Семантико-стилістичні особливості перекладу дитячої літератури.

Ковтун, Анна Петрівна

Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7603

Повний запис метаданих

Поле DC	Значення	Мова
dc.contributor.advisor	Редчиць, Тетяна Вікторівна	-
dc.contributor.author	Ковтун, Анна Петрівна	-
dc.date.accessioned	2026-03-10T19:43:44Z	-
dc.date.available	2026-03-10T19:43:44Z	-
dc.date.issued	2022	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7603	-
dc.description.abstract	Kovtun Anna Semantics and stylistic translation features of children`s literature. Cherkasy State Technological University, Cherkasy, 2022. The paper studies the issue of researching children's literature. The main focus is paid to the definition of semantic and stylistic features of fairy tales. Children's literature is special because it is aimed at the smallest readers, who learn about the world from books since childhood. It is quite difficult to convey information to the reader correctly, while adapting it to children's perception, taking into account the specifics of work`s translation. Ukrainian researchers paid insufficient attention to the detailed study of this issue, so this project deals with the determination of semantic and stylistic features of children's literature and their translation on the material of well-known Ukrainian and German folk tales. The paper consists of an introduction, three chapters, conclusions to each chapter, general conclusions, a bibliography and factual sources. The total volume of the master's dissertation is 86 pages. The first section consists of the material of belles-letters and translation peculiarities and its consideration as a special type of translation activity. The second chapter has 3 goals: (1) the examination of the folk tale as a type of artistic translation, as a folklore genre and cultural phenomenon; (2) the clarification of the lexical and stylistic features of the folk tale; (3) the reproduction of national and cultural components during translation. We also defined the specificity of realia translation, translation of culture-specific words and adaptation. The third chapter concentrates on the translation and analysis of works for children (fairy tales) and defining different translation techniques considering anthroponyms, idioms, comparisons, realia, repetition, and other linguistic means. In our study, we found 52 examples of different translation transformations. The study shows that anthroponyms (proper nouns), idioms and realia are the most commonly used in the considered fairy tales. The given results indicate that fairy tales require careful study of the translation specifics and consideration of all linguistic and stylistic features for successful translation.	uk_UA
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.subject	Дитяча література	uk_UA
dc.subject	Семантико -стилістичні особливості	uk_UA
dc.title	Семантико-стилістичні особливості перекладу дитячої літератури.	uk_UA
dc.type	Master Thesis	uk_UA
Розташовується у зібраннях:	035 Філологія (Германські мови та літератури (переклад включно), перша - німецька)

Файли цього матеріалу:

Файл	Опис	Розмір	Формат
КМР Ковтун Аня.pdf Restricted Access		434.77 kB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії

Показати базовий опис матеріалу Перегляд статистики

Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.

Extracted text

1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет гуманітарних технологій
Кафедра іноземних мов та міжнародної комунікації
КОВТУН АННА ПЕТРІВНА
СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ
ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Кваліфікаційна робота магістра
Спеціальність: 035 Філологія
Спеціалізація: 035.043 Германські мови та літератури (переклад включно), перша
– німецька
Освітня програма: Германські мови та літератури (переклад включно), перша –
німецька
Науковий керівник
Редчиць Т.В
кандидат філологічних наук, доцент
Кваліфікаційна робота допущена до захисту рішенням кафедри ІММК,
протокол №_____ від «___» _________ 2022 р.
Зав. кафедри ІММК_______________к.пед.н., доц. Чепурна М. В.
Черкаси – 2022
2
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………......3
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО
ПЕРЕКЛАДУ……...……..……………………………………………………..8
1.1 Особливості художнього стилю…………………………………………...8
1.2. Художній переклад як особливий вид перекладацької діяльності……..15
Висновки до розділу……………………………………………………………25
РОЗДІЛ 2. ПЕРЕКЛАД КАЗКИ ЯК РІЗНОВИД ХУДОЖНЬОГО
ПЕРЕКЛАДУ…………………………………………………………………..27
2.1.Народна казка як фольклорний жанр та культурне явище…………........27
2.2. Лексико-стилістичні особливості народної казки……….………………33
2.3.Відтворення національно-культурних компонентів при перекладі
казок……………………………………………………………………………..38
2.3.1. Особливості перекладу слів-реалій…………………………………….40
2.3.2. Особливості передачі фонової лексики казки.......................................44
2.3.3. Адаптація………………………………………………………………....48
Висновки до розділу……………………………………………………………52
Розділ 3. АНАЛІЗ ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ
ПЕРЕКЛАДУ КАЗОК………………………………………………………..55
3.1. Переклад антропонімів у народних казках..……………………………..55
3.2. Переклад фразеологізмів………………………………………………….59
3.3. Переклад порівнянь…………………………...……...................................65
3.4. Переклад реалій……………………………………………………………67
3.5. Переклад інших мовних засобів….………………………………………70
3.6. Переклад повторів…………………………………………………………72
Висновки до розділу……………………………………………………………74
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…………………………………..…………………76
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...78
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ……………………..86
3
ВСТУП
Художній переклад є особливим способом міжкультурної комунікації, в
основі якого лежить певна система вербальних форм, що несуть в собі сенс та
значення, виражені засобами однієї мови (мови оригіналу) та перекодовані у іншу
(мову перекладу) шляхом різноманітних трансформацій, які стосуються всіх
рівнів контактуючих мовних систем. Особливістю перекладу текстів цього
різновиду є їхня художня цінність. У порівнянні з іншими комунікативними
функціями перекладу, головною його функцією є створення художнього образу.
Тому перекладачі художніх творівмають особливе завдання – відтворити під час
перекладу той емоційний вплив на читача, який мав намір передати своєму
читачеві або слухачеві автор оригіналу.
Переклад художніх творів для дітей має свою специфіку, оскільки вони
орієнтовані на реципієнта певної вікової категорії. Перетворюючи у текст
перекладу оригінальний твір, його автори виконують відразу роль перекладача та
педагога.
Твори літератури для дітей є активним засобом впливу на моральне
виховання. Вони в яскравій, образній, емоційно-насиченій формі впливають на
дітей, викликаючи різноманітні почуття, сприяють на формування у них
морального ставлення до явищ навколишнього середовища. Хоча й література для
дітей є невід’ємною частиною всієї художньої літератури, завдяки певним
художнім засобам вона сприяє вихованню саме підростаючого покоління. Можна
сказати, що дитяча література – це те, що створено майстрами слова спеціально
для дітей.
Від художнього перекладу вимагають, щоб він відтворив перед читачами не
тільки образи і думки автора оригіналу, не тільки його сюжетні схеми, але і його
літературну манеру, його творчу особистість, його стиль.
Вивченням проблем перекладу займалася велика кількість вчених: Виноградов В.
С.[8], Коміссаров В. Н., Коптилов В. В., Міньяр-Белоручев Р., Солодуб Ю. П.,
Сдобников Ю. П., О.О. Потебня [35], Л.К. Латишев[25], Л.С. Бархударов[3],
4
І.Г. Чередниченко [45], Ю.В. Шевельов [47], М. Венгренівської [6], В. Радчук
[37], Л.А. Черняхівська [46], Кияк Т. Р. [32], Коптілов В. В. [38], Корунець І. В
[39] та ін. Проте, на сьогодні, нажаль, й досі немає спеціальних наукових
досліджень, присвяченим особливостям перекладу літератури для молодого
покоління. Праці Кучеренко І. В. [44], Давиденко Г.В. розкривають тематичні,
структурно-композиційні та лінгвокультурні характеристики казки. Лише в
статтях Зорівчак Р.П. «Перекладна література для дітей як чинник
формування особистості [26]», («Переклад – дитя кохання», «Плани і книги»
М. Квлівідзе [16], «Про переклади та перекладачів» В. Жака [47], «Праця
перекладача» В. Приходьком [47]) розглядаються окремі питання перекладу
дитячої літератури, але цього помітно недостатньо.
Актуальність теми дослідження зумовлена загальною орієнтацією сучасного
перекладознавства на дослідження особливостей перекладу художньої літератури,
загалом, та специфіки перекладу творів для дітей, зокрема. У цьому зв’язку
важливим є вивчення певних критеріїв, які допомагають правильно здійснювати
переклад дитячої літератури.
Об’єктом дослідження є твори дитячої літератури загалом, та казки як її
жанр зокрема.
Предметом дослідження є специфіка і способи передачі семантико-
стилістичних особливостей літератури для дітей.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення семантико-
стилістичних особливостей творів дитячої літератури та особливостей їх
перекладу.
Поставлена мета передбачає вирішення в ході дослідження конкретних
завдань:
– охарактеризувати риси та особливості художнього стилю та його
перекладу;
– визначити семантико-стилістичні особливості творів дитячої літератури;
5
– проаналізувати специфіку перекладу дитячих творів загалом і казок
зокрема;
– з’ясувати труднощі, які постають перед перекладачем у процесі
перекладу творів для дітей, особливо казок;
– на фактичному матеріалі проаналізувати та продемонструвати
використання основних прийомів, які застосовуються при перекладі дитячих
творів.
Методи дослідження. В процесі дослідження були використані такі методи:
– порівняльний (для порівняння тексту оригіналу та його перекладу з
метою дослідження трансформацій, які були використані під час перекладу);
– описовий (для детального опису мотивів використання способів
перекладу та перекладацьких трансформацій);
– системного аналізу (для систематизації та аналізу наукових джерел,
отриманих результатів);
– компонентного аналізу (для порівняння семного складу терміну з метою
підбору правильного відповідника у мові перекладу);
– трансформаційний (для визначення стилістичних і семантичних
подібностей і відмінностей між мовними об’єктами);
– зіставний аналіз (дає можливість порівняти текст оригіналу та текст
перекладу).
Матеріалом дослідження є німецькомовні казки: «Schneewittchen», «Der
gestiefelte Kater» та іх переклади українською мовою; українські народні казки:
«Котигорошко», «Пан Коцький», «Круть і Верть», «Сірко», «Бідний чоловік та
його сини», «Ох!», «Золотий черевичок», «Диво камінної гори», «Яйце-райце», та
твір для дітей «Пригоди Незнайка та його товаришів» та їх переклади німецькою
мовою.
Наукова новизна дослідження зумовлюється тим, що вперше в
українському перекладознавстві здійснено спробу комплексного
6
перекладознавчого аналізу семантико-стилістичних особливостей відтворення
дитячої літератури загалом, а казок зокрема.
Теоретичне значення дослідження визначається описом і подальшою
розробкою проблеми перекладу дитячої літератури. Результати дозволять
вдосконалити уявлення про труднощі, які постають перед перекладачем під час
перекладу.
Практичне значення дослідження визначається можливістю його
застосування на практиці при поглибленому вивченні матеріалу з особливостей
перекладу дитячої літератури на практичних заняттях з перекладацького аналізу
тексту, письмового перекладу та практики перекладу тощо.
Апробація результатів дослідження: основні положення магістерської
роботи викладено у науковій статті «Семантико-стилістичні особливості дитячої
літератури», яку було опубліковано у збірці студентських наукових робіт
«Магістерські філологічні студії'2021» [7].
Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків
до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, списку джерел
фактичного матеріалу.
У вступі обґрунтовується вибір теми, зазначається актуальність
дослідження, визначається мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, також
вказане теоретичне значення та практична цінність отриманих результатів
дослідження.
В першому розділі роботи з’ясовано особливості художнього стилю та
перекладу, розглянуто художній переклад як особливий вид перекладацької
діяльності.
В другому розділі розглянуто переклад народної казки як різновид
художнього перекладу та як фольклорного жанру та культурного явища,
з’ясовано лексико-стилістичні особливості народної казки та відтворення
національно-культурних компонентів при перекладі, визначено особливості
перекладу слів-реалій, передачі фонової лексики та адаптації.
7
В третьому розділі проаналізовано переклад творів для дітей (казок) та
визначено перекладацькі прийоми при перекладі антропонімів,фразеологізмів,
порівнянь, реалій, повторів та інших мовних засобів.
У загальних висновках викладено головні теоретичні положення і отримані
практичні результати дослідження.
8
Розділ 1
ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ
1.1. Особливості художнього стилю
Художній стиль – це індивідуальна творча діяльність, особливий спосіб
мислення, який охоплює широку сферу використання та формує мовну картину
світу. Основна функція художнього стилю – естетична, яка має на меті впливати
засобами художнього слова через систему образів на розум та почуття читачів,
формувати ідейні переконання, моральні якості, принципи та естетичні смаки.
Художній літературі властиве конкретно-образне уявлення дійсності. Для
художнього твору характерні сприйняття за допомогою почуттів і створення
дійсності. Автор прагне передати своє розуміння і осмислення того чи іншого
явища, тому вся навколишня дійсність представлена через світобачення автора.
Зображувана дійсність є певною мірою вигадкою автора, а в художньому тексті
простежується не лише світ письменника, але й письменник у цьому світі: його
переваги, захоплення, осуд, тощо. З цим пов'язані емоційність та експресивність,
метафоричність, змістовна багатоплановість художнього стилю мовлення.
Художня мова має свою мову — систему образних форм, яка відображена за
допомогою мовних та екстралінгвістичних засобів. Основою художнього стилю
мовлення є літературна мова, яка виконує номінативно-образну функцію.
Художній стиль посідає особливе місце в системі інших стилів,
виділяючись, насамперед, своєю тематичною всеосяжністю. Адже письменник за
допомогою певних мовних засобів змальовує людей, проникаючи тим самим в усі
сфери громадського, виробничого, наукового і культурного життя. Звідси і
розмаїття вживаної письменниками лексики: від побутової, розмовно-
просторiчної та емоційно забарвленої до професійно-виробничоï і навіть наукової
[43, 220].
Письменник має на меті впливати на думки і почуття читачів художньо,
шляхом створення правдивих образів: характерів людей у всій їх складності,
суперечливості відносин, картин людського життя. Тому в стилі художньої
9
літератури домінують дві функції: естетична та функція повідомлення. Для
реалістичного відображення дійсності в художньому творі можуть бути
використані самі різні мовні засоби.
Об'єктивно точка зору митця у тексті є завжди цілісною сферою художнього
образу, але також при цьому можна виділити її тришарову структуру: позицію
персонажу, позицію оповідача, позицію автора.
Художня думка митця дозволяє повніше дослідити і єдність його творчої
платформи, бо охоплює її суттєву багатогранність, акцентуючи при цьому в
позиції (або голосі) персонажу те, про що розповідається в тексті (тобто
тематичне оформлення дії), в позиції (голосі) оповідача – те, як про це
розповідається (тобто словесне оформлення дії), а в позиції (голосі) власне автора
(у тому вузькому розумінні, про яке сказано вище) – те, в якій послідовності все
це розповідається (тобто естетичне оформлення дії як побудова художньої думки
в кожному епізоді конкретно і в усьому тексті загалом [33, 55].
Домінуючу роль в пізнанні художнього образу як засобу естетичного
моделювання реальності відігравав великий німецький письменник Йоганн
Вольфганг фон Гете, який зазначав: «Чим більш неприступним для розуму є
художній твір, тим він вищий».
Для художньої літератури характерний особливий зв’язок між художнім
образом і мовною категорією, на основі якої він будується. Іншою властивістю
художнього тексту є його смислова місткість, що виявляється у здатності
письменника сказати більше за зміст, що випливає зі значень поєднуваних слів, у
його вмінні змусити працювати думку, відчуття й уяву читача. Художня мова
характеризується особливою стилістичною формою, багатоплановими
семантичними полями, на які впливають розкута уява, фантазія, несподівані
асоціативні зв’язки, тощо… [55, 565].
Основою для розгляду художнього тексту є три категорії:
Мистецтво – фрагментарне уявлення про світ.
Естетика – побудова творів без зайвих компонентів.
10
Слово – виконує роль образності в тексті [55].
Читач зі своїм власним уявленням про світ, читаючи твір , погоджується з
автором або суперечить йому. У цих погодженнях та суперечках і полягають
пізнавальний, виховний та розважальний аспекти естетичної функціональності.
Варто наголосити, що в художньому образі, немає жодного зайвого слова і
використані у творі лексеми відіграють чи не найбільш значущу роль у створенні
й сприйнятті художнього тексту.
Художній стиль має такі характерні ознаки, як:
– образність – ознака художнього відтворення дійсності;
– естетика мовлення, яка викликає у читача почуття прекрасного;
– емоційність як інтенсивність вираження ;
– зображуваність;
– конкретний опис дійсності;
– оцінний характер мовлення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і,
відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття
та інтелект читача) [68, 441].
Також до ознак художнього тексту належать:
– функціональність в ракурсі вигаданості зображуваного в тексті світу;
– синергетична складність;
–цілісність художнього тексту;
–взаємозв’язок всіх елементів тексту;
–рефлексивність поетичного слова та посилення актуалізації лексичного
рівня;
–наявність імпліцитних смислів;
– використання великої кількості тропів і фігур мови;
– вплив на зміст художнього тексту міжтекстових зв’язків [80, 107].
Щодо родів і жанрів літератури, то художній стиль поділяють на підстилі,
які мають особливості мовної організації тексту:
11
– епічні, до яких належить: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання,
новела, художні мемуари, нари;
–ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма);
–драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);
–комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія,
усмішка) [80].
Якщо ми сприймаємо текст як щось більше, ніж набір лексем, то і під
художнім висловлюванням ми повинні бачити значно більше, ніж думку про світ,
а обов'язково логічно прозоре висловлювання, тобто лише подвійність змісту і
форми, наявність явного і прихованого планів. Більше того: у художньому тексті
експліцитне (зовнішнє, безпосередньо висловлене) завжди менш вагоме і менш
об'ємне, ніж імпліцитне (внутрішнє, переносне). Подвійний зміст загалом має
ціла низка шарів лексики: полісемні слова, фразеологізми, тропи, омоніми та інші
[33, 53].
Мистецтво художнього слова полягає у розкритті потенційних можливостей
мов, що завдяки досконалості мовного матеріалу, його незвичайності,
оригінальності, художньої доцільності досягає ефективного емоційно-естетичного
впливі на читача та розвитку його мовного смаку. Xудожній стиль становить
певне узагальнення щодо прийомів і засобів створення художньої образності.
Образна мова вирізняє твори художньої літератури з-поміж інших текстів. Вона
не обмежується традиційними тропами й фігурами мови, а наповнює естетичним
змістом безóбразні мовні елементи, перетворює їх у систему художньо-мовного
бачення світу. Такий стиль має свої норми, які змінюються, модифікуються
залежно від літературних традицій, течій, напрямів, художніх шкіл та
індивідуальності стилю автора [79, 89].
У художньому стилі створюються зразки норм літературної мови,
відбувається модифікація та оновлення засобів вираження, передається
національний колорит емоційного відображення дійсності. Художній стиль
використовує ненормативні некодифіковані мовні засоби. Крім цього, художній
12
стиль вивчається у таких аспектах як індивідуальний стиль, стиль окремого
художнього твору чи жанру, функціональний стиль.
Унікальність художньої мови полягає в тому, що в ній у взаємозв’язках і
переходах реалізуються всі функціональні типи мовлення, з яких формуються як
стилістично нейтральні, так і стильові та стилістично марковані мовні одиниці
[57, 221].
Лексичний склад і функціонування слів у художньому стилі мовлення
мають певні особливості. Слова, що складають основу і створюють образність
художнього стилю, є переважно словами літературної мови, тими, що реалізують
своє значення у контексті. Вузькоспеціальні слова використовуються в незначній
мірі, тільки для створення художньої достовірності при описі певних сторін
життя. Широко використовуються багатозначні слова, що відображають
додаткові сенси тексту оригіналу і смислові відтінки та синонімію на всіх мовних
рівнях.
На перший план у художньому тексті виходять емоційність і експресивність
зображення. Багато слів, які в науковій мови виступають як чітко певні абстрактні
поняття, у художньому мовленні несуть конкретно-чуттєві уявлення. Для
художньої мови, особливо поетичної, характерна інверсія задля посилення
значимості будь-якого слова або для того, щоб додати всій фразі особливе
стилістичне забарвлення.
Художній текст є системою образів, які на тлі загальновживаної
нейтральної лексики взаємодіє з емоційно-експресивною лексикою, різними
видами синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів; використанням
історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів за стилістичним
забарвленням [57, 222].
Фролова К.П. вважає, що для творів художнього стилю є характерним
використання різноманітних мовних засобів, а саме:
– конкретно-чуттєва лексика (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);
13
емоційно-експресивна лексика (синоніми, антоніми, аноніми,
фразеологізми);
авторські новотвори (слова, значення, вирази, формування
індивідуального стилю митця) [79, 89].
Оскільки в текстах художнього стилю можуть використовуватися всі
функціональні типи мовлення (опис, розповідь, міркування) та всі можливі їх
комбінації, то, відповідно, можуть використовуватися всі семантико-граматичні
типи речень, внутрішньо- і зовнішньо-синтаксичних зв’язків, ритмомелодики
висловлень та текстів [57, 221].
Естетичні функції семантично багатовимірного художнього слова
розкриваються на тлі його текстових і позатекстових, мовокраїнознавчих
конотацій. Художнє слово, як мова образна, багата на тропи, фігури мови,
протиставляється нехудожнім стилям, а серед останніх найвиразніше – офіційно-
діловому стилю. За характером емоційно-експресивних засобів художній стиль
по’єднується з публіцистичним стилем, а також із розмовною мовою [79, 133].
В свою чергу інші дослідники виокремлюють такі основні мовні засоби, як:
– наявність різноманітної лексики (переважно слова з конкретним чи
переносним значеннями);
– вживання емоційно-оцінної лексики;
– введення діалектизмів та застарілих слів;
можливе використання авторських неологізмів, які розкривають
індивідуальне бачення та характер автора;
– широке застосування найрізноманітніших синтаксичних конструкцій;
– переважне використання дієслів одного часу або способу в значенні
іншого [68, 441].
У художньому стилі використовуються практично всі наявні в інших стилях
засоби і багато своїх специфічних (наприклад: поетична лексика, синтаксичнi,
стилістичні фігури, алітерація і асонанс). Усі мовні засоби підпорядковані одній
меті – художньому зображенню дійсності, створенню цілісного естетичного
14
образу. Це досягається, зокрема, широким вживанням різноманітних стилістичних
фігур: метафор, метонімій, синекдох, порівнянь, епітетів, гіпербол,
персоніфікацій, алітерацій, тощо [43, 220].
Синтаксичний склад художньої мови характеризується великою кількістю
синтаксичних структур. Кожен автор підпорядковує мовні засоби відповідно до
ідей. У стилі художньої літератури широко використовуються як загальні
зображувально-виражальні засоби мови, так і індивідуальні авторські. У
художньому мовленні можливі і відхилення від структурних норм, обумовлені
виділенням автором якоїсь важливої для сенсу твору думки чи ідеї. Вони можуть
виражатися в порушенні фонетичних, лексичних, морфологічних і інших норм.
У художньому стилі використовуються всі типи речень, синтаксичних
зв’язків, особливості інтонування і ритмомелодики [8, 246].
Жанрово-стильове розшарування художнього стилю досить широке : від
творчої особистості письменника, його ідейно-естетичної концепції та
світобачення залежить образна система твору, вибір тих чи інших мовних засобів
та їх художня трансформація їх у тексті [8, 246].
Кожен із жанрових різновидів художнього стилю має особливі способи
актуалізації стилістичного значення слова у художніх текстах. Орієнтація мовних
структур на форму донесення до читача художнього змісту, створення різних
стилістичних колоритів призводить до появи стилістичних різновидів у жанрах
поезії, прози, драми.
Лише художній стиль має багату систему стилістичних колоритів —
офіційного, урочистого, піднесеного, книжного, інтимного, дружнього,
жартівливого, іронічного, тощо. Через авторське образне бачення художній стиль
естетизує матеріал практичної мови і закріплює за мовними одиницями стильові й
стилістичні значення [57, 221].
Окрім цього, автор художнього тексту не намагається привести його у
відповідність до «законів жанру», а навпаки, вдається до таких художніх
прийомів, які б зацікавили читача і привернули його увагу [46, 228].
15
Розділ 1.2. Художній переклад як особливий вид перекладацької
діяльності
Художній переклад – це відтворення інформації, поданої мовою оригіналу
на мову перекладу, що міститься в художніх творах. Він має свою специфіку не
лише на лінгвістичному, а й на стилістичному рівнях, оскільки вибір мовних
засобів, здебільшого, визначається на суб’єктивно-психологічному рівні,
внаслідок творчої діяльності перекладача. Перекладач виокремлює для себе суть
художнього перекладу по-різному, використовуючи найбільш важливі складові
цього процесу.
На думку М. Шемуди художній переклад – це завжди взаємодія і
взаємовплив культур, до яких належить текст оригіналу й текст перекладу. Цей
вплив не можна звести тільки до мовної взаємодії, він охоплює всі сторони життя,
відображені в художньому творі, притаманний йому особливий національний
колорит, національну своєрідність оригінального твору [86, 164].
Його думку підтримує і такий науковець, як К. Іваненко, який зазначає, що
процес перекладу «переходить» не лише межі мов, але й межі культур. «Переклад
переміщується не просто в іншу мовну систему, але і в іншу культуру» [29, 117].
О. Шевченко вивчає поняття перекладу, як творчий процес, який полягає у
знаходженні відповідностей між різнотипними категоріями тексту оригіналу та
перекладу [88, 34].
Дослідники І. Полюк, Л. Бондар зазначили, що змістове навантаження
художніх текстів є складнішим, аніж в текстах інших стилів, саме тому головною
проблемою постає «пошук функціональних відповідників, які б поєднували
одночасно значеннєві функції граматичної форми чи лексико-стилістичні
особливості оригіналу та зберігали емоційно-експресивну та естетичну цінність
оригіналу [64, 176].
Український мовознавець та перекладач І. В. Корунець [40, 23] називає
літературний переклад найвищим рівнем перекладацької діяльності. Вчений
наголошує, що будь-який літературний переклад, особливо виконаний справжнім
16
майстром слова, може набути у середовищі мови перекладу такого ж значення та
цінності, як і оригінал. Літературний переклад завжди виконується із великою
кількістю трансформацій, що допомагає створити текст, який би легкістю та
красою слова повторював оригінал.
Українські дослідники Т. Р. Кияк, А. М. Науменко та О. Д. Огуй в свою
чергу зазначають, що «художній текст є найвагомішим та найскладнішим для
перекладу, бо лише у ньому не тільки діють усі 5 головних функцій (пізнання,
повідомлення, впливу, естетична, спілкування), але й присутні усі інші типи
тексту» [32, 87].
Враховуючи складну системно-структурну організацію оригінального та
перекладеного тексту (ТО та ТП), цей процес…має лише гіпотетичний характер,
описується на різних логічних основах, які звично позначають терміном «моделі”.
Івасюк О. Я. пояснює такі моделі, як загалом умовний опис низки послідовних
ментальних операцій над мовними одиницями, виконуючи які перекладач мав би
здійснити переклад оригіналу [30, 161].
Дослідник Кияк Т. Р., в свою чергу, переконує в тому, що такі моделі
допомагають перекладачеві здійснити адекватний переклад. Він описує завдання
моделей такими, щоб уявити процес перекладу в цілому, встановити його
алгоритм, указати загальний напрямок думки перекладача і послідовні етапи
переходу оригіналу від тексту оригіналу до перекладу [33, 516].
Ю. Кіщенко адекватним художнім перекладом вважає такий, що «не
відтворює інформативний зміст оригіналу», а «високих літературних достоїнств,
які визначаються естетичними та літературознавчими критеріями» [35, 47].
Коптілов В.В. вважає, що художній переклад розуміється як специфічне
явище, що має двоїсту природу, тобто «водночас естетичне за своєю природою і
лінгвістичне – за засобами вираження суті літературного твору» [38, 13].
О. Линтвар також окреслює двоїстий характер художнього перекладу, а
саме як: «з одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, але в той же
17
час він багато в чому її обумовлює і визначає», при цьому лінгвістичний аспект
опускається [20, 147].
О. Воловик, В. Погрібна пропонують визначати художній переклад як
«відтворення засобами рідної мови особливостей чужоземного літературного
тексту в нерозривній діалектичній єдності його змісту і форми», тобто художнім
може бути і переклад будь-якого літературного тексту, без ознак художнього
твору, адже під особливостями тексту у даному випадку більше сприймаються як
такі, що стосуються мови (стилю) [10, 36].
На думку В. Коптілова найбільш розвиненою з-поміж стильових теорій є
теорія художнього перекладу, мета якої шукати шляхи дальшого вдосконалення
мистецтва перекладу, всебічно досліджувати особливості творчого процесу
перекладу літературних творів та розробляти принципи його аналізу й критерії
його оцінки. Критика художнього перекладу відіграє значну роль, оскільки вона
не тільки розглядає переклад у зіставленні з оригіналом, а й оцінює доцільність
добору для перекладу творів іншомовної літератури; аналізує текст перекладу не
лише в порівнянні з оригіналом, а й з погляду відповідності мови перекладу
нормам літературної мови, якою перекладено твір [39, 13].
Такий вид перекладу виконує не лише інформативну, а й творчу функцію.
Естетична роль досягається завдяки вдалому і належному доборі та застосуванню
мовних відповідників, художнього смаку перекладача, досконалого володіння
мовами, а також світогляду автора.
Як підкреслює професор О.П. Гончаренко: «переклад художньої літератури
– це майстерність та хист, з ним треба народитися, він десь в тобі в глибині, він
цілком природній, невимушений, але разом з тим, працювати над перекладом
будь-якого художнього тексту – це тяжка, сумлінна, наполеглива праця, це
надзвичайна чутливість до слова, до його внутрішньої структури та мелодики, це
навіть своєрідне милування цими словами, які потім складаються у гарні рядки
перекладених віршів або прози. Перекладач художнього твору сам є художником»
[14, 1].
18
Важливим у процесі перекладу є вибір твору, найчастіше обумовлений
внутрішніми потребами літератури-реципієнта, її здатністю певним чином
засвоїти інше національне літературне явище, певним чином зреагувати на його
художні особливості [81]. Це означає, що роль перекладача полягає у відтворенні
повноти змісту, зробити більш прийнятним та читабельним, не додаючи зайвої
інформації від себе. Також важливим фактором є передача емоційності та
враження від твору.
У зв'язку з тим, що форма та зміст художнього твору перебувають у
нерозривній діалектичній єдності, найважливішим завданням художнього
перекладу є збереження цієї єдності. Оскільки жоден переклад творів не може
бути ідентичним, перекладач повинен не лише правильно відтворити ідеї автора
оригіналу, а й відобразити спосіб художнього втілення цих ідей, передати
образність оригіналу з меншою силою. Щоб у новому мовному середовищі твір
продовжував «жити» як витвір мистецтва, перекладачеві важливо перейняти на
себе функції автора і певною мірою повторити його шлях творення тексту,
водночас наповнивши його новими асоціативними зв’язками, які породжували б
нові образи, властиві мові-реципієнту [81, 122]. Всі важливі компоненти
оригіналу з точки зору семантики та стилю в їх взаємовідносинах між собою та
художнім цілим твори мають бути відтворені у перекладі. Таким чином, у
художньому перекладі важливо зберегти форму, зміст, структуру та естетичну
дію вихідного тексту.
Для художньої літератури відіграє велику роль зв’язок між художнім
образом і мовною категорією. Основою художнього тексту є його смислова
місткість, що проявляється у здатності автора більше розповісти про зміст та
вливати на думку, уяву та відчуття читача [87, 210].
Художній переклад може містити деякі відхилення від стандартних правил,
аби зобразити ті особливості, які хотів донести автор читачеві. Дослівний
переклад не може відобразити глибину і сенс літературного твору, тому слід
зберегти сенс твору, враховуючи стиль і зберігши атмосферу вихідного тексту.
19
Вибір мовних засобів для відтворення змісту і форми тексту оригіналу
нерозривно пов’язаний із точністю, еквівалентністю і адекватністю перекладу.
Під час перекладу перекладач має на меті відтворити структуру художнього
тексту (зміст – форма – образ) і, саме тому вибирає той спосіб, який максимально
точно відтворює цю структуру, створену засобами однієї мови в оригіналі,
засобами іншої. Мова це інструментом інтерпретації для перекладача, це аналіз та
декодування структури художнього тексту. Тому, перекладач може відхилятися
чи порушувати певні межі адекватності «задля художньої досконалості і, навпаки
межі відхилення від художності на користь точності» [61, 78].
Задля повноти відтворення змісту тексту та його адекватного перетворення,
слід врахувати ряд критеріїв:
– адекватність перекладу;
збереження при перекладі низки тропів і фігур мови;
культурологічні та епохальні чинники написання твору;
– специфіка літературного напряму, до якого належить текст оригіналу;
відтворювання індивідуального стилю письменника [89].
На думку С. Шуліка, перекладач має дотримуватися таких вимог до
перекладу художнього твору:
1) Точність. Перекладач повинен повноцінно донести до читача всі думки
автора . При цьому важливо зберегти також і різні перекладацькі нюанси. Щодо
повноти змісту, то перекладач не може нічого додавати від себе, чи видаляти з
тексту те, що на його думку є недоречним. Це може спотворити зміст тексту
оригіналу.
2) Лаконічність. Думки перекладача мають бути викладені максимально
стисло.
3) Ясність. Лаконічність і стислість мови перекладу не мають бути
незрозумілими. Важливим фактором є уникнення складних конструкцій, які
ускладнюють сприйняття змісту твору. Думка має бути викладена простою і
зрозумілою мовою.
20
4) Літературність. Переклад має відповідати усім нормам літературної мови.
Кожна фраза повинна звучати природно [87, 141].
Переклад художніх текстів є досить складним, проте водночас цікавим
явищем. Мистецтво перекладу є важливим посередником у взаємодії культур.
Тому перекладач відтворює характерну для оригіналу культуру, її особливості, а
сам переклад приймається через культурний обмін, де мова постає частиною
культури: «переклад переміщується не просто в іншу мовну систему, але і в іншу
культуру», як наголошує К. Іваненко [29, 117].
Отже, в перекладі мають бути наявні: міжкультурна комунікація (обмін
знаннями та культурними особливостями між двома народами); незмінена
структура тексту (зміна змісту задля кращого розуміння реципієнтом
неприпустима); образне мислення (читач перекладеного тексту має отримати такі
ж емоції від твору, як і читач оригіналу) [50, 41].
При цьому виникають особливі труднощі, адже без ознайомлення з
культурою народу, епохою, часом, коли писався твір неможливо домогтися
адекватності перекладу [6, 25].
Поняття адекватності та еквівалентності постають важливою планкою
перекладу твору, враховуючи всі мовні та структурні рівні. Врешті-решт, вони
складають єдність змісту і форми художнього твору.
Якість перекладу пояснюється його адекватністю чи неадекватністю. Від
того, якою є смислова категорія ТО і ТП, від жанрово-стилістичної належності і
прагматичних факторів, залежить правильність перекладу. Еквівалентність
стосується відношень між учасниками процесу перекладу як акту міжмовної
комунікації.
Адекватність означає точність та рівноцінність оригіналу, яка досягається за
допомогою граматичних, лексико-семантичних, чи стилістичних замін, які
роблять переклад правильним. Завдяки замінам, перекладач зможе майстерно
передати майже всі елементи ТО [70, 80].
21
О. Павленко для оцінювання адекватності перекладу формулює низку
суб’єктивних і об’єктивних чинників, що можуть стати також і критеріями
художності перекладу. Повноцінність перекладу (художня повноцінність) не
може обумовлюватися лише лінгвістичними аспектами, адже тоді втрачається
власне осягнення твору як художнього, а зводиться до пошуків відповідних
мовних одиниць, тож «сфера художнього перекладу починається там, де
закінчується сфера мовних зіставлень» [61, 77].
Еквівалентність перекладу будується на збереження змісту оригіналу, і
граматично-стилістичних, лексичних особливостей мови, які пов’язані із
перекладачем, обраною ним стратегією і тактикою перекладу.
Частіше всього поняття еквівалентності текстів оригіналу пояснюється, як
дві окремі категорії: співвідношення повноти і точності змісту, як домінанта
текстів оригінал-переклад, або як збереження відносно рівноцінної змістової і
смислової, стилістичної і синтаксичної, функціонально-комунікативної
інформації оригіналу в перекладі. В свою чергу, поняття адекватності визначає
«близькість оцінок змісту текстів їхніми адресатами; відповідність поставленій
перед перекладачем меті» [54, 227].
Взагалі, мова художнього тексту – це особлива знакова система, вона –
єдина для різних мов, і в цьому значенні «Анна Кареніна» і «Мадам Боварі»,
«Євгеній Онєгін» та «Дон Жуан» написані однією мовою, яка характеризується
неоднозначністю (амбівалентністю) семантики, множинністю інтерпретацій» [82,
13-14].
Оскільки все ще існує проблема орієнтовності наближеності перекладу до
тексту оригіналу, або на тотожність сприйняття тексту реципієнтом, перекладачі
намагаються віднайти баланс і відтворити текст мовою перекладу в єдності змісту
та форми без втрати національно-культурного компонента вихідного тексту.
Художній переклад має двох авторів (автора і перекладача), і при цьому повинен
відповідати вимогам мовної компетенції, лінгвокультурної обізнаності,
професіоналізму та творчого підходу.
22
У художньому перекладі існує декілька підвидів жанрових текстів,
перекладач має знати всі аспекти таких видів і враховувати всі особливості, які
виступають у якості одного із засобів створення художнього образу.
Часто в художньому тексті приховані філософські погляди, наявна велика
кількість теорій та гіпотез, тому перекладач повинен мати хоча б базові знання з
філософії, етнографії, історії тощо [52, 53]. І саме це доводить максимальну
важливість обізнаності перекладачем даної галузі перекладу, аби мати змогу
доцільно і коректно відтворити повідомлення.
Під час перекладу будь-якого твору, варто пам’ятати про збереження
точного змісту тексту оригіналу, з врахуванням стилю, культури, особливостей
передачі лексики, значення мовних конструкцій.
У художньому перекладі важливе значення відіграє також особистість
перекладача. Посилаючись на типи відтворення адекватності, точності і
еквівалентності, слід дотримуватися точності у відтворенні особи автора,
передаючи його індивідуальність, особливості його світобачення, стилю.
Як зазначають науковці, переклад має звучати як оригінальний текст, і це
один з елементів точності чи правильності. Визначаючи поняття точності
перекладу, Кіщенко Ю.В. тлумачить це поняття, як «максимальне наближення до
оригіналу при передачі як його змісту, так і форми зі збереженням усіх норм
мови, на яку робиться переклад» [35, 7]. Він також наголошує на тому, що
точності ще можна досягти завдяки правильній передачі реалій, довершеному
володінню мовою, розумінням і вивченням деталей, які передав автор у творі,
мовним засобам для створення художнього образу, застосуванням замін на
граматичному, лексичному та синтаксичному рівнях.
Проте крізь призму мови-реципієнта мають чітко прочитуватися
національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль
поета. Перекладач поетичних творів мусить пропонувати своїм читачам з кожним
новим перекладом нові образи, нові форми, нові стилі, але в кожному перекладі
має бути впізнаваним його власний стиль [18, 546].
23
Здійснюючи переклад тексту, створений автором з іншим світобаченням,
ніж у перекладача, необхідно дослідити відмінності між картинами світу автора та
власної і лише після визначення всіх особливостей та аспектів, відтворити їх за
допомогою правильних мовних засобів.
Перекладачу, який має на меті точно відтворити текст оригіналу , слід
враховувати такі критерії при перекладі, як:
– адекватність перекладу;
– збереження при перекладі низки тропів і фігур мови;
культурологічні та епохальні чинники написання твору;
специфіка літературного напряму, до якого належить текст оригіналу;
відтворювання індивідуального стилю письменника [89].
У процесі перекладу художнього тексту перекладач відтворює асоціативні
зв’язки автора, а іноді й власне його творчий процес створення образу засобами
мови [86, 166]. Перекладач не може випускати елементи тексту, що тісно
пов’язані з змістом. Між мовою оригіналу і перекладу є певні розбіжності, тому
для того, щоб текст не втратив цінності, перекладач має відобразити те, що хотів
донести автор якомога повніше і адекватніше.
Для того, щоб твір сприймався, як витвір мистецтва, перекладач має ввійти
в роль автора і перетворити текст оригіналу так, щоб він відповідав усім вимогам,
наповнивши його асоціативними зв’язками та образами. У кожному перекладі має
бути впізнаваним власний стиль перекладача [86, 167].
Оскільки художній текст несе в собі естетичну функцію, а також впливає на
розум і почуття читача, то перекладач повинен відтворити не лише семантичні і
стилістичні особливості, а й художню форму і культуру іншої мови. Слід
зберігати національний колорит художніх творів. Звичайно, доволі складно
передати мовою перекладу всі національні особливості, проте для успішного
результату перекладачу потрібно достатньо фонових знань про історію народу,
побут тощо [10, 80]. Завдяки наявності культурно-соціальних цінностей в
художньому тексті можна досягти більшої експресії та відтворити її при
24
перекладі. Окрім розуміння змісту тексту оригіналу, перекладач також має бути
обізнаним з менталітетом іншої мови, аби передати задум, стиль і світогляд
автора, краще зрозуміти його і правильно перекласти. Література кожної країни
має свої відмінності та особливості і тому, задля передачі національного
забарвлення, має існувати органічна єдність, що вміщує зміст і форму
літературного твору і показує мову, життя того чи іншого народу. Перекладач,
цілком точно, має володіти певними лінгво-літературними здібностями, розуміти
гру слів, вміти «відчувати» лексичні та стилістичні нюанси тексту, чітко
передавати виразність і знаходити еквіваленти фразеологічним одиницям. Сленг
та інші мовні особливості впливають на правильне сприйняття, при цьому слід
враховувати естетичні особливості, а не лише наближеність до оригіналу.
Перекладач повинен не лише грамотно відтворити ідеї автора оригіналу, а й
втілити художньо ці ідеї, передати образність оригіналу не гірше, ніж це зробив
його автор [80, 109-110].
Потік мовної свідомості, зображений у динамічній структурі тексту
художнього твору, має певну ідеологічну спрямованість, структуру та засоби
вираження. Це думки, дії та хвилювання автора, які проявляються в його
творчості. Для того, щоб зрозуміти специфіку твору, слід правильно
проаналізувати твір, врахувавши відображення особистості автора, його методів.
Саме у процесі перекладу перекладач відтворює структуру художнього
тексту: зміст, форму та образ і обирає самотужки, яким чином відтворити цілісну
структуру, створену засобами МО засобами МП. Інакшими словами, мова для
перекладача постає інструментарієм для інтерпретування, аналізу і декодування
структури художнього тексту. У зв’язку з цим перекладач може відхилятися чи
порушувати певні межі адекватності «задля художньої досконалості і, навпаки
межі відхилення від художності на користь точності» [61, 78].
М. Лановик зазначає, що при перекладі художнього тексту слід
враховувати різні аспекти і сучасні перекладацької теорії, що стосуються тексту
та персоналій: автора і перекладача. Вона наголошує, що художній текст ніколи
25
не буде сприйматися однаково різними людьми, тому що кожного разу в процесі
читання обирається власна позиція, з якою вони читають текст.
Варто зазначити, що текст ніколи не містить в собі конкретного набору
смислів і значень «ніколи не означає тільки те, що він хоче означити, тому
художній твір є безконечним продукуванням значень і вічним становленням
сенсу» [51, 318]. Сам процес перекладу науковиця співвідносить з грою
перекладача відразу на декількох полях – мовному, культурному, літературному,
стильовому, досягнення успіху, відповідно, і в цілісному перекладі буде різним.
Щодо питання відтворення лексики у художніх текстах, то Коптілов В. В.
вважає, що кожен переклад є значною мірою пошуком найвідповідніших
синонімів для виразу рідною мовою образів та ідей оригіналу. Не важко
перекласти загальний зміст, сказаного в тексті, набагато важче знайти
найпотрібніше слово, найвідповіднішу конструкцію. І саме від такого пошуку
залежить кінцевий успіх праці перекладача. А саме, точність вибору, зумовлену
глибоким розумінням оригіналу [39, 48].
Вибір мовних засобів при відтворенні змісту пов’язаний з перекладачем, як
особистістю. Тобто, враховуються його людські якості, знання, мислення,
світобачення. Перекладач художнього тексту має декодувати «своє індивідуальне
суб’єктивне бачення» [48, 248], а не просто намагатися якомога точніше передати
зміст тексту-оригіналу, а значить виявити максимально творчі здібності. Можна
зауважити, що існує тісний зв’язок між вибором мовних знаків з із точністю,
еквівалентністю і адекватністю перекладу.
Справжнє художнє висловлювання, навіть якщо в ньому немає або майже
немає лексем зі словниковою багатозначністю (тропів, фразеологізмів тощо),
ставлять перед перекладачем непереборні перешкоди, бо за їх переклад береться
не одна епоха і не один поет, а задовільного перекладу не досягають. Загалом
перекладацькі труднощі виникають скоріш за все не через складність самого
процесу перекладу як творчого, а через складність категорії "художність" як
26
універсального бачення в індивідуальне. Саме тому слід подивитися на художній
текст очима перекладача як майбутнього перетворця першоджерела [33, 220].
Слова-вигадки, які відсутні в мовах перекладу змушують перекладача
застосовати так звану стратегію одомашнення, тобто: «переклад в опорі на
ресурси цільової мови, іноді також із залученням транскрибування чи
транслітерації; додавання коментарів та виносок», яка «полегшує сприйняття,
проте може призвести до спотворення авторського задуму» [1, 16].
Важливо пам’ятати, що перекладач відповідає за якість перекладу
художнього тексту. Неприпустимо перекручувати інформацію, яку намагається
донести автор. Переклад художнього тексту має максимально повно відповідати
оригіналу, а також зображати емоції, характери персонажів, бути зрозумілим для
інших.
Один і той же художній текст може бути перекладений різними
перекладачами, проте відрізнятиметься інтерпретацією, змістовними засобами та
стратегіями. Саме завдяки інтерпретаціям, художній твір стає ще більш
яскравішим і цікавішим.
Займатися перекладом будь-яких текстів можуть далеко не всі люди. Крім
звичайних навичок, перекладачеві притаманні риси, що доповнюють стандартні
професійні якості, такі як: вміння вловити настрій, передати емоційне
забарвлення, змусити замислитися читача над чимось значущим, а не просто сухо
подати інформацію. Саме такі фактори роблять перекладача письменником, який
практично з нуля пише книгу рідною мовою та наповнює її змістом, зрозумілим
іншомовному реципієнту [80, 109-110].
Висновки до розділу
1. Художній стиль – особливий серед інших стилів, який напряму впливає на
читача завдяки образності, естетиці та почуттям у тексті. В текстах художнього
стилю формується образ персонажу, його характер, при цьому
використовуються різноманітні художні засоби, серед яких привілеює
27
наявність емоційно-експресивної лексики, порівнянь, діалектизмів та
новоутворень. Також важливим аспектом є передача національного колориту
відображення дійсності та світобачення автора у цілому.
2. Дійсність художнього твору постає дійсністю художнього світу. Задля
успішного перекладу художнього тексту необхідно досконало володіти
семантикою слів у тексті оригіналу та перекладу, вміти визначати особливості
лексики на всіх мовних рівнях та розумітися на глибокому аналізі художніх
образів, беручи до уваги зміст та суть твору.
3. Художній переклад має власну специфіку, яка, як правило, виражається у
взаємодії культур різних народів, визначення схожостей та особливостей та
грамотне збереження та передача їх у тексті перекладу за допомогою підбору
вдалих мовних засобів.
4. Специфіка перекладу художніх текстів ґрунтується на багатьох чинниках,
особливо на стилі письменника, його світобаченні, сприйнятті. Важливими
поняттями для перекладу є адекватність, точність та еквівалентність.
Дотримання цих категорій при перекладі сприяють створенню справжнього
витвору мистецтва.
5. В той же час, існують складнощі перекладу, які полягають у відображенні
стилю автора, відповідності та пошуку лексичних засобів, тощо.
6. Важливо пам’ятати, що перекладач відповідає за якість перекладу
художнього тексту. Неприпустимо перекручувати інформацію, яку намагається
донести автор. Переклад художнього тексту має максимально повно відповідати
оригіналу, а також зображати емоції, характери персонажів, бути зрозумілим для
інших.
7. Один і той же художній текст може бути перекладений різними
перекладачами, проте відрізнятиметься інтерпретацією, змістовними засобами та
стратегіями. Саме завдяки інтерпретаціям, художній твір стає ще більш
яскравішим і цікавішим.
28
Розділ 2
ПЕРЕКЛАД НАРОДНОЇ КАЗКИ ЯК РІЗНОВИД ХУДОЖНЬОГО
ПЕРЕКЛАДУ
2.1. Народна казка як фольклорний жанр та культурне явище
Фольклор є відображенням світобачення та особливостей різноманітних
культур інших народів. Це поняття тісно пов’язане з поняттям казки, оскільки в
казках показані цінності народу, людську спорідненість, традиції, звичаї та
невмирущість народів.
Ще до появи різноманітних жанрів і піджанрів казок відбувався тісний
розвиток історії з культурно-побутовими верствами населення, народна
оповідальна творчість була пов’язана з писемною творчістю.
З огляду на жанрові особливості, казка є художнім твором, який завдяки
своїй специфічній природі, своєрідній універсальності охоплення життєвих явищ
досягала все більшого розвитку з поміж інших літературних жанрів у цілому.
Казка виходить за межі традиційного для науки про народну творчість поняття
жанру. Це окремий блок, який об’єднує в собі різнохарактерні художні,
композиційні та загалом жанрові особливості [4, 9].
Казка – це прозовий жанр фольклору, який ґрунтується на історії,
моральних цінностях та соціально-побутових особливостях народу. Це
прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру з настановою на
вигадку. Всі події в казках відбуваються та сприймаються ніби реальні, а ситуації
змальовані в них чомусь повчають.
Дослідниця Л. Дунаєвська тлумачить поняття казки, таким чином: «епічні
оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового
характеру зі своєрідною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації
позитивних, сатиричному викриттю негативних образів, часто гротескному
зображенню їх взаємодії» [22, 34].
29
Гнатюк В. вважав, що «казки належать до найдавніших витворів людського
духу й сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна
людська історія» [13, 204].
Трактуючи думку Зоряни і Мар’яни Лановик, казка являється «епічним
твором народної словесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди
та уявлення народу у формі структурованої, хронологічно послідовної сюжетної
оповіді, яка має чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію, в основі
якої лежить протиборство між добром і злом, що завершується перемогою добра»
[52,405].
В. Давидюк уважає, що народна казка – не зовсім і вигадка, а швидше
рефлексія давно забутих архаїчних світовідчувань [17, 43].
Поняття саме жанру казка є ширшим, ніж піджанр, який має на меті перш за
все комунікативну функцію та власну жанрову специфіку, які спричиняють
труднощі в перекладі. Народна казка є фольклорним жанром і зазвичай
передається усно. В основі її сюжету лежить певний конфлікт, що спонукає
персонажів до дії [15, 141].
За своєю структурою, казка має зачин, основну частину, яка вміщує в себе
кульмінацію та кінцівку.
Зачин являє собою тему, тобто подію про яку йтиметься в розповіді,
знайомство з головними героями.
Основна частина вміщує розгляд основних проблем та перешкод героїв.
До кульмінації належить найбільш напружений момент опису ситуації
героїв.
Кінцівка розкриває всі протиріччя між героями, сприяє вирішенню
непорозумінь, конфліктів та переважно щасливому кінцю.
Казка має тісний зв’язок з іншими різновидами народної творчості, а саме з
легендами, переказами, оповідями, які постають в особливій взаємодії з
конкретною історією, реальним життям і побутом їх творців. Художні образи
казок, психологія характерів, ситуації, художні деталі казкового епосу в своїй
30
основі завжди глибоко самобутні й історично конкретні, бо ж вони, як правило, у
художній формі відбивають життя, погляди, смаки та сподівання певного народу
у певний час його історії [4, 9].
Казкам притаманна внутрішня установка на вимисел. В казках завжди
розповідається про явну “вигадку”, яка є цікавою своїм більш або менш прозорим
натяком на якесь життєве явище, має свою алегоричність.
У давні часи казка була пов’язана з міфами, різними соціальними
інститутами, обрядами та забобонами, визначалася своїми жанровими
особливостями, функціональними рисами і значною мірою була не такою, як
зараз. Саме такої думки дотримуються науковиці Мар‘яна і Зоряна Лановик:
«Прихильники міфологічної школи вважали основою казки міф та систему давніх
уявлень;…поширення казкових сюжетів зі Сходу (зокрема Індії)…; дослідження в
руслі ритуально-міфологічної школи поклали в основу виникнення казки систему
давніх язичницьких релігійних ритуалів...» [52, 403].
Певні історичні події розвитку народів світу, відбилися у казках, оскільки
існувала спорідненістю сюжетів, мотивів та образів, а також культурного обміну
між народами.
Для казок характерні традиційність структури і композицiйних елементів
(зачини, кінцівки та ін.), контрастне групування дійових осіб, відсутність
розгорнутих описів природи побуту [90, 50].
Фольклорист Іван Березовський також згоден з твердженням щодо того, що
в казці взаємодіють сформовані у різні історичні епохи різнохарактерні за своїми
жанровими особливостями художні форми [4, 10].
Головним героєм казки постає людина та її пошуки сенсу життя в умовах
соціального буття. О.О. Насєдкіна підкреслює, що «мовна казкова картина світу
відрізняється від наукової образно-метафоричним потенціалом, набуваючи
характерних рис художнього сприйняття дійсності завдяки використанню у
власних текстах алегоричних символів і художніх тропів» [58, 143].
31
Він твердо відстоював переконання, що кожен народ, якщо й запозичує
якийсь мотив, тему чи сюжет, то робить це не механічно, а свідомо,
переосмислюючи відповідно до власних світоглядних норм, які формувалися
незалежно впродовж багатьох століть і відображали національно своєрідні
інтенції [77, 9-10].
Взагалі, казка постає як форма розвитку індивідуального творчого начала.
Імпровізація певних елементів у творах посідає важливе значення і сполучалася з
певною традицією і сенсом казки. Казка відзначається завершеністю, а саме, коли
головний герой досягає мети і перемагає зло.
Функціональність казки надзвичайно різноманітна: її естетичні функції
доповнюються та переплітаються разом з пізнавальними, морально-етичними,
соціально-виховними та розважальними. Існує безліч спільного у казках народів
світу, що пояснюється схожістю культурно-історичних умов їхнього життя. На
ряду з цим, казки характеризуються національними рисами, відбивають спосіб
життя народу, його працю і побут, природні умови, і навіть індивідуальні
особливості виконавця-оповідача. «Знаходячись» у певному історичному колі,
казки відтворюють світогляд людей, їхні вірування, традиції, звичаї та
переконання [23, 173].
Професор О. Тихомирова наголошує, що «роль казок в історичній
соціокультурній практиці людства надзвичайно важлива, а зв’язок з життям
народу дуже тісний» [85, 42]. Оскільки у кожного народу є свої ментальні
особливості, то вони й «будують» його соціокультурну картину.
За словами Зоряни і Мар’яни Лановик, казка є «епічним твором народної
словесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди та уявлення
народу у формі структурованої, хронологічно послідовної сюжетної оповіді, яка
має чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію, в основі якої лежить
протиборство між добром і злом, що завершується перемогою добра» [52, 405].
У народній казці людина постає особистістю з певними бажаннями, яка
прагне досягти чогось кращого. В казці висвітлювалися як правило чисті та добрі
32
помисли, любов, наївність. Однією з основних функцій являлася повчальна
функція, яка формувала особистість задля психічного і соціального становлення
та достатку. Завдяки казкам ми переосмислюємо важливі для себе життєві
ситуації, які допоможуть нам в майбутньому, розрізняємо правду від брехні,
добро від зла, вірних людей від зрадників.
Існують такі види казок, як:
● Казки про тварин, так званий “звіриний епос”.
Такі казки виникли одні з перших, оскільки людина завжди була поруч до
звіриного світу, а саме жила в певних обставинах. Такі відрізняються образною
системою, характером виразу, що виділяє їх як в окрему, самостійну піджанрову
групу. В таких творах відбились світоглядні основи художньої творчості людини
стародавнього часу. Головними героями поставали тварини.
● Фантастичні казки.
Такі казки мали магічне призначення, яке поєднувало міфічне, фантастичне
і героїчне начала. Провідними мотивами виступали змієборство та видобування
чудодійних предметів. Герої, як правило були наділені могутньою силою,
винахідливістю, яка допомагала їм у нелегкій боротьбі.
● Побутові казки.
Переважали мотиви з повсякденного життя і головними героями поставали
персоніфіковані образи робочих селян, наймита тощо.
● Народні казки.
Основною відмінністю є відсутність автора. Мова ведеться зі слів великої
кількості людей, які розповідали про своє життя.
● Авторські казки.
Казка або збірка казок, створені відомими авторами. Такі твори мають
простий характер та орієнтовані переважно на дітей [23, 173].
Кожен із таких видів казок має свої певні особливості побудови художнього
образу, типи дійсності, композиції, що допомагають правильно перекласти твір.
33
Відомий український письменник Іван Франко ретельно займався
вивченням питань поняття казка та важливості використання поняття «казковий
мотив». «Усяка казка, – писав Франко, – має лише один мотив, який може
виявити різні відміни в побутових деталях, але мусить виявляти комплекс
характеристичних фактів…, мусить мати її складові часті, щоб учений без шкоди
для наукової якості міг піддати його порівняним студіям з іншими подібними»
[78, 204].
Проте, казка може мати два і більше мотивів, які гармонійно взаємодіють
між собою, утворюючи цілісність, яка в свою чергу, має бути логічно розкритою.
За його класифікацією Івана Франка казки поділяються на:
1. Казки звірині;
2. Казки властиві:
а) казки чудесні;
б) казки легендарного характеру;
в) казки-новели;
г) казки про дурного чорта або велетня.
Щодо німецького фольклорного простору, то він характеризується грою
духа, яка має глибоке розуміння сутності буття та розуміння різноманітних
життєвих подій.
У німецьких казках міфологія змішана з історичними легендами минулих
подій, які мають тісний зв’язок з вигадками. У німецькому фольклорі фантастичні
казки мають соціальний та етнографічний характер. «Одні казки – це страшні
розповіді про жорстокі події старовини, про відьом та інші образи, що жили у
віруваннях народу, а інші – казки, що переплітаються із християнськими
легендами. Героями казок найчастіше виступають люди сильні та незалежні,
розумні та кмітливі, добрі та порядні, які повинні стати представниками усього
роду. Це – хоробрий кравчина, кмітлива донька селянина, солдат, роботяща
служниця, пастух. Але, використовуючи епічні порівняння, казка часто називає їх
королівськими іменами» [75].
34
2.2. Лексико-стилістичні особливості народної казки
Казка, як і будь-який інший жанр твору містить набір лексичних та
стилістичних мовних засобів, особливості яких слід враховувати при перекладі
задля досягнення адекватності.
Оскільки авторами народних казок є представники простого народу з
певними індивідуальними характеристиками, в таких казках, як правило,
переплітається різноманітність стилів. Фольклорні твори характеризуються
багатогранністю лексичного та граматичного наповнення текстів казок і
стилістичними особливостями передачі змісту.
Важливим твердженням щодо цього питання постає те, що перш за все
тематика казок напряму пов’язана з вивченням питання дитячої літератури,
оскільки саме казки орієнтовані на наймолодших читачів ще з ранніх років.
На думку дослідниці Арзамасцевої, дитяча література – це комплекс творів,
створених спеціально для дітей з урахуванням психофізіологічних особливостей
їх розвитку [2, 10].
Існує велике жанрово-тематичне різноманіття прози для дітей. Кожну
вікову категорію цікавлять різні теми . На думку О. Папуші, читачам дошкільного
та молодшого шкільного віку адресовані казки та оповідання, дітям середнього
шкільного віку – повісті-казки, пригодницька й пригодницько-фантастична проза,
для середнього і старшого шкільного віку митці пишуть реалістичні оповідання,
пригодницькі, детективні, історичні повісті й романи [62, 19].
На думку письменника В. Сухомлинського дитяча література залишає
«глибокий слід у дітей», і стає «школою емоційно-морального виховання» [73,
17]. Це якраз один із аспектів того, що на синтаксичному, граматичному і
лексичних рівнях важливо враховувати, на кого саме спрямована така література,
а саме казки. Діти сприймають прочитане не так, як дорослі і вони є більш
вразливими в цьому плані.
Існує перелік художніх засобів вираження виразності та образності творів,
задля більш повної, точної та яскраво-вираженої передачі думок, почуттів:
35
– епітети –точні пояснення яскраво образного слова;
– метафори – перенесення ознак одного предмета на інший на основі
схожості. Для дитячої літератури важливим є «барвистий опис» [2, 53] завдяки
якому в уяві дитини складаються яскраві картинки;
– порівняння – пояснення одного предмета іншим, за допомогою єднальних
сполучників. Іноді, порівняння в тексті можуть бути зайвими, якщо, звичайно,
постають незрозумілими та складними;
– уособлення – вираз уявлень про будь-який предмет завдяки наданню їм
невластивих ознак;
– гіперболи/літоти – перебільшення/зменшування предмета;
– іронія – глузливо-критичне ставлення автора до предмета зображення;
– оксиморон – поєднання протилежних за змістом понять;
– фразеологізми та стійкі словосполучення – семантично пов’язане
сполучення слів, які відтворюються у вигляді усталеної конструкції.
Варто наголосити, що частотність вживання фразеологічних одиниць у
художньому тексті залежить від належності письменника до певного
літературного напряму, від стилістичних особливостей твору, від описуваного
середовища та ефекту, який автор хоче справити на читача, від художньої ідеї
твору тощо. Особливо в казках такі конструкції вживаються доволі часто.
Наприклад: ein Stein von einem Herzen, die Füße noch fortkommen, life alles Blut
zum Herzen, stürzte den Kopf auf die Hand, auf der Stirn geschrieben, den Kopf
hängen.
Як правило фразеологізми або сталі вирази перекладаються за допомогою
повних або неповних еквівалентів та вибір способів їх перекладу – питання дуже
спірне і вимагає від перекладача уважності, детального розуміння тексту
перекладу та оригіналу, обізнаності та фантазії.
Видатна українська дослідниця Роксоляна Зорівчак відмічає, що саме
фразеологічні сполуки завдають перекладачеві особливих труднощів, а саме
36
фразеологічні компоненти, що містять не лише образність, екпресію,
багатозначність, але й алогічність [28, 16].
обмежена лексика – обмежена певними територіями чи суспільною
групою лексика.
діалектизми – слова, які характерні для певного територіального чи
соціального діалекту.
гра слів – використання різних форм слів та їх частин або конструкцій
задля створення фонетико та семантико-стилістичних явищ, що
грунтуються на зіставленні та обіграванні близькозвучних слів [70,80].
Будь –який дитячий твір містить в собі гумор. Уміння перекладача передати
гру слів, яка виражає комічний ефект, є запорукою успіху адекватного перекладу
Основний пласт лексичного набору становить така категорія лексики, як:
загальновживана лексика.
Лексика, яку використовують всі носії мови без виключення [3, 96]. Вона
має чітко виражене стилістичне забарвлення, не дивлячись на те, що є пасивною в
художньому тексті. Саме на разом з стилістично-нейтральною лексикою вона
набуває більш яскравого значення. Через те, що однією найважливішою
характеристикою дитячої літератури є проста мова [66, 59] загальновживана
лексика є пластом для більш детального розуміння змісту тексту.
–експресивна лексика.
Лексика, з емоційно-забарвленим значенням. За допомогою емоційно-
експресивної лексики можна дізнатися ставлення народу до зображуваних подій
та персонажів художнього твору [21, 128].
Книги для дітей і підлітків повинні сприяти емоційному та
інтелектуальному розвитку, надавати приклади для наслідування,
пристосовуватися до мовленнєвих навичок та понятійних знань дітей,
систематизувати великий обсяг інформації [66, 53]. Так як у дитини при читанні
переважає емоційне ставлення до героїв, їхнім почуттям, вчинкам, то вкрай
37
важливо передати позитивні чи негативні емоції та почуття завдяки
використанню таких слів.
–просторіччя.
Загальнозрозумілі слова для носіїв мови у повсякденному житті.
Просторіччя акцентують на відмінних особливостях казки, оскільки будь -який
художній текст виходить за межі норм літературної мови та вміщує велику
кількість «нелітературних» компонентів. Їх вживають представники різних
соціальних груп з різними стилістичними відтінками, що підтверджує наявність
нових тенденцій та течій в літературній мові на різних етапах процесу якісних
змін [3, 96].
–діалектизми.
Слова, вжиті для певного регіону, певної етнічної групи населення. Саме
через використання діалектизмів можна зрозуміти походження персонажа, умови
проживання, осмислення його вчинків, тощо. Оскільки саме місце народження
впливає на особистість та її світосприйняття. Діалектизми передають ці
особливості читачу, який не знайомий з тією чи іншою територіальною
приналежністю. Найчастіше діалектизми зустрічаються в описах побутових
елементів, культурно-побутових відносин, етнографічно-побутового колориту
[3,84].
–зменшувально-пестливі слова;
Згідно з думкою Огара у казках можуть міститися пестливо –зменшувальні
слова. Пишучи казки для дітей, необхідно бачити світ очима дитини, розуміти
його інакше, описуючи події імітованою дитячою мовою, проте не зловживати
такими словами. Якщо автор чи перекладач не розуміє таких аспектів, то «з-під
пера виходять відверто слабкі й безпорадні з комунікативного боку тексти», а
«творчість часто підмінюється нав’язливим моралізаторством і надмірним
сюсюканням – імітацією дитячого світу, імітацією дитячої мови» [60, 11].
–ненормативна лексика- нецензурна лексика.
Як правило, не є характерною у дитячих творах.
38
Фонетична або звукова структура текстів надзвичайно важлива для дитини,
яка тільки починає знайомитися зі світом казок чи пізнавати нове. Саме тому
вживання перекладачем різних художніх засобів сприяє вдалій передачі
образності, виразності тексту. Очевидно, вибір слова має величезне значення для
створення позитивного ефекту на читача і іноді передати сказане автором
адекватно, при цьому не змінюючи зміст є доволі складним явищем, оскільки
фонетика мови оригіналу і мови перекладу можуть відрізнятися. Тому, слід
підходити до вибору лексики розумно, професіонально, враховуючи всі аспекти.
Як наголошує І. В. Кононенко – лексичне значення слова, відбиває
загальнолюдську, національну, соціумну, індивідуальну картину світу, отже
–передає специфіку мовного типу [37].
Також, варто згадати роль книжкових ілюстрацій в книжках. Картинки в
казках значно впливають на формування та чуттєвого сприйняття світу дитиною,
розвивають естетичну функцію в усьому. Взагалі, дитяча книга є єдністю
картинки та змісту. На думку відомих дослідників Арзамасцевої, Огара яскраві
ілюстрації переважають над словесним змістом тесту і посилюють тим самим
образність викладу інформації. Малюнки сприяють полегшеному розумінню
змісту та зоровій пам’яті на ряду з поняттям комунікації.
Семантична складність – «відношення кількості слів повідомлення, що
відсутні в усередненому словнику аудиторії реципієнта, до їх загальної кількості в
повідомленні» [9, 57]. Лексична і семантична складність тексту має бути
однаковою по відношенню до дитячої аудиторії, мають вживатися лише слова, які
є загальновживаними для реципієнта, проте можна додавати нові, але лише для
пояснення їх значення. (особливо для казок), не використовувати мову натяків,
тобто вживання іронії, алегорії, алюзії. Мова має бути зрозумілою як для автора,
так і для аудиторії.
39
2.3. Відтворення національно-культурних компонентів при перекладі
казок.
Як зазначалося нами вище, важливе місце в розгляді питання перекладу
казок займають національно-культурні компоненти та їх відтворення у текстах
перекладу. І тому, перш ніж розпочати роботу над перекладом художнього тексту,
а саме казки, перекладач повинен ознайомитися з соціумом, в якому створювався
текст, визначити, як відображені в тексті мовні його (соціуму) особливості, та,
відповідно визначити перекладацькі стратегії.
Кожна мова є відображенням свого народу. Оскільки переклад охоплює
щонайменше дві мови, відповідно і дві культури, перед перекладачем постає
питання як відтворити культурні аспекти, вміщені в тексті оригіналу. Взагалі
культурне підґрунтя перекладу є доволі різноманітним, залежно від лексики та
синтезу до ідеології та способу життя іншої культури. Кожна культура має
індивідуальну культуру, тобто створює власну дійсність. Кожна мова є
відображенням свого народу.
Національно-культурний компоненти виявляється в ознаках особливостей
життя певних етнічних груп – нoсiїв мoви та сприйняттям дійсності
представниками різноманітних народів. Національний менталітет є підґрунтям
цього і пояснює різні аспекти щодо сприйняття та пізнання світу різними
етнічними групами. На формування національно-культурного компоненту
здійснює вплив мова та мислення тієї або іншої конкретної нації [14, 67].
Мова і культура тісно пов’язані між собою, тому саме мова відіграє
вирішальну роль у створенні світосприйняття та менталітету будь-якого етносу.
Національна специфіка виявляється в структурних компонентах значень слів.
Кожна нація має своє власне уявлення про дійсність та навколишній світ,
відповідно сприймає оточення по-іншому, не так, як інші нації і тому,
відображення культурного компонента цього народу є віддзеркалюванням
індивідуального, особливого світу того чи іншого етносу.
40
Розвиток перекладацької діяльності, розуміння процесу перекладу тісно
пов’язані з динамікою розвитку культур. При взаємодії різних культур саме
перекладач має передати цю взаємодію та їх риси.
Напряму це залежить від таких факторів, як:
1) відносини культури до перекладу, його цілей і завдань;
2) вибору текстів для перекладу;
3) вибору перекладацької стратегії, найбільш часто застосовується при
здійсненні перекладів для носіїв даної культури;
4) вибору культур, що володіють авторитетом для даної культури [7, 67].
Зорівчак вважає, що мова перекладу, як і вихідна мова, відтворює
особливості культури, менталітету, історії його носіїв, отже, кожний літературний
твір, будучи написаним на тій чи іншій мові, продукується у відповідності з цією
культурою [27,106].
Кожне слово, яке вживає автор живе в контексті культури, тому з
семантичної точки зору відповідники можуть не співпадати. Хоч вони належать
до периферії семантичної структури значення слова, однак є дуже важливими для
міжкультурного спілкування, оскільки породжують комунікативні перешкоди.
[67, 322] Семантизація лексики з національно-культурним компонентом, коли
немає жодних асоціацій з певною культурою, вимагають особливого підходу
перекладача.
Існують дві групи лексичних одиниць, які мають національне забарвлення.
–слова –реалії.
–фонові слова [56, 23].
2.3.1 Особливості перекладу слів-реалій
Слова-реалії належать до категорії перекладу безеквівалентної лексики,
тобто слів та словосполучень МО, які не мають лексичних відповідників у МП
[43,36].
41
Багато українських дослідників та науковців трактують поняття реалії по-
різному.
Слова-реалії – це лексичні одиниці, які позначають предмети або
специфічні явища матеріальної культури та відображають саме той час, в якому
відбуваються всі ключові події. Наприклад, предмети одягу та інтер'єру, продукти
харчування, обряди, релігійні вірування, звичаї тощо [56, 23].
Реалії є змінною, відносною категорією, яку можна розгледіти лише при
бінарному контрастивному порівнянні декількох мов і культур [28, 58]. Це слова
та вислови, які вміщують традиційно закріплений комплекс краєзнавчої
інформації, чужої для мови рецептора.
Реалія, сама по собі є етноунікальною. На її думку, якщо слово – це
мікросвіт, в якому відтворюється певний фрагмент реальності, хибна або нехибна
уява про неї, то реалія завдяки етнокультурному компоненту особливо
вирізняється в цьому відношенні [28,74].
Дослідниця Роксоляна Зорівчак виокремлює групи реалій за історико-
семантичною та структурною класифікацією. До історико-семантичного плану
належать:
– власне реалії при існуючих референтах; (галушки, трембіта)
– історичні реалії ; (Рейхстаг; хутір, князенко, хата)
До структурної класифікації реалій Р. Зорівчак відносяться:
– реалії-одночлени; (вечорниці, кобзарювати)
– реалії-полічлени номінативного характеру; (братська могила)
– реалії-фразеологізми. (стати під вінок)
Також вона тлумачить такі види реалій, як приховані та явні.
Приховані реалії – це слова, які мають еквівалент в мові реципієнта, але
значення з мовою перекладу мають різне. Такий тип реалій стилістично
відрізняється і має має певні культорологічні розбіжності [28, 72].
Передача національного колориту казок відбувається не лише за рахунок
слів-реалій, а завдяки асоціаціям і образам, описам, які виникають завдяки таким
42
словам і викликають у читача розуміння мислення представників певної культури,
їх вчинки та характер. Читачі з різних культур сприйматимуть один і той самий
текст по-різному, саме такі образи, що сформувалися у них в думках.
Реалія, як і кожне інше слово, може набути в контексті стилістичної
функції, певної конотативної семантики та стати словом. Стилістична амплітуда
реалії надзвичайно широка . В тексті оригіналу реалія часто сприймається як щось
звичне, органічне, рідне для читачів. Існує певна проблема: слід або показати
специфіку і екзотику, або зберегти звичність і втратити специфіку. Це протиріччя
може здолати перекладач, який добре знає культуру і традиції мови оригіналу,
відчуває зображувальні можливості вписаного в текст слова і водночас глибоко
опанував рідну мову [28, 84].
Найпоширенішими прийомами передачі слів-реалій у казках є:
– транскрипція;
– гіперонімічне перейменування;
– дескриптивна перифраза;
– калькування;
– уподібнення (синонімічна заміна);
– комбінована реномінація [84, 61].
Згідно з визначенням О. Чередниченко існують інші способи передачі слів-
реалій, а саме: – транскрипція, транслітерація, калькування, описовий переклад,
наближений переклад та елімінація національно-культурної специфіки.
При транскрипції відтворюється звукова форма іншомовного слова, а при
транслітерації – його графічна форма. Власне транскрипція реалії передбачає
механічну передачу реальності з вихідної мови на мову перекладу графічними
засобами останнього з максимальним наближенням до початкової фонетичної
форми. Переклад реалії як спосіб передачі її на мову перекладу зазвичай
використовується в тих випадках, коли транскрипція з тих чи інших причин
неможлива або небажана [83, 65].
43
Вибір транскрибувати або перекладати залежить від характеру тексту, від
значимості реалії в контексті, від характеру самої реалії, від самих мов і від
читача перекладу. Вважають, що транскодування якомога краще надає
можливість читачеві зануритись в атмосферу чужої мови, оскільки «в контексті
слів рідної мови транслітероване слово виділяється як чуже» [71, 172].
При калькуванні складові частини безеквівалентної лексичної одиниці
замінюються їхніми буквальними відповідниками в мові перекладу.
Калька – це метод запозичення в результаті якого створюється новий
фразеологізм або словосполучення шляхом буквального перекладу іншомовного
слова. При цьому реалія зберігає семантичне значення, але інколи втрачає
колорит.
Завдяки описовому перекладу відбувається більш детальний і зрозумілий
опис певного поняття іншими мовними засобами.
Наближений переклад: замість іншомовної реалії використовується
реалія мови перекладу, яка володіє національною специфікою, але
водночас має багато спільного з реалією мови оригіналу.
Елімінація національно-культурної специфіки: саме цей прийом є
близьким до наближеного перекладу, проте під час перекладу
національно-культурна специфіка мови оригіналу випускається.
Іноді реалії перекладаються дослівно, але слід бути обережним при такому
перекладі, оскільки можуть виникнути змістові помилки [43, 37-38].
Р. Зорівчак у свою чергу пропонує такі методи перекладу реалій:
– транскрипцію (транслітерацію);
– гіперонімічне перейменування;
дескриптивну перифразу, комбіновану реномацію;
калькування;
міжмовну транспозицію на конотативному рівні;
метод уподібнення;
– віднайдення ситуативного відповідника;
44
контекстуальне розтлумачення реалій [28, 93].
При виборі найбільш підходящого способу перекладу необхідно
ознайомитися з місцем, подачею і розумінням незнайомої дійсності в оригіналі.
Автор вводить незнайому реалію в текст художнього твору при описі нової
реальності для носія даної мови і при цьому незнайомі читачеві оригіналу слова
вимагають такого викладу, який дозволив би сприймати описуваний об’єкт,
відчуваючи при цьому специфічний «аромат чужості», характерний місцевий чи
національний історичний колорит [94, 488].
Переклад слів-реалій у казках є доволі складним процесом. Найбільша
складність полягає у зміні контексту саме не носіями мови, що породжує втрату
цього поняття, які стають незрозумілими для читача. Загалом існують такі
труднощі при перекладі реалій: відсутність еквівалентної одиниці на мові
перекладу і необхідність поряд з предметним змістом (семантикою) реальності
передати національний та історичний колорит реалії [91, 54].
При перекладі потрібно передати не лише семантичне значення реалії, але й
конотативне значення, національний та історичний колорит. Також слід
проаналізувати яка роль реалії у змісті чи є вона важливим лексичним елементом
у тексті.
Оскільки переклад означає не тільки перехід від однієї мови до іншої, а й
від однієї культури до іншої, то вибір прийому перекладу вказує на те, що існують
все ж таки відмінності в соціально-культурному досвіді носіїв вихідної мови і
мови перекладу.
Перекладач має обрати певну стратегію щодо перекладу таких слів,
враховувати культуру, фонові знання з певної теми, звичаї, традиції народу,
історичні чинники і найголовніше зберігати змістовий та національно-культурний
компонент. У разі сумнівів, слід ретельно перевірити, чи існує слово взагалі в
мові перекладу, чи відповідає воно значенню в мові оригіналу.
45
Як наголошував класик українського художнього перекладу ХХ ст., поет,
літературознавець Григорій Кочур написав: «…перекладацький хліб нелегкий і
відповідальність перед автором та читачем велика» [42, 1046].
2.3.2. Особливості передачі фонової лексики казки
Якщо слова-реалії відображають предметний світ етносу, то фонові
лексичні одиниці зображають своєрідність віддзеркалення об’єктивної дійсності
на лексичному рівні.
Фонова лексика – це лексичні одиниці, які мають різні конотації (оцінні й
емоційні відтінки), а також різні асоціативні зв'язки і зрідка ці відмінності
зумовлені в самих реаліях [11, 22].
Фонові лексичні одиниці виділяються із загального лексичного складу коли
відбувається їх зіставлення з лексичною системою іншої мови. Найважливішими
в таких словах є позалінгвістичні плани, які можна зіставити.
М. П. Кочерган тлумачить фонову лексику як об’єкт задля виділення та його
аутентифікації. Він наводить таку класифікацію фонової лексики:
– антропоніми – імена людей, власні назви; (Іван – Iwan; Петро –Petro;
Коцький – Kotski; Ганс –Hans).
Наділені смисловим навантаженням та яскравою образністю. При перекладі
важливо звертати увагу на контекст. Оскільки більшість імен є стилістично
забарвленими, доволі важко зрозуміти лише за контекстом. Може
використовуватися порівняння або асоціації задля кращого розуміння. Існують
персонажі, що не мають імен, проте ідентифікуються за сферою діяльності чи
ознакою персонажу. Наприклад: der Frostige – Мерзляк; Rotkäppchen – Червона
Шапочка; der Dicke – Товстун).
На окрему увагу заслуговують імена, перед якими вживається означений
артикль. Найчастіше він вживається перед власним іменем для вираження
негативної чи позитивної аксіологічності [44, 48].
– топоніми – географічні назви; Dortmund – Дортмунд; Weimar –Веймар;
Nürnberg – Нюрнберг; Potsdam – Потсдам; Arnstadt – Арнштадт).
46
Зазвичай топоніми мають складну смислову будову та особливості
етимології, пов’язані з іншими одиницями мови та важливе смислове, соціальне
та історичне навантаження. Вигадані топоніми називаються квазітопонімами.
Найчастіше вживаються задля відображення авторського світосприйняття.
Позначають елементи історичної спадщини та культурних надбань, тому задля
здобуття адекватності тексту перекладу необхідно мати широку обізнаність у
лінгвокраїнознавчому матеріалі. Завдяки словотворчим формам несуть відбиток
народу та культури, що зображується в казці.
– теоніми – назви божеств;
Часто мають прямі відповідники в казках інших народів, але не завжди
значення можуть збігатися. Мають національно-специфічний компонент, що
характеризує культуру, до якої вони належать. Варто ознайомитися з етимологією
та значенням слів, перщ ніж перекладати.
– зооніми – клички тварин;
В основному герої-звірі в казках не мають імен чи прізвиськ. Наприклад: der
Hahn, der Esel, die Füchsin, der Kater. Використання загальних назв спрощує
розуміння творів дитячою аудиторією. Можна прослідкувати часте вживання
зоонімів у фразеологізмах. (Здоровий, як бик – Gesund wie ein Bär; Бути
голодним, як вовк – Einen Bärenhunger haben; Робити із мухи слона – Ein
Affentheater machen; Убивати (убити) двох зайців (два зайці) – Zwei Fliegen mit
einer Klappe schlagen; Роздувати (роздути, видувати, видути) з мухи слона – sich
wie ein Elefant im Porzellanladen benehmen).
– астроніми – назви небесних тіл;
– космоніми – назви космічного простору і сузір’їв;
– хрононіми – власні назви історично важливого для людства відрізку часу;
– ідеоніми – назви об’єктів духовної культури;
– ергоніми – назви об’єднань людей: товариства, організації тощо;
– гідроніми – назви водоймищ, річок; (Main –Майн; Rhein –Рейн; Elbe
–Ельба; Rote Meer – Червоне море).
47
– етноніми – назви народів, етнічних груп. (die Juden – євреї; die Polen
–поляки) [40, 187].
В контексті нашого дослідження варто зупинитися на перекладі
антропонімів у казках. За визначенням М.П. Кочергана, антропоніми – це вид
власних назв, які служать для виділення названого ними об’єкта з низки подібних,
для його індивідуалізації та ідентифікації [41, 187].
В художній літературі особове ім’я – це офіційно зафіксоване слово, за
допомогою якого здійснюється індивідуалізація, або, говорячи мовою фахівців,
«легалізація» певної особи [72, 14].
Часто антропоніми казкового тексту мають відповідні форманти, що
свідчать про приналежність їх носіїв до певної національної чи культурної
парадигми. Задля реалізації національного колориту постають характерні
апелятиви чи прийменники. Наприклад, завдяки формі імені персонажа казки
можна дізнатися про його національність. Апелятиви часто представлені
ввічливими звертаннями. Також, знаковим є походження прізвищ шляхетних
героїв, що більш яскраво пояснюють колорит [44, 49].
О.В. Масло вважає, що, загалом, власна назва не перекладається, а
«передається» засобами мови перекладу. Перед перекладачем стоїть важливе
завдання: потрібно передати антропонім так, щоб не втратити культурну
спадщину та водночас, щоб він був зрозумілим пересічному читачу [56, 41].
Проте, Р. Зорівчак має думку, що антропоніми і топоніми потрібно саме
перекладати, а не транскрибувати задля того, щоб максимально зберегти
національний колорит казки [26, 98].
За словами Т.Р. Кияка, антропоніми – це важлива частина культурної
спадщини будь-якого народу, яка відрізняє їх один від одного. Це доказ того, що
народ пройшов довгий історичний шлях і володіє унікальними культурними та
історичними артефактами. Головна особливість в тому, що дані культурні
артефакти, покладені в основу казок, можуть бути зрозумілими лише носієві
мови, проте аж ніяк пересічній людині іншої національності [32, 124].
48
Власні назви є невід’ємним компонентом художнього твору та одним із
важливих компонентів тексту під час перекладу. Його номінативна функція
відіграє неабияке значення при перекладі, оскільки часто виникає потреба у
наданні назв новим поняттям. Також саме номінативна функція надає слову
додатково значення, постає важливим джерелом отримання асоціативного
значення слова, які допомагають перекласти назву більш чітко і влучно описати
персонажа художніх творів.
Важливий елемент у використанні власних назв стосується значення імені
та асоціацій його з різними об’єктами та людьми. Саме асоціації надають
антропонімам смислову значимість у художньому творі. Значення імені, яке ми
собі уявляємо значно відрізняється від того, що адаптується в тексті. Власні назви
у художній літературі мають більш індивідуальний характер, тісно пов’язані з
ідейним стилем автора, його/її бажання зробити власну назву індивідуальною,
особливою в тому чи іншому контексті. Саме тому, автор надає імена персонажам
враховуючи низку чинників, залучених у вигадану реальність тексту. Наприклад:
Білосніжка – Schneewittchen асоціюється з білим снігом; Незнайко –
Nimmerklug – асоціюється з людиною-дурнем, тим, що нічого не знає;
Попелюшка – Aschenputtel асоціюється з попелом та людиною, яка виконує
брудну роботу.
Власні назви в казках забарвлюють та роблять текст виразнішим та
використані, як правило, задля введення та формування конкретних персонажів
аби надати читачеві явну або неявну інформацію.
Без аналізу власних назв неможливо по-справжньому зрозуміти глибину
змісту тексту.
Еволюція власного імені в контексті перетворює його на певний образ, який
втілює сукупність ознак (семантичних компонентів), притаманних лише даному
об’єкту (денотату) і через форму (план вираження) онімів закріплених у даному
творі [22, 317].
49
У перекладах українських казок німецькою мовою важливу роль відіграє
предикативність, яка співвідносить зміст імені з об‘єктивною дійсністю [45, 10].
Для того, щоб ім’я звучало адекватно, перекладач має знати особливості
суспільно-культурного фону мови, незалежно від того реальне ім’я зображено в
казці чи вигадане наголошувати на комунікативному аспекті. Емоційне
навантаження також є цікавим аспектом, що дозволяє перекладачеві дізнатися
більше про риси характеру персонажа, його думки та навіть проблеми.
2.3.3. Адаптації тексту казки
Як відомо, перед оформленням тексту, слід його попередньо обробити,
тобто створити сприйнятний до читання художній текст, який буде зрозумілим
для реципієнтів усіх вікових категорій. Мова йде саме про адаптацію тексту.
Адаптація полягає у формальному та змістовному спрощенні тексту. Так,
спеціальна лексика, складні терміни, поняття замінюються на загальновживану
лексику або пояснюються в примітках автором. Спрощення відбувається також на
синтаксичному рівні: складні синтаксичні структури замінюються простими,
зменшується обсяг тексту, речення членується на декілька невеликих. Також існує
спрощення образної системи, яке дає змогу найменшим читачам ознайомитися з
складними літературними творами.
Адаптація – це тип перекладу з домінантною прагматичною настановою та
орієнтацією на стереотипи очікування носіїв мови реципієнта та його культури
[93, 79].
Щодо перекладу з німецької мови на українську, варто зауважити, що
німецькі приклади можуть бути замінені на українські, аналогічні за типом, але
відмінні за значенням. Завдяки використанню численних реалій у тексті, він,
звичайно, розширюється, проте зменшується емоційний вплив. Перевагою є те,
що він стане доступний читачеві. Ступінь близькості чи віддаленості перекладу
варіюється для різних типів тексту, що зумовлене низкою прагматичних проблем
перекладу. До таких фактів належать: жанрово –стилістичні особливості МО і
50
МП, їх прагматична цінність, функціональна роль мовного знака у повідомленні,
власне прагматична установка самого перекладача [19, 58].
Окрім цього, прагматична адаптація перекладу є способом подолання
мовних труднощів. Це і певні відміннності у граматичній будові речень,
фонетика, орфографія, лексична сполучуваність слів.
Дослідниця В.В. Демецька вважає, що прийом адаптації слід вживати для
обмеженого набору текстів, а саме «прагматично орієнтованих текстів», а самке
«спрямованих на зміну поведінки адресата» [19, 4].
Такими текстами можна вважати і притчі, казки для дітей, ті, які мають
виховний характер, оскільки виховання напряму пов’язане з дітьми і за
допомогою поведінки героїв твору може допомогти змінити поведінку дитини в
житті та навчити чомусь корисному.
В.В. Демецька наголошує на тому, що «адекватний переклад, як результат
перекладацької діяльності, можливий лише за умови комплементарного характеру
репродуктивних і адаптивних стратегій»; тому робимо висновок, що «адекватний
переклад в будь-якому випадку передбачає адаптацію».
Різні типи текстів мають різні ступені адаптації. Саме тому, дослідник І.В.
Корунець виділяє такі види, як:
–адаптація на гіпертекстовому рівні (структурно-композиційна);
–адаптація на текстовому рівні (стилістична);
–адаптація на гіпотекстовом рівні (лексико-семантична, граматична) [40,
18].
Оскільки художній текст деформується на рівні змісту, перекладач беручи
до уваги мовні особливості текстів оригіналу та перекладу має обрати певну
перекладацьку стратегію. На думку Демецької застосування адаптивних стратегій
передбачає такі пункти, як:
1. Використаня переважно мовних і культурних моделей реципієнта;
51
2. Відтворення прагматичного потенціалу оригінального тексту в перекладі,
що призводить до адекватної ідентифікації реципієнтом типу тексту та дискурсу в
перекладі [19, 96].
Адаптація має дві стратегії: адаптація типу тексту та типу інформації.
Адаптація типу тексту пояснюється розбіжностями вихідного тексту і перекладу.
Адаптація ж інформації передбачає приоритетність інформації типу тексту, який
відповідає авторській редакції [19, 240].
Особливою є роль соціокультурної адаптації при перекладі творів, які
мають яскраве національне забарвлення за формою та змістом. До них
відносяться фольклорні твори, зокрема, народні казки.
Переклад твору художньої літератури напряму пов’язаний з художнім
перекладом. Мова йде не лише про передачу змісту оригіналу, а й про
відтворення відтінків стилю, полісемію. Прагматика оригінального тесту відіграє
важливу роль при створенні тексту перекладу, який впливатиме на читача,
особливо на дитину, так само як впливає текст оригіналу.
На думку дослідника І. Корунця: «Художні переклади – це не фотографічні
відображення першотворів, а їх змістові, стилістичні й прагматичні інваріантні
відповідники, що викликають у читача ті самі емоції до зображуваної дійсності та
її героїв, що й оригінали» [40, 19].
Адаптація в художніх тестах може виявлятися як:
–опускання епізодів або розширення тексту;
–забарвлення твору іншим стильовим і національним колоритом;
–зміна епохи, місцевості;
–зміна чи одомашнення імен персонажів;
–збереження рими;
–генералізація;
–переклад фразеологізмів;
–заміна одиниць виміру;
–адаптація посилань на культурні або побутові явища;
52
–власне адаптація стилістики, композиції та змісту оригіналу до культурно-
історичних, вікових, професійних особливостей і естетичних уподобань читацької
аудиторії [40].
Найбільше адаптації використовуються при:
–Адаптація на гіпертекстовому рівні (структурно-композиційна)
Сюди належать структурні елементи, характерні для народних казок. Проте,
не завжди адаптації будуть доречними. Якщо в казці повноцінно
продемонстровано німецький колорит аби ознайомити читача з особливостями
німецької казки, тоді вставки будуть зайвими.
– Фразеологізми не досить широко пов’язані зі змістом кожного окремого
слова у своєму складі. Їх функція відіграє більш значну роль. Завдяки
використанню фразеологізмів, текст звучатиме влучно, викликатиме відразу ж
потрібне сприйняття.
– Імена героїв – це дуже важливий компонент, який інформує про
позитивний характер героя чи негативний. У казках ім’я має бути красномовним.
Для цього можна вигадати або використати прийом калькування.
– Зменшувально-пестливі форми: дуже характерним для казок німецької та
української мов є вживання пестливих слів для зображення героїв казок. Така
стилістична особливість допомагає сприймати казку як ту, що подає інформацію
дитині, як казку, а не просто твір, особливо маленькій.
– Реалії: переклад казки має бути простий та легкий для читання, яскравий
та захоплюючий, але велика кількість невідомих слів вплинуть на сприймання.
Доречніше буде вжити прийом генералізації.
– Сюжет – основа казки, без якої розвиток подальших подій неможливий.
Задля сприймання різною віковою категорією читацької аудиторії, сюжет можна
адаптувати під читача. Може бути таке, що читач не дізнається певних деталей,
які планувалися в тексті перекладу. Сюжети творів, в яких описані грубість чи
жорстокість, як правило пом’якшують задля збережння психіки дитини.
53
–Символи. Спираючись на міфологію, вживаються певні символи.
Символічність тісно пов’язана з образом героя і сприйматиметься в сукупності
гармонійно. Кожен символ має певну конотацію, описове та емоційне значення
[19, 36].
Висновки до розділу
1. Поняття фольклору тісно пов’язане з поняттям казки, який є її жанром
та відображає цінності народу її традиції, погляди та звичаї. Як правило, казки
розповідають про моральні цінності людей, їх побутові особливості. Казка є
структурованим поняттям, яке має композиційну будову і в основі якої завжди
закладена суть: боротьба добра і зла та перемога на користь добра (Чарівні казки,
казки про тварин та соціально-побутові).
2. Важливою рисою казок є наявність символів у творі, що
підкреслюють чи відображають якийсь певний предмет, викликають асоціації.
3. Аудиторія, на яку спрямований цей жанр, це діти, саме тому, книги
адаптовані під сприйняття дітей, дещо пом’якшуються деякі поняття завдяки
вживанню пестливих слів, порівнянь, авторських новотворів, які часто
зустрічаються у антропонімах чи зоонімах.
4. В казках переважає використання загальновживаної лексики та
емоційно-експресивної, до цього належить різноманіття мовних засобів та
перетворень.
5. Відтворення національно-культурних компонентів займають велике
значення при перекладі, адже перш ніж почати перекладати, слід ознайомитися з
соціумом в якому був створений текст та визначити перекладацькі стратегії аби
грамотно продемонструвати та відтворити характерні риси та індивідуальність
культури іншого народу.
6. Переклад реалій та фонової лексики постає доволі складним
процесом, проте варто дібрати правильні відповідники, зберігаючи при цьому
сенс, який вкладав автор першочергово в текст і звернути увагу на семантичне
значення того чи іншого слова.
54
7. Адаптації в казках широко використаний прийом, задля легшого розуміння
твору дитиною та збереженням специфіки тексту оригіналу, який збагачує
кругозір та свідомість малюків. Це допомагає збагатити читачів знаннями про світ
та культуру інших країн. Перекладач повинен дуже добре відтворювати
інформацію для дитини, враховуючи специфіку літератури та не перенасичувати
не відомими словами чи виразами текст.
55
Розділ 3
АНАЛІЗ ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПЕРЕКЛАДУ
КАЗОК
3.1. Переклад антропонімів у народних казках
При дослідженні лексико-стилістичних особливостей перекладу
українських казок було використано класифікацію перекладацьких
трансформацій за Кучер З.І., Орловою М.О. та Редчиць Т.В. [43].
Прошарок лексико-семантичного поля українських народних казок
становить використання, як загальновживаної лексики, так і експресивної,
фразеологізмів, реалій та антропонімів.
Наведемо приклади аналізу українських народних казок, здійсненого на
лексико-синтаксичному рівні:
Антропоніми належать до категорії слів –реалій. Власні імена особливо
зацікавлюють, і часто виконують роль лаконічних характеристик персонажа.
Зазвичай, при наданні персонажу імені, автор закладає в нього певне значення,
яке відповідає характеру героя і його подальшим вчинкам у майбутньому.
В. Корунець виділяє такі способи перекладу антропонімів: транслітерація,
транскрибування та калькування [40,92]. Важливо зберегти зміст, наповнення
тексту, а також його морфологічну форму.
А він каже: Der Kater antwortete:
— Я — пан Коцький (6,3). «Ich bin der Kater Kotski» (5,3).
Власну назву «Пан Коцький» було перекладено німецькою мовою як «der
Kater Kotski», що значить українською «кіт Коцький», щоб не надавати
надлишкової інформації для дітей дошкільного віку. Тобто реалію «пан» було
вилучено при перекладі.
Жили собі двоє мишенят – Круть та Es lebten einmal zwei Mäuschen. Sie
Верть і півник Голосисте Горлечко hießen Flitz und Husch. Sie lebten
(7,6). zusammen mit einem Hahn, Lautkehlchen
genannt (5,6).
56
Під час передачі антропонімів у казці, автор використав прийом смислового
узгодження. Оскільки в німецькій мові, існують такі слова, як «flitzen» und
«huschen», що перекладаються, як крутити та вертіти, перекладач утворив
дієслівні іменники Круть та Верть. Щодо антропоніма Голосисте Горлечко, то
слова «laut» і «Kehle» означають голосно і горло. Відповідно перекладач з’єднав
два слова та утворив складний іменник, надавши йому пестливої форми.
В одного чоловіка був собака Сірко — Ein Mann hatte einmal einen grauen
тяжко старий (8,9). Hund Er hieß Sirko. Der Hund war sehr
alt (5,9).
При перекладі прізвиська «Сірко» було використано прийом транслітерації.
До того ж було використано прийом додавання лексичних одиниць. Оскільки
українському читачу зрозуміла етимологія прізвиська Сірко, то для
німецькомовного реципієнта перекладач додав інформацію щодо кольору шерсті
собаки
В одному казковому місті жили In einer Stadt des Märchenlandes
коротульки. Коротульками їх називали, wohnten die Knirpse . Sie hießen so, weil
тому що вони були зовсім-зовсім sie nicht größer als Einmachgurken waren
крихітні, кожен коротулька був на (16,3).
зріст як невеличкий огірок (15,3).
Власна назва «Коротульки» перекладена за допомогою словникового
відповідника «Knirpse» – карапуз, крихітка, маля.
Там навіть вулиці мали назви квіток: Die Straßen trugen Blumenamen:
вулиця Дзвіночків, алея Ромашок, Glockenblumenstraße, Kamillenallee,
бульвар Волошок. А саме місто звалось Kornblumen Boulevard, und die Stadt
Квітковим містом (1,1). selbst hieß Blumenstadt (1,1).
Назви вулиць перекладені шляхом прийому калькування.
Жив тут також знаменитий механік Außerdem lebten dort der berühmte
Гвинтик із своїм помічником Mechaniker Schraubschnell mit seinem
Шпунтиком; жив Сахарин Gehilfen Schraubstift und Sacharinus
57
Сахаринович Сиропчик… Жив ще в Saftschleck… In dem Häuschen wohnte
цьому будиночку мисливець Кулька. В auch noch der Jäger Bums , der ein
нього був маленький собачка Булька… Hündchen namens Bimmel… Die übrigen
Жив художник Тюбик, музикант Гусля Haus bewohner waren: der Maler
та інші коротульки: Поспішайко, Farbenklecks, der Musiker Geigenstrich
Бурчун, Мовчун, Пончик, Забудько, два und die Knirpseriche Rennefix. Brummer,
брати Якосьбудько й Либонько. Але Schweigestill, Nudeldick, Schussel sowie
найвідомішим серед них був малюк, на die Brüder Schnurz und Pipe. Am
ім'я Незнайко. Прозвали його bekanntesten war jedoch der Knirps
Незнайком за те, що він нічого не знав Nimmerklug. Er hieß so, weil er nichts
(15,5). wußte (16,5).
В цьому прикладі спостерігається вживання антропонімів, а саме герої
казки «Незнайко». Їх переклад було здійснено за допомогою прийому напів
калькування. А також слово «будиночки», пестливе значення якого перекладач
зберіг при перекладі на німецьку.
За головного в них був малюк- Ihr Anführer war der Knirps Immerklug
коротулька, на ім'я Знайко (15,4). (16,4).
Ім’я «Знайко» перекладач відтворив доволі цікаво, «Immerklug» буквально
означає – завжди розумний. В цьому прикладі було використано прийом
смислового узгодження, яке пояснює вжиту трансформацію до слова Знайко, яке
звучить більш природно в мові перекладу.
По-справжньому цього поета Er hieß eigentlich Blei, aber die
називали Пудик. Але, як відомо, поети Dichter lieben bekanntlich schöne Namen,
дуже люблять красиві імена. От і und deshalb legte sich Blei, als er mit dem
Пудик, коли зробився поетом, прибрав Verseschmieden begann, einen anderen
собі інше ім'я і став зватися Квітик Namen zu: er nannte sich Blüte (16,16).
(15,16).
58
В прикладі автор переклав імена Пудик та Квітик, як «Blei», що означає
свинець, та «Blüte» – цвіт. Ми не можемо погодитись з таким перекладом власних
імен, оскільки ці еквіваленти не відповідають характеристикам героїв в казці.
Ми також вважаєм недоречним переклад імені Пудик іменником «Blei»
свинець. В казці герой важить дуже мало, саме тому має таке ім’я, в той час як
свинець – доволі важкий матеріал, тим самим спотворено «промовисте» ім’я
героя казки. Можливо, такі відповідники були застосовані через вік читачів,
враховуючи те, що дитина може не знати значення слова «пуд».
Жив собі бідний чоловік. Мав він Es war einmal ein armer Mann. Er hatte
трьох синів. Найстаршого звали drei Söhne, Der älteste hieß Petro, der
Петром, середульшого — Гаврилом, mittlere Hawrylo und der jüngste Iwan
найменшого — Іваном (9,16). (5,16).
Чоловічі імена в тексті перекладу транскрибуються.
А він їм каже: Der Jäger sprach:
— Як дасте яйце-райце, то й на вічі «Gebt mir das Wunderei, dann werde ich
приведу (11, 39). ihn euch bringen» (5, 39).
В поданому реченні було використано фольклоризацію слова «яйце
–райце», тобто наближення слова до народного. В перекладі ж використано
відповідник «Wunderei», що перекладається як диво-яйце. Ми вважаємо такий
переклад цілком вмотивованим.
— Ну, та й ми туди. А як звешся? «Dann haben wir denselben Weg. Doch
— Вернидуб. А ви? wie heißt du?»
— Котигорошко і Вернигора. Ходім «Eichenentwurzler.»
разом. «Rollerbse und Bergeversetzer. Gehen wir
— Ходім! (10,29). zusammen!» (5,29).
Передаючи власні назви, такі як «Котигорошко, Вернигора та Вернидуб»
перекладач за допомогою калькування частин слова ТО відтворив прізвиська
головних героїв казки: rollen – котити, die Erbse – горошина, der Berg – гора,
versetzen – вивертати.
59
Що стосується власної назви «Вернидуб» перекладач використав прийом
уподібнення, оскільки слово «Eichenentwurzler» складається з двоїх слів: die Eiche
– дуб, das Wurzel – корінь.
— Хто ж ти такий? — пита чоловік. «Wer bist du denn?» fragte der Mann,
— Я,— каже дідок,— лісовий цар Ох. Das Männlein sprach:
Чого ти мене кликав? (13,49). «Ich bin der Waldkönig Ach. Warum riefst
du mich?» (5,49).
При перекладі антропоніму «Ох» використано синонімічну одиницю «Ах»,
яка являється її заміною. Тому, такий варіант перекладу є доволі вдалим та не
порушує значення слова.
3.2. Переклад фразеологізмів
Переклад фразеологічних одиниць важлива і водночас складна тема в
перекладознавстві, оскільки викликає багато труднощів. Вибір того чи іншого
виду перекладу залежить від особливостей фразеологічних одиниць. Перекладач
має передати їх значення, яскравість та емоційну виразність думки. Оскільки для
фразеологізмів характерне розмовне забарвлення та образність, не завжди можна
вдало підібрати відповідник чи адекватну заміну.
Основні способи перекладу фразеологічних одиниць – це фразеологічний
еквівалент, фразеологічний аналог, калькування, описовий переклад,
контекстуальна заміна [47,72]. Калькування не завжди є вдалим перекладом, так
як і дослівний переклад, оскільки може спотворити зміст та призведе до втрати
самобутності змісту.
Die wilden Tiere werden dich bald А сам собі подумав: «Однаково тебе
gefressen haben, dachte er, und doch war's там скоро з'їдять хижі звірі», — і наче
ihm, als wäre ein Stein von seinem Herzen камінь у нього з плечей упав, що не
gewälzt, weil er es nicht zu töten brauchte довелося йому Білосніжку вбивати
(1,2). (4,2).
60
Німецький вираз «ein Stein vom Herzen gewältzt», який перекладається як
наче камінь з душі скотився, перекладач відтворив аналогом в українській мові, як
«наче камінь з плечей впав». На нашу думку, такий переклад є більш емоційним.
Es lief, so lange nur die Füße noch Бігла вона, поки ноги несли, аж ось
fortkonnten, bis es bald Abend werden почало смеркатись (4,2).
wollte (1,2).
Вираз «die Füße noch fortkonnten», відповідника якого немає в словнику,
перекладач відтворив дуже вдало, адаптувавши його українським сталим виразом
«поки ноги несла», яка означає «поки були сили, поки було можливо». Можна
навіть зауважити, що був використаний прийом «одомашнення», тобто, за
поясненням дослідниці С. Андрєєвої – це спосіб вираження чужого і
незрозумілого тексту в зрозумілих термінах приймаючої культури.
Він задер голову й глянув угору, але Er legte den Kopf in den Nacken und
вгорі також нічого не було (15,6). schaute in die Höhe, aber dort war
ebenfalls nichts zu bemerken (16,6).
Фразеологізм «задерти голову» був переданий словниковим відповідником.
Hernach, weil es so müde war, legte es Пообідала дівчинка і, відчувши
sich in ein Bettchen, aber keins paßte; das страшенну втому, лягла в одне з ліжок,
eine war zu lang, das andere zu kurz, bis але жодне з них не було придатним для
endlich das siebente recht war; und darin неї: одне дуже довге, друге закоротке,
blieb es liegen, befahl sich Gott und аж нарешті останнє виявилось їй саме
schlief ein (1,3). до міри; здавшись на волю божу, вона в
ньому й заснула (4,3).
Фраза «sich Gott befahlen» перекладена укр мовою виразом з тим самим
значенням,«на все воля Божа». Застосовано прийом фразеологічного аналогу.
Und da sann und sann sie aufs neue, wie Знов почала королева сушити собі
sie es umbringen wollte; denn so lange sie голову, як би це дівчинку занапастити
nicht die Schönste war im ganzen Land, (4,4).
61
ließ ihr der Neid keine Ruhe (1,4).
Досить цікаво перекладач вжив вираз «сушити голову», що означає
роздумувати над чимось. Автор тексту ригіналу же використав повтор слова
«sann», який тлумачиться як, обдумувати. Повтор вжитий з метою смислового
узгодження змісту тексту оригіналу та наголошенні на цій дії.
Als sie das hörte, lief ihr alles Blut zum Коли вона почула такі слова, у неї
Herzen, so erschrak sie, 'denn sie sah серце мало не вискочило з грудей —так
wohl, daß Schneewittchen wieder вона злякалась; зрозуміла королева, що
lebendig geworden war (1,5). Білосніжка знов ожила (4,5).
У даному прикладі німецький вираз «life alles Blut zum Herzen», яка не має
словникового відповідника, але означає – кров ніби до серця надійшла,
перекладач передав за допомогою адекватної заміни «серце мало не вискочило із
грудей».
Як схопляться вони, як дременуть, то Erschrocken sprangen beide hoch und
тільки видко (6,5). gaben Fersengeld (5,5).
Слово «дременуть» передано в німецькій мові прямим словниковим
відповідником «Fersengeld geben», що означає «втікти, накивати п’ятами».
—Що ти, хлопче,журишся? — питає « Warum läßt du den Kopf hängen ,
велетень (9,16). Junge? » fragte der Riese (5,16).
Емоційний стан «журитися» передано нім мовою фразеологізмом «den
Kopf hängen lassen» задля передачі семантичного змісту тексту оригіналу.
Застосовано прийом стилістичної спеціалізації.
— Куди ж ти йдеш? — пита Ох. «Und wohin des Weges?» fragte der
— Світ за очі! — каже чоловік. — Walclkönig.
Веду оцю дитину наймать, може, його «Ich gehe immer meiner Nase nach»,
чужі люди навчать розуму, бо у себе antwortete der Mann. Ich habe vor, diesen
дома що найму, то й утече (13,49). Jüngling bei irgend jemand zu verdingen.
Vielleicht werden ihn Fremde zur
62
Vernunft bringen. Jedesmal, wenn ich ihn
zu Hause in die Lehre gab, nahm er bald
darauf Reißaus» (5,49).
Фразеологізм «йти світ за очі» означає «йти у невідомому напрямі». Задля
передачі змісту сталого виразу перекладач обрав в німецькій мові фразеологізм
«immer der Nase nach», що означає в перекладі «вийти у світ». Застосовано
прийом фразеологічного аналогу.
І вона розповіла їм про свою мачуху, Da erzählte es ihnen, daß seine Stiefmutter
яка наказала вбити її, і про те, що єгер es hätte wollen umbringen lassen, der
зглянувся на неї і що вона цілісінький Jäger hätte ihm aber das Leben geschenkt,
день бігла крізь лісові хащі, аж поки не und da wär' es gelaufen den ganzen Tag,
натрапила на їхню хатину (4,3). bis es endlich ihr Häuslein gefunden hätte
(1,3).
Дієслово «зглянутися» було передано в мові перекладу фразеологізмом,
який має відповідник у словнику «das Leben schenken» зі значенням – помилувати.
Застосовано прийом стилістичної спеціалізації.
Aber die Alte schnürte geschwind und Щиродушно стала перед нею
schnürte so fest, daß dem Schneewittchen Білосніжка і дозволила зашнурувати
der Atem verging und es für tot hinfiel сукню новим шнурочком; стара жінка
(1,4). зробила це так спритно і так міцно, що
Білосніжка задихнулася і, наче мертва,
упала на землю (4,4).
У даному реченні вираз «der Atem vergehen», який не має прямого
відповідника в словнику, має значення – «втратити дихання», перекладач
використав прийом смислового узгодження і передав значення словом
«задихнутися», застосувавши при цьому прийом стилістичної спеціалізації.
Правда, не всі малюки були такими, але Natürlich waren nicht alle Knirpseriche
63
ж на лобі в них цього не написано so, aber das stand ihnen ja nicht auf der
(15,4). Stirn geschrieben (16,4).
Вираз «на лобі написано» передано прямим словниковим відповідником за
словника, зберігши значення і зміст речення.
Da warnten sie es noch einmal, auf seiner Тоді карлики ще раз застерегли її,
Hut zu sein und niemand die Türe zu наказавши бути обережною і дверей
öffnen (1,4). нікому не відчиняти (4,4).
Вираз «auf seiner Hut zu sein» зі значенням: бути на сторожі, бути
обережним адекватно і цілком точно передано прямим словниковим
відповідником.
— Це тільки здається, що просто, а «Es sieht nur so einfach aus, in
насправді важко. Ти й сам уб'єшся і Wirklichkeit ist es schwierig. Du kannst
машину розіб'єш (15,21). dabei ums Leben kommen und das Auto
entzweimachen» (16,21).
Перекладач здійснив адекватний переклад, віднайшовши в мові перекладу
для передачі слова «убитися», яке, до речі, є архаїзмом, фразелогізм «ums Leben
kommen», що перекладається як «загинути/померти».
Почався такий бенкет,якого світ не Und es begann ein großes Fest. Kein
бачив (9, 23). Mensch sah es je wieder (5, 23).
У цьому реченні сталий вираз «якого світ не бачив» в значенні «дуже
багатий» відтворено як «кein Mensch sah es je wieder». перекладач здійснив
стилістичну заміну, замінивши слово «світ» на «людина». Тобто, перекладач
залишив емоційність застосувавши конкретизацію : світ – людина.
3.3. Переклад порівнянь
Порівняння містять в собі образну структуру, коли за рахунок однієї ознаки
підсилюється інша. Це, стилістичний засіб з певним емоційним ефектом, що
64
вживається, як правило, задля наділення якого предмета чи людини виразністю та
яскравістю. При передачі таких стилістичних засобів, а також епітетів, порівнянь,
метафор слід зберегти образ, що є основою тексту оригіналу або ж замінити його
іншим.
Als sie fertig waren, zog sie der Kater an, Як тільки кіт одержав усе, він узув
nahm einen Sack, machte dessen Boden чоботи, перекинув торбинку через
voll Korn, band aber eine Schnur drum, плече, взяв шворки в передні лапи й
womit man ihn zuziehen konnte, dann подався в гайок, де було дуже багато
warf er ihn über den Rücken und ging auf кролів. Кіт поклав у торбинку висівок
zwei Beinen, wie ein Mensch, zur Tür та заячої капусти і ліг у кущах, ніби
hinaus (2,1). мертвий (3,1).
У тексті оригіналу було використано порівняння виразом «ging auf zwei
Beinen, wie ein Mensch» пішов на двох ногах, ніби людина. Перекладач використав
прийом стилістичної спеціалізації, надавши емоційного значення виразу – «ліг у
кущах, ніби мертвий».
Und der Neid und Hochmut wuchsen wie Заздрощі та пиха, мов бур'ян, дедалі
ein Unkraut in ihrem Herzen immer буйніше розросталися в її серці, і
höher, daß sie Tag und Nacht keine Ruhe відтоді не мала королева спокою ні
mehr hatte (1,2). вдень, ні вночі (4,2).
У даному реченні було використане в обох мовах порівняння «заздрощі та
пика, мов бур’ян». Саме слово бур’ян несе в собі негативне значення, як і
персонаж королеви в казці. За характером вона зла та лиха жінка. Саме тому
перекладач зберіг у перекладі слово бур’ян, яке цілком відображає її «гнилу» душу
та наголошує на глибині її особистості.
Der Königssohn sagte voll Freude: «Du — Ти зі мною, — озвався, сповнений
bist bei mir,» und erzählte, was sich радості, королевич і розповів їй, що
zugetragen hatte, und sprach: «Ich habe трапилося з нею, а потім сказав:
65
dich lieber als alles auf der Welt; komm — Ти мені дорожча над усе; ходім лиш
mit mir in meines Vaters Schloß, du sollst до палацу, будь моєю дружиною (4,8).
meine Gemahlin werden.» (1,8).
У даному прикладі методом порівняння перекладач зберіг емоційність та
наголосив на цінності почуттів головного героя до Білосніжки, порівнюючи її з
усім багатством на світі.
Bald darauf bekam sie ein Töchterlein, Скоро потому і знайшлася у королеви
das war so weiß wie Schnee, so rot wie донечка, як сніг, біленька, як та кров,
Blut und so schwarzhaarig wie Ebenholz червонощока, і чорнява, як дерево на
und ward darum Schneewittchen віконній рамі – от і прозвали її за те
(Schneeweißchen) genannt (1,1). Білосніжкою (4,1).
У наведеному прикладі використано три перекладацькі особливості: власна
назва, порівняння та емоційно-забарвлена лексика. Порівняння вжито з метою
виділення зовнішніх характеристик дівчинки, надаючи при цьому емоційності.
Перекладач зберіг пестливе значення слова «Töchterlein», використавши в тексті
перекладу. Таким чином, слово донечка в обох мовах свідчить про прагнення
адаптувати це слово до кращого дитячого сприймання. При перекладі слова
«Schneewittchen» було використано прийом напівкалькування, оскільки це слово
складається з двох німецьких слів: «Schnee» – сніг та «weiß» – білий.
Виходить і третій рік. Чоловік йде до Als auch das dritte Jahr verstrichen war,
Оха. Йде та йде — аж йому назустріч ging der Mann abermals zum König Ach.
йде дід, увесь, як молоко, білий, і одежа Lange mußte er diesmal gehen.
на йому біла (13,52). Schließlich begegnete ihm eines Tages ein
altes Großväterchen, das war so wie
Milch, ja, auch seine Kleidung war völlig
weiß (5,52).
66
Автор використав прийом описового перекладу, завдяки якому порівнюючи
чоловіка з неживими предметами наголошує на особливостях зовнішності, а саме
шкіри та одягу старого чоловіка, застосовуючи прямий відповідник з німецької
мови.
Посідали обідати та й почали Man setzte sich zu Tisch, nahm das
розказувати, яку–то вони панночку в Mittagsmahl ein und sprach von der
церкві бачили — як сонце гарну, що аж wunderschönen Jungfrau, die man in der
князенко і молитись забув та на неї Kirche gesehen hatte: «Ihre Schönheit
дивиться (14,60). gleicht der Sonne… Der junge
Fürstensohn vergaß das Beten bei ihrem
Anblick» (5,60).
У даному прикладі відбражено і в тексті оригіналу, і в перекладі
порівняння. Автор порівнює красу панночку з сонцем, маючи на меті підкреслити
її вроду.
Найбільше любив кататись на Von allen Knirpsen liebte Saftschleck das
автомобілі Сиропчик, бо під час Autofahren am meisten, weil er dabei so
поїздки він міг досхочу пити газованої viel Saftbrause trinken konnte, wie sein
води з сиропом (15,21). Herz begehrte (16,21).
Прислівник «досхочу» перекладач переклав за допомогою порівняльного
виразу з аналогічним значенням «wie sein Herz begehrte» -«як душа або як серце
забажає», який не має словникового відповідника.
3.4. Переклад реалій
Згідно з думкою М. С. Зарицького для перекладу реалій, як і інших
лексичних одиниць суть полягає у знаходженні відповідника у мові перекладу,
який мав би те саме емоційне та контекстне забарвлення, що оригінальна мовна
одиниця. [24] Оскільки вони позначають поняття, які відсутні в інших культурах,
то недивно, що становлять неабияку складність для перекладача.
67
— Е! — каже дід.— Погано, чоловіче, «Oho! Die Sache steht schlimm, lieber
довго він тебе водитиме! (13,52). Mann! Er wird dich lange an der Nase
herumführen!» (5,52).
Реалія та звертання «чоловіче» вжита задля наголошення на певній особі, а
також є більш розмовною, аніж у перекладі «lieber Mann». Також, в цьому реченні
присутня фраза «довго він тебе водитиме», яке є фразеологізмом «водити когось
за ніс», тобто обманювати. В німецькій мові перекладач використав словниковий
відповідник цієї фрази.
— Тепер ми вже не біймось! Ходімо до «Nun haben wir nichts mehr zu fürchten.
твоєї господи; то ти підеш у хату, та Laß uns zu dir nach Hause gehen. Wenn
гляди: усіх поцілуєш, тільки дядькової du aber dort über die Schwelle trittst, so
дитини не цілуй, бо як поцілуєш ту gib acht: Küß jedermann, nur deines
дитину, то забудеш за мене. А я пока Onkels Tochter küsse nicht; denn wenn du
наймусь у цім селі в кого-небудь sie küßt, wirst du mich vergessen. Ich
(11,46). werde mich einstweilen bei irgend jemand
im Dorf verdingen.» (5,46).
Лексема господа є реалією, яка позначає домівку, рідне житло. Вираз «Nach
Hause gehen» дослівно перекладається як «йти додому». Тому в даному прикладі
було використано прийом описового перекладу.
А ті вже — князенко з панами — так і Der Fürstensohn und seine Begleiter
пильнують, так і пильнують... wandten kein Auge von ihr. Als der
Кінчається відправа, хоче вона йти,— Gottesdienst zu Ende war, wollte sie
не рушить з місця. Рвонулася вона, таки wieder als erste fort, allein sie konnte die
зірвалась, а один черевичок і зостався Füße nicht losbekommen (5,61).
(14,61).
У цьому прикладі спостерігаються реалія «князенко». Так в народі
називали сина князя. При відтворенні цієї суспільної реалії перекладач застосував
68
прийом смислового узгодження і передав буквально мовою перекладу як
«Führstensohn» – син князя.
Також в цьому реченні адаптовано реалію «пани», яке перекладач відтворив
як «Begleiter», пряме значення якого – «супровідник», уникаючи описового
перекладу для тлумачення значення реалії задля того, щоб не ускладнювати текст
казки надлишковою інформацією.
Повтор дієслова «пильнують і пильнують» перекладач відтворив сталим
виразом «не спускати ока», застосувавши при цьому стилістичну спеціалізацію.
Баба як розлютується, як почне її лаяти Da erboste sich die Stiefmutter und
вдвох із дочкою: begann zusammen mit ihrer Tochter das
— Та ти нетіпаха! Та ти грубниця Mädchen zu beschimpfen:
погана, тільки в попелі гребешся, ноги «Du Schmutzfink, du Ofenheizerin,
як ті колоди, а до кого рівняєшся! ständig wälzt du dich in der Asche! Du
(14,62). mit deinen Klotzfüßen, mit wem wagst du
dich zu vergleichen!» (5,62).
Під час перекладу реалії «нетіпаха» перекладач застосував стилістичну
спеціалізацію та посилив стилістичне забарвлення. Щодо словосполучення
«грубниця погана», то це авторський неологізм перекладача, оскільки лексичної
одиниці «Ofenheizer» в мові перекладу не існує. Також в цьому реченні є
порівняння «ноги, як ті колоди». В німецькій мові перекладач утворив складний
іменник за слів «Klotz» und «Füßen» – колода і ноги.
— Скуй,— каже,— мені булаву, та «Schmiede mir», sprach er, «eine
велику! (10, 26). gewaltige Keule, die nicht zerbricht!»
(5,26).
В наведеному прикладі перекладач віднайшов прямий словниковий
відповідник слова «Keule» – «булава».
— Ге,— каже,— людський дух пахне! Verwundert rief er:«He! Hier riecht es
69
(10,27). nach Menschenfleisch!» (5,27).
У цьому реченні спостерігається метонімія та смислове узгодження. Фраза
«людський дух пахне» перекладач відтворив як «es riecht nach Menschenfleisch»,
що свідчить про його бажання повністю передати сенс речення та його емоційне
забарвлення.
3.5. Переклад інших мовних засобів
Як правило, вони несуть в собі семантичне значення, задля наділення
стилістичної характеристики позитивного чи негативного значення та
емоційності.
Коли це приходить до кота лисичка… Da begegnete dem Kater eine Füchtsin
(6,3). (5,3).
Перекладач зберіг зменшено –пестливе значення слова лисиця, як це було в
оригіналі, з метою наближення до дитячої уяви та сприйняття.
А баба ще здалека їх побачила, що Das Weib sah sie schon von weitem
йдуть, та на свою дочку: kommen und rief ihrer Tochter zu:
— Мий, доню, швидше ніжки, бо йдуть «Wasch rasch die Füßchen, liebes
черевичок міряти! (14,62). Töchterchen! Sie kommen das
Pantöffelchen anprobieren lassen!» (5,62)
В цьому реченні вжито пестливі слова, такі як, звертання: доню, слова
ніжки та черевичок. Вжиті задля передачі позитивних якостей та легшого
сприймання дітьми, задля зацікавленості. Реалія «баба» передана німецькою
мовою, як «das Weib», що означає просто жінка. Словом «баба» в українській
мові прийнято називати старих жінок в селах, тому перекладач вжив стилістичну
нейтралізацію аби зробити текст більш розмовним словом, прийнятним для
читача.
Da stand ein weißgedecktes Tischlein mit Посеред кімнати стояв накритий білою
70
sieben kleinen Tellern, jedes Tellerlein скатертиною столик, а на ньому сім
mit seinem Löffelein, ferner sieben маленьких мисочок, біля кожної —
Messerlein und Gäblelein und sieben ложечка, виделка і ножик, та ще й
Becherlein (1,2). келишок (4,2).
Автор використовує зменшено –пестливі слова, щоб повністю підлаштувати
мову наближену до дитячої і додати їй ще більшої емоційності.
Вона змушена була взутися у розпечені Da mußte sie in die rotglühenden Schuhe
до червоного жару черевики і treten und so lange tanzen, bis sie tot zur
танцювати в них доти, доки не впала, Erde fiel (1,8).
нарешті, мертва на землю (4,8).
В даному реченні використано прийом смислового узгодження. Перекладач
вдало підібрав відповідник у мові перекладу, віднайшовши складний іменник
«rotglühend», який має пряме значення в словнику як «розпечений до жару».
— Ну, придумай риму на слово « Gut, dann suche jetzt einen Reim auf das
"пакля", — сказав Квітик. Wort Hornisse», sagte Blüte.
—Шмакля, — відповів Незнайко. «Burisse!» antwortete Nimmerklug.
— Яка шмакля? — здивувався Квітик. «Gibt es überhaupt so ein Wort?» fragte
— Хіба є таке слово? Blüte erstaunt.
— А хіба нема? «Etwa nicht?»
— Звичайно, нема (15,17). «Nein, natürlich nicht» (16,17).
Спостерігається авторський неологізм, навіть більше вигадка, яка римується
зі словом «пакля». Вжито гру слів. Автор тексту оригіналу замінив літеру,
утворив слово «шмакля», тоді як перекладач взагалі переклав по-іншому,
підібравши слово «Hornisse», що перекладається як «шершень, оса» і також
передав гру слів замінивши першу літеру літеру і вийшло слово «Burisse»,
відповідника якого не існує.
71
От те дівча ще підлітком було — Als das Mädchen halberwachsen war,
умирає мати (14,57). erkrankte die Mutter auf den Tod (5,57).
Слово «halberwachsen» має пряме значення в словнику, як напів дорослий, а
в тексті оригіналу звучить, як підліток, яке вжито вдало. В цьому реченні
використане смислове узгодження.
Als die Zwerge hörten, was geschehen Довідавшись про все, що трапилось,
war, sprachen sie: «Die alte Krämerfrau карлики сказали:
war niemand als die gottlose Königin» — Це не стара крамарка, а люта
(1,5). королева приходила сюди, отож будь
надалі обачною і не впускай нікого,
коли нас немає вдома (4,5).
Епітет «gottlos» має прямий відповідник — безбожний, проте його пряме
значення не є достатньо доречним в контексті даної ситуації, тому в тексті
оригіналу воно звучить як лютий. Оскільки в людині не може жити Бог, то автор
тексту оригіналу прагнув надати негативної характеристики королеві, разом з
тим, щоб це було зрозумілим для маленьких реципієнтів. А перекладач
використав його словникове значення, вживаючи прийом стилістичної
спеціалізації.
Nun war das arme Kind in dem großen Зосталась Білосніжка одним-одна в
Wald mutterseelenallein, und ward ihm so густому дрімучому лісі, і такий жах її
angst, daß es alle Blätter an den Bäumen охопив, що вона з переляку всі
ansah und nicht wußte, wie es sich helfen листочки на деревах обдивилася, не
sollte (1,2). знаючи, чим своєму гореньку зарадити
(4,2).
При перекладі структурного екзотизму «mutterseeleallein» перекладач
використав прийом описового перекладу. Мотивом застосування є прагнення
запобігти розбіжностей між системою мови оригіналу та перекладу та зберегти
72
особливості оригіналу. Для того, щоб переклад був ближчим до вихідного тексту,
перекладач використав притаманні мові перекладу розмовні елементи, при цьому
досягаючи природності звучання цільового тексту для реципієнтів.
3.6. Переклад повторів
Повтори є типовими для дитячої літератури і вимагають певної
креативності з боку перекладача. Автори часто вдаються до повторень аби дитина
змогла краще засвоїти слово чи репліку, прочитавши декілька разів.
Хоч як гарно зробить, а баба все її лає, Oft versetzte sie dem Mädchen einen Stoß
все її лає, а то й межи плечі стусана in den Rücken oder verprügelte es sogar
дасть чи таки й зовсім добре поб'є (5,57).
(14,57).
Автор використовує повтори фрази «все лає її», щоб наголосити на
важливості дії, зробити акцент на емоційності головної героїні та побудувати
певні асоціації щодо характеру та подій, що відбуваються в тексті. Перекладач
надає перевагу – передати таку емоційність фразеологізмом «einen Stoß in den
Rücken versetzten», який має відповідник у словнику і означає завдати удару.
Можна сказати, що це прийом стилістичної спеціалізація.
Бабина ж дочка лінива, така ледача: ні Sie war so faul, daß sie keinen Finger
до холодної води не береться, все б krumm machte. Am liebsten saß sie da,
сиділа згорнувши руки (14,57). die Hände in den Schoß gelegt (5,57).
Автор тексту оригіналу використав два слова «лінива» і «ледача», які є
синонімами. Він прагнув наголосити на тому, що дівчина є настільки лінивою, що
не можна собі і уявити. Перекладач же переклав порівнянням і фразеологізмом
«Keinen finger krumm machen», що означає і пальцем не повела. Вжито прийом
стилістичної спеціалізації.
— Та я вже,— каже чоловік,— і сам «Ja, das habe ich schon selber
73
бачу, що погано, та не знаю, що його й eingesehen, sprach der Mann,und ich weiß
робить тепер у світі... Чи ви, дідусю, не gar nicht, wie ich mir helfen soll. Wißt Ihr
знаєте, як мені мого сина вгадать? vielleicht, liebes Großväterchen, einen
(13,52). Rat, wie ich meinen Sohn wiedererlangen
kann?» (5,52).
Перекладач зберіг зменшувально-пестливе значення слова «дідусю»
переклавши не просто «Großväterchen», а «liebes Großväterchen» – «любий
дідусю», що свідчить про посилення емоційності, поваги та наголошення
важливості цього персонажу для головного героя казки.
— Почали міряти, ні, не приходиться. Und man begann, dem Mädchen das
— Та ти дужченько, доню, стромляй Pantöffelchen anzuprobieren. Doch nein,
ніжку, вона влізе! der Fuß paßte nicht hinein.
Стромляла-стромляла, де там!.. «Gib dir ein wenig Mühe, Töchterchen!
(14,63). Zwänge das Füßchen hinein, es wird
schon gehen!» Diese versuchte, den Fuß
hineinzuzwängen, allein es ging eben
nicht (5,63).
Слово «дужченько» є в українській мові розмовним варіантом від
прислівника «дуже». Для його відтворення перекладач використав вираз «wenig
Mühe geben», що означає «постаратися щось зробити». Це говорить про те, що
перекладач не передав належним чином колорит, вказаний в тексті оригіналу і
тим самим не надав бажаної емоційності. Повтор слова «стромляла», який є
архаїмом і рідко вживається в мові, відтворено за допомоги контекстуальнї заміни
цілим виразом «versuchte, den Fuß hineinzuzwängen», що означає «намагалася
просунути ногу всередину».
Висновки до розділу
1. Практична частина нашого дослідження грунтувалася на аналізі перекладу
німецькомовних казок «Schneewittchen» та «Der gestiefelte Kater» українською
74
мовою, та на перекладі українських народних казок німецькою мовою, і на
визначенні саме семантико-стилістичних прийомів, які були вжиті під час
перекладу згідно за класифікацією перекладацьких трансформацій З.І. Кучер,
М.О. Орлової, Т.В. Редчиць.
2. Використовуючи метод порівняльного аналізу ми виявили низку основних
способів перекладу казок. Всього було опрацьовано 52 приклади та виявлено
різноманітні перекладацькі прийоми, серед яких найчастіше була вжита:
стилістична спеціалізація; стилістична нейтралізація; смислове узгодження;
калькування; аналогова заміна; адаптація.
3. Проаналізувавши казки ТО і ТП, можна зробити висновок, що в основному
у 60% в казках спостерігалися такі прошарки лексики, як антропоніми та реалії, а
також фразеологізми або фразеологічні сполуки; 20% становили порівняння; 10%
– повтори та 10 % – епітети, метафори та інші художні засоби. Ми визначили, що
основними мотивами використання семантико-стилістичних прийомів під час
перекладу є адаптування німецького тексту, уникнення буквалізмів; точне
відтворення змісту твору; уникнення розбіжностей між системами мов оригіналу
та перекладу; конкретизація певної ситуації чи дій головних героїв, зняття чи
додавання емоційного забарвлення.
75
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Темою цієї кваліфікаційної роботи було дослідження особливостей
перекладу дитячої літератури. Для реалізації поставленої мети ми розглянули
особливості художнього перекладу, труднощі, які постають перед перекладачем у
ході роботи, ознайомилися зі особливостями та специфікою жанру дитячої
літератури загалом, та казок зокрема.
В першому розділі дипломної роботи нами було детально розглянуто
особливості художнього стилю та перекладу, як особливого виду перекладацької
діяльності. Художній переклад відрізняється з – поміж інших стилів своєю
емоційністю, образністю та естетикою. Завдяки зображенням картини життя в
уяві читача виникає певний образ, що реалізується в художньому мовленні. Задля
естетичного впливу автор художніх текстів може використовувати прошарок
лексики, як: просторіччя, неологізми, діалектизми та жаргонізми. У текстах
художнього стилю домінує багатоплановість, наявність прихованого змісту,
індивідуальне бачення автора, смислова єдність та збереження естетичного
впливу. Перекладачеві слід знайти творчий підхід у перекладі, вміти вдало
відтворювати ідеї автора тексту оригіналу, зберігати форму вихідного тексту,
вміти використовувати різноманітні стилістичні прийоми та бути обізнаним в
національній культурі інших народів.
У другому розділі розглянуто поняття казки, як фольклорного жанру,
проаналізовано лексико-стилістичні особливості казок, відтворення національно-
культурних компонентів при перекладі, особливості перекладу фонової лексики,
реалій та поняття «адаптації» у казках.
Фольклор тісно пов’язаний з поняттям казки, оскільки вона грунтується на
моральних цінностях та соціально-побутових особливостях народу, їх
особливостях. Народні казки за структурою вміщують зачин, основну частину та
кінцівку. Головними героями казки постають люди з певними бажаннями, які
борються за важливі речі в житті і прагнуть досягти чогось кращого. Як правило,
казки характеризуються широким лексичним та граматичним наповненням і
76
стилістичними особливостями, які точно передають зміст тексту оригіналу.
Оскільки головними читачами є діти, відповідно і переважає в казках лексика не
лише загальновживана, а й емоційно-забарвлена, пестливі слова, порівняння,
тощо. Щодо національно-культурного аспекту, перекладач повинен вміти
адекватно передавати взаємодію двох культур, враховуючи аспекти на всіх
мовних рівнях, чи то переклад слів-реалій, антропонімів, метафор чи порівнянь.
В третьому розділі нами здійснено спробу аналізу перекладу лексико-
стилістичних особливостей казок українською та німецькою мовами та виявили
низку перекладацьких прийомів, які здебільшого застосовувалися перекладачем
при перекладі: смислове узгодження, стилістична нейтралізація та спеціалізація,
адаптація, адекватна заміна, тощо.
Важливою складовою художнього перекладу є переклад власних назв
(антропонімів), які являються реаліями. Через можливу відсутність словникового
відповідника чи задля уникнення буквалізмів, перед перекладачем постають певні
перекладацькі труднощі, які можна вирішити за допомогою таких перекладацьких
прийомів, як транскрипція та транслітерація. Щодо передачі імен-прізвиськ, то
перекладачі відтворювали їх здебільшого за допомогою калькування.
На основі дослідження фактичного матеріалу ми дійшли висновків, що в
художніх текстах слід уникати розбіжностей між системами двох мов; адаптувати
текст перекладу для дитячого сприйняття; наповнювати та передавати зміст
тексту оригіналу емоційно та естетично, зберігаючи при цьому сенс розповіді та
не вилучаючи важливі смислові компоненти враховуючи при цьому національний
колорит художнього твору.
77
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрієнко Т. П. Стратегії відтворення іншомовних елементів у мовленні
персонажів художнього твору. Філологічні трактати. 2012. Т. 4, № 1. С. 11-16.
2. Арзамасцева І.М., Миколаєва С.А. Дитяча література: Підручник для студ.
вищ. пед. навч. закладів. Москва, 2005. 576 с.
3. Бацій І.С. Краса і сила слова: Бесіди про мову худож. твору. К.: Рад. школа,
1983. 96 с.
4. Березовський І. Українські народні казки про тварин. // Казки про тварин. К. :
Наук, думка, 1979. С. 9-44
5. Бока О. В. Власні імена як компресовані тексти-носії когнітивної інформації.
Вісник СумДУ, 2008. №1. С. 15-19. (Серія «Філологія»).
6. Будний В., Ільницький М. Порівняльне літературознавство: підручник. К.:
Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 430 с.
7. Бурда-Лассен О. В. Переклад як процес декодування ментальної ідентичності
нації (на матеріалі українських і німецьких етнолексем міфологічного
походження): дис. ... канд. філолог. наук : спец. 10.02.16. Київ, 2004. 318 с.
8. Васильєв Є., О. Галич., В. Назарець Теорія літератури. Науковий редактор:
Олександр Галич. Київ: Либідь, 2005. 460 с.
9. Венгренівська М. А. Казкові імені і назви та їх переклад: слов’яно-
неслов’янський контекст. Слов’янський світ: Зб. наук. пр. К.: ІМФЕ ім. М.Т.
Рильського НАН України, 2008 Вип. 6, 2008. 203-220 с.
10. Воловик О.О., Погрібна В.Я. Актуальні проблеми художнього перекладу. К.:
Сов. писатель, 1980. 254 с.
11. Волошина А.В. Безеквівалентна і фонова лексика у східнослов’янських мовах:
Дис. канд. філол. наук. 10.02.17 / Кіровоградський держ. педагогічний ун-т ім.
Володимира Винниченка. Кіровоград, 2001.195 с.
12. Вольштейн С. Асиметрія - основна лінгвістична характеристика сучасної
дитячої літератури. Перемишль, 2010. С. 39-46.
78
13. Гнатюк В. Передмова до збірки народних казок «Барановський син в
Америці»: Вибрані статті про народну творчість. К.: Наукова думка, 1966. 204 с.
14. Гончаренко Е.П, Байсара Л.І. вітворення національно-культурного компоненту
у процесі перекладу оповідань Джеймса Джойса (на матеріалі збірки «Дублінці»).
Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія.
2018 № 35 том 2.
15. Горох, Г. В. Лексико-стилістичні засоби створення казкових образів.
Педагогічна освіта: теорія і практика. 2012 с. 140-144.
16. Давиденко Г.В. Німецька народна побутова казка: тематичні, структурно-
композиційні та лінгвокультурні характеристики :дис. на здобуття наук. ступеня
канд. філол. наук : 10.02.04 ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ, 2008. 208 с.
17. Давидюк В. Ф. Доісторичне поле української казки. Концепції і рецепції.
Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007. С. 4-45.
18. Дворніков А.С. Перереклади Миколи Лукаша в полісистемі української
літератури. STUDIA LINGUISTICA : зб. наук. праць, Вип.5, Ч.1. Київський
національний університет імені Тараса Шевченка. Київ : Видавничо-
поліграфічний центр «Київський університет», 2011. С. 545-548.
19. Демецька В. В. Перекладацька адаптація та типологія дискурсів. 2013. С. 4.
20. До проблеми художнього перекладу. Наукові записки Національного
університету «Острозька академія». Філологічні науки. 2012. Вип. 30. С. 144-147.
21. Денисенко Н. В. Відтворення інверсії як перекладознавча проблема. Наукові
записки Бердянського державного педагогічного університету. Філологічні науки.
2015. Вип. 5. С. 127-137.
22. Дунаєвська Л. Ф. Українська народна казка. К.: Вища школа, 1987. 127 с.
23. Задорожна О.В. Характеристики казки як своєрідного жанру народної
творчості. Наукові записки. Серія «Філологічна»; НТУУ «КПІ», м. Київ. С. 172-
174.
24. Зарицький М. С. Переклад: створення та редагування: Посібник / К. :
Парламентське видавництво, 2004. 120 с.
79
25. Здражко А.Є. Критерій оцінювання перекладу дитячої літератури. Філологічні
трактати. Т. 4. № 1. Суми: Вид-во СумДУ, 2012. С. 35-43.
26. Зорівчак Р.П. Перекладна література для дітей як чинник формування
особистості. Іноземна філологія. Львів, 2007. Вип. 119 (2). С. 3-8.
27. Зорівчак Р. П. Реалія в художньому мовленні: перекладознавчий аспект.
Іноземна філологія. Львів, 1994. С. 106 -107.
28. Зорівчак Р.П. Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів
української прози). Львів: Вид-во при Львів, ун-ті, 1989. 216 с.
29. Іваненко К. В. Специфіка перекладу художнього тексту. Науковий вісник
кафедри ЮНЕСКО Київського національного лінгвістичного університету.
Філологія, педагогіка, психологія. 2011. Вип. 22. С. 116-120.
30. Івасюк О. Я. Рівні перетворення тексту та засобі досягнення адекватності при
перекладі. Наук. вісн. Чернівецького ун-ту. Вип. 156: Германська філологія.
Чернівці : Рута, 2003. С. 158 -168.
31. Кизилова В.В. Дитяча література: Стан. Проблеми. Перспективи.
Актуальні проблеми слов'янської філології. 2009. Вип. ХХ. С. 237-242
32. Кияк Т. Р. Перекладознавство (німецько-український напрям): підручник. К.:
Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. 543 с.
33. Кияк Т. Р. Теорія та практика перекладу (німецька мова): Підруч. для студ.
ВНЗ. Вінниця : Нова книга, 2005. 592 с.
34. Кіліченко Н.Л. Українська дитяча література / К. : Вища школа, 1988. 264 с.
35. Кіщенко Ю. В. Поняття точності та адекватності перекладу художнього
тексту. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2009. Вип. 10.
Серія : Лінгвістика. С. 250-254.
36. Козачкова А. «Промовисті» імена та прізвища у перекладі: етимологія,
морфологія, стиль (на матеріалі англійської, української та російської мов). Мовні
і концептуальні картини світу. Київ : Київський національний університет ім. Т.
Шевченка. 2011. Вип. 33. С. 282-286.
80
37. Кононенко В.І. Мова у контексті культури. Монографія. Київ-Івано-
Франківськ, 2008. 390 с.
38. Коптілов В.В. Актуальні питання українського художнього перекладу. К.:
Видавництво Київського університету, 1971. 131 с.
39. Коптілов В. В. Теорія і практика перекладу / К. : Вища школа, 1982. 165 с.
40. Корунець І. В. Вступ до перекладознавства: Підручник. Вінниця: Нова книга,
2008. 512 с.
41. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: підручник для студентів філологічних
спеціальностей вищих навчальних закладів. К.: Видавничий центр «Академія»,
2001. 368 с.
42. Кочур Гр. Література та переклад : Дослідження. Рецензії. Літературні
портрети. Інтерв'ю / Упоряд . А. Кочур . М. Кочур: Передм. 1. Дзюби . Р. Зорiвчак,
К .: Смолоскип , 2008. Т.2 . 1167 с.
43. Кучер З. І., Орлова М.О., Редчиць Т.В. Практика перекладу (німецька мова):
навчальний посібник для студ. вищ. вавч. заклад. 2-ге видання Вінниця: Нова
Книга, 2017. 464 с.
44. Кучеренко І. В. Поетичний ономастикон німецьких народних та літературних
казок . Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського . Серія : Філологія . Соціальні
комунікації, Кременчуцький національний університет імені Михайла
Остроградського, 2019. 176 с.
45. Кваша М. «Казка вчить, як на світі жить». Казка як інструмент для
формування цілісної особистості: Українська мова та література. Шкільний світ.
2011. № 25-27. С. 11-18.
46. Клименко Л.В. Художній переклад як вид міжкультурної комунікації в
контексті Євроінтеграції. Літературознавчі студії. 2015. Вип. 1 (1). С. 228–235.
47. Кревсун, Я. Основні шляхи перекладу фразеологічних одиниць / наук. кер.
О.А. Кириченко. Перекладацькі інновації: матеріали V Всеукраїнської
студентської науковопрактичної конференції, м. Суми, 12-13 березня 2015 р. /
81
Редкол.: С.О. Швачко, І.К. Кобякова, О.О. Жулавська та ін. Суми : СумДУ, 2015.
С. 71-72.
48. Ктитарова Н.К., Воронова З.Ю. Теорія перекладу : навчальний посібник для
спеціальності «Переклад». Дніпродзержинськ. 2013. 323 с.
49. Лановик М. Б. Проблеми художнього перекладу як предмет літературознавчої
рефлексії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філол . н . : спец . 10.01.06
« Теорія літератури ». К. , 2006. 31 с .
50. Лановик М.Б. Переклад як деконструкція тексту. Проблеми літературного
перекладознавства у час кризової доби. Питання літературознавства. Випуск 12
(69) С.125-137.
51. Лановик М. Б. Теорія відносності: проблема посилення «кризи теорії» чи
пошуки точного знання в гуманітарній науці. Питання літературознавства. 2008.
Вип. 75. С. 318-328.
52. Лановик М. Українська усна творчість: підручник. К.: Знання-Пес, 2001. 591 с.
53. Лєпухова Н. Переклад літературної казки як інтерпретація казкового світу
автора. Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. 2013. № 27,
Київ, С. 133-142.
54. Литвин І. М. Перекладознавство. Науковий посібник. Черкаси : Видавництво
Ю. А. Чабаненко, 2013. 288 с.
55. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2 / Авт. уклад. Ю. І. Ковалів.
К: ВЦ «Академія», 2007. 624 с. (Енциклопедія ерудита)
56. Масло О.В. Принципи й методи зіставного аналізу та засоби мовного
вираження національно-мовного менталітету. Лінгвістичні дослідження: збірник
наукових праць / За заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко. Харків: Харківський
національний педагогічний університет, 2004. Вип. 14. С. 118-122.
57. Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л.І. Мацько, О.М.
Сидоренко, О.М. Мацько; За ред. Л.І. Мацько. К.: Вища шк., 2003. 462 с.
58. Насєдкіна О.О. Світоглядні настанови казки: соціально-філософський аналіз :
дисертація. Запоріжжя. 2018. 249 с.
82
59. Огар Е. І. Дитяча книга: проблеми видавничої підготовки : Навч. посіб. для
студ. вищ. навч. закл. Українська академія друкарства. л.: аз – арт, 2003. 160 с.
60. Огар Е. І. Мова дитячого літературного дискурсу: функціонально-
комунікативні аспекти дослідження. Вісник Сумського держ. ун-ту. Сер. Філ.
науки. 2006. Вип. 3. С. 10-17.
61. Павленко О. Г. Художній переклад як предмет теоретичної рефлексії. Вісник
Маріупольського державного університету. Сер. : Філологія. 2012. Вип. 7. С. 68-
80.
62. Папуша О.М. Наратив дитячої літератури: специфіка художнього дискурсу.
Тернопіль, 2003. 236 с.
63. Папуша О. Теоретичний дискурс дитячої літератури: у пошуках об’єкта.
Вісник Львів. ун-ту. Серія філол. 2004. Вип. 33, Ч. 2. С. 172-183.
64. Полюк І.С. Закономірності та особливості процесу письмового перекладу
текстів різних жанрів. Вісник НТУУ«КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка.
2006. Вип. 3(18). С. 175-179.
65. Потапова А. Є. Відтворення стилістичних засобів у перекладі дитячої
художньої літератури (на матеріалі українських, німецьких та російських
перекладів творів Дж. Ролінґ) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.
філол. наук : спец. 10.02.16 «Перекладознавство». Одеса, 2011. 20 с.
66. Потапова А.Є. Дитяча література: підходи та критерії перекладу. Вісник
Житомирського державного університету. Вип. 49. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.
Франка, 2010. С. 193-197.
67. Прісовська Г.Є., Антонюк О.В. Безеквівалентна та фонова лексика у
викладанні української мови як нерідної. Міжкультурна комунікація:. проблеми і
перспективи: Збірник наукових праць / Держ. заклад "Південноукраїнський нац.
пед. ун-т ім. К. Д. Ушинського", Ін-т мов світу (и др.); ред.. кол.: М.Л.Дружинець.
Тирасполь: Поліграфіст; Одеса: Б.и., 2012. С.318 -324.
83
68. Радишевська М., Погребенник В., Михайлюта В., Корольова Т., Трош Т.,
Гудзенко О. Новий довідник: Українська мова і література. 5-е вид. К.: Казка,
2008. 864 с., с 441.
69. Ребрій О. Творчі виміри перекладу дитячої літератури. Філологічні трактати.
2012. Т. 4, № 2. С. 89-94.
70. Савчук І.Г., Дашкова К.В. Особливості перекладу художньої літератури.
Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер .: Філологія .
2018 № 35 том 2. С. 79-81.
70. Ситар Р. Реалія як перекладознавча категорія (на матеріалі ліро-епічної поеми
“Слово о полку Ігоревім” та її англомовних перекладів). Іноземна філологія.
Львів, 2012 . Вип.124 . С. 170-176.
71. Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей. Словник довідник. К. :
Наукова думка, 1996. 335 с.
72. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. Київ, 1972. 670 с.
73. Стаднійчук Р. Дитяча література: від реалії до ідеалу. Слово і час. 1994.
№9-10. С. 41-44.
74. Тарасенко Д.В. Мовностилістичні особливості німецьких чарівних казок.
Харків, 2010.
75. Тимченко Є. Особливості перекладу власних назв у казках. Іноземна
філологія. 2007. Вип. 119. С.119-124.
76. Франко,. Пилипчук С. Фольклористичні концепції Івана Франка: методологія,
генологія : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філол. наук : спец.
10.01.07 "Фольклористика". К., 2014. 466 с.
77. Франко Іван. Що таке казковий мотив? Вибрані статті про народну творчість.
К.: Наукова думка, 1955. 120 с.
78. Фролова К. П. Аналіз художнього твору. К.: Академія, 1975. 427 с.
79. ХассанШалі Н. А. Основні характеристики художнього тексту. Ідеї. Пошуки.
Рішення: матеріали VII Міжнар. науч. практ. конф., Мінськ, 25 листопада 2014 г. /
Редкол.: М.М. Нижнева (відп. Редактор). Мн.: БДУ, 2015. C.103-114.
84
80. Чайковська Т.В. Труднощі художнього перекладу. Сучасні наукові
дослідження 2006 : матеріали II Міжнар. наук.-практ. конф., 20–28 лютого 2006 р.
Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2006. С. 25.
81. Чепурна М. І. Проблематика перекладу художніх творів. Вісник ЛНУ імені
Тараса Шевченка. К.: 2010. № 14 (201). С. 33-38.
82. Чередниченко О. Про мову і переклад. Київ: Либідь, 2007. 248 с.
83. Чернієнко Г. З досвіду перекладача французької художньої прози. Іноземна
філологія. К., 2009. Вип. 42. С. 27-30.
84. Чумарна М. Тридев’яте царство: 53 українські народні казки. Символіка
народної казки. Тернопіль: Богдан, 2007. 232 с.
85. Шемуда М. Г. Художній переклад як важливий чинник міжкультурної
комунікації / М. Г. Шемуда. Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Серія:
Філологічні науки. 2013. Книга 1. С. 164-168.
86. Шулік С. Актуальні проблеми художнього перекладу / наук. кер. О.О.
Жулавська // Перекладацькі інновації : матеріали V Всеукраїнської студентської
науково-практичної конференції, м. Суми, 12–13 березня 2015 р. / редкол.: С.О.
Швачко, І.К. Кобякова, О.О. Жулавська та ін. Суми : СумДУ, 2015. С. 141-143.
87. Шевченко О. О. Переклад як творчий процес. Вісник Луганського
національного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. К.: 2014.
№ 6(2). С. 33-38.
88. Юсупов О.Н. Аналіз проблеми стилю в художньому перекладі. 2017.
89. Яблуновська Г. В. Основи теорії літератури. Миколаїв, 2009. 143 с.
90. Dance F., The Functional of Human Communication : A Theoretical Approach.
New York: Holt, Rinehart and Winston, 1976. 206 p.
91. Newmark P. A. Textbook of Translation. – London.: Prentice Hall, 1988. 304 p.
92. Saldanha, Gabriela Baker, Mona Routledge encyclopedia of translation studies
Routledge (2009) 692 p.
93. Yan C. The culture turn in translation studies. Open Journal of Modern Linguistics,
2014. Т. 4. №. 04. P. 487-494.
85
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Schneewittchen. URL:
https://www.grimmstories.com/de/grimm_maerchen/pdf/sneewittchen_schneewit
tchen.pdf
2. Der gestiefelte Kater. URL:
https://www.grimmstories.com/de/grimm_maerchen/pdf/der_gestiefelte_kater.pdf
3. Кіт у чоботях. URL: https://dobra-kazka.in.ua/kazky-za-avtoramy/perro-
sharl/kit-u-chobotjakh-2/
4. Білосніжка. URL: https://mala.storinka.org/брати-грімм-казка-білосніжка
5. Українські народні казки: Кн. Для читання нім. мов. В 7-9 класах/ Упоряд.:
Н.О. Балануца, В.Ю. Залевська. – К.: Освіта, 1992. -128 с.
6. Пан Коцький. URL: https://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-kazky/pan-
kocjkyj
7. Круть і Верть. URL: https://xn--80aaukc.xn--
j1amh/pivnik_ta_dvoe_mishenjat.html
8. Сірко. URL: https://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-kazky/sirko
9. Бідний чоловік та його сини. URL:
https://onlyart.org.ua/children/kazky/ukrayinska-narodna-kazka-bidnyj-cholo/
10. Котигорошко. URL: https://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-
kazky/kotyhoroszko
11. Яйце –райце. URL: https://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-kazky/jajce-
rajce
12. Диво камінної гори. URL: https://derevo-kazok.org/divo-kaminnoyi-gori-
ukrayinska-kazka.html
13. Ох! URL: https://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-kazky/och
14.Золотий черевичок. URL: https://kazky.org.ua/zbirky/javorova/zolotyj-
czerevyczok
15. Пригоди Незнайка і його товаришів. URL:
https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=3716
16. Nikolai Nossow Nimmerklug im Knirpsenland, Taschenbuchauflage 1989
86
17. Німецько-український словник . Українсько-німецький словник : 250 000 -
220 000 : в одному том 470 000 од пер . під заг . ред . Вячеслава Бусела . -К.,
Ірпінь : ВТФ « Перун » , 2012.1984 с.

Репозиторій ЧДТУ