ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7596| Title: | СУЧАСНІ ПЕРЕДУМОВИ АКТИВІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ |
| Authors: | Пасенко, Владислав Михайлович Овчаренко, Мирослава Сергіївна |
| Keywords: | міжнародний бізнес;національна економіка;транснаціональні корпорації;інвестиційна привабливість |
| Issue Date: | 31-Jan-2022 |
| Abstract: | АНОТАЦІЯ Кваліфікаційна робота магістра ілюстрована 8 рисунками та 16 таблицями, у списку використаних джерел з 55 найменувань, повний обсяг роботи становить 88 сторінок. СУЧАСНІ ПЕРЕДУМОВИ АКТИВІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ Об’єктом дослідження є процеси розвитку міжнародної економічної діяльності шляхом розвитку підприємницьких структур. Предметом дослідження є практичні засади активізації міжнародного бізнесу в Україні. Завдання роботи: дослідити історичні передумови еволюції суб’єктів міжнародного бізнесу в економіці; проаналізувати теоретичні основи розвитку діяльності ТНК як ключових суб’єктів міжнародного бізнесу; визначити базові детермінанти формування інвестиційної привабливості економіки для суб’єктів міжнародного бізнесу; провести дослідження макроекономічних показників розвитку середовища функціонування міжнародного бізнесу в Україні; визначити показники привабливості національної економіки для розвитку міжнародного бізнесу; оцінити фактори політико-правового середовища активізації діяльності міжнародного бізнесу в Україні; виокремити напрями підвищення привабливості економіки України для суб’єктів міжнародного бізнесу. За результатами дослідження сформульовані пропозиції щодо розвитку теоретико-методологічних основ активізації міжнародного бізнесу, зокрема шляхом визначення тенденцій інвестиційної діяльності, факторів формування сприятливого економічного середовища та оцінки рейтингових показників привабливості національної економіки для суб’єктів міжнародного бізнесу. Отримані результати можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення економічних дисциплін, при написанні рефератів, курсових робіт та магістерських робіт. Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра: 2021 Рік захисту кваліфікаційної роботи магістра: 2021 |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7596 |
| Appears in Collections: | 051 Економіка (Міжнародна економіка) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Магістерська_Овчаренко.pdf Restricted Access | 617.63 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ Кафедра міжнародної економіки та бізнесу Спеціальність 051 «Економіка» ОП Міжнародна економіка заочна форма навчання, 5 курс, група ЗМЕМ-206 КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА на тему: СУЧАСНІ ПЕРЕДУМОВИ АКТИВІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ Студентки Овчаренко Мирослави Сергіївни (підпис) Керівник к.е.н. доц. Пасенко В.М. (вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) Робота допущена до захисту в ЕК Завідувач кафедри міжнародної економіки та бізнесу, д.е.н., проф. Петкова Л.О. (вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) Черкаси 2021 р. ЗМІСТ ВСТУП………………………………………………………………………….… 6 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ …..………. 9 1.1. Історичні передумови еволюції суб’єктів міжнародного бізнесу в економіці ……………………………………………………………………….. 9 1.2. Теоретичні основи розвитку діяльності ТНК як ключових суб’єктів міжнародного бізнесу…………………………………………………………..… 13 1.3. Базові детермінанти формування інвестиційної привабливості економіки для суб’єктів міжнародного бізнесу .…………………………...…………….… 22 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФАКТОРІВ АКТИВІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ……………………………………………………………. 32 2.1. Дослідження макроекономічних показників розвитку середовища функціонування міжнародного бізнесу в Україні……………………………… 32 2.2. Показники привабливості національної економіки для розвитку 43 міжнародного бізнесу…………………………………………………………….. 2.3. Фактори політико-правового середовища активізації діяльності міжнародного бізнесу в Україні ……………………………………….………... 52 РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВНІ ФАКТОРИ АКТИВІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ.…………………………………………………………..…. 60 3.1. Напрями підвищення привабливості економіки України для суб’єктів міжнародного бізнесу ……………………………………………………………... 60 3.2. Пріоритети інноваційного розвитку для привабливості міжнародного бізнесу в Україні ………………………………………………………………….. 71 ВИСНОВКИ…………………………………..………………………………..… 80 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...………. 83 ВСТУП Актуальність теми. В умовах глобалізації перед країнами світу постає проблема, як найбільш ефективно здійснювати економічну діяльність, аби забезпечити економічне зростання, безпеку і стабільність у межах власних кордонів. Зближення національних економік та фінансових ринків сформувало передумови для розвитку суб’єктів міжнародного бізнесу – підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, міжнародних компаній, транснаціональних корпорацій. Разом з тим, посилення процесів інтеграції, лібералізації та підвищення ступеня відкритості національних економік перетворює сучасний світ у складну ієрархічну систему, що постійно змінюється в напрямку від національного до глобального. Складові елементи цієї системи формують взаємопов’язаний комплекс світової економіки, невід’ємною складовою якого є структури міжнародного бізнесу. Вони відіграють важливу роль у трансформації капіталу та залученні інвестицій. Привабливість країни для розвитку міжнародного бізнесу, багато в чому залежить від сукупності політичних, економічних, соціальних, культурних, організаційно-правових і географічних чинників, що спонукають інвесторів вкладати капітал в ту чи іншу господарську систему, розширювати виробництво, розвивати нові форми міжнародної економічної діяльності. Для України питання формування сприятливих умов для розвитку міжнародного бізнесу є особливо важливими в контексті необхідності залучення додаткових ресурсів для забезпечення економічного зростання, адже зарубіжні інвестиції в національній економіці є хорошим фундаментом для зростання ефективності функціонування економіки, особливо в зв'язку з останніми геополітичними тенденціями. Теоретичні аспекти створення підприємств та розвитку підприємницьких структур розглядали у своїх роботах: С. Аржавітін, С. Боринець, З. Варналій, Ю. Волкова, О. Корнєєва, В. Лановий, І. Сіваченко, Б.Хейфец та інші. Інституційні передумови розвитку міжнародного бізнесу в контексті глобалізації світової економіки стали предметом наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких: Дж. Вільямсон, Дж. Стігліц, Т. Сінклер, Білорус О. Г., Козак Ю. Г., Мозговий О. М., Резнікова Н. В., Рогач О. І., Філіпенко А. С., та ін. В той же час, подальшого розвитку потребують питання визначення сучасних передумов активізації міжнародного бізнесу, зокрема в Україні, оскільки ефективна діяльність міжнародних підприємницьких структур є одним з чинників підвищення конкурентоспроможності як країни, так і регіону, забезпечення високих і стійких темпів соціально-економічного зростання. Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у теоретико- методичному обґрунтуванні розвитку міжнародного бізнесу та розробці практичних рекомендації щодо напрямів активізації його суб’єктів в Україні. Для досягнення визначеної мети було поставлено та вирішені такі завдання: дослідити історичні передумови еволюції суб’єктів міжнародного бізнесу в економіці; проаналізувати теоретичні основи розвитку діяльності ТНК як ключових суб’єктів міжнародного бізнесу; визначити базові детермінанти формування інвестиційної привабливості економіки для суб’єктів міжнародного бізнесу; провести дослідження макроекономічних показників розвитку середовища функціонування міжнародного бізнесу в Україні; визначити показники привабливості національної економіки для розвитку міжнародного бізнесу; оцінити фактори політико-правового середовища активізації діяльності міжнародного бізнесу в Україні; виокремити напрями підвищення привабливості економіки України для суб’єктів міжнародного бізнесу; визначити пріоритети інноваційного розвитку для привабливості міжнародного бізнесу в Україні. Об’єктом дослідження є процеси розвитку міжнародної економічної діяльності шляхом розвитку підприємницьких структур. Предметом дослідження є практичні засади активізації міжнародного бізнесу в Україні. Для досягнення мети та вирішення основних завдань роботи застосовані різноманітні методи дослідження: діалектичний метод пізнання; логічний та формально-логічний методи; метод порівняння, узагальнення, систематизації та синтезу, системний і комплексний підходи, економіко-статистичні, методи групування, графічного аналізу, методи експертної діагностики, прогнозування. Теоретико-інформаційну основу дослідження становлять фундаментальні положення економічної теорії, періодичні та монографічні видання звіти міжнародних організацій, статистичні матеріали міжнародних статистичних баз даних. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання при формуванні програм покращення інвестиційного середовища для суб’єктів міжнародного бізнесу в Україні. Результати дослідження можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення економічних дисциплін, при написанні рефератів та курсових робіт. Структура й обсяг роботи. Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел з 55 найменувань, ілюстрована 8 рисунками та 16 таблицями. Повний обсяг роботи становить 88 сторінок. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ 1.1. Історичні передумови еволюції суб’єктів міжнародного бізнесу в економіці В сучасних економічних реаліях ведення міжнародного бізнесу, його суб’єктами стають компанії, а точніше – певні об’єднання юридичних осіб. Дослідження еволюції міжнародного бізнесу має важливе значення як з теоретичної, так і з практичної точок зору, адже у світовій та вітчизняній підприємницькій практиці відсутнє єдине поняття даної організаційної форми бізнесу. Досліджуючи історичні аспекти створення міжнародних компаній, слід розпочати з того, що правові об’єднання для здійснення спільної діяльності виникли ще у Стародавньому Римі. Породженням римського права були так звані товариства (рим. - societas), прототипи сучасного договору про спільну діяльність (простого товариства). Внаслідок розвитку торгівлі та необхідності розподілу капіталу, повноважень та ризиків учасників спільних проектів, у римському праві з’являється конструкція юридичної особи. Проте широкого розвитку підприємницькі об’єднання дістали під час епохи колонізації і буржуазних революцій. Офіційно у законодавчих актах поняття юридичної особи стало використовуватись з середини ХІХ століття. Одночасно з промисловим, перші справжні товариства з’являлися і у фінансовому секторі економіки, це відбувалось, зокрема, у банківській сфері. Одним з перших суспільних банків був банк у Венеції, заснований у 1584 р. (табл. 1.1). Таблиця 1.1 Історична ретроспектива розвитку суб’єктів міжнародного бізнесу № з/п Назва Місце виникнення Період становлення Мета створення Особливості еволюції Італія (Венеція, Зберігання грошей та Поштовхом у розвитку банківських операцій став 1 Банки Генуя), Іспанія 1157-1407 рр. обслуговування товарно- перехід від емісійної діяльності та надання (Барселона) (ХІІ-ХV ст.) грошових відносин позичок до кредитування за рахунок залучених коштів (депозитів) Комерційне страхування від Специфічною ознакою буржуазного страхування 2 Страхові компанії Англія, Німеччина, ХІV- ХV ст. різного роду нещасних стало його цілеспрямування на отримання Франція випадків прибутку. Страхування перетворюється в комерційне підприємство Об’єднання капіталів для Розвиток вимагав вертикальної інтеграції та 4 Картелі (синдикати, Англія, Північна пули) Європа ХVІІ- ХVІІІ ст. визначення частки кожного в постійної координації господарської діяльності загальному обсязі шляхом централізації виробничих та виробництва управлінських функцій Англія, Сполучені Об’єднання капіталів для Вертикальна інтеграція переростала у 5 Трести Штати Америки, ХVІІІ- ХІХ ст. спільної діяльності та диверсифікацію, через проникнення капіталу у Голландія отримання часток в неспоріднені галузі, організацію виробництва кінцевому прибутку шляхом «системи участі» Необхідність централізації Прискорення мобілізації капіталів завдяки 6 Акціонерні компанії Голландія, Англія, XVI – початок капіталу та потреба вигідного випуску акцій, функції управління та розміри Франція XVII ст., вкладення капіталу прибутку залежали від частки власності (кількості та вартості акцій) Сполучені Штати Вихід на нові рикни збуту; Динамічне економічне середовище діяльності 7 Транснаціональні Америки, Японія, ХІХ - ХХ ст. зниження витрат; зростання ТНК стало додатковим чинником підвищення компанії Німеччина, Англія, конкурентоспроможності ефективності компаній та зміцнення їх позицій на Франція світових ринках Як зазначають фахівці з питань транснаціоналізації світової економіки І.Г. Ханін та І.Л. Сазонець, сплеск створення акціонерних товариств у США припадає на часи закінчення війни за незалежність [1, с. 63]. Протягом останніх десяти років ХVІІІ століття було створено 259 різних корпорацій, їх сукупний акціонерний капітал у 1803 році обчислювався в 48,4 млн. дол., причому лише 8 з них були промисловими, 29 – банківськими, інші – торговими [1, с. 63]. Важливим одним етапом акціонерної історії є створення господарських об’єднань незалежних осіб і монополій – картелів, синдикатів, трестів. В умовах еволюції ринкових відносин такі форми об’єднань, що здатні об’єднувати великі капітали та ефективно їх розподіляти, не змогли задовольнити зростаючи потреби учасників комерційних об’єднань у кооперації та інтеграції господарської діяльності. Поява специфічних об’єднань юридичних осіб, відбувається з розвитком капіталізму. Такі системи виникали як в результаті добровільного об’єднання капіталів на основі договірних відносин з метою виробничої кооперації або розподілу ринків збуту, так і шляхом примусового поглинання. Більшість науковців вважають місцем появи прототипів сучасних компаній Сполучені Штати Америки часів економічної концентрації 1870-1890 рр. Перші компанії з’явились в США у кінці ХІХ століття як особливий тип фінансової компанії, яка створювалась для володіння контрольними пакетами акцій інших компаній з метою управління їх діяльністю. Як зазначає у власних дослідженнях О.А. Жидков, виникнення міжнародних компаній пов’язують з прийняттям антитрестового закону Шермана, який називався «Акт, що має на меті захист торгових і комерційних інтересів від незаконних обмежень та монополій» (1980 р.), і можливостями його обходу існуючими трестами, які за допомогою своєї структури зберігали власну формальну самостійність від головної компанії [3, с. 36]. Проте, деякі вчені вважають, що виникнення міжнародних компаній відбулося раніше – перші з’явилися близько 1830 р. серед залізничних компаній, а потім, між 1830 і 1860 рр., виникли телеграфні та телефонні компанії, такі як «Western Union» i «Тhe American Bell Telephone», що були предками сучасного гіганта «AT&T». Процес становлення та розвитку міжнародних компаній у Європі відбувався дещо іншим чином ніж у США, що було зумовлено відмінностями у процесах концентрації виробництва та залучення фінансових ресурсів підприємствами. В той час, як компанії США у фазі індустріального розвитку використовували акціонерну форму для власного розширення, фінансування розвитку європейських підприємств забезпечувалось за рахунок накопичення прибутку чи шляхом особистої позики. Фінансування з боку банків було обмеженим, оскільки в той час банківська система більше орієнтувалась на покриття держаних потреб у кредитах, ніж на фінансування приватної економіки. Механізми фінансування дещо змінилися з появою у середині 50-х рр. ХІХ ст. приватних банків, метою діяльності яких стало фінансування приватного сектору економіки, насамперед, через пряму участь у статутному капіталі підприємств та випуск цінних паперів. Разом з виробничими підприємствами такі банки створювали об’єднання, засновані на принципах дольової участі, в металургійній, гірничодобувній галузях та у транспортному секторі економіки. Як приклад, можна привести компанії «Societe Generale de credit mobilier», «Швейцарський залізничний банк», «Швейцарське товариство електричної промисловості», «Simens/Halske». Наприкінці 80-х років під час економічного спаду, що супроводжувався зниженням відсоткової ставки, для інвесторів постало питання вкладення надлишкових інвестиційних коштів у нові рентабельні об’єкти. Виникли нові об’єднання, мета діяльності яких полягала відтепер не у фінансуванні діяльності підприємств в середині країни, а у дольовій участі у підприємств іноземних країн, що призвело до розширення компаній за межі національних кордонів. Таким чином, проаналізувавши особливості становлення та розвитку міжнародних компаній у світовому господарстві, можемо стверджувати, що метою їх створення було переважно фінансування підприємств, в той час як у компаніях США домінуючу позицію при монопольних зв’язках між підприємствами займав аспект управління та контролю. Створення компаній у Європі співпадало з початковим етапом процесів індустріалізації та було орієнтовано виключно на вкладення капіталу, тоді як компанії США, які були орієнтовані на управління та володіння дочірніми підприємствами, внаслідок дольової участі відображали розвиток економіки у кінцевій фазі індустріального розвитку. Дослідивши теоретичні аспекти розвитку міжнародних компаній у національній економіці, можемо стверджувати, що становлення прототипів в Україні відбувалось поетапно, починаючи з дореволюційного періоду, включаючи радянський та закінчуючи етапом становлення незалежності України. У період капіталістичних відносин відбувалось становлення деяких форм об’єднань, що за своєю організаційною структурою нагадували корпоративні групи – картелів, синдикатів та трестів. Вони, як правило, утворювались на договірній основі, мали на меті монополізацію ринку або подолання конкуренції у виробництві чи збуті продукції та передбачали володіння головною компанією акцій інших підприємств. Радянські трести також мали схожість із сучасними компаніями і фактично виступали у вигляді самостійної господарської одиниці у вигляді державної установи, до складу якої входили одне чи більше виробничих підприємств. Згідно із науковими дослідженнями І. В. Бейцуна стосовно визначення корпорацій в законодавстві та у правовій науці, можемо підсумувати, що нормативно-правові акти українського законодавства визначають корпорації з одного боку як акціонерні товариства, а з іншого – як будь-яку юридичну особу, що є суб’єктом господарювання [4, 367]. До них належать Цивільний кодекс України [5], Господарський кодекс України [6], Закон України "Про холдингові компанії в Україні" [7] та інші закони та нормативно-правові акти, що регулюють діяльність компаній та їх корпоративних підприємств. У законодавстві європейських країн знайшли відображення різні трактування корпорації. Згідно наукових досліджень В. Федчука [8-9], у статті 144 Закону про компанії Великобританії від 1989 р. корпорація визначається шляхом виявлення підстав дочірності однієї компанії по відношенню до іншої: «Одна компанія (А) є дочірньою компанією іншої компанії (Б), яка по відношенню до неї є управлінською, якщо виконується хоча б одна з вказаних умов: 1) Б володіє більшістю голосів в А; 2) Б є учасником А та має право призначати та звільняти більшість з членів директорів А; 3) Б є учасником А та здійснює у відповідності до домовленості з акціонерами або учасниками А контроль за більшістю голосів в А; 4) А є дочірньою компанією якої-небудь компанії, яка в свою чергу є дочірньою компанією Б» [8, с. 57]. Важливим питанням при визначенні сутності корпорацій є правильність тлумачення дочірнього підприємства. У власних наукових дослідженнях С. Хєда пропонує таке визначення дочірньої компанії: «…це підприємство, контроль за управлінням і діяльністю якого здійснюється іншим (материнським) підприємством у силу володіння ним більшістю голосів у такому дочірньому підприємстві або згідно з укладеним між ними договором підпорядкування» [9, с. 67]. В даному контексті науковець наголошує на ролі контролю, проте голоси можуть розподілятися по різних управлінських органах суб’єкта господарювання. Фахівець у сфері корпоративного права В. Кравчук, визначає дочірнє підприємство як вид залежної юридичної особи будь-якої організаційно- правової форми, діяльність якої прямо чи опосередковано визначається іншою юридичною особою в силу переважної кількості її голосів у вищому органі [11, с. 112]. Проте, автор не дає чіткого відмежування головної компанії і дочірніх підприємств від інших юридичних осіб. Найбільш прагматичне, на нашу думку, визначення дочірньої компанії сформульовано у ч.12 ст.2 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України», затвердженою Постановою Національного банку України від 3.10.2005 р. № 358: «…дочірнє підприємство – це компанія, що контролюється іншою компанією» [12]. Поєднавши такі підходи, можемо визначити дочірню компанію як суб’єкт господарювання, діяльність якого контролюється холдинговою (материнською) компанією. Проаналізувавши результати теоретичних досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених, можемо узагальнити, що корпорацією є певна підприємницька група, яка включає материнську компанію та інші господарські організації, у відношенні до яких холдингова компанія реалізує функції управління та контролю. Тобто, компанія виникає тоді, коли одна компанія (дочірня) залежить від іншої (материнської), яка здійснює по відношенню до неї управлінські та контрольні функції внаслідок володіння контрольним пакетом акцій або частками у статутному капіталі. Такі корпоративні структури можуть бути засновані і малими підприємствами, які створюючи дочірні компанії прагнуть до зменшення витрат та залучення нових інвестицій. 1.2. Теоретичні основи розвитку діяльності ТНК як ключових суб’єктів міжнародного бізнесу Діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК) є особливо важливою в умовах інтеграції і глобалізації світової економіки. Такі компанії сприяють посиленню процесу глобалізації. Інвестиції від ТНК стимулюють регіональну економічну інтеграцію, як в розвинених, так і в країнах, що розвиваються, і в менш розвинутих країнах, особливо шляхом процесів розвитку міжнародної торгівлі. Організація Об’єднаних Націй (ООН) визначає транснаціональну компанію, як господарюючий суб'єкт, що має або не має статус юридичної особи та складається з материнської компанії та її іноземних філій [13]. У своїх дослідженнях Ткаченко Д.О. відзначає, що головною ознакою материнської компанії є наявність у компанії контролю над активами підрозділів, розташованих на території інших держав. Важливо відзначити, що місце розташування головного офісу ТНК прийнято називати країною базування, а країни, де знаходяться підрозділи ТНК – це країни-реципієнти [14]. Розвиток сучасної економічної системи на основі активізації глобалізаційних процесів спонукає бізнес-середовище України до все активнішої адаптації до трансформаційних процесів шляхом формування транснаціональних корпорацій (ТНК). Діяльність ТНК не обмежується ні територіальними, ні національними рамками. Активізацію питання транснаціоналізаційних процесів в економіці України спричиняють збільшення масштабів, формування компаній, які здатні ефективно функціонувати та бути конкурентами для найбільших світових корпорацій. Трансформацію світового економічного простору, головним чинником якої є процес транснаціоналізації, що викликає якісні зміни у світовій економіці, пов’язані зі збільшенням кількості ТНК та активізацією їх діяльності спричиняє економізація сучасного суспільного життя. За визначенням О. І. Рокочі транснаціоналізація являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій ТНК [15]. Процесом розвитку інтернаціоналізації економіки, в основі якого є не окремі комерційні угоди, а довготермінові виробничі зв’язки, що виникають в результаті діяльності ТНК є транснаціоналізація. Для транснаціоналізації виробництва як системи характерні: наявність розгалужених вертикальних і горизонтальних гнучких зв’язків між елементами системи: виробничими, торгово-комерційними підприємствами, кредитно-фінансовими установами; поява нових інтегративних властивостей системи (синергетичних ефектів від спільного функціонування); постійні перетворення внутрішньої структури під впливом зовнішнього середовища. Транснаціональні утворення відносяться до типу відкритих складних економічних систем, так як існують зв’язки з іншими економічними системами, зумовлюють процес самоорганізації та стійких механізмів адаптації до зовнішніх умов, що змінюються. Система транснаціонального виробництва має єдину виробничо-технологічну, організаційно-інформаційну, соціально-економічну основу, що відносно не залежить від параметрів ефективності локальних сегментів (національних економік, де розташовані окремі структурні підрозділи). Під час дослідження причини конкурентних переваг ТНК перед іншими фірмами, С. Хаймер сприяв формуванню нового напряму загальної теорії транснаціоналізцаії – теорії чинників конкурентних переваг ТНК [16]. В той же час, Дж. Даннінг запропонував еклектичну теорію, яка поєднує дві теорії. Перші стосуються конкурентних переваг ТНК, інші досліджують мотивацію ТНК до зарубіжної інвестиційної діяльності та форми їх виходу на зарубіжні ринки, а також теорії розташування [17]. Обсяг зарубіжної діяльності ТНК залежить від таких чинників як: Рівень та види конкурентних переваг, які пов’язані із володінням ТНК; Можливість поєднати ці переваги із немобільними факторами виробництва у тих країнах, де відбувається розташування діяльності ТНК; Поєднання переваг володіння та розташування з активами, які отримує ТНК, за допомогою створенню свого інтернального ринку. Чинники появи транснаціональних корпорацій: отримання дешевих або якісних факторів виробництва; вихід на нові ринки збуту; зниження рівня конкуренції; зниження витрат виробництва; підвищення конкурентоспроможності [18]. Процес транснаціоналізації досяг планетарних масштабів. Він характеризується посиленням взаємозв'язку і взаємозалежності суб'єктів світової економічної системи в результаті глобальних операцій ТНК. ТНК стали головною силою ринкового виробництва й міжнародного поділу праці, домінуючим чинником світової економіки та міжнародних економічних відносин. Переваги перетворення фірм у ТНК: використання усіх можливих ресурсів інших країн для досягнення мети діяльності; уникнення митних бар’єрів і проникнення на важкодоступні ринки; зникнення внутрішньої обмеженості ринку країни базування; зростання розміру підприємства та максимізація прибутку; отримання дешевих і якісних ресурсів; вибір оптимального рівня оподаткування тощо [19]. Дослідники, а також міжнародні організації спробували підрахувати потенціал України в залученні прямих іноземних інвестицій. Щорічна потреба України в інвестиціях сягає 100 – 120 млрд дол. США [20]. Ризиком залежності економіки України від політики кількох країн – основних інвесторів є незадовільна диверсифікація джерел залучення прямих іноземних інвестицій в Україну по країнах-інвесторах. На сьогодні, такі регіони як: Дніпропетровський, Донецький, Харківський, Київський, Львівський, Одеський, Запорізька область, Автономна Республіка Крим є економічно розвинутими та найбільш привабливими для іноземних інвесторів. Причини, які демотивують закордонних інвесторів вкладати капітал у діяльність українських підприємств: нестабільний політичний стан; можливість неоднозначного трактування законів і правових норм; складність адміністрування податків; технічне регулювання (сертифікація та стандартизація), тощо. Українські компанії почали активно здійснювати транснаціоналізацію своїх операцій. Їх діяльність не обмежується збільшенням обсягів експортно- імпортних операцій, вони поступово перетворюються на повноцінні транснаціональні корпорації. Найбільші ТНК в Україні: «УкрАВТО», «Індустріальний Союз Донбасу» (ІСД), «ROSHEN», «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ), «Граніт», «Шаркон», «Кераміст» та інші. Процес транснаціоналізації має під собою об’єктивну основу: розвиток інтернаціоналізації господарського життя, науки, техніки, виробництва, різке підвищення ролі й розширення географічних рамок коопераційних зв’язків, що дозволяють поєднувати у великі міжнародні науково-виробничі утворення елементи виробничих структур різних країн [21]. ТНК можуть визначити соціально-економічну структуру як окремих країн, так і світової економіки, оскільки вони одночасно виступають як наслідком так і причиною глобалізації. Бізнес-ідеологія, залишається незмінною для ТНК, незважаючи на розвиток глобалізаційних процесів. ТНК здатні до усунення перешкод на шляху пересування капіталів, товарів, робочої сили. Вони зацікавлені в розширенні сфери свого впливу, прагнуть, щоб роль кожного суб’єкта міжнародних відносин була чітко визначеною. А також отримати максимальний прибуток на основі раціонального використання готівкових ресурсів. Рушійні сили глобалізації економічного розвитку: 1. ТНК – інтеграційні утворення; 2. Міжнародні організації – національні економіки; 3. Окремі особистості – політичні рухи; 4. Релігійні течії – інноваційні технології. Все це зводиться до глобальних проблем людства. Різноманіття наукових досліджень діяльності ТНК є наслідком не лише різних стратегій їх розвитку, але й трансформацією виробничих і господарських відносин, яка набула прискорення з середини ХХ ст. Основним науково-теоретичним досягненням є первинне обґрунтування наслідків впливу розвитку ТНК на ринки приймаючих країн і діяльність їх учасників. Важливим недоліком даної є відсутність ґрунтовних тлумачень щодо причин зародження ТНК і процесу трансформації національної форми в інтернаціональну, адже їх зміст стосується діяльності діючих на той час повноправно сформованих ТНК, які мають відповідні конкурентні переваги і можуть їх реалізовувати. Початковий етап розвитку ТНК відповідає локальній діяльності (на території країни заснування). Цей етап характеризується циклом зародження відповідної фірми. Умови, тенденції та розвиток фірми в цьому циклі в деякій мірі ототожнюються з періодами життєвого циклу будь-якого іншого підприємства, проте в кінцевих стадіях має свої особливості. Найпершим етапом є період зародження, який визначається сферою і способом діяльності відповідної фірми. Якщо цей етап ефективний, наступає наступний – період піднесення, під час якого збільшується попит на продукцію підприємства і результативність самого підприємства. Особливістю цього періоду для потенційних міжнародних компаній є вихід їх продукції на зовнішні ринки у вигляді експортованих товарів. Стадія піку розвитку для підприємства характеризується найбільшими обсягами продажів і прибутковості (і є передумовою подальшого спаду показників), для потенційних міжнародних (транснаціоналізованих) компаній стадія піку відзначається так само найбільшим обсягом продажу товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках, і, водночас, це є перехідна стадія до циклу становлення ТНК (здійснення зарубіжного інвестування). Її поява пов’язана з основними факторами ринку, попиту і пропозиції як з боку відповідної компанії, так і з боку споживачів продукції компаній. Основи транснаціоналізації: поглиблення інтернаціоналізації виробництва, науки, техніки; підвищення ролі коопераційних зв’язків і набуття ними міжнародного характеру; формування суб’єктами господарювання різних країн спільних науково- виробничих структур; широке використання в процесі управління міжнародними господарськими структурами інформаційних і телекомунікаційних технологій. Транснаціональна компанія являється суб’єктом господарювання, який має вихідну країнову приналежність та здійснює свою діяльність на міжнародному ринку шляхом формування зарубіжних активів (заснування дочірніх компаній, відкриття закордонних філій, злиттів і поглинань тощо) з метою отримання найбільш вигідних умов господарської діяльності, максимізації прибутку компанії та підвищення впливу на певну сферу економіки (або декілька сфер) у міжнародному масштабі. Діяльність ТНК спричиняє формування наддержавних господарських зв’язків, має наднаціональний характер. А також ТНК поєднує процес вкладання капіталу з закордонною робочою силою в рамках міжнародного виробництва. Фактори, які впливають на динамічний розвиток ТНК [22]: можливість підвищення ефективності й посилення конкурентоспроможності, загальні для всіх великих фірм, що інтегрують у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі й збутові підприємства і пов’язуються з ефектом масштабу й економією на витратах, властивих ринковим трансакціям; недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід та інші «невловимі» активи (управлінський досвід тощо) шляхом здійснення операцій купівлі продажу, що змушує компанію зберігати контроль над використанням цих активів. В рамках ТНК зазначені активи стають мобільними, здатними до перенесення в інші країни, і зовнішні ефекти від їх використання не виходять за межі корпорацій; компанія, операції якої набувають транснаціонального характеру, одержує додаткові можливості для підвищення ефективності й посилення міжнародної конкурентоспроможності шляхом доступу до ресурсів іноземних держав; близькість до споживачів продукції іноземних філій та можливість отримання інформації, яка дозволяє судити про перспективи ринків країн, у яких розміщені філії, та про конкурентний потенціал фірм цих країн. При цьому філії транснаціональних компаній в конкуренції з фірмами країн- реципієнтів одержують важливі переваги внаслідок використання науково- технічного та управлінського потенціалу своєї компанії і всіх її філій; Варто відзначити, що ТНК має можливість використовувати у своїх інтересах особливості державної політики в різних країнах, різницю в курсах валют та інші чинники. Наявність закордонних виробничих філій відкриває перед ТНК можливість використання відмінностей у господарській ситуації різних країн, зокрема вони зміцнюють свої позиції за рахунок валютних операцій. ТНК мають у своєму розпорядженні великі виробничі підрозділи в різних країнах, кожний з яких володіє значними фінансовими ресурсами, а отже – здійснює великі за обсягами міжнародні фінансові операції. За даних умов будь-яка зміна валютного курсу приносить вигоду частині підприємств, що входять в систему ТНК, не завдаючи реального збитку іншим філіям. ТНК мають можливість здійснювати так звані «безпрограшні валютні операції». Як і у випадку з валютними коливаннями, ТНК можуть використовувати різницю у ставках відсотка й рівнях інфляції країн, де розташовані їх материнські структури та дочірні фірми, перетворюючи номінальне підвищення доходу в реальне. Міжнародні компанії та корпорації мають здатність продовжувати життєвий цикл технологій і продукції, переміщуючи їх по мірі старіння технологій у свої закордонні філії та зосереджуючи ресурси й зусилля підрозділів, розташованих у країні перебування материнської компанії, на розробці нових технологій і виробів. При цьому складається конфігурація ТНК, науково-інноваційне ядро якої створюється з підрозділів, розташованих у країні перебування материнської фірми, а периферія включає розподільчі й збутові закордонні філії. Крім того, за допомогою прямих інвестицій компанія одержує можливість подолати бар’єри на шляху експорту продукції. Не випадково ефективність зовнішньоекономічної експансії як засобу пом’якшення кон’юнктурних коливань оцінюється досить високо і вважається вищою, ніж ті, які забезпечують суто національні прийоми зниження економічного ризику. А завдяки створенню міжнародної мережі філій формується широка база стабільності та пов’язана з нею висока ефективність кредитно-фінансової стабілізації. Корисними для ТНК виявляються елементи асинхронності світового циклу й закордонна диверсифікованість виробництва, зміни валютних курсів й різна інтенсивність інфляційних процесів, відмінності у відсоткових ставках та ін. Головним етапом сучасного розвитку світової економіки є сформований наприкінці ХХ ст. транснаціональний сектор світової економіки. Важливу роль у формуванні стратегії розвитку національної економічної системи відіграють ТНК. Нові пріоритети суспільного відтворення, цілі зовнішньоекономічної політики, особливості та умови участі країни в міжнародному поділі праці може розкрити транснаціоналізація, яка виступає економічним механізмом. Постійна цілеспрямована діяльність зі створення конкурентних переваг провідних галузей національної економіки на зовнішніх і внутрішніх ринках є основою забезпечення розвитку процесів транснаціоналізації економіки. Основна рушійна сила світових економік і їх розвитку ефективності є транснаціональні корпорації. Масштаби функціювання ТНК служать своєрідним міжнародним регулятором розподілу готового продукту і промислового виробництва. Результатом інноваційної діяльності являються інновації. Вони орієнтуються на користь споживачів, а також на отримання високого економічного ефекту. В Україні нестабільний стан інноваційної діяльності. Це підтверджують дані від більшості експертів-науковців. Зменшення обсягів фінансування інновацій за рахунок державного бюджету є основною причиною зниження інноваційної активності підприємств. 1.3. Базові детермінанти формування інвестиційної привабливості економіки для суб’єктів міжнародного бізнесу Інвестиційна привабливість є узагальнюючою характеристикою сильних та слабких сторін національної економіки, регіону, підприємства з позицій отримання вигод для потенційного інвестора. На сьогодні успішний і сталий розвиток будь-якого економічного суб'єкта є неможливим без забезпечення результативної інвестиційної діяльності. Активна інвестиційна діяльність чи то окремого суб’єкту чи то цілої економіки – це обов'язкова умова його розвитку, а залучення інвестицій в регіон чи країну є одним з ключових завдань, що постають перед сучасним суспільством і державою. Залучення іноземного капіталу до національної економи чи регіону багато в чому визначається показниками, індикаторами, факторами інвестиційної привабливості, під якою можна розуміти комплексну характеристику соціально-економічного об'єкта за багатьма параметрами, що відображає міру доцільності інвестування з метою отримання прибутку. Саме по собі поняття інвестиційної привабливості може трактуватися і в широкому, і у вузькому розуміннях. У широкому сенсі дане визначення застосовне до країни, регіону або окремої галузі, а у вузькому може застосовуватися до конкретного об'єкта або підприємства. Проте, спільним у різних підходах до визначення інвестиційної привабливості можна вважати відповідність інвестиційного об'єкта, підприємства або цілого регіону чи країни очікуванням і цілям конкретного інвестора. Варто відзначити, що на сьогодні в економічній літературі немає однозначного визначення категорії «інвестиційна привабливість». Адже багато вчених розглядають дане поняття з різних позицій. Але вважається, що вперше поняття «інвестиційна привабливість» сформувалось по відношенню до економіки України ще у 80-90-х роках ХХ ст. В то час Під інвестиційною привабливістю об’єкта пропонувалось розуміти просто доцільність вкладень в нього вільних інвестиційних ресурсів. Більш повне за змістом і формою трактування визначення було запропоновано російським вченим В.В. Косовим в роботі «Инвестиции» в 1989 році. Він подає трактування інвестиційної привабливості країни як сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних та зарубіжних інвесторів [24]. На території вже незалежної України поняття «інвестиційна привабливість підприємства» вперше було сформульоване та законодавчо закріплено наказом №22 від 23.02.1998 року Агентством з питань банкрутства документі «Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємства та організації» [25]. Відповідно до трактувань, зазначених у документі, інвестиційну привабливість можна трактувати як певний визначений рівень задоволення фінансових, виробничих, організаційних та інших вимог чи інтересів інвестора щодо конкретного підприємства, яке може визначатися чи оцінюватися у відповідності до певних затверджених показників, а також на основі певних систематизацій показників, їх узагальненої оцінки. В подальшому вітчизняні та зарубіжні науковці з огляду на вибір конкретних базових параметрів та аналізу інвестиційної привабливості пропонували власні авторські підходи щодо її оцінки. Так, зокрема, Гаврилюк О.В. в контексті формування інвестиційної привабливості економіки визначає, що саме вона є важливим показником та критерієм успіху в соціально- економічному розвитку національного господарства, оскільки визначає рівень привабливості економіки для інвестора, меті його діяльності щодо вкладання капіталу та отримання прибутку [26]. В даному контексті Погріщук Б. зазначає, що для потенційного інвестора дуже важливо, щоби конкурентними перевагами на ринку володіло не лише підприємство-об’єкт для інвестування, але й також інвестиційно-привабливою на світовому ринку була і національна економіка [27]. В контексті ефективності розглядає інвестиційну привабливість Бочаров В.В., за пропозицією якого інвестиційна привабливість визначається можливістю отримання прибутку (доходу) від вкладення грошей в певні активи за умов існування мінімального ризику для інвестора та отримання ним додаткових конкурентних переваг в майбутньому [28]. Український вчений Гайдуцький А.П. пропонує визначати інвестиційну привабливість економіки як узагальнюючий індекс, або ж певний порівняльний показник, що дає уявлення майбутньому інвестору про порівняльну привабливість одного інвестиційного об’єкту у порівнянні з іншим, залежно від набору певних параметрів. Відповідно, від цього буде залежати і прийняте рішення щодо інвестування [29]. В продовження комплексної оцінки з огляду на сукупність факторів та цілей інвесторів, досвід підприємства чи конкурентні переваги країни на міжнародному ринку капіталів, очікування прибутку в майбутньому інвестиційну привабливість Задорожна Я. Є., Дядечко Л.П. зазначають слід визначити як комплекс показників, набір яких та їх питома вага може визначатися та змінюватися в залежності від цілей інвестування, особливостей конкретного підприємства, регіону, країни, особливостей виробничої чи комерційної діяльності [30]. Таким чином, варто при оцінці інвестиційної привабливості необхідно враховувати всі інвестиційні ризики, інвестиційний потенціал, а також економічні, соціальні та політичні чинники, які впливають на реалізацію інвестиційного проекту. Ми пропонуємо вважати, що поняття інвестиційна привабливість, яке може застосовуватися як до підприємства, так і до регіону та країни, в цілому, визначити одним трактуванням дуже складно. В узагальненому вигляді його можна розглядати як певну систему факторів об’єктивного характеру, які у своїй сукупності визначають інвестиційний потенціал певного об’єкту з огляду на характеристики, якими він володіє та обов’язкового з позицій майбутньої прибутковості. В якості чинників, що визначають рівень інвестиційної привабливості можна обрати різні фактори соціально-економічного розвитку, зокрема: валовий внутрішній продукт, зовнішньоторговельний оборот, рівень капітальних вкладень, обсяги залучених іноземних інвестицій, рівень життя населення, рівень безробіття, обсяг промислового виробництва на душу населення, рівень інфляції, показники розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, рівень наукового розвитку, індикатори людського розвитку та ін. Показники цих факторів залежать від багатьох параметрів розвитку виробництва, технологій, суспільства, що в поєднанні дають потенційному інвесторові уявлення про став соціально-економічного розвитку країни або ж регіону і перспективи і можливості здійснення інвестування. Варто відзначити, що суттєва відмінність в умовах соціально- економічного розвитку, забезпеченості природними, виробничими, інноваційними ресурсами може впливати на вибір інструментів та механізмів формування інвестиційної привабливості. З огляду на те, що саме іноземні інвестиції можуть стати додатковим джерелом для структурних змін в економіці, базою соціально-економічних реформ та вирішення проблем розвитку суспільства, активізація інвестиційної діяльності, формування додаткових конкурентних переваг, ефективний розподіл інвестиційних ресурсів є важливими завданнями державної політики [31, с. 10]. В узагальненому формулювання інвестиційну привабливість можна визначити як систему, в якій зібрано перспективні варіанти інвестування фінансових ресурсів з метою отримання економічних вигід у майбутньому як наслідок результатів минулої господарської діяльності потенційного об'єкта інвестування, суб'єктивно оцінювана інвестором; у більш широкому розумінні інвестиційна привабливість – це справедлива кількісна і якісна характеристика зовнішнього і внутрішнього середовища об'єкта потенційно можливого інвестування [32, с. 158]. Зазвичай майбутнього інвестора цікавить максимальна та найбільш швидка окупність його капіталу, всі наявні можливості отримання додаткового прибутку, для чого він і здійснює аналіз інвестиційної привабливості країни, регіону чи підприємства. При цьому варто враховувати різноманітні ризики для інвестора, пов’язані зі змінами економічного, політичного, соціального середовища діяльності. Зазвичай, збільшення періоду реалізації інвестиційного проекту одночасно і збільшує рівень ризику для власника інвестицій. Тому, інвестор у більшості випадків налаштований на короткострокове інвестування. Хоча, якщо йде мова про масштабні інвестиції у структурні проекти, то представники реципієнтів іноземних інвестицій прагнуть збільшити термін вкладення фінансових ресурсів, що вимагає ретельного аналізу інвестиційної привабливості з метою збільшення конкурентних переваг та зменшення рівня можливих ризиків. За твердженням О.С. Ривака, інвестиційну привабливість відображає стан, кон’юнктура, конкурентні переваги ринку капіталу, інструменти якого за умов сприятливої економічної політики повинні стимулювати інвестиційні процеси в ключових секторах національного господарства [33]. При цьому важливо враховувати потенціал та конкурентоспроможність кожного з секторів, будь то виробництво матеріальних благ чи надання послуг. Згідно Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», пріоритетні галузі національного господарства – це галузі, діяльність яких спрямована на реалізацію пріоритетних напрямів інноваційної діяльності [34]. Важливо враховувати також рівень економічного потенціалу національної економіки чи регіону, як об’єкту для інвестування. До основних складових загального економічного потенціалу слід віднести: ресурсно- сировинний, інтелектуально-трудовий, споживчо-збутовий, виробничий, інноваційний, інституціональний, економіко-географічний, демографічний і фінансовий. Отже, інвестиційна привабливість визначається сукупністю властивостей зовнішнього і внутрішнього середовища об'єкта інвестування, що визначають можливість граничного переходу інвестиційних ресурсів. Особливо важливо, щоби сукупність економічних та неекономічних чинників, що визначають інвестиційну привабливість території змогли у майбутньому забезпечити задоволення інтересів усіх учасників інвестиційного процесі. В даному контексті, Карпінський Б.А. визначає інвестиційну привабливість як комплекс політичних, соціальних, інноваційних, інфраструктурних елементів, які наявні на певній території та дають у своєму сумарному прояві синергетичний ефект [34, с. 141]. Натомість А.С. Філіпенко узагальнює дане поняття як сукупність об’єктивних і суб’єктивних умов, що характеризують привабливість даного економічного середовища для вітчизняних та зарубіжних інвесторів [35]. Варто відзначити, що на сьогодні відсутні узагальнюючі методики оцінки інвестиційної привабливості національної економіки, які би визначалися на основі стандартного набору економічних, політичних, нормативно-правових, соціальних та інших параметрів. За оцінками більшості дослідників, аналіз інвестиційної привабливості на рівні країни повинен відповідати наступним вимогам: – включати економічні, політичні, соціальні та ін. показники, які дають можливість адекватно оцінити доцільність вкладення інвестицій в ту чи іншу країну; – використовувати достовірну інформацію щодо оцінки інвестиційної привабливості країни (показники повинні ґрунтуватись на статистичній інформації); – містити оптимальну кількість різнопланових абсолютних та відносних показників, які взаємодоповнюють один одного та дають змогу найбільш точно оцінити інвестиційну привабливість [36]. Крім того, часто буває так, що використання певного визначеного набору зазначених вище показників для оцінки інвестиційної привабливості країни чи регіону, не завжди дозволяє об'єктивно виділити рейтинг окремого регіону. З цією метою необхідно використовувати сукупність показників, які формуються на основі оцінки інвестиційної привабливості підприємств, галузей економіки в регіоні, а також інвестиційних ризиків. Процес оцінки і прогнозування інвестиційної привабливості передбачає дослідження таких факторів, як загальноекономічний стан, демографічна характеристика, рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури, ступінь безпеки інвестиційної діяльності. На основі оцінки інвестиційної привабливості об'єктів інвестування встановлюються об'єкти інвестування із пріоритетною інвестиційною привабливістю, з високим рівнем інвестиційної привабливості, із середнім і з низьким рівнем інвестиційної привабливості. Заключним етапом вивчення інвестиційного ринку є аналіз і оцінка інвестиційної привабливості окремих компаній і фірм, що розглядаються в якості потенційних об'єктів інвестування. Одним з важливих чинників, що впливає на активізацію діяльності суб’єктів міжнародного бізнесу є законодавчо-нормативна база, яка визначає фундамент формування інвестиційної привабливості. Так, на сьогодні в Україні здійснення іноземного інвестування регламентується рядом нормативних документів. Серед основних законів України варто відзначити: «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про інститути спільного інвестування». До інших нормативних документів варто віднести також і Постанови Кабінету Міністрів України – «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку», «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій», «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну діяльність за участю іноземного інвестора» та інші. Регулювання оподаткування в Україні закріплено в податковому законодавстві, яке включає в себе Податковий кодекс України, законодавчі та інші нормативні акти у сфері оподаткування. Також, окремі питання регулювання іноземної інвестиційної діяльності визначаються Законами України про спеціальні економічні зони та спеціальних режим інвестиційної діяльності та територіях пріоритетного розвитку. На подальший розвиток механізму економічного регулювання інвестиційного процесу всі його учасники покладали надії з появою Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженої постановою Кабінету міністрів у 1995 р. Концепція, зокрема, визначала основні засади державної організації та регулювання інвестиційної діяльності [37, с. 294]. Як бачимо, у центрі уваги науковців, що займаються питаннями інвестиційної привабливості – перелік факторів, що визначають міру інвестиційної привабливості для кожної конкретної економіки. В цілому їх перелік не вичерпується певною однією систематизацією, а групувати їх можна за рядом притаманних ознак. Так, це можуть бути економічні, правові, соціальні, соціокультурні, фінансові, природно-ресурсні та інші (таблиця 1.2). Для того щоб підвищити рівень інвестиційної привабливості економіки України, варто, насамперед ефективно впливати на мотивацію іноземних інвесторів до вкладення капіталу в національну економіку та формувати довготривалі конкурентні переваги економіки України. Таблиця 1.2 Фактори активізації діяльності міжнародного бізнесу в економіці [складено автором] Група факторів Фактори Економічні Об’єм внутрішнього ринку; обсяг споживання; виробничі можливості; забезпеченість виробничими ресурсами; наявність робочої сили; забезпеченість фінансовими ресурсами; рівень споживання; показники залучення капітальних інвестицій; макроекономічні показники; грошово-кредитна система; розміри доходів населення; показники стабільності грошової одиниці; структура виробництва; відносини власності; кон’юнктура ринків; інфраструктура. Політичні Рівень політичної стабільності; рівень корупції та міра бюрократичних процедур; лібералізація зовнішньо-економічної діяльності; імідж країни та регіонів; економічна культура нації. Правові Стабільна законодавчо-нормативна база з питань інвестиційної діяльності; наявність правових механізмів захисту інтересів і майна інвесторів; стабільність функціонування законодавчої системи; податкова політика; митний контроль та митна політика; питання офшорного законодавства. Соціальні Демографічна ситуація; структура ринку праці; показники людського розвитку; рівень освіти; наявність економічної культури нації. Природно-ресурсні Географічне розташування; природно-ресурсний потенціал; кон’юнктура сировинних ринків; наявність розвинутої транспортної логістики; забезпеченість корисними копалинами Україна має значний інвестиційний потенціал, а зокрема: є одним із найбільших потенційно містких ринків у Європі; володіє багатими природними ресурсами; має високий рівень науково-дослідних розробок у багатьох галузях науки і техніки та значний науково-технічний потенціал; володіє значним сільськогосподарським потенціалом (вигідне географічне розташування, сприятливий клімат, родючі ґрунти); має добре розвинену інфраструктуру. Окрім того, привабливість української економіки для іноземних інвесторів ґрунтується на наявності відносно дешевої кваліфікованої робочої сили [38]. Відзначимо, що Україна з її унікальним розташуванням в центрі європейського ринку і дешевої в порівнянні з розвиненими європейськими країнами і в той же час досить кваліфікованої і освіченою робочою силою може стати ідеальним місцем для інвестицій в найближчим часом на тлі світової кризи. До того ж у багатьох місцях України для цього вже є відповідна інфраструктура і Україна була і залишається інвестиційно привабливою для зарубіжних інвестицій. Проте, в той же час, варто відзначити ряд проблем формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні. Зокрема, варто зауважити про відсутність необхідних ринкових інституцій, що покликані забезпечити стабільне функціонування правової системи, яка гарантує права власності, дотримання контрактних зобов'язань, дієвість антимонопольного законодавства та ін. Також негативно на формування інвестиційної привабливості впливають: недосконале законодавство щодо захисту прав власності, адміністрування податків, отримання у власність земельних ділянок, вимог до здійснення і контролю підприємницької діяльності; нерозвиненість інвестиційного ринку та інвестиційної інфраструктури; недостатня державна підтримка інвестиційної діяльності, неналежна система підготовки програм і проектів для державного інвестування; відсутність правових принципів і дієвих механізмів державно-приватного партнерства в інвестуванні. Як бачимо, більша частина проблемних питань знаходиться в площині факторів політико-правового середовища. За оцінками фахівців, саме рівень балансування між позитивними і негативними, об’єктивними і суб’єктивними економічними та політичними факторами, між засторогами та позитивними очікуваннями інвесторів буде більшою мірою визначати процеси залучення іноземних інвестицій в Україну. РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФАКТОРІВ АКТИВІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ 2.1. Дослідження макроекономічних показників розвитку середовища функціонування міжнародного бізнесу в Україні Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежить динаміка соціально- економічних показників та індикаторів розвитку країни. Крім того, важливими питаннями постають питання залучення України до процесів міжнародного розподілу праці, а також модернізації на цій основі національної економіки. Досліджуючи ряд економічних індикаторів, що характеризують стан інвестиційної привабливості національної економіки, то одним з перших може бути показник ВВП та ВВП на душу населення, що є базовими при визначенні рівня соціально-економічного розвитку (табл. 2.1). Саме даний показник дає уявлення про ринкову вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених за рік у всіх галузях економіки на території держави для споживання, експорту та накопичення, незалежно від національної приналежності використаних факторів виробництва. Варто відзначити, що реальний валовий внутрішній продукт України в 2020 році впав на 4%. Це сталося після зростання впродовж 2016–2019 років. в 2019 році ВВП України зріс на 3,2%, роком раніше – на 3,4%, а в 2017 і 2016 роках він зростав відповідно на 2,5% і 2,4%. Спад на 9,8% був зафіксований у 2015 році, на 6,6% – в 2014 році. Найбільше в 2019 році виріс сектор будівництва - на 23%. Майже 15% збільшився сектор послуг. Істотно зросли сфера IT (7,5%), операції з нерухомістю (7,5%), тимчасове розміщення і організація харчування (7,1%). Найбільше падіння зафіксовано в енергетичній сфері (-4,2%), добувній промисловості (-1,5%) та освіті (-1,3%). Таблиця 2.1 Динаміка ВВП в Україні за період 2000-2020 рр.* У фактичних цінах / У цінах попереднього року / At prices of the Індекси фізичного обсягу / Volume At current prices previous year indices валовий валовий валовий внутрішній внутрішній валовий внутрішній валовий продукт у валовий продукт у валовий Рік/Year внутрішній продукт у внутрішній розрахунку внутрішній розрахунку внутрішній продукт / розрахунку на продукт / на одну продукт / на одну продукт / gross одну особу / gross особу / gross особу / gross domestic gross domestic domestic gross domestic gross domestic product product per product domestic product domestic product capita product per product per capita capita 2000 170070 3436 138126 x 105,9 106,7 43,2 2005 457325 9709 368525 7823 103,1 103,8 108,2 2010 1120585 24429 985795 21491 104,1 104,5 113,7 2011 1349178 29519 1181604 25852 105,4 105,8 119,9 2012 1459096 32002 1351233 29637 100,2 100,4 120,1 2013 1522657 33473 1459759 32090 100,0 100,3 120,2 2010 1079346 24798 949619 21817 104,1 104,5 109,5 2011 1299991 29980 1138338 26252 105,5 105,9 115,5 2012 1404669 32480 1303094 30132 100,2 100,5 115,8 2013 1465198 33965 1404293 32553 100,0 100,2 115,8 2014 1586915 36904 1369190 31841 93,4 93,7 108,2 2015 1988544 46413 1431826 33419 90,2 90,6 97,6 2016 2385367 55899 2037084 47738 102,4 102,9 100,0 2017 2983882 70233 2444191 57530 102,5 102,9 102,5 2018 3560596 84235 3085492 72995 103,4 103,9 106,0 2019 3978400 94661 3675300 87449 103,2 103,8 109,4 2020 4194102 100432,5 3818456 92136 94,2 94,6 97,3 *-складено за даними [39] Варто відзначити, що у 2021 році очікується зростання ВВП на 3 %. Падіння світової економіки у 2020 році Світовий банк оцінює в 5,2%, а зростання у 2021 році очікується на рівні 4,2 %. Варто окремо відзначити різнопланову тенденцію у темпах зміни вказаних показників (рис. 2.1). 6 4 3.8 2.7 2.92 2.9 3.9 33..82 3.07 0.27 2 2.24 0.240.6 2.5 2.4 3.3 0 -2 2005 2008 20100.7 2012 2015 2016 2017 2018 2019 -4 -6 -8 -10 -9.4 -12 -9.7 Середні темпи росту ВВП, % Середні темпи росту ВВП на душу населення, % Рис. 2.1. Темпи зміни ВВП та ВВП на душу населення в Україні, 2005- 2019 рр.* *-складено за даними [40] Так, зауважимо, що економічний ріст триває 14-й квартал поспіль, а показник 3,8 % - це один із найвищих темпів зростання за багато років. Але щоб наздогнати наших західних сусідів, потрібно ще дуже і дуже багато часу. При оцінці інвестиційної привабливості національної економіки надзвичайно важливо проаналізувати динаміку індикаторів прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Адже залучення ПІІ є найпершим показником наявності в країні сприятливого інвестиційного середовища. Розглядаючи особливості залучення іноземних інвестицій, варто відзначити, що протягом останніх 5-7 років варто відзначити зниження обсягів капіталовкладень іноземних інвесторів до національної економіки, зокрема, внаслідок розгортання воєнного конфлікту на Сході України, певною нестабільністю політичної ситуації а також негативними тенденціями у розвитку фінансового ринку та ділової активності. Беззаперечним є той факт, що в Україні існує низка інвестиційно привабливих факторів, які сприяють розширенню її інвестиційних зв'язків: великий ємний та фактично конкуренто необмежений внутрішній ринок з більшості товарних позицій; географічне розташування на перетині основних транспортних шляхів між Європою та Азією; порівняно дешева та водночас кваліфікована робоча сила; науковий потенціал; розвинена інфраструктура (наявність портів, мостів, летовищ, складів, систем зв'язку, водопостачання) та інше. Проте за одним із показників, що відображає ступінь інтеграції країни у світове господарство, розвиток її зовнішньоекономічних зв'язків та прагнення до створення відкритої, експорт орієнтованої моделі економіки — накопичені обсяги іноземних інвестицій, Україна значно поступається переважній більшості країн з трансформаційною економікою. Світова фінансово- економічна криза у 2008-2009рр. та військова агресія Російської Федерації проти України кількома роками потому суттєво погіршили очікування інвесторів стосовно подальших перспектив інвестування та фізичної безпеки активів у країні і внесли свої корективи, спричинивши скорочення надходжень коштів та навіть вибуття капіталів у певні періоди. Тому постало завдання, що полягає не лише в активному залученні нових, а також у втриманні на території України наявних іноземних інвесторів. Аналіз динаміки ПІІ, що надходили в Україну щорічно протягом 2008–2020 рр. (табл. 2.2), вказує на суттєві коливання їхніх обсягів і велику залежність від політичної та економічної ситуації в країні й у світі загалом. можна зробити висновки про те, що суттєве зменшення надходжень ПІІ у 2009 році значною мірою було зумовлено світовою економічною кризою, яка показала критичну вразливість економіки України до впливу зовнішніх факторів та її абсолютну негнучкість. Таблиця 2.2 Динаміка обсягів залучення ПІІ в Україну, 2008-2020 рр., млн. дол. США Роки Прямі іноземні інвестиції в Україну 2008 10913 +1022 2009 4816 -6097 2010 6495 +1679 2011 7207 +712 2012 8401 +1194 2013 4499 -3902 2014 410 -4089 2015 2961 +2551 2016 3284 +323 2017 2202 -1082 2018 2355 +153 2019 3070 +715 2020 2314 -756 *-складено за даними [41] Протягом 2010–2012 рр. спостерігалося незначне відновлення прямого іноземного інвестування у національну економіку, проте події 2013–2014 рр. знову суттєво дестабілізували економічну систему України та зумовили її глибоку структурну деформацію. Збройний конфлікт на Сході України, політична й економічна нестабільність призвели не лише до зменшення інвестиційних вкладень у національну економіку, а й до суттєвого відпливу прямих іноземних інвестицій з країни через відсутність гарантій безпеки для інвесторів і високий ступінь ризику [42, с. 189]. Протягом 2015–2016 рр. мало місце певне відновлення іноземного інвестування в економіку України, обсяг якого протягом цього періоду становив 2961 і 3284 млн дол. США відповідно. Проте уже у 2017 році невиправдані сподівання інвесторів на стабілізацію політичної ситуації в Україні, недієві заходи боротьби з корупцією та неефективність економічних реформ знову призвели до суттєвого зменшення (майже на 33%) обсягів ПІІ у національну економіку. Незначний приріст обсягів ПІІ в Україну протягом 2018–2019 рр. вказує на обережну поведінку іноземних інвесторів і високий рівень недовіри з їхньої сторони щодо можливостей стабільного ведення бізнесу та покращення інвестиційного клімату у нашій державі. У 2020 році операції по залученню ПІІ оцінено в 0,2 млрд дол. США, що становить 50,8% притоку ПІІ в Україну (95,2% їх обсягу - інвестиції до реального сектору). Найбільші обсяги операцій здійснювались через Кіпр, Нідерланди, Швейцарію та Австрію. Окрім цього, згідно із новими прогнозами Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), протягом 20201–2022 рр. у світі матиме місце скорочення потоків ПІІ приблизно на 40% [43]. Проведене дослідження свідчить про те, що обсяг вкладених ПІІ в економіку України є вкрай низьким, адже щорічна потреба української економіки в інвестиційних ресурсах становить близько 20 млрд дол. [44, с. 183]. Також, варто відзначити, що порівняно низькою залишається частка ПІІ, що надійшли в Україну в порівнянні з іншими країнами світу (табл. 2.3). Таблиця 2.3. Показники залучення ПІІ до економіки України, 2002-2019 рр.* 2002 2005 2010 2012 2014 2016 2017 2018 2019 2020 Вхідні ПІІ, млн.дол.США 5924 17209 52872 65121 49835 42079 43250 44338 48906 41307 Частка у світовому обсязі ПІІ, % 0,1 0,2 0,3 0,3 0,2 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 Частка у ВВП, % 13,5 19,3 38,9 37,0 37,3 45,1 38,6 33,9 31,9 21,9 *-складено за даними [39] У географічному розрізі найбільший приріст прямих іноземних інвестицій зафіксовано: з Кіпру - 388,8 млн. дол.CША (до 9,92 млрд дол.), з Нідерландів - 295,1 млн. дол.CША (до 7,41 млн. дол.CША), із Росії - 145,5 млн. дол.CША (до 0,74 млрд дол) і Швейцарії - 100,3 млн. дол.CША (до 1,65 млн. дол.CША). Водночас відзначається різке зменшення інвестицій із Угорщини - на 250,6 млн дол (до 0,31 млрд дол) (табл. 2.4). Таблиця 2.4 Регіональний розподіл залучених ПІІ в Україну, 2020-2018 рр.* млн. млн. млн. Показник дол. % Показник дол. % Показник дол. % США США США 2020 2019 2018 Усього 2 531,1 100,0 Усього 2 869,9 100,0 Усього 2 511,1 100,0 у тому у тому числі у тому числі числі Кiпр 965,6 38,1 Нiдерланди Російська 951,5 33,2 Федерація 607,5 24,2 Нiдерланди Росiйська 308,1 12,2 Федерацiя 495,6 17,3 Кiпр 501,0 20,0 Росiйська Федерацiя 200,5 7,9 Кiпр 477,6 16,6 Нiдерланди 279,6 11,1 Швейцарiя Велика 154,7 6,1 Австрiя 203,7 7,1 Британія 271,7 10,8 Австрiя 104,1 4,1 Францiя 110,9 3,9 Нiмеччина 145,8 5,8 Велика Велика Британія 101,2 4,0 Британія 98,7 3,4 Австрія 104,0 4,1 Угорщина 98,3 3,9 Польща 90,6 3,2 Франція 103,7 4,1 Францiя 91,2 3,6 Польща 85,8 3,4 США 79,4 3,1 *-складено за даними [39] Таким чином, європейські країни стали поступово виходити на передній план для України як інвестиційні партнери. У 2019-2020 рр., в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, прямі інвестиції з Нідерландів в Україну збільшилися (у кількісному відношенні) майже у 3,4 рази; і ця країна стала нашим найбільшим інвестиційним донором. Варто також зазначити, що Нідерланди, як країна-інвестор до України має сприятливі податкові умови й тому це чудова нагода для іноземних інвесторів користуватися її офшорними компаніями. Зокрема саме через Нідерланди компанія Veon (яка називалася VimpelCom до 2017 року) контролює Київстар, що являється українським оператором № 1 бездротового зв'язку в Україні. Слід також врахувати той факт, що, не дивлячись на статистичну інформацію, яку висвітлює державна служба статистики України, формальне походження інвестицій у глобальному світі вже не являється визначальним. Адже на сьогоднішній день можливий варіант, що російські, українські й інші капітальні інвестиції заходять в Україну вже не напряму, а опосередковано, за допомогою офшорів з інших країн (наприклад Нідерландів). До речі, відповідно до даних НБУ, впродовж 2010-2018 років обсяг коштів резидентів України, які були виведені за кордон, а потім повернуті в Україну як іноземні інвестиції, становив 8,4 млрд дол. США або 22% від загального обсягу ПІІ за цей період. Впродовж 2018 року 20,6% ПІІ від загального обсягу інвестицій становили кошти вітчизняного походження. Вони надходили в Україну переважно через Кіпр, Нідерланди, Швейцарію та Австрію (рис. 2.2). Рис. 2.2. Перерозподіл притоку ПІІ за 2010-2020 за країнами кінцевого інвестора (порівняно з країнами безпосереднього інвестора), млн дол. США * *-складено за даними [39] Тому для того, аби зробити загальний висновок відносно того, звідки насправді беруть коріння інвестиції, які надходять в Україну (в акціонерний капітал), слід провести ретельне дослідження та міжнародних аудит. Варто відзначити, що до 2018 року Російська Федерація була найбільшим інвестором України (з точки зору прямих інвестицій – акціонерного капіталу. Проте за останні два роки об’єм інвестицій значно зменшився, а Нідерланди (в 2018 році) та Кіпр (в 3 кварталі 2019 року) вийшли на перші місця (рис. 2.3). Францiя,П3о.л6ьща, 3С.4ША, 3.1 Угорщина, 3.9 Велика4Б.0ританія, Австрiя, 4.1 Кiпр, 38.1 Швейцарiя, 6.1 ФедРоесрiайцсiьяк,а7.9 Нiдерланди, 12.2 Рис. 2.3. Регіональний розподіл залучених ПІІ, 2020 р., %* *-складено за даними [39] Лідируючу роль Кіпру слід розглядати з обережністю, оскільки, слід врахувати й той факт, що походження ресурсів з цієї країни бере початок в Україні, Росії тощо. Адже в ролі основних інвесторів можуть виступити й українські олігархи, які стали повертати гроші додому зі своїх офшорів. Це, до речі, свідчить про поступове налагодження інвестиційного клімату в Україні. У галузевому розрізі найбільше зростання іноземних інвестицій зафіксоване: у фінансовій та страховій діяльності (318,5 млн дол), добувній та переробній промисловості (відповідно 184,9 млн дол і 176,4 млн дол), оптовій та роздрібній торгівлі - 113,8 млн дол, операціях із нерухомістю (122,6 млн дол), а також професійній, науковій і технічній діяльності (128,4 млн дол) (табл. 2.4). Таблиця 2.4 Галузевий розподіл залучених ПІІ в Україну, 2018-2020 рр.* млн.дол. % млн.дол. % млн.дол. США США США % 2020 2019 2018 Усього 2 531,1 100,0 Усього 2 869,9 100,0 Усього 2 511,1 100,0 у тому числі у тому числі у тому числі Фінансова та Фінансова та Фінансова та страхова страхова страхова діяльність 913,3 36,1 діяльність 1 215,1 42,3 діяльність 1 287,3 51,3 Промисловість 604,6 23,9 Промисловість 302,1 10,5 Промисловість 523,4 20,8 Оптова та роздрібна Оптова та Оптова та торгівля; роздрібна роздрібна ремонт торгівля; ремонт торгівля; ремонт транспортних транспортних транспортних засобів 208,5 8,2 засобів 599,4 20,9 засобів 178,4 7,1 Операції з Операції з Операції з нерухомим нерухомим нерухомим майном 218,9 8,6 майном 405,3 14,1 майном 117,9 4,7 Професійна, Професійна, наукова, наукова, Професійна, технічна технічна наукова, технічна діяльність 157,9 6,2 діяльність 93,2 4,2 діяльність 106,6 4,2 Інформація та Інформація та телекомунікації 119,4 4,2 телекомунікації 98,1 3,9 *-складено за даними [39] В період 2015-2020 років, найбільший притік інвестицій в акціонерний капітал був та залишається в такий вид економічної діяльності, як «Фінансова та страхова діяльність». Це, між іншим, пов’язано в першу чергу із докапіталізацією банків. Крім того, якщо в 2017 році «Промисловість» була на другому місці за об’ємами інвестицій (523,4 млн дол), то вже у 2018 році для інвесторів стали більш привабливими «Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів» (599,4 млн дол); та «Операції з нерухомим майном» (405,3 млн дол). Прямі інвестиції (акціонерний капітал) в «Промисловість» у 2018 році склали 302,1 млн дол. (рис. 2.3). Треба відмітити, що Україна має значний потенціал, який впливатиме на її майбутній економічний розвиток. Деякими з її сильних сторін є: сільськогосподарський та металургійний потенціал; кваліфікована та недорога робоча сила; міжнародна фінансова та політична підтримка тощо. Все це значною мірою сприятиме припливу інвестицій у країну. Професійнаа,днДмаіяуінлкіьоснвтріаса,ттьБиувднсіфвонгеоирцітТатрваогно,сс3пп.оо8рОтпетхонвіачнтаа рдоіязлдьрндібіоснптьао,міжного поштовад т, сілС даіряслртьив ьіболсн,ьексьегкоес,плоідсоарвесттвао, автотортгіля 6.2 ран;српеоомбрсотлннуитгховування, 4.3 3.5 ність, 3.2 засобів, 8.2 Фіндаіняслоьвнаісттаь,ст3р6а.х1ова Опермацайіїнзонме,ру8х.6омим Промисловість, 23.9 Рис. 2.4. Галузевий розподіл залучених ПІІ, 2020 р., %* *-складено за даними [39] Більшість інвесторів, представлених на українському ринку, охоче вкладають у галузі переробної промисловості, а також у сферу оптової та роздрібної торгівлі — туди, де швидко з’являються нові товари, змінюється асортимент, швидко окупаються витрати та невисокі комерційні ризики. Також популярними є галузі, що не потребують довгострокових капіталовкладень й освоєння нових технологій, зокрема фінансовий сектор та нерухомість. Проте такі інвестиції не зміцнюють конкурентні позиції країни на світових ринках. Така структура ПІІ не дає Україні змоги повністю інтегруватися в глобальні ланцюги виробників продуктів з високою доданою вартістю та є однією з причин низького відсотка експорту нашої високотехнологічної продукції порівняно з показниками інших країн — усього 7,2% промислового експорту країни. Невідповідність ПІІ потребам модернізації економіки, розвитку експорту високотехнологічної продукції призводить до закріплення сировинної спеціалізації української економіки на світовому ринку. Отже, пріоритетом мають стати ПІІ в розвиток високотехнологічних та наукоємних виробництв, що сприяють розширенню експортного потенціалу та посилюють конкурентоспроможність українських товарів на світових ринках. 2.2. Показники привабливості національної економіки для розвитку міжнародного бізнесу В ході оцінки інвестиційного клімату інвестори часто звертають увагу на рейтингові показники національної економіки за рядом відомих індексів, що розраховуються авторитетними рейтинговими агентствами. Найвідомішими з тих рейтингів, що відображають рівень інвестиційної привабливості національних економік прийнято вважати такі, як: «Doing Business» від експертів Світового банку, індекс привабливості країн від «The European House – Ambrosetti», індекс довіри від «AT Kearney», індекс економічної свободи від «Wall Street Journal і Heritage Foundation», індекс інвестиційної привабливості International Business Compass від компанії «BDO». За кожним з показників, що враховують індикатори розвитку економічного, політичного, соціального середовища та ряду додаткових індикаторів складається рейтинг країн світу за узагальненим показником інвестиційної привабливості. Зазвичай отримання інформації за показниками здійснюється шляхом проведення опитувань підприємців і експертів, а також з використанням статистичних даних. В ході складання рейтингів збираються вихідні дані, необхідні для розрахунку результатів, наприклад: дані по окремим респондентам по будь-яким показником, статистичні дані в натуральних величинах, оцінки експертів. Проаналізуємо більш детально показники інвестиційної привабливості України в порівнянні з іншими країнами за кожним з наведених вище індексів та рейтингів. Зокрема, згідно оцінок рейтингу «Doing Business» Україна значно покращила власні позиції за індикаторами ділового середовища за підсумками 2020 р., а саме – перемістилась на сім позицій вгору, зайнявши 64 місце серед 190. Варто відзначити, що це найвищий показник України в даному рейтингу за останні роки (рис. 2.5). 2020 64 2019 71 2018 76 2017 80 2016 83 2015 96 2014 112 2013 137 2012 152 2011 145 2010 142 2009 145 2008 139 2007 128 2006 124 0 20 40 60 80 100 120 140 160 Рис. 2.5. Позиції України у рейтингу «Doing Business», 2006-2020 рр. [45] Варто відзначити, що за аналізований період позиції України вважалися світовою спільною не самими найкращими, найнижчі показники зафіксовані у 2012 році – 152 позиція серед включених до переліку 183 держав, а лише після 2015 р. нашій країні вдалося потрапити по першої сотні країн у загальному рейтингу. Порівнюючи з показниками 2019 р. (71 позиція серед 190 країн) Україна значно зміцнила власні позиції. В цілому, даний рейтинг включає в себе аналіз ділового середовища за такими показниками, як: отримання дозволів на будівництво – за показниками 2020 р. Україні опинилась на 20 місці у загальному рейтингу, в порівнянні зі 30 місцем у 2019 році; підключення до електромереж – за показниками 2020 р. Україні опинилась на 128 місці у загальному рейтингу, в порівнянні зі 135 місцем у 2019 році; реєстрація власності – за показниками 2020 р. Україні опинилась на 63 місці у загальному рейтингу, в порівнянні з 60 місцем у 2019 році; захист міноритарних інвесторів – за показниками 2020 р. Україні опинилась на 45 місці у загальному рейтингу, в порівнянні з 72 місцем у 2019 році; міжнародна торгівля – за показниками 2020 р. Україні опинилась на 74 місці у загальному рейтингу, в порівнянні з 78 місцем у 2019 році; отримання кредитів – за показниками 2020 р. Україні опинилась на 37 місці у загальному рейтингу, в порівнянні з 32 місцем у 2019 році; реєстрація бізнесу – за показниками 2020 р. Україні опинилась на 61 місці у загальному рейтингу, в порівнянні з 56 місцем у 2019 році; забезпечення виконання контрактів – за показниками 2020 р. Україні опинилась на 63 місці у загальному рейтингу, в порівнянні з 57 місцем у 2019 році; оподаткування – за показниками 2020 р. Україні опинилась на 65 місці у загальному рейтингу, в порівнянні з 54 місцем у 2019 році; вирішення питань неплатоспроможності – за показниками 2020 р. Україні опинилась на 146 місці у загальному рейтингу, в порівнянні з 145 місцем у 2019 році. Варто відзначити, що підсумки 2020 р. можна вважати цілком задовільними. Зокрема, ряд покращень спостерігалось практично за усіма індикаторами та пунктами, що входили до комплексної оцінки. Так, було спрощено процедуру отримання дозволів на виконання будівельних робіт та позбавлено виконавців спеціальної вимоги щодо забезпечення зовнішнього спостерігача а також запровадження системи он-лайн інформування та сповіщень; вартість отримання дозволів на будівництво зменшилась внаслідок зменшенню пайового внеску. Також було спрощено умови для отримання електроенергії внаслідок покращення імплементації технічних умов та початку системи географічної інформації. Було значно збільшено надійність енергопостачання шляхом використання системи відшкодування за втрату (відключення) електроенергії. Крім того, було спрощено систему реєстрації власності та забезпечено достойний рівень прозорості системи управління земельними ресурсами; запроваджено ряд інструментів, спрямованих на захист міноритарних інвесторів. Досягненням можна вважати скорочення часу на здійснення процедур та діяльності щодо імпорту, внаслідок додаткових інструментів щодо вимог сертифікації. Україна поліпшила доступ до кредитної інформації шляхом створення державного кредитного реєстру в Нацбанку. В цілому, такі показники для вітчизняної економіки можна вважати задовільними, але й такими, що потребують додаткового доопрацювання та розвитку. Зокрема, якщо порівнювати з іншими країнами пострадянського простору, такими як Литва (11 позиція у загальному рейтингу), Латвія (19 позиція у загальному рейтингу), Естонія (18 позиція у загальному рейтингу), Казахстан (25 позиція у загальному рейтингу), Молдова (48 позиція у загальному рейтингу), Білорусь 49 позиція у загальному рейтингу), то варто відзначити, що додаткового вдосконалення потребують спрощення процедур щодо реєстрації підприємств, власності, підключення до електромереж, процедури щодо отримання дозволів на будівництво та отримання кредитів, скорочення часу для здійснення експортно-імпортних операцій. Ще одним рейтинговим списком для оцінки інвестиційної привабливості національної економіки можна вважати Глобальний індекс привабливості 2020 або рейтинг стійкості національних економік від організації «European House- Ambrosetti». Головна мета оцінки національних економік у такому порівнянні – виміряти та порівняти їх інвестиційний та виробничий потенціал. При цьому, за базу для результуючих оцінок експертів було обрано такі групи: відкритість, інновації, талант та ефективність. За результатами 2020 року показники України за індексом привабливості сягнули позначки 75 місце серед 144 країн у рейтингу та отримала 26,46 балів зі 100 максимально можливих. Варто відзначити, що в порівнянні з 2019 роком це кращий показник, оскільки він сягав позначки 74 місце (22,82 бали) за результатами 2019 року. За підсумками оцінки експертів Україна увійшла до групи країн з середніми показниками привабливості, частка яких становить 33 % серед загальної кількості країн світу. При цьому до уваги беруться дві групи факторів: внутрішні – здатність утримувати ресурси, вже наявні в країні та регіоні; зовнішні – здатність залучати нові ресурси ззовні. При тому оцінюються такі фактори як динамічність та стійкість економічного середовища країни (таблиця 2.5). Таблиця 2.5 Показники Україна за Глобальним індексом привабливості, 2019-2020 рр. Показник 2019 2020 Місце у рейтингу 74 75 Індекс 25,94 25,64 Оцінка динамічності Високий рівень Середній рівень Оцінка стабільності Критичний рівень Критичний рівень Варто відзначити, що індекс привабливості країни добре корелює з показниками прямих іноземних інвестицій (0,69) та валових основних інвестицій (0,75) та визначає необхідність підвищення інвестиційної привабливості, що є надзвичайно складним завданням за відсутності довгострокових планів розвитку галузі, регіони та національне господарство в цілому. Також важливо проаналізувати показники інвестиційної привабливості України за оцінками консалтингової компанії «A.T. Kearney». Індекс довіри іноземних інвесторів складається на основі опитувань 300 компаній з оборотом від 1 млрд. дол. США, причому на ці корпорації припадає 75 % глобального потоку прямих іноземних інвестицій. Індекс не враховує фактично зроблені інвестиції, а лише оцінює майбутні наміри інвесторів вкласти кошти в проекти в інших країнах світу. Рейтинг відображає перспективи іноземних вкладень. Він складається для 25 найбільш привабливих країн для прямих іноземних інвестицій як середньозважене значення 4 варіантів відповідей на питання про стратегію вкладення прямих іноземних інвестицій на найближчі 1-3 роки. Варіанти відповіді такі: високий рівень інтересу вкладення інвестицій в країну, середній, низький, а також відсутність інтересу [46]. В Європі середній показник за 2020 рік склав 1,84 індексних балів. Найвище значення було 2,15 індексних балів (Німеччина), найменше – 1,65 індексних балів (Норвегія). Україна не потрапляє до числа країн для яких розраховується індекс. Гамбургський інститут світової економіки (HWWI) спільно з німецькою аудиторською компанією BDO AG з 2012 року представляє BDO International Business Compass (IBC) – глобальний індекс інвестиційної привабливості. Дослідження охоплює 174 країни світу. BDO International Business Compass (IBC) – щорічне дослідження, яке оцінює привабливість країн світу для бізнесу у вигляді єдиного індексу, що поєднує загальний статус соціального та ділового розвитку різних країн та регіонів. Дослідження публікується спільно BDO у Німеччині та Гамбурзьким інститутом світової економіки. BDO є п'ятою за величиною світовою мережею аудиторських і консалтингових компаній з більш ніж 74 000 співробітниками в 162 країнах. BDO в Україні є членом світової мережі BDO з 1997 року і надає українським клієнтам послуги з аудиту, консалтингу, податкові та юридичні послуги, консультації по управлінню та IT, фінансові консультації, послуги зі сталого розвитку та оцінки. Лідерами в рейтингу стали Північна Америка, Океанія, Північна та Західна Європа. Серед європейських країн, які не є членами ОЕСР, провідне місце займає Латвію, яка знаходиться на 26 позиціях у підіндексі виробництва. За нею слідують Литва, Мальта та Хорватія. Позиція України в цьому індексі не змінилася. Найбільше падіння індексу виробництва спостерігається в Чорногорії - мінус чотири позиції. Позиції Румунії, навпаки, найбільш виросли - на п’ять позицій. Україна за рік піднялася на 3 позиції і займає 131 місце в рейтингу інвестиційної привабливості країн світу BDO International Business Compass (IBC) за 2018 рік. Також за даними дослідження Україна посіла 82 місце у рейтингу індексу використання ресурсів (табл. 2.6). Таблиця 2.6 Позиції України за показниками інвестиційної привабливості BDO International Business Compass (IBC) [47] Показник Місце Значення Індекс BDO International Business Compass (IBC) 131 45,27 Привабливість економіки 103 48,04 Політико-правове середовище 145 40,56 Соціокультурне середовище 106 47,60 Виробничі потужності 16 (серед 50,84 пострадянських країн Європи) Комерційні потужності 16 (серед 41,98 пострадянських країн Європи) Рейтинг індексу використання ресурсів 82 30,03 Енергетика - 21,87 Електроніка - 20,41 Сільське господарство - 49,41 Ліси - 42,56 Водні ресурси - 15,92 Додатковою оцінкою інвестиційної привабливості може також слугувати Індекс економічної свободи (англ. The Index of Economic Freedom) — показник, який щорічно розраховується Wall Street Journal і Heritage Foundation для більшості країн світу з 1995 року. У рейтингу 2021 року оцінювалися 178 країн. Індекс економічної свободи базується на 10-ти індексах, які оцінюються за шкалою від 0 до 100, причому, показник 100 відповідає максимальній свободі: свобода бізнесу, свобода торгівлі, податкова свобода, державні витрати, грошова свобода, свобода інвестицій, фінансова свобода, захист прав власності, свобода від корупції та свобода трудових стосунків. За результатами 2020 року Україна опинилася в групі країн з низькими показниками економічної свободи. Оцінка економічної свободи України складає 56,2, що робить її економіку 127-ю за рейтингом 2020 року. Його загальний бал збільшився на 1,3 бали, головним чином через збільшення показника податкового навантаження. Україна посідає останнє місце серед 45 країн європейського регіону, і її загальний бал нижчий за регіональний та світовий показники (рис. 2.6). 100 90 80 72.5 78.8 81.5 88.7 82.4 79.280.4 80 70 69.8 63.5 70 60 56.2 60.4 50 48.5 40 41.1 37.9 35 30 30 20 10 0 Індекс влЗаасхниосстті Ефесуктивність Ефективність Податкове Свобода Свобода Інвестиційна Фінансова сисдтоевмоиї уряду навантаження бізнесу торгівлі свобода свобода Україна Німеччина Рис. 2.6. Порівняння показників Індексу економічної свободи за складовими, Україна та Німеччина, 2020 р. [48] Українське законодавство щодо майнових прав має потужну законодавчу базу, але внаслідок корумпованих судів є ненадійним. Схильність судової влади до політичного тиску, корупції та підкупу послаблює довіру громадськості до судів. Цілісність уряду серйозно порушена, і корупція на державних підприємствах викликає особливе занепокоєння світової спільноти. Найвища ставка податку на доходи фізичних осіб становить 20 %, а найвища ставка податку на прибуток підприємств – 18 %. Інші податки включають податки на додану вартість та майно. Загальний податковий тягар становить 20,1 % від загального внутрішнього доходу. Державні витрати склали 41,6 % від загального обсягу виробництва (ВВП) за останні три роки, а дефіцит бюджету в середньому становив 2,1 % від ВВП. Державний борг еквівалентний 50,1 % ВВП. Україна спростила процес отримання дозволів на будівництво, які в Києві тепер також стали менш затратні, покращилась надійність джерел живлення. За даними Світового банку, приблизно 60 відсотків річного бюджету уряду витрачається на субсидії та інші трансфертні платежі. В Україні діє 18 пільгових торговельних угод. Середньозважена тарифна ставка становить 2,9 %, діє 150 нетарифних заходів. Напруженість з Росією продовжує знижувати більш динамічні інвестиційні потоки, а державні підприємства спотворюють економіку. Новий декрет про спрощення процедури реєстрації іноземних інвесторів був прийнятий наприкінці 2019 року. Таким чином, показники інвестиційної привабливості України є доволі мінливими, але в загальному ще не достатньо високими при приваблення іноземних інвесторів. Саме тому є потреба у вдосконаленні вказаних напрямів інвестиційної привабливості. 2.3. Фактори політико-правового середовища активізації діяльності міжнародного бізнесу в Україні Класичні привабливі для реєстрації нового бізнесу юрисдикції мають свої переваги у вигляді мінімальних або нульових податків, спрощеної звітності, конфіденційності. Однак багато підприємців віддають перевагу реєстрації підприємства не в острівній державі, а розвиненій країні, бажаючи поліпшити імідж своєї фірми і отримати всі передбачувані преференції, яких чимало. Тобто, в категорію привабливих справедливо потрапила група розвинутих країн, які займають провідні місця в світовій економіці. Не дивлячись на те, що в цих юрисдикціях проживає близько 16% населення всього світу, але три чверті валового світового продукту виробляється саме там. Рівень культурного, економічного, соціального і політичного розвитку юрисдикцій є орієнтиром для інших країн. Перевагами реєстрації підприємства в юрисдикції з групи розвинутих країн є: стабільне правове середовище. Бізнесмени з інших країн можуть розраховувати на всебічну підтримку держави, отримують можливість працювати в атмосфері позитивної ділової репутації, користуватися преференціями в рамках спеціальних програм для підтримки середнього і малого бізнесу; надійний захист активів і капіталів. Законодавство більшості розвинених країн влаштовано таким чином, що активи місцевих компаній надійно захищені від рейдерських атак, економічних і політичних потрясінь, незаконних посягань третіх осіб; вихід на міжнародний ринок. Наприклад, європейська компанія отримує близько 500 мільйонів потенційних клієнтів серед багатонаціональної аудиторії споживачів з різними уподобаннями і смаками; оптимізація оподаткування. Якщо реєстрація бізнесу проводиться в розвиненій країні, це не означає, що завжди доведеться платити великі податки. Багато країн пропонують порівняно низькі податкові ставки для бізнесу - 12,5% -5%. Головне, правильно вибрати юрисдикцію, орієнтуючись на актуальні бізнес-завдання; можливість відкрити банківський рахунок в кращих банках світу. Класичні офшорні компанії не завжди можуть похвалитися такою перевагою. А ось підприємства, засновані в юрисдикціях розвинених країн, мають можливість відкривати рахунки практично в будь-яких фінансових інститутах світу [49]. В будь-якому випадку перед реєстрацією компанії, незважаючи на національність юрисдикції, варто уважно вивчити законодавство юрисдикції, ознайомитись з правилами реєстрації та процедурами, порівняти відповідні ресурси з актуальними законодавчими вимогами. Щодо України, то маємо ряд позитивних зрушень у формуванні саме нормативно-правової бази реєстрації бізнесу. Так, вступив в силу Закон №466 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних і логічних неузгодженостей в податковому законодавстві» (раніше відомий, як законопроект №1210) [50]. Закон відразу привернув увагу бізнесу і експертів. Адже законом вводяться нові складні поняття. Бізнесу потрібно буде доводити наявність «ділової мети бізнес-операції» з нерезидентом. Також вводиться правило контрольованих іноземних компаній (КІК). Це означає, що українські учасники іноземної компанії повинні будуть подавати звіт до податкових органів України. Законодавчим актом істотно розширюються повноваження податкових органів. Тепер вони зможуть встановлювати наявність вини платника податків та «податкового правопорушення», ділової мети в бізнес-операції і економічного ефекту операції, визначати присутність постійного представництва в Україні та накладати штраф за відсутність його реєстрації. По суті, це скоординована ініціатива величезної кількості країн; в ЄС спеціальна директива зробила цей план обов'язковим для всіх країн-учасниць. Основні адресати цих змін в Європі та західному світі – транснаціональні корпорації, що навчилися скоординовано маніпулювати прибутком в рамках групи і переміщати його з країн з високим податковим навантаженням (а таких багато – наприклад, Франція, Великобританія і так далі) в країни, де податки зовсім не сплачуються або сплачуються за низькою ставкою. Даний закон зачіпає інтереси та діяльність таких суб’єктів, як: транснаціональний бізнес з присутністю в Україні (дочірні підрозділи і представництва міжнародних компаній); великий і середній український бізнес, у якого багато розрахунків з нерезидентами; групи українських бізнесменів, чиї українські (і не тільки) активи структуровані з використанням «зарубіжних надбудов» і холдингів (типова історія – Нідерланди, Кіпр та інші острови); будь-які громадяни України, які володіють іноземними компаніями в будь-який іншій країні. Причому можна умовно розділити останню категорію на острівні безподаткові компанії – гаманці, куди складалися пасивні доходи їх власника, і на закордонні компанії українських підприємців, через які ведеться активний бізнес, включаючи стартапи. Варто відзначити, що одним з найбільш критикованих елементів є введення режиму КІК – контрольованих іноземних компаній. Це не український винахід, вперше подібні правила з'явилися в 60-х минулого століття в США. Проте, після масштабної критики з боку бізнесу уряд подав сигнали про те, що терміни введення режиму КІК можуть бути перенесені на один рік – з 2022 року). Спрямований режим на те, щоб перенести в Україну і прискорити оподаткування пасивних доходів компаній-пустушок, які не платять податків в країні їх реєстрації. Проте, як заявляють більшість представників міжнародного бізнесу, сформульовані правила дуже жорстко, за фактом зачіпають не тільки власників офшорних пустушок, а всіх громадян України, у володінні та контролі яких є будь-які іноземні компанії: комусь доведеться під ризиком дуже великих штрафів за помилку здавати звітність в українську податкову , а комусь – і платити податок в Україні з нерозподіленого прибутку КІК за ставкою 19,5%. Новації, які несе цей Закон, торкнуться в основному представників середнього і великого бізнесу, в структурі власності яких використовуються нерезидентні компанії, або які здійснюють торговельні операції з нерезидентами (міжнародні трейдери). Також, він торкнеться бізнесу, який працює в Україні без реєстрації будь-якої форми присутності (найпростіший приклад – це практично вся IT-сфера). В той же час, крім правил про КІК, Закон несе ще ряд новацій. Так, наприклад, з 1 січня 2021 року в перелік українських платників податку на прибуток включається нерезидент, який має «фактичний керівний орган» на території України. Відтепер, якщо буде встановлено, що нерезидент веде бухгалтерський або управлінський облік в Україні, управляє банківськими рахунками з України, або управляє персоналом іноземної компанії з України, то він буде визнаватися платником податків нарівні з українськими підприємствами. В результаті – необхідною стає його постановка на облік в податкову службу України та оподаткування за ставкою 18%. Крім цього, тепер, у разі продажу фізичною особою інвестиційного активу (корпоративних прав в українській компанії) «пов'язаному» нерезиденту або нерезиденту з «низько-оподаткованої» юрисдикції, розрахунок інвестиційного прибутку повинен відбуватися виходячи з «звичайної ціни» активу – фактично, його ринкової вартості. Це говорить про те, що «перекидати» корпоративні права всередині групи за номінальною ціною, як це було раніше, відтепер стане неможливим. Вартість продажу бізнесу необхідно буде підтверджувати, швидше за все, звітом оцінки. У такій ситуації податкові втрати для продавця значно зростають. Крім того, для можливості користування пільгами, суб'єктам господарювання необхідно буде доводити наявність інших – економічних і інвестиційних цілей – переслідуваних при виборі тієї чи іншої юрисдикції (наприклад, наявність сприятливого інвестиційного та бізнес клімату в країні, стабільної економіки, наявність пільг/програм щодо інвестування, необхідність у виході на європейський ринок), що має буде підтверджуватися відповідними бізнес і маркетинговими стратегіями, планами розвитку бізнесу. Законом встановлюється ряд нових критеріїв для отримання пільг за міжнародними конвенціями, деталізується поняття бенефіціарного власника, а також водиться критерій «ділової/основної мети угоди». Фактично вже з 23 травня 2020 року резидент повинен зобов’язаний збільшити свій дохід на суму операції або ж не зможе отримати пільгу з міжнародної конвенції, якщо основною метою угоди буде несплата податку або ж отримання податкових пільг. Важливо пам'ятати, що такі правила застосовуються тільки до операцій з нерезидентами, і факт відсутності ділової мети операції має доводитися податковими органами. Певні аспекти реєстрації нового бізнесу в Україні у міжнародних порівнянних визначено у світовому рейтингу Doing Business 2020. Рейтинг дає можливість оцінити легкість ведення бізнесу за десятьма основними показниками та дозволяє порівнювати країни між собою. Так, Україна покращила свої позиції за напрямком реєстрації нового бізнесу (з 63-го на 61 місце). Це стало можливим тому, що Україна спростила реєстрацію власності завдяки підвищенню прозорості системи управління земельними ресурсами (таблиця 2.5). В контекст і аналізу умов реєстрації бізнесу в Україна варто відмітити те, що вже прийнято на законодавчому рівні та буде реалізовано згодом. По- перше, 20 вересня 2019 року Верховна Рада ухвалила проект закону №1059 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні». Він покращує такі індикатори: отримання кредитів, отримання дозволів на будівництво, забезпечення виконання контрактів, вирішення питань неплатоспроможності, реєстрація власності, захист міноритарних інвесторів, реєстрація підприємств. Сукупно це дасть щонайменше 15 позицій угору по всьому рейтингу. Таблиця 2.5 Показники процедур, пов’язаних з реєстрацією бізнесу за рейтингом Doing Business 2020 для України [45] Група, показник Показник Відкриття бізнесу (місце в рейтингу) 61 Оцінка старту бізнесу (0-100) 91,1 Процедури (кількість) 6 Час (дні) 6.5 Витрати (кількість) 0,5 Мінімальний внесок (% від доходу на особу) 0,0 Реєстрація власності (місце) 61 Оцінка реєстрації майна (0-100) 71,3 Процедури (кількість) 7 Час (дні) 15 Витрати (% від вартості власності) 1,7 Якість індексу землеустрою (0-30) 16,0 Робота з дозволами на будівництво (місце) 20 Оцінка роботи з дозволами на будівництво (0-100) 81,1 Процедури (кількість) 10 Час (дні) 72,5 Витрати (% від вартості будівництва) 4,4 Індекс контролю якості будівлі (0-15) 12,0 По-друге, Верховна Рада 4 жовтня 2019 року схвалила закони, які запроваджують єдиний рахунок для сплати податків і зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 1 січня 2021 року. Сукупно це дасть щонайменше дев'ять позицій в індикаторі «Оподаткування». По-третє, 2 жовтня Верховна Рада ухвалила проект закону №1048 «Про внесення змін до Митного кодексу щодо деяких питань функціонування авторизованих економічних операторів». Документ забезпечує спрощення митних формальностей для підприємств з високим ступенем довіри. Це відбуватиметься через створення авторизованого економічного оператора, як у ЄС, з перспективою їх взаємного визнання. Сукупно це дасть щонайменше 25 позицій в індикаторі «Міжнародна торгівля». По-четверте, 3 жовтня парламент ухвалив проект закону №1052 "Про внесення змін до закону «Про будівельні норми» щодо вдосконалення нормування у будівництві». Сукупно це дасть щонайменше одну позицію в індикаторі «Отримання дозволів на будівництво». По-п'яте, 3 жовтня ухвалений проект закону щодо захисту права власності. Він передбачає усунення основних юридичних прогалин, які створюють проблеми власникам нерухомості та бізнесу. Таким чином, забезпечення прозорих процедур реєстрації бізнесу є маркерами базових умов безпеки для інвестицій та захисту інтересів бізнесу. РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВНІ ФАКТОРИ АКТИВІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ 3.1. Напрями підвищення привабливості економіки України для суб’єктів міжнародного бізнесу У 2019-2020 рр. основні фактори економічного розвитку України характеризувалися високою інвестиційною активністю, рекордним збором урожаю зернових, збільшенням кількості занятих населення. Також на економічну ситуацію вплинуло посилення глобального проекту на ряд промислових товарів на фоні посилення торгових війн між США та Китаєм. На карті інвестиційної привабливості, найпопулярнішими «відбитками» були промисловість та оптова та роздрібна торгівля. Одним з основних зовнішньоекономічних векторів для України залишається Європейський Союз. Так у 2019 році спостерігалось збільшення експорту українських товарів та послуг у країнах ЄС у 2019 році до 25 млрд. дол. США. Також в рамках євроінтеграції України було прийнято майже 30 законів, у тому числі щодо авторизованого економічного оператора, про національну електронну транзитну систему, про перезапуску Національного агентства з питань запобігання корупції, про ратифікацію угод на 472 млн. євро від міжнародних партнерів. Про зростання інвестиційної привабливості України в 2020 році також свідчить сприяння посиленню позицій у рейтингу Світового банку щодо бізнес- середовища в Україні. Проте, ряд питань залишаються такими, що потребують вдосконалення. Так, недовіра до судової системи в Україні зайняла перше місце серед перешкод для закордонних інвестицій, а майже половина опитаних іноземних інвесторів вважають, що інвестиційна привабливість України знижується. Про це свідчать результати п'ятого щорічного опитування іноземних інвесторів, який Європейська Бізнес Асоціація (ЄБА), Dragon Capital і Центр економічної стратегії (ЦЕС) провели в кінці жовтня 2020 року. Що стосується інвестиційної привабливості, то 48% іноземних інвесторів зазначили, що вона в Україні погіршується, 42% не бачать істотних змін і тільки 9% бачать поліпшення. У той же час вперше за п'ять років опитування недовіру до судової системи очолило рейтинг перешкод для закордонних інвестицій. Знайома корупція – лідер попередніх років – посіла друге місце. Ці дві перешкоди є найважливішими як для стратегічних, так і портфельних інвесторів (рис. 3.1). Рис. 3.1. Ключові перешкоди інвестиційної привабливості України, 2016- 2020 рр. [52] Монополізація ринків і захоплення влади олігархами займає третє місце серед перешкод, хоча стратегічним інвесторам також істотно перешкоджає обтяжливе і нестабільне законодавство. Ефективна боротьба з корупцією буде мати найбільш сприятливий вплив на інвестиційний клімат. Таку думку поділяють всі інвестори. Іншими важливими факторами стануть перезапуск судової системи і призначення на ключові позиції реформаторів з високою репутацією. Дефолт по державним запозиченням назвали найбільшою загрозою для інвестиційного клімату. Другу і третю позицію зайняли відхід від демократичних цінностей і зміна геополітичного курсу. Стратегічні інвестори також бачать загрозу в надто м'якою бюджетної та монетарної політики, яка несе ризики для макроекономічної стабільності. Портфельні інвестори вважають неможливість досягти домовленостей з МВФ найсуттєвішою загрозою після дефолту. Експерти зазначають, що найбільш разючими проблемами є криза судової влади, нестабільність податкового законодавства, ситуація навколо КСУ, загроза припинення співпраці з МВФ, ускладнення взаємодії з податковою та митницею, контролюючими та правоохоронними органами (рис. 3.2). 100% 94% 90% 91% 80% 75% 70% 60% 50% 40% 30% 20% 10% 0% Слабка судова система Високий рівень корупції Тіньова економіка Рис. 3.2. Негативні фактори, що впливають на зниження інвестиційної привабливості України [53] Лише 12% вважають Україну вигідним ринком для нових інвесторів; 66% помітили погіршення інвестиційного клімату порівняно з попередніми 6 місяцями; 49% вважають, що інвестиційний клімат у їх індустрії не зазнає змін у найближчі півроку. В той же час, 45% вважають, що інвестиційний клімат залишиться незмінним у 1-му півріччі 2021, а 45% очікують подальшого погіршення ситуації; лише 10% очікують незначного покращення інвестиційного клімату у найближчі півроку. Максимально позитивно на інвестиційні бізнес-рішення вплинули б: ефективна боротьба з корупцією, перезапуск судової системи і призначення на ключові посади реформаторів з високою репутацією. Дії, які останнім часом відбуваються в країні, наприклад, навколо Конституційного суду, точно не додають привабливості країні і можуть викликати питання у міжнародних партнерів, чи дійсно Україна – це надійний партнер для співпраці. В той же час, існують і чинники, які сприяють розширенню інвестиційних зв'язків України: великий потенціал і практично необмежений внутрішній ринок; географічне положення на перетині основних транспортних шляхів між Європою і Азією; відносно недорога і одночасно кваліфікована робоча сила; науковий потенціал; розвинена інфраструктура (порти, аеропорти, залізниці, склади, системи зв'язку і інженерні мережі) і ін. Серйозні кроки з дерегуляції, здійснені останнім часом, значною мірою послабили бюрократію, яка панувала в державному секторі. Підприємства і громадяни в Україні вже зараз відчувають сприятливі наслідки реформи децентралізації, трансформації місцевого самоврядування, яка почалася в 2014 році і продовжується до цих пір. Масштабні заходи з дерегуляції та децентралізації спрямовані на дерегуляцію господарської діяльності, гармонізацію законодавства України до законодавства ЄС та залучення як іноземних, так і внутрішніх інвестицій. До основних заходів щодо дерегуляції належать передача повноважень Міністерства юстиції України щодо реєстрації органам місцевої влади та приватного сектору, спрощення реєстрації права власності, зменшення кількості дозволів, погоджень і ліцензій, а також кількості довідок, спрощення адміністрування податків тощо. Очікується, що ці заходи будуть мати масштабні наслідки, що в свою чергу дозволить зробити державне управління прозорим і гнучким. Тому одним з найважливіших завдань постає робота над забезпеченням чітких і прозорих правил гри на ринку, що є критично необхідним кроком для того, щоб інвестори відчували себе в Україні впевнено і надійно. Так, впродовж 2021-2022 років планується укладення концесійних угод щодо морських портів, доріг, аеропортів, залізниці та інших об'єктів інфраструктури. Сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату в Україні та очікуване прийняття Верховною Радою закону про державну підтримку інвестиційних проектів зі значними інвестиціями. Щоб конкурувати за інвестиції на глобальному рівні, Україні потрібно застосовувати інноваційні підходи для просування інвестиційного потенціалу. Рівень інвестицій обчислюється двома-трьома мільярдами доларів. В основному це ті інвестиції, які повернулися з офшорів, в реальне виробництво ніхто не вкладає. І є маса пояснень, чому. Один з них – потрібно погасити конфлікт на Донбасі. Керівництво країни постійно наголошує, що воюємо з Росією, а Росія - це ядерна держава і кожен інвестор буде прогнозувати безпеку збереження грошей в умовах продовження військового конфлікту. Реформи в судовій, податковій системах – ще один фактор, який впливає на образ привабливості України в очах закордонних інвесторів. Необхідно навести порядок, щоб було менше рейдерських захоплень, порядок в системі податкових обкладань, щоб інвестори мали пільги, створити умови« м'яких офшорів », вільні економічні зони не тільки на Донбасі, але в теорії можуть дати поштовх інвесторам вигідно вкладати гроші в інших регіонах країни. Протягом 2020 року Україна за допомогою бізнес-спільноти здійснила історичні реформи: прийняла законодавство про введення ринку землі, підвищила прозорість податкової системи, підтримала бізнес доступними кредитами, розпочала відкриту приватизацію, підписала перші концесійні угоди. Україна – динамічна європейська країна, яка удосконалює свій інвестиційний клімат, щоб конкурувати на світовому рівні, створювати нові можливості для бізнесу та збільшувати прямі іноземні інвестиції. Спалах захворювання COVID-19 по всьому світу багато в чому прискорив різке зниження вартості фінансових активів. Незважаючи на деяке відновлення котирувань, невизначеність залишається вкрай високою. Регуляторам по всьому світу доводиться боротися з наслідками для економіки, і чи не головним викликом стає координування дій монетарних і фіскальних органів, щоб не допустити кризи ліквідності у фінансовій системі. Наразі економічний ландшафт настільки швидко змінюється, що головна порада інвесторам – підтримувати диверсифікацію накопичень. В нашому дослідженні ми пропонуємо здійснити оцінку впливу факторів міжнародного економічного середовища на інвестиційну діяльність у країнах світу за допомогою кореляційного аналізу. Кореляційний аналіз часто застосовують у проведені різноманітних досліджень, яка носить імовірний характер. Сам кореляційний аналіз являє собою статистичне дослідження залежності між випадковими величинами. У нашому випадку ми взяли до уваги залежність прямих іноземних інвестицій від таких показників як валовий внутрішній продукт (ВВП) (у дол. США), чисельність населення (в особах), експорт товарів та послуг (у дол. США) та імпорт товарів та послуг (у дол. США). Всі показники було взято з офіційного сайту Світового банку [54]. Часовий період для проведення кореляційного аналізу було обрано з 1980-2020 рр. (що становить 40 років), для даного аналізу обов’язково брати віковий період саме більше 20 років, так аналіз покаже найбільш точні результати. Що стосується країн, які було обрано для проведення аналізу, то тут вибір був очевидний, трійка лідерів по найбільших надходженнях ПІІ – США, Китай, Сінгапур та Україна, для того, аби порівняти її показники з лідерами залучення ПІІ. Для початку роботи було зібрано статистичні дані з сайту Світового банку та сформовано за показниками : прямі іноземні інвестиції (у дол. США); валовий внутрішній продукт (ВВП) (у дол. США); чисельність населення (в особах); експорт товарів та послуг (у дол. США); імпорт товарів та послуг (у дол. США). Результати показників кореляції зазвичай встановлюють по висновках результатів чисел за шкалою Чеддока (табл. 3.1). Таблиця 3.1 Шкала Чеддока Кількісна міра кореляції Якісна міра кореляції 0,1 – 0,3 Слабка 0,3 – 0,5 Помірна 0,5 – 0,7 Помітна 0,7 – 0,9 Висока 0,9 - 1 Дуже висока Після зібраних та сформованих до таблиці даних за обраними показниками, переходимо до наступного етапу, а саме – побудова матриці кореляції з якої в результаті ми і можемо зробити висновки для США по впливу обраних показників на обсяги ПІІ (табл.3.2). Таблиця 3.2 Матриця кореляції за показниками США [складено автором] Імпорт Експорт товарів товарів та Кількість ПІІ, y та послуг x1 ВВП x2 послуг x3 населення x4 ПІІ 1 Експорт товарів та послуг 0,831312 1 ВВП 0,846256 0,98340723 1 Імпорт товарів та послуг 0,844255 0,98718936 0,989471 1 Кількість населення 0,840784 0,9674752 0,98947 0,977116572 1 Відповідно результатам матриці кореляції для США було отримано рівняння y= x1 +x2 +x3 +x4=0,831312+0,846256+0,844255+0,840784=3,36. За чотирма показниками, які впливають на обсяги ПІІ можемо сміливо стверджувати, що залежність цих показників має якісну міру кореляції – високу, що відображає значний вплив у економіці США на обсяги надходжень ПІІ. Отримані результати ми можемо розглянути графічно (рис.3.1) та побачити різниці, які є незначними серед цих показників. 1 0.831312098 0.84625569 0.844254679 0.840783946 ПІІ Експорт товарів ВВП Імпорт товарів Кількість та послуг та послуг населення Рис. 3.1 Результати кореляційного аналізу в графічному відображенні для США [складено автором] Наступна країна, яка була обрана для побудови кореляційного аналізу – Китай. Для початку будуємо таблицю, в яку вносимо всі показники між якими ми будемо визначати взаємозалежність. В результаті побудови таблиці, будуємо матрицю кореляції (табл. 3.3) Таблиця 3.3 Матриця кореляції для Китаю [складено автором] Експорт Імпорт ПІІ товарів та ВВП товарів та Кількість послуг послуг населення ПІІ 1 Експорт товарів та послуг 0,95533994 1 ВВП 0,89506417 0,978453449 1 Імпорт товарів та послуг 0,949398807 0,99706742 0,98586253 1 Кількість населення 0,830881568 0,810360027 0,77540367 0,806443348 1 За даними табл. 3.3 можемо зробити висновки, що для Китаю такі показники як експорт товарів та послуг і імпорт товарів та послуг мають дуже високий (за таблицею 3.1), такі показники як ВВП та кількість населення мають слабкіший вплив, але все одно є високим. Це ми відображаємо в рівнянні: y= x1 +x2 +x3 +x4= 0,95533994+0,89506417+0,949398807+0,830881568=3,6. За результатами показників доцільного побудувати графік на якому ми маємо змогу спостерігати різниці впливу показників на ПІІ Китаю (рис.3.2). 1 0.95533994 0.89506417 0.949398807 0.830881568 ПІІ Експорт товарів ВВП Імпорт товарів Кількість та послуг та послуг населення Рис. 3.2 Результати кореляційного аналізу в графічному відображенні для Китаю [складено автором] Наступною країною трійки лідерів по надходженню ПІІ є Сінгапур. Для початку ми будуємо статистичну таблицю з побраними показниками для порівняння, відповідно, наступним етапом є складання матриці кореляції (табл.3.4). Таблиця 3.4 Матриця кореляції за показниками Сінгапуру [складено автором] Експорт Кількість ПІІ y товарів та ВВП, x Імпорт товарів 2 населення, послуг, x та послуг, x3 1 x4 ПІІ 1 Експорт товарів та послуг 0,931074 1 ВВП 0,95529 0,990508 1 Імпорт товарів та послуг 0,920279 0,999189 0,986895 1 Кількість населення 0,893036 0,967202 0,964894 0,966937 1 Матриця кореляції для Сінгапуру відобразила дуже високий взаємозв'язок експорту товарів та послуг, ВВП та імпорту товарів та послуг. Трішки слабшим є вплив кількості населення на обсяги ПІІ. Відповідно рівняння кореляції має вигляд y= x1 +x2 +x3 +x4=0,931074+0,95529+0,920279+0,893036=3,7. Графічно ми можемо це спостерігати на рисунку 3.4. 1 0.931073973 0.955290253 0.920278554 0.893036339 ПІІ Експорт товарів ВВП Імпорт товарів Кількість та послуг та послуг населення Рис. 3.3 Результати кореляційного аналізу в графічному відображенні для Сінгапуру [складено автором] Останньою країною для аналізу по надходженню ПІІ є Україна, для початку ми будуємо статистичну таблицю з побраними показниками для порівняння, відповідно, наступним етапом є складання матриці кореляції (табл.3.4). Таблиця 3.4 Матриця кореляції за показниками України[складено автором] Експорт Кількість ПІІ y товарів та ВВП, x Імпорт товарів 2 послуг, x та послуг, x населення, 3 1 x4 ПІІ 1 Експорт товарів та послуг 0,811074 1 ВВП 0,855291 0,820508 1 Імпорт товарів та послуг 0,810279 0,8299189 0,816895 1 Кількість населення 0,803036 0,867202 0,804894 0,816937 1 Проведений кореляційний аналіз показав, що обсяги залучених інвестицій мають суттєвий вплив на ВВП, зокрема, коефіцієнт кореляції 0,811 в Україні. 1 0,855291 0,810279 0,811074 0,803036 ПІІ Експорт товарів ВВП Імпорт товарів Кількість та послуг та послуг населення Рис. 3.4 Результати кореляційного аналізу в графічному відображенні для Сінгапуру [складено автором] Відповідно зібраних даних та побудованих графіків, доречно розробити таблиці з рівняннями показників (табл. 3.9). Таблиця 3.9 Рівняння ліній трендів (лінійна) [складено автором] ПІІ Експорт товарів Імпорт товарів та та послуг послуг ВВП Кількість населення y = 1E+10x - y = 7E+10x - y = 8E+10x - y = 5E+11x + y = 3E+06x + 3E+10 7E+10 9E+10 2E+12 2E+08 R² = 0,7035 R² = 0,9476 R² = 0,958 R² = 0,9867 R² = 0,9971 y = 2E+09x - y = 2E+10x - y = 2E+10x - y = 1E+10x - y = 92570x + 2E+10 1E+11 7E+10 5E+10 2E+06 R² = 0,8926 R² = 0,7757 R² = 0,9033 R² = 0,9006 R² = 0,9849 y = 8E+09x - y = 8E+10x - y = 7E+10x - y = 3E+11x - y = 1E+07x + 6E+10 7E+11 6E+11 3E+12 1E+09 R² = 0,7982 R² = 0,809 R² = 0,8038 R² = 0,7605 R² = 0,9666 y = 5E+09x - y = 3E+10x - y = 9E+10x - y = 4E+10x - y = 5E+067x 4E+10 9E+11 7E+11 4E+10 + 1E+09 R² = 0,8182 R² = 0,8109 R² = 0,8038 R² = 0,8105 R² = 0,8066 В цілому можемо сміливо стверджувати, що отримані результати досліджень, які було наведено в графіках та фінальних таблицях, відображають тісний взаємозв’язок та вплив на обсяги надходжень прямих іноземних інвестицій до країн. Обрані показники, між якими було проведено аналіз було обрано доречно, що і вдалося довести у результатах досліджень. Вплив обсягів ВВП в країні, прямо пропорційно залежить від обсягів руху продажів та покупок (експорт/імпорт) товарів та послуг у країні, що можемо спостерігати у Україна Китай Сінгапур США Китаю. Відповідно, з обраних показників, найслабкіший зв'язок має кількість населення. Встановлено прямий зв'язок між темпами зростання ВВП та часткою чистого приросту ПІІ у ВВП відсутній як на рівні світової економіки, так і для країн України. Такий висновок підтверджують також математичні розрахунки, зокрема, коефіцієнт кореляції між цими двома показниками дорівнює 0,35 для світової економіки; 0,48 для України. Така ситуація пояснюється наявністю часового лагу між датою вкладення інвестицій та одержанням результатів від їх використання. Таким чином, результати проведеного дослідження довели наявність прямого зв’язку між обсягом вкладених в економіку країни інвестицій та обсягом виробленого ВВП. Експерти зазначають, що при частці інвестицій у ВВП на рівні 20-25% можна забезпечити середньорічні темпи економічного зростання в розмірі 2,5-3%, як це відбувається в розвинених країнах, для яких характерна саме така норма інвестицій. Для більш точного дослідження даної тематики, слід використовувати і інші методі досліджень, які також зможуть чітко висвітлити результати впливу показників на обсяги надходження ПІІ до країн. 3.2. Пріоритети інноваційного розвитку для привабливості міжнародного бізнесу в Україні Проблема модернізації української економіки з метою підвищення технологічного рівня експорту та якісних характеристик вітчизняної продукції, яка постачається на внутрішній ринок, що необхідно для забезпечення конкуренції з імпортованими товарами не тільки за ціновими, але й за якісними характеристиками. Оскільки, традиційні чинники економічного зростання, які спиралися переважно на мобілізацію ресурсів, нагромаджених за тривалий період економічного спаду в Україні практично вичерпано, належних зрушень в структурі економічної системи, які перевели б національну економіку в режим зростання, яке ґрунтується на інноваційному творенні нових ресурсів, поки що не відбулося. Одним із першочергових завдань державного управління є перехід до дієвої державної політики інноваційного розвитку України. Стратегія втілення цієї політики має здійснюватися на системній і послідовній основі. Учасники інноваційного процесу мають бути зацікавлені у створенні і застосуванні нових знань та технологій з метою виходу на внутрішній і зовнішні ринки з високотехнологічною продукцією [55]. Існує три стратегічні цілі (табл. 3.10). Характеристика операційних завдань: 1.1. Посилення зв’язків між науково–дослідними установами, бізнесом та державою в межах інноваційної екосистеми та поза її межами. Для цього потрібно: ініціювати у рамках Ради з розвитку інновацій діалогу між державою та приватним сектором із залученням представників Уряду вищого рівня (відповідальні за розвиток інновацій заступники керівників усіх ключових міністерств) та зацікавлених сторін національної інноваційної екосистеми. Таблиця 3.10 Стратегічні цілі, напрямки та завдання державної політики інноваційного розвитку України Стратегічна ціль Напрямок Операційні завдання 1. Посилити зв’язки між Розбудова інноваційної науково–дослідними установами, екосистеми України для бізнесом і державою в межах; розвитку інновацій та 2. Удосконалити бізнес–, регуляторне та створення політичне середовище для розвитку 1 сприятливого інновацій; бізнес–середовища з метою 3. Налагодити міжнародні зв’язки стимулювання інновацій, національної інноваційної системи для підприємництва підтримки та збільшення обсягів партнерства, бізнес–контактів та експорту; інвестицій у розвиток інновацій. інноваційної екосистеми; 1. Полегшити українським інноваторам та підприємцям доступ до інструментів Розвиток фінансових та фінансування на кожному етапі допоміжних послуг для інноваційної діяльності; підприємств та інноваторів з 2. Створити розвинену інфраструктуру, 2 метою яка дозволятиме оперативно швидкої розробки й створювати масштабування інноваційних прототипи та виробляти інноваційні експортних товарів і послуг продукти для експорту; з високою доданою вартістю 3. Надати спеціальні інструменти підтримки розвитку інновацій у пріоритетних секторах ЕСУ та у державному управлінні Розвиток навичок та 1. Розвивати освітні та тренінгові компетенцій українських заходи у сфері управління інноваціями підприємців, управлінців, та підприємництва для забезпечення науковців, успішного експорту інноваційних 3 інноваторів та бізнесу, які товарів і послуг; застосовуватимуться для 2. Підвищити рівень навичок розробки та комерційного менеджерів, інноваторів, науковців та застосування інновацій на інших фахівців, які міжнародному рівні працюють у сфері інновацій на приватних та державних підприємствах. Характеристика операційних завдань: 1.1. Посилення зв’язків між науково–дослідними установами, бізнесом та державою в межах інноваційної екосистеми та поза її межами. Для цього потрібно: ініціювати у рамках Ради з розвитку інновацій діалогу між державою та приватним сектором із залученням представників Уряду вищого рівня (відповідальні за розвиток інновацій заступники керівників усіх ключових міністерств) та зацікавлених сторін національної інноваційної екосистеми; створити офіси/програми з трансферу технологій (TTO) у ключових науково–технологічних інститутах, університетах та науково–дослідних установах для розвитку та підтримки трансферу технологій з урахуванням глобальних тенденцій; запустити бізнес–інкубатори та акселератори за участі міжнародних менторів та партнерів з акцентом на інновації для експорту і малі та середні підприємства; підтримати проекти, конференції, інкубатори, кластери, предметом діяльності яких є просування та популяризація науки та досліджень; просувати регулярні конференції/хакатони з питань інновацій, організованих приватним сектором, або постійно працюючих інноваційних клубів для більшої публічності інновацій з України та прискорення їх розвитку; розробити Національну програму «розумних» спеціалізацій у пріоритетних секторах у рамках Експортної стратегії України. Удосконалення бізнес–регуляторного та політичного середовища для розвитку інновацій передбачає: створити податкові, митні та візові стимули для дослідної, інноваційної та R&D діяльності іноземних компаній та інвесторів в Україні; посилити регуляторну базу у сфері розвитку інновацій та інтелектуальної власності, а також удосконалити механізми практичної реалізації законодавства задля покращення можливостей збуту та експорту українських товарів та послуг; підтримати у перегляді та/або ухваленні політик трансферу технологій провідними технологічними інститутами, університетами та дослідними установами; 1.3. Налагодження міжнародних зв’язків національної інноваційної системи для підтримки партнерства, бізнес–контактів та інвестицій у розвиток інновацій: систематизувати розвиток співпраці та контактів для українських ВНЗ у сфері взаємодії з європейськими інституціями (наприклад, EASME) для просування обміну знаннями, трансферу технологій та співробітництва у сфері розвитку технологій спільно з європейськими країнами– партнерами; створити програму для започаткування та підтримки експорту інноваційних або високотехнологічних товарів та послуг з високою доданою вартістю на рівні уряду, наукових закладів, бізнесу; реалізувати брендингову та комунікаційну стратегію на глобальному рівні для просування України як країни з великим кадровим та інноваційним потенціалом; створити пакет заходів з просування та стимулювання залучення глобальних технологічних компаній та установ R&D до України. 2.1. Полегшиння українським інноваторам та підприємцям доступ до інструментів фінансування на кожному етапі їх інноваційної діяльності: полегшити доступ до міжнародних краудфандингових платформ з метою забезпечення наявності джерел фінансування розвитку інновацій з державними гарантіями/забезпеченням; промоніторити ефективность нових грантових програм спрямованих на науково–дослідну роботу наукових установ, які працюють на конкурсній основі з застосуванням прозорих критеріїв відбору кандидатів; розробити інструменти фінансування для компаній, орієнтованих на експорт. Зокрема, робота з УкрЕксімБанком над створенням спеціальних умов підтримки малих та середніх підприємств, які бажають експортувати інноваційні продукти; реалізувати українську програму «Горизонт–2020» з різними інструментами фінансування (гранти, ваучери, інвестиції на національному та регіональному рівнях). Запровадження, зокрема, інструментів фінансової підтримки міжнародного бізнесу або виходу на ринок; запустити Фонд стратегічних інвестицій у розвиток високих технологій та інноваційних компаній — інвестиції в інші цільові фонди або безпосередньо у компанії; запровадити інноваційні ваучери в пріоритетних секторах для мікро–, малих та середніх підприємства (MSME); покращення доступу України до міжнародних програм фінансування (наприклад, «Горизонт–2020»). Необхідні кроки: поширення інформації про програми досліджень та розвитку інновацій та про відповідні можливості фінансування через обрані канали у ВНЗ; систематичні обговорення та адвокація заходів STI, а також надання підтримки на рівні спільних органів у рамках торгових та інвестиційних угод (наприклад, Угода про асоціацію між Україною та ЄС) та на рівні міжурядових платформ (наприклад, ОЕСР); стратегічне позиціонування співпраці з STI у нових угодах з третіми країнами про вільну торгівлю, економічну співпрацю та інвестиції. Також необхідно створити пілотний фонд приватного початкового капіталу для стартапів та інноваційних компаній, поєднаного з заходами бізнес–інкубації/акселерації (Національний фонд стартапів); залучити банки через банківські асоціації в Україні до створення нових банківських продуктів та послуг для підтримки розвитку інновацій існуючими та новими клієнтами. 2.2. Створення масштабно розвиненої інфраструктури, яка дозволятиме оперативно створювати прототипи та виробляти інноваційні продукти для експорту: запустити та підтримати мережі регіональних науково–дослідних лабораторій та спільних центрів R&D і наукових послуг з сучасним обладнанням (fablabs) та доступом до міжнародної науково–дослідної інфраструктури та інформаційних мереж; залучити глобальні технологічні та інноваційні компанії до України для інвестування та відкриття центрів R&D, які дозволяють скористатися високою кваліфікацією випускників місцевих технічних ВНЗ та конкурентоспромож ним рівнем заробітної плати; створити технічні хаби у наукових установах та ВНЗ для співпраці з бізнесом. 2.3. Надання спеціальних інструментів підтримки розвитку інновацій у пріоритетних секторах ЕСУ та у державному управлінні: популяризувати використання інновацій, розробки та інтеграції практик, які знижують вплив виробничих процесів на довкілля або розробки й маркетингу екологічно безпечних або сталих продуктів; адаптувати навчальні та науково–дослідні програм університетів, технічних та науково–дослідних інститутів відповідно до потреб ринку та технологічних змін в інжинірингу, машинобудуванні та авіаційній галузі з метою їх переходу до нового промислового укладу (Industry 4.0) в Україні; розробити спеціальності та навчальної програми «Інно– ваційний менеджмент» у ВНЗ для викладання та досліджень. А також забезпечити міжнародну спрямованість або орієнтацію на потреби ринку, або практичний характер відповідних досліджень, викладацької роботи, які фінансуються державою; розвивати роботу у сфері R&D спільно з приватним сектором для сприяння практичному застосуванню наукових розробок (зокрема, у промисловості, технологічних галу– зях та секторі послуг); 3.1. Розвиток освітніх та тренінгових заходів у сфері управління інноваціями та підприємництва для успішного експорту інноваційних товарів та послуг: розробити або модернізувати навчальні модулі з питань інновацій, зокрема, у навчальних програмах з бізнесу, інформаційних та комунікаційних технологій, інженерної справи у ВНЗ і закладах професійно–технічної освіти. Просувати неповний навчальний день у ВНЗ, завдяки чому студенти повинні мати можливість набувати досвід практичної роботи одночасно з навчанням; підтримувати бізнес–стажування для аспірантів та випускників, зокрема, завдяки таким заходам у ВНЗ; запровадити схеми просування інновацій для підтримки підприємництва та розвитку інновацій у ВНЗ (на кшталт HEInnovate у Польщі); створити або заохочити до створення мережі підприємництва та інновацій для підтримки викладачів і тренерів в Україні; створити та надати стимули або інші засоби заохочення програм наставництва в університетах та політехнічних інститутах, технопарках, інкубаторах, акселераторах як частини їх заходів підтримки; надати підтримки ВНЗ у розробці офіційних стратегій розвитку і посилення підприємництва та інновацій включно з фінансуванням — ці стратегії мають стати суттєвим елементом роботи ВНЗ на всіх рівнях; підтримати незалежность досліджень на рівні постдокторантури, підтримка розвитку дослідників цього рівня, їх зусиль з розвитку підприємництва та інновацій; 3.2. Підвищення рівня навичок менеджерів, інноваторів, науковців та інших фахівців, які працюють у сфері інновацій на приватних і державних підприємствах [55]: розробити та підтримати у реалізації тренінгових програм з питань експортних та орієнтованих на потреби ринку інновацій з акцентом на малі та середні підприємства: дослідити можливості реалізації платформи онлайн– навчання як каналу реалізації такої тренінгової програми; розвинути та підтримати наукові навички і довгострокових науково–дослідних програм відповідно до національних та секторальних пріоритетів, визначених Експортною стратегією України; розробити тренінгові програми розвитку бізнес– експертизи приватного сектора у сфері управління інноваціями. Отже, у сучасному світі приходить розуміння того, що інноваційний розвиток є безальтернативним принципом розвитку. ВИСНОВКИ З часу отримання незалежного статусу України розпочала свій активне просування в питаннях інтеграції в світовий економічний простір. Крім поліпшення фінансових, економічних і соціальних показників подібна співпраця позитивно характеризує інвестиційну привабливість і конкурентоспроможність України на зовнішніх фінансових ринках. На сьогодні успішний і сталий розвиток будь-якого економічного суб'єкта є неможливим без забезпечення результативної діяльності. Активна діяльність чи то окремого суб’єкту чи то цілої економіки – це обов'язкова умова його розвитку, а залучення інвестицій в регіон чи країну є одним з ключових завдань, що постають перед сучасним суспільством і державою. Глобалізація та розвиток технологій тільки пришвидшили транснаціональний обіг фінансових ресурсів. Розмір світового ринку капіталу зростає щороку і за оцінками експертів вже складає близько 200 000 млрд. дол.США в рік. Визначено, що на привабливість країн для розвитку діяльності суб’єктів міжнародного бізнесу в умовах глобалізації світової економіки впливають зовнішні відносно окремої країни фактори, які пов′язанні з об′єктивними передумовами формування інвестиційної привабливості світової економіки: міжнародного поділу праці, транснаціоналізації світової економіки, світового ринку. Сприятливий інвестиційний клімат уможливлює вирішення соціальних проблем, забезпечує високий рівень зайнятості населення, дозволяє оновлювати виробництво, проводити модернізацію й впроваджувати новітні технології тощо. Визначення інвестиційної привабливості та факторів з яких вона складається дозволить країнам визначити необхідні умови для підвищення їх позицій і цим самим покращити рівень надходження інвестицій. Україна довгий час сприймалась інвесторами як дуже ризикова юрисдикція, чому сприяли такі проблеми економіко-правового середовища, як корупція, низький рівень правового захисту інвестицій, регуляторна політика тощо. Економічна ситуація наприкінці 2020 року свідчить про поступове відновлення ділової активності в результаті адаптації економічних суб’єктів до карантинних обмежень. Водночас збереження високого рівня невизначеності у майбутньому продовжує стримувати інвестиційний попит. Проаналізовано, що згідно оцінок рейтингу «Doing Business» Україна значно покращила власні позиції за індикаторами ділового середовища за підсумками 2020 р., а саме – перемістилась на сім позицій вгору, зайнявши 64 місце серед 190. Варто відзначити, що це найвищий показник України в даному рейтингу за останні роки. За результатами 2020 року показники України за індексом привабливості сягнули позначки 75 місце серед 144 країн у рейтингу та отримала 26,46 балів зі 100 максимально можливих. Варто відзначити, що в порівнянні з 2019 роком це кращий показник, оскільки він сягав позначки 74 місце (22,82 бали) за результатами 2019 року. Україна за рік піднялася на 3 позиції і займає 131 місце в рейтингу інвестиційної привабливості країн світу BDO International Business Compass (IBC) за 2018 рік. Також за даними дослідження Україна посіла 82 місце у рейтингу індексу використання ресурсів. На основі використання методів кореляційного аналізу та наукового узагальнення змісту процесів економічного зростання виявлено залежність функції ВВП від обсягу вкладених прямих іноземних інвестицій, що надасть можливість розробити ефективну стратегію розвитку країни. Одним із першочергових завдань державного управління є перехід до дієвої державної політики інноваційного розвитку України. Стратегія втілення цієї політики має здійснюватися на системній і послідовній основі. Учасники інноваційного процесу мають бути зацікавлені у створенні і застосуванні нових знань та технологій з метою виходу на внутрішній і зовнішні ринки з високотехнологічною продукцією. Україна демонструє позитивний зв’язок між інноваціями та ВВП на душу населення та має високі показники у таких складових загального середовища діяльності міжнародного бізнесу, як: інституції, людський капітал та дослідження, інфраструктура, направленість бізнесу, результати знань та технологій та творчі результати, які перевищують середнє значення для країн із середнім рівнем доходу. Це значно покращує конкурентні позиції України на світовий економічній арені. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Ханін І. Г. Теорія транснаціоналізації світової економіки : підручник /І. Г. Ханін, І. Л. Сазонець. – Донецьк : Юго-Восток, 2011. – 280 с. 2. Сазонець І. Л. Стратегічні системи корпоративного управління в умовах міжнародного бізнесу / І. Л. Сазонець, Ю. В. Вдовиченко // Вісник ЖДТУ. – 2010. – № 2(52). – С.283–286. 3. Жидков О. А. Законодательство о капиталистических монополиях / О. А. Жидков. – М. : Юридическая литература, 1968. – 70 с. 4. Бейцун І. Дискусійні питання поняття холдингу у законодавстві та у правовій науці / І. Бейцун // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. – С. 366–371. 5. Цивільний кодекс України : від 16 січ. 2003 р. // Вісник Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356. 6. Господарський кодекс України : від 16 січня 2003 р. (зі змінами та доповненнями) / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 192 с. 7. Закон України «Про холдингові компанії в Україні» вiд 15 березня 2006 р. № 3528-IV // Офіційний вісник України. – 2006. – № 15. – С. 32. 8. Федчук В. Определение участников холдинга в законодательстве Англии / В. Федчук // Хозяйство и право. – 1998. – № 10. – С.112–117. 9. Федчук В. Холдинг: эволюция, сущность, понятие / В. Федчук // Хозяйство и право. – 1996. – № 11. – С. 56–63 10. Хєда С. Особливості правового статусу дочірнього підприємства (порівняльно-правовий аспект) / С. Хєда // Підприємництво, господарство, право. – 2003. – № 4. – С. 67 11. Кравчук В. М. Корпоративне право / В. М. Кравчук. – К. : Істина, 2005. –720 с. 12. Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України // Офіційний вісник України. – 2005. – № 43. –С. 2718. 13. Доклад о мировых инвестициях 2000, Трансграничные слияния и приобретения и развития, ЮНКТАД. — Женева 2000. — С. 267. 14. Ткаченко Д. О. Сутність транснаціоналізації та особливості діяльності транснаціональних корпорацій в умовах глобальної економіки / Д. О. Ткаченко // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Економіка і менеджмент. - 2015. - Вип. 13. - С. 72-76. 15. Рокоча В. В. Транснаціональні корпорації / В. В. Рокоча, О. В. Плотніков, В. Є. Новицький та ін. – К. : Таксон, 2001. – 304 с. 16. Макогон Ю. В. Трансформація процесу транснаціоналізації в умовах зростання невизначеності глобального економічного середовища : монографія / Ю. В. Макогон, Т. В. Орєхова, К. В. Лисенко, І. О. Шульга. – Д., 2011. – 652 c. 17. Dunning J. H. The Competitive Advantage of Countries and TNC Activity / J. H. Dunning: а review Article Joht H. Dunning // University of Reafing, UK. – Series B. – 1991. – Vol. 92, № 4. – Р. 1 – 46. 18. Болгарова Н. К. Транснаціональні корпорації в аспекті розвитку глобалізаційних процесів / Н. К. Болгарова, Т. М. Паневник // Ефективна економіка. – 2011. – № 1. – С. 1 – 3 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.economy.nayka.com.ua. 19. Поліщук О. В. Роль ТНК у інвестиційних процесах сучасності / О. В. Поліщук, В. В. Цимбал // Культура народов Причерноморья. – 2011. – № 214. – С. 57 – 60. 20. Гайдуцький І. П. Структурні та інноваційні пріоритети залучення прямих інвестицій у контексті здійснення регуляторних реформ в Україні / І. П. Гайдуцький // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – № 4(118). – C. 47 – 62. 21. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat. gov.ua. 22. Дерментли Ф.С. Формирование и оценка эффективности интегрированных корпоративних структур в промышленности : автореф. … канд. экон. наук : спец. 08.02.03 «Организация управления, планирования и регулирования экономикой» / Ф. С. Дерментли ; Нац. акад. наук Украины. – Донецк, 2004. – 24 с. 23. Павленко І.І. Міжнародна торгівля та інвестиції / І.І. Павленко, О.В. Варяниченко, Н.А. Навроцька – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 256 с. 24. Крылов Э. Н. Анализ финансового состояния и инвестиционной привлекательности предприятия / Крылов Э. Н., Власова В. М., Егорова М. Г. – М. : Финансы и статистика, 2003. – 192 с. 25. Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій «Про затвердження Методики інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій» №22 від 23.02.1998 р. // Офіційний вісник України вiд 16.04.1998 – 1998 р.– № 13 – стор. 211. 26. Гаврилюк О. В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України / О. В. Гаврилюк // Фінанси України. – 2008. – № 3. – С. 79–93 27. Погріщук Б. Методологія дослідження інвестиційних процесів в Україні: стан і напрями розвитку / Б. Погріщук, В. Козловський // Наука молода. – 2007. – № 7. – С. 125–130 28. Бочаров В.В. Инвестиционный менеджмент / Бочаров В.В. — СПб : Питер, 2000. — 160 с. 29. Гайдуцький А.П. Методологічні аспекти інвестиційної привабливості економіки / А.П. Гайдуцький // Регіональна економіка.– 2004. – № 4. – С. 81–86. 30. Матвієнко П.В. Покращення інвестиційного клімату – пріоритетне завдання державного управління / Матвієнко П.В. // Інвестиції: практика та досвід. 2007. – № 1. – С. 10. 31. Сергеев И.В. Организация и финансирование инвестиций / Сергеев И.В., Веретенникова И.И., Яновський В.В. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 423 с. 32. Ривак О.С. Інвестиційна діяльність в Україні [Електронний ресурс] / О.С. Ривак // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.13. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/20_13/228_Ryw.pdf 33. Про стимулювання розвитку пріоритетних галузей національного господарства. – Закон України набрав чинності з 01.01.2007 р. [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?Id=&pf3511=26855 34. Карпінський Б.А. Інвестиційний клімат України / Б.А. Карпінський // Фінанси України. – 2001. –№7 – С. 139–148. 35. Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини: історія : підруч. / А.С. Філіпенко. – К. : Либідь, 2006. – 392 с. 36. Заволока Ю. М. Методичні підходи до формування інвестиційного клімату держави [Електронний ресурс] / Ю. М. Заволока // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки). − 2013. − № 1(1). − С. 196−202 37. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник.4-те вид., випр. та доп. – К.: „Знання”,2002. – 566 с. 38. Сазонець І.Л., Федорова В.А. Інвестування. Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 312 с. 39. Державна служба статистики України. Статистична інформація URL: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/oper_new.html 40. United Nations Conference on Trade and Development. UNCTADstat URL: https://unctadstat.unctad.org/wds/ReportFolders/reportFolders.aspx?sCS_ChosenLang =en 41. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в Україну. URL: https://index.minfin.com.ua/ua/economy/fdi/ 42. Гура А.О. Інвестиційний клімат в Україні: сучасний стан та напрями покращення. Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. «Економіка». 2015. Вип. 15. С. 188–196. 43. У 2020–2021 роках потік прямих іноземних інвестицій зменшиться на 40% ‒ ООН. URL: https://mind.ua/news/20210601-u-2020-2021-rokah- potikpryamih-inozemnih-investicij-zmenshitsya-na-40-oon 44. Мунька С.С. Інвестиційна діяльність в Україні в контексті польського досвіду. Вісник Черкаського університету. 2019. № 1. С. 183–187. 45. DOINGBUSINESS. Measuring Business Regulations. World Bank Group. URL: https://www.doingbusiness.org/en/doingbusiness 46. The FDI Confidence Index. A.T. Kearney URL: https://ru.theglobaleconomy.com/rankings/fdi_confidence_index/ 47. International Business Compass. Update and Subject Focus: Energy and resource consumption URL: https://www.bdo.gr/getattachment/%CE%9D%CE%B5%CE%B1/2018/BDO- I n t e r n a t i o n a l - B u s i n e s s - C o m p a s s - 2018/BDO_IBC_2018_EN_20180524_v4.pdf.aspx?lang=el-GR 48. Index of Economic Freedom. The Heritage Foundation. Country Rankings URL: https://www.heritage.org/index/ranking 49. Кращі юрисдикції для реєстрації бізнесу серед розвинених країн в 2021 році. URL: https://corporate.interlegal.com.ua/luchshie-yurisdiktsii-dlya- registratsii-biznesa-sredi-razvityh-stran-v-2021-godu/ 50. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/466-20#Text 51. Закон 1210: нові правила для бізнесу в Україні: URL: https://lb.ua/economics/2020/06/03/459051_zakon_1210_novie_pravila_biznesa.html 52. European Business Association URL:https://eba.com.ua/wp- content/uploads/2020/12/EBA-InvestIndex_2H-2020.pdf 53. Індекс інвестиційної привабливості України. Настрої інвесторів у 2- му півріччі 2020 року URL: https://eba.com.ua/wp-content/uploads/2020/12/EBA- InvestIndex_2H-2020.pdf 54. World Bank Group. World Bank Open Data URL: https://data.worldbank.org/ 55. Крос-секторальна експортна стратегія 2019–2023. Інновації для експорту. Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Київ, 2019 – 54 с.