про забезпечення рівних прав та 
можливості жінок та чоловіків», Закон України «Про внесення змін до деяких 
законодавчих актів щодо забезпечення рівних прав та можливостей батьків і 
матерів на догляд за дитиною», Кодекс законів про працю, Закон України «Про 
медіа», Кримінальний кодекс та інші. 
Дане законодавство частково відповідає мінімальним стандартам ЄС та 
іншим зобов’язанням країни, отже потребує подальшого перегляду та 
удосконалення з урахуванням рекомендацій та зауважень міжнародних 
організацій. 
В Україні діють комплексні стратегії та плани дій з питань гендерної 
рівності, серед яких Державна стратегія забезпечення рівних прав та 
54 
 
можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року; Стратегія 
впровадження гендерної рівності в освіті на період до 2030 року; національна 
стратегія подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року; 
Національний план дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 
«Жінки, мир, безпека» на 2021-2025 роки та інші. Якісна реалізація даних 
стратегій та програм дозволять досягти основних завдань державної гендерної 
політики, але це потребує залучення значної кількості фінансових та людських 
ресурсів, а також консолідації зусиль як державного сектора, такі організацій 
громадянського суспільства, бізнесу та освіти. 
Формування та реалізація ефективної державної гендерної політики 
неможливо без якісної інформаційної бази, яка використовується для 
моніторингу стану реалізації державної політики. В Україні розроблено 
систему індикаторів для моніторингу гендерної рівності, яка містить 226 
гендерно чутливих показники,. Які згруповані за 12 тематичними розділами: 
населення; освіта; наука та ІКТ; соціальний захист; народжуваність; сім’я та 
господарство; здоров’я та смертність; баланс трудового життя; фізична 
культура та спорт; зайнятість та економіка; суспільне життя та прийняття 
рішень; правопорушення та насильство; жінки, мир, безпека.  
Такий набір індикаторів дозволяє оцінити стан дотримання гендерної 
рівності в різноманітних сферах життєдіяльності та дати відповідь щодо 
поступу України у досягнення взятих на себе міжнародних зобов’язань з 
питань рівності чоловіків та жінок. 
  
55 
 
РОЗДІЛ 3 
АНАЛІЗ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ 
ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ 
 
 
3.1 Аналіз ефективності державної гендерної політики в Україні 
 
Одним із методів визначення та аналізу гендерної рівності є Глобальний 
індекс гендерного розриву. Оцінку та поточний стан гендерного паритету 
здійснюється за чотирма параметрами: економічна участь і можливості, рівень 
освіти, здоров’я та виживання та розширення політичних прав. Глобальний 
індекс гендерного розриву вимірює бали за шкалою від 0 до 100, і його можна 
інтерпретувати як відстань, яку було подолано до паритету (тобто відсоток 
усунення гендерного розриву). Порівняння між країнами допомагає визначити 
найефективнішу політику усунення гендерних розривів [9]. 
Україна за цим індексом в 2023 році посіла 66 місце серед 146 країн і 
отримала 0,714 балів за шкалою від 0 до 1, що ж досить непоганим 
результатом. Треба зазначити, що порівняно з 2022 роком, Україна покращила 
свої позиції на 15 пунктів [9].  
В розрізі окремого параметру найменший гендерний розрив 
спостерігається в сфері охорони здоров’я та освіти (рис.3.1), а найбільший – в 
політичній сфері (87 місце).  
За показниками «Рівень освіти» та «Здоров’я і виживання» в 2023 році 
також відбулося зниження гендерного розриву, але за показником 
«Економічна участь та можливості» відбулося зниження показника на 7 
позицій (табл. 3.1) 
 
56 
 
 
 
Рисунок 3.1 – Глобальний індекс гендерного розриву в розрізі 
показників для України, 2023 рік 
Джерело: [9] 
 
Таблиця 3.1 – Динаміка Глобального індексу гендерного розриву в 
розрізі показників для України, 2022-2023 роки 
 
2023 рік 2022 рік 
Показники 
бали ранг бали ранг 
Економічна участь та 0,714 55 0,710 62 
можливості 
Освітній рівень 0,996 56 0,995 53 
Здоров’я та виживання 0,976 45 0,978 37 
Політичні можливості 0,172 87 0,145 100 
Джерело: [9] 
 
Нижче представлена більш детальний аналіз гендерного розриву за 
окремими індикаторами (табл. 3.2).  
Як зазначалося, найбільший гендерний розрив спостерігається за 
показником розширення політичних можливостей (87 місце), зокрема за 
індикатором «Жінки в парламенті» - 95 місце, а «Жінки на міністерських 
посадах» - 68. 
57 
 
Таблиця 3.2 – Аналіз гендерного розриву в Україні за 2023 рік 
Індикатори Місце Оцінка 
1. Економічна участь і можливості 55 0,714 
Коефіцієнт участі у робочій силі 80 0,760 
Рівність оплати праці за однакову роботу 66 0,640 
Орієнтовний зароблений дохід 77 0,633 
Законодавці, високопосадовці та менеджери 34 0,695 
Професійні та технічні працівники 1 1,000 
2. Рівень освіти 56 0,996 
Рівень писемності 1 1,000 
Зарахування до початкової ланки освіти 1 1,000 
Зарахування до загальноосвітнього навчального 101 0,981 
закладу 
Зарахування до вищих навчальних закладів 1 1,000 
3. Здоров’я та виживання 45 0,976 
Статеве співвідношення при народженні 123 0,939 
Тривалість здорового життя 1 1,060 
4. Розширення політичних можливостей 87 0,172 
Жінки в парламенті 95 0,256 
Жінки на міністерських посадах 68 0,267 
Роки, коли жінка/чоловік очолювали державу 47 0,060 
(останні 50) 
Джерело: [9] 
 
У нинішньому 9-му скликанні Верховної Ради України 79% народних 
депутатів – чоловіки і 21% – жінки. У 2013 році було запроваджено систему 
квот для забезпечення представництва щонайменше 30% кандидатів у 
депутати однієї статі. Однак це не вплинуло на представництво жінок серед 
обраних депутатів за списками політичних партій, оскільки не було 
запроваджено санкцій за недотримання квоти. На місцевому рівні система 
квот 30/70 діяла з 2015 року для виборчих списків кандидатів у депутати 
місцевих рад у багатомандатних виборчих округах. Новий Виборчий кодекс, 
що набув чинності з 1 січня 2020 року, встановлює ґендерну квоту 40/60 для 
виборчих списків політичних партій. Партії не можуть зареєструвати свої 
виборчі списки у виборчих комісіях, якщо вони не мають щонайменше двох 
кандидатів однієї статі на кожні п’ять кандидатів у списку [30]. 
Участь жінок на керівних посадах в органах місцевого самоврядування 
має форму піраміди – чим нижчий рівень влади, тим більша частка жінок. У 
58 
 
жовтні 2020 року в Україні відбулися місцеві вибори, на яких застосовувалася 
40% ґендерна квота (квота 40/60 застосовується до парламентських виборів, а 
також до виборів в обласні, районні ради, та ради в громадах, де зареєстровано 
10 000 виборців і більше. На виборах у ради в громадах, де зареєстровано 
менше 10 000 виборців, застосується 30/70 квота). За результатами цих виборів 
в Україні збільшилася кількість жінок, обраних до місцевих рад. В обласних 
радах 27,8% нещодавно обраних депутатів – жінки. У районних радах жінки 
становлять 34,3% депутатів. У радах населених пунктів, де проживає понад 10 
000 виборців, жінки становлять 32,6% депутатів, а в радах населених пунктів, 
де проживає до 10 000 виборців – 41,3% депутатів [29]. 
Після останніх виборів у 2020 році відсоток жінок на посадах голів 
місцевих рад становить 16,6% [29].  
Станом на травень 2024 року серед 20 членів Кабінету Міністрів України 
четверо жінок, у тому числі три з чотирьох віце-прем’єр-міністрів [73]. 
Станом на 2020 рік жінки становили лише 33,3% державних службовців 
на посадах категорії «А» (вищий рівень державної служби). При цьому жінки 
обіймали 78,3% посад найнижчої категорії «С» (посади нижче керівників та 
заступників керівників структурних підрозділів міністерств та інших 
центральних органів виконавчої влади, керівників територіальних органів та 
структурних підрозділів цих органів тощо) та 68,6% посад категорії «В» 
(керівники та заступники керівників обласних, районних органів державної 
влади, керівники та заступники керівників структурних підрозділів органів 
державної влади) [37]. 
Відповідно до Моніторингового звіту щодо досягнень Цілей сталого 
розвитку цільового орієнтиру щодо частки жінок серед депутатів Верховної 
ради України (завдання 5.4.1) в 2020 році не було досягнуто (рис.3.2). 
 
59 
 
 
Рисунок 3.2 – Стан досягнення індикатора 5.4.1 
Джерело: [77] 
 
Якщо говорити про частку жінок серед депутатів обласних рад та 
місцевих рад міст обласного значення, то цільовий орієнтир на 2020 рік 
перевиконано на 10 відсоткових пунктів. 
  
 
Рисунок 3.3 – Стан досягнення індикатора 5.4.2 
Джерело: [77] 
 
Цікавими є результати дослідження «Можливості жінок в Україні», що 
було проведено Соціологічною групою Рейтинг в 2023 році [45]. За 
результатами опитування більшість респондентів вважають, що як жінки так і 
чоловіки мають однакові можливості щодо кар’єрного зростання та оплати 
праці, але в політичній діяльності чоловіки мають більшу перевагу (рис.3.4). 
 
60 
 
 
 
Рисунок 3.4 – Як Ви вважаєте, хто має більше можливостей в Україні – 
чоловіки чи жінки у сфері? 
Джерело: [45] 
В той же час ситуація за 2 роки ситуація з гендерною рівністю трохи 
покращилася, особливо в оплаті праці. Однак, жінки так само не отримали в 
цих сферах більших за чоловіків можливостей і навіть в політиці та кар’єрному 
зростанні втратили преференції, які мали у 2021 р. (рис.3.5) 
 
 
Рисунок 3.5 – Результати опитування 2021 та 2023 року. Відповідь на 
запитання: «Як Ви вважаєте, хто має більше можливостей в Україні – 
чоловіки чи жінки у сфері?» 
Джерело: [45] 
61 
 
Отже, в Україні на сьогодні існує проблема щодо досягнення гендерної 
рівності в сфері доступу та участі жінок до політичної діяльності, що є досить 
негативним моментом і потребує розробки заходів щодо покращення ситуації. 
 
3.2 Напрями підвищення ефективності державної гендерної 
політики в Україні 
 
Одним з напрямів удосконалення державної гендерної політики в 
Україні, який потребує удосконалення, як було зазначено вище є підвищення 
представництва жінок в органах державної влади та участі в політичному 
житті країни. 
Треба зазначити, що загалом у світі жінки займають тільки 21% 
міністерських посад і складають лише 25% від загальної кількості депутатів і 
депутаток парламентів. Серед голів держав і урядів чоловіків майже 90%. Для 
подолання такого гендерного розриву, згідно даних Світового економічного 
форуму, потрібно майже 95 років [74]. 
Більше половини жінок-депутатів у парламенті лише в двох країнах – 
Болівії і Руанді. У Руанді всього 80 парламентаріїв, із них 49 – жінки (61,3%), 
у Болівії зі 130 депутатів – 69 жінок (53,1%). 
Понад 40% жінок засідають у парламентах відразу декількох 
європейських країн: Швеції (164 жінки з 349, 47%), Бельгії (61 жінка з 150, 
40,7%), Португалії (92 жінки з 230, 40%), Норвегії (70 жінок зі 169, 41,4%), 
Іспанії (154 жінки із 350, 44%), Швейцарії (83 жінки з 200, 41,5%), Македонії 
(48 жінок зі 120, 40%). 
Понад 30% жінок переважній більшості парламентів країн Європи: 
Німеччина (31,2%), Велика Британія (33,8%), Італія (35,7%), Франція (39,5%), 
Австрія (39, 3%), Ісландія (38,1%), Люксембург (30%), Сан-Марино (31,7%), 
Сербія (37,7%), Косово (32,5%), Нідерланди (31,3%) та інші. Понад 20% жінок 
в парламенті Румунії (31,9%), Канади (29%), Литви (24,1%), Ірландії (20,9%), 
62 
 
Албанії (29,5%), Боснії і Герцеговини (21,4%), Чехії (22,5%), Молдови (24,8%), 
Чорногорії (29,6%), Польщі (28,7%), Ізраїлю (23,3 %) та інших» [70]. 
Одним із міжнародних механізмів залучення жінок до політики 
вважаються компенсаційні дії або позитивні заходи (affirmative actions) – 
спрямовані проти дискримінації за ознакою статі, є спеціальними, зазвичай 
тимчасовими заходами щодо подолання наслідків дискримінації, яка мала 
місце в минулому або триває, для створення фактичної рівності можливостей 
та рівного ставлення до чоловіків і жінок. Вони можуть охоплювати широкий 
спектр заходів: 
• визначення завдань, цілей або квот участі жінок у видах діяльності 
чи секторах, де жінки мало представлені;  
• сприяння доступу жінок до ширших можливостей в освіті, 
професійному навчанні та зайнятості у «нетрадиційних» для жінок секторах; 
• заходи щодо забезпечення швидкого кар’єрного зростання 
(наставництво чи менторство, залучення жінок до вже створених мереж);  
• інформування та заохочення роботодавців стосовно найму та 
просування жінок;  
• створення умов праці таким чином, щоб це відповідало потребам 
працівниць із сімейними обов’язками;  
• сприяння більшому розподілу професійних, сімейних і 
громадянських обов’язків між чоловіками та жінками тощо [18, с. 93-94].  
На сьогоднішній день гендерні квоти є доволі поширеними позитивними 
діями на політичній арені майже усіх країн ЄС. Деталі про ситуацію із квотами 
у різних країнах світу можна дізнатися із «Глобальної бази даних квот для 
жінок» («Global Database of Quotas for Women») [14]. 
Поняття «дружнього до сім’ї робочого середовища» передбачає те, що 
працівникам і працівницям надається змога адекватно поєднувати роботу і 
родинні зобов’язання. Гнучкий робочий графік, неповний робочий день, 
обладнання дитячих кімнат у великій компанії тощо – приклади робочого 
63 
 
середовища, де сім’я як цінність, як невід’ємна частина працівника чи 
працівниці береться до уваги [23]. 
Наприклад, в Бельгії в 2002 році запроваджено систему «часового 
кредиту», де працівниці та працівники мають право взяти відпустку на 1 рік 
або перейти на часткову роботу без розірвання трудового контракту та втрати 
соціальних виплат. Ця ж система надає можливість перейти на чотириденний 
робочий тиждень протягом п’яти років. В Данії діє Закон про робочі години 
надає право працівницям і працівникам вимагати зменшення робочого часу чи 
можливості для часткової зайнятості без втрати роботи. В Швеції сімейна 
політика сприяє активному заохоченню батька до виховання дитини, зокрема 
брати відпустку по догляду за дитиною, яку було запроваджено у 1974 році. 
Батьки мають право взяти таку відпустку по 240 днів кожний (390 з цих днів 
оплачуються на 80% від зарплатні). Існують також відпустки по догляду за 
хворою дитиною, що надає можливість взяти до 120 днів на рік до досягнення 
дитиною 16 років. 41% таких відпусток використовуються саме чоловіками 
[23]. 
Підвищенню участі жінок в політичному житті можуть сприяти жіночі 
організації шляхом проведення відповідного навчання, просвітницьких 
заходів, лобіювання інтересів жінок тощо. Наприклад, в ЄС функціонує 
потужна парасолькова організація жіночих об’єднань у ЄС – Європейське 
жіноче лобі (ЄЖЛ, European Women’s Lobby), які працюють із питаннями 
рівних можливостей жінок і чоловіків. Членство у ЄЖЛ поширюється на 
організації у всіх 28 країнах-членах ЄС та трьох країнах-кандидатах, а також 
на 20 загальноєвропейських організацій. ЄЖЛ засноване в 1990 році. Зараз 
нараховує більше 2500 організацій із 31 країни. 
 Серед напрямків роботи організації один стосується просування жінок 
у політиці. У цьому напрямку показовою є ідея поширення так званого 
«менторства» – одного із механізмів залучення жінок до політики. Зокрема, 
ЄЖЛ започаткувало Мережу Європейського політичного менторства. Проект 
менторства було розроблено спеціально під вибори в ЄП 2014 року у рамках 
64 
 
«50/50 кампанії» ЄЖЛ, мета якої – збільшити представництво жінок в 
інституціях на рівні ЄС. Загалом ЄЖЛ тісно співпрацює із ЄС, Радою Європи 
та ООН стосовно пропагування ідей гендерної рівності та збільшення 
кількості жінок у політичних структурах [23]. 
Отже, в Україні важливо розвивати жіночі організації та створювати 
коаліції таких організацій з метою підвищення ефективності відстоювання 
інтересів цільових груп. Зокрема, необхідно проводити різні види аналізу, з 
метою визначення потреб цільових груп; залучати представниць цільових груп 
до розробки програм, адвокації, планування та реалізації проєктів; залучати 
ресурси для реалізації програм та проєктів з питань гендерної рівності та 
розширення прав і можливостей жінок; розробляти та впроваджувати 
механізми координації між громадськими організаціями, з урядом, 
міжнародними партнерами та іншими зацікавленими особами для кращого 
задоволення потреб жінок. Також необхідно підвищувати спроможність самих 
жіночих організацій, зокрема посилювати людський капітал, удосконалювати 
організаційні та управлінські механізми, посилювати ресурсну та матеріально-
технічну базу. Жіночі організації повинні зосереджуватися на розробці та 
реалізації різноманітних програм з розширення прав і можливостей жінок, 
зокрема проєктів з цифрової, фінансової та громадянської грамотності; 
жіночого підприємництва; залучення чоловіків до ведення домашнього 
господарства, догляду за дітьми та іншими членами сім’ї [30].  
Таким жіночим організаціям необхідно підтримувати зв’язок з урядом, 
правоохоронними органами та іншими громадськими організаціями з питань 
просування ґендерної рівності та прав жінок, а саме: пропонувати та 
проводити тренінги з ґендерної рівності для органів державного управління, 
поліції, збройних сил, інших установ сектору безпеки та оборони, а також для 
інших громадських організацій; проводити ґендерний аналіз усіх сфер 
державної політики, особливо гуманітарної підтримки, післявоєнного 
відновлення (за всіма розділами Плану України), реформування сектору 
безпеки та оборони, розробляти та подавати рекомендації/пропозиції щодо 
65 
 
інтеграції ґендерних підходів у нормативно-правову базу, політику та плани 
дій у всіх сферах державної політики; проводити моніторинг та адвокацію для 
забезпечення інтеграції цих рекомендацій/ пропозицій у нормативно-правову 
базу, політики та плани дій у всіх сферах державної діяльності; виступати за 
залучення представників жіночих організацій та ґендерних експертів/ок до 
процесу формування політик та прийняття рішень урядом та місцевими 
органами влади [30]. 
Для посилення впливу жіночих організацій необхідно створювати 
коаліції ГО, які працюють у сфері ґендерної рівності та розширення прав і 
можливостей жінок, а також посилювати жіночий рух шляхом підтримання 
діалогу між різними групами активісток, включаючи діалог між поколіннями, 
регіонами та секторами, щоб активістки з різним досвідом, баченням та 
зусиллями, спрямованими на різні аспекти, могли об’єднатися/ приєднатися 
до жіночого руху [30]. 
 Одним з ефективних інструментів збільшення представництва жінок в 
політиці є їх навчання. Так, наприклад в Гетеборзі (Швеція) було створено 
навчальний заклад – Жіноча народна школа, в якій проводяться різноманітні 
тренінги, навчання, курси  для жінок з метою їх кращої інтеграції у шведське 
суспільство [23].  
Експерти пропонують запроваджувати наступні заходи для заохочення 
та підтримки жінок брати участь у виборчих процесах: 
• прийняття прозорих критеріїв відбору кандидатів, які не базуються 
на фінансових внесках для партії;  
• спрямовування фінансової підтримки жінкам-кандидаткам;  
• заохочення жінок балотуватися та забезпечення навчання принаймні 
за два роки до виборів;  
• розробка стратегії розбудови потенціалу для членів партії жіночої 
статі в межах партії;  
• надання наставництва та підтримки для жінок після їх обрання;  
66 
 
• заходи для збільшення кількості жінок на керівних посадах у партії; 
• більше висвітлення жінок-кандидаток та обраних представників у 
ЗМІ;  
• прагнення до гендерного балансу під час засідань та круглих столів, 
що проводяться партією;  
• прийняття політики щодо питань жінок у партійній політиці та 
програмних документах партії за результатами консультацій з жінками-
членкинями партії та жіночими НУО, а також їх широке висвітлення;  
• посилення жіночих мереж і організацій в межах партії та створення 
простору й можливостей для жінок для обговорення партійних програм і 
політики;  
• забезпечення того, що всі рівні партійних організацій, зокрема, 
місцеві, знають та реалізовують політику підтримки відбору й обрання жінок; 
• прагнення до гендерного балансу в комісіях, що відповідають за 
відбір кандидатів;  
• боротьба зі стереотипними поглядами щодо жінок, піднімаючи 
проблемні питання щодо жінок у публічних заявах керівників партій [68].  
Задля підтримки політичного представництва жінок експерти 
рекомендують запроваджувати наступні заходи: 
• впровадження квот для жінок-голів і депутаток урядових комітетів; 
• впровадження законодавства, що має позитивний вплив на 
представництво жінок у політиці, зокрема, заходів, що стосуються соціальних 
і економічних аспектів життя жінок, а також впровадження на законодавчому 
рівні квот та позитивних заходів, які гарантують, що підтримка, у тому числі 
фінансова підтримка, орієнтовані на жінок;  
• аналіз «гендерно нейтрального» законодавства з метою оцінки його 
диференційного впливу на жінок та чоловіків, і вжиття заходів для 
пом’якшення несприятливих наслідків; 
67 
 
• підтримка реалізації планів заходів щодо гендерної рівності шляхом 
забезпечення виділення достатніх ресурсів і моніторингу, оцінка та відкрите 
звітування про вплив прийнятих заходів і їхнього успіху; 
• заохочення організацій, що представляють місцеві та регіональні 
органи, забезпечувати навчання та підтримку жінок-кандидаток і тих, кого 
обрано до адміністративних органів;  
• підтримка мереж жінок, обраних посадовими особами, й ініціатив 
щодо нарощення потенціалу, особливо спрямованих на жінок; 
• забезпечення того, що національні та місцеві органи влади, а також 
державні адміністрації збирають надійні дані з гендерною розбивкою щодо 
жінок, які обіймають виборні посади; 
• розробка кампаній для підвищення обізнаності щодо гендерних 
питань і важливості представництва жінок у політиці [68]. 
На сьогодні йдуть дискусії щодо зміни ролі жінок в суспільно-
політичних процесах в зв’язку з війною в Україні. Так, було проведене 
експертне опитування, учасники та учасниці якого в більшості схиляються до 
думки про незмінність ролі та статусу чоловіків і жінок у післявоєнній Україні 
у суспільно-політичному житті (43,8%), на покращення розраховують 32,6% 
опитаних експертів, 9% опитаних експертів, навпаки, вважають, що на 
суспільно-політичні процеси зросте вплив чоловіків, 9% опитаних експертів 
прогнозують зростання впливу на суспільно-політичне життя тих, хто воював, 
і в цілому військових [24]. 
Експерти вказують на те, що не дивлячись на удосконалення 
нормативно-правової бази, які відбувалися протягом останнього часу, все ще 
необхідно здійснити низку заходів  для забезпечення рівних прав та 
можливостей чоловіків і жінок в Україні, серед яких наступні: 
• збереження діючих і впровадження нових ґендерних квот (24%);  
• практична реалізація та удосконалення наявної нормативно-правової 
бази (14,7%);  
68 
 
• інформаційна, роз’яснювальна, навчальна, мотиваційна діяльність 
(12%);  
• упровадження реальної відповідальності та покарань за порушення у 
сфері забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок (6,7%);  
• практичне впровадження в Україні положень Стамбульської 
конвенції (4%);  
• ґендерно орієнтоване бюджетування (4%);  
• законодавче забезпечення рівних прав і можливостей жінок та 
чоловіків у сфері безпеки та оборони (2,7%);  
• забезпечення рівних прав і можливостей у сфері догляду за дітьми та 
їхнього виховання (2,7%);  
• удосконалення законодавства щодо декретних відпусток (2,7%). 
На думку опитаних експертів, найефективніше забезпечить реалізацію 
права жінок на участь у державному управлінні та процесах прийняття 
суспільно значущих рішень:  
• заохочення участі у політиці жінок, які ведуть активну громадську 
діяльність у якості волонтерів, обіймали керівні посади у бізнесі, ЗСУ, 
освітянській сфері, науці, системі охорони здоров’я тощо (48,8%);  
• практична реалізація та контроль за дотриманням чинного 
законодавства (43%);  
• ширше запровадження квот на представництво жінок у політичних 
партіях, громадських радах, органах державного управління, керівництві 
установ та організацій (43%);  
• подальше вдосконалення законодавчої бази (38%);  
• запровадження чітких правил для протидії дискримінації на 
робочому місці (30,6%);  
• запровадження програм менторства/наставництва для жінок, які 
починають політичну кар’єру (28,9%);  
69 
 
• організація конференцій, семінарів, тренінгів щодо боротьби із 
сексизмом, ґендерними стереотипами, дискримінацією за ознакою статі 
(20,7%); 
• розширення доступу жінок до питань розподілу бюджету громад та 
держави у цілому (16,5%);  
• введення посад радників із питань ґендерної рівності у керівництві 
політичних партій (13,2%); 
• упровадження ґендерного бюджетування (11,6%) [24]. 
Отже, актуальним залишається проведення більш системної та 
інтенсивної роботи щодо розробки і прийняття необхідних підзаконних 
нормативно-правових актів, упровадження практичних механізмів, які могли 
б забезпечити реальне впровадження у життя законодавства щодо 
забезпечення рівних прав і можливостей. Також, необхідно підвищувати 
рівень обізнаності та компетентності представників суспільно-політичної 
сфери в питаннях забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків, 
оскільки не є рідкістю випадки, коли вони взагалі заперечують існування 
проблеми забезпечення рівності прав і можливостей жінок і чоловіків чи 
наявності дискримінації за ознакою статі, або вважають таку проблему 
неістотною. 
 
Висновки до розділу 3 
 
Рейтинг України в Глобальному індексі гендерного розриву становить 
66 місце серед 146 країн в 2023 році, що на 15 позицій вище ніж в 
попередньому періоді. Найкращі позиції України – в сфері охорони здоров’я 
та освіти, а найгірші – в сфері політичної участі. 
Не дивлячись на запровадження системи квот для забезпечення 
представництва жінок під час виборів, їх частка в парламенті та місцевих 
70 
 
рівнях все ще є дуже низькою, що вимагає розробки заходів для підвищення 
доступу та участі жінок до політичної діяльності. 
До механізмів залучення жінок до політики відносяться компенсаційні 
дії або позитивні заходи; створення дружнього до сім’ї робочого середовища; 
розвиток жіночих коаліцій, в тому числі для лобіювання жіночих інтересів в 
політичній сфері; проведення просвітницьких заходів та навчальних проєктів 
і програм; різноманітні заохочувальні заходи для жінок, які хотіли би брати 
участь у виборчих процесах, в тому числі і фінансова підтримка; підвищення 
обізнаності суспільства щодо важливості дотримання гендерного балансу в 
політичних процесах; формування відповідної культури в суспільстві тощо. 
 
  
71 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
Забезпечення гендерної рівності є однією з найважливіших умов сталого 
соціально-економічного розвитку в будь-якій країні. Утвердження гендерної 
рівності в суспільстві здійснюється в рамках державної гендерної політики, 
основним завданням якої є забезпечення рівних умов для жінок і чоловіків в 
усіх сферах їх життєдіяльності. 
Ефективність державної гендерної політики залежить від дотримання 
низки принципів при її формуванні та реалізації, серед яких: інтеграції 
ґендерної рівності; наукової обґрунтованості; законності; паритетної 
демократії; ініціативності; результативного партнерства; оптимальності; 
узгодженості моральних цінностей; гуманізму. 
При формуванні та реалізації державної гендерної політики необхідно 
застосовувати подвійний підхід: втілення політики «гендерної пріоритезації» 
та ініціювання спеціальних заходів, що дозволяє підвищити ефективність 
політики. Гендерна пріоритезація вважається інклюзивною стратегією, яка 
спрямована інтеграцію потреб усіх людей, а також підвищення якості 
державної політики, програм і проєктів, що забезпечує ефективний розподіл 
ресурсів.  
Впровадження даного підходу є можливим при формуванні наступних 
передумов та сприятливих умов: політична воля щодо визначення гендерної 
рівності як однієї із своїх головних цілей; розробка конкретної політики 
гендерної рівності; наявність статистичних інструментів для гендерного 
аналізу; знання про гендерні відносини; кошти та людські ресурси; участь 
жінок у політичному та громадському житті та в процесах прийняття рішень. 
Однією з сучасних тенденцій щодо гендерної політики є розвиток 
феміністичної зовнішньої політики, яку на сьогодні реалізує близько 13 країн 
світу. Сутність цієї політики полягає у побудові такої взаємодії з іншими 
державами, громадськими рухами, недержавними суб’єктами, яка підтримує 
72 
 
та захищає права людини на основі миру, гендерної рівності та екологічної 
цілісності. На сьогодні немає стандартного плану розробки цих політик. 
Кожна країна визначила для себе свої пріоритетні сфери феміністичної 
зовнішньої політики, але більшість країн намагаються інтегрувати гендерні 
аспекти у всі зовнішньополітичні дії та агентства, виступають за прогрес у 
сфері гендерної рівності у своїх двосторонніх відносинах. 
Формування та реалізація державної гендерної політики в Україні 
відбувається з урахуванням міжнародного законодавства та міжнародних і 
регіональних зобов’язань країни, зокрема Конвенції ООН про ліквідацію всіх 
форм дискримінації щодо жінок, Пекінської декларації та Платформи дій, 
Глобального Партнерства з утвердження гендерної рівності «Партнерства 
Біарріц», Міжнародної коаліції за рівну оплату праці, Цілей сталого розвитку, 
Стамбульської конвенції та інших. В рамках даних зобов’язань Україна 
розробила та прийняла низку законодавчих та нормативно-правових актів в 
сфері гендерної рівності, що позитивно вплинуло на ситуацію щодо 
забезпечення рівних прав чоловіків і жінок в країні. Україна і надалі 
продовжує виконувати взяті на себе міжнародні зобов’язання з утвердження 
гендерної рівності. 
В Україні створено розвинуту законодавчо-нормативну базу для 
регулювання питань, пов’язаних з гендерною рівністю в Україні. До 
найважливіших нормативно-правових актів, які стосуються безпосередньо 
гендерної рівності, або містять статті пов’язані з цим, відносяться: 
Конституція України, Закон України «Про запобігання та протидії 
дискримінації в Україні», Закон України «Про забезпечення рівних прав та 
можливості жінок та чоловіків», Закон України «Про внесення змін до деяких 
законодавчих актів щодо забезпечення рівних прав та можливостей батьків і 
матерів на догляд за дитиною», Кодекс законів про працю, Закон України «Про 
медіа», Кримінальний кодекс та інші. 
Дане законодавство частково відповідає мінімальним стандартам ЄС та 
іншим зобов’язанням країни, отже потребує подальшого перегляду та 
73 
 
удосконалення з урахуванням рекомендацій та зауважень міжнародних 
організацій. 
В Україні діють комплексні стратегії та плани дій з питань гендерної 
рівності, серед яких Державна стратегія забезпечення рівних прав та 
можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року; Стратегія 
впровадження гендерної рівності в освіті на період до 2030 року; національна 
стратегія подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року; 
Національний план дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 
«Жінки, мир, безпека» на 2021-2025 роки та інші. Якісна реалізація даних 
стратегій та програм дозволять досягти основних завдань державної гендерної 
політики, але це потребує залучення значної кількості фінансових та людських 
ресурсів, а також консолідації зусиль як державного сектора, такі організацій 
громадянського суспільства, бізнесу та освіти. 
Формування та реалізація ефективної державної гендерної політики 
неможливо без якісної інформаційної бази, яка використовується для 
моніторингу стану реалізації державної політики. В Україні розроблено 
систему індикаторів для моніторингу гендерної рівності, яка містить 226 
гендерно чутливих показники,. Які згруповані за 12 тематичними розділами: 
населення; освіта; наука та ІКТ; соціальний захист; народжуваність; сім’я та 
господарство; здоров’я та смертність; баланс трудового життя; фізична 
культура та спорт; зайнятість та економіка; суспільне життя та прийняття 
рішень; правопорушення та насильство; жінки, мир, безпека.  
Такий набір індикаторів дозволяє оцінити стан дотримання гендерної 
рівності в різноманітних сферах життєдіяльності та дати відповідь щодо 
поступу України у досягнення взятих на себе міжнародних зобов’язань з 
питань рівності чоловіків та жінок. 
Рейтинг України в Глобальному індексі гендерного розриву становить 
66 місце серед 146 країн в 2023 році, що на 15 позицій вище ніж в 
попередньому періоді. Такий рейтинг свідчить про невисоку ефективність 
державної гендерної політики.  Найкращі позиції України – в сфері охорони 
74 
 
здоров’я та освіти, а найгірші – в сфері політичної участі. Не дивлячись на 
запровадження системи квот для забезпечення представництва жінок під час 
виборів, їх частка в парламенті та місцевих рівнях все ще є дуже низькою, що 
вимагає розробки заходів для підвищення доступу та участі жінок до 
політичної діяльності. 
До механізмів залучення жінок до політики відносяться компенсаційні 
дії або позитивні заходи; створення дружнього до сім’ї робочого середовища; 
розвиток жіночих коаліцій, в тому числі для лобіювання жіночих інтересів в 
політичній сфері; проведення просвітницьких заходів та навчальних проєктів 
і програм; різноманітні заохочувальні заходи для жінок, які хотіли би брати 
участь у виборчих процесах, в тому числі і фінансова підтримка; підвищення 
обізнаності суспільства щодо важливості дотримання гендерного балансу в 
політичних процесах; формування відповідної культури в суспільстві тощо. 
 
 
 
 
 
 
  
75 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1.  Aggestam K., Bergman-Rosamond, Swedish A. Feminist Foreign Policy 
in the Making: Ethics, Politics, and Gender. Cambridge University Press. 2016. 
URL: https://www.cambridge.org/core/journals/ethics-and-international-affairs/ 
article/swedish-feminist-foreign-policy-in-the-making-ethics-politics-and-gender/ 
FEE6103E38181D831DA1BEBE8861C289 
2. Bergman-Rosamond A., Duncanson C., Gentry C. Opinion paper: 
Scotland the Brave? An Authentic, Ambitious and Accountable Feminist Foreign 
Policy. Scottish Council on Global Affairs. 2022. URL: 
https://scga.scot/2022/07/25/opinion-paper-feminist-foreign-policy/;  
3. Brechenmacher  S. Germany Has a New Feminist Foreign Policy. What Does 
It Mean in Practice? URL: https://carnegieendowment.org/research/2023/03/germany-
has-a-new-feminist-foreign-policy-what-does-it-mean-in-practice?lang=en 
4. Canada’s Feminist International Assistance Policy. URL: 
https://www.international.gc.ca/world-monde/issues_development-enjeux_ 
developpement/priorities-priorites/policy-politique.aspx?lang=eng#3 
5. Definition of Gender Mainstreaming. URL: 
https://webapps.ilo.org/public/english/bureau/gender/newsite2002/about/defin.ht 
6. Feminist foreign policies: an introduction. URL: 
https://www.unwomen.org/sites/default/files/2022-09/Brief-Feminist-foreign-
policies-en.pdf 
7. Gender Mainstreaming: Conceptual framework, methodology and 
presentation of good practices. UNHCR. URL: 
https://www.unhcr.org/media/gender-mainstreaming-conceptual-framework-
methodology-and-presentation-good-practices 
8. Gender responsive approaches to foreign policy and the 2030 agenda: 
feminist foreign policies. URL: https://www.unwomen.org/sites/default/files/2023-
76 
 
09/gender-responsive-approaches-to-foreign-policy-and-the-2030-agenda-feminist-
foreign-policies-en.pdf 
9.  Global Gender Gap Report 2023. URL: 
https://www3.weforum.org/docs/WEF_GGGR_2023.pdf 
10. Helliwell J. F., Layard R., Sachs J. D., De Neve J.-E., Aknin L. B., Wang 
S. (Eds.). World Happiness Report 2024. University of Oxford: Wellbeing Research 
Centre. 2024.  URL: https://happiness-report.s3.amazonaws.com/2024/ 
WHR+24.pdf 
11. How advancing women’s equality can add $12 trillion to global growth. 
URL: https://www.mckinsey.com/featured-insights/employment-and-growth/how-
advancing-womens-equality-can-add-12-trillion-to-global-growth 
12. Making Feminist Foreign Policy a reality. URL: 
https://kvinnatillkvinna.org/publications/making-feminist-foreign-policy-a-reality/ 
13. Minimum Set of Gender Indicators. URL: https://gender-data-hub-2-
undesa.hub.arcgis.com/#!/home 
14. Quota Project, Global Database of Quotas for Women, Inter-
Parliamentary Union. URL: http:// www.quotaproject.org/aboutQuotas.cfm 
15. Thompson L., Ahmed S., Khokhar T. Defining feminist foreign policy: a 
2021 update. URL: https://www.icrw.org/wp-content/uploads/2022/01/FFP-
2021Update_v4.pdf 
16. UNECE Statistical Database. URL: https://w3.unece.org/PXWeb2015/ 
pxweb/en/STAT/STAT__30-GE/ 
17. What is gender mainstreaming? URL: https://www.coe.int/en/ web/ 
genderequality/what-is-gender-mainstreaming 
18. Азбука прав працюючих жінок і гендерної рівності. Друге видання. 
Женева: Міжнародне бюро праці, 2010 
19. Бондар Г. Л., Михайльонок Д. В. Гендерна політика в системі 
публічного управління України. URL:  https://doi.org/10.32836/2310-9653-
2019-4-34-41 
77 
 
20. Виборчий кодекс України. Кодекс України; Закон, Кодекс від 
19.12.2019 № 396-IX. URL:   https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/396-20#Text 
21. Виконання Україною міжнародних зобов’язань за Конвенцією ООН 
про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок обговорено на 
комітетських слуханнях. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/vikonannya-
ukrayinoyu-mizhnarodnih-zobovyazan-za-konvenciyeyu-oon-pro-likvidaciyu-vsih-
form-diskriminaciyi-shchodo-zhinok 
22. Гендерна політика в Україні: складний шлях від декларацій до 
позитивних дій. URL: https://od.org.ua/%d0%b3%d0%b5%d0%bd%d0% 
b4%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b0%d1%8f-%d0%bf%d0%be%d0%bb%d0% 
b8%d1%82%d0%b8%d0%ba%d0%b0-%d0%b2-%d1%83%d0%ba%d1%80% 
d0%b0%d0%b8%d0%bd%d0%b5-%d1%81%d0%bb%d0%be%d0%b6%d0 
%bd%d1%8b%d0%b9/ 
23. Гендерна політика Європейського Союзу: загальні принципи та 
найкращі практики. Київ, 2015. URL:  
https://www.icps.com.ua/assets/uploads/files/genderna_pol_tika_s.pdf 
24. Голуб О., Панченко С., Літвінов С., Володько В., Фаріон Ю. 
Дослідження щодо оцінки ситуації. Ґендерна рівність та збалансована 
політична участь і представництво жінок та чоловіків у суспільно-політичних 
процесах в Україні у повоєнний період: виклики та перспективи. URL:  
https://rm.coe.int/gender-balanced-political-participation-ukr-2758-6221-7225-
1/1680ae9b5f 
25. Грицяк Н. Формування ґендерної політики в Україні: проблеми 
теорії, методології, практики : монографія. К.: Вид-во НАДУ, 2004. 384 с. 
26. Ґендерна політика в нормативно-правових документах. Частина 1. За 
заг.ред Левченко К.Б. / Г.Г. Жуковська, К.Б. Левченко, О.О. Остапенко, О.І. 
Суслова. Київ, 2020. 186 с. 
27. Ґендерна політика в системі державного управління : підручник / За 
заг. ред. М. М. Білинської. Запоріжжя: Друкарський світ, 2011. 132 с. 
78 
 
28. Ґендерна рівність міфи, факти та державна політика. Посібник для 
народних депутатів України. URL:https://www.undp.org/uk/ukraine/ 
publications/genderna-rivnist-mify-fakty-ta-derzhavna-polityka 
29. Ґендерний моніторинг місцевих виборів. Центральна виборча 
комісія, 2020. URL:  https://www.cvk.gov.ua/actualna-informaciya/187243.html 
30. Ґендерний профіль країни Україна. ЄС за ґендерну рівність: служба 
допомоги реформам. Європейський Союз, 2023. URL:   
https://euneighbourseast.eu/wp-content/uploads/2024/03/eu4genderhelpdesk_ 
ukrainegenderprofile_2023-cgp_ukr_v5.pdf 
31. Ґендерно-орієнтоване бюджетування на місцевому рівні. URL:    
https://mof.gov.ua/uk/283-genderno-oriientovane_biudzhetuvannia_na_ 
mistsevomu_rivni 
32. Дев’ята періодична доповідь України про виконання Конвенції 
Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо 
жінок. Міністерство соцiальної політики України. URL: 
https://www.msp.gov.ua/news/19890.html?PrintVersion 
33. Державна гендерна політика. URL:  
https://profihealth.org.ua/uk/lessons/118 
34. Деякі питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і 
чоловіків. Постанова Кабінету Міністрів України; Положення від 09.10.2020 
№ 930. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/930-2020-%D0%BF#n40 
35. Додаток 5 до Національного огляду виконання Україною Пекінської 
декларації та Платформи дій (1995). URL: https://ewna.org/wp-
content/uploads/2022/10/ukr-beijing-2019-ukraine.pdf 
36. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю. П. 
Сурмін та ін. ; за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка та ін. К. : НАДУ, 2010.820 с. 
37. Індикатори для моніторингу гендерної рівності в Україні. 
Моніторинговий звіт 2021. Держстат, 2021. https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/ 
kat_u/2021/2021_Indukator-Monitor.pdf 
79 
 
38. Інтеграція, активізація та підтримка політик з боку ООН. Miсія 
MAPS. Фінальний звіт 2018, 2018. 
39. Кодекс законів про працю України. Кодекс України; Закон, Кодекс 
від 10.12.1971 № 322-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-
08#Text 
40. Конституція України. Верховна Рада України; Конституція України, 
Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text 
41. Кримінальний кодекс України. Кодекс України; Кодекс, Закон від 
05.04.2001 № 2341-III. URL:   https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text 
42. Кулачек О. Роль жінки в державному управлінні: старі образи, нові 
обрії: монографія. К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2005. 304 с. 
43. Марценюк Т. Гендерна політика Європейського Союзу: загальні 
принципи та найкращі практики. Міжнародний центр перспективних 
досліджень. 2015. URL: https://www.icps.com.ua/assets/uploads/files/ 
genderna_pol_tika_s.pdf 
44. Міністерство у справах ветеранів України. Офіційний сайт. URL: 
https://mva.gov.ua/ 
45. Можливості жінок в Україні. Соціологічне дослідження. RATING 
LAB, 2023. URL:  https://ratinggroup.ua/files/ratinggroup/reg_files/rl_ gender_ 
issues_062023.pdf 
46. Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого 
розвитку до 2030 року. Резолюція, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 25 
вересня 2015 року. URL: https://www.undp.org/uk/ukraine/publications/ 
peretvorennya-nashoho-svitu-poryadok-dennyy-u-sferi-staloho-rozvytku-do-2030-
roku 
47. Питання Державної соціальної програми запобігання та протидії 
домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 
року.  Постанова Кабінету Міністрів України; Програма, Паспорт, Заходи від 
80 
 
24.02.2021 № 145. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/145-2021-
%D0%BF#Text 
48. Питання збору даних для моніторингу гендерної рівності. 
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2020 № 1517-р. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1517-2020-%D1%80#Text 
49. План дій задля виконання зобов’язань Уряду України в рамках 
міжнародної ініціативи «Партнерство Біарріц» з просування ґендерної 
рівності. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1578-р. 
URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1578-2020-%D1%80#Text 
50. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо 
забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною. 
Закон України від 15.04.2021 № 1401-IX. URL:   
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1401-20#Text 
51. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. 
Закон України від 08.09.2005 № 2866-IV. URL:    
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15#Text 
52. Про зайнятість населення. Закон України від 05.07.2012 № 5067-VI. 
URL:   https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#Text 
53. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні. Закон 
України від 06.09.2012 № 5207-VI. URL:  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17#Text 
54. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо впровадження та 
застосування гендерно-орієнтованого підходу в бюджетному процесі. Мінфін 
України; Наказ, Рекомендації, Форма типового документа від 02.01.2019 № 1. 
URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0001201-19#Text 
55. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо складання у 2019 
році місцевих бюджетів на середньостроковий період. Мінфін України; Наказ, 
Рекомендації, Форма типового документа від 29.03.2019 № 130. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0130201-19#Text 
81 
 
56. Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції 
Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2025 року. 
Розпорядження Кабінету Міністрів України; План, Перелік, Форма типового 
документа, Звіт, Заходи від 28.10.2020 № 1544-р. URL:   
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1544-2020-%D1%80#Text 
57. Про затвердження плану заходів з реалізації Стратегії інтеграції 
внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо 
внутрішнього переміщення на період до 2020 року. Розпорядження Кабінету 
Міністрів України; План, Заходи від 21.11.2018 № 944-р. URL:    
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/944-2018-%D1%80#Text 
58. Про медіа. Закон України від 13.12.2022 № 2849-IX. URL:   
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2849-20#Text 
59. Про огляди витрат державного бюджету. Мінфін України; Наказ, 
Вимоги, Форма типового документа від 23.10.2019 № 446. 
60. Про оцінку ефективності бюджетних програм державного бюджету. 
Мінфін України; Наказ, Порядок, Форма типового документа від 19.05.2020 № 
223. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0646-20#Text. 
61. Про результативні показники бюджетної програми. Мінфін України; 
Наказ, Вимоги від 10.12.2010 № 1536. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1353-10#Text 
62. Про рекламу. Закон України від 03.07.1996 № 270/96-ВР. URL:   
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/270/96-%D0%B2%D1%80#Text 
63. Про схвалення Державної стратегії забезпечення рівних прав та 
можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та затвердження 
операційного плану з її реалізації на 2022-2024 роки.  Розпорядження Кабінету 
Міністрів України; Стратегія, План від 12.08.2022 № 752-р. URL:   
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/752-2022-%D1%80#Text 
64. Про схвалення Концепції комунікації у сфері гендерної рівності. 
Розпорядження Кабінету Міністрів України; Концепція від 16.09.2020 № 1128-
р. URL:   https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1128-2020-%D1%80#Text 
82 
 
65. Про схвалення Національної стратегії із створення безбар’єрного 
простору в Україні на період до 2030 року. Розпорядження Кабінету Міністрів 
України; Стратегія від 14.04.2021 № 366-р. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/366-2021-%D1%80#Text. 
66. Про схвалення Національної стратегії подолання гендерного розриву 
в оплаті праці на період до 2030 року та затвердження операційного плану 
заходів з її реалізації на 2023-2025 роки. Розпорядження Кабінету Міністрів 
України; Стратегія, План, Заходи від 15.09.2023 № 815-р. URL:   
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/815-2023-%D1%80#Text 
67. Просування ґендерної рівності та розширення прав і можливостей 
жінок в Україні через ефективну співпрацю в цілях розвитку та фінансування. 
URL: https://eca.unwomen.org/sites/default/files/Field%20Office%20ECA/ 
Attachments/Publications/2021/4/Advancing%20gender%20equality%20and%20
womens%20empowerment%20in%20Ukraine%20UKR.pdf 
68. Регіональне дослідження Представництво жінок у політиці в країнах 
Східного партнерства Посібник Ради Європи для громадських організацій 
Рада Європи. URL: https://rm.coe.int/regional-study-on-women-s-political-
representation-in-the-eastern-part/1680741a1f 
69. Сиченко В. В. Механізми упровадження засад гендерного 
інтегрування у публічному управлінні.  URL: https://doi.org/10.32782/ 
pma2663-5240-2022.32.7. 
70. Скільки  депутатів-жінок  у  парламентах  світу.  URL: 
https://www.slovoidilo.ua/2020/02/12/infografika/polityka/skilky-deputativ-
zhinok-parlamentax-svitu 
71.  Уряд України візьме участь у міжнародній ініціативі «Коаліції дій 
для сприяння досягненню гендерної рівності». URL: 
https://www.kmu.gov.ua/news/uryad-ukrayini-vizme-uchast-u-mizhnarodnij-
iniciativi-koaliciyi-dij-dlya-spriyannya-dosyagnennyu-gendernoyi-rivnosti 
83 
 
72. Уряд України набув членства у Міжнародній коаліції за рівну оплату 
праці (EPIC). URL: https://www.kmu.gov.ua/news/uryad-ukrayini-nabuv-
chlenstva-u-mizhnarodnij-koaliciyi-za-rivnu-oplatu-praci-epic 
73. Уряд України, Кабінет Міністрів України, 2023. URL: 
https://www.kmu.gov.ua/uryad-taorgani-vladi/team 
74. Участь жінок у політиці та прийняття рішень на місцевому рівні: 
досвід, виклики і потреби. URL: https://www.undp.org/uk/ukraine/publications/ 
uchast-zhinok-u-politytsi-ta-pryynyattya-rishen-na-mistsevomu-rivni-dosvid-
vyklyky-i-potreby 
75. Хавлін Т.В. Гендерна політика в рамках Європейського Союзу та 
український вибір. Український соціум. № 2 (25). 2008. С. 114-115. 
76. Цілі сталого розвитку Україна 2021. Моніторинговий звіт. URL: 
https://www.ukrstat.gov.ua/csr_prezent/2020/ukr/st_rozv/publ/SDGs%20Ukraine
%202021%20Monitoring%20Report%20ukr.pdf 
77. Цілі сталого розвитку. Офіційний сайт ПРООН.  
https://www.undp.org/uk/ukraine/tsili-staloho-rozvytku 
78. Про схвалення Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері 
освіти до 2030 року та затвердження операційного плану заходів на 2022-2024 
роки з її реалізації. Розпорядження Кабінету Міністрів України; Стратегія, 
План, Заходи від 20.12.2022 № 1163-р. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1163-2022-%D1%80#Text 
 
 
 
  
84 
 
ДОДАТОК А 
Таблиця – Етапи виконання завдань Державної стратегії забезпечення 
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та 
очікувані результати 
Індикатори І етап II етап III етап 
2022-2024 2025-2027 2028-
роки роки 2030 
роки 
Стратегічна мета 1 
1. Кількість нормативно-правових актів, переглянутих або 
прийнятих з метою забезпечення рівних прав та 
можливостей жінок і чоловіків та недопущення 9 9 9 
дискримінації щодо жінок і дівчат, одиниць (індикатор 
Цілей сталого розвитку 5.1.1) 
2. Частка жінок серед депутатів Верховної Ради України, 
30 30 30 
відсотків (індикатор Цілей сталого розвитку 5.4.1) 
3. Частка жінок серед депутатів місцевих рад, відсотків 
30 30 30 
(індикатор Цілей сталого розвитку 5.4.2) 
Стратегічна мета 2 
1. Кількість звернень щодо домашнього насильства, тис. 
210 240 180 
одиниць (індикатор Цілей сталого розвитку 5.2.2) 
з них від жінок 170 185 150 
2. Кількість створених спеціалізованих служб підтримки 
осіб, які постраждали від домашнього насильства, одиниць 450   
(індикатор Цілей сталого розвитку 5.2.3) 
3. Кількість осіб, які звертаються за безоплатною 
правовою допомогою, тис. осіб (індикатор Цілей сталого 390 410 430 
розвитку 16.3.2) 
з них жінок 230 240 280 
4. Частка працівників прокуратури, поліції, судів, 
Збройних Сил, СБУ, Держприкордонслужби, які отримали 
сертифікати про проходження навчання з питань протидії 40 60 80 
дискримінації, насильству за ознакою статі, від загальної 
кількості осіб, які навчалися, відсотків 
5. Частка осіб, які повідомили про те, що в останні 12 
місяців особисто стикнулися з дискримінацією за ознакою 
статі, у загальній кількості звернень до експертних рад з 55 50 45 
питань дискримінації за ознакою статі, відсотків 
(індикатор Цілей сталого розвитку 10.2.1) 
з них жінок 230 240 280 
6. Індекс соціальної єдності та примирення за статтю    
Стратегічна мета 3 
1. Частка домогосподарств, що складаються з одиноких 
непрацюючих жінок у віці 65 років і старше, із 
середньодушовими середньомісячними грошовими 
4,1 3,8 3,5 
доходами нижче середнього рівня грошових доходів серед 
усіх домогосподарств України, за місцем проживання, 
відсотків (індикатор 2.30 моніторингу гендерної рівності) 
2. Кількість населення, яке займається спортом, тис. осіб 
964 975 990 
(індикатор 11.2 моніторингу гендерної рівності): 
жінки 233 240 250 
чоловіки 731 735 740 
85 
 
Індикатори І етап II етап III етап 
2022-2024 2025-2027 2028-
роки роки 2030 
роки 
особи з інвалідністю 11 12 13 
3. Кількість населення, яке охоплене фізкультурно-
оздоровчою діяльністю, тис. осіб (індикатор 11.4 4900 6000 6400 
моніторингу гендерної рівності): 
жінки 2000 2800 3100 
чоловіки 2900 3200 3300 
особи з інвалідністю, які відвідують заняття з 
56 60 65 
фізкультурно-спортивної реабілітації 
4. Кількість учнів-спортсменів шкіл вищої спортивної 
майстерності, осіб (індикатор 11.6 моніторингу гендерної 3900 4000 4100 
рівності): 
дівчата 1300 1400 1500 
хлопці 2600 2600 2600 
5. Кількість тренерів-викладачів дитячо-юнацьких 
спортивних шкіл, зокрема штатних тренерів, тренерів-
викладачів, які проводять заняття з фізичної культури і 
18000 19000 20000 
спорту з видів спорту осіб з інвалідністю системи закладів 
фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, осіб 
(індикатор 11.7 моніторингу гендерної рівності): 
жінки 3600 4600 5600 
чоловіки 14400 14400 14400 
6. Середня очікувана тривалість життя при народженні, 
72,01   
років (індикатор 6.1 моніторингу гендерної рівності): 
жінки 77   
чоловіки 67   
7. Кількість випадків материнської смерті, осіб на 100 000 
11,4 11,3 11,2 
живонароджених (індикатор Цілей сталого розвитку 3.1.1) 
8. Кількість хворих з уперше в житті встановленим 
діагнозом ВІЛ, осіб на 100 000 населення (індикатор Цілей  24,8 20,6 
сталого розвитку 3.3.1): 
жінки 25 20 15 
чоловіки 50 45 40 
9. Кількість хворих з уперше в житті встановленим 
діагнозом активного туберкульозу, осіб на 100 000 34,3 34 32,9 
населення (індикатор Цілей сталого розвитку 3.3.2): 
жінки 20     
чоловіки 50,7     
10. Охоплення дітей віком п’ять років закладами 
дошкільної освіти та структурними підрозділами 
80 87 95 
юридичних осіб публічного та приватного права, відсотків 
(індикатор Цілей сталого розвитку 4.2.1): 
міста 85 90 95 
сільська місцевість 55 65 75 
11. Населення віком 25-64 років, яке має базову початкову 
загальну освіту або не має освіти, відсотків (індикатор 3,1   
Цілей сталого розвитку 4.4.2): 
жінки 2.8 1,5 1 
чоловіки 3,5 2 1,5 
12. Рівень участі населення у формальних та 
неформальних видах навчання та професійної підготовки, 10 10,5 14 
відсотків (індикатор Цілей сталого розвитку 4.5.1): 
86 
 
Індикатори І етап II етап III етап 
2022-2024 2025-2027 2028-
роки роки 2030 
роки 
25-64 роки 0,5 2 5 
жінки 7,6 11 14 
чоловіки 8,9 11 14 
13. Частка чоловіків серед педагогічних працівників, 
15 20 25 
відсотків (індикатор Цілей сталого розвитку 4.6.1) 
14. Коефіцієнт народжуваності у віці до 20 років, на 
1000 жінок віком 15-19 років (індикатор Цілей сталого 15 12 10 
розвитку 5.5.1) 
15. Частка населення, яке повідомило, що за останні 12 
місяців користувалось послугами Інтернету, відсотків 80 85 90 
(індикатор Цілей сталого розвитку 4.5.2): 
жінки 80 85 90 
чоловіки 80 85 90 
60-74 роки 55 65 75 
75 років і старші 15 20 25 
Стратегічна мета 4 
1. Співвідношення середньої заробітної плати жінок і 
чоловіків, відсотків (індикатор Цілей сталого розвитку 82 83 85 
5.6.1) 
2. Рівень зайнятості населення віком 20-64 роки, відсотків 
67,3 68,9 70 
(індикатор Цілей сталого розвитку 8.3.1) 
3. Частка молоді, яка не працює, не навчається і не набуває 
професійних навичок, у загальній чисельності осіб віком 
17 16,5 15,5 
15-24 роки, відсотків (індикатор Цілей сталого розвитку 
8.4.1): 
жінки 20 19 18 
чоловіки 14 13 12 
4. Рівень зайнятості жінок віком 25-44 роки, які мають 
дітей віком три-п’ять років, відсотків (індикатор Цілей 55 60 65 
сталого розвитку 5.6.2) 
5. Частка юридичних осіб, керівниками яких є жінки, у 
30 35 40 
загальній кількості юридичних осіб, відсотків 
6. Частка жінок, які є керівниками фермерських 
господарств, у загальній кількості керівників фермерських 25 30 40 
господарств, відсотків 
1. Співвідношення середньої заробітної плати жінок і 
чоловіків, відсотків (індикатор Цілей сталого розвитку 82 83 85 
5.6.1) 
2. Рівень зайнятості населення віком 20-64 роки, відсотків 
67,3 68,9 70 
(індикатор Цілей сталого розвитку 8.3.1) 
3. Частка молоді, яка не працює, не навчається і не набуває 
професійних навичок, у загальній чисельності осіб віком 
17 16,5 15,5 
15-24 роки, відсотків (індикатор Цілей сталого розвитку 
8.4.1): 
жінки 20 19 18 
чоловіки 14 13 12 
4. Рівень зайнятості жінок віком 25-44 роки, які мають 
дітей віком три-п’ять років, відсотків (індикатор Цілей 55 60 65 
сталого розвитку 5.6.2) 
5. Частка юридичних осіб, керівниками яких є жінки, у 
30 35 40 
загальній кількості юридичних осіб, відсотків 
87 
 
Індикатори І етап II етап III етап 
2022-2024 2025-2027 2028-
роки роки 2030 
роки 
6. Частка жінок, які є керівниками фермерських 
господарств, у загальній кількості керівників фермерських 25 30 40 
господарств, відсотків 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
88 
 
ДОДАТОК Б 
Таблиця – Етапи виконання завдань Стратегії впровадження гендерної 
рівності у сфері освіти до 2030 року та очікувані результати 
Індикатори І етап II етап III етап 
2022-2024 2025-2027 2028-
роки роки 2030 
роки 
Стратегічна мета 1 
1. Кількість нормативно-правових документів, які 10 15 20 
пройшли гендерно-правову експертизу 
2. Кількість стандартів освіти, удосконалених чи 5 10 10 
розроблених з урахуванням принципів забезпечення 
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків 
3. Кількість критеріїв проведення гендерного моніторингу 10 15 20 
в сфері освіти, включених до щорічних звітів закладів 
освіти 
4. Кількість закладів освіти, які дотримуються принципів 10 10 15 
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і 
чоловіків 
5. Кількість закладів професійної (професійно-технічної), 10 10 15 
вищої та післядипломної освіти, які запровадили інститут 
радництва з питань забезпечення рівних прав та 
можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії 
насильству за ознакою статі 
6. Кількість закладів освіти, які запровадили у 15 15 20 
документообіг принципи гендерно чутливої, 
недискримінаційної мови 
7. Кількість закладів освіти, які провели гендерний аудит 15 20 25 
Стратегічна мета 2 
1. Кількість гендерно чутливих політик та програм для 5 5 10 
формування недискримінаційного освітнього середовища 
у закладах дошкільної, загальної середньої, позашкільної, 
професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, 
вищої та післядипломної освіти 
2. Кількість прийнятих освітніх та професійних стандартів, 5 5 10 
які відповідають недискримінаційному та інклюзивному 
підходу в освіті, у тому числі щодо рівних прав та 
можливостей жінок і чоловіків 
3. Кількість програм закладів дошкільної та загальної 5 5 10 
середньої освіти, навчальних планів курсів/дисциплін 
закладів професійної (професійно-технічної), фахової 
передвищої, вищої та післядипломної освіти 
4. Кількість навчальних та навчально-методичних видань 5 5 10 
для закладів освіти різного рівня, які відповідають 
недискримінаційному та інклюзивному підходу в освіті, у 
тому числі щодо рівних прав та можливостей жінок і 
чоловіків 
5. Кількість сертифікаційних програм підготовки 5 5 10 
фахівчинь і фахівців у сфері забезпечення рівних прав та 
можливостей жінок і чоловіків, підвищення кваліфікації з 
питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і 
чоловіків 
89 
 
Індикатори І етап II етап III етап 
2022-2024 2025-2027 2028-
роки роки 2030 
роки 
6. Кількість заходів щодо забезпечення рівних прав та 5 5 10 
можливостей жінок і чоловіків у планах виховної роботи 
закладів освіти 
7. Кількість інформаційно-методичних заходів щодо 10 10 15 
обміну досвідом та кращими практиками з проблем 
створення чутливого за ознакою статі освітнього 
середовища у закладах освіти різного рівня 
Стратегічна мета 3 
1. Кількість ресурсних центрів з питань забезпечення 2 5 5 
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків 
2. Кількість освітніх програм з питань забезпечення рівних 5 10 15 
прав та можливостей жінок і чоловіків для стажування 
педагогічного та керівного персоналу закладів освіти 
3. Кількість магістерських та докторських програм із 5 10 15 
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і 
чоловіків 
4. Кількість захищених дисертацій з питань забезпечення 5 10 15 
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків 
5. Кількість договорів про наукову співпрацю вітчизняних 5 10 15 
закладів освіти із зарубіжними закладами освіти щодо 
спільної наукової роботи з проведення досліджень з 
питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і 
чоловіків 
6. Кількість педагогічних, науково-педагогічних 20 50 100 
працівниць/працівників, які пройшли стажування на 
курсах (за програмами) з питань забезпечення рівних прав 
та можливостей жінок і чоловіків (з розподілом за статтю) 
7. Кількість заходів щодо забезпечення рівних прав та 5 10 15 
можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії 
насильству і дискримінації, у тому числі за ознакою статі 
8. Кількість науково-дослідницьких програм з питань 10 15 20 
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і 
чоловіків, що виконуються за кошти державного бюджету 
9. Кількість періодичних наукових та методичних видань, 10 15 20 
публікацій з питань забезпечення гендерної рівності, 
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків 
Стратегічна мета 4 
1. Кількість навчальних програм з питань забезпечення 10 15 20 
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків з 
урахуванням гендерного аспекту у конфліктний та 
постконфліктний період, не призначених для стажування 
педагогічного та керівного персоналу закладів освіти 
2. Кількість наявних у працівниць/працівників 50 100 200 
сертифікатів про підвищення кваліфікації з питань 
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і 
чоловіків в обсязі не менше двох кредитів Європейської 
кредитної трансферно-накопичувальної системи 
3. Кількість педагогічних і науково-педагогічних 50 100 200 
працівниць/працівників, які підвищили 
кваліфікацію/пройшли стажування з питань забезпечення 
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (з 
розподілом за статтю) 
90 
 
Індикатори І етап II етап III етап 
2022-2024 2025-2027 2028-
роки роки 2030 
роки 
4. Кількість об’єктів освітньої інфраструктури, 50 100 150 
відновлених з урахуванням недискримінаційного, 
інклюзивного, безбар’єрного підходу, а також вимог щодо 
безпеки, енергоефективності та до нової української 
школи
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
